id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
616696
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%20%D0%9F%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%BC%D1%96%D1%82%D1%80%D1%96%D1%83
|
Хрістос Пападімітріу
|
Хрістос Пападімітріу
Хрістос Харілаос Пападімітріу — професор відділу комп'ютерних наук Університету Каліфорнії, Берклі. Навчався у Національнному технічному університеті Афін (BS електротехніки, 1972) і Принстонському університеті (MS в області електротехніки, 1974 і PhD в галузі електротехніки та інформатики, 1976). Також викладав у Гарварді, MIT, Національнному технічному університеті Афін, Станфорді та UCSD.
Пападімітріу є автором підручника Обчислювальна складність, одного з найуживаніших підручників в області Теорії складності обчислень. Він також є співавтором книги Алгоритми разом із Санджоєм Дасгупта і Умешем Вазірані.
Пападімітріу знаходиться на 19-му місці у рейтингу пошукової системи академічної бази даних і цифрової бібліотеки CiteSeer.
Нагороди та відзнаки
У 2001 році Пападімітріу став дійсним членом Асоціації обчислювальної техніки, у 2002 році нагороджений Премією Кнута. Став членом Національної інженерної академії США за внесок у теорію складності, теорію баз даних, і комбінаторну оптимізацію. У 2009 році обраний у Національну академію наук США. На 36-му Міжнародному колоквіумі з автоматів, мов і програмування (ICALP 2009), було проведено спеціальний захід на честь внеску Пападімітріу до комп'ютерних наук.
Бібліографія
Елементи теорії обчислень (з Гаррі Р. Льюісом). Prentice-Hall, 1982, друге видання 1997.
Комбінаторна оптимізація: Алгоритми і складність (із Кеннетом Стайгліцем). Prentice-Hall, 1982, друге видання Dover, 1998.
Теорія керування паралелізмом баз даних. CS Press, 1986.
Обчислювальна складність. Addison Wesley, 1994.
Тьюрінг (роман про обчислення). MIT Press, листопад 2003 року.
Вирок життя для хакерів? (грецькою). Kastaniotis Editions, 2004. Збірник статей, написаних для грецької газети To Vima.
Алгоритми (у співавторстві з Санджоєм Дасгупта і Умешем Вазірані). McGraw-Hill, вересень 2006 р.
Logicomix, епічний пошук правди(у співавторстві з Апостолосом Доксіадісос, ілюстраціями Алекоса Пападатоса і Анні ді Донна). Bloomsbury Publishing і Bloomsbury США, вересень 2009.
Примітки
Посилання
Головна сторінка у Берклі
Logicomix
Грецькі інформатики
Науковці США
Теоретична інформатика
Науковці Університету Каліфорнії
Викладачі Гарвардського університету
Стенфордський університет
Університет Каліфорнії, Сан-Дієго
Массачусетський технологічний інститут
Стипендіати Асоціації з обчислювальної техніки
Лауреати премії Кнута
Випускники Принстонського університету
Випускники Афінського технічного університету
Науковці Афінського технічного університету
Американські автори творів про технології
Члени Національної інженерної академії США
Дослідники теорії ігор
Члени і члени-кореспонденти Національної академії наук США
Науковці з Каліфорнії
Грецькі емігранти до США
|
56451726
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Julian%20%C5%81ukaszewicz
|
Julian Łukaszewicz
|
Julian Łukaszewicz (16 July 1904 – 3 August 1982) was a Polish athlete. He competed in the men's 3000 metres team race event at the 1924 Summer Olympics.
References
External links
1904 births
1982 deaths
Athletes (track and field) at the 1924 Summer Olympics
Polish male middle-distance runners
Olympic athletes for Poland
Athletes from Dnipro
People from Yekaterinoslav Governorate
People from the Russian Empire of Polish descent
|
2638883
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F
|
Неконференція
|
Неконференція — це різновид зустрічей, обговорень, зборів, що керуються самими учасниками. Термін «неконференція» застосовується до широкого кола «живих» заходів, які намагаються уникнути традиційних для звичайних конференцій завчасної визначеності порядку і тематики виступів, поділу на активних доповідачів та пасивних слухачів тощо.
Існують численні різновиди неконференцій:
Технологія відкритого простору
Світове кафе
Акваріум
тощо. Зокрема, це неформальна ділова зустріч на відкритому повітрі, наприклад біля басейну.
Посилання
Unconference Blog
Open Space World
"Possibilities for Transformational Conferences"
What Is An OpenSpace Conference?
Збори
Колективне ухвалення рішень
|
49851956
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ani%20Hoang
|
Ani Hoang
|
Ani Hoang
Ani Fuk Chong Hoang (born 1 August 1991) is a Bulgarian singer and rapper of Vietnamese descent.
Biography
A Hoang was born on August 1, 1991, in Sofia, Bulgaria. Her father is from Vietnam. She has an older brother and sister. She studied for five years at the School of Music Lubomir Pipkov in Sofia, with specialty Piano.
At the end of 2009, Ani signed a contract with Nikolay Parvanov – Chita. So she started working in Real Enterprises. On March 14, 2010, her first song Кой си ти (Who You Are) is released. Things, however, are not good for the singer because of misunderstandings with the owner of the company. After a series of media scandals related to the departure of Annie Hoang from Real Enterprises, she signed a contract with Payner in early April 2011. На 8 април 2011 On April 8, 2011, the video goes to Не вярвам (Do not Believe). The tape is all in Asian style and includes ninjas and a dragon. Despite the high-budget clip, the song is not very popular. Her second song, Payner, Лекарство за мъж (Medication for a Man), was released on June 18, 2011. The track achieved significant success in the charts, reaching 10th in the top 50 of the Signal music portal. Ani Hoang's next song bears the name И се будя пак (And I Wake Again) and appears in the air on Planeta TV in autumn 2011. On December 17, the clip goes to the song Неподготвен (Unprepared). For Planet's Christmas program, Annie shoots the ballad Тази нощ (Tonight) and shortly after, she also presents a new song Луда обич (Crazy Love). In March 2012, Annie Hoang won a 2011 debut in a series of annual awards for Planet TV and New Folk
Following are the songs Да си правим щастие (Let's Make Happiness, duet with Alex Linares), Ако от теб си тръгна (If You're Going Out), and Загасете светлините (Shut Out the Lights), the last of which becomes the biggest hit of the singer so far. On January 4, 2013, her debut album Лекарство за мъж" (A medicine for a man) appeared on the song of the same name. The album contains 12 tracks: 9 familiar compositions, one unrelated duet Онези малки неща (Those Little Things, with DJ Ned), an electronic remix of Луда обич, and symphonic version of Не вярвам.
Ani Hoang has released her first, and so far only album Лекарство за мъж“ in 2013.
At the end of February, Ani's new song titled Виетнамчето (Vietnamese) is released. With the vocals Ilian is included in the song. On June 7, the singer's latest project, titled Скрий му очите (Hide His Eyes), is released.
In the beginning of 2014, the singer's latest project – Да го правим (Let's Do It) – comes out. Ani Hoang's new video is on the song – Официална бивша (Officially Former) is coming out in June. It's the music of Avi Benedy. On June 21 she, and Kristiana was promoted the song Между нас (Between Us) is the title of the new pop-folk song, which in music video was filmed popular Bulgarian actress in the subject line Latinka Petrova. On December 13, the song Боли да ме обичаш (You Love Me Loves) comes out with the clip, taking the singer with the vocals Azis and the music is the work of the singer's cowl. At the end of the year, Annie Hoang introduced her new song, Благодаря ти (Thank you), to the Planet TV fest, and the video comes out in early March.
On April 23, 2015, the new video came to the new song – Имам новина (I have a news). In the clip to the song, the performer relies on dancing, impressive effects and great looks. Choreography is performed by Ballet Fame. On September 23, she released her new video, which is for the singles Като нощ и ден (Like Night and Day). At the end of the year, she presented her new project titled Няма да те бавя (I Will not Hold You). On 29.02, released along with the clip and the song Стой далеч от мен (Stay away from me). On June 20, along with a video, comes the song На саниметри (Inches). At the beginning of September, with a video, the song Пак съм твоя (I'm yours again) is released.
In early 2017 Ani was released R'n'B remix of Луда Обич (originally Не си играй) with rapper Dgs Onemiconemc. In May 2017 was released music video of hip-hop song К'во ме гледаш (You look at me)
Personal life
She is engaged with the director and singer – Ludmil Ilarionov since 2012.
Awards
Planeta TV Awards
2012: Debut of the year
Discography
Albums
Studio albums
2013 Лекарство за мъж (Medicine for a man)
Videos / Songs
From album Лекарство за мъж:
2011: Не вярвам
2011: Лекарство за мъж
2011: И се будя пак
2011: Неподготвен
2012: Луда обич
2012: Да си правим щастие
2012: Ако от теб си тръгна
2012: Загасете светлините
Various
2013: Виетнамчето
2013: Скрий му очите
2013: Целувай и хапи
2013: Точно по мярка
2013: Ако питаш пиян ли съм (ремикс)
2013: Малко шум за Ани Хоанг
2014: Да го правим
2014: Официално бивша
2014: Между нас (with Kristiana (singer) and Galin (singer))
2014: Боли да ме обичаш (with Azis)
2015: Благодаря ти
2015: Имам новина.
2015: Като нощ и ден
2015: Няма да те бавя
2016: Стой далеч от мен
2016: На сантиметри
2016: Пак съм твоя
2017: Луда обич (R'n'B remix feat. Dgs Onemiconemc)
2017: К'во ме гледаш
Filmography
References
1991 births
Bulgarian folk singers
21st-century Bulgarian women singers
Bulgarian people of Vietnamese descent
Bulgarian folk-pop singers
Bulgarian rappers
Living people
Pop rappers
Singers of Vietnamese descent
Women hip hop musicians
|
2797537
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%8F%D0%BD%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%20%28%D0%95%D0%BA%D1%96%D0%B1%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%29
|
Кояндинський сільський округ (Екібастузька міська адміністрація)
|
Кояндинський сільський округ (Екібастузька міська адміністрація)
Кояндинський сільський округ — адміністративна одиниця у складі Екібастузької міської адміністрації Павлодарської області Казахстану. Адміністративний центр — село Бескауга.
Населення — 1228 осіб (2009; 478 в 1999, 1051 у 1989).
Станом на 1989 рік існувала Карасуська сільська рада колишнього Екібастузького району (села Айтен, Бескауга, Отділення 1). Село Айтен було ліквідовано 2000 року. Сільський округ був утворений 2008 року і до його складу увійшли новоутворені села Коянди, Курилисши, Теміртас. 2017 року до складу округу була включена територія ліквідованого Бескаузького сільського округу (до 2012 року — Карасуського), при цьому центром округу стало село Бескауга.
Склад
До складу округу входять такі населені пункти:
Примітки
Сільські округи Екібастузької міської адміністрації
|
2645145
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%9D%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B0
|
Ганна Носова
|
Ганна Носова — українська оперна співачка. Колоратурне сопрано.
Біографія
З 2003 до 2007 навчалась у Сімферопольському музичному училищі ім. П. І. Чайковського (клас викладача Шевченко І. Г.)
З 2007 — студентка вокального факультету Львівської Національної музичної академії ім. М. В. Лисенка в класі народного артиста України професора Ігора Кушплера.
У 2011 отримала диплом бакалавра з відзнакою. У 2012 здобула ступінь магістра (диплом з відзнакою) у Львівській Національній музичній академії ім. М. В. Лисенка.
У 2012 році вступила до аспірантури Львівської Національної музичної академії ім. М. В. Лисенка (творчий керівник доц. Жишкович М. А.).
Кар'єра
Впродовж навчання у ЛНМА ім. М. Лисенка брала участь у багатьох концертах в Україні та Польщі, зокрема: сольні концерти у Львові (2010—2015 рр.), концерт класу І. Кушплера в Катовіцах (Польща, 2011).
У 2012 році дебютувала на оперній сцені в партії Люсі в опері Дж.-К. Менотті «Телефон». Ця ж опера відкривала фестиваль «Контрасти» у львівській філармонії у 2014 році (в партії Люсі).
У 2014—2017 роках неодноразово виступала у виставах В. А. Моцарта «Чарівна Флейта» в партії Цариці Ночі у Львівському Національному академічному театрі опери та балету імені С. Крушельницької .
З 2017 року — солістка Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької.
Володар Гран-Прі та переможець ІV Міжнародного конкурсу «Перлини мистецтва», Київ 2016.
Лауреат I Міжнародного конкурсу «Перлини мистецтва», Львів 2014.
Стипендіат Вагнерівського товариства 2011 року.
Лауреат Всеукраїнського конкурсу вокалістів ім. Т. Терена-Юськіва, Львів, 2010.
Майстер-класи
брала активну участь у майстер-класах відомих виконавців:
Олександра Теліги (Польща, 2008), Ежи Артоша (Польща, 2011), Зоряни Кушплер (Австрія, 2011), Адріани Чіконіі (Італія, 2012), Вінченцо де Віво (Італія, 2012), Олени Лютаревич (Італія 2015), Отара Накашідзе (Італія 2015), Калуді Калудова (Болгарія 2017).
Репертуар
оперні партії
Деспіни з «Cosi fan tutte» В. А. Моцарта,
Адіни з «L'elisir d'amore» Г. Доніцетті,
Люсі з «The Thelephone» Дж.-К. Менотті,
Цариці Ночі з опери «Чарівна флейта» В. А. Моцарта,
Брігітти з «Іоланти» П.Чайковського,
Віолетти з опери «Травіата» Дж. Верді,
Норіни з опери «Дон Паскуале» Г. Доніцетті,
Церліни з опери В.А.Моцарта «Дон Жуан»,
Аделі з «Кажана» Й.Штрауса.
Рецензії
ND Zeitung
Джерела
Ганна Носова Лауреатка міжнародних конкурсів
Третій музичний салон у Музеї, або «Вечір оперної музики» // Фотографії Старого Львова
Анна Носова – сопрано Львівська національна філармонія ім. М. Скорика
Посилання
акаунт
Українські сопрано
|
5323748
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Herbert%20W.%20Franke
|
Herbert W. Franke
|
Herbert W. Franke (14 May 1927 – 16 July 2022) was an Austrian scientist and writer. Die Zeit calls him "the most prominent German writing Science Fiction author".
He is also one of the important early computer artists (and collectors), creating computer graphics and early digital art since the late 1950s. Franke was also active in the fields of future research as well as speleology. He used his pen name Sergius Both as this Avatar name in Active Worlds and Opensimulator grids. The Sergius Both Award is given for creative scripting in Immersionskunst by Stiftung Kunstinformatik, first time issued at Amerika Art 2022.
Biography
Franke was born in Vienna on 14 May 1927. Franke studied physics, mathematics, chemistry, psychology and philosophy in Vienna. He received his doctorate in theoretical physics in 1950 by writing a dissertation about electron optics.
Since 1957, he worked as a freelance author. From 1973 to 1997 he held a lectureship in "Cybernetical Aesthetic" at Munich University (later computer graphics – computer art). In 1979, he co-founded Ars Electronica in Linz/Austria. In 1979 and 1980, he lectured in "introduction to perception psychology" at the Art & Design division of the Bielefeld University of Applied Sciences. Also in 1980 he became a selected member of the German PEN club.
A collection of short stories titled "The Green Comet" was his first publication. In 1998, Franke attended a SIGGRAPH computer graphics conference in Orlando and was a juror at the "VideoMath Festival" Berlin. He also took part in innumerable performances and presentations.
The Herbert W. Franke archive is at ZKM | Center for Art and Media Karlsruhe.
Franke died in Egling on 16 July 2022 at the age of 95.
Publications
1963 "Planet der Verlorenen" (Planet of the lost) as Sergius Both.
1964 The Magic of Molecules (Magie der Moleküle, 1958)
1973 The Orchid Cage (Der Orchideenkäfig, 1961)
1974 The Mind Net (Das Gedankennetz, 1961)
1974 Zone Null (Zone Null, 1970)
1979 Ypsilon minus (Ypsilon Minus, 1976)
1971 Computer Graphics: Computer Art (Computergraphik – Computerkunst, 1971)
2003 "Vorstoß in die Unterwelt – Abenteuer Höhlenforschung" (Approach to the Underworld – Adventure Cave Research) was published.
2004 "Sphinx_2" released.
2005 "Cyber City Süd" released.
2006 "Auf der Spur des Engels" released.
2007 "Flucht zum Mars" released.
Awards and honours
1985 and 1991: Deutscher Science Fiction Preis (best novel)
1985, 1986, 2007: Kurd Lasswitz prize
1987 Computer art award of the German software manufacturer Association
1989 Phantastik-Preis der Stadt Wetzlar
1992 Karl Theodor Vogel Prize for technology journalism
2002 Dr. Benno-Wolf-Preis by VdHK (German Speleological Federation) – for merits in speleology
2007 Austrian Cross of Honour for Science and Art, 1st class
2007 Collection of projects in honor of Herbert W. Franke's 80's birthday on May 14th
2016 Life Time Award of the European Science Fiction Society "European Grand Master of Science Fiction"
Museum collections and exhibitions
Abteiberg Museum
ZKM Center for Art and Media Karlsruhe
Kunsthalle Bremen
Victoria and Albert Museum
References
External links
Franke at the AVA International agency
Franke's home page at the University of Munich
1927 births
2022 deaths
Writers from Vienna
Austrian digital artists
Austrian male writers
Computer graphics researchers
Austrian scientists
Austrian science fiction writers
Scientists from Vienna
Academic staff of the Ludwig Maximilian University of Munich
Recipients of the Austrian Cross of Honour for Science and Art, 1st class
Deutscher Fantasy Preis winners
|
2940425
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%BE%D2%91%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%96
|
Стоґньовиці
|
Стоґньовиці — село в Польщі, у гміні Прошовиці Прошовицького повіту Малопольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Краківського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Прошовицького повіту
|
2522190
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/ARMCX6
|
ARMCX6
|
ARMCX6 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на X-хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 300 амінокислот, а молекулярна маса — 33 019.
Локалізований у мембрані.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома X
Некатегоризовані білки
|
2601519
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%83%D0%BD-%D0%9A%D1%83%D0%BD%D1%8C
|
Нун-Кунь
|
Нун-Кунь — гірський масив в Азії, з максимальною висотою 7135 м — розташований у західній частині гірської системи Гімалаїв, в Індії.
Географія
Гірський масив Нун-Кунь розташований у хребті Занскар, що лежить в північно-західній частині гірської системи Гімалаїв. До масиву входять три основні вершини, з яких — дві незалежні гори Нун і Кун, з'єднані між собою 11-ти кілометровим S-подібним хребтом. Адміністративно масив лежить практично в центральній частині індійського штату Джамму та Кашмір, на крайній півночі Індії.
Нун
Найвища вершина масиву: Нун (Головна), розташована в південно-західній частині масиву. Абсолютна висота гори 7135 метрів над рівнем моря. Відносна висота — 2404 м, з найвищим сідлом — 4731 м. Топографічна ізоляція вершини відносно найближчої вищої гори K6 (7282 м) — становить 166,68 км.
Кун
Друга за висотою вершина масиву: Кун, розташована в західному відрозі північної частині масиву. Абсолютна висота гори 7077 метрів над рівнем моря. Відносна висота — 997 м, з найвищим сідлом — 6080 м. Топографічна ізоляція вершини відносно найближчої вищої гори Нун (7135 м) — становить 4,76 км.
Пік Пінакл
Третя за висотою вершина масиву: пік Пінакл, розташована в північно-східній частині масиву. Абсолютна висота вершини 6930 метрів над рівнем моря. Відносна висота — 470 м, з найвищим сідлом — 6460 м. Топографічна ізоляція вершини відносно найближчої вищої гори Кун (7077 м), яка розташована від піку на захід — південний захід — становить 2,14 км.
Дослідження та підкорення
Раннє, відоме вивчення масиву відбулося з дослідження у 1898 році, та три відвідування Артура Неве в 1902, 1904 та 1910 роках. У 1903 році голландський альпініст доктор Г. Сіллем досліджував масив і відкрив високе плато між вершинами; він досяг висоти 6400 м на горі Нун. У 1906 році відома дослідницька сімейна пара Фанні Баллок та її чоловік Вільям Гантер Воркмени заявили, що піднялися на пік Пінакл. Вони також довгий час подорожували масивом і виготовили його карту; однак суперечки спеціалістів відносно праці дослідників, і низька її оцінка, не сприяли використанню цієї карти.
Після безуспішних спроб піднятися на гору в 1934, 1937 та 1946 роках, перший успішний підйом на вершину Нун був здійснений у 1953 році французько-швейцарсько-індійсько-шерпською командою під керівництвом Бернарда П'єра та П'єра Вітоза, через західний хребет. На саму вершину піднялися П'єр Віттоз, моравський місіонер в Тибеті і досвідчений альпініст, та Клавдія Коган — новаторка жіночого альпінізму. З тих пір були започатковані інші маршрути підйомів. Через північно-західний схил піднялися 27 жовтня і 28 вересня 1976 року сім екіпажів з чеської експедиції під керівництвом Ф. Чайки. Перший британський підйом був здійснений Стівом Беррі та його друзями через східний хребет у 1981 році (його батько намагався підкорити вершину Нун у 1946 році).
Італійський альпініст Маріо П'яченца здійснив перший підйом на Кун у 1913 році через північно-східний хребет. П'ятдесят вісім років пройшли до другої офіційної спроби підкорення піку, що призвело до успішного підйому експедиції зі складу індійської армії.
Найпопулярніший маршрут підйому на масив можна здійснити з дороги, що з'єднує міста Каргіл та Лех.
Галерея
Див. також
Список ультра-піків
Ультра-піки Гімалаїв
Примітки
Посилання
Suru and Zanskar valley
Гірські вершини
Гімалаї
Ультра-піки
Семитисячники
Гори Індії
|
2021822
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%B9%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%88%D0%B0%20%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%95%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%97
|
Найсильніша людина Естонії
|
Найсильніша людина Естонії (ест. Eestimaa Rammumees) - щорічне змагання серед ломусів, яке було вперше проведено у 1999 році. До виступів допускаються виключно естонські ломуси.
Таблиця переможців змагання
Посилання
Спортивні нагороди
|
69915343
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chinese%20long-tailed%20rosefinch
|
Chinese long-tailed rosefinch
|
Chinese long-tailed rosefinch
The Chinese long-tailed rosefinch (Carpodacus lepidus) is a species of finch of the family Fringillidae.
It is found in China. Its natural habitats are temperate forests, subtropical or tropical moist shrubland, and temperate grassland.
References
Carpodacus
Birds of Central China
Birds described in 1877
Taxa named by Émile Oustalet
|
61985544
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Yefanovo
|
Yefanovo
|
Yefanovo is a rural locality (a village) in Kiprevskoye Rural Settlement, Kirzhachsky District, Vladimir Oblast, Russia. The population was 29 as of 2010. There are 2 streets.
Geography
Yefanovo is located on the Vakhchilka River, 5 km east of Kirzhach (the district's administrative centre) by road. Kirzhach is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Kirzhachsky District
|
2742608
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D1%82%D1%8C%D1%8F%D0%B3%D0%BE%20%D0%A3%D1%81%D0%BE%D1%81-%D1%96-%D0%9C%D0%BE%D1%88%D1%96
|
Сантьяго Усос-і-Моші
|
Сантьяго Усос-і-Моші (25 липня 1781 — 24 вересня 1858) — іспанський дипломат і політик, виконував обов'язки державного секретаря країни у травні 1823 року.
Примітки
Джерела
Urquijo Goitia, José Ramón. Usoz y Mozi, Santiago
Посилання
Прем'єр-міністри Іспанії
Дипломати Іспанії
|
2297759
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B0%D1%81%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Плітас Олександр Савич
|
Плітас Олександр Савич
Олександр Савич Плітас (15 липня 1896, Константинівська — 27 квітня 1958, Меріленд) — український військовий діяч, лікар, санітарний сотник Армії УНР. Лицар Залізного хреста УНР та Хреста Симона Петлюри.
Життєпис
Олександр Плітас народився у станиці Константинівській на Донщині 15 липня 1896 року. У 1905 році він закінчив гімназію у Ростові-на-Дону.
Радянсько-українська війна
Більшовицька навала на Україну навесні 1919 року застає його студентом останнього семестру медичного факультету Харківського університету. Як староста медиків, він був членом 15-членного Комітету студентського самоуправління. По приході більшовиків до Харкова на засідання Комітету з'явився студент ветеринарії сумнівної репутації, щоб перебрати управління, як комісар. Його після декількох запитів викидають силою із залі засідання. Вночі того самого дня усіх членів Комітету розстріляли, крім Олександра, який врятувався лише тому, що тієї ночі не перебував у своєму помешканні. Після цього випадку Плітас утік із Харкова та у травні 1919 року вступив в ряди повстанської групи отамана Юрія Тютюнника, з якої згодом була сформована 4-та Київська Дивізія Армії УНР. Займав посаду дивізійного лікаря під час Першого зимового походу. За участь у поході Був нагороджений орденом Залізного Хреста. Коли восени 1921 року його дивізія у складі Волинської повстанської групи вибралася з польського табору у повстанський похід, знаний, як Листопадовий рейд, він пішов з нею як керівник військового шпиталю при Штабі Повстанської армії. Під час бою біля села Чайківка Олександр Плітас виявив особливий героїзм, обслуговуючи поранених. Цей похід закінчився геройською смертю 359 вояків під Базаром. Плітас врятувався лише чудом і повернувся знову до таборів інтернованих.
Еміграція до Чехословаччини
У 1923 році Олександр Плітас емігрував до Чехословаччини, де деякий час працював в університетських клініках. У 1926 році він закінчив медичний факультет Празького університету. У 1927 році, після від'їзду доктора Модеста Левицького, Олександр перебрав посаду лікаря Української Господарської Академії в Подєбрадах, продовжуючи служити українським воякам, які на той час вже були студентами академії. Там Плітас залишався до 1934 року, не зважаючи на мізерну заробітну плату. Того ж року у журналі «Гуртуймося» під криптонімом MUDr О. П. були опубліковані його спогади про Другий зимовий похід. У 1935 році він відкрив приватну практику в Жегуні біля Подєбрад, надаючи й надалі безплатну лікарську допомогу українській колонії в Подєбрадах.
Угорсько-українська війна
У 1938 році доктор Олександр Плітас, як тільки почалася боротьба за Карпатську Україну, покидає свою практику і переїздить до Хусту, де працює спочатку як повітовий лікар, а згодом як лікар окружної каси хворих та лікар Карпатської Січі. Разом із дружиною, доктором Зоєю Плітас, бере участь в організації та веденні сестринських курсів. Під час боїв з угорськими військами Олександр організує польовий шпиталь та залишається при ньому із своїми раненими, аж поки угорці не окуповують Закарпаття. Після початку угорської окупації Плітас втікає до Румунії та через Югославію і Німеччину повертається у 1939 році до Чехії.
Остаточна еміграція
Плітас знову відкриває практику у 1940 році, цього разу в Печках біля Подєбрад, але в 1943-му німці насильно посилають його на працю до зруйнованих бомбардуваннями Гамбургу та Гельзенкірхену. На декілька місяців перед кінцем війни він повертається до Чехії, щоб вкоротці покинути там усе своє майно та опинитися в таборі в Регенсбурзі, де на різних посадах працює 4 роки. Крім лікарської праці Олександр Плітас викладав на сестринських курсах та був лектором соціальної гігієни для студентів УТГІ та слухачів матуральних курсів при УТГІ. Організував Спілку українських лікарів на цьому терені Баварії та був її головою аж до свого виїзду до Америки в 1949 році.
В Америці працював у туберкульозному шпиталі в Меріленді й помер по операції 27 квітня 1958 року. Похований на православному кладовищі Святого Андрія у Саут-Браунд-Буці, штат Нью-Джерсі.
Примітки
Джерела
Лікарський вісник. Рік V. Ч.10./ Ред.:Роман Осінчук. — Нью-Йорк: «Krupka & Bilan», 1958. — сc. 27-28.
Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917—1921). Книга 2. — К.: «Темпора», 2007. — с. 180.
Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — К.: «Стікс», 2011. — с. 248 ISBN 978-966-96849-8-1
Лицарі Зимових походів. 1919—1922 рр./ Я.Тинченко. — К.: «Темпора», 2017. — с. 121. ISBN 978-617-569-302-5
Уродженці Курганинського району
Вояки Армії УНР
Учасники Другого зимового походу
Випускники Харківського університету
|
3134856
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Campo%20Maior%2C%20Portugal
|
Campo Maior, Portugal
|
Campo Maior, Portugal
Campo Maior is a municipality in the Portalegre District, Alentejo Region, Portugal. The population in 2011 was 8,456, in an area of . It is bordered by Spain on the North and East, by Elvas Municipality on the Southeast, and by Arronches Municipality on the West.
A recurring festival "Festas do Povo" (People's Festivities) was included in the UNESCO Intangible Cultural Heritage Lists in 2021. The festival includes the ornamentation of the streets of Campo Maior with paper flowers and other decorations.
History
Campo Maior was certainly a Roman settlement – the ancient Muro Dam is close by – which was under control of the Moors for half a millennium. In 1219, it was conquered by Christian knights, the Pérez de Badajoz family, who then granted the village, which belonged to the municipality of Badajoz, to the Church of Santa Maria do Castelo (Saint Mary of the Castle).
On May 31, 1255, King Alfonso X of Castile promoted the village to town status.
In 1260, Bishop Friar Pedro Pérez, the Town Lord, granted the first charter (foral) to the inhabitants of Campo Maior. He also introduced the town's first coat-of-arms, showing Our Lady and a lamb, with a legend "Sigillum Capituli Pacensis".
On May 31, 1297, the Treaty of Alcanizes was signed by King Ferdinand IV of Castile and King Denis of Portugal, whereby Campo Maior, together with Olivença and Ouguela, was transferred to the Kingdom of Portugal.
Under Portuguese sovereignty, Campo Maior went through an additional two Town Lords – Branca, sister of King Denis, in 1301, and Afonso Sanches, natural son of King Denis, in 1312 – before returning to King Denis's direct rule in 1318.
The Castle of Campo Maior was rebuilt by King Denis in 1310. In the 17th and 18th centuries, other fortifications were built and Campo Maior became an important garrison town.
As a reflex of the influence of Castile in Campo Maior, the population and the garrison sided with Castile following the 1383–1385 Crisis. King John I of Portugal and Constable Nuno Álvares Pereira led their armies to Campo and besieged the town for six weeks, finally occupying it at the end of 1388.
King John II (1481–1495) granted a new coat-of-arms to Campo Maior: a white shield, with the arms of Portugal on one side, and John the Baptist, patron saint of the town, on the other side.
In 1512, King Manuel I renewed the charter (foral) of Campo Maior.
From the late 15th century, many of those persecuted by the Inquisition in Castile took refuge in Portugal. Many of them settled in Campo Maior, which saw its population increase substantially. As a consequence, in the 16th century, the town's New Christian community was so numerous that it provided most of those accused of Judaism who were included in the Portuguese Inquisition's auto-da-fé that took place in nearby Évora.
The war with Spain in 1640 brought major changes to the fortress. The need to re-fortify the town, which had grown markedly outside the medieval perimeter during the previous three centuries, and the urgency to build a new fortified perimeter to defend the inhabitants of the "new town" from the incursions of the Castilian armies, forced the kings of Portugal to invest large amounts of money, and to send contingents of military engineers, specialized workers and even more non-specialized workers to strength Campo's defenses. Due to these efforts, the garrison substantially grew in size. It is estimated that, in the late 17th century, one out of four inhabitants of Campo Maior was employed by the military. Campo Maior became the headquarters of the mercenary Dutch troops that fought in Alentejo. The town was at that time the second most important garrison in the Alentejo region, second only to the city of Elvas.
In 1712, during the Spanish War of Succession, the Castle of Campo Maior was besieged by the Spanish Army, commanded by the French Alexandre Maître, Marquis de Bay. For 36 days, he launched tons of projectiles on the town and managed to breach one of the bastions before attempting to storm the fortress. Upon crossing the breach which had been put on fire by the defenders with the help of a French Huguenot engineer, the Spanish Army suffered heavy casualties and retreated in defeat as a Portuguese relief force from Elvas was arriving.
On September 16, 1732, at 3 am, a storm hit the Armory, located in the castle's main tower, which stored 6000 arrobas of gunpowder and 5000 pieces of ammunition. A violent explosion ensued, followed by a fire. This event caused significant damage to the fortress and injured two thirds of the inhabitants of the fort.
King John V ordered the quick reconstruction of the castle. The town slowly rose from the ruins and eventually regained its main role both in times of war and in times of peace, and it became a trading post.
In the 18th century, the Church of Misericórdia (Mercy) and the Matriz Church (Matrix, seat of the Parish) were built and the Church of Saint John was started. The town, which until then had been formed by a single freguesia (parish), was divided in 1766 into the present two – Our Lady of Expectação and Saint John the Baptist.
The early 19th century was devastating for Campo Maior: first by a siege in 1801 by the Spanish during the War of the Oranges, and then by a local rebellion in 1808 against the French who were engaged in the Peninsular War.
The uprising of Campo Maior against the Napoleonic invasion was successful due to the help from the Badajoz army, which then garrisoned the town for three years.
In 1811, a new Napoleonic invasion besieged the town for one month until Campo was forced into capitulation. This month gave time for the Anglo-Portuguese Army, under the command of British General Beresford, to arrive and rout the French. The town then earned the title of Vila Leal e Valorosa (Loyal and Valorous Town), now inscribed in its coat-of-arms.
The Liberal Wars (1828–1834) were also fought in Campo Maior area.
In 1836, the neighbouring municipality of Ouguela was annexed by Campo Maior, increasing its number of freguesias (parishes) from three to four.
In 1865, an epidemic of cholera killed 150 people in two and a half months.
In 1867, an attempt to extinguish the municipality of Campo Maior and integrate it in the municipality of Elvas provoked a popular uprising, with the population staging a strike on December 13. The attempt was dropped and the municipality survived.
In 1926, a fourth rural freguesia (parish) is added to the municipality: Our Lady of the Graça dos Degolados (Grace of the Beheaded).
In 1941, the municipality assumes its current division in three freguesias (parishes), with the annexation of the freguesia of Ouguela by the freguesia of Saint John the Baptist, due to the former's rapid population decline.
Climate
Economy
The main industry is coffee roasting and coffee packaging. Campo Maior is headquarters to Delta Cafés, the market leader of coffee distribution in Portugal.
Other economic activities include agriculture and livestock raising. Campo Maior is a production center of olives and ham, made from Iberian pig (also known as porco alentejano).
Parishes
Administratively, the municipality is divided into 3 civil parishes (freguesias):
Nossa Senhora da Expectação
Nossa Senhora da Graça dos Degolados
São João Baptista
Notable people
Blessed Amadeu of Silva (1420–1482), a Portuguese nobleman who became first a Hieronymite monk, then left that life to become a friar of the Franciscan Order.
Saint Beatrice of Silva (1424–1492), a Portuguese noblewoman who became the foundress of the monastic Order of the Immaculate Conception.
Vítor Manuel da Silva Caldeira (born 1960), President of the Portuguese Court of Auditors, 2016–2020
Demographics
References
External links
Municipality official website
http://www.campingosanjos.com Parque de campismo rural Campo Maior
Towns in Portugal
Populated places in Portalegre District
Municipalities of Portalegre District
|
2690790
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%80%D1%81%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BE
|
Борсаліно
|
Борсаліно
«Борсаліно» — найстарша італійська компанія, що спеціалізується на виробі капелюхів класу люкс. Компанія була заснована в 1857 році та базується в місті Алессандрія. Створені засновником компанії Джузеппе Борсаліно моделі фетрових капелюхів, стали називати за назвою торгової марки.
Історія
Джузеппе Борсаліно заснував своє ательє з виробу фетрових капелюхів в місті Алессандрія, Італія, 4 квітня 1857 року. До 1888 року засноване ательє перетворилось на велике виробництво, що виготовляло 2500 високоякісних капелюхів в день.
Відмінна якість продукції та перемоги на відомих виставках зробила продукцію торгової марки «Борсаліно» популярною та відомою по всьому світі. Наприкінці Першої світової війни щорічні обсяги виробництва складали близько 2 000 000 капелюхів. В компанії працювало більше 2 500 працівників, що сприяло поштовхом економічного розвитку регіону, де розташовувалось виробництво.
Носіння капелюхів компанії «Борсаліно» низкою провідних акторів Голлівуду зміцнювала позиції бренду на світових ринках.
З початком занепаду епохи носіння класичних капелюхів в 1950 році обсяги виробництва компанії почали скорочуватись. Продукція «Борсаліно» стала більш культовою річчю, ніж товаром широкого використання.
В 1987 році компанія «Борсаліно» було продана останнім нащадком роду Борсаліно. Компанія змінила декілька власників до 18 грудня 2017 року, коли Алессандрійським судом її було визнано банкрутом.
Відомі люди, що носили Борсаліно
Аль Капоне
Ален Делон
Жан Поль Бельмондо
Хамфрі Богарт
Гаррісон Форд
Посилання
Виробники одягу Італії
Підприємства П'ємонту
Алессандрія
Капелюхи
Бренди розкоші
|
2117689
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0
|
Уласкова
|
Уласкова, також Уласкува, Уласкюла, Ууссалу — село в Естонії, входить до складу волості Меремяе, повіту Вирумаа.
Посилання
Села Вирумаа
Волость Меремяе
|
27935545
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ia%C8%99i%20National%20Theatre
|
Iași National Theatre
|
Iași National Theatre
The Iași National Theatre (or Vasile Alecsandri National Theater; in Romanian: Teatrul Național Vasile Alecsandri) in Iași, Romania, is the oldest national theatre and one of the most prestigious theatrical institutions in Romania. In 1956, it was given the name of the renowned Romanian playwright and poet Vasile Alecsandri. The building also hosts the Iași Romanian National Opera.
History
The first dramatic play presented in the Romanian language (and one of the first theatrical performance in Romanian) was Mirtil and Hloe, adapted and staged by Gheorghe Asachi, and held in the capital (Jassy/Iași) of Moldavia, on 27 December 1816. In 1834, a Romanian production took place in Iași on the stage of the Théâtre de varieté, built in 1832 for the French Fouraux troupe.
The National Theatre was founded on 15 May 1840, as the Great Theatre of Moldavia, when the Romanian language troupe, led by Costache Caragiali, was united with the French troupe, under a single direction of Vasile Alecsandri and the management of Costache Caragiali. On 22 December 1846, a new audience hall was inaugurated in the former mansion of Prince Mihail Sturdza, on the Hill of Copou.
Building
On the night of 17/18 February 1888, the theatre building was destroyed by the fire. Efforts to build the new theatre edifice culminated in 1894 when a contract was signed with the Viennese architects Ferdinand Fellner and Hermann Helmer, who designed several theatres and palaces across Europe, including the theatres in Cluj-Napoca, Oradea, Timișoara and Chernivtsi (Romanian: Cernăuți).
For the building work, a contract was signed with a Bucharest company, and the power station was built by a company from Berlin. The Theatre’s power station also supplied with electricity the 12 electric-arc lamps lighting the Theatre Square, marking the beginning of electrification in the city of Iași. The works to building took two years, and on 1 and 2 December 1896, the inauguration festivities took place with Flechtenmacher's National Overture, the vaudevilles Muza de la Burdujeni (The Muse from Burdujeni) by Costache Negruzzi and Cinel-cinel (The Riddle) by Vasile Alecsandri, as well as the verse comedy Poetul romantic (The Romantic Poet) by Matei Millo.
The Iași National Theatre building is listed in the National Register of Historic Monuments.
Architecture
With a Neoclassic exterior and a richly decorated interior in Rococo and Baroque styles, the building is considered one of the most elegant in Romania.
The main auditorium is organised in stalls, boxes and a balcony. The curtain painted by the Viennese M. Lenz, presents in the middle, an allegory of life with its three stages and, to the right side, the allegory of Romanian Unification. The left-hand side, painted by Lenz’s apprentice, differs from the rest of the curtain in style and colouring.
The ceiling and the iron curtain were painted by Alexander Goltz. The iron curtain, which completely separates the scene from the hall, shows ornaments placed symmetrically, while the ceiling has as a narrative basis the Archetypal Story, shown in paradisiacal allegories, with nymphs and cupids framed in rococo stucco.
The 1,418 electric lights and the chandelier with 109 Venetian crystal lamps light up a playhouse with a unique architectural personality.
References
External links
Official website
Theatre
Theatre
Theatre
Theatres in Iași
National theatres
Neoclassical architecture in Romania
Fellner & Helmer buildings
Theatres completed in 1896
Event venues established in 1840
|
1573956
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%B2%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D1%8C%D0%BA%D0%BE%20%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%8F%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Довгодько Євгенія Сергіївна
|
Довгодько Євгенія Сергіївна
Німченко Євгенія Сергіївна (29 вересня 1992) — українська спортсменка, академічна веслувальниця, Заслужений Майстер Спорту України, призерка чемпіонатів Європи, чемпіонка і призерка Універсіад, багаторазова чемпіонка України.
Навчалась у Херсонському вищому училищі фізичної культури, Херсонському Державному Університеті.
Спортивна кар'єра
Євгенія змалку займалася різними видами спорту — легкою атлетикою, гандболом, карате, а потім перейшла на академічне веслування.
2010 року дебютувала на чемпіонаті світу серед юнаків — у Чехії виборола срібло в четвірках парних, чим здобула собі звання майстер спорту міжнародного класу.
2011 — VIII місце на молодіжному чемпіонаті світу U-23 в четвірках парних;
2012 — VII місце на молодіжному чемпіонаті світу U-23 в четвірках парних.
На літній Універсіаді, яка проходила з 6-о по 17-е липня у Казані, Євгенія представляла Україну в академічному веслуванні у дисципліні четвірка без рульового. та завоювала бронзову нагороду разом із Ілоною Романеску, Катериною Шеремет та Дариною Верхогляд.
У попередніх запливах дівчата відразу кваліфікувались до фіналу з другим результатом (7:05.69). У фіналі посіли третю сходинку (7:09.66), пропустивши вперед росіянок (6:59.92) та спортсменок з Південної Африки (7:07.44).
2013 — VII місце на молодіжному чемпіонаті світу U-23 в двійках розпашних без стернового;
2014 — V місце на чемпіонаті Європи в вісімках зі стерновим, VIII місце на молодіжному чемпіонаті світу U-23 в двійках розпашних без стернового; VI місце на етапі Кубку світу в четвірках парних;
2015 — V місце на чемпіонаті Європи в четвірках парних, XXI місце на чемпіонаті світу в двійках парних.
6 липня 2015 року на XXVIII Всесвітній літній Універсіаді в Кванджу (Республіка Корея) в складі четвірки розпашної без стернового (Дарина Верхогляд, Наталія Ковальова, Наталія Довгодько, Євгенія Німченко) фінішувала першою у змаганнях з академічного веслування.
2016 — III місце на етапі Кубку світу в четвірках парних, III місце на чемпіонаті Європи в четвірках парних; II місце на кваліфікаційній олімпійській регаті в четвірках парних.
На XXXI Олімпійських іграх 2016 року в складі парної четвірки (Дарина Верхогляд, Олена Буряк, Анастасія Коженкова і Євгенія Німченко) була четвертою.
2017 — IX місце на чемпіонаті Європи в четвірках парних, VIII місце на чемпіонаті світу в четвірках парних;
2018 — IV місце на етапі Кубку світу в четвірках парних, II місце на чемпіонаті Європи в четвірках парних, IX місце на чемпіонаті світу в четвірках парних;
2019 — III місце на чемпіонаті Європи в четвірках парних, XVI місце на чемпіонаті світу в двійках парних.
Державні нагороди
Медаль «За працю і звитягу» (25 липня 2013) — за досягнення високих спортивних результатів на XXVII Всесвітній літній Універсіаді в Казані, виявлені самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України
Сімейний стан
Чоловік — Іван Довгодько, академічний веслувальник, чемпіон і призер чемпіонатів світу та Європи. Після одруження (2018) Євгенія взяла прізвище чоловіка.
Примітки
Посилання
На сайті FISA
На сайті МОК
Українські академічні веслувальники
Срібні призери чемпіонатів Європи
Бронзові призери чемпіонатів Європи
Академічні веслувальники на літніх Олімпійських іграх 2016
Українські учасники літніх Олімпійських ігор 2016
Випускники Херсонського вищого училища фізичної культури
Медалісти літньої Універсіади 2013
|
24256261
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Robert%20Primus
|
Robert Primus
|
Robert Primus (born 10 November 1990) is a Trinidadian professional footballer who plays as a defender for Police.
Club career
Primus made his senior debut for San Juan Jabloteh in the 2008 season.
Aktobe
In February 2011, Primus moved to Kazakhstan Premier League side Aktobe, signing a three-year contract.
After tearing his anterior Cruciate ligament against FC Astana on 21 September 2013 against FC Astana, Primus underwent surgery in the USA which ruled him out for the remainder of the 2013 season and the first of the 2014 season. In his first game back following the surgery and rehabilitation, Primus again injured his Cruciate ligaments against FC Kaisar on 22 June 2014, ruling him out for the remainder of the season.
Morvant Caledonia United
In February 2016, Primus returned to Trinidad and Tobago, signing a contract till the end of the 2015–16 season with Morvant Caledonia United.
Central
In summer 2016, Primus left Morvant Caledonia United and joined Central.
Slutsk
In March 2018, Primus joined Belarusian club FC Slutsk.
India
In March 2019 he signed for Indian club Minerva Punjab. In September 2019 he moved to Churchill Brothers.
In September 2020, he signed with FC Bengaluru United. He with his compatriot Daniel Carr won the 2020–21 Bangalore Super Division tournament.
Aizawl
On 22 February 2022, Primus moved to another I-League club Aizawl on a season-long deal.
He made his debut for the club, on 3 March 2022, against Mohammedan, which ended in a 2–0 defeat.
International career
Primus represented the respective youth teams of Trinidad and Tobago at the 2007 FIFA U-17 World Cup and the 2009 FIFA U-20 World Cup. He made his debut for the senior team on 18 March 2009, in a friendly game against Panama.
Career statistics
Club
International
References
External links
1990 births
Living people
Trinidad and Tobago men's footballers
Trinidad and Tobago men's international footballers
Trinidad and Tobago men's under-20 international footballers
Trinidad and Tobago men's youth international footballers
San Juan Jabloteh F.C. players
FC Aktobe players
Morvant Caledonia United players
Central F.C. players
FC Slutsk players
Punjab FC players
FC Bengaluru United players
Aizawl FC players
AC Port of Spain players
Police F.C. (Trinidad and Tobago) players
TT Pro League players
Kazakhstan Premier League players
Men's association football defenders
Trinidad and Tobago expatriate men's footballers
Trinidad and Tobago expatriate sportspeople in Kazakhstan
Trinidad and Tobago expatriate sportspeople in Belarus
Trinidad and Tobago expatriate sportspeople in India
Expatriate men's footballers in Kazakhstan
Expatriate men's footballers in Belarus
Expatriate men's footballers in India
Expatriate men's footballers in Bhutan
|
2810336
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Shingopana%20songwensis
|
Shingopana songwensis
|
Shingopana songwensis — вид ящеротазових динозаврів, що існував у крейдовому періоді в Африці. Належить до клади титанозаврів. Скам'янілі рештки динозавра знайдено у 2002 році у відкладеннях формації Галула у Танзанії.
Назва
Родова назва Shingopana походить з суахільського словосполучення, що означає «довга шия». Видова назва S. songwensis посилається на регіон Сонгве, де знайдені рештки динозавра.
Філогенія
Під час філогенетичного аналізу вчені виявили, що Shingopana тісніше пов'язаний з титанозаврами Південної Америки, ніж з будь-яким іншим видом з Африки чи іншого регіону.
Примітки
Посилання
Novataxa
Макронарії
Динозаври крейдового періоду
Динозаври Африки
Вимерлі тварини, описані 2017
|
3178452
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Gaillardiella
|
Gaillardiella
|
Gaillardiella — рід грибів родини Nitschkiaceae. Назва вперше опублікована 1895 року.
Класифікація
До роду Gaillardiella відносять 6 видів:
Gaillardiella caryocana
Gaillardiella melioloides
Gaillardiella monninae
Gaillardiella pezizoides
Gaillardiella piptocarphae
Gaillardiella punctiformis
Примітки
Джерела
Patouillard, N.T.; Lagerheim, G. de. 1895. Champignons de l'Équateur (Pugillus V). Bulletin de la Société Mycologique de France. 11(4):205-234 - P.226
Роди грибів
Сордаріальні
|
504833
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Laser%20propulsion
|
Laser propulsion
|
Laser propulsion is a form of beam-powered propulsion where the energy source is a remote (usually ground-based) laser system and separate from the reaction mass. This form of propulsion differs from a conventional chemical rocket where both energy and reaction mass come from the solid or liquid propellants carried on board the vehicle.
History
The basic concepts underlying a photon-propelled "sail" propulsion system were developed by Eugene Sanger and the Hungarian physicist György Marx. Propulsion concepts using laser-energized rockets were developed in the 1970s by Arthur Kantrowitz and Wolfgang Moekel, with a variant using laser ablation pioneered by Leik Myrabo. An exposition of Kantrowitz's laser propulsion ideas was published in 1988.
Laser propulsion systems may transfer momentum to a spacecraft in two different ways. The first way uses photon radiation pressure to drive momentum transfer and is the principle behind solar sails and laser sails. The second method uses the laser to help expel mass from the spacecraft as in a conventional rocket. Thus, the first uses the laser for both energy and reaction mass, while the second uses the laser for energy, but carries reaction mass. Thus, the second is fundamentally limited in final spacecraft velocities by the rocket equation.
Laser-pushed lightsail
A laser-pushed lightsail is a thin reflective sail similar to a solar sail, in which the sail is being pushed by a laser, rather than the sun. The advantage of lightsail propulsion is that the vehicle does not carry either the energy source or the reaction mass for propulsion, and hence the limitations of the Tsiolkovsky rocket equation to achieving high velocities are avoided. Use of a laser-pushed lightsail was proposed initially by Marx in 1966, as a method of interstellar travel that would avoid extremely high mass ratios by not carrying fuel, and analyzed in detail by physicist Robert L. Forward in 1989. Further analysis of the concept was done by Landis, Mallove and Matloff, Andrews and others.
A large diameter beam is required so that only a small portion misses the sail due to diffraction, and the spacecraft must have strong pointing stability capabilities so it can tilt its sails fast enough to follow the center of the beam. These requirements increase in importance as mission complexity increases, such as when moving from interplanetary to interstellar missions, and when moving from flyby missions to one-way landing missions and then to return missions.
The laser may alternatively consist of a large phased array of small devices that receive their energy directly from solar radiation.
The laser-pushed sail is proposed as a method of propelling a small interstellar probe by the Breakthrough Starshot project.
Another method of moving a much larger spacecraft to high velocities is by using a laser system to propel a stream of much smaller sails. Each alternative mini sail is slowed down by a laser from the home system so that they collide at ionising velocities. The ionising collisions could then be used to interact with a powerful magnetic field on the spacecraft to provide a force to power and move it.
An extension of the idea is to utilize nuclear materials on the mini sails. These materials would undergo fission or fusion, greatly increasing the magnitude of the imparted force. However, this approach would require much higher collision velocities compared to non-nuclear implementations.
Photon recycling
Metzgar and Landis proposed a variant on the laser-pushed sail, in which the photons reflected from the sail are re-used by re-reflecting them back to the sail by a stationary mirror; a "multi-bounce laser-based sail." This amplifies the force produced by recycling the photons, resulting in considerably higher force produced from the same laser power. There is also a multi-bounce photonic sail configuration which uses a large Fresnel lens around a laser generating system. In this configuration the laser shines light on a probe sail accelerating it outwards which is then reflected back through the Fresnel lens to be reflected off a larger more massive reflector probe going in the other direction. The laser light is reflected back and forth many times improving the force transmitted but importantly allows the large lens to remain in a more stable position as it is not greatly influenced by the laser lights momentum.
An optical cavity allows greater re-use of photons, but keeping the beam in the cavity becomes much more challenging. An optical cavity can be made with two high-reflectance mirrors, forming a Fabry–Pérot optical resonance cavity in which any small movement of mirrors would destroy the resonance condition and null photonic thrust. Such optical cavities are used for gravitational wave detection as in LIGO, for their extreme sensitivity to the movement of mirror. Bae originally proposed to use photon recycling for use in a nanometer accuracy formation flight of satellites for this reason. Bae, however, discovered that in an active optical cavity formed by two high-reflectance mirrors and a laser gain medium in between, similar to the typical laser cavity, photon recycling becomes less sensitive to the movement of mirrors. Bae named the laser thruster based on the photon recycling in an active optical cavity Photonic Laser Thruster (PLT). In 2015 his team demonstrated the number of photon recycling up to 1,540 over a distance of a few meters and photonic thrusts up to 3.5 mN with the use of a 500 W laser system. In a laboratory demonstration, a Cubesat (0.75 kg in weight) was propelled with PLT.
Laser energized rocket
There are several forms of laser propulsion in which the laser is used as an energy source to provide momentum to propellant that is carried on board the rocket. The use of a laser as the energy source means that the energy provided to the propellant is not limited by the chemical energy of the propellant.
Laser thermal rocket
The laser thermal rocket (heat exchanger (HX) thruster) is a thermal rocket in which the propellant is heated by energy provided by an external laser beam. The beam heats a solid heat exchanger, which in turn heats an inert liquid propellant, converting it to hot gas which is exhausted through a conventional nozzle. This is similar in principle to nuclear thermal and solar thermal propulsion. Using a large flat heat exchanger allows the laser beam to shine directly on the heat exchanger without focusing optics on the vehicle. The HX thruster has the advantage of working equally well with any laser wavelength and both CW and pulsed lasers, and of having an efficiency approaching 100%. The HX thruster is limited by the heat exchanger material and by radiative losses to relatively low gas temperatures, typically 1000–2000 °C. For a given temperature, the specific impulse is maximized with the minimum molecular weight reaction mass, and with hydrogen propellant, that provides sufficient specific impulse as high as 600–800 seconds, high enough in principle to allow single stage vehicles to reach low Earth orbit. The HX laser thruster concept was developed by Jordin Kare in 1991; a similar microwave thermal propulsion concept was developed independently by Kevin L. Parkin at Caltech in 2001.
A variation on this concept was proposed by Prof. John Sinko and Dr. Clifford Schlecht as a redundant safety concept for assets on orbit. Packets of enclosed propellants are attached to the outside of a space suit, and exhaust channels run from each packet to the far side of the astronaut or tool. A laser beam from a space station or shuttle vaporizes the propellant inside the packs. Exhaust is directed behind the astronaut or tool, pulling the target towards the laser source. To brake the approach, a second wavelength is used to ablate the exterior of the propellant packets on the near side.
In 2022 a paper was published by researchers from McGill University proposing a laser thermal propulsion system to be used to send a spacecraft to Mars in 45 days. One of the main advantages of using the proposed laser thermal propulsion system for sending spacecraft to Mars is reducing astronaut exposure to cosmic rays by reducing the transit time outside of Earth's Magnetosphere.
Laser mirror rocket
In this design a lens and/or parabolic mirror focuses laser light into a small hole in a mirror that leads into a tube which is highly reflective inside and completely open at the other end. A phased-array laser is pulsed from Earth at the spacecraft where the laser light is focused into the tube to a waiting mobile mirror disc which will be the reaction mass. The pulse of laser light becomes trapped in the tube, bouncing back and forth and accelerating the mirror disc out at very high velocity. The mirrors are moved into position inside the tube from magazines on the side of the craft after the laser pulse has switched off. Accelerations of millions of g's are possible for these small highly reflective mirrors, and velocities over short distances can reach into the tens of kilometers per second, allowing specific impulses in the thousands. For example if a mirror disc is accelerated over 10 m at 2 million g it will reach a velocity of 20 km/s at the exit, this is over four times higher than the exhaust velocity of a hydrogen/oxygen rocket motor which is around 4.5 km/s. A comparison of specific impulses between the space shuttle's hydrogen/oxygen engines which has a specific impulse of 453 and the above cited example yields a specific impulse of 2034 for the mirror rocket which is a significant improvement. Clever control of the discs would allow much longer acceleration periods as well and therefore higher exit velocities. Jordin Kare calculated that these mirrored discs could theoretically be pushed to around 32 million g but would be at the limit of any material's strength and subject to total failure. The propulsion design can be used on spacecraft going out directly from Earth's orbit or coming towards the Earth as in a returning elliptical orbit.
Ablative laser propulsion
Ablative laser propulsion (ALP) is a form of beam-powered propulsion in which an external pulsed laser is used to burn off a plasma plume from a solid metal propellant, thus producing thrust. The measured specific impulse of small ALP setups is very high at about 5000 s (49 kN·s/kg), and unlike the lightcraft developed by Leik Myrabo which uses air as the propellant, ALP can be used in space.
Material is directly removed from a solid or liquid surface at high velocities by laser ablation by a pulsed laser. Depending on the laser flux and pulse duration, the material can be simply heated and evaporated, or converted to plasma. Ablative propulsion will work in air or vacuum. Specific impulse values from 200 seconds to several thousand seconds are possible by choosing the propellant and laser pulse characteristics. Variations of ablative propulsion include double-pulse propulsion in which one laser pulse ablates material and a second laser pulse further heats the ablated gas, laser micropropulsion in which a small laser on board a spacecraft ablates very small amounts of propellant for attitude control or maneuvering, and space debris removal, in which the laser ablates material from debris particles in low Earth orbit, changing their orbits and causing them to reenter.
University of Alabama Huntsville Propulsion Research Center has researched ALP.
Pulsed plasma propulsion
A high energy pulse focused in a gas or on a solid surface surrounded by gas produces breakdown of the gas (usually air). This causes an expanding shock wave which absorbs laser energy at the shock front (a laser sustained detonation wave or LSD wave); expansion of the hot plasma behind the shock front during and after the pulse transmits momentum to the craft. Pulsed plasma propulsion using air as the working fluid is the simplest form of air-breathing laser propulsion. The record-breaking lightcraft, developed by Leik Myrabo of RPI (Rensselaer Polytechnic Institute) and Frank Mead, works on this principle.
Another concept of pulsed plasma propulsion is being investigated by Prof. Hideyuki Horisawa.
CW plasma propulsion
A continuous laser beam focused in a flowing stream of gas creates a stable laser sustained plasma which heats the gas; the hot gas is then expanded through a conventional nozzle to produce thrust. Because the plasma does not touch the walls of the engine, very high gas temperatures are possible, as in gas core nuclear thermal propulsion. However, to achieve high specific impulse, the propellant must have low molecular weight; hydrogen is usually assumed for actual use, at specific impulses around 1,000 seconds. CW plasma propulsion has the disadvantage that the laser beam must be precisely focused into the absorption chamber, either through a window or by using a specially-shaped nozzle. CW plasma thruster experiments were performed in the 1970s and 1980s, primarily by Dr. Dennis Keefer of UTSI and Prof. Herman Krier of the University of Illinois at Urbana–Champaign.
Pellet-beam propulsion
This proposal would require two spacecraft: one that travels and another in Earth orbit to propel the former. The second spacecraft would fire thousands of metal pellets at the first. It would either shoot a laser at the first spacecraft or align a laser from the Earth at the first spacecraft. The laser would ablate some material from each pellet, propelling them at high speeds (>120 km/s) to provide thrust to the spacecraft. This method could allow a spacecraft to reach the outer planets in less than a year, 100 AU from the Sun in 3 years and the solar gravitational lens in 15 years. It would also be able to propel heavier spacecraft than other propulsion concepts (~1 ton in mass).
Laser electric propulsion
A general class of propulsion techniques in which the laser beam power is converted to electricity, which then powers some type of electric propulsion thruster.
A small quadcopter has flown for 12 hours and 26 minutes charged by a 2.25 kW laser (powered at less than half of its normal operating current), using 170 watt photovoltaic arrays as the power receiver, and a laser has been demonstrated to charge the batteries of an unmanned aerial vehicle in flight for 48 hours.
For spacecraft, laser electric propulsion is considered as a competitor to solar electric or nuclear electric propulsion for low-thrust propulsion in space. However, Leik Myrabo has proposed high-thrust laser electric propulsion, using magnetohydrodynamics to convert laser energy to electricity and to electrically accelerate air around a vehicle for thrust.
See also
Elevator:2010
List of laser articles
Optical lift
Rocket engine
References
External links
Investigations Into a Potential Laser-NASP Transport Technology. Proceedings of the NASA/USRA Advanced Design Program 6th Annual Summer Conference. NASA. June 1990.
Final report of NIAC study on HX launch system
Propulsion
Spacecraft propulsion
|
25225761
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2006%20Supercupa%20Rom%C3%A2niei
|
2006 Supercupa României
|
2006 Supercupa României
The 2006 Supercupa României was the 9th edition of Romania's season opener cup competition. The match was played in Bucharest at Stadionul Naţional on 22 July 2006, and was contested between Divizia A title holders, Steaua and Cupa României champions, Rapid. Steaua won the trophy after a late goal by Daniel Opriţa.
Match
Details
References
External links
Romania - List of Super Cup Finals, RSSSF.com
Supercupa Romaniei, 2006
2006
Supercupa României
Supercupa Romaniei 2006
|
952673
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%80%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%BE
|
Вршево
|
Вршево — село (поселення) в Чорногорії, підпорядковане общині Беране. Мусульманське поселення з населенням 267 мешканців.
Населення
Динаміка чисельності населення (станом на 2003 рік):
1948 → 417
1953 → 455
1961 → 426
1971 → 463
1981 → 554
1991 → 438
2003 → 267
Національний склад села (станом на 2003 рік):
Слід відмітити, що перепис населення проводився в часи міжетнічного протистояння на Балканах й тоді частина чорногорців солідаризувалася з сербами й відносила себе до спільної з ними національної групи (найменуючи себе югославами-сербами — притримуючись течії панславізму). Тому, в запланованому переписі на 2015 рік очікується суттєва кореляція цифр національного складу (в сторону збільшення кількості чорногорців) — оскільки тепер чіткіше проходитиме розмежування, міжнаціональне, в самій Чорногорії.
Примітки
Села общини Беране
Села Чорногорії
|
4965093
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D1%81-%D2%90%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%81
|
Джеймс-Ґарденс
|
Джеймс-Ґарденс
Сади Джеймса — громадський ботанічний сад в районі Етобіко в Торонто, Онтаріо, Канада, вздовж річки Гамбер. Це був колишній приватний маєток, проданий міській владі Торонто, а тепер ним керує Департамент парків Торонто.
Огляд
Джеймс-Ґарденс складається з широких галявин, численних клумб, насаджень специфічних рослин, альпінаріїв, природних стежок, трьох великих і чотирьох малих ставків, що живляться джерелами і з’єднані струмком, басейн коропів і газон для бовлінґу . Він з’єднаний з пішохідною та велосипедною доріжкою вздовж річки Гамбер.
Щороку тисячі квітів, зокрема понад 75 000 тюльпанів висаджують на грядках, дизайн і матеріали яких щорічно змінюються в альпінаріях і під добре обрізаними деревами та кущами. Щороку тут бувають десятки тисяч відвідувачів, і на території Джеймс-Ґарденс проводиться багато весіль, прийомів, забав і зйомок фільмів.
Історія
На місці теперішніх садів був маєток містера і місіс. Фред Т. Джеймс. У 1908 році Фред Джеймс придбав нерухомість у батьків своєї дружини, містера та місіс Томас Рамні, а також прилеглу землю від компанії Home Smith. Це придбання склало 8,5 га пагорбів, долин, незайманих лісів і порослих чагарниками лук на західній стороні річки Гамбер у районі, який тоді був частиною Етобіко.
Сім'я Джеймсів жила в будинку, розташованому у верхньому західному куті маєтку на Еджгілл-роуд. Збережений до наших днів, це двоповерховий будинок з червоними фронтонами, побудований з каменю, добутого з річки Гамбер. Зараз будівля є громадським центром відпочинку, яким керує Департамент парків, лісового господарства та рекреації міста Торонто. Стайні були розташовані нижче будинку, де зараз північно-західні сходи. У парку все ще можна побачити частину оригінальної підпірної стіни маєтку. При обробітку клумб досі знаходять різноманітні підкови, цвяхи та монети.
У 1920-х роках родина Джеймсів встановила каскад переливних ставочків та водограї. Було знайдено різні артефакти перших націй, включаючи наконечники списів. Їх дослідили на початку 2000-х років і датували їх вік 4000 років.
Парк був придбаний містом за CA$150,000 у 1955 році, згодом парк передано у відповідальність Департаменту парків.
Телебачення CBC зняло сцени в Джеймс-Ґарденс для програми «Це закон» з Полом Солзом .
У 2013 році Роб Форд, колишній мер Торонто, жив біля входу в парк. Незважаючи на певні зусилля і впливи, йому не вдалося придбати прилеглу ділянку від Торонто та регіонального управління охорони природи. Розслідування репортера Toronto Star призвело до нічної сутички Форда з репортером.
Кажуть, що в парку відбулась страхітлива історія 1900-х років, і його переслідує мати Фреда Джеймса. За чутками існує багато варіантів історії, але жодного певного. У підвалі будинку був сейф, який міська влада не змогла відкрити, і кажуть, що технологія виявила кров навколо сейфа.
Список літератури
Зовнішні посилання
Парки Торонто
|
5137241
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%B1%D0%BE%D0%BA%20%D0%A4%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BB%D1%96%D0%B3%D0%B8%201971%E2%80%941972
|
Кубок Футбольної ліги 1971—1972
|
Кубок Футбольної ліги 1971—1972
Кубок Футбольної ліги 1971–1972 — 12-й розіграш Кубка Футбольної ліги. Змагання проводилось за системою «плей-оф» серед 92 найкращих клубів Англії та Уельсу. Титул вперше здобув «Сток Сіті».
Календар
Перший раунд
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|17 серпня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|18 серпня 1971
|}
Перегравання
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|23 серпня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|24 серпня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|25 серпня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|31 серпня 1971
|}
Другий раунд
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|7 вересня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|8 вересня 1971
|}
Перегравання
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|14 вересня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|15 вересня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|22 вересня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|27 вересня 1971
|}
1/16 фіналу
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|5 жовтня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|6 жовтня 1971
|}
Перегравання
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|11 жовтня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|12 жовтня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|13 жовтня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|18 жовтня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|20 жовтня 1971
|}
1/8 фіналу
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|26 жовтня 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|27 жовтня 1971
|}
Перегравання
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|2 листопада 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|3 листопада 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|8 листопада 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|15 листопада 1971
|}
1/4 фіналу
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|17 листопада 1971
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|23 листопада 1971
|}
1/2 фіналу
|-
|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center|8/15 грудня 1971
|-
|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center|22 грудня 1971/5 січня 1972
|}
Перегравання
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|5 січня 1972
|-
|colspan="3" style="background-color:#D0D0D0" align=center|26 січня 1972
|}
Фінал
Посилання
Кубок Футбольної ліги на rsssf
Кубок Футбольної ліги на soccerbase
Кубок Футбольної ліги на footballsite
1971–1972
1971 у футболі
1972 у футболі
1971 в англійському спорті
1972 в англійському спорті
|
628391
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Encrypting%20File%20System
|
Encrypting File System
|
Encrypting File System
The Encrypting File System (EFS) on Microsoft Windows is a feature introduced in version 3.0 of NTFS that provides filesystem-level encryption. The technology enables files to be transparently encrypted to protect confidential data from attackers with physical access to the computer.
EFS is available in all versions of Windows except the home versions (see Supported operating systems below) from Windows 2000 onwards. By default, no files are encrypted, but encryption can be enabled by users on a per-file, per-directory, or per-drive basis. Some EFS settings can also be mandated via Group Policy in Windows domain environments.
Cryptographic file system implementations for other operating systems are available, but the Microsoft EFS is not compatible with any of them. See also the list of cryptographic file systems.
Basic ideas
When an operating system is running on a system without file encryption, access to files normally goes through OS-controlled user authentication and access control lists. However, if an attacker gains physical access to the computer, this barrier can be easily circumvented. One way, for example, would be to remove the disk and put it in another computer with an OS installed that can read the filesystem; another, would be to simply reboot the computer from a boot CD containing an OS that is suitable for accessing the local filesystem.
The most widely accepted solution to this is to store the files encrypted on the physical media (disks, USB pen drives, tapes, CDs and so on).
In the Microsoft Windows family of operating systems EFS enables this measure, although on NTFS drives only, and does so using a combination of public key cryptography and symmetric key cryptography to make decrypting the files extremely difficult without the correct key.
However, the cryptography keys for EFS are in practice protected by the user account password, and are therefore susceptible to most password attacks. In other words, the encryption of a file is only as strong as the password to unlock the decryption key.
Operation
EFS works by encrypting a file with a bulk symmetric key, also known as the File Encryption Key, or FEK. It uses a symmetric encryption algorithm because it takes less time to encrypt and decrypt large amounts of data than if an asymmetric key cipher is used. The symmetric encryption algorithm used will vary depending on the version and configuration of the operating system; see Algorithms used by Windows version below. The FEK (the symmetric key that is used to encrypt the file) is then encrypted with a public key that is associated with the user who encrypted the file, and this encrypted FEK is stored in the $EFS alternative data stream of the encrypted file. To decrypt the file, the EFS component driver uses the private key that matches the EFS digital certificate (used to encrypt the file) to decrypt the symmetric key that is stored in the $EFS stream. The EFS component driver then uses the symmetric key to decrypt the file. Because the encryption & decryption operations are performed at a layer below NTFS, it is transparent to the user and all their applications.
Folders whose contents are to be encrypted by the file system are marked with an encryption attribute. The EFS component driver treats this encryption attribute in a way that is analogous to the inheritance of file permissions in NTFS: if a folder is marked for encryption, then by default all files and subfolders that are created under the folder are also encrypted. When encrypted files are moved within an NTFS volume, the files remain encrypted. However, there are a number of occasions in which the file could be decrypted without the user explicitly asking Windows to do so.
Files and folders are decrypted before being copied to a volume formatted with another file system, like FAT32. Finally, when encrypted files are copied over the network using the SMB/CIFS protocol, the files are decrypted before they are sent over the network.
The most significant way of preventing the decryption-on-copy is using backup applications that are aware of the "Raw" APIs. Backup applications that have implemented these Raw APIs will simply copy the encrypted file stream and the $EFS alternative data stream as a single file. In other words, the files are "copied" (e.g. into the backup file) in encrypted form, and are not decrypted during backup.
Starting with Windows Vista, a user's private key can be stored on a smart card; Data Recovery Agent (DRA) keys can also be stored on a smart card.
Security
Vulnerabilities
Two significant security vulnerabilities existed in Windows 2000 EFS, and have been variously targeted since.
In Windows 2000, the local administrator is the default Data Recovery Agent, capable of decrypting all files encrypted with EFS by any local user.
EFS in Windows 2000 cannot function without a recovery agent, so there is always someone who can decrypt encrypted files of the users. Any non-domain-joined Windows 2000 computer will be susceptible to unauthorized EFS decryption by anyone who can take over the local Administrator account, which is trivial given many tools available freely on the Internet.
In Windows XP and later, there is no default local Data Recovery Agent and no requirement to have one. Setting SYSKEY to mode 2 or 3 (syskey typed in during bootup or stored on a floppy disk) will mitigate the risk of unauthorized decryption through the local Administrator account. This is because the local user's password hashes, stored in the SAM file, are encrypted with the Syskey, and the Syskey value is not available to an offline attacker who does not possess the Syskey passphrase/floppy.
Accessing private key via password reset
In Windows 2000, the user's RSA private key is not only stored in a truly encrypted form, but there is also a backup of the user's RSA private key that is more weakly protected. If an attacker gains physical access to the Windows 2000 computer and resets a local user account's password, the attacker can log in as that user (or recovery agent) and gain access to the RSA private key which can decrypt all files. This is because the backup of the user's RSA private key is encrypted with an LSA secret, which is accessible to any attacker who can elevate their login to LocalSystem (again, trivial given numerous tools on the Internet).
In Windows XP and beyond, the user's RSA private key is backed up using an offline public key whose matching private key is stored in one of two places: the password reset disk (if Windows XP is not a member of a domain) or in the Active Directory (if Windows XP is a member of a domain). This means that an attacker who can authenticate to Windows XP as LocalSystem still does not have access to a decryption key stored on the PC's hard drive.
In Windows 2000, XP or later, the user's RSA private key is encrypted using a hash of the user's NTLM password hash plus the user name – use of a salted hash makes it extremely difficult to reverse the process and recover the private key without knowing the user's passphrase. Also, again, setting Syskey to mode 2 or 3 (Syskey typed in during bootup or stored on a floppy disk) will mitigate this attack, since the local user's password hash will be stored encrypted in the SAM file.
Other issues
Once a user is logged on successfully, access to his own EFS encrypted data requires no additional authentication, decryption happens transparently. Thus, any compromise of the user's password automatically leads to access to that data. Windows can store versions of user account passphrases with reversible encryption, though this is no longer default behaviour; it can also be configured to store (and will by default on the original version of Windows XP and lower) Lan Manager hashes of the local user account passphrases, which can be attacked and broken easily. It also stores local user account passphrases as NTLM hashes, which can be fairly easily attacked using "rainbow tables" if the passwords are weak (Windows Vista and later versions don't allow weak passwords by default). To mitigate the threat of trivial brute-force attacks on local passphrases, older versions of Windows need to be configured (using the Security Settings portion of Group Policy) to never store LM hashes, and of course, to not enable Autologon (which stores plaintext passphrases in the registry). Further, using local user account passphrases over 14 characters long prevents Windows from storing an LM hash in the SAM – and has the added benefit of making brute-force attacks against the NTLM hash harder.
When encrypting files with EFS – when converting plaintext files to encrypted files – the plaintext files are not wiped, but simply deleted (i.e. data blocks flagged as "not in use" in the filesystem). This means that, unless they for example happen to be stored on an SSD with TRIM support, they can be easily recovered unless they are overwritten. To fully mitigate known, non-challenging technical attacks against EFS, encryption should be configured at the folder level (so that all temporary files like Word document backups which are created in these directories are also encrypted). When encrypting individual files, they should be copied to an encrypted folder or encrypted "in place", followed by securely wiping the disk volume. The Windows Cipher utility can be used (with the /W option) to wipe free space including that which still contains deleted plaintext files; various third-party utilities may work as well.
Anyone who can gain Administrators access can overwrite, override or change the Data Recovery Agent configuration. This is a very serious issue, since an attacker can for example hack the Administrator account (using third-party tools), set whatever DRA certificate they want as the Data Recovery Agent and wait. This is sometimes referred to as a two-stage attack, which is a significantly different scenario than the risk due to a lost or stolen PC, but which highlights the risk due to malicious insiders.
When the user encrypts files after the first stage of such an attack, the FEKs are automatically encrypted with the designated DRA's public key. The attacker only needs to access the computer once more as Administrator to gain full access to all those subsequently EFS-encrypted files. Even using Syskey mode 2 or 3 does not protect against this attack, because the attacker could back up the encrypted files offline, restore them elsewhere and use the DRA's private key to decrypt the files. If such a malicious insider can gain physical access to the computer, all security features are to be considered irrelevant, because they could also install rootkits, software or even hardware keyloggers etc. on the computer – which is potentially much more interesting and effective than overwriting DRA policy.
Recovery
Files encrypted with EFS can only be decrypted by using the RSA private key(s) matching the previously used public key(s). The stored copy of the user's private key is ultimately protected by the user's logon password. Accessing encrypted files from outside Windows with other operating systems (Linux, for example) is not possible—not least of which because there is currently no third party EFS component driver. Further, using special tools to reset the user's login password will render it impossible to decrypt the user's private key and thus useless for gaining access to the user's encrypted files. The significance of this is occasionally lost on users, resulting in data loss if a user forgets his or her password, or fails to back up the encryption key. This led to coining of the term "delayed recycle bin", to describe the seeming inevitability of data loss if an inexperienced user encrypts his or her files.
If EFS is configured to use keys issued by a Public Key Infrastructure and the PKI is configured to enable Key Archival and Recovery, encrypted files can be recovered by recovering the private key first.
Keys
user password (or smart card private key): used to generate a decryption key to decrypt the user's DPAPI Master Key
DPAPI Master Key: used to decrypt the user's RSA private key(s)
RSA private key: used to decrypt each file's FEK
File Encryption Key (FEK): used to decrypt/encrypt each file's data (in the primary NTFS stream)
SYSKEY: used to encrypt the cached domain verifier and the password hashes stored in the SAM
Supported operating systems
Windows
Windows 2000 Professional, Server, Advanced Server and Datacenter editions
Windows XP Professional, also in Tablet PC Edition, Media Center Edition and x64 Edition
Windows Server 2003 and Windows Server 2003 R2, in both x86 and x64 editions
Windows Vista Business, Enterprise and Ultimate editions
Windows 7 Professional, Enterprise and Ultimate editions
Windows Server 2008 and Windows Server 2008 R2
Windows 8 and 8.1 Pro and Enterprise editions
Windows Server 2012 and Windows Server 2012 R2
Windows 10 Pro, Enterprise, and Education editions.
Windows 11 Pro, Enterprise, and Education editions.
Windows Server 2016
Windows Server 2019
Other operating systems
No other operating systems or file systems have native support for EFS.
New features available by Windows version
Windows XP
Encryption of the Client-Side Cache (Offline Files database)
Protection of DPAPI Master Key backup using domain-wide public key
Autoenrollment of user certificates (including EFS certificates)
Multiple-user (shared) access to encrypted files (on a file-by-file basis) and revocation checking on certificates used when sharing encrypted files
Encrypted files can be shown in an alternative color (green by default)
No requirement for mandatory Recovery Agent
Warning when files may be getting silently decrypted when moving to an unsupported file system
Password reset disk
EFS over WebDAV and remote encryption for servers delegated in Active Directory
Windows XP SP1
Support for and default use of AES-256 symmetric encryption algorithm for all EFS-encrypted files
Windows XP SP2 + KB 912761
Prevent enrollment of self-signed EFS certificates
Windows Server 2003
Digital Identity Management Service
Enforcement of RSAKeyLength setting for enforcing a minimum key length when enrolling self-signed EFS certificates
Windows Vista and Windows Server 2008
Per-user encryption of Client-Side Cache (Offline Files)
Support for storing (user or DRA) RSA private keys on a PC/SC smart card
EFS Re-Key Wizard
EFS Key backup prompts
Support for deriving DPAPI Master Key from PC/SC smart card
Support for encryption of pagefile.sys
Protection of EFS-related secrets using BitLocker (Enterprise or Ultimate edition of Windows Vista)
Group Policy controls to enforce
Encryption of Documents folder
Offline files encryption
Indexing of encrypted files
Requiring smart card for EFS
Creating a caching-capable user key from smart card
Displaying a key backup notification when a user key is created or changed
Specifying the certificate template used for enrolling EFS certificates automatically
Windows Server 2008
EFS self-signed certificates enrolled on the Windows Server 2008 server will default to 2048-bit RSA key length
All EFS templates (user and data recovery agent certificates) default to 2048-bit RSA key length
Windows 7 and Windows Server 2008 R2
Elliptic-curve cryptographic algorithms (ECC). Windows 7 supports a mixed mode operation of ECC and RSA algorithms for backward compatibility
EFS self-signed certificates, when using ECC, will use 256-bit key by default.
EFS can be configured to use 1K/2k/4k/8k/16k-bit keys when using self-signed RSA certificates, or 256/384/521-bit keys when using ECC certificates.
Windows 10 version 1607 and Windows Server 2016
Add EFS support on FAT and exFAT.
Algorithms used by Windows version
Windows EFS supports a range of symmetric encryption algorithms, depending on the version of Windows in use when the files are encrypted:
See also
BitLocker
Data Protection API
Disk encryption
Disk encryption software
eCryptfs
EncFS
Filesystem-level encryption
Hardware-based full disk encryption
References
Further reading
Special-purpose file systems
Cryptographic software
Windows disk file systems
|
1602281
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B5%20%D0%BA%D0%BE%D1%81%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE
|
Міжнародне космічне право
|
Міжнародне космічне право — підгалузь міжнародного публічного права, сукупність міжнародно-правових принципів та норм, які встановлюють режим космічного простору та небесних тіл і регулюють відносини між державами, міжнародними організаціями і комерційними фірмами у зв'язку з дослідженнями і використанням космосу.
Див. також
Дослідження космосу
Договір про космос
Міжнародна космічна станція
Космічна археологія
Література
О. М. Григоров. Міжнародне космічне право // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
Космічне право //
Міжнародне право
|
70592431
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hesperotherium
|
Hesperotherium
|
Hesperotherium is a genus of chalicotheres from the Early to Middle Pleistocene of China. Along with Nestoritherium, it was one of the last of the chalicotheres to ever exist. It belonged to the subfamily Chalicotheriinae, which also includes Anisodon, Chalicotherium and Nestoritherium.
Etymology
The genus name, Hesperotherium, is derived from the Greek hesperos, meaning "dusk" or "west" and therion, meaning "beast". The specific name means "from China".
Palaeoecology
Hesperotherium would have coexisted with the proboscidean Sinomastodon, the giant ape Gigantopithecus, the pig Hippopotamodon, the mouse-deer Dorcabune, and the deer Cervavitus, as well as the pandas Ailuropoda wulingshanensis and Ailuropoda microta, the dhole Cuon antiquus, the tapir Tapirus sinensis and the proboscidean Stegodon. Other classic animals typically include orangutans, macaques, rhinos, hedgehogs, hyenas, horses, the cow Leptobos, pikas, the extinct pigs Sus xiaozhu and S. peii, muntjac, Cervus (a deer), gaur (a cow), the goat-antelope Megalovis, and more rarely the large saber-toothed cat Megantereon.
References
Chalicotheriinae
Pleistocene first appearances
Pleistocene genus extinctions
Pleistocene mammals of Asia
Fossils of China
Fossil taxa described in 2002
Prehistoric placental genera
|
853245
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Living%20Theatre
|
The Living Theatre
|
The Living Theatre is an American theatre company founded in 1947 and based in New York City. It is the oldest experimental theatre group in the United States. For most of its history it was led by its founders, actress Judith Malina and painter/poet Julian Beck. After Beck's death in 1985, company member Hanon Reznikov became co-director with Malina; the two were married in 1988. After Malina's death in 2015, her responsibilities were taken over by her son Garrick Maxwell Beck, Tom Walker and Brad Burgess. The Living Theatre and its founders were the subject of the 1983 documentary Signals Through the Flames.
History
In the 1950s, the group was among the first in the U.S. to produce the work of influential European playwrights such as Bertolt Brecht (In The Jungle of Cities in New York, 1960) and Jean Cocteau, as well as modernist poets such as T. S. Eliot and Gertrude Stein. One of their first major productions was Pablo Picasso's Desire Caught By the Tail; other early productions were Many Loves by William Carlos Williams and Luigi Pirandello's Tonight We Improvise. Based in a variety of small New York locations which were frequently closed due to financial problems or conflicts with city authorities, they helped to originate off-off-Broadway and off-Broadway as significant forces in U.S. theater. Their work during this period shared some aspects of style and content with Beat generation writers. Also during the 1950s, the American composer Alan Hovhaness worked closely with the Living Theatre, composing music for its productions. In 1959, their production of The Connection attracted national attention for its harsh portrayal of drug addiction and its equally harsh language. In the early 1960s the Living Theatre was host to avant-garde minimalist performances by artists including Simone Forti and Robert Morris.
The Brig (1963), an anti-authoritarian look at conditions in a Marine prison, was their last major production in New York before a tax dispute led to the closure of the theatre space and the brief imprisonment of Beck and Malina. Judith defended Julian at the IRS hearing dressed like Portia from The Merchant of Venice. For the rest of the 1960s, the group toured chiefly in Europe. They produced more politically and formally radical work carrying an anarchist and pacifist message, with the company members creating plays collectively and often living together. Major works from this period included the adaptations Antigone, Frankenstein, and Paradise Now, which became their best-known play. Paradise Now, a semi-improvisational piece involving audience participation, was notorious for a scene in which actors recited a list of social taboos that included nudity, while disrobing; this led to multiple arrests for indecent exposure. The group returned to the U.S. in 1968 to tour Paradise Now, Antigone, Mysteries and Smaller Pieces, and Frankenstein. "That madman who inspires us all, Artaud, does have some advice," Beck said in an informal address at Yale University after his return, "and I think he is the philosopher, for those of us who work in theatre, whom we can reach toward most quickly, of whom we can say, yes, here is one man since Rousseau who does uphold the idea of the non-civilized man." He added: "Our work had always striven to stress the sacredness of life." In 1971 they toured in Brazil, where they were imprisoned for several months, then deported.
The Living Theatre has toured extensively throughout the world, often in non-traditional venues such as streets and prisons. It has greatly influenced other American experimental theatre companies, notably The Open Theater (founded by former Living Theatre member Joseph Chaikin) and Bread and Puppet Theater. The Living Theatre's productions have won four Obie Awards: The Connection (1959), The Brig (1963 and 2007), and Frankenstein (1968).
In 2006, The Living Theatre signed a 10-year lease on the basement of a new residential building under construction at 21 Clinton Street, between Houston and Stanton Streets on Manhattan's Lower East Side. The Clinton Street theater is the company's first permanent home since the closing of The Living Theatre on Third Street at Avenue C in 1993. The company moved into the completed space in early 2007 and opened in April 2007 with a revival of The Brig by Kenneth H. Brown, first presented at The Living Theatre at 14th Street and Sixth Avenue in 1963. The re-staging, directed by Judith Malina, won Obie Awards for Direction and Ensemble Performance.
In October 2006, the company opened a revival of Mysteries and Smaller Pieces, the 1964 collective creation that defined the interactive and Artaudian style for which the company became famous.
In late 2007 / early 2008 the company founder Judith Malina performed in Maudie and Jane, a stage adaptation, directed by Reznikov, of the Doris Lessing novel, The Diary of Jane Somers.
In April 2008, Hanon Reznikov suffered a stroke. He died on May 3, 2008.
In 2010, the company presented Red Noir, adapted and directed by Judith Malina. In 2011, the company presented Korach, by Malina, and a revival of Seven Meditations on Political Sado-Masochism, directed by Malina and Tom Walker. Also in 2011, the company created The Plot Is The Revolution, starring Malina and Silvia Calderoni, a co-production with the Italian group Motus. In 2012, the company presented The History of the World, written and directed by Malina. In 2013, the company presented Here We Are, written and directed by Malina. The company also vacated its Clinton Street space.
In 2014, Judith Malina's play No Place to Hide premiered at the Clemente Soto Velez Center on the Lower East Side. The production later took to the streets of New York for the Underground Zero Festival, and was performed at Burning Man. Malina was writing Venus and Mars when she died in April 2015.
Goals and influences
From its conception, The Living Theatre was dedicated to transforming the organization of power within society from a competitive, hierarchical structure to cooperative and communal expression. The troupe attempts to do so by counteracting complacency in the audience through direct spectacle. They oppose the commercial orientation of Broadway productions and have contributed to the off-Broadway theater movement in New York City, staging poetic dramas.
The primary text for The Living Theatre is The Theatre and its Double, an anthology of essays written by Antonin Artaud, the French playwright. It was published in France in 1937 and by the Grove Press in the U.S. in 1958. This work deeply influenced Julian Beck, a bisexual painter of abstract expressionist works. The troupe reflects Artaud's influence by staging multimedia plays designed to exhibit his metaphysical Theatre of Cruelty. In these performances, the actors attempt to dissolve the "fourth wall" between them and the spectators.
Plays and publications
The Connection
The Brig
Mysteries
Antigone (adaptation)
Frankenstein
Paradise Now
The Living Book of the Living Theatre (1971)
The Legacy of Cain (1970–1978)
Turning the Earth
Seven Meditations on Political Sado-Masochism
Six Public Acts
The Money Tower
Prometheus at the Winter Palace (1978)
The Antigone of Sophocles (1979)
Masse Mensch (1980)
The Yellow Methuselah (1982)
The Archaeology of Sleep (1983)
See also
Lawrence Kornfeld
References
Bibliography
Neff, Renfrew (1970). The Living Theatre: U.S.A. Rostagno, Aldo, with Judith Malina and Julian Beck (1970). We, the Living Theatre. New York: Ballantine Books.
The Living Theatre (1971). Paradise Now. New York: Random House.
Malina, Judith (1972). The Enormous Despair. New York: Random House.
Pierre Biner (1972) The Living Theatre New York: Avon Books.
Malina, Judith (1984). The Diaries of Judith Malina, 1947-1957. New York: Grove Press, Inc.
Mystic Fire Video (1989), Signals Through the Flames''. Documentary. Originally released by The Living Theatre in 1983 as a motion picture, produced and directed by Sheldon Rochlin and Maxine Harris.
Further reading
External links
The Living Theatre official site
Living Theatre records, 1945–1991, held by the Billy Rose Theatre Division, New York Public Library for the Performing Arts
Judith Malina diaries, 1947–1959, held by the Billy Rose Theatre Division, New York Public Library for the Performing Arts
PARADISE NOW: A COLLECTIVE CREATION OF THE LIVING THEATRE - ANTHOLOGY DVD, from Arthur Magazine
Living Theatre Archives at Special Collections Dept., University Library, University of California, Davis
Stuart A. Rose Manuscript, Archives, and Rare Book Library, Emory University: The Living Theatre records, 1929-2013
Theatre companies in New York City
1947 establishments in New York City
Off-Off-Broadway
Performance art in New York City
Culture of New York City
|
2842766
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%86%D1%96%20%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%83
|
Українці Перу
|
Українці Перу — етнічна меншина українців в Перу.
Чисельність становить від 200 до 500 осіб. Більшість українців мешкає у столиці й найбільшому місті — Лімі. Також українці є в інших великих містах, таких, як Арекіпа, Трухільйо, Чиклайо.
У 1929 році в Перу оселилось 200 кубанських козаків на чолі із генералом Павлишенком, які, можливо, були українцями за етнічним походженням, хоча ідентичність у них була козацька або донська. Лише поодинокі переселенці-козаки усвідомлювали себе українцями.
Після Другої світової війни в Перу проживали доктор наук, професор, викладач Університету св. Марка та інженерної школи Дмитро Каратєєв, С.Костенецький, генеральний хорунжий Армії Української Народної Республіки Левко Дроздовський інженери Крупницький та брати В.та П. Королевичі.
Василь Трохимович Королевич мав у власності велику земельну ділянку над річкою Апурімак.
У Перу немає ані громадських об'єднань українців, ані шкіл і церков. Православні українці мають змогу відвідувати єдиний в державі православний храм — церкву св. Трійці у Лімі, яка входить до Константинопольської православної церкви (Avenida La Marina 401 Pueblo Libre, Lima 21).
Культурне життя українців в Перу обмежується зустрічами у посольстві з приводу якихось урочистостей або поминальних заходів.
Українська громада зазнає значної русифікації.
Примітки
Джерела
Свобода, 1947, № 140
Свобода, 1929, № 200
http://migraciya.com.ua/news/ukrainian-abroad/ua-ukrainians-in-peru/
Українська діаспора
Українці за країною
Населення Перу
|
2446821
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/IOS%2011
|
IOS 11
|
IOS 11
iOS 11 — одинадцятий реліз мобільної операційної системи iOS, розробленої компанією Apple Inc. як наступник iOS 10. Про вихід було оголошено на Всесвітній конференції розробників компанії 5 червня 2017 року. Перша бета-версія була випущена для розробників після основної презентації з публічним бета-комплектом для випуску в середині 2017 року і остаточною версією для споживачів в кінці 2017 року.
Пристрої
iPhone
iPhone 5S
iPhone 6
iPhone 6 Plus
iPhone 6S
iPhone 6S Plus
iPhone SE
iPhone 7
iPhone 7 Plus
iPhone 8
iPhone 8 Plus
iPhone X
iPod Touch
iPod Touch (6‑го покоління)
iPad
iPad Air
iPad Air 2
iPad (2017)
iPad Mini 2
iPad Mini 3
iPad Mini 4
iPad Pro
Посилання
First Beta of iOS 11 Now Available for Developer
APPLE ANNOUNCES IOS 11 WITH NEW FEATURES AND BETTER IPAD PRODUCTIVITY
IOS
|
6714993
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Valverde%2C%20Lombardy
|
Valverde, Lombardy
|
Valverde, Lombardy
Valverde is a comune (municipality) in the Province of Pavia in the Italian region Lombardy, located about 70 km south of Milan and about 35 km south of Pavia. As of 31 December 2004, it had a population of 333 and an area of 14.8 km2.
Valverde borders the following municipalities: Ruino, Val di Nizza, Varzi, Zavattarello.
Demographic evolution
References
Cities and towns in Lombardy
|
1693791
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B9%20%D0%A2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%83
|
Герой Таджикистану
|
Герой Таджикистану
Звання «Герой Таджикистану» — вища державна нагорода Таджикистану, присвоюється за заслуги перед державою та народом, пов'язані із здійсненням героїчного, ратного та трудового подвигу в ім'я свободи, незалежності та процвітання Республіки Таджикистан.
Нагородження громадян державними нагородами Республіки Таджикистан проводиться Президентом Республіки Таджикистан.
Положення
Особам, удостоєним звання «Герой Таджикистану», вручається знак особливої відзнаки —золота зірка «Герой Таджикистану», яка носиться на стрічці на лівій стороні грудей.
Особам, удостоєним звання «Герой Таджикистану», проводиться щомісячна 100-процентна надбавка до призначеної їм пенсії.
Особи, удостоєні звання «Кахрамоні Тоджікістон»:
забезпечуються житловою площею за встановленими нормами в першу чергу. Житлова площа, зайнята ними та членами їх сімей та комунальні послуги оплачуються в розмірі 50 відсотків;
ті, хто потребують санаторно-курортного лікування, щорічно забезпечуються безкоштовною путівкою в санаторій або будинок відпочинку. Видача безкоштовних путівок проводиться за місцем роботи (служби), непрацюючим пенсіонерам — органами соціального захисту населення;
мають право особистого безкоштовного проїзду один раз на рік (в обидва кінці) в межах Республіки Таджикистан залізничним транспортом в м'яких вагонах швидких та пасажирських поїздів, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а також право особистого безкоштовного користування міським та приміським транспортом (крім таксі), а в сільській місцевості - автобусами внутрішніх ліній.
Золота зірка «Герой Таджикистану» та документи про нагородження померлого залишаються у спадкоємців на пам'ять. За згодою спадкоємців померлого, його нагороди та документи про нагородження можуть бути передані державним музеям для зберігання та експонування. Якщо у померлого немає спадкоємців, його нагороди та документи про нагородження повертаються державі.
Нагороджені
8 вересня 1998 — Айні Садріддін, письменник (посмертно)
1997 — Гафуров Бободжан Гафурович, державний діяч Таджицької РСР, академік, історик (посмертно)
1999 — Емомалі Рахмон, Президент Таджикистану
2001 — Турсун-заде Мірзо, поет (посмертно)
27 червня 2006 — Максум Нусратулло, державний діяч Таджицької РСР (посмертно)
27 червня 2006 — Ширіншо Шотемор, Державний діяч Таджицької РСР
Примітки
Посилання
ЗАКОН РЕСПУБЛІКИ ТАДЖИКИСТАН Про державні нагороди Республіки Таджикистан
Про державні нагороди Республіки Таджикистан
Нагороди Таджикистану
Вищі державні нагороди
Засновані в Азії 1996
|
1219877
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/GSC4774-812
|
GSC4774-812
|
GSC4774-812 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу B9, що має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 11,0.
Пекулярний хімічний вміст
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір (4h-6h)
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Джерела
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу B9
Зорі
|
1879881
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bursa%20of%20Fabricius
|
Bursa of Fabricius
|
Bursa of Fabricius
In birds, the bursa of Fabricius (Latin: bursa cloacalis or bursa fabricii) is the site of hematopoiesis. It is a specialized organ that, as first demonstrated by Bruce Glick and later by Max Dale Cooper and Robert Good, is necessary for B cell (part of the immune system) development in birds. Mammals generally do not have an equivalent organ; the bone marrow is often the site of both hematopoiesis and B cell development. The bursa is present in the cloaca of birds and is named after Hieronymus Fabricius, who described it in 1621.
Description
The bursa is an epithelial and lymphoid organ that is found only in birds. The bursa develops as a dorsal diverticulum of the proctadael region of the cloaca. The luminal (interior) surface of the bursa is plicated with as many as 15 primary and 7 secondary plicae or folds. These plicae have hundreds of bursal follicles containing follicle-associated epithelial cells, lymphocytes, macrophages, and plasma cells. Lymphoid stem cells migrate from the fetal liver to the bursa during ontogeny. In the bursa, these stem cells acquire the characteristics of mature, immunocompetent B cells. The bursa is active in young birds. It atrophies after about six months.
Research history
In 1956, Bruce Glick showed that removal of the bursa in newly hatched chicks severely impaired the ability of the adult birds to produce antibodies. In contrast, removal of the bursa in adult chickens has little effect on the immune system. This was a serendipitous discovery that came about when a fellow graduate, Timothy S. Chang, who was teaching a course on antibody production obtained chickens from Glick that had been bursectomised (removal of the bursa). When these chickens failed to produce antibody in response to an immunization with Staphylococcus bacteria, the two students realized that the bursa is necessary for antibody production. Their initial attempts to publish their findings were thwarted by an editor who commented that "further elucidation of the mechanism ... should be attempted before publication.”
The role of the thymus in the immune response was also identified shortly after the discovery of bursa's role in antibody responses. In thymectomized animals, the ability to reject allografts, and to mount delayed hypersensitivity responses, was drastically reduced. By the mid-1960s, immunologists were convinced that there were indeed two separate arms of the immune system: one dealing exclusively with the production of circulating antibodies (humoral immunity), and another that is involved in the delayed hypersensitivity-type reactions and graft rejections (cell-mediated immunity).
Diseases
Infectious bursal disease (IBD) is a viral disease in poultry. Typically, the virus attacks the bursa of young birds, preventing development of the immune system.
References
External links
Photo of diseased organ
Citation Classic
Immune system
Bird anatomy
|
3414541
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D1%96%D0%B7%D0%BE%D0%B2%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Лоізов Іван Юрійович
|
Лоізов Іван Юрійович
Іван Юрійович Лоізов — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Нагороди та вшанування
Указом Президента України № 742/2019 від 10 жовтня 2019 року за «особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Примітки
|
64332319
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hliadky%2C%20Ternopil%20Oblast
|
Hliadky, Ternopil Oblast
|
Hliadky, Ternopil Oblast
Hliadky is a village in Ternopil Raion, Ternopil Oblast (province) of western Ukraine. It belongs to Ternopil urban hromada, one of the hromadas of Ukraine.
Until 18 July 2020, Hliadky belonged to Zboriv Raion. The raion was abolished in July 2020 as part of the administrative reform of Ukraine, which reduced the number of raions of Ternopil Oblast to three. The area of Zboriv Raion was merged into Ternopil Raion.
Population
Population in 1832: 386 inhabitants.
Population in 1880: 486 inhabitants.
Population in 1880: 714 inhabitants.
Population in 1910: 797 inhabitants.
Population in 1931: 692 inhabitants.
Population in 2001: 272 inhabitants.
Population in 2014: 213 inhabitants with over 127 houses.
They were born in Hliadky:
doctor, public figure Lukiyan Karachko (b. 1900; according to other sources, born in 1899)
References
Notes
Sources
External links
Ternopil urban hromada
Villages in Ternopil Raion
|
998830
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%8C%202007
|
Січень 2007
|
Січень 2007 — перший місяць 2007 року, що розпочався у понеділок 1 січня та закінчився у середу 31 січня.
Події
1 січня — Болгарія та Румунія стали повноправними членами Європейського Союзу. Таким чином, населення Євросоюзу зросло на 30 мільйонів чоловік і перевищило півмільярда, а кількість країн в об'єднанні збільшилася до 27. Болгарська, ірландська та румунська стали офіційними мовами ЄС (приєдналися до 20 інших мов). Словенія ввела євро.
15 січня — у Багдаді за вироком суду страчені зведений брат Саддама Хуссейна Барзан Ібрагім ат-Тікріті і колишній верховний суддя Іраку Авад Хамед аль-Бандар.
17 січня — відкриття XXIII-ї Всесвітньої Зимової Універсіади.
26 січня — новим президентом УЄФА став колишній французький футболіст Мішель Платіні.
01
|
4586636
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%B9%D1%82%20%D0%94%D1%83%D1%81%D1%96%D0%BD%D2%91
|
Нейт Дусінґ
|
Нейт Дусінґ (25 листопада 1978) — американський плавець.
Призер Олімпійських Ігор 2000, 2004 років.
Чемпіон світу з водних видів спорту 2005 року, призер 2001, 2003 років.
Чемпіон світу з плавання на короткій воді 2004 року.
Переможець Пантихоокеанського чемпіонату з плавання 1997 року, призер 2002 року.
Посилання
Нейт Дусінґ на Olympedia.org
Нейт Дусінґ на Olympics.com
Нейт Дусінґ на Sports-Reference.com
Нейт Дусінґ на Swimrankings.net
Примітки
Народились 1978
Призери чемпіонатів світу з плавання на короткій воді
Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 2000
Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 2004
Призери з плавання чемпіонатів світу з водних видів спорту
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 2004
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 2000
Олімпійські плавці та плавчині США
|
2728107
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D0%BA-%D0%9C%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Тук-Мркопальський
|
Тук-Мркопальський — населений пункт у Хорватії, в Приморсько-Горанській жупанії у складі громади Мркопаль.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 4 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Клімат
Середня річна температура становить 6,07 °C, середня максимальна – 19,11 °C, а середня мінімальна – -7,01 °C. Середня річна кількість опадів – 1645 мм.
Примітки
Населені пункти Хорватії
|
16026297
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lentilly
|
Lentilly
|
Lentilly is a commune in the Rhône department in eastern France.
Population
See also
Communes of the Rhône department
References
Communes of Rhône (department)
Rhône communes articles needing translation from French Wikipedia
|
797414
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%BA-%D0%BF%D1%96%D1%81%D1%96%D0%BD
|
Ток-пісін
|
Ток-пісін — креольська мова, поширена в Папуа Новій Гвінеї. Одна з офіційних мов цієї країни. Ток-пісін — найпоширеніша мова Папуа Нової Гвінеї і служить засобом спілкування для носіїв понад 700 мов, наявних у країні.
Назви
Меланезійська англійська мова
Неомеланезійська мова
Новогвійнейська англійська мова, Новогвінейський піджин
Піджин
Пісін
Джерела
Tok Pisin Translation, Resources, and Discussion Offers Tok Pisin translator, vocabulary, and discussion groups.
A bibliography of Tok Pisin dictionaries, phrase books and study guides
Tok Pisin background, vocabulary, sounds, and grammar, by Jeff Siegel
Ethnologue report for Tok Pisin
Radio Australia Tok Pisin service
Robert Eklund's Tok Pisin Page
Corpus of Tok Pisin folk tales published in Wantok
Buk Baibel long Tok Pisin (The Bible in Tok Pisin)
Pidgin/English Dictionary as spoken in Port Moresby compiled by Terry D. Barhost and Sylvia O'Dell-Barhost.
Tokpisin Grammar Workbook for English Speakers. A Practical Approach to Learning the Sentence Structure of Melanesian Pidgin (or Tokpisin).
Рекомендована література
Дьячков М. В., Леонтьев А. А., Торсуева Е. И. Язык ток-писин (неомеланезийский). — , 1981.
Wurm S. A., Mühlhäusler P. (eds.). Handbook of Tok Pisin. — Canberra, 1985.
Посилання
Мова ток-пісін на сайті Ethnologue: Tok Pisin. A language of Papua New Guinea
Мова ток-пісін на сайті Glottolog 3.0: Language: Tok Pisin
Мова ток-пісін на сайті WALS Online: Language Tok Pisin
Recorded dialogs, children's ditties at Robert Eklund's Tok Pisin website
Креольські мови
Мови Папуа Нової Гвінеї
Мови SVO
|
1312042
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Salty%20liquorice
|
Salty liquorice
|
Salty liquorice, salmiak liquorice or salmiac liquorice, is a variety of liquorice flavoured with salmiak salt (sal ammoniac; ammonium chloride), and is a common confection found in the Nordic countries, Benelux, and northern Germany. Salmiak salt gives salty liquorice an astringent, salty taste, akin to that of tannins—a characteristic of red wines, which adds bitterness and astringency to the flavour. Consuming salmiak liquorice can stimulate either a savoury or non-savoury palate and response. Anise oil can also be an additional main ingredient in salty liquorice. Extra-salty liquorice is additionally coated with salmiak salt or salmiak powder, or sometimes table salt.
Salty liquorice candy and pastilles are almost always black or very dark brown and can range from soft candy to hard pastille variety, and sometimes hard brittle. The other colours used are white and variants of grey. Salty liquorice or salmiak is also used as a flavouring in other products, such as ice creams, syrups, chewing gum, snus and alcoholic beverages.
History
Sal ammoniac (ammonium chloride) has a history of being used as a cough medicine, as it works as an expectorant. Finnish author Jukka Annala speculates that salty liquorice has its origins in pharmacy stores that manufactured their own cough medicine. Where and when ammonium chloride and liquorice were first combined to produce salty liquorice is unclear, but by the 1930s it was produced in Finland, Norway, Denmark, Sweden and the Netherlands as a pastille.
Types
Different languages often refer to salty liquorice as either "salmiak liquorice" (Swedish: Salmiaklakrits; Danish: Salmiaklakrids), or simply "salt liquorice" (Swedish: Saltlakrits; Danish: Saltlakrids). The Dutch refer to it as "zoute drop" or "dubbelzoute drop" (double salted liquorice). In Germany, they are commonly known as salt liquorice (Salzlakritz) candy and salmiak pastilles (Salmiakpastillen) or simply Salmiak, in contrast to sweet liquorice (Süßlakritz) candy. A traditional shape for salty liquorice pastilles is a black diamond-shaped lozenge. In Finnish, it is known as salmiakki.
The strength of the confectionery depends on the amount of food grade ammonium chloride (salmiak salt) used, which varies by country and what's considered a safe amount. In Sweden, for example, the most popular types of salty liquorice contain an average of 7% of ammonium chloride. In 2012, there was a European Union proposal to limit the amount to 0.3%, which was met with wide opposition. Although the European Union now regulates the use of ammonium chloride to 0.3% in most foodstuffs, there is no specific restriction for it in liquorice or ice cream. At a level of up to 7.99% ammonium chloride, salmiak pastilles are considered a "traditionally-applied medicine to assist expectoration in the airways".
An antibacterial effect can be attributed to the neutralization of the slightly acidic ammonium chloride (pH about 5.5) by the relatively alkaline saliva (pH about 7), whereby ammonia is released, which has a disinfecting effect:
Reaction of (ammonium)-ions in base solution to ammonia and water.
Health and safety
Germany and European Union
Before implementation of the current European Union community-wide list of permitted flavouring substances used in food, national food legislation in Germany required that a content from above 2% ammonium chloride (salmiak salt) in salty liquorice, was required to carry the label "Adult Liquorice - Not Children's Liquorice" (Erwachsenenlakritz - Kein Kinderlakritz) on packaging in Germany. When the ingredient content of ammonium chloride (salmiak salt) was between 4.49% and 7.99%, the declaration "extra strong" (extra stark) was also required on packaging. More than 7.99% of ammonium chloride (salmiak salt) was not permitted in Germany at that point in time. Since then, the upper limit on ammonium chloride has been lifted.
Other uses
In addition to being used in candy, salmiak is also used to flavour vodka, chocolate, distilled rye brandy, ice cream, cola drinks, snus, and meat.
Salty liquorice products
Apteekin Salmiakki, a Finnish brand of salty liquorice candy
Lakrisal, a salty salmiak candy
Pantteri/Katten, a Finnish gummy salmiak candy
Pirate coins Parate or "Piratos" coins, a salty liquorice shaped like coins with pirate motifs
Salzige Heringe (Salty Herrings), a popular German brand of salmiak liquorice candy shaped like herring, produced by the German candy manufacturer Katjes, currently containing 2% salmiak salt and 6% liquorice root extract (formerly 1.8% salmiak salt and 4.5% liquorice root extract).
Salmiakki Koskenkorva, a Finnish salmiak-flavoured vodka brand
Tyrkisk Peber (Turkish pepper), a popular brand of salmiak candy
References
Books
Further reading
External links
The Finnish Salmiakki Association (in Finnish)
Descriptions and reviews of many Danish liquorice products (in Danish)
Liquorice (confectionery)
Swedish confectionery
Norwegian confectionery
Dutch confectionery
Finnish confectionery
Danish confectionery
|
6435661
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Princess%20Margarita%20of%20Greece%20and%20Denmark
|
Princess Margarita of Greece and Denmark
|
Princess Margarita of Greece and Denmark (18 April 1905 – 24 April 1981) was a Greek and Danish princess by birth and Princess of Hohenlohe-Langenburg by marriage. An elder sister of Prince Philip, Duke of Edinburgh (husband of Queen Elizabeth II), she was, for a time, linked to the Nazi regime.
The eldest daughter of Prince Andrew of Greece and Denmark and Princess Alice of Battenberg, Margarita spent a happy childhood between Athens and Corfu. In her youth, however, she witnessed the Balkan Wars (1912–1913), followed by the First World War (1914–1918) and the Greco-Turkish War (1919–1922). For the young princess and her relatives, these conflicts had dramatic consequences and led to their exile in Switzerland (between 1917 and 1920), then in France and the United Kingdom (from 1922 to 1936). During their exile, Margarita and her family depended on the generosity of their foreign relatives, in particular Princess George of Greece and Denmark (who offered them accommodation in Saint-Cloud) and Lady Louis Mountbatten (who supported them financially).
At the end of the 1920s, Margarita's mother had a mental health crisis which led to her confinement in a Swiss psychiatric hospital. Shortly after, in 1931, Margarita married Prince Gottfried of Hohenlohe-Langenburg. The couple then moved to Weikersheim Castle, where they raised four sons (Princes Kraft, Georg Andreas, Rupprecht and Albrecht) and a daughter (Princess Beatrix). Members of the Nazi party from 1937, Gottfried and Margarita used their family connections to promote a rapprochement of Nazism within the United Kingdom, though without success. During the 1930s, the couple also made several trips abroad. In particular, she visited New York in 1934 to testify in favor of Gloria Morgan Vanderbilt, Gottfried's former fiancée, in the case between her and her in-laws for the custody of her daughter, also named Gloria.
Affected by the Second World War, which divided her relatives into two factions, Margarita spent time in Langenburg during the conflict. The defeat of Germany and its occupation by the Allies brought new upheavals in the life of Margarita and Gottfried. Though preserved from Soviets, who caused the death of several of their cousins, the couple were ostracized by the British royal family at the time of the marriage of Prince Philip, Margarita's only brother, to Princess Elizabeth of the United Kingdom in 1947. Over the years, the couple were reintegrated into the life of the European elite, as illustrated by their invitation and presence at the coronation of Elizabeth II in 1953, and the princess's presence at the wedding of Juan Carlos, Prince of Asturias, and Princess Sophia of Greece and Denmark in 1962. Widowed in 1960, Margarita witnessed a fire at Langenburg Castle in 1963. The princess died in 1981 and her body was buried in the Hohenlohe-Langenburg family mausoleum. Margarita was the paternal aunt of the Prince of Wales, who later became King Charles III.
Biography
Childhood
In Greece and abroad
The eldest daughter of Prince Andrew of Greece and Denmark and Princess Alice of Battenberg, Margarita was born at the Royal Palace in Athens on 18 April 1905. Through her mother, Margarita was the eldest great-great grandchild of Queen Victoria of the United Kingdom. Contrary to the custom of the time, her father attended her birth because her grandmother, Queen Olga, believed that "it is only justice that men see the suffering they cause to their wives, and from which they completely escape". Baptized on 11 May in the presence of her maternal grandparents, Margarita grew up surrounded by her father's animals, and within a united household, which rapidly expanded with the arrival of her sisters Theodora (1906–1969), Cecilie (1911–1937), and Sophie (1914–2001). With their mother, Margarita and her sisters communicated in English, but they also used French, German, and Greek in the presence of their relatives and governesses. The princesses were formally educated in English and Greek.
Margarita's early childhood was marked by the instability that the Kingdom of Greece experienced at the beginning of the twentieth century. Tired of attacks from the press and the opposition, Andrew and Alice found refuge in travel and made many stays outside the borders of their home country. With their daughters, they stayed in the United Kingdom, Germany, Malta and Russia, where they reunited with their numerous relatives including Edward VII of the United Kingdom, Ernest Louis, Grand Duke of Hesse, Alexandra Feodorovna, Prince and Princess Louis of Battenberg (Alice's parents), etc. From 1905, Margarita was thus introduced to her young maternal uncle and aunt, Louis and Louise, to whom she and her sister Theodora subsequently became very close.
In 1909, the Goudi coup occurred, a military putsch organized against the government of King George I of Greece, Margarita's grandfather. Shortly after this event, Prince Andrew and his brothers were forced to resign from the army. Concerned about the political situation of their country, Andrew and Alice once again found refuge abroad and stayed in the United Kingdom, France and Hesse. After considering a life in exile for a while, the couple returned to live in Greece, where their third daughter was born.
The Balkan Wars and the First World War
Between 1912 and 1913, Greece engaged in the Balkan Wars, which put the country in opposition to the Ottoman Empire and to Bulgaria. Called to join the army again, Prince Andrew served under Crown Prince Constantine while Princess Alice worked as a nurse for wounded soldiers. Too young to follow their parents, Margarita and her sisters spent the duration of the conflict in Athens, with the exception of a brief stay in Thessaloniki in December 1912. Greece came out of the Balkan Wars with an expanded territory, but the conflict also led to the demise of George I, who was assassinated in March 1913. The death of the King of the Hellenes caused significant changes in the life of Margarita and her relatives. In his will, the sovereign bequeathed the Corfiote palace of Mon Repos to Andrew. After years of living in close proximity to the monarch, in the palaces of Athens and Tatoi, Andrew and his family therefore finally had their own residence.
When peace returned, Andrew, Alice and their daughters left Greece in August 1913. After a visit to Germany, they stayed in the United Kingdom, with Margarita's maternal grandparents. For little princesses, this trip was an opportunity to visit St Paul's Cathedral and London Zoo with their parents. Returning to Greece on 17 November 1913, the family was then retained in the country by Alice's fourth pregnancy and, above all, by the outbreak of the First World War. With Greece having proclaimed its neutrality, this new conflict initially hardly affected Margarita and her relatives. She and her sisters thus spent the summer of 1914 in Corfu, where they enjoyed the sun and the sea for four months.
Things changed as war creeped into the life of the country's people. Stationed in Thessaloniki with his garrison, Andrew was thus confronted with the occupation of the city by the Allies in October 1915. Shortly after, in December, the routed Serbian army found refuge in Corfu, leading Alice and her daughters to abandon Mon Repos for the capital. Over the months, the amount of threats against members of the royal dynasty increased. In July 1916, an arson attacked the domain of Tatoi, while the king was there with his wife and several of their children. In addition, on 1 December, the French navy bombarded the royal palace in Athens, forcing Margarita and her sisters to take refuge in the cellars with their mother.
Exile in Switzerland
In June 1917, King Constantine I was finally deposed and driven out of Greece by the Allies, who replaced him on the throne by his second son, the young Alexander. Fifteen days later, Margarita's family was in turn forced into exile in order to remove the possibility of the new monarch being influenced by those close to him. Forced to reside in German-speaking Switzerland, the small group first stayed in a hotel in St. Moritz, before settling in Lucerne, where they lived with uncertainty about their future.
Exile was not the only source of concern for the family, however. With the fall of the Russian Empire in 1917, several of Margarita's relatives were murdered in Russia. Shortly after these events, the Grand Ducal family of Hesse, to which Margarita was closely related through her mother, was overthrown along with all the other German dynasties during the winter of 1918–1919. Finally, the family went through some health problems, several of them contracting the flu in 1920.
At the beginning of 1919, Margarita nevertheless had the joy of reuniting with her paternal grandmother, the Dowager Queen Olga, spared by the Bolsheviks thanks to the diplomatic intervention of the Danes. In the months that followed, she reconnected, moreover, with her maternal grandparents, whom the war forced to abandon the name of Battenberg for that of Mountbatten. For Margarita, who now formed a duo with her younger sister Theodora, exile was not only synonymous with nostalgia; it was also an opportunity for long family reunions and walks in the mountains.
Young adulthood
Brief return to Greece
On 2 October 1920, King Alexander, cousin of Margarita, was bitten by a domestic monkey during a walk in Tatoi. Poorly cared for, he contracted sepsis, which prevailed on 25 October, without any member of his family being allowed to come to his bedside. The death of the sovereign caused a violent institutional crisis in Greece. Already stuck, since 1919, in a new war against Turkey, Prime Minister Eleftherios Venizelos lost the 1920 Greek legislative election. Humiliated, he retired abroad while a referendum reinstalled Constantine I on the throne.
Prince Andrew was received triumphantly in Athens on 23 November 1920, and his wife and four daughters joined him a few days later. Margarita then returned to live in Corfu with her family. At the same time, Princess Alice found out that she was pregnant again. On 10 June 1921, the family welcomed Philip (1921–2021), the future Duke of Edinburgh. The joy that surrounded this birth, however, was obscured by the absence of Prince Andrew, who joined the Greek forces in Asia Minor during the Occupation of Smyrna. Despite worries about the war, Margarita and her siblings enjoyed life at Mon Repos, where they received a visit from their maternal grandmother and their aunt Louise in the spring of 1922. In the park near the palace, built on an ancient cemetery, the princesses devoted themselves to archeology and discovered some pottery, bronze pieces and bones.
During this period, Margarita and her sisters also participated, for the first time, in a number of great social events. In March 1921, the princesses attended in Athens the wedding of their cousin Helen to Crown Prince Carol of Romania. In July 1922, they went to the United Kingdom to be bridesmaids at the wedding of their uncle Louis Mountbatten to the wealthy heiress Edwina Ashley.
However, the military defeat of Greece against Turkey and the political unrest that it caused disrupted the life of Margarita and her family. In September 1922, Constantine I abdicated in favor of his eldest son, George II. A month later, Prince Andrew was arrested before being tried by a military tribunal, which declared him responsible for the defeat of the Sakarya. Saved from execution by the intervention of foreign chancelleries, the prince was condemned to banishment and cashiering. After a brief stop in Corfu, the prince and his relatives hurriedly left Greece aboard HMS Calypso in early December 1922.
Marriage prospects
After a journey of several weeks, which led them successively to Italy, France and the United Kingdom, Margarita, her parents and her siblings settled in Saint-Cloud in 1923. Settled in a house adjoining that of Princess Marie Bonaparte, the family depended for seven years on her generosity, and two other aunts of Margarita: first Princess Anastasia and then Lady Louis Mountbatten. Marie Bonaparte financed the studies of her nieces and nephew, while Lady Mountbatten got into the habit of offering her nieces her "used" clothes. In fact, Margarita's parents had little income and the children were the regular witnesses to their money problems and their difficulty in maintaining a household.
Deprived of their Greek nationality after the proclamation of the Second Hellenic Republic in March 1924, Margarita and her family received Danish passports from their cousin King Christian X. Now of marrying age, the princess and her sister Theodora regularly left France for Great Britain, where they lived with their maternal grandmother, the Dowager Marchioness of Milford Haven. With their aunt Louise, who increasingly replaced their mother as a chaperone and confidante, the two young girls attended most of the events by British aristocracy during the 1920s, including balls and dances, birthdays and garden parties at Buckingham Palace, horse races, etc. The two princesses also took advantage of their stays in London to visit their many relatives, such as their paternal grandmother, Queen Olga, who was Queen Alexandra's regular guest at Sandringham. However, the young girls' lack of fortune and their life in exile meant that they hardly had any suitors, which was a matter of concern to their mother.
During the summer of 1926, Margarita met Prince François-Ferdinand d'Isembourg-Birstein, eldest son of Prince François-Joseph d'Isembourg-Birstein, during a stay in Tarasp with her great-uncle Ernest Louis, Grand Duke of Hesse. The two young people enjoyed each other's company and their families met at the beginning of the following year. Margarita was enchanted by her suitor and by the region where he lived. However, François-Ferdinand was of the Catholic faith and the princess refused to give up Orthodox faith, which soon put an end to their romance. Thus, by 1930, neither Margarita nor Theodora had yet found a fiancé. This did not prevent them from rejoicing for their aunt Louise when she was asked by Gustaf Adolf, Crown Prince of Sweden, to marry him in June 1923.
Alice's confinement
Margarita, Theodora and Philip spent the summer of 1928 in Romania. Invited by Princess Helen, whose son Michael I was the same age as Philip, the two young women and their brother stayed for several weeks in Sinaia. At the time, Prince Nicholas of Romania was still single and Helen would like to see him marry one of her relatives, but her plans for her brother-in-law to marry one of her cousins came to nothing.
A few months after this trip, Alice allegedly began to suffer from psychological problems. Struck by a mental health crisis, the prince said that the princess convinced herself she possessed healing powers and that she was receiving divine messages about potential husbands for her daughters. She then took herself for a saint and soon declared herself the bride of Jesus. Prince Andrew finally made the decision to place his wife in a sanatorium, with the agreement of his mother-in-law, the Dowager Marchioness of Milford Haven. During his family's stay in Darmstadt, Germany, in April 1930, he sent Alice to a psychiatric hospital located in Kreuzlingen, Switzerland.
While their family disintegrated, their father took advantage of the situation to abandon their home in Saint-Cloud and to settle at the French Riviera with his mistress. Margarita's two youngest sisters were married successively to German princes. Sophie married Prince Christoph of Hesse in December 1930, followed by Cecilie who married Georg Donatus, Hereditary Grand Duke of Hesse in February 1931. After years of celibacy, Margarita and Theodora were quick to marry in their turn.
Settling in Germany and stays abroad
Family life and adherence to Nazism
In 1930, Margarita was 25 when she met Gottfried ("Friedel"), hereditary prince of Hohenlohe-Langenburg, who like her descended from Queen Victoria of the United Kingdom. Coming from the House of Hohenlohe, whose states were publicized at the beginning of the 19th century, the prince was heir to a fortune made up of castles, farmland and forests. Margarita and Gottfried fell in love and married on 20 April 1931. Organized at Langenburg Castle, their wedding consisted of a double religious ceremony, both Lutheran and Orthodox. The occasion was a large family reunion, at which Margarita's mother Alice was not present. Among the many guests were the Dowager Queen Marie of Romania and Grand Duchess Victoria Feodorovna of Russia (aunts of the groom) as well as Prince George of Greece and Denmark and Louise, Crown Princess of Sweden (uncle and aunt of the bride).
Once their marriage was celebrated, Margarita and Gottfried settled at Weikersheim Castle, located not far from the town of Langenburg. After a stillbirth in 1933, Margarita gave birth to three children: Kraft (1935–2004), Beatrix (1936–1997), and Georg Andreas (1938–2021). Concerned about her mother's fate, Margarita visited her several times in Kreuzlingen, and their reunion was often filled with emotions. However, Alice was angry with those close to her for having her placed in an asylum and, once released from there in 1933, she made known her desire to stay away from her family. Four years passed before she put an end to her voluntary exile. The reconciliation of the princess and her children finally happened in 1937, and Margarita saw her mother for the first time in July. A few months later, in November, her sister Cecilie was killed in a plane crash and the family reunited for her funeral in Darmstadt.
When she was not taking care of those close to her, Margarita was involved in charitable works, which soon earned her the admiration of the inhabitants of the former principality of Hohenlohe-Langenburg. Like several members of her entourage, Margarita joined the Nazi Party on 1 May 1937 at the same time as her husband. Thereafter, the couple used their family connections to promote the rapprochement of the Nazi regime in the United Kingdom. Enlisted in the Wehrmacht, Gottfried participated in the Anschluss in 1938.
Gloria Vanderbilt affair
In October 1934, Gottfried and Margarita visited New York to testify in favor of Gloria Morgan Vanderbilt in the lawsuit involving her and her in-laws for the custody of her daughter Gloria Vanderbilt.
A few years before his marriage to Margarita, Gottfried had an affair with the wealthy American widow, whom he even almost married with the blessing of his parents. For her part, Margarita visited Gloria Morgan Vanderbilt at her aunt Nadejda Mountbatten's place. However, the in-laws of Gloria Morgan Vanderbilt accused her of having abandoned her daughter by leading a dissolute life with Gottfried in Europe. Margarita further suspected the young woman of having a romantic relationship with Nadejda. Margarita therefore had interest in restoring the honor of her family by participating in the trial with her husband.
In spite of the testimonies of the Prince and the Princess of Hohenlohe-Langenburg, who assured the good morality of their friend in front of the press and in court, Gloria Morgan Vanderbilt lost the lawsuit. Her daughter was then placed in the care of her paternal aunt, Gertrude Vanderbilt Whitney, until she came of age. Gottfried and Margarita left the United States in early November to attend the wedding of Marina, cousin of the princess, and the Duke of Kent in London.
Travel to Greece
While Germany sank into dictatorship from 1933, the Hellenic Republic was overthrown by General Kondylis in October 1935. A month later, King George II, Margarita's cousin, was reinstalled on the throne after a referendum.
At the beginning of 1936, the banishment sentence issued in 1922 against Margarita's father Prince Andrew was lifted, which allowed him to stay in his country again. A regular target for the Hellenic press, the prince however chose to stay abroad for most of the year. Estranged from her husband since her confinement, Princess Alice made the choice to return and live in Athens, where she settled in November 1938.
In the meantime, Margarita also returned to Greece with Gottfried on the occasion of the marriage of Crown Prince Paul to Princess Frederica of Hanover in January 1938.
Second World War and subsequent events
Family torn apart by war
The outbreak of the Second World War greatly affected Margarita, whose family found themselves divided by the conflict. While her husband and brothers-in-law Prince Christoph of Hesse and Berthold, Margrave of Baden, joined the German ranks, her brother Philip fought in the British Royal Navy. The invasion and occupation of France by Germany also block Prince Andrew on the French Riviera and contacting him became very difficult. As for Princess Alice, she refused to leave Greece at the time of invasion and spent most of the conflict in Athens helping refugees and hiding Jews, though she managed to pay a few visits to her daughters in 1940, 1942, and 1944.
Margarita spent the duration of the conflict with her children in Langenburg, a small town far from the zones of combat and where the family did not suffer much deprivation. There, she gave birth to twins, Rupprecht and Albrecht, on 7 April 1944. Gottfried's journey during this period was much more nebulous. According to the Spanish biographer Ricardo Mateos Sainz de Medrano, the Prince of Hohenlohe-Langenburg was wounded during the Battle of Amiens and he spent the remainder of the conflict with his family in Langenburg. However, according to British biographer Hugo Vickers, Gottfried was only a reserve officer at this time and he spent the summer of 1940 in Bohemia with his wife. A rumor was subsequently spread by the English press, but later denied by all historians, asserting that Gottfried spent the war on the Eastern Front, where he was wounded, until his dismissal from the army in 1944 because of his participation in the assassination attempt against Adolf Hitler, This supposed participation has not been attested by any specialists in the subject. More credible is therefore the version given by the Hohenloher Tagblatt in an article devoted to the prince in 2010. Seriously wounded on the Eastern Front, where he commanded a reconnaissance unit until 1944, Gottfried was dismissed from the army at the continuation of the decree banning people of royal descent from serving in the army. Back in Langenburg, the prince transformed the family castle into a hospital, before welcoming refugees there.
The war period brought its share of mourning for Margarita's family. In April 1942, her mother-in-law, the Dowager Princess of Hohenlohe-Langenburg, died in Schwäbisch Hall after a long illness. A little over a year later, in October 1943, Prince Christoph, husband Margarita's sister Sophie, was killed in a plane crash while flying over the Apennine Mountains. Finally, in December 1944, her father Prince Andrew died in Monaco without having been able to see his children again.
Post-war years
The defeat of Germany and its occupation by the Allies brought new upheavals in the life of the former German princely families, several of whom (such as Hermine Reuss of Greiz, Joachim Ernst, Duke of Anhalt, or Georg, Prince of Saxe-Meiningen) perished in hands of the Soviets. When the war ended, Margarita and her family found themselves in the American-occupied part of Germany, so their lives were not under threat. Gottfried was quickly appointed provisional administrator of the district of Crailsheim.
After peace was restored, the revelation of the war crimes of the Wehrmacht and their role in the Holocaust—brought to light during the Nuremberg trials—had serious repercussions on the relationship between the Hohenlohe-Langenburgs and their foreign relatives. Despite her own Germanic origins, Princess Alice of Battenberg thus developed a deep disgust for the German people and refused, until 1949, to return to stay in her daughters' country. For his part, Prince Philip (officially renamed Philip Mountbatten in 1947) found himself unable to invite his sisters on the occasion of his marriage to Princess Elizabeth of the United Kingdom because of anti-German sentiment prevailing in Great Britain after the war.
Aware of the difficulties their brother had to face, Margarita, Theodora and Sophie considered their sidelining wrong and hurtful. They felt snubbed when they realized that their cousins, the Queen Mother of the Romanians and the Duchess of Aosta, had been invited despite their countries being allies of the Nazi regime during the conflict. Harassed by the press, who submitted requests for interviews with them, Margarita and her sisters spent the day of 20 November 1947 at Marienburg Castle with their families. Invited by the Duke and Duchess of Brunswick, they celebrated the union of their brother in the company of their cousin Princess Elizabeth of Greece and Denmark and Prince Louis and Princess Margaret of Hesse and by Rhine. A few days later, the Greek princesses received a visit from the Queen of the Hellenes (who came to bring them a letter from their mother Princess Alice describing the wedding in detail) and the Duchess of Kent.
Return to normal life
Reintegration into royal circles
In March 1948, Margarita and her three elder children were invited to Athens by Princess Alice, who offered them the trip thanks to the pension that the Countess Mountbatten of Burma continued to pay her. Invited to stay at the Royal Palace by King Paul and Queen Frederica, Margarita was delighted to be back in her home country. In the years that followed, the Hohenlohe-Langenburgs made several other stays in Greece. In 1954, they took part in the "Cruise of the Kings". In 1962, the Princess attended the wedding of Princess Sophia of Greece and Denmark and Juan Carlos, Prince of Asturias. Finally, in 1963, she attended the festivities organized as part of the centenary of the Hellenic dynasty.
The Greek royal family was not the only royal house to show its desire to reconnect with the Hohenlohe-Langenburgs. In 1950, Margarita was allowed to return to the United Kingdom on the occasion of the funeral of her grandmother, the Dowager Marchioness of Milford Haven. A few months later, the princess was chosen to be one of the godmothers of her niece, Princess Anne. Above all, in 1953, Margarita, her sisters, their husbands and some of their children were invited to the coronation of Elizabeth II. Satisfied not to have been sidelined once again, the Princess of Hohenlohe-Langenburg nonetheless noted with sadness the anguish of her brother Philip, who considered with apprehension his new status as prince consort.
In the 1950s, Margarita and her husband also visited Spain on several occasions. There they found various members of Gottfried's relatives: Princess Beatrice of Saxe-Coburg and Gotha and her husband Infante Alfonso, Duke of Galliera (maternal aunt and uncle of the prince), Princess Alexandra of Hohenlohe-Langenburg (sister of the prince), as well as Prince Alfonso of Hohenlohe-Langenburg and his wife Ira von Fürstenberg (distant cousins of the prince).
Life in Langenburg
In December 1950, Prince Ernest II, Margarita's father-in-law, died and Gottfried succeeded him as head of the House of Hohenlohe. The prince then inherited a substantial fortune, made up of agricultural land and forests, but also of two castles (Langenburg and Weikersheim), both very expensive to maintain. Eager to diversify his income, Gottfried joined forces with several aristocrats to found a timber import company. The prince also sought to develop tourism in the former principality of Hohenlohe-Langenburg. After opening a cafeteria in the gardens of Langenburg castle, he transformed a wing of it into guest rooms for wealthy foreigners.
Beginning in the 1930s, Margarita gained a lot of weight, which was of concern to those close to her. At the end of the 1950s, however, Gottfried's state of health deteriorated and he died on 11 May 1960, making Prince Kraft, his eldest son, the new head of the house of Hohenlohe. Very affected by the demise of her husband, Margarita nevertheless followed the advice of her mother, who recommended her not to withdraw and to take a more active part in social life. In 1961, the princess thus attended the wedding of Prince Edward, Duke of Kent, and Katharine Worsley. Shortly after, she was present a reception in honor of US President John F. Kennedy at Buckingham Palace.
In January 1963, a fire broke out in Langenburg Castle. There were no casualties but the private apartments of the princess and many of her personal objects were destroyed. The damage to the building was considerable and forced Prince Kraft to sell Weikersheim Castle in 1967 to finance the renovation work. This does not prevent the Hohenlohe-Langenburgs from receiving Queen Elizabeth II and Prince Philip in their castle during their official trip to West Germany in 1965.
For Margarita, the 1960s saw the marriages of two of her children. In 1965, Prince Kraft married Princess Charlotte von Croÿ. Then, in 1969, Prince Georg Andreas married Princess Luise von Schönburg-Waldenburg. The engagement of Princess Beatrix to her nephew Maximilian, Margrave of Baden, son of Princess Theodora, on the other hand broke off in 1961 and the princess remained unmarried all her life. This event did not prevent Margarita from remaining close to her sister until her death in October 1969. Devastated by the loss of her younger sister, who was only one year younger than her, Margarita also lost her mother Alice two months later.
Final years
Margarita's son Albrecht married Maria Hildegard-Fischer in 1976. His twin brother, Rupprecht, took his own life in 1978.
Margarita died on 24 April 1981 in a clinic in Bad Wiessee, Bavaria, six days after her 76th birthday. Attended by her brother the Duke of Edinburgh, her funeral took place in Langenburg, where she was buried alongside her husband.
Archives
Princess Margarita's personal papers (including family correspondence and photographs) are preserved in the Hohenlohe-Langenburg family archive (Nachlass Fürstin Margarita, HZAN La 148), which is in the Hohenlohe Central Archive (Hohenlohe-Zentralarchiv Neuenstein) in Neuenstein Castle in the town of Neuenstein, Baden-Württemberg, Germany.
Honours
House of Glücksburg-Greece: Dame Grand Cross of the Royal Order of Saints Olga and Sophia
House of Glücksburg-Greece: Dame Commander of the Royal Order of Beneficence
House of Glücksburg-Greece: Knight of the Royal Decoration of the Greek Royal House, 2nd Class
House of Hohenlohe-Langenburg: Knight Grand Cross of the Princely House Order of the Phoenix
: Recipient of the Queen Elizabeth II Coronation Medal
Ancestry
Notes and references
Notes
References
Bibliography
On Margarita and the Greek royal family
On Margarita and her German relatives
Biographies of Margarita's relatives
On the Vanderbilt affair
External links
House of Glücksburg (Greece)
House of Hohenlohe-Langenburg
Princesses of Denmark
Princesses of Greece
Princesses of Hohenlohe-Langenburg
1905 births
1981 deaths
Nobility from Corfu
Exiled royalty
|
2137422
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BD%20%D0%94%D1%96%20%D0%9B%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%BE
|
Лоран Ді Лорто
|
Лоран Ді Лорто (1 січня 1909, Мартіг — 28 жовтня 1989, Монбельяр) — французький футболіст, що грав на позиції воротаря.
Виступав, зокрема, за клуби «Марсель» та «Сошо», а також національну збірну Франції.
Чемпіон Франції. Дворазовий володар Кубка Франції.
Клубна кар'єра
У дорослому футболі дебютував 1932 року виступами за команду клубу «Марсель», в якій провів чотири сезони, взявши участь у 81 матчі чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Марселя», був основним голкіпером команди.
У 1936 році перейшов до клубу «Сошо», за який відіграв 4 сезони. За цей час виборов титул чемпіона Франції. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Сошо» у 1940 році.
Помер 28 жовтня 1989 року на 81-му році життя.
Виступи за збірну
У 1936 році дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Франції. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала усього 3 роки, провів у формі головної команди країни 11 матчів.
У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1938 року у Франції.
Титули і досягнення
Чемпіон Франції (1):
«Сошо»: 1937–38
Володар Кубка Франції (2):
«Марсель»: 1934–35
«Сошо»: 1937–38
Статистика
Статистика виступів в офіційних матчах:
Статистика виступів на чемпіонаті світу:
Франція: Лоран Ді Лорто, Ектор Касенаве, Етьєн Маттле, Жан Бастьєн, Огюст Жордан, Рауль Дьянь, Альфред Астон, Оскар Ессерер, Жан Ніколя, Едмон Дельфур, Еміль Венант. Тренер — Гастон Барро.
Бельгія: Арнольд Баджу, Робер Паверік, Корнель Сейс, Жан ван Альфен, Еміль Стейнен, Альфонс Де Вінтер, Шарль Ванден Ваувер, Бернар Ворхоф, Анрі Ісемборг, Раймон Брен, Нан Буйле. Тренер — Джек Батлер.
Франція: Лоран Ді Лорто, Ектор Касенаве, Етьєн Маттле, Жан Бастьєн, Огюст Жордан, Рауль Дьянь, Альфред Астон, Оскар Ессерер, Жан Ніколя, Едмон Дельфур, Еміль Венант. Тренер — Гастон Барро.
Італія: Альдо Олів'єрі, Альфредо Фоні, П'єтро Рава, П'єтро Серантоні, Мікеле Андреоло, Уго Локателлі, Амедео Б'яваті, Джузеппе Меацца, Сільвіо Піола, Джованні Феррарі, Джино Колауссі. Тренер — Вітторіо Поццо.
Посилання
Статистика виступів на сайті national-football-teams.com
Французькі футболісти
Футбольні воротарі
Гравці збірної Франції з футболу
Гравці чемпіонату світу з футболу 1938
Футболісти «Олімпіка» (Марсель)
Футболісти «Сошо»
Уродженці Мартіга
|
242899
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Arrival
|
Arrival
|
Arrival — четвертий альбом шведського гурту ABBA, випущений в 1976 році.
Список композицій
Сторона A
«When I Kissed the Teacher» (Андерссон, Ульвеус) — 3:01
«Dancing Queen» (Б. Андерссон, Стіґ Андерссон, Ульвеус) — 3.50
«My Love, My Life» (Андерссон, Ульвеус) — 3:51
«Dum Dum Diddle» (Андерссон, Ульвеус) — 2:53
«Knowing Me, Knowing You» (Андерссон, Ульвеус) — 4:01
Сторона Б
«Money, Money, Money» (Андерссон, Ульвеус) — 3:06
«That's Me» (Андерссон, Ульвеус) — 3:15
«Why Did It Have To Be Me» (Андерссон, Ульвеус) — 3:20
«Fernando» (Андерссон, Ульвеус) — тільки на австралійському й новозеландському виданнях.
«Tiger» (Андерссон, Ульвеус) — 2:55
«Arrival (instrumental)» (Андерссон, Ульвеус) — 3:00
Примітки
Посилання
A
Музичні альбоми англійською мовою
|
1781272
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%B9%20%28%D0%A2%D1%8E%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D1%83%D0%B1%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Аксай (Тюлькубаський район)
|
Аксай (Тюлькубаський район)
Аксай — село у складі Тюлькубаського району Туркестанської області Казахстану. Входить до складу Кельтемашатського сільського округу.
Населення — 52 особи (2009; 77 в 1999).
Примітки
Джерела
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Тюлькубаського району
Села Туркестанської області
|
244651
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/KEO%20%28%D0%BF%D0%B8%D0%B2%D0%BE%29
|
KEO (пиво)
|
KEO (пиво)
KEO — кіпрське пиво, єдина місцева марка, що широко поширена в національній дистрибуції. Розливається з 1951 року. Пиво є світлим лагером з характерною високою пінкою, іноді смак порівнюється з pilsner. Пиво вариться в Лімасолі. Пиво виграло у 1987 році на змаганнях серед пляшкового лагеру Золоту Медаль.
Примітки
Посилання
Офіційний сайт компанії
Пиво та броварні Кіпру
Торгові марки пива
|
1976149
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%87%D0%B5
|
Чече
|
Чече — поселення в общині Храстник, Засавський регіон, Словенія
Чече — назва села Цвіткове Красногвардійського району Автономної Республіки Крим України до 1945 року
|
4748209
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96%20%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8
|
Дисоціативні речовини
|
Дисоціативні речовини — психоактивні речовини, що порушують сприйняття зовнішнього світу і призводять до порушення нормальної роботи свідомості. Характерним прикладом є фенциклідин (PCP, "янгольский пил") і кетамін, які первинно було розроблено як анестетики загального застосування в хірургії. Дисоціативи викривляють характер сприйняття звукових і зорових образів, викликаючи відчуття відчуженості-дисоціативності — від довколишнього світу і від самого себе. Ці ефекти, що впливають на мислення, не є в прямому сенсі галюцинаціями. Фенциклідин і кетамін відомі під точнішою назвою "дисоціативні анестетики". Декстрометорфан — препарат, який широко застосовують для лікування кашлю — при вживанні у великих дозах може викликати ефекти, схожі на дію фенциклідина та кетаміна завдяки стимуляції σ-рецепторів.
Дисоціативні речовини діють через видозмінення розподілення нейромедіатора глутамату в мозку. Глутамат забезпечує сприйняття болю, реакцію на довколишню реальність і пам'ять.
Примітки
Дисоціативи
|
1046015
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D1%80%D0%BC-%D0%BA%D0%BB%D1%83%D0%B1
|
Фарм-клуб
|
Фарм-клуб — команда або клуб, який співпрацює з іншою командою або клубом (головна команда), інтересам якого він слугує, надаючи місце у своєму ігровому складі його (головного клубу) спортсменам.
Такий вид співпраці між командами є досить поширеним явищем у сучасному спорті і широко застосовується у футболі, хокеї, велоспорті, бейсболі, баскетболі тощо.
Поняття
Фарм-клуб — команда, в якій переважно виступають молоді спортсмени, здобуваючи досвід для подальших виступів на більш високому рівні вже в основній команді, або спортсмени, які не проходять з різних причин (погана форма після травми або висока конкуренція тощо) в основний склад головної команди. Така співпраця двох команд є взаємовигідною, оскільки головна команда отримує можливість забезпечити своїх спортсменів ігровою практикою у фарм-клубі, а фарм-клуб найчастіше безоплатно отримує на певний період часу (півсезону, сезон) у своє розпорядження кваліфікованих виконавців.
Фарм-клуби можуть створюватися іншими командами або бути цілком незалежними та самостійними спортивними організаціями. Рівень та умови співпраці між головною командою та її фарм-клубом теж можуть бути різними.
Найчастіше головна команда та її фарм-клуб грають у різних лігах, хоча трапляються і винятки.
Приклади
Футбол
У футболі фарм-клуби у більшості випадків створюються своїми головними командами і виступають під тією ж назвою, лише з додаванням 2 (двійки) або латинської літери B («Чорноморець-2» або «Барселона» B). Для таких команд є власні ліги, де виступають лише фарм-клуби, але переважно вони грають у нижчих дивізіонах (у порівнянні з головною командою) своїх національних першостей. Єдиним обмеженням для подібних «фармів» може бути заборона участі в розіграші національного кубку.
Прикладом неофіційного фарм-клубу може слугувати маріупольский «Іллічівець», що в сезоні 2011-2012 років мав контракти з 20 футболістами
, орендованими у донецького «Шахтаря». Таким чином донецька команда змогла забезпечити ігровою практикою своїх молодих виконавців (на що останні не могли б сподіватися, якби залишилися у «Шахтарі») і відібрати для себе найкращих по закінченню сезону.
Хокей
У хокеї ситуація з фарм-клубами в деяких випадках нагадує досвід футбольних команд. Тут так само є команди, котрі створюють для себе фарм-клуби. Наприклад, угорський «Альба Волан» першим складом виступає в австрійській Ерсте банк лізі, у той час як другий склад команди грає в румуно-угорській МОЛ-лізі. Те саме стосується і донецького «Донбасу»: перший склад у російській ВХЛ, другий – в ЧУ. Таке існування двох команд дозволяє підписувати контракти з більшою кількістю хокеїстів, адже кожен з них отримає ігрову практику хоч в одному з двох складів команди. До того ж між цими складами існує постійна ротація: найслабші в той чи інший період часу гравці перводяться в другу команду, в той же час хокеїсти, що проявили себе з найкращого боку можуть розраховувати на виступи за основну команду. Така конкуренція між гравцями примушує їх завжди тримати себе в тонусі та постійно боротися за можливість пробитися/залишитися в основному складі команди.
У хокеї в Північній Америці співпраця між головною командою та фарм-клубом побудована на інших принципах. Так, в американських лігах фарм-клуби є цілком незалежними командами, вони підписують угоду про співпрацю з зацікавленими клубами, але при цьому у них залишається можливість самостійно підписувати гравців і навіть мати власні фарм-клуби. Прикладом тут виступає Американська хокейна ліга, всі без винятку 30 команд якої є фарм-клубами команд НХЛ. Але при цьому майже у всіх 30 команд є і свої фарм-клуби з нижчих північноамериканських хокейних ліг (ECHL, CHL).
Нині за цим же принципом вибудовується хокейна піраміда й у Росії. Зокрема, в заявці команд ВХЛ може бути лише 31 хокеїст (25 на контрактах ВХЛ та 6 відряджених з команд КХЛ).
Примітки
Спортивні терміни
Термінологія велоспорту
|
6334263
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Fiji%20Meteorological%20Service
|
Fiji Meteorological Service
|
Fiji Meteorological Service
The Fiji Meteorological Service (FMS) is a Department of the government of Fiji responsible for providing weather forecasts and is based on the grounds of Nadi Airport in Nadi. The current director of Fiji Meteorological Service is Misaeli Funaki. Since 1985, FMS has been responsible for naming and tracking tropical cyclones in the Southwest Pacific region. Current Meteorologists working at FMS have a Graduate Diploma in Meteorology from the Australian Bureau of Meteorology.
History
Before World War II, weather observations in Fiji were the responsibility of the harbour board and limited to recording various meteorological details at various locations around the island nation. During the 1939 Defence Conference in Wellington, New Zealand, Fiji's capital Suva was identified as the location of an upgraded meteorological service for the Pacific region. As a result, a facility was established at Laucala Bay during 1940, before it was expanded during the following year to support the operations of the Royal New Zealand Air Force. After the United States of America entered the war, meteorological operations were started at the Nadi Airport by the United States Army Air Forces Meteorological Unit during 1942.
After the war, the Nadi Weather Office (NWO) was converted to a civilian unit, before Laucala Bay's forecasting unit was moved and merged with Nadi's forecasting unit.
Role
Since June 1995, the central weather office of Fiji, Nadi, has been one of six Regional Specialized Meteorological Centers within the World Weather Watch program of the World Meteorological Organization. Its specialty is forecasting tropical cyclones south of the equator to the 25th parallel south, and between the 160th meridian east and 120th meridian west longitude. FMS issues public and marine weather bulletins for Kiribati, Northern Cooks, Southern Cooks, Tuvalu, Tokelau, Niue, Nauru and Fiji. The Fiji Meteorological Services, as per agreement with the International Civil Aviation Organization, functions as the Meteorological Watch Office for the Nadi Flight Information Region (FIR), which
extends from Western Kiribati to Tuvalu, Fiji, Vanuatu, Wallis and Futuna and New Caledonia.
However, it still provides certain aviation forecast services to Cook Islands, Christmas Island (Line Islands), Samoa, Niue and Tonga which are situated outside the Nadi FIR boundary. Aviation products issued by FMS include Terminal Aerodrome Forecasts (TAF), Trend Type Forecasts (TTF), Area Forecasts, Route Forecasts, Inclement Weather Warnings for Nadi and Nausori Airports, Sigmets and Tropical Cyclone Advisories (TCA). Routine 24 hour TAF's are issued for Nadi (NFFN), Nausori (NFNA), Rarotonga (NCRG), Fuamotu (NFTF), Vavau (NFTV), Faleolo (NFSA), Niue, Tarawa (NGTA), and Christmas Island (PLCH) airports. 24 hour TAF's are also issued for Funafuti (NGFU) airport on certain days. TAF's (validity periods of less than 24 hours) are also issued for Aitutaki (NCAI), Manihiki (NCMH), Penrhyn (NCPY), Haapai (NFTL), Labasa (NFNL) and Rotuma (NFNR) airports.
Tropical Cyclone Products Issued
Special Weather Bulletins (SWB's), Tropical Disturbance Advisories (TDA's), Special Advisory for Samoa, Tropical Cyclone Advisories (TCA's), Tropical Cyclone Sigmets, CREX bulletins, International Marine Warnings associated with tropical cyclones (WTPS and WHPS) and Tropical cyclone forecast and uncertainty tracks are the tropical cyclone products issued by FMS.
See also
[[{{#ifexpr:>6|–|–}} South Pacific cyclone season]]
Meteorological Service of New Zealand Limited
Australian Bureau of Meteorology
References
External links
1975 establishments in Fiji
Government agencies established in 1975
Governmental meteorological agencies in Oceania
Geography of Fiji
Government agencies of Fiji
Regional Specialized Meteorological Centres
|
2621591
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%80%D1%8F%D0%B4%20%D0%A4%D1%96%D0%B4%D0%B6%D1%96
|
Уряд Фіджі
|
Уряд Фіджі — вищий орган виконавчої влади Фіджі.
Діяльність
Голова уряду
Прем'єр-міністр — Джозая Вореге Байнімарама.
Кабінет міністрів
Склад чинного уряду подано станом на 3 листопада 2016 року.
Будівля уряду
Історія
Див. також
Президент Фіджі
Парламент Фіджі
Історія Фіджі
Примітки
Література
Посилання
|
4286575
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Panzer%20Division%20Marduk
|
Panzer Division Marduk
|
Panzer Division Marduk is the sixth studio album by Swedish black metal band Marduk. It was recorded and mixed at The Abyss in January 1999 and released in June 1999 by Osmose Productions. The theme of the album is fire, as Nightwing was blood, and La Grande Danse Macabre (the band's next studio album) would be death, forming a trilogy of "Blood, Fire, and Death", Marduk's vision of what black metal is, unending grimness (as well as a tribute to the Bathory album Blood Fire Death). Panzer Division Marduk was the last Marduk release by Osmose Productions.
The original album cover features a photo of the Swedish version (Stridsvagn 104) of the British Centurion Mk5 tank. The 2008 reissue of the album featured a Panzer VI E "Tiger" on its cover, reinforcing the Germanic World War II theme of the album. The internal sleeve pictures a tank column triumphant across a city in ruin: this is the Red Army across a destroyed Berlin in 1945.
Track listing
Personnel
Marduk
Legion – vocals
Morgan Steinmeyer Håkansson – guitar
B. War – bass
Fredrik Andersson – drums
Guest
Peter Tägtgren – mixing
References
1999 albums
Marduk (band) albums
Osmose Productions albums
|
4008499
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%80%20WTA%201996
|
Тур WTA 1996
|
Тур WTA 1996 — серія елітних професійних тенісних турнірів, які проходили під егідою Жіночої тенісної асоціації (WTA) упродовж сезону. Календар Туру WTA містив 51 турнір: турніри Великого шолома (під егідою Міжнародної тенісної федерації (ITF)), Фінал WTA, Олімпійський турнір та турніри 1-4 категорій. Сезон тривав з січня до листопада 1996 року.
Графік
Нижче наведено повний розклад турнірів сезону, включаючи перелік тенісистів, які дійшли на турнірах щонайменше до чвертьфіналу.
Позначення
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Рейтинги
Нижче наведено по двадцять перших на кінець року гравчинь у рейтингу WTA в одиночному та парному розряді.
Див. також
Тур ATP 1996
Примітки
1996 у тенісі
1996
|
25032882
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Branoslavci
|
Branoslavci
|
Branoslavci is a village in the Municipality of Ljutomer in northeastern Slovenia. The area traditionally belonged to the Styria region and is now included in the Mura Statistical Region.
There is a small Neo-Gothic chapel in the centre of the village. It was built in the late 19th century.
In the south of the settlement is a large mansion known as Branek Castle. The surviving building is a two-storey early 20th-century adaptation after a major fire in 1925 of what was a 16th-century castle, which had in turn developed on the site of a tower of an early Slavic defence enclosure.
References
External links
Branoslavci on Geopedia
Populated places in the Municipality of Ljutomer
|
319934
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%85%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D1%82%20%28%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%81%D1%83%D0%B5%D0%BB%D0%B0%29
|
Прибережний хребет (Венесуела)
|
Прибережний хребет (Венесуела)
Венесуельський Прибережний хребет — гірський хребет, що простянувся уздовж центрального та східного узбережжя Венесуели та є найпівнічнішим продовженням Анд, також відомий як Карибські Анди.
Прибережний хребет фактично складається з двох паралельних хребтів, що тягнуться з заходу на схід уздовж Карибського моря. Західну частину хребта відділяє від масиву Кордильєра-де-Мерида річка Кохедес. Хребет розділяється на східну та західну частини затокою між мисами Кодера і Кумана.
Західна частина хребта також відома як Серранія-дель-Літораль на узбережжі та Серранія-дель-Інтеріор вглибині країни. Долина між хребтами, в якій знаходиться озеро Валенсія, долина Каракаса і річка Туй, є найнаселенішою частиною Венесуели. Саме місто Каракас знаходиться в межах Серранія-дель-Літораль.
Обидва хребта східної частини гір знову виникають на заході країни, між мисом Кумана і затокою Парія. Літторальний хребет формує півострови Арая і Парія та тягнеться до острова Тринідад.
Посилання
Araya and Paria xeric scrub (WWF)
Cordillera la Costa montane forests (WWF)
La Costa xeric shrublands (WWF)
Гори Венесуели
Анди
|
3195514
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Bolitoglossa%20jacksoni
|
Bolitoglossa jacksoni
|
Bolitoglossa jacksoni — вид хвостатих земноводних родини безлегеневих саламандр (Plethodontidae).
Поширення
Ендемік Гватемали. Вважався вимерлим видом. Не траплявся з 1975 року, поки не був вивлений у 2017 році в горах Сьєрра-ле-лос-Кучуматанес.
Опис
Тіло завдовжки до 8,2 см, включаючи хвіст 4,3 см.
Примітки
Безлегеневі саламандри
Ендемічна фауна Гватемали
Земноводні Центральної Америки
Тварини, описані 1984
|
1620791
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%20%D0%B7%D0%BE%D1%80%D1%96%20%28%D0%B3%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D1%82%D0%B0%29
|
Дністрові зорі (газета)
|
Дністрові зорі (газета)
Дністрові зорі — громадсько-політичне, історико-краєзнавче, мистецьке видання Сокирянського району Чернівецька область Україна. (Україна, 60200, м. Сокиряни, вул. Васильєва, 11).
Історія
Перше число районного часопису вийшло 5 грудня 1944 року під назвою «Оновлене життя», із 1948 р. — газета називалася «Колгоспне життя». Перший редактор газети — Петро Арсенійович Коростильов — згодом став членом Спілки письменників СРСР, працював у Москві у видавництві дитячої літератури. 5 років редагував районний часопис І. Ф. Назаренко. У 1974 році він очолював Черкаський обласний комітет по радіомовленню і телебаченню, був депутатом обласної Ради депутатів трудящих, членом обкому Компартії України. Удостоєний почесного звання «Заслужений працівник культури УРСР».
Частку свого таланту і праці в газету вклали й інші журналісти, які деякий час працювали на Сокирянщині: Олександр Петрович Дутко — у 70-х роках XX століття був редактором сільськогосподарських передач Черкаського обласного радіо; уродженець с. Олексіївка Борис Федорович Мирза, який із Сокирян був запрошений на посаду заступника відповідального секретаря Дніпропетровської обласної газети «Зоря»; понад два роки в районці працював Михайло Іванович Лісовий з с. Романківці, який після служби в Радянській Армії був на комсомольській роботі, навчався на юридичному факультету університету Дружби народів імені Патріса Лумумби, закінчив аспірантуру Московського інституту міжнародних відносин, працював референтом Всесоюзного агентства по авторських правах (ВААП), а пізніше — на дипломатичній службі в СРСР і Росії.
Близько 20 років працювала першим відповідальним секретарем редакції райгазети Н. М. Лісковська, яка згодом була редактором районного радіо.
2 квітня 1965 р., після відновлення Сокирянського району, побачив світ перший номер газети «Дністров зорі», яку редагував колишній фронтовик Чайка Іван Лаврентійович. Відтак редакторами були філолог-педагог Бондар Олексій Станіславович, жураналісти Савченко Костянтин Костянтинович, Тищенко Катерина Іванівна, нині — Гафінчук Валентина Іванівна.
У різний час у районній газеті працювали Фостій Іван Петрович, Зяблюк Михайло Павлович, Зарицький Євген Йосипович, Мар'янин Володимир Григорович, Микола Боднар, Олександр Богданченко, Каплуненко Євген Васильович, Канарський Едуард Йосипович, Зарицька Світлана Йосипівна, Брозинський Михайло Федорович, Польова Лідія Григорівна, Гусар Юхим Семенович, Кривий Микола Васильович, Олександр Шапіро, Зіновія Голяк, Нагірняк Іван Семенович,Хорошенюк Павло Іванович, Чорний Олександр Дмитрович, Алла Снігур…
Сьогодні «Дністрові зорі» єдина з районних газет Чернівецької області, назву якої після виходу першого номера, жодного разу не перейменовували, що сталося практично зі всіма виданнями.
Джерела
Дністрові зорі // Засоби масової інформації Чернівецької області /упорядники Богдан Загайський, Олег Сенчик. — Чернівці, 1996. — С. 21.
Газета «Дністрові зорі» // Інформаційний простір Буковини. — Чернівці: видавництво «Букрек», 2004. — С. 31.
Дністрові зорі // Інформаційний простір Буковини на початку третього тисячоліття / упорядник Д. І. Миронюк/ Дмитро Миронюк. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2012. — С. 101. — ISBN 978-966-399-476-5.
Дністрові зорі // Гусар Ю. С. Дністровий зорепад. Штрихи до енциклопедичногословника-довідника «Літературно-мистецька Сокирянщина» / Юхим Гусар.- Вернівці: ВІЦ «Місто», 2010.- С. 32-33.
Світять «Дністрові зорі» /Упорядник В. І. Гафінчук / Валентина Гафінчук.- Чернівці: Видавничий дім «Букрек»,2009.- 288 с., іл. — ISBN 978-966-399-230-3.
Гусар Ю. Рядок в анкеті [вони працювали у нашій газеті] / Юхим Гусар // Дністрові зорі. — 1974. — 28 грудня (№ 155). — С. 2.
Дурач_Слободянюк О.Вони залишили добрий слід [есе про працівників райгазети: Чайка Іван Лавретійович, Брижатий Анатолій Дементійович, Брозинський Михайло Федорович, Каплененко Євген Йосипович, Лісковська Наталія Мусіївна, Гончарук Галина Василівна, Морошан Тамара Володимирівна, Луговий Іван Дмитрович, Пожоджук Василь Гигорович, Савченко Віра Миколаївна, Польова Лідія Григорівна, Бандалак Олександр Іванович, Гусар Юхим Семенович, Снігур Алла Сергіївна, Чосик Євдокія Василівна, Яценко Світлана Степанівна, Зарицький Євген Йосипович] / Олена Дурач-Слободянюк // Дністрові зорі. — 18 жовтня (№ 42), 25 жовтня (№ 43).
Лісковська Н. Шлях становлення… / Наталія Лісковська // Дністрові зорі. — 1974. — 28 грудня (№ 155). — С. 2.
Савченко К. Етапи нашого становлення [про Сокирянську райгазету] / Костянтин Савченко // Дністрові зорі.- 1994. 3 грудня (№ 48).
Фостій І. Так ми працювали [спогад редактора газети] Іван Фостій // Дністрові зорі. — 1994. 3 грудня (№ 48).
Друковані видання, засновані 1944
Історія Сокирянського району
Українськомовні газети
Щотижневі газети
|
7564341
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kid%20Diamond
|
Kid Diamond
|
Kid Diamond
Almazbek Raiymkulov, better known as Kid Diamond (born February 18, 1977, in Kyrgyzstan) is a retired boxer in the Lightweight division. He was NABF Champion, and among the first professional fighters from Kyrgyzstan to become known worldwide. He turned professional after placing fourth at the Sydney Summer Olympics (2000).
Raiymukulov lives and trains in Las Vegas, Nevada, US.
Amateur career
Raiymkulov represented his country Kyrgyzstan in the 2000 Sydney Olympic Games as a Lightweight fighter. His results were:
Defeated Tumentsetseg Uitumen (Mongolia) 15-4
Defeated Jose Cruz Lasso (Colombia) 12-9
Lost to Cristian Bejarano (Mexico) 12-14
He was fourth at the World Amateur Ranking 2000-2004.
Professional career
Raiymkulov turned professional in 2001. After he started his professional career he won 20 fights without any losses or draws. In June 2005 Raiymkulov had match for World Champion Title in New York, Madison Square Garden against 4 time Lightweight World Champion Cuban Joel Casamayor. After 12 rounds, the HBO scoring were giving Kid Diamond a win with a 116–111 score, but the match was ruled a draw.
Following the draw, Diamond entered a bout against Nate Campbell as a heavy favorite and with much hype, but was outclassed and knocked out on the bout. In 2006 Raiymkulov became NABF Champion, defending his title four times. He later lost to Antonio DeMarco and hasn't fought since.
Personal info
*birth date 1977-02-18
division lightweight, 135 lbs
stance orthodox
height 5′ 7″ / 170 cm
US ID 061262
alias Kid Diamond
nationality Kyrgyz
residence Las Vegas, Nevada, Los Angeles, California, United States
birthplace Kyrgyzstan
External links
1977 births
Living people
Lightweight boxers
Kyrgyzstani male boxers
Olympic boxers for Kyrgyzstan
Boxers at the 2000 Summer Olympics
Boxers at the 1998 Asian Games
Asian Games competitors for Kyrgyzstan
|
1626583
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Hop%20Is%20Back
|
Hop Is Back
|
Hop Is Back
«Hop Is Back» — другий сингл, виданий 22 жовтня 2013 р., з третього студійного альбому американського репера Hopsin, Knock Madness.
У треці Hopsin метафорично висміює Кендріка Ламара й дисить нову музику Каньє Веста. Hopsin пояснив свої висловлювання в інтерв'ю HipHopDX, заявивши, що він не має нічого проти Кендріка, а нова музика Веста йому справді не подобається.
Реліз і промоція
18 серпня Hopsin анонсував через статус у Facebook реліз «Hop Is Back» за кілька тижнів. Однак його видали аж у жовтні 2013. 22 жовтня відбулась прем'єра відеокліпу на YouTube. Того ж дня сингл з'явився на iTunes.
Чартові позиції
Посилання
Сингли 2013
|
7195427
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Carbon%20detonation
|
Carbon detonation
|
Carbon detonation or carbon deflagration is the violent reignition of thermonuclear fusion in a white dwarf star that was previously slowly cooling. It involves a runaway thermonuclear process which spreads through the white dwarf in a matter of seconds, producing a type Ia supernova which releases an immense amount of energy as the star is blown apart. The carbon detonation/deflagration process leads to a supernova by a different route than the better known type II (core-collapse) supernova (the type II is caused by the cataclysmic explosion of the outer layers of a massive star as its core implodes).
White dwarf density and mass increase
A white dwarf is the remnant of a small to medium size star (the Sun is an example of these). At the end of its life, the star has burned its hydrogen and helium fuel, and thermonuclear fusion processes cease. The star does not have enough mass to either burn much heavier elements, or to implode into a neutron star or type II supernova as a larger star can, from the force of its own gravity, so it gradually shrinks and becomes very dense as it cools, glowing white and then red, for a period many times longer than the present age of the Universe.
Occasionally, a white dwarf gains mass from another source – for example, a binary star companion that is close enough for the dwarf star to siphon sufficient amounts of matter onto itself; or from a collision with other stars, the siphoned matter having been expelled during the process of the companion's own late stage stellar evolution. If the white dwarf gains enough matter, its internal pressure and temperature will rise enough for carbon to begin fusing in its core. Carbon detonation generally occurs at the point when the accreted matter pushes the white dwarf's mass close to the Chandrasekhar limit of roughly 1.4 solar masses, the mass at which gravity can overcome the electron degeneracy pressure that prevents it from collapsing during its lifetime. This also happens when two white dwarfs merge if the combined mass is over the Chandrasekhar limit, resulting in a type Ia supernova.
A main sequence star supported by thermal pressure would expand and cool which automatically counterbalances an increase in thermal energy. However, degeneracy pressure is independent of temperature; the white dwarf is unable to regulate the fusion process in the manner of normal stars, so it is vulnerable to a runaway fusion reaction.
Fusion and pressure
In the case of a white dwarf, the restarted fusion reactions releases heat, but the outward pressure that exists in the star and supports it against further collapse is initially due almost entirely to degeneracy pressure, not fusion processes or heat. Therefore, even when fusion recommences, the outward pressure that is key to the star's thermal balance does not increase much. One result is that the star does not expand much to balance its fusion and heat processes with gravity and electron pressure, as it did when burning hydrogen (until too late). This increase of heat production without a means of cooling by expansion raises the internal temperature dramatically, and therefore the rate of fusion also increases extremely fast as well, a form of positive feedback known as thermal runaway.
A 2004 analysis of such a process states that:
Supercritical event
The flame accelerates dramatically, in part due to the Rayleigh–Taylor instability and interactions with turbulence. The resumption of fusion spreads outward in a series of uneven, expanding "bubbles" in accordance with Rayleigh–Taylor instability. Within the fusion area, the increase in heat with unchanged volume results in an exponentially rapid increase in the rate of fusion – a sort of supercritical event as thermal pressure increases boundlessly. As hydrostatic equilibrium is not possible in this situation, a "thermonuclear flame" is triggered and an explosive eruption through the dwarf star's surface that completely disrupts it, seen as a type Ia supernova.
Regardless of the exact details of this nuclear fusion, it is generally accepted that a substantial fraction of the carbon and oxygen in the white dwarf is converted into heavier elements within a period of only a few seconds, raising the internal temperature to billions of degrees. This energy release from thermonuclear fusion (1–) is more than enough to unbind the star; that is, the individual particles making up the white dwarf gain enough kinetic energy to fly apart from each other. The star explodes violently and releases a shock wave in which matter is typically ejected at speeds on the order of 5,000–, roughly 6% of the speed of light. The energy released in the explosion also causes an extreme increase in luminosity. The typical visual absolute magnitude of type Ia supernovae is Mv = −19.3 (about 5 billion times brighter than the Sun), with little variation.
This process, of a volume supported by electron degeneracy pressure instead of thermal pressure gradually reaching conditions capable of igniting runaway fusion, is also found in a less dramatic form in a helium flash in the core of a sufficiently massive red giant star.
See also
Helium flash, a similar (although less cataclysmic) sudden initiation of fusion
Nuclear fusion
References
External links
JINA: Type Ia Supernova Flame Models
A Computer Simulation of Carbon Detonation/Deflagration
Stellar evolution
Stellar phenomena
White dwarfs
|
4343315
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%BF%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%82%D0%B8%20%D0%A5%D0%BE%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%82%D1%96%D1%97
|
Населені пункти Хорватії
|
Населені пункти Хорватії (в однині ) — це невеликі поселення, на які Хорватське бюро статистики поділяє територію Хорватії. Цей термін позначає наявні або колишні людські поселення (подібно до переписних місцевостей у США або переписних дільниць у Великій Британії) і не обов'язково населені пункти, включені до списку міст. З одного або кількох таких населених пунктів складаються адміністративні одиниці (органи місцевого самоврядування): міста (множина ) і громади (множ. ). Станом на 2008 рік у Хорватії налічується 6749 населених пунктів.
Окремі сільські поселення зазвичай називаються селами. Громади (муніципалітети) в Хорватії, як правило, охоплюють одне або кілька сільських поселень. Те, що в Хорватії називають містом, зазвичай включає однойменне велике поселення, яке в свою чергу складається з кількох міських і приміських поселень. Конституція Хорватії дозволяє населеному пункту (naselje) або його частині утворювати певну форму місцевого самоврядування. У хорватській системі місцевого самоврядування розрізняють громади та міста: громада може поділятися на кілька дрібніших одиниць, що звуться місцеві комітети, а місто зазвичай складається з кількох адміністративних одиниць (які можуть включати один або кілька населених пунктів) під назвою міський район (множ. ) на зразок «боро» в англосаксонській правовій системі та/або місцевий комітет.
Див. також
Переписна місцевість
Кадастровий квартал (katastarska općina)
Примітки
Адміністративний поділ Хорватії
Населені пункти Хорватії
|
1487830
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gastrin-releasing%20peptide
|
Gastrin-releasing peptide
|
Gastrin-releasing peptide GRP, is a neuropeptide, a regulatory molecule encoded in the human by the GRP gene. GRP has been implicated in a number of physiological and pathophysiological processes. Most notably, GRP stimulates the release of gastrin from the G cells of the stomach.
GRP encodes a number of bombesin-like peptides. Its 148-amino acid preproprotein, following cleavage of a signal peptide, is further processed to produce either the 27-amino acid gastrin-releasing peptide or the 10-amino acid neuromedin C. These smaller peptides regulate numerous functions of the gastrointestinal and central nervous systems, including release of gastrointestinal hormones, smooth muscle cell contraction, and epithelial cell proliferation.
Function
Gastrin-releasing peptide is a regulatory human peptide that elicits gastrin release and regulates gastric acid secretion and enteric motor function. The post-ganglionic fibers of the vagus nerve that innervate bombesin/GRP neurons of the stomach release GRP, which stimulates the G cells to release gastrin.
GRP is also involved in the biology of the circadian system, playing a role in the signaling of light to the master circadian oscillator in the suprachiasmatic nuclei of the hypothalamus.
Furthermore, GRP seems to mediate certain aspects of stress. This is the reason for the observed fact that atropine does not block the vagal effect on gastrin release.
Gene
GRP is located on chromosome 18q21. PreproGRP (the unprocessed form of GRP) is encoded in three exons separated by two introns. Alternative splicing results in multiple transcript variants encoding different isoforms.
Synthesis
PreproGRP begins with signal peptidase cleavage to generate the pro-gastrin-releasing-peptide (proGRP), which is then processed by proteolytic cleavages, to form smaller GRP peptides.
These smaller peptides are released by the post-ganglionic fibers of the vagus nerve, which innervate the G cells of the stomach and stimulate them to release gastrin. GRP regulates numerous functions of the gastrointestinal and central nervous systems, including release of gastrointestinal hormones, smooth muscle cell contraction, and epithelial cell proliferation.
Clinical significance
Gastrin-releasing peptide and neuromedin C, it is postulated, play a role in human cancers of the lung, colon, stomach, pancreas, breast, and prostate.
References
Further reading
External links
Neurotransmitters
|
17210160
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Armenia%20at%20the%202008%20Summer%20Olympics
|
Armenia at the 2008 Summer Olympics
|
Armenia at the 2008 Summer Olympics
Armenia competed in the 2008 Summer Olympics in Beijing, China. A team of 25 athletes, consisting of 9 wrestlers, 6 weightlifters, 4 boxers, 2 athletes, 2 judokas, 1 sport shooter and 1 swimmer was selected. With a total of six bronze medals, Armenia won more medals than in all previous Olympic Games combined.
Medalists
Athletics
Men
Women
Boxing
Armenia had four boxers qualify for the Olympics. Javakhyan and Hambardzumyan qualified in their weight classes at the World Boxing Championships. Hakobyan qualified in the middleweight at the first European qualifying tournament.
Judo
Shooting
Men
Swimming
Men
Weightlifting
Men
Women
Wrestling
Men's freestyle
Men's Greco-Roman
References
External links
National Olympics Committee of Armenia website
25 ARMENIAN SPORTSMEN IN “BEIJING 2008”
2008 in Armenian sport
Nations at the 2008 Summer Olympics
2008
|
4612041
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D1%85%D0%B0
|
Рожиха
|
Рожиха — присілок в Шар'їнському районі Костромської області Російської Федерації.
Населення становить 2 особи. Входить до складу муніципального утворення Коньовське сільське поселення.
Історія
Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Коньовське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Шар'їнського району
|
2752497
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F%20IKEA.%20%D0%91%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%2C%20%D1%89%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D1%85%D0%B0%D0%B2%20%D1%83%20%D1%81%D0%B5%D0%B1%D0%B5%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82
|
Історія IKEA. Бренд, що закохав у себе світ
|
Історія IKEA. Бренд, що закохав у себе світ — книга провісного бізнесмена, засновника компанії IKEA, Інгвара Кампрада, написана в співавторстві зі шведським публіцистом , розповідає про становлення унікальної транснаціональної імперії, яка володіє універмагами в 40 країнах. Українською мовою її було перекладено та опубліковано у 2018 році видавництвом «Наш формат» (перекладач — Оксана Кацанівська).
Історія публікацій
Книга вперше була опублікована в січні 1995 року шведським видавництвом Wahlström & Widstrand під назвою Historien om IKEA: Ingvar Kamprad berättar för Bertil Torekull. Світове визнання та велику читацьку аудиторію «Leading by Design: The IKEA Story» отримала після виходу в світ в 1999 році у видавництві HarperCollins Publishers англійською мовою.
Видання було допрацьовано і доповнене після зустрічі авторів Інгвара Кампрада і 2011 року — представлені оновлені дані, доповнення у центральних главах, нова передмова і розширений додаток щодо організації IKEA та її найбільш важливих керівників.
Огляд книги
Історія легендарного шведського меблевого бренду з перших вуст. Як відбувалася шалена експансія скандинавської компанії у світі? Чому в 1950-х компанії заборонили брати участь у ярмарках, а її засновник не міг відвідувати їх навіть як приватна особа? Як з’явилися дивовижні магазини ІКЕА?
Це захоплива історія про улюбленця публіки й загадкового дивака, невиправного капіталіста та мрійника, засновника ІКЕА Інґвара Кампрада, а також про жорстку боротьбу й конкуренцію, поразки та тріумфи унікального бренду.
Бертіл Торекул у вступі до книги:
Інгвар Кампрад помер в кінці січня 2018 року, працюючи все своє життя в повну силу, вибудував багатомільярдну транснаціональну компанію – лідера галузі, залишив величезні статки своїм синам. Ця книга більш ніж стандартна історія бізнесу, «Історія IKEA. Бренд, що закохав у себе світ» — це надихаючі ідеї та інновації, а також розповідь про непросте життя великої людини.
Переклади українською
Примітки
Біографії
Книги 2017
Книги, перекладені українською мовою
Книги видавництва «Наш Формат»
Книги Швеції
Шведськомовні книги
Нехудожні книги
Книги з економіки
|
21382316
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mari%20T%C3%B6r%C5%91csik
|
Mari Törőcsik
|
Mari Törőcsik (born Marián Törőcsik; 23 November 1935 – 16 April 2021) was a Hungarian stage and film actress. She appeared in more than 170 films from 1956 to 2020. She won the award for Best Actress at the 1976 Cannes Film Festival for the film Mrs. Dery Where Are You?
She died in 2021, aged 85. As per her instructions in her will, her body was cremated and the ashes were scattered in the Tisza.
Selected filmography
Merry-Go-Round (1956)
Two Confessions (1957)
Suburban Legend (1957)
Iron Flower (1958)
St. Peter's Umbrella (1958)
Édes Anna (1959)
Sleepless Years (1959)
Be True Until Death (1960)
Drama of the Lark (1963)
And Then The Guy... (1966)
Silence and Cry (1968)
The Boys of Paul Street (1969)
Those Who Wear Glasses (1969)
Love (1971)
Trotta (1971)
Cats' Play (1972)
Electra, My Love (1974)
Mrs. Dery Where Are You? (1975)
Forbidden Relations (1983)
My First Two Hundred Years (1985)
Music Box (1989)
The Summer Guest (1992)
Whoops (1993)
The Outpost (1995, voice only)
Long Twilight (1997)
Sunshine (1999)
A Long Weekend in Pest and Buda (2003)
Adventure (2011)
References
External links
1935 births
2021 deaths
20th-century Hungarian actresses
21st-century Hungarian actresses
Hungarian film actresses
People from Heves County
Cannes Film Festival Award for Best Actress winners
|
4599396
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Асмолово (Калузька область)
|
Асмолово (Калузька область)
Асмолово — присілок в Барятінському районі Калузької області Російської Федерації.
Населення становить 176 осіб. Входить до складу муніципального утворення Сільське поселення присілок Асмолово.
Історія
У 1929-1937 року населений пункт належав до Сухиницького округу Західної області. Відтак, у 1937-1944 роках належав до Смоленської області, від 1944 року в складі Калузької області.
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Сільське поселення присілок Асмолово.
Населення
Примітки
Населені пункти Барятінського району
Присілки Калузької області
|
2957444
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Панасувка
|
Панасувка — село в Польщі, у гміні Терешполь Білґорайського повіту Люблінського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Замойського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Білгорайського повіту
|
61732838
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kurama%2C%20Uchalinsky%20District%2C%20Republic%20of%20Bashkortostan
|
Kurama, Uchalinsky District, Republic of Bashkortostan
|
Kurama, Uchalinsky District, Republic of Bashkortostan
Kurama (Qorama) is a rural locality (a village) in Tungatarovsky Selsoviet, Uchalinsky District, Bashkortostan, Russia. The population was 505 as of 2010. There are 8 streets.
Geography
Kurama is located 48 km northeast of Uchaly (the district's administrative centre) by road. Komsomolsk is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Uchalinsky District
|
3684620
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%93%D0%B0%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%82%D1%96
|
Йоанна Гаартті
|
Йоанна Гаартті (нар. 14 квітня 1979, Фінляндія) – фінська акторка. Найбільш відома своєю театральною творчістю. Також знімалася у кількох фільмах та на телебаченні.
Життєпис
У 2008 закінчила магістратуру в Гельсінській театральній академії.
Також навчалася на факультеті мовлення та драматичного мистецтва Снелльманського університету.
Найвідоміші ролі Гаартті – "Сильвія" у постановці Фінського національного театру "Rakkaudesta minuun" ("Любов до мене") (2006), роль Форі Біт у мюзиклі міського театру Турку (2007), роль у постановці Театру Юркка "Näytät vieraalta rakas" ["Дивишся дивно, кохання"] (2009), роль Маріон у постановці Фінського національного театру "Крістуксен Морсіамса" ["Наречена Христа"] (2010) та головна роль Біллі Тіптон у постановці "Soita minulle Billy" ["Називай мене Біллі"] в Театрі Юркка (2011) і вдруге – на Гельсінському фестивалі (2012).
Крім того, Йоанна знялася у фільмах «Чоловіча праця» (2007), «Принцеса» (2010), «Hiljaisuus» [«Тиша»] (2011), і як ведуча в шоу «Чи треба мені піклуватися про все?». Номінована на Оскар за роль у короткометражному live-фільмі.
На телебаченні Гааратті з'явилася в телесеріалі "Путус" (2011) і однією із двох головних героїнь телесеріалу «Haamukirjoittaja» [«Привид письменника»].
Особисте життя
Нині Гаартті перебуває у стосунках з акторкою Мінною Гаапкіля.
Фільмографія
Чоловіча праця (2007)
Принцеса (2010)
Hella W (2011)
Risto (2011)
Hiljaisuus (2011)
Чи потрібно подбати про все? (2012), номінована у 2013 на кінопремію "Оскар" за короткометражний фільм.
Фатіма (2013)
Haamukirjoittaja (2015)
Armi elää! (2015)
Найщасливіший день у житті Оллі Мякі (2016)
Список літератури
Посилання
Йоанна Гаартті на Elonet
Народились 1979
Фінські акторки
Театральні акторки
Кіноакторки
Актори телебачення
Уродженці Фінляндії
Акторки XXI століття
|
1784987
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%20%28%D0%9C%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%BE%D1%82%D0%B0%29
|
Фріпорт (Міннесота)
|
Фріпорт (Міннесота)
Фріпорт — місто в США, в окрузі Стернс штату Міннесота. Населення — 675 осіб (2020).
Географія
Фріпорт розташований за координатами (45.663053, -94.689357). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 2,99 км², з яких 2,98 км² — суходіл та 0,01 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкали 632 особи в 271 домогосподарстві у складі 184 родин. Густота населення становила 212 особи/км². Було 280 помешкань (94/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,0 %. Частка іспаномовних становила 4,6 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 18,2 % — особи молодші 18 років, 62,2 % — особи у віці 18—64 років, 19,6 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 37,0 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 103,2 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 107,6 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 3,5 % осіб, у тому числі 0,0 % дітей у віці до 18 років та 8,3 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 369 осіб. Основні галузі зайнятості: виробництво — 18,7 %, роздрібна торгівля — 18,2 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 17,9 %.
Джерела
Міста Міннесоти
Населені пункти округу Стернс (Міннесота)
|
1040109
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D1%80%D1%80%D0%BE%D0%BD%20%D0%94%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%81
|
Шеррон Девіс
|
Шеррон Девіс (1 листопада 1962) — британська плавчиня, олімпійська медалістка.
Виступи на Олімпіадах
Посилання
Досьє на sport.references.com
Британські плавчині
Срібні олімпійські медалісти з плавання
Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 1976
Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 1980
Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 1992
Призери Ігор Співдружності з плавання
Призери з плавання чемпіонатів Європи з водних видів спорту
Британські срібні олімпійські медалісти
Уродженці Плімута (Англія)
Плавчині вільним стилем
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 1980
Британські олімпійські плавці та плавчині
|
2319251
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%20%28%D0%A2%D1%8E%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B3%D1%96%D1%8F%29
|
Герен (Тюрингія)
|
Герен (Тюрингія)
Герен — громада в Німеччині, розташована в землі Тюрингія. Входить до складу району Альтенбургер-Ланд. Складова частина об'єднання громад Альтенбургер-Ланд.
Площа — 8,60 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Тюрингії
|
27405104
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Titanic%20II%20%28film%29
|
Titanic II (film)
|
Titanic II (film)
Titanic II is a 2010 American drama disaster film written, directed by and starring Shane Van Dyke and distributed by The Asylum. Despite the title, it is not a sequel to the 1997 critically acclaimed film, but is a mockbuster of it. The film is set on a fictional replica Titanic that sets off exactly 100 years after the original ship's maiden voyage to perform the reverse route, but global warming and the forces of nature cause history to repeat itself on the same night, only on a more disastrous and deadly scale.
Titanic II was released direct-to-TV in Australia on 7 August 2010. It was released on 25 August in the United States to critically negative response, though the film's ensemble cast performances, particularly that of Bruce Davison, received praise. A supernatural horror-themed sequel, Titanic 666, was released twelve years later, in 2022.
Plot
In the Arctic waters near the Helheim Glacier in Greenland, a person is surfing on waves created by falling chunks of ice that fall off the glacier and into the ocean caused by the effects of global warming. However, a very large chunk of ice falls into the water, creating an especially large wave. The surfer tries to escape from the wave, but it is far too fast for him, and in a matter of seconds, it catches up to him and then drowns and kills him. United States Coast Guard Captain James Maine is sent to investigate in Greenland. While he is there with Dr. Kim Patterson (Brooke Burns), a huge chunk of ice falls into the ocean.
On 10 April 2012, 100 years after the departure of the RMS Titanic on its maiden voyage, a new, similar-looking luxury cruise liner, the RMS Titanic II, is christened. She embarks on her maiden voyage using the same route the Titanic took 100 years before, albeit in reverse direction (from New York City to Southampton). The ship's captain Will Howard (D.C. Douglas) is in command. The ship's designer, Hayden Walsh (Shane Van Dyke), and the ship's nurses Amy Maine (Marie Westbrook) and Kelly Wade (Michelle Glavan) are on board.
During the Atlantic crossing, the crew is alerted of the tsunami by James Maine. Maine warns that any ice in the area will be moved with the tsunami. In a rush to get back to shore, one of the engines is damaged. Immediately following, the wave and a large iceberg ram into the ship, leaving many passengers injured. The entire starboard side of the ship and the starboard lifeboat ramps are crushed. Hayden and Amy return below decks and find Kelly badly injured. The three escape and move towards the upper decks.
Meanwhile, back up north, a much larger tsunami is created by yet another glacier. During the evacuation, immense pressure is placed on the ship's turbines, causing it to eventually explode, killing many passengers and crew, including the ship captain Will Howard. The explosion also causes an immense fire on the Titanic II, which is sinking by its bow (similar to the first Titanic) while also listing at a shallow angle to its starboard side.
Amy gets a call from her father, who warns her of the second wave and to stay out of the lifeboats, as they will be washed away by the wave. Maine orders the three to move to the ship's onboard diving facility. Kelly is later killed when a very heavy door crushes her. Hayden and Amy make it to the diving facility when they hear somebody trapped. They try to help him, but he dies behind a jammed door. When Hayden and Amy go inside the diving facility, the second wave hits the ship, capsizing it, and destroying the lifeboats.
The ship's diving facility only has one oxygen tank and scuba suit, which Hayden gives to Amy. Before sacrificing his life for her, Hayden kisses Amy and with his last words tells her to resuscitate him should he drown before they are rescued. Captain Maine arrives to rescue Amy and Hayden by swimming inside the ship as it sinks. His helicopter runs out of fuel and crashes as Patterson gets in a life raft. With the ship flooded, Titanic II finally sinks. After James rescues them, Amy attempts to resuscitate Hayden but it's too late. Amy, and an unknown number of injured passengers whom Hayden ordered his helicopter to take (earlier in the film) are the only known survivors of the disaster.
Cast
Marie Westbrook as Amy Maine, one of the ship's nurses and Hayden's love interest
Shane Van Dyke as Hayden Walsh, the ship's owner and designer
Bruce Davison as Captain James Maine, Amy's father and a helicopter commander of the U.S. Coast Guard
Michelle Glavan as Kelly Wade, another of the ship's nurses and Amy's colleague and friend
D. C. Douglas as Captain Will Howard, the ship's captain
Brooke Burns as Dr. Kim Patterson, a glaciologist
Josh Roman as Elliot Snipes, the pilot of Captain Maine's CH-53 Super Stallion helicopter
Carey Van Dyke as First Officer Elmer Coolidge
Dylan Vox as Second Officer Dwayne Stevens
Wittly Jourdan as Elijia Stacks
Kendra Waldman as Madeline Kay
Production
The RMS Queen Mary, which is permanently docked as a hotel ship and tourist attraction in Long Beach, California was used as a stand-in for Titanic II during the departure scenes and some of its interiors. The ship had previously been used as stand-ins for the fictional similarly fated ocean liner SS Poseidon in The Poseidon Adventure (1972) and the original RMS Titanic in the 1979 television miniseries S.O.S. Titanic.
Reception
The film has received a negative response from most film critics. On the website TheCriticalCritics.com, the film was reviewed as being "a mixed bag" since "it’s better than one might expect, but not as good as one might hope." Though panned generally as "pretty lackluster" as well as "riddled with disaster movie clichés", the performances of some cast members were highlighted for praise, particularly Bruce Davison as a veteran U.S. Coast Guard captain. The movie as a whole was given a rating of "Don't Bother".
Dread Central said in a review "Take away the novelty of the Titanic II name, and you’re left with a rather trite Poseidon Adventure-ish disaster flick made on the cheap. It’s not good enough to be engrossing, nor is it made to be intentionally bad, and even as silly as the scenario is, none of it is ever quite silly enough to provide unintentional fun. Action and suspense are constantly hampered by the low budget and the special effects answer the question, "What would James Cameron's Titanic have been like if most of the digital effects looked like animation from a Wii cutscene?"".
References
External links
Titanic II at The Asylum
2010 films
2010 drama films
2010 independent films
2010s disaster films
American disaster films
The Asylum films
Mockbuster films
Direct-to-video drama films
Films set in 2012
Films set in Greenland
Films shot in Los Angeles
Films about RMS Titanic
Films directed by Shane Van Dyke
Seafaring films
2010s English-language films
2010s American films
Climate change films
Films about tsunamis
|
547591
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BC
|
Чулим
|
Чулим
Чулим — річка у Красноярському краї і Томській області, притока Обі
Чулим — річка у Новосибірській області, впадає в озеро Малі Чани
Чулим — місто, районний центр, Новосибірська область
Чулим — село, Тяжинський округ, Кемеровська область
|
5180041
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%82%D0%BE%20%D0%A1%D0%BE%D1%83%D0%B7%D0%B0
|
Ното Соуза
|
Ното Соуза
Кристіян Ното Соуза (21 травня 2000, Нова-Кришас, Гояс, Бразилія) — бразильський футболіст, нападник резервного складу «Понте-Прети». В Україні відомий завдяки своїм виступам за відроджені львівські «Карпати».
Життєпис
Народився в місті Нова-Кришас, штат Гояс. Вихованець «Атлетіку Гоянієнсі», за першу команду якої дебютував 17 січня 2018 року в нічийному (2:2) виїзному поєдинку 1-го туру Ліги Гояно проти «Ітумбіари». Кристіан вийшов на поле на 87-й хвилині замість Рожера Жуніу. Першим голом у дорослому футболі відзначився 4 лютого 2018 року на 57-й хвилині виїзного (1:1) нічийного поєдинку 6-го туру Ліги Гояно проти «Греміу» (Анаполіс). Соуза вийшов на поле в стартовому складі та відіграв увесь матч. У загальнодержавних змаганнях дебютував 7 лютого 2018 року в програному (1:2) виїзному поєдинку першого раунду кубку Бразилії проти «Альтуса». Кристіан вийшов на поле в стартовому складі, а на 46-й хвилині його замінив Жуліу Сезар. У бразильській Серії B дебютував 14 квітня 2018 року в переможному (3:2) домашньому поєдинку 1-го туру проти «Крісіуми». Соуза вийшов на поле в стартовому складі, на 45+1-й хвилині отримав жовту картку, а на 79-й хвилині його замінив Жуніор Брандау. Загалом у складі «Атлетіку Гояненсі» в Лізі Гояно зіграв 15 матчів (1 гол), у Серії B Бразилії — 3 поєдинки, а в кубку Бразилії — 2 матчі.
З жовтня 2020 по серпень 2022 року виступав у бразильських регіональних змаганнях за «Португезу Сантіста», «Конкордію» та «Інтер» (Бебедору). Наприкінці серпня 2022 року вирішив спробувати свої сили в Європі, як і багато співвітчизників виїхав до Португалії, де уклав договір з нижчоліговим «Фіайнш». Закріпитися в команді не вдалося, зіграв 13 матчів та відзначився 3-ма голами у регіональних змаганнях. На початку січня 2023 року повернувся на батьківщину, де виступав у регіональних змаганнях за «Греміу» (Анаполіс), «Насьональ» (Патуш) та «Інтер» (Бебедору).
7 липня 2023 року підписав контракт з «Понте-Претою», але одразу ж був переведений до резервної команди, за яку провів 7 матчів та відзначився 1-м голом у кубку Бразилії. Наприкінці серпня 2023 року відправився в оренду до «Карпат». У футболці львівського клубу дебютував 2 вересня 2023 року в переможному (2:0) домашньому поєдинку 6-го туру групи «А» Першої ліги України проти дунаївецького «Епіцентру». Кристіан вийшов на поле на 74-й хвилині замість співвітчизника Ігора Невеса й майже одразу ж відзначився голом. Загалом у футболці «зелено-білих» провів 8 матчів та відзначився 1-м голом. На початку грудня 2023 року залишив розташування «Карпат» й повернувся до резервної команди «Понте-Прети».
Статистика виступів
Клубна
Примітки
Посилання
Профіль футболіста на офіційному сайті ПФЛ
Профіль гравця на сайті soccerpunter.com
Профіль гравця на сайті footballdatabase.eu
Профіль гравця на сайті worldfootball.net
Профіль гравця на сайті fbref.com
Уродженці Гоясу
Бразильські футболісти
Бразильські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Португалії
Футбольні легіонери в Україні
Футболісти «Атлетіко Гояніенсе»
Футболісти «Португеза Сантіста»
Футболісти «Карпат» (Львів, 2020)
|
2232680
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C
|
Термодинамічний контроль
|
Термодинамічний контроль — випадок, коли співвідношення між продуктами хімічної реакції визначається константами рівноваги їх взаємних перетворень чи перетворень інтермедіатiв, утворених у лімітуючій стадії реакції або після неї. В цьому випадку переважають продукти хімічної реакції, що є найбільш стабільними, а не ті, які утворюються в найшвидшій стадії.
Література
Примітки
Хімічні реакції
хімічні сполуки
Хімічна термінологія
|
53205085
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Phytotelmatrichis%20osopaddington
|
Phytotelmatrichis osopaddington
|
Phytotelmatrichis osopaddington is a species of beetle in the family Ptiliidae, or the featherwing beetles. It is only known from Peru. It is one of the top 10 new species named in 2015.
Etymology
The specific name osopaddington honours Paddington Bear, born in "darkest Peru". With this, the authors wanted to draw attention to conservation of fragmented habitats of the spectacled bear, and other animals and plants.
Description
It is only long. It lives in phytotelmata of plants in the order Zingiberales, small pools of water that may form in upright bracts or leaf axils of a plant.
References
Ptiliidae
Beetles of South America
Invertebrates of Peru
Endemic fauna of Peru
Beetles described in 2015
|
612022
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%8C%D1%94%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B5
|
Монтьєраме
|
Монтьєраме — муніципалітет у Франції, у регіоні Гранд-Ест, департамент Об. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 160 км на південний схід від Парижа, 85 км на південь від Шалон-ан-Шампань, 19 км на південний схід від Труа.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Шампань-Арденни. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Гранд-Ест.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 182 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 438,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Галерея зображень
Посилання
Монтьєраме на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Об
Примітки
Муніципалітети департаменту Об
|
1307221
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Reliquary
|
Reliquary
|
Reliquary
A reliquary (also referred to as a shrine, by the French term , and historically also a type of phylactery) is a container for relics. A portable reliquary may be called a fereter, and a chapel in which it is housed a or feretery.
Relics may be the purported or actual physical remains of saints, and may comprise bones, pieces of clothing, or some object associated with saints or with other religious figures. The authenticity of any given relic is often a matter of debate; for that reason, some churches require documentation of a relic's provenance.
Relics have long been important to Buddhists, Christians, Hindus, and to followers of many other religions. These cultures often display reliquaries in shrines, churches, or temples to which the faithful make pilgrimages to gain blessings.
The term is sometimes used loosely for containers for the body parts of non-religious figures; in particular, the kings of France often specified that their hearts and sometimes other organs be buried in a different location from their main burial.
In Christianity
The use of reliquaries became an important part of Christian practices from at least the 4th century, initially in the Eastern Churches, which adopted the practice of moving and dividing the bodies of saints much earlier than the West, probably in part because the new capital of Constantinople, unlike Rome, lacked buried saints. Relics are venerated in the Oriental Orthodox, Eastern Orthodox, Roman Catholic, and some Anglican Churches. Reliquaries provide a means of protecting and displaying relics. While frequently taking the form of caskets, they range in size from simple pendants or rings to very elaborate ossuaries.
The relics were enshrined in containers crafted of or covered with gold, silver, gems, and enamel. Ivory was widely used in the Middle Ages for reliquaries; its pure white color is an indication of the holy status of its contents. These objects constituted a major form of artistic production across Europe and Byzantium throughout the Middle Ages.
Many were designed with portability in mind, often being exhibited in public or carried in procession on the saint's feast day or on other holy days. Pilgrimages often centered on the veneration of relics. The faithful often venerate relics by bowing before the reliquary or kissing it; those churches that observe the veneration of relics distinguish between the honor given to the saints and the worship that is due to God alone (see Second Council of Nicea).
Sixteenth-century reformers such as Martin Luther opposed the use of relics since many had no proof of historical authenticity and objected to a cult of saints. Many reliquaries, particularly in northern Europe, were destroyed by Calvinists or Calvinist sympathizers during the Reformation, being melted down or pulled apart to recover precious metals and gems. Nonetheless, the use and manufacture of reliquaries continue to this day, especially in Roman Catholic and Orthodox Christian countries. Post-Reformation reliquaries have tended to take the form of glass-sided caskets to display relics such as the bodies of saints.
Forms
The earliest reliquaries were essentially boxes, either simply box-shaped or based on an architectural design, taking the form of a model of a church with a pitched roof. These latter are known by the French term chasse, and typical examples from the 12th to 14th century have wooden frameworks with gilt-copper plaques nailed on, decorated in champlevé enamel. Limoges was the largest production centre; NB the English usage differs from that of the French châsse, which denotes large size rather than shape.
Relics of the True Cross became very popular from the 9th century onward and were housed in magnificent gold and silver cross-shaped reliquaries decorated with enamels and precious stones. From about the end of the 10th century, reliquaries in the shape of the relics they housed also became popular; hence, for instance, the skull of Pope Alexander I was housed in a head-shaped reliquary. Similarly, the bones of saints were often housed in reliquaries that recalled the shape of the original body part, such as an arm or a foot.
Many Eastern Orthodox reliquaries housing tiny pieces of relics have circular or cylindrical slots in which small disks of wax-mastic are placed, in which the actual relic is embedded.
A philatory is a transparent reliquary designed to contain and exhibit the bones and relics of saints. This style of reliquary has a viewing portal to view the relic inside. The feretrum was a medieval form of reliquary or shrine containing the sacred effigies and relics of a saint.
During the later Middle Ages, the monstrance form, primarily used for consecrated hosts, was sometimes used for reliquaries. These housed the relic in a rock crystal, or glass capsule mounted on a column above a base, enabling the relic to be displayed to the faithful. Reliquaries in the form of large pieces of metalwork jewellery also appeared around this time, housing tiny relics such as pieces of the Holy Thorn, notably the Holy Thorn Reliquary now in the British Museum.
In Buddhism
In Buddhism, stupas are an important form of a reliquary and may be buried inside larger structures such as a stupa or chorten. Particularly in China and throughout East and Southeast Asia, these take the form of a pagoda; in Japan, this is known as a tō.
Two famous very early excavated reliquaries are the 1st-century Bimaran Casket and the Kanishka Casket of 127 AD, both believed to have contained part of the cremated remains of Gautama Buddha. Relics associated with Buddha are the most important in Buddhism, but those related to other enlightened figures like Sariputta and Moggallana are also highly revered.
In Buddhism, relics are known as cetiya; one of the most significant is the relic of the tooth of the Buddha in Sri Lanka. In Japan, Buddhist relics are known as , and are often stored in a . (See also: Japanese Buddhist architecture)
See also
Cetiya
Relics of Sariputta and Moggallana
Shrine of the Three Kings in Cologne Cathedral
References
Further reading
Weitzmann, Kurt, ed., Age of spirituality: late antique and early Christian art, third to seventh century, no. 569–575, 1979, Metropolitan Museum of Art, New York,
External links
Chests (furniture)
Religious objects
|
1604249
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Oegopsina
|
Oegopsina
|
Oegopsina — підряд головоногих молюсків, що належать до ряду кальмарів (Teuthida). Це пелагічні кальмари. Відомо 24 родини і 69 родів.
Родини
Підряд Oegopsina
Родина Ancistrocheiridae
Родина Architeuthidae
Родина Bathyteuthidae
Родина Batoteuthidae
Родина Brachioteuthidae
Родина Chiroteuthidae
Родина Chtenopterygidae
Родина Cranchiidae
Родина Cycloteuthidae
Родина Enoploteuthidae
Родина Gonatidae
Родина Histioteuthidae
Родина Joubiniteuthidae
Родина Lepidoteuthidae
Родина Lycoteuthidae
Родина Magnapinnidae
Родина Mastigoteuthidae
Родина Neoteuthidae
Родина Octopoteuthidae
Родина Ommastrephidae
Родина Onychoteuthidae
Родина Pholidoteuthidae
Родина Promachoteuthidae
Родина Psychroteuthidae
Родина Pyroteuthidae
Родина Thysanoteuthidae
Родина Walvisteuthidae
Parateuthis tunicata (incertae sedis)
Кальмари
|
1605131
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%83%D0%BD%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C
|
Каунерталь
|
Каунерталь — громада округу Ландек у землі Тіроль, Австрія.
Каунерталь лежить на висоті 1287 м над рівнем моря і займає площу 193,5 км². Громада налічує мешканців.
Густота населення /км².
Адреса управління громади: Feichten im Kaunertal 141, 6524 Kaunertal (Gemeinde).
Примітки
Громади Тіролю
|
320422
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA
|
Огульчанськ
|
Огульчанськ (до 1951 року — хутір Огульчани) — село в Україні, у Сорокинській міській громаді Довжанського району Луганської області. Населення становить 757 осіб.
Географія
Географічні координати: 48°31' пн. ш. 39°39' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 0,635 км².
Село розташоване у східній частині Донбасу за 8 км від села Пархоменко.
Історія
Засноване Огульчаном Михайлом Трофимовичем, вихідцем із Маріупольського повіту Таврійської губернії, який викупив землі у поміщиці Іванової. Люди займалися скотарством та землеробством.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 717-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області», увійшло до складу Сорокинської міської громади.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Сорокинського району, увійшло до складу новоутвореного Довжанського району.
Населення
За даними перепису 2001 року населення села становило 757 осіб, з них 28,8% зазначили рідною мову українську, 70,94% — російську, а 0,26% — іншу.
Економіка
У селі діє сільськогосподарське підприємство ТОВ «Мирна долина».
Примітки
Джерела
Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9 (стор. 202, матеріали Л. В. Плескун, І. К. Чуяс).
Посилання
Облікова картка на сайті ВРУ
Погода в селі Огульчанськ
Села Довжанського району
|
4211837
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%BD%20%28%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%BE%29
|
Герон (озеро)
|
Герон (озеро)
Герон — прісноводне озеро в окрузі у центральній частині регіону Кентербері, на Південному острові в Нової Зеландії.
Географія
В озеро впадає річка та численні потічки, найбільші з яких: Гоум-Крік, Мелліш-Стрім, Дунбар-Стрім, Олівер-Стрім. З озера витікає річка Лаке-Стрім, яка, в свою чергу, впадає у річку . При самому витоку з озера в Лаке-Стрім впадає ліва притока — .
Озеро знаходиться на висоті 691 метр над рівнем моря. Площа водного дзеркала — 6,3 км². Середня глибина становить 36 метрів.
На північному сході розташована гора Суґарлоаф висотою 1238 метрів, західні та південні схили якої спускається безпосередньо в озеро, яке оточує її своїми двома, північним та східним, рукавами.
Екологія
Озеро Герон є природним заповідником і важливим місцем для існування водоплавних птахів, особливо в якості ключового місця розмноження і годування австралійської чубатки, яка знаходиться під загрозою зникнення. В озері також мешкає велика кількість новозеландської черні.
Королівське товариство захисту лісів та птахів Нової Зеландії, висловило занепокоєння наслідками впливу на довкілля нової дороги, прокладеної південним берегом озера.
Користування моторними човнами на озері заборонено для захисту і запобігання занепокоєння його мешканців.
Панорама
Див. також
Примітки
Посилання
Department of Conservation — Доступ автомобільного транспорту до озера Герон
Озера Нової Зеландії
Кентербері (регіон)
|
3458637
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/BMW%20Championships%201982
|
BMW Championships 1982
|
BMW Championships 1982 — жіночий тенісний турнір, що проходив на відкритих трав'яних кортах Devonshire Park у Істборні (Велика Британія). Належав до категорії Toyota Series в рамках Туру WTA 1982. Турнір відбувся вдев'яте і тривав з 14 червня до 19 червня 1982 року. Перша сіяна Мартіна Навратілова здобула титул в одиночному розряді й отримала за це 23 тис. доларів США.
Фінальна частина
Одиночний розряд
Мартіна Навратілова — Гана Мандлікова 6–4, 6–3
Для Навратілової це був 9-й титул в одиночному розряді за сезон і 64-й — за кар'єру.
Парний розряд
Мартіна Навратілова / Пем Шрайвер — Кеті Джордан / Енн Сміт 6–3, 6–4
Розподіл призових грошей
Примітки
Посилання
International Tennis Federation (ITF) tournament edition details
BMW Championships
1982
BMW Championships
|
1494733
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%B5%D1%81%D1%8C%D0%BA%20%28%D1%80%D0%B5%D0%B9%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%89%D0%B8%D0%BA%29
|
Генічеськ (рейдовий тральщик)
|
Генічеськ (рейдовий тральщик)
«Генічеськ» (U360) — рейдовий тральщик проекту 1258 (шифр «Корунд», за класифікацією НАТО) корабель протимінної оборони прибережного плавання Військово-Морських Сил України. У ВМФ СРСР носив назву РТ-214.
Особливості проекту
Рейдові тральщики проекту 1258 — спеціалізовані кораблі, призначених для виконання завдань протимінної оборони на рейдах і в пунктах базування ВМБ, в прибережних водах шляхом пошуку та виявлення морських якірних і донних мін, їх тралення та знищення.
Проект 1258 рейдового тральщика був розроблений у 1964 році Західним проектно-конструкторським бюро (м. Ленінград), головний конструктор В. І. Блінов. Тральщик виявився дуже вдалим проектом — при своїх дуже скромних розмірах мав повний набір протимінного озброєння, чого не мали інші тогочасні аналоги. З 1969 року для ВМФ СРСР було побудовано 51 корабель цього проекту. 40 рейдових тральщиків проекту 1258Е було продано в десять зарубіжних країн.
Історія корабля
Тральщик з заводським номером С-53 був закладений в елінгу Середньо-Невського суднобудівного заводу в Ленінграді. Спущений на воду 10 липня 1985 року.
Корабель входив до складу 315-го дивізіону тральщиків 68-ї бригади кораблів ОВР ЧФ.
27 березня 1996 року РТ-214 року увійшов у склад Військово-Морських Сил України, де отримав назву «Генічеськ» на честь однойменного українського міста з присвоєнням бортового номера U360. Корабель неодноразово брав участь у збір-походах кораблів ВМС України.
До листопада 1996 року корабель базувався в Донузлаві, м. Новоозерне, де і отримав назву "Генічеськ" 27 березня 1996 року. На той час кораблем командував ст. мічман Олександр Данілов. У кінці жовтня 1996 року "Генічеськ" перебазували до Одеси, де прийняв командування кораблем ст. мічман Порукевич Альберт Іванович.
Потім корабель базувався в Одесі, а починаючи з 2013 р. — у Донузлаві.
Російсько-українська війна
23 березня 2014 року намагався прорватись із заблокованої бухти озера Донузлав під командуванням Олександра Бойчука.
24 березня 2014 року корабель був захоплений та піднятий прапор ВМФ Росії.
20 травня 2014 р. рейдовий тральщик «Генічеськ» без прапорів опізнавання був виведений російськими буксирами із Донузлава для передачі українській стороні за межами 12-мильної зони і подальшого його буксирування в Одесу.
12 червня 2014 року здійснив перший вихід у море після виводу з акваторії озера Донузлав.
29 серпня 2015 року брав участь у ряді заходів, які проводились на причалі міста Ізмаїл.
У вересні 2015 року брав участь в активній фазі навчань «Сі-Бриз 2015».
3 липня 2016 року брав участь у святкуванні дня ВМС України в Миколаєві.
20 березня 2017 року разом з кораблями з'єднання постійної військово-морської протимінної групи НАТО № 2 (SNMCMG2) у визначеному районі Чорного моря брав участь у спільних навчаннях типу PASSEX.
1 квітня 2021 р. зайшов в акваторію Миколаївського суднобудівного заводу для проходження капітального ремонту. Очікується ремонт всіх систем, повна заміна зовнішньої обшивки, багатьох конструкцій корабля.
24 вересня 2021 р. покинув акваторію МСЗ. Під час робіт повністю відновлені зовнішня обшивка, настил палуби та конструкції корпусу й надбудови, донно-бортова арматура, гвинто-стерновий пристрій, цистерни, корабельні системи тощо.
Останнім часом корабель базувався в Очакові.
У червні 2022 року був потоплений через ракетний удар російської авіації під час російсько-української війни.
Командування
Цим кораблем у складі ВМС України командували:
старший мічман Олександр Данілов;
старший мічман Порукевич Альберт Іванович;
старший мічман Олександр Бойчук - з 2012 по 2018;
старший мічман Іван Лижин.
Головний корабельний старшина Корнієнко Микола Миколайович (загинув разом з кораблем у бою при захисті України з морського напрямку 5 червня 2022 року)
Фільм
У 2017 році Громадське телебачення показало фільм "Генічеськ", який розповідає про бойові будні українських матросів. Частина фільму йде як розповідь капітана корабля. Він залишився вірним Україні в березні 2014 року попри погрози російських військовослужбовців. Корабель спробував прорватися до України, але не встиг, його захопили російські моряки. У травні того ж року росіяни віддали корабель назад. На 2017 рік корабель є єдиним тральщиком України.
Див. також
Список кораблів Військово-морських Сил України
Примітки
Література
Джерела
Кораблі ВМС України на сайті газети «Флот України»
Кораблі ВМС України на сайті vmsu.info
Кораблі і судна ВМС України на порталі flot.sevastopol.info
Південна військово-морська база
Тральщики ВМС України
Судна за алфавітом
Затонулі кораблі
Українські судна, втрачені внаслідок російського вторгнення в Україну
|
894821
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B3%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82-%D0%B4%D0%B5-%D0%92%27%D1%94%D1%82%D1%82
|
Сент-Маргерит-де-В'єтт
|
Сент-Маргерит-де-В'єтт, Сент-Марґеріт-де-В'єтт — колишній муніципалітет у Франції, у регіоні Нормандія, департамент Кальвадос. Населення — осіб (2011).
Муніципалітет був розташований на відстані близько 170 км на захід від Парижа, 39 км на південний схід від Кана.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Нижня Нормандія. Від 1 січня 2016 року належав до нового об'єднаного регіону Нормандія.
1 січня 2017 року Сент-Маргерит-де-В'єтт, Буасе, Бреттвіль-сюр-Дів, Євіль, Міттуа, Монв'єтт, Л'Удон, Увіль-ла-Б'ян-Турне, Сен-Жорж-ан-Ож, Сен-П'єрр-сюр-Дів, Тьєвіль, Водлож i В'є-Пон-ан-Ож було об'єднано в новий муніципалітет Сен-П'єрр-ан-Ож.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 160 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 408,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Сент-Маргерит-де-В'єтт на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Кальвадос
Примітки
Колишні муніципалітети департаменту Кальвадос
|
39173463
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Krobia%20%28fish%29
|
Krobia (fish)
|
Krobia (fish)
Krobia is a genus of cichlid fish native to freshwater habitats in South America, with three species found in the Guianas and a single in the Xingu River basin. They are typically found in small streams or creeks with little current and they feed on small invertebrates. They reach up to in standard length. They were formerly included in Aequidens.
Species
There are currently four recognized species in this genus:
Krobia guianensis (Regan, 1905) (Krobia)
Krobia itanyi (Puyo, 1943) (Dolphin cichlid)
Krobia petitella Steele, Liverpool & López-Fernández, 2013
Krobia xinguensis S. O. Kullander, 2012
References
Cichlid fish of South America
Freshwater fish genera
Cichlid genera
Taxa named by Sven O. Kullander
Taxa named by Han Nijssen
Cichlasomatini
|
4542750
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Mus%20harennensis
|
Mus harennensis
|
Mus harennensis — вид гризунів роду миша, ендемік Ефіопії.
Джерела
Krásová, J., Mikula, O., Lavrenchenko, L. A., Šumbera, R., Meheretu, Y., & Bryja, J. (2022). A new rodent species of the genus Mus (Rodentia: Muridae) confirms the biogeographical uniqueness of the isolated forests of southern Ethiopia. Organisms Diversity & Evolution, 1–19
Мишеві
Ссавці Ефіопії
Ендемічна фауна Ефіопії
|
227523
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Amber%20Valley
|
Amber Valley
|
Amber Valley is a local government district with borough status in the east of Derbyshire, England, taking its name from the River Amber. Its council is based in Ripley. The district covers a semi-rural area lying to the north of the city of Derby. The district contains four main towns whose economy was based on coal mining and remains to some extent influenced by engineering, distribution and manufacturing, holding for instance the headquarters and production site of Thorntons confectionery.
The seat in the House of Commons of Amber Valley is of smaller scope.
The village of Crich and other parts of the district were the setting for ITV drama series Peak Practice.
History
The district was formed on 1 April 1974 under the Local Government Act 1972 as one of nine districts within Derbyshire. The new district covered the area of five former districts, which were all abolished at the same time:
Alfreton Urban District
Belper Rural District
Belper Urban District
Heanor Urban District
Ripley Urban District
The new district was named Amber Valley, after the River Amber. Amber Valley was granted borough status in 1989, allowing the chair of the council to take the title of mayor.
Governance
Amber Valley Borough Council provides district-level services. County-level services are provided by Derbyshire County Council. Most of the district is also covered by civil parishes, which form a third tier of local government.
Political control
Labour won a majority on the council at the 2023 election, taking control from the Conservatives.
The first election to the council was held in 1973, initially operating as a shadow authority alongside the outgoing authorities until the new arrangements came into effect on 1 April 1974. Political control of the council since 1974 has been as follows:
Leadership
The role of mayor is largely ceremonial in Amber Valley. Political leadership is instead provided by the leader of the council. The leaders since 2003 have been:
Composition
Following the 2023 election and changes of allegiance and a by-election up to May 2024, the composition of the council was:
The next election is due in 2027.
Premises
The council is based at Ripley Town Hall, which had been built in 1881 as a market hall and converted to a town hall for the former Ripley Urban District Council in 1907. A modern extension to the west of the building was added in the 1990s.
Elections
Since the last boundary changes in 2023 the council has comprised 42 councillors elected from 18 wards, with each ward electing two or three councillors. Elections are held every four years.
Towns of Amber Valley
Alfreton
Belper
Heanor
Ripley
Main villages of Amber Valley
Ambergate
Codnor
Crich
Denby
Duffield
Heage
Holbrook
Horsley
Horsley Woodhouse
Kedleston
Kilburn
Langley Mill
Lea & Holloway
Mackworth
Milford
Quarndon
Riddings
Smalley
Somercotes
Swanwick
Whatstandwell
Parishes
There are 35 civil parishes in the borough, covering almost the whole area. The exception is Riddings, which is an unparished area, being the only part of the former Alfreton Urban District not to have been subsequently added to a parish.
Aldercar and Langley Mill
Alderwasley
Alfreton
Ashleyhay
Belper
Codnor
Crich
Denby
Dethick, Lea and Holloway
Duffield
Hazelwood
Heanor and Loscoe
Holbrook
Horsley
Horsley Woodhouse
Idridgehay and Alton
Ironville
Kedleston
Kilburn
Kirk Langley
Mackworth
Mapperley
Pentrich
Quarndon
Ravensdale Park
Ripley
Shipley
Shottle and Postern
Smalley
Somercotes
South Wingfield
Swanwick
Turnditch
Weston Underwood
Windley
Arms
Media
In terms of television, the Amber Valley is served by BBC East Midlands and ITV Central broadcasting from the Waltham transmitter. Some north eastern parts of the district around Alfreton receive better television signals from the Emley Moor transmitter that broadcasts BBC Yorkshire and ITV Yorkshire programmes.
Radio stations that broadcast to the area are:
BBC Radio Derby on 104.5 FM
Smooth East Midlands on 101.4 FM
Capital Midlands on 102.8 FM
Greatest Hits Radio Midlands on 106 FM
Greatest Hits Radio Yorkshire (formerly Peak FM) on 102.0 FM
Amber Sound FM, a community station that broadcasts from its studios in Ripley. The station broadcasts on 107.2 FM in the Amber Valley and online.
The local newspapers are the Ripley & Heanor News, Belper News and Derbyshire Times.
See also
List of places in Derbyshire
References
External links
Amber Valley Borough Council website
Amber Valley Centre for Voluntary Services
Amber Valley Info Web Site
Non-metropolitan districts of Derbyshire
Boroughs in England
|
2533514
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/METTL12
|
METTL12
|
METTL12 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на 11-й хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 240 амінокислот, а молекулярна маса — 25 910.
Кодований геном білок за функціями належить до трансфераз, метилтрансфераз.
Локалізований у мітохондрії.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 11
Трансферази
|
4443521
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B1%D1%81%D0%BB%D0%B5%D0%B9%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%85%201948
|
Бобслей на зимових Олімпійських іграх 1948
|
Бобслей на зимових Олімпійських іграх 1948
Змагання з бобслею на зимових Олімпійських іграх 1948 тривали з 30 січня до 7 лютого на Олімпійському бобслейному жолобі у Санкт-Моріці (Швейцарія). Розіграно 2 комплекти нагород.
Таблиця медалей
Чемпіони та призери
Країни-учасниці
У змаганнях з бобслею на Олімпійських іграх у Санкт-Моріці взяв участь 71 спортсмен з 9-ти країн:
(4)
(5)
(4)
(10)
(10)
(10)
(8)
(8)
(12)
Примітки
Посилання
International Olympic Committee results database
1948 bobsleigh two-man results
1948 bobsleigh four-man results
Зимові Олімпійські ігри 1948
Змагання на зимових Олімпійських іграх 1948
|
11136083
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cisl%C4%83u
|
Cislău
|
Cislău is a commune in Buzău County, Muntenia, Romania, in the valley of the river Buzău. It is composed of five villages: Bărăști, Buda Crăciunești, Cislău, Gura Bâscei and Scărișoara.
The largest of the villages is Cislău with 2,305 people registered in 2009. The corresponding numbers for the other four villages in 2009 were:
Bărăști: 541 people
Buda Crăciunești: 920 people
Gura Bâscei: 389 people
Scărișoara: 877 people.
The commune is positioned on the Buzău River at the point where it is joined by the Chiojdului River. In terms of the road network, it is on the National Highway CN10 between Buzău (approximately 52 km / 32 miles away) and Braşov (approximately 110 km / 68 miles away). In one of the commune's villages, Gura Bâscei, Local Road CJ102B leads off the main road linking to the Zeletin Valley and Vălenii de Munte.
Notes
Communes in Buzău County
Localities in Muntenia
|
122815
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Centerview%2C%20Missouri
|
Centerview, Missouri
|
Centerview, Missouri
Centerview is a village in Johnson County, Missouri, United States. The population was 267 at the 2010 census.
History
Centerview was originally called Graham, and under the latter name was laid out in 1865, and named after Samuel C. Graham, the original owner of the town site. A post office called Centerview has been in operation since 1868.
Geography
Centerview is located at (38.745727, -93.845430).
According to the United States Census Bureau, the town has a total area of , all land.
Centerview lies on Route 58, about seven miles west of the city of Warrensburg.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 267 people, 94 households, and 65 families living in the town. The population density was . There were 114 housing units at an average density of . The racial makeup of the town was 94.4% White, 0.4% African American, 0.4% Native American, 1.9% Asian, 1.5% from other races, and 1.5% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 3.7% of the population.
There were 94 households, of which 48.9% had children under the age of 18 living with them, 35.1% were married couples living together, 23.4% had a female householder with no husband present, 10.6% had a male householder with no wife present, and 30.9% were non-families. 21.3% of all households were made up of individuals, and 5.4% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.84 and the average family size was 3.29.
The median age in the town was 29.4 years. 36.7% of residents were under the age of 18; 7.9% were between the ages of 18 and 24; 30.3% were from 25 to 44; 18.7% were from 45 to 64; and 6.4% were 65 years of age or older. The gender makeup of the town was 43.8% male and 56.2% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 249 people, 89 households, and 67 families living in the town. The population density was . There were 107 housing units at an average density of . The racial makeup of the town was 92.37% White, 3.21% Native American, 0.40% Asian, 0.80% from other races, and 3.21% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 4.42% of the population.
There were 89 households, out of which 41.6% had children under the age of 18 living with them, 47.2% were married couples living together, 24.7% had a female householder with no husband present, and 23.6% were non-families. 19.1% of all households were made up of individuals, and 7.9% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.80 and the average family size was 3.15.
In the town the population was spread out, with 34.5% under the age of 18, 8.8% from 18 to 24, 30.9% from 25 to 44, 17.3% from 45 to 64, and 8.4% who were 65 years of age or older. The median age was 30 years. For every 100 females there were 79.1 males. For every 100 females age 18 and over, there were 79.1 males.
The median income for a household in the town was $28,333, and the median income for a family was $31,250. Males had a median income of $32,500 versus $16,042 for females. The per capita income for the town was $12,696. About 28.9% of families and 28.6% of the population were below the poverty line, including 41.7% of those under the age of eighteen and 16.7% of those 65 or over.
References
Cities in Johnson County, Missouri
Cities in Missouri
|
18830689
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Straight%20edge
|
Straight edge
|
Straight edge (sometimes abbreviated as sXe or signified by XXX or simply X) is a subculture of hardcore punk whose adherents refrain from using alcohol, tobacco, and recreational drugs in reaction to the punk subculture's excesses. Some adherents refrain from engaging in promiscuous or casual sex, follow a vegetarian or vegan diet and do not consume caffeine or prescription drugs. The term "straight edge" was adopted from the 1981 song "Straight Edge" by the hardcore punk band Minor Threat.
The straight-edge subculture emerged amid the early-1980s hardcore punk scene. Since then, a wide variety of various beliefs and ideas have been associated with the movement, including vegetarianism and animal rights. While the commonly expressed aspects of the straight edge subculture have been abstinence from alcohol, nicotine, and illegal drugs, there have been considerable variations. Disagreements often arise as to the primary reasons for living straight edge. Straight edge politics vary, from explicitly revolutionary to conservative. Some activists have approached Straight Edge with skepticism, ridicule or even outright hostility in part due to what they perceived as the straight edge movement's self-righteous militancy.
In 1999, William Tsitsos wrote that Straight Edge had gone through three eras since its founding in the early 1980s. Bent edge began as a counter-movement to straight edge by members of the Washington, D.C., hardcore scene who were frustrated by the rigidity and intolerance in the scene. During the youth crew era, which started in the mid-1980s, the influence of music on the straight edge scene was at an all-time high. By the early 1990s, militant straight edge was a well-known part of the wider punk scene. In the early to mid-1990s, straight edge spread from the United States to Northern Europe, Eastern Europe, the Middle East, and South America. By the beginning of the 2000s, militant straight-edge punks had largely left the broader straight-edge culture and movement.
History
1970s and early 1980s
Straight edge grew out of hardcore punk in the late 1970s and early 1980s and was partly characterized by shouted rather than sung vocals. Straight-edge individuals of this early era often associated with the original punk ideals such as individualism, disdain for work and school, and live-for-the-moment attitudes. The movement was influenced by the political and social climate of its origin, around the time of the "Just Say No" campaign and a rise in conservative viewpoints. The discipline of the subculture came from a mix of leftist radicalism and conservative influences.
Straight edge sentiments can be found in songs by the early 1980s band Minor Threat. This anti-inebriation movement had been developing in punk before Minor Threat, but their song "Straight Edge" was influential in giving the scene a name, and something of a (somewhat unwilling) figurehead. Minor Threat frontman Ian MacKaye is often credited with birthing the straight edge name and movement and in later years has often spoken out about how he never intended it to be a movement.
Straight edge sentiments can also be found in the song "Keep it Clean" by English punk band The Vibrators, and the Modern Lovers song "I'm Straight", recorded in 1973, which rejected drug use. Ted Nugent was a key influence on the straight edge ideology as one of the few prominent 1970s hard rock icons to eschew alcohol and other drug use explicitly.
Straight edge started in Washington, D.C., and quickly spread throughout the United States and Canada. By the 1980s, bands on the West Coast, such as America's Hardcore, Stalag 13, Justice League, and Uniform Choice, were gaining popularity. In the early stages of this subculture's history, concerts often consisted of both punk bands and straight edge bands. Circumstances soon changed, and the early 1980s eventually was viewed as the time "before the two scenes separated". Other early straight edge bands include State of Alert, Government Issue, Teen Idles, The Faith, 7 Seconds, SSD, DYS, and Negative FX.
Bent edge
Bent edge originated as a counter-movement to straight edge among members of the hardcore scene who were frustrated by the rigidity and intolerance of the scene. This idea spread, and on Minor Threat's first tour in 1982, people identified themselves as bent, crooked, or curved edge. The counter-movement was short-lived, and it faded away by the end of the 1990s.
Youth crew (mid-1980s)
During the youth crew era, which started in the mid-1980s, the influence of music on the straight-edge scene seemed to be at an all-time high. The branches of straight edge that came about during this era seemed to originate from ideas presented in songs, and many youth crew bands had a strong heavy metal influence. Notable youth crew bands included: Youth of Today, Gorilla Biscuits, Judge, Bold, Chain of Strength, Turning Point, Uniform Choice, and Slapshot.
In the mid-1980s, the band Youth of Today became associated with the straight-edge movement, and their song "Youth Crew" expressed a desire to unite the scene into a movement. Vegetarianism became an important theme in straight edge during this era, starting with Youth of Today's 1988 song "No More", which contained lyrics condemning the consumption of meat. This trend toward animal rights and veganism within the straight edge movement reached its peak in the 1990s.
1990s
By the early 1990s, straight edge became a well-known part of the wider punk and DIY scene and underwent musical and political shifts. In the early part of the decade, several straight-edge punks and their bands picked up on the vegetarian and other social justice politics of the mid-1980s and began comprehensively advocating for social justice, animal liberation, veganism, and straight edge. During this period, the straight edge scene birthed two major offshoots: the more conservative hardline and the religiously influenced Krishna Consciousness. While the majority of straight edge punks and Hare Krishna converts were pacifists, those influenced by hardline showed a willingness to resort to violence to promote their subculture. Musically, the straight edge scene increasingly was drawing from heavy metal and was a founding influence on metalcore.
2000s
By the beginning of the 2000s, only small groups of militant straight edge individuals remained. Contrary to news reports that portrayed straight edge as a gang, several studies have shown that straight edge individuals as a whole are mostly peaceful people. In the 2000s, there was a growing amount of tolerance of people who do not follow the straight edge lifestyle by straight edge individuals. In this incarnation of straight edge, the musical styles of the bands involved are more varied, ranging from a youth crew revival style to metalcore to posicore. Straight edge bands from the 2000s include Allegiance, Champion, Down to Nothing, Embrace Today, Have Heart, and Throwdown.
Ideology
Its philosophy in the early stages of straight edge was to rebel through self-control. With the ability to control one's actions, a straight edge participant would be better suited to stand against the mainstream. The first wave of straight edge did not impose rules on others, and participants chose to follow the ways of self-control. With the second wave of straight edge, these rules were used to control others. Additionally, the second wave experienced a change in music style. Where the first wave was influenced by hardcore punk, the second wave brought in aspects of heavy metal music that pushed for power and control over others. The slowing down of the music reflected the focus of individuals in their journey to self-control.
Hate Edge
Hate Edge (also known as NS or National Socialist Straight Edge) is a neo-Nazi offshoot of the straight edge movement. Prominent Hate Edge groups include NS/WP and Sober and Angry Youth, both of which are responsible for attacks on and murders of drug dealers.
Outside the United States
In the early to mid-1990s, straight edge spread from the United States to Northern Europe, Eastern Europe, the Middle East, and South America. It grew around the world due to the relentless touring of youth crew bands and the ease of ordering records from American record labels via mail. Fluff Fest, which has been held in the Czech Republic since 2000 and draws audiences from across Europe, is linked to straight edge through its organizers and showcases prominent straight edge bands.
West Flanders was home to the H8000 (pronounced Hate-Thousand) hardcore punk scene during the 1990s. Bands within the scene took heavily from heavy metal, and followed straight edge and vegan lifestyles. Some bands helped to pioneer the development of metalcore and then later on melodic metalcore and deathcore. Some groups from the scene include Congress, Liar, Blindfold, Shortsight, Regression and Spirit of Youth. Good Life Recordings signed and released much of the music for the scene.
United Kingdom
According to NoEcho writer Ethan Stewart "the closest thing to a straight edge band for much of the [1980s] was Statement", a solo-project by the Apostles drummer Patrick "Rat" Poole. However, despite Poole being drug-free, vegan and having a massive influence on the development of hardline, he did not identify with the straight edge label at the time. Additionally, many groups from the UK punk and hardcore scene did include straight edge members, namely Napalm Death, Blitz and Heresy.
The first entirely straight edge band in the country was Steadfast, who formed in Durham, England in 1988. Despite originally being formed as a vehicle to annoy the members of the anarcho punk scene, the band eventually grew into a serious band. Following this, a number of additional straight edge bands began to form, including XdisciplineX, False Face, Headstong, Step One and Kickback. Nicolas Royles, drummer for Sore Throat, formed In Touch and Withstand around this time, which both morphed into No Way Out by 1990. This scene mostly was based in North East of England and Yorkshire and made up of musicians who became involved in the hardcore scene through skateboarding and the popularity of thrash metal. The bands were predominantly influenced by U.S. youth crew acts like Youth of Today and Gorilla Biscuits. Members of the existing punk and hardcore scenes in the country often reacted negatively to the straight edge bands, and on multiple occasions, fights occurred between the musicians and fans.
Most of the first wave of UK straight edge bands had broken up by 1991. However, a second wave began in the following years. Mostly based around Subjugation and Sure Hand Records, this wave saw members of many of the first wave bands form new bands and begin to embrace influences from heavy metal. The main location for this scene was the 1 in 12 Club, an anarchist club in Bradford, West Yorkshire, as groups like Unborn, Slavearc, Vengeance of Gaia and Withdrawn performed there frequently.
A UK straight edge scene featuring entirely new musicians developed in the 2010s as a part of the New Wave of British Hardcore. Mostly based around Leeds, the scene produced groups like Violent Reaction, Big Cheese, Insist, Unjust, Rapture, Regiment, True Vision and Shrapnel. A number of musicians from other UK hardcore bands were straight edge at this time, including Jimmy and Alex Wizard from Higher Power.
X symbol
The letter X is the most known symbol of straight edge, and it sometimes is worn as a marking on the back of both hands, and it can be displayed on other body parts as well. Some followers of straight edge put the symbol on clothing and pins, and many bands aligned with the culture incorporate it into their names. According to a series of interviews by journalist Michael Azerrad, the straight edge X can be traced to the Teen Idles' brief West Coast tour in 1980. The band's members were scheduled to play at San Francisco's Mabuhay Gardens, but when they arrived, club management discovered that they were all under the legal drinking age and would be denied entry to the club. As a compromise, management marked each of the members' hands with a large black X as a warning to the club's staff not to serve alcohol to the band.
Upon returning to Washington, D.C., the band suggested this same system to local clubs as a means to allow teenagers in to see musical performances without being served alcohol. The Teen Idles released a record in 1980 called Minor Disturbance with the cover shot being two hands with black Xs on the back. The mark soon became associated with the straight edge lifestyle. It can also be used by drinking establishments to note a patron as under the drinking age, regardless of their views towards drugs such as alcohol.
Later bands used the X symbol on album covers and other paraphernalia in a variety of ways. The cover of No Apologies by Judge shows two crossed gavels in the X formation. Other objects that have been used include shovels, baseball bats, and hockey sticks. A variation involving a trio of Xs is often used in flyers and tattoos. It can also be ironic, based on the fact that three Xs was popularized in cartoons and television shows to signify alcohol or poison. Moonshiners used an X to note how many times a particular batch of moonshine ran through the still, adding irony. The term is sometimes abbreviated by including an X with the abbreviation of the term "straight edge" to give "sXe". By analogy, hardcore punk is sometimes abbreviated to "hXc".
Approaches
While some straight edge groups are treated as a "gang" by law enforcement officials, a 2006 study found the vast majority of people who identify as straight edge are nonviolent. While the early hardcore punk scene in Washington, D.C., often is praised for its commitment to positive social change, both the youth crew movement of the 1980s and the vegan movement of the 1990s have drawn criticism. Straight edge has been approached with skepticism and hostility despite the less dogmatic and multifaceted character of contemporary straight edge.
Veganism
By the late 1990s, many straight edge participants gave veganism the same degree of importance as abstinence from intoxicants, and some groups styled themselves as "vegan straight edge", sometimes abbreviated "xVx". Bands such as Earth Crisis and Vegan Reich emphasized animal rights and environmentalism as social justice issues. Perhaps owing to the "DIY" ethic of the punk subculture, some advocated direct action, and became associated with the radical groups Animal Liberation Front and the Earth Liberation Front. The California band Vegan Reich is most associated with the "Hardline" subculture, which espouses the sanctity of life, and draws connections between animal rights and anti-abortion activism. Members of the Hardline movement have been described as espousing Old Testament-style spirituality, militancy, and violence. Violent activism has been described as an "extreme minority" within the vegan straight edge movement.
Haenfler writes that straight edge participants see veganism as an extension of the movement's emphasis on positivity, much like its preference to reserve sex for emotionally meaningful relationships. They tend to focus more on personal responsibility and focus less on confronting systemic issues in society. However, veganism is not seen as a matter of personal purity; it is rooted in a strong belief in animal rights and rejection of the exploitation of animals. Some hold that veganism is "true straight edge", and their promotion of veganism and animal liberation has been described as evangelistic.
See also
List of people who follow a straight edge lifestyle
List of straight edge bands
National Edge Day
Animal rights and punk subculture
Teetotalism
Temperance movement
Notes
References and bibliography
Further reading
External links
A straight edge FAQ
A straight edge news website
Female Focused Straight Edge Website
Hardcore punk
Hardcore punk genres
Musical subcultures
Temperance movement
Veganism
Vegetarianism
Youth culture in the United States
Counterculture of the 1980s
Youth movements
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.