id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
60996667
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Verovka
|
Verovka
|
Verovka is a rural locality (a selo) in Usen-Ivanovsky Selsoviet, Belebeyevsky District, Bashkortostan, Russia. The population was 357 as of 2010. There are 5 streets.
Geography
Verovka is located 35 km east of Belebey (the district's administrative centre) by road. Chermasan is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Belebeyevsky District
|
1645825
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82%20%D0%BD%D0%B5%D0%B9%D1%80%D0%BE%D1%85%D1%96%D1%80%D1%83%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%97%20%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%90.%20%D0%9F.%20%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%9D%D0%90%D0%9C%D0%9D%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8
|
Інститут нейрохірургії імені А. П. Ромоданова НАМН України
|
Інститут нейрохірургії імені А. П. Ромоданова НАМН України
Інститут нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України — науково-дослідна та лікувальна установа НАМН України. Інститут розташований в Києві за адресою: вулиця Платона Майбороди, 32.
Історія інституту
Засновний у 1950 році на базі Київського психоневрологічного інституту, організованого у 1927 році. За ініціативи Олександра Арутюнова інститут створювався у вигляді науково-дослідного та лікувального закладу, що сприяло розвитку таких дисциплін, як нейрорентгенологія, отоневрологія та нейроофтальмологія, а також подальшому нейрофізіології, нейропсихології тощо.
З 1964 по 1993 pр. інститут очолював академік А. П. Ромоданов. Після його смерті у 1993 році інституту було присвоєно його ім'я. З 1993 по 2013 директором був академік НАН та НАМН України Ю. П. Зозуля. В квітні 2013 року інститут очолив академік НАМН України Є. Г. Педаченко.
В різні часи в інституті працювали відомі нейрохірурги: П. Г. Тананайко, П. О. Пронзелев, О. А. Крістер, Я. І. Файнзільбер, Д. Д. Вірозуб, Борис Пельц, В. Г. Станіславський, Л. Є. Пелех, Г. А. Педаченко, Ю. С. Бродський, Я. В. Пацко, а також невропатологи Ганна Дінабург, О. Л. Духін, І. С. Глушкова, М. К. Хорець-Бротман, психіатри: Авраам Абашев-Константиновський, А. Г. Дзевалтовська, нейропатоморфологи Б. С. Хомінський, Юрій Квітницький-Рижов, Т. П. Верхоглядова, нейрорентгенологи Т. Д. Подольський, Я. І. Гейнісман, Л. П. Панкеєва, Г. С. Даниленко та інші спеціалісти, що заклали фундамент української нейрохірургічної науки.
Впродовж 40 років в інституті працювало Правління наукового товариства нейрохірургів України. У 1993 році створена Українська Асоціація Нейрохірургів. Інститут нейрохірургії та Українська Асоціація Нейрохірургів є засновниками «Українського нейрохірургічного журналу». Співробітниками інституту опубліковано понад 170 монографій, понад 9 тис. наукових робіт, отримано понад 400 авторських свідоцтв.
Назви інституту
З липня 1950 р. — Науково-дослідний інститут нейрохірургії МОЗ України
15 вересня 1961 р. — Київський науково-дослідницький інститут нейрохірургії
15 вересня 1973 р. — Український науково-дослідницький інститут нейрохірургії
29 вересня 1993 р. — Інститут нейрохірургії АМН України
4 листопада 1993 р. — Інститут нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України
Спеціалізована вчена рада інституту
За час функціонування Спеціалізованої вченої ради інституту проведено захист понад 400 дисертацій, зокрема понад 80 докторських та понад 350 кандидатських. Серед дисертантів були представники як України, так і інших країн: Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Киргизстану, РФ, Узбекистану, Латвії, Естонії, Литви, Туркменістану, Грузії, КНР, Мексики, Домініканської Республіки, Лівану, Сирії, Лівії, Пакистану, Еквадору, Індії тощо. Нині вони працюють міністрами охорони здоров'я, керівниками інститутів, кафедр і клінік у своїх країнах. З 1992 до 2005 р. захищено 140 дисертацій: 21 докторська та 119 кандидатських, з них співробітниками інституту — 12 докторських і 67 кандидатських.
Науковці
Бродський Юрій Степанович — завідувач відділу дитячої нейрохірургії (1980—1989), вчений секретар (1990—2000).
Вербова Людмила Миколаївна — завідувачка відділення нейрохірургії дитячого віку.
Кваша Михайло Сергійович — завідувач відділення позамозкових пухлин.
Костюк Костянтин Романович — завідувач відділення функціональної нейрохірургії та нейромодуляції.
Лапоногов Олег Олександрович — завідувач відділення функціональної нейрохірургії (1974—2011).
Лісяний Олександр Миколайович — завідувач відділення інноваційних нейрохірургічних технологій.
Михайловський Віктор Семенович — завідувач відділу спінальної хірургії (1957—1998).
Пацко Ярослав Володимирович — завідувач науково-організаційного відділу (1989—2000).
Педаченко Георгій Опанасович — завідувач відділу нейротравми і судинної патології головного мозку (1969—1987).
Пельц Борис Абрамович — завідувач відділу дитячої нейрохірургії (1969—1980).
Пронзелев Павло Олексійович — завідувач відділення нейроонкології (1957—1977) та науково-організаційного відділу (1977—1985).
Ромоданов Сергій Андрійович — науковий керівник клініки злоякісних пухлин (з 1988), заступник директора з наукової роботи (1993—1998).
Сергієнко Тарас Михайлович — завідувач відділу експериментальної нейрохірургії (1956—1986).
Ткач Анатолій Іванович — головний лікар (1972—1976, 1980—2017).
Третяк Ігор Богданович — завідувач відділення відновлювальної нейрохірургії.
Трош Рустем Меметович — завідувач нейроонкологічної клініки (1988—2010).
Цимбалюк Віталій Іванович — науковий керівник відділення відновлювальної нейрохірургії.
Директори
Тарасенко Петро Сергійович (в.о. директора; 07.1950 — 04.1951)
Арутюнов Олександр Іванович (04.1951 — 06.1964)
Ромоданов Андрій Петрович (06.1964 — 08.1993)
Зозуля Юрій Панасович (09.1993 — 2013)
Педаченко Євген Георгійович (2013—2023)
Розуменко Володимир Давидович (в.о. директора з 2023)
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
НАМН України
МОЗ України
НАМН України
Українська Асоціація Нейрохірургів
КМАПО
Нейрохірургія
Інститути НАМН України
Медичні наукові установи
Засновані в Україні 1950
Медицина в Києві
Медичні центри в Україні
Охорона здоров'я
Медичні заклади в Україні
Наукові установи в Києві
Наукові установи за профілем
Національні наукові центри
Наукові установи України
Науково-дослідні організації України
|
1137198
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/3860%20%D0%9F%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B4%D1%96%D0%B2
|
3860 Пловдів
|
3860 Пловдів (3860 Plovdiv) — астероїд головного поясу, відкритий 8 серпня 1986 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,291.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (3801-3900)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1986
Головний пояс астероїдів
|
3385861
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D1%84%D1%80%D0%B5%D1%82%20%28%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D1%82%29
|
Помфрет (Вермонт)
|
Помфрет (Вермонт)
Помфрет — місто в США, в окрузі Віндзор штату Вермонт. Населення — 916 осіб (2020).
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкали 904 особи в 393 домогосподарствах у складі 252 родин. Було 544 помешкання
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,9 %. Частка іспаномовних становила 1,3 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 20,8 % — особи молодші 18 років, 60,5 % — особи у віці 18—64 років, 18,7 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 49,3 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 99,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 91,4 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 2,5 % осіб, у тому числі 0,0 % дітей у віці до 18 років та 1,4 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 540 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 28,0 %, роздрібна торгівля — 16,5 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 15,9 %.
Примітки
Джерела
Містечка Вермонту
Населені пункти округу Віндзор (Вермонт)
|
796277
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BC
|
Мізерабілізм
|
Мізерабілізм (нещасний) — напрямок у образотворчому мистецтві Франції повоєнних років (після 1945). Характерний розвитком теми пригніченості, депресії, розгубленості людини перед могутніми та ворожими до людини обставинами суспільного життя. Представників мізерабілізму не підбадьорило навіть закінчення Другої світової війни.
Мізерабілізм дехто вважає художньою аналогією філософії екзистенціалізму.
Представники течії ніколи не виступали єдиною спільнотою, хоча деякі з них і були знайомі один з одним, спілкувалися. Засновником течії вважають французького художника Франсіса Грюбера (Francis Gruber). Другим після Грюбера був Бернар Бюффе, твори якого відрізнялись безрадісністю та пригніченим настроєм. До мізерабілістів зараховують і твори Жана Карзу, хоча він не відмовлявся від зображення і радісних сторін життя.
Головні представники
Франсіс Грюбер
Бернар Бюффе
Жан Карзу
скульптор Альберто Джакометті
Посилання
Бернар Бюффе, Terrain Vague — Dangerous terrain
Див. також
Абсурдизм
Екзистенціалізм
Постмодернізм
Жан Карзу
Фантастичний реалізм
Образотворче мистецтво Франції
Мистецькі течії
|
21887323
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Morowo
|
Morowo
|
Morowo is a village in the administrative district of Gmina Siemyśl, within Kołobrzeg County, West Pomeranian Voivodeship, in north-western Poland.
For the history of the region, see History of Pomerania.
References
Morowo
|
4747295
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0%20%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%8F%20%28%D0%94%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D1%96%29
|
Церква Святого Миколая (Дружиловичі)
|
Церква Святого Миколая (Дружиловичі)
Миколаївська церква — дерев'яний православний храм у селі Дружиловичі, пам'ятка народного зодчества.
Історія
Миколаївська церква в Дружиловичах була вже в 1450-1460-і роки, коли отримала додання від Пінського князя Юрія Семеновича.
Розташована в центрі села. Побудована в 1777 році з дерева на кошти поміщика Арешки.
Архітектура
Будівля спочатку складалося з прямокутного в плані основного зрубу і апсида з низькими ризницями. На початку XX століття до основного зрубу прибудували бічні приміщення, в результаті чого план придбав форму хреста. На головному фасаді-триярусна Четверикова дзвіниця. Над дзвіницею і в середині даху восьмигранні барабан з головками. Стіни горизонтально обшиті і прорізані прямокутними, в прибудовах хрестоподібними віконними прорізами. Основний обсяг і апсида мають балочне перекриття, прибудови — циліндричне склепіння. Над входом хори на двох стовпах.
Інтер'єр
В інтер'єрі балкова стеля переходить в циліндричне склепіння в бічних прибудовах. Над входом — хори. Апсида виділена дерев'яним різьбленим двоярусним іконостасом, виконаним у 1830-і рр. богослужіння ведуться за Євангеліями 1771 р. і 1863 р. На дзвіниці підписний дзвін 1707 р.
Література
Архітэктура Беларусі: Энцыклапедычны даведнік. — Мн.: БелЭн, 1993. — 620 с. — ISBN 5-85700-078-5.
Збор помнікаў гісторыі і культуры Беларусі / АН БССР. Ін-т мастацтвазнаўства, этнаграфіі і фальклору; Рэд. кал.: С. В. Марцэлеў (гал. рэд.) і інш. — Мн.: БелСЭ, [1984—1988].
Праваслаўныя храмы Беларусі: энцыклапедычны даведнік / А. М. Кулагін; [рэдакцыйны савет: Г. П. Пашкоў, Л. В. Календа]. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2007. — 653 с. 2000 экз. ISBN 978-985-11-0389-4.
Лабачэўская, В. А. Мастацтва дзеля славы Божай: саламяныя іканастасныя вароты і царкоўна-культавыя прадметы / В. А. Лабачэўская. — Мінск : Беларуская навука, 2018. — 263 с. : іл.
Примітки
Дерев'яні церкви Білорусі
Історико-культурні цінності Республіки Білорусь
|
2510663
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BA%20%D0%92%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82-%D0%93%D0%B0%D1%83%D1%81
|
Замок Вестпорт-Гаус
|
Замок Вестпорт-Гаус
Замок Веспорт-Гаус — один із замків Ірландії, розташований в графстві Мейо, біля міста Вестпорт. При будівництві були використані камені з руїн старовинного замку Дун.
Історія замку Вестпорт-Гаус
Замок Вестпорт-Гаус був побудований відомими архітекторами Річардом Кассельсом та Джеймсом Вайаттом у XVIII столітті. Біля замку є парк, озеро, сади, відкриваються види на озеро Лох-Клев, Атлантичний океан, острів Клер, на гору Кроех-Патрік. У 2015 році замок та маєток Вестпорт-Гаус був проданий за борги — його купила місцева родина. 2007 року замок отримав грант в розмірі 1,34 млн євро для ремонту від Фонду збереження національної спадщини. Колись спорудою володіла родина Браун — нащадки багатих плантаторів та рабовласників з Ямайки. Зокрема замком колись володів Хоу Пітер Браун — ІІ маркіз Слайго та його дружина леді Слайго — Хестер Кетрін де Бург. У XVI столітті на місці нинішнього замку Вестпорт-Гаус був давній замок, яким володіла Грайнне ні Майлле — королева Умайлла та «королева піратів», що командувала цілою піратською флотилією західної Ірландії.
Хоу Пітер Браун був одним із найбагатших рабовласників Ямайки. Рабство в Британській імперії та її колоніях було скасоване актом парламенту. Хоу Пітер Браун при цьому отримав велику компенсацію від британського уряду за втрату своїх рабів.
Нинішній замок Вестпорт-Гаус був побудований полковником Джоном Брауном — якобітом, що обороняв Лімерік під час вільямітських (якобітських) війн та його дружиною Мод Берк. Мод Берк веде свій родовід від «королеви піратів» Грайнне ні Майлле.
Примітки
Джерела
Antiquities of West Mayo, Christiaan Corlett, pp87 & Cathair na Mart No 26 2008, Journal of the Westport Historical Society, pp124
Score for Quality of Life in Westport, Co.Mayo
Peadar O'Flanagain «An Outline History of the Town of Westport» Cathair na Mart Journal
The history of the County of Mayo to the close of the Sixteenth Century by Hubert Thomas Knox 1908 pg. 45
Aughagower by John Keville, Cathair na Mart Vol. 3 (Journal of Westport Historical Society)
The history of the County of Mayo to the close of the Sixteenth Century by Hubert Thomas Knox 1908 pg. 301
Замки графства Мейо
|
477789
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%BD%D0%B0
|
Кашина
|
Кашина (Кашіна) — муніципалітет в Італії, у регіоні Тоскана, провінція Піза.
Кашина розташована на відстані близько 260 км на північний захід від Рима, 65 км на захід від Флоренції, 10 км на південний схід від Пізи.
Населення — (2014).
Щорічний фестиваль відбувається останнього вівторка травня. Покровитель — Santi Innocenzo e Fiorentino.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Кальчиная
Коллезальветті
Креспіна-Лоренцана
Кашіана-Терме-Ларі
Піза
Понтедера
Вікопізано
Див. також
Список муніципалітетів провінції Піза
Примітки
Муніципалітети провінції Піза
|
4352871
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D1%96%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B0%D0%BD%20%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B3%D0%BE
|
Крістіан Камарго
|
Крістіан Камарго — американський актор, продюсер і сценарист.
Біографія
Народився 7 липня 1971 року в Нью-Йорку. З ранніх років він готувався до майбутньої акторській кар'єрі. Мати — актриса Вікторія Віндем. У 1992 році Крістіан закінчив Hobart College. Був програмним директором місцевої радіостанції в коледжі.
Крістіан закінчив Джулліардовскую школу драми і пізніше потрапив на Бродвей в постановку Skylight з Майкл Гембон. Він став обличчям автомобільної компанії Fast Ashleys, що спеціалізується на майстерному прикрашанні вантажних і класичних американських спортивних машин для знаменитостей, моделей і мільйонерів. Його реаліті-шоу для MTV Fast Inc. послідувала після співпраці з Fast Ashleys.
Крістіан Камарго відправився в Англію, щоб приєднатися до акторської трупи театру «Глобус». Саме там він зустрів свою дружину, британську актрису Джульєт Райленс, вітчим якої — Марк Райленс — театральний режисер і драматург. Закохані офіційно оформили свої стосунки в листопаді 2008 року.
Крістіан Мінник взяв прізвище свого діда, Ральфа Камарго. Цей американський актор мексиканського походження часто скаржився доньці, що упускає багато ролей через свою латинської зовнішності. Крістіан Камарго, на відміну від предка, пишається своїм походженням.
Актор виступав на сцені декількох театрів Нью-Йорка. У 2008 році він зіграв в бродвейській постановці за п'єсою Артура Міллера «Всі мої сини» поряд з Даян Віст, Джон Літгоу і Кеті Голмс.
На початку 2009 року Крістіан Камарго виконав головну роль у виставі «Гамлет» на сцені «Театру для нової аудиторії». Завдяки цьому персонажу Крістіан отримав нагороду «Обі» і був представлений в числі номінантів на премію Ліги драми.
Крістіан Камарго зіграв Орландо в презентації комедійного шекспірівського проекту «Як вам це сподобається» в Брукліні. З лютого 2010 року він виконує роль Аріеля в ще одній постановці режисера Сема Мендес «Буря».
В обох виставах Крістіан Камарго грає разом зі своєю дружиною. Під час гастрольного турне пара побувала в Лондоні, Сінгапурі, Гонконгу, Амстердамі і Мадриді.
Фільмографія
Примітки
Актори США
|
632805
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0
|
Словацька Радянська Республіка
|
Словацька Радянська Республіка — короткотривалий комуністичний режим, який існував на території південної та східної Словаччині у період з 16 червня до 7 липня 1919 року, зі столицею у Пряшеві та Кошицях. Так звана республіка була повністю підконтрольна Угорській радянській республіці.
Історія
Зі схвалення Комінтерну Червона армія Угорської радянської республіки захопила частину території Словаччини, в основному місця де мешкали мадяри. На окупованій мадярськими комуністами території Словаччини створювалися органи радянської влади.
16 червня 1919 року на так званих «Народних зборах» у Пряшеві проголосили створення Словацької радянської республіки. Тоді ж був створений Революційний виконавський комітет, верховний орган Словацької радянської республіки, який 20 червня затвердив склад Словацької революційної урядової ради в Кошицях на чолі з комуністом Яноушеком.
Одним з перших рішень словацьких комуністів було приєднання Словацької РР до Угорської радянської республіки. Комуністи почали здійснювати націоналізацію великої промисловості, торгівлі, банків, транспорту, поміщицьких та церковних володінь розміром більше 50 га. Націоналізовані земля не розподіляли між селянами, а створювали на них державні та колективні господарства.
Антанта в ультимативній формі вимагала від угорських комуністів відвести свої війська з території Першої Чехословацької Республіки за демаркаційну лінію, котра була встановлена згідно Версальської угоди та Сен-Жерменської угод.
У червні-липні 1919 року інтернована Гірська бригада УГА брала участь у ліквідації Словацької Радянської Республіки.
7 липня 1919 року, на вимогу французького прем'єр-міністра Жоржа Клемансо угорська Червона армія залишили територію Словаччину, яка була зайнята чехословацькими військами. Словацька радянська республіка припинила своє існування, не протримавшись й трьох повних тижнів.
Див. також
Угорська Радянська Республіка
Примітки
XX століття в Словаччині
Новітня історія Угорщини
Держави і території, засновані 1919
засновані в Словаччині 1919
зникли в Європі 1919
|
4521539
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%D0%BD%20%D0%A2%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B0%20%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Аветисян Тамара Костянтинівна
|
Аветисян Тамара Костянтинівна
Тамара Костянтинівна Аветисян — радянська та українська співачка, солістка Національної Філармонії України (1947—1987). Відома виконавиця пісень народів світу . Заслужена артистка України (2008). Заслужений діяч єврейської культури. Почесний академік Академії мистецтв Республіки Вірменія
Біографія
Народилася Тамара Аветисян 18 квітня 1918 року у вірменській родині, у столиці Узбекистану місті Ташкенті. Її сім'я походила з Нагірного Карабаху, звідки змушені були втікти, рятуючись від міжнаціональних сутичок. Мати Тамари Аветисян була родом із Гадрута. Після закінчення школи навчалася в Ташкентській та Московській консерваторіях, у Московському гідромеліоративному та автодорожньому інститутах. У Московській консерваторії обрала жанр народної пісні та успішно виступала у концертах як солістка Всесоюзного гастрольного концертного об'єднання.
За сімейними обставинами переїхавши до Києва, 1947 року Тамара Авестисян вперше вийшла на сцену Національної філармонії України. У філармонії вона пропрацювала п'ятдесят років, залишаючись солісткою філармонії аж до 1987 року. За свою кар'єру Тамара Аветисян, прозвану українською Царицею Тамарою, виконала багато фольклорних пісень більш ніж 60 мовами народів світу.
Вийшовши на пенсію, десять років керувала художньою самодіяльністю, після чого зайнялася журналістикою. Друкувалася в журналах «Відродження» та «Український театр». У 1998 році в Києві побачила світ книга Тамари Аветисян «Незабутні», в якій вона підняла морально-моральні теми. У 2007 році під патронажем «Союзу вірмен України» у київському видавництві «НАІРІ» було видано її другу книгу — «Доля моя — пісня».
18 вересня 2008 року, указом № 726 президента України Тамарі Аветисян було присвоєно звання «Заслужена артистка України». З цього приводу в одному з інтерв'ю вона зауважила, що факт присудження звання вона сприймає не як особисту подію, а як вірменку, чию творчість оцінено Україною.
Померла на 94-му році життя, 14 червня 2012 року в Києві.
Літературні твори
Незабутнє. Київ, 1998.
Доля моя — пісня. Київ, 2007.
Друкувалася у журналах: «Відродження», «Український театр».
Звання
Заслужена артистка України
Заслужений діяч єврейської культури.
Почесний академік Академії мистецтв Республіки Вірменія
Примітки
Заслужені артисти України
Померли 2012
Померли 14 червня
Народились 1918
Народились 18 квітня
|
3396931
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%BD%D1%96%D0%BE%D0%BD%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%20%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%82%D1%82%2C%20%D0%92%D1%96%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B8%D0%BD%29
|
Юніон (округ Бернетт, Вісконсин)
|
Юніон (округ Бернетт, Вісконсин)
Юніон — місто в США, в окрузі Бернетт штату Вісконсин. Населення — 345 осіб (2020).
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 340 осіб у 163 домогосподарствах у складі 99 родин. Було 554 помешкання
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 3,5 %. Частка іспаномовних становила 0,0 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 16,8 % — особи молодші 18 років, 52,3 % — особи у віці 18—64 років, 30,9 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 56,6 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 97,7 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 96,5 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долар США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 2,5 % осіб, у тому числі 0,0 % дітей у віці до 18 років та 5,1 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 131 особа. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 22,1 %, виробництво — 16,0 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 15,3 %, будівництво — 15,3 %.
Примітки
Джерела
Містечка Вісконсину
Населені пункти округу Бернетт (Вісконсин)
|
1784898
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B2%D0%B0%20%D0%B4%D0%BD%D1%96%2C%20%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0%20%D0%BD%D1%96%D1%87
|
Два дні, одна ніч
|
Два дні, одна ніч
«Два дні, одна ніч» — бельгійсько-французько-італійська драма режисерів, сценаристів і продюсерів Братів Дарденн — Жана-П'єра і Люка, що вийшла 2014 року. У головних ролях Маріон Котіяр та Фабриціо Ронджоне.
Вперше фільм продемонстрували 20 травня 2014 року у Франції на 67-му Каннському кінофестивалі. В Україні в кінопрокаті прем'єра фільму відбулася 2 жовтня 2014 року.
Сюжет
У бельгійському місті Льєж на заводі з виготовлення сонячних панелей працює Сандра. У неї закінчується відпустка на лікування у зв'язку з депресією. Проте за час її відсутності її частку роботи перерозподілили серед 16-ти її співробітників і тепер вона непотрібна, її хочуть звільнити. Співробітники стають перед дилемою: вони повинні проголосувати – або кожен отримає премію по 1000 євро і Сандру звільнять, або Сандру залишать, але премії не буде. Це п'ятниця, а в понеділок вранці відбудеться ще одне голосування. Тому Сандра ставить собі мету — добитися того, щоб її залишили на роботі…
Творці фільму
Знімальна група
Кінорежисери — Жан-П'єр і Люк Дарденн, сценаристами були Жан-П'єр і Люк Дарденн, кінопродюсерами — Жан-П'єр і Люк Дарденн і Деніс Фрейд, виконавчий продюсер — Дельфіна Томсон, кінооператор — Ален Маркоен, кіномонтаж: Марі-Елен Дозо. Художник-костюмер — Майра Рамедген Леві.
У ролях
Сприйняття
Критика
Фільм отримав здебільшого позитивні відгуки: Rotten Tomatoes дав оцінку 95 % на основі 44 відгуків від критиків (середня оцінка 8,4/10). Загалом на сайті фільми має позитивний рейтинг, фільму зарахований «стиглий помідор» від кінокритиків, Internet Movie Database — 7,6/10 (1 663 голоси), Metacritic — 92/100 (10 відгуків критиків). Загалом на цьому ресурсі від критиків фільм отримав позитивні відгуки.
Касові збори
Під час показу у Франції, що розпочався 20 травня 2014 року, протягом першого тижня фільм показали у 310 кінотеатрах і він зібрав 1,460,644 $, що на той час дозволило йому зайняти 1 місце серед усіх прем'єр. Показ фільму протривав 3 тижні і за цей час фільм зібрав у прокаті у Франції 3,531,732 доларів США при бюджеті 7 млн євро.
Нагороди і номінації
Джерела
Примітки
Посилання
Фільми Італії 2014
Фільми Франції 2014
Фільми французькою мовою
Фільми-драми Франції
Фільми-драми Італії
Фільми братів Дарденн
Фільми арабською мовою
Фільми — лауреати премії «Магрітт»
|
1162139
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D1%88%D1%82%D1%8C
|
Шендрешть
|
Шендрешть, Шендрешті — село у повіті Бакеу в Румунії. Входить до складу комуни Мотошень.
Село розташоване на відстані 239 км на північний схід від Бухареста, 43 км на південний схід від Бакеу, 87 км на південь від Ясс, 116 км на північний захід від Галаца.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи, усі — румуни. Усі жителі села рідною мовою назвали румунську.
Примітки
Села повіту Бакеу
|
3388018
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%D0%94%D1%83%D0%B1%D0%BE%D1%88%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE
|
Маятник Дубошинського
|
Маятник Дубошинського — механічний маятник, що здійснює незгасаючі квазі- власні коливання за рахунок взаємодії з високочастотним змінним магнітним полем. Цей ефект був відкритий братами Данилом і Яковом Дубошинськими в 1968—1969 роках.
Маятник Дубошинського складається з двох взаємодіючих частин:
механічного маятника з власною низькою частотою, з невеликим постійним магнітом, прикріпленим до його нижнього кінця;
нерухомого електромагніта, що знаходиться під точкою рівноваги траєкторії маятника і живленням змінним струмом з частотою від десятків до тисячі герц.
Постійний магніт на кінці маятника взаємодіє з магнітним полем соленоїда тільки на обмеженій частині траєкторії маятника — над соленоїдом. Ця просторова неоднорідність взаємодії дозволяє маятнику регулювати свій обмін енергією з магнітним полем. Згасаючий рух маятника, спочатку відпущеного з будь-якого положення, може перейти в стійке, близьке до періодичного. При такому русі маятник за один або за кілька періодів коливань отримує від взаємодії з електромагнітом порцію енергії, в точності компенсує втрати на тертя за цей же час. Стійкість коливань підтримується самоналаштуванням фазового співвідношення між маятником і високочастотним полем.
Амплітуда встановлених коливань приймає одне незмінне значення з дискретної множини значень, можливих для даної частоти живлення електромагніту. Квантовані амплітуди практично не залежать від сили змінного струму, який живить електромагніт. У той же час амплітуди вельми чутливі до змін частоти цього струму. Чим більша частота, тим більша кількість квантованих амплітуд, які здатен реалізувати маятник.
Див. також
математичний маятник
фізичний маятник
вимушені коливання
Примітки
Література
series of stable amplitudes
, Стор. 5, 9, 15.
, Стр. 2, 3, 25, 26.
Маятники
1969 у науці
|
12652038
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jim%20Hiller
|
Jim Hiller
|
Jim Hiller
James Andrew Hiller (born May 13, 1969) is a Canadian professional ice hockey coach and former player who is the head coach for the Los Angeles Kings of the National Hockey League (NHL). Hiller played 63 games in the NHL with the Los Angeles Kings, Detroit Red Wings, and New York Rangers, while spending time in the American Hockey League (AHL) and International Hockey League (IHL). He finished his career playing overseas in the Deutsche Eishockey Liga in Germany and Italian Serie A. Upon retiring, Hiller began a coaching career in the junior leagues.
Playing career
Hiller was born in Port Alberni, British Columbia. After playing Junior A hockey for the Melville Millionaires, major junior in the Western Hockey League (WHL) with the Prince Albert Raiders, Hiller was drafted in the tenth round, 207th overall, by the Los Angeles Kings in the 1989 NHL Entry Draft. Upon being drafted, Hiller began a three-year college ice hockey career with Northern Michigan University. NMU won the 1991 NCAA title in Hiller's sophomore year. Following an 86-point campaign with Northern Michigan in a 41-game 1991–92 season, his third with the university, he turned pro with the Los Angeles Kings.
During his rookie season, he was traded to the Detroit Red Wings and completed his rookie season in 1992–93 with 20 points in 61 games split between the two teams. The next season, in 1993–94, Hiller joined the New York Rangers, but played only two games in the NHL, spending his tenure with the organization in the minor leagues with Binghamton Rangers of the American Hockey League (AHL) and Atlanta Knights of the International Hockey League (IHL).
After one season with the Canadian national team, Hiller went overseas to play in the Deutsche Eishockey Liga with the Starbulls Rosenheim in 1996–97. He finished second in league scoring in his third and final campaign with the club in 1998–99 with 67 points in 52 games, two points behind Martin Jiranek of the Nürnberg Ice Tigers. In 1999–2000, Hiller began a two-season stint with the Berlin Capitals, after which he spent one final season with HC Milano of the Italian Serie A before retiring.
Coaching career
After retiring in 2002 from his playing career, Hiller immediately began his coaching career as an assistant coach with the Tri-City Americans of the WHL for two seasons. In 2004–05, he was named head coach of the Alberni Valley Bulldogs of the British Columbia Hockey League (BCHL), where he Coached two seasons and posted records of 32-20-6-2 and 43–12–3-2 respectively. The next season, he was selected to coach the expansion Chilliwack Bruins back in the WHL. He coached the franchise to playoff berths in their first two seasons, but after missing the post-season in his third year with the club, he was fired.
Later in the 2009 off-season, he was named head coach of the Tri-City Americans. In 2010 the Americans reached the WHL championship series but lost to the Calgary Hitmen. Hiller received WHL and CHL coach of the year honors for the 2011–12 season.
On July 30, 2014, it was announced Hiller was hired as an assistant coach for the Detroit Red Wings. Part of his duties are to oversee the Red Wings' power play, which ranked 17th in the league the season before his hire.
After spending one season in Detroit, Hiller followed Mike Babcock to the Toronto Maple Leafs. In Toronto, Hiller was an assistant coach with responsibility for the power play.
On June 19, 2019, the New York Islanders announced that Hiller would be joining their coaching staff as an assistant under Barry Trotz. One month after the Islanders fired Trotz and replaced him with Lane Lambert, Hiller was also relieved of his duties on June 9, 2022.
On July 19, 2022, Hiller was hired as an assistant coach for the Los Angeles Kings under Todd McLellan. On February 2, 2024, Hiller was named interim head coach following the firing of McLellan. Under Hiller, the Kings made the playoffs and lost to the Edmonton Oilers in five games. Following the season on May 22, 2024, Hiller was promoted Kings to full-time head coach.
Career statistics
Head coaching record
Awards and honours
References
External links
1969 births
Living people
AHCA Division I men's ice hockey All-Americans
Atlanta Knights players
BSC Preussen Berlin players
Binghamton Rangers players
Canadian expatriate ice hockey players in the United States
Canadian ice hockey coaches
Canadian ice hockey right wingers
Chilliwack Bruins coaches
Detroit Red Wings coaches
Detroit Red Wings players
HC Milano players
Ice hockey coaches
Ice hockey people from British Columbia
Los Angeles Kings coaches
Los Angeles Kings draft picks
Los Angeles Kings players
Melville Millionaires players
NCAA men's ice hockey national champions
New York Islanders coaches
New York Rangers players
Northern Michigan Wildcats men's ice hockey players
People from Port Alberni
Phoenix Roadrunners (IHL) players
Prince Albert Raiders players
Starbulls Rosenheim players
Toronto Maple Leafs coaches
Tri-City Americans coaches
|
1844917
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%84%D0%B0%D0%BD%20%D0%90%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BA
|
Стефан Аксак
|
Стефан Аксак
Стефан Іванович Аксак гербу Аксак (Кара, оборона; бл. 1567 — після березня 1650) — шляхтич, військовик і урядник Республіки Обох Націй (Речі Посполитої). Представник роду Аксаків.
Життєпис
Батько — Іван (Ян) Аксак, мати — дружина батька Барбара Кльонська.
Родинний переказ стверджував про його перебування на Січі та обрання під час одного з походів кошовим. Мав прізвисько Будилович. Траплялося, що козаки-побратими приїжджали до нього в Гуляники по справедливий розсуд.
Був послом на сейм у Варшаві, депутатом Радомського трибуналу.
Посади: київський земський суддя, остерський і бобровицький (бобрівницький) староста. Фундатор будівництва готичного домініканського костелу святого Миколая (пізніше Петропавлівська церква (Поділ)) у Києві 1610 (1640) року майже навпроти головного входу до Флорівського жіночого монастиря. За даними о. Каспера Несецького ТІ, на монастир пожертвував 20 000 злотих. Був власником великого «двору» на Житньому торзі в місті.
Стефан Аксак — Остра і великих земельних маєтностей на Остерщині. Виступав проти козаків і міщан, які відстоювали свої права. Вороже ставився до селянсько-козацького повстання (1637), яке очолили Мурко і Носко, і до визвольної війни 1648—1654. Боячись народного гніву, втік з України.
У першому заповіті 1647 року надав перевагу дітям від другого шлюбу, сини від першого шлюбу зі стрийком Михайлом у другій половині травня 1648 року збройно «наїхали» на маєтність у Мотовилівці, звідки забрали все майно із замку, взявши із собою старого хворого батька на Волинь. Він зумів вирватися з полону, у березні 1650 року склав новий заповіт, у якому позбавив синів із першого шлюбу майна.
Сім'я
Перша дружина — Софія Йосипівна Лозчанка (Лущанка, Ложчанка), донька маршалка Мозира, небога фундаторки Київських братських школи та монастиря Галшки Гулевич. Діти:
Іван (Ян) — київський стольник, посол до сейму 1654; мав сина Гаврила (Ґабрієля) — прототипа пахолка пана Аксака в романі Г. Сенкевича «Вогнем і мечем».
Гаврило (Ґабрієль, 1655).
Друга дружина — Катерина Чолганська, мали 3 сини (Олександр, Михайло, Марко), 5 доньок.
Примітки
Джерела
Яковенко Н. Аксаки, правнуки Тамерлана // На переломі. — К. : Україна, 1994. — 352 с. — С. 323—334. — ISBN 5-319-01070-2.
Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1728. — Т. 1. — Cz. 2. — 406 s. — S. 12—13.
Петръ Развидовскій (Розвадовський — S. 723. ) // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (в ІІІ розділах, редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський). — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — Отделъ ІІ. — С. 102—106. ст.
Посилання
Віра «людей великих» і віра шляхти.
Мотовилівка.
Червономотовилівська сільська рада.
Стефан
Бобровицькі старости
Остерські старости
Київські земські судді
|
676010
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%B4%D0%BC%D1%83%D1%80%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%AF%D1%82%D1%86%D0%B0%D0%B7
|
Удмуртський Ятцаз
|
Удмуртський Ятцаз — присілок у складі Алнаського району Удмуртії, Росія.
Населення
Населення — 54 особи (2010; 30 в 2002).
Національний склад станом на 2002 рік:
удмурти — 100 %
Господарство
В селі діє початкова школа.
Історія
З 1929 року присілок перебувало в складі Байтеряковської сільської ради Алнаського району. Того ж року в селі створено колгосп «Мачта». 1950 року він був ліквідований і увійшов до складу колгоспу ім. Калініна. В період 1963—1964 років присілок перебувало в складі Кучеряновської сільської ради.
Урбаноніми
вулиці — Російська, Удмуртська
Примітки
Посилання
www.panoramio.com
Населені пункти Алнаського району
Присілки Удмуртії
|
5258110
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D0%BD%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%85%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D1%82
|
Пенжинський хребет
|
Пенжинський хребет — гірський хребет у Пенжинському районі Камчатського краю Російської Федерації, чатина рельєфу у системі Коряцького нагір'я. Розташований між Пенжинською губою, долиною річки Пенжини, з одного боку, і Парапольським долом — з іншого. Довжина 420 км, висота до 1045 м.
Складений ефузивами, пісковиками і сланцями. Долинами річок Таловки, Словутної та іншими поділяється на Маметчинські, Таловські, Понтонейські та Словутні гори. До висоти 300—700 м — рідкісний кедровий сланець, вище — трав'янисто-лишайникова тундра.
Примітки
Література
;
;
;
Гірські хребти Камчатського краю
Географія Пенжинського району
|
13408383
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gueltas
|
Gueltas
|
Gueltas is a commune in the Morbihan department in Brittany in north-western France.
Gueltas is twinned with Altarnun, Cornwall. Inhabitants of Gueltas are called in French Gueltasiens.
See also
Communes of the Morbihan department
References
External links
Mayors of Morbihan Association
Communes of Morbihan
|
4464257
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Saint-Brais
|
Saint-Brais
|
Saint-Brais is a municipality in the district of Franches-Montagnes in the canton of Jura in Switzerland.
History
Saint-Brais is first mentioned in 1275 as Sem Bris. The municipality was formerly known by its German name St Brix, however, that name is no longer used.
Geography
Saint-Brais has an area of . Of this area, or 49.8% is used for agricultural purposes, while or 45.0% is forested. Of the rest of the land, or 3.6% is settled (buildings or roads), or 1.1% is either rivers or lakes and or 0.3% is unproductive land.
Of the built up area, housing and buildings made up 1.4% and transportation infrastructure made up 2.1%. Out of the forested land, 41.5% of the total land area is heavily forested and 3.6% is covered with orchards or small clusters of trees. Of the agricultural land, 3.7% is used for growing crops and 35.0% is pastures and 10.9% is used for alpine pastures. All the water in the municipality is flowing water.
The municipality is located in the Franches-Montagnes district, from the high valleys of the Franches-Montagnes down to the banks of the Doubs river. It consists of the village of Saint-Brais and scattered hamlets and individual farm houses.
The municipalities of Le Bémont, Les Bois, Les Breuleux, La Chaux-des-Breuleux, Les Enfers, Les Genevez, Lajoux, Montfaucon, Muriaux, Le Noirmont, Saignelégier, Saint-Brais and Soubey are considering a merger on at a date in the future into the new municipality of Franches-Montagnes.
Coat of arms
The blazon of the municipal coat of arms is Azure, St. Brice depicted as bishop clad Argent with mitre and haloed Or holding a crosier statant on Coupeaux of the last. The village's name comes from St. Brice who was the bishop of Tours during the 5th century.
Demographics
Saint-Brais has a population of . , 4.5% of the population are resident foreign nationals. Over the last 10 years (2000–2010) the population has changed at a rate of 1.8%. Migration accounted for 4.6%, while births and deaths accounted for -1.4%.
Most of the population speaks French (188 or 88.7%) as their first language, German is the second most common (18 or 8.5%) and Dutch is the third (4 or 1.9%). There is 1 person who speaks Italian.
, the population was 49.5% male and 50.5% female. The population was made up of 105 Swiss men (47.3% of the population) and 5 (2.3%) non-Swiss men. There were 108 Swiss women (48.6%) and 4 (1.8%) non-Swiss women. Of the population in the municipality, 110 or about 51.9% were born in Saint-Brais and lived there in 2000. There were 56 or 26.4% who were born in the same canton, while 22 or 10.4% were born somewhere else in Switzerland, and 13 or 6.1% were born outside of Switzerland.
, children and teenagers (0–19 years old) make up 28.8% of the population, while adults (20–64 years old) make up 56.1% and seniors (over 64 years old) make up 15.1%.
, there were 102 people who were single and never married in the municipality. There were 87 married individuals, 18 widows or widowers and 5 individuals who are divorced.
, there were 80 private households in the municipality, and an average of 2.6 persons per household. There were 24 households that consist of only one person and 11 households with five or more people. , a total of 78 apartments (70.3% of the total) were permanently occupied, while 27 apartments (24.3%) were seasonally occupied and 6 apartments (5.4%) were empty. The vacancy rate for the municipality, , was 1.74%.
The historical population is given in the following chart:
Heritage sites of national significance
The prehistoric settlement of Le Mont, which is shared sith Glovelier, is listed as a Swiss heritage site of national significance.
Politics
In the 2007 federal election the most popular party was the CVP which received 34% of the vote. The next three most popular parties were the SPS (27.33%), the CSP (26%) and the SVP (10%). In the federal election, a total of 77 votes were cast, and the voter turnout was 41.6%.
Economy
, Saint-Brais had an unemployment rate of 3.1%. , there were 56 people employed in the primary economic sector and about 22 businesses involved in this sector. No one was employed in the secondary sector. 25 people were employed in the tertiary sector, with 9 businesses in this sector. There were 98 residents of the municipality who were employed in some capacity, of which females made up 34.7% of the workforce.
the total number of full-time equivalent jobs was 62. The number of jobs in the primary sector was 44, all of which were in agriculture. There were no jobs in the secondary sector. The number of jobs in the tertiary sector was 18. In the tertiary sector; 5 or 27.8% were in wholesale or retail sales or the repair of motor vehicles, 2 or 11.1% were in the movement and storage of goods, 8 or 44.4% were in a hotel or restaurant, 1 was in education.
, there were 4 workers who commuted into the municipality and 33 workers who commuted away. The municipality is a net exporter of workers, with about 8.3 workers leaving the municipality for every one entering. Of the working population, 7.1% used public transportation to get to work, and 30.6% used a private car.
Transport
The municipality has a railway station, , on the La Chaux-de-Fonds–Glovelier line.
Religion
From the , 157 or 74.1% were Roman Catholic, while 12 or 5.7% belonged to the Swiss Reformed Church. Of the rest of the population, there were 12 individuals (or about 5.66% of the population) who belonged to another Christian church. 24 (or about 11.32% of the population) belonged to no church, are agnostic or atheist, and 13 individuals (or about 6.13% of the population) did not answer the question.
Education
In Saint-Brais about 63 or (29.7%) of the population have completed non-mandatory upper secondary education, and 10 or (4.7%) have completed additional higher education (either university or a Fachhochschule). Of the 10 who completed tertiary schooling, 50.0% were Swiss men, 40.0% were Swiss women.
The Canton of Jura school system provides two year of non-obligatory Kindergarten, followed by six years of Primary school. This is followed by three years of obligatory lower Secondary school where the students are separated according to ability and aptitude. Following the lower Secondary students may attend a three or four year optional upper Secondary school followed by some form of Tertiary school or they may enter an apprenticeship.
During the 2009–10 school year, there were a total of 16 students attending one class at the Montfaucon-Saint-Brais school. There was one kindergarten class with a total of 16 students in the municipality. The municipality had no primary school classes, all the students attended school in a neighboring school. There are only nine Secondary schools in the canton, so all the students from Saint-Brais attend their secondary school in another municipality.
, there were 3 students in Saint-Brais who came from another municipality, while 21 residents attended schools outside the municipality.
References
Municipalities of the canton of Jura
Cultural property of national significance in the canton of Jura
|
24312
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pope%20Stephen%20I
|
Pope Stephen I
|
Pope Stephen I was the Bishop of Rome from 12 May 254 to his death on 2 August 257. He was later canonized as a saint and some accounts say he was killed while celebrating Mass.
Early life
Stephen was born in Rome but had Greek ancestry. He served as archdeacon of Pope Lucius I, who appointed Stephen his successor.
Pontificate
Following the Decian persecution of 250–251, there was disagreement about how to treat those who had lapsed from the faith. Stephen was urged by Bishop Faustinus of Lyon to take action against Marcian, the Novatianist bishop of Arles, who denied penance and communion to the lapsed who repented. The controversy arose in the context of a broad pastoral problem. During the Decian persecution some Christians had purchased certificates attesting that they had made the requisite sacrifices to the Roman gods. Others had denied they were Christians while yet others had in fact taken part in pagan sacrifices. These people were called in Latin lapsi, the fallen. The question arose as to whether, if they later repented, they could be readmitted to communion with the church, and if so, under what conditions.
Stephen held that converts who had been baptized by splinter groups did not need re-baptism, while Cyprian and certain bishops of the Roman province of Africa held rebaptism necessary for admission to the Eucharist. Stephen's view eventually won broad acceptance in the Latin Church. He is also mentioned as having insisted on the restoration of the bishops of León and Astorga, who had been deposed for unfaithfulness during the persecution but afterwards had repented.
Legacy
The Depositio episcoporum of 354 does not speak of Pope Stephen I as a martyr and he is not celebrated as such by the Catholic Church, in spite of the account in the Golden Legend that in 257 Emperor Valerian resumed the persecution of Christians. Stephen was sitting on his pontifical throne celebrating Mass for his congregation when the emperor's men came and beheaded him on 2 August 257. As late as the 18th century, what was said to be the chair was preserved, still stained with blood.
Stephen I's feast day in the Catholic Church is celebrated on 2 August. In 1839, when the new feast of St Alphonsus Mary de Liguori was assigned to 2 August, Stephen I was mentioned only as a commemoration within the Mass of Saint Alphonsus. The revision of the calendar in 1969 removed the mention of Stephen I from the General Roman Calendar, but, according to the terms of the General Instruction of the Roman Missal, the 2 August Mass may now everywhere be that of one of the Saints named that day in the Martyrologium Romanum of 2004, including Stephen I, unless in some locality an obligatory celebration is assigned to that day, while those permitted to use the pre-1969 calendar make commemoration of Saint Stephen I on that day.
Pope Stephen I is the patron of Hvar and of Modigliana Cathedral.
See also
List of Catholic saints
List of popes
References
External links
"St. Stephen, Pope and Martyr", Butler's Lives of the Saints
His writings
257 deaths
3rd-century archbishops
3rd-century Christian saints
3rd-century Romans
Greek popes
Italian popes
Saints from Roman Italy
Papal saints
People executed by decapitation
Clergy from Rome
Popes
Year of birth unknown
3rd-century popes
|
288312
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%87%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%20%28%D0%9C%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%BE%D1%82%D0%B0%29
|
Рочестер (Міннесота)
|
Рочестер (Міннесота)
Рочестер — місто в США, в окрузі Олмстед штату Міннесота. Населення — осіб (2020).
Географія
Рочестер розташований за координатами (44.015442, -92.477210). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 141,80 км², з яких 141,38 км² — суходіл та 0,42 км² — водойми.
Клімат
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало осіб у домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 753 особи/км². Було 45683 помешкання (322/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 2,6 %. Частка іспаномовних становила 5,2 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 24,8 % — особи молодші 18 років, 62,5 % — особи у віці 18—64 років, 12,7 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 35,0 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 93,9 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 90,8 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 10,3 % осіб, у тому числі 12,6 % дітей у віці до 18 років та 5,4 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 45,6 %, роздрібна торгівля — 10,7 %, виробництво — 9,0 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 7,6 %.
Відомі люди
Майкл Берджес (* 1950) — американський політик.
Ігор Вовковинський — американський актор. Відомий своїм великим зростом — 2 метри і 30 сантиметрів. Занесений до Книги рекордів Гіннеса.
Луїс Лазанья — американський лікар, автор перегляду клятви Гіппократа
Примітки
Джерела
Міста Міннесоти
Населені пункти округу Олмстед (Міннесота)
Окружні центри Міннесоти
Засновані в США 1854
Населені пункти США, засновані 1854
|
3040476
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D1%81%D1%81%D1%8F
|
Центровий з піднебесся
|
Центровий з піднебесся
«Центровий з піднебесся» — радянський музичний фільм про спорт 1975 року, знятий Ісааком Магітоном за сценарієм Василя Аксьонова. Прем'єра фільму відбулася в березні 1977 року.
Сюжет
Баскетбольна команда «Студент», яку очолює тренер Самсон Грозняк, сповнена амбіцій, але їй не вистачає хорошого центрового. Юрій Кулич-Куликовський звичайний чабан — у нього блискучі природні дані для баскетболу, але спорт його зовсім не цікавить. Він би ніколи і не потрапив в команду, якби не закохався у співачку Ніну Челнокову. Солістка популярного ансамблю з гастролями відвідує безліч міст, і єдиний шанс встигнути за нею — об'їздити країну разом з баскетбольною командою. Поступово тренеру вдається пробудити в Юрії спортивне честолюбство. Пройшовши через низку поразок і перемог, команда «Студент» виходить у фінал престижного змагання, де їй належить помірятися силами з американськими баскетболістами. Зустріч стає зоряним часом для Юрія…
У ролях
Сергій Кретов (озвучив Олексій Інжеватов) — Юрій Кулич-Куликовський
Людмила Суворкина — Ніна Челнокова
Борис Ципурія (озвучив Борис Іванов) — Самсон Аркадійович Грозняк
Юрій Машкин — Євген Харитончик
Аркадій Арканов — Слоновський
Михайло Калинкин — баскетболіст команди «Студент»
Павло Ремезов — Роберт Доул
Знімальна група
Режисер: Ісаак Магітон
Сценарист: Василь Аксьонов
Оператор: Леонід Петров
Композитор: Олександр Зацепін
Текст пісень: Леонід Дербеньов
Художники: Дмитро Богородський, Віктор Власьков
Посилання
Фільми СРСР 1975
Спортивні фільми СРСР
Фільми про баскетбол
Фільми кіностудії імені Максима Горького
Фільми російською мовою
Фільми Ісаака Магітона
|
60842721
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Nun%20II
|
The Nun II
|
The Nun II (also known as The Nun: Chapter Two) is a 2023 American gothic supernatural horror film directed by Michael Chaves, with a screenplay written by Ian Goldberg, Richard Naing, and Akela Cooper from a story by Cooper. Serving as a sequel to The Nun (2018) and the eighth installment in The Conjuring Universe franchise, the film stars Taissa Farmiga, Jonas Bloquet, and Bonnie Aarons, returning from the first film, with Storm Reid and Anna Popplewell joining the cast. Peter Safran and James Wan return as producers.
In 2017, Wan discussed the possibility of a Nun sequel and by 2019, Safran revealed that the film was in early development. Cooper was initially hired as the sole writer, before Goldberg and Naing contributed as screenwriters to the final script. Chaves, who had previously helmed The Conjuring: The Devil Made Me Do It (2021) and The Curse of La Llorona (2019), was announced as director. Principal photography began in October 2022 in France.
The Nun II was released in the United States by Warner Bros. Pictures on September 8, 2023. The film was a commercial success, grossing $269 million worldwide and received mixed reviews from critics.
Plot
In 1956, Father Noiret and his altar boy Jacques perform their daily chores in their church in Tarascon, France. While investigating a disturbance, Noiret is raised into the air, set on fire, and burned to death before a terrified Jacques.
Four years following the events at Saint Cartha's monastery, Sister Irene now serves in a convent in Italy. Maurice works at a boarding school in France, where he has befriended a young Irish student named Sophie and her mother, Kate, who is a teacher at the school. Irene has a vision of Maurice asking her to save him. She is dispatched by the Cardinal to investigate a series of deaths across Europe, attributed to the demon Valak, due to her previous experience with the demon. She travels to Tarascon with Sister Debra, a young novice.
In Tarascon, Irene is haunted by Valak. Debra receives Noiret's rosary from Jacques. At school, Sophie is bullied by classmates and locked in the deconsecrated sealed-off chapel. The bully points out the goat on the stained-glass window, claiming that the devil appears when the sun shines through and turns the goat's eyes red. One night, the headmistress encounters a sleepwalking Maurice and is killed by Valak.
Irene and Debra travel to the Palais des Papes and meet with a librarian. He explains that Valak was an angel rejected by God and the emblem on Noiret's rosary is the family crest of St. Lucy, who was martyred by a pagan. Though she was set on fire, she miraculously did not burn; her eyes were gouged out, but her family recovered them. The librarian suggests the demon is killing St. Lucy's descendants because it wants this powerful relic, last known to be stored in a former monastery-turned-winery. The winery became the present-day boarding school.
At the school, Irene and Debra face off against a possessed Maurice. They use a flashlight to make the stained-glass goat's eyes glow red. The red light acts as a laser, pointing to where the eyes of St. Lucy are buried. Irene finds the relic and the stained-glass goat vanishes, reappearing in real life as a demonic creature.
Maurice attacks Irene and causes the bell tower to collapse. Valak appears, lifts Irene in the air, and sets her ablaze like Father Noiret. Irene, however, does not burn as she is a descendant of St. Lucy, able to harness the power associated with the relic. Irene and Debra pray the Words of Institution as the old barrels of wine in the room become the blood of Christ, banishing the demon and freeing Maurice of possession.
The next morning, Irene looks on, concerned, as she watches Maurice walking with Sophie and Kate.
Cast
Taissa Farmiga as Sister Irene
Jonas Bloquet as Maurice
Storm Reid as Sister Debra
Anna Popplewell as Kate
Bonnie Aarons as The Demon Nun
Katelyn Rose Downey as Sophie
Suzanne Bertish as Madame Laurent
Léontine d'Oncieu as Simone
Anouk Darwin Homewood as Celeste
Maxime Elias-Menet as Jacques
Pascal Aubert as Father Noiret
David Horovitch as Cardinal Conroy
Kate Colebrook as Irene's Mom / Saint Lucy
Andrew Morgado provides the demonic voice
Additionally, Patrick Wilson and Vera Farmiga reprise their roles as Ed and Lorraine Warren respectively in the mid-credits scene, using archived footage from The Conjuring: The Devil Made Me Do It.
Production
Development
In August 2017, Wan discussed the possibility of a Nun sequel and what its story may be: "I do know where potentially, if The Nun works out, where The Nun 2 could lead to and how that ties back to Lorraine's story that we've set up with the first two Conjurings and make it all come full circle."
In April 2019, it was announced by Peter Safran that a sequel was in development. Safran stated that there was a "really fun" storyline planned for the film and commented that there was an "inevitability to another The Nun movie". Later that month, Akela Cooper signed onto the project as screenwriter while Safran and James Wan agreed to serve as producers.
In February 2022, Taissa Farmiga stated that she had had discussions with Warner Bros. Pictures to reprise her role from the first film while stating that the restrictions on the film industry as a result of the COVID-19 pandemic had delayed the project. In April 2022, Warner Bros. Pictures officially announced the movie as a part of its upcoming slate at the 2022 CinemaCon. The following day, it was announced that Michael Chaves would direct the film.
In September 2022, it was revealed that Ian Goldberg and Richard Naing had contributed as screenwriting co-authors of the most recent draft of the script.
Casting
In April 2022, James Wan confirmed that Bonnie Aarons would be reprising her role as Valak. In September 2022, Storm Reid was cast as a new lead. In October 2022, Taissa Farmiga and Jonas Bloquet were confirmed to be reprising their roles from the first film, with Anna Popplewell and Katelyn Rose Downey added to the cast later that month.
Filming
Preliminary production photography began on April 29, 2022. Filming was originally scheduled to start on September 5, 2022. Principal photography began in France on October 6, 2022, and concluded later that year. Filming locations include the former monastery in Aix-en-Provence and rue Proudhon in Tarascon.
Release
The Nun II was theatrically released in the United States on September 8, 2023, by Warner Bros. Pictures and New Line Cinema.
Home media
The Nun II was released on digital download on October 3, 2023, and on Ultra HD Blu-ray, Blu-ray and DVD on November 14, 2023, by Warner Bros. Home Entertainment.
Reception
Box office
The Nun II grossed $86.3 million in the United States and Canada, and $183.2 million in other territories, for a worldwide total of $269.5 million. Deadline Hollywood calculated the net profit of the film to be $85million, when factoring together all expenses and revenues.
In the United States, The Nun II was released alongside My Big Fat Greek Wedding 3, and was projected to gross $31–34 million from 3,728 theaters in its opening weekend. The film made $13 million on its first day, including $3.1 million from Thursday night previews. It went on to debut to $32.6 million, topping the box office. In its second weekend the film made $14.5 million, dropping 55.4% and topping newcomer A Haunting in Venice ($14.3 million). The film made $8.6 million in its third weekend, topping the box office again whilst narrowly defeating another new release, The Expendables 4 ($8.4 million).
Critical response
Audiences polled by CinemaScore gave the film an average grade of "C+" on an A+ to F scale (up from the first film's "C"), while those polled at PostTrak gave it a 64% overall positive score, with 47% saying they would definitely recommend the film.
Frank Scheck of The Hollywood Reporter wrote, "The filmmaker does a fine job creating a suitably ominous atmosphere (the old-world European locations and Tristan Nyby's gloomy cinematography really help) and orchestrates the violent mayhem, much of it involving terrified little girls, with disturbing relish." The Times's Ed Potton gave the film 3/5 stars, saying it "often flirts with ridiculousness", but praised Chaves's direction, Farmiga and Downey's performances and the finale. CNN's Brian Lowry called the film "a slick if familiar addition to the very fertile Conjuring universe that, by deftly expanding on the 2018 hit, appears destined to become another cinematic habit." Dennis Harvey of Variety wrote, "In some respects an improvement on its predecessor, in others not, this is finally one more good-enough if unmemorable entry sure to extend the series' life in lucrative fashion."
Bob Smithouser of Plugged In (publication) stated that "The Nun II is one of the purest cinematic versions of palpable image over substance that I've seen in some time." Claire Shaffer of The New York Times said the film "runs like haunted clockwork, shoving characters down dark alleyways or abandoned chapels every five minutes with little justification. Scene after scene builds fear and tension, and then a monster appears, and then … not much else, in most cases." The Sydney Morning Herald's Jake Wilson gave it 2/5 stars, writing, "The shocks are brief and not too grisly, the dingy Gothic look is as you'd expect, and the mechanical climax steers clear of the more unsettling possibilities that might have emerged if Frenchie's Jekyll and Hyde sides had been meaningfully linked." Mark Kennedy of the Associated Press gave it 1/5 stars, writing, "A new directing and writing team fails to shock or scare with a color-by-numbers plot and a meandering, languid wannabe frightfest."
Accolades
The film was nominated in the category of Outstanding Effects Simulations in a Photoreal Feature at the 22nd Visual Effects Society Awards.
References
External links
The Conjuring Universe
2023 films
2023 horror films
2020s American films
2020s English-language films
2020s supernatural horror films
American sequel films
Interquel films
Atomic Monster films
American supernatural horror films
Film productions suspended due to the COVID-19 pandemic
Films about Catholic nuns
Films about exorcism
Films directed by Michael Chaves
Films produced by James Wan
Films scored by Marco Beltrami
Films set in 1956
Films set in boarding schools
Films set in Italy
Films set in Provence-Alpes-Côte d'Azur
Films shot in Aix-en-Provence
Films shot in Bouches-du-Rhône
Gothic horror films
IMAX films
New Line Cinema films
Religious horror films
ScreenX films
Warner Bros. films
|
5196571
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Братель Сергій Григорович
|
Братель Сергій Григорович – (1981 р.н, м. Київ, Україна) — український науковець, кандидат юридичних наук, професор, перший проректор Одеського державного університету внутрішніх справ.
Життєпис
Народився у 1981 році в м. Києві.
Здобуття вищої освіти
У 2002 році закінчив Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Правознавство».
Трудова діяльність
Червень 2002 р. – жовтень 2004 р. – служба в органах внутрішніх справ.
Листопад 2004 р. – січень 2007 р. – ад’юнкт докторантури та ад’юнктури Національної академії внутрішніх справ України.
Січень 2007 р. – серпень 2015 р. – викладач, старший викладач, доцент, заступник начальника, начальник кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ.
Серпень 2015 р. – серпень 2016 р. – декан факультету № 3 (м. Івано-Франківськ) Національної академії внутрішніх справ.
Серпень 2016 р. – березень 2017 р. – начальник відділу організації науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ.
Березень 2017 р. – листопад 2021 р. – професор кафедри поліцейського права Національної академії внутрішніх справ.
Листопад 2021 р. – квітень 2024 р. – перший проректор Одеського державного університету внутрішніх справ.
Квітень 2024 р. – травень 2024 р. – старший інспектор-черговий сектору моніторингу Каховського райнного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області.
Травень 2024 р. – перший проректор Одеського державного університету внутрішніх справ.
Наукова діяльність
У 2007 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право на тему «Громадський контроль за діяльністю міліції».
Бере активну участь у рецензуванні та опонуванні дисертаційних досліджень.
Член редакційної колегії наукового фахового видання України категорії «Б» у галузі юридичних наук (081 «Право», 293 «Міжнародне право») «Південноукраїнський правничий часопис» і наукового фахового видання України категорії «Б» у галузі юридичних наук (081 «Право», 293 «Міжнародне право», 255 «Озброєння та військова техніка», 256 «Національна безпека») «Морська безпека та оборона».
Є автором 225-ти наукових, науково-методичних, науково-практичних та навчальних видань.
Під науковим керівництвом підготовлено 11 кандидатів юридичних наук (докторів філософії).
Керівник наукової школи «Сучасні тенденції публічного адміністрування у правоохоронній сфері».
Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір
Аудіовізуальний твір «Навчальний фільм «Діяльність міліції щодо виявлення та вилучення наркотиків у особи» / М.М. Дивак, М.В. Антонюк, С.Г. Братель, Н.В. Галан, А.М. Кротюк, Д.Й. Никифорчук, В.В. Поливода, В.В. Сокуренко, О.С. Степанов, О.М. Стрільців. А.с. № 43250 ; заявл. 13.04.2012.
Програмний продукт «Мультимедійний навчальний посібник «Організація діяльності міліції громадської безпеки» / С.Ф. Константінов, С.Г. Братель, О.Ю. Дрозд, В.М. Білик, В.І. Варивода, Н.І. Золотарьова, Я.М. Квітка, В.А. Куліков, І.О. Луговий, М.К. Павлівський, В.В. Підвисоцький. А.с. № 49414; заявл. 31.05.2013
Програмний продукт «Навчальна інформаційно-довідкова програма «Автоматизоване робоче місце дільничного інспектора міліції» / С.Г. Братель, С.І. Братков, О.Ю. Дрозд, А.В. Запорожцев, С.Ф. Константінов, В.А. Куліков, І.О. Луговий, Ю.Ю. Орлов, Т.В. Пуйко. А.с. № 51677; заявл. 10.10.2013.
Програмний продукт «Мультимедійний навчальний посібник «Адміністративні проступки, підвідомчі міліції: кваліфікація, доказування, особливості провадження» / С.Ф. Константінов, С.Г. Братель, С.М. Рогозін, О.Є. Ткаченко, О.Ю. Дрозд, В.М. Білик, В.І. Варивода, Я.М. Квітка, В.А. Куліков, І.О. Луговий, Л.Є. Вільхова. А.с. № 52591; заявл. 16.12.2013.
Програмний продукт «Мультимедійний навчальний посібник «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» / С.Ф. Константінов, С.Г. Братель, С.М. Рогозін, О.Є. Ткаченко, О.Ю. Дрозд, В.М. Білик, В.І. Варивода, Я.М. Квітка, В.А. Куліков, І.О. Луговий, Л.Є. Вільхова, В.Г. Дрозд, К.П. Ключник. А.с. № 52592; заявл. 16.12.2013.
Науковий твір «Мультимедійний навчальний посібник "Антикорупційна політика в Україні» / Василинчук В.В., Братель С.Г., Миронець Ю.А., Хуторянський О.В., Запотоцький А.П., Марков М.М., Васільєв А.С. А.с. № 73055; заявл. 24.07.2017.
Літературно-письмовий твір науково-художнього характеру «Закон. Честь. Знання. 100 років надбання» / Д.В. Швець, М.В. Корнієнко, С.Г. Братель, А.А. Нікітін, В.В. Крикун, О.М. Дубенко, В.М. Галунько, О.О. Шкута, В.Я. Конопельський, Л.Г. Матвєєва, Г.К. Тетерятник, А.В. Денисова, В.О. Меркулова, Х.П. Ярмакі, С.В. Албул, Т.Л. Коломійченко, О.Г. Поліщук, Н.В. Медведенко, О.І. Витяганець. А.с. № 121323; заявл. 15.08.2023.
Літературно-письмовий твір науково-художнього характеру «Науково-педагогічний розвиток та здобутки ОДУВС у персоналіях» / Д.В. Швець, М.В. Корнієнко, С.Г. Братель, А.А. Нікітін, В.В. Крикун, О.М. Дубенко, В.М. Галунько, О.О. Шкута, В.Я. Конопельський, Л.Г. Матвєєва, Г.К. Тетерятник, А.В. Денисова, В.О. Меркулова, Х.П. Ярмакі, С.В. Албул, Т.Л. Коломійченко, О.Г. Поліщук, Н.В. Медведенко, О.І. Витяганець. А.с. № 121324; заявл. 15.08.2023.
Джерела
Поліцеїстика: наука та освіта в персоналіях : довідник / за заг. ред. В. В. Сокуренка, Д. В. Швеця, С. С. Вітвіцького, Р. А. Сербина, О. М. Балинської, Л. Р. Наливайко, М. В. Корнієнка, Є. С. Назимка. : Львів-Торунь : Liha-Pres, 2023. – 244 с. URL:
https://dspace.oduvs.edu.ua/handle/123456789/5777
Одеський державний університет внутрішніх справ
Посилання
Наукометричний профіль С. Г. Брателя в ORCID
Бібліометричний профіль С. Г. Брателя в Google Scholar
Бібліометричний профіль С. Г. Брателя в Web of Science ResearcherID
Бібліометричний профіль С. Г. Брателя в Scopus
Одеський державний університет внутрішніх справ
Electronic Odesa State University of Internal Affairs Institutional Repository
Одеський державний університет внутрішніх справ
Українські професори
кандидати наук України
|
1787783
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%D1%87%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%BE%D0%BA
|
Квітучий провулок
|
Квітучий провулок — назва провулків у деяких населених пунктах України.
Квітучий провулок — провулок у місті Жмеринка Вінницької області.
Квітучий провулок — провулок у місті Запоріжжя.
Квітучий провулок — провулок у місті Київ.
У місті Харків:
Квітучий провулок — провулок у Київському районі;
Квітучий провулок — провулок у Московському районі.
|
41884122
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Croitoru
|
Croitoru
|
Croitoru, Croitor are Romanian-language surnames derived from the occupation of croitor, meaning "tailor".
Adrian Croitoru (born 1971), Romanian judoka
Alexandra Croitoru (born 1975), Romanian photographer
B. Croitoru (Ştrul Leiba Croitoru) birth name of Ion Călugăru (1902–1956), Romanian writer, journalist and critic
Constantin Croitoru (born 1952), former Chief of the Romanian Air Force Staff
Florin Croitoru (born 1993), Romanian weightlifter
Ion Croitoru (1963–2017), Canadian professional wrestler
Lucian Croitoru (born 1957), Romanian economist
Marius Croitoru (born 1980), Romanian professional football manager
Ştrul Leiba Croitoru, birth name of Ion Călugăru
Occupational surnames
Romanian-language surnames
|
1694153
|
https://en.wikipedia.org/wiki/TF1%20Group
|
TF1 Group
|
TF1 Group is a French media holding company. Its best-known property is the broadcast network TF1.
The group was formed after TF1 was privatized in April 1987. It is controlled with a 43% stake by Bouygues, and is quoted on Euronext Paris.
History
The history of TF1 traces back to 1975, when the Office de Radiodiffusion-Télévision Française (ORTF) was split into 7 successor institutions. To provide competition for Canal+, La Cinq and M6, the French government decided to privatize TF1 in April 1987. Since the privatization, it has been controlled by the Bouygues conglomerate.
In June 2009, TF1 Group agreed to buy the NT1 channel from AB Groupe, as well as AB's 40% stake in TMC Monte Carlo (which would take TF1's total stake to 80%). The deal was cleared by France's competition authority and subsequently by the Council of State in December 2010, dismissing an appeal by Métropole Télévision. As part of the same transaction, the group raised its stake in WB Television to 49%.
On 21 December 2012, Discovery Communications purchased a 20% stake in Eurosport from TF1 Group for €170m. Discovery had the option to increase its stake to 51% in 2014. If Discovery exercised that option, TF1 Group was entitled to then exercise a put option over the remaining 49% that would see Discovery take full control. On 22 July 2015, Discovery agreed to acquire TF1's remaining 49% stake in the venture. Discovery also took a 20% share in TV Breizh, Histoire, Ushuaia TV and Stylia – for €14m, with the option of increasing its shareholding to 49% in each channel in 2014. Discovery and TF1's production arm will also work together on making programmes.
TF1 Group's Newen agree to acquire a majority stake in Reel One of Montreal in July 2019. Current owner and CEO Tom Berry would retain a minority stake in the company.
In December 2017, the TF1 group finds an agreement with the Canal+ group, The MYTF1 service and thus restored on CANAL decoders and on myCanal and also the control of live (Start-Over) is possible on myCanal. A similar episode occurs in September 2022.
On 18 May 2021, TF1 Group and M6 Group announced that both companies have begun negotiations for a proposed merger. On 16 September 2022, the merger was officially abandoned due to competition concerns by the antitrust French authorities.
Operations
Newen - Paris-based TV production company
Capa Drama, French banners
Telfrance, French banners
Nimbus, Denmark
Tuvalu, Netherlands
Pupkin, Netherlands
De Mensen, Belgium
BlueSpirit, Canadian animation company
Reel One, Canadian production outfit
Streaming service
Salto, with France Télévisions and Groupe M6
TF1+
Television
TF1 Group owns or has a direct stake in the following television channels:
Free-to-air
TF1, channel 1
TMC, channel 10
TFX (launched in 2005 as NT1), channel 11
TF1 Séries Films (launched in 2012 as HD1), channel 20
LCI - La Chaîne Info (launched in 1994), channel 26
Pay
TV Breizh (launched in 2000)
TF1 International, TF1's international channel
Histoire TV (launched in 1997)
Ushuaïa TV (launched in 2005)
Série Club - 50% stake
Former
JET
Tfou TV
Stylia (ex-Odyssée launched in 1996, closed in 2014) - 80% stake
TF6 (closed in 2014) - 50% stake
Online newspaper
TF1 INFO (launched on 24 January 2022) brings together information provided by TF1 and LCI newscast editions.
Other assets
The firm holds a number of other interests in the advertising, internet and publishing fields, including Aufeminin and 34% of Metro International's operations in France.
References
External links
Pan-European media companies
Television networks in France
French-language television networks
Companies listed on Euronext Paris
Television channels and stations established in 1975
1975 establishments in France
Companies based in Île-de-France
Television companies of France
|
3334004
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B3%D0%B0%D0%B9%D0%BE%20%D0%A2%D0%B0%D1%83%D0%BD%D1%88%D0%B8%D0%BF%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%20%D0%90%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%96%2C%20%D0%9F%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Огайо Тауншип (округ Аллегені, Пенсільванія)
|
Огайо Тауншип (округ Аллегені, Пенсільванія)
Огайо Тауншип — селище в США, в окрузі Аллегені штату Пенсільванія. Населення — 7178 осіб (2020).
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкало осіб у домогосподарствах у складі родин. Було 1987 помешкань
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,0 %. Частка іспаномовних становила 1,7 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 25,0 % — особи молодші 18 років, 66,0 % — особи у віці 18—64 років, 9,0 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 38,2 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 98,5 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 93,6 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 3,5 % осіб, у тому числі 1,9 % дітей у віці до 18 років та 1,6 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 31,5 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 17,5 %, роздрібна торгівля — 11,7 %, фінанси, страхування та нерухомість — 9,4 %.
Примітки
Джерела
Селища Пенсільванії
Населені пункти округу Аллегені (Пенсільванія)
Населені пункти США, засновані 1803
|
61708518
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mamatayevo
|
Mamatayevo
|
Mamatayevo (Mämätäy) is a rural locality (a village) in Bul-Kaypanovsky Selsoviet, Tatyshlinsky District, Bashkortostan, Russia. The population was 313 as of 2010. There are 5 streets.
Geography
Mamatayevo is located 13 km northwest of Verkhniye Tatyshly (the district's administrative centre) by road. Starochukurovo is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Tatyshlinsky District
|
5258905
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B8%D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%20%D0%9E%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Шийко Ростислав Орестович
|
Шийко Ростислав Орестович
Ростислав Орестович Шийко (позивний «Дрогобич» 23 липня 1989, Львів — 15 жовтня 2022) — український військовослужбовець, учасник російсько-української війни, фанат футбольного клубу «Карпати» (Львів), представник колективу Banderstadt ultras.
Життєпис
Ростислав Орестович Шийко народився 23 липня 1989 року у Львові. Навчався у Ліцеї Міжнародних Відносин ім. В. Стуса. З дитинства відзначався нетерпимістю до всього російського. Ще в дошкільному віці палив передвиборчі плакати та агітки комуністичної партії, які знаходив у під'їздах. Займався спортом, зокрема, футболом та боксом. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка».
У 16-річному віці вперше прийшов на фанатський сектор стадіону «Україна». Для нього це стало найвизначнішою подією, яку згадував з таким захватом в очах, який не описати жодними словами. Далі — більше сотні виїздів за рідний клуб та національну збірну, численні перфоманси, банери, графіті, стікери, просування футболок з символікою «Карпат», бійки з іншими фанатськими рухами, друзі в кожному українському місті, повстанські пісні на секторі та серце, де фраза «Україна понад усе» — не просто гасло, а сенс буття.
Учасник Помаранчевої Революції, а пізніше Революції Гідності. Волонтер, а в 2015 році боєць полку «Азов», що захищав цілісність країни під час АТО. Був мінометником. 23 липня у День свого народження склав присягу на вірність народу України. І дотримав її… Щоб Ростислав не робив задля перемоги, йому завжди здавалось — цього недостатньо, замало. Ставши батьком у 2016 році і маючи менше часу для активістських справ, успішно почав вести блог «Військова історія». Його знання світової та української історії були бездонними. Досконало вивчив історію Балканських воєн, В'єтнамську війну та участь українців у цьому. Знімався в телепередачі про військові конфлікти на 24 каналі.
Щороку на День Незалежності купляв синьо-жовті стрічки і разом з маленькими донечками пов'язував їх на могилах Січових Стрільців, що на Янівському кладовищі. Пам'ять і шана про подвиги минулих поколінь пронизувала всю його сутність. З початком повномасштабного вторгнення «Дрогобич» одразу став до зброї. Не вагаючись пішов у військкомат, але через ряд певних обставин поїхати на фронт не вдалось, що дуже його пригнічувало. 5 місяців добивався дозволу аби відправитись на Схід країни у складі своєї 103-ї бригади ТрО.
Смерть
Ростислав Шийко загинув 15 жовтня 2022 року обороняючи Луганську область. Його життя, а також життя ще одного фаната львівського клубу — Юри «Тая», обірвало ураження від вибуху протитанкової міни. У полеглого Воїна залишились дружина і дві маленькі донечки. Близькі та побратими впевнені, що вчинити інакше, і не стати на захист своєї землі Ростислав не зміг би. Його внутрішній світ кипів, наче жерло вулкана, даючи йому та оточуючим наснаги до боротьби. Підтверджуючи ці слова, друзі невтомно несуть на могилу вірного сина України зелено-білі «рози» «Карпат», міцно закарбовуючи те, яким він був.
Ростислав був надзвичайно хоробрим, освіченим, відданим, ідейним, за його скромністю ховався гострий розум, за аристократичною стриманістю — досвід і сила, він був істориком й творцем історії.
Про Ростислава
«У 2019 році, коли на „24 Каналі“ ми почали готувати проєкти на військово-історичну тематику, Ростислав „Дрогобич“ став для мене відкриттям. За скромністю й аристократичною стриманістю відчувався істинно джентльменський набір: досвід і сила. Історик і творець історії. Ростислав — боєць „Азову“ у спекотному 2015-му, автор блогу „Військова історія“. Якось ми робили програму про Пилипа Коновала, і він сказав: „Зазвичай найкрутіші у світі люди завжди непримітні“. Тоді йшлося про Пилипа Коновала, кавалера найвищої військової нагороди Великої Британії — Хреста Вікторії. Нам здавалося, що він один із найкращих прикладів для наслідування, але сьогодні ти, Ростику, стоїш разом із ним в одному строю. Твою допитливість завжди супроводжували натхнення і добра думка, а завдяки тобі я переконався, що в „забіганому“ світі все ще є відкритість і справжні цінності. Дякую тобі за все! Щирі співчуття дружині, доням і всім близьким», – написав про Ростислава Андрій Конько.
«Ростислав вів активний спосіб життя, цікавився історією, футболом та політикою, був відчайдушним та водночас виваженим, чуйним чоловіком, відданим побратимом, дуже ідейною людиною. А ще справжнім націоналістом, патріотом України та палким вболівальником львівських „Карпат“. Ми всі будемо пам'ятати його як люблячого батька та чоловіка, справжнього воїна, людину честі», — згадує про Ростислава його друг Марко Гоголь.
«Ти завжди турбувався результатом: чи все йде як треба, чи достатньо зроблено, чи не забагато помилок. Якщо малювати банер, то найкращий, якщо планувати виїзд, то найкрутіший, якщо організовувати дозвілля — щоб усе йшло як по маслу. Твоя улюблена Хорватія — ти знав її досконало, Балканські війни, футбол, друзі-фронтовики, душевні бесіди та принципові сутички — друже, все це недаремно, ніщо не забуте, усе живе і залишається в пам'яті! Суцільна відданість ідеалам: сім'я, революція, війна! Найбільша твоя перемога — прекрасна дружина та дві неймовірні доні — це те, чого ніколи не відбере і не занапастить жодна сила в цьому світі. У них я бачу твоє віддзеркалення і твій тріумф. Ти б не всидів вдома, бо те, що бурлить всередині, — завжди вийде назовні. Твій внутрішній світ кипів, як жерло вулкана, твій шлях ніколи не припадав пилом… Саме на узбіччі цієї дороги боротьби тебе з побратимами й підстерегла підступна протитанкова міна. Ти спалахнув в еквіваленті мільйонів наднових зірок та пішов далі своїм Чумацьким Шляхом — туди, де всі герої минулих поколінь збираються біля затишної ватри! Розпалюй багаття!» Журналіст, а сьогодні військовослужбовець Юрій Герун
Примітки
Джерела
Указ президента України № 741/2023
|
768022
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BD%D0%BE%D1%83%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B3%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%85%202010%20%E2%80%94%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B3%D1%96%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%BC%20%28%D1%87%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BA%D0%B8%29
|
Сноубординг на зимових Олімпійських іграх 2010 — паралельний гігантський слалом (чоловіки)
|
Сноубординг на зимових Олімпійських іграх 2010 — паралельний гігантський слалом (чоловіки)
Змагання з паралельного гігантського слалому серед сноубордистів-чоловіків на Зимових Олімпійських іграх 2010 відбулися 27 лютого на Сайпрес Маунтін.
Призери
Результати
Кваліфікація
Сітка
Сітка змагань за 5-8 місця
Сноубордисти, які програли свої чвертьфінали розігрували місце з 5-го по 8-ме
Посилання
2010 Winter Olympics results: Men's Parallel Giant Slalom (qual), з http://www.vancouver2010.com/; retrieved 2010-02-26.
2010 Winter Olympics results: Men's Parallel Giant Slalom (1/8 finals), з http://www.vancouver2010.com/; retrieved 2010-02-26.
2010 Winter Olympics results: Men's Parallel Giant Slalom (1/4 finals), з http://www.vancouver2010.com/; retrieved 2010-02-26.
2010 Winter Olympics results: Men's Parallel Giant Slalom (semifinals), з http://www.vancouver2010.com/; retrieved 2010-02-26.
2010 Winter Olympics results: Men's Parallel Giant Slalom (finals), з http://www.vancouver2010.com/; retrieved 2010-02-26.
Сноубординг на зимових Олімпійських іграх 2010
|
5089020
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%95%D0%A6%20%D0%94%D0%B6%D1%83%D0%B1%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D1%8C%20%28SADAF%29
|
ТЕЦ Джубайль (SADAF)
|
ТЕЦ Джубайль (SADAF) — теплова електростанція на сході Саудівської Аравії, яка обслуговує нафтохімічний завод компанії SADAF.
З 1984-го в центрі саудівської нафтохімічної промисловості Джубайлі діє виробничий майданчик компанії SADAF. У середині 2000-х його доповнили теплоелектроцентраллю, яка має дві газові турбіни потужністю по 125 МВт. Відпрацьовані ними гази живлять два котли-утилізатори, здатні в сукупності продукувати 510 тонн пари на годину.
Станцію спорудила Jubail Energy Company (JEC), власниками якої з частками 75 % та 25 % є National Power Company (належить саудівським групам Al-Zamil та El-Seif) і CMS Generation Company. SADAF без оплати постачає JEC необхідний для роботи ТЕЦ природний газ та платить за використання потужності.
Примітки
Джубайль (SADAF)
Джубайль (SADAF)
Джубайль (SADAF)
|
254362
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0%29
|
Киянка (Стриївська сільська громада)
|
Киянка (Стриївська сільська громада)
Киянка — село в Україні, у Звягельському районі Житомирської області. Населення становить 684 осіб.
Розташування
Село Киянка лежить за 24 кілометри на північ від районного центру міста Звягель та розташоване на лівому березі річки Смолки, притоці річки Случ. Геграфічні координати 50°46'84’’ пн.ш. та 27°64'65’’сх.д. Східний сусід — село Кикова, на південь — село Смолдирів Баранівського району. Західні сусіди — села Орепи Звягельського району та Суємці Барановського району. За 8 кілометрів від Киянки — залізнична станція — село Колодянка, найближча районна залізнична станція — Звягель I, в місті Звягель. Землі на території села — тяжкий темносірий суглинок.
Походження назви
Припущення перше — у важкі часи татаро-монгольської навали (1241 р.) жителі мужньо захищали свій край, але зброї селяни не мали — доводилось вести боротьбу звичайними киями.
Припущення друге — земля, на якій розташовується село, була лісом. На той час була велика необхідність у бересті. Таким чином виникло поселення ремісників які займались вирубкою лісів та виготовленням берести, основним інструментом у яких була КИЯНКА.
Третє припущення — перші поселенці були з Києва.
Давні часи
Село Киянка своєю історією сягає в сиву давнину, добу мідно-кам'яної доби (IV-ІІІ тис. до н. е.). Найдавніші пам'ятки, що відносяться до періоду трипільської культури були знайдені археологами зруйнований господарською діяльністю могильник кулястих амфор та проведені розкопки у сусідньому селі Кикова. Також біля сусіднього села Кануни і Стриєва в 1998 році Б. Л. Звіздецьким та І. І. Ярмошиним були обстежені кургани та знайдені елементи культури Протослав'янських племен бронзової доби (ІІІ-І тис. до н. е.) які вели осілий спосіб життя. Племена займались землеробством, скотарством, полюванням, рибальством, обробкою міді та заліза. Їх житла були квадратної форми, заглиблені у землю. В III—VII ст. н. е. відбуваються процеси, названі істориками Великим переселенням народів. Велике переселення народів поклало початок формуванню сучасних народів на землях, де вони проживають досі. Цей період вважають межею між історією Стародавнього світу і Середньовіччям. Відповідно до мап тих часів землі нашого села відносились до східних слов'ян або склавени (склавени) (див. мапу мапу ). В часи встановлення ранньофеодальної держави Київська Русь, з 862 р. по 972 р., наш край був заселений Древлянами. В територію розселення входили: південний басейн річок Прип'яті, Горині, західний берег річки Дніпра, північний басейн річки Тетерева з політичним центром м. Іскоростень (див. мапу
з 862 по 912 рр. та мапу з 912 по 972 рр. ).
За правління князя Олега 882—912 р. (родич новгородського володаря Рюрика) древляни були приєднані до племен полян і тим самим розширили Київське князівство (Київська Русь) (див. мапу з 980 по 1054 рр. , та мапу
Землі лісової та лісостепової зони були найбагатішими в державі. Крім родючого чорнозему, що забезпечував розвиток землеробства, було достатньо деревини та корисних копалин, які широко використовувались у ремісництві.
В середині XII ст. на землях середньої течії річки Случ, Тетерів, у верхів'ях Південного Бугу виникло незалежне від Галицько-Волинських князів і від будь-якої іншої влади утворення — Болохівська земля. Вільні землі Побужжя та Послуччя, привабили доволі значний відсоток мігрантів: осілих кочовиків, втікачів з Галичини та Волині, переселенців з Чернігівської землі. Господарство тут мало землеробський характер — жителі сіяли жито і просо. При цьому вони брали участь у степових «промислах» — мисливстві, рибальстві, скотарстві; пізніше, в XVII ст., «болохівцями» називали степових «добичників». Через Болохівську землю проходили важливі шляхи, які сполучували Київ з західними землями, і болохівські міста, очевидно, мали користь від торгівлі, яка йшла по тих дорогах. Один із них пролягав з Києва і по території Волині — через Дорогобуж, Пересипницю, Луцьк, Володимир — у центральну та західну Європу. До початку хрестових походів цей шлях був одним з головних, що пов'язували Схід і Захід. У X—XI столітті по ньому велася жвава торгівля, про що свідчать відомі волинські скарби коштовних предметів з Кикова, Бортівки, Козлина, Берегині, Городища. В більшості з них, крім прикрас, знаходились і срібні злитки. Основними формами військових сил були ВОТ та дружини. ВОТ — загальне народне ополчення. Дружина складається з бояр та їхніх загонів. Зазначимо, що літописець, висвітлюючи події в цьому регіоні, вживає переважно загальні терміни: «князі болохівські», «болохівські міста», майже не наводячи конкретних даних.
Тим часом у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава.
В 1206 р. хан Темучин (Чингісхан) був проголошений ханом всієї Монголії й розпочав відтоді широку завойовницьку політику. Після смерті Чингісхана, його онук Батий продовжив агресивну політику очоливши похід на Русь. На початку 1241 р. Батий і його полководці рушили на Волинь. Їх шлях спустошення пролягав і через наш край (див. мапу ). Старожили односельчани, за переказами своїх предків, розповідають про мужні і героїчні вчинки поселенців села Киянка. Палаючи ненавистю до ворогів, одна селянка запалила свою хату, у якій оселилися татари. Часто киянці влаштовували на ворогів засади: по лісових дорогах, кудою часто їздили татари, викопували великі і глибокі ями, замасковували їх гіллям та хмизом так, що швидко проїжджаючи верхи на конях вороги не помічаючи небезпеки та попадали в такі пастки. В цей час болохівські князі, які «мали велику надію на татар» добровільно прийняли протекторат Орди та вийшли з-під влади місцевих князів. Завойовники залишили їх, «щоб їм орали пшеницю і просо». Завоюванням руських земель Золотою Ордою закінчився великий період вітчизняної історії, період поступального розвитку Давньої Русі.
В 1241 році князь Д. Галицький вирішив підкорити собі болохівські міста та почав їх завоювання, тим самим приєднавши наші землі до Галицько-Волинського князівства. У подальшому (майже 14 років) літописець жодного разу не згадує болохівців — Данило і Василько Романовичі займались розв'язанням набагато складніших проблем: упокоренням боярської опозиції, урегулюванням відносин між Ордою, боротьбою з набігами ятвягів та ін.
З об'єктивних причин в літопису згадується лише незначна частина поселень давньоруського часу, причому майже всі вони були поселеннями укріпленими — тобто феодальними замками або сторожовими фортецями. Ця категорія укріплень була найпоширенішою. Сільські давньоруські поселення та топографією та площею близькі до поселень першої половини та середини І тис. н. е. Селища були різних розмірів, складалися з різного числа споруд, мали різне призначення. Малі селища умовно можна розділити на 4 типи: селища, у яких проживала одна патріархальна сім'я, групи патріархальних сімей, малі сім'ї, групи малих сімей. Російські феодали після 1362 року добилися включення Київського князівства до складу Литовської держави. В 1471 році феодальна Литва остаточно ліквідувала Київське удільне князівство й перетворила його на звичайну провінцію — Київське воєводство, яке поділялося на Київський, Житомирський, Овруцький та інші повіти. Повіти, у свою чергу, ділилися на волості, на чолі яких стояли старости. Окремі волості перебували у володінні феодалів. Невелика частина території сучасних Олевського, Баранівського і Новоград-Волинського районів входила до Волинського воєводства. В наступних роках Волинське воєводство увійшло до складу Речі Посполитої де перебувало до 1793 року.
Історія села від 1565 р
Перша згадка про село Киянка датована 1565 роком.
З 1793 року по 1917 рік Киянка перебувала в складі Волинської губернії Російської імперії (указ сенату від 1 травня 1795 р.) Новоград-Волинського округу (повіту).
В 1723 році в селі була збудована невелика церква Вознесіння Христового з приходом сіл Стрієва, Кануни, Сусли. Однак враховуючи те, що церква не могла вмістити всіх прихожан, у 1771 році її розібрали і побудували нову, двокупольну, більшу за розмірами церкву. Також побудували дзвіницю у якій розмістили сім дзвонів. За розповідями старожилів, у святкові дні Киянський передзвін було чути аж у Новоград-Волинському. На якомусь відрізку часу натоятелем киянської церкви був священик Богуцький.
В 1861 році в Киянці відкрилась церковно-приходська школа, у якій навчалися 24 учні чоловічої статі. Першими вчителями в селі були жителі Киянки — Василь Федорович Гордійчук та з 1867 року священик церкви, Василь Немоловський, який викладав Закон Божий та церковний спів. 9 березня 1907 року у стані протоієрея Василь Немоловський помер. Слідом за ним священиками церкви були Неон Хоровець і (до самого закриття церкви) Іван Єфимович Дворак.
До 1866 року всі землі села Киянка належали поміщиці Марії Семіонтковській. Центром господарського і побутового життя дрібного селянина був селянський двір, на якому будували житло і господарські приміщення. За житло правила хата, яку споруджували з дерева, а в кого не було коштів на дерево, будували хати з глини, соломи і каменю. У деяких хатах не було димарів, і дим з печі йшов у хату виходячи на зовні через вікна і двері, або прямо в сіни. Одяг здебільшого виготовляли з домотканного полотна і сукна. Одяг селян-чоловіків складався з білої полотняної вишиваної сорочки з низьким коміром, широких білих полотняних штанів, свити сірого або чорного сукна, кожуха або кожушка, шапки. На ногах носили чоботи або постоли. Жінки носили довгі білі сорочки з широкими вишиваними рукавами, запаски з червоним або синім фартухом, кольорові пояси, спідниці, чорні козлові чоботи, намисто. Голову пов'язували кольоровими хустками.
Щоденна їжа селян-кріпаків за обідом складалася з борщу з хлібом і каші, а інколи кулешу або гороху, картоплі, галушок з житнього, ячмінного, гречаного й дуже рідко пшеничного борошна. Лише у великі свята, а також під час весілля або хрестин, бідняки пекли паляниці, пиріжки, пампушки.
19 лютого 1861 року цар Олександр ІІ підписав акт Державної ради Російської імперії, яким проголошувалося скасування кріпосного права що надавало селянам і «дворовим людям» права «вільних сільських обивателів як особисті, так і майстрові». Селянам дозволялося набувати нерухоме майно, вести торгівлю, а також вступати в шлюб без дозволу поміщика і самостійно вирішувати свої родинні справи.
Скориставшись правом «Высочайшего указа» від 8 жовтня 1863 року жителі села в 1866 році викупили у поміщиці Марії Семіонтковської 90 десятин землі на свою користь, за що мали сплатити оброк (натуральна рента) в сумі 3799 карбованців 11 копійок. Але оскільки селяни не могли заплатити такі кошти, їм було знижено розмір викупу до 818 крб.7 коп. у рік. У володінні поміщичі залишалася 1741 десятина землі (1 десятина=1.0925 га) та 90 дворів з 351 селянином. Акт на викуп землі підписали уповноважені Трохим Пасічник, Петро Гордійчук, Лук'ян Матвійчук, Тимофій Данилюк та Ксенофонт Черниш. При підписанні акту був присутній сільський староста Авксентій Ганношин.
Слідом за поміщицею Марією Семіонтковською киянськими землями володів поміщик Август Поцейко. За його володарювання були збудовані два водяних млини. Згодом власником помістя став поміщик Дмитро Іванович Фатеєв.
Поміщик Фатеєв — син відставного російського офіцера полюбив наш край. Він запросив з Новоград-Волинського землевпорядника, який розробив план розташування садиби та парку на території села. Згодом був побудований панський двоповерховий будинок та посаджений фруктовий сад, який розбили на квадрати з алейками, викопали ставок. Сад від дороги відділяла кам'яна огорожа, на в'їзді якої була кована брама а вздовж річки помістя було обгороджене дубовим штахетником.
Фатеєв, крім землі мав гуральню, де працювало 8 робітників, а також два млини. За переписом населення у Киянці на той час проживало 1359 мешканців.
На початок 1899 року у Волинській губернії освіту отримувало 4 % від загальної кількості населення. Помітну роль у початковій школі відігравала російська православна церква, що організовувала і контролювала церковно-приходські школи — однокласні (три роки навчання) і двокласні (п'ять років навчання). Навчання у школах проводили за програмою, затвердженою Святійшим Синодом. Заняття розпочиналися 1 жовтня і тривали до 1 травня. Церковно-приходські школи в своїй більшості давали освіту селянським дітям. Основними предметами були: російська мова, Закон Божий, арифметика, чистописання, церковний спів, а також початкові знання з географії, природознавства, російської історії.
Початок XX століття
Хвиля народних повстань 1905 року прокотилася по всій країні. Вільнолюбиві киянці вголос заявляють поміщику Фатеєву про свої права на землю. В 1906 році, після того, як селяни захопили поміщицький ліс і усунули від роботи робітників на фільварку та винокурні поміщик викликав з міста військо для придушення виступу селян.
20 червня 1908 року у селі виникла велика пожежа, під час якої згоріло 30 селянських дворів. Пожежа завдала збитків на суму 15 тисяч карбованців, загинула одна селянка з дворічною дитиною.
У 1906 році село Смолдирівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 15 верст, від волості 5. Дворів 242, мешканців 1462.
Перша Світова війна
Влітку 1914 року розпочалась Перша Світова війна. Чоловіче населення було мобілізоване та відправлене на фронт.
У 1917 році повстають робітники винокурні: вони випустили з чанів усю горілку, вироблену за зміну, а також відмовилися доглядати за волами, які тут стояли на відгодівлі. Напередодні листопадових подій 1917 року поміщик Д. І. Фетеев, залишивши все своє майно, разом із своїм братом, втікає до Польщі.
Наприкінці 1918 року в селі встановлено радянську окупацію. Поміщицьку землю розділили між селянами — бідняками та середняками. На кожен двір наділяли стільки, скільки хто спромігся обробити, у більшості припадало на двір по 3-5 га. землі, і лише одиниці відміряли собі від 20 до 50 га землі. Були також і безземельні які не мали чим обробляти землю та були вимушені найматися батраками. На наділених земельних ділянках почали будувати господарські приміщення, житло — так з'явилися хутори.
У 1920 році більшовицький режим встановлено остаточно. Тут можна навести спогади маршала СРСР Будьонного Михайла Семеновича (розділ 9 «Даешь Новоград-Волынский!»)…Кровопролитний бій розгорівся на північній околиці села Киянка. На 2-у бригаду навалилися значно переважаючі сили противника. Ланцюги спішених кінноармійців, очолювані начдивом Ф. М. Морозовим, комісаром К. І. Озолин, комбригом С. М. Патолічевим і командирами полків, не раз кидалися в контратаки. Артилеристи, заощаджуючи снаряди, виїжджали на відкриті позиції, щоб бити впритул. Нічого не досягнувши лобовими атаками, білополяки таки потіснили правофлангову бригаду С. К. Тимошенка і стали обходити Киянку з півдня. Виникла загроза прориву ворожої піхоти в стику між 6-й і 11-й дивізії. Щоб запобігти цьому, ми дозволили Ф. М. Морозову залишити село. Одночасно йому і С. К. Тимошенко наказали зустрічним ударом з півдня і півночі знищити прорвався противника…
5 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду на хуторі поблизу Киянки зупинився на ночівлю відділ Василя Падалки Армії Української Народної Республіки. На хуторі до відділу приєднався хорунжий Клименко, присланий Петром Дерещуком для встановлення зв'язку з Юрієм Тютюнником.
Наявність у селі великої кількості наймитів і незаможних селян сприяла організації сільськогосподарської артілі, яка була утворена в 1924 році. Першим головою якої був Марчук Никон Лукич, секретарем — Степан Боровський. Першими членами артілі були сім'ї Миколи Гальчука, Якова Петрука, Антона Чернишука, Федора Чернишука. На 28 грудня 1924 року в артілі було 28 працездатних трудівників, у їх розпорядженні було: один кінь, два плуги та дві борони. Обробляти землю не було чим, тому у 1926 році артіль наймає у Червонограді-Волинському трактор. Земля дала щедрий урожай. У цьому ж 1926 році артіль бере участь в сільськогосподарській виставці, на якій за досягнуті успіхи в рільництві одержали Похвальний лист другого ступеня з підписом Й.Сталіна. Уже в 1928 році артіль мала у своєму розпорядженні 160 га землі, з них 120 га — орної.
У 1928 році в селі організовано комуну імені Леніна, якій було передано всі поміщицькі тваринницькі приміщення та побудовано три нові житлові будинки — гуртожитки для комунарів. У комуну також направили 11 демобілізованих червоноармійців, які проходили службу в Новоград-Волинському, але лише двоє з них — Юхим Шкільнюк та Лаврен Гурик (обидва родом з Тинівки Жашківського району Черкаської області) залишилися працювати в комуні та обзавелися сім'ями.
Комуна нічим себе не проявила. Запам'яталися селянам комунари тільки тим, що дуже дружньо під звуки музики, працювали у великі церковні свята і замість того, щоб побудувати клуб, знесли куполи і церковне приміщення перетворили на сільський клуб.
Масова примусова колективізація в Киянці припадае на 1930—1931 роки. На базі попередньої сільгоспартілі та комуни імені Леніна на території села було створено три колгоспи: імені Петровського, імені Ворошилова, імені Сталіна. Хто відмовлявся вступати до колгоспу вважався ворогом народу. У них забирали хату, майно, а сім'ю, під охороною активістів, вивозили в Сибір або Казахстан. Так було вислано на каторжні роботи Юрка Грузда, Юхима Гордійчука, Івана Гордійчука, Тодоса Савчука — всього 16 сімей. Ще були й такі, яких просто виганяли з власних хат і забороняли односельчанам брати їх у свої помешкання. Це — Максим Данилюк, Трохим Гордійчук, Уліян, Прокіп, Явдоким Давидюки. Особливо зазнали лиха ті сім'ї, які переселилися на хутори, жили і вели одноосібне господарство. За свідченням селян, то були страшні часи — людей грабували, вбивали, підпалювали господарства.
Список мешканців Киянки, яких було репресовано під час колективізації
З тих хто жив на хуторах та вислано у заслання:
Юрій, Гордійчук Юхим, Гордійчук Іван, Ігнатюк Мусій, Матвійчук Сергій, Данилюк Тимко, Савчук Пилип, Мацюта Іван.
З тих хто проживав у селі та вислано у заслання:
Павло, Гордійчук Андрій, Ганношин Максим, Гордійчук Митрофан, Савчук Тодос, Савчук Іван, Савчук Сидір, Романюк Микита, Шевчук Петро Кіндратович.
З тих кого вигнали з власних хат, але не вислано у заслання:
Трохим, Вовк Хома, Данилюк Максим, Давидюк Уліян, Давидюк Прокіп, Давидюк Явдоким, Романюк Юхим, Матвійчук Харитон, Шевчук Карпо. (з усіх репресованих вислано до Сибіру 17 сімей)
Голодомор 1932—1933 років
Однією із найтрагічніших сторінок в історії села залишається у спогадах старожилів голодомор 1932—1933 років, під час якого, за підрахунками селян, померло більше трьохсот чоловік. Люди вмирали як мухи, трупів не було кому ховати. За свідченням О. Бармак, людей, які померли і вже розкладалися, котрийсь із ще дужих чоловіків, брав лопату, викопував тут же, при дорозі могилу і ховав. Хоронили де прийдеться — на полі, на хуторах, біля хат на подвір'ях та в садках. До наших днів у розповідях селян живе жахлива історія про жінку на прізвисько «Ласичка», яка втрачаючи глузд від голоду вбила і з'їла свою малолітню дитину, а інша дитина при спробі убити її якось вирвалась з хати, наробила крику і таким чином залишилася живою.
Неповний список жителів села Киянка, які померли під час голодомору 1932—1933 років
Юрій, Гордійчук Юхим, Гордійчук Іван, Гнатюк Мусій, Матвійчик Сергій, Данилюк Тимко, Савчук Пилип, Гордійчук Павло, Гордійчук Іван, Гордійчук Андрій, Ганношин Андрій, Ганношин Максим, Гордійчук Митрофан, Савчук Тодос, Савчук Іван, Савчук Сидір, Шевчук Петро Кіндратович, Гордійчук Трохим, Вовк Хома, Данилюк Максим, Давидюк Ульян, Давидюк Прокіп, Давидюк Явдохи, Романюк Юхим, Матвійчук Харитон, Шевчук Карпо, Матвійчук Горпина, Копчук Микола Левкович, Копчук Петро Левкович, Копчук Марія Левківна, Франчук Матвій, Франчук Меланія, Франчук Метро, Франчук Микола, Франчук Олексій, Копчук Клим, Черниш Андрій, Черниш Марта, Черниш Наталія, Гордійчук Тимофій, Давидюк Микола, Солущ Павло, Прокопчук Герасим, Прокопчук Оксана, Франчук Василь, Франчук Василина, Мельник Павло, Мельник Оксана, Мельник Федір, Ганношин Степан, Ганношин Юрій, Давидюк Іван, Давидюк Микола, Давидюк Степан, Кізяк Петро, Кізяк Улита, Кізяк Варвара, Пасічник Яков, Пасічник Ганна, Пасічник Федір, Пасічник Олександр, Пасічник Наталка, Савчук Ганна, Матвійчук Семен Севірянович, Матвійчук Віра, Матвійчук Галина, Матвійчук Євгенія, Матвійчук Володимир, Матвійчук Микола, Савчук Іван, Марчук Іван, Марчук Петро Іванович, Марчук Степан Іванович, Марчук Микола Іванович, Марчук Ольга Андріївна, Франчук Гордій Сидорович, Франчук Параска Йосипівна, Франчук Параска Гордіївна, Савчук Петро Антонович, Марчук Андрій, Марчук Ганна Андріївна.
Не оминула Киянку і хвиля репресій 1937—1939 років. З території села було репресовано понад 20 чоловік.
Список мешканців Киянки, яких було репресовано в 1937—1939 рр.
Прокопчук Йосип 1915 р.н., Ганношин Юхим 1905 р.н., Марчук Герасим 1888 р.н., Копчук Антон 1898 р.н., Франчук Василь 1911 р.н., Савчук Антон 1900 р.н., Смолюк Антон 1900 р.н., Глощук Герасим 1875 р.н., Копчук Карпо 1872 р.н., Ганношин Мусій, Лібега Радіон 1894 р.н., Ганношина Галина, Бардаш Іван 1885 р.н., Корнійчук Ліза, Сидорчук Данило 1903 р.н., Савчук Ульян 1876 р.н., Андрушко Устим 1904 р.н., Сидорчук Уліта 1902 р.н., Ковальський Юхим 1909 р.н.
Друга Світова війна
Не оминула Киянку і Друга світова війна. 7 липня 1941 року Киянську землю окупувала Німеччина. В приміщенні панського будинку оселився німецький поліцай, який мав завдання вивозити всі сільськогосподарські продукти, вирощені в селі. Декілька разів на рік гітлерівці робили облави, під час яких виловлювали молодих хлопців і дівчат та відправляли до Німеччини. Було вивезено 132 чоловіки, закатовано і розстріляно 10 чоловік.
В радянських партизанських загонах діють і киянці. В загоні «20-річчя Радянської України» воювали проти німців Савчук Сергій Матвійович, Цимбал Тихон Микитович, Мельник Василь Гордійович, Прокопчук Яків Сидорович та інші. В складі групи підривників працював ще зовсім юний Черниш Василь Трохимович. Під час закладання міни на залізниці Черниш був важко поранений і схоплений німцями. Німці возили його від села до села, щоб з'ясувати — хто він і звідки. Коли привезли Василя в рідне село Киянку, жителі одноголосно заявили, що це людина не киянська і навіть рідна мати сказала, що цього юнака вона бачить вперше. Гітлерівці вбили партизана і закопали далеко за селом в полі. Коли повернулись радянські війська, могилу Черниша В. Т. були перенесено на сільське кладовище.
5 січня 1944 року, під час проведення Житомиро-Бердичівської наступальної операції, Киянку було захоплено радянськими військами. Загалом понад 250 жителів Киянки брали участь в Німецько-радянської війни на боці СРСР, із них у боях загинуло 104 киянці. За героїзм і відвагу 118 чоловік було нагороджено радянськими орденами та медалями. На честь загиблих односельчан та вояків, що брали участь у відвоюванні села, тут радянською владою було споруджено монумент.
Список жителів села Киянка, примусово вивезених на роботу до Німеччини під час Німецько-радянської війни
Пасічник Паланка Мартинівна, 20.10.1904 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, різноробоча
Підліпний Олексій Трохимович,12.1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, різноробочий
Корнійчук Андрій Хомич,1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, лісозавод, різноробочий
Ткачук Ганна Микитівна,4.12.1922 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, поблизу м. Дйоміч (Dömitz), с. Петервіч, різноробоча
Марчук Никифор Іванович,,1942-1945 рр.примусові роботи
Ганношина Ганна Остапівна,,1942-1945 рр.примусові роботи
Пасічник Михайло Якович,2.12.1925 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Нюрнберг, товарно-ремонтне паровозне депо
Ганношин Василь Євдокимович,11.09.1925 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Нойнкірхен, робітник на металургійному заводі
Ігнатюк Яків Лукашович,29.09.1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Бляйбург, шахтар
Черниш Марія Михайлівна,27.08.1920 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, потім м. Радендей гора Ляфемберг
Копчук Василина Леонтіївна,28.03.1919 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, поблизу м. Дйоміч (Dömitz), с. Петервіч, різноробоча
Зубрій Павло Михайлович,12.07.1925 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Штендаль, Бісмарк, с. Шорстет, різноробочий
Копчук Василь Онисимович,25.10.1925 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Німеччнина, м. Гюстен, депо, різноробочий; Німеччина, м. Лейпциг, різноробочий
Бармак Олексій Улянович,03.10.1926 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Мазеберг, завод «Лойна», депо 242, різноробочий
Бармак Петро Улянович,21.05.1924 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Мазеберг, на залізниці, депо 242, різноробочий
Максимчук Ганна Василівна,3.11.1920 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Кремшпрід, різноробоча
Грузд Олена Михайлівна,23.04.1918 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, різноробоча
Прокопчук Ганна Герасимівна,7.01.1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, різноробоча
Копчук Федір Андрійович,17.02.1927 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Офенберг, паравозозавод, з 1943 р. — Кельн, р-н Гельцгаузен, різноробочий
Копчук Микола Олексійович,21.05.1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Блейбург, шахтарем
Гордійчук Фананя Якимівна,22.11.1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Літцельсдорф, різноробоча
Пасічник (Тимощук) Тетяна Прокопівна,1905 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, — завод по виготовленню літаків, с. Мельштад
Петрук (Пасічник) Єфросинія Василівна,15.10.1923 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, — завод по виготовленню літаків
Гайдайчук Гнат Афонович,22.12.1905 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Галь, швейна фабрика фірми Ацмана, різноробочий
Ярмолюк Іван Тарасович,25.01.1905 р.н., 1944—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Доннерсбах, (Donnersbach), завод Льотна, робочий, табір Даснич
Пасічник Яків Прокопович,13.04.1915 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Мезеберг, завод Лойна, робочий, табір Даснич
Пасічник Іван Прокопович,19.06.1912 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Мезеберг, Завод Лойна, робочий
Романюк (Боровик) Марія Іванівна, 1924 р.н., 01.08.1942– 9.05. 1945 рр. примусові роботи, Австрія, м. Штемфель, різноробоча
Лібега (Давидчук) Анастасія Олексіївна, 28.08.1925 р.н., червень 1942 — травень 1945 рр. примусові роботи, Австрія. м. Штемфель, різноробоча
Післявоєнні роки
Після відновлення радянської влади в селі, 12 січня 1944 року, почала працювати 4-х річна школа, а згодом відкрили 7 класів. В 1950 році в селі відкрито середню, 10-ти річну школу, де навчалось 501 учнів. Перший випуск 10-го класу відбувся 1954 року. З 1954 по 2005 роки 42 випускники школи були медалістами.
На початку 1960 року колгосп села Киянка було об'єднано з Киковським колгоспом «Україна», який віддалений на 7 км, а пізніше було об'єднано Киянську та Киковську сільські ради. Таке об'єднання привело до цілого ряду незручностей, тому в червні 1962 року колгоспи було роз'єднано. Так 26 червня 1962 року в Киянці створився колгосл «Правда». Станом на 1 січня 1967 року село нараховувало 410 дворів та 1532 жителів.
Сучасність
З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.
14 жовтня 2005 року було відкрито «Пам'ятний знак жертвам голодомору 1932—1933 років».
На території селищної ради функціонує фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, господарський, промтоварний та продуктовий магазини, сільський клуб.
9 лютого 2019 року Свято-Вознесенська парафія УПЦ МП приєдналася до Помісної Церкви України
На даний час при школі створена експедиційно-любительська група на чолі з вчителем історії Чернишом Петром Сергійовичем для детального вивчення історії села, пам'яток історії та археології.
Відомі люди
Хайруліна (Гаврилюк) Василина Миколаївна (1943-) — керівник Українського коледжу ім. В. О. Сухомлинського в м. Києві, кандидат педагогічних наук, член-кореспондент академії педагогічних наук України.
Черниш Володимир Іванович (1933-) — науковий працівник в галузі кібернетики. Проживає і працює в м. Москва.
Боровик Петро Іванович (1919-) — учасник Другої Світової війни, нагороджений: орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, трьома орденами «За мужність», медалі — «За відвагу», «За визволення Белграда».
Згадки
На честь села Киянка, на музику Миколи Куркача та слова Петра Фатенка, написана пісня «Киянка рідна — серце радіє !».
Див. також
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область)
Примітки
Посилання
Погода в селі Киянка
Вид села Киянка з космосу
Карата села Киянка по GPS
Карта села із сайту Visicom
Села Житомирської області
|
107995
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Fontana%2C%20California
|
Fontana, California
|
Fontana, California
Fontana is a city in San Bernardino County, California, United States. Founded by Azariel Blanchard Miller in 1913, it remained essentially rural until World War II, when entrepreneur Henry J. Kaiser built a large steel mill in the area. It is now a regional hub of the trucking industry, with the east–west Interstate 10 and State Route 210 crossing the city and Interstate 15 passing diagonally through its northwestern quadrant. The city is about east of Los Angeles.
The United States Census Bureau reported that Fontana's 2020 population was 208,393, making it the second-most-populous city in San Bernardino County and the 21st largest in the state.
History
Native Americans inhabited the area.
Fontana, formerly Rosena from 1898 to 1919, was founded in 1919 by Azariel Blanchard Miller. The name fontana is Italian for fountain or water source; the city is close to the Santa Ana River to the east. Within a few years, it became an agricultural town of citrus orchards, vineyards and chicken ranches and astride U.S. Route 66 (now known as Foothill Boulevard). The Fontana area was radically transformed during World War II when Henry J. Kaiser built the Kaiser Steel plant just outside the city limits. At the time, it was one of only two steel mills west of the Mississippi River. To provide for the plant workers' health needs, Henry J. Kaiser constructed the Fontana Kaiser Permanente medical facility, now the largest managed care organization in the United States.
In the 1950s and 1960s, Fontana was home to a drag racing strip that was a venue in the NHRA circuit. Mickey Thompson's Fontana International Dragway was also referred to as Fontana Drag City or Fontana Drag Strip. The original Fontana strip is gone, but the owners of NASCAR's new Auto Club Speedway opened a NHRA-sanctioned drag strip just oustside Fontana in mid-2006.
Ro-Val's automobile museum, located on Foothill Boulevard on the western outskirts between Fontana and Cucamonga, was the home for many classic automobiles of the 1920s and 1930s, including a huge vehicle once owned by screen actor Fatty Arbuckle. When the Ro-Val museum closed, the vehicles were sold to Bill Harrah, a Nevada casino owner and automobile collector, who placed them on display in the museum located at his casino.
In 2000, the city had a total population of 128,929; by 2020, the city had 212,704 residents. This rapid growth was largely due to the numerous large, new residential developments built in the sparsely populated northern part of the city, as well as with the city's aggressive (and highly successful) campaign to annex several unincorporated, but developed, San Bernardino County areas in 2006–2007.
In 2019, the California Air Resources Board advised the City against housing people within 1,000 feet of industrial warehouses because of harmful truck pollution. The city was also sued by San Bernardino County, the Center for Biological Diversity, the Sierra Club and the Center for Community Action and Environmental Justice over the approval of West Valley Logistics Center, which violated state environmental laws.
In 2021, the city was sued by the State of California Attorney General's office for violation of the California Environmental Quality Act by encouraging warehouse development in low-income areas.
Geography
Most of the city of Fontana, like its eastern neighbors Rialto and San Bernardino, is built atop a geologically young, gently southward-sloping alluvial fan from nearby Lytle Creek, deposited mainly during the Holocene and late-Pleistocene epochs. There are also sedimentary deposits of similar age from Etiwanda Creek on the western edge of the city. However, the northern and southern edges of the city are formed by the much older San Gabriel and Jurupa mountain ranges, respectively. The Jurupa Mountains are composed primarily of Cretaceous and Paleozoic-era rocks, as are the San Gabriels, which also include even older, Proterozoic formations. The most prominent of the San Gabriel Mountains visible from Fontana is Cucamonga Peak, elevation . Additionally, the Cucamonga Fault Zone, contiguous with the Sierra Madre Fault Zone, runs through the northern part of the city, along the base of the San Gabriels, notably through the Hunter's Ridge and Coyote Canyon planned communities. It is estimated to be capable of producing earthquakes approximately of magnitude 6.0-7.0.
The city's listed elevation, measured from the northeast corner of the intersection of Upland Avenue and Sierra Avenue, downtown by City Hall, is . The highest elevation within the city limits is approximately , in the northernmost part of the Panorama neighborhood of Hunter's Ridge. The lowest point within the city limits is approximately , at the intersection of Etiwanda and Philadelphia avenues, in the extreme southwestern corner of the city. This difference in elevation is due to the southward slope of the Lytle Creek alluvial fan.
Climate
The city is frequently affected by the strong, hot and dry Santa Ana winds as they blow through the nearby Cajon Pass of the San Gabriel Mountains, from the Mojave Desert. Fontana can also be extremely hot in summer, well over .
Demographics
2020
2010
The 2010 United States Census reported that Fontana had a population of 196,069. The population density was . The racial makeup of Fontana was 92,978 (47.4%) White (15.4% Non-Hispanic White), 19,574 (10.0%) African American, 1,957 (1.0%) Native American, 12,948 (6.6%) Asian, 547 (0.3%) Pacific Islander, 58,449 (29.8%) from other races, and 9,616 (4.9%) from two or more races. There were 130,957 people of Hispanic or Latino origin, of any race (66.8%).
The Census reported that 195,625 people (99.8% of the population) lived in households, 216 (0.1%) lived in non-institutionalized group quarters, and 228 (0.1%) were institutionalized.
There were 49,116 households, out of which 29,465 (60.0%) had children under the age of 18 living in them, 30,245 (61.6%) were opposite-sex married couples living together, 8,074 (16.4%) had a female householder with no husband present, 4,125 (8.4%) had a male householder with no wife present. There were 3,447 (7.0%) unmarried opposite-sex partnerships, and 317 (0.6%) same-sex married couples or partnerships. 4,801 households (9.8%) were made up of individuals, and 1,633 (3.3%) had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 3.98. There were 42,444 families (86.4% of all households); the average family size was 4.18.
In the city, 64,521 people (32.9%) were under the age of 18, 22,995 people (11.7%) aged 18 to 24, 57,646 people (29.4%) aged 25 to 44, 39,823 people (20.3%) aged 45 to 64, and 11,084 people (5.7%) were 65 years of age or older. The median age was 28.7 years. For every 100 females, there were 98.7 males. For every 100 females age 18 and over, there were 95.7 males.
There were 51,857 housing units at an average density of , of which 33,862 (68.9%) were owner-occupied, and 15,254 (31.1%) were occupied by renters. The homeowner vacancy rate was 2.6%; the rental vacancy rate was 6.0%. 134,857 people (68.8% of the population) lived in owner-occupied housing units and 60,768 people (31.0%) lived in rental housing units.
According to the 2010 United States Census, Fontana had a median household income of $64,195, with 15.0% of the population living below the federal poverty line.
2000
As of the census of 2000, there were 128,929 people, 34,014 households, and 29,013 families residing in the city. The population density was . There were 35,908 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 45.0% White, 11.8% African American, 1.1% Native American, 4.4% Asian, 0.3% Pacific Islander, 31.9% from other races, and 5.4% from two or more races. Hispanic or Latino residents of any race were 57.7% of the population.
There were 34,014 households, out of which 57.6% had children under the age of 18 living with them, 62.5% were married couples living together, 15.5% had a female householder with no husband present, and 14.7% were non-families. 10.9% of all households were made up of individuals, and 3.6% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 3.8 and the average family size was 4.0.
In the city, 37.8% of the population was under the age of 18, 10.3% was from 18 to 24, 32.4% from 25 to 44, 14.7% from 45 to 64, and 4.7% was 65 years of age or older. The median age was 26 years. For every 100 females, there were 98.5 males. For every 100 females age 18 and over, there were 95.2 males.
The median income for a household in the city was $45,782, and the median income for a family was $46,957. Males had a median income of $36,062 versus $26,305 for females. The per capita income for the city was $14,208. About 12.2% of families and 14.7% of the population were below the poverty line, including 18.2% of those under age 18 and 10.3% of those age 65 or over.
Economy
Fontana's economy is driven largely by industrial uses, particularly trucking-based industries. Public funding assists in reducing the associated pollution impacts the community.
According to the city's 2022 Comprehensive Annual Financial Report, the top employers in the city are:
Arts and culture
The Center Stage Theater was built in the Art Deco style in 1937, and designed by architect C.H. Boller. The former Fontana (movie) Theater was recently renovated during 2004–2008 after several decades of various other uses, into a live dinner theater, with $6,000,000 in funds earmarked by the Fontana City Council. It reopened to the public on July 25, 2008.
The Art Depot is one of Fontana's original community centers, and is a specialized Cultural Arts facility. Originally built as a freight depot of the Pacific Electric Railway in 1915, the Art Depot sits alongside the newly landscaped Pacific Electric Trail in the Helen Putnam Historical Plaza. The Art Depot offers art classes, open studio activities, and special events.
Auto Club Speedway
Auto Club Speedway, was a racetrack that played host to the NASCAR Cup Series and Xfinity Series, along with former IndyCar Series events. It is located in an unincorporated area just outside of Fontana. It is built on the former site of the Kaiser Steel mill. The large smelting furnaces of the mill were sold to China, and the rest remains a working steel mill operated by California Steel Industries, which is owned by the Japanese company JFE Steel Corporation. The track is currently transforming from a 2-mile oval into a 0.5 mile long short track that is similar in style to the Bristol Motor Speedway. In 2023 due to the COVID-19 pandemic forced demolition to be pushed back a year.
The Lewis Library and Technology Center, opened in 2008 at an estimated cost of over $60,000,000, is the largest library in the San Bernardino County Library System.
Parks and recreation
Jurupa Hills Regional Park is a multi-use park at the northeastern end of Mount Jurupa. The park includes the Mary Vagle Museum & Nature Center, the Martin Tudor Splash Park, and a ancient Native American historic site.
The Cypress Neighborhood Center has in Fontana for over 30 years. Since then, it has undergone some renovations and changed some of its programming. The programming includes ballet, dance, karate, kickboxing, and a Tiny Tot program.
The Don Day Neighborhood Center is a community recreation center located in South Fontana. Attached to the center is an outside pool that is only opened for the summer. They have open rooms used for programs like mixed martial arts, dance, fitness, gymnastics and events. There is a Tiny Tot Program affiliated with the center as well.
The center is also combined with Southridge Park, which has tennis courts, basketball courts, mountain bike trails, baseball fields, playgrounds, and open spaces.
Upon opening to the public on October 25, 2008, Fontana Park (located in the northern part of the city at Summit Avenue and Lytle Creek Road), is now the city's second largest municipal park, featuring a large community center (Jessie Turner Health and Fitness Community Center), aquatic center, skate park, dog park, basketball gym, sports pavilion, and several child-oriented play areas.
Government
Local government
Fontana is a general law city; it has no city charter. Led by a council composed of a mayor and four councilmembers, it uses a council-manager form of government. The mayor, city clerk, and city treasurer are elected at-large to serve four-year terms, while councilmembers are elected by district, also serving four-year terms.
According to the city's most recent Comprehensive Annual Financial Report, the city's various funds had $348.0 million in Revenues, $224.0 million in expenditures, $1,371.6 million in total assets, $754.1 million in total liabilities, and $251.3 million in cash and investments.
In 2021, city leadership was criticized by the California State Controller's Office for paying former city manager Ken Hunt $932,623 in 2020, though he had not worked a single day. The city mayor and city council declined to explain why such compensation was warranted for a city manager who had not worked in the city since 2019. The city council also failed to follow the Brown Act, which requires public agencies to specifically list closed-session items for terminations.
State and federal representation
In the California State Legislature, Fontana is in , and in .
In the United States House of Representatives, Fontana is split between California's 33rd and 35th districts, which are represented by Democrat Pete Aguilar and Democrat Norma Torres, respectively.
Education
Public schools
While most residents of the city attend schools within the Fontana Unified School District, some areas of the city are served by neighboring school districts:
The northwest area of the city is partly served by the Etiwanda School District (K thru 8 only) and the Chaffey Joint Union High School District (high schools only).
The southeast area of the city is partly served by the Colton Joint Unified School District.
The northeast area of the city is partly served by the Rialto Unified School District.
Charter schools
There are two options for youth charter schools in Fontana. These schools are chartered through the Victor Valley Union High School District and offer an independent study program and small group classes to obtain a high school diploma.
A new charter school will also be ASA Fontana (K-8th grade) located inside Locust school in the Fontana school district
Infrastructure
Transportation
The Metrolink rail service to the greater Los Angeles area has a station that runs through the center of town, connecting to downtown Los Angeles and San Bernardino. The city of Fontana is ten minutes away from Ontario International Airport.
The city is served by Omnitrans bus service. and VVTA.
Private transportation operators that serve the city of Fontana include FuturaNet, El Corre Caminos, TUFESA, Los Limosines, and Santiago Express which serve the predominately the Hispanic community seeking transportation to Tijuana, Gomez Palacio, Las Vegas and El Paso.
San Bernardino Freeway
Ontario Freeway
Foothill Boulevard (Historic U.S. Route 66)
Valley Boulevard (Historic U.S. Route 99)
Foothill Freeway
Utilities
Fontana receives electrical power through Southern California Edison. Gas service is provided by the Southern California Gas Company. Telephone and DSL Internet service are through AT&T and Frontier Communications, though Frontier serves a smaller portion of the city. Charter Communications also provides cable television and cable Internet access. Burrtec Waste provides rubbish and trash collection throughout the city. Burrtec offers both regular waste and green waste recycling programs. Fontana is served by five different water companies, but none of their service areas overlap. These companies are: Fontana Water; the Cucamonga Valley Water District; Marygold Mutual Water; and West Valley Water District, and the city of Rialto. Sewage service in the city is provided by the Inland Empire Utilities Agency, but is billed out by the city of Fontana itself. The Fontana community is serviced by KFON-TV (commonly known as Fontana Community Television), a Government-access television (GATV) station.
Healthcare
Fontana is home to the Kaiser Permanente-Fontana Hospital. Located on Sierra Avenue, and occupying most of the block between Sierra, Marygold, and Palmetto Avenues, and Valley Boulevard, The campus is one of the largest healthcare facilities in the Inland Empire Region. The various facilities are also among the tallest and largest buildings in the city (other than industrial distribution centers).
The hospital is home to sixty different specialized departments, plus emergency care.
Located in the north end of the city, along the "Miracle Mile" of Sierra Lakes Parkway and the 210 freeway, is the Sierra San Antonio Medical Plaza, a outpatient center and medical office building supported by San Antonio Community Hospital. Services currently available from SSAMP are urgent care, diagnostic radiology, physician offices, and a pharmacy.
The facility also includes a educational suite where community lectures, health screenings, awareness campaigns, maternity and CPR classes are held.
Law enforcement
The Fontana Police Department employs 207 sworn officers, as well as civilian personnel. The department was established in October 1952.
In August 2018, Fontana police coerced a false confession from a man named Thomas Perez Jr. for the murder of his father, after Perez had reported his father missing. Fontana police officers interrogated Perez for 17 hours, falsely claiming that his father had been found dead with stab marks and "wore a toe tag at the morgue," and that they would have Perez's pet dog euthanized as a result of his actions. After Perez falsely confessed, he was left alone in the interrogation room, where he was captured on video trying to hang himself. Perez's missing father was confirmed to be alive the same day. In May 2024, Fontana agreed to settle a lawsuit by Perez against the city for $898,000.
Notable people
Hit-Boy, music producer, recording artist
Travis Barker, musician
Tyler Chatwood, pitcher for Colorado Rockies of Major League Baseball
Jesse Chavez, MLB player for the Los Angeles Angels
Chukwudi Chijindu, soccer player
Greg Colbrunn, former MLB player, World Series champion
Jermaine Curtis, MLB player
Mike Davis, author and commentator
Joseph Dippolito, Italian American mafia member
Adam Driver, actor
Maurice Edu, former soccer player and present color commentator for Atlanta United TV broadcast
Bill Fagerbakke, television and voice actor, SpongeBob SquarePants
Sammy Hagar, rock musician (guitarist and vocalist), former member of Montrose and Van Halen
Alan Harper, pro football player
Marvin Jones, NFL wide receiver, Cincinnati Bengals
Sharon Jordan, film and television actress, The Suite Life of Zack & Cody
Scott Karl, MLB player for Milwaukee Brewers, Colorado Rockies, and Anaheim Angels
Sam Khalifa, former MLB player
Bobby Kielty, former MLB player for Oakland Athletics and Boston Red Sox
Jeff Liefer, former MLB player for Chicago White Sox
Whitman Mayo, actor (Sanford and Son), lived in Fontana and was once Grand Marshal of the Fontana Days Parade
Troy Percival, former relief pitcher for 2002 World Series champion Anaheim Angels and Tampa Bay Rays
Michael Pitre, running back coach for the Atlanta Falcons
Melissa Ricks, Filipino-American actress, dancer, model and TV host, Star Circle Quest contestant and alumna
Leo Romero, professional skateboarder
Sean Rooks, NBA basketball player (retired)
Brett Rossi, glamour model, entertainer, dancer and pornographic film actress
Alexis Serna, placekicker for Winnipeg Blue Bombers (CFL)
Jimmy Smith, cornerback for Baltimore Ravens
Chris Stewart, MLB catcher for Pittsburgh Pirates and New York Yankees
Eric Weddle, NFL defensive back
Jamaal Williams, NFL running back for New Orleans Saints
Marc Wilmore (1963–2021), American television writer, producer, actor, and comedian
Charlyne Yi, actress and comedian
Mia Yim, pro wrestler
Rosearik Rikki Simons, voice actor
In popular culture
The Hells Angels Motorcycle Club was founded in Fontana, in 1948. The founding charter is known as the Berdoo Charter, in reference to the slang name for San Bernardino.
See also
U.S. Rabbit Experimental Station California Historical Landmark in Fontana.
San Bernardino County Sheriff's Department
List of U.S. cities with large Hispanic populations
References
External links
Cities in San Bernardino County, California
Populated places in San Bernardino County, California
Incorporated cities and towns in California
Populated places established in 1919
1919 establishments in California
Chicano and Mexican neighborhoods in California
|
320400
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D0%B8%D0%B1%D0%BE%D0%BA%D0%B5%20%28%D0%9B%D1%83%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Глибоке (Луганський район)
|
Глибоке (Луганський район)
Глибоке — село в Україні, у Молодогвардійській міській громаді Луганського району Луганської області. Населення становить 50 осіб. З 2014 року є окупованим.
Географія
Географічні координати: 48°18' пн. ш. 39°28' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 0,055 км².
Село розташоване у східній частині Донбасу за 10 км від смт Сімейкине.
Історія
Засноване у 1934 році.
Населення
За даними перепису 2001 року населення села становило 50 осіб, з них 10% зазначили рідною мову українську, 90% — російську.
Примітки
Посилання
Облікова картка на сайті ВРУ
Погода в селі Глибоке
Села Луганського району
|
1244822
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Owning%20Mahowny
|
Owning Mahowny
|
Owning Mahowny is a 2003 Canadian film starring Philip Seymour Hoffman, Minnie Driver, Maury Chaykin and John Hurt. The film is based on the true story of Brian Molony, a Toronto bank employee who embezzled more than $10 million to feed his gambling addiction. Owning Mahowny was named one of the ten best films of the year by critic Roger Ebert.
Plot
Between 1980 and 1982, Toronto bank employee Dan Mahowny is given access to bigger and bigger accounts with his promotion to assistant branch manager. His boss trusts him, but is unaware that Mahowny is a compulsive gambler. Mahowny is soon skimming larger and larger amounts for his own use and making weekly trips to Atlantic City, where he is treated like a king by the casino manager. Mahowny's girlfriend, fellow bank employee Belinda, cannot understand what is happening. Mahowny's criminal acts come to light when Toronto police begin to investigate his longtime bookie Frank.
Cast
Production
Background
Owning Mahowny is based on a real-life incident: Canadian Imperial Bank of Commerce clerk Brian Molony embezzled over $10 million from his employers in just 18 months to support his gambling habit. Molony's story was told in the best-selling 1987 book Stung by journalist Gary Ross, which formed the basis for the screenplay.
In an interview on the website of Stung publishers McClelland and Stewart, Ross says he has kept in touch with Molony and updated what happened to him after the events portrayed in the movie. Molony was sentenced to six years in prison after pleading guilty to fraud, eventually serving only two years of his sentence. He has not gambled since his arrest, has married his girlfriend, has three sons and works as a financial consultant.
Molony was a manager at the Canadian Imperial Bank of Commerce, with access to significant resources. Upon the discovery of his gambling addiction and his crime, he was prosecuted in Canada by Crown Attorney Peter DeJulio. Molony was defended by Edward Greenspan. He received a sentence of six years imprisonment, as sought by the Crown.
The Canadian Imperial Bank of Commerce took court action to recover funds from casinos in Atlantic City that enabled Molony's gambling addiction. The case was settled for an undisclosed sum.
Reception
Critical response
On Rotten Tomatoes, the film has a score of 79% based on reviews from 96 critics, with an average rating of 6.99/10. On Metacritic, the film has a score of 70% based on reviews from 29 critics, indicating "generally favorable reviews".
Roger Ebert named Owning Mahowny one of the top ten films of 2003, and assessed Hoffman's performance as "a masterpiece of discipline and precision", calling him a "fearless poet of implosion, [who] plays the role with a fierce integrity, never sending out signals for our sympathy because he knows that Mahowny is oblivious to our presence." However, some critics believed that in his self-effacing performance, Hoffman refused to conform to expectations of a typical movie character and that the movie suffered as a result. Stephanie Zacharek considered him to be a "character who squirms right out of our grasp", and despite being the movie's anchor, he's "such a vaporous one, he leaves us feeling adrift".
Asked whether Philip Seymour Hoffman's portrayal matched the real Brian Molony, journalist Gary Ross replied, "Remarkably so. They have the same stocky build, bushy moustache, glasses, slightly unkempt look, and earnestness. And Philip somehow managed to assimilate the psychic essence of Molony — a yawning emptiness that nothing except gambling was able to fill."
Owning Mahowny earned $1 million, significantly less than its $10 million budget.
Awards
Owning Mahowny received nominations for Best Motion Picture, Best Performance by an Actor in a Leading Role, Best Screenplay (Adapted) and Best Achievement in Music — Original Score (Richard Grassby-Lewis, Jon Hassell) at the 24th Genie Awards.
References
External links
Reel Toronto: Owning Mahowny; filming locations detailed in The Torontoist, December 8, 2009
2003 films
2003 crime drama films
British crime drama films
Canadian crime drama films
2000s business films
English-language Canadian films
Films based on biographies
Films directed by Richard Kwietniowski
2003 independent films
Films set in Atlantic City, New Jersey
Films set in Toronto
Films shot in Toronto
Films shot in Atlantic City, New Jersey
Films about gambling
Sony Pictures Classics films
Stock trading films
2000s English-language films
2000s Canadian films
2000s British films
|
22679570
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Helvella%20elastica
|
Helvella elastica
|
Helvella elastica, commonly known as the flexible Helvella or the elastic saddle, is a species of fungus in the family Helvellaceae of the order Pezizales. It is found in Asia, Europe, and North America. It has a roughly saddle-shaped yellow-brown cap atop a whitish stipe, and grows on soil in woods. Another colloquial name is the brown elfin saddle.
Description
The fruit body of the fungus is grayish or olive-brown, saddle- or mitral-shaped (i.e., resembling a double mitre) and is attached only to the top of the stipe; it may be up to wide. The underside is white. The stipe is white, solid or filled with loosely stuffed hyphae, has a smooth surface, and is up to long by thick. The flesh of H. elastica is brittle and thin. The odor and taste are indistinct.
Microscopic characteristics
The spores are oblong to elliptical in shape, translucent (hyaline), contain one central oil drop (guttulate), and have dimensions of 18–22 by 10–14 μm; young spores have coarse surface warts, while older ones are smooth. The spore-bearing cells, the asci, are 260 by 17–19 μm. The paraphyses (sterile cells interspersed between the asci) are club-shaped, filled with oil drops, sometimes branched, and are 6–10 μm at the apex.
Similar species
The closely related fungus Helvella albipes has a thicker stipe and a two- to four-lobed cap. H. compressa and H. latispora have cap edges that are curled upward, rather than inward as in H. elastica. H. maculata has a similar cap but a ribbed stem. Gyromitra infula has an orange and more defined cap.
Distribution and habitat
This fungus is typically found fruiting singly, scattered, or clustered together on the ground or on wood in coniferous and deciduous woods. It has been found in Europe, western North America, Japan, and China. It is present in summer and fall.
Potential toxicity
Consumption of this fungus is not recommended as similar species in the family Helvellaceae contain the toxin gyromitrin.
Fibrinolytic activity
A 2005 Korean study investigated the ability of extracts from 67 different mushroom species to perform fibrinolysis, the process of breaking down blood clots caused by the protein fibrin. H. elastica was one of seven species that had this ability; the activity of the extract was 60% of that of plasmin, the positive control used in the experiment.
References
elastica
Fungi described in 1785
Fungi of Asia
Fungi of Europe
Fungi of North America
Fungus species
|
2912058
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%80%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F
|
Курчатовська міська адміністрація
|
Курчатовська міська адміністрація — адміністративна одиниця у складі Абайської області Казахстану. Адміністративний центр та єдиний населений пункт — місто Курчатов.
Населення
Населення — 12281 особа (2016; 10127 у 2009, 9305 у 1999).
Національний склад станом на 2016 рік:
казахи — 6739 осіб (54,87 %)
росіяни — 4934 особи (40,18 %)
татари — 176 осіб
німці — 163 особи
українці — 118 осіб
білоруси — 28 осіб
узбеки — 20 осіб
азербайджанці — 16 осіб
корейці — 16 осіб
молдовани — 14 осіб
киргизи — 10 осіб
башкири — 8 осіб
уйгури — 7 осіб
чеченці — 5 осіб
інші — 27 осіб
Примітки
Райони Абайської області
Міські адміністрації Казахстану
Курчатовська міська адміністрація
|
12488957
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Spotted%20honeyeater
|
Spotted honeyeater
|
Spotted honeyeater
The spotted honeyeater (Xanthotis polygrammus) is a species of bird in the family Meliphagidae.
Taxonomy and systematics
The Spotted Honeyeater was described by the English zoologist George Robert Gray in 1862. Its scientific name, Xanthotis polygrammus, is from Ancient Greek ξανθος xanthos (“yellow”) and πολυγραμμος polugrammos (“white-streaked”).
Subspecies
Six subspecies recognized:
Xanthonis polygrammus polygrammus - Geographic range: Waigeo, in West Papuan.
Xanthotis polygrammus kuehni - Geographic range: Misool, in West Papuan.
Xanthotis polygrammus poikilosternos - Geographic range: Salawati and mountains of NW and W New Guinea.
Xanthotis polygrammus septentrionalis - Geographic range: Mountains of N New Guinea from Mamberamo R E, including Foja Mts, Cyclops Mts, and mountains of Sepik R region, to Adelbert Mts.
Xanthotis polygrammus lophotis - Geographic range: Mountains of Huon Peninsula and SE New Guinea.
Xanthotis polygrammus candidior - Geographic range: S New Guinea.
Description
This bird is a medium-small honeyeater that measures around 15 to 17 cm. In the lophotis race, the males weigh between 19.7 to 23.5 g, and females weigh around 18-19.5 g. The bird has a "moderately long and slightly curved bill". The bird has a dark head and neck with white spots on the back of the neck. It has a pink ring of facial skin around its eye. The honeyeater’s back is dark with small white spots on it. Its stomach is white with a lime tint, and dark patterns and spots on it. The tail is a mix between brown and gray. The feathers under the wings are white. The bird has a white throat, black bill, and gray legs. The Males and females look the same, but males are a bit larger. The facial skin around its eye and dark patterns along its body really help this bird be identifiable.
Distribution and habitat
It is found in Indonesia and Papua New Guinea. Its natural habitat is subtropical or tropical moist lowland forests.
Diet
The diet of the spotted Honeyeater consists primarily of insects, worms, and other invertebrates which they forage in vegetation from the understory; but the Spotted Honeyeater also eats “nectar and fruit such as figs” that they find in the canopy and flowering plants. 97 Observations were recorded from a lowland forest; 49% of which observed that the bird’s foraging occurred in the understory; Majority of which is between ground level and two meters above. Other observations saw the birds forage in the upper canopy (37%). The observations showed the birds were forage less in the subcanopy (7%) and lower canopy (7%). The birds are usually seen foraging alone, and rarely in pairs or small groups.
Sounds and vocal behavior
The Spotted Honeyeater is usually very quiet, but can be noisy in small groups. The whistles consist of two distinct sounds repeated many times, commonly described as “"wu-déé," and occasionally a “tup” in a descending pattern.
Conversation status
The Spotted Honeyeater has been assessed for The IUCN Red List of Threatened Species in 2018 listed as least concern. The species has a large range which makes it not possible to approach the thresholds to be listed for vulnerable. Although the population size has not been estimated, there are no signs of decrease and the population trend tends to be stable.
References
Xanthotis
Birds described in 1861
Taxonomy articles created by Polbot
|
2233186
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%96%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B5%20%D0%9D%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D1%81%D0%BA%D1%83-%D0%91%D1%83%D0%B7%D0%B5%D1%88%D1%82%D1%96
|
Грігоре Ніколеску-Бузешті
|
Грігоре Ніколеску-Бузешті (1 серпня, 1908, Сарата Бузеу) — 12 жовтня 1949, Нью-Йорк) — румунський політик, міністр закордонних справ Румунії.
Біографія
1929 року закінчив юридичний факультет Бухарестського університету.
У Міністерстві закордонних справ займав наступні посади:
Третій секретар (1933);
Другий секретар (1937);
Секретар (1941);
Член ради (1943);
Повноважний міністр (15 серпня 1944—1949).
Паралельно з роботою в міністерстві, він був відправлений за кордон як секретар посольства в Стокгольмі (1937—1939) і Ризі (1939—1940).
Повернувшись до Румунії, він очолював Департамент з економічних та адміністративних питань (23 червня 1944), і Управління кадрами (з 1 серпня 1944).
Отримавши ряд цілком таємної інформації, Ніколеску-Бузешті надав її королю Міхаю I і його оточенню, що дозволило усунути Антонеску від влади.
Після повалення Антонеску 23 серпня 1944, Ніколеску-Бузешті був призначений міністром закордонних справ в уряді генерала Константина Сенетеску (23 серпня — 2 листопада 1944).
Незабаром після свого вимушеного зречення в 1948 король Міхай I зустрівся з Бузешті, в ході обговорення що відбулося в готелі «Derby din Davos», Бузешті запропонував формування Національного комітету Румунії, що складався б з трьох партій: Селянської, Ліберальної і Соціал-демократичної. Колишній король повинен був порадитися з генералом Редеску, перш ніж ухвалювати рішення.
Помер 12 жовтня 1949 в Нью-Йорку.
Джерела
Porter, Ivor (2005), Michael of Romania. The King and the Country, Phoenix Mill: Sutton Publishing
Stoica, Stan (coord.) (2008), Dicționar biografic de istorie a României, București: Editura Meronia
Померли в Нью-Йорку
Випускники Бухарестського університету
|
136628
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sterling%20City%2C%20Texas
|
Sterling City, Texas
|
Sterling City, Texas
Sterling City is the county seat of Sterling County, Texas, United States. Its population was 1,121 at the 2020 census.
History
Sterling City was named for W.S. Sterling, a buffalo hunter and Indian fighter. Land for the new town was donated in January 1891 by R.C. Stewart, and was platted by H.B. Tarver in February. That same year, it was designated the seat of Sterling County. The town soon grew to 300 residents and had its own newspaper, a hotel, a post office, several other businesses, a school, and three churches.
Sterling City was a stop on the Santa Fe Railroad by 1910, but the service was eventually abandoned. The depot still exists as a tourist site.
During World War II, Sterling City's population decreased by 10%. When it was incorporated in August, 1955, Sterling City had a population of some 800 and had added three more churches, a hospital, a bank, and a library.
On May 25, 1955, 15 United States Air Force personnel, flying in a B-36 bomber under the callsign Abbot 27, perished in a crash near Sterling City.
Geography
Sterling City is located on the Edwards Plateau in west-central Texas along the North Concho River at (31.839066, –100.985871). It is accessed by U.S. Highway 87 and State Highways 158 and 163, and covers area of 0.98 sq mi (2.5 km), all land.
Windmills have been a feature of Sterling City since the early 20th century, when the town claimed to have more windmills per acre than any other place in the world, totaling some 300. Today, most of Sterling City's windmills are giant turbines in modern wind farms on a ridge approximately 20 miles northwest of the town and visible from U.S. Highway 87.
Climate
Demographics
2020 census
As of the 2020 United States census, there were 1,121 people, 344 households, and 291 families residing in the city.
2000 census
As of the census of 2000, 1,081 people, 393 households, and 297 families resided in the city. The population density was 1,105.9 people/sq mi (425.9/km). The 467 housing units averaged 477.7/sq mi (184.0/km). The racial makeup of the city was 82.05% White, 0.09% African American, 0.37% Native American, 0.09% Pacific Islander, 14.80% from other races, and 2.59% from two or more races. Hispanics or Latinos of any race were 33.30% of the population.
Of the 393 households, 36.9% had children under 18 living with them, 62.8% were married couples living together, 8.1% had a female householder with no husband present, and 24.4% were not families. About 23.4% of all households were made up of individuals, and 12.7% had someone living alone who was 65 or older. The average household size was 2.69, and the average family size was 3.18.
In the city, the age distribution was 29.6% under 18, 5.5% from 18 to 24, 29.2% from 25 to 44, 20.0% from 45 to 64, and 15.7% who were 65 or older. The median age was 38 years. For every 100 females, there were 94.4 males. For every 100 females age 18 and over, there were 90.7 males.
The median income for a household in the city was $36,359, and for a family was $38,958. Males had a median income of $32,500 versus $18,654 for females. The per capita income for the city was $14,955. About 14.3% of families and 17.7% of the population were below the poverty line, including 22.3% of those under age 18 and 19.3% of those age 65 or over.
Education
The city of Sterling City is served by the Sterling City Independent School District and is home to the Sterling City High School Eagles.
Gallery
References
External links
Cities in Sterling County, Texas
Cities in Texas
County seats in Texas
Populated places established in 1891
1891 establishments in Texas
|
1971879
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%B1%D1%8F%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Кубяково
|
Кубяково
Кубяково — присілок, Муслюмовський район, Татарстан
Кубяково — присілок, Учалинський район, Башкортостан
|
1531040
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Petrosina
|
Petrosina
|
Petrosina
Петросини (Petrosina) — підряд губок класу звичайні губки (Demospongiae).
Класифікація
Підряд має 3 родини:
Родина CalcifibrospongiidaeHartman, 1979
Родина PetrosiidaeVan Soest, 1980
Родина PhloeodictyidaeCarter, 1882Колишні таксони:' Родина Akaidae прийнята як Phloeodictyidae
Родина Oceanapiidae'' прийнята як Phloeodictyidae
Посилання
Boury-Esnault, N.; Van Beveren, M. 1982. Les Démosponges du plateau continental de Kerguelen-Heard. Comité national français des recherches antarctiques 52: 1-175.
Van Soest, R.W.M.; Hooper, J.N.A. 2002. Suborder Petrosina Boury-Esnault & Van Beveren, 1982. Pp. 891–892. In Hooper, J. N. A. & Van Soest, R. W. M. (ed.) Systema Porifera. Guide to the classification of sponges. 1 (Kluwer Academic/ Plenum Publishers: New York, Boston, Dordrecht, London, Moscow).
Van Soest, R.W.M. 2001. Porifera, in: Costello, M.J. et al. (Ed.) (2001). European register of marine species: a check-list of the marine species in Europe and a bibliography of guides to their identification. Collection Patrimoines Naturels, 50: pp. 85-103
Bergquist, P.R. 1980a. The ordinal and subclass classification of the Demospongiae (Porifera); appraisal of the present arrangement, and proposal of a new order. New Zealand Journal of Zoology 7(1): 1-6.
Джерела
Petrosina на WoRMS
Звичайні губки
Гаплосклери
|
4459676
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%80%D1%8F%D0%B4%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83
|
Уряд громадян світу
|
Уряд громадян світу (використовується також скорочення WSA) — формально некомерційна організація, що здійснює підтримку ідей «громадянства світу» та «світового уряду». Головний вид діяльності - продаж паспортів громадянина світу, які к більшості країн визнаються лише сувеніром.
Штаб-квартира розташована у Вашингтоні (округ Колумбія, США). Раніше WSA мав офіси у Нью-Йорку, Лондоні, Токіо та Базелі.
Назва
Коректний дослівний переклад назви організації з англійської - «Всесвітня служба обслуговування», є малозрозумілим за змістом і таким, що містить тавтологію. Завдяки адресі офіційного сайту (worldcitizengov.org), дослівний переклад скорочення якого - «уряд громадян світу», за організацією у перекладних джерелах закріпилася саме така назва. Хоча назва з претензією на «Світовий уряд» явно не відповідає дійсності, адже діяльність організації відрізняється від магазинів продажу сувенірної продукції лише попередньою перевіркою особи покупця через Інтерпол.
Історія і діяльність
WSA заснована 4 вересня 1953 року колишнім бродвейським актором і екс-пілотом ВПС США, Гаррі Девісом, після того, як він в 1948 році відмовився від американського громадянства і назвав себе «громадянином світу».
Перший офіс WSA був відкритий у 1954 році в Нью-Йорку.
З часу створення WSA зареєструвала вже понад 750 000 осіб з різних частин світу.
Основна діяльність організації - видача (продаж) паспортів громадянина світу, свідоцтв про народження та інших документів, які здебільшого являють собою варіацію сувенірної продукції.
Станом на липень 2013 року паспорт громадянина світу визнають документом, що посвідчує особу лише в чотирьох країнах:
Мавританія
Танзанія
Того
Еквадор.
Адреса
Сполучені Штати Америки, округ Колумбія, Вашингтон, Томасове кільце, 5. Будівля міської Національної християнської церкви.
Індекс - 20005
Адреса англійською - 5 Thomas Circle, NW Washington, D.C. 20005 (National City Christian Church building)
Електронна адреса (офіційний сайт) - http://www.worldgovernment.org/
Див. також
Глобалізм
Безгромадянство
Апатрид
Космополіт
Космополітизм
Світовий уряд
Паспорт Нансена
Примітки
Посилання
Офіційний сайт WSA
Космополітизм
|
4007682
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%CC%81
|
С́
|
С́, с́ («Сє») — кирилична літера, утворена від С з додаванням акуту (не плутати з латинською літерою Ć), двадцять третя літера чорногорського алфавіту, де вона передає беззвучний альвеоло-піднебінний шибучий .
Літера відповідає латинському Ś, і його не слід плутати з латинським Ć, що представляє беззвучний альвеоло-піднебінний афрікат / t͡ɕ / (звук Ћ)
Обчислювальні коди
Будучи відносно недавньою літерою, якої немає в жодному застарілому 8-бітному кодуванні кирилицею, буква С́ також не представлена безпосередньо складним символом в Unicode; вона складена з С + ◌́ (U + 0301).
Див. також
Ш ш : Кирилична літера Ш
З́ з́ : Кирилична літера З́
Щ щ: кирилична буква Щ
Літери кирилиці
Літери з акутом
|
1288579
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D1%8C%D1%97%D0%BD%20%D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%8F%20%D0%9C%D0%BE%D0%B9%D1%81%D0%B5%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Ільїн Ілля Мойсейович
|
Ільїн Ілля Мойсейович
Ілля Мойсейович Ільїн (справжнє прізвище Бройтман; 1893, Ананьїв — 1973, Кишинів) — радянський політичний діяч. Перший секретар Молдавського обкому КП(б) України в 1929–1932 роках.
Біографія
Народився в повітовому містечку Ананьїв Херсонської губернії (згодом райцентр Молдавської АРСР, тепер — Україна). Брав участь у революційному русі з 1910-х років, воював на фронтах Громадянської війни. Член РСДРП(б) з квітня 1917 року. У 1922—1929 роках — на господарській і партійній роботі на Україні, в Свердловську та Москві.
У 1929—1932 роках — перший секретар Молдавського обласного комітету комуністичної партії України в Тирасполі (з 30 березня 1930 по жовтень 1931 року — відповідальний секретар), змінив на цій посаді Х. Б. Богопольского. У роки керівної роботи в Молдавській АРСР підтримував т. зв. «самобутників» — прихильників молдаванізації на основі локальних говірок молдавської/румунської мови (на противагу прихильникам прийнятих в Румунії літературних норм). На посту відповідального секретаря в 1932 ріку Ільїна змінив І. С. Плачинда (Спорош).
У 1930—1934 роках — кандидат у члени ЦК КП(б) України. Заарештовано 25 вересня 1938 року в Калузі, де працював на будівництві ділянки Московсько-Київської залізниці. Після звільнення в 1955 ріку оселився в столиці МРСР — Кишиневі, де і помер в квітні 1973 року.
Примітки
Посилання
Інформація про Ільїна на сайті knowbysight.info
Уродженці Ананьївського повіту
Керівники Молдавської АРСР
Перші секретарі Молдавського обкому КП України
Учасники Громадянської війни в Росії
Партійні діячі
Партійна номенклатура
|
13058015
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2000%E2%80%9301%20Divizia%20A
|
2000–01 Divizia A
|
2000–01 Divizia A
The 2000–01 Divizia A was the eighty-third season of Divizia A, the top-level football league of Romania. Season began in August 2000 and ended in May 2001. Steaua București was crowned as champion for the 21st time.
Team changes
Relegated
The teams that were relegated to Divizia B at the end of the previous season:
Farul Constanța
FC Onești
CSM Reșița
Extensiv Craiova
Promoted
The teams that were promoted from Divizia B at the start of the season:
Foresta Fălticeni
Gaz Metan Mediaș
Venues
Personnel and kits
League table
Promotion / relegation play-off
Note: FC Baia Mare sold their 2001–02 Divizia A place to FCM Bacău.
Positions by round
Results
Top goalscorers
Champion squad
References
Liga I seasons
Romania
1
|
5029459
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%D1%96%20%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%202024
|
Україна на пісенному конкурсі Євробачення 2024
|
Україна на пісенному конкурсі Євробачення 2024
Україна взяла участь у пісенному конкурсі Євробачення 2024. Україна взяла участь у конкурсі, що відбувся у травні 2024 року в Мальме у Швеції. За результатами конкурсу представниці України alyona alyona та Jerry Heil пройшли до фіналу, де посіли 3-тє місце, набравши 453 бали.
Передісторія
У 2002 році «Національна телекомпанія України» долучилася до пісенного конкурсу «Євробачення». У 2003 році Україна була вперше представлена на пісенному конкурсі «Євробачення». З того часу Україна до 2023 року була представлена на конкурсі 19 разів, з яких тричі перемагала: 2004 року з піснею «Wild Dances» співачки Руслани, 2016 року — з «1944» співачки Джамали та 2022 — зі «Stefania» гурту «Kalush Orchestra».
На конкурсі, проведеному у місті Ліверпуль, Велика Британія, у травні 2023 року від імені України, перемогла Лорін, представниця Швеції, з піснею «Tattoo». Відтак, конкурс 2024 року був проведений у Швеції.
Національний відбір
Попередній відбір
28 серпня 2023 року Національна суспільна телерадіокомпанія України повідомила, що Україна візьме участь у пісенному конкурсі Євробачення-2024 у Швеції. Музичним продюсером відбору став, як і на відборі грудня 2022 року, соліст гурту «Ріаnобой» Дмитро Шуров. Зазначалося, що у відборі були внесені зміни, щоб дати українській аудиторії змогу «ще більше долучитися до ухвалення ключових рішень відбору». За результатами конкурсу, про які НСТУ повідомила 12 грудня, проводити Нацвідбір буде ІП «1+1 Продакшн».
Прийом заявок на участь у Нацвідборі тривав з 30 серпня по 22 жовтня 2023 року. Як повідомило Суспільне 24 жовтня, надійшло 389 заявок від 288 виконавців, з яких 222 — сольні.
Після опрацювання заявок було сформовано лонглист із двадцяти учасників, оприлюднений 9 листопада. До лонглиста відбору увійшли:
alyona alyona & Jerry Heil
ANKA
Carpetman
DREVO
Ingret
Julia Belei
KARYOTYPE
KRYLATA
MÉLOVIN
NAHABA
NAZVA
PARFENIUK
SHÉPA
SKYLERR
STASYA
SWOIIA
TESLENKO
YAGÓDY
YAKTAK
Ziferblat
17 листопада 2023 Суспільне Мовлення оголосило імена та назви пісень 10 фіналістів Національного відбору на «Євробачення-2024»:
alyona alyona & Jerry Heil — «Teresa & Maria»
DREVO — «Endless chain»
INGRET — «Keeper»
MÉLOVIN — «Dreamer»
NAHABA — «Glasss»
NAZVA — «Slavic English»
SKYLERR — «Time is running out»
YAGODY — «Tsunamia»
YAKTAK — «Lalala»
Ziferblat — «Place I Call Home».
З решти десяти учасників лонглиста шляхом онлайн-голосування в додатку «Дія» протягом 15-21 грудня було обрано одинадцятого фіналіста. Пісні учасників були опубліковані 13 грудня.
ANKA — «Палала»
Carpetman — «Endless fight»
KARYOTYPE — «Sadness»
KRYLATA — «Queen»
PARFENIUK — «Серед вітрів»
SHÉPA — «SUPERNOVA»
STASYA — «Rika»
SWOIIA — «Little Angels»
TESLENKO — «Lights go up»
Учасниця Julia Belei, що ввійшла до лонглиста фіналістів, відмовилася від участі в конкурсі у зв'язку з особистими обставинами.
За результатами голосування, одинадцятою фіналісткою Нацвідбору стала ANKA: за неї проголосували 26,78 % учасників.
Журі фіналу
15 січня 2024 року в додатку «Дія» розпочалося голосування за трьох членів журі Національного відбору. Опитування тривало до 22 січня. Кандидатами в журі стали: Олександр Варениця, Андрій Данилко, Джамала, Олена Коляденко, Катерина Павленко, Сергій Танчинець, Євген Тріплов, Євген Хмара та Павло Шилько. За результатами голосування, членами журі обрано Андрія Данилка (43,79 %), Джамалу (23,62 %) та Сергія Танчинця (12,42 %).
Фінал
Фінал відбору відбувся 3 лютого 2024 року. Ведучими фіналу стали Тімур Мірошниченко, Юлія Саніна та Василь Байдак.
11 січня 2024 року відбулося жеребкування, яке визначило порядок виступів фіналістів. Також було представлено пісні фіналістів.
З міркувань безпеки виступи фіналістів та інші номери фіналу було записано 2 лютого. Виступити у фіналі запросили таких виконавців як Руслана, гурт «Tvorchi», гурт «Kalush Orchestra», Джамала, Вєрка Сердючка, Тіна Кароль, а також Анастасія Димид, представниця України на Дитячому Євробаченні-2023, у дуеті зі Світланою Тарабаровою. Спільний номер мали продюсер відбору Дмитро Шуров та всі учасники конкурсу, які разом виконали попурі пісень Володимира Івасюка.
Під час трансляції фіналу, після виступів усіх учасників ведучі оголосили про відкриття ліній для голосування. Однак у роботі додатка «Дія», де відбувалося глядацьке голосування, стався масштабний збій, через що глядачі не змогли віддати свої голоси. У зв'язку з цим голосування продовжили, а результати Нацвідбору оголосять у прямому ефірі 4 лютого.
4 лютого учасниця відбору SKYLERR заявила про відмову від участі у відборі через масштабний збій додатка «Дія», однак Суспільне Мовлення заявило, що підстав для зняття кандидатури немає і що артистка у разі перемоги має право відмовитися від укладання договору з НСТУ.
О 15:15 4 лютого почався повторний показ фінального концерту Нацвідбору. Результати конкурсу були оголошені в прямому ефірі, що почався о 19:05. Участь у голосуванні в додатку «Дія» взяли 1 167 185 осіб. За результатами голосування журі та глядачів, переможницями відбору стали Jerry Heil та alyona alyona.
Проведення Національного відбору коштувало Суспільному Мовленню майже 11 мільйонів грн.
8 лютого alyona alyona та Jerry Heil підписали із НСТУ договір на участь у Євробаченні-2024.
Виступ на Євробаченні-2024
Підготовка
30 січня 2024 року відбулося жеребкування, яке визначило, що Україна виступатиме в першій половині першого півфіналу конкурсу, що відбудеться 7 травня. 26 березня організатори Євробачення повідомили порядок виступів півфіналістів, відповідно до якого представниці України виступлять у першому півфіналі під номером 5.
25 квітня українська делегація вирушила у місто Мальме, де відбувся конкурс. Напередодні виїзду alyona alyona та Jerry Heil оголосили про початок спільного з United24 збору на відбудову Великокостромської гімназії в Дніпропетровській області, зруйнованій внаслідок російського вторгнення. Перша репетиція дуету на сцені Євробачення в Мальме-Арені відбулася 27 квітня. 1 травня відбулася друга репетиція дуету на сцені, після якої на офіційних ресурсах конкурсу було розміщено короткий фрагмент телевізійної версії номера. Постановницею номера представниць України на конкурсі стала режисерка Таня Муїньо.
5 травня відбулася церемонія відкриття Євробачення-2024. Alyona alyona та Jerry Heil з'явилися на ній в одязі з підвішеними ключами, що символізують домівки, втрачені українцями внаслідок російського вторгнення. Учасниці подарували ведучому великодній кошик та продемонстрували традицію «битися» крашанками.
Перший півфінал
За результатами першого півфіналу, що відбувся 7 травня, alyona alyona та Jerry Heil пройшли до фіналу пісенного конкурсу. Детальні результати першого півфіналу відповідно до правил конкурсу були оприлюднені після фіналу. Згідно з ними, у першому півфіналі Україна посіла друге місце, набравши від глядачів 173 бали.
Фінал
У ході жеребкування після першого півфіналу, що визначало номер виступу кожного учасника у фіналі, представниці України витягли картку «Вибір продюсера» — одне з нововведень Євробачення-2024, яке передбачає, що порядковий номер учасника оберуть самі організатори конкурсу. Після другого півфіналу було визначено, що під час фіналу Україна виступить під номером 2.
У фіналі, що відбувся 11 травня, alyona alyona та Jerry Heil посіли третє місце, набравши 453 бали, зокрема 146 балів від національних журі та 307 — від глядачів.
Голосування України за виконавців на Євробаченні-2024
25 березня 2024 року в додатку «Дія» розпочалося голосування за членів українського Національного журі, яке оцінювало виступи учасників конкурсу у фіналі. Кандидатами в журі стали Fiinka, Олексій Бондаренко, Олександр Варениця, Ірина Горова, Олена Коляденко, Макс Нагорняк, Анна Свиридова, Костянтин Томільченко, Alyosha та Євген Тріплов. Голосування тривало до 1 квітня, участь у ньому взяли 235 тисяч осіб. Його результати були оголошені під час фіналу конкурсу 11 травня 2024 року.
За результатами голосування, до складу Національного журі увійшли:
Олена Тополя (голова журі, 90 221 голос);
Ірина Горова (28 469 голосів);
Олена Коляденко (24 265 голосів);
Костянтин Томільченко (24 097 голосів);
Макс Нагорняк (21 544 голоси).
При цьому на вимогу Європейської мовної спілки кандидатуру Макса Нагорняка затвердили замість співачки Fiinka, що набрала більше голосів, для забезпечення «гендерного балансу».
Речницею українського національного журі у фіналі Євробачення-2024 стала співачка Джамала, що перемогла конкурс 2016 року.
Примітки
Коментарі
Джерела
Посилання
Правила національного відбору на участь у Пісенному конкурсі Євробачення — 2024 // Суспільне, 28 серпня 2023
Українські музичні телепроєкти
Україна на пісенному конкурсі Євробачення
Країни на пісенному конкурсі Євробачення 2024
2023 в Україні
2024 в Україні
|
15506656
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lussac
|
Lussac
|
Lussac may refer to the following places in France:
Lussac, Charente, a commune in the department of Charente
Lussac, Charente-Maritime, a commune in the department of Charente-Maritime
Lussac, Gironde, a commune in the department of Gironde
Lussac-les-Châteaux, a commune in the department of Vienne
Lussac-les-Églises, a commune in the department of Haute-Vienne
|
6742
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D1%86%D0%B0%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD
|
Герцаївський район
|
Герцаївський район — колишній район Чернівецької області України, був найменшим за площею у країні. За етнічною ознакою був мононаціональним з румунською більшістю.
17 липня 2020 року район було ліквідовано внаслідок адміністративно-територіальної реформи, а його територія відійшла до новоутвореного Чернівецького району.
Географія
Район був розміщений в південно-східній частині Чернівецької області, на правому березі річки Прут і займав територію 316 км².
Район межував з Новоселицьким і Глибоцьким районами. По території району проходить державний кордон з Румунією протяжністю 25 км, який охороняють дві прикордонні застави, та функціонує один спрощений (тимчасово закритий) автомобільно-пішохідний пункт пропуску Дяківці.
Земельні ресурси становлять 17435 га. Загальна площа лісів — 2470,5 га. На території району з корисних копалин є запаси глин та суглинків для розвитку цегляно-черепичної промисловості та піщано-гравійної суміші.
До складу району входить місто Герца та 23 сільські населені пункти, які об'єднані в 13 сільських і одну міську раду.
Герцаївський терасовий лісостеповий район розташовується на правобережних терасах Пруту, складених лесовидними суглинками, але досить сильно розчленованими долинами річок і балок. Проте внаслідок поширення лесовидних суглинків тут утворилися гумусовані ґрунти: опідзолені чорноземи та сірі й темно-сірі опідзолені ґрунти, які на схилах піддаються досить інтенсивній ерозії. Агрокліматичні умови цього району характеризуються такими показниками: температури січня — 4,5—5,0°С, липня 19,0— 19,5°С, суми активних температур 2700—2800°, а річна норма опадів—600—625 мм. Всі ознаки (геологічні, геоморфологічні, ґрунтові та кліматичні) вказують на те, що цей район є типово лісостеповим з сільськогосподарським профілем виробництва. Рекреаційне значення району невелике через незначну лісистість. Основною природоохоронною проблемою є боротьба з ерозією, перш за все на орних землях. На правобережних терасах цього району розміщається основний масив як старої, так і нової забудови Чернівців. Тераси крутим схилом спадають до Пруту на якому часто виникають зсуви, що потребують закріплення.
Історія
Утворений 1 жовтня 1940 року. 1962 року район ліквідували, його територія увійшла до складу Глибоцького району. 6 грудня 1991 року Постановою № 1942/12 Верховної Ради України Герцаївський район відновлено.
Адміністративний поділ
Герцаївський район поділяється на 1 селищну раду та 13 сільських рад, які об'єднують 24 населені пункти.
Населення
Розподіл населення за віком та статтю (2001):
Національний склад населення за даними перепису 2001 року:
Мовний склад населення за даними перепису 2001 року:
Етномовний склад населених пунктів району (рідна мова населення за переписом 2001 р.)
Маморниця — єдине село району, де за переписом 2001 року більшість населення визнало рідною мовою українську.
Економіка
Основна галузь економіки району — сільське господарство. За останні роки в агропромисловому комплексі району відбулися значні перетворення. Створені нові господарські структури засновані на приватній власності на землю і майно.
В районі працюють 5 товариств з обмеженою відповідальністю, 1 сільськогосподарський виробничий приватний кооператив, 1 дослідне господарство, 1 фермерське господарства, 1 приватне підприємства агрофірма «BASA».
У районі зареєстровано 5 промислових підприємств, з яких працюють 5. Найбільші з них мале приватне підприємство «Колос», мале підприємство «Медвироби», ВАТ «Фабрика „Прут“», фірма «Піко-Інвест», ПП «БУКЕКСПО». Промисловість району спеціалізується, в основному, на переробці сільськогосподарської продукції.
У районі діють близько 130 об'єктів роздрібної торгівлі (магазини і кіоски) та 30 підприємств ресторанного господарства, які належить як юридичним, так і фізичним особам, 3 готелі. Протягом останніх років спостерігається тенденція до розширення торгової мережі фізичних та юридичних осіб.
У сфері послуг працюють близько 236 суб'єктів підприємницької діяльності.
На території району розташовані ряд зон відпочинку. Діє лижний парк села Горбова (керівник Олег Борисович Колотницький). У селі Хряцька є 3 джерела мінеральних вод, які мають важливі лікувальні властивості. Планується будувати на території цього села санаторно-курортну зону.
Інвестиційна привабливість
На території району є низка об'єктів, цікавих для інвесторів:
будівництво лікувального центру в с. Хряцька та мініцех з розливу води;
автомайстерні в с. Молниця;
деревообробний цех в с. Молниця;
кафе в с. Остриця;
дитячі садки в с. Хряцька та с. Велика Буда;
добудова школи в с. Куликівка.
Культура
В районі діють 23 клубні заклади, 25 бібліотек, 2 музичні школи з 1 філіалом та дитяча художня школа, 3 мистецькі школи. Забезпечують роботу цих закладів культури 109 працівників галузі культури.
Район пишається багатьма художніми колективами, які є переможцями і лауреатами міжнародних, республіканських, обласних конкурсів-оглядів і фестивалів. Народний аматорський хореографічний колектив «Алунелу» будинку народної творчості та дозвілля с. Горбова у 2001 році за вагомий внесок у розвиток культури українського народу, високий художній рівень та виконавському майстерності надано звання «народний аматорський».
У селі Горбова діє єдиний в Україні румуномовний театр «MIORITA», за розвиток театрального мистецтва та організацію навчально-виховної і творчої роботи надано звання «народний аматорський».
Великі успіхів у галузі культури має народний аматорський оркестр «Плаю Херцей» Герцаївського будинку культури (керівник Кришмару І. К.) та народний аматорський оркестр «Валя Прутулуй» будинку народної творчості та дозвілля с. Горбова (керівник — Скалько Д. Д.).
Освіта
В районі налічуються 32 загальноосвітні школи, з них 1 ліцей, 13 шкіл І ступеня, 8 шкіл І-ІІ ступеня, 10 шкіл І-ІІІ ступеня. В школах навчаються 5216 учнів. Здійснювали навчально-виховний процес 543 педагогічних працівників та 51 працівник дошкільних навчальних закладів.
Керівництво відділу освіти протягом останніх років значну увагу надавала реалізації державних та регіональних освітніх програм. Комп'ютерним навчання охоплено 2408 учнів (70 %) від загальної кількості учнів 5-11 класів. Курсу з комп'ютерного навчання пройшли більшість педагогічних працівників району.
Упродовж останніх років відділ освіти районної державної адміністрації вжив заходів для оздоровлення та відпочинку дітей на високому рівні.
У районі продовжується робота щодо проведення капітальних та поточних ремонтів в закладах освіти які потребують покращення умов навчання. Велика увага надається виконанню вимог Закону України «Про охорону дитинства» та Постанови Кабінету Міністрів України № 856 від 19.06.2002 року, які передбачають охоплення гарячим харчуванням безкоштовно дітей з малозабезпечених сімей.
Охорона здоров'я
На території району функціонують такі лікувальні установи: Герцаївська центральна районна лікарня на 126 ліжок з поліклінікою на 90 відвідувань в день. Байраківська дільнична лікарня на 9 ліжок з поліклінікою на 25 відвідувань в день; 5 лікарських амбулаторій — Горбівська, Острицька; Великобудська, Мольницька, Цуреньська та 12 ФАПів. Працюють у галузі охорони здоров'я 393 чоловік.
Протягом 2007—2008 рр. у галузі охорони здоров'я продовжувалась робота по оснащенню відділень Центральної районної лікарні медичною апаратурою та іншою технікою. Придбано: наркозний апарат, лампа «Дегулюкс» для стоматологічного кабінету, шафи медичні для зберігання медикаменти. Для пологового відділення — монітор фетальний для спостереження за станом плоду, стіл неонатальний з підігрівом, опромінювач фототерапевтичний. Для дитячого відділення -відсмоктувач ОК-10, Фотоелектрокалориметр для клінічної лабораторії та фіброгастроскоп для районної поліклініки. Також придбано нову пральну машину, центрифугу для пральні ЦРЛ.
Створюються нові дільниці сімейної медицини.
Соціальний захист, релігія
В районі проживає: — 7730 пенсіонерів; — 1691 чол. ветеранів Другої світової війни; — 108 чол. постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС із них 55 діти; — 876 чол. інвалідів.
На території району функціонує Свято-Вознесенський чоловічий монастир, відомий своєю благочинною діяльністю далеко за межами Чернівецької області. Завдяки організаторським здібностям настоятеля Монастиря отця Михайла в 2000 році було розпочато, а в 2002 році завершено будівництво будинку Великої сім'ї в с. Молниця, де на сьогоднішній день проживають та виховуються 142 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
У районі діють 43 релігійні громади : — 32 церкви Московського патріархату; — 9 молитовних будинків; — Банченський Свято-Вознесенський чоловічий монастир, при якому функціонує 1 будинок Великої сім'ї а також Всеукраїнський центр реабілітації інвалідів «Віра, Надія, Любов».
Молодь та спорт
Понад 20 % населення району становить молодь у віці від 14 до 35 років.
Реалізація державної політики протягом останніх років обумовила в районі певні позитивні зміни у сфері фізичної культури і спорту. Закріплено прогресивні тенденції з окремих напрямків фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності в районі. Зокрема, зросла кількість учнів, які займаються в дитячо-юнацьких спортивних школах, а саме піднявся рівень фізкультурно-оздоровчій роботі у навчально-виховній сфері, продовжується робота щодо підвищення ефективності роботи тренерів та вчителів фізичного виховання, підвищення якості навчального процесу, збільшення обсягу рухової активності дітей залежно від психофізіологічної потреби в рухах, виявлення юних талантів та подальшого їх розвитку, значно зросла кількість проведених районних спортивно-масових заходів, поступово зміцнюється матеріально-технічна спортивна база району, збільшились обсяги фінансування фізичної культури і спорту, проводиться фізкультурно-оздоровча робота і за місцем роботи громадян, на належному рівні розвивається фізична культура і спорт серед сільського населення, спортивні змагання проводяться в районі і при підтримки виконкомів сільських рад та підприємців, за останні роки є певні досягнення на обласних та республіканських змаганнях, на належному рівні проводиться пропаганда здорового образу життя.
Особлива увага в районі надається розвитку дитячого спорту, а саме фізкультурно-оздоровчій роботі у навчально-виховній сфері
Функціонують в районі дві дитячо-юнацькі спортивні школи. Кількість учнів, які займалися в ДЮСШ у 2007—2008 навчальному році порівняно з минулим навчальним роком зросла на 7,6 %.
В ДЮСШ «Освіта» функціонують секції баскетболу, волейболу, гандболу і легкої атлетики. У 2007—2008 навчальному році займалися 392 юнаків та дівчат.
В ДЮСШ «Колос» функціонують секції футболу, легкої атлетики і волейболу. У 2007—2008 навчальному році займалися 372 юнаків та дівчат. Разом по району 764 осіб займаються в ДЮСШ.
Соціально-політичне життя
Найважливішою подією останнього року в житті району є візити найвищих посадових осіб України. Першого вересня 2007 року на відкритті нового сільського клубу в с. Петрашівка, який будувався силами сільської громади та Фондом соціальних інвестицій України, був присутній Міністр закордонних справ України А. П. Яценюк. Неодноразово на різні релігійні свята у Банченському Монастирі були присутні народні депутати Верховної Ради України В.Бойко, Віктор Янукович та інші посадові особи України.
Міжнародні відносини
В районі вживаються заходи щодо поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків . Організовуються обміни офіційними делегаціями, семінари-навчання, конференції, бізнес-переговори тощо.
З метою активізації транскордонного співробітництва, за сприяння Чернівецької обласної державної адміністрації представниками Бюро Транскордонного співробітництва в м. Сучава (Румунія) проведено семінари на тему «Презентація програми добросусідства Румунія-Україна». Під час зазначених заходів обговорено основні принципи підготовки та подання проектів транскордонного співробітництва за програмою PHARE/ CBC 2004—2006, організовано зустрічі потенційних партнерів української та румунської сторін.
Ботошанська повітова рада (Румунія) у партнерстві з Герцаївською районною радою впроваджують проект «Дороги без кордонів для об'єднаної Європи», який фінансується за рахунок Європейського Союзу та Уряду Румунії у рамках Програма добросусідства Україна-Румунія 2004—2006 та заходів «Розвиток транскордонної інфраструктури».
Метою проекту є інтенсифікація економічної та соціальної співпраці між Герцаївським районом та Ботошанським повітом щодо створення спільного менеджменту транспортної інфраструктури прикордонної зони.
В результаті втілення проекту передбачається укладання контракту між Герцаївською районною радою та Ботошанською повітовою радою щодо розробки інвестиційної пропозиції та комплекту проектно-кошторисної документації реконструкції дороги м. Герца — пост митного контролю Дяківці-Раковець(6 км).
В рамках міжнародного співробітництва Герцаївська районна рада (Україна) та Ботошанська повітова рада (Румунія) уклали угоду партнерства по провадження проекту «Міхай Емінеску — всесвітній поет, поет без кордонів».
Мета проекту є виготовлення порівняльного аналізу, рівень пізнавання і сприятливості творів Емінеску на обох боках кордону, а також довідки про життя і твори Емінеску в Ботошанах та в Чернівецької області.
Політика
25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Герцаївського району було створено 25 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 51,84 % (проголосували 12 993 із 25 064 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 51,92 % (6 746 виборців); Юлія Тимошенко — 17,74 % (2 305 виборців), Сергій Тігіпко — 7,85 % (1 020 виборців), Олег Ляшко — 6,77 % (879 виборців), Юрій Бойко — 3,69 % (479 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 2,30 %.
Пам'ятки історії
Пам'ятки історії Герцаївського краю відображають майже весь історичний період його розвитку, становлення. Важливе місце в нашій історичній спадщині займають пам'ятники та пам'ятні місця, пов'язані з життям видатних діячів культури, літератури, мистецтва.
У районі розташовані такі історичні пам'ятники історії, археології та культури:
Михайлівська церка та дзвіниця (1663 р.), с. Петрашівка;
Дмитрівська церква та дзвіниця (1757 р.), с. Луковиця;
Архангельська церква (1796 р.), с. Цурень;
Спиридонівська церква (1807), м. Герца;
Успенська церква (1891 р.), с. Остриця;
Дмитрівська церква XVIII століття, с. Буківка.
Погруддя Георге Асакі — румунського поета, літературознавця, драматурга, поборника дружби румунського та українського народів.
Погруддя Міхая Емінеску — румунського поета.
В м. Герца є будинок, в якому жив і творив румунський художник Артур Верона.
Примітки
Посилання
Паспорт Герцаївського району
Виборчий округ 203
Засновані в Україні 1991
Колишні райони Чернівецької області
|
5270262
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B1%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Сербівка (Чернігівська область)
|
Сербівка (Чернігівська область)
Сербівка — село Остерського району, Чернігівської області.
Станом на 1946 рік належало до Борсуківської сільської ради, тепер куток в с. Борсуків.
Див. також
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)
Примітки
Джерела
Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 року (Україньке видавництво політичної літератури, Київ, 1947)
Колишні населені пункти Чернігівської області
Колишні села України
|
11855465
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Wat%20Rong%20Khun
|
Wat Rong Khun
|
Wat Rong Khun, better known as the White Temple, is a Buddhist temple and one of the most recognizable temples in Pa O Don Chai, Mueang District, Chiang Rai Province, Thailand. The temple outside the town of Chiang Rai attracts a large number of visitors, both Thai and foreign, making it one of Chiang Rai’s most visited attractions. The White temple was created by master Chalermchai Kositpipat, the national artist who designed, constructed, and opened it to visitors in 1997.
The primary structure of the temple is made of a basic concrete frame and a wooden roof. And while, when viewed from afar, it appears to be crafted from sparkling porcelain, upon closer inspection, it becomes evident that the dazzling effect is achieved through a blend of whitewash and transparent mirrored chips. The outer surfaces are adorned with white plaster and incorporated glass inserts.
History
By the end of the 20th century, the original Wat Rong Khun was in a bad state of repair. Funds were not available for renovation. Chalermchai Kositpipat, a local artist from Chiang Rai, decided to completely rebuild the temple and fund the project with his own money. To date, Chalermchai has spent over 40 million THB of his own money on the project. The artist intends for the area adjacent to the temple to be a center of learning and meditation and for people to gain benefit from the Buddhist teachings. Kositpipat considers the temple to be an offering to Lord Buddha and believes the project will give him immortal life. Today the works are ongoing, but are not expected to be completed until 2070.
Structures and symbolism
When completed, the white temple compound will have nine buildings, including the existing ubosot, a hall of relics, a meditation hall, an art gallery, and living quarters for monks.
Bridge of "the cycle of rebirth"
The main building at the white temple, the ubosot, is reached by crossing a bridge over a small lake. In front of the bridge are hundreds of outreaching hands that symbolize unrestrained desire. The bridge proclaims that the way to happiness is by foregoing temptation, greed, and desire. Next to the lake stand two very elegant Kinnaree, half-human, half-bird creatures from Buddhist mythology.
Gate of heaven
After crossing the bridge, the visitor arrives at the "gate of heaven", guarded by two creatures representing Death and Rahu, who decides the fate of the dead. In front of the ubosot are several meditative Buddha images.
Golden building
A structure that stands out because of its color is the rest rooms building. Another very ornately decorated structure, this golden building represents the body, whereas the white ubosot represents the mind. The gold symbolizes how people focus on worldly desires and money. The white building represents the idea to make merit and to focus on the mind, instead of material things and possession.
Ubosot
The principal building, the ubosot, is an all-white building with fragments of mirrored glass embedded in its exterior. It embodies design elements from classic Thai architecture, such as the three-tiered roof and abundant use of Nāga serpents. "Inside the temple, the decor swiftly moves from pristine white to fiery and bewildering. Murals depict swirling orange flames and demon faces, interspersed with Western idols such as Michael Jackson, Neo from The Matrix, Freddy Krueger, and a T-800 series Terminator. Images of nuclear warfare, terrorist attacks such as the World Trade Center attack, and oil pumps hammer home the destructive impact that humans have had on earth. The presence of Harry Potter, Superman, and Hello Kitty confuses the message somewhat, but the overall moral is clear: people are wicked.
2014 earthquake
On 5 May 2014 at 18:08 (local time), the temple was damaged by the earthquake in Mae Lao that struck the province. It was planned to be closed indefinitely. Chalermchai said on 6 May that he would demolish the structures for safety reasons and would not rebuild it.
On May 7, after an engineering expert team inspected and affirmed that all buildings in the compound were structurally unharmed by the quake, Chalermchai announced that he would restore the temple to its original state in two years and promised to devote his life to the work. He also announced that the temple area will be open to visitors from 8 May. The gallery building opened shortly thereafter. But for some buildings, specifically, ubosot itself, visitors are only allowed to take pictures outside.
Visiting
The structure is open year-round. Donations are accepted, but are not to exceed THB 10,000, as Chalermchai refuses to be influenced by big donors.
Entrance fee is THB100 for foreigners and THB 100 for locals.
Photos
See also
Luang Pu Bunleua Sulilat / Sala Keoku / Buddha Park
Lek Viriyaphant / Sanctuary of Truth / Ancient Siam / Erawan Museum
Wat Pa Maha Chedi Kaew
Visionary environments
Hsinbyume Pagoda – White pagoda in Myanmar
Le Palais idéal
References
External links
Image gallery
Visionary environments
Tourist attractions in Chiang Rai province
Sculptures in Thailand
Neotraditional Thai art
|
2529606
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/PAPD7
|
PAPD7
|
PAPD7 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на 5-й хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 772 амінокислот, а молекулярна маса — 82 360.
Кодований геном білок за функцією належить до трансфераз.
Задіяний у таких біологічних процесах, як процесинг мРНК, альтернативний сплайсинг.
Білок має сайт для зв'язування з АТФ, нуклеотидами, іонами металів, іоном магнію, іоном марганцю.
Локалізований у цитоплазмі, ядрі.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 5
Некатегоризовані білки
|
4693276
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C%20%D0%9F%D0%BE%D1%88%D0%B0%D0%BD%D0%B8%20%28%D0%93%D1%80%D1%83%D0%B7%D1%96%D1%8F%29
|
Медаль Пошани (Грузія)
|
Медаль Пошани (Грузія)
Медаль Пошани (ghirsebis medali) — нагорода уряду Республіки Грузія.
Нагорода була заснована в 1992 році.
Положення про нагороду
Медаль Пошани, заснована в 1992 році, нагороджуються громадяни Грузії, які брали активну участь у відродженні Грузії і віддали себе благородним справам.
Деякі нагороджені
Міхо Мосулішвілі — грузинський письменник, драматург, сценарист і перекладач.
Мамука Курашвілі — грузинський бригадний генерал.
Малгожата Гошєвська — польська громадська діяча, політик.
Примітки
Посилання
Georgian Law on Georgian State Awards
Література
Ордени Грузії
Нагороди, засновані 1992
|
2073935
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%83%D0%B4%D0%B7%D1%96%D1%82%D0%B0%20%D0%A2%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F
|
Фудзіта Тосія
|
Фудзіта Тосія
Тосія Фудзіта (4 жовтня 1971, Сідзуока) — колишній японський футболіст, що грав на позиції півзахисника.
Виступав, зокрема, за клуб «Джубіло Івата», а також національну збірну Японії.
Клубна кар'єра
Розпочав грати в футбол у середній школі Сімідзу та Цукубському університеті, після чого 1994 року потрапив в команду «Джубіло Івата», в якій провів десять сезонів, взявши участь у 336 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Джубіло Івата», був основним гравцем команди і виграв за цей час три чемпіонати Японії (в 1997, 1999 і 2002 роках), кубок Джей-ліги (1998), азійський кубок чемпіонів (1999), Суперкубок Азії (1999) та Кубок Імператора (2003). Крім того Фудзіта визнавався найціннішим гравцем Джей-ліги (2001), ставав найкращим футболістом Японії (2002), а також тричі був включений у символічну збірну чемпіонату (1998, 2001, 2002).
В другій половині 2003 року футболіст недовго грав на правах оренди за нідерландський «Утрехт», але незабаром повернувся до клубу «Джубіло Івата», де і продовжив свої виступи.
Влітку 2005 року Фудзіта став гравцем клубу «Нагоя Грампус», де провів наступні три з половиною сезони, після чого перейшов до команди другого дивізіону «Роассо Кумамото», де виступав протягом двох наступних сезонів.
Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «ДЖЕФ Юнайтед», за який провів кілька матчів у другому дивізіоні протягом сезону 2011 року.
Виступи за збірну
1995 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Японії.
У складі збірної був учасником розіграшу Кубка Америки 1999 року у Парагваї, куди Японія була включена я статусі запрошеної збірної. На турнірі Фудзіта зіграв в усіх трьох матчах, проте його команда зайняла останнє місце в групі.
Згодом був учасником розіграшу Кубка конфедерацій 2001 року в Японії і Південній Кореї, де разом з командою здобув «срібло», та кубка Азії з футболу 2004 року у Китаї, здобувши того року титул переможця турніру.
Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 11 років, провів у формі головної команди країни лише 24 матчі, забивши 3 голи.
Статистика
Клубна
|-
|1994||rowspan="10"| «Джубіло Івата»||rowspan="10"|Джей-ліга||38||7||1||0||4||0||colspan="2"|-||43||7
|-
|1995||49||11||1||1||colspan="2"|-||colspan="2"|-||50||12
|-
|1996||25||4||1||0||14||1||colspan="2"|-||40||5
|-
|1997||24||9||4||3||6||0||colspan="2"|-||34||12
|-
|1998||33||17||3||0||6||4||colspan="2"|-||42||21
|-
|1999||29||4||3||0||4||1||colspan="2"|-||36||5
|-
|2000||30||8||3||1||4||1||colspan="2"|-||37||10
|-
|2001||26||11||2||1||7||0||colspan="2"|-||35||12
|-
|2002||30||10||3||0||7||2||colspan="2"|-||19||6
|-
|2003||13||6||0||0||6||0||colspan="2"|-||19||6
|-
|2003/04|| «Утрехт»||Ередивізі||14||1||colspan="2"|-||colspan="2"|-||3||0||17||1
|-
|2004||rowspan="2"| «Джубіло Івата»||rowspan="6"|Джей-ліга||29||7||5||1||0||0||4||0||38||8
|-
|2005||10||0||0||0||0||0||4||1||14||1
|-
|2005||rowspan="4"| «Нагоя Грампус»||22||2||2||0||0||0||colspan="2"|-||24||2
|-
|2006||24||2||2||0||4||0||colspan="2"|-||30||2
|-
|2007||29||2||2||0||1||0||colspan="2"|-||32||2
|-
|2008||8||0||1||0||4||1||colspan="2"|-||13||1
|-
|2009||rowspan="2"| «Роассо Кумамото»||rowspan="4"|Джей-ліга 2||50||4||1||0||colspan="2"|-||colspan="2"|-||51||4
|-
|2010||25||2||0||0||colspan="2"|-||colspan="2"|-||25||2
|-
|2011|| «ДЖЕФ Юнайтед»||4||0||1||0||colspan="2"|–||colspan="2"|–||5||0
498||106||35||7||67||10||8||1||608||124
14||1||colspan="2"|-||colspan="2"|-||3||0||17||1
512||107||35||7||67||10||11||1||625||125
|}
Збірна
|-
|1995||6||2
|-
|1996||0||0
|-
|1997||0||0
|-
|1998||0||0
|-
|1999||4||0
|-
|2000||0||0
|-
|2001||0||0
|-
|2002||0||0
|-
|2003||3||0
|-
|2004||10||1
|-
|2005||1||0
|-
!Загалом||24||3
|}
Титули і досягнення
Командні
Чемпіон Японії (3):
«Джубіло Івата»: 1997, 1999, 2002
Володар Кубка Джей-ліги (1):
«Джубіло Івата»: 1998
Володар Кубка Імператора (1):
«Джубіло Івата»: 2003
Володар Суперкубка Японії (3):
«Джубіло Івата»: 2000, 2003, 2004
Клубний чемпіон Азії (1):
«Джубіло Івата»: 1999
Володар Суперкубка Азії (1):
«Джубіло Івата»: 1999
Збірні
Володар кубка Азії: 2004
Особисті
Член символічної збірної Джей-Ліги: 1998, 2001, 2002
Найцінніший гравець Джей-ліги: 2001
Футболіст року в Японії: 2002
Посилання
Статистика виступів на сайті national-football-teams.com
Японські футболісти
Футболісти «Джубіло Івата»
Футболісти «Утрехта»
Футболісти «Нагоя Грампус»
Футболісти «Роассо Кумамото»
Футболісти «ДЖЕФ Юнайтед»
Японські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Нідерландах
Уродженці Сідзуоки
|
4382808
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Masset
|
Masset
|
Masset (formerly Massett) is a village in the Haida Gwaii archipelago in British Columbia, Canada. It is located on Masset Sound on the northern coast of Graham Island, the largest island in the archipelago, and is approximately west of mainland British Columbia. It is the primary western terminus of Trans-Canada Highway 16 (the Yellowhead Highway) and is served by Masset Airport, with flights to Vancouver and Prince Rupert. During the maritime fur trade of the early 19th century, Masset was a key trading site. It was incorporated as a village municipality on May 11, 1961.
Name
The name Masset was a gift from the captain of a Spanish vessel that was repaired with the assistance of the Haida citizens of Atewaas, Kayung and Jaaguhl. These three villages accepted the gift and adopted the name Masset to commemorate what might be the first ever contact between Europeans and the Haida.
During the early years of Canadian colonization the name Masset and the post office were adopted by the former Reverend Charles Harrison as part of his scheme to sell land.
The name Masset is currently in use by two places: the Village of Masset, a municipality under Canadian legislation; and by the Village of Old Massett, the original recipient of the name and a village under the Constitution of the Haida Nation.
According to John T. Walbran, Masset came from the Haida word Masst, or large island. Captain Douglas, on his second visit from Nootka Sound aboard the Iphigenia on June 19, 1789, named the bay leading to the inlet McIntyre's Bay. This name was used on the charts of Dixon and Meares. The American traders called the inlet, Hancock's River as shown in Ingraham's chart of 1792 after the American brig Hancock. In 1853 H.N. Knox of the Royal Navy, mate on , did a sketch survey of the harbour when the name Masset was adopted by the British. A survey was made in 1907 by Captain Learmouth on HMS Egeria.
Masset's name in the local dialect of the Haida language is Uttewas, "white slope", probably referring to a small hill south of the village.
Demographics
In the 2021 Census of Population conducted by Statistics Canada, Masset had a population of 838 living in 399 of its 518 total private dwellings, a change of from its 2016 population of 793. With a land area of , it had a population density of in 2021.
Oceanographic research
From 1942 to 1942, the British Columbia Shore Station Oceanographic Program was collecting coastal water temperature and salinity measurements for the Department of Fisheries and Oceans from Masset everyday during this period.
Military base
Canadian Forces Station Leitrim Detachment Masset, established as Naval Radio Station Masset in 1943, is a Canadian Forces facility used to gather signals intelligence for the Communications Security Establishment Canada and the Canadian Forces Intelligence Branch. The equipment at CFS Masset is operated remotely from CFS Leitrim near Ottawa, Ontario.
Notable people from Masset
Guujaaw (wood carver, musician, traditional medicine practitioner and political activist)
Michael Nicoll Yahgulanaas (Haida manga artist)
Robert Davidson (artist)
Florence Davidson (artist)
Reg Davidson (carver)
Climate
The climate, moderated by a warm Pacific current from Japan, is generally mild with no extremes in temperature, oceanic (Cfb). Annual temperature varies only 20 degrees Celsius but is variable and unpredictable - even within a 24-hour period. Average rainfall is with snowfall of and there is generally a breeze, most often out of the southeast when it is raining, and the northwest when it is sunny.
Summer temperatures are in the range and the days are long - May, June, July boasting 18 hours of daylight. August and May general have the most sun but there is a fair degree of rain throughout the summer months. Winter months are mild with temperatures in the range and while precipitation is usually in the form of rain there can be some snowfall. Conditions can become severe without warning and Masset has registered wind gusts to .
Although it is located at over 54 degrees north, rainfall follows a Mediterranean pattern. It is one of the northernmost places with this characteristic.
See also
Masset Formation
List of Haida villages
References
External links
Villages in British Columbia
Populated places in Haida Gwaii
Haida villages
Graham Island
Hudson's Bay Company trading posts
|
116470
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chevy%20Chase%20Section%20Three%2C%20Maryland
|
Chevy Chase Section Three, Maryland
|
Chevy Chase Section Three, Maryland
Chevy Chase Section Three is a village in Montgomery County, Maryland, United States. It was organized as a special tax district in 1916 and incorporated as a village in 1982. The population was 802 at the 2020 census.
It is part of a larger community, colloquially referred to as Chevy Chase, that includes several adjoining settlements in Montgomery County and one neighborhood of Washington, D.C.
Geography
Chevy Chase Section Three is located in southern Montgomery County at (38.979043, -77.072948). It is bordered by the town of Chevy Chase to the west, Chevy Chase Section Five to the north, Martin's Additions to the east, and Chevy Chase Village to the south. It is less than one mile northwest of the border with the District of Columbia and northwest of downtown Washington.
According to the U.S. Census Bureau, the village has an area of , all land. The town is in the watershed of Rock Creek. There are 280 residential lots in Section 3, and the village also contains the Chevy Chase United Methodist Church.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, 760 people resided in the village. The population density was . There were 278 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 92.1% White, 1.3% African American, 0.1% Native American, 2.6% Asian, 0.7% from other races, and 3.2% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 3.9% of the population.
There were 271 households, of which 41.3% had children under the age of 18 living with them, 73.4% were married couples living together, 7.7% had a female householder with no husband present, 1.1% had a male householder with no wife present, and 17.7% were non-families. The average household size was 2.80; but 15.5% consisted of one person, and 9.5% of one person 65 years of age or older.
The population included 223 families whose average size was 3.11.
The median age in the village was 43.8 years. 28.7% of residents were under the age of 18; 4.1% were between the ages of 18 and 24; 18.7% were from 25 to 44; 28.2% were from 45 to 64; and 20.3% were 65 years of age or older. The gender makeup of the village was 47.0% male and 53.0% female.
2000 census
At the 2000 census, the median household income was $150,000, and the median family income was $162,659. Males had a median income of $100,000 versus $60,313 for females. The per capita income for the village was $76,392. About 0.9% of families and 1.3% of the population were below the poverty line, including none of those under the age of eighteen or sixty-five or over.
Law and government
Chevy Chase Section Three has a five-member village council elected by the residents. The village also falls under the jurisdiction of the Montgomery County Council.
Education
Residents are served by the Montgomery County Public Schools. Residents are zoned to Rosemary Hills Elementary School (PreK-2) Chevy Chase Elementary School (3-5), Silver Creek Middle School and Bethesda-Chevy Chase High School.
Transportation
Maryland Route 186 (Brookville Road) which traverses the east edge of the village from south to north. Maryland Route 185 (Connecticut Avenue) follows the west edge of the village corporate limits in a similar orientation.
References
External links
1916 establishments in Maryland
1982 establishments in Maryland
Chevy Chase, Maryland
Populated places established in 1916
Populated places established in 1982
Suburbs of Washington, D.C.
Upper class culture in Maryland
Villages in Montgomery County, Maryland
|
4328169
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Euphorbia%20rupestris
|
Euphorbia rupestris
|
Euphorbia rupestris — вид рослин із родини молочайних (Euphorbiaceae), ендемік Алтаю.
Опис
Це гола багаторічна трава 10–20 см заввишки. Стебла прості. Листки 3–4 × 1–1.5 см, зворотнояйцеподібні, цілі, тупі. Суцвіття зонтикоподібне; приквітки у довжину 1–2 см, округло-трикутні. Нектарники темно-пурпурові. Квітки жовті. Період цвітіння: літо. Насіння 4–5 × ≈ 2 мм, еліпсоїдне.
Поширення
Ендемік Алтаю. Населяє скелясті схили.
Примітки
rupestris
Флора Алтаю
Рослини, описані 1830
|
18564995
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pleni%C8%9Ba
|
Plenița
|
Plenița is a commune in Dolj County, Oltenia, Romania with a population of 5,800 people. It is composed of two villages, Castrele Traiane, and Plenița.
The locality was a town until 1950. It is located in the western part of the county, at a distance of from the county seat, Craiova, and from the Danube, on the border with Mehedinți County. Its neighbors are the following communes: Verbița to the north; Orodel and Caraula to the east; Unirea to the south; and Dârvari and Oprișor (from Mehedinți County) to the west and northwest.
Notable figures
Constantin Albu
Nicolae Ciucă
References
Communes in Dolj County
Localities in Oltenia
|
296191
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B5%20%28%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D1%96%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Муроване (Самбірський район)
|
Муроване (Самбірський район)
Муроване
Муроване — село в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Населення становить 689 осіб. Орган місцевого самоврядування — Хирівська міська рада.
Географія
Село розташоване неподалік від міста Хирова, біля підніжжя Лисої Гори (659 м над рівнем моря), у долині річки Стривігор.
Історія
Перші згадки про село Ляшки Муровані (нині Муроване) відносяться до 1374 року (за іншими джерелами 1454 р.), було власністю родини Гербуртів — лицарів, які прибули в Галичину з Моравії.
З XVI ст. Ляшки належали родині Тарлів, які побудувати тут родинний замок (знищений росіянами за часу I Світової війни). Миколай Тарло — перемишльський хорунжий, придворний і королівський секретар, попіклувався про надання містечкові 1560 року Магдебурського права. Пізніше Ляшки муровані стали власністю родини Мнішеків. Тут бл. 1588 року народилась Марина Мнішек — дружина Дмитрія I, московська цариця. Містечко належало родині Мнішеків до 1815 року, після чого кілька разів змінювало власників.
До 1934 року тут існували дві окремі ґміни — Ляшки Муровані місто і Ляшки Муровані село. 1938 року в місті мешкало 410 поляків і 30 українців, а в селі — 58 поляків, 430 українців і 6 євреїв.
Пам'ятки архітектури
Руїни замку Мнішеків
Колишній парафіяльний костел Св. Йосифа Обручника (XVIII ст.)
Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і Св. мученика Георгія (XVIII ст.)
Пам'ятки природи
Парк XVIII ст.
Алея вікових лип
Відомі люди
В селі народилися:
Гулянський Йосип Павлович (1923—1985) — майстер гутного скла.
Лозинський Іван Миколайович (1927—1992) — український літературознавець, бібліограф, автор численних праць з літературознавства.
Марина Мнішек — дружина Дмитрія I, московського царя, у романівській та совєтській, а згодом і російській історіографії — «Лжедмітрія І».
У Мурованому бували: Ян Матейко (художник) і Александр Фредро (комедіограф, поет).
Джерела
.— S. 95.
Посилання
Муроване. Пам'ятки Галичини
Муроване . Замки та храми України
Ляшки Муровані . Мандри Україною
Села Львівської області
Муроване (Старосамбірський район)
Колишні міста
|
1054863
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%20%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%96%D1%97
|
Індекс демократії
|
Індекс демократії — класифікація 167 країн світу, складена «Economist Intelligence Unit» за рівнем розвитку в них демократії.
При складанні класифікації враховуються 60 різних показників, згрупованих по 5 категоріях: вибори і плюралізм, громадянські свободи, діяльність уряду, політична ангажованість населення і політична культура. Вперше індекс був складений 2007 року, доповнений 2008 та 2010 року.
Методика визначення індексу
Показник індексу демократії визначається на основі відповідей на 60 питань, кожне з яких має два або три варіанти відповіді. Більшість відповідей дають т. зв. «експерти з оцінювання» демократії; у доповіді не вказується, якого роду фахівці, ні їх кількість, ні те, чи експерти є співробітниками Economist Intelligence Unit, чи вони є незалежними науковцями, не вказується також національність експертів. Деякі відповіді отримуються шляхом опитування громадської думки з відповідних країн. У випадку, коли відсутні результати опитування в певній країні, використовуються результати опитування у подібних країнах та оцінки експертів.
Питання розділені на п'ять категорій, перерахованих нижче. Кожній відповіді відповідає певна кількість балів — 0 або 1, у питаннях з трьома варіантами можливий також варіант, що має вартість 0,5 бала. Отримується сума балів, отриманих на всі запитання в кожній категорії, яка множиться на десять і ділиться на загальну кількість питань у категорії. У деяких випадках відповідь, за яку дається 0 балів, стільки ж зараховується і на подібне питання. Наприклад, якщо вибори національного законодавчого органу і глави уряду, не вважаються вільними (питання 1), то на відповідь на наступне запитання: "Чи є вибори справедливими … ? " не звертається, а автоматично позначається нулем. Крім того, є кілька питань, що вважаються настільки важливими, що низька оцінка за них дає штраф на загальну суму оцінок для відповідних категорій, а саме:
«Чи є національні вибори вільними і справедливими»;
«Безпека виборців»;
«Вплив іноземних держав на уряд»;
«Можливості державних службовців для здійснення політики».
П'ять категорій показників, які всі перераховані в доповіді, потім усереднюються, щоб знайти індекс демократії для даної країни. Нарешті, індекс демократії з округленням до однієї десятої, вирішує класифікацію країни, а саме:
Якщо І. Д. для країни становить 8-10 балів, то це країна з повноцінною демократією;
При І. Д. від 6 до 7,9 балів демократія в країні вважається неповною;
4-5,9 балів — у країні панує перехідний режим;
Менше 4 балів — авторитарний режим у країні.
У доповіді розглядаються інші показники демократії, як це визначено, наприклад, від Freedom House, і стверджує, для деяких з вибір, зроблений командою з Economist Intelligence Unit. У цьому порівнянні, більший акцент був зроблений на громадську думку і ставлення, якщо судити з опитуваннями громадської, але, з іншого боку, економічний рівень життя не враховувався, як один з критеріїв демократії (як здавалося б, деякі інші дослідники зробили).
Визначення класифікацій
Повноцінна демократія — країна, де громадянські свободи і основні політичні свободи не тільки поважаються, а також підкріплюються політичною культурою, що сприяє розвитку демократичних принципів. Ці народи мають діючу систему урядової влади, незалежність судової влади, чиї рішення є обов'язковими до виконання, уряд, який адекватно функціонує і засоби масової інформації, які є незалежними і різноманітними. Ці країни мають лише незначні проблеми в демократичному функціонуванні.
Неповна демократія — країни, де вибори є справедливими і вільними, але можуть виникати проблеми (наприклад, порушення свободи ЗМІ), хоча основні громадянські свободи шануються. Тим не менше, ці країни мають істотні недоліки в інших демократичних аспектах, в тому числі нерозвиненість політичної культури, низький рівень участі в політиці, і проблеми у функціонуванні системи управління.
Країни з перехідним (гібридним) режимом — країни, де регулярно існують непрямі порушення на виборах, що перешкоджають визнанню їх чесними та вільними. В цих держави часто наявний уряд, який чинить тиск на політичних опонентів, відсутня незалежна судова система, широко розповсюджена корупція, переслідування та тиск на ЗМІ, відсутнє повноцінне верховенство права, і більш виражені недоліки, ніж у неповних демократій у сферах розвитку політичної культури, низький рівень участі в політиці, і проблеми у функціонуванні системи управління.
Авторитарний режим — країни, де політичний плюралізм відсутній або вкрай обмежений. Ці країни часто базуються на абсолютній диктатурі, можуть мати деякі традиційні інститути демократії — але мізерної значущості, порушення і утиски громадянських свобод є звичайним явищем, вибори, якщо вони проводяться — не є чесними і вільними, ЗМІ часто підпорядковані державі або контролюються організаціями, пов'язаними з правлячим режимом, судова система не є незалежною, наявна повсюдна цензура і придушення урядової критики.
Зміни з 2010 року
За даними опитування індексу за 2012 рік, Норвегія набрала в сумі 9.93 за шкалою від нуля до десяти, зберігаючи перше місце, яке вона займала з 2010 року, коли перегнала Швецію — країну з найвищим місцем в індексі. Північна Корея набрала найнижчий показник — 1.08, залишаючись останньою і займаючи 167-е місце, таке ж, як у 2010 і 2011 роках.
Не було ніяких істотних поліпшень або погіршень у демократії в період між 2011 і 2012. У 2012 році показник залишився таким же для 73 із 167 країн, поліпшився для 54 країн і знизився для 40. Лівія пережила найбільший зростання серед інших країн в її показнику в 2012 році. Середні регіональні показники в 2012 році були дуже схожі на результати в 2011 році. Винятоком є Близький Схід та Північна Африка(БСПА- Близький (Середній) Схід та Північна Африка), де середній бал зріс більш, ніж на одну десяту пункту з 3,62 до 3,73 і три країни перейшли від авторитарних до перехідних режимів (Єгипет, Лівія, Марокко).
Індекс демократії 2011 року спрямував увагу на наслідки «арабської весни» і великий вплив, який вона може мати, а також вплив світової фінансової кризи у 2007-08 на політику всій Європі. Показник демократії був в 2011 році нижчий ніж в 2010 році в 48 країнах з 167 розглянутих. Він був вище в 41 країні, і залишався тим самим у 78.
У дев'яти країнах відбулася зміна типу режиму в проміжку між 2010 і 2011 роками; у чотирьох з них стався регрес. Стан режиму в Португалії був знижений до неповної категорії демократії, що приписувався як наслідок світової фінансової кризи. Туніс, Мавританія, Єгипет і Нігерія — всі піднялися до країн з перехідним режимом, Замбія перейшла до категорії неповної демократії.
Рейтинг 2023
Список країн взятий із сайту «Економіста».
Рейтинг 2021
На сайті «Економіста» існують дані за 2021 рік також.
Рейтинг 2020
Список країн взятий із сайту «Економіста».
Рейтинг 2014
Рейтинг 2011
Рейтинг 2007
Див. також
Перелік індексів свободи
Посилання
Демократія
Дослідження
Міжнародні рейтинги
Індекси
Політична соціологія
|
836757
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0%20%28%D0%9E%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0%29
|
Стрітенська церква (Олика)
|
Стрітенська церква (Олика)
Свято-Стрітенська церква — парафіяльна православна ([[Українська православна церква(УПЦ). пам'ятка архітектури національного значення, розташована у давньому передмісті Олики — Залісочому (тепер село Залісоче Дідичівської сільської ради Луцького району Волинської області. Храм споруджений на кошти парафіян у 1784 році.
Стрітенський храм у Залісочому — один з класичних зразків архітектури бароко волинської школи. За даними церковного літопису, церква мурована на вапняному розчині з металевою арматурою, має товщину стін близько чотирьох метрів, що, вочевидь, було продиктовано розташуванням храму обіч тракту. Споруда виконувала й оборонні функції. Церква, яка належить до архітектури 18 століття, є найдавнішою збереженою пам'яткою православ'я у давній Олиці.
Історія храму
Перша церква була дерев'яною. За фундації князя Михайла Казимира Радзивілла «Рибоньки» у 1727 році поруч з Луцькою брамою було зведено парафіяльний храм, так звана церква «на могилках», яка через півстоліття була знищена пожежею. На цьому ж місці обіч шляху у 1784 році вже на кошти парафіян місцеві майстри побудували кам'яну церкву Стрітення Господнє.
Церковний історик Микола Теодорович дає наступну характеристику Стрітенської церкви в Олиці кінця 19 століття і майна, яке їй належало:
За даними церковного літопису, мурована на вапняному розчині з металевою арматурою, має товщину стін близько чотирьох метрів, що, вочевидь, було продиктовано розташуванням храму обіч тракту. Споруда виконувала й оборонні функції.
За переказами, при завершенні кам'яного склепіння впав купол. Не було майстра, котрий би взявся його вимурувати. Однак, все ж зголосився один олицький тесляр, котрий запропонував збудувати баню з дерева і за півтора місяця завершив роботу.
Пожежа у першій чверті 19 століття значно пошкодила храм, навіть впав купол. 1864 року церкву капітально відремонтували. В єдиний комплекс із храмом входить і дерев'яна двоярусна, завершена куполом дзвіниця, нижній поверх якої може слугувати і за в'їзну браму. Це дещо незвична для Волині пам'ятка архітектури споруджена 1806 року.
Нині церква є парафіяльним храмом села Залісоче Ківерцівського благочиння Волинської єпархії УПЦ МП.
Стрітенська церква та дзвіниця є пам'ятками архітектури національного значення, охоронний номер комплексу № 120/0, охоронний номер церкви № 120/1, дзвіниці № 120/2.
Архітектура
Церква
Екстер'єр
Спочатку була цілком кам'яною, але після пожежі в першій чверті 19 століття впало склепіння. Пізніше було зроблене нове дерев'яне. 1864 року церкву капітально відремонтували, покрили жерстю, пофарбували. Наступні ремонти проводилися в 1870 році, 1908-1910 роках. Одна з найдосконаліших пам'яток архітектури бароко волинської школи.
Цегляна, оштукатурена, за відомостями церковного літопису зведена на вапняному розчині з металевою арматурою. Класичний зразок центричної споруди. У масивних стінах восьмигранного в плані основного об'єму по сторонах світу прорізані три квадратних та напівкругле приміщення. У двох симетрично протилежних ризалітах містяться нартекс та презбітерій. У проміжних гранях влаштовані великі ніші з високими вікнами. Таким чином у стінах немов би заховані вісім масивних пілонів, які підтримують широкий (16 м в діаметрі) дерев'яний купол, м'якої барочної форми. Стрункість силуету надають вертикальні лінії пілястр і прорізані в гранях високі вікна. В інтер'єрі точно знайдені пропорційні співвідношення частин, чіткий ритм розчленованих стін, вікон, пілястр.
Інтер'єр
В інтер'єрі храму гармонійно поєднуються досконала архітектура доби бароко, дерев'яне різьблення і волинський іконопис другої половини 18 століття. Пам'яток з попереднього храму першої чверті 18 століття, знищеного пожежею, не збереглось.
Нинішній іконостас часу будівництва храму і виготовлений для інтер'єру саме даної церкви, про що свідчить його відповідність архітектурі будівлі. Він довершено вписується в інтер'єр. Іконостас одноярусний зі скромною декоративною решіткою і розкішними царськими вратами з пишними рокайлями (завитками), характерними для стилю рококо, який з середини 18 століття поширюється в декорі інтер'єрів волинських храмів. Пишне декоративне різьблення використовувалось саме в різьбі царських врат, пристінних головних та бічних вівтарях, картушах виносних ікон. Найкращі зразки декоративного різьблення в стилі рококо різних видів маємо саме в інтер'єрі церкви в Залісоче. Іконостас Стрітенської церкви має високу центральну частину, яка розташована в підкупольному просторі, а бокові — в бокових навах. Круглі колонки намісного ряду завершуються пишними капітелями з візерунком листя аканту в обрамленні невеликих волют. В оздобленні врат використані рокайлі, вогники, кетяги квітів. Медальйони з зображеннями євангелістів неправильної витягнутої форми поміщені в мушлі. Різьба легка, прозора. Колонка, яка розділяє половинки дверей, різьблена орнаментом з дрібного лаврового листя, завершується короною з хрестом. У центрі іконостасу ікона «Спас Вседержитель» у профільованій рамі з рокайльними мотивами. Обабіч ікони — каннельовані колонки з капітелями, що аналогічні капітелям колон намісного ряду. Вся конструкція іконостасу з боків прикрашена цікавою решіткою, краї якої утворені довгастими волютами. Навершя аркоподібне у формі квадріофолію з іконою «Благовіщення», що виступає над аркою і увінчується чотирикінцевим хрестом. Ікону підтримують руками ангели, масивні фігури яких розташовані на наверші.
Широко і розмаїто стиль рококо представлений в храмах Волині в різьбі кіотів запрестольних і бокових вівтарів та виносних двосторонніх ікон 18 століття. У багатих різьблених кіотах цього часу подані в Стрітенській церкві ікони «Миколай Чудотворець» і «Різдво Христове» та виносна двохстороння ікона «Богородиця Одигітрія» в картуші.
Інтер'єр храму доповнюють живописні полотна кінця 18 — початку 19 століття. Це вісім медальйонів із зображеннями святих апостолів, писані олійними фарбами, які розміщені на кожній з восьми колон храму. Чотири полотна з зображеннями святих євангелістів Луки, Матвія, Івана, Марка розміщені по периметру храму. У живописі використана характерна для волинського іконопису кольорова гама — поєднання відтінків червоного, синього і жовтого кольорів.
Волинські майстри минулого століття славилися й карбуванням по металу. Карбовані ризи 17 — 18 століття накладені на ікони «Косьма і Даміан» та «Миколай Чудотворець». Риза ікони «Косьма і Даміан» має оригінальне вирішення, покриває зображення святих, поданих у повний зріст.
Всього у Стрітенській церкві села Залісоче зберігається 21 пам'ятка сакрального мистецтва. Це — 7 пам'яток дерев'яного різьблення, 2 ікони волинської школи іконопису «Свята Варвара» і «Стрітення» другої половини 18 століття і 12 живописних полотен того ж часу. Це є власне найціннішим збереженим в межах давньої Олиці комплексом пам'яток різних видів сакрального мистецтва, який представляє православ'я, історію і культуру цієї місцевості.
Більш ранніх пам'яток православ'я в Олиці не збереглося. У істориків, зокрема, у Володимира Антоновича, є згадки про цінну реліквію — хрест митрополита Феогноста зі старослов'янськими написами, який знаходився у Стрітенському храмі ще в 19 столітті.
Дзвіниця
Дзвіниця, побудована в 1806 році, розташована на осі церкви. Дерев'яна, квадратна в плані, двоярусна, з відкритою галереєю, завершена куполом.
Малюнок
Невідомий художник. Олика. Луцька брама. 1936 р. Папір, туш, «сухий пензлик»; 17,3 х 24,9 см. Фонди Волинського краєзнавчого музею. Інв. № Г-219.
На передньому плані зображено муровану двоярусну прямокутну споруду з арковим проїздом і фігурними бійницями. Справа віддалік фрагмент церкви за дерев'яним парканом.
Зліва внизу напис «Ołyka», справа монограма художника і дата «KN-36».
Галерея
Примітки
Джерела
Справочник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР»
Ковальчук Є. Пам'ятки православ'я Олики // Історична Волинь
Гжегож Ронковскі. Путівник Західною Україною. Волинь. стор. 260
Офіційний сайт Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації. Пам'ятки містобудування і архітектури Волинської області
Панахида по новопреставленому батюшці // Офіційний сайт Волинської єпархії УПЦ МП
Посилання
Дерев'яні храми України. Залісоче
Церкви Волинської області
Олика
Культові споруди, побудовані 1784
Засновані в Україні 1784
|
536769
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D1%81%D1%96%D0%BD%D1%8C%D1%97%20%28%D0%A8%D0%B5%D1%80%29
|
Ассіньї (Шер)
|
Ассіньї (Шер)
Ассіньї — муніципалітет у Франції, у регіоні Центр — Долина Луари, департамент Шер. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 165 км на південь від Парижа, 85 км на південний схід від Орлеана, 50 км на північний схід від Буржа.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 80 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 179,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Ассіньї на сайті французького Національного інституту географії
Ассіньї на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Шер
Примітки
Муніципалітети департаменту Шер
|
2950799
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%BE%D2%91%D1%96-%D0%A2%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F
|
Твароґі-Тромбниця
|
Твароґі-Тромбниця — село в Польщі, у гміні Перлеєво Сім'ятицького повіту Підляського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Ломжинського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Сім'ятицького повіту
|
1187866
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D1%82%D0%B0%20%28%D0%9E%D0%BB%D1%82%29
|
Бута (Олт)
|
Бута (Олт)
Бута — село у повіті Олт в Румунії. Входить до складу комуни Кримпоя.
Село розташоване на відстані 111 км на захід від Бухареста, 30 км на південний схід від Слатіни, 71 км на схід від Крайови.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживала особа, усі — румуни. Усі жителі села рідною мовою назвали румунську.
Примітки
Села повіту Олт
|
2229387
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%BC%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%20%D0%9C%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%96
|
Нампаліс Менді
|
Нампаліс Менді (23 червня 1992 в Ла-Сейн-сюр-Мер, Франція) — французький футболіст, опірний півзахисник.
Клубна кар'єра
Менді — вихованець клубів «Тулон» та «Монако». В 2010 році Нампалі підписав з монегасками контракт на три роки. 7 серпня в матчі проти «Ліона» він дебютував за останній в Лізі 1. Із закінченням сезону «Монако» вилетів, але Нампалі залишився в команді та через два роки допоміг їй повернутися в еліту. Після закінчення контракту Менді приєднався до «Ніцци». 17 серпня 2013 року в матчі проти «Ренна» він дебютував за новий клуб. 19 вересня 2015 року у двобої проти «Бастії» Нампалі забив свій перший гол за «Ніццу».
Літом 2016 року Менді перейшов в англійський «Лестер Сіті» до свого минулого тренера по «Монако» Клаудіо Раньєрі. Він підписав контракт на чотири роки. Сума трансферу склала 15,5 млн євро.
Міжнародна кар'єра
В 2012 та 2013 роках Менді в складі молодіжної збірної Франці брав участь в Турнірі у Тулоні.
Досягнення
Володар Кубка Англії (1):
«Лестер Сіті»: 2020-21
Володар Суперкубка Англії (1):
«Лестер Сіті»: 2021
Переможець Кубка африканських націй: 2021
Примітки
Посилання
Club profile
France profile at FFF
Уродженці Ла-Сейн-сюр-Мера
Французькі футболісти
Сенегальські футболісти
Гравці молодіжної збірної Франції з футболу
Гравці збірної Сенегалу з футболу
Футболісти «Монако»
Футболісти «Ніцци»
Футболісти «Лестер Сіті»
Французькі футбольні легіонери
Сенегальські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Англії
|
1439030
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%AF%D0%BC%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Александрово (Ямбольська область)
|
Александрово (Ямбольська область)
Александрово — село в Ямбольській області Болгарії. Входить до складу общини Стралджа.
Населення
За даними перепису населення 2011 року у селі проживали осіб.
Національний склад населення села:
Розподіл населення за віком у 2011 році:
Динаміка населення:
Примітки
Села Ямбольської області
|
4074699
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%80%D0%B4%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%BE%20%D0%94%D0%B5%20%D0%9F%D0%B0%D0%BE%D0%BB%D1%96
|
Вірджиніо Де Паолі
|
Вірджиніо Де Паолі (22 червня 1938, Чертоза-ді-Павія — 24 серпня 2009, Брешія) — італійський футболіст, що грав на позиції нападника, зокрема за «Брешію», а також національну збірну Італії.
По завершенні ігрової кар'єри — тренер.
Клубна кар'єра
Народився 22 червня 1938 року в місті Чертоза-ді-Павія. Вихованець футбольної школи «Мілана».
У дорослому футболі дебютував 1957 року виступами на умовах оренди за «Новезе», в якій провів один сезон, взявши участь у 22 матчах чемпіонату. Наступний сезон на аналогічних умовах відіграв за «Варезе» у третьому італійському дивізіоні, після чого 1959 року на правах повноцінного контракту став гравцем іншої третьолігової команди, «Пізи».
У сезоні 1960/61 забив 9 голів у 29 іграх другого італійського дивізіону за «Венецію», допомігши їй виграти змагання і здобути підвищення в класі.
Утім сам гравець продовжив виступи на другому рівні футбольної піраміди Італії, оскільки того ж 1961 року перейшов до «Брешії». У цій команді швидко став ключовим атакувальним гравцем, поступово покращуючи результативність. У сезоні 1964/65 відзначився 20-ма забитими в іграх чемпіонату голами, що не лише дозволило йому стати найкращим бомбардиром Серії B, але й допомогло команді вийти переможцем турніру у другому дивізіоні і підвищитися у класі. Тож у сезоні 1965/66 дебютував у складі «Брешії» в іграх Серії A, де був найкращим голеодором своєї команди і посів п'яте місце у рейтингу найкращих бомбардирів сезону елітного італійського дивізіону.
Влітку 1966 року забивного нападника до своїх лав запросив туринський «Ювентус», у складі якого Де Паолі у першому ж сезоні став переможцем національного чемпіонату, забивши 8 голів (другий результат у команді після Джампаоло Менікеллі). Наступного сезону знову відзначився вісьмома голами, а туринці фінішували на третьому місці.
1968 року «Ювентус» підписав на позицію форварда П'єтро Анастазі, а Де Паолі повернувся до «Брешії», що знову мала змагатися у другому дивізіоні. Відразу після повернення, у сезоні 1968/69 з 18-ма голами удруге став найкращим бомбардиром Серії B, допомігши команді повернути собі місце у найвищлму дивізіоні. Наступний сезон відіграв за «Брешію» у Серії A, згодом ще два сезони у Серії B, після чого завершив ігрову кар'єру у 1972 році.
Виступи за збірні
1964 року провів одну гру за молодіжну збірну Італії.
У 1966 році залучався до лав національної збірної Італії, у складі якої провів три гри, відзначившись голом у ворота збірної Румунії у грі відбору на Євро-1968.
Кар'єра тренера
Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1974 року, очоливши тренерський штаб клубу «Таррос».
Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Фрозіноне», головним тренером команди якого Вірджиніо Де Паолі був протягом 1977 року.
Помер 24 серпня 2009 року на 72-му році життя у місті Брешія.
Статистика виступів
Статистика виступів за збірну
Титули і досягнення
Командні
Чемпіон Італії (1):
«Ювентус»: 1966-1967
Особисті
Найкращий бомбардир Серії B (2):
1964-1965 (20 голів), 1968-1969 (18 голів)
Посилання
Італійські футболісти
Італійські футбольні тренери
Гравці молодіжної збірної Італії з футболу
Гравці збірної Італії з футболу
Футболісти «Новезе»
Футболісти «Варезе»
Футболісти «Пізи»
Футболісти «Венеції»
Футболісти «Брешії»
Футболісти «Ювентуса»
Тренери ФК «Фрозіноне»
|
32096487
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1911%E2%80%9312%20Scottish%20Division%20One
|
1911–12 Scottish Division One
|
1911–12 Scottish Division One
The 1911–12 Scottish Division One season was won by Rangers by six points over nearest rival Celtic.
League table
Results
References
Scottish Football Archive
1911–12 Scottish Football League
Scottish Division One seasons
Scottish
|
2181408
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Alabama%20State%20Capitol
|
Alabama State Capitol
|
Alabama State Capitol
The Alabama State Capitol, listed on the National Register of Historic Places as the First Confederate Capitol, is the state capitol building for Alabama. Located on Capitol Hill, originally Goat Hill, in Montgomery, it was declared a National Historic Landmark on December 19, 1960. Unlike every other state capitol, the Alabama Legislature does not meet there, but at the Alabama State House. The Capitol has the governor's office and otherwise functions as a museum.
Alabama has had five political capitals and four purpose-built capitol buildings during its history since it was designated as a territory of the United States. The first was the territorial capital in St. Stephens in 1817; the state organizing convention was held in Huntsville in 1819, and the first permanent capital was designated in 1820 as Cahaba. The legislature moved the capital to Tuscaloosa in 1826, where it was housed in a new three-story building. The 1826 State House in Tuscaloosa was later used as Alabama Central Female College. After it burned in 1923, the ruins were retained within Capitol Park.
Finally, in 1846, the capital was moved again, when Montgomery was designated. The first capitol building in Montgomery, located where the current building stands, burned after two years. The current building was completed in 1851, and additional wings were added over the course of the following 140 years. These changes followed population growth in the state as many slave-holding European-American settlers arrived. Large parts of the state were subsequently developed for cotton cultivation.
The current capitol building temporarily served as the Confederate Capitol while Montgomery served as the first political capital of the Confederate States of America in 1861, before Richmond, Virginia was designated as the capital. Delegates meeting as the Montgomery Convention in the Senate Chamber drew up the Provisional Constitution of the Confederate States on February 4, 1861. The convention also adopted the Permanent Constitution here on March 11, 1861.
In 1965, more than one hundred years later, the third (and final) Selma to Montgomery march ended at the front marble staircase of the Capitol, with the protests and events surrounding them directly leading to the Voting Rights Act of 1965.
Description
Architecturally, the building is Greek Revival in style with some Beaux-Arts influences. The central core of the building and the east wing to the structure's rear, is three stories built over a below-grade basement. The north and south wings are two-stories over a raised basement. The current front facade is approximately wide and tall from ground level to the top of the lantern on the dome.
History
First capitol building
The first capitol building to be built in Montgomery was designed by Stephen Decatur Button of Philadelphia. Andrew Dexter, one of Montgomery's founders, kept a prime piece of property empty in anticipation of the capital eventually being moved to Montgomery from Tuscaloosa. This property, atop what was then known as Goat Hill due to its use as a pasture, was chosen as the site for the new capitol building. Construction began in 1846, with the new building presented to the state on December 6, 1847. Button credited much of his architectural inspiration to Minard Lafever's Beauties of Modern Architecture.
Button's building was stuccoed brick, with two full stories set over a rusticated raised basement. A two-story monumental portico with six Composite columns, topped by a broad pediment, was centered on the middle five bays of the front elevation. A central dome, in diameter, sat directly on a supporting ring at the main roof level behind the portico. The dome was crowned with an elaborate lantern patterned after the Choragic Monument of Lysicrates. This first capitol building burned on December 14, 1849, little more than two years after its completion. The ruins were cleared by March 1850, with a new building soon to follow.
Current capitol building
The current capitol building was built from 1850 to 1851, with Barachias Holt as supervising architect. Holt, originally from Exeter, Maine, was a master mechanic by trade. Following his work on the capitol, he created a successful sash, door, and blind factory in Montgomery.
The new building used the brick foundations and general layout of Button's previous structure, with modifications by Holt. The modifications included a full three-story building over a basement and a three-story front portico, this time without a pediment. Holt's dome was a departure from the previous work also; his wood and cast iron dome was supported on a ring of Corinthian columns and topped with a simple twelve-sided glazed lantern. John P. and James D. Randolph were the principal contractors. had previously completed extensive brickwork on the William Nichols-designed campus for the University of Alabama at Tuscaloosa. Randolph was in charge of the carpentry work, which was likely accomplished by subcontractors. Nimrod E. Benson and Judson Wyman were the building supervisors.
The new capitol building was first occupied by the Alabama Legislature on October 1, 1851. The clock over the portico was installed in February 1852. The clock, along with a bell, was purchased by the City of Montgomery and presented to the state in 1852. In proportion to the capitol building, the clock appears as a square white box with black dials and crowned with a gabled roof. The dials are in diameter with minute hands and a hour hands. It has been criticized as architecturally inappropriate on various occasions since its initial installation.
With the secession of Alabama and six other Deep South states and subsequent formation of the Confederacy in February 1861, the building served as its first capitol until May 22, 1861. A commemorative brass marker in the shape of a six-pointed star is set into the marble floor of the front portico at the precise location where Jefferson Davis stood on February 18, 1861, to take his oath of office as the only President of the Confederate States of America.
In 1901 delegates met at the Capitol to draft the Constitution of Alabama. Convention chair John B. Knox said they were there to end "the menace of negro domination." The new constitution enshrined "White Supremacy by Law" and consolidated power at the Capitol and away from local governments.
In 1961 Governor John Patterson flew a seven-starred version of the Stars and Bars over the capitol for several days in celebration of the centennial of the Civil War. His successor, George Wallace, raised the Confederate Battle Flag over the dome on April 25, 1963, as a symbol of defiance to the federal government; this was the date of his meeting with U.S. Attorney General Robert F. Kennedy to discuss desegregation of the University of Alabama .
The flag continued to be flown over the capitol for almost 30 years. Several African American legislators and members of the state chapter of the NAACP were arrested in 1988 after attempting to remove the flag. In 1991 the flag was removed during renovations to the dome, and its return was barred by a 1993 state court decision. It ruled that an 1895 state statute allows only the national and state flags to be flown over the capitol building.
The building served as home to the Alabama Legislature until 1985, when it moved to the new Alabama State House. Officially, this move was temporary, since the Alabama Constitution requires that the Legislature meet in the capitol. In 1984, a constitutional amendment was passed that allowed the Legislature to move to another building if the capitol were to be renovated. The renovation started in 1985 and was completed in 1992 by the architecture group Holmes and Holmes. When the capitol was reopened, the Governor of Alabama and numerous other state offices moved back into the building, but the legislature remained at the State House.
On May 7, 2009, the legislature reconvened in the capitol building for the first time since September 20, 1985, due to flooding in the State House. This required some adapting, as the capitol did not have desks in the House chamber, and those in the Senate chamber were 1861 replicas. Neither chamber has a computerized voting system. The capitol building's heating and air conditioning is supplied from the State House. Because the electricity had been turned off in the State House due to the flooding, there was no air conditioning in the capitol.
The building
The exterior
The original core of the building, as well as the subsequent additions, is essentially Greek Revival in style. The 1851 three-story core of the building features bays delineated by Doric pilasters and a monumental three-story hexastyle portico utilizing the Composite order. The original core of the building is , with an original central rear judiciary wing measuring . The first extension to the rear added another . Each side-wing is .
The additions started with an extension to the east wing on the building's rear facade in 1885. Then a south wing with Beaux-Arts influences was added in 1906. An externally identical north wing was completed in 1912. The matching side-wings were designed by Montgomery architect Frank Lockwood, in consultation with Charles Follen McKim of McKim, Mead & White. The symmetrical north and south side-wings are each joined to the 1851 structure with a hyphen. Each hyphen features a recessed two-story Ionic portico on the west facade. Both of the adjoining side-wings feature two-story hexastyle Ionic entrance porticoes on their north and south elevations, respectively. The west and east facades of these wings also feature decorative two-story hexastyle pseudo-porticoes with engaged Ionic columns. A new east wing addition with a new three-story tetrastyle portico was built during the 1985–92 restoration. The new portico includes columns that match the Composite order originals of the main entrance portico on the 1851 west elevation.
The interior
Upon entering the ground floor of the capitol building, one enters the main stair-hall. It is the location of cantilevered stairways that spiral up to the third floor. The twin cantilevered spiral staircases are among the building's finest original architectural features. They were designed and built by architect Horace King, a former slave who was freed in 1846. Due to his renown in Alabama and surrounding states as a bridge builder, the Alabama Legislature passed a special law that exempted him from the state's manumission laws, which normally required that freed slaves leave the state within one year of gaining their freedom. During the post-war Reconstruction Era he served two terms in the Alabama House of Representatives, in the building that he had helped to design and build.
Immediately east of the stair-hall is the ground floor of the rotunda. The ground floor of the rotunda, not physically open to the upper rotunda floors, contains the memorial sculpture Lurleen Burns Wallace (1968) by F. R. Schoenfeld. Wallace was Alabama's first female governor and died while in office in 1968. From there, hallways leading to offices branch off into the north and south wings. The next major room on the ground floor is the old Supreme Court Chamber, part of the original capitol plan. Located in the east (rear) wing, it is the only portion of the wing dating back to 1851. It is a large rectangular room, one story high, with a concave entry wall and two robust Ionic columns visually dividing the space near the center of the room. Later east wing expansions continue on eastward from this room.
The second floor is accessed via the main stairhall. From there the open rotunda is accessed to the east. The rotunda leads to the east wing offices, the old Senate Chamber to the north and the old House of Representatives Chamber to the south.
The interior of the capitol building is centered on the axial rotunda, which is topped by a large dome. The rotunda is open from the second floor and through the third floor to the top of the dome. The dome interior is decorated with eight painted murals by Roderick MacKenzie, a Scottish-born artist who relocated to Alabama. The murals illustrate MacKenzie's artistic interpretation of the history of Alabama. They were executed on canvas from 1926 to 1930 at his Mobile studio and then shipped to Montgomery by railroad for installation in July 1930.
The murals depict the hostile meeting of Hernando de Soto and Tuskaloosa in 1540, the establishment of the colonial French capital of Mobile by Pierre Le Moyne d'Iberville and Jean-Baptiste Le Moyne, Sieur de Bienville from 1702 to 1711, the surrender of William Weatherford to Andrew Jackson in 1814, pioneers settling the Alabama wilderness in 1816, the drafting of the Constitution of Alabama in 1818, wealth and leisure during the antebellum era from 1840 to 1860, the inauguration of Confederate President Jefferson Davis on the capitol steps in 1861, and, finally, prosperity following the development of resources from 1874 to 1930.
Both legislative chambers date to the original 1851 construction. Both of them are rectangular in shape and extend upward through the third floor, with a mezzanine gallery on that level. The galleries in both chambers are supported by Corinthian columns. Those in the old Senate Chamber are gilded, while those in the old House of Representatives Chamber are simply painted. The old Senate Chamber is the smaller of the two legislative chambers, with a mezzanine in a circular pattern stretching around all four sides of the room, broken only above lectern platform. The old House Chamber is larger, with a curvilinear mezzanine on three walls that merges into each side wall before reaching the lectern platform wall.
The Old Senate Chamber was the site of several events leading to the Civil War. The Alabama Secession Convention met here on January 11, 1861, and voted to withdraw from the Union. Then, the Confederate States of America was organized here via a provisional constitution on February 4, 1861, Jefferson Davis was elected as its first president on February 9, 1861, and finally the permanent Confederate constitution brought into effect on March 11, 1861.
The grounds
The landscape plan for Capitol Hill surrounding the capitol building was originally designed by the firm of Frederick Law Olmsted in 1889. The grounds of Capitol Hill were surrounded by a cast iron fence from the 19th century into the first decades of the 20th. It was later removed and reused to enclose the Old Augusta Cemetery on Wares Ferry Road. The grounds still contain many trees and scrubs from the Olmsted design, in addition to numerous monuments. Other major features of the grounds include the marble steps leading to the front portico, the Confederate Memorial Monument and the Avenue of Flags. Statuary on the capitol grounds includes Albert Patterson (1961), depicting an assassinated attorney; Duty Called (1986) by Branko Medenica; James Marion Sims (1939) by Biancio Melarango, depicting a gynecologist who experimented on enslaved black women without anesthesia; Jefferson Davis (1940) by Frederick Cleveland Hibbard, depicting the president of the Confederacy; John Allan Wyeth (1920s) by Gutzon Borglum; and Joseph Lister Hill (1969) by Gualberto Rocchi, depicting a senator. These statues are protected by the Alabama Memorial Preservation Act.
The main steps
The principal access to the capitol building was originally via a long flight of steps leading to the front portico. These were much narrower than those in place today. They were replaced by new steps fabricated from Georgia marble in 1949. The modern steps are the same width as the portico and are edged with raised marble planters.
It was here that the third Selma to Montgomery march ended on March 25, 1965, with 25,000 protesters at the foot of the capitol steps on Dexter Avenue. Prominent protesters included Martin Luther King Jr., Ralph Abernathy, Coretta Scott King, Ralph Bunche, Roy Wilkins, Whitney Young, A. Philip Randolph, Bayard Rustin, John Lewis, James Baldwin, Harry Belafonte, and Joan Baez. A delegation from the protestors attempted to see Governor George Wallace to give him a petition that asked for an end to racial discrimination in Alabama. The governor had sent word that he would see the delegation, but they were denied entry to the capitol grounds twice and told no one would be let through. State police surrounded the capitol and prevented the marchers' delegation entry to the grounds. Martin Luther King Jr. then gave an impassioned speech at the base of the steps:
The delegation was later let through into the capitol, but were told that Wallace's office was closed for the day. The delegation later left, without having been able to give their petition to anyone. It read:
These steps remain as they were in 1965, although repairs were made during the 1992 renovation of the building. The steps have continued to be the rallying point for civil demonstrations over the succeeding years. Memorial Selma to Montgomery marches have ended at the steps on several occasions. The most recent, in honor of what would have been King's 83rd birthday, was held on January 15, 2012. On this occasion the marchers were greeted by Governor Robert J. Bentley.
The steps have seen protests by LGBT groups and immigration groups in recent years as well. The annual Vigil for Victims of Hate and Violence, sponsored by Equality Alabama, took place on the capitol steps on February 20, 2011, to heighten awareness of the lack of hate crime legislation to protect LGBT people in the state. Hundreds of protesters converged at the steps on December 17, 2011, to protest the passage of Alabama's strict new immigration law, Alabama HB 56.
Confederate Memorial Monument
Avenue of Flags
The Avenue of Flags is another major feature of the Alabama State Capitol grounds. It is a grouping of the flags of the U.S. states, with a native stone from each state, engraved with its name, set at the base of each flagpole. The flagpoles are arranged in a semi-circle between the Ionic portico of the capitol building's south wing and Washington Avenue. It was completed during the term of Governor Albert Brewer, being officially dedicated on April 6, 1968.
Tourism
The areas that are open for tourists are the entry stairhall, the old Governor's Office, the old State Supreme Court, the old Supreme Court Library, the rotunda, the old House of Representatives, and the old Senate Chamber. Its buildings and grounds are maintained by the Alabama Historical Commission.
See also
List of National Historic Landmarks in Alabama
First White House of the Confederacy, across the street from the capitol building
Virginia State Capitol, second and last capitol building of the Confederacy
List of state and territorial capitols in the United States
References
External links
Alabama State Capitol - visitor information
Alabama State Legislature Visitor's Guide
National Register of Historic Places in Montgomery, Alabama
Government buildings completed in 1851
State government buildings in Alabama
State capitols in the United States
National Historic Landmarks in Alabama
Museums in Montgomery, Alabama
History museums in Alabama
Greek Revival architecture in Alabama
Government buildings on the National Register of Historic Places in Alabama
Clock towers in Alabama
Alabama State Historic Sites
Terminating vistas in the United States
1851 establishments in Alabama
Government buildings with domes
|
584049
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%96%20%28%D0%95%D0%BD%D0%B0%29
|
Бресі (Ена)
|
Бресі (Ена)
Бресі — муніципалітет у Франції, у регіоні О-де-Франс, департамент Ена. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 85 км на схід від Парижа, 120 км на південний схід від Ам'єна, 50 км на південь від Лана.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 129 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 343,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Бресі на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Ена
Примітки
Муніципалітети департаменту Ена
|
4112145
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%B5%29
|
Маврово (селище)
|
Маврово (селище)
Маврово - це селище та туристичний курорт у гірській області на заході Північної Македонії.
Опис
Він розташований у муніципалітеті Маврово та Ростуша. Маврово є популярним місцем для туристів протягом усього року завдяки своєму гірськолижному центру Заре Лазаревські, національному парку та озеру. Є будинки для вихідних, корчми та готелі, що пропонують розміщення туристів цілий рік.
Церква Святого Миколая в Маврово була побудована в 1850 році, затоплена у місцевому озері в 1953 році, але через посуху у 21 столітті повернувся з озера.
Галерея
Список літератури
Статті з мікроформатом hAudio
Населені пункти Північної Македонії
|
10998
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B0%D1%82%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%84%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%82
|
Головний атмосферний фронт
|
Головний атмосферний фронт — малорухливий атмосферний фронт, який поділяє основні географічні типи повітряних мас планети. Характеризується мінливим станом метеорологічних елементів. Найактивніші глобальні атмосферні фронти у північній та південній півкулі: арктичний і полярний. Тропічний фронт формується на межі тропічного та екваторіального повітря. Зона, де холодне повітря рухається у бік теплого, називається холодним фронтом, а зона, де тепле повітря рухається у бік холодного — теплим фронтом. У тропічному фронті відбувається утворення тропічних циклонів, аналогічні процеси відбуваються і у зонах між сусідніми субтропічними антициклонами.
Див. також
Фронт атмосферний
Література
Хромов С. П., Мамонтова Л. И. Метеорологический словарь. — Л.: Гидрометеоиздат, 1974.
Атмосферні фронти
|
5142932
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B4%D0%B0%20%D0%90%D1%82%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0
|
Авеніда Атлантика
|
Авеніда Атлантика — набережна біля пляжу Копакабана в Ріо-де-Жанейро.
Географія
У довжину вона становить 4 кілометри і тягнеться на всьому протязі міських районів Копакабана та Леме.
Починається в районі Леме і через 800 метрів перетинається з Авенідою принцеси Ізабель, маючи 2 смуги 2 рухи в обох напрямках, а закінчується в районі Копакабана, маючи 3 смуги руху. На ній також розташовані знаменитий променад із португальського тротуару з хвилястим візерунком та велосипедна доріжка між променадом та автомобільними смугами.
На обох краях Авеніди Атлантика розташовані військові бази: Форт Копакабана в Копакабані та Форт Дукі-ді-Кашіас у Лемі. Обидва перебувають у власності та керуються Бразильською армією.
Вздовж Авеніди Атлантика розташовані житлові будинки, ресторани, готелі (включаючи Копакабану Пелес) та крамниці. Більшість будівель на вулиці 11-поверхові, збудовані без порожнього простору між ними, що спостерігається і по всіх районах Копакабани та Леме.
Див. також
Пауло де Фронтін
Примітки
Набережні
Ріо-де-Жанейро
|
4276418
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Total%20ring%20of%20fractions
|
Total ring of fractions
|
Total ring of fractions
In abstract algebra, the total quotient ring or total ring of fractions is a construction that generalizes the notion of the field of fractions of an integral domain to commutative rings R that may have zero divisors. The construction embeds R in a larger ring, giving every non-zero-divisor of R an inverse in the larger ring. If the homomorphism from R to the new ring is to be injective, no further elements can be given an inverse.
Definition
Let be a commutative ring and let be the set of elements that are not zero divisors in ; then is a multiplicatively closed set. Hence we may localize the ring at the set to obtain the total quotient ring .
If is a domain, then and the total quotient ring is the same as the field of fractions. This justifies the notation , which is sometimes used for the field of fractions as well, since there is no ambiguity in the case of a domain.
Since in the construction contains no zero divisors, the natural map is injective, so the total quotient ring is an extension of .
Examples
For a product ring , the total quotient ring is the product of total quotient rings . In particular, if A and B are integral domains, it is the product of quotient fields.
For the ring of holomorphic functions on an open set D of complex numbers, the total quotient ring is the ring of meromorphic functions on D, even if D is not connected.
In an Artinian ring, all elements are units or zero divisors. Hence the set of non-zero-divisors is the group of units of the ring, , and so . But since all these elements already have inverses, .
In a commutative von Neumann regular ring R, the same thing happens. Suppose a in R is not a zero divisor. Then in a von Neumann regular ring a = axa for some x in R, giving the equation a(xa − 1) = 0. Since a is not a zero divisor, xa = 1, showing a is a unit. Here again, .
In algebraic geometry one considers a sheaf of total quotient rings on a scheme, and this may be used to give the definition of a Cartier divisor.
The total ring of fractions of a reduced ring
Proof: Every element of Q(A) is either a unit or a zero divisor. Thus, any proper ideal I of Q(A) is contained in the set of zero divisors of Q(A); that set equals the union of the minimal prime ideals since Q(A) is reduced. By prime avoidance, I must be contained in some . Hence, the ideals are maximal ideals of Q(A). Also, their intersection is zero. Thus, by the Chinese remainder theorem applied to Q(A),
.
Let S be the multiplicatively closed set of non-zero-divisors of A. By exactness of localization,
,
which is already a field and so must be .
Generalization
If is a commutative ring and is any multiplicatively closed set in , the localization can still be constructed, but the ring homomorphism from to might fail to be injective. For example, if , then is the trivial ring.
Citations
References
Commutative algebra
Ring theory
de:Lokalisierung (Algebra)#Totalquotientenring
|
256211
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%87%D1%96
|
Злобичі
|
Злобичі — село в Україні, у Коростенському районі Житомирської області. Населення становить 362 особи.
Історія
У 1906 році — село Ушомирської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 75 верст, від волості 15. Дворів 220, мешканців 1287.
У 1923—59 роках — адміністративний центр Злобицької сільської ради Коростенського району.
Див. також
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область)
Примітки
Посилання
Погода в селі Злобичі
Села Житомирської області
|
1125598
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%B9%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Індокитай (значення)
|
Індокитай (значення)
Індокитай — півострів у Південно-Східній Азії
Французький Індокитай — колишнє французьке колоніальне володіння в Південно-Східній Азії.
Індокитай (фільм) — французько-в'єтнамський кінофільм 1992 року
Див. також
Indochine — французький музичний гурт, утворений у 1981 році.
|
64263461
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Krestyansky
|
Krestyansky
|
Krestyansky is a rural locality (a khutor) in Butyrskoye Rural Settlement, Repyovsky District, Voronezh Oblast, Russia. The population was 54 as of 2010.
Geography
Krestyansky is located 6 km west of Repyovka (the district's administrative centre) by road. Korneyevka is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Repyovsky District
|
507235
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%93%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%81%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B0
|
Функція Гевісайда
|
Функція Гевісайда, H, — це розривна функція дійсної змінної значення якої рівне 0 для від'ємних значень аргумента і рівне 1 для додатних значень аргумента.
В більшості випадків значення функції в точці нуль H(0) не є важливим.
Функція названа на честь англійського математика Олівера Гевісайда і широко використовується в теорії керування і обробці сигналів.
В теорії ймовірності функція Гевісайда з 'H(0)=1 є функцією розподілу випадкової змінної, що майже напевно рівна нулю.
Функція Гевісайда є первісною дельта-функції Дірака і можна записати:
В даній рівності зміст інтегрального виразу залежить від концепції узагальнених функцій, що використовується і рівність може не справджуватися в нулі.
Дискретна форма
Функцію Гевісайда можна також визначити і для дискретного аргументу n:
де n — ціле число.
Дискретний одиничний імпульс тоді є першою різницею дискретної функції Гевісайда:
і виконується рівність:
Аналітичні апроксимації
Для наближення функції Гевісайда гладкими функціями можна використати логістичні функції:
,
Якщо прийняти H(0) = ½, виконується рівність:
Існують і інші наближення, зокрема:
Інтегральне представлення
Функція Гевісайда може бути подана за допомогою наступного інтегрального представлення:
H(0)
Серед найпоширеніших значень функції в нулі використовуються H(0) = 0, H(0) = ½ або H(0) = 1. H''(0) = ½ є одним з найпоширеніших варіантів оскільки тоді виконується:
Іноді також використовується загальний запис:
Первісна і похідна
Первісною функцією для функції Гевісайда є: (ReLU)
де за визначенням:
Похідною функції Гевісайда є дельта-функція Дірака:
Історія
Ця функція використовувалася ще до появи її зручного позначення. Наприклад в 1830-х роках опублікував декілька робіт присвячених функції . На його думку, дорівнює 0, якщо ; 1, якщо (див. Нуль в нульовому степені); або , якщо . Таким чином Лібрі робить висновок, що дорівнює 1, якщо , і 0 в іншому випадку. Користуючись нотацією Айверсона це можна було б записати, як
Однак такої нотації в той час не було, і Лібрі вважав досягненням, що цю функцію можна виразити через стандартні математичні операції.
Він використовував цю функцію, для вираження абсолютної величини (позначення тоді ще не було, воно було введене пізніше Вейєрштрассом) і індикатора таких умов як
, і навіть « є дільником ».
Див. також
Дельта-функція Дірака
Signum-функція
Примітки
Функції та відображення
|
26383607
|
https://en.wikipedia.org/wiki/German%20submarine%20U-716
|
German submarine U-716
|
German submarine U-716 was a Type VIIC U-boat built for Nazi Germany's Kriegsmarine for service during World War II.
Design
German Type VIIC submarines were preceded by the shorter Type VIIB submarines. U-716 had a displacement of when at the surface and while submerged. She had a total length of , a pressure hull length of , a beam of , a height of , and a draught of . The submarine was powered by two Germaniawerft F46 four-stroke, six-cylinder supercharged diesel engines producing a total of for use while surfaced, two AEG GU 460/8–27 double-acting electric motors producing a total of for use while submerged. She had two shafts and two propellers. The boat was capable of operating at depths of up to .
The submarine had a maximum surface speed of and a maximum submerged speed of . When submerged, the boat could operate for at ; when surfaced, she could travel at . U-716 was fitted with five torpedo tubes (four fitted at the bow and one at the stern), fourteen torpedoes, one SK C/35 naval gun, 220 rounds, and two twin C/30 anti-aircraft guns. The boat had a complement of between forty-four and sixty.
Service history
U-716 took part in ten patrols between 15 April 1943 and 8 May 1945. She had her only success sinking the US freighter Andrew G. Curtin when she attacked convoy JW 56A on 26 January 1944. She also took credit for the sinking of US patrol torpedo boat USS PTC-39 being transported by the freighter at the time.
While in the Arctic sea on 23 April 1945, U-716 was hit by depth charges by a hunter-killer group. The damage was serious enough to require retreating to Narvik before schedule, but not enough to cause any further problems.
Fate
While in port awaiting repairs, VE Day occurred and the European theatre of the Second World War ended. Upon orders, Jürgen Thimme surrendered his vessel to the Allies in Narvik, Norway on 9 May 1945 and took her to Loch Eriboll in Scotland, where she was destroyed by aerial attack as part of Operation Deadlight on 11 December 1945.
Summary of raiding history
References
Notes
Citations
Bibliography
External links
1943 ships
U-boats commissioned in 1943
World War II submarines of Germany
Operation Deadlight
Ships built in Hamburg
German Type VIIC submarines
U-boats sunk in 1945
U-boats sunk by British aircraft
Submarines sunk by aircraft as targets
Maritime incidents in December 1945
|
1077732
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Thames%20Estuary
|
Thames Estuary
|
Thames Estuary
The Thames Estuary is where the River Thames meets the waters of the North Sea, in the south-east of Great Britain.
Limits
An estuary can be defined according to different criteria (e.g. tidal, geographical, navigational or in terms of salinity). For this reason the limits of the Thames Estuary have been defined differently at different times and for different purposes.
Western
This limit of the estuary has been defined in two main ways:
The narrow estuary is strongly tidal and is known as the Tideway. It starts in south-west London at Teddington Lock and weir, Teddington/Ham. This point is also mid-way between Richmond Lock which only keeps back a few miles of human-made head (stasis) of water during low tide and the extreme modern-era head at Thames Ditton Island on Kingston reach where slack water occurs at maximal high tide in times of rainfall-caused flooded banks. In terms of salinity the transition from freshwater to estuarine occurs around Battersea; east of the Thames Barrier the water is of notable brackishness where fish, particularly in dry summers on the flood (the incoming) tide, are estuarine.
The head of Sea Reachthe Kent / Essex Straitsouth of Canvey Island on the northern (Essex) shore. This reach and all more eastern zones (a mixture of channels and shoals) have a width that contributes to the large, archetypal, internal but mainly submerged sandbanks. These come from a combination of silt-borne fluvial and tidal scouring and deposition (silting).
Eastern
The transition between the Thames Estuary and the North Sea has been located at various notional boundaries, including:
The Yantlet Line between the Crow Stone (London Stone) on the northern foreshore at Chalkwell, Westcliffe-on-Sea and another London Stone off the Isle of Grain, to the south. (This marked the seaward limit of the river jurisdiction successively of the City of London and the Thames Conservancy).
A line between Havengore Creek, Essex (to the north), and Warden Point, east Sheppey, Kent (to the south), tallying with the easternmost hazardous point of the Nore sandbank. (This formed the seaward limit of the Port of London Authority on its establishment in 1908).
A line between North Foreland, Margate, Kent via the Kentish Knock lighthouse to Harwich in Essex. Here begin sandbanks of the bight of this shallow sea. Per a Hydrological Survey of 1882–9. (This tallies with the eastern edge of the current seaward limit of the Port of London Authority as defined in 1964).
Tides
The estuary just east of the Tideway has a tidal range of 4 metres. Winds excluded, it moves at in bi-monthly spring tides.
Economy
Shipping
The estuary is one of the largest of 170 such inlets on the coast of Great Britain. It constitutes a major shipping route, with thousands of movements each year, including: large oil tankers, container ships, bulk carriers (of loose materials/liquids), and roll-on/roll-off (ro-ro) ferries. It is the accessway for the Port of London (including London Gateway, associated Tilbury and Purfleet) and the Medway Ports of Sheerness, Chatham and Thamesport.
The traditional Thames sailing barge worked in this area, designed to be suitable for the shallow waters in the smaller ports.
Wind farms
A 2000s-decade-built wind farm is 8.5 km north of Herne Bay, Kent, on a shoal south-west of Kentish Knock. It is 30 wind turbines generating typically 82.4MW of electricity.
The much larger 630 MW London Array was inaugurated in 2013.
Greater Thames Estuary
The term Greater Thames Estuary applies to the coast and the low-lying lands bordering the estuary. These are characterised by the presence of mudflats, low-lying open beaches, and salt marshes, namely the North Kent Marshes and the Essex Marshes. Human-made embankments are backed by reclaimed wetland grazing areas, but rising sea levels may make it necessary briefly to flood some of that land at spring tides, to take the pressure off the defences and main watercourses.
There are many smaller estuaries in Essex, including the rivers Colne, Blackwater and Crouch. Small coastal villages depend on an economy of fishing, boat-building, and yachting. The Isle of Sheppey, the Isle of Grain, Canvey Island, Two Tree Island, Havengore Island, New England Island, Rushley Island, Potton Island, Foulness Island and Mersea Island are part of the coastline.
Where higher land reaches the coast, there are some larger settlements, such as Clacton-on-Sea to the north in Essex, Herne Bay, Kent, and the Southend-on-Sea area within the narrower part of the estuary.
The Thames Estuary is the focal part of the 21st-century toponym, the "Thames Gateway", designated as one of the principal development areas in Southern England.
The Thames Estuary 2050 Growth Commission report published in June 2018 identified the economic potential of the region. In 2020 the Thames Estuary Growth Board was appointed, led by government-appointed Envoy Kate Willard OBE, to unlock the potential of the UK's number one green growth opportunity.
Entrepreneurs and investors have looked at the greater estuary as a possible place for a new airport, and have expanded Southend Airport in the 2010s, which has a rail link to Liverpool Street station, London among others.
Salinity
The Thames flowing through London is an archetypal, well-developed economy urban, upper river estuary with its sedimentary deposition restricted through manmade embankments and occasional dredging of parts. It is mainly a freshwater river about as far east as Battersea, insofar as the average salinity is very low and the fish fauna consists predominantly of freshwater species such as roach, dace, carp, perch, and pike. It becomes brackish between Battersea and Gravesend, and the diversity of freshwater fish is smaller, primarily roach and dace. Euryhaline species then dominate, such as flounder, European seabass, mullet, and smelt. Further east salinity increases and conditions become fully marine and the fish fauna resemble that of the adjacent North Sea, a spectrum of euryhaline and stenohaline types. An alike pattern of zones applies to the aquatic plants and invertebrates.
Cultural references
Joseph Conrad lived in Stanford-le-Hope close to the Essex marshes. His The Mirror of the Sea (1906) contains a memorable description of the area as seen from the Thames. He refers to this area in the first pages of his novel Heart of Darkness, describing it as both the launching place of England's great ships of exploration and colonization and, in ancient times, the site of colonization of the British Isles by the Roman Empire.
Accent
The form of speech of many of the people of the area, principally the accents of those from Kent and Essex, is often known as Estuary English. The term is a term for a milder variety of the "London Accent". The spread of Estuary English extends many hundreds of miles outside London, and all of the neighbouring home counties around London have residents who moved from London and brought their version of London accents with them, leading to interference with the established local accents. The term London Accent is generally avoided, as it can have many meanings. Forms of "Estuary English", as a hybrid between Received pronunciation and various London accents, can be heard in all of the New Towns, all of the coastal resorts, and in the larger cities and towns along the Thames Estuary.
Channels
For commercial shipping rounding the Nore sandbank and thus accessing Greater London, main deep-water routes were the Princes-Queens Channel and the South Channel to the south, to a lesser extent the Kings Channel and the Swin to the north. The Swin was used by barges and leisure craft from the Essex rivers, and coasters and colliers from the north east. These channels were made up of natural troughs; Yantlet Channel (Sea Reach), Oaze Deep, Knock John Channel, Black Deep/Black Deep Channel which have been much-marked. These are separated by slow-moving sandbanks with names such as the East and West Barrows, the Nob, the Knock, Kentish Knock, the John, the Sunk, the Girdler, and Long Sand/the Long Sands.
Shallow-bottomed barges and coasters would navigate the swatchways at flood tide, and would cross the sand banks at spitways, points where the water was least shallow, and just deep enough at that point of the tide. If they missed the moment they would heave to (lay anchor) and wait for the next tide.
Recreational craft are expected use channels most suited to the size of their vessel.
Their main guide says to use when navigating to or from:
the north: the Middle Deep, Swin, Warp and Barrow Deep.
the south/due east: the Horse and Gore and Four Fathom Channels.
To cross the south-east quarter of the estuary large vessels use Fisherman's Gat, and small vessels to were expected to use Foulger's Gat.
Navigational marks
History
Provision of buoys and beacons for the purpose of navigation came relatively late to England (compared to the Netherlands, for example). Instead, coastal navigators and pilots relied on the use of transits (the alignment of prominent structures or natural features on land) for guidance. In 1566 Trinity House of Deptford (which oversaw pilotage on the Thames) was empowered to 'make, erect and set up [...] beacons, marks and signs for the sea' (albeit at its own expense). Not long afterwards, the decay of the steeple of Margate Church (an important landmark for negotiating 'the Narrows', a complex route between sandbanks used by vessels sailing to or from London along the North Kent coast) led to Trinity House marking the Narrows with buoys in the late 16th century.
In his coastal survey of 1682-93, Greenvile Collins records five buoys around the Narrows, just north of Reculver, on the southern approach to the Thames. The Swin (the northern approach) was marked with buoys at the easternmost points of the Gunfleet, Middle and Buxey sands, and by beacons on the Whitaker, Shoe and Blacktail spits. A buoy marked the easternmost point of the Nore sandbank at this time, and three more buoys marked sandbanks in the middle part of the estuary (Spaniard, Red Sand and the Oaze).
The Nore Lightship, the world's first lightvessel, was established in the Estuary as a private venture in 1732 to mark the 'best position for entering the Thames and Medway, and to clear the Nore Sand'. The coastwise approach from the north was aided by the establishment of the Sunk lightvessel in 1802 'to mark the north-east entrance to East Swin, and to guide vessels round Long Sand'. Later, the Swin channel was further marked by lightvessels at Swin Middle (1837) and Mouse (1838), and by screw-pile lighthouses on the Maplin Sands (1841) and at Gunfleet (1856). Meanwhile, one of the outlying sandbanks of the Estuary was marked by a lightvessel at Kentish Knock (in 1840); and in due course the southern approach was marked by lightvessels at the Tongue (1847) and Girdler (1848) sands, with another being added (between these two) in the Princes Channel (1856). In 1851 two more screw-pile lighthouses were built further upriver, on the northern foreshore of Sea Reach: at Mucking and on the Chapman sands (just off Canvey Island).
Prior to 1684 beacons were set up on the mudflats north of the Swin channel, to help vessels approaching the Thames from the north to navigate the sands. Pan-sand Beacon was set up by Trinity House in 1774 to mark a dangerous sandbank on the southern approach. Similar daymarks were set up on other nearby sandbanks in later years, including on Margate Hook (1843), Middle Ground (1844) and Shingles (1846). Trinity House also maintained beacons further upriver, including at Broadness (established in 1821), Stoneness (1839), Erith (1830) and Tripcock (1832).
In 1864 responsibility for maintaining the navigation lights of the River Thames between London Bridge and Yantlet was transferred by Act of Parliament from the Thames Conservancy to the Corporation of Trinity House; responsibility for buoyage was transferred likewise in 1878. In 1885 the beacons at Broadness and Stoneness were replaced with iron-frame experimental lighthouses, each lit by a novel system which would allow the light to function unattended (except for a twice-weekly visit by a boatman for cleaning and maintenance). Broadness was lit by Pintsch gas, and Stoneness by a Lindberg light (which burned petroleum naphtha). At the same time Trinity House began experimenting with the application of lamps to buoys, using Pintsch's oil-gas system, beginning with three in the Thames Estuary (East Oaze, Ovens and Sheerness Middle); the experiment was deemed a success and subsequently further buoys and beacons were lit by Trinity House using the same system, in the Estuary and beyond.
Today the Port of London Authority's Thames Navigation Service (established in 1959) is responsible for buoyage, beaconage and bridge lights on the Tideway. Trinity House remains responsible for aids to navigation in the wider estuary (and beyond).
Thames estuary navigation marks
This table shows, from west to east, the principal navigation lights, buoys and other marks to the north (port) and south (starboard) of the main deep-water channels of the River Thames from Gallions Reach to the Sunk Light Float. The Thames is in IALA region A so port buoys are red and starboard buoys are green.
References
Notes
External links
Locations of deeps and shallows and buoys in the Thames estuary
Coastal environment of Essex
Estuaries of England
Landforms of Kent
Ramsar sites in England
|
2473023
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%20%28%D0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%29
|
Гранде (Німеччина)
|
Гранде (Німеччина)
Гранде — громада в Німеччині, розташована в землі Шлезвіг-Гольштейн. Входить до складу району Штормарн. Складова частина об'єднання громад Тріттау.
Площа — 7,87 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Шлезвіг-Гольштейну
|
1497216
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1%20%D0%9A%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96
|
Герб Клевані
|
Герб Клевані — офіційний символ смт Клевань. Затверджений рішенням сесії Клеванської селищної ради від 23 жовтня 1996 року.
Опис (блазон)
У зеленому полі Архангел Михаїл в золотому обладунку із золотим мечем і терезами в руках стоїть над срібним змієм, у якого червоні очі та пазурі.
Зміст
Герб реконструйовано за міським знаком XVII ст. Зелений колір символізує ліси, серед яких виникло містечко, жовтий — сільське господарство, яким займалися жителі Клевані.
Автори
Автори — А. Б. Гречило та Ю. П. Терлецький.
Див. також
Прапор Клевані
Посилання
Клевань на сайті УГТ
Джерела
Гречило А. Б., Терлецький Ю. П. Герби та прапори міст і сіл Рівненської області. — К., Львів, Рівне, 2002. — С. 37-38. — ISBN 9660204078.
Гречило А. Герби та прапори міст і сіл України. — Львів, 2004. — Ч. 1. — С. 89.
Сайт УГТ
Квасилів
Клевань
|
1446891
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%BD%20%D0%9C%D0%B0%D0%BA-%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%B4
|
Кевін Мак-Брайд
|
Кевін Мак-Брайд
Кевін Макбрайд (нар. 10 травня 1973 , Клонс, Ірландія) — ірландський боксер-професіонал, який виступає у важкій ваговій категорії.
Професійна кар'єра
Макбрайд дебютував на професійному рингу 17 грудня 1992 року. Перший свій поєдинок звів у нічию. Потім виграв 20 поєдинків поспіль. У 1997 році програв нокаутом Акселю Шульцу. У 2001 році переміг за очками Віллі Філіпса (18-1). У січні 2002 року програв нокаутом Деваррілу Вільямсону. Але після цього пішла серія перемог, переважно нокаутом, одна з яких прославила Макбрайда на весь світ. Це стала перемога технічним нокаутом над знаменитим Майком Тайсоном.
З 2006 року Макбрайд програв майже всі свої поєдинки, він програв Майку Моло, Анджею Ґолоті, Заку Пейджу, Метту Скелтону, Томашу Адамеку і Маріушу Ваху.
Примітки
Посилання
Кевін Макбрайд на сайті Boxrec
Боксери важкої ваги
Боксери на літніх Олімпійських іграх 1992
|
2081249
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Proconsulidae
|
Proconsulidae
|
Proconsulidae — вимерла родина приматів, яка існувала у міоцені в Африці.
Таксономія
Hominoidea
Proconsulidae Leakey, 1963
Proconsulinae Leakey, 1963
Proconsul Hopwood, 1933
Proconsul africanus Hopwood, 1933
Proconsul gitongai (Pickford and Kunimatsu, 2005)
Proconsul major Le Gros Clark & Leakey, 1950
Proconsul meswar Harrison and Andrews, 2009
Nyanzapithecinae Harrison, 2002
Nyanzapithecus Harrison, 1986
Nyanzapithecus alesi 2017
Nyanzapithecus harrisoni Kunimatsu, 1997
Nyanzapithecus pickfordi Harrison, 1986
Nyanzapithecus vancouveringorum Andrews, 1974
Mabokopithecus von Koenigswald, 1969
Mabokopithecus clarki von Koenigswald, 1969
Rangwapithecus Andrews, 1974
Rangwapithecus gordoni Andrews, 1974
Turkanapithecus Leakey & Leakey, 1986
Turkanapithecus kalakolensis Leakey & Leakey, 1986
Посилання
Вимерлі примати
†
|
2850531
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%87%D0%B8%D0%BD%20%28%D0%92%D0%B6%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Кавенчин (Вжесінський повіт)
|
Кавенчин (Вжесінський повіт)
Кавенчин — село в Польщі, у гміні Вжесня Вжесінського повіту Великопольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Познанського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Вжесінського повіту
|
1324849
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Venera%208
|
Venera 8
|
Venera 8 (meaning Venus 8) was a probe in the Soviet Venera program for the exploration of Venus and was the second robotic space probe to conduct a successful landing on the surface of Venus.
Venera 8 was a Venus atmospheric probe and lander. Its instrumentation included temperature, pressure, and light sensors as well as an altimeter, gamma ray spectrometer, gas analyzer, and radio transmitters.
Journey to Venus
The spacecraft took 118 days to reach Venus with one mid-course correction on 6 April 1972, separating from the bus (which contained a cosmic ray detector, solar wind detector, and ultraviolet spectrometer) and entering the atmosphere on 22 July 1972 at 08:37 UT. A refrigeration system attached to the bus was used to pre-chill the descent capsule's interior prior to atmospheric entry in order to prolong its life on the surface. Descent speed was reduced from 41,696 km/h to about 900 km/h by aerobraking. The 2.5 meter diameter parachute opened at an altitude of 60 km.
Descent
Venera 8 transmitted data during the descent. A sharp decrease in illumination was noted at 35 to 30 km altitude and wind speeds of less than 1 m/s were measured below 10 km. Venera 8 landed at 09:32 UT in what is now called Vasilisa Regio, within 150 km radius of , in sunlight, about 500 km from the morning terminator. The lander mass was 495 kg.
Lander
The lander continued to send back data for 50 minutes, 11 seconds after landing before failing due to the harsh surface conditions. The probe confirmed the earlier data on the high Venus surface temperature and pressure (470 degrees Celsius, 90 atmospheres) returned by Venera 7, and also measured the light level as being suitable for surface photography, finding it to be similar to the amount of light on Earth on an overcast day with roughly 1 km visibility.
Venera 8's photometer measurements showed for the first time that the Venusian clouds end at a high altitude, and the atmosphere was relatively clear from there down to the surface. The on-board gamma ray spectrometer measured the uranium/thorium/potassium ratio of the surface rock, indicating it was similar to Alkali basalt.
Payload experiments
Temperature and pressure sensors - ITD
Accelerometer - DOU-1M
Cadmium sulfide Photometers - IOV-72
Ammonia analyser – IAV-72
Gamma ray spectrometer – GS-4
Radar altimeter Auxiliary thruster
Radio Doppler experiment
See also
List of missions to Venus
Timeline of artificial satellites and space probes
References
External links
Plumbing the Atmosphere of Venus
Venera 8 NASA NSSDC Master Catalog Data
Venera program
Derelict landers (spacecraft)
1972 in the Soviet Union
Spacecraft launched in 1972
3MV
|
124975
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F
|
Ітерація
|
Ітерація (від — повторювання) — багатозначний термін, який залежно від контексту може означати:
Повторне застосування математичної операції (із зміненими даними) при розв'язанні обчислювальних задач, яке дає можливість поступово наблизитися до правильного результату.
Результат багаторазового повторення якоїсь математичної операції.
Застосування
Задача про нерухому точку
Ітерації застосовуються для розв'язування задачі
,
де x — елемент певної множини, а A — оператор, що відображає множину саму в себе.
Ітераційна процедура розв'язку починається з довільно обраного елемента множини . За цим елементом визначається наступна, перша ітерація
.
Продовжуючи послідовно застосовувати оператор A, отримуємо для n-ї ітерації:
.
При виконанні певних умов така процедура збігається до певного елемента множини, який є розв'язком задачі.
Однак ітераційна процедура не завжди збіжна.
Фрактальні структури
Незбіжні ітеративні процедури використовуються для побудови та вивчення фракталів. Наприклад, множина Мандельброта утворюється при ітеруванні:
,
де , та c — комплексні числа.
Програмування
У програмуванні розрізняють ітераційні та рекурсивні алгоритми. При ітераційному алгоритмі певна функція викликається послідовно, і при потребі її повторного застосування, викликається знову із новим аргументом. У рекурсивних алгоритмах використовуються вкладені виклики функції, що призводить до залучення стеку викликів. Задля уникнення навантаження на стек викликів застосовують хвостову рекурсію, яка зводить рекурсивний алгоритм до ітераційного.
Див. також
Метод ітерації (алгоритм)
Рекурсія
Ітератор
Нерухома точка
Джерела
Обчислювальна математика
Парадигми програмування
Фрактали
|
1423240
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%BD%20%D0%A4%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B9%D0%BE%D0%BD
|
Розелін Фільйон
|
Розелін Фільйон (3 липня 1987) — канадська стрибунка у воду, олімпійська медалістка.
Виступи на Олімпіадах
Зовнішні посилання
Досьє на sport.references.com
Уродженці Лаваля (Квебек)
канадські стрибуни_у_воду
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 2012
канадські бронзові олімпійські медалісти
Стрибуни у воду на літніх Олімпійських іграх 2008
Стрибуни у воду на літніх Олімпійських іграх 2012
Стрибуни у воду на літніх Олімпійських іграх 2016
Призери Панамериканських ігор 2011 року
Призери Панамериканських ігор 2015 року
Срібні призери Панамериканських ігор
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 2016
Спортсмени Лаваля (Квебек)
|
960524
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%20%D0%93%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80
|
Марк Гантер
|
Марк Гантер (1 липня 1978) — британський веслувальник, олімпійський чемпіон.
Виступи на Олімпіадах
Посилання
Досьє на sport.references.com
Британські академічні веслувальники
британські олімпійські чемпіони
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 2008
академічні веслувальники на літніх Олімпійських іграх 2008
академічні веслувальники на літніх Олімпійських іграх 2004
Олімпійські чемпіони з академічного веслування
Академічні веслувальники на літніх Олімпійських іграх 2012
Британські срібні олімпійські медалісти
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 2012
|
1379402
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B0%20%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D1%85%D0%B0%20%D0%B6%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0
|
Шарнірна черепаха жовтоголова
|
Шарнірна черепаха жовтоголова (Cuora aurocapitata) — вид черепах з роду Шарнірна черепаха родини Азійські прісноводні черепахи.
Опис
Загальна довжина карапаксу досягає 14—15,6 см. Спостерігається статевий диморфізм: самиці більші за самців і мають дещо опуклий та плаский пластрон. Пластрон складається з 2-х частин, з'єднаних шарнірною зв'язкою, завдяки чому, черепаха може повністю закривати панцир. Карапакс з'єднаний з пластроном еластичною зв'язкою. Череп укорочений. Між пальцями кінцівок є невеликі перетинки.
Карапакс має світло—коричневий або червонувато—коричневий колір. Пластрон жовтого або строкатого коричневого забарвлення. Колір на задній частині голови жовтий, тонка чорна смуга проходить до ока через барабанну перетинку зі спини. Задня частина шия та кінцівки жовтуваті.
Спосіб життя
Полюбляє гірську місцину, узбережжя водойм. Молоді черепахи повністю водні, на відміну від дорослих. Харчується комахами, ракоподібними, равликами, рибою, водними рослинами та фруктами. Полює як у воді, так й на суходолі.
Парування стимулюється похолоданням на 2 місяці і скороченням світлового дня. Залицяння можливо як на суші, так і у воді. На землі самці заманюють самиць різкими рухами, вибриками тіла. Відкладання яєць відбувається у липні. Яйця білі та подовжені. На рік буває 2 кладки по 1—2 яйця у кожній. Інкубація триває 2 місяці. Черепашенята після вилуплення відразу ж ховаються під водою.
Розповсюдження
Мешкає в області Наньлін провінції Аньхой (Китай).
Джерела
Hennen, U. 2001. Categories of the Red List. Radiata 10 (3): 23-28
Werning, H. 2007. Das internationale Zentrum für Schildkrötenschutz nimmt immer weiter Fahrt auf. Reptilia (Münster) 12 (1): 3-5
Cuora
Ендемічна фауна Китаю
|
3775861
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%BD%20%28%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D1%94%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BF%20%D0%9A%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%29
|
Варін (архієпископ Кельна)
|
Варін (архієпископ Кельна)
Варін (д/н — 21 вересня 985) — 13-й архієпископ Кельна в 976—985 роках.
Життєпис
Походження достеменно невідомо. Тривалий час був каноніком Старого Кельнського собору. 976 після смерті Геро Святого обирається новим архієпископом Кельна.
979 року вступив у конфлікт з Сандрадом, абатом монастиря Св. Віта в Гладбаху, через те, що той в духовному плані підкорився Льєзькому єпископу Нотгеру. У 981 році Варін змусив Сандрада залишити абатство. Новим очільником монастиря поставив абата, який за короткий час розтринькав майно, володіння та мощі Св. Віта.
983 року стає вихователем спадкоємця трону Оттона. Невдовзі останній став імператором. 984 року підтримав повстання Генріха Норовливого проти імператора Оттона III. Помер в розпал війни 985 року. Поховано в абатстві Св. Мартина.
Джерела
Friedrich Wilhelm Oedinger: Geschichte des Erzbistums Köln. Band I., Köln 1972
архієпископи Кельна
Правителі Європи X століття
|
64268690
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Michele%20Morrone
|
Michele Morrone
|
Michele Morrone (born 3 October 1990) is an Italian actor, model, singer, and fashion designer appearing in both Italian and Polish films. He gained international recognition after portraying the role of Massimo Torricelli in the 2020 erotic romantic drama 365 Days and its sequels, 365 Days: This Day and The Next 365 Days in 2022.
Early life
Morrone was born on 3 October 1990 in Reggio Calabria, Italy. He is the youngest of four children, and he has three sisters. His father worked as a construction worker and died in 2003, when Morrone was 12 years old. His mother, Angela, a seamstress, and his father, Natale, were both from Bitonto, but moved to Melegnano when their children were young in order to find better employment opportunities.
Morrone decided to become an actor after watching a Harry Potter film at age 11. He began acting in an after school program at his middle school. Morrone repeated his first year of high school after being held back for bad behavior. He then studied professional acting in a theater in the city of Pavia, at the Teatro Fraschini di Pavia.
Career
Acting
Morrone's acting career began in 2011 by playing the role of Riccardo in Second Chance, a three-episode web series directed by Piergiorgio Seidita, which was cancelled after one season. He also appeared in a music video by the Italian girl band, Makay, in 2012. After gaining more experience in the field, he started playing lead roles in short films. He acted in Il Tempo di una Sigaretta and E la Vita Continua. He was featured in a drama show titled Che Dio ci Aiuti. His projects include Italian TV series including Come un Delfino (2011), Provaci Ancora (2015), Squadra Antimafia (2015), Sirene (2016), Renata Fonte (2017), Il Processo (The Trial) (2018), and Medici (2018). In 2016, he took part in the eleventh season of the Italian version of Dancing with the Stars (Ballando con le Stelle), where he placed second. In 2019, Morrone played the lead role of Luigi in Bar Giuseppe.
In 2020, Morrone became internationally known after performing the lead role of Massimo Torricelli, a mafia crime boss, in 365 Days. The film was released theatrically in Poland on 7 February 2020 and was subsequently made available on Netflix on 7 June 2020. He signed a three-year contract with the production company and filmed two more films to complete the trilogy.
Music
Morrone is a professional guitarist and singer. He learned to play guitar at the age of 25 by watching YouTube videos. He released an album titled Dark Room, which has several songs featured in the official 365 Days soundtrack including one of his most famous songs, "Feel It", that has scenes with actress Anna Maria Sieklucka (Laura Biel), from the film, in its music video. The album was released on 14 February 2020 and was produced by label company AGORA S.A.
Morrone joined YouTube on 16 January 2020. He has gained over one million subscribers and 104 million overall views on his channel (as of 8 August 2020). The most viewed video on his channel is the music video of "", which has gained 51 million views.
Other ventures
On 2 August 2020, Morrone launched a women's beachwear clothing brand, AurumRoma. He confirmed the creation of the company via an Instagram live story on 8 August 2020. Shortly after the announcement, the website of the clothing brand crashed due to heavy traffic. Morrone makes his own designs in collaboration with fashion designer Chiara Pollano. The company is owned by Morrone, and run by Spazio Arcó company.
Personal life
Morrone married Rouba Saadeh, a Lebanese stylist, in 2014. The couple had a civil marriage in Italy and Lebanon. They separated in 2018, but remain legally married. They have two sons together, one born in 2014, and the other born in 2017.
Discography
Studio albums
Singles
Lead Artist
Promotional singles
Filmography
Film
Television
Music videos
Awards and nominations
Notes
References
External links
21st-century Italian male actors
21st-century Italian male singers
1990 births
Italian male film actors
Italian male television actors
Living people
People from Bitonto
Male actors from Apulia
People from Melegnano
Male actors from Lombardy
|
8983483
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nana%20Akufo-Addo
|
Nana Akufo-Addo
|
Nana Akufo-Addo
Nana Addo Dankwa Akufo-Addo (born 29 March 1944) is a Ghanaian politician who has served as the president of Ghana since 2017. He previously served as Attorney General from 2001 to 2003 and as Minister for Foreign Affairs from 2003 to 2007 under the Kufuor-led administration.
Akufo-Addo first ran for president in 2008 and again in 2012, both times as the candidate of the New Patriotic Party (NPP). He lost on both occasions to National Democratic Congress' candidates: John Evans Atta Mills in 2008 and John Dramani Mahama in 2012. After the 2012 general elections, he refused to concede and proceeded to court to challenge the electoral results, but the Supreme Court of Ghana affirmed Mahama's victory.
He was chosen as the presidential candidate of the New Patriotic Party for a third time for the 2016 general elections, and this time he defeated incumbent Mahama in the first round (winning with 53.85% of the votes), which marked the first time in a Ghanaian presidential election that an opposition candidate won a majority outright in the first round. It was also the first time that an opposition candidate had unseated an incumbent president. He again secured an outright majority in the first round of the 2020 general elections (winning with 51.59% of the vote), defeating Mahama for a second time.
Akufo-Addo's Government initially drew broad popularity from the Ghanaian public; promoting a nationalistic 'Ghana beyond aid' agenda. The latter part of his tenure has however been mired by the worst financial crises in a generation, with inflation reaching up to 40%. His Government has attributed this to the Russo-Ukrainian War and the COVID-19 pandemic, however neutral observers point to mismanagement of public funds. Press freedom has also significantly deteriorated under his tenure, with Ghana dropping from having the freest media environment in Africa in 2018 to 13th in the 2022 World Press Freedom Index by Reporters without Borders (RSF). His government has been largely described as nationalistic, nepotistic and populist.
Early life and education
Nana Addo Dankwa Akufo-Addo was born in Swalaba, a suburb of Accra, Ghana, on 29 March 1944, to a prominent Ghanaian royal and political family as the son of Adeline and Edward Akufo-Addo. His father Edward Akufo-Addo from Akropong-Akuapem was Ghana's third Chief Justice from 1966 to 1970, chairman of the 1967–68 Constitutional Commission and the non-executive president of Ghana from 1970 till 1972. Akufo-Addo's maternal grandfather was Nana Sir Ofori Atta, King of Akyem Abuakwa, who was a member of the executive council of the governor of the Gold Coast before Ghana's independence. He is a nephew of Kofi Asante Ofori-Atta and William Ofori Atta. His granduncle was J. B. Danquah, another member of The Big Six.
He started his primary education at the Government Boys School and Rowe Road School (now Kinbu), both in Accra Central. He went to England and continued his education at Holmewood House Preparatory School before studying for his O-Level and A-Level examinations at Lancing College, Sussex, where he was nicknamed "Billy" and joined the Anglican faith. He began the Philosophy, Politics and Economics course at New College, Oxford, in 1962, but left soon afterwards. He returned to Ghana in 1962 to teach at the Accra Academy, before going to read economics at the University of Ghana, Legon, in 1964, earning a BSc (Econ) degree in 1967. He subsequently joined the Middle Temple and trained as a lawyer under the apprenticeship system known as the Inns of Court, where no formal law degree was required. He was called to the English Bar (Middle Temple) in July 1971. He was called to the Ghanaian bar in July 1975. Akufo-Addo worked with the Paris office of the U.S. law firm Coudert Brothers. In 1979, he co-founded the law firm Akufo-Addo, Prempeh and Co.
Political career
Though known by his friends to have been a vocal supporter of the Convention People's Party (CPP) while a student in the University of Ghana, he switched sides to the rival UP tradition following the overthrow of President Nkrumah in 1966 after which his father, Edward Akufo-Addo became ceremonial president of Ghana in 1969. Akufo-Addo's participation in politics formally began in the late 1970s when he joined the People's Movement for Freedom and Justice (PMFJ), an organization formed to oppose the General Acheampong-led Supreme Military Council's Union Government proposals. In May 1995, he was among a broad group of elites who formed Alliance for Change, an alliance that organized demonstrations against Neo-liberal policies such as the introduction of Value Added Tax and human rights violations of the Rawlings presidency. The forefront of this demonstration were himself, Abdul Malik, Kwaku Baako and Saifullah Senior minister Victor Newman, Kwasi Pratt Jnr, Dr. Charles Wreko Brobbey among others. They were joined by about 100,000 other people. The protest was named "Kume Preko". As an elite, he vied for leadership positions, the broad-based opposition alliance eventually fell apart. In the 1990s, he formed a civil rights organization called Ghana's Committee on Human and People's Rights.
He was a member of the 2nd, 3rd and 4th parliament of the 4th republic representing the Abuakwa Constituency.
in the 1996 elections, he polled 28,526 votes out of the 50,263 valid votes cast representing 56.75% over Owuraku Amofah who polled 20,173 votes, Adoo-Aikins who polled 705 votes, Ahmadu Rufai who polled 682 votes and Emmanuel Kofi Tamakloe who polled 177 votes. He won again in the 2000 General Elections with 28,633 votes out of the 45,795 valid votes cast representing 62.50% over Christiana Annor who polled 14,486 votes, Addo-Aikins who polled 1.088 votes, Theresa Stella Amakye who polled 593 votes, Kofi Opoku-Gyamera who polled 519 votes and Isaac Duodu Awah who also polled 506 votes.
Presidential bids
In October 1998, Akufo-Addo competed for the a presidential run of the NPP and lost to John Kufuor, who subsequently won the December 2000 presidential election and assumed office as President of Ghana in January 2001. Akufo-Addo was the chief campaigner for Kufuor in the 2000 election. He became the first attorney general and Minister for justice of the Kufuor era, and later moved to the Ministry of Foreign Affairs and New Partnership for Africa's Development (NEPAD).
In 2007, he was the popular candidate tipped to win New Patriotic Party's presidential primaries. In 2008, Akufo-Addo represented NPP in a closely contested election against John Atta Mills of NDC. In the first round of voting, Akufo-Addo tallied 49.13%, leading Atta Mills with a slim margin that was below the constitutional threshold of 50% to become the outright winner.
Akufo-Addo ran again as NPP's presidential candidate in the 2012 national elections against NDC's John Mahama, successor to the late Atta Mills. Mahama was declared the winner of the election, an outcome that was legally challenged by Akufo-Addo. The court case generated considerable controversy, and was finally decided by the Ghana Supreme Court in a narrow 5/4 decision in favor of Mahama. Akufo-Addo accepted the verdict in the interest of economic stability and international goodwill.
In March 2014, Akufo-Addo announced his decision to seek his party's nomination for the third time ahead of the 2016 election. In the NPP primary conducted in October 2014, he was declared victor with 94.35% of the votes. Akufo-Addo also served as chair of the Commonwealth Observer Mission for the South African elections in 2014.
He focused his campaign on the economy, promising to stabilize the country's foreign exchange rate and to reduce unemployment levels.
On 9 December 2016, sitting president Mahama conceded defeat to Akufo-Addo. Akufo-Addo won the election with 53.83% of the votes against Mahama's 44.4%.
Akufo-Addo announced his intention to run for re-election by picking a nomination form as flagbearer of the New Patriotic Party ahead of the 2020 general elections. On 9 December 2020, Akufo-Addo was declared the winner of the 7 December 2020 Ghana Presidential election after securing a majority of 51.59% of the vote, just enough to win re-election in a single round. In December 2021, Akufo-Addo pledged to respect the two-term limit mandated in the Ghanaian constitution and not run for a third term in 2024.
President of Ghana (2017–present)
Inauguration
Akufo-Addo took office on 7 January 2017. His inauguration was held at Black Star Square in Accra. Twelve presidents from African and European countries attended the ceremony, including Edgar Lungu of Zambia, Abdel Fattah el-Sisi of Egypt, Ernest Bai Koroma of Sierra Leone, Robert Mugabe of Zimbabwe, Muhammadu Buhari of Nigeria.
Akufo-Addo faced backlash, especially on social media, for plagiarizing parts of his inauguration speech, having lifted passages, word-for-word, from previous inaugural addresses given by American presidents John F. Kennedy, Bill Clinton and George W. Bush as well as prepared remarks given by Nigerian President Muhammadu Buhari at a 2015 United States Institute of Peace event. After the scandal came to light, his press office issued an apology, with his communication director describing the situation as a "complete oversight and never deliberate." However, after the mea culpa, it was found that Akufo-Addo had also plagiarized portions of his 2013 concession speech after the Supreme Court of Ghana upheld the 2012 electoral victory of President John Mahama. In that speech, lines were lifted verbatim from United States Vice-president Al Gore's 2000 presidential concession speech given after the US Supreme Court verdict.
Education sector
In September 2017, Akufo-Addo launched the Free Senior High School (SHS) policy, which will make secondary high school free for students in Ghana. The president states it is a "necessary investment in the nation's future workforce" and will help parents who are unable to pay for their children's education due to financial hardships. The program met with positive reaction from the nation, parents and students were excited and fervent, but private schools opposed to the program state it will decrease the number of students enrolling in their system.
In August 2023, Akufo-Addo cited the 2022 WASSCE success as proof of his education policies' effectiveness. During a speech at Queen Girls Senior High School in the Western North region, the President credited last year's WASSCE results, the best in eight years, to the success of the Free Senior High School program and related initiatives. Akufo-Addo celebrated notable improvements in the 2022 WASSCE results, with higher scores in English, Integrated Science, Mathematics, and Social Studies. He also commended the 2021 student cohort for adapting to the double track system.
Economy
In 2018, the president introduced the 7-year Co-ordinated Programme of Economic and Social Development Policies which is expected to create jobs for the country. According to the president, the policies are founded on "five pillars of growth and development, namely revitalizing the economy; transform agriculture and industry; revamping economic and social infrastructure; strengthening social protection and inclusion; and reforming delivery system of public services institutions. Despite the IMF already warning the country that it was at high risk of debt-distress, the government of Akufo-Addo kept on borrowing, pushing up the nation's public debt from 56% of GDP to 63% before the pandemic. After the pandemic, Ghana borrowed even more in comparison with its neighbours, precipitating a budget-deficit crisis, the second highest in Sub Saharan Africa at 16% as of 2020, far above the regional average of 6%.
LGBT rights
Akufo-Addo has taken a relatively moderate line on LGBT rights in Ghana. In November 2017, he suggested that the legalisation of homosexuality is inevitable and said he can foresee a change in the law. Akufo-Addo, who spent much of his early life in England, said that LGBT rights will evolve in Ghana as they have in the United Kingdom. However, he affirmed that LGBT rights were not part of the government agenda at the moment. In August 2018, he reiterated that the Government of Ghana would not legalise same-sex marriage or decriminalise homosexuality under his leadership.
Sports
In February 2019, Akufo-Addo's administration announced a complete renovation of sports buildings around Ghana due to the country hosting the African Games in 2023. Buildings include Accra and Cape Coast Sports Stadium and the Azumah Nelson Sports Complex in Kaneshie. The University of Ghana Sports Stadium whose renovations were abandoned in 2009 after former President John Kufuor left office will also proceed.
Controversy
See Nana Akufo-Addo administration controversies
Other ventures
In 2019, the number of regions in Ghana increased from ten to sixteen under the president's administration. The new regions are Oti, Western North, North East, Ahafo (splitting from Brong), Savannah and Bono East Regions. The creation of the regions ends decades of petitions to the government calling for the development of new regions.
In 2020, he signed the UNAIDS Public Letter on People's Vaccine which was a campaign calling for accessibility of the COVID-19 vaccine to all. He joined other world leaders in the signing. He wrote "all people everywhere must have access to the vaccine when one becomes available." Concerns were raised that people in richer countries may have quicker access to the vaccine than poor countries which led to the writing of an open letter that any vaccine against the disease should be free and made available at no cost to all people. In February 2021, Ghana became the first African country to receive COVID-19 vaccines through the World Health Organization's COVAX program. The shipment consisted of 600,000 doses of the AstraZeneca vaccines.
In May 2020, he swore into office two appointed Supreme Court Judges, Issifu Omoro Tanko Amadu and Clemence Jackson Honyenuga at the Jubilee House.
Personal life
Akufo-Addo is from Akropong-Akuapem and Kyebi in the Eastern Region and both sides of his family are Presbyterian. He is married to Rebecca Akufo-Addo (née Griffiths-Randolph), the daughter of judge Jacob Hackenburg Griffiths-Randolph, the Speaker of the Parliament of Ghana during the Third Republic. Akufo-Addo had two previous marriages before marrying Rebecca. Akufo-Addo's first marriage to Remi Fani-Kayode, a Nigerian and daughter of Chief Remilekun Fani-Kayode, ended with a divorce. His next marriage to Eleanor Nkansah-Gyamenah, a Ghanaian, ended on her death in 1993.
Akufo-Addo has four biological daughters and one stepdaughter: Gyankroma, Edwina, Adriana, Yeboakua and Valerie. Virginia Hesse is the mother of one his daughters. She was appointed by Akufo-Addo as Ghana’s Ambassador to Czech Republic in his first-term of government. His first marriage to Remi bore him two of his daughters and his second marriage to Eleanor bore him a daughter. His marriage to Rebecca provided him a step-daughter had by Rebecca in a previous relationship. Akufo-Addo has a sister called Madam Marigold with the title, Abrewatia Nana Abena Oye.
Akufo-Addo is a teetotaller.
Honours
Awards
Akufo-Addo was presented with the Mother Teresa Memorial International Award for Social Justice in 2016 by the Harmony Foundation for sacrificing political ambitions for the sake of national peace and reconciliation.
In 2017, he received the National Achievement Award by the Africa-America Institute’s on behalf of the people of Ghana. The award was given to recognise Ghana as a country which represents freedom, democracy and stability in Africa.
Akufo-Addo was given an award for Exemplary Leadership in June 2018 by the Whitaker Group.
In August 2018 he received the African Port Award by The African Port Award (APA) Foundation for his projects on modernizing Ghana's ports. In September 2018, the U.S. Africa Business Centre of the United States Chamber of Commerce presented Akufo-Addo with the 2018 Outstanding Leader's Award in recognition of regional, diplomatic, and economic leadership in Africa. In October 2018, he received the 2018 Governance Leadership Award "in recognition of his commitment towards enhancing the living standards of the Ghanaians and governing the country in accordance with the rule of law".
In May 2019, the United Nations Secretary-General António Guterres named Akufo-Addo among the newly appointed SDG advocates as co-chair alongside the prime minister of Norway, Erna Solberg. The role of these advocates is to raise awareness, inspire greater ambition, and push for faster action on the Sustainable Development Goals (SDGs).
In June 2019, the Association of National Olympic Committees of Africa (ANOCA) announced it will honour Akufo-Addo with the Association of National Olympic Committees of Africa (ANOCA) Merit Award for Heads of State due to his tremendous contribution to sports development and projects in Ghana and for the successful bid for Ghana to host the 2023 African Games.
Nana Akufo-Addo was honoured at the fourth Ghana Hotels Association Awards, held on 20 January 2020, for demonstrating visionary leadership by declaring the year of return and ensuring its successful execution.
On 10 October 2022, the University of Sorbonne in Paris, France presented an honorary doctorate degree to Akufo-Addo.
On 8 August 2023, Akufo-Addo was presented with a Medal of Merit in Leadership Award by the African Bar Association.
Foreign honours
:
Member of the Order of Excellence (11 June 2019)
:
Grand Cross of the National Order of the Ivory Coast (5 May 2017)
:
Grand Cordon of the Order of the Pioneers of Liberia (27 May 2017)
:
Collar of the Order of Muhammad (17 February 2017)
:
Grand Collar of the Order of Prince Henry (2023)
:
Grand Cross of the National Order of the Lion (16 May 2017)
:
Order of the Republic of Serbia, Second Class (10 October 2021)
See also
Cabinet of Akufo-Addo government
References
External links
MyGHPage: Nana Addo Dankwa Akufo-Addo Biography.
GhanaWeb: Nana Addo Dankwa Akufo-Addo biography.
EIN News: Nana Addo Dankwa Akufo-Addo
Ghpage: Nana Addo Dankwa Akuffo Addo family and biography
|-
|-
|-
|-
|-
.
1944 births
20th-century Ghanaian lawyers
Akan people
Attorneys General of Ghana
Children of presidents
Converts to Anglicanism from Calvinism
Foreign ministers of Ghana
Former Presbyterians
Ghanaian Anglicans
Ghanaian MPs 1997–2001
Ghanaian MPs 2001–2005
Ghanaian MPs 2005–2009
Justice ministers of Ghana
Living people
Members of the Middle Temple
New Patriotic Party politicians
Ofori-Atta family
People educated at Lancing College
Politicians from Eastern Region (Ghana)
Presidents of Ghana
Recipients of orders, decorations, and medals of Senegal
University of Ghana alumni
Presidents of African Nations
Politicians from Accra
|
94588
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/IC%201329
|
IC 1329
|
IC 1329 — галактика типу *Grp (велика група зірок) у сузір'ї Дельфін.
Цей об'єкт міститься в оригінальній редакції індексного каталогу.
Посилання
IC 1329 в оригінальному новому загальному каталозі
IC 1329 в оригінальному новому загальному каталозі
http://www.seds.org/~spider/ngc/revngcic.cgi?IC+1329
IC 1329 в базі SIMBAD
IC 1329 в базі Vizier
IC 1329 в базі NASA Extragalactic Database
Бази даних про об'єкти NGC/IC
IC 1329
IC 1329
IC 1329
|
2160550
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%86%D0%BE%D0%B2%20%D0%92%D1%96%D1%82%20%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Косовцов Віт Андрійович
|
Косовцов Віт Андрійович (*20 липня 1829, Гуляйполе — †не раніше 90-х ХІХ ст.) — український культурний діяч, письменник, перекладач, драматург, фольклорист.
Біографія
Народився в шляхетській сім'ї. Закінчив Харківський університет.
Єдиний відомий друкований твір Віта Андрійовича — нарис «Чесна душа нашого народу» («Основа», 1862).
В рукописах залишилися одноактна комедія «За сиротою Бог з калитою», переклад комедії «Кохання-лікар» Мольєра.
У газеті «Слово» за 1866 згадано п'єсу Косовцева «Характерник», його переклади Шекспірових трагедій «Гамлет» і «Коріолан» (усі — 1-а половина 60-х років).
Надіслав М. Номису кілька десятків приказок, які були вміщені (з позначкою «Кос») у збірці «Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірники О. В. Марковича й других. Спорудив М. Номис» (1864). В архіві (ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН України) збереглися його записи 4 колядок, уривків епічних пісень «Про Перебийноса» та «Дума про Романа Дзябленка і Копаненка».
Література
Кушніренко І., Жилінський В. Люди Гуляйпільщини. — Запоріжжя, 2004. — С. 147.
Пилипчук Р. Я. Про письменника-основ'янина Віта Косовцова. «Радянське літературознавство», 1983, № 6.
Персоналії за алфавітом
Письменники
Українські культурні діячі
Перекладачі
Драматурги
Фольклористи
Випускники Харківського університету
|
8471333
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Srpski%20Mileti%C4%87
|
Srpski Miletić
|
Srpski Miletić is a village located in the Odžaci municipality, West Bačka District, Vojvodina, Serbia. As of 2011, the village has 3,038 people inhabitants.
Name
In Serbian the village is known as Srpski Miletić (Српски Милетић), in Croatian as Srpski Miletić, in Hungarian as Rácmilitics, and in German as Berauersheim.
Demographics
According to the last official census done in 2011, the village of Srpski Miletić has 3,038 inhabitants.
See also
List of places in Serbia
List of cities, towns and villages in Vojvodina
Oficijalne novine Novosti Srpski Miletic
References
Slobodan Ćurčić, Broj stanovnika Vojvodine, Novi Sad, 1996.
External links
Srpski Miletić
Places in Bačka
West Bačka District
Odžaci
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.