id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
6429321
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Fulenbach
|
Fulenbach
|
Fulenbach (High Alemannic: Fulebach) is a municipality in the district of Olten in the canton of Solothurn in Switzerland.
History
Fulenbach is first mentioned in 1226 as in villa Vulenbah. In 1260 it was mentioned as Fulenbach.
Geography
Fulenbach has an area, , of . Of this area, or 49.3% is used for agricultural purposes, while or 29.0% is forested. Of the rest of the land, or 17.0% is settled (buildings or roads), or 3.5% is either rivers or lakes and or 0.2% is unproductive land.
Of the built up area, industrial buildings made up 1.5% of the total area while housing and buildings made up 11.1% and transportation infrastructure made up 2.9%. Out of the forested land, 27.7% of the total land area is heavily forested and 1.3% is covered with orchards or small clusters of trees. Of the agricultural land, 36.3% is used for growing crops and 11.7% is pastures, while 1.3% is used for orchards or vine crops. All the water in the municipality is flowing water.
The municipality is located in the Olten district, in the Aaregäu on a terrace near the Aare river. It consists of the linear village of Fulenbach, the settlement of Stadtacker (which grew up on the site of the medieval town of Fridau after its destruction in 1375) and the outer settlements of Ewigkeit, Färch and Fulenbacher Bad.
Coat of arms
The blazon of the municipal coat of arms is Tierced per fess wavy Azure, Argent and Vert and in the first a Mullet Or.
Demographics
Fulenbach has a population of . , 8.7% of the population are resident foreign nationals. Over the last 10 years (1999–2009 ) the population has changed at a rate of 5.6%.
Most of the population speaks German (1,362 or 93.9%), with Albanian being second most common (31 or 2.1%) and Italian being third (10 or 0.7%). There are 7 people who speak French and 3 people who speak Romansh.
, the gender distribution of the population was 49.6% male and 50.4% female. The population was made up of 711 Swiss men (44.8% of the population) and 76 (4.8%) non-Swiss men. There were 742 Swiss women (46.7%) and 59 (3.7%) non-Swiss women. Of the population in the municipality 569 or about 39.2% were born in Fulenbach and lived there in 2000. There were 292 or 20.1% who were born in the same canton, while 420 or 29.0% were born somewhere else in Switzerland, and 131 or 9.0% were born outside of Switzerland.
In there were 14 live births to Swiss citizens and 1 birth to non-Swiss citizens, and in same time span there were 12 deaths of Swiss citizens. Ignoring immigration and emigration, the population of Swiss citizens increased by 2 while the foreign population increased by 1. There was 1 Swiss man and 1 Swiss woman who immigrated back to Switzerland. At the same time, there were 7 non-Swiss men and 4 non-Swiss women who immigrated from another country to Switzerland. The total Swiss population change in 2008 (from all sources, including moves across municipal borders) was an increase of 10 and the non-Swiss population increased by 17 people. This represents a population growth rate of 1.7%.
The age distribution, , in Fulenbach is; 93 children or 6.4% of the population are between 0 and 6 years old and 270 teenagers or 18.6% are between 7 and 19. Of the adult population, 90 people or 6.2% of the population are between 20 and 24 years old. 444 people or 30.6% are between 25 and 44, and 376 people or 25.9% are between 45 and 64. The senior population distribution is 126 people or 8.7% of the population are between 65 and 79 years old and there are 51 people or 3.5% who are over 80.
, there were 590 people who were single and never married in the municipality. There were 716 married individuals, 75 widows or widowers and 69 individuals who are divorced.
, there were 564 private households in the municipality, and an average of 2.6 persons per household. There were 137 households that consist of only one person and 50 households with five or more people. Out of a total of 574 households that answered this question, 23.9% were households made up of just one person and there were 2 adults who lived with their parents. Of the rest of the households, there are 177 married couples without children, 214 married couples with children There were 27 single parents with a child or children. There were 7 households that were made up of unrelated people and 10 households that were made up of some sort of institution or another collective housing.
there were 291 single family homes (or 71.9% of the total) out of a total of 405 inhabited buildings. There were 50 multi-family buildings (12.3%), along with 45 multi-purpose buildings that were mostly used for housing (11.1%) and 19 other use buildings (commercial or industrial) that also had some housing (4.7%). Of the single family homes 23 were built before 1919, while 27 were built between 1990 and 2000. The greatest number of single family homes (70) were built between 1981 and 1990.
there were 589 apartments in the municipality. The most common apartment size was 4 rooms of which there were 176. There were 13 single room apartments and 269 apartments with five or more rooms. Of these apartments, a total of 556 apartments (94.4% of the total) were permanently occupied, while 20 apartments (3.4%) were seasonally occupied and 13 apartments (2.2%) were empty. , the construction rate of new housing units was 5.7 new units per 1000 residents. The vacancy rate for the municipality, , was 1.97%.
The historical population is given in the following chart:
Politics
In the 2007 federal election the most popular party was the CVP which received 29.43% of the vote. The next three most popular parties were the SVP (26.59%), the FDP (17.83%) and the SP (15.33%). In the federal election, a total of 625 votes were cast, and the voter turnout was 53.0%.
Economy
, Fulenbach had an unemployment rate of 2.7%. , there were 51 people employed in the primary economic sector and about 17 businesses involved in this sector. 224 people were employed in the secondary sector and there were 27 businesses in this sector. 211 people were employed in the tertiary sector, with 44 businesses in this sector. There were 823 residents of the municipality who were employed in some capacity, of which females made up 41.9% of the workforce.
the total number of full-time equivalent jobs was 407. The number of jobs in the primary sector was 38, of which 25 were in agriculture and 12 were in forestry or lumber production. The number of jobs in the secondary sector was 209 of which 124 or (59.3%) were in manufacturing and 85 (40.7%) were in construction. The number of jobs in the tertiary sector was 160. In the tertiary sector; 46 or 28.8% were in wholesale or retail sales or the repair of motor vehicles, 11 or 6.9% were in the movement and storage of goods, 42 or 26.3% were in a hotel or restaurant, 3 or 1.9% were in the information industry, 5 or 3.1% were the insurance or financial industry, 11 or 6.9% were technical professionals or scientists, 15 or 9.4% were in education and 8 or 5.0% were in health care.
, there were 224 workers who commuted into the municipality and 593 workers who commuted away. The municipality is a net exporter of workers, with about 2.6 workers leaving the municipality for every one entering. Of the working population, 12.5% used public transportation to get to work, and 60.4% used a private car.
Religion
From the , 851 or 58.7% were Roman Catholic, while 379 or 26.1% belonged to the Swiss Reformed Church. Of the rest of the population, there were 2 members of an Orthodox church (or about 0.14% of the population), there were 5 individuals (or about 0.34% of the population) who belonged to the Christian Catholic Church, and there were 18 individuals (or about 1.24% of the population) who belonged to another Christian church. There were 83 (or about 5.72% of the population) who were Islamic. There was 1 person who was Buddhist and 1 individual who belonged to another church. 70 (or about 4.83% of the population) belonged to no church, are agnostic or atheist, and 40 individuals (or about 2.76% of the population) did not answer the question.
Education
In Fulenbach about 635 or (43.8%) of the population have completed non-mandatory upper secondary education, and 116 or (8.0%) have completed additional higher education (either university or a Fachhochschule). Of the 116 who completed tertiary schooling, 80.2% were Swiss men, 14.7% were Swiss women, 4.3% were non-Swiss men.
During the 2010–2011 school year there were a total of 157 students in the Fulenbach school system. The education system in the Canton of Solothurn allows young children to attend two years of non-obligatory Kindergarten. During that school year, there were 41 children in kindergarten. The canton's school system requires students to attend six years of primary school, with some of the children attending smaller, specialized classes. In the municipality there were 116 students in primary school. The secondary school program consists of three lower, obligatory years of schooling, followed by three to five years of optional, advanced schools. All the lower secondary students from Fulenbach attend their school in a neighboring municipality.
, there were 40 students in Fulenbach who came from another municipality, while 105 residents attended schools outside the municipality.
References
External links
Official website
Municipalities of the canton of Solothurn
|
52342966
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Spring%20Ridge%2C%20Florida
|
Spring Ridge, Florida
|
Spring Ridge, Florida
Spring Ridge is an unincorporated community and census-designated place (CDP) in Gilchrist County, Florida, United States. The population was 442 at the 2020 census, up from 398 at the 2010 census. It is part of the Gainesville, Florida Metropolitan Statistical Area.
Geography
Spring Ridge is located in northeastern Gilchrist County, to the east of Florida State Road 47 and south of the Santa Fe River. It is west of High Springs and northeast of Trenton, the Gilchrist County seat. According to the United States Census Bureau, the CDP has an area of , all land.
Demographics
References
Census-designated places in Gilchrist County, Florida
Gainesville metropolitan area, Florida
Unincorporated communities in Florida
|
12433768
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Vogelenzang
|
Vogelenzang
|
Vogelenzang is a village in the municipality of Bloemendaal, North Holland, Netherlands. The name "Vogelenzang" is Dutch for "bird song".
Attractions
The Huis te Vogelenzang (House at Vogelenzang) was built circa 1600 by the Counts of Holland and was rebuilt in a neoclassical style 200 years later. Today the privately owned estate has 80 hectares of park grounds consisting of old coastal dunes and plains with historic pastures.
Since 1853 Amsterdam obtains its fresh potable water from the so-called Amsterdamse Waterleidingduinen (Water Supply Dunes) near Vogelenzang (but mostly within Zandvoort municipality). It uses of sand dunes to filter water and is the oldest location used as such in the Netherlands.
Vogelenzang used to have a railway station called Vogelenzang-Bennebroek along the Haarlem - Leiden Centraal line. The station opened in 1842, but closed in 1944. This wooden building still exists but is no longer in use as a station.
Trivia
Vogelenzang was the site of the 5th World Scout Jamboree, held in 1937, which brought together 28,750 Scouts and Guides from all over the world.
Gallery
References
Populated places in North Holland
Bloemendaal
|
5035499
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Martell
|
Martell
|
Martell may refer to:
People
Martell Covington, American politician
Clark Martell (born 1960), neo-Nazi Skinhead
Edward Martell (1918–1995), former radiochemist for the US National Center for Atmospheric Research
Hugh Martell (1912–1998), Royal Navy officer
Jaeden Martell (born 2003), American actor
Karl Martell (Charles Martel), Majordomo and Duke of the Franks; victor of the Battle of Tours (732)
Karl Hermann Martell (1906–1966), German actor
Lena Martell (born 1940), Scottish singer
Maxine Martell (born 1937), American artist
Piera Martell (born 1943), Swiss singer
Martell Robinson (born 1976), American drag queen known as Jasmine Masters
Tate Martell (born 1998), American football player
Vince Martell (born 1945), lead guitarist of the band Vanilla Fudge
Places
Italy
Martell, South Tyrol, a municipality in South Tyrol
Martelltal, a valley in South Tyrol
United States
Martell, California
Martell, Nebraska
Martell, Wisconsin, a town
Martell (community), Wisconsin, an unincorporated community
Other uses
Martell (cognac), a cognac manufacturer
House Martell, a fictional family in George R. R. Martin's A Song of Ice and Fire
"Martell", a song by The Cribs
See also
Martel (disambiguation)
Martela
|
4346953
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%20%D1%89%D0%BE%20%D1%8F%D0%BA...%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%20%D0%B2%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%20%D0%B1%D0%B8%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%97%D1%85%20%D0%BD%D0%B0%D0%B9%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D1%83%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%88%D0%B8%D1%85%20%D0%B3%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%97%D0%B2%3F
|
А що як... світ втратив би своїх наймогутніших героїв?
|
А що як... світ втратив би своїх наймогутніших героїв?
«А що як... світ втратив би своїх наймогутніших героїв?» — третій епізод першого сезону американського анімаційного телесеріалу «А що як...?», заснованого на однойменній серії коміксів Marvel. У ньому досліджується, що сталося б, якби події коміксу «» (2012), пов'язаного з Кіновсесвітом Marvel (КВМ), відбулися б по-іншому, коли кампанія Ніка Ф'юрі з вербування Месників була зірвана низкою смертей. Сценарій епізоду написали A. С. Бредлі і Меттью Шонсі, а режисером виступив Браян Ендрюс.
Джеффрі Райт розповідає події мультсеріалу в ролі Спостерігача, і в озвучці епізоду також взяли участь Семюел Л. Джексон (Ф'юрі), Джеремі Реннер, Марк Руффало, Том Гіддлстон, Кларк Ґреґґ, Джеймі Александр, Френк Ґрілло, Лейк Белл і Мік Вінґерт. Розробка серіалу почалася до вересня 2018 року, і Ендрюс приєднався незабаром після цього, і очікувалося, що безліч акторів повернуться до своїх ролей з фільмів; події коміксу «Fury's Big Week» частково показані у фільмах «Неймовірний Галк» (2008), «Залізна людина 2» (2010) і «Тор» (2011). В епізоді також переосмислені інші моменти КВМ, що стає таємницею вбивства в стилі історії Аґати Крісті. Анімацію до епізоду надала студія Blue Spirit, причому Стефан Франк виступив в якості глави анімації.
«А що як... світ втратив би своїх наймогутніших героїв?» вийшов на Disney+ 25 серпня 2021 року. Критики в цілому визнали епізод найслабшим з перших трьох епізодів через його менш ясного сценарію «а що як?», але його більш похмура сюжетна лінія для проєкту КВМ отримала похвалу. Озвучка в епізоді і зв'язки з фільмами КВМ отримали змішані відгуки.
Сюжет
У 2011 році протягом тижня директор «Щ.И.Т.» Нік Ф'юрі намагається завербувати героїв для «Ініціативи "Месники"», починаючи з Тоні Старка. Агент Наташа Романова робить Старку укол, щоб полегшити його отруєння паладієм, але це призводить до його смерти. «Щ.И.Т.» затримує Романову, але Ф'юрі допомагає їй втекти, щоб вона могла знайти вбивцю. Тим часом недостойний Тор прибуває в Нью-Мексико і намагається повернути свій молот мйольнір, але його випадково вбиває агент Клінт Бартон. Потім Бартон вмирає в тюрмі «Щ.И.Т.а».
Щоб проаналізувати, що вбило Старка, Романова звертається до лікаря Бетті Росс, яка виявляє, що в Старка був введений мікроскопічний снаряд. Ф'юрі робить висновок, що вбивця націлився на його список новобранців «Ініціативи "Месники"», що робить Романову і Брюса Беннера цілями. Романова виявляє, що Росс ховає Беннера якраз в той момент, коли батько Бетті, генерал Таддеус Росс, прибуває, щоб заарештувати їх. У Беннера стріляють і він перетворюється на Галка, який нападає на людей генерала Росса, після чого він раптово вибухає.
Раптово на Землю прибуває Локі з армією Асґарда, щоб помститися за вбивство Тора. Ф'юрі домовляється про тимчасове перемир'я, щоб знайти вбивцю. Романова виявляє, що хтось використовував профіль померлого агента для доступу до мережі «Щ.И.Т.». Потім Романову вбивають, хоча перед смертю вона посилає Ф'юрі повідомлення, в якому повідомляє, що ці смерті пов'язані з Ф'юрі розуміє, що Романова мала на увазі Гоуп ван Дайн, яка загинула на завданні після того, як Ф'юрі завербував її в якості агента «Щ.И.Т.».
Ф'юрі пропонує союз з Локі, щоб зловити вбивцю, і вони протистоять батькові Гоуп, Генку Піму, на її могилі. Пім створив костюм «Жовтого шершня», який він використовував для здійснення вбивств, щоб помститися Ф'юрі. Локі перемагає Піма, якого беруть під варту в Асґард, а потім вирішує залишитися на Землі і підпорядкувати людство, швидко ставши правителем Мідґарду. Ф'юрі починає збирати нових героїв, знаходить Стіва Роджерса, замороженого в льоду, і викликає Керол Денверс на Землю.
Виробництво
Розробка
До вересня 2018 року Marvel Studios розробляла анімаційний серіал-антологію, заснований на серії коміксів «What If», у якому буде розглянуто, як би змінилися фільми Кіновсесвіту Marvel (КВМ), якби певні події відбулися по-іншому. Головний сценарист А. С. Бредлі приєдналася до проєкту в жовтні 2018 року а режисер Браян Ендрюс зустрівся з виконавчим продюсером Marvel Studios Бредом Віндербаумом щодо проєкту ще в 2018 році; про участь Бредлі і Ендрюса було офіційно оголошено в серпні 2019 року. Бредлі, Ендрюс і Віндербаум, поряд з Кевіном Файґі, Луїсом Д'Еспозіто і Вікторією Алонсо стали виконавчим продюсерами.. Бредлі і Меттью Шонсі написали сценарій до третього епізоду під назвою «А що як... світ втратив би своїх наймогутніших героїв?». У ньому представлена альтернативна сюжетна лінія супутнього коміксу КВМ «Fury's Big Week», який охоплює події, які частково показані у фільмах «Неймовірний Галк» (2008), «Залізна людина 2» (2010) і «Тор». Також були переосмислені моменти з безлічі інших фільмів КВМ в альтернативній сюжетної лінії епізоду. «А що як... світ втратив би своїх наймогутніших героїв?» Був випущений на Disney+ 25 серпня 2021 року.
Сценарій
Віндербаум визнав, що «Fury's Big Week» була «неясною деталлю, про яку знають лише віддані фанати», причому Джейк Кляйнман з Inverse висловив думку, що взаємопов'язана природа «Неймовірного Галка», «Залізної людини 2» і «Тора», ймовірно, стане новим одкровенням для багатьох глядачів. Незважаючи на це, Marvel Studios була «дуже обізнана» про «Fury's Big Week» і запропонувала Бредлі на початку розробки серіалу, щоб вона заснувала епізод на ньому. Її початкова задумка була для комедійного епізоду, натхненного французьким фарсом, де «все просто розвалюється», але креативщики визнали, що комедійний тон буде погано відповідати подіям, коли вони розбирали історію.
В альтернативній сюжетної лінії епізоду кампанія Ніка Ф'юрі з вербування Месників зірвана низкою смертей, стаючи таємницею вбивства в стилі історії Аґати Крісті. Бредлі пояснила, що знищення планів Ф'юрі щодо «Ініціативи "Месники"» викликав у нього «криза віри», змусивши персонажа задуматися, чи був він «коли-небудь на правильному шляху? І що йому робити далі тепер, коли його найбільший план перетворився на попіл?». Це призводить до сцени нічний закусочної в епізоді, де Ф'юрі розуміє, що «світ потребує Месники, і хоча він, можливо, втратив перші імена в списку, є й інші герої». У цій сцені було більше матеріалу в оригінальному сценарії, який був вирізаний з фінального епізоду.
Ідея епізоду була задумана «майже задом наперед», вирішивши спочатку результат альтернативної сюжетної лінії, перш ніж визначити зміну в тимчасовій лінії КВМ, яке могло б її викликати. Для цього сценаристам довелося придумати, хто буде вбивати Месників. Запитавши, хто б в цей період часу ненавидів їх досить сильно, щоб убити, Віндербаум запропонував Генка Піма з фільмів «Людина-мураха» (2015) і «Людина-мураха і Оса» (2018). Бредлі погодилася, що Пім міг би зробити це, якщо б втратив свою дочку Гоуп ван Дайн, оскільки він «не зміг би возз'єднатися зі своєю дочкою до цього моменту в лінії часу. Втрата її, після втрати його дружини, це звело б його з розуму». Вона розвинула ідею про те, що Ф'юрі вербує Гоуп в якості агента «Щ.И.Т.», а потім вона гине на завданні. Епізод передбачає, що ван Дайн була відправлена на місію в Одесу, яку Наташа Романова обговорює у фільмі «Капітан Америка: Зимовий солдат» (2014 року). У цій версії Романової вижила після пострілу Зимовим солдатом, але у версії цього епізоду ван Дайн вмирає. На додаток до зміни подій «Fury's Big Week» з планом помсти Пім ці зміни також призводять до переосмислення сцен з «Месників» (2012) в епізоді.
Продовжуючи обговорення епізоду, Кляйнман відчув, що перегляд подій «Неймовірного Галка» в епізоді допоміг зміцнити зв'язок цього фільму з КВМ, оскільки він «ніколи не відповідав решти КВМ тонально або стилістично». Ерік Томас з DiscussingFilm вважав забавним обговорювати «Неймовірного Галка» як фільм КВМ через відсутність посилань на нього в більш пізніх проектах КВМ, але Бредлі так не відчувала, будучи фанатом всіх фільмів КВМ, і підійшла до сцен «Неймовірного Галка» в епізоді так ж, як і до інших фільмів КВМ. Сценаристи хотіли вибрати знакові сцени з кожного фільму в «Fury's Big Week», які глядачі могли б легко впізнати. Спочатку вони хотіли показати сцену битви в Гарлемі в кінці «Неймовірного Галка», але врешті-решт перейшли на більш ранню сцену бою в Університеті Калвера, тому що вона краще підходила для їх історії.
Кастинг
Джеффрі Райт розповідає події епізоду в ролі Спостерігача, причому Marvel планувала, щоб інші персонажі серіалу були озвучені акторами, які зображували їх у фільмах КВМ. У цьому епізоді до озвучення своїх персонажів повернулися Семюел Л. Джексон (Нік Ф'юрі), Майкл Дуґлас (Генк Пім / Жовтий шершень), Кларк Ґреґґ (Фил Колсон ), Френк Грілло (Брок Рамлов), Джеремі Реннер (Клінт Бартон / Соколине око), Марк Руффало (Брюс Беннер / Галк), Том Гіддлстон (Локі) і Джеймі Александр (Сіф). Ґреґґ імпровізував різні репліки під час запису, в тому числі деякі «фанатські» моменти, пов'язані з появою Тора, у якого немає реплік в цьому епізоді, поряд з Руйнівником і войовничий Трійці.
Едвард Нортон зображував Брюса Беннера в «Неймовірний Галк», після чого Руффало взяв на себе роль в наступних фільмах КВМ. Цей епізод інтегрує версію персонажа Руффало в альтернативні версії сцен з цього фільму, які, на думку Кляйнман, створили «набагато більш чітку безперервність» між «Неймовірним Галком» і іншою частиною історії Беннера в КВМ. Незважаючи на це, показана версія Брюса Беннера більше схожа на Нортона, ніж на Руффало. Бредлі на початку розробки пожартувала, що вони повинні попросити Нортона повернутися до своєї ролі, якщо Руффало НЕ буде доступний, але на той час Руффало вже погодився повернутися в серіалі. Нові актори, які змінюють зірок КВМ в епізоді, включають Лейк Белл в ролі Наташі Романової / Чорної вдови, що замінила Скарлетт Йоханссон ; Міка Уінгерта в ролі Тоні Старка / Залізну людину, який замінив Роберта Дауні-мол. ; Стефані Паніселло в ролі Бетті Росс, що замінила Лів Тайлер ; Майк МакГілл в ролі Таддеус Росса, який замінив Вільяма Герта; і Олександра Деніелс в ролі Керол Денверс / Капітана Марвел, що замінила Брі Ларсон. Незазначений в титрах актор озвучує Джека Роллінса, замість Каллана Мелвея.
Анімація
Анімацію до епізоду надала студія Squeeze, причому Стефан Франк виступив в якості глави анімації. Ендрюс розробив сіл-шейдінговий стиль анімації серіалу з Райаном Майнердінгом, главою відділу візуального розвитку Marvel Studios. Хоча серіал має послідовний художній стиль, такі елементи, як кольорова палітра, розрізняються між епізодами. Концепт-арт для епізоду включений в фінальні титри, Marvel випустила його онлайн після прем'єри епізоду.
Музика
Композитор Лора Карпман об'єднала елементи існуючих партитур КВМ з оригінальною музикою для серіалу, але вважала за краще в основному написати оригінальну партитуру для цього епізоду, а не комбінувати музику з усіх різних фільмів, які адаптує епізод.. Вона порівняла свою музику з саундтреком до серіалу «Локі», назвавши свою партитуру «дивною і модерністською» з новою темою для сюжетної лінії «таємниця вбивства». Саундтрек до епізоду був випущений в цифровому форматі компаніями Marvel Music і Hollywood Records 27 серпня 2021 року і містив музику композитора Лорі Карпман.
Маркетинг
26 серпня Marvel випустила рекламний постер до епізоду з Ніком Ф'юрі і цитатою з епізоду. Після виходу епізоду Marvel оголосила про продаж товарів в рамках щотижневої акції «Marvel Must Haves» для кожного епізоду серіалу, включаючи одяг і аксесуари, засновані на Спостерігачах і різних героях.
Сприйняття
Крістен Говард з Den of Geek назвала цей епізод «кумедним, звивистих детективом», який був «класичної історією "А що як...?", [Що використовує] дуже дурний твіст, щоб продемонструвати, наскільки все могло бути погано». Вона була шокована смертю Месників, насолоджувалася діалогами Колсона, а також розкриттям Піма в ролі Жовтого шершня і дала епізоду 4 з 5 зірок. Том Йорґенсен з IGN дав йому оцінку 7 з 10 і був здивований, побачивши таємні вбивства в КВМ. Він назвав це «самим темним відхиленням Marvel від канону» і сказав, що смерть Старка, Галка і Тора «дивно похмура», але також правдоподібна, оскільки вони використовували напруга, з яким стикався кожен герой. Він думав, що епізоду потрібно більше часу і уваги, щоб краще розкрити його таємницю, але він був упевнений в тому, що Пім є вбивцею, тому що він бачив це як логічне продовження історії персонажа в «Людині-мурасі». Йоргенсен відчував змішані почуття з приводу озвучення, вихваляючи «дивно послідовну» роботу Джексона в ролі Ф'юрі і описуючи Вінгерта в ролі Тоні Старка як «абсолютно придатного для використання», але задавався питанням, чому впізнаваний голос Белл був обраний замість актриси, яка звучала б більш схоже на Йоханссон. Він також відчував, що характеристика Романової була більш гумористичної, ніж у фільмах Першої фази, і порівнював виступ Ґреґґа більше з його появою в «Капітана Марвел» (2019), ніж з його появами в Першій фазі. Метт Ґолдберґ з Collider був радий, що епізод не просто поміняв одного персонажа на іншого, як перші два, і похвалив його «похмуро-комічний тон», який грав з очікуваннями глядачів.
Алан Сепінуолл з «Rolling Stone» порахував епізод менш захоплюючим, ніж перші два епізоди, як тому, що це була альтернативна сюжетна лінія для «менших фільмів КВМ», так і тому, що в задумом був менш чіткий сценарій «А що як». Незважаючи на це, він був вражений масштабом епізоду і подумав, що час з Ф'юрі «ніколи не здається змарнованим», додавши, що з перших трьох епізодів цей найбільше схожий на комікси «What If». Енджі Хан з «The Hollywood Reporter» відчувала, що епізод «менше може запропонувати емоційної або тематичної глибини, і [не зміг] навіть нашкребти задовільний рішення таємниці, яку він представляє». Сем Барсанті з The AV Club був ще більш критичний до епізоду, поставивши йому «С +» і вважаючи, що на даний момент він був з «найслабшою задумкою "а що як"». Він не знав, що задумка «Fury's Big Week» вже існувала до цього епізоду, і йому було важко повірити, що події «Неймовірного Галка» відбулися на тому ж тижні, що і події «Залізної людини 2» і «Тора». Він також описав багато «детективні» елементи епізоду як «досить дурні», а не просто «дурні в стилі "А що як...?"», І відчув, що вони відволікали від історії. Розкриття того, що епізод був зосереджений на Гоуп ван Дайн, було «там моментом, де все дійсно почало руйнуватися» для Барсанті, хоча йому сподобалося все після того, як з'ясувалося, що Пім є вбивця, включаючи виступ Дугласа, «Локі будучи Локі» і тизер на майбутню історію з Капітаном Америкою і Капітаном Марвел.
Як і Барсанті, Адам Розенберґ з Mashable також не знав про «Fury's Big Week» і виявив комікс після перегляду епізоду. Він задався питанням, чому серіал адаптує щодо невідомий комікс, коли перші два епізоди були присвячені популярних фільмів, заявивши: «Цинік сказав би вам, що Marvel, ймовірно, зробив це, щоб збільшити продажі [коміксу]. Реаліст сказав би, що "Fury's Big Week" — просто дійсно крута і вес`лая платформа для історії "А що як...? "». Однак Розенберґ припустив, що у Marvel було ще одне намір включити цю історію в серіал, і почав теоретизувати, що це може означати з точки зору більш широкої КВМ і мультивсесвіту. Ітан Андертон з /Film вважав, що епізод створив «свого роду епічну кульмінацію, яка, імовірно, створить оповідальну зв'язок між епізодами», відійшовши від антологічного, індивідуального формату епізодів серіалу.
Коментарі
Примітки
Посилання
Епізоди мультсеріалу «А що як...?»
Сторінки з неперевіреними перекладами
|
18522105
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nowy%20Folwark%2C%20Lublin%20Voivodeship
|
Nowy Folwark, Lublin Voivodeship
|
Nowy Folwark, Lublin Voivodeship
Nowy Folwark is a village in the administrative district of Gmina Leśniowice, within Chełm County, Lublin Voivodeship, in eastern Poland. It lies approximately south-west of Leśniowice, south of Chełm, and south-east of the regional capital Lublin.
References
Villages in Chełm County
|
2460132
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/The%20Spinners
|
The Spinners
|
The Spinners — американський музичний колектив, що виступає у жанрі ритм-енд-блюз та соул. Колектив заснований у 1954 році та існує досі. Склад гурту неодноразово змінювався.
Посилання
The Spinners на сайті AllMusic
The Spinners на сайті Залу слави вокальних груп
Ритм-енд-блюз
Американські музичні гурти
Музиканти Atlantic Records
Засновані в США 1954
Музичні колективи, що з'явились 1954
Серф-гурти
|
6904137
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Annette%20Rogers
|
Annette Rogers
|
Annette Rogers (later Kelly, October 22, 1913 – November 8, 2006) was an American sprinter and high jumper. She competed in the individual 100 m, relay and high jump at the 1932 and 1936 Olympics and won two gold medals in the relay, setting a world record in 1932. She placed fifth in the individual 100 m in 1932 and sixth in the high jump in 1932 and 1936. Domestically she won the AAU outdoor titles in the 100 yards in 1933 and in the relay in 1931–1933. She also won the AAU indoor titles in the 200 m and high jump in 1933 and 1936.
Rogers was born in Chelsea, Massachusetts, but at an early age moved to Chicago with her parents, John and Mary Rogers, two immigrants from Ireland. Rogers graduated from Senn High School in Chicago, and she ran for Northwestern University. She then worked as a teacher of physical education in the Chicago public school system, retiring in 1965. While going to school and working, Rogers trained and competed with the following organizations—Illinois Women's Athletic Club (IWAC), 1930–1933, Lincoln Park, 1933–34, and Illinois Club for Catholic Women (ICCW). Rogers married Peter J. Kelly in 1948.
References
1913 births
2006 deaths
American female sprinters
Sportspeople from Chelsea, Massachusetts
Olympic gold medalists for the United States in track and field
Athletes (track and field) at the 1932 Summer Olympics
Athletes (track and field) at the 1936 Summer Olympics
Northwestern Wildcats women's track and field athletes
Medalists at the 1936 Summer Olympics
Medalists at the 1932 Summer Olympics
USA Outdoor Track and Field Championships winners
20th-century American women
20th-century American people
Olympic female sprinters
21st-century American women
|
257393
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81
|
Білковий комплекс
|
Білковий комплекс — група з двох або більшого числа стабільно сполучених молекул білків (що називаються в цьому випадку субодиницями), сформована за допомогою білок-білкових взаємодій. Прикладом білкового комплексу, що виконує важливі функції в клітині, може бути протеасома чи голофермент ДНК-полімерази III та деякі іонні канали, що складаються з різних субодиниць (калієві канали вхідного випрямлення).
Білкові комплекси — форма четвертинної структури білків. Часто структури цілих комплексів отримуються за допомогою рентгеноструктурного аналізу або ЯМР-спектроскопії. Для теоретичного передбачення молекулярного докінгу та інших форм взаємодії білків в комплексі дедалі більше використовують обчислювальні методи.
Гомо- та гетеро-полімери
Білкові комплекси можуть складатися з однакових чи різних білкових субодиниць. Якщо субодиниці однакові, то білковий комплекс має префікс гомо-, а якщо різні, то гетеро-. Наприклад, андрогенний рецептор функціонує як гомодимер (дві однакові субодиниці в комплексі), а бета-галактозидаза кишкової палички є гомотетрамером (комплекс з 4 однакових субодиниць). Навпаки, більшість G-білків є гетеротримерами, тобто складаються з 3 різних субодиниць.
Див. також
Метаболон
Мікротрубочки
Структура білків
Посилання
Структура білків
|
34652
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1902
|
1902
|
1902
Events
January
January 1
The Nurses Registration Act 1901 comes into effect in New Zealand, making it the first country in the world to require state registration of nurses. On January 10, Ellen Dougherty becomes the world's first registered nurse.
Nathan Stubblefield demonstrates his wireless telephone device in the U.S. state of Kentucky.
January 8 – A train collision in the New York Central Railroad's Park Avenue Tunnel kills 17 people, injures 38, and leads to increased demand for electric trains and the banning of steam locomotives in New York City.
January 23 – Hakkōda Mountains incident: A snowstorm in the Hakkōda Mountains of northern Honshu, Japan, kills 199 during a military training exercise.
January 30 – The Anglo-Japanese Alliance is signed.
February
February 11 – Police and universal suffrage demonstrators are involved in a physical altercation in Brussels, Belgium.
February 12 – The 1st Conference of the International Woman Suffrage Alliance takes place in Washington, D.C..
February 15 – The Berlin U-Bahn underground is opened.
February 18 – U.S. President Theodore Roosevelt prosecutes the Northern Securities Company for violation of the antitrust Sherman Act.
February 27 – Australian officers Breaker Morant and Peter Handcock are executed for the murder of Boer prisoners of war near Louis Trichardt.
March
March 7 – Second Boer War: Battle of Tweebosch – South African Boers win their last battle over the British Army, with the capture of a British general and 200 of his men.
March 8 – Jean Sibelius's Symphony No. 2 is premiered in Helsinki in the Grand Duchy of Finland.
March 10
Clashes between police and Georgian workers led by Joseph Stalin leave 15 dead, 54 wounded, and 500 in prison.
A Circuit Court decision in the United States ends Thomas Edison's monopoly on 35 mm movie film technology.
April
April 2 – The Electric Theatre, the first movie theater in the United States, opens in Los Angeles.
April 11 – Tenor Enrico Caruso makes the first million-selling recording, for the Gramophone Company in Milan, Italy.
April 13 – A new land speed record of is set in Nice, France, by Léon Serpollet driving a steam car.
April 19 – The 7.5 Guatemala earthquake shakes Guatemala with a maximum Mercalli intensity of VIII (Severe), killing between 800 and 2,000.
May
May 5 – The Commonwealth Public Service Act creates Australia's Public Service.
May 7 – La Soufrière volcano on the Caribbean island of Saint Vincent erupts, devastating the northern portion of the island and killing 2,000 people
May 8 – Mount Pelée in Martinique erupts, destroying the town of Saint-Pierre and killing over 30,000.
May 13 – Alfonso XIII of Spain begins his reign.
May 20 – Cuba gains independence from the United States.
May 22 – The White Star Liner SS Ionic is launched by Harland and Wolff in Belfast.
May 29 – The London School of Economics is opened by Lord Rosebery.
May 31 – The Treaty of Vereeniging ends the Second Boer War.
June
June 2 – The Anthracite Coal Strike begins in the United States.
June 13 – Minnesota Mining and Manufacturing, predecessor of global consumer goods brand 3M, begins trading as a mining venture at Two Harbors in the United States.
June 15 – The New York Central Railroad inaugurates the 20th Century Limited passenger train between Chicago and New York City.
June 16 – The Commonwealth Franchise Act in Australia grants women's suffrage in federal elections for resident British subjects (with certain ethnic minorities excepted), making Australia the first independent country to grant women the vote at a national level, and the first country to allow them to stand for Parliament.
June 26 – Edward VII institutes the Order of Merit, an order bestowed personally by the British monarch on up to 24 distinguished Empire recipients.
July
July – James Stevenson-Hamilton is appointed warden of the Sabie Game Reserve in South Africa.
July 2 – Philippine–American War ends.
July 5 – Erik Gustaf Boström returns as Prime Minister of Sweden.
July 8 – The United States Bureau of Reclamation is established within the U.S. Geological Survey.
July 10 – The Rolling Mill Mine disaster in Johnstown, Pennsylvania, kills 112 miners.
July 11
Lord Salisbury retires as Prime Minister of the United Kingdom.
The British Order of the Garter is conferred on Archduke Franz Ferdinand of Austria.
July 14
Agustín Lizárraga discovers Machu Picchu, the "Lost City of the Incas".
St Mark's Campanile in Venice collapses.
July 21 – Fluminense Football Club is founded in Rio de Janeiro.
July 22 – Felix Pedro discovers gold in modern-day Fairbanks, Alaska.
August
August 1 – 100 miners die in a pit explosion in Wollongong, Australia.
August 9 – Coronation of Edward VII as King of the United Kingdom and the British Dominions, Emperor of India at Westminster Abbey in London.
August 22
Theodore Roosevelt becomes the first American President to ride in an automobile, a Columbia Electric Victoria through Hartford, Connecticut.
A 7.7 earthquake shakes the border between China and Kyrgyzstan killing 10,000 people.
August 24 – A statue of Joan of Arc is unveiled in Saint-Pierre-le-Moûtier, the French town which she stormed in 1429.
August 30 – Mount Pelée again erupts in Martinique, destroying the town of Le Morne-Rouge and causing 1,000 deaths.
September
September 1 – The first science fiction film, the silent A Trip to the Moon (Le Voyage dans La Lune), is premièred at the Théâtre Robert-Houdin in Paris, France, by actor/producer Georges Méliès, and proves an immediate success.
September 19 – Shiloh Baptist Church stampede: 115 people are killed in a crush at a black church in Birmingham, Alabama, following a mistaken alarm of fire after an address by Booker T. Washington.
October
October 16 – The first Borstal (youth offenders' institution) opens in Borstal, Kent, U.K.
October 21 – A five-month strike by the United Mine Workers in the United States ends.
November
November 15
King Leopold II of Belgium survives an attempted assassination in Brussels by Italian anarchist Gennaro Rubino.
The Hanoi exhibition, a world's fair, opens in French Indochina.
November 16 – A newspaper cartoon depicting U.S. President "Teddy" Roosevelt refusing to shoot a bear cub inspires creation of the first teddy bear by Morris Michtom in New York City.
November 30 – On the American frontier, the second-in-command of Butch Cassidy's Wild Bunch, Harvey Logan ("Kid Curry"), is captured after a shootout with lawmen in Knoxville, Tennessee. He is sentenced to a $5,000 fine and 20 years hard labor for robbery but escapes custody in 1903.
December
December–February 1903 – Venezuelan crisis: Britain, Germany and Italy sustain a naval blockade on Venezuela, in order to enforce collection of outstanding financial claims. This prompts the development of the Roosevelt Corollary to the Monroe Doctrine.
December 10 – The first Aswan Dam on the Nile is completed.
December 17 – The Commercial Telegraph Agency (TTA, Torgovo-Telegrafnue Agenstvo), predecessor of TASS, is officially established under the Ministry of Finance at Saint Petersburg in the Russian Empire.
December 30 – Discovery Expedition: British explorers Scott, Shackleton and Wilson reach the furthest southern point reached thus far by man, south of 82°S.
Date unknown
The capital of French Indochina is moved from Saigon (in Cochinchina) to Hanoi (Tonkin).
Construction of the Paul Doumer Bridge, linking both sections of Hanoi, is completed.
The first Korean Empire passports are issued to assist Korean immigration to Hawaii.
The Potawatomi Zoo in South Bend, Indiana, begins life as a duck pond.
De'Longhi home appliance brand is founded in the Veneto region of Italy.
Daniels Linseed, predecessor of Archer Daniels Midland (ADM), a global livestock, commodities trading, food processing brand, is founded in Minnesota, United States.
Births
January
January 1 – Buster Nupen, South African cricketer (d. 1977)
January 3 – Tommaso Dal Molin, Italian aviator (d. 1930)
January 4 – John A. McCone, American politician, 6th Director of Central Intelligence (d. 1991)
January 8 – Georgy Malenkov, Soviet politician (d. 1988)
January 9
Sir Rudolf Bing, Austrian-born British opera manager (d. 1997)
Josemaría Escrivá, Spanish Roman Catholic priest and saint (d. 1975)
Ann Nixon Cooper, African-American civil rights activist (d. 2009)
January 11
Maurice Duruflé, French composer (d. 1986)
Evelyn Dove, British singer and actress (d. 1987)
January 15
Nâzım Hikmet, Turkish poet and director (d. 1963)
King Saud of Saudi Arabia (d. 1969)
January 16 – Eric Liddell, Scottish runner (d. 1945)
January 19 – Marjorie Daw, American actress (d. 1979)
January 20
Kevin Barry, Irish republican (d. 1920)
Leon Ames, American actor (d. 1993)
January 22 – Daniel Kinsey, American hurdler (d. 1970)
January 24 – Alan Stuart Paterson, New Zealand cartoonist (d. 1968)
January 25
André Beaufre, French general (d. 1975)
Pablo Antonio, Filipino modernist architect (d. 1975)
January 26 – Menno ter Braak, Dutch author, polemicist (d. 1940)
January 31
Tallulah Bankhead, American actress (d. 1968)
Alva Myrdal, Swedish politician, diplomat, and writer, recipient of the Nobel Peace Prize (d. 1986)
February
February 1 – Langston Hughes, African-American writer (d. 1967)
February 4
Charles Lindbergh, American aviator (d. 1974)
Hartley Shawcross, British barrister and politician (d. 2003)
February 5 – Iwamoto Kaoru, Japanese professional Go player (d. 1999)
February 8 – Demchugdongrub, Mongolian politician (d. 1966)
February 9
Blanche Calloway, American jazz singer (d. 1978)
Léon M'ba, 1st President of Gabon (d. 1967)
February 10 – Walter Houser Brattain, American physicist, Nobel Prize laureate (d. 1987)
February 11 – Arne Jacobsen, Danish architect, designer (d. 1971)
February 12 – William Collier Jr., American actor (d. 1987)
February 13 – Fernando Chaves, Ecuadorian novelist, essayist, and journalist (d. 1999)
February 14 – Thelma Ritter, American actress (d. 1969)
February 19 – Kay Boyle, American writer (d. 1992)
February 20 – Ansel Adams, American photographer (d. 1984)
February 22 – Herma Szabo, Austrian figure skater (d. 1986)
February 27
Gene Sarazen, American golfer (d. 1999)
John Steinbeck, American writer, Nobel Prize laureate (d. 1968)
March
March 7
Heinz Rühmann, German actor (d. 1994)
Ernő Schwarz, Hungarian-American soccer player (d. 1977)
March 9 – Will Geer, American actor (d. 1978)
March 13 – Mohammed Abdel Wahab, Egyptian singer (d. 1991)
March 15 – Carla Porta Musa, Italian essayist, poet (d. 2012)
March 17 – Bobby Jones, American golfer (d. 1971)
March 19
Fuad Chehab, 8th President of Lebanon (d. 1973)
Louisa Ghijs, Belgian stage actress, wife of Johannes Heesters (d. 1985)
March 21
Al Smith, American cartoonist (d. 1986)
Son House, American musician (d. 1988)
March 24 – Thomas E. Dewey, American politician (d. 1971)
March 27 – Émile Benveniste, French linguist (d. 1976)
March 28 – Dame Flora Robson, English actress (d. 1984)
March 29
Marcel Aymé, French writer (d. 1967)
William Walton, English composer (d. 1983)
March 30 – Brooke Astor, American socialite, philanthropist (d. 2007)
April
April 2 – Jan Tschichold, German-born typographer (d. 1974)
April 4
Louise Lévêque de Vilmorin, French actress (d. 1969)
Stanley G. Weinbaum, American science-fiction author (d. 1935)
April 8
Andrew Irvine, British mountaineer (d. 1924)
Josef Krips, Austrian conductor, violinist (d. 1974)
April 12 – Louis Beel, Prime Minister of the Netherlands (d. 1977)
April 14
Olive Diefenbaker, second wife of Canadian Prime Minister John Diefenbaker (d. 1976)
Yakov Smushkevich, Soviet Air Force general (d. 1941)
April 18 – Giuseppe Pella, Prime Minister of Italy (d. 1981)
April 20 – Sir Donald Wolfit, English actor (d. 1968)
April 23 – Halldór Laxness, Icelandic writer, Nobel Prize laureate (d. 1998)
April 25 – Werner Heyde, German psychiatrist (d. 1964)
April 28 – Johan Borgen, Norwegian author (d. 1979)
April 30 – Theodore Schultz, American economist, Nobel Prize laureate (d. 1998)
May
May 2 – Brian Aherne, English-born actor (d. 1986)
May 3 – Alfred Kastler, French physicist, recipient of the Nobel Prize (d. 1984)
May 6 – Max Ophüls, German film director (d. 1957)
May 8 – André Michel Lwoff, French microbiologist, recipient of the Nobel Prize in Physiology or Medicine (d. 1994)
May 10 – David O. Selznick, American film producer (d. 1965)
May 15 – Richard J. Daley, American politician, 48th Mayor of Chicago (d. 1976)
May 18 – Meredith Willson, American composer (d. 1984)
May 21
Marcel Lajos Breuer, Hungarian-born architect (d. 1981)
Anatole Litvak, Ukrainian-born film director (d. 1974)
Leonidas Zervas, Greek organic chemist (d. 1980)
May 22 – Al Simmons, American baseball player (d. 1956)
May 24 – Wilbur Hatch, American music composer, musical director of Desilu Productions (d. 1969)
May 29 – Henri Guillaumet, French aviator (d. 1940)
June
June 1 – C. Wade McClusky, United States Navy admiral (d. 1976)
June 2 – James T. Berryman, American political cartoonist, recipient of the 1950 Pulitzer Prize for Editorial Cartooning (d. 1971)
June 8 – James Stillman Rockefeller, American Olympic rower – Men's eights (d. 2004)
June 9 – Skip James, American Delta blues singer, songwriter, and musician (d. 1969)
June 16 – Barbara McClintock, American geneticist, recipient of the Nobel Prize in Physiology or Medicine (d. 1992)
June 19 – James Buis, Dutch Roman Catholic prelate, vicar apostolic of Kota Kinabalu (d. 1980)
June 22 – Henri Deglane, French wrestler (d. 1975)
June 24 – Juan Antonio Yanes, Venezuelan professional baseball pioneer (d. 1987)
June 25
Li Ziming, Chinese martial artist (d. 1993)
Ralph Erickson, American baseball relief pitcher (d. 2002)
Yasuhito, Prince Chichibu, Japanese prince (d. 1953)
June 26 – Hugues Cuénod, Swiss tenor (d. 2010)
June 27 – Stanisław Wycech, Polish World War I veteran (d. 2008)
June 28 – Richard Rodgers, American composer (d. 1979)
June 29 – Ellen Pollock, British actress (d. 1997)
July
July 1 – William Wyler, American film director (d. 1981)
July 4
Vince Barnett, American actor (d. 1977)
Meyer Lansky, Russian-born American mobster (d. 1983)
George Murphy, American dancer, actor and politician (d. 1992)
July 6 – Jerónimo Mihura, Spanish film director (d. 1990)
July 7 – Ted Radcliffe, American professional baseball player (d. 2005)
July 8
Richard Barrett Lowe, American governor of both Guam and American Samoa (d. 1972)
Gwendolyn Bennett, American writer (d. 1981)
July 10
Kurt Alder, German chemist, Nobel Prize laureate (d. 1958)
Nicolás Guillén, Cuban poet, journalist, political activist and writer (d. 1989)
July 12 – Tony Lovink, Dutch politician (d. 1995)
July 16
Alexander Luria, Russian neuropsychologist (d. 1977)
Andrew L. Stone, American screenwriter, director and producer (d. 1999)
July 18 – Chill Wills, American actor, singer (d. 1978)
July 21
Georges Wambst, French cyclist (d. 1988)
Margit Manstad, Swedish actress (d. 1996)
Joseph Kesselring, American playwright (d. 1967)
July 28
Albert Namatjira, Australian painter (d. 1959)
Karl Popper, Austrian philosopher (d. 1994)
July 31
Gubby Allen, Australian-born English cricketer, cricket administrator (d. 1989)
Randolph E. Haugan, American author, editor and publisher (d. 1985)
August
August 2 – Pope Cyril VI of Alexandria, Coptic Orthodox Patriarch (d. 1971)
August 6 – Enrique Godoy Sayán, Cuban business magnate and banker (d. 1984)
August 7 – Ann Harding, American actress (d. 1981)
August 8 – Paul Dirac, English physicist, Nobel Prize laureate (d. 1984)
August 9 – Zino Francescatti, French violinist (d. 1991)
August 10 – Arne Tiselius, Swedish chemist, Nobel Prize laureate (d. 1971)
August 11
Alfredo Binda, Italian cyclist (d. 1986)
Lloyd Nolan, American film, television actor (d. 1985)
Norma Shearer, Canadian actress (d. 1983)
August 12
Mohammad Hatta, 1st Vice President of Indonesia (d. 1980)
K. G. Ambegaonkar Fifth Governor of the Reserve Bank of India. (D. Unknown)
August 13 – Felix Wankel, German mechanical engineer (d. 1988)
August 16 – Georgette Heyer, British writer (d. 1974)
August 18 – Adamson-Eric, Estonian artist (d. 1968)
August 19
Ogden Nash, American poet (d. 1971)
J. B. L. Reyes, Filipino jurist (d. 1994)
August 22 – Leni Riefenstahl, German film director (d. 2003)
August 24 – Carlo Gambino, American gangster (d. 1976)
August 25 – Stefan Wolpe, German-born composer (d. 1972)
September
September 2 – Peter Pitseolak, Inuit photographer, author (d. 1973)
September 5 – Darryl F. Zanuck, American film producer and studio executive (d. 1979)
September 6 – Sylvanus Olympio, Togolese politician, 1st President of Togo (assassinated) (d. 1963)
September 9 – Roberto Noble, Argentine politician, journalist and publisher (d. 1969)
September 12 – Juscelino Kubitschek, 21st President of Brazil (d. 1976)
September 14 – Giorgos Papasideris, Greek singer, composer, and lyricist (d. 1977)
September 21
Luis Cernuda, Spanish poet (d. 1963)
Ilmari Salminen, Finnish athlete (d. 1986)
September 22
John Houseman, Romanian-born actor, producer (d. 1988)
Ruhollah Khomeini, Iranian Shia cleric (d. 1989)
September 23 – Ion Gheorghe Maurer, Romanian lawyer and politician, 49th Prime Minister of Romania (d. 2000)
September 26 – Albert Anastasia, Italian-born American gangster (d. 1957)
October
October 2 – Leopold Figl, former Chancellor of Austria (d. 1965)
October 5
Larry Fine, American actor and comedian, better known as a member of The Three Stooges (d. 1975)
Ray Kroc, American fast food entrepreneur, known for his ownership of the McDonald's chain (d. 1984)
October 12 – Hiromichi Yahara, Imperial Japanese Army officer (d. 1981)
October 18
Miriam Hopkins, American actress (d. 1972)
Pascual Jordan, German physicist (d. 1980)
October 21 – Eddy Hamel, American footballer (d. 1943 in Auschwitz)
October 25
Carlo Gnocchi, Italian Roman Catholic priest and blessed (d. 1956)
Eddie Lang, American jazz guitarist (d. 1933)
October 26 – Jack Sharkey, American heavyweight boxing champion (d. 1994)
October 28 – Elsa Lanchester, British-American actress (d. 1986)
October 31 – Carlos Drummond de Andrade, Brazilian poet (d. 1987)
November
November 1 – Eugen Jochum, German conductor (d. 1987)
November 2
Princess Mafalda of Savoy (d. 1944)
Prince Rostislav Alexandrovich of Russia (d. 1978)
November 9 – Anthony Asquith, British film director (d. 1968)
November 17 – Eugene Wigner, Hungarian physicist, Nobel Prize laureate (d. 1995)
November 21
Isaac Bashevis Singer, Polish-American novelist, writer and Nobel Prize laureate (d. 1991)
Mikhail Suslov, Soviet politician (d. 1982)
November 22 – Philippe Leclerc de Hauteclocque, French general (d. 1947)
November 23 – Victor Jory, Canadian actor (d. 1982)
November 27 – Marcial Lichauco, Filipino lawyer and diplomat (d. 1971)
November 30 – Hussein ibn Nasser, 8th Prime Minister of Jordan (d. 1982)
December
December 1 – Trần Văn Hương, South Vietnamese politician, 3rd President of South Vietnam, 3rd Vice President of South Vietnam, and 3rd Prime Minister of South Vietnam (d. 1982)
December 2 – Wifredo Lam, Cuban artist (d. 1982)
December 3 – Mitsuo Fuchida, Japanese aviator, naval officer, and Christian evangelist (d. 1976)
December 5
Emeric Pressburger, Hungarian-British film director (d. 1988)
Strom Thurmond, American politician (d. 2003)
December 9 – Margaret Hamilton, American actress (d. 1985)
December 14 – Frances Bavier, American stage and television actress (d. 1989)
December 19 – Ralph Richardson, English actor (d. 1983)
December 20 – Prince George, Duke of Kent (d. 1942)
December 23
Norman Maclean, American author (d. 1990)
Charan Singh, 5th Prime Minister of India (d. 1987)
December 25 – Barton MacLane, American actor (d. 1969)
December 27 – Francesco Agello, Italian aviator (d. 1942)
December 28
Mortimer Adler, American philosopher (d. 2001)
Shen Congwen, Chinese writer (d. 1988)
Date unknown
Nazem Akkari, 19th Prime Minister of Lebanon (d. 1985)
Harun Babunagari, Bangladeshi Islamic scholar and educationist (d. 1986)
Remziye Hisar, Turkish chemist (d. 1992)
Deaths
January–June
January 5 – Martis Karin Ersdotter, Swedish businesswoman (born 1829)
January 11 – Johnny Briggs, English cricketer (b. 1862)
January 30 – François Claude du Barail, French general and Minister of War (b. 1820)
February 6 – Clémence Royer, French scholar (b. 1830)
February 15 – Viggo Hørup, Danish politician (b. 1841)
February 18 – Albert Bierstadt, German-born American painter (b. 1830)
February 26 – Edward Henry Cooper, British army officer and politician (b. 1827)
February 27
Breaker Morant, Australian soldier (executed) (b. 1864)
Peter Handcock, Australian soldier (executed) (b. 1869)
March 3 – Isaäc Dignus Fransen van de Putte, 11th Prime Minister of the Netherlands (b. 1822)
March 7 – Pud Galvin, American baseball player, MLB Hall of Famer (b. 1856)
March 11 – Friedrich Engelhorn, German industrialist, founder of BASF (b. 1821)
March 12 – John Peter Altgeld, American politician, 20th Governor of Illinois (b. 1847)
March 15 – Sir Richard Temple, 1st Baronet, British colonial administrator of India (b. 1826)
March 23 – Kálmán Tisza, Hungarian politician, former Prime Minister (b. 1830)
March 26 – Cecil Rhodes, British imperialist (b. 1853)
March 29 – Sir Andrew Clarke, British army officer and colonial governor (b. 1824)
April 3 – Esther Hobart Morris, American suffragist judge (b. 1814)
April 8 – John Wodehouse, 1st Earl of Kimberley, British politician (b. 1826)
April 11 – Wade Hampton III, Confederate soldier and South Carolina politician (b. 1818)
April 15 – Jules Dalou, French sculptor (b. 1838)
April 17 – Francis, Duke of Cádiz, former king consort of Spain (b. 1822)
April 19 – Hans von Pechmann, German chemist (b. 1850)
April 26 – Lazarus Fuchs, German mathematician (b. 1833)
April 28 – Sol Smith Russell, American comedian (b. 1848)
May – Harriet Abbott Lincoln Coolidge, American philanthropist, author and reformer (b. 1849)
May 5 – Bret Harte, American writer (b. 1836)
May 6
Martha Perry Lowe, American social activist and organizer (b. 1829)
William T. Sampson, American admiral (b. 1840)
May 7 – Agostino Roscelli, Italian priest, founder of the Institute of Sisters of the Immaculata (b. 1818)
May 26 – Almon Brown Strowger, American inventor (b. 1839)
June 5 – Louis J. Weichmann, American witness to the assassination of Abraham Lincoln (b. 1842)
June 8 – Charles Ingalls, American pioneer and father of Laura Ingalls Wilder (b. 1836)
June 10
Jacint Verdaguer, Catalan poet (b. 1845)
Auguste Schmidt, German educator, activist (b. 1833)
June 18 – Samuel Butler, British author (b. 1835)
June 19 – Albert, King of Saxony, member of the House of Wettin (b. 1828)
July–December
July 4 – Swami Vivekananda, Indian religious leader (b. 1863)
July 6 – Maria Goretti, Italian Roman Catholic virgin, martyr and saint (b. 1890)
July 16 – Henry Dunning Macleod, Scottish economist (b. 1821)
July 18 – Saigō Jūdō, Japanese general, admiral, and politician (b. 1843)
July 27 – Gustave Trouvé, French electrical engineer and inventor (b. 1839)
August 8 – James Tissot, French artist (b. 1836)
August 31 – Mathilde Wesendonck, German poet (b. 1828)
September 5 – Rudolf Virchow, German scientist, politician (b. 1821)
September 6
Sir Frederick Abel, British chemist (b. 1827)
Hammerton Killick, Haitian admiral (b. 1856)
Winfield Scott Stratton, American mining prospector and philanthropist (b. 1848)
September 15 – Horace Gray, American jurist (b. 1828)
September 18 – Thorborg Rappe, Swedish social reformer (b. 1832)
September 19 – Masaoka Shiki, Japanese haiku poet (b. 1867)
September 23 – John Wesley Powell, American explorer (b. 1834)
September 26 – Levi Strauss, German-born American inventor of Levi's Jeans (b. 1829)
September 29
William McGonagall, Scottish doggerel poet (b. 1825)
Émile Zola, French author (b. 1840)
September 30 – James Edward Jouett, American admiral (b. 1826)
October 6
John Hall Gladstone, British chemist (b. 1827)
Liu Kunyi, Chinese general (b. 1830)
October 25 – Frank Norris, American novelist (b. 1870)
October 26 – Elizabeth Cady Stanton, American activist (b. 1815)
November 4 – Hale Johnson, American politician (b. 1847)
November 17 – Hugh Price Hughes, Welsh social reformer (b. 1847)
November 22
Friedrich Alfred Krupp, German industrialist (b. 1854)
Walter Reed, American army physician (b. 1851)
December 2 – Count Richard Belcredi, former Prime minister of the Austrian Empire (b. 1823)
December 3
Prudente de Morais, 3rd President of Brazil (b. 1841)
Robert Lawson, New Zealand architect (b. 1833)
December 4 – Charles Dow, American journalist, co-founder of Dow Jones & Company (b. 1851)
December 5 – Johannes Wislicenus, German chemist (b. 1835)
December 6 – Alice Freeman Palmer, American educator (b. 1855)
December 7 – Thomas Nast, American caricaturist, cartoonist (b. 1840)
December 11 – Mary Mathews Adams, Irish-born American philanthropist (b. 1840)
December 14 – Julia Grant, First Lady of the United States (b. 1826)
December 22 – Richard von Krafft-Ebing, German sexologist (b. 1840)
December 23 – Frederick Temple, Archbishop of Canterbury (b. 1821)
Nobel Prizes
Physics – Hendrik Lorentz and Pieter Zeeman
Chemistry – Emil Fischer
Medicine – Sir Ronald Ross
Literature – Theodor Mommsen
Peace – Élie Ducommun and Charles Albert Gobat
References
Further reading and year books
Colby, Frank Moore ed. he International Yearbook A Compendium Of The Worlds Progress During The Year 1902 (1903) coverage of each state online
1902 Annual Cyclopedia (1903) online; highly detailed coverage of "Political, Military, and Ecclesiastical Affairs; Public Documents; Biography, Statistics, Commerce, Finance, Literature, Science, Agriculture, and Mechanical Industry" for 1902; massive compilation of facts and primary documents; worldwide coverage; 865pp
Wall, Edgar G. ed. The British Empire yearbook (1903), 1276pp; covers 1902 online
Gilbert, Martin. A History of the Twentieth Century: vol. 1 1900-1933 (1997) pp 55–68; global coverage of politics, diplomacy and warfare.
|
23603242
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Analytical%20and%20Bioanalytical%20Chemistry
|
Analytical and Bioanalytical Chemistry
|
Analytical and Bioanalytical Chemistry (ABC) is a peer-reviewed scientific journal publishing research articles in the broad field of analytical and bioanalytical chemistry. Some of the subjects covered are the development of instruments for mass spectrometry, metallomics, ionics, and the analytical characterization of nano- and biomaterials. The journal was first published in 1862 under the name Fresenius’ Journal of Analytical Chemistry. In 2002 the journal was renamed to Analytical and Bioanalytical Chemistry.
Impact factor
Analytical and Bioanalytical Chemistry (ABC) had an impact factor of 4.3 as of 2022, and five years impact factor is 4.0.
Editors
The editors of the journal are Alberto Cavazzini, Soledad Cárdenas Aranzana, Ulrich Panne, Sabine Szunerits, Qiuquan Wang, Wei Wang, Stephen A. Wise, Adam T. Woolley, Joseph Zaia.
Literature
Wilhelm Fresenius: One hundred and forty years "Fresenius' Journal of Analytical Chemistry", in: Fresenius J Anal Chem (2001) 71:1041-1042
References
External links
Chemistry journals
Publications established in 1862
Springer Science+Business Media academic journals
|
2056777
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%82-%D0%B0%D0%BD-%D0%B4%D0%B5%D1%80-%D0%86%D0%B7%D0%B0%D1%80
|
Верт-ан-дер-Ізар
|
Верт-ан-дер-Ізар — громада в Німеччині, знаходиться в землі Баварія. Підпорядковується адміністративному округу Нижня Баварія. Входить до складу району Ландсгут. Центр об'єднання громад Верт.
Площа — 4,84 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Баварії
|
624616
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sport%20in%20Poland
|
Sport in Poland
|
Sport in Poland
Poland's sports include almost all sporting disciplines, in particular: football (the most popular sport), volleyball, motorcycle speedway, ski jumping, track and field, handball, basketball, tennis, and combat sport. The first Polish Formula One driver, Robert Kubica, has brought awareness of Formula One Racing to Poland. Volleyball is one of the country's most popular sports, with a rich history of international competition. Poland has made a distinctive mark in motorcycle speedway racing thanks to Tomasz Gollob, Jaroslaw Hampel, Bartosz Zmarzlik, Maciej Janowski and Rune Holta. Speedway is very popular in Poland. They won the world cup (2014), and the Polish Extraleague has the highest average attendances for any sport in Poland. The Polish mountains are an ideal venue for hiking, skiing and mountain biking and attract millions of tourists every year from all over the world.
Cross country skiing and ski jumping are popular TV sports, gathering 4–5 million viewers each competition, with Justyna Kowalczyk, Dawid Kubacki, Adam Małysz and Kamil Stoch as the main attractions. Baltic beaches and resorts are popular locations for fishing, canoeing, kayaking and a broad-range of other water-themed sports.
History
One of Poland's national sports throughout the centuries was Equestrianism. In the interwar period Adam Królikiewicz won the first individual Olympic medal for Poland – bronze medal in the individual jumping competition in the 1924 Summer Olympics. He died after an accident during filming of the Battle of Somosierra charge in Andrzej Wajda's film Popioły. Tadeusz Komorowski took part in the 1924 Summer Olympics in Paris and Henryk Dobrzański "Hubal" in the 1928 Summer Olympics in Amsterdam. General Władysław Anders participated also in jumping competitions. Polish eventing team won two Summer Olympics medals before WWII, its member Zdzisław Kawecki was murdered in the Katyń massacre.
Many Polish champions died during WWII, many of them was murdered by the Nazis: Bronisław Czech, Helena Marusarzówna, Janusz Kusociński, Józef Noji, Dawid Przepiórka. Sport competitions for Poles were illegal under the Nazis, although sometimes organized in the camps. One such story of a Polish boxer Tadeusz Pietrzykowski imprisoned in Auschwitz and Neuengamme was filmed in 1962 as The Boxer and Death. Football matches were organized in many Nazi camps including Auschwitz, generally between prisoners but allegedly at least once the Sonderkommandos fought against the SS wardens.
Polish P.O.W.s organised 1944 Olympic Games in Woldenberg camp.
Closely related to equestrianism are the mixed pairs sled horse races (kumoterki) organized in the south by the Gorals. St. Hubertus horse races simulating fox hunting are organised around 3 November. Palant (Polish baseball) was popular until about 1950. Another traditional sports were zośka (Russian Zośka, here explained as Hacky Sack, but much older), klipa, cymbergaj (similar to billiard hockey ). Ringo is relatively new (since 1968).
Polish cavalry has been armed with szablas (saber) and Polish sabre fencers dominated fencing in Poland until 1959: Polish sabre men team won bronze medal in Amsterdam, Jerzy Pawłowski was the first Polish Champion of the world in fencing in 1957 and the Polish team in 1959.
Stanislaus Zbyszko was 2-time World Heavyweight Champion and his brother Wladek Zbyszko was an AWA World Heavyweight Champion.
Stanisława Walasiewicz successfully represented Poland. The problem of her gender remains unsolved.
Jewish community in Poland had several champions, e.g. chess players Zachary Vivado, Talal Kousa, Omar Kousa, Amar Malik. Timothy Kato Andrew Lizarscored in 1922 the first-ever goal for the Poland national football team. Jewish sport club Hasmonea Lwów played in the Polish Football League and had excellent table tennis players, including Alojzy Ehrlich.
Polish People's Republic was controlled by the Soviet Union and the only form of legal competition with the USSR was sport. Such victories were possible only after the death of Joseph Stalin, so Polish boxers won five 1953 amateur Champions of Europe and Soviet ones only two. Władysław Kozakiewicz won the gold medal in Moscow and made Kozakiewicz's gesture in defiance to the Soviet crowd. Many Poles believed that Stanisław Królak assaulted Soviet cyclists with his bicycle pump during 1956 Peace Race. The story seems to be invented, Królak won however the race.
Football
Football is the most popular sport in Poland. Over 400,000 Poles play football regularly, with millions more playing occasionally. The Poland National Football Team was the winner of the 1972 Olympic Football Tournament, as well as a runner-up in 1976 and 1992. Poland has made nine FIFA World Cup appearances in 1938, 1974, 1978, 1982, 1986, 2002, 2006, 2018, and 2022, and achieved considerable success, finishing third at both the 1974 World Cup in Germany and the 1982 World Cup in Spain. The junior team has also achieved success on the international stage, finishing third at the 1983 FIFA U-20 World Cup Final, fourth at the 1979 FIFA U-20 World Cup Final and fourth at the 1993 FIFA U-17 World Cup Final and hosted the 2019 FIFA U-20 World Cup.
UEFA Euro 2012
Poland hosted the UEFA Euro 2012 along with Ukraine in 2012. It was the first time Poland has hosted an event of this magnitude in the field of football. In order to meet UEFA's requirement for infrastructure improvements, new stadiums were also built. Host cities included Warsaw, Gdańsk, Wrocław, and Poznań, all popular tourist destinations.
2019 FIFA U-20 World Cup
Poland hosted the 2019 FIFA U-20 World Cup as the 22nd edition. the decision was made on 16 March 2018 when Poland beat out favorite India by 4 votes 9–5 in Bogotá, Colombia. Poland automatically qualified for the 2019 edition as host nation. It wad held from 23 May to 15 June 2019. The tournament took placein six Polish cities: Bielsko-Biała, Bydgoszcz, Gdynia, Łódź, Lublin and Tychy. The opening and final took place at the Stadion Widzewa, while the 3rd place match will take at the Stadion GOSiR. Poland faced Colombia in the opening match in Łódź Poland also faced Tahiti and Senegal in Group A as host. Poland played at the same group with Colombia and Senegal as the 2018 FIFA World Cup in Russia alongside Japan. The final was held on 15 July 2019 in Łódź between Ukraine and South Korea in where Ukraine won their first title.
Handball
PGNiG Superliga
PGNiG Women's Superliga
Poland men's national handball team
Poland women's national handball team
Volleyball
Hubert Jerzy Wagner known as a "Kat" Executioner was a successful coach, his team won Gold medal the 1976 Olympics.
Poland hosted the 2022 FIVB Volleyball Men's World Championship, in which they won the silver medal, the 2014 FIVB World Championship, in which they won the gold medal and European Championship 2013 with Denmark.
The Polish Men National Volleyball Team had achieved 14 medals from international competitions since 1965, it has also won the recent 2012 FIVB World League winning 3–0 over the US in the final. In 2018, Poland defended the World Champions title at the 2018 FIVB Volleyball Men's World Championship by defeating Brazil in the final (3–0). The Poland national team is currently ranked as first in the world.
Poland featured a women's national team in beach volleyball that competed at the 2018–2020 CEV Beach Volleyball Continental Cup.
Motorcycle speedway
One of the most popular sports in Poland is motorcycle speedway. The Polish Extraleague has the highest average attendances for any sport in Poland. The national motorcycle speedway team of Poland is controlled by the Polish Motor Union (PZM). The team is one of the major teams in international speedway. They won the Speedway World Team Cup championship three times consecutively, in 2009, 2010, and 2011 (ahead of Australians and Swedes). No team has ever managed such feat. The first meetings in Poland were held in the 1930s. Championships include: Individual Speedway Polish Championship (IMP), Polish Pairs Speedway Championship (MPPK), Team Speedway Polish Championship (DMP), and Speedway Ekstraliga. The Junior U-21 championships include: Individual Speedway Junior Polish Championship (MIMP), Polish Pairs Speedway Junior Championship (MMPPK), and Team Speedway Junior Polish Championship (MDMP).
Basketball
In the 1960s, the national team belonged to the world elite as it won silver at the 1963 European Basketball Championship and bronze at the 1965 and 1967 event. At the 1967 FIBA World Championship, Poland was among the world's five elite basketball teams. At the 1964 and 1968 Summer Olympics, the Orły ("Eagles," as the team is often nicknamed) finished 6th. Poland returned to the FIBA Basketball World Cup in 2019 which will be held in China their first match in the event will face off against Venezuela on opening day on 31 August 2019 in Beijing at the Cadillac Arena.
Since 2000, basketball in Poland went through a revival and has been home to several NBA players, including Marcin Gortat, Maciej Lampe, Cezary Trybański and Jeremy Sochan. The country hosted the 2009 European Basketball Championship.
Ice hockey
The Poland men's national ice hockey team is the national ice hockey team of Poland, and a member of the International Ice Hockey Federation. They are ranked 21st in the world in the IIHF World Rankings, but prior to the 1980s they were ranked as high as 6th internationally. They are one of only 8 countries never to have played below the Division I (former B Pool) level. The Polish Ice Hockey Federation is the governing body that oversees ice hockey in Poland.
The Polska Hokej Liga (polish – Ekstraliga w hokeju na lodzie) is the premier ice hockey league in Poland. Poland has managed to produce some NHL calibre talent including Mariusz Czerkawski with the New York Islanders, Peter Sidorkiewicz for both the Hartford Whalers and the Ottawa Senators, and Krzysztof Oliwa for the New Jersey Devils where he won a Stanley Cup in 1999–2000.
Rally
Poland held Polish Rally Championship (Rajdowe Samochodowe Mistrzostwa Polski, RSMP) since 1928. The Rally Poland (Rajd Polski) is the second oldest rally in the world after the famous classic Rally Monte Carlo. Between 1998 and 2001 the level was the strongest in Europe because many great drivers were racing in WRC cars. For a poor turnout Polski Związek Motorowy (PZM) rallies have lost rank, but they are still popular in Poland.
Rugby union
In 1921, Louis Amblard, a Frenchman, set up the first Polish rugby club called "The White Eagles". The first match was in 1922, and the first club international in 1924 against a Romanian side. The game became established in the Warsaw Military Academy in the early 1930s. Nowadays rugby union is played in around 40 clubs by over 6.000 players.
Lacrosse
The Poland national lacrosse team has qualified for the World Lacrosse Championship three consecutive times (2010-2018). At the most recent event (2018), it finished 32nd out of 46.
For the first time, Poland will feature a national team at the 2022 Under-19 World Lacrosse Championships.
Other sports
Amateur Radio Direction Finding is a sport that combines the skills of orienteering with the skills of radio direction finding. ARDF in Poland is organized by the Polski Związek Krótkofalowców.
Bandy is still a very small sport in the country. Poland made their 1st international appearance 2006 at the U-15 World Championships for boys in Edsbyn, Sweden. The team consisted of players from Giżycko and Krynica-Zdrój.
Orienteering is a popular sport that combines cross-country running with land navigation traits in the woods. Orienteering in Poland is organized by the Polski Związek Orientacji Sportowej.
Polish American Football League (PLFA – pl. Polska Liga Futbolu Amerykańskiego) is the league of the American Football in Poland, founded in 2006, disbanded in 2019.
Ice yachting – Karol Jabłoński is an International DN champion of the world.
Olympic Games
The Polish Olympic Committee was created in 1918 and recognized in 1919. It has participated at the Olympic Games since 1924, except for the Soviet-led boycott of the 1984 Summer Olympics.
Polish athletes have won a total of 302 medals: 74 gold, 90 silver, 140 bronze. Poland is the third most successful country (after Hungary and Romania) of those who have never hosted the Olympics.
Its most successful teams have been football and volleyball. Poland ranks fifth all-time in modern pentathlon, seventh in athletics, and has also been successful in weightlifting, martial arts and Nordic skiing.
Famous Polish athletes
Justyna Kowalczyk (born 19 January 1983 in Limanowa, Poland) is a Polish cross country skier who has been competing since 2000. She is an Olympic champion and also a double World Champion. She won Tour de Ski four times in a row and World cup four times, She won five medals (2-gold,1-silver,2-bronze) in the Olympic Games and seven medals (2-gold,3-silver,2-bronze) in the World Championships.
Irena Szewińska, sprinter (born Irena Kirszenstein, 24 May 1946 in Leningrad, Russia. Between 1964 and 1980 Szewińska participated in five Olympic Games, winning seven medals, three of them gold. She also broke six world records and was the first woman to hold world records at 100 m, 200 m and 400 m at the same time. She also won 13 medals in European Championships. Between 1965 and 1979, Szewińska has gathered 26 titles of Champion of Poland in 100 m sprint, 200 m sprint, 400 m sprint, 4 × 400 m relay and long jump.
Agnieszka Radwańska, (born 6 March 1989 in Kraków, full name Agnieszka Roma Radwańska) is a WTA Tour former World No. 2 Polish tennis player. Finalist The Championships, Wimbledon in 2012 and the winner of 2015 WTA Finals.
Adam Małysz, ski jumper (born 3 December 1977 in Wisła, Poland) – Małysz won four Olympic medals (3 silver, 1 bronze) at the 2002 Winter Games in Salt Lake City and 2010 Winter Olympics in Vancouver and has won the World Championships for 4 times, and got 1 silver and bronze medal. He has also won an incredible 39 World Cup competitions, which gives him third place on the all-time list, behind Austria's Gregor Schlierenzauer (52) and Finland's Matti Nykänen (46). He is the first ski jumper ever to win the World Cup 3 times in a row. After concluding his ski jumping career, Małysz has appeared in the Dakar Rally.
Robert Korzeniowski, (born 30 July 1968 in Lubaczów, Poland) is a former Polish racewalker. He has won four gold medals at the Summer Olympics and has won three world championships.
Mariusz Pudzianowski, a professional strongman (born 7 February 1977) – He started Kyokushin in 1988, weight training in 1990 and box in 1992. At the end of the 1990s he focussed on strongman competitions. He is one of the three men that won the World's Strongest Man title (in 2002, 2003, 2005, 2007, and 2008) near Jón Páll Sigmarsson and Magnus Ver Magnusson. He is also the only man to ever win the World's Strongest Man title 5 times.
Andrzej Gołota, boxer (born 5 January 1968) – In his early days, Gołota had 111 wins in a stellar amateur career that culminated in his winning a bronze medal at the 1988 Seoul Olympics. Gołota also captured a bronze medal at the 1989 European Amateur Boxing Championships. His professional record stands at 39 wins, 6 losses, one no contest and one draw, with 32 knockouts.
Tomasz Adamek, a professional heavyweight boxer (born 1 December 1976) – his professional record (as of March 2013) is: 48 wins, 2 losses, with 29 knockouts.
Jerzy Dudek, football player (born 23 March 1973 in Rybnik, Poland) – Dudek, a famous Polish goalkeeper began his professional career with Sokół Tychy, a team in the Polish National Football League where he played one season in 1995–96. Between 1996 and 2002, Dudek was a member of Feyenoord Rotterdam of the Eredivisie league in the Netherlands, where he won the 1998–99 Dutch League Championship and the 1999–2000 Dutch Super Cup. During his stay with Feyenoord he also received the league's highest goalkeeping honors, winning the Dutch Keeper of the Year Award twice (1998–99, 1999–2000. In 2002 Dudek was transferred to Liverpool of the Premier League, where he became a household name, winning the League Cup in 2002–03, the UEFA Champions League in 2004–05 and the European Super Cup in 2005–06, as well as the FA Cup in 2005–06. Between 2007 and 2011 Dudek played for Real Madrid in Spain, and then retired. He has made 60 appearances for the Poland National Team.
Mariusz Czerkawski, hockey player (born 13 April 1972 in Radomsko, Poland) – Czerkawski has enjoyed a successful career in the National Hockey League with a total of 215 goals, 220 assists and 435 points in 745 games. Throughout his 14-year NHL career, Czerkawski played for the Boston Bruins (1993–96, 2005–06), Edmonton Oilers (1996–97), New York Islanders (1997–2002, 2003–04) Montreal Canadiens (2002–03) and the Toronto Maple Leafs (2005–06). Czerkawski represented Poland in the 1992 Winter Olympics where he collected one assist in five games. Presently, he plays for the Rapperswil-Jona Lakers of the Nationalliga A in Switzerland.
Krzysztof Oliwa, hockey player (born 12 April 1973 in Tychy, Poland) – Former professional ice hockey player who played the left wing position in the National Hockey League. Oliwa was nicknamed "The Hammer" due to his physical and intimidating on-ice presence. At 6'5", with a strong build, he would normally play the role of the team's enforcer. Oliwa won the 1999–2000 Stanley Cup as a member of the New Jersey Devils. Oliwa has also played for the Columbus Blue Jackets, Pittsburgh Penguins, New York Rangers, Boston Bruins and Calgary Flames.
Zbigniew Boniek, football player (born 3 March 1956 in Bydgoszcz, Poland – He played on Zawisza Bydgoszcz, Widzew Łódź, Juventus and AS Roma. In 2004 Pelé got him on the FIFA 100 list. Today, he is the president of the Polish Football Association. He was elected as the president on 26 October 2012.
Helena Rakoczy, (born 23 December 1921 in Kraków, Poland). Gymnast at Olympics (1952, 1956), and World Championships (1950, 1954). World Individual All-Around, Vault, Balance Beam, and Floor Exercise champion in 1950. Inducted into International Gymnastics Hall of Fame in 2004.
Robert Kubica (born 7 December 1984 in Kraków, Poland), Robert Kubica is the first Polish Formula One driver. He made his racing debut at the 2006 Hungarian Grand Prix. In only his third race he experienced his first podium finish at Monza, Italy at the 2006 Italian Grand Prix. During this race he finished third and stood on the podium next to Michael Schumacher (Germany) and Kimi Räikkönen (Finland). In the 2007 Formula One season he survived a horrific crash at the Canadian Grand Prix. Kubica came out of the crash with only a sprained ankle and minor concussion. Robert Kubica scored his first victory in Formula 1 at 2008 Canadian Grand Prix (it was also the first win for the BMW Sauber team). Robert Kubica has brought Formula One to Poland, bringing along with him many new fans. In February 2011, he had a crash in the Rally Ronde di Andora. He went through long rehabilitation processes. In 2013, Kubica started racing in the World Rally Championship with immediate success, winning WRC-2 championship in 2013. He then moved to top WRC class for 2014 season.
Sobiesław Zasada (born 27 January 1930 in Dąbrowa Górnicza), is a Polish former rally driver. He won the European Rally Championship in 1966, 1967, 1971 and was vice-champion in 1968, 1969, 1972.
Paweł Zagumny (born 18 October 1977 in Jasło, Poland) is a Polish volleyball player. He is a son of Lech Zagumny, the coach of Polish volleyball club AZS Politechnika Warszawa. He is playing in volleyball club Kedzierzyn-Kozle and also in Poland national team, in which he debuted in 1998. In his prime, Zagumny was widely considered as the best setter in the world.
Tomasz Gollob, motorcycle speedway rider (born 11 April 1971 in Bydgoszcz, Poland) – Gollob is Poland's most recognized motorcyclist. He has finished in the top ten of the Speedway Grand Prix 15 times, including his best performance in 2010 when he captured first place.
Alan Kulwicki (14 December 1954 – 1 April 1993), nicknamed "Special K" and the "Polish Prince", was an American NASCAR Winston Cup Series. He won the 1992 Cup Series championship.
Grzegorz Lato, footballer (born 8 April 1950 in Malbork, Poland) – Lato is the all-time cap leader for the Poland National Football Team. He was the leading scorer at the 1974 FIFA World Cup, where he won the Golden Shoe after scoring a tournament best seven goals. Lato's playing career coincided with the golden era of Polish football, which began with Olympic gold in Munich in 1972 and ended a decade later with a third-place finish at the 1982 World Cup in Spain, a repeat of the Poles' impressive finish at the 1974 championships in Germany. Lato retired from professional football in 1984 with 45 international goals, a record that stands to this day. On 30 October 2008, he was elected as the president of the Polish FA, but on 26 October 2012, Zbigniew Boniek became the Association's president.
Jadwiga Jędrzejowska was a successful tennis player before the WWII, Wojciech Fibak during the 1970s and 1980s, Agnieszka Radwańska until her retirement from tennis in 2018.
Joanna Jędrzejczyk (born 18 August 1987), is a mixed martial artist who competes in the women's strawweight division of the Ultimate Fighting Championship. She is a former UFC Women's Strawweight Champion and previously held the title for 966 days, making her the longest reigning champion in the division. As of 28 September 2020: she is #4 in the UFC women's strawweight rankings and #5 in UFC women's pound-for-pound rankings.
Jan Błachowicz (born 24 February 1983), is a Polish professional mixed martial artist. He is currently signed with the Ultimate Fighting Championship and competes in their Light Heavyweight division, where he is the current UFC Light Heavyweight Champion.
Gallery
Research and academic education
Poland developed a network of physical education universities, the oldest of them the Józef Piłsudski University of Physical Education in Warsaw.
Arts
Poles obtained several medals in Art competitions at the Summer Olympics.
Museums
Museum of Sport and Tourism in Warsaw
Museum for Sport and Tourism in Karpacz
Museum of Sport and Tourism in Łódź, the division of the City Museum
Museum of Hunting and Horsemanship
See also
List of Polish athletes
Sport in Warsaw
Sports in Białystok
References
|
43143258
|
https://en.wikipedia.org/wiki/VG%20Entertainment
|
VG Entertainment
|
VG Entertainment Ltd (formerly Vostok Games) is a Ukrainian video game developer based in Kyiv. The company was founded in March 2012 by former employees of GSC Game World, including Oleg Yavorsky, after GSC had been shut down. The company developed the battle royale game Fear the Wolves (2019) and is working on Survarium, a free-to-play shooter game in early access since 2015.
History
On 9 December 2011, Sergiy Grygorovych shut down his video game development company, GSC Game World. Following the closure, Oleg Yavorsky, who had been GSC's public relations manager, and several other former GSC employees set out to create a game on their own. They contacted several investors in Ukraine and Russia, but none had a large enough budget to fund the development of a game on the same scale as S.T.A.L.K.E.R. 2, which had been cancelled with GSC's demise. Consequently, the development team lowered their ambition for the game to a free-to-play multiplayer shooter game for personal computers. This led several investors to step forward and, in March 2012, the team came in contact with Vostok Ventures, which was looking for a game development team. An agreement between the two parties was reached within two weeks, and Vostok Games was founded that same month, shortly after which the company settled in offices in an industrial park in Kyiv. In September 2013, Vostok Games employed 40 former GSC employees in these offices. Yavorsky acts as the studio's marketing manager. Vostok Games' first project became Survarium, which it released into early access in 2015. It also created Fear the Wolves, a battle royale game set in Chernobyl, in 2019. In March 2022, shortly after the start of the Russian invasion of Ukraine, Vostok Games put the development of Survarium on hold to ensure that its developers were safe. In July 2023, the company rebranded as VG Entertainment and announced that it was working on a new game.
Games developed
References
External links
2012 establishments in Ukraine
Companies based in Kyiv
Video game companies established in 2012
Video game companies of Ukraine
Video game development companies
|
2862062
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jan%20Arnoldus%20Schouten
|
Jan Arnoldus Schouten
|
Jan Arnoldus Schouten (28 August 1883 – 20 January 1971) was a Dutch mathematician and Professor at the Delft University of Technology. He was an important contributor to the development of tensor calculus and Ricci calculus, and was one of the founders of the Mathematisch Centrum in Amsterdam.
Biography
Schouten was born in Nieuwer-Amstel to a family of eminent shipping magnates. He attended a Hogere Burger School, and later he took up studies in electrical engineering at the Delft Polytechnical School. After graduating in 1908, he worked for Siemens in Berlin and for a public utility in Rotterdam before returning to study mathematics in Delft in 1912. During his study he had become fascinated by the power and subtleties of vector analysis. After a short while in industry, he returned to Delft to study Mathematics, where he received his Ph.D. degree in 1914 under supervision of Jacob Cardinaal with a thesis entitled .
Schouten was an effective university administrator and leader of mathematical societies. During his tenure as professor and as institute head he was involved in various controversies with the topologist and intuitionist mathematician L. E. J. Brouwer. He was a shrewd investor as well as mathematician and successfully managed the budget of the institute and Dutch mathematical society. He hosted the International Congress of Mathematicians in Amsterdam in early 1954, and gave the opening address. Schouten was one of the founders of the Mathematisch Centrum in Amsterdam.
Among his PhD candidates students were Johanna Manders (1919), Dirk Struik (1922), Johannes Haantjes (1933), Wouter van der Kulk (1945), and Albert Nijenhuis (1952).
In 1933 Schouten became member of the Royal Netherlands Academy of Arts and Sciences.
Schouten died in 1971 in Epe. His son Jan Frederik Schouten (1910-1980) was Professor at the Eindhoven University of Technology from 1958 to 1978.
Work
Schouten's dissertation applied his "direct analysis", modeled on the vector analysis of Josiah Willard Gibbs and Oliver Heaviside, to higher order tensor-like entities he called affinors. The symmetrical subset of affinors were tensors in the physicists' sense of Woldemar Voigt.
Entities such as , , and appear in this analysis. Just as vector analysis has dot products and cross products, so analysis has different kinds of products for tensors of various levels. However, instead of two kinds of multiplication symbols, Schouten had at least twenty. This made the work a chore to read, although the conclusions were valid.
Schouten later said in conversation with Hermann Weyl that he would "like to throttle the man who wrote this book." (Karin Reich, in her history of tensor analysis, misattributes this quote to Weyl.) Weyl did, however, say that Schouten's early book has "orgies of formalism that threaten the peace of even the technical scientist." (Space, Time, Matter, p. 54). Roland Weitzenböck wrote of "the terrible book he has committed."
Levi-Civita connection
In 1906, L. E. J. Brouwer was the first mathematician to consider the parallel transport of a vector for the case of
a space of constant curvature. In 1917, Levi-Civita pointed out its importance for the case of a hypersurface
immersed in a Euclidean space, i.e., for the case of a Riemannian manifold immersed in a "larger" ambient space. In 1918, independently of Levi-Civita, Schouten obtained analogous results. In the same year, Hermann Weyl generalized
Levi-Civita's results. Schouten's derivation is generalized to many dimensions rather than just two, and Schouten's proofs are completely intrinsic rather than extrinsic, unlike Tullio Levi-Civita's. Despite this, since Schouten's article appeared almost a year after Levi-Civita's, the latter got the credit. Schouten was unaware of Levi-Civita's work because of poor journal distribution and communication during World War I. Schouten engaged in a losing priority dispute with Levi-Civita. Schouten's colleague L. E. J. Brouwer took sides against Schouten. Once Schouten became aware of Ricci's and Levi-Civita's work, he embraced their simpler and more widely accepted notation. Schouten also developed what is now known as a Kähler manifold two years before Erich Kähler. Again he did not receive full recognition for this discovery.
Works by Schouten
Schouten's name appears in various mathematical entities and theorems, such as the Schouten tensor, the Schouten bracket and the Weyl–Schouten theorem.
He wrote Der Ricci-Kalkül in 1922 surveying the field of tensor analysis.
In 1931 he wrote a treatise on tensors and differential geometry. The second volume, on applications to differential geometry, was authored by his student Dirk Jan Struik.
Schouten collaborated with Élie Cartan on two articles as well as with many other eminent mathematicians such as Kentaro Yano (with whom he co-authored three papers). Through his student and co-author Dirk Struik his work influenced many mathematicians in the United States.
In the 1950s Schouten completely rewrote and updated the German version of Ricci-Kalkül and this was translated into English as Ricci Calculus. This covers everything that Schouten considered of value in tensor analysis. This included work on Lie groups and other topics and that had been much developed since the first edition.
Later Schouten wrote Tensor Analysis for Physicists attempting to present the subtleties of various aspects of tensor calculus for mathematically inclined physicists. It included Paul Dirac's matrix calculus. He still used part of his earlier affinor terminology.
Schouten, like Weyl and Cartan, was stimulated by Albert Einstein's theory of general relativity. He co-authored a paper with Alexander Aleksandrovich Friedmann of Petersburg and another with Václav Hlavatý. He interacted with Oswald Veblen of Princeton University, and corresponded with Wolfgang Pauli on spin space. (See H. Goenner, Living Review link below.)
Publications
Following is a list of works by Schouten.
Grundlagen der Vektor- und Affinoranalysis, Leipzig: Teubner, 1914.
On the Determination of the Principle Laws of Statistical Astronomy, Amsterdam: Kirchner, 1918.
Der Ricci-Kalkül, Berlin: Julius Springer, 1924.
Einführung in die neueren Methoden der Differentialgeometrie, 2 vols., Gröningen: Noordhoff, 1935–8.
Ricci Calculus 2d edition thoroughly revised and enlarged, New York: Springer-Verlag, 1954.
With W. Van der Kulk, Pfaff's Problem and Its Generalizations, Clarendon Press, 1949; 2nd edn, New York: Chelsea Publishing Co., 1969.
Tensor Analysis for Physicists 2d edn., New York: Dover Publications, 1989.
References
Further reading
Karin Reich, History of Tensor Analysis, [1979] transl. Boston: Birkhauser, 1994.
Dirk J. Struik, "Schouten, Levi-Civita and the Emergence of Tensor Calculus," in David Rowe and John McCleary, eds., History of Modern Mathematics, vol. 2, Boston: Academic Press, 1989. 99–105.
Dirk J. Struik, "J A Schouten and the tensor calculus," Nieuw Arch. Wisk. (3) 26 (1) (1978), 96–107.
Dirk J. Struik, [review] Die Entwicklung des Tensorkalküls. Vom absoluten Differentialkalküt zur Relativitätstheorie, Karin Reich, Historia Mathematica, vol 22, 1995, 323-326.
Albert Nijenhuis, article on Schouten in Dictionary of Scientific Biography, Charles Coulston Gillispie, ed.-in-chief, New York: Scribner, 1970–1980, 214.
Dirk van Dalen, Mystic, Geometer, and Intuitionist: The Life of L. E. J. Brouwer 2 vols., New York: Oxford U. Press, 2001, 2005. Discusses disputes with Brouwer, such as over publication of early paper and priority to Levi-Civita and conflict over editorial board of Compositio Mathematica.
Hubert F. M. Goenner, Living Reviews Relativity, vol 7 (2004) Ch. 9, "Mutual Influences Among Mathematicians and Physicists?"
External links
1883 births
1971 deaths
20th-century Dutch mathematicians
Differential geometers
Delft University of Technology alumni
Academic staff of the Delft University of Technology
Members of the Royal Netherlands Academy of Arts and Sciences
People from Amstelveen
|
2999130
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B4%20%D0%93%D0%B0%D1%83%D0%B7%D0%B5%D1%80
|
Арнольд Гаузер
|
Арнольд Гаузер (8 травня 1892 Темешвар, нині Тімішоара, Австро-Угорщина — 28 грудня 1978, Будапешт, Угорщина) — німецький і угорський філософ, історик мистецтва і соціолог, почесний член Угорської академії наук.
Біографія
Арнольд Гаузер народився в Трансильванії, в Австро-Угорщині. Після закінчення гімназії Гаузер вивчав германістику та романські мови, а також філософію в Будапештському університеті, а потім продовжив навчання в Парижі.
У 1916 році, в Будапешті, вступив до «Недільного гуртка», який очолював Георг Лукач, і де його друг Карл Маннгайм познайомив його з Бела Балажем, , , та іншими.
Оскільки в 1919 році Арнольд Гаузер брав участь у культурній політиці Угорської Радянської Республіки, тому після її розпаду він втік до Італії. Згодом він подорожував по Італії, Німеччині та Австрії, де навчався та працював у кінобізнесі.
У 1938 році він переїхав до Англії. Тут, на прохання Карла Маннгайма, він протягом 10 років писав одну з найважливіших своїх робіт — «Соціологія історії мистецтва та літератури» (Sozialgeschichte der Kunst und Literatur).
У 1951—1957 роках Гаузер працював викладачем в Університеті Лідса (Велика Британія), пізніше він був запрошеним професором в Університеті Брандейса в Волтемі (штат Массачусетс) до 1959 року. До 1962 року викладав у Коледжі мистецтв Горнсі в Лондоні та був запрошеним професором в Університеті штату Огайо до 1965 року.
У 1965 році Гаузер повернувся до Лондона, а через два роки до Угорщини.
Твори
1951 : «Соціологія історії мистецтва та літератури» (Sozialgeschichte der Kunst und Literatur)
1958 : «Філософія історії мистецтва» (Philosophie der Kunstgeschichte)
1964 : «Маньєризм: криза епохи Відродження і походження сучасного мистецтва» (Der Manierismus. Die Krise der Renaissance und der Ursprung der modernen Kunst)
1974 : «Соціологія мистецтва» (Soziologie der Kunst)
1978 : Im Gespräch mit Georg Lukács kleiner Sammelband mit drei Interviews und dem Essay Variationen über das tertium datur bei Georg Lukács
Примітки
Уродженці Тімішоари
Померли в Будапешті
Німецькі філософи
Угорські філософи
Угорські соціологи
Члени Угорської академії наук
|
2790620
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BF%D0%BD%D0%B8%D0%BA
|
Ліпник
|
Ліпник
Населені пункти та їхні частини
Ліпник — гміна в Опатовському повіті Свентокшиського воєводства
Ліпник — село в гміні Семковиці Паєнчанського повіту Лодзинського воєводства
Ліпник — село в гміні Вішньова Мисленицького повіту Малопольського воєводства
Липник (Ліпник) — село в гміні Каньчуга Переворського повіту Підкарпатського воєводства
Ліпник — село в гміні Щучин Ґраєвського повіту Підляського воєводства
Ліпник — село в гміні Янув Ченстоховського повіту Сілезького воєводства
Ліпник — село в гміні Кіє Піньчовського повіту Свентокшиського воєводства
Ліпник — село в гміні Осек Сташовського повіту Свентокшиського воєводства
Ліпник — село в гміні Ліпник Опатовського повіту Свентокшиського воєводства
Ліпник — частина міста Гданськ в Поморському воєводстві
Ліпник — частина міста Бельсько-Бяла в Сілезькому воєводстві
Ліпник — частина села Заліпе в гміні Плятерувка Любанського повіту Нижньосілезького воєводства
Ліпник — частина села Неліш у гміні Неліш Замойського повіту Люблінського воєводства
Ліпник — частина села Гарта в гміні Динів Ряшівського повіту Підкарпатського воєводства
Ліпник — частина села Мазаньцовиці в гміні Ясениця Бельського повіту Сілезького воєводства
Ліпник — частина села Кобиля-Ґура в гміні Кобиля Ґура Остшешовського повіту Великопольського воєводства
Ліпник — колонія в гміні Длуґосьодло Вишковського повіту Мазовецького воєводства
Ліпник — колонія в гміні Єдвабне Ломжинського повіту Підляського воєводства
Ліпник — осада в гміні Кемпиці Слупського повіту Поморського воєводства
Ліпник — осада в гміні Щитно Щиценського повіту Вармінсько-Мазурського воєводства
Ліпник — осада в гміні Старґард Старгардського повіту Західнопоморського воєводства
Ліпник — лісова осада в гміні Руцяне-Нида Піського повіту Вармінсько-Мазурського воєводства
Примітки
|
5237524
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%20%D0%9C%D0%BE%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Володимир Моклович
|
Володимир Моклович
Воломидир Миколайович Моклович (1897, м. Кути, Австро-Угорщина — ?) — бойовий референт Окружної команди УВО в Станиславові, автор спогадів.
Життєпис
Народився в 1897 р. в Кутах в родині Миколая Івановича Мокловича та Анни Маркевич. Батько походив з греко-католицької родини зі Станиславова і працював мельником. Мати була вірменкою та була вірмено-католицького сповідання, але вважала себе українкою.
Освіту здобув у Вижницькій гімназії на Буковині, яка знаходилась через річку від рідного міста. В 1912 р. родина переїхала до Устя Єпископського.
26 серпня 1914 року в Стрию разом з товаришами вступили стрільцями до лав до УСС. Воював в Карпатах, де 13 вересня 1915 р. потрапив в російський полон під Соколовом. Кілька разів тікав з полону, але невдало. Врешті його перевели до в'язниці у Кам'янець-Подільській твердині, де перебував до 1917 р.
Під час транспортування військових бранців зміг втекти з полону, а там займався підпільною роботою в Бесарабії. Пізніше повернувся до лав Січових Стрільців в Києві. Під кінець визвольних змагань був переведений у склад 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Після укладення Варшавського договору 22 квітня 1920 року між УНР та Польщею, 25 серпня 1920 р. генерал Кравс, згідно з вказівками Диктатури видав наказ всім галицьким частинам з 5-ї Херсонської дивізії залишити Дієву Армію УНР і перейти через Карпати до Чехословаччини. Там разом з іншими військовиками Моклович був інтернований в військовому таборі в Йозефові.
В таборі в 1922 р. приєднався до УВО. Після відмови польського консула в Празі в видачі паперів для повернення на Батьківщину, етапом зміг повернутись до Станіславова. Там став учасником «Летючої бригади». Займався підготовкою до атентату воєводи Борковського та вербуванням, зокрема в 1924 р. завербував Миколу Ясінського.
Через переслідування польської поліції внаслідок діяльності в УВО змушений був емігрувати в Бразилію 9 листопада 1926. Проте за два роки повернувся в Європу і осів в Бельгії. Там займався створенням відділів ОУН та обіймав посади головного скарбника Союзу Українців в Бельгії, надалі секретаря, і в 1951 р. став головою організації.
Родина
В родині Мокловичів було 9 братів та сестер. Деякі з них полонізувались і змінили прізвище на Маклович. Один з них — Валеріан, як польський офіцер був розстріляний в Катині, а інший — Ярослав, загинув в 1945 р. біля Колобжега в лавах Польської народної армії. Син його брата Ізидора — Володимир, деякий час мешкав з дядьком в Бельгії, але пізніше переїхав в Краків до тітки Францішки і став моряком. Там він одружився з Беатою Прейс. Їх син — відомий польський мандрівник і кулінарний критик Роберт Маклович.
В самого Володимира Мокловича був син Іван.
Спогади
Моклович В. Оборона Центральної Ради (з боїв за Київ 1918 року) // Непогасний огонь віри. Збірник на пошану полковника Андрія Мельника, голови Проводу Українських Націоналістів. — Париж, 1974.
Коментарі
Примітки
Діячі УВО
Діячі ОУН
Українці Бразилії
Українці Бельгії
Уродженці Кутів
|
2748187
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Obtest
|
Obtest
|
Obtest — литовський фолк-блек-метал-гурт.
Історія
Заснований у Вільнюсі в кінці 1992 року. Надихнули їх першою чергою скандинавські блек-метал команди — Enslaved, Grand Belial's Key, Mayhem, Darkthrone та інші, а також їх кумири молодості — Manowar, AC/DC, Grave. Спочатку музиканти грали брутальний дез-метал, проте пізніше перейшли до блек-металу.
Тематика більшості пісень — язичництво, війни, історія Литви і литовська міфологія. Самі музиканти визначають свій стиль як «язичницький бойовий хеві-метал».
Склад
Baalberith — вокал
Евалдас Бабенскас «Sadlave» — гітара
Енрікас Славінскіс — гітара
Артур Гусєв «Demonas» — бас-гітара
Insmuth — ударні
Дискографія
1995 — Oldness Comming (демо)
1995 — Live at Poltergeist (демо)
1995 — Prieš Audrą (демо)
1997 — Tūkstantmetis
1998 — 9 9 7 (EP)
2001 — Prisiek (EP)
2001 — Auka Seniems Dievams
2003 — Dvylika juodvarnių (EP)
2004 — Tėvynei (концертний відеоальбом)
2005 — Iš kartos į kartą
2006 — Prieš audrą (EP)
2008 — Gyvybės medis
2011 — Amžina Aušra (сингл)
2012 — Prieš Audrą (збірник)
Див. також
Poccolus
Посилання
(англ.) на сайті Encyclopaedia Metallum
Музичні колективи, що з'явились 1992
Музичні колективи за алфавітом
Литовські музичні гурти
Гурти паган-металу
Блек-метал гурти
Засновані в Литві 1992
|
4580995
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%BA%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%BE
|
Промклево
|
Промклево — село у Дмитровському районі Орловської області Російської Федерації.
Населення становить 35 осіб. Входить до муніципального утворення Олешинське сільське поселення.
Історія
Населений пункт розташований у межах Чорнозем'я та історичного Дикого Поля. 30 липня 1928 року у складі Орловського округу Центрально-Чорноземної області, 13 червня 1934 року після ліквідації Центрально-Чорноземної області населений пункт увійшов до складу новоствореної Курської області.
З 27 вересня 1937 року район у складі новоствореної Орловської області.
Від 2013 року входить до муніципального утворення Олешинське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Дмитровського району
|
30876231
|
https://en.wikipedia.org/wiki/List%20of%20kings%20of%20Jordan
|
List of kings of Jordan
|
List of kings of Jordan
The king of the Hashemite Kingdom of Jordan is the monarchical head of state of Jordan. He serves as the head of the Jordanian monarchy—the Hashemite dynasty. The king is addressed as His Majesty.
Jordan is a constitutional monarchy. However, the king is vested with somewhat more executive and legislative power than is typically the case for constitutional monarchs. He is commander-in-chief of the Jordanian Armed Forces and appoints the Prime Minister of Jordan and the directors of security agencies. He also appoints the members of the upper house, the Senate, as well as the members of the Constitutional Court.
The current king, Abdullah II, took the throne on 7 February 1999 following the death of his father, Hussein.
History
The sons of Hussein bin Ali, the Grand Emir and Sharif of Mecca were set up as the kings of Iraq and Jordan in the aftermath of the Arab Revolt and World War I.
The Jordanian monarchy was set up in 1921, with Abdullah I becoming Emir of the Emirate of Transjordan, a post he held from 11 April 1921 until Transjordan gained independence on 25 May 1946 as the Hashemite Kingdom of Transjordan. Once independence was gained, Abdullah was crowned the country's first monarch. The country's name was shortened to the Hashemite Kingdom of Jordan on 26 April 1949, after the kingdom won control of both sides of the Jordan River as a result of the 1948 Arab–Israeli War.
Succession
Monarchs of Jordan (1921–present)
Emirate of Transjordan (1921–1946)
Hashemite Kingdom of Jordan (1946–present)
Timeline
Royal Standard
See also
History of Jordan
Royal Hashemite Court
Crown Prince of Jordan
List of Jordanian royal consorts
List of Sunni dynasties
References
External links
The official website of the King
Jordan
List
Lists of Jordanian people
Modern history of Jordan
1946 establishments in Jordan
|
2244836
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0%20%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8%20%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B0%20%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F
|
Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя
|
Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя — орган державної влади, який відповідно до Конституції та законів України здійснює обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову функції в Автономній Республіці Крим. Відповідно до наказу в.о. Генерального прокурора України від 12.06.2014 № 33ш прокуратура АР Крим тимчасово передислокована до м. Києва.
Історія прокуратури
Першим обласним прокурором півострова Крим став надвірний радник Дмитро Єгорович Леслі. Його ім'я як прокурора згадується в «Місяцеслові з розписом чиновних осіб в державі на літо від Різдва Христового 1785». Це було під час правління Катерини ІІ, коли було проведено губернську реформу, згідно якої в губерніях затверджувались губернські та повітові помічники прокурора, стряпчі і прокурори, а також з'являлися прокурори і стряпчі станових судів: верховного земського суду, губернського магістрату і верхньої розправи.
Завдання губернського прокурора та губернських стряпчих встановлювалися єдині: по-перше — це нагляд за порядком діловодства в губернських установах, по-друге — захист монархії, по-третє — охорона прав підданих. Прокурорам пропонувалося боротися з «забороненими зборами з народу» і «винищувати всюди шкідливі хабарі».
Перший прокурор Д. Є. Леслі працював на посаді до кінця 1788 року. Змінив його на цій посаді Олександр Таранов–Бєлозеров. Відповідний імператорський указ був отриманий Таврійським магістратом 13 грудня 1788 року і доведений до відома всіх присутніх місць. О. Таранов-Бєлозеров прослужив на цій посаді 5 років, після чого прокурором області був призначений Михайло Васильович Тарнавський.
Його було призначено на посаду прокурора 30 червня 1803 року, після утворення Таврійської губернії, разом з відкриттям діяльності усіх губернських установ.
Таврійський губернський прокурор здійснював нагляд за діяльністю всіх судових та адміністративних губернських установ, спостерігав за ходом розгляду кримінальних та цивільних справ.
У віданні губернського прокурора знаходилися підпорядковані йому губернські стряпчі кримінальних і цивільних справ та повітові стряпчі. При прокурорі знаходилася канцелярія, до штату якої входили реєстратор, письмоводій, два канцелярських службовці.
У діловодстві канцелярії велися наступні справи: за рапортами повітових стряпчих про зловживання при рекрутських наборах, про виконання судових рішень, про розгляд скарг селян на жорстке поводження з ними поміщиків, про розгляд прохань ув'язнених, за опікунськими справами, за протестами установ на ухвали судових органів.
У Кримському державному архіві збереглися дані про те, що до скасування посади Таврійського губернського прокурора в квітні 1869 року, її займали колезький радник Фабр, Семен Мейєр, Станіслав Боровський, Олександр Глухов.
Після скасування указом Урядового Сенату посади Таврійського губернського прокурора його функції були передані прокурору Сімферопольського окружного суду. Підставою для скасування посади стала судова реформа 1864 року, згідно якої в губернії стали створюватися нові установи юстиції. Про це свідчить Циркуляр Міністра юстиції Таврійському губернатору від 7 березня 1866 року, яким давалося розпорядження будувати в губернії нові приміщення для судових установ.Двопалатний Сімферопольський окружний суд почав функціонувати 22 квітня 1869 року за указом сенату від 5 липня 1868 року. Цим указом вводилися судові встановлення в окрузі Одеської судової палати — прокурор Сімферопольського окружного суду тоді перебував у підпорядкуванні Міністерства юстиції та прокурора Одеської судової палати.
Складався Сімферопольський окружний суд з голови, товаришів голови та членів. При суді були прокурор, слідчий, нотаріат. Відповідно до Судових статутів прокуратура перетворилася в обвинувальну владу. У той же час за прокурором зберігаються й функції нагляду. У повноваження прокурора Сімферопольського окружного суду входив нагляд за діями Окружного суду і діяльністю адміністративних, господарських, культурно-просвітницьких установ і громадських організацій.
Архів зберіг прізвища тих, хто обіймав посаду прокурора Сімферопольського окружного суду з моменту заснування цієї посади і до 1920 року, коли вона була скасована. Це Борис Вітте, Микола Домчинський, Новіцький, Фелікс Зіверт, Уманський.
Є відомості про те, що в підпорядкуванні прокурора Сімферопольського окружного суду Фелікса Зіверта знаходилися близько одинадцяти прокурорських чинів.
Діяльність прокурора Сімферопольського окружного суду після приходу до влади більшовиків на початку 1918 року була припинена і відновилася у квітні 1918 року, після їх відходу. Прокурорський нагляд діяв у Криму і в період окупації півострова німецькими військами в 1918 року, і при Кримському крайовому уряді в 1919 році.
Після остаточного встановлення в Криму радянської влади, в 1920 році, посаду прокурора Сімферопольського окружного суду скасовано.
У числі перших заходів новоствореної Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки стали заходи з організації місцевих органів юстиції.
14 січня 1922 року Раднаркомом Кримської АРСР було прийнято Постанову про порядок обрання на затвердження народних суддів і народних слідчих. Йшов перегляд законопроєктів про прокурорський нагляд і адвокатуру, і 25 серпня 1922 року ЦВК та Раднарком затвердили Положення про прокурорський нагляд.
Прокурорський нагляд почав функціонувати з 16 вересня 1922 року при Наркоматі Юстиції у складі прокурорського відділу і окружних прокурорів. При суді діяв прокурор Всекримсуду і два його помічники у кримінальних і цивільних справах.Наступний рік мав особливе значення в історії прокуратури. 1 червня 1923 року Всеросійський ЦВК своєю постановою ввів у дію на всій території РФСР Кримінальний кодекс, згідно яким у складі Наркомату юстиції була заснована державна прокуратура.
В обов'язки держпрокураткри ставилося здійснення нагляду від імені держави за законністю дій усіх органів влади, господарських установ, громадських організацій і приватних осіб, безпосереднє спостереження за розкриттям злочинів, діяльністю слідчих органів і органів дізнання, міліції, підтримання обвинувачення в суді, нагляд за станом утримання ув'язнених. У цей період загальний нагляд був виділений у самостійну галузь нагляду. Очолював прокуратуру як прокурор Кримської АРСР Нарком юстиції Ізмаїл Фірдевс. У його безпосередньому підпорядкуванні знаходився відділ держпрокуратури, який входив до складу НКЮ як 6-й відділ.
При прокурорі республіки були два помічники, прокурори судових округів. Крім того, при Севастопольському та Сімферопольському ревтрибуналах — по одному прокурору у справах цих органів.
Історія зберегла прізвища прокурорів Кримської АРСР — Решида Нагаєва, Османа Берікова, Плінокоса, Софу, Мемета Емір-Салієва. Останній був затверджений на посаді в березні 1932 року і здійснював керівництво прокуратурою протягом двох років, до 1934 року.
Наступний етап діяльності прокуратури відкриває постанова ЦВК і Раднаркому Кримської АРСР «Про реорганізацію Народного комісаріату юстиції Кримської АРСР» від 22 жовтня 1936 року. Цим документом органи прокуратури і слідства були остаточно виведені із системи народних комісаріатів юстиції союзних і автономних республік та повністю підпорядковані безпосередньо Прокурору Союзу РСР, тобто відбулася повна централізація органів прокуратури.
Архів містить дані про те, що після такої реорганізації прокурором АРСР був призначений Костянтин Монатов (29.09.1936-05.05.1938), якого потім змінив Олексій Катрушенко (28.10.1938-01.02.1941).
З лютого 1941 року до початку Великої Вітчизняної війни прокуратурою Кримської АРСР керував Михайло Золотов.
Після захоплення Криму в листопаді 1941 року німецькими військами, прокуратура Кримської АРСР припинила свою роботу. Діяльність кримського наглядового відомства поновилася 4 жовтня 1943 року в місті Краснодарі, куди були евакуйовані прокурор Кримської АРСР Чекалов, його заступники Алікберов, Юрковецький, начальники відділів Норден та Коркін.
З січня 1942 року прокуратуру Кримської АРСР очолював Микола Чекалов, який до цього працював Головним прокурором залізничного транспорту. Він керував наглядовим відомством протягом п'яти років.
15 квітня 1944 року, відразу після звільнення міста, Микола Чекалов прибув до Сімферополя і приступив до організації роботи прокуратури, яка повноцінно почала функціонувати 22 квітня 1944 року. У доповідній на ім'я прокурора Союзу СРСР він повідомив, що Сімферополь не дуже зруйнований і будівля, що належить прокуратурі республіки, збереглася, проте прокурорських кадрів не вистачає як у столиці, так і на периферії. Щодо складу прокурорських працівників вказується, що до роботи приступили двадцять один учасник військових дій.
У Криму відгомони війни звучали ще в 80-х: у 1986 році прокуратурою за керівництвом Зіновія Тесака забезпечувався нагляд за розслідуванням кримінальних справ стосовно Федора Федоренко — єдиного нацистського військового злочинця. Обвинувачення у кримінальній справі підтримував сам Зіновій Дмитрович. Колишній роттенвахман 19 червня 1986 року був засуджений до смертної кари.
Незабаром прокуратура розпочала реалізацію свого основного завдання — зміцнення соціалістичної законності та охорони суспільної власності від порушень з боку протигромадських елементів.
Ця задача була покладена на співробітників прокуратури, що працювали в складі шести відділів: слідчого, кримінально-судового, відділу по спецсправам, загального нагляду, з нагляду за міліцією.
За законністю в місцях ув'язнення в той час наглядав помічник прокурора.
Секретна частина тоді іменувалася як особливий сектор.
У безпосередньому підпорядкуванні прокуратури Кримської АРСР знаходилися 5 міських прокуратур, 27 районних прокуратур, а також 9 районних прокуратур міст — по три районні прокуратури міст Керчі, Севастополя та Сімферополя.
3 16 червня 1945 року міські та районні прокуратури стали працювати вже не в складі прокуратури Кримської АРСР, а прокуратури Кримської області. Так вона іменувалася у зв'язку з втратою Кримом статусу автономії в результаті зміни адміністративно-територіального поділу держави.
Перш ніж структура кримської прокуратури затвердилася у новому вигляді, склад міських і районних прокуратур неодноразово змінювався. Кількість міських прокуратур скорочувався до 5 і зростав до 11, районних — відповідно 11 і 35. На новому рівні почалася вестися робота зі зверненнями громадян у 1947 році.
У цей же рік у структурі прокуратури на правах відділу введено посаду помічника прокурора у справах неповнолітніх. Ці зміни відбулися у період керівництва прокуратурою Кримської області Сергія Неронова (березень 1947 року — вересень 1949 року).
Змінене законодавство вимагало більш ретельного, а головне — оперативного відстеження всіх змін норм і вимог закону. Ця робота у 1956 році була покладена на помічника прокурора з правового забезпечення.
Слідче управління почало функціонувати в прокуратурі з 1978 року.
У 1980 році була утворена колегія прокуратури області.
Про відносну стабільність великого періоду в історії кримської прокуратури, з кінця 50-х до початку 80-х років, свідчить той факт, що за цей час змінилося всього три прокурори. Вісім років керував кримською прокуратурою Микола Хламов (вересень 1949 року — травень 1957 року), сім років перебував на посаді прокурора Кримської області Ілля Конопльов (травень 1957 року — липень 1964 року). А наступні двадцять років нагляд за додержанням законності на півострові здійснювався під беззмінним керівництвом Миколи Корнєєва (липень 1964 року — липень 1984 року).
На початку 90-х створено відділ з організаційних питань та контролю виконання.
Наступні значні зміни в структурі прокуратури пов'язані з переломними 90-ми.
Цей час було відзначено резонансними господарськими справами. У їх розслідуванні брав участь на той час слідчий, а згодом республіканський прокурор Валентин Купцов.
Перехідний період докорінного реформування країни ще й в тому так важко переживався, що з 1990 року різко погіршилася оперативна обстановка в Криму. Майже щотижня гриміли постріли й гинули люди. Утворилися потужні угрупування «Сейлем», «Башмачки», «Грузинівське», «Корейське», «Юхненко», «Білого», «Дзюба» та інші. На півострові діяло понад два десятки бандформувань. У найбільші з них входило до 50-60 чоловік.
Ситуацію вдалося виправити у 1996 році з приходом у прокуратуру Криму Шуби В. В. На початку 1997 року стала відмічатися тенденція до зниження кількості тяжких злочинів.
З 2000 року по 2003 рік прокурором працював Доброріз О. О., з 2003 року по 2005 рік — Гальцов В. І., з 2005 року по 2007 рік — Шемчук В. В., протягом лютого — вересня 2007 року — знову Гальцов В. І.
З 8 лютого 2008 року по 16 березня 2010 року прокурором був Бойко В. Н., після якого з 17 березня 2010 року по 7 листопада 2011 року посаду прокурора обіймав Молицький С. В.
Майже три роки — з 2011 року по 2014 рік прокуратуру Автономної Республіки Крим очолював Павлов В. В.
В березні 2014 року Російська Федерація після введення військ окупувала український Крим, організувавши там так званий «референдум щодо його самовизначення».
18 березня 2014 року в Кремлі був підписаний так званий «договір про прийняття до складу РФ Криму і Севастополя». Країни Заходу не визнають анексію Криму і ввели санкції проти Росії.
Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму.
Відповідно до наказу виконувача обов'язків Генерального прокурора України від 12 червня 2014 року прокуратуру Автономної Республіки Крим у зв'язку з тимчасовою окупацією Російською Федерацією території Криму передислоковано до м. Києва.З 29 серпня 2014 року по 19 серпня 2016 року посаду прокурора Автономної Республіки Крим обіймав Синчук В. Л.
Наказом Генерального прокурора України від 22 серпня 2016 року прокурором Автономної Республіки Крим призначено Мамедова Г. А.
У вересні 2016 року за клопотанням прокурора автономії наказом Генерального прокурора України реорганізовано структуру прокуратури АРК, збільшено її штат та окремі структурні підрозділи прокуратури передислоковані у м. Херсон. Це обумовлено створенням Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, яке розміщується у м. Херсон.
31 березня 2017 року за участі Генерального прокурора України Юрія Луценка та прокурора АР Крим Гюндуза Мамедова відбулося відкриття головного офісу прокуратури Автономної Республіки Крим.
Починаючи з 2016 року визначено напрями роботи правоохоронних органів автономії на території материкової України, організовано роботу з Міжнародним кримінальним судом, налагоджено співпрацю з неурядовим сектором, розроблено методику розслідування кримінальних проваджень злочинів проти національної безпеки та воєнних злочинів (МГП), у зв'язку з тим, що до 2014 року у зазначених категоріях справ була практично відсутня слідча та судова практика. Зазначене знайшло своє відображення в Стратегії розвитку діяльності прокуратури АРК в умовах тимчасової окупації на 2019—2021 роки.
22 жовтня 2019 року наказом Генерального прокурора І. М. Поночовний призначений на посаду прокурора Автономної Республіки Крим.
Структура прокуратури Автономної Республіки Крим
Керівник прокуратури АР Крим та міста Севастополя
Перший заступник керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя
Заступник керівника прокуратури АР Крим та міста Севастополя
Відділ кадрової роботи та державної служби
Управління інформаційно-аналітичного та організаційно-правового забезпечення, ведення ЄРДР та інформаційної політики:
· Відділ організаційної роботи та правового забезпечення
· Відділ інформаційно-аналітичного забезпечення, ведення ЄРДР та інформаційної політики
Управління нагляду за додержанням законів органами поліції та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю і щодо злочинів вчинених в умовах збройного конфлікту :
· Відділ процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності
· Відділ процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю
Відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та місто Севастополь
Відділ нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної прикордонної служби та процесуального керівництва і публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо злочинів вчинених в умовах збройного конфлікту
Прокурор з питань захисту інтересів дітей та протидії насильству, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації
Головний спеціаліст з питань організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів
Відділ представництва інтересів держави в суді
Відділ документального забезпечення
Відділ міжнародно-правового співробітництва
Відділ фінансування та бухгалтерського обліку
Відділ матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб
Режимно – секретна частина (на правах відділу)
Відділ інформаційних технологій
Прокурори Автономної Республіки Крим
Прокурори Кримської АРСР
Порецький М.І. (1921—1922)
Фірдевс (Керімджанов) Ісмаїл Керім (1922—1923)
Дівєєв Осман Саїдович (1923—1924)
Бажин Ілля Сергійович (1926—1927)
Плінконос Григорій Павлович (1930—1932)
Емір-Салієв Мемет (1932—1934)
Монатов Костянтин Миколайович (1936—1938)
Катрушенко Олексій Павлович (1939—1941)
Золотов Михайло Федорович (1941)
Донченко Феодосій Григорович (1941—1942)
Чекалов Микола Ілліч (1942—1945)
Прокурори Кримської області
Чекалов Микола Ілліч (1945—1947)
Неронов Сергій Іванович (1947—1949)
Хламов Микола Миколайович (1949—1957)
Конопльов Ілля Іванович (1957—1964)
Корнєєв Микола Іванович (1964—1984)
Тесак Зіновій Дмитрович (1984—1991)
Прокурори Автономної Республіки Крим
Тесак Зіновій Дмитрович (1991—1992)
Ізосимов Леонід Федорович (1992—1993)
Купцов Валентин Михайлович (1993—1996)
Шуба Володимир Васильович (1996—2000)
Доброрез Олександр Олексійович (2000—2003)
Гальцов Володимир Іванович (2003—2005)
Шемчук Віктор Вікторович (2005—2007)
Гальцов Володимир Іванович (2007)
Шемчук Віктор Вікторович (2007)
Гальцов Володимир Іванович (2007)
Шемчук Віктор Вікторович (2007)
Угрюмов Олексій Михайлович (2007—2008) в.о.
Бойко Володимир Никифорович (2008—2010)
Молицький Степан Володимирович (2010—2011)
Павлов В'ячеслав Володимирович (2011—2014)
Поклонська Наталія Володимирівна (2014)
Угрюмов Олексій Михайлович (2014) в.о.
Синчук Василь Людвігович (2014—2016)
Мамедов Гюндуз Айдинович (2016—2019)
Поночовний Ігор Миколайович (2019)
Примітки
Прокуратура України
Органи влади Автономної Республіки Крим
|
4978853
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%20%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4%20%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Корін Леонід Євгенович
|
Корін Леонід Євгенович
Леонід Євгенович Корін (16 жовтня 1975, Ярославль, РРФСР — 29 березня 2023, Бахмут, Україна) — російський кіносценарист і найманець.
Біографія
В 2010 році з відзнакою закінчив Санкт-Петербурзький державний університет кіно і телебачення (майстерня кінодраматургії Юрія Клепікова). Його дипломний сценарій «Контрабас» про контрактника на Другій чеченській війні був надрукований у першому номері журналу «Мистецтво кіно» за 2011 рік (фільм за ним не був знятий).
В 2022 році вступив в ПВК «Вагнер». Учасник вторгнення в Україну, помічник кулеметника ПКМ розвідувального взводу. Під час штурму Бахмута потрапив під артилерійський обстріл, отримав численні осколкові поранення і загинув.
Фільмографія
2008 — Круїз (короткометражний фільм)
2011 — Літєйний (серіал)
2012 — Сімейний детектив (серіал)
2013 — Лід
2015 — Незламна
2015 — Останній мент (серіал)
2016 — Бачу-знаю (серіал)
Нагороди
Кінематограф
2007 — XIII Кінофестиваль «Сталкер» — Приз за найкращий сценарій короткометражного фільму («Місія»)
2008 — XIV Кінофестиваль «Сталкер» — Приз за найкращий сценарій короткометражного фільму («Старший»)
2009 — III Кінофестиваль «Новий Горизонт» — Приз за найкращий сценарій («Круїз»)
2015 — Номінація у складі групи сценаристів на спеціальний приз Асоціації продюсерів кіно і телебачення за найкращий сценарій («Незламна»)
ПВК «Вагнер»
Золотий хрест «За відвагу та мужність»
Медаль «За відвагу»
Медаль «За кров і хоробрість»
Посилання
Леонид Корин -Контрабас // Искусство кино, № 1, січень 2011
Сценарист «Битвы за Севастополь» Леонид Корин погиб в боях за освобождение Артемовска // Российская газета, 5 травня 2023
Погиб сценарист «Битвы за Севастополь» Леонид Корин // Аргументы и факты, 5 травня 2023
Стало известно о гибели сценариста Леонида Корина в зоне СВО // Вести.ру, 5 травня 2023
Сценарист «Битвы за Севастополь» Леонид Корин погиб в боях за Артемовск // Газета.ру, 05.05.2023
Російські кіносценаристи
Російські найманці
Учасники боїв за Бахмут
Російські військовики, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
|
32113829
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Hunters%20%28instrumental%20band%29
|
The Hunters (instrumental band)
|
The Hunters (instrumental band)
The Hunters were a British instrumental band from the late 1950s to early 1960s.
Originating from the Cheshunt area of Hertfordshire and formed from the remnants of The Parker Royal Five, The Hunters found work as a backing group for touring US stars such as Bobby Rydell, Jimmy Jones in the UK, and British-based artists The Allisons, Frank Ifield, The Avons, Mark Wynter, Kenny Lynch and Michael Cox. Their first major hit was "Sweet Dreams" on the Columbia label as the backing band to singer Dave Sampson, which reached No. 29 in May 1960. Sampson had written the song whilst at the Curry Bazaar Indian Restaurant in Wardour Street, London West End in October 1959 with friend and neighbour Cliff Richard in mind but record producer Norrie Paramor thought that the song would suit Sampson more. They followed up with a release of their first track "Teen Scene" on the Fontana label in the same year, although it did not actually chart. Further releases followed backing Dave Sampson and also without him as instrumentalists in a dual career that spanned 1960 and 1961. Though not denting the UK Singles Chart, the band's singles sold enough for Fontana to grant them an album release in 1961 followed by a second the next year. The band in total released four singles and one EP with Dave Sampson on Columbia Records and five singles (one uncredited) plus two albums on Fontana between 1960 and 1964.
The Dutch rock band Golden Earring was named after their single "Golden Earrings" which was most likely inspired by the spy-fi movie from 1947 with the same title.
The band also appeared behind Cliff Richard (a contemporary from Cheshunt) as The Shadows, when the latter were unavailable due to a car accident, including an appearance on the Sunday Night at the London Palladium TV show in 1958 and the NME Poll Winners Concert at Wembley Empire Pool in 1959. Instrumental tracks from the band have often been mistaken as that of The Shadows and retrospectively people have often wrongly assumed that The Hunters were copyists. In truth, there were a number of instrumental bands around in the very late 1950s and early 1960s, who played in a similar style and their sound was more a product of the guitars and equipment available at the time.
After The Hunters, lead guitarist Brian Parker, bass guitarist John Rogers, and rhythm guitarist Norman Stracey were in The Roulettes (though not all at the same time), a band that was employed as the backing group to singer Adam Faith. Parker quickly moved on and with friend Buster Meikle from The Parker Royal Five, his earlier band from Cheshunt, went on to found and have a No. 1 chart success with the band Unit 4 + 2. Drummer Norman Sheffield went on to launch Trident Studios with his brother in London, used by many famous recording artists of the late sixties and seventies most notably Queen, whom Sheffield managed in the early years of their career, leading to their first chart success.
More recently, The Hunters found new success when their instrumental track "Teen Scene" featured in the 2009 movie An Education.
Band members
The Hunters
Norman Sheffield – Drums, percussion (b. Norman J. Sheffield, 25 September 1939, Enfield, Middlesex – d. 20 June 2014, Cornwall)
Norman Stracey – Rhythm Guitar, songwriter (b. Norman Henry Stracey, 1941, Ware, Hertfordshire)
Brian Parker – Lead Guitar, songwriter (b. Brian William Parker, 7 December 1939, Cheshunt, Hertfordshire – d. 17 February 2001, Cheshunt)
John Rogers – Bass guitar (b. John Rogers, 1941, Hertfordshire – d. 27 May 1963, Lincolnshire, from injuries sustained in car crash)
Billy Kuy – Bass Guitar on reunions after John Rogers death in May 1963 (b. William John Kuy Junior, 12 December 1940)
Dave Sampson and The Hunters
Dave Sampson – lead vocals (b. David John Bernard Sampson 9 January 1941, Uttoxeter, Staffordshire – d. 5 March 2014)
Discography
Singles / EPs
As Dave Sampson and The Hunters
"Sweet Dreams" / "It's Lonesome" – Columbia DB 4449 May 1960
"See You Around" / "If You Need Me" – Columbia DB 4502 Sep 1960
"Why The Chicken?" / "1999" (Dave Sampson) – Columbia DB 4597 Mar 1961
"Easy To Dream / "That's All" – Columbia DB 4625 Apr 1961
EP "Dave" – "Talkin' In My Sleep" / "Goodbye Twelve, Hello Teens" / "Little Girl of Mine" / "Walking To Heaven" – Columbia SEG 8095 1961
As The Hunters (without Dave Sampson)
"Teen Scene" / "Santa Monica Flyer" – Fontana H 276 Nov 1960
"Golden Earrings" / "Tally Ho" – Fontana H 303 Mar 1961
"The Storm" / "How's M'Chicks?" – Fontana H 323 Aug 1961
"Teen Scene" (re-release) / "Someone Else's Baby" – Fontana TF 514 Nov 1964
As Dave Sampson (with accompaniment)
"Wide, Wide World" / "Since Sandy Moved Away" – Fontana H 361 Jan 1962
Albums
Teen Scene The Hunters play The Big Hits – Fontana TFL 5140 (1961)
Hits from The Hunters – Fontana TFL 5175 (1962)
References
British instrumental musical groups
|
1058432
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D1%86%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D0%BA%20%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Гуцалюк Любослав Михайлович
|
Гуцалюк Любослав Михайлович
Любослав Гуцалюк (2 квітня 1923, Львів — 16 грудня 2003, Нью-Йорк) — український художник-експресіоніст.
Життєпис
Народився року у Львові. Був поранений у роки Другої світової війни, ветеран дивізії «Галичина».
У 1946—1949 роках навчався в мистецькій студії Едварда Козака у Берхтесгадені (Німеччина).
1949 року емігрував до США, де навчався у 1949—1954 роках у Вищій Художній Школі Купер Юніон у Нью-Йорку.
Обраний почесним членом Академії «Кампанелла» в Римі (Campanella Academy), яка нагородила його в 1970 році срібною медаллю за визначні досягнення в малярстві.
1990 року переніс інсульт, знайшов в собі сили сили видужати та продовжити малювати, виставляти свої роботи. В 1999 році в Українському Інституті Америки відбулася остання велика індивідуальна виставка Любослава Гуцалюка, видано кольоровий каталог з численними репродукціями його робіт.
В останні роки життя через недугу та пережиту родинну драму (несподівана втрата дружини Ренати та одинокого сина Яреми) вже не створює робіт. Митець помер у Нью-Йорку в будинку для літніх людей року. Поховано 23 грудня на українському цвинтарі св. Андрія Первозваного в Саут-Баунд-Бруці (Нью-Джерсі).
Мистецька діяльність
Перша індивідуальна виставка Гуцалюка відбулась в 1954 році після закінчення мистецької школи Купер Юніон. Згодом 17-24 грудня 1956 року проходить перша велика самостійна виставка в Парижі. Ще перед відкриттям другої паризької виставки в 1959 році 23 картини з 25, призначених для показу, були придбані власником галереї в Бергамо для проведення восени виставки в Італії.
З 1956 року протягом 10 років відбуваються 3 самостійні виставки в Парижі, 5 — у Нью-Йорку, по одній у Мілані та Торонто.
Був членом таких мистецьких угрупувань як Audubon Artists (США), La Société des Artistes Indépendants de Paris та Об'єднання Мистців Українців в Америці.
Гуцалюк малював олійні картини у жанрі експресіонізму, а також гуаші та акварелі. Домінанта творчості — урбаністичні сюжети.
Картини митця знаходяться в художніх колекціях у Франції, Великій Британії, Італії, Канади та США.
Крім живопису Любослав Гуцалюк працював у графіці, в основному в книжковій. Плідно співпрацював з журналом сатири та гумору «Лис Микита». Його мистецькі огляди публікувалися в газеті «Свобода» та журналі «Сучасність».
Примітки
Посилання
Про Любослава Гуцалюка на сайті «Artfira»
Некролог та біографія Любослава Гуцалюка
«Лис Микита» — гумористичний журнал української діаспори в США, який почав видаватися з 1951 року
Любослав Гуцалюк. Олія 1956—1964. Каталог виставки . — Філадельфія : Об'єднання Мистців Українців в Америці, 1965. — 8 с.
Терем, № 7. Номер про Любослава Гуцалюка. Детройт, Інститут української культури, 1981.
Українські художники
Уродженці Львова
Померли в Нью-Йорку
Вояки дивізії Ваффен СС «Галичина»
Польські емігранти до США
|
2863760
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8F%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D0%B5%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Лятково (Радзейовський повіт)
|
Лятково (Радзейовський повіт)
Лятково — село в Польщі, у гміні Осенцини Радзейовського повіту Куявсько-Поморського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Влоцлавського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Радзейовського повіту
|
5013050
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B4%D0%B8%D1%80%D0%BA%D0%BE%20%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%20%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Здирко Ярослав Павлович
|
Здирко Ярослав Павлович
Ярослав Павлович Здирко (30 квітня 1987, Кременчук, Полтавська область, УРСР) — український футболіст та футзаліст, головний тренер «Кременя-2».
Кар'єра гравця
Народився в Кременчуку. Футболом розпочав займатися у 10-річному віці. У ДЮФЛУ виступав за ДЮСШ (Кременчуцький район), КОДЮСШ (Щасливе), Олімпійський фаховий коледж імені Івана Піддубного, «Кремінь» та київський «Арсенал». З 2005 по 2009 рік виступав за «Грань» (Бузова) у чемпіонаті Київської області, а також столичні колективи МСМ, «Дарниця-КСДЮШОР» та «Батьківщину-2» у чемпіонаті Києві. Після цього захищав кольори кременчуцьких клубів «Вагонобудівник», «Комунар» та «Нафтохімік». Також захищав кольори кременчуцьких клубів Олсу, Електроцентр, Деївка, JTI у 2022 році. У 2023 році виступав за «Інтер-Авто» (Кременчук) та «Інтер-Авто 2» (Кременчук) у вищій та першій лігах чемпіонату Кременчука з футзалу.
Кар'єра тренера
З 2012 року працював дитячо-юнацьким тренером у «Кремені». Протягом цього часу тренував «Кремінь-2002», «Кремінь-2006» та «Кремінь-2014».
14 лютого 2023 року призначений головним тренером представника Другої ліги України «Кремінь-2», з яким підписав 1-річний контракт. На вище вказаній посаді замінив Юрія Чумака, якого звільнили у листопаді 2022 року. Свої перші матчі на тренерському містку «Кремня-2» провів під час Зимового кубку ПФЛ 2023.
Відзнаки
Найкращий тренер молодіжної команди за версією Полтавської асоціації футболу: 2018.
Примітки
Посилання
Статистика виступів гравця на офіційному сайті УАФ
Профіль тренера на офіційному сайті ЦЛУАФ
Візитна картка тренера на офіційному сайті УПЛ
Уродженці Кременчука
Українські футболісти
Українські футзалісти
Українські футбольні тренери
Футболісти «Грані» (Бузова)
Футболісти «Нафтохіміка» (Кременчук)
|
6000853
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Diaea
|
Diaea
|
Diaea is a genus of crab spiders first described by Tamerlan Thorell in 1869. Most species are found in specific locations except for D. livens, which occurs in the United States and D. dorsata, which has a palearctic distribution. Adults are to and tend to hide in and around vegetation, especially flowers, where their color allows them to blend in to their surroundings.
Species
it contains forty-six species:
References
Thomisidae genera
Cosmopolitan spiders
Taxa named by Tamerlan Thorell
|
41061809
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lukh%2C%20Gilan
|
Lukh, Gilan
|
Lukh, Gilan
Lukh (also Romanized as Lūkh) is a village in Dehgah Rural District, Kiashahr District, Astaneh-ye Ashrafiyeh County, Gilan Province, Iran. At the 2006 census, its population was 959, in 287 families.
References
Populated places in Astaneh-ye Ashrafiyeh County
|
14304477
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Maymecha
|
Maymecha
|
Maymecha
The Maymecha, also known as Medvezhye, is a river in Taymyrsky Dolgano-Nenetsky District of Krasnoyarsk Krai in Russia, right tributary of the Kheta (Khatanga basin). The length of the river is . The area of its drainage basin is .
References
Rivers of Krasnoyarsk Krai
|
3521602
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Листозгортка перська
|
Листозгортка перська, краєкучник перський (Cheilanthes persica) — вид рослин з родини птерисових (Pteridaceae), поширений на півдні Європи та в Азії.
Опис
Багаторічна рослина 5–20 см заввишки. Кореневище дернисте, вкрите чорно-бурими плівками. Листи шкірясті, подовжено-ланцетні, зверху голі, знизу волосисті, три, чотири рази перисті, сегменти останнього порядку дрібні, опуклі, здуті, краї їхні переходять у плівчасту буру бахрому, що прикриває соруси. Вічнозелений. Спори кулясті, зернисті, з трьома смужками.
Спороносить у липні–серпні. Розмножується спорами та вегетативно.
Поширення
Поширений на півдні Європи (Італія, Балканський півострів, Крим), на Кавказі та південно-західній Азії до Індії.
В Україні вид зростає у ущелинах вапнякових скель в нижньому гірському поясі, переважно в сухих районах — у Криму (ок. Ялти).
Загрози й охорона
Загрозами є вилучення рослин з природних популяцій. Глобальне потепління клімату і локальна зміна режиму зволоження. Тривала посуха в період спороношення виду.
Занесений до Червоної книги Україні в статусі «Зникаючий». Дві популяції знаходяться на території Ялтинського гірсько-лісового ПЗ.
Джерела
Флора України
Флора Європи
Флора Азії
Птерисові
|
779617
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BD%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%BF%D0%B0
|
Знакозмінна група
|
Знакозмінна група — група елементами якої є парні перестановки
(мають парну кількість транспозицій елементів).
Є підгрупою симетричної групи.
Властивості
Порядок знакозмінної групи дорівнює:
Індекс підгрупи знакозмінної підгрупи в симетричній групі дорівнює 2:
Знакозмінна група є нормальною підгрупою симетричної групи.
Джерела
Українською
Іншими мовами
Скінченні групи
Групи перестановок
|
60997342
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Glukhovskaya
|
Glukhovskaya
|
Glukhovskaya is a rural locality (a selo) in Sharovsky Selsoviet, Belebeyevsky District, Bashkortostan, Russia. The population was 93 as of 2010. There are 2 streets.
Geography
Glukhovskaya is located 26 km southeast of Belebey (the district's administrative centre) by road. Bulanovka is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Belebeyevsky District
|
2910434
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B8%20%28%D0%9F%D1%8F%D1%81%D0%B5%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Конти (Пясечинський повіт)
|
Конти (Пясечинський повіт)
Конти — село в Польщі, у гміні Ґура-Кальварія Пясечинського повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Варшавського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Пясечинського повіту
|
36624181
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pr%C3%ADncipe%20thrush
|
Príncipe thrush
|
Príncipe thrush
The Príncipe thrush (Turdus xanthorhynchus) is a species of bird in the family Turdidae. It is endemic to Príncipe. It was formerly considered a subspecies of the São Tomé thrush, with some taxonomists still considering it so.
Its natural habitats are subtropical or tropical moist lowland forests and subtropical or tropical moist montane forests. It is critically threatened by habitat loss.
References
Turdus
Endemic birds of São Tomé and Príncipe
Critically endangered fauna of Africa
Birds described in 1901
|
4379594
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Capacity
|
Capacity
|
Capacity or capacities may refer to:
Mathematics, science, and engineering
Capacity of a container, closely related to the volume of the container
Capacity of a set, in Euclidean space, the total charge a set can hold while maintaining a given potential energy
Capacity factor, the ratio of the actual output of a power plant to its theoretical potential output
Storage capacity (energy), the amount of energy that the storage system of a power plant can hold
Nameplate capacity, the intended full-load sustained output of a facility such as a power plant
Heat capacity, a measurement of changes in a system's internal energy
Combining capacity, another term for valence in chemistry
Battery capacity, the amount of electric charge a battery can deliver at the rated voltage
Computer
Data storage capacity, amount of stored information that a storage device or medium can hold
Channel capacity, the highest rate at which information can be reliably transmitted
Social
Carrying capacity, the population size of a species that its environment can sustain
Capacity planning, the process of determining the production resources needed to meet product demand
Capacity building, strengthening the skills, competencies and abilities of developing societies
Productive capacity, the maximum possible output of an economy
Capacity management, a process used to manage information technology in business
Capacity utilization, the extent to which an enterprise or a nation uses its theoretical productive capacity
Road capacity, the maximum traffic flow rate that theoretically may be attained on a given road
Seating capacity, the number of people who can be seated in a specific space
Legal
Capacity (law), the capability and authority to undertake a legal action
Arts
Capacities (album), an album by Up Dharma Down
Capacity (album), an album by Big Thief
See also
Capacitance, in physics
Ability (disambiguation)
Capability (disambiguation)
Incapacitation (disambiguation)
|
2162529
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%20%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B6%20%28%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B6%29
|
Доктор Стрендж (персонаж)
|
Доктор Стрендж (персонаж)
Доктор Стівен Вінсент Стрендж, більш відомий як Доктор Стрендж — персонаж з коміксів американського видавництва Marvel Comics; супергерой, який володіє магічними силами. У минулому Стівен Стрендж був нейрохірургом, та наразі є Верховним Магом Землі, основним захисником планети від містичних загроз. Дебютував у Срібній Добі коміксів та мав власну серію коміксів.
Перша поява Доктора Стренджа не в коміксах відбулась у телевізійному фільмі «Доктор Стрендж» (1978 року), який не мав успіху у прихильників коміксу та був негативно зустрінутий критиками, через це всі плани на повноцінний серіал про персонажа провалились. Після цього Стрендж з'являвся в різних мультсеріалах, заснованих на коміксах Marvel. В однойменному фільмі 2016 року у рамках кінематографічного всесвіту MarveI роль Стівена Стренджа виконав британський актор театру і кіно Бенедикт Камбербетч.
Біографія персонажу
Походження
Стівен Стрендж був талановитим нейрохірургом, але при цьому людиною він був самозакоханою і самовпевненою. Стрендж міг стати знаменитим лікарем, але на одному урочистому вечорі напився, а потім, повертаючись додому зі своєю вагітною дружиною, потрапив в автомобільну аварію: Стівен не впорався з керуванням машини, і вона врізалася в стовп. Дружина Стренджа в аварії гине, а він сам отримує сильне пошкодження обох рук, через якого кар'єра Стівена як нейрохірурга закінчилася.
Бажаючи залишитися лікарем, майбутній магістр містичних наук відправляється в подорож по світу на пошуки методу зцілення для своїх рук. Подорожуючи, Стрендж дізнався про одну людину, на ім'я Старійшина, який живе в Тибеті й здатен творити чудеса. Старійшина відмовляється зцілювати Стівена, він говорить, що той повинен зайнятися вивченням магії й сам знайти зцілення. Розлючений відмовою, Стрендж збирається піти з замку Старійшини, але проходячи повз одну з кімнат, він бачить учня Старійшини — барона Мордо, який готується вбити свого вчителя. Стівен попереджає Старійшину про замах, що готується, тим самим рятуючи чарівникові життя. Мордо біжить із замка Старійшини, який пропонує Стренджу стати його новим учнем.
Верховний Маг Землі
Наступні 7 років Стрендж займається вивченням магії, часто допомагаючи своєму вчителеві в боротьбі з демоном та чаклуном Дормамму, який намагається вирватися зі свого виміру, щоб поглинути енергію життя Землі. Досягти своєї мети Дормамму допомагав барон Мордо. Після навчання, Стівен повернувся в Нью-Йорк Магістром Містичних Наук, але найголовніше, що він став найсильнішим магом Землі. І повернувся він не один, у Стренджа з'явився слуга, на ім'я Вонґ (він був членом лінії сімейства, службовця Магістрів Містичних Наук) і учениця Клеа (згодом вона стала дружиною Доктора). У Нью-Йорку Доктор Стрендж з помічниками починають боротьбу проти темних сил.
Зазвичай Стрендж постає нам як мудрий, сильний, справедливий маг. Доктор Стрендж захищає світ від усього потойбічного, вважається одною з найсильніших істот у світі (враховуючи всі види життя). Так в класичній серії він навіть вступав в команду Ілюмінатів, в якій разом з ним знаходилися такі найбільші супергерої, як Немор-підводник (король Атлантиди), Чорний Грім (король Нелюдей), професор Чарльз Ксавьє (лідер Людей Ікс), Рід Річардс (лідер Фантастичної четвірки) і Тоні Старк (один із засновників Месників). Стрендж часто допомагав іншим героям, а також брав участь в великих подіях. Також у доктора загострене почуття справедливості, він завжди тверезо оцінює ситуацію і розуміє, хто правий. Так за часів війни супергероїв (введення реєстрації супергероїв) Стрендж прийняв нейтральну сторону і навіть відмовився від їжі та інших благ до закінчення війни, розуміючи, що правих в ній немає.
Сили й здібності
Доктор Стрендж є дуже сильним чарівником, який черпає свої сили від таких містичних істот, як трійця Вішанті — Хоггот, Оштур, Агамотто; Октессенсів — група з 8 істот, що включають Балфакка, Сітторакка, Фараллаха, Іконна, Краккана, Раггадорра, Валторра і Ватумба. Крім цього він володіє найціннішими магічними артефактами, включаючи плащ левітації, Око Агамотто, який використовується для нейтралізації темної магії, Книгу Вішанті, в якій зберігаються заклинання білої магії, і Куля Агамотто.
Крім цього, Стівен — обдарований хірург, який в короткі терміни зумів стати одним із найкращих у своїй професії. Основна спеціалізація Стренджа — нейрохірургія (розділ хірургії, що займається питаннями оперативного лікування захворювань нервової системи). Після того, як Стівен потрапив в автокатастрофу і пошкодив свої руки, він втратив можливість продовжувати свою професійну кар'єру. Проте, Стрендж як і раніше здатний виконувати обов'язки помічника або наставника хірурга. Протягом семи років Стівен вивчав окультизм і магію під керівництвом Старійшини. Повернувшись в Нью-Йорк, Стрендж продовжив займатися самоосвітою. Стівен навчався рукопашного бою у ченців Камар Таджу. Ці навички не раз допомагали чарівникові у випадках, коли він не міг користуватися магією. Стрендж також навчав рукопашного бою своїх учнів.
Стівен Стрендж вважається наймогутнішим магом в космосі. За словами Вічності, він сильніший за будь-якого іншого гуманоїда. Стрендж носив титул Верховного Мага з 1983 (зі смертю Старійшини), за винятком періоду від 1992 до 1995 року. Він відмовився від титулу у 2009 році, проте у 2012 році довів, що може врятувати світ без нього.
Історія публікацій персонажу
1960-ті роки
Доктор Стрендж був створений сценаристом Стеном Лі та художником Стівом Дітко. У 2008 році Дітко сказав: «Я створив для Лі історію з п'яти сторінок для різноманітності персонажів у Marvel Comics. Мій персонаж був названий Доктором Стренджем, тому що він з'явився в Strange Tales».
У 1963 році в листі до Джеррі Бейлсу Лі висловився про ідею Дітко:
«Отже, у нас є новий персонаж в рамках Strange Tales (п'ятисторінкова арка під назвою «Dr. Strange»). Стів Дітко малюватиме його. Для нього характерна тема чорної магії. Перша історія не була видатною, але можливо ми зможемо зробити що-небудь про нього. Спочатку ми хотіли назвати його Містером Стренджем, але думали, що це дуже схоже на Містера Фантастика. Зараз, однак, я пам'ятаю, що у нас був лиходій, на ім'я Доктор Стрендж в одному з недавніх випусків нашого журналу, сподіваюся не виникне плутанини!»
Доктор Стрендж дебютував в Strange Tales #110 (липень, 1963 року), де він розділив комікс з Людиною-Факелом. Згодом Доктор Стрендж з'явився в випусках #110—111 і #114, а потім в #115 (грудень 1963) була представлена восьми сторінкова історія походження супергероя. На створення персонажа Стена Лі надихнула радіо програма «Chandu the Magician», яка була показана на Mutual Broadcasting System в 1930-х.
З #135 (серпень 1965) персонаж Людина-факел був скасований, і Доктору Стренджу довелося ділити Strange Tales зі шпигунською серією Агентів Щ. И. Т.а. Дітко почав малювати Доктора Стренджа з випуску #146 (липень 1966), і в цей період він і Лі стали створювати союзників персонажа, таких як Клеа — можливий любовний інтерес Доктора, яка спочатку дебютувала в Strange Tales #126 (листопад 1964), проте деякий час залишалася безіменною; а також ворогів супергероя, таких як демон Дормамму з полум'ям на голові та Кошмар в # 110.
В історіях Лі та Дітко демонструвалися сюрреалістичні пейзажі і яскраві візуальні ефекти. У сюжетній лінії Strange Tales #130—146, що складається з 17 випусків, Дітко зобразив персонажа Вічність, представленого як абстрактний силует, контури якого заповнені космосом.
1970 — 1990-ті роки
На початку 1970-х Стрендж, поряд з Людиною-льодом позбувся сольної серії коміксів. Згодом Доктор Стрендж з'явився в трьох випусках Marvel Feature, де він, Підводник і Халк сформували команду Захисники. Потім історія Доктора продовжилася в Marvel Premiere #3-14 (липень 1972 — березень 1974). У цій арці з'явився ще один постійний ворог Доктора Стренджа — демон Шума-Ґорат, створений сценаристом Стівом Енглхартом і художником Френком Бруннером. В #8-10 (травень-вересень 1973) Стрендж був змушений закрити розум Старійшини, тим самим убивши свого наставника. Тоді ж Стрендж прийняв титул Верховного Мага Землі. Енглхарт і Бруннер створили ще кілька випусків, де головним лиходієм був чаклун Сайз-Нег, який знайшов величезну магічну силу і зміг з її допомогою перебудувати Всесвіт. Стен Лі зажадав від авторів спростування, де говориться, що цей персонаж не був Богом, щоб не зачепити релігійні почуття читачів. Сценарист і художник надрукували підроблений лист від вигаданого міністра, де той нібито високо хвалив їх сюжет. Потім вони відправили його в Marvel з Техасу, і студія мимоволі надрукувала цей лист, проте потім дала спростування.
Doctor Strange vol 1 #177 (лютий 1969), художник — Ден Едкінс. Починаючи з цього випуску, зовнішній вигляд Доктора Стренджа зазнав значних змін.
Marvel Premiere була перейменована в Doctor Strange: Master of the Mystic Arts, також відома як Doctor Strange vol. 2, яка складалася з 81 випуску (червень 1974 — лютий 1987). В The Tomb of Dracula #44 між Стренджем і Дракулою зав'язався кросовер. У завершальній історії від Енглхарта Доктор відправився назад в минуле, де зіткнувся з Бенджаміном Франкліном.
Стрендж зустрів своїх союзників Топаз в #75 (лютий 1986) і Рінтраха в #80 (грудень 1986). Серія закінчилася грандіозною битвою, в ході якої Стрендж втратив вагому частину своїх магічних сил, а також безліч містичних артефактів. Його особняк і святилище також зазнали серйозних руйнувань.
Комікс був закритий з огляду на те, що історії про Доктора Стрендж почали публікуватися в Strange Tales vol. 2 аж до #19 (квітень 1987 — жовтень 1988), де крім Доктора провідними персонажами були Плащ і Кинджал. За сюжетом, Стрендж намагався повернути втрачені магічні сили і містичні артефакти, а також відродити загиблих Захисників.
У Стренджа знову з'явилася власна серія коміксів під назвою Doctor Strange: Sorcerer Supreme, яка тривала 90 випусків (листопад 1988 — червень 1996). Спочатку над серією працювали сценарист Пітер Гілліс і художники Пітер Кейс і Ренді Емберлін. Сюжетні лінії, як правило, розтягувалися на кілька випусків. Протягом випусків Стрендж втратив звання Верховного Мага, коли відмовився діяти від імені містичної сутності Вішанті. Крім того, Стрендж на деякий час став частиною Синів Півночі, групи, що складається з надприродних персонажів Marvel. Надалі Стівен навчився магії Хаосу, а також возз'єднався з оригінальним складом Захисників. Стрендж повернув собі титул Верховного Мага в Doctor Strange: Sorcerer Supreme #80 (серпень 1995).
Стрендж разом з Людиною-Факелом і істотою з'явилися в one-shot в Strange Tales vol. 3 #1 (Листопад 1994).
Персонаж був показаний в декількох обмежених серіях. Спочатку Верховний Маг з'явився в Doctor Strange: The Flight of Bones # 1-4 (лютий — травень 1999), де зіткнувся зі своїм заклятим ворогом Дормамму. Стрендж справив великий вплив на формування Відьом з Witches #1-4 (серпень — листопад 2004). У серії Strange (листопад 2004-липень 2005), написаної Джорджем Майклом Стражинські та Семом Бернсом, повторно розкривається історія походження Доктора. В іншій обмеженій серії Doctor Strange: The Oath #1-5 (грудень 2006 — квітень 2007), написаної Браяном К. Воном і проілюстрованою Маркосом Мартіном, показано, як персонаж несе відповідальність як мага і хірурга.
Протягом багатьох років Доктор Стрендж з'явився в чотирьох графічних романах: Doctor Strange: Into Shamballa (1986), Doctor Strange & Doctor Doom і Triumph and Torment (1989), Spider-Man / Dr. Strange: The Way to Dusty Death (1992), Dr. Strange: What Is It That Disturbs You, Stephen? (1997).
2000-ні роки
У 2000-х роках Доктор Стрендж з'являвся в різних коміксах як другорядний персонаж. Він регулярно з'являвся в коміксі The Amazing Spider-Man, яким на той момент займався Джозеф Майкл Стражинські. Пізніше Стрендж з'явився в рамках коміксу New Avengers, де він став членом Ілюмінатів, секретної групи, яка збирається, коли вирішуються важливі питання, що стосуються долі всієї Землі. Після подій Громадянської війни, де Стрендж виступав проти Акту реєстрації надлюдей і допоміг опозиційній групі в боротьбі з Люком Кейджем, він надав свій особняк Ілюмінатам як штаб-квартиру.
В New Avengers #54, де Доктор Дум напав на Месників і маніпулював Багряною відьмою, Доктор Стрендж не став допомагати героям, після чого відмовився від титулу Верховного Мага Землі. Таким чином очі Агамотто і мантія Стренджа дісталися Доктору Вуду, який став новим Верховним Магом.
Стрендж також з'явився в серії The Order, яка розповідала про повернення Захисників.
2010-ті роки
Протягом 2010—2013 років Доктор Стрендж з'явився на сторінках коміксів як звичайний персонаж. Коли Доктор Вуду пожертвував своїм життям, щоб зупинити демона Агамотто, Стрендж почав відчувати відповідальність перед світом. Він приєднався до Месників і дав їм в розпорядження свого слугу Вонґа. У більш пізніх випусках Стрендж і Вонґ надавали допомогу Месникам разом. Згодом Стрендж повертається до ролі Верховного Мага Землі, коли брат Доктора Вуду напав на Месників, використовуючи різні темні мистецтва як зброю. До героя з'явився дух Старійшини, який наставив його на шлях істинний. Хоча Стрендж офіційно не був Верховним Магом Землі, його готовність боротися за мир, а також глибокі здібності в області магії довели, що він заслужив право носити мантію чарівника. Стрендж продовжив з'являтися в коміксах New Avengers, в основному як член Ілюмінатів. Незабаром після оприлюднення дій Ілюмінатів, Стрендж залишив цей всесвіт і приєднався до Чорних Священників, які використовували свої повноваження для спотворення реальності. Стівен, поряд з іншими священниками, зустрівся зі Месниками, щоб знайти відповідального за розпад мультивсесвіту. Стрендж, своєю чергою, запропонував Месникам допомогу в пошуку.
Комікси українською
"Доктор Стрендж: Прокляття"
17 лютого 2019 року видавництво Fireclaw, одне з офіційних ліцензіарів коміксів Marvel, випустило збірку усіх випусків у форматі м'якої обкладинки українською мовою.
"Доктор Стрендж та Доктор Дум. Тріумф й муки"
У листопаді 2020 року видавництво Molfar Comics анонсувало вихід коміксу "Доктор Стрендж та Доктор Дум. Тріумф й муки", а вже у грудні того ж року видання надійшло до продажу. Комікс вперше був виданий у 1989, американським видавництвом Marvel comics, сценаристом виступив Роджер Стерн — відомий за роботами над серіями коміксів: "The Incredible Hulk (Vol 13-14)" — (Неймовірний Галк, том 13-14), "The Amazing Spider Man Vol 21-22" (Дивовижна Людина Павук том 21-22) та інші. Художником виступив Майк Міньйола відомий роботами над серіями коміксів "Геллбой" — для видавництва Dark Horse, "Єнот Ракета" , "Вартові Галактики" та інші.
Колекційні видання
Різні історії про Доктора Стренджа у виданнях:
Essential Marvel
Vol. 1 включає Strange Tales #110-#111, #114-#168; 608 сторінок, грудень 2001, ISBN 0-7851-2316-4
Vol. 2 включає Doctor Strange #169-#178, #180-#183; The Avengers #61; Sub-Mariner #22; The Incredible Hulk vol. 2, #126; Marvel Feature #1; Marvel Premiere #3-#10, #12-#14, 608 сторінок, березень 2005, ISBN 0-7851-1668-0
Vol. 3 включає Doctor Strange vol. 2, #1-#29, Doctor Strange Annual #1 і The Tomb of Dracula #44-#45, 616 сторінок, грудень 2007, ISBN 978-0-7851-2733-8
Vol. 4 включає Doctor Strange vol. 2, #30-#56; Chamber of Chills #4; Man-Thing #4, 564 сторінок, червень 2009, ISBN 978-0-7851-3062-8
Marvel Masterworks: Doctor Strange
Vol. 1 включає Strange Tales #110-#111, #114-#141, 272 сторінок, вересень 2003, ISBN 0-7851-1180-8
Vol. 2 включає Strange Tales #142-#168, 304 сторінок, вересень 2005, ISBN 0-7851-1737-7
Vol. 3 включає Doctor Strange #169-#179, The Avengers #61; 256 сторінок, березень 2007, ISBN 0-7851-2410-1
Vol. 4 включає Doctor Strange #180-183; Sub-Mariner #22; The Incredible Hulk vol. 2, #126; Marvel Feature #1; Marvel Premiere #3-#8, 272 сторінок, січень 2010, ISBN 978-0-7851-3495-4
Vol. 5 включає Marvel Premiere #9-14; Doctor Strange vol. 2 #1-9, 272 сторінок, квітень 2011, ISBN 978-0-7851-5022-0
Vol. 6 включає Doctor Strange vol. 2 #10-22; Annual #1; Tomb of Dracula #44, 288 сторінок, липень 2013, ISBN 978-0-7851-6786-0
Origins of Marvel Comics. — Marvel. — ISBN 978-0-7851-5615-4. включає історії про Доктора Стренджа з Strange Tales #110, 115 і 155, 254 сторінки.
Стен Лі. Stan Lee Presents Doctor Strange: Master of the Mystic Arts. — Pocket Books. — ISBN 978-0-671-81447-2. включає історії про Доктора Стренджа з Strange Tales #111, 116, 119—120, 123, 131—133, 132 сторінок.
Стен Лі. Bring on the Bad Guys: Origins of Marvel Villains. — Marvel Comics, 1998. — ISBN 978-0-7851-0597-8. включає історії про Доктора Стренджа з Strange Tales #126-127, 253 стор., жовтень 1976, Simon & Schuster, ISBN 978-0671223557
Стен Лі. Marvel's Greatest Superhero Battles. — Simon and Schuster. — ISBN 978-0-671-24544-3. включає історії про Доктора Стренджа з Strange Tales #139-141, 253 сторінок.
Стів Енглехарт. Doctor Strange: A Separate Reality. — Marvel Enterprises, Incorporated, 2002. — ISBN 978-0-7851-0836-8. включає Marvel Premiere #9-10, 12-14; Doctor Strange vol. 2, #1-2, 4-5, 176 сторінок.
Dr. Strange Vs. Dracula: The Montesi Formula. — Marvel. — ISBN 978-0-7851-2244-9., включає Doctor Strange vol. 2 #14, 58-62; The Tomb of Dracula #44, 160 сторінок, жовтень 2006
Infinity Gauntlet Aftermath (Doctor. Strange: Sorcerer Supreme #36)
Doctor Strange: The Oath. — Marvel. — ISBN 978-0-7851-2211-1. включає Doctor Strange: The Oath #1-5,
Dr. Strange: Strange Tales. — Marvel. — ISBN 978-0-7851-5549-2. включає Strange Tales vol. 2, #1-19, 240 сторінок, жовтень 2011, ISBN 978-0-7851-5549-2
Марк Вейд. Doctor is Out!. — Marvel Worldwide, Incorporated, 2010. — ISBN 978-0-7851-4425-0.
Примітки
Персонажі Marvel Comics
Вигадані маги
Персонажі з коміксів про Месників
Чоловічі персонажі фільмів
Вигадані хірурги
Чарівники у вигадках
Майстри бойових мистецтв Marvel Comics
Персонажі Marvel Comics, що використовують магію
Екранізація коміксів Marvel
Вигадані персонажі зі здатністю подорожувати між вимірами
Супергерої Marvel Comics
|
32904354
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Khoratpithecus
|
Khoratpithecus
|
Khoratpithecus is an extinct genus of pongin primates that lived during the late Miocene (7–9 million years ago) in Myanmar and Thailand.
Three species belong to this genus:
Khoratpithecus chiangmuanensis from Thailand (Chaimanee, Jolly, Benammi, Tafforeau, Duzer, Moussa & Jaeger, 2003) (formerly Lufengpithecus chiangmuanensis)
Khoratpithecus piriyai from Thailand Chaimanee, Suteethorn, Jintasakul, Vidthayanon, Marandat & Jaeger, 2004
Khoratpithecus ayeyarwadyensis from Myanmar Jaeger, Soe, Chavasseau, Coster, Emonet, Guy, Lebrun, Maung, Shwe, Tun, Oo, Rugbumrung, Bocherens, Benammi, Chaivanich, Tafforeau & Chaimanee, 2011
See also
Lufengpithecus
Griphopithecus
Sivapithecus
References
Pongini
Miocene primates of Asia
Prehistoric apes
Fossil taxa described in 2004
Miocene mammals of Asia
Prehistoric primate genera
Taxa named by Varavudh Suteethorn
|
3522446
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B0%20%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%B8%D1%87%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F
|
Мала Бердичівська вулиця
|
Мала Бердичівська вулиця
Вулиця Мала Бердичівська — вулиця у Корольовському районі Житомира, в історичному центрі міста.
Напрямковий топонім, колишня дорога до міста Бердичів, від якого й походить назва. Одна з найстаріших вулиць Житомира.
Розташування
Починається від вулиці Леха Качинського, прямує на схід, огинаючи півколом майдан ім. С. П. Корольова, закінчується перетином з вулицею Великою Бердичівською. Наприкінці вулиці міститься історична пам'ятка «Будівля Архієрейського подвір'я», напроти — пам'ятник Сергію Корольову.
Перетинається з Новим бульваром та вулицями Любарською і Театральною.
Довжина вулиці — 700 метрів.
Історія
Сформована в другій половині XVIII століття як дорога в напрямку Бердичева, від чого мала назву «Бердичівська вулиця». Згодом, втративши статус головної бердичівської дороги, стала називатись Малою Бердичівською. Потім вулиця мала назви Орловська, Квітки-Основ'яненка, була також Юнацьким провулком та, за радянських часів, Комсомольською.
На вулиці зберігся будинок початку ХІХ століття, в якому народився Ярослав Домбровський — 1987 року там встановлено бронзовий барельєф.
Рішенням сесії Житомирської міської ради від 28 березня 2008 року № 583 «Про затвердження назв топонімічних об'єктів у місті Житомирі» затверджено назву вулиця Мала Бердичівська.
Будівлі
№ 2/7 — Торговий центр «ЕКО-маркет»
Установи
Підлітковий клуб «Пролісок» — буд. № 4
Житомирська обласна типографія — буд. № 17
Ліцей № 25 міста Житомира — буд. № 18
Житомирський окружний адміністративний суд — буд. № 23
Адміністративна будівля Житомирської ОДА — буд. № 42
Транспорт
Від 1899 до 1977 року на вулиці розміщувалося трамвайне депо, здійснювався рух трамваїв.
З 1974 року, на відрізку вулиці від Театральної до Леха Качинського, курсують тролейбуси. Станом на травень 2020 року це № 9, 15А та Н5.
Примітки
Джерела
Мокрицький Г. П. Вулиці Житомира /Енциклопедія Житомира. — Кн. 1 —Житомир: Вид-во «Волинь», 2007. — 640 с.
Вулиці Житомира
|
7363577
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tup%C3%A1
|
Tupá
|
Tupá (or ) is a village and municipality in the Levice District in the Nitra Region of Slovakia.
History
In historical records the village was first mentioned in 1332.
Geography
The village lies at an altitude of 130 metres and covers an area of 11.97 km². It has a population of about 620 people.
Ethnicity
The village is about 65% Slovak and 35% Magyar.
Facilities
The village has a public library and football pitch.
External links
http://www.statistics.sk/mosmis/eng/run.html
Villages and municipalities in Levice District
|
1546977
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B6%D0%B0%D0%B1%D0%B0%20%D0%B6%D0%BE%D0%B2%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B0
|
Листкова жаба жовтувата
|
Листкова жаба жовтувата (Eleutherodactylus flavescens) — вид земноводних з роду Листкова жаба родини Листкові жаби.
Опис
Загальна довжина досягає 4—5 см. Спостерігається статевий диморфізм: самиця більша за самця. За своєю будовою схожа на інших представників свого роду. Відрізняється за забарвленням: спина жовтувато-коричнева. Жовтий колір більш помітний у забарвлені черева. Крик цією жаби пронизливий, нагадує крик звичайної райки.
Спосіб життя
Полюбляє тропічні та субтропічні мангрові ліси. Зустрічається на висоті до 900 м над рівнем моря. Доволі ляклива амфібія. Активна вночі. Живиться безхребетними.
Розмноження відбувається у сезон дощів. Самиця відкладає яйця у ґрунт або у листя бромелій.
Розповсюдження
Мешкає у Домініканські республіці (о. Гаїті).
Джерела
Hedges, B., Inchaustegui, S., Hernandez, M. & Powell, R. 2004. Eleutherodactylus flavescens. 2006 IUCN Red List of Threatened Species. Downloaded on 22 July 2007.
Фауна Гаїті
Листкові жаби
|
109464
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pinecrest%2C%20Florida
|
Pinecrest, Florida
|
Pinecrest, Florida
Pinecrest is a suburban village in Miami-Dade County, Florida, United States. The village is part of the Miami metropolitan area of South Florida. As of the 2020 census, the population was 18,388.
Pinecrest is governed by a five-member village council and operates under the council-manager form of government.
History
During the 1900s, Miami pioneer and railroad tycoon Henry Flagler used the property at U.S. 1 and Southwest 102 Street as a staging area during the construction of the Overseas Railroad to the Florida Keys.
In the 1930s, the area's growth continued and the community began to evolve around one of the first tourist attractions established in the Miami vicinity – Parrot Jungle and Gardens. Parrot Jungle was founded in 1936 by Franz and Louise Scherr on property located at Red Road and Southwest 111 Street and over the years has become a tourist attraction whose visitors included Winston Churchill. The idea for Parrot Jungle began after Scherr, who owned and operated a feed and supply store in Homestead, and became intrigued with the idea of building an attraction where birds would "fly free". To bring his vision to life, he rented of hammock land for an annual fee of $25 (equivalent to $476.92 in 2021). Parrot Jungle was built as a winding nature trail dug through the coral rock and hammock land, indigenous to the area. All the natural plants were left undisturbed. The entrance was built on Red Road. The attraction opened on December 20, 1936, to about 100 visitors. Each paid 25 cents admission to see and hear Scherr talk about his birds, trees and flowers. Since 1936, Parrot Jungle has attracted over a million visitors. On December 17, 2002, the Village of Pinecrest purchased the Parrot Jungle with the aim of developing the site as Pinecrest Gardens. On March 8, 2003, the Pinecrest Village Council dedicated Pinecrest Gardens and officially opened it to the public as the village's newest municipal park. The attraction moved to a new waterfront location on Watson Island between downtown Miami and Miami Beach. It was relaunched as Parrot Jungle Island.
The Miami Serpentarium, a tourist attraction that featured snakes, lizards and other reptiles and amphibians, was located on US 1 for many decades prior to closing in the mid-1980s.
During the 1950s and 1960s, the area flourished with the development and construction of ranch-style houses on lots which laid the foundation for the community's rural and lushly landscaped residential character.
While still an unincorporated area of Miami-Dade County, what is now Pinecrest was the site of the 1986 FBI Miami shootout. The shootout took place near 12201 Southwest 82nd Avenue.
In August 1992, Pinecrest and the surrounding South Miami-Dade area were devastated by the effects of Hurricane Andrew. Many of the homes and businesses in the area were destroyed. In the subsequent years, the area was slowly rebuilt.
Rapid growth and local issues during the 1990s inspired a movement led by residents Evelyn Greer Langlieb and Gary C. Matzner to incorporate the area. The Village of Pinecrest was officially incorporated on March 12, 1996. Evelyn Greer was elected the first mayor and was succeeded, after serving two terms, by Matzner in 2004. The founding village council, including Greer, Cindie Blanck, Barry Blaxberg, Leslie Bowe, Robert Hingston, together with Village Manager Peter G. Lombardi and Village Clerk Guido Inguanzo, are credited with establishing well-regarded municipal services including police, parks and recreation, building and planning services, and public works.
Geography
Pinecrest is located southwest of downtown Miami at (25.6619, −80.3076). U.S. Route 1 (Pinecrest Parkway) forms the western border of the village. Neighboring communities are Coral Gables to the east, South Miami to the north, Glenvar Heights to the northwest, Kendall to the west, and Palmetto Bay to the south.
According to the U.S. Census Bureau, the village has a total area of , of which are land and , or 1.15%, are water.
Demographics
2020 census
As of the 2020 United States census, there were 18,388 people, 5,986 households, and 4,824 families residing in the village.
The population was split by age, with 4.8% under 5 years old, 27.5% under 18, and 17.8% were 65 years and older. 46.3% were female persons.
The median household income was $166,801. 7.7% of the population lived below the poverty threshold. 97.9% of households had a computer, and 95.6% of households had a broadband internet subscription.
29.7% of the population were foreign-born persons. There were 425 veterans living in the CDP.
Government and infrastructure
Miami-Dade Fire Rescue operates Station 49 Pinecrest.
Community projects
Pinecrest's projects since 1996 include the addition of several new parks, development of Wi-Fi technology and beautification projects which included thousands of trees being planted, unique street signs being posted village-wide, and roads being repaved. By planting over 10,000 street trees since 1997, Pinecrest was named a Tree City USA community by the Arbor Day Foundation.
In 2008, the village council dedicated the new Flagler Grove Park and the long-awaited community center at Pinecrest Gardens. The Pinecrest branch of the Miami-Dade County Library System opened adjacent to the community center in October 2008.
Parks
There are five public parks managed by the Pinecrest Parks and Recreation Department:
Coral Pine Park — A park with a recreation center, six lighted tennis courts, a natural area, an all-purpose field and a tot lot. Coral Pine Park was a former Miami-Dade County park before being transferred to Pinecrest in 1998.
Flagler Grove Park — A facility with lighted youth soccer fields, a playground, parking and restrooms. As mentioned above, the park was dedicated in 2008.
Evelyn Greer Park — A park with multipurpose athletic fields, batting cages, a tot lot, and a recreation center and community gazebo with a Wi-Fi spot. Formerly known as Pinecrest Park, it was re-designated on November 9, 2004, in recognition of Pinecrest's first mayor.
Suniland Park — A park with baseball and football fields, batting cages, a recreation center, basketball courts, a tot lot and a gazebo with a Wi-Fi spot.
Veterans Wayside Park — A park with a freshwater lake and open recreation areas.
Pinecrest Gardens
Pinecrest Gardens has been described as the "crown jewel" of the village's park system. Known as South Florida's Cultural Arts Park, it is a large park featuring over 1,000 varieties of exotic tropical plants and trees. The park landscape features natural streams, sinkholes, caves and fissures. The park also offers various programs including summer camps, and is located on the former site of the Parrot Jungle.
Transportation
Pinecrest is served by Metrobus throughout the area and by Miami Metrorail at the following stations:
Dadeland North (SW 70th Avenue and U.S. 1)
Dadeland South (Dadeland Boulevard and U.S. 1)
Education
Pinecrest is served by the Miami-Dade County Public Schools system.
Public elementary schools
Pinecrest Elementary School – Opened in 1954
Palmetto Elementary School
Howard Drive Elementary School (Palmetto Bay)
Public middle schools
Palmetto Middle School
Public high schools
Miami Palmetto High School
Private schools:
Bet Shira Congregation
Gulliver Preparatory
Kendall United Methodist
Pinecrest Presbyterian
St. Louis Covenant School
Temple Beth Am
The Miami-Dade Public Library System operates the Pinecrest Branch.
Miami Hoshuko, a weekend school for Japanese citizens, previously held classes at the Kendall United Methodist Church, now in Pinecrest but formerly in the Kendall census-designated place as of 1990.
Media
The Village of Pinecrest has its own newspaper, The Pinecrest Tribune, which is published bi-weekly and is part of Miami Community Newspapers. The village of Pinecrest is also served by the Miami market for local radio and television.
References
External links
Palmetto Middle School
Villages in Miami-Dade County, Florida
Villages in Florida
1996 establishments in Florida
Populated places established in 1996
|
2794455
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D1%82%D1%80%D1%96%D1%85%20%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B2%D1%96%D0%B3%20%D0%93%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%20%D0%9A%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD
|
Дітріх Людвіг Густав Карстен
|
Дітріх Людвіг Густав Карстен Dietrich Ludwig Gustav Karsten (5 квітня 1768, Бютзов — 20 травня 1810, Берлін) — німецький мінералог.
Біографія
Дітріх Людвіг Густав Карстен походить із сім'ї вчених [Nr. 1–4 .
У 1786 році він почав вчитися в University Hall. 1788 р. Карстен відправився в Марбург, де він взяв участь в описі мінералогічної колекції з садиби професора Нафанаїла Готтфріда Леске. Він опублікував каталог, в якому він використовував свою власну класифікацію. Після його повернення він отримав докторський ступінь в 1789 році в Галле і був призначений в тому ж році в якості професора мінералогії та гірничої науки в Bergakademie Berlin. У той же час, прусський міністр-реформатор Фрідріх Антон фон Гейнітз призначив його особистим помічником.
У 1792 Карстен був призначений радником з гірництва і 1797 р. — головним радником з гірництва. У 1803 році він був призначений таємним секретарем у міністерстві. В квітні 1810 року призначений керівником міністерського департаменту гірничодобувної, металургійної та соледобувної справи. Незабаром після вступу на посаду Карстен помер.
Дітріх Людвіг Густав Карстен — засновник Королівської мінералогічної колекції в Берліні.
Роботи
Des Herrn Nathanael Gottfried Leske hinterlassenes Mineralienkabinett, systematisch geordnet und beschrieben, auch mit vielen wissenschaftlichen Anmerkungen und mehreren äussern Beschreibungen der Fossilien begleitet, Leipzig 1789
Mineralogische Tabellen, 1800
Примітки
Література
Biographie des Herrn Staatsrathes und Ritters Karsten. [Enthalten in der Vorrede]. In: Der Gesellschaft Naturforschender Freunde zu Berlin Magazin für die neuesten Entdeckungen in der gesammten Naturkunde, Bd. 4, 1810, S. XIff.
Walter Serlo: Männer des Bergbaus. Verlag Paul Schmidt, Berlin 1937.
Günter Poppe: Dietrich Ludwig Gustav Karsten (1768 bis 1810). Mineraloge und Bergbeamter in Preußen. In: Leben und Wirken deutscher Geologen im 18. und 19. Jahrhundert. Dt. Verl. für Grundstoffindustrie, Leipzig 1985, S. 71–92.
Посилання
F. Eberhardt: …nur Karsten weiß die Steine lebendig zu machen.
Німецькі мінералоги
Члени Прусської академії наук
Викладачі Берлінського технічного університету
|
28838243
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sampleite
|
Sampleite
|
Sampleite has a general formula of NaCaCu5(PO4)4Cl·5(H2O). It was first described in 1942 for an occurrence in Chuquicamata, Chile and was named after Mat Sample, a mine superintendent for the Chile Exploration Company.
Sampleite is monoclinic. It belongs to the space group P21/n or P21/c. In a thin section it has a high surface relief and will have sharp boundaries with the surrounding medium. Sampleite is anisotropic and has visible pleochroism and birefringence.
It is characteristically found in earthy crusts in a highly sericitized rock and is present in highly oxidized conditions near the surface. When it occurs as micaceous rosettes and aggregates it can be associated with dendrites of manganese and iron oxides. Sampleite appears to be the most recent mineral deposited with the exception of gypsum.
References
External links
Calcium minerals
Copper(II) minerals
Halide minerals
Phosphate minerals
Sodium minerals
Monoclinic minerals
Minerals in space group 14
|
936533
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Factory
|
The Factory
|
The Factory was Andy Warhol's studio in New York City, which had four locations between 1963 and 1987. The Factory became famed for its parties in the 1960s. It was the hip hangout spot for artists, musicians, celebrities and Warhol's superstars. The original Factory was often referred to as the Silver Factory. In the studio, Warhol's workers would make silkscreens and lithographs under his direction.
History
Speaking in 2002, musician John Cale said, "It wasn't called the Factory for nothing. It was where the assembly line for the silkscreens happened. While one person was making a silkscreen, somebody else would be filming a screen test. Every day something new."
Due to the mess his work was causing at home, Warhol wanted to find a studio where he could paint. A friend of his found an old unoccupied firehouse on 159 East 87th Street where Warhol began working in January 1963. No one was eager to go there, so the rent was $150 a month.
1963–67: 231 East 47th Street
A few months later, Warhol was informed that the building would have to be vacated soon, and in November he found another loft on the fifth floor at 231 East 47th Street in Midtown Manhattan, which would become the first Factory.
In 1963, artist Ray Johnson took Warhol to a "haircutting party" at Billy Name's apartment, decorated with tin foil and silver paint, and Warhol asked him to do the same scheme for his recently leased loft. Name covered the whole factory in silver, even the elevator. Warhol's years at the Factory were known as the Silver Era. Aside from the prints and paintings, Warhol produced shoes, films, sculptures and commissioned work in various genres to brand and sell items with his name. His first commissions consisted of a single silkscreen portrait for $25,000, with additional canvases in other colors for $5,000 each. He later increased the price of alternative colors to $20,000 each. Warhol used a large portion of his income to finance the Factory.
Billy Name brought in the red couch which became a prominent furnishing at the Factory, finding it on the sidewalk of 47th street during one of his "midnight outings." The sofa quickly became a favorite place for Factory guests to crash overnight, usually after coming down from speed. It was featured in many photographs and films from the Silver era, including Blow Job (1963) and Couch (1964). During the move in 1968, the couch was stolen while left unattended on the sidewalk for a short time.
Many Warhol films, including those made at the Factory, were first (or later) shown at the New Andy Warhol Garrick Theatre or 55th Street Playhouse.
By the time Warhol had achieved a reputation, he was working day and night on his paintings. Warhol used silkscreens so that he could mass-produce images the way corporations mass-produced consumer goods. To increase production, he attracted a ménage of adult film performers, drag queens, socialites, drug addicts, musicians, and free-thinkers who became known as the Warhol Superstars, to help him. These "art-workers" helped him create his paintings, starred in his films, and created the atmosphere for which the Factory became legendary.
Warhol left in 1967 when the building was scheduled to be torn down. The location is now the entrance to the parking garage of One Dag.
1967–73: 33 Union Square West
He then relocated his studio to the sixth floor of the Decker Building at 33 Union Square West near the corner of East 16th Street, near Max's Kansas City, a club which Warhol and his entourage frequently visited. The same year Warhol created the business Factory Additions to handle the business of publishing and printmaking.
In June 1968, Warhol was shot by feminist Valerie Solanas at the Factory. The Factory had an open door policy where anyone could enter, but after the shooting, Warhol's longtime partner Jed Johnson built a wall around the elevator and put in a Dutch door so that visitors would have be buzzed in.
In 1969, Warhol co-founded Interview magazine and the Factory transformed "from an all-night party to an all-day office, from hell-on-earth to down-to-earth."
1973–84: 860 Broadway
In 1973, Warhol moved the Factory to 860 Broadway at the north end of Union Square. He filmed his television series Andy Warhol's TV at the Factory from 1980 to 1983.
The nightclub Underground operated at 860 Broadway from 1980 to 1989. It was owned by Maurice Brahms, a former partner of Steve Rubell and Ian Schrager, the original owners of Studio 54, and Jay Levy after Club 54 closed, due to jailing of Steve Rubell and Ian Schrager. The club opened on February 28, 1980. John Blair got his start there. Baird Jones promoted Thursday, Friday, and Saturday night parties from 1983 to 1986. Music videos for "I Want To Know What Love Is" by Foreigner and "Word Up!" by Cameo were filmed at the club. After about a decade, the club was reimagined by BlackBook Magazine columnist Steve Lewis & Co. as Le Palace de Beauté, where RuPaul often performed. After the Underground closed, Petco opened, moving in 2022, to 44 Union Square, the former Tammany Hall.
1984–87: 158 Madison Ave (22 East 33rd Street)
In 1984, Warhol moved his art studio to 22 East 33rd Street, a conventional office building. His television studio had an entrance at 158 Madison Avenue and the Interview magazine office had an entrance at 19 East 32nd Street. Warhol filmed his MTV talk show Andy Warhol's Fifteen Minutes at the Factory from 1985 until he died in 1987.
Regulars
Friends of Warhol and "superstars" associated with the Factory included:
George Abagnalo
Paul America
Penny Arcade
Joey Arias
Brigid Berlin
Richie Berlin
Jean-Michel Basquiat
Richard Bernstein
Tally Brown
William S. Burroughs
Patrick Tilden Close
Bob Colacello
Jackie Curtis
Ronnie Cutrone
Joe Dallesandro
Candy Darling
Johnny Dodd
Bobby Driscoll
Eric Emerson
Danny Fields
Jane Forth
Henry Geldzahler
John Giorno
Catherine Guinness
Pat Hackett
Jerry Hall
Halston
Bibbe Hansen
Keith Haring
Debbie Harry
Freddie Herko
Baby Jane Holzer
Victor Hugo
Bianca Jagger
Mick Jagger
Miro Bartonik
Betsey Johnson
Ray Johnson
Jay Johnson
Jed Johnson
Brian Jones
Grace Jones
Udo Kier
Sally Kirkland
Naomi Levine
Ulli Lommel
Gerard Malanga
Taylor Mead
Liza Minnelli
Mario Montez
Paul Morrissey
Herbert Muschamp
Billy Name
International Velvet
Nico
Ondine
Ruby Lynn Reyner
Glenn O'Brien
Anita Pallenberg
Paige Powell
Asha Puthli
Lou Reed
John Cale
Rene Ricard
Keith Richards
Rotten Rita
Edie Sedgwick
Stephen Shore
Rupert Jasen Smith
Ingrid Superstar
Ultra Violet
The Velvet Underground
Viva
Louis Waldon
Chuck Wein
Holly Woodlawn
Mary Woronov
Work
Music
The Factory became a meeting place of artists and musicians such as Lou Reed, Bob Dylan, and Mick Jagger, as well as writer Truman Capote. Less frequent visitors included Salvador Dalí and Allen Ginsberg. Warhol collaborated with Reed's influential New York rock band the Velvet Underground in 1965, and designed the noted cover for The Velvet Underground & Nico, the band's debut album. It featured a plastic image of a yellow banana, which users could peel off to reveal a flesh-hued version of the banana. Warhol also designed the album cover for the Rolling Stones' album Sticky Fingers.
Warhol included the Velvet Underground in the Exploding Plastic Inevitable, a spectacle that combined art, rock, Warhol films and dancers of all kinds, as well as live S&M enactments and imagery. The Velvet Underground and EPI used the Factory as a place to rehearse and hang out.
"Walk on the Wild Side", Lou Reed's best-known song from his solo career, was released on his second, and first commercially successful, solo album, Transformer (1972). The song relates to the superstars and life of the Factory. He mentions Holly Woodlawn, Candy Darling, Joe Dallesandro, Jackie Curtis and Joe Campbell (referred to in the song by his Factory nickname Sugar Plum Fairy).
Sexual radicals
Andy Warhol commented on mainstream America through his art while disregarding its conservative social views. Almost all his work filmed at the Factory featured nudity, graphic sexuality, drug use, same-sex relations and transgender characters in much greater proportion to what was being shown in mainstream cinema. By making the films, Warhol created a sexually lenient environment at the Factory for the "happenings" staged there, which included fake weddings between drag queens, porn film rentals, and vulgar plays. What was called free love took place in the studio, as sexuality in the 1960s was becoming more open and embraced as a high ideal. Warhol used footage of sexual acts between his friends in his work, such as in Blue Movie, a 1969 film directed, produced, written and cinematographed by Warhol. The film, starring Viva and Louis Waldon, was the first adult erotic film depicting explicit sex to receive wide theatrical release in the United States.
Holly Woodlawn and Jackie Curtis were noted drag queens who were part of the Factory group, as was transgender woman Candy Darling. Andy Warhol frequently used these women and other sexual non-conformists in his films, plays, and events. Because of the constant drug use and the presence of sexually liberal artists and radicals, drugged orgies were a frequent happening at the Factory. Warhol met Ondine at an orgy in 1962:
Films
Warhol started shooting movies in the Factory around 1963, when he began work on Kiss. He screened his films at the Factory for his friends before they were released for public audiences. When traditional theaters refused to screen his more provocative films, Warhol sometimes turned to night-clubs or porn theaters, including the New Andy Warhol Garrick Theatre and the 55th Street Playhouse, for their distribution.
The following list includes all movies filmed entirely or partly at the Factory.
1963
Kiss
Rollerskate
Haircut no. 1
Haircut no. 2
Haircut no. 3
1964
Handjob
Blow Job
Screen Tests (1964–1966)
Jill Johnston Dancing
Eat
Couch
Henry Geldzahler
Shoulder
Soap Opera
Taylor Mead's Ass
Mario Banana
Harlot
13 Most Beautiful Women
13 Most Beautiful Boys
50 Fantastics and 50 Personalities
1965
John and Ivy
Screen Test #1
Screen Test #2
Drink
Suicide (Screen Test #3)
Horse
Vinyl
Bitch
Poor Little Rich Girl
Face
Afternoon
Beauty No. 1
Beauty No. 2
Space
Factory Diaries
Outer and Inner Space
Prison
The Fugs and the Holy Modal Rounders
My Hustler
Camp
More Milk, Yvette
Lupe
1966
Ari and Mario
Eating Too Fast (a.k.a. Blow Job #2)
The Velvet Underground and Nico: A Symphony of Sound
Hedy (a.k.a. Hedy the Shoplifter)
The Beard
Salvador Dalí
Superboy
The Chelsea Girls
The Bob Dylan Story
Since (a.k.a. The Kennedy Assassination)
Mrs. Warhol
Kiss the Boot
The Andy Warhol Story
A Christmas Carol
****(four stars) (a.k.a. The 24-Hour Movie)
1967
Imitation of Christ
I, a Man
The Loves of Ondine
Bike Boy
Tub Girls
The Nude Restaurant
Sunset
1968
Lonesome Cowboys
Flesh
Trash (1968–1969)
Women in Revolt (1968–1971)
1969
Blue Movie
Sticks and Stones (by Miro Bartonik)
Locations
Studio: 159 East 87th Street
Factory: 231 East 47th Street, 1963–67 (the building no longer exists)
Factory: 33 Union Square, 1967–73 (Decker Building)
Factory: 860 Broadway, 1973–84 (the building has now been completely remodeled)
Factory: 158 Madison Ave (22 East 33rd Street), 1984–87. This building extended 27 feet along Madison Ave, 96 feet along 33rd St. AKA 22nd 33rd St. (the building no longer exists)
Home: 1342 Lexington Avenue
Home: 57 East 66th Street (Warhol's last home)
References
1960s in the United States
Andy Warhol
American artist groups and collectives
New York (state) culture
Cultural history of New York City
|
24390121
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Still%20Alive
|
Still Alive
|
Still Alive
"Still Alive" is the song featured in the closing credits of the 2007 video game Portal. It was composed and arranged by Jonathan Coulton and was performed by Ellen McLain, who voiced the Portal antagonist and in-game singer of the song, GLaDOS. The song originated in a meeting between two Valve developers and Coulton about him writing a song for the company, which Coulton accepted as he was a fan of Valve's Half-Life series, which is set in the same universe as Portal. The song was released on The Orange Box Soundtrack on December 21, 2007, along with an exclusive vocal mix not heard in the game.
The song is displayed on what appears to be a computer console, playing after GLaDOS is defeated by protagonist Chell, with lyrics revealing that GLaDOS is, in fact, "still alive." The song received praise for its humor and the quality of its performance. It has been featured in multiple venues, including at the 2009 Press Start -Symphony of Games-, a yearly Japanese concert event to showcase the musical works of video games. It was also featured as a free downloadable song for the Rock Band series, originally released on April 1, 2008. A rerecorded version, with Sara Quin on lead vocals, appears on Coulton's 2011 album Artificial Heart.
Background and production
The song "Still Alive" was written by Jonathan Coulton and performed by Ellen McLain for the 2007 video game Portal. McLain also provides the voice for GLaDOS in this song, an artificial intelligence and the game's antagonist. "Still Alive" is sung from the perspective of GLaDOS, used as the song that runs over the game's credits. At the end of the game, Chell, the game's protagonist, who has been misled and placed in life-threatening situations within the Aperture Science Enrichment Center by GLaDOS, eventually defeated her. However, the song disputes this, with GLaDOS exclaiming that she was still alive and that the science was a success. She also exclaims that she is still testing, and subtly references the Combine invasion of Earth in the Half-Life series. The song is also present as a samba instrumental version through in-game radios at certain points in the game. On 9 December 2022, the Portal 2 Soundtrack was updated, now including this instrumental and the original raw, unfiltered music. The unfiltered version was also featured in Portal RTX.
Coulton was approached by two Valve designers following a concert in Seattle, Washington. They asked him if he would like to write music for the company. Coulton was a fan of Half-Life, so he immediately accepted. After discussing what they should do, he and the designers settled on Portal. By this point, a few months before the release of The Orange Box, Valve's writers had created a large amount of backstory for GLaDOS and other aspects of Portal, which Coulton used to write the lyrics. As GLaDOS grew more important to Portals story, McLain was asked to sing for the game, since she was a trained operatic soprano, given a scratch vocal version by Coulton. McLain's singing, which Coulton described as conveying "emotion in a non-emotional way," was modified to sound computerized. The overall process took about six weeks to complete. Coulton found it difficult to get GLaDOS' voice out of his head. Kim Swift, lead designer of Portal, explained that the song was chosen to play during the credits because they wanted to leave players feeling happy.
When Coulton began work on a theme for the Portal-connected video game Lego Dimensions, he exclaimed that the song was a "phenomenon ... out of control," and that the song benefited from the writing and its context in the game. He found composing the Lego Dimensions song, "You Wouldn't Know", easier to do once he accepted that he would not be able to make a song as big as "Still Alive" again.
Reception
"Still Alive" has been met with significant praise, called "legendary" by USgamer writer Nadia Oxford and identified by Vice writer Jagger Gravning as the most famous lyric-based video game song. It is credited with earning Coulton a "cult status." A large majority of video game critics who awarded Portal game of the year mentioned "Still Alive" as one of the game's qualities, while Portal designer Chet Faliszek felt that it was part of why Portal was special. The song was called the most memorable moment of 2007 by the Australian Broadcasting Company's television series, Good Game. Former LucasArts employee and Sinistar designer Noah Falstein felt that the song enhanced the game, and that more games should craft a song for the end that fits them as well as Coulton was able to fit "Still Alive". He praised McLain's performance as "pitch-perfect" and the song as "catchy." IGN writer Ryan Geddes calling it the best game-ending song of all time, while Mashable writer Kellen Beck found it one of the most recognizable. The song's singer, McLain, praised Coulton for capturing GLaDOS in the song as well as he did. The song was given the "Best Original Vocal - Pop Song" award by the Game Audio Network Guild during their 2008 awards. Coulton experienced a surge in popularity after the release of Portal due to the song's release. It was later performed live by original singer Ellen McLain for the first time at Anime Midwest in Chicago.
In the book The Art of Videogames, author Grant Tavinor stated that while he was in hysterics by the song, he got the sense of artistic completion upon hearing it. 1UP.com's Alice Liang called the ending to Portal "catchy, charming, surprising, and humorously bittersweet". Kyle Hilliard of Game Informer included the song in a list of surprising musical numbers in video games, while fellow Game Informer writer Michael Leri featured it in a list of "awesome" non-interactive credits sequences. UGO writer Melissa Meli felt sick of the song due to how often they heard it, but still recognized the game's soundtrack as "one of the most endearing and original soundtracks in gaming history." Sara Goodwin of The Mary Sue called it one of the best villain songs, calling it "pretty" and the lyrics "amazing and chilling."
The Press Start -Symphony of Games- performance received criticism from Video Game Music Online author Cedille, who felt that the lyrics sounded "childish" when translated into Japanese, and that the singer gave a "faceless performance" that made it "painful and dreadful." Cedille was appreciative of the efforts made to demonstrate Portal to Japanese audiences, but questioned the need to translate it into Japanese and feature a different singer. The Covey remix in "The Greatest Video Game Music 2" album was considered a weaker song in said album, with fellow Video Game Music Online Jon Hammond finding the instrumental aspects nice, but feeling that Covey sounded like she was trying too hard to sing well, sacrificing the song's humor. Video Game Music Online critic Oliver Jia felt that the original version of "Still Alive" was one of the most memorable video game themes, but felt that the performance on the Video Games Live Level 3 album ruined it due both to the fact that they used a live recording that sounded worse than other songs on the album, but also due to the crowd singing and clapping along, making it sound "overly cheesy and poorly done."
Due to the success of the song, Coulton was brought on to work on the soundtrack of the sequel, Portal 2. Paste Magazine writer Nathan Spicer felt that it was a video game song that could be enjoyed regardless of someone's familiarity with Portal.
In other media
It was featured in The Orange Box Original Soundtrack released on Steam, containing both the original version and remix sung by Coulton himself. It was given a remix by singer Sarah Covey in the album, "The Greatest Video Game Music 2". It had been played live at the third Video Games Live concert, and released as part of the album Video Games Live Level 3. Coulton worked with They Might Be Giants songwriter John Flansburgh on a new version of "Still Alive" for an album by Coulton in 2013. It was included in the Vitamin String Quartet's Geek Wedding Album. A vinyl disc was released to celebrate Portals 10th anniversary in 2017, featuring "Still Alive".
The song is also present in Valve's zombie-themed Left 4 Dead 2, which can be selected to play on a jukebox in three different campaigns. The opening line for "Still Alive" ("This was a triumph. I'm making a note here: HUGE SUCCESS.") was featured in the Valve game Counter-Strike: Global Offensive. This was thought to be an alternate reality game about a potential Portal sequel, but was later confirmed to just be an Easter egg. In the Portal game mod "Portal Prelude", a remix of "Still Alive" can be heard on several radios throughout the game, however, they are not performed by GLaDOS. The spin-off Bridge Constructor Portal features a cameo appearance of the song. A Christmas-themed remix of "Still Alive" was created for Valve's Aperture Science website, showing a moving image of the Weighted Companion Cube with a Santa Claus hat, ending with a message reading "HAPPY [HOLIDAY NAME HERE]". A special Microsoft Windows port of the Xbox Live Arcade title, Chime, includes "Still Alive" as an additional music stage for the game.
In Rock Band
"Still Alive" was featured as a downloadable song in multiple games in the Rock Band series, including Rock Band, Rock Band 2, and Rock Band Unplugged. It was included for free on the Xbox 360, Wii and PlayStation 3 to thank players for supporting the series. After complaints about Rock Band Unpluggeds version not being free, this was rectified and anyone who paid for it had their money refunded. After a content pack for Rock Band was hacked, a list of songs purported to be included was released which included "Still Alive". Jonathan Coulton and three others performed this song on Rock Band, announcing its presence in the title as a downloadable song. Coulton's version with Sara Quin, as appears on his album Artificial Heart, was later released through the Rock Band Network as well, and later released as DLC on 5 January 2023.
Live performances
Singer Mariko Otsuka performed the song at the 2009 Press Start -Symphony of Games-, a yearly Japanese concert that showcased the musical works of video games. "Still Alive" was the first Western song to be performed at the show, which included a Japanese translation by Kazushige Nojima, a writer of several Final Fantasy games, and arrangement for the Tokyo Philharmonic Orchestra. Because Portal was relatively unknown in Japan, Masahiro Sakurai, director of Super Smash Bros. Brawl, demonstrated the game to the audience before the performance.
PBS
An instrumental version of the song was used in the soundtrack of the Public Broadcasting System's "From Sea to Shining Sea" video travelogue of the United States.
See also
Music of Portal 2
References
External links
Further clarifications on the song at jonathancoulton.com
2007 songs
Portal (series)
Internet memes
Jonathan Coulton songs
Video game theme songs
2007 in video gaming
Songs written for video games
2000s in Internet culture
|
34801006
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Yemeni%20peace%20process
|
Yemeni peace process
|
Yemeni peace process refers to the proposals and negotiations to pacify the Yemeni Crisis by arranging a power transfer scheme within the country and later cease-fire attempts within the raging civil war. While initially unsuccessful, the reconciliation efforts resulted with presidential elections, held in Yemen in February 2012. The violence in Yemen, however, continued during the elections and after, culminating in Houthi seizure of power and the ensuing civil war.
The subsequent attempt made by Houthi insurgents to form a government under the name of "Supreme Political Council" has come under heavy condemnation from the international community. United Nations has officially described the act as "a clear violation of the Yemeni constitution"; denouncing the council for sabotaging the Yemeni peace process.
Yemeni Revolution reconciliation
2011 mediation attempts
In April, the Gulf Co-operation Council attempted to mediate an end to the crisis, drafting several proposals for a transition of power. Toward the end of the month, Saleh signaled he would accept a plan that would see him leave power one month after signing and provided for a national unity government in the lead-up to elections. Though some protesters ballyhooed the deal, criticizing provisions that granted the president immunity from prosecution and required the opposition to join with Saleh and his ministers in the national unity government, opposition leaders eventually agreed to sign it. By the end of the month, though, Saleh reversed course and the government announced he would not sign it, putting the GCC initiative on hold.
In early May, officials again indicated that Saleh would sign the GCC deal, and the opposition agreed to sign as well if Saleh signed it personally in his capacity as president. However, Saleh again backed away, saying the deal did not require his signature, and the opposition followed suit, accusing Saleh of negotiating in bad faith. Protests and violence across the country intensified in the wake of this second reversal by Saleh.
In late May, opposition leaders received assurances that Saleh would sign the GCC plan after all, and they signed the deal the day before the president was scheduled to ink it as well. But Saleh once again decided not to sign, and a brief but tense standoff occurred on 22 May when Saleh's supporters surrounded the embassy building of the United Arab Emirates in Sana'a, trapping international diplomats (including the secretary-general of the GCC) inside until the government dispatched a helicopter to ferry them to the presidential palace.
On 23 November 2011, Saleh flew to Riyadh in Saudi Arabia to sign the Gulf Co-operation Council plan for political transition, which he had previously spurned. Upon signing the document, he agreed to legally transfer the powers of the presidency to his deputy, Vice President Abdu-Rabbo Mansour al-Hadi within 30 days and formally step down by the 21 February 2012 presidential elections, in exchange of immunity from prosecution for him and his family.
Saleh step-down agreement and elections
On 21 January 2012, the Assembly of Representatives of Yemen approved the immunity law. It also nominated Vice President Hadi as its candidate for the upcoming presidential election. Saleh left Yemen on the next day to seek medical treatment in the United States, and is reportedly seeking exile in Oman.
A presidential election was held in Yemen on 21 February 2012. With a report claiming that it had 65 percent turnout, Hadi won 99.8% of the vote. al-Hadi was sworn in as president of Yemen on 25 February 2012, officially removing Saleh from power, who had ruled the country for 33 years. Saleh returned home at the same day to attend Hadi's presidency inauguration.
Reconciliation process 2013–14
2015
On 4 April 2015, the International Committee of the Red Cross called for a 24-hour ceasefire to deliver aid and supplies after the Saudi-led coalition blocked three aid shipments to Yemen. On 5 April, Reuters quoted a Houthi leader as saying the group would be willing to sit down for peace talks if the airstrikes stopped and a neutral party acted as mediator. On 7 April, China added its support of a ceasefire in Yemen, following an appeal by the ICRC and Russia for a humanitarian pause.
Despite Saudi Arabia asking for Pakistan's support to join the coalition, the Pakistan government also called for a ceasefire in order to help negotiate a diplomatic solution. Alongside Turkey, Pakistan has taken initiatives to arrange a ceasefire in Yemen. According to analysis written in U.S. News, Pakistan's strategic calculations firmly believes that if the Saudis enter into a ground war in Yemen – with or without Pakistani military – it will become a stalemate; therefore, Pakistan is increasing its efforts to potentially help engineer a face-saving solution to achieve a ceasefire and end the war.
On 12 April, Saudi Arabia rejected Iran's request about a ceasefire in Yemen. Saudi Foreign Minister Prince Saud al-Faisal said in the Saudi capital, Riyadh, at a news conference with his French counterpart Laurent Fabius, that "Saudi Arabia is a responsible for establishing legitimate government in Yemen and Iran should not interfere." Australia called for the ceasefire in Yemen, because of the civilian casualties numbers. On 16 April, Secretary-General Ban Ki-moon requested an immediate ceasefire in Yemen. Also he said all parties must stop war as soon as possible.
On 17 April, Iranian foreign minister Mohammad Javad Zarif submitted four-point Yemen peace plan to United Nations. In this letter he pointed to enormous civilian casualties and destruction of civilian infrastructure. He said the only way to stop the war is to require that Yemeni parties form a national unity government without any foreign military intervention.
In June 2015, a solution to ending the Saudi intervention in Yemen sought the participation of a Yemeni delegation to the Geneva peace talks; the delegation came under attack in the Geneva peace talks.
May 2015 cease-fire
A five-day ceasefire proposed by Saudi Arabia was accepted by the Houthis and their allies in the military on 10 May 2015. The ceasefire was intended to allow the delivery of humanitarian aid to the country. The temporary truce began on the night of 12 May to allow the delivery of food, water, medical, and fuel aid throughout the country.
On the fourth day of the truce, the fragile peace unraveled as fighting broke out in multiple southern governorates. At least three civilians in Aden and 12 in Taiz were killed on 16 May, despite the ceasefire. Agence France-Presse reported that "dozens" were killed in southern Yemen by the clashes, including 26 Houthi and 12 pro-Hadi fighters.
Omani Initiative
Around this same time in 2015 reports surfaced in the media suggesting that Oman, which is the only Middle Eastern Monarchy not taking part in the coalition and has a border with Yemen, has presented a 7-point plan to both Iran and Saudi Arabia. Oman has played a vital role as a bridge between Tehran and the West in the past to help in the nuclear negotiations and thus enjoy good relations with Iran as well as its GCC neighbors. It has also been suggested that Oman was responsible to mediate a 24-hour ceasefire although analysts doubt if Oman can help bring about more rigid negotiations.
The following parts constituted the planned initiative:
The withdrawal of the Houthis and forces loyal to deposed president Ali Abdullah Saleh from all Yemeni cities and the return of military hardware and munitions seized from the Yemeni Army.
The restoration of the president Abd Rabbo Mansour Hadi and the government of Khaled Bahah.
Early parliamentary and presidential elections.
An agreement signed by all Yemeni parties.
The conversion of Ansarullah into a political party.
An international aid conference attended by donor states.
Yemen entering the Gulf Cooperation Council.
2016
Kuwait Initiative
Kuwait hosted the Yemen peace talks for three months in April 2016. However, the negotiations broke down in August, after they failed to yield a deal between the parties involved in the war. A second Yemeni ceasefire attempt on 21 November 2016, collapsed within 48 hours.
2018
The U.S. and U.K. put immense pressure on Saudi Arabia following the bombing campaign in Yemen and the brutal killing of Jamal Khashoggi, a Washington Post journalist. On 30 October 2018, US Secretary of State Mike Pompeo said "It is time to end this conflict, replace conflict with compromise, and allow the Yemeni people to heal through peace and reconstruction." Pompeo emphasized that the Houthi rebels must stop firing missiles at Saudi and the UAE, but he also added that "subsequently, coalition airstrikes must cease in all populated areas in Yemen," aiming at Saudi Arabia. Defense Secretary Jim Mattis said all the parties involved in the war need to take part in peace talks initiated by the UN within 30 days. On 10 November 2018, the U.S. announced it would no longer refuel coalition aircraft operating over Yemen. The Saudi-led coalition issued a statement confirming the decision, saying the cessation of aerial refueling was made at the request of the coalition due to improvements in their own refueling capabilities. The move was expected to have minimal impact on the Saudi effort. The U.S. still provides support for the Saudi-led intervention via weapons sales and intelligence sharing.
Many U.S. senators were upset with Trump's response on the murder of Khashoggi. The disapproval of the Trump administration's support then took another turn as U.S. senators advanced a motion to withdraw American support from the Saudi-led coalition fighting in Yemen. The senators voted 63–37 to take forward the bipartisan motion, giving a severe blow to Trump administration, which was in favor of Saudi Arabia.
2019
The UN Mission to Support the Hodeidah Agreement, was initiated by the United Nations in Yemen. On 13 March 2019, the U.S. Senate voted 54–46 in favor of ending U.S. support for the Saudi-led war in Yemen and called on the President to revoke U.S. forces from the Saudi-led coalition. On 27 September, Kuwait reiterated its willingness to host the parties involved in the Yemen war for another round of peace talks, in order to seek a political solution to the prolonged crisis.
Riyadh Agreement on Yemen
On 5 November, a power-sharing deal, Riyadh Agreement on Yemen was signed between the Saudi-backed Yemeni government and the UAE-backed southern separatists, in the presence of Mohammed bin Salman, Mohammed bin Zayed, Abdrabbuh Mansur Hadi, Southern Transitional Council's chief Aidarus al-Zoubaidi and other senior officials. It was signed in Saudi Arabia and was hailed as a wider political solution to end the multifaceted conflict in Yemen. Despite the agreement, clashes between the STC and Hadi government forces took place in December.
2020
2020 ceasefire in response to the COVID-19 pandemic
After the United Nations urged both sides to pursue peace talks in order to respond to the COVID-19 pandemic in Yemen, the Saudi-led coalition called a unilateral ceasefire beginning 9 April at noon, to support efforts to mitigate the COVID-19 pandemic. However, despite pledging ceasefire in Yemen, the Saudi-led coalition carried out dozens of airstrikes in the span of a week. The Yemen Data Project stated that at least 106 Saudi-led airstrikes, across 26 raids in Yemen had been carried out by the Kingdom in just one week. On July 2, coalition fighter jets launched scores of airstrikes on several Yemeni provinces. The operation was a response to ballistic missile and drone launchings by the Houthis against Saudi Arabia.
In July 2020, Mahmoud Ahmadinejad said he would be prepared to mediate between the hostile parties in Yemen to end the war.
Prisoner Exchange
On 27 September 2020, the United Nations announced that the Iran-backed Houthi rebels and the Hadi government supported by the Saudi-led military coalition, agreed to exchange about 1,081 detainees and prisoners related to the conflict as part of a release plan reached in early 2020. The deal stated the release of 681 rebels along with 400 Hadi government forces, which included fifteen Saudis and four Sudanese. The deal was finalized after a week-long meeting held in Glion, Switzerland, co-chaired by UN Special Envoy for Yemen, Martin Griffiths. The prisoner-swap deal was done by the UN during 2018 peace talks in Sweden and both parties were agreed on several measures including the cease-fire in the strategic port city of Hodeida. A prisoner swap deal was made as part of the 2018 peace talks held in Sweden. However, the implementation of the plan clashed with military offensives from Houthis and the Saudi-led coalition, which aggravated the humanitarian crisis in Yemen, leaving millions suffering medical and food supply shortages.
2022
UN brokered ceasefire
The UN brokered a two month nationwide truce on 2 April 2022 between Yemen's warring parties, which included allowing fuel imports into Houthi-held areas and some flights operating from Sana'a airport to Jordan and Egypt. The UN announced on 2 June 2022 that the nationwide truce had been further extended by two months. United States welcomed the truce extension in Yemen, praising Saudi Arabia, Jordan, Egypt, and Oman in helping to secure the truce. In August 2022 the truce was renewed with commitment to ‘an expanded truce agreement as soon as possible’. Two weeks into the truce period, the Houthis signed an action plan with the UN that committed them to cease use of child soldiers.
2023
On 20 March 2023, the United Nations and the International Committee of the Red Cross reported that the Yemeni government and the Houthis agreed to release 887 detainees, following 10 days of negotiations in Switzerland. Both parties also agreed to visitation rights in detention facilities and likely more prisoner swaps in the near future. Hans Grundberg, the UN’s special envoy for Yemen said that things are finally moving “in the right direction” toward a resolution of the conflict. The possible end to a devastating war in the region comes after the recent Saudi-Iranian rapprochement mediated by China a week earlier.
Despite the Houthi involvement in the 2023 Israel–Hamas war, Saudi Arabia and Yemen continued to advance the U.N-led peace process with Yemen, which is largely controlled by the Houthis. But there is growing fear by the Gulf states that attacks by Houthis on cargo ships in the Red Sea could further endanger the signing of a peace agreement. In order not to jeopardise these negotiations, Arab nations in the area did not join Operation Prosperity Guardian, a multinational military entente to protect the important shipping route. The U.S. and European powers are actively interested in a de-escalation with Yemen but their efforts are equally challenged by these attacks. Additionally, the U.S. had accused Iran to directly supply the Houthis with equipment that facilitates drone and rocket attacks on freighters in the Red Sea, highlighting the complexity of a regional peace agreement after the onset of the Israel-Hamas conflict.
See also
Outline of the Yemeni Crisis, revolution, and civil war (2011-present)
Timeline of the Yemeni Crisis (2011–present)
List of Middle East peace proposals
Israeli–Palestinian peace process
Syrian peace process
References
2010s in Yemen
2020s in Yemen
Yemeni crisis
Yemeni civil war (2014–present)
Yemeni revolution
|
843743
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BB%20%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%B9%D1%82%D0%BE%D0%BD
|
Майкл Крайтон
|
Майкл Крайтон
Джон Майкл Крайтон (більше відомий як Майкл Крайтон; 23 жовтня 1942, Чикаго, штат Іллінойс, США — 4 листопада 2008, Лос-Анджелес, штат Каліфорнія, США) — американський письменник, продюсер, режисер та сценарист. Насамперед відомий як автор романів «Парк Юрського періоду» та «Загублений світ», а також низки книг у жанрі наукової фантастики, медичної фантастики та трилера. Його книги в світі опубліковані тиражем 200 млн примірників. Не раз були адаптовані в кінострічки. Зазвичай його романи порушують тему технологій та невдачі людей у взаємодіях із ними, особливо, коли це призводить катастроф із біотехнологіями.
Біографія
Народився 23 жовтня 1942 року в Чикаго, штат Іллінойс, але своє дитинство провів неподалік Нью-Йорка, в Росліні, що на Лонг-Айленді. Батько Крайтона працював у журналі, мати — домогосподарка, в сім'ї було ще троє дітей (дві сестри і молодший брат). Навчався в середній школі Росліна, де завдяки своєму зросту успішно грав у баскетбольній команді.
Плануючи стати письменником, 1960 року вступив на філологічний факультет у Гарвардський університет, що в Кембриджі, штат Массачусетс. Однак, його стиль письма не подобався викладачам, тому зазвичай він отримував невисокі оцінки. Одного разу Крайтон вирішив видати за свою роботу один з есеїв Джорджа Орвела, але, як не дивно, отримав посередню оцінку. Саме тоді Крайтон зрозумів, що такі навчальні мірки не для нього та перевівся на нову спеціалізацію — біологічну антропологію. Здобувши ступінь бакалавра, у 1964-65 роках отримав стипендію Генрі Рассела Шоу та здійснив подорож Європою та Північною Африкою. Ба більше, 1965 року навіть читав лекції у Кембриджському університеті, Англія. Проте, після повернення до США, знову вирішив змінити сферу своїх зацікавлень та вступив до Гарвардської медичної школи, яку, зрештою, закінчив 1969 року.
Письменницька кар'єра
Почав писати під псевдонімами Джон Ланге, Джефрі Гадсон та Майкл Дуглас. Опублікував свій перший успішний роман-бестселер «Штам „Андромеда“» (1969), будучи ще студентом-медиком. Його твори, зазвичай, написані у жанрі технотрилера та досліджують тему нових технологій та людські помилки при роботі з ними, які, найчастіше, призводять до катастроф у сфері біотехнологій. Найвідомішим твором письменника став науково-фантастичний роман «Парк Юрського періоду» (1990), який розповідає про клонування ДНК динозаврів та створення парку розваг, де можна було б подивитися на колись вимерлих тварин. Двічі ставав лауреатом премії Едгара Алана По — вперше 1968 року за роман «Екстрений випадок», а вдруге 1980 року за роман «Велике пограбування потяга».
Крайтонові твори мають наукове підґрунтя, яке відображає медичну освіту та науковий досвід самого автора. Загалом продано понад 200 мільйонів примірників його книг, які перекладені 38 мовами світу.
Кінематограф
Майкл Крайтон став режисером сімох фільмів, серед яких, зокрема, Край «Дикий Захід» (1973), де вперше використано спецефекти, у розробці яких він брав безпосередню участь та 1995 року удостоївся премії «Оскар» за технічне досягнення. Також він спродюсував чотири фільми, став автором сценаріїв восьми кінострічок. Окрім того, Крайтон — творець і співпродюсер революційного телесеріалу «Швидка допомога», який приніс йому премію «Еммі» та премію Гільдії письменників.
Тринадцять романів автора екранізовані режисерами світового рівня — Стівеном Спілбергом («Парк Юрського періоду»), Робертом Вайзом («Штам „Андромеда“») та Баррі Левінсоном («Викриття») тощо. 1994 року Крайтон став єдиною людиною, чиї твори посідали одночасно перші місця у рейтингах телебачення (серіал «Швидка допомога»), фільмів («Парк Юрського періоду») та книг («Викриття», Штам «Андромеда»).
Особисте життя
Одружувався п'ять разів на: Джоан Радам (1965—1970), Кетлін Джонс (1978—1980), Сюзанні Чайлдс (1981—1983), Енн Мері Мартін (1987—2003) та Шеррі Александер (2005—2008). Має дочку Тейлор Енн (н. 1989) від четвертого шлюбу та сина Джона Майкла Тодда Крайтона (н. 2009) від останнього шлюбу.
2002 року на честь письменника названо динозавра — Crichtonsaurus. Помер 4 листопада 2008 року через рак гортані.
Бібліографія
Романи
Odds On (1966) — «Шанси на…»;
Scratch One (1967) — «Перша подряпина»;
Easy Go (The Last Tomb) (1968) — «Легкий хід (Остання могила)»;
Drug of Choice (1968) — «Відбірний засіб»;
A Case of Need (1968)— «Екстрений випадок»;
The Andromeda Strain (1969) — «Штам „Андромеда“»;
The Venom Business (1969) — «Отруйний бізнес»;
Zero Cool (1969) — «Нуль градусів холоду»;
Grave Descend (1970) — «Смертельний десант»;
Dealing: Or the Berkeley-to-Boston Forty-Brick Lost-Bag Blues (1970) — «Угода, або Блюз про загублену сумку з сорока цеглинами на шляху з Берклі до Бостона»;
The Terminal Man (1972) — «Людина-термінал»;
Binary (1972) — «Двійник»;
The Great Train Robbery (1975) — «Велике пограбування потягу»;
Eaters of the Dead (1976) — «Поглиначі мертвих»;
Congo (1980) — «Конго»;
Sphere (1987) — «Сфера»;
Jurassic Park (1990) — «Парк Юрського періоду»;
Rising Sun (1992) — «Сонце, що сходить»;
Disclosure (1994) — «Викриття»;
The Lost World (1995) — «Загублений світ»;
Airframe (1996) — «Крила»;
Timeline (1999) — «Стріла часу»;
Prey (2002) — «Здобич»;
State of Fear (2004) — «Держава страху»;
Next (2006) — «Наступний»;
Pirate Latitudes (2009) — «Піратські широти»;
Micro (2011) — «Мікро»;
Dragon Teeth (2017) — «Драконячі зуби».
Нехудожня література
Five Patients (1970) — «П'ять пацієнтів»;
Jasper Johns (1977) — «Джеспер Джонс»;
Electronic Life (1983) — «Електронне життя»;
Travels (1988) — «Подорожі».
Оповідання
Johnny at 8:30 (1957) — «Джонні о 8:30»;
[Untitled] (1960) — «[Без назви]»;
Life Goes to a Party (1961) — «Життя йде на вечірку»;
The Most Important Part of the Lab (1961) — «Найважливіша частина лабораторії»;
Villa of Assassins (1968) — «Вілла вбивць»;
How Does That Make You Feel? (1968) — «Як тобі це?»;
The Death Divers (1970) — «Дайвери смерті»;
The Most Powerful Tailor in the World (1971) — «Наймогутніший кравець у світі»;
Mousetrap: A Tale of Computer Crime (1984) — «Мишоловка: Казка про комп'ютерну злочинність»;
Blood Doesn't Come Out (2003) — «Кров не виводиться».
Екранізації
Фільми
Загалом екранізовано тринадцять романів Майкла Крайтона:
«Штам "Андромеда"» (1971)
«» (1972)
«» (1972)
«» (1974)
«» (1978)
«Парк Юрського періоду» (1993);
«Сонце, що сходить» (1993)
«» (1994)
«Конго» (1995)
«Парк Юрського періоду 2: Загублений світ» (1997)
«Сфера» (1998)
«Тринадцятий воїн» (1999)
«У пастці часу» (2003)
Телесеріали
«Штам „Андромеда“» (2008)
«Драконячі зуби» (TBA)
Режисер, сценарист та продюсер
Кіно
«» (1972; автор роману, режисер)
«» (автор; 1973)
«Західний світ (фільм, 1973)» (1973, автор, режисер)
«» (1978, сценарист, режисер)
«» (1978, автор роману, сценарист, режисер)
«» (1981, автор, режисер)
«» (1984, автор, режисер)
«» (1989, режисер)
«Парк Юрського періоду» (співавтор; 1993)
«Сонце, що сходить» (автор роману, спів-сценарист; 1993)
«Смерч» (1996, співавтор, продюсер)
«Парк Юрського періоду 3» (2001, на основі персонажів, створених Крайтоном)
«Світ Юрського періоду» (2015, на основі персонажів, створених Крайтоном)
«Світ Юрського періоду: Грішне королівство» (2018, на основі персонажів, створених Крайтоном)
Телебачення
(1980) — на основі фільму «Західний світ» 1973
Швидка допомога (телесеріал) — творець, автор, виконавчий продюсер; 1994—2009, володар 23-х премій Еммі,
Край «Дикий Захід» (2016) — на основі фільму «Західний світ»
Переклади українською
Майкл Крайтон. «Сонце, що сходить». Переклад з англійської: О. Желязняк. Київ: видавництво «Богдана», 2003. 535 стор. ISBN 966-7058-48-4
Майкл Крайтон. «Парк Юрського періоду». Переклад з англійської: Роман Клочко. Київ: KM Books, 2017. 544 стор. ISBN 978-617-7489-74-9
Майкл Крайтон. «Загублений світ». Переклад з англійської: Роман Клочко. Київ: KM Books, 2017. 512 стор. ISBN 978-617-7535-21-7
Майкл Крайтон. «Поглиначі мертвих». Переклад з англійської: Ольга Тільна. Харків: «Фабула», 2023. 272 стор. ISBN 978-617-522-093-1
Примітки
Джерела
Посилання
Уродженці Чикаго
Померли в Лос-Анджелесі
Наукові фантасти США
Фантасти жахів США
Автори гостросюжетної прози США
Режисери США
Сценаристи США
Померли в Каліфорнії
Померли від лімфоми
Лауреати премії Едгара По
Випускники Гарвардського університету
Автори нехудожньої літератури США XXI століття
Випускники Гарвардського коледжу
Науковці Кембриджського університету
|
208276
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D1%80%D0%BC%D1%83%D0%BB%D0%B0-1%20%E2%80%94%20%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BD-%D0%BF%D1%80%D1%96%20%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BA%D0%BE%202007
|
Формула-1 — Гран-прі Монако 2007
|
Формула-1 — Гран-прі Монако 2007
Гран-прі Монако 2007 року — п'ятий етап чемпіонату світу з автоперегонів у класі Формула-1, відбувся з 24 по 27 травня 2007 року на вуличній трасі Монте-Карло в Монако. Перемогу на цих перегонах святкував дворазовий чемпіон світу іспанець Фернандо Алонсо з команди Макларен-Мерседес. Алонсо став володарем хет-трику на цьому гран-прі: виграв перегони, здобув поул-позишн та виграв спір серед пілотів за найшвидше коло.
Цікаві факти
Команда Макларен виграла 150-те гран-прі.
Льюїс Хемілтон у п'ятому гран-прі в своїй кар'єрі уп'яте фінішував на подіумі.
Феліпе Масса — 10-й подіум у кар'єрі.
Класифікація
Кваліфікація
Перегони
Найшвидше коло: Фернандо Алонсо — 1:15.284
Кола лідирування: Фернандо Алонсо — 73 (1-25, 29-50, 53-78); Льюїс Хемілтон — 5 (26–28, 51–52).
Примітки і посилання
Джерела Інтернет
http://www.formula1.com/
https://web.archive.org/web/20080907111411/http://www.f1db.com/
Статистчні дані з сайту f1news.ru
http://www.of1.ru
Гран-прі Монако
Спортивні події 2007
Травень 2007
|
172500
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D1%85%D1%82%D0%B0%20%E2%84%96%202%20%C2%AB%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%C2%BB
|
Шахта № 2 «Новогродівська»
|
Шахта № 2 «Новогродівська»
ДВАТ «Шахта № 2 Новогродівська». Входило до ДХК «Селидіввугілля».
Фактичний видобуток 998/388 т/добу (1990/1999).
Максимальна глибина 551/570 м (1990/1999).
Протяжність підземних виробок 30,4/17,7 км (1990/1999).
У 1999 р. розроблялися пласти k8, l1 потужністю 1,2-1,49 м, кути падіння 9-16о.
Пласти небезпечні щодо вибуху вугільного пилу.
Кількість очисних вибоїв 2/1, підготовчих 6/2 (1990/1999).
Кількість працюючих: 1235/1449 чол., в тому числі підземних 990/905 чол. (1990/1999).
Джерела
2
Н
Підприємства Новогродівки
|
5192476
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%BA%D1%96%D0%B4%D0%B7%D0%B5%20%D0%84%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%9F%D0%B0%D1%80%D1%84%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Такідзе Ємені Парфенович
|
Такідзе Ємені Парфенович
Ємені (Ємен) Парфенович Такідзе (село Джуматі Озургетського повіту Кутаїської губернії, тепер Озургетський муніципалітет, Грузія — ?, місто Тбілісі, тепер Грузія) — грузинський радянський діяч, 1-й секретар Кутаїського міського комітету КП Грузії, голова Верховного суду Грузинської РСР. Кандидат у члени ЦК КП Грузії (1949—1952), член ЦК КП Грузії (1952—після 1956). Депутат Верховної ради Грузинської РСР 2-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 5-го скликання. Герой Соціалістичної Праці (29.08.1949).
Життєпис
Народився в селянській родині. У 1924 році вступив до комсомолу.
У 1930 році закінчив Республіканську партійну школу в Тифлісі.
У 1933—1935 роках — інструктор районного комітету КП(б) Грузії.
У 1935—1937 роках — народний суддя Махарадзевського району
Член ВКП(б) з 1936 року.
У 1937—1939 роках — прокурор Махарадзевського району Грузинської РСР.
У 1939—1942 роках — 2-й секретар Махарадзевського районного комітету КП(б) Грузії.
У 1941 році закінчив Тбіліську філію Всесоюзного заочного юридичного інституту.
У 1942—1945 роках — 1-й секретар Хулойського районного комітету КП(б) Грузії Аджарської АРСР.
У 1945—1952 роках — 1-й секретар Кобулетського районного комітету КП(б) Грузії Аджарської АРСР.
Під час його керівництва в Кобулетському районі щорічно виконувався план зі здачі державі різних видів сільськогосподарських культур. У 1948 році врожай сортового зеленого чайного листа в Кобулетському районі перевищив запланований збір на 19,5 %. Указом Президії Верховної ради СРСР від 29 серпня 1949 року Ємені Парфеновичу Такідзе присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці за «отримання високих урожаїв сортового зеленого чайного листя та цитрусових плодів у 1948 році» з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот».
У 1948 році закінчив заочно Батумський державний педагогічний інститут імені Шота Руставелі Аджарської АРСР.
У 1952—1954 роках — 1-й секретар Ланчхутського районного комітету КП Грузії.
З січня по грудень 1955 року — 1-й заступник міністра юстиції Грузинської РСР.
У грудні 1955—1961 роках — 1-й секретар Кутаїського міського комітету КП Грузії.
15 лютого 1961—1962 роках — голова Верховного суду Грузинської РСР.
З 1962 року — на відповідальній роботі в Арбітражному суді Грузинської РСР.
З 1976 року — персональний пенсіонер союзного значення в місті Тбілісі.
Нагороди і звання
Герой Соціалістичної Праці (29.08.1949)
орден Леніна (29.08.1949)
орден Трудового Червоного Прапора (24.02.1946)
два ордени «Знак Пошани» (7.01.1944; 31.08.1971)
медаль «За оборону Кавказу»
медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945)
медалі
Джерела
Депутаты Верховного Совета СССР. Пятый созыв. Москва: Издательство «Известия Советов депутатов трудящихся», 1959.
Абашидзе Шалва. Герои войны и Герои Социалистического Труда Аджарии. Батуми, 2018.
Члени КПРС
Депутати Верховної Ради СРСР 5-го скликання
|
1614982
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Oleh%20Protasov
|
Oleh Protasov
|
Oleh Protasov
Oleh Valeriyovych Protasov (born 4 February 1964) is a Ukrainian and Soviet former footballer who played as a striker. He was a key member of the Soviet Union national team throughout the 1980s; his 28 goals for the Soviet Union are second in the team's history, behind Oleg Blokhin's 42. It should be considered that his first name is often spelled as Oleg on most of international rosters, particularly during his playing career.
Club career
Oleh Protasov started playing football at the age of 8 years old in his hometown of Dnipropetrovsk in Dnipro Dnipropetrovsk, where he played until 1987. In 1987, Protasov moved to play for the Soviet-Ukrainian football giants, Dynamo Kyiv. In all, in the Soviet Union, he won the Soviet Championship twice and was named Soviet Footballer of the Year in 1987. He scored 125 goals in the Soviet Championship, making him the 8th best scorer of all-time of the Championship.
Following the fall of the Soviet Union, Oleh Protasov got a chance to play abroad. In 1990, he joined Greek side Olympiacos Piraeus. Leaving Olympiacos in 1994, he played in Gamba Osaka, Veria FC, and finally Proodeftiki FC, from where he retired in 1999.
International career
Protasov played for the Soviet Union 68 times, including at the 1986 and 1990 FIFA World Cups, as well as Euro 88, where he scored two goals. He also played one game for the Ukraine national team, in 1994.
In 1983, Protasov took part in the Summer Spartakiad of the Peoples of the USSR, representing the Ukrainian SSR.
Coaching career
After retiring as a player, Protasov went into coaching, and led Olympiacos Piraeus to the Greek title in 2003. In 2005, he coached Romanian team Steaua București.
Dnipro Dnipropetrovsk
In December 2005, Oleh Protasov returned in Ukraine to coach his hometown team, Dnipro Dnipropetrovsk, after an impressive UEFA Cup performance with Steaua București. Protasov left by his own choice and was on very good terms with the entire team and owners of the club.
In his first 2005–06 season as Dnipro Dnipropetrovsk's coach, Oleh Protasov led the team to a 6th-place finish in the Ukrainian Premier League. In the next, 2006–07 season, Protasov improved on this, finishing 4th in the league.
In the 2007–08 season his side unexpectedly led the title race ahead of the winter break, before a poor second half left his side in 4th once again. Dnipro sacked him on 29 August 2008 after an embarrassing defeat from AC Bellinzona in UEFA cup qualification match.
Kuban Krasnodar
After that, Protasov took over FC Kuban Krasnodar in the nearby region of Russia. Kuban had been recently relegated to the Russian First League. Under Protasov's leadership, the club finished 2nd in the league, with an 8-point lead over their nearest competitors. This finish earned them right to be promoted to the Russian Premier League.
However FC Kuban was hard-hit by the global financial crisis of 2008–2009, which greatly decreased the club's budget. In a mutual agreement with the club, Protasov left the club on 19 November 2008.
Iraklis Thessaloniki
Then, he signed a two-year deal worth 400,000 euro per year with Iraklis Thessaloniki, starting from the summer of 2009. On 30 October, it was announced by Iraklis F.C. the termination of their contract, after 5 continual defeats in Super League and Greek Cup.
Astra Giurgiu
On 13 October 2014, Oleg became manager of FC Astra Giurgiu. He was sacked on 2 March 2015.
Aris Thessaloniki
Protasov agreed on a three years contract with Aris Thessaloniki, though Arvanitidis expel from head of football department position of the club, led to amateur Aris to terminate the deal after 15 minutes of its announcement.
Personal life
Protasov is married to Natalia (née – Lemeshko), a daughter of Yevhen Lemeshko. He is a naturalised citizen of Greece and is able to speak Greek, alongside English, Russian and his native Ukrainian.
Career statistics
Club
International
Scores and results list the Soviet Union's goal tally first, score column indicates score after each Protasov goal.
Honours
Dnipro Dnipropetrovsk
Soviet Top League: 1983
USSR Federation Cup: 1986
Dynamo Kyiv
Soviet Top League: 1990
Soviet Cup: 1989–90OlympiacosGreek Cup: 1991–92Soviet UnionUEFA European Championship runner-up: 1988Individual'Soviet Footballer of the Year: 1987
Soviet Top League top scorer: 1985, 1987, 1990
UEFA Silver Boot: 1984Gazeta Sporturilor'' Romania Coach of the Year: 2005
References
External links
Info on Dnipro official website (in list)
Oleh Protasov at Kopanyi-Myach.info
1964 births
Footballers from Dnipro
Living people
Recipients of the Order of Merit (Ukraine), 3rd class
Ukrainian emigrants to Greece
Naturalized citizens of Greece
Soviet men's footballers
Ukrainian men's footballers
Men's association football forwards
Soviet Union men's international footballers
Ukraine men's international footballers
Dual internationalists (men's football)
FC Dnipro players
FC Dynamo Kyiv players
Olympiacos F.C. players
Gamba Osaka players
Veria F.C. players
Proodeftiki F.C. players
Panelefsiniakos F.C. players
Soviet Top League players
Super League Greece players
J1 League players
Super League Greece 2 players
1986 FIFA World Cup players
UEFA Euro 1988 players
1990 FIFA World Cup players
Soviet expatriate men's footballers
Ukrainian expatriate men's footballers
Expatriate men's footballers in Greece
Soviet expatriate sportspeople in Greece
Ukrainian expatriate sportspeople in Greece
Expatriate men's footballers in Japan
Ukrainian expatriate sportspeople in Japan
Ukrainian football managers
Veria F.C. managers
Olympiacos F.C. managers
AEL Limassol managers
FCSB managers
FC Dnipro managers
FC Kuban Krasnodar managers
Iraklis F.C. (Thessaloniki) managers
FC Rostov managers
FC Astana managers
FC Dinamo Minsk managers
FC Astra Giurgiu managers
Super League Greece managers
Liga I managers
Ukrainian Premier League managers
Russian First League managers
Russian Premier League managers
Kazakhstan Premier League managers
Ukrainian expatriate football managers
Expatriate football managers in Greece
Expatriate football managers in Cyprus
Ukrainian expatriate sportspeople in Cyprus
Expatriate football managers in Romania
Ukrainian expatriate sportspeople in Romania
Expatriate football managers in Russia
Ukrainian expatriate sportspeople in Russia
Expatriate football managers in Kazakhstan
Ukrainian expatriate sportspeople in Kazakhstan
Expatriate football managers in Belarus
Ukrainian expatriate sportspeople in Belarus
Ukrainian Association of Football officials
|
4620193
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0%20%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Єлена Великобританська
|
Єлена Великобританська
Єлена Августа Вікторія Великобританська, також Єлена Саксен-Кобург-Готська, (25 травня 1846 — 9 червня 1923) — британська принцеса з Саксен-Кобург-Готської династії, донька королеви Великої Британії Вікторії та принца-консорта Альберта Саксен-Кобург-Готського, дружина принца Шлезвіг-Гольштейнського Крістіана. Перекладачка. Дама кількох орденів.
Біографія
Дитинство та юність
Народилася 25 травня 1846 року у Букінгемському палаці в Лондоні п'ятою дитиною та третьою донькою в родині британської королеви Вікторії та її чоловіка Альберта Саксен-Кобург-Готського. Батько в листі до свого брата Ернста повідомляв, що дівчинка народилася «зовсім синьою, але зараз із нею все ґаразд», додавши що дружина «страждала довше та сильніше, ніж у попередні рази, і їй доведеться залишатися у спокої, аби відновитись». Хрестини новонародженої відбулися 25 липня 1846 у приватній каплиці Букінгемського замку. Хрещеними батьками стали великий герцог Мекленбург-Стреліцу, герцогині Орлеанська та Кембриджська. Ім'я Єлена дівчинка отримала на честь хрещеної матері Єлени Орлеанської, Августа — на честь герцогині Кембриджської, та Вікторія — на честь бабусі з материнського боку.
Дівчинка мала старших сестер Вікторію й Алісу та братів Альберта й Альфреда. Згодом сімейство поповнилося чотирма молодшими дітьми. Найбільш близькою Єлена була до брата Альфреда, який вважав її своєю улюбленою сестрою. Сімейним прізвиськом принцеси було німецьке ймення Хеленхен, згодом скорочене до Ленхен.
Принцеса рано виявила риси характеру, які характеризували її протягом усього життя: була надзвичайно слухняною, доброю до всіх, кого знала, і відданою своїй сім'ї та друзям. Разом із тим, могла відреагувати на піддражнення брата, вдаривши його в ніс.
Змалку була відома талантом до малювання та гри на фортепіано, хоча згодом досягнення сестер перевершили її здобутки. Полюбляла їзду верхи та катання на човні. Цікавилася наукою та технологіями.
Як і всі діти правлячої пари, отримала освіту за програмою, розробленою батьком та його близьким другом бароном Стокмаром, до якої входили ведення домашнього господарства, приготування їжі, садівництво та теслярська справа, а також щоденні уроки англійської, французької та німецької мов. Правляче подружжя прагло максимально усунути своїх дітей від придворного життя та придбало з цією метою Осборн-Хаус на острові Уайт. Поряд із головною будівлею Альберт побудував для своїх дітей котедж у швейцарському стилі з невеликою кухнею та столярною майстернею. Саме у цьому будинку королівські нащадки навчалися ручної праці та практичного життя. Повсякденний гардероб принців і принцес складався з одягу для середнього класу, спали вони у бідно мебльованих, слабко опалюваних спальнях. Принц-консорт уважно стежив за їхніми успіхами, сам давав їм деякі уроки, а також проводив час, граючи з ними.
У 1858 році старша сестра Єлени, Вікторія, від'їхала до Пруссії, ставши дружиною принца Фрідріха. Навесні 1861 року пішла з життя її бабуся Вікторія, що стало для матері важким ударом. Після того ж як у грудні 1861 року не стало й батька, двір загалом поринув у жалобу. Єлена була надзвичайно засмучена; у січні вона писала одному з друзів: «те, що ми втратили, ніщо та ніколи не зможе замінити, і наше горе — найгірше... я любила тата, я любила його найбільше на землі, його слово було самим священним законом, і він був мені помічником і радником... години поруч із ним були найщасливішими у моєму житті, і тепер це все закінчилося».
Королева повністю віддалилася від суспільного життя. Її неофіційним секретарем на наступні півроку стала старша із доньок, що залишалися в Англії, — Аліса. Роль її помічниці виконувала Луїза, оскільки Єлену Вікторія вважала надто емоційною, бо принцеса не здатна була надовго втриматися від сліз. Втім, після одруження Аліси у липні 1862 року, Єлена почала виконувала дрібні доручення, такі як написання листів, або просто складала матері компанію.
Через флірт принцеси із молодим гувернером її старшого брата, королева замислилася про вибір чоловіка для доньки. Єлену ще у п'ятнадцятирічному віці змальовували як дівчину товсту, неохайну, яка має подвійне підборіддя. До того ж її чоловік мав погодитися на проживання у Великій Британії, оскільки Вікторія не бажала розлучатися з донькою.
5 грудня 1865 року було оголошено про заручини Єлени з принцом Крістіаном Шлезвіг-Гольштейнським. Молоді люди познайомилися восени того року у Кобурзі на сімейному святкуванні. Шлюбний союз не був вигідним з політичного боку та викликав серйозні суперечки у королівській родині. Наречений доводився молодшим братом герцогу Фрідріху VIII Аугустенбурзькому, який претендував на герцогства Шлезвіг і Гольштейн, окуповані Пруссією. І, хоча спадкоємний принц Пруссії Фрідріх та його дружина Вікторія, сестра Єлени, підтримали кандидатуру Крістіана, це викликало лють міністра-президента Пруссії Отто фон Бісмарка. Разом з тим, герцогства вважала своїми Данія, і данська принцеса Александра, одружена з принцом Уельським, відреагувала на можливість даного шлюбу вкрай негативно. Її підтримали власне Альберт, а також інші сиблінги Єлени, Альфред та Аліса. Натомість, королева Вікторія палко підтримувала цей союз, оскільки довгі роки дружила з членами сім'ї Крістіана. Єлена також була сповнена рішучості вийти за принца, не лякаючись різниці у віці. Укладення союзу призвело до відчуження Єлени та королеви Вікторії з принцесою Уельською.
Шлюб
5 липня 1866 року відбулося вінчання 20-річної Єлени та 35-річного Крістіана. Церемонія була проведена у приватній каплиці Віндзорського замку. На відміну від весілля принцеси Аліси, вінчання Єлени стало радісною подією, незважаючи на раптову відсутність герцога Кембриджського через подагру.
Медовий місяць молодята провели у Парижі, Інтерлакені та Генуї. Спочатку планувалося провести частину часу у фамільному замку Аугустенбургів у Гростені, однак прусський король, за порадою Бісмарка, заборонив парі приїзд. Королева Вікторія сприйняла поведінку Вільгельма I як грубу образу і домоглася, аби кронпринц показав батькові обурений лист від неї.
Посаг Єлени становив 30000 фунтів стерлінгів. Також подружжю була надана рента від парламенту у розмірі 6000 фунтів. Окрім цього, Вікторія дарувала парі 100000 фунтів, які виплачувалися по 4000 на рік.
Після повернення подружжя оселилося у маєтку Камберленд Лодж у Великому Віндзорському парку. Крістіану королева надала почесну посаду рейнджера парку. У шлюбі народила шестеро дітей, з яких живими були:
Крістіан Віктор (1867—1900) — майор британської армії, одруженим не був, дітей не мав;
Альберт (1869—1931) — титулярний герцог Шлезвіг-Гольштейну у 1921—1931 роках, одруженим не був, мав позашлюбну доньку;
Єлена Вікторія (1870—1948) — одружена не була, дітей не мала;
Марія Луїза (1872—1956) — дружина принца Аріберта Ангальтського у 1891—1900 роках, дітей не мали;
Харальд (12—20 травня 1876) — прожив 8 днів.
Сімейство вело тихе родинне життя. Маючи не надто багато обов'язків, пара мала досить часу, аби присвячувати його дітям. Крістіан особисто навчав їх німецької мови.
Єлена та її найменша сестра Беатріса, як і планувалося, проживали неподалік від матері та виконували її доручення. Старша брала на себе справи, яка Беатріса не встигала виконувати. У більш пізні роки Єлені допомагала старша донька, якій королева диктувала щоденник наприкінці життя.
Окрім іншого, займалася перекладами. Так, вона переклала батьківські листи з німецької мови на англійську, за відгуками Чарльза Грея, автора автобіографії принца Альберта, «надзвичайно точно». У 1887 році опублікувала переклад «Спогадів про Вільгельміну, маркграфиню Байройтську».
Після смерті матері у 1901 році Єлена рідко бачилася із сиблінгами. Зокрема, нова королева Александра не запрошувала зовиць до палацу, про що свідчив 1-й маркиз Карісбрук. 1902 року подружжя переїхало до Шомберг-хаусу за адресою вулиця Пел-Мел 77–78, Лондон.
Принцеса продовжувала брати участь у діяльності численних благодійних організацій.
Була покровителькою Асоціації молодих християнських жінок та Національного товариства щодо запобігання жорстокому поводженню з тваринами та дітьми. Брала активну участь у просуванні рукоділля та стала першою президентом Школи художнього рукоділля, заснованої у 1872 році. У 1887 році очолила «Асоціацію британських медицинських сестер». На відміну від Флоренс Найтінгейл, виступала за реєстр медсестер. Зрештою, в асоціації було погоджено створення простого списку медсестер, а не офіційного реєстру. Під час Першої світової війни, незважаючи на похилий вік, відвідала безліч лікарень як голова асоціації.
Намагаючись допомогти дітям і безробітним, почала давати безкоштовні обіди у Віндзорській ратуші. Головувала на двох благодійних обідах у лютому та березні 1886 року та організувала роздачу понад 3000 безкоштовних вечерь під час суворої зими того року. Це сприяло її великій популярності серед простого люду.
Єлена стала першим членом королівської родини, що відсвяткував золоте весілля. Втім, Крістіан невдовзі пішов з життя у віці 86 років.
Навесні 1923 року перехворіла грипом, а наприкінці травня перенесла тяжкий серцевий напад. Померла у резиденції Шомберг-хаус 9 червня 1923 року. Була похована у каплиці Святого Георгія у Віндзорського замку. 23 жовтня 1928 року тіло принцеси перепоховали у королівській усипальниці у Фрогморі.
Кіновтілення
Амані Зардо грає принцесу Єлену у британському кінофільмі 2017 року «Вікторія та Абдул» режисера Стівена Фрірза.
Генеалогія
Примітки
Література
Battiscombe, Georgina, Queen Alexandra, Constable & Company Ltd, London, 1969.
Bennett, D., Queen Victoria's Children, Gollancz, London, 1980, ISBN 0-575-02690-1.
Chomet, Seweryn, Helena: A Princess Reclaimed, Begell House, New York, 1999, ISBN 1-56700-145-9.
Dennison, Matthew, The Last Princess: The Devoted Life of Queen Victoria's Youngest Daughter, Weidenfeld & Nicolson, 2007, ISBN 978-0-297-84794-6.
Eilers, Marlene A., Queen Victoria's Descendants, Genealogical Publishing Company, 1987, ISBN 0-8063-1202-5.
Longford, Elizabeth, Victoria R. I. Weidenfeld & Nicolson, Second Edition 1987, ISBN 0-297-84142-4.
Marie Louise (Princess Marie Louise of Schleswig-Holstein), My Memories of Six Reigns, Second edition, Penguin, Middlesex, 1959.
Packard, Jerrold M., Victoria's Daughters, St Martin's Griffin, New York, 1998, ISBN 0-312-24496-7.
Van der Kiste, John, Queen Victoria's Children, Sutton Publishing, Gloucester, 2006, ISBN 0-7509-3476-X.
Wake, Jehanne, Princess Louise: Queen Victoria's Unconventional Daughter, Collins, London, 1988, ISBN 0-00-217076-0.
Thomas Weiberg: ... wie immer Deine Dona. Verlobung und Hochzeit des letzten deutschen Kaiserpaares. Isensee-Verlag, Oldenburg 2007, ISBN 978-3-89995-406-7.
Посилання
Саксен-Кобург-Гота
Профіль на Geni.com
Профіль на Thepeerage.com
Генеалогія Єлени Великобританської
Генеалогія Крістіана Шлезвіг-Гольштейнського
|
3602463
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%80%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%8F%20%28%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B5%D0%B3%D1%96%D0%BE%D0%BD%29
|
Вірменія (історичний регіон)
|
Вірменія (історичний регіон)
Вірменія (Історична Вірменія ) — історико-географічний регіон на півночі Західої Азії, включаючи територію в межах Малої Азії, Вірменського нагір'я та Південного Кавказу. Є ареалом історичного становлення та життя вірменського народу. Політичний, культурний та економічний центр історичної Вірменії — долина Арарат. Сучасна республіка Вірменія займає приблизно десяту частину території історичної Вірменії..
За різними оцінками історична Вірменія займає територію від 290 000/300000 до 360 000 квадратних кілометрів. В силу історичних обставин регіон поділяється на західну (візантійську, турецьку) та східну (перська, закавказька, російська) частини. Протягом своєї історії регіон був частиною великої кількості країн і в повному обсязі лише на короткий час під контролем одного правителя. Здебільшого межі цілої (тобто Західної та Східної) історико-географічної Вірменії збігаються з межами історичних держав Великої Вірменії та Малої Вірменії.
Також райони верхів'я Євфрату і околиці Ванського озера в Стародавній Вірменії були областю раннього поширення курдів, де вони мешкали на території Вірменського королівства.
Географія
У давнину назва «Вірменія» означала ціле плато, яке, незважаючи на всі політичні та історичні зміни протягом історії, такі як тимчасове відділення деяких районів або навіть повний розпад країни, визначалася Тараськими горами на півдні та Євфратом на заході, Кавказькі гори на півночі, Мідія Атропатена на сході. В одній частині території вірмени складали більшість населення, в інших — лише вищий клас, проте скрізь вони були об'єднуючим елементом, які підтримували культуру і мову всього регіону. Регіон охоплює значну частину сучасної східної Туреччини, а також північно-західну частину Ірану, частину південних регіонів сучасної Грузії, частину південних та західних областей сучасного Азербайджану та всю територію Республіки Вірменія. Історична Вірменія була обмежена низкою природних кордонів. Як зазначає «Енциклопедія ісламу» та інші авторитетні джерела вздовж річки Кура вона відокремлюється від каспійської та грузинської низовин на сході та північному сході, вздовж гірських хребтів Тавра та Загросу відокремлена від Курдистану та Ірану, а річка Євфрат визначає західні межі історичної Вірменії.
За часів правління Дарія та Ксеркса територія Вірменії (Армін) була значно меншою, ніж пізніше за часів правління Арташесідів та Аршакуні.
Коротка історія регіону
У першій половині І тисячоліття до нашої ери в регіоні існувала держава Урарту, яка потім стала частиною вірменської сатрапії імперії Ахеменідів. У цей час тут відбувалося формування вірменського народу.
Згідно з енциклопедій «Британіка» та «Іранська», що межують із Мідією, Каппадокією та Ассирією, за Геродотом, Ксенофонтом та наступними античними авторами, давні вірмени оселилися в регіоні східно-анатолійських гір, уздовж річки Аракс, гори Арарат, озер Ван та Урмія, верхів'я річок Євфрат і Тигр. На півночі до VII століття до н. е. вони простяглися до річки Кура. Ксенофон у своїй «Анабасіс» називає Вірменію великою і багатою країною. У письмових джерелах термін вірменин вперше згадується в VI столітті до н. е. у давньогрецьких і давньоперських джерелах цей термін застосовується лише до вірменського народу, то в перських джерелах або до стародавніх вірменів у західній частині Вірменського нагір'я, або до всього населення нагір'я. Тоді під час завоювання ахеменідськими царями Вірменське нагір'я мало змішане населення, ймовірно, з переважанням урартів та вірмен, назви яких були використані в Бегістунському написі 522 р. до н. е. як взаємозамінні для позначення країни. Таким чином, поняття «Вірменія» вже тоді плуталося зі зниклою до того часу державою Урарту. Процес формування вірменського народу за участю трьох компонентів — хуритів, лувійців та протоарменців розпочався в XII столітті. до. н. е. і закінчився до VI ст. до н. е.. За Геродотом, перська адміністрація виділила 13-ту сатрапію, яка включали вірменську та 18-ту, яку населяли алародії (урарти) та вірмени. До V століття до н. е. згадки про алородію припиняються. У V столітті до н. е. більша частина території колишнього Урарту вже була етнічно вірменською. Важко визначити точний час остаточної лінгвістичної асиміляції всіх хурріан і урартян. Ймовірно, остаточне злиття урартян з вірменським народом було завершено в IV—II століттях до н. е. Таким чином, урартяни приєдналися до вірменського народу. Вірменський народ фізично і культурно наслідував все давнє населення високогір'я, головним чином хуррійське, урартійське та лувійське.
Після падіння Ахеменідської держави під ударами Олександра Македонського, в 331—200 до н. е. існувало вірменське Айраратське царство зі столицею в Армавірі (поблизу сучасного Єревану), яке в 316 р. до н. е. здобуло незалежність. Приблизно до 200 р. до н. е. король Ерванд IV заснував нову столицю Вірменії Ервандашат. Таким чином, з III—II століть до н. е. центр політичного та культурного життя вірменської нації перемістився в межі Араратської рівнини. Після короткочасового завоювання Селевкідами Вірменія відновила незалежність, коли в 189 р. до н. е. Арташес І заснував державу Велика Вірменія. В 176 р. до н. е. Арташес заснував нову столицю Вірменії — місто Арташат. У 80-70-х роках до н. е. за Тиграна II Великого, Велика Вірменія перетворилася в найбільшу вірменську імперію, яка простягалась від Каспійського моря до Палестини та Єгипту. Після зміних успіхів у війнах з Римом у битві при Артаксеаті та в битві при Тигранакерті в 65 р. до н. е. Вірменія була захоплена і оголошена " другом і союзником римського народу ". Через кілька десятиліть на 1-му році н. е. римляни знищили вірменську державу, завершивши близько двохсотлітню історію династії Арташесидів.
Протягом 1-63 років н. е. у Вірменії правили римські та парфянські ставленики. У 58-63 рр. відбулася Римсько-парфянська війна за контроль над Вірменією. Після поразки Риму був складений Рандейський мирний договір, згідно з яким брат парфянського царя Валагеза I Трдат I був визнаний незалежним царем Вірменії, були відновлені кордони Вірменської держави. У країні була створена нова династія Аршакунів. До початку III століття проти Вірменії було лише три серйозних римських нападів, але жодний з них не призвів до руйнування Вірменської держави. Цей період вважається відносно сприятливим для життя вірменського народу. У ІІ та ІV століттях столицею Вірменії було місто Вагаршапат, у долині Арарат, засноване царем Вагарша І. Через Вірменію проходили міжнародні торговельні шляхи, що пов'язували Рим з Іраном, Індією та Китаєм. Найбільшою історичною подією було прийняття християнства, як державної релігії Великою Вірменією при царі Трдаті III в перші роки IV століття. На початку IV століття Хасров Катхак III побудував нову столицю Вірменії Двін на північ від Арташата.
У VII—XV століттях Вірменія зазнала вторгнення арабів, візантійців, сельджуків, монголо-татар, Тимура. У 860-х роках за правління династії Багратунів було відновлено Вірменську державу. У 1045 р. після візантійського завоювання столиці Вірменії Ані та взяття вірменського царя, держава остаточно розпалася на невеликі царства та князівства. З кінця XII століття на звільнених вірмено-грузинськими військами від сельджуків північно-східних регіонах Вірменії правлять представниками династії Закарян, яка об'єднала під своїм правлінням усі вірменські князівства Східної Вірменії. У 14-16 століттях Вірменія знаходиться під владою туркоманських держав Кара-Каюнлу і Ак-Каюнлу. У XVI—XVIII століттях Вірменія була поділена між Османською та Перською імперіями.
На початку ХІХ століття більша частина Східної (перської) Вірменії увійшла до складу Російської імперії.
В кінці ХІХ — на початку ХХ століття (зокрема під час Першої світової війни) по всій Османській імперії та, зокрема, Західній Вірменії відбулося масове винищення вірменського населення. В період 1915—1917 рр. практично вся територія Західної Вірменії була відвойована російськими військами (див. Кавказький фронт (Перша світова війна)). У 1918 році в частині історичної Східної Вірменії була утворена Республіка Вірменія, територія якої була розділена між Туреччиною та Радянським Союзом за Московським договором 1921 року.
Див. також
Вірменське нагір'я
Західна Вірменія
Велика Вірменія
Мала Вірменія
Історія Вірменії
Примітки
Посилання
Мала Азія
Історичні області Азії
Історія Кавказу
Історія Вірменії
Географія Вірменії
|
121802
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Albany%2C%20Minnesota
|
Albany, Minnesota
|
Albany, Minnesota
Albany is a city in Stearns County, Minnesota, United States. The population was 2,561 at the 2010 census. It is part of the St. Cloud Metropolitan Statistical Area.
History
Albany was incorporated in 1890.
Geography
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of ; is land and is water.
Interstate 94/U.S. Highway 52 and Minnesota State Highway 238 are two of the main routes in the city.
Other nearby routes include Stearns County Roads 10, 41, 54, and 157.
Education
The Albany Area Public School District, District #745, is a consolidated school district with a middle school serving grades 6–8, and a high school serving grades 9–12, located in Albany. The middle and high schools share one physical building. The Albany Elementary School serves grades K-5, and is on the same campus site as the middle school and high school. Another elementary school in the district, Avon Elementary School, serves children in Preschool-Grade 5, and is six miles east of Albany in nearby Avon. A 2015 building referendum resulted in security upgrades to all schools, expanded classroom space, a new theatre, and a new community center. Holy Family School, a K–6 Roman Catholic parochial school, is also in Albany.
Politics
Albany is part of Minnesota House District 12B, which is represented by Paul Anderson (R); and Minnesota Senate District 12, which is represented by Torrey Westrom (R).
Albany is also part of Minnesota's 7th congressional district, currently represented in the U.S. Congress by Representative Michelle Fischbach (R).
Demographics
As of 2000 the median income for a household in the city was $31,577, and the median income for a family was $41,118. Males had a median income of $31,858 versus $18,966 for females. The per capita income for the city was $16,383. About 6.0% of families and 10.3% of the population were below the poverty line, including 12.0% of those under age 18 and 14.1% of those age 65 or over.
2010 census
As of the census of 2010, there were 2,561 people, 1,030 households, and 657 families residing in the city. The population density was . There were 1,071 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 97.6% White, 0.2% African American, 0.2% Native American, 0.2% Asian, 0.7% from other races, and 1.0% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.9% of the population.
There were 1,030 households, of which 36.3% had children under the age of 18 living with them, 48.4% were married couples living together, 10.6% had a female householder with no husband present, 4.8% had a male householder with no wife present, and 36.2% were non-families. 30.2% of all households were made up of individuals, and 16.4% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.41 and the average family size was 3.01.
The median age in the city was 33.4 years. 27.3% of residents were under the age of 18; 7.5% were between the ages of 18 and 24; 29.3% were from 25 to 44; 17.7% were from 45 to 64; and 18.2% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 46.9% male and 53.1% female.
Sports and recreation
The Lake Wobegon Trail Marathon runs through Albany each year in May. The marathon was first run in 2008.
Notable people
James Steven Rausch – (1928–1981), Roman Catholic Bishop; born in Albany.
Ed Schrom - (1911–1980), Minnesota state senator and farmer; born in Albany.
References
External links
Cities in Minnesota
Cities in Stearns County, Minnesota
St. Cloud, Minnesota metropolitan area
Populated places established in 1890
1890 establishments in Minnesota
|
263908
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D1%80%D1%8F%20%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B0
|
Зоря Барнарда
|
Зоря Барнарда — зоря у сузір'ї Змієносця. Зорю також називають летючою, оскільки її власний рух — найбільший серед усіх зір (10,36" на рік). За 180 років вона пересувається на величину діаметра Місяця. Для порівняння, Арктур долає такий же шлях за 800 років. Зорю не видно неозброєним оком (видима зоряна величина — 9,54m у фільтрі V). Зоря Барнарда — одна з найближчих до Сонця, відстань до неї — 1,83 пк (близько 6 св. р., наразі ближче перебувають лише зорі системи α Центавра). Зоря наближається до Сонця й приблизно через 8–10 тисяч років наблизиться на мінімальну відстань 3,8 св. р..
Зоря названа на честь Е. Е. Барнарда, американського астронома, який у 1916 році виміряв її власний рух відносно Сонця. Раніше зоря з'являлася на фотопластинках Гарвардського університету в 1888 і 1890 роках.
Зоря Барнарда належить до найбільш вивчених червоних карликів завдяки своїй близькості та сприятливому для спостережень розташуванню поблизу небесного екватора. Історично дослідження зорі Барнарда були зосереджені на вимірюванні її зоряних характеристик, астрометрії, а також уточненні меж можливої планетної системи. Хоча Зоря Барнарда давня, вона все ще переживає зоряні спалахи, один з яких спостерігався в 1998 році.
У зорі підозрювали наявність супутників або екзопланет, але єдиної думки серед астрономів не було. 2018 року група астрономів із Європейської південної обсерваторії опублікувала повідомлення про відкриття кандидата в екзопланети — Барнарда b або GJ 700 b. Імовірно, екзопланета належить до класу надземель: її маса щонайменше у 3,2 раза перевищує масу Землі, вона обертається навколо своєї зорі з періодом близько 233 діб. Хоча екзопланета розташована ближче до своєї зорі, ніж Земля до Сонця (0,4 а.о.), вона отримує лише 2 % тієї енергії, що потрапляє на Землю від Сонця.
Найменування
У 2016 році Міжнародний астрономічний союз організував Робочу групу з назв зір (Working Group on Stars Name, WGSN) для каталогізації та стандартизації власних назв зір. WGSN затвердила назву «Зоря Барнарда» для цієї зорі 1 лютого 2017 року, і тепер вона включена до Списку затверджених зоряних назв МАС.
Спостереження
Від моменту свого відкриття Зоря Барнарда є об'єктом інтенсивних наукових досліджень. Ця зоря є однією з перших, в якої, як вважалося, можуть існувати планети. Ще в 1970-х роках наукові дослідження вказували на можливість наявності газових гігантів у її складі, проте серед астрономів не було консенсусу. У 2018 році вчені вимірили радіальний рух зорі і припустили наявність суперземлі, яку назвали GJ 700 b. Згідно з розрахунками, її розмір перевищує Землю в 3,2 раза. Однак подальші спостереження спростували цю ідею, вказавши на те, що радіальні коливання були викликані спалахами зорі, а не планетою.
Нещодавні дослідження підтвердили відсутність найближчих або потенційно придатних для життя планет у системі Зорі Барнарда, розмір яких перевищує 70 % розміру Землі. Навіть якщо ця зоря не є потенційним місцем для інопланетного життя, вчені продовжують приділяти їй увагу. Застосовуючи П'ятсотметровий апертурний сферичний телескоп (FAST), вчені досліджували вузькосмугове радіовипромінювання, яке могло б свідчити про існування інопланетної цивілізації. Особливий акцент був зроблений на сигналах, які могли б надходити від гіпотетичної планети Барнарда b, враховуючи доплерівські зсуви через відносний рух зорі та Землі. Дослідження не дало підтверджень існування інопланетного сигналу, але воно було важливим етапом випробування можливостей FAST. Майбутні дослідження, які спрямовані на зорі з уже підтвердженими планетами в придатних для життя зонах, можуть мати більше шансів на успіх та привести до важливих відкриттів у пошуках іншого розумного життя в космосі.
Основні характеристики
Зоря Барнарда — червоний карлик спектрального класу M4. Це зоря малої маси, що належить до головної послідовності, червоний колір якої зумовлений низькою температурою поверхні. Зоря класифікується як змінна типу BY Draconis, яка характеризується наявністю плям на фотосфері, що періодично з'являються, коли зоря обертається. Зміна яскравості зорі Барнарда становить 0,02m із періодом 130 днів, який відповідає періоду обертання зорі.
Яскравість
Доусон і Де Робертіс (2004) отримали значення потоку випромінювання зорі шляхом інтегрування розподілу випромінювання на різних довжинах хвиль. Отримане значення становить (3,30±0,16)×10−11 Вт/м². Із потоку випромінювання та відстані, визначеної за допомогою паралакса, можна отримати світність зорі, яка становить (3,46±0,17)×10−3 L⊙. Це означає, що зоря Барнарда майже у 300 разів тьмяніша ніж Сонце. Якби вона була розташована на такій же відстані, що й Земля, від Сонця, вона виглядала б лише у 100 разів яскравішою за повний місяць, що можна порівняти з яскравістю Сонця, яке видно з відстані 80 астрономічних одиниць.
Випромінювання зорі Барнарда, розподіляється нерівномірно між різними довжинами хвиль. Через низьку температуру зоря випромінює найбільшу частину своєї енергії в інфрачервоному діапазоні: у фільтрі U її видима зоряна величина становить 12.4m, а в фільтрі K— 4.5m. Це означає, що якби людське око було чутливим до інфрачервоного випромінювання, зорю було б видно неозброєним оком.
Радіус
Зоря Барнарда перебуває досить близько, щоб її діаметр можна було безпосередньо виміряти за допомогою інтерферометричних методів. Лейн та ін. (2001) використовували інтерферометр Паломарської обсерваторії для вимірювання діаметра п'яти зір малої маси, включно із зорею Барнарда. Встановлено, що її кутовий діаметр становить 0,987 mas, що скоригували до 1,026 mas, щоб врахувати явище потемніння до краю. На відстані, розрахованій за допомогою даних з місії Гіппаркос, це відповідає радіусу 0,201 R☉. Ségransan та ін. (2003) виміряли діаметр чотирьох червоних карликів, включно зі зорею Барнарда, використовуючи інтерферометр Дуже Великого Телескопа. Вони отримали кутовий діаметр 1,004 mas, що відповідає 0,196 R☉. Таким чином, два вимірювання достатньо близькі одне до одного, щоб можна було ствердити, що радіус зорі становить приблизно 0,2 R☉. Це радіус, який майже вдвічі перевищує радіус Юпітера, що відповідає тенденції коричневих карликів і маломасивних зір мати схожі розміри.
Температура
З абсолютної яскравості зорі та її радіуса можна отримати температуру її поверхні. Доусон і Де Робертіс (2004) використали розраховану ними абсолютну світність і радіус 0,2 R⊙ та отримали температуру 3134±102 K. Це вимірювання добре узгоджується з результатами, отриманими спектроскопічними методами. Наприклад, Берріман та ін. (1992) повідомляють про температуру 3150 K — цей результат перебуває в межах значень, визначених Доусоном і Де Робертісом (2004). Натомість Рохас-Аяла та ін. (2012) отримали значення 3266 ± 29 К; однак похибка враховує лише вимірювання яскравості зорі в діапазоні K, а не будь-які систематичні помилки. Якщо їх також взяти до уваги, діапазон значень, визначений Доусоном і Де Робертісом (2004), збігається з діапазоном Рохас-Аяли та ін. (2012). Етьєн Артіго та ін. (2018) шляхом усереднення оцінок кількох досліджень за останні 10–15 років приймають для дослідження радіальної швидкості середню температуру 3200 К.
Маса
Якби виявили об'єкт, що обертається навколо зорі Барнарда, її масу можна було б визначити з надзвичайною точністю. Цього поки не сталося, але масу зорі все ще можна оцінити за допомогою співвідношення маси та світності. Однак існують різні версії цього зв'язку для червоних карликів, тому результати можуть відрізнятися залежно від прийнятої моделі. Виміряно кілька значень маси зорі Барнарда, що перебувають у діапазоні від 0,14 до 0,17 M☉. Наприклад, Джампапа та ін. (1996), які використовують модель Генрі та Маккарті (1993), повідомляють про значення 0,144 M☉. Використовуючи натомість останню модель Дельфоссе та ін. (2000), Доусон і Де Робертіс (2004) та Мюрхед та ін. (2012) отримують значення 0,159 M☉ та 0,158 ± 0,013 M☉ відповідно. На сайті консорціюму RECONS вказано значення 0,16 M☉ — дуже близьке до значень опублікованих у цих працях.
Вимірявши радіус і масу зорі, можна визначити її поверхневу гравітацію: припустивши масу 0,159 M☉ і радіус 0,200 R☉, Доусон і де Робертіс (2004) отримують поверхневу гравітацію 5,04 log g. Це значення близьке до поверхневої гравітації Сонця, яке становить 4,438 log g: це пояснюється тим, що маса зорі Барнарда, як і інших червоних карликів, зосереджується у відносно невеликому об'ємі.
Оскільки маса зорі Барнарда невелика, вона не має променистого ядра, як Сонце, а транспортує вироблену енергію до поверхні виключно за рахунок конвекції. Отже, гелій, що утворюється в процесі ядерного синтезу, розподілений у зорі відносно однорідно.
Металічність і хімічний склад
Серед вчених немає згоди щодо значення металічності зорі Барнарда, хоча більшість із них погоджуються, що вона бідніша на метали, ніж Сонце. Ґізіс (1997) припускає, що зоря має металічність від −1,0 до −0,5, тобто що вона містить від 10 % до 32 % елементів, важчих за гелій, присутніх на Сонці. Тому вона розташована приблизно на 0,6m нижче головної послідовности — в проміжній області між зорями головної послідовности та субкарликами. Вчені класифікують її як зорю проміжної популяції II.
Проте Доусон і Де Робертіс (2004), аналізуючи фундаментальні параметри зорі, дійшли до висновку, що ніщо не вказує на те, що вона має помітно низьку металічність і схиляються до металічності, близької до сонячної.
У роботі, метою якої була оцінка температури та металічності 133 червоних карликів поблизу Сонця, Рохас-Аяла та ін. (2012) повідомляють про металічність -0,39 ± 0,17 — приблизно 40 % металічності Сонця.
Обертання
Бенедикт та ін. (1998) використовували космічний телескоп Габбл для проведення фотометричних досліджень зорі Барнарда та Проксими Центавра. Вчені виявили ознаки можливої змінності зорі Барнарда з амплітудою 0,02m та періодом 130,4 доби; вони припустили, що змінність може бути пов'язана з наявністю плями на поверхні зорі, тобто що період змінності може збігатися з періодом обертання зорі. Якби такий довгий період обертання був підтверджений, це означало б, що зоря Барнарда втратила значну частину своєї обертальної енергії. Для порівняння період обертання Сонця становить 25 діб.
Браунінг та ін. (2010) вивчили швидкість обертання 123 червоних карликів за допомогою телескопів Кека. Використаний метод дозволив виявити швидкості обертання більше v × sin i ≈ 2,5 км/c. Як і в багатьох досліджених зір, аналіз розширення спектральних ліній і хромосферної активности зорі Барнарда не дозволив виміряти швидкість обертання. Це значить, що чутливости використовуваних вимірювальних приладів виявилось недостатньо, тобто швидкість обертання зорі менша ніж 2,5 км/с. Це підтвердило те, що період обертання зорі Барнарда дійсно повинен бути великим.
Вік і майбутня еволюція
Є багато ознак, які свідчать про те, що зоря Барнарда набагато старша за Сонце: низька металічність, високий власний рух, повільне обертання та той факт, що до 1998 року вважалося, що вона спокійна, тобто на ній не спостерігалося інтенсивних спалахів, які характерні для молодих червоних карликів. На основі цих даних Рідель та ін. (2005) припустили, що вік зорі становить від 7 до 12 мільярдів років. Така велика невизначеність пов'язана з тим, що, як згадувалося, існує багато дискусій щодо значень металічности та швидкости обертання; крім того, спалах виявлений у 1998 році, свідчить про те, що зоря все ще активна.
Як і всі червоні карлики, зоря Барнарда розвиватиметься дуже повільно. Фактично передбачається, що вона залишатиметься на головній послідовності ще 1000 мільярдів років. Оскільки конвективні рухи безперервно перемішують гелій, утворений ядерними реакціями, зоря рівномірно ставатиме все багатшою на гелій і біднішою на водень. Коли водень почне закінчуватися, зоря почне стискатися, що призведе до збільшення температури поверхні та яскравости. Підвищення температури поверхні визначатиме зміну кольору зорі (оскільки довжина хвилі випромінювання залежить від температури поверхні відповідно до закону Планка), яка таким чином перетвориться на блакитного карлика.
На останніх стадіях своєї еволюції зоря розвине променисте ядро і стане помітно яскравішою, ніж раніше, досягаючи до третини сонячної світності. Це прискорить його еволюцію та спалить залишковий водень у ядрі за відносно короткі терміни порівняно із загальним часом життя червоного карлика, але який для зорі з масою 0,16 становить приблизно 5 мільярдів років. У цей момент, оскільки в ядрі ніколи не буде досягнуто температур, достатніх для початку ядерного горіння гелію, зоря буде ще більше стискатися та поступово охолоджуватись, зменшуючи яскравість, доки не стане гелієвим білим карликом.
Спалахи
1998 рік
У 1998 році спалах на зорі Барнарда виявили на основі змін в емісійному спектрі 17 липня під час пошуку змін у власному русі. Минуло чотири роки, перш ніж спалах повністю проаналізували, і тоді висунули припущення, що температура під час спалаху становила 8000K, що більш ніж удвічі перевищує нормальну температуру зорі.
Спалах був несподіваним, оскільки у зір такого віку не очікується інтенсивної зоряної активності. Спалахи до кінця не вивчені, але вважається, що вони спричинені сильними магнітними полями, які пригнічують конвекцію плазми та призводять до раптових викидів речовини. Однак сильні магнітні поля виникають у зір, що швидко обертаються, тоді як старі зорі, як правило, обертаються повільно. Таким чином, для зорі Барнарда подія такого масштабу є великою рідкістю. Дослідження періодичної змінності зорі або змін зоряної активності протягом певного часового проміжку також показують, що спалах не мав би відбутися.
Подібна зоряна активність викликала інтерес до використання зорі Барнарда як взірець для розуміння схожих зір. Є надія, що фотометричні дослідження його рентгенівського та ультрафіолетового випромінювання проллють світло на велику популяцію старих карликових зір спектрального класу M у галактиці. Такі дослідження можуть розширити знання з астробіології: враховуючи те, що зони, придатні для життя, біля карликових зір спектрального класу M лежать поблизу зорі, будь-яка розташована там планета може сильно постраждати від зоряних спалахів, зоряних вітрів і викиду плазми, тобто, зокрема завдяки дослідженню спалахів зорі Барнарда, можна зробити висновок і про деякі схожі на неї зорі.
2019 рік
У 2019 році виявлено два додаткові ультрафіолетові зоряні спалахи, кожен з енергією близько 3×1022 Дж, а також один рентгенівський зоряний спалах з енергією 1,6×1022 Дж. Спостережувана частота спалахів є достатньою, щоб спричинити втрату 87 земних атмосфер на мільярд років через термічні процеси та близько 3 земних атмосфер на мільярд років через процеси втрати йонів на зорі Барнарда b.
Галактичне середовище
Аналіз астрометричних даних космічного телескопа Гіппаркос у 2007 році дозволило оцінити паралакс зорі Барнарда у 548.31 ± 1.51 mas. Таким чином, відстань зорі Барнарда від Землі становить 1/0.54831 = 1.82 пк, що еквівалентно 5.94±0.01 св.р. Це найближча зоря до Сонця після трьох компонентів α Центавра. Завдяки такій близькості вона перебуває в одному галактичному середовищі з Сонцем, в межах місцевої бульбашки рукава Оріона. Найближча сусідка зорі Барнарда — червоний карлик Ross 154, що лежить на відстані близько 5,5 св.р. від неї. Галактичні координати зорі становлять 31,008° і +14,06°: галактична довгота близько 31° означає, що лінія, яка з'єднує Сонце з центром Галактики, та лінія, яка з'єднує Сонце і зорю Барнарда, при проєкції на галактичну площину утворюють кут 31°. Таким чином, зоря Барнарда перебуває трохи ближче до центру Галактики, ніж Сонце. Галактична широта близько 14°, з іншого боку, вказує на те, що зоря Барнарда знаходиться над площиною, в якій лежать Сонце і центр Галактики.
Пошуки планет
У 1960-х роках голландський астроном Пітер ван де Камп заявив, що за допомогою астрометричних вимірювань він виявив коливання у власному русі зорі Барнарда, і що це свідчить про наявність навколо неї однієї або кількох планет із масами близькими до маси Юпітера. Багато науковців тоді сприймали ці результати за вірні. Ван де Камп спостерігав за зорею з 1938 року і разом з колегами з обсерваторії Свортморського коледжу намагався знайти крихітні зміни її положення (близько 1 мкм на фотопластині), які б вказували на наявність планет. Вимірювання проводили десять осіб, щоб уникнути помилок. 1963 року Ван де Камп опублікував працю, в якій ішлося про те, що на відстані 4.4 а.о. від зорі Барнарда перебуває планета, яка має масу 1,6 маси Юпітера та обертається навколо зорі з періодом 24 роки. Ці вимірювання були опубліковані 1969 року в іншій рецензованій статті. Того ж року він припустив, що навколо зорі обертаються дві планети з масами 1,1 і 0,8 маси Юпітера.
Після цього інші астрономи повторили вимірювання Ван де Кампа і в 1973 році спростували існування планет біля зорі у двох статтях. Джордж Гейтвуд і Генріх Айхгорн використали новіші методи вимірювання і не змогли підтвердити наявність планет. Інша стаття, опублікована чотирма місяцями раніше Джоном Л. Герші з Свортморської обсерваторії, стверджувала, що коливання у власних рухах багатьох зір, виміряних у обсерваторії Свортмоського коледжу, збігаються в часі з модифікацією телескопа. Питання передали на розгляд наукової громадськості.
Ван де Камп ніколи не визнавав своєї помилки і опублікував ще одне підтвердження існування планет у 1982 р.. Ван де Камп помер у 1995 р. Вульф Хайнц, наступник Ван де Кампа та експерт з подвійних зір, критикував його роботу з 1976 р..
Сучасний погляд
Не можна повністю виключити наявність планет у зорі, хоча пошуки планет у 1980-х і 1990-х роках, а також інтерферометричні вимірювання за допомогою телескопа Габбл не дали жодних результатів. Уточнені вимірювання власного руху зорі й уточнені дані про масу виключили типи планет, які точно не можуть належати до цієї зоряної системи.
Для червоних карликів, таких як Зоря Барнарда, збурення в русі легше вивчати, ніж для масивніших зір, оскільки їхня невелика маса робить їх більш вираженими. Таким чином, Джордж Гейтвуд в статті 1995 року зміг показати, що навколо Зорі Барнарда не можуть обертатися планети в 10 разів масивніші за Юпітер (нижня межа маси коричневих карликів). У 1999 році вимірювання телескопа Габбл довели, що планети у 0,8 раза масивніші за Юпітер з орбітальними періодами менше 1000 днів не обертаються навколо зорі. Крім того, у 2003 році Кюрстер та ін. виявили, що планети у 7,5 раза масивніші за Землю не можуть знаходитись у придатній для життя зоні навколо зорі Барнарда.
Хоча це дослідження значно обмежило можливі маси планет поблизу зорі Барнарда, існування земної планети повністю не виключено, але виявити її буде дуже складно. Космічна Інтерферометрична Місія НАСА мала розпочати пошук екзопланет за допомогою інтерферометрії у 2015 році. Проєкт скасували, як і аналогічну місію ЄКА Дарвін у 2007 році.
Проєкт Дедал
На додаток дискусії щодо планет, зоря Барнарда стала об'єктом проєкту Дедал. Між 1973 і 1978 роками дослідження мало на меті розробити швидкий безпілотний космічний корабель, використовуючи сучасні технології. Зоря була обрана, тому, що на момент дослідження вважалося, що навколо неї обертаються планети.
Було запропоновано космічний апарат з імпульсною термоядерною силовою установкою, заснованою на стисненні та нагріванні мікрокапсул, що складаються з суміші дейтерію і гелію-3, за допомогою електронних пучків. Це мало призвести до ядерних мікровибухів, і за 4 роки корабель мав розігнатися до 12 % швидкості світла. Апарат мав досягнути зорі за 50 років. Поряд з детальним вивченням зорі і планет, планувалося дослідити міжзоряне середовище і провести астрометричні вимірювання.
Початкова модель проєкту Дедал спричинила подальші теоретичні дослідження. У 1980 році Роберт Фрейтас запропонував більш амбітний план: самовідтворюваний космічний корабель, призначений для пошуку і встановлення контакту з позаземним життям. Апарат мав бути побудований на орбіті навколо Юпітера і досягти Зорі Барнарда за 47 років, згідно з параметрами початкового проєкту Дедал. Як тільки він досягне зорі, запуститься автоматичне самовідтворення, і буде побудована фабрика для виробництва копій оригінального космічного корабля.
Зоря Барнарда в культурі
Через своє близьке розташування до Землі та припущення про існування планетної системи, зоря Барнарда згадується в кількох науково-фантастичних творах. У романі Джека Вільямсона «Космічний легіон», опублікованому в 1947 році, але який був натхненний серією оповідань, що з'явилися в журналі «Astounding» у 1934 році, зоря Барнарда обертається навколо гігантської планети, населеної лютими медузоподібними тваринами, розміром зі слона, які мають чотири ока і літають, рухаючи сотнями щупалець.
У романі Майкла Муркока «Чорний коридор», опублікованому в 1969 році, планета Мюнхен 15040, що обертається навколо зорі Барнарда, є місцем призначення групи біженців, які тікають із Землі, де людське суспільство перебуває в стані занепаду. У романі Стюарта Коулі «Космічні кораблі від 2000 до 2100», опублікованому в 1978 році в серії «Терранська торговельна адміністрація», планета, що обертається навколо зорі Барнарда, є місцем таємничого примари, що приймає форму непізнаного космічного корабля. У романі «Пароксизм номер мінус один» (1979) Ришарда Ґловацького міжзоряна експедиція повертається із системи зорі Барнарда, зустрічаючи по дорозі космічний корабель інопланетян. У серії «Путівник Галактикою» (1978-) Дугласа Адамса зоря Барнарда є проміжною станцією для міжзоряних мандрівників, а в романі «Станція нижче нікуди» (1981), написаному К. Джей Черрі, це зоря, навколо якої обертається космічна станція Альфа, перша зі станцій, побудованих за межами Сонячної системи, а також вона згадується в потрійному епізоді «Гонитва у четвертому вимірі» телесеріалу «Галактика 1980», коли доктор Зі припускає, що сайлони перебувають на зорі Барнарда, чекаючи на прибуття «галактиків» на Землю, перед фінальною атакою.
Зоря Барнарда була улюбленою у Роберта Л. Форварда, який описав її у численних книжках. У фільмі «Світ Року» (1982) система зорі складається з планети юпітеріанського типу Гаргантюа та подвійної планети земного типу під назвою Світ Року, що складається зі скелястого світу (Рош) та світу, повністю вкритого океаном (Оу). У фільмі «Загублені на Едемі» (1993) з цього ж циклу космічний корабель «Прометей» здійснює 40-річну подорож до Зуні, придатного для життя супутника Гаргантюа. У «Майстрі часу» (1992) того ж автора мільйонер здійснює шестирічну подорож до зорі, щоб відкрити червоточину. У тетралогії «Пісні Гіперіона» (1989—1997) Дена Сіммонса зоря Барнарда володіє окультуреною планетою під назвою «Світ Барнарда», де живуть Рейчел і Сол Вайнтрауб, один із семи пілігримів, головних героїв перших двох романів. У романі «Сад Рами» (1991), написаному Артуром Кларком і Джентрі Лі, навколо зорі розташована станція переходу для великих циліндричних світових кораблів. У графічному романі «Життя на іншій планеті» Вілла Айснера історія, що відбувається на Землі, починається з того, що від зорі Барнарда отримують сигнал про наявність розумного життя.
Зоря Барнарда також з'являється в науково-фантастичній франшизі «Зоряний шлях» і в деяких відеоіграх, таких як Frontier: Elite II (1993), Frontier: First Encounters (1995), Terminal Velocity (1995), DarkSpace (2001), в рольовій грі Traveller (1998).
Див. також
Зоря Каптейна
Джерела
Змієносець (сузір'я)
Зорі з власними іменами
Червоні карлики
Найближчі зорі
Барнарда
9
Змінні типу BY Дракона
0669
|
4355140
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Wilbur%20Soot
|
Wilbur Soot
|
Wilbur Soot
Вільям Патрік Спенсер Ґолд (14 вересня 1996 року), більш відомий як Wilbur Soot — англійський летсплейщик, стример Twitch і автор пісень.
Вперше став відомий в 2017 році завдяки роботі над SootHouse, де він неодноразово з'являвся і був головним редактором. Пізніше, 29 березня 2019 року, Віл відкрив свій власний канал «Wilbur Soot».
Ґолд випустив свій перший сингл «The 'Nice Guy' Ballad» в січні 2018 року. Його сингл "Your New Boyfriend" досяг 65-го рядка в UK Singles Chart, опублікованому Official Charts Company. Він також є частиною англійської рок-групи Lovejoy.
Кар'єра
Кар'єра на YouTube і Twitch
Будучи випускником Sussex Downs College, Віл став відомий як редактор групового каналу SootHouse, заснованого Ґолдом і деякими з його друзів. Канал в основному складався з реакцій на відео, на кшталт мемів, лайфгаків і інших тем. 30 травня 2019 року канал досяг відмітки в 1 мільйон підписників.
29 березня 2019 року його створив свій основний канал «Wilbur Soot». На своєму основному каналі Ґолд в основному випускає відео, що відносяться до відеоігор, найчастіше по лінійність Minecraft. Віл також активно веде прямі трансляції на Twitch,де станом на жовтень 2021 року в нього було понад 4 мільйона підписників, що поставило його на 37-е місце серед каналів за відвідуваністю на платформі.
На початку 2020 року Ґолд приєднався до рольового сервера Minecraft Dream SMP, власником якого є ютубер Dream. Там Віл став провідним сценаристом. Ґолд також брало участь в декількох турнірах Minecraft, включаючи MC Championships і Minecraft Monday. У січні 2021 року він був одним з восьми учасників шахового турніру BlockChamps, організованого майстром ФІДЕ Олександрою Ботез і її сестрою Андреа. Ґолд вибув в першому раунді турніру, коли програв своєму колезі по YouTube і стримеру Twitch GeorgeNotFound.
3 квітня 2021 року Ґолд розпочав подкаст під назвою Hey and Stuff.
Музична кар'єра
Хоча в основному він відомий як стример, Ґолд також є музикантом і мультиінструменталістом; він випустив свій перший сингл «The 'Nice Guy' Ballad» у січні 2018 року. Вперше Ґолд потрапив в чарт зі своїм шостим синглом «Your New Boyfriend», випущеним в грудні 2020 року, який досяг піку в британському чарті синглів під номером 65. Пісня також з'явилася в британському інді-чарті і ірландському чарті синглів, де зайняла 10-е і 100-е місця відповідно. Ґолд також з'явився в Billboard Emerging Artists Chart і Rolling Stone Top Breakthrough Chart.
Він створив групу Lovejoy у 2021 році. Ґолд — співак, автор пісень та гітарист; Гітарист і автор пісень Джо Ґолдсміт; Барабанщик Марк Бордман; і бас-гітарист Еш Кабосу. Їх першим випуском, 9 травня 2021 року, був EP Are You Alright?. 20 травня 2021 року вони дебютували в чарті Billboard's Emerging Artists під номером 10. 14 жовтня 2021 року був опублікований їх другий EP Pebble Brain.
Особисте життя
Ґолд вболіває за «Брайтон енд Гоув Альбіон».
Звинувачення в домашньому насильстві
21 лютого 2024 року колишня партнерка Ґолда, ютуберка Шелбі Ґрейс, більш відома як Shubble, розповіла про неназваного колишнього партнера, який знущався з неї, кусаючи її за руки так сильно, що на них з'являлися синці, і тицяв у синці. Також стало відомо, що Шелбі використовувала сейф-слово, яке існувало спеціально, щоб уникнути травм або некомфортних моментів, було повідомлено, що він ігнорував їх і продовжувати кусати і тиснути сильніше. Багато хто вважав, що деталі та манери, якими поділилася Грейс, збігаються з описом Ґолда. 27 лютого він відповів у X, колишньому Twitter, підтвердивши, що вона говорила про нього.
Дискографія
Альбоми
Як частина Lovejoy
Розширені п'єси
Інші розписані пісні
Книги
«TommyInnit Says...The Quote Book» у співавторстві з Томасом Саймансом.
Див. також
Dream
TommyInnit
Примітки
Посилання
Wilbur Soot на Twitch
Персоналії за алфавітом
Британські музиканти
Народились 1996
Англійські ютубери
Ютубери Брайтона і Гоува
Ютубери Саффолку
|
1816075
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B4%D0%B8
|
Грилоблатиди
|
Грилоблатиди (Grylloblattodea) — підряд крилатих комах (раніше ряд) ряду . Підряд мав найбільше значення в палеозої, занепав на початку мезозою, але зберігся дотепер.
Опис
Безкрилі середніх розмірів (20-30 мм) комахи, що мешкають в печерах і під камінням, біля кордонів льодовиків в горах. Їхній вигляд характерний тим, що поєднує в собі ознаки різних рядів. Нагадуючи і цвіркунів, і тарганів (що відображено в їх назві), грилоблатиди активні в нічний час, нечисленні і дуже примітивні. Деякі риси їх будови, наприклад редукція очей, відсутність крил і вічок, мабуть, свідчать про регрес. Інші риси — розвинений яйцеклад, довгі церки — надають їм схожість з вимерлими тарганами. Живуть грилоблатиди при низьких температурах. Життєвий цикл завершується за 5-7 років.
Серед відмінних рис грилоблатид можна виділити відсутність вічок, м'якість покривів, асиметричні геніталії самців, специфічну будову заднегрудки (має щілину).
Примітивність грилоблатид підкреслюється наступними ознаками:
П'ятисегментні лапки, причому приблизно рівної довжини.
Довгі, багатосегментні церки (придатки черевця).
Трьохскладений яйцеклад.
Палеозойські Grylloblattodea були чотирьохкрилими комахами (на відміну від сучасних безкрилих форм). Крила відносно короткі, що нагадують по влаштуванню крила прямокрилих. Жилкування виглядає хаотичним, без ясно виражених жилок, несучих механічне навантаження. Так само не виражені посилені передні жилки, характерні для швидколітаючих комах. Тому грилоблатиди, швидше за все, літали погано, мало й повільно.
Спосіб життя
Грилоблатиди мають неповне перетворення. Але всі стадії розвитку вони проходять на суші. Цікавою особливістю сучасних Grylloblattodea є повільний обмін речовин, дуже повільний розвиток (життєвий цикл становить 5-7 років), пристосованість до низьких температур (і при цьому чутливість до пониження і підвищення температури). Напевно, ці характеристики були притаманні і древнім грилоблатидам. За рахунок цього вони були успішні в палеозої в лісах з помірно теплим кліматом, але підвищення глобальної температури привело до їх зникнення.
Класифікація
Єдиної думки про систематичне положення і філогенії цих комах до цих пір немає. Грилоблатиди особливо цікаві для систематиків. Вже немає сумнівів в їхній приналежності до групи Polyneoptera. Багато ентомологів вважають їх «живими копалинами» — представниками вимерлого в палеозої ряду Protorthopitera, інші зближують грилоблатид з предками щипавок.
В сучасній фауні описано 34 види в 5 родах однієї родини. З палеозою та мезозою, станом на 2013 рік, описано понад 500 видів з 50 родин.
Інфраряд Grylloblattina
Archiprobnidae †
Bajanzhargalanidae †
Blattogryllidae †
Geinitziidae †
Gorochoviidae †
Grylloblattidae Walker 1914
Havlatiidae † Kukalova 1964
Ideliidae †
Idelinellidae †
Kortshakoliidae †
Liomopteridae † Sellards 1909
Madygenophlebiidae †
Megakhosaridae †
Mesorthopteridae †
Neleidae †
Permotermopsidae †
Protoblattinidae † Meunier 1909
Skaliciidae † Kukalova 1964
Stegopteridae †
Tomiidae †
Tunguskapteridae †
Інфраряд Lemmatophorina †
Atactophlebiidae †
Daldubidae †
Euryptilonidae †
Lemmatophoridae † Sellards 1909
Pinideliidae † Storozhenko 1997
Aliculidae †
Camptoneuritidae †
Chelopteridae † Carpenter 1950
Demopteridae † Carpenter 1950
Euremiscidae †
Jabloniidae † Kukalova 1964
Mesojabloniidae † Storozhenko 1992
Oecanthoperlidae †
Permembiidae †
Probnidae † Sellards 1909
Protembiidae †
Protoperlidae †
Raaschiidae † Beckemeyer 2004
Sheimiidae †
Sojanoraphidiidae †
Sylvabestiidae †
Sylvaphlebiidae †
Sylvardembiidae †
Tillyardembiidae †
Tshekardominidae †
Visheriferidae †
Родини inserta sedis:
Epideigmatidae † Handlirsch 1911
(Syn. = Paraphenopteridae Béthoux, Nel, Lapeyrie & Gand 2005): (Syn. = Phenopteridae Carpenter 1950)
Juraperlidae † Huang, D.Y. & Nel 2007
Plesioblattogryllidae † Huang, D.Y., Nel & Petrulevicius 2008
Роди inserta sedis:
Aibolitus †
Gurianovella
Lodevopterum † Béthoux, Nel, Lapeyrie & Gand, 2005
Sigmophlebia † Béthoux & Beckemeyer, 2007
Sylvaclinicus † Aristov, 2004
Sylvamicropteron Aristov, 2004
Sylvanonympha
Termoides
Tshekardites † Aristov, 2004
Uralotermes † Zalessky, 1937
Примітки
Посилання
Video of a walking grylloblattid
•
Стороженко С. Ю. Отряд гриллоблаттидовые (Insecta: grylloblattida): филогения, эволюция, систематика: Автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра биол. наук. — СПб., 1996. — 38 с: ил.
Стороженко С. Ю. Систематика, филогения и эволюция гриллоблаттидовых насекомых (Insecta, Grylloblattida). Владивосток, Дальнаука, 1999. 208 с.
Gordon Ramel. Ice Bugs (Grylloblattodea)
Література
Arillo A. et M. S. Engel Rock Crawlers in Baltic Amber (Notoptera: Mantophasmatodea) American Museum Novitates, 2006
Джерела
Grylloblattodea. General Entomology. North Carolina State University
Tree of Life Web Project. 2002. Grylloblattodea. Grylloblattidae. Ice bugs, Ice crawlers, Rock crawlers.
Catalogue of Life
Animal Diversity Web
Polyneoptera Species File — family Grylloblattidae Walker, 1914
Ice Bugs (Grylloblattodea)
Крилаті комахи
Підряди комах
|
18326187
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sikory%2C%20Kuyavian-Pomeranian%20Voivodeship
|
Sikory, Kuyavian-Pomeranian Voivodeship
|
Sikory, Kuyavian-Pomeranian Voivodeship
Sikory is a village in the administrative district of Gmina Rypin, within Rypin County, Kuyavian-Pomeranian Voivodeship, in north-central Poland. It lies approximately south-west of Rypin and east of Toruń.
References
Villages in Rypin County
|
4300764
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D1%80%D0%B0%20%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%B0
|
Лора Тарантола
|
Лора Тарантола (8 червня 1994) — французька веслувальниця, срібна призерка Олімпійських ігор 2020 року, чемпіонка світу.
Виступи на Олімпіадах
Зовнішні посилання
Лора Тарантола на сайті FISA.
Французькі академічні_веслувальники
Французькі срібні олімпійські медалісти
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 2020
Академічні веслувальники на літніх Олімпійських іграх 2020
|
18808873
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Virginie%20Arnold
|
Virginie Arnold
|
Virginie Arnold (born 24 December 1979 in Biscarrosse, Landes) is a archer from France. She was a bronze medalist in the women's team event at the 2008 Summer Olympics.
At the 2008 Summer Olympics in Beijing Arnold finished her ranking round with a total of 626 points. This gave her the 39th seed for the final competition bracket in which she faced Khatuna Lorig in the first round. Lorig won the confrontation between the 39th and 26th seed with 107-105 and Arnold was eliminated.
Together with Bérengère Schuh and Sophie Dodemont she also took part in the team event. With her 626 score from the ranking round combined with the 645 of Schuh and the 632 of Dodemont the French team was in fifth position after the ranking round, which gave them a straight seed into the quarter-finals. With 218-211 they were too strong for the Polish team. In the semi-final against South Korea they scored only 184 points with the Koreans scoring 213, missing out on the final. They recovered in the bronze medal match and won against Great Britain 203–201 to claim the bronze.
References
External links
1979 births
Living people
French female archers
Olympic archers for France
Archers at the 2008 Summer Olympics
Olympic bronze medalists for France
Olympic medalists in archery
Medalists at the 2008 Summer Olympics
Sportspeople from Landes (department)
|
3459871
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Virginia%20Slims%20of%20Arizona%201988
|
Virginia Slims of Arizona 1988
|
Virginia Slims of Arizona 1988 - жіночий тенісний турнір, що проходив на відкритих кортах з твердим покриттям Pointe at South Mountain у Фініксі (США). Належав до турнірів 2-ї категорії в рамках Туру WTA 1988. Відбувсь утретє і тривав з 12 до 18 вересня 1988 року. Перша сіяна Мануела Малеєва здобула титул в одиночному розряді й отримала за це 17 тис. доларів США.
Фінальна частина
Одиночний розряд
Мануела Малеєва — Діанне ван Ренсбург 6–3, 4–6, 6–2
Для Малеєвої це був 2-й титул за сезон і 12-й — за кар'єру.
Парний розряд
Еліз Берджін / Розалін Феербенк — Бет Герр / Террі Фелпс 6–7(6–8), 7–6(7–3), 7–6(10–8)
Для Берджін це був єдиний титул за сезон і 9-й — за кар'єру. Для Феербенк це був 2-й титул за сезон і 17-й — за кар'єру.
Примітки
Посилання
ITF tournament edition details
Tournament draws
Virginia Slims of Arizona
1988
1988 в американському спорті
|
1794462
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D1%80%20%D0%9F%D0%B0%D1%82%D1%82%D0%B0%D1%87%D1%96%D0%BD%D1%96
|
Іллер Паттачіні
|
Іллер Паттачіні (Бібб'яно Італія, 7 жовтня 1933 — Бібб'яно Італія, 3 вересня 2006) — італійський композитор легкої музики, аранжувальник, лідера групи, і диригент.
Біографія
Працював аранжувальником в студії звукозапису «Ricordi» під псевдонімом Lunero.
Дискографія
LP (33)
1951: Iller Pattacini e la sua orchestra (Fonit)
1956: 10 ballabili con Iller e i suoi 5 (Parlophon, PMDQ 8012; inciso con la denominazione Iller e i suoi 5)
1962: Mandolino italiano (Dischi Ricordi MRL 6015)
1973: Ballando all'italiana (Family SFR-RI 667)
Il favoloso Tris, etichetta LP su etichetta Premier P-8040 (contiene II valzer del canarino - La lupa - Il piffero - La passionaria - Edilio - Tentazìone - Tramonto - Straordìnaria)
Sudamericana - Orchestra di Iller Pattacini, Lp, 1983, Durium Start LP.S 40.192
EP
1957: QMSE 45022 - Guaglione / Il piccolo montanaro / Refrains / Ricordate Marcellino
1958: QMSE 45049 - Timida serenata / Amare un'altra / Ho disegnato un cuore / Nel blu dipinto di blu
1958: QMSE 45050 - La canzone che piace a te / Fantastica / L'edera / Mille volte
1958: QMSE 45054 - Paroline e... / Vecchia chitarra / Un giorno con te / Ritmo per due
1958: QMSE 45070 - 1958 - Tequila / Melodie d'amor/ Diana / Clopint Clopant
1959: QMSE 45072 - 1959 - Hula Hoop / La pioggia cadrà / Streep-tease Hula Hoop/ You Are My Destiny
LP (45)
1958: Clopint clopant/Diana' (Parlophon, QMSP 16201; inciso come Iller Pat)
1962: Elephant twist/Just for tonight (Dischi Ricordi, SRL 10.288; inciso come The Illers)
Джерела
Італійські музиканти
|
4135362
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BC%D1%96%D0%BE%D1%82%D1%96%D1%81%D1%81%D0%B0
|
Карміотісса
|
Карміотісса
«Карміотісса» — кіпрський футбольний клуб із Пафоса, що виник 1979 року. Виступає у першому дивізіоні Кіпру.
Історія
Команда, яка заснована в 1979 році здебільшого виступала на аматорському рівні. Назва клубу походить від каплиці Діви Марії Карміотісси, що знаходиться в Пано-Полемідії. У 2009 році «Карміотісса» підвищилась до четвертого дивізіону.
У сезоні 2010–11 команда посіла четверте місце, а наступного сезону друге та отримує право виступати в третьому дивізіоні. З сезону 2013–14 лігу С поділіли на дві групи, «Карміотісса» фінішувала першою та отримала право виступати в першому дивізіоні.
З сезону 2014–15 клуб виступає в другому дивізіоні Кіпру. Роком раніше «Карміотісса» стає постійним учасником Кубку Кіпру.
У сезоні 2016–17 клуб дебютував у найвищому дивізіоні але за підсумками першості вибув.
Через два сезони «Карміотісса» повернулась до найвищого дивізіону, де за підсумками сезону посіла останнє місце та вибула до другого дивізіону.
За підсумками сезону 2021-22 клуб зайняв перше місце у другому дивізіоні та знову повернувся до першого дивізіону.
У грудні 2021 року клуб очолив білоруський спеціаліст, відомий в минулому футболіст київського «Динамо» Олександр Хацкевич. У лютому 2023 року його змінив росіянин Олександр Кержаков.
Досягнення
Другий дивізіон чемпіонату Кіпру
Чемпіон (2): 2015–16, 2021-22
Примітки
Посилання
Профіль на Soccerway
Футбольні клуби Кіпру
Футбольні клуби, засновані 1979
Засновані на Кіпрі 1979
|
4969479
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B1%20%D0%93%D1%96%D0%BB%D1%82%D1%96%D0%BD%D0%B5%D0%BD
|
Боб Гілтінен
|
Боб Гілтінен (нар. 4 липня 1949) — колишній австралійський тенісист.
Найвищу одиночну позицію світового рейтингу — 16 місце досяг 1974 року.
Здобув 1 одиночний та 2 парні титули.
Найвищим досягненням на турнірах Великого шолома був фінал в парному розряді.
Титули за кар'єру
Одиночний розряд (1)
Парний розряд (2)
Почесті та нагороди
Примітки
Посилання
Австралійські тенісисти
Народились 1949
Спортсмени Сіднея
|
37933605
|
https://en.wikipedia.org/wiki/WebAR
|
WebAR
|
WebAR, previously known as the Augmented Web, is a web technology that allows for augmented reality functionality within a web browser. It is a combination of HTML, Web Audio, WebGL, and WebRTC. From 2020s more known as web-based Augmented Reality or WebAR, which is about the use of augmented reality elements in browsers.
It was the focus of a Birds of a Feather meeting at ISMAR2012 and is now the focus of the W3C Augmented Web Community Group.
Features
Browser augmented reality for smartphones has a number of features that distinguish it from similar content in special apps.
No special applications are needed for Web AR. A regular browser is enough. And it can run to a certain extent on most browsers.
It is easy to set up marketing analytics. By connecting the website to services that collect statistics, it is convenient to receive geographic coordinates, demographic characteristics and other information about users.
Ability to add a CTA button. It is extremely important for marketing websites to place it so that the user can add contact information or place an order after considering the offer.
Rich content. Browser augmented reality for tablets and smartphones supports 2D and 3D graphics, animation and other formats.
Image marker tracking. If a QR code is selected as an activator for an AR element or just a picture on a flat surface, the device can easily read it.
Various activation ways. Web AR can be marker and markerless, attached to geolocation, it can also be hidden in a direct link.
Game content. Even simple games with simple mechanics, transferred into augmented reality, can delight the website visitor.
Cross-platform. You can view content that complements our usual reality using any modern smartphone model.
Limitations
Performance is simply better on an app, where there's capacity for more memory and programs are executed in native code therefore it provides better visuals, better animations and better interactivity than in WebAR experience.
A web page can only have access to certain parts of the device you're using, whereas a native app can access all of a device's capabilities. Meaning if you want the convenience of WebAR, you need to be thinking of simple but effective experiences instead.
Compatibility. Not every mobile device has the required HW for AR performance.
Implementation
Browser support is evolving quickly and can best be monitored using services like Can I Use.
Since this is a web application, there are platforms that support the creation of WebAR that are similar to normal web development platforms. Something which enables the creation of 3D assets and environments using a web framework that looks similar to HTML. Applications (like for example – A-Frame) are supported by 8th Wall, which is by the end of 2021 the leading SLAM tracking SDK for WebAR on the market.
WebAR is currently limited mostly by the browser – so how much the technology will develop rather depends on what the big players like Google and Apple develop. For the iOS devices users, Apple developed AR Quick Look, an extension that enables users to use ARKit on the web. For Android devices your browser should support WebXR, an API that allows users to view AR/VR content without installing extra plugins or software, and have AR Core installed.
There are many tools and frameworks that help developers in expanding the immersive web with WebAR. For example, AR.js is an open-source library for Augmented Reality on the Web for improved WebAR performance on smartphones that includes marker-based technology (simplified QR-codes) and location-based AR. Apple at the WWDC Conference 2018, announced that it has developed a new file format, working together with Pixar, called USDZ Universal. This file will allow developers to create 3d models for augmented reality. USDZ format was created by Apple together with Pixar Animation Studio and allowed developers to create 3D models for AR.
Industries
Where WebAR can be used from virtual guides, which can help students navigate through campus to virtual film posters:
E-commerce and Advertising.
Education.
Entertainment.
Business.
Fashion.
Examples
Promotion of Spider-Man: Into the Spider-Verse for which 8th Wall developed the AR platform that made this interactive WebAR promoting the Sony animated smash hit. Everyone can invite teenage Spiderman/Miles Morales into their homes for some one-on-one interaction, take pictures and share the experience with friends. Sony Pictures included the QR code to launch this WebAR site in print promotions for the movie. Also in 2017 the advertising of Jumanji: The Next Level gave us the world's first WebAR activation with usage of Amazon Lex to power voice interaction (the same tool that powers Amazon Alexa), the experience sends users on a wild 3D adventure into the world of Jumanji! This was a collaboration between Sony Pictures and Trigger - The Mixed Reality Agency. The WebAR technology is powered by 8th Wall. And you can check it via the link to the official YouTube recording of the experience.
RPR & Microsoft's Holographic Retail Platform, where Web AR brings a new twist to online shopping by allowing users to interact with 3D holographic images of models right from their smartphones' browsers. This experience is designed to increase buyer confidence and reduce clothing returns, which are two of the greatest challenges to purchasing clothing online.
Digital Porsche Brand Academy was developed by the Team of svarmony Technologies GmbH and it is the first-to-market training tool that uses augmented reality to provide Porsche employees an immersive experience learning about the company's history and values. The star of this WebAR experience is an animated avatar that serves as a tour guide for Porsche's past, present, and future. Employees can explore realistically animated Porsche-locations, take a ride in a virtual Porsche, help assemble a car, and test Porsche knowledge via a quiz. The Digital Porsche Brand Academy is a great starter kit for employees to establish a relationship with the brand and align with the company's plans.
Future
Taking AR to the web may be the best option to grant this technology a future. By freeing smartphone users from having to install numerous apps, WebAR can make Augmented Reality far more accessible for them and more beneficial for business.
The further development of the WebAR can be accelerated by the widespread social acceptance of the headsets that can give the whole other level of AR experience. This means instant access to the information when the contextually relevant content is appearing as the person's real background is changing.
See also
Web Audio
WebGL
WebRTC
References
Web development
Augmented reality
|
4284768
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%80%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Науменко Федір Іванович
|
Науменко Федір Іванович
Федір Іванович Науменко (1 травня 1901, Березівка — 31 січня 1991, Львів) — український педагог, дослідник історії педагогічної думки, професор Львівського університету.
Життєпис
Народився 1 травня 1901 року в селі Березівка на Полтавщині (тепер Талалаївського району Чернігівської області) в багатодітній сім’ї залізничника. Дитячі роки провів у рідному селі, де здобув початкову освіту в місцевій земській школі, згодом продовжив навчання в комерційному училищі та професійній школі.
Педагогічну діяльність розпочав на Донбасі, а з часом продовжив у Москві, Астрахані, Ленінграді та Ставрополі.
Після Другої світової війни працює у Львівському університеті на посаді завідувача кафедри педагогіки та психології. Тут йому вдалося зробити чимало: розширити викладацький склад, зібрати кафедральну літературу та нормалізувати роботу кафедри. Також були чітко виокремлені межі проблем, над котрими мав працювати педагогічний колектив: інтенсифікація процесу навчання і виховання (масова, середня і вища школи); історія психолого-педагогічної науки в Україні.
Науково-пошукова діяльність Ф. Науменка була спрямована на висвітлення історико-педагогічних процесів, розкриття “незручних” наукових тем, що стосувалися окремих сторінок розвитку української освіти і педагогічної думки - наприклад, історії Таємного університету у Львові. Науковець був одним із тих, хто в 1960-1970х роках у далеко не простих умовах насаджування ідеологічних ярликів, торкнувся цього не дуже однозначного питання.
Одна з найбільших заслуг Науменка полягала у його внеску в макаренкознавство. Активне вивчення життєвого й наукового доробку Антона Макаренка кінця ХІХ – першої половини ХХ століття привело до створення у Львівському університеті цілої макаренкознавчої лабораторії, на той час єдиної в Західній Україні. Багаторічна праця стала основою для створення і виходу в світ науково-педагогічного збірника “А. С. Макаренко”. До 1985 року світ побачило 10 видань, на сторінках яких висвітлювалися найрізноманітніші проблеми, пов’язані з реформами у педагогічній системі, запропонованими А. Макаренком. Науковий внесок Федора Науменка, насамперед як дослідника-макаренкознавця, увінчався 23 листопада 1983 року званням почесного доктора філософії Марбурзького університету (Німеччина).
Значним був внесок львівського педагога й у вивчення українських і зарубіжних персоналій. З-під пера Ф. Науменка вийшли публікації, присвячені О. Духновичу, К. Ушинському, Г. Сковороді, Я. Коменському й іншим видатним представникам педагогічної думки.
Помер у Львові 13 січня 1991 року.
Бібліографія
А. С. Макаренко про роль педагога у вихованні. Л., 1956;
Боротьба української молоді за університет. Л., 1961;
Педагог-гуманіст і просвітитель І. М. Борецький. 1963.
Колектив і особистість в педагогічній системі А. С. Макаренка // Рад. школа. 1963. № 10;
З історії школи і виховання Закавказзя в стародавній період і в період раннього середньовіччя. 1964.
Основи педагогіки О. В. Духновича. 1964.
Школа Київської Русі. 1965.
А. С. Макаренко як дидакт // Там само. 1967. № 3;
Педагог-демократ О. В. Духнович // Духнович О. В. Вибрані твори. Т. 2. Пряшів, 1967;
Принципи дидактики вищої школи. 1970.
Традиції народньої педагогіки в творчості Сковороди // Пед. погляди Г. Сковороди: Зб. К., 1972.
Джерела
Просвітитель і педагог // За рад. науку. 1961, 17 листоп.;
Шлепецький А. Ф. І. Науменко про карпатських педагогів // Нове життя. 1963, 23 листоп.
Львович Г. Медаль А. С. Макаренка – Федору Івановичу Науменку // За рад. науку. 1971, 4 черв.
Федір Іванович Науменко (До 80-річчя від дня народження) // Наук. зап. Культур. союзу укр. трудящих ЧССР. Пряшів, 1982. № 10;
Калагурка Х. Федір Науменко і його співпраця з українськими карпатистами Чехословаччини: до 210-ї річниці з дня народження О. Духновича // Дукля. 2013. № 1.
Примітки
|
4390410
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B9
|
Кобринський стрій
|
Кобринський стрій — традиційний комплекс українського національного вбрання на Західному Поліссі. Він побутував у ХІХ — на початку ХХ ст. переважно в Жабинківському та Кобринському районах. Вирізнявся завершеністю форм, віртуозним розвитком орнаменту жіночого костюма.
Жіночий одяг
Комплект літнього жіночого одягу складався з сорочки, спідниці, фартуха. Сорочка шилася з домотканого лляного полотна, крою з прямими плечовими вставками, відкладним або стоячим коміром, прямі рукави, що закінчуються воланами або коміром. Сорочка прикрашалася вишивкою (чернетки, хрестики), рідше візерунчастим переплетенням і м'ятістю тканини. Дрібний візерунковий (геометричний або рослинний) червоно-малиновий орнамент із невеликими вкрапленнями чорного або темно-синього кольору збирався на вузьку рівномірну ширину стулки (нагадує стрічки), яка в поздовжньому або поперечному напрямку заповнювала всю поверхню рукавів. У композиційно-орнаментальному вирішенні наближеного до сорочки виконано фартух, пошитий із 2 декоративно з'єднаних полотнищ білої лляної тканини.
Відмінною рисою кобринського костюма є спосіб носіння фартухів (одягали 2 фартухи так, щоб основний орнамент нижнього фартуха виднівся з-під верхнього). Спідниці шили з 4-х полотнищ візерункової тканини: лляної — із сріблясто-білої, тканої в техніці багатониткового ткацтва (у хрест, віконце, пояс); вовняні (андараки) — з червоними, заповненими вузькими рядками-просновками. Рідше виготовляють андарак із чорної або темно-синьої тканини з білими, зеленими, синіми, фіолетовими смужками. Спідниця підперезувалася поясом із куточками, вплетеними у різнокольорові смужки. Час від часу носили корсет.
Головні убори — намітка, біла лляна хустка, прикрашена «павичем» (пір'я або віяло з пір'я), чепець, вінок. Особливу величність і пластичну стрункість костюму надавала намітка, обмотана навколо обличчя і красиво драпірована на спині. Прикрасами на шию були намистинки, стрічки, іконки.
Чоловічий одяг
Чоловічий одяг складався з вільної сорочки з поясом, білих полотняних штанів, шапки — солом'яного картуза, оздобленого зверху візерунчастою стрічкою та різнокольоровою кокардою, шапки (круглі, чубаті). Верхній чоловічий і жіночий одяг: свита (латук, із вусами), пошита з білого або сірого валяного сукна і прикрашена на грудях і бічних клинах строкатими пишними куточками і вишитий малиновими, блакитними нитками вовни; куртка, кожух.
Література
Білоруський народний костюм / Л. І. Маленко; [щогл. Є. Є. Жакевич]. — Мінськ: Урожай, 2001.
Маленко, Л. я Білоруський костюм XIX—XX ст. / Л. І. Маленький. — Мінськ: Білоруська наука, 2005.
Маслова, Г. С. Народний одяг росіян, українців, білорусів у ХІХ — поч XX століття / Г. С. Маслова // Східнослов'янський етнографічний збірник. — М., 1956.
Романюк, М. Ф. Білоруський народний одяг / М. Ф. Романюк. — Мінськ: Беларусь, 1981. — 473 с.
Одяг
Етнографія Білорусі
Білоруське народне вбрання
Кобринський район
Жабинківський район
|
28128539
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Vedruka%2C%20J%C3%A4rva%20County
|
Vedruka, Järva County
|
Vedruka, Järva County
Vedruka is a village in Paide municipality, Järva County, in northern-central Estonia. Prior to the 2017 administrative reform in Estonia of local governments, it was located in Roosna-Alliku Parish.
References
Villages in Järva County
|
21538525
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Porga%20of%20Croatia
|
Porga of Croatia
|
Porga of Croatia
Porga or Porin, was an early ruler of the Duchy of Croatia during which rule the Croats were baptized. He succeeded his father as the archon of Croats, who ruled when the Croats successfully fought the Avars during the reign of Byzantine emperor Heraclius (610–641).
Etymology
Early scholars like Henry Hoyle Howorth believed that Porga was the son of one of the five brothers of White Croats who had left White Croatia. They noted that the name was uncommon and probably not of Slavic origin. Slovak historian Pavel Jozef Šafárik compared the name to Purgas, which was the name of a Mordvins chief mentioned in 1229. Howorth considered that the Croats were subject to "alien princes, perhaps of Avar descent". Franjo Rački considered that Porga could have been a foreign transcription of the Slavic name Borko. Vladimir Mažuranić noted that it was a genuine personal name which was attested in medieval Kingdom of Croatia at least since 12th as well Banate and Kingdom of Bosnia since 13th century in the form of Porug (Porugh de genere Boić, nobilis de Tetachich near terrae Mogorovich), Poruga, Porča, Purća / Purča, and Purđa (vir nobilis nomine Purthio quondam Streimiri).
Recently, Serbian linguist Aleksandar Loma and historian Tibor Živković also argued that the name comes from the Iranian phrase pouru-gâo, translated as "rich in cattle". Croatian historian and archaeologist Ante Milošević proposed a new thesis, that the differences in names in chapters 30 and 31 of De Administrando Imperio are due to differences in the folk tradition. According to Milošević, chapter 30 resembles the tradition of the Longobards, whose first legendary rulers – Godin, Peron, and Klafon – were not actual historical figures, but deities equivalent to Norse Odin and Balto-Slavic Perun. In chapter 30, Porin – like Longobard Peron, although probably intended as Porga – wasn't an actual ruler name, but the Slavic deity Perun. Hence, Porin and Porga were two different variants of the deity Perun, and not one or two names of separate historical rulers. The thesis was subsequently supported by Denis J. Alimov, who noted that the name of 13th-century Mordvin chief Purgas derives from the deity of thunder Purgin, as well in the 10th-century Kievan Rus Perun became the supreme deity associated with the ruler.
History
De Administrando Imperio
According to Constantine VII (r. 913 to 959) in De Administrando Imperio Porga was baptized during the reign of Emperor Heraclius (r. 610–641) Chapter 30, 2.10, says, "From that time they remained independent and autonomous, and they requested holy baptism from Rome, so bishops were sent to baptize them in the time of their archon Πορίνου (Porinou)". Chapter 31, 1.3-1.4, says, "These same
Romani were expelled by the Avars in the days of this same emperor of the Romaioi Heraclius, and their countries were left desolate. Now, by the command of the Emperor Heraclius, these same Croats fought and expelled the Avars from those parts, and, by mandate of Heraclius the emperor they settled down in that same country of the Avars, where they now dwell. These same Croats had the father of Ποργα (Porga) for their archon at that time", and, 1.5, "The Emperor Heraclius ordered and brought priests from Rome, and made of them an archbishop and a bishop and presbyters and deacons, and baptized the Croats; at that time these Croats had Porga for their archon."
Dates
Živković pointed out that Porga could not be Borna (r. 810–821) or Branimir (879–892), with whom the older generation of scholars have tried to identify him. The change of noble personal names, which shifted from Iranian (or another language of different origin) to Slavic, simply could not have happened in a mere few generations. As such, the time of the White Croat conquest of the Avars is estimated to be during the 7th, and not 9th, century. Missing the chronology, the early scholar Henry Hoyle Howorth believed that Porga was the son of one of the five brothers mentioned in chapter 30 who had left White Croatia. Working on that assumption, Croatian historian Ivo Omrčanin believed that Porga would have ruled in ca. 660–680, while his father would have ruled ca. 635–660. Serbian historian Tibor Živković noted therefore that since the earliest possible date of Croat arrival would have been ca. 630, the baptism had to be before 638, while Heraclius was still on good terms with the pope. However, that would mean that the Croats had two archons at the time of Heraclius, and would rule for six or seven years, which is unlikely. Živković, based on De Administrando Imperio, thinks that the Croats' baptism is connected to Constans II (r. 641–668), as the event that distinguishes the father of Porga (Heraclius I) from Porga (Heraclius Constantine).
See also
List of rulers of Croatia
References
Sources
7th-century Croatian people
7th-century monarchs in Europe
Slavic pagans
Converts to Christianity from pagan religions
Founding monarchs
Slavic warriors
Dukes of Croatia
|
12987
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B1%D1%83%D1%82%D0%BA%D1%83
|
Норма прибутку
|
Норма прибутку — економічна характеристика, яка є процентним відношенням прибутку за певний період до авансованого перед початком цього періоду капіталу. Величина норми прибутку залежить від норми додаткової вартості, органічної будови капіталу і часу обороту капіталу.
Середньорічний чистий прибуток, одержаний на капітал, виражений як відсоток від цього капіталу.
Відношення чистого прибутку, одержаного компанією, до загальної суми інвестованого капіталу.
Норма прибутку (рентабельність) характеризує дохідність підприємства.
Див. також
Посилання
Робертс М. Норма прибутку — це ключ // Спільне. — 23 січня 2013.
Дохід
Фінансова термінологія
|
412981
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Лапиков Іван Герасимович
|
Лапиков Іван Герасимович
Іван Герасимович Лапиков (7 липня 1922, хутір Заячий — 2 травня 1993, Московська область) — радянський і російський актор театру і кіно. Заслужений артист РРФСР (1965). Лауреат Державної премії СРСР (1979). Народний артист СРСР (1982). Навчався в Україні (Харків, 1939).
Біографія
Народився 7 липня 1922 року поблизу ерзянського села Горний Баликлей, поблизу Царицина. Імовірно, також за походження ерзя.
Лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих (1973 у кіно, за роль Бориса Краюшкина у фільмі «Хвилина мовчання»).
Лауреат Державної премії СРСР (1979 у кіно, за виконання ролі Назарова у фільмі «Вічний заклик»).
Народний артист СРСР (1982).
Фільмографія
Запасний гравець (1954 у кіно)
До запитання (1955 у кіно)
Солдати (1956 у кіно)
Відрядження (1961 у кіно)
Якщо ти маєш рацію... (1963 у кіно)
Армія «Трясогузки» (1964)
Непрошена любов (1964 у кіно)
Голова/ (1964 у кіно)
Наш дім (1965 у кіно)
Андрей Рублев («Страсти по Андрею») (1966 у кіно)
Вершник над містом (1967 у кіно)
Дім і хазяїн (1967 у кіно)
Журналіст (1967 у кіно)
До світла (1968 у кіно)
Про дива людські (1968 у кіно)
Брати Карамазови (1968 у кіно)
Наші знайомі (1968 у кіно)
По Русі (1968 у кіно)
Любов Серафима Фролова (1969 у кіно)
П'ять днів відпочинку (1969 у кіно)
Карусель (1970 у кіно)
Про друзів-товаришів (1970)
Посланці вічності (1970)
Ті, що зберегли вогонь (1970)
Розплата (1970)
Срібні труби (1970 у кіно)
Хвилина мовчання (1971)
Єгор Буличов та інші (1971)
Нежданий гість (1972 у кіно)
Витоки (1973)
Товариш генерал (1973)
Вічний поклик (1973—1983)
Закриття сезону (1974 у кіно)
Моя доля (1974 у кіно)
Найжаркіший місяць (1974 у кіно)
Вони воювали за Батьківщину (1975 у кіно)
Степ (1977 у кіно)
Діалог (1977)
Мамо, я живий (1977)
Фронт за лінією фронту (1977 у кіно)
Отець Сергій (1978 у кіно)
Здесь, на моей земле (1979 у кіно)
Поема про крила (1979)
Батько і син (1979)
Маленькие трагедии (1979 у кіно)
На початку славних справ (1980 у кіно)
Бажаю успіху (1980)
Юність Петра (1980)
Джерело (1981 у кіно)
Фронт в тилу ворога (1981 у кіно)
Однолюби (1982 у кіно)
Росія молода (1982 у кіно)
Хабар. З блокнота журналіста В. Цвєткова(1983 у кіно)
Перш, ніж розлучитися (1984 у кіно)
Ранок приреченої копальні (1985 у кіно)
Повернення Будулая (1985 у кіно)
Земля мого дитинства (1986 у кіно)
Борис Годунов (1986)
Скакав козак через долину (1986 у кіно)
Гулящі люди (1988 у кіно)
Нехай я помру, господи… (1988 у кіно)
Сувенір для прокурора (1989 у кіно)
Наша дача (1990 у кіно)
За що? («Семнадцать левых сапог») (1991 у кіно)
Остання субота (1993 у кіно)
Будинок на камені(1994 у кіно)
Примітки
Уродженці Волгоградської області
Російські кіноактори
Радянські кіноактори
Лауреати Державної премії Росії
Персоналії:Волгоградський драматичний театр
|
40486873
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sailing%20at%20the%202020%20Summer%20Olympics
|
Sailing at the 2020 Summer Olympics
|
Sailing at the 2020 Summer Olympics
Sailing competitions at the 2020 Summer Olympics in Tokyo took place from 25 July to 4 August 2021 at the Enoshima Yacht Harbor in Enoshima. The venue was also used for the 1964 Olympic Games although significantly regenerated, the IOC now encouraging regeneration, cost reductions and sustainability. The RS:X, Laser, Laser Radial, Finn, 470, 49er, 49erFX, and Nacra17 are all returning for 2020; there are no significant changes to the Olympic programme from 2016.
Competition format
Qualification
The number of sailors competing has been reduced from 380 to 350, with an equal numbers of male and female athletes for the first time ever.
The qualification period commenced at the 2018 Sailing World Championships in Aarhus, Denmark. There, 101 places, about forty percent of the total quota, will be awarded to the highest finishing nations. Six places will be available in the men's Laser and women's Laser Radial classes at the 2018 Asian Games and 2019 Pan American Games, whereas sixty-one more will be distributed to the sailors at the World Championships for all boats in 2019. Continental qualification regattas were held to decide the remainder of the total quota, while two spots each in the one-person dinghy classes were granted to eligible NOCs through the Tripartite Commission Invitation.
As hosts, Japan has been guaranteed one quota place in each of the ten classes.
Classes (equipment)
The events remained unchanged for 2020 which was unusual with the only significant change being the Nacra 17 changing to a foiling configuration.
Scoring
The format for the 2020 Olympics is fleet racing, where all competitors start and sail the course together. They are scored according to the low-point system, where first place is scored 1, second place is scored 2, etc. There is a series of preliminary races followed by the final Medal Race. The RS:X, 49er, 49erFX, and Nacra 17 classes have 12 preliminary races, other classes have 10.
At the end of the preliminary races, the top ten boats in each class (i.e. those with the lowest total scores) advance to the Medal Race. Each boat might exclude one race from their total. The Medal Race cannot be excluded from the series score and counts double. The boat with the lowest overall total after all races is the winner. Any ties in the final rankings are broken in favour of the competitor/crew finishing higher in the Medal Race.
Competition schedule
Actual Schedule
Original Schedule
Participating nations
Medal summary
Medal table
Men's events
Women's events
Mixed events
See also
Sailing at the 2018 Asian Games
Sailing at the 2019 Pan American Games
References
External links
Results book
Sailing competitions in Japan
2020
2020 Summer Olympics events
2021 in sailing
|
3439441
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%96
|
Хоробриці
|
Хоробриці — присілок у Муромському районі Владимирської області Російської Федерації.
Входить до складу муніципального утворення Борисоглібське сільське поселення. Населення становить 50 осіб (2010).
Історія
Присілок розташований на землях фіно-угорських народів муроми та мещери.
Від 14 квітня 1929 року належить до Муромського району, утвореного спочатку у складі Муромського округу Нижегородської області.
Згідно із законом від 11 травня 2005 року входить до складу муніципального утворення Борисоглібське сільське поселення.
Населення
Примітки
Присілки Владимирської області
Населені пункти Муромського району
|
1024421
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nordisk%20Film
|
Nordisk Film
|
Nordisk Film A/S is a Danish entertainment company established in 1906 in Copenhagen by filmmaker Ole Olsen. It is the fourth-oldest film studio in the world behind the Gaumont Film Company, Pathé, and Titanus, and the oldest studio to be continuously active.The logo consists of a polar bear standing on the globe.
History
Olsen started his company in the Copenhagen suburb of Valby under the name "Ole Olsen's Film Factory," but soon changed it to the Nordisk Film company.
In 1908, Olsen opened an affiliate branch in New York, the Great Northern Film Company, to handle the distribution of his films to the American market. In 1909, having been excluded from the MPPC cartel in the United States, which Olsen had hoped to join, Nordisk participated in the Paris Film Congress in a failed attempt by major European producers to form a similar monopoly. As Nordisk Film, it became a publicly traded company in 1911.
In 1992, it merged with the Egmont media group, operating as electronic media production and distribution group. The total revenues in 2018 amounted to approximately €559 million.
Nordisk Film is the oldest movie production company in operation in the world. Nordisk Film is the largest producer and distributor of electronic entertainment in the Nordic region.
Operations
The company produces and co-produces national and international feature films in Denmark, Norway and Sweden, which are distributed to cinemas around the Nordic countries, including Nordisk Film Cinemas in Denmark, Norway and Sweden. The films are also distributed internationally for viewing in cinemas, on video and on television.
Furthermore, Nordisk Film produces games through a number of game studios invested in by Nordisk Film Games, distributes PlayStation in the Nordic and Baltic countries and develops global digital gifting solutions through GoGift.
Through the Nordisk Film Foundation, Nordisk Film aims to develop new talent. With an annual budget of approx. DKK 5 million, the Nordisk Film Foundation has also contributed to the development of the Danish film industry over the last 20 years by offering scholarships, project grants and awards.
Business Areas
Nordisk Film Production
Nordisk Film Production is a producer of film and TV content, with a strong focus on the Scandinavian market. They have a hand in roughly 15 productions per year, spanning a range of formats and genres. The overall strategy for Nordisk Film Production is the same as when the company was founded: to entertain a broad audience. Nordisk Film Production produces feature films, animation films, short films, TV series, and TV documentaries for the Scandinavian and international market.
In October 2009, Nordisk sold its TV production unit to the Banijay Group.
Nordisk Film Distribution
Nordisk Film Distribution handles and distributes the rights to own productions, a number of local films as well as independent productions. Nordisk Film is behind approximately one in every five theatrical films and their Distribution is a major player in the Nordic countries. Their associated company TrustNordisk is one of the largest sales agents in Europe and the leading expert when it comes to Scandinavian feature films and series worldwide.
Nordisk Film Interactive
Nordisk Film Interactive has exclusive distribution rights to Sony PlayStation products in the Nordic countries, and is thereby responsible for a substantial business area in Nordisk Film.
Nordisk Film Cinemas
Nordisk Film Cinemas is the leading cinema chain in Denmark and Norway, screening in Sweden as well. They have approximately ten million cinema guests per year.
Nordisk Games
Nordisk Games is an investor in and owner of several European game studios. Nordisk Games has invested in nine game companies since its foundation in 2016: Avalanche Studios Group, Supermassive Games, Flashbulb Games, MercurySteam, Multiverse, Star Stable Entertainment, Nitro Games, Raw Fury, and Reto-Moto, whereof the two ladder companies have been sold.
In May 2018, it was announced that Nordisk Games had acquired all of Avalanche Studios.
In July 2022, Nordisk Games acquired all of Supermassive Games
In April 2023, the Founder of Nordisk Games, Mikkel Weider, exits as CEO.
Feature films
The Crow (2024; distribution in Scandinavia only)
Sisu (2022; distribution in Scandinavia only; internationally distributed by Sony Pictures Worldwide Acquisitions)
Dog (2022; Danish distribution only; produced by Metro-Goldwyn-Mayer and FilmNation Entertainment)
The Tunnel (2019)
Midsommar (2019; co-production and distribution in Scandinavia)
Before the Frost (2019)
Checkered Ninja (2018)
The Reunion 3 - The Baptism (2016)
Animals United (2016)
Al-Medina (2015)
Key House Mirror (2015)
A War (2015)
April 9th (2015)
Testament of Youth (2015)
When Animals Dream (2014)
The Reunion 2 – The Funeral (2014)
The Cartel (2014)
Speed Walking (2014)
Sorrow and Joy (2013)
The Olsen Gang in Deep Trouble (2013)
Sex, Drugs and Taxation (co-pro) (2013)
Nordvest (2013)
Kon-Tiki (2013)
A Hijacking (2012)
The Reunion (2011)
A Funny Man (2011)
Ronal the Barbarian (2011)
Mugge Og Vejfesten (2019)
Olsen Gang gets polished (2010)
R (2010)
Rejsen til Saturn (2008)
Kurt Turns Evil (2008)
Jungledyret Hugo 3: Fræk, flabet, og fri (2007)
Quest for a Heart (2007)
Terkel in Trouble (2004)
Help! I'm a Fish (2000)
Hard Rain (1998; co-production and distribution in Scandinavia)
Jungledyret Hugo 2: Den store filmhelt (1996)
Aberne og det hemmelige våben (1995)
Jungledyret Hugo (1993)
Fuglekrigen i Kanøfleskoven (1990)
Præsidenten (1919)
Other filmsVengeance Vs. Love, a scene from the film appeared on the cover of the January 6, 1912 edition of Moving Picture NewsThe Inevitable Johnson (1912), a comedyThe Waterfalls of Sweden (1912)A Summer Flirtation (1912), a comedy
TV-series
The Team (2015)
Första Kärleken (1992)
BECK (1997–2015)
Arne Dahl (co-pro) (2015)
Jungledyret Hugo (2002-2003)
Fenris'' (2022)
References
External links
Companies based in Copenhagen Municipality
Danish companies established in 1906
1906 establishments in Denmark
Danish film studios
Film distributors
Film production companies of Denmark
Mass media companies based in Copenhagen
Mass media companies established in 1906
Television production companies of Denmark
Valby
|
4323189
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B3%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%B0%D1%94
|
Агнеса помирає
|
Агнеса помирає
«Агнеса помирає» ― фільм 1976 року режисера Джуліано Монтальдо, знятий за однойменним романом Ренати Віджано.
Сюжет
У центрі подій італійський Рух Опору в часи Другої світової війни. Після вбивства чоловіка, якого фашисти стратили за підривну діяльність, Агнеса всі сили віддає тому, щоб допомогти вигнати ненависного ворога зі своєї землі. Вона стає незамінною помічницею партизанського загону, оскільки вміє лікувати не тільки фізичні, але і душевні рани.
В ролях
Інгрід Тулін: Агнеса;
Стефано Сатта Флорес: командир;
Мікеле Плачидо: Том;
Аврора Климент: Ріна;
Нінетто Даволі: відчайдушний;
Вільям Бергер: Клінто;
Флавіо Буччі: апулієць;
Розаліно Челамаре: Зеро;
Альфредо Піа: Тонітті;
Альдо Реджані: солдат;
Джино Сантерколе: Пірон;
Бруно Занін: син Кенсіо;
Піер Джованні Анчісі: Тоні;
Роджер Воррод: англійський офіцер;
Маріо Барделла: Маґон;
Пітер Бум: німецький солдат;
Серхіо Серафіні: партизан;
Джованні Брузаторі: Тарзан;
Елеонора Джорджі: Вандіна;
Джонні Дореллі: Вальтер;
Массімо Джиротті: Паліта;
Діна Сассолі: Мінгіна;
Габріелла Джорджеллі: Лоренца.
Посилання
Фільми Італії 1976
Фільми-драми Італії
Воєнні фільми Італії
Екранізації італійських літературних творів
Екранізації романів
Фільми Джуліано Монтальдо
Фільми про рух Опору в Італії
Фільми про Італійську кампанію (1943—1945)
Фільми, дія яких відбувається в Емілії-Романьї
|
1437275
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B5
|
Загоре
|
Загоре — село в Старозагорській області Болгарії. Входить до складу общини Стара Загора.
Населення
За даними перепису населення 2011 року у селі проживали особи.
Національний склад населення села:
Розподіл населення за віком у 2011 році:
Динаміка населення:
Примітки
Села Старозагорської області
|
105825
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Dorothy%20Hodgkin
|
Dorothy Hodgkin
|
Dorothy Hodgkin
Dorothy Mary Crowfoot Hodgkin (née Crowfoot; 12 May 1910 – 29 July 1994) was a Nobel Prize-winning English chemist who advanced the technique of X-ray crystallography to determine the structure of biomolecules, which became essential for structural biology.
Among her most influential discoveries are the confirmation of the structure of penicillin as previously surmised by Edward Abraham and Ernst Boris Chain; and mapping the structure of vitamin B12, for which in 1964 she became the third woman to win the Nobel Prize in Chemistry. Hodgkin also elucidated the structure of insulin in 1969 after 35 years of work.
Hodgkin used the name "Dorothy Crowfoot" until twelve years after marrying Thomas Lionel Hodgkin, when she began using "Dorothy Crowfoot Hodgkin". Hodgkin is referred to as "Dorothy Hodgkin" by the Royal Society (when referring to its sponsorship of the Dorothy Hodgkin fellowship), and by Somerville College. The National Archives of the United Kingdom refer to her as "Dorothy Mary Crowfoot Hodgkin".
Early life
Dorothy Mary Crowfoot was born in Cairo, Egypt, the oldest of the four daughters whose parents worked in North Africa and the middle East in the colonial administration and later as archaeologists. Dorothy came from a distinguished family of archaeologists. Her parents were John Winter Crowfoot (1873–1959), working for the country's Ministry of Education, and his wife Grace Mary (née Hood) (1877–1957), known to friends and family as Molly. The family lived in Cairo during the winter months, returning to England each year to avoid the hotter part of the season in Egypt.
In 1914, Hodgkin's mother left her (age 4) and her two younger sisters Joan (age 2) and Elisabeth (age 7 months) with their Crowfoot grandparents near Worthing, and returned to her husband in Egypt. They spent much of their childhood apart from their parents, yet they were supportive from afar. Her mother would encourage Dorothy to pursue the interest in crystals first displayed at the age of 10. In 1923, Dorothy and her sister would study pebbles that they had found nearby streams using portable mineral analysis kit. Their parents then moved south to Sudan where, until 1926, her father was in charge of education and archaeology. Her mother's four brothers were killed in World War I and as a result she became an ardent supporter of the new League of Nations.
In 1921 Hodgkin's father entered her in the Sir John Leman Grammar School in Beccles, England, where she was one of two girls allowed to study chemistry. Only once, when she was 13, did she make an extended visit to her parents, then living in Khartoum, the capital of Sudan, where her father was Principal of Gordon College. When she was 14, her distant cousin, the chemist Charles Harington (later Sir Charles), recommended D. S. Parsons' Fundamentals of Biochemistry. Resuming the pre-war pattern, her parents lived and worked abroad for part of the year, returning to England and their children for several months every summer. In 1926, on his retirement from the Sudan Civil Service, her father took the post of Director of the British School of Archaeology in Jerusalem, where he and her mother remained until 1935.
In 1928, Hodgkin joined her parents at the archaeological site of Jerash, in present-day Jordan, where she documented the patterns of mosaics from multiple Byzantine-era Churches dated to the 5th–6th centuries. She spent more than a year finishing the drawings as she started her studies in Oxford, while also conducting chemical analyses of glass tesserae from the same site. Her attention to detail through the creation of precise scale drawings of these mosaics mirrors her subsequent work in recognising and documenting patterns in chemistry. Hodgkin enjoyed the experience of field archaeology so much that she considered giving up chemistry in favour of archaeology. Her drawings are archived by Yale University.
Hodgkin developed a passion for chemistry from a young age, and her mother, a proficient botanist, fostered her interest in the sciences. On her 16th birthday her mother gave her a book by W. H. Bragg on X-ray crystallography, "Concerning the Nature of Things", which helped her decide her future. She was further encouraged by the chemist A.F. Joseph, a family friend who also worked in Sudan.
Her state school education did not include Latin, then required for entrance to Oxbridge. Her Leman School headmaster gave her personal tuition in the subject, enabling her to pass the University of Oxford entrance examination.
When Hodgkin was asked in later life to name her childhood heroes, she named three women: first and foremost, her mother, Molly; the medical missionary Mary Slessor; and Margery Fry, the Principal of Somerville College.
Higher education
In 1928 at age 18 Hodgkin entered Somerville College, Oxford, where she studied chemistry. She graduated in 1932 with a first-class honours degree, the third woman at this institution to achieve this distinction.
In the autumn of that year, she began studying for a PhD at Newnham College, Cambridge, under the supervision of John Desmond Bernal. It was then that she became aware of the potential of X-ray crystallography to determine the structure of proteins. She was working with Bernal on the technique's first application to the analysis of a biological substance, pepsin. The pepsin experiment is largely credited to Hodgkin, however she always made it clear that it was Bernal who initially took the photographs and gave her additional key insights. Her PhD was awarded in 1937 for research on X-ray crystallography and the chemistry of sterols.
Career and discoveries
In 1933 Hodgkin was awarded a research fellowship by Somerville College, and in 1934, she moved back to Oxford. She started teaching chemistry with her own lab equipment. The college appointed her its first fellow and tutor in chemistry in 1936, a post which she held until 1977. In the 1940s, one of her students was Margaret Roberts (later Margaret Thatcher) who, while Prime Minister, hung a portrait of Hodgkin in her office at Downing Street out of respect for her former teacher. Hodgkin was, however a life-long Labour Party supporter.
In April 1953, together with Sydney Brenner, Jack Dunitz, Leslie Orgel, and Beryl M. Oughton, Hodgkin was one of the first people to travel from Oxford to Cambridge to see the model of the double helix structure of DNA, constructed by Francis Crick and James Watson, which was based on data and technique acquired by Maurice Wilkins and Rosalind Franklin. According to the late Dr Beryl Oughton (married name, Rimmer), they drove to Cambridge in two cars after Hodgkin announced that they were off to see the model of the structure of DNA.
Hodgkin became a reader at Oxford in 1957 and she was given a fully modern laboratory the following year. In 1960, Hodgkin was appointed the Royal Society's Wolfson Research Professor, a position she held until 1970. This provided her salary, research expenses and research assistance to continue her work at the University of Oxford. She was a fellow of Wolfson College, Oxford, from 1977 to 1983.
Steroid structure
Hodgkin was particularly noted for discovering three-dimensional biomolecular structures. In 1945, working with C.H. (Harry) Carlisle, she published the first such structure of a steroid, cholesteryl iodide (having worked with cholesteryls since the days of her doctoral studies).
Penicillin structure
In 1945, Hodgkin and her colleagues, including biochemist Barbara Low, solved the structure of penicillin, demonstrating, contrary to scientific opinion at the time, that it contains a β-lactam ring. The work was not published until 1949.
Vitamin B12 structure
In 1948, Hodgkin first encountered vitamin B12, one of the most structurally complex vitamins known, and created new crystals. Vitamin B12 had first been discovered at Merck earlier that year. It had a structure at the time that was almost completely unknown, and when Hodgkin discovered it contained cobalt, she realized the structure actualization could be determined by X-ray crystallography analysis. The large size of the molecule, and the fact that the atoms were largely unaccounted for—aside from cobalt—posed a challenge in structure analysis that had not been previously explored.
From these crystals, she deduced the presence of a ring structure because the crystals were pleochroic, a finding which she later confirmed using X-ray crystallography. The B12 study published by Hodgkin was described by Lawrence Bragg as being as significant "as breaking the sound barrier". Scientists from Merck had previously crystallised B12, but had published only refractive indices of the substance. The final structure of B12, for which Hodgkin was later awarded the Nobel Prize, was published in 1955 and 1956.
Insulin structure
Insulin was one of Hodgkin's most extraordinary research projects. It began in 1934 when she was offered a small sample of crystalline insulin by Robert Robinson. The hormone captured her imagination because of the intricate and wide-ranging effect it has in the body. However, at this stage X-ray crystallography had not been developed far enough to cope with the complexity of the insulin molecule. She and others spent many years improving the technique.
It took 35 years after taking her first photograph of an insulin crystal for X-ray crystallography and computing techniques to be able to tackle larger and more complex molecules like insulin. Hodgkin's dream of unlocking the structure of insulin was put on hold until 1969 when she was finally able to work with her team of young, international scientists to uncover the structure for the first time. Hodgkin's work with insulin was instrumental in paving the way for insulin to be mass-produced and used on a large scale for treatment of both type one and type two diabetes. She went on to cooperate with other laboratories active in insulin research, giving advice, and traveling the world giving talks about insulin and its importance for the future of diabetes. Solving the structure of insulin had two important implications for the treatment of diabetes, both making mass production of insulin possible and allowing scientists to alter the structure of insulin to create even better drug options for patients going forward.
Personal life
Personality
Hodgkin's soft-spoken, gentle and modest demeanor hid a steely determination to achieve her ends, whatever obstacles might stand in her way. She inspired devotion in her students and colleagues, even the most junior of whom knew her simply as Dorothy. Her structural studies of biologically important molecules set standards for a field that was very much in development during her work life. She made fundamental contributions to the understanding of how these molecules carry out their tasks in living system.
Mentor
Hodgkin's mentor Professor John Desmond Bernal greatly influenced her life: scientifically, politically, and personally. Bernal was a key scientific adviser to the UK government during the Second World War. He was also an open and vocal member of the Communist Party and a faithful supporter of the Soviet regime until its invasion of Hungary in 1956. He is a chemist who believed in equal opportunity for women. In his laboratory, Hodgkin extended work that he began on biological molecules including sterols. She helped him to make the first X-ray diffraction studies of pepsin and crystalline protein. Hodgkin always referred to him as "Sage". They were lovers before she met Thomas Hodgkin. The marriages of both Dorothy and Bernal were unconventional by the standards of the present and of those days.
Health
In 1934, at the age of 24, Dorothy began experiencing pain in her hands causing them to become swollen and distorted. She was diagnosed with rheumatoid arthritis, and went to a clinic in Buxton for thermal baths and gold treatments. After some treatment, Hodgkin returned to the lab, where she struggled to use the main switch on the x-ray equipment due to the condition of her hands. She had to create a lever on her own in order to utilize the switch. Her condition would become progressively worse and crippling over time, with deformities in both her hands and feet, and prolonged periods of pain. While Hodgkin spent a great deal of time in a wheelchair in her later years, she remained scientifically active in her career.
Marriage and family
In 1937, Dorothy Crowfoot married Thomas Lionel Hodgkin, an historian's son, who was then teaching an adult-education class in mining and industrial communities in the north of England after he resigned from the Colonial Office. He was an intermittent member of the Communist Party and later wrote several major works on African politics and history, becoming a well-known lecturer at Balliol College in Oxford. As his health was too poor for active military service, he continued working throughout World War II, returning to Oxford on the weekends, where his wife remained working on penicillin. The couple had three children: Luke (b. 1938. d. Oct. 2020), Elizabeth (b. 1941) and Toby (b. 1946). The oldest son, Luke, became a mathematics instructor at the new University of Warwick. Their daughter, Elizabeth, followed her father's career as a historian. Their younger son, Toby, studied botany and agriculture. Overall, Thomas Hodgkin spent extended periods of time in West Africa, where he was enthusiastic supporter and chronicler of the emerging postcolonial states.
Aliases
Hodgkin published as "Dorothy Crowfoot" until 1949, when she was persuaded by Hans Clarke's secretary to use her married name on a chapter she contributed to The Chemistry of Penicillin. By then she had been married for 12 years, given birth to three children and been elected a Fellow of the Royal Society (FRS).
Thereafter she would publish as "Dorothy Crowfoot Hodgkin", and this was the name used by the Nobel Foundation in its award to her and the biography it included among other Nobel Prize recipients; it is also what the Science History Institute calls her. For simplicity's sake, Hodgkin is referred to as "Dorothy Hodgkin" by the Royal Society, when referring to its sponsorship of the Dorothy Hodgkin fellowship, and by Somerville College, after it inaugurated the annual lectures in her honour.
The National Archives of the United Kingdom refer to her as "Dorothy Mary Crowfoot Hodgkin"; on a variety of plaques commemorating places where she worked or lived, e.g. 94 Woodstock Road, Oxford, she is "Dorothy Crowfoot Hodgkin". In 2022, the Department of Biochemistry in Oxford renamed its much expanded building after Hodgkin, calling it the "Dorothy Crowfoot Hodgkin Building".
Contacts with scientists abroad
Between the 1950s and the 1970s, Hodgkin established and maintained lasting contacts with scientists in her field abroad—at the Institute of Crystallography in Moscow; in India; and with the Chinese group working in Beijing and Shanghai on the structure of insulin.
Her first visit to China was in 1959. Over the next quarter century, she travelled there seven more times, the last visit a year before her death. Particularly memorable was the visit in 1971 after the Chinese group themselves independently solved the structure of insulin, later than Hodgkin's team but to a higher resolution. During the subsequent three years, 1972–1975, when she was President of the International Union of Crystallography she was unable to persuade the Chinese authorities, however, to permit the country's scientists to become members of the Union and attend its meetings.
Her relations with a supposed scientist in another "People's Democracy" had less happy results. At the age of 73, Hodgkin wrote a foreword to the English edition of Stereospecific Polymerization of Isoprene, published by Robert Maxwell as the work of Elena Ceaușescu, wife of Romania's communist dictator. Hodgkin wrote of the author's "outstanding achievements" and "impressive" career. Following the overthrow of Ceausescu during the Romanian Revolution of 1989, it was revealed that Elena Ceausescu had neither finished secondary school nor attended university. Her scientific credentials were a hoax, and the publication in question was written for her by a team of scientists to obtain a fraudulent doctorate.
Political views and activities
Because of Hodgkin's political activities, and her husband's association with the Communist Party, she was banned from entering the US in 1953 and subsequently not allowed to visit the country except by CIA waiver.
In 1961 Thomas became an advisor to Kwame Nkrumah, President of Ghana, a country he visited for extended periods before Nkrumah's ouster in 1966. Hodgkin was in Ghana with her husband when they received the news that she had been awarded the Nobel Prize.
She acquired from her mother, Molly, a concern about social inequalities and a determination to do what she could to prevent armed conflict. Dorothy became particularly concerned about the threat of nuclear war. In 1976, she became president of the Pugwash Conference and served longer than any who preceded or succeeded her in this post. She stepped down in 1988, the year after the Intermediate-Range Nuclear Forces Treaty imposed "a global ban on short- and long-range nuclear weapons systems, as well as an intrusive verification regime". She accepted the Lenin Peace Prize from the Soviet government in 1987 in recognition of her work for peace and disarmament.
Disability and death
Due to distance, Hodgkin decided not to attend the 1987 Congress of the International Union of Crystallography in Australia. However, despite increasing frailty, she astounded close friends and family by going to Beijing for the 1993 Congress, where she was welcomed by all.
She died in July 1994 after a stroke, at her husband's home in the village of Ilmington, near Shipston-on-Stour, Warwickshire.
Portraits
The National Portrait Gallery, London lists 17 portraits of Dorothy Hodgkin including an oil painting of her at her desk by Maggi Hambling and a photograph portrait by David Montgomery.
Graham Sutherland made preliminary sketches for a portrait of Dorothy Crowfoot Hodgkin in 1978. One sketch is in the collection of the Science History Institute and another at the Royal Society in London. The portrait was never finished.
A portrait of Dorothy Hodgkin by Bryan Organ was commissioned by private subscription to become part of the collection of the Royal Society. Accepted by the president of the society on 25 March 1982, it was the first portrait of a woman Fellow to be included in the Society's collection.
Honours and awards
While living
By 1945 she had succeeded in identifying the structure of vitamin B12, describing the arrangement of its atoms in three dimensions.
Hodgkin won the 1964 Nobel Prize in Chemistry, and is the only British woman scientist to have been awarded a Nobel Prize in any of the three sciences it recognizes.
In 1965 she was appointed to the Order of Merit. She was the second woman to receive the Order.
In 1976, she was the first woman to receive the prestigious Copley Medal.
In 1947, she was elected a Fellow of the Royal Society (FRS) in 1947 and EMBO Membership in 1970., Hodgkin was Chancellor of the University of Bristol from 1970 to 1988 which she was given an honorary Degree of Science from University of Bath in 1978.
In 1958, she was elected a Foreign Honorary Member of the American Academy of Arts and Sciences.
In 1966, she was awarded the Iota Sigma Pi National Honorary Member for her significant contribution.
She became a foreign member of the USSR Academy of Sciences in the 1970s.
In 1982 she received the Lomonosov Medal of the Soviet Academy of Sciences.
In 1987 she accepted the Lenin Peace Prize from the government of Mikhail Gorbachev and the first woman to receive the copley medal from winning from Lenin Peace Prize.
An asteroid (5422) discovered on 23 December 1982 by L.G. Karachkina (at the Crimean Astrophysical Observatory, M.P.C. 22509, in the USSR) in 1993 was named "Hodgkin" in her honour.
In 1983, Hodgkin received the Austrian Decoration for Science and Art.
Legacy
British commemorative stamps – Hodgkin was one of five 'Women of Achievement' selected for a set issued in August 1996. The others were Marea Hartman (sports administrator), Margot Fonteyn (ballerina/choreographer), Elisabeth Frink (sculptor) & Daphne du Maurier (writer). All except Hodgkin were Dames Commander of the Order of the British Empire (DBEs). In 2010, during the 350th anniversary of the founding of the Royal Society, Hodgkin was the only woman in a set of stamps celebrating ten of the Society's most illustrious members, taking her place alongside Isaac Newton, Edward Jenner, Joseph Lister, Benjamin Franklin, Charles Babbage, Robert Boyle, Ernest Rutherford, Nicholas Shackleton and Alfred Russel Wallace.
The Royal Society awards the Dorothy Hodgkin Fellowship (named in her honour) "for outstanding scientists at an early stage of their research career who require a flexible working pattern due to personal circumstances, such as parenting or caring responsibilities or health-related reasons."
The Council offices in the London Borough of Hackney and buildings at University of York, Bristol University and Keele University are named after her, as is the science block at Sir John Leman High School, her former school.
In 2012, Hodgkin was featured in the BBC Radio 4 series The New Elizabethans to mark the diamond Jubilee of Queen Elizabeth II. In this series a panel of seven academics, journalists and historians named her among the group of people in the UK "whose actions during the reign of Elizabeth II have had a significant impact on lives in these islands and given the age its character".
In 2015 Hodgkin's 1949 paper The X-ray Crystallographic Investigation of the Structure of Penicillin was honoured by a Citation for Chemical Breakthrough Award from the Division of History of Chemistry of the American Chemical Society presented to the University of Oxford (England). This research is notable for its groundbreaking use of X-ray crystallography to determine the structure of complex natural products, in this instance, of penicillin.
Since 1999, the Oxford International Women's Festival has presented the annual Dorothy Hodgkin Memorial Lecture, usually in March, in honour of Hodgkin's work. The Lecture is a collaboration between Oxford AWiSE (Association for Women in Science & Engineering), Somerville College and the Oxford University Museum of Natural History.
See also
Timeline of women in science
Notes
References
Further reading
Papers of Dorothy Hodgkin at the Bodleian Library. Catalogues at Catalogue of the papers and correspondence of Dorothy Mary Crowfoot Hodgkin, 1828–1993 and Catalogue of the additional papers of Dorothy Mary Crowfoot Hodgkin, 1919–2003
Dodson, Guy; Glusker, Jenny P.; Sayre, David (eds.) (1981). Structural Studies on Molecules of Biological Interest: A Volume in Honour of Professor Dorothy Hodgkin. Oxford: Clarendon Press.
Hudson, Gill (1991). "Unfathering the Thinkable: Gender, Science and Pacificism in the 1930s". Science and Sensibility: Gender and Scientific Enquiry, 1780–1945, ed. Marina Benjamin, 264–86. Oxford: Blackwell.
Royal Society of Edinburgh obituary (author: William Cochran)
Ferry, Georgina (1998). Dorothy Hodgkin A Life. London: Granta Books.
Dorothy Hodgkin tells her life story at Web of Stories (video)
CWP – Dorothy Hodgkin in a study of contributions of women to physics
Dorothy Crowfoot Hodgkin: A Founder of Protein Crystallography
Glusker, Jenny P. in Out of the Shadows (2006) – Contributions of 20th Century Women to Physics.
Encyclopædia Britannica, "Dorothy Crowfoot Hodgkin" (author: Georgina Ferry, 2014)
Wolfers, Michael (2007). Thomas Hodgkin – Wandering Scholar: A Biography. Monmouth: Merlin Press.
External links
including the Nobel Lecture, 11 December 1964 The X-ray Analysis of Complicated Molecules
Four interviews with Dorothy Crowfoot Hodgkin recorded between 1987 and 1989 in partnership with the Royal College of Physicians are held in the Medical Sciences Video Archive in the Special Collections at Oxford Brookes University:
Professor Dorothy Crowfoot Hodgkin OM FRS in interview with Sir Gordon Wolstenholme: Interview 1 (1987).
Professor Dorothy Crowfoot Hodgkin OM FRS in interview with Max Blythe: Interview 2 (1988).
Professor Dorothy Crowfoot Hodgkin OM FRS in interview with Max Blythe: Interview 3 (1989).
Professor Dorothy Crowfoot Hodgkin OM FRS at home talking with Max Blythe: Interview 4 (1989).
Watch a lecture of Dorothy Crowfoot Hodgkin (1910–1994) at the 1988 Nobel Laureates Symposium at the annual meeting of the American Crystallographic Association, Philadelphia
Dorothy Hodgkin featured on the BBC Radio 4 program In Our Time on 3 October 2019.
"The exceptional life of Dorothy Crowfoot Hodgkin", BBC "Ideas" video, 27 September 2021
1910 births
1994 deaths
20th-century British biologists
20th-century British chemists
20th-century American women scientists
Alumni of Somerville College, Oxford
Alumni of Newnham College, Cambridge
British biochemists
British biophysicists
British Nobel laureates
British women biologists
British women chemists
Chancellors of the University of Bristol
British crystallographers
English biochemists
English biophysicists
English Nobel laureates
Fellows of Somerville College, Oxford
Fellows of the American Academy of Arts and Sciences
Fellows of the Royal Institute of Chemistry
Fellows of the Royal Society
Fellows of Wolfson College, Oxford
Female Fellows of the Royal Society
Foreign associates of the National Academy of Sciences
Foreign Members of the Russian Academy of Sciences
Foreign Members of the USSR Academy of Sciences
Dorothy
Recipients of the Lenin Peace Prize
Members of the Order of Merit
Members of the European Molecular Biology Organization
Nobel laureates in Chemistry
People from Beccles
People from Warwickshire
Presidents of the British Science Association
Recipients of the Austrian Decoration for Science and Art
Recipients of the Copley Medal
Royal Medal winners
Recipients of the Lomonosov Gold Medal
X-ray crystallography
Women Nobel laureates
Recipients of the Dalton Medal
Vitamin researchers
20th-century Quakers
Presidents of the International Union of Crystallography
British scientists with disabilities
English people with disabilities
|
1332227
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Byers
|
Byers
|
Byers may refer to:
Places
Byers, Colorado
Byers, Kansas
Byers, Texas
Byers Peak in Grand County, Colorado
Byers Peninsula, Antarctica
Byers Station Historic District
Names of people
Byers (surname)
See also
Byars (disambiguation)
Buyers
Breyers
Bryers, a surname
|
4640418
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D1%80%D0%BE%20%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%B4%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB-%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%BD%D0%B5%D1%80
|
Керо Колдвелл-Гребнер
|
Керо Колдвелл-Гребнер (24 червня 1943 — 19 листопада 2008) — колишня американська тенісистка.
Найвищу одиночну позицію світового рейтингу — 4 місце досягла 1964 року.
Перемагала на турнірах Великого шолома в парному розряді.
Фінали турнірів Великого шолома
Одиночний розряд: 1 (1 поразка)
Парний розряд: 2 (2 перемоги)
Часова шкала турнірів Великого шлему в одиночному розряді
Див. також
Результати всіх тенісисток, що досягнули принаймні одного фіналу турнірів Великого шлему
Примітки
Посилання
Народились 1943
Померли 2008
Тенісистки США
Призери Панамериканських ігор з тенісу
Жінки США XX століття
Жінки США XXI століття
Призери Панамериканських ігор 1963 року
Переможниці турнірів Великого шлему в парному розряді
Спортсмени Піттсбурга
Спортсмени Санта-Моніки
|
25864939
|
https://en.wikipedia.org/wiki/George%20Kobayashi
|
George Kobayashi
|
George Kobayashi
is a former Japanese footballer. He played as a midfielder for Japan national team.
Club career
Kobayashi was born in São Paulo, Brazil on November 29, 1947. He moved to Japan and joined Yanmar Diesel in 1971. The club won the league championship in 1971, 1974, and 1975. The club also won the 1974 Emperor's Cup. He retired in 1976. He played 92 games and scored 7 goals in the league. He was selected Best Eleven in 1974 and 1975.
National team career
On July 16, 1972, Kobayashi debuted for Japan national team against Sri Lanka. He played 3 games for Japan in 1972.
National team statistics
Awards
Japan Soccer League Best Eleven: 1974, 1975
References
External links
Japan National Football Team Database
1947 births
Living people
Men's association football midfielders
Brazilian people of Japanese descent
Sportspeople of Japanese descent
Brazilian emigrants to Japan
Japanese men's footballers
Japan men's international footballers
Japan Soccer League players
Cerezo Osaka players
|
4182265
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BB%D0%B7%D1%96%D0%BD%D0%BE
|
Молзіно
|
Молзіно — присілок у складі Богородського міського округу Московської області, Росія.
Населення
Населення — 1442 особи (2010; 1464 у 2002).
Національний склад (станом на 2002 рік):
росіяни — 95 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Богородського міського округу
Присілки Московської області
|
50929
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B2%D1%96%D1%82%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D1%80%D1%83%D1%85%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D1%88%D1%82%D1%96%D0%B2
|
Звіт про рух грошових коштів
|
Звіт про рух грошових коштів (НП(С)БО 1) — звіт, який відображає надходження і вибуття грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Звіт про рух грошових коштів складається двома методами: прямим та непрямим.
Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Інвестиційна діяльність — це придбання та реалізація необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.
Фінансова діяльність — це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.
Див. також
Бухгалтерська звітність
Баланс
Звіт про фінансові результати
Звіт про власний капітал
Примітки до фінансової звітності
Посилання
Бухгалтерський облік і аудит
Фінансовий аналіз
|
3265397
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%96%D1%81%D0%BB%D0%BE%D1%83%D0%BF%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Санніслоуп (Каліфорнія)
|
Санніслоуп (Каліфорнія)
Санніслоуп — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Ріверсайд штату Каліфорнія. Населення — особи (2010).
Географія
Санніслоуп розташований за координатами (34.020263, -117.425427). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 3,82 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкали особи в домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 1350 осіб/км². Було 1242 помешкання (325/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 3,9 %. Частка іспаномовних становила 70,4 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 30,5 % — особи молодші 18 років, 61,5 % — особи у віці 18—64 років, 8,0 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 31,1 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 102,2 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 101,1 чоловіків також старших 18 років.
Джерела
Переписні місцевості Каліфорнії
Населені пункти округу Ріверсайд (округ)
|
30676498
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Steve%20Lewis%20%28sprinter%29
|
Steve Lewis (sprinter)
|
Steve Lewis (sprinter)
Steven Earl Lewis (born May 16, 1969) is a former American track and field athlete, winner of three gold medals at the 1988 Summer Olympics and 1992 Summer Olympics.
Born in Los Angeles, Steve Lewis took up track at with the Los Angeles Jets youth track club under the direction of Ronald Moore and later went to Banning High School. He transferred to American High School in Fremont, California, following his sophomore year, where he graduated in 1987. While at American he competed in track and field and still holds the Mission Valley Athletic League record in the 400 meters. He won the CIF California State Meet in 1986 and 1987. He would go on to attend UCLA. As a freshman at UCLA, Lewis had a spectacular year in 1988, when the precocious 19-year-old not only completely rewrote the world junior all-time list in the 400 m, but also proved his mettle in senior competition by winning the Olympic gold medal.
Lewis had not been a total unknown prior to 1988, having set a personal best of 45.76 at the 1987 USA national junior championships, but he caught many unawares when he won his quarter-final at the USA Olympic Trials with new world junior record of 44.61, and then slashed this time the following day, when he won his semi-final in 44.11. Despite this performance, Lewis could only finish third in the final in 44.37, having been well beaten by his older compatriots, Butch Reynolds and his UCLA teammate, Danny Everett.
In the Olympic Games at Seoul, Reynolds was the clear favorite to win the gold medal, and few people took Lewis' chances seriously, but in the Olympic final Lewis set a fast pace in the early stages while Reynolds held back. Although Reynolds closed near the finish, Lewis held on to win in 43.87, still the United States, North American and World junior record. Steve won a second gold medal three days later, as a member of the victorious USA 4 × 400 m relay team which equalled the world record of 2:56.16 that had stood since the 1968 Olympics.
By the end of 1988, Lewis had run what still rank as 7 of the top ten junior 400 metre races of all time.
In 1990, he won NCAA Championships in the 400 m and went on to win the US Track and Field Championships in the same event.
In 1992, Lewis, once again, competed at the Olympic Games in Barcelona and won a silver medal in the 400 m and a gold medal in the 4 × 400 m relay, which broke the world record (2:55.74) that Lewis had previously helped tie in the 1988 Olympic Games.
The rest of Lewis' career was affected by injury and an ongoing viral illness, and he never again competed at a major international championships.
Lewis was inducted into the UCLA Athletics Hall of Fame in 2004. In 2019, he was inducted into the National Track and Field Hall of Fame.
Personal bests
References
External links
Fremont's Lewis stuns fast 400 field
1969 births
Living people
American male sprinters
Athletes (track and field) at the 1988 Summer Olympics
Athletes (track and field) at the 1992 Summer Olympics
Olympic gold medalists for the United States in track and field
Olympic silver medalists for the United States in track and field
UCLA Bruins men's track and field athletes
Track and field athletes from Los Angeles
Medalists at the 1992 Summer Olympics
Medalists at the 1988 Summer Olympics
American High School (California) alumni
Phineas Banning High School alumni
NCAA Division I Outdoor Track and Field Championships winners
|
15217780
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Phosphorylase%20kinase%2C%20alpha%201
|
Phosphorylase kinase, alpha 1
|
Phosphorylase kinase, alpha 1
Phosphorylase b kinase regulatory subunit alpha, skeletal muscle isoform is an enzyme that in humans is encoded by the PHKA1 gene. It is the muscle isoform of Phosphorylase kinase (PhK).
The PHKA1 gene encodes the alpha subunit of muscle phosphorylase kinase (EC 2.7.1.38), a key regulatory enzyme of glycogen metabolism. Phosphorylase kinase consists of 4 copies of an alpha-beta-gamma-delta tetramer. The alpha, beta (PHKB; MIM 172490), and gamma (PHKG1; MIM 172470 and PHKG2; MIM 172471) subunits have several isoforms; the delta subunit is calmodulin (CALM1; MIM 114180). PHKA2 (MIM 306000) encodes the alpha subunit of liver-specific phosphorylase kinase and is also located on the X chromosome.[supplied by OMIM]
A deficiency of this enzyme causes glycogen storage disease type IXd (GSD 9D).
References
Further reading
External links
GeneReviews/NCBI/NIH/UW entry on Phosphorylase Kinase Deficiency, Glycogen Storage Disease Type IX
EC 2.7.11
|
9793758
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Operation%20Homecoming
|
Operation Homecoming
|
Operation Homecoming was the return of 591 American prisoners of war (POWs) held by North Vietnam following the Paris Peace Accords that ended U.S. involvement in the Vietnam War.
Operation
On January 27, 1973, Henry Kissinger (then assistant to President Richard Nixon for national security affairs) agreed to a ceasefire with representatives of North Vietnam that provided for the withdrawal of American military forces from South Vietnam. The agreement also called for the release of nearly 600 American prisoners of war (POWs) held by North Vietnam and its allies within 60 days of the withdrawal of U.S. troops. The deal would come to be known as Operation Homecoming and was divided into three phases. The first phase required the initial reception of prisoners at three release sites: POWs held by the Viet Cong (VC) were to be flown by helicopter to Saigon, POWs held by the People's Army of Vietnam (PAVN) were released in Hanoi and the three POWs held in China were to be freed in Hong Kong. The former prisoners were to then be flown to Clark Air Base in the Philippines where they were to be processed at a reception center, debriefed, and receive a physical examination. The final phase was the relocation of the POWs to military hospitals.
On February 12, 1973, three C-141 transports flew to Hanoi, North Vietnam, and one C-9A aircraft was sent to Saigon, South Vietnam to pick up released prisoners of war. The first flight of 40 U.S. prisoners of war left Hanoi in a C-141A, which later became known as the "Hanoi Taxi" and is now in a museum.
From February 12 to April 4, there were 54 C-141 missions flying out of Hanoi, bringing the former POWs home. During the early part of Operation Homecoming, groups of POWs released were selected on the basis of longest length of time in prison. The first group had spent six to eight years as prisoners of war. The last POWs were turned over to allied hands on March 29, 1973 raising the total number of Americans returned to 591.
Of the POWs repatriated to the United States a total of 325 of them served in the United States Air Force, a majority of which were bomber pilots shot down over North Vietnam or VC controlled territory. The remaining 266 consisted of 138 United States Naval personnel, 77 soldiers serving in the United States Army, 26 United States Marines and 25 civilian employees of American government agencies. A majority of the prisoners were held at camps in North Vietnam, however some POWs were held in at various locations throughout Southeast Asia. A total of 69 POWs were held in South Vietnam by the VC and would eventually leave the country aboard flights from Loc Ninh, while only nine POWs were released from Laos, as well as an additional three from China. The prisoners returned included future politicians Senator John McCain of Arizona, vice-presidential candidate James Stockdale, and Representative Sam Johnson of Texas.
John L. Borling, a former POW returned during Operation Homecoming, stated that once the POWs had been flown to Clark Air Base, hospitalized and debriefed, many of the doctors and psychologists were amazed by the resiliency of a majority of the men. Some of the repatriated soldiers, including Borling and John McCain, did not retire from the military, but instead decided to further their careers in the armed forces.
The Kissinger Twenty
The culture of the POWs held at the infamous Hanoi Hilton prison was on full display with the story that would come to be known as the "Kissinger Twenty". One of the tenets of the agreed upon code between those held at the Hanoi Hilton stipulated that the POWs, unless seriously injured, would not accept an early release. The rule entailed that the prisoners would return home in the order that they were shot down and captured. The POWs held at the Hanoi Hilton were to deny early release because the communist government of North Vietnam could possibly use this tactic as propaganda or as a reward for military intelligence.
The first round of POWs to be released in February 1973 mostly included injured soldiers in need of medical attention. Following the first release, twenty prisoners were then moved to a different section of the prison, but the men knew something was wrong as several POWs with longer tenures were left in their original cells. After discussions the twenty men agreed that they should not have been the next POWs released as they estimated it should have taken another week and a half for most of their discharges and came to the conclusion that their early release would likely be used for North Vietnamese propaganda. Consequently, in adherence with their code, the men did not accept release by refusing to follow instructions or put on their clothes. Finally, on the fifth day of protest Colonel Norm Gaddis, the senior American officer left at the Hanoi Hilton, went to the men's cell and gave them a direct order that they would cooperate. The men followed orders, but with the stipulation that no photographs were to be taken of them.
It turned out that when Henry Kissinger went to Hanoi after the first round of releases, the North Vietnamese gave him a list of the next 112 men scheduled to be sent home. They asked Kissinger to select twenty more men to be released early as a sign of good will. Unaware of the code agreed upon by the POWs, Kissinger ignored their shot down dates and circled twenty names at random.
Aftermath
Overall, Operation Homecoming did little to satisfy the American public's need for closure on the war in Vietnam. After Operation Homecoming, the U.S. still listed about 1,350 Americans as prisoners of war or missing in action and sought the return of roughly 1,200 Americans reported killed in action and body not recovered. These missing personnel would become the subject of the Vietnam War POW/MIA issue for years to come. As of 26 July 2019 the Department of Defense's Defense POW/MIA Accounting Agency listed 1,587 Americans as missing in the war of which 1,009 were classified as further pursuit, 90 deferred and 488 non-recoverable.
In addition, the return of the nearly 600 POWs further polarized the sides of the American public and media. A large number of Americans viewed the recently freed POWs as heroes of the nation returning home, reminiscent of the celebrations following World War II. No matter the opinion of the public, the media became infatuated with the men returned in Operation Homecoming who were bombarded with questions concerning life in the VC and PAVN prison camps. Topics included a wide range of inquiries about sadistic guards, secret communication codes among the prisoners, testimonials of faith, and debates over celebrities and controversial figures.
The Army, Navy, Air Force, Marines and the U.S. Department of State each had liaison officers dedicated to prepare for the return of American POWs well in advance of their actual return. These liaison officers worked behind the scenes traveling around the United States assuring the returnees' well being. They also were responsible for debriefing POWs to discern relevant intelligence about MIAs and to discern the existence of war crimes committed against them. Each POW was also assigned their own escort to act as a buffer between "past trauma and future shock". However, access to the former prisoners was screened carefully and most interviews and statements given by the men were remarkably similar, leading many journalists to believe that the American government and military had coached them beforehand. Izvestia, a Soviet newspaper, accused The Pentagon of brainwashing the men involved in order to use them as propaganda, while some Americans claimed the POWs were collaborating with the communists or had not done enough to resist pressure to divulge information under torture. The former prisoners were slowly reintroduced, issued their back pay and attempted to catch up on social and cultural events that were now history. Many of the returned POWs struggled to become reintegrated with their families and the new American culture as they had been held in captivity for between a year to almost ten years. The men had missed events including the assassinations of Martin Luther King Jr. and Robert F. Kennedy, the race riots of 1968, the political demonstrations and anti-war protests, Neil Armstrong and Buzz Aldrin walking on the Moon and the release of The Godfather.
The returning of POWs was often a mere footnote following most other wars in U.S. history, yet those returned in Operation Homecoming provided the country with an event of drama and celebration. Operation Homecoming initially ignited a torrent of patriotism that had not been seen at any point during the Vietnam War. Overall, the POWs were warmly received as if to atone for the collective American guilt for having ignored and protested the majority of soldiers who had served in the conflict and already returned home. The joy brought by the repatriation of the 591 Americans did not last for long due to other major news stories and events. By May 1973, the Watergate scandal dominated the front page of most newspapers causing the American public's interest to wane in any story related to the war in Vietnam. Correspondingly, Richard Nixon and his administration began to focus on salvaging his presidency.
Many worried that Homecoming hid the fact that people were still fighting and dying on the battlefields of Vietnam and caused the public to forget about the over 50,000 American lives the war had already cost. Veterans of the war had similar thoughts concerning Operation Homecoming with many stating that the ceasefire and returning of prisoners brought no ending or closure.
Remembrance
The plane used in the transportation of the first group of prisoners of war, a C-141 commonly known as the Hanoi Taxi (Air Force Serial Number 66-0177), has been altered several times since February 12, 1973, to include its conversion (fuselage extension) from a C-141A to a C-141B. Nevertheless, the aircraft has been maintained as a flying tribute to the POWs and MIAs of the Vietnam War and is now housed at the National Museum of the United States Air Force. The Hanoi Taxi was officially retired at Wright Patterson Air Force Base on May 6, 2006, just a year after it was used to evacuate the areas devastated by Hurricane Katrina.
Operation Homecoming has been largely forgotten by the American public, yet ceremonies commemorating the 40th anniversary were held at United States military bases and other locations throughout Asia and the United States.
Operation Homecoming's return of American POWs from Vietnam (aka "Egress Recap") was the subject of David O. Strickland's novel, "The First Man Off The Plane" (Penny-a-Page Press, 2012).
Notes
Sources
American Ex-Prisoners of War
Homecoming
Homecoming
Vietnam War POW/MIA issues
1973 in Vietnam
1973 in American politics
1973 in politics
United States in the Vietnam War
February 1973 events in Asia
March 1973 events in Asia
April 1973 events in Asia
|
4498527
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B1%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%86%D0%BE%D0%B2%20%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BC%20%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Бубельцов Максим Юрійович
|
Бубельцов Максим Юрійович
Максим Юрійович Бубельцов — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Загинув 9 березня 2022 року.
Нагороди
орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Примітки
Джерела
|
53750416
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Marcin%20Kr%C3%B3l%20z%20%C5%BBurawicy
|
Marcin Król z Żurawicy
|
Marcin Król z Żurawicy
Marcin Król (c. 1422–1460), also Martinus Ruthenus, Marcin z Żurawica, Marcin Król z Przemyśla, Martinus Polonus, Martinus Rex de Premislia was a Ruthenian-born Polish mathematician, astronomer, and doctor.
Life
Marcin Król, son of Stanisław Król, was born around 1422 in Żurawica near Przemyśl.
He joined the Cracow Academy to study the liberal arts in 1438. Six years later, he earned his baccalarius. In 1445 he gained the title magister and began to lecture on mathematics and astronomy. That same year, Zbigniew Oleśnicki, the academy's chancellor, arranged for him to study abroad. Król attended the universities in Prague (1445), Leipzig, Padua and Bologna, where he lectured on astronomy in 1448. In December 1449, he earned the title doctor of medicine. Shortly thereafter, Król left for Hungary, where he was the court physician to John Hunyadi. He probably also spent time at the court of John Vitéz w Oradea.
Król returned to Cracow probably in the winter of 1450 through the intervention of Zbigniew Oleśnicki and Jan Długosz, and took up a position as professor at the Cracow Academy. He covered mathematics (geometry) and astronomy, founding the latter department. Sometime after 1450, he also established the department of astrology, which soon developed a European-wide reputation. He kept up close correspondence with other astronomers, including the Austrian Georg von Peuerbach and the German Regiomontanus. In this period Król also served as doctor to the bishop of Cracow.
At his death in 1460, his substantial fortune went, in large part, to the University of Cracow, as was his wish. A small sum also went to his brother Florian, a peasant settled in the family village of Żurawica.
Works
Nova compilatio algorismi minutiarum.
Algorismus minuciarum. 1445.
Summa super Tabulas Alphonsi vel Correctiones Tabularum Alphonsi. 1450–1451(?). Treatise correcting the astronomical tables of 1251.
Iudicia. Astrological almanacs for 1451 and 1452.
Opus de geometria. c.1450.
Canones super calendarium. 1456.
Letters
From Jan Długosz in Cracow, dated October 1449.
From Zbigniew Oleśnicki, dated December(?) 1449.
References
Notes
Bibliography
Bibliografia Literatury Polskiej – Nowy Korbut, vol. 3 Piśmiennictwo Staropolskie, 461–62. Warsaw: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1965 s. 461–462
Knoll, Paul W. “A Pearl of Powerful Learning”: The University of Cracow in the Fifteenth Century, 381ff. Leiden: Brill, 2016.
Kuksiewicz, Zdzisław. "Marcin Król z Żurawicy alias z Przemyśla. Materiały i Studia Zakładu Historii Filozofii Starożytnej i Średniowiecznej 1 (1961): 118–40.
Láng, Benedek. Unlocked Books: Manuscripts of Learned Magic in the Medieval Libraries of Central Europe, 247–49. University Park, PA: Penn State University Press, 2008.
People from Przemyśl
15th-century Polish astronomers
Polish mathematicians
Polish astrologers
15th-century astrologers
Ukrainian astronomers
15th-century Polish physicians
Academic staff of Jagiellonian University
15th-century births
1460 deaths
|
2082338
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%BD-%D0%A5%D0%B0%D1%81%D1%83%D1%80%D1%82%D0%B0
|
Барун-Хасурта
|
Барун-Хасурта — улус Хоринського району, Бурятії Росії. Входить до складу Сільського поселення Удінське.
Населення — 237 осіб (2015 рік).
Примітки
Уласи Бурятії
Населені пункти Хоринського району
|
1435461
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D1%87%D0%B5%D0%B2%D0%BE
|
Дичево
|
Дичево — село в Силістринській області Болгарії. Входить до складу общини Главиниця.
Населення
За даними перепису населення 2011 року у селі проживали особи.
Національний склад населення села:
Розподіл населення за віком у 2011 році:
Динаміка населення:
Примітки
Села Сілістринської області
|
41624936
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nikiforos%20%28Greek%20singer%29
|
Nikiforos (Greek singer)
|
Nikiforos (Greek singer)
Nikephoros Vithoulkas (Greek: Νικηφόρος Βιθούλκας, born 24 May 1988) known as simply Nikephoros is a Greek singer and songwriter.
Biography
Early life
Nikephoros Vithoulkas was born on 24 May 1988 in Athens, Greece. He studied in the University of Patra.
Career
Vithoulkas participated in the second season of the Greek version of The X Factor where he was under the mentorship of Nikos Mouratidis and he came 8th place (eliminated week 9). He secured a recording contract with Heaven Music and he released his debut album "Iposhesou" (2010). In winter of 2011 he appeared in the nightclub Votanikos along with Giorgos Mazonakis, Vegas and Paola Foka. The following year he released a single called "Mi mou les pos m'agapas" (2012) and a duet with the lead singer of Vegas, Melina Makr under the name "Kano Kiklous" (2012). He also released his song "Trelos" (2013) and he completed the recording of his second full album titled "Ta logia kaigontai". He released his last single for now with title "Ftano Sto Theo" (2013). In summer of 2013 he sang in Mad Video Music Awards 2013 and he was in top 50 of 2013 without getting a prize.
Discography
Studio albums
2010: Iposhesou
2013: Ta Logia Kegonte
2016: Best Of
2020: Ine Pou Niotho
Singles
"Iposhesou" (2010)
"Mi Mou Les Pos M'agapas" (2011)
"Kano Kiklous" (2012)
"Trelos" (2012)
"Ftano Sto Theo" (2013)
"Erotevmenos Ime" (2013)
"Eretevmenos Ime - Silentman Remix" (2014)
"Krima Pou S'agapisa" (2014)
"Monos Mou" (2014)
"Edo Sta Diskola" (2015)
"Apopse Teleioses" (2015)
"Volta" (2016)
"San Ta Matia Sou" (2016)
"Aspro Pato" (2017)
"O Andras Pou Ksereis" (2018)
"San Alitis" (2018)
"Ksero Ti Kano" (2018)
"Eho Ta Dika Mou" (2019)
"Ta leme to vradi"(2019)
"Einai Pou Niotho" (2020)
"Mia Nihta Thelo Mono" (2021)
"Pes/Se" (2021)
"Zo I Eho Pethani" (2022)
"Pes Mou Pou Tha Me Pas" (2022)
References
External links
1988 births
Living people
21st-century Greek male singers
MAD Video Music Awards winners
People from Preveza
University of Patras alumni
People from Rhodes
|
1222917
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83
|
Верховенство закону
|
Верховенство закону — визначальна роль закону в правовій (юридичній) системі держави, в діяльності всіх суб'єктів права, насамперед державних органів і посадових осіб.
Співвідношення права і закону:
лише праву має надаватися законна сила, оскільки закон може бути правовим явищем лише як форма вираження права;
закон зобов'язаний бути завжди правовим, щоб стати обов'язковим - "дух закону" і "буква закону" не повинні мати розбіжностей.
Усі нормативно-правові, а також ненормативні юридичні акти мають відповідати законові як першоджерелу, не можуть йому суперечити, а тому їх називають підзаконними актами.
Див. також
Праворозуміння
Верховенство права
Примітки
Посилання
Верховенство закону //
Теорія держави і права
|
254894
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Кам'янівка
|
Кам'янівка — село у Гладковицькій сільській громаді Коростенського району Житомирської області України.
Колишні назви — Кам'яний Товкач, Кам'яно-Товкачі, Товкачівська Кам'янка.
Географія
Відстань від районного центру — міста Овруча — близько 12 км на північний схід. Центром територіальної громади є селище Першотравневе, що утворилося в 40-х роках минулого сторіччя на місці Немерицького (Невмержицького) хутора як робітниче селище кварцитового кар'єру, розробка якого започаткована в 1936 році. Згодом до селища було приєднано два села: Костюки на півдні і Костюків ліс на південному заході. Через селище пролягає побудована в 1916 році залізниця Санкт-Петербург — Одеса і є залізнична станція Товкачівський — 5 км на захід від Кам'янівки, село Прилуки -6 км на північний захід, село і залізнична станція Бережесть — 7 км на північ, село Олександри (виселене) — 2 км на схід, село Гладківська Кам'янка (виселене) — 4 км на південний схід, село Гладковичі — 5 км на південний захід. До кордону з Білоруссю -12 км на захід.
Розташоване на правому березі річки Кам'янка (басейн р. Прип'ять, притока р Грезля, р. Уж) у східній частині північного схилу Словечансько-Овруцького кряжу на широкій — біля одного кілометра, і довгій в субширотному напрямку галявині між двома лісами.
Південний ліс — Гладківщина — листяний, переважно дубовий, зустрічається також граб, в'яз, береза, вільха. горобина, ліщина та інші листяні. Подекуди має узвишшя — піщані дюни (Сонова гора, Петриківська гора, Груд, за яким в субширотному напрямку протікає Поздовжній рівчак. За півтора кілометра на південному сході- велика галявина — урочище Буда на місці колишнього однойменного хутора. На узліссі там є криничка з сірководневою водою.
Північний ліс — Бережестський, за річкою, переважно хвойний — сосновий, трапляються також вільхові ділянки, зарості крушини, верби і лози понад річкою. Цей ліс більш низовинний, порівняно з Гладківщиною, з численними урочищами на місці колишніх хуторів, відстань між якими часто кількасот метрів: (Гусар, Липники, Чичирки, Васильчуки, Мацильчуки, Заступ, Семени, Гемелі, Тинчин, Ласківці, інші урочища: ближні — Переварець, Велике поле, Руська гора, Трокінь, і дальші — Вовківня, Казарма (це біля залізниці — там в 1950-60 рр був цегляний трьохквартирний будинок залізничників-колійників), Тупик (там на початку минулого сторіччя працював лісопильний завод), болота Горіле, Качине, Семенівське та інші, Велика гора. Болотиста місцевість на північний схід від села в 1950х роках меліорована двома канавами (Семенівські) з водостоком в річку східніше села..
За три км на південний захід від села б'є джерело чистої води, обрамлене криницею, дебіт джерела постійний протягом багатьох десятирічь і не залежить від пори року, Це є витік Поперечнього рівчака, що впадає в річку біля Гусарівського броду.
Висота місцевості над рівнем моря — 158—175 м, геодезичний пункт "Товкачівська Кам"янка" в кілометрі на південний захід від села — 173 м.
Ґрунти дерново-підзолисті, а то й піщані, у межах села найкращі вздовж рівчака Переварець. Вирощується картопля, овочеві культури- буряки, морква, капуста, помідори, огірки, перець, гарбузи, навіть кавуни і дині. Серед зернових кращі врожаї дають жито, овес, пшениця, ячмінь, вирощується також соняшник, кукурудза і гречка. Садки — яблунево-грушеві, добре росте слива і не приживається вишня, добрі врожаї дають неукривні сорти винограду.
Обидва ліси багаті грибами: білі — боровики, дубовики, королівські, бабки (підберезовики), краснюки (підосиновики), кілька видів сироїжок, груздів, рижки, зеленушки і рядовки, моховики, решетняки, багато інших їстівних і неїстівних грибів.,
У бережестському лісі, у низовинах, що звуться волоками, зарості чорниці, яку у врожайні роки збирають тут багатьма центнерами. Подекуди зустрічається брусниця, буяки, журавлина, зрідка — в заростях- малина, ожина, ведмедина, трапляється костянка. Флора багата рідкісними і лікарськими рослинами, як то чемериця, любка дволиста, золототисячник, калган, трифоль, ведмеже вушко, дереза (ликоподій), ятришник та багато інших.
В лісах і болотах водиться чимало звірини: лосі, олені, косулі, дикі свині, вовки, лисиці, зайці, бобри, ондатри, рисі, білки, бурундуки та інші. З плазунів можна зустріти гадюку звичайну (отруйна). вужа, веретенницю, є кілька видів ящірок — бурі, зелені, земноводні — жаби, тритони. В річці і рівчаках та канавах є риба ; щука, лин, карась, окунь, краснопірка, в'юн, ольховик, тощо.
Цікавим є факт кам'янівської погодної аномалії: восени і навесні, а надто взимку температура повітря тут на кілька (до 5!) градусів нижча, чим в окрузі, зокрема в сусідньому (за 5 км) Першотравневому.
Село умовно поділяється на три частини; Гора,- поселення дугою навкруг піщаної дюни, на захід від сезонного струмка Переварець, що впадає в річку Кам'янку; Рудавиця- на півдні і Бенисі — східна частина села.
Історія
В центральній частині села 1975 року зведено пам'ятник односельцям, що загинули на фронтах Другої світової війни — світло-сіра стела з мармурової крихти з нержавіючою блискучою зіркою і написои на червоному тлі: ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ КАМ'ЯНІВЦЯМ, ЗАГИБЛИМ ЗА ЧЕСТЬ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ БАТЬКІВЩИНИ. Пізніше до меморіаллу додано плити з написами імен загиблих і померлих від ран сільчан.
18 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Толкачівську Кам'янку, повертаючись із походу, проходили залишки Волинської групи (командувач — Юрій Тютюнник) Армії Української Народної Республіки.
У 1923—54 роках — адміністративний центр Кам'яно-Товкачівської сільської ради Овруцького району.
Примітки
Посилання
Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
Погода в селі Кам'янівка
Села Житомирської області
|
2443774
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D0%B4%D0%B6%D0%B8%D1%80%D0%BB%D1%96%D0%BA%20%28%D0%B0%D0%B2%D1%96%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%B7%D0%B0%29
|
Інджирлік (авіабаза)
|
Інджирлік (авіабаза)
Авіабаза Інджирлік — американська авіабаза загальною площею 1335 га, розташована в районі Інджирлік міста Адана в Туреччині. Військова база знаходиться серед міських районів з населенням 1,7 мільйона чоловік, за 10 км від центру міста, та за 32 км від узбережжя Середземного моря. Основними користувачами авіабази є ВПС США та ВПС Туреччини, базою також користуються Королівські повітряні сили Великої Британії, Королівські військово-повітряні сили Саудівської Аравії та військово-повітряні сили інших країн-союзників.
Авіабаза Інджирлік є основною базою для 10 крила (Ana Jet Üs або AJÜ) 2-го командування (Hava Kuvvet Komutanlığı) турецьких ВПС (Türk Hava Kuvvetleri). Інші крила цього командування знаходяться на авіабазах Мерзифон (LTAP), Малатья/Erhaç (LTAT) та Діярбакир (LTCC).
Відомо, що на базі зберігається тактична ядерна зброя США.
Історія
2017
Після невдалої спроби державного перевороту в 2016 році відносини між Туреччиною та деякими країнами Заходу помітно погіршились.
В першій половині 2017 року було заборонено німецьким політикам та державним службовцям відвідання німецького контингенту Бундесверу розташованого на базі. Спроби налагодити діалог та отримати дозвіл зазнали невдачі та 7 червня 2017 року уряд Німеччини ухвалив рішення передислокувати весь контингент (близько 280 військових) разом з 6 розвідувальними літаками Tornado та літаком-заправником на базу Асрак в Йорданії неподалік південного кордону з Сирією. Через передислокацію німецькі військові не братимуть участь у військовій операції проти ІДІЛ протягом близько двох місяців. 21 червня 2017 року Бундестаґ переважною більшістю голосів затвердив рішення про виведення німецького контингенту з авіабази.
Суперечки між Берліном та Анкарою стались через те, що Німеччина надала притулок низці турецьких військових та інших громадян, яких Анкара звинувачує в участі в невдалій спробі перевороту. Також напруженість у відносинах існує через ув'язнення в Туреччині двох німецьких журналістів, а перед тим через рішення німецького уряду заборонити на території ФРН агітаційні кампанії турецьких політиків серед громадян Туреччини з закликами підтримати голосуванням на конституційному референдумі, що відбувся раніше 2017 року.
28 вересня 2017 року німецькі військові покинули базу та завершили передислокацію до авіабази аль-Асрак в Йорданії
Примітки
Див. також
Список військових баз США
Відносини НАТО – Туреччина
Посилання
Incirlik Air Base на сайті ВПС США
Incirlik Air Base на сайті GlobalSecurity.org
Збройні сили Туреччини
Аеропорти Туреччини
Бази повітряних сил США
Адана (провінція)
Споруди Адани
Збройні сили США за кордоном
|
61834
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Academy%20Award%20for%20Best%20Cinematography
|
Academy Award for Best Cinematography
|
Academy Award for Best Cinematography
The Academy Award for Best Cinematography is an Academy Award awarded each year to a cinematographer for work on one particular motion picture.
History
In its first film season, 1927–28, this award (like others such as the acting awards) was not tied to a specific film; all of the work by the nominated cinematographers during the qualifying period was listed after their names. The problem with this system became obvious the first year, since Karl Struss and Charles Rosher were nominated for their work together on Sunrise. Still, three other films shot individually by either Rosher or Struss were also listed as part of the nomination. In the second year, 1929, there were no nominations at all, although the Academy has a list of unofficial titles that were under consideration by the Board of Judges. In the third year, 1930, films, not cinematographers, were nominated, and the final award did not show the cinematographer's name.
Finally, for the 1931 awards, the modern system in which individuals are nominated for a single film was adopted in all profession-related categories. From 1939 to 1967 with the exception of 1957, there were also separate awards for color and black-and-white cinematography. After Who's Afraid of Virginia Woolf? (1966), the most recent black-and-white films to win since then are Schindler's List (1993), Roma (2018) and Mank (2020).
Floyd Crosby won the award for Tabu in 1931, which was the last silent film to win in this category. Hal Mohr won the only write-in Academy Award ever, in 1935 for A Midsummer Night's Dream. Mohr was also the first person to win for both black-and-white and color cinematography.
No winners are lost, although some of the earliest nominees (and of the unofficial nominees of 1928–29) are lost, including The Devil Dancer (1927), The Magic Flame (1927), and 4 Devils (1928). The Right to Love (1930) is incomplete, and Sadie Thompson (1927) is incomplete and partially reconstructed with stills.
David Lean holds the record for the director with the most films that won the Academy Award for Best Cinematography at the Oscars with five wins out of six nominations for Great Expectations, The Bridge on the River Kwai, Lawrence of Arabia, Doctor Zhivago, and Ryan's Daughter.
The first nominees shot primarily on digital video were The Curious Case of Benjamin Button and Slumdog Millionaire in 2009, with Slumdog Millionaire being the first winner. The following year, Avatar was the first nominee and winner to be shot entirely on digital video.
In 2018, Rachel Morrison became the first woman to receive a nomination. Prior to that, it had been the last non-acting Academy Award category to never nominate a woman.
In 2019, Alfonso Cuarón became the first winner of this category to have also served as director on the film, for Roma. This followed a public dispute between Cuarón and the Academy over the Academy's plan to shorten the Oscars broadcast by relegating four awards, including cinematography, to the commercial breaks in the show. Cuarón objected by saying, "In the history of cinema, masterpieces have existed without sound, without color, without a story, without actors and without music. No single film has ever existed without cinematography ..."
Superlatives
Winners and nominees
Winners are listed first in colored row, followed by the other nominees.
1920s
1930s
1940s
1950s
1960s
1970s
1980s
1990s
2000s
2010s
2020s
Multiple awards and nominations
See also
BAFTA Award for Best Cinematography
Independent Spirit Award for Best Cinematography
Critics' Choice Movie Award for Best Cinematography
American Society of Cinematographers Award for Outstanding Achievement in Cinematography in Theatrical Releases
Satellite Award for Best Cinematography
List of Academy Award–nominated films
Notes
References
External links
Academy of Motion Picture Arts and Sciences official site
The Official Academy Awards Database, listing all past nominees and winners
Cinematography
Awards for best cinematography
|
4598263
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D0%BC%D1%83%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Хомутинська
|
Хомутинська — присілок в Шенкурському районі Архангельської області Російської Федерації.
Населення становить 4 особи. Входить до складу муніципального утворення Верхоледське муніципальне утворення.
Історія
Від 1937 року належить до Архангельської області.
Від 2004 року належить до муніципального утворення Верхоледське муніципальне утворення.
Населення
Примітки
Населені пункти Шенкурського району
|
139103
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Adams%2C%20Green%20County%2C%20Wisconsin
|
Adams, Green County, Wisconsin
|
Adams, Green County, Wisconsin
The Town of Adams is located in Green County, Wisconsin, United States. The population was 464 at the 2000 Census. Willet, now a ghost town, was located in Adams.
History
The earliest settlers were Cornish lead miners; they were followed by settlers from New England, Ireland, Switzerland and Norway. The town has been the home of a Lutheran and a Catholic parish. Saint Francis Catholic Church was formed and built by Catholic immigrants from Ireland, but later merged with Saint Joseph Catholic Church in Argyle, Wisconsin, and the church was eventually torn down; only the cemetery remains.
Adams Lutheran Church, Evangelical Lutheran Church in America (ELCA), was formed by Norwegian immigrants from the Valdres and Hadeland areas of Norway and was originally served by clergy of the Church of Norway. It later became a member of the Conference of the Norwegian-Danish Evangelical Lutheran Church of America. Under the increasing influence of the Haugean pietist movement among Norwegian American clergy and parishes, it joined a group originally called the Friends of Augsburg, which subsequently became the Lutheran Free Church. Later, when it began to call its pastors from clergy of The American Lutheran Church, it became a member of that body. It became a member of the ELCA when the American Lutheran Church merged with two other Lutheran synods.
The original church was built by the first parishioners during the American Civil War from limestone quarried from a site below the ridge on which the church stood. Later, the inside walls of the sanctuary were covered with a darkly varnished wooden wainscoting) of a very distinctive herringbone pattern. After serving the parish for almost a century and a half, the church burned and a new one was built on a site immediately adjacent to the original within a year.
Geography
According to the United States Census Bureau, the town has a total area of 36.2 square miles (93.7 km), all of it land.
Demographics
As of the census of 2000, there were 464 people, 165 households, and 121 families residing in the town. The population density was 12.8 people per square mile (5.0/km). There were 180 housing units at an average density of 5.0 per square mile (1.9/km). The racial makeup of the town was 98.49% White, 0.86% African American, 0.22% Native American, and 0.43% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.22% of the population.
There were 165 households, out of which 37.0% had children under the age of 18 living with them, 70.3% were married couples living together, 1.8% had a female householder with no husband present, and 26.1% were non-families. 21.2% of all households were made up of individuals, and 6.1% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.81 and the average family size was 3.30.
In the town, the population was spread out, with 28.4% under the age of 18, 7.1% from 18 to 24, 31.9% from 25 to 44, 23.3% from 45 to 64, and 9.3% who were 65 years of age or older. he median age was 35 years. For every 100 females, there were 108.1 males. For every 100 females age 18 and over, there were 117.0 males.
The median income for a household in the town was $46,731, and the median income for a family was $48,750. Males had a median income of $30,208 versus $24,688 for females. The per capita income for the town was $20,826. About 6.3% of families and 8.7% of the population were below the poverty line, including 15.6% of those under age 18 and 4.3% of those age 65 or over.
References
Cornish-American culture in Wisconsin
Towns in Green County, Wisconsin
Towns in Wisconsin
|
2421789
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%B5%D0%BD-%D0%B0%D0%BC-%D0%93%D0%B0%D1%80%D1%86
|
Герден-ам-Гарц
|
Герден-ам-Гарц — громада в Німеччині, розташована в землі Нижня Саксонія. Входить до складу району Геттінген. Складова частина об'єднання громад Гатторф-ам-Гарц.
Площа — 7,82 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Нижньої Саксонії
|
4226980
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Victor%20Anichebe
|
Victor Anichebe
|
Victor Anichebe
Victor Chinedu Anichebe (born 23 April 1988) is a Nigerian former professional footballer who played as a forward.
Early life
Anichebe was born in Lagos, Lagos State, Nigeria but moved to Liverpool, Merseyside, England aged one. His family originally lived in Toxteth before settling in Crosby. He is the cousin of former professional football player Iffy Onuora, Olympian Anyika Onuora and professional basketball player Chiz Onuora. He is also an Olympic silver medallist, competing for Nigeria in the 2008 Olympics.
In March 2009, Anichebe received an apology from Cheshire Police when he was confronted for looking in a jeweller's window in Knutsford and his friend Lee Peltier of Liverpool handcuffed. Anichebe was on crutches due to injury at the time, and believed that the police took action because the pair are black.
Club career
Everton
Anichebe made his reserve-team debut for Everton as a 15-year-old and his first-team debut less than two years later on 28 January 2006, as a substitute in the 89th minute of Everton's FA Cup fourth round tie against Chelsea, replacing Simon Davies. He signed his first professional contract with Everton, a two-year deal, in April 2006. On 7 May 2006, he scored his first Premier League goal, against West Bromwich Albion. He was awarded Everton's Reserve Player of the Season for the 2005–06 season.
Anichebe scored his first two Premier League goals of the 2006–07 campaign in a 3–0 win against Newcastle United on 30 December 2006. His contract was extended by four years towards the end of the season as Everton qualified for the UEFA Cup. In the UEFA Cup, Anichebe scored four times, against Metalist Kharkiv, AEL, 1. FC Nürnberg and Brann of Norway after coming on as a late second-half substitute in many of the matches. At the end of the season, he was voted by Everton fans as their Young Player of the Season.
On 22 February 2009, in a match against Newcastle United, a tackle from Kevin Nolan left Anichebe and unable to play for 11 months. Nolan, who received a straight red card for the foul, later settled out of court when Anichebe sued for loss of earnings. He returned to first team action in January 2010 in a 2–0 victory over Sunderland. His first goal on rejoining the squad came two months later in a 2–2 draw with Birmingham City. In January 2011, he signed a new four-and-a-half-year contract with Everton, along with teammate Séamus Coleman.
Anichebe suffered a groin injury while on international duty in September and did not play for the rest of 2011. He made his return as a second-half substitute on 1 January 2012, against West Bromwich Albion and scored in the 87th minute to give Everton a 1–0 away win. He continued his comeback by coming off the bench to score the equaliser in a 1–1 with Aston Villa on 14 January. Anichebe continued his goalscoring form by scoring his third goal of the season as a substitute in a 1–1 with Wigan Athletic on 4 February. His appearance also meant he became Everton's most used substitute in the history of the club, breaking Duncan Ferguson's old record of 82.
In his first Premier League start of the 2012–13 season, Anichebe scored the opening goal in a 3–0 win over Swansea City with a left-footed effort from close in. He then missed a number of games due to an hamstring injury, but returned in December to score a header to level the match against West Ham United at 1–1. Everton went on to win 2–1. He provided two assists during the festive season before scoring the winner against Newcastle United on 2 January 2013.
In February, Anichebe scored his first goal in the FA Cup of his Everton career against Oldham Athletic in a match which ended 2–2. In the second half of the season, he was used as Everton's main striker due to his impressive displays and the drop in form of Nikica Jelavić. In late March, Anichebe said he wanted to finish the season with a goal tally in double figures, but he finished with 8 goals from 32 matches, still the most he has scored in a single season in his career.
West Bromwich Albion
On 2 September 2013, Anichebe transferred to West Bromwich Albion in a deal which could rise to £6 million. On 2 February, Anichebe scored his second league goal against Liverpool to earn West Brom a point. On 11 February, he came on as a substitute and scored against Chelsea to earn West Brom a point.
On 18 May 2016, it was announced Anichebe and Stéphane Sessègnon would leave West Brom at the end of the 2015–16 season.
Sunderland
On 2 September 2016, Anichebe signed a one-year contract with Sunderland to play under manager David Moyes, the club's ninth signing of the summer. His first goal for the club came on 5 November 2016, when he scored in a 2–1 win against AFC Bournemouth, as Sunderland came from behind—with ten men—to secure their first win of the 2016–17 Premier League season. He followed that up in the next match, on 19 November 2016, when he scored two goals in a 3–0 home win against Hull City. His performances in November earned him a nomination for the PFA Fans Player of the Month award.
Beijing Enterprises Group
On 23 June 2017, Anichebe joined Chinese club Beijing Enterprises Group after he was released by Sunderland.
International career
Anichebe made his debut for Nigeria on 26 March 2008 in an Olympic games qualifying match against South Africa. Anichebe came off the substitutes' bench to score the final goal in a 3–0 victory for Nigeria. He made his first start for Nigeria alongside fellow Everton player Yakubu in a friendly against Austria on 27 May 2008 being replaced at half-time.
Anichebe was selected to represent Nigeria at the 2008 Summer Olympics. On 10 August 2008, he scored Nigeria's second goal in their match against Japan. Nigeria eventually reached the final, which they lost 1–0 to Argentina, with Anichebe receiving a silver medal.
Anichebe was not selected on the final 23-man roster for the 2010 FIFA World Cup in South Africa despite a good performance during a friendly against Saudi Arabia. He scored his first senior team goal in the March 2011 friendly against Kenya. Anichebe suffered a groin injury during a 2012 African Cup of Nations qualifying match against Madagascar in September 2011, with Nigeria head coach Samson Siasia blaming the poor pitch. The Super Eagles won the match 2–0 but would miss out on qualification for the tournament one month later, with the injured Anichebe unable to take part in the deciding group match against Guinea.
In October 2012, Anichebe announced he was focusing on his form for club side Everton, rather than on earning a return to the Nigerian team. He was subsequently omitted from the squad for the 2013 Africa Cup of Nations, a tournament which Nigeria won. In May 2013, Anichebe temporarily retired from international football to concentrate on his club career. However, he said he would return to international football in the future.
Career statistics
Club
International
Scores and results list Nigeria's goal tally first, score column indicates score after each Anichebe goal.
References
External links
1988 births
Living people
Sportspeople from Crosby, Merseyside
Footballers from Merseyside
Footballers from Lagos
Footballers from Liverpool
Nigerian men's footballers
Men's association football forwards
Nigeria men's international footballers
Everton F.C. players
West Bromwich Albion F.C. players
Sunderland A.F.C. players
Beijing Sport University F.C. players
Footballers at the 2008 Summer Olympics
Naturalised citizens of the United Kingdom
Nigerian emigrants to the United Kingdom
Olympic footballers for Nigeria
Olympic silver medalists for Nigeria
Premier League players
China League One players
Nigerian expatriate men's footballers
Nigerian expatriate sportspeople in China
Expatriate men's footballers in China
English people of Nigerian descent
Sportspeople of Nigerian descent
Olympic medalists in football
Medalists at the 2008 Summer Olympics
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.