Datasets:

PolyAgent
/

wiki_uk_en_parallel

Dataset card Data Studio Files Files and versions Community

Split (2)

train · 2.12M rows

id stringlengths 3 8	url stringlengths 31 795	title stringlengths 1 211	text stringlengths 12 350k
23538159	https://en.wikipedia.org/wiki/Abaclia	Abaclia	Abaclia is a village in Basarabeasca District, Moldova. Notable people Iurie Reniță, Moldovan Ambassador to Romania References Villages of Basarabeasca District Bendersky Uyezd
271076	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D1%88%D1%96%D0%B2%20%28%D0%A0%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Коршів (Рівненський район)	Коршів (Рівненський район) Коршів — село в Україні, у Здовбицькій сільській громаді Рівненського району Рівненської області. Населення становить 218 осіб. Географія Село розташоване за 25 км від обласного центру, на правому березі річки Безодні. Історія У 1906 році село Мізоцької волості Дубенського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста становило 35 верст, від волості — 8 верст. Налічувалося 51 домогосподарства та 379 мешканців. 17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Здолбунівського району, село увійшло до складу новоутвореного Рівненського району. Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 247 осіб, з яких 113 чоловіків та 134 жінки. За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 218 осіб 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову. Природа Поблизу села є ентомологічний заказник «Коршівський». Персоналії Уродженці села: Більчук Тарас Миколайович (1960—2017) — український художник, активіст Революції Гідності. Євген Рєпін-Логвиненко (1994—2015), солдат Збройних сил України, загинув у боях на Донбасі. Шуляк Петро Іванович — український військовий діяч, начальник Генерального штабу Збройних сил України (2002), начальник Генерального штабу Збройних сил України — перший заступник Міністра оборони України (2001—2002), генерал-полковник (1994), член РНБО (2001—2002). Примітки Посилання Погода в селі Коршів Села Рівненської області Населені пункти України, засновані 1497
15691765	https://en.wikipedia.org/wiki/Far%C3%A9bersviller	Farébersviller	Farébersviller (Lorraine Franconian: Fareewerschwiller/Ewerschwiller) is a commune in the Moselle department in Grand Est in north-eastern France. It is located only 3 km from the German border. Location Farébersviller lies at the heart of the coalfield between 3 major cities that are Forbach, Sarreguemines and Saint-Avold. The municipality consists of 2 very different entities that are the village, the original place to the south and the city, created from 1954 by the Houillères du Bassin de Lorraine (HBL) to accommodate a large number of miners working in the Valley the Rosselle nearby. Administration Since 1989 the mayor of the municipality is Laurent Kleinhentz. Demography Sites and monuments Religious Buildings The church of Saint-Jean-Baptiste The church of Sainte-Thérèse The chapel of Saint-Antoine El-Hijra Mosque with minaret Cultural structures Good Fountain Square and the local art house in the village Social Center St-Exupery Center François Rabelais Sports equipment Complex Marcel Cerdan COSEC Small Gym Tennis Stadium Soccer Stadium Archery Personalities associated with the municipality Gennaro Bracigliano (1980- ), Goalkeeper at l'ASNL Twinnings Mercato San Severino - Italy See also Communes of the Moselle department Notes and references External links Site de la mairie Communes of Moselle (department)
17677052	https://en.wikipedia.org/wiki/Twilight%20of%20the%20Thunder%20God	Twilight of the Thunder God	Twilight of the Thunder God is the seventh studio album by Swedish melodic death metal band Amon Amarth. Twilight of the Thunder God was released in September 2008. The album's name and title track refer to Thor's slaying of the Midgard Serpent Jörmungandr. Background In anticipation of this album, there was a series of six vlog-format studio diaries which displayed the recording process of this album in the studio. The first focused on Fredrik Andersson recording the drums. The second vlog focused on Olavi Mikkonen recording the rhythm guitar position. The third vlog focused on Ted Lundström recording bass guitar and band members preparing food. The fourth episode focused on Johan Hegg recording vocals. The fifth video was Johan Söderberg performing and recording guitar solos. The final vlog featured Olavi Mikkonen and Ted Lundström packing up the studio, as well as an album preview. A series of 8-page comics were made during the production of the album, eponymously entitled "Twilight of the Thunder God", released in magazines throughout Europe. On 27 June 2008, the title of this album was announced. Twilight of the Thunder God features several guest appearances featuring Entombed vocalist Lars-Göran Petrov on "Guardians of Asgaard", Children of Bodom and Stone guitarist Roope Latvala who contributes a solo on the track "Twilight of the Thunder God", and Finnish cello metal band Apocalyptica guesting on "Live for the Kill". Approximately a month later on 25 July 2008, the album artwork was revealed, featuring Thor, the Norse God of Thunder, in battle with Jörmungandr. On 27 August 2008, Amon Amarth released the information that they had recently finished work on a video clip for the title track of the album. The video clip was shot in Jomsborg, Poland. The band notes that while they were there, a heavy storm came through the town, resulting in the roughest conditions the band has ever shot a music video in. Reception The album debuted at number 50 on the Billboard 200, and debuted at number 11 on the Swedish album charts. This makes the band's first album to chart on the top 200, and also the band's highest chart debut in their native country of Sweden, debuting 10 places higher than their previous release, With Oden on Our Side. Initial critical response to Twilight of the Thunder God was positive. At Metacritic, which assigns a normalized rating out of 100 to reviews from mainstream critics, the album has received an average score of 80, based on 5 reviews. The album was ranked number six on Metal Hammer's Top 50 Albums of 2008. Legacy Swedish heavy metal band Sabaton covered "Twilight of the Thunder God" as a bonus track on various renditions of their 2012 album Carolus Rex. In 2013, Corvus Corax released a cover of "Twilight of the Thunder God" on their album Gimlie In 2017, Swiss metal band Rage of Light released a cover version of "Twilight of the Thunder God". In 2021, Feuerschwanz released a cover of "Twilight of the Thunder God" on the Deluxe Edition of their album Memento Mori. Track listing Personnel Band members Johan Hegg − vocals Olavi Mikkonen − lead guitar Johan Söderberg − rhythm guitar Ted Lundström − bass Fredrik Andersson − drums Guest musicians Lars-Göran Petrov (Entombed) − vocals on "Guardians of Asgaard" Roope Latvala (Children of Bodom) − guitar solo on "Twilight of the Thunder God" Apocalyptica − cellos on "Live for the Kill" Ronny Milianowicz (ex-Sinergy) – horns, brass, choir vocals Credits Tom Thiel − album artwork Peter Damin − drum technician Release history References Amon Amarth albums Metal Blade Records albums 2008 albums Albums produced by Jens Bogren
19014907	https://en.wikipedia.org/wiki/Ratoszyn%20Drugi	Ratoszyn Drugi	Ratoszyn Drugi is a village in the administrative district of Gmina Chodel, within Opole Lubelskie County, Lublin Voivodeship, in eastern Poland. References Ratoszyn Drugi
1471681	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D1%83%D1%88%D1%96%D0%B9	Гусеничний рушій	Гусеничний рушій Гусеничний (плазуновий) рушій — рушій самохідних машин, в якому тягове зусилля створюється за рахунок перемотування гусеничних стрічок. Гусеничний рушій забезпечує підвищену прохідність. Велика площа дотику гусениць з ґрунтом дозволяє забезпечити низький середній тиск на ґрунт — 11,8-118 кН/м² (0,12-1,2 кгс/см²), тобто менше тиску ноги людини. Тим самим досить відчутно зменшується занурення гусеничного рушія в ґрунт. Історія Винахідником гусеничного рушія вважається (1770). Британський інженер Джордж Кейлі запатентував 1825 гусеничний хід. Польський математик і винахідник Юзеф Вронський в 1830-х спроєктував гусенечний транспортний засіб, щоб конкурувати зі залізницею. 12 березня 1837 штабс-капітан російської армії Дмитро Андрійович Загряжський подав у Міністерство фінансів клопотання про видачу йому патенту на екіпаж з плосколанковою металевою гусеницею. У протоколі комісії, що розглядала пропозицію винахідника, говориться: «з наданих Загряжським опису та креслеників цього винаходу видно, що біля кожного звичайного колеса, на яких котиться екіпаж, обводиться залізний ланцюг, що натягається шестикутними колесами, які перебувають попереду звичайного. Боки шестикутних коліс дорівнюють ланкам ланцюга, ланцюги оці замінюють певною мірою залізницю, надаючи колесу завжди гладку і тверду поверхню». У жовтні 1837 року патент був виданий. Промисловці не зацікавилися і не оцінили переваг гусеничного ходу, а Д. А. Загряжський, не маючи коштів, не зміг реалізувати свій винахід, і в 1839 році патент був анульований. 1901 створив перший комерційно вдалий транспортний засіб на гусеничному рушієві. 23 липня 1904 був запатентований схожий транспортний засіб. Будова гусеничного рушія Тягове колесо Гусениці Опорні котки Підтримувальні котки Напрямне колесо (лінивець) з механізмом натягу Компенсуючі пристрої Типи гусеничного рушія З підтримувальними котками, заднім тяговим колесом і вільними лінивцями. Без підтримуючих котків із заднім розташуванням тягових коліс. З підтримуючими котками, передніми тяговим колесом і несучим лінивцем. Без підтримуючих котків з переднім тяговим колесом. Недоліки гусеничного рушія Швидкий знос тертьових деталей (вушка, пальці) Поломки траків при нерівномірному навантаженні Потрапляння снігу і каменів між гусеницями і котками Див. також Підвіска Кегресса Лижно-гусеничний рушій Література Антонов О. С. Армейские гусеничные машины. Часть 2. 1964. Бархударов. Танки, основы теории и конструкции. 1968. Чобиток В. О., Данков О. В., Брижинев Ю. Н. и др. Конструкция и расчет танков и БМП. Учебник. — М.: Воениздат, 1984. — 376 с. Буров С. С. Конструкция и расчет танков. — М.: ВА БТВ, 1973. — 603 с. Подвижность танков и конструктивные пути её обеспечения. 1980. Посилання Рушії Будова танка Гусенична техніка
2536305	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%BB%D0%BE%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F	Вітротурбінна теплоелектростанція	Вітротурбінна теплоелектростанція (або ) — система електро- й теплопостачання населених пунктів, промислових та агропромислових об'єктів, заснована на виробництві електричної енергії вітровими турбінами, виробництві та акумулюванні теплової енергії у вітряну погоду шляхом електричного нагріву великого об'єму теплоносія, збереженні тепла у термоізольованих резервуарах з наступним використанням для теплопостачання та гарячого водопостачання будівель та споруд протягом доби при відсутності вітру. До конструкції вітротурбінної теплоелектростанції як системи теплопостачання можна поставити наступні узагальнені вимоги: збирання енергії з потоків повітря та перетворення його у кінетичну енергію ротора; перетворення механічної енергії ротора в електричну енергію; постачання електричної енергії в електричну мережу; транспортування частини електричної енергії до акумулятора тепла; перетворення електричної енергії у Джоулеве тепло; зберігання теплової енергії в акумуляторі тепла; постачання теплової енергії та гарячої води з акумулятора тепла до споживачів; агрегатування систем різної потужності; наближення системи виробництва електричної та теплової енергії до місць споживання; технічна сумісність технологій з іншими технологіями відновлюваної енергетики; універсальність (можливість використання теплової енергії для промислових та побутових цілей); відповідність технологій вимогам безпеки для людей та довкілля. Схеми та принцип роботи вітряної теплоелектростанції Структурна та конструкційна схеми Структурна та конструкційна схеми вітряної теплоелектростанції включають вітроагрегат WA (вітроенергетичну установку WT), електричний адаптер EA, електричну мережу EN, газовий бойлер GB, об'єкт теплопостачання (опалювані будівлі та споруди) BDG, електричні нагрівачі ЕH, акумулятор тепла TS, теплообмінники ТE, пункт теплової енергії TP. Вітроагрегат WA у свою чергу, включає ротор турбіни WTR та вітрогенератор WG (електрогенератор). Принцип роботи вітротурбінної системи теплопостачання заснований на виробництві та акумулюванні теплової енергії у вітряну погоду шляхом електричного нагріву великого об'єму теплоносія, збереженні тепла у термоізольованих резервуарах з наступним використанням для теплопостачання та гарячого постачання будівель та споруд протягом доби при відсутності вітру. Виробництво, накопичення, зберігання та постачання електричної та теплової енергії відбуваються поетапно. На першому етапі кінетична енергія молекул рухомого повітря KE-AM перетворюється у механічну кінетичну енергію рухомого елемента KE-WTR (ротора вітрової турбіни WTR), сформованого з декількох лопатей. На другому етапі електродинамічна система вітрогенератора WG перетворює механічну енергію ротора вітрової турбіни KE-WTR в електричну енергію ЕЕ. Параметри електричного струму EC доводяться в електричному адаптері EA до значень, придатних для постачання в електричну мережу EN і транспортування до акумулятора тепла TS. При роботі вітротурбінної теплоелектростанції в режимі постачання електричної енергії ЕЕ в електричну мережу вся вироблена електрична енергія ЕЕ спрямовується в електричну мережу EN. При роботі вітротурбінної теплоелектростанції в режимі постачання теплової енергії вся електрична енергія ЕЕ транспортується до акумулятора тепла TS. На 3-му етапі при проходженні струму через електричні нагрівачі ЕH виділяється Джоулева теплота, що нагріває теплоносій (наприклад, воду) в акумуляторі тепла. Накопичення тепла відбувається до того часу, поки температура теплоносія в резервуарах досягне необхідного рівня. З цього моменту вітроенергетична установка автоматично переключається на виробництво електроенергії для внутрішніх потреб господарства, або ж передається у загальну електричну мережу EN. У подальшому акумульована теплова енергія THE у разі необхідності може поступово відбиратись з акумулятора TS за допомогою теплообмінників ТE для обігріву приміщень та гарячого водопостачання. Основними складовими частинами конструктивної схеми вітряної системи теплопостачання будівель та споруд є вітрова турбіна WT, акумулятор тепла TS, електричний адаптер EA та пункт теплової енергії TP. З метою запобігання надмірному завищенню потужності вітрової теплоелектростанції вона може бути комбінована з газовим бойлером GB. У якості вітроенергетичної установки звичайно застосовується конструкція з горизонтальною віссю обертання ротора, яка включає ротор з лопатями, трансмісію, електрогенератор, що закріплені на вершині вежі. Акумулятор тепла TS є термоізольованим резервуаром з теплоносієм, наприклад, рідиною HTF, яка характеризується необхідними фізико-хімічними параметрами: температурою кипіння, теплоємністю та/або високим значенням ентальпії фазового переходу. У якості теплоносія може використовуватись також тверда речовина, наприклад, (залізо)бетон. До складу акумулятора тепла також входять електричний нагрівачі ЕH та теплообмінники ТE. Відстані між вітроенергетичною установкою WT та акумулятором тепла TS, між акумулятором тепла TS та будівлями (спорудами) BDG визначаються особливостями забудови, наявністю вільного простору для розташування, кліматичними умовами використання та іншими факторами. Певний виграш в енергоефективності можна отримати при близькому розташуванні вітротурбінної системи теплопостачання та будівель. Якщо така можливість виключається, може бути застосована трубопровідна система теплопостачання від акумулятора тепла до будівель та споруд. Зміщення напряму застосування вітротурбінних технологій у бік переважного виробництва тепла потребує зміни архітектури побудови вітроенергетичних систем. У значній мірі змінюються також конструкції окремих складових частин вітроенергетичних систем, а деякі базові елементи мають бути створені заново, що зветься, «з нуля». Виконання проектів вітрових теплоелектростанцій має обов'язково відбуватись з урахуванням їх районування, одні підходи мають застосовуватись при інтеграції теплових станцій з існуючими будівлями та спорудами, і зовсім інші підходи мають використовуватись при зведенні термальних станцій для енергозабезпечення новобудов. Але як у першому, так і в другому випадках мають дотримуватись вимоги збереження місцевої флори та фауни, попередження тяжких екологічних наслідків. Вітряна теплоелектростанція підвищеної потужності звичайно комбінується з газовим бойлером. Вона включає вітроенергетичну установку WT, електричний адаптер EA, акумулятор тепла TS підземного розташування та резервну котельну, наприклад, на природному газу GB. Акумулятор тепла складається з термоізольованих резервуарів Res1, Res2, Res3, наповнених теплоносієм. Нагрів теплоносія забезпечують електричні нагрівачі EH, які живляться від електричного адаптера EA. Постачання тепла та гарячої води споживачам забезпечується за допомоги теплообмінників TE. Автономна вітротурбінна система теплопостачання (вітрова теплоелектростанція) може працювати в двох режимах: генерації електричної енергії EE і поставки її в електричну мережу EN; генерації теплової енергії THE і поставки її споживачам. Резервуари-ємності Res1, Res2, Res3 розташовують у чистих, сухих приміщеннях цоколя будівлі, або ж на відкритому повітрі. Такий тепловий акумулятор накопичує тепло, не порушуючи природний баланс, який склався у певному екологічному середовищі: під землею, в повітрі чи у водоймі. У режимі теплопостачання використовується вторинний теплообмінний контур ТE, який за рахунок циркуляції свого теплоносія (наприклад, води) відбирає накопичену в акумуляторах теплову енергію THE і поставляє її споживачам. В якості вторинного контуру ТE для відбору тепла можуть бути використані конструктиви теплового насоса, звичайно, з деякою корекцією. Акумулятори тепла Акумулятор тепла є резервуаром (декількома резервуарами) з робочою рідиною, яка характеризується високою питомою теплоємністю, чи великим значенням ельтальпії фазового переходу. У спрощеному вигляді такою робочою рідиною може бути вода. При більш прискіпливому підході у якості теплоносія використовуються розчини солей, які мають вищу точку кипіння та більшу питому теплоємність. Питомою теплоємністю зветься відношення кількості теплоти, що поглинається одиницею маси тіла (речовини) при нескінченно малій зміні його температури, до величини зміни температури [ккал/(кг·град)]. Кількість теплоти, поглинутої тілом, залежить від способу нагрівання тіла та його температури. Розрізняють теплоємність при постійному об'ємі і температурі та при постійному тиску. При нагріванні при постійному тиску частина теплоти йде на виконання роботи розширення тіла, а частина — на збільшення його внутрішньої енергії, тоді як при нагріванні при постійному об'ємі вся теплота витрачається лише на збільшення внутрішньої енергії. Акумулятор тепла у більшості випадків є термоізольованою ємністю-цистерною, виконаною у вигляді судини Дюара. Він також може складатися з декількох резервуарів. Кожен з таких резервуарів призначений для зберігання теплоносія із різною температурою. Упорядкований теплообмін між різними об'ємами теплоносія, що знаходяться у різних резервуарах, виконується за допомогою системи трубопроводів. Нагрів теплоносія у резервуарах проводиться циклічно, по мірі зростання вітрових потоків. Тепло, накопичене в резервуарах акумулятора, у подальшому використовується для обігріву помешкань, гарячого водопостачання чи інших цілей. Система акумуляції тепла може бути виконана у наземному та підземному варіантах розташування резервуарів-накопичувачів теплоносія. Вибір тієї чи іншої конструкції обумовлюється конкретними задачами, що вирішуються при створенні теплової системи. Акумулятори тепла на основі теплоносія — води (Н2О). Питома вага — 1000 кг/м3. Питома теплоємність — 4,2 кДжхкг−1хК−1. Питома теплота плавлення криги — 335 МДж/м3. Кількість тепла, що накопичується водою об'ємом при нагріванні з до — 4,2 кДж/(кг·К) ·1000·500C = 210 МДж·м−3. Проблема використання та зберігання великих об'ємів води може спровокувати розвиток бактерій чи флори (грибків), які призводять до гниття при недотриманні певних санепідеміологічних вимог. Акумулятори тепла на основі використання ентальпії фазового переходу. Більш раціонально вирішувати питання акумулювання тепла не нагрівом теплоносія до певної температури, а використанням фізико-хімічних особливостей фазового переходу речовини з одного агрегатного стану в інший. Вода — крига. Питома теплота плавлення криги — 335 МДж/м3. Кількість тепла, яка необхідна для плавлення криги у воду, майже еквівалентна кількості тепла для нагріву води з 00С до 800С. При нагріванні води з 00С до 800С акумулюється 4,2 [кДж/(кг·К)]·1000·800C = 336 МДж·м−3. При кристалізації води об'ємом виділяється аналогічна кількість тепла, яка поглинається при плавленні — 335 МДж. Для порівняння, при нагріві води з до акумулюється 4,2 [кДж/(кг·К)]·1000· = 210 МДж·м−3. Парафіни C25H52. Температура плавлення — . Теплоємність — (2,14…2,9) кДж·кг−1·К−1. Вартість — 1,0US$/кг. Сульфат натрію Na2SO4 (глауберова сіль) та десятиводний сульфат натрію Na2SO4x10H2O. Кожна молекула сульфату натрію Na2SO4 зв'язує 10 молекул води. При зростанні температури сульфат натрію розчиняється у своїй воді з поглинанням тепла. При температурі +320С він плавиться. При охолодженні нижче цієї температури він кристалізується і віддає тепло. Теплота кристалізації - 1387 кДж/моль. Вартість — 0,25US$/кг. розчину дозволяє акумулювати 7,2 ГДж тепла. Нітрит-нітратні суміші натрію та калію. У теплових акумуляторах використовуються суміші NaNO3, NaNO2, KNO3 та KNO2. Вони плавляться при високій температурі та дозволяють нагрівання до (500…540)0С. Нітрат натрію NaNO3. Ентальпія фазового переходу складає 468 кДж/моль, питома теплоємність — 117 кДж·моль−1·К−1, маса молекули — 84,99 а.о.м, кількість молів в — 11,8. Нітрит натрію NaNO2. Ентальпія фазового переходу складає 359 кДж/моль, питома теплоємність — 117 кДж·моль−1·К−1, маса молекули — 69 а.о.м, Кількість молів в = 14,1. Нітрат калію KNO3. Маса молекули - 101 а.о.м. Кількість молів в = 9,67. У якості теплоносія використовуються також суміші NaNO3 (60 %) + KNO3 (40 %): питома вага — 2,1 кг/см3; температура плавлення — температура кипіння — , при нагріві до проходить реакція 2KNO3 = KNO3 + О2. В концентраторних електростанціях США апробуються різні концентрації нітрат-нітринної суміші з добавленнями консервантів. Наприклад, в експериментальній сонячній електростанції межового типу Solar Two суміш плавилась при температурі 2210С і нагрівалася до температури 5660С. Кожна з трьох теплових СЕС Andarsol потужністю 50 МВт, які збудовані в Іспанії фірмами Solar Millennium AG та FlagSol GmbH, використовує для накопичення тепла дві ємності об'ємом . Температура холодного резервуару — , гарячого — . Обігрів житлового масиву у Нижній Австрії здійснюється за допомогою акумулятора тепловою ємністю 7200 ГДж. При використанні у якості теплоносія води об'єм резервуара склав би . Особливості побудови вітряних теплоелектростанцій З метою досягнення максимальної енергефективності при створенні вітряної теплоелектростанції мають бути використані інноваційні підходи побудови окремих її складових частин, а також знайдені рішення раціонального інтегрування елементів у загальну схему. З такими суттєвими поліпшеннями новітня вітротурбінна система теплопостачання повністю відповідатиме екологічним та економічним вимогам. Зокрема, у ній використовується екологічно безпечний технологічний процес «збирання» лопатями вітрової турбіни енергії вітру, на певній відстані від землі. При комбінуванні з іншими енергетичними технологіями, заснованими на спалюванні органічного палива, вітрові системи можуть ефективно забезпечувати теплом житлові будівлі, комунальну інфраструктуру населених пунктів, а також технологічні процеси промислових та агропромислових об'єктів. Принципи побудови базової схеми можуть бути застосовані для створення вітроенергетичних систем теплопостачання різної потужності. В залежності від призначення вітротурбінні системи теплопостачання характеризуються різними енергетичними параметрами. Параметри вітротурбінних теплоелектростанцій Ключовими параметри і характеристики вітряної теплоелектростанції є: сумарна потужність вітрового потоку Pwpp; сумарна електрична потужність вітрових агрегатів (ВЕУ) PWPP-EL; електрична потужність одного вітроагрегату PWA-EL; кількість вітрових агрегатів NWA; сумарна площа обхвату вітрових турбін АWPP; площа охвату однієї вітротурбіни АWT; час повного термодинамічного циклу, протягом якого ведеться неперервне телопостачання tHS; тривалість вітру tWPP; коефіцієнт використання відновлюваної енергії потоку повітря ζWD (коефіцієнт корисної дії вітрової турбіни kWT), ζWD = kWT; коефіцієнт корисної дії вітрогенератора (електрогенератора) kWG; коефіцієнт корисної дії вітроагрегату (ВЕУ) kWA; кількість ЕWPP-EL та вартість PPRΣ річного виробітку електричної та теплової енергії; ціна 1 кВт·год pPR (US$/кВт·год); маса mHTF та об'єм VHTF теплоносія (наприклад, води) в акумуляторі тепла; питома теплоємність теплоносія cHC; сумарна теплоємність теплоносія в акумуляторі тепла QTS; різниця кінцевої і початкової температур теплоносія ΔT. Базовими показниками котельні на органічному паливі є: середньодобова потужність системи теплопостачання PHS; кількість ЕHSΣ та вартість PPRΣ річного виробітку теплової енергії; ціна одиниці теплової енергії pPR (в US$/кВт·год); коефіцієнт корисної дії котельні kOFF-TH; втрати тепла при транспортуванні від традиційної котельні kTR до споживачів; питома теплотворна здатність органічного палива (природного газу) сOFF = 32,7 МДж/м3; маса MOFF та/або об'єм VOFF органічного викопного палива, яке заощаджується при функціонуванні вітротурбінної системи теплопостачання протягом року. Параметри і характеристики вітрової теплоелектростанції визначаються параметри і характеристиками опалюваних будівель Параметри і характеристики опалюваних будівель: опалювана площа приміщень будівель SBDG; питома інтенсивність втрат тепла приміщеннями будівель ITHL; втрати тепла приміщеннями будівель протягом доби, місяця, опалювального сезону EBDG. При розрахунках системи теплопостачання основними вихідними даними є місце розташування будівель, наявність інфраструктури, площа прибудинкових територій, площа (об'єм) опалюваних приміщень будівель SBDG та питома інтенсивність втрат тепла приміщеннями будівель ІTHL. Питома інтенсивність втрат тепла приміщеннями будівель ІTHL визначається як середньостатистичне значення кількості тепла, яке втрачають приміщення будівлі в опалювальний сезон за одиницю часу у розрахунку на 1 м2: ІTHL = EBDG/(SBDG·Δt) [Вт/м2], де EBDG — втрати тепла приміщеннями будівель (в Дж) протягом певного відрізку часу Δt. Питома інтенсивність втрат тепла приміщеннями будівель ІTHL визначається нормами діючих будівельних стандартів на житлові та нежитлові приміщення. Якщо відомо значення питомої інтенсивності втрат тепла ІTHL, площа (об'єм) опалюваних приміщень будівель SBDG, можна знайти втрати тепла приміщеннями будівель протягом певного часу Δt (доби, місяця, опалювального сезону): EBDG = ІTHL·SBDG·Δt [Дж], Для забезпечення життєдіяльності втрати тепла мають компенсуватись рівнозначними поставками тепла з системи опалення. Таким чином, кількість тепла EHS, яку має виробляти система теплопостачання для покриття втрат тепла приміщеннями будівлі EBDG за той же проміжок часу: EHS = EBDG = ІTHL·SBDG·Δt. Кількість тепла EHS, яку має виробляти система теплопостачання для покриття втрат тепла приміщеннями будівлі EBDG та в транспортних трубопроводах за той же проміжок часу: EHSΣ = kTR·EHS = kTR·ІEL·SBDG·Δt. Потужність системи теплопостачання є кількістю тепла, яке виробляє система теплопостачання в одиницю часу, і визначається як відношення кількості виробленого тепла ΔEHSΣ до проміжку часу Δt, протягом якого це тепло вироблене: PHS = ΔEHSΣ/Δt. Вважаючи проміжки часу Δt однаковими, попереднє рівняння набере вигляду: PHS = kTR·ІTHL·SBDG·Δt/Δt = kTR·ІTHL·SBDG. Електрична потужність вітрових агрегатів, яка забезпечить цілодобовий обігрів приміщень будівель, знаходиться з умови рівності електричної енергії, яка виробляється вітроагрегатами теплоелектростанції ЕWPP-EL протягом термодинамічного циклу (наприклад, доби) та теплової енергії, яка йде на опалення приміщень будівель: EHSΣ = ЕWPP-EL. Величини енергії можна виразити через потужності вітрової теплоелектростанції PHS та вітроагрегатів PWPP-EL а також, тривалість термодинамічного циклу tHS та тривалість вітру tWPP, тоді попередній вираз прийме вигляд: PHS·tHS = PWPP-EL·tWPP. Сумарна електрична потужність вітроагрегатів PWPP-EL PWPP-EL = (tHS /tWPP)·PHS. Сумарна потужність вітрових агрегатів PWPP-EL може бути знайдена також через сумарну потужність вітрового потоку PWPP та конструктивні параметри вітрових енергетичних установок: PWPP-EL = kWA·PWPP = kWT·kWG·PWPP = 0,5·kWT·kWG·ρWD·АWPP·vWD3, де kWA, kWT, kWG — коефіцієнти корисної дії вітроагрегатів, вітротурбін та вітрогенераторів відповідно, kWA = kWT·k WG. Площа поперечного перерізу повітряного потоку, яка забезпечує електричну потужність PWPP-EL, має вигляд: АWPP = PWPP-EL/(0,5·kWT·kWG·ρWD·vWG3) = = 2(tHS/tWPP)·PHS/(kWT·kWG·ρWD·vWD3). Потужність вітрових енергетичних установок обмежена, тож, відбір вітрової енергії з усієї площі поперечного перерізу повітряного потоку можна досягти використанням ряду з NWA вітрових енергетичних установок, кожна з яких має електричну потужність PWA-EL. Обхват вітрової турбіни АWT визначається конструктивними параметрами вітрової турбіни, зокрема, довжиною лопаті (радіусом ротора) RWT: АWT = π·RWT2. Кількість вітроенергетичних установок у станції NWA визначається відношенням: NWA = АWPP/АWT. Радіус ротора вітротурбіни RWT у цьому випадку дорівнює RWT = √(АWT/π). Приймаючи сумарну теплоємність теплоносія QTS в акумуляторі тепла рівною кількості енергії, яку виробляє вітрова теплоелектростанція протягом термодинамічного циклу EHSΣ = ЕWPP-EL = QTS, масу (рідинного) теплоносія в акумуляторі тепла можна знайти наступним чином: mHTF = ЕWPP-EL/(cHC·ΔT) = ЕWPP-EL/(cHC·ΔT). де cHC — питома теплоємність теплоносія, ΔT — різниця кінцевої та початкової температур теплоносія. Сумарний к.к.д. вітрових теплоелектростанцій (ВТТЕС) у режимі виробництва тепла визначається ефективністю перетворення вітрової енергії в електричну, втратами електричної енергії на шляху при її транспортуванні до накопичувача тепла, втратами теплової енергії в процесі її зберігання, а також втратами енергії на шляху теплоносія до споживача. Кількість органічного викопного палива (наприклад, об'єм VOFF природного газу) з питомою теплотворною здатністю сOFF, яке потрібно для виробітку тепла EHSΣ, розраховується наступним чином: VOFF = EHSΣ/(kOFF-TH·сOFF), де kOFF-TH — коефіцієнт корисної дії системи опалення на органічному паливі, в енергоефективних системах kOFF-TH = 0,9, теплотворна здатність природного газу сOFF = 32,7 МДж/м3. Див. також Теплопостачання Теплопостачання з відновлюваних джерел енергії Багатосекційна вітротурбінна теплоелектростанція Вітротурбінна система енергопостачання зерносховища Вітротурбінна система енергопостачання теплиці Вітротурбінна система енергопостачання фрукто-овочесховища ТОВ «Ніжинські лабораторії скануючих пристроїв» Література Сидоров В. І. Вітротурбінні технології та системи теплопостачання / у кн. Технології гідро- та вітроенергетики. — Черкаси: Вертикаль, видавець Кандич С. Г., 2016. — 166 с. Сидоров В. І. Вітрові теплоелектростанції // Промислова електроенергетика та електротехніка. — 2018. — № 1. — С. 28–36. Вітроенергетика Теплопостачання Теплопостачання в Україні Теплоенергетика Відновлювана енергетика Системи відновлюваної енергетики
2386433	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BD%D1%87%20%28%D0%BF%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5%29	Бенч (прізвище)	Бенч (прізвище) Бенч — українське прізвище. Відомі носії Бенч Михайло Іванович — український фотохудожник, публіцист. Лауреат міжнародних, всесоюзних, всеукраїнських фотовиставок. Примітки
4044888	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%8F%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0	Нижня Верченка	Нижня Верченка — присілок у складі Старошайговського району Мордовії, Росія. Входить до складу Шигонського сільського поселення. Населення — 2 особи (2010; 5 у 2002). Національний склад (станом на 2002 рік): мокшани — 40 % росіяни — 40 % Джерела Примітки Посилання На Вікімапії Населені пункти Старошайговського району Присілки Мордовії
2730166	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B7%20%D1%96%20%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D0%B0%20%D0%91%D0%BE%D0%B6%D0%B0	Образ і подоба Божа	Образ і подоба Божа Образ і подоба божа — у християнській теології духовна основа людської особистості, безпосередньо створена Богом і відображає такі властивості Творця, як розумність, свободу волі, безсмертя, здатність до творчості та ін. Образ Божий в людині — схожість людини зі своїм першообразом — Богом. Духовно-творчу реалізацію можливостей, визначеним Образом Божим, отці й вчителі Церкви пов'язують з поняттям «подоба Божа», що означає вільне і відповідальне уподібнення людини Божественній досконалості. Образ Божий дає людині можливість обожнення, але потрібна вільна воля людської особистості, щоб через синергію свободи і благодаті, при вирішальній ролі благодаті, реалізувалася ця можливість. Гріхопадінням людство втратило риси богоподібності, залишаючись спотвореним образом Божим. З метою відновити занепалу людину, обожитися її, тобто з'єднавшись з нею поставити її богом за благодаттю, прийшов на землю Спаситель Ісус Христос. Прийняття чи неприйняття Його і досягнення подоби Божої дається вільною волею (риса образу Божого) людини — недоторканною і непорушною навіть Самим Творцем. Людина, створена за образом Бога, повинна набути подобу Його — святість. Якщо Бог є Любов, значить той хто любить уподібнюється Богу; Бог милостивий, милосердя уподібнює нас Богу; Смиренний Господь, і смиренний уподібнюється Богу … Уподібнитися Богу можна тільки з Його допомогою в нашому стані що відпав від Бога. «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі» (Фил. 2: 5). «А ми маємо розум Христів» (1 Кор. 2: 16). Із людей надзвичайної богоподібності досягла Пресвята Богородиця. "Подоба" - це ідеї, які думками формуються у свідомості людини по аналогії мислення Бога; і зокрема, - відносно Бога. "Образ" - це повторення в людині лику Божого. Тобто вираз "за образом і подобою" = "за ликом і мисленням". Див. такожАнтропологія Біблійна Посилання Образ і подоба Божа // Українська Релігієзнавча Енциклопедія Антропологія релігії
21298	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B9	Лукрецій	Лукрецій, повне ім'я Тіт Лукрецій Кар (бл. 99-95—55 до н. е.) — давньоримський поет і філософ-матеріаліст. У своїй творчості, зазнаючи впливу еллінських атомістів, розмірковував над числом світів у космосі (Див. також: Екзопланета). Біографічні відомості Біографічні відомості про Лукреція майже не збереглися (повідомлення Ієроніма і Светонія відносяться до IV ст. н. е. і мало достовірні). Цілком імовірно, Лукрецій отримав філософську освіту в популярній у той час неаполітанській епікурейській школі, яку очолював Філодем. Збереглася одна філософська поема Лукреція, не опублікована при його житті й, очевидно, не закінчена. За свідченням Светонія її відредагував й опублікував Цицерон (імовірно, не Марк Туллій Цицерон, а його брат Квінт). Пізніше вона отримала назву «Про природу речей», назва якої цілком виражає її зміст. Цей твір Лукреція — єдина повністю збережена пам'ятка матеріалістичної думки античності; у ній систематично й аргументовано викладений античний матеріалізм і особливо повно найвище його досягнення — атомістичне вчення Епікура. Твір Лукреція — дидактична поема, що популяризує філософські ідеї, жанр, досить звичайний для тієї епохи. Відзначимо, що ще до Лукреція Манілій і Германік пробували викласти свої астрономічні погляди в дидактичній поемі. Поет Саллюстій у своєму вірші «Емпедокл» викладає вчення давньогрецьких натурфілософів. Вкладаючи філософський зміст у звучну форму гекзаметра, Лукрецій сам пояснив, чому він пише віршами: оскільки наукове знання важко сприймається, потрібно за допомогою поезії полегшити оволодіння ним; Лукрецій вважав поезію одним зі способів поширення знання. Кожній книзі передує поетичний вступ, за яким слідує виклад відповідної частини атомістичної філософії. У поетичному оформленні філософського матеріалу переважають порівняння, що розгортаються іноді в досить яскраві описи, наприклад вічного відродження в природі, отари, струмка, бою, культу Кібели, чуми в Афінах. Латинська мова поеми відрізняється як архаїзмами, так і деякими новотворами, викликаними необхідністю передачі незнайомих римлянам філософських понять. Дактилічний гекзаметр Лукреція більш плавний, ніж у Еннія або Луцилія, але йому далеко ще до вишуканості, що досягається в поезії Вергілія. Лукрецій сприяв виробленню наукової літературної мови. Філософські погляди Лукрецій розвивав матеріалістичний погляд на природу. Вихідним для Лукреція було основне положення давньогрецького матеріалізму: «З нічого ніколи не виникає ніщо» («Про природу речей», І:150; укр. перекл., К., 1988). Лукрецій показував, що в основі речей лежать якісь дрібні матеріальні начатки: Ми ті начатки йменуєм: матерія, чи родотворні Тільця речей; окрім того, насінням речей дуже часто Їх називаємо; врешті, ще й іншу вживаємо назву: Первісні тільця, від них-бо, найперших, усе виникає. (I:53-56). Слідом за Демокрітом й Епікуром Лукрецій вважав ці вічні, неподільні (Лукрецій не вживав у поемі грецький термін «атом»), незмінні «тіла», «насіння», абсолютно щільними, непроникними, що рухаються в порожнечі. Існування тіл і порожнечі, за Лукрецієм, взаємно обумовлено. Джерелом руху тіл, за Лукрецієм, є вага «першооснов» (І:360), швидкість руху в силу «ваги» у порожньому просторі всіх «першооснов» була б однакова, вони «падали» б паралельно, не зіштовхуючись, якби не володіли якоюсь певною, властивою кожному початку індивідуально, властивістю відхилення (ІІ:219-224). Розвиваючи у вченні про «відхилення» думки Епікура, Лукрецій вважав, що, завдяки «відхиленню», тільця випадково, «порушуючи приписи долі», зіштовхуються і зв'язуються один з одним, утворюючи все різноманіття речей і явищ у природі (ІІ:250-54). Ідея «відхилення» цікавить Лукреція особливо — як основа для пояснення свободи волі людини, її непідвладності «долі» (ІІ:254-56). Вчення це спрямоване не тільки проти т. зв. «наскрізної причинності» Демокрита, а й проти давньоримської релігії, що зв'язує дії людини з ученням про богів, долю й визначеність долі кожної людини, тому що в часи Лукреція (I ст. до н. е.), в епоху бурхливих соціальних змін, на перший план висувалися ці проблеми. На противагу уявленню римлян про час як існуючий сам по собі, Лукрецій вважав, що часу немає «поза рухом та супокоєм речей» (І:455). Космогонічні та космологічні погляди Лукреція в основі є систематичним викладом учення Демокрита — Епікура про безмежність Всесвіту, нескінченному різноманітті, постійній зміні, виникнення і загибель світів, подібних і неподібних нашому. Водночас Лукрецій своєрідно пояснював виникнення життя, вважаючи, що живе виникло в результаті випадкового стихійного сполучення певних тіл, «насінь»; надалі вижили «найпристосованіші» організми, «ця пристосованість» є, за Лукрецієм, результатом того, що могли зберегтися тільки вдалі сполучення тіл, що відповідають умовам середовища (див. ІІІ:789-90). Лукрецій повністю відкидав вчення ідеалістів про кінцеву мету, розуміючи доцільність лише як випадковий результат поєднання першооснов (IV:828-61). Вчення про пізнання У навчанні про пізнання Лукрецій також продовжував лінію філософського матеріалізму, вважаючи світ пізнаваним. Єдино достовірним джерелом знання є, за Лукрецієм, почуття, помилки виникають там, де висновки не основані на почуттях, даних, або при невірному узагальненні розумом цих даних (див. IV: 507-19). В основу механізму почуттів, сприйняття Лукрецій кладе теорію «образів» («ейдола») Демокрита. Таким чином, Лукрецій використовував усі основні положення епікурейської школи, внесені нею в атомістичне вчення Демокрита («відхилення», визнання гіпотез для пояснення причин деяких явищ та ін.). Водночас Лукрецій у своєму обґрунтуванні атомістики відрізнявся від Епікура, який обмежувався переважно логічною аргументацією; Лукрецій зробив доступнішими складні філософські ідеї Епікура, він широко застосовував порівняння, аналогії між різними процесами живої і неживої природи, метафори та ін. Ця особливість викладу атомістики в Лукреція зв'язана, очевидно, з його прагненням широко популяризувати атомістичну теорію, його теоретико-пізнавальною концепцією та великою довірою до даних почуттів і повсякденної практики. Суспільно-історичні погляди Слідом за Демокритом Лукрецій розглядав розвиток суспільства як поступального процесу, в основі якого лежать «нестаток» (особливо нестаток у житлі, у вогні й одязі) і «розум людській» (V:1450). У ході цього процесу виникають мова, держава (походження якої Лукрецій пояснював договором людей), право. Будучи прихильником античної демократії, Лукрецій засуджував аморалізм рабовласників, виступав проти війн, що відривають мирних жителів від корисної для суспільства праці. Атеїзм Послідовним висновком із матеріалізму Лукреція був його атеїзм. Лукрецій вважав неспроможними релігійні уявлення про провидіння, чудеса тощо. Згідно з Лукрецієм, релігія — марновірство й забобони, продукт неуцтва та страху (І:153), підтримуючи які, вона стала джерелом багатьох зол і нещасть, несправедливості і злочинів. Засіб порятунку від релігії Лукрецій вбачав у роз'ясненні істинних причин природних явищ, у викритті розповсюджуваної жерцями неправди про безсмертя душі і загробне існування. Душа, за Лукрецієм, телесна; вона складається з тих самих атомів, що і тіло, але більш тонких. Душа нерозривно зв'язана з тілом. Зі смертю тіла гине й душа. Смерть означає припинення страждання. Між життям і смертю немає нічого спільного. У смерті лякає не знищення, а неминучість загробного воздаяння, яке є лише марновірством. За Лукрецієм, боги, хоча й існують десь у міжсвітових просторах, ніякого відношення до світу й життя людей не мають. Визнання Лукрецієм буття богів пояснюється не його поступками релігії, а теорією пізнання Демокрита і Епікура, згідно з якою джерелом уявлень, у тому числі уявлень про богів, є найтонші образи, що йдуть від речей і предметів зовнішнього світу: оскільки існують і самі боги. Лукрецій рішуче відстоював можливість атеїстичної етики. Тому він допускав у людині вільну волю, яку зв'язував з ідеєю Епікура про відхилення руху атомів від вертикальної лінії. Спадок Вплив філософського твору Лукреція на наступний розвиток філософії і природознавства надзвичайно великий. Ще на римському ґрунті під цим впливом перебував інженер і теоретик архітектури Вітрувій (I ст. до н. е.), трактат якого «Десять книг про архітектуру», що містить посилання на Лукреція, був широко відомий у наступні століття, а потім саме своїми матеріалістичними ідеями вплинув на італійського архітектора епохи Відродження Леона Баттіста Альберті. Галілео Галілей, Ньютон та інші корифеї науки нового часу часто посилалися на Лукреція. Матеріалісти XVII–XVIII ст. сприймали атомістичні ідеї стародавності головним чином із поеми Лукреція. Видатним пропагандистом ідей Лукрецій був Гассенді. Величезним був вплив атеїзму Лукреція. Атеїстична за суттю поема Лукреція породила серед служителів церкви безліч «Анти-Лукреціїв» (наприклад, М. де Поліньяк, Проти Лукреція). Серед деяких християнських дослідників спадщини Лукреція з'явилася діаметрально протилежна «нова» інтерпретація його світогляду (G. Hadzsits, Lucretius and his influence, 1935), відповідно до якої Лукрецій нібито був провісником вищої релігії, попередником християнства і відкидав лише римське язичництво. Див. також 6240 Лукрецій Кар — астероїд, названий на честь Лукреція Каріанство Твори Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей / Переклад А. Содомори. — Київ: Дніпро, 1988. — 191 с. ISBN 5-308-00201-0 Література Лукрецій Кар // Примітки Посилання Лукрецій // De rerum natura Тіт Лукрецій Кар на сайті Ae-lib Античні автори Давньоримські філософи Лукреції Науковці-самогубці Критики релігії Люди, на честь яких названо астероїд Натурфілософи Люди, на честь яких названо кратер на Місяці
3066904	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B6%D1%83%20%D0%AE%D0%B9%D1%86%D0%B7%D1%8F%D0%BD%D1%8C	Чжу Юйцзянь	Чжу Юйцзянь, храмове ім'я Шаоцзун (1602 — жовтень 1646) — другий імператор династії Південна Мін. Життєпис Був нащадком у дев'ятому поколінні імператора Чжу Юаньчжана. 1632 року отримав титул Тан-вана. 1636 року був позбавлений володінь та ув'язнений. 1644 року імператор Південної Мін Чжу Юсун звільнив його. 1645 року після нищівної поразки військ Південної Мін та взяття в полон Чжу Юсуна Чжу Юйцзянь утік до Ханчжоу, а звідти — до Фуцзяня. В серпні того ж року його було проголошено новим імператором. Однак замість того, щоб об'єднати сили для спільної боротьби проти маньчжурських завойовників, Чжу Юйцзянь розпочав міжусобну боротьбу за владу. Восени 1646 року маньчжурська армія завдала нищівної поразки військам Південної Мін у битві в ущелині Сяньсягуань. У боях за фортецю Тінчжоу мінські війська зазнали нової поразки. Маньчжури стратили понад десять тисяч полонених китайців, у тому числі й самого Чжу Юйцзяня. Примітки Джерела Імператори Південної Мін
4173614	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D0%BB%D0%B1%D0%B0%D1%88%20%D0%95%D0%BC%D1%96%D1%80%20%D0%A3%D1%81%D0%B5%D1%97%D0%BD	Чалбаш Емір Усеїн	Чалбаш Емір Усеїн Емір Усеїн Чалбаш (5 січня 1918, с. Шуми, Таврійська губернія — 6 серпня 2005, м. Алушта, АР Крим, Україна) — радянський військовий льотчик 1-го класу (1954), полковник (1956). Кримський татарин. Біографія Народився в сім'ї бідняка в селі Шуми (Алуштинська волость, Ялтинський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія). Закінчив Качинську школу військових льотчиків, навчався в одній групі з Амет-Ханом Султаном. Після дострокового випуску, через напружені міжнародні відносини в березні 1940 року, Емір-Усеїна залишили в школі інструктором. З початком німецько-радянської війни Качинську льотну школу перевели на околицю міста Красний Кут Саратовської області. На початку 1942 року, після неодноразової подачі рапортів командуванню, відбув на фронт. Проходив бойову службу в 627-му винищувальному авіаційному полку, згодом — у 49-му винищувальному авіаційному полку. У період німецько-радянської війни захищав небо над Москвою, перебуваючи в складі Центрального фронту; брав участь у боях на Курській дузі, а також у боях за Смоленськ. Емір-Усеїн зробив 360 бойових вильотів, у повітряних боях особисто збив 11 літаків супротивника і 6 — у групових повітряних боях. Наприкінці війни направлений інструктором у знову відкриту Вищу офіцерську школу повітряного бою ВПС (місто Люберці Московської області). Брав участь в першому за час німецько-радянської війни повітряному параді на честь святкування Дня авіації СРСР, який відбувся 20 серпня 1944 року в небі Москви. Після перемоги СРСР над Третім Рейхом Емір-Усеїн Чалбаш відбув заступником командира полку на Далекий Схід СРСР. Служив на різних посадах, займався випробуваннями надзвукових літаків. У 1959 році за станом здоров'я, у званні полковника, льотчика першого класу звільнився до запасу. Довгі роки Емір-Усеїн Чалбаш жив у Києві, викладав у Київському вищому військовому авіаційно-інженерному училищі. З 2003 року проживав у Алушті. Помер 6 серпня 2005 року в Алушті, був похований на алеї героїв в Алушті. 5 січня 2006 року в день, коли Чалбашу виповнилося б 88 років, на будинку, де він жив, встановлено меморіальну дошку. Нагороди 2 ордена Червоного Прапора (16.04.1942; 16.10.1957) орден Олександра Невського (12.08.1943) 2 ордена Вітчизняної війни II ступеня (29.05.1943; 11.03.1985) 3 ордена Червоної Зірки (10.12.1942; 30.04.1954; 22.02.1955) орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна, 14.10.1999) медаль «За бойові заслуги» (20.06.1949) інші медалі Пам'ять У будинку, де жив Емір Усеїн Чалбаш, було встановлено меморіальну дошку, на якій викарбувані слова: «У цьому будинку жив герой Великої Вітчизняної війни, льотчик-винищувач, славний син кримськотатарського народу Чалбаш Емір-Усеїн». Див. також Амет-Хан Султан Абдраїм Ізмаїлович Решидов Мансур Мустафаєвич Мазінов Примітки Джерела Герои бессмертны. Крымские татары во второй мировой войне (Методико-информационные материалы). Симферополь, 2010 г. Народились 1918 Народились 5 січня Кримськотатарські військовики Полковники (СРСР) Радянські льотчики Другої світової війни Льотчики-випробувачі СРСР Персоналії:Алушта Кавалери ордена Червоної Зірки Кавалери ордена Вітчизняної війни II ступеня Кавалери ордена Олександра Невського Кавалери ордена Червоного Прапора Померли 2005 Померли 6 серпня
1669190	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE	Пастушенко	Пастушенко — українське прізвище. Відомі носії: Пастушенко Василь Романович (1910—1944) — український військовик, діяч ОУН, лицар Срібного хреста заслуги УПА. Пастушенко Іван Андрійович — вояк армії УНР, розстріляний більшовиками під Базаром 1921 року. Пастушенко Ігор Іванович — генеральний директор ТОВ «ІБМ Україна». Пастушенко Леонід Трохимович (1936—2017) — український прозаїк, публіцист і літературний критик. Заслужений журналіст України. Пастушенко Роман Олексійович — старший лейтенант Збройних сил України, кавалер ордена «За мужність» III ступеня Пастушенко Юлія Семенівна (Мирослава Сопілка, 1897—1937) — українська поетеса та прозаїк. Пастушенко-Синявіна Олена Миколаївна (* 1979) — українська легкотлетка, спеціалізувалася в бігу на 100 та 200 метрів. Примітки Українські прізвища Прізвища на -енко
418301	https://uk.wikipedia.org/wiki/Bison	Bison	Bison — латинська назва роду Бізон. GNU Bison — генератор синтаксичних аналізаторів загального призначення. Bison (САУ) — німецька самохідна артилерія (САУ).
3005316	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BC-%D0%9A%D1%83%D1%85	Берм-Кух	Берм-Кух — село в Ірані, у дегестані Шуиїл, у бахші Рахімабад, шагрестані Рудсар остану Ґілян. За даними перепису 2006 року, його населення становило 115 осіб, що проживали у складі 35 сімей. Клімат Середня річна температура становить 9,42 °C, середня максимальна – 24,97 °C, а середня мінімальна – -7,42 °C. Середня річна кількість опадів – 381 мм. Примітки Населені пункти шагрестану Рудсар
1690163	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%86%D0%BE%D0%B2%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80	Кравцов Олександр	Кравцов Олександр Андрійович (1983) — громадський діяч. Кравцов Олександр Олегович (1963) — член Партії регіонів; колишній народний депутат України.
1267271	https://uk.wikipedia.org/wiki/HD182891	HD182891	HD182891 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу A0 й має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 9,1. Див. також Перелік HgMn-зір Ртутно-манганова зоря Перелік хімічно пекулярних зір (18h-20h) Хімічно пекулярна зоря Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію Перелік Am-зір Am-зоря Джерела Хімічно пекулярні зорі Зорі головної послідовності спектрального класу A0 8
1119524	https://uk.wikipedia.org/wiki/6690%20%D0%9C%D0%B5%D1%81%D1%81%D1%96%D0%BA	6690 Мессік	6690 Мессік (6690 Messick) — астероїд головного поясу, відкритий 25 вересня 1981 року. Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,602. Примітки Див. також Список астероїдів (6601-6700) Посилання Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net Астрономічні об'єкти, відкриті 1981 Головний пояс астероїдів
2307570	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%B5%D1%80%20%D0%91%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%81%D0%B0%D0%BD	Вальтер Брессан	Вальтер Брессан (26 січня 1981, Одерцо) — італійський футболіст, воротар клубу «К'єво». Виступав, зокрема, за клуб «Аталанта», а також юнацьку збірну Італії. Клубна кар'єра Народився 26 січня 1981 року в місті Одерцо. У дорослому футболі дебютував 1998 року за команду клубу «Аталанта». Згодом з 2001 по 2015 рік грав у складі команд клубів «Спеція», «Тревізо», «Павія», «Ареццо», «Гроссето», «Сассуоло», «Варезе» та «Чезена». До складу клубу «К'єво» приєднався 2015 року. Виступи за збірну У 1999 році дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 2 іграх на юнацькому рівні, пропустивши 5 голів. Статистика виступів Статистика клубних виступів Посилання Статистика виступів за збірну на сайті Федерації футболу Італії. Італійські футболісти Футбольні воротарі Футболісти «Аталанти» Футболісти «Спеції» Футболісти «Тревізо» Футболісти «Павії» Футболісти «Ареццо» Футболісти «Гроссето» Футболісти «Сассуоло» Футболісти «Варезе» Футболісти «Чезени» Футболісти «К'єво»
2361775	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%20%D0%B7%20%D0%B3%D1%96%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%83%202017	Чемпіонат світу з гірськолижного спорту 2017	Чемпіонат світу з гірськолижного спорту 2017 — 44-й за ліком чемпіонат світу проходив з 6 по 19 лютого 2017 року на горі Піц-Найр у місті Санкт-Моріц, Швейцарія. Це був п'ятий чемпіонат світу в Санкт-Моріці. Попередні відбулися 1934, 1948, 1974 та 2003 років. Медалі Медальний залік Країну-господарку виділено Чоловіки Жінки Змішані Виноски Чемпіонати світу з гірськолижного спорту Спортивні події 2017 Спортивні змагання у Швейцарії Лютий 2017
3287424	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%B9%D0%B4%20%28%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%81%D1%83%D1%80%D1%96%29	Гасконейд (Міссурі)	Гасконейд (Міссурі) Гасконейд — місто в США, в окрузі Ґасконейд штату Міссурі. Населення — 172 особи (2020). Географія Гасконейд розташований за координатами (38.670263, -91.559935). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 0,53 км², уся площа — суходіл. Демографія Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкали 223 особи в 97 домогосподарствах у складі 57 родин. Густота населення становила 424 особи/км². Було 138 помешкань (263/км²). Расовий склад населення: До двох чи більше рас належало 0,4 %. Частка іспаномовних становила 0,0 % від усіх жителів. За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 23,3 % — особи молодші 18 років, 52,9 % — особи у віці 18—64 років, 23,8 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 46,3 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 90,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 94,3 чоловіків також старших 18 років. Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 10,9 % осіб, у тому числі 0,0 % дітей у віці до 18 років та 3,8 % осіб у віці 65 років та старших. Цивільне працевлаштоване населення становило 66 осіб. Основні галузі зайнятості: виробництво — 22,7 %, публічна адміністрація — 13,6 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 12,1 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 12,1 %. Джерела Міста Міссурі Населені пункти округу Ґасконейд (Міссурі)
1929426	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B2%20%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BC%20%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Прокуратов Максим Борисович	Прокуратов Максим Борисович Максим Борисович Прокуратов (1977—2014) — солдат резерву, Міністерство внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни. Життєпис Народився 1977 року в місті Запоріжжя. Після закінчення школи здобув професію водія — мав усі категорії. В квітні 2014-го прийшов до «Самооборони» — захищати Запоріжжя. Два місяці ніс службу на блокпосту зі сторони Нікополя. Записався добровольцем, старший водій автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення, 2-й батальйон спеціального призначення НГУ «Донбас». В зоні бойових дій з серпня 2014-го. Після обстрілу 24 серпня цілим лишився лише його «Урал». Возив під мінометним обстрілом по ґрунтовій дорозі набої, провізію. Загинув 26 серпня 2014 року під час артилерійського обстрілу російськими бойовиками Іловайська — доставляв набої своєму підрозділу. Тоді ж полягли Жеков Максим Петрович, Савченко Василь Іванович і Хорольський Антон Петрович; згодом від поранень помер Савчук Андрій Вікторович. Похований 31 серпня 2014 року у Запоріжжі на Правобережному цвинтарі. Вдома лишилися мама (батько помер, коли Максиму було 4 роки); три сестри і брат. Нагороди та вшанування За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (27.11.2014, посмертно). Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 2, місце 23 Вшановується 26 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії Іловайський Хрест (посмертно) Вулицю Хасанську в місті Запоріжжя перейменовано на вулицю ім. Максима Прокуратова в травні 2016 року на будинку, де проживав Максим, відкрили меморіальну дошку на його честь в листопаді 2016 року нагороджений орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» III ступеня (посмертно). Примітки Джерела Прокуратов Максим Борисович В Запоріжжі прощалися з Максимом Прокуратовим Уродженці Запоріжжя Померли в Іловайську Поховані в Запоріжжі Люди, на честь яких названо вулиці
69852	https://en.wikipedia.org/wiki/Donatello	Donatello	Donatello Donato di Niccolò di Betto Bardi (– 13 December 1466), known mononymously as Donatello, was an Italian sculptor of the Renaissance period. Born in Florence, he studied classical sculpture and used his knowledge to develop an Early Renaissance style of sculpture. He spent time in other cities, where he worked on commissions and taught others; his periods in Rome, Padua, and Siena introduced to other parts of Italy the techniques he had developed in the course of a long and productive career. His David was the first freestanding nude male sculpture since antiquity; like much of his work it was commissioned by the Medici family. He worked with stone, bronze, wood, clay, stucco, and wax, and used glass in inventive ways. He had several assistants, with four perhaps being a typical number.Ref. ? Although his best-known works are mostly statues executed in the round, he developed a new, very shallow, type of bas-relief for small works, and a good deal of his output was architectural reliefs for pulpits, altars and tombs, as well as Madonna and Childs for homes. Broad, overlapping, phases can be seen in his style, beginning with the development of expressiveness and classical monumentality in statues, then developing energy and charm, mostly in smaller works. Early on he veered away from the International Gothic style he learned from Lorenzo Ghiberti, with classically informed pieces, and further on a number of stark, even brutal pieces. The sensuous eroticism of his most famous work, the bronze David, is very rarely seen in other pieces. Working and personal life All accounts describe Donatello as amiable and well-liked, but rather poor at the business side of his career. Like (not only) Michelangelo in the next century, he tended to accept more commissions than he could handle, and many works were either completed some years late, handed to other sculptors to finish, or never produced. Again like Michelangelo, he enjoyed steady support and patronage from the Medici family. All sources agree that he carved stone and modelled clay or wax for bronzes very quickly and confidently, and art historians feel able to distinguish his hand from that of others, even within the same work. Italian Renaissance sculptors nearly always used assistants, with the master often giving parts of a piece over to them, but Donatello, who would perhaps not have been good at managing a large workshop like that of Ghiberti, seems to have had at most times a relatively small number of experienced assistants, some of whom became significant masters in their own right. The technical quality of his work can vary, especially in bronze pieces, where casting faults may occur; even the bronze David has a hole under his chin, and a patch on his thigh. Donatello certainly made drawings, probably especially for reliefs. In the case of his stained glass designs and perhaps other works these were his whole contribution. Vasari claimed to have several in his collection, which he praised highly: "I have both nude and draped figures, various animals which astound anyone who sees them, and other beautiful things..". But very few, if any, surviving drawings are now accepted as probably by his own hand, and these are strong and lively sketches with figures, such as the three in its collections that the French government still attributes to Donatello himself. A story told both by Vasari and the earlier Pomponio Gaurico says that he kept a bucket containing money hanging on a cord from the ceiling of his workshop, from which those around could take if they needed it. A tax return from 1427, near the peak of his career, shows a much lower income than Ghiberti's for the same year, and he seems to have died in modest circumstances, although this may not have been of concern to him; "he was very happy in his old age" according to Vasari. Early life Donatello was born in Florence, probably in 1386, based on his own later statement in his catasto tax declaration; he claimed to be 41 years old in July 1427. He was the son of Niccolò di Betto Bardi, who was a "wool-stretcher" (tiratore di lana) and member of the Florentine Arte della Lana, the wool workers guild, which probably provided a good income. Donatello's actual surname was therefore Bardi, but if he was related to the well known Bardi family of bankers, it seems to have been rather distantly. The banker Bardis were still wealthy and powerful, despite the default of Edward III of England in 1345 having caused the failure of their bank. After Contessina de' Bardi married Cosimo de' Medici around 1415, any connection he had might still have been useful to Donatello. However, Donatello's father did have a connection with the powerful Buonaccorso Pitti, whose diary records a fight in Pisa in 1380 in which Niccolò intervened, giving Pitti's opponent a fatal blow. Vasari's claim that Donatello was raised and educated in the house of the prominent Martelli family is probably baseless, and given for literary, even political reasons. They were certainly later keen patrons of Donatello, and also commissioned work from Vasari himself. Early career Donatello's first appearance in any documentary records is unpromising; in January 1401, at the age of about 15, he was accused in Pistoia, 25 miles from Florence and then controlled by it, of hitting a German with a stick, drawing blood. He was probably there with his father, who had an official job in Pistoia at the time, while Buonaccorso Pitti was the Captain, or governor. While there Donatello appears to have befriended, and perhaps worked with, Filippo Brunelleschi, who was some ten years older (born in 1377), and although not yet a master goldsmith, working on silver figures for an altar in Pistoia Cathedral. What experience Donatello had to assist him, if that was what he was doing, is unclear. Both Donatello and Brunelleschi returned to Florence in early 1401, in time for Brunelleschi to take part in the famous competition for the Baptistery doors, often seen as the start of Florentine Renaissance sculpture. Seven sculptors were invited to submit trial panels, for which they were paid; Vasari's Life of Brunelleschi wrongly claims that Donatello was one of them, but they were all more experienced figures. Following Vasari and Brunelleschi's biographer Antonio Manetti, the unexpected result declared by the 34 judges was that the entries by two young Florentines, Lorenzo Ghiberti and Brunelleschi, were the best. An attempt was made to get the two to share the commission, but amid bitter recriminations that lasted for years, this failed and Ghiberti was given the whole commission. Ghiberti himself on the other hand (and the only contemporary voice) claimed in his Commentarii that the vote went unanimously for him, including the competing artists. Any part played by the adolescent Donatello, presumably assisting Brunelleschi with his trial piece, is unknown. After the final result in late 1402, or early 1403, they seem to have left for Rome together, staying until at least the next year, to study the artistic and architectural remains left by Ancient Rome, then very abundant, though for the most part still buried. They were very early in this effectively archaeological pursuit, which included measuring remains, and hiring labourers to excavate. The main source for this period is the biography of Brunelleschi by Antonio Manetti (1423–1497), who knew both men, but it was written after their deaths in the 1470s. Vasari just repeats a shorter version of Manetti's account, according to which both men were able to support themselves by jobs for Roman goldsmiths, which probably represented important training for Donatello. Perhaps they were also able to sell excavated sculptures. Brunelleschi subsequently became a highly important architect, while Donatello began his career in sculpture. Donatello is recorded as working as an apprentice, and for the last few months on a salary, in the studio of Lorenzo Ghiberti in 1404–1407, apparently working on the workshop's main project, the bronze doors of the Florence Baptistery, and from 1406 on he began stone carving at the cathedral for the Porta della Mandorla on its north side, a large project that was still some years from completion. He was paid in November 1406 for a figure of a prophet on the door, most probably the one for the left pinnacle (now in the Museo dell' Opera del Duomo, the cathedral museum). Early statues for Florence Cathedral By early 1408 Donatello had acquired sufficient reputation to be given the commission for a life-size prophet for the cathedral, to be paired with another by Nanni di Banco, a brilliant sculptor of Donatello's age, who seems to have been both a rival and friend. In the end they were not placed as intended, probably because they appeared too small from far below, and the Donatello appears to be lost. From now on he received a series of commissions for full-size statues for prominent public locations. These are now among his most famous works, but after about 1425 he produced few sculptures of this type. His marble David may date from around this time, or slightly later, perhaps 1412. He was commissioned to rework it in 1416, the cathedral surrendering it to the republic, who placed in the seat of government, the Palazzo Vecchio. It was "one of the early cases in monumental sculpture where he is portrayed as a youth", rather than the King of Israel, and "teeters between the Gothic and Renaissance worlds". In 1409–1411 he executed the colossal seated figure of Saint John the Evangelist, which occupied a niche of the old cathedral façade until 1588, and is now in the cathedral museum. This was placed with the base about 3 metres from the ground, and Donatello adjusts his composition with this in mind; since 2015 it and other cathedral sculptures have been displayed at their original heights. In 1415 the cathedral authorities decided to revive and complete medieval projects, and add eight lifesize marble figures for the niches of the higher levels of Giotto's Campanile adjoining the cathedral, as well as complete a row on the cathedral facade (in which Donatello was not involved). All the figures for the campanile series were removed in 1940, to be replaced by replicas with the originals moved to the Museo dell'Opera del Duomo. They were placed very high, and so were seen from a distance, at a sharp angle, factors which needed allowing for in the compositions, and made "fine detail virtually useless for visual effect"; Since 2015 the museum's new displays show this and other statues for the cathedral at the intended original heights. Donatello was responsible for six of the eight campanile figures, in two cases working with the younger Nanni di Bartolo (il Rosso). The commissions and starts stretched between 1414 and 1423, and while most were completed by 1421, the last of his statues was not finished until 1435. This was the striking Zuccone ("Baldy", or "Pumpkin Head" probably intended as Habakkuk or Jeremiah), the best known of the series, and reportedly Donatello's favourite. His other statues for the campanile are known as: the Beardless Prophet and Bearded Prophet (both from 1414 to 1420); the Sacrifice of Isaac (with Nanni di Batolo, 1421); il Populano, a prophet not finally finished until 1435. The visibility of statues high on the cathedral buildings was to remain a concern for the rest of the century; Michelangelo's David was intended for such a place, but proved too heavy to raise and support. Donatello, with Brunelleschi, proposed a large but lightweight solution, and made a prophet Joshua with a brick core, then a modelled layer of clay or terracotta, all painted white. This was put in place on the cathedral some time after 1415, and remained until the 18th century; it was known as the "White Colossus" or homo magnus et albus ("Large White Man"). Orsanmichele Another large-scale sculptural project in the city was the completion of the statues for the niches around the outside of the rectangular Orsanmichele, a building owned by the guilds of Florence, which was in the process of turning itself from a grain market to a church on the ground floor, still with offices above. There were 14 niches around the outside, and each of the main guilds was responsible for one, normally choosing their patron saint. The location had the advantage that the niches were much lower than on the cathedral, with the feet of the statues some three metres above ground level. Nevertheless, according to a story in Vasari, Donatello had trouble with his first statue for Orsanmichele, a marble St. Mark (1411–1413) for the linen-weavers guild. Viewing the finished statue at ground level, the weavers did not like it. Donatello got them to put it in its niche and cover it up while he worked to improve it. After two weeks under cover, he showed it in position, without having done any work on it, and they happily accepted it. It has a contrapposto pose, with the robe on the leg bearing the weight in straight "vertical drapery folds resembling the flutes of a Doric column." Like most of the Orsanmichele statues, this has been moved to the museum inside, and replaced by a replica. About 1415 to 1417 he completed the marble Saint George for the Confraternity of the Cuirass-makers or armourers; the important relief on the base is discussed below, and was slightly later. Because of a staircase on the other side of the wall, the niche is shallower than the others, but Donatello turns this to his advantage, pushing the figure forward into space, and with the "anxious look" on the face suggesting alertness or prontezza, "the quality above all others singled out for praise in the successive Renaissance eulogies of the work". Holes and the shape of a hand suggest that the figure was originally fitted with a wreath or helmet on his head, and carried a sword or lance; the client would have been able to supply these pieces in bronze. The gilt-bronze Saint Louis of Toulouse dates to some years later, 1423–25. It is now in the museum of the Basilica di Santa Croce, having been replaced in 1460 by the bronze Incredulity of Saint Thomas by Verrocchio. It is technically very unusual, as it was built up from a number of sections cast and gilded separately, necessitated by the difficulty of fire-gilding a whole over-life size figure. The collaboration with Michelozzo may have begun with this piece, and 1423 marks the beginning of Donatello's documented work in bronze, with three recorded commissions that year: the Saint Louis, a reliquary bust of Saint Rossore, and the relief for the Siena Baptistery discussed below. Michelozzo had great experience with bronze, and no doubt helped with the technical aspects, and Donatello took to the medium very quickly. Elsewhere In 1418 the Signoria commissioned a large and imposing figure of Florence's heraldic lion, the Marzocco for the entrance to a new apartment at Santa Maria Novella built for a rare visit by the pope; in the event he did not finish it in time. It was later placed in the Piazza della Signoria, where there is now a replica, with the original in the Bargello Museum. Before about 1410 he made the painted wooden crucifix now in Santa Croce, which features in a famous story in Vasari. It portrays a very realistic Christ in a moment of agony, eyes, and mouth partially opened, the body contracted in an ungraceful posture. According to the story, Donatello proudly showed it to Brunelleschi, who complained it made Christ look like a peasant, at which Donatello challenged him to do something better; he then produced the Brunelleschi Crucifix. At the time Brunelleschi's more classical figure was probably considered to have won the contest, but modern tastes may dispute this. Stiacciato relief style Donatello became famous for his reliefs, especially his development of a very "low" or shallow relief style, called stiacciato (literally "flattened-out"), where all parts of the relief are low. This contrasted with the developing technique of other sculptors who included very high and low relief in the same composition, with Ghiberti's "Gates of Paradise" doors (1424-1451) for the Florence Baptistery a leading example. Donatello's "first milestone" in the technique is his marble Saint George Freeing the Princess on the base of his Saint George for Orsanmichele. The figures project slightly forward, but "by skilful overlaps are brought back into a tightly-stretched unified skin-plane which is scarcely broken in surface relief to suggest a deep, though not limitless, space". The relief does not provide a "completely coherent system of perspective" (nor did any Italian work for some five or six years after), but the arcaded hall on the right represents a partial scheme of perspective. His next major development in this direction was in bronze, still a relatively new medium for him. Ghiberti had been involved from 1417 for a project for the font at the Siena Baptistery; it seems to have been his idea to have six bronze, rather than marble, reliefs, and these were allocated to him, Jacopo della Quercia, and a local father and son team. By 1423 Ghiberti had not even started work, and one relief, The Feast of Herod was given to Donatello instead (the overall subject was the life of John the Baptist). This is placed low, the bottom at about the level of the viewer's knee, and the relief allows for that. The composition has figures in three receding planes defined by the architecture. At left Herod recoils in horror as he is presented with John the Baptist's head on a platter; to the right of centre Salome is still dancing. In a space behind musicians are playing, and beyond them John's head is presented to two figures, one presumably Herodias. It does not represent a full one-point perspective scheme, as there are two vanishing points, perhaps intended to create subliminal impressions of tension and disharmony in the viewer, reflecting the grisly subject. Other stiacciato reliefs include The Assumption of the Virgin in the wall-tomb in Sant'Angelo a Nilo, Naples, (1426-1428, see below), the Madonna of the Clouds and Pazzi Madonna, both c. 1425−1430 and domestic pieces respectively with and without a carved background, The Ascension with Christ Giving the Keys to Saint Peter (1428–30), for an unknown location but in the Medici collection by the end of the century, and a small Virgin and Child (perhaps 1426, probably by his workshop). At all times Donatello and his workshop made more conventional reliefs, at a variety of depths and sizes, and in different materials. Partnership with Michelozzo Around 1425 Donatello entered into a formal partnership with Michelozzo, who is mainly remembered as an architect, but was also a sculptor, especially of smaller-scale works in metal. He had trained with the mint making dies for coins, where he still had a salaried position. Michelozzo was the younger by about ten years, and they had probably known each other for years. Michelozzo wanted to extract himself from an arrangement with Ghiberti, and Donatello had too much work, and was poor at organizing a workshop, at which Michelozzo seems to have excelled. Both had very good relations with the Medici family and so their powerful supporters. The partnership was very successful, and was renewed until it had lasted for nine years, when a dispute that was mostly the fault of Donatello ended it. The partnership's combination of skills in monumental sculpture and architecture made it well qualified to take on elaborate wall tombs. From 1425 to 1428, they collaborated on the Tomb of Antipope John XXIII in the Florence Baptistery; the executors were Giovanni de' Medici and Medici supporters. Donatello made the recumbent bronze figure of the deceased, and Michelozzo, with assistants, the several figures in stone. The tomb, elegantly integrating a variety of elements into a narrow vertical space, in a classicizing style, made a great impact and "became the model for the Quattrocento wall-tomb whenever an elaborate or particular impressive expression was wanted" with variations found well into the next century. After his death in 1427, the partnership took on the funerary monument of Cardinal Rainaldo Brancacci, a Medici ally, at the church of Sant'Angelo a Nilo in Naples. The work was done at Pisa on the coast, and the pieces shipped south. A donkey was purchased to help with transport, and in 1426 Donatello had bought a boat to ship marble from Carrara to Pisa. Donatello's personal contribution was probably limited to the Assumption relief discussed above. Finishing in 1429, for the font at the Baptistery of San Giovanni, Siena, apart from the relief of The Feast of Herod (discussed above), he made small bronze statues of Faith and Hope, and three small bronze spiritelli, naked winged putti-like figures, classical in inspiration, and highly influential on later art. Images of the Virgin and Child, mostly for homes, had long been a staple for Italian painters, and becoming affordable ever lower down the income scale. Now sculptors were producing them as reliefs, in a variety of materials, and with the cheaper terracotta or plaster ones often painted. The attribution of the large numbers of such images is often difficult, especially as the style of Donatello and contemporaries such as Ghiberti continued to be used for them for a long time. Another type of work for sculptors was coats of arms and other heraldic pieces for the outsides of the palazzi of the great families of the city, of which Donatello made a number. Donatello also restored antique sculptures for the Palazzo Medici. The breakup of the partnership with Michelozzo seems to have been partly precipitated by Donatello's delays in doing his part in the commission for an exterior pulpit for Prato Cathedral; highlights in the year at Prato, close to and controlled by Florence, were when the city's famous relic, the Girdle of Thomas (Sacra Cintola), thought to be the belt the Virgin Mary dropped to Thomas the Apostle as she rose in the air during her Assumption, was displayed to the population from a high pulpit. This took place five times every year, one coinciding with a trade fair that was important for the city's economy. The commission began in 1428, but Donatello did not begin work on his allotted areas for years, despite relentless chasing by the Prato authorities, and finally Cosimo de' Medici. Donatello's reliefs of dancing children for the pulpit, "a veritable bacchanalian dance of half-nude putti, pagan in spirit, passionate in its wonderful rhythmic movement", were finally delivered in 1438, and it seems that though designed by Donatello, perhaps using his first idea for the Florence cantoria frieze (see below), they are not believed to have actually been carved by him. The Prato authorities were unhappy, and the ten years it had taken to get them finished seems to have strained relations with Michelozzo, and the partnership was not renewed in 1434. The two remained on amicable terms, and were to collaborate later. The pulpit reliefs are now replaced by replicas, with the rather weathered originals displayed inside the cathedral. A factor in the delay was probably Donatello's travelling, which increased from about 1430, after a long period of steady work and residence in Florence after his return from Rome in about 1404. In 1430 he worked with Brunelleschi at Lucca on the construction of a defensive dyke and wall, and later in the year visited Pisa, Lucca again and finished the year in Rome, where he spent much of his time until 1433. Some of this travel was to see antiquities, and political difficulties had greatly reduced the flow of commissions in Florence. Michelozzo was also with Donatello in Rome for some of the time, but the few products there of the visits lead art historians to describe the visits as mainly resulting in studying classical works. It is not clear whether anything was actually made there, or executed in Florence and shipped down. There was probably a large papal commission in view, but if so, nothing resulted. The main surviving piece is a tabernacle surround for Saint Peter's in marble relief, 228 cm (89.7 in) high, and now in the museum there. The main figurative sections are a stiacciato panel with the Entombment of Christ, and a total of sixteen child-angels at various points in the classicising architectural framework. This "first clearly defines the Early Renaissance wall-tabernacle type" and was very influential. There was also the old-fashioned tomb slab for the cleric Giovanni Crivelli in Santa Maria in Aracoeli, which might well not be attributed to Donatello if he had not signed it. It is not clear whether a workshop was opened in Rome, or if these were carved in Florence and shipped down. It has been speculated that the visits led to meetings between Donatello and Leon Battista Alberti, then in Rome, and perhaps writing his De Statua. There may have been mutual influence, and Donatello seems to have returned from Rome with an interest in a modular system of human proportions. The bronze David uses proportions very close to those Alberti recommends. Children, putti and spiritelli In the 1430s and 1440s Donatello made many sculptures of young children dancing, as well as putti (cherubs) and a variant of these traditionally called spiritelli ("imps" or "sprites"). Putti were not new in Italian sculpture, but were given a rather unusual prominence by Donatello. Some early examples are three out of a group of six freestanding bronze spiritelli on the cover for the font of the Siena Baptistery (1429), standing over his earlier relief of the Feast of Herod discussed above. One dances and two play musical instruments. They have been said to be "the first true free-standing figurines of the Renaissance" and were enormously influential, expressing "what was at the heart of the Renaissance—the classical reborn into the Christian". His most famous work in this genre is his relief frieze for the cantoria or singing gallery of Florence Cathedral. There are two of these galleries rather high on the walls of the nave. Luca della Robbia had been given the commission for the first in 1431, and Donatello for the second in 1433, with his contract promising 20% higher payment if his were more beautiful than della Robbia's. They develop the style of the Prato pulpit reliefs, the figures "primarily symbols of Dionysiac abandon, and the childish character of their bodies is forgotten in our sense of their liberated animal life. If in a photograph we cover their heads our first glance reveals a Bacchic sarcophagus more intricate and vigorous than anything in antique art; and only on looking more carefully are we aware of their fat tummies and chubby legs". Six spiritelli in animated conversation crowd at the top of the large classical frame of his Cavalcanti Annunciation in Santa Croce, Florence, made for a brother in law of the Medici, c. 1436-1438. The remarkable bronze statue called the Amore-Attis, perhaps from the early 1440s, has one foot in the world of the spiritelli and the other in the sensuous eroticism of the bronze David. The figure has wings and a tail, stands on a snake, and has a variety of classical attributes, too many for a simple identification. He wears leggings that emphasize rather than hide his private parts. In the 17th century it was taken to be a work of antiquity, despite a clear description of it by Vasari. Bronze David Donatello's bronze David, now in the Bargello museum, is his most famous work, and the first known free-standing nude statue produced since antiquity. It is conceived fully in the round, independent of any architectural surroundings, and nearly at life-size. Although the commission is not documented, the statue is first recorded placed on a column in the courtyard of the newly-built Palazzo Medici at a wedding in 1469, but it probably pre-dates the start of that building in 1444. It was most likely commissioned by Cosimo de' Medici for the older Medici palace on the same street, probably between 1434 and 1440, after Donatello returned from Rome and Cosimo from exile. David was well-established as a symbol of the Republic of Florence, victorious in defence against larger surrounding powers, with at this period the Duchy of Milan the most threatening. Though the statue certainly was intended to convey this meaning, it also has a sensuous and erotic power that was original. The many previous Florentine images of David, like Donatello's stone David of about 1408–09, showed him clothed; here he wears only a hat and boots which, as with the Amore-Attys, serve only to accentuate his nudity. Donatello's "innovation ... is the transformation of the King of Israel into a young Greek god", in "a work of almost incredible innovation, which nothing else in the art of the time leads us to anticipate ...during the rest of the century in continues to be far beyond the current of contemporary taste." The figure shows "a real boy whose chest was narrower and flank less rounded than the Greek ideal", and the "waist is the centre of plastic interest, from which radiate all the other planes of the body", which became the norm in Renaissance nude sculpture. One foot rests casually on the severed head of Goliath, giving the figure a contrapposto pose. The feathers of Goliath's helmet crest brush against the inside of David's thigh, in a further sensuous touch. The David and the Amore-Attis supplement various pieces of contemporary gossip to suggest Donatello's sexual interests. It seems likely that Donatello's homosexuality was well known, and tolerated and protected by the Medici and so others. The main evidence comes from anecdotes in the Detti piacevoli, a large collection of celebrity gossip probably compiled around 1480 (but not published until 1548), perhaps by the humanist and poet Angelo Poliziano (1454–1494), a Medici insider as tutor to Lorenzo's children. These tell of Donatello surrounding himself with "handsome assistants" and chasing in search of one that had fled his workshop. He was said to hire especially beautiful boys, and "stained" them (probably meaning make-up) so that no one else would find them pleasing; when one assistant left after a quarrel, they made up by "laughing" at each other, a slang term for sex. However, no detail is known with certainty about his private life, and unlike many artists (for example Sandro Botticelli) there are no recorded denunciations for sodomy in the Florentine archives, though these are incomplete. Wooden statues Wood was still used for crucifixes for its lightness. It was also cheap and convenient for carrying it on lithurgical processions. Donatello's early crucifix for Santa Croce has lowerable arms for this purpose. Wooden sculptures were almost always painted and partly gilded (as terracotta and even marble and bronze often were). When a Florentine confraternity in Venice commissioned a statue of John the Baptist, patron saint of Florence, still in the Frari Church there, wood was chosen. The statue is probably the only work by Donatello in the city. He usually did not sign his work, except for some commissions destined for outside Florence. The baptist was signed and dated 1438. Before this was revealed in conservation work it had been dated later, after his stay in Padua, according to the idea that Donatello's works became more and more expressive. The redating of the Saint John had knock-on consequences for a far more celebrated wooden figure, the Penitent Magdalene long in the Florence Baptistery (now Museo dell'Opera del Duomo), where the carving style is comparable. This is "formidably expressive" in a stark style found in Donatello's last years, and had been dated to around 1456, until the date was found on the other figure; it is now dated generally to the late 1430s, or at any rate before Donatello went to Padua. According to Kenneth Clark, it shows "a female fakir whose small sunken eyes, gazing across the desert, have beheld the vision of God. Her body is no longer of the least importance to her". In 2020 the painted wooden crucifix of the church of Sant'Angelo in Legnaia, a suburb of Florence, was attributed by the diocese to Donatello, and dated to the 1460s. This is in a simpler style. The Old Sacristy The Sagrestia Vecchia, as it is now called, of San Lorenzo, Florence was Donatello's last major project before his years in Padua, and forms the only large space almost wholly decorated by him. Opinions have varied as to the success of his scheme ever since. The various parts combine experimentation in some places and conservatism in others, and the whole has failed to achieve the iconic status of the rather similar Pazzi Chapel of a few years later, which perhaps learnt the lessons of the sacristy; Luca della Robbia was the sculptor there. The sacristy was newly built, designed by Brunelleschi, and the first part completed of a major reconstruction of the church by the Medicis. It combined the functions of a Medici funerary chapel, containing the tomb of Giovanni and his wife under the vesting table for the vestments to be laid out; both are still in place. The exact dates of Donatello's involvement are unclear, but it is usually placed after the return from exile of the Medicis in 1434, and Donatello's departure for Pisa in 1443/44, probably at the end of the 1430s. Donatello's additions were two pairs of bronze doors with relief panels, and elaborate architectural surrounds for them, and two sets of large relief roundels below the main dome. In the pendentives are four scenes from the life of John the Baptist, and at the top of the purely decorative arches in pietra serena are ones of the Four Evangelists, sitting at large desks on which their attributes perch. These are all in painted stucco, the evangelists mostly white on a now rather muddy blue-grey background, with gold highlights for the halos. Three of the scenes from John's life have many small figures and complicated architectural settings and backgrounds, while the fourth, set on Patmos, has a landscape background. All use a colour scheme of white for the figures, different shades of a terracotta brown for the settings, and the muddy blue-grey for the sky. There are also two large reliefs of pairs of standing Medici patron saints over the doorways, in the same technique and colours. In different places, the stucco was painted both when wet, in a kind of fresco technique, and when dry. The bronze doors were relatively small and had a stack of five panels on each door, each containing a pair of standing figures on a plain background, a conservative design, possibly influenced by Early Christian art, such as the doors of Santa Sabina in Rome, or consular diptychs. One pair has the Twelve Apostles with other saints making up the numbers, and the other has martyrs, who in most cases cannot be confidently identified. The execution is again uneven, with much probably done by assistants. The scheme received criticism, by now rather unusual for Donatello, from very early on. The modelling and execution of some of the reliefs was crude, especially the scenes from John's life, and it is often thought that the various added elements distract from the simplicity and harmony of the architecture. The level of detail in the higher reliefs makes them simply hard for the viewer to read from below. According to Antonio Manetti, Brunelleschi's biographer, Donatello did not consult the architect about the additions to the doorways at all, such was his "pride and arrogance". Filarete, perhaps echoing a comment by Alberti, wrote that the paired figures on the doors looked like fencers; he referred to the apostle doors, though the remark is more fairly applied to the martyrs, most of whom hold thin palm fronds. We do not know how Donatello felt about his finished scheme, but he never used painted stucco again; nor did anyone much else, as within a few years the Della Robbia workshop had perfected painted and glazed terracotta in large pieces, as in the Pazzi Chapel, which was clearly the better technique. The reception of the scheme has been suggested as a factor in Donatello's readiness to abandon Florence for a long period. In Padua Equestrian Monument of Gattamelata In 1443, Donatello was called to Padua by the heirs of the famous condottiere Erasmo da Narni (better known as the , or 'Honey-Cat'), who had died that year. Designing and planning his Equestrian Monument of Gattamelata probably began that year or the next, with the casting mostly done in 1447 or 1448, and the bronze work finished in 1450, although it was not installed on its high stone pedestal until 1453. Padua was a prosperous city with a university, long under the control of Venice, and generally friendly to the Medici and their artists; Cosimo had almost certainly given his blessing to Donatello's stay. The commission is slightly mysterious; Gattamelata's will specified a relatively modest tomb inside the church, where he was indeed buried. It was unexpected that the Venetian government then ordered a grand public monument for a general who had served them for less than a decade, with rather mixed success. The cost, which must have been enormous, was shared by the Venetian government and the family executors, who handled the works, but it is not clear in what proportions. A factor may have been a competing commission in nearby Ferrara for an equestrian statue of Niccolò III d'Este, Marquis of Ferrara, another condottiere, by two Florentine sculptors, one a pupil of Donatello. This was slightly smaller than life-size, with the marquis in civilian dress rather than armour. He had died at the end of 1441, and the monument was in place by 1451, before being destroyed by the French in 1796 (a replica is now in place). The Gattamelata was placed on the square outside the Basilica of St Anthony, a famous pilgrimage church (locally called il Santo), in ground then used as a cemetery. As with other works outside Florence, it was signed. It is the first life-size equestrian statue since antiquity. Donatello may have seen the Regisole at Ravenna, a late Roman example which was another victim of the French, and he certainly knew the Equestrian Statue of Marcus Aurelius (c. 175) in Rome. Donatello's work is strongly classicising, with Roman motifs on the armour and saddle (almost impossible to see in situ), and the horse perhaps derived from the ancient Horses of Saint Mark in Venice. Andrea del Caldiere, a Paduan metalworker, led the team doing the actual casting for this and his other Paduan bronzes. Other equestrian statues, from the 14th century, had not been executed in bronze and had been placed over tombs rather than erected independently, in a public place. This work became the prototype for other equestrian monuments executed in Italy and Europe in the following centuries. Other work in Padua Donatello was based in Padua for ten years, though he returned to Florence soon after the Gattamelata was finally in place in 1453. He had a studio near the Santo, and several assistants. Decades later Padua was for some time the leading Italian centre for small "table bronzes", which was probably partly a legacy of the stimulus given by Donatello's visit. He did not stay in the city the whole time, and he is documented in Florence at some points, and in 1450 is recorded visiting Mantua and Modena for commissions that never came off; in 1451 he was paid by the Bishop of Ferrara for a work he never finished. In Padua itself, he completed several works for il Santo, including the first life-sized bronze crucifix (with a wooden cross, 1444–1449), which originally hung well down the nave. In 1895 it was moved to hang over the high altar, for which Donatello had made a bronze enthroned Virgin and Child and six flanking saints, constituting a Holy Conversation, and a total of twenty-one bronze reliefs and one in marble, an Entombment. All these were begun in 1446 and nearly complete by June 1450, though some of the statues seem not quite finished, and other sculptors seem to have done some of the work. The four reliefs of scenes from the Life of Saint Anthony, with highlights in gold, are of a uniform high standard. After more than one rearrangement, the first in 1582, the original disposition of the statues is uncertain, but they were probably closer together, in one row, than they are now, with two now placed on a railing below and forward of the others. The Madonna and Child Enthroned, between St. Francis and St. Anthony, in bronze, portrays the Christ Child being displayed to the faithful by the Madonna, who wears a crown. The Madonna is neither standing nor sitting on the throne but is portrayed in the act of rising. She is flanked by two saints, Anthony of Padua and Francis of Assisi. Shown at the base of her throne, to each side of the Madonna, are sphinxes, allegorical figures of knowledge. On the throne's back is a relief of the Fall of Man, depicting Adam and Eve. In Siena Between 1457 and 1461 Donatello was active in and for Siena, though he was now aging, and perhaps mostly contributed designs and modelli rather than carving much himself, at least in stone. In 1457 he had received three large commissions for the city, of which only one reached Siena. Firstly there were bronze doors for the cathedral, of which only a possible trial cast of one panel survives (in the Victoria and Albert Museum); the Sienese may have been unable to fund what would have been a very expensive project. His bronze Judith and Holofernes is an important late work, which ended in a Medici courtyard in Florence, while his bronze John the Baptist was delivered minus a forearm and is now in Siena Cathedral. Another commission was a large relief Madonna and Child (Madonna delle Grazie) with blue glass inlays in the surround, completed in 1459, with much of the work done by another, perhaps the local Urbano da Cortona, who had been pushed aside to allow Donatello to have the commission. The signed Judith and Holofernes is in his late, stark, style, showing the killing in progress, with Judith about to strike a second blow. Relief scenes on the triangular base seem to show the drunken feast and revels that preceded the killing, in a final outing for Donatello's sensual mode. However, most of the younger revellers have wings. Donatello used real cloth to give texture in some of the modelling, and perhaps Holofernes' legs were moulded from a live model. It may have been planned as a fountain, as there are spouts at the corners of the base, though there now seems to be no internal plumbing. When the Medici were expelled in 1494 it and the bronze David were moved to the Palazzo della Signoria; the Medici were now intended to be seen as the tyrannical victims rather than the liberating underdogs. Last years After returning from Siena he remained in Florence until his death in 1466. He was evidently unable to work for a period, of uncertain extent, before his death; Vasari records this, but without any timing. But, with the help of assistants, he embarked on a major project in these years, reliefs that now form two pulpits for San Lorenzo, Florence, the burial place of the Medicis, though it is possible that this was not the function originally intended. They were only assembled in this way in the following century, and the panel sizes vary. At least the designs of most of these are thought to have by Donatello himself, and the modelling of many parts; the precise attribution of the reliefs remains much discussed. Some appear to have been cast from unfinished modelli, and there is considerable stylistic disparity between panels, and sometimes sections of the same panel. The treatment of the spaces in which the scenes are set is especially varied and experimental, part of "the absolutely uncompromising use of every possible means to express emotion and suffering" that marks these works. Work involving glass Donatello's inventiveness and search for new effects is shown by his various, mostly novel, uses of glass, a material hardly used in European sculpture before. He was commissioned to design stained glass for Florence Cathedral around 1434, a conventional task, but one usually given to a painter rather than a sculptor. He used glass in tesserae form in the backgrounds of reliefs, including the Prato pulpit and cantoria reliefs, which was an old style, but his background of a network of roundels with glass-covered wax and gold inlays for the terracotta Piot Madonna (Louvre, c. 1440 or later) is original. His Chellini Madonna (c. 1450, Victoria and Albert Museum) is a round bronze relief, 28.5 cm across, which is cast at an even thickness, meaning that the reverse has an intaglio (concave) image matching the convex relief one on the front. This seems to have been intended to be used as a mould for molten glass and perhaps other materials. Donatello gave it to his doctor and friend Giovanni Chellini in 1456, though it was probably not new at that point. Portraiture Other than tomb effigies, there is no sculpture by Donatello that is certainly intended to be a portrait. Some of his early statues of prophets for the cathedral were said to use the features of specific individuals. Donatello probably never saw Gattamelata alive, and may not have had any good image to work from; his figure seems to have a generalized "Caesar-like head" and is "no portrait in the usual sense", but an "idealized portrait of brute power". During Donatello's career, the distinctive Florentine flat-bottomed bust portrait became established and popular among the city's elite, led by the Medici. Donatello is only associated with one example, but this may be the earliest. Niccolò da Uzzano was a significant Medici political associate, as well as a banker and humanist, who died in 1431. The painted terracotta bust portrait of him may have been made using a life- or death mask, presumably not very long after his death, at the latest. He is shown wearing an ancient Roman toga, with "uncompromising realism", but an expression that "exudes sagacious strength and nobility". However the attribution to Donatello, the dating and foremost the quality of the bust itself are disputed. Vasari's Life Giorgio Vasari's life of Donatello in his Lives of the Artists was mostly researched in the 1540s, around a century after the events he recounts, and contains some clear and significant errors of fact. It fully recognises Donatello's stature as an artist, and lists many works. His knowledge of those in Padua and Siena appears shaky, and may rely on the accounts of others. In his life of Raphael he praises the "beautiful fancy" (bel capriccio) of some figures, which Vasari himself later drew on; but he is evidently unaware that Raphael took them from a Donatello church relief in Padua. He also places Donatello's birth in 1403, some seventeen years after better-informed modern scholars, aware of the record of the assault in 1401, and payments for work going back to 1406. Vasari, a fierce Florentine patriot, saw Donatello as the start of Florentine dominance in Renaissance sculpture, and traced a line of succession between him and his hero Michelangelo, via the somewhat dubious link of Bertoldo di Giovanni (d. 1491), a pupil of Donatello and in theory Michelangelo's mentor when he ran the informal "garden academy" of Lorenzo de' Medici at the end of his life. Vasari stressed the close ties between Donatello and the Medici, which were certainly important in his life, but also mirrored those Michelangelo and Vasari himself enjoyed. Legacy Donatello's output was so varied and individual that his influence can be seen in all Florentine sculpture in the 15th century, and well beyond Florence. But he shared important elements of his style, in particular his revival of classical forms and styles, with the other outstanding sculptors of his generation, Ghiberti, Jacopo della Quercia, Luca della Robbia and others. Many younger sculptors assisted him, though his workshop relationships are not very well documented, and recent scholarship has cast doubt on many 19th-century claims (some from Vasari) of other sculptors as "pupils" of Donatello. Regular assistants in Donatello's later years included Bartolomeo Bellano (from Padua) and Bertoldo di Giovanni. When he died, the "sweet style" that he had helped to produce decades before, dominated in the work of Florentine sculptors; his "late style, with its boldness of imagination and execution, probably overawed them and seemed incomprehensible and inaccessible". Only many years later did Verrocchio and Antonio del Pollaiuolo explore similar expressive effects. His periods in Padua and Siena left behind trained bronze-founders and sculptors who made these cities, especially Padua, significant centres in their own right; indeed, in Padua his presence had a great effect on local painting also. Bartolomeo Bellano was back in Padua by 1469, and remained the leading sculptor there, handing the role over to his pupil Andrea Riccio (c. 1470 – 1532) in due course. Desiderio da Settignano may have acted as a younger colleague, and was the main other sculptor who could execute shallow reliefs in a way comparable to Donatello. He died in 1464 at just 34, cutting off a very promising career. The shallow relief style was not much used by other sculptors, though Michelangelo's early Madonna of the Stairs (c. 1490) is an essay in it. Michelangelo's David (1501) is both "an ode and a challenge to Donatello". Collections Most of Donatello's major works for churches remain in situ, or moved inside to the church museum. The Bargello in Florence has the main museum collection, including his most famous portable pieces. Hardly any large pieces are outside Italy, but there are many Madonnas and other smaller pieces, often with uncertain attributions. The Victoria and Albert Museum has important shallow reliefs, and the Louvre and Berlin State Museums other pieces; generally the American museums arrived too late on the scene to make many major acquisitions, though they have many pieces with workshop attributions. Gallery Works with architectural elements: tombs and tabernacles Inventive forms of Madonna and Child Bronze sculptures Ancillary works Selected works In popular culture Donatello is portrayed by Ben Starr in the 2016 television series Medici: Masters of Florence. The fictional crimefighter Donatello, one of the Teenage Mutant Ninja Turtles, is named after him. Donatello is portrayed by Rhett McLaughlin in the 2014 Epic Rap Battles of History video Artists versus Teenage Mutant Ninja Turtles, in which he appears working on Gattamelata and is mocked for being less famous than other Renaissance artists. The minor planet "6056 Donatello" is named after him. At about 13 kilometres across, it is larger than most. The Donatello Multi-Purpose Logistics Module (MPLM) built by the Italian Space Agency, was one of three MPLMs operated by NASA to transfer supplies and equipment to and from the International Space Station. The others were named Leonardo and Raffaello. Notes References Avery, Charles, Florentine Renaissance Sculpture, 1970, John Murray Publishing, . Clark, Kenneth (1949), The Nude, A Study in Ideal Form, page refs from Pelican edition of 1960. Coonin, A. Victor, Donatello and the Dawn of Renaissance Art, 2019, Reaktion Books, . Jones, Johnathan, The Loves of the Artists: Art and Passion in the Renaissance, Simon & Schuster, 2013, . Hartt, Frederick, History of Italian Renaissance Art, (2nd edn.) 1987, Thames & Hudson (US Harry N. Abrams), . Holt, Elizabeth Gilmore, ed., A Documentary History of Art, Volume 1: The Middle Ages and the Renaissance, 1981, Princeton (orig. Doubleday 1957). Janson, Horst W., The Sculpture of Donatello, 2 Vol., Princeton University Press, Princeton 1957. Archive-URL of the 1963 edition with less plates. Konody, Paul George, :s:1911_Encyclop%C3%A6dia_Britannica/Donatello, Encyclopædia Britannica, Vol. 8 (11th ed.), Cambridge University Press. pp. 406–408. Olson, Roberta J. M., Italian Renaissance Sculpture, 1992, Thames & Hudson (World of Art), . "Rubins": Rubin, Patricia Lee and Rubin, Maurice, Giorgio Vasari: Art and History, 1995, Yale University Press, , google books Seymour, Charles Jr., Sculpture in Italy, 1400–1500, 1966, Penguin (Pelican History of Art). Vasari, Giorgio, Artists of the Renaissance (Lives of the Most Excellent Painters, Sculptors, and Architects selected & ed. George Bull), Penguin 1965 (page nos from BCA edn, 1979). Walker, Paul Robert, The Feud That Sparked the Renaissance, 2003, New York: William Morrow. , google books Further reading Avery, Charles, Donatello: An Introduction, Routledge, 1994. Avery, Charles, Donatello. Catalogo completo delle opere, Cantini, Firenze 1991. Avery, Charles and McHam, Sarah Blake, "Donatello". Grove Art Online. Oxford Art Online. Oxford University Press. Bennett, Bonnie A. and Wilkins, David G., Donatello, Phaidon, 1984. Greenhalgh, Michael, Donatello and His Sources, Gerald Duckworth & Co., 1998. Leach, Patricia Ann, Images of Political Triumph: Donatello's Iconography of Heroes, Princeton University Press, 1984. Pope-Hennessy, John, Donatello, photography by Liberto Perugi, critical apparatus by Giovanna Ragionieri, 1985. Randolph, Adrian W.B., Engaging Symbols: Gender, Politics, and Public Art in Fifteenth-Century Florence, Yale University Press, 2002. External links Donatello: Biography, style, and artworks on artble.com. Donatello: Art in Tuscany on casasantapia.com. Donatello at the Metropolitan Museum of Art, New York. Donatello: Photograph Gallery on scultura-italiana.com. Donatello, by David Lindsay, 27th Earl of Crawford, from Project Gutenberg. The Chellini Madonna on the website of the Victoria and Albert Museum Donatello: Sculpting the Renaissance, exhibition at the Victoria and Albert Museum in 2023, previously at Palazzo Strozzi and Museo del Bargello, Florence (2022), and at Gemäldegalerie, Berlin (2022/23). Review in TLS, 14 April 2023 Preview in The Art Newspaper, 30 November 2021. Sculpture in the Age of Donatello: Renaissance Masterpieces from Florence Cathedral, exhibition in 2015 at Museum of Biblical Art, New York. Review in The New Criterion, May 2015. Italian Renaissance sculptors 1380s births 1466 deaths Sculptors from Florence 15th-century people from the Republic of Florence 15th-century Italian sculptors Italian male sculptors Burials at San Lorenzo, Florence Italian Roman Catholics Catholic sculptors
42795	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8F%20%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0	Земля Санникова	Земля Санникова — фантомний острів в Північному Льодовитому океані, який начебто бачили деякі дослідники на північ від Новосибірських островів. Історія Перше повідомлення про нього надійшло в 1811 році від мисливця , який полював песців на північних берегах Новосибірських островів. Санников, досвідчений полярний мандрівник, який раніше відкрив острови Столбовий і Фадєєвський, висловився на користь існування на півночі від острова Котельного «великої землі», тому що, за його словами, над морем здіймалися «високі кам'яні гори». Іншим свідоцтвом на користь існування острова були спостереження за поведінкою перелітних птахів, зокрема полярними гусями, які навесні летять через береги Якутії далі на північ, а восени повертаються назад з потомством. Оскільки птахи не можуть виводити пташенят у відкритому морі чи у крижаній пустелі, висловлювалась думка, що на півночі є багата і родюча земля, і гуси летять саме туди. Проте залишалося загадкою, як так далеко на півночі можуть існувати родючі землі. Розшукам Землі Саннікова були присвячені полярні експедиції барона , впевненого прихильника існування Арктиди — північного навколополюсного континенту, береги якого, на думку барона, і спостерігав Яків Санников. 13 серпня 1886 року Толль записує у щоденнику: «Горизонт абсолютно чистий. У північно-східному напрямку чітко побачили обриси чотирьох столових гір, що на сході з'єднуються з низовинною землею. Таким чином, повідомлення Саннікова підтвердилися повністю. Отже, ми маємо повне право нанести на карту пунктирну лінію й написати на неї: „Земля Санникова“». 1893 року Толль знову бачив на горизонті смугу гір, яку ототожнив з Землею Санникова. В 1937 році радянський криголам «Садко» під час свого дрейфу пройшов мимо гаданого місця розташування острова з півдня, сходу і півночі, проте не зустрів нічого, окрім океанських криг. Пізніше за проханням академіка Володимира Обручева цей район вивчався полярною авіацією. Однак, незважаючи на всі зусилля, острова не було знайдено. Нині вважається доведеним, що «Землі Санникова» не існує. Деякі спеціалісти, зважаючи на репутацію Санникова і його попередні відкриття висловлюють думку, що острів існував колись, однак був розмитий морем, як це сталося з островами Меркурія, Діомеда, Василівським і Семеновським, що складалися переважно з викопної криги. Процес руйнування арктичних островів добре відомий і й зараз спостерігається на островах Новосибірського архіпелагу; проте порівняно недавнє існування Землі Санникова і її швидке знищення вважається сьогодні неймовірним. Загадка поведінки полярних птахів була розв'язана орнітологами вже за наших часів. Шляхом прикріплення до гусей мініатюрних радіопередавачів і слідкування за переміщеннями птахів було з'ясовано, що вони летять навпростець через навколополюсні області Льодовитого океану до Аляски й Канади, де й гніздуються. Згадки в художній літературі Російський геолог і письменник Володимир Обручев написав у 1926 році науково-фантастичний роман «Земля Санникова», події якого відбуваються на цьому острові. Згідно з сюжетом, на острові знайшло останній притулок плем'я онкілонів (одна з колишніх назв сибірських ескімосів), яких витиснули з материка войовничі чукчі. Це вигадане плем'я начебто вважалося вимерлим, однак було знайдено на острові невеликою експедицією. Придатності острова до життя було надано наукового обґрунтовання: він виявився кратером величезного вулкана і зігрівався геотермальною активністю. Мабуть під впливом «Загубленого світу» Артура Конана Дойля Обручев населив цей теплий оазис серед арктичних криг вимерлими тваринами, такими як мамонти, і навіть племенем неандертальців. В 1973 році за книгою в Радянському Союзі був знятий однойменний художній фільм. Див. також Мамут Посилання Земля Саннікова в журналі «Вокруг света» . В поисках земли Санникова, описание фильма телепроекта «Искатели», 2007 год В поисках земли Санникова, фильм телепроекта «Искатели», 2007 год Дмитро Шпаро, Олександр Шумилов. Скарб Едуарда Толля Острови Північного Льодовитого океану Фантомні острови
4601337	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%94%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%A1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Лазарєво (Судиславський район)	Лазарєво (Судиславський район) Лазарєво — присілок в Судиславському районі Костромської області Російської Федерації. Населення становить 17 осіб. Входить до складу муніципального утворення Расловське сільське поселення. Історія У 1936-1944 року населений пункт перебував у складі Ярославської області. Від 1944 належить до Костромської області. Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Расловське сільське поселення. Населення Примітки Населені пункти Судиславського району
3972597	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%BE%20%D0%9E%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%BB%D1%96%D1%8F	Франциско Ореглія	Франциско Ореглія (1 серпня 1912, Девото) — аргентинський вчений-енолог, доктор наук; член-кореспондент Італійської академії виноградарства і виноробства з 1955 року. Біографія Народився 1 серпня 1912 року в місті Девото (провінція Кордова, Аргентина). З 1965 року працював на посаді декана факультету технології виноробства, був професором кафедри технології вторинного виноробства. З 1981 року — директор дослідницького інституту того ж факультету. Автор книги: «Теоретичне і практичне виноробство» в 2-х томах. Література Уродженці провінції Кордова Доктори наук Енологи Професори Аргентинські педагоги Педагоги XX століття
1457340	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B1%D1%96	Бубі	Бубі, також Іль-О-Фу (/ ) — невеликий острівець в Індійському океані, входить до Північно-Східної групи Внутрішніх Сейшельських островів. Належить державі Сейшельські Острови. Лежить за 3 км на північ від острова Праслен та за 43 км на північний схід від острова Мае. Окрім Праслена, інші найближчі острови — Арід на півночі та Кюрьйоз на південному сході. Острів Бубі являє собою високу гранітну скелю, довжиною 172 м, шириною 175 м, густо вкриту тропічною рослинністю. Назву острову дали через численні зграї олуш, які гніздяться на острові (Booby — назва олуші англійською, Fou — французькою). Острів ненаселений, але його відвідують любителі дайвінгу. Джерела www.virtualseychelles.sc Сейшельські острови
12560204	https://en.wikipedia.org/wiki/Pier%20Luigi%20Cherubino	Pier Luigi Cherubino	Pier Luigi Cherubino Loggi (born 15 October 1971), known simply as Pier, is a Spanish former professional footballer who played as a striker, currently a manager. Over ten seasons, he amassed La Liga totals of 227 games and 54 goals in representation of four clubs, mainly Tenerife. Playing career Club Born in Rome, Italy, Pier was raised in Puerto de la Cruz, Tenerife, and made his professional debut with CD Tenerife's first team during the 1990–91 season. In 16 La Liga matches he scored one goal, in a 1–1 away draw against Real Betis on 6 January 1991, and would be relatively used in the subsequent campaigns, also appearing in the 1993–94 UEFA Cup. Pier would develop into a top-flight attacking player in 1994–95, with Sporting de Gijón, and in his two seasons at Betis, where he formidably teamed up with former Real Madrid's Alfonso – the pair combined for 60 league goals from 1995 to 1997, finishing fourth in the latter season. After failing to produce at Real Zaragoza, Pier returned to Tenerife, where he achieved a top-tier promotion when the team was coached by Rafael Benítez, and also played for six months in CF Extremadura alongside former Atlético Madrid great Kiko. Pier retired in 2007 at nearly 36, after three seasons in the lower leagues. International Pier made his debut (his only match) for the Spain national team on 12 October 1994, in an away UEFA Euro 1996 qualifier against Macedonia, coming on as a substitute for Julio Salinas who had scored both goals in a 2–0 win. Coaching career In October 2018, Pier was appointed at UD Granadilla Tenerife of the Spanish Primera División (women). He resigned the following May, having taken them to an all-time best fourth-place finish. On 29 December 2019, Pier returned to Betis by taking the helm of the women's team until the end of the season. Honours Spain U21 UEFA European Under-21 Championship third place: 1994 See also List of Spain international footballers born outside Spain References External links Betisweb stats and bio 1971 births Living people Italian emigrants to Spain Spanish men's footballers Footballers from Rome Footballers from Puerto de la Cruz Men's association football forwards La Liga players Segunda División players Segunda División B players Tercera División players CD Tenerife players Sporting de Gijón players Real Betis players Real Zaragoza players CF Extremadura footballers Terrassa FC footballers RSD Alcalá players Spain men's youth international footballers Spain men's under-21 international footballers Spain men's international footballers Spanish football managers Liga F managers Real Betis non-playing staff
1187052	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D1%88%D1%82%D1%8C	Дрегешть	Дрегешть, Дрегешті — село у повіті Мехедінць в Румунії. Входить до складу комуни Ісверна. Село розташоване на відстані 277 км на захід від Бухареста, 39 км на північ від Дробета-Турну-Северина, 141 км на південний схід від Тімішоари, 116 км на північний захід від Крайови. Населення За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи, усі — румуни. Усі жителі села рідною мовою назвали румунську. Примітки Села повіту Мехедінць
19830449	https://en.wikipedia.org/wiki/Krubin%2C%20Gostynin%20County	Krubin, Gostynin County	Krubin, Gostynin County Krubin is a village in the administrative district of Gmina Sanniki, within Gostynin County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland. It lies approximately west of Sanniki, east of Gostynin, and west of Warsaw. References Krubin
1313514	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BF%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Курилівська сільська рада (Конотопський район)	Курилівська сільська рада (Конотопський район) Курилівська сільська рада — орган місцевого самоврядування в Конотопському районі Сумської області. Адміністративний центр — село Курилівка. Загальні відомості Населення ради: 768 осіб (станом на 2001 рік) Населені пункти Сільській раді підпорядковані населені пункти: с. Курилівка с. Капітанівка Склад ради Рада складалася з 14 депутатів та голови. Голова ради: Тищенко Сергій Іванович Секретар ради: Осадча Тетяна Сергіївна Керівний склад попередніх скликань Примітка: таблиця складена за даними сайту Верховної Ради України Примітки та джерела Адміністративний устрій Конотопського району
626155	https://en.wikipedia.org/wiki/Kluane%20National%20Park%20and%20Reserve	Kluane National Park and Reserve	Kluane National Park and Reserve are two protected areas in the southwest corner of the territory of Yukon. The National Park Reserve was set aside in 1972 to become a national park, pending settlement of First Nations land claims. It covered an area of . When agreement was reached with the Champagne and Aishihik First Nations over an eastern portion of the Reserve, that part—about —became a national park in 1993, and is a unit of the national park system administered co-operatively with Parks Canada. The larger western section remains a Reserve, awaiting a final land claim settlement with the Kluane First Nation. The park borders British Columbia to the south, while the Reserve borders both British Columbia to the south, and the United States (Alaska) to the south and west. The Reserve includes the highest mountain in Canada, Mount Logan of the Saint Elias Mountains. Mountains and glaciers, including Donjek Glacier, dominate the park's landscape, covering 83% of its area. The rest of the land in the park is forest and tundra—east of the largest mountains and glaciers—where the climate is colder and drier than in the western and southern parts of the park. Trees grow only at the park's lowest elevations. The primary tree species are white spruce, balsam poplar and trembling aspen. Activities A day-use area with boat launch, picnic facilities and campground is located at Kathleen Lake, and is operated from mid-May to mid-September. Hiking is a popular activity on trails such as St. Elias Lake, Mush Lake Road, Shorty Creek, Cottonwood, Rock Glacier, King's Throne, Kokanee, Auriol, Dezadeash River Trail, Alsek Trail, Sheep Creek Trail, Bullion Plateau Trail, Slims West or Soldiers Summit. Rafting on the Alsek River (a Canadian Heritage river), mountain biking on old mining roads, horseback riding through the Alsek Pass, boating on Kathleen Lake and Mush Lake as well as fishing for lake trout, Arctic grayling, rainbow trout, northern pike and sockeye salmon are also among activities available in the park. The park was the subject of a short film in 2011's National Parks Project, directed by Louise Archambault and scored by Graham Van Pelt, Ian D'Sa and Mishka Stein. In August 2013, Robert F. Kennedy, Jr. visited the park to see Mount Kennedy, named as a memorial to his uncle, U.S. president John F. Kennedy. Fauna Mammalian species that inhabit this park include Yukon wolf, bear, coyote, mink, lynx, river otter, caribou, Yukon moose, muskrat, snowshoe hare, marmot, red fox, Dall sheep, beaver, wolverine, mountain goat, and arctic ground squirrel. This park contains about 120 species of birds, including the rock ptarmigan and the golden and bald eagles. World Heritage Site The bi-national Kluane-Wrangell-St. Elias-Glacier Bay-Tatshenshini-Alsek park system comprising Kluane, Wrangell-St Elias, Glacier Bay and Tatshenshini-Alsek parks, was declared a UNESCO World Heritage Site in 1979 for the spectacular glacier and icefield landscapes as well as for the importance of grizzly bears, caribou and Dall sheep habitat. In a 2009 census of the Kluane herd, there were 181 northern mountain caribou, a distinct ecotype of caribou. First Nations presence Kluane National Park lies within the traditional territories of the Champagne and Aishihik First Nations and Kluane First Nation who have a long history of living in this region. Through their respective Final Agreements with the Canadian Government, they have made into law their rights to harvest in this region. See also National Parks of Canada List of National Parks of Canada List of Yukon parks List of World Heritage Sites in the Americas References Further reading External links Canada website for Kluane NP World Heritage site Kluane — a National Film Board of Canada documentary - Champagne and Aishihik First Nations - Kluane First Nation Saint Elias Mountains World Heritage Sites in Canada World Heritage Sites in the United States Parks in Yukon Protected areas established in 1972 National parks in Yukon 1972 establishments in Yukon
3451067	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%8F%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE	Петрятково	Петрятково — присілок у Юр'єв-Польському районі Владимирської області Російської Федерації. Входить до складу муніципального утворення Сімське сільське поселення. Населення становить 0 осіб (2010). Історія Присілок розташований на землях фіно-угорського народу мещери. Від 10 квітня 1929 року належить до Юр'єв-Польського району, утвореного спочатку у складі Александровського округу Івановської промислової області з частини Юр'єв-Польського повіту Владимирської губернії. Від 1944 року в складі Владимирської області. Згідно із законом від 11 травня 2005 року входить до складу муніципального утворення Сімське сільське поселення. Населення Примітки Присілки Владимирської області Населені пункти Юр'єв-Польського району
1457191	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96	Аналіз придатності	Аналіз придатності (Suitability analysis) — це набір процедур для визначення придатності системи певним вимогам, тобто її відповідності визначеному набору критеріїв. Зазвичай, коли говорять про аналіз придатності, йдеться про геоінформаційні системи. Геоінформаційні системи Геоінформаційна система — це програмно-апаратний комплекс, що вирішує сукупність задач зі збереження, відображення, оновлення та аналізу просторової та атрибутивної інформації за об'єктами території. Базова задача будь-якої геоінформаційної системи — це актуалізація просторових даних. ГІС включають в себе можливості систем управління базами даних, редакторів растрової та векторної графіки та аналітичних засобів. ГІС може дати відповіді на ряд питань, зокрема: Що знаходиться в…? Де знаходиться…? Що змінилось в… з певного періоду? ГІС також допомагає визначити, чи підходить певний просторовий об'єкт чи територія для визначених цілей. Для цього використовується метод аналізу придатності. Суть методу аналізу придатності Основна передумова ГІС-аналізу придатності є те, що кожен аспект ландшафту має характеристики, які підходять або не підходять для заходів, які плануються на території. Придатність визначається шляхом систематичного багатофакторного аналізу різних аспектів місцевості. Вхідні фактори у моделі — це ряд фізичних, культурних чи економічних характеристик. Результати відображаються на карті, яка використовується для виділення областей від високої до низької придатності. Один зі способів побудови моделі — за допомогою матриці якостей. Матрицю можна використовувати у задачах аналізу модельованої характеристики — вибір значення в заданій точці, побудова профілю, визначення об'єму для заданого об'єкта чи області, статистика поверхні, побудова зон відповідності набору умов. Матриця якостей дозволяє виконувати аналіз модельованої характеристики шляхом пошуку областей, у яких значення характеристики задовольняють набір заданих умов. Модель ГІС придатності зазвичай відповідає на питання: «Де найкраще місце?» — чи то мова йде про пошук найкращого місця для нових доріг або трубопроводів, нового житлового будівництва, або роздрібного магазину. Наприклад, девелопер, що планує будівництво нового роздрібного магазину, може взяти до уваги відстань до основних магістралей та магазинів конкурентів, а потім об'єднати результати із землекористуванням, щільністю населення і даними щодо споживчих витрат — і на основі цього ухвалити рішення про найкраще місце для магазину. Сфери застосування аналізу придатності в ГІС Аналіз є дуже допоміжним у таких сферах: картографія геологія метеорологія землеулаштування екологія муніципальне управління транспорт економіка оборона та інші сфери. Обмеження аналізу придатності Не дає остаточного рішення користувачам щодо того, як використовувати земельну ділянку Не дає остаточного рішення про те, на яких територіях зосереджувати діяльність Системний аналіз Підготовка виробництва
18324132	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Perfect%20Boy	The Perfect Boy	The Perfect Boy "The Perfect Boy" is a single by the British band the Cure which was released on 13 August 2008 on Geffen Records in the United Kingdom and on 12 August in the United States to follow the tradition of releasing the singles on a Tuesday. The song debuted on 9 May in Fairfax, Virginia, on the band's first concert of their 4Tour's North American leg, and was played at all 27 shows. It is unrelated to "The Perfect Girl" from Kiss Me, Kiss Me, Kiss Me. Track listing "The Perfect Boy (Mix 13)" – 3:23 "Without You" – 4:11 Charts References The Cure songs Songs written by Robert Smith (musician) 2008 singles 2008 songs Geffen Records singles Songs written by Simon Gallup Songs written by Jason Cooper Songs written by Porl Thompson
944098	https://en.wikipedia.org/wiki/Topotactic%20transition	Topotactic transition	Topotactic transition In chemistry, a topotactic transition involves a structural change to a crystalline solid, which may include loss or gain of material, so that the final lattice is related to that of the original material by one or more crystallographically equivalent, orientational relationships. An example is a transition in which the relative structure of the anionic array is unaltered but the cations reorganize as in: β- ⇒ γ- An alternate example is the oxidation of magnetite to maghemite. Sources Chemical reactions
3473994	https://uk.wikipedia.org/wiki/Ptychographa	Ptychographa	Ptychographa — рід грибів родини Xylographaceae. Назва вперше опублікована 1874 року. Класифікація Згідно з базою MycoBank до роду Ptychographa відносять 2 види: Ptychographa flexella Ptychographa xylographoides Примітки Джерела Nylander, W. 1874. Addenda nova ad lichenographiam europaeam. Contin. XVIII. Flora (Regensburg). 57:305–318 — P. 315 Роди грибів Леканороміцети
49887275	https://en.wikipedia.org/wiki/Venilia	Venilia	Venilia (pronounced , or as Latin Venīlia) is a Roman deity associated with the winds and the sea. According to Virgil and Ovid, she was a nymph, the sister of Amata and the wife of Janus (or Faunus), with whom she had three children: Turnus, Juturna, and Canens. She and Salacia are the paredrae of Neptune. The Venilia Mons, a mountain on Venus, is named for her. See also Pantoporia venilia, a butterfly of the family Nymphalidae Terebra venilia, a species of sea snail References Roman goddesses Sky and weather goddesses Sea and river goddesses Neptune (mythology)
349376	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%20%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B8%202004	Літні Олімпійські ігри 2004	Літні Олімпійські ігри 2004 XXVIII літні Олімпійські ігри — проходили з 13 по 29 серпня 2004 в Афінах, Греція, на олімпійському спортивному комплексі OAKA імені Спиридона Луїса. Головною спортивною ареною Олімпіади був Олімпійський стадіон OAKA В змаганнях брали участь 10 625 спортсменів з 201 країни. Загалом було розіграно 301 комплект нагород в 28 видах спорту. Ігри відвідало 3 875 479 глядачів. Вибір місця проведення Види спорту Академічне веслування Бадмінтон Баскетбол Бейсбол Бокс Боротьба Вільна Греко-римська Велоспорт Гонки на велотреку Маунтінбайк Шосейні гонки Веслування на байдарках і каное Водні види спорту Водне поло Плавання Стрибки у воду Синхронне плавання Волейбол Волейбол Пляжний волейбол Гандбол Гімнастика Стрибки на батуті Спортивна гімнастика Художня гімнастика Дзюдо Кінний спорт Виїздка Конкур Триборство Легка атлетика Настільний теніс Вітрильний спорт Сучасне п'ятиборство Софтбол Стрільба Стрільба з лука Теніс Тріатлон Тхеквондо Важка атлетика Фехтування Футбол Хокей на траві Учасники Медальний залік Топ-10 неофіційного національного медального заліку: Посилання IOC page on Athens Athens 2004 Olympic Games coverage by Community-online.com Costs of hosting the 2004 Olympics Фото відкриття Олімпіади 2004 Pictures backstage from the opening ceremony Новини BBC з Олімпійських ігор 2004 Літні Олімпійські ігри Історія сучасної Греції Спортивні події 2004 Історія Афін Спортивні змагання в Афінах Серпень 2004
166779	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%BE%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%B3%20%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Фіалко Олег Борисович	Фіалко Олег Борисович Олег Борисович Фіалко (Дружківка, УРСР, СРСР) — радянський і український кінорежисер, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України (1996). Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2004). Біографія Навчався в ЗОШ № 6 м. Дружківки та Дружківському машинобудівному технікумі (закінчив у 1964 р.). Закінчив кінознавчий (1969) та режисерський (1973, у М. П. Мащенка) факультети Київського театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого. З 1973 р. — на Київській кіностудії ім. О. Довженка: асистент режисера, режисер, режисер-постановник. Тривалий час, паралельно з посадою режисера-постановника, працював секретарем Спілки кінематографістів України, заступником начальника Головного управління культури Київської держадміністрації, постійним президентом кількох кінофондів. Учасник і лауреат всеукраїнських та міжнародних фестивалів.. З 2001 року — на творчій роботі. З 2011 року — голова Українського Оскарівського Комітету. P ???? року — Член Національної спілки кінематографістів України. Фільмографія Режисерські роботи 1971 — Іду до тебе...(асистент режисера) 1973 — Як гартувалась сталь (другий режисер) 1975 — Чоловічий хліб 1975 — Не віддавай королеву (т/ф, другий режисер) 1975 — Переходимо до любові (у спіавт. з О. Мішуріним) 1977 — Єралашний рейс 1979 — Пробивна людина (у спіавт. з О. Борисовим) 1982 — Повернення Батерфляй 1988 — Бич Божий 1990 — Імітатор 2004 — Казанова мимоволі (т/ф) 2007 — Діви ночі (за повістю Юрія Винничука) 2008 — Садівник та інші Документальні фільми (режисер) 2000 — Мала частина Батьківщини великої 2001 — Ігор Савченко. Інтонації (в документальному циклі «Обрані часом») 2002 — І ніхто інший Участь у документальному фільмі 1984 — Tschechow in meinem Leben / Чехов у моєму житті (реж. ) Сценарист Яма Апельсини для коня 1988 — Бич Божий (у спіавт. з В. Тодоровським) 1990 — Імітатор (у спіавт. з Ю. Маминим, В. Лейкіним, В. Копильцем) 2007 — Діви ночі (у співавт. з Г. Ховрахом) та інші Актор 1969 — Острів Вовчий Нагороди Заслужений діяч мистецтв України (1996) Нагороджений почесним знаком «За честь та гідність» Міжнародного дитячого кінофестивалю у дитячому оздоровчому центрі «Артек». Нагороджений Золотою медаллю фонду ім. Ханжонкова за вагомий внесок у розвиток кінематографа Література Календар знаменних і пам’ятних дат Донецької області. 2011 рік [Текст] / Упр. культури і туризму Донец. облдержадмін., Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської ; уклад. І. В. Гайдишева ; ред. Т. С. Литвин ; наук. ред. Н. П. Авдєєнко, Н. В. Петренко ; від. за вип. Л. О. Новакова, засл. працівник культури України. – Донецьк : Сх. вид. дім, 2010. – 132 с. Громадська позиція У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова. Примітки Посилання Інтерв'ю в «Дзеркалі тижня» № 24(603), 24 — 30 червня 2006 Інтерв'ю в газеті «День», №180, 20 жовтня 2006 Уродженці Дружківки Працівники Кіностудії ім. Довженка Персоналії за алфавітом Українські кінорежисери Радянські кінорежисери Кінорежисери XX століття Кінорежисери XXI століття Радянські сценаристи Українські сценаристи Сценаристи XX століття Випускники Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого Члени Української кіноакадемії
1939761	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BB%20%D0%A2%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F	Карл Топія	Карл Топія (між 1338 і 1342 — січень ) — перший етнічний албанець (принаймні, по батькові), що став незалежним правителем Албанського князівства з центром у місті Дуррес (Драч, Дураццо). Князь Албанії у 1368–1382 і 1385–1388 роках. У 1374 році отримав від папи римського Григорія XI титул «Великий граф Албанії». Біографія Будучи по матері онуком короля Роберто Неаполітанського, Карл Топія у 1358 році пред'явив апанажні права на албанські території, які формально входили до складу анжуйського Королівства Албанія з центром у м. Дуррес, який йому вдалося захопити тільки у 1368 році за підтримки венеційців. Отримавши Дуррес, Карл прийняв новий титул принцепса (князя) Албанії, що фактично стало кінцем існування на цій території анжуйського герцогства Дураццо. Зміцнюючи свою владу, Топія зіткнувся з братами своєї першої дружини балшичами, що прагнули об'єднати під своєю владою всі сербські землі. Війна з Георгієм I Балшича закінчилася тим, що Карл Топія навесні 1364 взяв його у полон і два роки протримав в ув'язненні. Інший Балшич, Балш II, виявився більш вдалим у війні з Топія: у 1382 році він забрав у нього албанське князівство і правил їм аж до своєї загибелі в битві проти турків у 1385, після чого Карл Топія за підтримки турків повернувся на князювання. 17 серпня 1386 Топія, бачачи посилення турецької загрози, підписав союзний договір з Венеційською республікою, визнавши над собою її сюзеренітет. У тому ж році він безуспішно спробував відібрати у вдови Балша II Ксенії Комнін Валонське князівство. У січні 1388 Карл Топія помер залишивши князівство своєму єдиному законному синові Джіержі Топія. Похований у монастирі св. Іоанна Володимира у Ельбасані. Примітки Джерела The Thopia Правителі Албанії Правителі Європи XIV століття
2410909	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B3%D1%96%D0%BC%20%D0%A8%D0%B0%D1%85%20%D0%A1%D1%83%D1%80%D1%96	Ібрагім Шах Сурі	Ібрагім Шах Сурі — п'ятий правитель з династії Сурі. Правління Був зведеним братом і швагером Мухаммада Аділь Шаха. 1555 року був губернатором Агри, невдовзі підбурив повстання проти султана. Аділь Шах відрядив свою армію для придушення повстання, утім зазнав поразки, після чого Ібрагім вирушив на Делі. Захопивши столицю, Ібрагім прийняв титул султана. Того ж року Сікандар Шах Сурі завдав поразки армії Ібрагіма під Фарахом, що за 32 км від Агри. В результаті Сікандар захопив владу і в Агрі, і в Делі. Примітки Династія Сурі
1346597	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D1%96%D0%B1%D0%B5%20%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%B0	Орібе Перальта	Орібе Перальта (12 січня 1984, Торреон) — мексиканський футболіст, нападник збірної Мексики та клубу «Америка». Його дубль у фіналі футбольного турніру Олімпіади 2012 року приніс Мексиці перемогу в турнірі. Клубна кар'єра У дорослому футболі дебютував 2002 року виступами за «Монаркас», в якому провів один рік, взявши участь лише у 2 матчах чемпіонату. Протягом 2003–2004 років захищав кольори клубу «Леон». Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Монтеррей», до складу якого приєднався 2004 року. Відіграв за команду з Монтеррея наступні два роки своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Монтеррея», був основним гравцем атакувальної ланки команди і двічі допомагав команді ставати віце-чемпіоном країни. 2006 року уклав контракт з клубом «Сантос Лагуна», у складі якого також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. Протягом 2009 року на правах оренди захищав кольори команди клубу «Хагуарес Чіапас». Наступного року повернувся до складу клубу «Сантос Лагуна». У травні 2014 року було анонсовано перехід Перальти в столичну «Америку». Сума трансферу в 10 млн доларів стала рекордною для мексиканського чемпіонату, а річний оклад Орібе склав 2,5 млн доларів. Перальта забив в обох матчах фіналу проти канадського «Монреаль Імпакт» і допоміг «Америці» виграти Лігу чемпіонів КОНКАКАФ, а сам Перальта разом з одноклубником Даріо Бенедетто з сімома голами став найкращим бомбардиром турніру. Ця перемога дозволила клубу взяти участь у клубному чемпіонаті світу. 13 грудня в першому матчі на турнірі проти китайського «Гуанчжоу Евергранд» він забив гол, але мексиканці поступились 1:2 і змушені були грати в матчі за п'яте місце, в якому здолали конголезький «ТП Мазембе». У наступному році Орібе з командою вдруге поспіль став переможцем Ліги чемпіонів КОНКАКАФ, обігравши в вирішальеому матчі співвітчизників «УАНЛ Тигрес», проте Перальта голів не зибив, хоча і зіграв в обох фінальних матчах. Виступи за збірні 2005 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Мексики. У складі збірної був учасником розіграшу Кубка Америки 2011 року в Аргентині. 2012 року захищав кольори олімпійської збірної Мексики на Олімпійських іграх 2012 року у Лондоні. Перальта провів дубль у фіналі турніру, завдяки якому Мексика обіграла Бразилію 2:1 та здобула титул олімпійських чемпіонів. У травні 2014 року Перальта потрапив в заявку збірної на поїздку до Бразилії на світову першість. Там Орібе зіграв у всіх чотирьох матчах збірної і навіть забив гол камерунцям, а його збірна вилетіла в 1/8 фіналу від Нідерландів. У 2015 році Перальта став володарем Золотого кубка КОНКАКАФ. На турнірі він зіграв в шести матчах. У поєдинку проти кубинців Орібе зробив хет-трик, а також забив ще одні м'яч у фіналі проти Ямайки, який допоміг здобути золото. У 2016 році Перальта вдруге взяв участь у Кубку Америки у США. На турнірі він зіграв у матчах проти команд Ямайки та Венесуели. У поєдинку проти ямайців Орібе забив гол. На Олімпійські ігри 2016 року у Ріо-де-Жанейро Перальта поїхав у статусі чинного олімпійського чемпіона, одного з кращих бомбардирів команди, а також її капітана. У першому матчі групової стадії проти команди Німеччини Орибе забів гол, замкнувши подачу з кутового Майкла Переса. У другому поєдинку проти фіджійцев він тричі асистував партнерам по команді Карлосу Сальседо і Еріку Гутьєрресу. У третьому матчі Орібе участь не брав, за підсумками групової стадії мексиканці покинули турнір. У 2017 році Пералальта взяв участь у Кубку конфедерацій в Росії. У першому матчі проти збірної Португалії вийшов на поле у другому таймі, замінивши Рауля Хіменеса. На другий поєдинок проти команди Нової Зеландії, тренер виставив дублерів і Орібе потрапив у стартовий склад. У другому таймі з передачі Хав'єра Акіно, Перальта забив переможний гол. У матчі за третє місце проти португальців він також вийшов в основі, але був замінений у другому таймі. Наступного року потрапив у заявку на другий поспіль для себе чемпіонат світу 2018 року у Росії. Наразі провів у формі головної команди країни 67 матчів, забивши 26 голів. Титули та досягнення Командні Чемпіон Мексики (4): Клаусура 2004, Клаусура 2008, Клаусура 2012, Апертура 2014 Переможець Ліги чемпіонів КОНКАКАФ (2): 2014–15, 2015–16 Збірні Переможець Панамериканських ігор: 2011 Олімпійський чемпіон (1): 2012 Володар Золотого кубка КОНКАКАФ: 2015 Індивідуальні Найкращий Панамериканських ігор: 2011 (6 голів) Найкращий бомбардир чемпіонату Мексики: Апертура 2011, Клаусура 2012, Клаусура 2012 Найкращий бомбардир Ліги чемпіонів КОНКАКАФ: 2011–12 (7 голів), 2014–15 (7 голів) Футболіст року КОНКАКАФ: 2013 Примітки Посилання мексиканські футболісти Гравці молодіжної збірної Мексики з футболу Футболісти «Монаркас» (Морелія) Футболісти «Леона» Футболісти «Монтеррея» Футболісти «Сантос Лагуни» Футболісти «Хагуарес Чіапас» Футболісти «Америки» (Мехіко) Уродженці Торреона Призери Панамериканських ігор 2011 року
37641465	https://en.wikipedia.org/wiki/Just%20Dance%20%28video%20game%20series%29	Just Dance (video game series)	Just Dance (video game series) Just Dance is a rhythm game series developed and published by Ubisoft. The original Just Dance game was released on the Wii in 2009 in North America, Europe, and Australia. Gameplay Just Dance is a motion-based dance video game for multiple players, with each game including a collection of classic and modern songs each with its own dance choreographies. During each song, players mirror a dance performed by dancers on the screen, following moves that appear as pictorials on the bottom right corner of the screen, and are awarded for their accuracy. Additionally, there are gold moves in which players must strike a pose or complete the hardest move in the dance in order to earn bonus points. Players are given ranks based on how well they do. Depending on the game and system it is played on, the game can be played with either motion controllers or camera devices (such as the Wii Remote and Kinect), or using an app downloaded on a smart device. The game can be played by up to six players at once on eighth- and ninth-generation consoles, as well as the PC version of Just Dance 2017 and the Stadia version of Just Dance 2020, Just Dance 2021, and Just Dance 2022, with support for a gamepad and a keyboard used to navigate the menus. This excludes Dance Crew routines for Kinect users for the Xbox One version, as well as Wii Remote users for the Wii U version, and PlayStation Move users for the PlayStation 3 and PlayStation 4 versions, which are limited to four players. Seventh-generation consoles and the Wii U versions of Just Dance 4 to Just Dance 2015 and the Wii U version of Just Dance 2019 are also limited to four players. Games Main series Just Dance The first game in the Just Dance series was released on November 17, 2009, with songs by MC Hammer, Elvis Presley, Iggy Pop, The Beach Boys, Baha Men, Spice Girls, Gorillaz and others. Just Dance 2 Just Dance 2 was released on October 12, 2010. This installment features 48 tracks including DLC tracks, and was the first and only installment to date to support 8-player sessions. It also supports downloadable content. It has over 40 tracks by Kesha, Outkast, The Pussycat Dolls, Wham!, Avril Lavigne, Mika, Rihanna, and others. Just Dance 3 Released on October 7, 2011. This installment was announced at the Ubisoft E3 conference on June 6, 2011, the first installment to be released on Xbox 360 (with Kinect support) and PlayStation 3 (with PlayStation Move support). It includes over 40 tracks by Jessie J, Katy Perry, Gwen Stefani, A-ha, Robin Sparkles, Lenny Kravitz, The Black Eyed Peas, and others. Just Dance 4 Released on October 9, 2012. This installment was announced at the Ubisoft E3 conference on June 4, 2012 and was the first installment to be released on the Wii U. It includes over 50 tracks by Carly Rae Jepsen, Pink, The B-52's, Rihanna, Flo Rida, and others. Just Dance 2014 Released on October 8, 2013. The trailer for the game was revealed at the Ubisoft E3 conference on June 10, 2013. It was the first Just Dance game to be released on Xbox One and PlayStation 4. It includes over 40 tracks by Lady Gaga, Nicki Minaj, Psy, One Direction, Chris Brown, Ariana Grande, ABBA, George Michael, Ricky Martin, and others. Just Dance 2015 Released on October 20, 2014. The trailer for the game was revealed at the Ubisoft E3 conference on June 9, 2014. It includes over 40 tracks by Pharrell Williams, John Newman, Katy Perry, Iggy Azalea, Maroon 5, and others. Just Dance 2016 Released on October 20, 2015. The game was announced at the Ubisoft E3 conference on June 15, 2015. It includes over 40 tracks by Calvin Harris, David Guetta, Meghan Trainor, Britney Spears, Mark Ronson, Shakira, Kelly Clarkson, Demi Lovato, and others. Just Dance 2017 Released on October 25, 2016. The game was announced at the Ubisoft E3 conference on June 13, 2016. It includes over 40 tracks by Anitta, Sia, Justin Bieber, The Weeknd, Major Lazer, OneRepublic, Fifth Harmony, Queen, Beyoncé, DNCE, and others. This was the first and only title in the series to be released on Microsoft Windows via Steam and was the first game in the series to be released on the Nintendo Switch. It was also the first game in the series to not feature a song by Katy Perry. Just Dance 2018 Released on October 24, 2017. The game was announced at the Ubisoft E3 conference on June 12, 2017. It includes tracks by Bebe Rexha, Bruno Mars, Ariana Grande, Big Freedia, Shakira, Clean Bandit, Dua Lipa, TomSka, Luis Fonsi, Selena Gomez, and others. It was the last game in the series to be released on the PlayStation 3. Just Dance 2019 Released on October 23, 2018. The trailer for the game was revealed at the Ubisoft E3 conference on June 11, 2018. It includes tracks by Bruno Mars, Big Bang, Blackpink, Sean Paul, J Balvin, Camila Cabello, Daddy Yankee, and others. It was the last game in the series to be released on the Wii U and the last game overall to be released for the Xbox 360 worldwide. Just Dance 2020 Released on November 5, 2019. The game was announced at the Ubisoft E3 conference on June 10, 2019. It includes tracks from Ariana Grande, Billie Eilish, Ed Sheeran, 2NE1, Panic! at the Disco, Khalid and others. It was the first game in the series to be released on Stadia and the last game to be physically released on the Wii in North America. Just Dance 2021 Released on November 12, 2020. It was unveiled on August 26, 2020 during the Nintendo Direct Mini: Partner Showcase August 2020 web presentation. It includes tracks from Dua Lipa, Twice, Lady Gaga, Ariana Grande, Eminem, NCT 127, Blackpink, Selena Gomez and others. It was the first game in the series to be released on the Xbox Series X/S and PlayStation 5. Just Dance 2022 Released on November 4, 2021. It was unveiled on June 12, 2021 during the Ubisoft Forward E3 2021 web presentation. It includes tracks from Todrick Hall, Anuel AA, Imagine Dragons, Ciara, Meghan Trainor, Camila Cabello, Olivia Rodrigo, Bella Poarch, Pabllo Vittar and others. It was the last game in the series to be released on the PlayStation 4, Xbox One and Stadia. Just Dance 2023 Edition Released on November 22, 2022. It was unveiled on September 10, 2022 during the Ubisoft Forward September 2022 web presentation. It includes tracks from Justin Timberlake, Bruno Mars, Dua Lipa, Ava Max, BTS, Taylor Swift and others. It marks a new release form for the series, with all future content being added to the game to the same platform through online updates, therefore, switching to annual song packs. Just Dance 2024 Edition Released on October 24, 2023. It was revealed on June 12, 2023 during the Ubisoft Forward June 2023 web presentation. It includes tracks by Sub Urban, Rosalía, Miley Cyrus, SZA, Blackpink, Aurora and others. It is also the second annual song pack. Just Dance 2025 Edition Releasing in October 2024. It was unveiled on June 18, 2024 during the Nintendo Direct June 2024 web presentation. It is also the third annual song pack. Japan exclusives Just Dance Wii A Japanese version of Just Dance published and edited by Nintendo but developed by Ubisoft Paris. It was released on October 13, 2011, only for the Wii. It features 16 J-pop songs from Exile, Kara, Kumi Koda, and AKB48, as well as 11 songs from Just Dance and Just Dance 2 and only one song based on the Super Mario Bros. game that can be unlocked by playing all of the other songs. According to Media Create, as of March 11, 2012, the game sold 560,301 copies in Japan. Just Dance Wii 2 The second Japanese Just Dance game published and edited by Nintendo but developed by Ubisoft Paris. It was released on July 26, 2012, only for the Wii. It includes 20 J-pop songs from Exile, Kara, Speed, Da Pump, T-ara, DJ Ozma, 2PM, Happiness, and MAX, as well as 15 songs from Just Dance 2 and Just Dance 3. Just Dance Wii U The third Japanese Just Dance game published and edited by Nintendo but developed by Ubisoft Paris. It was revealed in a Nintendo Direct on February 14, 2014, and was released on April 3, 2014, only for the Wii U. It includes 20 J-pop songs by SKE48, AKB48, BIGBANG, Kyary Pamyu Pamyu, and Momoiro Clover Z, as well as 15 songs from Just Dance 4 and Just Dance 2014. Yo-kai Watch Dance: Just Dance Special Version The fourth Japanese Just Dance game developed by Ubisoft and co-developed and published by Level-5, featuring songs and characters from the Yo-kai Watch video game and anime franchise. It was released on December 5, 2015, only for the Wii U. Just Dance Kids series Just Dance Kids Released on November 9, 2010 for the Wii, it was created with an emphasis on songs popular with children. It features 42 tracks from various kids' songs, songs from TV series including Yo Gabba Gabba! and The Wiggles and current pop hits from various artists, including Justin Bieber, Selena Gomez & The Scene, and Demi Lovato. The game was released in Australia and Europe under the name Dance Juniors in February 2011. Just Dance Kids 2 The second installment in the kids themed lineup, released on October 25, 2011 for the PlayStation 3, Wii and Xbox 360. It features 40 tracks from various kids' songs, songs from films including Shrek 2, Gnomeo and Juliet, Despicable Me and Disney's The Lion King and Tangled, songs from TV series including Yo Gabba Gabba! and The Wiggles, and current pop hits from various artists, including Selena Gomez & The Scene, Ashley Tisdale, and Bruno Mars. The game was released in Australia and Europe as Just Dance Kids in November 2011 because of the first installment being called Dance Juniors there. Just Dance Kids 2014 The third installment in the kids themed lineup, released on October 22, 2013 for the Wii, Wii U and Xbox 360. It features over 30 tracks that includes the original versions of songs from artists including Demi Lovato, One Direction, and Bridgit Mendler and songs from TV series and films, including Victorious, Fraggle Rock, Yo Gabba Gabba! and The Wiggles. Disney Party series Just Dance: Disney Party Just Dance: Disney Party is the first installment in the Disney Party series, a spin-off to the Just Dance Kids series, published for the Wii and Xbox 360. It was released on October 23, 2012 in North America, October 25, 2012 in Australia and October 26, 2012 in Europe. It includes songs from Disney films, and current pop tracks from Disney Channel. Just Dance: Disney Party 2 Released on October 20, 2015 for the Wii, Wii U, Xbox 360 and Xbox One; Just Dance: Disney Party 2 features a variety of hit songs, with more than 20 tracks from Disney Channel TV series and original movies, such as Descendants, Teen Beach Movie, Austin and Ally, Girl Meets World, K.C. Undercover and Liv and Maddie. Experience series Michael Jackson: The Experience Another spin-off of the Just Dance series, featuring 26 songs and full dance choreography by Michael Jackson. It was released in November 2010 for the Wii, PlayStation 3 and Mac OS X. The Black Eyed Peas Experience Yet another spin-off of the Just Dance series, the game features more than 20 tracks by The Black Eyed Peas and was released in November 2011 for the Xbox 360 and Wii. Note that the Xbox 360 version has a completely different gameplay from that of the Wii version. The Hip Hop Dance Experience The third Experience game by Ubisoft. It includes top hit tracks by artists like Flo Rida, B.o.B, Rihanna and much more. It was released in 2012 for the Wii and Xbox 360. Other spin-offs Dance on Broadway A spin-off released in 2010 for the Wii and 2011 for the PlayStation 3, featuring a selection of 20 songs from Broadway musicals. Some songs included are: "I Just Can't Wait to Be King" from The Lion King, "Bend and Snap" from Legally Blonde, "Fame" from Fame and "Time Warp" from The Rocky Horror Picture Show. The Smurfs Dance Party A spin-off of the Just Dance Kids series, featuring 25 songs. The game allows players to dance alongside Papa Smurf, Clumsy Smurf, Brainy Smurf, Grouchy Smurf, Gutsy Smurf, Smurfette, and Gargamel. It was released for the Wii on July 19, 2011 in North America, July 29, 2011 in Europe and September 8, 2011 in Australia. ABBA: You Can Dance Another spin-off of the Just Dance series, featuring 26 ABBA songs. It was released for the Wii on November 15, 2011 in North America, November 24, 2011 in Australia and November 25, 2011 in Europe. Greatest Hits series Just Dance: Greatest Hits Just Dance: Greatest Hits (also known as Just Dance: Best Of for PAL Wii) includes Ubisoft's favorite songs from previous titles: Just Dance, Just Dance 2 and Just Dance: Summer Party, only one PS3 exclusive/Wii DLC from Just Dance 3: "Baby Don't Stop Now" by Anja, and the two NTSC Target/Zellers/Xbox 360 PAL exclusive songs from Just Dance 3: "Airplanes" by B.o.B feat. Hayley Williams, and "Only Girl (In the World)" by Rihanna. Specials Just Dance: Summer Party Just Dance Summer Party (also known in Australia and Europe as Just Dance 2: Extra Songs) includes most of the downloadable content from Just Dance 2, and two of the Best Buy exclusive songs from that game: "Jai Ho! (You Are My Destiny)" by A.R. Rahman and The Pussycat Dolls feat. Nicole Scherzinger, and "Funkytown" by Lipps Inc. covered by Sweat Invaders in-game. All the songs that were missing from the game were planned to be featured at some point but were scrapped during development. These scrapped songs include: "Crazy Christmas" by Santa Clones, "Spice Up Your Life" by Spice Girls & 3 more. Others Just Dance Now Just Dance Now is a mobile video game that lets players play Just Dance anywhere after syncing up a device with the website on a television screen or a computer. It does not require a console to be played and the device used to sync the game will be used as a controller in a similar way to the Wii Remote. Just Dance Controller Just Dance Controller is an app that lets players play Just Dance anywhere after syncing up a device with a game on a console or computer. The device used to sync to the game is used as a controller, similar to the Wii Remote. The app was originally known as Just Dance 2015 Motion Controller for the PS4 and Xbox One versions of Just Dance 2015; it was later retitled Just Dance Controller on July 27, 2015. Support for the app was added to the Wii U version of Just Dance 2016, and later the Steam and Nintendo Switch versions of Just Dance 2017 (the Steam version requires a smart device to play). Until Just Dance 2018, there was a "photo booth" option, which allows the player to take a self-portrait customized with items from the game. Smart device compatibility was removed from the Wii U and Nintendo Switch versions of Just Dance 2019 in October 2018, and later Just Dance 2015 in November 2018. It was later added back to the Nintendo Switch version of Just Dance 2020. It was then added to the Stadia version of Just Dance 2020 and the ninth-generation console versions of Just Dance 2021, all of which require a smart device to play. Just Dance Unlimited Just Dance Unlimited is a subscription-based service on Just Dance 2016, Just Dance 2017, Just Dance 2018, Just Dance 2019, Just Dance 2020, Just Dance 2021, and Just Dance 2022, which replaced downloadable content. As of Just Dance 2022, Just Dance Unlimited features over 700 songs, with new exclusive songs including "Cheerleader (Felix Jaehn Remix)" by OMI, "Better When I'm Dancin" by Meghan Trainor, "Shut Up and Dance" by Walk the Moon, Positions by Ariana Grande, amongst others. Since "No Lie" was released as an exclusive track for Just Dance Unlimited, newly-added songs on the service would only be available on the newest game in the series. Just Dance+ Just Dance+ is a subscription service that was launched alongside Just Dance 2023 Edition. It serves as a replacement for Just Dance Unlimited and features songs from previous Just Dance games alongside new exclusive songs. Just Dance VR Just Dance VR (alternatively subtitled Welcome to Dancity) is a virtual reality game that lets players play 25 songs previously featured on the main series, rebuilt in a virtual reality environment. It is set to be released on October 15, 2024, for Meta Quest 2, 3, and Pro. Reception Reviews All game reviews are from Metacritic. Main series Just Dance: 49 out of 100 Just Dance 2: 74 out of 100 Just Dance 3: 70 out of 100 (Xbox 360), 74 out of 100 (Wii), and 75 out of 100 (PS3) Just Dance 4: 66 out of 100 (Wii U), 74 out of 100 (Wii), and 77 out of 100 (Xbox 360 and PS3) Just Dance 2014: 71 out of 100 (Xbox One), 72 out of 100 (Wii U), 75 out of 100 (PS4), 77 out of 100 (PS3), and 79 out of 100 (Xbox 360) Just Dance 2015: 70 out of 100 (Xbox One), 72 out of 100 (PS4), and 75 out of 100 (Wii U) Just Dance 2016: 66 out of 100 (Xbox One), and 73 out of 100 (PS4 and Wii U) Just Dance 2017: 72 out of 100 (Nintendo Switch), and 73 out of 100 (Xbox One and PS4) Just Dance 2018: 71 out of 100 (Nintendo Switch), and 75 out of 100 (PS4) Just Dance 2019: 72 out of 100 (Nintendo Switch), and 77 out of 100 (Xbox One and PS4) Just Dance 2020: 74 out of 100 (Nintendo Switch), and 77 out of 100 (PS4) Just Dance 2021: 70 out of 100 (Nintendo Switch) Just Dance 2022: 71 out of 100 (Nintendo Switch), and 83 out of 100 (Xbox Series X/S) Just Dance 2023 Edition: 70 out of 100 (PlayStation 5), 76 out of 100 (Nintendo Switch), and 80 out of 100 (Xbox Series X/S) Spin-offs Dance on Broadway: 48 out of 100 (Wii) Michael Jackson: The Experience: 56 out of 100 (Wii), and 66 out of 100 (PS3) ABBA: You Can Dance: 66 out of 100 Possible film adaptation On 14 January 2019, Deadline reported that Screen Gems has acquired motion picture rights to Just Dance with Jason Altman and Margaret Boykin from Ubisoft Film & Television set to produce alongside Jodi Hildebrand and Will Gluck of Olive Bridge Entertainment. In January 2020, it was reported that Molly Prather, Amelie Gillette, Brian Gatewood, and Alessandro Tanaka wrote the script for the film. In January 2023, Gluck was reported to be re-writing the script alongside A.C. Bradley. References Ubisoft franchises Video game franchises introduced in 2009 Dance video games
12483757	https://en.wikipedia.org/wiki/Ruddy-breasted%20seedeater	Ruddy-breasted seedeater	Ruddy-breasted seedeater The ruddy-breasted seedeater (Sporophila minuta) is a species of bird in the tanager family Thraupidae. It is found in Brazil, Colombia, Costa Rica, Ecuador, El Salvador, French Guiana, Guatemala, Guyana, Honduras, Mexico, Nicaragua, Panama, Suriname, Trinidad and Tobago, and Venezuela. Its natural habitats are dry savanna, subtropical or tropical seasonally wet or flooded lowland grassland, and heavily degraded former forest. Taxonomy The ruddy-breasted seedeater was formally described by the Swedish naturalist Carl Linnaeus in 1758 in the tenth edition of his Systema Naturae under the binomial name Loxia minuta. The specific epithet is from Latin minutus meaning "little" or "small". The type locality is Suriname. The ruddy-breasted seedeater is now placed in the genus Sporophila that was introduced by the German ornithologist Jean Cabanis in 1844. Three subspecies are recognised: S. m. parva (Lawrence, 1883) – southwest Mexico to Nicaragua S. m. centralis Bangs & Penard, TE, 1918 – southwest Costa Rica and south Panama S. m. minuta (Linnaeus, 1758) – Trinidad, Tobago and north South America References External links ruddy-breasted seedeater Birds of Central America Birds of Colombia Birds of Venezuela Birds of Trinidad and Tobago Birds of the Guiana Shield ruddy-breasted seedeater ruddy-breasted seedeater Birds of the Amazon rainforest Birds of Brazil Taxonomy articles created by Polbot
18593071	https://en.wikipedia.org/wiki/Bowers%2C%20Pennsylvania	Bowers, Pennsylvania	Bowers, Pennsylvania Bowers is a census-designated place in Maxatawny Township, Berks County, Pennsylvania. Bowers is located near the borough of Lyons and is on Sacony Creek, a tributary of the Maiden Creek. As of the 2020 census, the population was 355 residents. Although Bowers has its own post office with the ZIP code of 19511, some residents are served by the Mertztown post office with the ZIP code of 19539. History Bowers was founded in 1860, the same year the railroad was extended to Bowers. The community was named for the local Bower family. References Census-designated places in Berks County, Pennsylvania Census-designated places in Pennsylvania
16254338	https://en.wikipedia.org/wiki/New%20towns%20of%20Singapore	New towns of Singapore	New towns of Singapore The new towns of Singapore are planned communities located across Singapore that are designed to be self contained. Designed to house up to 300,000 residents, these new towns contain areas zoned for housing, recreation and employment, and are composed of multiple neighbourhoods, each of which is further subdivided into multiple precincts. Amenities in these new towns are provided through a multi-tiered system, and based on Housing and Development Board (HDB) guidelines. As of 2022, the country has 24 new towns. The first new town in Singapore was constructed in the 1950s by the Singapore Improvement Trust (SIT), similar to British planning concepts and at low densities. Named after Queen Elizabeth II, Queenstown is Singapore's first new town with a town centre supporting seven neighbourhoods. Subsequently, after the HDB took over public housing development in the 1960s, the densities of new towns were increased and more amenities were included, and the HDB's first new town, Toa Payoh, contained industrial areas and a town centre with amenities. From the 1970s, new towns were built further from the city centre and were planned according to a new town model, containing neighbourhoods served by neighbourhood centres and a town centre for the entire town. This new town model was revised in the late 1970s as the New Town Structural Model, introducing the concept of precincts and a "checkerboard model" in which public housing was interspersed with non-residential developments. From the 1980s, new towns incorporated larger flats, more distinctive layouts and housing block design, to cater to more affluent residents and to make the towns more unique respectively, and shopping malls were developed in town centres from the 1990s. The development of Punggol 21 saw the introduction of the Estate Model For New Town Planning, under which new towns comprised mixed-use developments connected together by a light rail system, and from the 2010s, new towns were planned with an increased focus on liveability and identity, through increased integration of technology and the use of the external environment to influence planning. In addition, design guides were introduced for each new town from 2018 in a bid to make new towns more distinctive. The development of new towns within Singapore were in tandem with the construction of public housing in the country – managed by the Housing and Development Board (HDB) under a 99-year lease. The majority of the residential housing developments in Singapore are publicly governed and developed, and home to approximately 80% of the population. These flats which are located in these new towns are self contained with well-maintained schools, supermarkets, parks, shopping centres, healthcare services and sports and recreational facilities. Every new town consists of multiple Mass Rapid Transit stations (MRT) and bus stops that link residents to other parts of the country. Some new towns are also complemented by smaller Light Rail Transit stations (LRT). History New town development in Singapore began with the construction of the first new town, Queenstown, by the Singapore Improvement Trust (SIT) in the 1950s. Planned along the lines of British planning concepts, the estate was initially built with a low population density. In addition, the 1958 Master Plan called for three self-sufficient new towns to be constructed outside the city centre. After the transfer of the SIT's housing responsibilities to the Housing and Development Board (HDB) in the 1960s, the population densities of planned residential areas in new towns was increased to facilitate social interaction. For that reason, plans for Queenstown were amended to increase population densities, while additional amenities were provided. In 1965, the HDB started work on its first new town, Toa Payoh. Located about from the city centre, the new town contained a town centre with amenities such as shops and public transport infrastructure, along with several industrial areas to provide jobs to its residents. Multiple new towns were envisioned in the Concept Plan of 1971, surrounding the water catchment area in Singapore's centre and linked together by an expressway system and a rail network, and starting with Ang Mo Kio in 1973, new towns built in the 1970s followed a prototype new town model. This model comprised self-sufficient neighbourhoods served by neighbourhood centres, subcentres and schools, and a town centre for all the neighbourhoods in the new town. Further away from the Central Area, these new towns also included additional amenities such as sports facilities and green spaces, had little variation in terms of layout and housing block design, and distinguished between different neighbourhoods using numbering systems for roads and blocks, and through different paint schemes. A revised new town model, termed the New Town Structural Model, was subsequently introduced in the late 1970s. This model changed the basic planning unit of new towns from the neighbourhood to the precinct, which consisted of several housing blocks and a precinct centre, in a bid to improve community cohesion. In addition, the model introduced a "checkerboard model", under which public housing developments were interspersed by non-residential areas and amenities. New town planning was further revised in the 1980s through the incorporation of larger flats to cater to the increased space demands of more affluent residents, and by increasing the variation of housing block designs and the layouts of the new towns in an attempt to give the new towns a unique character. Upgrading and redevelopment schemes were initiated in older new towns to make sure that the facilities of these areas met contemporary planning guidelines, while the upkeep and improvement of the new towns, previously under the purview of the HDB, was handled by town councils led by elected officials from 1987. The 1990s saw the development of shopping centres in new towns across Singapore. Developed by private enterprises within the town centres of the new towns, these shopping centres offered a variety of retail shops and amenities, such as cinemas and department stores. In addition, the Estate Model For New Town Planning, a revised new town model, was introduced concurrent with the development of Punggol 21. Under this model, public housing and amenities like retail and education were consolidated into densely built developments linked by a light rail system. These developments also incorporated a shared open space called the “common green”, and were intended to foster an increased sense of community among residents. New town planning from the 2010s had an increased focus on liveability and identity, with more green spaces and recreation facilities within the new towns, and used the existing environment around the new town to influence its design and layout. New technologies were also increasingly used through the extensive installation of monitoring systems and the use of computer models in the planning process. Moreover, the HDB made attempts to make new towns more distinctive through the introduction of design guides specific to each new town from 2018. These guides laid out specific themes for the new towns, and their respective subdivisions, for future developments to follow. Layout Intended to function as independent communities, new towns in Singapore are based upon the provision of land for multiple uses, such as housing, recreation and employment. Generally planned to house up to 300,000 residents, they comprise multiple neighbourhoods, each with around 20,000 to 30,000 residents. Each neighbourhood is in turn divided into multiple precincts, which consist of 1,500 residents in 400 to 800 flats within several blocks. Amenities are provided at multiple levels, and according to guidelines set by the HDB. For the provision of retail, the lowest level of provision consisted of establishments at the ground floor of housing blocks, followed by neighbourhood centres, which had a wider variety of services and markets. Town centres occupied the highest level of retail provision, containing public transport facilities such as bus interchanges and larger shops like supermarkets and department stores. Similarly, parks in new towns comprise town parks serving the entire town and neighbourhood parks for individual neighbourhoods. Towns and estates As of 2022, there are 24 towns and 3 estates across Singapore. These statistics reflect the boundaries of HDB towns and are not necessarily the same as planning area statistics. Towns Estates See also Cash-Over-Valuation Executive Condominium Housing and Development Board Housing and Urban Development Company (HUDC) flats Public housing in Singapore References Bibliography Housing in Singapore Planned communities in Singapore Public housing in Singapore Real estate in Singapore Singapore geography-related lists
2883867	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%28%D0%97%D2%91%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29	Камень (Зґерський повіт)	Камень (Зґерський повіт) Камень — село в Польщі, у гміні Ґловно Зґерського повіту Лодзинського воєводства. Населення — (2011). У 1975-1998 роках село належало до Лодзинського воєводства. Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Примітки . Села Зґерського повіту
76563330	https://en.wikipedia.org/wiki/Ekibastuz%20City%20Administration	Ekibastuz City Administration	Ekibastuz City Administration is an administrative division of Pavlodar Region, Kazakhstan. The administrative center of the division is the city of Ekibastuz. It borders with the Aksu City Administration in the east. Divisions The Ekibastuz City Administration encompasses eight rural districts, one rural administration, two village administrations and one city. The main settlements are: References External links
1363638	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE	Батське абатство	Батське абатство Святих Петра і Павла — англіканська церква і колишній бенедиктинський монастир в Баті (Сомерсет). Історія Абатство було засноване ще в другій половині VII століття, реоганізовано в X ст. і перебудовано в XII і XVI ст.. Будівництво почалося після 675 року, коли Осрік, король Гвікке виділив 100 гайд землі під жіночий монастир. Про архітектуру перших будинків практично нічого не відомо. Згодом чернецтво занепало і стало відроджуватися лише в другій половині X століття при Едгарі миролюбному. Після завоювання норманами в монастирі була побудована норманська церква довжиною 101 м. Однак, чисельність ченців була невелика. Відомо, що в 1206 проживало 40 монахів, а в 1485 всього 22. Сучасна будівля висотою 49 м побудовано на місці норманського собору в 1495–1611 рр. Сьогодні це одна з найвідоміших готичних споруд в Південній Англії. Церква вміщує приблизно 1200 прихожан і належить до дієцезії Бата і Уеллса провінції Кентербері. Крім релігійних служб в будівлі можуть проводитися лекції, концерти та інші світські заходи. 12 червня 1950 Батське абатство було внесено до реєстру історичних пам'яток вищої категорії (Grade I) під номером 442109. Посилання Website of Bath Abbey Примітки Пам'ятки архітектури Великої Британії Споруди в готичному стилі Національний траст (Велика Британія) Бат засновані в Європі 675 Англіканські храми
818886	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%81%20%D0%95%D0%B4%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B4%20%D0%9B%D0%BE%D1%83%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%81	Томас Едвард Лоуренс	Томас Едвард Лоуренс, також відомий як Лоуренс Аравійський (16 серпня 1888, Тремадог — 19 травня 1935, Клауд-Гіллс) — англійський археолог, письменник, розвідник. Відіграв велику роль в організації повстання арабів проти Османської імперії в роки Першої світової війни. Був дуже відомою та популярною особистістю 1910-ті та 1920-ті роки. Вважається, що саме він став прообразом Джеймса Бонда. Життєпис Лоуренс народився в Вельсі в 1888 році. Його батько Томас Чапмен, колишній ірландський землевласник, втік з нянькою своїх дітей Сарою Лоуренс, покинув дружину, чотирьох дочок і більшу частину свого статку і змінив своє прізвище. Коли народився син, родина жила досить бідно. Однак, попри фінансові негаразди, юному Томасові вдалося вступити до Оксфордського університету, де він вивчав історію та археологію. Через рік навчання майбутній розвідник вступив до університетського стрілецького клубу та офіцерського кадетського корпусу. У своїх спогадах він згадує, що в ті часи (1907—1908) під час поїздки до Франції для вивчення середньовічної архітектури його навіть заарештували як шпигуна, тому що він креслив схеми та саморобні карти стародавніх замків. У 1909 році відбулася його перша подорож до Сирії, куди він вирушив аби зібрати матеріал для свого дослідження про вплив хрестових походів на європейську фортифікацію. Потрапивши до Османської Сирії, Томас дуже захопився цією країною і не раз повертався до неї в різних археологічних експедиціях. Лоуренс швидко вивчив арабську мову та окремі її діалекти, побут і звичаї місцевого населення. Він багато мандрував Османською імперією та Єгиптом і добре вивчив ці країни. Усе це призвело до того, що ним зацікавилися спецслужби і в 1914 році в Лондоні британська розвідка завербувала його своїм агентом. Як знавця регіону його відправили на Близький Схід, де він мав допомогти організувати повстання арабів проти союзної німцям Османської імперії. Він очолював відділок британської військової розвідки в Єгипті. Спершу Лоуренс лише підтримував зв'язки з ватажком арабів Фейсалом ібн Хучейном, але пізніше і сам брав участь у партизанській боротьбі, показавши себе здібним лідером. Під його керівництвом араби відбили в османів «Форт Мамлюк» в Акабі, розташований на прибережній косі. Саме Томас Едвард Лоуренс був стратегічним керівником операції, у ході якої об'єднані арабо-британські війська восени 1918 року відвоювали в османів Дамаск. Окрім виконання службових обов'язків Томас виявив себе палким і щирим прихильником справи арабського визволення. Він сподівався, що Аравія стане єдиною державою, але одразу після звільнення Сирії різні арабські племінні й політичні угрупування пересварилися між собою, тож Лоуренс залишив Близький Схід, виїхавши до Великої Британії. Він вважав свою місію зі створення вільної об'єднаної арабської держави не виконаною, через що відмовився від нагороди, котру король Георг V мав намір йому вручити за перемогу над османами. У перші повоєнні роки Вінстон Черчилль, який тоді очолював комітет з колоній, дуже покладався на Лоуренса - свого особливого радника в арабських справах. У 1921 році обидва дипломати були присутніми на Каїрській конференції, що встановила новий післявоєнний порядок у цьому регіоні. Після повернення до Великої Британії Лоуренс, за порадою друга Бернарда Шоу, описав своє життя в пустелі в книгах «7 стовпів мудрості» та «Повстання в пустелі» (1926). Остання стала основою фільму, що був поставлений 1962 року англійським режисером Дейвідом Ліном з Пітером О'Тулом у головній ролі. Фільм отримав сім «Оскарів». Завдяки яскравим пригодам та книгам, що їх описували, Лоуренс був дуже популярною постаттю в Британській імперії та Європі в 1920-ті та 1930-ті роки. Взагалі Лоуренс Аравійський був втіленням уявлень тогочасних європейців про подвиги в екзотичних колоніях. Цьому сприяв той факт, що живучи серед арабів, він дотримувався їхніх звичаїв, зокрема в одязі. Звісно, це було свідченням його глибокого розуміння значення символів та вміння ними користуватися. Наприклад, на Паризьку конференцію він приїхав у бедуїнському одязі, для того, щоб привернути увагу до арабського питання. Рік по тому, на Каїрській конференції, домовляючись про кордони, він змінив бедуїнський одяг на уніформу британського чиновника, оскільки переговори носили діловий і торговельний характер. Післявоєнна кар'єра Лоуренса не склалася, тим більше, що він втомився від слави й намагався знову стати «найзвичайнішою людиною». Він спробував себе в авіації, обійнявши посаду рядового авіатехніка під псевдонімом Джона Хьюма Роса. Однак невдовзі його псевдо було розкрите. У березні 1923 року Лоуренс змінив своє ім'я на Томас Едвард Шоу і вступив до танкового корпусу. Однак у червні 1925 року його знову було розкрито, що стало сенсаційною новиною в газетах — відомий полковник служить рядовим у танковому корпусі. Пізніше його переслали до Індії, але й там ситуація повторилася — поява відомого розвідника в будь-якому регіоні сприймалася як ознака майбутньої війни. Загинув Лоуренс Аравійський під час аварії на мотоциклі в 1935 році в селі Мортон у графстві Дорсет поруч з військовою базою. Див. також Лоуренс Аравійський (фільм) Примітки Посилання Біографія Лоуренса Джерела К. Крейчі. Чарівний світильник [Лоуренс Аравійський] // Всесвіт. — 1968. — № 3 (117). — С. 153—160. Базил Лиддель Гарт. Полковник Лоуренс / Сокр. пер. с англ. — Москва: Воениздат, 1939. — 296 c. Лоуренс Аравийский. Семь столпов мудрости. — Санкт-Петербург: Азбука, 2001. — 344 c. Лоуренс Аравийский: Лоуренс Томас Эдуард. Восстание в пустыне; Лиддел Гарт Базил. Полковник Лоуренс. — Москва: АСТ; Санкт-Петербург: Terra Fantastica, 2002. — 568 c. Лоуренс Аравійський: пригоди британського інтелігента в суворій пустелі Британські письменники Британські археологи Британські розвідники Перекладачі Гомера Випускники Оксфордського університету Померли в Англії Загинули в мотоциклетних аваріях 100 найвизначніших британців
259416	https://en.wikipedia.org/wiki/Rowley%20%28CDP%29%2C%20Massachusetts	Rowley (CDP), Massachusetts	Rowley (CDP), Massachusetts Rowley is a census-designated place (CDP) in the town of Rowley in Essex County, Massachusetts, United States. The population was 1,416 at the 2010 census. Geography Rowley is located at (42.718692, -70.877164). According to the United States Census Bureau, the CDP has a total area of , of which is land and , or 1.53%, is water. Demographics As of the census of 2000, there were 1,434 people, 569 households, and 386 families residing in the CDP. The population density was 316.4/km2 (817.7/mi2). There were 584 housing units at an average density of 128.8/km2 (333.0/mi2). The racial makeup of the CDP was 98.33% White, 0.35% Black or African American, 0.49% Native American, 0.56% Asian, and 0.28% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.49% of the population. There were 569 households, out of which 29.2% had children under the age of 18 living with them, 57.5% were married couples living together, 7.4% had a female householder with no husband present, and 32.0% were non-families. 27.1% of all households were made up of individuals, and 13.5% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.52 and the average family size was 3.09. In the CDP, the population was spread out, with 23.9% under the age of 18, 6.1% from 18 to 24, 28.4% from 25 to 44, 27.1% from 45 to 64, and 14.4% who were 65 years of age or older. The median age was 41 years. For every 100 females, there were 89.9 males. For every 100 females age 18 and over, there were 89.7 males. The median income for a household in the CDP was $47,031, and the median income for a family was $58,500. Males had a median income of $42,470 versus $28,487 for females. The per capita income for the CDP was $21,343. About 2.2% of families and 4.4% of the population were below the poverty line, including none of those under age 18 and 19.0% of those age 65 or over. References Census-designated places in Essex County, Massachusetts Rowley, Massachusetts Census-designated places in Massachusetts
2531764	https://uk.wikipedia.org/wiki/CPNE3	CPNE3	CPNE3 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на 8-й хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 537 амінокислот, а молекулярна маса — 60 131. Кодований геном білок за функцією належить до фосфопротеїнів. Локалізований у клітинній мембрані, цитоплазмі, ядрі, мембрані, клітинних контактах. Література Примітки Див. також Хромосома 8 Некатегоризовані білки
653217	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%84%D1%84%D1%80%D0%B5	Саффре	Саффре — муніципалітет у Франції, у регіоні Пеї-де-ла-Луар, департамент Атлантична Луара. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 330 км на південний захід від Парижа, 32 км на північ від Нанта. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році у муніципалітеті числилось 1367 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 3658,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача. Сусідні муніципалітети Галерея зображень Посилання Офіційний сайт Сайт мерії муніципалітету Саффре на сайті французького Національного інституту географії Див. також Список муніципалітетів департаменту Атлантична Луара Примітки Муніципалітети департаменту Атлантична Луара
1577194	https://uk.wikipedia.org/wiki/Radio%20Corporation%20of%20America	Radio Corporation of America	Radio Corporation of America (скор. до RCA) - американська компанія, яка існувала з 1919 р. до 1986 р. Компанією RCA було створено першу в світі комерційну мережу радіомовлення — NBC (National Broadcasting Company). У міжвоєнний період компанія була головним виробником електровакуумних ламп під брендом Radiotron. Також вона виробляла радіоприймачі, телевізори, грамофони. У 1939 році RCA представила на Всесвітній виставці у Нью-Йорку повністю електронну телевізійну систему. В 1953 році розроблена компанією система кольорового телебачення була ухвалена «National Television Systems Committee» як американський стандарт NTSC. Зовнішні посилання Історія компанії RCA Виноски RCA Засновані в США 1919 Зникли у США 1986
1963762	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%9D%D1%96%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Перемозька сільська рада (Ніжинський район)	Перемозька сільська рада (Ніжинський район) Перемозька сільська рада — адміністративно-територіальна одиниця та орган місцевого самоврядування в Ніжинському районі Чернігівської області. Адміністративний центр — село Перемога. Загальні відомості Перемозька сільська рада утворена у 1961 році. Територія ради: 46,711 км² Населення ради: 1 755 осіб (станом на 2001 рік) Населені пункти Сільській раді підпорядковані населені пункти: с. Перемога с. Богданівка с. Гармащина с. Червоний Колодязь с. Червоний Шлях Склад ради Рада складається з 16 депутатів та голови. Голова ради: Секретар ради: Кулинко Микола Григорович Керівний склад попередніх скликань Примітка: таблиця складена за даними сайту Верховної Ради України Депутати За результатами місцевих виборів 2010 року депутатами ради стали: За суб'єктами висування За округами Примітки та джерела Відомості про сільські, селищні, міські ради Адміністративний устрій Ніжинського району
14514554	https://en.wikipedia.org/wiki/Andris%20Nelsons	Andris Nelsons	Andris Nelsons (born 18 November 1978) is a Latvian conductor. He is currently music director of the Boston Symphony Orchestra and Gewandhauskapellmeister of the Leipzig Gewandhaus Orchestra. He was previously music director of the Latvian National Opera, chief conductor of the Nordwestdeutsche Philharmonie, and music director of the City of Birmingham Symphony Orchestra. Early life Nelsons was born in Riga. His mother founded the first early music ensemble in Latvia, and his father was a choral conductor, cellist, and teacher. At age five, his mother and stepfather (a choir conductor) took him to a performance of Wagner's Tannhäuser, which Nelsons refers to as a profoundly formative experience: "...it had a hypnotic effect on me. I was overwhelmed by the music. I cried when Tannhäuser died. I still think this was the biggest thing that happened in my childhood." As a youth, Nelsons studied piano, and took up the trumpet at age 12. He also sang bass-baritone, with a special interest in early music, in his mother's ensemble. He studied for one summer at the Dartington International Summer School with Evelyn Tubb. He served as a trumpeter with the orchestra of the Latvian National Opera. Conducting career Nelsons studied conducting with Alexander Titov in Saint Petersburg, Russia and participated in conducting master classes with Neeme Järvi, Roberto Carnevale and Jorma Panula. He came to the attention of Mariss Jansons when he emergency-substituted with the Oslo Philharmonic in their trumpet section during an orchestra tour. Nelsons counted Jansons as a mentor and began conducting studies with him in 2002. In 2003, Nelsons became principal conductor of the Latvian National Opera. He concluded his tenure there after four years in 2007. In 2006, Nelsons became chief conductor of the Nordwestdeutsche Philharmonie of Herford, Germany, a post he held until the end of the 2008/09 season. His first conducting appearance at the Metropolitan Opera was in October 2009, a production of Turandot. In July 2010, Nelsons made his debut at the Bayreuth Festival, conducting a new production of Wagner's Lohengrin at the opening performance of the festival. City of Birmingham Symphony Orchestra In the UK, Nelsons's early work included studio concerts with the BBC Philharmonic in Manchester, and his first BBC Philharmonic concert at the Bridgewater Hall was in November 2007. In October 2007, the City of Birmingham Symphony Orchestra (CBSO) named Nelsons as its 12th principal conductor and music director, effective with the 2008/09 season, with an initial contract for three years. The appointment was unusual in that Nelsons had conducted the CBSO only in a private concert and in a recording session, without a public concert engagement, prior to being named to the post. His first public conducting appearance with the CBSO was on 11 November 2007 in a matinee concert, and his first subscription concert appearance with the CBSO was in March 2008. In July 2009, Nelsons extended his CBSO contract for an additional three years, through the 2013/14 season. In August 2012, the CBSO announced the extension of his CBSO contract formally through the 2014/15 season, and then for subsequent seasons on the basis of an annual rolling renewal. In October 2013, the CBSO announced the conclusion of Nelsons's tenure as music director after the end of the 2014/15 season. Boston Symphony Orchestra In the US, Nelsons made his first guest-conducting appearance with the Boston Symphony Orchestra (BSO) in March 2011, as an emergency substitute for James Levine at Carnegie Hall. He subsequently guest-conducted the BSO at the Tanglewood Music Festival in July 2012, and made his first appearance with the BSO at Symphony Hall, Boston in January 2013. In May 2013, the BSO named Nelsons as its 15th music director effective the 2014/15 season. His initial contract was for 5 years and stipulated 8 to 10 weeks of scheduled appearances in the first year of the contract and 12 weeks in subsequent years. Nelsons held the title of Music Director Designate in the 2013/14 season. In August 2015, the BSO announced the extension of Nelsons's contract as music director through the 2021/22 season with a new contract, for eight years, that replaced the initial five-year contract, and also contained an evergreen clause for automatic renewal. In October 2020, the BSO announced a further extension of Nelsons' contract as music director through August 2025, with an evergreen clause for automatic renewal. In January 2024, the BSO announced the conversion of Nelsons' contract as its music director to a rolling evergreen contract. Leipzig Gewandhaus Orchestra Nelsons first guest-conducted the Leipzig Gewandhaus Orchestra in 2011. In September 2015, the orchestra announced the appointment of Nelsons as its next Gewandhauskapellmeister, effective with the 2017–2018 season, with an initial contract of 5 seasons. In October 2020, the orchestra announced the most recent extension of his contract as Gewandhauskapellmeister through 31 July 2027. Recording history With the CBSO, Nelsons has recorded music of Pyotr Ilyich Tchaikovsky, Richard Strauss, and Igor Stravinsky for the Orfeo label. Separately from the CBSO, Nelsons has also recorded for the BR-Klassik label and for the label of the Concertgebouw Orchestra. Nelsons has also recorded commercially with the Boston Symphony Orchestra for Deutsche Grammophon, where their albums Under Stalin's Shadow, of the Symphony No 10 of Shostakovich, received a 2015 Grammy Award for best orchestral performance and Shostakovich: Under Stalin's Shadow – Symphonies Nos. 5, 8 & 9, received a 2016 Grammy Award for best orchestral performance. In 2018, he received another Grammy Award for best orchestral performance, for Shostakovich: Symphonies Nos. 4 & 11. In 2019 DG published Complete Beethoven symphonies with Andris Nelsons and Vienna Philharmonic (Wiener Philharmoniker). In December 2019 and January 2020, Nelsons conducted for the first time the Vienna New Year's Concert with the Vienna Philharmonic Orchestra, where he performed the trumpet solo in the Postillon-Galopp of Hans Christian Lumbye, the first conductor to perform a solo in the Vienna New Year's Concert who is not a violinist. The recording of this concert was released commercially on Sony Classical. Personal life Nelsons was formerly married to the Latvian soprano Kristīne Opolais. They met during Nelsons's tenure at Latvian National Opera, when she was a member of the Latvian National Opera chorus, and later became a solo singer with the company. The couple married in 2011. Their daughter, Adriana Anna, was born on 28 December 2011. The couple announced their divorce on 27 March 2018. Nelsons remarried in April 2019, to Alice Heidler. Nelsons is a longtime practitioner of Taekwondo, and earned his black belt in November 2022. References External links Andris Nelsons agency page at Konzertdirektion Schmid CBSO page on Nelsons announcement, 2007 Interview with and biography of Andris Nelsons, cosmopolis.ch Lohengrin cast 2010, Bayreuth Festival Susan Hall, "Meeting Conductor Andris Nelsons". Berkshire Fine Arts, 17 March 2011 Antonio Olmos, Ben Kape, and Christian Bennett, "Watch conductor Andris Nelsons rehearse with the CBSO". The Guardian, 5 June 2010 1978 births Deutsche Grammophon artists Grammy Award winners Honorary Officers of the Order of the British Empire Latvian conductors (music) Male conductors (music) Latvian expatriates in the United Kingdom Latvian expatriates in the United States Living people Musicians from Riga Articles containing video clips 21st-century conductors (music) 21st-century male musicians
1541522	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Тараненко Леонід Іванович	Тараненко Леонід Іванович — один з найвідоміших зоологів східних теренів України, орнітолог, дослідник історії науки, мандрівник, педагог, доцент, автор низки відомих наукових праць. З січня 1993 р. дотепер Леонід Тараненко — голова Робочої групи дослідницької мережі «Вивчення птахів басейну Сіверського Дінця», упорядник та редактор кількох випусків збірників наукових праць «Птахи басейну Сіверського Дінця». Голова Донецького відділення Українського товариства охорони птахів. Біографічна довідка Леонід Тараненко навчався у Ростовському державному університеті, де спеціалізувався по кафедрі зоології хребетних (закінчив 1965 року). Служив у війську зоологом військового протичумного загону, після чого працював у низці природоохоронних та науково-дослідних установ — Баргузинському заповіднику (Забайкалля), Чаткальському біосферному заповіднику (Західний Тянь-Шань), Інституті зоології АН Узбекистану. Леонід Іванович Тараненко — учень відомих зоологів Володимира Мартіно та Романа Мекленбурцева. Пройшов аспірантуру при Ростовському університеті, яку закінчив 1972 р., і того ж року захистив дисертацію за темою: «Взаємозв'язки хребетних тварин з рослинністю й ґрунтами в біогеоценозах заплави Нижнього Дону». Після захисту дисертації (з 1973 р.) завідував науковим відділом НДІ Біології при Ростовському університеті та був заступником директора з наукової роботи та директором цього НДІ. Чотири роки — з 1978 до 1982 р. — працював за кордоном, у Республіці Гвінея, де викладав зоологічні дисципліни в університеті міста Конакрі. У 1983 р. приїхав в Україну, до Донецька, де був прийнятий за конкурсом на посаду доцента кафедри зоології Донецького національного університету. Кандидат біологічних наук, доцент Донецького національного університету. Наукові доробки Леонід Тараненко — автор понад 200 наукових праць, упорядник і науковий редактор 5-ти випусків наукових праць серії «Птахи басейну Сіверського Дінця» (вип. 1, 6-7, 9, 11, 13-й — у друці). У 1980-1990-х роках Леонід Іванович активно співпрацював з Реферативним журналом «Біологія» (переважно за розділом «Орнітологія») і підготував десятки рефератів у перекладах статей з французької мови. Наукові публікації Найголовніші публікації останнього часу: Тараненко Л. И. Роман Николаевич Мекленбурцев // Птицы бассейна Северского Донца: Материалы 11-12 совещаний «Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца». — Донецк, 2005. — Вып. 9. — С. 130–141. Тараненко Л. И. Гнездование степной пустельги (Falco naumanni Fleich.) в «Меловой Флоре» возобновилось // Птицы басейна Северского Донца : Материалы 11 и 12 конф. «Изучение и охрана бассейна Северского Донца». — Донецк, 2005. — Вип. 9. — С. 44-45. Тараненко Л. И. Встречи редких краснокнижных видов птиц в Донецкой области // Птицы басейна Северского Донца : Материалы 11 и 12 конф. «Изучение и охрана бассейна Северского Донца». — Донецк, 2005. — Вип. 9. — С. 122–124. Тараненко Л. И. Памяти Даниила Юрьевича Кашкарова (1937–2003) // Птицы басейна Северского Донца : Материалы 11 и 12 конф. «Изучение и охрана бассейна Северского Донца». — Донецк, 2005. — Вип. 9. — С. 142–149. Тараненко Л. И. Раритетные виды наземных млекопитающих Донецкой области: современное состояние и перспективы охраны // Раритетна теріофауна та її охорона / За ред. І. Загороднюка. — Луганськ, 2007. — Вип. 9. — С. 1-29. (Праці Теріологічної школи). — ISBN 978-966-02-4638-6. Тараненко Л. И. Коллекция птиц, собранная А. Хорьковым // Птицы басейна Северского Донца. — Донецк, 2010. — Вып. 11. — С. 240–242. Тараненко Л. И. Налет кедровок в Донецкую область осенью 2008 года // Птицы бассейна Северского Донца. — Донецк, 2010. — Вып. 11. — С. 251–254. Деякі наукові праці за всі роки: Перечень объектов животного и растительного мира, рекомендуемых к включению в первое издание Красной книги Донецкой народной Республики / В. М. Остапко, В. В. Мартынов, С. А. Приходько [и др.] // Промышленная ботаника. – 2020. – Т. 20. – № 1. – С. 8-28. Тараненко Л. И. Орнитофауна города Донецка / Первый Всероссийский орнитологический конгресс (г. Тверь, Россия, 29 января – 4 февраля 2018 г.). Тезисы докладов. Тверь, 2018. — С. 323-324. Червона книга Донецької області: тваринний світ. Науково-інформаційний довідник / За ред. В.Д. Залевського (безхребетні), О.І. Бронскова (хребетні). — Вінниця: ПрАТ "Вінницька обласна друкарня", 2017. — 452 с. Тараненко Л. И. Скелевая балка как возможный объект заповедания // Охрана, восстановление и изучение степных экосистем в XXI веке: Материалы Международной научно–практической конференции, посвященной 90-летию со дня основания заповедника «Хомутовская степь». – Донецк: Издательство «Ноулидж», Донецкое отделение, 2016. – С. 60-64. Тараненко Л. И. Авифауна Донецкой области и тенденции её изменений // Актуальные проблемы изучения и охраны птиц Восточной Европы и Северной Азии. — Казань, 2001. — С. 583–585. — Второе издание публикации: Тараненко Л.И. Авифауна Донецкой области и тенденции её изменений // Русский орнитологический журнал. — Спб, 2014. — Вып. 1047, № 23. — C. 2854–2857. Тараненко Л. И. Гамбийская крыса (Cricetomys gambianus) - синантропный вид грызунов западной Африки. — Праці Теріологічної Школи, 2012. — Т. 11. — С. 143–144. Тимошенков В., Тараненко Л. Роль малых заповедных территорий и режимов их охраны в сохранении редких видов наземных млекопитающих (на примере заповедника «Хомутовская степь») // Раритетна теріофауна та її охорона / За редакцією І. Загороднюка. — Луганськ, 2008. — 63–72. (Серія: Праці Теріологічної Школи. Випуск 9). Тараненко Л. И. Гнездование степной пустельги (Falco naumanni Fleich.) в «Меловой Флоре» возобновилось // Птицы бассейна Северского Донца: Материалы 11 и 12 конф. «Изучение и охрана бассейна Северского Донца». — Донецк, 2005. — Вип. 9. — С. 44-45. Тараненко Л.И. Встречи редких краснокнижных видов птиц в Донецкой области // Птицы бассейна Северского Донца: Материалы 11 и 12 конференций "Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца". — 2005. — Т. 9. С. 122-124. Тараненко Л. И., Валержан В. В. Орнитологический заказник «Приозерный» в черте г. Славянска // Птицы бассейна Северского Донца, Вып. 8: Материалы 7-10 совещаний «Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца». — Харьков, 2003. — С. 27-32. Тараненко Л. И., Пилипенко Д, В. Розовый скворец в Донецкой области // Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 8: Материалы 8-10 конференций «Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца". — Харьков, 2003. — С. 77-82 . Дорохов А. В., Тараненко Л. И. Гнездование ястреба-перепелятника в черте г. Краматорска // ІІ Міжнародна наукова конференція аспірантів та студентів «Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів»: збірка доповідей. Т. 2. — Донецк: ДонНТУ, ДонНУ, 2003. — С. 31-32. Власенко В. Н., Тараненко Л. И. Узорчатый полоз (Elaphe dione) на территории Донецкой области // Тези доп. Міжнар. наук. конф. аспірантів та студентів «Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів». – Донецьк: ДонНТУ, ДонНУ, 2003. — Т. 2. — С. 37–38. Курячий К. В., Тараненко Л.И. К вопросу о статусе герпетофауны окрестностей г. Краматорска // Міжнар. наук. конф. аспірантів та студентів «Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів». – Донецьк: ДонНТУ, ДонНУ, 2002. — Т. 2. — С. 106–107. Тараненко Л. И. К характеристике ситуации с дрофой в Донецкой области // Материалы Международной научно-практической конференции (Харьков, 24-28 октября 2001 г.). — Харьков-Мартовая, 2002. — С. 29–39. Тараненко Л. И. Земноводные Национального парка "Святые горы" // Экология и фауна юго-восточной Украины. Сб. научных трудов. — Донецк: ДонГУ, 2001. — Вып. 2. — C. 106–109. Тараненко Л. И. Влияние выпаса на формирование пастбищных экосистем в пойме Нижнего Дона // Структура и функциональная роль животного населения в природных и трансформированных экосистемах: Тезисы I международной конференции, 17-20 сентября 2001. — Днепропетровск: ДНУ, 2001. — С. 219–222. Тараненко Л.И., Пономарчук В.В. Анализ зимнего состава орнитофауны Донецкой области// Актуальные проблемы изучения и охраны птиц Восточной Европы и Северной Азии. // Мат-лы межд. конф. (XI Орнитол. конф.). Республика Татарстан (29 янв. – 3 февр. 2001 г.). — Казань, 2001.— С. 585-586. Тараненко Л. И. Перспективный для охраны птиц участок на южном берегу Краснооскольского водохранилища // Птицы Северского Донца: Материалы 6 и 7 конференции "Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца". — Донецк, 2000. — Вып. 6-7. — С. 15-17. Тараненко Л.И. Четенов Ефрем Васильевич // Орнитологи Украины. Библиографический справочник. — Харьков, 1999. — Вып. 1. — С.163-164. Тараненко Л.И. Владимир Эммануилович Мартино / Орнитологи Украины. Библиографический справочник. — Харьков, 1999. — Вып. 1. — С. 85-88. Мазанко Н. Н., Тараненко Л. И. К изучению видового состава рыб реки Сухие Ялы / Охорона навколищнього середовища та раціональне використання природних ресурсів. Збірник доповідей IX Всеукраїнської наукової конференції аспірантів та студентів. - Донецьк: ДонДТУ, ДонДУ, ДонДАУ. — 1999. — С. 246-247. Тараненко Л. И., Садуло А. М., Прасол А. Г. Дополнения к списку птиц Донецкой области // Бранта: Сборник научных трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. — 1998. — Вып. 1. — С. 124. Тараненко Л. И. К характеристике орнитофауны национального природного парка «Святые горы» / Л. И. Тараненко // Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 4-5: Материалы 4 и 5 конференции «Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца». — Харьков, 1998. — С. 4-10. Тараненко Л. И. К характеристике наземных позвоночных национального парка «Святые горы» // Роль охоронюваних природних територій у збереженні біорізноманіття: Матеріали наукової конференції, присвяченої 75-річчю Канівського природного заповідника (Канів, 8-10 вересня 1998 р.). — Канів, 1998. — С. 246-248. Тараненко Л. И. Материалы к обоснованию проекта создания Национального природного парка «Святые Горы». Раздел: животный мир. – Донецк: ДонГУ, 1997. — 116 с. — (Деп. в Укр ИНТЭИ2.06.97, № 422. — Уі97). Тараненко Л. И., Флорова В. В. К распространению и численности дельфина Азовки // Аспекты изучения биоразнообразия Донбасса: Итоги научно-исследовательской работы студентов, аспирантов и преподавателей за 1997 г. — Донецк: ДонГУ, 1997. — Вып. 1. — C. 94–98. Тараненко Л. И., Пилипенко Д. В. К изучению орнитофауны Великоанадольского леса // Аспекты изучения биоразнообразия Донбасса: Итоги научно-исследовательской работы студентов, аспирантов и преподавателей за 1997 г. — Донецк: ДонГУ, 1997. — Вып. 1. — C. 57–59. Тараненко Л. И. К характеристике ситуации Canserinae в Донецкой области // Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 3: Материалы 3-й конференции «Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца» (13-15 сентября 1995 г.). — Харьков, 1996. — C. 40-46. Тараненко Л. И., Писарев С.Н., Комаров И. Ф., Мартынов В. В., Иванов К. Г., Сикорский И. А., Катранжи Г. Н. К характеристике ситуации с Anserinae в Донецкой области // Птицы бассейна Северского Донца: Материалы 3-й конференции "Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца" (13-15 сентября 1995 г.). — Харьков, 1996. — Вып. 3. — С. 44-52. Тараненко Л. И., Комаров И. Ф., Иванов К. Г. Черный аист в Донецкой области // Проблеми вивчення та охорона птахів. — Львів-Чернівці, 1995. — С. 130-131. Тараненко Л. И. О некоторых экологических адаптациях и происхождении синантропности белого аиста // Аисты распространение, экология, охрана. — Минск: Навука і тэхніка, 1992. — С. 147–155 Тараненко Л. И. Еще об изучении названий птиц // Социально-орнит. идеи и предлож. — Ставрополь, 1995. — № 5. — C. 40–47. Тараненко Л. И. Заметки по топонимике Северного Приазовья // Донецкий археологический журнал; под ред. В. А. Посредникова. — Донецк: Авере Ко ЛТД, 1993. — Вып. 3. — C. 165–171. Тараненко Л. И. Еще об изучении названий птиц // Социально-орнитол. идеи и предлож. — Ставрополь, 1995. — № 2. — C. 40–47. Тараненко Л. И. Распространение мухоловки-белошейки в Донецкой области // Птицы бассейна Северского Донца. Вып 2. Материалы 2-й конференции «Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца» (4-6 мая 1994 г.). — Харьков, 1994. — С. 26-27. Тараненко Л. И. К вопросу о влиянии рекреации на птиц в долине Северского Донца // Птицы бассейна Северского Донца. Вып 2. Материалы 2-й конференции «Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца» (4-6 мая 1994 г.). — Харьков, 1994. — С. 13-15. Тараненко Л. И., Прасол А.Г. Серый журавль в Донецкой области // Птицы бассейна Северского Донца: материалы конференции «Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца» (26-28 января 1993 г.). – Донецк: ДонГУ, 1993. — С. 30-33. Тараненко Л. И. Об изучении названий птиц // Социально-орнитол. идеи и предлож. — Ставрополь, 1992. — № 2. — C. 17–20. Тараненко Л. И. О гнездовании журавля-красавки в Донецкой области // Журавль-красавка в СССР. — Алма-Ата: Гылым, 1991. — С. 71–76. Страницы Красной книги: научно-популярные очерки / М.Л. Рева, Л.И. Тараненко, Г.Н. Молодан, А.Б. Панченко, А.Е. Рязанцева, H.Н. Ярошенко. – 2-е изд., доп. – Донецк: Донбасс, 1989. – 111 с. – 1, 2. Тараненко Л.И. Птицы города Донецка // Птицы и урбанизированный ландшафт (Сборник кратких сообщений). — Канаус, 1984. — С. 130-132. Тараненко Л. И. О расширении области гнездования кавказской сойки Garrulus glandarius krynicki // Русский орнитологический журнал. — Спб, 2010. — Вып. 570, № 19. — C. 861-862. (Первая публикация в 1979 г.) Тараненко Л. И. Кроншнеп-малютка Numenius minutus в Баргузинском заповеднике. // Русский орнитологический журнал. — Спб, 2015. — Вып. 1249, № 24. — C. 4287. (Первая публикация в 1976 г.) Тараненко Л. И. От древних времен до наших дней. // Природа Донского Края. Научно-популярные статьи и очерки / За ред. Ю. А. Жданова. — Ростов-на-Дону: Ростовское книжное изд., 1975. — С. 23–37. Тараненко Л.И. Весенние встречи свиристеля Bombycilla garrulus в западном Тянь-Шане // Русский орнитологический журнал. — Спб, 2017. — Вып. 1534 , № 26. — C. 5137-5138. (Первая публикация в 1968 г.) Переклад статей: Арцыбашев Н. Орнитологические экскурсии и наблюдения на берегах Сарпы в 1858 году: пер. с франц. Л.И. Тараненко / Artzibascheff N. Excursions et observations ornithologiques sur les bords de la Sarpa en 1858 / Стрепет: Фауна, экология и охрана птиц Южной Палеарктики. — Ростов-на-Дону: ЮФУ, 2015. — Вып. 2. — Т. 13. — С. 5-50. Згадування про Л.І. Тараненка в ЗМІ В чистом небе донецком. Часть 2. Пернатые соседи: какие птицы обитают на территории ДНР? Див. також Дослідники природи сходу України Джерела Тараненко Леонід Іванович (персональна сторінка на сайті ДонНУ) Загороднюк І. Дослідницька мережа «Міжрегіональна робоча група з вивчення птахів басейну Сіверського Дінця»: до 20-ліття створення та діяльності (1993–2013) // Беркут. — 2013. — Том 22, вип. 1. — С. 68–74. Випускники Ростовського університету Науковці Донецького національного університету Українські зоологи Українські орнітологи Дослідники природи Сходу України Кандидати біологічних наук України
2387148	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%9B%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9	Андрій Лаговський	Андрій Лаговський «Андрій Лаговський» – роман українського письменника і науковця Агатангела Кримського, який складається з 4 частин, один з ранніх модерністських творів української літератури. Історія створення Перша частина роману, яка має назву «Не порозуміються» була опублікована вперше у збірці короткої прози А. Кримського «Повістки і ескізи з українського життя», яка побачила світ у 1895 р. у Коломиї. В кінці тексту стоїть дата його створення – 27. 07. 1894 р. У 1905 р. у Львові з’явилася окрема книга під назвою «Андрій Лаговський. Повість. Частина перша: «Не порозуміються.» Частина друга: «Туапсе». Дві інші частини «За святим Єфремом Сіріним» і «Порозумілися» за життя автора так і не були надруковані. У 1919 р. була спроба надрукувати цей роман у повному обсязі (усі 4 частини), однак зберігся лише один примірник (сигнальні аркуші) без відомостей про місце видання. Лише на останній сторінці є примітка: «Звенигородка на Київщині. Літо 1904-го року. Київ, 4 лютого 1919 р.» . Можливо, що 4 лютого 1919 р. і є датою завершення роботи над романом. Вперше повністю роман побачив світ у другому томі видання А. Кримський «Твори у п’яти томах». Київ, 1972. У 2011 р. роман «Андрій Лаговський» було видано окремою книгою у Києві. Структура роману Твір складається з чотирьох частин, об’єднаних спільним сюжетом, що розвивається лінійно. «Не порозуміються» – події з студентського періоду життя Андрія Лаговського, зав’язка основного конфлікту твору, «Туапсе» – Андрій Лаговський досягає професійного успіху, А. Кримський розмірковує над проблемами дружби, кохання, зради, моральності. «За святим Єфремом Сіріним» – часи аскетизму, самоаналізу, конфлікту головного героя із зовнішнім світом, «Порозумілися» – переосмислення героєм попередніх подій твору, його примирення зі світом і самим собою, повернення до свого дому, зустріч із мамою і досягнення певної гармонії. Проблематика твору Головний герой – молодий учений, професор математики Московського університету Андрій Лаговський. Його дорослішанню, духовному зростанню і боротьбі з самим собою присвячена більша частина тексту твору. Крім того А. Кримський порушує у своєму творі багато інших проблем: дружби, любові (тілесної і платонічної-ідеальної), стосунків з матір’ю, стосунків між людьми, милосердя, щирості і досягнення порозуміння. Без сумніву у романі присутній і елемент автобіографізму, про що згадував сам А. Кримський. Автобіографічність також зазначає дослідниця творчості А. Кримського Соломія Павличко. Роман «Андрій Лаговський» містить і певні елементи роману-виховання, такі як – вибір життєвого шляху героя, його духовне зростання, становлення його світогляду, яке показане автором впродовж досить довгого часового проміжку. Наявний також і дидактичний елемент. «Андрій Лаговський» сміливо можна назвати романом позитивної еволюції героя. Окремою особливою темою, що пронизує весь твір є діалог культур. А. Кримський є першим комунікатором між Україною і Орієнтом і тому у його творах частим є мотив взаємодії і порозуміння між різними культурними світами. На рівні сюжету у розділі «Туапсе» автор створює колоритну східну атмосферу, робить читача свідком спілкування між людьми різних народностей і цивілізацій, а також інтегрує у роман цілу низку розмаїтих поезій і пісень – як народних грецьких і турецьких, так і власних перекладів орієнтальних і європейських авторів. Літературознавчі дослідження твору Українська дослідниця Г. Випасняк пропонує розглядати цей роман як ілюстрацію пошуку себе і Бога, щоправда, не у вузько християнському розумінні, а в загальному − як Вищої сили, як Творця. Ця цитата перегукується з твердженням Сергія Єфремова про те, що «вся літературна творчість Кримського перейнята Діогеновою спрагою пошуку Людини». Примітки Романи Агатангела Кримського Романи 1972 Українські книги 100 знакових романів і повістей українською мовою Українські романи 1972
498401	https://en.wikipedia.org/wiki/List%20of%20cities%20in%20Yemen	List of cities in Yemen	List of cities in Yemen The city is the administrative division which falls under the division of the directorate in the urban, which is the centre of the provinces and the centre of districts as well as every urban population with a population of (5,000) or more people and a basic service or more available. Here is a list of cities in Yemen: Yemen, List of cities in Cities
4805093	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B4%D0%BB%D0%BE%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Бадло Сергій Миколайович	Бадло Сергій Миколайович Сергій Миколайович Бадло (1 вересня 1976) — український футболіст, який грав на позиції захисника. Найбільш відомий за виступами в клубі «Металург» із Запоріжжя у вищій українській лізі. Клубна кар'єра Сергій Бадло розпочав виступи в дорослому футболі в 1994 році у складі команди вищої української ліги «Металург» із Запоріжжя, проте провів у її складі лише 1 матч, та перейшов до складу команди другої ліги «Віктор» із Запоріжжя, у складі якої грав до 1998 року. Паралельно Бадло також грав у запорізькій футзальній команді «Університет». У 1999 році футболіст грав у складі іншої команди другої ліги «Ригонда» з Білої Церкви. На початку 2000 року Бадло повернувся до «Віктора», проте в другій половині року вже грав за іншу команду другої ліги «Олімпія ФК АЕС» з Южноукраїнська. У 2001 році футболіст зіграв 1 матч за друголігове сімферопольське «Динамо». У 2003—2004 роках Бадло знову грав у складі «Олімпії ФК АЕС», після чого до 2006 року грав у складі аматорської запорізької команди «Мотор», після чого завершив виступи на футбольних полях. Особисте життя Батьком Сергія Бадла є Микола Бадло, який також грав у складі запорізького «Металурга» у 60-х роках ХХ століття. Примітки Посилання Українські футболісти Українські футзалісти Футболісти «Металурга» (Запоріжжя) Футболісти «Віктора» (Запоріжжя) Футболісти «Росі» Футболісти «Енергії» (Южноукраїнськ) Футболісти «ІгроСервіса» Гравці МФК «Віннер Форд — Університет»
9068	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BA%D0%B5%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B4%D0%B8	Океаніди	Океаніди У грецькій міфології, Океаніди — давньогрецькі німфи-покровительки морських подорожей. Доньки титанів Океана і Тетії, налічувалося до трьох тисяч океанід. Символіка та ролі Як і решта родини, океаніди асоціювалися з водою, уособлюючи джерела. Батько Океан був великою споконвічною рікою, яка оточувала світ, мати Тетія — богинею моря, а брати Потамої (також три тисячі) — уособлення великих річок світу. Гесіод каже, що вони "розкидані далеко і впоперек" і скрізь "служать землі і глибинним водам" а в "Аргонавтика" Аполонія Родоського, аргонавти, що опинилися в пустелі Лівії, просять "німф, священні раси Океану" показати їм джерело води зі скелі або священний потік, що б'ється з землі. Океаніди не завжди обмежуються однією роллю і не обов'язково пов'язуються з водою. Хоча більшість німф вважалися другорядними божествами, багато океанід були значущими фігурами. Метіда, уособлення інтелекту, була першою дружиною Зевса. Океаніда Доріда, як і мати Тетія, була важливою богинею моря. У той час як їхні брати Потамої були звичними уособленнями великих річок, Стікс (за Гесіодом найстарша і найважливіша з океанід) також уособлювала підземну ріку в царство мертвих. А деякі, як Європа та Азія, здаються асоційованими з районами суші, а не води. Як і Метіда, океаніди також були у шлюбах (чи партнерствах) з багатьма богами, народжували богів і богинь. Доріда у союзі з богом моря Нереєм народилва п’ятдесят морських німф, Нереїд. Стікс була одружена з титаном Палласом, мати Зелоса, Ніки, Кратоса і Біа. Евринома, третя дружина Зевса, породила Харит . Клімене від титана Япета народила Атланта, Менетія, Прометея і Епіметея. Електра у шлюбі з морським богом Тавмантом стала матір'ю Іриди і Гарпії. Інші відомі океаніди: Перса, дружина титана сонячного бога Геліоса та матір Цирцеї і Еети, царя Колхіди; Ідія, дружина Еети і мати Медеї ; та Каллроя, дружина Хрісаора та мати Геріона. Океаніди описані в трагедії "Прометей закутий ", де зі своєї підземної печери втішали прикутого титана Прометея. Також океаніди були супутницями Персефони, коли її викрав Гадес. Імена Гесіод називає 41 океанід, за іншими давніми джерелами подано ще більшу їх кількість. Деякі океаніди були, ймовірно, назвами реальних джерел, тоді як інші — поетичний винахід. Деякі імена океанід відповідали речам, які батьки бажали своїм дітям: Плутон ("Багатство"), Тюхе ("Доля щастя"), Ідія ("Знання") та Метіда (" Мудрість"). Інші були географічними епонімами, як-от Європа, Азія, Ефіра (Коринф) та Родос (Родос). Культ Моряки вшановували і поклонялися океанідам, присвячуючи їм молитви та жертви. До них зверталися з метою захисту від штормів та інших морських небезпек. Перш ніж почати свою легендарну подорож до Колхідів у пошуках Золотого Руна, аргонавти принесли борошно, мед та дари моря океанським божествам, а також принесли в жертву биків і цим просити їх про захист від небезпек під час подорожі. У мистецтві Сібеліус написав оркестрову симфонічну поему під назвою Aallottaret (Океаниди ) в 1914 році. Народжена в Манчестері художниця Енні Свіннертон, перша жінка, прийнята в Королівську академію в 1922 році, написала полотно 'Океаніда' незадовго до 1908 року. На картині зображена сильна, неідеалізована жіноча фігура, яка поєднується з природою, типовою для багатьох зображень Свіннертон. Примітки Духи води Океаніди Німфи Міфічні створіння у давньогрецькій міфології Римська міфологія
164043	https://en.wikipedia.org/wiki/Andrew%20Golota	Andrew Golota	Andrew Golota Andrzej Jan Gołota (born 5 January 1968), best known as Andrew Golota, is a Polish former professional boxer who competed from 1992 to 2013. He challenged four times for a heavyweight world title (by all four major sanctioning bodies), and as an amateur won a bronze medal in the heavyweight division at the 1988 Olympics. Despite his accomplishments and more than 40 professional wins, Golota is perhaps best known for twice being disqualified against Riddick Bowe for repeated low blows in fights that Golota was winning. On October 4, 1997, he became the first Pole to challenge for a heavyweight boxing crown when he fought WBC champion Lennox Lewis at Boardwalk Hall in Atlantic City. In November 2016, Golota was inducted into the Illinois Boxing Hall of Fame. Amateur career The Warsaw-born, Golota had 111 wins and 10 losses in an amateur career that culminated in his winning a bronze medal at the 1988 Summer Olympics. Golota won other international amateur tournaments as well. In 1990, he got into a fight with a machinist "about half a foot and 50 pounds smaller" in a bar in Poland. Facing charges of assault and battery, he fled rather than risk five years in prison. Later that year, he married an American citizen of Polish descent and settled in Chicago. Gołota's Olympic results were as follows: 1st round bye Defeated Svilen Rusinov (Bulgaria) 5-0 Defeated Harold Obunga (Kenya) 5-0 Lost to Baik Hyun-Man (South Korea) RSC 2 Professional career In 1992, Golota turned professional, knocking out Roosevelt Shuler in three rounds. He had three more knockouts and then went the distance for the first time, defeating Robert Smith in six rounds. He won his next 16 fights by knockout. His wins included Bobby Crabtree and Jeff Lampkin. Following his KO of Crabtree he was featured in Ring Magazine's new faces section. Soon after, he faced a respected contender, Maron Wilson. Golota won a ten-round decision. He won his next five bouts by knockout. His opponents included Samson Po'uha and Darnell Nicholson, both of whom were considered fringe contenders at the time. The win over Po'uha was memorable for the moment in which Gołota bit Po'uha on the side of the neck, two years before the bite-including rematch between Evander Holyfield and Mike Tyson. Golota vs. Bowe I & II Golota's first high-profile fight came against former heavyweight champion Riddick Bowe. Bowe had not fought in nearly a year since his third and final fight with Evander Holyfield, which he won by technical knockout in the eighth round, and had said regarding his opponent, "how do you train for a bum?", paying no attention to his opponent's win–loss record. The fight was held at Madison Square Garden on 11 July 1996, and was televised by HBO as part of its World Championship Boxing series. Early in the fight it appeared that Bowe had underestimated his opponent's skills. However, Golota's penchant for not following the rules was also showcased in this fight as he took to striking Bowe in the testes. After being repeatedly warned, referee Wayne Kelly began deducting points from Golota and had done so twice prior to the seventh round. Early in that round, Kelly took a third point from Golota for punching Bowe in the testes, and warned him that if he did it again, he was going to lose the fight. Golota continued to fight and with less than a minute left in the round landed several hard shots that appeared to have Bowe staggered. However, with 37 seconds remaining in the round Golota dropped Bowe with another punch directly to the testes, and Kelly disqualified him. What ensued was a dramatic riot that left a large number of civilians and policemen injured, including Gołota himself, who was hit by a member of Bowe's entourage with a two-way radio and required eleven stitches to close a cut on his head. The riot, which has been named "Riot at the Garden", was called Event of the Year by Ring Magazine. The controversy of Golota vs. Bowe I created interest in a rematch, which was held in Atlantic City, New Jersey on December 14, 1996. Golota vs. Bowe II was on Pay Per View and Gołota once again led Bowe on the scorecards only to be disqualified in the ninth round by referee Eddie Cotton, again for multiple shots to Bowe's testes. This fight also proved to be controversial, and a protest was filed by Gołota's camp to try to overturn the fight's result. Michael Katz, a sportswriter, coined the term Foul Pole for Gołota. Both fights are featured on HBO's documentary Legendary Nights The Tale of Bowe Golota. Championship fight with Lewis Despite two losses in a row, Gołota became the WBC number one contender. On 4 October 1997, he received a shot at the world's Heavyweight championship against Lennox Lewis in Atlantic City, New Jersey. Gołota was knocked out in the first round. Gołota subsequently claimed that an injection of lidocaine for tendonitis in his right knee given to him by his physician shortly before the fight made him woozy and impaired his vision. The adverse effects of lidocaine include dizziness, blurred vision, seizures. As a result, he filed a medical malpractice suit against his physician, claiming that the injection had cost him the fight and a deal with HBO for $21 million to broadcast his next four to five fights. Later career Gołota's boxing career continued with his beating former 2-time world champion Tim Witherspoon by decision. In his next match, he lost to Michael Grant by a knockout in the tenth round in one of The Ring'''s 1999 fights of the year. Gołota scored two knockdowns of Grant in the first round. He was ahead on all three judges' scorecards in the tenth round when he himself was knocked down. When asked by referee Randy Neuman whether he wanted to continue, he shook his head twice and then haltingly answered "No". In 2000, Gołota fought in China beating Marcus Rhodes with a third-round knockout. Later in 2000, he faced former heavyweight champion Mike Tyson. Tyson knocked Golota down in the first round, and in between rounds Golota told his corner to stop the fight but his corner talked him into continuing. In the third round, as he had done in the Grant match, Gołota told the referee he did not want to continue, despite his team desperately urging him on. He later claimed a headbutt impaired him during the fight, which was one of his main reasons for deciding not to continue. The result of the fight was later changed to no contest when Tyson failed a post fight drug test, testing positive for marijuana. Following the Tyson fight, Gołota was inactive for nearly three years before returning to the ring on 14 August 2003. He scored a technical knockout of journeyman Brian Nix in the seventh round. On November 15, Golota knocked out Terrence Lewis in the sixth round at Verona, New York. Later World title shots Gołota then received a second world title shot, fighting IBF heavyweight champion Chris Byrd at New York City's Madison Square Garden on 17 April 2004. The fight resulted in a draw. On 13 November 2004, Gołota received his second world title shot in a row. Despite knocking down WBA champion John Ruiz twice within the bout, he lost by unanimous decision. Golota received his third world title try in a row on 21 May 2005 against WBO champion Lamon Brewster. Though heavily favored to win, Gołota lost when Brewster knocked him down three times inside the first round, prompting the referee to stop the bout. On 9 June 2007, he beat Jeremy Bates in the 2nd round by technical knockout. Gołota fought Kevin McBride on October 6, 2007 in Madison Square Garden and won by TKO in the 6th round, winning the inaugural IBF North American Heavyweight championship. On 19 January 2008, Gołota defeated Mike Mollo by unanimous decision in 12 rounds to win the World Boxing Association Fedelatin heavyweight championship belt. In January, 2009, Gołota lost by first-round TKO to Ray Austin. On 24 October 2009 in Łódź, Gołota fought Tomasz Adamek and lost by TKO in the 5th round. The event was hosted on Polsat TV, it was also broadcast live online on ipla.tv platform. It was the largest live internet transmission in Poland. Professional boxing record Television viewership Poland Pay-per-view bouts United States Pay-per-view bouts Other Golota took part in Census 2010 commercials, recorded in Polish and English. In 2010, he appeared in the Polish edition of Dancing with the Stars (Taniec z Gwiazdami) with partner Magdalena Soszyńska-Michno. In his first appearance he danced the waltz. He was eliminated on 7 November 2010, at the quarter final stage and he finished in 5th place. He has also participated in Polish version of The Mole'' (Agent - Gwiazdy), he has been eliminated and finished in eighth place. References External links 1968 births Living people Polish emigrants to the United States Olympic boxers for Poland Heavyweight boxers Boxers at the 1988 Summer Olympics Boxers from Warsaw Olympic medalists in boxing Polish male boxers Medalists at the 1988 Summer Olympics Olympic bronze medalists for Poland
1839028	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D1%82	Набат	Набат — те ж, що й сполох (переважно в урочистому мовленні). «Набат» — радянський навчальний фільм про боротьбу з повітряними терористами. «Набат» — часопис російських народників (1875—1881). «Набат» — анархістське об'єднання в Україні за часів Громадянської війни. Випускало однойменну газету. Набат (або навот) — різновид кристалічного цукру, поширеного на Сході. Інше Набатувати — нарізати великими шматками, грубо нашаткувати. Див. також «Бухенвальдський набат» — пісня В. І. Мураделі і О. В. Соболева Набатов Ілля Семенович — український радянський артист естради Набата — муніципалітет в Іспанії, провінція Каталонія Набатія — місто, район і провінція на півдні Лівану Набатейське царство — держава на Близькому Сході у III ст. до н. е. — 106 н. е. Примітки
2419709	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0	Спортивна етика	Спортивна етика — це дотримання всіх моральних спортивних цінностей, до складу яких входить: повага до суперника, тобто чесна гра, дотримання спортивних правил, стриманість і слідування внутрішнім моральним принципам, відданість ідеї олімпізму: «Мир серед усіх націй». Посилання Правила хорошого тону Спортивна етика Література Примітки Спортивні терміни
4772546	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%A2%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29	Молотино (Тверська область)	Молотино (Тверська область) Молотино — присілок в Старицькому районі Тверської області Російської Федерації. Населення становить 14 осіб. Входить до складу муніципального утворення Ємельяновське сільське поселення. Історія Від 2005 року входить до складу муніципального утворення Ємельяновське сільське поселення. Раніше населений пункт належав до Ємельяновського сільського округу. Населення Примітки Населені пункти Старицького району
11712080	https://en.wikipedia.org/wiki/2006%20Armenian%20Premier%20League	2006 Armenian Premier League	2006 Armenian Premier League The 2006 Armenian Premier League season was the fifteenth since its establishment, and started on 14 April 2006. The last matches were played on 9 November 2006. FC Pyunik were the defending champions. Participating teams Ararat Yerevan and Gandzasar are promoted. FC Lernagorts Kapan withdrew from the competition. Esteghlal-Kotayk are renamed back to FC Kotayk. Dinamo-Zenit are renamed Ulisses FC. League table Results First half of season Second half of season Relegation/Promotion play-off Season statistics Top scorers See also 2006 Armenian First League 2006 Armenian Cup References RSSSF: Armenia 2006 - Premier League Armenian Premier League seasons 1 Armenia Armenia
74137588	https://en.wikipedia.org/wiki/Pinezi%C4%87i%2C%20Mar%C4%8Dana	Pinezići, Marčana	Pinezići, Marčana Pinezići is a village in Marčana municipality in Istria County, Croatia. Demographics According to the 2021 census, its population was 40. References Populated places in Istria County
21523733	https://en.wikipedia.org/wiki/Chrzowice	Chrzowice	Chrzowice is a village in the administrative district of Gmina Prószków, within Opole County, Opole Voivodeship, in south-western Poland. It lies approximately north-east of Prószków and south of the regional capital Opole. References Chrzowice
2747761	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D0%B9%D1%94%D0%BC%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B0%D0%BA%20%28%D0%96%D0%B5%D0%B7%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%29	Туйємойнак (Жезказганська міська адміністрація)	Туйємойнак (Жезказганська міська адміністрація) Туйємойнак — село у складі Жезказганської міської адміністрації Улитауської області Казахстану. Входить до складу Кенгірського сільського округу. Населення — 170 осіб (2009; 199 у 1999, 149 у 1989). Національний склад станом на 1989 рік: казахи — 100 %. Станом на 1989 рік селище називалось Тюємойнак. Примітки Джерела Посилання На Вікімапії Населені пункти Жезказганської міської адміністрації Станційні селища Улитауської області
1628810	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D1%8F%D0%BC%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%87%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B0	Пряма та очевидна загроза	Пряма та очевидна загроза «Пряма та очевидна загроза» — американський політичний трилер 1994 року режисера . Екранізація однойменної книги Пряма та очевидна загроза написаної у 1989 році американським письменником Томом Кленсі. Сюжет У цьому фільмі Джек Раян з'являється на чолі відділу розвідки ЦРУ, і вхожий до Овального кабінету Білого Дому. Він змушений боротися проти колумбійських наркоділків, не відаючи, що при потуранні президента США його помічник з національної безпеки і шеф ЦРУ проводять, за допомогою найманців, бойові операції в Колумбії. У ролях Гаррісон Форд — Джек Раян Віллем Дефо — Джон Кларк Енн Арчер — Кеті Мюллер Раян Жоакім ді Алмейда — полковник Фелікс Кортес Генрі Черні — Роберт Ріттер Гарріс Юлін — Джеймс Каттер Дональд Моффет — президент Беннетт Мігель Сандовал — Ернесто Ескобедо Бенджамін Бретт — Капітан Рамірес Реймонд Крус — Домінго Чавес Дін Джонс — суддя Мур Тора Берч — Саллі Райан Енн Магнусон — Мойра Вольфсон Хоуп Ленг — сенатор Майо Том Теммі — директор ФБР Еміль Джейкобс Тім Грімм — агент ФБР Ден Мюррей Беліта Морено — Жан Фаулер Джеймс Ерл Джонс — адмірал Джеймс Грір Хорхе Луке — Сіпо Хайме Гомес — сержант Хуліо Вега Джаред Чендлер — Радист Грег Джерманн — Піті Еллен Гір — Роуз Рід Даймонд — начальник берегової охорони Тед Реймі — супутниковий аналітик Примітки Посилання (03.03.2020) Анонс пряма та очевидна загроза на ICTV! youtube.com Фільми англійською мовою Фільми-бойовики США Фільми-трилери США Фільми-драми США Фільми Філліпа Нойса Фільми Paramount Pictures Фільми, дія яких відбувається у Вашингтоні Фільми, дія яких відбувається в Білому домі Фільми США 1994 Екранізації творів Тома Кленсі
2216304	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%B1%D1%83%D1%81%20%28%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0%29	Автобус (футбольна тактика)	Автобус (футбольна тактика) «Автобус» або «паркування автобусу» — на футбольному сленгу назва надобережної оборонної тактики, яка полягає у використанні майже всіх польових гравців на своїй половині поля, перепасовуванні між ними й відсутності як такої атакувальної гри, що дає змогу забити гол тільки в разі контратаки або рідкісної атаки. Термін «автобус» має яскраво виражений негативний емоційний характер, оскільки видовищність гри команди значно поступається ефективності. Історія Слово «автобус» для опису своєї тактики вперше вжив Жозе Моурінью ще в 2004 році, коли він тренував «Порту» і разом з ним виграв Лігу чемпіонів УЄФА в 2004 році. Пізніше вже без Моурінью «Челсі» застосовував схожу тактику в Лізі чемпіонів сезону 2011/2012, особливо у півфінальних зустрічах проти «Барселони» і у фіналі проти «Баварії». Див. також Катеначчо Примітки Посилання The bus Parking is no easy football manoeuvre (англ.) Футбольна термінологія
6732360	https://en.wikipedia.org/wiki/Yuliya%20Shamshurina	Yuliya Shamshurina	Yuliya Shamshurina Yuliya Mikhailovna Shamshurina (née Stepanova; born 16 July 1962) is a Soviet cross-country skier who competed from 1982 to 1989, training at VSS Urozhay in Ustinov. She won a silver medal in the 4x5 km at the 1989 FIS Nordic World Ski Championships in Lahti and had her best individual finish of fourth in the 10 km event at those same championships. At the 1984 Winter Olympics in Sarajevo, Shamshurina (then known as Yuliya Stepanova), she finished fourth in the 4 × 5 km relay and had her best individual finish of eighth in the 10 km event. Her lone career victory was in a 10 km event in Switzerland in 1988. Cross-country skiing results All results are sourced from the International Ski Federation (FIS). Olympic Games World Championships 1 medal – (1 silver) World Cup Season standings Individual podiums 1 victory 1 podium Team podiums 1 podium Note: Until the 1999 World Championships, World Championship races were included in the World Cup scoring system. References External links World Championship results Cross-country skiers at the 1984 Winter Olympics Russian female cross-country skiers Soviet female cross-country skiers Living people 1962 births FIS Nordic World Ski Championships medalists in cross-country skiing
3996588	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D1%89%D1%96%20%28%D0%94%D1%8E%D0%BD%D0%B0%29	Прянощі (Дюна)	Прянощі (Дюна) Прянощі («спайс» — «спеція», також меланж(а), melange) — речовина в романі американського письменника Френка Герберта «Дюна», необхідна для міжзоряної навігації. Пряність займає центральне місце у всесвіті Дюни. Вона може вживатися в їжу, має аромат кориці, але точно смак прянощі не повторюється. Властивості Прянощі — це порошкоподібна речовина з запахом кориці, що має стимулювальний вплив на людський організм. Її вживання, проте, спричиняє звикання і тривала залежність від прянощі призводить до фізичних мутацій, а відмова від вживання — до неминучої болісної смерті. Ця речовина є тільки на одній планеті під назвою Арракіс, також відомій як Дюна, яка являє собою пустелю, населену величезними піщаними черв'яками. Пряність є продуктом життєдіяльності піщаних форелей — личинок піщаного хробака, а також їжею для мікроскопічних істот — піщаного планктону (яким харчуються піщані хробаки). Тривале вживання меланжу робить білки і радужку очей синіми; очі у всіх постійних жителів Арракіса, фременів, навігаторів і багатьох Бене Гессерит сині — «очі ібада». Всі фримени мають сині очі, оскільки вживають прянощі не тільки цілеспрямовано, а й пасивно вдихають їх. Всупереч поширеній помилковій думці, пряність не сприяє появі провісних здібностей. Вона лише дозволяє деяким, хто приймають її, розраховувати і бачити всі варіанти результату конкретних дій одночасно. Однак Пол Атрід і деякі навігатори Космічної гільдії стверджували протилежне. Практичне застосування прянощі Вживання прянощі дозволяє значно збільшити тривалість життя. З часів Батлерианського джихаду існування міжзоряної цивілізації залежить від прянощі, бо її використовують навігатори Космічної гільдії при прокладанні маршруту для безпечного керування космічними кораблями, що використовують ефект Хольцмана і дозволяють виконувати миттєві переміщення з однієї точки Всесвіту в іншу. Пряність можна додавати в їжу як приправу, використовувати при виготовленні тканин, пластику та паперу. Походження прянощі Пряність утворюється з премеланжевої маси, викинутої на поверхню пісків при висиханні її на сонці. Премеланжева маса утворюється всередині закритих кишень, наповнених водою, де піщана форель виділяла в воду свої екскременти. Коли тиск газів всередині бульбашки премеланжевої маси досягав критичного значення, відбувався викид, який розкидав премеланжеві маси по піску. При цьому багато мільйонів піщаних форелей гинули. Збір прянощів На поверхні планети пряність збирають спеціальні машини — гарвестери (від ). Збір прянощі — небезпечне заняття, бо Подавачі (піщані хробаки) реагують на вібрацію ґрунту і проявляють агресію щодо її джерела. Тому завжди поруч з комбайном-збирачем знаходиться великий літак-носій. Його завдання — транспортування гарвестера і його порятунок в разі небезпеки. Штучні аналоги Довгий час пряність неможливо було синтезувати в лабораторних умовах, тому планета Арракіс залишалася єдиним джерелом речовини. Як описано в трилогії приквелів «Прелюді до Дюни», Бене Тлейлаксу намагалися створити синтетичні прянощі, для чого окупували планету Ікс за допомогою армії імператора Елруда IX. Після того, як Шаддама IV вбив Елруда IX за допомоги Хасиміра Фенріга, він дав Фенрінгу титул імперського міністра прянощів і доручив йому керівництво проєктом. Однак, синтетичні прянощі, розроблені Гідаром Фен Аджидикою були дефективні. При їх використанні один гайлайнер і його пасажири загинули, і загинув навігатор другого. Сам Аджидика помер, оскільки синтетичні прянощі роз'їдали його тіло зсередини. Набагато пізніше — або до закінчення правління Лето II Тирана, або на початку Великого Голоду, Бене Тлейлаксу змогли синтезувати пряність у своїх лабораторіях. Синтетична пряність ліквідувала монополію Арракіса на меланж, давши тим самим новий імпульс до розвитку космічної цивілізації. Аналіз Французький хімік Фабріс Чемла припустив, що аромат меланжу, схожий на корицю, вказує на наявність коричного альдегіду, а колір свідчить про вміст пігменту з сімейства антоціанідинів. Останні захищають клітини від вільних радикалів, уповільнюючи старіння клітин. Американський міколог Пол Стамец стверджував, що вигадка меланжу Френком Гербертом частково пов'язана з його особистим досвідом вживання псилоцибінових грибів. Цікаві факти Керол Гарт написала есе Melange, опубліковане в книзі The Science of Dune, в якому вона дала аналіз цієї речовини. У відеоіграх Dune II, Dune 2000, Emperor: Battle for Dune пряність слугує матеріальним ресурсом, за який створюються будівлі і війська. У відеогрі Spore є корисний ресурс «пряність», яким можна вигідно торгувати. Примітки Література W. McNelly (1984). Dune Encyclopedia. — Berkley Books, New York, pp. 513-515. Сторінки з неперевіреними перекладами Хроніки Дюни
2491957	https://uk.wikipedia.org/wiki/TNFRSF14	TNFRSF14	TNFRSF14 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 1-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 283 амінокислот, а молекулярна маса — 30 392. Кодований геном білок за функціями належить до рецепторів клітини-хазяїна для входу вірусу, рецепторів, фосфопротеїнів. Задіяний у таких біологічних процесах як взаємодія хазяїн-вірус, поліморфізм. Локалізований у мембрані. Література Примітки Див. також Хромосома 1 Некатегоризовані білки
2491565	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%BD%20%D0%9A%D1%96%D0%BB%D0%B1%D0%B5%D0%BD	Кевін Кілбен	Кевін Кілбен (1 лютого 1977, Престон, Велика Британія) — ірландський футболіст, що грав на позиції захисника, півзахисника. По завершенні футбольної кар'єри — футбольний телеексперт та спортивний журналіст. Виступав, зокрема, за клуби «Сандерленд», «Евертон» та «Віган Атлетік», а також національну збірну Ірландії. Клубна кар'єра Народився 1 лютого 1977 року в місті Престон. Вихованець футбольної школи клубу «Престон Норт-Енд». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1995 року в основній команді того ж клубу, в якій провів два сезони, взявши участь у 48 матчах чемпіонату. Протягом 1997—1999 років захищав кольори команди клубу «Вест-Бромвіч Альбіон». Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Сандерленд», до складу якого приєднався 1999 року. Відіграв за клуб з Сандерленда наступні чотири сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Сандерленда», був основним гравцем команди. 2003 року уклав контракт з клубом «Евертон», у складі якого провів наступні три роки своєї кар'єри гравця. Граючи у складі «Евертона» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. З 2006 року три сезони захищав кольори команди клубу «Віган Атлетік». Тренерським штабом нового клубу також розглядався як гравець «основи». Згодом з 2009 по 2012 рік грав у складі команд клубів «Галл Сіті», «Гаддерсфілд Таун» та «Дербі Каунті». Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Ковентрі Сіті», за команду якого виступав у 2012 році. Виступи за збірні Протягом 1996–1997 років залучався до складу молодіжної збірної Ірландії. На молодіжному рівні зіграв у 9 офіційних матчах, забив 1 гол. 6 вересня 1997 року дебютував у складі національної збірної Ірландії в матчі проти Ісландії. Перший гол за збірну забив 11 жовтня 2006 року у ворота збірної Чехії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 15 років, провів у формі головної команди країни 110 матчів, забивши 8 голів. Займає третє місце за кількістю зіграних матчів в історії збірної, поступаючись лише Роббі Кіну та Шею Гівену. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 2002 року в Японії і Південній Кореї. Там разом з командою вийшли з групи, проте поступилися в наступній стадії змагань збірній Іспанії у післяматчевих пенальті, один з яких не забив саме Кілбен. Медіа кар'єра Після завершення ігрової кар'єри працював експертом на ірландському телеканалі RTÉ Sport. Веде свою колонку в газеті Irish Daily Mail. Як футбольний аналітик та експерт з'являється на TV3 Ireland, BBC Radio 5 Live, Football Focus, Final Score, Newstalk та Match of the Day. Статистика виступів Посилання Примітки Ірландські футболісти Гравці молодіжної збірної Ірландії з футболу Гравці збірної Ірландії з футболу Гравці чемпіонату світу з футболу 2002 Футболісти «Престон Норт-Енд» Футболісти «Вест Бромвіч Альбіона» Футболісти «Сандерленда» Футболісти «Евертона» Футболісти «Віган Атлетік» Футболісти «Галл Сіті» Футболісти «Гаддерсфілд Тауна» Футболісти «Дербі Каунті» Футболісти «Ковентрі Сіті» Ірландські футбольні легіонери Футбольні легіонери в Англії Уродженці Престона Футболісти, які зіграли 100 і більше матчів за збірну Англійці ірландського походження
17699968	https://en.wikipedia.org/wiki/Exact%20trigonometric%20values	Exact trigonometric values	Exact trigonometric values In mathematics, the values of the trigonometric functions can be expressed approximately, as in , or exactly, as in . While trigonometric tables contain many approximate values, the exact values for certain angles can be expressed by a combination of arithmetic operations and square roots. The angles with trigonometric values that are expressible in this way are exactly those that can be constructed with a compass and straight edge, and the values are called constructible numbers. Common angles The trigonometric functions of angles that are multiples of 15°, 18°, or 22.5° have simple algebraic values. These values are listed in the following table for angles from 0° to 90°. In the table below, the label "Undefined" represents a ratio If the codomain of the trigonometric functions is taken to be the real numbers these entries are undefined, whereas if the codomain is taken to be the projectively extended real numbers, these entries take the value (see division by zero). {\|class="wikitable" style="text-align: center;" !Radians !!Degrees ! !! !! ! !! !! \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|- ! !! \| \| \| \| \| \| \|} For angles outside of this range, trigonometric values can be found by applying reflection and shift identities such as Trigonometric numbers A trigonometric number is a number that can be expressed as the sine or cosine of a rational multiple of radians. Since the case of a sine can be omitted from this definition. Therefore any trigonometric number can be written as , where k and n are integers. This number can be thought of as the real part of the complex number . De Moivre's formula shows that numbers of this form are roots of unity: Since the root of unity is a root of the polynomial xn − 1, it is algebraic. Since the trigonometric number is the average of the root of unity and its complex conjugate, and algebraic numbers are closed under arithmetic operations, every trigonometric number is algebraic. The minimal polynomials of trigonometric numbers can be explicitly enumerated. In contrast, by the Lindemann–Weierstrass theorem, the sine or cosine of any non-zero algebraic number is always transcendental. The real part of any root of unity is a trigonometric number. By Niven's theorem, the only rational trigonometric numbers are 0, 1, −1, 1/2, and −1/2. Constructibility An angle can be constructed with a compass and straightedge if and only if its sine (or equivalently cosine) can be expressed by a combination of arithmetic operations and square roots applied to integers. Additionally, an angle that is a rational multiple of radians is constructible if and only if, when it is expressed as radians, where a and b are relatively prime integers, the prime factorization of the denominator, b, is the product of some power of two and any number of distinct Fermat primes (a Fermat prime is a prime number one greater than a power of two). Thus, for example, is a constructible angle because 15 is the product of the Fermat primes 3 and 5. Similarly is a constructible angle because 12 is a power of two (4) times a Fermat prime (3). But is not a constructible angle, since is not the product of distinct Fermat primes as it contains 3 as a factor twice, and neither is , since 7 is not a Fermat prime. It results from the above characterisation that an angle of an integer number of degrees is constructible if and only if this number of degrees is a multiple of . Constructible values 45° From a reflection identity, . Substituting into the Pythagorean trigonometric identity , one obtains the minimal polynomial . Taking the positive root, one finds . 30° and 60° The values of sine and cosine of 30 and 60 degrees are derived by analysis of the equilateral triangle. In an equilateral triangle, the 3 angles are equal and sum to 180°, therefore each corner angle is 60°. Bisecting one corner, the special right triangle with angles 30-60-90 is obtained. By symmetry, the bisected side is half of the side of the equilateral triangle, so one concludes . The Pythagorean and reflection identities then give . 18°, 36°, 54°, and 72° The value of may be derived using the multiple angle formulas for sine and cosine. By the double angle formula for sine: By the triple angle formula for cosine: Since sin(36°) = cos(54°), we equate these two expressions and cancel a factor of cos(18°): This quadratic equation has only one positive root: The Pythagorean identity then gives , and the double and triple angle formulas give sine and cosine of 36°, 54°, and 72°. Remaining multiples of 3° The sines and cosines of all other angles between 0 and 90° that are multiples of 3° can be derived from the angles described above and the sum and difference formulas. Specifically, For example, since , its cosine can be derived by the cosine difference formula: Half angles If the denominator, b, is multiplied by additional factors of 2, the sine and cosine can be derived with the half-angle formulas. For example, 22.5° (/8 rad) is half of 45°, so its sine and cosine are: Repeated application of the half-angle formulas leads to nested radicals, specifically nested square roots of 2 of the form . In general, the sine and cosine of most angles of the form can be expressed using nested square roots of 2 in terms of . Specifically, if one can write an angle as where and is -1, 0, or 1 for , then and if then For example, , so one has and obtains: Denominator of 17 Since 17 is a Fermat prime, a regular 17-gon is constructible, which means that the sines and cosines of angles such as radians can be expressed in terms of square roots. In particular, in 1796, Carl Friedrich Gauss showed that: The sines and cosines of other constructible angles of the form (for integers ) can be derived from this one. Non-constructibility of 1° As discussed in , only certain angles that are rational multiples of radians have trigonometric values that can be expressed with square roots. The angle 1°, being radians, has a repeated factor of 3 in the denominator and therefore cannot be expressed using only square roots. A related question is whether it can be expressed using cube roots. The following two approaches can be used, but both result in an expression that involves the cube root of a complex number. Using the triple-angle identity, we can identify as a root of a cubic polynomial: . The three roots of this polynomial are , , and . Since is constructible, an expression for it could be plugged into Cardano's formula to yield an expression for . However, since all three roots of the cubic are real, this is an instance of casus irreducibilis, and the expression would require taking the cube root of a complex number. Alternatively, by De Moivre's formula: Taking cube roots and adding or subtracting the equations, we have: See also Ailles rectangle, used to find exact values for multiples of 15° List of trigonometric identities References Bibliography Irrational numbers Trigonometry
1089962	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Більська сільська рада (Котелевський район)	Більська сільська рада (Котелевський район) Більська сільська рада — колишній орган місцевого самоврядування у Котелевському районі Полтавської області з центром у селі Більськ. Населені пункти Сільраді були підпорядковані населені пункти: c. Більськ Посилання Більська сільська рада на сайті Верховної Ради України
12585272	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Seeker	The Seeker	The Seeker may refer to: Film and television The Seeker (film), a 2007 film adaptation of the second book of the Dark Is Rising novel series "The Seeker" (That '70s Show), a television episode Music The Seeker (album), by Cloud Cult, 2016 "The Seeker" (Dolly Parton song), 1975 "The Seeker" (The Who song), 1970 "(I Am) The Seeker", a song written by Benny Andersson and Björn Ulvaeus of ABBA, 1983 "The Seeker", a song by Steve Earle from The Revolution Starts Now, 2004 Other The Seeker, a 1994 Dungeons & Dragons novel by Simon Hawke See also Legend of the Seeker, a 2008 television series based on the Sword of Truth novels by Terry Goodkind Seeker (disambiguation) Seekers (disambiguation), including uses of The Seekers
3340760	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%83%D1%85%20%D0%A5%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2	Аспарух Хаджиніколов	Аспарух Хаджиніколов (18 квітня 1909, Скоп'є — 11 серпня 1980, Скоп'є) — македонський композитор і музичний педагог. Біографія Хаджиніколов народився в Скоп'є 18 квітня 1909 року. Музиці навчався у Белграді. Був викладачем і хоровим керівником. З 1945 року працює в Скоп'є завідувачем відділу музики в Міністерстві освіти, керівником ансамблю народних танців і пісень «Танець» та директором балетної середньої школи. З 1952 року до виходу на пенсію працював професором педагогічної академії. Помер у Скоп'є 11 серпня 1980 року. Творчість З його творів та композицій із народних пісень найвідомішим є хоровий твір «Аце папуџија». Примітки Македонські композитори Померли у Скоп'є Померли 1980 Померли 11 серпня Народились 1909 Народились 18 квітня Музичні педагоги
4468210	https://uk.wikipedia.org/wiki/Utricularia%20uniflora	Utricularia uniflora	Utricularia uniflora — вид рослин із родини пухирникових (Lentibulariaceae). Біоморфологічна характеристика Листки дрібні й округлі. Пастки є підземними. Вид цвіте навесні та влітку, часто в привабливих групах рослин. U. uniflora легко впізнати за нижнім віночком піднебіння, на якому є два помітні жовті гребенеподібні виступи, обрамлені білими крилатими виступами (як правило, також є одна або дві додаткові пари виступів). Середовище проживання Цей вид є ендеміком південно-східної Австралії, від кордону Квінсленду до Тасманії. Цей вид зустрічається в сезонно вологих западинах у вересі та протоках на пісковиках; на висотах 0–500 метрів. Використання Цей вид культивується невеликою кількістю ентузіастів роду, комерційна торгівля незначна. Примітки uniflora Флора Австралії Рослини, описані 1810 Рослини-хижаки
30390101	https://en.wikipedia.org/wiki/Collegium%20of%20Mining	Collegium of Mining	Collegium of Mining The Collegium of Mining (Berg-kollegia; also College) was an executive body in the Russian Empire from 1722, when the Collegium of Mining and Manufacturing split into two. It was closed in 1783 under Catherine II of Russia, before being reopened in 1796. Its Presidents were: H. W. Bruce (1719–1726) A. K. Zybin (1726–1731) A. F. Tomilov (1742–1753) M. S. Opochinina (1753–1760) I. A. Schlatter (1760–1767) A. E. Musin-Pushkin (1767–1771) M. F. Soymonov (1771–1781) I. I Ryazanov (1781–1784) A. A. Nartov (1796–1798) A. B. Alyab'ev (1798–1802) A. W. Korsakov (1802–1806) Collegia of the Russian Empire 1722 establishments in the Russian Empire
61171931	https://en.wikipedia.org/wiki/Novonikolskoye	Novonikolskoye	Novonikolskoye is a rural locality (a selo) in Alexeyevsky Selsoviet, Blagovarsky District, Bashkortostan, Russia. The population was 282 as of 2010. There are two streets. Geography Novonikolskoye is located 28 km northeast of Yazykovo (the district's administrative centre) by road. Moiseyevo is the nearest rural locality. References Rural localities in Blagovarsky District
1053885	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D2%91%D0%B0%D0%BC%D1%96	Саґамі	Саґамі Провінція Саґамі Саґамська затока
3511927	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B9%20%D0%9A%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%BC	Мустай Карім	Мустай Карім (справжнє ім'я Мустафа Сафич Карімов, ; 1919—2005) — башкирський радянський поет, письменник і драматург. Герой Соціалістичної Праці (1979). Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1982). Народний поет Башкирської АРСР (1963). Лауреат Ленінської (1984) і Державної премій СРСР (1972). Член ВКП(б) з 1944 року. Біографія Народився 20 жовтня 1919 року в Кляшево Уфимської губернії в селянській родині. Мустай Карім почав писати в середині 1930-х років. У 1938 році вийшла в світ його перша книга віршів «Загін рушив» («Отряд ҡуҙғалды»), в 1941 році — друга «Весняні голоси» («Яҙғы тауыштар»). У 1941 році закінчив Башкирський державний педагогічний інститут імені К. А. Тімірязєва, факультет мови і літератури. Після закінчення інституту призваний в ряди Червоної армії і був направлений в Муромське училище зв'язку. У травні 1942 року у званні молодшого лейтенанта направлений в 17-у мотострілецьку бригаду начальником зв'язку артдивізіону. У серпні 1942 року тяжко поранений, близько півроку знаходився в госпіталях. Після одужання повернувся на передову в якості кореспондента фронтових газет. Був кореспондентом газет «За честь батьківщини» (Ватан намусы өчен), «Радянський воїн» (Совет сугышчысы) татарською мовою. Нагороджений бойовими нагородами. У серпні 1944 ст. лейт. М. С. Карімов, кандидат у члени ВКП(б), за національністю башкир, удостоєний ордена Вітчизняної війни 2-го ступеня. Член Спілки письменників СРСР з 1940 року. З 1951 по 1962 рік Мустай Карім був головою правління Спілки письменників Башкирської АРСР, з 1962 по 1984 рік — секретарем правління Спілки письменників РРФСР. Плідну літературну роботу Мустай Карім поєднував з багатосторонньою громадською діяльністю: обирався делегатом з'їздів КПРС, з 1955-го по 1980 був депутатом Верховної Ради РРФСР 4-11 скликань, заступником голови Президії ВР РРФСР, заступником голови Верховної Ради РРФСР, депутатом Верховної Ради Башкирської АРСР, багато років був головою Башкирського комітету захисту миру, членом комітету по Ленінських і Державних преміях при Раді Міністрів СРСР, членом Президентської ради Республіки Башкортостан. Творчість Мустай Карім опублікував понад 100 поетичних і прозових збірок, понад 10 драматичних творів. збірники віршів і поем «Чорні води», «Повернення», «Європа-Азія», «Часи», п'єси «Країна Айгуль», «Викрадення дівчини», «В ніч місячного затемнення», «Салават. Сім сновидінь крізь яву», «Не кидай вогню, Прометею!», повісті «Радість нашого дому», «Таганок», «Помилування», «Довге-довге дитинство», «Сільські адвокати» (журнал «Дружба народів», 1988, № 8). Твори Мустая Каріма переведені на десятки мов Росії та світу. За п'єсою «В ніч місячного затемнення» в 1987 році Свердловської кіностудії був знятий однойменний фільм. Повість «Довге-довге дитинство» була екранізована в 2004 році кіностудією «Башкортостан» режисером-постановником Булатом Юсуповим. Народний поет Башкирської АРСР Мустай Карім помер після двох інфарктів 21 вересня 2005 року перебуваючи в республіканському кардіологічному диспансері Уфи. Похований на Мусульманському кладовищі в Уфі. Переклади українською Переклади творів Мустая Каріма українською мовою зробив Павло Мовчан, який після Чорнобильської трагедії відвідав рідні місця письменника. Родина Син — Карімов Ільгіз Мустафович (1942-2019), письменник, перекладач, член Спілки письменників СРСР, засновник Фонду імені Мустая Каріма. Дочка — Альфія Карімова. Онук — Тімербулат Карімов (нар. 1974), колишній старший віце-президент ВТБ. У 2013 році син, дочка та онук письменника заснували Фонд імені Мустая Каріма, одним із основних завдань якого — підтримка башкирського мови і літератури. Фонд підтримує вивчення башкирської мови в школах, у тому числі в сільській місцевості, а також академічні програми по вивченню і дослідженню башкирської мови і літератури, краєзнавства та історії Башкортостану у вищих учбових закладах. Звання та нагороди Герой Соціалістичної Праці (19.10.1979) орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (9 листопада 2004) — за видатний внесок у розвиток вітчизняної літератури і багаторічну творчу діяльність орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (28 квітня 1995) — за заслуги перед державою, успіхи, досягнуті у праці, науці, культурі, мистецтві, великий внесок у зміцнення дружби і співробітництва між народами 2 ордена Леніна (28.10.1967; 19.10.1979) орден Вітчизняної війни I ступеня (11.03.1985) орден Вітчизняної війни II ступеня (17.07.1945) 2 ордени Трудового Червоного Прапора (08.06.1955; 28.11.1969) орден Дружби народів (16.11.1984) орден Червоної Зірки (25.09.1944) орден «Знак Пошани» (22.03.1949) медалі заслужений діяч мистецтв РРФСР (1982) Народний поет Башкирської АРСР (1963) Почесний академік Академії Наук Башкортостану (1992) Ленінська премія (1984) — за трагедію «Не кидай вогню, Прометею!» і за повість «Довге-довге дитинство» Державна премія СРСР (1972) — за збірку віршів «Рокам услід» (1971) Державна премія РРФСР імені К. С. Станіславського (1967) — за п'єсу «Ніч місячного затемнення», поставлену на сцені Башкирського академічного драматичного театру Республіканська премія імені Салавата Юлаєва (1967) — за 1-й том «Вибраних творів» Міжнародна премія імені М. А. Шолохова в області літератури і мистецтва (1999) Почесний диплом Міжнародного журі імені Г.-Х. Андерсена (1978) — за книгу «Чекаю звісток» Пам'ять Іменем Мустая Каріма названі вулиці в Москві, в Уфі, в Алмати, в Казані, в Єкатеринбурзі, а також у багатьох населених пунктах Башкортостану: Бірськ, Нєфтєкамськ, Янаул, с. Жуково, с. Ігліно, с. Кармаскали, с. Кляшево, с. Червона Гірка, с. Кушаренково, с. Чесноковка, с-ще Чишми, с. Шамоніно. Іменем Мустая Каріма в Уфі названий Національний молодіжний театр Республіки Башкортостан. Башкирська гімназія № 158 імені Мустая Каріма та середня загальноосвітня школа імені Мустая Каріма в селі Кляшево Чишминського району Республіки Башкортостан. На будинку на вулиці Енгельса в Уфі, де з 1999 по 2005 рік жив Мустай Карім, встановлена меморіальна дошка. 10 жовтня 2013 року в Уфі, перед будівлею Будинку профспілок, відкрито пам'ятник Мустаю Каріму. Висота пам'ятника — 6 метрів, довжина — 15. Автор — академік Російської академії мистецтв, народний художник Російської Федерації Андрій Ковальчук. В районному центрі Мечетлінського району селі Большеустьікінське в 1990 році перед центральною районною бібліотекою було встановлено погруддя живому Мустаю Каріму. Засновані щорічні стипендії імені Мустая Каріма для обдарованих студентів філологічного факультету Башкирського державного університету. Восени 2017 року один з пасажирських авіалайнерів Sukhoi Superjet 100 авіакомпанії «Аерофлот» отримав ім'я народного поета Башкирської АРСР Мустая Каріма, 5 травня 2019 року літак згорів при посадці в аеропорту Шереметьєво. 20 жовтня 2017 року на фасаді головного корпусу Башкирського державного університету в Уфі, де навчався Мустай Карім, встановлена меморіальна дошка. Автор — академік Російської академії мистецтв, народний художник Російської Федерації Андрій Ковальчук. 20 жовтня 2017 року відкрита творча майстерня імені Мустая Каріма — центр з вивчення башкирського мови і літератури в Башкирському державному університеті в Уфі. У Кабардино-Балкарської Республіки на головному Кавказькому хребті, в Чегемскій ущелині, безіменному піку на висоті 3555 метрів присвоєно ім'я Народного поета Башкирської АРСР Мустая Каріма (2018). Ім'я «Мустай Карим» отримав новий круїзний лайнер компанії «Водоходъ» — чотирипалубних теплохід проекту PV300, який побудований в Нижньому Новгороді на заводі «Червоне Сормово» і спущений на воду 11 вересня 2019 року. 15 травня 2019 року вийшла в обіг поштова марка, випущена на честь 100-річчя з дня народження Мустая Каріма. Урочиста церемонія гасіння поштової марки відбулося одночасно в Москві і в Уфі. 31 травня 2019 року ім'я Мустая Каріма присвоєно Міжнародному аеропорту Уфа. 5 вересня 2019 року Банк Росії випустив в обіг пам'ятну срібну монету, присвячену 100-річчю з дня народження Мустая Каріма. Тираж монети — 3 тисячі штук, номінал — 2 рубля. 19 вересня 2019 року в широкий прокат вийшов художній фільм «Сестричка» за повістю Мустая Каріма «Радість нашого дому». Прокатник фільму - Walt Disney. 12 жовтня 2019 року в Москві відбулася прем'єра документального фільму «Мустай» кінокомпанії «Майстерня» Саїди Медведєвої. 19 жовтня прем'єра фільму пройшла в Уфі. 18 жовтня 2019 року в Уфі відбувся показ фільму «Загін Таганок» за мотивами повісті Мустая Каріма «Таганок». 18 жовтня 2019 року в Башкирському державному педагогічному університеті імені М. Акмуллы відкрили іменну аудиторію Мустая Каріма і бюст поета. 19 жовтня 2019 року в рамках святкування 100-річчя з дня народження Мустая Каріма у Національному молодіжному театрі Республіки Башкортостан імені Мустая Каріма відкрили меморіальні дошки Йосипу Кобзону і Андрія Дементьєва. 20 жовтня 2019 року в рамках святкування 100-річчя з дня народження Мустая Каріма на малій батьківщині поета — в селі Кляшево Чишминського району Республіки Башкортостан — відкрито Будинок культури і посаджені іменні дерева у дворі школи імені Мустая Каріма. Літературна спадщина Мустай Карим. Время — конь крылатый. — Издательство „Современник“, Москва,1972. Тираж 25 000 экз. Мустай Карим. Помилование: Повести. — М.:Известия,1989.- 304с. Тираж 100 000 экз. Мустай Карим. Долгое-долгое детство: Повесть. — М.:Издательство „Современник“,1977. (Роман-газета, №4(866), 1979 год. Тираж 2 495 000 экз. Әҫәрҙәр. I том: шиғырҙар. — Өфө: Китап, 2009. — 512 бит. ISBN 978-5-295-04903-3 (т. I) Әҫәрҙәр. II том: шиғырҙар, шиғри тәржемәләр. — Өфө: Китап, 2011. — 416 бит. ISBN 978-5-295-05408-2 (т. II) Әҫәрҙәр. III том: пьесалар, либретто. — Өфө: Китап, 2012. — 608 бит. ISBN 978-5-295-05627-7 (т. III) Әҫәрҙәр. IV том: драмалар, повестар, хикәйәләр, әкиәттәр. — Өфө: Китап, 2013. — 506 бит. Література Бикбаев Р. Голос народа [Текст] / Р. Бикбаев // Бельские просторы. – 1999. – № 10. – С. 3-9. Бикбаев Р. Школа Мустая Карима [Текст] / Р. Бикбаев // Бельские просторы. – 2002. – № 12. – С. 108–112. Бикбаев Р. Мостай Кәрим дәүере [Текст] / Р. Бикбаев // Башҡортостан. – 2009. – 21 окт. – Б. 3. Бикбаев Р. В дороге ноги, в песнях думы [Текст] / Р. Бикбаев // Бельские просторы. – 2009. – № 10. – С. 124-126. Бобров А. Золотой березовый листок. Башкирские заметки [Текст]/А.Бобров // Советская Россия. — 2009. — N 110 Окт.8. — С. 4-5 Болгарова Ю. Не учил жизни, а говорил о ней : к 90-летию со дня рождения Мустая Карима [Текст]/ Ю.Болгарова // Вечерняя Уфа. — 2009. — N 200 Окт.16. — С. 2 Валеев И. И. Педагогика Мустая Карима [Текст] / И. И. Валеев ; изд. 2- е, испр. и доп. ; вступ. ст. Р. Бикбаева. – Уфа : Китап, 2003. – 224 с. Валеев И. Мосты поэта [Текст]/ И.Валеев // Истоки. — 2008. — N 41. — С. 5 (окончание) Валеев И. Большая дружба: Мустай Карим и Александр Филиппов : к 90-летию классика [Текст] / И.Валеев // Истоки. — 2009. — N 41 Окт.14. — С. 8. Валеев И. Мустай Карим о семейной педагогике [Текст] / И.Валеев // Истоки. — 2008. — N 36. — С. 12. Валеев И. Мустай Карим и Расул Гамзатов [Текст]/ И.Валеев // Истоки. — 2009. — 17 июня. — С. 4 : ил. Валеев И., Валеева С. Библиографический указатель некоторых научно-публицистических работ и художественных произведений о жизни и творчестве Мустая Карима (К 100-летию поэта). — Уфа: Диалог, 2019. — 116 с. Докучаева А. Птицы из сердца Мустая [Текст]/А.Докучаева // Республика Башкортостан. — 2008. — 22 Окт. — С. 1 Докучаева А. «Не приходит вдохновение без труда»[Текст]/А.Докучаева // Республика Башкортостан. — 2009. — 28 апреля. — С. 3:ил Зиганшин К. Мудрец из Кляшева [Текст]/ К.Зиганшин // Бельские просторы. — 2006. — N 10. — С. 166—170 Кульмухаметова А. Фронтовая лирика Мустая Карима помогает в трудную минуту [Текст]/ А.Кильмухаметова // Республика Башкортостан. — 2009. — 13 февраля. — С. 4 Мерзабеков М. Встречи с Мустаем Каримом [Текст] / м. Мерзабеков // Бельские просторы. — 2006. — N 10. — С. 150—165 Николенко И. Он согревает землю[Текст]/ И.Николенко // Бельские просторы. — 2006. — N 10. — С. 171—175 Новакович А. В его песнях — и наши думы [Текст] / А.Новакович // Истоки. — 2009. — N 21. — С. 5 : ил. Салимова Л. Голос мастера звучит через года… [Текст]/ Л.Салимова // Молодежная газета. — 2008. — N 41. — С. 5 Посилання Хусаинов Г. Б. Карим Мустай // Башкирская энциклопедия / гл. ред. М. А. Ильгамов. — Уфа : ГАУН «Башкирская энциклопедия», 2015—2020. — ISBN 978-5-88185-306-8. Фонд имени Мустая Карима Сайт, посвящённый Мустаю Кариму Видеозаписи: Видеоклип: песня Марагима из повести «Долгое-долгое детство» Фильм «В ночь лунного затмения» Художественно-публицистический полнометражный фильм «Мустай Карим» Оцифрованные произведения в Национальной библиотеке имени Ахмет-Заки Валиди Республики Башкортостан: на башкирском языке на русском языке на других языках Примітки Делегати XXIII з'їзду КПРС Делегати XXIV з'їзду КПРС Делегати XXII з'їзду КПРС Делегати XX з'їзду КПРС Делегати XIX з'їзду КПРС Члени Спілки письменників СРСР Поховані на Магометанському кладовищі (Уфа) Літератори, відомі під псевдонімами Башкирські драматурги Башкирські письменники Башкирські поети Заслужені діячі мистецтв РРФСР Нагороджені медаллю Жукова Нагороджені медаллю «Ветеран праці» Нагороджені медаллю «За визволення Белграда» Нагороджені медаллю «За взяття Будапешта» Нагороджені медаллю «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Нагороджені медаллю «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Нагороджені медаллю «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Нагороджені медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Кавалери ордена «Знак Пошани» Кавалери ордена Червоної Зірки Кавалери ордена Дружби народів Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора Кавалери ордена Вітчизняної війни II ступеня Кавалери ордена Вітчизняної війни I ступеня Кавалери ордена Леніна Кавалери ордена «За заслуги перед Вітчизною» 3 ступеня Герої Соціалістичної Праці Лауреати Державної премії РРФСР імені К. С. Станіславського Лауреати Державної премії СРСР Лауреати Ленінської премії Російські драматурги Радянські драматурги Драматурги XX століття Письменники Росії XX сторіччя Радянські письменники Радянські поети Померли в Уфі Померли 2005 Померли 21 вересня Уродженці Чишминського району Народились 1919 Народились 20 жовтня
68728547	https://en.wikipedia.org/wiki/%C3%9C%C3%A7%20Kuru%C5%9F	Üç Kuruş	Üç Kuruş is a Turkish action, comedy drama and crime television series, made by Ay Yapım, directed by Sinan Öztürk, written by Damla Serim, Eset Akçilad and Murat Uyurkulak, the first episode of which was broadcast on November 1, 2021. The leading roles are shared by Uraz Kaygılaroğlu, Ekin Koç, Aslıhan Malbora and Diren Polatoğulları. Plot A serial killer (Diren Polatoğulları) is stalking Çıngıraklı, a tight-knit Roman neighborhood with little regard for outsiders. He leaves three pennies on each of his victims’ body, and the case is assigned to the Organized Crime Unit. Its captain, Efe (Ekin Koç), initially suspects Kartal (Uraz Kaygılaroğlu), a Romani mafia leader who is the neighborhood “protector” and Efe's target. However, as Efe realizes that Kartal is not the killer, the cop and the mafia leader form an uneasy alliance to find Çıngıraklı's “Three Penny serial Killer.” Efe has always looked at Kartal's neighborhood as a breeding ground for criminals and lowlifes, but this case helps him see through the Romani perspective. The unexpected connection between the Three Penny serial Killer and Kartal's tragic past will call into question everything he believes. Filming While the series was shot in the Balat district of the Fatih district of Istanbul and the Çayırbaşı district of the Sarıyer district, some scenes take place in the old shoe factory in Beykoz. Cast and characters Main characters Kartal Çaka (Uraz Kaygılaroğlu): The leader of the Çıngıraklı neighbourhood. He killed Nezih, Korkmaz, Baybars and Kılıç. He was husband of Bahar. Efe Tekin (Ekin Koç): Police officer who's aim is to put Kartal in jail but falls in love with his sister instead. He is husband of Leyla. İrfan Kahraman\Ferhan Şensoy (Diren Polatoğulları): A serial killer who worked as musician at night. He sees Kartal as his brother. He was shot and killed by Efe. Bahar Yöndel Çaka (Nesrin Cavadzade): Nezih Yöndel's daughter. Wife of Kartal. She was killed by Baybars. Leyla Çaka Tekin (Aslıhan Malbora): Kartal's sister. She is wife of Efe. Neriman Çaka (Nursel Köse): Kartal's aunt. Killed by Kılıç. Oktay Çaka (Civan Canova): Kartal's father. He lost his right arm because of Baybars in 1997. Nezih Yöndel (Zafer Algöz): Bahar's father. He was working for Baybars. He was shot and killed by Kartal. Baybars (Kadir Çermik): Mafia leader. He killed İrfan / Ferhan's mother and cut Oktay's arm in 1997. He was killed by Kartal. Azade (Sezin Akbaşoğulları): Crime leader. She was working for Baybars. She drank a cup of poisonous coffee that was prepared by Şahin. Afterwards, she slept and died. Mesut (Cenk Kangöz): Kartal's ex enemy and his ally, used to work for Nezih. He was killed by Baybars' men. Şesu (Uğur Yıldıran): One of the Kartal's closest friends. Şahin (Umutcan Ütebay): Kartal's brother. He used to work for Baybars. But when Kılıç killed Neriman, he became Kılıç's and Baybars' enemy. Ruşen (Mustafa Kırantepe): Kartal's close friend. Konyalı (Berk) (Alişan Uğur): A professional hacker. He was addicted to drug but thanks to Kartal, he left using drug. After Kartal went to jail, Konyalı started using drug again. Halide Çaka (Damla Makar): Kartal, Leyla and Şahin's niece. Çetin (Bora Akkaş): Baybars' son and enemy. Kılıç's younger brother. Kartal's cousin. Kılıç Hicaz (Necip Memili): Baybars' son. Çetin's elder brother. He killed Neriman. He was choked by Kartal in jail and he died. Korkmaz (Mehmet Bozdoğan): Mafia leader. He was working for Baybars. Efe killed Korkmaz's brother Can but Kartal took the blame. So, Korkmaz shot Kartal's father Oktay and avenged his brother Can. After three years, Kartal trapped Korkmaz and killed him. Bahar Tekin (Elisa Akar):Efe and Leyla's daughter. Songs Episodes Season 1 (2021–2022) </onlyinclude> References External links Üç Kuruş on official website of Show TV 2021 Turkish television series debuts 2022 Turkish television series endings Show TV television dramas Television series by Ay Yapım Television shows set in Istanbul Turkish television soap operas Turkish-language television shows
2695126	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%BE-%D0%BA%D1%83%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B8	Американо-кубинські відносини	Американо-кубинські відносини Після проголошення незалежності від Іспанії в 1902 Куба де-факто стала протекторатом офіційного Вашингтона. Країна виграла від запровадження сухого закону в США, оскільки американські туристи охоче подорожували сюди в пошуках розваг і алкогольних напоїв. Заборона азартних ігор у Лас-Вегасі сприяла становленню цієї індустрії на острові. У 1950-х роках Кубу називали «столицею казино Карибського басейну». Під впливом туристів із США на острові стали популярними бейсбол, бокс і джаз. Окрім цього, країна стала улюбленим місцем відпочинку студентів із США. Дореволюційна Куба була однією з країн, найбільш залежних від США. Революція 1953-1959 рр. привела до влади Фіделя Кастро. Націоналізація, операція в затоці Свиней, спроби здійснення якої мала ЦРУ задля повалення влади і встановлення проамериканської влади, зближення з Радянським Союзом, кубинська ракетна криза, торгове ембарго США та будівництво соціалізму на Кубі, - все це звело до мінімуму відносини між Кубою та Сполученими Штатами. Потепління відносин Фактично з часів Джиммі Картера, який заявив в 1977 р. про необхідність нормалізації зв'язків з Гаваною, жоден американський президент поки не сформулював чіткої дорожньої карти відносин. Вашингтону довелося визнати фіаско політики тиску на Кубу. Парадигма дій в рамках концепції «викраденого суверенітету» (підтримка антикастровської еміграції у Флориді) залишилася в минулому. США не відмовляються від засудження порушень прав людини на Кубі, але не розширюють втручання у внутрішні справи цієї країни. Вашингтон визнав кубинський комуністичний уряд законним, таким, який здійснює суверенну волю народу. Анонсоване в грудні 2014 відновлення відносин дало Гавані можливість прискорити і економічні реформи, і політичну лібералізацію. Гавана і Вашингтон відновили прямий телефонний зв'язок і регулярне повітряне сполучення. Повноважні органи США зняли частину обмежень на туризм і банківські транзакції, почалися переговори про створення на Кубі американського підприємства з виробництва сільгосптехніки для приватних господарів. Незважаючи на «потепління», в Сполучених Штатах, вважають, що встановлення режиму представницької демократії та ринкової економіки на Кубі реально відбудеться у посткастровський період . Тому Вашингтон закладає основи у створення сприятливих передумов для розвитку цього процесу. Оголошення президента США Барака Обами в грудні 2014 року про згортання торгового ембарго та інших американських санкцій стало початком періоду потепління у відносинах між двома сусідніми країнами. Брати Кастро привітали це рішення, заявивши, що це – «позитивний крок до миру в регіоні». У 2015 році США і Куба відновили дипломатичні відносини та обмінялися диппредставництвами. Ініціатива попереднього президента дозволила відновити дипломатичні відносини двох країн, послабила обмеження на ведення бізнесу на Кубі для американських компаній, розширила можливості відвідування Острова Свободи американськими туристами, а також допомогла багатьом нелегальним іммігрантам узаконити своє перебування в США. У 2015-2016 рр. на Кубі було значно розширено доступ до мережі Інтернет для громадян, запроваджено домашній Інтернет і публічні точки Wi-Fi. Однак, Куба все ж залишається однією з найменших представлених у мережі країн світу. Однією з причин, що підштовхнули Кубу до поліпшення діалогу зі Сполученими Штатами, стала політична і економічна дестабілізація у Венесуелі (головного торгового партнера Куби), що відбулася після смерті Уго Чавеса і різкого падіння світових цін на нафту. Президент Сполучених Штатів Б. Обама декларував неминучість скасування ембарго «майбутньою адміністрацією, будь вона демократичною чи республіканською». Доля ембарго багато в чому залежатиме від політики нової адміністрації США на чолі з Д. Трампом і від спільної позиції іспаномовної діаспори. Однак, це сподівання себе не виправдало. Позиція демократів і республіканців На сьогодні існують певні розбіжності у підходах до Куби між демократичною і республіканською партіями США. Демократи, розуміють, що на кубинському ринку можна розвиватися, незважаючи на режим, тому у 2014 році було розроблено стратегію «взаємодії» з урядом країни. В її основу було закладено стимулювання розвитку ринкових відносин на Кубі і лібералізації її економіки, що в довгостроковій перспективі мало сприяти встановленню лояльного Вашингтону уряду. Позиція Б. Обами не була взята зі стелі, а ґрунтувалася на векторі економічного розвитку Куби, який після розпаду СРСР йде шляхом реформ. Сьогодні економіка революційного острова повільно від планового сектора господарства до приватно-капіталістичного, основу її розвитку становлять цукрова промисловість, туризм і сфера послуг. Всього лише 10 років тому країна почала масово підключатися до Інтернету і мобільного зв'язку, що також є перспективним торговим напрямом для американського капіталу. Республіканці, навпаки, дотримуються традиційної стратегії «тиску», насамперед спрямованої на зміну політичного режиму, за яким повинні слідувати сприятливі економічні зміни. Один з найбільш послідовних критиків політики Барака Обами сенатор від Флориди кубино-американець Марко Рубіо наполягав на проведенні вільних виборів на Кубі. Він також звинуватив президента Сполучених Штатів в тому, що своїм візитом на Кубу той «легітимізував» диктаторський антиамериканський режим. При цьому слід визнати, що кубинська діаспора в Сполучених Штатах сьогодні вже не настільки політизована і налаштована антикастровськи, як це було в 60-ті роки і пізніше. Змінилися покоління, з'явилися нові потоки іммігрантів, більшість з яких покинули країну не з ідейних, а економічних міркувань. Багато офіційних осіб в Америці, включаючи і самого президента, усвідомили неефективність політики тиску, віддаючи перевагу більш м'якому підходу у відносинах з Кубою. Сполучені Штати все ще не готові до повернення кубинцям території Гуантанамо, тоді як «статус-кво» продовжує обмежувати національну гордість кубинців. Д. Трамп і "кубинський розворот" Новий проект Держдепартаменту, спрямований на «просування вільного та незареєстрованого потоку інформації на Кубі» обурив президента Куби Р. Кастро. На його думку, цей проект ставив за мету порушення суверенітету і ведення підривної діяльності в державі. У відповідь на це, виступаючи в Маямі, президент США Дональд Трамп гостро розкритикував комуністичну владу Куби, обвинуватив у порушенні прав людини і заявив, що скасовує «односторонню угоду», підписану його попередником Б. Обамою, на що влада Куби відповіла, що нова політика американської адміністрації нівелює прогрес, досягнутий за останні 2 роки. Проте, уряд Куби підтверджує свою готовність «продовжувати взаємоввічливий діалог і співпрацю з питань, що становлять взаємний інтерес». Чіткої та послідовної позиції щодо Куби у Трампа, цілком ймовірно, немає. Так, 15 листопада 1999 року, виступаючи перед ветеранами військової Бригада 2506 (підрозділ, сформований урядом США з кубинських емігрантів, що був задіяний у поваленні режиму Фіделя Кастро під час операції в затоці Кочінос 1961 року) він заявив, що є палким прихильником економічного ембарго, а також не має наміру займатися бізнесом на Кубі. Ця заява абсолютно не заважала компанії Трампа таємно порушувати закон про ембарго, будувати готелі і казино на острові Свободи з 1998 року, інвестуючи в комуністичний уряд Фіделя Кастро не менше 70 тис. дол. Незадовго передвиборчої гонки, майбутній президент сказав, що «концепція з відкриття Куби просто прекрасна. Однак на етапі політичної боротьби за Білий дім Д. Трамп пообіцяв виборцям скасувати угоду, укладену попереднім президентом. Політична нестабільність в Венесуелі, криза «лівого руху» в більшості країн Латинської Америки, завершення в 2016 році громадянської війни в Колумбії разом з економічними проблемами на Кубі зумовило сприятливий базис для «остаточного тиску» на Кубу. Саме цій політиці, в теорії, повинен відповідати новий курс Д. Трампа. Однак, зміцнюючи економічну і політичну ізоляцію Острова Свободи, Сполученим Штатам слід зважати на Китай - другого за величиною кубинського торгового партнера. Д. Трамп відходить від політики Обами лише частково. Посольство США, відкрите в Гавані за попереднього президента, продовжить свою роботу. Адміністрація нового президента також не вводитиме обмеження на грошові перекази, здійснювані багатьма кубинцями на батьківщину. Цілком імовірно, що США продовжать співпрацю з Кубою у сфері інформатизації острова. Однак слід очікувати посилення імміграційного законодавства, зменшення фінансування науково-технічного співробітництва, а також згортання деяких програм в галузі безпеки. Найбільше постраждають сфера послуг і туристичний бізнес внаслідок суворих правил для приватних поїздок американців на Кубу. Подорож на Острів Свободи тепер буде можлива для американців тільки в складі туристичної групи і через турфірму, схвалену урядом Сполучених Штатів. За допомогою тиску на туристичний сектор адміністрація Д. Трампа прагне послабити вплив кубинського військового конгломерату, який контролює значну частину економіки Куби, в тому числі 60% готельного бізнесу країни. Однак насправді така політика завдасть більшої шкоди дрібним підприємцям і простим кубинцям. Збиток кубинським військовим структурам, як і економіці країни в цілому, буде несуттєвим, оскільки туристичний сектор Куби ніколи не залежав від американського клієнта, а орієнтується на канадських та західноєвропейських відвідувачів. Яке ж майбутнє двосторонніх відносин? Оголошена мета нової політики Трампа полягає в тому, щоб змусити кубинський уряд зважати на дотримання прав людини. З цією метою президент визначив критерії змін, які призведуть до зменшення санкцій у США: «Ми не будемо скасувати санкції щодо кубинського режиму, доки не будуть звільнені всі політичні в'язні, дотримана свобода зборів і вираження поглядів, легалізовані усі політичні партії, і заплановане проведення вільних виборів». Міжнародна амністія та правозахисна організація Human Rights Watch попередили, що відмова від політики Обами завдасть більше шкоди у сфері дотримання прав людини на Кубі, аніж користі. Незважаючи на таку позицію Д. Трампа щодо Куби, нещодавно делегація членів Конгресу США від демократичної партії здійснила поїздку на Кубу в рамках заходів щодо нормалізації американо-кубинських відносин, розпочатої в 2014 році. На зустрічі були обговорені актуальні проблеми двосторонніх відносин, в тому числі «звукові атаки» на американських дипломатів, в яких була запідозрена влада Куби. Під час чотириденної поїздки делегація поспілкувалася з представниками малого бізнесу та інших громадських галузей. Делегати закликали посилити заходи по нормалізації відносин, незважаючи на позицію чинного президента США. Примітки Двосторонні відносини США Двосторонні відносини Куби
1785796	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BA%20%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BA%20%28%D0%A2%D1%96%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%29	Замок Бернек (Тіроль)	Замок Бернек (Тіроль) Замок Бернек розташований біля громади Каунс округу Ландек землі Тіроль у Австрії. На протилежній стороні долини на скелі височить замок Лаудеґґ. Історія Замок розташовано на південь від міста на 130 м скелі (1076 м. над р. м.). Перша згадка походить з 1225 року. На Бласіусі фон Бернеку 1396 вигас рід перших власників. Замок перейшов до доньки його брата Маргариті, одруженій з Сигізмундом фон Анненберґ, до якого 1415 він перейшов і який 1435 його продав Гансу Вільгельму фон Мюлінен з Швейцарії. Замок був сильно пошкоджений 1417/18 під час повстання проти герцога Фрідріх IV і фон Мюлен його майже заново відбудував і розширив. Його вважали найбільшим і найгарнішим у окрузі. Збереглись пізньоготичні фрески у замковій каплиці св. Варфоломія. Надалі він доволі час то перепродувався до ХХ ст. Родина Пах пристосувала його під літню резиденцію за 1500 гульденів (1775), але з 1819 він знову занепадає. Останній власник архітектор Еккегард Гьорманн (1976) відновив занепалий замок до 1983 р., відреставрувавши каплицю на кошти фонду Мессершмідт(1987). Джерела Beatrix Pinzer, Egon Pinzer: Burgen, Schlösser, Ruinen in Nord- und Osttirol. Ed. Löwenzahn, Innsbruck 1996, ISBN 3-7006-2122-3 (formal falsche ISBN) (нім.) Waltraud Comploy: Die Burgen Tirols am obersten Inn (= Kunstgeschichtliche Studien. Bd. 1, ZDB-ID 185597-9 = Veröffentlichungen der Universität Innsbruck. Bd. 74). Kommissionsverlag der Österreichischen Kommissionsbuchhandlung, Innsbruck 1972 (Zugleich: Innsbruck, Univ., Diss., 1968) (нім.) Посилання Berneck (Bernegg) (нім.) Tiroler Bildungsservice: Burg Berneck (нім.) Burg Berneck (нім.) Примітки Див. також Замок Гайнфелс (Австрія) Замок Нойґебойде Замок Кронбург Замки за алфавітом Замки Австрії Пам'ятки Тіролю
2922750	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%88%D1%83%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%93%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0	Вашуленко Ганна Володимирівна	Вашуленко Ганна Володимирівна Ганна Володимирівна Вашуленко (нар. , село Жовтневе, тепер Дмитрівка Бородянського району Київської області) — українська радянська діячка, новатор сільськогосподарського виробництва, зоотехнік колгоспу «Комінтерн» Бородянського району Київської області. Депутат Верховної Ради УРСР 8-го скликання. Біографія Народилася в селянській родині. Закінчила сільськогосподарський технікум. Член ВЛКСМ. З 1960-х років — зоотехнік колгоспу «Комінтерн» села Жовтневе (Дмитрівка) Бородянського району Київської області. Нагороди ордени медалі Джерела газета «Київська правда» (Київ) — квітень 1971 року. Персоналії за алфавітом Уродженці Бородянського району Депутати Верховної Ради УРСР 8-го скликання Новатори сільського господарства Зоотехніки
162505	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0	Ізмайлівка	Ізмайлівка Села: Ізмайлівка — Донецька область, Мар'їнський район Ізмайлівка — Кіровоградська область, Олександрійський район
892671	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96	Креллі	Креллі — колишній муніципалітет у Франції, у регіоні Нормандія, департамент Кальвадос. Населення — осіб (2011). Муніципалітет був розташований на відстані близько 220 км на захід від Парижа, 17 км на північний захід від Кана. Тут знаходиться замок Креллі. Історія До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Нижня Нормандія. Від 1 січня 2016 року належав до нового об'єднаного регіону Нормандія. 1-1-2017 Креллі, Сен-Габрієль-Бресі i Вільє-ле-Сек було об'єднано в новий муніципалітет Креллі-сюр-Сель. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 609 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 1610,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Сусідні муніципалітети Галерея зображень Посилання Див. також Список муніципалітетів департаменту Кальвадос Примітки Колишні муніципалітети департаменту Кальвадос
2859036	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BB%20%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%20%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Сокол Анатолій Якович	Сокол Анатолій Якович Анатолій Якович Сокол — український радянський діяч, новатор виробництва, шахтар, машиніст вугільного комбайна шахти імені Абакумова тресту «Рутченківвугілля» Донецької області. Депутат Верховної Ради УРСР 6—7-го скликань. Член ЦК ВЛКСМ у 1966—1970 роках. Біографія Народився у селянській родині. Навчався у середній школі, був секретарем комсомольської організації школи. За «комсомольською путівкою» поїхав на шахти Донбасу. З 1958 року — шахтар-наваловідбійник, машиніст врубової машини, машиніст вугільного комбайна шахти імені Абакумова тресту «Рутченківвугілля» міста Донецька Донецької області. Ударник комуністичної праці. Закінчив курси машиністів вугільних комбайнів. Член КПРС. Закінчив заочне відділення Донецького політехнічного інституту. Нагороди орден «Знак Пошани» ордени медалі знак «Шахтарська слава» Джерела газета «Радянська Донеччина» (Донецьк) — лютий 1963 року. Персоналії за алфавітом Радянські шахтарі Члени КПРС Депутати Верховної Ради УРСР 6-го скликання Депутати Верховної Ради УРСР 7-го скликання
4425779	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B0%20%D0%A5%D0%B2%D0%B5%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0	Язиката Хвеська	Язиката Хвеська «Язиката Хвеська» — українська народна казка; належить до соціально-побутових казок. У ній розповідається про чоловіка, що провчив свою балакучу дружину Хвеську. Він розповідав їй різні вигадки, а Хвесьці, що переказувала їх, ніхто не повірив. Персонажі Петро — чоловік; Хвеська (варіант імені Феодосія) — дружина Петра; Меланка, Пріська — кума Хвеськи і Петра; пан економ. Провідна ідея Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Сюжет Якось чоловік на ім'я Петро виорав у полі горщик з золотом. У того чоловіка була дружина Хвеська, яка не вміла тримати таємниці при собі та ще й полюбляла пліткувати. Щоб вона нікому не розповіла про знахідку, чоловік вирішив її провчити. Петро купив на базарі застреленого зайця і в'язку бубликів. По дорозі додому повісив він куплені бублики на вербу, що росла коло дороги. Зайця засунув до верші, а рибу, яка була в верші, порозкидав під кущами вздовж шляху. Потім чоловік прийшов додому і повів дружину за село, щоб показати бублики на вербі, рибу під кущами і зайця в верші. А на останок признався, що знайшов горщик з грошима. Через кілька днів Хвеська не витримала і розповіла про золото своїм кумам — Меланці і Прісці. Так новина про знахідку дійшла до пана економа. Економ викликав Петра і хотів його покарати, бо той не розповів йому про золото. Петро все опирався і говорив, що нічого не знаходив. Тоді покликали Хвеську, яка почала розповідати не лише про золото, а й про зайця, рибу і бублики. Економ подумав, що жінка знущається з нього і наказав покарати Хвеську замість її чоловіка. Так Петро зберіг золото і провчив надміру балакучу дружину. Споріднені казки Язиката баба (фінська казка) Балакуха (російська казка) Див. також Казки Народні казки Українські народні казки Фольклор Дерево Казок Посилання Казка "Язиката Хвеська" на проекті КАЗКИ.УКР
29456790	https://en.wikipedia.org/wiki/Meryem%20Boz	Meryem Boz	Meryem Boz (born 3 February 1988) is a Turkish volleyball player. She is and plays as an opposite for Fenerbahçe S.K.. She was chosen MVP of the CEV Tokyo Volleyball European Qualification 2020. Career Boz played for Fenerbahçe in the 2012 FIVB Club World Championship held in Doha, Qatar and helped her team win the bronze medal after defeating Puerto Rico's Lancheras de Cataño 3–0. She also won Challenge Cup with Bursa BBSK in 2015. For the 2016/17 season, she played for the Turkish club Seramiksan. She will be playing as opposite spiker for Fenerbahçe in the 2022/23 season. Awards Individuals 2014–15 CEV Women's Challenge Cup "MVP" 2020 CEV Tokyo qualification "MVP" National team 2010 European League – Bronze Medal 2015 European League – Silver Medal 2017 European Championship - Bronze Medal 2018 Nations League - Silver Medal 2019 European Championship - Silver Medal 2021 Nations League - Bronze Medal 2021 European Championship - Bronze Medal Clubs 2010–11 Polish Championship – Runner-Up, with Atom Trefl Sopot 2012 FIVB Women's Club World Championship – Bronze Medal, with Fenerbahçe 2012–13 Women's CEV Cup - Runner-Up, with Fenerbahçe 2014–15 CEV Women's Challenge Cup - Champion, with Bursa BBSK 2021 FIVB Women's Club World Championship - Champion, with VakıfBank S.K. 2021–22 CEV Women's Champions League - Champion, with VakıfBank S.K. 2021–22 Turkish Super Cup - Champion, with Fenerbahçe Beko 2022–23 Turkish Volleyball League Champion, with Fenerbahçe Opet 2023–24 Turkish Volleyball Cup Champion, with Fenerbahçe Opet 2023–24 Turkish Volleyball League Champion, with Fenerbahçe Opet See also Turkish women in sports References External links 1988 births Living people Turkish women's volleyball players Turkish expatriate volleyball players Turkish expatriate sportspeople in Poland Expatriate volleyball players in Poland Expatriate volleyball players in Thailand Sportspeople from Eskişehir Fenerbahçe S.K. (women's volleyball) players İller Bankası volleyballers Nilüfer Belediyespor volleyballers Aydın Büyükşehir Belediyespor volleyballers Galatasaray S.K. (women's volleyball) players Volleyball players at the 2020 Summer Olympics Olympic volleyball players for Turkey 20th-century Turkish sportswomen 21st-century Turkish sportswomen
2250960	https://uk.wikipedia.org/wiki/Prietella	Prietella	Prietella — рід риб з родини Ікталурові ряду сомоподібних. Має 2 види. Опис Загальна довжина представників цього роду коливається від 4 до 10 см. Голова видовжена, трохи сплощена зверху. Очі відсутні. Рот помірно широкий. Є 3 пари дрібних вусів. Тулуб подовжений, доволі кремезний. Бічна ліня зігнута. Плавальний міхур сильно зменшений або відсутній. Спинний плавець з короткою основою. Жировий плавець низький, доволі довгий. Грудні плавці помірно широкі. Анальний плавець короткий, широкий. Хвостовий плавець слабко роздвоєно, або він має маленьку виїмку. Забарвлення бліде або рожеве. Спосіб життя Зустрічаються в печерних річках, колодязях. Віддають перевагу мулистому ґрунту. Весь час проводять у темряві. Можуть тривалий час лежати на дні нерухомо або дрейфувати в такому стані за течією. Живляться невеличкими водними організмами. Розповсюдження Мешкають у водоймах штатів Коауїла, Тамауліпас (Мексики) та штат Техас (США). Види Prietella lundbergi Prietella phreatophila Джерела Proudlove, G.S., 1997. A synopsis of the hypogean fishes of the world. p. 351—354. In Proceedings of the 12th International Congress of Speleology, La Chaux de Fonds, Switzerland. vol. 3. Ікталурові Роди риб
38590033	https://en.wikipedia.org/wiki/IMC%20Global	IMC Global	IMC Global (also known as International Minerals and Chemical Corporation and Imcera) was a mining and production company, formerly listed on the S&P MidCap 400. It was founded in 1909 as International Agricultural Corporation. In 2004, IMC Global merged with Cargill, Inc.'s crop nutrition division to form The Mosaic Company, a crop nutrition company. History IMC Global was incorporated as International Agricultural Corporation on June 14, 1909, by Walderman Schmidten in the state of New York. A native German, Schmidten moved to secure entire capital in mines from his home country; he was successful in doing so with the Kaliwerke Sollstedt Gewerkschaft. Phosphate and potash production facilities were acquired in Tennessee and Florida. Capital stock of the International Agricultural Corporation was originally fixed at $15 million in July 1909, but increased to $36 million by April 1911. As World War I broke out, demand for fertilizer declined while that for sulfuric acid skyrocketed. International Agricultural Corporation was the largest owner and distributor of phosphate in the United States by the 1920s. International Agricultural Corporation changed its name to International Minerals and Chemical Corporation in late 1941, shortly before merging with United Potash and Chemical Corporation. Potash operations of IMC were greatly expanded due to the merger. Competition from other German mines disappeared in World War II, as all Germany imports were suspended during the war. This provided a record demand in potash for the years during and after the war. IMC later expanded production operations to other parts of the country, including California. For the next 30 years, IMC would continue its expansion by acquiring companies like E.J. Lavino and Company, Great Lakes Container Corporation, and Chemical Leaman Tank Lines. By 1975, IMC had procured operations in thirty-five states, Canada, and fifteen other countries. In 1986 International Minerals and Chemical Corporation acquired Mallinckrodt, a leading chemical company headquartered in St. Louis. In April 1990 the company name became Imcera, after a year-long marketing study, but only briefly. In 1994 the parent company took the Mallinckrodt name for itself, then subsequently spun off its original businesses to a new publicly traded company known as IMC. The remainder of this history relates to the new IMC, which had different shareholders and management from the former IMC but basically the same staff and businesses. Further expansion During the first quarter of 1996, IMC acquired Chicago-based fertilizer producer and distributor Vigoro Corp. for a $1.16 billion (~$ in ) stock exchange. At this point, IMC Corporation was renamed to IMC Global and the potash operations became IMC Kalium. In 1997, a merger occurred between IMC and the previous parent company of Freeport-McMoRan, who retained their copper and gold mining ventures. The merger took place with an $800 million exchange in stock. Later in the year, it was announced IMC acquired Western Ag-Minerals Co., a subsidiary of Rayrock Yellowknife Resources, and its mine in Carlsbad, New Mexico, for nearly $53 million. Before the acquisition was completed, the deal was vetted by the Department of Justice and Federal Trade Commission, as the sale could allow IMC (now the owner of two mines in the area) to largely control the price of fertilizer. An independent study concluded that the deal would allow for the combination of resources in the region and substantially improve the efficiency of mining operations. Near the end of the year, IMC completed another acquisition, this time with Harris Chemical Group, Inc. for $450 million in cash and $950 million in assumed debt. The move further expanded its fertilizer and salt businesses. Merger with Cargill In January 2004, Cargill, Inc. announced a definitive agreement to merge its crop nutrition division with IMC. A naming competition was held for the new company and Mosaic was announced the winner in June. The Mosaic Company began trading on the New York Stock Exchange on October 25, 2004, and became the newest Fortune 500-sized firm listed. References External links Defunct IMC Global website Chemical companies established in 1909 Fertilizer companies of the United States Chemical companies of the United States Phosphate mines in the United States Defunct mining companies of the United States Defunct mining companies of Canada Non-renewable resource companies established in 1909 1909 establishments in New York (state) Non-renewable resource companies disestablished in 2004 2004 mergers and acquisitions
310136	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8C%D1%94%D0%B9%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F%29	Льєйда (провінція)	Льєйда (провінція) Див. також м. Льєйда. Провінція Льєйда є однією з 4 провінцій Автономної області Каталонія та однією з 8 провінцій каталанських країн. Столицею провінції є місто Льєйда. Райони До Провінції Льєйда входять такі райони (кумарки) : Алта-Рібагорса Верхній Урхель Башя-Сарданья Гарригас Ногера Паляс-Жуса Паляс-Субіра Пла-де-Урхель Сагарра Сагрія Сольсонес Уржель Баль-д'Аран До Провінції Льєйда також входить муніципалітет Ґозул району (кумарки) Барґаза. Історія У 1810 р. генеральним губернатором Каталонії маршалом Оґеро у Каталонії було створено 4 префектури, які стали прообразом сьогоднішніх провінцій. У 1812 р. Наполеон Бонапарт включив Каталонію у Французьку імперію — префектуру, у якій знаходилася Льєйда, було перетворено на департамент Устя Ебри. За планом адміністративного поділу на провінції 1821 р., центром сучасної Провінції Льєйда мало стати місто Сео-де-Урхель, але після компанії збору підписів мешканців цієї території столицею провінції у 1822 р. стала саме Льєйда. У Каталонії поділ на провінції існує до сьогодні, окрім періодів від 1913 до 1925 рр. та 1936 до 1939 рр. Демографія Найбільшими муніципалітетами Провінції Льєйда у 2007 р. були: Льєйда (126 877 осіб) Тарреґа (16 546 осіб) Балагер (15 751 особа) Молєрусса (13 086 осіб) Сео-де-Урхель (12 533 особи) Посилання Льєйда (провінція) Провінції Каталонії
66112	https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%203790	NGC 3790	NGC 3790 Об'єкти NGC Лев (сузір'я) Галактики
2515310	https://uk.wikipedia.org/wiki/NRG4	NRG4	NRG4 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 15-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 115 амінокислот, а молекулярна маса — 12 722. Кодований геном білок за функцією належить до факторів росту. Локалізований у клітинній мембрані, мембрані. Також секретований назовні. Література Примітки Див. також Хромосома 15 Некатегоризовані білки

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.