id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
4792117
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%81-%D0%90%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D1%81-%D1%96-%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0-%D0%9B%D1%96%D0%BD%D1%8C%D1%8F
|
Лас-Абалянас-і-Санта-Лінья
|
Лас-Абалянас-і-Санта-Лінья — муніципалітет в Іспанії, у складі Комарка Ногера, у провінції Леріда, Каталонія.
Муніципалітет був утворений у 1970 році після злиття Лес-Авелланес, Санта-Лінья, Тартареу та Віланова-де-ла-Саль. Пам’ятки включають церкву 16-го століття та середньовічні алеї в Санта-Лінья.
Примітки
Посилання
Сторінки державних даних
Нугера
Кумарки Каталонії
Муніципалітети Іспанії
|
158690
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96
|
Електрон провідності
|
Електрон провідності — від'ємно заряджена квазічастинка в напівпровіднику, електронний стан у зоні провідності.
Електрон провідності має багато спільних рис із вільним електроном. Проте він характеризується іншим законом дисперсії. Спін електрона провідності теж не обов'язково 1/2, хоча він завжди напівцілий, тобто електрон провідності є ферміоном.
Електрони провідності в металі
Метал має кристалічну ґратку, створену позитивними іонами, у якій рухаються делокалізовані електрони валентних оболонок. Ці електрони взаємодіють між собою й з іонами ґратки. Потенційна енергія цих взаємодій порядку кінетичної енергії електронів. Поведінка електронів у металі аналогічна поведінці системи невзаємодіючих між собою часток у зовнішньому полі, що уявляє собою усереднене поле іонів ґратки й інших електронів. Усереднене поле має властивості симетрії кристалічної ґратки, зокрема її періодичність.
З метою спрощення опису кінетичних і термодинамічних характеристик металів було запроваджено поняття квазічастинок – електронів провідності (ЕП). ЕП у металі – вироджений фермі-газ невзаємодіючих квазічастинок (зі спином ½), енергія яких – періодична функція квазіімпульсу , період якої визначається зворотними векторами кристалічної ґратки. Слід підкреслити, що функція містить у собі як взаємодію з іонним кістяком кристалічної ґратки, так і взаємодію електронів один з одним. Кількість ЕП дорівнює числу делокалізованих електронів, їхній заряд дорівнює заряду електрона. Однак, ефективна маса ЕП не дорівнює масі вільного електрона, є тензором, і, у загальному випадку, залежить від квазіімпульсу. При описі руху ЕП у магнітному полі роль маси відіграє циклотронна маса, яка може бути негативною. У цьому випадку рух квазічастинки уздовж орбіти відбувається у протилежному напрямку стосовно електрона і її часто називають «діркою».
Згідно з теорією фермі-рідини Ландау взаємодія ЕП може бути введена як самоузгоджене поле від навколишніх квазічастинок, що діють на дану. При цьому енергія ЕП буде залежати від стану інших квазічастинок, тобто, інакше кажучи, буде функціоналом від їхньої функції розподілу.
Електрони провідності у напівпровіднику
Електрони провідності є збудженими станами в напівпровіднику. У власному напівпровіднику вони виникають у парі з дірками. У напівпровіднику n-типу електрони переходять у зону провідності з локалізованих на домішках станів.
Важливими характеристиками електрона провідності є його ефективна маса, рухливість, коефіцієнт дифузії.
Електрони провідності є одним із типів носіїв заряду в напівпровідниках і роблять значний внесок у їхню електропровідність чи теплопровідність.
Джерела
Примітки
Квазічастинки
|
842345
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD
|
Салан
|
Салан — муніципалітет у Франції, у регіоні Бургундія-Франш-Конте, департамент Жура. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 320 км на південний схід від Парижа, 20 км на південний захід від Безансона, 60 км на північ від Лонс-ле-Соньє.
Історія
У 1956-2015 роках муніципалітет перебував у складі регіону Франш-Конте. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Бургундія-Франш-Конте.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 220 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 589,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Салан на сайті французького Національного інституту географії
Салан на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Жура
Примітки
Муніципалітети департаменту Жура
|
15810338
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pornic
|
Pornic
|
Pornic (Pornizh in Breton, Port-Nitz in Gallo) is a commune in the Loire-Atlantique department in western France.
In 1973 the commune of Pornic absorbed the neighbouring municipalities of Sainte-Marie-sur-Mer and Clion-sur-Mer.
Population
Sights
Château de Pornic; medieval castle
Breton language
The municipality launched a linguistic plan through Ya d'ar brezhoneg on 1 March 2006.
Transport
The Pornic train station is served by trains to Nantes and Sainte-Pazanne.
Twin towns
Scalby, North Yorkshire - since 1995
Linz am Rhein, Germany - since 1995
Baiona, Spain - since 1995
Climate
Pornic has a Csb type climate (Mediterranean with mild summers). The highest temperature recorded in Pornic is 38.1 °C on 4 August 2003, while the lowest temperature was -11.2 °C on 2 February 1986. Pornic's average temperature between 1971 and 2000 is approximately 12.8 °C.
See also
Communes of the Loire-Atlantique department
Sainte-Marie-sur-Mer
References
Communes of Loire-Atlantique
Pornic Agglo Pays de Retz
Populated coastal places in France
|
4170086
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%8F%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%96%D1%8F
|
Місяцева прецесія
|
Місяцева прецесія
Прецесія — явище, при якому вісь обертання тіла змінює свій напрям в просторі під дією моменту зовнішньої сили. Орбіта Місяця має два важливі прецесійні рухи. Причиною місяцевої прецесії є збурення, створені приливним впливом Сонця.
Орбітальна прецесія
За першого наближення орбіта Місяця має вигляд еліпсу із Землею в одному з фокусів. Однак лінія апсид цього еліпса не є нерухомою у просторі, вона повертається у східному напрямку (тобто в тому ж напрямку, в якому Місяць обертається навколо Землі). Унаслідок орбітальної прецесії аномалістичний місяць (період часу, за котрий Місяць двічі проходить через перигей своєї орбіти: діб, або 27 дн. 13 год 18 хв 33,2 сек) трохи перевищує період обертання Місяця навколо Землі (зоряний місяць: діб, або 27 дн. 7 год. 43 хв 11,5 с). Період орбітального прецесії місяцевої орбіти становить приблизно 3233 діб, або 8,85 років (близько 8 років 10 місяців). Ця величина розраховується за формулою
Прецесія вузлів
Сама площина місячної орбіти також обертається, описуючи широкий конус у просторі. Внаслідок цього вузли місячної орбіти колують небозводом на захід (тобто в напрямку, протилежному напрямку обертання Місяця навколо Землі). Унаслідок прецесії вузлів драконічний місяць (проміжок часу між двома послідовними проходженнями Місяця через той ж самий вузол: діб, або 27 дн 5 год 5 хв 35,8 с) трохи менше за зоряний місяць. Період прецесії вузлів дорівнює 6793 днів, або 18,6 років. Ця величина визначається за формулою
Завдяки орбітальній прецесії кожні 18,6 років діапазон зміни схилення Місяця досягає найбільшого значення.
Див. також
Орбіта Місяця
Зсув перигелію Меркурія
Література
Місяць
Небесна механіка
|
2353343
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D1%96%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%20%D0%B7%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%83%202015%20%E2%80%94%20400%20%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%BC%20%28%D1%87%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BA%D0%B8%29
|
Плавання на Чемпіонаті світу з водних видів спорту 2015 — 400 метрів комплексом (чоловіки)
|
Плавання на Чемпіонаті світу з водних видів спорту 2015 — 400 метрів комплексом (чоловіки)
Змагання з плавання на дистанції 400 метрів комплексом серед чоловіків на Чемпіонаті світу з водних видів спорту 2015 відбулись 9 серпня і складались з попередніх запливів та фіналу.
Рекорди
світовий рекорд і рекорд чемпіонатів світу були такими:
Результати
Попередні запливи
Початок запливів о 09:30.
Фінал
Фінал відбувся о 17:47.
Примітки
400 метрів комплексом (чоловіки)
|
319782
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Староолексіївка
|
Староолексіївка (хутір Ней-Шпеєр) — село в Україні, у Вознесенському районі Миколаївської області. Населення становить 450 осіб. Входить до складу Веселинівської селищної громади.
Історія
Існує легенда, що давно у 15 столітті на місці села був степ. В сонячний день тим місцем проходив козак на йменян Олексій, він побачив джерело і випив звідти води. Йому сподобалась місцевість і він вирішив заснувати там поселення. Пізніше його родина переїхала на територію сучасної Староолексіївки. Село назвали Олексіївка, тобто Місце життя Олексія. До німецько-радянської війни це село називалось хутір Ней-Шпеєр (Новошпалярка), там проживали німці. У 1925—1939 роках село (під назвою хутір Ней-Шпеєр) входило до складу Карл-Лібкнехтівського німецького національного району Миколаївської округи (з 1932 — Одеської області).
Загальні відомості
За селом знаходиться залізниця. Там знаходились склади з продовольчими товарами. Село оточено водою. Територію села окручує вода, насаджені посадки. Там чисте повітря, адже село знаходиться у відхилені від головної дороги. У селі є школа, дитячий садок, клуб, церква, медичний пункт, бібліотека та три магазини.
В Староолексіївці знаходяться фермерські господарства такі, як «ЛАН», «Варяг». Основним прибутком населення є робота на цих підприємствах. За дитсадком знаходиться невеличкий парк.
Примітки
Посилання
Погода в селі Староолексіївка
Література
Рідне село — земна краса, де в квітах — вранішня роса : [історія с. Староолексіївка Веселинів. р-ну Миколаїв. обл.] / Ніна Денисюк. — Миколаїв : Швець В. М., 2017. — 154, [1] с. : іл., портр. — 100 пр. — ISBN 978-617-7421-44-0
Села Вознесенського району
Колишні німецькі колонії Миколаївської області
|
287015
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bin%20packing%20problem
|
Bin packing problem
|
Bin packing problem
The bin packing problem is an optimization problem, in which items of different sizes must be packed into a finite number of bins or containers, each of a fixed given capacity, in a way that minimizes the number of bins used. The problem has many applications, such as filling up containers, loading trucks with weight capacity constraints, creating file backups in media, splitting a network prefix into multiple subnets, and technology mapping in FPGA semiconductor chip design.
Computationally, the problem is NP-hard, and the corresponding decision problem, deciding if items can fit into a specified number of bins, is NP-complete. Despite its worst-case hardness, optimal solutions to very large instances of the problem can be produced with sophisticated algorithms. In addition, many approximation algorithms exist. For example, the first fit algorithm provides a fast but often non-optimal solution, involving placing each item into the first bin in which it will fit. It requires Θ(n log n) time, where n is the number of items to be packed. The algorithm can be made much more effective by first sorting the list of items into decreasing order (sometimes known as the first-fit decreasing algorithm), although this still does not guarantee an optimal solution and for longer lists may increase the running time of the algorithm. It is known, however, that there always exists at least one ordering of items that allows first-fit to produce an optimal solution.
There are many variations of this problem, such as 2D packing, linear packing, packing by weight, packing by cost, and so on. The bin packing problem can also be seen as a special case of the cutting stock problem. When the number of bins is restricted to 1 and each item is characterized by both a volume and a value, the problem of maximizing the value of items that can fit in the bin is known as the knapsack problem.
A variant of bin packing that occurs in practice is when items can share space when packed into a bin. Specifically, a set of items could occupy less space when packed together than the sum of their individual sizes. This variant is known as VM packing since when virtual machines (VMs) are packed in a server, their total memory requirement could decrease due to pages shared by the VMs that need only be stored once. If items can share space in arbitrary ways, the bin packing problem is hard to even approximate. However, if space sharing fits into a hierarchy, as is the case with memory sharing in virtual machines, the bin packing problem can be efficiently approximated.
Another variant of bin packing of interest in practice is the so-called online bin packing. Here the items of different volume are supposed to arrive sequentially, and the decision maker has to decide whether to select and pack the currently observed item, or else to let it pass. Each decision is without recall. In contrast, offline bin packing allows rearranging the items in the hope of achieving a better packing once additional items arrive. This of course requires additional storage for holding the items to be rearranged.
Formal statement
In Computers and Intractability Garey and Johnson list the bin packing problem under the reference [SR1]. They define its decision variant as follows.
Instance: Finite set of items, a size for each , a positive integer bin capacity , and a positive integer .
Question: Is there a partition of into disjoint sets such that the sum of the sizes of the items in each is or less?
Note that in the literature often an equivalent notation is used, where and for each . Furthermore, research is mostly interested in the optimization variant, which asks for the smallest possible value of . A solution is optimal if it has minimal . The -value for an optimal solution for a set of items is denoted by or just if the set of items is clear from the context.
A possible integer linear programming formulation of the problem is:
where if bin is used and if item is put into bin .
Hardness of bin packing
The bin packing problem is strongly NP-complete. This can be proven by reducing the strongly NP-complete 3-partition problem to bin packing.
Furthermore, there can be no approximation algorithm with absolute approximation ratio smaller than unless . This can be proven by a reduction from the partition problem: given an instance of Partition where the sum of all input numbers is , construct an instance of bin-packing in which the bin size is . If there exists an equal partition of the inputs, then the optimal packing needs 2 bins; therefore, every algorithm with an approximation ratio smaller than must return less than 3 bins, which must be 2 bins. In contrast, if there is no equal partition of the inputs, then the optimal packing needs at least 3 bins.
On the other hand, bin packing is solvable in pseudo-polynomial time for any fixed number of bins , and solvable in polynomial time for any fixed bin capacity .
Approximation algorithms for bin packing
To measure the performance of an approximation algorithm there are two approximation ratios considered in the literature. For a given list of items the number denotes the number of bins used when algorithm is applied to list , while denotes the optimum number for this list. The absolute worst-case performance ratio for an algorithm is defined as
On the other hand, the asymptotic worst-case ratio is defined as
Equivalently, is the smallest number such that there exists some constant K, such that for all lists L:
.
Additionally, one can restrict the lists to those for which all items have a size of at most . For such lists, the bounded size performance ratios are denoted as and .
Approximation algorithms for bin packing can be classified into two categories:
Online heuristics, that consider the items in a given order and place them one by one inside the bins. These heuristics are also applicable to the offline version of this problem.
Offline heuristics, that modify the given list of items e.g. by sorting the items by size. These algorithms are no longer applicable to the online variant of this problem. However, they have an improved approximation guarantee while maintaining the advantage of their small time-complexity. A sub-category of offline heuristics is asymptotic approximation schemes. These algorithms have an approximation guarantee of the form for some constant that may depend on . For an arbitrarily large these algorithms get arbitrarily close to . However, this comes at the cost of a (drastically) increased time complexity compared to the heuristical approaches.
Online heuristics
In the online version of the bin packing problem, the items arrive one after another and the (irreversible) decision where to place an item has to be made before knowing the next item or even if there will be another one. A diverse set of offline and online heuristics for bin-packing have been studied by David S. Johnson on his Ph.D. thesis.
Single-class algorithms
There are many simple algorithms that use the following general scheme:
For each item in the input list:
If the item fits into one of the currently open bins, then put it in one of these bins;
Otherwise, open a new bin and put the new item in it.
The algorithms differ in the criterion by which they choose the open bin for the new item in step 1 (see the linked pages for more information):
Next Fit (NF) always keeps a single open bin. When the new item does not fit into it, it closes the current bin and opens a new bin. Its advantage is that it is a bounded-space algorithm since it only needs to keep a single open bin in memory. Its disadvantage is that its asymptotic approximation ratio is 2. In particular, , and for each there exists a list such that and . Its asymptotic approximation ratio can be somewhat improved based on the item sizes: for all and for all . For each algorithm that is an AnyFit-algorithm it holds that .
Next-k-Fit (NkF) is a variant of Next-Fit, but instead of keeping only one bin open, the algorithm keeps the last bins open and chooses the first bin in which the item fits. Therefore, it is called a k-bounded space algorithm. For the NkF delivers results that are improved compared to the results of NF, however, increasing to constant values larger than improves the algorithm no further in its worst-case behavior. If algorithm is an AlmostAnyFit-algorithm and then .
First-Fit (FF) keeps all bins open, in the order in which they were opened. It attempts to place each new item into the first bin in which it fits. Its approximation ratio is , and there is a family of input lists for which matches this bound.
Best-Fit (BF), too, keeps all bins open, but attempts to place each new item into the bin with the maximum load in which it fits. Its approximation ratio is identical to that of FF, that is: , and there is a family of input lists for which matches this bound.
Worst-Fit (WF) attempts to place each new item into the bin with the minimum load. It can behave as badly as Next-Fit, and will do so on the worst-case list for that . Furthermore, it holds that . Since WF is an AnyFit-algorithm, there exists an AnyFit-algorithm such that .
Almost Worst-Fit (AWF) attempts to place each new item inside the second most empty open bin (or emptiest bin if there are two such bins). If it does not fit, it tries the most empty one. It has an asymptotic worst-case ratio of .
In order to generalize these results, Johnson introduced two classes of online heuristics called any-fit algorithm and almost-any-fit algorithm:
In an AnyFit (AF) algorithm, if the current nonempty bins are B1,...,Bj, then the current item will not be packed into Bj+1 unless it does not fit in any of B1,...,Bj. The FF, WF, BF and AWF algorithms satisfy this condition. Johnson proved that, for any AnyFit algorithm A and any :
.
In an AlmostAnyFit (AAF) algorithm, if the current nonempty bins are B1,...,Bj, and of these bins, Bk is the unique bin with the smallest load, then the current item will not be packed into Bk, unless it does not fit into any of the bins to its left. The FF, BF and AWF algorithms satisfy this condition, but WF does not. Johnson proved that, for any AAF algorithm A and any :
In particular: .
Refined algorithms
Better approximation ratios are possible with heuristics that are not AnyFit. These heuristics usually keep several classes of open bins, devoted to items of different size ranges (see the linked pages for more information):
Refined-first-fit bin packing (RFF) partitions the item sizes into four ranges: , , , and . Similarly, the bins are categorized into four classes. The next item is first assigned to its corresponding class. Inside that class, it is assigned to a bin using first-fit. Note that this algorithm is not an Any-Fit algorithm since it may open a new bin despite the fact that the current item fits inside an open bin. This algorithm was first presented by Andrew Chi-Chih Yao, who proved that it has an approximation guarantee of and presented a family of lists with for .
Harmonic-k partitions the interval of sizes based on a Harmonic progression into pieces for and such that . This algorithm was first described by Lee and Lee. It has a time complexity of and at each step, there are at most open bins that can be potentially used to place items, i.e., it is a -bounded space algorithm. For , its approximation ratio satisfies , and it is asymptotically tight.
Refined-harmonic combines ideas from Harmonic-k with ideas from Refined-First-Fit. It places the items larger than similar as in Refined-First-Fit, while the smaller items are placed using Harmonic-k. The intuition for this strategy is to reduce the huge waste for bins containing pieces that are just larger than . This algorithm was first described by Lee and Lee. They proved that for it holds that .
General lower bounds for online algorithms
Yao proved in 1980 that there can be no online algorithm with an asymptotic competitive ratio smaller than . Brown and Liang improved this bound to . Afterward, this bound was improved to by Vliet. In 2012, this lower bound was again improved by Békési and Galambos to .
Comparison table
Offline algorithms
In the offline version of bin packing, the algorithm can see all the items before starting to place them into bins. This allows to attain improved approximation ratios.
Multiplicative approximation
The simplest technique used by offline approximation schemes is the following:
Ordering the input list by descending size;
Run an online algorithm on the ordered list.
Johnson proved that any AnyFit scheme A that runs on a list ordered by descending size has an asymptotic approximation ratio of.Some methods in this family are (see the linked pages for more information):
First-fit-decreasing (FFD) orders the items by descending size, then calls First-Fit. Its approximation ratio is , and this is tight.
Next-fit-decreasing (NFD) orders the items by descending size, then calls Next-Fit. Its approximate ratio is slightly less than 1.7 in the worst case. It has also been analyzed probabilistically. Next-Fit packs a list and its inverse into the same number of bins. Therefore, Next-Fit-Increasing has the same performance as Next-Fit-Decreasing.
Modified first-fit-decreasing (MFFD), improves on FFD for items larger than half a bin by classifying items by size into four size classes large, medium, small, and tiny, corresponding to items with size > 1/2 bin, > 1/3 bin, > 1/6 bin, and smaller items respectively. Its approximation guarantee is .
Fernandez de la Vega and Lueker presented a PTAS for bin packing. For every , their algorithm finds a solution with size at most and runs in time , where denotes a function only dependent on . For this algorithm, they invented the method of adaptive input rounding: the input numbers are grouped and rounded up to the value of the maximum in each group. This yields an instance with a small number of different sizes, which can be solved exactly using the configuration linear program.
Additive approximation
The Karmarkar-Karp bin packing algorithm finds a solution with size at most , and runs in time polynomial in (the polynomial has a high degree, at least 8).
Rothvoss presented an algorithm that generates a solution with at most bins.
Hoberg and Rothvoss improved this algorithm to generate a solution with at most bins. The algorithm is randomized, and its running-time is polynomial in .
Comparison table
Exact algorithms
Martello and Toth developed an exact algorithm for the 1-dimensional bin-packing problem, called MTP. A faster alternative is the Bin Completion algorithm proposed by Korf in 2002 and later improved.
A further improvement was presented by Schreiber and Korf in 2013. The new Improved Bin Completion algorithm is shown to be up to five orders of magnitude faster than Bin Completion on non-trivial problems with 100 items, and outperforms the BCP (branch-and-cut-and-price) algorithm by Belov and Scheithauer on problems that have fewer than 20 bins as the optimal solution. Which algorithm performs best depends on problem properties like the number of items, the optimal number of bins, unused space in the optimal solution and value precision.
Small number of different sizes
A special case of bin packing is when there is a small number d of different item sizes. There can be many different items of each size. This case is also called high-multiplicity bin packing, and It admits more efficient algorithms than the general problem.
Bin-packing with fragmentation
Bin-packing with fragmentation or fragmentable object bin-packing is a variant of the bin packing problem in which it is allowed to break items into parts and put each part separately on a different bin. Breaking items into parts may allow for improving the overall performance, for example, minimizing the number of total bin. Moreover, the computational problem of finding an optimal schedule may become easier, as some of the optimization variables become continuous. On the other hand, breaking items apart might be costly. The problem was first introduced by Mandal, Chakrabary and Ghose.
Variants
The problem has two main variants.
In the first variant, called bin-packing with size-increasing fragmentation (BP-SIF), each item may be fragmented; overhead units are added to the size of every fragment.
In the second variant, called bin-packing with size-preserving fragmentation (BP-SPF) each item has a size and a cost; fragmenting an item increases its cost but does not change its size.
Computational complexity
Mandal, Chakrabary and Ghose proved that BP-SPF is NP-hard.
Menakerman and Rom showed that BP-SIF and BP-SPF are both strongly NP-hard. Despite the hardness, they present several algorithms and investigate their performance. Their algorithms use classic algorithms for bin-packing, like next-fit and first-fit decreasing, as a basis for their algorithms.
Bertazzi, Golden and Wang introduced a variant of BP-SIF with split rule: an item is allowed to be split in only one way according to its size. It is useful for the vehicle routing problem for example. In their paper, they provide the worst-case performance bound of the variant.
Shachnai, Tamir and Yehezkeli developed approximation schemes for BP-SIF and BP-SPF; a dual PTAS (a PTAS for the dual version of the problem), an asymptotic PTAS called APTAS, and a dual asymptotic FPTAS called AFPTAS for both versions.
Ekici introduced a variant of BP-SPF in which some items are in conflict, and it is forbidden to pack fragments of conflicted items into the same bin. They proved that this variant, too, is NP-hard.
Cassazza and Ceselli introduced a variant with no cost and no overhead, and the number of bins is fixed. However, the number of fragmentations should be minimized. They present mathematical programming algorithms for both exact and approximate solutions.
Related problems
The problem of fractional knapsack with penalties was introduced by Malaguti, Monaci, Paronuzzi and Pferschy. They developed an FPTAS and a dynamic program for the problem, and they showed an extensive computational study comparing the performance of their models. See also: Fractional job scheduling.
Performance with divisible item sizes
An important special case of bin packing is that the item sizes form a divisible sequence (also called factored). A special case of divisible item sizes occurs in memory allocation in computer systems, where the item sizes are all powers of 2. If the item sizes are divisible, then some of the heuristic algorithms for bin packing find an optimal solution.
Cardinality constraints on the bins
There is a variant of bin packing in which there are cardinality constraints on the bins: each bin can contain at most k items, for some fixed integer k.
Krause, Shen and Schwetman introduce this problem as a variant of optimal job scheduling: a computer has some k processors. There are some n jobs that take unit time (1), but have different memory requirements. Each time-unit is considered a single bin. The goal is to use as few bins (=time units) as possible, while ensuring that in each bin, at most k jobs run. They present several heuristic algorithms that find a solution with at most bins.
Kellerer and Pferschy present an algorithm with run-time , that finds a solution with at most bins. Their algorithm performs a binary search for OPT. For every searched value m, it tries to pack the items into 3m/2 bins.
Non-additive functions
There are various ways to extend the bin-packing model to more general cost and load functions:
Anily, Bramel and Simchi-Levi study a setting where the cost of a bin is a concave function of the number of items in the bin. The objective is to minimize the total cost rather than the number of bins. They show that next-fit-increasing bin packing attains an absolute worst-case approximation ratio of at most 7/4, and an asymptotic worst-case ratio of 1.691 for any concave and monotone cost function.
Cohen, Keller, Mirrokni and Zadimoghaddam study a setting where the size of the items is not known in advance, but it is a random variable. This is particularly common in cloud computing environments. While there is an upper bound on the amount of resources a certain user needs, most users use much less than the capacity. Therefore, the cloud manager may gain a lot by slight overcommitment. This induces a variant of bin packing with chance constraints: the probability that the sum of sizes in each bin is at most B should be at least p, where p is a fixed constant (standard bin packing corresponds to p=1). They show that, under mild assumptions, this problem is equivalent to a submodular bin packing problem, in which the "load" in each bin is not equal to the sum of items, but to a certain submodular function of it.
Related problems
In the bin packing problem, the size of the bins is fixed and their number can be enlarged (but should be as small as possible).
In contrast, in the multiway number partitioning problem, the number of bins is fixed and their size can be enlarged. The objective is to find a partition in which the bin sizes are as nearly equal is possible (in the variant called multiprocessor scheduling problem or minimum makespan problem, the goal is specifically to minimize the size of the largest bin).
In the inverse bin packing problem, both the number of bins and their sizes are fixed, but the item sizes can be changed. The objective is to achieve the minimum perturbation to the item size vector so that all the items can be packed into the prescribed number of bins.
In the maximum resource bin packing problem, the goal is to maximize the number of bins used, such that, for some ordering of the bins, no item in a later bin fits in an earlier bin. In a dual problem, the number of bins is fixed, and the goal is to minimize the total number or the total size of items placed into the bins, such that no remaining item fits into an unfilled bin.
In the bin covering problem, the bin size is bounded from below: the goal is to maximize the number of bins used such that the total size in each bin is at least a given threshold.
In the fair indivisible chore allocation problem (a variant of fair item allocation), the items represent chores, and there are different people each of whom attributes a different difficulty-value to each chore. The goal is to allocate to each person a set of chores with an upper bound on its total difficulty-value (thus, each person corresponds to a bin). Many techniques from bin packing are used in this problem too.
In the guillotine cutting problem, both the items and the "bins" are two-dimensional rectangles rather than one-dimensional numbers, and the items have to be cut from the bin using end-to-end cuts.
In the selfish bin packing problem, each item is a player who wants to minimize its cost.
There is also a variant of bin packing in which the cost that should be minimized is not the number of bins, but rather a certain concave function of the number of items in each bin.
Other variants are two-dimensional bin packing, three-dimensional bin packing, bin packing with delivery,
Resources
BPPLIB - a library of surveys, codes, benchmarks, generators, solvers, and bibliography.
References
Optimization algorithms and methods
Strongly NP-complete problems
|
5152323
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA
|
Стрежанський рудник
|
Стрежанський рудник — підприємство гірничорудної промисловості на сході Казахстану.
Рудник, що почав роботу в 2022 році, створили для розробки Стрежанського колчедан-поліметалічного родовища (виявлене в 1969-му та дорозвідане в 1970-х роках). Середній вміст металів у руді становить 1,88 % міді, 5,1 % цинку та 0,86 % свинцю.
За проєктом, виробничий майданчик має включати чотири транспортні ухили, які починатимуться на відмітках від 700 до 894 метрів над рівнем моря та проходитимуть до відмітки 500 метрів (родовище лежить всередині гори).
Рудник розташований за кілька десятків кілометрів від Риддерської збагачувальної фабрики концерну «Казцинк», втім, анонсувалось, що його продукція може постачатись на значно більш віддалену Алтайську збагачувальну фабрику, де в 2020-х роках очікують на закриття останнього рудника.
Максимальна річна потужність Стрежанського рудника становить 360 тисяч тонн руди, а термін існування визначили у 18 років з урахуванням будівництва (робота на максимальній потужності планується протягом 10 років).
Проєктом опікується компанія «Риддер-Поліметал».
Примітки
Мідні копальні Казахстану
Цинкові копальні Казахстану
|
938658
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA%20%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%82%D1%96%D0%B2%20%D0%B4%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%83%20%D0%9E%D0%B4
|
Список муніципалітетів департаменту Од
|
Список муніципалітетів департаменту Од
Нижче наведено список 433 муніципалітетів департаменту Од.
Од
Од (департамент)
|
1885288
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%A0%D0%9A%D0%A6
|
Чортківський деканат РКЦ
|
Чортківський деканат РКЦ — одна із 12-ти територіальних субодиниць Львівської архідієцезії Римо-католицької церкви в Україні із центром у м. Чортків. Деканат утворено 1994 року Деканом з 2010-го року є ксьондз Мар'ян Попеляр. Головний храм — костел святого Станіслава (м. Чортків).
Включає парафії на території Бучацького, Чортківського адміністративних районів Тернопільської області.
Історія
Станом на 1939 рік Чортківський деканат включав 21 парафію у Тернопільському воєводстві.
Парафї
Баворів
Бережанка (Чортківський район)
Білобожниця
Білий Потік (село)
Борщів
Бучач
Буданів
Бурдяківці
Хом'яківка (Тисменицький район)
Хоростків
Чабарівка
Чортків
Цигани (село)
Глибочок (Чортківський район)
Великий Говилів
Гусятин
Яблунів (смт)
Ягільниця
Язлівець
Озеряни (Борщівський район)
Коцюбинці
Копичинці
Копичинці-В'язнця
Коропець
Лисівці
Лосяч
Лошнів
Збручанське
Окопи (Борщівський район)
Вільхівчик (Гусятинський район)
Старі Петликівці
Пилатківці
Порохова
Золотий Потік
Пробіжна
Переходи
Рожанівка
Ридодуби
Семаківці (Чортківський район)
Скала-Подільська
Скоморохи (Бучацький район)
Шманьківці
Шидлівці
Шипівці
Товсте (смт)
Теребовля
Трибухівці (Бучацький район)
Устя-Зелене
верхняківці
Залісся
Заліщики
</div>
Санктуарії
Санктуарій Матері Божої Святого Розарія
Санктуарій Блаженної Марцеліни Даровської
Примітки
Посилання
Чортків // Сайт Львівської архідієцезії.
Костел Святого Станислава в городе Чортков // Замки, Крепости и Оборонные Храмы Украины.
Деканати Львівської архидієцезії РКЦ в Україні
Чортківський район
Релігія в Бучацькому районі
1994 у Тернопільській області
1994 у християнстві
|
2741720
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B5%D0%B9-%D0%BE%D1%84%20%D0%9A%D1%83%D0%B1%D0%BA%D0%B0%20%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BB%D1%96%201996
|
Плей-оф Кубка Стенлі 1996
|
Плей-оф Кубка Стенлі 1996 — стартував після регулярного чемпіонату 16 квітня та фінішував 10 червня 1996.
Учасники плей-оф
Східна конференція
Філадельфія Флайєрс, чемпіон Атлантичного дивізіону, Східної конференції – 103 очка
Піттсбург Пінгвінс, чемпіон Північно-Східного дивізіону – 102 очка
Нью-Йорк Рейнджерс – 96 очок
Флорида Пантерс – 92 очка
Бостон Брюїнс – 91 очко
Монреаль Канадієнс – 90 очок
Вашингтон Кепіталс – 89 очок
Тампа-Бей Лайтнінг – 88 очок
Західна конференція
Детройт Ред-Вінгс, чемпіон Центрального дивізіону, Західної конференції, Кубок Президента – 131 очко
Колорадо Аваланч, чемпіон Тихоокеанського дивізіону – 104 очка
Чикаго Блекгокс – 94 очка
Торонто Мейпл-Ліфс – 80 очок (34 перемоги)
Сент-Луїс Блюз – 80 очок (32 перемоги)
Калгарі Флеймс – 79 очок (34 перемоги)
Ванкувер Канакс – 79 очок (32 перемоги)
Вінніпег Джетс – 78 очок
Плей-оф
Чвертьфінали конференції
Східна конференція
Західна конференція
Півфінали конференції
Східна конференція
Західна конференція
Фінали конференції
Фінал Кубка Стенлі
Статистика
Найкращі бомбардири плей-оф
Джерела
Архів
Сезон НХЛ 1995—1996
|
4459661
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%83%D0%BC%D0%B1%D0%B0%D1%94%D0%B2%20%D0%90%D0%B4%D1%96%D0%BB%D0%B5%D1%82%20%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Давлумбаєв Аділет Малікович
|
Давлумбаєв Аділет Малікович
Аділет Малікович Давлумбаєв (аул Кулан (Турара Рискулова район), район Турара Рискулова, Жамбильська область) — казахський борець вільного стилю, срібний та бронзовий призер чемпіонатів Азії, дворазовий бронзовий призер Азійських ігор, бронзовий призер Ігор ісламської солідарності, дворазовий срібний та бронзовий призер чемпіонатів світу серед військовослужбовців, бронзовий призер Всесвітніх ігор військовослужбовців, бронзовий призер чемпіонату світу серед студентів. Майстер спорту міжнародного класу Республіки Казахстан.
Життєпис
Займатися боротьбою почав у 15 років у рідному Кулані. Перший його тренер — Гаджі Могамедов.
З 2007 року особистий тренер Аділета Давлумбаєва — Камаль Гаджимагомедов. У збірній Казахстану дебютував у 2009 році, тренується там під керівництвом Асета Серікбаєва.
Після закінчення військово-спортивного коледжу поступив до Казахської академії спорту та туризму в Алмати, де навчався за спеціальністю «тренер-викладач».
Мешкає в Алмати, представляє спортивне товариство ЦСКА, має звання молодшого сержанта.
Молодший брат Аділета Давлумбаєва Нурдаулет Коктеубаєв, який узяв собі прізвище діда, теж борець, виступає у тій самій ваговій категорії, що й Аділет (до 86 кг), ставав бронзовим призером чемпіонату Казахстану.
Спортивні результати на міжнародних змаганнях
Виступи на Чемпіонатах світу
Виступи на Чемпіонатах Азії
Виступи на Азійських іграх
Виступи на Іграх ісламської солідарності
Виступи на Чемпіонатах світу з боротьби серед військовослужбовців
Виступи на Всесвітніх іграх військовослужбовців
Виступи на Чемпіонатах світу з боротьби серед студентів
Виступи на інших змаганнях
Джерела
Посилання
Уродженці Жамбильської області
Казахські борці вільного стилю
Майстри спорту Казахстану міжнародного класу
Спортсмени Алмати
Борці на Азійських іграх 2018
|
5730664
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jan%20Tore%20Sanner
|
Jan Tore Sanner
|
Jan Tore Sanner (born 6 May 1965) is a Norwegian politician for the Conservative Party who served as Minister of Finance from 2020 to 2021. He previously served as Minister of Education from 2018 to 2020 and Minister of Local Government from 2013 to 2018. He was the party's deputy leader from 2004 to 2022, having first been second deputy for the first four years and first deputy for the last fourteen. Sanner has also been an MP for Akershus since 1993.
Early life and education
Jan Tore Sanner was born in Bærum as a son of biochemist Tore Sanner and local politician Nina Sanner. He grew up at Nadderud and finished his secondary education at Nadderud Upper Secondary School in 1984. Sanner has education in marketing and market economy. He has never worked in the private sector.
Political career
Local politics
On the local level he was a deputy member of Bærum municipal council from 1983 to 1989.
Parliament
He was elected to the Norwegian Parliament from Akershus in 1993. He had previously served as a deputy representative during the term 1989–1993. From 1989 to 1990 he moved up as a regular representative, filling in for Kaci Kullmann Five who was appointed to the cabinet Syse. Sanner and Syse went to the same school and were both leaders of the Young Conservatives.
Following the Solberg cabinet's defeat in the 2021 election, Sanner became the Conservative Party's spokesperson for education and a member of the Standing Committee on Education and Research. He succeeded Henrik Asheim as deputy parliamentary leader in October 2022.
In May 2024, he announced that he wouldn't seek re-election at the 2025 election.
Party politics
In the Norwegian Young Conservatives, the youth wing of the Conservative Party, he chaired the local chapter from 1985 to 1986, the regional chapter from 1987 to 1988, became deputy leader nationwide in 1988 and leader from 1990 to 1994. In the Conservative Party, he was a member of the central party board from 1988 to 1994 and served as the first deputy leader of the regional branch from 2001 to 2005. He was second deputy leader of the nationwide party from 2004 to 2008, and rose to first deputy leader in 2008.
On 16 January 2022, Sanner announced that he would step down as deputy leader at the next party convention in April. He told Aftenposten that it was time for someone new to take over and that the timing was sensible for it. He was succeeded by Henrik Asheim on 3 April.
Minister of Local Government
As a result of the parliamentary election in the fall of 2013, Sanner was appointed to the position of Minister of Local Government and Modernisation.
In April 2016, he didn't rule out that force could be used to merge counties who would not comply with the county merger. This reaction came after that Møre og Romsdal refused to be a part of the new regional reform.
In July 2016, Sanner joined the opening of Molde International Jazz Festival/Moldejazz.
In 2017, Sanner shot down the proposal "Memory Wound" by Jonas Dahlberg for a 22 July memorial. Instead, he announced that Statsbygg would be working on a new memorial to be placed at the Utøya quay. He expressed that "we don't want more attention around the place itself. There will be no art competition regarding the memorial, but we do put weight on the formulation of the place". The proposal was met with backlash from neighbours near the Utøya quay, who didn't rule out a lawsuit against it.
Towards the end of his term as local government minister, Sanner oversaw the merger of North and South Trøndelag, which came into effect on 1 January 2018.
Minister of Education
After the Liberals joined the Solberg cabinet in January 2018, Sanner was appointed minister of education and research.
In June 2018, he announced cuts to several school subjects, and that some elements would be cut. Notably, this included parts of history within the Norwegian and English subjects, with further elements in music, art and handcraft and religion. Despite criticism for the proposals, Sanner emphasised that both principles and teachers had long complained that there were to many subjects and that important subjects were not given enough depth. He further announced minor changes to exams and evaluations for subjects, so that they would be more closely linked to new ones.
In September 2019, Sanner responded to a Si;D post made in Aftenposten by a 16-year-old asking when political absence would be allowed in lower secondary school. Sanner's response was that "it is not something me or the government has planned to introduce". He did however emphasise that he understands that many youths would participate in political causes, but that students should be at school as much as possible. He further added that these interests or activities should be done outside of school hours.
In November 2019, Sanner made a last minute proposal to the new curriculums, in which schools now achieving more in depth lessons in regards to homosexuality and gender pronounces. Sanner expressed that "of course it should be included. Students should have the right knowledge about the different sexual orientations. We are going to lay the groundwork to fight against prejudice and discrimination, and promote transparancy".
In January 2020, a few days before the end of his tenure as minister of education, Sanner responded to criticism from a member of the Socialist Left Youth League, of the government proposal of introducing exams to gymnastics, music, art and handcraft. Sanner stated that he hadn't introduced exams, but rather that students should excell exams within practical and esthetical subjects, and not just theoretical.
Minister of Finance
Following the Progress Party's withdrawal from government on 24 January 2020, Sanner was appointed minister of finance, succeeding Siv Jensen.
After controversy arouse about Nicolai Tangen being appointed chief of the Petroleum Fund, Sanner had originally expressed concerns about Tangen's appointment. The Ministry of Finance issued a press statement where they mentioned that Sanner doesn't have the authority to intervene in Tangen's appointment, further adding that the Governor of the Central Bank Øystein Olsen had not breached the central bank law. The day after, Sanner released a written statement in the Storting, in response to Labour Party deputy leader Hadia Tajik: "In the aftermath of this appointment process, I think it is natural to look at whether there are learning points. Furthermore, I will take the initiative to look at whether the formal framework for the Ministry of Finance's role in Norges Bank's appointment of the general manager of the management of the GPFG is appropriate". The case reached a close on 24 August, after Tangen announced he would sell himself out of AKO Capital and transfer his shares to AKO Foundation. Sanner expressed in a statement, that he was "glad that Nicolai Tangen and the Central Bank's board have reached a quick solution, and in my evaluation, follows the guidelines of the Storting".
In October, Sanner expressed he had no regrets in the spending that was used to help businesses and the usage of economic support packages. He argued that the high spending usage was "necessary and effective" and stressed that "during a crisis, it's important that people don't panic".
After the SSB put forward numbers indicating a mainland BNP drop by 2,5 percent in February 2021, that had occurred in 2020, Sanner stated that the fall was the largest that had occurred in peace time after World War II. He further expressed the seriousness in the fall and stressed the situation the Norwegian economy was in.
In June, he announced that the crises support used during the COVID-19 pandemic, would be abolished by autumn. He expressed that "we have finished the stress test", further adding that "it's also important to get the petroleum money usage down".
At the end of August, Sanner, alongside minister of petroleum and energy Tina Bru, announced at a press conference a proposal to reorganise the petroleum tax. The proposal received mixed reception from the opposition, with the Socialist Left and Red Party praising the proposal, while the Progress Party, Centre Party, and Green Party criticised it, with the Greens notably calling it "a desperate attempt" right before the election. The Centre Party called it a stunt.
A few days before the 2021 election, Verdens Gang revealed that Sanner asked the civil service to withhold documents about the Petroleum Fund's future due to the election campaign. Sanner denied that the documents had been withheld, and stated that they were going to be sent in by the designated deadline time for them to be handed in, which he also said they were. The opposition parties criticized Sanner for withholding the documents, with Labour deputy leader Hadia Tajik notably citing that "The government's decisions must withstand the light of day in all phases of an election campaign, and if they do not, one may ask how good the decision was in the first place".
Ahead of the state budget of 2022 being presented to the Storting in October, Sanner warned that there would be less money usage. He notably stated that the goal for the petroleum budget was to be under 3%. He also said that the expenses would go up due to there being less active ageing workers compared with the number of workers retiring.
References
1965 births
Living people
Members of the Storting
Ministers of finance of Norway
Ministers of Local Government and Modernisation of Norway
Bærum politicians
Conservative Party (Norway) politicians
BI Norwegian Business School alumni
21st-century Norwegian politicians
20th-century Norwegian politicians
Ministers of Education of Norway
Research ministers of Norway
|
61948859
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mezhakovo
|
Mezhakovo
|
Mezhakovo is a rural locality (a village) in Andreyevskoye Rural Settlement, Alexandrovsky District, Vladimir Oblast, Russia. The population was 4 as of 2010.
Geography
Mezhakovo is located 24 km east of Alexandrov (the district's administrative centre) by road. Klemyachevo is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Alexandrovsky District, Vladimir Oblast
|
58498
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Grover%27s%20algorithm
|
Grover's algorithm
|
Grover's algorithm
In quantum computing, Grover's algorithm, also known as the quantum search algorithm, is a quantum algorithm for unstructured search that finds with high probability the unique input to a black box function that produces a particular output value, using just evaluations of the function, where is the size of the function's domain. It was devised by Lov Grover in 1996.
The analogous problem in classical computation cannot be solved in fewer than evaluations (because, on average, one has to check half of the domain to get a 50% chance of finding the right input). Charles H. Bennett, Ethan Bernstein, Gilles Brassard, and Umesh Vazirani proved that any quantum solution to the problem needs to evaluate the function times, so Grover's algorithm is asymptotically optimal. Since classical algorithms for NP-complete problems require exponentially many steps, and Grover's algorithm provides at most a quadratic speedup over the classical solution for unstructured search, this suggests that Grover's algorithm by itself will not provide polynomial-time solutions for NP-complete problems (as the square root of an exponential function is an exponential, not polynomial, function).
Unlike other quantum algorithms, which may provide exponential speedup over their classical counterparts, Grover's algorithm provides only a quadratic speedup. However, even quadratic speedup is considerable when is large, and Grover's algorithm can be applied to speed up broad classes of algorithms. Grover's algorithm could brute-force a 128-bit symmetric cryptographic key in roughly 264 iterations, or a 256-bit key in roughly 2128 iterations. It may not be the case that Grover's algorithm poses a significantly increased risk to encryption over existing classical algorithms, however.
Applications and limitations
Grover's algorithm, along with variants like amplitude amplification, can be used to speed up a broad range of algorithms. In particular, algorithms for NP-complete problems which contain exhaustive search as a subroutine can be sped up by Grover's algorithm. The current best algorithm for 3SAT is one such example. Generic constraint satisfaction problems also see quadratic speedups with Grover. These algorithms do not require that the input be given in the form of an oracle, since Grover's algorithm is being applied with an explicit function, e.g. the function checking that a set of bits satisfies a 3SAT instance.
Grover's algorithm can also give provable speedups for black-box problems in quantum query complexity, including element distinctness and the collision problem (solved with the Brassard–Høyer–Tapp algorithm). In these types of problems, one treats the oracle function f as a database, and the goal is to use the quantum query to this function as few times as possible.
Cryptography
Grover's algorithm essentially solves the task of function inversion. Roughly speaking, if we have a function that can be evaluated on a quantum computer, Grover's algorithm allows us to calculate when given . Consequently, Grover's algorithm gives broad asymptotic speed-ups to many kinds of brute-force attacks on symmetric-key cryptography, including collision attacks and pre-image attacks. However, this may not necessarily be the most efficient algorithm since, for example, the parallel rho algorithm is able to find a collision in SHA2 more efficiently than Grover's algorithm.
Limitations
Grover's original paper described the algorithm as a database search algorithm, and this description is still common. The database in this analogy is a table of all of the function's outputs, indexed by the corresponding input. However, this database is not represented explicitly. Instead, an oracle is invoked to evaluate an item by its index. Reading a full database item by item and converting it into such a representation may take a lot longer than Grover's search. To account for such effects, Grover's algorithm can be viewed as solving an equation or satisfying a constraint. In such applications, the oracle is a way to check the constraint and is not related to the search algorithm. This separation usually prevents algorithmic optimizations, whereas conventional search algorithms often rely on such optimizations and avoid exhaustive search. Fortunately, fast Grover's oracle implementation is possible for many constraint satisfaction and optimization problems.
The major barrier to instantiating a speedup from Grover's algorithm is that the quadratic speedup achieved is too modest to overcome the large overhead of near-term quantum computers. However, later generations of fault-tolerant quantum computers with better hardware performance may be able to realize these speedups for practical instances of data.
Problem description
As input for Grover's algorithm, suppose we have a function . In the "unstructured database" analogy, the domain represent indices to a database, and if and only if the data that x points to satisfies the search criterion. We additionally assume that only one index satisfies , and we call this index ω. Our goal is to identify ω.
We can access f with a subroutine (sometimes called an oracle) in the form of a unitary operator Uω that acts as follows:
This uses the -dimensional state space , which is supplied by a register with qubits.
This is often written as
Grover's algorithm outputs ω with probability at least 1/2 using applications of Uω. This probability can be made arbitrarily large by running Grover's algorithm multiple times. If one runs Grover's algorithm until ω is found, the expected number of applications is still , since it will only be run twice on average.
Alternative oracle definition
This section compares the above oracle with an oracle .
Uω is different from the standard quantum oracle for a function f. This standard oracle, denoted here as Uf, uses an ancillary qubit system. The operation then represents an inversion (NOT gate) on the main system conditioned by the value of f(x) from the ancillary system:
or briefly,
These oracles are typically realized using uncomputation.
If we are given Uf as our oracle, then we can also implement Uω, since Uω is Uf when the ancillary qubit is in the state :
So, Grover's algorithm can be run regardless of which oracle is given. If Uf is given, then we must maintain an additional qubit in the state and apply Uf in place of Uω.
Algorithm
The steps of Grover's algorithm are given as follows:
Initialize the system to the uniform superposition over all states
Perform the following "Grover iteration" times:
Apply the operator
Apply the Grover diffusion operator
Measure the resulting quantum state in the computational basis.
For the correctly chosen value of , the output will be with probability approaching 1 for N ≫ 1. Analysis shows that this eventual value for satisfies .
Implementing the steps for this algorithm can be done using a number of gates linear in the number of qubits. Thus, the gate complexity of this algorithm is , or per iteration.
Geometric proof of correctness
There is a geometric interpretation of Grover's algorithm, following from the observation that the quantum state of Grover's algorithm stays in a two-dimensional subspace after each step. Consider the plane spanned by and ; equivalently, the plane spanned by and the perpendicular ket .
Grover's algorithm begins with the initial ket , which lies in the subspace. The operator is a reflection at the hyperplane orthogonal to for vectors in the plane spanned by and , i.e. it acts as a reflection across . This can be seen by writing in the form of a Householder reflection:
The operator is a reflection through . Both operators and take states in the plane spanned by and to states in the plane. Therefore, Grover's algorithm stays in this plane for the entire algorithm.
It is straightforward to check that the operator of each Grover iteration step rotates the state vector by an angle of .
So, with enough iterations, one can rotate from the initial state to the desired output state . The initial ket is close to the state orthogonal to :
In geometric terms, the angle between and is given by
We need to stop when the state vector passes close to ; after this, subsequent iterations rotate the state vector away from , reducing the probability of obtaining the correct answer. The exact probability of measuring the correct answer is
where r is the (integer) number of Grover iterations. The earliest time that we get a near-optimal measurement is therefore .
Algebraic proof of correctness
To complete the algebraic analysis, we need to find out what happens when we repeatedly apply . A natural way to do this is by eigenvalue analysis of a matrix. Notice that during the entire computation, the state of the algorithm is a linear combination of and . We can write the action of and in the space spanned by as:
So in the basis (which is neither orthogonal nor a basis of the whole space) the action of applying followed by is given by the matrix
This matrix happens to have a very convenient Jordan form. If we define , it is
where
It follows that r-th power of the matrix (corresponding to r iterations) is
Using this form, we can use trigonometric identities to compute the probability of observing ω after r iterations mentioned in the previous section,
Alternatively, one might reasonably imagine that a near-optimal time to distinguish would be when the angles 2rt and −2rt are as far apart as possible, which corresponds to , or . Then the system is in state
A short calculation now shows that the observation yields the correct answer ω with error .
Extensions and variants
Multiple matching entries
If, instead of 1 matching entry, there are k matching entries, the same algorithm works, but the number of iterations must be instead of
There are several ways to handle the case if k is unknown. A simple solution performs optimally up to a constant factor: run Grover's algorithm repeatedly for increasingly small values of k, e.g., taking k = N, N/2, N/4, ..., and so on, taking for iteration t until a matching entry is found.
With sufficiently high probability, a marked entry will be found by iteration for some constant c. Thus, the total number of iterations taken is at most
Another approach if k is unknown is to derive it via the quantum counting algorithm prior.
If (or the traditional one marked state Grover's Algorithm if run with ), the algorithm will provide no amplification. If , increasing k will begin to increase the number of iterations necessary to obtain a solution. On the other hand, if , a classical running of the checking oracle on a single random choice of input will more likely than not give a correct solution.
A version of this algorithm is used in order to solve the collision problem.
Quantum partial search
A modification of Grover's algorithm called quantum partial search was described by Grover and Radhakrishnan in 2004. In partial search, one is not interested in finding the exact address of the target item, only the first few digits of the address. Equivalently, we can think of "chunking" the search space into blocks, and then asking "in which block is the target item?". In many applications, such a search yields enough information if the target address contains the information wanted. For instance, to use the example given by L. K. Grover, if one has a list of students organized by class rank, we may only be interested in whether a student is in the lower 25%, 25–50%, 50–75% or 75–100% percentile.
To describe partial search, we consider a database separated into blocks, each of size . The partial search problem is easier. Consider the approach we would take classically – we pick one block at random, and then perform a normal search through the rest of the blocks (in set theory language, the complement). If we don't find the target, then we know it's in the block we didn't search. The average number of iterations drops from to .
Grover's algorithm requires iterations. Partial search will be faster by a numerical factor that depends on the number of blocks . Partial search uses global iterations and local iterations. The global Grover operator is designated and the local Grover operator is designated .
The global Grover operator acts on the blocks. Essentially, it is given as follows:
Perform standard Grover iterations on the entire database.
Perform local Grover iterations. A local Grover iteration is a direct sum of Grover iterations over each block.
Perform one standard Grover iteration.
The optimal values of and are discussed in the paper by Grover and Radhakrishnan. One might also wonder what happens if one applies successive partial searches at different levels of "resolution". This idea was studied in detail by Vladimir Korepin and Xu, who called it binary quantum search. They proved that it is not in fact any faster than performing a single partial search.
Optimality
Grover's algorithm is optimal up to sub-constant factors. That is, any algorithm that accesses the database only by using the operator Uω must apply Uω at least a fraction as many times as Grover's algorithm. The extension of Grover's algorithm to k matching entries, (N/k)1/2/4, is also optimal. This result is important in understanding the limits of quantum computation.
If the Grover's search problem was solvable with N applications of Uω, that would imply that NP is contained in BQP, by transforming problems in NP into Grover-type search problems. The optimality of Grover's algorithm suggests that quantum computers cannot solve NP-Complete problems in polynomial time, and thus NP is not contained in BQP.
It has been shown that a class of non-local hidden variable quantum computers could implement a search of an -item database in at most steps. This is faster than the steps taken by Grover's algorithm.
See also
Amplitude amplification
Brassard–Høyer–Tapp algorithm (for solving the collision problem)
Shor's algorithm (for factorization)
Quantum walk search
Notes
References
Grover L.K.: A fast quantum mechanical algorithm for database search, Proceedings, 28th Annual ACM Symposium on the Theory of Computing, (May 1996) p. 212
Grover L.K.: From Schrödinger's equation to quantum search algorithm, American Journal of Physics, 69(7): 769–777, 2001. Pedagogical review of the algorithm and its history.
Grover L.K.: QUANTUM COMPUTING: How the weird logic of the subatomic world could make it possible for machines to calculate millions of times faster than they do today The Sciences, July/August 1999, pp. 24–30.
Nielsen, M.A. and Chuang, I.L. Quantum computation and quantum information. Cambridge University Press, 2000. Chapter 6.
What's a Quantum Phone Book?, Lov Grover, Lucent Technologies
External links
Quantum algorithms
Search algorithms
Post-quantum cryptography
|
18669103
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Szumowo%2C%20Zambr%C3%B3w%20County
|
Szumowo, Zambrów County
|
Szumowo, Zambrów County
Szumowo is a village in Zambrów County, Podlaskie Voivodeship, in north-eastern Poland. It is the seat of the gmina (administrative district) called Gmina Szumowo. It lies approximately south-west of Zambrów and west of the regional capital Białystok.
References
Villages in Zambrów County
Łomża Governorate
Białystok Voivodeship (1919–1939)
Warsaw Voivodeship (1919–1939)
Belastok Region
|
724804
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Prime%20%28symbol%29
|
Prime (symbol)
|
Prime (symbol)
The prime symbol , double prime symbol , triple prime symbol , and quadruple prime symbol are used to designate units and for other purposes in mathematics, science, linguistics and music.
Although the characters differ little in appearance from those of the apostrophe and single and double quotation marks, the uses of the prime symbol are quite different. While an apostrophe is now often used in place of the prime, and a double quote in place of the double prime (due to the lack of prime symbols on everyday writing keyboards), such substitutions are not considered appropriate in formal materials or in typesetting.
Designation of units
The prime symbol is commonly used to represent feet (ft), and the double prime is used to represent inches (in). The triple prime , as used in watchmaking, represents a (of a "French" inch, or pouce, about ).
Primes are also used for angles. The prime symbol is used for arcminutes (of a degree), and the double prime for arcseconds (of an arcminute). As an angular measurement, means 3 degrees, 5 arcminutes and 30 arcseconds. In historical astronomical works, the triple prime was used to denote "thirds" (of an arcsecond) and a quadruple prime "fourths" (of a third of arc), but modern usage has replaced this with decimal fractions of an arcsecond.
Primes are sometimes used to indicate minutes, and double primes to indicate seconds of time, as in the John Cage composition 4′33″ (spoken as "four thirty-three"), a composition that lasts exactly 4 minutes 33 seconds. This notation only applies to duration, and is seldom used for durations longer than 60 minutes.
Use in mathematics, statistics, and science
In mathematics, the prime is generally used to generate more variable names for similar things without resorting to subscripts, with generally meaning something related to (or derived from) . For example, if a point is represented by the Cartesian coordinates , then that point rotated, translated or reflected might be represented as .
Usually, the meaning of is defined when it is first used, but sometimes, its meaning is assumed to be understood:
A derivative or differentiated function: in Lagrange's notation, and are the first and second derivatives of with respect to . Likewise are and . Similarly, if , then and are the first and second derivatives of with respect to . Other notation for derivatives also exists (see Notation for differentiation).
Set complement: is the complement of the set (other notation also exists).
The negation of an event in probability theory: (other notation also exists).
The result of a transformation:
The transpose of a matrix (other notation also exists)
The dual of a vector space
The prime is said to "decorate" the letter to which it applies. The same convention is adopted in functional programming, particularly in Haskell.
In geometry, geography and astronomy, prime and double prime are used as abbreviations for minute and second of arc (and thus latitude, longitude, elevation and right ascension).
In physics, the prime is used to denote variables after an event. For example, would indicate the velocity of object A after an event. It is also commonly used in relativity: the event at in frame , has coordinates in frame .
In chemistry, it is used to distinguish between different functional groups connected to an atom in a molecule, such as and , representing different alkyl groups in an organic compound. The carbonyl carbon in proteins is denoted as , which distinguishes it from the other backbone carbon, the alpha carbon, which is denoted as . In physical chemistry, it is used to distinguish between the lower state and the upper state of a quantum number during a transition. For example, denotes the upper state of the quantum number while denotes the lower state of the quantum number .
In molecular biology, the prime is used to denote the positions of carbon on a ring of deoxyribose or ribose. The prime distinguishes places on these two chemicals, rather than places on other parts of DNA or RNA, like phosphate groups or nucleic acids. Thus, when indicating the direction of movement of an enzyme along a string of DNA, biologists will say that it moves from the end to the end, because these carbons are on the ends of the DNA molecule. The chemistry of this reaction demands that the be extended by DNA synthesis. Prime can also be used to indicate which position a molecule has attached to, such as
Use in linguistics
The prime can be used in the transliteration of some languages, such as Slavic languages, to denote palatalization. Prime and double prime are used to transliterate Cyrillic yeri (the soft sign, ь) and yer (the hard sign, ъ). However, in ISO 9, the corresponding modifier letters are used instead.
Originally, X-bar theory used a bar over syntactic units to indicate bar-levels in syntactic structure, generally rendered as an overbar. While easy to write, the bar notation proved difficult to typeset, leading to the adoption of the prime symbol to indicate a bar. (Despite the lack of bar, the unit would still be read as "X bar", as opposed to "X prime".) With contemporary development of typesetting software such as LaTeX, typesetting bars is considerably simpler; nevertheless, both prime and bar markups are accepted usages.
Some X-bar notations use a double prime (standing in for a double-bar) to indicate a phrasal level, indicated in most notations by "XP".
Use in music
The prime symbol is used in combination with lower case letters in the Helmholtz pitch notation system to distinguish notes in different octaves from middle C upwards. Thus represents the below middle C, represents middle C, represents the in the octave above middle C, and the in the octave two octaves above middle C. A combination of upper case letters and sub-prime symbols is used to represent notes in lower octaves. Thus represents the below the bass stave, while represents the in the octave below that.
In some musical scores, the double prime is used to indicate a length of time in seconds. It is used over a fermata denoting a long note or rest.
Computer encodings
Unicode and HTML representations of the prime and related symbols are as follows.
(lower case p)
(upper case P)
The "modifier letter prime" and "modifier letter double prime" characters are intended for linguistic purposes, such as the indication of stress or the transliteration of certain Cyrillic characters.
In a context when the character set used does not include the prime or double prime character (e.g., in an online discussion context where only ASCII or ISO 8859-1 [ISO Latin 1] is expected), they are often respectively approximated by ASCII apostrophe (U+0027) or quotation mark (U+0022).
LaTeX provides an oversized prime symbol, , which, when used in super- or sub-scripts, renders appropriately; e.g., f_\prime^\prime appears as . An apostrophe, , is a shortcut for a superscript prime; e.g., appears as .
See also
Rubik's Cube move notation, where the prime is used to invert moves or move sequences.
Notes
References
External links
Unicode General Punctuation code chart
Unicode Spacing Modifier Letters code chart
Mathematical symbols
Typographical symbols
|
292012
|
https://en.wikipedia.org/wiki/GNU%20Mailman
|
GNU Mailman
|
GNU Mailman is a computer software application from the GNU Project for managing electronic mailing lists.
Mailman is coded primarily in Python and currently maintained by Abhilash Raj. Mailman is free software, licensed under the GNU General Public License.
History
A very early version of Mailman was written by John Viega while a graduate student, who then lost his copy of the source in a hard drive crash sometime around 1998. Ken Manheimer at CNRI, who was looking for a replacement for Majordomo, then took over development. When Manheimer left CNRI, Barry Warsaw took over. Mailman 3—the first major new version in over a decade—was released in April 2015.
Features
Mailman runs on most Unix-like systems, including Linux. Since Mailman 3.0 it has required python-3.4 or newer. It works with Unix-style mail servers such as Exim, Postfix, Sendmail and qmail. Features include:
A customizable publicly-accessible web page for each maillist.
Web application for list administration, archiving of messages, spam filtering, etc. Separate interfaces are available for users (for self-administration), moderators (to accept/reject list posts), and administrators.
Support for multiple administrators and moderators for each list.
Per-list privacy features, such as closed-subscriptions, private archives, private membership rosters, and sender-based posting rules.
Integrated bounce detection and automatic handling of bouncing addresses.
Integrated spam filters
Majordomo-style email based commands.
Support for virtual domains.
List archiving. The default archiver provided with Mailman 2 is Pipermail, although other archivers can be used instead. The archiver for Mailman 3 is HyperKitty.
See also
List of mailing list software
Electronic mailing list
References
Further reading
Reviews
Mailing List Management Made Easy
Other resources
List Administrator's Guide
"Mailman – An Extensible Mailing List Manager Using Python"; Ken Manheimer, Barry Warsaw, John Viega; presented at the 7th International Python Conference, Nov 10–13, 1998
"Mailman: The GNU Mailing List Manager"; John Viega, Barry Warsaw, Ken Manheimer; presented at the 12th Usenix Systems Administration Conference (LISA '98), Dec 9, 1998
GNU Mailman chapter in The Architecture of Open Source Applications Volume 2
Barry Warsaw presentation on Mailman 3 at PyCon US 2012
External links
Mailman Documentation
Mailman support mailing lists
GNU Project software
Free software programmed in Python
Free mailing list software
Mailing list software for Linux
1999 software
|
94145
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/IC%20883
|
IC 883
|
IC 883 — галактика типу Im/P у сузір'ї Гончі Пси.
Цей об'єкт міститься в оригінальній редакції індексного каталогу.
Посилання
IC 883 в оригінальному новому загальному каталозі
IC 883 в оригінальному новому загальному каталозі
http://www.seds.org/~spider/ngc/revngcic.cgi?IC+883
IC 883 в базі SIMBAD
IC 883 в базі Vizier
IC 883 в базі NASA Extragalactic Database
Бази даних про об'єкти NGC/IC
IC 883
IC 883
IC 883
|
162345
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%82
|
Ландрат
|
Ландрат ([]) — керівник управи ландкрайса, самоврядного утворення другого рівня в Німеччині. У цій функції ландрат здійснює представництво ландкрайса у відносинах з іншими органами державної влади та організаціями. Адміністраитвне законодавство більшості німецьких земель розглядає посаду ландрата як виборну посаду системи місцевого самоврядування, яка поза тим ще й виконує функції керівника державної адміністрації на території ландкрайса (принцип подовженої руки держави). Слово Ландрат вживається окрім того ще й в багатьох, в основному північнонімецьких, землях для означення установи, якою керує ландрат. В південнонімецьких землях звичною є назва Ландратсамт.
Функції
Правовий статус і випливаючі з нього повноваження, функції і компетенції ландрата залежать від правових норм кожної окремої землі, оскільки німецька конституція відносить законодавче регулювання адміністративних відносин та місцевого самоврядування до виключних компетенцій федеральних земель.
В більшості земель ландрат має подвіну функцію: з одного боку він є виборною посадою місцевого самоврядування, з іншого — державною посадовою особою нижчого рівня. В межах своєї першої функції ландрат веде засідання крайстаґу — представницького органу місцевого самоврядування -, здійснює представництво ландкрайса як самоврядного утворення у його відносинах з іншими самоврядними утвореннями, органами державної влади та іншими державними чи приватними організаціями, координує виконання рішень і постанов крайстаґу, а також вирішує поточні справи адміністрації. Щодо виконання цих завдань і повноважень ландрат є відповідальним перед крастаґом та його комітетами.
В межах другої функції ландрат є частиною єдиної системи державної адміністрації землі, підпорядкований органам державного управління середнього і вищого рівня і відповідальний перд ними. Відповідальність ландрата перед крайстаґом та контрольні функції останнього на цю сферу діяльності ландрата не розповсюджуються.
В землях Нижній Саксонії, Саксонії, Саксонії-Ангальт та Саарі подвійна функція ландрата відсутня, він є «чистою» виборною посадою місцевого самоврядування.
В містах на правах ландкрайса (вільні міста) функцію ландрата здійснюють відповідні представницькі органи міського самоврядування. Подвійність цієї функції відсутня в таких випадках в усіх землях.
Література
Князьков С. «Очерки из истории Петра Великого и его времени». — Пушкино: «Культура», 1990 (репринтное воспроизведение издания 1914 года).
В. Ключевский: Полный курс Руской истории в одной книге. — СПб.: «Астель-СПб», 2009. — ISBN 978-5-17-061318-2.
Регіональна влада
Адміністративний поділ Німеччини
|
2188042
|
https://en.wikipedia.org/wiki/MP%203008
|
MP 3008
|
MP 3008
The 9×19mm MP 3008 (Maschinenpistole 3008 or "machine pistol 3008", also Volks-MP.3008 and Gerät Neumünster) was a German last ditch submachine gun manufactured towards the end of World War II in early 1945.
Also known as the Volksmaschinenpistole ("people's machine pistol"), the weapon was based on the Sten Mk II submachine gun, except for its vertical magazine; some had additional pistol grips.
The MP 3008 was an emergency measure, designed at a time when Germany was at the point of collapse. Desperately short of raw materials, the Germans sought to produce a radically cheaper alternative to their standard submachine gun, the MP 40.
The MP 3008 was a simple blowback design operating from an open bolt. It was crudely manufactured in small machine shops and variations were common. Typically, the magazine was bottom-mounted unlike the side-mounted Sten. Initially all steel without handgrips, the wire buttstock was welded to the frame and was typically triangular, however the design changed as conditions inside Germany worsened and on final guns wooden stocks and other variations are found.
The Gerät Potsdam, another version of the Sten Mk II produced by Mauser in 1944, was an exact copy of the original Sten, right down to its manufacturing stamps in an effort to conceal its origin for clandestine operations. About 28,000 were claimed to have been produced, but postwar interrogations of highly ranked Mauser personnel failed to provide proof that any more than 10,000 units had been made.
See also
Austen submachine gun: an Australian design based on the Sten and the German MP40.
EMP 44: a separate German design analogous to the Sten; prototype only.
HIW VSK: a carbine intended for use by the Volkssturm.
Volkssturmgewehr 1-5: a semi-automatic rifle intended for use by the Volkssturm.
Wimmersperg Spz-kr: late war machine pistol that included Sten/MP 3008 components.
Volkssturm
Werwolf
List of World War II firearms of Germany
References
9mm Parabellum submachine guns
World War II infantry weapons of Germany
Submachine guns of Germany
World War II submachine guns
Weapons and ammunition introduced in 1945
|
5157436
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Sepsina
|
Sepsina
|
Sepsina — рід сцинкоподібних ящірок родини сцинкових (Scincidae). Представники цього роду мешкають в Південній та Східній Африці.
Види
Рід Sepsina нараховує 5 видів:
Sepsina alberti Hewitt, 1929
Sepsina angolensis Bocage, 1866
Sepsina bayonii (Bocage, 1866)
Sepsina copei Bocage, 1873
Sepsina tetradactyla W. Peters, 1874
Примітки
Джерела
(2006). "Using ancient and recent DNA to explore relationships of extinct and endangered Leiolopisma skinks (Reptilia: Scincidae) in the Mascarene islands". Molecular Phylogenetics and Evolution 39 (2): 503–511. (HTML abstract)
Bocage JVB (1866). "Reptiles nouveaux ou peu connus recueillis dans les possessions portugaises de l'Afrique occidentale, qui se trouvent au Muséum de Lisbonne". Jornal de Sciencias Mathematicas Physicas e Naturaes, Academia Real das Sciencias de Lisboa 1: 57–78. (Sepsina, new genus, p. 62; Sepsina angolensis, new species, p. 63; Dumerilia, new genus, p. 63; Dumerilia bayonii, new species, pp. 63–64). (in French).
Branch, Bill (2004). Field Guide to Snakes and other Reptiles of Southern Africa. Third Revised edition, Second impression. Sanibel Island, Florida: Ralph Curtis Books. 399 pp. . (Genus Sepsina, p. 145; Sepsina alberti, p. 145 + Plate 49; Sepsina angolensis, p. 146 + Plate 101).
Сцинкові
Роди плазунів
|
20755430
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lasva%20Parish
|
Lasva Parish
|
Lasva Parish was a rural municipality in southeastern Estonia. It was a part of Võru County. The municipality had a population of 1,811 (as of 1 October 2007) and covered an area of 172.14 km2, giving it a population density of 10.52 inhabitants/km2.
Settlements
Villages
Andsumäe - Hellekunnu - Husari - Kääpa - Kaku - Kannu - Kõrgessaare - Kühmamäe - Lasva - Lauga - Lehemetsa - Listaku - Madala - Mäessaare - Mõrgi - Nõnova - Noodasküla - Oleski - Otsa - Paidra - Pässä - Peraküla - Pikakannu - Pikasilla - Pille - Pindi - Puusepa - Rusima - Saaremaa - Sooküla - Tammsaare - Tiri - Tohkri - Tsolgo - Tüütsmäe - Villa - Voki-Tamme
References
External links
Former municipalities of Estonia
|
4380163
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Rubus%20geoides
|
Rubus geoides
|
Rubus geoides — вид квіткових рослин із родини трояндових (Rosaceae).
Біоморфологічна характеристика
Це невелика багаторічна повзуча трав'яниста рослина (в Аргентині відома як дощова ягода), яка продукує червонуваті багатокістянки чудового смаку. Це рослина з простими блискучими листками. Насіння напівкулясте, блідо-коричневе, усереднено 2.6 мм завдовжки, 1.9 мм ушир, 1.3 мм завтовшки; поверхня насіння добре рельєфна, з помітними виїмками. Це волосиста рослина з довгими злегка колючими стеблами. Трійчасті листки з яйцювато-кулястими зморшкуватими, зубчастими листочками, кінцеві значно більші за бічні. Квіти поодинокі; пелюстки рожеві або білі.
Ареал
Зростає у Чилі (у т. ч. на Хуан-Фернандес), Аргентині, Фолклендських островах.
Примітки
Флора Чилі
Флора Аргентини
Флора Фолклендських Островів
Рослини, описані 1791
|
180821
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Henschel%20Hs%20129
|
Henschel Hs 129
|
Henschel Hs 129
The Henschel Hs 129 was a World War II ground-attack aircraft fielded by the German Luftwaffe. The aircraft saw combat in Tunisia and on the Eastern Front.
A key requirement of the original specification was that the aircraft be powered by engines that were not in demand for other designs. Prototypes with low-power German Argus As 410 engines of failed acceptance test, a more powerful replacement was found with the French Gnome-Rhône 14M engine of .
The design was relatively effective when it was first introduced, and saw service on the Eastern Front in a variety of front-line roles. As the war continued and anti-tank support became the main goal, the aircraft was continually up-gunned, eventually mounting a 75 mm anti-tank gun. Only a small number of these B-3 models were produced, late in the war. Production ceased in September 1944.
Design and development
By the mid-1930s, the German military, as well as its counterparts in other countries, had come to see the main role of ground-attack aircraft as the interdiction of logistics and materiel, a task in which targets were often poorly protected and less likely to have strong, well-coordinated defences. For high-value, well-protected tactical targets, the dive bomber was becoming the conventional solution.
The experience of the German Kondor Legion during the Spanish Civil War (1936–39) refuted this idea. Even though it was equipped with types unsuited to the role, such as the Henschel Hs 123 and cannon-armed versions of the Heinkel He 112, the Kondor Legion proved that ground-attack aircraft were a very effective weapon. This led to support within the Luftwaffe for the creation of an aircraft dedicated to this role, and the Reichsluftfahrtministerium (RLM; "Reich Aviation Ministry") through its Technisches Amt (Technical office) issued its specifications for a Schlachtflugzeug (ground-attack aircraft, specifically intended for the direct support of ground forces.
It was anticipated that the main source of damage to such an aircraft would be small arms fire from the ground, meaning that the plane had to be well-armored around its cockpit and engines. Similar protection was also needed in the canopy, in the form of 75 mm (2.95 in) thick armored glass. The aircraft was expected to be attacking in low-level, head-on strafing runs, so the cockpit had to be located as close as possible to the nose, in order to maximize the visibility of its targets. Another, non-operational, requirement severely hampered the designs: the RLM insisted that the new design be powered by engines that were not being used in existing aircraft, so that the type would not interfere with the production of established types deemed essential to the war effort.
The specification was issued to four companies in the Spring of 1937. These were Hamburger Flugzeugbau GmbH (later renamed Blohm und Voss), Focke-Wulf Flugzeugbau GmbH, Gothaer Waggonfabrik AG and the Henschel Flugzeug-Werke AG. Gotha did not respond and the Hamburger Flugzeugbau offered their P-40 project. This was a development of their two seat Ha 141, but the ground attack version was considered too unconventional and was eliminated. This aircraft would later be known as the BV 141.Two submissions were considered worthy of consideration: one derived from an existing Focke-Wulf reconnaissance type, the Fw 189, the other was Henschel's. It was designated the P 46, but was later given the official designation of Hs 129 from the RLM in April 1938.
Prototypes
The Hs 129 was designed by Henschel's chief designer, Dipl.-Ing. Friedrich Nicolaus, around a single large "bathtub" of steel sheeting that made up the entire nose area of the plane, completely enclosing the pilot up to head level. Even the canopy was steel, with only tiny windows on the side to see out of and two angled blocks of glass for the windscreen. To improve the armor's ability to deflect bullets, the fuselage sides were angled in, forming a triangular shape, resulting in almost no room to move at shoulder level. There was so little room in the cockpit that the instrument panel ended up under the nose below the windscreen, where it was almost invisible; some of the engine instruments were moved outside onto the engine nacelles' inboard-facing surfaces and the gunsight was mounted outside on the nose.
Henschel's plane came in 12 percent overweight with the engines 8 percent underpowered; understandably, it flew poorly. The controls proved to be almost inoperable as speed increased and in testing, the V2 prototype flew into the ground from a short dive on 5 January 1940 because the stick forces were too high for the pilot to pull out. The Focke-Wulf design proved to be no better. Both planes were underpowered with their air-cooled, inverted-V12 Argus As 410 engines and very difficult to fly.
The RLM nevertheless felt they should continue with the concept. The only real deciding factor between the two designs was that the Henschel was smaller and cheaper. The Focke-Wulf was put on low priority as a backup and testing continued with the Hs 129 A-0. Improvements resulted in the Hs 129 A-1 series, armed with two 20 mm MG 151/20 cannons and two 7.92 mm (.312 in) MG 17 machine guns, along with the ability to carry four 50 kg (110 lb) bombs along the fuselage centreline.
Hs 129 B-1
Even before the A-1s were delivered, the plane was redesigned with Gnome-Rhône 14M radial engines, which were captured in some number when France fell and continued to be produced under German occupation. This engine supplied for takeoff, compared with the Argus at . The Gnome-Rhone radials were also made in versions with opposite rotation for the propeller, and were installed on the Hs 129 with the port engine rotating clockwise and the starboard rotating counterclockwise, as seen from nose-on, thus eliminating engine torque problems.
The A-1 planes were converted into Hs 129 B-0s for testing (although it has been claimed that some As were sold to Romania) and the pilots were reportedly much happier with the results. Their main complaint was the view from the canopy, so a single larger windscreen and a new canopy with much better vision were added, resulting in the production model Hs 129 B-1.
B-1 production began in December 1941 but deliveries were slow. In preparation for the new plane, I./SchlG 1 had been formed in January with Bf 109 E/Bs (fighter-bomber version of Bf 109 E) and Hs 123s and they delivered B-0s and every B-1 that was completed. It was not until April that 12 B-1s were delivered and the 4th Staffel (squadron) became ready for action. They moved to the Eastern Front (to Crimea) in the middle of May 1942 and in June they received a new weapon, the 30 mm (1.2 in) MK 101 cannon with armor-piercing ammunition in a centerline pod. This would be the B1/R2 Rüstsätze kit, the B1/R3 had the MK 101 replaced with a ventral tray of four 7.92mm MG 17 machine guns. The B1/R4 had a larger bomb load and the B1/R5 reconnaissance version had a camera.
Hs 129 B-2
Deliveries of the new Hs 129 B-2 model began in May 1942, side by side with the B-1 (of which just 50 planes had been delivered at that point). The only difference between the two were changes to the fuel system – a host of other minor changes could be found almost at random on either model. These changes accumulated in the B-2 production line until they could eventually be told apart at a glance; the main differences being the removal of the mast for the radio antenna, the addition of a direction-finding radio antenna loop, and shorter exhaust stacks on the engines.
In the field, the differences seemed to be more pronounced. The Rüstsatz field refit kits were renumbered and some were dropped, and in general, the Hs 129B-2/R2 planes in service with 4./Schlachtgeschwader 1 received the upgraded cannon pack using a 30 mm MK 103 cannon instead of the earlier MK 101. These guns both fired the same ammunition, but the 103 did so at almost twice the rate.
By late 1942 reports were coming in about the ineffectiveness of the MK 101 against newer versions of the Soviet T-34 tanks. One obvious solution would be to use the larger BK 3,7 (Bordkanone 3,7), recently adapted from the ground-based 3.7 cm Flak 18. These guns had already been converted into underwing pod-mounted weapons for the Junkers Ju 87G and found to be an effective weapon, despite the fact that only 12 shells per pod could be accommodated. When mounted on the Hs 129, the empty area behind the cockpit could be used for ammunition storage, greatly increasing the supply compared to the Ju. The B-2/R3 package introduced the BK automatic cannon, but relatively few aircraft were converted in favour of the B-2/R4 and B-3, mounting the BK 7.5.
Hs 129 B-3
It was decided that the semi-automatic Rheinmetall PaK 40 anti-tank gun, which had already been adapted for use in the Junkers Ju 88 P-1, would be further modified for use in the Hs 129. This resulted in the BK 7,5 (Bordkanone 7,5), which, even though it weighed , was lighter than the PaK 40. Fully automatic, it featured a new, hydraulic recoil-dampening system and a new, more aerodynamic muzzle brake. An autoloader system, with 12 rounds in a rotary magazine, was fitted in the empty space behind the cockpit, within the rear half of the wing root area. The gun and its recoil mechanism occupied a substantial gun pod under the fuselage, and a circular port at the rear of the pod allowed rearwards ejection of spent cartridges immediately after firing. While this new variant, the Hs 129 B-3, was theoretically capable of destroying any tank in the world, the added weight worsened the aircraft's general performance and it was inferior to previous variants.
The Bordkanone 7,5 was the heaviest and most powerful forward-firing weapon fitted to a production military aircraft during World War II. The only other ground-attack aircraft to be factory-equipped with similar-calibre guns were the 1,420 examples of the North American B-25G and B-25H Mitchell, which mounted either a M4 cannon, or lightweight T13E1 or M5 versions of the same gun, both of which required a crew member to manually reload after each shot. The Japanese Mitsubishi Ki-109 Army Heavy Fighter Interceptor also carried a 75mm gun, but only 24 were produced.
In May 1944, a Hs 129B-2, Werknummer 141258, was fitted with a mock-up of the BK 7.5 and underwent aerodynamic testing at Travemünde. The gun fired a 12 kg shell and in an emergency the entire installation could be jettisoned. From June 1944, only 25 examples of the Hs 129 B-3 arrived at frontline units before the production line was shut down in September (a small number were reportedly also created by converting B-2 aircraft). In the field the B-3 proved effective, but its small numbers had little effect on the war effort.
Hs 129 C
To address the poor performance of the aircraft, plans had been under way for some time to fit the plane with newer versions of the Italian Isotta-Fraschini Delta air-cooled inverted V12 inline engine that delivered and weighed some apiece, providing more power than the Argus As 411 engine of similar configuration and lighter (385 kg) weight. The engine installation ran into a number of delays and was still not ready for production when the plant was overrun by the Allies in 1945.
Hs 129 D
Planned version of the Hs 129. Powered by either two Junkers Jumo 211 or two BMW 801 to improve its performance. No prototypes were made.
Operators
Luftwaffe
Royal Hungarian Air Force
Royal Romanian Air Force
Specifications (Hs 129B-2)
See also
References
Bibliography
Bernád, Dénes. Henschel Hs 129 in Action (Aircraft Number 176). Carrollton, TX: Squadron/Signal Publications, Inc., 2001. .
Bernád, Dénes. Henschel Hs 129 (Military Aircraft in Detail). Hinckley, UK: Midland publishing Ltd., 2006. .
Chorążykiewicz, Przemysław. Henschel Hs 129. Sandomierz, Poland/Redbourn, UK: Mushroom Model Publications, 2008. .
Green, William. Warplanes of the Third Reich. London: Macdonald and Jane's Publishers Ltd., 1970 (fourth impression 1979). .
"Henschel Hs 129...der geflügelte Büchsenöffner". Air International, December 1980, Vol 19 No 6. pp. 277–283, 303–304. .
Kempski, Benedykt. Samolot szturmowy Henschel Hs 129 (Typy Broni i Uzbrojenia No.214) (in Polish). Warszawa, Poland: 2004. .
.
Pegg, Martin; Creek, Eddie; Tullis, Thomas A. and Bentley: Hs 129: Panzerjäger! (Classic series, No. 2) West Sussex, UK: Classic Publications, 1997. .
Smith, J.Richard. The Henschel Hs 129 (Aircraft in Profile No.69). Leatherhead, Surrey, UK: Profile Publications Ltd., 1966.
Smith, J.Richard and Kay, Anthony. German Aircraft of the Second World War. London: Putnam & Company Ltd., 1972 (third impression 1978). .
Stachura, Petr; Bernád, Dénes and Haladej, Dan. Henschel Hs 129 (in Czech). Prague, Czech Republic: MBI, 1993 (second edition 1996 bilingual Czech/English). .
Wood, Tony and Gunston, Bill. Hitler's Luftwaffe: A pictorial history and technical encyclopedia of Hitler's air power in World War II. London: Salamander Books Ltd., 1977. .
External links
German WW II manual for Hs 129B-3's Bordkanone BK 7,5 cannon installation
1930s German attack aircraft
Hs 129
World War II ground attack aircraft of Germany
Low-wing aircraft
Aircraft first flown in 1939
Twin piston-engined tractor aircraft
Anti-tank aircraft
|
1686465
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sutomore
|
Sutomore
|
Sutomore is a town in Coastal region of Montenegro in Bar Municipality. A 2011 census put the population at 2,004.
History
When it was under the control of the Republic of Venice from 1420 to 1797, Sutomore was called Spizza (in Venetian). It belonged administratively to Albania Veneta, except for short-lived periods of Ottoman occupation. When, in the late 16th century, the jurisdiction of the Benedictine monastery Ratac collapsed, the Orthodox rite began to strengthen in the formerly Catholic parishes of Spič (Sutomore), Sozina and Kastel Lastva, which had previously been under catholic jurisdiction. At the same time, the Orthodox clergy and believers began to use Catholic churches of that area for their rites.
In the 19th century it became the part of the Habsburg Empire and later the Austro-Hungarian Empire. At that time, the name of the city was Spitza, and it was the southernmost settlement of the Empire. The Austrian census of 1910 reports the presence of Venetian speaking families in Spizza in the twentieth century.
Overview
Today, Sutomore is a tourism-oriented community. It is a popular destination and a weekend resort, catering to tourists from Montenegro and the surrounding region. It is popular for its long sandy beach and vibrant nightlife.
Sutomore is located on the Adriatic Highway (E65/E80), and is connected to Podgorica and inland Montenegro via Sozina tunnel. It is also a stop on the Belgrade–Bar railway. The ease of access, coupled with its beach, has made Sutomore a very popular budget destination. However, the sheer number of tourists, combined with an informal and spontaneous building boom and lack of urban planning, have contributed to chronic traffic problems. As transit traffic from inland Montenegro to Bar goes straight through the town, traffic jams and crowded streets are commonplace during the summer months.
Sutomore is especially popular with youthful visitors from Serbia and the rest of Montenegro, as its beachside promenade is lined with numerous bars, cafes, fast food restaurants and nightclubs. It is generally recognised as being more affordable than the nearby resort of Budva.
Population
According to the 2011 census, Sutomore has 2,004 inhabitants. If the nearby suburbs of Brca (263), Miljevci (340), Papani (175), Zagrađe (364), Zgrade (512) and Zankovići (305) were included by the Montenegrin Statistical Bureau, the population of Sutomore urban area would be close to 4,000 inhabitants. The ethnic composition of Sutomore is as follows:
Montenegrins – 932
Serbs – 821
Others – 251
References
Populated places in Bar Municipality
|
6560801
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pecetto%20di%20Valenza
|
Pecetto di Valenza
|
Pecetto di Valenza is a commune of the Province of Alessandria in the Piedmont region of northwest Italy with a population of 1282 (December 2008 estimate). It is south of the river Po, and about northeast of the provincial capital of Alessandria, on an eastern spur of the hills of the Basso Monferrato. The commune's neighbours are Alessandria, Bassignana, Montecastello, Pietra Marazzi, and Valenza.
The municipal boundaries enclose an area of that ranges in elevation from above sea level and is predominantly agricultural in character: the economy is largely based on the cultivation of cereals and grapes. Four distinct settlements are identified in the Statuto comunale as "historically recognised by the community"; these were also the four designated places for the 2001 census. Pecetto di Valenza itself, which stands at above sea level and is the capoluogo of the commune, was the most populous with 499 of the commune's 1,312 inhabitants. Pellizzari, at , had a population of 120. Gasperini, at , had 30 inhabitants and Molina, at , 16. A further 360 residents, 27 percent of the total, were counted in isolated dwellings such as farmhouses.
Notable people
Giuseppe Borsalino, who gave his name to the Borsalino hat-making company which he developed in Alessandria, was born in Pecetto di Valenza in 1834.
References
Cities and towns in Piedmont
|
2845284
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B5%D0%BA
|
Кармінек
|
Кармінек — село в Польщі, у гміні Добжиця Плешевського повіту Великопольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Каліського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Плешевського повіту
|
2559184
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%BC%D0%B0%20%D0%A2%D0%BE%D0%B5%D1%85%D1%96%D1%80%D0%BE
|
Акіяма Тоехіро
|
Акіяма Тоехіро
— японський журналіст, світову популярність якому приніс космічний політ, під час якого він став першим японцем і першим професійним журналістом в космосі.
Освіта
1966 рік — закінчив факультет суспільних наук Міжнародного християнського університету в Токіо.
Професійна діяльність
1966 — початок роботи в телерадіокорпорації Tokyo Broadcasting System (TBS).
З 1967 по 1971 рік — робота у Лондоні для корпорації Бі-Бі-Сі.
З 1971 року — старший редактор і коментатор програм міжнародних новин TBS.
З 1984 року — директор кореспондентського бюро TBS у Вашингтоні (США).
Космічна підготовка
17 серпня 1989 рік — пройшов відбір для здійснення комерційного радянсько-японського польоту, спонсорованого корпорацією TBS. Сума, яку корпорація сплатила за політ свого співробітника, значно відрізняється в різних джерелах (28 мільйонів доларів США, 25 мільйонів, 5 мільярдів єн або 37 мільйонів доларів США). Таким чином TBS відсвяткувала сорокаріччя свого створення в 1950 році.
Жовтень 1989 року — розпочав тренування у Центрі підготовки космонавтів ім. Ю. А. Гагаріна.
Космічний політ
2 грудня 1990 року стартував у космос на кораблі «Союз ТМ-11» як космонавт-дослідник у складі екіпажу восьмої основної експедиції орбітальної станції «Мир» спільно з командиром корабля В. М. Афанасьєвим і бортінженером М. Х. Манаровим.
Став 239-ю людиною і першим японцем в космосі. Перші ж години на орбіті показали недостатність підготовки, Тоехіро виявився схильний до «космічної хвороби», пов'язаної з розладами вестибулярного апарата.
4 грудня 1990 року — проведено стикування з орбітальною станцією «Мир». За сім днів роботи на космічній станції провів кілька прямих репортажів для японської аудиторії, показові телеуроки для японських школярів. Провів біологічні експерименти з японськими деревними жабами.
10 грудня 1990 року — повернення на Землю на космічному кораблі «Союз ТМ-10» у складі сьомої основної експедиції спільно з командиром корабля Г. М. Манаковим і бортінженером Г. М. Стрекаловим.
Тривалість польоту склала 7 діб 21 година 54 хвилини.
Діяльність після польоту
Після польоту працював заступником директора департаменту новин TBS.
У квітні 1991 року з групою японських журналістів знімав фільм про стан Аральського моря в Казахстані.
Пішов з корпорації TBS в 1995 році, не погодившись з активною комерціалізацією телебачення. Організував ферму з вирощування рису і грибів у горах Абукума в районі міста Тамура в префектурі Фукусіма. У квітні 2011 року після землетрусу й аварії на АЕС Фукусіма-1 був змушений покинути ферму і виїхати.
Публікації
Виступав з доповідями, згодом опублікованими, присвяченими своєму польоту.
«Задоволення космічного польоту».
У співавторстві опублікував статті про розвиток космічного туризму.
Нагороди
Російська Медаль «За заслуги в освоєнні космосу» (12 квітня 2011 року) — за великий внесок у розвиток міжнародного співробітництва в галузі пілотованої космонавтики.
Примітки
Див. також
Перші польоти космонавтів різних країн світу
Список космонавтів
Список космонавтів — учасників орбітальних космічних польотів
Список космонавтів — учасників космічних польотів, крім США і СРСР (Росії)
Список космонавтів, що відвідували ОС «Мир»
Посилання
Космічна енциклопедія
Журналісти XXI століття
Журналісти XX століття
Японські журналісти
Японські космонавти
|
132909
|
https://en.wikipedia.org/wiki/West%20Earl%20Township%2C%20Pennsylvania
|
West Earl Township, Pennsylvania
|
West Earl Township, Pennsylvania
West Earl Township is a township in northeastern Lancaster County, Pennsylvania, United States. The population was 8,565 at the 2020 census. The township was founded by its first settler, Hans Conrad Groff (1661-1746) in 1717.
History
The Bridge in West Earl Township, Bitzer's Mill Covered Bridge, and Zook's Mill Covered Bridge are listed on the National Register of Historic Places.
First settler
Hans Conrad Groff, originally from Bäretswil in Zürich, Switzerland immigrated to Pennsylvania Colony in 1695, settling in Germantown before making his way to Lancaster County in 1696. He was West Earl Township's first settler and founder, in 1717.
Upon having relocated to West Earl Township, Groff established his farm in Groffdale and constructed the first mill in the area, with the community beginning to flourish as a result. His brother, Martin Groff (1685-1759) was the township's first ever constable.
Groffdale Church was built years following Groff's death in 1755, and would become an important area of congregation for the area's Mennonites.
Geography
According to the United States Census Bureau, the township has a total area of , of which are land and , or 2.00%, are water. The township includes the unincorporated communities of Fairmount, Farmersville, Brownstown, Talmage, and Center Square.
Notable person
Floyd Landis, winner of the 2006 Tour de France, is from Farmersville in the township. Landis left such a mark on the Tour de France that when a contending rider completes a seemingly impossible long-distance attack it is referred to as "Doing a Landis", as Chris Froome did on Stage 19 of the 2018 Giro d'Italia.
Demographics
As of the census of 2000, there were 6,766 people, 2,201 households, and 1,785 families residing in the township. The population density was . There were 2,283 housing units at an average density of . The racial makeup of the township was 96.63% White, 0.35% African American, 0.06% Native American, 2.13% Asian, 0.47% from other races, and 0.35% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.51% of the population.
There were 2,201 households, out of which 37.9% had children under the age of 18 living with them, 71.7% were married couples living together, 6.8% had a female householder with no husband present, and 18.9% were non-families. 15.9% of all households were made up of individuals, and 8.2% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.98 and the average family size was 3.36.
In the township the population was spread out, with 28.7% under the age of 18, 8.6% from 18 to 24, 25.0% from 25 to 44, 23.3% from 45 to 64, and 14.4% who were 65 years of age or older. The median age was 36 years. For every 100 females, there were 95.5 males. For every 100 females age 18 and over, there were 91.1 males.
The median income for a household in the township was $51,503, and the median income for a family was $54,360. Males had a median income of $37,227 versus $22,037 for females. The per capita income for the township was $21,457. About 5.1% of families and 8.4% of the population were below the poverty line, including 9.9% of those under age 18 and 9.8% of those age 65 or over.
Education
The township is served by the Conestoga Valley School District.
See also
Bridge in West Earl Township
References
External links
Populated places established in 1719
Townships in Lancaster County, Pennsylvania
Townships in Pennsylvania
1719 establishments in Pennsylvania
|
1825638
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%87%D0%B0-%D0%BA%D1%83%D1%87%D0%B0
|
Печа-куча
|
Печа-куча (балаканина) — це методологія презентації коротких доповідей, спеціально обмежених за формою і тривалістю, на неформальних конференціях PechaKucha Nights.
Промовець представляє доповідь — презентацію із 20 слайдів, кожен слайд демонструється 20 секунд, після чого автоматично змінюється на наступний. Таким чином тривалість доповіді обмежена 6 хвилинами 40 секундами або 6 хвилинами. Доповіді слідують одна за іншою. Кількість доповідей зазвичай варіюється від 8 до 12.
Надихнувшись бажанням «менше говорити, більше показувати», Астрід Кляйн і Марк Дітам з токійської Klein-Dytham Architecture (KDa) створили PechaKucha в лютому 2003 року. Це був спосіб залучити людей до SuperDeluxe, їхнього експериментального простіру для подій у кварталі Роппонґі, а також надати можливість молодим дизайнерам зустрітися, показати свої роботи та обмінятися ідеями — за 6 хвилин і 40 секунд. У 2004 році в містах Європи почали проводити PK Nights and days («Ночі та дні Печа-куча»), а з роками сотні інших.
Станом на квітень 2019 року PechaKucha Nights пройшли в понад 1142 містах світу, їх відвідало понад три мільйони людей.
У січні 2018 року Астрід Кляйн, Марк Дітам і Шон Сміт із PechaKucha заснували PK, Inc. для створення програмного забезпечення для розширення платформи PK. PechaKucha є зареєстрованою торговою маркою PechaKucha, Inc.
Формат
Типова конференція PechaKucha Night включає від 8 до 14 презентацій. У деяких містах організатори вибрали власний формат. Наприклад, у Гронінгені в Нідерландах — два слоти по 6 хвилин і 40 секунд надаються для презентацій наживо, а останні 20 секунд кожної презентації містять негайну критику презентації помічниками ведучого.
Аудиторія часто представляє дизайн, архітектуру, фотографію, інше мистецтво та творчість, а також наукові виступи. Доповідачі діляться творчими роботами або розповідають про захоплення, як-от подорожі, дослідницькі та студентські проєкти, хобі, колекції чи інші інтереси. На деяких заходах також був представлений відеоарт.
Див. також
Бліц-доповідь — аналогічний формат презентації.
Презентація для ліфту — коротка презентація, яка відбувається протягом подорожі ліфтом.
Ignite — Подібний формат презентації.
Speed geeking — п'ятихвилинні презентації, які відбуваються одночасно в одному приміщенні або чаті.
Караоке PowerPoint — презентація, під час якої доповідачі використовують слайди, які раніше не бачили.
Примітки
Посилання
Сайт проєкту
Печа-куча Київ
Японська мова
Збори
Конференції
|
23849756
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Irakli%20Liluashvili
|
Irakli Liluashvili
|
Irakli Liluashvili (born 13 October 1984) is a Georgian footballer who recently played for Umaglesi Liga club Chikhura Sachkhere.
He played for Nitra in the 2008 UEFA Intertoto Cup.
References
External links
1984 births
Living people
Men's footballers from Georgia (country)
Men's association football forwards
FC Zorya Luhansk players
FC Dinamo Tbilisi players
FC Nitra players
MFK Zemplín Michalovce players
Slovak First Football League players
2. Liga (Slovakia) players
Expatriate men's footballers in Slovakia
Expatriate sportspeople from Georgia (country) in Slovakia
FC Chikhura Sachkhere players
Footballers from Tbilisi
FC Stal Kamianske players
|
4900161
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%D0%BD%D0%B0%D0%B3%D1%96%D1%80%27%D1%8F
|
Станове нагір'я
|
Станове нагір'я — гірська система в Забайкалля протяжністю близько 700 км від північного краю Байкала до середньої течії річки Олекми у напрямку на схід — північний схід. Включає високогірні хребти: Південно-Муйський, Північно-Муйський, Удокан, Каларський і великі міжгірські улоговини байкальського типу на висоті 500—1000 м (Верхнеангарська, Муйсько-Куандинська, Верхнечарська котловина) висота Станового нагір'я становить 3072 метри.
Станове нагір'я складене головним чином кристалічними і метаморфічними породами при повсюдному поширенні багаторічномерзлих порід. Є родовища золота, міді, флюорита, кам'яного вугілля.
Рослинність представлена в основному модриною тайгою на гірських схилах, що змінюється на висотах більше 1200 м Рідколіссям і гірської тундри. Днища улоговин являють собою заболочені заплавні луки, а їх схили поросли сосновими лісами і сосново-листяними лісами.
Див. також
Становий хребет
Примітки
Література
Гірські системи Азії
Нагір'я Росії
Рельєф Бурятії
Рельєф Забайкальського краю
Рельєф Іркутської області
Станове нагір'я
Байкальська гірська країна
|
110834
|
https://en.wikipedia.org/wiki/DePue%2C%20Illinois
|
DePue, Illinois
|
DePue, Illinois
DePue is a village in Bureau County, Illinois, United States. The population was 1,633 at the 2020 census. It is part of the Ottawa Micropolitan Statistical Area.
History
DePue, originally called Trenton, was established in 1853. The present name refers to an early French fur trader by the name of De Pue. The site had long been used as a port and ice harvesting center on the Illinois River. In 1905, the Mineral Point Zinc Company started a plant to produce slab zinc for automobile and appliances in DePue, taking advantage of the nearby coalfields and trained labor force of the LaSalle-Peru zinc processing center. The plant was shortly after acquired by New Jersey Zinc and finally closed in 1990.
Geography
DePue is located at (41.326112, -89.301184).
According to the 2021 census gazetteer files, De Pue has a total area of , of which (or 92.53%) is land and (or 7.47%) is water.
Demographics
As of the 2020 census there were 1,633 people, 591 households, and 452 families residing in the village. The population density was . There were 661 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 45.62% White, 1.35% African American, 2.57% Native American, 2.94% Asian, 0.06% Pacific Islander, 23.09% from other races, and 24.37% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 60.50% of the population.
There were 591 households, out of which 41.3% had children under the age of 18 living with them, 55.84% were married couples living together, 8.97% had a female householder with no husband present, and 23.52% were non-families. 18.44% of all households were made up of individuals, and 11.17% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 3.19 and the average family size was 2.92.
The village's age distribution consisted of 29.4% under the age of 18, 6.3% from 18 to 24, 26.4% from 25 to 44, 22.9% from 45 to 64, and 15.1% who were 65 years of age or older. The median age was 35.6 years. For every 100 females, there were 140.8 males. For every 100 females age 18 and over, there were 161.4 males.
The median income for a household in the village was $61,553, and the median income for a family was $62,500. Males had a median income of $33,182 versus $23,786 for females. The per capita income for the village was $24,607. About 9.7% of families and 14.4% of the population were below the poverty line, including 25.5% of those under age 18 and 6.2% of those age 65 or over.
Lake DePue
The lake and adjacent park feature wildlife and recreation. The American Power Boat Association (APBA) and the DePue Men's Club (a social and volunteer organization) host a weekend of boat racing on Lake DePue. The event draws spectators from across the country and brings entertainment and food vendors to the lakeside park. Barack Obama visited when he was an Illinois legislator. In a January 16, 2011, news story featured in the online edition of the Peoria Journal Star, Associated Press reporter Tammy Webber reported that the oxbow lake, surrounded by a Superfund site, is polluted by high levels of metals such as zinc, lead, arsenic, cadmium, and chromium because of the smelting activity that takes place there for the automotive and appliance industries, chiefly by New Jersey Zinc and Mobil Chemical. The village is urging Illinois Attorney General Lisa Madigan to investigate whether the Illinois Environmental Protection Agency, which has oversight over the case, is pushing the companies hard enough. This is important because the town alleges the companies and the IEPA have not done enough to combat the pollution that has made the lake markedly shallower. This phenomenon could, unless rapidly remedied, soon interfere with the small municipality's efforts to keep its remaining revenue source for most supplemental projects, the competition. The manufacturing jobs have now entirely disappeared.
In the summer of 2012, as a result of both the summer's drought and Lake DePue's pollution, the APBA nearly cancelled its National Championship Races due to the shallow water. In a display of community and hard work, DePue's citizens built a dam at the mouth of the lake and raised the water by using pumps and the lake's springs to the level required for racing in a matter of weeks.
Education
One school building hosts all three village schools, the elementary, the junior high, and the DePue High School. The three schools have classes in different wings of the building. The name of the school district is DePue Unit Schools District #103. Extracurricular activities offered for the grade 6-12 students include sports and clubs. DePue Junior High School offers boys and girls basketball, girls' volleyball, cheerleading, and track. DePue High School offers boys and girls basketball, soccer, girls' volleyball, cheerleading, and track. Extracurricular activities for the junior high school include Art Club, Student Council, Spelling Bee, Video Game Club, and Chess Club. High school activities include Student Council, National Honor Society, and the Activity Club. Annual activities that many clubs sponsor include JH Movie Nights, HS Homecoming and dances, as well as class trips throughout the year.
References
External links
Village of DePue official website
New Jersey Zinc / Mobil Chemical community fact sheet, Illinois EPA, August 2012
History of DePue Illinois, 1976
A Plan to Clean Up DePue: Academia Meets Advocacy
Villages in Bureau County, Illinois
Villages in Illinois
Ottawa, IL Micropolitan Statistical Area
1853 establishments in Illinois
|
227922
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hibiscus
|
Hibiscus
|
Hibiscus is a genus of flowering plants in the mallow family, Malvaceae. The genus is quite large, comprising several hundred species that are native to warm temperate, subtropical and tropical regions throughout the world. Member species are renowned for their large, showy flowers and those species are commonly known simply as "hibiscus", or less widely known as rose mallow. Other names include hardy hibiscus, rose of sharon, and tropical hibiscus.
The genus includes both annual and perennial herbaceous plants, as well as woody shrubs and small trees. The generic name is derived from the Greek name ἰβίσκος (ibískos) which Pedanius Dioscorides gave to Althaea officinalis (40–90 AD).
Several species are widely cultivated as ornamental plants, notably Hibiscus syriacus and Hibiscus rosa-sinensis.
A tea made from the flowers of Hibiscus sabdariffa is known by many names around the world and is served both hot and cold. The beverage is known for its red colour, tart flavour, and vitamin C content.
Description
The leaves are alternate, ovate to lanceolate, often with a toothed or lobed margin (dentate). The flowers are large, conspicuous, trumpet-shaped, with five or more petals, colour from white to pink, red, blue, orange, peach, yellow or purple, and from 4–18 cm broad.
Flower colour in certain species, such as H. mutabilis and H. tiliaceus, changes with age. The fruit is a dry five-lobed capsule, containing several seeds in each lobe, which are released when the capsule dehisces (splits open) at maturity. It is of red and white colours. It is an example of complete flowers.
Species
In temperate zones, probably the most commonly grown ornamental species is Hibiscus syriacus, the common garden hibiscus, also known in some areas as the "rose of Althea" or "rose of Sharon" (but not to be confused with the unrelated Hypericum calycinum, also called "rose of Sharon"). In tropical and subtropical areas, the Chinese hibiscus (H. rosa-sinensis), with its many showy hybrids, is the most popular hibiscus.
Several hundred species are known, including:
Hibiscus acapulcensis Fryxell
Hibiscus acetosella Welw. ex Hiern. – false roselle
Hibiscus aculeatus — comfortroot
Hibiscus aethiopicus L.
Hibiscus aponeurus
Hibiscus arnottianus A.Gray — kokiʻo Keʻokeʻo(Hawaii)Hibiscus bifurcatus — fork-bracted rosemallowHibiscus biseptus — Arizona rosemallowHibiscus boryanus — foulsapate marron (Mauritius and Réunion)Hibiscus brackenridgei A.Gray — Hawaiian hibiscus maʻo hau heleHibiscus caesius — dark-eyed hibiscus (southwestern Tanzania to South Africa)Hibiscus calyphyllus — lemonyellow rosemallow (tropical Africa)Hibiscus cameronii — Cameron's hibiscus, pink hibiscusHibiscus cannabinus L. — KenafHibiscus clayi O.Deg. & I.Deg.— Hawaiian red hibiscus (Hawaii)Hibiscus clypeatus — Congo mahoeHibiscus coccineus (Medik.) Walter — scarlet rosemallowHibiscus columnaris — mahot rempartHibiscus coulteri — desert rosemallowHibiscus dasycalyx — Neches River rosemallowHibiscus denudatus Benth.—pale face (Southwestern US, Northwestern Mexico)Hibiscus dioscorides (Yemen)Hibiscus diriffan A.G.Mill. (Yemen)Hibiscus diversifolius— swamp hibiscusHibiscus elatus – mahoeHibiscus engleri – wild hibiscusHibiscus erlangeri (Ethiopia and Somalia)Hibiscus escobariaeHibiscus fragilis DC.—mandrinette (Mascarene Islands)Hibiscus furcellatus Desr.—lindenleaf rosemallow (Caribbean, Florida, Central America, South America, Hawaii)Hibiscus genevii Bojer (Mauritius)Hibiscus grandiflorus Michx. — swamp rosemallow (Southeastern US)Hibiscus grewiifoliusHibiscus hamaboHibiscus hastatusHibiscus heterophyllus — native rosellaHibiscus hirtus — lesser mallowHibiscus hispidissimusHibiscus hybridusHibiscus insularis Endl. — Phillip Island hibiscus (Phillip Island)Hibiscus kokio—red rosemallowHibiscus laevis All. (=H. militaris) — halberd-leaved rosemallow (central and eastern North America)Hibiscus lasiocarpos — woolly rosemallowHibiscus leptocladus (Northwest Australia)Hibiscus lilacinus — lilac hibiscusHibiscus liliiflorus — Rodrigues tree hibiscusHibiscus lunariifoliusHibiscus macilwraithensis (Australia)Hibiscus macrophyllus — largeleaf rosemallowHibiscus macropodusHibiscus makinoi — Okinawan hibiscusHibiscus malacophyllus Balf.f. (Yemen)Hibiscus martianus— heartleaf rosemallowHibiscus mesnyi Pierre ex Laness. (Vietnam endemic)Hibiscus moscheutos L. — crimsoneyed rosemallow (Central and Eastern North America)Hibiscus mutabilis L. — cotton rosemallow, Confederate rose (East Asia)Hibiscus paramutabilisHibiscus phoeniceus — Brazilian rosemallowHibiscus platanifoliusHibiscus pusillus Thunb. - bladderweedHibiscus quattenensisHibiscus poeppigii — Poeppig's rosemallowHibiscus radiatus — monarch rosemallowHibiscus rosa-sinensis L. — Chinese hibiscus (East Asia)Hibiscus sabdariffa L. — roselle, omutete, or sorrelHibiscus schizopetalus — fringed rosemallowHibiscus scottiiHibiscus socotranusHibiscus sinosyriacusHibiscus splendensHibiscus stenanthus Balf.f. (Yemen)Hibiscus striatus — striped rosemallowHibiscus sturtii (Australia)Hibiscus syriacus L. (type species) — rose of Sharon (Asia)Hibiscus taiwanensis S.Y. HuHibiscus tiliaceus L. — sea hibiscus (Australia, Southeast Asia, Oceania)Hibiscus tozerensis (Australia)Hibiscus trilobus—threelobe rosemallowHibiscus trionum L. — flower-of-an-hourHibiscus vitifolius — tropical rose mallowHibiscus waimeae A.Heller — kokiʻo keʻokeʻo (Hawaii)
Formerly placed in the genus Abelmoschus esculentus (L.) Moench (as H. esculentus L.)Abelmoschus ficulneus (L.) Wight & Arn. (as H. ficulneus L.)
Abelmoschus manihot subsp. manihot (as H. manihot L.)
Abelmoschus manihot var. pungens (Roxb.) Hochr. (as H. pungens Roxb.)
Abelmoschus manihot var. tetraphyllus (Roxb. ex Hornem.) Borss. Waalk. (as H. tetraphyllus Roxb. ex Hornem.)
Abelmoschus moschatus subsp. moschatus (as H. abelmoschus L.)
Abelmoschus moschatus subsp. tuberosus (Span.) Borss. Waalk. (as H. sagittifolius Kurz)Alyogyne cuneiformis (DC.) Lewton (as H. cuneiformis DC.)Alyogyne hakeifolia (Giord.) Alef. (as H. hakeifolius Giord.)Alyogyne huegelii (Endl.) Fryxell (as H. wrayae Lindl.)Alyogyne pinoniana (Gaudich.) Fryxell (as H. pinonianus Gaudich.)Firmiana simplex (L.) W.Wight (as H. simplex L.)
Lagunaria patersonia subsp. patersonia (as H. patersonius Andrews)Kosteletzkya adoensis (Hochst. ex A. Rich.) Mast. (as H. adoensis Hochst. ex A.Rich.)Kosteletzkya pentacarpos (L.) Ledeb. (as H. pentacarpos L.)Kosteletzkya tubiflora (DC.) Blanch. & McVaugh (as H. tubiflorus DC.)Kosteletzkya virginica (L.) C.Presl ex A.Gray (as H. virginicus L.)Pavonia arabica Hochst. & Steud. ex Boiss. (as H. flavus Forssk.)Pavonia spinifex (L.) Cav. (as H. spinifex L.)Radyera farragei (F.Muell.) Fryxell & S.H.Hashmi (as H. farragei F.Muell.)Thespesia lampas (Cav.) Dalzell (as H. lampas Cav.)Thespesia populnea (L.) Sol. ex Corrêa (as H. populneoides Roxb. or H. populneus L.)
Uses
Landscaping
Many species are grown for their showy flowers or used as landscape shrubs, and are used to attract butterflies, bees, and hummingbirds.
Hibiscus is a very hardy, versatile plant and in tropical conditions it can enhance the beauty of any garden. Being versatile it adapts itself easily to balcony gardens in crammed urban spaces and can be easily grown in pots as a creeper or even in hanging pots. It is a perennial and flowers throughout the year. As it comes in a variety of colors, it's a plant which can add vibrancy to any garden.
The only infestation that gardeners need to be vigilant about is mealybugs. Mealybug infestations are easy to spot as they are clearly visible as a distinct white cottony infestation on buds, leaves or even stems. To protect the plant you need to trim away the infected part, spray with water, and apply an appropriate pesticide.
Paper
One species of Hibiscus, known as kenaf (Hibiscus cannabinus), is extensively used in paper-making.
Rope and construction
The inner bark of the sea hibiscus (Hibiscus tiliaceus), also called 'hau', is used in Polynesia for making rope, and the wood for making canoe floats. The ropes on the missionary ship Messenger of Peace were made of fibres from hibiscus trees.
Beverage
The tea made of the calyces of Hibiscus sabdariffa is known by many names in many countries around the world and is served both hot and cold. The beverage is well known for its red colour, tartness and unique flavour. Additionally, it is highly nutritious because of its vitamin C content.
It is known as bissap in West Africa, "Gul e Khatmi" in Urdu & Persian, agua de jamaica in Mexico and Central America (the flower being flor de jamaica) and Orhul in India. Some refer to it as roselle, a common name for the hibiscus flower. In Jamaica, Trinidad and many other islands in the Caribbean, the drink is known as sorrel (Hibiscus sabdariffa; not to be confused with Rumex acetosa, a species sharing the common name sorrel). In Ghana, the drink is known as soobolo in one of the local languages.
In Cambodia, a cold beverage can be prepared by first steeping the petals in hot water until the colors are leached from the petals, then adding lime juice (which turns the beverage from dark brown/red to a bright red), sweeteners (sugar/honey) and finally cold water/ice cubes.
In Egypt and Sudan, hibiscus tea is known as karkadé (كركديه), and is served as both a hot and a cold drink.
Hibiscus (also known in Sri Lanka as shoe flower, සපත්තු මල, වද මල in Sinhalese) is an ingredient with a rich heritage of refreshing Lankans. Fresh juices, ice teas and syrups made of the Hibiscus flower are famous refreshments among Sri Lankans.
Food
Dried hibiscus is edible, and it is often a delicacy in Mexico. It can also be candied and used as a garnish, usually for desserts.
The roselle (Hibiscus sabdariffa) is used as a vegetable.
The species Hibiscus suratensis Linn synonymous with Hibiscus aculeatus G. Don is noted in Visayas in the Philippines as being a souring ingredient for almost all local vegetables and menus. Known as labog in the Visayan area (or labuag/sapinit in Tagalog), the species is an ingredient in cooking native chicken soup.Hibiscus species are used as food plants by the larvae of some lepidopteran species, including Chionodes hibiscella, Hypercompe hambletoni, the nutmeg moth, and the turnip moth.
Folk medicine Hibiscus rosa-sinensis is described as having a number of medical uses in Indian Ayurveda.
Claimed effects on blood pressure
It has been claimed that sour teas derived from Hibiscus sabdariffa may lower blood pressure.
Precautions and contraindications
Pregnancy and lactation
While the mechanism is not well understood, previous animal studies have demonstrated both an inhibitory effect of H. sabdariffa on muscle tone and the anti-fertility effects of Hibiscus rosa-sinensis, respectively. The extract of H. sabdariffa has been shown to stimulate contraction of the rat bladder and uterus; the H. rosa-sinensis extract has exhibited contraceptive effects in the form of estrogen activity in rats. These findings have not been observed in humans. The Hibiscus rosa-sinensis is also thought to have emmenagogue effects which can stimulate menstruation and, in some women, cause an abortion. Due to the documented adverse effects in animal studies and the reported pharmacological properties, the H. sabdariffa and H. rosa-sinensis are not recommended for use during pregnancy.
Drug interactions
It is postulated that H. sabdariffa interacts with diclofenac, chloroquine and acetaminophen by altering the pharmacokinetics. In healthy human volunteers, the H. sabdariffa extract was found to reduce the excretion of diclofenac upon co-administration. Additionally, co-administration of Karkade (H. sabdariffa), a common Sudanese beverage, was found to reduce chloroquine bioavailability. However, no statistically significant changes were observed in the pharmacokinetics of acetaminophen when administered with the Zobo (H. sabdariffa) drink. Further studies are needed to demonstrate clinical significance.
Symbolism and culture
The red hibiscus is the flower of the Hindu goddess Kali, and appears frequently in depictions of her in the art of Bengal, India, often with the goddess and the flower merging in form. The hibiscus is used as an offering to Kali and the god Ganesha in Hindu worship.
In the Philippines, the gumamela (the local name for hibiscus) is used by children as part of a bubble-making pastime. The flowers and leaves are crushed until the sticky juices come out. Hollow papaya stalks are then dipped into this and used as straws for blowing bubbles. Together with soap, hibiscus juices produce more bubbles. It is also called "Tarukanga" in Waray, particularly in Eastern Samar province.
The hibiscus flower is traditionally worn by Pacific island women, and is a known shared custom that if the flower is worn behind the left ear, the woman is married or has a boyfriend. If the flower is worn on the right, she is single or openly available for a relationship. The pink hibiscus flower has its origins in Asia and the Pacific Islands, where it has served as a symbol of beauty, femininity, and young love. It is commonly associated with the Hawaiian culture and the Aloha spirit, which celebrates love, happiness, and peace.
A stylized image of the hibiscus flower was used as a logo of Air Polynésie.
Nigerian author Chimamanda Ngozi Adichie named her first novel Purple Hibiscus after the delicate flower.
The bark of the hibiscus contains strong bast fibres that can be obtained by letting the stripped bark set in the sea to let the organic material rot away.
A coastal area in Auckland, New Zealand is known as the Hibiscus Coast, named after the non-native flower due to its associations with beach and holiday atmospheres.
As a national and state symbol
The hibiscus is a national symbol of Haiti, and the national flower of nations including the Solomon Islands and Niue. Hibiscus syriacus is the national flower of South Korea, and Hibiscus rosa-sinensis is the national flower of Malaysia. Hibiscus brackenridgei'' is the state flower of Hawaii.
References
External links
Plant of the Month: Hibiscus at JSTOR Daily
American Hibiscus Society (AHS)
Australian Hibiscus Society
International Hibiscus Society
Vicki J. Coldwell Plant and care Hibiscus
Foundation for Revitalisation of Local Health Traditions
Medicinal plants
Malvaceae genera
National symbols of Haiti
Taxa named by Carl Linnaeus
Flowers in religion
Articles containing video clips
Constantly blooming plants
|
673444
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%80
|
Біблійний календар
|
Біблійний календар (Біблійні календарі; Календарі біблійної доби) — розділ біблеїстики, що досліджує календарі біблійної доби. У період Старого і Нового Заповіту не існувало єдиного календаря. Тому вивчення біблійних календарів вимагає чималих зусиль фахівців різних галузей і стало предметом особливої науки. Уточнення хронології священної історії тісно пов'язане зі способами літочислення, прийнятими у стародавніх пророків.
Добове обчислення часу
Доба в Юдеї починалося з вечора (Бут. 1:5), що, мабуть, було пов'язане з давнім кочовим і пастушим способом життя. Саме слово «доба» у Біблії не зустрічається, за винятком єдиного вислову в апостола Павла (νυχθημερον, 2 Кор. 11:25). Аналогом його можна вважати єврейську ідіому והבוקר הערב, ха-ерев ве-ха-бокер (Дан. 8:26). Тривалість години не мала такої точності, як нині. Година вважалася 1/12 частиною фактичної тривалості дня чи ночі відповідно до сходу і заходу сонця, тобто залежала від широти і пори року. Коли був встановлений 12-годинний день, невідомо. У всякому разі, він був прийнятий не пізніше євангельської доби (Ін. 11:9).
Як і в багатьох народів, ніч і день у Старому Заповіті ділилися на три «варти», по 3 або 4 години кожна - це був військовий звичай, що виник через зміни варти. З Євангелій з'ясовується, що юдеї узяли римський поділ ночі на 4 варти (Мт. 14:25). Тричастинний поділ дня (Пс. 54:18) відповідав 3 годинам денної молитви. У побутовому слововживанні «стражі» нерідко називалися годинами (1-й, 3-й, 6-й і 9-й), що відбилося в євангельських оповідях про Страсті і пізніше - у церковному богослужінні («часи»). У зв'язку з цим важко встановити, який реальний час мають на увазі євангелісти, коли говорить про 3-й і 6-й годину як про час Розп'яття. Більшість екзегетів вважає, що св. Йоан (Йн. 19:14) точніший. Його 6-та година відповідає нашому полудню, тому що римське літочислення охоплювало лише половину доби: ніч або день. Приладом для вимірювання часу були сонячні годинники, винайдені ще в 15 столітті до Р.Х. у Єгипті, а в Юдеї про них відомо з 8 століття до Р.Х. (4 Цар. 20:9-11).
Тижневе обчислення часу
Тижневе обчислення часу, на відміну від добового, не орієнтувалося на природні цикли, а було штучним. Хоча у Старому Заповіті й існував поділ місяця на декади (Вих. 12:3; Нав. 4:19; 4 Цар. 25:1), загальноприйнятим був семиденний тиждень із суботнім днем спокою. Саме єврейське слово שבוע, шавуа, тиждень, перекладається як седмиця. Спеціальних назв для днів тижня, мабуть, не існувало: вони позначалися порядковими номерами. П'ятниця називалася днем «приготування» до суботи (Мк. 15:4). У християнській Церкві перший день тижня, на пам'ять про Воскресіння, отримав назву «дня Господнього» або «дня Воскресіння».
Місячне обчислення часу
Місячне обчислення часу у Старому Заповіті мало кілька варіантів. Календар з Гезер (10 століття до Р.Х.) містить 12 місяців. Вони не мають назв і тісно пов'язані із сільськогосподарськими роботами. Зі Старого Заповіту відомий інший календар періоду до вавилонського полону. Біблія наводить назви його чотирьох місяців: האיתנים, זיו, אביב, בול, авів, зів, ха-етанів, бул. Цей календар був сонячним. Рік обраховувався від урожаю до урожаю (Вих. 23:16; 34:22). В період полону юдеї запозичили місячно-сонячний календар вавилонян та їхні назви місяців: אייר, ניסן, טבת, כסלו, מרחשון, תשרי, אלול, אב, תמוז, סיון, אדר, שבט, нісан, ійяр, сіван, тамуз, ав, елул, тішрі, мархешван, кіслев, тевет, шеват, адар. При цьому виникло два новоліття: одне весняне, а інше осіннє. Деякі громади (наприклад, ессеї) зберегли старий календар. Початок місяця відраховувався від появи молодого місяця, що відзначалося народним святом «новомісяччя». Тим не менше, через неточність астрономічних знань та залежності календаря від землеробських робіт, тривалість місяця часто змінювалася. Звідси величезні труднощі у синхронізації стародавнього обліку часу із сучасним.
Історичне літочислення
Біблія не знає єдиної ери, від котрої б вівся обрахунок років. Найчастіше такого роду ерами були найважливіші події минулого (наприклад, вихід з Єгипту, 3 Цар. 6:1), а також роки правління ізраїльських (4 Цар. 17:1) або іноземних царів (4 Цар. 25:1; Лк. 3 : 1). Дати правління іноземних царів можна уточнювати за позабіблійними джерелами, враховуючи при цьому, що єгиптяни вважали 1-м роком царювання час від воцаріння до наступного новоліття, а вавилоняни - тільки від новоліття (період до Нового року називався «початком царювання»).
Див. також
Біблеїстика
Біблійна хронологія
Біблійна історія
Біблійна археологія
Біблійна географія
Біблія
Ісагогіка
Єврейський календар
Вавилонський календар
Календар
Примітки
Посилання
Сайти
Календари библейской эпохи // Библиологический словарь
Література
Бикерман Э., Хронология Древнего мира, М., 1975;
Вигуру Ф., Руководство..., т. 1, 19162;
Глаголев А., Календарь библ.-евр. и иудейский, ПБЭ, т. 8, с. 1—7;
Елизарова М. М., Проблема календаря терапевтов, ПСб., 1966, № 15 (78);
Зельцер Д., Календарь, ЕЭ, т. 9;
Иероним (Лаговский), архим., Библ. археология, т. 1, вып. 1—2, СПб., 1883—84;
Климишин И. А., Календарь и хронология, М., 1985;
Лебедев Д., К истории времяисчисления у евреев, греков и римлян, Пг., 1914;
Лурье И. А., свящ., Математич. теория евр. календаря, Могилев, 1887;
Покровский А., Год библейский, ПБЭ, т. 4, с. 456—62;
Троицкий И. Г., Библ. археология, СПб., 1913;
Цыбульский В. В., Календари и хронология стран мира, М., 1982;
Goudoever J., Biblical Calendars, Leiden, 1959.
Біблеїстика
Календарі
|
27936770
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mitchell%27s%20water%20monitor
|
Mitchell's water monitor
|
Mitchell's water monitor (Varanus mitchelli) is a semiaquatic species of monitor lizard in the family Varanidae. The species is native to Australia. The species is native to the Northern regions of Australia, and is on IUCN's Red List as a critically endangered species. They can be distinguished by the orange or yellow stripes along their neck and dark spots along their back. They are mainly carnivorous, and eat small prey such as lizard, birds, and insects.
Etymology
The specific name, mitchelli, as well as the common name, Mitchell's water monitor, are in honor of Australian herpetologist Francis John Mitchell (1929–1970) of the South Australian Museum. The classification Varanus is a Latinization of the Arabic word for monitor lizard, waran. The Mitchell's Water Monitor, as well as other species of Monitors in Australia, are colloquially referred to as goannas in Australia. The name likely came from the word iguana, as the lizards looked like the iguanas of South America to the first European settlers of Australia.
Description
Varanus mitchelli reaches a length of up to . It has a long, slender neck and a pointed head. It is generally dark brown or black and has small yellow and white spots covering the limbs and head, and ocelli with dark centers as well as yellow stripes along its side. The skin is rough, with many wrinkles. Its underside is a light cream color.
Varanus lizards, including V. mitchelli have excellent eyesight, but are "night blind" in the dark. The lizards' retinas do not have rods, the receptor cells for night vision.
Geographic range
Mitchell's water monitor resides along all northern river systems in the Kimberly Region of Western Australia and the Northern Territory. There is no data to suggest that they live on any islands surrounding Australia.
Habitat
V. mitchelli inhabit swamps, lagoons, inland rivers, and other bodies of water and are often found on trees near the water. It prefers to climb trees to shelter in tree hollows or under bark. If disturbed, V. mitchelli will head to the water. V. mitchelli frequently basks on rocks near the water.
Reproduction
Varanus mitchelli is oviparous. V. Mitchelli breed during the dry season, with the females laying eggs between April and June. Clutch sizes have been recorded from 3 to 12. Breeding behaviors are found to be similar to other species of Varanus lizards. They live around 10 years.
In captivity
The Mitchell's water monitor is reported to be nervous and shy. It is rarely kept in captivity. Average clutch sizes for V. mitchelli are between 3-11 eggs, though they can lay up to 20 in captivity. They are found to be easily bred in captivity.
This lizard grows to a over 2 ft in length and requires a large bioactive enclosure, recommendations of 8x4x4 ft are not uncommon, especially if attempting to breed.
Providing a seasonal environment and food to mimic natural behaviors is the best onset for breeding although these requirements can be difficult to achieve and reduces their appearance in captivity.
Diet
Mitchell's water monitor preys on smaller animals of both terrestrial and aquatic origin. Its prey includes: smaller lizards, small mammals, nestling birds, reptile eggs and terrestrial invertebrates (orthopterans, arachnids, beetles etc.). Aquatic prey include: fish, crabs and frogs. Its diet changes seasonally according to flooding during the wet season.
Conservation
Threats
The current most significant threat to the Mitchell's Water Monitor is the spread of Cane Toads across the Northern Territory in Australia.Toads and frogs are a part of V. Mitchelli's diet, though the Cane Toads are poisonous to many species of Water Monitors, including V. Mitchelli. Cane Toads have become an invasive species in Australia since their introduction to the area in 1935, and Australia is currently facing an overpopulation of Cane Toads, which presents a problem for the species who mistake the poisonous Cane Toads for endemic toads native to Australia that make up the lizards' usual diet. The geographic range of the cane toads completely overlaps the geographic range of V. mitchelli. Not all cane toads are entirely lethal: the smaller ones have non-lethal doses of poison compared to the larger toads, however, the Mitchell's Water Monitor and other monitors will go after the larger toads that contain lethal doses.
Other threats to the Mitchell's Water Monitor include habitat loss due to land clearing, habitat degradation and change due to climate change, and deaths occurring from contact with humans, such as death on roads. V. mitchelli have also been reported to be exported live to be sold in global markets.
Status
Mitchell's Water Monitor is currently classified as critically endangered according to IUCN's Red List. Its population is decreasing. The decrease of V. mitchelli following the introduction of the Cane Toads has been estimated to be as high as 97% after only three years. At Kakadu National park, almost the entire population of Mitchell's Water Monitor was taken out by the arrival of the cane toads, though a 2020 survey of the area found some individuals of the species. Despite this, the species has persisted at many habitat spots, though as sightings are rare there is no current estimate on the number of individuals in each population of V. mitchelli.
Efforts
Researches are trying to find ways to make monitor lizards avoid the cane toads. One current strategy is called Conditioned Taste Aversion Therapy, or CTA. This is where the animal associates a certain food with illness. The animal will avoid this food in the future because of the association. Researchers at the University of Sydney offered small cane toads with a non-lethal amount of poison to monitors in an area where the toads haven't reached yet, and found that the monitors who ate the small toads avoided them in the future. These small toads, or "teacher toads" only make the lizards sick, but it is enough to dissuade them from eating the toads again. Other reports of successful CTA include the use of non-living bait. In order for this prevention strategy to work, scientists would have to identify areas of concentrated biodiversity in order for the results to balance out the cost of the bait. As cane toads march across Australia, scientists believe that releasing smaller toads ahead of the larger ones will increase CTA in lizards, and prevent them from eating the toads that contain a lethal amount of poison.
Other efforts are aimed at protecting the current populations of Mitchell's Water Monitor at sites already occupied by cane toads, as it will be extremely difficult to stop the spread of cane toads.
The Northern Territory Government has set up the Island Arks program to help the conservation of species affected by the cane toads.
References
External links
Zipcodezoo.com
OZ Monitors Photos at Kingsnake.com
Photos at Pbase.com
Further reading
Ávalos, J. de & Martínez Carrión, P. (1997). "Warane". Reptilia (Münster) 2 (5): 16–21. (in German).
Bennet, D.F. (2003). "Australische Warane". Reptilia (Münster) 8 (5): 18–25. (in German).
Bennet, D.F. (2003). "Australian Monitors". Reptilia (Great Britain) (30): 12–19.
Bonetti (2002). 100 Sauri. Milan: Mondadori. 192 pp. (in Italian).
Bustard, H.R. (1970). Australian Lizards. Sydney: Collins. 162 pp.
Cogger, H.G. (2000). Reptiles and Amphibians of Australia, Sixth Edition. Sanibel Island, Florida: Ralph Curtis Publishing. 808 pp.
De Lisle, H.F. (1996). Natural History of Monitor Lizards. Malabar, Florida: Krieger Publishing.
Eidenmüller, B. (2007). "Small monitors in the terrarium". Reptilia (GB) (50): 12–19.
Mertens, R. (1958). "Bemerkungen über die Warane Australiens". Senckenberg. Biol. 39: 229–264. (Varanus mitchelli, new species, p. 256). (in German).
Storr, G.M. (1980). "The monitor lizards (genus Varanus Merrem, 1820) of Western Australia". Records of the Western Australian Museum 8 (2): 237–293.
Swanson, S. (1976). Lizards of Australia. Sydney: Angus & Robertson. 80 pp.
Wilson, Steve; Swan, Gerry (2013). A Complete Guide to Reptiles of Australia, Fourth Edition. Sydney: New Holland Publishers. 522 pp. .
Varanus
Monitor lizards of Australia
Endemic fauna of Australia
Reptiles described in 1958
Taxa named by Robert Mertens
|
44088
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BC%D1%96%D1%80%20%D0%B7%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F
|
Економічний розмір замовлення
|
Економічний розмір замовлення (формула Уілсона, EOQ-модель) — це модель, яка визначає оптимальний обсяг замовлення товару, що дозволяє мінімізувати загальні змінні витрати, пов'язані із замовленням і зберіганням запасів.
Основні припущення
Попит на продукт відомий
Час реалізації замовлення (поставки) відомий та постійний
Одержання товару відбувається миттєво
У моделі не враховуються гуртові знижки
Дефіцит не допускається
Змінні
Q* — оптимальний розмір замовлення
C — витрати розміщення замовлення (не залежить від величини замовлення)
R — щомісячний попит на продукт
P — витрати на покупку одиниці продукту
F — коефіцієнт витрат зберігання запасу; частка витрат на покупку продукту, що використовується як витрати зберігання (звичайно 10-15%, хоча при певних обставинах може встановлюватися на рівні від 0 до 1)
H — витрати зберігання одиниці товару на місяць (H = PF)
Формула
Малюнок показує співвідношення між кривими витрат розміщення замовлення, зберігання запасу, кривою загальних витрат й оптимальним розміром замовлення.
Формула оптимального розміру замовлення для єдиного продукту може бути представлена як точка мінімуму наступної функції витрат:
Загальні витрати = витрати на закупівлю + витрати розміщення замовлення + витрати зберігання,
що відповідає:
Візьмемо похідні від обох частин рівняння та, дорівнявши вираз до нуля, одержимо:
У результаті одержимо:
Вирішимо відносно Q:
Знак (*) означає оптимальний розмір замовлення.
Розширення
До моделі оптимального розміру партії можуть застосовуватися деякі розширення, що дозволяють урахувати витрати заборгованість замовлень і багато номенклатурні запаси.
Посилання
Harris, F. W. Operations Cost (Factory Management Series), Chicago: Shaw (1915).
Wilson, R. H. «A Scientific Routine for Stock Control» Harvard Business Review, 13, 116—128 (1934).
On-line розрахунок оптимального розміру партії замовлення
Логістика
Менеджмент
Економіка виробництва
|
126054
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%9F%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Михайло Пивницький
|
Михайло Пивницький
Михайло Ян Пивницький (29 вересня 1771 — 29 травня 1845, Житомир) — релігійний діяч РКЦ. Другий з ряду Луцько-Житомирських єпископів (1831—1845).
Життєпис
Народився у містечку Несухоїжі на Волині. Закінчив греко-католицьку духовну семінарію у Вільно. Під час студій був свідком остаточного занепаду існування Речі Посполитої Обох Народів. Рукоположений на священика 5 листопада 1795 року єпископом Арсенієм Ґловнєвським — греко-католицьким єпископом-коад'ютором Володимирської і Берестейської єпархії. У 1795—1797 роках Пивницький був професором теології в унійній духовній семінарії у Володимирі.
У 1797 році перейшов на латинський обряд, був призначений каноніком Київського катедрального капітулу і обійняв посаду секретаря і керівника єпископської канцелярії в Житомирі. Користувався шляхетським гербом «Любич» (фактично — гербом однойменного шляхетського роду польсько-пруського походження). У березні 1815 року Віленський Університет присвоїв йому титул доктора теології і обох прав.
За рекомендацією його попередника єпископа Каспера Цецішовського цар Олександр І призначив Павницького 31 травня 1824 року коад'ютором Луцько-Житомирської дієцезії. Апостольська Столиця відволікала із затвердженням цієї номінації — лише 3 липня 1826 папа Лев XII призначив його титулярним єпископом Рамата (Рама). Фактично почав управляти Луцькою дієцезією в 1827 році, коли єпископа Цецішовського призначили Могильовським архієпископом. Перебував біля нього у Санкт-Петербурзі. Після смерті Каспера Казимира Цецішовського (28 квітня 1831), єпископ Пивницький оселився на постійно в Луцьку і особисто керував, довіреною йому дієцезією.
За управління єпископа Михайла Пивницького, Луцька дієцезія пережила «цілий ряд болісних днів». Спершу листопадове повстання, його занепад, який привів до болісного наслідку для Церкви у вигляді скасування багатьох костелів (у тому числі 28 монастирів і духовної семінарії у Луцьку). Монастирські добра і маєтки були забрані до російської державної скарбниці. За царськими указами також поступово ліквідовували парафіяльні греко-католицькі та латинські школи, забороняли будувати нові та ремонтувати старі костели. Згідно з указом царського уряду свою резиденцію, разом із консисторією і семінарію, в 1844 році мусив перенести до Житомира. Більше як сто років Луцьк не був самостійною адміністративною одиницею Католицької Церкви.
Після смерті єпископа Михайла Пивницького розпочалися довгі перерви в наступництві Луцько-Житомирських пастирів, це зроблено царським урядом із метою, щоб допровадити Церкву на цих теренах до занепаду. Перший етап тривав біля трьох років. Дієцезією почав управляти «освічений, побожний і ревний прелат Луцької катедри» о. Станіслав Ловецький.
Примітки
Джерела
Інна Шостак. Луцько-Житомирська Римо-Католицька дієцезія наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття. — Білий Дунаєць — Острог, 2005.
Ks. Witold Józef Kowalów. Biskup Michał Piwnicki (1831—1845) // Wołanie z Wołynia. — nr. 5 (18) z września-października 1997. — S. 36-37.
Krzysztof Rafał Prokop. Sylwetki biskupów łuckich. — Biały Dunajec — Ostróg 2001. — S. 174—178.
Посилання
Bishop Michal Piwnicki // The Hierarchy of the Catholic Church
Луцькі римсько-католицькі єпископи
Персоналії за алфавітом
Київські каноніки
Померли в Житомирі
Доктори обох прав
Титулярні єпископи
|
2473577
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BD%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Доронін Василь Іванович
|
Доронін Василь Іванович
Василь Іванович Доронін (? — ?) — радянський профспілковий діяч, секретар Всеукраїнської ради профспілок. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — червні 1930 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — червні 1928 р.
Біографія
Член РСДРП(б) з 1915 року.
Перебував на відповідальній партійній та профспілковій роботі на Донбасі.
У березні 1927 — 1928 року — секретар Всеукраїнської ради професійних спілок (ВУРПС), секретар комуністичної фракції ВУРПС.
Подальша доля невідома.
Джерела
X з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України 20-29 листопада 1927 року. Стенографічний звіт — ДВУ, 1928
Доронин Василий Иванович
Партійні діячі
Діячі УРСР
Члени КПРС
Члени ЦК КП(б)У-КПУ
|
3105914
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D1%80%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BD%D1%96%D0%B9%20%D0%B6%D1%96%D0%BD%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%B9%20%D0%BE%D0%B4%D1%8F%D0%B3%29
|
Бурка (верхній жіночий одяг)
|
Бурка (верхній жіночий одяг)
Бурка (від ) — верхній одяг, що покриває тіло, який жінки носять в деяких ісламських традиціях, щоб прикривати себе на публіці. Покриває тіло і обличчя.
Термін бурка іноді асоціюється з нікабом. У більш точному сенсі, нікаб — це вуаль для особи, яка залишає очі відкритими, в той час як бурка покриває все тіло від верхівки голови до землі, за допомогою сітки на обличчі, що дозволяє власниці бачити перед собою. Бурку також не слід плутати з хіджабом, який зазвичай покриває волосся, шию, але не обличчя.
Бурка та інші види одягу, що закривають обличчя були відомі з доісламських часів, особливо серед пуштунських і арабських жінок. Покриття особи не вважається обов'язковою релігійною вимогою в ісламі. Так само вважає більшість сучасних ісламських правознавців. Частина мусульманських правознавців вважає, що є наслідком якщо відкрите обличчя жінки може викликати спокуси і смуту, то для неї бажано закривати обличчя.
На 2019 рік в 14 країнах заборонено носити бурку в громадських місцях, включаючи Австрію, канадську провінцію Квебек, Данію, Францію, Бельгію, Таджикистан, Латвію, Болгарію, Камерун, Чад, Республіки Конго, Габон, Нідерланди, Марокко і Шрі-Ланка.
Інше
Від назви одягу утворене слово «буркіні», яким називають максимально закритий купальний костюм.
Буркою також називають опончу.
Джерела
von Braun mit Bettina Mathes: Verschleierte Wirklichkeit. Die Frau, der Islam und der Westen. Aufbau, Berlin 2007
Мусульманський жіночий одяг
Суперечки, пов'язані з ісламом
|
589880
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Stephano%20%28moon%29
|
Stephano (moon)
|
Stephano (moon)
Stephano is a retrograde irregular satellite of Uranus. It was discovered by Brett J. Gladman, et al. in 1999, and given the provisional designation S/1999 U 2.
Confirmed as Uranus XX, it was named after the drunken butler in William Shakespeare's play The Tempest in August 2000.
The orbital parameters suggest that it may belong to the same dynamic cluster as Caliban, suggesting common origin.
See also
Uranus' natural satellites
Irregular satellites
References
External links
Stephano Profile by NASA's Solar System Exploration
David Jewitt pages
Uranus' Known Satellites (by Scott S. Sheppard)
MPC: Natural Satellites Ephemeris Service
Caliban group
Moons of Uranus
Irregular satellites
Discoveries by Brett J. Gladman
19990718
Moons with a retrograde orbit
|
3175839
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BA%D0%BE%20%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%20%D0%AE%D1%85%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Конопко Дмитро Юхимович
|
Конопко Дмитро Юхимович (3 листопада 1922, с. Березівка, Одеська губернія, УСРР — 21 квітня 2015, в с. Тіньки) — Заслужений агроном УРСР, кавалер орденів Трудового Червоного Прапора та Леніна (1971).
Життєпис
Ранні роки та освіта
Народився Дмитро Юхимович 3 листопада 1922 р. в м. Южнограді, пізніше перейменоване в м. Березівка Одеської області, в селянській сім'ї. У 1937 році вступив до Завадівського сільськогосподарського технікуму, який закінчив з відзнакою вже під час війни в липні 1941 року, отримавши спеціальність молодшого агронома-рільника. Направлення отримав в Березівську МТС агрономом-насіннєводом.
Період Другої світової війни
Коли почалася війна, на фронт не взяли, тому що мав слабкий зір. Під час окупації переховувався, щоб уникнути вивезення до Німеччини, та все ж у березні 1944 року був спійманий. Потяг, у якому везли бранців до Німеччини, потрапив під бомбардування американської авіації в Румунії. Дмитру покалічило ліву ногу.
Потім він потрапив у табір для військовополонених у Румунії, в Німеччині — в концтаборі № 95 у Верхній Сілезії. А перед наступом радянських військ Дмитра перевели на роботу в підземний концтабір , де був завод в горах Гарц і, де таємно займалися ракетобудуванням. Від знищення полонених врятував наступ американських військ 30 квітня 1945 року.
Повоєнний період
Після закінчення війни, пройшовши фільтраційний табір для репатріантів, повернувся додому. Вступив до Одеського сільськогосподарського інституту. Після закінчення І курсу в 1947 Дмитро Конопко приїхав на Чигиринщину відбудовувати у післявоєнний період народне господарство, працюючи дільничим агрономом Чигиринської МТС, агрономом в селах Тарасівка та Шабельники, (нині затоплені Кременчуцьким водосховищем), а також у Тіньках.
У 1949 році Дмитро Юхимович одружився з місцевою вчителькою Ганною Василівною й назавжди залишився на Чигиринщині.
Діяльність
Після об'єднання п'яти колгоспів він, головний агроном господарства «Україна», взяв на себе відповідальність за врожай на 3100 га полів.
Велику увагу у своїй діяльності Дмитро Юхимович приділяв підвищенню родючості землі. Щоб підняти врожайність обробляв насіння азотобактерином, фосфобактерином, цинком, нітрагіном, марганцем, дощовою водою. І це поступово підвищувало врожайність зернових. Щоб збільшити врожай сільськогосподарських культур, він особливу увагу приділяв насінництву, сортам, внесенню добрив, обробітку землі, своєчасному збиранню і головне боротьбі з втратами при збиранні. У 1966 році пшениця вродила по 200 пудів з гектара і Дмитро Юхимович отримав орден Трудового Червоного Прапора.
Із 1966 р. в колгоспі «Україна» проводилось виробниче дослідження по виведенню нових сортів сільськогосподарських культур провідних селекціонерів України, Росії, Білорусії та Молдавії. З багатьма селекціонерами країни Дмитро Юхимович був особисто знайомий. Велась селекційна робота під керівництвом завідувача відділом селекції пшениці (ВСП) м. Одеси академіка Ф. Г. Кириченка.
Мета дослідів: вивчення нових сортів, розмноження насіння для запровадження кращих у виробництво, підвищення врожайності та збільшення валового збору зерна й картоплі.
Дмитро Конопко був у Інституті фізіології рослин, в академіка Власюка. Отримав цінні поради. Був у академіка на Кубані.
Агроном був особисто знайомий з академіками (вивів 20 сортів гібридної кукурудзи), М. А. Дорожкіним (білоруський вчений селекціонер, займався картоплеводством), професором О. С. Мусійко (спеціаліст по насінництву кукурудзи і жита), селекціонерами В. М. Даніліним, та І. П. Чучмієм із Черкаської обласної дослідницької станції.
Дмитро Юхимович займався вирощуванням гібридної кукурудзи, впроваджував югославські та угорські сорти, які давали урожай 100 ц/га. А в 1972 р., коли жителі села Тіньки отримали по 37,7 центнера з гектара, а пшениці до 60 центнерів, Д. Ю. Конопку за високі врожаї присвоїли звання «Заслужений агроном України».
Вийшовши на пенсію, Дмитро Юхимович Конопко продовжував працювати у місцевому СТОВ. Був головою ревізійної комісії, диспетчером господарства, завідував током. Агроном займався громадською роботою, вів місцеве радіомовлення, організовував відкриття в селі православної церкви у 1993 році.
Помер Дмитро Юхимович Конопко 21 квітня 2015 року у віці 92 років.
Джерела
Жадан Ю. Син своєї землі // Провінційна хроніка, № 39-40. Листопад 2005 р.
Лебеденко Н. Дмитро Кононопко: творець врожаїв на життєвому полі // газета «Чигиринські вісті», 15 листопада 2006 р.
Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
Кавалери ордена Леніна
Агрономи
Уродженці Балтського повіту
Уродженці Одеської губернії
|
1172482
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%96%D1%94%D0%BD%D1%8C%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Трестієнь (значення)
|
Трестієнь (значення)
Трестієнь — село у повіті Бузеу. Входить до складу комуни Пирсков.
Трестієнь — село у повіті Вранча. Входить до складу комуни Тимбоєшть.
Трестієнь — село у повіті Джурджу. Входить до складу комуни Улмі.
Трестієнь — село у Бричанському районі.
|
3362380
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%BC%20%28%D0%A2%D0%B5%D1%85%D0%B0%D1%81%29
|
Ном (Техас)
|
Ном (Техас)
Ном — місто в США, в округах Джефферсон і Ліберті штату Техас. Населення — 469 осіб (2020).
Географія
Ном розташований за координатами (30.037672, -94.405215). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 3,21 км², з яких 3,21 км² — суходіл та 0,00 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 588 осіб у 218 домогосподарствах у складі 170 родин. Густота населення становила 183 особи/км². Було 236 помешкань (73/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,5 %. Частка іспаномовних становила 14,1 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 25,0 % — особи молодші 18 років, 63,6 % — особи у віці 18—64 років, 11,4 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 40,2 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 96,7 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 95,1 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долар . За межею бідності перебувало 18,1 % осіб, у тому числі 46,8 % дітей у віці до 18 років та 4,9 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 242 особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 21,5 %, виробництво — 13,6 %, роздрібна торгівля — 12,8 %.
Джерела
Міста Техасу
Населені пункти округу Джефферсон (Техас)
Населені пункти округу Ліберті (Техас)
|
41049657
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Museum%20of%20Russian%20Icons%2C%20Moscow
|
Museum of Russian Icons, Moscow
|
Museum of Russian Icons, Moscow
The Museum of Russian Icons is the first in Moscow and the second in Russia private collection of the works of the Old Russian art.
History
The Museum of Russian Icons was founded by a Rosgosstrakh manager Mikhail Abramov. It started as a private collection of Byzantine and Old Russian art that obtained the official status of public museum and became member of the IСOM (International Council of Museums). The museum's collection totals about 4,000 works including about 600 icons.
The Museum first opened its doors in May 2006 and at that time it occupied a hall in the Vereyskaya Plaza business center. Four years later collection was moved to premises in Goncharnaya street in downtown Moscow.
Hours and Admission
The museum is open daily except Wednesday from 11:00 to 19:00. Admission is free
See also
Ryabushinsky Museum of Icons and Paintings
Museum of Russian Icons (Clinton, Massachusetts)
References
External links
Museum of russian icons website
The official Russian museums list
Museum opening (in Russian)
Museum director detained after buying stolen icon worth $1 mln, Gazeta.ru, 17 May 2012
Art museums and galleries in Moscow
Russian art
Art museums and galleries established in 2006
2006 establishments in Russia
|
1758946
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%B1%D0%BB%D0%BE
|
Ретабло
|
Ретабло, ретабель або іспанський іконостас (retablo — від — за, позаду і tabula — дошка, спочатку retrotabulum) — іспанський варіант вівтарного образу.
Ретабло являє собою складну архітектурно-декоративну композицію, яка, зазвичай, досягає стелі. Воно включає архітектурне обрамлення, фігурну та орнаментальну скульптуру, а також живописні зображення. Тип виник в середині XIV століття в середньовічній Іспанії. Пізніше поширився і в країни Латинської Америки.
У вужчому значенні слово ретабло вживається для позначення іспанського релігійного живопису періоду Середньовіччя та раннього Відродження, який був частиною цих споруд.
У сучасній Латинській Америці ретабло нерідко представляють собою виконані самими парафіянами ілюстрації побутових історій про те, як їм допоміг той чи інший святий.
Конструкція ретабло
Ретабло — свого роду стінка з чітко визначеними гранями трискладової конструкції. Вона утворює прямокутний каркас, найчастіше з трьома полями. Поля позначаються вертикальними тягами. У центрі розміщується більше зображення (Марія з немовлям, святий, якому присвячений вівтар, головні євангельські сцени).
Бічні поля зайняті вертикальними та горизонтальними композиціями меншого розміру.
Біля підніжжя ретабло, утворюючи його підставу, тягнеться вузька пределла, де розміщувалися невеликі картини з фігурами святих, сценами їх життя, іноді сюжетами Страстей Христових.
Матеріал
Ретабло виготовлялися з таких матеріалів — дерево, мармур, алебастр, гіпс. Вони розмальовуються та покривалися позолотою.
Відмінності від православного іконостасу
Іконостас ставиться попереду вівтаря, відділяючи його від решти храму та молитовців, а ретабло, навпаки, встановлюється одразу позаду нього.
Скульптурні елементи в ретабло застосовуються ширше, ніж в православних іконостасах, де з'являються лише з XVIII століття та, за рідкісними винятками, мають підлеглий або декоративний характер.
Історично іконостас є розвитком ряду ікон, що містилися на балюстраді, що відділяла вівтар (пресвітерій) від решти простору храму, ретабло ж сходить до розпису вівтарної апсиди.
Живопис ретабло
Іспанські художники, які писали ретабло з середини XIV століття, стояли біля витоків виникнення іспанського живопису періоду Відродження. У певний період вони працювали в руслі «інтернаціональної готики». Особливо примітні каталонські майстри: брати Серра, Луїс Боррас, Бернат Марторель, Хайме Уге (1415—1492), Жауме Басо по прізвиську Жакомарт (прибл. 1410—1461).
Література
Каптерева Т. П. Іспанія. Історія мистецтва. — М. : Біле місто, 2003. — ISBN 978-5-7793-0610-2.
Посилання
Museo del Retablo de Burgos
Католицька меса
Вівтарі
|
4277721
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D0%BA%D0%B8%D0%BD%D0%BE
|
Лукино
|
Лукино
Лукино — присілок, Кетовський район, Курганська область
Лукино — присілок, Нюксенський район, Вологодська область
|
2049040
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B0%20%28%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%29
|
Покора (роман)
|
Покора (роман)
«Покора» — антиутопічний роман, що написаний французьким письменником Мішелем Уельбеком та вперше опублікувався у французькому видавництві «Фламмаріон» 7 січня 2015 року. У романі розповідається про вигадане майбутнє у Франції, де владу отримали мусульмани. Українською мовою роман перекладено Іваном Рябчієм і опублікувався у видавництві «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» 2015 року.
Сюжет
Дія роману відбувається у 2022 і 2023 роках. Головний герой Франсуа — професор літератури середнього віку (у травні 2022 року йому виповнилося 44 роки), викладач університету Париж III Нова Сорбонна і спеціаліст у творчості французького письменника Жоріса-Карла Гюїсманса. Його любовні стосунки складаються в основному із нетривалих інтрижок зі студентками. Франсуа давно не публікував значимих наукових праць. Паралельно у Франції відбуваються президентські вибори. У другий тур виходять кандидати від «Національного фронту» і недавно заснованого «Братства мусульман» — Марін Ле Пен та Бен Аббес відповідно. Щоб уникнути перемоги «Національного фронту», навколо «Братства мусульман» згуртовується лівоцентристська Соціалістична партія і правоцентристський «Союз за народний рух».
Через наростання політичної кризи і поширення антисемітизму у Франції Міріам — молода і приваблива дівчина Франсуа — емігрує до Ізраїлю. Бен Аббес виграє президентські вибори; незабаром його партія перемагає на парламентських і формує коаліцію з правими та лівими, після чого проводить реформу системи освіти, запроваджуючи поруч із світськими релігійні школи та університети. Планом Бен Аббеса є відновлення Римської імперії на чолі з Францією шляхом розширення Європейського Союзу включенням до його складу Північної Африки. Сорбонну купує арабський шейх, вона стає приватним ісламським університетом. Викладачами можуть бути тільки послідовники ісламу, тому Франсуа виходить на пенсію, отримуючи при цьому повне пенсійне забезпечення.
Франсуа переживає психологічні проблеми після розлучення з Міріам, котра через певний час після переїзду знайшла в Тель-Авіві нового хлопця. Помирають батьки Франсуа. У нього починаються проблеми в почуттях і сексі. Він починає задумуватися про суїцид; у пошуках заспокоєння відвідує монастир в Мартелі, де Гюїсманс приймав чин облата, але не досягає мети і повертається до Парижа.
Франсуа пропонують редагувати збірку творів Гюїсмансу в престижній серії класичної літератури; згодом він відчуває, що ця робота буде вершиною його інтелектуального життя. Новий президент Сорбонни Робер Редіже запрошує Франсуа повернутися викладати в університеті — але для цього потрібно прийняти іслам. Франсуа довго не може зважитися на це, однак аргументи Редіже поряд із перспективами нового життя — престижна високооплачувана робота, можливість взяти кількох дружин — зрештою переконують головного героя. «Покора» закінчується сценою навернення Франсуа до ісламу.
У романі вигадані персонажі змішані разом із справжніми. До числа останніх входять Ле Пен, Франсуа Олланд, Франсуа Байру і Жан-Франсуа Копе.
Історія створення
Перші ідея та нариси роману датуються січнем 2013 року, а називатися він мав . Більшість роману написана протягом 2014 року, і осердям історії виступало католицтво. Проте автор звернувся до теми ісламу, тому що, згідно з його словами, „у цьому щось таємниче… Коли щось повністю визначене, я не хочу писати, ось причина, через яку я не пишу про реальні події“, тому згодом роман став називатися . Цікаво, що слово „іслам“ з арабської мови перекладається як „покора“, „покірність“, „сумирність“.
Публікація книги
Продажі книги розпочалися 7 січня 2015 року у Франції видавництвом „Фламмаріон“, саме того дня, коли у Парижі відбувся теракт. У результаті нападу на приміщення щотижневика „Charlie Hebdo“ загинуло 12 осіб, серед яких друг Мішеля Бернар Маріс. Цей випадок змусив Уельбека припинити рекламну кампанію своєї книги. Всього через п'ять днів після теракту у Франції було продано 120 тисяч примірників роману.
Сприйняття
В Україні
Український письменник Сашко Завара відніс роман до неформальної «Ісламської трилогії» разом з «Щасливим» Вікторії Гранецької і «2084: Кінець світу» Буалема Сансаля.
Філософ Ігор Загребельний охарактеризував роман такими словами: «Книжка Уельбека не про небезпеку ісламізації. Вона швидше про те, як ісламізації уникнути. Аби протистояти експансії ісламу, європейці самі мають стати схожими на мусульман. Протиставляти ісламу “традиції світськості”, фемінізм і тому подібні речі означає поглиблювати кризу і прокладати шлях носіям ісламського проекту. Причому необов'язково такому лояльному до спадщини традиційної Європи як у Бен Аббеса».
Критик і літературознавець Дмитро Дроздовський написав: «Покора» — це філологічний роман про інтелектуала, нову політичну модель Франції та «ісламський глобалізм»… «Покора» — роман, який провокує і не залишає читачів байдужими. Він показує, що сучасний світ неоднорідний. За стабільністю сховано порожнечу, а за боротьбою — прагнення до упокореності".
Сашко Завара на ресурсі «Буквоїд» написав, що «попри сумнівність і, можливо, сумбурність написаного, все ж таки слід визнати: Мішель Уельбек став одним з небагатьох, кому вистачило мужності сказати очевидне – у ісламізації Франції і періодичних конфліктах винні самі французи... Саме тому їх перемагає чужа єдність».
Тетяна Петренко на ресурсі «Читомо»: «Початок продажу роману „Покора“ … збігається з нападом на Charlie Hebdo… Випадковість? Проте вона перетворює „Покору“ з декадентського роману про сутінки Європи на пророцтво, яке справджується на наших очах».
Видання
2015 рік — видавництво "Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля».
Примітки
Посилання
Науково-фантастичні романи 2015
Франкомовні фантастичні романи
Антиутопічні романи
Науково-фантастичні романи Франції
Романи, перекладені українською мовою
Французькі романи, адаптовані як телесеріали
|
3136196
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%20%D0%B2%20%D0%A1%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%96
|
Національний театр в Сомборі
|
Національний театр в Сомборі — театральний заклад у місті Сомбор, Сербія.
Вперше театр у цьому місті був заснований письменником Йованом Джорджевичем, котрий заснував тут Сербську театральну громаду у березні 1850. Діяльність Джорджевича з організації театру викликала потребу у відповідному приміщенні. У 1877 році в Сомборі було утворене акціонерне товариство із спорудження будівлі театру. Товариство провело конкурс архітектурних проектів і визнало кращою пропозицію архітектора Адольфа Вайта, котрий спланував будову у стилі (нео)класицизму з еклектичними елементами.
Цей проект Вайта було реалізовано, будівництво завершилося 1882. Перша вистава у новому приміщенні була зіграна 25 листопада 1882. Від 1946 приміщення театру стало постійною сценою для професійного театрального колективу, а в 1952 р. театру присвоєно звання народного.
З нагоди сторіччя будівлі театру у 1982 її було реконструйовано та розширено.
Примітки
Див. також
Посилання
Historic Theatres Across The Adriatic Route // European Route of Historic Theatres. — P. 2.
National Theatre Sombor - Theatre Database / Theatre Architecture
Зграда Народног позоришта - Споменици културе у Србији
Sombor National Theatre // In: Joint Survey of Cultural Values. Synergy of culture and tourism: utilisation of cultural potentials in less favoured rural regions. — P. 118.
[]
Театри Сербії
Споруди, збудовані 1882
|
38581
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Poltava
|
Poltava
|
Poltava is a city located on the Vorskla River in Central Ukraine. It serves as the administrative center of Poltava Oblast as well as Poltava Raion within the oblast. It also hosts the administration of Poltava urban hromada, one of the hromadas of Ukraine. Poltava has a population of
History
It is still unknown when Poltava was founded, although the town was not attested before 1174. However, municipal authorities chose to celebrate the city's 1100th anniversary in 1999. The settlement is indeed an old one, as archeologists unearthed an ancient Paleolithic dwelling, as well as Scythian remains, within the city limits.
Middle Ages
The present name of the city is traditionally connected to the settlement Ltava, which is mentioned in the Hypatian Chronicle in 1174. According to the chronicle, on Saint Peter's Day (12 July) of 1182, Igor Sviatoslavich, chasing hordes of the Cuman khans Konchak and Kobiak, crossed the Vorskla River near Ltava and moved towards Pereiaslav), where Igor's army was victorious over the Cumans. During the Mongol invasion of Rus' in 1238–39, many cities of the middle Dnipro region were destroyed, possibly including Ltava.
In the mid-14th century the region was part of the Duchy of Kyiv, which was a vassal of the Algirdas' Grand Duchy of Lithuania. According to the Russian historian Aleksandr Shennikov, the region around modern Poltava was a Cuman Duchy belonging to Mansur, who was a son of Mamai. Shennikov also claims that the Mansur Duchy joined the Grand Duchy of Lithuania as an associated state rather than a vassal state, and that the city of Poltava already existed at that time. In 1399, Mansur's army assisted the Grand Ducal Lithuanian Army in the battle of the Vorskla River. According to legend, after the battle, the Cossack Mamay helped Vytautas to escape death.
The city is mentioned for the first time under the name of Poltava no later than 1430. Supposedly, in 1430 the Lithuanian duke Vytautas gave the city, along with Glinsk (today a village near the city of Romny) and Glinitsa, to Murza Olexa (Loxada Mansurxanovich), who moved to the Grand Duchy of Lithuania from the Golden Horde. In 1430 Murza Olexa was baptized as Alexander Glinsky, who was a progenitor of the Glinsky family. According to Shenninkov, Alexander Glinsky must have been baptized in 1390 by Cyprian, Metropolitan of Kyiv, who had just regained his title of Metropolitan of Kyiv and all Russia (rather than the Metropolitan of Russia Minor and Lithuania). On 6 March 1390 Cyprian permanently moved to Muscovy.
In 1482, Poltava was razed by the Crimean Khan Mengli I Giray.
Early modern period
In 1537 Ografena Vasylivna Glinska (Baibuza) passed Poltava to her son-in-law Mykhailo Ivanovych Hrybunov-Baibuza.
After the Union of Lublin in 1569, the territory around Poltava became part of the Crown of Poland. In 1630 Poltava was passed to a Polish magnate, Bartholomew Obalkowski. In 1641 it changed ownership again, to Alexander Koniecpolski. In 1646 Poltava became part of Wiśniowiecki Ordynatsia (a large Wiśniowiecki estate in Left-bank Ukraine centered in Lubny), governed by the Ruthenian-Polish magnate Jeremi Wiśniowiecki (1612–51).
In 1648, the city became the base of a distinguished regiment of Ukrainian Cossacks, and served as a Cossack stronghold during the Khmelnytsky Uprising. In 1650, to commemorate a victory of the Cossack Host over the Polish army at the Poltavka River, the Metropolitan of Kyiv, Sylvester Kossov, ordered the establishment of the Holy Cross Exaltation Monastery in Poltava. The project was financed by a number of prominent local residents, including Martyn Pushkar, Ivan Iskra, Ivan Kramar and many others.
During the 1654 Pereyaslav Council, the Poltava city delegates pledged their allegiance to the Czar of Muscovy, after which stolnik Andrei Spasitelev arrived in Poltava and recorded 1,335 residents who had pledged their allegiance. In 1658 Poltava became a center of anti-government revolt led by Martyn Pushkar, who contested the legitimacy of Ivan Vyhovsky's election to the post of Hetman of Zaporizhian Host. The uprising was extinguished with the help of Crimean Tatars.
On the issue boyar Vasily Borisovich Sheremetev wrote to Alexei Mikhailovich on 8 June 1658: "... the Cherkas [Cossack] city of Poltava is ravaged and burned to the ground and only if the Great Sovereign orders to rebuild on the Tatar Sokma (pathway) of Bakeyev Route and protect many his sovereign cities from Tatar visits. And if the Great Sovereign allows to place a voivode in the city and rebuilt the city until the fall that in Poltava Cherkasy [Cossacks] and residents built their houses and stock-piled their food". With the signing of the 1667 truce of Andrusovo, the city was finally subjected to the Tsardom of Muscovy, while remaining part of the Cossack Hetmanate.
The city suffered from the Great Turkish War when in 1695 Petro Ivanenko led an anti-Muscovite uprising with the help of Crimean Tatars, who ravaged the local monastery. The same year the Poltava Regiment actively participated in the Azov campaigns which resulted in the taking of the Turkish fortress of Kyzy-Kermen (today the city of Beryslav, Kherson Oblast). On 8 July (New Style) or 27 June (Old Style) 1709 the Battle of Poltava took place near the city during the Great Northern War. The battle ended in a decisive victory of Peter I of Russia over the Swedish forces and had great historical importance for the Russians. In 1710 there was a plague in the city and its surrounding area. In the mid-18th century the Kolomak Woods near Poltava became a base of haidamaks (Cossack paramilitary bands).
By 1770, Poltava had several brick factories, a regimental doctor, and a pharmacy; that same year the city conducted four fairs. In 1775 it became a city of Novorossiysk Governorate, guarded by the 8th Company of the Dnieper Pike Regiment headquartered in Kobeliaky. In 1775 Poltava's Holy Cross Exaltation Monastery became the seat of bishops of the newly created Eparchy (Diocese) of Slaviansk and Kherson. This large new diocese included the lands of the Novorossiya Governorate and the Azov Governorate north of the Black Sea.
Since much of that area had only recently been seized from the Ottoman Empire by Russia, and a large number of Orthodox Greek settlers had been invited to settle in the region, the imperial government selected a renowned Greek scholar, Eugenios Voulgaris, to preside over the new diocese. After his retirement in 1779, he was replaced by another Greek theologian, Nikephoros Theotokis.
In 1779 the city established the Poltava county school, which became its first secular educational institution. In 1787 Catherine the Great stopped in Poltava on the way from Crimea, escorted by Grigori Potemkin, Alexander Suvorov and Mikhail Kutuzov. In Poltava, on 7 June 1787, before another Russo-Turkish War, Potemkin received his title "Prince of Taurida", while Suvorov received a snuffbox with monogram. In 1802 the city became the seat of the newly established Poltava Governorate. The city's population in 1802 consisted of some 8,000 residents. That same year Poltava opened a government-funded hospital of 20 beds.
19th century
On 2 February 1808, the Poltava Male Gymnasium was established. On 20 June 1808 some 54 families of craftsmen were invited to the city from German principalities and settled in the newly established German Sloboda neighborhood with about 50 clay-made houses. In 1810 there were 8,328 people living in Poltava; that same year, the city's first theater was built. In August 1812, on orders of Little Russia Governor General Lobanov-Rostovsky, the famed Ukrainian writer and statesman Ivan Kotlyarevsky formed the 5th Poltava Cavalry Cossack Regiment.
By 1860, Poltava had around 30,000 inhabitants, a district school, a gymnasium, an Institute for Noble Maidens, a spiritual academy, a cadet corps, a library and a number of schools. In 1870 a railway station was opened, leading to rapid economic growth in the region. However, by 1914 the Population of Poltava (around 60,000) was mostly working in small enterprises. In the late 19th and early 20th centuries Poltava became an important cultural centre, where many representatives of Ukrainian national revival were active.
20th century
During the events of 1917–1920, Poltava was under the rule of a number of governments, including the Central Rada, Hetmanate, Ukrainian People's Republic, White Movement and Bolsheviks. From 1918 to 1919 there was Occupation of Poltava by the Bolsheviks. After becoming a part of Ukrainian Soviet Socialist Republic, Poltava experienced accelerated industrial growth, and its population increased to 130,000 by 1939.
In World War II, the Nazi Wehrmacht occupied Poltava from 18 September 1941 until 23 September 1943, when it was retaken during the Chernigov-Poltava Strategic Offensive of the Battle of the Dnieper. During the Nazi occupation the Jewish population (9.9% of the total population in 1939) was imprisoned in a ghetto before being murdered during mass executions perpetrated by an Einsatzgruppe and buried in mass graves in the area.
By the summer of 1944, the United States Army Air Forces conducted a number of shuttle bombing raids against Nazi Germany under the name of Operation Frantic. Poltava Air Base, as well as Myrhorod Air Base, were used as eastern locations for landing B-17 Flying Fortress heavy bombers involved in those operations.
The post-war restoration of Poltava continued in the 1950s and 1960s. The city became an important centre of military education in the Soviet Union, where missile and communications officers were prepared, and was also home to a Soviet Air Force division of heavy bombers.
Until 18 July 2020, Poltava was designated as a city of oblast significance and did not belong to Poltava Raion even though it was the center of the raion. As part of the administrative reform of Ukraine, which reduced the number of raions of Poltava Oblast to four, the city was merged into Poltava Raion.
Population
Language
Distribution of the population by native language according to the 2001 census:
According to a survey conducted by the International Republican Institute in April-May 2023, 75 % of the city's population spoke Ukrainian at home, and 12 % spoke Russian.
Geography
Climate
Poltava has a warm-summer humid continental climate (Köppen: Dfb), with four distinct seasons, it is one of the coldest cities in Ukraine. The annual precipitation is fairly evenly distributed, with the highest concentration in summer, and which falls as snow in winter.
Government and subdivisions
Poltava is the administrative center of the Poltava Oblast (province) as well as of the Poltava Raion housed within the city. However, Poltava is a city of oblast subordinance, thus being subject directly to the oblast authorities rather to the raion administration housed in the city itself.
Poltava's government consists of the 50-member Poltava City Council which is headed by the Secretary (currently Oleksandr Kozub). The city's current mayor is Oleksandr Mamay, who was sworn in on 4 November 2010 after being elected with more than 61 percent of the vote. In 2015 he was re-elected as a candidate of Conscience of Ukraine with 62.9% in a second round of Mayoral election.
The territory of Poltava is divided into 3 urban districts:
Shevchenkivskyi District, to the south-west with an area of 2077 hectares and a population of 147,600 in 2005. It is a largely residential area and includes the city centre.
Kyivskyi District, is the largest by area, comprising 5437 hectares, or 52.8% of the city total situated in the north and north-west. Its census in 2005 was 111,900. This district has a large industrial zone.
Podilskyi District, to the east and south-east, in the valley of the Vorskla river, with an area of 2988 hectares and a population of 53,700 in 2005.
The village of Rozsoshentsi, Shcherbani, Tereshky, Kopyly and Suprunivka are officially considered to be outside the city, but constitute part of the Poltava agglomeration.
Culture
The centre of the old city is a semicircular Neoclassical square with the Tuscan column of cast iron (1805–11), commemorating the centenary of the Battle of Poltava and featuring 18 Swedish cannons captured in that battle. As Peter the Great celebrated his victory in the Saviour church, this 17th-century wooden shrine was carefully preserved to this day. The five-domed city cathedral, dedicated to the Exaltation of the Cross, is a superb monument of Cossack Baroque, built between 1699 and 1709. As a whole, the cathedral presents a unity which even the Neoclassical belltower has failed to mar. Another frothy Baroque church, dedicated to the Dormition of the Theotokos, was destroyed in 1934 and rebuilt in the 1990s.
A minor planet 2983 Poltava discovered in 1981 by Soviet astronomer Nikolai Stepanovich Chernykh is named after the city.
Sports
The most popular sport is football (soccer). Two professional football teams are based in the city: Vorskla Poltava in the Ukrainian Premier League and FC Poltava in the Second League.
There are 3 stadiums in Poltava: Butovsky Vorskla Stadium (main city stadium), Dynamo Stadium are situated in the city centre and Lokomotiv Stadium which is situated in Podil district.
Notable people
Marie Bashkirtseff (1858–1884) Parisian painter and diarist.
Yitzhak Ben-Zvi (1884–1963) historian, longest-serving President of Israel from 1952 to 1963.
Hanka Bielicka (1915–2006) a Polish singer and actress, known by the name Hanna
Oleksandr Bilash (1931–2003) composer of lyric songs, ballads, operas, operettas and oratorios
Sofya Bogomolets (1856–1892) a Russian revolutionary and political prisoner.
Boris Brasol (1885-1963), lawyer and literary critic and a White Russian immigrant to the United States.
Moura Budberg (1892–1974), a Russian adventuress and suspected double agent of OGPU & MI6.
Nat Carr (1886–1944) an American character actor of the silent and early talking picture eras.
Gregori Chmara (1878–1970) a stage and film actor whose career spanned six decades.
Marusia Churai (1625–1653) a semi-mythical Ukrainian Baroque composer, poet, and singer.
Andriy Danylko (born 1973) stage name Verka Serduchka; a Ukrainian comedian, actor, and singer.
Sam Dreben (1878–1925), a highly decorated soldier in the US Army and a mercenary
Vladimir Gajdarov (1893–1978) a Russian film actor and star of Russian and German silent cinema.
Yuliy Ganf (1898–1973) a graphic artist, caricaturist, illustrator and poster designer.
Nikolai Gogol (1809–1852), a novelist, short story writer and playwright.
Alexander Gurwitsch (1874–1954) biologist and medical scientist; originated Morphogenetic field theory
Oksana Ivanenko (1906-1997) – Ukrainian children's writer and translator
Vladimir Ivashko (1932-1994), politician, acting General Secretary of the Communist Party of the Soviet Union
Philip Jaffe (1895–1980) a left-wing American businessman, editor and author.
Ernst Jedliczka (1855–1904) a Russian-German pianist, piano pedagogue, and music critic.
Mykola Karpov (1929–2003), Ukrainian playwright.
Dmitri Kessel (1902–1995), photojournalist, Life magazine 1944–1972 and war correspondent
Vera Kholodnaya (1893–1919) an actress of the early Imperial Russian cinema.
Yuri Kondratyuk (1897–1942), astronautics and spaceflight pioneer; foresaw reaching the Moon
Ivan Kotliarevsky (1769–1838) a Ukrainian writer, poet and playwright and social activist
Anatoly Lunacharsky (1875–1933) Russian Marxist revolutionary; Bolshevik Soviet people's Commissar
Anton Makarenko (1888–1939), educator, social worker and writer and top educational theorist
Yuri Levitin (1912–1993) a Soviet Russian composer of classical music.
Mykola Lysenko (1842–1912) composer, pianist, conductor; founder first Ukrainian classical music school
Patriarch Mstyslav (1898–1993), Ukrainian Orthodox Church hierarch
Matvei Muranov (1873–1959) a Ukrainian Bolshevik revolutionary, Soviet politician and statesman.
Panas Myrny (1849-1920) a Ukrainian prose writer and playwright
Jensen Noen (born 1987) a Los Angeles-based filmmaker, cinematographer and writer.
Oleksiy Onyschenko (born 1933) a philosopher, academic and culture theorist
Mikhail Ostrogradsky (1801–1862), a Ukrainian mathematician, mechanic and physicist
Olena Pchilka (1849–1930), a Ukrainian publisher, writer, ethnographer and civil activist.
Ivan Paskevich (1782-1856), Ukrainian military leader in Imperial Russian service.
Symon Petliura (1879–1926) a Ukrainian politician, journalist and military leader of Ukraine's struggle for independence following the fall of the Russian Empire in 1917.
Zhanna Prokhorenko (1940–2011) a Soviet and Russian actress
Sasha Putrya (1977–1989) Ukrainian artist, died aged 11 from leukemia.
Svitlana Pyrkalo (born 1976) a London-based writer, journalist and former BBC radio producer
Boris Schwanwitsch (1889–1957) a Russian entomologist who specialised in Lepidoptera.
Moshe Zvi Segal (1904–1985), rabbi and activist in Israeli organizations, including Etzel and Lechi.
Bert Shefter (1902–1999) a film composer who worked primarily in America.
Avraham Shlonsky (1900–1973), Israeli poet and editor
Hryhorii Skovoroda (1722–1794) a Ukrainian poet, philosopher and composer
Ivan Steshenko (1873–1918), a Ukrainian civic and political activist, writer and Govt. minister.
Maria Tarnowska (1877–1949), femme fatale, famously convicted of murder in Venice in 1910.
Elias Tcherikower (1881–1943), a Jewish historian of Judaism and the Jewish people.
Alina Treiger (born 1979) the first female rabbi to be ordained in Germany since WWII.
Yelena Ubiyvovk (1918–1942) a partisan and leader of a Komsomol cell during WWII.
Paisius Velichkovsky (1722–1794), Eastern Orthodox monk and theologian, promoted staretsdom
Nikolai Yaroshenko (1846–1898) a Ukrainian painter of portraits, genre paintings and drawings.
Sport
Leonid Bartenyev (1933–2021) a 100 metre team silver medallist at the 1956 and 1960 Summer Olympics
Sergei Diyev (born 1958) a Russian football manager and former player with over 600 club caps
Serhiy Konovalov (born 1972) a football coach and former footballer with 270 club caps and 22 for Ukraine
Oleksandr Melaschenko (born 1978) a football striker with over 320 club caps and 16 for Ukraine
Ruslan Rotan (born 1981) a former professional footballer with 382 club caps and 100 for Ukraine; now manager of the Ukraine national under-21 football team
Ivan Shariy (born 1957) is a former Soviet and Ukrainian footballer with over 500 club caps
Economy and infrastructure
Transportation
Poltava's transportation infrastructure consists of two major train stations with railway links to Kyiv, Kharkiv, and Kremenchuk. Poltava's Kyiv line is electrified and is used by the Poltava Express. The electrification of the Poltava-Kharkiv line was completed in August 2008.
The Avtovokzal serves as the city's intercity bus station. Buses for local municipal routes depart from "AC-2" (autostation No. 2 – along Shevchenko street) and "AC-3" (Zinkivska street). Local municipal routes are parked along the Taras Shevchenko Street. Marshrutka minibuses serve areas where regular bus access is unavailable; however, they are privately owned and cost more per ride. In addition, a 10-route trolleybus network of runs throughout the city. On the routes of the city go more than 50 units of trolleybuses.
Poltava is also served by an International Airport, situated outside the city limits near the village of Ivashky. The international highway M03, linking Poltava with Kyiv and Kharkiv, passes through the southern outskirts of the city. There is also a regional highway P-17 crossing Poltava and linking it with Kremenchuk and Sumy.
Education
Poltava has always been one of the most important science and education centres in Ukraine. Major universities and institutions of higher education include the following:
Poltava National Pedagogical University named after V. G. Korolenko
National University "Yuri Kondratyuk Poltava Polytechnic"
Poltava Agrarian State Academy
Poltava State Medical University
Poltava University of Economics and Trade
Poltava Military Institute of Connections
Poltava Law Institute of Yaroslav Mudryi National Law University
Poltava branch of the State Academy of Statistics, region and audit to the State Statistics Committee of Ukraine
Astronomy
Poltava gravimetric observatory (PGO) is situated a bit north from city centre (27–29 Miasoyedov St.). Its main work directions are measurements of Earth rotation, latitude variations (applying zenith stars observations, lunar occultation observations and other)
Observational station of PGO in rural area, some 20 km east along the M03-E40 highway. Radiotelescope URAN-2 (Ukrainian: УРАН-2) is situated there too.
Twin towns – sister cities
Poltava is twinned with:
Veliko Tarnovo, Bulgaria (1963)
Filderstadt, Germany
Ostfildern, Germany
Irondequoit, United States
Kristianstad, Sweden
Gallery
References
External links
The murder of the Jews of Poltava during World War II, at Yad Vashem website.
Cities in Poltava Oblast
Poltavsky Uyezd
Kiev Voivodeship
Cossack Hetmanate
Cities of regional significance in Ukraine
Holocaust locations in Ukraine
Oblast centers in Ukraine
Populated places established in the 9th century
|
2553762
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%B1%D0%BE%D0%BA%20%D0%93%D1%80%D1%83%D0%B7%D1%96%D1%97%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%202009%E2%80%942010
|
Кубок Грузії з футболу 2009—2010
|
Кубок Грузії з футболу 2009—2010
Кубок Грузії з футболу 2009–2010 — (також відомий як Кубок Давида Кіпіані) 20-й розіграш кубкового футбольного турніру у Грузії. Титул вперше здобув ВІТ Джорджія.
Календар
Перший раунд
|colspan="3" style="background-color:#97DEFF" align=center|25 серпня 2009
|-
|colspan="3" style="background-color:#97DEFF" align=center|26 серпня 2009
|-
|colspan="3" style="background-color:#97DEFF" align=center|16 вересня 2009
|}
1/8 фіналу
|colspan="3" style="background-color:#97DEFF" align=center|21 жовтня 2009
|}
1/4 фіналу
|colspan="5" style="background-color:#97DEFF" align=center|3 листопада/1 грудня 2009
|-
|colspan="5" style="background-color:#97DEFF" align=center|3 листопада/2 грудня 2009
|}
1/2 фіналу
|colspan="5" style="background-color:#97DEFF" align=center|23 березня/14 квітня 2010
|}
Фінал
Посилання
Кубок Грузії на soccerway
2009—10
Грузія
Грузія
|
12507115
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Painted%20terrapin
|
Painted terrapin
|
Painted terrapin
The painted terrapin, painted batagur, or saw-jawed turtle (Batagur borneoensis) is a species of turtles in the family Geoemydidae. It was formerly in its own genus, Callagur, but has been reclassified to the genus, Batagur.
Distribution
It is distributed in the rainforest of Brunei, Indonesia (Sumatra and Kalimantan), Malaysia, and Thailand.
Status
The painted terrapin is critically endangered species according to IUCN, listed in The World's Most 25 Endangered Freshwater Turtles and Tortoises 2011. It is listed in Appendix II, with a zero quota for commercial trade of wild-captured specimens according to the CITES meeting in Thailand, March 2013.
Batagur borneoensis is a priority species to be conserved in Indonesia according to Minister of Forestry Decree No. 57 Year 2008 about Strategic Direction of National Species Conservation 2008–18. In Malaysia, this species is protected by the World Wide Fund for Nature.
Threats
Harvesting by fishermen to eat, poaching to meet pet and food demand, habitat loss due to land conversion to palm oil, and fish and shrimp farming are major threats.
Conservation
Conservation efforts in Sumatra, Indonesia, are ongoing to increase wild populations by carrying out nesting patrols to secure and hatch the eggs, for later release into original habitats.
In Malaysia, the painted terrapin is protected through the WWF's hawksbill turtle and painted terrapin conservation project. The project aims establish the protection and effective management of critical nesting habitats of painted terrapins and their key habitats, through measures that are scientifically based and socially acceptable, and that can be sustained in the long term by government, the local community and other stakeholders.
References
External links
Photos of Callagur borneoensis at Empire of the Turtle
Freshwater Turtles and Tortoises Initiative in Sumatra: photos, education, field research, captive breeding
Batagur
Reptiles of Indonesia
Reptiles described in 1844
Taxonomy articles created by Polbot
|
1865343
|
https://en.wikipedia.org/wiki/12th%20Infantry%20Division%20%28Wehrmacht%29
|
12th Infantry Division (Wehrmacht)
|
12th Infantry Division (Wehrmacht)
The 12th Infantry Division (German: "12. Infanteriedivision") – later known as the 12th Volksgrenadier Division – was a Wehrmacht military unit of Nazi Germany that fought during World War II. The division was formed in 1934. It participated in the invasion of Poland in 1939 and the 1940 campaign in France and the Low Countries. In the Soviet Union, the division joined Operation Barbarossa. The division was destroyed in the Soviet Operation Bagration in the summer of 1944. The division was re-activated in September 1944 and posted to the newly created Western Front.
History and organisation
Formation
The division was formed in 1934 from Pomerania's Mecklenburger population, with its home station being in Schwerin. In order to hide Germany's remilitarisation – a breaking of the terms of the Treaty of Versailles – the unit was codenamed Infanterieführer II to disguise its size. It did not assume its bona-fide designation until the creation of the Wehrmacht was announced in October 1935, where it was redesignated as the 12th Infantry Division. Alongside the name change, Lieutenant General Wilhelm Ulex was placed in charge of the division, before being replaced by Major General Albrecht Schubert the following October. Schubert was promoted to Lieutenant General in March 1938. In November, the command over the 89th Infantry Regiment's 1st Battalion was given to Helmuth Beukemann. In July 1939, the division was moved to Königsberg, East Prussia as Germany prepared for the upcoming invasion of Poland, ordered into the 1st Army's I Army Corps.
Actions 1939–41
The 12th Infantry took part in the invasion of Poland.
During the 1940 assault on France and the Low Countries, the division helped beat back an Anglo-French assault on an associated Panzer column in the hopes of relieving troops besieged in Belgium during their full-on retreat. Following the campaign, the division remained stationed in the region until May 1941 in an occupational capacity, when it was ordered to return to East Prussia.
Actions in the Soviet Union
In June 1941 the division joined Operation Barbarossa under Army Group North as an element of the 16th Army. It took part in Army Group North's capture of the Latvian city of Daugavpils, sweeping north-eastward to Leningrad where it was finally stopped in its tracks during the siege effort. During the early months of 1942, the II Army Corps was subject to a Soviet counteroffensive to relieve Leningrad, resulting in five army divisions (the 12th, included) and the SS-Totenkopf division being encircled along with several other elements of the 16th Army in the Demyansk Pocket. With support from Hermann Göring, planes containing supplies were flown in to aid the divisions while they were in the pocket for some 81 days between 8 February and 20 March. Göring would later gloat about his success in freeing the pocket during the Battle of Stalingrad later that year when a similar airlift concept was applied. While liberated, the 12th Infantry had left the pocket in a much-weakened state.
In 1943, with the German Army on the retreat, the division fought in the Belarusian city of Vitebsk. This resulting deterioration of effectiveness led to its capitulation during the Soviets' Summer Offensive in June 1944, soon after Army Group Centre's collapse in Operation Bagration. Some of the division's men escaped capture; its commanding officer Lieutenant General Rudolf Bamler, who had been in command for only a few weeks, was also captured, but later chose to work for the Soviets. Two groups were able to break out and return to German lines before the destruction of the division. Remnants of the Grenadier Regiment 48 commanded by Hauptmann Siegfried Moldenhauser would escape through a corridor east and evade Soviet forces until they reached Polykowischi where Major Osterhold formed a Kampfgruppe which broke out to German lines west. The second group, 1st Battalion, Fusilier Regiment 27. commanded by Major Heinz-Georg Lemm would break through Russian lines 3 kilometers west of Mogilev and from there they would move north of Berezino where they would cross the Berezina river.
Re-activation
The division was re-activated in September 1944, where it was sent to the newly created Western Front. Again placed under the command of Colonel Gerhard Engel, the division – at some point being redesignated the "12th Volksgrenadier Division" (German: 12. Volksgrenadier-division) – was at a strength of some 12,800 men. With Allied forces approaching the Siegfried Line, the division was made a line division against the Siegfried Line near Aachen. On September 15, elements of the division arrived at the command post of LXXXI Corps where; in the evening they were given orders by the 7th Army to continue the defence of Aachen and to launch a counterattack on the building Allied forces crossing the Ruhr, by first staging near Eschweiler. The following day, elements of the 9th Panzer Division were added to the 12th Volksgrenadier, which was now well-equipped – at least in comparison to other, starving divisions. It then proceeded to take command of the immediate area around Düren. A meeting between chiefs of staff of the 12th Volksgrenadier and the 9th Panzer Divisions took place on the evening to decide on how to plan their joint-attack on the river Mausbach set for the following day.
The division later saw action in the Western Front in the Ardennes as part of the 6th Panzer Army's I SS-Panzer Corps, where it took part in the Battle of the Hurtgen Forest. On January 1, Lieutenant General Engel was seriously wounded by Allied forces, and Colonel Rudolf Langhaeuser assumed temporary command until Engel's return in February. When the offensive failed, the 6th Panzer Army left for Hungary, leaving the division behind to fight off the approaching Americans. The division was encircled near Wuppertal with Army Group B within the Ruhr Pocket. On April 12, Major General Koenig assumed command of the division, having also assumed command of the 272nd Volksgrenadier Division. As the Pocket collapsed, Koenig was captured at Wuppertal on April 18.
Commanders
Lieutenant General Walther von Seydlitz-Kurzbach (10 March 1940)
Lieutenant General Kurt-Jürgen Freiherr von Lützow (1 March 1942)
Lieutenant General Curt Jahn (25 May 1944)
Lieutenant General Rudolf Bamler (4 June 1944)
Major General Gerhard Engel (28 June 1944 – January 1, 1945)
Unit components
27th Fusilier Regiment
48th Infantry Regiment
89th Infantry Regiment
12th Artillery Regiment
12th Reconnaissance Battalion
12th Anti-Tank Battalion
12th Engineer Battalion
12th Signal Battalion
12th Field Replacement Battalion
12th Divisional Supply Troops
Sources
Military units and formations established in 1934
1934 establishments in Germany
0*012
Military units and formations disestablished in 1945
|
3297599
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9D%D0%B5%D0%B1%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B0%29
|
Ітака (Небраска)
|
Ітака (Небраска)
Ітака — селище в США, в окрузі Сондрес штату Небраска. Населення — 160 осіб (2020).
Географія
Ітака розташована за координатами (41.159339, -96.539495). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 0,60 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкало 148 осіб у 57 домогосподарствах у складі 40 родин. Густота населення становила 245 осіб/км². Було 58 помешкань (96/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,0 %. Частка іспаномовних становила 8,1 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 28,4 % — особи молодші 18 років, 58,8 % — особи у віці 18—64 років, 12,8 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 36,7 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 92,2 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 96,3 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долар . За межею бідності перебувало 15,0 % осіб, у тому числі 10,5 % дітей у віці до 18 років та 42,9 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 63 особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 19,0 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 12,7 %, виробництво — 12,7 %.
Джерела
Селища Небраски
Населені пункти округу Сондрес (Небраска)
|
522328
|
https://en.wikipedia.org/wiki/La%20Pampa%20Province
|
La Pampa Province
|
La Pampa Province
La Pampa is a sparsely populated province of Argentina, located in the Pampas in the center of the country. Neighboring provinces are from the north clockwise San Luis, Córdoba, Buenos Aires, Río Negro, Neuquén and Mendoza.
History
In 1604 Hernando Arias de Saavedra was the first European explorer to reach the area; it was later explored by Jerónimo Luis de Cabrera in 1662. But it was not until the 18th century that Spanish colonists established permanent settlements here.
Resistance of the local indigenous people prevented much expansion until the government of Juan Manuel de Rosas. It did not cease until Julio Roca's conquest of the desert in the 19th century. The territory was divided between the officers, and they erected the first Argentine settlements.
The Territorio Nacional de La Pampa Central was erected in 1884, containing the Río Negro Province and parts of other surrounding provinces. It had around 25,000 inhabitants. By 1915 there were 110,000 residents, a reflection of movement to that area. In 1945 the territory was divided and La Pampa became a province.
In 1952 its constitution was written and the province was renamed after Eva Peron. In 1955 after the government changed and the Peróns went into exile, both La Pampa and Chaco, which had been named for Juan Perón, were reverted to their original names.
Geography
It is noteworthy that this province is larger than Israel, Austria, Taiwan, Ireland or Greece, for example.
There are only two major rivers in the province: the Colorado ("Red River") on the border with the Province of Río Negro, and the Salado ("Salty River") crossing it. The Salado's level has been dropping, as its tributaries in the Province of Mendoza are diverted for irrigation.
The general aspect of the central-eastern part of the province is that of a plain gently tilted to the east that is dissected by valleys. The surface of the plain has a calcrete crust. The valleys of La Pampa, known as the transverse valleys are NE-SW oriented, with breadths of various kilometers and lengths of tens of kilometers. Some of the valleys host very large fossil inland dunes. Formerly functioning as windfunnels for sand at present these valleys are an ecotone region between the Dry and Humid Pampas.
While mostly flat, the province does also contains mountains like Sierra de Lihuel Calel, where a variety of landforms can be observed; these include inselbergs, flared slopes, domes, nubbins, tors, tafonis, and gnammas. Most of Sierra de Lihuel Calel is made up ignimbrite, a volcanic rock type that was violently erupted by ancient volcanoes.
Climate
Being located in the Pampas, the province has a cool temperate climate. In general, the province is dominated by two different types of climates: a temperate one in the east and a semi-arid one in the west. Precipitation generally decreases from east to west and from north to south. Being characterized by large thermal amplitudes, the climate of the province has continental characteristics, particularly in the west where thermal amplitudes are much larger. The general atmospheric circulation is one of the most important factors that influence the climate on a regional scale. During summer, the South Atlantic High is displaced to the southeast, which brings hot and humid air masses from the north and northeast. The South Pacific High in summer is responsible for bringing cooler air masses from the southwest which when these two contrasting air masses meet lead to precipitation occurring. In contrast, winters are dry due to the northward displacement of the South Atlantic high and the topographic barrier of the Andes north of 40oS which prevents frontal systems that bring precipitation from reaching the province. Any winds from the southwest during winter bring in cold and dry weather since most of the precipitation and humidity are released in the Andes. As such, most of the precipitation occurs during summer.
Temperature
Mean annual temperatures in the province range between although the thermal amplitude (difference between temperatures in the warmest and coldest months) is large. In summer, mean temperatures in the warmest month (January) range from in the north and northeastern parts to in the west and southwestern parts of the province. Temperatures tend to be cooler in the west owing to the higher altitudes. In winter, mean temperatures in the coldest month (July) range from in the north to in the west and southwest. The northern parts are the warmest parts of the province; absolute maximum temperatures can reach up to . The lowest temperatures ever recorded range from in the northeast to in the southwest.
Precipitation
One characteristic of the precipitation in the province is that most of the precipitation occurs from October to March with little precipitation during winter. Mean annual precipitation ranges from a low of in the southwest to in the northeast. Precipitation generally decreases from northeast to southwest. Most of the precipitation is caused by frontal systems. Precipitation is highly variable from year to year.
Economy
La Pampa, long Argentina's most economically agricultural province, produced an estimated US$3.144 billion in output in 2006, or, US$10,504 per capita (almost 20% above the national average). Now, the GDP per capita of the province is of US$14.000.
Agriculture contributes a fourth to La Pampa's economy, the most important activity being cattle ranching, with 3,632,684 (2002) head, which takes place all over the province. Other livestock include 202,428 sheep, 140,498 goats and 64,118 pigs.
The Northeast, on the more fertile lands, has also an important activity with wheat (10% of the national production), sunflower (13% of NP), maize, alfalfa, barley, and other cereals.
There's also a dairy industry of 300 centres of extraction and 25 cheese factories, honey production, and salt extraction from salt basins.
La Pampa is home to hundreds of oil and gas wells, as well as deposits of sodium chloride, sodium sulfate, and copper. Tourism is an underdeveloped activity, however. Visitors start at Santa Rosa and reach Lihué Calel National Park, Parque Luro Provincial Reserve or visit one of the many estancias, some of which are dedicated to agritourism.
Government
The provincial government is divided into the usual three branches: the executive, headed by a popularly elected governor, who appoints the cabinet; the legislative; and the judiciary, headed by the Supreme Court.
The Constitution of La Pampa Province forms the formal law of the province.
In Argentina, the most important law enforcement organization is the Argentine Federal Police but the additional work is carried out by the La Pampa Provincial Police.
Political divisions
The province is divided in 22 departments (Spanish: departamentos).
Department (Capital)
Atreuco Department (Macachín)
Caleu Caleu Department (La Adela)
Capital (Santa Rosa)
Catriló Department (Catriló)
Chalileo Department (Santa Isabel)
Chapaleufú Department (Intendente Alvear)
Chical Có Department (Algarrobo del Aguila)
Conhelo Department (Eduardo Castex)
Curacó Department (Puelches)
Guatraché Department (Guatraché)
Hucal Department (Bernasconi)
Lihuel Calel Department (Cuchillo-Có)
Limay Mahuida Department (Limay Mahuida)
Loventué Department (Victorica)
Maracó Department (General Pico)
Puelén Department (Veinticinco de Mayo)
Quemú Quemú Department (Quemú Quemú)
Rancul Department (Parera)
Realicó Department (Realicó)
Toay Department (Toay)
Trenel Department (Trenel)
Utracán Department (General Acha)
Villages
References
External links
Official (government) Website (Spanish)
Provincial Tourist Office (Spanish)
Universidad Nacional de La Pampa (Spanish)
REGION Guide to La Pampa (Spanish/English)
Map of La Pampa and its Departamentos (out of date)
Provinces of Argentina
States and territories established in 1945
1945 establishments in Argentina
|
793866
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BC
|
Маршприм
|
Маршприм, Маршпрім — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Жиронда. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 530 км на південний захід від Парижа, 28 км на південний захід від Бордо.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 1625 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 4517,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Галерея зображень
Посилання
Офіційний сайт міста Маршприм
Маршприм на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Жиронда
Примітки
Муніципалітети департаменту Жиронда
|
236896
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/772%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BD.%20%D0%B5.
|
772 до н. е.
|
772 до н. е.
Події
За Плутархом астролог на прохання свого друга Варрона обчислив дату народження Ромула і Рема астрологічними методами. Тарутій стверджував, що брати були зачаті в день сонячного затемнення 11 грудня 772 року до н. е. о 3-й годині дня.
Початок правління царя Ассирії Ашшур-дана III.
Астрономічні явища
17 червня. Кільцеподібне сонячне затемнення.
11 грудня. Повне сонячне затемнення.
Народились
Померли
Примітки
770-ті до н. е.
|
21897924
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lisheen%20Castle
|
Lisheen Castle
|
Lisheen Castle is an 18th-century building in Thurles, County Tipperary, Ireland. It was originally a three storey Irish Palladian country house with castle features being added in the early 19th- century. It was burnt down by the IRA in 1921 during the Irish War of Independence and disused for eighty years before being bought in 1994 and restored.
See also
Judkin-Fitzgerald Baronets
Richard John Uniacke
References
External links
Lisheen Castle
Country houses in Ireland
Castles in County Tipperary
|
160316
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B9%20%D0%93%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2
|
Малий Говилів
|
Малий Говилів — село в Україні, у Хоростківській міській громаді Чортківського району Тернопільської області.
Поштове відділення — Великоговилівське.
Географія
Село розташоване у північній частині району, на подільській височині, неподалік міста Хоростків.
Клімат
Малий Говилів знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом. Але діяльність людини досить часто призводить до екоциду, поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою по області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б проводити ревайлдинг, відновлювати екосистеми та лісові насадження.
Історія
Відоме від XVIII століття.
Діяли «Просвіта», «Рідна школа» та інші товариства.
15 червня 1934 року село передане з Копичинецького повіту до Теребовлянського повіту.
З 1947 року мешканці села зазнали каральної акції операції «Захід».
З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.
До 2020 підпорядковане Великоговилівській сільраді. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Хоростківської міської громади. Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.
Населення
Населення — 437 осіб (2001).
Мовні особливості
Село розташоване на території наддністрянського (опільського) говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми вживані у селі: а-тась («уживають, щоб відігнати качок»), бандурка («картопля»), бомбетиль («лавка-ліжко»), ґрулі («картопля»), запорток («зіпсоване яйце, з якого не може вивестися курча»), муравщинє («мурашник»).
Пам'ятки
Є церква Співстраждання Божої Матері (1997, мурована, УГКЦ).
Насипана символічна могила УСС (1991).
Соціальна сфера
Працюють загальноосвітня школа І ступеня, бібліотека.
Відомі люди
Стиранка Мирослав Петрович — український журналіст і політичний діяч.
Галерея
Примітки
Література
Човник Я., Шевчишин О. Малий Говилів //
Села Тернопільської області
|
3318885
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%BD%D0%B3%D1%84%D1%96%D1%88%D0%B5%D1%80%20%28%D0%9E%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%BC%D0%B0%29
|
Кінгфішер (Оклахома)
|
Кінгфішер (Оклахома)
Кінгфішер — місто в США, в окрузі Кінгфішер штату Оклахома. Населення — 4903 особи (2020).
Географія
Кінгфішер розташований за координатами (35.843117, -97.937906). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 10,63 км², з яких 10,50 км² — суходіл та 0,13 км² — водойми.
Клімат
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкали особи в домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 436 осіб/км². Було 2035 помешкань (191/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 3,3 %. Частка іспаномовних становила 12,4 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 26,2 % — особи молодші 18 років, 56,5 % — особи у віці 18—64 років, 17,3 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 37,0 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 91,8 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 90,1 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 7,9 % осіб, у тому числі 7,2 % дітей у віці до 18 років та 16,4 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 14,8 %, роздрібна торгівля — 12,9 %, виробництво — 12,5 %.
Примітки
Джерела
Міста Оклахоми
Населені пункти округу Кінгфішер (Оклахома)
Окружні центри Оклахоми
Населені пункти США, засновані 1889
|
37164552
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kostenko
|
Kostenko
|
Kostenko is a Ukrainian surname. It is a surname of patronymic derivation, based on the name of Kost (Кость), Kostyantyn (Костянтин) or 'Constantine (name)' and literally meaning "child of Kost". It may refer to the following notable people:
Aleksei Kostenko (born 1984), Russian footballer
Andrzej Kostenko (born 1936), Polish filmmaker
Ekaterina Kostenko (born 1984), Ukrainian pair skater
Elena Kostenko (1926–2019), Soviet Russian painter
Fyodor Kostenko (1896–1942), Soviet WWII army commander
Ihor Kostenko (1991–2014), Ukrainian journalist and student
Konstantin Kostenko (1939–2004), Soviet sprint canoeist
Kyrylo Kostenko (born 1998), Ukrainian footballer
Lina Kostenko (born 1930), Ukrainian poet and writer
Natalya Kostenko (born 1980), Russian politician
Olga Kostenko (born 1984), Russian sprint canoeist
Vladimir Kostenko (1903–1967), Ukrainian-American ballet dancer
Yan Kostenko (born 2003), Ukrainian footballer
Yurii V. Kostenko (born 1945), Ukrainian diplomat
Yuriy Kostenko (born 1951), Ukrainian politician
See also
Kostenik
Kostenki
Kostenko mine disaster
Patronymic surnames
Ukrainian-language surnames
Surnames of Ukrainian origin
|
4445927
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96%20%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%96
|
Українські медичні вісті
|
Українські медичні вісті — назва низки українських часописів, що видавалися в різні роки.
Українські медичні вісті (1918) — двотижневий часопис наукової, практичної та громадсько-побутової медицини, орган Всеукраїнської спілки лікарів у Києві, видавався в Києві у 1918 році
Українські медичні вісті (1925) — науковий медичний часопис, що видавався Київським медичним інститутом у 1925—1931 роках
Українські медичні вісті (Львів) — науково-практичний часопис Всеукраїнського Лікарського Товариства, що видавався у Львові з 1918 року, відновлений у 1990-х
Примітки
Медичні журнали
Наукові видання України
|
275702
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Заградівка
|
Заградівка — село в Україні, у Кочубеївській сільській територіальній громаді Бериславського району Херсонської області. Населення становить 717 осіб.
Географія
Село розташоване на березі р. Інгулець на стику трьох областей: Херсонської, Дніпропетровської (Широківський район) та Миколаївської (Казанківський район).
Історія
Походження назви
Назва Заградівки походить від прізвища власника земель камергера Загряжського Олександра Івановіча (1772—1813) або Настасії Заграцької (за даними Ведомости 1806 года про поселения Херсонского уезда ) і первісно мало назву Загрядовка.
Перші згадки і заснування
Заградівка вперше згадується в офіційних документах у 1795 році. Заснована литовськими поселенцями. У 1810 році була збудована кам'яна церква святих мучеників Адріана та Наталії. Станом на 1886 рік у містечку, центрі Заградівської волості Херсонського повіту Херсонської губернії, мешкало 1105 осіб, налічувалось 185 дворів, церква православна, церковно-приходська школа, відкрита у 1862 році, 2 лавки, працювала переправа через Інгулець, проходив ярмарок на день Трійці.
ХХ століття
В січні 1918 року в окупованому селі було встановлено радянську владу.
В 1919 розі в менонітській колонії вбито більше 200-т осіб, на думку свідків подій вбивці належали до так званих «махновців».
У 1920 році була утворена сільська рада. У 1925 році в селі створено перші товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ).
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 895 осіб, з яких 404 чоловіки та 491 жінка.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 717 осіб.
Мовний склад
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року:
Соціальна сфера
У селі функціонує Заградівський НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів-дитячий садок».
Туризм
Основним туристичним об'єктом є р. Інгулець. По ній прокладаються туристичні маршрути. Відбуваються масові заходи на туристичних байдарках.
Історичні пам'ятки
Пам'ятники
Братська могила. Пам'ятник воїна на весь зріст, біля ніг — скорботна жінка, яка схилилась. Надгробок трапецієподібної форми, з зіркою на верхівці, висота — 6,5 м, ширина — 3,5 м, граніт. Пам'ятник встановлено 1961 р.
Відомі мешканці
У Заградівці народились:
Должок Олег Олександрович — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Призер Ігор Нескорених-2023.
Костюк Юрій Григорович (1910—2005) — український письменник, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України.
Див. також
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Херсонська область)
Примітки
Посилання
ЗАГРАДІВКА в Енциклопедії Сучасної України//Інститут енциклопедичних досліджень НАН України
Zagradovka Mennonite Settlement (Kherson Oblast, Ukraine)
Погода в селі Заградівка
Заградівці 200 років // Жовтневі зорі. — 1976. — № 101 (21 серп.). — С. 2.
Lohrenz, Gerhard L. Sagradowka: A History of a Mennonite Settlement in Southern Russia. Winnipeg: CBC Publications, 1947.
Neufeld, Dietrich. Mennonitentum in der Ukraine; Schicksalsgeschichte Sagradowkas. 2nd ed. Emden, 1922.
Фото менонітів з села Заградівка.
Джон Мартенс. В пам'яті про Заградівку. (John Martens.In Memory of Zagradovka .)
Шон Патерсон Махновський експримент: анархіський експеримент в умовах хаосу.
Джерела
Сайт територіальної громади
Села Херсонської області
Колишні німецькі колонії Херсонської області
|
517282
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%BA
|
Грінок
|
Грінок — місто на заході Шотландії, адміністративний центр області Інверклайд.
Населення міста становить 43 820 осіб (2006).
Ім'я
З плином часу назва міста мала різні написання. Вона була надрукована в ранніх актах парламенту як Grinok, Greenhok, Grinock, Greenhoke, Greinnock а пізніше і Greinok. Старі пресвітеріальні записи використовували Гренок, загальну орфографію до того часу, коли його було змінено на Грінок близько 1700 року. Походження назви невідоме, запропоновані джерела включали звичайний бриттонічний «Граенаг», гравильно або піщане місце, яке точно описує передній берег перед доками І були побудовані причали, або гаельська означає сонячне місце, яке гренокці вважали неймовірним описом. Було також зроблено припущення, що «Гріан Кнок» або сонячний пагорб міг би послатися на пагорб, на якому стояв замок та особняк, але це не знайшло великої підтримки
Правопис «Гріноак» був виявлений на двох заводських рахунках, починаючи з 1717 року, і легенда про розробку зеленого дуба на краю Клайда на Вільям-стріт, що використовується рибаками для з'єднання своїх човнів. Це, як правило, було відхилено як образна народна етимологія, але образ часто використовувався як емблема або логотип, висічений на громадських будівлях, використовувався на баннерах та значках, і колись був прикрашений місцевим емблемою кооперативного товариства. Сучасний торговельний центр у місті, що називається The Oak Mall, використовує зелене дерево як логотип. Назва також згадується у місцевій пісні (The Green Oak Tree). Важливо, що на міському гербі не з'являється зелений дуб, який містить три часи Шоу Стеартса, вітрильний корабель із повним парусом і дві оселедець над лозунгом «Бог Швидко Грінок». Існуючі факти свідчать про те, що на вершині вулиці Уілліма-стріт, поруч із Дубовим торговим центром, розташована «Дерево зеленого дуба», розташоване на площі Каткарт, — справді, підкріплена підвісками, між церквою «Середній Кірк» і Центральна особливість площі, була де він одного разу, нібито, виріс.
Найзнаменитіша людина що народилась в Гріноку — інженер Джеймс Ватт, винахідник парового двигуна. Його ім'ям названі місцевий коледж і бібліотека.
Риболовецькі селища та гавані
Берег Грінока сформував широку бухту з трьома меншими відступниками: затока Швидкого була відома як безпечне причал ще в 1164 році. На його схід піщана бухта бігла на схід від Старого Кірка і Заходу до Осіння до Уестера Грінок-замок. Риболовецьке селище Грінока розвивалося вздовж цієї бухти, і близько 1635 р. Сер Джон Сква мав порт, побудований у затоці, що отримала назву бухти Сер Джонс. У тому ж році він отримав Хартію, яка підняла Greenock на Burgh of Barony з правами на щотижневий ринок. Далі на схід, бухта Сен-Лоранс зігнулася навколо Crawfurd Barony пасхальних Грінок до Garvel (або Гравель) Пункт. Коли був побудований пірс (або дюк), що зробив затоку важливою гаванью, рибальське село Картсбурн отримало альтернативну назву Круфюрддіке. У 1642 році він був зроблений в Burgh Barony of Crawfurdsdyke, і частина нещасного Scheme Darien вийшли з цього причалу в 1697 році. Це місто пізніше було перейменовано Cartsdyke.
Торгівля рибною промисловістю процвітала, експортувалися бочки з солоної оселедця, розвивалася торгівля судноплавством. Оскільки морські кораблі не могли йти далі вздовж річки Клайд, торгові центри Глазго, включаючи татар, хотіли доступу до гавані, але мали суперечку з Гріноком за гавань та складські приміщення. Вони намагалися придбати садибу Гарвеля для гавані, коли землі Пасхи Грінок виставлялися на продаж для погашення заборгованості, але були перебільшені сер Джон Скво, який отримав королівську хартію 1670 року, яка об'єднала Великдень та Вестер Грінок, в Burgh Barony of Greenock. Був створений окремий Barony of Cartsburn, перший барон — Томас Craufurd. У 1668 році місто Глазго отримало оренду 13 акрів (5,3 га) сухопутних річок поблизу замку Ньюарк, а будівництво негайно розпочалося на гавані Ньюпорт-Глазго, який до 1710 року мав головний митний склад Клайда [6].
Серед відомих людей з Гріноку, — композитори Хеміш Мак-Кунн та Вільям Воллес, музикант Джон Мак-Геохі, поети Денис Девлін і Джин Адам, актори Річард Вілсон і Стелла Гонет, а також не виключено, що і пірат капітан Вільям Кідд.
Міста Шотландії
Порти Великої Британії
Засновані в Європі 1592
|
1838331
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/5%20%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B2%20%C2%AB%D0%86%D0%B3%D1%80%D0%B8%20XXII%20%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%B2%20%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B2%D1%96%20%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%29%C2%BB
|
5 карбованців «Ігри XXII Олімпіади в Москві (Київ)»
|
5 карбованців «Ігри XXII Олімпіади в Москві (Київ)»
Ігри XXII Олімпіади в Москві (Київ) — срібна ювілейна монета СРСР вартістю 5 карбованців, випущена 1 січня 1977 року. Монета присвячена XXII Літнім Олімпійським іграм у Москві, які відбулися з 19 липня по 3 серпня 1980 року — це були перші в історії Олімпійські ігри на території Східної Європи, а також перші Олімпійські ігри, проведені в соціалістичній країні. Частина змагань Олімпіади-1980 проводилася в інших містах Радянського Союзу, а саме: вітрильні регати стартували в Талліні; попередні ігри і чвертьфінали футбольного турніру відбулися в Києві, Ленінграді та Мінську; змагання з кульової стрільби пройшли на стрільбищі «Динамо» в підмосковних Митищах. Ігри відомі тим, що понад 50 країн бойкотували Олімпіаду в зв'язку з введенням в 1979 році радянських військ в Афганістан. Деякі спортсмени з країн, що бойкотували Ігри, все ж приїхали в Москву і виступали під олімпійським прапором. Цей бойкот став однією з основних причин відповідного бойкоту Радянським Союзом та низкою його союзників наступних літніх Олімпійських ігор в Лос-Анджелесі в 1984 році.
Історія
У 1977–1980 роках на честь Олімпіади-80, що проходила в Москві, були викарбувані перші монети з дорогоцінних металів. В обіг була випущена серія з 39 пам'ятних монет зі срібла, золота і платини, які користувалися на міжнародному нумізматичному ринку заслуженою популярністю. Випуск цих монет привернув увагу широкого кола нумізматів у всьому світі. Монети зі срібла (28 монет) номіналом 5 і 10 карбованців були об'єднані в шість серій: «Географічна серія», «Швидше», «Вище», «Сильніше», «Спорт і грація», «Народні види спорту». На монетах із золота номіналом 100 карбованців (6 монет) зображені різні спортивні споруди в Москві і олімпійський вогонь, а також алегорія «Спорт і мир», на монетах з платини номіналом 150 карбованців (5 монет) — Емблема Олімпійських Ігор 1980 року на тлі лаврового вінка і фрагменти Олімпійських Ігор давнини. Вперше в практиці випуску пам'ятних олімпійських монет в СРСР на честь Ігор XXII Олімпіади в Москві були випущені пам'ятні монети з платини. Олімпійська серія мала великі для монет з дорогоцінних металів тиражі (від 40 тисяч штук платинових монет до 450 тисяч срібних).
Монета карбувалася на Ленінградському монетному дворі (ЛМД).
Опис та характеристики монети
Аверс
Зверху герб СРСР з 15 витками стрічки, ліворуч від нього літери «СС», праворуч «СР», нижче подвійна риса, під нею позначення номіналу монети цифра «5» і нижче слово «РУБЛЕЙ».
Реверс
Зліва і зверху уздовж канта слова «ИГРЫ XXII ОЛИМПИАДЫ», праворуч розділені крапкою слово «МОСКВА» і рік проведення XXII Олімпіади «1980», вгорі емблема XXII Олімпійських ігор, в середині панорама Києва, під нею зліва монограма монетного двору «ЛМД», внизу у канта рік випуску монети «1977».
Гурт
Рубчастий (252 рифлення).
Автори
Художник: Ю. А. Лук'янов
Скульптор: Л. С. Комшилов, П. К. Потапов, Н. А. Носов
Див. також
Пам'ятні та ювілейні монети СРСР
Радянський карбованець
Ювілейна монета
Джерела
http://www.fcoins.ru/catalog/catalogussrub/catalogussrub13820.asp
Монети СРСР
Колишні валюти
|
275861
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%A7%D1%83%D0%BB%D0%B0%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0%29
|
Олександрівка (Чулаківська сільська громада)
|
Олександрівка (Чулаківська сільська громада)
Олександрівка (до 2016 року — Краснознам'янка) — село в Україні, у Чулаківській сільській громаді Скадовського району Херсонської області. Населення становить 644 осіб. 24 лютого 2022 року село тимчасово окуповане російськими військами під час російсько-української війни.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 566 осіб, з яких 262 чоловіки та 304 жінки.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 644 особи.
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Уродженці
Андрієць Олександр Федорович (1925—2014) — учасник німецько-радянської війни, визволитель Херсона, почесний громадянин Херсона.
Мічуріна Аліна Григорівна (1945 — ?) — українська радянська діячка, прядильниця Херсонського бавовняного комбінату Херсонської області. Депутат Верховної Ради УРСР 8-го скликання.
Примітки
Посилання
Погода в селі Олександрівка
Села Херсонської області
Села, перейменовані в рамках декомунізації
|
31675545
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bridge%20of%20Peace
|
Bridge of Peace
|
Bridge of Peace
The Bridge of Peace (mshvidobis khidi) is a bow-shaped pedestrian bridge, a steel and glass construction illuminated with numerous LEDs, over the Kura River, linking the Rike Park with Old town in central Tbilisi. Since its opening in 2010 the structure has become an important pedestrian crossing in the city, as well as a significant tourist attraction and one of the most well-recognized landmarks of the capital.
History
The bridge which stretches over the Kura River was ordered by the City Hall of Tbilisi to create a contemporary design feature connecting Old Tbilisi with the new district. The official opening took place on May 6, 2010. The bridge stretches over Kura River providing a view of the Metekhi Church, statue of the city's founder Vakhtang Gorgasali, and the Narikala Fortress on one side, and Baratashvili Bridge and Ceremonial Palace of Georgia on the other.
Design
The bridge was designed by the Italian architect Michele De Lucchi, who had also designed the buildings of the Ceremonial Palace of Georgia and Ministry of Internal Affairs in Tbilisi; the lighting design was created by the French lighting designer Philippe Martinaud. The structure of the bridge was built in Italy and transported to Tbilisi in 200 trucks, while the lighting was installed on site during the assembly of the structures.
The bridge, a design of which reminds of a marine animal, has a curvy steel and glass canopy top which shimmers with an interactive light display at night, generated by thousands of white LEDs. The roof is fitted with 1,208 custom LED fixtures. The handrail glass panels which run along the whole length of the walkway are equipped with embedded linear low-power LED arrays.
The lighting, which is live from 90 minutes before sunset until 90 minutes after sunrise, features four different lighting programs that run on the canopy every hour. At times, the bridge lights up in waves from one side of the river to the other. At other times, the pattern begins with a band of light at either end, continuing from either direction until the light meets in the middle, and fading to black before starting over. The third program starts by lighting the outer fixtures on the roofline, then briefly illuminates the entire canopy before going entirely dark. The fourth program makes the roof twinkle like stars as different groups of fixtures light and dim across the entire bridge length.
Within the bridge walkway, the low-power linear LED arrays embedded in the glass railings are triggered by 240 motion sensors as the pedestrians pass, giving an impression that the bridge lights come on for each person setting foot on the bridge. Additionally, a message in Morse code that renders the periodic table of elements goes across two parapets every hour. The lights designer Martinaud considers this communication celebration of "life and peace between people".
Criticism
The construction of a new steel and glass bridge in the historical district of Tbilisi was controversial. Several opposition politicians, architects, and urban planners unleashed criticism, complaining that the bridge unduly dominated the historical old town and obscured the area's old architectural landmarks.
The bridge has been nicknamed the "Always Ultra" bridge for its perceived resemblance to a ladies' maxi-pad.
See also
Architecture of Georgia
References
External links
Deck arch bridges
Through arch bridges
Footbridges
Bridges completed in 2010
Buildings and structures in Tbilisi
Bridges in Georgia (country)
Tourist attractions in Tbilisi
|
493256
|
https://en.wikipedia.org/wiki/John%20Murray%20Forbes
|
John Murray Forbes
|
John Murray Forbes (February 23, 1813 – October 12, 1898) was an American railroad magnate, merchant, philanthropist and abolitionist. He was president of both the Michigan Central railroad and the Chicago, Burlington and Quincy Railroad in the 1850s. He kept doing business with Russell & Company.
Early life
Forbes was born on February 23, 1813, in Bordeaux, France. His father, Ralph Bennett Forbes, was a member of the Forbes family, descended from Scottish immigrants who attempted unsuccessfully to start a trade from Bordeaux. His mother, Margaret Perkins, was a member of the Boston Brahmin Perkins family merchant dynasty involved in the China trade. Among his siblings, his older brother was Robert Bennet Forbes, sea captain and China merchant.
His paternal uncle was John Murray Forbes, lawyer and diplomat, and his maternal uncle was merchant Thomas Handasyd Perkins. Among his cousins was the botanist Francis Blackwell Forbes.
In 1814, his parents moved back to the Captain Robert Bennet Forbes House in Milton, Massachusetts. Forbes attended school at Phillips Academy in Andover, Massachusetts, then at Round Hill School in Northampton, Massachusetts, from 1823 to 1828.
Career
Forbes was one of three brothers sent by their uncle to Canton, China, and achieved some financial success during a short time spent trading opium in Canton. However, unlike his brother Robert, who devoted himself to the China trade, Forbes returned to Boston and became an early railroad investor and landowner.
As with Jay Gould and E. H. Harriman, Forbes was an important figure in the building of America's railroad system. From March 28, 1846, through 1855, he was president of Michigan Central Railroad, and he was a director and president of the Chicago, Burlington and Quincy Railroad, he helped with the growth of the American Middle West. In addition, he founded J.M. Forbes & Co., an investment firm in Boston in 1838.
In 1860, he was an elector for Abraham Lincoln. He served as the Chairman of the Republican National Committee during the administration of President Abraham Lincoln. Staunchly pro-Union, he is given credit for founding the New England Loyal Publication Society in early 1863 (Smith 1948). After the Civil War, Forbes was elected as a 3rd Class (honorary) Companion of the Military Order of the Loyal Legion of the United States.
Forbes was a delegate to the Republican conventions of 1876, 1880 and 1884, he eventually became displeased with the Republican party and worked successfully to get Democrat Grover Cleveland elected president.
Philanthropy
He supplied money and weapons to New Englanders to fight slavery in Kansas and in 1859 entertained John Brown.
Forbes's many philanthropic activities included the re-establishment of Milton Academy, a preparatory school south of Boston, Massachusetts in 1884.
Personal life
Forbes married Sarah Swain Hathaway (1813–1900). They resided in Milton, Massachusetts, and summered on Naushon Island in Dukes County, Massachusetts. They had two sons and four daughters:
Ellen Randolph Forbes (1838–1860).
Alice Hathaway Forbes (1838–1917), who married Edward Montague Cary (1828–1888) in 1875.
William Hathaway Forbes (1840–1897), who married Edith Emerson (1841–1929), the daughter of poet Ralph Waldo Emerson. William became the first president of the American Telephone and Telegraph Company and father of William Cameron Forbes.
Mary Hathaway Forbes (1844–1916), who married Henry Sturgis Russell (1838–1905) in 1863.
John Malcolm Forbes (1847–1904), the yachtsman and horseman who married Sarah Coffin Jones (1852–1891) in 1873.
Sarah Forbes (1853–1917), who married William Hastings Hughes (1833–1909) in 1887.
Forbes died of pneumonia on October 12, 1898, in Milton, Massachusetts.
Descendants
His cousin Francis Blackwell Forbes (1839–1908) is the great-grandfather of 2004 U.S. Democratic presidential candidate John Forbes Kerry. His 4x great-grandson is Jonathan Meath, a renowned Emmy award-winning television producer.
Legacy
In the September 1899 issue of Atlantic magazine, Edward Waldo Emerson (Ralph Waldo Emerson's son), published Forbes' biography. The Emerson and Forbes families were close as Forbes' son, William, married Ralph's daughter, Edith Emerson. In Letters and Social Aims, Ralph Waldo Emerson wrote of Forbes:
"Never was such force, good meaning, good sense, good action, combined with such domestic lovely behavior, such modesty and persistent preference for others. Wherever he moved he was the benefactor... How little this man suspects, with his sympathy for men and his respect for lettered and scientific people, that he is not likely, in any company, to meet a man superior to himself," and "I think this is a good country that can bear such a creature as he."
The small community of Forbes, Missouri, is named for him.
References
Further reading
External links
Dictionary of Unitarian & Universalist Biography: John Murray Forbes
Old Plank Road Trail history and development. Retrieved October 2, 2013.
1813 births
1898 deaths
People from Milton, Massachusetts
People from Dukes County, Massachusetts
Phillips Academy alumni
Businesspeople from Boston
19th-century American railroad executives
Chicago, Burlington and Quincy Railroad people
Massachusetts Republicans
Massachusetts Democrats
American philanthropists
Founders of American schools and colleges
American abolitionists
American Unitarians
American expatriates in France
American expatriates in China
John Murray
People from Bordeaux
|
15805247
|
https://en.wikipedia.org/wiki/La%20Villedieu-en-Fontenette
|
La Villedieu-en-Fontenette
|
La Villedieu-en-Fontenette is a commune in the Haute-Saône department in the region of Bourgogne-Franche-Comté in eastern France.
See also
Communes of the Haute-Saône department
References
Communes of Haute-Saône
|
2600054
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Липник (значення)
|
Липник (значення)
Липник — село, Львівський район Львівська область
Липник — заповідне урочище, Хмельницький район, Хмельницька область
Липник — залізнична станція Львівської дирекції Львівської залізниці
Липник — село, Разградська область
Липник — село, Переворський повіт, Підкарпатське воєводство, гміна Каньчуга
Липник — село, громада округу Превідза, Тренчинський край
Липник (притока Дунайця)
Липне — поселення, громада Требнє, Південно-Східна Словенія
Липник над Бечвоу — місто, округ Пшеров, Оломоуцький край
Див. також
Великий Липник
Малий Липник
|
213292
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Остапівка (Золотоніський район)
|
Остапівка (Золотоніський район)
Остапівка — село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області. Входить до складу Шрамківської сільської громади. Розташоване на правому березі річки Чумгак за 24 км від селища Драбів. Межує з селами Свічківка, Митлашівка, Перервинці, Коломиці. Площа населеного пункту — 261,0 га. Чисельність населення — 273 чоловіка (на 2001 рік).
Історія
Першими поселенцями були Максим і Мусій Чернявські та Мотря Козариха. У 1716 році вони продали свої володіння за 24 рублі козаку Лубенського полку Матвію Остапенку, який заселив та розбудував село і дав йому назву Остапівка.
Хутір Остапівка був приписаний до Миколаївської церкви в Свічківці.
Остапівка є на мапі 1816 року як хутір Астапівській.
Під час голодомору в селі від голоду померло 67 осіб.
У роки радянсько-німецької війни загинуло 56 жителів села. 23 вересня 1943 року село відвойоване у німецько-нацистських загарбників. Загиблим воїнам-землякам споруджено обеліск.
8 жовтня 1991 року в результаті поділу Митлашівської сільської ради створена Остапівська сільська рада, за період існування якої сільськими головами були обрані Тканка Володимир, Панімаш Петро, Дейнеко Надія, Карабань Петро, Голобородько Микола та Чечот Юхим.
Сучасність
На території села працюють: ТОВ «Продсільпром» (директор Буцько Сергій), 3 селянсько-фермерських господарств: «Прометей» (голова Михайло Мороз), «Велес» (голова Буцько Сергій), «Берегиня» (голова Мороз Олена); НВК «ЗОШ І ступеня — дошкільний навчальний заклад», сільський клуб, бібліотека, два магазини, приватні підприємці.
Див. також
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Черкаська область)
Джерела
Примітки
Посилання
Остапівка на who-is-who.com.ua
Села Черкаської області
|
2317350
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0%20%D0%97%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B0
|
Татяна Захова
|
Татяна Захова (нар. 29 січня 1972) — болгарська акторка. Займається озвучуванням фільмів болгарською мовою. Найвідомішими її роботами є озвучування фільмів "Відчайдушні домогосподарки", "Втеча з в'язниці", "Герої" і "1001 ніч".
Життєпис
Дочка заступника міністра культури і колишнього директора "Театру Болгарської армії" Митко Тодорова. У 1990 році закінчила 125-е училище "Іван Пашов", пізніше перейменоване в "Проф. Боян Пенев". У 1995 році закінчила Національну академію театрального і кіномистецтва в класі проф. Єлени Баєвої.
Була одружена з актором Пламеном Заховим, у 1995 році народила дочку. У 2003 році чоловік помер, у 2013 році одружилась вдруге.
Кар'єра та діяльність
З 1999 по 2005 рік викладала акторську майстерність у театральній академії, а з 2001 по 2006 роки в театральному коледжі "Любен Гройс". З 1998 року акторка в софійському театрі «Відродження», де виконала близько 30 ролей. Деякі з вистав, у яких вона бере участь: "Стела" за твором Гете режисера Миколи Полякова, "Не знаю вас більше" Альдо Де Бенедетті, реж. Роберт Янакієв, "Мишоловка" Агати Крісті, реж. Біна Харалампі'ва і "Бабусин торт" Василя Мірчовського, реж. Георгій Георгієв.
Захова також озвучує рекламні ролики, фільми і серіали. В дубляжі дебютувала у 1995 році з першої частини серіалу "Недоторканні" для телеканалу БНТ.
У 2009 році була номінована на кінопремію "Ікар" в номінації "Золотий голос" за дубляж у фільмі "Дівчинка на Алясці".
У 2010 році стала директоркою театру "Відродження" і займала цю посаду до 2013 року.
Посилання
Татяна Захова в Bgactors
Болгарські акторки
Уродженці Львова
|
6281780
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bill%20Thoms
|
Bill Thoms
|
Bill Thoms
William David Thoms (March 5, 1910 – December 26, 1964) was a Canadian professional ice hockey player who played 548 games in the National Hockey League for the Toronto Maple Leafs, Chicago Black Hawks and Boston Bruins between 1932 and 1945.
Thoms tied Charlie Conacher for the NHL goal-scoring lead in 1935–36; however, Conacher is recognized as the goal-scoring champion due to Conacher's playing fewer games. After his retirement in 1945, Thoms briefly coached the Toronto Marlboros of the Ontario Hockey Association, and died of a heart attack on December 26, 1964.
Career statistics
Regular season and playoffs
External links
1910 births
1964 deaths
Boston Bruins players
Canadian ice hockey centres
Canadian ice hockey coaches
Chicago Blackhawks players
Canadian expatriate ice hockey players in the United States
Ontario Hockey Association Senior A League (1890–1979) players
Ice hockey people from Newmarket, Ontario
Syracuse Stars (IHL) players
Toronto Maple Leafs players
Toronto Marlboros coaches
|
4427218
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%B2%20%D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%8F%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Семіков Ілля Сергійович
|
Семіков Ілля Сергійович
Ілля Сергійович Семіков — російський лижник, чемпіон Росії, призер етапу Кубка світу. Майстер спорту Росії міжнародного класу (2019).
Життєпис
Лижним спортом почав займатися в сім років у рідному селі у тренера Івана Попова. По закінченні школи тренувався в Сиктивкарі у Андрія Нутріхіна. У збірній Росії тренувався під керівництвом Едуарда Михайлова і Олега Перевозчикова. На внутрішніх змаганнях представляє Республіку Комі та спортивне товариство «Динамо».
Переможець і призер чемпіонатів Росії серед юніорів та молоді, всеросійських змагань. Золоті нагороди здобував 2013 року в перегонах на 15 км (до 21 року), в естафеті (до 23 років), 2015 року в естафеті (до 23 років).
Учасник всесвітньої зимової Універсіади 2015 року в Словаччині, де найкращим результатом стало восьме місце в перегонах на 10 км. 2016 року взяв участь у чемпіонаті світу серед молоді в Румунії.
На дорослому рівні здобув низку нагород чемпіонату Росії, зокрема золоту 2016 року в перегонах на 70 км; срібну 2015 року в командному спринті та перегонах на 50 км, 2018 року в перегонах на 70 км; бронзову 2014 року в естафеті, 2015 року в естафеті, 2018 року в перегонах на 15 км та естафеті.
У складі збірної Росії брав участь у перегонах Кубка світу, дебютував 2017 року. Неодноразово ставав призером етапів в естафетах.
Результати за кар'єру
Усі результати наведено за даними Міжнародної федерації лижного спорту.
Чемпіонати світу
Кубки світу
Підсумкові місця в Кубку світу за роками
П'єдестали в командних дисциплінах
4 п'єдестали — (4 )
Примітки
Російські лижники
Уродженці Комі
Лижники на зимових Олімпійських іграх 2022
|
2097767
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B0%D0%BD%20%D0%86%D1%80%D0%B2%D1%96%D0%BD
|
Клан Ірвін
|
Клан Ірвін (шотл. - Clan Irvine, Clan Irving) - один з кланів рівнинної частини Шотландії - Лоуленду.
Гасло клану: SUB SOLE SUB UMBRA VIRENS - Процвітаємо (зеленіємо) як під сонцем так і в тіні (лат.)
Землі клану: Абердиншир
Вождь клану: Девід Чарльз Ірвін Драм (шотл. - David Charles Irvine Drum) - XXVI барон Драм
Резиденція вождя клану: Замок Драм (шотл. - Drum Castle)
Гілки клану Ірвін
Ірвін Драм (шотл. - Irvine Drum) - гілка вождя клану
Ірвін Боншоу (шотл. - Irvine Bonshaw)
Союзні клани: Брюс
Ворожі клани: МакЛін, Кейт (Кіт)
Історія клану Ірвін
Походження клану Ірвін
Перші згадки про клан Ірвін в історичних документах відносяться до ХІІ століття. У документах, які датуються 1124 - 1125 роками і стосуються земельної власності лордів Галловей згадується Гілкріст мак Ервіні (гельск. - Gilchrist mac Erwini). Клан володів землями Ірвін в Дамфрісширі. Згідно історичних переказів самого клану Ірвін клан походив від кельтських королів нинішньої Шотландії. Згідно цих же переказів Дункан Ірвін оселився в Боншоу. Дункан був братом Крінана, вони походили від верховних королів Ірландії, серед їх предків були наставники Данкелда. Крінан мав дочку, яку віддав заміж за короля Шотландії Малкольма ІІ. Їхнім сином був король Шотландії Дункан І.
Сусіднім кланом був могутній клан Брюс. Клан Ірвін підтримував своїх сильних сусідів, Вільям Ірвін став зброєносцем і секретарем короля Шотландії Роберта І Брюса. За 20 років вірної служби Вільям де Ірвін отримав нагороди від короля - він отримав землі та ліс Друм (Драм) в Абердинширі. Ці землі стали землями резиденції вождів клану Ірвін. Тут клан мав свій родовий замок Друм, що був збудований ще в ХІІІ століття як мисливський замок короля Шотландії. Потім він перебудовувався і розбудовувався.
Щодо походження символіки клану - гребеня, герба вождів, то існує легенда, що Роберт Брюс - майбутній король вільної Шотландії під час повстання після поразки повстанської шотландської армії переховувався від англійської армії в замку Друм, що був оточений лісом.
XV століття - війни кланів
Клан Ірвін ворогував з сусіднім клану Кейт (Кіт). Обидва клани здійснювали напади і рейди на землі один одного. У 1402 році клан Ірвін вів запеклу віну з кланом Кейт - відбулась битва під Друмоак і багато людей з клану Кейт було вбито. Сам клан Ірвін потім заявив, що вони знищили в цій битві сіячів війни.
Третій лерд Друм - Олександр Ірвін був першим серед вождів клану Ірвін, хто носив ім'я Олександра. Він був ХІІ вождем клану Ірвін. Він був легендарним лицарем і воював разом з графом Мар у Франції . Пізніше він брав участь у битві під Харлоу в 1411 році, яка велася в 20 милях від земель Друм. Під час цієї битви під Харлоу Олександр Ірвін зітнувся в єдиноборстві з відомим шотландським воїном Гектором МакЛіном - вождем клану МакЛін. Після цього поєдинку вони померли від ран, які нанесли один одному. Про цю подію поети склали баладу «Сер Ірвін, лерд Друм».
XVI століття - англо-шотландські війни
Наступний лерд Друм був помітною фігурою в переговорах з Англією метою викупу короля Шотландії Джеймса I, що потрапив в полон, і коли король був випущений вождь клану Ірвін був посвячений в лицарі. Коли король був убитий в Перті, сер Олександр Ірвін узяв під свій контроль місто Абердин, щоб відновити порядок.
VI лерд Друм і вождь клану Ірвін був миротворцем, і був нагороджений королем Шотландії Джеймсом V за його зусилля по припиненню війн між кланами, війн повстанців проти короля, рейдерства, чаклунства, кровної помсти. Нагороду вождь клану отримав у 1527 році.
В англо-шотландських війнах син VI лерда був убитий, коли клан брав участь в англо-шотландській війні під час битви під Пінкі Клев у 1547 році.
XVII століття - громадянська війна
Під час громадянської війни клан Ірвін підтримав роялістів і короля Карла I. Але клан Ірвін жив і володів землями в районі, що підтримував ковенанторів, тому клан і його замок Друм став мішенню для нападів. Замок був атакований, коли лерд Друм був відсутній. Ковенантори оточили замок чисельною армією та артилерією. Леді Ірвін здалася ворогам, і замок була розграбований. Лерд Друм мав двох синів і брав участь у громадянській війні разом з ними - обидва сини були захоплені в полон. Молодший син - Роберт Ірвін помер в підземеллях Единбурзького замку, проте його брат - Олександр був звільнений після перемоги Джеймса Грема - І маркіза Монтроз в битві під Кісіт у 1645 році. На замок Друм знову напали, розграбували, і сам замок був сильно зруйнований.
XVIII століття - повстання якобітів
Під час повстання якобітів у 1715 році XIV лерд Друм підтримав повстання і брав участь у битві під Шеріфмур у 1715 році, де він отримав важку рану голови. Він так і не оговтався від рани і після багатьох років хвороби помер, залишивши світ без прямого спадкоємця. Майно і землі клану Ірвін перейшли до його дядька - Джона Ірвіна, а потім до іншого родича - Джона Ірвіна Крімонда.
Під час повстання якобітів у 1745 році клан Ірвін знову підтримав повстання та Стюартів і брав участь у битві під Куллоден у 1746 році. Лерд Друм уникнув полону після поразки якобітів, заховавшись у таємній кімнаті замку Друм. Потім він жив протягом декількох років у вигнанні у Франції, поки йому не дозволили повернутися в свої маєтки.
ХІХ - ХХ століття
Полковник Джон Ірвінг Боншоу брав участь у військовій британської експедиції в Абісинію. Його син - сер Роберт Ірвін Боншоу теж був військовим, дослужився до звання капітана, був кавалером орденів Британії.
ХХІІ лерд Друм брав участь у ІІ світовій війні, був у гренадерській гвардії.
Сучасна історія клану Ірвін
У 2002 році вождь клану Ірвін уклав мирний договір з ХІІІ графом Кінтор, що є вождем клану Кейт на пишній церемонії на березі річки Ді і цей договір поклав кінець 600-річній ворожнечі кланів Ірвін та Кейт.
Замки клану Ірвін
Замок Драм
Замок Боншоу-тауер
Септи клану Ірвін
Ervin
Ervine
Erving
Erwin
Erwyn
Hurven
Hurvene
Hurvine
Hurwen
Hurwin
Hurwine
Hurwyn
Hurwynn
Hurwynne
Irvene
Irvin
Irvine
Irving
Irvink
Irwin
Irwine
Irwing
Irwink
Irwran
Irwrand
Irwrane
Irwrant
Irwren
Irwrend
Irwrent
Irwrind
Irwrint
Irwryn
Irwrynd
Irwynn
Irwynne
Orvene
Orvine
Orwin
Orwine
Orwynn
Orwynne
Urvene
Urvine
Urwand
Urwane
Urwant
Urwen
Urwend
Urwent
Urwin
Urwind
Urwine
Urwint
Urwyn
Urwynd
Urwynn
Urwynne
Uryn
Yurand
Yurane
Yurant
Yurend
Yurent
Yurind
Yurint
Yurven
Yurvene
Yurvine
Yurwan
Yurwand
Yurwane
Yurwant
Yurwen
Yurwend
Yurwent
Yurwin
Yurwind
Yurwine
Yurwint
Yurwyn
Yurwynd
Yurwynn
Yurwynne
Yurynd
</div>
Джерела
Way of Plean, George; Squire, Romilly (2000). Clans & Tartans. Glasgow: HarperCollins. ISBN 0-00-472501-8.
"History of the Irvings" (PDF).
Ірвін
|
7923323
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ahmed%20Kano
|
Ahmed Kano
|
Ahmed Kano
Ahmed Mubarak Obaid al-Mahaijri (born 23 February 1985), commonly known as Ahmed Mubarak or Ahmed Kano, is an Omani professional footballer who plays as a midfielder.
Club career
Kano has previously played for various clubs in GCC countries with clubs like Al-Wehda Club, Al-Ahli SC, Al-Fateh SC and Ettifaq FC of KSA, Al Ain S.C.C. and Dubai C.S.C. of the UAE, Al-Wakra, Al Rayyan Sports Club and Al-Sailiya Sport Club of Qatar and Al Naser Sporting Club of Kuwait. On 5 September 2013, he signed a one-year contract with 2012–13 Oman Elite League runners-up Fanja SC. On 13 July 2014, he signed a one-year contract with his first professional club Al-Oruba SC.
International career
Kano was a part of the first team squad of the Oman national football team. He was selected for the national team for the first time in 2003, along with Ahmed Hadid, Badar Al-Maimani and Ali Al-Habsi.
Arabian Gulf Cup
Kano has made appearances in the 2003, 2004, 2007, 2009, 2010, 2013, 2014, and the 2017 editions of the Arabian Gulf Cup.
In the 2003 edition of the tournament, he scored one goal in an important 2−0 win against the United Arab Emirates. In the 2014 edition, he scored one goal in a close 1−1 draw against Iraq. And in the 2017 edition, he managed to score a critical penalty kick in a difficult 1−0 win against the hosts Kuwait.
Kano won the most valuable player award of the 2017 Gulf Cup for his role in the success of the Omani team tournament campaign.
AFC Asian Cup
Kano has made appearances in the 2004 Asian Cup qualifiers, the 2004 Asian Cup, the 2007 Asian Cup qualifiers, the 2007 Asian Cup, the 2011 Asian Cup qualifiers, the 2015 Asian Cup qualifiers, the 2015 Asian Cup, and the 2019 Asian Cup qualifiers.
FIFA World Cup qualification
Kano has made a total of four appearances in the 2006 FIFA World Cup qualifiers, six in the 2010 FIFA World Cup qualifiers and fourteen in the 2014 FIFA World Cup qualifiers.
In the 2010 FIFA World Cup qualifiers, he scored one goal in a 1−1 draw against Japan.
He scored three goals in the 2014 FIFA World Cup qualifiers. The first one came in the second round of the FIFA World Cup qualifiers in a 2−0 win over Myanmar, and the other two goals were scored in the fourth round of the FIFA World Cup qualifiers, one in a 2−1 win over Jordan and another in a 1−2 loss against Japan. Oman entered the last game of group play with a chance to qualify for at least the playoff-round, but a 1−0 loss to Jordan eliminated them from the competition.
Career statistics
Club
International
Scores and results list Oman's goal tally first, score column indicates score after each Kano goal.
Notes:
Honours
Club
Al-Oruba
Omani League (1): 2001–02; Runners-up 2000–01
Sultan Qaboos Cup (1): 2001; Runners-up 2000
Oman Super Cup (2): 2000, 2002
Al-Ain
UAE Pro League Runners-up: 2004-05
UAE President's Cup (1): 2005
UAE Federation Cup (1): 2005
AFC Champions League Runners-up: 2005
Al-Rayyan
Emir of Qatar Cup (1): 2006
Sheikh Jassem Cup Runners-up: 2006
Al-Sailiya
Sheikh Jassem Cup Runners-up: 2007
Al-Ahli
Saudi Crown Prince Cup Runners-up: 2010
Al-Ettifaq
Saudi Crown Prince Cup Runners-up: 2012
Fanja
Sultan Qaboos Cup (1): 2013
See also
List of men's footballers with 100 or more international caps
References
External links
Ahmed Mubarak at Goal.com
Ahmed Mubarak Al-Mahaijri - ASIAN CUP Australia 2015
1985 births
Living people
Omani men's footballers
Oman men's international footballers
Omani expatriate men's footballers
Men's association football midfielders
2004 AFC Asian Cup players
2007 AFC Asian Cup players
2015 AFC Asian Cup players
Al-Orouba SC players
Al Wehda FC players
Al Ain FC players
Al-Rayyan SC players
Al-Sailiya SC players
Al-Ahli Saudi FC players
Al Fateh SC players
Al-Nasr SC (Kuwait) players
Al-Ettifaq FC players
Fanja SC players
Qatar Stars League players
Saudi Pro League players
Oman Professional League players
UAE Pro League players
Qatari Second Division players
Expatriate men's footballers in the United Arab Emirates
Omani expatriate sportspeople in the United Arab Emirates
Expatriate men's footballers in Qatar
Omani expatriate sportspeople in Qatar
Expatriate men's footballers in Kuwait
Muaither SC players
Mesaimeer SC players
Al-Markhiya SC players
Omani expatriate sportspeople in Kuwait
Expatriate men's footballers in Saudi Arabia
Omani expatriate sportspeople in Saudi Arabia
Footballers at the 2006 Asian Games
FIFA Men's Century Club
2019 AFC Asian Cup players
Asian Games competitors for Oman
People from Sur, Oman
Kuwait Premier League players
|
14248917
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Al%20Kazim%20Towers
|
Al Kazim Towers
|
Al Kazim Towers
The Business Central Towers form a complex of two 51-floor towers in Dubai Media City in Dubai, United Arab Emirates. Both towers have an equal total structural height of and resemble New York City's Chrysler Building. Both towers were topped out in November 2007 and were completed in early 2008. Originally named the Al Kazim Tower Towers, the towers were renamed as the Business Central Towers, a more friendly name for all foreign companies in both buildings.
See also
List of tallest buildings in Dubai
References
External links
Business Central Towers on Emporis
Buildings and structures in Dubai Media City
Office buildings completed in 2008
Twin towers
Skyscraper office buildings in Dubai
|
4099063
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D1%82%D0%B8%20%D0%B4%D1%83%D0%B1%D0%B0%20%D0%B2%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B7%D1%96%20%D0%AE%D0%B1%D0%B0
|
Дати дуба в окрузі Юба
|
Дати дуба в окрузі Юба (англ. Breaking News in Yuba County) — американський комедійно-драматичний фільм, режисер та співавтор якого — Тейт Тейлор, за сценарієм Аманди Ідоко. У ньому зіграли ролі: Еллісон Дженні, Міла Куніс, Аквафіна, Ванда Сайкс, Меттью Модайн, Еллен Баркін, Саміра Вайлі, Джульєтт Льюїс та Реджина Голл.
Вихід стрічки на екрани заплановано на 12 лютого 2021 року у США.
Сюжет
Сью - відчайдушна домогосподарка. Вона мріє стати відомою, але її ніхто не помічає, поки таємничим чином не зникає її чоловік. Немов почута Всесвітом, жінка вмить потрапляє під світло софітів. Тим паче, що сестра працює на телебаченні. Ось тільки «скелет у шафі» Сью піднімає на вуха весь кримінал округу Юба, на додачу до допитливих копів. На такий розголос вона й не розраховувала. Що ж, доведеться імпровізувати.
У ролях
Еллісон Дженні — Сью Баттонс
Міла Куніс — Ненсі
Аквафіна — Міна
Ванда Сайкс — Ріта
Меттью Модайн — Карл Баттонс
Еллен Баркін — Деббі
Саміра Вайлі — Джонель
Джульєтт Льюїс — Глорія Майклз
Реджина Голл — детективка Кем Гарріс
Джиммі Сімпсон — Піті Баттонс
Домінік Берджесс — капітан Ріггінс
Кріс Лоуелл — Стів
Кліфтон Коллінз-молодший — Рей
Виробництво
У жовтні 2018 року було оголошено, що акторки Еллісон Дженні та Лора Дерн приєдналися до акторського складу нового фільму, у якому Тейт Тейлор виступив режисером та який буде зніматися за сценарієм Аманди Ідоко. Тейт Тейлор, Джейк Джилленгол, Ріва Маркер та Франклін Леонард готові бути продюсерами майбутньої стрічки. У травні 2019 року Міла Куніс, Реджина Голл, Аквафіна, Саміра Вайлі, Бріджит Еверетт, Джиммі Сімпсон та Кеонг Сім приєдналися до акторського складу фільму, а Джульєтт Льюїс, Еллен Баркін та Ванда Сайкс почали переговори щодо участі у стрічці.Лора Дерн яка однієї з перших приєдналась до зйомок, покинула стрічку через розбіжності своїх графіків зйомок. З червня 2019 року Домінік Берджесс, Меттью Модайн та Кріс Лоуелл також приєднались до акторского складу фільму. У липні 2019 року до складу фільму також приєднався Кліфтон Коллінз-молодший.
Зйомки
Голові зйомки фільму було розпочато 3 червня 2019 року, а завершились другій половині липня 2019 року в Натчесі, штат Міссісіпі.
Вихід фільму на екрани
У жовтні 2020 року компанія American International Pictures придбала права на розповсюдження стрічки, після того як кінокомпанія Metro-Goldwyn-Mayer повідомила про перезапуск своєї студії для виробництва фільмів для цифрових та обмежених театральних випусків. Вихід стрічки на екрани кінотеатрів було заплановано на 12 лютого 2021 року.
Посилання
Фільми США 2021
Фільми англійською мовою
Фільми American International Pictures
|
42579113
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2013%20Generali%20Ladies%20Linz
|
2013 Generali Ladies Linz
|
2013 Generali Ladies Linz
The 2013 Generali Ladies Linz was a tennis tournament played on indoor hard courts. It was the 27th edition of the Generali Ladies Linz, and part of the WTA International tournaments-category of the 2013 WTA Tour. It was held at the TipsArena Linz in Linz, Austria, on 7–13 October 2013.
Singles entrants
Seeds
Rankings as of 30 September 2013
Other entrants
The following players received wildcards into the singles main draw:
Angelique Kerber
Melanie Klaffner
Patricia Mayr-Achleitner
The following players received entry from the qualifying draw:
Camila Giorgi
Aleksandra Krunić
Katarzyna Piter
Kristýna Plíšková
The following player received entry into the singles main draw as a lucky loser:
Maryna Zanevska
Withdrawals
Before the tournament
Alizé Cornet
Simona Halep
Petra Kvitová
Doubles entrants
Seeds
1 Rankings as of 30 September 2013
Other entrants
The following pairs received wildcards into the doubles main draw:
Annika Beck / Sandra Klemenschits
Lisa-Maria Moser / Nicole Rottmann
Champions
Singles
Angelique Kerber def. Ana Ivanovic 6–4, 7–6(8–6)
Doubles
Karolína Plíšková / Kristýna Plíšková def. Gabriela Dabrowski / Alicja Rosolska 7–6(8–6), 6–4
External links
2013 WTA Tour
2013
Generali Ladies Linz
October 2013 sports events in Europe
Generali
|
17016386
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1339%20D%C3%A9sagneauxa
|
1339 Désagneauxa
|
1339 Désagneauxa, provisional designation , is a stony Eoan asteroid from the outer region of the asteroid belt, approximately 24 kilometers in diameter. It was discovered on 4 December 1934, by French astronomer Louis Boyer at the North African Algiers Observatory in Algeria. A few nights later, the asteroid was independently discovered by astronomers Grigory Neujmin and Eugène Delporte, at the Crimean Simeiz and Belgian Uccle Observatory, respectively. It was later named after discoverer's brother-in-law.
Orbit and classification
Désagneauxa is a member of the Eos family, which is thought to have formed from a catastrophic collision, disrupting its parent body into thousands of fragments. It is the 4th largest asteroid family with nearly 10,000 known members. The asteroid orbits the Sun in the outer main-belt at a distance of 2.8–3.2 AU once every 5 years and 3 months (1,917 days). Its orbit has an eccentricity of 0.06 and an inclination of 9° with respect to the ecliptic. As no precovery were taken, and no prior identifications were made, the body's observation arc begins with its official discovery at Algiers in 1934.
Naming
This minor planet was named by the discoverer in honour of his brother-in-law. The official naming citation was mentioned in The Names of the Minor Planets by Paul Herget in 1955.
Physical characteristics
In the Tholen taxonomy, Désagneauxa is a stony S-type asteroid.
Rotation period
In August 2008, a rotational lightcurve of this asteroid was obtained by French amateur astronomer René Roy. Lightcurve analysis gave it a rotation period of 9.3209 hours with a change in brightness of 0.48 magnitude. In November 2007, photometric observations at the U.S. Ricky Observatory, Missouri, gave a refined period of 9.380 hours with an amplitude of 0.45 magnitude.
Spin axis
In addition modeled lightcurves, using photometric data from the Lowell photometric database and other sources, gave a period of 9.37510 and 9.37514 hours, as well as a spin axis of (n.a., 65.0°) and (63.0°, 53.0°) in ecliptic coordinates, respectively.
Diameter and albedo
According to the surveys carried out by the Infrared Astronomical Satellite IRAS, the Japanese Akari satellite, and NASA's Wide-field Infrared Survey Explorer with its subsequent NEOWISE mission, Désagneauxa measures between 22.96 and 25.73 kilometers in diameter, and its surface has an albedo between 0.127 and 0.159. The Collaborative Asteroid Lightcurve Link derives an albedo of 0.1747 and a diameter of 23.04 kilometers with an absolute magnitude of 10.7.
References
External links
Asteroid Lightcurve Database (LCDB), query form (info )
Dictionary of Minor Planet Names, Google books
Asteroids and comets rotation curves, CdR – Observatoire de Genève, Raoul Behrend
Discovery Circumstances: Numbered Minor Planets (1)-(5000) – Minor Planet Center
001339
Discoveries by Louis Boyer (astronomer)
Named minor planets
001339
19341204
|
9461735
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pirita%20%28river%29
|
Pirita (river)
|
Pirita (river)
The Pirita is a long river in northern Estonia that drains into Tallinn Bay (part of the Gulf of Finland) in Pirita, Tallinn. The basin area of the Pirita is 799 km2.
For the 1980 Summer Olympics held in Moscow, the estuary to the Gulf of Finland at Tallinn Bay hosted the sailing events.
As part of the Tallinn water supply system, the Pirita is impounded into the Paunküla and Vaskjala Reservoirs. The reservoir in Vaskjala is connected over a canal to the Lake Ülemiste in Tallinn, where the Ülemiste Water Treatment Plant is situated. Additional water is directed to the Pirita from the Jägala, Soodla and Pärnu rivers through a canal network that joins the Pirita in Veskitaguse.
References
Venues of the 1980 Summer Olympics
Pirita
Landforms of Harju County
Landforms of Järva County
Landforms of Tallinn
|
3815110
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%BD%D1%8E%D0%BA
|
Михнюк
|
Михнюк Ксенія Ісаківна (1928—2003) — працівник сільського господарства, знана доярка, Герой Соціалістичної Праці, Мати-героїня.
Михнюк Олена Тимофіївна (1926—1950) — лицар Срібного хреста заслуги УПА.
Михнюк Світлана Казимирівна — заслужений вчитель України.
Міхнюк Олег Іванович (1965—2014) — ветеран війни в Афганістані. Активіст Революції Гідності, учасник війни на сході України. Герой України.
Примітки
|
4369509
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%BE
|
Чизано
|
Чизано
Чизано (Аляска) — переписна місцевість (CDP) в окрузі Вальдес-Кордова штату Аляска
Чизано-Бергамаско — муніципалітет у регіоні Ломбардія, провінція Бергамо
Чизано-суль-Нева — муніципалітет у регіоні Лігурія, провінція Савона
Див. також
Чинзано
|
1131383
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Шевченківська сільська рада
|
Шевченківська сільська рада
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Вінницька область, Літинський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Дніпропетровська область, Васильківський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Дніпропетровська область, Магдалинівський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Дніпропетровська область, Нікопольський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Дніпропетровська область, Синельниківський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Донецька область, Великоновосілківський район
Шевченківська сільська рада — колишня сільська рада, Житомирська область, Малинський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Запорізька область, Приазовський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Івано-Франківська область, Долинський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Івано-Франківська область, Снятинський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Київська область, Броварський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Київська область, Васильківський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Київська область, Згурівський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Київська область, Переяслав-Хмельницький район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Миколаївська область, Братський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Миколаївська область, Вітовський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Миколаївська область, Новобузький район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Одеська область, Березівський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Одеська область, Кілійський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Полтавська область, Решетилівський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Сумська область, Глухівський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Сумська область, Конотопський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Харківська область, Сахновщинський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Херсонська область, Скадовський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Херсонська область, Чаплинський район
Шевченківська сільська рада — сільська рада, Черкаська область, Звенигородський район
Див. також
Гаї-Шевченківська сільська рада
Шевченківська селищна рада
Шевченківська сільська рада — сільське поселення, Мелеузівський район, Башкортостан
|
3094273
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80%20%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Дудник Ігор Анатолійович
|
Дудник Ігор Анатолійович
Ігор Анатолійович Дудник (9 серпня 1985, В'язівка, Запорізька область) — український футболіст, правий захисник, в даний час без клубу. Відомий за виступами у вищих дивізіонах України, Росії та Латвії.
Кар'єра
Вихованець запорізького футболу. З 2002 року виступав за дубль запорізького «Металурга». 28 листопада 2004 року зіграв свій перший матч за основу клубу в вищій лізі України проти «одноклубників» з Донецька.
У 2008 році перейшов в грозненський «Терек». Дебютував в російській прем'єр-лізі 11 травня 2008 року в грі проти «Амкара» . Всього провів у складі «Терека» 4 матчі. За словами самого гравця, його відхід з «Металурга» в 2007 році і з «Терека» в 2008 пов'язані з складними відносинами з тренером В'ячеславом Грозним .
Навесні 2009 року був на перегляді в клубах «Луч-Енергії» і «Шинник», але підписання контракту не відбулося, потім приєднався до українського клубу із Закарпаття «Говерла», за який не зіграв жодного матчу. Влітку 2009 року підписав контракт з «Краснодаром», в складі якого на полі з'явився лише один раз — 11 вересня 2009 року в грі першого дивізіону проти «КАМАЗа» .
На початку 2010 року підписав контракт з «Даугавою», провівши за неї три матчі, отримав травму і відновлювався, граючи восени 2010 року за «Фенікс-Іллічівець» в першій лізі України. Навесні 2011 повернувся в «Даугаву», на цей раз більш успішно —провів в чемпіонаті Латвії 11 матчів і забив 4 голи.
У сезоні 2011/12 Дудник повернувся в свій перший клуб — запорізький «Металург». Зігравши 15 матчів за сезон, він допоміг клубу зайняти друге місце в турнірі першої ліги і вийти у вищу.
З осені 2012 року виступав за донецький «Олімпік», в сезоні 2013/14 став переможцем першої ліги України. Єдиний гол за команду забив у листопаді 2013 року в грі проти «ФК Суми» (1: 0). У червні 2014 року залишив «Олімпік».
Примітки
Посилання
Статистика матчів в Росії turnmaster.ru
Футболісти «Олімпіка» (Донецьк)
Футболісти «Фенікса-Іллічовця»
Футболісти «Даугави» (Даугавпілс)
Футболісти «Краснодара»
Футболісти «Ахмата»
Футболісти «Металурга» (Запоріжжя)
Українські футболісти
Уродженці Якимівського району
Сторінки з неперевіреними перекладами
|
767931
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B4
|
Кульканд
|
Кульканд — кишлак в Согдійському вілояті Таджикистану, центр Кулькандського джамоату Ісфаринської нохії. Кишлак є одним з найбільших сіл у країні.
Кишлак розташований в долині річки Ісфара, на березі каналу Чільгазі.
Через кишлак проходить дорога Ісфара-Лаккон.
Ісфаринська нохія
|
269494
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D1%96%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Котляревське (Кальміуський район)
|
Котляревське (Кальміуський район)
Котляревське (до 2009 року — Котлярівське) — село в Україні, у Бойківській громаді Кальміуського району Донецької області. Населення становить 36 осіб.
Загальні відомості
Розташоване на березі балки Гірка. Відстань до райцентру становить близько 26 км і проходить переважно автошляхом місцевого значення. Село розташоване на межі з Матвієво-Курганським районом Ростовської області Російської Федерації.
Перебуває на території, яка тимчасово окупована російськими терористичними військами.
Населення
За даними перепису 2001 року населення села становило 36 осіб, з них 41,67% зазначили рідною мову українську, а 58,33% — російську.
Посилання
Погода в селі Котляревське
Примітки
Села Кальміуського району
|
4911765
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/L42A1
|
L42A1
|
L42A1 — це нарізна снайперська гвинтівка під патрон НАТО калібру 7,62×51 мм . L42A1 використовувався в минулому британською армією, Королівською морською піхотою та Королівським ВПС Королівським полком ВВС, надійшов на озброєння в 1970 році Його замінив Accuracy International AW (як L96A1) у 1985 році
L42A1 використовувався в кількох конфліктах, включаючи повстання Дофара в Омані, смуту в Північній Ірландії, Фолклендську війну і війну в Перській затоці . .
L42A1 була останньою моделлю в довгій лінійці затворних гвинтівок, які використовували механізм заднього замикання, розроблений Джеймсом Перісом Лі для британської армії. Ця конструкція вперше з'явилася в гвинтівці Лі-Метфорда 1888 року
Деталі дизайну
L42A1 був переробленим калібром 7,62×51 мм НАТО часів Другої світової війни .303 британської гвинтівки Лі-Енфілда № 4 Mk1(T) і № 4 Mk1*(T), яка залишалася на озброєнні деякий час після У 1957 році самозарядна гвинтівка НАТО L1A1 калібру 7,62×51 мм замінила гвинтівку No.4 як стандартну службову гвинтівку Він відрізнявся від інших післявоєнних варіантів на базі № 4 тим, що спусковий гачок залишався шарнірно закріпленим на спусковій скобі, як на № 4 Mk1 і 1*, а не підвішувався до ствольної коробки, як у пізніших № 4 Mk 2, Mk 1. /2 і Mk 1/3 .303 британські гвинтівки та інші 7,62×51 мм перероблені НАТО.
Програма конверсії виконувалася на Королівському заводі стрілецької зброї в Енфілді з 1970 по 1971 роки, і було переобладнано близько 1080 гвинтівок. Було встановлено новий важкий ствол НАТО калібру 7,62 × 51 мм із ковкою з чотирма канавками, що обертаються праворуч, замість лівих нарізів Enfield із п’ятьма канавками, які використовуються в британських стволах калібру .303. Більш важкий ствол був вільно плаваючим, що означало, що необхідного стандарту точності можна було досягти без опори ствола на дерев’яне цівку, як це було у випадку з No.4 MkI(T). Тому дерев’яну конструкцію було модифіковано шляхом скорочення цівка до 1/2 дюйма перед середньою смугою, а також було встановлено новий дизайн для верхньої цівки.
Силовий телескопічний приціл № 32 3,5 був відремонтований, а компенсація падіння кулі на барабані підйому модифікована для балістичних характеристик патрона НАТО 7,62×51 мм у збільшується до . Модифікована версія була перейменована в «Телескоп прямого візування, L1A1».
Додано новий магазин під патрон 7,62×51 мм НАТО; його можна впізнати за більш квадратною формою порівняно з .303 британською версією. Загартований виступ лівої кромки магазину служить ежектором, хоча гвинт виштовхувача .303 British залишився на місці. Приклад із прикрученою вилицею був збережений, однак номер прицілу на зап’ясті приклада було стерто з «X»-виходами, і застосовано нові номери. З лівого боку ствольної коробки стерто маркування та нанесено нове маркування, що відображає позначення та патронник нової рушниці. Оригінальне маркування іноді частково видно знизу.
Для L42A1 було виготовлено новий більший транспортний кейс.
Різновиди
L39A1
Варіант стрільби по мішенях, що випускається для повноствольних військових команд. Він був схожий на L42A1, за винятком того, що замість телескопічного прицілу він був оснащений тунельною передньою мішенню Parker-Hale і ціликом з мікрометричним регулюванням, а приклад не мав снайперської вилиці. Гвинтівки постачалися без прицільних пристосувань, якими повинні були бути оснащені частини, яким вони видавалися. На деяких гвинтівках можна побачити модернізовану вигнуту пістолетну рукоятку, подібну до приклада гвинтівки No.8 .22. Оскільки заряджання магазину не було потрібним, L39A1 у випуску мав британський магазин калібру .303, тримач якого служив платформою для заряджання для використання одиночними пострілами, хоча магазини НАТО 7,62x51 мм також були встановлені, оскільки ствольна коробка розроблена для їх прийому. . Стовбур був таким же кованим із молотка, важким 7,62 × 51 мм у версії НАТО, встановленій на L42A1, з мушкою типу Parker-Hale.
№4 7,62 мм КОНВ
Що стосується L39A1, то гвинтівки стандартно поставлялися з заводу з прицілом Parker-Hale 5c, прикладом №8 і магазином 7,62x51 мм. Ці гвинтівки мають той самий діапазон серійних номерів, що й гвинтівки L39A1, 1183 (обидва типи плюс передсерійні експериментальні типи разом ). Ці гвинтівки в основному надсилалися до Армійської стрілецької асоціації та були доступні для закупівлі військовими частинами.
Enfield Enforcer
Спеціальний поліцейський снайперський варіант, який використовувався різними підрозділами британської поліції з початку 1970-х років. Він був схожий на L39A1, з комерційним прикладом у стилі «Монте-Карло» з напівпістолетною рукояткою та вбудованою щокою. Він був забезпечений високоякісним оптичним прицілом Pecar Berlin виробництва Східної Німеччини. Кріплення телескопа були комерційного зразка; вони не були схожі на гвинтові кріплення No.4 Mk1(T), що використовуються на L42A1. Приціли, подібні до тих, що використовуються на L39A1, також можуть бути встановлені на Enforcer. Було встановлено магазин НАТО 7,62 × 51 мм, виготовлено 767 штук.
Enfield Envoy
Подібний до L39A1, але випускався з вищим стандартом зовнішньої обробки для продажу на цивільному ринку. Він мав цівку ширшого поперечного перерізу такої ж форми, що й No.8, і постачався прикладом у стилі No.8.
Користувачі
Військові користувачі;
United Kingdom: British Army, Royal Marines, and RAF Regiment – Enfield L42A1.
Користувачі поліції;
United Kingdom: British police forces – Enforcer (Police version).
Недержавні військові користувачі
Lebanese Forces: Enfield L42A1 and Enforcer rifles.
Дивитись також
Система снайперської зброї M21
Гвинтівка М40
Модель Remington 700
Savage 10FP/110FP
SSG 82
Steyr SSG 69
Джерела
Бібліографія
Зовнішні посилання
|
54555688
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1990%20Family%20Circle%20Cup
|
1990 Family Circle Cup
|
1990 Family Circle Cup
The 1990 Family Circle Cup was a women's tennis tournament played on outdoor clay courts at the Sea Pines Plantation on Hilton Head Island, South Carolina in the United States and was part of Tier I of the 1990 WTA Tour. It was the 18th edition of the tournament and ran from April 2 through April 8, 1990. First-seeded Martina Navratilova won the singles title, her fourth at the event.
Finals
Singles
Martina Navratilova defeated Jennifer Capriati 6–2, 6–4
It was Navratilova's 4th singles title of the year and the 150th of her career.
Doubles
Martina Navratilova / Arantxa Sánchez Vicario defeated Mercedes Paz / Natasha Zvereva 6–2, 6–1
It was Navratilova's 3rd doubles title of the year and the 153rd of her career. It was Sánchez Vicario's 1st doubles title of the year and the 2nd of her career.
References
External links
Official website
ITF tournament edition details
1990 Main Draw
Family Circle Cup
Charleston Open
Family Circle Cup
Family Circle Cup
Family Circle Cup
|
1768463
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D1%83%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C
|
Жуківська волость
|
Жуківська волость — адміністративно-територіальна одиниця Ізяславського повіту Волинської губернії з центром у селі Жуків.
Наприкінці ХІХ ст. до складу волості було передане село Губальці сусідньої Славутської волості.
Станом на 1886 рік складалася з 13 поселень, 12 сільських громад. Населення — 6870 осіб (3382 чоловічої статі та 3488 — жіночої), 726 дворових господарств.
Поселення волості:
Жуків — колишнє власницьке село, 643 особи, 91 двір, волосне правління (30 верст від повітового міста); православна церква, школа, постоялий будинок, кузня, водяний млин.
Бачманівка — колишнє власницьке село, 792 особи, 90 дворів, православна церква, школа, постоялий будинок.
Дяків — колишнє власницьке село, 613 осіб, 77 дворів, православна церква, школа, постоялий будинок, водяний млин.
Дятилівка — колишнє власницьке село, 260 осіб, 31 двір, школа, постоялий будинок.
Зубівщина — колишнє власницьке село, 245 осіб, 30 дворів, школа, постоялий будинок.
Марачівка — колишнє власницьке село, 326 осіб, 44 двори, школа, постоялий будинок.
Мирутин — колишнє власницьке село, 663 особи, 82 двори, православна церква, школа, постоялий будинок, 2 водяних млини.
Перемишель — колишнє власницьке село, 547 осіб, 71 двір, православна церква, школа, постоялий будинок, цегельний завод.
Сьомаки — колишнє власницьке село, 599 осіб, 72 двори, православна церква, школа, постоялий будинок.
Янушівка — колишнє власницьке село, 640 осіб, 80 дворів, православна церква, школа, постоялий будинок.
Джерела
Посилання
Волості Волинської губернії
Історія Славутського району
|
5089536
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%B0
|
Циліндр Венельта
|
Циліндр Венельта (або венельт) — циліндричний електрод в електронних гарматах (електронних прожекторах), які використовують термоелектронний або автоемісійний механізм емісії електронів із катода, що дозволяє змінювати інтенсивність електронного пучка в електронно-променевих приладах зміною потенціалу.
Використовується для попереднього фокусування електронного пучка та керування його інтенсивністю.
Названо на честь німецького фізика , який винайшов його у 1902—1903 роках.
Будова
Циліндр Венельта має вигляд порожнього стакана, всередині якого поміщено катод, що випускає електрони. У центрі дна стакана зроблено наскрізний круглий отвір діаметром зазвичай від 200 до 1200 мкм (цей отвір також називають апертурою або діафрагмою).
Іноді дно циліндра виготовляють із тугоплавкого металу, наприклад, платинової або танталової фольги.
Принцип дії
Інтенсивністю електронного пучка, що виходить з електронного прожектора, керують, змінюючи напругу на венельті відносно катода прямого розжарення. За збільшення потенціалу венельта відносно катода струм пучка електронів зростає, за зниження потенціалу венельта відносно потенціалу катода — електронний потік знижується.
Якщо напруга між венельтом і катодом від'ємна, то на деякій відстані поза стаканом відбувається фокусування електронного пучка (див. рисунок).
За деякої достатньо високої від'ємної напруги на венельті (від десятків до кількох сотень вольт) потік електронів стає рівним нулю — явище замикання електронної гармати.
Застосування
Циліндр Венельта застосовують в електронних гарматах різних електронно-променевих приладів, електронних мікроскопах, рентгенівських трубках та в інших випадках, де необхідний тонкий, добре сфокусований пучок електронів, і потрібно керувати його інтенсивністю. Наприклад, у кінескопах і осцилографічних електронно-променевих трубках, індикаторних електронно-променевих трубках він слугує для керування яскравістю світного сліду, що формується на люмінофорному екрані. У цих приладах венельт часто називають модулятором, іноді — керувальним електродом електронної гармати.
Примітки
Література
Електрика
Електронна оптика
Електронно-променеві прилади
Вакуумна техніка
|
126662
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Palatine%20Bridge%2C%20New%20York
|
Palatine Bridge, New York
|
Palatine Bridge, New York
Palatine Bridge is a village in Montgomery County, New York, United States. The population was 737 at the 2010 census. The basis of the name is the community's location in a region settled by Palatine Germans. The Village of Palatine Bridge is in the Town of Palatine. The community is in the western part of the county, west of Amsterdam.
History
Palatine Bridge was settled in 1723.
A bridge across the Mohawk River here built in 1798 gave the community its name.
The village was incorporated in 1867.
The Frey House, Palatine Bridge Freight House, and Webster Wagner House are listed on the National Register of Historic Places. In 2019 most of the developed portion of the village was listed on the Register as the Palatine Bridge Historic District.
Geography
Palatine Bridge is located at (42.910890, -74.574827).
According to the United States Census Bureau, the village has a total area of , of which is land and (6.32%) is water.
The village is on the north side of the Mohawk River across from the Village of Canajoharie and the New York State Thruway.
New York State Route 5 (Grand Street) passes through Palatine Bridge, where it intersects with New York State Route 10 (Lafayette Street).
Demographics
As of the census of 2010, there were 737 people, 311 households, and 182 families residing in the village. The population density was . There were 335 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 98% White, 0.1% African American, 0.5% Asian, and 1.1% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.6% of the population.
There were 311 households, out of which 21.2% had children under the age of 18 living with them, 58.5% were married couples living together, 9.3% had a female householder with no husband present, and 41.5% were non-families. 23.2% of all households were made up of individuals, and 43.7% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.13 and the average family size was 2.72.
In the village, the population was spread out, with 13.2% under the age of 18, 7.8% from 18 to 24, 16.7% from 25 to 44, 30% from 45 to 64, and 31.2% who were 65 years of age or older. The median age was 53 years. For every 100 females, there were 86.3 males. For every 100 females age 18 and over, there were 76.4 males.
The median income for a household in the village was $29,773, and the median income for a family was $58,393. Males had a median income of $53,083 versus $31,667 for females. The per capita income for the village was $25,854. About 8.1% of families and 11.8% of the population were below the poverty line, including 1.4% of those under age 18 and 13.4% of those age 65 or over.
Notable people
Eli Cook, former Mayor of Buffalo, New York
Anthony Dimond, Alaska judge and politician
George Alonzo Johnson, businessman
John G. McMynn, Superintendent of Public Instruction of Wisconsin, educator
Webster Wagner, local postmaster, state politician, and railroad inventor
See also
National Register of Historic Places listings in Montgomery County, New York
References
External links
Canajoharie/Palatine Bridge information
Villages in New York (state)
Historic districts on the National Register of Historic Places in New York (state)
National Register of Historic Places in Montgomery County, New York
Populated places established in 1723
Villages in Montgomery County, New York
Palatine German settlement in New York (state)
1723 establishments in the Thirteen Colonies
Populated places on the Mohawk River
|
38619694
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Replicant%20%28disambiguation%29
|
Replicant (disambiguation)
|
Replicant (disambiguation)
Replicant is a type of bioengineered android from the 1982 science fiction film Blade Runner.
Replicant may refer to:
Arts and entertainment
Replicant (film), 2001 film by Ringo Lam.
"The Replicants" (episode), a 2017 TV episode of Ancient Aliens, see List of Ancient Aliens episodes
Nier (video game), which had releases with subtitles of Replicant and Gestalt. The game has bioengineered humans similar to replicants in Blade Runner.
"Replicants", an artwork by Roxy Paine
Replicant (DC Comics), a DC Comics character associated with Sideways (comics)
Music
Replicants (band), American rock band.
Replicants (album), 1995 album by the eponymous band
Alexandre Azaria (also known by the alias Replicant), a French composer, guitarist and film soundtrack writer.
Songs
"Replicant" (song), a 2019 song by Delta Heavy off the album Only in Dreams (Delta Heavy album)
"Replicants" (song), 2010 song by Ash
"Replicant" (song), a 2009 song by Deux Ex Machina off the album I, Human
"The Replicant" (song), a 1992 song by Covenant (band)
Fictional music topics
"The Replicants", backing band for singer Priss, a fictional character from Bubblegum Crisis fictional universe
Other uses
Replicant, Desktop Widgets found in the Haiku operating system.
Replicant (operating system), a fully free Android-like distribution.
See also
Replikants, a side project of American band Unwound
Replicante, a Mexican magazine
|
3503844
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%D1%8E%D0%B3%20%28%D0%92%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Битюг (Воронезька область)
|
Битюг (Воронезька область)
Битюг — селище у Новоусманському районі Воронезької області Російської Федерації.
Населення становить 17 осіб (2010). Входить до складу муніципального утворення Хлебенське сільське поселення.
Історія
Населений пункт розташований у історичному регіоні Чорнозем'я. Від 1929 року належить до Новоусманського району, спочатку в складі Центрально-Чорноземної області, а від 1934 року — Воронезької області.
Згідно із законом від 15 жовтня 2004 року входить до складу муніципального утворення Хлебенське сільське поселення.
Населення
Примітки
Селища Воронезької області
Населені пункти Новоусманського району
|
699409
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rutilus
|
Rutilus
|
Rutilus is a genus of fish in the family Cyprinidae found in Eurasia. This genus is a widely distributed lineage of cyprinids and ranges from West Europe to East Siberia.
Species
In FishBase (2022), nine species are included in the genus:
Rutilus caspicus (Yakovlev, 1870) (Caspian roach)
Rutilus frisii (Nordmann, 1840) (Black sea roach)
Rutilus heckelii (Nordmann, 1840)
Rutilus kutum (S. N. Kamensky, 1901) (Caspian kutum)
Rutilus meidingeri (Heckel, 1851)
Rutilus pigus (Lacépède, 1803) (Pigo)
Rutilus rutilus (Linnaeus, 1758) (Common roach)
Rutilus stoumboudae Bianco & Ketmaier, 2014
Rutilus virgo (Heckel, 1852) (Cactus roach)
In a phylogeographic study, Levin et al. (2017) argue that the Ponto-Caspian taxa including R. caspicus, R. heckelii and R. stoumboudae could represent a single widespread species whose range extends to Siberia, to be named Rutilus lacustris, whereas R. kutum is included in R. frisii.
The genera Leucos and Sarmarutilus have been recently separated from Rutilus and are closely related to it.
References
Cyprinidae genera
Taxa named by Constantine Samuel Rafinesque
|
5136050
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%201998%20%28%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%BF%D0%B0%20F%29
|
Чемпіонат світу з футболу 1998 (група F)
|
Чемпіонат світу з футболу 1998 (група F)
Матчі Групи F чемпіонату світу з футболу 1998 проводились з 14 по 25 червня 1998 року на шести різних стадіонах у Франції. Учасниками боротьби у групі були команди Ірану, Німеччини, США та Югославії.
Учасниками Групи F, що вийшли до 1/8 фіналу змагання, стали представники УЄФА — збірні Німеччини та Югославії, які зіграли між собою унічию та взяли гору в іграх проти решти суперників. При цьому гра другого туру між США та Іраном крім турнірного значення (адже її переможець зберігав шанси на вихід у плей-оф), мала й політичне забарвлення, отримавши статус «найбільш заполітизованого матчу в історії чемпіонатів світу» через украй напружені відносини між двома країнами. Утім це мало впливу безпосередньо на хід гри, кращими в якій виявилися іранці, здобувши для своєї збірної першу перемогу в історії виступів на чемпіонатах світу.
Турнірне становище
Матчі
Юшославія — Іран
Німеччина — США
Німеччина — Югославія
США — Іран
Німеччина — Іран
США — Югославія
Примітки
Посилання
Змагання у Групі F ЧС-1998 на rsssf.org
Група F
1998 у Франції
Червень 1998
|
2494502
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%BD%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Славська селищна громада
|
Славська селищна громада — територіальна громада України, у Стрийському районі Львівської області. Адміністративний центр — смт Славсько.
Утворена 16 серпня 2017 року шляхом об'єднання Славської селищної ради та Волосянківської, Либохорської, Нижньорожанської сільських рад Сколівського району.
На території громади розташована гора Тростян, біля якої розміщено популярний гірськолижний курорт.
Населені пункти
До складу громади входять 1 смт (Славсько) і 15 сіл:
Верхня Рожанка
Волосянка
Головецько
Грабовець
Кальне
Лавочне
Либохора
Нижня Рожанка
Опорець
Пшонець
Тернавка
Тухля
Хащованя
Хітар
Ялинкувате
Примітки
Посилання
Славська громада
Громади Стрийського району
|
957572
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B4%D0%BE%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%BE%20%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B6%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%82%D1%82%D1%96
|
Едоардо Манджаротті
|
Едоардо Манджаротті (7 квітня 1919, Ренате, провінція Монца і Бріанца, Італія) — 25 травня 2012, Мілан) — видатний італійський фехтувальник, 6-разовий олімпійський чемпіон і 12-разовий чемпіон світу. Володар найбільшої кількості нагород Олімпіад та чемпіонатів світу в історії фехтування. Спеціалізувався у фехтуванні на шпагах і рапірах.
За загальною кількістю олімпійських медалей Манджаротті (13 нагород) ділить 4-е місце в сучасній олімпійської історії з японським гімнастом Такаші Оно і радянським гімнастом Борисом Шахліним. При цьому в 1960 році в Римі він став першим спортсменом, хто зумів виграти протягом кар'єри 13 олімпійських медалей. Більше медалей згодом виграли лише Лариса Латиніна (18), Майкл Фелпс (16) і Микола Андріанов (15). Якщо ж врахувати, що розквіт таланту Манджаротті припав на Другу світову війну, через яку не були проведені 2 літні Олімпіади (1940 та 1944), то можна припустити, що Едоардо під силу було виграти ще як мінімум 4-5 нагород.
Ділить з іншим знаменитим фехтувальником Недо Наді італійський рекорд за кількістю золотих олімпійських медалей.
Спортивна біографія
Едоардо Манджаротті народився в сім'ї відомого фехтувальника Джузепе Манджаротті (1883—1970), 17-кратного чемпіона Італії з фехтування на шпагах. В Джузеппе брав участь в Олімпійських іграх і посів 4-е місце в складі збірної Італії в . Старший брат Едоардо (1915—2010) також став відомим фехтувальником і був чемпіоном світу-1949, а разом з Едоардо виграв золото в командному турнірі шпажистів на Олімпіаді-1952 у Гельсінкі, і 2 олімпійських срібла. Батько з дитинства готував Едоардо до спортивній кар'єри; для того, щоб зробити стиль фехтування Едоардо незручним для суперників, батько вчив правшу від природи фехтувати лівою рукою. Вже з 11 років Едоардо почав перемагати на національних першостях у своєму віці, по праву вважаючись найталановитішим італійським фехтувальником.
Олімпіада-1936
Едоардо дебютував на світових першостях в 1935 році в 16-річному віці, а вже через рік поїхав на Олімпіаду-1936 в Берлін і виграв там золото в складі італійської збірної шпажистів. Через рік в Парижі Едоардо вперше став чемпіоном світу, перемігши у командній першості шпажистів.
Олімпіада-1948
Після Другої світової війни Едоардо продовжував залишатися одним з лідерів світового фехтування. На Олімпіаді-1948 в Лондоні Едоардо виграв 3 медалі — 2 срібла в командних турнірах шпажистів і рапіристів, а також бронзу в особистій першості шпажистів. Це була єдина для нього Олімпіада, де він не завоював жодної золотої медалі.
Олімпіада-1952
На Олімпіаді-1952 у Гельсінкі 33-річний Едоардо виграв свою першу і єдину золоту медаль в особистому турнірі — він блискуче першість серед шпажистів (друге місце зайняв його брат Даріо). До цього він додав золото в командному турнірі шпажистів, а також 2 срібла — у командній та особистій першості серед рапіристів. Срібло в особистій першості рапіристів стало для Манджаротті першою і єдиною медаллю в олімпійській кар'єрі в цій дисципліні.
В 1954 році на чемпіонаті світу в Люксембурзі Манджаротті виграв відразу 3 золоті медалі — у командних першостях шпажистів і рапіристів, а також в особистій першості шпажистів, крім того, він був другим в особистому турнірі рапіристів.
Олімпіада-1956
В 1956 році на своїй 4-й Олімпіаді в Мельбурні Едоардо знову виграв 2 золоті медалі, обидві в командних першостях з рапіри та шпаги (це була єдина для нього золота медаль у рапірі), додавши до них бронзу в особистому турнірі шпажистів. При цьому турнір шпажистів на тій Олімпіаді був одним з найдраматичніших в історії: після основних змагань з'ясувалося, що відразу 3 італійця — Едоардо Манджаротті, Карло Павесі і Джузепе Дельфіно — лідирують з 5 перемогами і 2 поразками. Був проведений додатковий міні-турнір між ними — кожен виграв 1 бій і 1 програв. Довелося знову проводити додаткові бої, хоча час вже хилилося до півночі. Втомлений 37-річний Манджаротті програв обидва бої своїм молодшим співвітчизникам (Павесі тоді було 33 роки, а Дельфіно 34) і завоював бронзу. Павесі ж обіграв Дельфіно і став олімпійським чемпіоном. Цікаво, що це чудове тріо перемагало на трьох поспіль Олімпіадах в особистих турнірах шпажистів — в 1952 році виграв Манджаротті, в 1956 — Павесі, а через 4 роки в Римі — Дельфіно. Всього ж на трьох у них набралося 14 золотих олімпійських медалей (Дельфіно і Павесі виграли по 4 золота).
Олімпіада-1960
В 1960 році в Римі 41-річний Манджаротті виграв свої останні олімпійські медалі — золото в командному турнірі шпажистів і срібло в командній рапірі.
В 1961 році Манджаротті завершив свою блискучу спортивну кар'єру.
Едоардо двічі поспіль був прапороносцем збірної Італії на Олімпійських іграх — в 1956 році в Мельбурні і на домашній Олімпіаді-1960 в Римі. Цікаво, що італійці довірили нести прапор не римлянинові, а уродженцю північній провінції.
Після закінчення спортивної кар'єри
Після закінчення кар'єри Манджаротті працював тренером збірної Італії з фехтування, а в 1980-х був генеральним секретарем Міжнародної федерації фехтування (МФФ).
Дочка Едоардо (нар. 1952) також стала фехтувальницею і двічі брала участь в Олімпійських іграх — у 1976 році в Монреалі і в 1980 році в Москві Карола в складі італійської збірної рапіристок займала 5-е місце.
Платиновий вінок від МОК
В 2003у Міжнародний олімпійський комітет нагородив Едоардо Манджаротті спеціальним Платиновим Вінком з формулюванням «39 золотих, срібних і бронзових медалей, завойованих Едоардо Манджаротті на Олімпійських іграх і чемпіонатах світу, роблять його не тільки найбільшим фехтувальником у спортивній історії, а й самим титулованим спортсменом у всіх олімпійських видах в історії Олімпіад».
Виступи на Олімпіадах
Див. також
Список багаторазових чемпіонів Олімпійських ігор
Примітки
Посилання
Досьє на sport.references.com
Італійські фехтувальники
Італійські олімпійські чемпіони
Італійські срібні олімпійські медалісти
Італійські бронзові олімпійські медалісти
Італійські чемпіони світу
Чемпіони світу з фехтування
Олімпійські чемпіони з фехтування
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 1936
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 1952
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 1956
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 1960
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 1948
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 1952
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 1960
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 1948
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 1956
Фехтувальники на літніх Олімпійських іграх 1936
Фехтувальники на літніх Олімпійських іграх 1948
Фехтувальники на літніх Олімпійських іграх 1952
Фехтувальники на літніх Олімпійських іграх 1956
Фехтувальники на літніх Олімпійських іграх 1960
Прапороносці на Олімпійських іграх
Учасники Середземноморських ігор 1951
Учасники Середземноморських ігор 1955
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.