id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
58547449
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Beltir%20%28village%29
|
Beltir (village)
|
Beltir (village)
Beltir (Beltir) is a rural locality (a selo) in Beltirskoye Rural Settlement of Kosh-Agachsky District, the Altai Republic, Russia. The population was 77 as of 2016. There are 10 streets.
Geography
Beltir is located at the confluence of the rivers Chagan and Taldur, 43 km west of Kosh-Agach (the district's administrative centre) by road. Ortolyk is the nearest rural locality.
2003 Altai earthquake
In 2003, an earthquake measuring Mw7.3 struck the region, destroying the town.
References
Rural localities in Kosh-Agachsky District
|
6757633
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Altst%C3%A4tten
|
Altstätten
|
Altstätten is a small historic rural town and a municipality in the district Rhine Valley, in the canton of St. Gall in Switzerland. It is located with some secure distance of about west from the Alpine Rhine in the flat and wide St. Gall Rhine Valley, which also designates the border with Austria. It further gives access to the higher situated Appenzell to the west.
The official language of Altstätten is (the Swiss variety of Standard) German, but the main spoken language is the local variant of the Alemannic Swiss German dialect.
Overview
The town consists of the following tracts: Alter Zoll, Altstätten, Bächis, Baumert, Bieser, Büeberg, Bühl, Bühl (Gätziberg), Bühl bei Hinterforst, Burgfeld, Bürglen, Burst, Domishäuser, Fidern, Gätziberg, Gfell, Hoher Kasten, Hub, Kornberg, Krans, Kreuzstrasse, Lithen, Lienz (exclave), Lüchingen, Mariahilf (monastery), Oberbüchel, Plona, Riet, Rosenhaus, Ruppen, Strick, Unterlitten, Warmesberg, Weidest und Ziel.
Altstätten is situated between the town of St. Margrethen and the town of Buchs/SG, near to the border of Austria, at the foot of the Alpstein-Mountains. In Altstätten has the start of the rack-and-pinion railway line of the Appenzeller Trams to Gais.
An electric tramway served the town from 1897 until 1973, operated by the Rheintaler Vekehrsbetriebe, which also operated trolleybuses from 1940 to 1977, on a route to Berneck. Altstätten now operates a bus transport network, RTB.
Supra-regional popularity was attained by Altstätten by its long and upscale Shrove-Tuesday tradition (carnival). Each January and February performances are held by the Röllelibutzen-club, founded in 1919, as well as many of the town's and region's Youth Music Societies. A highlight is the international parade, which attracts over 30'000 spectators from all of Switzerland.
History
Altstätten is first mentioned in 853 as Altsteti.
Coat of arms
The blazon of the municipal coat of arms is Or a bear passant Sable langued, armed and in his virility Gules and in chief a Mullet of Five of the last.
Geography
Altstätten has an area, , of . Of this area, 63.3% is used for agricultural purposes, while 21.1% is forested. Of the rest of the land, 12.7% is settled (buildings or roads) and the remainder (2.9%) is non-productive (rivers or lakes).
The municipality is the capital of the Rheintal Wahlkreis and formerly the capital of the Oberrheintal district. The traditional farming city is located on the western side of the Rhine river between the Appenzell hill country.
Demographics
Altstätten has a population (as of ) of . , about 21.5% of the population was made up of foreign nationals. Of the foreign population,, 175 are from Germany, 228 are from Italy, 1108 are from ex-Yugoslavia, 143 are from Austria, 82 are from Turkey, and 316 are from another country. Over the last 10 years the population has grown at a rate of 3.5%. Most of the population speaks German (89.0%), with Albanian being second most common (3.1%) and Serbo-Croatian being third (2.7%). Of the Swiss national languages, 9,243 speak German, 17 people speak French, 172 people speak Italian, and 22 people speak Romansh.
The age distribution, , in Altstätten is; 1,296 children or 12.5% of the population are between 0 and 9 years old and 1,438 teenagers or 13.9% are between 10 and 19. Of the adult population, 1,337 people or 12.9% of the population are between 20 and 29 years old. 1,614 people or 15.5% are between 30 and 39, 1,410 people or 13.6% are between 40 and 49, and 1,300 people or 12.5% are between 50 and 59. The senior population distribution is 884 people or 8.5% of the population are between 60 and 69 years old, 689 people or 6.6% are between 70 and 79, there are 350 people or 3.4% who are between 80 and 89, and there are 62 people or 0.6% who are between 90 and 99, and 1 person who is 100 or more.
there were 1,323 persons (or 12.7% of the population) who were living alone in a private dwelling. There were 2,162 (or 20.8%) persons who were part of a couple (married or otherwise committed) without children, and 5,673 (or 54.6%) who were part of a couple with children. There were 575 (or 5.5%) people who lived in single parent home, while there are 68 persons who were adult children living with one or both parents, 37 persons who lived in a household made up of relatives, 49 who lived household made up of unrelated persons, and 494 who are either institutionalized or live in another type of collective housing.
In the 2007 federal election the most popular party was the SVP which received 41.5% of the vote. The next three most popular parties were the CVP (28%), the SP (9.9%) and the FDP (9.4%).
In Altstätten about 64.4% of the population (between age 25–64) have completed either non-mandatory upper secondary education or additional higher education (either university or a Fachhochschule). Out of the total population in Altstätten, , the highest education level completed by 2,532 people (24.4% of the population) was Primary, while 3,579 (34.5%) have completed Secondary, 905 (8.7%) have attended a Tertiary school, and 488 (4.7%) are not in school. The remainder did not answer this question.
The historical population is given in the following table:
Religion
From the , 6,216 or 59.9% are Roman Catholic, while 2,050 or 19.7% belonged to the Swiss Reformed Church. Of the rest of the population, there are 12 individuals (or about 0.12% of the population) who belong to the Christian Catholic faith, there are 310 individuals (or about 2.99% of the population) who belong to the Orthodox Church, and there are 152 individuals (or about 1.46% of the population) who belong to another Christian church. There are 3 individuals (or about 0.03% of the population) who are Jewish, and 762 (or about 7.34% of the population) who are Islamic. There are 74 individuals (or about 0.71% of the population) who belong to another church (not listed on the census), 468 (or about 4.51% of the population) belong to no church, are agnostic or atheist, and 334 individuals (or about 3.22% of the population) did not answer the question.
Economy
, Altstätten had an unemployment rate of 2.17%. , there were 399 people employed in the primary economic sector and about 147 businesses involved in this sector. 2,675 people are employed in the secondary sector and there are 152 businesses in this sector. 3,313 people are employed in the tertiary sector, with 426 businesses in this sector.
the average unemployment rate was 4.0%. There were 726 businesses in the municipality of which 148 were involved in the secondary sector of the economy while 443 were involved in the third.
there were 3,302 residents who worked in the municipality, while 2,025 residents worked outside Altstätten and 3,269 people commuted into the municipality for work.
Sights
The village of Altstätten as well as a concentration of castles, which is known as the Schlosslandschaft Ober/Unterrheintal and spans Altstätten, Balgach, Berneck and Marbach, is designated as part of the Inventory of Swiss Heritage Sites.
Sport
In the 1970s, Altstätten's football club, FC Altstätten founded in 1945, was at national league B level, and played in the premiership. Today the club plays in the 2. Liga.
Transport
Altstätten has two train stations: Altstätten Stadt, the eastern terminus of the Altstätten–Gais railway, and Altstätten SG, an intermediate stop on the Chur–Rorschach line with frequent local and long-distance service.
Notable people
18th century
(1728 in Altstätten – 1800) church architect
(1750 – 1800 in Altstätten) educationalist and knight of the pen, promoter and patron of Ulrich Bräker
Gallus Jacob Baumgartner (1797 in Altstätten – 1869) a Swiss statesman and prominent federalist
19th century
Wilhelm Matthias Naeff (1802 in Altstätten – 1881) a Swiss politician and one of the seven initial members of the Swiss Federal Council (1848–1875)
Carl Eugen Keel (1885 in Altstätten – 1961) a Swiss expressionistic painter, principally known for his woodcuts
Ferdinand Gehr (1896 – 1996 in Altstätten) a Swiss painter
20th century
Paul Baumgartner (1903 in Altstätten – 1976) a Swiss pianist
(born 1946 in Altstätten) politician and Swiss folk-musician
Gardi Hutter (born 1953 in Altstätten) a Swiss Clown, comedian, author, actress and Cabaret artist
Marcel Gisler (born 1960) a Swiss film director and screenwriter
Jasmin Hutter (born 1978 in Altstätten) a Swiss politician, serves on the National Council of Switzerland
Sport
Yvonne Elkuch (born 1968 in Altstätten) a Liechtenstein cyclist, competed in the 1988 and 1992 Summer Olympics
Nagwa El Desouki (born 1971 in Altstätten) a Swiss Olympic slalom canoer
Lars Burgsmüller (born 1975) a former German tennis player, lives in Altstätten
Rainer Schüttler (born 1976) a retired German professional tennis player, lives in Altstätten
Ivo Heuberger (born 1976 in Altstätten) a retired tennis player who represented Switzerland at the Davis Cup
Remo Lütolf (born 1980 in Altstätten) a Swiss breaststroke swimmer, competed in the 2000 and 2004 Summer Olympics
Marc Benz (born 1982 in Altstätten) a Swiss racing driver
Daniela Casanova (born 1984 in Altstätten) a Swiss former professional tennis player
Myriam Casanova (born 1985 in Altstätten) a Swiss former professional female tennis player
Stefan Frei (born 1986 in Altstätten) a Swiss football goalkeeper, has played all his professional career in Major League Soccer
Martin Rechsteiner (born 1989 in Altstätten) a Liechtensteiner international footballer, 150 club caps and 39 for Liechtenstein
Orhan Ademi (born 1991 in Altstätten) a Swiss footballer, over 200 club caps
Gabriel Lüchinger (born 1992 in Altstätten) a Swiss footballer, about 175 club caps
References
Notes
External links
Cities in Switzerland
Municipalities of the canton of St. Gallen
|
26028422
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Foussana
|
Foussana
|
Foussana is a town and commune in the Kasserine Governorate, Tunisia. As of 2004 it had a total population of 41249; in 5622 the urban area and 35627 in the rural. Foussana is located in the west of Kasserine Governorate, on the border with Algeria. The city was established on April 18, 1975.
See also
List of cities in Tunisia
References
Populated places in Kasserine Governorate
Communes of Tunisia
|
2909138
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%28%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Пулькі (Мазовецьке воєводство)
|
Пулькі (Мазовецьке воєводство)
Пулькі — село в Польщі, у гміні Острув-Мазовецька Островського повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Остроленцького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Островського повіту (Мазовецьке воєводство)
|
4037414
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C-%D0%A5%D0%B0%D0%B9%D0%BB
|
Аль-Хайл
|
Аль-Хайл — селище та південно-західне передмістя міста Фуджайра в однойменному еміраті в Об'єднаних Арабських Еміратах. Селище відоме фортом кінця XIX століття, який слугував резиденцією правителя Фуджайри, на початку XXI століття реконструйований та перетворений на музей разом з реставрованим старим селом. Розташоване в нижній частині та гирлі ваді Хайл, у якому збудовано дамбу й водосховище.
На території селища знаходяться декілька петрогліфів залізної доби.
На заході межує з селом , на півдні та південному заході — з селом .
Ваді Хайл
Основна частина ваді являє собою ущелину з поступовими схилами шириною 20-200 м, основна частина якої лежить в 10 км ґрунтової дороги від шосе Фуджайра-Дубай та в 20 км від центру Фуджайри. Висота над рівнем моря складає 100-300 м. Фауна ваді налічує 25 видів птахів, 2 види амфібій, низку видів ссавців. Найважливішими видами є газель гірська, орел-карлик яструбиний, , ропухи та . У калюжах ваді мешкає риба . Серед рослин переважають Nerium mascatense, , , Sida urens. Також виявлені папороті адіант венерин волос, Onychium divaricatum, квіткові і Oxalis corniculata.
Історія
Місцевість була заселена з давніх часів. У ваді Хайл знайдені залишки мідних копалень античного періоду. Шар вугілля на укріпленому пагорбі датовано в діапазоні 1470-1705 років нашої ери. Також виявлено кераміку 2-го та 1-го тисячоліття до н. е. та уламки кам'яних предметів побуту.
В околицях села знайдено більше 65 петрогліфів залізної доби, виконаних рудою фарбою на скелях. Серед них антропоморфні, зооморфні, овоїдні фігури. Точне датування цих зображень неможливе, їхній вік може бути від 1500 років до н. е. до ранньої ісламської доби. Подібні зображення є й у сусідніх ваді, зокрема ваді Шаам.
Форт
Форт Аль-Хайл побудований приблизно 1830 року та з кінця XIX століття був резиденцією правлячої династії Фуджайри Аль-Шаркі. На пагорбі над фортом розташована оборонна вежа.
Поблизу форту наприкінці XX століття існувало залишене мешканцями поселення, а також ісламський цвинтар. На початку XXI століття форт, селище та вежу реконструйовано та музеїфіковано. Нижче форту розташовані фінікові сади.
Примітки
Посилання
Guide to Al Hayl Castle: A historical site in Fujairah . My Bayut
Фуджайра
Населені пункти Об'єднаних Арабських Еміратів
|
1474575
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D1%80%27%D1%8F%D0%BB%20%28%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F%29
|
Дар'ял (радіолокаційна станція)
|
Дар'ял (радіолокаційна станція)
РЛС виявлення типу «Дар'ял» — надгоризонтна РЛС системи попередження про ракетний напад (СПРН). Розробка велася з 1970-х років, в 1984 році станція здана в експлуатацію.
Характеристики
Радіолокаційна станція «Дар'ял» спроєктована у вигляді 2-х позицій — передавальної і приймальні. ФАР приймального центру має розмір 100x100 метрів з розміщеними в ній майже 4000 хрест-вібраторами, а апертура ФАР передавального центру має розмір 40 × 40 метрів і заповнена 1260 потужними передавальними змінними модулями з вихідною імпульсною потужністю кожного модуля 300 кВт, який забезпечує виявлення цілей з ЕПР порядку 0,1 м ² на дальності до 6000 км в секторі огляду 110 ° По азимуту, підвищеною точністю вимірювання параметрів, високою швидкодією і пропускною спроможністю, завадостійкістю, здатністю виявлення та одночасного супроводу близько 100 об'єктів.
Пізніше була створені модифікації «Дар'ял» — «Дар'ял-У» і «Дар'ял-УМ».
Станції
Станції типу «Дарьял»:
Печорська РЛС — в м. Печора, Республіка Комі (в даний час функціонує, але до складу СПРН Росії не входить)
Габалінська РЛС — поблизу м. Габала, Азербайджан (функціонує в режимі «готовність до бойової роботи» або «холодний резерв, регламентні роботи» з періодичними короткочасними включеннями в режим «бойова робота»). З 2012 замінена на РЛС Воронеж.
В 1979 на окремому радіотехнічному вузлі (ОРТВ) «Мішелевка» поблизу селища Мішелевка в Усольському районі Іркутської області (100 км на північний захід від Іркутська) почалося будівництво РЛС типу «Дарьял-У». Воно тривало по 1984 рік. Побудована станція спочатку входила до складу Військово-космічних сил СРСР, далі — до складу РВСП Росії, однак для використання в цілях протиракетної оборони РЛС потребувала модернізації. Але фінансування в 80-90-х роках вичерпалося і станція не була доведена навіть до етапу заводських випробувань. У жовтні 1999 США запропонували Росії допомогу в завершенні будівництва РЛС в обмін на зміну Договору по ПРО, так як витрати на завершення будівництва можуть скласти кілька десятків мільйонів доларів. Росія поставилася до цієї пропозиції негативно. За допомогою американських фахівців радар був частково перебудований і включений у світову мережу спостережень за станом атмосфери на висотах 150—1000 і більше кілометрів. 21 червня 2011 РЛС була зруйнована спрямованим вибухом. На місці станції планується побудувати РЛС нового типу.
У 1983 році на ОРТВ «Єнісейськ-15» (Абалакова, Красноярський край) для створення безперервного радіолокаційного поля по зовнішній межі СРСР на північно-східному ракетонебезпечних напрямку, було розгорнуто будівництво станції Єнісейськ-15 (Красноярська РЛС). На будівництво було витрачено понад 700 млн рублів. Під тиском США, у 1987 році будівництво станції було зупинено і в 1991 році під натиском США було прийнято рішення про демонтаж практично повністю побудованої станції.
На початку 1980-х на ОРТВ «Балхаш» на основі РЛС «Дніпро» розпочалося будівництво РЛС «Дар'ял-У». У 1990 році будівництво готової на 95 % станції було заморожено через фінансові та юридичні складнощі і надалі продовжено не буде..
У 1988 році на ОРТВ «Миколаїв», поблизу Севастополя, на основі РЛС «Дніпро», почалося будівництво РЛС «Дар'ял-У». Будівництво тривало до 1993 року.
Будівництво РЛС «Дар'ял-УМ» на вузлах «Берегово» і «Скрунда» почалося в 1986 за результатами розгляду проєкту 1976-77 рр. До другої половини 1980-х років будівництво станцій було практично завершено. До початку 1990-х на РЛС був проведений завезення обладнання. У лад станції введені не були:
РЛС на вузлі «Берегово» (поблизу с. Пістрялово і м. Мукачево) заморожено і, мабуть, не буде відновлено. Станція була розібрана до 2005.
Будівництво РЛС «Дар'ял» на основі РЛС «Дніпро» на вузлі «Скрунда» (Латвія) закінчено в 1991 році. Повністю готова станція була передана незалежної Латвії та 4 травня 1995 підірвана.
На зміну станціям типу «Дарьял» має прийти нове покоління радіолокаційних станцій «Воронеж», які зводяться дуже швидко і споживають набагато менше енергії, ніж попередниці. Нова станція складається всього з 23 одиниць технічної апаратури, тоді як попередниця складалася з 4070.
Примітки
Посилання
Радіолокаційна станція виявлення і супроводу балістичних і космічних об'єктів «Дар'ял»
«Вісник ППО» — РЛС СПРН «Дар'ял»
Радіолокаційні станції за алфавітом
Радіолокаційні станції СРСР
Протиракетна оборона
|
3351500
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%83%D0%BD%20%28%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%B0%29
|
Тейлортаун (Північна Кароліна)
|
Тейлортаун (Північна Кароліна)
Тейлортаун — місто в США, в окрузі Мур штату Північна Кароліна. Населення — 634 особи (2020).
Географія
Тейлортаун розташований за координатами (35.214787, -79.491283). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 3,44 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкали 722 особи в 303 домогосподарствах у складі 202 родин. Густота населення становила 210 осіб/км². Було 350 помешкань (102/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,4 %. Частка іспаномовних становила 1,0 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 22,0 % — особи молодші 18 років, 62,3 % — особи у віці 18—64 років, 15,7 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 43,8 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 83,7 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 82,2 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 39,6 % осіб, у тому числі 47,6 % дітей у віці до 18 років та 30,1 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 497 осіб. Основні галузі зайнятості: роздрібна торгівля — 22,5 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 20,5 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 20,3 %.
Примітки
Джерела
Містечка Північної Кароліни
Населені пункти округу Мур (Північна Кароліна)
|
893940
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%BB%D0%B5%D0%BD%29
|
Даларна (лен)
|
Даларна (лен)
Даларна — лен у центральній Швеції. Центр — місто Фалун. Розташований у ландскапі (провінції) Даларна. Межує з ленами Ємтланд, Євлеборґ, Вестманланд, Вермланд та Еребру.
Лен заснований у 1647 році. До 1 січня 1997 року називався Коппарберг.
Адміністративний поділ
Адміністративно лен Даларна поділяється на 15 комун:
Комуна Авеста (Avesta kommun)
Комуна Бурленге (Borlänge kommun)
Комуна Вансбру (Vansbro kommun)
Комуна Гагнеф (Gagnefs kommun)
Комуна Гедемура (Hedemora kommun)
Комуна Ельвдален (Älvdalens kommun)
Комуна Лександ (Leksands kommun)
Комуна Лудвіка (Ludvika kommun)
Комуна Малунг-Селен (Malung-Sälens kommun)
Комуна Мура (Mora kommun)
Комуна Орса (Orsa kommun)
Комуна Реттвік (Rättviks kommun)
Комуна Сетер (Säters kommun)
Комуна Смедьєбакен (Smedjebackens kommun)
Комуна Фалун (Falu kommun)
Див. також
Адміністративний устрій Швеції
Краї Швеції
Ландскап (Швеція)
Лен (Швеція)
Список національних парків Швеції
Посилання
Управа лену Даларна
Держави і території, засновані 1647
Засновані у Швеції 1634
|
46662859
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Encephalartos%20dolomiticus
|
Encephalartos dolomiticus
|
Encephalartos dolomiticus, the Wolkberg cycad, is a critically endangered species of cycad. It is only found in the Wolkberg at elevations of 1100–1500 meters. The area is near Penge in southeastern Limpopo Province, South Africa.
Description
It's a tree-like cycad, growing up to 2 m tall and 40 cm wide at its base, often with additional shoots sprouting from the bottom. Its bluish leaves form a crown at the top, reaching 60–80 cm in length, sometimes twisted. The lance-shaped leaflets, 12–17 cm long, angle oppositely along the rachis at 45°, with smooth margins and occasional small teeth on the lower side. The straight petiole has small spines. It's a dioecious species, with green ovoid male cones, 35–50 cm long and 10 cm wide. Female cones, 30–45 cm long and 18–25 cm wide, are of similar shape, with up to three growing on each plant. The macrosporophylls have a warty surface. Seeds are oblong, 30–35 mm long, covered by a yellow sarcotesta.
References
External links
dolomiticus
Plants described in 1988
Flora of the Northern Provinces
|
3232971
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Галактіоновка
|
Галактіоновка — присілок у складі Туринського міського округу Свердловської області.
Населення — 155 осіб (2010, 196 у 2002).
Національний склад населення станом на 2002 рік: росіяни — 95 %.
Примітки
Джерела
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Туринського міського округу
Присілки Свердловської області
|
453790
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%86%D1%86%D0%B0%D0%BD%D0%BE
|
Меліццано
|
Меліццано — муніципалітет в Італії, у регіоні Кампанія, провінція Беневенто.
Меліццано розташоване на відстані близько 190 км на південний схід від Рима, 45 км на північний схід від Неаполя, 24 км на захід від Беневенто.
Населення — (2014).
Покровитель — святий Петро.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Аморозі
Кастель-Кампаньяно
Дуджента
Фрассо-Телезіно
Солопака
Телезе-Терме
Див. також
Список муніципалітетів провінції Беневенто
Примітки
Муніципалітети провінції Беневенто
|
4442394
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%28%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Часова (Могочинський район)
|
Часова (Могочинський район)
Часова — село у складі Могочинського району Забайкальського краю, Росія. Входить до складу Семиозернинського сільського поселення.
Населення
Населення — 4 особи (2010; 6 у 2002).
Національний склад (станом на 2002 рік):
росіяни — 100 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Могочинського району
Села Забайкальського краю
|
519924
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%80%D0%B3%D1%81%D1%8F%D0%BD%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B6%20%D0%90%D0%B7%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Саргсян Серж Азатович
|
Саргсян Серж Азатович
Серж Азатович Сарґсян (30 червня 1954, Степанакерт, Нагірно-Карабаська автономна область, Азербайджанська РСР) — Прем'єр-міністр Вірменії (з 4 квітня 2007 до 9 квітня 2008 та з 17 квітня 2018 до 23 квітня 2018), Президент Вірменії (2008—2018).
Біографія
Закінчив середню школу у місті Степанакерт. У 1971 році вступив в Єреванський державний університет. У 1972–1974 рр. служив у збройних силах СРСР. У 1979 році закінчив філологічний факультет ЄДУ.
Трудову діяльність розпочав у 1975 році токарем на Єреванському електротехнічному заводі, де пропрацював до 1979 року.
У 1979–1988 рр. був завідувачем відділу, другим секретарем, першим секретарем Степанакертського міськкому ЛКСМ Азербайджану, завідувачем відділу пропаганди та агітації Степанакертського міськкому Компартії Азербайджану, інструктором відділу компартійних організацій обкому НКАО, помічником першого секретаря обкому НКАО Генріха Погосяна.
У 1989–1993 рр. — Керівник Комітету сил самооборони НКР.
У 1990 році — Депутат Верховної Ради Вірменії.
У 1993-1995 рр. — Міністр оборони РВ.
У 1995-1996 рр. — Начальник управління державної безпеки РВ, потім — Міністр національної безпеки РВ.
У 1996-1999 рр. — Міністр внутрішніх справ і національної безпеки РВ.
У 1999 р. — Міністр національної безпеки РВ.
У 1999-2000 рр. — Керівник Апарату Президента РВ.
У 1999-2007 рр. — Секретар Ради Національної безпеки при Президентові РВ.
У 2000—2007 рр. — Міністр оборони РВ.
4 квітня 2007 призначено Прем'єр-міністром Республіки Вірменія.
7 червня 2007 знову призначено Прем'єр-міністром РВ, очоливши Уряд РВ, сформований після виборів до Національних Зборів РВ.
На президентських виборах 19 лютого 2008 Серж Сарґсян обраний Президентом Республіки Вірменія. 9 квітня 2008 вступив на посаду Президента РВ.
Член Республіканської партії з 2006 року, з липня 2006 року по листопад 2007 року — голова Ради партії. У листопаді 2007 року обраний Головою РПА. Є головою Ради Єреванського Державного Університету та президентом Федерації шахів Вірменії.
17 квітня 2018 року 77 голосами «за» та 17 «проти» обраний Прем'єр-міністром Вірменії. Його висування та обрання викликало різке несприйняття опозиційних політичних сил та масові протести в країні.
23 квітня 2018 року в результаті протестів Серж Саргсян подав у відставку з посади прем'єр-міністра Вірменії.
Нагороди
Отримав звання Героя Арцаха, нагороджений орденами РВ «Бойовий хрест» першого ступеня, «Тигран Мец» і «Золотий орел». Має інші урядові нагороди.
Орден князя Ярослава Мудрого I ст. (Україна, липень 2011)
Президентський орден Сяйво (Грузія, 2013)
Сім'я
Одружився в 1983 році. Дружина — Рита Сарґсян, народилася в Степанакерті в сім'ї військового. За фахом — вчителька музики.
Має двох доньок: Ануш і Сатенік, і одну онуку — Маріам.
Знання
Володіє вірменською, російською, азербайджанською, а також англійською мовами.
Примітки
Посилання
Офіційний сайт Президента Вірменії
Уродженці Степанакерта
Випускники Єреванського університету
Члени Республіканської партії Вірменії
Президенти Вірменії
Прем'єр-міністри Вірменії
Кавалери ордена Досконалості
|
9240365
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Solpontense%20FC
|
Solpontense FC
|
Solpontense FC
Solpontense Futebol Clube (Capeverdean Crioulo, ALUPEC or ALUPEK: Solpuntensi Futibol Klubi, Santo Antão Crioulo: Solpontense Futbol Klub', São Vicente Crioulo: Solpontense Futebol Klube) is a football club that currently plays in the Second Division of the Santo Antão Island League South Zone in Cape Verde. It is based in the town of Ponta do Sol in the northern part of the island of Santo Antão and being the country's northernmost football club. Its current manager is João Lopes Rodrígues.
Solpontense is the second most successful football (soccer) club in the North Zone and third on the island, having won about 11 official regional titles.
Club name differences
Unlike the club in Madeira based in Ponta do Sol which is called Pontassolense, the club based in Ponta do Sol, Cape Verde has a different name and is titled "Solpontense" along with its inhabitants.
History
The club was founded in 1990. The team is ranked second in the number of championship titles since 1997 and their first one was in 1996, their second was in 1999 after defeating Marìtimo Porto Novo of the south, their third was in 2000 after defeating Académica do Porto Novo of the south which would be two in a row. It was the last championship title of the entire island.
After winning their only cup title for the region, the club competed once in the Cape Verdean Cup in the summer of 2010. That time, Solpontense was one of five clubs who had a cup title until 2012 when it became second. In 2014, the single total became third and was shared with Rosariense and Beira-Mar. Now in 2017, Solpontense is fourth and last alongside Beira Mar with a single cup title.
Recently the club was relegated into the regional Second Division in 2016 after being last place, not a single win was made, only two draws were made and finished with only two points..
In the 2016–17 season, in October, along with Rosariense being the two best clubs in the Second Division and the withdrawal of São Pedro Apóstolo and Irmãos Unidos, the two only challenged the newcomer Torrense, based in Xoxo the middle of Ribeira da Torre, as Torreense was not a powerful team, Solpontense sought the opportunity for a chance to return to the regional Premier Division, Solpontense failed and later finish second in late March and spend the following season in the Second Division. Solpontense made their second appearance with the division, a repeat of the withdrawal of São Pedro Apóstolo and Irmãos Unidos could be the division's best club. At the fourth round, they were first place with 9 points and first at the fifth round and Solpontense and later the end of the season and next season will be returning to the Premier Division. At round 6, a scoreless draw was made with Janela, then an 0–4 victory over Torreense, the last match of the season was another scoreless draw with Janela at the ninth round.
In the regional cup, the northern part, Solpontense will start at the first round, originally it would be club who would face one of the clubs that would later withdraw at the preliminary round, instead, they advanced into the second round and faced Janela on February 3, no goals were scored and lost 5–4 in the penalty shootout.
Stadium
Estádio João Serra is a multi-use stadium in of Ponta do Sol, Cape Verde. It is currently used mostly for football matches. The stadium holds 2,000. The stadium has seat rows in the south side and is located south of the town center. The stadium is home to Solpontense. Every club of the Santo Antão Premier and Second Division plays at the stadium especially clubs based outside Ponta do Sol including Rosariense, Paulense, Beira Mar and Os Foguetões.
Logo
Its club logo features a striped crest with 4 black lines and 3 yellow lines. The rising sun is featured on the top hence the toponym of Ponta do Sol., the grey label reads "Solpontense" with a grey football (soccer ball) in the middle and S.F.C. on the bottom inside its three yellow lines.
Honours
Regional
Santo Antão Island League (North): 5
1998/99, 1999/00, 2007/08, 2009/10, 2012/13
Santo Antão Island League: 4
1995/96, 1998/99, 1999/00, 2000/01
Santo Antão North Cup: 1
2009/10
Santo Antão Island (North) Opening Tournament: 1
1999/2000
Secondary Achievement:
Santo Antão North Second Division: 1
2017/18
Municipal
Ribeira Grande Municipal Tournament: 1
2016
League and cup history
National championship
Island/Regional Championship
Statistics
Best position: 3rd – Group stage (national)
Best position at cup competitions: 1st (regional)
Appearances at the Regional Championships: 22
Appearances at the Tier 2 competition: 21
Appearance at the Second Division: 2
Appearances at the Santo Antão Cup: 2
Lowest position: 2nd – Second Division
References
External links
Solpontense at Facebook
Solpontense at the final Ball
Solpontense at Sports Mídia
Football clubs in Santo Antão, Cape Verde
Santo Antão Island League (North)
Ribeira Grande Municipality
1990 establishments in Cape Verde
|
4072522
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%B1%D0%B1%D0%B0%20%D0%A2%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D0%B0
|
Лабба Тенгелла
|
Лабба Тенгелла (д/н — 1538) — 2-й сатігі (володар) імперії Фута-Торо в 1537—1538 роках.
Життєпис
Походив з роду народу фульбе Ба. Син Тенгелли, манси (володаря) Великого Пулло, та Нани Кейти з народу малінке. Псля загибелі батька й схождення на трон старшого брата Колі брав активну участь у походах проти держави Волоф, в яких уславився серед фульбе. Оженивс яна доньці правителя Волоф.
У 1537 році спільно з дружиною Колі влаштував змову проти нього, внаслідок чого той загинув. Після цього Лабба одноголосно обирається новим сатігі Фута-Торо. Продовжив активну загарбницьку політику. Здійснював походи проти імперії Волоф та області Каарта.
У 1538 році в битві біля Агнамі зазнав поразки від Детіє Фу Ндіогу, дамеля Кайору. Лабба загинув. Трон перейшов до його брата Самби.
Джерела
Oumar Kane, La première hégémonie peule: le Fuuta Tooro de Koli Teŋella à Almaami Abdul, Karthala, Presses universitaires de Dakar, 2004, 672 p. (ISBN 2-84586-521-X)
імперія Фута Торо
|
1050249
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0-%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0
|
Санта-Моніка
|
Санта-Моніка — місто в США, в окрузі Лос-Анджелес штату Каліфорнія. Населення — осіб (2020).
Місто назване на честь Святої Моніки, християнської святої та матері Аврелія Августина. Назва зобов'язана своїм походженням відвідуванню цього місця іспанцями під час християнського свята.
Географія
Санта-Моніка розташована за координатами (34.023413, -118.481666). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 21,80 км², з яких 21,79 км² — суходіл та 0,00 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало осіб у домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 4117 осіб/км². Було 50912 помешкання (2336/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 4,4 %. Частка іспаномовних становила 13,1 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 14,0 % — особи молодші 18 років, 71,0 % — особи у віці 18—64 років, 15,0 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 40,4 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 93,2 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 91,2 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила долари для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 11,3 % осіб, у тому числі 6,5 % дітей у віці до 18 років та 12,8 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 21,5 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 21,2 %, інформація — 12,5 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 10,6 %.
Особистості
Уродженці
Тобі Магуайр — актор
Роберт Редфорд — актор, режисер, продюсер
Крістіна Річчі — акторка
Сьюзен Вега — співачка, автор пісень
Стів Павліна — популярний автор статей з психології, блогер
Шон Пенн — актор, режисер
Дейв Наварро — гітарист
Кемерон Монаган — актор
Том Андерсон — засновник MySpace
Чарльз Доріан (1891—1942) — американський помічник режисера та актор
Глорія Стюарт (1910—2010) — американська акторка, активістка та художниця
Ширлі Темпл (1928—2014) — американська акторка
Роберт Редфорд (* 1936) — американський актор та режисер
Джеральдіна Чаплін (*1944) — англійська акторка американського походження
Анжеліка Г'юстон (*1951) — американська акторка і режисерка
Гаррі Хілл (р. 1951) — американський художник
Лоренцо Ламас (1958) — актор
Джеймі Лі Кертіс (1958) — американська акторка, письменниця, громадська діячка
Домінік Данн (1959—1982) — американська акторка
Шон Астін (*1971) — актор.
Відомі мешканці
Давидов Кирило Володимирович — американський режисер, продюсер.
Клімат
Примітки
Джерела
Міста Каліфорнії
Населені пункти округу Лос-Анджелес (округ)
Міста Лос-Анджелесу
Засновані в США 1886
|
1212921
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0%20%D0%B2%20%D0%A8%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%86%D1%96
|
Освіта в Шостці
|
Освіта в Шостці
Дошкільна освіта
15 дитячих садочків.
Загальна середня освіта
14 загальноосвітніх шкіл.
Вища освіта
Шосткинський інститут Сумського державного університету;
Хіміко-технологічний коледж імені Івана Кожедуба;
Консультаційний пункт СДПУ ім. А. С. Макаренка;
Консультаційний пункт СНАУ;
Шосткинське медичне училище;
3 професійно-технічних училища.
Див. також
Навчальний заклад
Шостка
Освіта за містом України
Школи Сумської області
|
39207041
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cade%2C%20Louisiana
|
Cade, Louisiana
|
Cade, Louisiana
Cade is a census-designated place (CDP) in St. Martin Parish, Louisiana, United States. At the 2014 census estimates, Cade had a population of 1,188; in 2019, the American Community Survey estimated its population was 1,655. With the 2020 U.S. census the population was 1874. The community is served by a single ZIP code: 70519.
The community was founded and named after Captain Cade, who was the long time sheriff of New Iberia. It is now home to the Episcopal School of Acadiana, Bruce Foods, Spanish Trail Golf Course, and The Pines Ranch (Louisiana's first organic ranch). In contrast with many rural communities, Cade does not have a police station, or health center. The crime and unemployment rate are low in Cade compared to the U.S. average.
Geography
The community of Cade, located in southwestern St. Martin Parish, is situated at Louisiana highways 182 and 92-1. To the northwest on LA-182 are the Lafayette Parish cities of Broussard, , and Lafayette, , the parish seat, and to the southeast is New Iberia, the seat of Iberia Parish. Louisiana Highway 92-1 heads west to the city of Youngsville and northeast to St. Martinville, the St. Martin Parish seat in which LA-92-1 heads east 4 miles to intersect with Louisiana Highway 31 and heads 2 miles north to the St. Martinville.
Demographics
The 2019 American Community Survey estimated 1,655 people lived in the community. The racial and ethnic makeup of the census-designated place was 68.2% non-Hispanic white, 24.8% Black and African American, 1.0% Asian, and 6.0% multiracial. The median age was 38.2, and the median household income was $53,250; males had a median income of $53,639 versus $30,714 for females. An estimated 10.2% of the population lived at or below the poverty line.
References
Census-designated places in Louisiana
Census-designated places in St. Martin Parish, Louisiana
Census-designated places in Lafayette metropolitan area, Louisiana
|
3177132
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BC%D1%96%D0%BB%D1%8C%20%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%95%D1%80%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D2%91%D0%B5%D0%BC
|
Еміль ван Ерменґем
|
Еміль ван Ерменґем (повне ім'я Еміль П'єр Марі ван Ерменґем, ; , Левен — , Іксель) — бельгійський бактеріолог, професор, відомий відкриттям збудника ботулізму та ботулінічного токсину.
Біографія
Отримав ступінь доктора медицини в Левенському католицькому університеті в 1875 році. Розпочав свою медичну кар'єру в Берлінському університеті у Роберта Коха. Там багато займався проблемами холери.
Після перебування в Берліні та в різних лабораторіях Парижа, Лондона, Единбурга і Відня його призначено професором кафедри гігієни та бактеріології у Гентського університету.
З 1919 року був постійним секретарем Королівської бельгійської академії медицини, так як був обраний дійсним членом цієї академії.
У Ван Ерменґема було два сини — письменник і критик Франц Елленс і поет, художник і мистецтвознавець Франсуа Маре.
Історія відкриття ботулотоксину і збудника ботулізму
Припущення про наявність збудника, що спричиняв так звані «ковбасні отруєння» при розвитку в анаеробних умовах, та продукування ним якоїсь отрути вперше зробив німецький лікар Юстинус Кернер, який провів ґрунтовні дослідження і описав їх
14 грудня 1895 р. у бельгійському місті (тоді селищі з 4 тис. жителів) виник екстраординарний спалах ботулізму. Музиканти місцевого духового оркестру грали на похоронах 87-річного місцевого жителя Антуана Кретьє і, як це було прийнято, зібралися в готелі «Півник». Тридцять чотири особи разом їли мариновану та копчену шинку. Після їжі музиканти швидко занедужали й помітили в себе двоїння предметів перед очима, порушення ковтання і мовлення, розширення зіниць, і, в подальшому, розвиток м'язового паралічу. Троє з них (наймолодші, віком 15-21 року) загинули. Із залишків шинки, а також з селезінки і товстого кишечнику одного з померлих ван Ерменґем вперше виділив збудника — анаеробні спорові бацили, наразі відомі як Clostridium botulinum. Він також довів, що токсичні властивості шинки, яка спричинила захворювання, зумовлені отрутою, яку виділяв відкритий ним мікроорганізм, що він успішно довів в експериментах на численних тваринах. Ван Ерменґем зробив висновок, що зростання збудника в шинці відбулося саме в період її копчення. Він своєю дослідницькою роботою вперше довів, що ботулізм — це все ж таки отруєння, а не пряме втручання збудника. Ван Ерменґем стверджував, що токсин виробляє в харчових продуктах бактерія, і цього не відбувається, якщо концентрація солі висока. Він довів, що після перорального прийому токсин не інактивує нормальний процес травлення, що цей токсин не стійкий до впливу тепла, і що не всі види тварин однаково сприйнятливі до токсину. Ван Ерменґем назвав бактерію як Bacillus botulinus. У 1897 р. він опублікував свої висновки.
Примітки
Джерела
Belgian Society for Microbiology. Erick Vandamme & Paul De Vos Emile Pierre Marie Van Ermengem (1851—1932)
Index biographique des membres, associés et correspondants de l’Académie de médecine, 1820-1990
Дослідники ботулізму
Бельгійські біологи
Професори
Бельгійські бактеріологи
Дослідники холери
|
885909
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BC%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B5%20%D0%B2%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F
|
Емоційне вигорання
|
Емоційне вигорання
Синдром емоційного вигорання — емоційне виснаження, що зростає з часом. Поняття введене американським психіатром Гербертом Фрейденбергером в 1974 році. Він описав феномен, що спостерігав у себе і своїх колег (виснаження, втрата мотивації і відповідальності) і назвав його метафорою «вигорання». Ним позначається психічний стан людей, що інтенсивно і тісно спілкуються з іншими. Ф. Е. В. – це особливий психічний стан здорових людей, що знаходяться в інтенсивному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Ф. Е. В. характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних провідною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень.
Соціальний психолог Христина Маслач визначила (1982 р.) це поняття як «синдром фізичного і емоційного виснаження», що включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до праці, втрату розуміння і 2 співчуття стосовно клієнтів і пацієнтів. Розвиток цього синдрому характерний для альтруїстичних професій, де домінує турбота про людей (соціальні працівники, лікарі, медичні сестри, учителі та ін.). Ознаками синдрому емоційного вигорання є хронічна втома, порушення пам’яті й уваги, порушення сну з важким засинанням і раннім пробудженням, зниження працездатності, особистісні зміни. При цьому розвиваються тривожні, депресивні розлади. Поширення синдрому емоційного вигорання поступово набуває все більших масштабів, що зумовлює ріст інтересу до цього науковців з різних галузей, а зокрема: психологів, педагогів, філософів, медиків та ін.
Класифікація за МКХ-11
Вигорання включено до 11-го перегляду Міжнародної класифікації хвороб (МКБ-11) як професійне явище. Воно не класифікується як медичний стан, тобто не вважається хворобою.
Згідно з МКБ-11 вигорання – це синдром, що вважають результатом хронічного стресу на робочому місці, з яким не вдалося успішно впоратись.
Види вигорання
Згідно із МКБ-11, поняття вигорання проявляється саме у професійному контексті, і воно не має застосовуватись для опису досвіду в інших сферах життя.
Проте останнім часом дослідники виділяють також батьківське вигорання, яке є наслідком хронічного дисбалансу ризику та ресурсів у батьківстві.
Клініка
Найбільш вразлива категорія осіб — ті, чия робота тісно пов'язана з постійним спілкуванням — лікарі, психологи, педагоги, менеджери, робітники соціальних служб, оператори тощо, які працюють у сфері «людина-людина» та ін. Емоційне вигорання виявляється посиленням байдужості до своїх професійних обов'язків та всього, що відбувається на роботі, дегуманізації у формі чимраз більшого негативізму як до пацієнтів або клієнтів, так і до співпрацівників. Людина відчуває власну професійну нездатність, незадоволеність роботою та наслідками праці, деперсоналізацію, а в кінцевому підсумку різко погіршується якість її життя. Надалі, як правило, можуть розвиватись невротичні розлади й психосоматичні захворювання.
Фактори розвитку
Розвиток даного стану зумовлює робота в одному й напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та з важким контингентом, відсутність розмежування роботи й особистого життя, що особливо актуально під час віддаленої роботи. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу, що змушує людину думати, ніби її робота не має жодної цінності для суспільства.
Фрейденбергер вказував, що подібний стан розвивається у схильних до співчуття людей, тих, хто ідеалістично ставиться до роботи, і разом з тим у неврівноважених, які схильні до мрійництва і які мають нав'язливі ідеї. У цьому випадку синдром емоційного вигорання може являти собою механізм психологічного захисту у формі часткового, або ж повного вимикання емоцій у відповідь на шкідливі для психіки впливи.
Діагностика
Для визначення компонентів "емоційного вигорання" можна використовувати методику "Діагностика рівня емоційного вигорання" (В.В. Бойко). Досліджуваним пропонуються надати відповідь на 84 запитання, кожне з яких відповідає одному із провідних симптомів "вигорання", які, в свою чергу, відносяться до одного із 3-хкомпонентів "емоційного вигорання": 1) напруження, 2) резистенція, 3) виснаження.
Перший компонент - напруження - характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю і проявляється у такихсимптомах: 1) переживання психотравмуючих обставин - людина сприймає умови роботи та професійні міжособистісні стосунки як психотравмуючі; 2) незадоволеність собою - незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом; 3) загнаність у кут - відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі; 4) тривога й депресія - розвиток тривожності у професійній діяльності, підвищення нервовості, депресивні настрої.
Другий компонент - резистенція - характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою, а будь-яке емоційне залучення до професійних справ і комунікацій викликає у людини відчуття надмірної перевтоми, і виявляється у такихсимптомах, як: 1) неадекватне вибіркове емоційне реагування - неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки; 2) емоційно-моральна дезорієнтація - розвиток байдужості у професійнихстосунках; 3) розширення сфери економії емоцій - емоційна замкненість, відчуження, бажання припинити будь-які комунікації; 4) редукція професійних обов’язків - згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійнихобов’язків.
Третій компонент - виснаження - характеризується психофізичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психосоматичних порушень і виявляється у такихсимптомах, як: 1) емоційний дефіцит - розвиток емоційної не чуттєвості на тлі перевиснаження, мінімізація емоційного внеску у роботу, автоматизм, спустошення людини при виконанні професійнихобов’язків; 2) емоційне відчуження - створення захисного бар’єру у професійнихкомунікаціях; 3) особистісне відчуження (деперсоналізація) - порушення професійних стосунків, розвиток цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися при виконанні професійнихобов’язків, та до професійної діяльності взагалі; 4 ) психосоматичні та психовегетативні порушення - погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних і психовегетативних порушень, як розлади сну, головний біль, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічниххвороб тощо.
Відповідно до "ключа" рахуються: 1) сума балів окремо для кожного з 12 симптомів "вигорання"; 2) сума показників симптомів для кожної з 3-х фаз формування "вигорання"; 3) підсумковий показник синдрому "емоційного вигорання" – сума показників усіх 12-ти симптомів. За показником виразності кожного симптому визначається фаза сформованості "емоційного вигорання": від 0 до 9 балів - симптом не сформований; від 10 до 15 балів - симптом на стадії формування; від 16 і більше балів - симптом сформовани
Стратегії подолання Е.В.
Кожна людина може виробити свої індивідуальні стратегії для боротьби із синдромом емоційного вигорання, але варто згадати декілька універсальних правил:
Правило розподілу. Необхідно чітко розділяти професійну діяльність і особисте життя: не брати роботу додому, мати хобі, яке не стосується роботи, спілкуватися з друзями, які не є колегами по роботі. Для цього досить дієвими є різноманітні ритуали. Наприклад ритуал «корпоративного одягу». Коли працівник приходить на роботу він одягає корпоративний одяг, починає спілкуватися з клієнтами є добрим і розуміючим, активним і професійним, але коли робочий день закінчується і працівник знімає робочий одяг, він забуває про всіх своїх клієнтів і займається особистими справами (перестає бути працівником компанії, стає мамою чи татом, дружиною чи чоловіком та ін.).
Правило зміни діяльності. Намагатися чергувати свою професійну діяльність, тобто не тільки спілкуватися з клієнтами, а й займатися різноманітною паперовою роботою, або особистим професійним вдосконаленням: відвідувати тренінги та навчання.
Правило часу. Страх не встигнути, запізнитися, відсутність структури можна подолати за допомогою тайм-менеджменту. Він дозволяє при організації часу враховувати індивідуальні ритми людини, що зводить до мінімуму хронічні перевтоми. Сучасний тайм-менеджмент діє за трьома принципами:
Індивідуальний підхід — людина сама повинна визначити власний баланс між жорсткою організацією і спонтанністю у своїх діях.
Мислення спрямоване на ефективність. Якщо ми встановлюємо правила, ми повинні вірити у їх ефективність, а інакше позитивні зміни не можливі.
Все можна удосконалювати, оскільки резерви ефективності та розвитку невичерпні.
Правило внутрішньої метафори. Дуже велику роль у формуванні синдрому емоційного вигорання відіграють внутрішні установки, те як людина сприймає себе як спеціаліста. Деструктивність девізу «палаю для інших — згораю сам» очевидна. Працівник, який досягнув певного професіонального рівня має уже сформований образ свого професійного «Я». Якщо в процесі роботи виявлено, що цей образ має певні деструктивні елементи, його варто видозмінити, але не знищувати, тому що це може принести шкоду особистості. Внутрішні переконання варто міняти конструктивно, щоб з однієї сторони людина відчувала себе хорошим спеціалістом, який дійсно допомагає людям, а з іншої — була емоційно благополучною, врівноваженою і захищеною від стресу.
Див. також
Професійна деформація
Стрес
Психологічна травма
Література
Enzmann, D., Berief, P., Engelkamp, C. et al. Burnout and coping will burnout. Development and evaluation of a burnout workshop. Berlin: Technische Univercitat Berlin, Institut fur Psychologie., 1992. 2. Freudenberger, H.J. Staff burn−out. Journal of Social Issues, 30, 159−165. 3. Maslach, C. Burnout: A social psychological analysis. In The Burnout syndrome ed.J.W.Jones, pp. 30−53, Park Ridge, IL: London House, 1982. 4. Maslach, C. and Jachson, S.E. The measurement of experienced burnout. Journal of Occupational Behaviour, 2, 99−113, 1981. 5. Schaufell, W.B., Enzmann, D. And Girault, N. Measurement of burnout: A review. In Professional Burnout: Recent Development in Theory and Reserch ed. W.B.Schaufell, C.Maslach and T.Marek, pp. 199−215, Washington, DC: Taylor&Francis
Наумова В.Ю. Феномен емоційного вигорання // Освіта дорослих: енциклопедичний словник / за ред. В.Г.Кременя, Ю.В.Ковбасюка; [упоряд.: Н.Г.Протасова, Ю.О.Молчанова, Т.В.Куренна; ред.рада: В.Г.Кремень, Ю.В.Ковбасюк, Н.Г.Протасова та ін.]; Нац. акад. пед. наук України, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України [та ін.]. – К.: Основа, 2014, – 496 с.
Посилання
СИНДРОМ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ СПЕЦІАЛІСТІВ ФАРМАЦІЇ //Фармацевтична енциклопедія
Как найти баланс между работой и личной жизнью
Психічні стани
Психопатологічні синдроми
Захисні механізми психіки
|
29359248
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Self-realization
|
Self-realization
|
Self-realization is a term used in Western psychology, philosophy, and spirituality; and in Indian religions. In the Western understanding, it is the "fulfillment by oneself of the possibilities of one's character or personality" (see also self-actualization). In the Indian understanding, self-realization is liberating knowledge of the true self, either as the permanent undying Purusha or witness-consciousness, which is atman (essence), or as the absence (sunyata) of such a permanent self.
Western understanding
Merriam Webster's dictionary defines self-realization as:
In the Western world "self-realization" has gained great popularity. Influential in this popularity were psycho-analysis, humanistic psychology, the growing acquaintance with Eastern religions, and the growing popularity of Western esotericism.
Psychoanalysis
Though Sigmund Freud was skeptical of religion and esotericism, his theories have had a lasting influence on Western thought and self-understanding. His notion of repressed memories, though based on assumptions that some later thinkers have questioned, has become part of mainstream thought. Freud's ideas were further developed by his students and neo-psychoanalysts. Carl Jung, Erik Erikson, Karen Horney and Donald Winnicott have been especially important in the Western understanding of the self, though alternative theories have also been developed by others. Jung developed the notion of individuation, the lifelong process in which the center of psychological life shifts from the ego to the self. Erikson described human development throughout one's lifespan in his theory of psychosocial development. Winnicott developed the notion of the true self, while Horney had two views of our self: the "real self" and the "ideal self". Gerda Boyesen, the founder of biodynamic psychology, developed her salutogenic view on the primary personality and the secondary personality. Roberto Assagioli developed his approach of psychosynthesis, an original approach to psychology. Assagioli's original approach is one that is dynamic and continuous, rather than one that can be reached at a "final destination" or completed.
Indian religious perspectives
Jainism
Jain philosophy is one of the oldest world philosophies that separates body (matter) from the soul (consciousness) completely.
Individual conscience and individual consciousness are central in the Jain philosophy. Self-realization is one of the major pre-requisites to attain ultimate enlightenment and liberation (moksha). Self-realization means peeling away fabricated layers of one's own personality to understand and experience the true self,the unchanging soul and hence the true nature of reality. The path to extrasensory experience of soul is termed as Bhed Gyaan in scriptures like Samayasāra, Gyaansaar and works of Shrimad Rajchandra. In this, the spiritual aspirant positions himself as a witness of external world, body, thoughts, emotions, instincts and beliefs instead of indulging in them daily activities and meditation. For eg., while eating, the seeker would perceive the action as "I witnessed matter (food) entering matter (body)" instead of perceiving as "I ate food". In Jainism, karma is portrayed as invisible particles of subtle matter that adhere to a living organism or Jiva. These particles come together to form a film of negativity and darkness around the soul that obscures the true consciousness, making the Jiva lose touch with its original essence as a soul. These karmic particles tend to attract similar particles which cause the inflow of auspicious and inauspicious karmic matter into the soul (Āsrava). This leads the organism to fall into the bondage of lust, worldly pleasures, ego, hatred, jealousy, anger, etc. Thus self-realization paves the way to simply reverse this process and help the seeker to decipher absolute truth on their own. Jainism firmly rejects the belief of a creator, and that one being is solely responsible for his thoughts, actions, and their consequences.
Hinduism
In Hinduism, self-realization (atma-jnana or atmabodha ) is knowledge of witness-consciousness, the true self which is separate from delusion and identification with mental and material phenomena.
Shaivism
In Shaivism, self-realization is the direct knowing of the Self God Parashiva. Self-realization (nirvikalpa samadhi, which means "ecstasy without form or seed," or asamprajñata samādhi) is considered the ultimate spiritual attainment.
Self-realization is considered the gateway to moksha, liberation/freedom from rebirth. This state is attained when the Kundalini force pierces through the Sahasrara chakra at the crown of the head. The realization of Self, Parashiva, considered to be each soul's destiny, is attainable through renunciation, sustained meditation and preventing the germination of future karma (the phrase "frying the seeds of karma" is often used)
Advaita Vedanta
Ātman is the first principle in Advaita Vedanta, along with its concept of Brahman, with Atman being the perceptible personal particular and Brahman the inferred unlimited universal, both synonymous and interchangeable. The soteriological goal, in Advaita, is to gain self-knowledge and complete understanding of the identity of Atman and Brahman. Correct knowledge of Atman and Brahman leads dissolution of all dualistic tendencies and to liberation. Moksha is attained by realizing one's true identity as Ātman, and the identity of Atman and Brahman, the complete understanding of one's real nature as Brahman in this life. This is stated by Shankara as follows:
Buddhism
Since Buddhism denies the existence of a separate self, as explicated in the teachings of anatman and sunyata, self-realization is a contradictio in terminis for Buddhism. Though the tathagatagarbha-teachings seem to teach the existence of a separate self, they point to the inherent possibility of attaining awakening, not to the existence of a separate self. The dharmadhatu-teachings make this even more clear: reality is an undivided whole; awakening is the realization of this whole.
Sikhism
Sikhism propounds the philosophy of Self-realization. This is possible by "aatam-cheennea" or "Aap Pashaanae", purifying the self from the false ego:
Guru Nanak says,
See also
Atma bodha
Dark Night of the Soul
Henosis
Nondualism
Self-discovery
Self-fulfillment
Self-realization in Jungian psychology
Simran
Theoria
References
Citations
Works cited
.
.
.
Further reading
.
External links
Mysticism
Religious practices
Self
Spiritual evolution
|
392139
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%84%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%82
|
Калінінський фронт
|
Калінінський фронт — оперативно-стратегічне об'єднання радянських військ з 19 жовтня 1941 до 20 жовтня 1943 року в Другій світовій війні. Фронт утворений у жовтні 1941 року з частини сил Західного фронту і діяв проти німецької групи армій «Центр» на московському напрямку протягом 1941—1943 рр. 20 жовтня 1943 року Калінінський фронт був перейменований на 1-й Прибалтійський фронт.
Історія
Калінінський фронт був утворений 19 жовтня 1941 року на підставі директиви Ставки ВГК від 17 жовтня 1941 року з частини сил правого крила Західного фронту (22-га, 29-та, 30-та та 31-ша армії), який діяв проти сил німецької групи армій «Центр» на московському напрямку. Головним завданням Калінінського фронту визначалося втримати Калінін та не допустити прориву військ вермахту з північного заходу у загальному напрямку на Москву. Формування фронту відбувалося за умов фактичного розвалу радянської оборони під час Вяземської катастрофи. З першим завданням війська фронту не впоралися — того ж дня, коли сформували Калінінський фронт, німці опанували Калінін. Потім у ході Калінінської оборонної операції радянські війська зупинили німецький наступ північніше Калініна і кілька разів безуспішно намагалися відбити місто. Крім того, вони зуміли завдати поразки ворожому угрупованню, що прорвалося від Калініна у напрямку Торжка, не дозволивши німцям розвинути успіх. Вже до кінця жовтня 1941 німецький наступ на Калінінському напрямку був остаточно зупинений.
Під час загального контрнаступу Червоної армії під Москвою взимку 1941—1942 року війська Калінінського фронту одними з перших перейшли в контрнаступ. 5 грудня 1941 року дві дивізії 29-ї армії генерала І. І. Масленникова переправилися по льоду через Волгу на захід від Калініна і вклинилися на 1,5 км в бойові порядки 9-ї німецької польової армії генерал-полковника А. Штрауса. Опівдні того ж дня чотири дивізії 31-ї армії генерала В. О. Юшкевича завдали удару з району на південний схід від Калініна в напрямку Тургиново, звільнивши до кінця доби 15 населених пунктів і просунувшись на глибину до 5 км. 16 грудня війська фронту звільнили Калінін від німецьких окупантів у ході Калінінської наступальної операції.
22 грудня 1941 року у битву була введена 39-та армія Калінінського фронту, яка завдала удару у стик 22-ї та 29-ї армій. До кінця грудня війська фронту у смузі 39-ї армії прорвали оборону німецьких військ на всю тактичну глибину. У ході боїв 2-7 січня 1942 року війська фронту на правому крилі вийшли на рубіж річки Волги, в центрі прорвали нову лінію оборони, організовану противником правому березі Волги, і охопили Ржев із заходу та південного заходу.
З 22 січня 1942 року війська правого крила фронту брали участь у проведенні Торопецько-Холмської операції.
Влітку-восени-взимку 1942 року Калінінський фронт у взаємодії із Західним фронтом брав участь у двох стратегічних наступальних операціях з метою розгрому німецької 9-ї польової армії (генерал-полковник В.Модель) групи армій «Центр», що оборонялася на Ржевсько-Вяземському виступі. З 30 липня до 1 жовтня 1942 року — у Першій Ржевсько-Сичовській операції і з 25 листопада до 20 грудня 1942 року — у Другій Ржевсько-Сичовській операції, що проводилася під кодовою назвою операція «Марс». Обидві операції завершилися повним крахом для фронту, який зазнав колосальних втрат у живій силі та техніці, але не зміг виконати жодної з визначених цілей.
25 листопада паралельно зі стратегічною операцією «Марс» війська фронту, силами 3-ї ударної армії генерал-лейтенанта Галицького К. М. за підтримки 3-ї повітряної армії, почали проводити Великолуцьку фронтову операцію. До 10 грудня радянські війська вийшли до Новосокольників і перерізали на двох ділянках залізницю, що пов'язувала німецькі групи армій «Північ» та «Центр». Спроби німецького командування деблокувати оточене угруповання успіхом не увінчалися, і 17 січня радянські війська звільнили Великі Луки.
2 березня 1943 року війська фронту разом із військами Західного фронту розпочали Ржевсько-Вяземську операцію. В результаті наступу, а також завдяки організованому відходу німецьких військ Червона армія змогла просунутися на 130—160 км, повністю ліквідувавши Ржевсько-Вяземський виступ. 10 березня 1943 року війська Калінінського фронту звільнили місто Білий.
14 вересня війська фронту силами трьох армій перейшли у наступ проти духовщинсько-демидівського угруповання вермахту. Протягом 4 денних боїв німецьку оборону було прорвано на всю глибину. 19 вересня було здобуте місто Духовщина, 21 вересня — Демидов, 29 вересня — Рудня.
6 жовтня 1943 року силами військ правого крила Калінінського фронту була проведена операція з метою визволення м. Невель.
20 жовтня 1943 року на підставі наказу Ставки ВГК від 16 жовтня 1943 р. Калінінський фронт був перейменований на 1-й Прибалтійський фронт.
Командувачі
генерал-полковник І. С. Конєв (жовтень 1941 — серпень 1942);
генерал-полковник М. А. Пуркаєв (серпень 1942 — квітень 1943);
генерал армії А. І. Єрьоменко (квітень — жовтень 1943).
Військові формування у складі фронту
20-та армія (10 серпня — 1 вересня 1942);
22-га армія (19 жовтня 1941 — 21 квітня 1943);
29-та армія (19 жовтня 1941 — 31 серпня 1942);
30-та армія (19 жовтня 1941 — 31 серпня 1942);
31-ша армія (21 жовтня 1941 — 23 липня 1942);
39-та армія (22 грудня 1941 — липень 1942; 8 серпня 1942 — 20 жовтня 1943);
41-ша армія (16 травня 1942 — 20 березня 1943);
43-тя армія (1 жовтня 1942 — 20 жовтня 1943);
58-ма армія (25 червня — 20 липня 1942);
3-тя ударна армія (21 січня 1942 — 13 жовтня 1943);
4-та ударна армія (22 січня 1942 — 20 жовтня 1943);
3-тя повітряна армія (16 травня 1942 — 20 жовтня 1943).
Див. також
Дем'янська операція (1941)
Оперативна група генерала М.Ватутіна
Радянські армії часів Другої світової війни
Ленінградська оборонна операція
Тихвінська наступальна операція
Окупація Калініна
Література
Фронты, флоты, армии, флотилии периода Великой Отечественной войны 1941—1945 гг / сост. Н. И. Никифоров. — М.: Кучково поле, 2003. — 328 с. — ISBN 5-86-090-108-9.
Посилання
КалФ
КАЛИНИНСКИЙ ФРОНТ
Фронты Советских Вооружённых Сил во время Великой Отечественной войны 1941—45
Радянські фронти
Військові формування, засновані 1941
Військові формування, розформовані 1943
Історія Тверської області
|
2547768
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%B0%D1%81%D0%BC%D0%B5
|
Лаасме
|
Лаасме — село в Естонії, у волості Пуурмані повіту Йиґевамаа.
Населення
Чисельність населення на 31 грудня 2011 року становила 65 осіб.
Географія
Село Лаасме межує з північною околицею селища Пуурмані.
Поруч з селом проходить автошлях (Пайнкюла — Пуурмані).
Примітки
Джерела
Посилання
Офіційний сайт волості Пуурмані
Волость Пуурмані
Села Йигевамаа
|
3258771
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Decidua
|
Decidua
|
Decidua
The decidua is the modified mucosal lining of the uterus (that is, modified endometrium) that forms every month, in preparation for pregnancy. It is shed off each month when there is no fertilised egg to support. The decidua is under the influence of progesterone. Endometrial cells become highly characteristic. The decidua forms the maternal part of the placenta and remains for the duration of the pregnancy. After birth the decidua is shed together with the placenta.
Structure
The part of the decidua that interacts with the trophoblast is the decidua basalis (also called decidua placentalis), while the decidua capsularis grows over the embryo on the luminal side, enclosing it into the endometrium. The remainder of the decidua is termed the decidua parietalis or decidua vera, and it will fuse with the decidua capsularis by the fourth month of gestation.
Three morphologically distinct layers of the decidua basalis can then be described:
Compact outer layer (stratum compactum)
Intermediate layer (stratum spongiosum)
Boundary layer adjacent to the myometrium (stratum basalis)
Within the decidua, occasional fibrinoid deposits form where the syncytiotrophoblast is damaged. The region of fibrinoid deposition where trophoblasts meet the compact portion of the decidua basalis is called Rohr's layer, while the fibrinoid deposits that occur between the compact and spongy layer of the decidua basalis is termed Nitabuch's layer (for Raissa Nitabuch). This layer is absent in placenta accreta.
The decidua has a histologically-distinct appearance, displaying large polygonal decidual cells in the stroma. These are enlarged endometrial stromal cells, which resemble epithelium (and are referred to as "epithelioid").
Decidualization includes the process of differentiation of the spindle-shape stromal fibroblasts into the plump secretory decidual cells, which create a pericellular extracellular matrix rich in fibronectin and laminin (similar to epithelial cells).
Vascularity, as well as vascular permeability, is enhanced in the decidualizing endometrium.
Its leukocyte population is distinct, with the presence of large endometrial granular leukocytes being predominant, while polynuclear leukocytes and B cells are scant.
The large granular lymphocytes (CD56 bright) are called uterine natural killer cells| (uNK cells).
Development
After ovulation, in placental mammals, the endometrial lining becomes hypertrophic and vascular under the influence of the sex hormones, estrogen and progesterone.
In animals exhibiting hemochorial placentation, the endometrium undergoes decidualization following implantation. If implantation does not occur, the secretory lining will be absorbed (estrous cycle) or shed (menstrual cycle).
The decidua is shed with the placenta during birth.
Function
As the maternal interface to the embryo the decidua participates in the exchanges of nutrition, gas, and waste with the gestation. It also protects the pregnancy from the maternal immune system. Further, the decidua has to allow a very controlled invasion of the trophoblast.
In invasive placental disorders like placenta accreta decidualization have been consistently found to be deficient.
Hormone production
The decidua secretes hormones, growth factors, and cytokines. It has receptors for estrogen, progesterone, growth hormone, and others.
Among its products are hormones commonly associated with other organs such as cortisol, CRF, GnRH, prolactin, and relaxin. Decidual prolactin is not under dopaminergic control.
Insulin-like growth factor-binding protein 1 (IGFBP1) also called placental protein 12, and PAEP (glycodelin) appear to be specific products of the secretory and decidual lining.
Other factors released include interleukin-15 and vascular endothelial growth factor (VEGF). A reasonable understanding of the role and interplay of these hormones and factors has not been evolved.
Other
In case of an ectopic pregnancy, the endometrium nevertheless becomes decidualized. A woman may shed the lining in the form of a decidual cast, which may be mistaken as a miscarriage, when, in fact, the ectopic pregnancy still persists.
A decidual reaction can be observed in tissue of the peritoneum and ovary during a pregnancy, and represents a response of stromal tissue to progesterone.
Decidua in a lymph node may mimic metastatic carcinoma.
Clinical significance
A long-lasting infection of the decidua, chronic deciduitis, is associated with pre-term labour.
History
The word comes .
Additional images
References
External links
Mammal female reproductive system
Obstetrics
Midwifery
|
61323272
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cercosaura%20argulus
|
Cercosaura argulus
|
Cercosaura argulus, the elegant eyed lizard or white-lipped prionodactylus is a species of lizard in the family Gymnophthalmidae. It is found in Colombia , Ecuador, Bolivia, French Guiana, Peru, and Brazil.
References
Cercosaura
Reptiles of Bolivia
Spectacled lizards of Brazil
Reptiles of Colombia
Reptiles of Ecuador
Reptiles of French Guiana
Reptiles of Peru
Reptiles described in 1862
Taxa named by Wilhelm Peters
|
4611494
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%81%D0%B5%D0%BB%D1%94%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%A1%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Киселєво (Солигалицький район)
|
Киселєво (Солигалицький район)
Киселєво — присілок в Солигалицькому районі Костромської області Російської Федерації.
Населення становить 1 особу. Входить до складу муніципального утворення Первомайське сільське поселення.
Історія
Від 1928 року належить до Солигалицького району, що у 1928-1929 роках перебував у складі Костромської губернії, у 1929-1936 роках Івановської промислової області, у 1936-1944 роках — Ярославської області. Від 1944 року населений пункт у складі Солигалицького району відійшов до новоутвореної Костромської області.
Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Первомайське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Солигалицького району
|
5204537
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Animal%20Crossing%3A%20Wild%20World
|
Animal Crossing: Wild World
|
Animal Crossing: Wild World
— відеогра, соціальна гра-симулятор 2005 року, розроблена та опублікована Nintendo для портативної ігрової консолі Nintendo DS. Вона була випущена в Японії в листопаді 2005 року, в Північній Америці та Австралії в грудні 2005 року, а в Європі в березні 2006 року. Це друга частина в серії Animal Crossing і продовження Animal Crossing на GameCube.
Wild World зосереджується на житті у віддаленому селі, населеному антропоморфними тваринами, де персонажа гравця заохочують виконувати низку завдань, таких як збір і садівництво. Як і всі ігри Animal Crossing, гра синхронізується з годинником і календарем консолі, що дозволяє грати в гру в режимі реального часу, що впливає на виникнення подій у грі на основі поточного часу доби або сезону. Wild World використовував Nintendo Wi-Fi Connection, що дозволяло гравцям подорожувати та відвідувати села інших гравців через онлайн-гру, доки послугу не було закрито в травні 2014 року.
Гра отримала позитивні відгуки після випуску, отримавши загальну оцінку 86/100 на Metacritic і GameRankings. Wild World є дев'ятою грою-бестселером на Nintendo DS з 11,75 мільйонами копій, проданих у всьому світі станом на 31 березня 2016 року. Вона була додатково перевипущена на Wii U Virtual Console у жовтні 2016 року.
Геймплей
Як і всі ігри серії Animal Crossing, Wild World — це відкрита гра, у якій гравець бере на себе роль людини, яка переїхала в село, населене антропоморфними тваринами. Протягом часу, проведеного в селі, гравець може виконувати ряд різноманітних дій, наприклад збирати предмети, рибу та комах або спілкуватися з жителями села. Гра синхронізована з годинником і календарем Nintendo DS, що дозволяє грати в гру в реальному часі . Наприклад, залежно від поточної години в селі буде і день, і ніч, а в холодні місяці випадатиме сніг. У певну пору року відбуваються різні події, наприклад свята та зміна колекційної фауни залежно від місяця чи сезону.
Wild World відрізняється високим рівнем налаштування. Зовнішній вигляд персонажа гравця можна змінювати відповідно до вподобань гравця: його можна одягати з великого вибору доступного одягу та аксесуарів, або гравці можуть створювати нові зразки одягу з нуля за допомогою сестер Ейбл, сільських кравчинь. Саме середовище можна змінювати: дерева можна вирощувати або рубати в будь-якій частині села, а гравці ділять будинок, який можна обставити зібраними меблями та предметами. Wild World додає можливість малювати сузір'я, які видно на нічному небі.
Wild World різними способами використовує подвійні екрани Nintendo DS. Гра дозволяє гравцям взаємодіяти за допомогою сенсорного екрана системи та стилуса, який використовується для керування інвентарем гравців, написання повідомлень, малювання дизайну одягу або керування персонажем. На відміну від попередньої ітерації, яка використовувала перспективу зверху вниз, Wild World дозволяє одночасно бачити землю і небо на кожному з екранів, що дозволяє гравцям переглядати події, що відбуваються в небі, без необхідності змінювати перспективи. Це робиться за допомогою ефекту «котящоїся колоди», коли місцевість ніби згинається та котиться під ногами гравця під час подорожі селом.
Підключення онлайн
Wild World була першою грою в серії Animal Crossing, яка передбачала онлайн-ігри, і була другою грою на DS, яка використовувала вже неіснуюче підключення Nintendo Wi-Fi, за допомогою якого гравці могли відвідувати інші села. Оскільки перед відвідуванням гравці повинні були обмінятися та зареєструвати коди друзів, зв’язок із випадковими селами був неможливий. До чотирьох систем DS можуть досліджувати одне село одночасно. Nintendo Wi-Fi Connection можна використовувати для обміну предметами та спеціально розробленими шаблонами між гравцями, а також для отримання ексклюзивних подарунків від Nintendo під час підключення.
Wild World сумісний із наступником Wii, Animal Crossing: City Folk. Гравці можуть перенести свого гравця з Wild World в City Folk через бездротове з’єднання між двома консолями.
З 20 травня 2014 року онлайн-функції, які пропонуються через Nintendo Wi-Fi Connection, більше не доступні. Припинені послуги включають онлайн-ігри, пошук партнерів і таблиці лідерів, на які впливають Animal Crossing: Wild World, а також багато інших онлайн-ігор DS і Wii.
Розробка
Гру було анонсовано на E3 2004 під умовною назвою Animal Crossing DS, де було показано, що вона використовує сенсорний екран Nintendo DS і реалізує можливості для кількох гравців. Коли розпочалася розробка Animal Crossing: Wild World, було вирішено, що нічого не буде залежати від регіону, щоб полегшити локалізацію гри. Таким чином, певні події, які спочатку спостерігалися в Animal Crossing, наприклад ті, що базуються на Хелловіні, Різдво та японському фестивалі Милування квітами, не спостерігаються в Wild World. Це правило було застосовано до різних риб і комах, які гравець може зібрати.
Технічні питання
26 січня 2006 року кільком гравцям, підключеним до Nintendo Wi-Fi Connection, було надіслано порожній лист, який містив збій під назвою «Red Tulips», який міг пошкодити збережені дані гри. Якщо покласти предмет на підлогу в будинку гравця, він створить невидиму й незмивну «стіну», яка зробить місце, де він був розташований, марним. Nintendo випустила офіційну заяву щодо збою, повідомивши гравцям, що помилка не була спричинена хакерами, а сталася через внутрішню помилку інструменту завантаження, який використовується для надсилання ексклюзивних подарунків гравцям, і рекомендувала користувачам, які отримали лист, видаляти його щоразу, як настане можливисть.
У 2008 році журналістам, яким надіслали копії Animal Crossing: City Folk для перевірки, також надіслали копії Wild World, які містили існуючі дані збереження, щоб продемонструвати здатність гри переносити інвентар гравця з Wild World до City Folk. 3 грудня було повідомлено, що один із персонажів тварин у модифікованих копіях Wild World мав налаштовану крилату фразу «Ñiggá». Відредагована образа не була виявлена системою виявлення ненормативної лексики гри, яка не дозволяє гравцям налаштувати діалог персонажа на будь-що, що вважається неприємним. Nintendo принесла офіційні вибачення та відкликала модифіковані копії, заявивши, що причиною інциденту стала бездротова функція, яка автоматично передає крилаті фрази між іграми.
Рецепція
Animal Crossing: Wild World отримала позитивні відгуки, набравши загальну оцінку 86 із 100 на Metacritic.
Деякі огляди вважають, що Wild World не повністю розширює те, що може запропонувати Animal Crossing, посилаючись на зміни як на поступові. Хоча деяким рецензіям сподобалося використання кнопок Nintendo DS або сенсорного екрана для керування грою, Nintendo World Report вважають, що використання сенсорного екрана для керування персонажем гравця було «неточним», а IGN вважає, що «Nintendo так не беріть гру шляхом, який користується перевагами сенсорного керування». Відсутність знайомих свят, які були видалені, щоб полегшити процес локалізації, також було піддано критиці.
Додавання онлайн-ігри було схвалено багатьма критиками. Computer and Video Games вважають, що онлайн-гра «розширює досвід до справжніх соціальних ігор», а IGN заявили, що «Nintendo дали нам усе, що ми просили, граючи у версію GameCube: набагато більш інтуїтивно зрозумілий спосіб обміну предметами та насолоджуватися творіннями інших гравців. І, принаймні, компанія досягла успіху». Однак багатокористувацьку гру також критикували за її виснажливу реалізацію та сумнівні обмеження, зокрема вимогу кодів друзів і неможливість надсилати пошту іншим гравцям, якщо вони не відвідують село цієї людини. Інші згадані онлайн-дивацтва включають зникнення всіх мешканців тварин під час візиту і той факт, що північноамериканські та європейські гравці не можуть зв’язатися з японськими гравцями. Продюсер Wild World Кацуя Егучі заявив, що ці обмеження пов’язані з обмеженнями апаратного забезпечення та пам’яті.
Під час 9-ї щорічної церемонії нагородження Interactive Achievement Awards Академія інтерактивних мистецтв і наук номінувала Animal Crossing: Wild World на «Гру-симулятор року». У 2009 році Official Nintendo Magazine назвали гру «Блискучою!», поставивши її на 23 місце в списку найкращих ігор Nintendo.
Продажі
1 грудня 2005 року Media Create оголосили, що Animal Crossing: Wild World було продано 325 460 копій в Японії за перший тиждень доступності, перевершивши попередню позначку, встановлену Jump Super Stars, і ставши бестселером для Nintendo DS, до виходу Brain Age 2. Станом на 2008 рік це була 29-та найбільш продавана гра в Японії, до липня того ж року було продано 4,7 мільйона копій. Асоціація видавців програмного забезпечення для розваг і дозвілля (ELSPA) отримала нагороду «Подвійна платина» від продажів, що свідчить про продажі щонайменше 600 000 копій у Сполученому Королівстві.
Станом на 31 березня 2016 року «Wild World» було продано 11,75 мільйонів копій по всьому світу.
Спадщина
Елементи з Wild World представлені в перехресному файтингу Super Smash Bros. Brawl для Wii 2008 року, наприклад сцена, заснована на селі з гри під назвою «Smashville», яка змінює декорації відповідно до системного годинника консолі, та кілька реміксів музичних треків.
Нотатки
Примітки
Відеоігри, розроблені в Японії
Відеоігри за участю героїв різної статі
Ігри Nintendo Entertainment Analysis & Development
Ігри для Virtual Console
Симулятори життя
Ігри для Nintendo DS
Багатоосібні та одноосібні відеоігри
Соціальні ігри-симулятори
Багатокористувацькі онлайн ігри
Відеоігри 2005
Сторінки з неперевіреними перекладами
|
467931
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F
|
Велика різниця
|
Велика різниця
«Велика різниця» — розважальна пародійна телевізійна програма, що транслювалася російською мовою на Першому каналі у 2008—2014 роках; у 2012—2014 роках — під назвою «Велика різниця ТБ». Ведучі — Іван Ургант (до 10 серпня 2012) і Олександр Цекало. Український варіант програми створювався каналами ICTV, (2009—2010), 1+1 (2011) і Інтер (2012-2013), повтори були на ТЕТ (2013), НТН (2015) і ZOOM (2018)
Повтори російської версії були на НЛО TV (2012) і К1 (2013-2014)
Актори
Основний склад
Сергій Бурунов
Нонна Гришаєва
Олександр Олешко
Віктор Андрієнко
Володимир Кісаров
Ольга Мединич
В'ячеслав Манучаров
Валентина Рубцова
Ігор Кістол
Галина Коньшина
Світлана Галка
Олексій Федотов
Марія Зикова
Володимир Жуков
Олександр Лобанов
Дмитро Малашенко
1 випуск
Едуард Радзюкевіч
Федір Добронравов
Михайло Поліцеймако
Скетч з зіркою
Уральскі пельмені
Андрій Рожков (2008)
В'ячеслав М'ясников (2008)
Дмитро Брекоткін (2008)
Інші
Пилип Кіркоров
Ксенія Собчак
Михайло Шац
Олександр Гудков
Гоша Куценко
Олів'є-шоу (2010-2011)
Христина Асмус (пародія на казку «12 місяців»)
Автори
Кирило Керзок
Костянтин Ворончіхін
Андрій Рожков
Руслан Сорокін
Максим Туханін
Дмитро Звірків
Віталій Коломієць
Олексій Александров
Дмитро Галдін
Денис Хорошун
Артем Гончаров
Сергій Кінстлер
Пародії та запрошені знаменитості
Трансляція
Українська версія
Російська версія
Див. також
Велика різниця по-українськи
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Телепередачі Першого каналу (Росія)
Інтернаціональні телепроєкти
Велика різниця
|
37503646
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ewa%20Szelburg-Zarembina
|
Ewa Szelburg-Zarembina
|
Ewa Szelburg-Zarembina (10 April 1899, in Bronowice – 28 September 1986, in Warsaw) was a Polish novelist, poet and screenplay writer.
Biography
Best known as author of numerous works for children, between 1922 and 1979 she published dozens of novels for children and adults alike, as well as hundreds of short stories, poems and other works. Between 1968 and 1976 she also headed the Chapter of the Order of the Smile. During that time (together with Seweryna Szmaglewska) she also initiated a fund gathering program that eventually led to the construction of the Children's Memorial Health Institute, the largest and most modern centre of paediatric care in Poland. In 1921, she married educator and writer (1897-1942), divorced in 1926, and subsequently married teacher Józef Zaremba. She was buried in Nałęczów.
References
1899 births
1986 deaths
20th-century Polish writers
20th-century Polish women writers
Recipients of the State Award Badge (Poland)
Recipients of the Medal of the 10th Anniversary of the People's Republic of Poland
|
285024
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ladislaus%20Hunyadi
|
Ladislaus Hunyadi
|
Ladislaus Hunyadi
László Hunyadi or Ladislaus Hunyadi (Slovak: Ladislav Huňady; 1431 – 16 March 1457) was a Hungarian nobleman.
Ladislaus Hunyadi was the elder of the two sons of John Hunyadi, voivode of Transylvania and later regent of the Kingdom of Hungary, and Elizabeth Szilágyi. He was the older brother of Matthias Hunyadi, who would later become the king of Hungary. At a very early age he accompanied his father in his campaigns. After the Battle of Kosovo (1448) he was left for a time, as a hostage for his father, in the hands of George Brankovic (1427–1456), despot of Serbia. In 1452 he was a member of the deputation which went to Vienna to receive back the Hungarian king Ladislaus V. In 1453 he was already ban of Croatia and Dalmatia. At the diet of Buda (1455) he resigned all his dignities, because of the accusations of Ulrich II, Count of Celje, and other enemies of his house, but a reconciliation was ultimately patched together and he was betrothed to Anna, the daughter of the palatine, Ladislaus Garai.
After his father's death in 1456, he was declared by his enemy Ulrich II (now Captain General of Hungary with significant power) responsible for the debts allegedly owed by the elder Hunyadi to the state; but he defended himself so ably at the diet of Futak (October 1456) that Ulrich feigned a reconciliation, promising to protect the Hunyadis on condition that they first surrendered all the royal castles entrusted to them. A beginning was to be made with the fortress of Nándorfehérvár (now Belgrade, Serbia) of which Hunyadi was commandant. While admitting Ladislaus V and Ulrich, Hunyadi excluded their army of mercenaries. On the following morning (9 November 1456), Ulrich was killed by Hunyadi's men in unclear circumstances. Later Hunyadi served as master of the horse until his death.
The terrified young king thereupon pardoned Hunyadi, and at a subsequent interview with his mother at Temesvár swore that he would protect the whole family. As a pledge of his sincerity he appointed Hunyadi lord treasurer and captain-general of the kingdom. Suspecting no evil, Hunyadi accompanied the king to Buda. But on arriving there he was arrested on a charge of plotting against the king, condemned to death without the observance of any legal formalities, and beheaded on 16 March 1457.
He is the protagonist of a popular Hungarian opera, Hunyadi László by Ferenc Erkel.
Ancestry
References
Sources
Acsády, Ignác (1904). History of the Hungarian Realm , vol. i., Budapest.
Engel, Pál (1996). Magyarország világi archontológiája, 1301–1457, I. ("Secular Archontology of Hungary, 1301–1457, Volume I"). História, MTA Történettudományi Intézete. Budapest. .
Bánhegyi, Ferenc: A Hunyadiak dicsősége, Celldömölk, Apáczai Kiadó, 2008.
1431 births
1457 deaths
Ladislaus
Bans of Croatia
People executed by Hungary by decapitation
Executed Hungarian people
Masters of the horse (Kingdom of Hungary)
|
15736828
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cazaubon
|
Cazaubon
|
Cazaubon (Gascon: Casaubon) is a commune in the Gers department of southwestern France.
Besides the town of Cazaubon itself, the commune includes the adjacent spa town of Barbotan-les-Thermes.
Geography
Population
See also
Communes of the Gers department
References
Communes of Gers
|
49748
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B2%D1%87%D0%BE%D0%BA
|
Вовчок
|
Вовчок
Фауна та флора
Вовчок звичайний — Grilotalpa grilotalpa ґрунтова комаха із підряду Довговусих прямокрилих.
Вовчок сірий — гризун з підряду вивірковиді
Вовчок — рід рослин родини Вовчкових.
Топонім
Річки
Вовчок — річка в Хмельницькій області, притока річки Вовк
Вовчок — річка в Хмельницькій області, притока річки Ушиці
Вовчок — річка в Тернопільській області, притока річки Самчик
Села в Україні
Вовчок — Вінницька область, Вінницький район
Вовчок — Вінницька область, Гайсинський район
Вовчок — Вінницька область, Тульчинський район
Вовчок — Чернігівська область, Чернігівський район
Прізвище
Марко Вовчок (справжнє ім'я Марія Олександрівна Вілінська; 1833—1907) — українська і російська письменниця.
Поліщук (Вовчок) Тетяна Семенівна — Герой Соціалістичної Праці.
Вовчок-Пащенко Марко Юхимович — педагог і військовик, командир 1-го Синьожупанного полку УНР.
|
395623
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%20%D0%B1%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%96
|
Хроміс бульті
|
Хроміс бульті (Pseudocrenilabrus multicolor) — вид прісноводних риб родини Цихлових. Утримується в акваріумах.
Походження
Цихліда походить з Єгипту, звідки вона була привезена в 1902 році. До СРСР була завезена в 1954—1955 рр.
Характеристика
Ця маленька, завдовжки близько 5 см рибка, іноді виростає до 11 см. Самець дещо менший за самку.
Тіло в цієї рибки витягнуте й приплюснуте з боків, перед усім у задній половині. Лінія спини вигнута трохи сильніше, ніж черевце. Голова велика. Легко змінює забарвлення.
Самець, особливо під час нересту, дуже гарний: перламутрово-блискучий, прикрашений червоними й синьо-зеленими плямами та смугами.
Утримання
Для утримання достатньо 50-літрового акваріума з піщаним ґрунтом, плоским камінням, місцями з густими заростями рослин, печерами й корінням дерев як схованками.
Температура води має бути 24 — 28 °C, pH 6.8 — 7.2. Рослинність і ґрунт хроміс бульті не шкодить.
Харчування
Їжею більшою частиною служать мілкі личинки й хробачки, дафнії та інші корма, звичні для цихлід.
Розведення
Статева зрілість рибок наступає в 6 місяців.
Нерест може проходити й в загальному акваріумі, але краще для розведення використовувати нерестовий від 50 л, з піщаним ґрунтом й плоским камінням.
На час ікрометання самець викопує в піску округле заглиблення, в яке самка відкладає декілька ікринок. Одночасно самець запліднює їх, після чого стається дивне явище — самка збирає ікру ротом у мішковидне розширення під нижньою щелепою. Так повторюється доти, поки всі ікринки, іноді їх більше ста штук, не будуть розміщені в роті самки.
Самка не може приймати їжу, поки не розвинуться мальки, що продовжується в середньому 8 — 12 днів або довше, якщо вода прохолодна.
Ще впродовж тижня мальки ховаються при небезпеці та на ніч у самки в роті. У цей час самця необхідно видалити з акваріума. Стартовий корм: науплії циклопу й артемії.
Самку також починають годувати, оскільки під час інкубації ікри вона не бере корм і дуже худне, а через 2 тижні її вже можна перевести в загальний акваріум.
Сумісність
Рибка в цілому миролюбна, але, коли доглядає за ікрою та мальками, відганяє інших риб.
Зображення
Джерела
California Academy of Sciences, Catalog of Fishes
Pseudocrenilabrus multicolor
Тварини, описані 1903
Pseudocrenilabrus
Риби Єгипту
Прісноводні риби
Акваріумні риби
|
427176
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BD%20%D0%A8%D1%96%D0%BF%D0%B5%D1%80
|
Вон Шіпер
|
Вон Шіпер або Чіпер на англомовний манер ([21 грудня]] 1984, Ллойдмінстер, Канада) — канадський фігурист, що виступає в одиночному чоловічому катанні; срібний медаліст Чемпіонату Канади з фігурного катання 2009 і 2010 років, учасник найпрестижніших міжнародних змагань сезону 2008/2009 — Чемпіонату Чотирьох Континентів з фігурного катання 2009 року (6-те місце) і Чемпіонату світу з фігурного катання 2009 року (12-те місце), XXI Зимової Олімпіади (23-тє місце).
Кар'єра
Вон Шіпер народився в канадському місті Ллойдмінстері. Фігурним катанням почав займатися, коли йому виповнилося 9 років, і спочатку брав участь у місцевих змаганнях, потім виграв срібло Національної першості Канади з фігурного катання серед новачків (на дитячому рівні), а згодом двічі ставав «бронзовим» на Чемпіонаті Канади в юніорській категорії.
У сезоні 2004/2005 В.Шіпер перейшов на дорослий рівень, і в 2006 році виграв свою першу медаль на міжнародному змаганні — срібло на турнірі «Nebelhorn Trophy»-2006. Завдяки цьому отримав запрошення виступити на Чемпіонаті Канади з фігурного катання 2006 року, де посів 7-ме місце. В сезоні 2007/2008 Шіперу вдалося стати 5-м на турнірі «Skate Canada International»-2007. Він також зайняв 11-те місце на турнірі «NHK Trophy»-2007, а на Національній першості Канади з фігурного катання 2007 року став 4-м, що дало йому право виступити на першому в його кар'єрі Чемпіонаті Чотирьох Континентів 2008 року, де фігурист посів 7-ме місце.
У сезоні 2008/2009 Вон Шіпер вперше став призером Чемпіонату Канади з фігурного катання 2008 року і відібрався на найпрестижніші міжнародні змагання сезону — на Чемпіонаті Чотирьох Континентів 2009 року став 6-м, а на Чемпіонаті світу з фігурного катання зайняв 12-те місце.
У сезоні 2009/2010 Вон узяв участь у єдиному етапі серії Гран-Прі — «Trophee Eric Bompard», де був 12-м, на Національній першості Канади 2010 року з фігурного катання повторив своє торішнє досягнення — срібна медаль, хоча розрив у балах із чемпіоном Канади з фігурного катання 2010 року Патріком Ченом склав понад 40 балів. У лютому 2010 року в складі Олімпійської Збірної Канади Вон Шіпер узяв участь у олімпійському турнірі фігуристів-одиночників на «домашній» Ванкуверській XXI Зимовій Олімпіаді — після невдалого прокату короткої програми ледве кваліфікувався у довільну останньому 24-му місці, але навіть відносний успіх у довільній (21-й результат) не дозволив йому посісти місце вище остаточної 23-ї позиції.
Спортивні досягнення
після 2006 року
До 2006 року
J = Юніорський рівень.
Посилання
Досьє В.Шіпера на офіційному сайті Міжнародного союзу ковзанярів
Канадські фігуристи
Фігуристи на зимових Олімпійських іграх 2010
Спортсмени Едмонтона
Спортсмени Ллойдмінстера
|
1919928
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB%20%D0%91%D1%83%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B4%D1%96
|
Адміністративний поділ Бурунді
|
Адміністративний поділ Бурунді
Бурунді поділена на 17 провінцій, що розділені на 117 комун, які у свою чергу поділяються на 2638 «колін, пагорбів». Від , що означає «пагорб».
Примітки
Списки:Бурунді
|
1788260
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%B4%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%20%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%82-%D0%95%D0%B1%D1%96%D0%BD%D2%91
|
Ріхард фон Крафт-Ебінґ
|
Ріхард фон Крафт-Ебінґ (14 серпня 1840, Мангайм, Німеччина — 22 грудня 1902, Ґрац, Австрія) — австрійсько-німецький психіатр, невропатолог, криміналіст, дослідник людської сексуальності. Є одним з основоположників сексології.
Біографія
Народився 14 серпня 1840 року в родині цивільного службовця. Мати його походила з родини юристів і визнаних інтелектуалів. Його дід по материнській лінії був відомим в Німеччині юристом, який отримав прізвисько «захисник проклятих» через свої виступи на захист прав обвинувачених в аморальних злочинах, зокрема, пов'язаних із статевими збоченнями.
Поступивши на медичний факультет Гейдельберзького університету, Ріхард слухав лекції найстарішого німецького психіатра І. Б. Фридрейха, який тоді завідував університетською клінікою. Його спеціалізація остаточно визначилася, коли його направили в Цюрих на поправку після тифу. Він прослухав в Цюріхському університеті лекції основоположника психіатрії В. Грізінгера. Тут він познайомився зі всесвітньо відомим Вільгельмом Ербом, автором книги «Підручник електротерапії».
У 1863 році Крафт-Ебінґ отримує вчений ступінь. Темою своєї докторської дисертації він обрав марення. Після захисту він відправився в турне з метою продовжити отримання медичної освіти. Спочатку Віденський університет, де його вчителями були Шкода, І. Опольцер і К. Рокитанський, потім була Прага, а за нею і Берлін.
У 1864 році Крафт-Ебінґ займає місце асистента в будинку для психічно хворих в Ілленау. Це великий психіатричний заклад, відкритий в 1842 році недалеко від Ахерна, яким керував страсбурзький нейрогістолог, професор Х. Роллер. Ілленау був головним постачальником німецьких психіатрів протягом 30 років. Тут у різний час працювали Фішер, Гассе, Б. Гудден, Л. Кірн і Г. Шюле.
Французько-прусська війна зажадала знань Крафт-Ебінга на полі брані. Після укладення миру він займався приватною практикою і лікував поранених в Баден-Бадені. З травня 1872 року Крафт-Ебінг читає лекції в Страсбурзькому університеті.
У 1873 році Крафт-Ебінг приймає запрошення з університету Граца. Тут у його розпорядження була передана велика університетська клініка, відкрита в 1870 році. Кафедра психіатрії Граца, яку займав вчений, вважалася найкращою в Австрії після Віденського університету. Одночасно з цим високим призначенням він стає директором обласного закладу для божевільних «Фельдхофен». Крафт-Ебінг виявляв нескінченне терпіння у поводженні з мешканцями «Фельдхофен». Його незмінна доброта допомогла багатьом хворим, особливо з порівняно невеликими відхиленнями.
За роки роботи в цьому закладі Крафт-Ебінг видає тритомний «Підручник психіатрії», у якому були узагальнені спостереження над 20 тисячами хворих. Підручник був перекладений багатьма мовами і витримав 6 видань. З однойменною назвою з'являється спільна з Е. Крепеліним робота, яка свого часу розглядалася як вичерпна з проблем клінічної психіатрії, типології поведінки людини і мотивацій, що відрізняло цю роботу від психіатрії Т. Мейнерта, повністю заснованої на анатомії мозку.
У 1886 році Крафт-Ебінґ стає ординарним професором психіатрії та неврології. Він швидко завоював довіру, і до нього потягнулося безліч хворих. З часом, отримавши велику практику, Крафт-Ебінґ відкриває приватну лікарню для нервових і душевнохворих поблизу Граца, Штейермаркский притулок для божевільних.
У 1889 році Крафт-Ебінґ йде з посади завідувача кафедрою психіатрії медичного факультету університету Граца.
У 1892 році Ріхард фон Крафт-Ебінґ був запрошений до Віденського університету, де отримав кафедру психіатрії, що звільнилася після смерті Т. Мейнерта. Крафт-Ебінґ вважався найбільш досвідченим і відомим психіатром після Мейнерта в німецькомовному світі.
22 грудня 1902 року Крафт-Ебінґ помер в Граці.
Наукова діяльність
Крафт-Ебінг займався лікуванням за допомогою гіпнозу. Його перу належить кілька цікавих робіт, в яких представлені унікальні експерименти з його істеричною пацієнткою Ірмою. В результаті цих експериментів Крафт-Ебінг заявив, що сугестивність — не постійна властивість істеричної особистості, а твердження про поголовну схильність істеричних осіб навіюванню навряд чи є правомірним. Однак, незважаючи на його незаперечний науковий авторитет, до цих пір підручники психіатрії підкреслюють, що сугестивність — це властивість істеричної особистості.
Крафт-Ебінг став одним з перших експертів в області сексопатології. У його функції входило надавати судам медичну історію обвинувачених. Але цим він не обмежувався. Прагнучи домогтися розуміння і милосердя стосовно відступивших від прийнятих норм поведінки, які викликали б сильну відразу в пуританському суспільстві Відня, він доводив, що обмежуються їхні громадянські права. Ця позиція вченого викликала вибух обурення. На основі своєї судової практики Крафт-Ебінг написав «Підручник судової психопатології».
Але найзнаменитішою роботою Ріхарда фон Крафт-Ебінґа є книга «Статева психопатія», одне з перших опублікованих досліджень сексуальних девіацій (парафілій). Робота пула вийшла в 1886 році і відразу ж набула широкої популярності, витримала за життя автора 12 видань, неодноразово випускалася пізніше на різних мовах, перевидається і в даний час. Відмітна її особливість — зібрана автором величезна кількість випадків сексуальних відхилень, що дозволило йому зробити висновки, які не втратили свого інтересу і нині. У цій книзі були опубліковані докладні медичні звіти про сотні статевих збочень. Матеріали такого роду раніше ніколи не публікувалися. Хоча Крафт-Ебінґ написав значну частину свого матеріалу латинською мовою, щоб бути зрозумілим лише лікарям, його різко засудили в Англії за «надання розголосу брудного й огидного матеріалу перед обличчям довірливого суспільства». В цій книзі Крафт-Ебінг докладно описує і вперше вводить поняття садизму, мазохізму, зоофілії, а також бертранізму. Термін «бертранізм» з'явився завдяки знаменитому випадку сержанта Бертрана, який також був вперше описаний Крафт-Ебінґом.
Основні праці
Примітки
Посилання
Роботи Крафт-Ебінга на сайті Archive.org
Уродженці Мангайма
Австрійські психіатри
Німецькі психіатри
Науковці Грацького університету
Науковці Віденського університету
Члени Леопольдини
Померли в Граці
Німецькі сексологи
Австрійські сексологи
Випускники Гайдельберзького університету
|
886263
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D0%BB%D1%8E%D0%BA%D0%B0
|
Поклюка
|
Поклюка — лісисте плато на висоті приблизно 1300 метрів над рівнем моря, яке частково належить муніципалітету Блед, а частково муніципалітету Богінь у північно-західній Словенії. Плато є частиною Національного парку Триглав. Воно відоме своїми спортивними спорудами, зокрема Біатлонним центром Поклюка, де щороку проходять етапи Кубка світу з біатлону. Поклюка є також центром збору для любителів гірського туризму.
У 18 ст. на плато були вирубані березові й ялинові ліси для потреб плавильних підприємств Богіня в деревині. Відтоді на їхньому місці виросли в основному смерекові ліси. На плато зустрічаються болота, що є незвичним для настільки значної висоти.
Посилання
Pokljuka geographical and recreational information – At the official Bled website
Travel information and maps – At Sports club Pokljuka's website
Рельєф Словенії
|
3395712
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%BD%D0%B3%D0%BB%20%28%D0%92%D1%96%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B8%D0%BD%29
|
Рінгл (Вісконсин)
|
Рінгл (Вісконсин)
Рінгл — місто в США, в окрузі Марафон штату Вісконсин. Населення — 1743 особи (2020).
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало осіб у 619 домогосподарствах у складі 508 родин. Було 648 помешкань
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,8 %. Частка іспаномовних становила 0,9 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 24,8 % — особи молодші 18 років, 63,6 % — особи у віці 18—64 років, 11,6 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 42,0 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 103,9 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 104,0 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 3,2 % осіб, у тому числі 1,9 % дітей у віці до 18 років та 2,5 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 933 особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 23,5 %, виробництво — 20,9 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 8,9 %, роздрібна торгівля — 8,7 %.
Примітки
Джерела
Містечка Вісконсину
Населені пункти округу Марафон (Вісконсин)
|
842585
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%82%D1%80%D0%B5%20%28%D0%96%D1%83%D1%80%D0%B0%29
|
Вітре (Жура)
|
Вітре (Жура)
Вітре — муніципалітет у Франції, у регіоні Бургундія-Франш-Конте, департамент Жура. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 310 км на південний схід від Парижа, 26 км на захід від Безансона, 65 км на північ від Лонс-ле-Соньє.
Історія
У 1956-2015 роках муніципалітет перебував у складі регіону Франш-Конте. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Бургундія-Франш-Конте.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 88 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 264,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Вітре на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Жура
Примітки
Муніципалітети департаменту Жура
|
18640319
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bagienice
|
Bagienice
|
Bagienice may refer to:
Bagienice, Masovian Voivodeship (east-central Poland)
Bagienice, Grajewo County in Podlaskie Voivodeship (north-east Poland)
Bagienice, Łomża County in Podlaskie Voivodeship (north-east Poland)
Bagienice, Warmian-Masurian Voivodeship (north Poland)
|
3475492
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F
|
Економічна демографія
|
Економічна демографія — наука, яка вивчає механізми взаємозв'язку і взаємовпливу економічного розвитку і відтворення населення, а також аналізує вплив демографічних процесів на розвиток продуктивних сил, на зміну його змісту. Завдання економічної демографії полягає в тому, щоб встановити залежність між розвитком економіки та основними показниками зростання чисельності населення, змінами соціальної структури і міграційними процесами.
Історія
Основи економічної демографії були закладені в роботах А. Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів», Т. Мальтуса «Досвід про закон народонаселення і його вплив на поліпшення суспільного добробуту», Дж. Мілля "Принципи політичної економії з деякими їхніми застосуваннями до соціальної філософії ". У вітчизняній науці перші спроби розгляду проблем економічної демографії були зроблені О. П. Рославский-Петровським, який у середині XIX ст. звернув увагу на економічне значення різних віків людини. За радянських часів Олександр Якович Чаянов (1888—1937) при вивченні економіки селянського домогосподарства встановив тісний взаємозв'язок між фазами життєвого циклу селянської родини і її господарською діяльністю, проаналізувати статево особливості поділу праці. С. Г. Струмілін у своїх роботах виділив прямий і непрямий вплив економічних факторів на зростання чисельності населення, проводив соціально-демографічні дослідження проблем взаємозв'язку економічних і демографічних процесів. Відомий вітчизняний демограф Б. Ц. Урланис досліджував вплив середньої тривалості праці робітників на співвідношення споживання і трудового внеску окремих поколінь.
Основні напрямки
вплив демографічних чинників на економіку;
вплив економіки на демографічні процеси.
Перспективним напрямом у сучасній економічній демографії є розробка імітаційних моделей, які показують взаємозв'язку економічних і демографічних процесів як у країні в цілому, так і в її регіонах. Особливість досліджуваних за цими напрямками процесів полягає в тому, що їх взаємозв'язок розглядається не статично, а динамічно. У зв'язку з цим висновки, які зроблені на основі аналізу взаємодії економіки і демографічних процесів не є функціональними, а кореляційними, тобто їх можна використовувати для коригування (виправлення допомогою регулювання) конкретної ситуації в даний історичний момент і в даному регіоні. Наприклад, зростання або зниження рівня життя населення не знаходиться в прямій залежності від зміни числа народжень і смертей, але в певній економічній ситуації може істотно впливати на смертність і народжуваність в даному регіоні і вимагає внесення коректив в економічну політику.
Див. також
Політична демографія
Література
Демографія: навч. посіб. / Г. В. Назарова, О. В. Іванісов, О. Ф. Доровськой та ін. ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Харк. нац. екон. ун-т. — Х. : Вид-во ХНЕУ, 2011. — 220 с. : табл. — Бібліогр.: с. 213—215 (42 назви).
Саградов А. А. Экономическая демография. М.: ИНФРА-М, 2005. — С.9.
Сови А. Общая теория населения. В 2 т. Т.1 — Экономика и рост населения: пер. с франц. М.: «Прогресс», 1977.
Струмилин С. Г. Проблемы экономики труда. М.: «Наука», 1982.
Демографія
Економіка
|
916187
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Zhang%20Juanjuan
|
Zhang Juanjuan
|
Zhang Juanjuan (born January 2, 1981, in Qingdao, Shandong, People's Republic of China) is an archer from the People's Republic of China.
Early and personal life
Zhang was born on 2 January 1982 in the Chinese city of Qingdao in Shandong Province. Before taking up archery Zhang trained in shot put, javelin and discus.
She married in 2009 and had a child in 2010. As of 2015 she worked as the deputy director of an archery centre in her native Qingdao.
Records and world competition
2004 Summer Olympics
Zhang represented China at the 2004 Summer Olympics. She was placed 5th in the women's individual ranking round with a 72-arrow score of 663. In the first round of elimination, she faced 60th-ranked Aurore Trayan of France. Zhang defeated Trayan 135-122 in the 18-arrow match to advance to the round of 32. In that round, she faced 28th-ranked Polish archer Iwona Marcinkiewicz. Zhang won the match 166-157 in the regulation 18 arrows, advancing to the round of 16. She then lost to 21st-ranked and eventual bronze medalist Alison Williamson of Great Britain 165-161, finishing 10th in women's individual archery.
2008 Summer Olympics
At the 2008 Summer Olympics in Beijing, Zhang finished her ranking round with a total of 635 points. This gave her the 27th seed for the final competition bracket in which she faced Tetyana Berezhna in the first round, beating the archer from Ukraine 109-97. In the second round Zhang defeated 6th seed Yuan Shu Chi 110-105, and advanced to the quarter-finals after a 110-98 victory against 11th seed Natalia Erdyniyeva. There she beat Joo Hyun-Jung 106-101. In the semi-final she upset another South Korean Yun Ok-Hee with 115-109. The 115 points matched the newly set Olympic Record by Park Sung-hyun earlier that day. Park turned out to be Zhang's opponent in the final and in a close match, the lead switching back and forth, Zhang eventually won the gold in a 110-109 match, becoming that first non-Korean to win the event since Keto Losaberidze at the 1980 Summer Olympics.
Together with Chen Ling and Guo Dan, she also took part in the team event. With her 635 score from the ranking round combined with the 645 of Chen and the 636 of Guo the Chinese team was in third position after the ranking round, which gave them a straight seed into the quarter-finals, where they defeated the Indian team 211-206. In the semi-final against Great Britain they scored 208 points against the British 202, securing their spot in the final. They faced South Korea, who won gold with a strong 224 points performance, and China, with 215 points, claimed silver.
Asian Games
She competed at the 2002 Asian Games, where she won a bronze medal in the team event, and at the 2006 Asian Games where she won a silver medal in the same event.
2015 "Mission Impossible" challenge
Zhang was invited to Nanjing as one of the seven best archers from around the world, to appear on a first-ever popular Chinese television program to feature an archery competition. The show, which aired on Jiangsu Broadcasting Corporation on 22 February 2015, was seen by 250 million Chinese viewers. Another finalist was Austrian archer, Peter O. Stecher. The challenge was to shoot arrows at falling rings. In the end, Zhang shot to a draw with Stecher, each hitting seven falling rings out of fifteen opportunities.
References
External links
1981 births
Living people
Archers at the 2004 Summer Olympics
Archers at the 2008 Summer Olympics
Chinese female archers
Olympic archers for China
Olympic gold medalists for China
Olympic silver medalists for China
Sportspeople from Qingdao
Olympic medalists in archery
Asian Games medalists in archery
Archers at the 2002 Asian Games
Archers at the 2006 Asian Games
Medalists at the 2008 Summer Olympics
Medalists at the 2004 Summer Olympics
Asian Games silver medalists for China
Asian Games bronze medalists for China
Medalists at the 2006 Asian Games
Medalists at the 2002 Asian Games
|
33247896
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ram%C3%B3n%20Astudillo
|
Ramón Astudillo
|
Ramón Astudillo
Benjamín Ramón Astudillo is an Argentine football defender who played for Argentina in the 1934 FIFA World Cup. He also played for Colón de Santa Fe. Astudillo is deceased.
References
External links
Argentina men's international footballers
Men's association football defenders
1934 FIFA World Cup players
Argentine men's footballers
Argentine sportspeople of Spanish descent
Year of birth missing
Year of death missing
|
170312
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BC%D1%86%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%D0%90%D1%80%D0%BE%D0%BD%20%D0%86%D1%81%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Німцович Арон Ісайович
|
Німцович Арон Ісайович
Арон Ісайович Німцовіч (*7 листопада 1886, Рига — †16 березня 1935, Копенгаген) — гросмейстер, претендент на шахову першість наприкінці 1920-х років. Шаховий теоретик та літератор. Один з засновників гіпермодернізму у шахах.
Біографія
Народився в єврейській родині в Ризі (тоді Російська імперія). Навчився грати у шахи у 8 років. З 1902 навчався у Німеччині, де активно грав у шахи. Першим його офіційним виступом була участь у конгресі Німецького шахового союзу у 1904 (Кобург, загальний турнір, 6-е місце). У 1905 після турніру у Відні (6-е місце) зазнав невдачі у Бармені (загальний турнір, 15-16-е місце). З 1906 Німцович багато аналізував, відкриваючи для себе позиційні принципи («елементи»), які пізніше лягли у основу його системи гри. У наступному ж турнірі — Мюнхен (1906) посів перше місце. З 1906 року Німцовіч постійно входив до числа найсильніших майстрів світу:
Остенде (1907, турнір майстрів) — 3-4 місце;
Карлсбад (1907 та 1911) — відповідно 3-5-е та 5-6 місця;
Гамбург (1910) — 3-е;
Сан-Себастьян (1911 та 1912) — відповідно 5-7-е та 2-3-е;
Вільно (1912, Всеросійський турнір) — 4-е;
Петербург (1913-14, Всеросійський турнір) — 1-2-е (матч з А. Алехіним за перший приз закінчився у нічию (+1, −1, =0), обох було допущено до Петербурзького міжнародного турніру, 1914);
Петербург (1914) — 8-е місце.
Після першої світової війни майстер переїхав до Швеції, а потім у Данію, де дуже сильно впливав на розвиток шахів у цій країні. У першому післявоєнному турнірі (Гетеборг, 1920) виступив невдало — 12-е місце, але у наступних турнірах знову досягав високих результатів:
Стокгольм (1920) — 2-е місце;
Копенгаген (1923) — 1-е;
Карлсбад (1923) (Карлові Вари) — 6-7-е;
Копенгаген (1924) — 1-е;
У 1925 році у турнірі у Баден-Бадені посів лише 9-е місце; але потім прийшов період його найвизначніших досягнень:
Маріанске-Лазне (1925) — 1-2-е місце (разом з А. Рубінштейном);
Бреслау (нині Вроцлав, 1925) — 2-е;
Зімеринг (1926) — 4-5-е;
Дрезден (1926) — 1-е; (+8-0=1, попереду А. Алехіна на 1.5 очки);
Ганновер (1926) — 1-е;
Нью-Йорк (1927) — 3-е;
Берлін (1928, лютий) — 1-е;
Берлін (1928, жовтень) — 2-е;
Копенгаген (1927) — 2-3-е;
Кечкемет (1927) — 2-3-е;
Лондон (1927) — 1-2-е; (разом з С. Тартаковером);
Ніндорф (1927) — 1-2-е; (разом з С. Тартаковером);
Лондон (1927) — 1-е;
Копенгаген (1928) — 1-е;
Карлсбад (1929) (Карлові Вари) — 1-е;
Після турніру у Дрездені 1926 Німцович послав виклик на матч за світову першість Х. Р. Капабланці. Перемога на турнірі у Карлових Варах, 1929, у якому грали усі найсильніші шахісти того часу окрім Алехіна, дозволили Німцовичу сказати:
Але ні з Капабланкою, ні з Алехіним матчі не відбулися. Німцовіч не зумів забезпечити необхідний призовий фонд (див. Лондонські правила 1922).
У наступному Німцович виступав у турнірах так само успішно:
Сан-Ремо (1930) — 2-е;
Льєж (1930) — 3-5-е;
Франкфурт-на-Майні (1930) — 1-е;
Вінтертур (1931) — 1-е;
Блед (1931) — 3-е;
Копенгаген (1933) — 1-е;
Копенгаген (1934) — 1-е;
Стокгольм (1934) — 2-е;
Внесок у розвиток шахів
Вплив на теорію мітельшпілю
Видатний теоретик, Німцович намагався аналізувати елементи шахової стратегії, намагаючись винайти загальні закони шахової гри. Свої ідеї він розвивав у гострій полеміці з так званою класичною школою на чолі з З. Таррашем. У 1913 журнал «Вінер шахцайтунг» видав статтю Німцовича «Чи відповідає „Сучасна шахова партія“ д-ра Тарраша сучасному розумінню гри?». Вже в цій статті були промовлені нові для того часу ідеї про фігурне володіння центром, блокаду, динаміку стиснутих позицій та ін.
Принципи Німцовича спочатку сприймалися як щось екстравагантне та нетривале (Тарраш називав стиль гри Німцовича огидним та вичурним). Однак ідеї Німцовича стали невід'ємною частиною сучаної шахової теорії. Багато важливих понять (блокада, розширений центр, зайвий захист, лавірування та ін.) були запропоновані Німцовичем. На основі теоретичних принципів Німцовича розвився гіпермодернізм.
Вплив на теорію дебютів
Дебютні розробки Німцовича, що були практичним втіленням його стратегічних ідей, стали дуже великим внеском у теорію дебютів, незважаючи на нерівноцінність запропонованих ним систем.
Його ім'ям названі:
захист Німцовича;
дебют Німцовича;
контргамбіт Німцовича;
варіант Німцовича у захисті Філідора;
варіант Німцовича у захисті Каро-Канн;
варіант Німцовича у французькому захисті;
варіант Німцовича у сицилійському захисті;
Партії Німцовича є яскравими ілюстраціями його теоретичних принципів. Такою є, наприклад «безсмертна партія цугцвангу» Ф. Земіш — А. Німцович (Копенгаген, 1923):
1.d4 Nf6 2.c4 e6 3.Nf3 b6 4.g3 Bb7 5.Bg2 Be7 6.Nc3 O-O 7.O-O d5 8.Ne5 c6 9.cxd5 cxd5 10.Bf4 a6 11.Rc1 b5 12.Qb3 Nc6 13.Nxc6 Bxc6 14.h3 Qd7 15.Kh2 Nh5 16.Bd2 f5 17.Qd1 b4 18.Nb1 Bb5 19.Rg1 Bd6 20.e4 fxe4 21.Qxh5 Rxf2 22.Qg5 Raf8 23.Kh1 R8f5 24.Qe3 Bd3 25.Rce1 h6 0-1
Літературна спадщина
Німцович систематизував свої погляди на шахи у наступних працях (усі праці було написано німецькою мовою):
«Шахова блокада» (1925)
«Моя система» (1925)
«Моя система на практиці» (1929)
«Як я став гросмейстером»
Література
Шахматы. Энциклопедический словарь/ Гл. ред. А. Е. Карпов.—М.: Сов. энциклопедия, 1990.—621 с.; 40 ил.
Кин. Р. Гроссмейстер Нимцович. Пер. с. англ. — М.: Физкультура и спорт, 1986.—287 с., портр., факс., — (Выдающиеся шахматисты)
Примітки
Латвійські шахісти
Російська еміграція 1920-х років
Шахісти Російської імперії
|
1757290
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%D0%B7%20%D0%B1%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B5%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%201992%E2%80%941993%3A%20%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B0%20%D0%BB%D1%96%D0%B3%D0%B0
|
Чемпіонат України з баскетболу 1992—1993: вища ліга
|
Чемпіонат України з баскетболу 1992—1993: вища ліга
Чемпіонат України з баскетболу 1992-93 — другий чемпіонат України і перший, що проводився за календарем «осінь-весна». Чемпіоном вдруге поспіль став київський «Будівельник».
Формат проведення чемпіонату
Кількість команд у чемпіонаті було збільшено з 8 до 12.
На першому етапі команди грали одна з одною в 2 кола з роз'їздами: одну гру — вдома, іншу — на виїзді. За підсумками першого етапу визначилися три четвірки: команди, що посіли місця з першого по четверте, утворили першу четвірку, з 5-го по 8-ме — другу, з 9-го по 12-те третю четвірку.
На другому етапі ігри проводилися турами в четвірках. Чотири тури, по одному в кожному місті.
Учасники
У Вищій лізі чемпіонату України брали участь 12 команд:
— команди, що у попередньому чемпіонаті виступали у Першій лізі.
Регіональний розподіл
Попередній етап
Фінальний етап (з урахуванням очок, набраних на попередньому етапі)
За 1-4 місця
За 5-8 місця
За 9-12 місця
Склад Будівельника: Денис Журавльов, Євген Мурзін, Андрій Костко, Ігор Молчанов, Олександр Окунський, Григорій Перегуд, Віталій Потапенко, Сергій Половко, Дмитро Приходько, Ігор Харченко, Володимир Холопов, Олег Чернов. Тренери — Заурбек Хромаєв, Віктор Гуревич.
Підсумки
«Баскод» і «УДАУ» вилетіли в Першу лігу.
З наступного сезону здобули путівки у Вищу лігу команди Першої ліги «БІПА-Мода» (Одеса) і «Маккабі-Денді» (Київ).
Див. також
Чемпіонат України з баскетболу 1992—1993
Література
Україна
Україна
1992-93
|
432330
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gouverneur%20Morris
|
Gouverneur Morris
|
Gouverneur Morris (January 31, 1752 – November 6, 1816) was an American statesman, a Founding Father of the United States, and a signatory to the Articles of Confederation and the United States Constitution. He wrote the Preamble to the United States Constitution and has been called the "Penman of the Constitution". While most Americans still thought of themselves as citizens of their respective states, Morris advanced the idea of being a citizen of a single union of states. He was also one of the most outspoken opponents of slavery among those who were present at the Constitutional Congress. He represented New York in the United States Senate from 1800 to 1803.
Morris was born into a wealthy landowning family in what is now New York City. After attending King's College (now Columbia University) he studied law under Judge William Smith and earned admission to the bar. He was elected to the New York Provincial Congress before serving in the Continental Congress. After losing re-election to Congress, he moved to Philadelphia and became the assistant U.S. Superintendent of Finance. He represented Pennsylvania at the 1787 Constitutional Convention in which he advocated a strong central government. He served on the committee that wrote the final draft of the United States Constitution.
After the ratification of the Constitution, Morris served as Minister Plenipotentiary to France. He criticized the French Revolution and the execution of Marie Antoinette. Morris returned to the United States in 1798 and won election to the Senate in 1800. Affiliating with the Federalist Party, he lost re-election in 1803. After leaving the Senate, he served as chairman of the Erie Canal Commission.
Early life
Morris was born on January 31, 1752, the son of Lewis Morris Jr. (1698–1762) and his second wife, Sarah Gouverneur (1714–1786). Morris's first name derived from his mother's surname; she was from a Huguenot family that had first moved to Holland and then to New Amsterdam. In both Dutch and French, Gouverneur means "Governor".
Morris's half-brother Lewis Morris was a signer of the Declaration of Independence. Another half-brother, Staats Long Morris, was a Loyalist major-general in the British Army during the American Revolution, and Morris's grandfather, Lewis Morris, was the chief justice of New York and British governor of New Jersey.
His nephew, Lewis Richard Morris, served in the Vermont Legislature and in the United States Congress. His grandnephew was William M. Meredith, who was United States Secretary of the Treasury under Zachary Taylor.
Morris's father, Lewis Morris, was a wealthy landowner and judge.
Gouverneur Morris was born on the family estate, Morrisania, on the north side of the Harlem River, which was then in Westchester County but is now part of the Bronx. Morris, a gifted scholar, enrolled at King's College (now Columbia University in New York City) at age 12. He graduated in 1768 and received a master's degree in 1771. He studied law with Judge William Smith and attained admission to the bar in 1775.
Career
On May 8, 1775, Morris was elected to represent his family household in southern Westchester County (now Bronx County), in the New York Provincial Congress. As a member of the congress, he, along with most of his fellow delegates, concentrated on turning the colony into an independent state. However, his advocacy of independence brought him into conflict with his family, as well as with his mentor, William Smith, who had abandoned the Patriot cause when it pressed toward independence. Morris was a member of the New York State Assembly in 1777–78.
After the Battle of Long Island in August 1776, the British seized New York City. Morris's mother, a Loyalist, gave his family's estate, which was across the Harlem River from Manhattan, to the British for military use.
Continental Congress
Morris was appointed as a delegate to the Continental Congress and took his seat in Congress on 28 January 1778. He was selected to a committee in charge of coordinating reforms of the military with George Washington. After witnessing the army encamped at Valley Forge, he was so appalled by the conditions of the troops that he became the spokesman for the Continental Army in Congress and subsequently helped enact substantial reforms in its training, methods, and financing. He also signed the Articles of Confederation in 1778 and was its youngest signer.
In 1778, when the Conway Cabal was at its peak, some members of the Continental Congress attempted a no-confidence vote against George Washington. If it had succeeded, Washington would have been court-martialed and dismissed as Commander-in-Chief of the Continental Army. Gouverneur Morris cast the decisive tie-breaking vote in favor of keeping Washington as Commander-in-Chief.
Lawyer and merchant
In 1779, he was defeated for re-election to Congress, largely because his advocacy of a strong central government was at odds with the decentralist views prevalent in New York. Defeated in his home state, he moved to Philadelphia, Pennsylvania, to work as a lawyer and merchant.
In 1780, Morris had a carriage accident in Philadelphia, and his left leg was amputated below the knee. Despite an automatic exemption from military duty because of his handicap and his service in the legislature, he joined a special "briefs" club for the protection of New York City, a forerunner of the modern New York Guard.
Public office and Constitutional Convention
In Philadelphia, he was appointed assistant superintendent of finance of the United States and served under Robert Morris. He was selected as a Pennsylvania delegate to the Constitutional Convention in 1787. During the Convention, he was a friend and ally of Washington and others who favored a strong central government. Morris was elected to serve on the Committee of Style and Arrangement, a committee of five (chaired by William Samuel Johnson), which drafted the final language of the proposed constitution. Morris has been credited by most historians with authorship of the final version of the preamble, including changing the opening line "We, the People of the States" to "We, the People of the United States." Catherine Drinker Bowen, in her 1966 book Miracle at Philadelphia, called Morris the committee's "amanuensis," meaning that it was his pen that was responsible for most of the draft and its final polished form.
It is said by some that Morris was "an aristocrat to the core," who believed that "there never was, nor ever will be a civilized Society without an Aristocracy." It is also alleged that he thought that common people were incapable of self-government because he feared that the poor would sell their votes to the rich and that voting should be restricted to property owners. Duff Cooper wrote of Morris that although he "had warmly espoused the cause of the colonists in the American War of Independence, he retained a cynically aristocratic view of life and a profound contempt for democratic theories."
Morris opposed admitting new western states on an equal basis with the existing eastern states for fear that the interior “wilderness” could not furnish "enlightened" national statesmen. Madison's summary of Morris's speech at the Convention on 11 July 1787 stated that his view "relative to the Western Country had not changed his opinion on that head. Among other objections it must be apparent they would not be able to furnish men equally enlightened, to share in the administration of our common interests." His reason given for that was regional: "The Busy haunts of men not the remote wilderness, was the proper School of political Talents. If the Western people get the power into their hands they will ruin the Atlantic interests." In that fear, Morris turned out to be in the minority. Jon Elster has suggested that Morris's attempt to limit the future power of the West was a strategic move designed to limit the power of slaveholding states because Morris believed that slavery would predominate in new Western states.
At the Convention, he gave more speeches than any other delegate, a total of 173. As a matter of principle, he often vigorously defended the right of anyone to practice his chosen religion without interference, and he argued to include such language in the Constitution.
During the Convention Gouverneur Morris boarded at Miss Dally's boarding house, along with Alexander Hamilton and Elbridge Gerry. Based on this discovery, an application was submitted to the State of Pennsylvania to install a historic marker on Market and 3rd Street in Philadelphia to honor Miss Dally and the location where the "Penman of the Constitution" boarded. Researchers have theorized that the five-member Committee on Style and Arrangement, which included Gouverneur Morris, Alexander Hamilton and James Madison, may have met at Miss Dally's boarding house between September 8 to September 12, which would have been the most convenient location for all five delegates.
Opposition to slavery
Gouverneur Morris was one of the few delegates at the Philadelphia Convention who spoke openly against domestic slavery. According to James Madison, who took notes at the Convention, Morris spoke openly against slavery on 8 August 1787 and stated that it was incongruous to say that a slave was both a man and property at the same time:
According to Madison, Morris felt that the U.S. Constitution's purpose was to protect the rights of humanity, which was incongruous with promoting slavery:
Minister Plenipotentiary to France
Morris went to France on business in 1789 and served as Minister Plenipotentiary to France from 1792 to 1794. His diaries during that time have become a valuable chronicle of the French Revolution and capture much of that era's turbulence and violence and document his affairs with women there. Compared to Thomas Jefferson, Morris was far more critical of the French Revolution and considerably more sympathetic to the deposed queen consort, Marie Antoinette. Commenting on her grandfather's sometimes Tory-minded outlook of the world, Anne Cary Morris stated, "His creed was rather to form the government to suit the condition, character, manners, and habits of the people. In France this opinion led him to take the monarchical view, firmly believing that a republican form of government would not suit the French character."
Morris was "the only foreign representative who remained in his post throughout the worst days of the Terror." On one occasion, when Morris "found himself the center of a hostile mob in favor of hanging him on the nearest lamppost, he unfastened his wooden leg, brandished it above his head, and proclaimed himself an American who had lost a limb fighting for liberty," upon which "[t]he mob's suspicions melted into enthusiastic cheers" (even though, as noted above, Morris had in fact lost his leg as a result of a carriage accident).
While Morris was minister, the Marquis de Lafayette, who had been an important participant in the American Revolution, was exiled from France and his family imprisoned, and Thomas Paine, another important figure, was arrested and imprisoned in France. Morris's efforts on their behalf have been criticized as desultory and insufficient. After a change of the French government and after Morris was replaced as minister, his successor, James Monroe, secured Paine's release.
U.S. Senate
He returned to the United States in 1798 and was elected in April 1800, as a Federalist, to the U.S. Senate, filling the vacancy caused by the resignation of James Watson. Morris served from May 3, 1800 to March 3, 1803 and was defeated for re-election in February 1803.
Later career
On 4 July 1806, he was elected an honorary member of the New York Society of the Cincinnati.
After leaving the Senate, he served as Chairman of the Erie Canal Commission from 1810 to 1813. The Erie Canal helped to transform New York City into a financial capital, the possibilities of which were apparent to Morris when he said that "the proudest empire in Europe is but a bubble compared to what America will be, must be, in the course of two centuries, perhaps of one."
He was one of the three men who drew up the Commissioners' Plan of 1811, which laid out the Manhattan street grid.
Morris's final public act was to support the Hartford Convention during the War of 1812. He even pushed for secession to create a separate New York-New England Confederation because he saw the war as a result of slaveholders, who wanted to expand their territory. In the words of the biographer Richard Brookhiser "The man who wrote the Constitution judged it to be a failure and was willing to scrap it."
Morris was elected a member of the American Antiquarian Society in 1814.
Personal life
Until he married late in life, Morris's diary tells of a series of affairs. His lovers included the French novelist Adelaide Filleul and the American poet and novelist Sarah Wentworth Apthorp Morton.
In 1809, at age 57, he married 35-year-old Ann Cary Randolph (1774–1837), nicknamed "Nancy," who was the daughter of Ann Cary and Thomas Mann Randolph Sr. and the sister of Thomas Mann Randolph Jr. Thomas Mann Randolph Jr. was the husband of Thomas Jefferson's daughter, Martha Jefferson Randolph. Nancy lived near Farmville, Virginia, with her sister Judith and Judith's husband, Richard Randolph, on a plantation called Bizarre. In April 1793, Richard Randolph and Nancy were accused of murdering a newborn baby who was said to be Nancy's; presumably, she had been having an affair with Richard. Richard stood trial and was defended by Patrick Henry and John Marshall, who obtained an acquittal. Richard Randolph died suddenly in 1796; both sisters were suspected, but nothing was proven. Nancy remained at Bizarre after her brother-in-law's death but Judith asked her to leave in 1805.
Nancy traveled north and lived in Connecticut before she agreed in 1809 to work as a housekeeper for Morris, whom she had known previously. They soon decided to marry; Morris was apparently undisturbed by the rumors that had caused Nancy to leave Virginia. By all accounts, their marriage was a happy one; they had a son, Gouverneur Morris Jr., who went on to a long career as a railroad executive.
Death and legacy
Morris died on November 6, 1816, after he had caused himself internal injuries and an infection while using a piece of Whale baleen as a catheter in an attempt to clear a blockage in his urinary tract. He died at the family estate, Morrisania, and was buried at St. Ann's Church in The Bronx.
Morris's great-grandson, also named Gouverneur Morris (1876–1953), was an author of pulp novels and short stories in the early 20th century. Several of his works were adapted into films, including the famous Lon Chaney film The Penalty in 1920.
Morris established himself as an important landowner in northern New York, where the Town of Gouverneur, Village of Gouverneur, and Village of Morristown in St. Lawrence County are named after him.
In 1943, a United States Liberty ship, the SS Gouverneur Morris, was launched. She was scrapped in 1974.
See also
France–United States relations
References
Further reading
(A biography of Morris's wife.)
Heyburn, Jack (2017). "Gouverneur Morris and James Wilson at the Constitutional Convention," University of Pennsylvania Journal of Constitutional Law. vol 20: 169–198.
Miller, Melanie Randolph, Envoy to the Terror: Gouverneur Morris and the French Revolution (Potomac Books, 2005)
Ricard, Serge. (2017) "Memoir of a Republican Royalist: Gouverneur Morris, Chronicler and Actor of the French Revolution." Canadian Review of American Studies 47.3 (2017): 353-372.
, popular history
Whitridge, Arnold. "Gouverneur Morris in France." History Today (Nov 1972), pp 759–767 online.
Primary sources
The Diary and Letters of Gouverneur Morris, Minister of the United States to France; Member of the Constitutional Convention, ed. Anne Cary Morris (1888). 2 vols. online version
The Life of Gouverneur Morris, with Selections from his Correspondence and Miscellaneous Papers; Detailing Events in the American Revolution, the French Revolution, and in the Political History of the United States, ed. Jared Sparks (1832). 3 vols. Boston: Gray & Bowen.
External links
Biography from the United States Army Center of Military History
Mintz, Max, "Gouverneur Morris, George Washington's War Hawk", Virginia Quarterly Review, Autumn 2003. .
Gouverneur Morris Letters
Gouverneur Morris, Jr. Papers,1853–1879 New-York Historical Society
Gouverneur Morris Papers, Rare Book and Manuscript Library, Columbia University, New York, NY
1752 births
1816 deaths
Accidental deaths in New York (state)
Ambassadors of the United States to France
Abolitionists from New York City
American amputees
American politicians with disabilities
Columbia College (New York) alumni
Continental Congressmen from New York (state)
Erie Canal Commissioners
Federalist Party United States senators from New York (state)
Huguenot participants in the American Revolution
Members of the American Antiquarian Society
Members of the New York Provincial Congress
Members of the New York State Assembly
Morris family (Morrisania and New Jersey)
New York (state) Federalists
People from New York (state)
People from Morrisania, Bronx
People from colonial New York
Signers of the Articles of Confederation
Signers of the United States Constitution
Founding Fathers of the United States
Politicians from the Bronx
|
4274613
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%27%D1%8F%D0%BA%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%86%D0%B8%D0%BD%D0%BE
|
М'якинницино
|
М'якинницино — присілок у складі Великоустюзького району Вологодської області, Росія. Адміністративний центр Верхньоварженського сільського поселення.
Населення
Населення — 188 осіб (2010; 256 у 2002).
Національний склад (станом на 2002 рік):
росіяни — 100 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Великоустюзького району
Присілки Вологодської області
|
1979144
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%BB%D1%96%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%29
|
Пікселі (фільм)
|
Пікселі (фільм)
«Пікселі» — американський фільм режисера Кріса Коламбуса за сценарієм Тімоті Даулінга і Тіма Херліхі. Прем'єра в Україні відбулась 23 липня, у США — 24 липня 2015 року.
Сюжет
У 1982 році в надії встановити контакт із позаземним життям НАСА запустило часову капсулу, що містила зображення і кадри земного життя та культури. Тим не менше, інопланетяни сприймають послання як оголошення війни і нападають на Землю, використовуючи моделі з аркадних ігор 80-х років, включаючи змійку, Pac-Man і Donkey Kong. Президент Вільям Купер звертається до свого друга дитинства і чемпіона з аркадних ігор Сема Бреннера. Бреннер вирішує зібрати групу ретрогеймерів, щоб протистояти прибульцям.
В ролях
Адам Сендлер — Сем Бреннер
Кевін Джеймс — президент Вілл Купер
Мішель Монаган — підполковник Вайолет Ван Паттен
Пітер Дінклейдж — Едді Плент
Джош Ґад — Люднов Ламонсофф
Браян Кокс — адмірал Джеймс Портер
Шон Бін — капрал Гілл
Ешлі Бенсон — леді Ліза
Джейн Краковськи — Джейн Купер, дружина президента
Деніс Акіяма — Тору Іватані, творець Pac-Man
Ден Екройд — репортер у Білому домі
Нік Свардсон — жертва Pac-Manа
Виробництво
Зйомки фільму розпочалися в Торонто, Канада, 2 червня 2014 року. 29 липня пройшли зйомки поруч з Маркемом, Онтаріо. Зйомки фільму зайняли три місяці.
На початку фільму (влітку 1982 року) Сем і Вілл згадують Шерон Стоун, Саманту Фокс і Мадонну, при цьому насправді Шерон Стоун стала популярна на 10 років пізніше — після виходу фільму «Основний інстинкт» (1992), Саманта Фокс почала свою кар'єру наступного, 1983 року, а дебютний сингл Мадонни вийшов 6 жовтня 1982 року.
Більшість персонажів аркадних відеоігор, подобу котрих прийняли іншопланетяни, з'явились після подій прологу: зокрема, Q*Bert (грудень 1982 року), Tetris, Duck Hunt і Paperboy (усі у 1984 році). Використовуване у назві фільму слово «пікселі» означає квадрати на площині, а тривимірні кубики, на які у фільмі перетворюються об'єкти при контакті з прибульцями, є вокселями.
Примітки
Посилання
Рецензія на Пікселі на сайті KinoUkraine.
Фільми США 2015
Фантастичні фільми 2015
Кінокомедії 2015
Науково-фантастичні кінокомедії США
Фільми Кріса Коламбуса
Фільми про вторгнення прибульців
Фільми про викрадення людей
Фільми про помсту
Фільми, дія яких відбувається в Брукліні
Фільми, дія яких відбувається в Лондоні
Фільми з поєднанням живих акторів і анімації
Фільми Columbia Pictures
Фільми IMAX
Фільми, дія яких відбувається на Гуамі
Фільми-кросовери
Фільми, дія яких відбувається в Білому домі
Фільми, дія яких відбувається у Вашингтоні
Культура Уттар-Прадешу
Фільми, зняті в Торонто
Фільми англійською мовою
|
4556888
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%9D%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F%20%D0%AF%D1%80%D0%B5%D0%BC%D1%87%D1%83%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%29
|
Вулиця Назарія Яремчука (Тернопіль)
|
Вулиця Назарія Яремчука (Тернопіль)
Вулиця Назарія Яремчука — вулиця у житловому масиві «Дружба» міста Тернополя.
Відомості
Розпочинається від вулиці Гетьмана Івана Мазепи, пролягає спочатку на південь паралельно вулиці Дружби, згодом — на захід до вулиці Петриківської. Довжина вулиці — близько 690 м. На вулиці переважають приватні будинки, є декілька багатоповерхівок.
Дотичні вулиці
Дотичні правобічні вулиці — Тісна, Виговського, Братів Ґжицьких, лівобічні — Тбіліська.
Див. також
Вулиці Тернополя
Посилання
Вулиця на карті
Довідка вулиці
|
39969535
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pakistan%E2%80%93NATO%20relations
|
Pakistan–NATO relations
|
Pakistan–NATO relations
North Atlantic Treaty Organization—Pakistan relations are the military–to–military relations between Pakistan and the comprised 32-states military alliance, called NATO.
NATO has developed relations with a range of countries beyond the Euro-Atlantic area, considering Pakistan as "partners across the globe." Lobbied and with a support provided by United States Secretary of State, General (retired) Colin Powell, Pakistan is designated as a "Major non-NATO ally" as of 2004.
Cooperation between Pakistan and NATO has occurred in several main sectors: fighting insurgency and terrorism in Bosnia and Afghanistan, military cooperation, transportation and logistics operations support to Afghanistan, non-proliferation, and others. With the end of the war and China's strong influence in Pakistan, bilateral relations weakened.
Military relations and understanding
Cooperation on Bosnian War
In 1994, the Pakistan Armed Forces contingent joined the United Nations Protection Forces in Bosnia (UNPROFOR) to support the NATO's operations during the Bosnian war. Reviewing and recognizing the commendable performance of the Pakistan Armed Forces Contingents as United Nations peacekeepers in Somalia and Cambodia, the United Nations requested the Government of Pakistan to contribute troops to the United Nations Protection Force in Bosnia-Herzegovina. A 3000 strong contingent consisting of two Battalion Groups and a National Support (NS) Headquarters left for Bosnia and Croatia in May 1994. In close coordination with CIA and the ISI headed the intelligence operations to curbed down the insurgency in the Bosnia.
Stability in Afghanistan and Central Asia
In 2007, the Pakistan military and NATO established the Joint Intelligence Operations Centre (JIOC), a joint initiative designed to improve intelligence coordination between NATO, ISAF and Pakistan, which was opened in Kabul. According to the NATO sources, Pakistan's continuous support for the efforts of NATO and ISAF in Afghanistan remains crucial to the success of the NATO's mission. In 2007 state visit to NATO headquarters in Brussels, Belgium, Prime Minister Shaukat Aziz put it:
"Pakistan is committed to a strong, stable Afghanistan. The one country that will benefit the most, after Afghanistan itself, will be Pakistan."
Although Pakistan has expressed reservations with some operational issues, dialogue on Afghanistan once occupied important role with the Alliance.
Conflicts of interest
Salala incident
In 2011, NATO's relations with Pakistan worsened after an unfriendly attack took place in near border; Pakistan responded with suspending all NATO operations, boycotting the Bonn Conference and evicting the US air force from Shamsi air force base. The squabble was resolved peacefully when United States formally apologized to Pakistan. In 2013, the military-to-military relations between NATO and Pakistan were strengthened following NATO's recognition of Pakistan's important role in the region and as enabler to NATO’s Mission in Afghanistan.
Airspace violations by NATO aircraft into Pakistan have been a common source of friction between the two parties.
NATO logistics
During the War on terror, there were two main NATO supply routes which cross through Pakistan: one was via Torkham and the other was via Chaman. The supply lines have often been blocked in Pakistan owing to differences with NATO over issues such as the Salala incident and the drone attacks in Pakistan. In late 2013, the PTI-led government in Khyber Pakhtunkhwa province blocked the Torkham supply line to protest drone attacks in Pakistan. After a request by NATO countries to Imran Khan to open the route, Khan rejected the request and stated that the blockade would continue until drone attacks are stopped. Since 2008, the NATO supply routes have also been under attack by insurgent groups, and in an incident the same year, ~42 oil tankers were destroyed, and later that same year 300 militants attacked a facility in Peshawar run by Port World Logistics and set fire to 96 supply trucks and six containers.
See also
Major non-NATO ally
Pakistan–United States military relations
References
NATO
Pakistan
|
74001569
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Osli%C4%87i
|
Oslići
|
Oslići is a village in Istria, Croatia.
Demographics
According to the 2021 census, its population was 55.
References
Populated places in Istria County
|
1103888
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/9692%20%D0%9A%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%83%D1%81
|
9692 Куперус
|
9692 Куперус (9692 Kuperus) — астероїд головного поясу, відкритий 24 вересня 1960 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,481.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (9601-9700)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1960
Головний пояс астероїдів
|
4149498
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%BE%D1%80%D0%B6%D0%B5%20%D0%9C%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B0
|
Жорже Мендонса
|
Жорже Мендонса (6 червня 1954, Сілва-Жардін — 17 лютого 2006, Кампінас) — бразильський футболіст, що грав на позиції нападника.
Виступав, зокрема, за «Палмейрас» та «Васко да Гаму», а також національну збірну Бразилії.
Клубна кар'єра
Ранні роки
Народився 6 червня 1954 року в місті Сільва-Ярдім. Вихованець футбольної школи клубу «Бангу». Погравши трохи за молодіжний склад, Мендонса вже в 18-річному віці дебютував в основному складі команди, а вже в 1973 році став другим бомбардиром Ліги Каріоки разом з Даріо, забивши 15 м'ячів.
Завдяки цьому успіху, до Жорже виявив підвищений інтерес клуб «Наутіко Капібарібе» зі штату Пернамбуку, куди Мендонса і перейшов в кінці того ж 1973 року. У 1974 році Мендонса став найкращим бомбардиром штату Пернамбуку з 24 м'ячами (стільки ж забив Зе Карлос) і виграв з командою Лігу Пернамбукано. Наступного року «Наутіко» став другою командою ліги.
«Палмейрас»
Ці успіхи пробудили інтерес до Мендонси з боку гранда бразильського футболу, клубу «Палмейрас». Купити Мендонсу змусила необхідність: легенда і символ клубу, нападник Адемір, закінчував свою блискучу кар'єру, а інший чудовий форвард, Лейвінья, ще в 1974 році поїхав грати в Європу. Жорже відіграв за команду із Сан-Паулу наступні чотири сезони своєї ігрової кар'єри. У складі «Палмейраса» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,54 гола за гру першості.
Дебютував Мендонса в зелено-білій майці 22 лютого 1976 року, вийшовши на заміну, а вже 6 березня провів першу офіційну гру проти клубу «Ферровіарія» в чемпіонаті штату. Спочатку Мендонса не користувався довірою керманича «Палмейраса» Діно Сані, чому сприяла зайва вага у футболіста, чого Сани, який довгі роки грав в Європі, не терпів. Але зі звільненням Сані і приходом на його місце Дуду, Жорже Мендонса отримав шанс спробувати себе в стартовому складі «Вердао», чим і зумів скористатись. «Палмейрас» в 1976 році став найкращим клубом Ліги Пауліста, а Мендонса був важливою частиною команди — саме він забив два м'ячі в останньому турі, коли «Палмейрас» переміг свого найбільш принципово суперника — «Корінтіанс» з рахунком 2:1.
Всього за три роки в «Палмейрасі» Мендонса провів у різних турнірах 217 матчів і забив 102 голи, а в останній рік увійшов до символічної збірної чемпіонату. Останній же матч Мендонси припав на програне 30 січня 1980 року дербі «Корінтіансу» — 0:1.
Подальші виступи
З «Палмейраса» Мендонса пішов в команду «Васко да Гама», і там, провівши всього кілька місяців, за 16 матчів забив 8 м'ячів, тобто забиваючи в кожній другій грі, після чого виступав за «Гуарані» (Кампінас), де знову став регулярно забивати: в сезоні 1981 року Мендонса став найкращим бомбардиром Паулісти, забивши 38 м'ячів — до нього більше забивав лише в 1965 році Пеле, а більше за сезон забивали лише той же Пеле і Фейтісо.
Згодом з 1983 по 1989 рік грав у складі команд «Гуарані» (Кампінас), «Понте-Прета», «Крузейру», «Ріо-Бранку», «Колорадо» та «Понте-Прета», а завершив ігрову кар'єру у команді «Пауліста», за яку виступав протягом 1989—1991 років.
Виступи за збірну
10 квітня 1978 року дебютував у складі національної збірної Бразилії, вийшовши на поле в товариській грі проти команди з Саудівської Аравії «Аль-Аглі». Через 18 днів він зіграв проти іспанського клубу «Атлетіко Мадрид». Однак ці матчі проти клубних команд не є офіційними і не входять до реєстру ФІФА.
У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1978 року в Аргентині, на якому команда здобула бронзові нагороди, а Мендонса вийшов на заміну на 83-й хвилині матчу з Іспанією і грав в основі у матчі з Австрією (замінений на 84-й хвилині), Перу, Аргентиною (замінений на 64-й хвилині), Польщею (вийшов на заміну вже на 7-й хвилині гри через травми Зіко) і Італією, але голів не забивав.
Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 1 рік, провів у її формі 11 матчів і забив 2 голи.
Подальше життя
Після закінчення кар'єри гравця, Мендонса зайнявся бізнесом, торгуючи і здаючи в найм квартири. Мендонса розлучився зі своєю дружиною, але підтримував контакти з дітьми — Крістіаном, Фабіаном і Жорже Жуніором. Жив футболіст в будинку батьків своєї другої дружини Ольги.
16 лютого 2006 року Мендонсі стало погано, і він відправився в лікарню, де о 00:20 був відпущений додому. Наступного ранку, о 08:20 Мендонса помер від інсульту. Похований на кладовищі Асасіас у Кампінасі.
Титули і досягнення
Командні
Переможець Ліги Пернамбукано (1):
«Наутіко Капібарібе»: 1974
Переможець Ліги Пауліста (1):
«Палмейрас»: 1976
Бронзовий призер чемпіонату світу: 1978
Особисті
Володар Срібного м'яча Бразилії: 1979
Найкращий бомбардир Ліги Пернамбукано: 1974 (24 голи)
Найкращий бомбардир Ліги Пауліста: 1981 (38 голів)
Найкращий бомбардир бразильської Серії Б: 1981 (11 голів)
Примітки
Посилання
бразильські футболісти
Гравці збірної Бразилії з футболу
Гравці чемпіонату світу з футболу 1978
Футболісти «Бангу»
Футболісти «Наутіко Капібарібе»
Футболісти «Палмейраса»
Футболісти «Васко да Гама»
Футболісти «Гуарані» (Кампінас)
Футболісти «Понте-Прети»
Футболісти «Крузейру»
Футболісти «Ріо-Бранку» (Віторія)
Футболісти «Паулісти»
|
27459465
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kosilka
|
Kosilka
|
Kosilka is a village in Dryanovo Municipality, in Gabrovo Province, in northern central Bulgaria.
References
Villages in Gabrovo Province
|
3767651
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Istanbulkart
|
Istanbulkart
|
Istanbulkart — безконтактна смарт-картка для оплати проїзду в громадському транспорті в Стамбулі .
Опис та історія
«Електронний гаманець» був введений 23 березня 2009 року в доповнення до інтегрованої системи електронних квитків Akbil: в даний час Akbil iButtons поступово припиняє своє існування. Карта була розроблена і впроваджена на практиці компанією інформаційних технологій Belbim, що належить муніципалітету міста.
Istanbulkart дійсна для проїзду в автобусах, на фунікулері, в метро, на приміських поїздах і поромних судах (див. Istanbul Deniz Otobüsleri) — а також, у трамваях по всьому місту, незалежно від того чи є компанії керованими муніципалітетом Стамбула або приватними фірмами. Після введення електронної системи, оплата готівкою у всіх цих видах транспорту стала неможливою. Знижка при оплаті діє при п'яти і менше пересадках на інші транспортні засоби протягом двох годин.
Розрізняються чотири види карти Istanbulkart: один звичайний та три спеціальних. Спеціальні картки видаються юридичним особам, і тому персоналізовані:
Звичайна карта: для повної оплати вартості проїзду;
Mavi Kart (Синя карта): сезонний квиток, дисконтований по місячній основі;
Дисконтна карта: для студентів, вчителів, пенсіонерів (старше 60 років);
Безкоштовна карта: для людей з інвалідністю, літніх людей (старше 65 років) та державних службовців при виконанні.
Дисконтна карта видається як школярам і студентам, так і учням релігійних навчальних закладів країни.
Звичайні картки можуть бути придбані в офісах і кіосках на великих транспортних розв'язках — вартість самої картки («невідшкодовуваний депозит») становить 50 турецьких лір. Istanbulkart також можна придбати за в спеціальних автоматах, розташованих біля входів у метро. Сума, що залишилася, за вирахуванням депозиту, буде внесена на картку. Після цього картки можуть бути поповнені на суму до 300 лір як в офісах і автоматах, так і в магазинах, що пропонують таку послугу. Також у Стамбулі доступні картки і для обмеженої кількості поїздок: 1, 2, 3, 5 або 10 проходів через турнікет.
На відміну від звичайних карток, спеціальні картки видаються персоналізовано — тому вони вимагають, щоб картка була придбана (або отримана) в одному із 13 центрів або з використанням мережі інтернет.
Технічні дані
Для оплати транспортного тарифу смарт-карта підноситься до «безконтактного зчитувача», на відстань до 8 см (3,1 дюйма): оплата відбувається під час посадки в транспортний засіб або на турнікетах станцій. Немає потреби доторкатися картою до зчитувача: вона може лежати в гаманці або сумочці, що прискорює процес оплати. Пристрій зчитує сигнал і підтверджує оплату тарифу спеціальним звуковим сигналом і зеленим світлодіодом; крім того система показує суму платежу і депозит, що залишився на картці. У разі недостатності депозиту пристрій читання карт відображає на дисплеї попередження «Yetersiz Bakiye» (депозит недостатній) і видає звукове попередження. Підроблені картки, у разі виявлення, конфіскуються водієм автобуса або персоналом служби безпеки на станціях.
Istanbulkart сумісний з міжнародними стандартами, такими як ISO / IEC 7816 і ISO / IEC 14443 — і створений з використанням технології DESFire від NXP. Поступово, використання карти планується поширити на платежі на всіх належних муніципалітету автостоянках і навіть в театрах. У планах значаться і приватні таксі міста, і кінотеатри. Персоналізовані типи смарт-карток також можуть використовуватися для допуску на захід або в установу.
Примітки
Література
Смарт-картки
Радіочастотна ідентифікація
Транспорт Стамбула
Засновані в Туреччині 2009
|
3051946
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Epipedobates%20anthonyi
|
Epipedobates anthonyi
|
Epipedobates anthonyi — вид жаб родини дереволазових (Dendrobatidae).
Назва
Вид названий на честь американського теріолога Гарольда Елмера Ентоні.
Поширення
Поширений на південному заході Еквадору та північному заході Перу. Мешкає у тропічних лісах поблизу струмків та невеликих річок на висоті від 150 до 1700 м над рівнем моря.
Опис
Дрібна жаба завдовжки 1,9-2,6 мм. Тіло темно-червоного забарвлення з декількома жовтяво-білими смугами.
Спосіб життя
Активні у світлий час доби. Живуть на суші вздовж берега річок. Самці територіальні. Самиця відкладає 15-40 ікринок у лісову підстилку. Кладку охороняє самець протягом двох тижнів. Потім він переносить пуголовків на спині до найближчої водойми, де вони розвиваються. Стадія пуголовка триває 60 днів.
Примітки
Дереволази
Тварини, описані 1921
Земноводні Південної Америки
Фауна Еквадору
Фауна Перу
|
4739562
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%B7%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B3%D1%96%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B0
|
Безладова гітара
|
Безладова гітара — це гітара з грифом без ладів. Як правило, це стандартний інструмент із видаленими ладами, хоча іноді випускаються спеціальні та комерційні безладові гітари. Класичну безладову гітару вперше використав у 1976 році турецький музикант Еркан Огур. Безладові бас-гітари легко доступні та виробляються більшістю великих виробників гітар.
При грі на безладовій гітарі пальці виконавця притискають струну безпосередньо до грифа, як у випадку зі скрипкою, а не до лада, у результаті чого вібруюча струна тягнеться від струнотримача до кінчика пальця, що дає більшу свободу та контроль тональності, але натомість зменшує акустичні характеристики інструмента.
Техніка гри
Музиканти використовують стандартні гармонії та техніку дванадцяти тонів як основу для отримання тонів, використовуючи безладову гітару. Безладові гітари дають музикантам можливість використовувати чисту інтонацію в будь-якій тональності та режимі, а також досліджувати нові звуки за допомогою мікротональних гармоній і народних мелодій у контексті джазового груву. Детальна стаття про розширену техніку безладової електрогітари, написана британським гітаристом Річем Перксом, опублікувана журнал Music and Practice у 2019 році.
Техніка гри на безладових гітарах відрізняється від ладових:
Вони вимагають більшої точності положення пальців, тому що положення вузла струни постійно змінюється (встановлюється положенням пальця), а не фіксованим (встановлюється положенням ладу). Як наслідок цього, особливо складно досягти точної гри акордами.
Резонанс струн зменшується, що вимагає більш сильного щипка або модифікованого підсилення (знімання ) для досягнення бажаної гучності.
Гладка поверхня грифа дозволяє грати легато з плавними переходами між нотами
Безладові гітари рідко зустрічаються в більшості видів західної музики і зазвичай обмежуються електрифікованими інструментами через їхню знижену акустичну гучність і сустейн. Безладова бас-гітара знайшла популярність у багатьох формах західної музики, від поп-музики до джазу. Перше використання безладових бас-гітар відноситься до Білла Ваймена на початку 1960-х років.
Як у США, так і в Європі проводяться фестивалі живої безладової гітарної музики. У Нью-Йорку в 2005 році відбувся перший NYC Fretless Guitar Festival. У Нідерландах з 2006 року проходить Dutch Fretless Guitar Festival.
Дивіться також
Безладовий бас
Список літератури
Посилання
Unfretted.com — ресурс для безладової гітари: історія, новини, огляди, поради, FAQ, MP3, списки, словник тощо.
Фестиваль безладової гітари в Нью-Йорку — на фестивалі безладової гітари в Нью-Йорку беруть участь найкращі виконавці безладової гітари з усього світу.
Нед Еветт Дім скляного гітариста.
Rich Perks Офіційний сайт британського безладового гітариста, композитора та академіка.
«Iki keklik» Еркана Огура
Прекрасний твір Еркана Огура
Концерт турецького віртуоза гри на безладовій гітарі Еркана Огура
Гітара
Струнні музичні інструменти
|
3262926
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D1%81%20%D0%BF%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%8C
|
Час побачень
|
Час побачень — радянський художній фільм 1986 року, знятий на Свердловській кіностудії.
Сюжет
У провінційне містечко на старій фронтовій машині «Вілліс» приїжджає ветеран Німецько-радянської війни Аполлон Голуб, щоб відвідати колишнього командира. Машина привертає увагу підлітка Валерки Йолкіна. Він викрадає її і потрапляє в аварію. Так відбувається знайомство хлопчака і старого фронтовика, яке переросло в справжню дружбу.
У ролях
Микола Скоробогатов — Аполлон Голуб
Сергій Камаєв — Валерка Йолкін
Вікторія Гуляєва — Жанна Сергіївна, вчителька
Марія Виноградова — Макавеїха, сусідка Валерки, яка здала кімнату Аполлону
Майя Булгакова — Михайлівна, сусідка Йолкіна по двору, господиня собаки
Леонід Рибников — управдом
Микола Лебедєв — командир
Юрій Григор'єв — батько Валерки
Наталія Потапова — мати Валерки
Сергій Бистрицький — Славік, залицяльник вчительки Жанни Сергіївни, автомеханік
Олена Вєткіна — ''Оксана
Знімальна група
Режисер — Сергій Селіверстов
Сценарист — Юрій Яковлєв
Оператор — Володимир Макеранець
Художник — Михайло Розенштейн
Посилання
Фільми СРСР 1986
Дитячі фільми СРСР
Фільми-драми СРСР
Фільми Свердловської кіностудії
|
2012675
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/UNdata
|
UNdata
|
UNdata — пошукова система інтернету, що дозволяє видобувати дані з баз UN System. UNdata розпочала роботу в лютому 2008 року. Це результат співпраці Статистичного відділу ООН зі Статистичним управлінням Швеції та Шведським агентством з міжнародного співробітництва з метою розвитку.
UNdata дозволяє шукати та завантажувати дані з численних статистичних ресурсів, які охоплюють такі галузі як: освіта, зайнятість, енергетика, довкілля, їжа та сільське господарство, охорона здоров'я, людський розвиток, промисловість, інформаційно-комунікаційні технології, національні рахунки, населення, біженці, торгівля та туризм.
UNdata була представлена на CNET Video і потрапила до списку найкращих ресурсів інтернету, який веде PC Magazine.
UNdata є у списку Registry of Research Data Repositories re3data.org.
Примітки
Посилання
UNdata
United Nations Statistics Division
United Nations Department of Economic and Social Affairs
United Nations Economic and social development
United Nations Statistical Commission
Statistics Sweden
Swedish International Development Cooperation Agency
Економічна і соціальна рада ООН
ООН
Пошукові системи
Статистичні розподіли ООН
|
8202428
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Up%20on%20the%20Housetop
|
Up on the Housetop
|
Up on the Housetop
"Up on the Housetop" is a Christmas song written by Benjamin Hanby in 1864. It has been recorded by a multitude of singers, most notably Gene Autry in 1953.
History
According to William Studwell in The Christmas Carol Reader, "Up on the Housetop" was the second-oldest secular Christmas song, outdone only by "Jingle Bells", which was written in 1857. It is also considered the first Yuletide song to focus primarily on Santa Claus. It was originally published in the magazine Our Song Birds by Root & Cady. According to Reader's Digest Merry Christmas Song Book, Hanby probably owes the idea that Santa and his sleigh land on the roofs of homes to Clement C. Moore's 1822 poem, "A Visit from St. Nicholas" (also commonly known as "The Night Before Christmas"). Benjamin Russell Hanby was born in 1833 near Rushville, Ohio, the son of a minister involved with the Underground Railroad. He wrote "Up on the Housetop" while living in New Paris, Ohio. During his short life, he wrote some 80 songs before dying of tuberculosis in 1867. Other than "Up on the Housetop", his best-known song is "Darling Nelly Gray".
On television
In 1992, a syndicated television special of the same name, produced by Perennial Pictures Film Corporation in Indianapolis, Indiana, was released. Co-writer/co-producer/co-director G. Brian Reynolds also was the voice of Curtis Calhoun, and also composed the musical score. His creative partner, Russ Harris, co-wrote, co-produced, co-directed and also did voiceover work in this special. The special is the story of Curtis Calhoun, a miserable man who wishes that there were no Santa Claus. But then on Christmas Eve, someone is on top of the Calhouns' roof, and Curtis does not know whether he is Saint Nick or a cat burglar.
Kimberley Locke version
In 2005, the song was repopularized with a new recording by Kimberley Locke. The recording broke a Billboard record when it made the largest leap into the Top 5 in the AC chart's history, moving from 32 to 5 in only a week. It was also the second longest Billboard holiday AC chart topper in the chart's history, sitting at number 1 for 4 consecutive weeks.
Year-end charts
See also
List of Billboard Adult Contemporary number ones of 2005 and 2006 (U.S.)
References
External links
2005 singles
American Christmas songs
1864 songs
Songs written by Benjamin Hanby
Songs about Santa Claus
|
128450
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kramer%2C%20North%20Dakota
|
Kramer, North Dakota
|
Kramer, North Dakota
Kramer is a city in Bottineau County, North Dakota, United States. The population was 24 at the 2020 census. Kramer was founded in 1905.
Geography
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , all land.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 29 people, 16 households, and 12 families living in the city. The population density was . There were 41 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 100.0% White.
There were 15 households, of which 6.75% had children under the age of 21 living with them, 54.3% were married couples living together, 13.3% had a female householder with no husband present, 6.7% had a male householder with no wife present, and 26.7% were non-families. 20.0% of all households were made up of individuals, and 20% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 1.93 and the average family size was 2.18.
The median age in the city was 65.8 years. 10.3% of residents were under the age of 18; 0% were between the ages of 18 and 24; 17.1% were from 25 to 44; 17.2% were from 45 to 64; and 55.2% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 45% male and 55.5% female. 0% are part of the lgbtq community.
2000 census
As of the census of 2000, there were 44 people, 23 households, and 12 families living in the city. The population density was . There were 43 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 97.73% White and 2.27% Asian.
There were 23 households, out of which 8.7% had children under the age of 18 living with them, 52.2% were married couples living together, and 43.5% were non-families. 30.4% of all households were made up of individuals, and 21.7% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 1.91 and the average family size was 2.23.
In the city, the population was spread out, with 6.8% under the age of 18, 4.5% from 18 to 24, 22.7% from 25 to 44, 27.3% from 45 to 64, and 38.6% who were 65 years of age or older. The median age was 58 years. For every 100 females, there were 100.0 males. For every 100 females age 18 and over, there were 105.0 males.
The median income for a household in the city was $17,292, and the median income for a family was $23,333. Males had a median income of $12,250 versus $16,875 for females. The per capita income for the city was $11,091. There were 18.8% of families and 21.1% of the population living below the poverty line, including no under eighteens and 25.9% of those over 64.
References
Cities in Bottineau County, North Dakota
Cities in North Dakota
Populated places established in 1905
1905 establishments in North Dakota
|
1915457
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A9%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0%20%28%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%29
|
Щерба (страва)
|
Щерба (страва)
Щерба — суп у вигляді рибної юшки, яка може бути заправлена різними крупами, іноді двох – чотирьох видів.
Рецепт
На 15 склянок води — 1–1,5 кг йоржів з окунями, 2 цибулини, 3 зернини чорного перцю, лавровий лист і сіль за смаком.
Рибу випотрошити, промити і зрізати м'ясо. У воду покласти риб'ячі голови й кістки, нарізану цибулю, лавровий лист, перець, сіль і варити 2–3 години, поки риба не розвариться в кашу, а щерба не випріє до 9 склянок води. Тоді процідити і дати закипіти знов. Додати вирізане раніше м'ясо й варити доти, доки воно не буде готове. Додати кріп, петрушку та подавати.
Див. також
Уха
Примітки
Джерела
Українська кухня
Українські супи
|
2420778
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/USS%20Bataan
|
USS Bataan
|
USS Bataan — кораблі ВМС США.
USS Bataan (CVL-29) — ескортний авіаносець США часів Другої світової війни типу «Індепенденс». На службі з 1942 по 1959 роки. Проданий на злам у 1960 році.
USS Bataan (LHD-5) — універсальний десантний корабель США типу «Восп». На службі з 1997 року. Станом на 2017 рік перебуває у складі флоту.
Назви військових кораблів США
Багатозначні терміни
|
3318419
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D1%80%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%B4%20%28%D0%9E%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%BC%D0%B0%29
|
Ферфілд (Оклахома)
|
Ферфілд (Оклахома)
Ферфілд — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Адер штату Оклахома. Населення — 626 осіб (2020).
Географія
Ферфілд розташований за координатами (35.837508, -94.608200). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 12,92 км², з яких 12,88 км² — суходіл та 0,04 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкали 584 особи в 202 домогосподарствах у складі 162 родин. Густота населення становила 45 осіб/км². Було 213 помешкання (16/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 9,2 %. Частка іспаномовних становила 9,4 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 28,4 % — особи молодші 18 років, 61,2 % — особи у віці 18—64 років, 10,4 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 34,1 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 102,1 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 100,0 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 26,6 % осіб, у тому числі 41,7 % дітей у віці до 18 років та 0,0 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 216 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 15,7 %, виробництво — 14,8 %, сільське господарство, лісництво, риболовля — 13,9 %.
Примітки
Джерела
Переписні місцевості Оклахоми
Населені пункти округу Адер (Оклахома)
|
41122251
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hajji%20Shirkia
|
Hajji Shirkia
|
Hajji Shirkia (also Romanized as Ḩājjī Shīrkīā) is a village in Dasht-e Veyl Rural District, Rahmatabad and Blukat District, Rudbar County, Gilan Province, Iran. At the 2006 census, its population was 135, in 33 families.
References
Populated places in Rudbar County
|
1257323
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/HD87500
|
HD87500
|
HD87500 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу F0, що має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 6,4.
Вона розташована на відстані близько 371,9 світлових років від Сонця.
Фізичні характеристики
Зоря HD87500 обертається
дуже швидко
навколо своєї осі. Проєкція її екваторіальної швидкості на промінь зору становить Vsin(i)=186км/сек.
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір (10h-12h)
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Джерела
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу F0
5
|
4537446
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%80%27%D1%94%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Макар'євка
|
Макар'євка
Макар'євка — село, Жамбильський район, Північноказахстанська область
Макар'євка — село, Алтайський район, Алтайський край
Макар'євка — село, Солтонський район, Алтайський край
Макар'євка — село, Топчихинський район, Алтайський край
|
19415463
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Alexander%20Kaletski
|
Alexander Kaletski
|
Alexander Kaletski is an American contemporary artist. Kaletski became famous with Cardboard paintings he created by using cardboard boxes he finds on the streets of New York. He works in the varieties of medias and styles. Kaletski makes oil paintings, collages, sculptures and videos.
Life
Born in Soviet Russia, Kaletski studied acting in Moscow from 1965 to 1969 and went on to a highly successful career on stage, television, and film productions. At the same time he held underground art shows and performed songs of protest. In 1975, fleeing political prosecution and the threat of arrest by the KGB, artist and author Kaletski left the USSR. He went first to Vienna for a week, then to Rome for a month, and finally New York where he initially lived in a welfare hotel, then a room in Queens and finally an East Side studio he still uses today. When he came to America, Kaletski gave a nationwide concert tour of his Moscow underground songs, eventually appearing on the Merv Griffin television show. He taught Russian, designed fashion fabrics, illustrated books. In 1985 he published semi-autobiographical novel "Metro: A Novel of the Russian Underground" (Viking) which became an international bestseller. This year Kaletski has finished two novels - Darkness of Light and Bible Thief.
Career
Kaletski's first love was always painting. As a child he won several art competitions. At the time, in Soviet Russia only officially designated artists were allowed to legally sell their work, which was forbidden to be abstract, surreal or critical of Soviet life. Kaletski refused to paint in a style of socialist realism. But he painted anyway and went underground, where he found a thriving culture that provided him with an audience for his art and songs. In the Moscow underground Kaletski was working on the series of watercolors which he was selling to the foreigners on the black market.
When he left the USSR, Kaletski carried with him these watercolors. During that time in the Soviet Union, the works of unsanctioned or "non conformist" painters were forbidden and exhibiting as an outsider was considered a serious crime. Forgoing other necessary belongings, the artist had to pay for the release of his own pieces. When Kaletski arrived in America his watercolors were immediately exhibited in many universities around the United States, constituting some of the earliest non-conformist art to be viewed in America. His works surprised audiences as they showed unexpectedly that behind the Iron Curtain existed not only gloom and sadness, but also humor, beauty and hope.
During his first years in America, as an artist without money to buy paint or canvas, Kaletski was drawn by his natural talent for improvisation to the thousands of cardboard boxes that litter the streets of the Big Apple. Kaletski became enthralled with the high quality of disposable packing materials in the USA. For the artist, those boxes provided unique, if unusual, components for the creative process. Beginning with commercial cardboard packaging he collaged the material adding line and color. The resulting artwork reveals, informs, provokes, but most often, amuses the viewer.
Kaletski was the inaugural exhibition for Dillon Gallery when it opened in Soho in 1994. In the last seventeen years the gallery has presented numerous exhibitions of the artist's works, the most acclaimed being his Cardboard People exhibition, which opened in 1996. The show became an instant success. Since then Kaletski has regularly exhibited his paintings in museum exhibitions in the US and abroad (Austria, England, the Netherlands, Switzerland, Russia, and Japan) presenting to the audience a variety of styles, techniques and concepts.
Exhibitions
Solo exhibitions
2023 - "Alexander Kaletski - Box-Cutter" - Anna Zorina Gallery, Los Angeles, California
2021 - "Ricochet" - Anna Zorina Gallery, New York City
2021 - "La Vie En Blue" - De Jalon Fine Arts, Mexico City, Mexico
2019 - "Lacey Lives" - Anna Zorina Gallery, New York City
2018 - "Breaking The Wall" - B-Monster, Shanghai, China
2017 - "This Side Up" - Anna Zorina Gallery, New York City
2016 - "Musas De Carton" - De Jalon Fine Arts, Mexico City, Mexico
2016 - "Out of the Blue" - Anna Zorina Gallery, New York City
2015 - "Inspirations" - (Le) Poisson Rouge, New York City
2014 - "Red Carpet" - Anna Zorina Gallery, New York City
2014 - "Red Carpet" - Mary Boone Gallery, New York City
2013 - "Handle with Care" - Anna Zorina Gallery, New York City
2012 - "Cardboard Cafe" - Dillon Gallery, New York City
2012 - "Beach Shack" - Art Southampton, Southampton, New York
2012 - "Cardboard People Around the World" - MAD, Saint Gervais, France
2012 - "Designer's Trash" - Bonbright Gallery, Los Angeles, California
2012 - "Cardboard People Around the World" - Valette Foundation, Martigny, Switzerland
2011 - "Contemplation" - Dillon Gallery, New York City
2011 - "Cardboard People Around the World" - Looshaus, Raiffeisen Bank, Vienna, Austria
2010 - "Carton of Eden" - Dillon Gallery, New York City
2010 - "From New York to Tokyo" - Kato Gallery, Tokyo, Japan
2008 - "Wet Dreams" - Dillon Gallery, New York City
2008 - "Cardboard People" - Lasandr-art Gallery, Minsk, Belarus
2007 - "Cardboard Castle" - Dillon Gallery, New York City
2007 - "Familiar Strangers" - Nelson Macker Gallery, Port Chester, Connecticut
2005 - "White Rain" - Spike Gallery, New York City
2003 - "Headlines" - Dillon Gallery, Oyster Bay, New York
2003 - "American Breakfast" - Gomez Gallery, Baltimore, Maryland
2002 - "Cardboard Museum" - Nassau County Museum of Art, Roslyn Harbor, New York
2002 - "Out of the Box" - Dillon Gallery, Oyster Bay, New York
2002 - "Cardboard Box" - The Aldrich Contemporary Art Museum, Ridgefield, Connecticut
2000 - "Art and Wine" - The Hague, The Netherlands
2000 - "Women Only" - Dillon Gallery, New York City
1999 - "Paper Heroes" - The Museum of Contemporary Art, Minsk, Belarus
1998 - "Wallpaper Heroes" - Dillon Gallery, New York City
1997 - "Nude Colony" - Dillon Gallery, New York City
1996 - "Cardboard People" - Dillon Gallery, New York City
1996 - "Split Personality" - Gwenda Jay Gallery, Chicago, Illinois
1995 - "Dead Ancestors" - Dillon Gallery, New York City
1994 - "Dreams of a Window Cleaner" - Dillon Gallery, New York City
1993 - "People in Boxes" - Z Gallery, New York City
1989 - "Rectangles" - Andre Zarre Gallery, New York City
1987 - "Angular People" - Schiller-Wapner Gallery, New York City
1977 - Princeton University, Princeton, New Jersey
1976 - Indiana University, Bloomington]], Indiana
1976 - Columbia University, New York City]]
1975 - Saratoga Art Center, Saratoga, New York
1946 births
Living people
American artists
American people of Russian descent
Soviet emigrants to the United States
|
89769
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Screensaver
|
Screensaver
|
Screensaver
A screensaver (or screen saver) is a computer program that blanks the display screen or fills it with moving images or patterns when the computer has been idle for a designated time. The original purpose of screensavers was to prevent phosphor burn-in on CRT or plasma computer monitors (hence the name). Though most modern monitors are not susceptible to this issue (with the notable exception of OLED technology, which has individual pixels vulnerable to burnout), screensaver programs are still used for other purposes. Screensavers are often set up to offer a basic layer of security by requiring a password to re-access the device. Some screensaver programs also use otherwise-idle computer resources to do useful work, such as processing for volunteer computing projects.
As well as computers, modern television operating systems, media players, and other digital entertainment systems may include optional screensavers.
Purpose
Screen protection
Before the advent of LCD screens, most computer screens were based on cathode ray tubes (CRTs). When the same image is displayed on a CRT screen for long periods, the properties of the exposed areas of the phosphor coating on the inside of the screen gradually and permanently change, eventually leading to a darkened shadow or "ghost" image on the screen, called a screen burn-in. Cathode ray televisions, oscilloscopes and other devices that use CRTs are all susceptible to phosphor burn-in, as are plasma displays to some extent.
Screen-saver programs were designed to help avoid these effects by automatically changing the images on the screen during periods of user inactivity.
For CRTs used in public, such as ATMs and railway ticketing machines, the risk of burn-in is especially high because a stand-by display is shown whenever the machine is not in use. Older machines designed without burn-in problems taken into consideration often display evidence of screen damage, with images or text such as "Please insert your card" (in the case of ATMs) visible even when the display changes while the machine is in use. Blanking the screen is out of the question as the machine would appear to be out of service. In these applications, burn-in can be prevented by shifting the position of the display contents every few seconds, or by having a number of different images that are changed regularly.
Later CRTs were much less susceptible to burn-in than older models due to improvements in phosphor coatings, and because modern computer images are generally lower contrast than the stark green- or white-on-black text and graphics of earlier machines. LCD computer monitors, including the display panels used in laptop computers, are not susceptible to burn-in because the image is not directly produced by phosphors (although they can suffer from a less extreme and usually non-permanent form of image persistence).
Modern usage
While modern screens are not susceptible to the issues discussed above, screensavers are still used. Primarily these are for decorative/entertainment purposes, or for password protection. They usually feature moving images or patterns and sometimes sound effects.
As screensavers are generally expected to activate when users are away from their machines, many screensavers can be configured to ask users for a password before permitting the user to resume work. This is a basic security measure against another person accessing the machine while the user is absent.
Some screensavers activate a useful background task, such as a virus scan or a volunteer computing application (such as the SETI@home project). This allows applications to use resources only when the computer would be otherwise idle. The Ken Burns panning and zooming effect is sometimes used to bring the image to life.
History
Decades before the first computers using this technology were invented, Robert A. Heinlein gave an example of how they might be used in his novel Stranger In A Strange Land (1961):
The first screensaver was allegedly written for the original IBM PC by John Socha, best known for creating Norton Commander; he also coined the term screen saver. The screensaver, named scrnsave, was published in the December 1983 issue of the Softalk magazine. It simply blanked the screen after three minutes of inactivity (an interval which could be changed by recompiling the program).
By 1983 a Zenith Data Systems executive included "screen-saver" among the new Z-29 computer terminal's features, telling InfoWorld that it "blanks out the display after 15 minutes of nonactivity, preventing burned-in character displays." The first screensaver that allowed users to change the activating time was released on Apple's Lisa, in 1983.
The Atari 400 and 800's screens would also go through random screensaver-like color changes if they were left inactive for about 8 minutes. Normal users had no control over this, though programs did. These computers, released in 1979, are technically earlier "screen savers". Prior to these computers, games for the 1977 Atari VCS/2600 gaming console such as Combat and Breakout, included color cycling in order to prevent burn-in of game images into 1970s-era televisions. In addition, the first model of the TI-30 calculator from 1976 featured a screensaver, which consisted of a decimal point running across the display after 30 seconds of inactivity. This was chiefly used to save battery power, as the TI-30 LED display was more power intensive than later LCD models. These are examples of screensavers in ROM or the firmware of a computer.
Android 4.2 introduced "daydreams", screensavers that activate while the device is docked or charging.
In 2015 the screensaver "Event listeners" of van den Dorpel became the first work of art that was purchased by a museum (Museum of Applied Arts, Vienna) using the cryptocurrency bitcoin.
Modern graphics technologies such as 3D computer graphics have allowed a wide variety of screensavers to be made. Screensavers with realistic 3D environments can be programmed and run on modern computers.
Underlying architecture
Screensavers are usually designed and coded using a variety of programming languages as well as graphics interfaces. Typically the authors of screensavers use the C or C++ programming languages, along with Graphics Device Interface (GDI), such as OpenGL ("Open Graphics Library", which works on many, if not most, platforms capable of 3D rendering), or alternatives such as Microsoft DirectX (which is limited to Microsoft platforms, mainly Microsoft Windows and the Microsoft Xbox), to craft their final products. Several OS X screensavers are created and designed using Quartz Composer. The screensaver interfaces indirectly with the operating system to cause the physical display screen to be overlaid with one or more graphic "scenes". The screensaver typically terminates after receiving a message from the operating system that a key has been pressed or the mouse has been moved.
Microsoft Windows
If the system detects inactivity lasting longer than the time specified in the control panel, check if the active program is a simple program (and not another screensaver) by sending the "WM_SYSCOMMAND" message with the "SC_SCREENSAVE" argument. If the program calls in response the standard system function (DefWindowProc), the screensaver defined in the control panel screen runs.
A Windows screensaver is a regular Portable Executable (PE) with the .scr file extension. This enables malware authors to add ".scr" to the name of any win32 executable file, and thereby increase likelihood that users of Microsoft Windows will run it unintentionally. In addition, this program should support the following command line parameters:
With no parameter – shows the Settings dialog box or do nothing.
ScreenSaver.scr /s
Runs the screensaver.
ScreenSaver.scr /p or /l <HWND>
Previews the screensaver as child of window. <HWND> (presented as unsigned decimal number) is an identifier (handle) of the window in which the preview should appear.
ScreenSaver.scr /c
Shows the Settings dialog box, modal to the foreground window.
ScreenSaver.scr /a <HWND>
Changes password, modal to window <HWND>. Windows 95 screensavers must handle it.
macOS
Under macOS, screensavers are regular macOS application bundles with the .saver file extension.
Internally, the screensaver must define a class that is subclass of ScreenSaverView. The new class must be assigned as NSPrincipalClass in the xcode project, so that when the screensaver is launched by the system, this class gets instantiated.
Atari
As one of the first screensavers appeared in 8-bit Atari computers, forcing systemic color changes when the computer is idle lasting a few minutes (different times depending on the model), stored in the system ROM of the computer.
Considerations
Monitors running screensavers consume the same amount of power as when running normally, which can be anywhere from a few watts for small LCD monitors to several hundred for large plasma displays. Most modern computers can be set to switch the monitor into a lower power mode, blanking the screen altogether. A power-saving mode for monitors is usually part of the power management options supported in most modern operating systems, though it must also be supported by the computer hardware and monitor itself.
Using a screensaver with a flat panel or LCD screen not powering down the screen can actually decrease the lifetime of the display, since the fluorescent backlight remains lit and ages faster than it would if the screen is turned off and on frequently. As fluorescent tubes age they grow progressively dimmer, and they can be expensive or difficult to replace. A typical LCD screen loses about 50% of its brightness during a normal product lifetime. In most cases, the tube is an integral part of the LCD and the entire assembly needs to be replaced. This is not true of LED backlit displays.
Thus the term "screen saver" is now something of a misnomer – the best way to save the screen and also save electricity consumed by screen would simply be to have the computer turn off the monitor. Screensavers displaying complex 3D graphics might even add to overall power draw.
Entertainment
After Dark was an early screensaver for the Macintosh platform, and later PC/Windows, which prominently featured whimsical designs such as "flying toasters". Perhaps in response to the workplace environment in which they are often viewed, many screensavers continue this legacy of whimsy by populating the idle monitor with animals or fish, games, and visual expressions of mathematics equations (through the use of fractals, Fourier transforms or other means) as in the Electric Sheep screensaver.
At least one screensaver, Johnny Castaway, told a humorous animated story over many months. The ability of screensavers to divert and entertain is used for promotion, especially to build buzz for "event-based" products such as feature films.
The screensaver is also a creative outlet for computer programmers. The Unix-based screensaver XScreenSaver collects the display effects of other Unix screensavers, which are termed "display hacks" in the jargon file tradition of US computer science academics. It also collects forms of computer graphics effects called demo effects, such as were originally produced by the demo scene.
Microsoft Windows
On older versions of Microsoft Windows the native screensaver format had the potential to install a virus when run (as a screen saver was just an ordinary application with a different extension). When any file with the file suffix ".scr" was opened, for example from an e-mail attachment, Windows would execute the .scr (screensaver) file automatically: this had the potential to allow a virus or malware to install itself. Modern versions of Windows can read tags left by applications such as Internet Explorer and verify the publisher of the file, presenting a confirmation to the user.
On August 5, 2006, the BBC reported that "free screensavers" and "screensavers" respectively were the first and third most likely search terms to return links to malware, the second being BearShare.
By launching the "bubbles" screensaver executable through the bubbles.scr /p65552 command-line parameter, it runs as desktop wallpaper, the bubbles are smaller, and there are more bubbles on screen. The user must use the Task Manager to stop the screensaver.
See also
Degaussing
References
Computer-related introductions in the 1970s
1970s neologisms
Display technology
Utility software types
Volunteer computing
|
4162083
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Uralsky
|
Uralsky
|
Uralsky (masculine), Uralskaya (feminine), or Uralskoye (neuter) may refer to:
Ural Federal District (Uralsky federalny okrug), a federal district of Russia
Uralsky (inhabited locality) (Uralskaya, Uralskoye), name of several inhabited localities in Russia
Uralskaya metro station, a station of the Yekaterinburg Metro, Yekaterinburg, Russia
See also
Ural (disambiguation)
|
5112410
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D1%8F%D1%82%20%D0%A8%D0%B0%D0%BB%D0%B0
|
Ріят Шала
|
Ріят Шала (26 вересня 1983, Призрен) — швейцарський футболіст косоварського походження, півзахисник.
Виступав, зокрема, за клуб «Салернітана», а також молодіжну збірну Швейцарії.
Клубна кар'єра
Шала народився в тодішній Соціалістичній Федеративній Республіці Югославія, в провінції Косово, і є етнічним албанцем. Через війну родина переїхала до Швейцарії, де Ріят і дебютував у дорослому футболі 2000 року виступами за команду «Лугано», в якій провів три сезони, взявши участь у 45 матчах чемпіонату. Згодом з 2003 по 2004 рік грав у складі інших місцевих команд «Шаффгаузен» та «Грассгоппер».
Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу італійського клубу «Салернітана», до складу якого приєднався 2004 року. Відіграв за команду з Салерно наступні два сезони своєї ігрової кар'єри, по одному у Серії В і С1. Більшість часу, проведеного у складі «Салернітани», був основним гравцем команди.
У сезоні 2006/07 Шала грав з іншу команду Серії С1 «Фоджа», після чого 6 липня 2007 року став гравцем «Кальярі» з Серії А. Однак у новій команді він офіційно вийшов на поле лише в матчі Кубка Італії 29 серпня 2007 року проти «Сієни» і через серйозну травму практично пропустив весь сезон. По його завершенні покинув команду і надалі грав за нижчолігові італійські клуби «Таранто» та «Новара».
29 серпня 2011 року, після 8 років проведених в Італії, Шала повернувся до рідного «Лугано». Однак цього разу футболіст провів за клуб лише один матч чемпіонаті і трохи більше ніж через місяць, 19 жовтня 2011 року, розірвав контракт з клубом.
Згодом захищав кольори албанських клубів «Теута» та «Влазнія», а 2015 року грав за «Амікаль» з Вануату. Завершував ігрову кар'єру у нижчолігових швейцарських клубах.
Виступи за збірну
Протягом 2004—2006 років залучався до складу молодіжної збірної Швейцарії, з якою брав участь у молодіжному чемпіонаті Європи 2004 року в Німеччині, де Швейцарія посіла останнє місце в групі, набравши лише одне очко. Всього на молодіжному рівні зіграв у 26 офіційних матчах.
Примітки
Посилання
швейцарські футболісти
Гравці молодіжної збірної Швейцарії з футболу
Футболісти «Лугано»
Футболісти «Шаффгаузена»
Футболісти «Грассгоппера»
Футболісти «Салернітани»
Футболісти «Фоджі»
Футболісти «Кальярі»
Футболісти «Таранто»
Футболісти «Новари»
Футболісти «Теути»
Футболісти «Влазнії»
Футболісти «Амікаля»
швейцарські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Італії
Футбольні легіонери в Албанії
Футбольні легіонери у Вануату
Уродженці Призрена
|
4577441
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%91%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B5%29
|
Дубровка (сільське поселення Батецьке)
|
Дубровка (сільське поселення Батецьке)
Дубровка — присілок у Батецькому районі Новгородської області Російської Федерації.
Населення становить 16 осіб. Належить до муніципального утворення Мойкинське сільське поселення.
Історія
До 1927 року населений пункт перебував у складі Новгородської губернії. У 1927-1944 роках перебував у складі Ленінградської області.
Орган місцевого самоврядування від 2010 року — Мойкинське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Батецького району
|
4735040
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D1%88%D0%BE%D0%B2%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%20%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Левашов Олексій Федорович
|
Левашов Олексій Федорович (30 березня 1900, село Великий Двір, Вологодська губернія, Російська імперія — 23 лютого 1942, Смоленська область, РРФСР, СРСР) — радянський воєначальник, генерал-майор (1942). Загинув під час Вяземської повітрянодесантної операції.
Біографія
Народився у селянській родині. Із 1919 року служив у Червоній Армії, брав участь у Громадянській війні в Росії а також в більшовицькій окупації України. У 1924 році закінчив 5-ту Київську піхотну школу, після чого командував взводом, ротою і батальйоном.
У 1930 році закінчив курси «Постріл». У 1933-1934 роках — начальник штабу 2-го батальйону особового призначення у Білоруському військовому окрузі. У 1934-1936 роках командував 7-м батальйоном особливого призначення у тому ж окрузі. У 1936-1938 роках — командир батальйону у 47-й повітрянодесантній бригаді. У лютому-вересні 1938 року — начальник Мінського піхотного училища. Із вересня 1938 року командував 47-ю повітрянодесантною бригадою, яка у 1939 році була перейменована у 214-ту повітрянодесантну бригаду.
З початком німецько-радянської війни полковник Левашов продовжував командувати 214-ю бригадою, брав участь у Смоленській битві. Із листопада 1941 року — командир 4-го повітрянодесантного корпусу. Із 19 січня 1942 року — генерал-майор. У січні 1942 року корпус взяв участь у Вяземській повітрянодесантній операції. 23 лютого 1942 року літак в якому перебував генерал-майор Левашов був обстріляний німцями, а сам генерал загинув. Похований у місті Раменське.
Нагороди
Орден Леніна (1940)
Медаль «XX років РСЧА» (1938)
Примітки
Джерела
Коллектив авторов. Великая Отечественная: Комкоры. Военный биографический словарь / Под общей редакцией М. Г. Вожакина. — М.; Жуковский: Кучково поле, 2006. — Т. 2. — С. 27—28. — ISBN 5-901679-12-1.
Громов И. И., Пигунов В. Н. Четвёртый воздушно-десантный: Военно-исторический очерк. — М.: Воениздат, 1990. — 272 с.
Свердлов Ф. Д. 4-й воздушно-десантный корпус // Ошибки Г. К. Жукова. — Москва: Монолит, 2002. — ISBN 5-85868-114-X.
|
609150
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Dainik%20Bhaskar
|
Dainik Bhaskar
|
Dainik Bhaskar
Дайнік Бхашкар (Dainik Bhaskar) — одна з найбільших за тиражем індійських хінді-мовних щоденних газет, заснована у 1958 році у місті Бхопал. Зараз видається у 27 варіантах в 9 штатах Індії.
Примітки
Газети Індії
|
60739356
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Salavatovo
|
Salavatovo
|
Salavatovo (Salawat) is a rural locality (a village) in Tashtimerovsky Selsoviet, Abzelilovsky District, Bashkortostan, Russia. The population was 323 as of 2010. There are 5 streets.
Geography
Salavatovo is located 16 km northeast of Askarovo (the district's administrative centre) by road. Kuzhanovo is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Abzelilovsky District
|
1147469
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/What%20Made%20You%20Say%20That
|
What Made You Say That
|
What Made You Say That
«What Made You Say That» — перший сингл першого студійного альбому канадської кантрі-співачки Шанаї Твейн — «Shania Twain» (1993). У США і Канаді пісня вийшла на радіо у лютому 1993 та у фізичному вигляді 9 березня 1993. Пісня написана Тоні Хасельденом та Стеном Мюнсі молодшим; спродюсована Харольдом Шеддом та Норро Вілсоном. Музичне відео зрежисерував Стівен Голдман; прем'єра музичного відео відбулась 5 лютого 1993.
Рецензії
Рецензент із журналу Billboard сказав, що пісня "жвава, життєрадісна, причеплива і підтримується принадним відеокліпом".
Музичне відео
Музичне відео зрежисерував Стівен Голдман. Зйомки проходили 12 січня 1993 в Маямі-Біч, Флорида, США. Прем'єра музичного відео відбулась 5 лютого 1993.
Список пісень
Грамофонна платівка
What Made You Say That — 2:59
Crime of the Century — 3:31
Аудіокасета
What Made You Say That — 2:59
You Lay A Whole Lot Of Love On Me — 2:48
Чарти
Пісня «What Made You Say That» дебютувала на 74 місце чарту Billboard Hot Country Songs на тижні від 27 березня 1993. Сингл провів на чарті 18 тижнів і на тижні від 15 травня досяг 55 місця, де провів два тиждень.
Примітки
Посилання
Пісні за алфавітом
Сингли 1993
Пісні 1993
Англомовні пісні
Кантрі-пісні
Пісні Шанаї Твейн
Дебютні сингли
|
2406268
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%20%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B5-%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%BE
|
Квантовий метод Монте-Карло
|
Квантовий метод Монте-Карло
Квантові методи Монте-Карло — велика родина методів, що ставлять мету дослідження складних квантових систем. Одне із головних завдань — забезпечити надійний розв'язок (або доволі точне наближення) до квантової задачі багатьох тіл.
Різні варіанти квантового Монте-Карло мають спільне те, що використовують метод Монте-Карло для обчислення багатовимірних інтегралів, що виникають у різноманітних формулюваннях задачі багатьох тіл. Квантові методи Монте-Карло дозволяють описувати складні багатотільні ефекти, зашифровані в хвильовій функції, виходячи за рамки теорії середнього поля й пропонуючи в деяких випадках точні розв'язки задачі багатьох тіл. Зокрема, існує чисельно точний і поліноміально масштабований алгоритм точного вивчення статичних властивостей системи бозонів без геометричної фрустрації.
Для ферміонів існують дуже непогані наближення щодо статичних властивостей та чисельно точні експоненційно масштабовані квантові алгоритми Монте-Карло, але жоден не дає й того, й іншого.
Вступ
У принципі будь-яку фізичну систему можна описати багаточастинковим рівнянням Шредінгера, якщо лише складові частинки не рухаються надто швидко, тобто їхня швидкість залишається малою порівняно зі швидкістю світла, і релятивістськими ефектами можна знехтувати. Ця вимога виконується для широкого кола електронних задач в фізиці конденсованих середовищ, в Бозе-Ейнтейнівському конденсаті і в надплинних рідинах на зразок рідкого гелію. Вміння розв'язувати рівняння Шредінгера для заданої системи дозволяє передбачення її поведінки та до важливих застосувань у багатьох галузях науки, починаючи з матеріалознавства і закінчуючи складними біологічними системами. Складність у тому, що розв'язування рівняння Шредінгера вимагає знання багаточастинкової хвильової функції в багатовимірному ґільбертовому просторі, розмірність якого росте із числом частинок за степеневим законом.
Розв'язок для резонно великого числа частинок здебільшого неможливий за резонний час, навіть для сучасних паралельних обчислень. Традиційно використовуються наближення до багаточастинкової антисиметризованої функції, складених із одночастинкових молекулярних орбіталей, що зводило задачу розв'язання рівняння Шредінгера до форми, з якою можна працювати. Формулювання такого роду мають декілька недоліків. Вони або обмежують врахування квантових кореляцій, як наприклад метод Гартрі-Фока, або збігаються дуже повільно, як у випадку застосування конфігураційної взаємодії в квантовій хімії.
Квантові методи Монте-Карло відкривають шлях до безпосереднього вивчення багатотільних задач та багаточастинкових хвильових функцій без обмежень цих наближень. Добре розроблені методи квантового Монте-Карло дають точні розв'язки багаточастинкової задачі системи бозонів, що взаємодіють між собою, водночас із наближеним, але як правило коректним описом систем ферміонів зі взаємодією. Більшість методів мають на меті хвильову функцію основного стану системи, за винятком Монте-Карло для інтегралів вздовж траєкторій та Монте-Карло для скінченних температур, що обчислює матрицю густини. Окрім стаціонарних задач можна розв'язувати також залежне від часу рівняння Шредінгера, хоча лише наближено, обмежуючи функціональну форму залежної від часу хвильової функції. Для цього розроблено залежний від часу варіаційний метод Монте-Карло. З погляду пробабілістики обчислення провідних власних значень та відповідних їм хвильових функцій основного стану опирається на чисельний розв'язок задачі інтегрування вздовж траєкторій Фейнмана-Кака. Математичну базу моделі поглинання частинок Фейнмана-Кака, секвенційного методу Монте-Карло і методу середнього поля закладено в роботах.
Існує кілька квантових методів Монте-Карло, у кожному з них Монте-Карло використовується для розв'язання задачі багатьох тіл по різному.
Методи
Нульова температура (тільки основний стан)
Варіаційний метод Монте-Карло: непоганий вихідний пункт; використовується при розв'язанні широкого кола різноманітних квантових задач.
Дифузійний метод Монте-Карло: найпопулярніший високоточний метод для системи електронів (тобто, для хімічних розрахунків), оскільки він порівняно ефективно збігається до точного значення енергії основного стану. Використовується також для відтворення квантової поведінки атомів тощо.
Рептаційний метод Монте-Карло: сучасний метод обчислень при нульовій температурі, пов'язаний з інтегралами вздовж траєкторій, область застосування та ж, що й дифузійного метода Монте-Карло, але припущення інші, тож переваги й недоліки інші. Рептація — термін з фізики полімерів, що описує переповзання довгих ланцюжків змійкою.
Гаусів квантовий метод Монте-Карло
Знаходження основного стану через інтеграли вздовж траєкторій: здебільшого використовується для системи бозонів; для тих де фізичні спостережувані величини можна вирахувати точно, тобто з довільно малою похибкою.
Ненульові температури (термодинаміка)
Метод Монте-Карло допоміжного поля: здебільшого застосовується для задач, визначених на ґратці, хоча існують нові роботи, що застосовують цей метод до електронів у хімічних системах.
Квантовий метод Монте-Карло неперервного часу.
Детермінантний квантовий метод Монте-Карло або Квантовий метод Монте-Карло Гірша-Фая
Гібридний квантовий метод Монте-Карло
Квантовий метод Монте-Карло через інтеграли вздовж траєкторій: методика обрахунків при ненульових температурах, яку здебільшого використовують для систем, де температурні ефекти мають велике значення, зокрема для надплинного гелію.
Стохастичний алгоритм для функції Гріна: алгоритм, сконструйований для бозонів, що моделює визначений на ґратці гамільтоніан довільної складності, якщо тільки в ньому немає проблеми знаку.
Квантовий метод Монте-Карло світових ліній.
Динаміка реального часу (замкнені квантові системи)
Часово залежний варіаційний квантовий метод Монте-Карло: розширення варіаційного методу Монте-Карло на динаміку чистих квантових станів.
Проекти та програмні продукти
ALF
ALPS
CASINO
CHAMP
Monte Python
PIMC++
pi-qmc
QMcBeaver
QmcMol
QMCPACK
Qumax
Qwalk
TurboRVB
Zori
Виноски
Квантова хімія
|
8375036
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Me%20Plus%20One%20%28Kasabian%20song%29
|
Me Plus One (Kasabian song)
|
Me Plus One (Kasabian song)
"Me Plus One" is a song by English rock band Kasabian and is the fourth track on their second album, Empire (2006). The song was released on 29 January 2007 as the third single from that album in the United Kingdom, placing at number 22 on the UK Singles Chart a week later. It was the first Kasabian single to feature guitarist, chief songwriter and band leader Sergio Pizzorno on lead vocals before Tom Meighan's departure from the band in 2020, with the second being "Bow" in 2014 and the third being "Are You Looking For Action?" in 2017.
Video
The music video is viewable on the band's website when the title of the song is typed in on the text box, below the video player. A different version of the video was aired as the original one had nudity. The video was directed by Scott Lyon.
Track listings
2-track CD PARADISE47
"Me Plus One" – 2:28
"Somebody to Love" (Radio 1 Live Lounge Version) - 2:48
Maxi-CD PARADISE48
"Me Plus One" – 2:28
"Me Plus One" (Jacques Lu Cont Mix) - 8:36
"Caught in Her Mind" (Paradise Remix)
"Me Plus One" (video)
The uncensored director's cut version of the video.
10-inch vinyl PARADISE49
"Me Plus One (Jacques Lu Cont Mix)" - 8:36
"Me Plus One (Jacques Lu Cont Dub)" - 8:21
"Me Plus One" – 2:28
Personnel
Kasabian
Sergio Pizzorno – lead vocals, acoustic guitar, keyboards
Tom Meighan – backing vocals
Chris Edwards – bass
Ian Matthews – drums
Additional personnel
Farhat Bouallagui – violin, viola
Bouzid Ezzedine – violin
Jazzer Haj Youssef – violin
References
2007 singles
Kasabian songs
Songs written by Sergio Pizzorno
2006 songs
Song recordings produced by Jim Abbiss
Columbia Records singles
Sunshine pop songs
Raga rock songs
|
18234660
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Viktor%20Bannikov
|
Viktor Bannikov
|
Viktor Bannikov
Viktor Maksymovych Bannikov (28 April 1938 – 25 April 2001) was a Ukrainian football official and a Soviet player. He was considered one of the best goalkeepers in the Soviet Union earning the title of the best twice in 1964 and 1970. Bannikov had 138 clean sheets earning him a place in the symbolic Lev Yashin club. Distinguished Master of Sport of USSR (1991). He died on the 25 April 2001 and he has buried at the Baikove Cemetery in Baikova St, 6, Kyiv, Ukraine, where also Valeriy Lobanovskyi was buried.
Playing career
Club
Bannikov was born in one of the villages in Zhytomyrschyna, Ukrainian SSR, to ethnic Russian parents. He started his career with Avanhard Zhytomyr. In 1959 Lev Misozhnik, the coach of the local Avanhard Chernihiv football team, was fascinated Victor so much that he gladly agreed to try himself in a new capacity. Finally make a decision in favor of football, according to Viktor Bannikov, he was forced by purely mundane considerations. He made his debut at the age of 20 in the Soviet Second League, an impressive achievement considering many teams still preferred an experienced pair of hands between the sticks. In the mean time the team changed the name to Desna Chernihiv. In 1961 he moved to Kyiv where he spent 8 years of his playing career for Dynamo. During this time he was considered one of the best players, and together with Dynamo he won the championships in 1967 and 1968. Also he was the member of the Soviet national team that took fourth place at the 1966 FIFA World Cup. As the member of the Kyivan club he also was the holder of the Soviet Cup in 1964 and 1966. In 1968, he made a record that never was broken in the Soviet football by goalkeeping for 1122 minutes without conceding a single goal. In 1972 now with Torpedo Moscow he also won the Soviet Cup competition.
International
In his 14 international representations for his country he allowed 13 goals and won only six of them. His first game for USSR national team was on 29 November 1964 against Bulgaria which was ties at nil. The most disastrous game came against Sweden in 1972 where he allowed three(!) goals and was substituted. The game was tied at four, and it was his last game on the international level. Having a great career at the club level, his international record was kind of shaky. His best game for the national team was against Wales at home grounds in 1965 (2–1 win). Bannikov lost only a single game when the national team yielded to Brazil at home in 1965 (0–3).
Professional career and awards
During his playing career, five times he was named to the symbolic dream team (33 of the best) which was picked on an annual basis. At the end of the 1970s he was on the coaching positions for couple of Ukrainian teams. In 1991, he earned the distinguished master of sport of USSR award. He held a title of a distinguished coach of the Ukrainian SSR. From 1991 to 1996 he was the president of the Football Federation of Ukraine and until 2001 he stayed there as the vice-president. He had initiated the first official match for the Ukraine national football team. He had been awarded the Ruby Order of UEFA "For service". He dedicated his whole life to football and particularly to the development of the Ukrainian football.
Honours
Dynamo Kyiv
Soviet Top League: 1961, 1966, 1967, 1968
Soviet Cup: 1964, 1965–66
Torpedo Moscow
Soviet Cup: 1972
USSR national football team
UEFA European Championship: Runner-up 1972
Individual
Ukrainian Footballer of the Year: 1964
Tributes
The football stadium located close to the House of Football and the Olympic Stadium in Kyiv, was named Bannikov Stadium.
In 1998 the Viktor Bannikov Memorial Tournament was created and received international status and was contested by 16 junior teams.
References
Further reading
Short biography
1938 births
2001 deaths
Soviet men's footballers
Soviet Union men's international footballers
1966 FIFA World Cup players
Ukrainian men's footballers
FC Desna Chernihiv players
FC Dynamo Kyiv players
FC Torpedo Moscow players
Soviet Top League players
Soviet football managers
Ukrainian football managers
FC Polissya Zhytomyr managers
Men's association football goalkeepers
Ukrainian Association of Football chairmen
Honoured Masters of Sport of the USSR
|
953866
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D0%B5%20%D0%9A%D0%B5%D0%BD
|
Ватанабе Кен
|
Ватанабе Кен (21 жовтня 1959) — японський актор театру, кіно і телебачення.
За кордоном найбільше відомий ролями ватажка повстанців в «Останньому самураї», генерала Курібаясі Тадаміті в «Листах з Іводзіми» та підприємця Сайто в «Початку». Багаторазовий лауреат «Japanese Academy Awards», номінант на премію «Оскар» та «Золотий глобус» за найкращу роль другого плану («Останній самурай»).
Біографія
Японські ролі
Американські ролі
Особисте життя
Фільмографія
Нагороди
Примітки
Посилання
Японські кіноактори
Японські театральні актори
Актори телебачення Японії
Уродженці префектури Ніїґата
|
48208
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B8%20%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE-%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%83%20%D0%A0%D0%A0%D0%A4%D0%A1%D0%A0
|
Зміни адміністративно-територіального поділу РРФСР
|
Зміни адміністративно-територіального поділу РРФСР
Наведені усі важливі зміни адміністративно-територіального поділу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки в хронологічному порядку
1910-ті роки
1917
20 квітня створена Алтайська губернія (центр — Барнаул) з частини Томської губернії
1 липня створена Букеєвська губернія (центр — Урда) з частини Астраханської губернії
7 листопада створена Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (РРФСР) (столиця — Петроград)
18 грудня декрет РРФСР про незалежність Фінляндії. Створена Фінляндія (центр — Гельсінкі) з Фінляндського генерал-губернаторства.
1918
1 січня створена Ставропольська Радянська Республіка (центр — Ставрополь) з Ставропольської губернії
3 березня створена Терська Радянська Республіка (центр — місто П'ятигірськ) з Терської губернії. Брестська угода РРФСР та Німеччини (а також Австро-Угорщини, Болгарії та Туреччини). Територія Польщі, Прибалтики, західних частин Білорусі та України вийшли зі складу РРФСР
6 березня новим центром Терської Радянської Республіки (замість П'ятигорська) став Владикавказ
12 березня новою столицею РРФСР (замість Петрограда) стала Москва
березень створена Чорноморська Радянська Республіка (центр — Туапсе) з Чорноморської губернії
13 квітня створена Кубанська Радянська Республіка (центр — Катеринодар) з Кубанської області
30 квітня створена Туркестанська Радянська Федеративна Республіка (центр — Ташкент, 5 230 000 чол., 1920 рік) до складу увійшли Закаспійська, Самаркандська, Семиреченська, Сирдар'їнська та Ферганська області, з частини Сирдар'їнської губернії створена Амудар'їнська область Туркестанської АРСР (центр — Чимбай)
30 травня створена Кубано-Чорноморська Радянська Республіка (центр — Катеринодар) з Кубанської та Чорноморської Радянських Республік
10 червня створена Череповецька губернія з частини Новгородської губернії
20 червня створена Іваново-Вознесенська губернія з частин Костромської і Володимирської губернії
7 липня створена Північно-Кавказька Радянська Республіка (центр — Катеринодар) з Кубано-Чорноморської, Терської та Ставропольської Радянських Республік
24 липня створена Північно-Двінська губернія (центр — Великий Устюг) з частини Вологодської губернії
17 серпня новим центром Північно-Кавказької Радянської Республіки (замість Катеринодара) став П'ятигорськ
19 жовтня створена АО німців Поволжя (Трудова Комуна німців Поволжя) (центр — Саратов) — з частини Самарської губернії
грудень ліквідована Північно-Кавказька Радянська Республіка (у зв'язку з заняттям території військами білої гвардії)
1919
7 січня до складу РРФСР увійшла УРСР
21 лютого створена Башкирська Радянська Республіка (центр — селище Темясове, формально — незалежна) з частини Оренбурзької та Уфимської губерній, частина Оренбурзької губерній увійшла до Уфимської губернії
29 березня створена Царицинська губернія з частин Саратовської, Астраханської губерній та частини Області війська Донського, частина Самарської губернії увійшла до складу Саратовської губернії
квітень новим центром Башкирської Республіки (замість Темясового) стало місто Саранськ
травень новим центром АО німців Поволжя (Трудової комуни німців Поволжя) (замість Саратова) стало місто Баронськ (колишній Катериненштадт)
4 червня місто Баронськ (центр АО німців Поволжя) перейменоване у Марксштадт
11 липня Могилівська губернія ліквідована, територія увійшла до Гомельської губернії, малі частини до Вітебської та Смоленської губерній, створена Гомельська губернія РРФСР з Могилівської та частин Чернігівської та Мінської губерній
15 липня створена Єкатеринбурзька губернія з частини Пермської губернії
19 липня створений Киргизький край (центр — місто Актюбінськ, пізніше — Оренбург)
27 серпня створені Челябінська губернія з частин Оренбурзької, Тобольської та Уфимської губернії, Омська губернія з частин Тобольської губернії та Акмолінської області, Тобольська губернія перейменована на Тюменську губернію
серпень новим центром Башкирської Республіки (замість Саранська) стало місто Стерлітамак
Частина Олонецької губернії увійшла до Вологодської губернії
1920-ті роки
1920
20 березня створена Донська область (центр — Ростов-на-Дону) з частини Області війська Донського
1 квітня створена Брянська губернія з частин Калузької та Орловської губерній
6 квітня створена Далекосхідна республіка (ДСР, столиця — Верхнєудинськ) з Забайкальської, Амурської, Приморської, Камчатської та Сахалінської областей
16 квітня частина Області війська Донського (Таганрозький та Кам'янецький повіти) перейшла до створеної Донецької губернії УРСР (центр — Бахмут)
19 травня замість Башкирської Республіки створена Башкирська АРСР (центр — Стерлітамак)
27 травня створена Татарська АРСР (центр — Казань) з частин Казанської, Вятської, Симбірської, Самарської та Уфимської губерній. Інші частини Казанської губернії увійшли до Нижньогородської та Вятської губерній (Казанська губернія ліквідована)
8 червня створена Карельська АО (Карельська Трудова Комуна, КТК) (центр — Петрозаводськ) з частин Олонецької та Архангельської губерній
24 червня створена Чуваська АО (Чуваська Трудова Комуна) (центр — Чебоксари) з частин Казанської, Нижньогородської та Симбірської губерній
26 липня створена Киргизька АРСР (центр — Оренбург) до складу ввійшли Акмолинська, Семипалатинська, Тургайська та Уральська області, частина Астраханської губернії та Закаспійської області
20 серпня Оренбурзька губернія увійшла до складу Киргизької АРСР
13 вересня радянський договір між РРФСР та Хорезмською НРР
22 вересня створена Оренбурзько-Тургайська губернія (центр — Оренбург) Киргизької АРСР з Тургайської та Уральської областей та частини Оренбурзької губернії
вересень Туркестанська Радянська Федеративна Республіка перетворена на Туркестанську АРСР (ТАРСР, центр — місто Ташкент, у складі РРФСР)
8 жовтня створена Хорезмська Народна Радянська Республіка (ХНРР, центр — Хіва, площа — 62 200, населення — 600 000 чол., 1920 рік) з Хівинського ханства та Бухарська Народна Радянська Республіка (БНРР, центр — Стара Бухара, площа — 182 193, населення — 2 200 000, 1920 рік) з Бухарського емірату
14 жовтня до Фінляндії відійшла частина Архангельської губернії (район Печенги — на території сучасної Мурманської області)
жовтень новим центром Далекосхідної республіки (замість Верхньоудинська) стало місто Чита
4 листопада 1920 створена Вотська АО (центр — Глазов) з частини Вятської губернії, Марійська АО (центр — Краснококшайськ) з частин В'ятської та Нижньогородської губерній та Калмицька АО (центр — Астрахань) Киргизької АРСР з частин Астраханської, Ставропольської губерній і частин Донської та Терської областей
17 листопада створена Горянська АРСР (центр — Владикавказ, площа — 73 000, населення — 786 000, 6 адмін. округів) з частини Кубанської та Терської областей. Частина Терської області перетворена на Терську губернію (центр — Георгієвськ)
7 грудня створена Кубано-Чорноморська область (центр — Краснодар) з Кубанської області та Чорноморської губернії
Сахалінська область перейшла до Приморської області
частина В'ятської губернії увійшла до складу Нижньогородської губернії
частина Петроградської губернії відішли до Естонії за мирним договором (1920), частини Псковської губернії відішли до Естонії та Латвії за мирними договорами (1920)
1921
20 січня створена Дагестанська АРСР (центр — місто Петровськ-Порт) з Дагестанської області
3 лютого створена Рибінська губернія з частин Ярославської та Тверської губерній, частина Тверської губернії відійшла до Московської губернії
4 березня радянський договір між РРФСР та БНРР (Бухарською Народною Радянською Республікою)
27 квітня створена Бурят-Монгольська АО Далекосхідної республіки (центр — Чита) з частини Забайкальської губернії (Ачинський, Баргузинський, Хоринський, Читинський аймаки)
28 травня Оренбурзько-Тургайська губернія розділена на 3 частини: створені Актюбінська, Оренбурзька, Тургайська губернії Киргизької АРСР з частин Оренбурзько-Тургайської губернії та Кустанайська губернія з частин Оренбурзько-Тургайської і Акмолінської губернії
травень центр Дагестанської АРСР місто Петровськ-Порт перейменований на Махачкалу
13 червня створена Мурманська губернія з частини Архангельської, Новомиколаївська губернія з частин Алтайської та Томської губернії
7 серпня Закаспійська область Туркестанської АРСР (центр — Полторацьк) перейменована на Туркменську область
21 серпня створена Комі (Зирян) АО (центр — Усть-Сисольськ) з частин Архангельської та Північно-Двінської губерній
1 вересня створена Кабардинська АО (центр — Нальчик) з Кабардинського національного округу Горянської АРСР
18 жовтня створена Кримська АРСР (центр — Сімферополь) з частини Таврійської губернії
8 грудня Тургайська губернія ліквідована, увійшла до Актюбінської, Кустанайської та Оренбурзької губерній Киргизької АРСР
частина В'ятської губернії увійшла до Татарської АРСР та Пермської губернії
новим центром Вотської АО (замість Глазова) стало місто Іжевськ
1922
9 січня створена Монголо-Бурятська АО (центр — Іркутськ) з частин Іркутської та Забайкальської губерній (Тункінський, Аларський, Ехірит-Булагатський, Боханський та Селенгінський аймаки)
12 січня створена Карачаєво-Черкеська АО (центр — станиця Баталпашинськ) з Карачаївського національного округу Гірської АРСР
16 січня створена Кабардино-Балкарська АО (центр — Нальчик) з Кабардинської АО та Балкарського національного округу Гірської АРСР
16 лютого створена Якутська Автономна Республіка (ЯАР)
27 квітня створена Якутська АРСР з Якутської області та частини Іркутської губернії
1 червня створена Ойратська АО (АО Ойротія) (центр — Улала) з Горно-Алтайського повіту Алтайської губернії
14 червня Уфимська губернія увійшла до складу Башкирської АРСР, новою столицею Башкирської АРСР (замість Стерлітамака) стало місто Уфа
24 липня новим центром АО німців Поволжя (замість Марксштадта) стало місто Покровськ
27 липня створена Черкеська (Адигейська) АО (центр — Краснодар) з частини Кубано-Чорноморської області
18 серпня Олонецька губернія ліквідована, увійшла до Карельської АО, Петроградської та Вологодської губерній
24 серпня Черкеська (Адигейська) АО перейменована на Адигейську (Черкеську) АО
12 жовтня Семиреченська губернія Туркестанської АРСР перейменована на Джетисуйську (центр — Алмати)
15 листопада Далекосхідна республіка (ДСР) увійшла до складу РРФСР
30 листопада створена Чеченська АО (центр — Грозний) з Чеченського національного округу Гірської АРСР, місто Грозний с приміськими нафтопромислами виділене з Гірської АРСР (на правах губернії)
30 грудня року створений Союз Радянських Соціалістичних Республік. За першою Конституцією СРСР до його складу увійшли Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (РРФСР), Закавказька Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (ЗРФСР), Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР), Білоруська Радянська Соціалістична Республіка (БРСР)
частина Смоленської губернії увійшла до Калузької губернії, частина Гомельської губернії увійшла до складу Смоленської губернії, невеликі частини Костромської губернії увійшли до складу Іваново-Вознесенської та Нижньогородської губерній, частина Симбірської та Пензенської губернії увійшла до Нижньогородської губернії, частини Рязанської та Тульської губерній увійшли до складу Московської губернії, частина Саратовської губернії увійшла до складу АО німців Поволжя
1923
1 січня створена Приамурська губернія (центр — Хабаровськ) з частини Приморської губернії, Прибайкальська губернія (центр — Верхнєудинськ) з частини Забайкальської;
15 лютого Рибінська губернія увійшла до складу Ярославської та Тверської губерній;
30 травня створена Бурят-Монгольська АРСР (центр — Верхнєудинськ) з Бурят-Монгольської АО Далекосхідної республіки та Монголо-Бурятської АО;
25 липня Карельська АО перетворена на Карельську АРСР;
1 жовтня Приамурська губернія увійшла до складу Приморської губернії;
3 жовтня Прибайкальська губернія увійшла до складу Бурят-Монгольської АРСР, мала частина — до Забайкальської губернії;
20 жовтня Хорезмська НРР перейменована на Хорезмську СРР;
3 листопада створена Уральська область (центр — Єкатеринбург) з Єкатеринбурзької, Пермської, Челябінської, Тюменської губерній;
14 листопада створений Хакаський національний повіт (центр — селище Усть-Абаканське, у складі РРФСР);
до складу Брянської губернії увійшла частина Гомельської губернії, частина території Воронезької губернії була обміняна з Тамбовською, частина Тамбовської губернії увійшла до складу Рязанської, Пензенської, Воронезької та Нижньогородської губерній, частина Тульської губернії відійшла до Московської губернії.
1924
14 січня створена Уральська губернія Киргизької АРСР з частин Актюбінської та Оренбурзької губернії
26 січня Петроградська губернія перейменована на Ленінградську губернію
13 лютого створений Південно-Східна область (центр — Ростов-на-Дону) з Донської, Кубано-Чорноморської областей та з Ставропольської, Терської губерній, міста Грозний с приміськими нафтопромислами
24 березня Вітебська губернія ліквідована, більша частина увійшла до БРСР, мала частина в Псковську губернію РРФСР, частина Смоленської губернії відійшла до Білоруської РСР
9 травня Симбірська губернія перейменована на Ульяновську губернію
7 липня створені Північно-Осетинська АО (центр — Владикавказ) з Північно-Осетинського національного округу Горянської АРСР та Інгуська АО (центр — Владикавказ) з Інгуського національного округу Горянської АРСР, місто Владикавказ та (окремо) Сунженський козачий округ вийшли зі складу Горянської АРСР (на правах губерній), Горянська АРСР ліквідована
19 вересня Бухарська НРР перейменована на Бухарську РСР (центр — Стара Бухара)
14 жовтня створена Кара-Киргизька АО РРФСР (центр — Пішкек) з частин Джетисуйської, Сирдар'їнської, Самаркандської та Ферганської губерній (у складі Киргизької АРСР РРФСР) та Таджицька АРСР (центр — Дюшамбе) з частини Бухарської РСР, частин Ферганської та Самаркандської області Туркестанської АРСР
17 жовтня Південно-Східна область перетворена на Північнокавказький край (центр — Ростов-на-Дону)
27 жовтня Туркестанська АРСР, а також Бухарська та Хорезмська РСР розділилися на 2 частини: створені Туркменська РСР (столиця — Полторацьк) з Туркменської області Туркестанської АРСР, західних частин Бухарської та Хорезмської РСР та Узбецька РСР (столиця — Самарканд) з Самаркандської, Ферганської області а також частини Сирдар'їнської області Туркестанської АРСР та східних частин Хорезмської та Бухарської РСР (у склад УзРСР ввійшла Таджицька АРСР), а також частини Джетисуйської та Амудар'їнської областей, що перейшли до Киргизької АРСР РРФСР
19 грудня АО німців Поволжя перетворена на АРСР німців Поволжя (столиця — Поволзьк, площа — 28 200, населення — 605 500, 1939 рік)
центр Уральської області місто Єкатеринбург перейменований на Свердловськ, новим центром Ферганської області Туркестанської АРСР (замість Скобелева) стало місто Коканд
1925
16 лютого створена Кара-Калпацька АО РРФСР (центр — Чимбай, пізніше — Турткуль) з частини Амудар'їнської області
26 лютого місто Владикавказ та Сунженський козачий округ увійшли до складу Північно-Кавказького краю
26 лютого створений Комі-Перм'яцький АО (у складі РРФСР)
Лютий новим центром Киргизької АРСР (замість Оренбурга) стало місто Кзил-Орда
10 квітня Царицинська губернія перейменована на Сталінградську губернію
19 квітня Киргизька АРСР перейменована на Казахську АРСР (центр — місто Кзил-Орда, у складі РРФСР)
21 квітня Чуваська АО перетворена на Чуваську АРСР
25 травня створений Сибірський край (центр — Новосибірськ) з Алтайської, Єнісейської, Іркутської, Новомиколаївської, Омської та Томської губерній (до складу входила Ойротська АО), Кара-Кіргизька АО перейменована на Киргизьку АО (центр — місто Пішкек)
6 червня до складу Уральської губернії увійшла Букеєвська губернія
14 вересня Кустанайська губернія Киргизької АРСР перетворена на Кустанайський округ
частина Тульської губернії увійшла до складу Орловської губернії
1926
4 січня створений Далекосхідний край (центр — Хабаровськ) з Амурської, Камчатської, Приморської та частини Забайкальської губерній (ліквідовані)
1 лютого Киргизька АО перетворена на Киргизьку АРСР (центр — місто Фрунзе (колишнє місто Пішкек))
26 квітня Карачаєво-Черкеська АО розділена на 2 частини: створена Карачаївська АО (центр — Баталпашинськ) та Черкеський національний округ
29 квітня новим центром Калмицької АРСР (замість Астрахані) стало місто Еліста
6 грудня ліквідована Гомельська губернія, увійшла до складу Білоруської РСР, мала частина до Брянської губернії
1927
29 квітня новим центром Казахської АРСР (замість Кзил-Орди) стало місто Алма-Ата;
1 серпня створена Ленінградська область з Ленінградської, Архангельської, Псковської, Мурманської, Новгородської, Череповецької губерній;
місто Краснококшайськ (центр Марійської АО) перейменований в Йошкар-Олу
1928
30 квітня створена Черкеська АО (центр — Баталпашинськ) з Черкеського національного округу
14 травня створена Середньоволзька область (центр — Самара) з Самарської, Оренбурзької, Ульяновської, Пензенської та частини Саратовської губерній, Центральночорноземна область (центр — Воронеж) з Воронезької, Курської, Орловської, Тамбовської губерній
21 травня створена Нижньоволзька область (центр — Саратов) з Астраханської, Сталінградської, Саратовської та частини Самарської губерній (до складу входила Калмицька АО)
11 червня Нижньоволзька область перетворена на Нижньоволзький край (до складу входили АРСР німців Поволжя, Калмицька АО)
16 липня створений Мордовський національний округ (в складі Середньоволзького краю РРФСР)
13 серпня року Адигейська (Черкеська) АО перейменована на Адигейську АО (у складі РРФСР)
15 серпня ліквідовані Акмолинська, Семипалатинська, Сирдар'їнська та Уральська області Киргизької АРСР
1929
14 січня створені Центральнопромислова область (центр — Москва) з Московської, Тверської, Тульської та Рязанської губерній, Івановська промислова область (центр — Іванове) з Володимирської, Іваново-Вознесенської, Костромської та Ярославської губерній, Західна область (центр — Смоленськ) з Брянської, Калузької, Смоленської губерній, Нижньогородська область з Нижньогородської та частин Костромської, Вятської і Володимирської губерній (до складу входили Чуваська АРСР, Марійська АО, Удмуртська АО), Північний край (центр — Архангельськ) з Архангельської, Вологодської, Північно-Двінської та частини Вятської губерній (до складу входила Комі АО, губернії ліквідовані)
3 червня Центральнопромислова область перейменована на Московську область
15 липня Нижньогородська область перетворена на Нижньогородський край, створений Ненецький національний округ (центр — селище Тельвисочне, у складі Північного краю РРФСР)
20 жовтня Середньоволзька область перетворена на Середньоволзький край
грудень до складу Ненецької АО увійшла Пустозерська волость
1930-ті роки
1930
10 січня створена Мордовська АО (центр — Саранськ) з Мордовського національного округу Середньоволзького краю
20 липня Кара-Калпацька АО вийшла зі складу Казахської АРСР (у складі РРФСР)
30 липня Сибірський край розділений на 2 частини: створені Західно-Сибірський край (центр — Новосибірськ) з частини Сибірського краю (до складу входили Ойротська АО, Хакаська АО) та Східно-Сибірський край (центр — Іркутськ) з частини Сибірського і частини Далекосхідного країв (до складу входили Таймирський, Евенкійський та Вітимо-Олекмінський національні округи)
20 серпня створений Біро-Біджанський національний район (центр — селище Тихонька, у складі Далекосхідного краю РРФСР)
20 жовтня створена Хакаська АО (центр — місто Хакаськ, у складі Західно-Сибирського краю РРФСР)
10 грудня створені Ямальський (Ненецький) національний округ (центр — місто Обдорськ, пізніше — місто Салехард, у складі Уральської області РРФСР), Остяко-Вогульський національний округ (центр — селище Самарове, у складі Уральської області РРФСР), Евенкійський національний округ (центр — селище Туринська База, у складі Східно-Сибірського краю РРФСР), Корякський національний округ (у складі Камчатської області Хабаровського краю РРФСР), Таймирський (Долгано-Ненецький) національний округ (у складі Східно-Сибірського краю РРФСР) та Чукотський національний округ (у складі Камчатської області Хабаровського краю РРФСР)
центр Комі (Зирян) АО місто Усть-Сисольськ перейменований на Сиктивкар
1931
7 листопада новим центром Ненецького національного округу (замість селища Тельвисочного) стало місто Нар'ян-Мар
місто Владикавказ (центр Північно-Осетинської АО) перейменований на Орджонікідзе, місто Хакаськ (центр Хакаської АО) перейменований на Абакан, селище Тихоньке (центр Біро-Біджанського національного району) перетворений у місто Біробіджан, місто Поволзьк (центр АРСР німців Поволжя) перейменоване в Енгельс
1932
1 січня Вотська АО перейменована в Удмуртську АО (у складі Нижньогородського краю РРФСР)
2 березня АО Ойротія перейменована на Ойратську АО (центр — місто Ойрот-Тура (Улала))
20 березня Кара-Калпацька АО перетворена на Кара-Калпацьку АРСР (у складі РРФСР)
7 жовтня Нижньогородський край перейменований на Горьківський край
20 жовтня створена Амурська, Сахалінська (центр — місто Олександрівськ-Сахалінський) та Камчатська області у складі Далекосхідного краю
у складі Західно-Сибірського краю створений Наримський округ
1933
20 листопада у складі Північнокавказького краю створена Північна область (центр — Міллерове)
15 грудня новим центром Кара-Калпацької АРСР (замість Турткуля) став Нукус
1934
10 січня створений Азово-Чорноморський край (центр — Ростов-на-Дону) з частини Північно-Кавказького краю (до складу входять Адигейська АО та Північна область), новим центром Північнокавказького краю (замість Ростова-на-Дону) став П'ятигорськ. Нижньоволзький край розділений на 2 частини: створений Саратовський край (до складу входила АРСР німців Поволжя) та Сталінградський край (до складу входила Калмицька АО)
15 січня створена Чечено-Інгуська АО (центр — Грозний) з Інгуської АО та Чеченської АО
17 січня Уральська область розділена на 3 частини: створена Свердловська область з частини Уральської області, Челябінська область з частини Уральської області, Об-Іртишська (центр — Тюмень) область з частини Уральської області (до складу входили Остяко-Вогульський та Ямальський національні округи)
3 травня створена Єврейська АО (у складі РРФСР)
13 червня Центральночорноземна область розділена на 2 частини: створена Воронезька і Курська області
5 липня Північна область Азово-Чорноморського краю перетворена на Північно-Донецький округ
22 липня у складі Далекосхідного краю створені Зейська область (центр — Рухлове), Приморська область (центр — Владивосток), Уссурійська область (центр — Ворошилов), Нижньоамурська область (центр — Миколаївськ-на-Амурі) та Хабаровська область
7 грудня створена Омська область з Об-Іртишської та частин Челябінської області і Західно-Сибірського краю (до складу входили Остяко-Вогульський та Ямальський національні округи), Оренбурзька область з частини Середньоволзького краю, Красноярський край з частини Західно-Сибірського краю, Кіровський край з частини Горьківського краю та частини Північної області (до складу входила Удмуртська АО)
20 грудня Мордовська АО перетворена на Мордовську АРСР
28 грудня Удмуртська АО перетворена на Удмуртську АРСР
центр Черкеської АО місто Баталпашинськ перейменований на Сулімов, центр Бурятської АРСР місто Верхнєудинськ перейменований на Улан-Уде
1935
27 січня Середньоволзький край перейменований на Куйбишевський край
29 січня створена Калінінська область з частин Московської, Західної та Ленінградської областей
20 жовтня Калмицька АО перетворена на Калмицьку АРСР
1936
10 січня новим центром Північнокавказького краю (замість П'ятигорська) стало Орджонікідзе
11 березня Івановська промислова область розділена на 2 частини: створені Івановська та Ярославська області
10 квітня новим центром Адигейської АО (замість Краснодара) став Майкоп
5 грудня за новою Конституцією СРСР зі складу РРФСР вийшли Казахська РСР (центр — Алма-Ата) з Казахської АРСР та Киргизька РСР (центр — Фрунзе) з Киргизької АО, Кара-Калпацька АРСР перейшла зі складу РРФСР до Узбецької РСР
5 грудня за новою Конституцією СРСР створені такі автономні радянські соціалістичні республіки: Кабардино-Балкарська АРСР з Кабардино-Балкарської АО, Комі АРСР з Комі (Зирян) АО, Марійська АРСР з Марійського АО, Північно-Осетинська АРСР з Північно-Осетинської АО, Чечено-Інгуська АРСР з Чечено-Інгуської АО
5 грудня за новою Конституцією СРСР створені такі автономні області: Адигейська АО перейменована з Адигейської (Черкеської) АО
5 грудня за новою Конституцією СРСР ліквідувалися такі краї: Горьківський край перетворен на Горьківську область, Кіровська область з Кіровського краю, Куйбишевська область з Куйбишевського краю, Саратовська область з Саратовського краю, Сталінградська область з Сталінградського краю, Північна область (центр — Архангельськ) з Північного краю, Східно-Сибірська область з Східно-Сибірського краю (центр — Іркутськ), зі складу Північнокавказького краю вийшли Дагестанська АРСР, Кабардино-Балкарська АО, Північно-Осетинська АО, Чечено-Інгуська АО, залишилися Черкеська та Карачаївська АО)
1937
13 березня Північнокавказький край перетворений на Орджонікідзевський край (центр — Орджонікідзе) (до складу входили Черкеська АО, Карачаївська АО), створена Ростовська область з частини Азово-Чорноморського краю, Краснодарський край з частини Азово-Чорноморського краю, Азово-Чорноморський край ліквідований
23 вересня Північна область розділена на 2 частини: створені Архангельська та Вологодська області
26 вересня створені Рязанська область з частин Московської і Воронезької областей, Тульська область з частини Московської області, Східно-Сибірська область розділена на частини: створена Іркутська область з частини Східно-Сибірської області, Читинська область з частини Східно-Сибірської області з приєднанням Зейської області (остання ліквідована) Далекосхідного краю, створені Агінський Бурят-Монгольський національний округ (у складі Читинської області РРФСР) та Усть-Ординський Бурят-Монгольський національний округ (у складі Іркутської області РРФСР)
27 вересня створена Орловська область з частин Курської і Західної областей, Смоленська область з Західної області, Тамбовська область з частин Воронезької і Куйбишевської областей
28 вересня Західно-Сибірський край розділений на 2 частини: створена Новосибірська область та Алтайський край (центр — Барнаул)
центр Черкеського АО місто Сулімов перейменований на Єжово-Черкеськ
1938
28 травня створена Мурманська область з частин Ленінградської області та Карельської АРСР
12 серпня центр Евенкійського національного округу селище Туринська База перейменоване на селище Тура
3 жовтня створена Пермська область з частини Свердловської області
20 жовтня Далекосхідний край розділений на 2 частини: створений Хабаровський край (області: Амурська, Нижньоамурська, Сахалінська, Камчатська та частина Хабаровської області Далекосхідного краю перейшли до Хабаровського краю) та Приморський край (до складу перейшли Приморська, Уссурійська та частина Хабаровської області Далекосхідного краю)
26 грудня Оренбурзька область перейменована на Чкаловську область
у складі Орджонікідзевського краю створений Кізлярський округ
1939
4 лютого створена Пензенська область з частин Куйбишевської, Саратовської і Тамбовської областей
26 травня новим центром Орджонікідзевського краю (замість Орджонікідзе) став Ворошиловськ (нині — Ставрополь)
30 листопада початок Радянсько-Фінляндської війни
центр Черкеського АО місто Єжово-Черкеськ перейменований на Черкеськ
1940-ві роки
1940
8 березня Пермська область перейменована на Молотовську область
12 березня Кінець Радянсько-Фінляндської війни. Фінляндія передала СРСР територію Карельського перешийка (150 км від Ленінграду), північно-західного узбережжя Ладозького озера, район Куолаярві, а також території на півостровах Середній та Рибачий
31 березня створена Карело-Фінська РСР (столиця — Петрозаводськ) з колишньої Карельської АРСР, вийшла зі складу РРФСР
23 грудня Остяко-Вогульський національний округ перейменований на Ханти-Мансійський національний округ (у складі РРФСР)
1941
28 серпня ліквідована АРСР німців Поволжя (територія перейшла до Саратовської та Сталінградської областей РРФСР)
1943
12 січня Орджонікідзевський край перетворений на Ставропольський край
19 січня створена Ульяновська область з частин Куйбишевської і пензенської областей
26 січня створена Кемеровська область з частини Новосибірської області
6 лютого створена Курганська область з частин Челябінської і Омської областей
18 вересня Уссурійська та Приморська області увійшли до складу Приморського краю
жовтень ліквідована Карачаївська АО (територія віддана Грузинської РСР)
27 грудня ліквідована Калмицька АРСР (територія перейшла головним чином до Астраханської області, а також до Ростовської, Сталінградської та до Ставропольського краю), створена Астраханська область з частини Сталінградської області та частини ліквідованої Калмицької АРСР
1944
7 березня ліквідована Чечено-Інгуська АРСР (територія розділена між Ставропольським краєм та створеною 22 березня 1944 Грозненської області, територія колишньої Інгуської АО перейшла до складу Північно-Осетинської АРСР)
22 березня створена Грозненська область з Чечено-Інгуської АРСР та частин Дагестанської АРСР, Ставропольського краю
23 березня ліквідована Карачаївська АО
8 квітня ліквідована балкарська частина Кабардино-Балкарської АРСР (остання перейменована на Кабардинську АРСР)
5 липня створена Брянська область з частини Орловської та Калузька область з частин Тульської, Московської, Смоленської і Орловської областей, Новгородська область з частин Ленінградської і Калінінської областей
13 липня створена Костромська область з частин Ярославської, Івановської, Горьківської та Вологодської областей
13 серпня створена Томська область з частин Новосибірської, Кемеровської областей і частини Алтайського краю
14 серпня створена Володимирська область з частини Івановської, Горьківської та Московської областей, Тюменська область з частин Омської та Курганської областей
22 серпня створена Великолуцька область з частин Калінінської, Новгородської і Смоленської областей
23 серпня створена Псковська область з частин Ленінградської і Калінінської областей, волостей Естонської РСР і Латвійської РСР
19 вересня мирна угода між СРСР та Фінляндією. Область Печенги (фінська Петсамо) перейшла до складу СРСР
11 жовтня з Тувинської Народної Республіки, що вступила до складу СРСР, створено Тувинську АО (центр — Кизил)
місто Орджонікідзе (центр Північно-Осетинської АРСР) перейменоване у Дзауджікау
1945
8 травня кінець Великої Вітчизняної війни СРСР та Німеччиною. До складу СРСР увійшли території Кенігсбергу (Східна Пруссія), Клайпеди
30 червня створена Кримська область РРФСР (центр — Сімферополь) з колишньої Кримської АРСР
1946
2 лютого з отриманої від Японії південної частини острова Сахалін та Курильських островів створена Південно-Сахалінська область (центр — Південно-Сахалінськ) у складі Хабаровського краю
7 квітня з радянської частини Східної Пруссії (місто Кенігсберг та прилеглі території) створена Кенігсбергська область РРФСР
4 липня Кенігсбергська область перейменована на Калінінградську
1947
2 січня Сахалінська область виділена зі складу Хабаровського краю (до складу Сахалінської області увійшла територія Південно-Сахалінської області). Новим центром області (замість Олександрівська-Сахалінського) стало місто Південно-Сахалінськ
3 лютого Фінляндія передала СРСР територію поблизу гідроелектростанції Яніскоскі (176 км²)
1948
7 січня Ойротська АО перейменована на Горно-Алтайську АО (центр — Горно-Алтайськ (колишнє Ойрот-Тура)
2 серпня Амурська область виділена з Хабаровського краю, приєднана частина Читинської області
1950-ті роки
1950
новим центром Ханти-Мансійського національного округа (замість селища Самарового) стало місто Ханти-Мансійськ
1952
8 травня у складі Татарської АРСР створені Казанська та Чистопольська області
29 травня у складі Башкирської АРСР створені Уфимська та Стерлітамацька області
1953
21 лютого у складі Татарської АРСР створена Бугульмінська область з частин Казанської та Чистопольської областей Татарської АРСР
30 квітня Уфимська та Стерлітамацька області Башкирської АРСР, а також Казанська, Чистопольська та Бугульминська області Татарської АРСР ліквідовані
3 грудня створена Магаданська область з частини Хабаровського краю
1954
6 січня створена Білгородська область з частин Курської і Воронезької та Липецька область з частин Воронезької, Орловської, Рязанської і Курської областей, Балашовська область з частин Саратовської, Сталінградської, Воронезької та Тамбовської області, Кам'янська область (центр — Кам'янськ-Шахтинський) з частин Ростовської, Воронезької, Сталінградської областей
7 січня створена Арзамаська область з частини Горьківської області
19 лютого Кримська область РРФСР передана до складу Української РСР
місто Дзауджікау (центр Північно-Осетинської АРСР) перейменоване в Орджонікідзе
1956
23 січня Камчатська область виділена з Хабаровського краю, Нижньоамурська область увійшла до складу Хабаровського краю
16 липня до складу РРФСР увійшла Карело-Фінська РСР (перетворена на АРСР)
1957
9 січня створена (відновлена) Калмицька АО (центр — Еліста) з частин Ставропольского краю та Астраханської області, Черкеська АО (з відновленою автономією карачаївців) перетворена на Карачаєво-Черкеську АО, відновлена Чечено-Інгуська АРСР та Кабардино-Балкарська АРСР
8 березня Молотовська область перейменована на Пермську область
10 квітня Грозненська область ліквідована, увійшла до складу Чечено-Інгуської АРСР, Дагестанської АРСР, Ставропольського краю
23 квітня Арзамаська область увійшла до складу Горьківської області
2 жовтня року Великолуцька область ліквідована, увійшла до складу Псковської та Калінінської областей
19 листопада Балашовська область ліквідована, увійшла до складу Саратовської, Сталінградської, Воронезької та Тамбовської областей, Кам'янська область ліквідована, увійшла до складу Ростовської, Воронезької та Сталінградської областей
4 грудня Чкаловська область перейменована на Оренбурзьку область
1958
7 липня Бурят-Монгольська АРСР перейменована на Бурятську АРСР
29 липня Калмицька АО перетворена на Калмицьку АРСР
16 вересня Агінський Бурят-Монгольський національний округ перейменований на Агінський Бурятський національний округ, Усть-Ординський Бурят-Монгольський національний округ перейменований на Усть-Ординський Бурятський національний округ
1960-ті роки
1961
10 жовтня Тувинська АО перетворена на Тувинську АРСР
10 листопада Сталінградська область перейменована на Волгоградську (разом з центром)
1970-ті роки
1977
7 жовтня році національні округи РРФСР перейменовані на автономні округи
Карти
Див. також
Адміністративний поділ РРФСР
Адміністративний поділ СРСР
Зміни поділу СРСР
Історичний територіальний поділ України
Адміністративний поділ Росії
РРФСР
|
66850554
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Oppenheimer%20%28film%29
|
Oppenheimer (film)
|
Oppenheimer (film)
Oppenheimer is a 2023 epic biographical thriller drama film written, directed, and produced by Christopher Nolan. It follows the life of J. Robert Oppenheimer, the American theoretical physicist who helped develop the first nuclear weapons during World War II. Based on the 2005 biography American Prometheus by Kai Bird and Martin J. Sherwin, the film chronicles Oppenheimer's studies, his direction of the Los Alamos Laboratory and his 1954 security hearing. Cillian Murphy stars as Oppenheimer, alongside Robert Downey Jr. as the United States Atomic Energy Commission member Lewis Strauss. The ensemble supporting cast includes Emily Blunt, Matt Damon, Florence Pugh, Josh Hartnett, Casey Affleck, Rami Malek, and Kenneth Branagh.
Oppenheimer was announced in September 2021. It is Nolan's first film not distributed by Warner Bros. Pictures since Memento (2000), due to his conflicts regarding the studio's simultaneous theatrical and HBO Max release schedule. Murphy was the first cast member to sign on the following month, with the rest joining between November 2021 and April 2022. Pre-production began by January 2022, and filming took place from February to May. The cinematographer, Hoyte van Hoytema, used a combination of IMAX 65 mm and 65 mm large-format film, including, for the first time, scenes in IMAX black-and-white film photography. As with many of his previous films, Nolan used extensive practical effects, with minimal compositing.
Oppenheimer premiered at Le Grand Rex in Paris on July 11, 2023, and was theatrically released in the United States and the United Kingdom ten days later by Universal Pictures. Its concurrent release with Warner Bros.'s Barbie was the catalyst of the "Barbenheimer" phenomenon, encouraging audiences to see both films as a double feature. Oppenheimer grossed over $976 million worldwide, becoming the third-highest-grossing film of 2023, the highest-grossing World War II-related film, the highest-grossing biographical film and the second-highest-grossing R-rated film.
Oppenheimer received critical acclaim, with praise towards its historical accuracy, cinematography, musical score, Nolan's direction and screenplay, and the performances of its ensemble cast, particularly those of Murphy, Downey, and Blunt. The recipient of many accolades, Oppenheimer won seven Academy Awards, including Best Picture, Best Director for Nolan, Best Actor for Murphy and Best Supporting Actor for Downey. It also won five Golden Globe Awards (including Best Motion Picture – Drama) and seven British Academy Film Awards (including Best Film), and was named one of the top ten films of 2023 by the National Board of Review and the American Film Institute.
Plot
(While the film is shown in a nonlinear narrative, the following is the chronological order of events that happen in the film)
In 1926, the 22-year-old doctoral student J. Robert Oppenheimer grapples with anxiety and homesickness while studying experimental quantum physics under Patrick Blackett at the University of Cambridge. Oppenheimer clashes with Blackett and leaves him a poisoned apple but later retrieves it. Visiting scientist Niels Bohr advises Oppenheimer to study theoretical physics at the University of Göttingen.
Oppenheimer completes his PhD and meets scientist Isidor Isaac Rabi. They later meet theoretical physicist Werner Heisenberg in Switzerland. Wanting to expand quantum physics research in the US, Oppenheimer teaches at the University of California, Berkeley and the California Institute of Technology. He marries Katherine "Kitty" Puening, a biologist and ex-communist, and has an intermittent affair with Jean Tatlock, a troubled communist psychiatrist who later commits suicide.
When nuclear fission is discovered in 1938 after the Germans succeed in splitting the atom, Oppenheimer realizes it can be weaponized. In 1942, during World War II, US Army Colonel Leslie Groves, the director of the Manhattan Project, recruits Oppenheimer as the director of the Los Alamos Laboratory to develop an atomic bomb. Oppenheimer fears the German nuclear research program, led by Heisenberg, might yield a fission bomb for the Nazis.
Oppenheimer assembles a team consisting of Rabi, Hans Bethe, and Edward Teller, and collaborates with the scientists Enrico Fermi, Leo Szilard, and David L. Hill at the University of Chicago. Teller's calculations reveal an atomic detonation could destroy the world. After consulting with Albert Einstein, and having Bethe do his own calculations on the matter, Oppenheimer concludes the chances are "near zero". Teller attempts to leave the project after his proposal to construct a hydrogen bomb is rejected, but Oppenheimer convinces him to stay.
After Germany's surrender in 1945, some scientists question the bomb's relevance. Oppenheimer believes it would end the ongoing Pacific War and save lives. The Trinity test is successful, and President Harry S. Truman orders the atomic bombings of Hiroshima and Nagasaki, resulting in Japan's surrender. Though publicly praised, Oppenheimer is guilt-ridden and haunted by the destruction and mass fatalities. After Oppenheimer expresses his remorse to Truman, the president berates him and dismisses his plea to cease further atomic development.
As an advisor to the United States Atomic Energy Commission (AEC), Oppenheimer's stance generates controversy, while Teller's hydrogen bomb receives renewed interest amidst the burgeoning Cold War. AEC Chairman Lewis Strauss resents Oppenheimer for publicly dismissing Strauss's concerns about exporting radioactive isotopes and for recommending negotiations with the Soviet Union after the Soviets successfully detonate their own bomb. Strauss also believes that Oppenheimer denigrated him during a conversation Oppenheimer had with Einstein in 1947.
In 1954, wanting to eliminate Oppenheimer's political influence, Strauss secretly orchestrates a private security hearing before a Personnel Security Board concerning the renewal of Oppenheimer's Q clearance, during which his loyalty to the United States is questioned. However, the hearing is a kangaroo court. Oppenheimer's past communist ties are raised and his associates' testimony is twisted against him, with Teller's being the most damaging. After Kitty delivers an impassioned defense of herself and her husband, the board no longer suspects Oppenheimer of disloyalty but still revokes his clearance, thereby damaging his public image and limiting his influence on American nuclear policy.
In 1959, during Strauss's Senate confirmation hearing for Secretary of Commerce, Hill unexpectedly testifies about Strauss's personal motives for engineering Oppenheimer's downfall. Strauss's nomination is narrowly voted down, enraging him. In 1963, President Lyndon B. Johnson presents Oppenheimer with the Enrico Fermi Award. A flashback reveals that Oppenheimer and Einstein's 1947 conversation had nothing to do with Strauss. Instead, the two discussed Oppenheimer's legacy, and Oppenheimer remorsefully expressed his fear that they had indeed started a chain reaction that will destroy the world.
Cast
Cillian Murphy as J. Robert Oppenheimer, a theoretical physicist and director of the Los Alamos Laboratory.
Emily Blunt as Katherine "Kitty" Oppenheimer, Robert Oppenheimer's wife and a former Communist Party USA member.
Matt Damon as Gen. Leslie Groves, a United States Army Corps of Engineers (USACE) officer and director of the Manhattan Project.
Robert Downey Jr. as Rear Admiral Lewis Strauss, a retired Naval Reserve officer and high-ranking member of the US Atomic Energy Commission (AEC).
Florence Pugh as Jean Tatlock, a psychiatrist, Communist Party USA member, and Robert Oppenheimer's romantic interest.
Josh Hartnett as Ernest Lawrence, a Nobel-winning nuclear physicist who worked with Oppenheimer at the University of California, Berkeley.
Casey Affleck as Boris Pash, a US Army military intelligence officer and commander of the Alsos Mission.
Rami Malek as David L. Hill, a nuclear physicist at the Metallurgical Laboratory, who helped to create the Chicago Pile.
Kenneth Branagh as Niels Bohr, a Nobel-winning Danish physicist, philosopher and Oppenheimer's personal idol.
Benny Safdie as Edward Teller, a Hungarian theoretical physicist known for being the "father of the hydrogen bomb".
Jason Clarke as Roger Robb, an attorney and future US circuit judge who served as special counsel to the AEC at Oppenheimer's security hearing.
Dylan Arnold as Frank Oppenheimer, Robert's younger brother and a particle physicist who worked on the Manhattan Project.
Tom Conti as Albert Einstein, Nobel-winning German theoretical physicist known for developing the theory of relativity.
James D'Arcy as Patrick Blackett, Oppenheimer's doctoral supervisor and Nobel-winning physicist at Cambridge University.
David Dastmalchian as William L. Borden, a lawyer and executive director of the United States Congressional Joint Committee on Atomic Energy (JCAE).
Dane DeHaan as Maj Gen. Kenneth Nichols, a US Army officer and the deputy district engineer of the Manhattan Project.
Alden Ehrenreich as a Senate aide to Lewis Strauss during Strauss's nomination for United States Secretary of Commerce.
Tony Goldwyn as Gordon Gray, a government official and chairman of the committee deciding the revoking of Oppenheimer security clearance.
Jefferson Hall as Haakon Chevalier ("Hoke"), a Berkeley professor who became friends with Oppenheimer at university.
David Krumholtz as Isidor Isaac Rabi, a Nobel Prize-winning physicist who worked as a consultant on the Manhattan Project.
Matthew Modine as Vannevar Bush, head of the Office of Scientific Research and Development.
Scott Grimes as Counsel to Lewis Strauss
Kurt Koehler as Thomas A. Morgan, an industrialist and former chairman of the board of the Sperry Corporation who was one of the panel members at Oppenheimer's security clearance hearing.
John Gowans as Ward V. Evans, a chemist and academic who served as one of the panel members at Oppenheimer's security clearance hearing.
Macon Blair as Lloyd K. Garrison, a lawyer who helped to represent Oppenheimer at his security clearance hearing.
Gregory Jbara as Sen. Warren Magnuson, Chairman of Senate Commerce Committee.
Harry Groener as Sen. Gale W. McGee
Tim DeKay as Sen. John Pastore
Matthias Schweighöfer as Werner Heisenberg, a German Nobel Prize-winning physicist who worked in Germany's nuclear weapons program during World War II.
Alex Wolff as Luis Walter Alvarez, a Nobel-winning physicist who worked on the Manhattan Project.
Josh Zuckerman as Giovanni Rossi Lomanitz, a physicist who became Oppenheimer's protégé at Berkeley.
Rory Keane as Hartland Snyder, a physicist, who collaborated with Oppenheimer to calculate the gravitational collapse of a dust particle sphere.
Michael Angarano as Robert Serber, a physicist who worked on the Manhattan Project.
Emma Dumont as Jackie Oppenheimer, Frank's wife and Robert's sister-in-law.
Guy Burnet as George C. Eltenton, a chemical engineer in the US with ties to the Soviet Union.
Louise Lombard as Ruth Tolman, a psychologist close to Oppenheimer during the development of the atomic bomb.
Tom Jenkins as Richard C. Tolman, Ruth's husband and General Groves' chief scientific adviser on the Manhattan Project.
Olli Haaskivi as Edward Condon, a nuclear physicist who helped with the development of radar and briefly took part in the Manhattan Project.
David Rysdahl as Donald Hornig, a chemist who worked on the firing unit at Los Alamos.
Josh Peck as Kenneth Bainbridge, a physicist who was the director of the Manhattan Project's Trinity nuclear test.
Jack Quaid as Richard Feynman, an American Nobel-winning theoretical physicist who worked in the Theoretical Division at Los Alamos.
Gustaf Skarsgård as Hans Bethe, a German-American Nobel-winning theoretical physicist and the head of the Theoretical Division at Los Alamos.
James Urbaniak as Kurt Gödel, an Austrian logician and mathematician known for his theorems that revolutionized mathematics and had far-reaching implications for philosophy and computer science.
Trond Fausa as George Kistiakowsky, a Harvard professor who took part in the Manhattan Project.
Devon Bostick as Seth Neddermeyer, a physicist who discovered the muon and advocated for the implosion-type nuclear weapon used in the Trinity Test.
Danny Deferrari as Enrico Fermi, an Italian Nobel-winning physicist and creator of the Chicago Pile.
Christopher Denham as Klaus Fuchs, a German-born physicist who worked on the Manhattan Project and spied for the Soviet Union.
Jessica Erin Martin as Charlotte Serber, head technical librarian at Los Alamos.
Ronald Auguste as J. Ernest Wilkins Jr., an African American nuclear scientist, mechanical engineer and mathematician who worked with Oppenheimer on the Manhattan Project.
as Leo Szilard, a Hungarian physicist who conceived the idea of nuclear chain reaction in 1933, and later in July 1945 at the Chicago branch of the Manhattan Project circulated the petition to President Truman against unannounced use of atomic weapons on Japan.
Olivia Thirlby as Lilli Hornig, a Czech-American scientist who worked on the Manhattan Project.
Jack Cutmore-Scott as Lyall Johnson, a security officer at Berkeley who worked at the Manhattan Project.
Harrison Gilbertson as Philip Morrison, a physics professor who worked on the Manhattan Project.
James Remar as Henry L. Stimson, Secretary of War under President Truman.
Will Roberts as George C. Marshall, the United States Army Chief of Staff from 1939 to 1945.
Pat Skipper as James F. Byrnes, US Secretary of State and future Governor of South Carolina.
Gary Oldman as Harry S. Truman, the 33rd President of the United States who made the decision to drop the two atomic bombs on Hiroshima and Nagasaki in August 1945.
Hap Lawrence as Lyndon B. Johnson, the 36th President of the United States.
Troy Bronson as Joseph W. Kennedy, a chemist instrumental on the discovery of plutonium, and head of the Chemistry Department at Los Alamos.
Production
Development
The director Sam Mendes was interested in adapting the 2005 Oppenheimer biography American Prometheus by Kai Bird and Martin J. Sherwin. After that project failed to materialize, the book was optioned by various filmmakers over the next fifteen years. The authors became pessimistic about a film adaptation. Oliver Stone declined an opportunity to direct, saying he "couldn't find my way to its essence". In 2015, J. David Wargo optioned the book, then commissioned and rejected several scripts. During the COVID-19 pandemic, Wargo flew to Hollywood to meet with actor James Woods, who set up a meeting with Charles Roven, a producer for various Christopher Nolan films, and in turn, Roven gave a copy of the book to Nolan. Both Wargo and Woods are executive producers of the film.
Nolan had long desired to make a film about Oppenheimer, even prior to reading American Prometheus. In 2019, towards the end of production on Nolan's science-fiction film Tenet (2020), star Robert Pattinson gave him a book of Oppenheimer's speeches. According to Nolan, the speeches showed Oppenheimer "wrestling with the implications ... of what's happened and what [he's] done". Nolan wanted to depict "what it would have been like to be Oppenheimer in those moments", in contrast to Tenet, which employs time travel to curb a potential weapon of mass destruction.
In December 2020, Warner Bros. Pictures announced plans to give its 2021 films simultaneous releases in theaters and on HBO Max, citing the impact of the COVID-19 pandemic on the film industry. Nolan, who had partnered with Warner Bros. on each of his films since Insomnia (2002), was outraged, as he was a staunch supporter of traditional film exhibition. In January 2021, media reports mentioned the possibility that Nolan's next film could be the first not to be financed or distributed by Warner Bros. By mid-2021, Nolan had left Warner Bros. and was meeting with other studios to develop his new project. Nolan had previously supported Warner's decision to give Wonder Woman 1984 (2020) a simultaneous release, saying he felt that situation had been handled properly, but said he had been excluded from any discussions regarding the postponed release of Tenet.
In September 2021, it was announced that Nolan would write and direct a biographical film about Oppenheimer and his contributions to the Manhattan Project, with Cillian Murphy in negotiations to star. Due to his strained relationship with Warner Bros., Nolan approached multiple studios, including Sony, Universal, Paramount, and Apple. According to insiders, Paramount was ruled out early in the process due to the replacement of the CEO and chairman, Jim Gianopulos, with Brian Robbins, an advocate for increased streaming-service releases.
Nolan signed with Universal because he had previously worked with Donna Langley, chairwoman and chief content officer of the NBCUniversal studio group, on an unsuccessful attempt to make a film version of the UK television series The Prisoner. Langley agreed with Nolan's stance on traditional film exhibition and Universal agreed to finance and distribute Oppenheimer, with production set to begin in the first quarter of 2022. Universal also agreed to Nolan's terms, which included a production budget of $100 million, an equal marketing budget, an exclusive theatrical window ranging from 90 to 120 days, 20 percent of the film's first-dollar gross, and a three-week period both before and after the opening, in which Universal could not release another new film.
Writing
Nolan became aware of Oppenheimer as a youth, after hearing the lyric "How can I save my little boy from Oppenheimer's deadly toy?" in the Sting song "Russians" (1985). He was also inspired by his fears of nuclear holocaust throughout childhood, as he lived during the era of Campaign for Nuclear Disarmament (CND) and the anti-nuclear protests in RAF Greenham Common. He felt that "while our relationship with that [nuclear] fear has ebbed and flowed with time, the threat itself never actually went away", and felt the 2022 Russian invasion of Ukraine had caused a resurgence of nuclear anxiety. Nolan had also penned a script for a biopic of Howard Hughes approximately during the time of production of Martin Scorsese's The Aviator (2004), which had given him insight on how to write a script regarding a person's life. Emily Blunt described the Oppenheimer script as "emotional" and resembling that of a thriller, while also remarking that Nolan had "Trojan-Horsed a biopic into a thriller".
By September 2021, both Roven and Nolan had begun contacting Bird and Sherwin to discuss the script. During Bird's first meeting with Nolan, he had already written a spec script while they discussed the script's content, although Nolan did not disclose the script to them yet. Oppenheimer is the first screenplay written by Nolan in the first person, as he wanted the narrative to be conveyed from Oppenheimer's perspective. He described the "texture" of the film being "how the personal interacts with the historic and the geopolitical" with the intention of making it a cautionary tale. He began developing the script after he completed Tenet and wrote it in only a few months; he had already been thinking about making a film about Oppenheimer for over 20 years.
A major plot element is Oppenheimer's response to the long-term consequences of his actions. Nolan wished to explore the phenomenon of delayed reactions, as he felt people are not "necessarily confronted with the strongest or worst elements of [their actions] in the moment". He also chose to alternate between scenes in color and black-and-white to convey the story from both subjective and objective perspectives, respectively, with most of Oppenheimer's view shown via the former, while the latter depicts a "more objective view of his story from a different character's point of view". Wanting to make the film as subjective as possible, the production team decided to include visions of Oppenheimer's conceptions of the quantum world and waves of energy. Nolan noted that while Oppenheimer never publicly apologized for his role in the atomic bombings of Hiroshima and Nagasaki, he still believed Oppenheimer had felt genuine guilt for his actions and thus portrayed him as exhibiting those feelings.
Nolan began by trying to find the "thread that connected the quantum realm, the vibration of energy, and Oppenheimer's own personal journey" and sought to portray the difficulties in his life, particularly regarding his sex life. As such, Nolan wanted to candidly portray his affair with Jean Tatlock. He also wanted to explore Tatlock's influence on Oppenheimer's life, since she was a Communist, which had "enormous ramifications for [Oppenheimer's] later life and his ultimate fate". Nolan also sought to explore the relationship between Oppenheimer and Admiral Lewis Strauss, former chair of the US Atomic Energy Commission, having been inspired by the relationship between Wolfgang Amadeus Mozart and Antonio Salieri as depicted in Amadeus (1984).
Another critical moment of the film was the meeting in which President Harry S. Truman called Oppenheimer a "crybaby". Nolan wanted to convey the scene from Oppenheimer's perspective and felt it was a "massive moment of disillusion, a huge turning point [for Oppenheimer] in his approach to trying to deal with the consequences of what he'd been involved with", while also underscoring that it is a "huge shift in perception about the reality of Oppenheimer's perception". He wanted to execute a quick tonal shift after the atomic bombings of Hiroshima and Nagasaki, desiring to go from the "highest triumphalism, the highest high, to the lowest low in the shortest amount of screen time possible". For the ending, Nolan chose to make it intentionally vague to be open to interpretation and refrained from being didactic or conveying specific messages in his work. However, he did have the intention to present a "strong set of troubling reverberations at the end".
Casting
Oppenheimer marks the sixth collaboration between Nolan and Murphy, and the first starring Murphy as the lead. To prepare for the role, Murphy read extensively on Oppenheimer's life and was inspired by David Bowie's appearance in the 1970s. Nolan called Murphy one day to ask him to play the part, and Murphy enthusiastically accepted, excited to play a lead role in a Nolan film. Afterward, Nolan flew to Dublin to meet with Murphy, who read the script in Nolan's hotel room. Murphy lost an undisclosed amount of weight for the role in order to better match the real-life Oppenheimer's gaunt appearance. Nolan also set up a phone call between Murphy and Nobel laureate Kip Thorne, who had previously worked with Nolan on Interstellar (2014). As a graduate student, Thorne had attended some of Oppenheimer's seminars, and explained to Murphy his experience with Oppenheimer's gift for facilitating group discussions of difficult scientific concepts.
The casting process was so secretive that some cast members did not know which role they would be playing until they signed on. Robert Downey Jr., Matt Damon, and Emily Blunt took pay cuts to work on the film, with each earning $4 million in lieu of their usual $10–20 million upfront salary. Downey went to Nolan's house to read the script, which was printed in black on red paper. Downey would later describe Oppenheimer as "the best film" in which he has appeared to date. Blunt met Nolan in Los Angeles and, when she was offered the role of Katherine "Kitty" Oppenheimer, she enthusiastically accepted; she also contacted Murphy to get an expectation of what working with Nolan would be like. Asked to play the part of Leslie Groves, Damon—who had appeared in Nolan's Interstellar—was taking a break from acting as a result of negotiations with his wife in couples therapy, but signed on to Oppenheimer as he had reserved one exception: if Nolan offered him a role in a film. Nolan cast writer-director Benny Safdie as physicist Edward Teller after asking director Paul Thomas Anderson about his experience directing Safdie in Licorice Pizza (2021). Safdie had worked alongside a nuclear physicist at Columbia University while in high school. It is Nolan's first film since Insomnia (2002) to not feature Michael Caine. Glen Powell auditioned and was rejected for the role that went to Josh Hartnett.
Filming
Pre-production had begun by January 2022 in New Mexico, where a two-day casting call took place in Santa Fe and Los Alamos for people to audition to play local residents, military personnel, and scientists. Another casting call was held in February.
Principal photography began on February 28, 2022, at Ghost Ranch in New Mexico, and lasted for 57 days with Hoyte van Hoytema serving as cinematographer. The original shooting schedule had set aside approximately 85 days for filming. However, during pre-production, it had become clear that principal photography could not be completed within $100 million over that many days on location all over the United States. To efficiently use the budget for location shooting in California and New Jersey and constructing high-quality historically accurate sets in New Mexico, Nolan compressed the shooting schedule from 85 to 57 days. Murphy, who appears in nearly every scene, described the pace as "insane".
Gary Oldman said he would be on set for a day in May for "one scene, a page and a half". The original choice for Oval Office location in the Nixon Presidential Library fell through a week before filming, and since Oldman's dates were unmovable, the production design team redressed the Oval Office set from Veep, which according to Ruth De Jong had fallen into "nightmarish" disrepair. Nolan filmed his eldest child, his daughter Flora, in a scene in which she played a young woman disintegrated in a nuclear explosion. It appears in the film as one of Oppenheimer's visions, in which Nolan intended to show "that if you create the ultimate destructive power, it will also destroy those who are near and dear to you".
The film used a combination of IMAX 65 mm and 65 mm large-format film. It is also the first film to shoot sections on IMAX black-and-white photographic film, which Kodak created and FotoKem developed specifically for the film. Van Hoytema used 50 mm and 80 mm Hasselblad lenses when filming on the IMAX MKIV or IMAX MSM 9802 cameras, while scenes shot on the Panavision Panaflex System 65 Studio cameras were shot using Panavision Sphero 65 and Panavision System 65 lenses. Additionally, the production had Panavision construct a custom probe lens to allow the filmmakers to use IMAX cameras for macro photography and microphotography to record the miniature effects. In the second week of April, filming took place on location at the Institute for Advanced Study in Princeton, New Jersey. Filming also occurred in California, primarily around the campus of the University of California, Berkeley. Scenes set in the city of Berkeley itself were filmed in Pasadena.
During a 2021 research trip, Nolan discovered that Los Alamos had drastically changed from its 1940s appearance and could not be used for exterior shots of the town; for example, the town's equivalent of a Main Street has a Starbucks. Instead, the production team constructed a version of 1940s-era Los Alamos on top of a similar plateau at Ghost Ranch. It took three months to build the set, which was used for only six shooting days. The general plan was to shoot only exterior shots on the set at Ghost Ranch, then shoot interior shots on location inside various historic buildings in the real town of Los Alamos. Interior shooting in Los Alamos began on March 8, 2022. Many scenes in the film take place in academic lecture halls; to save time and money, the production team decided against attempting to reconstruct those halls as sets at Ghost Ranch, and shot them inside a historic Women's Army Corps dormitory in Los Alamos. Scenes were also filmed in Oppenheimer's original cabin in Los Alamos, which had been restored. Kai Bird visited the set and was impressed by Murphy's performance. The New York hotel scenes were shot in Albuquerque's Old Post Office building, while the Washington, D.C. scenes were shot in state government buildings in the state capital of Santa Fe.
Filming involved the use of real explosives to recreate the Trinity nuclear test, forgoing the use of computer-generated graphics. When this news first broke online, many fans (aware of Nolan's famous preference for in-camera practical effects) thought it meant he had set off a real atomic bomb. Nolan later remarked that it was both "flattering" and "scary" that his fans would think that of him. The production team was able to obtain government permission to film at White Sands Missile Range, but only at highly inconvenient hours, and therefore chose to film the scene elsewhere in the New Mexico desert. The production filmed the Trinity test scenes in Belen, New Mexico, with Murphy climbing a 100-foot steel tower, a replica of the original site used in the Manhattan Project, in rough weather. A special set was built in which gasoline, propane, aluminum powder, and magnesium were used to create the explosive effect. Although they used miniatures for the practical effect, the special effects supervisor, Scott R. Fisher, referred to them as "big-atures", since the special effects team had tried to build the models as physically large as possible. To make the models look closer to their intended real-life size, the team used forced perspective. Visualizations of the interactions between atoms, molecules and energy waves, as well as the depiction of stars, black holes and supernovas, were also achieved through practical methods. Nolan claimed the film contains no computer-generated effects, and used practical effects to achieve "real-world imagery". Filming wrapped in May 2022.
Post-production
Editing was completed by Jennifer Lame, who had previously edited Tenet. While inspecting the footage during editing, Nolan and Lame performed "character passes" to ensure all the characters were properly displayed on screen, due to the film having a faster pace than most traditional blockbusters. Visual effects were handled by DNEG, which produced more than 100 VFX shots from more than 400 practically shot elements, marking their eighth collaboration with Nolan. Andrew Jackson was the visual effects supervisor, who stated that the film used mostly "invisible" visual effects through "'in-camera' special effects created on set". Digital compositing was used for the Trinity scene to add multi-layers to the explosion which was shot in a multifaceted viewpoint. There were 160 VFX artists who worked on the film, 134 of whom were left uncredited.
Steven Spielberg was the first person to see the final cut, in a private screening of its first 70mm print. Nolan said: "He said some very kind things, but really just to watch him watch ... I wasn't even supposed to watch it with him, but seeing the great master watching? It was sort of irresistible."
Music
Ludwig Göransson composed the score for the film, after doing so for Nolan's previous film, Tenet. Göransson's score was featured in a trailer for the film on May 8, 2023. It was also featured in the Universal Pictures exclusive five-minute Opening Look on July 13. Nolan had advised him to use the violin for Oppenheimer's central theme in the film, with Göransson remarking that he had felt that it could go from "the most romantic, beautiful tone in a split second to neurotic and heart wrenching, horror sounds".
Marketing
Oppenheimers teaser trailer was released on July 28, 2022, featuring a live countdown to 5:29 a.m. (MDT) on July 16, 2023, the 78th anniversary of the first detonation of an atomic weapon; it premiered in screenings of Nope before being posted online on Universal's social media profiles. Empire commented that it is exemplary of Nolan's style: "heady, brooding stuff with a real sense of weight".
In December 2022, two trailers premiered in front of Avatar: The Way of Water, with one being exclusive to IMAX theaters and the other being shown in all other formats. The latter was eventually released online. In May 2023, an official main trailer debuted during preview screenings of Guardians of the Galaxy Vol. 3. It was subsequently released to the public on May 8, 2023, alongside a theatrical release poster.
Release
Theatrical
Oppenheimer had its world premiere at Le Grand Rex in Paris on July 11, 2023, followed by the British premiere at Odeon Luxe Leicester Square in London on July 13, and the American premiere at AMC Lincoln Square 13 in New York City on July 17. Both the London and the New York premieres were affected by the SAG-AFTRA strike, as some actors left the London premiere early, and Universal Pictures canceled the red carpet event for the New York premiere. SAG-AFTRA President Fran Drescher later claimed the studios "duped" the guild into accepting a twelve-day-extension for negotiations to continue promoting summer films like Oppenheimer. Oppenheimer was released theatrically on July 21, 2023, by Universal Pictures. In addition to standard digital cinemas, it was also released in various film formats including IMAX 70 mm (30 prints), standard 70 mm (113 prints) and 35 mm (around 80 prints).
The film was released on the same day as Barbie, a fantasy comedy film directed by Greta Gerwig based on Mattel's Barbie fashion dolls and media franchise, and distributed by Warner Bros. Many speculated that the decision by Warner Bros. to release Barbie on the same day as Oppenheimer was made in order to deplete ticket sales of Oppenheimer as retaliation for Nolan releasing the film with Universal. Due to the tonal and genre dissonance between the two films, many social media users created memes about how the two films appealed to different audiences, and how they should be viewed as a double feature. The trend was dubbed "Barbenheimer", and was described as counterprogramming during a summer of "entertainment industry meltdown". Cillian Murphy had endorsed the phenomenon, saying "My advice would be for people to go see both, on the same day. If they are good films, then that's cinema's gain."
In March 2022, Universal Pictures halted the release of its titles in Russia, joining other major American film distributors in the boycott against the country following its invasion of Ukraine in February 2022. Oppenheimer had also been banned by Russia's Ministry of Culture, which had refused to license screenings of the film, stating that it did not meet their goals of "preserving and strengthening traditional Russian spiritual values".
The film was not released in Japan until eight months after its initial global release. Variety noted the controversial reputation in Japan due to the atomic bombings of Hiroshima and Nagasaki. A Universal spokesperson said that "plans have not been finalized in all markets". American films are often released in Japan a few months after the initial theatrical release. In December 2023, the independent Japanese film distributor Bitters End announced that it would theatrically release the film in 2024, as Universal's distributor in Japan Toho-Towa opted not to release it. The film was later released by Bitters End in Japan on March 29, and during its first three days, it was ranked as the country's highest grossing foreign film after making 379.3 million yen ($2.5 million) at the box office.
Classifications and censorship
In the United States, the film received an R-rating from the Motion Picture Association for "some sexuality, nudity, and language". It is Nolan's first film to receive that rating since Insomnia (2002). In Australia, the film received an MA 15+ rating from the Australian Classification Board board for "strong sex and a suicide scene". In the United Kingdom, the film received a 15 certificate from the British Board of Film Classification for "strong language and sex", meaning anyone under the age of 15 cannot be admitted to view the film. In some countries, including those in the Middle East, South Asia and Southeast Asia, Universal distributed a version of the film with Florence Pugh's nude body covered by a computer-generated black dress.
In India, Oppenheimer was released with all scenes depicting nudity, sex and cigarette smoking being censored, earning the U/A certificate from the Central Board of Film Certification (CBFC) while retaining the running time. The audio of the scene in which Tatlock directs Oppenheimer to read a verse from the Hindu scripture Bhagavad Gita, "I am become Death, destroyer of worlds", remained intact. As NDTV reported, the Minister for Information and Broadcasting Anurag Thakur questioned how the CBFC certified the film with the verse heard during such circumstance in the first place, and asked the scene to be deleted. Hindu nationalists were angered by the scene and demanded its removal. Among them was journalist Uday Mahurkar, who wrote an open letter to Nolan calling the scene a "direct assault on religious beliefs of a billion tolerant Hindus", and demanded its removal from all releases of Oppenheimer across the world. On the other hand, actor Nitish Bharadwaj told The Times of India that "The use of this verse in the film should also be understood from Oppenheimer's emotional state of mind. A scientist thinks of his creation 24x7x365 days, irrespective of what he is doing. His mind space is consumed fully of his creation & the physical act is just a natural mechanical act."
Home media
Oppenheimer was released on Ultra HD Blu-ray, regular Blu-ray and DVD formats including digital on November 21, 2023. As the former two releases sold out days after release, Universal worked on restocking before the holiday season. Nolan was vocal during the home release campaign of the film about the importance of physical media libraries, stating that letting films only exist digitally or on streaming services allows companies to have too much control and creates a danger for film preservation. The film was released for streaming in the US exclusively on Peacock and in Canada on Amazon Prime Video on February 16, 2024.
Additionally, it began streaming on Jio Cinema in India from March 21, 2024.
Reception
Box office
, Oppenheimer has grossed $329.9 million in the United States and Canada and $646.3 million in other territories, for a worldwide total of $976.1 million. $190 million of which came from IMAX alone. It is the second-highest-grossing R-rated film of all-time behind Joker (2019). In September 2023, Oppenheimer became the highest-grossing biographical film of all time, surpassing Bohemian Rhapsody (2018).
By August 2023, Oppenheimer had become the highest-grossing film ever to not reach the top spot at the domestic box office, although in its sixth weekend it topped the worldwide box office with a total of $38.12 million, surpassing Barbie for the first time. It is also the highest grossing World War II-related film, surpassing Dunkirk (2017), also a Nolan film. Additionally, Oppenheimer became one of the top five highest-grossing IMAX releases, earning $183 million (approximately 20% of its total gross), over $17 million of which was earned from the 30 screens showing IMAX 70 mm prints. The film was booked to be rereleased in IMAX theaters on November 3, including six IMAX 70 mm prints, as these theaters reported selling out during the initial release. Deadline Hollywood calculated the net profit of the film to be $201.9million, when factoring together all expenses and revenues.
United States and Canada
In the United States and Canada, Oppenheimer was released alongside Barbie, in what became known as 'Barbenheimer'. The week of their releases, AMC Theatres announced that over 40,000 AMC Stubs members had already pre-booked tickets to both films on the same day. After grossing $33 million on its first day (including $10.5 million from Thursday night previews), it went on to debut to $82.5 million, finishing second behind Barbie and marking one of the best opening weekends ever for an R-rated drama. 64% of the audience was male, with 33% being 18–34 years old. The Barbenheimer phenomenon was credited with boosting interest in the film, with a total of 79% of tickets sold over the weekend being for the two films (27% for Oppenheimer), a combined total of 18.5 million people. The opening weekend was Nolan's best for an original film, being the highest of his filmography outside of the latter two films from The Dark Knight trilogy. It achieved the third-highest opening weekend for a biopic film, behind The Passion of the Christ (2004) and American Sniper (2014).
Oppenheimer made $46.2 million in its second weekend (a drop of 44%), remaining in second behind Barbie. The film made $28.7 million in its third weekend, finishing third behind Barbie and newcomer Meg 2: The Trench. On August 16, Oppenheimer surpassed Sing (2016) to become the highest-grossing film to never reach the number one spot at the box office. During its fourth weekend, the film made $18.8 million (a drop of 35%) rising back up to second place. In its fifth and sixth weekends, the film grossed $10.7 million and $9 million (a drop of 43% and 16% respectively), finishing in third and fourth place at the box office and passing $300 million domestically in its sixth weekend. Following its 13 Oscar nominations, the film expanded from 1,008 theaters to 2,262 in its 28th week of release and made $1 million, an increase of 284% from the previous weekend.
Japan
In Japan, Oppenheimer was released on March 29, 2024. It attracted controversy there, and Warner Bros. issued an apology following criticism of the "Barbenheimer" phenomenon as insensitive. The film grossed $2.5 million and placed third in the country's box office during its opening weekend in Japan.
The film received a range of comments from the Japanese public. Some theaters displayed content warnings for the film. A number of people from Hiroshima who viewed the film reported feeling discomfort and distress while watching it. One point of contention was on the choice to not visually depict the nuclear bombing of Japan. A number of Japanese people praised the choice and others felt that it resulted in the downplaying or glorification of the bombing. Takashi Hiraoka, former mayor of Hiroshima, reportedly felt that the horror of nuclear weapons had not been sufficiently portrayed in the film. A number of people reported feeling that Oppenheimer was glorified in the film for his role in developing the bomb, and a number of people felt that he was also a victim of his circumstances and experienced distress from it. Masao Tomonaga, who experienced one of the nuclear bombings, felt that the film was "anti-nuclear" and expressed disappointment in the lack of a scene for the atomic bombing in Japan, but was reportedly satisfied with the portrayal of Oppenheimer's distress after the bombings. A Hiroshima resident was reported advocating for more people to see the film, and another advocated for fewer.
Other territories
Outside the United States and Canada, Oppenheimer grossed $98 million in its opening weekend. The following weekend, it earned $77.1 million, dropping by 21% to become Nolan's highest-grossing film in 30 countries, including India, Saudi Arabia, United Arab Emirates and Turkey. In its third weekend, Oppenheimer grossed $52.8 million (a drop of 31%) and $32 million in its fourth weekend. It held well in the following weeks, making $32 million and $29.1 million in its fifth and sixth weekends. As of September 10, 2023, the highest-grossing territories were the UK ($75 million), China ($61.6 million), Germany ($51.9 million), France ($43.1 million) and Australia ($25.9 million).
Critical response
The film received critical acclaim. Critics praised Oppenheimer primarily for its screenplay, cast performances, and visuals. It was frequently ranked as one of Nolan's best films, and one of the best of 2023. Hindustan Times reported that the film was hailed as one of the best of the 21st century. Audiences polled by CinemaScore gave the film an average grade of "A" on an A+ to F scale, while those polled by PostTrak gave it a 93% overall positive score, with 74% saying they would definitely recommend the film.
Richard Roeper of the Chicago Sun-Times gave Oppenheimer a perfect four out of four, describing it as "magnificent" and "one of the best films of the 21st century". The A.V. Club Matthew Jackson deemed it a "masterpiece", adding that "it's Christopher Nolan's best film so far, a step up to a new level for one of our finest filmmakers and a movie that burns itself into your brain". Empires Dan Jolin labeled it a "masterfully constructed character study", taking particular note of Murphy's performance and van Hoytema's IMAX cinematography. Peter Suderman, writing for Reason, said that the film leaves the viewer with a sense of "fear and foreboding about the horror of full-on nuclear conflict in the wake of the nuclear bomb. Humanity is both great terrible. Oppenheimer isn't just a movie—it's a warning."
Matt Zoller Seitz, writing for RogerEbert.com, awarded Oppenheimer a full four out of four rating. He lauded Nolan's storytelling, exploration of Oppenheimer's character and its technical achievements, concluding: "As a physical experience, Oppenheimer is something else entirelyit's hard to say exactly what and that's what's so fascinating about it". Peter Travers described the film as a "monumental achievement" and "one of the best films you'll see anywhere". Caryn James of BBC Culture similarly termed it "boldly imaginative and [Nolan's] most mature work yet", adding that it combined the "explosive, commercially-enticing action of The Dark Knight trilogy" with the "cerebral underpinnings" of Memento, Inception and Tenet. IGN critic Siddhant Adlakha ranked Oppenheimer 10/10, describing it as "a three-hour biopic that plays like a jolting thriller" and Nolan's most "abstract" work yet.
Saibal Chatterjee from NDTV rated the film four and a half out of five and stated: "Oppenheimer, a cinematic achievement of blinding brilliance, achieves a sublime combination of visual grandeur, technical flair, emotional intimacy and an examination of the limits of human endeavor and ambition". In August 2023, it ranked number three on Colliders list of "The 20 Best Drama Movies of the 2020s So Far," with the site writing that Nolan "explores the world's obsession with destructive nuclear weapons from the perspective of their creator; using the Greek myth of Dante as an inspiration, Oppenheimer makes it clear that once this type of power is unleashed, it is bound to be used again."
Despite praising the film's themes and performances, CNN's Brian Lowry believed that "Nolan juggles a lot, in a way that somewhat works to the movie's detriment". While praising how the film acknowledges the contribution of "American scientists and American enterprise", Brett Mason complained that it omits the crucial contributions of non-Americans who ensured the work was able to commence as early as December 1941: "Nolan completely ignores the crucial role that British science and Australian physicist Mark Oliphant played in jump-starting the quest." Writing for the Los Angeles Times, Justin Chang defended Nolan's accurate depiction of how Oppenheimer could not see the true victims of his work. Chang wrote that instead of satisfying "representational completists" by detouring to Hiroshima and Nagasaki, "Nolan treats them instead as a profound absence, an indictment by silence". Chang later won the 2024 Pulitzer Prize for Criticism for that article. According to Richard Brody, the movie-listings editor at The New Yorker who described the film as a "History Channel movie with fancy editing", "I was tempted to call it a movie-length Wikipedia article. But after a look online, I realized I was giving Wikipedia too little credit—or Christopher Nolan, the movie's writer and director, too much".
For IndieWires annual critics poll, in which 158 critics and journalists from around the world voted, Oppenheimer was placed second in their Best Film list, with 69 overall mentions and 17 first-place votes. Nolan was also ranked second on the Best Director list, while his screenplay was placed eighth. Murphy was the highest-placed actor on the Best Performance list (fourth overall) while Van Hoytema's work topped the Best Cinematography list. Oppenheimer also appeared in over 410 critics' lists of the best films released in 2023, and was ranked first in 99 of them.
Response by filmmakers
Oliver Stone deemed the film "a classic, which I never believed could be made in this climate". Paul Schrader called Oppenheimer, "the best, most important film of this century", while Denis Villeneuve called it "a masterpiece". Steven Soderbergh said of the film, "Oppenheimer is a real accomplishment. I read somewhere that Chris [Nolan] implied that this is the movie he's been building toward, and I think he's right. And I'm thrilled that it's a massive hit." Spike Lee also praised the film, calling it a 'great film', but felt that it should have showed what happened to the Japanese people, given the film's length. Japanese director Takashi Yamazaki said, “As a person of Japanese ancestry and descent, my response to Oppenheimer [is that] I would like to dedicate a different film to that when that day comes.”
Influence on legislation
The renewed attention to the Trinity site and associated nuclear testing encouraged the United States Congress to revise the Radiation Exposure Compensation Act (1990), which provided compensation programs for people affected by radiation and nuclear testing during the Cold War, known as "Downwinders" and primarily consisting of the Navajo Nation. The United States Senate approved amendments to accommodate additional services to people in New Mexico, but it has not passed through Congress as the House of Representatives had not yet debated its inclusion as part of the national defense bill for the 2024 fiscal year.
Accuracy and omissions
The film was noted for its accuracy, with some scenes being taken word-for-word out of the book or real life events. Many of the changes are small embellishments or changes from real life. For example, Oppenheimer was not as excited about his discovery of black holes as shown in the film since he did not know how significant it would become. The study was indeed released on the same day Germany invaded Poland, as shown in the film. During the Trinity test, Donald Hornig had his hand on the kill switch for a faster reaction time and not near it as depicted in the film. Truman did call Oppenheimer a "crybaby" but in a letter to Dean Acheson one year later, not immediately after meeting Oppenheimer.
It was also pointed out that the incorrect American flag was used. In the film, the current 50-star flag is shown. This version was not adopted until 1960. During the war, the American flag had only 48 stars as Hawaii and Alaska had yet to become states.
The scene where Oppenheimer poisons his professor's apple is based on accounts that Oppenheimer gave of the incident, but it is unclear whether it occurred in real life. Oppenheimer is depicted as putting potassium cyanide in the apple before having a change of heart the next day and narrowly preventing it from being eaten. There is no evidence that Niels Bohr nearly ate the apple or had any involvement in the incident. Oppenheimer and Einstein were friends, but the specific conversations which the film revolves around never happened. Oppenheimer took his concerns about an unstoppable chain reaction to physicist Karl Compton at MIT, not Einstein. Whereas, Arthur Compton at the Metallurgical Laboratory was the first to appoint Oppenheimer to take over the research into the bomb-design part of the Manhattan Project.
In addition to their interpersonal conflicts, Strauss had another reason to undermine Oppenheimer's credibility by revoking his security clearance: Oppenheimer was opposed to further development of the hydrogen bomb by the United States. Scott Sagan describes the loss of Oppenheimer's influence as a possible constraint upon the nuclear arms race between the US and USSR as a "broader tragedy" less clearly depicted in the film than the scientist's personal tragedy but he called the production "highly accurate" otherwise for a Hollywood film.
Many efforts undertaken at other Manhattan Project sites like Hanford, Washington and Oak Ridge, Tennessee were not shown. Most of them, overseen by General Leslie Groves, focused on producing the radioactive material that powered the nuclear explosions. In addition to the team at Los Alamos, those working at other Project sites, particularly the University of Chicago's Metallurgical Laboratory, also expressed concerns about using the atomic bomb against Japan.
Another technical problem accurately represented throughout the film was plutonium production. This can be analyzed through the occurrence of discussions of fizzle, ingenuity, engineering breakthroughs and setbacks, and once again, the determination to succeed. The film focused on the great cost it took to obtain the plutonium, as well as the overall process of breeding plutonium. Enrico Fermi, a main scientist involved in the Manhattan Project, was the one who discovered that plutonium was the element necessary to produce a spontaneous fission reaction. His contributions to the Manhattan Project were not included in the film as much as they were recognized in real-life.
In the film, a scene depicts the May 31, 1945, meeting of the Interim Committee, which J. Robert Oppenheimer attended as a member of the Scientific Panel of consultants. In this scene, Secretary of War Henry L. Stimson is portrayed ordering the removal of Kyoto from the list of top atomic bomb targets, allegedly because it was a favored honeymoon destination for him and his wife. However, historian of science and nuclear weapons, Alex Wellerstein, clarifies that this portrayal is a myth. According to Wellerstein, Stimson's diary from his 1926 travels with his wife does not mention Kyoto, and the only brief visit they made there was in 1929, during a single night stay while on a "fact-finding" mission related to his role as Governor-General of the Philippines. The film's depiction overlooks that Stimson's objection to targeting Kyoto was primarily strategic rather than personal. He expressed this viewpoint to President Truman on multiple occasions, including at the Potsdam Conference. Stimson wrote in his diary on July 24, 1945, "He [Truman] again reiterated with the utmost emphasis his own concurring belief on that subject, and he was particularly emphatic in agreeing with my suggestion that if elimination was not done, the bitterness which would be caused by such a wanton act might make it impossible during the long post-war period to reconcile the Japanese to us in that area rather than to the Russians."
An omission that drew some criticism was the lack of discussion of the impact of nuclear testing on the indigenous population around the Trinity test site. Kate Gardner in a review of the film for physicsworld writes,
The one glaring omission from the film is in fact 19,000 omissions – the number of people, mostly Indigenous, who lived near the Trinity test site in New Mexico. Oppenheimer implies the area was empty, side-stepping the thorny truth that local residents were not warned about the test at all – not even given a false story to prevent them from drinking the toxic rainwater that fell for the next few days.
Accolades
Oppenheimer earned a leading 13 nominations at the 96th Academy Awards, becoming Nolan's most Oscar-nominated film. At the ceremony, the film won Best Picture, Best Director, Best Actor for Murphy, Best Supporting Actor for Downey, Best Cinematography, Best Film Editing and Best Original Score. Besides composer Göransson, all recipients were first-time Oscar winners, including Nolan, Thomas, Roven, Downey and van Hoytema, who had each earned previous Academy Award nominations. Oppenheimer became both the highest-grossing and longest Best Picture winning film since 2003's The Lord of the Rings: The Return of the King. The film was also nominated for Best Supporting Actress for Blunt, Best Adapted Screenplay, Best Sound, Best Production Design, Best Costume Design, and Best Makeup and Hairstyling.
The film won numerous other accolades. It won a leading five Golden Globe Awards, receiving Best Motion Picture – Drama, Best Director for Nolan, Best Actor – Motion Picture Drama for Murphy, Best Supporting Actor – Motion Picture for Downey, and Best Original Score for Göransson at the 81st ceremony. The National Board of Review and the American Film Institute named Oppenheimer one of the top-ten films of 2023. Oppenheimer received nominations for 13 Critics' Choice Movie Awards (winning eight), 13 British Academy Film Awards (winning seven), 14 Saturn Awards (winning four), and four Screen Actors Guild Awards (winning three), while its score earned three nominations at the 66th Annual Grammy Awards (winning one).
See also
List of films about nuclear issues
List of World War II films since 1990
Oppenheimer, a 1980 TV series about Oppenheimer, portrayed by Sam Waterston
Fat Man and Little Boy, 1989 film about the Manhattan Project, starring Paul Newman as General Groves and Dwight Schultz as Oppenheimer
Day One, 1989 tv film about the Manhattan Project, starring Brian Dennehy as General Groves and David Strathairn as Oppenheimer
Doctor Atomic, a 2005 opera about Oppenheimer, composed by John Adams
Notes
References
Further reading
External links
2020s American films
2020s biographical films
2020s British films
2020s English-language films
2020s historical thriller films
2020s war films
2023 biographical drama films
2023 thriller films
American biographical drama films
American black-and-white films
American historical drama films
American historical thriller films
American nonlinear narrative films
American war drama films
American war epic films
American World War II films
Atlas Entertainment films
Best Drama Picture Golden Globe winners
Best Film BAFTA Award winners
Best Picture Academy Award winners
Biographical films about scientists
British biographical drama films
British black-and-white films
British historical drama films
British historical thriller films
British nonlinear narrative films
British war drama films
British war epic films
British World War II films
Censored films
Cultural depictions of Albert Einstein
Cultural depictions of Harry S. Truman
Cultural depictions of J. Robert Oppenheimer
Cultural depictions of Lyndon B. Johnson
Epic films based on actual events
Film and television memes
Film censorship in India
Films about communism
Films about McCarthyism
Films about physicists
Films about politicians
Films about the atomic bombings of Hiroshima and Nagasaki
Films about the Manhattan Project
Films about the United States Army
Films affected by the 2023 SAG-AFTRA strike
Films based on biographies
Films based on real people
Films directed by Christopher Nolan
Films featuring a Best Actor Academy Award-winning performance
Films featuring a Best Drama Actor Golden Globe winning performance
Films featuring a Best Supporting Actor Academy Award-winning performance
Films featuring a Best Supporting Actor Golden Globe winning performance
Films partially in color
Films produced by Charles Roven
Films produced by Christopher Nolan
Films produced by Emma Thomas
Films scored by Ludwig Göransson
Films set in California
Films set in Chicago
Films set in England
Films set in Germany
Films set in New Jersey
Films set in New Mexico
Films set in the 1920s
Films set in the 1930s
Films set in the 1940s
Films set in the 1950s
Films set in the 1960s
Films set in the University of Cambridge
Films set in Washington, D.C.
Films shot in California
Films shot in Chicago
Films shot in England
Films shot in Germany
Films shot in New Jersey
Films shot in New Mexico
Films shot in Washington, D.C.
Films that won the Best Original Score Academy Award
Films whose cinematographer won the Best Cinematography Academy Award
Films whose director won the Best Directing Academy Award
Films whose director won the Best Direction BAFTA Award
Films whose director won the Best Director Golden Globe
Films whose editor won the Best Film Editing Academy Award
Films with screenplays by Christopher Nolan
IMAX films
Internet memes introduced in 2023
Syncopy Inc. films
Thriller films based on actual events
Universal Pictures films
World War II films based on actual events
|
1166617
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bagneux
|
Bagneux
|
Bagneux may refer to:
Communes in France
Bagneux, Aisne
Bagneux, Allier
Bagneux, Hauts-de-Seine
Bagneux, Indre
Bagneux, Marne
Bagneux, Meurthe-et-Moselle
Bagneux-la-Fosse, Aube
Other
Bagneux British Cemetery, département of the Somme
Cimetière parisien de Bagneux
|
13635506
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sonchat%20Ratiwatana
|
Sonchat Ratiwatana
|
Sonchat Ratiwatana, nicknamed Ton (born January 23, 1982, in Bangkok) is a professional tennis player from Thailand. In 2007, Sonchat and his twin brother Sanchai Ratiwatana won their first ATP doubles title in Bangkok in their home country. In the final, the team beat 2007 Wimbledon men's doubles winner Michaël Llodra and 2007 U.S. Open men's doubles semifinalist Nicolas Mahut. He reached his highest doubles ranking at world number 39 as of 28 April 2008. He plays right-handed and turned professional in 2004. He and his twin brother played in their first grand slam tournament during the Australian Open in 2008, where they lost to the eventual finalist pairing of Arnaud Clément & Michaël Llodra of France in the first round.
ATP career finals
Doubles: 3 (2 titles, 1 runner-up)
Grand Slam doubles timeline
References
External links
Sonchat Ratiwatana
Sonchat Ratiwatana
1982 births
Living people
Sonchat Ratiwatana
Asian Games medalists in tennis
Tennis players at the 2006 Asian Games
Tennis players at the 2010 Asian Games
Tennis players at the 2014 Asian Games
Tennis players at the 2018 Asian Games
Identical twins
Tennis players at the 2016 Summer Olympics
Sonchat Ratiwatana
Sonchat Ratiwatana
Sonchat Ratiwatana
Medalists at the 2006 Asian Games
Medalists at the 2014 Asian Games
Medalists at the 2018 Asian Games
Summer World University Games medalists in tennis
Sonchat Ratiwatana
Sonchat Ratiwatana
Sonchat Ratiwatana
SEA Games medalists in tennis
Competitors at the 2005 SEA Games
Competitors at the 2007 SEA Games
Competitors at the 2009 SEA Games
Competitors at the 2011 SEA Games
Competitors at the 2015 SEA Games
Competitors at the 2017 SEA Games
Sonchat Ratiwatana
Sonchat Ratiwatana
Competitors at the 2019 SEA Games
Medalists at the 2003 Summer Universiade
Medalists at the 2007 Summer Universiade
|
594665
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%85%D0%B1%D0%B0%D1%80%20%D0%95%D0%BB%D1%8C-%D0%99%D0%BE%D0%BC
|
Ахбар Ель-Йом
|
Ахбар Ель-Йом (Akhbar El Yom «Новини за день») — єгипетська загальнонаціональна щотижнева суспільно-політична газета.
Періодичне видання було засноване 1944 року. Виходить щотижня по суботах. Щоденна газета цієї ж видавничої групи носить назву Ель-Ахбар («Новини»).
Власником газети є Єгипетська Шура рада (Egyptian Shoura Council), тому видання вважається напівофіційним.
Діючий головний редактор газети «Ахбар Ель-Йом» — Момтаз Аль-Кет (Momtaz Al Ket).
Посилання
Офіційна вебсторінка газети
Газети Єгипту
Засновані в Єгипті 1944
|
33571660
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Central%20District%20%28Rudsar%20County%29
|
Central District (Rudsar County)
|
Central District (Rudsar County)
The Central District of Rudsar County is in Gilan province, Iran. Its capital is the city of Rudsar.
Demographics
Population
At the time of the 2006 National Census, the district's population was 57,509 in 16,975 households. The following census in 2011 counted 58,548 people in 18,840 households. The 2016 census measured the population of the district as 58,592 inhabitants in 20,772 households.
Administrative divisions
See also
References
Districts of Gilan province
Populated places in Rudsar County
|
3488629
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%87
|
Укагач
|
Укагач — селище, підпорядковане місту Верхній Уфалей Челябінської області Російської Федерації.
Населення становить 1 особу (2010)
Історія
Згідно із законом від 26 серпня 2004 року органом місцевого самоврядування є Верхньоуфалейський міський округ.
Населення
Примітки
Селища Челябінської області
Верхній Уфалей
|
4359822
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%83%D0%BB%D1%8C-%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%20%D0%9A%D0%BB%D0%B5%D1%84%D1%84%D0%B5%D0%BB%D1%8C
|
Пауль-Георг Клеффель
|
Пауль-Георг Клеффель (7 вересня 1920 — 19 лютого 2020, Бонн) — німецький офіцер, гауптман резерву вермахту, генерал-лейтенант бундесверу. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.
Біографія
На початку Другої світової війни вступив у вермахт, у 1939—1941 роках пройшов офіцерський курс. Учасник Німецько-радянської війни, командир взводу, потім 4-ї роти 3-го танково-розвідувального дивізіону 3-ї танкової дивізії. Після війни здобув комерційну освіту, в 1949/56 роках працював в кіноіндустрії.
В 1956 році вступив в бундесвер, пройшов курс офіцер Генштабу. В 1959/63 роках — 3-й офіцер Генштабу 13-ї танково-гренадерської бригади. В 1963/64 роках працював в командній академії бундесверу в Гамбурзі. З 1 жовтня 1964 по 31 березня 1968 року — начальник штабу 3-ї танкової дивізії. В 1968 році призначений консультантом Федерального міністерства оборони. З 1 квітня 1970 року — командир 16-ї танково-гренадерської дивізії «Герцогство Лауенбург», з 30 квітня 1972 року — 3-го корпусу, з 1 жовтня 1973 року — 12-ї танкової дивізії. З 1 жовтня 1976 року — начальник командного штабу сухопутних військ. З 1 квітня 1978 року — командир 3-го корпусу. 30 вересня 1980 року вийшов у відставку. У 1980—1987 роках — федеральний адміністратор Швидкої допомоги іоаннітів.
Нагороди
Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку в бронзі
Залізний хрест 2-го і 1-го класу
Нагрудний знак «За танкову атаку» в сріблі
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Німецький хрест в золоті (16 листопада 1943)
Лицарський хрест Залізного хреста (15 травня 1944)
Нагрудний знак ближнього бою в бронзі
Нагрудний знак «За поранення» в золоті
Почесний знак бундесверу
Орден Святого Йоанна (Бранденбург), лицар справедливості
Прихильник Пола Гарріса (Ротарі Інтернешнл)
Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина», командорський хрест
Примітки
Література
Clemens Range: Die Generale und Admirale der Bundeswehr. E.S. Mittler, Herford 1990, ISBN 3-8132-0350-6.
Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002.
Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9.
Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X.
померли в Бонні
Генерал-лейтенанти Бундесверу
|
69089347
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kep1er
|
Kep1er
|
Kep1er (Japanese: ケプラー, Hepburn: Kepura) is a South Korean girl group formed through the Mnet reality competition show Girls Planet 999 in 2021 and managed by Swing Entertainment and WakeOne. The group after June will consist of seven members: Kim Chae-hyun, Huening Bahiyyih, Choi Yu-jin, Kim Da-yeon, Seo Young-eun, Ezaki Hikaru, and Shen Xiaoting. Originally an nine-piece ensemble, members Kang Ye-seo and Sakamoto Mashiro will depart from the group on June 2024.
Kep1er debuted on January 3, 2022 with their first extended play (EP) First Impact. Upon its release, the group received immediate commercial success, selling over 395,000 units and peaking at number 1 on South Korea's Gaon Album Chart. In addition, both the EP and its lead single "Wa Da Da" charted on the Billboard Global 200 and World Digital Songs respectively. The early success subsequently hailed them as the New Wave of the Year at several awards ceremonies, including Asia Artist Awards and Seoul Music Awards.
The group's Japanese debut single, "Fly-Up", was released on September 7, 2022, under the Sony Music Entertainment Japan subsidiary Ariola Japan. Debuting at number two on Oricon Singles Chart and with over 100,000 unit sales, the single was certified gold by the Recording Industry Association of Japan (RIAJ).
Name
"Kep1er" was a name suggested by viewers of Girls Planet 999 through the website Naver. The name is a reference to the planets in the Kepler star systems named after the 16th century astronomer Johannes Kepler.
History
Formation through Girls Planet 999
Kep1er was formed through the Mnet reality survival show Girls Planet 999, which aired from August 6 to October 22, 2021. The show brought 99 contestants from China, Japan and South Korea to compete to debut in a multinational girl group. Out of initially 99 contestants, only the top nine would make the final lineup.
Before the show began, several group members had already been active in the entertainment industry. Choi Yu-jin made her debut in the Cube Entertainment girl group CLC on March 19, 2015, with the group's extended play (EP) First Love; she was on hiatus from CLC due to activities with Kep1er until their disbandment. In 2010, Kang Ye-seo was a member of the girl group CutieL before joining Busters from 2019 to 2020.
Kim Da-yeon participated in Produce 48 in 2018, representing CNC Entertainment, while Shen Xiaoting participated in Produce Camp 2020, representing Top Class Entertainment. Both were eliminated in the first round, placing 70th and 80th in their respective shows. Mashiro Sakamoto, a trainee at JYP Entertainment from 2016 to 2018, appeared in the first episode of the Mnet reality survival show Stray Kids as part of the female trainee team, but did not progress past the first episode. Following Produce 48, Da-yeon left CNC Entertainment and signed with Stardium Entertainment, only to leave once more after her debut plans fell through. Xiaoting was a competitive ballroom and modern dancer, having won a gold medal in a modern dance sport competition in Shanghai, as well as ranking sixth globally in a British competition.
2021–2022: Debut with First Impact, Queendom 2, and Japanese debut with Fly-Up
Kep1er was originally scheduled to debut on December 14, 2021, with pre-orders for their EP First Impact having begun on November 29. They were also initially scheduled to perform at the 2021 Mnet Asian Music Awards on December 11. However, it was announced that the group's scheduled debut had been delayed to January 3, 2022, after one of their staff members tested positive for COVID-19. Their performance at the 2021 Mnet Asian Music Awards was also cancelled. On December 14, it was revealed that group members Mashiro and Xiaoting tested positive for COVID-19 and were announced to have fully recovered on December 26.
On January 3, 2022, Kep1er released their debut EP First Impact, with "Wa Da Da" serving as lead single. On January 10, Chaehyun was announced as the new co-host for SBS MTV's music program The Show alongside Ateez's Yeosang and Cravity's Minhee. On January 13, Kep1er won their first music program award on M Countdown with "Wa Da Da". On February 21, 2022, it was confirmed that Kep1er will participate in the second season of the Mnet reality competition show Queendom, scheduled to premiere in March 2022. On June 20, Kep1er released their second EP Doublast, with "Up!" serving as the lead single. On August 3, Kep1er released their first Japanese single Fly-Up, featuring "Wing Wing" as lead track. It was released on September 7, 2022. On September 23, Kep1er released the promotional single "Sugar Rush" through Universe Music. On October 13, Kep1er released their third EP Troubleshooter, with "We Fresh" serving as the lead single.
2023–present: First Japanese arena tour and continuation as 7-member group
On February 14, 2023, WakeOne and Swing Entertainment announced the dates for Kep1er Japan Concert Tour 2023 'Fly-By''', which will be held in Aichi and Hyogo. This marked the first time that the group will hold a Japanese arena tour since their debut. On March 15, Kep1er released their second Japanese single Fly-By, with "I Do! Do You?" as the lead track. On April 10, The group released their fourth EP Lovestruck!, with "Giddy" as the lead single. Kep1er successfully carried out their concert tour by performing in Tokyo at Yoyogi National Stadium on May 20–21, Aichi Sky Expo on June 2–3 and at Kobe World Memorial Hall in Kobe on June 10–11. On July 6, Kep1er released the promotional single "Rescue Tayo" in collaboration with the YouTube children animation channel Tayo the Little Bus. On September 25, the group released their fifth EP Magic Hour, with "Galileo" as the lead single. On November 22, the group released their third Japanese single Fly-High, with "Grand Prix" as the lead track.
In 2024, Kep1er held their second Japanese concert tour titled Kep1er Japan Concert Tour 2024 'Fly-High' in Chiba at the Makuhari Event Hall on February 23–24, and in Kobe at the Kobe World Memorial Hall on March 2–3. On February 14, WakeOne and Swing Entertainment announced that the group's first Japanese studio album Kep1going would be released on May 8. Its title track "Straight Line" was released on April 23. On May 13, it was announced that Kep1er would be releasing their first Korean studio album Kep1going On'' on June 3.
In September 2023, it was reported that WakeOne is discussing on the possibility of extending the group's contract with the members' respective agencies beyond the initial two years and six months contract, which if unsuccessful will lead to the group's disbandment in mid-2024. By January 2024, discussion on renewal of the group members' contracts was reported to still be ongoing. The group's then contract is set to expire in July of the same year. In mid-May 2024, it was reported that all members of Kep1er, except Mashiro and Yeseo, renewed their contracts with WakeOne, later confirmed by WakeOne at the end of the month. Kep1er will thus be continuing as a 7-member ensemble after their concert in Yokohama, Japan in July 2024.
Endorsements
On February 15, 2022, Kep1er became models for South Korean cosmetics brand S2ND.
Members
Choi Yujin – leader
Shen Xiaoting
Sakamoto Mashiro – co-leader
Kim Chaehyun
Kim Dayeon
Ezaki Hikaru
Huening Bahiyyih
Seo Youngeun
Kang Yeseo
Discography
Studio albums
Korean studio albums
Japanese studio albums
Extended plays
Singles
Korean singles
Japanese singles
Promotional singles
Other charted songs
Concerts and tours
Kep1er Japan Concert Tour 2023 'Fly-By'
Kep1er Japan Concert Tour 2024 'Fly-High'
Videography
Music videos
Filmography
Television shows
Web shows
Awards and nominations
Notes
References
External links
at WakeOne
Girls Planet 999
Musical groups from Seoul
2021 establishments in South Korea
Musical groups established in 2021
Singing talent show winners
South Korean girl groups
K-pop music groups
South Korean dance music groups
South Korean pop music groups
Swing Entertainment artists
WakeOne artists
|
2004685
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B0%20I
|
Нікара I
|
Нікара I — фараон Стародавнього Єгипту з VIII династії.
Життєпис
Фараон відомий тільки з Абідоського списку. Ані його гробниця, ані пам'ятники, що збереглися від його правління не відомі. Навряд чи його правління перевищувало кілька років.
Посилання
VIIth Dynasty 2175–2165, Accessed November 9, 2006.
Abydos King List, Accessed November 9, 2006.
Фараони за алфавітом
Восьма династія єгипетських фараонів
XXII століття до н. е.
|
45088304
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Butterfly%20%282015%20film%29
|
Butterfly (2015 film)
|
Butterfly (2015 film)
Butterfly is a 2015 Argentine drama film directed by Marco Berger. It was screened in the Panorama section of the 65th Berlin International Film Festival.
Cast
Javier De Pietro
Ailín Salas
Malena Villa
Jorge Díez
María Laura Cali
Justo Calabria
Julian Infantino
Pilar Fridman
See also
List of lesbian, gay, bisexual or transgender-related films of 2015
References
External links
2015 films
2015 drama films
2015 LGBT-related films
2010s Spanish-language films
Argentine drama films
Films directed by Marco Berger
Argentine LGBT-related films
LGBT-related drama films
2010s Argentine films
|
3067258
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%82%D1%83%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B1%D0%B4%D0%B6%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D1%96%D0%B9
|
Штучний бджолиний рій
|
Штучний бджолиний рій - алгоритм оптимізації заснований на поведінці бджолиного рою, запропонований Дервішем Карабогою з у 2005 році.
Алгоритм
Посилання
Dervis Karaboga ResearchGate
Dervis Karaboga Google Scholar
|
3764255
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D1%80%20%D0%90%D1%80%D0%BE%D0%BD%20%D0%93%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D1%88%D0%BC%D1%96%D0%B4%D1%82
|
Мейр Арон Гольдшмідт
|
Мейр Арон Гольдшмідт, Меїр Аарон Гольдшмідт (26 жовтня 1819, Вордінгборг — 15 серпня 1887, Фредеріксберг) — данський письменник, драматург і ліберальний журналіст, побутописець данського єврейства.
Життєпис
Мейр Арон Гольдшмідт народився в єврейській родині, син купця. Через недоброзичливе ставлення до нього як до єврея залишив навчання у Копенгагенському університеті. Видавав і редагував у Копенгагені опозиційні суспільно-сатиричні журнали «Корсар» («Korsar», 1840–1846), «Nord og Sud» (1847–1859). У «Корсарі» опубліковано кілька карикатур на Серена К'єркегора, з яким Гольдшмідт був знайомий особисто. Зустрічам з К'єркегором Гольдшмідт виділив місце у своїх мемуарах «Життя — спогади іта підсумки» (1876). Згодом Гольдшмідт відійшов від своїх ліберальних позицій.
Творчість
Автор цілої низки романів, повістей і оповідань — роман «Єврей» (En Jøde, 1845), «Без батьківщини» (Hjemløs, 1853–1857), «Спадкоємець» (1865), «Ворон» (1867), «Раббі Еліезер» (1869), «Рабини і лицарі» (1869), «Авромче Нотергал» (1871). Перераховані твори присвячені єврейській тематиці і були особливо популярними; у них захищалася ідея емансипації євреїв.
Автор збірок «Дрібні розповіді» (1868–1869) і «Розповіді та замальовки» (т. 1-3, 1863–1865), п'єс «В іншому світі» (1869) і «Юність Сведенборга» (1862).
Роман «Єврей»
Найбільш значний у художньому плані твір Гольдшмідта — роман «Єврей». У ньому розробляється проблема асиміляції єврейської інтелігенції, яка на кожному кроці потерпає від приниження з боку «християнського» суспільства. Останнє всіляко перешкоджає злиттю єврейської інтелігенції з навколишнім середовищем, різко підкреслюючи національні відмінності, зумовлені «фатальним» походженням і традиційним вихованням.
Таким чином, єврейський інтелігент потрапляє у трагічний глухий кут: він прагне вийти за межі національного, але його змушують почуватись євреєм, в той час, як він сам свідомо вже долучився до панівної культури.
Проблема ця трактується в романі суто в психологічному плані: центр ваги для Гольдшміта — не в комплексі складних соціальних взаємовідносин класів різних національностей, а в расовій і релігійній відмінності цих національностей одна від одної, яка стала фетишем у ворогуючих сторін.
Роман позбавлений якої б то не було соціальної установки; у ньому Гольдшмідт — лише виразник ідеології єврейської інтелігенції, яка прагне до асиміляції.
Переклади
Роман «Єврей» перекладено на іврит, їдиш, російську мову (переклад М. П. Благовіщенський, Гіз, П., 1919) та інші мови.
На російську мову перекладені також його «Розповіді про любов» (М., 1889).
Додаткова література
Історія всесвітньої літератури в дев'яти томах. М., «Наука». Т. 6. С. 265.
Серен К'єркегор. Життя. Філософія. Християнство. . Упоряд. і пер. англ. І.Басс. СПб .: Дмитро Буланін, 2004. С.68-71; 202—217. ISBN 5-86007-402-6.
Meir Aaron Goldschmidt and the Poetics of Jewish Fiction by David Gantt Gurley , 2016, Syracuse University Press.
Примітки
Посилання
Meir Aaron Goldschmidt
Єврейські письменники
Данські письменники
Померли у Фредеріксбергу
Журналісти Данії
Уродженці Вордінгборга
Данські євреї
Поховані в Копенгагені
|
1955262
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0%20%D1%96%D0%B7%20%D1%88%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B2%201962
|
Чемпіонат СРСР із шахів 1962
|
Чемпіонат СРСР із шахів 1962
30-й чемпіонат СРСР із шахів проходив від 21 листопада до 20 грудня 1962 року в Єревані.
Турнірна таблиця
Література
XXX чемпионат СССР по шахматам. Ереван, 1962: Бюллетень совета Союза спортивных обществ и организаций Армянской ССР. Ереван, 1962. № 1–15.
Чемпіонати СРСР із шахів
1962 у шахах
Листопад 1962
Грудень 1962
|
1054952
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BA%D1%96%D0%B2%20I%20%28%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%A8%D0%BE%D1%82%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%96%D1%97%29
|
Яків I (король Шотландії)
|
Яків I (король Шотландії)
Яків I (10 грудня 1394 — 21 лютого 1437) — король Шотландії з 1406 до 1437 року. 3-й представник династії Стюартів на троні.
Життєпис
Народився у замку Данфермлін у родині Роберта III, короля Шотландії, та Анабелли Драммонд. Замолоду його батько у 1406 році відправив морем Якова до Франції. Втім поблизу Фламборо-Хед корабель з шотландським принцом був захоплений англійськими піратами. З цього моменту Яків жив у Віндзорі під англійською вартою.
Після смерті батька у 1406 році Яків номінально став королем, залишаючись полоненим англійського короля. За нього просили викуп у 40 тисяч марок. Розмір викупу був зменшений (до 10 тисяч марок), коли Яків погодився одружитися з родичкою Генріха VI, короля Англії. За час перебування в Англії Яків ознайомився з її політичною та судовою системою, став її прихильником.
По поверненню до Шотландії у 1424 році Яків I вирішив провести реформи в англійському дусі. Його головними завдання було приборкання магнатів та подолання корупції. Яків I міг розпочати активну внутрішню політику з огляду на дружні стосунки з Англійським королівством.
Яків I у 1425 захопив та стратив Мердока Стюарта, герцога Олбані, захопивши його володіння. Ще раніше було приєднано до королівських володінь графство Бухан (1424). Надалі були конфісковані маєтності графів Файф, Ментейт, Леннокс (1425), Стратен і Грехем (1427), Марч, Мар, Данбар (1435).
Іншим напрямком було підкорення гірських кланів. У 1428 році в Інвернесі Яків I примусив очільників цих кланів визнати королівську владу, але вона виявилася номінальною. У 1431 році шотландські війська на чолі із Олександром Стюартом, графом Мара, зазнали поразки від горців при Іверлосі.
При Якові I зросла вага шотландського парламенту. Він багато зробив для посилення королівського впливу на церковні інститути в країні.
Наприкінці правління у 1436 році Яків I намагався захопити англійську фортецю Роксбург, але зазнав невдачі.
Скориставшись цією невдачею, невдоволені шотландські барони організували заколот й 21 лютого 1437 року вбили короля у його палаці в місті Перт.
Сім'я
Дружина
Іоанна Бофорт (1404—1445) дочка графа Сомерсету Іоанна І і його дружини Маргарити Холланд.
Діти
Маргарита (1425—1445), перша дружина майбутнього короля Франції Людовика XI
Ізабелла (1426—1494), дружина Франциска I, герцога Бретані
Іоанна (1427—1486)
Марія (1428—1465)
Яків (1430—1460), король Шотландії
Олександр (1430)
Елеонора (1433—1480), дружина Сигизмунда, ерцгерцога Австрії
Анабелла (1436—1509), дружина Людовика I, герцога Савої
Джерела
Brown, Michael (1994), James I, East Linton, Scotland: Tuckwell Press, ISBN 1-86232-105-1
Королі Шотландії
Короновані діти
Убиті монархи
Уродженці Данфермліна
Померли в Перті (Шотландія)
Стюарти
Правителі Європи XV століття
|
4635808
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D0%B5%D0%BC%D0%BE%20%D0%9C%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B0
|
Квемо Млета
|
Квемо Млета — село в Грузії.
За даними перепису населення 2014 року в селі проживає 64 особи.
Примітки
Села Грузії
Населені пункти Мцхета-Мтіанеті
|
3067755
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Qatar%20Telecom%20German%20Open%202007%2C%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%80%D1%8F%D0%B4
|
Qatar Telecom German Open 2007, парний розряд
|
Qatar Telecom German Open 2007, парний розряд
Янь Цзи і Чжен Цзє були чинними чемпіонками, але знялися в другому колі через травму лівої щиколотки у Чжен.
Ліза Реймонд і Саманта Стосур виграли титул, у фіналі перемігши пару Татьяна Гарбін і Роберта Вінчі з рахунком 6-3, 6-4.
Сіяні пари
* Перші чотири сіяні пари виходять без боротьби в друге коло.
Сітка
Фінал
Попередні кола
Верхня половина
Нижня половина
Посилання
2007
Відкритий чемпіонат Німеччини
|
5249899
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%87%20%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%80%20%D0%A2%D1%80%D0%BE%D1%85%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Деркач Федір Трохимович
|
Деркач Федір Трохимович
Федір Трохимович Деркач (станиця Старомінська, тепер Старомінського району Краснодарського краю, Російська Федерація) — радянський діяч, тракторист колгоспу імені Чапаєва Старомінського району Краснодарського краю. Член ЦК КПРС у 1990—1991 роках.
Життєпис
У 1955—1960 роках — колгоспник колгоспу імені Чапаєва Старомінського району Краснодарського краю.
З 1960 по 1961 рік служив у Радянській армії.
У 1961—1963 роках — колгоспник, з 1963 року — тракторист колгоспу імені Чапаєва Старомінського району Краснодарського краю.
Член КПРС з 1968 року.
У 1976 році закінчив заочну середню школу в станиці Старомінській Краснодарського краю.
Подальша доля невідома.
Примітки
Джерела
Центральный комитет КПСС, ВКП(б), РКП(б), РСДРП(б). Историко-биографический справочник. Автор-составитель Горячев Ю. Москва: Граница, 2015.
журнал «Известия ЦК КПСС» (Москва) № 10, 1990.
Деркач Федор Трофимович
Члени ЦК КПРС
Члени КПРС
|
1492663
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Oum%20El%20Bouaghi%20Province
|
Oum El Bouaghi Province
|
Oum El Bouaghi Province
Oum El Bouaghi or Oum el-Bouaghi is a province (wilaya) of Algeria in the Aures region. The capital is Oum el-Bouaghi, which was named Can Robert (during French occupation), Sidi R'Ghis a few years later, and Oum El Bouaghi before independence.
History
The province was created from Constantine (department) in 1974.
In 1984 Khenchela Province and Mila Province were carved out of its territory.
Administrative divisions
The province is divided into 12 districts (daïras), which are further divided into 29 communes or municipalities.
Districts
Aïn Babouche
Aïn Beïda
Aïn Fakroun
Aïn Kechra
Aïn M'Lila
Dhalaâ
F'Kirina
Ksar Sbahi
Meskiana
Oum El Bouaghi
Sigus
Souk Naâmane
Communes
Aïn Babouche
Aïn Beïda
Aïn Diss
Aïn Fakroun
Aïn Kercha
Aïn M'lila
Aïn Zitoun
Behir Chergui
Berriche
Bir Chouhada
D'hala (Dhalaâ)
El Amiria
El Belala
El Djazia
El Fedjouz Boughrara Saoudi
El Harmilia
Fkirina (F'Kirina)
Hanchir Toumghani
Ksar Sbahi
Meskiana
Oued Nini
Ouled Gacem
Ouled Hamla
Ouled Zouaï
Oum El Bouaghi
Rahia
Sigus
Souk Naâmane
Zorg
References
Provinces of Algeria
States and territories established in 1974
|
961875
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%BD%20%D0%A2%D0%B5%D0%BD
|
Кевін Тен
|
Кевін Тен (Кей Вень Тань, 24 вересня 1981) — американський гімнаст, олімпійський медаліст.
Виступи на Олімпіадах
Посилання
Досьє на sport.references.com
Спортивні гімнасти США
Бронзові олімпійські медалісти США
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 2008
Спортивні гімнасти на літніх Олімпійських іграх 2008
Уродженці Каліфорнії
Американці китайського походження
Уродженці Фрімонта (Каліфорнія)
Спортсмени Фрімонта (Каліфорнія)
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.