Datasets:

PolyAgent
/

wiki_uk_en_parallel

Dataset card Data Studio Files Files and versions Community

Split (2)

train · 2.12M rows

id stringlengths 3 8	url stringlengths 31 795	title stringlengths 1 211	text stringlengths 12 350k
2138714	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B0%20%D0%A2%D0%B0%D0%B2%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0	Венера Таврійська	Венера Таврійська Вен́ера Таврійська — мармурова статуя Венери у натуральну величину (167 см), що зображає богиню під час купання. Виконана у II—III століттях до н. е. невідомим скульптором за оригіналом Афродіти Кнідської чи Венери Капітолійської. Свою сучасну назву одержала за Таврійським палацом, де тривалий час зберігалась. На теперішній час перебуває в петербурзькому Ермітажі. Збереженість статуї часткова: втрачені руки і частина носа. Історія Дата знахідки статуї точна невідома. Вважають, що вона була знайдена під час розкопок у Римі у лютому 1719 року. Існує легенда (закарбована у написі на п'єдесталі статуї), що того ж року російський цар Петро І виміняв «Венеру» у папи Климента XI на мощі св. Бригітти. Насправді папа підніс Петру статую у дар — як знак подяки за те, що він дозволив католицьким місіонерам проїхати до Китаю по російській території. Вона стала першою в Росії античною жіночою статуєю, саме з неї починається історія імператорської колекції античної скульптури. 1720 року її встановили у Літньому саду, у галереї вздовж берега Неви. Голштинський дворянин Фрідріх Вільгельм Берхгольц, який жив у той час у Петербурзі, свідчить: «у середній галереї стоїть мармурова статуя Венери, якою цар так дорожить, що наказує ставити до неї для охорони вартового. Вона й справді прегарна, хоча й трошки попсована від довгого лежання в землі». Треба зазначити, що колекціонування царем античних статуй не завжди викликало схвалення сучасників: так стольник П. А. Толстой у своїх записках дорікав Петру, що «в царских палатах и садах повсюду выставлены нагие языческие боги». Пізніше статую перенесли до Гроту Літнього Саду. За розпорядженням Катерини ІІ її перевезли до Катерининського Палацу, а потім — до Михайлівського. Від кінця XVIII — початку XIX ст. статуя знаходилася у Таврійському палаці, за назвою якого й отримала свою сучасну назву. З побудовою у середині XIX ст. Нового Ермітажу статуя стала одним з експонатів музею. Мандри Венери Таврійської на цьому не закінчилися: 1919 року її вивезли до Москви, а під час ВВВ вона перебувала у Свердловську (нині Єкатеринбург). Опис У фігурі Венери Таврійської риси краси, притаманні мистецтву класики (V—IV ст. до н. е.) — спокійна стриманість (поза, вираз обличчя), узагальнена манера без зайвої деталізації, органічно сполучаються з ідеалами III ст. н. е. — витончені пропорції, що відбилися у високій талії, подовжених ногах, тонкій шиї, маленькій голівці, а також у нахилі фігури, повороті корпуса і голови. Якщо статуя Венери Медічі має більш чуттєвий характер, притаманний радше для примхливої та кокетливої жінки, то Венера Таврійська за внутрішнім змістом ближча до Венери Кнідської: відрізняючись від неї більш витягнутими пропорціями, тендітнішою будовою, вона зберігає її строгість і величаву простоту, які сполучаються з винятково м'яким відтворенням форм. Примітки Посилання Історія Венера Таврійська на сайті Державного Ермітажу Долгий путь Венеры Таврической У літературі й мистецтві Описание одной статуи // Литературно-художественный альманах «ФЕНОМЕН». — № 3, июль-сентябрь, 2007. Пётр Киле. «Венере Таврической» Виталий Диксон. «Когда боги шутят» Сценічна версія повісті В. Кучумовъ. Венусъ (Эпоха Петра I). Конкурсная выставка въ Академіи Художествъ. Мармурові скульптури Скульптура Стародавньої Греції Статуї Венери
19956670	https://en.wikipedia.org/wiki/Kuczbork-Wie%C5%9B	Kuczbork-Wieś	Kuczbork-Wieś is a village in the administrative district of Gmina Kuczbork-Osada, within Żuromin County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland. It lies approximately east of Żuromin and north-west of Warsaw. External links Jewish Community in Kuczbork on Virtual Shtetl References Villages in Żuromin County
2985207	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B0%D0%BA%20%D0%91%D1%83%D1%80%D0%B6%D1%83%D0%B0	Жак Буржуа	Жак Буржуа (фр. Jacques Bourgeois; 1912 — 30 серпня 1996) — французький музикознавець. Біографія Під час Другої світової війни, Жак Буржуа брав участь, як лідер Mouvement national des prisonniers de guerre et déportés (Національний рух військовополонених та депортованих). У 1943 році, він співпрацював із Франсуа Міттераном, який потім йому і його другу Альберту Медіну висунув підозру подвійних агентів у гестапо. Він навіть розглядав їх стратити, але утримався від цього через відсутність доказів. У вересні 1944 року, після звільнення Парижа, Жак був заарештований і допитаний Едгаром Мореном і Діонісом Масколо. Але був визнаний невинним і продовжив свою кар'єру в якості музичного теоретика і критик аж до своєї смерті в 1996 році в Парижі. (Джерело: Міттеран Філіп Шорт.) Він був одним з учасників (разом з Антуаном Ґолеа і Жаном Роєм) знаменитої радіопрограми La Tribune des critiques de disques (Трибуна рекордсменів) Арманда Паніґеля на хвилях радіо Музична Франція. Також він був художнім керівником «Хорегій Оранжу» і продюсером радіопрограми Jeunes Chanteurs de demain (Молоді співаки завтра) на Музичній Франції. Праці 1976: Ріхард Ваґнер, Париж, Сьогоднішні видання 1978: Джузеппе Верді, Париж, Видання Julliard 1982: Опера: від походження до завтра, Julliard Примітки Французькі музикознавці
15687417	https://en.wikipedia.org/wiki/Roman%20Catholic%20Diocese%20of%20Angra	Roman Catholic Diocese of Angra	Roman Catholic Diocese of Angra The Diocese of Angra is a Latin Church diocese of the Catholic church in the Portuguese archipelago of the Azores. The see is located in Angra do Heroísmo, in the Terceira island. The current Ordinary is Armando Esteves Domingues. History The Azores, like all the islands and lands discovered during the Portuguese Age of Discoveries, began as jurisdictions of the Order of Christ, under the direction of the vicar of Tomar. Upon the creation of the Bishopric of Funchal, in 1514, the communities of the Azores began to fall within the jurisdiction of the Bishop of Funchal. As the result of a petition by King John III of Portugal, Pope Clement VII created the Bishopric of São Miguel (São Salvador), but this patriarch died (31 January 1533) before a Papal bull was issued. The request to Clement VII included the creation of two new Dioceses, one for the islands of the Azores and the other for the settlements established along the coast of Western African (or its frontiers). A papal bull entitled Æquum reputamus, was issued by Pope Paul III on 3 November 1534, that reorganized the religious jurisdiction of the nascent Empire of Portugal in the lines of the original petition (retroactively to the original Clement VII bull): based on John III's petition and creating the Diœcesis Angrensis for the Azores. The bull was part of a group of decrees and concessions to the Portuguese clergy, beginning with the bull Dum diversas on 18 June 1452. The following year, Pope Paul III elevated the Bishopric of São Salvador, reclassified the Church of São Salvador as a cathedral and placed it under the suffragan of the Archbishop of Funchal. In 1550, the diocese was transferred to the suffragan of the metropole of Lisbon. It was vacant from 1637 to 1671. Bishops of Angra Since its creation, the Diocese of Angra has been governed by the following bishops: Agostinho Ribeiro (1534–1540) Rodrigo Pinheiro (1540–1552) Jorge de Santiago, OP (1552–1561) Manuel de Almada (1564–1567) Nuno Álvares Pereira (1568–1570) Gaspar de Faria (1571–1576) Pedro de Castilho (1578–1583) Manuel de Gouveia (1584–1596) Jerónimo Teixeira Cabral (1600–1612) Agostinho Ribeiro (1614–1621) Pedro da Costa (1623–1625) João Pimenta de Abreu (1626–1632) António da Ressurreição, OP (1635–1637) Lourenço de Castro, OP (1671–1678) João dos Prazeres, OFM (1683–1685) Clemente Vieira, OAD (1688–1692) António Vieira Leitão (1694–1714) João de Brito e Vasconcelos (1718) Manuel Álvares da Costa (1721–1733) Valério do Sacramento, OFM (1738–1757) António Caetano da Rocha (1758–1772) João Marcelino dos Santos Homem Aparício (1774–1782) José da Avé-Maria Leite da Costa e Silva (1783–1799) José Pegado de Azevedo (1802–1812) Alexandre da Sagrada Família, OFM (1816–1818) Manuel Nicolau de Almeida, OCD (1820–1825) Estêvão de Jesus Maria, OFM (1827–1870) João Maria Pereira de Amaral e Pimentel (1872–1889) Francisco Maria do Prado Lacerda (1889–1891) Francisco José Ribeiro Vieira e Brito (1892–1901) José Manuel de Carvalho (1902–1904) José Correia Cardoso Monteiro (1905–1910) Manuel Damasceno da Costa (1915–1922) António Augusto de Castro Meireles (1924–1928) Guilherme Augusto Inácio de Cunha Guimarães (1928–1957) Manuel Afonso de Carvalho (1957–1978) D. Aurélio Granada Escudeiro (1979–1996) António de Sousa Braga (1996–2016) Joao Evangelista Pimentel Lavrador (2016–2021) Armando Esteves Domingues (2022–present) Diocese The episcopal see remains a suffragan of the patriarch of Lisbon, Cardinal Manuel Clemente, and serves the entirety of the archipelago of the Azores. See also Catholic Church in the Azores List of Roman Catholic dioceses in Portugal Roman Catholicism in Portugal References Notes Sources External links GCatholic.org Catholic Church in the Azores Roman Catholic dioceses in Portugal Angra, Roman Catholic Diocese of 1534 establishments in Portugal de:Liste der Bischöfe von Angra
3648650	https://en.wikipedia.org/wiki/Acquapendente	Acquapendente	Acquapendente is a city and comune in the province of Viterbo, in Lazio (Italy). Acquapendente is a centre for the agricultural production of vegetables and wine, and has a tradition of pottery craftsmanship. Its frazione of Torre Alfina is one of I Borghi più belli d'Italia ("The most beautiful villages of Italy"). History The area of modern Acquapendente was settled by Etruscans in Roman times, as archaeological finds have shown. However, the first historical document of the modern city dates from the 9th century AD, with a town named Farisa or Arisa along the Via Francigena. A document from Emperor Otto I, dated 964, contains the first recorded use of the name Acquapendentem which means "hanging water", from several small waterfalls in the Paglia river on the boundary between Lazio and Tuscany. Acquapendente was the first stop in Italy in the travels of Saint Roch in the early 14th century; the saint supposedly spent several days in the hospital there curing plague victims. The city was later part of the March of Tuscany and, from the end of the 14th century and beginning of the 15th, it was part of the commune (later Republic) of Siena. In 1449 it became an independent centre within the Papal States. After the complete destruction of Castro, Lazio in 1649, Acquapendente, previously part of the diocese of Orvieto, became the seat of a diocese that included what had been the diocese of Castro. The diocese of Acquapendente continued in existence until 27 March 1986, when its territory was added to that of Viterbo. No longer a residential bishopric, Aquipendium, as it is called in Latin, is today listed by the Catholic Church as a titular see. Geography Located in the north of the Lazio, near the borders with Tuscany and Umbria, the municipality of Acquapendente borders with Allerona (TR), Castel Giorgio (TR), Castel Viscardo (TR), Grotte di Castro, Onano, Proceno, San Lorenzo Nuovo, San Casciano dei Bagni (SI) and Sorano (GR). Main sights Acquapendente Cathedral (1149) The Watch Tower, remains of the Imperial Castle The church of St. Augustine (16th century) The church of St. Francis The castle of the frazione Torre Alfina, whose central tower was built by the Lombard king Desiderius. The castle was captured by the Neapolitan condottiero Fabrizio Maramaldo during the 1527 Siege of Rome, but the defenders gallantly retained the Cassero. The castle of the frazione Trevinano known from the 12th century. The Monte Rufeno Natural Reserve, north of the city, at an elevation of . It has spectacular woods housing wildlife including, among others, wild boars, Eurasian eagle-owls, turtles and beech martens. A POW camp from World War II Personalities Hieronymus Fabricius (1537–1619), anatomist and surgeon References External links Sagra della Fregnaccia in Acquapendente at Discover Soriano Official website Tourism page Monte Rufeno Natural Reserve Tuscia 360 about Acquapendente with VR panoramas of Pugnaloni Acquapendente pro loco association Gothic sites in Lazio Borghi più belli d'Italia
7508621	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Painted%20Veil%20%282006%20film%29	The Painted Veil (2006 film)	The Painted Veil (2006 film) The Painted Veil is a 2006 American drama film directed by John Curran. The screenplay by Ron Nyswaner is based on the 1925 novel of the same title by W. Somerset Maugham. Edward Norton, Naomi Watts, Toby Jones, Anthony Wong Chau Sang and Liev Schreiber appear in the leading roles. This is the third film adaptation of the Maugham book, following a 1934 film starring Greta Garbo and Herbert Marshall and a 1957 version called The Seventh Sin with Bill Travers and Eleanor Parker, both of these aforementioned are originally produced by Metro-Goldwyn-Mayer (since WB's sister company, Turner Entertainment currently owns the rights for the first 2 film adaptations, based on the original novel of the same name). Plot On a brief trip to London in the early 1920s, earnest and bookish bacteriologist Walter Fane is dazzled by Kitty Garstin, a London socialite. He proposes; she accepts ("only to get as far away from [her] mother as possible"), and the couple have a honeymoon in Venice. They travel to Walter's medical post in Shanghai, where he is stationed in a government lab studying infectious diseases. They are ill-suited, with Kitty much more interested in parties and the social life of the British expatriate community. She meets Charles Townsend, a married British vice consul, and they have an affair. When Walter finds out, he threatens divorce for adultery unless she accompanies him to a village in a remote area of China where he has volunteered to treat victims of an unchecked cholera epidemic. Kitty begs for a quiet divorce, which he initially refuses, but later says only if Townsend will leave his wife Dorothy to marry her. Charles declines to accept, despite earlier claiming his love for Kitty. The couple embark upon an arduous, two-week-long overland journey to the mountainous inland region, which is considerably faster and much easier if they traveled by river, but Walter is determined to make Kitty as uncomfortable as possible. Upon their arrival in Mei-tan-fu, she discovers they will be living in near-squalor, far removed from the town. Their cheerful neighbor Waddington is a British deputy commissioner living in relative opulence with Wan Xi, a young Chinese woman. Walter and Kitty barely speak. Except for a cook and a Chinese soldier assigned to guard her during unrest due to the Chinese civil war, she is alone for long hours. After visiting an orphanage run by a group of French nuns, Kitty volunteers and she is assigned to work in the music room. She is surprised to learn from the Mother Superior that her husband loves children, especially babies. She begins to see him differently, that he can be selfless and caring. When he sees her with the children, he also realizes she is not as shallow and selfish as he had thought. Their marriage begins to blossom in the midst of the epidemic. She soon learns she is pregnant, but is unsure who the father is. Walter – in love with Kitty again – assures her it doesn't matter. The cholera epidemic takes many victims. Just as Walter and the locals are starting to get it under control – due to his creating a system of aqueducts to transport clean water – cholera-carrying refugees from elsewhere arrive in the area, and Walter sets up a camp for them outside town. He contracts the disease and Kitty lovingly nurses him, but he dies, and she is devastated. Bereft and pregnant, she leaves China. Five years later, Kitty is seen in London, well-dressed and apparently happy, shopping with her young son, Walter. They are picking flowers for their visit to Walter's grandfather. They meet Townsend by chance on the street, and he suggests that Kitty meet with him. Asking young Walter his age, he realizes from the reply that he might be the boy's father. Kitty rejects his overtures and walks away. When her son asks who Townsend is, she replies: "No one important, darling". Cast Production Development Prior to 1999, producer Sara Colleton sought to develop a script for The Painted Veil. The script frequently was redrafted as it was intended both to be close to the source material and to take liberties with the source material, specifically to create a feminist version. Actor Edward Norton became involved with the project in 1999. Norton discussed why he liked the project, "It's very much a story about people getting beyond the worst in themselves and figuring out how to look at each other honestly, forgive each other for their failings and get to a better place... When I read it, I was very affected by it because in it I saw my own failings." He suggested casting Naomi Watts for the role of Kitty, but this decision did not take place until after she proved herself a bankable star with her performances in Mulholland Drive (2001) and 21 Grams (2003). When Watts joined the project, she recommended director John Curran, with whom she had collaborated on the 2004 film We Don't Live Here Anymore. The director's expertise with that work convinced Watts and Norton that he would be capable of depicting the dysfunctional relationship in The Painted Veil. The project began development at producers Bob Yari and Mark Gordon's Stratus Film Company, but when Stratus executive Mark Gill left to start Warner Independent Pictures, he took the project with him. Gill began production of the film in partnership with Yari. Gill was later fired before the film's completion by Warner Bros. production president Jeff Robinov. This was said to contribute to the film's marketing difficulties. Yari and Warner Independent Pictures collaborated with a Chinese partner who was granted approval over the script and the finished film. The partnership permitted a budget of $19 million for The Painted Veil. When the Chinese production company reviewed the film, its representatives were unhappy with the depiction of the Chinese uprising and the cholera victims, requesting that the scenes be revised. Norton and Curran expressed concerns that their studio accepted the censorship too quickly, with the director threatening to remove his name from the film. Their pressure resulted in limiting cuts from the film to 38 seconds. Writing Screenwriter Ron Nyswaner and Norton collaborated on the screenplay for the film. They considered the 1925 novel by W. Somerset Maugham to be one-dimensional. Norton expanded the character of Walter Fane, giving him an enhanced role. He also had Walter make peace with his wife Kitty, leading to them falling in love with each other. Norton explaine, "I like to think that we didn't change the book so much as liberate it. We just imagined it on a slightly bigger scale, and made external some of what is internal in the novel." Norton described the novel as "almost unremittingly bleak" and believed that the author had thought that British colonials were unlikely to change. The actor said of his changes, "I went on the assumption that if you were willing to allow Walter and Kitty to grow... you had the potential for a love story that was both tragic and meaningful." Norton considered The Painted Veil to be in the spirit of such films as Out of Africa (1985) and The English Patient (1996), seeing it as "rooted in really looking at the way that men and women hurt each other". Director John Curran suggested setting the film during 1925, when the events of the Chinese nationalist movement were taking place. Norton, who had studied Chinese history at Yale University, agreed with the suggestion. To detail scenes from the time period, Curran, Norton, and Nyswaner relied on excerpts from historian Jonathan Spence's 1969 book To Change China, which covered the inept efforts of Western advisers during these years. Norton said that the character Walter Fane served as "the proxy for the arrogance of Western rationalism." He said that Fane was confused when the Chinese were not grateful for his help, saying "Walter means well, but he's the folly of empire, and that adds a whole new dimension to what happens in the story. It's a metaphor for the way empires get crushed." Filming Filming took place on location in Shanghai, China and in a southern Chinese rural village. The director did not want to build a set for the village beset by cholera, and instead sought a rural area in China. He came across the old quarter of Huangyao (黄姚古镇, huángyáo gǔzhèn) in Guangxi Zhuang Autonomous Region, which then served as the location for the village scenes. The director described the location: "Even the Chinese crew members were amazed at the place we found...It was like going back in time." According to Nyswaner, a large amount of time of the film production was spent negotiating with the Chinese government for the completion of the film, as there were disagreements over issues in the script. Most of the film was shot in Guangxi. Director John Curran said "We wanted this movie to be distinctly Chinese. We didn’t want it to look like a film that you could shoot in Canada or Mexico or Italy." Line producer Antonia Barnard states that initially the film, like the novel, was to be set in Hong Kong; however, the crew realized Hong Kong of the time period would be difficult to replicate. They altered the story to set the plot in Shanghai; the crew shot "Shanghai for Shanghai in the period, and shot London scenes in Shanghai as well." Music The official soundtrack was composed by Alexandre Desplat, and features Lang Lang on the piano. "The Painted Veil" "Gnossienne No 1" (composed by Erik Satie) "Colony Club" "River Waltz" "Kitty's Theme" "Death Convoy" "The Water Wheel" "The Lovers" "Promenade" "Kitty's Journey" "The Deal" "Walter's Mission" "The Convent" "River Waltz" "Morning Tears" "Cholera" "The End of Love" "The Funeral" "From Shanghai to London" There are also three songs not listed on the official soundtrack. All of them are performed by the Choir of the Beijing Takahashi Culture and Art Centre: "Le Furet Du Bois Joli" (Composed by Pierre De Berville, Arranged by Evan Chen) "À la claire fontaine" (Vocals by N. Porebski / L. Descamps, Piano by Roger Pouly, Courtesy of Les Petits Minous). This is heard after the funeral of Dr. Fane. "Reste Avec Moi" (French translation of "Abide with Me", with words by Henry Lyte, Music by William Monk, Arranged by Evan Chen) Marketing The film's post-production schedule was slated to conclude in late summer 2006, but did not finish until November. According to Laura Kim, the marketing and publicity head of Warner Independent Pictures, the delay slowed award and media recognition for the film. Other studios were duplicating DVDs of their films for awards organizations, so The Painted Veil was unable to get first priority in processing. When The Painted Veil had a limited release in the United States on December 20, 2006 in the cities of Los Angeles and New York City, the meager marketing campaign for the film was criticized. Half a dozen people associated with the film complained that Warner Independent Pictures conduct of the marketing campaign was failing to gain the film enough attention. Film critic Rex Reed of The New York Observer wrote, "Nobody can understand why Warner Independent Pictures is keeping this movie such a secret; it is filled with Oscar possibilities that should be shouted from the rooftops." The firing of Mark Gill, one of the initial producers of The Painted Veil and who brought it to Warner Independent Pictures, was cited as a reason for the small scale of the film's marketing campaign. Director John Curran said to Warner Independent "Any transition is not going to be ideal. When the guy who has gotten you on board is gone, you're kind of exposed." Others also criticized the studio for not providing a large enough marketing budget, pointing out that the previous year's Good Night, and Good Luck had a more successful campaign with television and newspaper ads. The Painted Veil eventually expanded to 23 more markets on December 29, 2006, with additional cities on January 5, 2007. Warner Independent hosted 80 screenings of The Painted Veil in Los Angeles, New York, San Francisco, and London as well as to various Hollywood guilds, to promote the film. Release and reception Box office The Painted Veil initially had a limited release in four theaters in the United States on December 20, 2006, grossing $51,086 over the opening weekend. The film gradually expanded its showings in the United States and Canada, peaking at 287 theaters on the weekend of January 26, 2007. The Painted Veil ultimately grossed $8,060,487 in the United States and Canada and $18,850,360 in other territories for a worldwide total of $26,910,847. Critical reception On Metacritic, the film has received a score of 69 out of 100 based on 33 reviews, indicating "generally favorable reviews". Manohla Dargis of The New York Times wrote the story seems "so unlikely for modern adaptation, particularly when, as is the case here, it hasn’t been refitted with a contemporary hook or allegory for audiences who wouldn’t know Maugham from Edna Ferber. Instead, as nicely directed by John Curran and adapted to the screen by Ron Nyswaner, this version of the story lulls you by turning Maugham’s distaff bildungsroman into a fine romance. Even better, the new film gives us ample opportunity to spend time with Ms. Watts, whose remarkable talent helps keep movie faith and love alive, even in the tinniest, tiniest vehicles . . . An inveterate stealer and masticator of scenes, Mr. Norton is very fine here, especially early on, before his billing gets the better of the story and he begins riding around heroically on horseback . . . Whether through craft or constitution, [he] invests Walter with a petty cruelty that makes his character’s emotional thaw and Kitty’s predicament all the more poignant." Carina Chocano of the Los Angeles Times wrote the film "has all the elements in place to be a great epic, but it fails to connect, to paraphrase Maugham's contemporary E.M. Forster, the prose with the passion. It's impeccable, but leaves you cold." Peter Travers of Rolling Stone rated the film three out of four stars and commented "If you're suspecting this third movie version of W. Somerset Maugham's 1925 novel may carry the infectious dullness of prestige filmmaking, rest easy...the film is a period piece propelled by emotions accessible to a modern audience...The Painted Veil has the power and intimacy of a timeless love story. By all means, let it sweep you away." Meghan Keane of The New York Sun wrote the film "may at times threaten to fall into an abyss of sentimentality, and it has moments that seem mere transitions to propel the plot, but it manages a charming historic portrait without insulting the audience's intelligence." Todd McCarthy of Variety thought the story "feels remote and old-school despite a frankness the two previous film versions lacked." He added "Present scripter Ron Nyswaner makes some solid fundamental decisions, beginning with the telescoping down to the barest minimum the London-set opening...All the same, the film is still dominated by the stuffy, repressed personality of Fane, whose emotional stonewalling of his wife produces a stifling of Kitty's naturally more vivacious, if common, personality. Despite the extremes of human experience on view, there is a certain blandness to them as they play out, a sensation matched by the eye-catching but picture-postcard-like presentation of the settings...Even the ultra-capable Norton and Watts aren't fully able to galvanize viewer interest in their narrowly self-absorbed characters." Accolades Composer Alexandre Desplat won the 2006 Golden Globe Award for Best Original Score. Desplat also won an award for Best Original Score from the Los Angeles Film Critics Association for both The Painted Veil and The Queen (2006). Ron Nyswaner won the National Board of Review Award for Best Adapted Screenplay and was nominated for the Independent Spirit Award for Best Screenplay but lost to Jason Reitman for Thank You for Smoking. Edward Norton was nominated for the Independent Spirit Award for Best Male Lead. The San Diego Film Critics Society honored Norton for his work in this movie, The Illusionist, and Down in the Valley. The London Film Critics' Circle nominated Toby Jones as Best British Supporting Actor of the Year. Legacy In 2024, while promoting Feud: Capote vs. the Swans, Naomi Watts was asked to name her most underrated film and chose The Painted Veil, saying "I thought it was a really lovely filmthat nobody saw. It just sort of went by." References External links 2006 films 2000s historical romance films 2006 romantic drama films Films about adultery American romantic drama films Chinese drama films 2000s Chinese films Chinese-language films Cholera Films about death Films based on British novels Films based on works by W. Somerset Maugham Films scored by Alexandre Desplat Films set in China Films set in London Films set in Shanghai Films set in the 1920s Films set in Venice Films shot in China 2000s French-language films American historical romance films American pregnancy films Romantic epic films Warner Independent Pictures films Films directed by John Curran Films about infectious diseases 2000s English-language films 2000s American films
2604593	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%B0%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0%20%D0%AE%D0%BD%D0%B3%D0%B0	Діаграма Юнга	Діаграма Юнга — у математиці є комбінаторним об'єктом, корисним у теорії представлень та . Діаграма забезпечує зручний спосіб опису представлення групи симетричних та загальних лінійних груп та вивчення їх властивостей. Діаграми Юнга були введені , математиком Кембриджського університету, в 1900 році. Невдовзі, у 1903 році, вони були застосовані у вивченні симетричної групи Георгом Фробеніусом. У подальшому теорію діаграм Юнга розвинули багато математиків, зокрема , Вільям Годж, , Джан-Карло Рота, , та . Визначення Примітка: ця стаття використовує англійську конвенцію для відображення "Діаграм та таблиць Юнга". Діаграми Діаграма Юнга (також називається діаграмою Феррерса, особливо, якщо вона представлена з використанням точок) - це скінчена колекція комірок, розташованих у стовпцях, що лежать у лівих-виправданих рядках, з довжинами рядків у незмінному порядку. У переліку кількості кодів у кожному рядку задано розділ невід'ємного цілого числа , загальну кількість кодів діаграми. Схоже, діаграма Юнга має форму , і вона містить ту ж саму інформацію, що і цей розділ. Зберігання однієї діаграми Юнга в іншій означає часткове впорядкування на множині всіх розділів, що насправді є структурою гратки, відомої як . У кожному стовпчику вказано кількість комірок діаграми Юнга, яка дає інший розділ, сполучений або переміщений розділ λ; одержує діаграму Юнга такої форми, яка відбиває оригінальну діаграму вздовж головної діагоналі. Існує майже загальна згода про те, що в маркуванні комірки діаграми Юнга за парними цілими числами перший індекс вибирає рядок діаграми, а другий індекс вибирає поле в рядку. Тим не менш існують дві чіткі конвенції для відображення цих діаграм: перша розміщує кожен рядок під попереднім, а друга розміщує кожен рядок у верхній частині попереднього. Оскільки перша конвенція в основному використовується англофонами, тоді як вони часто віддають перевагу французьким мовам, звичайно в цій конвенції існує, відповідно, як англійське позначення та французьке позначення; наприклад, у своїй книзі про симетричні функції, радить читачам, які віддають перевагу Французькій конвенції, "читати цю книгу вгору вниз у дзеркалі" (Macdonald 1979, p. 2). Ця номенклатура, мабуть, почалася як жартівлива. Англійське позначення відповідає універсальному використанню матриць, тоді як французьке позначення лише наближається до конвенції декартових координат; однак, французьке позначення відрізняється від цієї конвенції, поставивши в першу чергу вертикальну координату. На малюнку праворуч показано діаграму Юнга , яка відповідає розділу (5, 4, 1) номеру 10 за допомогою англійського позначення. Кон'югативним розділом, який вимірює довжину колонки, є (3, 2, 2, 2, 1). Довжина руки та ноги У багатьох програмах, наприклад, при визначенні , зручно визначити довжину руки aλ(s) комірки s як число стовпців праворуч від s на діаграмі λ. Аналогічно, довжина ноги lλ(s) - це кількість комірок нижче s. Ця позначка передбачає, використання англійського позначення. Наприклад, значення гака комірки s в λ є тоді це просто aλ(s)+lλ(s)+1. Таблиці Таблиці Юнга отримуються, заповненням комірок діаграми Юнга діаграми з символами, взятими з деякого алфавіту, який, як правило, повинен бути повністю впорядкованою множиною. Спочатку цей алфавіт був набором індексованих змінних , , ..., але зараз для зручності зазвичай використовується набір чисел. У своїй оригінальній заявці до , таблиці Юнга мають різних записів, довільно призначених коміркам діаграми. Таблиця називається стандартною, якщо записи в кожному рядку та кожен стовпчик збільшуються. Число відмінних стандартних таблиць Юнга на записів дається 1, 1, 2, 4, 10, 26, 76, 232, 764, 2620, 9496, ... (послідовність A000085 в ЕПЦЧ) В інших програмах природно, щоб однаковий номер з'явився більше одного разу (або взагалі не з'явився) у таблиці. Таблиця називається напів стандартною або стовпчико-строгою, якщо записи трішки збільшуються вздовж кожного рядка і суворо зменшують кожен стовпчик. Записуючи кількість разів, коли кожне число відображається у табличці, дається послідовність, відома як вага таблиць. Таким чином, стандарт таблиць Юнга являє собою саме напів стандартну таблицю ваги (1,1, ..., 1), яка вимагає, щоб кожне ціле число до з'являлося рівно один раз. Варіації Існує декілька варіантів цього визначення: наприклад, суворого-рядкова таблиця, яка збільшує кількість записів по рядках і збільшує колонки. Також були розглянуті таблички зі зменшувальними записами, зокрема, в . Існують також узагальнення, такі як таблиця доміно або стрічкова таблиця, в якій декілька комірок можуть бути згруповані разом перед призначенням записів до них. Асиметричні таблиці Асиметрична форма являє собою пару розділів таких, що діаграма Юнга містить діаграму Юнга ; це позначається /. Якщо = (1,2,...) і =(1,2,...),, то сховище діаграм означає, що ≤ для всіх . Діаграма асиметричної форми / - це теоретико-множинна різниця діаграми Юнга та діапазонів та : множина квадратів, що належать до діаграми , але не до . Асиметрична таблиця форми / отримується заповненням квадратів відповідної асиметричної діаграми; така таблиця є напів стандартом, якщо записи в кожному її рядку повільно зростають і суворо збільшуються в кожному стовпчику, і це нормально, якщо всі числа від 1 до числа квадратів асиметричної діаграми з'являються рівно один раз. У той час як карта з розділів на їх діаграму Юнга ін'єктивна, це не так з карти з асиметричною фігурою на асиметричну діаграму; отже, форма асиметричної діаграми не завжди може бути визначена тільки з набору заповнених квадратів. Незважаючи на те, що багато властивостей асиметричних таблиць залежать лише від заповнених квадратів, деякі операції, визначені на них, вимагають явного знання λ та μ, тому важливо, щоб асиметричні таблиці записували цю інформацію: дві різні асиметричні таблиці можуть відрізнятися лише за своєю формою, в той час як вони матимуть один і той же набір квадратів, кожен з яких заповнюється однаковими записами. </ref> therefore the shape of a skew diagram cannot always be determined from the set of filled squares only. Although many properties of skew tableaux only depend on the filled squares, some operations defined on them do require explicit knowledge of and , so it is important that skew tableaux do record this information: two distinct skew tableaux may differ only in their shape, while they occupy the same set of squares, each filled with the same entries.> Таблиці Юнга можуть бути ідентифіковані з асиметричною таблицею, в якій {{mvar\|μ} - порожній розділ (0) (унікальний розділ 0). Будь-яка напів стандартна таблиця з формою / з позитивними цілими записами породжує послідовність розділів (або діаграми Юнга), починаючи з , і беручи за розділ , розміщується далі в послідовності, в якій діаграма отримується з , додавши всі поля, що містять значення value ≤ в ; цей розділ з часом стає рівним . Будь-яка пара послідовних форм у такій послідовності є асиметричною формою, діаграма якої містить не більше одного коду в кожному стовпчику; такі форми називаються горизонтальними смугами. Ця послідовність розділів повністю визначає , і насправді можна визначити напів стандартною таблицею як такі послідовності, як це робив Макдональд (Macdonald 1979, p. 4).Це визначення включає розділи і у даних, що містять асиметричну таблицю. Огляд програм Таблиці Юнга мають численне застосування в комбінаториці, теорії представлень та алгебраїчній геометрії. Розглянуто різні способи підрахунку "Таблиць Юнга" і доведено спосіб визначення та ідентифікації для функцій Шура. Відомо багато комбінаторних алгоритмів на таблицях, в тому числі Шютценбергера та . Ласкукс і Шютценбергер вивчали асоціативний продукт на наборі всіх напів стандартних таблиць Юнга, надавши їм структуру під назвою (французька: le monoïde plaxique). У теорії зображень стандартні таблиці Юнга з розміром описують основи нескоротних уявлень симетричної групи на букв. в кінцевомірному загальної лінійної групи параметризована набором напів стандартних таблиць Юнга фіксованої форми над алфавітом {1, 2, ..., }. Це має важливі наслідки для теорії інваріантів, починаючи від роботи Годжа на грассманіану який далі досліджує Джан-Карло Рота з співавторами, включаючи і , а також . , що описує (серед інших речей) розпад тензорного добутку нескоротних уявлень на нескоротні компоненти, сформульовано в термінах певного асиметричної напівстандартної таблиці. Застосування до алгебраїчного центру геометрії навколо на грассманіанах та . Деякі важливі класи гомології можуть бути представлені та описані в термінах таблиць Юнга. Застосування в теорії зображень Дивіться також: Діаграми Юнга знаходяться в тісному взаємозв'язку з симетричної групи над комплексними числами. Вони забезпечують зручний спосіб визначення , з яких побудовані . Багато фактів про зображення можна вивести з відповідної діаграми. Нижче ми описуємо два приклади: визначення розмірності зображення та обмеження зображення. В обох випадках ми побачимо, що деякі властивості представлення можна визначити, використовуючи лише його діаграму. Діаграми Юнга також параметризують незвідні поліноміальні зображення загальної лінійної групи (коли вони мають не більше непорожніх рядків) або незвідні зображення спеціальної лінійної групи (коли вони мають не більше порожніх рядків), або незвідні комплексні зображення спеціальної унітарної групи (знову ж таки, коли вони мають не більше порожніх рядків). У цих випадках центральну роль відіграє напів стандартна таблиця з записами до , а не стандартна таблиця; зокрема це число тих таблиць, які визначають розмір представлення. Розмірність зображення Розмір нескоротного представлення симетричної групи , що відповідає розбиттю з , дорівнює кількості різних стандартних таблиць Юнга, які можна отримати з діаграми представлення. Цей номер можна розрахувати за . Гачок з довжиною гачка комірки у діаграмі Юнга форми - це число комірок, що знаходяться в одному рядку справа від нього, а також ті комірки в тому ж стовпчику під ним, плюс один (для самої комірки). За формулою довжини гачка розмір нескоротного зображення - поділена на виріб довжини гачка всіх комірок у діаграмі подання: На малюнку праворуч показано довжини гаків для всіх комірок на діаграмі розділу 10 = 5 + 4 + 1. Таким чином Аналогічно, розмір нескоротного представлення , що відповідає розбиттю λ з n (з не більше r частинами), - це число напівстандартного зображення Юнга у формі λ (що містить лише записи від 1 до r), яке задається формулою довжини гачка: де індекс i дає рядок і колонку j комірки. Наприклад, розділ (5, 4, 1) ми отримуємо як розмір відповідного нескоротного представлення GL7 (переміщення кодів рядками): Обмежені зображення Представлення симетричної групи на елементах, також є зображеннями симетричної групи на елемента . Однак неприйнятне зображення не може бути неприйнятним для . Натомість це може бути пряма сума декількох уявлень, які нескоротні для Sn-1. Ці уявлення потім називаються факторами (див. також ). Питання про визначення цього розкладу обмеженого представлення даного незвідного зображенням Sn, що відповідає розбиттю з , відповідає наступним чином. Один з них утворює набір всіх діаграм Юнга, які можна отримати з діаграми форми , видаливши лише одну комірку (яка повинна бути в кінці його рядка та її стовпчика); потім обмежене представлення розкладається як пряма сума незвідних представлень , що відповідають тим діаграмам, кожен з яких з'являється лише один раз у сукупності. Дивіться також Примітки Список літератури William Fulton. Young Tableaux, with Applications to Representation Theory and Geometry. Cambridge University Press, 1997, . Howard Georgi, Lie Algebras in Particle Physics, 2nd Edition - Westview Macdonald, I. G. Symmetric functions and Hall polynomials. Oxford Mathematical Monographs. The Clarendon Press, Oxford University Press, Oxford, 1979. viii+180 pp. Laurent Manivel. Symmetric Functions, Schubert Polynomials, and Degeneracy Loci. American Mathematical Society. Jean-Christophe Novelli, Igor Pak, Alexander V. Stoyanovkii, "A direct bijective proof of the Hook-length formula ", Discrete Mathematics and Theoretical Computer Science 1 (1997), pp. 53–67. Bruce E. Sagan. The Symmetric Group. Springer, 2001, Predrag Cvitanović, Group Theory: Birdtracks, Lie's, and Exceptional Groups. Princeton University Press, 2008. Посилання Eric W. Weisstein. "Ferrers Diagram ". From MathWorld—A Wolfram Web Resource. Eric W. Weisstein. "Young Tableau ." From MathWorld—A Wolfram Web Resource. Semistandard tableaux entry in the FindStat database Standard tableaux entry in the FindStat database Теорія представлень скінченних груп Симетричні функції Розбиття числа
7352276	https://en.wikipedia.org/wiki/Ivan%20Doronin	Ivan Doronin	Ivan Doronin Colonel Ivan Vasilyevich Doronin (– 2 February 1951, Moscow) was a Soviet pilot and Hero of the Soviet Union (April 20, 1934). Biography Doronin was born on in Kamenka, Nikolayevsky Uezd, Samara Governorate (now Pugachyovsky District, Saratov Oblast) to a Russian peasant family. He volunteered for the navy (Baltic Fleet) in 1920 and in 1924 he was assigned to Yegoryevsk Aviation Theorethical School. He graduated from the Sevastopol Flying School in 1925 and then served as a navy pilot in the Black Sea Fleet, later as instructor in naval aviation school. In 1930, Ivan Doronin joined the civil aviation in the Russian North. He was a crew commander at a line Irkutsk-Yakutsk-Bodaybo. He participated in exploration of Kara Sea. Doronin was the first to fly over Verkhoyansk Range, he has mapped a line from Irkutsk to Ust-Srednekan. In 1934, he took part in the rescue of the Chelyuskin steamship crew from an improvised airstrip on the frozen surface of the Chukchi Sea, for which he would be awarded the title of the Hero of the Soviet Union. In 1939 he graduated from Zhukovsky Air Force Engineering Academy. Later in his life, Ivan Doronin headed experimental flight stations at Aircraft Factory №1 and Aircraft Factory №301. In 1947, he retired due to his illness. He died at February 2, 1951. Ivan Doronin is buried in Moscow, at Novodevichy Cemetery. Ivan Doronin was also awarded the Order of Lenin. Memory Streets were named after Doronin in Astrakhan, Ekaterinburg, Moscow, Yaroslavl, Sevastopol. A post mark was issued in 1935 to commemorate Ivan Doronin. A river ship was named after him. References 1903 births 1951 deaths People from Saratov Oblast People from Nikolayevsky Uyezd (Samara Governorate) Communist Party of the Soviet Union members Russian aviators Russian explorers Soviet Navy personnel Soviet World War II pilots Heroes of the Soviet Union Recipients of the Order of the Red Banner
1432223	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%88%D1%82%D0%B5%20%28%D0%9A%D1%8E%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29	Двориште (Кюстендильська область)	Двориште (Кюстендильська область) Двориште — село в Кюстендильській області Болгарії. Входить до складу общини Кюстендил. Населення За даними перепису населення 2011 року у селі проживали осіб. Національний склад населення села: Розподіл населення за віком у 2011 році: Динаміка населення: Примітки Села Кюстендильської області
75414842	https://en.wikipedia.org/wiki/1990%20Fernleaf%20International%20Classic%20%E2%80%93%20Singles	1990 Fernleaf International Classic – Singles	1990 Fernleaf International Classic – Singles Conchita Martínez was the defending champion, but did not compete this year. Wiltrud Probst won the title by defeating Leila Meskhi 1–6, 6–4, 6–0 in the final. Seeds Draw Finals Top half Bottom half References External links Official results archive (ITF) Official results archive (WTA) Singles Singles Fern
847100	https://en.wikipedia.org/wiki/Cambrian%20Mountains	Cambrian Mountains	Cambrian Mountains The Cambrian Mountains (in a narrower sense: Elenydd) are a series of mountain ranges in Wales. The term Cambrian Mountains used to apply to most of the upland of Wales, and comes from the country's Latin name . Since the 1950s, its application has become increasingly localised to the geographically homogeneous Mid Wales uplands, known in Welsh as Elenydd, which extend from Plynlimon (Pumlumon) to Radnor Forest in the east and Mynydd Mallaen to the south. This barren and sparsely populated 'wilderness' has been referred to as the Desert of Wales. The area includes the sources of the River Severn and River Wye and was unsuccessfully proposed as a national park in the 1960s and 1970s. The highest point of the range is Plynlimon, at . The wider, more historic, use of the term also includes Snowdonia in North Wales, and the Brecon Beacons and Black Mountains in South Wales. They range in height up to in Snowdonia. Geology and topography While Snowdonia contains a mix of volcanic rocks and sedimentary rocks of Cambrian and Ordovician age, the mountains of South Wales are mainly Devonian age Old Red Sandstone and Carboniferous Limestone and similarly aged sandstones. The ranges of mid-Wales on the other hand are predominantly formed from Ordovician and Silurian sandstones and mudstones which in many areas outcrop only infrequently so resulting in more rounded grassy hills. The Cambrian Mountains (in the modern sense of the term) are generally less popular with hillwalkers and scramblers than the ranges to their north and south. Since all of Wales' ranges face the predominant westerly air stream coming in from the Atlantic Ocean, they enjoy high levels of rainfall and are the source of numerous rivers, among which the rivers Severn and Wye, which rise on the eastern slopes of Pumlumon, are the largest. Dams and wind farms The Cambrian Mountains host the Elan Valley Reservoirs and Llyn Brianne reservoir, which provide water for the English West Midlands and for South Wales respectively. They include the Clywedog Reservoir and Nant y Moch Reservoir. Cefn Croes, the site of a controversial wind farm project, is in the Cambrian Mountains, just south of the A44 road between Aberystwyth and Llangurig. National park proposal The area was proposed as a national park in 1965 by the National Parks Commission, a precursor body of the Countryside Commission. However, the proposal was opposed by many farmers and local authorities in the area. Formal consultations on the proposal began in 1970, and in 1971 the Countryside Commission proposed a revised boundary for the designation. The proposed area, of , covered the area of Pumlumon and Elenydd, within an area bounded by the settlements of Machynlleth, Llangurig, Rhayader, Newbridge-on-Wye, Llanwrtyd Wells, Llandovery, Pumsaint, Tregaron, and Devil's Bridge. Despite continuing local opposition, the Countryside Commission published the order designating the area on 15 August 1972, and submitted it to the Secretary of State for Wales, Peter Thomas, for confirmation. Objections to the proposed designation were then made by all five county councils, 5 of the 7 district councils, 5 parish councils, the National Farmers Union, the Country Landowners Association, Plaid Cymru, the Campaign for the Protection of Rural Wales and others. Support for the designation was expressed by the Ramblers Association, Youth Hostels Association, and Cyclists' Touring Club. In July 1973, the Secretary of State announced the decision not to proceed with the designation because of "massive evidence of objections", and also rejected a call to hold a public inquiry. This was the first time such a recommendation on national park designation had not been accepted. Principal summits This list confines itself to the more geographically restricted area referred to above. Pen Pumlumon Fawr [Plynlimon] Pen Pumlumon Arwystli Pen Pumlumon Llygad-bychan Y Garn Pumlumon Fach Rhos Fawr Y Domen Ddu Drygarn Fawr Gorllwyn Bryn Bach Pen y Garn Y Gamriw Llan Ddu Fawr Pegwn Mawr Clipyn Du Y Glog (Draws Drum) Cefn Croes Gallery See also Elenydd Desert of Wales The Cambrian Way high level long-distance footpath Exercise Cambrian Patrol References External links The Cambrian Mountains Society The Cambrian Mountains Initiative Cambrian Mountains tourism guide Cambrian Mountains walking guide Landforms of Powys Landforms of Gwynedd Landforms of Conwy County Borough Landforms of Carmarthenshire Landforms of Ceredigion Landforms of Rhondda Cynon Taf Landforms of Merthyr Tydfil County Borough Landforms of Torfaen Landforms of Blaenau Gwent Mountain ranges of Wales
224515	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BB%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82	Мілерит	Мілерит — мінерал, сульфід нікелю ланцюжкової будови. Етимологія та історія Міллерит вперше був знайдений у 1845 році австрійським геологом, мінералогом Вільгельмом Ріттером фон Гайдінгером (1795 — 1871) у типовій місцевості Яхимов (Санкт Йоахімсталь) у чеській частині Рудних гір. Його назвали на честь британського мінералога Вільяма Геллоуза Міллера (1801 — 1880), який вперше досліджував мінерал. Загальний опис Хімічна формула: NiS. Нікелевий колчедан. Містить (%): Ni — 64,67; S — 35,33. Домішки Fe, Co, Cu. Сингонія тригональна. Дитригонально-дипірамідальний вид. Форми виділень — радіально-променисті, волосоподібні, сплутано-волокнисті, іноді зернисті агрегати, кірочки; кристали мають голчату форму (з поздовжнім штрихуванням), довжина 0,5-15 мм (до 7 см). Спайність досконала. Густина 5,2-5,6. Твердість 3,5-4,5. Колір латунно-жовтий, іноді з веселковою грою кольорів. Риса зеленувато-чорна. Блиск металічний. Непрозорий. Крихкий. Добрий провідник електрики. Утворюється гідротермальним шляхом, найчастіше у вигляді низькотемпературного мінералу, в порожнинах вапняків і карбонатних жилах і в бариті; продукт зміни інших мінералів нікелю; також в осадових гірських породах, пов'язаних з вугільними відкладами, рідше в серпантинах. Асоціація: герсдорфіт, полідиміт, нікелін, галеніт, сфалерит, пірит, халькопірит, піротин, пентландит, кубаніт, кальцит, доломіт, сидерит, барит, анкерит. Зустрічається в сульфідних жилах в асоціації з нікелевими і кобальтовими мінералами. На родовищах мідно-нікелевих руд присутній як пізній або вторинний мінерал. Входить до складу нікелевих руд. Збагачується аналогічно пентландиту. Зустрічається в гідротермальних сульфідних жилах Саксонії, Саарбрюкена, Ділленбурґа, Зігена (ФРН), шт. Пенсільванія, Нью-Йорк, Айова, Міссурі, Вісконсин (США), Ґламорґан (Уельс, Велика Британія), Маларктик, Квебек, Садбері (пров. Онтаріо, Канада) та ін., а також у кам'яновугільних родовищах Кладно, Яхімов (Чехія). Див. також Список мінералів Примітки Література Palache, C., H. Berman, and C. Frondel (1944) Dana’s system of mineralogy, (7th edition), v. I, 239–241. Посилання Webmin Mineral galleries Webmineral Mindat Wisconsin minerals University of Kentucky, Kentucky Geological Survey, Sulfide Minerals Wisconsin minerals Millerite / Handbook of mineralogy Сульфіди (мінерали) Мінерали, названі на честь людей Мінерали нікелю
14170919	https://en.wikipedia.org/wiki/GGA3	GGA3	GGA3 ADP-ribosylation factor-binding protein GGA3 is a protein that in humans is encoded by the GGA3 gene. This gene encodes a member of the Golgi-localized, gamma adaptin ear-containing, ARF-binding (GGA) family. This family includes ubiquitous coat proteins that regulate the trafficking of proteins between the trans-Golgi network and the lysosome. These proteins share an amino-terminal VHS domain which mediates sorting of the mannose 6-phosphate receptors at the trans-Golgi network. They also contain a carboxy-terminal region with homology to the ear domain of gamma-adaptins. Alternative splicing of this gene results in two transcript variants. Interactions GGA3 has been shown to interact with ARF1 and ARF3. References Further reading
4555472	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B0%20Boeing%20737%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%20%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%BC	Катастрофа Boeing 737 під Меленом	Катастрофа Boeing 737 під Меленом — велика авіаційна катастрофа, що сталася 29 грудня 1994 року. Пасажирський авіалайнер Boeing 737-4Y0 турецької авіакомпанії Turkish Airlines виконував внутрішній рейс TK 278 за маршрутом Анкара — Ван, але при заході на посадку в пункті призначення врізався в пагорб за 4 кілометри від аеропорту Вана. З 76 осіб (69 пасажирів і 7 членів екіпажу), що перебували на його борту, загинули 57. Катастрофа рейсу 278 стала найбільш смертоносною за участю Boeing 737-400, поки 1 січня 2007 року її не перевершила . Також катастрофа рейсу 278 стала четвертою авіакатастрофою (за кількістю загиблих) в історії Туреччини. Літак Boeing 737-4Y0 (реєстраційний номер TC-JES, заводський 26074, серійний 2376) був випущений в 1992 році (перший політ здійснив 25 жовтня). 21 квітня 1993 року був переданий авіакомпанії Turkish Airlines, у якій отримав ім'я Mersin. Оснащений двома турбовентиляторними двигунами CFM International CFM56-3C1. Екіпаж і пасажири Командир повітряного судна (КПС) — Адем Унгун. Другий пілот — Явуз Аліші. У салоні літака працювали 5 бортпровідників. На борту літака перебували 69 пасажирів, включаючи двох немовлят. Хронологія подій О 15:30 EET рейс TK 278 врізався в покритий снігом пагорб недалеко від району «Едреміт» на висоті 1700 метрів над рівнем моря приблизно за 4 кілометри від ЗПС № 03 аеропорту імені Феріта Мелена під час третього заходу на посадку в поганих погодних умовах, незважаючи на попередження авіадиспетчера більше не робити спроб заходити на посадку в хуртовину (видимість становила 900 метрів і знижувалася до 300 метрів). Від удару об пагорб лайнер розірвало на три частини, пожежі на місці катастрофи не виникло. З 76 осіб на борту літака вижили 19 (2 бортпровідники та 17 пасажирів), усі отримали серйозні травми. Розслідування Авіакатастрофи 1994 Авіакатастрофи Boeing 737 Classic 1994 у Туреччині Грудень 1994
3432797	https://uk.wikipedia.org/wiki/Disco%20Elysium	Disco Elysium	Disco Elysium — рольова відеогра, розроблена та випущена естонсько-британською студією ZA/UM. Гра натхненна рольовими іграми Infinity Engine, її сюжет написав і створив дизайн естонський романіст Роберт Курвіц. Вийшла для Microsoft Windows року, а вихід на PlayStation 4, PlayStation 5 та Xbox One відбувся у 2021 році. Сюжет оповідає про детектива, який розслідує зі своїм напарником таємниче вбивство. Ця справа виявляється доленосною, ставши нагодою переосмислити своє життя та відшукати вирішення особистих проблем. Ігровий процес Disco Elysium являє собою рольову відеогру з відкритим світом і велике значення приділяє діалогам. Ігровий процес демонструється в ізометричній проєкції, і для переміщення персонажа, взаємодії з іншими персонажами і предметами в світі гри використовується інтерфейс «point and click». У грі немає битв і окремої бойової системи в традиційному для рольових відеоігор сенсі — всі дії, що їх вимагають ігрові ситуації, демонструються і вирішуються через дерева діалогів і випробування навичок. У грі чотири основні групи навичок: інтелект, психіка, фізика і моторика, кожному з них відповідає шість різних вторинних навичок — в цілому їх 24. На початку пропонується розподілити 12 очок навичок. Нові очки отримуються внаслідок набору досвіду за виконання завдань; навички також можуть посилити чи послабити екіпіровкою деяких предметів. Disco Elysium має «шафу думок», куди екіпірується певна ідея, отримана внаслідок спілкування з іншими персонажами чи виявлення особливих предметів. Після екіпірування ідея якийсь час обдумується і дає бонуси та штрафи до навичок: деякі діють на час обдумування, інші лишаються назавжди. Спершу доступні 3 комірки ідей, але витрачаючи очки навичок, їх можна отримати разом 12. Сюжет Світ гри Дія гри розгортається в світі Елізіум приблизно рівня середини XX століття, що постраждав від містичного катаклізму. Світ має форму диска, як припускають місцеві вчені. Елізіум складається з «ізолів» (isolas) — масивів суші та морів, відокремлених один від одного туманною субстанцією Бляклістю (Pale), де поступово порушуються закони реальності. Бляклість повільно поширюється світом. Тривале перебування в ній може спричинити психічну нестабільність, а пересування нею, що зазвичай виконується за допомогою аеростатів, вважається дуже небезпечним. Нації та народи в Disco Elysium зазвичай дотримуються чотирьох основних ідеологій: комунізму, фашизму, моралізаторства та ультралібералізму. Комунізм, також званий мазовізмом, був заснований економістом та історичним матеріалістом на ім'я Крас Мазов, і замість того, щоб асоціюватися з червоним кольором і серпом і молотом, ця ідеологія натомість представлена білим кольором і пентаграмою, оточеною парою оленячих рогів. Моралізм, незважаючи на те, що він є центристською ідеологією, має релігійні відтінки через його асоціацію з найбільшою релігією Елізіуму, долоріанством. Однією з домінантних постатей долоріанства є «Непорочні» (Innocences), особи, схожі на святих, які, як кажуть, є «втіленнями історії» і володіють великою релігійною та політичною владою протягом свого життя, подібно до посади Папи Римського. Найвеличнішою та найвпливовішою серед історичних «Непорочних» була Долорес Деї, жінка таємничого походження, яка нібито мала сяйливі легені та заснувала багато інституцій світу. Завдяки впливу Долорес Деї символом кохання у світі Disco Elysium є легені, а не серце. Сюжет Disco Elysium відбуваються в бідному районі міста Ревачоль на острові Інсулінде. За сорок дев'ять років до подій гри хвиля комуністичних революцій охопила кілька країн; тоді могутня монархія Ревачоля, що мала колонії по всьому, була повалена та замінена комуною. Через шість років комуну Ревачоля подолали інтервенти моралістсько-капіталістичних націй під назвою «Коаліція». Відтоді Ревачоль має статус Спеціального адміністративного регіону під керівництвом Коаліції. Однією з галузей, де Ревачоль має самостійність, є діяльність Громадянської міліції Ревачоля (Revachol Citizens Militia, RCM). До неї належать двоє детективів, які і є головними героями. Дія Персонаж гравця прокидається в кімнаті готелю «Танці в ганчір'ї» з важким похміллям, не пам'ятаючи хто він. Герой зустрічає лейтенанта Кіма Кіцурагі, який повідомляє, що їм обом доручено розслідувати повішення чоловіка на задньому дворі кафетерію. Особа загиблого невідома, попередній огляд показує, що його повісила група людей. Детективи досліджують район Ревачоля під назвою Мартінез, шукають докази й допомагають мешканцям у виконанні різноманітних завдань. Обоє знайомляться з підлітком-інформатором Куно, який забезпечує їх підказками, та дізнаються чутку про таємничу істоту, що живе за містом. Поступово герой дізнається, що він детектив RCM, лейтенант Гаррієр «Гаррі» Дюбуа. Кілька років тому Гаррі пережив подію, яка спричинила тривала депресію і досягла апогею в ніч, коли його викликали розслідувати повішення невідомого. Гаррі самовпевнено відмовився від допомоги колег, вирішивши завершити цю справу або померти. Гаррі та Кім знаходять свідчення, що вбивство пов'язане з тривалим страйком профспілки докерів Мартінеза проти корпорації «Wild Pines». Вони шукають представників докерів і корпорації, зустрічаються з керівником профспілки Євраром Клером і посередницею «Wild Pines» Джойс Мессьє. Джойс розповідає, що повішений чоловік на ім'я Лелі був командиром загону найманців, посланого «Wild Pines» для придушення страйкарів. Віона попереджає, що решта загону стала бандитами та ймовірно прагнуть помсти. Детективи роблять висновок, що повішення Лелі було маскуванням, а насправді його вбили раніше. Відповідальність за вбивство бере на себе група докерів «Hardie Boys», яка слідкує за громадським порядком. Вони стверджують, що Лелі намагався зґвалтувати гостю кафе на ім'я Клаас'є. Потім детективи зустрічаються з Клаас'є, яка розповідає, що в них був секс за згодою, але Лелі в цей час хтось підстрелив. Боячись, що це пов'язано з колишнім заняттям шпигунством, Клаас'є заручилася допомогою водійки вантажівки Рубі, яка інсценувала повішення Лелі разом з рештою «Hardie Boys». Детективи знаходять Рубі, яка ховається в покинутій будівлі, і вона приголомшує обох пристроєм, що працює на Бляклості. Гравцям пропонується або боротися, або вивести з ладу пристрій і спробувати заарештувати Рубі. Вона, вважаючи Гаррі корумпованим поліцейським, або тікає, або скоює самогубство. Детективи повертаються до свого району та опиняються в протистоянні між найманцями та «Hardie Boys». Починається перестрілка, в якій Гаррі ранять і він отямлюється лише за кілька днів. Більшість або всі найманці до того часу вбиті, а Кім може бути госпіталізований, і в цьому випадку інформатор Куно підмовляє Гаррі, щоб він зробив його своїм напарником замість Кіма. В усякому разі команда детективів продовжує розслідування та визначає, що Лелі застрелили зі старого морського форту біля берега Мартінеза. Оглянувши форт, детективи знаходять стрільця, колишнього комісара комуністичної армії Ревачоля на ім'я Йосип Ліліанович Дрос. Йосип розповідає, що він застрелив Лелі через його належність до капіталістів і через заздрощі, що той має стосунки з Клаас'є. Детективи заарештовують Йосипа, та в цей момент з очерету з'являється величезна комаха, легендарний інсуліндійський фазмід. Гаррі може погодитися на телепатичну розмову з фазмідом, який каже Гаррі, що вважає його божевільним, але в захваті від його здатності продовжувати існування, що втішає Гаррі. Фазмід також може висловити думку про Бляклість, що це реакція природи на своє забруднення людьми. Гаррі та Кім повертаються в місто, де колеги розмірковують про дії Гаррі. Постійний партнер Гаррі, лейтенант Жан Віккемар повідомляє, що емоційний зрив Гаррі став результатом розлуки з нареченою Дорою шість років тому. Залежно від вибору гравця, команда висловлює надію, що в майбутньому справи Гаррі покращаться, і запрошує його, Кіма, або Куно до спеціального підрозділу RCM. Крім того, проваливши випробування деяких характеристик, Гаррі може померти, його можуть убити, або він зникне безвісти. Головні персонажі Гаррієр «Гаррі» Дюбуа — протагоніст гри, лейтенант дабл-єфрейтор RCM, голова спецпідрозділу 41-ї дільниці з розслідування особливо тяжких злочинів. Прибувши до району Мартінез разом зі своїм загоном розслідувати вбивство, він вирішує піти у запій, внаслідок якого втрачає пам'ять. Амнезія Гаррі є наслідком тривалої депресії, якої він може позбутися, розслідуючи вбивство, або поглибити її та піти з RCM. Кім Кіцурагі — лейтенант RCM з 57-ї дільниці, напарник Гаррі у справі в Мартінезі. Належить до дільниці-конкурентки, але попри це надає допомогу в розслідуванні. Він допитливий, постійно занотовує щось у записник; захоплюється автомобілями та науковою фантастикою, що має певний вплив на його обізнаність. Кім дуже дорожить своєю репутацією та уникає емоційної близькості. Може бути поранений під час трибуналу найманців та потрапити до лікарні. В іншому випадку залишиться супутником Гаррі до кінця гри і може приєднатися до спецзагону 41-ї дільниці. Жан Вікмар — лейтенант і сателіт-офіцер RCM, заступник голови спецзагону 41-ї дільниці, первісний напарник і найкращий друг Гаррі. Бере на себе командування підрозділом, коли Гаррі покидає його. Жак повертається до Мартінеза після того, як його Гаррі втрачає пам'ять, щоб особисто простежити за станом і діями Гаррі, який заборонив команді допомагати йому в розслідуванні. Жюдіт Міно — патрульна офіцер RCM, член спецзагону 41-ї дільниці. Тимчасово стає напарницею Жана, коли Гаррі намірюється самотужки розкрити злочин. Жюдіт приїжджає з Жаном назад до Мартінеза, щоб з'ясувати, що сталося з детективом і як йому можна допомогти. Трент Гайдельстам — позаштатний консультант RCM, член спецзагону 41-ї дільниці. Повертається в Мартінез на прохання Жана, щоб допомогти оцінити психічний стан Гаррі і те, чи здатний він продовжувати керувати їхнім спецзагоном і працювати в міліції. Куно або Кууно де Рютер — 12-річний підліток із неблагополучної родини, інформатор. Більшість жителів району вважають його хуліганом і психом. Куно поважає силу і за правильного підходу може надати цінні підказки. Якщо Кім виявиться поранений під час перестрілки, Куно вирішить допомогти Гаррі завершити розслідування, після чого може бути прийнятий до молодших офіцерів 41-ї дільниці. Джойс Месьє або Реджойс Лейтон-Месьє — представниця корпорації «Wild Pines», насправді — одна з її власниць. Прибула до Мартінеза, щоб вирішити ситуацію із страйком портових робітників. Допомагає Гаррі в розслідуванні. Якщо детектив повідомить їй про справжні наміри Єврара Клера, Джойс вирішить не ризикувати життям безневинних людей і залишить боротьбу за гавань Мартінеза. Єврар Клер — голова профспілки портових робітників Мартінеза та найвпливовіша людина району. Погодиться допомогти у розслідуванні за умови, що детектив виконає кілька його завдань. Потурає страйку, маючи намір розв'язати справжню війну з «Wild Pines» і позбавити корпорацію будь-якого впливу в Мартінезі. Клаас'є Аманду — постоялиця готелю «Танці в ганчір'ї», танцівниця диско, насправді шпигунка-втікачка та головний свідок убивства. Мала стосунки з убитим і заручилася допомогою Тита та Рубі, щоб замасквати його вбивство як повішення, оскільки пов'язувала це зі своїм шпигунським минулим. Якщо детектив вирішить заарештувати Клаас'є, вона загине у в'язниці, за іншого ж розкладі вона сховається у невідомому напрямі. Тит Гарді — портовий робітник, лідер народної дружини «Hardie Boys», яка підтримує порядок у Мартінезі. Був закоханий у Клаас'є, тому допоміг відвести підозри від неї та взяв колективну відповідальність за смерть Лелі на себе та свою команду. Може загинути у перестрілці з найманцями, які вважають його вбивцею свого командира. Рубі — водійка-далекобійниця, що збувала наркотики, прихильниця профспілки. Ревнувала Клаас'є до Лелі, тому сприяла їй у приховуванні справжніх обставин загибелі найманця. Почала бігти, як тільки почула про прибуття Гаррі в Мартінез, оскільки злякалася, що він здасть її ватажку злочинної банди Ла Пута Мадре. Детектив може відпустити Рубі або спробувати заарештувати її, через що вона покінчить життя самогубством. Елліс «Лелі» Кортенар — полковник і командир загону найманців «Кренель», прийомний брат Рауля і жертва вбивства. Зі своїм загоном був найнятий корпорацією «Wild Pines» із метою придушення страйку. Під час перебування у Мартінезі перебував у стосунках із Клаас'є. Загинув від кульового поранення в голову, коли вони кохалися. Рауль «Корті» Кортенар — сержант-майор і член загону найманців «Кренель», прийомний брат Лелі. Після загибелі свого брата вдавав із себе пацифіста і марно вичікував, допоки поліція знайде справжнього злочинця. Разом з іншими найманцями вирішив влаштувати суд при допомозі Гарді. Може загинути під час перестрілки. Йосип Ліліанович Дрос — антагоніст гри, старий снайпер і комісар Ревачольської комуни, вбивця Лелі. Після провалу революції в місті жив у руїнах форту на острові поряд з узбережжям Мартінеза. Через вплив феромонів фазміда мав різні проблеми з психікою, як і потяг до Клаас'є, тому в нападі ревнощів застрелив найманця, що перебував із нею. Заарештований Гаррі та його напарником за вбивство Лелі. Відгуки критиків Середня оцінка гри на Metacritic склала 91 бал зі 100. Disco Elysium отримала загальне визнання критиків, особливо виділили її наратив та систему діалогів. Вона була номінована та здобула кілька престижних нагород. Згідно з Саймоном Карді з IGN, основу привабливості Disco Elysium складає те, що кожне рішення в ній має свій наслідок, а кожен персонаж представлений живописним портретом, з якого одразу зрозуміло що за людина перед вами. «Disco Elysium — це унікальне поєднання нуарного детективу, традиційних рольових ігор з олівцем і папером за значної частки теорії екзистенціалізму. Її заплутаний сюжет, склад персонажів, що запам'ятовуються, і величезна глибина вибору створюють незабутнє враження. Не дивлячись на кілька дрібних зауважень, вона досягає майже всіх поставлених цілей і змушує мене прагнути проводити більше часу в її світі». Енді Келлі з PC Gamer охарактеризував гру як дуже гнучку детективну історію, що запозичує класичні елементи з подібних ігор, але надає небувалу свободу в створенні психологічного образу свого персонажа. Мартінез — це «жахливе місце, наповнене жахливими виродками», в якому є проблиски тепла та людяності. Список завдань постійно оновлюється і їх можна виконувати в будь-якому порядку, при тому що всі вони взаємопов'язані. Це створює пластичний сюжет і персонажів, які забезпечують неодноразове цікаве проходження гри. Девід Вайлдґус із GameSpot писав, що «Disco Elysium — це божевільна розгалужена детективна історія, у якій справжня справа, яку вам потрібно розгадати, полягає не в тому, хто вбив людину, яка висіла на дереві посеред міста… це дослідження ідей, способу нашого мислення, влади та привілеїв, а також того, як усі ми сформовані… суспільством, у якому перебуваємо». На думку критика, «Якість тексту неперевершена — потужна, поетична, захоплива та весела»; система навичок добре інтегрована до сюжету та суттєво впливає на навіть дрібні деталі, а довкілля сповнене таємниць, попри зовнішню убогість. Нагороди На The Game Awards 2019 Disco Elysium перемогла в усіх чотирьох номінаціях: «Найкращий наратив», «Найкраща незалежна гра», «Найкраща рольова гра», і «Свіжа гра». Премія D.I.C.E. Awards була присуджена Disco Elysium 2020 року в номінації «Видатні досягнення в сюжеті». Нагороду Game Developers Choice Awards гра отримала за «Найкращий наратив», а студія ZA/UM за «Найкращий дебют». На British Academy Games Awards Disco Elysium присудили нагороди як дебютній грі, за музику та наратив. Крім того гра отримала нагороду SXSW Gaming Awards у номінаціях «Досягнення в наративі» та «Нагорода культурних інновацій Метью Крампа». Інтернет-видання Slant Magazine, USGamer, PC Gamer, і Zero Punctuation визнали її грою року 2019. Журнал «Time» вніс її до переліку найкращих відеоігор 2010-х. Гра також номінувалася на премію з фантастики «Неб'юла» в номінації «Найкращий сценарій гри». Починаючи з року свого виходу (2019) і донині (станом на 2022 рік) Disco Elysium очолює рейтинг найкращих ігор для ПК усіх часів і народів за версією PC Gamer . Цей же сайт назвав реліз Disco Elysium однією з головних подій у ПК-геймінгу за останні 30 років . Локалізація Гра доступна англійською мовою (озвучення, інтерфейс, субтитри). Інтерфейс і субтитри гри також доступні китайською, іспанською, корейською, португальською, французькою, німецькою та російською мовами. У майбутньому планується переклад Disco Elysium українською мовою. За це проголосували користувачі на спеціальному сервісі колективного перекладу, створеному розробниками гри. Див. також Свята і страшна пахощ Примітки Відеоігри з відкритим світом Ігри для PlayStation 4 Рольові відеоігри Відеоігри, розроблені у Великій Британії Відеоігри з ізометричною графікою Ігри для Windows Ігри для Xbox One Відеоігри 2019 Детективні відеоігри Відеоігри, розроблені в Естонії Переможці The Game Awards Відеоігри, дія яких відбувається у вигаданій країні‏‎ Політичні відеоігри Переможці Game Developers Choice Award
61804190	https://en.wikipedia.org/wiki/Warsama%20Hassan	Warsama Hassan	Warsama Hassan Houssein (born 17 March 1999) is a Djiboutian professional footballer who plays for Arta/Solar7 and the Djibouti national team. Club career Born in Djibouti, Hassan joined the Standard Liège youth system in 2007. In 2015, he moved to Genk, playing in the club's academy for four years. On 2 January 2019, Hassan signed for Belgian First Amateur Division club Seraing on a two-year contract. In October 2020 Hassan joined Sereď of the Slovak Fortuna Liga. With the move he became the first player from Djibouti to sign for a top-flight club in Europe. It was announced in August 2021 that Hassan had signed for Maltese Premier League club Sliema Wanderers on a one-year contract with a club option for an additional year. International career Hassan previously represented Belgium at under-15 and under-16 levels. In 2014 he made three friendly appearances for the U15 side, two against Turkey and one against Italy. In April 2016 he made one under-17 appearance in a friendly against the Czech Republic. Hassan made his senior debut for Djibouti in a 2–1 FIFA World Cup qualification win against Eswatini on 4 September 2019. Career statistics International goals Scores and results list Djibouti's goal tally first. International career statistics References External links 1999 births Living people People from Djibouti (city) Naturalised citizens of Belgium Djiboutian men's footballers Belgian men's footballers Belgium men's youth international footballers Djibouti men's international footballers Men's association football fullbacks Belgian people of Djiboutian descent Men's association football midfielders R.F.C. Seraing (1922) players ŠKF Sereď players Sliema Wanderers F.C. players AS Arta/Solar7 players Belgian Third Division players Maltese Premier League players Djibouti Premier League players Djiboutian expatriate men's footballers Expatriate men's footballers in Slovakia Djiboutian expatriate sportspeople in Slovakia Expatriate men's footballers in Malta Djiboutian expatriate sportspeople in Malta Expatriate men's footballers in Belgium Djiboutian expatriate sportspeople in Belgium
36577169	https://en.wikipedia.org/wiki/Gu%20Bon-gil	Gu Bon-gil	Gu Bon-gil (or ; born 27 April 1989) is a South Korean right-handed sabre fencer. Gu is an eight-time team Asian champion, seven-time individual Asian champion, and three-time team world champion. A three-time Olympian, Gu is a two-time team Olympic champion. Early life A native of Daegu, Gu had played football all through elementary and middle school and went on to Osung High School, which was the alma mater of his 2012 Olympics teammate Oh Eun-seok. The fencing coach at Osung High School had already noticed him in middle school and persuaded him to switch sports. He majored in physical education at Dong-Eui University, then one of the few universities which had a fencing team. Gu was already selected for the youth national teams as a high school student and participated in the 2006 Cadet (Under 17) World Championships. He won individual gold at the Junior (Under 20) World Championships and Junior Asian Championships in 2008. Career Gu was first selected for the senior national team in 2010. He made headlines that year by winning two silver medals in the Grand Prix circuit and individual gold medals at both the Asian Games and Asian Championships. The media dubbed him the "scary rookie" after he narrowly defeated compatriot Oh Eun-seok, then world number 2, in the semi-finals of the Asian Games. His gold medal at the Asian Games meant that he was exempted from mandatory military service. Gu won two individual gold medals at the 2010–11 Fencing World Cup and ended the competition ranked number 3 overall. He was selected to participate in the 2012 Summer Olympics along with Oh, Kim Jung-hwan and Won Woo-young. The Olympics began on a sour note as he, Kim and Won did not make it past the semi-final stage of the individual event. They managed to win a historic gold in the team event, South Korea's first ever Olympic gold medal in the men's team sabre category. The quartet continued to dominate in the team events, sweeping gold at both the Asian Championships and Asian Games hosted at home and winning silver at the World Championships. They also successfully defended their team gold medal at the 2015 Asian Fencing Championships. Oh Eun-seok and Won Woo-young both retired and were replaced by youngsters Oh Sang-uk and Kim Jun-ho. There was no men's team sabre event at 2016 Summer Olympics due to the now-abolished rotation policy. Gu and Kim Jung-hwan both qualified for the individual event. However, he was narrowly defeated by Mojtaba Abedini, whom Kim went on to defeat in the bronze medal bout. The following year, the team won gold in the men's team sabre event at the 2017 World Fencing Championships, the country's first team gold at the worlds since 2005, and swept team gold at the 2018 World Championships and Asian Games. Gu himself won individual silver in the 2017 worlds and successfully defended his Asian Games gold the following year. Kim Jung-hwan announced his retirement after the 2018 Asian Games and was replaced by Ha Han-sol. The team won gold at the 2019 World Fencing Championships, Gu's third consecutive team gold at the worlds. Kim came back out of retirement and reunited with the same team from the 2018 Asian Games and Asian Championships. They qualified for the 2020 Summer Olympics, which had been postponed for a year. Despite the disruption caused by the COVID-19 pandemic and changes to coaching staff, they won team gold, making Gu and Kim the first South Korean fencers (among all fencing disciplines, male or female) to win back-to-back team gold medals at the Olympics. The 2021–22 World Cup season began uneventfully for Gu as he was not able to participate in the Orléans Grand Prix held in October, having tested positive for COVID-19 the day before the competition. He returned to the team which won gold at both the Men's Team World Cup in January and the World Championships to retain their #1 ranking in the team category. Gu himself finished that season on a high by winning gold at the Asian Championships and medalling for the first time at a Grand Prix event since 2018, only losing to Áron Szilágyi in the Padua Grand Prix final by a single point. Medal record Olympic Games World Championship Asian Championship Grand Prix World Cup Filmography Television shows Personal life Gu earned his master's degree from Kookmin University. He married flight attendant Park Eun-ju in 2019. In November 2022, Gu announced his wife's pregnancy through a television program. His wife gave birth to a son on 6 March 2023. Despite sharing the same family name and bon-gwan (Gu clan of Neungseong), Gu is not an immediate relative of singer and actor Gu Bon-seung or the Koo chaebol family associated with LG Corporation. He and Gu Bon-seung indicated through comments left on one another's official Instagram accounts that they were well aware of the rumors, quipping that it was "an honor" to be mistaken as relatives. Notes References External links Living people 1989 births Sportspeople from Daegu South Korean male sabre fencers Fencers at the 2012 Summer Olympics Fencers at the 2016 Summer Olympics Fencers at the 2020 Summer Olympics Olympic fencers for South Korea Olympic gold medalists for South Korea Olympic medalists in fencing Medalists at the 2012 Summer Olympics Medalists at the 2020 Summer Olympics Fencers at the 2010 Asian Games Fencers at the 2014 Asian Games Fencers at the 2018 Asian Games Fencers at the 2022 Asian Games Asian Games gold medalists for South Korea Asian Games silver medalists for South Korea Asian Games medalists in fencing Medalists at the 2010 Asian Games Medalists at the 2014 Asian Games Medalists at the 2018 Asian Games Medalists at the 2022 Asian Games Summer World University Games medalists in fencing FISU World University Games silver medalists for South Korea FISU World University Games bronze medalists for South Korea Fencers from Seoul South Korean Buddhists Medalists at the 2011 Summer Universiade Medalists at the 2017 Summer Universiade Dong-Eui University alumni World Fencing Championships medalists
27969890	https://en.wikipedia.org/wiki/Dimaitherium	Dimaitherium	Dimaitherium is an extinct hyracoid which existed in what is now Egypt, during the late Eocene period. It was first named by Eugenie Barrow, Erik R. Seiffert, and Elwyn L. Simons in 2010. The type species is Dimaitherium patnaiki. References Prehistoric hyraxes Fossil taxa described in 2010 Eocene mammals Eocene mammals of Africa Prehistoric placental genera
72724974	https://en.wikipedia.org/wiki/Bavayia%20periclitata	Bavayia periclitata	Bavayia periclitata is a species of geckos endemic to New Caledonia. References Bavayia Reptiles described in 2022 Taxa named by Aaron M. Bauer Taxa named by Ross Allen Sadlier Taxa named by Todd R. Jackman Geckos of New Caledonia
15167244	https://en.wikipedia.org/wiki/Shar%20Pei	Shar Pei	Shar Pei The Shar Pei is a dog breed from southern China. Traditionally kept as a property guardian, the shar pei was driven to the brink of extinction in the 20th century. The breed is known in the West for its deep wrinkles, while a traditional less wrinkled form is maintained in Hong Kong. History There are no records indicating the origins of the shar pei, although it closely resembles effigies of an un-wrinkled type of guard dog kept in southern China during the Han dynasty; some believe the modern breed, along with the chow chow, descends from these dogs. The breed has been identified as a basal breed that predates the emergence of the modern breeds in the 19th century. The shar pei was once very popular, but war and political turmoil in China in the 20th century took its toll on the breed and by the 1970s it was close to extinction. In 1973 a Hong Kong businessman named Matgo Law appealed to the international community, in particular the American Kennel Club, to help save the breed; by 1978 the breed was named by The Guinness Book of Records as the world’s rarest breed, with only 60 remaining. The resultant publicity led to great demand in the United States for examples of the breed, and unscrupulous breeders in Hong Kong, Macau and Taiwan took to crossing their remaining purebred animals with other breeds including the bull terrier, pug and bulldog, and selling the offspring to unwitting American buyers. The results of the crossings led to a dog with a much fleshier mouth than the original breed, these dogs became known as "meat-mouth" shar peis, while the original dogs are called "bone-mouth" shar peis. The cause of saving the breed was taken up in the United States by enthusiastic breeders using the dogs smuggled there in the 1970s, a breed club was founded and it received American Kennel Club recognition in 1992, with breed standard specifying a meat-mouth type dog. Some breeders in Hong Kong maintain the traditional bone-mouth type, although it is estimated only 50 to 100 examples of this type remain. In the United States, a number of breeders have selectively bred shar peis for a smaller size, creating what they call the "miniature shar pei", much to the opposition of many breeders of traditionally sized shar peis. Standing to a maximum , the miniature shar pei is bred for both for its smaller size and increased wrinkles. Description The shar pei is a short-coated medium-sized breed of dog, renowned for its excessively wrinkled skin. The breed resembles many dog breeds from the mastiff family; however, it is most closely related to spitz breeds, with the chow chow being its closest relative. This is most clearly seen with the two breeds both possessing unique blue-black tongues. This dog falls within the same genetic group as the chow-chow, the akita, the shiba inu, the malamute and the Greenland dog. Adult shar peis typically stand between and weigh between , they have a short, very harsh coat that can be any solid colour except white, although black, red, fawn and cream are the most common. The Chinese breed standard states they have clam-shell ears, butterfly nose, melon-shaped head, grandmotherly face, water buffalo neck, horse's buttocks and dragon's legs. The breed's head is relatively large compared to its body with a broad muzzle that usually darker than the rest of the coat and well padded causing a bulge at its base, the ears are set wide apart and are small and triangular, and the eyes are set very deeply into the folds of skin on the head. The breed has straight, well boned, muscular legs below sloping shoulders and a medium length broad tail that is curled over their back in a manner typical of spitz-type dogs. Health Life expectancy A 2024 study in the UK found a life expectancy of 10.6 years for the breed compared to an average of 12.7 for purebreeds and 12 for crossbreeds. Skin conditions A review of over 23,000 records from the University Veterinary Teaching Hospital of the University of Sydney found 7.7% of Shar-peis to have atopic dermatitis, higher than the overall of 3.1%. A review of records from over 600 US hospitals found 4% of Shar-peis under the age of 2 to suffer from juvenile onset demodicosis compared to just 0.58% overall. A study in the UK found the Shar-pei to have an overall prevalence of 0.9% compared to 0.17% for the general population. For juvenile onset demodicosis (under 2 years) the Shar-pei had a prevalence of 1.8% compared to 0.48%. For adult onset demodicosis (over 4 years) the Shar-pei had a prevalence of 0.6% compared to 0.05%. The Shar-pei is predisposed to several skin conditions including: allergic skin disease, cutaneous mucinosis, intertrigo, otitis externa, and vasculopathy. Familial Shar Pei Fever Shar Pei fever (also called familial Shar Pei fever or FSF) is a condition seen in Shar Pei characterized by recurring fever and swelling of the hocks. It is similar to familial Mediterranean fever in humans. The cause is unknown, but it is thought to be inherited. Shar Pei fever can result in renal and liver failure through accumulation of amyloid in those organs (amyloidosis). Affected Shar Pei have an elevated level of interleukin 6, and this leads to an accumulation of acute phase proteins in the body during the fevers. The acute phase proteins are broken down to form type AA amyloid, which deposits in the kidneys and less so in the liver, spleen, and gastrointestinal tract. This eventually leads to kidney or liver failure by the age of six years. The symptoms of Shar Pei fever include fever, swelling, and pain in the hocks that usually resolves within two days. The swelling in the hocks is easily recognizable—the hock will resemble a flaccid waterballoon, rather than stiff swelling following a sprain or break. The symptoms can be treated with NSAIDs such as carprofen. Kidney and liver failure cannot be treated except by the conventional manner usually used for those diseases. Prevention of amyloidosis is sometimes used in dogs with recurring episodes of Shar Pei fever. Colchicine and dimethyl sulfoxide are most commonly used. The disease is associated with the Western type and it is estimated that 23% of dogs in the US are affected. Other conditions The Shar-pei is prediposed to hypothyroidism. A common problem is a painful eye condition, entropion, in which the eyelashes curl inward, irritating the eye. If untreated, it can cause blindness. This condition can be fixed by surgery—"tacking" up the eyelids so they will not roll onto the eyeball for puppies, or surgically removing extra skin in adolescent and older shar peis. Vitamin B12 deficiency is a common problem in the Shar Pei and is suspected to be hereditary. A review of over 250,000 elbow scans in North America found a 24% of Shar-Peis over the age of 2 to suffer from elbow dysplasia. A review of hospital records in North America found 4.4% of Shar-Peis to suffer from glaucoma compared to 0.71% for mixed-breeds. See also Dogs portal List of dog breeds References External links FCI breeds Dog fighting breeds Dog breeds originating in China
1814220	https://en.wikipedia.org/wiki/Monte%20Rosa	Monte Rosa	Monte Rosa (or ) is a mountain massif in the eastern part of the Pennine Alps, on the border between Italy (Piedmont and Aosta Valley) and Switzerland (Valais). The highest peak of the massif, amongst several peaks of over 4.000 m, is the Dufourspitze (4.634 m), the second highest mountain in the Alps and western Europe, after Mont Blanc. The east face of the Monte Rosa towards Italy has a height of about 2.400 meters and is the highest mountain wall of the Alps. The group is on the watershed between the Rhône and Po basins and has a topographic prominence of 2165 meters which is ranked fifth in the Alps. The Monte Rosa massif has four faces. Three are in Italy: the Liskamm heading above the Val de Gressoney; the Valsesian face above Alagna Valsesia at the upper part of the Valle della Sesia; and the steep, big east wall above Macugnaga in the Valle Anzasca. The Swiss north-western face has several glaciers (with one of the largest Alpine glaciers) flowing towards the Mattertal with Zermatt. Its main summit, named Dufourspitze in honor of the surveyor Guillaume-Henri Dufour and wholly located in Switzerland, culminates at and is followed by the five nearly equally high subsidiary summits of Dunantspitze, Grenzgipfel, Nordend, Zumsteinspitze, and Signalkuppe. Some other peaks over 4000m, such as Piramide Vincent, Punta Giordani, and Corno Nero, are wholly in Italy. Monte Rosa is the highest mountain in both Switzerland and the Pennine Alps and is also the second-highest mountain in the Alps and in Europe outside of the Caucasus. The north-west side of the central Monte Rosa massif, with its enormous ice slopes and seracs, constitutes the boundary and upper basin of the large Gorner Glacier, which descends towards Zermatt and merges with its nowadays much larger tributary, the Grenzgletscher ('Border Glacier'), right below the Monte Rosa Hut on the lower end of the visible western wing. The Grenzgletscher is an impressive glacier formation between the western wing of the mountain and Liskamm, a ridge on its southwestern side on the Swiss-Italian border. On the eastern side, in Italy, the mountain falls away in an almost vertical wall of granite and ice, the biggest in Europe, overlooking Macugnaga and several smaller glaciers. Monte Rosa was studied by pioneering geologists and explorers, including Leonardo da Vinci in the late fifteenth century and Horace-Bénédict de Saussure in the late eighteenth century. Following a long series of attempts beginning in the early nineteenth century, Monte Rosa's summit, then still called ('highest peak'), was first reached in 1855 from Zermatt by a party of eight climbers led by three guides. The great east wall was first climbed in 1872, from Macugnaga. Each summer many climbers set out from the Monte Rosa Hut on the mountain's west wing for one of its summits via the normal route or for the Margherita Hut on the Signalkuppe, used as a research station. Many tourists and hikers also come to the Gornergrat on the northwest side of the massif to see a panorama that extends over some of the highest peaks in the Alps. Etymology Although Italian and French both mean 'pink' or 'rose', the name is unrelated to these words and is instead derived from the Franco-Provençal Valdôtain patois word 'glacier'. On old maps as late as 1740, the mountain was named and even by the inhabitants of Val Sesia. The name , which appears in Leonardo da Vinci's notebooks, very likely designated the same mountain. From Zermatt the mountain was formerly known under the name ('large/strong horn') in Walliser German, later shortened to . In standard German, the name is still used for the western ridge protruding from the main mass and the glacier that lies at its foot but not used for the mountain itself anymore. Nowadays, in German, the Italian name is used instead (etc.). Geography and climate Geographic setting and description Monte Rosa cover areas on both sides of the border between the Swiss canton of Valais and the Italian regions of Piedmont and Aosta Valley. The main summit of Monte Rosa is the Dufourspitze. On the Swiss side the town centre of Zermatt is about north-west and below it. On the Italian side of the massif are located north-east Macugnaga in the Valle Anzasca, south-east-south Alagna Valsesia in the Valsesia and Gressoney-La-Trinité in the Val de Gressoney, respectively, away from the summit. The different sides of the mountain greatly differ from each other. The Swiss west side is almost completely covered by large glaciers, tributaries of the large Gorner Glacier, descending progressively with gentle slopes and forming a large uninhabited glacial valley. The Italian east side consists of a wall overlooking Macugnaga, whose snows feed the Belvedere Glacier at its base. The southeast face, culminating at the Signalkuppe, overlooks the piedmontese Valsesia and the Val de Gressoney in the autonomous region of Aosta Valley. The mountain is mainly covered by eternal snows and glaciers, except for its summit which is a rocky ridge orientated west–east, near to and perpendicular to the main watershed between Switzerland and Italy (the river basins of the Rhône and the Po on the Swiss and Italian side, respectively). The connecting point between them is the Grenzgipfel right on the border, and therefore also the highest peak on the Italian side. Thus Monte Rosa is the highest mountain in the Alps whose summit is not on the main alpine watershed, although it is off by only 150 metres. The Silbersattel and Grenzsattel are the passes located north and south to the summit. The three main secondary summits of Monte Rosa are (from north to south): the Nordend (4,609 m; north of the Dufourspitze), the Zumsteinspitze (4,563 m; south of the Dufourspitze) and the Signalkuppe (4,554 m), all of them being positioned right on the Swiss-Italian border. Other secondary summits are the Parrotspitze (4,432 m), the Ludwigshöhe (4,341 m) and the Vincentpiramid (4,215 m). All of them originally have German names, since even the Italian valleys used to be by German-based Walsers inhabited valleys. Several perpendicular secondary ridges are connected to the central massif dividing the glaciers that descend towards the Matter Valley. The ridge called Weissgrat connecting the Nordend with the Schwarzberghorn presents a wall of formidable precipices towards the east, but falls away in a gentle slope to the west. For a breadth of a few kilometres the upper snow-fields of the Weissgrat lie almost unbroken upon this slope, but as they begin to descend towards the Matter Valley they are divided into two ice streams (the upper Gorner Glacier and the Findel Glacier) by a ridge which gradually emerges from the névé, and finally presents a rather bold front to the glaciers on either side. The highest points of this ridge, appearing insignificant by contrast with the grand objects around, is the Stockhorn (3,532 m) and the lower Gornergrat at 3,090 m. On their south sides is the lower Gorner Glacier, formed by the confluence of all the major (Gornergletscher and Grenzgletscher) and minor tributaries descending from the north, west and south sides of the central Monte Rosa massif, while on the north side the Findel Glacier descends near to the hamlet of Findeln. Monte Rosa is one of the high mountains surrounding the Matter Valley south of Stalden. On the southwest to west are Liskamm, Zwillinge with Castor and Pollux, the Breithorn and the Matterhorn; on the north are the Weisshorn and the Dom. The Gornergrat summit, lying on the north-west at , is a popular viewpoint of the massif, since it is accessible by train from Zermatt, using the highest open air railway line in Europe. Geography The extended range of Monte Rosa, which appears to originate in the intersection of two axes of great elevation, throws out a number of ridges that radiate afar and gradually subside into the plain of northern Italy, covering a relatively large area. There is no convenient mode of subdividing the range. However, the natural limits of the district can be defined on the north side by the two branches of the Visp torrent. Following the west branch through the Mattertal, crossing the Theodul Pass, descending by the Valtournanche to Châtillon and to Ivrea, and passing around the base of the mountains by Arona, along Lake Maggiore, and up the valley of the Toce, to Vogogna, then ascending by the Val Anzasca to the Monte Moro Pass, the circuit is completed by the descent through the Saastal to Stalden. Within the line so traced, exceeding 450 km in length, all the ranges properly belonging to this group are included. The direction of the ranges and the depressions offers a marked contrast to that prevailing throughout the adjoining regions of the Alps. Unless in a small part of the Italian valleys, the direction here is either parallel or perpendicular to the meridian. Monte Rosa itself lies near the intersection of a great north and south ridge, extending from the Balfrin through the Mischabelhörner, and the highest peaks of the mountain itself, to the Vincent Pyramide, and thence through the range that bounds the Valle di Gressoney, nearly to Ivrea, with the transverse range lying between the Dent d'Herens and the Pizzo Bianco near Macugnaga. The minor ridges on the north side of the border are parallel to this latter range, with their corresponding depressions occupied by the glaciers of Gorner and Findelen. On clear days the mountainous massif of Monte Rosa provides a striking view from the Po plain, particularly its upper reaches in western Lombardy and eastern Piedmont. It dominates the horizon, towering between other lesser Alpine peaks as a prominent, multi-pointed, razor-sharp bulge, its permanent glaciers shining under the sun. "It is the opinion of many of the most competent judges, that for grandeur, beauty, and variety, the valleys descending from Monte Rosa are entitled to preeminence over every other portion of the Alps, and perhaps, if we regard the union of those three elements, over every other mountain region in the world." – John Ball (first president of the Alpine Club) The massif is the border between Switzerland and Italy, though glacial melt has caused some alterations to the border. These changes were ratified by the two countries in 2009 and will continue to be subject to change as melting continues. Geology The entire massif consists mainly of granite and granite gneiss (a metamorphic rock with foliations). The Monte Rosa Nappe lies below the Zermatt-Saas zone and is part of the Penninic nappes in the Briançonnais microcontinent zone, although its paleographic origin is controversial and is sometimes assigned to the Sub-Penninic nappes. Rocks in the paragneiss of the Monte Rosa Nappe record eclogite-facies metamorphism. The deformation of the Monte Rosa granites indicates a depth of subduction of about 60 km. They were brought to the surface by tectonic uplift, which still continues today. The summit is a sharp, jagged edge of mica schist connected by an arête with the Nordend, but cut off from the Zumsteinspitze to the south by nearly vertical rocks about in height. Climate Being the highest point in Switzerland, Monte Rosa is also one of the most extreme places. The average air pressure is about half of that of the sea level (56%) and the temperature can reach as low as . Owing to the frequent prevalence of a high wind from the east or north-east, and the slow pace at which it is possible to move when near the top, precautions against cold are particularly necessary when climbing Monte Rosa. The snow line is located at about . Tourism The Monte Rosa massif is popular for mountaineering, hiking, skiing and snowboarding. It hosts several ski resorts with long pistes. Plateau Rosa, about 3,500 metres high above sea level, is a summer ski resort, with snow all year round due to the altitude. The Plateau Rosa is connected via aerial tramway to Cervinia and to Zermatt via the Klein Matterhorn. The western fringes of the massif reach the Zermatt ski domain. Gressoney, Champoluc, Alagna Valsesia and Macugnaga (under the east face, intensely glaciated and 2,500 metres high) are the main mountain and ski resorts that surround Monte Rosa along its southern side. Monte Rosa is not technically difficult to climb, but can be quite dangerous due to its great altitude and sudden weather changes, as well as crevasses in its extensive glaciers – one of the major glaciated areas in the Alps. Many alpinists who died climbing Monte Rosa are buried in the Old Church cemetery in Macugnaga. Trekking The Monte Rosa tour can be completed by trekkers in about 10 days. The circuit follows many ancient trails that have linked the Swiss and Italian valleys for centuries. The circuit includes larch forests, alpine meadows, balcony trails and a glacial crossing. It connects seven valleys embracing different cultures: the German-speaking high Valais, the Walser German and Arpitan/French-speaking Aosta Valley, and the valleys of Lombardy and Piedmont. The Monte Rosa massif Peaks Usually these peaks are considered to be part of the Monte Rosa massif: Glaciers Usually these glaciers are considered to be part of the Monte Rosa massif: Gornergletscher Monte-Rosa-Gletscher Grenzgletscher Findelgletscher Lysgletscher Endregletscher Ghiacciaio di Bors Ghiacciaio delle Piode Ghiacciaio della Sesia Ghiacciaio delle Vigne Ghiacciaio Sud delle Loccie Ghiacciaio Nord delle Loccie Ghiacciaio del Signal Ghiacciaio del M. Rosa Ghiacciaio del Nordend Ghiacciaio del Belvedere Panorama See also List of mountains of Valais High Alps List of most isolated mountains of Switzerland References External links Monte Rosa Mountain Huts Tour Monte Rosa – Matterhorn Monte Rosa, some Photos, incl. panoramic view, Swiss side Freeride route from Monte Rosa with map and pictures Virtual field trip to Colle Gnifetti on Monte Rosa Mountain ranges of the Alps Mountain ranges of Switzerland Mountain ranges of Italy Mountain ranges of Piedmont Mountains of the Alps Pennine Alps Mountains of Switzerland Mountains of Valais Mountains of Aosta Valley Alpine four-thousanders Four-thousanders of Switzerland Highest points of Swiss cantons Mountains partially in Italy
4360027	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%28%D0%9C%D1%96%D0%B6%D1%80%D1%96%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Знаменське (Міжріченський район)	Знаменське (Міжріченський район) Знаменське — селище у складі Міжріченського району Вологодської області, Росія. Входить до складу Сухонського сільського поселення. Населення Населення — 1 особа (2010; 2 у 2002). Національний склад (станом на 2002 рік): росіяни — 100 % Джерела Примітки Посилання На Вікімапії Населені пункти Міжріченського району Селища Вологодської області
2106980	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B0	Христина Метакса	Христина Метакса Кристина Метакса (4 квітня 1992 року, Лімасол, Кіпр) — кіпріотська співачка, представниця Кіпру на «Євробаченні 2009» у Москві. Співачка посіла 14-е місце у другому півфіналі та не пройшла до фіналу конкурсу. Кіпрські співаки
5008219	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B3%D0%B0%D1%94%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96	Бугаєвські	Бугаєвські (польск. Bugajewski, рос. Бугаевские) - український старшинський, пізніше дворянський рід, бере початок за часів Гетьманщини. Рід Бугаєвських поділяється на дві родові гілки: Воронізькі та Корсунські. Воронізький рід Бугаєвських Потомство Степана Бугаєвського (він же Стефан або Степан Бугай в інших документах) (16?? — † після 1687) — козака, значного військового товариша Глухівської сотні Ніжинського полку (с. Локотки (нині місто Шостка), який у 1676 р. отримав універсал гетьмана Івана Самойловича на спорудження греблі на річці Шустці (Шостці) за селом з млином для власного використання. Будівництво цього млина у 1676 році, який, крім зерна, перемелював селітряну руду, якої було багато в місцевості, і деревне вугілля, з яких потім вироблявся порох, і вважається головною історичною передумовою для подальшого розвитку в даній місцевості галузі з виробництва пороху і населеного пункту. 1677 року той самий гетьман новим універсалом дозволяв Степану Бугаєвському, з поваги на його козацькі заслуги, привласнювати дохід з того млина, а третю частину помелу віддавати на військові потреби. Пізніше гетьман Іван Мазепа своїм універсалом 1687 року, не порушуючи козацьких вольностей, навіть звільнив Стефана Бугаєвського, товариша сотні Воронізької, від зобов’язання віддавати третю частину помелу з млина на військові потреби. Опис герба роду воронізьких Бугаєвських Щит: у червоному полі 2 срібні булави і між ними спрямована вгору стріла — перехрещені у зірку. Нашоломник: 3 страусові пір’їни. Корсуньский рід Бугаєвських Потомство Бугаєвського Василя Оникійовича ( 16?? — † після 1670) — полкового хорунжого Корсунського полку (1670). Опис герба роду корсунських Бугаєвських Цей рід (корсунські Бугаєвські) користувався таким шляхетським гербом: Щит: у лазуровому полі золоте всевидяче око, під ним лежить бик (бугай), що супроводжуваний над головою білою 6-кутною зіркою і обтяжений шпагою і корогвою в андріївський хрест. Нашоломник: 3 страусові пір’їни.
590576	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%B0-%D0%B4%D0%B5%D0%B9-%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%96	Триніта-дей-Монті	Триніта-дей-Монті — титулярна церква (з 13 квітня 1587) в Римі, на вершині Іспанськоих сходів. Історія На пагорбі Пінціо з 1502 почали будувати церкву Св. Трійці (Триніта-дей-Монті). Замовником був король Франції Людовик XII. Будівництво затяглося надовго і добудували церкву лише у 1585. Аби церква мала ефектний фасад, до будівництва залучили відомого архітектора-італійця Джакомо делла Порта, який і створив Фасад. У 1816 церква зазнала серйозного руйнування, після чого була ґрунтовно перебудована. Античний обеліск (римська імітація єгипетського обеліска) з садів Саллюстія встановлений у 1789 р. У церкві знаходиться шедевр Данієле да Вольтерра «Зняття з хреста». Титулярна церква Є титулярною церквою, кардиналом-священиком з титулом церкви Триніта-дей-Монті з 21 жовтня 2003, є французький кардинал Філіп Барбарі. Галерея Див. також Архітектура бароко Примітки Посилання Триніта деі Монті Архітектура Відродження в Італії Церкви Рима Кампо Марціо (район) Католицькі храми Італії Титулярні церкви Рима засновані в Європі 1502 Культові споруди, побудовані 1585
55104799	https://en.wikipedia.org/wiki/Kinyongia%20vosseleri	Kinyongia vosseleri	Kinyongia vosseleri, also known commonly as the Usambara two-horned chameleon and Vosseler's blade-horned chameleon, is an endangered species of lizard in the family Chamaeleonidae. The species is endemic to Tanzania. Taxonomy and etymology K. vosseleri was already described as a species in 1913 by Fritz Nieden, with the specific name, vosseleri being in honor of German zoologist . Subsequently, it was generally considered a synonym of K. fischeri. It was only in 2008 that it was verified that the two are separate species with fully separated distributions. Geographic range and habitat K. vosseleri is only found in forests in the East Usambara Mountains of Tanzania, at an altitude of up to . Its range overlaps with the closely related K. matschiei, whereas K. multituberculata is found in the West Usambara Mountains. Appearance K. vosseleri is a medium-large species in the genus Kinyongia at up to in total length, with the tail making up more than half of that. Females do not grow as large as males. Adult males have a large pair of converging horns on the nose. Uniquely in the "two-horned Usambara group", adult females of K. vosseleri entirely lack horns (in K. matschiei and K. multituberculata, adult females have small horns; however, juveniles are essentially hornless). The only close relatives where the adult female lacks horns are K. boehmei and K. tavetana, but they are not from the Usambaras. See also Trioceros deremensis, the Usambara three-horned chameleon References Further reading Nieden F (1913). "Chamaeleon fischeri Rchw. und seine Unterarten ". Sitzungsberichte der Gesellschaft Naturforschender Freunde zu Berlin 1913 (4): 231–249 + Plates XIV–XVI. (Chamaeleon fischeri vosseleri, new subspecies, pp. 247–248 + Plate XV, figure 5, male; Plate XVI, figure 9, female). (in German). Spawls, Stephen; Howell. Kim; Hinkel, Harald; Menegon, Michele (2018). Field Guide to East African Reptiles, Second Edition. London: Bloomsbury Natural History. 624 pp. . (Kinyongia vosseleri, p. 278). Tilbury, Colin (2010). Chameleons of Africa, an Atlas, including the chameleons of Europe, the Middle East and Asia. Frankfurt am Main: Edition Chimaira / Serpents Tale. 831 pp. . (Kinyongia vosseleri, p. 418). Kinyongia Reptiles of Tanzania Endemic fauna of Tanzania Reptiles described in 1913 Taxa named by Fritz Nieden
4008195	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D1%87%D0%B0%20%28%D0%9D%D0%B8%D0%B2%D0%BA%D0%B8%29	Урядова дача (Нивки)	Урядова дача (Нивки) Урядова дача на Нивках (дача Хрущова) — комплекс колишніх дачних споруд, зведених для партійного керівництва УРСР у 1935—1936 роках на території колишнього хутора Васильчики, теперішнього парку «Нивки», у Києві. Будівлі перебувають в аварійному стані. Історія ділянки У ХІХ сторіччі у районі сучасного парку «Нивки» розмістилась «Васильчиківська дача». Названа від імені її власника київського генерал-губернатора Іларіона Васильчикова. Це за його розпорядженням 30 липня 1859 року заарештували Тараса Шевченка. Дача займала площу в 55 десятин. На її території були ліс, ставки, сіножать, город і сад. Через неї протікала річка Сирець. Генерал збудував тут для себе двоповерховий панський маєток. Після його смерті вдова Катерина Олексіївна подарувала садибу Троїцькому Іонинському монастирю на Звіринці. Близько 1922 року радянська влада націоналізувала маєток. Урядова дача Після повернення у 1934 році Києву статусу столиці постало питання облаштування резиденції вищого компартійно-радянського керівництва України. Для спецдачі обрали Васильчиківську дачу, яку обнесли п'ятиметровим парканом-муром. Упродовж 1935—1936 років тут за проєктом архітектора Сергія Григор'єва збудували дачний комплекс, який складався з двох двоповерхових кам'яниць з ґанком і терасами, стайні та їдальні. 1936 року на спецдачу переїхав голова уряду УСРР Панас Любченко. У серпні 1937 року на пленумі Центрального комітету КП(б)У Любченка звинуватили у націоналізмі та контрреволюції. Щоб уникнути катування і респресії, він на дачі застрелив дружину і сам наклав на себе руки. У наступні роки в урядову дачу вселялись Станіслав Косіор, Лазар Каганович, Микита Хрущов і Дем'ян Коротченко. Зі зміною мешканців мінялися і народні назви дачі — «дача Любченка», «дача Хрущова» тощо. Спецдачу на Нивках скасували 1962 року. Тоді ж дачну територію, на якій облаштували «Парк імені XXII з'їзду КПРС», передали місту і відкрили для відвідування. 1972 року тепер уже «Комсомольський парк» отримав статус пам'ятки садово-паркового мистецтва. Ближня (головна) будівля Після відкриття парку в ближній будівлі (Берестейський проспект, 82-Б) містився дитячий кінотеатр, спортивна секція важкої атлетики і студія звуко- й відеозапису. На початку 1990-х років об'єкт продали приватним особам. Однак споруда була доведена до аварійного стану. У травні 2015 року мисливці за металом почали демонтувати залізні труби. Від ударів стіни не витримали і, зрештою, обвалився другий поверх. Дальня будівля Дальня будівля Берестейський проспект, 82-Г) має площу 374 квадратних метрів. Приміщення займало Київське об'єднання музичних ансамблів. У 1990-х років продали приватним особам. Інші споруди Колишні господарські споруди та їдальня використовувались як ресторан і художня школа. Див. також «Дача Хрущова» на Лук'янівці. Примітки Київські дачі Споруди, збудовані 1936 Засновані в Києві 1936 Нивки (Київ)
4238754	https://en.wikipedia.org/wiki/Marr	Marr	Marr may refer to: Places Marr, Scotland, an area in Aberdeenshire, Scotland, which historically was a province Marr, South Yorkshire, a village in England Marr College, a school in Troon, South Ayrshire, Scotland Marr Residence, a historic site in Saskatoon, Saskatchewan, Canada People Marr (surname) Businesses Marr (automobile) (1903–1904), an American automobile company Marr & Holman, an American architectural firm Marr and Colton, an American pipe organ company Other uses Marr baronets, a British title Marr Prize, a computer vision award Marr, or Marrette, a twist-on wire connector The Andrew Marr Show, a British television series MARR, acronym for the minimum acceptable rate of return, a project finance concept See also Mar (disambiguation) Marre (disambiguation) MARRS, a recording collective Mars (disambiguation) Birrarung Marr, Melbourne, an inner-city park in Melbourne, Victoria, Australia Marr–Hildreth algorithm, a digital image edge detection method
12164988	https://en.wikipedia.org/wiki/Big-eared%20brown%20bat	Big-eared brown bat	Big-eared brown bat The big-eared brown bat (Histiotus macrotus) is a species of vesper bat found in Argentina, Paraguay, and Chile. Taxonomy It was described as a new species in 1835 by German zoologist Eduard Friedrich Poeppig. Poeppig placed it in the genus Nycticeius, with a binomial of N. macrotus. By 1875, it was published under its current name combination, Histiotus macrotus. Description It has large ears that exceed in length. The fur on its back is dark brown, while its belly fur is whitish. The flight membranes and ears are the darkest parts of its body. Range and habitat It is found in South America, where its range includes Argentina, Chile, and Paraguay. One study published that the species was found in Peru, though the image of the specimen did not appear to show the big-eared brown bat. It has been documented at a range of elevations from above sea level. Conservation As of 2016, it is evaluated as a least-concern species by the IUCN. References Histiotus Mammals described in 1835 Mammals of Argentina Mammals of Chile Bats of South America Taxonomy articles created by Polbot Mammals of Paraguay Taxa named by Eduard Friedrich Poeppig
2469513	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%83%D1%81%20%D0%B2%20%D0%95%D0%B3%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%20%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%20%282017%29	Землетрус в Егейському морі (2017)	Землетрус в Егейському морі (2017) Землетрус в Егейському морі магнітудою 6,6, який відбувся 21 липня 2017 року, приблизно за 10 км на південь-південний схід від Бодрума (Туреччина) на глибині 7 км. Дві людини загинули і понад 120 отримали поранення на грецькому острові Кос, ще як мінімум 360 травмованих були зареєстровані в Туреччині. Землетрус Епіцентр землетрусу знаходився на південь від невеликого острова Кара Ада на північному боці затоки Гекова. Затока є наслідком тектоніки розтягування, пов'язаної з постійною субдукцією Африканської плити під плиту Егейського моря, і на поточний час розширюється в напрямку північ-південь на множині західно-східних трендів нормальних скидів. Поточна швидкість розширення становить не менше 1,1 мм на рік. Землетрус був оцінений магнітудою 6,6. Максимальна інтенсивність землетрусу за шкалою Меркаллі оцінена як VII (Дуже сильна). вогнища землетрусу вказує на те, що він стався в результаті руху на захід-схід нормального скиду, хоча напрямок його падіння залишається невизначеним. Цунамі Наслідком землетрусу стало невелике цунамі з максимальною висотою 0,7 м, яке викликало локальні повені та пошкодження вздовж узбережжя острова Кос і півострова Бодрум. Збитки та наслідки Значний збиток мав місце на острові Кос і, меншою мірою, в районі Бодрума. На Косі найбільше постраждало Старе місто разом з собором, мечеттю Дефтердар XVIII століття та замком XIV століття, які дуже пошкоджені. Головна гавань дала тріщини в підлозі в результаті землетрусу і згодом була оголошена державними посадовими особами небезпечною для використання. Всі пороми були перенаправлені до меншого порту містечка Кефалос на заході острова. На острові Кос зареєстровані два смертельних випадки та більш ніж 120 травмованих. Загиблими виявилися турецький і шведський громадяни, які отримали смертельні пошкодження при обвалі на них верхнього фасаду бара. Сім осіб, які отримали тяжкі поранення на Косі були доставлені до лікарень Афін і Іракліону, в тому числі двоє постраждалих в критичному стані зі Швеції та Норвегії. Близько 360 людей постраждали в Бодрумі. Багато з них отримали травми, коли намагалися рятуватися, вистрибуючи в паніці з вікон. Але жодне з цих ушкоджень не було розцінене як серйозне. Див. також Землетрус в Егейському морі (2020) Примітки Посилання 21 Temmuz 2017 Gökova Körfezi Depremleri Ve Bölgenin Depremselliği Raporu // «ResearchGate», 25 July 2017 2017 у Греції 2017 у Туреччині Егейське море Липень 2017
60033619	https://en.wikipedia.org/wiki/2019%20Volvo%20Car%20Open	2019 Volvo Car Open	2019 Volvo Car Open The 2019 Volvo Car Open was a women's tennis event on the 2019 WTA Tour. It took place between April 1 – 7, 2019 and was the 47th edition of the Charleston Open tournament and a Premier level tournament. The event took place at the Family Circle Tennis Center, on Daniel Island, Charleston, United States. It was the only event of the clay court season played on green clay. Points and prize money Point distribution Prize money Singles main draw entrants Seeds 1 Rankings as of March 18, 2019. Other entrants The following players received wildcards into the main draw: Sabine Lisicki Emma Navarro Shelby Rogers The following player received entry using a protected ranking into the main draw: Anna-Lena Friedsam The following players received entry from the qualifying draw: Destanee Aiava Lauren Davis Francesca Di Lorenzo Magdalena Fręch Nadiia Kichenok Kateryna Kozlova Astra Sharma Martina Trevisan The following player received entry as a Lucky Loser: Conny Perrin Withdrawals Before the tournament Bianca Andreescu → replaced by Irina Khromacheva Ashleigh Barty → replaced by Varvara Lepchenko Irina-Camelia Begu → replaced by Jessica Pegula Alizé Cornet → replaced by Conny Perrin Daria Gavrilova → replaced by Veronika Kudermetova Camila Giorgi → replaced by Taylor Townsend Hsieh Su-wei → replaced by Fanny Stollár Ons Jabeur → replaced by Madison Brengle Aleksandra Krunić → replaced by Laura Siegemund Bernarda Pera → replaced by Natalia Vikhlyantseva Anastasia Potapova → replaced by Kristýna Plíšková Yulia Putintseva → replaced by Sara Errani Lesia Tsurenko → replaced by Ysaline Bonaventure Zheng Saisai → replaced by Mandy Minella Doubles main draw entrants Seeds 1 Rankings as of March 18, 2019. Other entrants The following pairs received wildcards into the doubles main draw: Chloe Beck / Emma Navarro Sara Errani / Martina Trevisan Champions Singles Madison Keys def. Caroline Wozniacki, 7–6(7–5), 6–3 Doubles Anna-Lena Grönefeld / Alicja Rosolska def. Irina Khromacheva / Veronika Kudermetova, 7–6(9–7), 6–2 References External links 2019 WTA Tour 2019 in American tennis 2019 in sports in South Carolina 2019 Volvo Car Open April 2019 sports events in the United States
513303	https://en.wikipedia.org/wiki/Bob%20Lazar	Bob Lazar	Bob Lazar Robert Scott Lazar (born January 26, 1959) is an American conspiracy theorist. In 1989, Lazar claimed to have been part of a classified US government project concerned with the reverse engineering of extraterrestrial technology; he also purported to have read government briefing documents that described alien involvement in human affairs over the past 10,000 years. A self-proclaimed physicist, Lazar supposedly worked at a secret site near the United States Air Force facility popularly known as Area 51. His story brought additional public attention to the facility and spawned conspiracy theories regarding government knowledge of extraterrestrial life. Lazar has no evidence of alien life or technology, and his claimed education and employment history is replete with fabrication. Lazar is also a criminal: he was convicted in 1990 for his involvement in a prostitution ring, and again in 2006 for selling illegal chemicals. As well as being dismissed by skeptics, Lazar has been renounced by some ufologists. Journalist Ken Layne states, "A lot of credible people have looked at Lazar's story and rationally concluded that he made it up." Background Lazar graduated from high school late, in the bottom third of his class. The only science course he took was a chemistry class. He subsequently attended Pierce Junior College in Los Angeles. In 1982, Lazar worked as a technician for a contractor company that provided support staff to the Los Alamos Meson Physics Facility, within the Los Alamos National Laboratory. He filed for bankruptcy in 1986, where he described himself as a self-employed film processor. Lazar owns and operates United Nuclear Scientific Equipment and Supplies, which sells a variety of materials and chemicals. Claims Education Lazar claims to have obtained master's degrees in physics from the Massachusetts Institute of Technology (MIT) and in electronics from the California Institute of Technology (Caltech). However, both universities show no record of him. Scientists Stanton T. Friedman and Donald R. Prothero have stated that nobody with Lazar's high school performance record would be accepted by either institution. Lazar is unable to supply the names of any lecturers or fellow students from his alleged tenures at MIT and Caltech; one supposed Caltech professor, William Duxler, was in fact located at Pierce Junior College and had never taught at Caltech. Friedman asserted, "Quite obviously, if one can go to MIT, one doesn't go to Pierce. Lazar was at Pierce at the very same time he was supposedly at MIT more than 2,500 miles away." Employment Lazar claims to be a physicist, and to have worked in this capacity during his tenure at the Los Alamos Meson Physics Facility. This assertion was echoed by local journalist Terry England, who interviewed Lazar about his interest in jet-powered cars in 1982; some media outlets have since dubbed him a "physicist". Asked about the article in 2021, however, England admitted that he took Lazar's claims at face value and did not fact-check his credentials as a physicist. Inquiry into Lazar's position at Los Alamos revealed his role to have been a technician for a contractor firm, and that he worked neither as a physicist or for the lab directly. As such, the facility retains no records on Lazar, whom Prothero states was "in short, rather a minor player." The Smithsonian, and various mainstream outlets, have stated that his "physicist" designation is self-proclaimed. Since 1989, Lazar has achieved public notoriety as an Area 51 conspiracy theorist. In May of that year, he appeared in an interview with investigative reporter George Knapp on Las Vegas TV station KLAS, under the pseudonym "Dennis" and with his face hidden, to discuss his purported employment at "S-4", a subsidiary facility he claimed exists near the Nellis Air Force Base installation known as Area 51. He claims that the said facility was adjacent to Papoose Lake, which is located south of the main Area 51 facility at Groom Lake. He claimed the site consisted of concealed aircraft hangars built into a mountainside. Lazar said that his job was to help with the reverse engineering of one of nine flying saucers, which he alleged were extraterrestrial in origin. He claims one of the flying saucers, the one he coined the "Sport Model", was manufactured out of a metallic substance similar in appearance and touch to liquid titanium. In a subsequent interview that November, Lazar appeared unmasked and under his own name, where he claimed that his job interview for work at the facility was with contractor EG&G and that his employer was the United States Navy. EG&G stated it had no records on him. His supposed employment at a Nellis Air Force Base subsidiary has also been discredited by skeptics, as well as by the United States Air Force. Lazar has claimed that the propulsion of the studied vehicle ran on an antimatter reactor and was fueled by the chemical element with atomic number 115 (E115), which at the time was provisionally named ununpentium and had not yet been artificially created. (It was first synthesized in 2003 and later named moscovium.) He said that the propulsion system relied on a stable isotope of E115, which allegedly generates a gravity wave that allowed the vehicle to fly and to evade visual detection by bending light around it. No stable isotopes of moscovium have yet been synthesized. All have proven extremely radioactive, decaying in a few hundred milliseconds. Lazar said the craft was dismantled, and the reactor he studied was topped by a sphere or semi-sphere which emitted a force field capable of repulsing human flesh. He explained that the craft was split into two main levels. The reactor was positioned at the center of the upper level, with an antenna extending to the top, surrounded by three "gravity amplifiers". These connected to "gravity emitters" on the lower level, which can rotate 180 degrees to output a "gravity beam or anti-gravity wave" and that the craft would then travel "belly first" into this distortion field. Lazar has claimed that during his joining the program, he read briefing documents describing the historical involvement of Earth for the past 10,000 years with extraterrestrial beings described as grey aliens from a planet orbiting the twin binary star system Zeta Reticuli. As of September 2019, no extrasolar planets have been found in the Zeta Reticuli system. In 1989, Lazar said the seats of the saucer he saw were approximately child-sized and that he had seen alien cadavers of a corresponding size. He said that while walking down a hallway at S-4, he briefly glanced through a door window and saw what he interpreted as two men in lab coats facing down and talking to "something small with long arms". Three decades later, he said he did not think he saw an alien, but speculated that he saw a doll used as reference for the size of the alleged aliens, and that a nickname used for them was "the kids". Lazar's claims about S-4 brought additional public attention to its supposed parent facility, Area 51, and spawned conspiracy theories regarding government knowledge of extraterrestrial life. Lazar alleges that his employment and education records have been erased; Friedman, Prothero and author Timothy D. Callahan find this to be implausible. His story has drawn significant media attention, controversy, supporters, and detractors. Lazar has no evidence of alien life or technology and remains a polarizing figure among ufologists. In 2017, Lazar's workplace was raided by the FBI and local police which Lazar theorizes was to recover "element 115", a substance he says he took from a government lab. Records obtained through a freedom of information request show the raid was part of a murder investigation to determine whether his company sold thallium to a murder suspect in Michigan. Lazar is not listed as a suspect in the investigation. Public appearances and media Lazar and long-time friend Gene Huff ran the Desert Blast festival, an annual festival in the Nevada desert for pyrotechnics enthusiasts. The festival started in 1987, but was only formally named in 1991. The name was inspired by Operation Desert Storm. The festival features homemade explosives, rockets, jet-powered vehicles, and other pyrotechnics, with the aim of emphasizing the fun aspect of chemistry and physics. Lazar was featured in producer George Knapp and Jeremy Kenyon Lockyer Corbell's documentary Bob Lazar: Area 51 & Flying Saucers and Joe Rogan's podcast. Lazar had met and discussed his alleged works on UFOs with Navy pilot and commander David Fravor, who witnessed the USS Nimitz UFO incident in 2004. Criminal convictions In 1990, Lazar was arrested for aiding and abetting a prostitution ring. This was reduced to felony pandering, to which he pleaded guilty. He was ordered to do 150 hours of community service, stay away from brothels, and undergo psychotherapy. In 2006, Lazar and his wife Joy White were charged with violating the Federal Hazardous Substances Act for shipping restricted chemicals across state lines. The charges stemmed from a 2003 raid on United Nuclear's business offices, where chemical sales records were examined. United Nuclear pleaded guilty to three criminal counts of introducing into interstate commerce, and aiding and abetting the introduction into interstate commerce, banned hazardous substances. In 2007, United Nuclear was fined $7,500 for violating a law prohibiting the sale of chemicals and components used to make illegal fireworks. Journalist Stephen Rodrick and author Neil Nixon write that further doubts have been cast on Lazar's credibility due to his criminal activity. Author Timothy Good and filmmaker Jeremy Kenyon Lockyer Corbell, who have perpetuated Lazar's story, concur with this assertion. Footnotes References Sources External links 1959 births Living people 20th-century American businesspeople 21st-century American businesspeople American conspiracy theorists Businesspeople from Florida Los Angeles Pierce College alumni People from Coral Gables, Florida UFO conspiracy theorists
2201877	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C-%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D1%80%20%28%D0%B2%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BA%29	Аль-Мансур (військовик)	Аль-Мансур (військовик) Абу Амір Мухаммед бен Абдаллах ібн Абі Амір аль Мансур (*бл. 938 — 8 серпня 1002) — хаджіб і фактичний володар Кордовського халіфату. Час його володарювання є періодом найбільшого піднесення мусульманської держави на Піренейському півострові. Здійснив 57 походів проти християнських держав. Біографія Початок кар'єри Походив зі впливового сарацинського єменського роду племені Маафір. Його родина брала участь у завоюванні Вестготського королівства, отримавши землі від Таріка ібн Зіяда. Піднесення родини відбулося завдяки дідові Абдаллаху, який став каді Севільї, потім оженився на доньці валі Бадахосу. Народився в Алхесірасі близько 938 року в родині каді та знавця права. Мати майбутнього військовика походила зі знатного арабського роду, донька Ях'ї бен Закарії аль-Тамімі. Дідусь по материнській лінії Ях'я ібн Ісхак був міністром халіфа Абд-ар-Рахмана III. Замолоду перебрався до Кордови, де вивчав ісламське право і літературу під орудою свого вуйка та Абу Алі аль-Багдаді. Після смерті батька обрав професію правника (на кшталт нотаріуса). Потім став працювати при каді Кордови Мухаммеда ібн аль-Саліма. У 967 році став керуючим маєтностями спадкоємця трону Гішама II. Для зміцнення свого становища оженився на сестрі очільника слов'янської гвардії. У 972 році призначається очільником шурти (на кшталт поліції) Кордови. Зумів набути підтримки впливового військовика Галіба Абу Таммана. у 973 році перейшовши до війська. У 974 році відзначився під час походу омейдяських військ до Марокко. З цього моменту став стрімко робити державну кар'єру. У 976 році після смерті халіфа аль-Хакама II аль-Мансур разом з візиром аль-Мушафі та матір'ю спадкоємця трону Субхі зумів забезпечити владу Гішаму II, стративши родича останнього аль-Мугараха. Наступним кроком було послаблення впливу слов'янської гвардії. Разом з найвпливовішими сановниками розділив владу: аль-Мушафі зберіг посаду візира, відповідав за політичні справи, аль-Мансур війська на сході халіфату, Галіб Абу Тамман — на північному заході. Слідом за цим аль-Мансур виступив проти християн, переміг наваррські війська у битвах при Торревіценте, Осме, при Сан-Себастьян-де-Гормасі. Хаджіб У 977 році разом з Галібом виступив проти Кастильського графства, завдавши поразки Гарсії I, потім було сплюндровано прикордоння Леонського королівства. У 978 році здійснив похід проти Наварри, на зворотному шляху сплюндрував частину Каталонії. У 978 році вступив у конфлікт з аль-Мушафі щодо тактики відносно християнських держав: аль-Мансур пропонував активну політику, підкорення сусідів, розширення земель халіфату, аль-Мушафі стояв за оборонну тактику. Тому аль-Мансур в союзі з військовиком Галібом та матір'ю халіфа Субхі зумів повалити візира аль-Мушафі. Того ж року отримав посаду хаджіба (на кшталт прем'єра-міністра), а Галіб став візиром. Одним з перших наказів аль-Мансура було спалення великої бібліотеки Аль-Хакама II. Того ж року уклав союз з береберським племенем зената, за допомогою якого захопив важливе місто Сіджильмасу, чим забезпечив контроль над шляхом через Сахару. Проте невдовзі Зіриди, васали й намісники Фатімідів у Магрибі, перейшли у наступ. Намагання аль-Мансура протидіяти ворогу не принесли успіху, але він зберіг Сеуту та Танжер, завдавши поразки намаганням Зіридів захопити місто Альхесірас на Піренеях. Невдовзі вступив у конфлікт за владу з Галібом, якому у 981 році у битві при Сан-Вісенте завдав рішучої поразки. Того ж року завдав рішучої поразки Наваррі у битві при Руеда, потім війська аль-Мансура дійшли до околиць Жирони і захопили фортеці Мон-Фарік та Вутін (сучасна Удена). Саме тоді прийняв почесне звання аль-Мансур. У 982 році прийняв посольство на чолі із Санчо II, королем Наварри, на доньці якого — Урраці (Абді) — оженився. У 984 році аль-Мансур сплюндрував усе Барселонське графство. У 985 році розпочав нову військову кампанію у Магрибі. Спочатку зумів захопити західну частину Марокко, але після конфліктів між своїми васалами — берберськими племенами — вимушений був призупинити наступ. У 991 році зазнав поразки від Зірі ібн Атійї. Тому вимушений був перейти до оборони, надавши більше прав берберам Магрибу. Для зміцнення позицій халіфату у 994 році створив залежний емірат зі столицею у Уджді. Війська на чолі із аль-Мансуром захопили і сплюндрували у 985 році Барселону, 987 році — міста Леон і Коїмбру, землі до річки Дора, 988 року — Самору, 994 році — Гормас і Корунна, 996—997 роках міста Асторга і Сантьяго-де-Компостела. За наказом аль-Мансура були зняті дзвони з собору в Компостелі, які переплавлені на ліхтарі для великої мечеті Кордови. У 986 році Буррель II, граф Барселони, визнав зверхність Кордовського халіфа. У 989 році вдерся до Кастилії, сплюндрувавши значну територію, але не зміг захопити місто Гормас. Тоді ж проти нього змовився син Абдаллах разом з Абд аль-Рахман ібн Мухаммадом, валі Сарагоси, і Абдуллахом ібн Абд аль-Азізом аль-Марвані, каді Толедо. Але вони зазнали невдачі, тому Абдаллах втік до Гарсії I, графа Кастилії. У 990 році змусив кастильського графа віддати повсталого сина, якого незабаром стратив. Водночас у 989, 991 і 992 роках війська аль-Мансура сплюндрували володіння Наварри. У 991 році втрутився у боротьбу в Кастилії за владу, змусивши Гарсію I розділити землі із своїм сином Санчо I. У 993 році уклав новий договір з Наваррою, змусивши ту підтвердити зверхність халіфату та збільшено данину. У 994 році аль-Мансур відібрав у Кастилії міста Клун'я та Сан-Естебан-де-Гормас. У 995 році у битві при Торревіценте завдав нової поразки кастильцям. У 996 році придушив намагання Гарсії II Наваррського позбутися залежності. Водночас аль-Малік став планувати повалення Гішама II й оголошення себе новим халіфом. Втім його правники порадили зберегти номінальну владу за династією Омеядів. Втім аль-Малік вирішив зберегти фактичну владу в халіфаті за своїм родом. У 997 році аль-Мансур вступив у конфлікт з матір'ю халіфа Субхі. Остання запросила на допомогу Зіридів з Тунісу. Втім аль-Мансур 998 року завдав Зірі ібн Атійї рішучої поразки у битві при Сеуті. Після цього ніхто не кидав виклик владі аль-Мансура. У 997 році аль-Мансур здійснив похід проти Наварри, зруйнувавши міста Памплону і Сан-Мілан-Коголью. У 998 році знову захопив Памплону. У 1000 році у битві при Кервера завдав нищівної поразки коаліції королівств Леоні і Наварри, графства Салданья. У 1000—1001 роках з успіхом ходив проти Барселонського графства. У 1002 році аль-Мансур виступив проти християнської коаліції з королівств Леон і Наварра, втім у битві при Каланьясорі зазнав поразки, де отримав важке поранення. Невдовзі після цього 8 серпня аль-Мансур помер (за різними версіями або від поранення, чи від подагри). Його фактичну владу в халіфаті перебрав син Абд аль-Малік аль-Музаффар. Економічні реформи Завдяки збалансованій фінансовій політиці, врегульовано оподаткування ремісників, селян та торговців. Було впроваджено додатковий податок на спадщину. Разом з тим значний прибуток давала численна здобич, здобута в походах проти християнських держав: гроші з пограбованих земель, щорічна данина, захоплена велика кількість бранців. В результаті загальні державні витрати Кордовського халіфату склали 3,5 мільйона динарів. Щомісяця аль-Мансур на зведення палаців і мечетей витрачав 200 тис. динарів, наприкінці володарювання витрати сягнули 500 тис. динарів на місяць. Незважаючи на величезні витрати після аль-Мансура залишилося у скарбниці 3 млн динарів. Пам'ять На його честь у Центральній Іспанії (провінції Авіла) названо гору Альмансор. У 1989 році вийшов на екрани єгипетський серіал «Хлопчик з Андалусії», присвячений молодим рокам аль-Мансура. У 2003 році почав виходити в Сирії телесеріал «аль-Мансур». Джерела Valdés Fernández, Fernando (1999). Almanzor y los terrores del milenio. Santa María la Real. p. 160. ISBN 9788489483095. Roger Collins, Caliphs and Kings, 796—1031, (Blackwell Publishing, 2012), 191. Vallvé Bermejo, Joaquín (1992). El Califato de Córdoba. Madrid: Editorial Mapfre. Edición de Elena Romero. p. 351. ISBN 978-8-47100-406-2. Посилання Персоналії:Іслам Полководці Персоналії:Кордова (Іспанія) Аль-Андалус
1779241	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%BD%D0%B3%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%83%D1%81	Вашингтонський консенсус	Вашингтонський консенсус — тип макроекономічної політики, який наприкінці XX століття був рекомендований керівництвом МВФ і Світового банку до застосування в країнах, що зазнають фінансової та економічної кризи. Історія Вашингтонський консенсус був сформульований англійським економістом Джоном Вільямсоном в 1989 році як низка правил економічної політики для країн Латинської Америки. Документ мав на меті позначити відхід цих країн від командної моделі економічного розвитку 1960-1970-х років і прийняття ними принципів економічної політики, спільних для більшості розвинених держав. Йшлося про принципи, які, на думку Вільямсона, відображали загальну позицію адміністрації США, головних міжнародних фінансових організацій — МВФ і Світового банку, а також провідних американських аналітичних центрів. Їх штаб-квартири знаходились у Вашингтоні — звідси і термін «Вашингтонський консенсус». «Прийшла ера тетчеризму і рейганізму, коли сфера державного втручання в економіку стала скорочуватися, почалася приватизація», — зазначав проф. Ху Аньган. Особливу роль у його долі зіграли бурхливі події у Східній Європі та на пострадянському просторі, що збіглися за часом з публікацією доповіді Вільямсона. Задачі, що виникали в процесі трансформації планових економік у ринкові, реформаторам і їх вашингтонським консультантам здалися співзвучними з тими, які був покликаний вирішувати Вашингтонський консенсус. У квітні 2011 р Домінік Стросс-Кан, голова МВФ, виступив із заявою, що «Вашингтонський консенсус» «з його спрощеними економічними поглядами й рецептами звалився під час кризи світової економіки і залишився позаду», а причиною кризи 2008-2009 рр. стало саме виконання правил «Вашингтонського консенсусу». Зміст «Вашингтонський консенсус» включає набір з 10 рекомендацій: Підтримання фіскальної дисципліни (мінімальний дефіцит бюджету); Пріоритетність охорони здоров'я, освіти та інфраструктури серед державних витрат; Зниження граничних ставок податків; Лібералізація фінансових ринків для підтримки реальної ставки по кредитах на невисокому, але все ж позитивному рівні; Вільний обмінний курс національної валюти; Лібералізація зовнішньої торгівлі (в основному за рахунок зниження ставок імпортних мит); Зниження обмежень для прямих іноземних інвестицій; Приватизація; Дерегулювання економіки; Захист прав власності. У більш широкому сенсі термін «Вашингтонський консенсус» використовується для характеристики ряду заходів (необов'язково з вищевказаного списку), спрямованих на посилення ролі ринкових сил і зниження ролі державного сектора. Традиційно у Вашингтоні працює багато кваліфікованих економістів, які займаються проблемами реформ. У Вашингтоні розташовані Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міністерство фінансів США, університети, Центр Карнегі, Центр Вудро Вільсона, Інститут Брукінгс. Дослідники і розробники реформ усього світу зустрічаються у Вашингтоні. Відсутні елементи Значна кількість економістів і політиків стверджує, що все, що було не так з Вашингтонським консенсусом було пов'язано не стільки з тим, що було включено, як з тим, що упущено. Ця точка зору стверджує, що такі країни, як Бразилія, Чилі, Перу та Уругвай, в основному керуються лівими силами в останні роки. Країни, які досягли макроекономічної стабільності за допомогою фіскальної та грошово-кредитної дисципліни неохоче відмовлялися від матеріальної складової: Лула, останній президент Бразилії (і лідер Трудової партії), заявив, що знищення гіперінфляції було одним з найбільш важливих позитивних внесків останніх років в забезпечення благополуччя бідних країн. Також ці країни практично змінили свою більш відкриту орієнтацію на світову торгівлю та міжнародні інвестиції на користь повернення до політики автаркії, що здійснювалася між 1950 і 1980-х років. Ці економісти і політики, проте, в переважній більшості згодні, що Вашингтонський консенсус був неповним, і, що країни Латинської Америки та інших регіонів повинні вийти за рамки «першого покоління» макроекономічних і торгових реформ з посиленням уваги до продуктивності — прискорених реформ і прямих програм підтримки бідних. Це включає в себе поліпшення інвестиційного клімату та усунення бюрократичних перепон, зміцнення інститутів (в таких областях, як системи правосуддя), боротьба з бідністю безпосередньо через умовні грошові трансфертні програми, що прийняті Мексикою і Бразилією, поліпшення якості початкової та середньої освіти, підвищення ефективності країн в розробці і запровадженню технологій, і задоволення особливих потреб історично знедолених груп, включаючи корінні народи африканського походження, що проживають по всій Латинській Америці. Критика Заходи «Вашингтонського консенсусу» спрямовані на посилення ролі ринку в економіці і зниження ролі держави. Критики вважають, що «Вашингтонський консенсус» виявився не просто неефективним, а навіть згубним для багатьох країн, де ці принципи намагалися застосовувати. Так, наприклад, у Латинській Америці криза тільки посилилася в 90-і роки минулого століття. Аналогічна програма застосовувалася, наприклад, в Росії після розпаду СРСР, але результати виявилися досить спірними. Згідно з дослідженням Брайна Джонсона і Бретта Шефера з 1965 по 1995 роки МВФ рятував за допомогою «Вашингтонського консенсусу» 89 країн. До 2010 року 48 з них залишалися приблизно в такій же економічній і соціальній ситуації, як і до допомоги МВФ, а в 32-х - ситуація погіршилася. Більш того, Джозеф Стігліц називав консенсус причиною фінансової кризи в Азії. «У кожній країні повинна бути своя економічна політика, заснована на урахуванні особливостей країни; не може бути єдиної, універсальної політики для всіх країн, що реформуються. Раніше, на початку 1990-х, я помилявся, коли говорив, по власному зізнанню, наступне: "Приватизація, приватизація і ще раз приватизація"», - зазначав Стігліц. Багато хто сприймає «Вашингтонський консенсус» як нав'язувану США політику «мінімалістської держави», а самі методи реформ і вимоги МВФ і СБ - важливим інструментом у спробі змінити світову економіку, зробити її більш відкритою. Див. також Доктрина Рейгана Рейганоміка Тетчеризм Чиказькі хлопці Джерела Агитон К. Альтернативный глобализм. Новые мировые движения протеста. — М.: Гилея, 2004. — (Час «Ч». Современная мировая антибуржуазная мысль). ISBN 5-87987-031-6. («Вашингтонский консенсус», с. 45—49). «Русский журнал» о «Вашингтонском консенсусе» Глобализм с человеческим лицом. «Вашингтонский консенсус» не выдержал проверки экономическим кризисом // Анастасия Башкатова, «Независимая газета», 6.04.2011 Література О. І. Рогач. Вашингтонський консенсус // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X Макроекономіка Економічна політика Економічні реформи
15702308	https://en.wikipedia.org/wiki/Saint-Vincent-des-Bois	Saint-Vincent-des-Bois	Saint-Vincent-des-Bois is a commune in the Eure department in Normandy in northern France. Population See also Communes of the Eure department References Communes of Eure
4628914	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D1%85%D0%B0%20%28%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Шилиха (Краснобаковський район)	Шилиха (Краснобаковський район) Шилиха — присілок в Краснобаковському районі Нижньогородської області Російської Федерації. Населення становить 3 особи. Входить до складу муніципального утворення Чащихинська сільрада. Історія Від 2009 року входить до складу муніципального утворення Чащихинська сільрада. Населення Примітки Населені пункти Краснобаковського району
1722965	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D1%82%D0%B0	Лобата	Лобата — один із 7 районів у складі Сан-Томе і Принсіпі. Адміністративно належить до провінції Сан-Томе. Адміністративний центр — місто Гвадалупе. Географічне положення Район розташований на півночі острова Сан-Томе. До складу району також входить сусідній дрібний острівець Кабраш. Населення Населення району становить 20007 осіб (2012; 17251 в 2006, 15187 в 2001, 14173 в 1991, 11776 в 1981, 9361 в 1970, 7875 в 1960, 8190 в 1950, 9240 в 1940). Населені пункти Нижче подано список найбільших населених пунктів району (повний список тут): Спорт В районі є кілька футбольних команд: Амадур (футбольний клуб) (Міколу); Бела Вішта (футбольний клуб) (Невіш); ФК «Невіш» (Невіш). Примітки Адміністративний поділ Сан-Томе і Принсіпі
18523511	https://en.wikipedia.org/wiki/Turkowice%2C%20Lublin%20Voivodeship	Turkowice, Lublin Voivodeship	Turkowice, Lublin Voivodeship Turkowice is a village in the administrative district of Gmina Werbkowice, within Hrubieszów County, Lublin Voivodeship, in eastern Poland. It lies approximately south of Werbkowice, south-west of Hrubieszów, and south-east of the regional capital Lublin. History World War II During the World War II, in March 1944, Turkowice was attacked by Polish partisans in reprisal for the Massacres of Poles in Volhynia carried out by Ukrainian nationalists. Eighty Ukrainian villagers were murdered and 150 houses destroyed. References Turkowice Polish massacres of Ukrainians in World War II Massacres in 1944 Massacres in Poland
2375189	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B0%20%D0%A3%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B8	Королева Уганди	Королева Уганди — офіційний титул Єлизавети II як голови суверенної держави Уганда у 1962—1963. Була представлена генерал-губернатором. Єлизавета II також була монархом інших королівств Співдружності, зокрема, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. У 1963 було прийнято нову конституцію, держава позбулася монархії та перетворилася на республіку у складі Співдружності, з головою держави — президентом. Спадкування престолу Спадкування престолу здійснювалося відповідно до Акту про престолонаслідування 1701 року. Спадкоємцем престолу Королівства був Чарльз, принц Уельський. Титул Список Посилання Колишні монархії Колишні королівства Історія Уганди
2144983	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D1%80%D0%B7%D0%B8%D0%BD%D0%BE	Мурзино	Мурзино Мурзино — присілок, Кармаскалинський район, Башкортостан Мурзино — присілок, Краснокамський район, Башкортостан
358775	https://en.wikipedia.org/wiki/Stan%20Mikita	Stan Mikita	Stan Mikita Stanley Mikita (born Stanislav Guoth; May 20, 1940 – August 7, 2018) was a Slovak-born Canadian ice hockey player for the Chicago Black Hawks of the National Hockey League, generally regarded as the best centre of the 1960s. In 2017, he was named one of the 100 Greatest NHL Players. In 1961, he became the first Slovak-born player to win the Stanley Cup. Early life Mikita was born as Stanislav Guoth in Sokolče, Slovak Republic, during the brief period it came into existence as a client state of Nazi Germany. He was raised in a small farming community until 1948, when he moved to St. Catharines, Ontario. He was adopted by his aunt and uncle, Anna and Joe Mikita, who had emigrated from Slovakia to Canada 20 years earlier and were childless. They came to Slovakia to visit the Guoth family before Christmas in 1948 and took the 8-year-old Stan with them when they went back to Canada. His parents believed that there was a brighter future for him in Canada than in then Communist Czechoslovakia, whose borders (including the area of Slovakia) had been reinstated at the end of World War II. His aunt and uncle also gave him their surname, and he anglicized his first name to Stanley. Stan considered himself Slovak, and mentioned in interviews how proud he was of his Slovak origin. Playing career After three starring junior seasons with the St. Catharines Teepees of the Ontario Hockey Association, Mikita was promoted to the parent Chicago Black Hawks in . In his second full year, in 1961, the Black Hawks won their third Stanley Cup. The young centre led the entire league in goals during the playoffs, scoring a total of six. The following season was his breakout year. Mikita became a star as centre of the famed "Scooter Line", with right wing Ken Wharram and left wingers Ab McDonald and Doug Mohns. Combining skilled defense and a reputation as one of the game's best faceoff men using his innovative curved stick, Mikita led the league in scoring four times in the decade, tying Bobby Hull's year-old single-season scoring mark in with 97 points (a mark broken two years later by former teammate Phil Esposito and currently held by Wayne Gretzky). The season, an 87-point effort from Mikita, was the last year a Chicago player won the scoring title until Patrick Kane's 106-point season. In his early years, Mikita was among the most penalized players in the league, but he then decided to play a cleaner game and went on to win the Lady Byng Memorial Trophy for particularly sportsmanlike conduct combined with excellence twice. Mikita's drastic change in behavior came after he returned home from a road trip. His wife told him that while their daughter, Meg, was watching the Black Hawks' last road game on television, she turned and said, "Mommy, why does Daddy spend so much time sitting down?" The camera had just shown Mikita in the penalty box again. During his playing career, in 1973, Mikita teamed up with Chicago businessman Irv Tiahnybik to form the American Hearing Impaired Hockey Association (AHIHA), to bring together deaf and hard-of-hearing hockey players from all over the country, and he founded the Stan Mikita School for the Hearing Impaired, inspired by a friend's deaf son who was an aspiring goalie. He also helped bring the Special Olympics to Chicago, bringing his family out to volunteer at races. Internationally, Mikita played two games of the Summit Series in 1972 for Canada against Soviet Union, both of them in Canada, as well as two exhibition games also during the Summit Series, one against Sweden in Stockholm and one against Czechoslovakia in Prague. He also played several exhibition games for Czechoslovakia in summer 1967 when he came to his country of origin to visit his family. Curved stick use Mikita and teammate Bobby Hull were a well-known forward duo in the 1960s, gaining notoriety for using sticks with curved blades. Such sticks gave a comparative advantage to shooters versus goaltenders. As a result, the NHL limited blade curvature to ½" in 1970. Mikita reportedly began the practice after his standard stick got caught in a bench door, bending the blade before he hit the ice; he soon was borrowing a propane torch from team trainers to create a deliberate curve. Mikita was also one of the first players to wear a helmet full-time, after a December 1967 game in which an errant shot tore a piece off one of his ears (it was stitched back on). Retirement Mikita's later years were marred by chronic back injuries, leading to his retirement as an active player on April 14, 1980. At that time, only Gordie Howe and Phil Esposito had scored more points in the NHL, and just six players had appeared in more games. Mikita was inducted into the Hockey Hall of Fame in 1983, and into the Slovak Hockey Hall of Fame in 2002. After retiring, Mikita became a golf pro at Kemper Lakes Golf Club. His other business interests, under Stan Mikita Enterprises, included making the small plastic sauce containers that accompany chicken nuggets at McDonald's. He owned Stan Mikita's Village Inn in the 1960s and 1970s, located in the Oakbrook Shopping Center, Oak Brook, Illinois. Mikita provided the foreword to the children's book My Man Stan by Tim Wendel. Mikita is featured as a main character in the book. He became a goodwill ambassador for the Blackhawks' organization, and in fall of 2011, the Blackhawks raised a statue honouring Mikita at Gate 3½ at Chicago's United Center. For three decades the Blackhawks Alumni Association has hosted an annual golf tournament named in Mikita's honour. , Mikita ranks 15th in regular-season points scored in the history of the NHL, and just three other players (Steve Yzerman, Alex Delvecchio, and Nicklas Lidström) have appeared in more games while playing for only one team over their careers. Mikita appeared as himself in a cameo role in the 1992 film Wayne's World, which featured a "Stan Mikita" doughnut shop, spoofing the Canadian doughnut chain Tim Hortons (co-founded by Hockey Hall of Fame member Tim Horton). A restaurant named "Stan Mikita's" and closely resembling the movie's version opened in 1994 at the Virginia amusement park Kings Dominion and at Paramount Carowinds in Charlotte. Illness and death On May 24, 2011, Mikita was diagnosed with oral cancer and began external beam radiation therapy. On January 30, 2015, the Chicago Tribune released this statement from his wife: "Stan has been diagnosed with suspected Lewy body dementia, a progressive disease, and was under the care of compassionate and understanding care givers". In June, 2015, it was stated that Mikita had no memory of his former life and was being cared for by his wife Jill. Mikita died at the age of 78 on August 7, 2018. He was survived by his wife, four children and nine grandchildren. Mikita’s ashes are interred at Bronswood Cemetery in Oak Brook, Illinois. On September 14, 2019, it was reported by the Boston University CTE Center, that upon performing a posthumous study of Mikita's brain, it was found that he suffered from stage 3 chronic traumatic encephalopathy, or CTE, at the time of his death. This marked Mikita as the first Hall of Famer to ever have been diagnosed with the disease. Career statistics Regular season and playoffs Statistics via HockeyDB Awards and accomplishments Ranked 14th all-time in points, 18th in assists, 31st in goals, and 40th in games played (at end of 2017-18 NHL season) Won the Hart Memorial Trophy as most valuable player in 1967 and 1968 Won the Art Ross Trophy as leading scorer in 1964, 1965, 1967, and 1968 Won the Lady Byng Memorial Trophy in 1967 and 1968 Stanley Cup champion (1961) Named to the NHL's First All-Star Team in 1962, 1963, 1964, 1966, 1967, and 1968 Named to the NHL's Second All-Star Team in 1965 and 1970. Played in NHL All-Star Game in 1964, 1967, 1968, 1969, 1971, 1972, 1973, 1974, and 1975 Won the Lester Patrick Trophy in 1976 The only player in NHL history to win the Hart, Art Ross, and Lady Byng trophies in the same season, doing so in consecutive seasons, in 1966–67 and 1967–68 Was named to Team Canada for the 1972 Summit Series, but only played two games due to injuries In 1998, he was ranked number 17 on The Hockey News list of the 100 greatest NHL players Mikita's number 21 was retired by the Blackhawks on October 19, 1980; he was the first player to have his jersey number retired by the Blackhawks Mikita was inducted into the Hockey Hall of Fame in 1983 Mikita was inducted into the Slovak Hockey Hall of Fame in 2002 The ice rink in Ružomberok, Slovakia, is named after him In 2011, statues of Mikita and Bobby Hull were installed outside the United Center, where the Blackhawks currently play The first player of Slovak origin who won the Stanley Cup See also List of NHL statistical leaders List of NHL players with 1,000 points List of NHL players with 500 goals List of NHL players with 1,000 games played References External links 1940 births 2018 deaths Art Ross Trophy winners Canadian ice hockey centres Canadian people of Slovak descent Canadian sports announcers Chicago Blackhawks captains Chicago Blackhawks players Czechoslovak emigrants to Canada Hart Memorial Trophy winners Hockey Hall of Fame inductees Lady Byng Memorial Trophy winners Lester Patrick Trophy recipients National Hockey League All-Stars National Hockey League broadcasters National Hockey League players with retired numbers People from Liptovský Mikuláš District Ice hockey people from the Žilina Region Ice hockey people from St. Catharines St. Catharines Teepees players Stanley Cup champions Canadian expatriate ice hockey players in the United States Ice hockey players with chronic traumatic encephalopathy
2769571	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%BD%20%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%20%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Левін Костянтин Владиславович	Левін Костянтин Владиславович Костянтин Владиславович Левін — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Життєпис Народився 1970 року у місті Харків, де й створив сім'ю, працював на будівництві житла. На початку 2014 року мобілізований у першу хвилю мобілізації, служив в прикордонних військах. По закінченні терміну служби вирішив залишитися у військах, служив в Харківському військкоматі, пізніше знову вирушив на передову. Молодший сержант, вояк 54-го окремого розвідувального батальйону. 13 квітня 2016 року загинув від кулі снайпера поблизу села Травневе (Бахмутський район). Похований в місті Харків, Безлюдівське кладовище. Без Костянтина лишилися батьки, дружина та донька 1999 р.н. Нагороди та вшанування указом Президента України № 421/2016 від 29 вересня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Примітки Джерела Костянтин Левін , Книга пам'яті Померли в Бахмутському районі
12932706	https://en.wikipedia.org/wiki/Eulenbis	Eulenbis	Eulenbis is a municipality (German: Ortsgemeinde) in the district of Kaiserslautern, in Rhineland-Palatinate, Germany. Geography Eulenbis lies around 13 kilometers northwest of Kaiserslautern. The Eulenkopf to the west has a height of 422 meters, and Eulenbis is the highest part of the greater Weilerbach community. Additionally, the hamlets of Mückenmühle and Untere Pfeifermühle belong to Eulenbis. History The first documented mention of the town as "Ulengebeiß" dates back to the year 1380. Politics Town Council The Eulenbis town council consists of eight members who were last elected on May 26, 2019. Previously made up of 12 members, the council is headed up by a volunteer mayor. Mayor The mayor of Eulenbis is Kathleen Hielscher. She was selected by direct election on May 26, 2019 and received 56.97 % of ballots cast. She is the successor to Ulrich Stemler (Free Voters), who did not run for re-election. Coat of Arms Emblazoning: "In gold on arched green ground a gold-plated black owl." German: "In Gold auf gewölbtem grünem Boden eine goldbewehrte schwarze Eule." Culture and Notable Sights Buildings The Eulenkopfturm (English: "Eulenkopf Tower") has long been known as the symbol of the community and is visible for kilometers thanks to its prominent location above the town. Originally designed as a watch tower, construction on the ca. 19 meter tall tower began on August 24, 1913 and the building was dedicated on 1914. A local society, the Eulenkopfverein, has maintained the building since its construction till the present. It has been renovated twice: from 1951-1952 and 1991-1992. In addition to the 12.2 meter-high viewing platform that offers visitors sweeping views of the Palatinate Forest towards the southeast, the tower's ground floor houses the highest Standesamt in the Palatinate. Economy and Infrastructure The nearest motorway is the Bundesautobahn 6. References Gerold Scheuermann: Eulenbis. (Hrsg.: Ortsgemeinde Eulenbis), Ortsgemeinde Eulenbis, Eulenbis 1985 External links Official Website of the Ortsgemeinde Eulenbis Municipalities in Rhineland-Palatinate Kaiserslautern (district)
3342452	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%81%20%28%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%94%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D1%82%D0%B0%29	Девіс (Південна Дакота)	Девіс (Південна Дакота) Девіс — місто в США, в окрузі Тернер штату Південна Дакота. Населення — 54 особи (2020). Географія Девіс розташований за координатами (43.259528, -96.994506). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 1,11 км², уся площа — суходіл. Демографія Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 85 осіб у 41 домогосподарстві у складі 24 родин. Густота населення становила 76 осіб/км². Було 51 помешкання (46/км²). Расовий склад населення: До двох чи більше рас належало 0,0 %. Частка іспаномовних становила 0,0 % від усіх жителів. За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 16,5 % — особи молодші 18 років, 67,0 % — особи у віці 18—64 років, 16,5 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 48,5 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 97,7 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 108,8 чоловіків також старших 18 років. Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . За межею бідності перебувало 12,2 % осіб, у тому числі 7,1 % дітей у віці до 18 років та 14,3 % осіб у віці 65 років та старших. Цивільне працевлаштоване населення становило 19 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 47,4 %, транспорт — 10,5 %, роздрібна торгівля — 10,5 %. Джерела Містечка Південної Дакоти Населені пункти округу Тернер (Південна Дакота) Населені пункти США, засновані 1896
26931217	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20American%20%282010%20film%29	The American (2010 film)	The American (2010 film) The American is a 2010 American action thriller film directed by Anton Corbijn and starring George Clooney, Thekla Reuten, Violante Placido, Irina Björklund, and Paolo Bonacelli. Based on the 1990 novel A Very Private Gentleman by Martin Booth, it was loosely adapted to screenplay by Rowan Joffé. The film was released on September 1, 2010. It received generally positive reviews from critics and grossed $67 million worldwide. Plot Jack and his lover, Ingrid, are relaxing in Sweden. As they walk in the wilderness outside their cabin, Jack becomes alarmed by a trail of footprints in the snow and pulls Ingrid towards shelter. Sniper gunshots ring out. Ingrid sees Jack pull a gun from his pocket and shoot the sniper. With little hesitation, Jack also kills Ingrid before locating and killing another armed man. He flees to Rome and contacts a man named Pavel, who insists that Jack cannot stay in Rome. Pavel sends him to Castelvecchio, a small town in the mountains of Abruzzo. Jack becomes nervous, and disposing of the cell phone that Pavel gave him, goes to nearby Castel del Monte instead, where he now uses the name Edward. While in Abruzzo, Jack contacts Pavel, who sets him up with a job. He meets a woman named Mathilde, who wants him to build her a custom sniper rifle. A local priest named Father Benedetto takes notice of Jack, and befriends him. Jack also begins patronizing a local prostitute named Clara, and they begin a relationship. In the meantime, Jack suspects that he's being followed by a man, but he still meets with Mathilde in a secluded area next to a river to test the weapon. She is impressed by the craftsmanship, but asks Jack to make a few more adjustments to the rifle, and to provide her with specific types of ammunition before they complete their transaction. Later, the man who has been following Jack attempts to assassinate him, but Jack kills him after a chase through town. The next day the priest asks Jack if he has anything to confess. Jack has been tormented by dreams of the events in Sweden and regrets killing Ingrid, but shares nothing with the priest. When Father Benedetto tells Jack that he senses he lives in a special kind of hell, "a place without love", Jack starts to let himself feel love for Clara and envisions a life with her. Jack calls Pavel to ask how the Swedes found him, and Pavel tells Jack that he's losing his edge. In his growing fear, he even suspects Clara when he discovers a small pistol in her purse. Jack takes Clara on a picnic to the same secluded river where he tested the rifle with Mathilde, and prepares to kill Clara. But when she doesn't try to kill him, Jack begins to trust Clara and agrees to meet with her later back in town. Finally, Jack agrees to deliver the completed weapon and ammunition to Mathilde as his last job, but at the last moment, he re-opens the briefcase holding it. During the drop-off with Mathilde, Jack becomes suspicious that she plans to kill him. But before anything can happen, a bus load of school children arrives. Mathilde gives Jack his payment—a thick envelope full of cash, and the two separate. As Mathilde drives away, Pavel contacts her and asks if she has killed Jack. She tells him she has not, but says she is following him. Clara then meets Jack at a religious procession in town. Jack asks her to go away with him and she agrees. While they embrace, Mathilde attempts to shoot Jack from a nearby rooftop with the rifle that Jack built. But the rifle backfires in her face, confirming Jack's suspicion and his last-minute decision to sabotage the rifle. Seeing Mathilde fall from the roof, Jack gives Clara the envelope of cash and tells her to wait for him at the river where they had picnicked before. He runs to Mathilde, who is dying on the pavement, and discovers that she also works for Pavel. As Jack walks away to go meet Clara, he hears someone behind him. Jack turns, and they quickly exchange gunfire. Pavel drops dead, having come to finish Mathilde's failed assassination. As Jack drives to meet Clara at the river, he feels his abdomen and realizes he has been shot. Jack arrives at the picnic spot, and as he sees Clara waiting for him, collapses behind the wheel of his car. Cast George Clooney as Jack/Edward Violante Placido as Clara Thekla Reuten as Mathilde Paolo Bonacelli as Father Benedetto Irina Björklund as Ingrid Johan Leysen as Pavel Filippo Timi as Fabio Anna Foglietta as Anna Björn Granath as the Swedish Assassin Production Filming began in September 2009 and took place in Castel del Monte, Sulmona, Castelvecchio Calvisio, Calascio and Campo Imperatore in the Province of L'Aquila (Abruzzo); in Rome, and in Östersund, Jämtland and other locations. As the Clooney character drives from Rome to Castel del Monte, there is an impressively long drive through the 4600-meter long San Domenico Tunnel (Galleria San Domenico) that is between the exits of Pescina and Cocullo on the A25 highway that connects Rome to Torano and Pescara. The car driven by Jack in the movie is a Fiat Tempra with Pescara licence plates. The film's "most romantic moment", according to director Anton Corbijn—when Jack takes Clara to a restaurant of her choice, their "actual date"—was filmed at a restaurant in Pacentro, near Sulmona. The comic-acting waiter in this restaurant scene was directed to stand in front of a two-bulb lamp fixture so that he appeared to have "devil's horns". Photographs on the restaurant's walls are reportedly all of the lovers of Gabriele D'Annunzio. Clara orders Montepulciano d'Abruzzo wine for the dinner, and Corbijn said the film's company enjoyed many of the fine wines of the region during the months of production there. The film score was written and composed by German singer-songwriter (and longtime friend of Corbijn) Herbert Grönemeyer. A 1967 song called "Window of My Eyes" by the Dutch blues band Cuby + Blizzards is played over the ending credits. The aria "Un bel dì, vedremo" ("One fine day we'll see") from Puccini's opera Madama Butterfly can be heard in the background of one scene, and "Tu vuò fà l'americano" in another. In another scene, the Italian song "La bambola" by Patty Pravo plays. Western films and other influences Once Upon a Time in the West (1968), with Henry Fonda facing off as a villain in a gunfight, is playing on television on the back wall of a modest restaurant where Jack has been eating. In the DVD commentary, Corbijn notes this homage and says the American Western—and more specifically the Italian-American Spaghetti Westerns by Leone and others—were explicit models for The American. Corbijn also notes the Ennio Morricone scores made famous in Once Upon a Time in the West, The Good, the Bad and the Ugly (1966), and other films. Speaking of the narrow, labyrinthine streets of the Italian hill towns where much of the action of The American occurs, Corbijn says he was thinking, in filming, of the streets of Venice and the way they appeared in Nicolas Roeg's Don't Look Now (1973). Parts of the dialogue between Jack and Clara are taken verbatim from Graham Greene's novel The Honorary Consul (1973). Release Marketing The first official poster was released on June 17, 2010. The first trailer was attached to Robin Hood and the second official trailer on June 19, 2010, and was attached to Jonah Hex, Grown Ups, Inception and The Other Guys. Box office The American grossed $35.6 million in the United States and Canada, and $32.3 million in other territories, for a worldwide total $67.9 million, against a production budget of $20 million. The film debuted to $13.2 million, including a total of $16.7 million over the four-day Labor Day weekend, topping the box office. It fell 57% to $5.7 million in its second weekend, finishing third, and another 53% to $2.7 million in its third weekend. Critical response On Rotten Tomatoes, the film holds an approval rating 66% based on 224 reviews, with an average rating of 6.5/10. The website's critical consensus states: "As beautifully shot as it is emotionally restrained, The American is an unusually divisive spy thriller—and one that rests on an unusually subdued performance from George Clooney." On Metacritic, the film has a weighted average score of 61 out of 100, based on 36 critics, indicating "generally favorable reviews". Audiences polled by CinemaScore gave the film an average grade of "D−" on an A+ to F scale. The score was attributed to disappointment after the film was marketed as being action-packed instead of focusing on suspense and drama. Rolling Stones Peter Travers gave the film two-and-a-half stars, writing that director Anton Corbijn "holds his film to a steady, often glacial pace", and that the result is of "startling austerity". Roger Ebert gave the film four stars, writing, "Here is a gripping film with the focus of a Japanese drama, an impenetrable character to equal Alain Delon's in Le Samouraï, by Jean-Pierre Melville." Leonard Maltin called it a "slowly paced, European-style mood piece, short on dialogue and action and long on atmosphere". Home media The film was released on DVD and Blu-ray on December 28, 2010. References External links 2010 films 2010 crime thriller films 2010 action thriller films Abruzzo American crime thriller films American action thriller films 2010s English-language films 2010s Italian-language films Films about contract killing in the United States Films based on British novels Films based on crime novels Films directed by Anton Corbijn Films produced by Anne Carey Films produced by George Clooney Films produced by Grant Heslov Films set in Abruzzo Films set in Italy Films set in Sweden Films shot in Italy Films shot in Rome Focus Features films Smokehouse Pictures films 2010 multilingual films American multilingual films 2010s American films
4281645	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%BA%20%D0%92%D1%96%D0%BB%D0%BB%D0%B0%D1%80	Домінік Віллар	Домінік Віллар — французький лікар і ботанік. Його основна робота — «Histoire des plantes du Dauphiné», опублікована між 1786 і 1789 роками; у ній описано ≈ 2700 видів після більш ніж двадцятирічних спостережень у регіоні Дофіне на південному сході Франції. Його гербарії та ботанічні рукописи зберігаються в Музеї природи в Греноблі. Біографія Батько, писар у дворянина, навчив його грамоти. Його першим інтересом до ботаніки був догляд за худобою, якою володіла родина. Його батько загинув, а мати відправила його в Гап, приблизно за 15 кілометрів на південь, щоб навчатися юриспруденції. Там він мав доступ до різних підручників з медицини. Коли йому було 16, його мати домовилася про одруження з багатою осиротілою дівчиною із сусіднього села. У шлюбі було п'ятеро дітей. У 1766 році він зустрів абата Домініка Шая (1730–1799), який знову надихнув його на ботаніку і познайомив з творчістю Карла фон Ліннея. Наприкінці 1960-х Віллар вирішив вивчати медицину в Греноблі. Там він справив враження на вищого провінційного чиновника Пажу де Маршеваля, який нагородив студента стипендією. На додаток до навчання він збирав рослини та влаштував гербарій. У 1775 і 1776 роках він був учасником геологічної дослідницької поїздки по Дофіне, яку очолював Етьєн Гетар (1715–1786). Також Гетар дозволив Віллару поїхати до Парижа в 1777 р., де він мав можливість познайомитися з відомими вченими того часу або їхніми працями. 1778 року він здобув ступінь доктора у Валансі. Пажу де Маршеваль запропонував йому посаду директора ботанічного саду в Греноблі та викладацьку посаду в місцевій лікарні, що означало, що науковець був фінансово забезпечений. Віллар розподілив свій час між двома сферами інтересів: він збирав і досліджував рослини з цієї місцевості, але також працював лікарем. Наприклад, він лікував Ю. Бернадота, який згодом став королем Швеції та Норвегії, який марно намагався найняти Віллара як свого особистого лікаря. Через Французьку революцію він втратив усі офіси в Греноблі. У 1796 році він став членом Академії наук. З 1805 року викладав у Страсбурзі, де також став деканом університету. Праці Histoire des plantes du Dauphiné. 1786–1789 Prospectus de l'histoire des plantes de Dauphiné. 1779 Catalogue méthodique des plantes du jardin de Strasbourg. 1807 Вшанування На його честь було названо рід Villarsia Vent. з родини бобівникових (Menyanthaceae). Джерела Ботаніки США
4437353	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%96%20%D0%9A%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%B0%D0%BF	Біллі Крудап	Біллі Крудап (8 липня 1968, Мангассет, Нью-Йорк) — американський актор театру, кіно та телебачення. Життєпис Вільям Гейтер Крудап (повне ім'я актора) народився 8 липня 1968 року у місті Мангассет, штат Нью-Йорк, в родині Томаса Генрі Крудапа-третього та його дружини Джорджани Гейтер, де був другим з трьох синів (його брати Томмі і Брукс обидва стали продюсерами). В числі його предків по батьковій лінії конгресмен Джосая Крудап (1791—1872) з Північної Кароліни. Пізніше батьки розлучилися, а потім знову одружилися и так само розлучилися. В дитинстві жив у Техасі та Флориді, де 1986 року закінчив середню освіту у школі Св. Форми Аквінського у Форт-Лодердейлі. Потім навчався в Університеті Північної Кароліни в Чапел-Гілл, де отримав ступінь бакалавра мистецтв, а також у Школі мистецтв Тіша при Нью-йоркському університеті, де 1994 року здобув ступінь магістра витончених мистецтв. 1995 року отримав премію Театральний світ у категорії Найкращий актор за роль у бродвейській постановці п'єси «Аркадія» Тома Стоппарда. Тоді ж почав зніматися у кіно, успішно зігравши у фільмах «Ті, що сплять» (1996) Баррі Левінсона, «Країна пагорбів і долин» (1998) Стівена Фрірза, «Майже знамениті» (2000) Кемерона Кроу та «Велика риба» (2003) Тіма Бертона. 1999 року озвучив принца Ашітаку в англомовній версії «Принцеси Мононоке» Міядзакі. 2006 року у драматичному трилері Роберта де Ніро «Хибна спокуса» виконав роль Арчі Камінгса, прототипом якого став Кім Філбі. Того ж року знявся у фільмі «Місія нездійсненна 3» Джей Джей Абрамса. 2009 року зіграв супергероя Доктора Мангеттена у стрічці «Хранителі» Зака Снайдера та директора ФБР Дж. Едгара Гувера у «Джонні Д.» Майкла Манна. Наступного року з'явився у ролі чоловіка головної героїні у фільмі «Їсти молитися кохати» Раяна Мерфі за однойменним романом Елізабет Ґілберт. 2011 року зіграв президента Федерального резервного банку Нью-Йорка Тімоті Гайтнера у телефільмі «Занадто крутий для невдачі» виробництва HBO. 2007 року отримав премію Тоні як найкращий актор у п'єсі за роль Віссаріна Белінського у бродвейській постановці «Берег Утопії» Тома Стоппарда. 2020 року нагороджений преміями Еммі та Вибір телевізійних критиків як найкращий актор другого плану у драматичному серіалі за роль Корі Еллісона у серіалі «Ранкове шоу». Особисте життя Із 1996-го по листопад 2003 року Крудап перебував у стосунках з акторкою Мері-Луїз Паркер. Паркер була на сьомому місяці вагітності, коли Крудап покинув її заради акторки Клер Дейнс. Їхній син, Вільям Аттікус Паркер, народився у січні 2004 року. Крудап і Дейнс розійшлися 2006 року. Із 2017 року актор перебував у стосунках з акторкою Наомі Воттс, з якою офіційно одружився у червні 2023 року. Фільмографія Нагороди 1995 — Премія Кларенса Дервента за найкращу чоловічу роль другого плану. 1995 — Премія Театральний світ найкращому акторові (Аркадія). 2007 — Срібний ведмідь за видатний внесок у мистецтво (Берлінський міжнародний кінофестиваль) у складі акторського ансамблю фільму «Хибна спокуса». 2007 — Премія Тоні за найкращу чоловічу роль у п'єсі (Берег Утопії). 2016 — Премія Гільдії кіноакторів США за найкращий акторський склад в ігровому кіно (У центрі уваги). 2020 — Премія Вибір телевізійних критиків за найкращу чоловічу роль другого плану у драматичному серіалі (Ранкове шоу). 2020 — Премія Еммі (Прайм-тайм) за найкращу чоловічу роль другого плану у драматичному серіалі (Ранкове шоу). Примітки Посилання Актори США Телеактори США Кіноактори США Американські актори Американські телеактори Американські кіноактори Американські театральні актори Актори XX століття Актори та акторки XXI століття
260424	https://uk.wikipedia.org/wiki/Helicobacteraceae	Helicobacteraceae	Helicobacteraceae — родина епсилон-протеобактерій. Типовим родом родини є Helicobacter, деякі представники якого (зокрема H. pylori), як і деякі представники інших родів, є патогенами ссавців та деяких птахів. Протеобактерії Родини бактерій
899492	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%20%28%D0%9E%D1%80%D0%BD%29	Фе (Орн)	Фе (Орн) Фе — муніципалітет у Франції, у регіоні Нормандія, департамент Орн. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 145 км на захід від Парижа, 85 км на південний схід від Кана, 35 км на північний схід від Алансона. Історія До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Нижня Нормандія. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Нормандія. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка Сусідні муніципалітети Галерея зображень Посилання Фе на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень Див. також Список муніципалітетів департаменту Орн Примітки Муніципалітети департаменту Орн
1970138	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%B0%D1%81	Китайський компас	Китайський компас (луобань, лопань) - китайський магнітний компас, також відомий як компас для феншуй. Використовується майстрами феншуй для визначення точної структури досліджуваного об'єкта. Школа феншуй, що використовує китайський компас, має назву «Школа компаса» («Школа луобань»). Форма і функції Як і звичайний компас, лопань - визначає напрями. Однак, лопань відрізняється від звичайного компаса кількома важливими моментами: Формули феншуй, включені в концентричні кільця на поверхні. Металева пластина, відома як «сонячний годинник». Металева пластина розміщується на дерев'яній основі, відомої як «земна пластина». Диски небес обертаються вільно на земній пластині. Лопань не вказує на Північний полюс Землі. Голка лопань вказує на південний магнітний полюс. Типи лопань Починаючи з династії Мін особливої популярності набули три типи лопань. Сань хе Цей тип лопань використовується з часів династії Тан. Він містить три основних кільця з 24 напрямами. Сань юань Містить 64 триграми. Використовується в школі «Летючих зірок». Цзун хе Комбінація двох попередніх видів лопань. Історія Найстаріші попередники лопань - «ши», китайські астролябії. Примітки Посилання Luopan - Malaysia I Ching Net Література Лілліан Ту - Основи Фен-шуй. Феншуй Культура Китаю Фізичні прилади
18808049	https://en.wikipedia.org/wiki/Emily%20Silver	Emily Silver	Emily Silver Emily Susan Silver (born October 9, 1985) is an American competitive swimmer, Olympic medalist, and swim coach. She was a member of the silver-medal-winning U.S. team of the 4×100 metre freestyle relay at the 2008 Summer Olympics. She competed alongside fellow American swimmers Natalie Coughlin, Lacey Nymeyer and Kara Lynn Joyce. Silver overcame a broken hand suffered in the U.S. Olympic Trials, returning after a few weeks to compete at the 2008 Olympic Games. Silver attended the University of California, Berkeley, where she swam for coach Teri McKeever's California Golden Bears swimming and diving team in National Collegiate Athletic Association (NCAA) and Pacific-10 Conference competition. She was named team MVP as a freshman and served as co-captain of the team in 2007–08. She achieved All-American status in twenty different events including the 50, 100 and 200-yard freestyle, 400 and 800-yard freestyle relays, among others. Silver was the 2007 Pac-10 champion in the 100 and 200-yard freestyle. She also set the school record in the 50-yard freestyle in 2007, breaking future U.S. swimming teammate Natalie Coughlin's record. Silver's post-swimming career highlights include a two-year stint as Athlete Relations Manager for USA Swimming. Her responsibilities included managing the swimmers who were a part of USA Swimming’s Athlete Partnership Agreement, and overseeing the USA Swimming Family Program. She also worked for lululemon athletica, coordinating promotional events and managing a research and development program. Silver was hired as a Marketing Communications Associate by SwimOutlet.com, where her duties will include social media, sports marketing and public relations. Silver currently coaches the junior and masters swim teams at Seattle's Washington Athletic Club. Career At the 2005 World Championships in Montreal, Quebec, Silver earned a bronze medal swimming in the heats of the 4 × 100 m freestyle relay. At 2007 World University Games in Thailand, Silver won a gold medal in the 4 × 100 m freestyle and a silver in the 4 × 100 m medley relay. At the 2008 FINA World Swimming Championships (25 m), Silver earned a gold medal swimming in the heats of the 4 × 100 m medley. She placed 8th in the 200 m individual medley, 100 m freestyle, and 100 m backstroke. Silver is the niece of Larry Barbiere, a finalist in the men's 100-meter backstroke at the 1968 Summer Olympics. 2008 World Swimming Championships Manchester, England -Competed as member of U.S. Women’s swimming team -Silver medalist, 4 X 100 freestyle relay -Finalist in three individual events 2007 World University Games Bangkok - Competed as member of U.S. Women’s swimming team - Gold medalist, 4 X 100 freestyle relay - Silver medalist, 4 X 100 medley relay 2005 World Swimming Championships Montreal, Canada - Competed as member of U.S. Women’s swimming team - Silver medalist, 4 X 100 freestyle relay USA Swimming National “A” Team - Selected as member of USA Swimming national team, 2005–06 and 2008–09 Women’s swimming, University of California, Berkeley - Team co-captain, 2007–08 - 20 All-American honors during four-year college career - 3-time American and NCAA record holder - 3-time individual champion, Pacific-10 Conference Championships See also List of Olympic medalists in swimming (women) References External links 1985 births Living people American female freestyle swimmers Medalists at the 2008 Summer Olympics Olympic silver medalists for the United States in swimming Sportspeople from St. Petersburg, Florida Swimmers at the 2008 Summer Olympics Summer World University Games medalists in swimming FISU World University Games gold medalists for the United States FISU World University Games silver medalists for the United States Medalists at the 2007 Summer Universiade 21st-century American women
7008274	https://en.wikipedia.org/wiki/Association%20football%20at%20the%201956%20Summer%20Olympics	Association football at the 1956 Summer Olympics	Association football at the 1956 Summer Olympics The association football tournament at the 1956 Summer Olympics was won by the Soviet Union. Defending champions Hungary were forced to withdraw due to the Soviet invasion of their country. Background Following five withdrawals, the tournament featured three Eastern Bloc teams and four from Asia. The other sides included in the draw were the United States, the United Team of Germany (which was de facto West Germany), Great Britain and the hosts Australia, competing in their first Olympic football tournament. The tendency of Eastern bloc countries to provide state-funding for their athletes put Western amateurs at a significant disadvantage. As a result, all Olympic football tournaments 1952 onwards were dominated by the Soviet Union and its satellites. Venues Final tournament First round Five of the sixteen qualified teams withdrew before the final draw: (who boycotted the Games to protest the reception of Taiwan), (who boycotted the Games to protest the Israeli, British and French invasion), , , and the defending Olympic champions and recent World Cup runners-up , a nation that was cheered in other Olympic contests due to their ongoing suppression by Soviet troops. Therefore, only three games were played in the first round: as China and Turkey had been drawn against each other, their match was scratched. The Soviet Union defeated the United Team of Germany 2–1, Great Britain defeated Thailand 9–0, and Australia defeated Japan 2–0. Byes: (drawn against Egypt, who withdrew), (drawn against Hungary, who withdrew), (drawn against South Vietnam, who withdrew), and (drawn against each other: match was postponed to the quarter-finals). Quarter-finals Yugoslavia defeated the United States 9–1. Great Britain lost 6–1 to Bulgaria, and at half-time, ratings from HMS Newcastle vaulted the fence and exhorted the team to show more grit, after which they were peacefully escorted off the field. The Soviet Union drew their game against Indonesia 0–0 and won 4–0 in the replay. The Indians defeated Australia 4–2 with a hat trick by centre forward Neville D'Souza, the first by an Asian in the Olympics. Prior to the game there had been debate, once again, as to whether the Indians should be shod. Sir Stanley Rous respected their decision either way, although in the end, the Indians decided to wear boots. The Indonesian referee disallowed two first half goals. Bob Bignall the Australian captain was unable to get an intelligible reply out of him during the break. Semi-finals Yugoslavia defeated India 4–1. It would be their third consecutive Olympic final, after losing both in 1948 and 1952. The Soviets defeated Bulgaria 2–1. Normal time finished 0–0, and Bulgaria scored first in extra time before conceding two goals in the last six minutes of the game. Finals Yugoslavia were playing Red Star Belgrade's Dragoslav Šekularac in this tournament; he would feature in the 1960 European Nations' Cup final again versus the USSR. They lost 1–0 to a second half Anatoli Ilyin goal, with the Soviet Union winning the title. Bulgaria took Bronze defeating India 3–0. Bronze Medal match Gold Medal match Bracket Goalscorers Medalists See also Association football at the 1956 Summer Olympics – Men's team squads Association football at the 1956 Summer Olympics – Men's qualification References External links Olympic Football Tournament Melbourne 1956, FIFA.com RSSSF Archive 1956 1956 1956 Summer Olympics events 1956
130211	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%B6%D0%B2%D1%83%D0%B7%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BC	Міжвузловий атом	Міжвузловий атом — точковий дефект кристалічної ґратки, атом, який займає проміжне положення між вузлами ґратки. Рівноважні положення, які займають міжвузлові атоми, залежать від матеріалу й типу ґратки. Зазвичай їх буває кілька на елементарну комірку. Сусідні атоми у вузлах кристалічної ґратки дещо зміщуються, викликаючи невелику деформацію. Міжвузлові атоми зазвичай утворюються в парі з вакансіями (Френкелівська пара). Причиною утворення такої пари можуть бути теплові флуктуації в кристалі, але особливо велика кількість міжвузлових атомів утворюється при опроміненні кристалу високоенергетичними частками, нейтронами, електронами чи йонами. Атоми домішки теж можуть займати міжвузлові положення в кристалічній ґратці. Міжвузлові атоми можуть також утворювати пари й комплекси. Література Дефекти кристалічної ґратки
247972	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D1%88%D0%BD%D0%B8%D0%BA	Олешник	Олешник (до 1946 року – Егреш) – село в Україні, в Закарпатській області, Берегівському районі. Назва Назва Егреш походить від імені заможного землевласника, садиба якого якось провалилася крізь землю. На тому місці виникло глибоке водоймище, назване у народі Егрешем. Друга версія гласить, що на цих місцях колись росли густі зарослі агрусу – егреша, вони і визначили назву села. Сучасна назва Олешник походить вiд вільшняк (у народі більше відомої як ольшник), поширеної в цих краях рослини. Історія Перші згадки про Олешник виявлені в письмових джерелах 1284 року. В роки Другої світової війни на околиці села базувався військовий аеродром Егрі. Відомі люди Народилися Владимир Михайло Михайлович (1918—2006) — журналіст, заслужений працівник культури України. Іонафан (Кополович) (1912—1990) — єпископ Берлінський і Середньоєвропейський, екзарх Північної і Південної Америки та Алеутських островів, єпископ Тамбовський і Мічурінський, архієпископ Молдавський і Кишинівський. Любка Михайло Степанович (1977—2024) — головний сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Любка Надія Михайлівна — поетеса, автор текстів пісень та музики. Попович Іван Миколайович (1965—1985) — рядовий, учасник війни в Афганістані. Загинув при виконанні службових обов'язків. Нагороджений Орденом Червоної Зірки посмертно. Русинко Костянтин Миколайович (1932) — доктор фізико-математичних наук, професор кафедри теоретичної механіки Державного університету «Львівська політехніка». Сігетій Степан Васильович (1926—2005) — Український радянський живописець. Заслужений працівник культури УССР. Померли Соломін Іван Степанович (1919-1944) — Cтрілок-радист гвардії старший лейтенант, загинув під час виконання бойового завдання. Похований на території старої школи, на могилі встановлено обеліск. Туристичні місця Музей етнографії. Музей заснований 1990 р. та складається з 3 відділів (етнографія, нумізматика та Велика Вітчизняна війна). Експозицію музею складають предмети побуту, вироби ткацтва та гончарства, грошові знаки, які діяли на території с. Олешник в різні періоди, а також вироби з дерева. Це один з кращих шкільних музеїв краю. Боржавська вузькоколійна залізниця – в народі має назву «Анця Кушницька» – одна з діючих вузькоколійних залізниць в Україні, в межах Іршавського, Берегівського та Виноградівського районів Закарпатської області. Загальна довжина залізниці – 123 км, ширина колії – 750 мм. Перша черга Боржавської вузькоколійки введена в експлуатацію 23 грудня 1908 року та використовувалась передусім для перевезення деревини. Сьогодні здійснюються лише пасажирські перевезення. Будівля млина якому більше 100 років (точно не туристичний об’єкт, поки, але дуже гарна будівля та збережений механізм яким в різні роки тут мололи муку та чавили олію). Сюди і з сусідніх районів приїжджали молотити муку. Старожили кажуть, що відкрив цей паровий млин місцевий єврей «Шія», який і був у його власності поки не став колгоспним. Наразі не працює, але механізми діючі. Найбільша в Україні буйволина ферма, де крім того, що можна побачити цих прекрасних тварин, можна ще спробувати молоко, сир, сметану, масло та навіть згущівку місцевого виробництва. Посилання Пам’ятки села Олешник: туристичний путівник "Турінформ Закарпаття" Примітки Виноградівський район Села Закарпатської області
30858071	https://en.wikipedia.org/wiki/Sherbet	Sherbet	Sherbet may refer to: Food and drink Sherbet (frozen dessert) Sherbet (powder), an effervescent drink or a fizzy powder sweet in, chiefly, the UK, Australia and New Zealand A slang term in the UK and Australia for an alcoholic drink, especially beer; see Music Sherbet (band), an Australian rock band of the 1970s and early 1980s Sherbet (Sherbet album), a 1978 album by Sherbet Sherbet (EP), a 2012 by the Japanese girl group Buono! See also Sharbat (disambiguation) Sherbert (disambiguation) Sorbet (disambiguation)
60713260	https://en.wikipedia.org/wiki/Akhmetovo%2C%20Abzelilovsky%20District%2C%20Republic%20of%20Bashkortostan	Akhmetovo, Abzelilovsky District, Republic of Bashkortostan	Akhmetovo, Abzelilovsky District, Republic of Bashkortostan Akhmetovo (Äxmät) is a rural locality (a village) in Kirdasovsky Selsoviet, Abzelilovsky District, Bashkortostan, Russia. The population was 145 as of 2010. There are 3 streets. Geography Akhmetovo is located 31 km southwest of Askarovo (the district's administrative centre) by road. Kirdasovo is the nearest rural locality. References Rural localities in Abzelilovsky District
4846467	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%8F%D0%B3%D1%96%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%A2%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29	Вертягіно (Тверська область)	Вертягіно (Тверська область) Вертягіно — присілок в Калязінському районі Тверської області Російської Федерації. Населення становить 5 осіб. Входить до складу муніципального утворення Алфьоровське сільське поселення. Історія Від 2005 року входило до складу муніципального утворення Алфьоровське сільське поселення. Населення Примітки Населені пункти Калязінського району
4778374	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D1%80	Пінчер	Пінчер Це стаття про собак. Про німецького композитора див. статтю Маттіас Пінчер Пінчер — група порід собак. Спочатку пінчери виводилися як пацюкові та охоронці, але зараз використовуються і як службові собаки, і просто як домашні улюбленці. Слово «пінчер» (pinscher) — німецьке, хоча, за однією з версій, походить від англійського слова pinch (ущипнути) і пов'язане з тим, що собакам цієї породи зазвичай купірували вуха. Міжнародна кінологічна федерація відносить пінчерів до групи "Пінчери, шнауцери, молоси та швейцарські гірські собаки". Нею визнано такі породи пінчерів: доберман; німецький пінчер; карликовий пінчер, або цвергпінчер; австрійський пінчер; аффенпінчер. Примітки Групи порід собак
1635798	https://en.wikipedia.org/wiki/Passed%20pawn	Passed pawn	Passed pawn In chess, a passed pawn is a pawn with no opposing pawns to prevent it from advancing to the eighth ; i.e. there are no opposing pawns in front of it on either the same or adjacent files. A passed pawn is sometimes colloquially called a passer. Passed pawns are advantageous because only the opponent's pieces can stop them from promoting. In the diagram, the white pawns on b5, c4, and e5 are passed pawns, and Black's pawn on d4 is a passed pawn. If Black plays ...fxg4, then the black pawn on g4 will be passed, as well as White's pawn on f4. Protected passed pawn A passed pawn that is protected by its own pawns is called a protected passed pawn. In the first diagram in this article, the pawns on the b- and e-files are protected passed pawns. Two or more passed pawns on adjacent files are called connected passed pawns (see connected pawns), and they are very strong. In the diagram at the top, White's b- and c-pawns are connected passed pawns. A pair of connected passed pawns is sometimes called a steamroller. It is often strategically advantageous for the side with connected passed pawns to place them on the same rank and then advance them in tandem, because this makes them more difficult to . Sometimes, minor pieces are sacrificed so that a pawn can have a clear path to promotion on the eighth rank. In the example illustrated (Mikhail Botvinnik–José Capablanca, AVRO 1938), in order to capitalize on the passed pawn on e6 and break its blockade by Black's queen, White continued 30. Ba3 Qxa3 31. Nh5+! gxh5 32. Qg5+ Kf8 33. Qxf6+ guaranteeing the e-pawn's promotion. The passed pawn's value is well worth the sacrifice of the bishop in order to clear its path to promotion. The only pieces preventing the e-pawn's promotion are the black queen and knight, and once they are gone, the pawn has a free path to promote. Black's pawns are also helpless to stop it. Outside passed pawn An outside passed pawn is a passed pawn that is separated by several files from the rest of the pawns and deflects the opposing king (and sometimes other pieces) from the defense of its other pawns. Such a pawn often constitutes a strong advantage for its owner because the opposing king does not have the range to cover both sides of the board. In the diagrammed position from the fifth game of the 1971 Candidates match between Bobby Fischer and Bent Larsen, the outside passed pawn on the a-file confers White a winning advantage, even though is equal. The pawn will force Black's king to keep it from queening, leaving White's king free to capture Black's remaining pawns and win the game. White wins with: 41. Kd4 Kd6 42. a5 f6 43. a6 Kc6 44. a7 Kb7 45. Kd5 h4 If 45...f5 46.h4 wins. 46. Ke6 1–0 An outside passed pawn is also powerful in an endgame with . It is not so powerful in an endgame with rooks if the opposing rook can get behind the pawn (see diagram), as in the Tarrasch rule. Passed pawns in the endgame Passed pawns are particularly important, often of decisive significance, in the endgame. The position illustrated provides a dramatic example of this. White has no passed pawns and seems to be in desperate straits, since Black's king will soon attack White's pawns with ...Kg4. In fact, White by means of a sacrificial combination creates a passed pawn and wins: 1. g6 fxg6 (or 1...hxg6 2.f6! gxf6 3.h6!) 2. h6! gxh6 3. f6! and White's newly created passed pawn will queen. If it is Black's move, he must avoid this combination by playing 1... g6! (not 1...f6 2.h6!, nor 1...h6 2.f6!). Since passed pawns have no opposing pawns to stop them, the threat of queening often forces the opponent to use a piece to block or capture the pawn, wasting valuable time and immobilizing material or possibly even losing it (as when a defender of the blocking piece is forced to move). Indeed, the value of a far-advanced passed pawn or pawn group is often equal to or even greater than that of a piece. Four examples of this are seen in the subdivided diagram. In the upper-left quadrant of the board, White's connected passed pawns on the sixth rank are superior to Black's rook. Even if on move, Black cannot stop one of White's pawns from queening. Similarly, in the upper-right quadrant, Black's bishop cannot hold back both of White's pawns. White queens a pawn after 1. f7 (1.h7 also works) Bxf7 2. h7 followed by 3. h8=Q. In the lower-left quadrant, White's queen cannot stop Black's pawn from queening without stalemating Black. The lower-right quadrant highlights how awkward a knight is in dealing with a passed pawn, especially a rook pawn. White's knight is actually worse than useless in trying to stop Black's pawn. It cannot do so itself, and if White's king (which could catch the pawn if the knight were not there) approaches with 1. Kf2 (hoping for 1...hxg2 2.Kxg2), Black plays 1... h2! and 2... h1=Q. A striking (albeit very unusual) example of the power of passed pawns is seen in the conclusion of an endgame study by Leopold Mitrofanov (see diagram). Black, with a queen, bishop, and knight, is helpless against White's two passed pawns, which threaten both 10.b7 and 10.c8=Q+ Bb8 11.b7#. Quotes "A passed pawn is a criminal which should be kept under lock and key. Mild measures, such as police surveillance, are not sufficient." — Aron Nimzowitsch See also Backward pawn Chess endgame Chess piece Chess strategy Connected pawns Doubled pawns Isolated pawn List of chess terms Pawn structure Tarrasch rule References Bibliography Chess terminology it:Termini scacchistici#Pedone passato
36110171	https://en.wikipedia.org/wiki/Yunnan%20fulvetta	Yunnan fulvetta	Yunnan fulvetta The Yunnan fulvetta (Alcippe fratercula) is a species of bird in the family Alcippeidae. It is endemic to southern China, southeastern Myanmar and northern Indochina. Its natural habitat is subtropical or tropical moist montane forest. References Yunnan fulvetta Birds of Yunnan Yunnan fulvetta
625712	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%BD%D0%B7%D0%B0%D0%BA	Лонзак	Лонзак — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Приморська Шаранта. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 420 км на південний захід від Парижа, 125 км на південний захід від Пуатьє, 90 км на південний схід від Ла-Рошель. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 102 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 246,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Сусідні муніципалітети Галерея зображень Посилання Лонзак на сайті французького Національного інституту географії Див. також Список муніципалітетів департаменту Приморська Шаранта Примітки Муніципалітети департаменту Приморська Шаранта
1281353	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2	Гринів	Гринів (острів) — острів у лівого берегу Дніпра у гирлі Самари у межах Дніпропетровську Гринів (село) — село в Львівському районі Львівської області. Гринів Яр — село в Краснокутському районі Харківської області. Гринів — поширене українське прізвище. Гринів Володимир Іванович — крайовий провідник ОУН у Кракові, член Революційного Проводу ОУН. Гринів Володимир Васильович (1964) — український філософ, письменник та художник Гринів Євген Андрійович (22 січня 1936) — український державний та політичний діяч, народний депутат України 1-го скликання, науковець, кандидат філософських наук, головний редактор Всеукраїнської газети «Меморіал». Гринів Іван Михайлович (1930—1994) — український архітектор. Гринів Ігор Олексійович — український політик, народний депутат. Гринів Михайло Васильович — український громадсько-політичний діяч, адвокат, доктор права, репресований совітами Гринів Олег Іванович — український поет, доктор філософських наук, професор. Прізвища на -ів Українські прізвища
3236347	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%B5%D1%80%20%28%D0%94%D0%B6%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B6%D1%96%D1%8F%29	Сассер (Джорджія)	Сассер (Джорджія) Сассер — місто в США, в окрузі Террелл штату Джорджія. Населення — 287 осіб (2020). Географія Сассер розташований за координатами (31.719916, -84.347765). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 2,02 км², уся площа — суходіл. Демографія Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 279 осіб у 112 домогосподарствах у складі 76 родин. Густота населення становила 138 осіб/км². Було 143 помешкання (71/км²). Расовий склад населення: До двох чи більше рас належало 1,8 %. Частка іспаномовних становила 2,2 % від усіх жителів. За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 24,7 % — особи молодші 18 років, 58,1 % — особи у віці 18—64 років, 17,2 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 44,1 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 102,2 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 94,4 чоловіків також старших 18 років. Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . За межею бідності перебувало 27,0 % осіб, у тому числі 33,0 % дітей у віці до 18 років та 3,4 % осіб у віці 65 років та старших. Цивільне працевлаштоване населення становило 127 осіб. Основні галузі зайнятості: мистецтво, розваги та відпочинок — 22,8 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 18,1 %, роздрібна торгівля — 13,4 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 11,0 %. Джерела Містечка Джорджії Населені пункти округу Террелл (Джорджія)
2222913	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BC%20%D0%90%D1%80%D1%96%D0%B1%D1%96	Салім Арібі	Салім Арібі (16 грудня 1974, Батна) — алжирський футболіст, що грав на позиції захисника. Виступав, зокрема, за клуби «Батна» та «УСМ Алжир», а також національну збірну Алжиру. Клубна кар'єра У дорослому футболі дебютував 1993 року виступами за команду «Батна», в якій провів дев'ять сезонів. Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «УСМ Алжир», до складу якого приєднався 2002 року. Відіграв за команду з Алжира наступні п'ять сезонів своєї ігрової кар'єри, вигравши за цей час по два національних чемпіонати і кубки. Завершив професійну ігрову кар'єру у рідному клубі «Батна», куди повернувся 2007 року і захищав її кольори до припинення виступів на професійному рівні у 2010 році. Виступи за збірну 14 травня 2002 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Алжиру в товариському матчі проти збірної Бельгії (0:0). У складі збірної був учасником Кубка африканських націй 2004 року у Тунісі, на якому був основним гравцем і зіграв усі чотири зустрічі: з Камеруном (1:1), Єгиптом (2:1), Зімбабве (1:2), а також у чвертьфіналі з Марокко (1:3). Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала усього 3 роки, провів у формі головної команди країни 16 матчів. Досягнення Чемпіон Алжиру: 2003, 2005 Володар Кубка Алжиру: 2003, 2004 Примітки Посилання алжирські футболісти Гравці збірної Алжиру з футболу Футболісти «Батни» Футболісти «УСМ Алжира»
1387041	https://en.wikipedia.org/wiki/Fakty%20ta%20Komentari	Fakty ta Komentari	Fakty ta Komentari (translated as Facts and Comments) has been coming out since August 1997. Fakty was published five times a week except Sundays and Mondays till January 2018. In 2018 it has turned to weekly. Oleksandr Shvets is editor-in-chief and the owner. The edition was a property of EastOne Group till June 2016. History The newspaper began coming out in August 1997. The long detailed headline for each article is the paper's style feature. According to TNS Fakty ta Komentari were second among weeklies since 2006 till 2009. In 2010 the edition become a leader of the “Common Interest Editions” segment. At that time the readership of its one issue was more than 1.300.000 persons. In 2009 the newspaper had to close its own distribution net because of global financial crisis. In spring of 2015 the editorial office had to cut the third part of its staff because of the economic crisis that has been provoked by the armed conflict in the Eastern Ukraine. In June 2016 EastOne Group has sold Fakty ta Komentari to general director and editor-in-chief Oleksandr Shvets. Since January 2018 Fakty ta Komentari has been coming out in the form of weekly. Meanwhile, its web-portal fakty.ua started to cover news in Ukraine and all over the world on a 24-hour basis. External links Fakty ta Komentari online Newspapers established in 1997 Ukrainian-language newspapers Mass media in Kyiv Ukrainian news websites Daily newspapers published in Ukraine Weekly newspapers published in Ukraine
2913162	https://en.wikipedia.org/wiki/Himalchuli	Himalchuli	Himalchuli (also sometimes written as two words, Himal Chuli) is the second-highest mountain in the Mansiri Himal, part of the Nepalese Himalayas, and the 18th-highest mountain in the world (using a cutoff of 500 meters prominence, or re-ascent). It lies south of Manaslu, one of the eight-thousanders. Himalchuli has three main peaks: East (7893 m), West (7540 m) and North (7371 m). Himalchuli is also notable for its large vertical relief over local terrain. For example, it rises 7,000 meters over the Marsyangdi River to the southwest in about horizontal distance. Climbing history Exploratory visits to the peak were made in 1950 and 1954, and a first attempt in 1955 failed early on. Further reconnaissance and attempts followed in 1958 and 1959. The first ascent was made on May 24, 1960, by Hisashi Tanabe and Masahiro Harada, of Japan. The route followed the "Sickle Ridge" from the southwest. They first climbed to the saddle between the West and Main peaks, where they placed the last of six camps. This ascent was somewhat unusual for a sub-8000m peak in using bottled oxygen. The Himalayan Index lists five other ascents of this peak, and 10 additional unsuccessful attempts. The ascents were by various routes on the south, southwest, and southeast sides of the mountain. The West Peak was first climbed in 1978 by two members of a Japanese expedition to the main peak of Himalchuli. They climbed from the south (the Dordi Khola) and approached the summit of the West Peak from the east. The North Peak was first climbed in 1985 by a Korean expedition, via the North Face. References Sources DEM files for the Himalaya (Corrected versions of SRTM data) Other references American Alpine Journal Mountains of the Gandaki Province Seven-thousanders of the Himalayas
1616980	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%96%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D1%97	Масові партії	Масові партії (партії масової мобілізації) — термін, запропонований Дюверже для характеристики партій зовнішнього походження. Вебер називав масовий тип партії «дітьми демократії», продуктом загального виборчого права і необхідності залучення та організації мас на виборах. Ключові характеристики Масові партії, на відміну від кадрових зорієнтовані на вербування членів, а не на мобілізацію виборців. Характеризуються жорсткою ієрархізованою структурою, постійним апаратом із оплачуваними функціонерами, які повністю присвячують весь свій час адмініструванню. Ґрунтуються на сильній «культурі участі», вимагають від своїх членів пристрасності й лояльності. Саме в масових партіях поступово виробився «набір технологій» (за висловом Оферле) для формування та підтримки серед членів партії високого почуття гордості за приналежність до партії і відданість її ідеям (підготовка і залучення до роботи, пропагандистські кампанії, агітація, підкреслена ритуалізація з'їздів, свят тощо). На думку Дюверже, цей другий тип прихильницької організації в основному трапляється серед робітничих партій. Це пояснюється тим, що робітники знаходяться на нижчому суспільному щаблі, який характеризував у другій половині ХІХ ст. знедолені групи і який примушував їх об'єднуватися в сильні організації, щоб протистояти «природній» гегемонії заможних. Різниця між цими двома класифікаціями є не абсолютною і критерії ці бувають дуже близькими. Можлива ситуація, що партія мобілізує невеликий відсоток своїх виборців, але не має розвиненої організаційної структури, як у типових масових партіях — наприклад, Японська соціалістична партія. Таким чином, говорячи про масові партії, ми не можемо оперувати лише кількістю формальних членів партії, слід вести мову про чисельність партійних активістів та про організаційну структуру партії. Партії, які спираються на систему організованих місцевих осередків, є масовими партіями, а партії, в яких немає сталих і виразно визначених місцевих осередків, є кадровими партіями. У багатьох кадрових партіях існують платні партійні функціонери, хоча вони є визначальною рисою не лише цього типу партій. Для кадрових партій важливим є співвідношення між кількістю членів партії та кількістю виборців. Для масових партій важливою є її організаційна структура. Незважаючи на спільність походження, у своєму розвитку масові партії змогли набути найрізноманітніших форм. Тут можна розрізняти три основні моделі масових партій, які мають свої специфічні особливості: соціал-демократична, комуністична або ленінська і фашистська. До них можна віднести також деякі християнсько-демократичні партії (т. зв. народні партії). Неробітничі партії рідко коли мають структуру масових партій. Більшість буржуазних партій мають кадровий характер. Однак, потреби масової демократизації, зумовлені активізацією широких соціальних верств, змушують всі політичні партії вдосконалювати свою організаційну структуру, щоб мати можливість контролювати і постійно впливати на найбільшу кількість членів партії. Виникнення в Європі Масові партії, маючи значну суспільну підтримку, опанували виборчий ринок, стабілізуючи партійну систему. Поява масової партії, стверджує Сарторі, стала «критичним чинником, який змінює природу партійної системи і спричиняє структурну її консолідацію». Початок цього етапу в Європі припадає на 1860—1880 рр. Перехід цей від попереднього етапу є поступовим, а тому важко окреслити чітко його межі. Перші сучасні масові партії — це консервативна та ліберальна партії Великої Британії (Див. Торі та віги) та соціал-демократичні партії континентальної Європи. Приблизно в цей же час розпочинається ІІІ етап формування політичних партій США та Австралії. В інших державах його початок збігається з початком ХХ ст. У той час стирається виразна різниця між британськими політичними партіями та політичними партіями континентальної Європи. Історичні періоди розвитку Перший — до 1917 р. Відбувається організаційне оформлення сучасних політичних партій і одночасно поява поряд із існуючими аристократично-буржуазними нових масових партій — соціал-демократичних. Другий — до закінчення Другої світової війни. Виникають комуністичні, а також фашистські партії, що зумовило істотні зміни в міжпартійних стосунках. Третій — до сучасних днів. Характеризується появою партій у країнах, що визволилися від колоніального гніту, формуваням реальної багатопартійної системи в країнах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, а відтак домінуванням масових політичних партій по цілому світу. Панівний у ХІХ ст. конфлікт між консерваторами та лібералами, витісняється конфліктом між буржуазією та пролетаріатом. Це приводить до послаблення різниці між буржуазними партіями, а з виникненням комуністичних партій, послаблюється протиріччя між буржуазними і соціал-демократичними партіями. Новим явищем цього етапу є відродження народних фронтів і зростання їх впливу в політичному житті, а також поява політичних партій в країнах, що розвиваються, та країнах нової демократії. Література Партія масова //Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х.: Право, 2015 Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник.- Львів: Астролябія.- 2005.- 488 с. Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник.- Львів: Тріада плюс.- 2004.- 528 с. Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 2006.- 432 с. Посилання Типовий і оптимальний шляхи розвитку політичних організацій за методологією Адізеса Політичні партії
3335026	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D1%82%D1%8E%D0%BD%D1%96%D0%BD%D0%B3-%D0%A1%D0%B0%D1%83%D1%82%20%28%D0%9F%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F%29	Пайматюнінг-Саут (Пенсільванія)	Пайматюнінг-Саут (Пенсільванія) Пайматюнінг-Саут — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Кроуфорд штату Пенсільванія. Населення — 392 особи (2020). Географія Пайматюнінг-Саут розташований за координатами (41.512480, -80.476252). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 6,74 км², з яких 6,71 км² — суходіл та 0,03 км² — водойми. Демографія Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкало 479 осіб у 216 домогосподарствах у складі 139 родин. Густота населення становила 71 особа/км². Було 410 помешкань (61/км²). Расовий склад населення: До двох чи більше рас належало 0,4 %. Частка іспаномовних становила 0,4 % від усіх жителів. За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 18,4 % — особи молодші 18 років, 63,9 % — особи у віці 18—64 років, 17,7 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 48,9 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 97,9 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 101,5 чоловіків також старших 18 років. Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 22,5 % осіб, у тому числі 57,3 % дітей у віці до 18 років та 10,4 % осіб у віці 65 років та старших. Цивільне працевлаштоване населення становило 203 особи. Основні галузі зайнятості: виробництво — 26,1 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 20,7 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 18,7 %. Примітки Джерела Переписні місцевості Пенсільванії Населені пункти округу Кроуфорд (Пенсільванія)
4675928	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D0%BF%D1%96%D1%82%D0%B0%20%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BE	Лупіта Новело	Лупіта Новело (нар. 5 травня 1967) — колишня мексиканська тенісистка. Найвищу одиночну позицію світового рейтингу — 250 місце досягла 16 листопада 1992, парну — 92 місце — 11 жовтня 1993 року. Найвищим досягненням на турнірах Великого шолома було 3 коло в парному розряді. Фінали ITF Парний розряд (8–6) Примітки Посилання Народились 1967 Мексиканські тенісистки Тенісисти та тенісистки на літніх Олімпійських іграх 1992 Мексиканські олімпійські тенісисти та тенісистки
18972773	https://en.wikipedia.org/wiki/Galiny%2C%20%C5%81%C3%B3d%C5%BA%20Voivodeship	Galiny, Łódź Voivodeship	Galiny, Łódź Voivodeship Galiny is a village in the administrative district of Gmina Biała Rawska, within Rawa County, Łódź Voivodeship, in central Poland. It lies approximately north-east of Biała Rawska, east of Rawa Mazowiecka, and east of the regional capital Łódź. References Villages in Rawa County
72640579	https://en.wikipedia.org/wiki/Oleksiy%20Movchan	Oleksiy Movchan	Oleksiy Movchan Oleksiy Vasylovych Movchan (born 12 February 1994) is a Ukrainian politician currently serving as a People's Deputy of Ukraine representing Ukraine's 150th electoral district from Servant of the People since 2019. Early life and career Oleksiy Vasylovych Movchan was born on 2 December 1994 in the city of Kremenchuk, in Ukraine's Poltava Oblast. He is a graduate of the National University of Kyiv-Mohyla Academy (specialising in finance and credit), the Ukrainian Catholic University (specialising in public administration), and the Kyiv School of Economics (specialising in public administration). Prior to being election, Movchan was deputy head of Prozorro for project and programme management from 2017 to 2019. He is also a member of the Club of Young Reformers non-governmental organisation, as well as founder of the Pryntsyp NGO. He was a semi-finalist of the Open Data Challenge, as well as a participant in the "New Leaders" programme on the ICTV channel. Political career In the 2019 Ukrainian parliamentary election, Movchan ran to be a People's Deputy of Ukraine in Ukraine's 150th electoral district as the candidate of Servant of the People. At the time of the election, he was an independent. He was successfully elected, defeating independent incumbent Kostyantyn Zhevago with 42.54% of the vote to Zhevago's 23.72%. Movchan's election was significant for marking Zhevago's first electoral defeat since first becoming a People's Deputy in the 1998 Ukrainian parliamentary election. In the Verkhovna Rada (Ukraine's parliament), Movchan joined the Servant of the People faction and became a member of the Verkhovna Rada Economic Development Committee. He is also a member of the inter-factional associations "Ukrainians in the World", ECONOMICS.NOW, and For Accelerated Eurointegration of Ukrainian Businesses. Movchan acquired significant media attention when he hired Valeria Hrytsenko, a 24 year-old dancer, as his assistant. After information about Hrytsenko's resume were acquired by Ukrainian news organisations, Hrytsenko deleted the information, saying, "[W]hen I started working in the organisational field and as an assistant to a deputy of the Kyiv Oblast Council, I had already forgotten about those sites, and did not pay attention to the fact that my resumes remained there." Movchan defended his choice in assistants, noting that he knew her from their shared background in Kremenchuk, as well as her active interest in working as an assistant. References 1994 births Living people Ninth convocation members of the Verkhovna Rada Members of the Ukrainian Greek Catholic Church People from Kremenchuk Servant of the People (political party) politicians
2080977	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%83%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%80%D0%BE%D0%B9%D1%82	Пулленройт	Пулленройт — громада в Німеччині, розташована в землі Баварія. Підпорядковується адміністративному округу Верхній Пфальц. Входить до складу району Тіршенройт. Складова частина об'єднання громад Нойзорг. Площа — 43,16 км2. Населення становить ос. (станом на ). Галерея Примітки Посилання Офіційний сайт Громади Баварії
3336624	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%83%D0%BD%20%28%D0%9F%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F%29	Спіннерстаун (Пенсільванія)	Спіннерстаун (Пенсільванія) Спіннерстаун — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Бакс штату Пенсільванія. Населення — 1697 осіб (2020). Географія Спіннерстаун розташований за координатами (40.443089, -75.449123). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 4,91 км², з яких 4,89 км² — суходіл та 0,02 км² — водойми. Демографія Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкало осіб у 580 домогосподарствах у складі 495 родин. Густота населення становила 372 особи/км². Було 586 помешкань (119/км²). Расовий склад населення: До двох чи більше рас належало 2,0 %. Частка іспаномовних становила 2,0 % від усіх жителів. За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 29,8 % — особи молодші 18 років, 62,9 % — особи у віці 18—64 років, 7,3 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 37,5 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 99,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 97,7 чоловіків також старших 18 років. Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 10,2 % осіб, у тому числі 15,4 % дітей у віці до 18 років та 19,9 % осіб у віці 65 років та старших. Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 27,6 %, виробництво — 15,2 %, роздрібна торгівля — 11,0 %, будівництво — 10,3 %. Джерела Переписні місцевості Пенсільванії Населені пункти округу Бакс (Пенсільванія)
23492	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BF%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Рустицький Йосип Олександрович	Рустицький Йосип Олександрович Йосип Олександрович Рустицький (31 березня (12 квітня) 1839 — 13 (26) квітня 1912) — український хірург, доктор медицини, професор. Життєпис Закінчив медичний факультет Київського університету (1861 рік). Працював лікарем у Києві, згодом у Петербурзі (помічником у П. Ф. Лесгафта). Відправився за кордон, був на театрі франко-пруської війни (1870-71 роки) як лікар, завідувач лазаретом спершу у Вейсенбурзі, а потім в Еперні. Після закінчення війни вирушив для удосконалення до Відня, Вюрцбурга і Парижа. З 1876 року — доцент Київського Імператорського університету імені Святого Володимира, з 1893 року — професор кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією Казанського університету, а у 1897 році йому присудили ступінь ординарного професора і він перейшов до Київського університету. Праці Рустицький став відомим в Європі в першу чергу своїми науковими працями про множинну мієлому («Multiples Myelom» («Deutsche Zeitschrift f. Chirurgie», т. III). У подальшому захворювання назвали «хворобою Рустицького — Калера». Праці Рустицького (у німецьких і російських фахових журналах) присвячені вивченню поранень рогівки (1870 рік), нагноювальних процесів у кістках, злоякісних пухлин (зокрема, пухлин твердої мозкової оболони), питання історичної хірургії, зокрема: «К учению о заживлении ран роговицы» (диссертация, Киев, 1870) «К вопросу о лечении грыж» («Врач», № 34, 35 и 36, 1890) «Резекция теменной кости при повреждении мозга» («Хирургический Вестник», июнь и июль 1889) «Untersuchungen über Knocheneiterung» («Medicinische Jahrbucher», 1871) «Multiples Myelom» («Deutsche Zeitschrift f. Chirurgie», т. III) «Epithelialcarcinom der Dura Mater mit hyaliner Degeneration („Virchow's Archiv“, т. 59) „Untersuchungen über Knochenresorption und Riesenzellen“ (Virchow's Archiv», ib.) «Ein Fall von Abscessus retrosternalis mit Resection des Manubrium und der oberen Hälfte des Corpus sterni» («Deutsche Zeitschrift f. Chirurgie», т. XXVI). Примітки Література Уродженці Чернігівської губернії Хірурги Російської імперії Науковці Казанського університету Науковці Київського університету Випускники медичного факультету КІУ Св. Володимира Народились 1839 Померли 1912 Персоналії за алфавітом Професори Доктори медицини
3859453	https://en.wikipedia.org/wiki/Kellie%20Pickler	Kellie Pickler	Kellie Pickler Kellie Dawn Pickler (born June 28, 1986) is an American country music singer, actress and television personality. Pickler gained fame as a contestant on the fifth season of American Idol and finished in sixth place. In 2006, she signed to 19 Recordings and BNA Records as a recording artist. Her debut album, Small Town Girl, was released later that year and has sold over 900,000 copies. The album, which was certified gold by the RIAA, produced three singles on the Billboard Hot Country Songs charts: "Red High Heels" at No. 15, "I Wonder" at No. 14, and "Things That Never Cross a Man's Mind" at No. 16. Pickler released her self-titled second album in 2008 that produced four singles: "Don't You Know You're Beautiful" at No. 21, "Best Days of Your Life" at No. 9 (which she co-wrote with Taylor Swift), "Didn't You Know How Much I Loved You" at No. 14, and "Makin' Me Fall in Love Again" at No. 30. Following the closure of BNA Records, she moved to Black River Entertainment. On May 21, 2013, Pickler and her partner, Derek Hough, were declared the winners of the sixteenth season of Dancing with the Stars. In 2016, she was inducted into the North Carolina Music Hall of Fame. From 2017 to 2019, she co-hosted the nationally syndicated daytime TV talk show Pickler & Ben with comedian Ben Aaron. Pickler was married to Nashville songwriter and record producer Kyle Jacobs from 2011 until his suicide in 2023. Early life Kellie Pickler was born June 28, 1986, at Stanly Memorial Hospital in Albemarle, North Carolina, to Cynthia Morton and Clyde "Bo" Raymond Pickler Jr. Her mother left when Kellie was two years old, then returned and took custody of her for two years. Eventually, the court returned Kellie to her grandparents when she was 12 and they raised her to adulthood because her father was absent in her life. Pickler says the major influences in her life are her grandfather, Clyde Raymond Pickler Sr., a former electrician, and grandmother, Faye Pickler. Pickler graduated in 2004 from North Stanly High School in New London, North Carolina where she was a cheerleader. She sang "On the Side of Angels" by LeAnn Rimes at her high school graduation. American Idol The 19-year-old Pickler auditioned for American Idol in the fall of 2005 in Greensboro, North Carolina. She sang both Kelly Clarkson's "Since U Been Gone" and Martina McBride's "A Broken Wing". The judges sent her to Hollywood. Pickler advanced through the semi-final rounds in February. On March 9, she reached the Top 12. Pickler was among judge Simon Cowell's favorites. He once predicted Pickler would be in the final three, and said he preferred her over the previous season's winner, Carrie Underwood. Recognized for her "quirky" personality and Southern charm, Pickler gained attention on the show by saying that she had hardly ever performed before real audiences, and by mispronouncing words. She was compared to Jessica Simpson in a March 27-story in US Weekly magazine titled "Kellie: The Next Jessica Simpson", due to her "sweet Southern style and ditzy demeanor". Pickler has stated in the past a previous ignorance of common popular culture before her Idol fame. Performances and results (during voting weeks) Post-Idol career After her elimination, she appeared in numerous shows promoting the TV show and performed the song "Walkin' After Midnight" in some of her appearances. On May 6, 2006, she returned to Albemarle, North Carolina, for a parade and a reunion with her father. She received a key to the city from the mayor of Albemarle. The mayor also proclaimed the day as "Kellie Pickler Day". Pickler also received numerous awards from local and statewide government officials praising her accomplishments as a contestant on the American Idol television show. Pickler pursued her recording aspirations in Nashville, Tennessee, shortly thereafter. On July 17, 2006, she signed a record deal with 19 Recordings/BNA Records. She later announced it herself on The View. She was part of the American Idols LIVE! Tour 2006, performing for three months in various cities. During that period, Pickler worked on her album in collaboration with top industry experts in different cities wherever the tour took her. 2006–07: Small Town Girl Her first single, "Red High Heels", debuted on September 13, 2006, and its music video was officially released on October 26, 2006. It received a nomination for the CMT Video Awards for "Breakthrough Video of the Year". Her debut album, Small Town Girl, released on October 31, 2006, topped Billboard's Top Country Albums and landed at number nine on the Billboard 200 selling over 79,000 copies in its first week, making Pickler the highest-selling first-week sales for a new artist in 2006. The album includes five songs that Pickler co-wrote with songwriters Chris Lindsey, Aimee Mayo, and Karyn Rochelle. On January 18, 2007, Pickler co-hosted The View and was presented with a gold record by Rosie O'Donnell, certifying that her album has reached the 500,000 sales mark. She also performed her second single, "I Wonder", which is a personal song about her absent relationship with her mother, Cynthia Morton. It was the first performance of the song on national television. Pickler was nominated for "Top New Female Vocalist" for the 42nd Academy of Country Music Awards. She was also part of Brad Paisley's "Bonfires & Amplifiers" concert tour from April 2007 through October as one of the opening acts. The tour was booked in at least 37 cities across North America including a couple of stops in Canada. Pickler appeared in country music artist Brad Paisley's music video "Online" in 2007. In September 2007, Pickler released a version of "Santa Baby" for a Christmas country compilation. A month later, at the ASCAP Awards in Nashville, Tennessee, Pickler received a songwriter award for co-writing "Red High Heels". She performed "I Wonder", at the 2007 CMA Awards. During the performance, she was visibly overcome with emotion and struggled to even finish the song before bursting into tears. The performance received a standing ovation. She was also nominated for the Horizon Award. The performance led her to receive 3 CMT awards the following April. 2008–10: Kellie Pickler While "Things That Never Cross a Man's Mind" was climbing the country charts (it eventually reached number sixteen), Pickler returned to the studio to record her second studio album for 19 Recordings/BNA Records. She performed the debut single, "Don't You Know You're Beautiful" at the ACM Awards on May 18, 2008, and received a good response from the audience. She was nominated for "Top New Female Vocalist", but the award went to Taylor Swift. "Don't You Know You're Beautiful" was released to radio in June 2008 and was a Top 25 hit for Pickler, peaking eventually at number twenty-one. Her second album, Kellie Pickler, was released on September 30, 2008, and debuted at the top of the country chart, as well as number nine on the Billboard 200, selling over 43,000 copies in its first week. It matched the debuting spots of her first album, Small Town Girl. On November 12, 2008, Pickler performed the second single from her album Best Days of Your Life at the CMA Awards. She was also nominated for "New Artist of the Year" for the second year in a row, but lost to Lady Antebellum. "Best Days of Your Life" made its radio debut in November 2008, and debuted at number 56. The song climbed very slowly up the chart, but ended up becoming Pickler's first Top 10 hit on the Hot Country Songs chart. After nearly 40 weeks on the chart, the song peaked at number nine in August 2009. A music video was made by Roman White, featuring Taylor Swift, who co-wrote and sang background harmony vocals on the song. Pickler was nominated for "Female Video of the Year" at the 2009 CMT Music Awards for "Don't You Know You're Beautiful". She lost once again to Swift. She also presented the award for "USA Weekend Breakthrough Video of the Year" with Idol judge Randy Jackson. Pickler accompanied Swift on the first leg of her Fearless Tour 2009. In June, she launched her first ever headline concert tour in promotion of her self-titled album. On October 8, it was announced that Pickler would be part of the second leg of Fearless Tour. "Didn't You Know How Much I Loved You", a re-recording from Pickler's first album Small Town Girl, was released as the album's third single on August 30, 2009. The song debuted at number 55 on the U.S. Billboard Hot Country Songs chart, and became her fifth Top 20 hit, peaking at number fourteen in February 2010. On October 26, Pickler won the title of Country Weekly's poll of most beautiful woman in country music for the second year in a row. Reba McEntire and Carrie Underwood were the second and third places, respectively. "Makin' Me Fall in Love Again" was released as the album's fourth single on April 19, 2010. It debuted at number 53 and peaked at number 30. 2011–12: 100 Proof It was announced that Pickler's third album would be produced by Frank Liddell, known for producing country artist Miranda Lambert's albums. "Tough" was released on June 13, 2011, as the lead-off single to Pickler's third album, 100 Proof, which was released on January 24, 2012. The album debuted at number seven on the Billboard 200 and at number two on the Top Country Albums chart. "Tough" reached a peak of number 30 on the Hot Country Songs chart, while the album's title track, which was released as the second single in April 2012, peaked at number 50 on the same chart. On June 27, 2012, ABC News Radio reported that Pickler parted ways with Sony Nashville. Pickler's manager told ABC News Radio, "Kellie's contract with Sony came to an end and they mutually decided not to renew it". On July 10, 2012, she sang "God Bless America" during the seventh inning stretch at the 2012 Major League Baseball All-Star Game. On October 8, 2012, CMT reported Pickler had signed with the independent record label Black River Entertainment. 2013–present: The Woman I Am Pickler's first single with Black River Entertainment, "Someone Somewhere Tonight," was released on May 14, 2013. After eight weeks, it reached a peak of number 49 on the Billboard Country Airplay chart in July 2013, and served as the lead-off single to Pickler's fourth album, The Woman I Am, which was released on November 11, 2013. Pickler wrote the title track with her husband, songwriter Kyle Jacobs. "Little Bit Gypsy" and "Closer to Nowhere" were released as the album's second and third singles and reached peaks of number 50 and number 59 on the Country Airplay chart, respectively. A promotional single, "Feeling Tonight," was made available as a digital download on June 2, 2015, but never received an official radio release. It was later announced in June 2016, that Pickler had parted ways with Black River. On May 21, 2013, Pickler and Derek Hough were announced the winners of the sixteenth season of Dancing with the Stars. She performed a well received super sized freestyle, which scored a perfect 30 and garnered effusive praise from the dance judges. She performed "Little Bit Gypsy" on November 25, 2013, episode in the seventeenth season. In 2013, Pickler starred as Mirabelle in the fiftieth VeggieTales video, Beauty and the Beet released on October 14, 2014. In February 2022, Pickler began work as a DJ on SiriusXM's country music station, The Highway. Personal life Pickler's parents split up the day after her second birthday; a year later, in July 1989, her mother vanished. During periods when her father, Bo, was incarcerated, she would live with her grandparents outside Albemarle, northeast of Charlotte. In 1992, Pickler's mother returned to Albemarle, but rarely made contact with her. But in March 1995, with Bo Pickler in prison for armed robbery, her mother was granted custody. Pickler was in the fourth grade. In a February 2006 interview with the Charlotte Observer, Pickler said: "She got custody of me for two years... During that time, she was physically and mentally abusive of me." In a 1997 court filing, Pickler's grandparents said that her mother had moved to Union County with her and treated her harshly. The court restored custody to the grandparents. Her mother vanished again. Her father, whom she describes as an alcoholic and drug addict, served a three-year-nine-month prison sentence at Florida State Prison for aggravated assault and battery stemming from a 2003 stabbing incident. He was released on May 6, 2006, a week after her elimination from Idol. In an April 2006 interview with NBC Pickler said, "One thing that's so important in life is we learn to forgive others. I ask the Lord every day to forgive me for my sins and for things that I've done wrong. And who am I to not forgive someone for what they've done?" ..."God tells us to love everyone." In 2007, Pickler was in a relationship with Nashville Predators player Jordin Tootoo and visited his family in Nunavut. Later that year, the two broke up. After two and a half years of dating, Pickler became engaged to songwriter Kyle Jacobs on June 15, 2010. For a background piece on Dancing with the Stars, Pickler related that the couple had planned an elaborate ceremony, but as the date approached, "I looked at him and said, 'Baby, this ain't us.'" On January 1, 2011, she and Jacobs eloped and married in a "small, intimate ceremony on a private island in the Caribbean". In 2015, it was announced that Pickler and Jacobs would star in a 13-episode reality show for CMT entitled I Love Kellie Pickler. The show premiered on November 5, 2015. On February 17, 2023, Jacobs died by a self-inflicted gunshot wound in Nashville, Tennessee at the age of 49. Philanthropy Pickler actively supports St. Jude Children's Research Hospital, where she helps raise funds and gives kids special visits. She also participates in charitable events to help raise funds for various organizations. She has performed to help raise funds for the "N.C. Children's PROMISE" to benefit the Children's Hospital on November 12, 2006, to help refurbish the Hurricane Katrina-damaged NFL Youth Education Towns Boys & Girls Club of New Orleans on December 16, 2006, visited St. Jude Children's Research Hospital on January 12, 2007, and visited Pennington Elementary School on February 1, 2007. "When you're able to give back to your communities and organizations like St. Jude, it's a great thing," Pickler said. "It's been a great experience, and I encourage anyone and everyone to help." Pickler participated with other country artists in an online auction for charity by Mario Magro: Kiss for a Cause Foundation Celebrity Auction held June 15–25, 2007, in support of orphaned and abandoned children. The event auctioned off celebrity lip prints and signatures pressed on the inside of Mario Magro Crystal Le Coop handbags at the 42nd Annual Academy of Country Music Awards. In November 2007, Pickler appeared on a celebrity edition of the quiz show Are You Smarter Than a 5th Grader?, playing for the charities of her choice, American Red Cross and the AARP's Grandparenting Program. During the show, she was asked to name the European country for which Budapest is the capital, to which she responded "...I thought Europe was a country ...I know they speak French there. Is France a country?" She chose the copy cheat, allowing her to go along with the 3rd grader's correct response of Hungary. Pickler has participated in three tours on behalf of United Service Organizations. The first, in late 2007 and early 2008, took her to Iraq; the second, in December 2008, included stops in Germany, Afghanistan, Iraq, Kosovo, and England. In January 2010, Pickler made stops in Iraq and Kuwait on a 10-day tour with Randy Houser and Jamey Johnson. The three country stars "played remote bases on the front lines of the war zone, and the sound of gun fire became their frequent companion at night." In early August 2009, Pickler participated in ABC's Extreme Makeover: Home Edition'''s rebuilding of James Terpenning's family home in Beavercreek, Ohio. Pickler performed a free concert at the home, and helped during reconstruction. On June 26, 2016, on an episode of Celebrity Family Feud, Pickler and her team won $25,000 for her charity, USO. Dancing with the Stars performances Discography Small Town Girl (2006) Kellie Pickler (2008) 100 Proof (2012) The Woman I Am (2013) Tours Still Feels Good Tour (2007) with Rascal Flatts Bonfires & Amplifiers Tour (2007–08) with Brad Paisley Love on the Inside Tour (2008) with Sugarland Fearless Tour (2009–10) with Taylor Swift American Living Unstoppable Tour (2010) with Rascal Flatts Nothing Like This Tour'' (2010) with Rascal Flatts Television work References External links 1986 births 19 Recordings artists 21st-century American singer-songwriters 21st-century American women singers Actresses from North Carolina American beauty pageant winners American country singer-songwriters American women country singers American Idol participants Beauty pageant contestants from North Carolina Black River Entertainment artists BNA Records artists Columbia Records artists Country musicians from North Carolina Dancing with the Stars (American TV series) winners Living people People from Albemarle, North Carolina Singer-songwriters from North Carolina
25666724	https://en.wikipedia.org/wiki/Kordofan%20sparrow	Kordofan sparrow	Kordofan sparrow The Kordofan sparrow (Passer cordofanicus), also known as the Kordofan rufous sparrow, is a sparrow found only in southwestern Sudan and adjacent border regions of South Sudan and Chad. It is frequently considered a subspecies of the Kenya sparrow, which in turn is considered a subspecies of the great sparrow. References Further reading Passer Birds of North Africa Birds described in 1874 Taxa named by Theodor von Heuglin
1519065	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD%20%28%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%B0%29	Богдан (річка)	Богдан (річка) Богдан — річка в Українських Карпатах, у межах Рахівського району Закарпатської області. Права притока Білої Тиси (басейн Дунаю). Опис Довжина 16 км, площа водозбірного басейну 67,2 км². Похил річки 51 м/км. Річка типово гірська, зі швидкою течією, кам'янистим дном та вузькою, залісненою долиною. Річище слабозвивисте. Розташування Богдан бере початок на північний схід від села Богдан, на південних схилах полонини Скопеська. Тече в межах масиву Чорногора на південний захід (місцями — на південь). Впадає до Білої Тиси в селі Богдан. Література Каталог річок України. / Швець Г. І. — К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1957. — 192 с. Ресурсы поверхностных вод СССР: Гидрологическая изученность. Том 6. Украина и Молдавия. Выпуск 1. Западная Украина и Молдавия / Под ред. Б. М. Штейнгольца. — Л.: Гидрометеоиздат, 1964. — 245 с. Словник гідронімів України — К.: Наукова думка, 1979. — С. 61 (Богдан № 2) Посилання Богдан Малі річки України Річки Закарпатської області Річки Рахівського району Чорногора Статті про річки Закарпатської області без зображення в картці
60960875	https://en.wikipedia.org/wiki/2019%E2%80%9320%20Estonian%20Cup	2019–20 Estonian Cup	2019–20 Estonian Cup The 2019–20 Estonian Cup was the 30th season of the Estonian main domestic football knockout tournament. Flora won their eight title after defeating Narva Trans in the final. The winner of the Cup were to qualify for the first qualifying round of the 2020–21 UEFA Europa League, but as Flora were already qualified for the Champions League the spot passed on to Paide Linnameeskond. First round (1/64) The draw was made by Estonian Football Association on 25 May 2019. League level of the club in the brackets. Rahvaliiga RL (people's league) is a league organized by Estonian Football Association, but not part of the main league system. Byes These teams were not drawn and secured a place in the second round without playing: Meistriliiga (Level 1): JK Tallinna Kalev, FCI Levadia, FC Flora, FC Kuressaare, Nõmme Kalju FC Esiliiga (2): FC Flora U21, Pärnu JK Vaprus, Tartu JK Welco, Tallinna JK Legion Esiliiga B (3): Viimsi JK, Võru FC Helios, JK Tabasalu, FC Nõmme United, Keila JK II Liiga (4): FC Jõgeva Wolves, Raplamaa JK, Pärnu JK Poseidon, FC Kose, Põhja-Tallinna JK Volta II, Läänemaa JK III Liiga (5): Rumori Calcio Tallinn, FC Tarvastu ja JK Tõrva ÜM, JK Loo, Tallinna FC Hell Hunt, FC Äksi Wolves, FC Järva-Jaani, Anija JK IV Liiga (6): Kristiine JK, Tallinna JK Jalgpallihaigla, Viimsi Lõvid, Tallinna FC Eston Villa II Rahvaliiga (RL): FC Puhkus Mehhikos, Npm Silmet, Rasmus Värki Jalgpallikool, SC ReUnited, FC Elbato, FC Teleios, Team Helm, Kohtla-Nõmme Second round (1/32) The draw for the second round was made on 15 July 2019. Third round (1/16) The draw for the third round was made on 9 August 2019. Fourth round (1/8) The draw for the fourth round was made on 11 September 2019. Quarter-finals The draw for the fourth round was made on 29 February 2020. Semi-finals Final References External links Official website Estonian Cup seasons Cup Estonian 2020 in Estonian football Estonian Cup
661457	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%96%D0%B0%D0%BD-%D0%B4%D0%B5%D0%B7-%D0%95%D1%88%D0%B5%D0%BB%D1%8C	Сен-Жан-дез-Ешель	Сен-Жан-дез-Ешель — муніципалітет у Франції, у регіоні Пеї-де-ла-Луар, департамент Сарта. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 150 км на південний захід від Парижа, 200 км на північний схід від Нанта, 45 км на схід від Ле-Мана. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 104 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 271,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Сусідні муніципалітети Посилання Див. також Список муніципалітетів департаменту Сарта Примітки Муніципалітети департаменту Сарта
1880577	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80%20%D1%88%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B0	Супер шістка	Супер шістка «Супер шістка» — американський тривимірний комп'ютерний анімаційний фільм 2014 року, який створила студія «Walt Disney Animation Studios» і випустила кінокомпанія «Walt Disney Pictures». Оснований на однойменних персонажах коміксів видавництва Marvel, але сюжет істотно відрізняється від першоджерела. Режисери — Дон Голл і Кріс Вільямс. Сюжет Дія відбувається у вигаданому мегаполісі Сан-Франсокіо (англ. San Fransokyo, злиття слів «Сан-Франциско» і «Токіо») — місті, де змішалися американська та японська культури. Хіро Хамада – 14-річний геній робототехніки, який бере участь у підпільних боях роботів. Його старший брат Тадаші, стурбований тим, як Хіро витрачає свій потенціал, бере його в лабораторію робототехніки свого університету, де Хіро зустрічає друзів Тадаші: Мото, Руту-М'яту (Honey Lemon), Васабі і Фреда, а також створеного братом медичного робота Беймакса. Вражений, Хіро вирішує вступити до університету. Він презентує власний проєкт — мікроботів, крихітних роботів, рої яких можуть поєднуватися в будь-якому порядку. Все це для того, щоб отримати допуск до навчання. Професор Келлаґан, керівник програми школи робототехніки, вражений винаходом хлопця, отже Хіро був прийнятий. Проте, невдовзі відбувається пожежа в університеті, Тадаші намагається врятувати Келлаґана, але будівля вибухає, і обидва гинуть. Після втрати брата Хіро усамітнюється. Одного разу Хіро випадково активує Беймакса, який слідує за вцілілим мікроботом до покинутого складу. Там хлопець і робот розуміють, що хтось запустив у серійне виробництво ботів Хіро. На Хіро і Беймакса нападає людина в масці, яка контролює мікроботів. Хіро розуміє, що ця людина вкрала його проєкт, і вирішує зловити лиходія, тому оновлює Беймакса, додаючи йому броню і бойовий чип (поряд із чипом охорони здоров’я). Після нападу Хіро, Беймакс, Мото, Васабі, Рута-М'ята і Фред формують команду супергероїв. Група виявляє колишню лабораторію «Крей Тек», престижної компанії робототехніки, яка експериментувала з технологіями телепортації. Знайдені відео тестування доводять, що випробування не вдалися, адже пілот, дівчина-випробовувач, зникла всередині нестабільного порталу. Людиною в масці був професор Келлаґан, який украв ботів Хіро і використовував їх, щоб урятуватися від пожежі. Розуміючи, що Тадаші помер марно, Хіро зі злості видаляє чип охорони здоров'я у Беймакса, залишивши йому тільки чип бою, і наказує вбити Келлаґана. Беймакс майже виконав наказ, але Руті-М'яті вдається вставити чип охорони здоров'я на своє місце. Злий на своїх друзів, Хіро повертається додому. Беймакс запитує, невже вбивство Келлаґана змусить його відчувати себе краще. Щоб підбадьорити Хіро, Беймакс програв кілька гумористичних кліпів, які Тадаші встановив на нього під час випробувань при розробці. Хіро розуміє, що вбивство Келлаґана — не те, чого хотів би Тадаші, і мириться зі своїми друзями. Група виявляє, що тест-пілотом була дочка Келлаґана Ебігейл; Келлаґан прагне помститися Крею, президенту «Крей Тек», якого він звинувачує у смерті дочки. Команда захищає Крея і руйнує мікроботів, але портал залишається активним. Беймакс помічає Ебігейл усередині. Вона занурилася в гіперсон, і робот із Хіро поспішають на порятунок. На виході Беймакс розуміє, що єдиний спосіб урятувати Хіро і Ебігейл – просунути їх через портал за допомогою свого кулака-ракети. Хіро відмовляється залишати його, але Беймакс наполягає, поки Хіро зі сльозами на очах не здається. Хіро і Ебігейл повертаються, а Келлаґана заарештовують. За деякий час по тому Хіро виявляє чип охорони здоров'я Беймакса (на якому міститься вся інформація про його особистість), затиснутим у кулаці-ракеті. Зраділий, він відновлює Беймакса, і вони щасливо возз'єднуються. Шестеро друзів продовжують свої подвиги в місті, виконуючи мрію Тадаші – надання допомоги нужденним. Під час фінальних титрів мультфільму за допомогою газетних заголовків показано, як Хіро було присуджено грант від університету і будівлю, присвячену Тадаші. У післятитровій сцені Фред випадково відкриває секретні двері у своєму будинку, натиснувши на картину. У приміщенні він знаходить супергеройське спорядження і цілий набір супергеройських трусів. У цей момент позаду Фреда з’являється його батько, обіймає сина і, промовивши сімейну приказку, додає, що їм багато чого потрібно сказати один одному. Персонажі Члени команди «Місто героїв» Хіро Хамада – головний протагоніст мультфільму. Юний геній робототехніки, а по суті — звичайний 14-річний підліток. У вільний час він конструює бойових роботів для підпільних боїв. На умовляння старшого брата Тадаші вступає до Технологічного інституту Сан-Франсокіо. Коли загибель брата змінює життя хлопчика, його найкращим другом стає створений Тадаші робот на ім'я Беймакс. Разом вони збирають команду героїв, що взяла на себе дуже небезпечну місію. Цікаво, що ім'я Хіро співзвучне з англійським "Hero" – "Герой". Беймакс – робот, другий головний герой мультфільму. Беймакс був створений, щоб піклуватися про людей. Цей надувний робот-медбрат за допомогою вбудованого сканера може виміряти температуру тіла або тиск, оцінити рівень болю і вилікувати практично будь-яку недугу. Сконструйований Тадаші, Беймакс став справжнім проривом у галузі прикладної медицини, а для Хіро – найкращим другом. Після невеликих модифікацій, у результаті яких Беймакс отримує суперсилу і можливість літати, він приєднується до п'ятірки відважних героїв. Наприкінці фільму жертвує собою, щоб урятувати Хіро і дочку Роберта Келлаґана, Ебігейл. Проте він устигає передати Хіро свій чип пам’яті, після чого той відтворив тіло Беймакса «з нуля». Мото Томаґо – дівчина-студентка Мото Томаґо обожнює швидкість. Вона відмінно складена, завжди зібрана і дуже віддана команді. Мото не любить базікати щодо дурниць, з більшим задоволенням надуває бульбашки з жувальної гумки і відпускає саркастичні коментарі на адресу оточуючих. Приєднавшись до команди героїв, Мото отримує здатність розвивати надзвукову швидкість за допомогою магнітних коліс, які вона також використовує як метальні диски та щити. Англійське ім’я героїні, «GoGo», можна перекласти як «енергійна». Рута-М'ята – студентка, захоплена хімією. За зовнішністю модниці в стильних окулярах стоїть цілеспрямована особа, девіз якої: «Неможливе можливо». Схоже, її ніщо не зупинить на шляху до наміченої мети. Усякий раз, потрапляючи в колотнечі, Рута демонструє глибокі знання з хімії і допомагає відважній команді героїв вибиратися з найскрутніших ситуацій. Приєднавшись до команди героїв, Рута-М’ята винаходить сумку з клавіатурою, на якій можна зробити будь-яку хімічну «бомбу». У дослівному перекладі з англійської ім'я дівчини — «медовий лимон». Фред / Фредзілла (англ. Fred / Fredzilla) – співробітник університету, який, на перший погляд, може здатися лише тюхтієм та фанатом коміксів, багато-хто думає, що Фред – просто ледар без мети в житті. Він підробляє закликальником і «ходячою рекламою», проте цей хлопець просто чекає свого часу. Коли Фред приєднується до команди героїв, його знання коміксів і супергероїв нарешті знаходять гідне застосування. Геройське альтер-его Фреда – монстр із гострими кігтями, вогнем з рота і супер-стрибком на прізвисько «Фредзілла». За словами Дона Голла, творці надихалися старими фільмами в жанрі Кайдзен. Васабі – студент-фізик, прагне до абсолютної точності і порядку. Здоровань Васабі не може відмовити Хіро в допомозі і приєднується до команди самопроголошених героїв. Він любить працювати над плазмою, яка ріже все, як світловий меч. Він відточує свої навички ведення бою і демонструє приголомшливе володіння холодною зброєю. В оригінальних коміксах Васабі має прізвисько Ноу Джінджер. Відомо, що «Васабі» – не справжнє ім'я, а прізвисько, яке йому придумав Фред, коли студент забруднив штани однойменною японською приправою. Інші персонажі Роберт Келлаґан, він же Йокаї – головний антагоніст мультфільму. Викладач і куратор Тадаші, очолює кафедру робототехніки в престижному Технологічному інституті міста Сан-Франсокіо. Уже на першій зустрічі з Хіро йому вдалося розгледіти в чотирнадцятирічному юнакові унікальні здібності до проєктування і конструювання роботів. Усі вважали, що Келлаґан загинув разом із Тадаші, але його врятували мікроботи Хіро. Тадаші Хамада – старший брат Хіро, неймовірно турботливий і добрий юнак. Хіро розуміє, наскільки йому пощастило зі старшим братом, у той час, як іншим дітям залишається тільки мріяти про таке. Тадаші створив, сконструював і запрограмував інноваційного медичного робота-помічника Беймакса, який здатний допомогти мільйонам людей у всьому світі. Загинув під час пожежі, рятуючи професора Келлаґана під час відбору учнів до Технологічного інституту, де виступав його брат. Прототип мультиплікаційного Тадаші – батько Хіро в коміксах. Кесс Хамада – ділова й енергійна тітка Хіро і Тадаші керує популярною пекарнею і кав'ярнею у Сан-Франсокіо. Попри всі турботи і клопоти, в неї завжди знайдеться час для своїх улюблених племінників, з якими вона готова розділити радість чи горе, підставивши своє плече... або тарілку зі смачною домашньою їжею. Алістер Крей – один із найславетніших випускників Технологічного інституту Сан-Франсокіо, підприємець і новатор. Він володіє найбільшою технологічною компанією у світі – «Крей Тек». У пошуках нових прогресивних ідей і відкриттів він вирушає на технологічну виставку вдо Сан-Франсокіо, на якій зустрічає винахідливого Хіро. Моті – кіт Хіро і Тадаші. Спочатку Моті повинен був мати набагато більшу роль у фільмі як Кіт-Ракета, проте ця ідея втілилася в життя лише в сцені екскурсії Тадаші (перше знайомство Хіро з майбутніми товаришами по команді) в руках одного із студентів. Однак, у книзі «Щоденник Хіро» Моті є Котом-Ракетою. Ебігейл Келлаґан – дочка професора Келлаґана, пілот-випробувач. Під час невдалого експерименту Крея («Безшумна Ластівка», телепорт матерії в просторі) мало не загинула. Один із телепортів вийшов з ладу – Ебігейл занурилася в стан гіперсну. Врятована Беймаксом і Хіро. Офіцер Джерсон – офіцер поліції, якому Хіро розповідає про напад Йокаї. Названий на честь сценариста мультфільмів Pixar Деніела Джерсон. Містер Яма (англ. Mr. Yama) – уславлений учасник боїв роботів. Єдиний, хто зумів його перемогти – Хіро Гамаду, через що Яма розлютився неабияк. На початку мультфільму від неминучого побиття Хіро врятував Тадаші. Український дубляж Юрій Кудрявець — Беймекс Сергій Нікітін — Хіро Роман Молодій — Фред Олександр Погребняк — Васабі Наталя Денисенко — Рута-М'ята Антоніна Хижняк — Мото Роман Чорний — Тадаші Олександр Ігнатуша — Роберт Калаген Ігор Рода — Алістер Крей Олена Узлюк — Кас Ганна Соболєва — Абіґейл Віктор Данилюк — Яма Михайло Войчук — Ведучий Максим Кондратюк — Сержант Катерина Башкіна-Зленко — Рефері Микола Боклан — Генерал, Хіткліф Анатолій Барчук — Тато Фреда А також: Володимир Канівець, Сергій Солопай, Христина Кісельова, Андрій Соболєв, Денис Толяренко. Фільм дубльовано студією «Le Doyen» на замовлення компанії «Disney Character Voices International» у 2014 році. Перекладач — Олег Пашин Режисер дубляжу — Іван Марченко Творчий консультант — Мачей Ейман Мікс-студія — Shepperton International Диктор — Михайло Войчук Саундтрек Уся музика (окрім пісні “Immortals”) написана Генрі Джекменом. Нагороди Оскар — Найкращий анімаційний фільм (перемога) Золотий глобус — Найкращий анімаційний фільм (номінація) Британська академія — Найкращий анімаційний фільм (номінація) Примітки Посилання Трейлер фільму «Супер шістка» на youtube.com Мультфільми 2014 Фільми США 2014 Фантастичні фільми 2014 Фільми — лауреати премії «Оскар» Науково-фантастичні мультфільми США Фільми, адаптовані як телесеріали Науково-фантастичні кінокомедії США Фільми англійською мовою
265690	https://en.wikipedia.org/wiki/Salicaceae	Salicaceae	Salicaceae The Salicaceae is the willow family of flowering plants. The traditional family (Salicaceae sensu stricto) included the willows, poplar, aspen, and cottonwoods. Genetic studies summarized by the Angiosperm Phylogeny Group (APG) have greatly expanded the circumscription of the family to contain 56 genera and about 1220 species, including the Scyphostegiaceae and many of the former Flacourtiaceae. In the Cronquist system, the Salicaceae were assigned to their own order, Salicales, and contained three genera, Salix, Populus, and Chosenia (now a synonym of Salix). Recognized to be closely related to the Violaceae and Passifloraceae, the family is placed by the APG in the order Malpighiales. Under the new circumscription, all members of the family are trees or shrubs that have simple leaves with alternate arrangement and temperate members are usually deciduous. Most members have serrate or dentate leaf margins, and those that have such toothed margins all exhibit salicoid teeth; a salicoid tooth being one in which a vein enters the tooth, expands, and terminates at or near the apex, near which are spherical and glandular protuberances called setae. Members of the family often have flowers which are reduced and inconspicuous, and all have ovaries that are superior or half-inferior with parietal placentation. Genera by subfamily and tribe Salicaceae is divided into three subfamilies, with Salicoideae further divided into six tribes. Salicoideae Abatieae Abatia Ruiz & Pavón (formerly including Aphaerema) Aphaerema Miers Bembicieae Bembicia Oliver Homalieae Bartholomaea Standley & Steyermark Bivinia Tulasne Byrsanthus Guillemin Calantica Tulasne Dissomeria Bentham Homalium Jacquin Neopringlea S. Watson Trimeria Harvey Prockieae Banara Aublet Hasseltia Kunth Hasseltiopsis Sleumer Macrohasseltia L. O. Williams Neosprucea Sleumer Pineda Ruiz & Pavón Pleuranthodendron L. O. Williams Prockia L. Saliceae Azara Ruiz & Pavón Bennettiodendron Merrill Carrierea Franchet Dovyalis Arnott Flacourtia L'Heritier Idesia Maximowicz Itoa Hemsley Lasiochlamys Pax & K. Hoffmann Ludia de Jussieu Olmediella Baillon Poliothyrsis Oliver Populus L. Priamosia Urban †Pseudosalix Boucher, Manchester, & Judd Salix L. Tisonia Baillon Xylosma G. Forster (formerly including Priamosia) Scolopieae Hemiscolopia van Slooten Phyllobotryon Müller Pseudoscolopia Gilg Scolopia Schreber Samydoideae Casearia Jacquin (including Hecatostemon, Laetia, Samyda, & Zuelania) Euceraea Martius Irenodendron Alford & Dement Lunania Hooker Neoptychocarpus Buchheim Ophiobotrys Gilg Osmelia Thwaites Piparea Aublet Pseudosmelia Sleumer Ryania Vahl Tetrathylacium Poeppig & Endlicher Trichostephanus Gilg Scyphostegioideae Dianyuea C. Shang et al. Scyphostegia Stapf Incertae sedis Ahernia Merrill Macrothumia M.H.Alford Mocquerysia Hua Oncoba Forsskahl †Saxifragispermum Reid & Chandler †Utkholokia (Cheleb.) Iljinskaja & Chelb. References External links Malpighiales families
3612072	https://en.wikipedia.org/wiki/Bendel%20Insurance%20F.C.	Bendel Insurance F.C.	Bendel Insurance F.C. Bendel Insurance Football Club, also known as Insurance of Benin Football Club or simply Bendel Insurance, is a football club based in Benin City, Nigeria. The club plays in the Nigeria Premier League. They were originally known as the Vipers of Benin. They play their home matches at Samuel Ogbemudia Stadium, which has a capacity of 12,000. They are the current champions of the Federation Cup after defeating Enugu Rangers 1–0 at the Stephen Keshi Stadium in Asaba on June 21, 2023. History Created by Dr. Samuel Osaigbovo Ogbemudia, Bendel Insurance was one of the founding members of the Nigerian Premier League in 1972. The team had its first month of the 2007–08 season delayed because of a management dispute over who controlled the team. The crisis led to at one time two different clubs claiming the name Insurance. They were relegated at the end of the 2007–08 season after finishing in last place, the first relegation from the top level in the team's history. In August 2008, the ownership crisis was settled and the Edo State government took control. Thus the name officially reverted to Bendel Insurance Football Club. However, the club's financial problems continued throughout the season. In February 2009, Insurance was banned from using their stadium temporarily because it was not up to league standards. In March, they were one of eight teams threatened with having their participation suspended due to a backlog of debts and fines. Finally, they were exiled to Ilorin, North Central Nigeria, for their final home game of the season after crowd trouble in a 1–1 tie against Shooting Stars FC that put an end to their promotion chances. The reason for Bendel Insurance's breakdown was because of the ownership situations. Bendel Insurance were promoted to the top flight for the 2019 season after spending over ten years in lower divisions. They were relegated to the NNL after just one season. They won promotion back to the NPFL on the penultimate day of the 2022 season. Achievements Nigeria Premier League: 2 1973, 1979 Nigeria National League: 1 2022 Nigerian FA Cup: 4 1972, 1978, 1980, 2023 CAF Cup: 1 1994 West African Club Championship (UFOA Cup): 3 1993, 1994, 1995 Performance in CAF competitions African Cup of Champions Clubs: 2 appearances 1974: Second Round 1980: Semi-Finals CAF Confederation Cup: 1 appearance 2005 – Second Round CAF Cup: 1 appearance 1994 – Champion CAF Cup Winners' Cup: 2 appearances 1979 – Semi-Finals 1982 – Second Round Notable players Peter Odemwingie Ambruse Vanzekin Julius Aghahowa Elderson Echiéjilé Olubayo Adefemi Bright Omokaro References External links Bendel Insurance FC Results – current results of Bendel Insurance FC matches Association football clubs established in 1972 Football clubs in Nigeria Benin City Sport in Edo State 1972 establishments in Nigeria Sports clubs and teams in Nigeria Financial services association football clubs in Nigeria CAF Cup winning clubs
18727497	https://en.wikipedia.org/wiki/Manina%2C%20the%20Girl%20in%20the%20Bikini	Manina, the Girl in the Bikini	Manina, the Girl in the Bikini Manina, la fille sans voiles (released in the US as Manina, the Girl in the Bikini and in the UK as Manina, the Lighthouse Keeper's Daughter), is a 1952 French film directed by Willy Rozier and starring Brigitte Bardot, Jean-François Calvé and Howard Vernon. The film is one of Bardot's first film roles, at the age of 17 and was controversial for the scanty bikinis worn by the young Bardot in the film, one of the first occasions when a bikini had appeared in film and when the bikini was still widely considered immodest. Though released in France in 1952 as Manina, la fille sans voiles, the film was not released in the United States until 1958 as Manina, the Girl in the Bikini and in the United Kingdom until 1959 as The Lighthouse-Keeper's Daughter. In other countries it was released under other names. The film was able to be screened in the United States notwithstanding the Hays Code prohibition of exposure of the midriff as a foreign film. The film was shot in Cannes, Nice and Paris in the summer of 1952. Brigitte Bardot's father had signed a contract, on behalf of his minor daughter, specifying that the film was not to show indecent images. When in the course of filming, a series of "highly suggestive" photographs of his daughter was released, he accused the producing company of not respecting the contract and demanded that the film not be projected without the permission of a court. He lost the suit. Plot A 25-year-old Parisian student, Gérard Morere (Calvé), hears a lecture about a treasure Troilus lost at sea after the Peloponnesian War. Gérard thinks he knows where it is, thanks to a discovery he made five years earlier when diving near the island of Levezzi, in Corsica. He gets friends and an innkeeper to invest in his dream, enough to get him to Tangiers where he convinces a cigarette smuggler, Eric (Vernon), to take him to the island on Eric's boat. There they find 18-year-old Manina (Bardot), the light-keeper's daughter, who is beautiful and pure. Manina and Gérard fall in love. Eric thinks Gérard may have conned him, but Gérard's belief in the treasure compels patience. Gérard dives by day and romances Manina at night. Gérard finds the treasure, though Eric betrays him and absconds with it. However, Eric's boat is shipwrecked in a storm and sinks. The film ends with Manina and Gérard embracing. Cast Jean-François Calvé ... Gérard Morère Brigitte Bardot ... Manina Howard Vernon ... Éric Henry Djanik ... Marcel (as H. Djanik) Espanita Cortez ... La Franchucha Raymond Cordy ... Francis, the bartender Paulette Andrieux ... (as Paulette Andrieu) Jean Droze ... Buddy of Gérard (as Droze) Nadine Tallier ... Mathilda (as N. Tallier) Maurice Bénard ... (as Bénard) References External links Review of film at New York Times 1952 films 1950s French-language films French black-and-white films 1952 adventure films Films about treasure hunting Films featuring underwater diving Films set in Corsica Films set in Tangier Films set in Paris Films set in the Mediterranean Sea Films shot in Corse-du-Sud Seafaring films 1952 romantic drama films French romantic drama films French adventure films Films directed by Willy Rozier 1950s French films Films scored by Jean Yatove
1961321	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%28%D1%81%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%2C%202011%29	Окупація (серіал, 2011)	Окупація (серіал, 2011) «Окупація» (грузин. გართობის სახეობა, рос. Оккупация) — грузинський російськомовний документальний серіал з Дмитрі Татішвілі в головній ролі. Українська прем'єра відбулася 23 листопада 2014 року на телеканалі Еспресо TV. Не рекомендується дивитися дітям до 16 років та людям з хиткою психікою. Зміст серій Серія перша. Голодомор Розпад Російської імперії. Утворення СРСР. 1929 року з ініціативи наркома закордонних справ Молотова радянська влада починає колективізацію майна. Примусова «жертва» владі та об'єднання силоміць в колективні господарства призводить до Голодомору, від якого Україна постраждала найбільше з усіх радянських республік. Страшний факт поширення на тодішній Україні випадків канібалізму. Серія друга. Голокост Антисемітистські настрої німців на початку 20-го століття. В ці часи у всьому поганому вважали винними євреїв. Саме на цьому вибудовує собі шлях до влади Адольф Гітлер. 1935 року усіх євреїв звільнюють з посад будь-якого рангу. Про видатних діячів єврейського походження забороняли і слово мовити. Під час Другої світової війни євреїв почали відсилати в концтабори та гетто. Часто їх спалювали в крематоріях та газових камерах. Так було до 1945 року, бо на Нюрнбернгзькому процесі після Другої світової нацистський режим та його учасників засудили. Серія третя. Зимова війна Після утворення СРСР Фінляндія та Прибалтика залишилися на волі. Фінляндія та СРСР впродовж усіх міжвоєнних років холодно ставилися одна до одного. Ніякі угоди не могли пом'якшити відносини. Після чергового виступу наркома закордонних справ СРСР В'ячеслава Молотова почалася Радянсько-Фінська війна, яку ще називають Зимовою, тому що тривала усю зиму, що припала на 1939-40. На одну з прикордонних радянських станцій напали озброєні енкаведисти, переодягнені у фінських офіцерів. Кремль намагався сфальсифікувати привід війни, яка вже давно назрівала. Радянська пропаганда, яка продовжила працювати на всі 100%, теж зіграла не останню роль: більшовицькі газети (такі, як «Правда») розпускала легенди про те, що Червона армія — наймиротворніша в світі, поширювала міфи про те, яка погана фінська влада і як вона гнобить фінів, а вони намагаються звільнити пригноблену Фінляндію. Бомбардування великих міст «Правда» пояснювала тим, що Червона армія скидає повні корзини хліба для «голодуючих» фінів. Все ж, хоч і втратили фіни Карелію, Рибачий півострів, півострів Ханко, Саллу та Острови Фінської затоки, дякуючи єдності, патріотизму, силі волі та тому, що ще змалку добре знали свою сувору полярну природу, зберегли свою державність. А біженці з окупованих земель, які тікали від московського переслідуванням, за прикладом фінських офіцерів, що йшли на фронт — спалювали свої оселі, бо не хотіли, щоб на їхній праці нажились окупанти. Серія четверта. Аншлюкс Версальський мирний договір не дозволяв німецьким та австрійським націонал-соціалістам злити Німеччину та Австрію в одну країну, що викликало обурення. Адольф Гітлер, австрієць за походженням, не любив Відень та Лінц через невдачі, які його там чекали: не склалася кар'єра, бідність… Тому він, прийшовши до влади, робив все, аби порушити черговий параграф Версальських угод — об'єднати Німеччину та Австрії: організовує вбивство есесівцями канцлера Австрії, відволікає дуче Муссоліні та Віктора-Еммануїла ІІІ від уваги до Австрії (тоді Італія намагалася зберегти незалежність Австрії). Гітлер хотів помститися австрійцям за свою нещасливу молодість у Відні. Врешті-решт, після незаконного всеавстрійського референдуму, Гітлер нарешті виконав мрію багатьох націонал-соціалістів — аншлюкс, тобто анексію Австрії. Серія п'ята. Приречена Чехословаччина Наступною жертвою після Австрії планували зробити Чехословаччину. Третій Рейх зажадав Судецьку область, яка належала Чехословаччині (тепер — північ Польщі, а південь Чехії). Справа в тім, що там знаходилися блискучі окопи, якісніші навіть за лінію Мажино. Це були придатні тили для майбутнього походу в Париж. Заодно Німеччині можна було розширитися на Схід. Найперше Гітлер вирішив вести пропаганду, забиваючи всім в голови думку про те, що все це виключно міжетнічний конфлікт. В Судетах провокувалися конфлікти між чехами та судецькими німцями. Постійно розповідали про німецьких біженців з Чехословаччини. Далі націонал-соціалісти зблизилися з Партією Судецьких німців, яку очолював колишній вчитель фізкультури Конрад Гейлен. Партія Гейлена скоро стала повністю залежна від Гітлера. На Мюнхенській конференції всі країни, які раніше так палко захищали чехів, зрадили їх, в надії на те, що нагодований хижак заспокоїться. В Мюнхен не запросили лише країни, чия доля тут обговорювалася. Провокації тривали. Нібито для наведення порядку, німецькі війська зайняли Богемію та Моравію. Карпатську Україну поділили Польща та Угорщина. На інших територіях виросла Федеративна Республіка Словаччина. Чехи почали масово тікати за кордон… Серія шоста. Дві Катині Серія має дві лінії — перша розповідає про Смоленську трагедію, друга — про розстріли під Катинем. Спільна німецько-словацька військова операція проти Польщі. Реакція заходу. Вступ СРСР у війну. Розстріли польських офіцерів під Катинем. Національно-визвольний рух поляків. Другий прихід більшовиків у Польщу. Маріонеткові уряди в Польщі та протести. Причини візиту Качинського до катині. Смоленська авіакатастрофа. Причетність російських спецслужб до трагедії. Серія сьома. Потрійна окупація Підсумки Першої світової війни. Перша невдала кампанія у Східній Прибалтиці. Пакт Молотова Ріббентропа. Початок Другої світової війни. Окупація Естонії, Латвії та Литви. Політика терору на Прибалтиці. Національно-визвольні рухи та їх ефективність. Дії національно-визвольних рухів під час приходів німців та комуністів. Визволення Прибалтики з-під радянського ярма. Серія восьма. Країна Східного Сонця Формування Японії як тоталітарної країни. Причини союзу з Гітлером. Контроль Японії над Південною Азією під час Другої світової війни. Причини бомбардування Хіросіму та Нагасакі. Капітуляція Японії. Несправедлива анексія Курильських островів та Південного Сахаліну Радянським Союзом (Японія через них не воювала — це були її законні території). Серія дев'ята. Німецька трагедія Сумні для Німеччини підсумки Другої світової війни. Поділ німецьких територій на 4 окупаційні зони: французьку, англійську, американську та радянську. Західні зони починають формувати нову німецьку державу — Федеративну Республіку Німеччину (Західну Німеччину). Відповідь Радянського Союзу — утворення Німецької Демократичної Республіки (Східної Німеччини), маріонетки Москви. Невдала окупація Західного Берліна (окремого від ФРН) та як американці захищали берлінців. Контраст у розвитку двох німецьких держав. Революції у Східній Німеччині та пояснення їх російською пропагандою. Придушення таких революцій. Інтеграція ФРН у західний світ. Втечі з НДР у ФРН. Побудова Берлінської стіни та остаточне відокремлення західного сектора міста від східного. Довгоочікуване об'єднання двох держав. Цікавий факт, що у майбутній президент РФ Володимир Путін служив в чині підполковника у консульстві КДБ у Німеччині та був одним із тих, що заважали втікати нещасним східним німцям від репресій. Серія десята. Боротьба за незалежність Кінець Другої світової війни. Як комуністи прийшли до влади. Заборона творів Шандора Петефі. Угорська Партія Трудящих та хто її очолював до смерті Сталіна. Імре Надь та його ліберальний рух. Перший арешт Наді. Мирні демонстрації студентів. Солідарність протестувальників з поляками. Вимоги студентів. Повалення пам'ятника Сталіну в центрі Будапешту. Спроба придушити повстання силою. Угорські офіцери переходять зі зброєю та артилерією на бік протестувальників. Приєднання робочих до протестувальників. Революціонери починають захоплювати зброю. Звільнення Наді. Надь бере ситуацію під свій контроль. Придушення повстання. Другий арешт Наді. Страта більшості революціонерів та Наді. Серія одинадцята. Празька весна Продовження 5 серії про злочини у Чехословаччині. Формування Чехословаччини як маріонеткової республіки Москви. Репресії у Чехословаччині. Перший Генсек Чехословаччини. Реформи Дубчека. Пом'якшення комуністичного режиму. Побоювання Кремля щодо променів свободи в Празі. Радянські танки входять у Прагу. Серія дванадцята. Остання радянська окупація Напрямки колоніальної експансії СРСР. Республіка Афганістан. Прихід до влади у Афганістані комуніста Таракі. Формування Афганістану як маріонеткової республіки СРСР. Брежнєв і Таракі. Прихід до влади в Афрганістані Аміна. Окупація Афганістану. Афганські біженці у Пакистані. Афганський партизанський національно-визвольний рух моджахедів. Найвідоміші командири моджахедів та які райони вони контролювали. Рональд Рейген починає постачати моджахедів зброєю. Бойкот Олімпійських ігор в Москві 1980 року та якого удару він завдав економіці СРСР. Як радянські війська вийшли з Афганістану. Розпад Радянського Союзу. Повалення проросійського режиму в Афганістані. Серія тринадцята. Самовизначення по-російськи Початок Другої світової війни. Буковино-бесарабський похід 1939-40 років. Поділ анексованих земель. Формування молдаван як нації. Румунське вторгнення. Другий прихід комуністів. Незалежність Молдавії. Вимоги російської агентури. Самопроголошена Придністровсьька Молдавська Республіка. 14 армія РФ у Придністров'ї. Російсько-молдавська війна. Жертви самовизначення по-російськи. Серія чотирнадцята. Смертельний подарунок Аварія на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) 28 квітня 1986 року. Поширення радіації на півночі України та південному сході Білорусі. Загроза поширення радіації у Європі. Погрози Стокгольма та коли радянське телебачення наважилося розповісти про аварію. Вдалі спроби радянських спецслужб не допустити проникнення радіації в Москву. Приховування загрози від жителів країни та «дружба» народів у СРСР. Запізніла евакуація. Пустельна місцевість. Причини створення Поліського заповідника. Білорусь — країна, що найбільше постраждала від аварії на ЧАЕС. Серія п'ятнадцята. Ціна свободи Розпад Російської імперії. Закавказький Сейм. Причини розпаду Закавказького Сейму. Нафта в Баку. Азербайджанські комуністи. Вірмено-азербайджанські конфлікти. Окупація Закавказзя. Перебудова Горбачова. Нагірний Карабах та чергова вірмено-азербайджанська війна. Протести в Баку. Введення військ в столицю Азербайджану. Трагедія азербайджанського Майдану. Незалежність Азербайджану. Серія шістнадцята. Серпень Абхазія та Осетія в складі Грузії. Грузія — маріонетка в руках Москви у кінці 90-хх років. Ким був у минулому Володимир Путін. Експансійні походи Російської Федерації на Кавказ на початку 2000-хх років. Міхеїл Саакашвілі та його реформи. Стосунки Грузії зі Заходом. Російсько-грузинська війна 2008 року. Сепаратистські угруповування а Абхазії та Південній Осетії. Жертви серед мирного населення. Сила російської пропаганди. Закінчення війни. Серія сімнадцята. Сучасна російська окупація Серія поділена на дві частини. В першій частині виробники порівнюють німецьку тактику окупації з радянською. Підсумовано всі розповіді про окупації Третього Рейху, Радянського Союзу та Російської Федерації та розказано, яке значення мають Олімпійські ігри для тоталітарних режимів. Друга частина порівнює Голодомор з Голокостом та розповідає на чому побудована тактика Москви сьогодні. Див. також Фільми 2014
502306	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%B0%D1%81%20%D0%93%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%81	Андреас Глініадакіс	Андреас Глініадакіс (народився 26 серпня 1981; Ханья, Крит, Греція) — грецький професіональний баскетболіст, який виступав на позиції центрового. У 2003 році Глініадакіс був обраний клубом «Детройт Пістонс» у другому раунді драфту під 58 номером. У складі національної збірної Греції учасник Олімпіади 2008. Біографія Європа Перед тим як поїхати до Сполучених Штатів, Глініадакіс виступав у себе на батьківщині у юнацькій команді «Кідонас» з міста Ханья. Свою професіональну кар'єру розпочав у клубі «Панатінаікос». В «Панатінаікосі» Глиніадакіс провів 4 сезони, після чого змінив декілька інших клубів грецької ліги: «Панеллініос», «Перістері» та «АЕК». В травні 2007 року Глініадакіс підписав контракт з клубом Італійської ліги «Віртус». У вересні 2007 року Глініадакіс повернуся до «АЕКу», проте афінську команду він залишив вже 1 жовтня того ж року. Потім він приєднався до клубу Грецької ліги «Маруссі». Глиніадакіс був визнаний найкращим гравцем першого туру ліги УЛЕБ 2008—2009 У 2009 році Глініадакіс підписав контракт з грецьким клубом «Олімпіакос». НБА У 2003 році Глініадакіс був обраний клубом «Детройт Пістонс» у другому раунді драфту НБА 2003 під 58 номером. В сезоні 2005-06 Глиніадакіс виступав у команді D-ліги «Роанок Деззл». Він грав за «Атланта Гокс» у рамках предсезонних матчів у 2006 році, проте так і не був підписаний керівництвом клубу на регулярний чемпіонат. Глініадакіс також виступав за клуб Ліги-Р «Альбукерке Сандербердс», у складі якої виграв чемпіонат у 2006 році. 5 листопада 2006 року Глініадакіса підписав клуб НБА «Сіетл Суперсонікс». У складі «Суперсонікс» грецький центровий вийшов на паркет у 13 іграх, при цьому він набирав у середньому 1.3 очка за гру. Проте вже 4 січня 2007 року керівництво клубу розірвало контракт з Глиніадакісом. Він виступав за «Бостон Селтікс» у Літній лізі, матчі якої проходили у Лас-Вегасі, Невада. Національна збірна Греції Глініадакіс грав за юніорську збірну Греції, у складі якої він виступав на чемпіонаті Європи 1997 серед юнаків віком до 16 років та виборов бронзові медалі на чемпіонаті Європи 1998 серед юнаків віком до 18 років. Глініадакіс також виступав на чемпіонаті світу 1999 серед юнаків віком до 18 років та чемпіонаті світу 2000 серед юнаків віком до 20 років. Глініадакіс був обраний до складу національної збірної Греції на Олімпіаду 2008. Нагороди та досягнення Юнацька збірна Греції з баскетболу віком до 18 років Чемпіонат Європи з баскетболу 1998 серед юнаків віком до 18 років — бронзові медалі «Панатінаікос» Грецька ліга (4): 1997—1998, 1998—1999, 1999—2000, 2000—2001 Євроліга (1): 1999—2000 «Альбукерке Сандербердс» Ліга-Р (1): 2005—2006 Примітки Посилання Профіль на Eurocupbasketball.com Профіль на Basketpedya.com Профіль на Jugador.jsp Статистика НБА Basketball-reference.com Профіль НБА на NBA.com Профіль історичного гравця НБА на NBA.com Профіль NBDL.com Уродженці Ханьї Грецькі баскетболісти Центрові Гравці збірної Греції з баскетболу Гравці НБА Баскетболісти «Панатінаїкоса» Баскетболісти «Олімпіакоса» Баскетболісти «Панеллініоса» Баскетболісти «Перістері» Баскетболісти АЕКа (Афіни) Баскетболісти «Кантон Чардж» Баскетболісти «Сіетл Суперсонікс» Баскетболісти «Віртуса» (Болонья) Баскетболісти «Марусі» Баскетболісти «Астани» Баскетболісти «Рітаса» Баскетболісти АПОЕЛа Баскетболісти «Газіантепа» Баскетболісти ПАОКа Баскетболісти «Ілисіакоса» Баскетболісти на літніх Олімпійських іграх 2008
4053423	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D1%83%D1%85%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD	Богодухівський район	Богодухівський район (Богодухівщина) — район в Україні, у північно-західній частині Харківської області, що був утворений 19 липня 2020 року та межує із Сумською і Полтавською областями. Адміністративний центр — місто Богодухів. До складу району входять 5 територіальних громад. Історія Богодухівський район утворено 19 липня 2020 року згідно із Постановою Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року в рамках Адміністративно-територіальної реформи в Україні. До його складу увійшли: Богодухівська, Валківська міські та Золочівська, Коломацька і Краснокутська селищні територіальні громади. Перші вибори Богодухівської районної ради відбулися 25 жовтня 2020 року. Раніше територія району входила до складу ліквідованих в той же час Богодухівського району (1923—2020), Валківського, Золочівського, Коломацького і Краснокутського. Відомі люди Андрусенко Микола Іванович — український актор Борисов Валентин Тихонович, композитор, його іменем названо музичну школу в Богодухові. Вольвач Марія Степанівна — українська поетеса, письменниця, громадсько-культурна діячка. Грабовський Павло Арсенович — український поет, лірик, публіцист, перекладач Грінченко Марія Миколаївна — українська письменниця, перекладачка. Дахневський Петро Євгенович — військовий, громадський діяч, сотник Армії УНР. Ємець Василь Костьович — бандурист-віртуоз, бандурний майстер, історик, письменник Івченко Віктор Іларіонович (1912–1972) — український кінорежисер, народився у Богодухові. Казан Іван — (1852? — після 1929) — кобзарський цехмайстер у 1889–1929 (?) роках Калиненко Кирило Семенович — член Української Центральної Ради, викладач Київської політехніки. Каразін Василь Назарович, видатний учений, винахідник, експериментатор, громадський діяч, засновник Харківського університету. Каразін Іван Назарович — ботанік-акліматизатор, громадський діяч, засновник Краснокутського дендропарку. Кочевський Віктор Васильович — український поет, перекладач. Коцюба Гордій Максимович — український письменник. Лисенко Іван Максимович — український письменник, музикознавець, джерелознавець, літературознавець, публіцист, журналіст. Литвиненко Юрій Юрійович — лейтенант юстиції, Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Матвієнко Андрій Якович — український військовик, командир чоти куреня «Скажені» ВО-4 «Говерла» Ольховський Андрій Олексійович — старший лейтенант Збройних сил України Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня) Панч Петро Йосипович — український письменник, сотник Дієвої Армії УНР. Пересада-Суходольський Михайло Степанович — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Перлик Іван — старшина Армії УНР, командир 1-ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії Поготовко Михайло Миколайович — український льотчик, підполковник Армії УНР. Слісаренко Сергій Станіславович — солдат Збройних сил України, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (4.6.2015, посмертно) Тимченко Йосип Андрійович — український механік-винахідник, винайшов кіноапарат за два роки до братів Люм'єр. Примітки Посилання Офіційний сайт Богодухівської районної влади Райони Харківської області Засновані в Україні 2020
47178374	https://en.wikipedia.org/wiki/Andorra%E2%80%93Spain%20border	Andorra–Spain border	Andorra–Spain border The border between Andorra and Spain is in the Pyrenees between northern Spain and southern Andorra. It is long. It is an external border of the EU, as well as an external border of the Schengen area, as Andorra is neither part of the EU nor a party to the Schengen agreement. Specifications The Spanish-Andorran border runs 64 km (40 miles) between the south of Andorra and northern Spain (by the autonomous community of Catalonia) in the Pyrenees Mountains. Because both Spain and Andorra are situated in the same watershed, travel is easier (roads are better) than travel between Andorra and France. The sole official language of Andorra is Catalan. The border begins in the west at the Andorra-France-Spain tripoint. It then follows a generally south-eastern direction, later turning northeast to the eastern Andorra-Spain-France tripoint. The dividing line between the two countries goes through high mountain areas, often over 2000 metres (6000'), and passes close to the highest point of Andorra, the peak of Coma Pedrosa. It also borders the Madriu-Perafita-Claror Valley, the only UNESCO World Heritage Site in Andorra. In May 2015 the European commission adopted a cooperation program to improve the protection of the environment at the Spain-Andorra and Andorra-France borders. The border point at Os de Civís (Spain) can only be accessed by Sant Julià de Lòria in Andorra. Border controls The main channel of communication between the two countries is through the Valira Valley between La Seu d'Urgell and the parish of Sant Julià de Lòria. The only border control at the Andorra–Spain border is located along this road. There is no rail crossing point. In addition, helicopters are allowed to go to airports with border control in other countries, but not to anywhere else outside Andorra. Flights usually go to the airports of Barcelona or Toulouse. An agreement signed in 2003 between France, Spain and Andorra governs the movement and residence in Andorra of citizens of third states. It says that the three countries will coordinate their visa requirements, although in reality today Andorra follows the Schengen Agreement visa requirements, and that Andorra will only allow entry of those who have right of entry to Spain or France. Andorra is allowed to permit residency to any person and such persons will be treated as long-term residents of France or Spain. Contraband Due to the low tax on tobacco in Andorra there is significant cigarette smuggling between the two countries; it takes place through the border post of La Farga de Molas but also often through the mountain passes. The Guardia Civil is responsible for surveillance at the border and arrests smugglers on the Spanish side. See also Andorra–France border France–Spain border References European Union external borders Borders of Andorra Borders of Spain International borders
5233119	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%20%28%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%29	Аравале (національний заповідник)	Аравале (національний заповідник) Національний заповідник Аравале — природоохоронна територія, якою керує округ Гарісса за підтримки Служби охорони дикої природи Кенії. Він розташований у північно-східній провінції Кенії, 77 км на південь від міста Гарісса. Заповідник займає площу 533 км2. На заході він межує з річкою Тана, а на сході — дорогою Гарісса-Ламу. У 1974 році заповідник був оголошений єдиним місцем збереження на місці для популяції антилопи Хірола, яка перебуває під загрозою зникнення, ендемічної для північно-східної Кенії та південного заходу Сомалі. Дика природа Заповідник є критично важливим притулком для ряду видів дикої природи, включаючи чотири глобально загрозливі види: хірола, зебра Греві, східноафриканська дика собака та . Також тут живуть леопарди, гієни, сітчасті жирафи, орікси бейза, великі куду, геренуки, дукдуки, бородавочники, оливкові павіани, гіпопотами, крокодили, газелі Гранта, та ін.. Дослідження, проведене Terra Nuova у 2006 році, також показало ознаки присутності африканського слона. З 2005 року заповідна територія разом із національним парком Лаг Бадана вважається охороною територією для левів. Зовнішні посилання Національне управління охорони навколишнього середовища Кенії Служба охорони дикої природи Кенії Національні музеї Кенії EDGE of Existence – 100 найкращих ссавців Червоний список МСОП Африканський фонд охорони природи Веб-сторінка Terra Nuova (італ.) Джерела Andaje, SA (2002) Фактори, що обмежують чисельність і розповсюдження Hirola в районах Tsavo і Tana River. Служба охорони дикої природи Кенії: Відділ збереження біорізноманіття. Антіпа, Р. С., Алі, М. Х. та Хуссейн, А. А. (2007) Оцінка потенціалу еко/культурного туризму як життєздатних підприємств у районах Південна Гарісса, Іджара та Ламу: Ініціатива збереження громади та підтримки підприємств. Національне управління охорони навколишнього середовища Кенії. Мучай, М. та ін. (2007) Розповсюдження, чисельність та використання середовища існування мисливського гнуда (Хірола); Beatragus hunteri; Склейтер, 1889 рік у громадському охороні дикої природи Ішакібіні та національному заповіднику Аравале, Кенія. Національні музеї Кенії. Примітки Природоохоронні об'єкти, засновані 1974 Природоохоронні території Кенії Категорія МСОП VI
313984	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9A%D1%83%D0%BF%27%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Прокопівка (Куп'янський район)	Прокопівка (Куп'янський район) Прокопівка — село в Україні, у Куп'янському районі Харківської області. Входить до складу Куп'янської міської громади. Населення становить 117 осіб. До 2020 року орган місцевого самоврядування — Осинівська сільська рада. Географія Село Прокопівка знаходиться на правому березі річки Сенек, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Пойдунівка, нижче за течією примикає село Болдирівка, на протилежному березі — село Стінка. На протилежному березі проходить залізниця, станція Прокопівка. Населення За переписом населення 2001 року в селі мешкало 116 осіб. Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Примітки Посилання Села Харківської області Населені пункти Куп'янського району
2281131	https://en.wikipedia.org/wiki/Globster	Globster	Globster A globster or blob is an unidentified organic mass that washes up on the shoreline of an ocean or other body of water. A globster is distinguished from a normal beached carcass by being hard to identify, at least by initial untrained observers, and by creating controversy as to its identity. History The term "globster" was coined by Ivan T. Sanderson in 1962 to describe the Tasmanian carcass of 1960, which was said to have "no visible eyes, no defined head, and no apparent bone structure." Other sources simply use the term "blob". Many globsters have initially been described as resembling gigantic octopuses, though they later turned out to be decayed carcasses of whales or large sharks. As with the "Chilean Blob" of 2003, many are masses of whale blubber released from decaying whale corpses. Others initially thought to be dead plesiosaurs later turned out to be the decayed carcasses of basking sharks. Others remain unexplained. Giant and colossal squid may also explain some globsters, particularly those tentatively identified as monster octopuses. Some globsters were examined only after they had decomposed too much and seemed to represent evidence of a new species, or were destroyed—as happened with the "Cadborosaurus willsi" carcass, found in 1937. However, Canadian scientists did analyse the DNA of the Newfoundland Blob—which revealed that the tissue was from a sperm whale. In their resulting paper, the authors point out a number of superficial similarities between the Newfoundland Blob and other globsters, concluding a similar origin for those globsters is likely. Analyses of other globsters have yielded similar results. Notable globsters The following is a chronological list of carcasses that have been described as globsters or blobs in the literature. Stronsay Beast (1808) – Believed to be a basking shark carcass. St. Augustine Monster (1896) – Identified as a whale carcass. Trunko (1924) – Not identified. Tasmanian Globster (1960) – Identified as a whale carcass. New Zealand Globster (1965) – Identified as a whale carcass. Bermuda Blob (1988) – Identified as a whale carcass. Nantucket Blob (1996) – Identified as a whale carcass. Bermuda Blob 2 (1997) – Identified as a whale carcass. Chilean Blob (2003) – Identified as a whale carcass. See also Drift whale, a carcass that washes up on shore Exploding whale Montauk Monster Panama Creature Zuiyo-maru carcass References Cryptozoology
18662523	https://en.wikipedia.org/wiki/Wierzchuca%20Nag%C3%B3rna	Wierzchuca Nagórna	Wierzchuca Nagórna is a village in the administrative district of Gmina Drohiczyn, within Siemiatycze County, Podlaskie Voivodeship, in north-eastern Poland. It lies approximately north-west of Drohiczyn, west of Siemiatycze, and south-west of the regional capital Białystok. According to the 1921 census, the village was inhabited by 334 people, among whom 315 were Roman Catholic, 2 Orthodox, and 17 Mosaic. At the same time, 321 inhabitants declared Polish nationality, 1 Belarusian and 12 Jewish. There were 50 residential buildings in the village. References Villages in Siemiatycze County
4584185	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%20%D0%B7%20%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%B0%D1%82%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8%202022%20%E2%80%94%20%D0%B1%D1%96%D0%B3%20%D0%BD%D0%B0%2010000%20%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%20%28%D0%B6%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B8%29	Чемпіонат світу з легкої атлетики 2022 — біг на 10000 метрів (жінки)	Чемпіонат світу з легкої атлетики 2022 — біг на 10000 метрів (жінки) Змагання з бігу на 10000 метрів серед жінок на Чемпіонаті світу з легкої атлетики 2022 в Юджині відбулись 16 липня на стадіоні «Гейворд Філд». Напередодні старту Основні рекордні результати на початок змагань: Результати Відео Джерела Сторінка дисципліни змагань на сайті Світової легкої атлетики Протокол змагань Ж Ж
322746	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%27%D1%94%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C	Об'єктивність	Об'єктивність — філософське поняття, що означає характеристику предмета, зміст знання чи спосіб існування (дійсності), яка полягає в їхній незалежності від людської свідомості (суб'єкта пізнання). Розрізняють такі форми об'єктивності: онтологічну, гносеологічну, методологічну, професійну. Об'єктивність як риса характеру — здатність розглянути питання, що є предметом дискусії, відсторонено, незважаючи на особисті уподобання чи вигоду. Об'єктивна істина — уявлення і думки, зміст яких відповідає об'єктам, відображуваним свідомістю, адекватний цим об'єктам і тому не залежний ні від людини, ні від людства. Об'єктивний світ — зовнішній світ, природа, буття. Див. також Суб'єктивність Примітки Література В. Свириденко. Об'єктивність // Посилання Епістемологія Реальність
2861551	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B0%20%D0%A0%D1%83%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%9A%D1%83%D1%8F%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29	Стара Руда (Куявсько-Поморське воєводство)	Стара Руда (Куявсько-Поморське воєводство) Стара Руда — село в Польщі, у гміні Радзинь-Хелмінський Ґрудзьондзького повіту Куявсько-Поморського воєводства. Населення — (2011). У 1975-1998 роках село належало до Торунського воєводства. Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Примітки . Села Ґрудзьондзького повіту
1164978	https://en.wikipedia.org/wiki/Pierre%20Renoir	Pierre Renoir	Pierre Renoir (March 21, 1885 – March 11, 1952) was a French stage and film actor. He was the son of the impressionist painter Pierre-Auguste Renoir and elder brother of the film director Jean Renoir. He is also noted for being the first actor to play Georges Simenon's character Inspector Jules Maigret in Night at the Crossroads, directed by his brother. Life and career Pierre Renoir was born on March 21, 1885, in Paris, at 18 rue Houdon, about a hundred meters from place Pigalle, to painter Pierre-Auguste Renoir and Aline Charigot. He was married to actress Véra Sergine from 1914 to 1925. For his best remembered role, as Jėricho the ragman in Children of Paradise (Les Enfants du Paradis, 1945), he was cast at short notice to replace the collaborator Robert Le Vigan; Jėricho's scenes had to be reshot after Le Vigan fled. Renoir was briefly the director of the Théâtre de l'Athénée in Paris, taking over after the death of Louis Jouvet in 1951. Pierre Renoir's son was the cinematographer Claude Renoir (1913–93)not to be confused with Pierre's brother Claude Renoir, known as 'Coco' (1901–69). Selected filmography La Digue (1911, Short) - Pierre Wallen Les deux gosses (1916) - Le lieutenant Jacques d'Alboise Marion Delorme (1918) - Le roi Louis XIII The Whirlpool of Fate (1925) - Farmer Morgane, the Enchantress (1928) Night at the Crossroads (1932) - Le commissaire Maigret The Agony of the Eagles (1933) - Montander Madame Bovary (1934) - Charles Bovary La Route impériale (1935) - Maj. Hudson Tovaritch (1935) - Gorotchenko La Bandera (1935) - Le capitaine Weller Veille d'armes (1935) - Le commandant Brambourg Under Western Eyes (1936) - Un Policier Wolves Between Them (1936) - Gottfried Welter When Midnight Strikes (1936) - Jean Verdier De Man Zonder Hart (1937) - Sourdier Widow's Island (1937) - Ralph Berry Boissière (1937) - Le général baron von Hubner The Citadel of Silence (1937) - Le colonel-comte Stepan Iporievitch Mollenard (1938) - Bonnerot La Marseillaise (1938) - Le Roi de France Louis XVI Légions d'honneur (1938) - L'avocat Dumas White Nights in Saint Petersburg (1938) - Ivan Borowsky The Lafarge Case (1938) - Charles Lafarge The Patriot (1938) - Le comte de Pahlen Satan's Paradise (1938) - Paraíso de Satã (1938) - Aristophélès La Piste du sud (1938) - Stolberg La Maison du Maltais (1938) - L'archéologue André Chervin The Rebel (1938) - Capitaine Yorritz Serge Panine (1939) - Cayrol Coral Reefs (1939) - Abboy Nord-Atlantique (1939) - Le capitaine Jeff Cooper Personal Column (1939) - Brémontière Nadia la femme traquée (1940) - Daminoff Those of the Sky (1941) - Pierron L'embuscade (1941) - Jean Guéret The Pavilion Burns (1941) - Jourdinsse Foolish Husbands (1941) - Jules Donaldo Macao, l'enfer du jeu (1942) - Werner von Krall (1942 version only) The Law of Spring (1942) - Frédéric Villaret The Newspaper Falls at Five O'Clock (1942) - François Marchal The Trump Card (1942) - Rudy Score L'appel du bled (1942) - Michaud The Wolf of the Malveneurs (1943) - Reginald de Malveneur Madame et le mort (1943) - Charles de Bruine Tornavara (1943) - Sigurd Framrus Traveling Light (1944) - Georges Renaud Les Enfants du paradis (1945) - Jéricho Father Goriot (1945) - Vautrin St. Val's Mystery (1945) - Le docteur Dartignac Marie la Misère (1945) - Pierre Desormes Resistance (1945) - Le colonel Special Mission (1946) - Landberg alias Moravetz - le chef du réseau d'espionnage alleman The Captain (1946) - Le duc d'Angoulême Coincidences (1947) - Monsieur Bardolas Les trafiquants de la mer (1947) - Le prince Boris Mentischev Secret Cargo (1947) - Le préfet de police The Eleven O'Clock Woman (1948) - Le docteur Gérard Pescara La grande volière (1948) - Vallette Scandal on the Champs-Élysées (1949) - Dominique Airelle The Mystery of the Yellow Room (1949) - Professeur Stangerson The Farm of Seven Sins (1949) - Le procureur Edmond de Chancey The Ferret (1950) - Le docteur Darvel-Juste Death Threat (1950) - Bernier Dr. Knock (1951) - Le pharmacien Mousquet Judgement of God'' (1952) - Le duc Ernest de Bavière (final film role) References External links 1885 births 1952 deaths Male actors from Paris French male film actors French male silent film actors French male stage actors Pierre 20th-century French male actors
4271071	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BD%D1%81%D0%BB%D1%96%20%D0%A2%D1%80%D1%83%D1%97%D1%82%D1%82	Енслі Труїтт	Енслі Труїтт Енслі Гувер Труїтт-молодший (24 серпня 1950 – 13 лютого 2021) ― американський професійний баскетболіст від команди «Далаські чапаралі» в Американській баскетбольній асоціації. Зіграв один сезон (1972―1973). Труїтт грав у баскетбольному коледжі в команді «Каліфорнійські Золоті Ведмеді», де був першовідбірним на всіх конференціях 1972 року. Його взяли на драфт 1972 року в НБА в третьому раунді з 41-м загальним вибором «Нью-Йорк Нікс». Труїтт помер у сімдесятирічному віці 13 лютого 2021 року від Коронавірусної хвороби 2019. Залишив по собі дружину Марію та три дочки: Наджу, Нікіту та Аланну. Примітки Задрафтовані «Нью-Йорк Нікс» Центрові Померли 2021 Народились 1950 Померли від COVID-19 Спортсмени з Джорджії Спортсмени Сан-Франциско
1105731	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D1%86%D1%96%D0%B9%20%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B9%20%D0%9B%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%83%D0%BB%20%28%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%BB%20130%20%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BD.%20%D0%B5.%29	Луцій Корнелій Лентул (консул 130 року до н. е.)	Луцій Корнелій Лентул (консул 130 року до н. е.) Луцій Корнелій Лентул (177–130 роки до н. е.) — політичний, державний та військовий діяч Римської республіки, консул 130 року до н. е. Життєпис Походив з патриціанського роду Корнеліїв Лентулів. Син Публія Корнелія Лентула, консула-суффекта 162 року до н. е. У 137 році до н. е. Луцій Корнелій став претором. Його було спрямовано до Сицилії для придушення повстання рабів, але тут зазнав поразки й втратив військовий табір. У 130 році до н. е. його обрано консулом разом з Марком Перперною. Втім незабаром він помер. Родина Луцій Корнелій Лентул, намісник провінції Азія у 82 році до н. е. Публій Корнелій Лентул, легат у 90 році до н. е. Примітки Джерела Fasti Cap. Degrassi 52 f., 126, 470 f. Karl-Ludwig Elvers: [I 38] C. Lentulus, L.. // Der Neue Pauly. Bd. 3 (1997), Sp. 173. Претори Корнелії Лентули
32654916	https://en.wikipedia.org/wiki/Grayvoronsky%20District	Grayvoronsky District	Grayvoronsky District is an administrative district (raion), one of the twenty-one in Belgorod Oblast, Russia. Municipally, it is incorporated as Grayvoronsky Municipal District. It is located in the west of the oblast. The area of the district is . Its administrative center is the town of Grayvoron. Population: 31,567 (2002 Census). The population of Grayvoron accounts for 21.4% of the district's total population. History The district was formerly part of Grayvoronsky Uyezd, which had an area of about . In May 2023, during the Russian invasion of Ukraine, the governor of Belgorod Oblast, Vyacheslav Gladkov, said that Ukrainian "sabotage groups" entered the district from Ukraine. Ukrainian media reported that the cross-border excursion was performed by Russian rebel opposition groups, the Russian Volunteer Corps and the Freedom of Russia Legion. Geography Grayvoronsky District sits at the southwest corner of Belgorod Oblast, on the border with Ukraine. It is bordered on the south and west by Kharkiv Oblast and Sumy Oblast (both of Ukraine), on the north by Krasnogvardeysky District, Belgorod Oblast and Rakityansky District, and on the east by Borisovsky District. The administrative center of the district is the town of Grayvoron. The district is west of the city of Belgorod, and is northwest of the Ukrainian city of Kharkiv. The terrain is a hilly plain averaging above sea level; the district lies on the Orel-Kursk plateau of the Central Russian Upland. The major river through the district is the Vorskla River, which flows east to west through the district, eventually joining the Dnieper River. References Sources External links Grayvoronsky District on Google Maps Grayvoronsky District on OpenStreetMap Districts of Belgorod Oblast
1926188	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20184-%D0%B9%20%D0%BF%D1%96%D1%85%D0%BE%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA	Варшавський 184-й піхотний полк	Варшавський 184-й піхотний полк 184-й піхотний Варшавський полк Полкове свято: 27 березня Старшинство: 27.03.1811 Формування полку Полк має старшинство з дня сформування Чернігівського внутрішнього губернського полубатальйона, тобто з 17 січня 1811 р .; 27 березня того ж року полубатальйон був розгорнутий в батальйон, який 14 липня 1816 перейменований в Чернігівський внутрішній гарнізонний батальйон, 13 серпня 1864 — в Чернігівський губернський батальйон, а 26 серпня 1874 — в Чернігівський місцевий батальйон. 31 липня 1877 з половини батальйону був сформований 28-й резервний піхотний батальйон, а 1 квітня 1878 вдруге виділений полубатальйон для сформування 106-го резервного піхотного батальйону. 31 серпня 1878 батальйон перейменований в п'ятиротний 65-й резервний піхотний (кадровий) батальйон, якому 31 березня 1880 подарований прапор. 25 березня 1891 батальйон перейменовано 173-й піхотний резервний Варшавський полк двобатальйонного складу, на формування якого пішли, крім рот батальйону, ще роти Севастопольського фортечного піхотного батальйону та Івангородського фортечного піхотного батальйону. 1 січня 1898 полк названий 184-м піхотним резервним Варшавським полком. Під час війни з Японією полк 4 липня 1905 був розгорнутий в піхотний полк чотирьохбатальйонного складу; 15 березня 1906 знову зведений в двобатальйонний склад і названий резервним. 14 листопада 1910 переформований у чотирьохбатальонний піхотний полк. Аж до Першої світової війни полк в кампаніях не брав участі. Полк отримав своє найменування в спогад взяття Варшави приступом 25 і 26 серпня 1831 (під час Польського повстання 1830—1831 рр.); тому і полкове свято його встановлений 26 серпня. Найвищим наказом 27 березня 1911 полку з нагоди 100 років з часу його заснування подаровано новий прапор з ювілейною стрічкою і написом «1811-1911». Відзнаки У 3-му батальйоні відзнаки (нагрудні у офіцерів, на головні убори у нижніх чинів) з написом: «За отлічіе Вь війну зй Японіей Вь 1904 і 1905 годах'». Найвищий наказ 30 липня 1911. Командири полку 10.08.1910-1913 рр. — Полковник Чистяков Олександр Степанович 11.09.1913 — 30.08.1915 — полковник Воронцов-Вельямінов Костянтин Васильович Відомі люди, що служили в полку Арге Павло Володимирович — російський льотчик-ас. Калінін Костянтин Олексійович — радянський авіаконструктор. Примітки Піхотні полки Російської імперії Військова історія України
1403587	https://en.wikipedia.org/wiki/Philosophy%20of%20chemistry	Philosophy of chemistry	Philosophy of chemistry The philosophy of chemistry considers the methodology and underlying assumptions of the science of chemistry. It is explored by philosophers, chemists, and philosopher-chemist teams. For much of its history, philosophy of science has been dominated by the philosophy of physics, but the philosophical questions that arise from chemistry have received increasing attention since the latter part of the 20th century. Foundations of chemistry Major philosophical questions arise as soon as one attempts to define chemistry and what it studies. Atoms and molecules are often assumed to be the fundamental units of chemical theory, but traditional descriptions of molecular structure and chemical bonding fail to account for the properties of many substances, including metals and metal complexes and aromaticity. Additionally, chemists frequently use non-existent chemical entities like resonance structures to explain the structure and reactions of different substances; these explanatory tools use the language and graphical representations of molecules to describe the behavior of chemicals and chemical reactions that in reality do not behave as straightforward molecules. Some chemists and philosophers of chemistry prefer to think of substances, rather than microstructures, as the fundamental units of study in chemistry. There is not always a one-to-one correspondence between the two methods of classifying substances. For example, many rocks exist as mineral complexes composed of multiple ions that do not occur in fixed proportions or spatial relationships to one another. A related philosophical problem is whether chemistry is the study of substances or reactions. Atoms, even in a solid, are in perpetual motion and under the right conditions many chemicals react spontaneously to form new products. A variety of environmental variables contribute to a substance's properties, including temperature and pressure, proximity to other molecules and the presence of a magnetic field. As Schummer puts it, "Substance philosophers define a chemical reaction by the change of certain substances, whereas process philosophers define a substance by its characteristic chemical reactions." Philosophers of chemistry discuss issues of symmetry and chirality in nature. Organic (i.e., carbon-based) molecules are those most often chiral. Amino acids, nucleic acids and sugars, all of which are found exclusively as a single enantiomer in organisms, are the basic chemical units of life. Chemists, biochemists, and biologists alike debate the origins of this homochirality. Philosophers debate facts regarding the origin of this phenomenon, namely whether it emerged contingently, amid a lifeless racemic environment or if other processes were at play. Some speculate that answers can only be found in comparison to extraterrestrial life, if it is ever found. Other philosophers question whether there exists a bias toward assumptions of nature as symmetrical, thereby causing resistance to any evidence to the contrary. One of the most topical issues is determining to what extent physics, specifically, quantum mechanics, explains chemical phenomena. Can chemistry, in fact, be reduced to physics as has been assumed by many, or are there inexplicable gaps? Some authors, for example, Roald Hoffmann, have recently suggested that a number of difficulties exist in the reductionist program with concepts like aromaticity, pH, reactivity, nucleophilicity, for example. Philosophers of chemistry Friedrich Wilhelm Joseph Schelling was among the first philosophers to use the term "philosophy of chemistry". Several philosophers and scientists have focused on the philosophy of chemistry in recent years, notably, the Dutch philosopher Jaap van Brakel, who wrote The Philosophy of Chemistry in 2000, and the Maltese-born philosopher-chemist Eric Scerri, founder and editor of the journal Foundations of Chemistry. Scerri is also the author of "Normative and Descriptive Philosophy of Science and the Role of Chemistry," published in Philosophy of Chemistry in 2004, among other articles, many of which are collected in Collected Papers on the Philosophy of Chemistry. Scerri is especially interested in the philosophical foundations of the periodic table, and how physics and chemistry intersect in relation to it, which he contends is not merely a matter for science, but for philosophy. Although in other fields of science students of the method are generally not practitioners in the field, in chemistry (particularly in synthetic organic chemistry) intellectual method and philosophical foundations are often explored by investigators with active research programmes. Elias James Corey developed the concept of "retrosynthesis" published a seminal work "The logic of chemical synthesis" which deconstructs these thought processes and speculates on computer-assisted synthesis. Other chemists such as K. C. Nicolaou (co-author of Classics in Total Synthesis) have followed in his lead. See also History of chemistry The central science References Further reading Review articles Philosophy of Chemistry article on the Stanford Encyclopedia of Philosophy Journals Foundations of Chemistry, an international peer-reviewed journal for History and Philosophy of Chemistry as well as Chemical Education published by Springer. Hyle: International Journal for Philosophy of Chemistry, an English-language peer-reviewed journal associated with the University of Karlsruhe, Germany. Books Philosophy of Chemistry, J. van Brakel, Leuven University Press, 2000. Philosophy of Chemistry: Synthesis of a New Discipline, Davis Baird, Eric Scerri, Lee McIntyre (eds.), Dordrecht: Springer, 2006. The Periodic Table: Its Story and Its Significance, E.R. Scerri, Oxford University Press, New York, 2006. Collected Papers on Philosophy of Chemistry, E.R. Scerri, Imperial College Press, London, 2008. Of Minds and Molecules: New Philosophical Perspectives on Chemistry, Nalini Bhushan and Stuart Rosenfeld (eds.), Oxford University Press, 2000, Reviewed by Michael Weisberg Philosophy of Chemistry : Growth of a New Discipline, Eric Scerri, Lee McIntyre (eds.), Heidelberg: Springer, 2015. External links Reduction and Emergence in Chemistry, Internet Encyclopedia of Philosophy International Society for the Philosophy of Chemistry International Society for the Philosophy of Chemistry Summer symposium 2011 International Society for the Philosophy of Chemistry Summer symposium 2016 Website for Eric Scerri, author and founder-editor of Foundations of Chemistry Philosophy of science Chemistry

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.