id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
1374779
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%27%D1%8F%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%BE
|
Черств'ятське озеро
|
Черств'ятське озеро (або Черств'яти) — невелике озеро термокарстового походження в центральній частині Вітебської області Білорусі, на території Ушацького району. Знаходиться в басейні річки Діва, за 15 км на схід від селища Ушачі.
Опис
Площа озера понад 9 км², завдяки чому водойма є найбільшою серед групи Ушацьких озер. Улоговина овальної форми, витягнута з північного заходу на південний схід. Схили улоговини висотою 5-10 м на півночі та сході та 10-18 м на півдні та заході, абразивні. На заході та південному заході берег терасований. На північному заході є невеликі затоки та миси. Береги низинні, поступово переходять у вузьку заболочену заплаву, яка переходить в надзаплавну терасу. Її висота 1-1,5 м, ширина до 50 м, зайнята луками. Друга тераса висотою до 10 м та шириною 100 м складена озерним піском та супісками, які підстилає морена. Друга тераса розорена під поля.
Водойма мілководна, середня глибина всього 2,2 м, при максимальній 4,5 м. Дно складне та нерівне, на глибині 0,5-1 м піщане, глибше — вкрите кремнеземнистим сапропелем, який займає понад 75 % і має потужність до 6 м (в центрі озера до 12 м). Сапропель високозольний, органічні речовини складають приблизно 40 %. Підстилаються глинистим мулом, нижче — шоколадними глинами та пісками. Значні площі на мілководді займають великодетритові сапропелі. Літоральна зона шириною 100 м складена замуленими пісками з домішками великодетритової речовини. На невеликій ділянці біля села Слобода, біля виходу підземного джерела, знайдено озерний мергель. Загальний об'єм відкладів в озері — 54 млн м³, а сапропелів — до 40 млн м³. Озеро має 8 островів, складені мореною і загальною площею 0,8 км².
Мілководність та слабка проточність зумовлюють особливості водного режиму. Навесні вода швидко прогрівається, насичується киснем та стає сприятливим екологічним середовищем. Влітку верхні шари перенасичені киснем внаслідок фотосинтезу. Для озера характерне повне вітрове перемішування та умови, близькі до гомотермічних. Помітне зниження температури та дефіцит кисню в придонних шарах створюються лише в штиль. Взимку під льодом температура води біля поверхні приблизно 0 °C, а поблизу дна не нижче +4 °C. Кисень інтенсивно використовується на дихання на перегнивання. В кінці зими при наявності снігу він може щезнути повністю. В таких умовах виникають замори риби. Останнім часом вони спостерігаються кожні 2-3 роки. Влітку активна реакція води понад 8, прозорість до 1 м, мінералізація близько 250 мг/л. Взимку pH наближується до 7, мінералізація збільшується до 300 мг/л, прозорість до 2 м. Закисленість коливається від 7 до 12 мг/л. За останні роки у зв'язку із збільшенням скидів в озеро болотних та побутових вод взимку біля дна утворюється кисле середовище, збільшується вміст заліза та аміачного азоту.
Басейн
Площа басейну 162 км², рельєф пологохвилястий, переважають абсолютні висоти 140—150 м. Основні породи — моренні суглинки, на окремих ділянках — камові піски. В численних заболочених замкнених зниженнях, які спускаються озерами, лежать болота та луки. Вони займають 21 % всієї площі басейну. Під лісом та чагарниками зайнято 28 %. Заболочені ліси представлені березово-осиково-вільховими асоціаціями. Поширені також соснові бори, як домішок поширені ялина, рідше дуб. Чагарники місцями підходять до берега, займають острови. Розорані ділянки розміщуються ділянками між болотами, лісами, чагарниками, що зумовлює малокультурність угідь.
В озеро впадає річка Видриця та ще 3 струмки, витікає невелика річка Горбатиця до Паульського озера. Це практично єдиний стік озера. Видриця починається з болотного масиву на південний схід від озера. В результаті меліоративних робіт значна частина русла спрямлена на слугує водозбором для боліт, розташованих у верхній її течії. Це збільшує приток болотних вод, а також частину мінеральних часток. Тимчасовий приток води навесні відбувається за рахунок декількох струмків. Один з них впадає в північний плес і приносить до озера болотні води з масиву Ретенець. Взагалі озеро є слабкопроточним, у водному живленні значну роль відіграють також атмосферні опади. У витратній частці водного балансу переважає випаровування.
Флора та фауна
Комплекс природних факторів надають великого розвитку макрофітів шириною 20-200 м від берега. В теплі роки вони займають більше половини площі дна. Найбільшого поширення отримала напівзанурена рослинність — тростина, очерет, рогіз та манник. Макрофіти з плавучим листям відмічені на північно-західному плесі. Занурені рослини поширені менше через незначну прозорість води та представлені головним чином рдесниками, гречихою земноводною та тілорізом. Фітопланктон характеризується великим різноманіттям. Знайдено 119 видів водоростей. Великим числом видів представлені зелені, за чисельність в літрі — синьо-зелені водорості. Біомаса фітопланктону дуже висока.
Видовий склад зоопланктону бідний, однак рівень його кількісного розвитку досить високий, біомаса сягає 2,93 г/м³. В останні роки в озері пройшла заміна копіподного планктону на кладоцерний, що є показником посилення евтрофування водойми. В зообентосі переважають хірономіди та молюски. Середня літня біомаса становить 10-11 мг/м². Озеро багате на рибу, його типовими представниками є лящ, щука та сазан. В озері водяться також вугор, лин, карась, плітка, в'язь та густера. Неодноразово заселялись вугрі, сазани та карасі. Донедавна було багато раків.
Антропогенний вплив
Озеро в значній мірі потерпає від антропогенного впливу. Це виражено в розоренні його терас та пологих схилів, вирубці чагарників. В результаті посилюється стік механічних часток та поживних речовин з удобрених полів. Особливо помітний цей процес навесні, коли в гирлах річок утворюються підводні мутні дельти. За останні роки посилився приток болотних вод по Видриці, причому мутний конус виносу цієї річки прослідковується до центру водойми. На березі озера розташовані села Корсаково, Красовщина, Славени, Ляхи, Слобода, Черств'яди, Гори, Рог, є тваринницькі ферми, численні водопої худоби. Посилений вилов риби та раків призвів до різкого скорочення їхніх запасів, у виловах стали переважати малоцінна та дрібна риба. Щодо сапропелів, хоча їхні запаси і великі, їхнє використання нерентабельне, враховуючи невисокий вміст органічної речовини та силікатний склад. При раціональному веденні господарства озеро може слугувати чудовим риборозвідною водоймою. Однак для цього слід зменшити стік шкідливих болотних та побутових вод, призупинити вирубку чагарників, провести лісопосадку, обмежити розорення схилів. При заморах слід проводити аерацію, а також зарибнення озера цінними породами риби.
Джерела
Озера Белоруссии. О. Ф. Якушко и др. — Мн.: Ураджай, 1988. — 216 с.
Чарсцвяцкае возера // Блакітная кніга Беларусі. — Мн.: БелЭн, 1994.
Посилання
Опис на сайті Белорусский Посейдон
Ушацькі озера
Ушацький район
|
62160057
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bushkovo
|
Bushkovo
|
Bushkovo is a rural locality (a village) in Krasavinskoye Rural Settlement, Velikoustyugsky District, Vologda Oblast, Russia. The population was 17 as of 2002.
Geography
Bushkovo is located 17 km northeast of Veliky Ustyug (the district's administrative centre) by road. Polutovo is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Velikoustyugsky District
|
1501144
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BE%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Пітео (значення)
|
Пітео (значення)
Пітео (комуна) — адміністративна комуна в Швеції.
Пітео — місто у Швеції, у лені Норрботтен.
|
4101527
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%83
|
Ілісу
|
Ілісу — селище в Ґахському районі Азербайджану. Було центром Ілісуйського султанату, пізніше входило до складу Закатальського округу. Село заснували цахури.
Топоніміка
Етимологія цього топоніма ставала об'єктом уваги дослідників ще в XIX столітті. Так, Вейденбаум, автор відомого путівника по Кавказу, перекладає назву Або-су з тюркської (татар) як «п'ятдесят вод» — Еллі-су. Найімовірніше, наявне поблизу села Ілісу гаряче мінеральне джерело, точніше, багато теплих і холодних джерел, вплинули на назву місцевості Ійлі — «пахне», су —"річка", «вода».
Але найбільш точним слід вважати тлумачення цієї назви, яке дав Д. Є. Зубарєв: "Називання Ілісуй, Єлісуй або правильніше Улу-су, пішло від Улу-су, що означає: «багато води». В Ілісу й понині збереглися низка топонімів зі складовою частиною «Улу»: Улу Кьорпю (міст), Улу-баш (найвища вершина на території міста Кахі, мечеть Улу та інші.
Історія
Варто відзначити наявність за 5-6 км від Ілісу, нижче за течією річки Курмух — на лівому її березі, залишків фортеці Курмух. Цілком можливо, в минулому тут розташовувалося одне з великих поселень Курмуської ущелини.
Басейн Курмухчаю, лівої притоки Алазані, де містилося селище Ілісу, колись належав Грузії і становив особливу еріставство (феодальне володіння) Тсукет. На початку XVII століття, після погрому Кахетинського царства Шах-Аббасом, у басейні цієї річки постав султанат, названий Єлісуйським, за ім'ям головного селища Єлісу. В XVII столітті Ілисуйський султанат і шість об'єдналися в конфедерацію, населення якої складалося з цахурів, аварців, мугалів і інгілойців. Цей союз займав територію вздовж нижньої течії річки Алазані, обмежену із заходу Кахетією, з півдня — частково Ширакським степом, зі сходу — Шекінським ханством. До складу цієї території входили також землі, що лежать на північних схилах Головного Кавказького хребта (верхів'я Самуру). Ілісу і джаро-белоканські джамаати успішно чинили опір спробам кахетинських царів повернути контроль над басейном Курмухчаю, а 5 травня 1723 року навіть захопили Тифліс, отримавши з цього міста данину в розмірі 60 000 тюменів. У середині XVIII століття Ілісуйський султанат досяг такого впливу, що Османська імперія присвоїла султанові Ілісу Алі Султан беку важливий для того часу титул паші «Ікі санджагли».
На початку XIX століття Російська імперія починає завоювання Закавказзя. Ілісуйський султанат приєднали до Росії 1807 року російські війська під командуванням генерала В. С. Гулякова. 1830 року, після семи походів російських військ, Джаро-Белоканські джамаати були ліквідовані, а замість них створено однойменний округ, частиною якого став і Ілісу. На відміну від сусідів, ілісуйські султани активно співпрацювали з російською владою на Кавказі, зокрема неодноразово надаючи їм військову допомогу. За це імперська адміністрація допомогла останньому султанові підпорядкувати своїй владі долину верхнього Самуру з головним селищем Цахур. Згодом відносини ілісуйского правителя з російською адміністрацією погіршилися.
16 червня 1844 року Даніял-бек у головній мечеті Ілісу поклявся на Корані битися з Російською імперією. Через 4 дні Джаробелоканський військово-окружний начальник генерал-майор зі своїм загоном вступив у межі султанату. 25 червня росіяни під Агатаєм розбили тритисячне військо Даніял-бека, а 3 липня з боєм зайняли і сам аул Ілісу. Султанові вдалося втекти в гори. Ілісу зруйнували, не зачепивши при цьому тільки міської мечеті. 8 серпня в аулі Нах росіяни заснували свою адміністрацію, сам султанат офіційно включили до складу області Чарталах. У січні 1847 року жителі Ілісу звернулися до Шаміля по допомогу в боротьбі з росіянами, пообіцявши підняти повстання, як тільки війська імама спустяться з гір. 16 травня гірське військо під командуванням Даніял-бека вступило в межі Ілісу. Міліція частково перейшла на бік султана, частково розбіглася. Наступ на Ілісу носив відтяжний характер. Коли стало ясно, що похід Даніял-бека не заважає росіянам воювати в Дагестані, Шаміль втратив до нього інтерес і відкликав султана. 9 червня Даніял-бек відвів свої війська за Кавказький хребет.
В районі Ілісу містяться ілісуйські соляно-лужні мінеральні води. Температура води 38-42°C.
Населення
За даними Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона, що видавався в кінці XIX — початку XX століть, в Єлісу проживало 2840 цахурів, іменованих тоді, як і більшість гірських народів, лезгинами.
За даними Кавказького календаря за 1912 рік у селищі Ілісу проживали цахури числом 2329 осіб.
Населення Ілісу розмовляє цахурською й азербайджанською мовами. В минулому жителі селища розмовляли цахурською мовою, однак у другій половині XIX століття всі жителі вже розмовляли азербайджанською.
Культура
В кіно
У Ілісу проходили знімання фільму Юлія Гусмана «Не бійся, я з тобою» і його продовження «Не бійся, я з тобою! 1919».
Пам'ятки
Міст Улу — міст XVIII століття.
Джума-мечеть — мечеть XVIII століття.
Сумузька фортеця — оборонна башта XVII століття.
Шамільгала (Галача) — вежа XIX століття.
Джинлі-кала — середньовічна фортеця з вежами VII—IX століть або XVIII століття.
Примітки
Джерела
Территория и население Илисуйского Султаната
Кратко о Джаро-Белоканских обществах
Цахурское султанство
Література
І. П. Ліневич Колишнє Елисуйское султанство // Збірник відомостей про кавказьких горян. — Тифліс, 1873.
Північно-західний Азербайджан: Илисуйское султанство. Видавництво «Алтай» Баку. 1999
Рамазанов Х. Х., Шихсаидов А. Р. Нариси історії південного Дагестану. Махачкала, 1964.
В. П. Перушевский. Джаро-белоканские вільні суспільства в першій половині XIX століття. — Махачкала, 1993.
Магомедов Р. М. Історія Дагестану: Навчальний посібник; 8 кл. — Махачкала: Вид-во НДІ педагогіки, 2002
Гусейнов Ф. М. До історії цахуров. Махачкала, 1998 р.
Мусаєв Р. М. Цахуры. Історико-етнографічне дослідження XVIII—XIX ст. Частина I. Махачкала, 2009
Мусаєв Р. М. Цахуры в політиці Ірану і Туреччини у XV—XVIII ст. Махачкала, 2010
Ґахський район
|
3127159
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D0%BC%D1%83%D1%88-%D0%94%D1%83%D0%B7%D0%B0%D0%BD
|
Чамуш-Дузан
|
Чамуш-Дузан — село в Ірані, у дегестані Шейх Нешін, у бахші Шандерман, шагрестані Масал остану Ґілян. За даними перепису 2006 року, його населення становило 191 особу, що проживали у складі 48 сімей.
Клімат
Середня річна температура становить 13,98°C, середня максимальна – 27,77°C, а середня мінімальна – -1,21°C. Середня річна кількість опадів – 758 мм.
Примітки
Населені пункти шагрестану Масал
|
1213480
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/8156%20%D0%A6%D1%83%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
8156 Цукада
|
8156 Цукада (8156 Tsukada) — астероїд головного поясу, відкритий 13 жовтня 1988 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,359.
Названо на честь Цукади (цукада).
Примітки
Див. також
Список астероїдів (8101-8200)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1988
Головний пояс астероїдів
|
41121
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%20%28%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE%29
|
Берегомет (село)
|
Берегомет (село)
Берегомет — село в Україні, у Неполоковецькій селищній громаді Чернівецького району Чернівецької області. Розташоване на автодорозі Івано-Франківськ — Чернівці. Завдячує своєю назвою стрімким та обривчатим берегам над річкою Прут. Народна назва Берегомет над Прутом
Загальні відомості
За декілька гонів од того місця де зливаються докупи водисті потоки бурхливого Черемоша і статечного Прута розкинулось моє село, що зветься Берегомет над Прутом. Подібно інших побережних сіл своєю назвою воно завдячує Пруту, який щовесни розмиває старі береги і намітає нові. Тому люди і назвали це місце «Береги мете» або «Берегомет над Прутом».
Село розташоване в міжгірській долині в чотири-п'ять гонів завширшки, що утворилась на староріччі доісторичної річки, яка омивала відноги Карпатських гір. Води спали, а натомість залишилась родюча долина. В давнезні давна ця долина була залюднена, позаяк місцевий люд уподобав цю місцевість. А й було за що. Підсоння тут було м'яке і здорове, у численних допливах Пруту водилось багато фавни, а земля давала щедрі врожаї. Тож бачачи хосен своєї праці люди замешкали в цьому краї. Тільки щовеснянні буйності Пруту, який розбивав береги, змусили людей одступити на гін од непевних берегів і осісти на заріччі. Небавом там появилися чепурні, обтиньковані глиною хатини, огороджені тином, з дбайливо обробленими городами та садочками, у яких духотного дня відпочивали поселяни і звідки було чути неугавний дитячий щебет. Люди призвичаїлись жити в тій місцевості і внезабарі уторовані шляхи оперезали місцеві високості, де люд місцевий вирощував хліб.
З бігом часу попередні роди відходили до батьків своїх, а після них приходили на світ роди інші. Але не мінялося життя моїх односельчан. Як і в попередні віки сіяли вони пшеницю, жито, овес, ячмінь, гречку, просо, коноплю. Плекали худобу: овець, кіз, корів, коней, волів, займались пасічництвом. Ті з них, які мали хист до ремесла, працювали теслярами, ковалями, кушнірами, кравцями, гончарями, шевцями, бондарями, ткачами.
Над краєм пролітали хуртовини воєн, але покоління від поколінь переймали здобутки попередніх надбань і передавали своїм нащадкам. Читати більше.
Населення
Національний склад населення за даними перепису 1930 року у Румунії:
Мовний склад населення за даними перепису 1930 року:
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Галерея
Примітки
Посилання
Купчанко Михайло. «Історія села Берегомет».
Логвин Г. Н. Украинские Карпаты. — М.: Искусство, 1973.— С. 166—167
Церква св. Миколи, 1786, і дзвіниця, XVIII ст.
Андрій Бондаренко. Берегомет
Села Чернівецької області
|
81522
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BD%D0%B0%D1%84%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%B5%20%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5
|
Дружелюбівське нафтогазоконденсатне родовище
|
Дружелюбівське нафтогазоконденсатне родовище — належить до Північного борту нафтогазоносного району Східного нафтогазоносного регіону України.
Опис
Розташоване в Харківській області на відстані 4 км від смт Борова.
Знаходиться в південно-східній частині північному борту Дніпровсько-Донецької западини.
Підняття виявлене в 1972 р. У відкладах палеозою структура являє собою брахіантикліналь північно-західного простягання розмірами по ізогіпсі -2180 м 3,4х1,6 м, півд.-зах. крило якої порушене скидом амплітудою близько 180 м. У 1975 р. з відкладів башкирського ярусу з інт. 2168—2284 м отримано фонтан газоконденсатної суміші дебітом 602 тис. м3/добу.
Поклади пластові, склепінчасті, тектонічно екрановані та літологічно обмежені. Режим газоконденсатних покладів — газовий, нафтових — водонапірний та газової шапки з водонапірним.
Експлуатується з 1979 р. Запаси початкові видобувні категорій А+В+С1: нафти — 215 тис. т; розчиненого газу — 32 млн. м3; газу — 10556 млн. м3; конденсату — 396 тис. т. Густина дегазованої нафти 799—802 кг/м3. Вміст сірки у нафті 0,03-0,071 мас.%.
Джерела
Нафтогазоконденсатні родовища України
Нафтогазоконденсатні родовища Північного борту нафтогазоносного району
Газові родовища України із запасами від 10 до 100 млрд.м3
|
15576260
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Labouquerie
|
Labouquerie
|
Labouquerie is a former commune in the Dordogne department in southwestern France. On 1 January 2016, it was merged into the new commune Beaumontois-en-Périgord.
Population
See also
Communes of the Dordogne department
References
Former communes of Dordogne
|
12445209
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Yellow-throated%20flycatcher
|
Yellow-throated flycatcher
|
Yellow-throated flycatcher
The yellow-throated flycatcher (Conopias parvus) is a species of bird in the family Tyrannidae.
It is found in Bolivia, Brazil, Colombia, Ecuador, French Guiana, Guyana, Peru, Suriname, and Venezuela.
Its natural habitat is subtropical or tropical moist lowland forests.
Description
The bird is similar to the great kiskadee, but behavior and voice is quite different. The voice is quite vocal; often-heard call is a distinctive hollow rattle with a thrumming tune. It is 6.1 inches in length.
References
yellow-throated flycatcher
Birds of the Amazon rainforest
Birds of the Guiana Shield
yellow-throated flycatcher
yellow-throated flycatcher
Taxonomy articles created by Polbot
|
2810591
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Thymus%20algeriensis
|
Thymus algeriensis
|
Thymus algeriensis — вид рослин родини глухокропивові (Lamiaceae), поширений у Алжирі, Лівії, Марокко, Тунісі.
Поширення
Поширення: Алжир, Лівія, Марокко, Туніс.
Джерела
algeriensis
Флора Алжиру
Флора Лівії
Флора Марокко
Флора Тунісу
Рослини, описані 1852
|
1872415
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%20%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D1%83%D0%B2%D1%88%D0%B8%D0%BD%D0%B8%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B0%20%D0%91%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%B2
|
З минувшини міста Бродів
|
З минувшини міста Бродів
«З минувшини міста Бродів» — праця галицького дослідника Івана Созанського про місто Броди. Надрукована желехівкою у Львові, в друкарні НТШ 1911 року. Автор посмертної згадки про Івана Созанського — Степан Томашівський.
Автор дослідив історію міста від заснування до кінця XVII століття, але також деякі питання розглянув спираючись на актовий матеріал XVIII століття.
Отся розвідка написана головно на основі рукописного матеріялу, т. зв. війтівських і консулярних протоколів та «вічних книг». що поки що переховують ся в архиві місцевого ц. к. суду повітового. Усіх книг (форм. мала й вел. 4°) мав я під рукою зверх 30… використав я лишень рукописний матеріял із XVII в., не брав ся натомісць до кількох збірок із XVIII в.
Зміст
І. Короткий нарис історії міста ІІ. Русини властителі реальностий. ІІІ. Промисл і торгівля. IV. Дещо про цехи і ремесла. V. Церкви, шпиталї, школи, місцеве духовенство. VI. По дорозї під Львів.
Примітки
Джерела
Броди
Книги про міста України
Твори 1911
|
15769957
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Caignac
|
Caignac
|
Caignac is a commune in the Haute-Garonne department in southwestern France.
Population
See also
Communes of the Haute-Garonne department
References
Communes of Haute-Garonne
|
2527643
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/STON1-GTF2A1L
|
STON1-GTF2A1L
|
STON1-GTF2A1L – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на 2-й хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 735 амінокислот, а молекулярна маса — 83 141.
Задіяний у таких біологічних процесах, як ендоцитоз, альтернативний сплайсинг.
Локалізований у цитоплазмі, мембрані.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 2
Некатегоризовані білки
|
19187026
|
https://en.wikipedia.org/wiki/V352%20Aurigae
|
V352 Aurigae
|
V352 Aurigae is a variable star in the northern constellation of Auriga. It dimly visible to the naked eye with an apparent visual magnitude that ranges from 6.13 down to 6.18. According to the Bortle scale, it is faintly visible to the naked eye from dark rural skies. The star is located at a distance of approximately 970 light years from the Sun based on parallax, but is drifting closer with a radial velocity of −7 km/s.
The stellar classification of this star is A9III, which matches an A-type star with the luminosity class of an evolved giant star. It is listed as a spectral standard for stars of that class, although other researchers have classed it as F0II-III or F1IV.
V352 Aurigae is a low amplitude Delta Scuti variable with a period of , which means the variability is caused by the rotation of the host star in combination with localized regions of activity. The star has 13 times the radius of the Sun and is radiating 242 times the Sun's luminosity from its photosphere at an effective temperature of 6,350 K. It is unusually luminous for a Delta Scuti variable. It is also suspected of being a chemically peculiar star of the Delta Delphini type, although the anomalies are not pronounced.
References
External links
HR 2557
Image V352 Aurigae
A-type giants
Delta Scuti variables
Auriga (constellation)
Durchmusterung objects
050420
033269
2557
Aurigae, V352
|
66299338
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Friedrich%20Brugger
|
Friedrich Brugger
|
Friedrich Brugger
Friedrich Brugger (13 January 1815 – 8 April 1870), was a German sculptor.
Brugger was born 13 January 1815 at Munich. He studied at the Munich Academy of Fine Arts, after which he stayed in Italy from 1841 to 1843. He returned to Munich where he received commissions from Ludwig I of Bavaria, including busts in the Ruhmeshalle and large bronze statues. Together with Johann Martin von Wagner and Johann von Halbig, he created the Quadriga on the Siegestor (Victory Gate) arch in Munich. He designed and modelled the sculptured form for the monument to Maximilian II, cast in 1860 by Ferdinand von Miller, for the central square of the Altes Schloss (Old Palace) on Maximilianstraße in Bayreuth.
Brugger died 8 April 1870, and is buried in the Alter Südfriedhof (Old South Cemetery) in Munich (Area 16, Row 10, Plot 26; at ).
Selected works
1848: Monument to Christoph Willibald Gluck at the Promenadeplatz in Munich
1852: Tomb of Johannes von Müller at the Altstädter Friedhof in Kassel (with Leo von Klenze; dismantled 1936, reconstructed 2009)
1857: Monument to Jakob Fugger on Philippine-Welser-Strasse in Augsburg
1857: Guard portrait by Hermann von Vicari in the Augustiner Museum at Freiburg im Breisgau
1858: Monument to Duke Louis the Rich, in Landshut
1860: Monument to Carl Philipp von Wrede in Heidelberg (dismantled and melted down, 17 April 1940)
1861: Monument to Friedrich Wilhelm Joseph Schelling on the Maximilianstraße, Munich
1861: Monument to the Elector Maximilian II at the Promenadeplatz, Munich
1867: Monument to Leo von Klenze at the Gärtnerplatz, Munich
Bibliography
Pecht, Friedrich; Allgemeine Deutsche Biographie (ADB), "Brugger, Friedrich", Volume 3, Duncker & Humblot, Leipzig 1876, p. 409.
References
External links
"Brugger Friedrich", Brockhaus and Efron Encyclopaedic Dictionary, Wikisource (in Russian)
Artists from Munich
19th-century German sculptors
German male sculptors
1815 births
1870 deaths
|
453849
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD-%D0%9B%D0%B5%D1%83%D1%87%D1%96%D0%BE-%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%8C-%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%96%D0%BE
|
Сан-Леучіо-дель-Санніо
|
Сан-Леучіо-дель-Санніо — муніципалітет в Італії, у регіоні Кампанія, провінція Беневенто.
Сан-Леучіо-дель-Санніо розташований на відстані близько 220 км на південний схід від Рима, 55 км на північний схід від Неаполя, 6 км на південь від Беневенто.
Населення — (2014).
Щорічний фестиваль відбувається 11 січня та 10 серпня. Покровитель — San Leucio d'Alessandria.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Аполлоза
Беневенто
Чеппалоні
Сант'Анджело-а-Куполо
Див. також
Список муніципалітетів провінції Беневенто
Примітки
Муніципалітети провінції Беневенто
|
2774521
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D1%88%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B4%20%28%D0%B4%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%2C%20%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%20%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D1%96%29
|
Хошкруд (дегестан, остан Марказі)
|
Хошкруд (дегестан, остан Марказі)
Хошкруд — дегестан в Ірані, в Центральному бахші, в шагрестані Зарандіє остану Марказі. За даними перепису 2006 року, його населення становило 9431 особу, які проживали у складі 2104 сімей.
Населені пункти
До складу дегестану входять такі населені пункти:
Азад-Кін
Аліабад
Аманіє
Белафту
Бідлу
Верде
Гебран
Госейнабад
Госейнабад
Есфаганак
Кешлак-е Башір
Кешлак-е Сабз-Алі
Кешлак-е Сардар
Кешлак-е Юсеф-Алі
Кушкак
Лалекан
Малард
Парвінабад
Сейєдабад
Торакан
Хошкруд
Шур-Болаг
Примітки
Дегестани остану Марказі
|
1225739
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%20%D0%92%D0%B0%D1%85%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B3%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Чиковані Вахтанг Володимирович
|
Чиковані Вахтанг Володимирович
Вахтанг Володимирович Чиковані — радянський офіцер, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). У роки німецько-радянської війни начальник хімічної служби 861-го стрілецького полку 294-ї стрілецької дивізії 52-ї армії 2-го Українського фронту, старший лейтенант.
Біографія
Народився 2 серпня 1919 року в місті Тбілісі, столиці Грузії, в родині службовця. Закінчив 3 курси Тбіліського державного університету.
У Червоній армії з 1941 року. Закінчив Військову академію хімічного захисту в 1942 році. В дієвій армії з липня 1942 року.
Як начальник хімічної служби в складі 294-го стрілецького полку взимку 1943—1944 років відзначився у боях на території України. В грудні 1943 року при визволенні міста Черкаси за власної ініціативи очолив підрозділ піхотинців та штурмом оволодів будівлею Палацу піонерів — потужним опорним пунктом німців. В лютому 1944 року, замінивши вибулого з ладу командира роти лейтенанта Уколова, з групою бійців непомітно переправився через річку Рось в районі селища Стеблів Корсунь-Шевченківського району. Група вийшла в тил ворога і раптово атакувала противника. Група бійців переправилась на протилежний берег, тим самим змусивши ворога підступати. В цьому бою німці втратили близько роти солдат, 60 осіб здалось в полон. Переслідуючи ворога, група радянських воїнів звільнила 2 населених пункти. У бою за село Водяники Звенигородського району 1 березня 1944 року Вахтанг Володимирович загинув від осколка міни.
Увічнення пам'яті
Указом президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року за мужність, відвагу та героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, старшому лейтенанту Чиковані Вахтангу Володимировичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Чиковані нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки та декількома медалями. Похований у селі Водяники, де на могилі встановлено обеліск; біля будівлі школи встановлено погруддя.
Вшанування пам'яті
На місці боїв у селі Яблунівка встановлено пам'ятний знак на честь воїнів роти Чиковані, стела з портретом Героя. На будівлі Палацу піонерів у Черкасах встановлено меморіальну дошку. На території Черкаської ЗОШ № 12 у 1980 році встановлено бюст.
Вулиця Чиковані у місті Черкаси. Також вулиця існує у місті Корсунь-Шевченківський, селах Водяники, Яблунівка.
Джерела
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. — М.: Воениз., 1988.
Герои-освободители Черкасщины. — Днепропетровск: Промінь, 1980.
Посилання
Біографія Чиковані В.В. на сайті www.warheroes.ru
Уродженці Тбілісі
Радянські офіцери Другої світової війни
Загинули в боях Німецько-радянської війни
Герої Радянського Союзу — грузини
Померли у Звенигородському районі
Поховані у Звенигородському районі
|
59548989
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pavlovskoye%2C%20Lipovsky%20Selsoviet%2C%20Velsky%20District%2C%20Arkhangelsk%20Oblast
|
Pavlovskoye, Lipovsky Selsoviet, Velsky District, Arkhangelsk Oblast
|
Pavlovskoye, Lipovsky Selsoviet, Velsky District, Arkhangelsk Oblast
Pavlovskoye is a rural locality (a selo) in Lipovskoye Rural Settlement of Velsky District, Arkhangelsk Oblast, Russia. The population was 9 as of 2014.
Geography
It is located on the Puya River, 91 km north-west from Velsk.
References
Rural localities in Velsky District
|
35439977
|
https://en.wikipedia.org/wiki/NATO%20missile%20defense%20system
|
NATO missile defense system
|
NATO missile defense system
The NATO missile defense system is a missile defense system being constructed by the North Atlantic Treaty Organization (NATO) in several member states and around the Mediterranean Sea. Plans for this system have changed several times since first studied in 2002, including as a response to Russian opposition.
Background
A missile defense feasibility study was launched in May 2001. The NATO Consultation, Command and Control Agency (NC3A) and NATO's Conference of National Armaments Directors (CNAD) were also involved in negotiations. The study concluded that missile defense is technically feasible, and it provided a technical basis for ongoing political and military discussions regarding the desirability of a NATO missile defense system. The United States negotiated with Poland and the Czech Republic over the course of several years after on the deployment of interceptor missiles and a radar tracking system in the two countries. Both countries' governments indicated that they would allow the deployment.
In April 2007, NATO's European allies called for a NATO missile defense system which would complement the American national missile defense system to protect Europe from missile attacks and NATO's decision-making North Atlantic Council held consultations on missile defense in the first meeting on the topic at such a senior level. In response, Russian Prime Minister Vladimir Putin claimed that such a deployment could lead to a new arms race and could enhance the likelihood of mutual destruction. He also suggested that his country would freeze its compliance with the 1990 Treaty on Conventional Armed Forces in Europe (CFE)—which limits military deployments across the continent—until all NATO countries had ratified the adapted CFE treaty. Secretary General Jaap de Hoop Scheffer claimed the system would not affect strategic balance or threaten Russia, as the plan is to base only ten interceptor missiles in Poland with an associated radar in the Czech Republic.
On 14 July 2007, Russia gave notice of its intention to suspend the CFE treaty, effective 150 days later. On 14 August 2008, the United States and Poland came to an agreement to place a base with ten interceptor missiles with associated MIM-104 Patriot air defense systems in Poland. This came at a time when tension was high between Russia and most of NATO and resulted in a nuclear threat on Poland by Russia if the building of the missile defenses went ahead. On 20 August 2008 the United States and Poland signed the agreement, while Russia sent word to Norway that it was suspending ties with NATO.
During the 2008 Bucharest Summit, the alliance further discussed the technical details as well as the political and military implications of the proposed elements of the US missile defense system in Europe. Allied leaders recognized that the planned deployment of European-based US missile defense assets would help protect many Allies, and agreed that this capability should be an integral part of any future NATO-wide missile defense architecture. In August 2008, Poland and the United States signed a preliminary deal to place part of the missile defense shield in Poland that would be linked to air-defense radar in the Czech Republic. More than 130,000 Czechs signed a petition for a referendum on the base.
On 20 March 2015, Russia's ambassador to Denmark wrote a letter to the editor of Jyllands-Posten warning the Danes that their participation in this merge of assets would make their warships targets of Russian nuclear missiles. Denmark's former Minister for Foreign Affairs Holger K. Nielsen commented that if there's a war, Danish warships will be targets in any case.
Active Layered Theater Ballistic Missile Defense
On 17 September 2009, U.S. President Barack Obama announced that the planned deployment of long-range missile defense interceptors and equipment in Poland and the Czech Republic was not to go forward, and that a defense against short- and medium-range missiles using Aegis warships would be deployed instead. Following the change in plans, Russian President Dimitri Medvedev announced that a proposed Russian Iskander surface to surface missile deployment in nearby Kaliningrad would also not go ahead. The two deployment cancellation announcements were later followed with a statement by newly named NATO Secretary General Anders Fogh Rasmussen calling for a strategic partnership between Russia and the Alliance, explicitly involving technological cooperation of the two parties' missile defense systems.
According to a September 2009 White House Factsheet entitled "Fact Sheet on U.S. Missile Defense Policy - A "Phased, Adaptive Approach" for Missile Defense in Europe" contains the following four phases:
Phase One (in the 2011 timeframe) – Deploy current and proven missile defense systems available in the next two years, including the sea-based Aegis Weapon System, the Standard Missile-3 (SM-3) interceptor (Block IA), and sensors such as the forward-based Army Navy/Transportable Radar Surveillance system (AN/TPY-2), to address regional ballistic missile threats to Europe and our deployed personnel and their families;
Phase Two (in the 2015 timeframe) – After appropriate testing, deploy a more capable version of the SM-3 interceptor (Block IB) in both sea- and land-based configurations, and more advanced sensors, to expand the defended area against short- and medium-range missile threats;
Phase Three (in the 2018 timeframe) – After development and testing are complete, deploy the more advanced SM-3 Block IIA variant under development, to counter short-, medium-, and intermediate-range missile threats; and
Phase Four (in the 2020 timeframe) – After development and testing are complete, deploy the SM-3 Block IIB to help better cope with medium- and intermediate-range missiles and the potential future ICBM threat to the United States.
The deployment of warships equipped with the Aegis RIM-161 SM-3 missile began after Obama's speech in September 2009. These missiles complement the Patriot missile systems already deployed by American units. Though initially supportive of the plan, once was actually deployed to the Black Sea, the Russian Foreign Ministry issued a statement voicing concern about the deployment.
On 4 February 2010, Romania agreed to host the SM-3 missiles starting in 2015 at Deveselu. The first element of this revised system, the early warning radar station in Kürecik, Malatya, Turkey, went operational in 2012. The BMD component in Romania was undergoing an upgrade in May 2019; in the interim a THAAD unit, B Battery (THAAD), 62nd Air Defense Artillery Regiment, was emplaced in NSF Deveselu, Romania; the upgrade was completed August 9, 2019 and the THAAD battery has returned to its home station.
Other parts of the missile defense system are planned to be built in Portugal, Poland, Romania and Spain. In September 2011, NATO invited India to be a partner in its ballistic missile defense system. V. K. Saraswat, the architect of Indian Ballistic Missile Defense Program, subsequently told the press, "We are analysing the report. It is under consideration."
Also in September 2011, the White House released a Factsheet that reports on the European Phased Adaptive Approach (EPAA). With respect to EPAA's implementation as part of the NATO missile defense in Europe the factsheet notes the four phases outlined above:
Phase One (2011 timeframe) will address short- and medium-range ballistic missile threats by deploying current and proven missile defense systems. It calls for the deployment of Aegis Ballistic Missile Defense (BMD)-capable ships equipped with proven SM-3 Block IA interceptors. In March of this year the USS Monterey was the first in a sustained rotation of ships to deploy to the Mediterranean Sea in support of EPAA. Phase One also calls for deploying a land-based early warning radar, which Turkey agreed to host as part of the NATO missile defense plan.
Phase Two (2015 timeframe) will expand coverage against short- and medium-range threats with the fielding of a land-based SM-3 missile defense interceptor site in Romania and the deployment of a more capable SM-3 interceptor (the Block IB). On September 13, the United States and Romania signed the U.S.-Romanian Ballistic Missile Defense Agreement. Once ratified, it will allow the United States to build, maintain, and operate the land-based BMD site in Romania. The missile defense system in Deveselu became operational on 18 December 2015.
Phase Three (2018 timeframe) will improve coverage against medium- and intermediate-range missile threats with an additional land-based SM-3 site in Poland and the deployment of a more advanced SM-3 interceptor (the Block IIA). Poland agreed to host the interceptor site in October 2009, and today, with the Polish ratification process complete, this agreement has entered into force.
Phase Four (2020 timeframe) will enhance the ability to counter medium- and intermediate-range missiles and potential future inter-continental ballistic missile (ICBM) threats to the United States from the Middle East, through the deployment of the SM-3 Block IIB interceptor. Each phase will include upgrades to the missile defense command and control system.
During its 2012 Chicago Summit NATO leaders declared that the NATO missile defense system has reached interim capability. Interim capability means that a basic command and control capability has been tested and installed at NATOs Headquarters Allied Air Command in Ramstein, Germany, while NATO Allies provide sensors and interceptors to connect to the system. It also means that US ships with anti-missile interceptors in the Mediterranean Sea and a Turkey-based radar system have been put under NATO command in the German base. "Our system will link together missile defense assets from different Allies – satellites, ships, radars and interceptors – under NATO command and control. It will allow us to defend against threats from outside the Euro-Atlantic area," NATO Secretary General Anders Fogh Rasmussen said.
NATO long-term goal is to merge missile defense assets provided by individual Allies into a coherent defense system so that full coverage and protection for all NATO European populations, territory and forces against the threats posed by proliferation of ballistic missiles is ensured. This goal is expected to be released sometime between the end of the 2010s and the beginning of the 2020s. To this end Spain will host four US Aegis warships at its port in Rota while Poland and Romania have agreed to host US land-based SM-3 missiles in the coming years. According to a State Department official Frank A. Rose, the United States has "offered EPAA assets to the Alliance" as an "interim BMD capability", including the AN/TPY-2 radar deployed in Turkey, which is "under NATO operational control". Rose also said that "In addition, U.S. BMD-capable Aegis ships in Europe are also now able to operate under NATO operational control when threat conditions warrant."
In 2020, the Aegis Ashore site in Poland had not yet been completed, due to incomplete auxiliary controls for heating, power, and cooling. Missile Defense Agency's Vice Admiral Jon Hill was to announce in February 2020 whether another contractor would be required. By 2018 the Aegis SM-3 Block IB missiles were already on-site in Poland; the Aegis Ashore Ballistic Missile Defense System in Romania is operational. Naval Support Facility-Redzikowo is to be declared operational on Friday, 15 December 2023, according to the Prime Minister of Poland, Donald Tusk.
A 2012 GAO report found that the phase four interceptors may be poorly placed and of the wrong type to defend the United States. This capability was planned to be in place by 2020, but this has "been delayed to at least 2022 due to cuts in congressional funding."
Some Republicans including Mitt Romney, Dick Cheney and John McCain have called Obama's changes from the system Bush proposed a "gift" to Vladimir Putin, but Gates wrote in Duty: Memoirs of a Secretary at War that the change was made to ensure a more effective defense for Europe.
National systems
Poland has sought cooperation with France and Germany in the establishment of a joint missile defense system.
See also
Destroyer Squadron 60
European Sky Shield Initiative
Missile defense systems by country
References
External links
Active Layered Theatre Ballistic Missile Defense
NATO topic page
Missile defence
Missile defense
Missile defence
|
63404366
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Adam%20Coon
|
Adam Coon
|
Adam Coon
Adam Jacob Coon (born November 14, 1994) is an American heavyweight wrestler and professional football player, playing offensive guard for the Seattle Sea Dragons of the XFL, notable for not having played football in college. Before pro football, Coon was an accomplished wrestler at the state, national, and international levels. He was a 2011 Cadet World freestyle gold medalist, 2014 Junior World double bronze medalist in both Greco-Roman and freestyle, two-time NCAA Division I finalist (2015, 2018), 2018 Senior World silver medalist in Greco-Roman, and a Pan American gold medalist in 2019 and silver medalist in 2020.
Early life
Coon was a four-time Michigan state high school champion for Fowlerville High School, winning at 215 pounds in 2010 and 2011 and at 285 pounds in 2012 and 2013, while compiling a 212-3 career record, finishing with three straight undefeated seasons. He became 2011 FILA Cadet World champion at 100kg and two-time USA Wrestling Junior Triple Crown winner by capturing titles in folkstyle, Greco-Roman and freestyle in 2012 and 2013. For his 2013 performance, Coon was named Detroit Athletic Club HS Athlete of the Year, and received the Dave Schultz High School Excellence Award (Midwest region), Michigan's "Mr. Wrestler" award, and the Junior Schalles Award for best high school pinner. Coon lettered in football and track and field, becoming a state runner-up in discus and shot put. He was also in the National Honor Society and the class of 2013 salutatorian.
College wrestling career
Coon enrolled at the University of Michigan's College of Engineering, majoring in aerospace engineering. In his freshman year at heavyweight, he won the Michigan State Open, the Cliff Keen Las Vegas championship (defeating Nick Gwiazdowski in the quarterfinals), and the Ken Kraft Midlands championship, but went 0-2 at the Big Ten championship, and 2-2 at the 2014 NCAA championships to finish shy of All-American honors. That summer he rebounded by winning University Freestyle Nationals at 125 kg, and freestyle and Greco-Roman 120 kg championships at the 2014 FILA Junior World Team Trials to secure his spot at the World Junior Championships. At the world championships, Coon defeated Arata Sonoda in Greco-Roman and Yunus Emre Dede in freestyle to win double bronze, a rare achievement. In his sophomore year, Coon was named team co-captain, capturing another MSU Open championship, finishing third at Cliff Keen, second at the Southern Scuffle, and third at the Big Ten championships. At the 2015 NCAA championships, he lost to Gwiazdowski in the heavyweight finals, going 4-1 and earning All-American, Academic All-Big Ten, and NWCA All-Academic honors. As a junior, Coon won the Greco-Roman 130 kg titles at the 2015 Bill Farrell International Open and at the U.S. Open, placed second at the Big Ten championship after losing to Kyle Snyder in the finals, and went 5-1 at the 2016 NCAA championships to place third behind Snyder and Gwiazdowski, earning All-American and All-Academic honors again. Coon was an alternate in Greco-Roman for the 2016 Olympics in Brazil after placing second at the United States Olympic Team Trials. Despite redshirting due to injury in his senior year, he received a U-M Athletic Academic Achievement Award. Coon returned with strong showings as a graduate student for the 2017-18 season, winning his third MSU Open title, second Cliff Keen Invitational title, beating no.1 ranked 2016 gold medalist Kyle Snyder in the Clash at Crisler dual meet for Snyder's first loss in over two years, placing second at the Big Ten championships after losing to Snyder in double over-time, and second at the 2018 NCAA championships after losing to Snyder again, earning All-American and All-Academic honors for the third time, and a second Athletic Academic Achievement Award. Coon finished his college career with a 116-15 overall record and .885 win percentage, the sixth highest in U-M history.
Post-graduate wrestling career
After graduating, Coon pursued an international career in the Greco-Roman style. In 2019, Coon won the gold medal in the 130 kg event at the Pan American Wrestling Championships held in Buenos Aires, Argentina. In the same year, he also represented the United States at the 2019 Pan American Games in the 130 kg event without winning a medal; he was eliminated in his first match by Yasmani Acosta of Chile who went on to win one of the bronze medals.
At the 2019 World Wrestling Championships held in Nur-Sultan, Kazakhstan, he competed in the 130 kg event where he was eliminated in his first match by Meng Lingzhe of China.
In March 2020, at the Pan American Wrestling Championships held in Ottawa, Canada, he won the silver medal in the 130 kg event. A few days later, he competed in the 2020 Pan American Wrestling Olympic Qualification Tournament, also held in Ottawa, Canada, without qualifying for the 2020 Summer Olympics in Tokyo, Japan. In May 2021, he also failed to qualify for the Olympics at the World Olympic Qualification Tournament held in Sofia, Bulgaria.
In January 2023, Coon resumed training in Greco-Roman wrestling with the intention of going to the 2024 Olympics.
Football career
On June 4, 2021, the Tennessee Titans signed Coon to play on the offensive line for them. He was an All-State linebacker in high school and was an honorable mention offensive lineman. He attended the University of Michigan but never played college football. On August 12, 2021, Coon was waived/injured by the Titans and placed on injured reserve. He was released on August 20.
On June 15, 2022, Coon had a workout with the Atlanta Falcons.
Coon was assigned to the Seattle Sea Dragons of the XFL on January 6, 2023.
References
External links
1994 births
Living people
Place of birth missing (living people)
American male sport wrestlers
World Wrestling Championships medalists
Pan American Wrestling Championships medalists
Wrestlers at the 2019 Pan American Games
Pan American Games wrestlers for the United States
Tennessee Titans players
Players of American football from Michigan
American football offensive guards
21st-century American sportsmen
Seattle Sea Dragons players
|
49150563
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Izair%20Emini
|
Izair Emini
|
Izair Emini (Izo) (Macedonian Cyrillic: Изаир Емини; born 4 October 1985) is a retired Macedonian professional footballer who last played as a striker for second league side Besa 1976.
Career
Renova
During the 2014–15 season, Emini was the top goalscorer with 20 goals, with Renova who qualified in the 2015–16 UEFA Europa League first qualifying round.
Kukësi
Emini joined Albanian Superliga side Kukësi on 7 January 2016 on a free transfer, signing an initial 6-month contract with the option of a further two years. During the presentation, he was handed the squad number 8.
2015–16 season
He made his debut for the team on 23 January in the first leg of 2015–16 Albanian Cup's quarter-final against Teuta Durrës, where he played full-90 minutes in a 1–0 away lose. Eight days later, in his league debut, Emini scored twice, including a 22nd minute free kick goal in an eventual 3–0 home win versus Bylis Ballsh, becoming quickly a fan favourite. On 13 February, Emini was on the scoresheet again as he scored during the 2–2 home draw against the Europe rivals of Teuta Durrës, taking his tally up to 3 goals in 3 matches.
In March, Emini enjoyed a prolific form, scoring the winners against both Laçi and Tërbuni Pukë, being vital in the club's race for European competitions. On 18 May, in the final day of the league, Emini he scored both goals, both long-range strikes, in the 2–1 home win against Tirana to secure his side a spot in the UEFA Europa League for the next season.
Four days later, in the 2016 Albanian Cup Final against Laçi, Emini started and played 120 minutes in the 1–1 draw; the match went to penalty shootouts where Emini successfully converted his penalty shootout attempt to help the team win 5–3 for the first trophy in the club's history. Emini ended his first season with Kukësi by scoring 11 goals, including 10 in league, in 23 appearances, including 18 in league, as Kukësi finished the season in third position.
2016–17 season
Emini started the new season by playing in the two-legged match against Rudar valid for the first qualifying round of Europa League, as Kukësi progressed to the next round with the aggregate 2–1. In the next round, the team faced Austria Wien. In the first leg, with Kukësi down 1–0, Emini missed a clear opportunity with an empty goal in the last minute, leaving the score unchanged. In the returning leg, Emini did not prevent the 4–1 defeat at Elbasan Arena as Kukësi was knocked out of the Europa League with the aggregate 5–1.
Emini begun the domestic season on 24 August by playing in the 2016 Albanian Supercup against Skënderbeu Korçë, scoring the second Kukësi goal in an eventual 3–1 win at the Selman Stërmasi Stadium, aiding the club to win its first ever Albanian Supercup trophy. On 24 September, during the goalless draw at Laçi, Emini suffered a leg injury that kept him sidelined for a month. He returned in training in last days of October, and played his first match against Dinamo Tirana for the Albanian Cup's first round, contributing with a goal in a 2–0 success. Three days later, Emini scored the winner against Luftëtari Gjirokastër in the last match of the first phrase of the league helping Kukësi to remain the only team without a loss.
In May 2024 Emini played his last match for Besa 1976 in the second to last round of the Macedonian second division at home against Bashkimi 1947, announcing his retirement at the age of 38.
Career statistics
Honours
Shkëndija
Macedonian First League: 2010–11
Macedonian Super Cup: 2011
Kukësi
Albanian Cup: 2015–16
Albanian Supercup: 2016
Albanian Superliga: 2016–17
Voska Sport
Macedonian Second League: 2022-23
Besa
Macedonian Second League: 2023-24
Individual
Macedonian First League top goalscorer: 2014–15
Macedonian Second League (West) top goalscorer: 2021–22
Macedonian Second League top goalscorer: 2023-24
References
External links
1985 births
Living people
Footballers from Tetovo
Men's association football forwards
Macedonian men's footballers
KF Shkëndija players
KF Renova players
FK Kukësi players
FC Drita players
Macedonian First Football League players
Kategoria Superiore players
Football Superleague of Kosovo players
Macedonian expatriate men's footballers
Expatriate men's footballers in Albania
Macedonian expatriate sportspeople in Albania
Expatriate men's footballers in Kosovo
Macedonian expatriate sportspeople in Kosovo
|
30523208
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kryts%20people
|
Kryts people
|
Kryts people
The Kryts (self-designated хърыцӏаь) or Gryz are a people of Azerbaijan who reside in several villages in the Quba, Khachmaz, Ismayilli and Gabala regions, as well as in the cities of Baku and Sumgait. They are one of the peoples that have traditionally been called Shahdagh (along with the Budukh people and Khinalug people).
In 2005, the number of Kryts was between 10,000 and 15,000. They speak the Kryts language, which belongs to the Lezgic branch of the Nakh-Dagestan language family. In addition, all speak the Azerbaijani language.
Demographics
The number Kryts according to H. Seidlitz, extracted from family lists in 1886, was 7,767 people. In "The Sociolinguistic Situation of the Kryts in Azerbaijan" it was reported that the number of Kryts was between 10,000 and 15,000.
History
The area the Kryts inhabit was once part of the Shirvan Khanate during the 18th century but then became part of the Kuba Khanate by the end of the century. The region was annexed into the Russian empire in 1806. During Soviet rule, the authorities imposed themselves into Kryt society, fully eliminating the autonomy the Kryt have historically enjoyed. Traditional beliefs and lifestyles valued by the Kryts underwent rapid change during this period as well.
Lifestyle and culture
Their main occupation is raising livestock; agriculture and horticulture are of secondary importance. In the development of crafts, they occupy manufacture carpets, rugs and woolen patterned socks.
The Kryts are predominantly Sunni Muslims.
References
Lezgins
Kryts
Ethnic groups in Azerbaijan
Peoples of the Caucasus
Muslim communities of the Caucasus
|
62965877
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Red%20Square%20%28film%29
|
Red Square (film)
|
Red Square (film)
Red Square is a 1970 Soviet war drama film directed by Vasili Ordynsky.
Plot
The film consists of two parts. The first part tells about the commissar Dmitry Amelin, who goes to the grenadier full to convince the soldiers to join the Red Army. In the second part Amelin becomes the commissioner of the division, led by Kutasov, who plans to organize an imitation of the blow of one unit, which will distract the White Guards.
Cast
Sergey Yakovlev as Lenin
Aleksandr Kutepov as Yakov Sverdlov
Vyacheslav Shalevich as Nikolay Kutasov
Stanislav Lyubshin as Dmitry Amelin
Valentina Malyavina as Natasha Kutasova
Sergey Nikonenko as Volodya Koltsov
Uno Loyt as Uno Parts
Pavel Kormunin as machine gunner Karpushonok
Viktor Shulgin as Kamyshov
Alexander Kaidanovsky as Kashchei
Nikolai Karachentsov as episode
Aleksei Smirnov as Soldier of the 38th Grenadier Regiment
References
External links
1970 films
1970 war films
1970s Soviet films
1970s Russian-language films
1970s war drama films
Soviet war drama films
Russian Civil War films
Films about Vladimir Lenin
Mosfilm films
|
1111581
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Reaction%20%28physics%29
|
Reaction (physics)
|
Reaction (physics)
As described by the third of Newton's laws of motion of classical mechanics, all forces occur in pairs such that if one object exerts a force on another object, then the second object exerts an equal and opposite reaction force on the first. The third law is also more generally stated as: "To every action there is always opposed an equal reaction: or the mutual actions of two bodies upon each other are always equal, and directed to contrary parts." The attribution of which of the two forces is the action and which is the reaction is arbitrary. Either of the two can be considered the action, while the other is its associated reaction.
Examples
Interaction with ground
When something is exerting force on the ground, the ground will push back with equal force in the opposite direction. In certain fields of applied physics, such as biomechanics, this force by the ground is called 'ground reaction force'; the force by the object on the ground is viewed as the 'action'.
When someone wants to jump, he or she exerts additional downward force on the ground ('action'). Simultaneously, the ground exerts upward force on the person ('reaction'). If this upward force is greater than the person's weight, this will result in upward acceleration. When these forces are perpendicular to the ground, they are also called a normal force.
Likewise, the spinning wheels of a vehicle attempt to slide backward across the ground. If the ground is not too slippery, this results in a pair of friction forces: the 'action' by the wheel on the ground in backward direction, and the 'reaction' by the ground on the wheel in forward direction. This forward force propels the vehicle.
Gravitational forces
The Earth, among other planets, orbits the Sun because the Sun exerts a gravitational pull that acts as a centripetal force, holding the Earth to it, which would otherwise go shooting off into space. If the Sun's pull is considered an action, then Earth simultaneously exerts a reaction as a gravitational pull on the Sun. Earth's pull has the same amplitude as the Sun but in the opposite direction. Since the Sun's mass is so much larger than Earth's, the Sun does not generally appear to react to the pull of Earth, but in fact it does, as demonstrated in the animation (not to precise scale). A correct way of describing the combined motion of both objects (ignoring all other celestial bodies for the moment) is to say that they both orbit around the center of mass, referred to in astronomy as the barycenter, of the combined system.
Supported mass
Any mass on earth is pulled down by the gravitational force of the earth; this force is also called its weight. The corresponding 'reaction' is the gravitational force that mass exerts on the planet.
If the object is supported so that it remains at rest, for instance by a cable from which it is hanging, or by a surface underneath, or by a liquid on which it is floating, there is also a support force in upward direction (tension force, normal force, buoyant force, respectively). This support force is an 'equal and opposite' force; we know this not because of Newton's third law, but because the object remains at rest, so that the forces must be balanced.
To this support force there is also a 'reaction': the object pulls down on the supporting cable, or pushes down on the supporting surface or liquid. In this case, there are therefore four forces of equal magnitude:
F1. gravitational force by earth on object (downward)
F2. gravitational force by object on earth (upward)
F3. force by support on object (upward)
F4. force by object on support (downward)
Forces F1 and F2 are equal, due to Newton's third law; the same is true for forces F3 and F4.
Forces F1 and F3 are equal if and only if the object is in equilibrium, and no other forces are applied. (This has nothing to do with Newton's third law.)
Mass on a spring
If a mass is hanging from a spring, the same considerations apply as before. However, if this system is then perturbed (e.g., the mass is given a slight kick upwards or downwards, say), the mass starts to oscillate up and down. Because of these accelerations (and subsequent decelerations), we conclude from Newton's second law that a net force is responsible for the observed change in velocity. The gravitational force pulling down on the mass is no longer equal to the upward elastic force of the spring. In the terminology of the previous section, F1 and F3 are no longer equal.
However, it is still true that F1 = F2 and F3 = F4, as this is required by Newton's third law.
Causal misinterpretation
The terms 'action' and 'reaction' have the misleading suggestion of causality, as if the 'action' is the cause and 'reaction' is the effect. It is therefore easy to think of the second force as being there because of the first, and even happening some time after the first. This is incorrect; the forces are perfectly simultaneous, and are there for the same reason.
When the forces are caused by a person's volition (e.g. a soccer player kicks a ball), this volitional cause often leads to an asymmetric interpretation, where the force by the player on the ball is considered the 'action' and the force by the ball on the player, the 'reaction'. But physically, the situation is symmetric. The forces on ball and player are both explained by their nearness, which results in a pair of contact forces (ultimately due to electric repulsion). That this nearness is caused by a decision of the player has no bearing on the physical analysis. As far as the physics is concerned, the labels 'action' and 'reaction' can be flipped.
'Equal and opposite'
One problem frequently observed by physics educators is that students tend to apply Newton's third law to pairs of 'equal and opposite' forces acting on the same object.
This is incorrect; the third law refers to forces on two different objects. In contrast, a book lying on a table is subject to a downward gravitational force (exerted by the earth) and to an upward normal force by the table, both forces acting on the same book. Since the book is not accelerating, these forces must be exactly balanced, according to Newton's second law. They are therefore 'equal and opposite', yet they are acting on the same object, hence they are not action-reaction forces in the sense of Newton's third law. The actual action-reaction forces in the sense of Newton's third law are the weight of the book (the attraction of the Earth on the book) and the book's upward gravitational force on the earth. The book also pushes down on the table and the table pushes upwards on the book.
Moreover, the forces acting on the book are not always equally strong; they will be different if the book is pushed down by a third force, or if the table is slanted, or if the table-and-book system is in an accelerating elevator. The case of any number of forces acting on the same object is covered by considering the sum of all forces.
A possible cause of this problem is that the third law is often stated in an abbreviated form: For every action there is an equal and opposite reaction, without the details, namely that these forces act on two different objects. Moreover, there is a causal connection between the weight of something and the normal force: if an object had no weight, it would not experience support force from the table, and the weight dictates how strong the support force will be. This causal relationship is not due to the third law but to other physical relations in the system.
Centripetal and centrifugal force
Another common mistake is to state that "the centrifugal force that an object experiences is the reaction to the centripetal force on that object."
If an object were simultaneously subject to both a centripetal force and an equal and opposite centrifugal force, the resultant force would vanish and the object could not experience a circular motion. The centrifugal force is sometimes called a fictitious force or pseudo force, to underscore the fact that such a force only appears when calculations or measurements are conducted in non-inertial reference frames.
See also
Ground reaction force
Reactive centrifugal force
Isaac Newton
Ibn Bajjah
Reaction engine/jet engine
Shear force
References
Bibliography
Feynman, R. P., Leighton and Sands (1970) The Feynman Lectures on Physics, Volume 1, Addison Wesley Longman, .
Resnick, R. and D. Halliday (1966) Physics, Part 1, John Wiley & Sons, New York, 646 pp + Appendices.
Warren, J. W. (1965) The Teaching of Physics, Butterworths, London,130 pp.
Classical mechanics
Force
|
461036
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D1%82%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F
|
Гроттерія
|
Гроттерія, Ґроттерія — муніципалітет в Італії, у регіоні Калабрія, метрополійне місто Реджо-Калабрія.
Гроттерія розташована на відстані близько 510 км на південний схід від Рима, 70 км на південний захід від Катандзаро, 60 км на північний схід від Реджо-Калабрії.
Населення — (2014).
Щорічний фестиваль відбувається 2° неділі вересня. Покровитель — SS Crocifisso.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Фабриція
Галатро
Джоїоза-Йоніка
Маммола
Марина-ді-Джоїоза-Йоніка
Мартоне
Сан-Джованні-ді-Джераче
Сідерно
Галерея зображень
Див. також
Список муніципалітетів метрополійного міста Реджо-Калабрія
Примітки
|
1925997
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B5%20%D0%9A%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Північне Косово
|
Північне Косово, також регіон відомий як Ібарський Колашин — регіон у північній частині Косова, що складається з чотирьох муніципалітетів із сербською більшістю серед населення: Північна Косовська Митровиця, Лепосавич, Звечан та Зубін Поток.
До Брюссельської угоди 2013 року, регіон функціонував незалежно від установ у Косові, так як вони відмовилися визнати незалежність Косова, оголошену у 2008 році. Уряд Косова був противником паралельного уряду для сербів у цьому регіоні. Однак, всепаралельні структури були скасовані згідно Брюссельської угоди, підписаної між урядами Косова і Сербії. Обидва уряди погодилися на створення Асоціації сербських муніципалітетів. Асоціація як очікується, буде офіційно сформована у 2015 році. Відповідно до угоди, ця асамблея не матиме жодних законодавчих повноважень та судові органи будуть інтегровані і працюватимуть у рамках правового поля Косова.
Географія
Північне Косово займає повністю три північних громади краю: Лепосавич, Звечан і Зубін-Поток, а також порівняно невелику частина громади Косовська-Митровиця за північним берегом річки Ібар. Місто Косовська Митровиця також розділене на сербську і албанську частини по річці Ібар. Північне Косово охоплює близько 1200 км² або 11,1 % площі краю. Завдяки своєму кордону з Сербією, Північне Косово не відноситься до численних сербських анклавів у Косові.
Північне Косово багате мінеральними ресурсами, в ньому розташований гірничодобувний комплекс Трепча.
Галерея
Історія
До Першої світової війни
Північне Косово було частиною Тракійсько-іллірійської землі Дарданії до римського завоювання в I столітті. Після розколу імперії на дві половини воно стало частиною Східної імперії в 395 році н. е. В VII столітті під час Великого переселення народів ця територія часто ставала частиною різних слов'янських і сербських держав. В XI столітті північ Косова перейшла до сербської держави Рашка, яка була перетворена в королівство в 1217 році і Сербську Імперію в 1346 році. З її розпадом в епоху феодалізму в 1370-х, Північне Косово потрапило під владу Лазаревичів, а в 1402 році воно стало частиною нової сербської держави. Багатства його мінеральних джерел були відкриті і вперше видобуті сербами. Після оттоманської окупації 1441—1444, турки завоювали його в 1455 році і приєднали до провінції Румелія.
Кілька століть регіон провів в ісламській культурі і релігії за рахунок турецьких та інших поселенців серед православних сербів. У період між 1689 і 1690 австрійським Габсбургам вдалося взяти під свій контроль владу в регіоні за допомогою сербських повстанців. У XIX столітті в ході реорганізації в Османській імперії був створений окремий Вілайєт Косово. Він став одним із центрів сербської культури в Османській Імперії.
На Берлінському конгресі 1878 року Північне Косово було вирішено передати новій незалежній державі Сербія, яка повністю звільнилося від Османської імперії під час Першої Балканської війни в 1912 році.
Під час і після Першої світової війни
У період між 1915 і 1918 роками регіон нетривалий час перебував під окупацією Центральних держав під час Першої світової війни, після чого став частиною Королівства сербів, хорватів і словенців. Спочатку він був частиною Звечанського округу, але в 1922 році, після прийняття нового адміністративного поділу, став частиною області Рашка. У 1929 році назва королівства була офіційно змінена на Югославію і Північне Косово стало частиною Зетської бановини.
Під час і після Другої світової війни
Під час Другої світової війни, після окупації німецькими військами в 1941 році, велика частина Північного Косова потрапила під владу нацистського маріонеткового уряду національного порятунку сербського режиму Мілана Недіча. Кордон між Албанією і Сербією під час окупації кілька разів змінювалася на користь першої, проте Північне Косово протягом війни залишалося частиною Сербії.
Регіон був повністю звільнений партизанами в 1945 році, ставши частиною соціалістичної Сербії в складі федеративної Югославії. Влада СФРЮ всіляко обмежували сербів у їх бажанні повернутися після війни назад в Косово і Метохію і, навпаки, не перешкоджали албанцям переселятися з Албанії в більш економічно розвинену Сербію, вважаючи, що таким чином зуміють домовитися про включення до складу СФРЮ Албанії, віддаючи їй натомість Косово і Метохію (див. Велика Югославія). Але оскільки події не стали розвиватися за таким сценарієм і, навпаки, почала виникати загроза сепаратизму в бік Албанії, в 1959 році було прийнято рішення збільшити сербський елемент в автономному краї Косово і Метохія за допомогою виключення з його складу східної частини (Прешевська долина), населеної албанцями, і приєднанням Північного Косова, населеного сербами. В результаті структурних змін в кінці 1960-х і початку 1970-х років Північне Косово стало у веденні безпосередньо властей Соціалістичного Автономного краю Косово, який практично вийшов з-під контролю влади Соціалістичної Республіки Сербія.
Сербський контроль над цим регіоном був відновлений в 1989 і 1990 роках, повноваження влади Косова (з 1990 — Косова і Метохії), Чорногорії та Сербії зведені до мінімуму в рахунок федеральних. Після військової операції НАТО проти Югославії в 1999 році Північне Косово потрапило під міжнародне управління, а Сербія практично повністю втратила контроль над ним.
Населення
Ще до війни на Балканах 1999 року в північній частині Косова проживали переважно серби зі значною албанською меншиною і невеликими мусульманськими (горанці та інші слов'яни-мусульмани), циганськими і турецькими меншинами. За югославської перепису 1991 року чисельність населення в муніципалітетах Лепосавич, Звечан і Зубін-Поток становила близько 35 тисяч осіб, з яких 84,9 % становили серби, 11,1 % албанці і 3,9 % решта, хоча Статистичне управління Косова оцінює результати цього перепису, як «сумнівні», враховуючи, що більшість албанців бойкотували його.
Муніципалітет Косовська-Митровиця, і зокрема його адміністративний центр з прилеглими селами, був населений переважно албанцями.
Військова операція НАТО та етнічні чистки по відношенню до сербів в інших частинах Косова під час війни призвели до того, що чисельність сербів в цілому по Косову скоротилася до менш ніж 5 %. Частина сербських біженців влаштувалася в Північному Косові, значно збільшивши частку сербського населення регіону. В 2006 році, за оцінками ОБСЄ, чисельність населення муніципалітетів Лепосавич, Звечан і Зубін-Поток становила приблизно 46000 осіб, з яких 95,5 % становили серби, 3 % албанці і 1,5 % інші. Косовська-Митровиця була розділена між сербами і албанцями наприкінці війни по річці Ібар. На півночі Косовська-Митровиці в даний час проживає близько 17 тисяч сербів і 3000 представників інших меншин. Більшість циган змістилося на північ, у той час як невелика кількість турків і горанців, які раніше жили по обидва боки річки на південь. ОБСЄ, однак, не вдалося точно оцінити чисельність населення муніципалітету та його національний склад.
Відповідно до цих цифр в Північному Косові проживають приблизно 66 тисяч чоловік, з яких трохи більше 95 % — етнічні серби. За оцінками влади Косова, загальна кількість косовських сербів становить 112 700 осіб, з яких близько 54 % - жителі Північного Косова.
Економіка
Економіка регіону була зруйнована в результаті війни. У Косовській-Митровиці до 2006 року рівень безробіття досяг 77 %. Найбільшим роботодавцем раніше був гірничодобувний комплекс Трепча (алб.) в Звечані, на якому були працевлаштовані 4000 чоловік. Тим не менш, він був закритий у серпні 2000 року у зв'язку з серйозним забрудненням навколишнього середовища. Економічна ситуація значно погіршилася в останні роки через відсутність капітальних інвестицій, що посилюється невизначеністю, викликаною політичною суперечкою з приводу майбутнього регіону. У Північному Косові використовується сербська національна валюта — сербський динар, а не євро — валюта Республіки Косово.
Розділ Косова або обмін територіями
Автономія Північного Косова
У січні 2010 року албанська влада Республіки Косово заявила про плани щодо створення в Північному Косові муніципалітету Північна Митровиця.
20 червня 2012 року уряд Республіки Косово призначило Адріяну Ходжич главою адміністративної канцелярії в північній частині Косовської-Митровиці. Керівник канцелярії наділяється такими ж повноваженнями, як і глави косовських муніципалітетів. У канцелярії працюватимуть 80 чоловік, а її річний бюджет складе 4 мільйони євро.
22 червня 2012 року опозиціонери закидали будівлю уряду Республіки Косово помідорами на знак протесту проти можливих поступок на переговорах з Сербією. У той же самий час прем'єр-міністр Хашим Тачі проводив переговори зі спецпосланцем ЄС Робертом Купером. «Ми продовжимо наші протести, бо люди в уряді готові продати північ Косова, надавши йому статус автономії. Це знищить суверенітет нашої країни», — заявив опозиційний депутат парламенту Косова Глаук Коньюфка. Члени радикальної Партії самовизначення закликають припинити консультації щодо нормалізації відносин з Сербією і зажадати від останньої вибачень за злочини, вчинені під час Балканської війни.
5 липня 2012 року у Франкфурті віце-прем'єр уряду Косова Беджет Паколлі запропонував створити вільну економічну зону на півночі Косова. 18 грудня джерела в уряді Сербії повідомили, що Белград буде домагатися для Північного Косова автономії за аналогією з автономією боснійської Республіки Сербської. За даними ЗМІ, документ вже схвалений президентом і урядом і буде найближчим часом переданий для вивчення парламентськими фракціями і косовськими сербам. Представник косовських сербів, голова скупщини сербських громад Косова і Метохії, Марко Якшич заявив з цього приводу: "Мені здається, що автор цього плану — НЕ Томіслав Ніколіч, а країни "великої п'ятірки «, тобто Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія і США. У кожному разі якщо Північне Косово стане чимось на зразок Республіки Сербської, то центральна влада у сербів буде в Приштині, а не в Белграді. А це фактично означає визнання незалежності Косова (…) а це означає цілковиту зраду державних і національних інтересів Сербії.»
Наприкінці грудня 2012 року влада Сербії запропонувала створити на півночі Косова так зване Автономне співтовариство сербських муніципалітетів (або, за іншими джерелами, Автономне об'єднання сербських общин). Нова автономія може отримати свої прапор, герб і гімн, матиме двопалатний парламент (палата регіонів і палата громадян) і виконавчу раду. Влада автономії буде мати повноваження в галузях освіти, охорони здоров'я, економічної політики, торгівлі, телекомунікацій, управління поліцією і багатьох інших. Регулювання деяких з цих сфер може бути організовано за прикладом іспанської автономної області Каталонія. Поряд з громадами півночі Косова в автономію повинні увійти громади Грачаніца, Штрпце та інші, маленькі анклави повинні отримати спеціальний статус. «Платформа», яку погодив сербський уряд і президент, має бути схвалена парламентом в найближчому майбутньому. 25 грудня представники сербських громад Косова (101 від півночі і 21 від півдня Косова) обговорили і підтримали запропоновану сербським урядом «платформу».
Підписана навесні 2013 року Брюссельська угода передбачає створення Союзу сербських общин'''. Президент Косова Атіфете Ях'яґа пояснила в інтерв'ю косовському телебаченню, що «Союз сербських общин, як частина Брюссельської угоди, не приносить сербам автономію, а лише регулює відносини між громадами». «Це не політично-територіальна автономія і не другий чи третій рівень влади», — заявила Ях'яґа.
Референдум
14 і 15 лютого 2012 року в Північному Косові пройшов референдум. На питання «визнаєте ви органи влади так званої Республіки Косово?»'' 99,74 % проголосували відповіли негативно. «Так» проголосували лише 69 осіб. До участі до голосування були допущені 35,5 тис. виборців, явка склала 75,28 %. Керівництва Республіки Косово і Сербії засудили дії влади Північного Косова. «Проведення референдуму демонструє хворобливі амбіції та територіальні претензії Сербії щодо Косова», — підкреслюється в заяві уряду Республіки Косово. «Ця ініціатива підриває потенціал нашої держави і не відповідає інтересам косовських сербів. Таким чином вони дистанціюються від держави і захисту законних інтересів сербського населення в Косові і Метохії», — заявив президент Сербії Борис Тадіч. Голова муніципалітету Косовська-Митровиця Крстмір Пантич визнав, що референдум не матиме юридичних наслідків, оскільки по сербській конституції край Косово і Метохія і без того є частиною Сербії. «Ми послали міжнародному співтовариству ясний сигнал, що очікуємо зменшення тиску на північну частину краю і що міжнародне співтовариство має змінити свій підхід до вирішення тої безлічі проблем, які є тут», — заявив Пантич.
Договір про нормалізацію відносин
13 січня 2013 року парламент Сербії підтримав розроблений президентом Ніколичем план по створенню сербської автономії на півночі Косова. За ухвалення документа проголосували 175 з 250 депутатів Народної скупщини.
Після тривалих переговорів, які йшли на тлі мітингів і зіткнень на півночі Косова, 19 квітня Івіца Дачич і Хашим Тачі уклали в Брюсселі угоду про нормалізацію відносин. Угода надає певні повноваження косовським сербам всередині інститутів Республіки Косово. Поліцейські підрозділи сербської частини Косова повинні бути повністю інтегровані в єдину косовську службу. Командувати регіональним поліцейським управлінням, яке візьме під контроль чотири сербські громади, стане косовський серб. Судові органи північного Косова будуть інтегровані в косовські і стануть діяти за косовськими законам. У сербській частині міста Косовська-Митровиця буде заснований окружний суд із сербських представників, що підкоряються Приштині. Питання про перебування сил безпеки Республіки Косово у сербській півночі не було вирішено остаточно, існує усна домовленість, що допуск цих сил в Північне Косово потрібно буде погоджувати з НАТО і можна дозволяти тільки в разі катаклізмів. Фактично угода підтверджує незалежність Республіки Косово.
До кінця квітня угода була ратифікована парламентами Сербії та Косова.
Вибори до місцевих органів влади
3 листопада 2013 в Республіці Косово відбулися місцеві вибори. Вперше вони проходили одночасно на всій заявленій території республіки, включаючи Північне Косово, і підтримувалися владою Сербії, яким за це було обіцяно розпочати переговори про вступ до Європейського Союзу. Організацією виборів займалася ЦВК Косова, а самі вибори проходили за законами республіки, через що з боку ряду сербських опозиційних політичних сил звучали заклики бойкотувати голосування. За прогнозами у бойкоті могли взяти участь близько 90 % населення Північного Косова. При середній явці по Косові в 45,72 % явка на виборах на півночі Косова склала 15 %, в тому числі в Косовській-Митровиці — 7,09 %. В Північній Косовській-Митровиці на трьох дільницях були призначені повторні вибори. В них взяли участь трохи більше 20 % виборців.
Відомі урожденці
Іса Болетіні — Косово-албанський націоналіст і партизан
Реджеп Митровиця — Албанський політик, 20-й прем'єр-міністр Албанії
Милан Бишевац — сербський футболіст
Милош Красич — сербський футболіст
Невена Божович — сербська співачка, представниця Сербії на «Дитячому Євробаченні — 2007», представниця Сербії на «Євробаченні» 2013
Див. також
Розділ Косова
Примітки
Косово
Спірні території в Європі
|
2887899
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D1%81%20%28%D0%A1%D1%96%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Мокрус (Сілезьке воєводство)
|
Мокрус (Сілезьке воєводство)
Мокрус — село в Польщі, у гміні Оґродзенець Заверцянського повіту Сілезького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Катовицького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Заверцянського повіту
|
4089722
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B4%20%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%83%D0%B4
|
Гаральд Северуд
|
Гаральд Северуд (17 квітня 1897, Берген — 27 березня 1992, там само) — норвезький композитор, один із найвизначніших скандинавських симфоністів XX століття. Найбільш відомий як автор музики до п'єси Генріка Ібсена «Пер Ґінт» (1947, не плутати з творами іншого уродженця Бергена Едварда Гріга) і таких творів, як «Палке рондо» і знаменитої «Балади протесту», яка була написана під час Другої світової війни і є символічним музичним втіленням волі норвежців проти німецької окупації. Северуд написав дев'ять симфоній і безліч фортеп'янних концертів. Часто запрошувався як диригент для виконання своїх творів з Бергенським філармонічним оркестром.
Біографія
Гаральд Северуд народився в місті Берген.
Музичну освіту майбутній композитор почав здобувати в 1915 році з навчання в Бергенській консерваторії. Вивчав гру на фортеп'яно і теорію музики у Борґхільд Хольмс. Після закінчення навчання в Бергені Северуд навчався в Берлінській вищій школі музики (1920—1921) у Фрідріха Ернста Коха.
Ще під час навчання в Бергені він почав працювати над тим, що мало в результаті стати його першою симфонією, — двома великими симфонічними фантазіями. Перша фантазія була закінчена в 1919 році і була виконана в Осло роком пізніше. У Берліні Северуд закінчив фінальну частину своєї першої симфонії, яка і була представлена Берлінським філармонічним оркестром під керуванням його друга диригента Людвіга Мовінкеля. Критика була прихильною до роботи Северуда, що багато в чому сприяло його майбутнім захопленням симфонічною і оркестровою музикою.
Музику Гаральда Северуда можна розділити на дві категорії: твори для фортеп'яно і твори для симфонічного оркестру. Серед його оркестрових робіт знаходяться дев'ять симфоній і різні концерти для гобоя, тромбона, фортеп'яно та скрипки.
Його музика до «Пер Ґінт» Ібсена представляється як антиромантичний контраст аналогічної роботи Едварда Гріга.
За його словами, Моцарт і Гайдн були найважливішими джерелами його натхнення.
Примітки
Норвезькі піаністи
Уродженці Бергена
|
2637270
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B0%20%D0%BA%D0%B0%D1%84%D0%B5%D0%B4%D1%80%D0%B0%20%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0
|
Катеринославська науково-дослідна кафедра українознавства
|
Катеринославська науково-дослідна кафедра українознавства — науково-дослідна установа, створена 1922 при Катеринославському крайовому історико-археологічному музеї (нині Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького). Згодом діяла при Катеринославському інституті народно освіти під головуванням Д. Яворницького. Мала секції археології, етнографії, історичної етнографії України та історії Запорожжя, економічної й соціальної історії України, з 1925 — секцію загальної історії. Від 1928 складалася із секцій загальної історії, історії робітничих і селянських рухів, української історії, історії української літератури і мови. На кафедрі працювали М. Бречкевич, М. Злотников, Д. Євстафієв, П. Єфремов, В. Пархоменко, навчались аспіранти П. Козар, А. Новак, І. Степанов, Г. Черняхівський.
Наукова діяльність кафедри зосереджувалася на вивченні пам'яток місцевої старовини та побуту степової України. Співробітники кафедри також брали участь в експедиції для вивчення пам'яток старовини на території Дніпрельстану (під керівництвом Д. Яворницького). Праці співробітників кафедри друкувались у виданнях ВУАН, «Записках Дніпропетровського ІНО», журналах «Літопис революції» та «Східний світ».
Кафедра припинила діяльність на початку 1930-х рр.
Джерела та література
Юркова О. В. Катеринославська (Дніпропетровська) науково-дослідна кафедра українознавства //
Науково-дослідні установи
Українознавчі установи
Засновані у Дніпрі 1922
|
1589747
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%93%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B0
|
Різанина Граттана
|
Різанина Граттана — бій між індіанським народом лакота та загоном армії США, що відбувся 19 серпня 1854 року на схід від форту Ларамі на території сучасного штату Вайомінг, перший серйозний збройний конфлікт між армією США та індіанцями лакота.
Передісторія
Навесні 1849 року до переселенців, що рухався по Орегонському шляху, і мормонам, додалися тисячі білих людей, які кинулися в Каліфорнію до нових родовищ золота. Переселенці принесли на Великі Рівнини нові хвороби, до яких у індіанців не було імунітету. Напруга між індіанцями і білими людьми наростала. В цьому ж році на рівнинах спалахнула холера, яка забрала життя багатьох індіанців. У тому ж році уряд США купив торговий пост на річці Ларамі і розмістив там військовий гарнізон. Щоб запобігти інцидентам з індіанцями, влада США вирішила провести раду з племенами Великих Рівнин у форті Ларамі. У лютому 1851 року Конгрес США виділив на нього гроші.
Восени 1851 року в форті Ларамі зібралися 12 тисяч індіанців з племен лакота, шайенна, арапахо, кроу, шошони, гровантри, ассінібойни, арікара, мандала і хідатса. Між племенами було укладено мир і позначені межі їх територій. З урядом був підписаний договір, згідно з яким племена дозволили зводити на своїх територіях дороги, торгові пости і форти, отримавши за це компенсацію. Позаяк вести справи з численними лідерами племен було складно, американці вирішили призначити верховних вождів для кожного племені. Для лакота був обраний Атакуючий Ведмідь, вождь однієї з громад племені брюле народу лакота.
У липні 1854 року брюле, оглала і невелика частина міннеконжу очікували свої щорічні товари з компенсації і знаходилися поблизу від річки Норт-Платт в декількох милях від форту Ларамі. Зібралося близько 3 тисяч лакота. Лакота очікували прибуття індіанського агента, вони голодували і серед них зростало невдоволення.
В цей час повз великого індіанського табору просувався мормонський обоз, який слідував в Юту. Позаду обозу один з мормонів гнав кульгаву корову. Корова відстала і переселенець, боячись індіанців, поспішив за караваном. Один з міннеконжу вистрілив у корову і вбив її. Коли обоз прибув у форт Ларамі, мормон, який втратив корову, вирушив до командувача і розповів про те, що трапилося, значно перебільшивши масштаб події. Лейтенант Флемінг не хотів починати війну через ледь живу корову, до того ж у форт прибув Атакуючий Ведмідь, щоб особисто залагодити інцидент.
Бій
В цей час інший командир, лейтенант Джон Граттан виступив з форту Ларамі у супроводі 30 добровольців і з двома гірськими гаубицями. Загін супроводжував метис Огюста Люсіан, який знав мову лакота. Перекладач був п'яний і постійно вигукував погрози на адресу індіанських воїнів. Атакуючий Ведмідь зустрів військо Граттана і намагався домовитися з молодим лейтенантом, знову запропонувавши будь-якого коня за вбиту корову. Вождь оглала Той ЩО Боїться Своїх Коней намагався допомогти Атакуючому Медведю запобігти зіткненню. Граттан вимагав привести винного, не розуміючи того, що жоден з вождів лакота не мав достатньої влади, щоб видавати своїх одноплемінників. Високий Лоб, воїн міннеконжу, який убив корову не погодився на арешт. Він попросив вождів відійти і залишити його одного з солдатами, він не хотів втягувати лакота в неприємності. Міннеконжу хотів померти як воїн на полі бою, а не у в'язниці білих людей. Атакуючий Ведмідь тягнув час, щоб обміркувати ситуацію. Перекладач Люсіан продовжував ображати і погрожувати індіанцям. Вожді лакота попросили Граттана почекати, щоб ще поговорити з Високим Чолом, а Атакуючий Ведмідь нагадав офіцерові про мирний договір, підписаний у форті Ларамі.
Тим не менше, Джон Граттан не збирався чекати і відмовив вождям. Він віддав наказ і піхотинці здійснили декілька пострілів, після чого дали залп з гаубиць. Атакуючий Ведмідь та кілька індіанців було поранено. Лакота випустили в солдатів безліч стріл, Граттан загинув одним з перших. Втративши свого командира, піхотинці почали відступати. Вони зайняли оборону на невеликому пагорбі, але їм вдалося протриматися не більше 10 хвилин — врятуватися вдалося лише одному, але і він помер від ран через кілька днів.
Наслідки
Вождь Атакуючий Ведмідь від отриманих поранень помер через кілька днів. Індіанці спустошили найближчий торговий пост і, відповідно до сезону, розбилися на невеликі групи і роз'їхалися у пошуках бізонів.
Попри те, що Атакуючий Ведмідь перед смертю умовляв одноплемінників не мститися за нього білим людям, звичай вимагав від родичів вождя помсти. У листопаді того ж року, в час, коли індіанці звичайно не воювали, невеликий військовий загін брюле, в якому знаходився майбутній верховний вождь Плямистий Хвіст, атакував поштовий диліжанс недалеко від форту Ларамі. Індіанці вбили і пограбували трьох білих. Військова влада США направили проти лакота каральну експедицію під командуванням генерала Вільяма Харні. На світанку 3 вересня 1855 року солдати атакували селище брюле на Еш-Холлоу. Індіанський табір був знищений, 86 людей було вбито, багато жінок і дітей захоплено в полон.
Див. також
Список війн і битв з індіанцями Північної Америки
Посилання
Lt. John Grattan and the First Sioux War
Битви в США
Індіанські війни
|
3020895
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pedro%20Shimose
|
Pedro Shimose
|
Pedro Shimose Kawamura (born 30 March 1940) is a poet, journalist, professor and essayist from Bolivia. He has been based in Madrid, Spain since 1971. Shimose is considered one of Bolivia's most notable poets.
Biography
Shimose was born in 1940 to Japanese-Bolivian parents in the town of Riberalta in the lowland Beni department. He studied at the Higher University of San Andrés in La Paz, Bolivia, and graduated from the Complutense University of Madrid in Spain.
He specialized in journalism and worked for some time on the newspaper Presencia. He also taught at the Higher University of San Andrés.
In 1972, he was awarded the Casa de las Américas Prize for the poetry collection Quiero escribir, pero me sale espuma ("I want to write, but all that comes out is bubbly froth"). In 1999, he received the Premio Nacional de Cultura de Bolivia. He is a member of the Academia Boliviana de la Lengua and of the Spanish Association of Art Critics.
Shimose is best known for his politically inspired poetry which touches on the themes of national identity and social liberation.
Bibliography
Since Triludio en el exilio ("Triludio in exile") was first released in 1961, eight further poetry collections by Shimose have been published: Sardonia ("Isle of Snark"), Poemas para un pueblo ("Poems for a people"), Caducidad del fuego ("Fire's expiration date"), Al pie de la letra ("Letter of the law"), Reflexiones maquiavélicas ("Machiavellian reflections"), Bolero de caballería ("Calvary jacket"), Riberalta, and Poemas ("Poems"). Other publications include a book of short stories, El Coco se llama Drilo ("The boogeyman's name is Drilo"), and a Diccionario de autores iberoamericanos ("Dictionary of Latin American authors").
Works
Triludio en el exilio (1961)
Sardonia (1967)
Poemas para un pueblo (1968)
Quiero escribir, pero me sale espuma(1972)
Caducidad del fuego (1975)
Al pie de la letra (1976)
El Coco se llama Drilo (stories, 1976)
Reflexiones maquiavélicas (1980)
Diccionario de Autores Iberoamericanos (1982)
Bolero de caballería (1985)
Poemas (1988; collects poetry from his previous books)
Historia de la literatura hispanoamericana (1989)
Riberalta y otros poemas (1996)
No te lo vas a creer (2000)
Awards
Casa de las Américas Prize in 1972
Premio Nacional de Cultura de Bolivia in 1999
References
External links
Bolivia web
1940 births
Living people
People from Vaca Díez Province
Bolivian people of Japanese descent
Bolivian male writers
Bolivian expatriates in Spain
Complutense University of Madrid alumni
Bolivian poets
|
2504460
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%83%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%D0%9C%D0%B0%D1%80%27%D1%8F%D0%BD%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Шуневич Мар'ян Васильович
|
Шуневич Мар'ян Васильович
Мар'ян Васильович Шуневич (9 вересня 1946, с. Голосковичі) — український естрадний співак, Заслужений артист УРСР (1989), Народний артист України (2010). Соліст Львівської обласної філармонії.
Життєпис
Мар'ян Шуневич народився 9 вересня 1946 року в с. Голосковичі, Бродівського району (нині — Золочівського району, Львівської області.
У 1972 році закінчив музично-педагогічний факультет (нині — Навчально-науковий інститут музичного мистецтва) Дрогобицького педагогічного інституту та 1978 року вокальне відділення Львівську консерваторію (клас В. Кобржицького). Під час навчання в Дрогобичі брав участь в студентському естрадному ансамблі «Веселка» (керівник Яцків Орест Васильович).
У 1979-1991 роках соліст ВІА «Ватра» Львівської обласної філармонії. За певний час розпочав сольну кар’єру. Тривалий час виступав в дуеті «Не забудь» з Ольгою Щербаковою.
Наприкінці 1980-х років він разом із Ігорем Кушплером та Лідією Михайленко створив тріо «Світлиця». Виконували народні й сучасні українські пісні. На початку 1990-х років з гастролями об'їздили Канаду, США, Бразилію, Аргентину.
З 1989 року — Заслужений артист УРСР. Указом Президента України № 128 від 8 лютого 2010 року, за вагомий особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, високий професіоналізм та багаторічну сумлінну працю, Шуневичу Мар'яну Васильовичу надано почесне звання Народний артист України.
Мешкає та працює у Львові.
Творчість
Виконавець пісень:
«Пою коні при Дунаю» (С. Людкевич, Ю. Федькович);
«Перший сніг» (І. Білозір, Б. Стельмах);
«Місяць на небі» (народна пісня);
«Перейди дорогу» (О. Сердюк, М. Міщенко);
«Новорічна» (І. Білозір, М. Міщенко);
«Ой ти, дівчино, з горіха зерня» (А. Кос–Анатольський, І. Франко);
«Кедь ми прийшла карта» (народна пісня);
«Карпатські солов’ї» (В. Камінський, Р. Кудлик);
«Я — твоє крило» (В. Івасюк, Р. Кудлик);
«Не забудь» (Б. Янівський, Б. Стельмах);
«Вічний вогонь» (І. Білозір, В. Крищенко) та багатьох інших.
Примітки
Джерела
Посилання
Співаки «Ватри»
Радянські співаки
Українські співаки
Випускники Львівської консерваторії
|
17990938
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Donn%20%28disambiguation%29
|
Donn (disambiguation)
|
Donn (disambiguation)
Donn is the Lord of the Dead in Irish mythology.
Donn may also refer to:
Donn (given name), masculine given name and byname in Irish
Donn (surname)
Donn-Byrne
Donn Cuailnge, a magical bull from Irish mythology
Donn Handicap
4689 Donn, a main-belt asteroid
FK Donn, a Norwegian football club
See also
Dôn, the Welsh mother goddess
|
2289925
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%B0%20%28%D0%B3%D0%B5%D1%80%D1%86%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BD%D1%8F%20%D0%91%D1%83%D1%80%D0%B3%D1%83%D0%BD%D0%B4%D1%96%D1%97%29
|
Мішель Валуа (герцогиня Бургундії)
|
Мішель Валуа (герцогиня Бургундії)
Мішель (Париж — , Гент) — французька принцеса, сьома дитина і п'ята дочка короля Франції Карла VI і його дружини Ізабелли Баваро-Інгольштадтської. Перша дружина герцога Бургундії Філіпа III.
Примітки
Посилання
Валуа
Французькі принцеси
Поховані в Генті
Жінки XV століття
Графині Фландрії
|
5094495
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D1%80%D1%8C
|
Темнозорь
|
Темнозорь — російський паган- і фолк-метал гурт, заснований у 1996 році в місті Обнінськ Калузької області.
Історія
Гурт був заснований у 1996 році колишнім складом гурту Rakoth: Тур — вокал, Вулко — гітари, Леший — барабани. Поступово до гурту приєднувалося все більше музикантів, поки у 1998 році гурт не підписав контракт із лейблом Stellar Winter Records. Часом склад гурту налічував більше десяти музикантів. Деякі з колишніх музикантів походили з російського блек-метал гурту Blazebirth Hall, інші — все з того ж гурту Rakoth. Після кількох демо, дебютний альбом «Ведовством крепка чёрная слава Руси» вийшов у 1999 році.
У 1999—2000 роках проєкт перебазувався до Москви, було зроблено кілька спроб реформації гурту, однак результатом цього була лише ще пара репетиційних записів. Перший склад гурту остаточно розпався у 2000—2001 роках, коли Тур і Вулко покинули гурт і були замінені Ратибором і Свягіром, тобто на сьогодні жоден з засновників гурту не є його активним учасником. Під час живих виступів і записів, Темнозорь також підтримували на вокалі «Князь Варгот», Saturious з Nokturnal Mortum і Родослав з фолк-гурту «Криниця».
У 2001 році було опубліковано демо «Фрагменти». У 2002 році вийшов новий реліз «Ведовством фрагментов», перевидання дебютного альбому, що включав «Фрагменти», а також другий повноформатний альбом «Горизонти…». Обидва альбоми були видані по всій Європі на відповідних лейблах жанрів NSBM, правого року та RAC. Зокрема, альбоми вийшли на німецькому лейблі Nebelfee Klangwerke, яким керували учасники гурту Absurd.
У 2010 році гуртом був запланований на виступ у Рурмонді в Нідерландах. Концерт опинився під загрозою скасування, оскільки антифашистські групи чинили тиск на організаторів і вказували на зв'язок гурту зі сценою NSBM. Через анонімні погрози та побоювання заворушень організатор заходу скасував концерт 4 січня, за 12 днів до виступу. Після цього Темнозорь в короткі терміни знайшов нове місце для виступу: фестиваль в Бельгії, організований праворадикальною організацією Blood & Honour.
Стиль, тексти і ідеологія
Спочатку гурт грав паган-метал під типовий для гурту акомпанемент флейти. Хоча перші релізи були відносно поганої якості, ситуація змінилася, починаючи з альбому «Вольницей в просинь ночей». В альбомі «Урочища снов» настрій похмуріший і гурт використовується більше акустичних гітар.
Теми пісень гурту — слов'янська міфологія та містика, природна романтика та меланхолія. Хоча тексти гурту не є відкрито націонал-соціалістичними, вони часто будуються на етнічному тлі. Крім цього, гурт співпрацював з гуртами Graveland, Nokturnal Mortum і North, деякі з яких були частиною NSBM-сцени.
За деякими даними, головний автор текстів, Ілля Бабін, більш відомий як Горрут, вважається «ключовою фігурою в російському неонацистському блек-метал-андеграунді». Гурт випустив цілу серію альбомів, що належать до сцени NSBM, через лейбл Stellar Winter Records, яким керував Бабін. Деякі учасники також грали в правому рок-гурті «Вандал». Гурт схиляється до слов'янського націонал-соціалізму, у якому всупереч націонал-соціалістичній расовій ідеології, слов'ян зараховано до «арійської раси» поряд із кельтами і германцями.
Гурт неодноразово відхрещувався від зв'язків зі сценою NSBM, намагаючись створити імідж аполітичного. У різних інтерв'ю учасники заявляли, що не цікавляться сучасною політикою і займають позицію проти політичного колективізму.
Дискографія
Повноформатні альбоми
1998: «Ведовством крепка чёрная слава Руси»
2003: «Горизонты…»
2005: «Вольницей в просинь ночей»
2010: «Урочища снов»
Збірники та концертні альбоми
2003: «Ведовством фрагментов»
2010: «Сумерки на похоронах Зимы»
Міні-альбоми
2007: «Молот Восточной Европы» (спліт-альбом з Graveland, Nokturnal Mortum і North)
Демо
1996: «Be Oden Narod Slavensk»
2001: «Фрагменти…»
Примітки
Посилання
Темнозорь на Bandcamp;
;
Темнозорь на Encyclopaedia Metallum.
Неонацистські музичні гурти
Російські музичні гурти
Гурти напрямку фолк-метал
Музичні гурти Москви
Музичні колективи, що з'явились 1996
Гурти паган-металу
|
3223049
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/BMW%20European%20Indoors%201991%2C%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%80%D1%8F%D0%B4
|
BMW European Indoors 1991, парний розряд
|
BMW European Indoors 1991, парний розряд
В парному розряді жіночого тенісного турніру Zurich Open 1991, що проходив у рамках Туру WTA 1991, Яна Новотна і Андреа Стрнадова виграли титул, у фіналі перемігши пару Зіна Гаррісон і Лорі Макніл 6-4, 6-3.
Сіяні пари
Джиджі Фернандес / Наташа Звєрєва (півфінал)
Клаудія Коде-Кільш / Гелена Сукова (1-ше коло)
Джилл Гетерінгтон / Кеті Ріналді (чвертьфінал)
Катріна Адамс / Манон Боллеграф (півфінал)
Основна сітка
Посилання
1991
|
68054781
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Anolis%20guazuma
|
Anolis guazuma
|
Anolis guazuma, the Turquino twig anole or Sierra anole, is a species of lizard in the family Dactyloidae. The species is found in Cuba.
References
Anoles
Endemic fauna of Cuba
Reptiles of Cuba
Reptiles described in 1984
Taxa named by Orlando H. Garrido
|
42595621
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Run%20of%20the%20Mill%20%28Judas%20Priest%20song%29
|
Run of the Mill (Judas Priest song)
|
Run of the Mill (Judas Priest song)
"Run of the Mill" is a ballad by English heavy metal band Judas Priest from their debut album Rocka Rolla. The song was the first written by guitarist K. K. Downing, soon after vocalist Rob Halford joined the band. Downing wrote it, in part, to display Halford's unique vocal range.
The track was first recorded as a demo circa 1973, along with another early Priest song, "Whiskey Woman". This track would later surface in altered form on Priest's second album as "Victim of Changes". Priest's manager at the time, Dave Corke, brought the demo to Gull Records, who would later sign Priest after their president, David Howells, attended a performance of the band, with Budgie at London's Marquee Club on 11 February 1974. The song was later recorded properly for their debut, Rocka Rolla, in the summer of 1974.
The song's lyrics are about a poor old man, whose "prospects" for a good life "vanished", now embattled and confused by today's society. Following the first two verses is a long guitar solo by Downing, with Glenn Tipton playing keyboards. At the end of the song, the music gets heavier as Halford shows off his vocal range by wailing the end lines.
"Run of the Mill" was Priest's longest recorded track until "Cathedral Spires", a track from their 1997 album, Jugulator. It was also the longest track co-written by Rob Halford, Glenn Tipton, and K. K. Downing prior to "Lochness", a track from their 2005 album, Angel of Retribution.
Although Priest has not performed the song since the mid-1970s, many fans and critics consider it to be one of the highlights of the album and a classic early Priest track.
Personnel
Rob Halford – vocals
K. K. Downing – guitar
Glenn Tipton – guitar, synthesizer
Ian Hill – bass guitar
John Hinch – drums
References
Judas Priest songs
1974 songs
Songs written by Rob Halford
Songs written by K. K. Downing
Songs written by Glenn Tipton
British hard rock songs
Song recordings produced by Rodger Bain
|
70513706
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2022%E2%80%9323%20Serie%20B
|
2022–23 Serie B
|
2022–23 Serie B
The 2022–23 Serie B (known as the Serie BKT for sponsorship reasons) was the 91st season of the Serie B since its establishment in 1929.
Changes
The following teams have changed division since the 2021–22 season:
To Serie B
Relegated from Serie A
Cagliari
Genoa
Venezia
Promoted from Serie C
Südtirol (Group A)
Modena (Group B)
Bari (Group C)
Palermo (Play-off winners)
From Serie B
Promoted to Serie A
Lecce
Cremonese
Monza
Relegated to Serie C
Vicenza
Alessandria
Crotone
Pordenone
Südtirol played in Serie B for the first time in history for this season, the 124th team entering in this round robin league.
Teams
Stadiums and locations
Personnel and kits
Managerial changes
League table
Positions by round
The table lists the positions of teams after each week of matches. In order to preserve chronological evolvements, any postponed matches are not included to the round at which they were originally scheduled, but added to the full round that were played immediately afterwards.
Results
Promotion play-offs
Rules:
Preliminary round: the higher-placed team plays at home. If teams were tied after regular time, extra-time was played. If scores were still level, the higher-placed team advanced;
Semi-finals: the higher-placed team played at home for the second leg. If teams were tied on aggregate, the higher-placed team advanced;
Final: the higher-placed team played at home for the second leg. If teams were tied on aggregate, the higher-placed team was promoted to Serie A, unless the teams finished tied on points after regular season, in which case winner was decided by extra time and a penalty shoot-out if necessary.
Preliminary round
Semi-finals
First leg
Second leg
Final
First leg
Second leg
Relegation play-out
The higher-placed team played at home for the second leg. If the teams were tied on aggregate, the lower-placed team was relegated to Serie C, unless the teams finished tied on points after the regular season, in which case the winner was decided by extra time and a penalty shoot-out if necessary.
|}
First leg
Second leg
Season statistics
Top goalscorers
Note
4 Player scored 4 goals in the play-offs.
Hat-tricks
Note
4 Player scored four goals ; (H) – Home (A) – Away
Clean sheets
Note
1Player kept 1 clean sheet in the play-offs.
2Player kept 2 clean sheets in the play-offs.
References
External links
Serie B seasons
Italy
2
|
15807798
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ciron%2C%20Indre
|
Ciron, Indre
|
Ciron, Indre
Ciron is a commune in the Indre department in central France. It is notable for its twelfth-century lanterne des morts, Eglise Saint-Georges, and the chateau Romefort by the picturesque river Creuse. An abandoned railroad goes through the village south of national route D951, which bisects the village.
Geography
The commune is located in the parc naturel régional de la Brenne. The river Creuse borders the commune to the south. There is one bridge crossing over the Creuse in Ciron that connects the commune with the medieval chateau of Romefort, which dates from the era of the Hundred Year War between the English and the French crowns. Romefort consists of the donjon and a residential wing, and there is the ruins of a notable attached watermill by the Creuse river.
Population
See also
Communes of the Indre department
References
Communes of Indre
|
1356871
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D1%82%20%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BB%D1%96
|
Елізабет Герлі
|
Елізабет Герлі
Елізабет (Ліз) Джейн Херлі (Бейзінгсток, Гемпшир, Велика Британія) — англійська акторка, модель, продюсерка, дизайнерка одягу.
Біографія
Елізабет Херлі народилася в родині батька-протестанта, чиновника і матері-католички, шкільної вчительки. Закінчила London Studio Centre, де навчалася по класу танцю та театру. Після цього вона працювала в театрі і на телебаченні.
У кіно Елізабет Херлі дебютувала у фільмі Брюса Бірсфорда «Арія» в 1987 році. Після роботи в мінісеріалі «Крістабел» вона знялася в 1988 році в кількох європейських стрічках.
Її голлівудським дебютом став фільм із Веслі Снайпсом у головній ролі, «Пасажир 57» (1992). Незважаючи на популярність фільму, ця роль не принесла їй належної уваги продюсерів і режисерів, і пропозицій щодо вартісних ролей не було. Елізабет була розчарована і змушена повернутися до Англії. Незабаром її популярність стала рости, частково завдяки стосункам з Х'ю Грантом, а також поданням її як моделі відомого виробника косметики і парфумерії Estée Lauder.
У 1994 році Елізабет Херлі разом з Х'ю Грантом заснувала кінокомпанію Simian Films (у співпраці з Castle Rock Entertainment). Їхнім першим спільним проектом став медичний трилер «Крайні заходи» (1996) із зоряним акторським складом: Х'ю Грантом, Джином Хекманом та Сарою Джесікою Паркер. Над цим фільмом Елізабет Херлі працювала як продюсер. Наступною її продюсерської роботою став фільм «Блакитноокий Міккі» 1999 року.
Елізабет Херлі знялася в декількох успішних картинах, але однією з найбільш вдалих і відомих її робіт залишається роль привабливого диявола у фільмі «Засліплений бажаннями» (2000) .
У квітні 2010 року Херлі разом із колишнім Президентом США Біллом Клінтоном, акторкою Вупі Ґолдберґ і тенісистом Борисом Беккером брала участь у Міжнародній конференції з питань СНІД-у у Відні. Мета заходу, на який з'їхалися 25 тисяч лікарів з усього світу, привернути увагу до хворих, подолати дискримінацію і зупинити поширення ВІЧ у Східній Європі й, зокрема, в Україні.
У 2015—2018 роках Елізабет грає одну з головних ролей на телеканалі в серіалі «Члени королівської сім'ї» (телеканал E!) — королеву Хелену Генстрідж.
Особисте життя
На зйомках фільму «Гребти за вітром» в 1987 році відбулося її знайомство з молодим актором Х'ю Грантом. Під час зйомок між нею і її партнером почався роман, що тривав тринадцять років.
4 квітня 2002 року Херлі народила сина, Даміана Чарльза Херлі. "Timeline: The Bing and Hurley affair" . Бі-бі-сі. Отримано 31 березня 2007 р. Батько дитини, американський бізнесмен Стів Бінг не визнав батьківство, стверджуючи, що у нього та Херлі були короткі стосунки в 2001 році. Liz To Reveal All In Court - wenn.com 31 грудня 2001 р. Отримано 6 серпня 2008 р. Тест ДНК, однак, встановив, що Стів є батьком дитини. Хрещеним батьком Даміана став Х'ю Грант.
У 2002 році Херлі познайомилися з індійським мільйонером Аруном Наярав. У 2007 році пара одружилася, відзначивши весілля двічі - у Великій Британії, а потім у Джодхпурі (Індія), де церемонія відбулася згідно з індійськими традиціями. Однак, у грудні 2010 року акторка написала в Твіттері, що вони з чоловіком вже кілька місяців тому розійшлися. Про те, що Ліз Херлі подала на розлучення, стало відомо у квітні 2011 року. Причиною акторка вказала нерозсудливу поведінку свого чоловіка. 15 червня 2011 року, після чотирьох років шлюбу, вони офіційно оформили розлучення.
У жовтні 2011 року Хьорлі оголосила про заручини з гравцем у крикет Шейном Ворном.
Фільмографія
Примітки
Посилання
Елізабет Герлі на сайті Fashion Model Directory
Англійські моделі
Акторки Англії
Британські кінопродюсери
Актори, які зіграли роль Диявола
|
96143
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Boone%20County%2C%20Indiana
|
Boone County, Indiana
|
Boone County, Indiana
Boone County is a county in the U.S. state of Indiana. As of 2020, the population was 70,812. The county seat is Lebanon.
History
In 1787, the fledgling United States defined the Northwest Territory, which included the area of present-day Indiana. In 1800, Congress separated Ohio from the Northwest Territory, designating the rest of the land as the Indiana Territory. President Thomas Jefferson chose William Henry Harrison as the territory's first governor, and Vincennes was established as the territorial capital. After the Michigan Territory was separated and the Illinois Territory was formed, Indiana was reduced to its current size and geography. By December 1816 the Indiana Territory was admitted to the Union as a state.
Starting in 1794, Native American titles to Indiana lands were extinguished by usurpation, purchase, or war and treaty. The United States acquired land from the Native Americans in the 1809 treaty of Fort Wayne, and by the treaty of St. Mary's in 1818 considerably more territory became property of the government. This included the future Boone County, designating areas covered by the Delaware New Purchase.
Boone County was created by the state legislature on April 1, 1830, with Jamestown (which had been first settled that year) named as the initial county seat. The county was named for frontiersman Daniel Boone. The interim county commissioners met on May 1 of the following year to identify a permanent seat of government, which by law had to be within of the county's center; the [future] city of Lebanon was selected to serve this purpose.
Geography
Boone County lies near the center of the state. It is from east to west and from north to south. It contains about 418.5 square miles (108,500 hectares), two-thirds of which is in cultivation. Its central position, excellent soil, and available water power have been in its favor. The highest point of the county (ASL) is a small hill northeast of Lebanon.
The upper part of the county is drained by Sugar Creek, flowing westward into Montgomery County; the southwest part of the county is drained by Big Raccoon Creek, also flowing west-southwestward into Montgomery. The southeast part of the county is drained by Eagle Creek and its tributaries, flowing southward into Marion County.
According to the 2010 census, the county has a total area of , of which (or 99.92%) is land and (or 0.08%) is water.
Adjacent counties
Clinton County − north
Hamilton County − east
Marion County − southeast
Hendricks County − south
Montgomery County − west
Cities
Lebanon - county seat
Towns
Advance
Jamestown
Thorntown
Ulen
Whitestown
Zionsville
Unincorporated communities
Big Springs
Brendan Wood
Dover
Eagle Village
Eaglewood Estates
Elizaville
Fayette
Fox Hollow
Gadsden
Hazel College
Hazelrigg
Max
Mechanicsburg
Milledgeville
New Brunswick
Northfield
Northfield Village
Pike
Rosston
Royalton
Russell Lake
Shannondale (partial)
Stringtown
Terhune
The Woodlands
Ward
Waugh
Townships
Transit
Central Indiana Regional Transportation Authority
Major highways
Interstate 65
Interstate 74
Interstate 465
Interstate 865
U.S. Route 52
U.S. Route 136
U.S. Route 421
Indiana State Road 32
Indiana State Road 38
Indiana State Road 39
Indiana State Road 47
Indiana State Road 75
Indiana State Road 234
Indiana State Road 267
Airport
KTYQ - Indianapolis Executive Airport
Railroads
CSX Transportation
Education
Public schools in Boone County are administered by the Lebanon Community School Corporation, Western Boone County Community School District, Zionsville Community Schools, and Sheridan Community Schools.
Climate and weather
In recent years, average temperatures in Lebanon have ranged from a low of in January to a high of in July, although a record low of was recorded in January 1994 and a record high of was recorded in July 1936. Average monthly precipitation ranged from in February to in July.
Government
The county government is a constitutional body, and is granted specific powers by the Constitution of Indiana, and by the Indiana Code.
County Council: The legislative branch of the county's government; controls and revenue collection in the county. Representatives are elected to four-year terms from county districts. They set salaries, the annual budget, and special spending. The council has limited authority to impose local taxes, in the form of an income and property tax that is subject to state level approval, excise taxes, and service taxes.
Board of Commissioners: The executive body of the county; commissioners are elected county-wide to staggered four-year terms. One commissioner serves as president. The commissioners execute acts legislated by the council, collect revenue, and manage the county government.
Court: The county maintains a small claims court that handles civil cases. The judge on the court is elected to a term of four years and must be a member of the Indiana Bar Association. The judge is assisted by a constable who is also elected to a four-year term. In some cases, court decisions can be appealed to the state level circuit court.
County Officials: The county has other elected offices, including sheriff, coroner, auditor, treasurer, recorder, surveyor, and circuit court clerk. They are elected to four-year terms. Members elected to county government positions are required to declare a party affiliation and to be residents of the county.
Boone County is part of Indiana's 4th and 5th congressional districts, Indiana Senate districts 21 and 23, and Indiana House of Representatives districts 28, 38 and 87.
Prior to 1940, Boone County was a Democratic-leaning swing county in presidential elections, backing the national winner in every election from 1912 to 1936. From 1940 on, it has become a Republican stronghold, with no Democratic presidential candidate since Lyndon B. Johnson in 1964 even managing to win forty percent of the county's votes.
Demographics
2010 census
As of the 2010 United States Census, there were 56,640 people, 21,149 households, and 15,509 families in the county. The population density was . There were 22,754 housing units at an average density of . The racial makeup of the county was 95.3% white, 1.7% Asian, 0.9% black or African American, 0.2% American Indian, 0.7% from other races, and 1.4% from two or more races. Those of Hispanic or Latino origin made up 2.2% of the population. In terms of ancestry, 28.9% were German, 19.3% were English, 14.1% were Irish, and 9.0% were American.
Of the 21,149 households, 38.8% had children under the age of 18 living with them, 61.1% were married couples living together, 8.4% had a female householder with no husband present, 26.7% were non-families, and 22.4% of all households were made up of individuals. The average household size was 2.65 and the average family size was 3.12. The median age was 38.6 years.
The median income for a household in the county was $47,697 and the median income for a family was $81,401. Males had a median income of $57,251 versus $41,309 for females. The per capita income for the county was $38,696. About 6.1% of families and 7.1% of the population were below the poverty line, including 8.6% of those under age 18 and 5.6% of those age 65 or over.
2020 census
As of the 2020 United States Census, there were 70,812 people.
See also
List of public art in Boone County, Indiana
National Register of Historic Places listings in Boone County, Indiana
References
Bibliography
External links
Boone County Community Network
Lebanon Community School Corporation
Western Boone County Community School Dist
Zionsville Community Schools
Boone County Government
Indiana counties
1830 establishments in Indiana
Populated places established in 1830
Indianapolis metropolitan area
|
367055
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B3%D0%B0
|
Радга
|
Радга також Радгарані або Радгіка — одна з жіночих іпостасей Бога в індуїзмі.
Витоки культу Радги
У пуранічних текстах Радга описується як вічна подруга Крішни, що втілилась разом з ним на Землі більш ніж 5000 років тому. У ваїшнавізмі Радзі поклоняються як втіленню Лакшмі. У Ґаудія-вайшнавізмі Радгу розглядають як джерело Лакшмі і всіх інших жіночих проявів Бога. Радга також є основним об'єктом поклоніння в Німбарка-сампрадаї.
У мистецтві, іконографії та індуїстських мурті, Радгу практично завжди зображують разом з Крішною.
У «Бріхад-Гаутама-тантрі» є такий вірш: "Трансцендентна богиня Шріматі Радхарані займає таке ж положення, що і Господь Щрі Крішна. Вона є головною фігурою для всіх богинь процвітання. Вона настільки приваблива, що притягує до себе навіть Всепривабливого Бога. Вона — споконвічна внутрішня енергія Господа ". Її поклоніння (ар пекло хана) полягає у виконанні бажань Господа Крішни. Тому в «Пуранах» Її називають Радхіка. Ім'я Радхіка походить від слова арадха-на, яке означає «поклоніння». Тому того, хто перевершує всіх у поклонінні Крішні можна назвати Радхіка, найбільшим слугою.
Таким чином, Радха є парамадеватою, верховною богинею, і Вона гідна загального поклоніння. Вона — захисниця всіх живих істот і матір всього світу. Радха є початковим джерелом усіх богинь процвітання. Вона у всій повноті втілює в собі шість надбань Крішни, Тому Вона є верховною енергією Господа Крішни в Її тілі знайшли втілення вся краса і пишність. Вона є джерелом краси всіх богинь процвітання.
Всі бажання Господа Крішни пов'язані з Шріма-ти Радхарані. Вона ж виконує всі Його бажання, хоча Господь Крішна полонить увесь світ, Шрі Радха полонить далі Його. Тому Вона є верховною богинею всього світу.
Шрі Радха являє собою повне могутність, а Господь Крішна — той, хто володіє повним могутністю. Ці двоє неотлічни один від одного, про що свідчать богооткровенной писання. Вони тотожні один одному, подібно до того як запах мускусу невіддільний від самого мускусу, а жар вогню не відрізняється від самого вогню. Таким чином, Радха і Крішна суть одне, але Вони взяли дві форми, щоб насолоджуватися красою.
У «Бгаґавата-пурані» дається детальний опис дитинства Крішни, проведеного в товаристві Радгі та інших дівчаток-пастушок (ґопі) в селі під назвою Вріндавана. Любовні ліли Радги і Крішни докладно описані в «Брахма-вайварта-пурані», «Ґарґа-самгіті» і «Ґіта-Ґовінді».
У Пуранах йдеться про те, що Радга з'явилася на світ в маленькому селищі Варшана за вісім кілометрів від Вріндавана в Індії. Її батьком був цар-пастух на імення Врішабгану, а її матір звали Кіртіда.
Радгаштамі — день явлення Радги, який пишно святкується послідовниками різних течій вайшнавізму.
Роль Радги у різних течіях індуїзму
У традиціях бгакті індуїзму, основаних на поклонінні Крішні, Радгу шанують як вічну кохану Крішни. У таких течіях, як Німбарка-сампрадая і Ґаудія-ваїшнавізм, Радга розглядається як первинна шакті — джерело усіх жіночих іпостасей Бога, і потенція насолоди Крішни, яка зветься «хладіні-шакті». Поклоніння Радзі в цих традиціях має більше значення, ніж поклоніння самому Крішні. Інші ґопі вважаються її експансіями — помічницями або служницями, в той час як Радга займає особливе становище найбільш коханої пастушки Крішни.
«Падма-пурана» описує 18 000 пастушок (ґопі) серед яких 108 є найголовнішими. Серед цих 108 ґопі, вісім є ще більш важливими і серед цих восьми пастушок, дві займають особливо піднесене становище — Чандравалі і Радгарані. З цих двох, Радга вважається найголовнішою.
Існує два види любовних відносин Радги та Крішни:свакія-раса (законні відносини в шлюбі) й паракія-раса (незаконні відносини наперекір релігійним і моральним устоям).
В Німбарка-сампрадаї взаємини Радгі та Крішни розглядаються на рівні свакія-раси. Послідовники Німбарки посилаються на опис весілля Радгі і Крішни у «Брахма-вайварта-пурані» і «Ґарґа-самгіті».
У Ґаудія-вайшнавізмі найпіднесенішою формою любові вважається паракія-раса — любов що складається з замужньої за іншим Радги до пастушка Крішни, причому ця любов Радги постійно посилюється через страх розлуки зі своїм коханим. Любов інших пастушок до Крішни описується в такому ж богословському контексті і проголошується найпіднесенішим рівнем спонтанної любові до Бога, родом любові, яка не має ні найменшого відношення до світських сексуальних відносин.
Радга особливо є шанованою у Вріндавані, де поклоніння їй вважається більш важливим, ніж поклоніння самому Крішні.
Чайтан'я як спільна аватара Радги та Крішни
В Ґаудія-вайшнавізмі, також відомому як крішнаїзм, засновник традиції Чайтан'я Махапрабгу розглядається як спільне втілення Радги і Крішни в одній особі.
У його біографіях стверджується, що в ряді випадків він проявляв свою божественну форму найближчому колу своїх послідовників:
Також в біографії Чайтан'ї під назвою «Чайтан'я-чарітамріта» існує багато тверджень про те, що Чайтан'я був самим Крішною в настроі Радгарані:
Імена Радги
У Радхі є багато імен, що описують її якості:
Ґовінда-нандіні — Та, хто приносить насолоду Ґовінді
Ґовінда-мохіні — Та, хто може привабити Ґовінду
Ґовінда-сарвасва — Та, хто значить все для Ґовінди
Шіромані Сарваканта — Головний скарб серед супутниць Крішни
Крішнамайі — Та, хто бачить Крішну як всередині так і поза
Радгіка — Та, чиє служіння Крішні полягає у виконанні Його бажань
Мадана-Мохана-Мохіні — В Ґаудія-ваїшнавізмі Крішна (як Верховний Господь) вважається всеприваблюючим для всіх живих істот, включаючи Купідона, або як його називають на санскриті Камадеву — бога любові. Але оскільки Радга зачаровує навіть самого Крішну, тому її називають Мадана-Мохана-Мохіні: Та, хто зачаровує Того хто зачарував Купідона.
Сарва-лакшмі — Первісне джерело всіх богинь процвітання
Врішабгану Нандіні — дочка царя Врішабгану
Вріндаванешварі — Богиня Вріндавани
Лаліта-Сакгі — Подружка пастушки Лаліти
Ґокула-Таруні — Та, кому поклоняються всі представниці прекрасної половини людства Ґокули
Дамодара Раті — Та, хто красиво одягається, щоб доставити задоволення Дамодарі
Радгарані — Радга-цариця (Вріндавани)
Одне з її імен — Хара (воно згадується у «Нарада-панчаратрі» 5.5.59), в кличному відмінкуХарі, є частиною мантри «Харе Крішна», — однією з найпопулярніших ведичних мантр, в особливості серед крішнаїтів. Практика оспівування і повторення імен Радгі і Крішни грає в крішнаїзмі провідну роль.
Цікаві факти
Деякі дослідники стверджують, що як і багато які інші індоєвропейські слова, рада є нащадком давнішого слова, яке збереглося в слов'янських мовах: українські «Радитися», «рада» (Верховна Рада). Одним з похідних імен, збережених до наших днів в російській мові від праіндоєвропейських мов, є жіноче ім'я — Рада.
Радга in detail-Radhavallabh.com
У поп-культурі
У багатосерійному фільмі-серіалі Siddharth Kumar Tewary "Радга-Крішна", одним з дистрибюторів якого є Disney, на початку показується історія з брахманом Судамою, який демонструє силу святого імені Радгарані. Він пропонує повторити імена "Радге! Радге!", і після цього повторення згорає гусениця на очах у всіх, шокуючи тим що він наче помер. Але потім Судама каже повторити ім'я Радги знову, і тоді згорає на очах у всіх уже метелик. І потім з'являється дівчинка і каже, що це вона була у попередніх життях тими гусеницею та метеликом, і тому просить аби усі продовжували повторювати саме імена Радгарані. У Чайтанья-Чарітамріті осписано, що Валлабха-ачарйа (Валлабга Бгатта, втілення Шукадеви Ґосвамі) отримав посвячення від Ґададгара пандіта (втілення Радгарані) у Мадгурйа-мантру, тобто судячи з усього це була маха-мантра "Радге-Крішна, Радге-Крішна, Крішна-Крішна, Радге-Радге, Радге-Шйама, Радге-Шйама, Шйама-Шйама, Радге-Радге", яка вважається однією з основних мантр німбарка-вайшнавізму (юґала-мантрою, мантрою для калі-юґи, аналогічною Харе-Крішна/Харе-Рама маха-мантрі).
Посилання
Гіта-Говінда
Шрі Гарга Самхіта
Вайшнава-Тантра как она есть
Примітки
Індуїзм
Богині індуїзму
Крішна
|
4724988
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BA%D0%B5%D1%80%20%D0%A6%D0%B8%D0%BC%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD
|
Вокер Циммерман
|
Вокер Циммерман (19 травня 1993, Лоренсвілл) — американський футболіст, захисник клубу «Нашвілл» та національної збірної США.
Виступав, зокрема, за клуби «Даллас» та «Лос-Анджелес».
У складі збірної — володар Золотого кубка КОНКАКАФ.
Клубна кар'єра
У дорослому футболі дебютував 2013 року виступами за команду «Даллас», у якій провів чотири сезони, взявши участь у 80 матчах чемпіонату.
Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Лос-Анджелес», до складу якого приєднався 2018 року. Відіграв за команду з Лос-Анджелеса наступний сезон своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Лос-Анджелеса», був основним гравцем захисту команди.
До складу клубу «Нашвілл» приєднався 2020 року. Станом на 3 квітня 2022 року відіграв за команду з Нашвілла 70 матчів у національному чемпіонаті.
Виступи за збірні
У 2010 році дебютував у складі юнацької збірної США (U-18), загалом на юнацькому рівні взяв участь у 3 іграх.
У 2012 році залучався до складу молодіжної збірної США. На молодіжному рівні зіграв в 11 офіційних матчах, забив 2 голи.
У 2017 році дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної США.
У складі збірної — учасник розіграшу Золотого кубка КОНКАКАФ 2019 року у трьох країнах, де разом з командою здобув «срібло», розіграшу Золотого кубка КОНКАКАФ 2021 року у США, здобувши того року титул континентального чемпіона, чемпіонату світу 2022 року у Катарі.
Статистика виступів
Статистика клубних виступів
Статистика виступів за збірну
Титули і досягнення
Командні
Володар Золотого кубка КОНКАКАФ (1): 2021
Переможець Ліги націй КОНКАКАФ (1): 2023
Особисті
Символічна збірна Чемпіонату MLS: 2019, 2020, 2021, 2022
Примітки
Посилання
Футболісти США
Гравці молодіжної збірної США з футболу
Гравці збірної США з футболу
Футболісти «Далласа»
Футболісти «Лос-Анджелеса»
Футболісти «Нашвілла»
|
1199607
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%88%D1%83
|
Домошу
|
Домошу — село у повіті Клуж в Румунії. Входить до складу комуни Синкраю.
Село розташоване на відстані 357 км на північний захід від Бухареста, 44 км на захід від Клуж-Напоки.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали осіб.
Національний склад населення села:
Рідною мовою назвали:
Примітки
Села повіту Клуж
|
4518202
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%87%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%94%D0%B2%D0%B0
|
Очільники Миколаєва
|
Очільники Миколаєва — список очільників міста Миколаєва.
Міські голови Миколаєва в 1872—1919 роках
Акімов Олексій Семенович (1872—1873)
Бухтєєв Андріан Миколайович (1873—1878)
Парізо Михайло Петрович (1878—1884)
Даценко Василь Андрійович (1884—1888)
Кроун Хома Єгорович (1888—1893)
Даценко Василь Андрійович (1893—1901)
Соковнін Олексій Миколайович (1901—1904)
Грєховодов Петро Сілуанович (1904—1906)
Баптизманський Іван Якимович (1906—1908)
Леонтович Микола Павлович (1908—1917)
Матвєєв Хрисанф Михайлович (травень—серпень 1917)
Костенко Володимир Поліектович (серпень 1917—січень 1918)
Гіль (травень—грудень 1918)
Юріцин Сергій Петрович (грудень 1918—березень 1919)
Костенко Володимир Поліектович (березень—травень 1919)
Голова Миколаївського виконкому Ради народних комісарів
Зимак Олександр Йосипович (січень—березень 1918)
Голова Ради робітничих депутатів
Соколов Пилип Львович (березень 1919)
Військовий комісар Миколаєва (радянський)
Ряппо Ян Петрович (травень—серпень 1919)
Миколаївські градоначальники
Матвєєв (серпень—листопад 1919)
Федорчук (листопад 1919)
Римський-Корсаков (грудень 1919)
Юріцин Сергій Петрович (грудень 1919—січень 1920)
Голови Миколаївського революційного комітету
Соколов Пилип Львович (січень—лютий 1920)
Крижановський Станіслав Станіславович (лютий—вересень 1920)
Кузнєцов Степан Матвійович (1920—1921)
Відповідальні секретарі окружного і міського комітетів КП(б)У
Забудкін Петро Андрійович (1923)
Холявський Борис Матвійович (1923—1924)
Березін Олександр Йосипович (1924—1927)
Соколов Олександр Гаврилович (1927—1929)
Верхових Василь Мефодійович (1929—1930).
Голови окружного і міського виконавчого комітету
Свистун Пантелеймон Іванович (1923—1924)
Мар'янов Андрій Самсонович (1924—1925)
Сиволап (Голін) Полікарп Пилипович (1925—1927)
Мануйленко Олександр Іларіонович (1927—1929)
Голови Миколаївської міської ради
Штемберов Євген Миколайович (1 жовтня 1929—5 січня 1930)
Конотоп Віктор Якович (1930—1932)
Вишневський Юлій Юлійович (1932—1933)
Журовський Яків Львович (1933)
Самойленко С.Ф. (1933—1936)
Макаров Іван Дмитрович (1936—1937)
Карасьов Іван Кузьмич (1937—1939)
1-і секретарі Миколаївського міськкому КП(б)У
Масленко Павло Федорович (1930—1932)
Горя І.П. (1932—1933)
Шулькін Г.І. (1933)
Клиновський Дмитро Степанович (1933—1936)
Красницький Йосип Михайлович (1936—1937)
1-і секретарі Миколаївського обкому і міськкому КП(б)У
Волков Микола Федорович (1937—1938)
Старигін Павло Іванович (1938—1939)
Бутирін Сергій Іванович (1939—1941)
Голова виконавчого комітету Миколаївської міської ради
Моргуновський Єфрем Михайлович (1939—1941)
Бургомістр Миколаєва
Масикевич Орест Сидорович (1941)
Генеральний комісар генерального округу Миколаїв
Евальд Опперман (1941—1944)
1-і секретарі Миколаївського обкому і міськкому КП(б)У в 1944—1950 роках
Філіпов Іван Маркелович (1944—1947)
Кириленко Андрій Павлович (1947—1950)
Голови виконавчого комітету Миколаївської міської ради в 1944—1991 роках
Хромов Олександр Миколайович (1944—1948)
Михайлов Георгій Антонович (1946—1949)
Гуров Петро Іванович (1949—1952)
Сірченко Григорій Тихонович (1952—1957)
Штефан Михайло Миколайович (1957—1960)
Каранда Костянтин Йонович (1960—1961)
Парсяк Никифор Онисимович (1961—1964)
Яні Григорій Петрович (1964—1966)
Брюханов Микола Григорович (1966—1974)
Канаєв Іван Максимович (1974—1982)
Молчанов Олександр Хомич (1982—1990)
Шмиговський Микола Якович (1990—1991)
1-і секретарі Миколаївського міськкому КПУ в 1950—1991 роках
Жуков Іван Олександрович (1950—1951)
Родіонов Олексій Іванович (1951—1954)
Каранда Костянтин Йонович (1954—1960)
Ященко Федір Єлисейович (1960—1961)
Васляєв Володимир Олександрович (1961—1963)
Васляєв Володимир Олександрович (1964—1965)
Саліхов Анатолій Володимирович (1966—1968)
Шараєв Леонід Гаврилович (1968—1973)
Шорін Едуард Олексійович (1973—1983)
Бобирєв Микола Васильович (1983—1987)
Матвєєв Володимир Йосипович (1987—1989)
Новожилов Володимир Костянтинович (1989—1991)
Міські голови Миколаєва з 1991 року
Сандюк Юрій Іванович (1991—1994)
Бердніков Олександр Якович (1994—1998)
Олійник Анатолій Олексійович (1998—2000)
Балакірєв Микола Валерійович (2000, в.о.)
Чайка Володимир Дмитрович (2000—2013)
Коренюгін Володимир Іванович (2013, в.о.)
Гранатуров Юрій Ісайович (2013—2015)
Сєнкевич Олександр Федорович (2015—2017)
Казакова Тетяна Вікторівна (2017—2018, в.о.)
Сєнкевич Олександр Федорович (2018—чинний)
Див. також
Історія Миколаєва
Література
Джерела
Історія Миколаєва
Списки:Миколаїв
|
16043670
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Banni%C3%A8res
|
Bannières
|
Bannières is a commune in the Tarn department and Occitanie region of southern France.
See also
Communes of the Tarn department
References
Communes of Tarn (department)
|
824339
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%B5%D0%BD
|
Бассен
|
Бассен — муніципалітет у Франції, у регіоні Гранд-Ест, департамент Мозель. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 330 км на схід від Парижа, 55 км на південний схід від Меца.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Лотарингія. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Гранд-Ест.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
Сусідні муніципалітети
Посилання
Бассен на сайті французького Національного інституту географії
Бассен на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Мозель
Примітки
Муніципалітети департаменту Мозель
|
126079
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD
|
Придаткевич Роман
|
Придаткевич Роман
Роман В. Придаткевич (1 червня 1895, Живець — 17 листопада 1980, Овенсборо, Кентуккі, США) — український композитор, скрипаль, організатор Української консерваторії в Нью-Йорку, співорганізатор Товариства Прихильників Української Музики, артист ряду нью-йоркських оркестрів.
Життєпис
У неповних 8 років виступав у Перемишлі та Львові. Вступив до академічної гімназії у Львові та ВМІЛу. Вивчав гру на скрипці у викладачів А. Должицького, Є. Щедрович-Ганкевич, Є. Перфецького, теоретичні предмети у Ф. Колесси, С. Людкевича. Після закінчення вступає до Віденської музичної академії.
Під час першої світової війни у австрійському війську, згодом у лавах Української Галицької армії як скрипаль.
З 1920 року продовжує навчання у Віденській музичні академії. Після її закінчення їде до Берліна, де бере уроки в К. Флєша та його асистента Р. Гарцер. Одночасно успішно гастролює в Європі.
У 1923 році емігрує до США, активно концертує, отримує загальне визнання. Вступає в Колумбійський університет, а згодом закінчує музичний інститут Куртіса у Філадельфії.
У 1924 році разом з М. Гайворонським засновує Музичну Консерваторію у Нью-Йорку.
У 1930 році Роман Придаткевич організував ансамбль «Українське Тріо», який виступав у нью-йоркському концертному залі «Таун-Холл» і з великим успіхом виконував композиції Й. Баха, В. Барвінського, M. Лисенка, К. Стеценка. До тріо увійшли: сопрано Марія Гребінецька, піаністка Аліса Корчак (яку пізніше замінила Ольга Ткачук) і сам Роман Придаткевич, як скрипаль.
У 1937—1940 роках — концертмейстер Нью-Йорк Сіті Оркестра, згодом Джільбер і Суліван Опера та багатьох інших оркестрах США. У 1946—1965 — професор Моррей-коледжу в Каліфорнії. У 1970 здійснив успішні гастролі в Європі, виступаючи в Лондоні, Берліні, Парижі, Зальцбурзі та інших містах.
У 1953 році в Рочестерському університеті Р. Придаткевич захистив докторську дисертацію на тему «Бахові пасіони та їх музично-історичний підклад».
Як композитор Р. Придаткевич є автором понад 200 музичних творів. Його Перша симфонія прозвучала в 1928 році у виконанні Л. Стоковського у Денвері.
Роман Придаткевич помер 17 листопада 1980 в м. Овенсборо, штат Кентуккі.
Родина
Дружина — Лідія Придаткевич (Клопотовська) (1900—1988).
Донька — Ганна Придаткевич-Кухарчук (Ганна Кучар), піаністка і музичний педагог.
Внуки: Андрій, Роман, Теодор. Внук Теодор Кучар — американський диригент, керівник Національного симфонічного оркестру України.
Примітки
Джерела
Свобода, № 34 від 22 лютого 1995 р.
Закопець Р. Л. Вплив чеської педагогіки на становлення скрипкової школи в Галичині // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Мистецтвознавство — Тернопіль: ТНПУ, 2012. — Вип. 3. — С. 102—108.
Фотографія могили Р. Придаткевича на кладовищі Murray City Cemetery, Мюррей, округ Калловей, Кентуккі, США
Посилання
Українські композитори
Вояки Української Галицької Армії
Українці США
Уродженці Живця
Випускники Львівської академічної гімназії
|
4907329
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B8%D0%BB%D1%96%D1%97
|
Військове міністерство Бразилії
|
Військове міністерство Бразилії створено в 1815. Створення військового міністерства дало велику автономію для бразильських збройних сил стосовно Португалії та сприяло централізації всіх бразильських сухопутних збройних сил під однією владою.
Міністерство пізніше було перейменовано на Міністерство Армії.
Штаб-квартири міністерства
Штаб-квартира Область акламації в Ріо-де-Жанейро, з 1906
Штаб-квартира на площі Республіки Ріо-де-Жанейро, з 1941
Палац Дуке де Кашіас в Ріо-де-Жанейро, до 1971, зараз відомий як Міністерство оборони.
Посилання
Офіційний сайт Міністерства оборони Бразилії
Міністерства оборони
Військова історія Бразилії
Засновані в Південній Америці 1815
|
4413197
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gersheim
|
Gersheim
|
Gersheim is a municipality in the Saarpfalz district, in Saarland, Germany. It is situated near the border with France, on the river Blies, approx. 15 km southwest of Zweibrücken, and 20 km southeast of Saarbrücken.
See also
Medelsheim
European Archaeological Park of Bliesbruck-Reinheim
References
Saarpfalz-Kreis
Palatinate (region)
Mediomatrici
|
4284339
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%28%D0%90%D1%80%D0%B7%D0%B3%D1%96%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Садове (Арзгірський район)
|
Садове (Арзгірський район)
Садове — село у Арзгірському районі Ставропольського краю Російської Федерації.
Муніципальне утворення — Арзгірський муніципальний округ. Населення становить 1548 осіб.
Історія
Згідно із законом від 4 жовтня 2004 року № 88-КЗ у 2004—2020 роках муніципальним утворенням було сільське поселення село Садове.
Населення
Примітки
Населені пункти Арзгірського району
|
1968025
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Медведівська сільська рада (Чорноморський район)
|
Медведівська сільська рада (Чорноморський район)
Медведівська сільська рада — адміністративно-територіальна одиниця та орган місцевого самоврядування в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим. Адміністративний центр — село Медведеве.
Загальні відомості
Населення ради: 2 062 особи (станом на 2001 рік)
Населені пункти
Сільській раді підпорядковані населені пункти:
с. Медведеве
с-ще Озерівка
Склад ради
Рада складалася з 16 депутатів та голови.
Голова ради: Ткаченко Ігор Валентинович
Секретар ради: Новосьолова Ольга Володимірівна
Керівний склад попередніх скликань
Примітка: таблиця складена за даними сайту Верховної Ради України
Депутати
За результатами місцевих виборів 2010 року депутатами ради стали:
За суб'єктами висування
За округами
Примітки та джерела
Адміністративний устрій Чорноморського району
|
5187394
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%BC%D1%83%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Жмудський
|
Жмудський Володимир Володимирович (нар. 23 січня 1947, Дубляни, Самбірський район, Львівська область, УРСР) — український радянський вотерполіст.
Жмудський Олександр Захарович (8 березня 1910, Петропавлівка — 25 жовтня 1997, Київ) — український металофізик.
|
642866
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8
|
Товариство самодопомоги
|
Товариство самодопомоги (ріссі-ся) — японська громадська організація, провідна політична структура в русі за волю і народні права періоду Мейдзі. Виступала з позицій лібералізму. Вимагала від уряду створення парламентської системи і дотримання прав людини.
Короткі відомості
Товариство самодопомоги було засновано 16 квітня 1874 в Коті, на території колишньої провінції Тоса, зусиллями Ітаґакі Тайсуке, Катаоки Кенкіті й Хаясі Юдзо.
Початковим завданням Товариства була допомога нетитулованій шляхті сідзоку, колишнім самураям. Останні не могли адаптуватися до нових соціальних умов після втрати чиновницької роботи в результаті адміністративної реформи.
У 1877 частина керівників Товариства підбурювала шляхтичів до участі в Сацумському повстанні на боці повсталих, за що була арештована.
Того ж року помірковані лідери Товариства Уекі Еморі та Сакамото Наміо перетворили громадську організацію на політичну шляхом участі в русі за волю і народні права. Вони розробили статут в якому висловили три основні завдання: відкриття всенародного Парламенту, зменшення земельного податку та перегляд нерівноправних міжнародних договорів.
У 1878 долучилося до відновлення Патріотичного товариства, а в 1880 взяло участь у поданні прохання до уряду щодо відкриття Парламенту і заснуванні Парламентської ліги.
У 1881 члени організації відіграли провідну роль у створенні Ліберальної партії Японії і склали проект вимог до Конституції Японії. Вони наполягали на включенні до її тексту прав людини, прав на супротив і революцію, а також однопалатної парламентської системи.
У 1883 розпустилося. На її основі була створена Південноморська ліберальна партія (кайнан дзію-то).
Окрім Товариства самодопомоги в Коті одночасно існували інші однойменні організації:
Товариство самодопомоги Хіросіми (広島立志社, хіросіма ріссі-ся)
Товариство самодопомоги Санукі (讃岐立志社, санукі ріссі-ся)
Товариство самодопомоги Такамацу (高松立志社, такамацу ріссі-ся)
Товариство самодопомоги Маруґаме (丸亀立志社, маруґаме ріссі-ся)
Товариство самодопомоги Ави (阿波立志社, ава ріссі-ся)
Проте, зазвичай, в японській історіографії під «Товариством самодопомоги» розуміють переважно громадську організацію Коті.
Див. також
Рух за волю і народні права
Примітки
Джерела та література
Посилання
Товариство самодопомоги
Політичні партії Японії
Період Мейдзі
Префектура Коті
Засновані 1874
Зникли 1883
|
1881432
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96
|
Ітурі
|
Ітурі - провінція Демократичної Республіки Конго, розташована на північному сході країни. Адміністративний центр - місто Буніа.
Географія
До конституційної реформи 2005 провінція Ітурі була частиною колишньої Східної провінції. По території провінції протікає річка Ітурі. Провінція повністю покрита тропічними лісами.
Флора і фауна
У провінції росте більше 30 000 квіткових рослин, водиться більше 1400 видів птахів і 400 видів ссавців, у тому числі такі рідкісні види як окапі, горили, шимпанзе, леопарди, багато видів папуг. У річках водяться багато видів риб, а також гіпопотами і нільські крокодили.
Населення
Населення провінції - 4 241 236 чоловік (2005) .
Ітурі населене різними етнічними групами, серед яких можна виділити племена пігмеїв, які досі відрізані від цивілізації і живуть полюванням і збиранням. Пігмеї племені мбуті вважаються найнижчими в світі, їх середній зріст становить 135 см .
Ітурі відоме великою кількістю випадків захворювання чумою серед людей в сучасному світі - близько 1000 зареєстрованих випадків в рік .
Адміністративний поділ
Провінція ділиться на 5 території:
Ару (Aru, 6740 км²)
Джугу (Djugu, 8184 км²)
Іруму (Irumu, 8730 км²)
Махагі (Mahagi, 5221 км²)
Мамбаса (Mambasa, 36783 км²)
Фотогалерея
Примітки
Ітурі
|
15918174
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Preuseville
|
Preuseville
|
Preuseville is a commune in the Seine-Maritime department in the Normandy region in northern France.
Geography
A small farming village situated in the Pays de Bray at the junction of the D26 and the D214 roads, some east of Dieppe.
Population
Places of interest
The church of St.Jean-Baptiste, dating from the eighteenth century.
The church of Notre-Dame, dating from the thirteenth century.
See also
Communes of the Seine-Maritime department
References
Communes of Seine-Maritime
|
21326553
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Protubera
|
Protubera
|
Protubera is a genus of fungi in the family Phallogastraceae. The genus has a widespread distribution in tropical and subtropical areas, and contains 13 species.
Species
References
External links
Hysterangiales
Agaricomycetes genera
|
13043582
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Franz%20von%20Vecsey
|
Franz von Vecsey
|
Franz von Vecsey (born Ferenc Vecsey; 23 March 18935 April 1935) was a Hungarian violinist and composer, who became a well-known virtuoso in Europe through the early 20th century. He made his first public debut at the age of 10. An accomplished violinist, he went onto perform concerts in the early twentieth century in the United Kingdom, Europe and both North America and South America.
Early life and career
He was born in Budapest and began his violin studies with his father, Lajos Vecsey. At the age of 8 he entered the studio of Jenő Hubay. Two years later, aged 10, he played for Joseph Joachim in Berlin (making his début at "Beethoven Halle" on 17 May 1903) and subsequently became known as a child prodigy virtuoso.
He became one of the pre-eminent violinists in Europe in the 1910s and 1920s, at one point touring with Béla Bartók as his piano accompanist. Aged only 12, he became the re-dedicatee of Jean Sibelius' Violin Concerto in D minor in 1905, when the original dedicatee, Willy Burmester, refused to play the work after he was unable to appear at the premiere of the revised version, which was premiered by Karel Halíř instead. Vecsey championed the Sibelius concerto, first performing it when he was only 13. He was the dedicatee of Hubay's Violin Concerto No.3. He also spent time composing, and wrote a number of virtuosic salon pieces for the violin.
Later life and career
From 1926 until his death, he lived with his wife in Venice, at the "Palazzo Giustinian de'Vescovi" on Canal Grande. His career steadily faltered after the First World War, as he grew tired of constant touring and wanted to concentrate more on conducting.
Illness and death
By the 1930s, he was about to embark on that dream, but it suddenly curtailed in 1935, when he became seriously ill with a pulmonary embolism that grew through much of his life. He sought medical care in Rome, where he received surgery. The operation was unsuccessful, and Vecsey succumbed to the disease at the age of 42.
Selected compositions
Violin solo
in C minor (1914); dedicated to Jenő Hubay
Violin and piano
(1934); transcription based on the Rondo from Violin Concerto No. 2 by Niccolò Paganini
Caprice in F major (1913)
(1933)
Caprice No. 1 "" in A minor (1916)
Caprice No. 2 "" in F major (1916)
Caprice No. 3 ""
Caprice No. 4 ""
Caprice No. 5 "" (1917)
Caprice No. 6 ""
Caprice No. 7 ""
Caprice No. 8 ""
Caprice No. 9 ""
Caprice No. 10 ""
(1933)
(1913)
in G major (1913)
(1921)
No. 1 –
Mariä Wiegenlied (1934); transcription of Max Reger's Op. 76, No. 52
(1912)
No. 1 – (A minor)
No. 2 – (E minor)
No. 3 – (E major)
in G minor (1924)
(1921); Nos. 3~5 also for 2 violins and piano
No. 1 –
No. 2 –
No. 3 –
No. 4 –
No. 5 – ...
No. 6 –
No. 7 –
No. 8 –
(1913)
(1933)
in C minor (1913)
References
External links
1893 births
1935 deaths
Hungarian classical musicians
Hungarian classical violinists
Male classical violinists
Hungarian composers
Hungarian male composers
Fonotipia Records artists
20th-century composers
20th-century classical violinists
Deaths from pulmonary embolism
20th-century Hungarian male musicians
|
4874774
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%84%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BD%D1%8F%20%D0%95%D0%BF%D1%96%D1%80%D1%83
|
Поліфонічна пісня Епіру
|
Поліфонічна пісня Епіру — це форма традиційного народного багатоголосся, яке практикується серед албанців, арумун, греків і раніше серед етнічних македонців у південній Албанії та північно-західній Греції. Поліфонічну пісню Епіру не слід плутати з іншими різновидами поліфонічного співу, такими як пісні з йодлюванням регіону Муотатал або Cantu a tenore Сардинії. Учені вважають це давньою традицією, яка походить або з давньогрецької та фрако-іллірійської ери, або з візантійської ери з впливом візантійської музики.
Поліфонічна музика в Греції та Албанії
У Греції
У греків поліфонічна пісня зустрічається в північній частині грецької області Яніна; в Ано Погоні, (Ктісмата, Доло, Ано Каламас) і деяких селах на північ від Кониці), а також у дуже небагатьох селах на північному сході Теспротії (Цамантас, Ліас, Вавурі, Повла). Серед грецьких меншин у південній Албанії поліфонічний спів виконується в регіонах Дропулл, Погон (Като Погоні) (Полічан), а також у містах Дельвіна, Хімара, Саранда та Гірокастра.
Грецькі поліфонічні групи можуть включати шість різних частин: бере (partis), обертає (gyristis), прядилка (klostis), isokrates, rihtis (той, хто „упускає“ голос) і провісник (proologistis). Пісні виконуються на два (тактер і токар або берет і ісократ), три, чотири чи п'ять голосів. У п'ятиголосному співі наявні всі партії, а роль обертає і рихти виконує одна партія. Головний голос, бере, можуть співати як чоловіки, так і жінки, але він також може чергуватися між ними. Грецькі поліфонічні групи зазвичай складаються з 4-12 осіб.
У греків другий різновид багатоголосого співу, що відрізняється максимальною грубістю, також виконується на Карпатос і Понті.
У 2020 році грецький проект Polyphonic Caravan, метою якого є дослідження, охорона та популяризація поліфонічної пісні Епіру з 1998 року, був внесений до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
В Албанії
Серед албанців усі чотири регіони Мізеке, Тоскері, Хамерія та Лаберія мають поліфонічну пісню як частину своєї культури. Серед албанців споріднена форма поліфонічного співу також трапляється в північній Албанії в районі Пешкопії, албанських громадах Качаник у Косово, районах Полог, Тетово, Кичево та Гостивар у Північній Македонії та регіоні Малесія на півночі Албанії та південна Чорногорія.
Регіон Labëria є особливим регіоном, відомим багатоголосним співом і домом для багатьох різних жанрів, таких як pleqërishte. Пісні можуть складатися з двох, трьох і чотирьох частин. Двоголосні пісні співають тільки жінки. Пісні з трьох частин більш розсіяні, їх можуть співати як чоловіки, так і жінки. Чотириголосні пісні — спеціалізація Labëria. Дослідження показали, що чотириголосні пісні з'явилися після трьохголосних і що вони є найскладнішою формою поліфонічного співу.
Національний фольклорний фестиваль у Ґірокастері, Албанія,, проводився щоп'ять років у жовтні, починаючи з 1968 року, і зазвичай включав багато поліфонічних пісень.
Албанська ізополіфонія включена до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Традиція поліфонічного співу оскаржувалась і використовувалася з обох сторін грецького та албанського кордону в націоналістичній манері.
Структура
Поліфонічні групи Епіру складаються щонайменше з чотирьох учасників. Кожна група має двох солістів і групу гулу, яка забезпечує і підтримує вокальний ритм пісні.
Перший соліст (або виконавець) (або „σηκωτής“ (sikotis), ) — голос, який співає основну мелодію. Перший соліст виконує початок пісні, і буквально виступає оповідачем і лідером групи, співаючи основну частину пісні. Другий соліст (або вертач) відповідає (або „повертає“) голос ((yirizei, повороти) або „τσακίζει“ (tsakizei, складки) ).
Іноді замість „вертача“, або, на думку деяких музикознавців, паралельно з ним, ми знаходимо роль прядилки ((klostis, прядилка)). „Пряха“ крутить пісню між тонікою та субтонікою мелодії, ця техніка нагадує рух руки, яка тримає веретено та пряде нитку. Це роль, яка часто, але не завжди, зустрічається як „rihtis“, який падає пісня в кінці вступу „partis“, співаючи вигук (напр. (ah oh oh) або „άντε βρε“ (ante vre)), яка є на кварту нижчою за тоніку мелодії, відпочиваючи „partis“ і об'єднуючи її вступ із входом гулової групи.
Група гулу складається з решти членів поліфонічної групи і також називається групою ізокіперів ((ісократ, ізо-хранитель) , та ), від грецького Isocrates „ισοκράτης“ і що від середньовічного грецького „ισοκρατών“ (isokraton), „той, хто тримає ісон“, нота, яка тримається упродовж усієї пісні, від давньогрецького „ἴσος“.» (isos) загалом означає «рівний», але тут «рівний у польоті пісні» + «κρατέω» (krateo) «правити, тримати». Слова ison і isos буквально означають безперервну базову ноту а isocrates створює і утримує модальну основу пісні. Особливо важлива роль ізократа; тим голосніше звучить голосовий гул, тим більше «βρονταριά» (vrontaria) (тобто краще) йде пісня, тому що зберігається ритм і вокальна основа пісні. Термін походить від візантійсько-грецької музичної традиції, де також є «ίσον».
Досконалість виконання багатоголосої пісні передбачає наявність і єдність кількох голосів–ролей поліфонічної групи. У результаті поліфонічна пісня передбачає колективність висловлювання та чітке розмежування ролей, які вона відображає, і неписану ієрархію у складі групи та розподілі ролей.
Див. також
Музика Греції
Музика Албанії
Арумунська музика
Музика Епіру (Греція)
Візантійська музика
Дерополітиса
Пісня Чело Мезані
Пісня Марко Бочарі
Йодлювання
Список літератури
Подальше читання
World Music: The Rough Guide Саймон Бротон, Марк Еллінгем — 1999 -
Грецькі народні танці Рікі Холдена, Мері Вурас — 1965
Gengendering Song: Singing and Subjectivity at Prespa by Jane C. Sugarman, 1997,
Посилання
Грецька традиційна музика з Епіру [ <span title="Dead link tagged January 2018">постійне мертве посилання</span> ]
Василь Толе (англ.)
ЮНЕСКО
Пісні грецькою мовою
Хімара
Κόρη του Βουνού (Дочка гори)
Του Σπυρομήλιου (Пісня про Спіромілія)
Дельвіна
Μάνα καημένη Μάνα (Бідна мати)
Поліфонічна пісня від Delvino
Дропулл
Δεροπολίτισσα (Жінка Дропулл)
Του Μάρκου Μπότσαρη (Пісня Маркоса Боцаріса)
Κάστρο της Ωριάς (Пісня про Замок Прекрасної Діви)
Погоні
Джанні Γιάννη μου
Του Γιοφυριού της Άρτας (Пісня про міст Арта)
Αλισμωνώ και Χαίρομαι Пісня з Ktismata
Пермет
Σύρε Μάνα πες του Γιάννη (Іди, мати, скажи Яннісу)
Пісні албанською
Пісні з Labëria
пісня з Labëria
Я почну з мислення
Пісня Ісмаїл Кемалі
Albania Rock and Stone, You'd Kill Yourself for Your Flag
Сини Шепардів
Курвелеш, що ти зробив зі своїми синами? ]
Shake Your Huistchief
Геть, нехай твій корінь виходить
Пісні від Скрапар
Я сумую за тобою Riza Cerova
Місяць серпень, день двадцятий
When the Boyhood I Remember
Гірокастра
Музика Греції
Епір
Сторінки, що використовують sidebar з параметром child
Музика Албанії
|
48255
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%28%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96%20%D0%BF%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D1%82%D0%BA%D0%B8%29
|
Костенки (археологічні пам'ятки)
|
Костенки (археологічні пам'ятки)
Костенки — палеолітичні стоянки поблизу сіл Костенки і Борщево Хохольського району за 100 км на південь від Воронежу на Східній Слобожанщині. Охоплюють понад 26 стоянок пізнього палеоліту на правому березі Дону і науково датуються періодом від 40 000 до 20 000 років тому. У Костенках (1—21) та Борщеве (1—5) на 30 км² виявлено понад 60 стоянок давньокам'яної доби.
Для їх вивчення у 1991 році філіал «Костенки» Воронезького краєзнавчого музею перетворено на Державний археологічний музей-заповідник «Костенки».
Дослідження
Відкриті І.С. Поляковим в 1879 році. Основні розкопки проводилися в 1920—1930-х роках Петром Єфименко, в 1940—1960-х роках — А. Н. Рогачовим. Дослідження стоянок зіграли важливу роль у виробленні сучасної методики розкопок палеолітичних поселень, у розробці проблем палеолітичних жител, жіночих зображень, періодизації пізнього палеоліту, у виділенні пізньопалеолітичних культур і встановленні їхніх взаємин.
Значимість Костенок у дослідженні палеоліту у Східній Європі визначена в ряді археологічних культур, що носять їх ім'я (в хронологічному порядку):
Костенківсько-спіцинська культура (спіцинська), 38—32 тис. років тому, співіснувала зі стрілецькою культурою, ототожнюється з оріньяцької культурою;
Костенківсько-стрілецька культура (стрілецька), 34 (38) — 32 (25) тис. років тому,
Костенко-тельманівська культура (тельманська),
Костенко-городцовська культура (городцовська),
Вілендорф-костенківська культура (Костенківсько-авдіївська культура, 32—22 тис. років тому.
Зам'ятинська культура — є епіграветська культура пізнього палеоліту; наступна за костенківсько-авдіївську.
Частина стоянок містила по кілька культурних шарів, що відносяться до різних етапів і культур пізнього палеоліту.
Костенки-1 (стоянка Полякова)
Стоянка містила 5 культурних шарів.
У 1-му, верхньому збереглися залишки наземного житла (площа 35 × 15 м) з вогнищами, розташованими по поздовжній осі, численні землянки й господарські ями. Знахідки: крем'яні наконечники, мотики з бивня мамонта, кістяні лопаточки, жезл з оленячого рога, близько 40 жіночих статуеток з бивня мамонта й з мергелю, фігурки ведмедя, печерний лев і антропоморфні голівки з мергелю; відноситься до костенківсько-авдіївської культури;
3-й шар є своєрідним варіантом спіцинської культури;
у 5-му самому нижньому шарі виявлені трикутні крем'яні наконечники з увігнутою підставою, ретельно оброблені віджимною ретушшю. Належить до 2-го етапу Костенківсько-стрілецької культури.
Костенки-2 (стоянка Зам'ятнина)
Епонімна пам'ятка Зам'ятнинської культуру з 3 комплексів на відстані 20-70 метрів один від іншого. Досліджувалася 1923 і 1927 року Павлом Єфименко й Сергієм Замятіним, та у середині 1950-х років Павлом Борисковським. Відкриті залишки житла аносівсько-мізинського типу спорудженого з великих костей мамута (7 × 8 м) з вогнищем у центрі; до житла примикала похоронна камера з костей мамонта з похованням кроманьйонця — у сидячому положенні був зв'язаний, навколо викладена овальна викладка з кісток мамуту.
5-й шар належить до 2-го етапу Костенківсько-стрілецької культури.
Костенки-3 (Глинище)
пам'ятка зам'ятнинської культури; дослідження проводилося Палом Єфименко і Сергієм Замітіним у 1920-ти роки і Павлом Борисковським у 1950-ті роки; у 1970-х роках з'ясовано, що разом з Костенками-21 були єдиним поселенням; стоянка знищена боковою ерозією Дона
У 3-му шарі пізні комплекси Оріньяка. Присутність Оріньяка тільки в пізніх шарах, і його повна відсутність в часи руху оріньякців в Європу.
Костенки-4 (Олександрівка)
2 культурні шари.
У 1-му шарі збереглися залишки двох круглих жител близько 6 м у поперечнику з вогнищем у центрі кожного; серед знахідок — шліфовані, просвердлені диски зі сланцю; відноситься до солютрейської культури;
У 2-му шарі своєрідний варіант східнограветської або спіцинської культури, де виявлені залишки двох витягнутих трисекційних жител (одне — довжиною 34 і 23 м, шириною 5,5 м, друге — довжиною 21 м, шириною 5,5 м) з вогнищами по довгій осі. Помітимо, що площа кругового житла приблизно дорівнює площі однієї секції меншого трисекційного житла.
Костенки-6 (Стрілецька стоянка)
Є епонімною для костенківсько-стрілецької культури.
Костенки-8 (Тельманська стоянка)
Стоянка містить 4 культурні шари.
У 10-му шарі виявлені залишки поглибленого в землю круглого житла близько 5,5 м у поперечнику з вогнищем у центрі; серед знахідок — крем'яні листоподібні наконечники, оброблені віджимною ретушшю; стоянка належала або східнограветській, або оріньяцькій культурі;
У 2-му шарі знайдені уламки людських костей, частково обпалені, кремінний інвентар — мініатюрні пластинки й голкоподібні вістря. За 2-м шаром Тельманівської стоянки названа Тельманська культура; також відносять до східного гравету;
Костенки-9
культура стоянки найближча кам'янобалківській культурі.
Костенки-10 (Аносівка-1)
Стоянка зам'ятинської культури; відкрита 1934 року, з розкопками на початку 1950-х років; долотоподібні знаряддя та різці схожі на з Зам'ятніківської стоянки (Костенки-2);
Костенки-11 (Аносівка-2)
Стоянка містила не менш 5 культурних шарів.
У 1-му шарі виявлені залишки спорудженого з великих костей мамонта округлого житла близько 9 м у поперечнику, що визначено Рогачовим, як аносовсько-мізинський тип житла, хоча за Гавриловим, цей курінь був культовим капищем;
шарb 1а s 1, відносяться до зам'ятнинської культури, нід не перекривають один одний і тепер вважаються частинами одного поселення;
шар 1б відноситься до зам'ятнинської культури;
2-й шар належить до 2-ї групи східного гравету; споріднений з Молодова-5 (10-й шар), Молодова-5 (7-й шар) і можливо Хотильове 2, Миловичі, Чейков, і деякі інші пам'ятки Чехії і Німеччини; науково датується 20,5—18,9 тис. років до н. е.;
У нижніх шарах цікаві знахідки трикутних кремінних наконечників, аналогічних знайденим у нижньому шарі Костенок-1, що належать костенківсько-стрілецькій культурі.
Костенки-12 (Вовківська стоянка)
Виявлений новонароджене немовля, що був витягнутий на правому боці головою на південь, можливо під насипом, у шарі виявлені частки охри.
1-й шар — пам'ятка городцовської культури. Шар 1а належить до 2-го етапу Костенківсько-стрілецької культури.
2-й шар належить спіцинській культурі.
3-й шар належить до 1-го етапу Костенківсько-стрілецької культури. Характерні леваллуазька техніка й листоподібні двосторонні оброблені знаряддя з вигнутою або опуклою підставою.
4-й шар:
шар 4а;
шар 4б — виявлені найдавніші в Східній Європі предмети мистецтва малих форм: головка статуетки й стрижень з ритмічно нанесеними поперечними насічками з бивня мамуту);
5-й шар датується коло 41 тис. років тому.
Костенки-13
Відноситься до костенківсько-авдіївської культури;
Костенки-14 (Маркина гора)
Стоянка містила 4 культурні шари.
1-й шар відноситься до костенківсько-авдіївської культури; також відносять до східного гравету;
2-й шар — пам'ятка городцовської культури;
3-й шар («шар попелу») відноситься до своєрідного варіанту спіцинської культури, де відкрите скорчене, на лівому боці головою на захід в овальній ямі, що була разом з кістяком пофарбована охрою, — чоловіка 20-25 років з деякими негроїдними ознаками, він був зв'язаний й, ймовірно, з підрізаними жилами; у 2000 р. виявлені найдавніші на території Східної Європи прикраси — пронизки з орнаментом, виготовлені із трубчастих кісток птаха й підвіски з раковин. Ці знахідки були знайдені в шарі вулканічного попелу, принесеного на територію Руської рівнини з території сучасної Італії близько 36—31 тис. років до н. е. Знахідка найдавніших прикрас і залишків поселення прямо в попелі вперше дає можливість зв'язати припинення існування цього поселення із глобальною катастрофою, що сталась на території Європи;
4-й шар («шар вогнищ») — початкова пора давньокам'яної доби.
Костенки-15 (Городцовська стоянка)
Виявлено пофарбоване поховання дитини (близько 6 років), що нагадує кроманьйонців Моравії; при ньому були крем'яні й кістяні знаряддя, понад 150 просвердлених зубів песця. Пам'ятка дала назву городцовській культурі.
Костенки-16 (Углянська стоянка)
Пам'ятка Городцовської культури.
Костенки-17
2-й шар — пам'ятка спіцинської культури.
Костенки-18
Відноситься до костенківсько-авдіївської культури; Дитина з Костенків-18 датована віком у 21020±180 років тому.
Костенки-19 (стоянка Валукинського)
Стоянка зам'ятинської культури з 4 комплексами. Виявлена П.І. Борисковським і досліджувалася в 1956-1957 роках; співвідноситься з 2-м шаром Костенків-21;
Костенки-21 (Гмелинська стоянка)
1-й шар - зам'ятинська культура; у 1970ті роках з'ясовано, що разом з 1-м шаром Костенок-3 були одним поселенням;
2-й шар - співвідноситься з Костенками-19;
3-й шар подібніший до Костенки-11/2 шар — пам'ятка 2-ї групи Східного Гравету.
Генетика
Пізньодавньокам'яна людина з Костенок14 (K14) належить до гаплогрупи C-M130, що також виявлена у середньокам'яного мисливця-збирача з іспанської Ла Браньї; мтДНК відноситься до гаплогрупи U2.
Примітки
Джерела
Костенковско-борщевский район
Археологічні поселення Росії
Пам'ятки давньокам'яної доби Росії
Археологічні пам’ятки Воронізької області
Археологія Хохольського району
Костенківсько-авдіївська культура
Городцовська культура
Східнограветська культура
Об'єкти культурної спадщини Росії федерального значення
|
236274
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%8E%D0%B0%D1%80%D1%82%20%28%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%29
|
Стюарт (острів)
|
Стюарт (острів)
Острів Стюарт або Ракіура — третій за площею острів Нової Зеландії, розташований за 30 км на південь від Південного острова і відокремлений від нього протокою Фово. Населення острова трохи понад 400 осіб, більшість з яких проживає в єдиному на острові місті Обан.
Історія
Острів вперше був відкритий капітаном Джеймсом Куком у 1770 році, але тоді він вважав, що відкрита ним земля є частиною Південного острова. У 1809 році Вільям Стюарт на кораблі «Пегас», в ході дослідницької експедиції, довів що дана земля є островом. Пізніше острів отримав його ім'я. Мовою маорі острів носить назва Ракіура, що можна перекласти як «Палаючі Небеса» — можливо на честь відомих полярних сяйв, характерних для острова.
У 1841 на всій території острова була утворена одна з трьох нових провінцій Нової Зеландії, названа Новий Ленстер. Проте проіснувала вона всього п'ять років, і з ухваленням Новозеландського закону про конституцію 1846 провінція стала частиною Нового Мюнстера, провінції, яка включала весь Південний острів. У 1853 році Новий Мюнстер був скасований, Острів Стюарт став частиною провінції Отаго. У 1861 році з провінції Отаго відокремилася провінція Саутленд, частиною якої став Стюарт. У 1876 розділення країни на провінції було скасовувано. З того часу і по теперішній острів входить до складу регіону Саутленд.
Географія
Площа острова становить 1746 км². Найвища точка острова — гора Англем, розташована поблизу північного узбережжя і має висоту 979 метрів. Північна частина острова гориста, розчленована заболоченими долинами невеликих річок, найбільша з яких річка Фрешуотер. Південна частина острова більш рівнинна, тут протікають річки Ракіхуа, Тоїтої, Бога і декілька дрібніших. Мис Південно-західний на крайньому південному заході острова, є найпівденнішою точкою острова і всього головного пасма островів Нової Зеландії.
Три великих і безліч дрібних острівців оточують острів Стюарт. Найбільші серед них: острів Руапьюк, в Протоці Фово, за 32 км на північний схід від Обана; острів Кодфіш (Венуахоу), поблизу північно-західного узбережжя; і острів Біг Саут Кейп, поблизу південно-західної околиці острова. Більш ніж 80 % території острова належать Національному Парку Ракіура — це наймолодший національний парк Нової Зеландії.
Населення
Єдиним постійним населеним пунктом на острові є місто Обан, населення якого, згідно з переписом 2001 року, становило 387 осіб. Раніше на південному узбережжі розташовувався ще один населений пункт — Порт-Пегасус, в ньому було декілька крамниць, пошта, складські приміщення, наразі — нежилий.
Транспорт і інфраструктура
Острів Стюарт з Південним островом зв'язує регулярна поромна переправа Блафф — Обан. Також є повітряне сполучення з Інверкагіллом, що виконує авіакомпанія Stewart Island Flights. Літаки також іноді здійснюють посадку на піщаному березі бухти Массон. Головною статтею доходів острова є рибальство, а також, меншою мірою, — сільське господарство, переробка дерева і туризм.
Геомагнітна аномалія
Через магнітну аномалію, на острові, розташованому в помірних широтах (48° пвд. ш.), є можливість спостерігати полярні сяйва. Це те ж саме, що, наприклад, в Україні мешканці Виноградова, Рахова, Кривого Рогу, Запоріжжя чи Донецька регулярно спостерігали б полярне сяйво.
Ресурси Інтернету
Національний парк Ракиура
Новини острова
Stewart Island Flights
Острови Нової Зеландії
|
2954390
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B9%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%96-%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96
|
Войтковиці-Старі
|
Войтковиці-Старі — село в Польщі, у гміні Цехановець Високомазовецького повіту Підляського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Ломжинського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Високомазовецького повіту
|
3025819
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%BD%D1%8F
|
Рахіня
|
Рахіня — пасажирський залізничний зупинний пункт Івано-Франківської дирекції Львівської залізниці.
Розташований у селі Рахиня, Долинський район, Івано-Франківської області на лінії Стрий — Івано-Франківськ між станціями Рожнятів (4 км) та Долина (10 км).
Станом на лютий 2019 року щодня три пари дизель-потягів прямують за напрямком Стрий — Івано-Франківськ.
Історія
На цьому пристанку вночі з 19 на 20 липня 1925 року після ексу в Долині поліцай зупинив бойовиків Летючої бригади УВО Миколу Ясінського і Дмитра Дубаневича, останній застрелив поліцая.
Примітки
Джерела
Транспорт Долинського району (Івано-Франківська область)
Зупинні пункти Львівської залізниці
Зупинні пункти Івано-Франківської області
|
3347641
|
https://en.wikipedia.org/wiki/George%20Ducas
|
George Ducas
|
George Ducas
Voivode George Ducas (Greek: Γεώργιος Δούκας, Geórgios Doúkas ; Romanian: Gheorghe Duca ; old Romanian: Георге Дука) (c. 1620 – 31 March 1685) was three times prince of Moldavia (1665–1666, 1668–1672, 1678–1684), one time prince of Wallachia (1674–1678) and one time Hetman of Ottoman Ukraine (1681–1683).
He was married to Anastasiya Dabizha, the daughter of Prince Eustratie Dabija, and later to Dafina Doamna; George Ducas fathered Constantine Ducas.
First two rules in Moldavia
Gheorghe Duca was of Greek Albanian origin and like many others of his generation who had migrated to the Danubian principalities he rose thanks to his links to other Albanians of high positions. In his youth, another Albanian, Vasile Lupu (voivode of Moldavia) took him to his court where Duca was raised.
Supported by Dafina Doamna and some of the boyars, he came to the throne in Iaşi after Dabija's death, but was soon ousted after his opponents appealed to the Ottomans, unjustly claiming Duca's rule was corrupt.
He contracted large debts in order to reclaim the throne, which he managed to following Iliaș Alexandru's rule. The policy of increased taxation led to the uprising of Mihalcea Hâncu in October 1671, crushed the next year after Ducas received Ottoman help. But, as Ducas failed to provide supplies needed for the War against the Polish–Lithuanian Commonwealth, with the Sultan Mehmed IV's life placed in peril at the attack of Kamianets-Podilskyi, the Ottomans swiftly replaced him with Ștefan Petriceicu.
Rule in Wallachia
In 1674, through the intervention of the Cantacuzino boyars, he was awarded the throne in Bucharest; soon however, the alliance between the Cantacuzinos and Ducas crumbled, the prince being replaced by Șerban Cantacuzino.
Last rule in Moldavia and rule in Right-bank Ukraine
He was soon back on the Moldavian throne, following Antonie Ruset (Rosetti)'s reign.
George Ducas had plans of extending his rule over right-bank Ukraine, where Ottoman gains had started with the acquisition of Podolia in 1672. His overlord appointed him as hetman over the newly gained regions, in 1680 or 1681, after much bribery strained the Moldavian treasury as much as the request that Ducas had placed on the taxed categories that they contribute to his daughter's dowry.
In 1683, Ducas joined the Ottomans in their march at the Battle of Vienna. Helped by his absence and aware of the complete failure of the Ottoman plans, boyars throughout the land rebelled, following Ștefan Petriceicu's command, and welcomed the invading Poles and Cossacks.
On his way back, Ducas was captured on 25 December 1683 and sent to a prison in Poland, where he died one year later.
Bibliography
1685 deaths
Monarchs of Moldavia
Princes of Wallachia
People of the Great Turkish War
17th-century monarchs in Europe
Romanian people of Albanian descent
Year of birth unknown
|
4087627
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D0%BE-%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81
|
Базавлуцький прибережно-річковий комплекс
|
Базавлуцький прибережно-річковий комплекс — ландшафтний заказник загальнодержавного значення в Україні. Розташований у межах Нікопольського району Дніпропетровської області, на схід і північний схід від села Шолохове.
Площа 3538 га. Статус присвоєно згідно з наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 05 серпня 2019 року № 284.
Статус присвоєно для збереження і відтворення природного комплексів долини річки Базавлук, її лівої притоки — річки Солоної, а також Шолоховського водосховища. На території заказника трапляються тварини, птахи і рослини, занесені до Червоної книги України та Європейського Червоного списку.
Територія ландшафтного заказника «Базавлуцький прибережно-річковий комплекс» входить до складу об'єкта Смарагдової мережі, що створена в рамках Бернської конвенції.
Примітки
Джерела
«Базавлуцький прибережно-річковий комплекс»
Ландшафтні заказники Дніпропетровської області
Природоохоронні об'єкти, засновані 2019
Засновані в Україні 2019
Базавлук
Солона (притока Базавлука)
Території природно-заповідного фонду, що входять у Смарагдову мережу
|
4151774
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2
|
Осьмаков
|
Осьмаков — хутір у Алексєєвському районі Бєлгородської області Російської Федерації.
Населення становить 154 особи. Входить до складу муніципального утворення Алексєєвський міський округ.
Історія
Населений пункт розташований у східній частині української суцільної етнічної території — східній Слобожанщині.
Згідно із законом від 20 грудня 2004 року № 159 від 1 січня 2006 року до 18 квітня 2018 року органом місцевого самоврядування було Іващенковське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Алексєєвського району
Хутори Бєлгородської області
|
1718953
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Pinus%20arizonica%20var.%20cooperi
|
Pinus arizonica var. cooperi
|
Pinus arizonica var. cooperi (Сосна Купера) — різновидність роду сосна родини соснових.
Поширення, екологія
Країни поширення: Мексика (Чіуауа і Дуранго).
Посилання
The Gymnosperm Database
arizonica var. cooperi
Ендемічна флора Мексики
|
2289887
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD%20%D0%9C%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%BE%D0%BA
|
Дон Мердок
|
Дон Мердок (25 жовтня 1956, Кренбрук) — колишній канадський хокеїст, що грав на позиції крайнього нападника.
Ігрова кар'єра
Хокейну кар'єру розпочав 1974 року.
1976 року був обраний на драфті НХЛ під 6-м загальним номером командою «Нью-Йорк Рейнджерс».
Протягом професійної клубної ігрової кар'єри, що тривала 11 років, захищав кольори команд «Нью-Йорк Рейнджерс», «Едмонтон Ойлерс» та «Детройт Ред-Вінгс».
Загалом провів 344 матчі в НХЛ, включаючи 24 гри плей-оф Кубка Стенлі.
Сім'я
Є далеким родичем Мюррея Мердока.
Інше
Є скаутом клубу НХЛ «Тампа-Бей Лайтнінг» ще з часів коли головним тренером команди був Філ Еспозіто.
Статистика
Посилання
Канадські хокеїсти
Хокеїсти «Нью-Йорк Рейнджерс»
Хокеїсти «Едмонтон Ойлерс»
Хокеїсти «Детройт Ред-Вінгс»
Хокеїсти АХЛ
Хокеїсти ліги Західного узбережжя
Задрафтовані «Нью-Йорк Рейнджерс»
Хокеїсти, дискваліфіковані за вживання допінгу
Спортсмени Кренбрука
|
14723381
|
https://en.wikipedia.org/wiki/SCNN1B
|
SCNN1B
|
SCNN1B
The SCNN1B gene encodes for the β subunit of the epithelial sodium channel ENaC in vertebrates. ENaC is assembled as a heterotrimer composed of three homologous subunits α, β, and γ or δ, β, and γ. The other ENAC subunits are encoded by SCNN1A, SCNN1G, and SCNN1D.
ENaC is expressed in epithelial cells and is different from the voltage-gated sodium channel that is involved in the generation of action potentials in neurons. The abbreviation for the genes encoding for voltage-gated sodium channel starts with three letters: SCN. In contrast to these sodium channels, ENaC is constitutively active and is not voltage-dependent. The second N in the abbreviation (SCNN1A) represents that these are NON-voltage-gated channels.
In most vertebrates, sodium ions are the major determinant of the osmolarity of the extracellular fluid. ENaC allows transfer of sodium ions across the epithelial cell membrane in so-called "tight-epithelia" that have low permeability. The flow of sodium ions across epithelia affects osmolarity of the extracellular fluid. Thus, ENaC plays a central role in the regulation of body fluid and electrolyte homeostasis and consequently affects blood pressure.
As ENaC is strongly inhibited by amiloride, it is also referred to as an "amiloride-sensitive sodium channel".
History
The first cDNA encoding the beta subunit of ENaC was cloned and sequenced by Canessa et al. from rat mRNA. A year later, two independent groups reported the cDNA sequences of the beta- and gamma-subunits of the human ENaC. The exon-intron organization of the human beta ENaC gene SCNN1B was determined by Saxena et al. by sequencing genomic DNA from three subjects from three different ethnic groups. This study also established that the exon-intron architecture of the three subunits of ENaC have remained highly conserved despite the divergence of their sequences.
Gene structure
While the human gene SCNN1A is located in chromosome 12p, the human genes encoding SCNN1B and SCNN1G are located in juxtaposition in the short arm of chromosome 16 (16p12-p13). Sequencing of the human genomic DNA indicated that the SCNN1B gene has 13 exons separated by 12 introns. The positions of introns are conserved in all three human ENaC genes, SCNN1A, SCNN1B and SCNN1G. The positions of the introns are also highly conserved across vertebrates. See: Ensembl GeneTree.
Analysis of transcripts of the SCNN1B gene in human kidney and lung showed several alternative transcription and translation initiation sites. However, only one of these transcripts (ENST00000343070) is highly expressed and other transcripts appear at low amounts.
Tissue-specific expression
The three ENaC subunits encoded by SCNN1A, SCNN1B, and SCNN1G are commonly expressed in tight epithelia that have low water permeability. The major organs where ENaC is expressed include parts of the kidney tubular epithelia, the respiratory airway, the female reproductive tract, colon, salivary and sweat glands.
ENaC is also expressed in the tongue, where it has been shown to be essential for the perception of salt taste.
The expression of ENaC subunit genes is regulated mainly by the mineralocorticoid hormone aldosterone that is activated by the renin-angiotensin system.
Protein structure
The primary structures of all four ENaC subunits show strong similarity. Thus, these four proteins represent a family of proteins that share a common ancestor. In global alignment (meaning alignments of sequences along their entire length and not just a partial segment), the human β subunit shares 34% identity with the γ subunit and 26 and 23% identity with the α and δ subunits.
All four ENaC subunit sequences have two hydrophobic stretches that form two transmembrane segments named as TM1 and TM2.
In the membrane-bound form, the TM segments are embedded in the membrane bilayer, the amino- and carboxy-terminal regions are located inside the cell, and the segment between the two TMs remains outside of the cell as the extracellular region of ENaC. This extracellular region includes about 70% of the residues of each subunit. Thus, in the membrane-bound form, the bulk of each subunit is located outside of the cell.
The structure of ENaC has not been yet determined. Yet, the structure of a homologous protein ASIC1 has been resolved. The chicken ASIC1 structure revealed that ASIC1 is assembled as a homotrimer of three identical subunits. The authors of the original study suggested that each ASIC1 subunit resembles a hand holding a ball. Hence distinct domains of ASIC1 have been referred to as palm, knuckle, finger, thumb, and β-ball.
Alignment of ENaC subunit sequences with ASIC1 sequence reveals that TM1 and TM2 segments and palm domain are conserved, and the knuckle, finger and thumb domains have insertions in ENaC. Site-directed mutagenesis studies on ENaC subunits provide evidence that many basic features of the ASIC1 structural model apply to ENaC as well. Yet, ENaC is an obligate heterotrimer composed of three subunits as an αβγ or a βγδ trimer.
In the carboxy terminus of three ENaC subunits, (α, β and γ) there is a special conserved consensus sequence PPPXYXXL that is called the PY motif. This sequence is recognized by the so-called WW domains in a special E3 ubiquitin-protein ligase named Nedd4-2. Nedd4-2 ligates ubiquitin to the C-terminus of the ENaC subunit which marks the protein for degradation.
Associated diseases
At present, three major hereditary disorders are known to be associated with mutations in the SCNN1B gene. These are:
1. Multisystem pseudohypoaldosteronism, 2. Liddle syndrome, and 3. Cystic fibrosis-like disease.
Multi-system form of type I pseudohypoaldosteronism (PHA1B)
The disease most commonly associated with mutations in SCNN1B is the multi-system form of type I pseudohypoaldosteronism (PHA1B) that was first characterized by A. Hanukoglu as an autosomal recessive disease. This is a syndrome of unresponsiveness to aldosterone in patients that have high serum levels of aldosterone but suffer from symptoms of aldosterone deficiency with a high risk of mortality due to severe salt loss. Initially, this disease was thought to be a result of a mutation in the mineralocorticoid receptor (NR3C2) that binds aldosterone. But homozygosity mapping in 11 affected families revealed that the disease is associated with two loci on chromosome 12p13.1-pter and chromosome 16p12.2-13 that include the genes for SCNN1A and SCNN1B and SCNN1G respectively. Sequencing of the ENaC genes identified mutation in affected patients, and functional expression of the mutated cDNAs further confirmed that identified mutations lead to the loss of activity of ENaC.
In the majority of the patients with multi-system PHA1B a homozygous mutation or two compound heterozygous mutations have been detected.
Liddle syndrome
Liddle syndrome is generally caused by mutations in the PY motif or truncation of the C-terminus including loss of the PY motif in the β or γ ENaC subunits. Even though there is a PY motif also in the α subunit, so far Liddle disease has not observed in association with a mutation in the α subunit. Liddle syndrome is inherited as an autosomal dominant disease with a phenotype that includes early onset hypertension, metabolic alkalosis and low levels of plasma renin activity and mineralocorticoid hormone aldosterone. In the absence of a recognizable PY motif, ubiquitin-protein ligase Nedd4-2 cannot bind to the ENaC subunit and hence cannot attach a ubiquitin to it. Consequently, proteolysis of ENaC by proteasome is inhibited and ENaC accumulates in the membrane leading to enhanced activity of ENaC that causes hypertension.
Interactions
SCNN1B has been shown to interact with WWP2 and NEDD4.
Notes
References
Further reading
External links
Sodium channels
|
2913399
|
https://en.wikipedia.org/wiki/List%20of%20famines
|
List of famines
|
List of famines
This is a non-exhaustive list of famines.
List
See also
Main article lists
Bengal famine
Droughts and famines in Russia and the Soviet Union
Famine in India
Famines in the Czech lands
Famines in Ethiopia
Great Bengal famine of 1770
Great Famine of 1876–1878
Great Chinese Famine
Holodomor
List of famines in China
North Korean famine
Timeline of major famines in India during British rule
Other articles
2007–2008 world food price crisis
2010–2012 world food price crisis
2022–2023 food crises
Disaster
Famine Early Warning Systems Network
Famine events
Famine relief
Famine scales
Food security
Food security during the COVID-19 pandemic
List of natural disasters by death toll
List of wars and anthropogenic disasters by death toll
Live Aid
Medieval demography
Population decline
Potato famine
Starvation
Theories of famines
World population
References
Bibliography
External links
Famines
Famines
Famine
|
13017314
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Oelsberg
|
Oelsberg
|
Oelsberg is a municipality in the district of Rhein-Lahn, in Rhineland-Palatinate, in western Germany.
References
Municipalities in Rhineland-Palatinate
Rhein-Lahn-Kreis
|
2083287
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F
|
Геофілософія
|
Геофілософія — наука про міжцивілізаційні стосунки і трансформацію світового іманентного ладу, що ґрунтується на уявленнях про множинність світів багатовимірного комунікаційного простору з високою енергетикою рубежів.
Геофілософія є методологічним фундаментом новітньої (цивілізаційної) геополітики, сприяючої подоланню обмеженості географічного і економічного детермінізму. Це філософський розум держави, що провадить пошук можливої країни у іманентному світі. Геофілософія долає обмеження традиційної географії, переходячи в іманентний простір безмежних комунікацій, що утворюються на енергонасичених рубежах багатовимірного простору природи, людини і суспільства.
Геофілософія досліджує ці пограничні стани (граничні поверхні). Вона формується на стику філософії і морфології культури (культурології), етнології, економіки і географії (політичної, соціальної, економічної і фізичної). Це дає можливість говорити про політико-географічну філософію або філософію географічного простору, наповненого подіями. Геофілософія (за Делезом) — просторова модель іманентної філософії, що ґрунтується на співвідношенні території і землі.
Див. також
Космічний плюралізм
Економічний детермінізм
Жіль Делез
Примітки
Посилання
Делез Ж., Гваттари Ф. Что такое философия? (раздел «геофилософия»). Пер. с французского С. Н. Зенкин. — СПб.: Алетея, 1998. ISBN 5-89329-106-9
Институт геополитики профессора Дергачева Раздел геофилософия
«Геополитика Геоэкономика Геофилософия» Электронный Интернет-журнал
Література
Дергачев В. А. Цивилизационная геополитика (геофилософия). — Киев: ВИРА-Р, 2004. −668 с. ISBN 966-7807-17-7
Каччари М. Геофилософия Европы/ Пер. с итальянского и пред. С. А. Мальцевой, СПб.: Издательство «Пневма», 2004.- 186 с. ISBN 5-901151-12-7
Кефели И. Ф. Философия геополитики. — СПб.: Петрополис, 2007. — 208 с. ISBN 978-5-9676-0109-0
Гуманітарна географія
Філософські напрямки та школи
|
4762358
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%96%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Дубровка (Жуковський район)
|
Дубровка (Жуковський район)
Дубровка — присілок в Жуковському районі Калузької області Російської Федерації.
Населення становить 3 особи. Входить до складу муніципального утворення Село Трубино.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Село Трубино
Населення
Примітки
Населені пункти Жуковського району Калузької області
|
40411049
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Calocedrus%20rupestris
|
Calocedrus rupestris
|
Calocedrus rupestris is a species of conifer recently discovered in highly eroded rocky limestone mountains in northern Vietnam and first described in 2004. It also occurs in China.
Calocedrus rupestris is a medium-sized tree growing up to about 25 meters tall, with a trunk up to 1.2 meters in diameter. Many of the specimens observed in the wild were estimated to be some 600 to 800 years old, on the basis of preliminary year-ring observations.
It occurs together with other lime-adapted species in highly endemic relict coniferous forest. However, the ecological region extends from Vietnam into Laos and China. These limestone-based coniferous forests are both vulnerable and threatened, and although a reserve has been established, this species is listed as an endangered species.
References
rupestris
Flora of Vietnam
Flora of China
Plants described in 2004
|
984255
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Uni%C3%B3n%20General%20de%20Trabajadores
|
Unión General de Trabajadores
|
Unión General de Trabajadores
The Unión General de Trabajadores (UGT, General Union of Workers) is a major Spanish trade union, historically affiliated with the Spanish Socialist Workers' Party (PSOE).
History
The UGT was founded 12 August 1888 by Pablo Iglesias Posse in Mataró (Barcelona), with Marxist socialism as its ideological basis, despite its statutory apolitical status. Until its nineteenth Congress in 1920, it did not consider class struggle as a basic principle of trade union action. The UGT was closely associated with the PSOE.
During the World War I era, the UGT followed a tactical line of close relationships and unity of action with the Confederación Nacional del Trabajo (CNT, National Labour Confederation). The UGT grew rapidly after 1917, and by 1920 had 200,000 members. This era came to a sudden end with the advent of the dictatorship of Miguel Primo de Rivera, who gave a legal monopoly on labor organizing to his own government-sponsored union, the Patriotic Union. While the CNT opted for a radical confrontation with the regime and were prohibited on this account, the UGT, although in disagreement with the dictatorship, adopted a collaborative attitude in order to continue to operate legally. The UGT grew from 277,011 in December 1930, to 958,451 in December 1931, to 1,041,539 in June 1932. Much of this growth occurred in its land workers' federation, the Federación Nacional de Trabajadores de la Tierra (FNTT), which grew from 36,639 in June 1930 to 392,953 in June 1932, raising the proportion of land workers in the UGT from 13 percent to 37 percent. The influx of these workers (jornaleros) caused the union's radicalisation, and the bloody breakout of the Spanish Civil War deepened the internal fissures that resulted in the departure of Largo Caballero from the position of UGT secretary general in 1937.
General Francisco Franco confined the UGT to exile and clandestinity after his victory in the Spanish Civil War until his death in 1975. The Union emerged from secrecy during the democratic transition after Franco's death, as did the communist Workers' Commissions (Comisiones Obreras, CCOO). The UGT and CCOO, between them, constitute the major avenues for workers' representation in modern Spain, with the anarcho-syndicalist Confederación General del Trabajo (CGT) a distant third.
Objectives
The UGT declares itself to be an institution of productive workers, organized along lines of trades and liberal professions, which respects freedom of thought, leading toward the transformation of the society, in order to establish it on the basis of social justice, equality and solidarity.
Federations and foundations
Current affiliates
The Unión de Trabajadores por Cuenta Propia (UTCP, Union of Self-Employed Workers) is not an organism of UGT. It is a bottom-up association, formed by the farmers' union UPA and the professional and autonomous workers' union, UPTA, who united in this manner to enhance their representation inside the Union and to form a united front on factional issues where they have common interests.
Former affiliates
See also
Pablo Iglesias, founder of both the UGT and the Spanish Socialist Workers' Party
Ferrol, birthplace of both Francisco Franco (1892) and Pablo Iglesias (1850)
Labor movement in Spain
References
Much of the content of this article comes from the equivalent Spanish-language Wikipedia article, accessed 11 April 2005.
External links
UGT – Unión General de Trabajadores – UGT website
UGT – Unión General de Trabajadores-Federación Española Trabajadores de la Enseñanza de Castilla y León – FETE-UGT CyL website
Portal del Transporte de la Sección Sindical de UGT
Unió General de Treballadors de Catalunya Catalan autonomous region's UGT (from Wikipedia in Catalan)
Small history of the UGT in Catalonia Workers at the Center of Mataró and the 1888 Congress of the Barcelona.
História del sindicato – History of the union
Trade unions in Spain
National federations of trade unions
International Trade Union Confederation
European Trade Union Confederation
Trade unions established in 1888
Spanish Revolution of 1936
|
1453748
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%20%D0%A4%D1%96%D0%B7%D0%BE
|
Експеримент Фізо
|
Експеримент Фізо був проведений Луї Фізо в 1851 році при вимірюванні відносної швидкості світла в рухомій воді. Фізо використав спеціальний інтерферометр для вимірювання ефектів розповсюдження світла в рухомому середовищі (medium). Згідно з теорією, що домінувала на той час, світло, яке розповсюджується в рухомому середовищі, мало захоплюватися цим середовищем, так що результатне значення швидкості світла мало бути тривіальною сумою самої швидкості та швидкості середовища (medium). Фізо зареєстрував ефект захоплення (dragging effect), проте амплітуда ефекту була значно меншою, ніж очікувалося. Його результат тривіально узгоджувався з концепцією часткового « захоплення ефіру» Френеля, що до певної міри приводило до незадоволення деяких фізиків, яке в подальшому вилилось у створення спеціальної теорії відносності. Пізніше Ейнштейн підкреслював важливість даного експерименту для теорії відносності.
Експериментальна установка
Промінь світла, який випромінює джерело S, відбивається від роздільника променів G і коллімується в паралельні промені лінзою L. після проходження двох вузьких щілин O1 та O2, два промені світла розповсюджуються через трубки A1 та A2, через які тече вода (у двох протилежних напрямках, як показано стрілками). Промені відбиваються від дзеркала m в фокусі лінзи L, так що один промінь розповсюджується у напрямку руху води, а інший — у протилежному. Після проходження променів через трубки з водою, обидва промені поєднуються на S, де й відбувається інтерференція. У результаті виникає зсув інтерференційної смуги, який залежить від швидкості води. Світлі та темні інтерференційні смуги можна спостерігати через окуляр.
Коефіцієнт захоплення Френеля
Якщо припустити, що середня швидкість води в трубках v, то відповідно до концепції світлоносного ефіру, швидкість світла внаслідок захоплення (dragged) його водою має збільшуватися при русі в напрямку течії, та зменшуватися при русі назустріч. Сумарне значення має бути тривіальною векторною сумою швидкості світла у воді та швидкості води. Враховуючи показник заломлення n води, швидкість світла у непорушній воді буде c/n. Тоді очікувана швидкість світла w в одному промені буде
а в другому промені
Світло, яке рухається назустріч руху води, буде мати меншу швидкість, а те, що рухається в напрямку течії — більшу швидкість. Інтерференційна картина для двох променів світла буде залежати від часу проходження двох променів, які рухаються у напрямку течії та проти неї (зміщення інтерференційних смуг залежатиме від швидкості води).
Фізо знайшов, що
Іншими словами, світло «захоплюється» водою, проте амплітуда захоплення виявилася меншою, ніж очікувалося.
Експеримент Фізо змусив фізиків XIX століття прийняти феноменологічну теорію Френеля (1818) часткового захоплення, запропоновану для пояснення експерименту Араго. У межах цієї теорії вводився коефіцієнт часткового захоплення Френеля f:
1895 року Гендрік Лоренц передбачив існування додаткового члена, який обумовлений дисперсією:
.
Експеримент Майкельсона – Морлі (1886)
Альберт Майкельсон та Едвард Морлі (1886) повторили експеримент Фізо з поліпшеною точністю за рахунок використання інтерференційної схеми Френеля та труб більшого діаметра в яких спостерігався більш рівномірний потік води протягом трьох хвилин. Сьогодні цей тип інтерферометра називається інтерферометр Саньяка, в якому два промені світла розповсюджуються назустріч один одному, тоді коли сам інтерферометр обертається навколо своєї осі (замкненість топології інтерферометра є не обов'язкова). Стабільність спостереження інтерференційної картини дозволяє вставити скляну пластинку h для більш повної компенсації світлових шляхів.
У 1910 році Франц Гарресс використав інтерферометр, що обертався і повністю підтвердив коефіцієнт захоплення Френеля. Проте було знайдено також додаткове систематичне «зміщення результатів», яке потім було приписано до ефекту Саньяка.
Моделі збурення різниці ходу
Модель часткового захоплення Френеля
У рамках моделі часткового захоплення Френеля швидкість світла в рухомій воді може бути представлена у вигляді:
.
Тоді різниця часу проходження світлових променів в протічній воді буде:
.
Відносна зміна фази двох променів світла, обумовлена збуренням (двома потоками води у різних напрямах) має вигляд:
.
Цей параметр може бути перевірений на експерименті шляхом вимірювання зсуву інтерференційних смуг.
Релятивістська модель збурення
В рамах релятивістського підходу до збурення в інтерферометрі Фізо використовується наступне значення для швидкості світла у воді:
.
Тоді різниця часу проходження світлових променів в протічній воді буде:
,
а відносна зміна фази двох променів світла, обумовлена збуренням (двома потоками води у різних напрямах) має такий само вигляд, як і в попередньому випадку:
.
Дивись також
Інтерференційний експеримент Юнга
Дзеркала Френеля
Примітки
Література
Інтерференція
Оптичні прилади
|
1654666
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%84%D0%B8%D1%80%D1%96%D0%B9%20%28%D0%A3%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%29
|
Порфирій (Успенський)
|
Порфирій (Успенський)
Порфирій Успенський (у світі — Костянтин Олександрович Успенський; 1804, Кострома — †1885) — історик-візантолог, археолог, сходознавець, церковний педагог. Перший ректор Херсонської духовної семінарії в Одесі. Єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої). Єпископ Чигиринський, вікарій Київської митрополії Відомтсва православного сповідання Російської імперії. Автор мемуарів. За походженням — меря.
Біографія
Народився у 1804 у Костромі в сім'ї церковнослужителя.
Початкову освіту отримав у Костромському духовному училищі, а вищу — в Санкт-Петербурзькій духовній академії.
Початок активної церковної, освітянської і наукової діяльності покладений в Україні, у місті Одеса.
В 1831 році був призначений законовчителем до Одеського Рішельєвського ліцею.
1832 став членом правління ліцею, а в 1838 був призначений професором богослов'я, церковної історії та церковного права. Освітянську діяльність поєднував із громадською роботою. Був цензором при Одеському цензурному комітеті, кореспондентом Київської духовної академії, членом Одеського статистичного комітету. Був обраний директором Одеського опікунського комітету, який опікувався тюрмами.
1834 отримав призначення на посаду настоятеля Одеського Успенського монастиря із висвяченням у сан архімандрита. Підтвердженням значних здобутків і визнанням його заслуг перед церквою стало призначення його присутнім в Херсонській духовній консисторії (1837).
В 1838, після відкриття в Одесі Херсонської духовної семінарії, архімандрит став її першим ректором і викладав там богослов'я, церковну історію та канонічне право, внаслідок чого залишив службу в ліцеї. Цю посаду обіймав упродовж трьох років і був звільнений з неї лише після призначення настоятелем церкви при Російській Місії у Відні. Нагороджений орденом Св. Анни ІІ-го ступеня (1840).
В квітні 1839 був обраний дійсним членом Одеського товариства історії і старожитностей, за дорученням якого у 1840 переклав із грецької мови рукопис XV ст. «Житіє» Іоанна Нового. Ця робота була опублікована у IX томі «Записок» товариства (1875). Плідна співпраця з цим товариством тривала впродовж усього його життя.
1843 за указом Синоду був відряджений з таємною місією до Єрусалиму, де мав з'ясувати становище православної церкви і скласти план дій для її підтримки. У своєму звіті наголосив про необхідність створення Російської Духовної Місії в Єрусалимі.
1847 царським урядом був затверджений на чолі першого складу Російської Духовної Місії в Єрусалимі. Початок Кримської війни змусив архімандрита залишити Єрусалим. Дорогою він зупинявся в Афінах для ознайомлення з пам'ятками старовини; у Венеції, Мілані, Римі, Флоренції та Генуї — для вивчення архітектури та живопису.
У 1858 востаннє Успенський поїхав на Схід в складі спеціальної експедиції. Згідно з указом Св. Синоду зміг забрати із Єрусалиму залишене там своє майно та бібліотеку.
1860 привіз до Одеси свою унікальну бібліотеку, зібрані рукописи і колекцію стародавніх ікон. Повернувшись до Петербурга впродовж трьох років активно займався науковою роботою. Написав низку наукових робіт, в тому числі й «Думку про Синайський рукопис, що містить Старий Заповіт неповний і весь Новий Завіт».
1865 отримав сан єпископа Чигиринського, вікарія Київської єпархії і став настоятелем Михайлівського Золотоверхого монастиря. У київський період були видані понад 15 його книг, присвячених історії Східної православної церкви. 24 січня 1879 року єпископ Порфирій (Успенський) вирушив із Києва до Москви в Новоспаський монастир.
1877 був призначений членом Московської Синодальної контори і настоятелем Новоспаського монастиря. Доктор богослов'я та грецької словесності, почесний член Імператорського Православного Палестинського Товариства, Санкт-Петербурзького, Московського університетів і трьох духовних академій, один із фундаторів російського візантієзнавства. Добре знав церковну археологію, вільно володів грецькою, італійською, французькою, німецькою мовами.
У 1878 на прохання таврійського єпископа Гурія, він зробив транскрипцію і переклад приписки до подарованого Одеському товариству рукопису Євангелія, написаного грецькою мовою і датованого ХІІ ст. Переклад, разом із супровідним листом єпископа Гурія, був опублікований у «Записках» товариства. Впродовж 1845—1846, здійснюючи експедиції в Єгипет, Сирію, Лівію, на Афон, збирав стародавні рукописи, книги, монети, вивчав пам'ятки історії. Під час відвідування Синайського монастиря навесні 1845 був знайдений Синайський кодекс Священного Писання, датований IV ст.
На Афоні, де він описував грамоти Константинопольських патріархів, стародавні акти, монастирські устави, копіював слов'янські та грецькі надписи на монастирських приміщеннях, гробницях, хрестах та іконах, вивчав пам'ятники церковної архітектури та іконопису. Повернувшись до Одеси, він подарував Одеському товариству історії та старожитностей 550 грецьких, римських, перських та ін. монет, в тому числі 7 золотих і 109 срібних, а також різноманітні єгипетські старожитності, найбільш цінним серед яких був великий папірус із фівських катакомб. Під час подорожей збирав документальні матеріали про історію православної церкви на Сході, склав каталог грецьких рукописів монастирської бібліотеки.
Йому належить відкриття для російської науки Абіссінської церкви, її історії та церковної літератури.
За життя не зміг опублікувати свої численні матеріали, привезені зі Сходу, у зв'язку із браком коштів на ілюстрації та фотографії, які мали супроводжувати текст.
Заповідав зібрану бібліотеку Священному Синоду, усі свої кошти — Імператорській Академії Наук для посмертного видання його наукових творів; зібрання стародавніх ікон, привезених зі Сходу — Археологічному Товариству при Київській Духовній Академії.
Праці
Наслідки його наукової діяльності знайшли своє втілення у ряді цінних книг та статей, присвячених історії християнського Сходу. У Москві він закінчив роботу над 8-томними мемуарами, які назвав «Книга буття мого».
«Восток христианский. Абиссиния», в: «Труды Киевской Академии», 1866.
Мнение о синайской Библии, 1862. (полемика с Тишендорфом).
Книга бытия моего (Дневник и автобиографические записки) в 8-ми частях (извлечение из книги, изданной имп. Палестинским общ.). СПб, 1894, 1895, 1896 (2 ч.), 1899, 1900, 1901.
Восток христианский: а) История Афона (в 3-х книгах); б) Первое и второе путешествие в Афонские скиты и монастыри и описание скитов Афонских (в 6-ти книгах).
Восток христианский: Путешествие в Метеорские и Особолимпийские монастыри в Фесалии в 1859 г. СПб, 1896.
Восток христианский: Александрийская патриархя (сборник материалов, исследований и записок, относящихся до истории Александрийской епархии, т. I. СПб, 1898.
Четыре беседы Фотия, святейшего архиепископа Константинопольского и рассуждение о них. СПб, 1864.
О святом Кирилле, просветителе славян моравских: (Отрывок из путешествия в Афонские монастыри и скиты в 1846 г.). — Киев: Тип. Давиденко, 1877. — 32 с.
Рас-эль-Айнские колодцы у города Тира (Журнал мин-ва нар. просв., ч. 87, кн. 7).
Важное изобретение петерб. иконописца Алекс. Ив. Травина (Дух. беседа, 1864, т. 20, № 8).
Сказание о православной Амидийской митрополитии в Месопотамии (Дух. беседа, 1863, т. 19, № 37).
Священное писание у христ. женщин и библейская редкость у имп. Марии Феодоровны. СПб, 1864.
Известие о глаголической псалтири, хранящейся в библ. Синайского м-ря (Изв. имп. археолог. общ., 1863, т. 5, в. I).
Афон языческий. Киев, 1847.
Восток христианский: Афн, Киев, 1877.
Исповедь кающегося грешника. СПб, 1878.
Стихирарные пииты (Труды К. Д. А., 1878, кн. 4-7).
Святый Дионисий Ареопагит и творения его («Чтения Московского Общества Любителей Духовного Просвещения», 1879).
Новое слово об Афоно-Иверской иконе Богоматери (Чтен. в общ. любит. дух. просв., 1879).
Афонские книжники: греческие писатели, переводчики и издатели (Там же, 1883, кн. 2 и 3).
Сказание о Сирийской унии (Труды К. Д. А., 1874, кн. 9).
История Афона (Труды К. Д. А., 1871, кн. 8).
Абиссинцы, их церковь и религиозные обряды (Там же, 1866, кн. 3-5, 7 и 8).
Послание иерусалим. патриархов в Грузию (Там же, 1866, кн. 1).
Сирийская церковь (Журнал мин. народн. просвещ., 1850, ч. 56).
Синайская обитель (Там же, 1847, ч. 55).
Синайский полуостров (Там же, 1847, ч. 60).
Описание монастырей Афонских в 1845—1846 гг. (Там же, 1848, ч. 55, 58).
Указатель актов, хранящ. в обители св. горы Афонской (Там же, 1847, ч. 55).
Взгляд на плавание наших пароходов к берегам Афона (Листок рус. общества пароходства и торговли, 1860, № 78 и 77).
Александрийский том о праздновании Пасхи (перепеч. в журн. мин-ва нар. просвещ., 1860, ч. 106).
Извлечение из письма с Афона: о греческих и славянских старинных рукописях (Дух. беседа, 1859, т. VII, № 33).
Извлечение из письма с Востока (о приобрет. 11 рукописей на пергаменте). Дух. беседа, 1859, т. VII, № 30.
Восток христианский: Египет и Синай. СПб, 1857.
Письмена Кинея Манафы на Синайских утесах. СПб, 1857.
Вероучение, богослужение, чиноположение и правила церковного благочиния египетских христиан (коптов). СПб, 1856. Книга издана под инициалами А. П. У.
Путешествие по Египту и в м-рь в 1845 г. СПб, 1856 (?).
Первое путешествие в Синайский монастырь в 1845 году, СПб., 1856.
Второе путешествие в Синайский монастырь в 1850 г. СПб, 1856.
Восток христианский. Путешествие в метеорские и оссоолимпийские монастыри в Фессалии архимандрита Порфирия Успенского в 1859 г. Издание Императорской академии наук под редакциею П. А. Сырку. СПб, 1896
1‑я Маккавейская книга//Труды Кіевской Духовной академіи, 1873, № 3, стр. 285—362.
2‑я Маккавейская книга//Труды Кіевской Духовной академіи, 1873, № 9, стр. 269—323.
3‑я Маккавейская книга//Труды Кіевской Духовной академіи, 1873, № 11, стр. 1—24.
4‑я Маккавейская книга//Труды Кіевской Духовной академіи, 1873, № 11, стр. 69—107.
Образцы русскаго перевода священных книг Ветхаго Завета//Труды Кіевской Духовной академіи, 1869, стр. 4-212
Псалтирь в русском переводе с греческого. СПб. 1893, 243 с.
Мнение о Синайской рукописи, содержащей в себе Ветхий Завет неполный и весь Новый Завет. — СПб., 1862;
Мученичество и житие святого всехвального великомученика Иоанна Нового Трапезунтского, пострадавшего в Левкополе, называемом по общему употреблению Аккерман. // ЗООИД. 1875- Т. IX;
Сведение о службе по синодальному управлению князя Г. А. Потемкина — Таврического. // ЗООИД. 1883. — Т. XIII;
Джерела
Діанова Н. М., Науково-релігійна діяльність єпископа Порфирія (Успенського) // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2007 рік. — Книга 1. — Львів, 2007. — С.344—355.
Лиман І. І. Успенський Порфирій //
Некролог о Преосвященном епископе Порфирии // Прибавления к Херсонским Епархиальным Ведомостям. — 1885. — № 9. — С.342—344.
Дмитриевский А. А., Епископ Порфирий Успенский как инициатор и организатор первой Русской Духовной Миссии в Иерусалиме. — , 1906.
Агафангел, митрополит Одесский и Измаильский. Єпископ Порфирий (Успенский) (1804 −1885). — Одесса, 1999.
Посилання
Порфирий (Успенский) // Открытая Православная Энциклопедия «Древо»
Епископ Порфирий (Успенский) — критик афонских преданий
Епископ Порфирий (Успенский) и его коллекция
Єпископи Російської православної церкви
Уродженці Костроми
Педагоги Одеси
Одеські історики
Історики церкви
|
7226271
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Popintsi
|
Popintsi
|
Popintsi is a village in southern Bulgaria, part of Panagyurishte municipality, Pazardzhik Province. It is located 17 km south of Panagyurishte and 26 km north of Pazardzhik, on both banks of the Luda Yana River. the population is 2,383. There is a small workshop of Optix, a Panagyurishte-based optical and lens producing firm.
The village lies at 407 m above sea level at the foot of the Sredna Gora mountain range, at . As of 2005 the mayor is Mariya Shopova.
Geography
The village is situated in the Sredna Gora plains, and is around 20 km. from Panagyurishte. It is near the river Luda Yana.
Some of the villagers call the village "The Spigot", while others simply call it "The Village". The village is known as being very hospitable. An area named Petelovo is located near the village—large amounts of gold and other precious metals have been found there before.
History
The exact date of the village's establishment is unknown, but it is known that it was inhabited at the time of the Thracians. This is backed by a large amount of archeological items in the local areas Popinsko Kale, Obrochishte, Sveti Nikola, Sveta Petka, Gospodova Cherkva, Borova Mogila, Poleto, and Tsonina Chukara. Above 25 burial mounds, a votive plate to the Thracian leader Heros, ceramic items, were found, which shows proof of a functioning settlement and a forgotten and misunderstood history. It is thought that the settlement fell under Ottoman rule in 1393, at which time the Bulgarian kingdom (under Ivan Shishman) was falling into Ottoman hands.
Popintsi is an old Bulgarian village, created near the Middle Ages. Information about the village under the names Popinche and Popinich is contained within Ottoman registers from 1489 and 1530.
The village traditions have stayed alive for centuries, passed from generation to generation.
During recent years, a new tradition has emerged—from 1977 onwards, every three years, a large festival is held in the village, with participants from the entire country. The community center "Iskra," established in 1872, plays a large role in keeping the cultural traditions in the village alive. Groups in the center revive and recreate the Popintsi culture, not only for the local public, but for the country, and have won many awards.
Near the historic fort "Gradishteto," even today, the remnants of an ancient chapel can be found, which shows the presence of the Eastern Orthodox Church in Popintsi even from ancient times. The current church was built in 1848, and its bells still are rung in the village on holidays.
During Ottoman rule, the village did not accept Turks at all, despite their hospitability. There is a tale, that one night, two Turks decide to "visit" in a house in Popintsi. They demand that the family in the house prepares a large amount of food for them: bread, banitsa, and many other things. At that time, the mother, daughter and boy were present in the house—the father was not present. Suddenly, the Turks begin to eye the daughter, and the intelligent mother tells the girl to get the father, while giving them copious amounts of wine and rakia, and they soon become drunk. The father then came and quickly slaughtered the Turks. They buried the bodies in the house—as during that time, the village huts had only dirt floors—and covered them with clay. The victims' fellow Turks then came to try to locate their friends and were unable to. From then on, Turks no longer "visited" the village.
References
External links
Radion and television in Popinstsi
Gold and natural resources
Villages in Pazardzhik Province
|
1656591
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BD%D0%BE%D1%83%D0%B4%D0%B5%D0%BD
|
Сноуден
|
Сноуден — прізвище.
Едвард Сноуден
Елмер Сноуден — американський джазовий банджоїст.
Джордж Сноуден
Інше
«Сноуден» — біографічний кінофільм 2016 року, режисер Олівер Стоун.
|
1029420
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%8F%29
|
Константіна (Севілья)
|
Константіна (Севілья)
Константіна — місто й однойменний муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Андалусія, у провінції Севілья. Населення — осіб (2010).
Муніципалітет розташований на відстані близько 330 км на південний захід від Мадрида, 65 км на північний схід від Севільї.
На території муніципалітету розташовані такі населені пункти: (дані про населення за 2010 рік)
Лас-Бальтротас: 33 особи
Лас-Карретерас: 18 осіб
Константіна: 6349 осіб
Фуенте-Ель-Негро: 48 осіб
Фуенте-Рейна: 33 особи
Робледо-В'єхо: 72 особи
Каньяда-де-ла-Хара: 33 особи
Демографія
Галерея зображень
Посилання
Константіна
Інформація про муніципалітет
Примітки
Муніципалітети провінції Севілья
|
1139591
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/22757%20%D0%9A%D0%BB%D0%B8%D0%BC%D1%86%D0%B0%D0%BA
|
22757 Климцак
|
22757 Климцак (22757 Klimcak) — астероїд головного поясу, відкритий 21 листопада 1998 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,282.
Названий на честь Софі Харуни Климцак (Sophie Haruna Klimcak) - фіналістки 2006 р. Discovery Channel серед молоді в галузі ботаніки та зоології
Примітки
Див. також
Список астероїдів (22701-22800)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1998
Головний пояс астероїдів
|
1685728
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%97%D1%82
|
Фельшебаніїт
|
Фельшебаніїт — мінерал, основний водний сульфат алюмінію.
Від назви родовища Бая-Спріє в Румунії (угор. — Фельшебаня), W.K.Haidinger, 1825.
Синоніми: фельзобаніїт.
Опис
Хімічна формула: Al4[(OH)10SO4]•5H2O.
Містить у % (з родов. Бая-Спріє, Румунія): Al2O3 — 45,63; SO3 — 16,47; H2O — 37,27.
Сингонія ромбічна. Утворює кулясті променисті аґреґати пластинчастих кристалів, також зростки дощатих кристалів, таблитчастих і видовжених. Спайність ясна по (010) і (100). Густина 2,33. Тв. 1,5. Колір жовтий до білого. На площині спайності перламутровий полиск.
Поширення
Зустрічається в родов. Бая-Спріє (Трансільванія, Румунія) разом з марказитом, антимонітом і баритом, на Самарській луці (біля м. Самара, Росія), в р-ні Желєзноводська (Північний Кавказ, Росія), Ірчестер, граф. Нортгемптоншир (Велика Британія) і в Кривому Розі (Україна). Рідкісний.
Див. також
Список мінералів
Примітки
Література
Посилання
Мінерали алюмінію
Сульфати (мінерали)
|
2734395
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D0%BB%D1%96%D1%94
|
Синліє
|
Синліє — населений пункт у Хорватії, в Бродсько-Посавській жупанії у складі громади Церник.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 0 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Клімат
Середня річна температура становить 10,88 °C, середня максимальна – 24,87 °C, а середня мінімальна – -5,42 °C. Середня річна кількість опадів – 905 мм.
Примітки
Населені пункти Хорватії
|
4282206
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B0%20%D0%A1%D1%83%D1%85%D0%B0%20%28%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%B0%20%D0%A7%D0%B0%D0%BF%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B8%29
|
Балка Суха (притока Чаплинки)
|
Балка Суха (притока Чаплинки)
Балка Суха — балка (річка) в Україні у Магдалинівському районі Дніпропетровської області. Права притока річки Чаплинки (басейн Дніпра).
Опис
Довжина балки приблизно 11,17 км, найкоротша відстань між витоком і гирлом — 9,31 км, коефіцієнт звивистості річки — 1,20. Формується декількома балками струмками та загатами. На деяких ділянках балка пересихає.
Розташування
Бере початок на південній стороні від села Тарасівки. Тече переважно на південний схід через село Першотравенку і впадає в річку Чаплинку, ліву притоку річки Орілі.
Цікаві факти
У селі Першотравенка балку перетинає автошлях (автомобільний шлях територіального значення у Дніпропетровській області. Пролягає територією Петриківського та Магдалинівського районів через Кам'янське — Петриківку — Магдалинівку. Загальна довжина — 46,4 км).
У XX столітті на балці існували скотний двір, водокачка, газгольдер та декілька газових свердловин.
Примітки
Джерела
Посилання
Малі річки України
Річки Дніпропетровської області
Статті про річки Дніпропетровської області без зображення в картці
|
3376082
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%BE%20%28%D0%9B%D1%83%D1%97%D0%B7%D1%96%D0%B0%D0%BD%D0%B0%29
|
Варнадо (Луїзіана)
|
Варнадо (Луїзіана)
Варнадо — селище в США, в окрузі Вашингтон штату Луїзіана. Населення — 330 осіб (2020).
Географія
Варнадо розташоване за координатами (30.895301, -89.831865). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 2,20 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкала особа в 147 домогосподарствах у складі 88 родин. Густота населення становила 665 осіб/км². Було 171 помешкання (78/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,1 %. Частка іспаномовних становила 0,3 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 5,5 % — особи молодші 18 років, 90,9 % — особи у віці 18—64 років, 3,6 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 39,5 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 681,3 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 826,2 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . За межею бідності перебувало 33,4 % осіб, у тому числі 46,0 % дітей у віці до 18 років та 26,2 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 110 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 25,5 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 12,7 %, роздрібна торгівля — 11,8 %, публічна адміністрація — 11,8 %.
Джерела
Селища Луїзіани
Населені пункти округу Вашингтон (Луїзіана)
|
957758
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%BE
|
Сентаво
|
Сентаво (сота частина) — назва розмінної монети у багатьох країнах. Позначається як ¢. На 100 сентаво поділяються чи поділялися такі національні валюти:
Аргентинський песо
Аргентинський реал
Болівіано
Болівійський песо
Бразильський реал
Гватемальський песо
Гондураська лемпіра
Гондураський песо
Долар США у Східному Тиморі
Домініканський песо
Колумбійський песо
Костариканський песо
Кубинський песо
Мексиканський песо
Нікарагуанська кордова
Парагвайський песо
Перуанський соль
Песо Гвінеї-Бісау
Португальське ескудо
Пуерториканський песо
Сальвадорський колон
Сальвадорський песо
Центрально-американський песо
Чилійський песо
Монети
|
2889222
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96%20%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8
|
Дивотворні гори
|
Дивотворні гори — епічний роман з автобіографічною та фентезійною складовою китайського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури Ґао Сінцзяня.
Історія створення та стиль
Робота над романом почалася в 1982 році, але закінчений він був лише у вересні 1989 року в Парижі, а опублікований в Тайбеї в 1990 році. Йоран Малмквіст опублікував шведський переклад у 1992 році. А переклад французькою Ноеля і Ліліан Дютру з'явився в 1995. В англійському перекладі назва звучить як «Soul mountain».
У романі оповідач досліджує сільську місцевість і вплив, який здійснила Культурна революція на людей і показує багате внутрішнє життя і гіркий пошук сенсу і значення причини. Текст починається з розповіді від другої особи, розповідаючи, що Ти робить, потім переходить до першої особи. Пізніше з'являється Він і Вона. Кожен з них має власну історію, свої власні почуття і власні причини через які вони вирушили в подорож. «Дивотворні гори» — це неперевершена епічна оповідь, в якій автор може описати звук нічної річки з відмінним відчуттям поетичності. Але при цьому він реалістично описує як красу, так і потворність людей і світу.
Сюжет
Головному герою діагностували рак легенів. Від того ж захворювання помер його батько. Але насправді він був здоровий. Коли він дізнався про це, лікар просто сказав: «юначе, йдіть і живіть». Так почалася його подорож у чудотворні гори. Заворожений магією і легендами, він зустрічає шамана, який розповідає йому про легендарного мисливця, який лежить мертвий біля своєї рушниці, десь в хатинці, але там не було нікого вже ціле покоління. Потім старий розповідає йому про бандита Сон Гуотае, який тримав у покорі цей регіон, і який загадково зник. Герой зустрічає молоду дівчину, в якої спостерігається суїцидальна поведінка. Від неї відмовилися мачуха і зведений брат, а батькові було на неї начхати. Вона віддалася чоловікові, який обдурив її, і тепер думає про самогубство. Він розповідає романтичну історію про Мамей, яка втекла зі своїм коханцем, відмовившись пошлюбити багатія і про її трагічну загибель, коли вона відчула, що її коханець покинув її. Він приєднується до команди вчених, які займаються проблемами охорони великих панд в горах, і заводить дружбу з ботаніком, який попереджає його про небезпеку подорожі поодинці у віддалених лісах. Він чекав дня, коли зможе піти з іншим вченим, але потім заблукав і запанікував. Він згадує день, коли почав знову вшановувати Будду, коли нове обстеження показало, що у нього немає раку. Це було для нього початком нового життя. Будда зробив для нього чудо.
Потім починається серія вигаданих головним героєм історій. Він розповідає цій дівчині про те, як двоє його братів зґвалтували чаклунку. Але він не став її також ґвалтувати і відпустив. Її знайшли мертвою і тепер його мучить совість, а чаклунка приходить до нього в різних образах. Він відвідав медіума, але вона, побачивши його кпини, відмовилася допомагати йому позбутися прокляття. Потім він розповідає про те, що він нащадок родини, яке займалося розкраданням гробниць. Потім розповідає історію жінки, зґвалтованої вітчимом, коли вона була ще дитиною, а потім одружилася з молодим чоловіком, якого задавило дерево. Вона стала ворожкою і заподіяла багато зла своєму селу. Потім оповідач доходить до озера, оточеного густим лісом, але яке зараз стало природною катастрофою антропологічного характеру, після того, як комуністичний режим загнав тисячі людей на його осушення. З цього моменту історія повертається до молодої дівчини, яка погодилася супроводжувати його в гори, і яка спить з ним тільки для того, щоб насолити своєму хлопцеві, але потім каже, що вперше секс приносить їй задоволення. Вони запитують дорогу на гору в старої жінки, але та каже, що ходити на гору чоловікам забороняється, і що там мешкають тільки чаклунки. «Я» боїться завершення своєї особистості і знаходить розраду в буддизмі. Він сходить з автобуса, коли водій відмовляється їхати далі, і йде в село на звук барабанів. Вона розповідає йому, що втратила цноту з учителем, але потім твердить, що ця історія сталася з кимось іншим. Пара часто розмовляє про секс, особливо про його збочені форми. Лісник організовує для нього екскурсію в гори. В печері йому снитися його отчий дім і його лякає власна тінь. Він відвідує руїни буддійського храму і розповідає історію за історією, повертаючись у них на 500 років тому, коли руїни стали притулком для бандитів, потім у час, коли в цих горах жив учений-даосист, в часи, коли тут правив військовий лідер, і на 50 років тому, коли тут сталася трагічна любовна історія. Вона вимагає, щоб він продовжував розповідати. Він розповідає про фестивалі дракона. Вона тепер одружена жінка, у якої чоловік-алкоголік і син. У нього були стосунки з дояркою, яку він навіть не любив. Інший автобус підвозить його до маленького містечка, де він каже всім, що він письменник і приїхав збирати народні пісні. Дівчина знаходить йому притулок і пропонує йому секс, тільки для того, щоб розповісти, що вона незаймана і їй доведеться в цьому селі дуже туго якщо вона ляже з кимось до шлюбу. Він стримує себе, боячись наслідків, а вона розчаровується. Там була й інша жінка, яка хотіла поневолити його і для цього розігрує криваву сцену. Старий проводжає його до свого села і погоджується провести ритуал екзорцизму і заспівати старих народних пісень. Але його син голова села і його огортає недовіра до людини з диктофоном, який робить записи старих вірувань, заборонених комуністичним режимом. У суїцидальної дівчини нервовий зрив, і вона хоче повернутися до чоловіка, який попросив її руки, і коли вона починає розуміти, що письменник не збирається на ній одружуватися. Вона звинувачує його в спокушенні. Він відчуває недобре і розлучається з нею. Потім задається питанням, чи вона справді існувала, не в змозі відрізнити вигадку від реальності. Потім він підходить до річки Янцзи і починає досліджувати старі імперські руїни, які скоро будуть поховані завдяки новій греблі. Він зауважує, що йому подобається розмовляти з собою і звертатися до «неї» в розмовах. Він відвідує столицю старого царства, на місці, де його бабуся доживала свої останні роки, коли від неї відмовилася сім'я, здавши її в будинок пристарілих. Він зауважує, що він хоче знову повернутися в дитинство. Він повертається у велике місто, де в якості письменника приваблює до себе групу інтелектуалів, але йому цікавіше розповідати про шаманів ніж, про соціальну справедливість. Він знову в лісі, де збереглися народні пісні, і де за словами людей живе «дикий чоловік». Коли він написав книжку про «дикого чоловіка» влада заявила, що це всього лише дисидент, який втік від влади в ліс. Далі розповідається про жінку, колишню модель, яка хоче переспати з ним. Вони говорять про ключі, які вона втратила, але ніби й не втратила (в абсурдистській манері). Він почув від селян, що останній монах-даосист живе в горах, але коли герой знаходить його, той відмовляється говорити. На зворотному шляху він помиляється і панікує. Потім він переходить до історії свого друга юриста і його подружки. Юрист розповідає історію про арешт молодих людей, які влаштували групове заняття сексом. Одна дівчина зізналася в 200 сексуальних стосунках і була засуджена до смерті за втягування інших дівчат у незаконні інтимні стосунки, хоча було не зрозуміло, що в цьому було незаконного. Вони наймають човен. Старий, який веде човен співає пісню, що збуджує їх, а дівчину і сексуально, але вони просто тримаються за руки. Він спить в буддистському монастирі і насолоджується гонгами і дзвоном під час молитов посеред ночі. У розділі 72 він доводить, що його роман справді роман, а не шляхові записки або роздуми. Він добирається до східного берега Китаю та міста Шанхая. Жінка розповідає йому історію про платонічні відносини зі своєю подругою, яка потрапила у в'язницю за те, що писала щоденник, в якому вихваляла свого батька-дисидента. Дівчина загинула при спробі втекти з в'язниці, після того, як закохалася в чоловіка, який теж там сидів. Він також згадує батька, який жив у Шанхаї і теж втягувався в політику під час Культурної революції. Він також згадує жінку, яка покінчила з собою на пероні. Він повертається в місцевість, покриту снігом. Його переслідують спогади і галюцинації. Його останні слова: «Я не знаю, де я зараз. Я не знаю, де знаходиться ця благодать. Я озираюся навколо себе. Я не розумію, що я нічого не знаю, але все ж я думаю, що розумію все. Речі відбуваються, і весь час за мною щось дивиться. А значить, краще вдати, що я все розумію, навіть якщо не розумію. Але коли я вдаю, що все розумію, все-таки я не розумію нічого. Вся справа в тому, що я не можу нічого зрозуміти. Я нічого не розумію. Ось що відбувається».
Джерела
www.harpercollins.com.au/.../authorExtra.aspx...
www.scaruffi.com/writers/gao.html
Soul Mountain. Transl. by Mabel Lee. HarperCollins, 1999.
Фентезійні романи 1990
Фентезійні романи Китаю
Китайськомовні фантастичні романи
Автобіографічні романи
|
476919
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Archduke%20Franz%20Karl%20of%20Austria
|
Archduke Franz Karl of Austria
|
Archduke Franz Karl of Austria
Archduke Franz Karl Joseph of Austria (17 December 1802 – 8 March 1878) was a member of the House of Habsburg-Lorraine. He was the father of two emperors: Franz Joseph I of Austria and Maximilian I of Mexico. Through his third son Karl Ludwig, he was the grandfather of Archduke Franz Ferdinand of Austria – whose assassination sparked the hostilities that led to the outbreak of World War I.
Life
Early life and marriage
Franz Karl was born in Vienna, the third son of Emperor Francis II of the Holy Roman Empire by his second marriage with Princess Maria Theresa from the House of Bourbon, daughter of King Ferdinand I of the Two Sicilies and Maria Carolina of Austria. On 4 November 1824 in Vienna, he married Princess Sophie of Bavaria from the House of Wittelsbach, a daughter of King Maximilian I Joseph of Bavaria by his second wife Caroline of Baden. Sophie's paternal half-sister, Caroline Augusta of Bavaria was by this time Franz Karl's stepmother, having married his thrice-widowed father in 1816. The Wittelsbachs condoned the unappealing manners of Sophie's husband in consideration of the incapability of his elder brother Ferdinand and Sophie's chance to become Austrian empress.
Franz Karl was an unambitious and generally ineffectual man, although he was, together with his uncle Archduke Louis, a member of the Geheime Staatskonferenz council, which after the death of Emperor Francis II ruled the Austrian Empire in the stead of his mentally ill brother Ferdinand from 1835 to 1848. The decisions, however, were actually made by the Chancellor Prince Klemens Wenzel von Metternich and his rival Count Franz Anton von Kolowrat-Liebsteinsky. His wife Sophie had already transferred her ambitions, when she urged Franz Karl to renounce his claims to the throne at the time of his brother's abdication on 2 December 1848, allowing their eldest son Franz Joseph I to take the throne.
Death and burial
Archduke Franz Karl died in Vienna in 1878, six years after the death of his wife. He is buried at the Imperial Crypt at the Capuchin Church. Franz Karl was the last Habsburg whose viscera were entombed at the Ducal Crypt of St. Stephen's Cathedral and whose heart was placed at the Herzgruft of the Augustinian Church according to a centuries-long family rite.
Honours and awards
He received the following awards:
Issue
See also
List of heirs to the Austrian throne
Ancestors
References
External links
1802 births
1878 deaths
Nobility from Vienna
House of Habsburg-Lorraine
Austrian princes
Knights of the Golden Fleece of Austria
Grand Crosses of the Order of Saint Stephen of Hungary
Recipients of the Order of St. Anna, 1st class
Recipients of the Order of the White Eagle (Russia)
Burials at the Imperial Crypt
Burials at St. Stephen's Cathedral, Vienna
Sons of emperors
Children of Francis II, Holy Roman Emperor
Sons of kings
Heirs presumptive
|
2085468
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D1%89%D1%83%D0%BA%20%D0%A2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BD%20%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Лещук Тихон Йосипович
|
Лещук Тихон Йосипович
Тихон Йосипович Лещук (*, Рава-Руська — , Львів) — український мовознавець, краєзнавець, літературознавець і письменник. Професор кафедри іноземної філології Львівської політехніки. Автор численних наукових, науково-популярних праць і художніх творів. Один із найплодовитіших авторів за всю історію української літератури. Син Йосипа Лещука.
Біографія
Тихон Лещук народився в сім'ї греко-католицького священика, українського письменника й громадського діяча Йосипа Лещука (1894—1949) і вчительки гімназії Ольги Лещук (у дівоцтві — Князь; 1898—1934), голови Рава-Руської філії Союзу Українок. Тихон мав старшого брата Созонта (згодом став членом ОУН, учасником похідної групи) і двох молодших сестер — Богдану й Марію. Діти виростали в атмосфері побожності й українського патріотизму.
1933 року пішов до Рава-Руської вселюдної школи, з 1936-го навчався у Белзькій гімназії, а у 1941—1944 роках — у Сокальській (5-7 класи). Тихон любив спорт, особливо футбол. Під час шкільних вакацій популяризував цю гру серед сільської молоді. На той час у Сокальській гімназії учнями були, зокрема, Богдан Білик, Ігор-Орест Богачевський, Андрій Бурячок Володимир Вець, Марія Ганіткевич, Василь Головач, Степан Гура, Роман Данилюк, Йосип Канюк, Богдан Козярський, Григорій Лупій, Юрій Мазурок, Іван Матвіяс, Олег Романів, Леонід Сологуб і Євген Штендера. Викладали видатні педагоги — Кость Бутринський, Ераст Грицик, Григорій Гудим, Юрій Дем'янчик, Василь і Іван Олійники, Іван Рогошевський, Іван Юрійчук та інші. Значну роль у вихованні й становленні Тихона Лещука відіграв катехит гімназії, отець доктор Теодор Вергун, що водночас був опікуном бурси для української молоді в Сокалі і сам мешкав у бурсі.
Влітку 1944 року Сокаль зайняли радянські війська. Перед гімназистами постав вибір: або залишитися в рідному навчальному закладі, реорганізованому в радянську школу, або вчитися деінде. У серпні 1944-го Тихон Лещук вступив до Львівської духовної семінарії Святого Духа. 1945 року її закрито, й Лещук потрапив під призов до армії. Служив у Середній Азії, на Далекому Сході, зокрема на Сахаліні та Курильських островах.
У 1951-му він повернувся до Львова, записався до вечірньої школи робітничої молоді й того ж року одержав атестат зрілості. У тому ж таки 1951-му вступив на факультет іноземних мов Львівського державного університету (німецька філологія). Слухав лекції Михайла Возняка, Юрія Мушака, Іларіона Свєнціцького, Тараса Франка та інших видатних науковців. 1956 року здобув диплом і став викладати німецьку мову в Рожищенській середній школі.
У 1958-му Тихон Лещук почав працювати на кафедрі іноземних мов Львівської політехніки. 1970 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Подорожні нариси А. Шаміссо». 1975 року здобув звання доцента, а невдовзі став дійсним членом Українського географічного товариства (галузь «Краєзнавство»). У цій галузі він створив, зокрема, такі праці, як «Корисні копалини Волині» (1979), «Розкопки біля Белза» (1983), «Чи можуть вулкани служити людині» (1989). З 2003 року Лещук — професор кафедри іноземних мов того ж вишу.
У колі наукового зацікавлення Тихона Лещука особливе місце посідала лексикографія. Відомі його праці «Словотворення і науково-технічний поступ» (1993), «Проблеми фахової лексики» (1994), «В царині мовного інтелекту» (1996), «Науково-технічні позначення» (1988), «Типологія термінологічних підсистем» (1999), «Українсько-німецький розмовник» та інші. На цю ж таки тему він написав докторську дисертацію «Словництво і науково-технічний поступ», яку успішно захистив у 2003 році. Тихон Лещук написав понад 2500 наукових і науково-популярних статей — переважно на тематику філології, педагогіки та мистецтвознавства. Був членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка.
Тихон Лещук також відомий як напрочуд плідний літератор. В його доробку ціла серія оповідань: «Пачка сірників», «Дорога моя людино!», «Незнайомий в чорних окулярах», поетичні твори «Рідна хата», «Моя мати найдорожча», «Сон Прометея» та інші, документальні повісті «Світло великих надій», «Белзькі дзвони», літературознавча праця «Подорожні нариси Шаміссо», навчальний посібник «Будівництво і архітектура» та численні методичні розробки, пов'язані з навчальним процесом. Він став автором 306 літературних публікацій.
Тихон Лещук провадив багатогранну організаторську і суспільно-громадську роботу. Був заступником голови Комісії всесвітньої літератури НТШ, організатором з'їздів товариств просвітницького, національно-патріотичного спрямування, культурно-духовного відродження, декількох виставок і фундацій. Багато праці віддав Сокальщині. Тихон Лещук був головою Братства колишніх студентів Духовної семінарії св. Духа та Богословської Академії у Львові, членом Асоціації українських письменників, членом президії Асоціації віднови Белза, головним редактором науково-популярного і мистецького журналу «Белз».
Тихон Лещук був одружений. Дружина Віра — педагог. Доньки — Марія, Оксана і Олена. Внучки — Марія і Катерина.
Твори
Наукові публікації
Deutch-ukrainiches Wrterbuch / Німецько-український словник/ //T.Lestschuk. Bauwesen und Architektur /Будівництво і архітектура: Навчальний посібник з німецько-українськими лексико-термінологічними відповідниками в галузі будівництва і архітектури. — Львів: Вид-во Львівського університету, 1969. — 148 с.
Будівництво і архітектура. Bauwesen und Architektur: Посібник з німецької мови для студентів будівельних факультетів. — Львів: Вид-во Львів. університету, 1969.- 146 с.
Лещук Т., Задорожний В. В., Весна М. Р., Романишин О. Т. Українсько-німецький розмовник. — Львів: «Світ» при Львівському університеті ім. І. Франка, 1992. — 192 с.
Довідник німецькомовних власних імен (Близько 5 тисяч слів): / Т. Лещук [та ін]. — Львів: Українська Асоціація творчої інтелігенції «Світ культури»: Товариство української мови ім. Тараса Шевченка «Просвіта», 1993. — 159 с. — ISBN 5-7707-0601-5
Словництво і науково-технічний поступ (на основі німецько-українських лексичних порівнянь)= Lexikologie und der wissenschaftlich- technische fortschritt (auf Grund der deutsch-ukrainischen lexikalischen Vergleichungen. — Л.: Просвіта. Кн. 2: Словотворення і науково-технічний поступ. — [Б. м.]: [б.в.], 1993. — 196 с. — ISBN 5-7707-0633-3
Словництво і науково-технічний поступ (на основі німецько-українських лексичних порівнянь)= Lexikologie und der wissenschaftlich- technische fortschritt (auf Grund der deutsch-ukrainischen lexikalischen Vergleichungen. — Л.: Просвіта. Кн. 4: Проблеми фахової лексики. — [Б. м.]: [б.в.], 1994. — 220 с. — ISBN 5-7707-066-6
В царині мовного інтелекту (На основі німецько-українських лексичних порівнянь). — Львів: Просвіта: Світ культури, 1996. — 215 с. — ISBN 5-77-07-613-9
Науково-технічна термінологія. — Львів: «Наука», «Сполом», 1998. — 820 с.
Типологія термінологічних підсистем. Іншомовні запозичення, фразеологія, семантичні термінотворення, лексикографія. — Л.: Видавничий центр Львівського держ. ун-ту ім. І. Франка, 1999. — 212 с. — ISBN 966-7034-009
Lingua Latina universis (Підручник латинської мови). — Львів, 1999. — 650 с.
Космос / Монографічне дослідження. — Львів: «Сполом», 2000. — 600 с.
Лещук Т., Семенюк М., Очкусь О. Українсько-латинський словник. /За ред. Т.Лещука. / Львів: Національний у-т «Львівська політехніка», 2001. — 192 с.
Підручник латинської мови для студентів відділу фармації (У співавторстві). — Львів: Вид-во НУ «ЛП», 2001.- 280 с.
Наукова німецька мова (Вчора, сьогодні, завтра у світі науки і техніки) [Text]: Навч. посіб. з нім. мови для студ. інж. спец.. — Л.: Центр Європи, 2005. — 104 с.: іл. — Бібліогр.: с. 101. — ISBN 9667-7022-42-0
Лещук Т., Семенюк М., Новиков В. Українсько-латинський та латинсько-український словник. / За ред. Т. Лещука / — Львів: «Добра книжка», НУ «Львівська політехніка», 2002. — 312 с.
Німецька наукова мова. — Львів: Вид-во «Українські технології», 2003. — 93 с.
Лещук Т., Семенюк М. Лексикон латинських сентенцій та виразів. — Львів: Вид-во «Ліга-Прес», 2003. — 106 с.
Wissenschaftliches Deutsch. Gestern, heute. morgen. In der Welt der Wissenschaft und Technik. Навчальний посібник з німецької наукової мови. — Львів: Вид-во «Центр Європи», 2005. — 105 с.
Шедеври світової поезії у перекладі українською мовою. — Л.: Українська академія друкарства, 2006. — 122 с. — ISBN 966-322-053-8
Жанр подорожнього нарису. — Львів: Вид-во «Сполом», 2008. — 377 с.
Моя педагогічна система. — Львів: Вид-во «Сполом», 2008. — 160 с.
Іран. — Львів: Вид-во «Сполом», 2008. — 124 с.
Мовно-літературний та творчо-науковий світ: зб. урив. літ. творів Тихона Лещука: [монографія]. — Л.: [Сполом], 2009. — 549 с. — 100 екз. — ISBN 978-966-665-509-0
Сон Прометея. — Львів: Вид-во «Сполом», 2009. — 320 с.
Національний університет «Львівська політехніка»: корот. іст. нарис. — Л.: Сполом, 2009. — 148, [16] с.: фотогр. — Бібліогр.: с. 145
Педагогіка, методика вищої школи. — Львів: Вид-во «Сполом», 2010. — 420 с.
Велика Українка. — Львів: Вид-во «Сполом», 2011. — 324 с.
Слово, поняття, позначення. — Львів: «Сполом», 2011. — 59 с.
Культура: худож.-наук. дослідж. — Львів: [б. в.], 2012. — 128 с.
Тарас Шевченко та Іван Франко. — Львів: ЗУКЦ, 2014. — 232 с.
Філософія життя: (наук.-попул. роман). — Львів: Палітурник [друк], 2014. — 176 с. ISBN 978-966-665-509-0
Практична етика: посіб. з етики. — Львів: Навчальна література, 2014. — 180 с. — ISBN 978-617-10-0125-1
Україна: філол. нарис про нашу Батьківщину (у V розд.). — Львів: [б. в.], 2015. — 196 с.: іл.
Літературні публікації
Моя мама найдорожча. Збірка віршів для дітей. — Львів: «Основа», 1993. — 32 с.
До віконця. Збірка віршів для дітей. — Львів: «Місіонер», 1993. — 46 с.
Легенда про Белзький дзвін. — Львів: «Основа», 1994. — 12 с.
Лещук Т. Й. Рідна хата: Збірка віршів для читачів старших класів / Іл. та худ. оформ. О. Лещук.- Львів: Основа, 1995.- 64 с.- Тут опубліковано також переклади різних поетів — німецьких: Йоганна Вольфґанга Гете, Ґустава Фальке, Йоганна Ґотфріда Гердера; польських: Адама Міцкевича, Корнеля Уєйського; перських: Сааді Ширазького, Абулькасима Лахуті; римських: Публія Овідія Назона, Квінта Горація Флака
Світло великих надій. Документальна повість з гімназійних часів. — Львів: «Основа», «Місіонер», 1996. — 478 с.
Подорож навколо світу: Віршоване оповідання / Іл. та худ. оформ. О. Лещук.- Львів: Основа, 1996.- 94 с.
З Князів Ольга Лещукова (1898—1934). Вчителька, громадська діячка, засновниця філії «Союзу Українок» в Раві Руській та голова «СУ»: До 100-річчя. Життєвий і діяльний шлях.- Львів: Основа, 1998.- 130 с.
Белзькі дзвони. — Львів: «Оліс», 1999. — 875 с.
Перли на дорозі. Новели. — Львів, 2000. — 362 с.
Festina lente: гумористичні оповідання. — Л.: Ліга-Прес, 2001. — 133 с. — ISBN 966-7483-47-9
На краю світу. — Львів: «Край», 2004. — 212 с.
Ewige Reise. (Вічна подорож). Збірка віршів німецькою мовою. — Львів: «Центр Європи», «Сполом», 2005. — 66 с.
Весна на світанку: поетичні твори. — Л.: Українська академія друкарства, 2005. — 240 с. — ISBN 966-32-20-41-4
Легенда мого життя. — Львів: Вид-во «Сполом», 2007. — 121 с.
Світло надій. — Львів: Вид-во «Сполом», 2007. — 724 с.
Замок над прірвою: докум. повість про Раву Руську і Равщину (від найдавніших часів до сьогодення). — Л.: Сполом, 2008. — 614 с. ISBN 966-665-571-7
Ти є Петро — Скала. — Л.: [б. в.], 2010. — 722 с.: іл. — ISBN 5-7707-6390-6
Пригоди професора Олега Соза. — Львів: Вид-во «Сполом», 2010. — 720 с.
Студенти. Карпати: [п'єси] . — Л.: БаК, 2011. — 64 с. — 100 екз. — ISBN 978-966-2227-05-5
Дорога на Голготу: п'єса: в трьох діях, семи актах . — Л.: Євросвіт, 2011. — 56 с. — 100 екз. — ISBN 978-966-8364-68-6
Українські партизани: п'єса в 3-х діях . — Л.: ЗУКЦ, 2011. — 82 с. — ISBN 978-966-1518-871
Княже місто Белз: п'єса в 3-х діях: худож. вид. на основі арх. матеріалів . — Л.: ЗУКЦ, 2011. — 31 с. — ISBN 978-966-1518-95-6
Львів: п'єса на три дії. — Л.: Львів, 2011. — 23 с. — ISBN 978-966-1518-871
Школа: побут. роман-епопея: у 7 кн. . — Л.: БаК, 2012. — 597, [2] с. — ISBN 978-966-2227-15-4
Рідна ріка: роман. — Л.: БаК, 2013. — 194 с. — ISBN 978-966-2227-21-5
Дитячі оповідання: для шк. віку. — Л.: Палітурник, 2013. — 164 с. — ISBN 966-32-20-41-4
Капітан Мисак: гостросюжетний роман. — Львів: Книгодрук, 2013. — 196 с.- ISBN 875-675-465-5
Марія: роман. — Львів: Книгодрук, 2013. — 192 с. — ISBN 976-668-561-9
Знайомі: статист. роман. — Л.: [б. в.], 2013. — 278 с. — ISBN 966-32-20-41-5
Любов проти факірства, або Європейський Факір: побут.-політ. роман. — Л.: ЗУКЦ, 2013. — 223 с. — ISBN 978-617-655-082-2
Небесна сотня. Збірка поезій. — Львів: 2014. — 213 ст.
Слово до світу. — Львів: 2014. — 191 с.
Митрополит Андрей Шептицький: роман. — Львів: Палітурник, 2014. — 170 с.
Осипові Лещуку — 120 років. — Л.: [б. в.], 2014. — 44 с.: фотогр.
Місто Львів: іл. кн. / Тихон Лещук, Олена Рибенчук [фот.: О. Рибенчук та ін.]. — Львів: [б. в.], 2014. — 210 с. — ISBN 978-966-151-8-871
Галюся (п'єса на три дії, для дітей) / Тихон Лещук, Олена Рибенчук. — Львів: Палітурник, 2014. — 48 с.: іл.
Мемуари. — Львів: [б. в.], [201-] . — Назва обкл.: Мемуари-2 / Тихон Лещук.
[Кн. 2]: Н. 2. — 2015. — 199 с.
Участь у наукових конференціях
Мінська наукова конференція з іноземних мов (Мінськ, 1979);
Міжнародна наукова конференція «Перспективи і проблеми розвитку української архітектурної вищої школи» (Львів, 1991);
I Міжнародна наукова конференція (Львів, 1992);
Міжнародна наукова конференція «Проблеми української науково-технічної термінології» (Львів, 1992);
Міжнародна конференція НТШ (Львів, 1992);
II Міжнародна наукова конференція «Проблеми української науково-технічної термінології» (Львів, 1993);
II Міжнародна наукова конференція (Львів, 1993);
I Міжнародна наукова конференція (Львів, 1994);
III Міжнародна наукова конференція «Проблеми української науково-технічної термінології» (Львів, 1994);
I Міжнародна наукова конференція «Лексикологічні та методичні концепції викладання чужоземних мов у вищому технічному навчальному закладі» (Львів, 1994);
III Міжнародна наукова конференція «Проблеми української науково-технічної термінології» (Львів, 1994);
II Міжнародна конференція «Лексикологічні та методичні концепції викладання чужоземних мов у вищому навчальному закладі» (Львів, 1996);
IV Міжнародна наукова конференція «Проблеми української науково-технічної термінології» (Львів, 1996);
IV Міжнародна наукова конференція «Проблеми української науково-технічної термінології» (Львів, 1996);
II Міжнародна наукова конференція «Лексикологічні та методичні концепції викладання чужоземних мов у вищому навчальному закладі» (Львів, 1996);
ІІ Міжнародна термінологічна конференція (Львів, 1996);
31 Міжнародна наукова конференція НТШ (Львів, 2003);
Міжнародна наукова конференція «Граматичний прикладний аспект термінології» (Кошалін, Ченстохова, Дрогобич, 2004);
Міжнародна наукова конференція Сумського державного університету (Суми, 2004);
Бібліографія
Шишка О. Бібліографія вчених Львівської політехніки. Тихон Й. Лещук. Л., 2001;
Гречин К. Вірю в духовно багатих і розумних людей // Аудиторія. 21.03.2012;
Бучко А. Про Тихона Лещука // Прикордоння. IV 2012;
Баран А. В гостях у Тихона Лещука // Шкільний вісник. IV 2015.
Нагороди і відзнаки
1986 — Почесна грамота Міністерства освіти України
1995 — Почесна медаль учасника війни від голови Народного руху України В. Чорновола
1995 — Почесний орден «Січовий хрест» (№ 883) від громадсько-патріотичної організації «Галицька Січ»
1999 — Медаль «Захисник Вітчизни» (№ МН 196627 від 14.10.1999) від Президента України
2010 — Медаль Наукового товариства імені Тараса Шевченка
2012 — Почесна грамота Міністерства освіти України (№ 569 К)
Почесні грамоти НУ «Львівська політехніка»
Подяка від Папи Римського Івана-Павла ІІ
Джерела
Енциклопедія Сучасної України
Пропам'ятна книга
Примітки
Українські письменники
Українські поети
Українські перекладачі
Латинсько-українські перекладачі
Німецько-українські перекладачі
Персько-українські перекладачі
Польсько-українські перекладачі
Перекладачі Йоганна Вольфганга фон Гете
Перекладачі Адама Міцкевича
Поліглоти
Українські критики
Уродженці Рави-Руської
Випускники Львівського університету
Випускники філологічного факультету Львівського університету
Випускники Сокальської гімназії
Науковці Львівської політехніки
Дійсні члени НТШ
Померли у Львові
|
6478246
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Castagneto%20Po
|
Castagneto Po
|
Castagneto Po is a comune (municipality) in the Metropolitan City of Turin in the Italian region Piedmont, located about northeast of Turin.
Castagneto Po borders the following municipalities: Chivasso, San Sebastiano da Po, San Raffaele Cimena, Casalborgone, and Rivalba.
References
Cities and towns in Piedmont
|
4780758
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0%20%D0%A7%D0%BE%D0%BD%D1%87%D1%96
|
Церква Чончі
|
Церква Чончі або церква Святого Карла Борромео — католицька церква в Чончі, на архіпелазі Чилое, регіон Лос-Лагос, Чилі.
Церква Чончі є національною пам'яткою Чилі з 1971 року, однією з 16 церков Чилое, які були оголошені ЮНЕСКО об'єктами всесвітньої спадщини 30 листопада 2000 року.
Покровителем церкви є Карло Борромео, якого вшановують 4 листопада.
Церква належить до парафії Сан-Карлос, Чончі, з єпархії Анкуд.
Примітки
Світова спадщина у Чилі
Чилое
|
44820196
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Marriage%20of%20Kitty
|
The Marriage of Kitty
|
The Marriage of Kitty is a lost 1915 American silent comedy film directed by George Melford.
It was written by Francis de Croisset, Fred de Gresac, Cosmo Gordon Lennox and Hector Turnbull. The origin of the work was de Croisset, who wrote the French play La Passerelle in 1902, and was soon adapted to English by Lennox as The Marriage of Kitty.
The film stars Fannie Ward, Richard Morris, Jack Dean, Cleo Ridgely, and Tom Forman. The film was released on August 16, 1915, by Paramount Pictures.
Plot
The film depicts a young woman who agrees to a sham wedding with Lord Riginald Belsize because his inheritance prohibits him from marrying his girlfriend who is an actress. Belsize is convinced if he marries someone else and hires that woman to be his "wife" he can hide his relationship with his girlfriend. Eventually the young woman and the Lord fall in love even though that wasn't the original intention of either of them and she reveals that his girlfriend is a dangerous woman.
Cast
Fannie Ward as Katherine "Kitty" Silverton
Richard Morris as John Travers
Jack Dean as Lord Reginald Belsize
Cleo Ridgely as Helen de Semiano
Tom Forman as Jack Churchill
Mrs. Lewis McCord as Annie
Lucien Littlefield (Undetermined Role)
Theodore Roberts (Undetermined Role)
See also
Afraid to Love (1927)
References
External links
1910s English-language films
Silent American comedy films
1915 comedy films
Paramount Pictures films
Films directed by George Melford
American black-and-white films
American films based on plays
Films based on works by Francis de Croisset
Lost American comedy films
American silent feature films
1915 lost films
1910s American films
English-language comedy films
|
1486897
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D1%85%D0%B0%D0%BC%D0%BC%D0%B0%D0%B4%20%D0%86%D0%BA%D0%B1%D0%B0%D0%BB
|
Мухаммад Ікбал
|
Мухаммад Ікбал
Аллама Мухаммад Ікбал (1877–1938) — поет, філософ і вчений, політик і адвокат, громадський діяч Британської Індії.
У більшості країн Південної Азії і світі урду Ікбал розглядається як Шайр-е-Машрик («Поет Сходу»). В цій якості він є однією із найважліших фігур в літературі урду, визнається видатним поетом пакистанців як його «національний поет» за визнанням уряду, іранців, індійців — автор популярної пісні Sare Jahan se Accha, пенджабці, сингалів та ін. і в такій якості найкраще відомий.
Високо оцінений як «мусульманський філософ сучасності».
Як політичний мислитель вважається «Духовним батьком Пакистану», провісником створення держави.
Біографія
Родина Ікбала походить із пандітів Кашміру, брамінів клану Сапру, які прийняли іслам і після вторгнення в Кашмір сикхів (у ХІХ ст.) переселились у Пенджаб. Походження родини із брамінів Кашміру Ікбал часто згадував у листах.
Ікбал народився 9 листопада 1877 р. в Сіалкоті, в сім'ї кравця Шейха Ноора Мухаммада (Sheikh Noor Muhammad) та Імам Бібі (Imam Bibi).
Батько поета, формально неписьменний був відомий набожністю. Мати — ввічлива і скромна жінка, яка допомагала бідним і вирішувала проблеми сусідівПочаткову освіту здобув у рідному місті. — В чотири роки прийнятий в Масджид, щоб вчити Коран.
Вчив арабську мову у вчителя Сайеда Мір Хассана, глави Медресе.
У 1892 р. вперше одружився (за домовленістю) на Карім-Бібі, дочці Гуджаратського лікаря Хан Бадур Ата Мухаммад Хана (Khan Bahadur Ata Muhammad Khan) — діда відомого пізніше композитора індійського субконтиненту, Британської та незалежної Індії Квая Хурід Анвар,. В цьому шлюбі народились дочка Міраї Бегум (Miraj Begum) і син Афтаб Ікбал.
Другий шлюб Ікбала з Сардар Бегум (Sardar Begum) — матір'ю Джавіда Ікбала.
1893 р. зарахований в коледж Scotch Mission College Сіалкот. Отримав проміжний диплом факультету мистецтв коледжу Мюррей (Murray College) Сіалкот в 1895 р.. В цьому ж році вступає в урядовий коледж Лахора. Отримав у ньому ступінь бакалавра мистецтв у філософії, англійській літературі та арабській мові в 1897 р., здобув медаль the Khan Bahadurddin F.S. Jalaluddin як найкращий знавець арабської мови.
У 1899 р. отримав ступінь Магістр мистецтв в тому ж коледжі та посів перше місце в ун-ті Пенджабу — Східний Коледж в Лахорі. Ікбал після завершення магістратури почав кар'єру лектора з арабської мови в Східному Коледжі Лахора а незабаром — обраний молодшим професором філософії в Державному коледжі в Лахорі, в якому працював до поїздки в Англію в 1905 р.
Після повернення з Англії у 1908 р. повернувся у той же коледж як професор філософії та англійської літератури. У цей же період Ікбал почав практику юриста у головному суді Лахора, але незабаром кинув її і присвятив себе літературі як активний член ..
З 1919 р. Ікбал — генеральний секретар .
Публіцист з кінця 1890-х рр.
Третій шлюб — з Мухтар Бегум (Mukhtar Begum) в грудні 1914 р.
1922 р. посвячений королем Георгом V в лицарі із даруванням титулу Сер.
У 1933 р. після повернення з поїздок в Іспанію і Афганістан, Ікбал захворів на загадкову хворобу горла.
В останні роки життя Ікбал часто відвідував Дарга відомого суфія з Хазрату Алі Хайвері в Лахорі для духовного наставництва і допомагав Чаудхрі Ніяз Алі Хану , створити Інститут Довіри Ісламу Dar ul Islam Trust Institute в маєтку Джалампур (недалеко від Патанакоту (Pathankot) де планувалось отримати субсидії на дослідження класичного ісламу і сучасних соціальних наук.
1934 р. Ікбал припинив юридичну практику і отримав пенсію від Набоба Бхопалу .
Ікбал помер 21 квітня 1938 р. в Лахорі страждаючи від хвороби декілька місяців.
Сім'я
Тричі одружений. Мав декілька синів і дочок.
Освіта
У 1895 р. Ікбал поступив в урядовий коледж в Лахорі, де вивчав філософію, арабську та англійську літературу. Серед його вчителів був орієнталіст Томас Вокер Арнольд, який порадив йому відвідати Європу для розширення світогляду.
У 1899 р. отримав магістерський ступінь.
1905 р. продовжив освіту в Англії Трініті-коледжі(Кембриджський університет) де мав право на стипендію. Під час навчання праву і філософії в Англії, Ікбал став членом Лондонського відділення Загальноіндійської Мусульманської ліги.
1906 р. отримує ступінь бакалавра мистецтв і вчиться на баррістера в Лінкольн-Інн.
1907 р. їде вчитись в Німеччині у (Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана) де вивчав філософію, а також юриспруденцію, літературу і арабську мову при підготовці докторської дисертації «Розвиток метафізики в Персії» під керівництвом Фрідріха Хоммеля Friedrich Hommel.
Завдяки Еммі Вейнгаст знайомиться із працями Гете (Фауст), Гейне і Ніцше.
З 1908 р. — професор філософії, доктор наук.
Ідеї
Грудень 1930 р. — під час сесії Загальноіндійської Мусульманської ліги Ікбал, як її почесний голова (президент), виголосив свою найвідомішу промову — Аллахабадську Промову, в якій виступив за створення мусульманської держави Пакистан у складі незалежної індійської федерації в північно-західній частині тодішньої Британської Індії.
У соціально-революційний період творчості симпатизував ідеям соціалізму, відкидаючи «комуністичний атеїзм»: в його творчості Аллах зустрічається із Леніним і посилає архангела Джабраїл підняти пригноблених Землі на повстання.
Погляди Ікбала на іслам
Зі східних мислителів на свідомість Ікбала найглибше вплинула поезія та філософії Маулану Румі. Глибоко закорінений в релігії з дитинства, Ікбал сприймає Румі як «керівника» інтенсивно вивчаючи іслам, культуру та історію ісламської цивілізації і її політичне майбутнє. Ікбал зображатиме Румі провідником читача в багатьох власних віршах. Роботи Ікбал нагадують їх читачам колишню славу ісламської цивілізації, доносять до них чистий, духовний наголос на ісламі як джерелі соціально-політичного звільнення і величі.
Ікбал і об'єднання ісламського світу
Ікбал засуджував і відкидав політичні розбіжності між мусульманськими народами і всередині них, часто виступав з т. з. глобального мусульманського співтовариства (умми).
Єдність — найважливіший фактор могутності мусульман. На шляху до їх єдності безліч перешкод (внутрішніх і зовнішніх).
Із зовнішні факторів він особливо виділяв імперіалізм, неонаціоналізм, колонізацію, економічну залежність і «зрівнювання» культур.
Другою категорією чинників, що перешкоджають єдності, Ікбал вважав внутрішні чинники — основні: віддаленість мусульман від свого коріння і витоків, необізнаність випускників західних навчальних закладів у питаннях ісламської культури і відсутність прогресу мусульманських суспільств в науці і освіті.
Аллама Ікбал вважав єдність і рівноправність двома основними і невіддільними стовпами Ісламського товариства. Ісламську єдність він розумів, як засновану на принципі єдиного Бога. Мислитель був упевнений, що при визначенні та тлумаченні демократії за допомогою ісламського вчення можна досягти бажаного, що відповідає запитам часу суспільства. Він також вважав, що чим більше мусульмани наближаєються до «істинного духу» і божественного ісламського вчення, тим краще демонструються їх міць, велич і єдність. Ікбал вважав єдність мусульман і їх обізнаність двома взаємодоповнюючими факторами, а необізнаність і невігластво — основною причиною розколу мусульманських суспільств.
Ікбал вважав, що єдність мусульман має досягатись двома способами:
Через інтеграцію правителів і урядів ісламських країн;
через поінформованість народів.
Мислитель бачив трьома способи (шляхи) досягнення єдності мусульман: єдине керівництво ісламськими країнами; створення ісламської федерації, що з усіх ісламських держав, і врешті-решт — їх участь в союзах, альянсах, договорах і підвищення рівня культурних, економічних і політичних зв'язків.
Вшанування пам'яті
Гробниця Ікбала в Хазурі Баг в саду перед входом в Мечеть Бадшахі у Форт Лахор офіційно охороняється урядом Пакистану. На честь поета в м. Фейсалабад названий крикетний стадіон.Його день народження відзначався в Пакистані як свято — «день Ікбала» Yōm-e Welādat-e Muḥammad Iqbāl ({{lang-ur|{{|یوم ولادت محمد اقبال}}}})(9 листопада).
Вулиця Мухаммада Ікбала у місті Гайдельберг (Німеччина)
19 грудня 2020 року зусиллями ГО «Українська Ініціатива», за всебічного сприяння керівництва Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, в місті Старобільськ відбулося відкриття меморіальної дошки на честь Мухаммада Ікбала.
Цікаві факти
Дружба з Ікбалом і його погляди сприяли переходу в Іслам пакистанського проповідника і дипломата єврейського походження зі Львова Мухаммада Асада. 1953 р. засновано «Товариство Ікбала» («Базмі-е-Ікбал»).
Фрази
«Суть життя — самого себе знайти»
«Будь то сяйво царства або видовище республіки, політика без релігії веде тільки до тиранії».
Твори
Праці написані на урду, пенджабі, перською і англійською. Думки Ікбала в його творах першу чергу зосереджені на духовності й розвитку людського суспільства, на враженнях від його подорожей і перебування в Зх. Європі і на Бл. Сході. Він перебуває під глибоким впливом західних філософів, таких як Фрідріх Ніцше, Анрі Бергсон і Йоганн Вольфганг фон Гете. Писати вірші перською мовою Ікбал почав під час навчання в Європі і відтоді постійно писав перською — протягом усього життя. Він вважав, що знайшов легкий спосіб висловити свої думки цією мовою.Його поезія (на урду та перській), а також лекції і листи (на урду та англійській) вплинули на культурні, соціальні, релігійні і політичні суперечки сучасників. Поезія Ікбала переведена на багато європейських мов, відома з першої половини ХХ-го ст.. Asrar-i-Khudi та Javed Nama перекладені на англійську Рейнольдом А. Нікольсоном R. A. Nicholson і Артуром Джоном Арберрі A. J. Arberry.
Твір Ікбала «Послання Сходу» (Пайам-е-Машрік) адресований королю Афганістану Амануллі-хану. На Сході його охрестили як «Зірка Сходу» (Сітора-е Шарк).
Твори Ікбала популярні серед мусульман Пакистану, Афганістану і Середньої Азії.
Англомовніː
«Розвиток метафізики в Персії»ː Докторська дисертація (англ.);
Реконструкция религиозной мысли в исламе. Пер. с англ., предисл. и коммент. М. Т. Степанянц. Под ред. П. В. Густерина. — М.: Вост. лит., 2002.
«Секрети свого Я (Таємниці Я)» Асрар-е-Худі збірка — поетичний дебют (1915 р.);
Перськомовніː
«Іносказання про самозречення» (Румуз-й бехуді), (Пер з перс. на рос. «Иносказания о самоотречении», 1918);
«Послання Сходу» (Пайам-й Машрік) (Пер з перс. на рос. «Послание Востока», 1923);
«Книга вічності» (Джавід-наме) (Пер з перс. на рос. «Книга вечности», 1932);
«Крило Гавриїла» (Бал-і Джибріл Bal-i-Jibril) (Пер з перс. на рос. «Крыло Гавриила», 1935);
Урдуː
«Дзвін караванного дзвіночка» (Банг-е дару Bang-i-Dara) (Пер. з урду на рос. «Звон караванного колокольчика» М., 1964);
Переклади французькою:
Reconstruire la pensée de l'Islam, par Eva de Vitray-Meyerovitch, Adrien Maisonneuve, Paris, 1955.
Message de l'Orient, par Eva de Vitray-Meyerovitch et Mohammed Achena, Les Belles Lettres, Paris, 1956.
Le Livre de l’éternité, par Eva de Vitray-Meyerovitch, Albin Michel, coll. " Spiritualités vivantes, Paris, 1962.
Les Secrets du soi, par Eva de Vitray-Meyerovitch, Albin Michel, coll. " Spiritualités vivantes ", Paris, 2000.
Переклади англійською:
The Development of Metaphysics in Persia, Londres 1908.
The Reconstruction of Religious Thought in Islam, Londres 1934.
Переклади німецькою:
Das Buch der Ewigkeit (Javīdnāma), Übers. Annemarie Schimmel, München 1957
Botschaft des Ostens. Ausgewählte Werke (Originaltitel: Payāmi-i mašriq, übersetzt und herausgegeben von Annemarie Schimmel), Edition Erdmann, Tübingen 1977, S. 54–64, ISBN 3-7711-0268-5.
Steppe im Staubkorn. Texte aus der Urdu-Dichtung Muhammad Iqbals, ausgewählt, übersetzt und erläutert von Johann Christoph Bürgel, Freiburg im Üechtland 1982
Die Wiederbelebung des religiösen Denkens im Islam. Aus dem Englischen von Axel Monte und Thomas Stemmer, Verlag Hans Schiler, Berlin 2004
Streunende Gedanken. Aus dem Englischen übersetzt und mit Anmerkungen versehen von Axel Monte. Mit einer Einführung von Javid Iqbal und einem Nachwort von Christina Oesterheld, Books Ex Oriente, München 2012
Галерея
Бібліографія (праці про Ікбала)
Аникеев Н. П. Выдающийся мыслитель и поэт Мухаммад Икбал. — М., 1959.
Гордон-Полонская Л. Р. Мусульманские течения в общественной мысли Индии и Пакистана. — М., 1963. — Гл. 7.
Пригарина Н. И. Поэзия Мухаммада Икбала (1900—1924 гг.). — М., 1972.
Пригарина Н. И. Поэтика творчества Мухаммада Икбала. — М., 1978.
Творчество Мухаммада Икбала / Отв. ред. Н. И. Пригарина. — М., 1982.
Saïda Bennani a consacré un article à Muhammad Iqbal dans le deuxième numéro de la revue Aurora (automne-hiver 2006).
Souleymane Bachir Diagne, Islam et société ouverte: La Fidélité et le mouvement dans la philosophie d'Iqbal, Maisonneuve et Larose, Paris, 2001.
Le livre de Souleymane Bachir Diagne, Bergson postcolonial (CNRS éditions, 2011), montre l'influence de Bergson sur Iqbal.
Abdennour Bidar a écrit un livre intitulé : L'Islam face à la mort de Dieu (François Bourin, 2010), qui a pour but de mettre en valeur l'actualité de la pensée de Muhammad Iqbal.
Voir aussi l'article de Paul Arnaud: " Un Luther bergsonien musulman: Muhammad Iqbal ", Bulletin de L'Amitié Charles Péguy, , 2011. Cet article montre la parenté entre Iqbal et Péguy, tous deux profondément bergsoniens.
Annemarie Schimmel: Muhammad Iqbal. Prophetischer Poet und Philosoph. Eugen Diederichs, München 1989, ISBN 3-424-00962-8
Bettina Robotka: Iqbal und Deutschland, in Fremde Erfahrungen. Asiaten und Afrikaner in Deutschland, Österreich und in der Schweiz bis 1945. Hg. Gerhard Höpp. Das Arabische Buch, Berlin 1996 ISBN 3-86093-111-3 S. 347—358
Farid Hafez: Islamisch-politische Denker: Eine Einführung in die islamisch-politische Ideengeschichte. Peter Lang, Frankfurt 2014 ISBN 3-631-64335-7 S. 115—130
Stephan Popp: Mohammad Iqbal: ein Philosoph zwischen den Kulturen. Nordhausen 2007.
Muhammad Sameer Murtaza: Islamische Existenzialphilosophie. Muhammad Iqbal nietzscheanisch gelesen. Norderstedt 2016, ISBN 978-3-7412-4936-5.
*Alessandro Bausani, ''Muhammad Iqbal, Il poema celeste'', Leonardo da Vinci, Bari 1965
Посилання
http://www.allamaiqbal.com
http://www.iqbalcyberlibrary.net
http://www.columbia.edu/itc/mealac/pritchett/00islamlinks/txt_iqbal_1930.html
http://www.qantara.de/webcom/show_article.php/_c-478/_nr-302/i.html
http://www.thekps.com/kiqbal/webbanglist.aspx
https://web.archive.org/web/20121014091631/http://www.words4ever.net/authors/3032/allama-iqbal-quotations-sayings.htm
https://web.archive.org/web/20160309115141/http://www.islam-pure.de/imam/books/iqbal
колекція поем на урду Колумбійського ун-ту
стаття Сер Мухаммад Ікбал в Encyclopedia Britannica
Œuvres de Muhammad Iqbal
Примітки
Індійські поети
Поети урду
Перські поети
Пакистанські філософи
Ікбал
Поети Урду
Індійські поети-чоловіки
Лицарі-бакалаври
Індійські лицарі
Мусульманські вчені Ісламу
Випускники Гайдельберзького університету
Перськомовні поети
Перськомовні письменники
Ісламські філософи
Індійські філософи
Уродженці Кашміру
Випускники Триніті-коледжу (Кембридж)
Філософи XX століття
Соціалісти Пакистану
Уродженці Пенджабу
Урду богослови
Дитячі письменники на урду
Урду письменники з Британської Індії
Релігійні письменники урду
Письменники урду
Рух Пакистан
Мусульманські письменники
Випускники Східного коледжу
Випускники Мюррей-коледжу
Індійські ісламісти
Індійські поети XX століття
Пакистанські поети
Богослови за алфавітом
Ісламські богослови
|
4622922
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D1%83%D0%B4%D1%96%D1%82%20%D0%94%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BC
|
Джудіт Дарем
|
Джудіт Дарем (3 липня 1943 — 5 серпня 2022) — австралійська джазова співачка та музикантка, учасниця австралійського попфолк-гурту The Seekers з 1963 по 1968 роки. Джазвумен, піаністка, авторка-виконавиця.
Біографія
Народилася в передмісті Мельбурна, в сім'ї Вільяма Олександра Кока, штурмана літаків наведення, учасника Другої світової війни, та його дружини Гейзел.
Дарем планувала стати піаністкою і здобула освіту в Консерваторії Університету Мельбурна з класичного фортепіано. Крім фортепіано, вона також отримала класичне вокальне навчання, поряд зі співом творів блюзу, госпелів та джазу. Співочу кар'єру розпочала у 18 років, попросивши Ніколаса Рібуша, лідера Мельбурнського університетського Джазового оркестру, який виступав у клубі «Мемфіс», заспівати з його гуртом. 1963 року вона почала виступати в тому ж клубі з «Джазовими Проповідниками» («Jazz Preachers») Франка Трейнора, використовуючи дошлюбне прізвище її матері — Дарем. У тому році вона також зробила запис свого першого EP, Judy Durham with Frank Traynor's Jazz Preachers.
Дарем працювала секретаркою у рекламному агентстві JWT, де познайомилася з діловодом Атолом Гаєм. Гай грав у фолкгурті the Seekers, який виступав у кафе «Скрипковий ключ», у Мельбурні.
The Seekers
У гурті The Seekers виступали Дарем, Атол Гай, Брюс Вудлі та Кіт Потджер, останній працював радіопродюсером на ABC. Саме завдяки зв'язкам Потджера гурт записав першу демонстраційну стрічку. Її передали W&G Records, і компанія уклала контракт із The Seekers. Група випустила в 1963 альбом «Introducing the Seekers» в 1963 році. Дарем, однак, зробив запис двох інших пісень з «Джазовими Проповідниками» — «Muddy Water» (яка вийшла на їхньому альбомі «Jazz From the Pulpit»), та «Trombone Frankie».
На початку 1964 the Seekers припливли до Сполученого Королівства на судні «Fairsky», на якому гурт також давав концерти. Спочатку вони запланували повернутися додому після 10 тижнів, але отримали стійкий потік запрошень від Grade Agency, яким попередньо надіслали копію свого першого альбому. У листопаді 1964 року вони випустили, сингл Ill Never Find Another You написаний Томом Спрінгфілдом. У лютому 1965 року сингл досяг першого місця у чартах Великобританії та Австралії. 1966 року сингл «Georgy Girl» досяг другого місця у США.
Сольна кар'єра
Джудіт Дарем повернулася до Австралії у серпні 1968 року. Під час її кар'єри соло вона випустила альбоми — «For Christmas With Love», «Gift Of Song» і «Climb Ev'ry Mountain». 1970 року вона зробила спеціальне телевізійне шоу «Зустрічайте Джудіт Дарем» у Лондоні.
У 1970-х роках вона повернулася до традиційного джазу і зробила запис двох альбомів, «Judith Durham and The Hottest Band in Town» та «Judith Durham and The Hottest Band in Town Volume 2» (обидва — 1974). Потім переїхала до Квінсленду і зосередилася на написанні власних пісень.
1994 року Дарем розпочала роботу над новими альбомами, «Mona Lisas» вийшов у 1996 році під керівництвом продюсера Гуса Даджена. 2000 року альбом Дарем Let Me Find Love, увійшов до десятки австралійського чарту.
У 2006 році гурт the Seekers був нагороджений лорд-мером Джоном Со «Ключем від Міста» Мельбурна. У жовтні 2008 року вийшов альбом «Australian Cities Suite». Усі гроші від продажу компакт-дисків перераховуються на користь благодійним установам, таким як Австралійська Асоціація Мотонейронних хвороб (Дарем — національний патрон організації).
Померла 5 серпня 2022 року.
Особисте життя
21 листопада 1969 вона Дарем одружилася зі своїм музичним директором, британським піаністом Роном Еджевортом. Вони жили у Великобританії та Швейцарії до середини 1980-х, коли вони купили власність у Квінсленді, Австралія.
У 1990 році Дарем, Еджеворт та їхній тур-менеджер Пітер Саммерс потрапили в автомобільну катастрофу. Водій іншого залученого в аварію автомобіля загинув на місці, а Дарем зламала зап'ястя та ногу. Після цього The Seekers ненадовго об'єдналися, щоб відзначити срібний ювілей гурту. Це возз'єднання, однак, було короткочасним, незабаром в Еджеворта виявили мотонейронну хворобу. Він помер 10 грудня 1994 року.
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Музиканти Columbia Records
Австралійські співачки
Австралійські музиканти
Музикантки
Австралійські піаністи
Піаністки
Джазмени
Авторки-виконавиці Австралії
|
1044099
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%86%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%28%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%29
|
Рацлавицька (станція метро)
|
Рацлавицька (станція метро)
Рацлавицька — станція Варшавського метрополітену, була відкрита 7 квітня 1995, у складі черги «» — «». Знаходиться під рогом вулиць Рацлавицької і Вікторської з алеєю Незалежності. Назва станція походить від назви місцевості Рацлавице, де в 1794 році польські війська перемогли росіян.
Односклепінна станція мілкого закладення з острівною прямою платформою завдовжки 120м і завширшки 10 м. Вихід на поверхню обладнано стаціонарними сходами і ліфтом для людей з обмеженими можливостями. Оздоблення в сірих кольорах з червоними акцентами на колійних стінах. На станції розташовані невеликі крамниці і банкомати . Це єдина станція, на якій немає туалетів. На станції заставлено тактильне покриття.
Пересадки
Автобуси: 174, 200, N36
Посилання
Схема розміщення зупинок біля станції
Світлини станції на сайті metro.civ.pl
Станції Варшавського метрополітену
|
4640415
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BD%D1%81-%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D0%BD%20%D0%A8%D0%B0%D0%B9%D0%B1%D0%B5
|
Ганс-Мартін Шайбе
|
Ганс-Мартін Шайбе (17 квітня 1918, Кенігсберг — 5 квітня 1944, Середземне море) — німецький офіцер-підводник, капітан-лейтенант крігсмаріне.
Біографія
3 квітня 1936 року вступив на флот. З вересня 1939 року — вахтовий офіцер і командир взводу на легкому крейсері «Кенігсберг». З квітня 1940 року — офіцер батареї 504-го морського артилерійського дивізіону. В січні-червні 1941 року пройшов курс підводника. З червня 1941 року — вахтовий офіцер на плавучій базі підводних човнів «Лех». З жовтня 1941 по березень 1942 року — 1-й вахтовий офіцер на підводному човні U-431. В лютому-травні 1942 року пройшов курс командира човна. З 7 травня по 19 листопада 1942 року — командир U-72, з 22 листопада 1942 року — U-455, на якому здійснив 6 походів (разом 283 дні в морі). 25 квітня 1943 року на міні, встановленій U-455, підірвався французький торговий пароплав Rouennais водотоннажністю 3777 тонн, який перевозив 5200 тонн фосфатів; 16 з 55 членів екіпажу загинули. 5 квітня 1944 року U-455 підірвався на міні німецького мінного поля Fuss-Ball-Klub в Середземному морі. Всі 51 члени екіпажу загинули.
Звання
Кандидат в офіцери (3 квітня 1936)
Морський кадет (10 вересня 1936)
Фенріх-цур-зее (1 травня 1937)
Оберфенріх-цур-зее (1 липня 1938)
Лейтенант-цур-зее (1 жовтня 1938)
Оберлейтенант-цур-зее (1 жовтня 1940)
Капітан-лейтенант (1 липня 1943)
Посилання
Біографічні дані.
Шайбе на сайті uboat.net
Примітки
Померли в морі
Капітан-лейтенанти крігсмаріне
Німецькі підводники Другої світової війни
Командири підводних човнів
Жертви дружнього вогню
|
1834789
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Myripristis%20vittata
|
Myripristis vittata
|
Myripristis vittata — вид бериксоподібних риб родини Голоцентрові (Holocentridae).
Опис
Риба завдовжки до 25 см.
Поширення
Зустрічається в Індо-Тихоокеанському регіоні від Маскаренських островів до Французької Полінезії та Гавайських островів. Морський, демерсальний вид, асоційований з рифами. Мешкає у тропічних водах на глибині 3-80 м.
Посилання
Голоцентрові
Тварини, описані 1831
Риби Тихого океану
Риби Маврикію
Риби Реюньйону
Фауна Французької Полінезії
Фауна Гаваїв
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.