Datasets:

PolyAgent
/

wiki_uk_en_parallel

Dataset card Data Studio Files Files and versions Community

Split (2)

train · 2.12M rows

id stringlengths 3 8	url stringlengths 31 795	title stringlengths 1 211	text stringlengths 12 350k
12459186	https://en.wikipedia.org/wiki/White-striped%20woodcreeper	White-striped woodcreeper	White-striped woodcreeper The white-striped woodcreeper (Lepidocolaptes leucogaster) is a species of bird in the subfamily Dendrocolaptinae of the ovenbird family Furnariidae. It is endemic to Mexico. Taxonomy and systematics The white-striped woodcreeper has two subspecies, the nominate L. l. leucogaster (Swainson, 1827) and L. l. umbrosus (Moore, RT, 1934). Description The white-striped woodcreeper is long and weighs . It is a slim, medium-sized woodcreeper with a long, slender, decurved bill. The sexes have the same plumage. Adults of the nominate subspecies have a mostly pale face that often has dusky streaks or smudges. They have white to buff-white ear coverts, supercilium, and eyering with a blackish or dusky stripe behind the eye. Their crown, nape, and sides of the neck are blackish to dark brown. Their forehead has buffy to whitish buff spots that become streaks on the crown and nape and usually extend onto the back. Their back and wing coverts are olive-brown or tawny. Their flight feathers, rump, and tail are cinnamon-rufous to rufous-chestnut. Their flight feathers have brownish bases and their primaries have dusky tips. Their throat and breast are white to creamy white; the throat is unmarked and the breast has a blackish scaly appearance. The rest of their underparts are dusky gray with white streaks that fade to the belly. Their underwing coverts are ochraceous buff. Their iris is brown, their maxilla dark brown or blackish, their mandible whitish gray to pinkish, and their legs and feet gray to blackish. Juveniles have more olive-brown upperparts than adults, their underparts' markings are less regular, and their bill is shorter. Subspecies L. l. umbrosus is smaller than the nominate, with whiter spots and streaks on the head and whiter underparts with blacker streaks. Distribution and habitat The white-striped woodcreeper occurs only in Mexico. Subspecies L. l. umbrosus is found in northwestern Mexico from Sonora and Chihuahua south to Durango, Nayarit, and Jalisco. The nominate L. l. leucogaster is found in western and southern Mexico. On the Pacific side and interior it occurs from Jalisco and Zacatecas south to Oaxaca, and on the Caribbean side from Veracruz south to Oaxaca. The species mostly inhabits humid montane forest and drier oak, pine-oak, and pine-fir forest in the subtropical and temperate zones. It also occurs in lowland tropical deciduous forest and, at higher elevations, mixed coniferous forest. It favors mature forest but occasionally occurs in secondary forest. In elevation it mostly ranges from but has been recorded as low as and as high as . Behavior Movement The white-striped woodcreeper is essentially a year-round resident throughout its range, though some may move to lower elevations in winter. Feeding The white-striped woodcreeper's diet is mostly arthropods. It typically forages singly or in pairs, and often joins mixed-species feeding flocks. It forages at all levels of the forest, hitching in a spiral up trunks and branches. It captures prey by flaking bark and probing into crevices. Breeding The white-striped woodcreeper's breeding season has not been fully defined but includes at least February to May. It apparently nests in tree cavities. Nothing else is known about its breeding biology. Vocalization The white-striped woodcreeper's song is "a sputtering trill...'zzzzzzzzztztztztztzttt-t-t-bt-bt-bt'." Its call is "a short rough trill...'tsisirr'." Status The IUCN has assessed the white-striped woodcreeper as being of Least Concern. It has a fairly large range and an estimated population of at least 50,000 mature individuals, though the latter is believed to be decreasing. No immediate threats have been identified. It is considered fairly common to common in the middle elevations though rare elsewhere. It is "[b]elieved to be only moderately sensitive to human disturbance." References white-striped woodcreeper Endemic birds of Mexico white-striped woodcreeper Taxonomy articles created by Polbot Birds of the Sierra Madre Occidental Birds of the Sierra Madre del Sur Birds of the Trans-Mexican Volcanic Belt
5404247	https://en.wikipedia.org/wiki/Ivana%20Lisjak	Ivana Lisjak	Ivana Lisjak (Croatian pronunciation: [ǐʋana lǐsjaːk]; born March 17, 1987) is a former tennis player from Croatia. She turned professional at the age of 14, peaked at No. 95 on the WTA rankings, and retired in 2013 due to chronic injuries. In Croatia, Lisjak was No. 1 in the girls' under-10, 12, 14, and 16 as well as ranked No. 1 in Europe under-12 and 14. Post-tennis career While a professional tennis player, Lisjak received a bachelor's degree in sports management and a bachelor's degree in business and economics. ITF Circuit finals Singles: 15 (7 titles, 8 runner-ups) Doubles: 7 (1 title, 6 runner-ups) References External links 1987 births Croatian female tennis players Living people Sportspeople from Čakovec 21st-century Croatian women
4770926	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%80%D1%94%D1%87%D1%87%D1%8F%20%28%D0%A3%D0%BB%D1%8C%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Зарєччя (Ульяновський район)	Зарєччя (Ульяновський район) Зарєччя — село в Ульяновському районі Калузької області Російської Федерації. Населення становить 1013 осіб. Входить до складу муніципального утворення Село Зарєччя. Історія Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Село Зарєччя Населення Примітки Населені пункти Ульяновського району Калузької області
96188	https://en.wikipedia.org/wiki/Peoria%20County%2C%20Illinois	Peoria County, Illinois	Peoria County, Illinois Peoria County is located in the U.S. state of Illinois. The 2020 United States Census listed its population at 181,830. Its county seat is Peoria. Peoria County is part of the Peoria metropolitan area. History Peoria County was formed in 1825 out of Fulton County. It was named for the Peoria, an Illiniwek people who lived there. It included most of the western valley of the Illinois River up to the Chicago river portage. Gallery timeline Geography According to the US Census Bureau, the county has a total area of , of which is land and (1.8%) is water. The county is drained by Spoon River, Kickapoo Creek, Elbow Creek, and Copperas Creek. Climate and weather In recent years, average temperatures in the county seat of Peoria have ranged from a low of in January to a high of in July, although a record low of was recorded in January 1884 and a record high of was recorded in July 1936. Average monthly precipitation ranged from in January to in May. Adjacent counties Knox County – northwest Stark County – north Marshall County – northeast Woodford County – east Tazewell County – south Fulton County – southwest Transportation Transit Greater Peoria Mass Transit District Burlington Trailways Peoria Charter Coach Company List of intercity bus stops in Illinois Major highways Interstate 74 Interstate 474 U.S. Route 24 U.S. Route 150 Illinois Route 6 Illinois Route 8 Illinois Route 9 Illinois Route 29 Illinois Route 40 Illinois Route 78 Illinois Route 90 Illinois Route 91 Illinois Route 116 Defunct highways Illinois Route 174 Illinois Route 175 Airports General Wayne A. Downing Peoria International Airport (PIA), formerly Greater Peoria Regional Airport Mount Hawley Auxiliary Airport (3MY) – Peoria, Illinois Demographics As of the 2020 United States Census, there were 181,830 people, including 73,253 households. The population density was . There were 83,034 housing units at an average density of . The racial makeup of the county was 73.5% white alone, 18.8% black or African American alone, 4.1% Asian alone, 0.4% American Indian alone, .1% Native Hawaiian and Other Pacific Islander alone, 3.1% listed two or more races, 5.1% Hispanic or Latino, and 69.4% were white and not of Hispanic or Latino origin. In terms of ancestry, per the 2010 US Census, 28.3% were German, 14.8% were Irish, 10.4% were English, and 5.5% were American. Of the 75,793 households, 30.5% had children under the age of 18 living with them, 44.1% were married couples living together, 14.1% had a female householder with no husband present, 37.7% were non-families, and 31.0% of all households were made up of individuals. The average household size was 2.39 and the average family size was 3.00. The median age was 36.8 years. The median income for a household in the county was $49,747 and the median income for a family was $63,163. Males had a median income of $51,246 versus $32,881 for females. The per capita income for the county was $28,157. About 10.3% of families and 14.5% of the population were below the poverty line, including 21.8% of those under age 18 and 7.8% of those age 65 or over. Points of interest Glasford crater Jubilee College State Park WMBD World's Most Beautiful Drive (Grandview Drive/Prospect) Forest Park Nature Center Peoria Heights Tower Park Rock Island Trail Communities Cities Chillicothe Elmwood Peoria (seat) West Peoria Villages Bartonville Bellevue Brimfield Dunlap Glasford Hanna City Kingston Mines Mapleton Norwood Peoria Heights (partly in Tazewell County and Woodford County) Princeville Census-designated places Lake Camelot Mossville Rome Smithville Trivoli Unincorporated communities Alta Edelstein Edwards Kickapoo Laura Mossville Townships Brimfield Chillicothe Elmwood Kickapoo Peoria City Princeville Trivoli West Peoria (former, now defunct) School districts Notable residents People from Peoria County other than in the city of Peoria: Chris Brackett, host of Arrow Affliction on The Sportsman Channel Mike Dunne, pitcher for several Major League Baseball teams Mary Emma Holmes (1839-1937), reformer, suffragist, and educator Bill Krieg, Major League Baseball player Lance (Henry) LeGault, TV and movie actor: Colonel Roderick Decker on The A-Team Zach McAllister, Major League Baseball player: Cleveland Indians pitcher Johnston McCulley, pulp fiction author: creator of Zorro Richard Pryor, Actor, Comedian David Ogden Stiers, actor, Major Charles Emerson Winchester III on MAS*H Josh Taylor, TV actor: Chris Kostichek on the soap opera Days of Our Lives Jim Thome, first baseman for several Major League Baseball teams Government Peoria County is governed by an 18-member County Board which meets on the second Thursday of each month. Each member represents a district with roughly 10,000 residents. The County also elects an Auditor, Circuit Clerk, Coroner, County Clerk, Sheriff, State's Attorney, Regional Superintendent (Education), and Treasurer to four-year terms. Politics Peoria County, along with Champaign County, is a reliable state bellwether, having voted for Illinois' statewide winner in every presidential election since 1964. Prior to 1992, Peoria County, like most of central Illinois, was powerfully Republican. Usually, it only voted for Democratic Party presidential candidates when they won nationally by a landslide. It began trending away from the GOP in the mid-1980s, as evidenced when Ronald Reagan only carried it with 55 percent of the vote in 1984 even as he was winning reelection in a landslide nationally. From 1992 onward, the county has backed the Democratic candidate in every presidential election, though never by a margin greater than 10 percent aside from 2008 when Illinoisan Barack Obama won it by nearly 14 points. This relative closeness in results was most evident in 2004 when the county backed John Kerry over George W. Bush by only 70 votes. In Congress, Peoria County is represented by Democrat Eric Sorensen of Illinois's 17th congressional district and Republican Darin LaHood of the Illinois's 18th congressional district. In the Illinois Senate, Peoria County is represented by Republican Win Stoller of the 37th Legislative District and Democrat Dave Koehler of the 46th Legislative District. In the Illinois House of Representatives, Peoria County is represented by Republican Ryan Spain of the 73rd Representative District, Republican Travis Weaver of the 91st Representative District and Democrat Jehan Gordon-Booth of the 92nd Representative District. See also National Register of Historic Places listings in Peoria County, Illinois References External links Illinois counties Illinois placenames of Native American origin 1825 establishments in Illinois Populated places established in 1825 Peoria metropolitan area, Illinois
3718997	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BB%D1%83%D1%81%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B0	Улусарка	Улусарка — залізнична станція у Задонському районі Липецької області Російської Федерації. Населення становить 312 осіб. Належить до муніципального утворення Тимирязевська сільрада. Історія З 13 червня 1934 до 26 вересня 1937 року у складі Воронезької області, у 1937-1954 роках — Орловської області. Відтак входить до складу Липецької області. Згідно із законом від 2 липня 2004 року №114-оз належить до муніципального утворення Тимирязевська сільрада. Населення Примітки Населені пункти Задонського району‎ Залізничні станції Липецької області
4616418	https://uk.wikipedia.org/wiki/Cirrhilabrus%20finifenmaa	Cirrhilabrus finifenmaa	Cirrhilabrus finifenmaa — вид морських риб родини губаневих (Labridae). Описаний у 2022 році. Назва З мальдівської мови назва finifenmaa перекладається як «рожевий». Вона вказує на рожеве забарвлення риби. Крім того, троянда є національною квіткою Мальдівських островів. Поширення Вид мешкає серед коралових рифів біля узбережжя Шрі-Ланки та Мальдів. Трапляється на глибинах 40–70 м. Опис Дрібна рибка, завдовжки до 7,6 см. У самців передня частина яскраво-пурпурового забарвлення, задня — від персикового до помаранчево-рожевого; бічна лінія з 22–26 пористими лусками (16–18 у спинно-передньому ряду, 6–8 у задньому ряду); десята-одинадцята колючка спинного плавця найдовша (14,0–15,5 % SL); луска на кришці, грудях, перешийку та передній третині тіла з темно-фіолетово-червоною центральною ділянкою, позначки з'єднуються, утворюючи штриховий вигляд (фіолетовий у спирті); спинний, хвостовий, анальний і черевний промені пурпурові в спирті. Примітки Губаневі Тварини, описані 2022 Риби Мальдівів Риби Шрі-Ланки Риби Індійського океану
300377	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0	Басівщина	Басівщина — село в Україні, у Лебединській міській громаді Сумського району Сумської області. Населення становить 6 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Ворожбянська сільська рада. Географія Село Басівщина знаходиться на лівому березі річки Ворожба, яка через 17 км впадає в річку Псел. На відстані до 1,5 км розташовані села Хилькове, Червоне і Ворожба. Історія 12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області» увійшло до складу Лебединської міської громади. 19 липня 2020 року, після ліквідації Лебединського району, село увійшло до Сумського району. Примітки Посилання Погода в селі Басівщина Села Сумської області Населені пункти Сумського району
33029603	https://en.wikipedia.org/wiki/Clarivate%20Citation%20Laureates	Clarivate Citation Laureates	Clarivate Citation Laureates, formerly Thomson Reuters Citation Laureates, is a list of candidates considered likely to win the Nobel Prize in their respective field. The candidates are so named based on the citation impact of their published research.The list of awardees is announced annually prior to the Nobel Prize ceremonies of that year. In October 2016, Thomson Reuters Intellectual Property and Science Business was acquired by Onex and Baring Asia and the newly independent company was named as Clarivate.Thomson Reuters Citation Laureates was established in 1989. The list pertains to likely Nobel Prize winners in medicine, chemistry, physics, and economics. There appears to be a correlation between high citation rates for a published researcher and the award of prestigious accolades. Furthermore, citation rates disclose researchers furnishing instrumental contributions that advance the science of their respective field. Finally, choosing one tenth of one percent (0.1%) of the highest impact papers winnows the analysis to the topics and people most likely to be selected by Nobel selection committee. However, the selection process of the Nobel selection committee is more complex than the above. At least one from the list of Thomson Reuters Citation Laureates has won a Nobel Prize each year since 1989, except for 1993 and 1996. From 2002 to 2017, 43 Nobel Prize winners were produced from 300 Thomson Reuters Citation Laureates. As of October 2022, 71 of the 396 named scientists later actually won a Nobel Prize. The Thomson Reuters list are researchers who have been cited often in the previous two or more decades, "write multiple high-impact reports, and do so over many years." Laureates Physiology or Medicine Physics Chemistry Economics See also ISI Highly Cited References External links Clarivate Nobel laureates
38539058	https://en.wikipedia.org/wiki/Emily%20Bett%20Rickards	Emily Bett Rickards	Emily Bett Rickards (born July 24, 1991) is a Canadian actress. She is known for her role as Felicity Smoak on The CW series Arrow, her first television credit. She has also reprised the role in the Arrowverse shows The Flash, Legends of Tomorrow and Supergirl and voiced the character on the animated web series Vixen. Early life and career Rickards was born and raised in British Columbia. Her mother is Dr. Diane Greig, a dream psychotherapist in Vancouver. At a young age, she was introduced to musical theatre and dance. Graduating early from high school, she attended the Vancouver Film School, completing their acting essentials program. Following completion, she attended an open call audition, gaining an agent. She studied at the Alida Vocal Studio in Vancouver. Rickards made her first professional appearance in 2009, starring in the video for the Nickelback single "Never Gonna Be Alone". Career Arrowverse Rickards breakthrough role came in 2012 with her first television casting, as Felicity Smoak in the CW television series Arrow, which is based on the DC Comics character Green Arrow. Originally signed as a one-episode guest star, positive reaction from her co-star, show-lead Stephen Amell, and from Warner Brothers executive Peter Roth as well as from journalists at preview screenings, led to Rickards being signed as a recurring star for the rest of the show's first season. The success of the character saw her signed as a series regular from the second season onwards. Speaking in 2013 about that decision, Arrow Executive Producer Marc Guggenheim stated "we were very lucky that we cast Emily Rickards, who just lit up the screen." In March 2019, Rickards announced that she would be leaving Arrow at the end of the show's seventh season. In November 2019 Rickards was confirmed as a guest star for Arrows series finale. Throughout the series run, Rickards received praise for her performance in the role, often described as the show's "fan favourite" or "breakout" character, with many critics describing the character, and Rickards, as an integral part of the show's success. Notably her delivery of the monologue in the season six episode "We Fall" won her particular praise. Rickards was nominated for multiple Teen Choice and Leo Awards for the role, and in 2016, her portrayal of the character was placed at number 15 in a list of 50 Favourite Female Characters, in a poll of Hollywood professionals conducted by The Hollywood Reporter. Rickards also portrayed the character in the spin-off shows to the series (collectively known as the Arrowverse) The Flash, Legends of Tomorrow and Supergirl, as well as providing the voice for the character on animated show Vixen. In 2013, she portrayed Felicity in web-based promotional tie-in series Blood Rush, sponsored by Bose, which also featured the characters of Roy Harper (Colton Haynes) and Quentin Lance (Paul Blackthorne). Film In March 2014, Rickards was cast in the sequel to Cowgirls 'n Angels, entitled Cowgirls 'n Angels: Dakota's Summer, as Kristen Rose, the sister of the film's protagonist, Dakota, portrayed by Haley Ramm. The film premiered at the 2014 Dallas International Film Festival. In 2015, she had a supporting role in the Oscar nominated film Brooklyn. In 2016, she appeareed in Slumber in 2016, starring Darby Stanchfield and Meaghan Rath. Filming took place in Los Angeles in May 2016. She also appeared in Axis. The film won the prize for outstanding achievement, feature film at the 2017 Newport Beach Film Festival. She also appeared in the super-hero themed short film Sidekick, directed by Arrowverse alum Jeff Cassidy. In 2017, she appeared in the comedy, Funny Story. It was runner-up at the Slamdance Film Festival in January 2018, in the festival's 'Beyond' programme. It won the Stolman audience award for best American indie at the 2018 Sonoma International Film Festival; the audience award for best narrative feature at the Vero Beach Wine and Film Festival; best feature at the Santorini Film Festival; and the grand jury prize at the Barcelona Film Festival. At the Southampton International Film Festival, Rickards was nominated for leading actress in a feature. In May 2019, she appeared in the indie film, We Need to Talk, co-starring James Maslow, and written and directed by Todd Wolfe. It was an official selection at the FirstGlance Film Festival in Philadelphia, in November 2020 and Rickards was named best actress in a feature. In 2024, Rickards reunited with Arrow co-star Stephen Amell in the western Calamity Jane, a fictionalized story based around the life of Martha Jane Canary, known as Calamity Jane. Stage and other work In early 2016, she appeared in the Canadian web-series Paranormal Solutions, which was launched online in April of the same year. In June, she appeared in an episode of the fifth season of IFC comedy Comedy Bang! Bang!. In May 2018, appeared in Reborning for Reality Curve Theatre Group, at the Annex Theatre in Vancouver. The production premiered on June 20, 2018. In April 2019, she reprised her role in Reality Curve's Off-Broadway production at New York's SoHo Playhouse, in July and August of the same year. In September 2018, she narrated an audiobook of The Wicked Ones, originally published as part of the Ghosts of the Shadow Market anthology. Philanthropy In 2016, Rickards launched a T-shirt campaign in support of the American Autoimmune Related Diseases Association (AARDA) through the crowd funding merchandise site Represent.com, with all proceeds going to the charity. During season four of Arrow, her character was paralyzed from the waist down following a shooting incident, later regaining the ability to walk through the use of a prototype microchip. Rickards filmed a PSA in conjunction with the Christopher and Dana Reeve Foundation advocating for advancements in the treatment of spinal injuries. In February 2019, the Vancouver Film School announced the "Emily Bett Rickards Acting Scholarship", a partnership between the school and Rickards, to fund a full scholarship for the school's acting programs, as well as partial funding of $250,000 for other students. She will select the scholarship recipients. Filmography Film Television Web Music videos Stage Discography Awards and nominations Film Television References External links 1991 births 21st-century Canadian actresses Actresses from Vancouver Canadian film actresses Canadian television actresses Canadian voice actresses Living people
2618853	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D1%81%D1%82%20V	Друст V	Друст V (*Drust V, д/н — 550/556) — король піктів у 549/555—550/556 роках. Життєпис Був сином Муната, одного з вождів (або очільників кланів) піктів. Боровся проти короля Талорка II. Можливо, оволодів частиною держави у 549 або 550 році. Остаточно посів трон Піктії у 555 році. Відповідно до «Піктської хроніки», володарював 1 рік. Але за «Хронікою Ольстеру» правив до 580 року. Висловлюється думка, що час панування охоплював 549—556 роки, або він володарював на півночі королівства до 579 року. На цей час держава знову перетворилося на конфедерацію племен та кланів. Замість Друста V правителями стали Галам Кенналеф I та Бруде I. Джерела Anderson, Alan Orr, Early Sources of Scottish History A.D 500—1286, volume 1. Reprinted with corrections. Paul Watkins, Stamford, 1990. (ISBN 1-871615-03-8) W A Cummins The Age of the Picts. Sutton Publishing (1998) (ISBN 0750916087) J.M.P. Calise Pictish Sourcebook, Documents of Medieval Legend and Dark Age History Greenwood Press (Londres 2002) (ISBN 0313322953) p. 213 Королі Піктії
16467591	https://en.wikipedia.org/wiki/7387%20Malbil	7387 Malbil	7387 Malbil (prov. designation: ) is an elongated background asteroid from the inner regions of the asteroid belt. It was discovered on 30 January 1982, by American astronomer Edward Bowell at Lowell's Anderson Mesa Station in Arizona, United States. The asteroid has a rotation period of 7.5 hours and measures approximately in diameter. It is named for American pianist Malcolm Bilson. Classification and orbit Malbil is a non-family asteroid of the main belt's background population when applying the hierarchical clustering method to its proper orbital elements. It orbits the Sun in the inner main-belt at a distance of 2.1–2.8 AU once every 3 years and 10 months (1,401 days). Its orbit has an eccentricity of 0.15 and an inclination of 7° with respect to the ecliptic. The body's observation arc begins with its first used observation at the discovering observatory in 1986, or 4 years after its official discovery observation. Naming This minor planet was named after American fortepianist and musicologist Malcolm Bilson (born 1935), who gave a recital at the "Asteroids, Comets, Meteors" conference at Cornell University in New York. The approved naming citation was published by the Minor Planet Center on 28 July 1999. Physical characteristics As of 2020, Malbils effective size, its composition and albedo remain unknown. Data from photometric observation gave a modeled sidereal rotation period of 7.5498 hours and two spin axes at (253°, −74°) and (127.0°, −69.0°) in ecliptic coordinates (λ, β). The modeling suggests that the asteroid is rather elongated in shape. Based on a magnitude-to-diameter conversion, its generic diameter is between 5 and 12 kilometer for an absolute magnitude of 13.4, and an assumed albedo in the range of 0.05 to 0.25. Since asteroids in the inner main-belt are typically of stony rather than carbonaceous composition, with albedos of 0.20 or higher, Malbils diameter can be estimate to measure around 6.3 kilometers, as the higher its albedo (reflectivity), the lower the body's diameter at a constant absolute magnitude (brightness). References External links Lightcurve Database Query (LCDB), at www.minorplanet.info Dictionary of Minor Planet Names, Google books Asteroids and comets rotation curves, CdR – Geneva Observatory, Raoul Behrend Discovery Circumstances: Numbered Minor Planets (5001)-(10000) – Minor Planet Center 007387 Discoveries by Edward L. G. Bowell Named minor planets 19820130
240081	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Тихонов Сергій Андріанович	Тихонов Сергій Андріанович (13 квітня 1961, м. Київ) — український політик. З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання, обраний від ПСПУ. Біографія Народився 13 квітня 1961 року у місті Києві. Українець. Освіта Закінчив Київський інститут народного господарства в1982 році, «Економіка і планування матеріально-технічного постачання». Кр`єра 1982 року - інженер Київського ВО ім. Артема. 1982 - 1984 рр. - служба в армії. 1984 - 1993 рр. - інженер, начальник бюро, начальник відділу Київського ВО ім. Артема. З 1994 року - генеральний директор ЗАТ "Інвестиційно-фінансова компанія «Авіста». Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 року від ПСПУ, № 9 в списку. На час виборів - генеральний директор ЗАТ "Інвестиційно-фінансова компанія «Авіста» (м. Київ). Член фракції ПСПУ травень 1998 року - грудень 1999 року , позафракційний 22 – 23 грудня 1999 року. Член групи «Трудова Україна» грудень 1999 року - січень 2000 року, позафракційний січень - лютий 2000 року. Член групи «Відродження регіонів» лютий 2000 року - березень 2001 року. Член групи «Регіони України» березень - листопад 2001 року. Член фракції «Регіони України» з листопада 2001 року. Член Комітету з питань бюджету липень 1998 року - жовтень 2000 року. Член Комітету з питань промислової політики і підприємництва з жовтня 2000 року. Квітень 2002 року - кандидат в народні депутати України від блоку «За єдину Україну!», № 89 в списку. На час виборів - народний депутат України. Член Партії регіонів. Примітки Посилання Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» Картка народного депутата на сайті ВРУ Випускники Київського національного економічного університету Народні депутати України 3-го скликання Члени Партії регіонів Персоналії за алфавітом
4509866	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BC%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Покровський Максим Сергійович	Покровський Максим Сергійович Максим Сергійович Покровський (нар. 17 червня 1968, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський і російський музикант, українського походження. Співак і композитор, актор, автор пісень і лідер гурту «Ногу свело!». З 2017 року мешкає у США . Виступає проти російської агресії проти України, вважає Крим частиною України. Біографія Народився 17 червня 1968 року в Москві сім'ї спортивного журналіста Сергія Покровського, що має українсько-єврейське коріння. Усі родичі матері-українки проживають у Дніпропетровській області. Через 7 років батьки розлучилися. Закінчив школу № 160 (нині № 138) м. Москви, потім 1992 року третій факультет МАІ (сучасна назва «Інститут № 3. Системи управління, інформатика та електроенергетика»). За фахом не працював. На третьому курсі 1988 року разом із барабанщиком Антоном Якомульським заснував гурт «Ногу свело!», де став основним автором музики та текстів. У 2017 переїхав жити у США, але продовжував давати концерти в Росії. Дружина — Тетяна, діти Ілля та Таїсія. Грав у театрі (вистава «Cleanset», автор Сара Кейн), кіно («Час-Гроші», реж. Євген Лунгін, «Мисливці за скарбами», реж. Брент Хафф, «На Байкал», реж. Михайло Козлов, Сергій Ніконов), у телесеріалі «У ритмі танго» (реж. Олександр Павловський) разом із Наталією Орейро. Автор музики до художніх фільмів «Час-Гроші» («Москва-Шаверма»), «Тупий жирний заєць» («Хару Мамбуру») та для шоу Старого Московського Цирку на Кольоровому бульварі. Також написав пісню «Идём на Восток!» («Йдемо на Схід!»), що увійшла до офіційного саундртеку до фільму «Турецький гамбіт» і виграла премію «Найкращий саундтрек» російської кінопремії MTV Movie Awards. ТБ У 1996 році був ведучим авторської програми «Муззон» на каналі «Російські університети». Брав участь у російських ТВ-шоу. Два рази взяв участь у телегрі «Останній герой», у 2004 році ставши єдиним музикантом, який написав пісню про трудове життя на острові. Пісня, що отримала назву «Я не останній герой!», стала офіційним саундтреком до сезону і пізніше була випущена як сингл з додатковими реміксами. Також взяв участь у шостому сезоні телегри як гость. Сольна робота Займається сольною творчістю. У листопаді 2007 року в Росії вийшов перший сольний сингл «Шопінг». 6 лютого 2009 року відбулася прем'єра відеокліпу на пісню «Шопінг». Паралельно із роботою у групі «Ногу Свело!» займається сольною творчістю у проекті «Max Inc.». Він співпрацює з діджеями європейської сцени, такими як Мартін Уер (Heaven 17, The Human League) і Стівен Гааге (Pet Shop Boys, A-ha, New Order). Сингл «Shopping» став клубним хітом у Великій Британії. Озвучував персонажа-клоуна із мультфільму «Жах перед Різдвом». Максим Покровський та Михайло Гуцерієв Поет Михайло Гуцерієв — великий друг Максима Покровського. На його вірші Покровський пише музику, і їхня спільна творчість вже завоювала безліч шанувальників на російських радіостанціях. Пісні «Московські пробки», «Азія-80» та «Жовті окуляри» вийшли у 2012 році. У 2015 році вони написали пісню для Алли Пугачової «Тягне серце руки»; прем'єра відбулася 10 жовтня. Сольна дискографія «Москва-Шаверма» (2005) «Шоппинг» (2009) «Дискошоп» (2009) Документальні фільми 30/30 (2018) Спорт Автоспорт У 2004 році стартував на трьох етапах російського кільцевого турніру RTCC у класі Кубок LADA, за команду Well Run Motorsport, з 24 набраними очками зайняв 39 місце за підсумками сезону. Кращий результат в окремій гонці — 12 місце (з 29, що стартували). Погляди В інтерв'ю «Новим звісткам» у 2011 році Максим Покровський підтримав масові акції протесту, що почалися на той момент, і негативно оцінив загальну ситуацію в країні. Зазначав, що у Росії «правило у відсутності правил», а основними принципами є крадіжка і хабарництво. Неодноразово декларував толерантне ставлення до ЛГБТ, висловлювався на підтримку права на усиновлення дітей одностатевими парами. Висловлював розчарування з приводу зростання нетерпимості в суспільстві, закликаючи або протягнути менш захищеним людям руку допомоги, або просто дати їм спокій. У 2014-2016 роках Покровський тричі побував в анексованому Криму, через що його було занесено до бази даних центру «Миротворець». Втім, співак стверджує, ніби не знав, що порушує українські закони, і шкодує про цей вчинок. Зазначене на відповідній сторінці у «Миротворці» звинувачення «Отрицание российской агрессии» не відповідає дійсності. У лютому 2022 виступив проти вторгнення Росії в Україну. 9 травня 2022 року в YouTube відбулася прем'єра кліпу «Назад, Россия!» гурту «Ногу Свело!», після чого Покровський неодноразово випускав на Ютубі пісні, у яких різко критикує російську агресію стосовно України. Примітки Посилання Біографія та інтерв'ю з Максимом Покровським Макс Покровський на радіо Maximum Книга Макса Покровського «Дитячі малюнки» Автоспорт Росії Максим Покровський: Не останній герой. Інтерв'ю на сайті журналу «Інтерв'ю» «Мене дратує практично ВСЕ» — інтерв'ю з лідером гурту «Ногу Свело! » Максимом Покровським // Ехо Москви. — 2020. — 8 жовтня. Російські рок-співаки Випускники Московського авіаційного інституту Російські автогонщики Співаки та співачки Росії Російські поп-музиканти Російські рок-музиканти Статті з твердженнями без джерел більше 14 днів Актори та акторки XXI століття Російські актори Актори за алфавітом Персоналії за алфавітом Російські продюсери Поети XXI століття Російські поети Поети за алфавітом Композитори XXI століття Російські композитори Музиканти за алфавітом Музиканти XXI століття Музиканти XX століття Російські музиканти Радянські музиканти Співаки та співачки XXI століття Співаки XX століття Радянські співаки Уродженці Москви Народились 1968 Народились 17 червня Вікіпедія:Локальний підпис у зображення з вікідані Сторінки з неперевіреними перекладами Діячі російської культури, що підтримали Україну
2797184	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B8%D1%89%D0%B8%D1%86%D1%96	Шищиці	Шищиці Шищиці — село в гміні Дзялошиці Піньчовського повіту Свентокшиського воєводства Шищиці — село в гміні Хмельник Келецького повіту Свентокшиського воєводства
1026695	https://en.wikipedia.org/wiki/Retirement%20age	Retirement age	Retirement age This article lists the statutory retirement age in different countries. In some contexts, the retirement age is the age at which a person is expected or required to cease work. It is usually the age at which such a person may be entitled to receive superannuation or other government benefits, like a state pension. History and establishment The first recorded use of a state pension was established in the Roman Empire in 13 BC by Emperor Augustus Caesar for military veterans who had served for at least 16 years in a legion and four years in the reserves. This was later increased to 20 years in a legion and five years in the reserves. In the United States, states historically lack a retirement age even though labor force participation rates began to fall dramatically after the age of 60. The first retirement age was set in Germany by Otto Von Bismarck in 1881, originally at 70, before being reduced to 65 in 1916. Following this, more countries began to adopt an official retirement age, such as Britain with the passage of the Old Age Pensions Act 1908, which set the initial retirement age at 70 before it being reduced to 65 for men and 60 for women with the passage of the National Insurance Act 1946. The United States adopted an initial retirement age of 65, under the bill of the Social Security Act of 1935. By the mid-20th century, almost all countries had adopted a retirement age. Political considerations Policymakers usually consider the demography, fiscal cost of aging, health, life expectancy, nature of the profession, supply of labor force, and more, while taking the retirement age into account. The increase in life expectancy is used in some jurisdictions as an argument to increase the age of retirement in the 21st century. Retirement age by country and region Many of the countries listed in the table below are in the process of reforming retirement ages. The current trend in many countries is that the retirement age will increase gradually. Many European Union member states apply a retirement age of 65 years in the 2020s. This is to be increased to 67 years in most countries by 2030. In some countries, one's year of birth determines their age of retirement. For example, in the United States as of 2024, while a person born before 1955 can retire at the age of 66, those born after 1959 must be 67. Each year between 1955 and 1959 adds 2 months. Many countries in Europe follow the same type of criteria, with one's age of retirement determined by their birth year, for example in Romania, women born in 1955 had their retirement age in 2015 set at age 60 whereas those born in 1958 could retire in 2019 at age 61 and those born in 1961 can retire in January 2023 at age 62. The average of statutory retirement age in the 34 countries of the Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) in 2014 was males 65 years and females 63.5 years, but the tendency all over the world is to increase the retirement age. This is also reflected by the findings that just over half the Asian investors surveyed region-wide said they agreed with raising the retirement age, with a quarter disagreeing and the remainder undecided. Reform Reforms tend to be phased in slowly when the retirement age (or pension age) is increased with grandfathering, ensuring a gradual change. In contrast, when the age of retirement is decreased, changes are often brought about rapidly. One of such examples of grandfathering is the transitional pension rules, which were applied for staff aged 54 years or older, and to some extent, for all staff in place, when in 2014, the retirement age of European civil servants was increased to 66 years of age. Men retire either later than women or at the same time. This is being addressed in some countries, where the retirement ages are being equalized. See also Population ageing Pension Retirement Retirement in Europe Mandatory retirement History of retirement References Age Age and society Demographic economic problems Pensions Minimum ages Fiscal policy
1080544	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%20%D0%9F%D0%B0%D0%BA%D1%83%D0%B2%D1%96%D0%B9	Марк Пакувій	Марк Пакувій (25 квітня 220 — 7 лютого 130 роки до н. е.) — давньоримський поет, драматург, учень Еннія. Життєпис Народився у м. Брундісій (нині Бриндізі). Мав оське походження. Був небожем та учнем відомого драматурга Квінта Еннія. Спочатку уславився як художник. Утім не збереглося жодного його малюнка, навіть невідомі назви його картин або фресок. Деякий час був членом гуртка Сципіона Еміліана. У його доробку 12 трагедій, з яких відомі тепер лише фрагменти. Тематика в більшості узята з грецьких міфів. Окрім цього Пакувій написав власну епітафію та 1 претексту «Павло», присвячену Луцію Емілію Павлу Македонському. Усі твори Пакувій писав грецькою мовою. Творчість Пакувія мала значний вплив на подальший розвиток давньоримської трагедії й драматургії. Разом із заняттям із складання віршів Пакувій займався також живописом. Його картини булі відомі навіть серед деяких перших імператорів. Помер Марк Пакувій 7 лютого 130 року до н. е. у м. Тарент (нині Таранто). Найвідоміші твори Антіопа Тевкр. Кріс Ніптра Павло Автоепітафія. Джерела G. Manuwald, Pacuvius. Summus tragicus poeta. Zum dramatischen Profil seiner Tragödien (München-Leipzig, 2003). Примітки Давньоримські поети Давньоримські драматурги Давньоримські художники Померли в Таранто
1425635	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0	Подкова	Подкова — село в Кирджалійській області Болгарії. Входить до складу общини Кирково. Населення За даними перепису населення 2011 року у селі проживали осіб. Національний склад населення села: Розподіл населення за віком у 2011 році: Динаміка населення: Примітки Села Кирджалійської області
1336773	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%AE%D0%B3	Великий Юг	Великий Юг Великий Юг — річка в Кіровській області, ліва притока Кільмезі Великий Юг — річка у Вологодській області, ліва притока Шексни Дивись також Юг
2099732	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%81%D1%96%20%D0%B7%20%D1%85%D0%BE%D0%BA%D0%B5%D1%8E%202000%E2%80%942001	Чемпіонат Білорусі з хокею 2000—2001	Чемпіонат Білорусі з хокею 2000—2001 — 9-й розіграш чемпіонату Білорусі. У сезоні 2000—01 брали участь сім клубів. Підсумкова таблиця Джерела Архів Архів 2000—2001 Білорусь Білорусь
4744422	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B2%D0%BE%D0%B9%20%D0%A2%D1%80%D1%83%D0%BA%20%E2%80%93%20%D0%91%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%BF%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D0%BD%20%2830.10.43%20%E2%80%93%2009.11.43%29	Конвой Трук – Балікпапан (30.10.43 – 09.11.43)	Конвой Трук – Балікпапан (30.10.43 – 09.11.43) Конвой Трук — Балікпапан (30.10.43 — 09.11.43) — японський конвой часів Другої світової війни, проведення якого відбувалось у жовтні — листопаді 1943. Вихідним пунктом конвою був атол Трук у центральній частині Каролінських островів, де до лютого 1944-го була головна база японського ВМФ у Океанії та транспортний хаб, що забезпечував постачання Рабаула (головна передова база в архіпелазі Бісмарка, з якої провадились операції на Соломонових островах та сході Нової Гвінеї) та Східної Мікронезії. Пунктом призначення став один з головних центрів нафтовидобувної промисловості Південно-Східної Азії Балікпапан, розташований на східному узбережжі острова Борнео. До складу конвою, який вийшов з бази 30 жовтня 1943-го, увійшли танкери «Ніппон-Мару» та «Тоа-Мару». Враховуючи, що поблизу Труку традиційно діяли американські підводні човни, на першій ділянці маршруту танкери супроводжував есмінець «Сімакадзе» (втім, уже 2 листопада він поведе інші судна з Труку до Рабаула). 6 листопада 1943-го конвой прибув до Таракану (ще один центр нафтовидобутку на північно-східному узбережжі Борнео), а 8 листопада у супроводі есмінця «Хібікі» рушив далі до Балікпапану. Невдовзі після опівночі 9 листопада підводний човен USS Rasher випустив чотири торпеди по «Тоа-Мару», при цьому одна з них взяла завелику глибину і пройшла під танкером, а друга влучила в ціль, але не здетонувала. Надвечір тієї ж доби конвой прибув до Балікпапану. Примітки Т 10
16443498	https://en.wikipedia.org/wiki/2003%20Harding	2003 Harding	2003 Harding, provisional designation , is a carbonaceous Eoan asteroid from the outer regions of the asteroid belt, approximately 18 kilometers in diameter. It was discovered during the Palomar–Leiden survey on 24 September 1960, by astronomers Ingrid and Cornelis van Houten at Leiden, and Tom Gehrels at Palomar, California. The asteroid was later named after astronomer Karl Ludwig Harding. Orbit and characterization The asteroid is a member of the Eos family. Orbiting the Sun at a distance of 2.7–3.4 AU once every 5 years and 4 months, the asteroid's path is nearly coplanar to the plane of the ecliptic with an orbital inclination of less than 2 degrees. It has a short rotation period of three hours. The survey designation "P-L" stands for Palomar–Leiden, named after Palomar Observatory and Leiden Observatory, which collaborated on the fruitful Palomar–Leiden survey in the 1960s. Gehrels used Palomar's Samuel Oschin telescope (also known as the 48-inch Schmidt Telescope), and shipped the photographic plates to Ingrid and Cornelis van Houten at Leiden Observatory where astrometry was carried out. The trio are credited with the discovery of several thousand asteroid discoveries. Naming The asteroid is named after German astronomer Karl Ludwig Harding (1765–1834), who discovered the minor planet 3 Juno. He is also honored by the lunar crater Harding. The official was published by the Minor Planet Center on 15 October 1977. References External links Asteroid Lightcurve Database (LCDB), query form (info ) Dictionary of Minor Planet Names, Google books Asteroids and comets rotation curves, CdR – Observatoire de Genève, Raoul Behrend Discovery Circumstances: Numbered Minor Planets (1)-(5000) – Minor Planet Center 002003 Discoveries by Cornelis Johannes van Houten Discoveries by Ingrid van Houten-Groeneveld Discoveries by Tom Gehrels 6559 Named minor planets 19600924
4314582	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA	Зеленик	Зеленик — село, община Єленик, Великотирновська область, Болгарія Зеленик — присілок, Бабушкінський район, Вологодська область, Росія
196898	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%86%D1%96%D1%8F	Фонетична транскрипція	Фонетична транскрипція (також відома як фонетичне письмо або фонетична нотація) — це наочне зображення мовних звуків (або фонів) за допомогою знаків. Найпоширеніший вид фонетичної транскрипції використовує фонетична абетка — Міжнародний фонетичний алфавіт. На перевагу правописові Вимова слів у всіх мовах з часом змінюється. Однак їх письмові форми (правопис) часто не змінюються з урахуванням таких змін і не точно відображають вимову. Вимова також може сильно відрізнятися залежно від діалектів мови. Стандартний правопис у деяких мовах, таких як англійська та тибетська, часто є нерегулярним та ускладнює передбачення вимови за правописом. Наприклад, слова bough і through не римуються в англійській мові, хоча їх написання можуть свідчити про інше. Інші мови, такі як іспанська та італійська, мають більш послідовний (але все ще недосконалий) взаємозв'язок між правописом та вимовою, тоді як деякі мови можуть стверджувати, що мають повністю фонематичну правописну систему (фонематичний правопис). Для більшості мов фонетична транскрипція дозволяє показати вимову з чимось набагато ближчим до індивідуального відношення між звуком і символом, ніж це можливо з правописом. Фонетична транскрипція дозволяє вийти за рамки правопису, досліджувати відмінності у вимові діалектів у межах даної мови та виявити зміни у вимові, які можуть статися з плином часу. Основним принципом фонетичної транскрипції є те, що вона повинна застосовуватися до всіх мов, а її символи повинні позначати однакові фонетичні властивості незалежно від мови, що транскрибується. Звідси випливає, що транскрипція, розроблена для однієї окремої мови чи групи мов, є не фонетичною транскрипцією, а правописом. Транскрипція у вузькому або широкому діапазоні Фонетична транскрипція може бути використана для транскрипції фонем мови, або вона може піти далі та вказати їх точну фонетичну реалізацію. У всіх системах транскрипції розрізняють широку транскрипцію та вузьку транскрипцію. Широка транскрипція вказує лише на найбільш помітні фонетичні особливості мовлення, тоді як вузька транскрипція надає більше даних про фонетичні характеристики алофонів у мовленні. Різниця між широкою та вузькою є континуумною, але різниця між фонематичною та фонетичною транскрипцією зазвичай трактується як двійкове розрізнення. Фонемна транскрипція — це особлива форма широкої транскрипції, яка не враховує всі алофонічні відмінності; як випливає з назви, це насправді зовсім не фонетична транскрипція (хоча часом може збігатися з такою), а подання фонематичної структури. Транскрипція, яка включає деякі алофонічні подробиці, але тісно пов'язана з фонематичною структурою мовлення, називається алофонічною транскрипцією. Перевагою вузької транскрипції є те, що вона може допомогти учням виробляти точно правильний звук, а також дозволяє лінгвістам робити докладний розбір відмінностей мови. Недоліком є те, що вузька транскрипція рідко є репрезентативною для всіх носіїв мови. У той час як більшість американців, канадців та австралійців вимовляли б трохи як , багато мовців південної Англії вимовляли б /t/ як (гортанна змичка) та/або другу як голосну, що нагадує (L-вокалізація), можливо, поступаючись . Наступним недоліком вузької транскрипції є те, що вона включає велику кількість знаків та діакритики, які можуть бути незнайомими неспеціалістам. Перевага широкої транскрипції полягає в тому, що вона, як правило, дозволяє робити записи мовлення, що стосуються різноманітнішої мовної спільноти. Таким чином, у словниках іноземною мовою більш підходять дані про вимову, які можуть обговорювати фонетичні подробиці в передмові, але рідко дають їх для кожного запису. Тому в багатьох лінгвістичних контекстах правило полягає в використанні вузької транскрипції, коли це необхідно, але, за можливості, бажано використовувати широку. Типи нотаційних систем Велика частина фонетичних транскрипцій засновані на припущенні, що мовні звуки розділені на дискретні одиниці, які можуть бути представлені знаками. Було випробувано безліч різних типів транскрипції, або «нотації»: їх можна розділити на абеткові (які засновані на тому ж принципі, що і звичайна абеткова транскрипція, а саме: використання одного єдиного простого знаку для подання кожного звуку) і анальфабетичні (нотації, які не є абетковими), які представляють кожен звук знаком з ряду знаків, зібраних разом Абеткова система Міжнародний фонетичний алфавіт (IPA) є найбільш широко використовуваним і відомим із сучасних фонетичних алфавітів і має давню історію. Він був створений у XIX столітті європейськими викладачами мови та лінгвістами. Незабаром він розвинувся поза початковим призначенням як інструмент педагогіки іноземних мов, і зараз широко використовується як практичний алфавіт фонетиків та лінгвістів. Він міститься у багатьох словниках, де він використовується для позначення вимови слів, але більшість американських словників для носіїв англійської мови, наприклад, American Heritage Dictionary of the English Language, Random House Dictionary of the English Language, Webster's Third New International Dictionary, уникають фонетичної транскрипції, а замість цього використовують системи дихання, засновані на англійському алфавіті, з діакритичними знаками над голосними та знаками наголосу. (Див. Узагальнену версію вимови англійською мовою) Ще одна звична алфавітна традиція спочатку була створена американськими лінгвістами для транскрипції корінних американських та європейських мов і досі широко використовується лінгвістами слов'янської, індійської, семітської, уральської (тут відомих як уральська фонетична абетка) та кавказьких мов . Це часто називають американським фонетичним алфавітом, незважаючи на те, що він широко використовувався для мов за межами Америки. Принципова відмінність цих алфавітів від IPA полягає в тому, що спеціально створені символи IPA відмовляються на користь вже існуючих символів друкарських машинок із діакритикою (наприклад, багато символів запозичено з східноєвропейських орфографій) або диграфів . Приклади цієї транскрипції можна побачити в " Фонеміці та в багатьох статтях, передрукованих у « Читаннях Джооса в мовознавстві 1» . За днів до того, як стало можливим створювати фонетичні шрифти для комп'ютерних принтерів та комп'ютеризованої верстки, ця система дозволяла набирати матеріали на існуючих друкарських машинках для створення матеріалів для друку. Існують також розширені версії МФА, наприклад: Ext-IPA, VoQS та Luciano Canepari 's can IPA. Аспекти абеткової транскрипції Міжнародна фонетична асоціація рекомендує фонетичну транскрипцію вставляти у квадратні дужки "[ ] ". Транскрипція, яка спеціально позначає лише фонологічні контрасти, може бути укладена у скісні риски "/ / "замість цього. Якщо хтось не впевнений, краще використовувати дужки, оскільки, викладаючи транскрипцію косими рисками, висловлюється теоретичне твердження, що кожен символ фонематично контрастує з мовою, що транскрибується. Значкова система У значкових фонетичних позначаннях форми фонетичних знаків розроблені таким чином, що вони наочно відображали положення артикуляторів у голосовому тракті. Це відрізняється від абеткового позначання, де відповідність між формою знака і позицією артикулятора є довільною. Це позначання потенційно гнучкіше, ніж абеткове в плані прояву більшої кількості відтінків вимови (Макмагон 1996: 838—841). Прикладом значкових фонетичних позначень є система наочної мови, створена шотландським фонетиком Александером Мелвіллом Беллом (Ellis 1869: 15). Анальфабетична система Інший тип фонетичної нотації, більш точний, ніж алфавітна, — анальфабетична фонетична нотація. Замість загального принципу використання одного символу на звук в алфавітному і знаковому типах нотації, в аналфавітній нотації використовуються довгі послідовності символів для точного опису складових ознак артикуляції жесту (MacMahon 1996: 842—844). Цей тип нотації нагадує нотацію, яка використовується в хімічних формулах для позначення складу хімічних сполук. Попри те, що аналогова нотація є описовішою, ніж алфавітна, вона менш практична для багатьох цілей (наприклад, для описових лінгвістів, що виконують польові роботи, або для мовних патологів, що імпресіоністично транскрибують мовні розлади). В результаті такий тип нотації зустрічається рідко. Див. також Англійський фонетичний алфавіт Очний діалект Правописна транскрипція Фонетичний правопис Фонетика Вимова англійської Вимовний правопис Романізація Транслітерація Натаційні системи Американське фонетичне позначання ARPABET Кириличний фонетичний алфавіт Міжнародний фонетичний алфавіт Порівняння кодування ASCII Міжнародного фонетичного алфавіту SAMPA X-SAMPA Діаграма МФА для англійської мови Фонетичний алфавіт RFE, (Revista de Filología Española) Позначення Stokoe для представлення мов жестів Уральський фонетичний алфавіт (UPA) Наочна мова Тевтоніста Бібліографія Albright, Robert W. (1958). The International Phonetic Alphabet: Its Background and Development. International Journal of American Linguistics (Vol. 24, No. 1, Part 3); Indiana University Research Center in Anthropology, Folklore, and Linguistics, publ. 7. Baltimore. (Doctoral dissertation, Stanford University, 1953). Canepari, Luciano. (2005). A Handbook of Phonetics: Phonetics. München: Lincom Europa, pp. 518. (hb). Ellis, Alexander J. (1869—1889). On Early English Pronunciation (Parts 1 & 5). London: Philological Society by Asher & Co.; London: Trübner & Co. International Phonetic Association. (1949). The Principles of the International Phonetic Association, Being a Description of the International Phonetic Alphabet and the Manner of Using It, Illustrated by Texts in 51 Languages. London: University College, Department of Phonetics. International Phonetic Association. (1999). Handbook of the International Phonetic Association: A Guide to the Use of the International Phonetic Alphabet. Cambridge: Cambridge University Press. (hb); (pb). Jespersen, Otto. (1889). The Articulations of Speech Sounds Represented by Means of Analphabetic Symbols. Marburg: Elwert. Kelly, John. (1981). The 1847 Alphabet: An Episode of Phonotypy. In R. E. Asher & E. J. A. Henderson (Eds.), Towards a History of Phonetics. Edinburgh: Edinburgh University Press. Kemp, J. Alan. (1994). Phonetic Transcription: History. In R. E. Asher & J. M. Y. Simpson (Eds.), The Encyclopedia of Language and Linguistics (Vol. 6, pp. 3040–3051). Oxford: Pergamon. MacMahon, Michael K. C. (1996). Phonetic Notation. In P. T. Daniels & W. Bright (Ed.), The World's Writing Systems (pp. 821–846). New York: Oxford University Press. . Pike, Kenneth L. (1943). Phonetics: A Critical Analysis of Phonetic Theory and a Technique for the Practical Description of Sounds. Ann Arbor: University of Michigan Press. Pullum, Geoffrey K.; & Ladusaw, William A. (1986). Phonetic Symbol Guide. Chicago: University of Chicago Press. . Sweet, Henry. (1880—1881). Sound Notation. Transactions of the Philological Society, 177—235. Sweet, Henry. (1971). The Indispensable Foundation: A Selection from the Writings of Henry Sweet. Henderson, Eugénie J. A. (Ed.). Language and Language Learning 28. London: Oxford University Press. Джерела Фонетичні абетки Сторінки з неперевіреними перекладами
592577	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%80%D0%B8%D0%BA%D1%83%D1%80	Аррикур	Аррикур, Аррікур — муніципалітет у Франції, у регіоні Гранд-Ест, департамент Арденни. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 200 км на схід від Парижа, 70 км на північний схід від Шалон-ан-Шампань, 45 км на південь від Шарлевіль-Мезьєра. Історія До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Шампань-Арденни. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Гранд-Ест. Демографія Економіка Сусідні муніципалітети Галерея зображень Посилання Аррикур на сайті французького Національного інституту географії Див. також Список муніципалітетів департаменту Арденни Примітки Муніципалітети департаменту Арденни
3040330	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B0%20%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B2%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%29	Частка ангелів (фільм)	Частка ангелів (фільм) Частка ангелів — комедійний драматичний фільм Кена Лоуча, в якому знялися Пол Бренніґан, Джон Геншов, Вільям Руен та Гарі Мейтленд. Дія відбувається у Глазго, Шотландія, у якій розповідається історія молодого батька, який дивом уникає тюремного ув'язнення. Він має намір покінчити із кримінальним минулим і почати життя із нового аркуша, а коли він і його друзі під час примусових робіт відвідують курси дегустування віскі, шлях до нового життя стає очевидним. Назва походить від поняття «доля (частка) ангелів», терміну для позначення певного об'єму віскі, що випаровується під час витримки в дубових бочках. Сюжет Новоспечений батько Роббі всіма силами намагається покінчити зі своїм кримінальним минулим, та не все так просто. Під час чергової «справи» він чудом не потрапляє за ґрати, а обмежується примусовими роботами. Роббі та його новим товаришам Ріно, Альберту і Мо призначають наставника — Гаррі, який підпільно навчає їх мистецтву дегустації віскі. Головний герой відкриває в собі справжній талант: він без проблем може відрізнити найбільш рідкісні і дорогі сорти напою. У цьому хлопець і починає вбачати шлях виходу з кримінального світу, щоб почати життя заново. У ролях Виробництво Фільм продюсували кінокомпанії Sixteen Films, Why Not Productions і Wild Bunch. Він був фінансово підтриманий Британським інститутом кінематографії, компаніями Les Films du Fleuve, Urania та France 2 Cinéma. Зйомки у Глазго і Единбурзі розпочалися 25 квітня 2011. Прокат Фільм змагався за пальмову гілку на Каннському фестивалі, де режисер стрічки виграв Приз журі. Це 11-й фільм Лоуча за 31 рік його діяльності, що змагається на Французькому фестивалі. Entertainment One придбала права на розповсюдження стрічки для Великої Британії та Ірландії. Фільм вийшов у світовий прокат 1 червня. Оцінка критиків Частку ангелів критики зустріли похвально. Сайт Rotten Tomatoes звітує, що фільм отримав позитивну оцінку від 88 % критиків, базовану на 94 відгуках, із середнім рейтингом 7.1/10. Він був номінований на Премію «Магрітт» і виграв Приз журі на Каннському фестивалі 2012 року, що входить трійки найпрестижніших премій фестивалю. Домашній перегляд Entertainment One випустив Частку ангелів на Blu-ray Disc та DVD 24 вересня 2012 у Великій Британії. Див. також Кінематограф Франції Примітки Посилання Фільми Великої Британії 2012 Фільми Франції 2012 Фільми Італії 2012 Трагікомедійні фільми Великої Британії Фільми-драми Франції Фільми-драми Бельгії Фільми-драми Італії Фільми англійською мовою Фільми Кена Лоуча Фільми, дія яких відбувається в Единбурзі Фільми, дія яких відбувається в Глазго Фільми, зняті в Единбурзі Фільми, зняті в Глазго Фільми про алкогольні напої Фільми-пограбування
615385	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29	Бригантина (значення)	Бригантина (значення) Бригантина — обладунок з металевих пластин, попередниця лат. Бригантина — тип вітрильного корабля. «Бригантина» — міжнародний кінофестиваль у Бердянську, Україна.
110123	https://en.wikipedia.org/wiki/St.%20Simons%2C%20Georgia	St. Simons, Georgia	St. Simons, Georgia St. Simons Island (or simply St. Simons) is a barrier island and census-designated place (CDP) located on St. Simons Island in Glynn County, Georgia, United States. The names of the community and the island are interchangeable, known simply as "St. Simons Island" or "SSI", or locally as "The Island". St. Simons is part of the Brunswick metropolitan statistical area, and according to the 2020 U.S. census, the CDP had a population of 14,982. Located on the southeast Georgia coast, midway between Savannah and Jacksonville, St. Simons Island is both a seaside resort and residential community. It is the largest of Georgia's renowned Golden Isles (along with Sea Island, Jekyll Island, and privately owned Little St. Simons Island). Visitors are drawn to the Island for its warm climate, beaches, variety of outdoor activities, shops and restaurants, historical sites, and natural environment. In addition to its base of permanent residents, the island enjoys an influx of visitors and part-time residents throughout the year. The 2010 census noted that 26.8% of total housing units were for "seasonal, recreational, or occasional use". The vast majority of commercial and residential development is located on the southern half of the island. Much of the northern half remains marsh or woodland. A large tract of land in the northeast has been converted to a nature preserve containing trails, historical ruins, and an undisturbed maritime forest. The tract, Cannon's Point Preserve, is open to the public on specified days and hours. Originally inhabited by the Muscogee, the Spanish, British and French contested the area of South Georgia which included St. Simons Island. After establishing the Province of Georgia in 1732, Anglo-American colonists established rice and cotton plantations worked by African slaves, who created the unique Gullah culture that survives to this day. The primary mode of travel to the island is by automobile via F.J. Torras Causeway. Malcolm McKinnon Airport (IATA: SSI) serves general aviation on the island. History Pre-European contact Just north of the village on St. Simons Island off Mallery Street is a park of oak trees named St. Simons Park. On the southern edge of the oaks, along a narrow lane, is a low earthen mound where 30 Timucuan Native Americans are buried. The men, women, and children interred there lived in a settlement on the site two centuries before the first European contact. Cannon's Point, on the north end of St. Simon's Island, is an archaeological site that includes a Late Archaic shell ring. The Cannon's Point site has yielded evidence of occupation by Native Americans since at least as early as the appearance of ceramics in the southeastern United States. Milanich lists the succession of periods at Cannon's Point as: Sapelo Period (2500–1000 BC); ceramics related to those of the Stallings culture of the Savannah River valley and Orange period of northern Florida; Refuge Period (1000–500 BC); Deptford Periods (500 BC to AD 700); Wilmington Period (700–1000); St. Catherine's Period (1000–1250); Savannah Periods (1250–1540); Pine Harbor Period (1540–1625), where European artifacts appear in the archaeological record in this period; and Sutherland Bluff Period (1625–1680), where Native American occupation of Cannon's Point seems to have ended during this period. Many scholars in the early 20th century identified the people of St. Simons Island as Guale. Hann cites evidence that the people of St. Simons, at least as early as 1580, were part of the Mocama people. Ashley et al. suggest that St. Simons may have been occupied by the Guale people when Europeans arrived in southeastern Georgia in the 16th century and that the original Guale population on St. Simons was displaced from at least the southern part of the island after the Guale rebellion of 1597, and replaced by Timucua speaking Mocama people. Spanish mission of San Buenaventura de Guadalquini The mission of San Buenaventura de Guadalquini was established on the southern end of St. Simons sometime between 1597 and 1609 (probably near the present-day St. Simons Island Light) and was the northernmost mission in the Mocama area. The Timucua language name for St. Simon's Island was Guadalquini. The Spanish called it Isla de Ballenas (Isle of Whales). Some Spanish documents called the island . Raiders from the Chichimecos (the Spanish name for Westos), Uchise (the Spanish name for Muscogee), and Chiluque (a name the Spanish used for a faction of the Mocamo and for Yamassee) and possibly other nations, aided and supported by the English in the Province of Carolina, attacked Colon (also called San Simon) a village of un-Christianized Yamasee to the north of San Buenaventura on St. Simon Island, in 1680. A force of Spanish soldiers and Native Americans from San Buenaventura went to the aid of Colon, forcing the raiders to withdraw. In 1683, St. Augustine was attacked by a pirate fleet, and in 1684 missions along what is now the Georgia coast were attacked by Native American allies of the English. The mission of San Buenaventura was ordered to move south and merge with the mission of San Juan del Puerto on the St. Johns River. Before the mission could be moved, pirates returned to the area in the second half of 1684. On hearing of the presence of the pirates, Lorenzo de Santiago, chief of San Buenaventura, moved the people of his village, along with most of their property and stored maize, to the mainland. When the pirates landed at San Buenaventura, they found only ten men under a sub-chief who had been left to guard the village. The San Buenaventura men withdrew to the woods, and the pirates burned the village and mission. After the pirates burned the mission, the people of Guadalquini moved to a site about one league west of San Juan del Puerto on the St. Johns River, where a new mission named Santa Cruz de Guadalquini was established. Fort Frederica Fort Frederica, now Fort Frederica National Monument, was built beginning in 1736 as the military headquarters of the Province of Georgia during the early English colonial period. It served as a buffer against Spanish incursion from Florida. Nearby is the site of the Battle of Gully Hole Creek and Battle of Bloody Marsh, where on July 7, 1742, the British ambushed Spanish troops marching single file through the marsh and routed them from the island. This marked the end of the Spanish efforts to invade Georgia during the War of Jenkins' Ear. It was preserved in the 20th century and identified as a national historic site largely by the efforts of Margaret Davis Cates, a resident who contributed much to historic preservation. She helped raise more than $100,000 (~$ in ) in 1941 to buy the site of the fort and conduct stabilization and some preservation. It was designated as a National Monument in 1947. Wesley brothers In the 1730s, St. Simons served as a sometime home to John Wesley, the young minister of the colony at Savannah. He later returned to England, where in 1738, he founded the evangelical movement of Methodism within the Anglican Church. Wesley performed missionary work at St. Simons but was despondent about failing to bring about conversions. (He wrote that the local inhabitants had more tortures from their environment than he could describe for Hell). In the 1730s, John Wesley's brother Charles Wesley also did missionary work on St. Simons. In the late eighteenth century, Methodist preachers traveled throughout Georgia as part of the Great Awakening, a religious revival movement led by Methodists and Baptists. A significant impact of the revival was to convert enslaved African-Americans in Georgia (as well as those in the rest of the Thirteen Colonies) to Christianity. On April 5, 1987, fifty-five St. Simons United Methodist Church members were commissioned, with Bishop Frank Robertson as the first pastor, to begin a new church on the north end of St. Simons Island. This was where John and Charles Wesley had preached and ministered to the people at Fort Frederica. The new church was named Wesley United Methodist Church at Frederica. American Revolution In 1778 Colonel Samuel Elbert commanded Georgia's Continental Army and Navy. On April 15, he learned that four British vessels (the naval vessels and HMS Hinchinbrook, and the hired vessels Rebecca, and Hatter) from East Florida were sailing in St. Simons Sound. Elbert commanded about 360 troops from the Georgia Continental Battalions at Fort Howe to march to Darien, Georgia. There they boarded three Georgia Navy galleys: Washington, commanded by Captain John Hardy; Lee, commanded by Captain John Cutler Braddock; and Bulloch, commanded by Captain Archibald Hatcher. On April 18, they entered Frederica River and anchored about from Fort Frederica. The next day the galleys attacked the British vessels. The Colonial ships were armed with heavier cannons than the British, and the galleys also had a shallow draft and could be rowed. When the wind died down, the British ships had difficulty maneuvering in the restricted waters of the river and sound. Two British ships ran aground, and the crews escaped to their other ships. The battle showed the effectiveness of the galleys in restricted waters over ships designed for the open sea. The victory in the Frederica Naval Action boosted the morale of the colonials in Georgia. Cotton production During the plantation era, Saint Simons became a center of cotton production, known for its long-fiber Sea Island Cotton. Nearly the entire island was cleared of trees to make way for several large cotton plantations worked by enslaved Geechee people and their descendants. The plantations of this and other Sea Islands were large, and often the owners stayed on the mainland in Darien and other towns, especially during the summers, because the Island was considered swamp lands. Still, enslaved Geechee people lived on the island and were not allowed to come to the mainland unless accompanied by an enslaver. This season was considered bad for diseases in the lowlands. These enslaved people were held in smaller groups and interacted more with whites. They were also confused with the Gullah tribe from South Carolina. An original slave cabin still stands at the intersection of Demere Rd. and Frederica Rd. at the roundabout. American Civil War and its aftermath During the early stages of the war, Confederate troops occupied St. Simons Island to protect its strategic location at the entrance to Brunswick harbor. However, in 1862, Robert E. Lee ordered an evacuation of the island to relocate the soldiers for the defense of Savannah, Georgia. Before departing, they destroyed the lighthouse to prevent its use as a navigation aid by U.S. Navy forces. Most property owners then retreated inland with the people they enslaved, and the U.S. Army occupied the island for the remainder of the war. Postwar, the island plantations were in ruins, and landowners found it financially unfeasible to cultivate cotton or rice. Most moved inland to pursue other occupations, and the island's economy remained dormant for several years. Formerly enslaved people established a community in the center of the island known as Harrington. Since Reconstruction Saint Simons' first exports of lumber occurred after the Naval Act of 1794 when timber harvested from two thousand Southern live oak trees from Gascoigne Bluff was used to build the USS Constitution and five other frigates (see six original United States frigates). The USS Constitution is known as "Old Ironsides", as cannonballs bounced off its hard live oak planking. The second phase of lumber production on the island began in the late 1870s when mills were constructed in the area surrounding Gascoigne Bluff. The mills supported a vibrant community that lasted until just after the turn of the twentieth century. During this time, lumber from St. Simons was shipped to New York City for use in the construction of the Brooklyn Bridge. In contrast to the post-Civil War era, the decline of lumber did not open a new period of economic hardship; for a new industry was taking hold on St. Simons Island. As early as the 1870s, summer cottages were being constructed on the island's south end, and a small village was forming to serve them. Construction of the pier in 1887 brought visitors by boat from Brunswick and south Georgia. The Hotel St. Simons, on the present site of Massengale Park, opened in 1888. About a decade later, two hotels were built near the pier. The arrival of the automobile and the opening of the Torras Causeway in 1924 ensured the continued growth of tourism on St. Simons, the only one of the Golden Isles not privately held. New hotels were built. Roads were constructed, and tourism became the dominant force in the Island's economy. On April 8, 1942, World War II became a reality to residents of St. Simons Island when a German U-boat sank two oil tankers in the middle of the night. The blasts shattered windows as far away as Brunswick, and unsubstantiated rumors spread about German soldiers landing on the beaches. Security measures were tightened after the sinkings, and anti-submarine patrols from Glynco Naval Air Station in Brunswick ultimately ended the U-boat threat. During the war, McKinnon Airport became Naval Air Station St. Simons, home to the Navy Radar Training School. The King and Prince Hotel, built in 1941, was used as a training facility and radar station. It was listed on the U.S. National Register of Historic Places in 2005. President Jimmy Carter visited the island with his brother Billy Carter in 1977, arriving by Marine One. During the postwar years, as resort and vacation travel increased, permanent residential development began to take place on St. Simons Island and surrounding mainland communities. The island's population grew from 1,706 in 1950 to 13,381 by 2000. Geography St. Simons Island is part of a cluster of barrier islands and marsh hammocks between the Altamaha River delta to the north, and St. Simons Sound to the south. Sea Island forms the eastern edge of this cluster, with Little St. Simons on the north and the marshes of Glynn plus the Intracoastal Waterway to the west. St. Simons is located at (31.161250, -81.386875), midway between Savannah, Georgia and Jacksonville, Florida, and approximately east of Brunswick, Georgia, the sole municipality in Glynn County and the county government seat. Climate The Köppen Climate Classification System rates the climate of St. Simons Island as humid subtropical. Ocean breezes tend to moderate the island climate, as compared to the nearby mainland. Daytime mean highs in winter range from , with nighttime lows averaging . Summertime mean highs are , with average lows . The average rainfall is 45 inches per year. Rainfall is greatest in August and September when passing afternoon thunderstorms are typical. Accumulation of snow/ice is extremely rare. The last recorded snow on St. Simons was in 1989. The island is located in USDA Plant Hardiness Zone 9a. According to the United States Census Bureau, the CDP has a total area of , of which is land and of it (10 percent) is water. Ecology, vegetation, and wildlife A diverse and complex ecology exists alongside residential and commercial development on St. Simons Island. The island shares many features common to the chain of sea islands along the southeastern U.S. coast, such as sandy beaches on the ocean side, marshes to the west, and maritime forests inland. Despite centuries of agriculture and development, a canopy of live oaks and other hardwoods draped in Spanish moss continues to shade much of the island. The abundance of food provided by the marshes, estuaries, and vegetation attracts various wildlife on the land, sea, and in the air. Commonly sighted land and amphibious animals include white-tailed deer, marsh rabbits, raccoons, minks, alligators, armadillos, terrapins and frogs. Overhead, along the shore, and in the marshes, a wide variety of native and migratory shorebirds can be seen year-round. Species include sandpipers, plovers, terns, gulls, herons, egrets, hawks, ospreys, cormorants, white ibis, brown pelicans, and the southern bald eagle. The area surrounding St. Simons Island and the Altamaha River delta is an important stopover for migrating shorebirds traveling between South America and their spawning grounds in the Canadian arctic. As a result of all this avian activity, Gould's Inlet and East Beach on St. Simons Island have designated stops on the Colonial Coast Birding Trail. The waters off St. Simons Island are likewise home to a great variety of sea life, including dolphins, right whales, a wide diversity of gamefish, and the occasional manatee. On late spring and summer nights, loggerhead sea turtles arrive on the beach to lay their eggs. Area naturalists monitor and protect nests, and guided turtle walks are available. Shrimping is still important to the region, and shrimp boats are often seen just off the beaches. Like most barrier islands, St. Simons Island beaches constantly shift as tides, wind, and storms move tons of sand annually. Along with umbrellas and folding chairs, beach-goers can encounter fast-moving ghost crabs, sand dollars, giant horseshoe crabs, and moving conch shells powered by resident hermit crabs. Sea oats and morning glories cover the dunes along East Beach. Jumping mullet and tiny bait fish populate the coastal waters. Dolphin sightings are common, particularly off the island's south coast. Cannon's Point Preserve In September 2012, following an 18-month fund-raising effort, the St. Simons Land Trust acquired a 608-acre tract of undeveloped land in the northeast portion of the island. The acreage includes maritime forest, salt marsh, tidal creek, and river shoreline, as well as ancient shell middens and remains of the John Couper plantation of the early 19th century. The Preserve is open to the public on Saturdays, Sundays, and Mondays, 9 AM-3 PM, for hiking, bicycling, bird-watching, and picnicking. The Preserve also features a launch site for kayaks, canoes, and paddleboards and an observation tower at the north end. Demographics St. Simons was first listed as an unincorporated place in the 1950 U.S. Census and then designated a census designated place in 1980 U.S. Census. According to the census of 2010, there were 12,743 people, 6,117 households, and 3,637 families residing in the CDP, occupying a land area of . The population density was . There were 9,931 housing units at an average density of . The racial makeup of the CDP was 94.8 percent White, 2.8 percent African American, 0.1 percent Native American, 1.0 percent Asian, 1.53 percent from other races, and 0.7 percent from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 2.2 percent of the population. By the 2020 census, there were 14,982 people, 6,836 households, and 4,346 families in the CDP. The racial and ethnic makeup of the CDP by 2020 was 91.5% non-Hispanic white, 1.92% Black or African American, 0.13% Native American, 0.75% Asian, 0.03% Pacific Islander, 2.67% multiracial, and 3.0% Hispanic or Latino of any race. In 2010, the median income for a household in the CDP was $77,694, and the median income for a family was $104,044. Males had a median income of $52,536 versus $39,881 for females. The per capita income for the CDP was $50,043. About 1.9 percent of families and 3.7 percent of the population were below the poverty line, including 1.4 percent of those under age 18 and 2.9 percent of those age 65 or over. In the 2020 American Community Survey, the median household income increased to $90,408 with a mean of $120,362. Families had a median household income of $117,466; married-couple families $125,652; and non-family households $52,607. The primary housing units on St. Simons Island are single-family homes and condominiums. Prices vary with market trends, but housing is generally available in a wide range of prices, depending on location. In 2010, according to the U.S. Census Bureau, there were 9,931 housing units on the island, 6,117 of which were occupied either by the owners (74%) or renters (26%); and 2,662 were held for "seasonal, recreational, or occasional use." Most of the remainder were for rent (6%) or for sale (4%). In 2020, the median value of owner-occupied housing units was $386,000 with a monthly cost of $2,010. Government and infrastructure The U.S. Postal Service operates a post office on St. Simons. Economy Tourism is the primary economic driver in the St. Simons Island economy. Major industries include hospitality, food services, retail, service businesses, and the professions. The largest employers are the Sea Island Company, King & Prince Resort and Rich Products Consumer Brands Division. Visitors have been coming to St. Simons Island since the late 19th century, first by boat, disembarking at the pier on its south shore, and later by car via the F. J. Torras Causeway. In 1938, the McKinnon St. Simons Island Airport opened, serving general aviation. Commercial air travelers arrive via the nearby Brunswick Golden Isles Airport (BQK). Three island marinas accommodate pleasure boaters. Today, the island is marketed as one of Georgia's "Golden Isles", and visitation occurs throughout the year but is heaviest in the spring and summer months. Accommodations consist primarily of hotels, private rental homes, and condominium apartments along the beach and inland. Transportation is provided via taxis and vehicle rentals, including golf carts. Bicycle rentals are also available. Visitors come to St. Simons Island for its beaches, scenic vistas, water sports, fishing, sailing, golf, historical sites, and laid-back lifestyle. The PGA Tour's RSM Classic (formerly McGladrey Classic) is held annually in November at the Sea Island Golf Club on St. Simons Island. In 2013 The Sea Island Golf Club was ranked by Golf Digest as one of America's top 50 golf courses for women. Ecotourists come to enjoy the natural surroundings, bird-watching, and Cannon's Point Preserve. Hiking and bicycling are popular year-round activities. St. Simons Island is also a magnet for photographers and painters. Its selection of scenic and historic venues, such as the St. Simons Lighthouse and Christ Church, have made the island a popular wedding site. As a travel destination, St. Simons Island has received recommendations from several travel publications and websites, including Condé Nast Traveler, Travel+Leisure, Smithsonian Magazine, Coastal Living, Country Living, and TripAdvisor. Arts and culture Many creative artists are drawn to St. Simons Island as residents and visitors. Painters and photographers work to capture the scenic landscape, and their work is on display in several island galleries. Glynn Visual Arts is a non-profit organization serving local artists with exhibits, festivals, and classes in several media, including painting and drawing, pottery, photography, mixed media, jewelry, and many others. The Literary Guild of St. Simons Island supports writers with literary and cultural events. A non-profit theater group, The Island Players, schedules productions in the Pier Village Casino Theatre. Craft shows are held throughout the year in Postell Park in front of the Casino Building at the Pier Village. There is a vibrant music scene on St. Simons Island, with local bands and musicians appearing in several venues, including summertime concerts on the oceanfront lawn by the lighthouse and classical music concerts sponsored by the Island Concert Association. Novelist Eugenia Price visited St. Simons Island while driving from Chicago to Jacksonville in 1961. Fascinated by the island, she spent the next few years researching, eventually resulting in three novels known as the "St. Simons Trilogy." She lived on St. Simons from 1965 until she died in 1996. The film Conrack (1974) was partly filmed on Saint Simons Island. Black American heritage After the American Civil War, many Geechee people who had been enslaved remained on St. Simons Island, subsisting on whatever they could harvest from their gardens and the surrounding waters. Many later found jobs with the lumber mills starting in the 1870s. They attended the First African Baptist Church, completed in 1869 by formerly enslaved people from St. Simons Island plantations. Regular services are still held today at the original site on Frederica Road, which has been diligently cared for and renovated through the years. In October 2000, at the First African Baptist Church, a group of island residents and property owners formed the St. Simons African American Heritage Coalition to protect and preserve the history and heritage of African-Americans on St. Simons Island. Today, the coalition conducts tours of historic sites and produces the annual Georgia Sea Islands Festival to celebrate traditional Geechee African-American music, food, and crafts. More recently, the coalition, together with Friends of Harrington School, has organized a successful fund-raising effort to restore the historic Harrington School House, which was initially built in the 1920s to serve the island's Geechee or African-American children. Sports and activities The climate on St. Simons Island is conducive to various outdoor sports and activities year-round. Golfing is one of the most popular, with seven golf courses on the island. Public tennis courts are located at Epworth Park and Mallery Park, each with lines marked for pickleball, a fast-growing paddle sport. Several island resorts also offer tennis facilities. Eight public parks are on the island, with picnic tables, sports fields, and playgrounds. Demere Park features a skate park, and Gascoigne Park offers a disc golf course and a waterfront picnic area. The Neptune Park Fun Zone, on the south end of the island, near the Pier Village, includes a public swimming pool, miniature golf, two playgrounds, picnic tables, and restrooms. The adjacent St. Simons Casino Building hosts weddings, parties, meetings, and is home to the St. Simons Library. Beach access points are along the island's Atlantic shoreline, but the most popular are Coast Guard Beach and Massengale Park. Both have restrooms and ADA-accessible beach access. Massengale Park also includes picnic tables and a playground. Hikers, walkers, and bikers can enjoy the St. Simons Island-wide Trail System that stretches from the Village area to East Beach and Hampton Point at the north end. Other options include the Alice Richards Botanical Trail in Frederica Park, the John Gilbert Nature Trail just off Frederica Road, the Southeast Georgia Health System Fitness Trail near Gascoigne Bluff, and Cannon's Point Preserve (appropriate clothing and provisions for a wilderness area are recommended). Additional outdoor activities include kayaking, paddleboarding, and horseback riding. Boating and sailing excursions are also available. Neptune Park Neptune Park includes the Neptune Park Fun Zone and is in the "village" area and adjacent to the pier. Neptune Park was named after Neptune Small, a man enslaved by Retreat Plantation owner Henry King. King and his brothers fought for the Confederacy in the American Civil War, taking Small. At the Battle of Fredericksburg, King was killed. When night fell and King had not returned from the battlefield, Small went to look for him. Small found King's body and personally brought it back from Virginia to St. Simons for burial (at Christ Church). The King family gave Neptune Small 8 acres of their plantation, part of which is now Neptune Park. Points of interest A. W. Jones Heritage Center Opened in 2008, the A.W. Jones Heritage Center at 610 Beachview Drive is the headquarters facility for the Coastal Georgia Historical Society. The 10,000 sq. ft. building contains an entrance gallery featuring exhibits, an executive board room, a gift shop, a 1,400 sq. ft. event hall available for rent, a research library, and the Society's vast collection of objects, artifacts, and archival materials from hundreds of years of coastal Georgia history. Arthur J. Moore Methodist Museum and Library Dedicated in June 1966, the Arthur J. Moore Methodist Museum and Library is on the grounds of Epworth by the Sea. It houses a collection of books and historical artifacts related to the early history of St. Simons Island and John and Charles Wesley, founders of the Methodist movement, who arrived on the island with James Oglethorpe. The Moore Museum is the official repository of the archives of the South Georgia Conference of the United Methodist Church and is open to the public Monday through Saturday. Admission is free. Avenue of the Oaks Initially planted in 1850 by Anne Page King as the carriage entrance to Retreat Plantation, two rows of live oaks grace the Sea Island Golf Club entry at the south end of St. Simons Island on Retreat Avenue, off Kings Way. Visitors can view the oaks by driving toward the entrance to the Golf Club, then circling back. Bloody Marsh Battle Site At the Battle of Bloody Marsh on July 7, 1742, an outnumbered force of British soldiers ambushed and defeated Spanish troops, halting a planned attack on Fort Frederica. Markers and information panels at this outdoor observation site explain the battle, which permanently ended Spain's claims to the Georgia territory. Located off Old Demere Road, the site is managed by the National Park Service as a unit of Fort Frederica National Monument. Cannon's Point Preserve A 600-acre wilderness tract on the northeast corner of St. Simons Island, Cannon's Point is the last remaining undisturbed maritime forest on the island. Owned by the St. Simons Land Trust, the Preserve includes a salt marsh, tidal creek, river shoreline, 4,000-year-old shell middens, and ruins of a 17th-century plantation house and slave quarters. The Nature Conservancy holds a conservation easement on the property to ensure its preservation for future generations. The Preserve is open to the public during specified days and hours. Visitors should wear clothing appropriate for a wilderness outing and bring bug spray. Cassina Garden Club Tabby Slave Cabins Located on Gascoigne Bluff, Hamilton Plantation was one of the most prosperous plantations on St. Simons Island, growing high-quality Sea Island cotton. Of the several slave cabins built on the plantation, two remain today. These slave cabins were constructed of tabby, a concrete-like mixture of lime, sand, water, and oyster shells. Owned and operated by the Cassina Garden Club, the cabins are open to the public on Wednesdays in June, July, and August. Private tours can be arranged at other times. Christ Church In 1808 the state of Georgia gave of land on St. Simons to be used for an Episcopal church and its support. Called Christ Church, the structure was finished in 1820. During the Civil War, invading U.S. troops commandeered the small building to stable horses and virtually destroyed it. The church was restored in 1884 by lumber magnate Anson Phelps Dodge, whose son became the new church's first rector. Located at 6329 Frederica Road, just south of Fort Frederica National Monument, this historic building is home to an active Episcopal congregation. The adjacent cemetery contains gravesites dating as far back as 1803. Epworth By The Sea Epworth By The Sea is a 100-acre conference and retreat center owned by the South Georgia Conference of the United Methodist Church. The property at Gascoigne Bluff includes six motels, 12 family apartments, 13 youth cabins, auditoriums, classrooms, and meeting rooms. Four dining rooms and a preschool/nursery building with a fenced playground exist. An in-season swimming pool, athletic field, covered basketball courts, tennis courts, bicycle rentals, and fishing piers provide activities for all ages. Lovely Lane Chapel, constructed in 1880, hosts Sunday services and is available for weddings. Fort Frederica National Monument Fort Frederica was established in 1736 by British General James Oglethorpe to defend the southern border of his Georgia colony. The facility was a fortress and a small town on the Frederica River. In 1742, troops from the fort defeated invading Spanish forces at the Battle of Bloody Marsh, which was decisive in ending Spanish influence and securing the Georgia colony under British rule. By mid-century, the troops were withdrawn, and the colonists abandoned the town, which then fell into disrepair. In 1945, Fort Frederica was established as a national monument and is currently operated by the National Park Service. Gascoigne Bluff Gascoigne Bluff has been a focal point for almost the entire history of St. Simons Island. Long before the arrival of Europeans, Native Americans and Aborigines lived and camped on the site. The Spanish also built a mission on or near the area. When General Oglethorpe and the British arrived in 1736, they established a naval facility at the bluff and granted of its land to Captain James Gascoigne, of the sloop-of-war Hawk, and the name persists to this day. In 1794, lumber from the area was used to construct the frigate, "Old Ironsides." During the antebellum period of cotton farming, the bluff was the site of the Hamilton plantation, of which two slave cabins remain standing today. In the late 19th century, lumber mills thrived at the scene. Today, the bluff is occupied by Epworth By The Sea and Gascoigne Bluff Park at its southern end, with picnic tables, restrooms, and a fishing pier. Lovely Lane Chapel In 1880, Norman W. Dodge built St. James Union Church at Gascoigne Bluff to serve the lumber mill community. After the mills shut down, the building was deconsecrated in the 1920s and became a social hall. When the Methodists acquired the property in 1949, they renamed it Lovely Lane Chapel. The chapel is open to the public for Sunday worship services and wedding ceremonies. It is located at 100 Arthur J. Moore Drive. World War II Home Front Museum at the Historic Coast Guard Station The Coastal Georgia Historical Society operates the World War II Home Front Museum. The Museum is housed in the Historic St. Simons Coast Guard Station, built in 1936. Step back to April 8, 1942, when the crew from this station rescued survivors of two American ships torpedoed by a German U-boat 13 miles off St. Simons Island. Visitors of all ages will be inspired by the stories of ordinary Americans doing their part to win the war. St. Simons Island Lighthouse Museum The original St. Simons Island Light, built in 1811, was destroyed by Confederate troops in 1861 to prevent its use by U.S. Navy sailors. Rebuilt in 1872, it continues to operate today, owned by the Coastal Georgia Historical Society and maintained by the United States Coast Guard Auxiliary. The adjacent keeper's residence Is now a museum operated by the Coastal Georgia Historical Society, featuring lighthouse exhibits and a restored keeper's dwelling. Visitors may climb the 129 steps to the observatory for panoramic views of the ocean, nearby islands, and the mainland. Education St. Simons Island is part of the Glynn County School District. There are two public schools on the Island: Oglethorpe Point Elementary and St. Simons Elementary, serving grades PK to 5. Zoned schools include: Oglethorpe Point Elementary School (OPES) and St. Simons Elementary School (SSES) Glynn Middle School (GMS) Glynn Academy (GA) Private schools: Frederica Academy – grades PK-12 St. Simons Christian School – grades PK-8 Notable people Tina McElroy Ansa, novelist, journalist, essayist, and short-story writer. Griffin Bell, former U.S. Attorney General Iris Faircloth Blitch, former United States Representative to congress. Morgan Brian, member of the United States women's national soccer team, World Cup Champion, Olympian Alton Brown, Food Network Personality Jim Brown, Hall of Fame NFL player and actor Kwame Brown, Former NBA player, Glynn Academy High School Jonathan Byrd, professional golfer Jack Davis, cartoonist. William Diehl, Award-winning novelist, New York Times Best Seller list Brian Harman, professional golfer Sam Hunt Part-time resident, country singer. Anna Jay, professional wrestler competing at AEW. Zach Johnson, professional golfer Bessie Jones, gospel singer Matt Kuchar, professional golfer Davis Love III, professional golfer Mack Mattingly, former U.S. Senator J. Reginald Murphy, former editor of Atlanta Constitution, San Francisco Chronicle, and former president of National Geographic Society Sam Nunn, former U.S. Senator Eugenia Price, Author of the Georgia Trilogy and St. Simons Trilogy, among other historical novels. Bob Schieffer, American television journalist and former anchor of the CBS Evening News John Smoltz Part-time resident, retired MLB pitcher, formerly with the Atlanta Braves Adam Wainwright, Former MLB pitcher for the St. Louis Cardinals Larry White, Vice President, Architectural Components Group Inc. Heather Whitestone, Miss America 1995, first disabled Miss America. References Sources External links Golden Isles Visitors Bureau, Golden Isles Visitors Bureau Glynn County Government History of St. Simons Island , New Georgia Encyclopedia St. Simons Island, Sherpa Guides Coastal Georgia Historical Society St. Simon's Light Station , National Park Service More about the St. Simons Lighthouse List of historical hurricanes, 1565 to 1899, National Oceanic and Atmospheric Administration Frederica Naval Action St. Simons Island historical marker St. Simons Trolley Stop historical marker Barrier islands of Georgia (U.S. state) Brunswick metropolitan area Census-designated places in Glynn County, Georgia Georgia (U.S. state) Sea Islands Islands of Georgia (U.S. state) Islands of Glynn County, Georgia Populated coastal places in Georgia (U.S. state) Slave cabins and quarters in the United States Marshes of the United States
856946	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%81	Портас	Портас — муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Галісія, у провінції Понтеведра. Населення — осіб (2009). Муніципалітет розташований на відстані близько 480 км на північний захід від Мадрида, 16 км на північ від Понтеведри. Демографія Галерея зображень Примітки Муніципалітети провінції Понтеведра
19856692	https://en.wikipedia.org/wiki/Olszewo-Borzymy	Olszewo-Borzymy	Olszewo-Borzymy is a village in the administrative district of Gmina Stupsk, within Mława County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland. It lies approximately south-east of Stupsk, south-east of Mława, and north of Warsaw. References Olszewo-Borzymy
1304698	https://uk.wikipedia.org/wiki/Buick%20Enclave	Buick Enclave	Buick Enclave — повнорозмірний кросовер створений в травні 2007 року компанією Buick, підрозділ концерну General Motors як модель 2008 року. Перше покоління (2007—2017) Buick Enclave, GMC Acadia, Chevrolet Traverse і Saturn Outlook побудовані на платформі GM Lambda. Buick Enclave був представлений в 2006 році на Північноамериканському міжнародному автосалоні, як концепт-кар, що робить його першим автомобілем побудованим на платформі Lambda. Buick Enclave частково заснований на основі концепт-кару Buick Centieme, що показали в 2003 році на автосалоні в Детройті. Buick Enclave замінив обидва позашляховики Buick, Buick Rendezvous та Buick Rainier, а також мінівен Buick Terraza. У 2012 році модель оновили, змінивши зовнішній вигляд і оснащення. Двигуни 3.6 л LY7 V6 275 к.с. 3.6 л LLT V6 288 к.с. Друге покоління (з 2017) На автосалоні в Нью-Йорку 2017 року дебютував Buick Enclave другого покоління, збудований на платформі C1XX. Автомобіль отримав новий кузов завдовжки 5190 мм і двигуни 3,6 л LFY V6 потужністю 308 к.с., крутним моментом 351 Нм, що працює в парі з 9-ст. АКПП та переднім або повним приводом. Buick Enclave розганяється до 100 км/год за 5,15 с. Передньопривідний позашляховик витрачає 10.7 л/100 км, повнопривідний - 11.2 л/100 км. Автомобіль отримав фари D-Optic з природним денним світлом. Функції безпеки позашляховика 2020 року вражають: він отримав три роки або 57.936 км пробігу базової гарантії та п’ять років або 96.560 км пробігу гарантії на силовий агрегат. Машина Buick Enclave має високий рейтинг надійності і безпеки. Добре вона себе показала в ході краш-тестів. Єдиними стандартними елементами безпеки, між тим, стали задні сенсори паркування і камера заднього виду. Перелік доступних систем і функцій куди ширший. Так, можна розраховувати на допомогу руху по смузі, попередження про виїзд за межі смуги руху, моніторинг сліпих зон, попередження про перехресний рух позаду, передні сенсори паркування, попередження про можливе зіткнення, виявлення пішоходів, автоматичне екстрене гальмування на низьких швидкостях, екстрене гальмування на високих швидкостях, систему камер навколишнього бачення, функцію контролю дистанції, адаптивний круїз-контроль і автоматичне дальнє світло. Інформаційно-розважальна система Buick Enclave пропонує Apple CarPlay та Android Auto, точку доступу Wi-Fi, навігацію та можливість голосового управління. Позашляховик вміщує до 668 л багажу за третім рядом. Максимальний вантажний об'єм Enclave складає 2758 л. Китай 22 жовтня 2019 року Buick представив Enclave на китайському ринку. Це версія Enclave використовує платформу GM C1 з короткою колісною базою. Він надійшов у продаж у цьому регіоні наприкінці 2019 року. Хоча він має подібні функції, як повнорозмірний північноамериканський GM C1, китайська версія коротша, дизайн відрізняється від аналога; не планується робити його доступним у Північній Америці. Бюїк планував назвати китайську версію "Envoy" (ім'я, яке раніше використовувалось на позашляховиках середнього розміру GMC у Північній Америці з 1998 по 2007 рік), але замість цього використав ім'я Enclave. Двигун 2.0 л LSY I4 233 к.с. (Китай) 3.6 л LFY V6 308 к.с. Продажі в США Див. також Buick Encore Buick Envision Примітки Посилання Автомобілі Buick Позашляховики
2713979	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D1%88%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%9E%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B0%20%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0	Тебешевська Оксана Степанівна	Тебешевська Оксана Степанівна — депутат Івано-Франківської обласної ради (фракція ВО «Свобода»), Заслужений вчитель України, відома громадська діячка, літератор, майстриня. Життєпис Оксана Тебешевська народилася 1 січня 1955 року у селі Брошневі Рожнятівського району в родині Уляни та Степана Бойків. З відзнакою закінчила школу, філологічний факультет Івано-Франківськ]го педагогічного інституту імені Василя Стефаника. Вчитель рідної мови і літератури у Голинській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. З 2004 по 2007 рік викладала (за сумісництвом) українську мову і літературу в Калуській гімназії. Заслужений учитель України. Вчитель-методист, відмінник народної освіти. Її вихованці — переможці та призери районних, обласних, всеукраїнських олімпіад та конкурсів. Методичні матеріали О.Тебешевської видані окремими посібниками, а також публікуються у всеукраїнських, обласних газетах, журналах, збірниках, а педагогічний досвід занесений до картотеки обласного ІППО. Переможець обласного і фіналіст всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2002». Делегат трьох з'їздів працівників освіти і науки (1987, 2001, 2011 рр.). Активна громадська діячка. З 2000 року є заступником голови Калуського міськрайонного товариства «Просвіта», керівником осередку «Молодої Просвіти» села Голинь, керівником районної молодіжної літературної студії «Провесінь», наукового гуртка «Літературознавець», членкинею правління Калуського міськрайонного товариства «Бойківщина». Організаторка численних літературно-мистецьких, культурно-спортивних заходів. За вагомий особистий внесок у справу українського національного відродження, розбудову та зміцнення Української держави нагороджена медаллю Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка «Будівничий України». Лауреат обласної педагогічної премії імені Мирослава Стельмаховича (Івано-Франківськ, 2004), районної премії імені Костянтини Малицької (Калуш, 2000 р.), літературної премії імені Мирона Утриска (м. Турка Львівської обл., 2000 — за збірку поезій «На березі долі»; 2006 — за книжку прози «Про що мовчить Михайлова скрипка» та збірку поезій «Тиша немовлених слів»; 2013 — за збірку поезій «Розлуння»), нагороджена знаком «Василь Сухомлинський» (2009 рік), удостоєна обласної премії імені Марійки Підгірянки у номінації «Література»(2014). Учасниця сільських, районних, обласних змагань з волейболу, тенісу, шахів. Упродовж 25-и років є переможцем районних, у 1999, 2000, 2003—2005 рр. обласних змагань з шашок. Творчість Художні твори, літературно-критичні та краєзнавчі матеріали (понад 150 публікацій) Оксани Тебешевської друкувались у журналах «Всесвіт», «Дзвін», «Дивослово», «Перевал», «Обрії», «Літопис Бойківщини», газетах «Літературна Україна», «Слово Просвіти», «Новий час», «Галичина», «Галицька Просвіта», «Маяк Португалии», «Слово» (Португалія), «Діти Марії» (Львів), «Нова Зоря» (Івано-Франківськ), «Дзвони Підгір'я», «Вісті Калущини» та ін. Зараз Оксана Тебешевська працює над художньо-документальною книжкою про родину українських патріотів — Стебельських та збірником есеїв, нарисів, рецензій, наукових досліджень. Оксана Тебешевська є також редактором-упорядником альманаху літстудії «Провесінь» «На крилах веселкових мрій», редактором книги «З горіха зерня», роману французького письменника Тьєрі Есса «Демон», збірки вибраних творів Михайла Козоріса та ін. Відомі люди про О. Тебешевську «Відчувається з Ваших поезій: доля Вас не щадила. Але стільки тепла затамовано у ліричних Ваших зблисках!» Петро Перебийніс, поет, член НСПУ, лауреат Шевченківської премії (Київ). «Висока культура авторки помітна і в дуже скромних, безпретензійних віршах …, і у вишуканих філософських міркуваннях, де схема образности перекликається з поезією Антонича» Аріадна Шум, літературознавець, поетеса, скульпторка (Торонто, Канада). «Чудове знання мови, уміння нею користуватися для передачі наснаги й енергетики читачеві — все це характерні риси О. Тебешевської та її творчості». Олекса Різниченко, поет, член НСПУ (Одеса). «У стрункому келихові — настояне на високих днях літа прозорить добре вино не тільки дібраної, а й добірної поезії» (Про збірку поезій «Тиша немовлених слів»). Андрій Содомора, перекладач, поет, член НСПУ (Львів). «Вихована на кращих традиціях української і світової літератури, вона (О. Тебешевська — ред.) культивує неголосне, але точне й проникливе слово, поетична майстерність авторки настільки бездоганна, що її й не помічаєш, а просто піддаєшся магії своєрідних образотворчих засобів, які будять у твоїй душі щемкий відгомін». Юрій Коваль, поет, член НСПУ (Львів). Відзнаки За вагомі досягнення в літературній творчості грамоту Національної спілки письменників України. Орден княгині Ольги III ступеня Премію на засіданні обласного осередку «Просвіти» за участі голови та членів правління організації: Євгена Барана, Степана Волковецького, Дмитра Захарука. медаль Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка «Будівничий України» знак «Василь Сухомлинський» (2009 рік) обласна премія імені Марійки Підгірянки у номінації «Література»(2014). Примітки http://visti-kalush.com.ua/articles/category/society/2014/08/22/9736/view https://www.booklya.ua/author/oksana-tebeshevska-60241/?sortby=new&direction=desc&perpage=25&page=1 http://vikna.if.ua/news/category/if/2017/12/08/78792/view Українські жінки-політики Педагоги Івано-Франківської області Українські письменниці Лауреати премії імені Марійки Підгірянки
29617886	https://en.wikipedia.org/wiki/Zgornji%20Lehen%20na%20Pohorju	Zgornji Lehen na Pohorju	Zgornji Lehen na Pohorju is a dispersed settlement in the Municipality of Ribnica na Pohorju in northeastern Slovenia. It comprises a number of relatively isolated farmsteads in the Pohorje Hills. The area is part of the traditional Styria region, and it is now included in the Carinthia Statistical Region. History Zgornji Lehen na Pohorju was established as a separate settlement in 1994, when it was split off from Lehen na Pohorju in the neighboring Municipality of Podvelka. References External links Zgornji Lehen na Pohorju on Geopedia Populated places in the Municipality of Ribnica na Pohorju
2029705	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%83%D0%B7%D0%B2%D1%96%D0%B7	Карантинний узвіз	Карантинний узвіз — невеликий узвіз в Одесі, який спускається схилом Карантинної балки від вулиці Канатної до Митної площі. До 1840 року під назвою Карантинний узвіз значився сучасний Деволанівський узвіз. Сучасний Карантинний узвіз з'явився тільки у 1840, а вже в 1856 змінив назву на Митний узвіз. У 1865 дістає назву канатний узвіз, в честь вулиці Канатної, яку він поєднує із Митною площею. Із приходом більшовиків назву змінено, спочатку на Барятинський узвіз (у 1927 році), потім на узвіз Лизогуба, в честь відомого народовольця Дмитра Лизогуба. Після набуття Україною незалежності історичну назву узвозу було повернено (з 1995 року). Галерея Джерела http://www.odessitclub.org/guidebook/page_street.php?id=56 http://odportal.com.ua/uliza/11/karantinsp.html Вулиці Приморського району Одеси Карантинна балка (Одеса) Узвози Одеси
25239502	https://en.wikipedia.org/wiki/Akira%20Iwasaki	Akira Iwasaki	Akira Iwasaki (18 November 1903 – 16 September 1981) was a prominent left-wing Japanese film critic, historian, and producer. Born in Tokyo, he became interested in film from his student days at Tokyo University. Early on, he helped introduce German experimental film in Japan, and was instrumental in getting Teinosuke Kinugasa's masterpiece A Page of Madness screened in Tokyo. Afterward, he became involved in Marxist politics and established a career promoting progressive cinema and criticism. He wrote or edited over thirty books of film criticism, history, theory and biography during his career. He was also involved in film production, first serving from the late 1920s as a central member of the Proletarian Film League of Japan (Prokino), where he acted as not only the theoretical brain of the movement alongside Genjū Sasa, but also as a filmmaker. When Prokino was effectively eliminated by police oppression under the Peace Preservation Law, Iwasaki continued his critical activities, becoming involved in the Yuibutsuron Kenkyūkai with such thinkers as Jun Tosaka, but was eventually arrested in 1940, in part for his opposition to the Film Law, which authorized increased government control of the film industry. He was the only film critic arrested by the ideological police during the war. After his release, he worked for a time at the Tokyo office of the Manchukuo Film Association thanks to the help of Kan'ichi Negishi. After Japan's defeat in World War II, Iwasaki was active in criticizing those who participated in the war effort. He joined Nihon Eigasha (Nichiei), primarily a documentary film company, and helped produce two important, but ill-fated documentaries: The Effects of the Atomic Bomb on Hiroshima and Nagasaki, which was confiscated by Occupation authorities, and The Japanese Tragedy, directed by Fumio Kamei, which was banned for its critical depiction of Emperor Hirohito. While continuing to work as a film critic from the 1950s on, including pursuing a vigorous debate on the nature of cinematic realism with Taihei Imamura, Iwasaki helped produce some of the independent films made by Tadashi Imai and Satsuo Yamamoto after many left-wingers were expelled from the major studios in the Red Purge. In 1974, he was a member of the jury at the 24th Berlin International Film Festival. References Bibliography Prewar Proletarian Film Movements Collection. Center for Japanese Studies, University of Michigan. Full text of many Prokino publications, including some of Iwasaki's articles. Japanese film critics Japanese film producers 1903 births 1981 deaths Japanese documentary filmmakers
1437767	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE	Макаріопольсько	Макаріопольсько — село в Тирговиштській області Болгарії. Входить до складу общини Тирговиште. Населення За даними перепису населення 2011 року у селі проживали осіб. Національний склад населення села: Розподіл населення за віком у 2011 році: Динаміка населення: Примітки Села Тирговиштської області
14189	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%20%D0%A4%D0%B0%D0%B1%D1%80%D1%96%D1%86%D1%96%D1%83%D1%81	Йоганн Фабріціус	Йоганн Фабріціус (8 січня 1587 — 19 березня 1616) — голландсько-німецький астроном; син Давида Фабріціуса. Першим (або, принаймні, одночасно і цілком незалежно від Галілея і Шейнера) відкрив сонячні плями (1610/1611), їх переміщення по диску Сонця і обертання Сонця. Його спостереження викладені у праці «De Maculis in Sole observatis, et apparente earum cum Sole conversione, Narratio etc.» («Опис спостережуваних на Сонці плям, що пересуваються разом з Сонцем», 1611). Джерела Примітки Німецькі астрономи Випускники Лейденського університету Відкривачі астрономічних об'єктів Члени Прусської академії наук
948211	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D1%83%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%28%D0%BF%27%D1%94%D1%81%D0%B0%29	Павутиння (п'єса)	Павутиння (п'єса) «Павутиння» — детективна п'єса англійської письменниці Агати Крісті, вперше зіграна 1954 року. Складається із трьох дій. У другій дії дві сцени. Особливості Хоча п'єса є оригінальним твором, у ній використані також елементи з попередніх робот Крісті. П'єса вперше була зіграна у Theatre Royal, в місті Ноттінгем. Потім був короткий гастрольний тур країною. А після цього її зіграли у Вест-Енді в Savoy Theatre у Лондоні. Посилання Павутиння П'єси Агати Крісті П'єси 1954
6782741	https://en.wikipedia.org/wiki/Castelbottaccio	Castelbottaccio	Castelbottaccio is a comune (municipality) in the Province of Campobasso in the Italian region Molise, located about north of Campobasso as the crow flies but 36 kilometres by road. Castelbottaccio borders the following municipalities: Civitacampomarano, Lucito, Lupara, and Morrone del Sannio. References Cities and towns in Molise
3081971	https://uk.wikipedia.org/wiki/1752%20%D0%B2%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96	1752 в Україні	1752 в Україні Пам'ятні дати та ювілеї Видатних особистостей Події Нова Сербія Особи Призначено, звільнено Народились 2 січня Францішек Заблоцький (1755—1821) — польський комедіограф, журналіст та письменник. 6 лютого Голдаєвич Теофан (1752—1822) — український чернець-василіянин, педагог. 2 листопада Розумовський Андрій Кирилович (1752—1836) — граф, пізніше князь, дипломат, дійсний таємний радник 1-го класу Російської імперії. Ґертруда Коморовська (1752—1772) — шляхтичка, перша дружина Станіслава Щенсного Потоцького. Домонтович Федір Даміанович (1752—1819) — педагог, ректор Переяславської семінарії, протоієрей Переяславського Вознесенського собору. Стефанович-Донцов Яків (1752—1829) — лікар та географ. Шидловський Григорій Романович (1752—1820) — дійсний статський радник, землевласник, культурний та просвітницький діяч. Померли Засновані, зведені Фортеця святої Єлисавети Костел святих Йоакима і Анни (Володимир) Свято-Успенська церква (Радехів) Церква Усікновення голови святого Івана Хрестителя (Кривеньке) Церква святителя Миколая Чудотворця (Шидлівці) Звеничів Кам'янка (Очаківський район) Лопатні Переділ (Ріпкинський район) Попівка (Красноградський район) Зникли, скасовані Видання, твори Примітки Посилання
629192	https://en.wikipedia.org/wiki/RAS%20syndrome	RAS syndrome	RAS syndrome, where RAS stands for redundant acronym syndrome (making the phrase "RAS syndrome" autological) is the redundant use of one or more of the words that make up an acronym in conjunction with the abbreviated form. This means, in effect, repeating one or more words from the acronym. For example: PIN number (expanding to personal identification number number) and ATM machine (expanding to automated teller machine machine). The term RAS syndrome was coined in 2001 in a light-hearted column in New Scientist. A person is said to "suffer" from RAS syndrome when they redundantly use one or more of the words that make up an acronym or initialism with the abbreviation itself. Usage commentators consider such redundant acronyms poor style that is best avoided in writing, especially in a formal context, though they are common in speech. The degree to which there is a need to avoid pleonasms such as redundant acronyms depends on one's balance point of prescriptivism (ideas about how language should be used) versus descriptivism (the realities of how natural language is used). For writing intended to persuade, impress, or avoid criticism, many usage guides advise writers to avoid pleonasm as much as possible, not because such usage is always wrong, but rather because most of one's audience may believe that it is always wrong. Linguistics Although there are many instances in editing where removal of redundancy improves clarity, the pure-logic ideal of zero redundancy is seldom maintained in human languages. Bill Bryson says: "Not all repetition is bad. It can be used for effect ..., or for clarity, or in deference to idiom. 'SALT talks' and 'HIV virus' are both technically redundant because the second word is already contained in the preceding abbreviation, but only the ultra-finicky would deplore them. Similarly, in 'Wipe that smile off your face' the last two words are tautological—there is no other place a smile could be—but the sentence would not stand without them." A limited amount of redundancy can improve the effectiveness of communication, either for the whole readership or at least to offer help to those readers who need it. A phonetic example of that principle is the need for spelling alphabets in radiotelephony. Some instances of RAS syndrome can be viewed as syntactic examples of the principle. The redundancy may help the listener by providing context and decreasing the "alphabet soup quotient" (the cryptic overabundance of abbreviations and acronyms) of the communication. Acronyms from foreign languages are often treated as unanalyzed morphemes when they are not translated. For example, in French, "le protocole IP" (the Internet Protocol protocol) is often used, and in English "please RSVP" (roughly "please respond please") is very common. This occurs for the same linguistic reasons that cause many toponyms to be tautological. The tautology is not parsed by the mind in most instances of real-world use (in many cases because the foreign word's meaning is not known anyway; in others simply because the usage is idiomatic). Examples Examples of RAS phrases include: DC (Detective Comics) comics HIV (human immunodeficiency virus) virus LCD (liquid-crystal display) display UPC (universal product code) code Non-examples Sometimes the presence of repeated words does not result in a redundant phrase. For example, "OPEC (Organization of the Petroleum Exporting Countries) countries" are two or more member states of OPEC, whereas "OPEC" by itself denotes the overall organization. See also Recursive acronym Tautology References External links Acronyms Linguistic morphology Rhetoric Semantics Syntax Word play
19858277	https://en.wikipedia.org/wiki/%C5%9Awier%C5%BCe-Kie%C5%82cze	Świerże-Kiełcze	Świerże-Kiełcze is a village in the administrative district of Gmina Zaręby Kościelne, within Ostrów Mazowiecka County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland. References Villages in Ostrów Mazowiecka County
3932641	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%28%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Комсомольське сільське поселення (Комсомольський район)	Комсомольське сільське поселення (Комсомольський район) Комсомольське сільське поселення — муніципальне утворення у складі Комсомольського району Чувашії, Росія. Адміністративний центр — село Комсомольське. Станом на 2002 рік до складу Комсомольської сільської ради входив також присілок Тябердіно-Еткерово, який пізніше був переданий до складу Сюрбей-Токаєвського сільського поселення. Населення Населення — 6167 осіб (2019, 6239 у 2010, 6187 у 2002). Склад До складу поселення входять такі населені пункти: Примітки Поселення Комсомольського району (Чувашія)
2468210	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%BA%D0%B1%D0%B0	Накба	Накба, також відома як Палестинська катастрофа, — це знищення палестинського народу й батьківщини в 1948 році та остаточне переміщення більшості палестинських арабів. Термін використовується для опису як подій 1948 року, так і чинної окупації палестинців на Палестинських територіях (окупований Західний берег і Сектор Газа), а також їх переслідування й переміщення на палестинських територіях і в таборах палестинських біженців по всьому регіону. Основоположні події Накби відбулися під час і незабаром після Палестинської війни 1948 року на 78 % підмандатної Палестини, яка була оголошена Ізраїлем, вигнання та втеча 700 000 палестинців, пов'язане з цим зменшення населення та знищення понад 500 палестинських сіл сіоністськими ополченцями та наступне географічне стирання згадок про вигнанців, відмова палестинцям у праві на повернення, поява постійних палестинських біженців і «руйнування палестинського суспільства». З тих пір деякі історики описують вигнання палестинців як етнічну чистку. У 1998 році Ясір Арафат запропонував, щоби палестинці відзначали 50-річчя Накби, проголосивши 15 травня, наступного дня після здобуття Ізраїлем незалежності в 1948 році, Днем Накби, формалізувавши дату, яка неофіційно використовувалася ще в 1949 році. Накба значно вплинула на палестинську культуру і є основоположним символом палестинської ідентичності разом із «хандалою», куфією та символічним ключем. Про Накбу написано незліченні книги, пісні та вірші. Палестинський поет Махмуд Дервіш описав Накбу як «розширене сьогодення, яке триватиме в майбутньому». Складові частини Накба охоплює вимушену міґрацію, позбавлення власності, відсутність громадянства й розкол палестинського суспільства. Вимушена міґрація Упродовж Палестинської війни 1947—1949 рр. приблизно 700 000 палестинців утекли або були вигнані, що становило близько 80 % палестинських арабів, що мешкали на території, що стала Ізраїлем. Майже половина цієї цифри (приблизно 250 000—300 000 палестинців) утекли або були вигнані напередодні Декларації незалежності Ізраїлю в травні 1948 року, , який був названий казусом беллі для вторгнення Арабської ліги до країни, що призвело до арабо-ізраїльської війни 1948 року. У післявоєнний період велика кількість палестинців намагалися повернутися до своїх домівок; від 2700 до 5000 палестинців було вбито Ізраїлем протягом цього періоду, переважна більшість з них були беззбройними та мали намір повернутися з економічних чи соціальних причин. Відтоді вигнання палестинців деякі історики називають етнічною чисткою. У той же час значна частина тих палестинців, які залишилися в Ізраїлі, стали внутрішньо переміщеними особами. У 1950 році UNRWA підрахувало, що 46 000 із 156 000 палестинців, які залишилися в межах кордонів, демаркованих як Ізраїль згідно з Угодами про перемир'я 1949 року, були внутрішньо переміщеними біженцями. Сьогодні близько 274 000 арабських громадян Ізраїлю — або кожен четвертий в Ізраїлі — є внутрішньо переміщеними особами внаслідок подій 1948 року. Виселення й стирання пам'яті План поділу ООН 1947 року передбачав 56 % території Палестини для майбутньої єврейської держави, тоді як палестинська більшість, 66 %, мала отримати 44 % території. 80 % землі в запланованій єврейській державі вже належало палестинцям, 11 % мали єврейський титул. До, під час і після війни 1947—1949 років сотні палестинських міст і сіл були обезлюднені й зруйновані. Географічні назви по всій країні були стерті та замінені єврейськими назвами, іноді похідними від історичної палестинської номенклатури, а іноді новими винаходами. Численні неєврейські історичні об'єкти були знищені не лише під час воєн, а й упродовж кількох десятиліть. Наприклад, понад 80 % палестинських сільських мечетей було зруйновано, а артефакти вилучено з музеїв та архівів. В Ізраїлі було прийнято низку законів для легалізації експропріації палестинських земель. Бездержавність і денаціоналізація Обездержавлення палестинців є центральним компонентом Накби і продовжує бути характерною рисою палестинського національного життя до наших днів. Усі араби-палестинці відразу стали особами без громадянства в результаті Накби, хоча деякі прийняли інші національності. Після 1948 року палестинці перестали бути просто палестинцями, натомість стали або ізраїльсько-палестинцями, палестинцями БАПОР, палестинцями Західного берега річки Йордан і палестинцями Гази, на додаток до ширшої палестинської діаспори, яка змогла отримати дозвіл на проживання за межами історичної Палестини і в таборах для біженців. Перший Ізраїльський закон про громадянство, прийнятий 14 липня 1952 року, денаціоналізував палестинців, зробивши колишнє палестинське громадянство «позбавленим суті», «незадовільним і невідповідним ситуації після створення Ізраїлю». Розкол суспільства Накба стала першопричиною появи палестинської діаспори; в той же час, коли Ізраїль був створений як батьківщина для євреїв, палестинці були перетворені на «націю біженців» з «ідентичністю блукачів». Сьогодні більшість із 13,7 мільйонів палестинців живуть у діаспорі, тобто за межами історичної території підмандатної Палестини, переважно в інших країнах арабського світу. З 6,2 мільйона осіб, зареєстрованих спеціальним агентством ООН у справах палестинських біженців, UNRWA, близько 40 % живуть на Західному березі річки Йордан і в Газі, а 60 % — у діаспорі. Велика кількість цих біженців з діаспори не інтегровані в приймаючі країни, про що свідчить постійна напруженість між палестинцями в Лівані або втеча палестинців з Кувейту в 1990-91 роках. Ці фактори призвели до формування палестинської ідентичності «страждання», у той час як детериторіалізація палестинців стала фактором об'єднання і координації у прагненні повернутися на втрачену батьківщину. Примітки Джерела (Original Arabic version: ) Етнічні чистки в Азії Апатрид Історія Палестини Арабські слова
1287311	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%84%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%20%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D1%97	Крістоф фон Донаньї	Крістоф фон Донаньї (нім.: [], угор.: []); 18 вересня 1929, Берлін) — німецький диригент угорського походження. Біографія Крістоф фон Донаньї є онуком композитора і диригента Ернста фон Донаньї, сином юриста Ганса фон Донаньї, братом політика Клауса фон Донаньї. Середню освіту здобув в лейпцизькій школі Святого Фоми, співав в хорі Святого Фоми. Після Другої світової війни вивчав в Мюнхені право, проте у 1948 році перевівся до Мюнхенської консерваторії, таким чином покинув професію батька заради професії діда. Ще в студентські роки працював репетитором Мюнхенської опери. Надалі продовжив освіту у Флоридському університеті у свого діда. З 1953 року працював диригентом-репетитором у Франкфуртській опері. У 1957—1963 роках Донаньї очолював Любекськую оперу, в 1968—1977 роках — Франкфуртську оперу, в 1977—1984 роках — Гамбурзьку оперу (у двох останніх випадках поєднував посади головного диригента і директора). У 1964—1969 роках Донаньї був першим головним диригентом Симфонічного оркестру Кельнського радіо, у 1984—2002 роках очолював Клівлендський оркестр, з яким записав, зокрема, всі симфонії Бетховена, Шумана та Брамса. У 1997—2008 роках займав пост головного диригента лондонського оркестру «Філармонія», з яким, крім симфонічних концертів і записів, здійснив ряд оперних постановок в паризькому Театрі Шатле (зокрема, «Цар Едіп» Стравінського, «Мойсей і Аарон» Шенберга, «Гензель і Гретель» Гумпердінка). Одночасно в 1998—2000 роках Донаньї був музичним керівником Оркестру Парижа, в 2004—2011 роках очолював Симфонічний оркестр Північнонімецького радіо. Першою дружиною фон Донаньї була співачка Аня Силья. Примітки Посилання Сторінка на сайті оркестру «Філармонія» Крістоф фон Донаньї на allmusic.com Німецькі диригенти Угорські диригенти Уродженці Берліна Угорці Німеччини
47157684	https://en.wikipedia.org/wiki/Calum%20Scott	Calum Scott	Calum Scott (born 12 October 1988) is an English pop singer. He rose to prominence in April 2015 after competing on the ITV talent contest Britain's Got Talent, where he performed his version of Robyn's hit "Dancing on My Own" and earned Simon Cowell's Golden Buzzer. After coming sixth in the contest, he released his version as a single the following year, which peaked at number two on the UK Singles Chart and became Britain's best-selling single of summer 2016. Scott later signed with Capitol and in 2017, released the single "You Are the Reason", included on his 2018 debut album Only Human, which reached number 4 on the UK Albums Chart. The song has been viewed over a billion times on YouTube. Later in 2018, he collaborated with Leona Lewis to release a duet version of "You Are the Reason". Early life Scott was born in Beverley, East Riding of Yorkshire, to parents Debbie Burton and Kevin Scott, and grew up around the Yorkshire area, mainly North Ferriby and Kingston upon Hull. His parents split up when he was two years old, and his father moved to Canada. He has a younger sister, Jade, who is also a singer. Scott played the drums, and his sister later encouraged him to sing. Prior to his fame, he worked in human resources. Career 2013–2015: Career beginning and Britain's Got Talent On 15 August 2013, Scott won the talent competition Mail's Star Search, organised by Hull Daily Mail. He then joined a Maroon 5 tribute band, Maroon 4, and toured around the United Kingdom. In 2014 he formed the electronic duo, The Experiment with John McIntyre. The debut single, "Girl (You're Beautiful)", was released on 14 June. The duo performed the song on Good Morning Britain and BBC Look North, but after, broke up. On 11 April 2015, Scott's audition for the ninth series of Britain's Got Talent was broadcast on ITV. Just before his audition, his sister Jade also auditioned but was stopped early on both of her songs by Simon Cowell. Jade received four "No" votes from David Walliams, Alesha Dixon, Amanda Holden and Simon Cowell. Despite obvious nerves at seeing his sister get rejected, Calum performed a cover of Robyn's "Dancing on My Own", which he had heard Kings of Leon performing on BBC Radio 1's Live Lounge in 2013. Following a standing ovation from the judging panel, Cowell pressed the Golden Buzzer giving Scott an automatic place in the live shows. Explaining his decision to send Scott straight to the semi-finals, Cowell said: After this audition, Scott received support from stars such as Little Mix and Ashton Kutcher. Following his appearance on the show's first episode, his Twitter followers jumped from 400 to over 25,000. The video of his audition has been viewed over 378 million times on YouTube. In the semi-final on 29 May, Scott performed "We Don't Have to Take Our Clothes Off" by Jermaine Stewart. Walliams commented "You really sound like a recording artist", whilst Alesha Dixon suggested that he could have "success around the world". He won the semi-final with 25.6% of the vote, sending him straight through to the final. In the final on 31 May, Scott performed "Diamonds" by Rihanna and finished sixth out of 12 contestants with 8.2% of the vote. After Britain's Got Talent, Scott embarked on a series of shows around the United Kingdom, including Viking FM Future Star Awards, Flamingo Land Resort Fair, Westwood Cross Shopping Centre's tenth anniversary, Gibraltar Summer Nights, Hull Daily Mail's Star and Dartford Festival. 2016–2018: Only Human Scott released his cover of "Dancing on My Own" independently on 15 April 2016. It became a sleeper hit, first hitting number 40 in the charts in May and climbing into the top 40 despite little radio airplay apart from on West Hull FM. It was then added to Radio 2's "C List" and reached number two on the UK Singles Chart on 5 August. In August 2016, it was certified platinum in the UK, having sold over 600,000 copies. Scott announced on Twitter on 24 May that he had inked a record deal with Capitol Records, where he was signed by A&R Executive Alex Wilhelm. Scott performed the song at television shows BBC Look North, Lorraine, Weekend, Late Night with Seth Meyers and Brazilian show Encontro com Fátima Bernardes. He also promoted the song on several radio stations, including BBC Radio Humberside, Viking FM, Radio Gibraltar, BFBS Radio and Gibraltar Broadcasting Corporation. On 16 September, he released the promotional single "Transformar" with Brazilian recording artist Ivete Sangalo as the official song of the 2016 Summer Paralympics in Rio de Janeiro; they performed the song at the closing ceremony on 18 September. It was revealed in September 2016 that "Dancing on My Own" was the most downloaded song of the summer in the UK. In autumn 2022, "Dancing On My Own" had a sudden resurgence in popularity due to the Philadelphia Phillies players and fans embracing the dance mix version of the song during the team's run to the 2022 World Series. In 2017, he toured the US and released the single "You Are the Reason". Also in 2017, he began working on his debut album, Only Human, which was released on 9 March 2018. A new version of "You Are the Reason" was released ahead of the album in early 2018 as a collaboration with Leona Lewis, and was performed by the two on The One Show in February 2018. In May, Scott released "What I Miss Most" as the fourth single from Only Human. In October 2018, Scott released a new single titled "No Matter What". Upon release, Scott said: 2019–present: Bridges In September 2020, Scott partnered with American watch company Bulova on the development of a music documentary series titled Minutes with Calum, which explores the creative process behind his upcoming second album through the lens of Bulova. In March 2021, Scott digitally released his first EP, titled Only Acoustic, which featured acoustic renditions of songs from his debut album. The following month, he released two more EPs; Only Collabs and Only Love. On 11 June 2021, Scott released the single "Biblical", the first song from his upcoming second album. He released the second song titled "Rise" on 1 October 2021, and the third song titled "If You Ever Change Your Mind" on 4 February 2022. On 29 April 2022, Scott announced that his second album, Bridges, would be released on 17 June 2022. On the same day, he released the fourth song, "Heaven", from the album. In July 2021, Scott collaborated with Belgian artist Lost Frequencies singing on a song titled "Where Are You Now", which was released on 30 July 2021. The song became a big hit over the next several months, charting on many streaming platforms in many countries. In early February 2022, the song reached the top 10 of the UK Singles Chart, becoming Scott's second song to reach the UK top 10. In November 2021, Scott collaborated with Brazilian recording artist Bryan Behr, singing on the song "Da Primeira Vez (From the First Time)". Scott sang in both English and Portuguese. Also in November 2021, he collaborated with British singer Jasmine Thompson on a song titled "Love Is Just a Word". In February 2023, Scott collaborated with GRAMMY-nominated producer, DJ, and record label executive, Jax Jones on a song titled "Whistle" which was released on 10 February 2023. Scott has recently performed the track live at the BAFTA Film Awards. Scott performed live with Take That on 7 May 2023 at the Coronation Concert in the grounds of Windsor Castle. On 18 August 2023, Scott released the single "At Your Worst", Upon the release of the song, Scott shared, "This could be a song reassuring someone that you'll love them no matter what, but it's also a song to yourself: a reminder that you should love yourself at your worst because self-love is the most important. The sound on this one feels nostalgic and retro to me — kind of takes me back to my Sega Mega Drive. I’m excited to share new music with my fans and show everyone what I’ve been working on!" which debuted at number 20 on the UK Singles Downloads Chart a week later. In January 2024, it was announced that Scott will be headlining the Zebedee's Yard music festival in Hull on 8 August 2024. The festival will also include performances from Ocean Colour Scene, Embrace and Cast. Personal life Scott is gay. He has talked about having struggled with his sexuality when growing up, but has gained confidence since becoming an adult. Charity Scott is a proponent of mental health awareness and suicide prevention. In 2020, he performed live in support of Mind for Mental Health Awareness, donating all proceeds to Mind. Discography Only Human (2018) Bridges (2022) Tours Headlining North American Tour (2016–2017) Only Human Tour (2018) Bridges World Tour (2022) Supporting act Jamie Lawson UK Tour (2016) (Jamie Lawson) PTX Summer Tour 2018 (2018) (Pentatonix) 2Sides World Tour (2018) (Jason Derulo) Tales From The Script: Greatest Hits (2022) (The Script) +–=÷× Tour (2024) (Ed Sheeran) Take That TBA Tour (2024) (Take That) Awards and nominations References External links 1988 births Living people Britain's Got Talent contestants Capitol Records artists English male singer-songwriters English singer-songwriters English pop singers English gay musicians English LGBT singers English LGBT songwriters Gay singers Gay songwriters LGBT people from Yorkshire Musicians from Kingston upon Hull People from Beverley 21st-century English male singers 21st-century British LGBT people
2026254	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B4%D1%81%D0%B3%D0%B0%D0%B3%D0%B5%D0%BD	Райнгардсгаген	Райнгардсгаген — сільська громада в Німеччині, знаходиться в землі Гессен. Підпорядковується адміністративному округу Кассель. Входить до складу району Кассель. Площа — 12,99 км2. Населення становить ос. (станом на ). Галерея Примітки Посилання Офіційний сайт Громади Гессену
2512983	https://uk.wikipedia.org/wiki/TAS2R14	TAS2R14	TAS2R14 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 12-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 317 амінокислот, а молекулярна маса — 36 160. Кодований геном білок за функціями належить до рецепторів, g-білокспряжених рецепторів, білків внутрішньоклітинного сигналінгу. Локалізований у мембрані. Література Примітки Див. також Хромосома 12 Білкові рецептори
798987	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%28%D0%9E%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Вережень (Окницький район)	Вережень (Окницький район) Вережень — село в Молдові в Окницькому районі, розташоване на лівому березі річки Дністер. Входить до складу комуни, центром якої є село Лєнкауць. На південний захід від села на вершині пагорба виявлені два кургани. Насип, висотою близько 0,5 м розташований поблизу південно-східної окраїни лісового масиву, в урочищі Вережень. Другий насип такої ж висоти знаходиться на відстані близько 1,5 км на схід від першого по гребеню пагорба. Цей насип розрівнений земляними роботами. Джерела Археологические памятники Окницкого района Села Молдови
525368	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0-%D0%A2%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%B5	Ла-Триніте	Ла-Триніте — муніципалітет у Франції, у регіоні Нормандія, департамент Ер Ла-Триніте — муніципалітет у Франції, у регіоні Нормандія, департамент Манш Ла-Триніте — муніципалітет у Франції, у регіоні Овернь-Рона-Альпи, департамент Савоя Ла-Триніте — муніципалітет у Франції, у регіоні Прованс — Альпи — Лазурний Берег, департамент Альпи Приморські Ла-Триніте — муніципалітет у Франції, в заморському департаменті Мартиніка.
4568455	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BD%D1%81%20%D0%A2%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%80	Ганс Турнер	Ганс Турнер (24 жовтня 1918, Інсбрук — 11 червня 1944, Нормандія) — німецький льотчик-ас бомбардувальної авіації, гауптман люфтваффе. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям. Біографія Після закінчення авіаційного училища зарахований в бомбардувальну авіацію. В складі 9-ї ескадрильї 55-ї бомбардувальної ескадри брав участь в Німецько-радянській війні. В травні 1942 року переведений в 6-у бомбардувальну ескадру, дислоковану в Франції. З 6 квітня 1943 року — командир 1-ї групи 6-ї бомбардувальної ескадри. Літав на Ju.188. Учасник боїв у Нормандії. 11 червня 1944 року його літак був збитий, тіло Турнера не було знайдене. Всього за час бойових дій здійснив понад 1000 бойових вильотів. Нагороди Нагрудний знак пілота Залізний хрест 2-го класу (18 вересня 1940) 1-го класу (30 вересня 1940) Почесний Кубок Люфтваффе (2 квітня 1941) Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям лицарський хрест (6 серпня 1941) дубове листя (№587; 17 вересня 1944) Німецький хрест в золоті (1 листопада 1943) Авіаційна планка бомбардувальника в золоті з підвіскою «1000» Література Залесский К. А. Железный крест. Самая известная военная награда Второй мировой войны. — М.: Яуза-пресс, 2007. — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2 Залесский К. А. Люфтваффе. Военно-воздушные силы Третьего рейха. — М.: Яуза-Пресс, 2005. ISBN 5699137688 THOMAS, FRANZ & WEGMANN, GÜNTER, Die Eichenlaubträger 1940-1945, Biblio-Verlag, 1998. Гауптмани люфтваффе Німецькі аси Другої світової війни Німецькі аси бомбардувальної авіації Загинули в боях Другої світової війни Збиті пілоти Зниклі безвісти під час Другої світової війни
2375819	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D1%81%D1%96%D0%BD%D1%8C	Ясінь	Ясінь або Осень, Асень (1019 — 1082) — половецький хан. Засновник орди Кай та половецької династії Асенідів, яка домінувала в донецьких степах. Життєпис Був нащадком Кунана і Абара (Уби), правителів Цзубу. Останні на думку низки дослідників киданських джерел називалися Кимаки (Кумосі). Можливо замолоду разом з братами Бегубарсом і Гиргенєм брав участь у походах проти значного послабленого Хозарського каганату, який було остаточно знищено. Асень деякий час очолював одну з найбільш впливових орд західного Дешт-і Кипчак донецьку конфедерацію орд. 1061 року допоміг повалити волзькоболгарського еміра Ашрафхана. Асеню не вистачало достатньо харизми для об'єднання периферійних орд навколо донецької орди. В ході внутрішньої боротьби між Шаруканом і Асенєм, останній разом з своєю ордою покинув донецькі степи і відкочувала в Наддніпрянщину. Згодом зумів зайняти місцевість у низів'ях річки Дніпро (звідси походить їх назва наддніпрянських половців). Стосовно походів Ясіня проти Руської держави немає відомостей. Вступив в конфлікт з династію Шаруканидів з племені ольберлю, але за життя не домігся перемоги. Втім, можливо, здійснив похід проти Угорщини у 1070 році, коли разом з іншими ханами пройшов через гірський перехід Мезеш і сплюндрував провінцію Пір, зокрема місто Біхора. У 1080 році здійснив похід до Новгород-Сіверського. Помер 1082 року. Родина брат Бегубарс брат Сакз син Аєпа (Каїп), тесть Юрія Долгорукого син Боняк Примітки Джерела Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989. Измайлов И. Л. Защитники «Стены Искандера». — Казань, 2008. Ипатьевская летопись / Воспроизведение текста издания 1908 г. // Полное собрание русских летописей. Т. 2. — Москва, 1962 — С. 196 Пріцак О. Коли і ким було написано “Слово о полку Ігоревім” / О. Пріцак; Український Науковий Інститут Гарвардського Університету; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної Академії наук України; Інститут сходознавства ім. А. Кримського Національної Академії наук України. – К: Обереги, 2008. – 360 c. – Серія Київ. б-ка дав. Укр. письменства: Студії; Т. 7 — С. 239—246 ISBN 9666– 513–076–5 Галенко О. І. Середньовічні держави українського примор'я / О. І. Галенко // Історія державної служби в Україні: в 5-ти томах. — К.: Ніка — Центр, 2009. — Т. 1. — 342 c. Сабитов Ж. М. Династии кыпчакских ханов // Молодой ученый. — 2015. — № 10. — С. 954—958. Половецькі хани
116743	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9	Смоленський	Смоленський Віталій Віталійович — (1984—2014) — громадський активіст, волонтер Євромайдану, загинув від кулі снайпера, Герой України. Смоленський Леонід Анастасійович — (1844—1905) — український педагог. Смоленський Лібер Бенціонович (1900—1974) —український радянський живописець. Смоленський Михайло Сергійович (1911—1943) — Герой Радянського Союзу. Смоленський Олександр Павлович (1954) — російський олігарх. Смоленський Павел (1959) — польський журналіст. Смоленський — селище, Бистроістоцький район, Алтайський край. Смоленський — селище, Світлинський район, Оренбурзька область.
14775061	https://en.wikipedia.org/wiki/EIF3I	EIF3I	EIF3I Eukaryotic translation initiation factor 3 subunit I (eIF3i) is a protein that in humans is encoded by the EIF3I gene. Interactions eIF3i has been shown to interact with TGF beta 1 and eIF3a. See also Eukaryotic initiation factor 3 (eIF3) References Further reading
575877	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D0%9E%D0%BC%D0%B5%D1%80-%D0%B0%D0%BD-%D0%A8%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B5	Сент-Омер-ан-Шоссе	Сент-Омер-ан-Шоссе — муніципалітет у Франції, у регіоні О-де-Франс, департамент Уаза. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 80 км на північ від Парижа, 50 км на південний захід від Ам'єна, 14 км на північний захід від Бове. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 430 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 1075,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Сусідні муніципалітети Галерея зображень Посилання Див. також Список муніципалітетів департаменту Уаза Примітки Муніципалітети департаменту Уаза
3080448	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%B0%204%3A%20%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4	Анаконда 4: Кривавий слід	Анаконда 4: Кривавий слід «Анаконда 4: Кривавий слід» — телевізійна стрічка 2009 року про анаконду, яка внаслідок експерименту отримала можливість відновлюватись. Синопсис Пітер Рейснер використовує дитинча анаконди в експерименті, внаслідок нього тварина може вирости до велетенських розмірів і жити довше. Коли експеримент вдається науковець знищує все. Змія втікає з клітки та вбиває вченого. Мільярдер Мердок, у якого рак кісток, відправляє своїх найманців дістати сироватку, створену Рейснером. Аманда намагається знищити орхідеї в шахті, але анаконда нападає і двоє офіцерів гинуть. Групи людей вирушають на пошуки велетенської змії, яка завдяки сироватці стала сильнішою. Після укусу павука Гізер починає хворіти. Наступного дня людей з'їдає анаконда, а ті, що вижили піддаються нападу найманців Мердока. Аманда та Джексон змушені вирушити на пошуки сироватки. Жінці вдається її знайти, вона вирішує заховати її. Від нападу змії знову гинуть люди. Аманда змогла кинути в анаконду бензобак, підпаливши його. Хоча монстр відновлюється та він втікає. У таборі на Мердока чекає неприємна новина: його найманець Юджин перейшов на бік ворога Василя. Відбувається сутичка. Мердок пропонує Аманді угоду. Вона дає сироватку, яка допомогла Мердоку та анаконда невдовзі зжерла його. Аманді, Гізер, Алекс і Джексон утікають, а змія ховається в лісі. У ролях Створення фільму Виробництво Знімання фільму проходили в Румунії. Творча група Кінорежисер — Дон І. ФонтЛеРой Сценарист — Девід Олсон Кінопродюсер — Елісон Семенца Композитор — Пітер Мейснер Кінооператор — Дон І. ФонтЛеРой Художник-постановник — Сербан Порупко Артдиректор — Влад Росену Художник-декоратор — Джина Станку Художник-костюмер — Ана Марія Куку Підбір акторів — Джефф Джеррард, Джилліан Госер Сприйняття Фільм отримав негативні відгуки. На сайті Rotten Tomatoes оцінка стрічки становить 20 % на основі 25 204 відгуки від глядачів із середньою оцінкою 2,4/5. Фільму зарахований «розсипаний попкорн» від глядачів, Internet Movie Database — 3,0/10 (4 043 голоси). Примітки Посилання Фільми США 2009 Фільми англійською мовою Телефільми США Фільми жахів Румунії Пригодницькі фільми Румунії Фільми-бойовики Румунії Фільми жахів США Пригодницькі фільми США Фільми-бойовики США Фільми телеканалу Syfy Фільми жахів про тварин Фільми, дія яких відбувається в лісі
4347850	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%88%20%D0%9F%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D0%BF%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Гармаш Пилип Миколайович	Гармаш Пилип Миколайович Пилип Миколайович Гармаш (21 квітня 1989, Полтава) — український волейбольний тренер, майстер спорту міжнародного класу. Колишній гравець збірної України. Життєпис Народився 21 квітня 1989 року в м. Полтаві. Навчався в Харківській державній академії фізичної культури. Грав у харківському «Локомотиві», лубенському СК «Фаворит», МХП-Вінниця. Був гравцем студентської збірної України, яка брала участь в Універсіаді 2011. У складі збірної виборов срібло на Універсіаді 2015. Також захищав барви національної збірної. 20.09.2015 отримав звання майстра спорту міжнародного класу з волейболу. Сезон 2017/2018 провів у складі команди румунської волейбольної «Дивізії А1» (Суперліги) «Залеу». У сезоні 2019/20 грав у складі румунського ВК «Штіїнца Експлорері» (Știința Explorări). В одному з інтерв'ю у 2014 році сказав, що вважає неприпустимою ситуацію, коли один футболіст донецького «Шахтаря» отримує за місяць більше грошей, ніж усі гравці української волейбольної Суперліги разом. Досягнення У збірній дворазовий срібний призер Всесвітньої Універсіади (2011, 2015). Клубні чемпіон України: 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, чотирьохкратний володар Кубка України. Особисті кращий ліберо Української суперліги 2013—2014, 2016—2017 Примітки Посилання 30 Гармаш Пилип . Пилип Гармаш . Пилип Гармаш . Гравці чоловічої збірної України з волейболу Українські волейболісти Українські волейбольні тренери Волейболісти «Фаворита» Волейболісти «МХП-Вінниця» Волейболісти «Локомотива» (Харків) Волейболісти «Решетилівки» Волейболісти «Залеу» Волейболісти румунських клубів Ліберо
40198343	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Floating%20Castle	The Floating Castle	The Floating Castle is a 2012 Japanese historical-drama film directed by Shinji Higuchi and Isshin Inudo, starring Mansai Nomura, and adapts Ryō Wada's novel (2007) of the same name. Set in feudal Japan, the film is based on the Siege of Oshi and depicts the struggle of Oshi's villagers in defending their fortress against Toyotomi Hideyoshi's campaign against the Hojo clan. Against insurmountable odds, Narita Nagachika, the fortress's castellan, leads a group of 500 men against 20,000 men led by Ishida Mitsunari, part of Toyotomi clan's greater army of 20,000 samurai. Cast Mansai Nomura as Nagachika Narita Nana Eikura as Kaihime Hiroki Narimiya as Sakamaki Tomomitsu Yamaguchi as Izumi Kōichi Satō as Tanba Masachika Ichimura as Hideyoshi Toyotomi Takehiro Hira as Masaie Natsuka Takayuki Yamada as Yoshitsugu Otani Yusuke Kamiji as Mitsunari Ishida Masahiko Nishimura as Ujinaga Narita Sei Hiraizumi as Yasusue Narita Isao Natsuyagi as Monk Takeo Nakahara as Hojo Ujimasa Honami Suzuki as Tama Gin Maeda as Tahee Akiyoshi Nakao as Kazou Machiko Ono as Chiyo Mana Ashida as Chidori Production The film was produced by the following studios. Asahi Shimbun Asatsu-DK Asmik Ace Entertainment Broadcasting System of Niigata C&I Entertainment Chubu-Nippon Broadcasting Chugoku Broadcasting Cybird Holdings East Japan Marketing & Communications Hakuhodo DY Media Partners Happinet Hokkaido Broadcasting Kou Shibusawa Production Mainichi Broadcasting System Nippon Shuppan Hanbai RKB Mainichi Broadcasting Shizuoka Broadcasting System Shogakukan Tokyo Broadcasting System TBS Radio & Communications Television Saitama (JAITS) UHF Television Yamanashi Toho Tohoku Broadcasting Company Tokyo FM Tsutaya Group WOWOW Yahoo! Japan Reception Mark Adams of Screen International gave the film a favorable review, describing the film as an "epic period action-comedy packed with wonderfully over-the-top characters, great production values and some spectacular sequences". Awards The film racked up ten nominations for the Japan Academy Prize, winning one for Best Art Direction. Additionally it was nominated for three Asian Film Awards. References External links 2012 films 2010s Japanese-language films 2010s historical drama films Films set in Japan Films set in the 1590s Japanese historical drama films Films directed by Shinji Higuchi Films directed by Isshin Inudo Toho films Cultural depictions of Toyotomi Hideyoshi 2012 drama films 2010s Japanese films Films scored by Kōji Ueno
4206992	https://en.wikipedia.org/wiki/Tuya%20%28queen%29	Tuya (queen)	Tuya (queen) Tuya (also called Tuy or more rarely Mut-Tuya or Muty; in transliteration from hieroglyphic, Twy, Twjȝ, or Twyȝ, as well as Mwt-Twjȝ,; in cuneiform texts from the Hittite correspondence, Tūya, SALTu-u-ia.) was the wife of Pharaoh Seti I of the Nineteenth Dynasty of Egypt and mother of Tia, Ramesses II, and possibly Henutmire. She was the daughter of Raia (Rʿjȝ), Lieutenant in the Chariotry, by his wife Ruya or Tuya (the name is partly broken: [R/T]wjȝ). Seti I and Tuya's daughter Tia (Ṯjȝ) was married to a high-ranking civil servant who was also called Tia (Ṯjȝ), the son of Amenwahsu (Jmn-wȝḥ-sw). The vast majority of Tuya's attestations as queen date to the reign of her son, making it less than completely certain that she bore the title of King's Great Wife during the reign of her husband. On the other hand, as mother of king's only known son, she might well have become Seti's chief queen, unlike another spouse, the royal daughter Tanodjmy. As the mother of Ramesses II, Tuya enjoyed a privileged existence of a respected king's mother. Ramesses dedicated a monumental structure within his mortuary temple, the Ramesseum, to his mother, and also constructed a fine new tomb for her in the section of the Valley of the Queens that he developed for the burials of the women in his family. Following the peace treaty between Egypt and Hatti in Year 21 of Ramesses II (1259 BC according to the "Low Chronology"), Tuya sent congratulatory letters to the Hittite great king Ḫattušili III and to his queen Puduḫepa, whom she addressed as her symbolic "brother" and "sister," respectively. However, by the time of the inauguration of Ramesses II's temple at Abu Simbel in Year 24 (1256 BC), Tuya appears to have been dead. Monuments and inscriptions Statue, Vatican Museum no. 28 with figure of Henutmire. The inscription identifies Queen Tuya as: Mother of the King of South and North Egypt, Queen Mother of the King of South and North Egypt (even of) the Horus-Falcon, Strong Bull, Lord of Both Lands, Usermaatre Setepenre, Lord of Crowns, Ramesses II, given life like Re; The God's Wife and Great Royal Wife, Lady of Both Lands, Tuya, may she live. At the Ramesseum, fragments of North Side-Chapel of Queen Mother Tuya were found. Ramesses II had this chapel dedicated to his mother. A scene in this chapel records the name of Tuya's father and mother. The Ramesseum contains scenes of the Divine Birth of the Pharaoh. A statue and base block, found in Tanis but originally from Piramesse. Her titles are given as Hereditary Princess, Chief of the Harem, greatly favoured, God's Wife and Queen Mother, Great Royal Wife, etc. In Abydos Tuya's name appears on fragments of a limestone statue and in texts in Ramesses II's temple. In the Ramesseum Tuya's name appears on fragments of a colossus and in scenes on the main (central) doorway into the great hypostyle hall. A statue inscribed with the name and titles of Tuya was found at Medinet Habu, but likely originated from the Ramesseum. Queen Tuya appears on two of the collosi flanking the entrance to the temple at Abu Simbel. A sandstone lintel from Deir el-Medina records the names of Ramesses II and Tuya. A jamb now in Vienna (Inv. 5091) shows Ramesses II followed by Tuya, making an offering to Osiris. A carved alabaster canopic jar stopper in the form of her head, today resides in the collection of the Luxor Museum. ̈Stela found at Kafr el-Gebel (3 km south of Giza), showing her together with the overseer of the treasury Tia and his wife Tia (a daughter of Tuya). Death and burial Tuya likely died in or soon after Year 22 of Ramesses' reign and was buried in an impressive tomb on the north side of the main wadi of the Valley of the Queens (QV80). In her tomb, Tuya "was stripped of the first part of her name to become plain Tuya for eternity; the loss of the prefix Mut- suggests that her death had ended in an almost divine earthly status." In popular culture Because the Pharaoh of the Exodus is popularly identified as Ramses II, Tuya often appears in adaptations of the Book of Exodus: Queen Tuya has been first portrayed by actress Irene Martin in Cecil B. DeMille's The Ten Commandments, as one of Bithiah's maidservants famous for quoting "Bithiah could charm tears from a crocodile." In The Prince of Egypt she is the loving adoptive mother of Moses, voiced by Helen Mirren. However, she is only credited as "The Queen." She is portrayed by Sigourney Weaver in the 2014 Ridley Scott film Exodus: Gods and Kings. In 2015, in the Brazilian television series Os Dez Mandamentos, Queen Tuya is played by actress Angelina Muniz. References Bibliography Edel, Elmar, Die ägyptisch-hethitische Korrespondenz aus Boghazköi in babylonischer und hethitischer Sprache, 2 vols., Kleve, 1994. Dodson, Aidan, and Dyan Hilton, The Complete Royal Families of Ancient Egypt, London, 2004. Gauthier, Henri, Le livre des rois d'Égypte, vol. 3, Cairo, 1913. online Grajetzki, Wolfram, Ancient Egyptian Queens: a hieroglyphic dictionary, London, 2005. Kitchen, Kenneth A., Ramesside Inscriptions: Historical and Biographical I, Oxford, 1975. Kitchen, Kenneth A., Pharaoh Triumphant: the life and times of Ramesses II, Warminster, 1982. Mladjov, Ian, "Rediscovering Queen Tanodjmy: A probable link between Dynasties 18 and 19," Göttinger Miszellen 242 (2014) 57-70. online Obsomer, Claude, Ramsès II, Paris, 2012. Queens consort of the Nineteenth Dynasty of Egypt Seti I 13th-century BC Egyptian women Pharaoh's daughter (Exodus)
14826130	https://en.wikipedia.org/wiki/Cieszyce%2C%20Lower%20Silesian%20Voivodeship	Cieszyce, Lower Silesian Voivodeship	Cieszyce, Lower Silesian Voivodeship Cieszyce is a village in the administrative district of Gmina Kobierzyce, within Wrocław County, Lower Silesian Voivodeship, in south-western Poland. It lies approximately south-west of the regional capital Wrocław. References Cieszyce
262295	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Баранівка (Покровський район)	Баранівка (Покровський район) Баранівка (перша назва Роза Люксембург, Rosa-Luxemberg) — село Гродівської селищної громади Покровського району Донецької області, Україна. У селі мешкає 58 осіб. Загальні відомості Відстань до райцентру становить близько 31 км і проходить автошляхом місцевого значення. Територія Баранівки межує із с. Тарасівка Костянтинівського району Донецької області. Історія Село під назвою Роза Люксембург було засноване 1889 р. євангелістами з бердянських колоній. Євангелістська община Остґейм. Кількість землі 3000 десятин. Населення За даними перепису 2001 року населення села становило 58 осіб, із них 70,69 % зазначили рідною мову українську та 29,31 % — російську. Примітки Посилання Погода в селі Баранівка Села Покровського району (Донецька область) Колишні німецькі колонії Донецької області
5176459	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%87%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Сич Олександр Іванович	Сич Олександр Іванович Олександр Іванович Сич (нар. 25 січня 1954) — український історик, доктор історичних наук, професор. Спеціаліст з історії Канади Біографія Народився 25 січня 1954 року. В 1977 закінчив історичний факультет Чернівецького університету. З 1979 року старший лаборант кафедри загальної історії. В 1984 році захистив кандидатську дисертацію на тему: “Слов‘янська еміграція Австро-Угорщини в заселенні та освоєнні канадського Заходу (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)”. Науковий керівник Макар Юрій Іванович. З 1979 року викладач кафедри загальної історії. В 1988 році отримав звання доцента. В 1994 році захистив докторську дисертацію на тему: “Імміграція та її місце в соціально-економічному розвитку Канади (1900 – 1939 рр.)”. В 2000 році отримав звання професора. З 2001 року завідувач кафедри всесвітньої історії. Нагороди Знак "За відмінне навчання" Примітки уродженці Чернівців Доктори історичних наук України Науковці Чернівецького університету Випускники історичного факультету Чернівецького університету українські професори
548271	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BD%20%28%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D0%B0-%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%96%29	Стен (Сена-Сен-Дені)	Стен (Сена-Сен-Дені) Стен — місто та муніципалітет у Франції, у регіоні Іль-де-Франс, департамент Сена-Сен-Дені. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 11 км на північ від Парижа, 7 км на північний захід від Бобіньї. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 11619 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 35720,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Сусідні муніципалітети Галерея зображень Посилання Офіційний сайт міста Див. також Список муніципалітетів департаменту Сена-Сен-Дені Примітки Міста Франції Муніципалітети департаменту Сена-Сен-Дені
655143	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%8F%20%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%20%E2%84%96%203%20%28%D0%94%D1%83%D0%BD%D0%B0%D1%97%D0%B2%D1%86%D1%96%2C%20%D0%94%D1%83%D0%BD%D0%B0%D1%94%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%29	Загальноосвітня школа № 3 (Дунаївці, Дунаєвецька міська рада)	Загальноосвітня школа № 3 (Дунаївці, Дунаєвецька міська рада) Дунаєвецький ліцей № 3 — ліцей міста Дунаївці, Дунаєвецького району, Хмельницької області, Україна. Мова навчання — українська. Історія Перший раз навчання в новобудові школи розпочалося 1 вересня 1989 року. Викладацький склад В школі працює близько 50 вчителів, з них: 6 старших вчителів, 7 відмінників освіти, 4 вчителі-методисти, 17 спеціалістів вищої категорії, 10 спеціалістів І категорії та 14 спеціалістів. Директор школи, Ковальчук Леонід Максимович, один з вчителів-методистів (разом із заступником з навчально-виховної роботи — Федорчук Ганною Сергіївною, вчителем хімії — Бойчик Ганною Михайлівною та вчителем фізичного виховання — Ахметзяновою Галиною Борисівною). Матеріальна база Дунаєвецька ЗОШ № 3 — найбільша школа міста Дунаївці. В школі два спортивних зали, актовий зал, бібліотека, учнівська їдальня, спортивні майданчики. Джерела Офіційний сайт школи Список шкіл Дунаєвецького району на Міжшкільний сайт Освіта на Офіційний сайт Дунаєвецької райдержадміністрації Д Освіта в Дунаївцях Д
30992069	https://en.wikipedia.org/wiki/Grmada%2C%20Trebnje	Grmada, Trebnje	Grmada, Trebnje Grmada is a small village in the Municipality of Trebnje in eastern Slovenia. It lies in the hills south of Trebnje, on the local road leading to Dobrnič. The area is part of the historical region of Lower Carniola. The municipality is now included in the Southeast Slovenia Statistical Region. Alojzij Šuštar, who was the archbishop of Ljubljana from 1980 to 1997, was born in Grmada. References External links Grmada on Geopedia Populated places in the Municipality of Trebnje
13464608	https://en.wikipedia.org/wiki/Brinjahe	Brinjahe	Brinjahe is a municipality in the district of Rendsburg-Eckernförde, in Schleswig-Holstein, Germany. References Municipalities in Schleswig-Holstein Rendsburg-Eckernförde
2632919	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BB%20%D0%9A%D1%83%D0%B1%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2%20%D0%BA%D1%83%D0%B1%D0%BA%D1%96%D0%B2%201992	Фінал Кубка володарів кубків 1992	Фінал Кубка володарів кубків 1992 — футбольний матч для визначення володаря Кубка володарів кубків УЄФА сезону 1991/92, 32-й фінал змагання між володарями національних кубків країн Європи. Матч відбувся 6 травня 1992 року у Лісабоні за участю володаря Кубка Франції 1990/91 «Монако» та володаря Кубка Німеччини 1990/91 «Вердера». Гра завершилася перемогою німців з рахунком 2-0, які здобули свій перший титул володарів Кубка володарів кубків. Шлях до фіналу Деталі Див. також Кубок володарів кубків 1991—1992 Фінал Кубка європейських чемпіонів 1992 Фінал Кубка УЄФА 1992 Посилання Кубок володарів кубків УЄФА 1991-92 на RSSSF Фінал Кубка володарів кубків УЄФА 1992 на transfermarkt 1992 у футболі Фінали Кубка володарів кубків УЄФА 1992 Спорт у Лісабоні Травень 1992
1594833	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D1%96%D0%BD%D0%BE%D1%87%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%D0%91%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8	Жіноча громада Буковини	Жіноча громада Буковини «Жіноча громада на Буковині» — українське жіноче товариство на Буковині початку ХХ ст, значиме в українському феміністському русі. Передумови створення На початок 1900-х рр. на теренах Герцогстві Буковина легально діяли дві жіночі організації: «Мироносиці», як харитативна організація основні зусилля спрямовувала на благодійність і обмежувалась, здебільшого, буковинками греко-католицького віросповідання. «Общество русских женщин» через своє відверте москвофільство так і не стало популярним у більшості буковинок. Те, що українське жіноцтво Буковини дозріло до активної громадської діяльності, продемонструвало створення таємної організації українських семінаристок «Кружок українських дівчат», ліквідованої в 1904 році.Весною 1905 року у великодньому номері «Буковини» було надруковано звернення Омеляна Поповича «До Русинок на Буковині». корифей українського руху в краї закликав буковинок створити товариство, що згуртувало б жінок української національності без огляду на стани та конфесійну приналежність. Після цього звернення розпочалася активна підготовча робота до організації потужного жіночого товариства на Буковині, значну роль у якій відігравала дружина ініціатора — Вікторія Попович. Створення товариства 13 травня 1906 року у Чернівцях відбулися установчі збори, на яких засновано товариство «Жіноча громада». У зібранні взяла участь велика кількість жінок з різних населених пунктів Буковини. Серед засновниць чимало було представниць «Мироносиць» та колишніх учасниць «Кружка українських дівчат». Метою організації ініціаторками було визначено дбати про освіту українського жіноцтва як міського так і сільського, а також про економічне піднесення українського народу через розвиток господарства та домашнього промислу.Головою товариства було обрано Емілію Кумановську, секретаркою — Константину Малицьку. До сформованої управи товариства увійшли: Вікторія Попович, Катерина Чертенко-Костецька (представниця виділу «Мироносиць»), Марія Орелецька та Ольга Шкурган (остання голова «Кружка українських дівчат»). Австрійський період Просвітницька діяльність Від початку діяльності товариства, його провід, наслідуючи приклад Наталії Кобринської, робив акцент на самоосвіті учасниць. Регулярно проводились різноманітні відчити в аудіторіях Чернівецького університету за участю професорів Степана Смаль-Стоцького, Омеляна Калужняцького, Єротея Пігуляка, Климентій Ганкевич тощо. Лекції читалися також самими активістками «Жіночої громади» — Зиновією Грушкевич, Ольгою Кобилянською. Водночас було відкрито цілу мережу гуртків товариства у сільських районах краю — Вашківцях, Чорториї, Вижниці, Оршівцях, Волоці, Раранчі, Кіцмані, Чорногузах, Розтоках.Безпосередньою організаторкою такого гуртка виступала як правило місцева активістка (сільська вчителька чи дружина місцевого пароха), і вже їй надавалась допомога центральним проводом товариства. Відповідальною за цей напрямок була Константина Малицька. Відповідальною за дитячі садки була Євгенія Кордуба (дружина Мирона Кордуби), яка опікувалась місцевими дитячими установами, особливо українським садочком «Мироносиць». Водночас, завдяки її ініціативі та наполегливості, в Чернівцях «Жіночою громадою» було відкрито й нові садочки — два на околиці міста (на Монастиріську та Каличанці), і один (перед війною) в самому центрі.В рамках просвітницького напрямку діяльності товариства організовувались аматорські театральні вистави. Регулярно організовувались «Шевченківські свята». З особливим розмахом організувала «Жіноча громада» святкування 50-річчя своєї соратниці Ольги Кобилянської. Економічна діяльність Поряд з просвітництвом, «Жіноча громада» активно включилася й у інший, передбачений статутом, напрямок діяльності. Завдяки ініціативі Зиновії Грушкевич в Чернівцях по вулиці Руській відкрили кравецьку майстерню, де дівчат навчали крою та шиттю. Все робилося для того, щоб залучити якнайбільше міської молоді в навчання практичній справі й розвинути національне та духовне виховання. Майстерня дуже швидко розвинулася майже до промислових масштабів. Вже як підприємство (яке в народі називали «Кравецька робітня») її було розміщено при «Народному Домі». Поступово, поряд з одягом, почали шити й білизну для кількох місцевих магазинів. Завдяки зусиллям Емілії Стернюк та Єфрозинії Галіп було налагоджено постійні ринки збуту продукції. При цьому, збували не тільки продукцію «Кравецької робітні», а й допомагали в реалізації власних виробів українкам із сільських місцевостей Буковини, що було для останніх неабиякою допомогою.Майстерня «Жіночої громади» дуже швидко стала широковідома і вважалася чи не найкращою в Чернівцях. В 1912 році для балу у крайового президента Ієроніма фон Алєсані робітницями товариства було пошито 12 суконь. З 1909-го року при «Робітні» започаткували роботу вишивального цеху, який доробляв принесені буковинськими майстринями вироби для реалізації, а також виробляв власну продукцію. В 1911–1912 рр. тільки у «вишивальні» було задіяно близько 200 майстринь. Водночас «Жіноча громада» не обмежувалась тільки реалізацією вишивок, яка проводилась доволі успішно. Організовувались тематичні виставки буковинської вишивки як в Чернівцях, так і за межами Буковини. У 1912 році «Жіноча громада» брала участь у «Виставці народного мистецтва» у Коломиї, що відбувалась під патронатом архікнягині Зіти. 1913-го року буковинська вишивка з успіхом демонструвалася у Києві та Газі. А з виставки у Відні «Жіноча громада» привезла золоту медаль. Після цього робітні товариства почали регулярно отримувати замовлення й зі столиці. Перша світова війна З початком Першої світової у Чернівцях було створено «Комітет допомоги пораненим», організаторкою якого, разом з іншими жіночими організаціями, була й «Жіноча громада». Щоправда, робота в комітеті була нетривалою. Вже восени 1914 року майже вся Буковина була зайнята російськими військами, і в умовах прифронтової зони було заборонено діяльність всіх громадських організацій. В середині 1917 року австрійські війська з союзниками відбили Буковину й просунулися на схід. Водночас у Чернівцях і в краї почалося відновлюватись цивільне життя. У січні 1918 року у столиці краю було проведено перше післявоєнне зібрання «Жіночої громади», на якому визначили найближчі плани та обрано керівництво. Головою товариства стала Євгенія Кордуба, а секретаркою — Емілія Балицька. У першу чергу зусилля активісток були спрямовані на відновлення роботи дитячих садочків, та надання допомоги пораненим українцям. Того ж року «Жіноча громада» влаштувала в Чернівцях урочистий прийом воякам УСС на чолі з старшинами Дмитром Вітовським та Іваном Андрухом. Допомагав в організації заходів УСС-івський хор Гайворонського. Осінь 1918 року була періодом, коли на уламках Австро-Угорської імперії намагалися створити ЗУНР й об'єднати всіх українців в єдиній державі. У формуванні західно-українського державного утворення в складі буковинської делегації УНРади брали участь й представниці жіноцтва краю. Зокрема, Михайлина Левицька та Ксенія Добрянська. Представниці «Жіночої громади» брали найактивнішу участь у підготовці та проведенні Буковинського віча (3 листопада 1918), й організації української влади на Буковині. Але не зважаючі ні на що, у кінці цього ж року Румунським королівством була окупована вся територія Буковини. Румунська окупація Відновлення діяльності Окупаційним режимом відразу було введено стан облоги на теренах Буковини, й заборонено діяльність всіх українських організацій. Перші три роки румунської окупації активістки «Жіночої громади» разом з представницями інших українських жіночих організацій змушені були працювати у рамках неформального об'єднання «Комітет українських жінок». Основними напрямками діяльності останнього було надання допомоги: ув'язненим окупаційним режимом лідерам та активістам українського руху Буковини, тим хто повертався з фронту, дітям загиблих на полях війни українців. Поряд з цим «Комітетом» було налагоджено постійний зв'язок з таборами для інтернованих українських вояків у Брашові та Ораді, куди регулярно (аж до їх закриття) відправлялися одяг, харчі та література. 1921–1925 рр. стали періодом відновлення «Жіночої громади», який виявився досить складним. Українці Буковини, після поразки 1918 року, у своїй переважній більшості були зневірені та деморалізовані. У зв'язку з цим було вирішено зробити акцент на культурно-освітній напрямок роботи. Було організовано цілу низку «відчитів», дитячі вистави, курси народних танців, організовано урочистості з нагоди 35-ліття творчої діяльності Ольги Кобилянської. З 1921–1922 навчального року завдяки «Жіночій громаді» при «Українському Народному Домі» почала діяти їдальня для студентської та учнівської молоді. Делегатки від «Жіночої громади» брали участь у Конгресі українок у Львові (1921). 1922-го р. товариство розгорнуло широкомасштабну акцію із захисту українських шкіл на Буковині. Було направлено делегацію українських матерів до секретаріату та королеви Марії. У жовтні 1925 року делегаткою «Жіночої громади» на жіночому конгресі національних меншин в Бухаресті була Ольга Гузар, яка сміливо виступила на захист всього українства Румунії. Того ж року при «Народному Домі» було відкрито дитячу установу, де на повному пансіоні перебувало двадцятеро дітей-сиріт. Розпочалась підготовка і збір коштів для спорудження в Чернівцях «Будинку для сиріт». Незважаючи на відсутність в Королівстві Румунія виборчих прав у жінок, буковинкам 1926-го р. вдалося добитися обрання двох українок (Катерини Костецької та Михайлини Левицької) до «Громадської ради Чернівців». 1927-го р. було проведено низку успішних виставок вишивки, організовано урочистості з нагоди 40-річчя творчої діяльності О.Кобилянської, влаштовано прийом у Чернівцях . Наперекір обставинам Усвідомлюючи необхідність пошуку нових підходів з огляду на складні умови окупації, 2 лютого 1929 року в Чернівцях проведено перший післявоєнний жіночий з'їзд українок Буковини під головуванням Ольги Гузар. Почесною головою було обрано О. Ю. Кобилянську. Зібрання ухвалило рішення про реорганізацію роботи «Жіночої громади», поширення її діяльності на всі населені пункти краю, запланувало низку заходів для покращення економічного становища на селі. Крім того, засновано «Жіночий Національний Фонд», який повинен був акумулювати ресурси для потреб дитячих садків, сиротинця, майстерень. У планах було відновлення роботи жіночої бурси. Необхідність розвивати економічний напрямок діяльності «Жіночої громади» підтвердилася під час проведення другого жіночого з'їзду (восени 1931). Крім того, на зібранні все голоснішими ставали заклики про необхідність активізації поширення на Буковині української національної ідеї. У рамках економічного напрямку товариством було організовано «Курси кооперативного підприємництва», до яких проявляла підвищений інтерес місцева молодь. Новаторством «Жіночої громади» були регулярні «медичні рейди» у села Буковини, що отримали надзвичайно позитивну оцінку від місцевого населення. Новим етапом в діяльності товариства стала допомога жертвам голодомору в Україні (1932–1933). Багатьом людям вдавалося вибратися з УРСР чи залишитись живими у перестрілках на кордоні. Допомога їм стала однією з головних напрямків діяльності «Жіночої громади». 1933-го р., поряд з іншою діяльністю, товариство з успіхом узяло участь у виставці народного промислу в Чикаго, долучилося до облаштування надгробку Іванові Франко у Львові. У 1930-х рр. «Жіноча громада» (як і весь український рух Буковини) намагалася вирішувати ще одну проблему — нестачу кадрів. Найбільш активних громадян (українську інтелігенцію) Буковини окупаційний режим фактично відправляв у «заслання» вглиб королівства. Вийти з цієї непростої ситуації допомогли українські студентки з товариств «Запороже» та «Чорноморе». Зокрема, саме за допомоги цих дівчат проводились регулярні дитячі «літні курси» з вивчення української мови. Влітку 1934 року «Жіночу громаду» відвідала Софія Русова, яка була в захваті від організації роботи товариства. Особливо з огляду на умови, в яких воно змушене було працювати. У другій половині 1930-х товариство продовжувало активно працювати на культурно-освітньому напрямку, наскільки це було можливо й дозволялося окупаційним режимом. Перед Другою світовою на Буковині знову відновлено «стан облоги» й заборонено діяльність всіх українських товариств. Власне як і будь-яку найменшу активність українства. Відродження У 1990-ті за ініціативи та зусиллями національно-свідомої інтелігенції на Буковині почалося відродження українського Жіночого Руху. Зокрема, створені «Жіноча асоціація», «Союз українок», а 26 січня 1993 року письменниця, журналістка і громадська діячка Галина Тарасюк зареєструвала «Жіночу Громаду Буковини». На установчих зборах організації її було обраного головою, а до Ради Громади ввійшли відомі буковинки: журналістка, заввідділу культури обласного радіо Любомира Паранюк, головна лікарка міської дитячої лікарні Наталя Шевчук, ведуча інженерка-фізик одного з провідних чернівецьких наукових інститутів Людмила Кушнерик, директорка інтернату для дітей-сиріт Тамара Мінченко, відома буковинська майстриня і художниця Олена Чорногуз, директорка музею Володимира Івасюка Паша Нечаєва, директорка обласного художнього музею Тетяна Дугаєва, працівниця банку Світлана Житарюк та ін. «Жіноча Громада Буковини» розпочала свою діяльність з благодійності. Зокрема, з моральної і матеріальної допомоги дитячим і старечим сиротинцям, дітям з інвалідністю, чорнобильцям та постраждалим від місцевого лиха – алопеції. Чернівецькі «громадянки» також опікувалися талановитими дітьми Буковини, проводили конкурси поезії та художньої творчості для юнацтва, були співорганізаторками фестивалю «Надія» та конкурсу імені Володимира Івасюка для обдарованих школярів та школярок. Також сприяли виданню дитячих поетичних збірок, як-то відродженого альманаху «Ластівка»; допомогли видати перші поетичні збірки талановитим поетесам – інвалідам дитинства Ганні Дущак та Людмилі Ільїній, організовували благодійні виставки жінок-художниць та народних майстринь. Дякуючи тісній співпраці з американськими, канадськими та європейськими феміністськими організаціями, в тім числі і з Австрійським католицьким жіночим рухом, оздоровлювали дітей з алопецією, чорнобильців та сиріт у санаторіях за кордоном, надавали посильну гуманітарну допомогу багатодітним та малозабезпеченим сім’ям. У 1993 році очільниця організації Галина Тарасюк у складі групи народних дипломатів і громадських діячів України відвідала США з метою обміну досвідом діяльності з тамтешніми громадськими організаціями. «Жіноча Громада Буковини» була серед ініціаторів заснування 15 серпня 1997 року Ордену княгині Ольги (державної нагороди України для відзначення жінок за визначні заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності, вихованні дітей у сім'ї) та Всеукраїнського Дня матері. У 2000 році, після переїзду голови ЖГБ Галини Тарасюк у Київ, Громаду очолили відомі громадські діячки і науковці Людмила Кушнерик та Наталя Шевчук. Керівниці «Жіночої громади» Емілія Кумановська (1906–1908) Меланія Цегельська (1908–1909) Емілія Смаль-Стоцька (1909–1912) Єфрозинія Галіп (1912–1914) Євгенія Кордуба (1917–1919) Михайлина Левицька (1919–1921) — «Комітет українських жінок» Зеновія Грушкевич (1921–1925) Ванда Лукашевич (1925–1930) Ольга Гузар (1930–1932) Стефанія Безбородько (1932–1934) Аглая Федорович (1934–1938) Іванна Гордійчук (1938) Див. також Фемінізм в Україні Жінки в Україні Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги Джерела 1. Буковина: її минуле і сучасне. Ред. Д. Квітковського, Т. Бриндзана, А. Жуковського. — Париж—Філядельфія—Дітройт: Зелена Буковина, 1956. с. 833–846 2. ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ МАТЕРЯМ БУКОВИНИ, ЯКІ СЬОГОДНІ ЗОВСІМ ЗАБУТІ 3. Буковинські жіночі товариства 4. Невтомна діячка жіночого руху, шляхетна українка Ольга Гузар Громадські організації Герцогства Буковина Жіночі організації України Феміністичні організації України Засновані в Україні 1906
1581083	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BB%D0%B0%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%20%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Браїла Володимир Леонідович	Браїла Володимир Леонідович Володимир Леонідович Браїла (21 серпня 1978, СРСР) — колишній український футболіст. Біографія Почав виступати у криворізьких командах — аматорських «Кривбасі-2», «Будівельнику» і друголіговому «Сіріусі», який у 1995 році об'єднався з іншим місцевим клубом, «Спортінвестом», за який і продовжив грати Браїла. У 1995 році також виступав за київське «Динамо-2». Улітку 1996 року перейшов у вінницьку «Ниву». У Вищій лізі України дебютував 24 липня того ж року у виїзному матчі проти дніпропетровського «Дніпра» (4:0), Браїла вийшов на 58 хвилині замість Дмитра Лелюка. Після цього грав в аматорському дніпропетровському «Локомотиві».З 1997 року по 2001 роки виступав за маріупольський «Металург», в 1998 році грав за макіївський «Шахтар». Потім змінив ще низку українських клубів — сімферопольські «Таврію» і «ІгроСервіс», полтавську «Ворскла-Нафтогаз», «Динамо-ІгроСервіс», «Кримтеплицю» і «Олександрію». Улітку 2006 року перейшов до ужгородського «Закарпаття» та виступав у цьому клубі до 2010 року, після чого завершив кар'єру гравця. .Досягнення Переможець Першої ліги України (1): 2008/09 Срібний призер Першої ліги України (1): 2006/07 Переможець Другої ліги України (1): 2003/04 Срібний призер Другої ліги України (1): 2005/06 Примітки Посилання Українські футболісти Футболісти «Авангарда» (Жовті Води) Футболісти «Динамо-2» (Київ) Футболісти «Ниви» (Вінниця) Футболісти «Маріуполя» Футболісти «Шахтаря» (Макіївка) Футболісти «Таврії» (Сімферополь) Футболісти «ІгроСервіса» Футболісти «Ворскли» Футболісти «Кримтеплиці» Футболісти «Олександрії» Футболісти «Говерли»
15396319	https://en.wikipedia.org/wiki/Bernay-en-Ponthieu	Bernay-en-Ponthieu	Bernay-en-Ponthieu is a commune in the Somme department in Hauts-de-France in northern France. Geography The commune is situated on the RD 1001 road (ex-RN1), next to the A16 autoroute, some north of Abbeville. Population Places of interest See also Communes of the Somme department References External links Rooms in Bernay-en-Ponthieu (French) Communes of Somme (department)
1487	https://uk.wikipedia.org/wiki/18%20%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D1%8F	18 грудня	18 грудня — 352-й день року (353-й у високосні роки) у григоріанському календарі. До кінця року залишається 13 днів. Цей день в історії: 17 грудня—18 грудня—19 грудня Свята і пам'ятні дні Міжнародні : Міжнародний день мігрантів Національні : День проголошення Республіки; : Національний день. : День поліції. : День штату Нью-Джерсі. (1787) Релігійні Західне християнство Свято ; Пам'ять святих , , , . Східне християнство Пам'ять святого Севастіана та воїнів його: Никострата скарбника, дружини його , Касторія, Транквилліна, пресвітера, та синів його , дияконів, Клавдія, начальника над тюрмами, сина його Симфоріана, брата його Вікторина, і ; Пам'ять святителя ; Пам'ять преподобних Флора Амійського та сповідника Михаїла. Іменини : Авксентій, Вінібальд, Ґаціан, Фланнан. : Вікторин, Зоя, Касторій, Кастул, Клавдій, Марк, Маркеллін, Михаїл, Модест, Никострат, Симфоріан, Севастіан (Севастян), Тивуртій, Транквиллін, Флор. Події 1104 — Никифор I був призначений керувати Київською Митрополією. 1865 — після ратифікації необхідними трьома чвертями штатів, 13-у поправку до Конституції США про заборону рабства офіційно проголосили частиною основного закону країни. 1890 — у Лондоні відкрили першу у світі підземну електрифіковану залізницю (метрополітен). Перед тим поїзди метро рухали паровози. 1892 — у Санкт-Петербурзі відбулась прем'єра балету Петра Чайковського «Лускунчик». 1917 — Декрет Раднаркому РРФСР про визнання незалежності Фінляндії. 1917 — у Києві відкрито Українську державну академію мистецтв, першим її ректором став графік Георгій Нарбут. 1920 — Раднарком УРСР ухвалив постанову «Про облік музичних інструментів» — один із нормативних актів, за якими переслідували кобзарів. 1940 — в Третьому Рейху затвердили директиву № 21 («план Барбаросса» — кодова назва плану нападу Німеччини на СРСР). 1941 — американський Конгрес запровадив цензурування усієї інформації, що входить або виходить за межі країни. Відповідальність за виконання рішення поклали на директора агентства Associated Press Байрона Прайса. 1958 — американці провели перший сеанс передачі голосу через супутник. 1972 — президент США Річард Ніксон віддав наказ про бомбардування Північного В'єтнаму. Операція тривала 11 днів. 1991 — Незалежність України визнала Вірменія. 1998 — вперше за 130 років Палата представників Конгресу США почала слухання з імпічменту президента Білла Клінтона, якого звинуватили у брехні під присягою про стосунки з Монікою Левінскі у ході сексуального скандалу. 2007 — Юлія Тимошенко вдруге стала прем'єр-міністром України. На пленарному засіданні Верховної Ради України за неї віддали голоси 226 народних депутатів України від парламентської коаліції БЮТ та НУ-НС. 2008 — спекуляції на валютному ринку України досягли верху: слідом за міжбанком курс гривні в обмінних пунктах опустився до позначки близько 9,50—10,20 за долар. 2016 — Кабінет міністрів України ухвалив рішення про націоналізацію ПАТ «Приватбанк» Народились Дивись також :Категорія:Народились 18 грудня 1793 — Василь Маслович, український письменник, байкар, журналіст, засновник часопису «Харьковскій Демокритъ». Друкувався під псевдонімом «Мслвчь». 1892 — Микола Куліш, український письменник, режисер, драматург («97», «Патетична соната», «Маклена Граса», «Мина Мазайло»). 1876 — Петро Холодний, український маляр-імпресіоніст з нахилом до ліризму і неовізантист, за фахом фізик-хімік. 1878 — Йосип Сталін, радянський військовий та політичний діяч. 1879 — Пауль Клее, швейцарсько-німецький художник. Учасник гурту «Синій вершник» (Blaue Reiter), викладав у славетному «Баухаусі» (Bauhaus). 1908 — Юрій Косач, український письменник, небіж Лесі Українки. 1912 — Чмутіна Наталія Борисівна, Народний архітектор Української РСР, професор Української академії мистецтв. 1921 — Юрій Нікулін, радянський кіноактор («Операція „И“», «Кавказька полонянка», «Діамантова рука»), телеведучий та клоун. 1931 — Михайлина Коцюбинська, український філолог та літературознавець, активна учасниця руху шістдесятників. 1935 — Віктор Скопенко, український хімік-неорганік, ректор Київського університету (1985–2008), академік НАН України, Герой України. 1943 — Кіт Річардс, англійський гітарист і поет, разом з Міком Джаґґером склали основу гурту The Rolling Stones. 1946 — Стівен Спілберг, американський кінорежисер, продюсер, лауреат «Оскара» («Список Шиндлера», «Люди в чорному», «Врятувати рядового Раяна», «Термінал», «Щелепи»). 1954 — Рей Ліотта, американський актор і продюсер. 1963 — Бред Пітт, американський кіноактор («Власність диявола», «Інтерв'ю з вампіром», «Троя», «Містер і місіс Сміт»), продюсер. 1964 — Стів Остін, американський реслер, кіноактор. 1968 — Каспер ван Дін, американський актор, найбільш відомий роллю Джоні Ріко у фільмі «Зоряний десант». 1969 — Хосе Сантьяго Каньїсарес, іспанський футболіст, воротар, Олімпійський чемпіон 1992 року, чотириразовий чемпіон Іспанії, переможець Ліги чемпіонів 1998, володар Кубка УЄФА. 1970 — DMX, американський репер і актор. 1970 — Вікторія Пратт, канадська актриса і фітнес-модель. 1978 — Кеті Голмс, американська акторка кіно, театру та телебачення, режисерка та продюсерка. 1980 — Крістіна Агілера, американська поп-співачка, володарка п'яти премій «Греммі». 2001 — Біллі Айліш, американська співачка та авторка пісень. Померли Дивись також :Категорія:Померли 18 грудня 1633 — Теодор Галле, фламандський гравер, малювальник, ілюстратор і видавець епохи раннього бароко. 1724 — Павло Полуботок, український гетьман, помер у Петропавлівському казематі, де перебував за те, що прагнув здобути незалежність для України. 1737 — Антоніо Страдіварі, знаменитий італійський майстер смичкових інструментів. Виготовив близько 1200 скрипок, половина з яких збереглася до сьогодні. 1890 — Григорій Данилевський, український російськомовний письменник і публіцист. 1892 — Річард Оуен, англійський зоолог та палеонтолог. 1918 — Олександра Єфименко, український історик і етнограф. 1920 — Маттіас Йокумссон, національний поет Ісландії та автор ісландського державного гімну (*1835). 1936 — Андрія Мохоровичич, хорватський геофізик та метеоролог. 1968 — Хана Орлова, французький скульптор і графік українського походження. 1975 — Теодосій Добжанський, український та американський біолог-генетик, професор Колумбійського університету. 1995 — Конрад Цузе, німецький інженер, піонер комп'ютеробудування. 1999 — Робер Брессон, французький режисер та сценарист. 2001 — Жильбер Беко, французький співак, композитор, піаніст та актор. 2002 — Роман Гнатишин, канадський політик українського походження. 2011 — Вацлав Гавел, чеський драматург і останній президент Чехословаччини. 2017 — Кім Джонхьон, південнокорейський автор-виконавець, продюсер звукозапису, радіоведучий і автор. Вокаліст популярного бойзбенду «SHINee». Примітки 18 грудня
16161019	https://en.wikipedia.org/wiki/Prince%20Emanuel%20of%20Liechtenstein%20%281700%E2%80%931771%29	Prince Emanuel of Liechtenstein (1700–1771)	Prince Emanuel of Liechtenstein (1700–1771) Prince Emanuel of Liechtenstein (Emanuel Joseph Johann; 2 February/3 February 1700, in Vienna – 15 January 1771, in Vienna) was the father and brother to two of Liechtenstein's monarchs. Early life Emanuel was the second son of Prince Philipp Erasmus of Liechtenstein (11 September 1664 – 13 January 1704) and Countess Christina Theresa von Löwenstein-Wertheim-Rochefort (12 October 1665 – 14 April 1730). He was brother to Josef Wenzel, Prince of Liechtenstein. In 1749 he became the 734th Knight of the Order of the Golden Fleece. Personal life He married Countess Maria Anna Antonia von Dietrichstein-Weichselstädt (Graz, 10 September 1706 - Vienna, 7 January 1777) on 14 January 1726 in Vienna. They had thirteen children. Their eldest son became monarch of Liechtenstein when Emanuel's brother died without any surviving heirs. Franz Joseph I, Prince of Liechtenstein (1726–1781), married Countess Maria Leopoldine of Sternberg and had issue Prince Karl Borromäus of Liechtenstein (1730–1789), married Princess Maria Eleonore of Oettingen-Spielberg and had issue Prince Philipp Joseph Franz Maria (Vienna, 8 September 1731 - k.i.a. in Prague, 6 May 1757), unmarried and without issue Prince Emanuel Joseph Bartholomäus Antonius (Vienna, 24 August 1732 - Vienna, 20 December 1738) Prince Johann Joseph Simplicius (Vienna, 2 March 1734 - Vienna, 18 February 1781), unmarried and without issue Prince Anton Joseph Johannes Achatius (Vienna, 22 June 1735 - Vienna, 6 May 1737) Prince Joseph Wenzel Ladislaus (Vienna, 28 June 1736 - Vienna, 20 March 1739) Princess Maria Amalia Susanna (Vienna, 11 August 1737 - Milan, 20 October 1787), married in Vienna on 25 February 1754 as his first wife Johannes Siegmund Friedrich 2te Fürst von Khevenhüller-Metsch (Vienna, 23 February 1732 - Klagenfurt, 15 June 1801), and had issue Princess Maria Anna Theresia (Vienna, 15 October 1738 - Vienna, 29 May 1814), married in Mährisch-Kromau on 23 May 1754 Emanuel Philibert Graf von Waldstein-Wartenberg (Vienna, 2 February 1731 - Trebitsch, 22 May 1775), and has issue Princess Franziska Xaveria Maria (Vienna, 27 November 1739 - Vienna, 17 May 1821), married in Feldsberg on 6 August 1755 Charles-Joseph, 7th Prince of Ligne, and had issue Princess Maria Christina Anna (Vienna, 1 September 1741 - Vienna, 30 April 1819), married in Vienna on 18 May 1761 Franz Ferdinand Graf Kinsky von Wchinitz und Tettau (Vienna, 8 December 1738 – 7 April 1806), and had issue Princess Maria Theresia Anna (Vienna, 1 September 1741 - Vienna, 30 June 1766), married in Vienna on 24 April 1763 Karl Joseph Hieronymus (Károly József Jeromos) Graf Pálffy ab Erdöd, Chancellor of Hungary (1735–1816) (Vienna, 1 October 1735 - Vienna, 25 May 1816), and had issue Prince Josef Leopold Sebastian Emanuel (Vienna, 21 January 1743 - Gaya, India, 31 December 1771), unmarried and without issue Ancestry References 18th-century Austrian people Liechtenstein princes Knights of the Golden Fleece of Austria Nobility from Vienna 1700 births 1771 deaths
4519300	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA%20%D0%BA%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%20657%20%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83	Список керівників держав 657 року	Список керівників держав 657 року — це перелік правителів країн світу 657 року. Список керівників держав 656 року — 657 рік — Список керівників держав 658 року — Список керівників держав за роками Європа Абазгія — Дмитрій I (640—660) Айлех — Крундмаел мак Суїбні Менн (636—660) Айргіалла — Дунхад мак Ултан (637? — 677) Королівство Східна Англія — Етельвольд (655—664) Арморика — Саломон II (612—658) Герцогство Баварія — Теодон I (630—680) Брихейніог об'єднаний з Діведом (655—720) Велика Булгарія — Кубрат (632—665) король вестготів — Реккесвінт (653—672) Вессекс — Кенвал (648—674) Візантійська імперія — Констант II (641—668) Равеннський екзархат — Феодор I Калліопа (653—666) Королівство Гвент — Морган ап Атруіс (625—665) Гвікке — Етельвель (650—674) Королівство Гвінед — Кадваладр ап Кадваллон (655—683) Дал Ріада — Коналл II Крандомна (654—660) Дівед — Гулідієн (650—670) Думнонія — Петрок ап Клемен (633—658) Королівство Ессекс — Сігеберт II (653—660) Іберійське князівство — Адарнасе II (650-684) Ірландія — верховний король Діармайт мак Аедо Слайне (657—665) Король лангобардів — Аріперт I (653—661) Герцогство Беневентське — Грімоальд I Беневентський (652—662) Сполетське герцогство — Атто (652—665) Герцогство Фріульське — Аго (651—663) Ленстер — Фіаннамайл мак Меле Туйле (656—680) Мерсія — Освіу (655—658) Морганнуг — Морган ап Атруіс (625—665) Коннахт — Гуайре Фейдне МакКолман (655—663) Маґонсете — Меревал (656—685) Мунстер — Менах мак Фінґін (641—661) Король піктів — Талоркан I (653—657); Гартнарт IV (657—663) Королівство Нортумбрія — Освіу (642—670) Королівство Повіс — Белі ап Ейлуд (650—695) Само (держава) — Само (623—658/660) Королівство Сассекс — Кенвал (648—674) Стратклайд — Гурет ап Белі (645—658) Улад — Блахмак мак Маеле Кобо (647—670) Уснех — Діармайт Діан (653—689) Франкське королівство: Австразія — Хільдеберт Усиновлений (656—661) Нейстрія — Хлодвіг II (639—657) Герцогство Васконія — Аманд (638—660) Фризьке королівство — Альдгісл (623—680) Швеція — Івар Широкі Обійми (650—695) Святий Престол — папа римський Євгеній I (654—657); Віталій (657—672) Вселенський патріарх — Петро (654—666) Азія Близький Схід: Праведний халіфат — Алі ібн Абу Таліб (656—661) Вірменський емірат — Худайфа ібн аль-Яаман аль-Абси (655—656) Індія: Брамінська династія — Чач (632—671) Західні Ганги — Бхувікарма (654—679) Пізні Гупти — Адіт'ясена (655—680) Камарупа — Саластхамба (650—670) Династія Майтрака — Караграха II (656—662) Династія Паллавів — Нарасімхаварман I (630—668) Держава Пандья — Янтаварман (640—670) Раджарата — раджа Кассапа II (652—661) Чалук'я — Вікрамадітья I Сат'яшрая (654—678) Східні Чалук'ї — Джаясімха I (641—673) володар держави ефталітів і алхон-гуннів в Ганджхарі, Кашмір і Пенджабі Юдхіштхіра (630/633—670) Індонезія: Тарума — Тарусбава (650—670) Китай: Династія Тан — Лі Чжи (649—683) Тибетська імперія — Манронманцан (650—676) Туюхун (Тогон) — Муюн Нохебо (635—663) Наньчжао — Мен Сінуло (649—674) Корея: Когурьо — тхеван (король) Поджан (642—668) Пекче — король Ийджа (641—660) Сілла — ісагим (король) Муйоль (654—661) Паган — король Пеіт Тон (652—660) Персія: Дабуїди — Гіл Гавбара (642—660) Середня Азія: Західний тюркський каганат — Халлиг Ишбара-Ябгу-каган (650—657); Ашина Бучжень (657—667) Бухархудати — Мах (? — 655/659); Бідун (655/659—673/681) Ченла — Бхававарман II (628—657); Джаяварман I (657—681) Японія — Імператор Коґьоку (655—661) Африка Аксумське царство — Зергаз (653—663) Африканський екзархат Візантійської імперії — Геннадій (647—665) Праведний халіфат — Алі ібн Абу Таліб (656—661) Північна Америка Мутульське царство — Нуун-Ухоль-Чаак (648—679) Баакульське царство — Пакаль (615—683) Бонампак — невідоме ім'я (до 658) Караколь — К'ан II (618—658) Шукуупське царство — К'ак'-Уті'-Віц'-К'авііль (628—695) Яшчилан — Яшун Б'алам III (628—681) Керівники держав за роками
57947125	https://en.wikipedia.org/wiki/2018%20Jiangxi%20International%20Women%27s%20Tennis%20Open%20%E2%80%93%20Singles	2018 Jiangxi International Women's Tennis Open – Singles	2018 Jiangxi International Women's Tennis Open – Singles Peng Shuai was the defending champion, but withdrew before the tournament began. Wang Qiang won her first WTA Tour singles title, defeating Zheng Saisai in the final, 7–5, 4–0 ret. Seeds Draw Finals Top half Bottom half Qualifying Seeds Qualifiers Lucky losers Draw First qualifier Second qualifier Third qualifier Fourth qualifier Fifth qualifier Sixth qualifier References Main Draw Qualifying Draw Jiangxi International Women's Tennis Open - Women's Singles 2018 Women's Singles
2381454	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F	Варшавська приміська залізниця	Варшавська приміська залізниця - мережа залізниць у столиці Польщі місті Варшава і її агломерації, подібна системам S-Bahn. Лінія примісько-міського поїзда разом з двома своїми відгалуженнями сполучає Варшаву з муніципалітетами Міхаловиці, Прушкув, Брвінув, Подкова-Лесьна, Мілянувек і Гродзиськ-Мазовецький на північний захід від Варшави. Історія Лінія була відкрита в 1927 році як електрична приміська залізниця і отримала сучасну назву в 1951 році. Це була перша електрична залізниця у Польщі. Наприкінці 2004 року залізниця була придбана консорціумом Польські державні залізниці, який представлений містом Варшава, Мазовецьким регіональним урядом і шістьма муніципалітетами, що обслуговуються приміською залізницею. Маршрут Починаючись від підземної кінцевої станції, суміжній з основною станцією, двоколійна лінія залізниці прямує на захід, прямуючі поруч з головною залізничною магістраллю Варшави, далі переходить в окрему лінію, прямуючи на південний захід. Станції лінії: Варшава-Середмістя Варшава-Охота Варшава-Західна Варшава-Редута Ордона Варшава-Єрусалимські Алеї Варшава-Ракув Варшава-Саломеа Опач Міхаловиці Реґули Маліхи Творки Прушкув Коморув Нова Весь Варшавська Кане Геленовське Отрембуси Подкова-Лесьна Східна Подкова-Лесьна Головна Подкова-Лесьна Західна Далі лінія розгалужується. Станції на лінії до Мілянувека (лінія 48) : Полесе Мілянувек-Грудув Станції на лінії до Гродзиська-Мазовецького (Лінія 47): Казимерувка Бжузкі Гродзиськ-Мазовецький-Окренжна Гродзиськ-Мазовецький-П'яскова Гродзиськ-Мазовецький-Йордановиці Гродзиськ-Мазовецький-Радонська Рухомий склад Посилання Польські залізниці Транспорт Варшави Міська електричка
1777008	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D1%96%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B3%D1%81%D1%8F	Джонні підстригся	Джонні підстригся «Джонні підстригся» — американська кінокомедія режисера Арчі Майо 1927 року. Сюжет Сироту приймає до себе привітний старий власник скакового коня. Він вирішує відплатити своєму благодійнику за освіту і виграти важливу гонку. У ролях Джекі Куган — Джонні О'Дей Гаррі Кері Джеймс Корріген — Поп Слокум Моріс Костільо — Бакстер Раян Боббі Дойл — Боббі Долін Кнут Еріксон — Кнут Еванс Пет Гертіган — Джігсо Бредлі Посилання Johnny Get Your Hair Cut на сайті Internet Movie Database Фільми США 1927 Кінокомедії 1927 Кінокомедії США Німі фільми США Чорно-білі фільми США Фільми Metro-Goldwyn-Mayer
2077695	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B4%D0%B0%D0%BC%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%83%D1%81	Адам Олеаріус	Адам Олеаріус, Адам Олеарій (справжнє прізвище Ольшлегель (Oehlschlegel / Ölschläger); 24 вересня 1599, Ашерслебен — 22 лютого 1671, замок Готторп, Шлезвіг) — відомий німецький мандрівник, географ, орієнталіст, історик, математик і фізик. Є конструктором і куратором створеного з 1654 до 1664 Готторпського глобуса. Будучи секретарем посольства, посланого шлезвіг-гольштинським герцогом Фрідріхом III до перського шаха, записав і опублікував свої нотатки, зібрані під час подорожі. Народився в сім'ї кравця, батько незабаром після народження сина помер, залишивши сім'ю в крайній бідності. Навчався в Лейпцизькому університеті. У 1627 році захистив дисертацію магістра філософії, далі був асесором філософського факультету. Під час Тридцятирічної війни 1618—1648 років покинув Лейпциг і шукав заступництва у шлезвиг-голштинського герцога Фрідріха III. Подорожі Подорожі до Московії і Персії У 1633 році герцог Фрідріх III відправив зі своєї резиденції в Готторпі посольство до російського царя Михайла Федоровича і перського шаха Сефі I з метою встановити торгові стосунки з Московією і, особливо, Персією: герцог хотів забрати в свої руки сухопутну торгівлю шовком-сирцем. На чолі посольства стояли майстерний дипломат Філіп Крузіус фон Крузенштерн з Айслебена і гамбургський купець Отто Бругман (Брюггеманн). Їх супроводжувала свита в кількості 34 чоловік, а як секретар і, головним чином, перекладач, який знає мови тих країн, куди відправлялося посольство — Олеаріус. Морем досягнувши Риги, посольство сухим шляхом прибуло в Нарву, де провело зиму і весну, а влітку рушило через Новгород у Москву. 14 серпня 1634 посольство урочисто в'їхало у столицю однойменного князівства і залишалося там 4 місяці. Отримавши згоду царя на пропуск голштинського посольства через московські межі у Персію, посольство виїхало 24 грудня назад в Готторп, куди прибуло 6 квітня 1635. Друга подорож через Московію до Персії і назад відбулася у 1635 — 1639 роках. У своїй праці Олеаріус оповідав, що московські царедворці так пояснювали йому тодішній державний герб: над двоголовим орлом, як посагом візантійської принцеси Софії Палеолог, що в 1472 році вийшла заміж за Івана III, три корони, як символи: Великого князівства Московського посередині, та ханатів Казанського й Астраханського по боках. 3 цього приводу д-р Косаревич-Косаренко справедливо зауважував, що тим самим ясно й безперечно засвідчується, що московити в ті часи не відчували жодного державного споріднення (чи переємства) з давньою Київською Руссю, бо ані словом тоді не згадали ані про Русь, ані про Київ, ані про стародавній герб великих князів київських — тризуб, але підкреслювали переємство від татарських ханатів. Див. також Готторпський глобус Посилання Адам Олеариус. Описание путешествия в Московию и через Московию в Персию и обратно / Введение, перевод, примечания и указатель А. М. Ловягина. С 19 рисунками на особых листах и 66 рисунками в тексте. — СПб.: Издание А.С. Суворина, 1906. — 638 с. Большой Готторпский глобус Adam Olearius. Offt begehrte Beschreibung der Newen Orientalischen Reyse, Glocken, Schleßwig. Bey Jacob zur Glocken. Im Jahr 1647. Vermehrte Adam Olearius. Newe Beschreibung Der Muscowitischen und Persischen Reyse So durch gelegenheit einer Holsteinischen Gesandschaft an den Russischen Zaar und König in Persien geschehen, Holwein, Schleßwig, 1656. Adam Olearius. Ausführliche Beschreibung Der kundbaren Reyse Nach Muscow und Persien, So durch gelegenheit einer Holsteinischen Gesandschaft aus Gottorf auß an Michael Fedorowitz den grossen Zaar in Muscow, und Schach Sefi König in Persien geschehen, Holwein, Schleßwig, 1663. Olearius, Adam. Voyages très-curieux & très renommez faits en Moscovie, Tartarie, et Perse. Amsterdam: Chez Michel Charles Le Céne, 1727. Німецькі дипломати Перекладачі XVII століття Випускники Лейпцизького університету Німецькі бібліотекарі Німецькі географи Німецькі фізики Німецькі сходознавці Німецькі математики
12131864	https://en.wikipedia.org/wiki/Evgeny%20Alekseev%20%28chess%20player%29	Evgeny Alekseev (chess player)	Evgeny Alekseev (chess player) Evgeny Vladimirovich Alekseev (born 28 November 1985) is a Russian chess grandmaster and Russian champion in 2006. He competed in the FIDE World Chess Championship 2004 and the FIDE World Cup in 2005, 2007, 2009, 2011 and 2013. Career He won the gold medal in chess at the 2001 Maccabiah Games. In 2006 Alekseev won the Russian Championship Superfinal after defeating Dmitry Jakovenko in a playoff match. By winning the 2007 Aeroflot Open in Moscow, Alekseev qualified for the 2007 Dortmund Sparkassen Chess Meeting. In this latter event he shared the second place – behind World Champion Vladimir Kramnik – with Viswanathan Anand and Péter Lékó. In the same year, he played for the Russian team that won the gold medal in the European Team Chess Championship. In 2008 Alekseev won the 41st Biel Chess Festival after a playoff with Leinier Domínguez. In 2010 he played on board 2 for team "Russia 2" at the 39th Chess Olympiad, held in Khanty-Mansiysk, Russia. His team finished sixth. He tied for first place with Sergey Karjakin, Peter Svidler, Dmitry Jakovenko, Dmitry Andreikin and Vladimir Potkin in the 2012 Russian Championship Superfinal. After the rapid playoff to determine the winner, Alekseev finished sixth. In the European Individual Chess Championship of 2013, he tied for first place with nine other players points and took the silver medal on tiebreak. In 2017, Alekseev won the championship of Saint Petersburg and the Viktor Korchnoi Memorial in St. Petersburg, this latter edging out Dmitry Kokarev, Gata Kamsky and Aleksandr Shimanov on tiebreak. In 2019, he won the 2nd Ferreira do Alentejo Open with a score of 7.5/9 points. References External links 1985 births Living people Chess Grandmasters Russian chess players Chess Olympiad competitors People from Pushkin, Saint Petersburg Competitors at the 2001 Maccabiah Games Maccabiah Games medalists in chess Maccabiah Games competitors for Russia Maccabiah Games gold medalists for Israel
1438815	https://en.wikipedia.org/wiki/Oketo%2C%20Hokkaido	Oketo, Hokkaido	Oketo, Hokkaido is a town located in Okhotsk Subprefecture, Hokkaido, Japan. The name Oketo is derived from the original Ainu name for the tributary entering the Tokoro River. "O-ket-un-nai" means the river at whose mouth there are drying/stretching frames for animal skins. As of September 2016, the town has an estimated population of 3,042 and a population density of 5.8 persons per km². The total area is 527.54 km². Oketo was originally a logging community, and is currently involved in farming as well. Popular crops include potatoes, white flower beans and beets. Dairy farming and cattle farming are also practiced. Oketo was the tug-of-war champion of Japan for a number of years in the 1960s. That tradition of showing strength continues today in the Ningen Banba festival which is held in July every year. During the Ningen Bamba, teams of 5 or 7 men pull sleds of logs over man-made hills to the finish line. Education Oketo has one elementary school, Oketo Elementary School. Previously, the town had four active elementary schools but due to the decline in population, three of them have been closed. Oketo Junior High School is the only junior high school in town. There is also a prefectural high school located in Oketo, Oketo High School, which offers a social welfare course of study. History Oketo is well known in Japan for its wood crafts, called Oke-Craft. The majority of these crafts are household objects such as plates and bowls. They are usually made from a local white pine. In prehistoric times the mountains near Oketo (e.g. Oketoyama) were a major source of obsidian used for cutting tools and arrowheads. Mascot Oketo's mascot is . He is a gentle nature-loving horse. He lives in the outskirts of Oketo. He is laid-back yet very sloppy. He is used to be a skilled Ningenbanba (Human Horse) competitor but retired as a result of many loses. He became a park golfer instead. When he is on his break, he goes to Katsuyama Onsen Yuyu while having a nice meal. He always bring his personal oke (a traditional bucket). His mane resembles that of the Oketo Park Golf Course. References External links Official Website Towns in Hokkaido
12820038	https://en.wikipedia.org/wiki/National%20Historical%20Museum%2C%20Athens	National Historical Museum, Athens	National Historical Museum, Athens The National Historical Museum (Ethnikó Istorikó Mouseío) is a historical museum in Athens. Founded in 1882, is the oldest of its kind in Greece. It is located in the Old Parliament House at Stadiou Street in Athens, which housed the Hellenic Parliament from 1875 until 1932. A branch of the National History Museum has been organized and operated there since 2001. Collections The museum houses the collection of the (IEEE), founded in 1882. It is the oldest collection of its kind in Greece, and prior to its transfer to the Old Parliament, it was housed in the main building of the National Technical University. The collection contains historical items concerning the period from the capture of Constantinopolis by the Ottomans in 1453 to the Second World War, emphasizing especially the period of the Greek Revolution and the subsequent establishment of the modern Greek state. Among the items displayed are weapons, personal belongings and memorabilia from historical personalities, historical paintings by Greek and foreign artists, manuscripts, as well as a large collection of traditional Greek costumes from various regions. The collection is displayed in the corridors and rooms of the building, while the great central hall of the National Assembly is used for conferences. References Further reading Aikaterini Dermitzaki (2013). The National and Historical Museum of the Historical and Ethnological Society of Greece: founding, collecting policy and other actions (1882–1926) [Το Εθνικό Ιστορικό Μουσείο της Ιστορικής και Εθνολογικής Εταιρείας της Ελλάδος: ίδρυση, συλλεκτική πολιτική και άλλες δράσεις (1882–1926)]. Athens: National and Capodistrian University of Athens. (Greek) External links Hellenic Ministry of Culture and Tourism Museums established in 1882 1882 establishments in Greece History museums in Greece Museums in Athens
2717851	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%8F%20%D0%9F%D1%83%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BE-%D0%A0%D0%B8%D0%BA%D0%BE	Севілья Пуерто-Рико	Севілья Пуерто-Рико ФК «Севілья Пуерто-Рико» — пуерто-риканський футбольний клуб з Хункоса, заснований у 2006 році. Виступає в PRSL. Домашні матчі приймає на стадіоні «Естадіо Севілья», місткістю 13 500 глядачів. Історія Клуб заснований у 2006 році як фарм-клуб «Пуерто-Рико Айлендерз». Базувався в Баямоні. З 2008 року команда стала фарм-клубом іспанської «Севільї» та перебазувалася до Хункоса. Клуб виступав у Північноамериканській футбольній лізі та USL. Посилання Профіль клубу на transfermarkt.com Профіль клубу на soccerway.com Футбольні клуби, засновані 2006 Футбольні клуби Пуерто-Рико
12254563	https://en.wikipedia.org/wiki/Rubin%20Okotie	Rubin Okotie	Rubin Okotie Rubin Rafael Okotie (born 6 June 1987) is an Austrian former professional footballer who played as a forward. Having moved to Austria at the age of six, Okotie began his playing career with Austria Vienna. He made his professional debut in 2007 and went on to make over 50 appearances for the club before joining German side 1. FC Nürnberg. Okotie spent a season at Nürnberg, and another season on loan with Belgian side Sint-Truiden before returning to Austria to sign for Sturm Graz. A season-and-a-half later he returned to Austria Vienna where following which he had a loan stint with SønderjyskE in Denmark. In 2014 he signed for 1860 Munich where he scored 21 goals in 57 appearances before joining Beijing Enterprises Group, where he spent a full season. In 2018, he joined his final club, Belgian outfit K Beerschot VA, before hanging up his boots. Okotie also represented the Austria national team at senior level and was part of Austria's squad at the 2016 UEFA European Championship. Early life and career Okotie was born in the Pakistani city of Karachi to an Austrian mother and Nigerian father. Soon after his birth, his family moved to Barcelona in Spain before immigrating to Vienna when he was four-years old. Okotie joined his first football club two years later before signing for the Rapid Vienna academy at the age of ten. Three years later, he left to join club rivals Austria Vienna, where he later made his professional debut. Club career Austria Vienna Okotie quickly progressed through the Frank-Stronach-Fußballakademie at Austria Vienna and was playing in the second division with the reserve side at the age of seventeen. In 2007, he made his professional debut for the club against SV Ried before scoring his first goal the following year in a 3–1 win over FC Red Bull Salzburg. At the end of his debut campaign with the club he was recognized with the Austrian Bundesliga's Young Star of the Season award. The following season he scored the opening goal in the 2008–09 Austrian Cup final to help Die Veilchen to a 3–1 victory over Trenkwalder Admira, and thereby claim the title. During the 2009–10 Austrian Football Bundesliga season, he suffered a serious knee injury which ruled him out for seven months, and limited him to just seven appearances for the season. During his time on the sidelines, Okotie was approached by 1. FC Nürnberg who assisted him in locating a doctor to help him in the recovery process and at the end of the season he signed for the German club, departing Austria with a return of 21 goals in 57 league appearances. 1. FC Nürnberg On 30 May 2010, Okotie signed a three-year contract with 1. FC Nürnberg, who had secured promotion to the Bundesliga through the previous season's play-offs. He struggled at the club, however, due in part to injury and illness, and managed to feature in just four appearances during his debut season. He spent the following season on loan in Belgium with Sint-Truiden, where he scored once in ten appearances, before leaving to join Sturm Graz. Sturm Graz Okotie failed to feature for Nürnberg again following the expiration of his loan with Sint-Truiden and in January 2012 returned to Austria to join Sturm Graz, initially on a season-long loan. He scored two goals in thirteen appearances on loan before signing for the club permanently on a free transfer at the end of the season. He scored 12 goals across all competitions during the following season's campaign before leaving the club to rejoin Austria Vienna. Return to Austria Vienna Okotie returned to Austria Vienna ahead of the 2013–14 campaign but scored only once in thirteen appearances during the course of the season. Following discord with club manager Nenad Bjelica he left to join Danish side SønderjyskE on loan. He made 15 appearances during his spell in Denmark and scored eleven goals. 1860 Munich After a loan spell with SønderjyskE expired, Okotie joined 2. Bundesliga side 1860 Munich on 2 July 2014 on a two-year contract. He spent two seasons with in Munich during which time he scored 25 goals in 64 appearances and proved to be a crucial player in the club's relegation survival in 2015. Beijing Enterprises Group In July 2016, Okotie joined China League One team Beijing Enterprises Group on a two-and-a-half-year deal. He scored three goals in 24 appearances over the next year-and-a-half before mutually terminating his contract with the club in February 2018. International career As a result of his multinational background, and prior to making his senior debut for Austria, Okotie was eligible to represent three countries at national level, namely Austria, Nigeria and Pakistan. Okotie identifies himself primarily as Austrian, however, stating in an interview with FIFA's website that "I live there, it's where I have my friends, and I think of myself as Austrian" . Okotie represented Austria at various youth levels and featured for the nation at the 2006 European championships in Poland and the 2007 World Cup in Canada, where Austria reached the semi-finals. His senior debut followed in 2008 when he selected by manager Karel Bruckner for a match against Turkey. He was, however, left out of Austria's squad for the 2008 UEFA European Football Championship later that year. Austria failed to qualify for the 2010 FIFA World Cup and UEFA Euro 2012 tournaments but topped their qualifying group for UEFA Euro 2016. Okotie scored twice during qualifying, against Montenegro and Russia, and was later chosen for the tournament squad. Career statistics Club International Scores and results list Austria's goal tally first, score column indicates score after each Okotie goal. Honours Austria Vienna Austrian Cup: 2009 Austria U20 U-20 World Cup: fourth place 2007 Austria U19 U-19 European Championship: third place 2006 Individual Austria's Best Sportsteam of the Year: Austria U20 2007 References External links 1987 births Living people Men's association football forwards Austrian men's footballers Austrian people of Nigerian descent Austrian expatriate men's footballers Austrian expatriate sportspeople in Germany Austria men's youth international footballers Austria men's under-21 international footballers Austria men's international footballers FK Austria Wien players 1. FC Nürnberg players 1. FC Nürnberg II players Sint-Truidense V.V. players SK Sturm Graz players Sønderjyske Fodbold players TSV 1860 Munich players Beijing Sport University F.C. players K Beerschot VA players Expatriate men's footballers in Germany Expatriate men's footballers in Belgium Expatriate men's footballers in Denmark Expatriate men's footballers in China Austrian Football Bundesliga players Bundesliga players China League One players 2. Bundesliga players Belgian Pro League players Challenger Pro League players Danish Superliga players Footballers from Karachi UEFA Euro 2016 players Austrian expatriate sportspeople in Belgium Austrian expatriate sportspeople in Denmark Footballers from Vienna Austrian expatriate sportspeople in China
11235456	https://en.wikipedia.org/wiki/Krupka	Krupka	Krupka is a town in Teplice District in the Ústí nad Labem Region of the Czech Republic. It has about 13,000 inhabitants. The town is located in the Ore Mountain Mining Region, a UNESCO World Heritage Site, and during the late Middle Ages it was one of the world-leading producers of tin and silver. The centre of Krupka is well preserved and is protected by law as an urban monument zone. Administrative parts The town parts and villages of Bohosudov, Fojtovice, Horní Krupka, Maršov, Nové Modlany, Soběchleby, Unčín and Vrchoslav are administrative parts of Krupka. Etymology The name "Krupka" was derived from an Old-Czech word krupý, which approximately means "large". Geography Krupka is located about north of Teplice and east of Ústí nad Labem. The southern part of the municipal territory with the built-up area lies the Most Basin, the northern part lies in the Ore Mountains. On the southern border of Krupka there is the Kateřina Reservoir, built at the beginning of the 20th century. It was built as part of water management protection and today it is also used for recreational purposes. History The origin of the original mining town is connected with the mining of tin ore and its further processing. The first written mention of Krupka is from 1305 in a deed of King Wenceslaus II. In 1330, existence of a guard fortress is mentioned. After the Hussite Wars, Krupka gained town privileges. In the 17th century, problems with mining activities began to appear, and tin sales were stuck. The Thirty Years' War adversely affected mining. In 1708, the Clary-Aldringen family purchased the Krupka estate and owned it until 1918. In the 19th century, the economic centre moved to neighbouring Bohosudov with the establishment of new factories and lignite mines. In 1858, the railway to Bohosudov was built. In 1898, Bohosudov was promoted to a town. From 1938 to 1945, Krupka was annexed by Nazi Germany and administered as part of Reichsgau Sudetenland. In 1960, Bohosudov was merged with Krupka and became its most populated town part. Demographics Transport Two railway lines passes through Krupka: Děčín–Kadaň and Ústí nad Labem – Litvínov. The train station is named Krupka-Bohosudov. Sport The town is home to the association football team FK Krupka, which plas in lower amateur tiers. The table tennis club has a long tradition in Krupka. Other organized sports in Krupka are athletics, swimming, floorball and bicross. The athletics stadium known as the TJ Baník stadium previously hosted motorcycle speedway from 1958 to 1966 and hosted a final round of the Czechoslovak Individual Speedway Championship for four consecutive years from 1959 to 1962. Sights The historic centre of Krupka is made up of Husitská Street, formerly the seat of various craftsmen. Today's appearance of the street consists of rebuilt or reconstructed originally Renaissance houses. The main landmark is the Church of the Assumption of the Virgin Mary from the 14th century. It was destroyed by fires many times and restored in 1668. Behind the church there is a bell tower from the 15th century. Above the church, there is the former town hall, today privately owned. The Church of the Holy Spirit was built in 1440–1454, originally in the Gothic style. The third church in the street is the Church of Saint Wenceslaus from 1901. Above the street, there is the ruin of Krupka Castle. Only the massive walls have been preserved. It serves as a view point. The big statue of Saint Francis Xavier belongs to the symbols of the town. It is a Baroque statue from 1717. It was built to commemorate the retreat of the plague. The mining cultural landscape of Krupka was designated a UNESCO World Heritage Site in 2019 as part of the transnational Ore Mountain Mining Region. In connection with the mining, there was created an educational pathway leading from the Czech side to the German side and showing various historically important sites. In Husitská Street, there is the Infocentre of Krupka Mining Region with an exposition focused on history and life in Krupka, mining in the Ore Mountains, and an ore collection. The Basilica of Our Lady of Sorrows is the most significant building in Bohosudov. It was built in the Baroque style by Octavio Broggio in 1701–1709 and has a pilgrimage tradition. It is protected as a national cultural monument. Notable people Carl Ferdinand von Arlt (1812–1887), Austrian ophthalmologist Herta Lindner (1920–1943), German resistance fighter Radim Breite (born 1989), footballer Twin towns – sister cities Krupka is twinned with: Geising (Altenberg), Germany References External links Cities and towns in the Czech Republic Populated places in Teplice District Towns in the Ore Mountains
111385	https://en.wikipedia.org/wiki/Bourbonnais%2C%20Illinois	Bourbonnais, Illinois	Bourbonnais, Illinois Bourbonnais is a village in Kankakee County, Illinois, United States. The population was 18,164 at the 2020 census. Pronunciation The original French pronunciation of Bourbonnais came to be Anglicized over time to . In 1974, a state representative from Bourbonnais introduced a resolution "correcting" the pronunciation of the town's name to , closer to the French. In 1976, for the U.S. Bicentennial, the Village Board passed a resolution making "ber-buh-NAY" the official pronunciation. History The village is named for François Jace Bourbonnais père, a fur trapper, hunter and agent of the American Fur Company, who had married a Native American woman and arrived in the area near the fork of two major Indian trails and the Kankakee River circa 1830. John Jacob Astor had founded the company in 1808, and when the United States banned foreign (i.e. British and Canadian) companies (such as the Hudson's Bay Company) from competing in the country after the War of 1812, it flourished. By 1830 it had a near monopoly of fur trading in the midwest, but the number of local trappable wild animals had declined. In 1832, Noel Le Vasseur arrived as the Astor firm local fur trading agent, establishing a trading post in the area, and becoming the first permanent non-Native American settler. He married Watseka, niece of a Potawatomi chieftain, and after the Potawatomi were relocated to Iowa, recruited French-Canadiens to settle around his store. The Potawatomi were forced to move westward by a series of treaties culminating in the Treaty of Tippecanoe, which Congress ratified in 1833. The treaty reserved two sections for Potawanomi chief Me-she-ke-te-no, and one section each for Catish (Mrs. Bourbonnais Sr.) and Manteno (daughter of Francois Bourbonnais Jr.). LeVasseur received considerable land through a series of shrewd trades, and eventually divorced Watseka and married a Canadian woman named Ruth. After establishment of the new Catholic diocese of Chicago, missionary Fr. Stephen Badin briefly settled in Bourbonnais Grove in 1846, before retiring further south. In 1853, the Illinois legislature split Iroquois County, and Bourbonnais Grove became part of new Kankakee County. Because the Illinois Central Railroad ran through Kankakee, founded in 1854, it became the county seat, with Bourbonnais Grove as one of several townships. In 1858, residents built the Maternity of the Blessed Virgin Mary Church, and soon nuns of the Congregation of Notre Dame arrived from Canada to teach and provide nursing care. Two years later they founded Notre Dame Academy. In 1865 clerics of St. Viator founded St. Viator College for boys. After a referendum in 1875, the settlement incorporated as the Village of Bourbonnais, with George R. LeTourneau as its first mayor, and trustees Francois Sequin, Joseph Legris, Alexis Gosselin, P.L. Monast, Alex LaMontagne, Joseph Goulet, Jacob Thyfault and Len Bessette. LeVasseur died, aged 80, four years later. LeTourneau also became mayor and sheriff of Kankakee as well as state senator; his home (begun in 1837 and with renovations completed in 1866) eventually became headquarters of the local historical society, which is also restoring the garden and nearby arboretum. After enrollment declines in the early 20th century, in 1940, the Catholic institutions were bought out by what became Olivet Nazarene University, since the Protestant school in nearby Vermillion County had burned down the previous year. In 1999, the town was the site of a major train wreck, the Bourbonnais train accident. Bourbonnais was home of the summertime training camp of the Chicago Bears professional football team from 2002 to 2019. In 2020, the team relocated their training camp to their headquarters at Halas Hall in Lake Forest, Illinois after major renovations of the building complex. Geography According to the 2010 census, Bourbonnais has a total area of , all land. Demographics As of the 2010 United States Census, there were 18,854 people, 6,387 households in the village. The population density was 1,950.6/sqmi. The racial makeup of the village was 75.3% White alone, not Hispanic or Latino, 9.5% African American, 0.0% Native American, 2.3% Asian, 0.0% Pacific Islander, and 5.8% from two or more races. Hispanic or Latino residents of any race were 8.0% of the population. The village population contained 19% under the age of 18 and 14.4% who were 65 years of age or older. There is a slightly higher percent of female persons at 52.9%. The median income for a household in the village was $76,920. The per capita income for the village was $30,972. About 7.1% of the population were below the poverty line. Education Bourbonnais shares a high school, Bradley-Bourbonnais Community High School (BBCHS), with Bradley, Illinois The Kankakee Area Career Center (KACC) serves local area high school students as a vocational and technical education institution. Bourbonnais is served by three private high schools: Bishop McNamara Catholic School (Catholic), Grace Christian Academy (non-denominational), and Kankakee Trinity Academy (inter-denominational).The village is home to Olivet Nazarene University (ONU), on the site of the old St. Viator College campus. Transportation River Valley Metro provides bus service on multiple routes connecting Bourbonnais to destinations in the Kankakee area. People Anthony Markanich, 1999: A soccer player who plays for St. Louis City in the Major League Soccer. Nick Markanich, 1999: A soccer player who plays for Charleston Battery in the USL Championship. Chicago Bears training camp The Chicago Bears of the National Football League held their annual summer training camp at Olivet Nazarene University in Bourbonnais from 2002 through 2019. References External links Official website Villages in Kankakee County, Illinois Villages in Illinois Populated places established in 1830 1830 establishments in Illinois
16701604	https://en.wikipedia.org/wiki/Afar%20Triple%20Junction	Afar Triple Junction	Afar Triple Junction The Afar Triple Junction (also called the Afro-Arabian Rift System) is located along a divergent plate boundary dividing the Nubian, Somali, and Arabian plates. This area is considered a present-day example of continental rifting leading to seafloor spreading and producing an oceanic basin. Here, the Red Sea Rift meets the Aden Ridge and the East African Rift. The latter extends a total of from the Afar Triangle to Mozambique. The connecting three arms form a triple junction. The northernmost branching arm extends north through the Red Sea and into the Dead Sea, while the eastern arm extends through the Gulf of Aden and connects to the Mid-Indian Ocean ridge further to the east. Both of these rifting arms are below sea level and are similar to a mid-ocean ridge. The third rifting arm runs south extending around through the countries of Kenya, Uganda, the Democratic Republic of Congo, Rwanda, Burundi, Tanzania, Zambia, Malawi and, finally, Mozambique. This southern rifting arm is better known as the East African Rift or the East African Rift System (EARS), when it includes the Afar Triangle. Doming and rifting A rift is the result of pulling apart or extension of lithosphere, including the crust, caused by mantle upwelling where hotter asthenosphere magma rises up into the colder lithosphere to stretch and thin it. The triple rift is thought to have begun in the Late Cretaceous epoch to the Paleogene period. At that time the African plate was experiencing far-field stresses caused by portions of the northern boundary of the African plate subducting under the Eurasian plate. Today, the Arabian plate is experiencing a crustal down pull, or slab pull, that has separated from the African plate. At the same time as the subduction in the north, there was mantle upwelling causing the crust to down warp and swell into domes throughout the East African Rift System. The Kenyan dome has been studied extensively. The plume is thought to have begun under Lake Tana in Ethiopia. Based on the environmental correlations and current topographic locations of the Jurassic Upper Limestone and Cretaceous Upper Sandstone, the net rock uplift of the Ethiopian Plateau would be since . The thinned Ethiopian lithosphere could have resulted in ponding from mantle plume and subsequent uplift. Gani et al. (2007) propose that episodic increase of incision of the Ethiopian Plateau suggests episodic growth rates within the plateau, since the incision rates have no correlation to the past climate events. As an effect of Archimedes' principle of isostatic rebound, 2.05 km uplift has occurred within the last 30 million years. Baker et al. (1972) also suggest that the uplift of this area is sporadic and divided by long periods of stability and erosion. Some periods of uplift are recorded at the end of the Cretaceous that resulted in of uplift and the end of the Neogene with a staggering in magnitude. The Ethiopian dome experienced its largest uplift coinciding with the end of the Neogene uplift associated with the Kenyan dome. It has been argued that the current Ethiopian plateau is a result of the most recent uplift of estimated to be an Oligocene–early Miocene event. But the most accepted argument of the plateau is the result of the Paleogene flood-basalts. The uplift associated with both domes has resulted in major structural features due to the swelling and warped crustal extension. The two areas of swelling resulted in a large depression between the two domes and subsidence along the coastal regions. The uplift caused by the Ethiopian dome resulted in a massive faulting area of in the Afar region. East African Rift The East African Rift is an active rift between the Nubian and Somali protoplates. This rift is caused by elevated heat flow from the mantle under Kenya and the Afar region. Trending NNE to SSW, the East African Rift is composed of a western and an eastern branch. The eastern branch (sometimes called the Gregory Rift) is characterized by high volcanic activity and the western branch (sometimes called the Albertine Rift) is characterized by deeper basins, which contain lakes and sediments. The lakes in this area (e.g. Lake Tanganyika and Lake Rukwa) are located in highly rifted basins and have an inter-fingering relationship with faults. Many of the lakes are bounded by normal or strike-slip faults. The extension rate for this rift starts at about in the north, and declines to the south. Red Sea Rift The Red Sea Rift is between the African (or Nubian) and Arabian Plates. The rift runs along the length of the Red Sea, starting from the Dead Sea to the Afar triple junction. Within the rift, in the Red Sea, there are many volcanoes, including the Jabal al-Tair. The extension rate for this rift varies from about . Aden Ridge The Aden Ridge is a divergent plate boundary that divides the African (or Somali) and Arabian Plate. It extends from the triple junction eastward to the Owen Fracture Zone, where it meets the Aden-Owen-Carlsberg triple junction between the African, Arabian, and Indo-Australian plates. The spreading rate for Aden Ridge is about near the Afar Triple Junction. Afar Depression Before the initial rifting began, Africa was one plate, but as rifting proceeded the plate it began to tear into the Arabian, Somali, and Nubian plates (with the Nubian still sometimes called the African plate). According to McKenzie and Morgan's 1969 classification, the Afar Triple Junction is of ridge-ridge-ridge (RRR) type, describing the movement of the three plates with respect to each other. The Arabian, Somali, and Nubian plates are all divergent margins, or ridges, with respect to the adjacent plates. Following Mackenzie and Morgan's stability model, RRR geometry will continue stably through time until there is a change in the tectonic movement. The Afar Depression is a geological depression that ranges in height from The area has experienced many domal uplifts, including the Afar dome beginning 40 Mya. This uplift caused massive crustal extension leading to horst and graben structures associated with normal, extensional, faults. The uplift ended in collapse around 25 Mya into the Afar depression covering more than and spreading at a rate of . Implications of volcanism There are many active volcanic areas centralized in the East African Rift System in comparison to the other areas in the Afro-Arabian rift system. Many protruding horsts show successive layers of flood basalts, which can be approximately dated using 40Ar/39Ar-isotope dating. It is found to be approximately 30 million years old. The trap series is dated to a time soon before the major rifting events began. Chorowicz (2005) illustrated the trap series surrounding the newer Neogene volcanics. This helps quantify the amount of crustal extension and gives a model of pre-rifting crustal connection. Tomography Seismic tomography compiles P-wave and S-wave data from movements within the earth to create a 3D velocity model of the Earth's subsurface. The models distinguish between fast velocity, high anomaly, and slow velocity, slow anomaly, time measurements. Multiple tomography models show a slow anomaly structure beneath southern Africa. Grand et al. (1997) model the large anomaly to extend from the base of the mantle to approximately depth. This slow anomaly is considered to be a plume upwelling. Potential opening of an ocean basin Horsts and grabens are very well documented throughout this region. Although they do show and produce crustal extension, for a sufficient ocean basin to form, there needs to be extension that can accommodate for the extensive down fall of the grabens. Listric faults produce the correct model for this sufficient crustal extension. These faults have been documented by Chorowicz (2005) and aid in further verification of the future of this region and the potential for continued extension and subsidence. Some past rifting events have been seen to have an aulacogen (failed arm) together with two successful rifting arms. Some geologists have proposed that the East African Rift System will be the aulacogen in the future, failing to produce an ocean basin, but as of present-day there seems to be no aulacogen and the EARS does not show any evidence of slower rifting. There is also the possibility of a subduction zone forming along the eastern side of the Somali plate, caused by the spreading of the EARS and the Mid-Indian Oceanic ridge. To accommodate the compression of the Somali plate due to two extensional edges, the oceanic plate might begin to subduct below the continental plate. Summary and problem Evidence shows the East African Rift System is a typical complex continental-continental rifting event beginning in the Paleogene. It was caused by the far-field stress from the subduction of the Arabian plate under the Eurasian plate, and by mantle upwelling powered by multiple hot spots around the EARS. This crustal uplift has created extension and horst-and-graben structures, and even listric faults suggesting a pre-oceanic basin. If current tectonics continue without change it is thought that an ocean basin with a mid-oceanic ridge will eventually separate the Nubian, Somali and Arabian plates. However, the rifting is studied by a diverse body of research with conflicting hypothetical models, and its future is unknown. References Geology of Ethiopia Triple junctions
356266	https://en.wikipedia.org/wiki/Sisinnius	Sisinnius	Sisinnius (Sisinnios, also Sissinnios) may refer to: Pope Sisinnius, Pope for about three weeks in 708 Sisinnius I of Constantinople, Archbishop of Constantinople from 426 to 427 Sisinnius II of Constantinople, Ecumenical Patriarch of Constantinople from 996 to 998 Saint Sisinnius, one of the martyred missionaries sent by Saint Vigilius of Trent Saint Sisinnius of Parthia, depicted in "holy rider" charms of the Byzantine Period; see Gello Susenyos I, Emperor of Ethiopia from 1608 to 1632 Susenyos II, Emperor of Ethiopia for about four months in 1770
1358445	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%80%27%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0	Тур'янська сільська рада	Тур'янська сільська рада — адміністративно-територіальна одиниця в Україні. Тур'янська сільська рада — Львівська область, Буський район Тур'янська сільська рада — Сумська область, Краснопільський район Тур'янська сільська рада — Чернігівська область, Сновський район
773539	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%80-%D0%90%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B4	Нор-Азнаберд	Нор-Азнаберд — село в марзі Вайоц-Дзор, на півдні Вірменії. Село розташоване за 25 км на південь від міста Вайк та за 41 км на південний схід від міста Єхегнадзор. Нор-Азнаберд розташований у ущелині невеличкої річки, найближче село — Хндзорут розташоване за 1 км на північний захід, а за 2 км на південь розташований Нахіджеван, який підконтрольний Азербайджану. Джерела Національна статистична служба Республіки Вірменія Примітки Села Вірменії Вайоц-Дзор
2022709	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%BE	Таймасово	Таймасово — село у складі Куюргазинського району Башкортостану, Росія. Входить до складу Таймасовської сільської ради. Населення — 313 осіб (2010; 297 в 2002). Національний склад: башкири — 97% Видатні особи Проживали Дініс Ісламов — башкирський письменник і журналіст (у селі працював вчителем). Примітки Посилання На Вікімапії Населені пункти Куюргазинського району Села Башкортостану
1833839	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%B0%20%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B0	Скляна гора	Скляна гора — в казках: обитель злого персонажа, де той тримає викрадену наречену. Іноді гора набуває функції палацу. Скло часто служить алюзією на кришталь, лід або алмаз. У релігійних легендах язичницької Литви, скляна гора носила назву «Анафіелас». Посилання Станіслав Каменєв — Алмазний Палац. Частина I казки
21522543	https://en.wikipedia.org/wiki/%C5%9Acib%C3%B3rz	Ścibórz	Ścibórz is a village in the administrative district of Gmina Paczków, within Nysa County, Opole Voivodeship, in south-western Poland, close to the Czech border. It lies approximately east of Paczków, west of Nysa, and south-west of the regional capital Opole. References Villages in Nysa County
16315833	https://en.wikipedia.org/wiki/Bears%2C%20Friesland	Bears, Friesland	Bears, Friesland Bears (Dutch: Beers) is a small village in the Dutch province of Friesland. It is located in the municipality Leeuwarden, about 8 km southwest of Leeuwarden. Bears has a population of about 133 in January 2017. The official name of the village is in Frisian ("Bears"), like all villages in Littenseradiel. "Beers" is the Dutch name. History It was first mentioned in 1305 as Beerse, and means "fenced off hunting area". Bears is a terp (artificial living hill) village. The Protestant church of Bears dates from the 13th century. The Uniastate was a stins of the Unia family. The estate was demolished in 1756, and only the gate house has remained. A steel framed replica of the estate was built in the 1990, and has an observation tower in the middle to view the landscape. Before 2018, the village was part of the Littenseradiel municipality. Notable buildings The Protestant church of Bears Gallery References External links Leeuwarden Populated places in Friesland
2344171	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%20%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%20%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Максимов Панас Панасович	Максимов Панас Панасович Панас Панасович Максимов (місто Херсон, тепер Херсонської області — , місто Суми) — український радянський партійний діяч, 2-й секретар Миколаївського обкому КП(б)У, 1-й секретар Херсонського, Дрогобицького та Сумського міськкомів КПУ. Біографія Народився в родині робітника-кочегара. У листопаді 1915 — квітні 1916 року — кочегар у судновласника Апатра, у квітні — листопаді 1916 року — змазувальник у судновласника Спозіта, у листопаді 1916 — березні 1917 року — машиніст у судновласника Борщеванова в місті Херсоні. У квітні 1917 — серпні 1919 року — слюсар Херсонських судноремонтних майстерень. У вересні 1919 — травні 1920 року — старший машиніст в управлінні Херсонського порту. У травні 1920 — жовтні 1922 року — машиніст дивізіону канонерських човнів у Херсоні. Брав участь у бойових діях проти білогвардійських військ барона Врангеля. У 1922 році став членом комсомолу. У жовтні 1922 — червні 1924 року — машиніст дивізіону канонерських човнів у місті Очакові. У червні 1924 — листопаді 1928 року — старший машиніст, механік управління Херсонського порту. Член РКП(б) з червня 1925 року. У 1928 році закінчив вечірнє відділення Херсонського робітничого технікуму водного транспорту (робтехнікуму водтрансу). Здобув спеціальність механіка морського торговельного флоту. У листопаді 1928 — жовтні 1933 року — технічний інспектор Херсонського окружного (міського) відділу праці. У жовтні 1933 — травні 1937 року — технічний інспектор котлонагляду Херсонської міської ради професійних спілок. У 1935 році закінчив три курси заочного Московського інституту інженерів із техніки безпеки і котлонагляду. У травні — серпні 1937 року — начальник енергетичного цеху, у серпні — грудні 1937 року — секретар партійного комітету, парторг ЦК ВКП(б) на Херсонському консервному заводі імені Сталіна. У грудні 1937 — квітні 1938 року — 1-й секретар Херсонського міського комітету КП(б)У. 29 квітня — травень 1938 року — 3-й секретар Організаційного бюро ЦК КП(б)У по Миколаївській області. У травні 1938 — травні 1941 року — 2-й секретар Миколаївського обласного комітету КП(б)У. У травні — вересні 1941 року — секретар Миколаївського обласного комітету КП(б)У з машинобудівної і суднобудівної промисловості. Учасник німецько-радянської війни з 1941 року. У вересні 1941 — вересні 1942 року — відповідальний секретар партійної комісії політичного відділу Південної оперативної групи гвардійських мінометних частин Південного фронту. У жовтні 1942 — липні 1943 року — заступник начальника політичного відділу 56-ї армії Північно-Кавказького фронту. У липні 1943 — березні 1944 року — заступник з політичної частини окружного інтенданта Північно-Кавказького військового округу. У квітні 1944 — квітні 1945 року — заступник секретаря Миколаївського обласного комітету КП(б)У з машинобудівної промисловості. У квітні 1945 — грудні 1946 року — слухач Вищої школи партійних організаторів при ЦК ВКП(б) в Москві. У січні 1947 — січні 1950 року — 2-й секретар Дрогобицького міського комітету КП(б)У Дрогобицької області. У січні — серпні 1950 року — 1-й секретар Дрогобицького міського комітету КП(б)У. У серпні 1950 — грудні 1958 року — 1-й секретар Сумського міського комітету КП(б)У Сумської області. У квітні 1959 — 1964 року — голова партійної комісії Сумського обласного комітету КПУ. Потім — на пенсії в місті Сумах. До березня 1970 року — голова партійної комісії Сумського міського комітету КПУ. Звання майор Нагороди орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки медалі Джерела Филиппов С. Территориальные руководители ВКП(б) в 1934—1939 гг. Справочник. — Москва, РОССПЭН, 2016. Уродженці Херсона Персоналії:Дрогобич Персоналії:Суми Персоналії за алфавітом Партійні діячі Діячі УРСР Секретарі Миколаївського обласного комітету КПУ
3514939	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%20%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B0	Крива балка	Крива балка — річка в Україні, у Ленінському районі Автономної Республіки Крим, (басейн Чорного моря). Опис Довжина річки 16 км, площа басейну водозбору 52,1 км², найкоротша відстань між витоком і гирлом — 9,97 км, коефіцієнт звивистості річки — 1,60. Формується багатьма безіменними балками (струмками) та загатами. Розташування Бере початок на південно-західній стороні від села Ярке (до 1948 — Баш-Киргиз). Тече переважно на південний захід і на південно-західній стороні від села Южне (до 1948 — Джага-Седжевут) впадає у Феодосійську затоку (Чорне море). Цікавий факт У XIX столітті балка протікала через луг Ташли-коль. У той же період на балці існувало багато водяних та вітряних млинів. Примітки Малі річки України Річки Криму
787133	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%B9%D1%86%D1%96	Данайці	Данайці, данаї — найменування греків мікенської доби. Принаймні Гомером використовувалося як синонім ахейців взагалі і мешканців царства Агамемнона зокрема. Згідно з переказами назва походить від імені аргоського царя Даная, на честь якого спочатку почали називати мешканців міста (аргів'ян), потім — всієї Арголіди, а пізніше усього Пелопоннеса і всієї Греції. Етнонім данайці або схожі до нього згадуються і в давньоєгипетських документах, починаючи з середини XV ст. до н. е.. В написі Аменхотепа III з Ком-ель-Гетана згадані не лише tnjw (данайці), але й їхні міста — mukanu (Мікени), deqajis (Тегея), misane (Мессена), nuplija (Нафпліон), kutira (Кіфера), waleja (Елея), amukla (Амікли) . За часів Рамсеса III dnwn (данайці) згадаються серед «народів моря», які напали на Єгипет. Данайців згадує латинське пріслів'я Quidquid id est, timeo Danaos et dona ferentes! — «Бійся данайців, що приносять дарунки» — яка насправді є цитатою з вергілієвої «Енеїди» і стосується історії з Троянським конем. Див. також Данайців дари Примітки Населення Стародавньої Греції Мікенська цивілізація Греція залізної доби Народи моря
2923408	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B9%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%B0%D0%BA%20%28%D0%96%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Айнабулак (Жанасемейський район)	Айнабулак (Жанасемейський район) Айнабулак — село у складі Жанасемейського району Абайської області Казахстану. Адміністративний центр Айнабулацького сільського округу. Населення — 231 особа (2009; 230 у 1999, 249 у 1989). Національний склад станом на 1989 рік: казахи — 100 % У радянські часи село називалось також Касимбек. Примітки Джерела Посилання На Вікімапії Населені пункти Жанасемейського району Села Абайської області
5490	https://uk.wikipedia.org/wiki/291%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BD.%20%D0%B5.	291 до н. е.	291 до н. е. Події Облога Фів Народились Померли 27 лютого — Імператор Коан, 6-й імператор Японії, синтоїстське божество (камі), легендарний монарх. Менандр — давньогрецький поет. Див. також 290-ті до н. е.
1333836	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B4%D0%BD%D1%96%D0%B9%20%D0%94%D0%B2%D1%96%D1%80%20%28%D0%91%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D1%94%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Задній Двір (Бабаєвський район)	Задній Двір (Бабаєвський район) Задній Двір — присілком в Бабаєвському районі Вологодської області. Входить до складу Борисовського сільського поселення (з 1 січня 2006 року по 13 квітня 2009 року входила в Новолукінське сільське поселення). Відстань по автодорозі до районного центру Бабаєво — 81 км, до центру муніципального утворення села Борисово-Судське по прямій — 13 км. Найближчі населені пункти — с.Іоніно, с.Ликово, с.Шогда. Станом на 2002 рік проживало 9 чоловік. Примітки Посилання Задній Двір Населені пункти Бабаєвського району Присілки Вологодської області
2948808	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D1%96-%D0%9E%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%BD%D0%B5	Пенькі-Окопне	Пенькі-Окопне — село в Польщі, у гміні Пшитули Ломжинського повіту Підляського воєводства. Населення — (2011). У 1975-1998 роках село належало до Ломжинського воєводства. Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Примітки . Села Ломжинського повіту
4157726	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%BD%D1%94%20%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE%2C%20%D0%9C%D0%B8%D1%80%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Зірка (колишнє село, Миргородський район)	Зірка (колишнє село, Миргородський район) Зірка — колишнє село, Комишнянська селищна рада, Миргородський район, Полтавська область, Україна. Населення за даними 1982 року становило 40 осіб. Село ліквідоване 1990 року. Географія Село Зірка розташоване на березі невеликого болота, примикає до села Кошове. Історія Село вказано на трьохверстівці Полтавської області. Військово-топографічна карта 1869 року як хутір Лостол 1990 — село ліквідоване. Примітки Колишні населені пункти Полтавської області Населені пункти Миргородського району Зникли в Україні 1990
5165745	https://uk.wikipedia.org/wiki/Thermophis%20baileyi	Thermophis baileyi	Thermophis baileyi — вид змій родини полозових (Colubridae). Ендемік Китаю. Поширення і екологія Thermophis baileyi мешкають на півдні Тибету, в долині річки , між Гімалаями та Трансгімалаями. Вони живуть на луках і болотах, поблизу струмків і гарячих джерел, на висоті від 3000 до 4900 м над рівнем моря. Живляться рибою та амфібіями, зокрема Nanorana parkeri. Самиці відкладають 6 яєць. Збереження МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. Herpetoreas baileyi загрожує знищення природного середовища, пов'язане з будівництвом термальних гідроелектростанцій. Примітки Посилання Hot spring snakes at Life is Short but Snakes are Long Полозові Тварини, описані 1907 Плазуни Китаю Ендемічна фауна Китаю

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.