id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
26110060
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nora%20Twomey
|
Nora Twomey
|
Nora Twomey (born 31 October 1971) is an Irish animator, director, screenwriter, producer and voice actress. She is best known as the co-founder of Cartoon Saloon, alongside Tomm Moore and Paul Young, an animation studio and production company, based in Kilkenny City, Ireland. She is best known for co-directing The Secret of Kells and directing The Breadwinner. Her work on both films earned Academy Award nominations for Best Animated Feature.
Early life
Twomey was educated at St. Mary's Secondary School in Midleton, County Cork but left before completing the Leaving Certificate at the age of 15. She did manual labor at a local factory but continued to draw and briefly studied fine art before she was admitted to Ballyfermot College in Dublin to their School of Animation program on the basis of her portfolio. In the factory Twomey manned a conveyor belt for up to twelve hours on end during the night shift. Twomey credits this period of her life to much of her success, as she wore headphones to drown out the loud noise of machinery, the silence combined with the monotony of the task she performed allowed her to ponder concepts and generate ideas, many of which would be put to film later in her life. She graduated from Ballyfermot College in 1995.
Career
After graduating from Ballyfermot College, Twomey began to work for Brown Bags Film animation studio in Dublin. In 1999 she helped found Cartoon Saloon, along with Tomm Moore, Paul Young and Ross Murray. In 2002 she directed the award-winning short animated film From Darkness. The short film has no dialogue and is based on an Inuit folk tale where a man helps a woman with only a skeleton for a body to regenerate. She also worked on the successful animated TV series Skunk Fu!.
Twomey went on to write and direct the animated short Cúilín Dualach (Backwards Boy), released in 2004. Based on a story by Jackie Mac Donacha, a boy with his head on backwards finds only love and acceptance in his mother and has to work to gain that from the rest of his community but most of all his father.
She co-directed, with Tomm Moore, The Secret of Kells, an animated feature film as well as doing additional voice acting for the film. The film is set in 9th century Ireland, at the time when the Book of Kells was written. In it, a 12 year old orphan boy living at a monastery has the task of finishing a book with the art of illumination. The film premiered at the Berlin International Film Festival in February 2009. The Secret of Kells has been nominated in the category of Best Animated Feature Film at the 82nd Academy Awards.
Twomey continued to work on feature films with Cartoon Saloon with 2014's Song of the Sea directed by Tomm Moore. She worked as the film's head of story and voice director.
She next directed the animated film The Breadwinner, released in 2017. Based on the best-selling young adult novel by Deborah Ellis, an 11-year-old girl named Parvana must dress as a boy and become the titular breadwinner for her family when her father is wrongfully arrested by the Taliban. It premiered at the Toronto International Film Festival in September 2017 with a wide release in November 2017. It is the first feature-length film she has sole director credit on. She worked on the project with actress Angelina Jolie, who helped fund the project and worked as an executive producer The project was a huge success for Twomey, as she was recognized as a solo female filmmaker, and given accolades as well as being lauded by many as a source of female empowerment, all while battling cancer during production. During the development of The Breadwinner, Twomey was named in Variety's "2017 10 Animators to Watch".
Twomey is a member of the Motion Picture Academy.
Themes and style
Twomey's films are often coming-of-age films with pre-teen protagonists dealing with mythic worlds, the importance of stories and finishing them, acceptance, family, and communities.Twomey's work also takes aim at the fact that life is a cycle of impermanence, and that life is always ever changing. Her depictions of this cycle vary in size and scope, an example of this being her depiction of Afghanistan in the breadwinner, which she describes as a land that has gone from progressive to oppressive in a matter of years, such is the cycle. Twomey follows a unique design perspective either using characters that are explained by their visual design, or characters whom character gives more to the overall design or her worlds. She tends to use simple yet effective character designs in order to be concise about delivery. Her films combine traditional and digital art but are often hand-drawn and in a visual style inspired by the worlds of her stories.
Twomey's work is tailored to be enjoyed by all audiences, even though her protagonist are typically children or young adults, the stories they star in are typically considered complex and multi-layered, lending them to potentially be enjoyable and meaningful for adults as well as young adults and children.she has stated that animation is an often overlooked medium particularly by adults, and something she believes to be pointless, as to her it is simply another way of telling stories that can be just as complex. Twomey particularly loves young adults as an audience, as she is able to provide them with vivid coming of age stories that attempt to depict and age where they are also coming to terms with reality, and she, unlike many filmmakers attempts to treat them with dignity by not softening the reality of her stories. Examples of this are seen in the Breadwinner which depicts the oppression, brutality, and hypocrisy of the Taliban in a post 9-11 world. Twomey does concede in an interview that she believes that her young adult and child portion of her audience may not have the same visceral reaction towards depictions of the Taliban as adults who have strong associations with them, however Twomey uses the " coming of age " trope with a child protagonist seeing many of these things for the first time, giving hem someone in the story that can cue how they should and would react to such situations. She believes that a young protagonist gives children a stepping stone into more adult themes, allowing for multi layered filmmaking.
Twomey's stories often deal with juxtaposition, combining the fantastical and ethereal with the realities of life, such as sexism and oppression. She attempts to make her real world depiction of Afghanistan dark, gritty and draped in realism, using brought on Afghan artist and witnesses in order to capture the culture and environment her film takes place in, conversely as half the film takes place in the titular characters mind, Twomey uses colorful geometric art based on Persian miniatures to contrast reality from imagination.
Twomey also weaves in smaller slice of life themes such as a child's, love for their parents, complex sibling dynamics, and femininity that are included to give more humanity to her characters.
In terms of style, Twomey is a huge proponent of the hero's journey and believes one should have a sound understanding of this narrative structure so they can work both within and outside of it, allowing for subversions or new interesting takes on the formula.
Twomey also makes the stylistic choice to stick to hand drawn 2D images despite the readily available, and cheaper 3D CGI available today, as she believes 2D can be more stylistic and withstands the test of time.
Accolades
Nora Twomey became the seventh graduate of Ballyfermot College to have been nominated for an Academy Award with her work on The Breadwinner when it was nominated for Best Animated Feature at the 90th Academy Awards. She was also nominated for an award at the Golden Globes.
The Breadwinner earned 10 nominations at the 45th Annie Awards, including Outstanding Achievement for Directing in an Animated Feature Production for Twomey. It won the award for best animated feature for an independent film. This marked the first time a sole female director directed the film that won the award. It also won the Cinema for Peace award for Justice in 2018.
Nora Twomey's work also had a heavy presence at the Emile Awards, an annual event held by the European Animation Assosciation that honors European creators of animation. During the awards of 2018 which were hosted in Lile, France, Twomey's film The Breadwinner won awards in four categories: Best Direction, Best Storyboarding, Best Character Animation, Best Background, and Best Character Design.
Twomey has won several awards according to the SDGI (Screen Directors Guild of Ireland). These awards include the best New Irish Short Animation, Galway Film Fleadh, 2002, Best Short, Boston Irish Film Festival, USA 2003, Best Animation, Kerry film festival, Ireland 2003, and the Silver Award -KAFI Animation festival, USA 2003, for Her Film “From Darkness”. Her film Cúilín Dualach [Backwards Boy] also won the Best Animated Short, IFTA, Ireland 2005, Best short film, Cartoons on the Bay, Italy 2005, Best Animation for Children, Animadrid, 2005, and the Best Animation,Celtic Film Festival, 2005. Among other awards, the 2018 Cinema for Peace Award for Justice for her movie The Breadwinner can be included.
Cartoon Saloon, a studio Twomey Co founded with contemporaries Paul Young and Tom Moore in Kilkenny, Ireland, has been nominated for 5 Academy awards, a BAFTA award, and several aforementioned Emmy's.
Personal life
Twomey has two sons. During the making of The Breadwinner, she was diagnosed with cancer, which she has since recovered from.
Filmography
Film
Television
References
External links
Cartoon Saloon people
Irish animators
Irish film directors
Irish animated film directors
Women animated film directors
Irish women film directors
1971 births
20th-century Irish people
21st-century Irish people
Living people
Irish women animators
Irish voice directors
|
2882850
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%B8%20%28%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%83%D1%88%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Ґронди (Верушовський повіт)
|
Ґронди (Верушовський повіт)
Ґронди — село в Польщі, у гміні Ґалевиці Верушовського повіту Лодзинського воєводства.
У 1975-1998 роках село належало до Каліського воєводства.
Примітки
Села Верушовського повіту
|
140387
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Abbottabad
|
Abbottabad
|
Abbottabad (Urdu, ) is the capital city of Abbottabad District in the Hazara region of eastern Khyber Pakhtunkhwa, Pakistan. It is the 40th largest city in Pakistan and fourth largest in the province of Khyber Pakhtunkhwa by population. It is about north of Islamabad-Rawalpindi and east of Peshawar, at an elevation of . Kashmir lies a short distance to the east.
Following the Second Anglo-Sikh War, The British annexed the entire Punjab region up to Peshawar. Abbottabad was founded in the early 1850s, by a British military officer in the Bengal Army of the British Raj, James Abbott, and replaced Haripur as Hazara's capital.
On the 9th of November 1901, the British established a North-West Frontier Province from the north-western districts of The Punjab. This meant that Abbottabad was now a part of the newly-formed province.
Following the Announcement of Partition of the British Raj into the Dominion of Pakistan and the Dominion of India, a referendum was held in the NWFP and the result was in favor of Pakistan. In 1955, Abbottabad and the whole NWFP became a part of West Pakistan, but the province was established again in 1970, and Hazara District and the two tribal agencies were merged to form the new Hazara Division with its capital at Abbottabad.
Osama bin Laden, founder of the Islamist militant group al-Qaeda, held refuge at a compound in Abbottabad, where he was shot and killed by U.S. forces on 2 May 2011.
Established in 1947, Abbottabad houses the Pakistan Army's initial officer training academy, the Pakistan Military Academy, referred to by its acronym, PMA.
Etymology
The name combines the name of the city founder, Major James Abbott, and the Persian ending ābād, meaning "settlement, town of".
History
Abbottabad was founded and named after Major James Abbott in January 1853 as the headquarters of Hazara District during the British Raj after the annexation of Punjab. He remained the first Deputy Commissioner of the Hazara district from 1845 until April 1853. Major Abbott is noted for having written a poem titled "Abbottabad", before his return to Britain, in which he wrote of his fondness for the town and his sadness at having to leave it.
In the early 20th century, Abbottabad became an important military cantonment and sanatorium, serving as the headquarters of a brigade in the Second Division of the Northern Army Corps. The garrison consisted of four battalions of native infantry, of the Frontier Force (including the 5th Gurkha Rifles) and two native mountain batteries.
In 1901, the population of the town and cantonment was 7,764 with an average income of Rs. 14,900. This increased to Rs. 22,300 in 1903, chiefly derived from octroi. During this time chief public institutions were built such as the Albert Victor Unaided Anglo-Vernacular High School, the Municipal Anglo-Vernacular High School and the government dispensary. In 1911, the population had risen to 11,506 and the town contained four battalions of Gurkhas. In June 1948, the British Red Cross opened a hospital in Abbottabad to deal with thousands of injured people being brought in from Kashmir.
October 2005 earthquake
In October 2005, Abbottabad was devastated by the Kashmir earthquake. Although most of Abbottabad survived, many older buildings were destroyed or severely damaged.
Recent events
On 25 January 2011, Indonesian terrorist Umar Patek was arrested in Abbottabad. Patek, a member of the Jemaah Islamiyah terrorist group, was wanted in connection with a deadly series of church bombings in Indonesia in 2000, and three attacks that killed 202 people in tourist districts of Indonesia in what became known as the Bali bombings.
Osama bin Laden's hideout
On 2 May 2011, Abbottabad gained worldwide attention when U.S. President Barack Obama announced that Osama bin Laden had been killed in his compound in the city. In February 2012, nine months after bin Laden was killed, Pakistani authorities demolished the compound where Osama bin Laden had lived.
Demography
Topography
Abbottabad is in the Orash Valley lying between 34°92′N latitude and 73°13′E longitude at an altitude of . To the north is the picturesque Kaghan Valley.
Climate
Abbottabad has a humid subtropical climate, with mild to warm temperatures during the spring and autumn months, hot temperatures during June and July, and cool to mild temperatures during the winter. The temperature can rise as high as during the mid-summer months and drop below during the extreme cold waves. Snowfall occurs occasionally in December and January, though it is sparse, while heavy rainfall occurs during the monsoon season stretching from July to September and frequently cause flooding in lower lying parts of the city.
Tourism
Abbottabad has been attracting tourists to the city since the colonial era, as it is a major transit point to all major tourist regions of Pakistan such as Nathiagali, Ayubia and Naran. According to the Imperial Gazetteer of India, "the town is picturesquely situated at the southern corner of the Rash (Orash) plain, above the sea".
The Karakoram Highway, which traces one of the paths of the ancient Silk Road, starts from Hasan Abdal on the N5 and heads north passing through the city, eventually reaching Khunjerab Pass. The Karakorum Highway is a major attraction itself for its views. The Karakoram, Himalayas and the Hindu Kush ranges can be approached from Abbottabad, and it continues to be a transit city for tourists, serving as a base for visiting nearby places, such as Hunza, Gilgit, Skardu and Indus Kohistan, of the Karakoram Range.
There was an influx of migrants from Azad Kashmir after the 2005 Kashmir earthquake, another from the Swat District during military operations against militants in 2009 and 2010, and from Waziristan after the army launched major operations against the Taliban in 2009. A £19M amusement park is under construction in the city on a site; it includes a zoo, adventure sports facilities, restaurants and artificial waterfalls.
Education
Abbottabad has a very healthy literacy rate approximately 56% on an average. The city has a young demographic (ages 15–30) due to the large number of students who have come from across the country to study in its schools, for example PIPS, Army Burn Hall College, Army Public College Kakul and Abbottabad Public School.
The city has a wide variety of post-secondary institutions, such as Ayub Medical College, Frontier Medical College, COMSATS University of Science and Technology, and the University of Engineering & Technology.
Abbottabad is home to the Pakistan Military Academy, a coeducational federal service military academy that provides training to the officers of the Pakistan Army. The academy has three training battalions and 12 companies. Another 2,000 guests each year, from over 34 countries, receive some training at PMA.
According to the Alif Ailaan Pakistan District Education Rankings 2014, Abbottabad is ranked 37 out of 146 districts in Pakistan in the quality of education. For facilities and infrastructure, the district is ranked 67 out of 146.
A detailed picture of the district's education performance is available online.
Media
Kay 2 TV is a local Hindko-language channel. Daily newspapers include Roznama AAJ, Roznama Shamal, Kay 2 Times, Roznama Pine, Weekly Manzar, Daily Mahasib and the Hindko newspaper Chaita.
Sports
The Abbottabad Falcons was the professional cricket team of Abbottabad who played in the national Twenty20 and List A cricket tournaments. Sports facilities in the city include:
Abbottabad Cricket Stadium
Abbottabad Hockey Stadium
Transportation
Abbottabad's main public transport consists of modified taxis.
Abbottabad is also served by Daewoo Express and Niazi Express, the NATCO, Skyways and other bus services.
The nearest railway station is in Havelian, which is the last and most northern station on the Pakistan Railways network. The station is approximately thirty minutes drive south from Abbottabad city centre.
Notes
References
External links
Alif Ailaan District Education Rankings
Abbottabad District
Hill stations in Pakistan
Metropolitan areas of Pakistan
Populated places established in 1853
Populated places in Abbottabad District
Cities in Khyber Pakhtunkhwa
Osama bin Laden
|
17039771
|
https://en.wikipedia.org/wiki/El%20Padul
|
El Padul
|
El Padul is a municipality of south-eastern Spain, in the province of Granada, within the comarca of el Valle de Lecrín. The population on 2008 was 8.440 inhabitants. This town is situated 13 km at the south of the city of Granada. Its altitude is 744 meters above the sea level.
Geography
Borders
El Padul borders on Alhendín, Otura and Dílar to the north, ; Dúrcal and Villamena to the east; Las Albuñuelas to the south and Jayena to the west.
Natural environment
El Padul's wetland : One of the most important wetlands in south-eastern Spain, recently included in the Ramsar Convention. It has the greatest peatland of the Mediterranean basin and it has also several threatened species.
History
Etymology
The origin of the name of El Padul comes from the Roman era, deriving from the Latin word palus-paludis and exactly from its accusative case paludem, which means wetland or bog, clearly referring to El Padul's wetland.
Due to the lack of known manuscripts talking about the name of the town along a period of time ranging several centuries, the phases of evolution of the Latin word are unknown, as well as the preceding definite article "El". In relation to this point, two plausible possibilities are proposed: (1) The article could have appeared directly from the Latin word ille, which originated the definite articles in all Romance languages. (2) The article could have appeared later with the Arabic article al. Regardless this controversy, during the Nasrid period, Ibn al-Khatib wrote the word "Al-Badul" (in Arabic spelling), with "B" because "P" does not exist in Arabic, although probably people used the sound "P".
The modern name of El Padul appears in the first manuscripts written in Spanish language in the 16th century. Among these manuscripts, the most important are the Parochial Archive and the Book of Surveying written in 1571. In the latter is possible to read this sentence: ...que era de vecinos moriscos del dicho lugar El Padul....
In the 20th century, when the road signs started to be used, most of them were settled with the name of Padul without article, which has caused an important controversy about the real name of the town.
Towards the end of the 20th century, a cultural movement formed by several writers and History teachers of the town proposed to the town council to restore officially the whole name of the town. The result of that cultural movement took place on 18 December 2000, when the Town Council chose the name El Padul as the official of the town. The proposal was accepted by unanimity of all the town councillors.
Prehistory (Origins)
In the municipality, numerous traces pertaining to different prehistoric periods have been found. Thus, in the land of the ancient wetland, close to a peat quarry, fossilized remains of Mammuthus of the Middle Pleistocene were found in 1982. A good example of a tusk is exposed in the Sciences Park of Granada.
The most ancient tracks of human presence match with the Middle Paleolithic, including projectile points and racloirs of the Mousterian culture, which suggest the presence of settlements of Neanderthals near the wetland and close to important caves of the municipality.
Neolithic remains are more abundant and are represented by vessels, bracelets, domestic and farming tools, etc.
Culture
Monuments
Casa Grande (16th century): Palace of civil character. This building served as a scene location for the film The Long Duel starring Yul Brynner.
Church of Santa María la Mayor (16th - 18th centuries)
Chapel of Saint Sebastian (18th century).
Source of the five pipes (Lavadero) (s. XVI-XIX).
Roman road: The remains of an ancient Roman road that connected the cities of Ilíberis (Granada) and Sexi (Almuñécar), located in the place known as Los Molinos.
Fiestas
The afternoon of 19 January, the people of El Padul go to the mountains that surround the town in order to look for firewood and aromatic plants. Then they make big pyres during the procession of Saint Sebastian between the chapel and the church. The following day, 20 January, there is another procession with more huge pyres and gunshots. These days, people sing the local hymn of Saint Sebastian.
The carnival is a traditional feasting period, where many disguised people sing humorous and satirical songs. These consist mainly of faux-tales about how their parents, or grandparents, committed various acts of petty theft and adultery.
Within the Holy Week, the procession of "Jesus Christ's Burial" in the Good Friday is of special relevance. This procession relates with 10 pasos (moving sculptures) all the Passion.
The Fair is celebrated the last weekend of September.
Food, Agriculture and Tourism fair of the comarcas of Valle de Lecrín, Temple and Costa Interior is celebrated between the 6th and 8 December. At the same time is celebrated the day of wine and the day of pig slaughter.
References
External links
Ayuntamiento de El Padul (in Spanish)
Tourist information of El Padul by the Tourist Board of Granada
Information about El Padul (History, parties, links...) (in Spanish)
Holy Week in El Padul (in Spanish)
Municipalities in the Province of Granada
|
874354
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sakuragawa%2C%20Ibaraki
|
Sakuragawa, Ibaraki
|
Sakuragawa, Ibaraki
is a city located in Ibaraki Prefecture, Japan. , the city had an estimated population of 39,072 in 13,721 households and a population density of 217 persons per km2. The percentage of the population aged over 65 was 34.3%. The total area of the city is .
Geography
Located in central-western Ibaraki Prefecture, Sakuragawa is bordered by Tochigi Prefecture to the north. The city is lined by mountains along its east side, named Tomiya, Amabiki, Kaba and Ashio, from north to south. Mt. Tsukuba dominates the southern side, although it is not located within the borders of the city. The eponymous Sakuragawa River has its source in the Iwase area of the city
Surrounding municipalities
Ibaraki Prefecture
Kasama
Ishioka
Tsukuba
Chikusei
Tochigi Prefecture
Mashiko
Mooka
Motegi
Climate
Sakuragawa has a Humid continental climate (Köppen Cfa) characterized by warm summers and cool winters with light snowfall. The average annual temperature in Sakuragawa is 13.5 °C. The average annual rainfall is 1355 mm with September as the wettest month. The temperatures are highest on average in August, at around 25.5 °C, and lowest in January, at around 2.5 °C.
Demographics
Per Japanese census data, the population of Sakuragawa has declined in recent decades.
History
The city of Sakuragawa was established on October 1, 2005, from the merger of the towns of Iwase (in the north), Makabe (in the south) with the village of Yamato (in the center). Iwase was formerly from Nishiibaraki District, while Makabe and Yamato were formerly from Makabe District.
Government
Sakuragawa has a mayor-council form of government with a directly elected mayor and a unicameral city council of 18 members. Sakuragawa contributes one member to the Ibaraki Prefectural Assembly. In terms of national politics, the city is part of Ibaraki 1st district of the lower house of the Diet of Japan.
Economy
The economy of Sakuragawa is primarily agricultural. Stone quarrying is also important.
Education
Sakuragawa has nine public elementary schools and four public middle schools operated by the city government, and two public high schools operated by the Ibaraki Prefectural Board of Education. There is also one private middle school and one private high school.
Transportation
Railway
JR East – Mito Line
- -
Highway
– Sakuragawa-Nishi Interchange
Local attractions
Makabe old town with 104 buildings listed as Registered Tangible Cultural Properties
Amabiki Kannon
Makabe Doll Festival
"Tsukuba Ring-Ring Road" – a bicycle road connecting Iwase to Tsukuba along a former railway line.
Noted people from Sakuragawa
Tamon Hasegawa, politician
Megu Sakuragawa, voice actress
References
External links
Official Website
Cities in Ibaraki Prefecture
|
2357863
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D0%B0%20%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%81%D0%BA%D1%96
|
Леона Парамінскі
|
Леона Парамінскі (*22 серпня 1979, Загреб, СФРЮ) — хорватська акторка. Закінчила академію драматичного мистецтва (Загреб) у 2001 році.
Вибіркова фільмографія
Повільна капітуляція (2001)
Нижче лінії (2003)
Примітки
Хорватські акторки
Випускники Загребської академії драматичного мистецтва
|
4948478
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D1%80%D0%BC%D1%83%D0%BB%D0%B0-1%20%E2%80%94%20%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BD-%D0%BF%D1%80%D1%96%20%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B8%202023
|
Формула-1 — Гран-прі Канади 2023
|
Формула-1 — Гран-прі Канади 2023
Гран-прі Канади 2023 (офіційно — Formula 1 PIRELLI GRAND PRIX DU CANADA 2023) — автоперегони чемпіонату світу з Формули-1, які відбулися 18 червня 2023 року. Гонка була проведена на автодромі імені Жиля Вільнева в Монреалі у Канаді. Це восьмий етап чемпіонату світу і п'ятдесят восьме Гран-прі Канади в історії.
Розклад (UTC+2)
Шини
Під час гран-прі було дозволено використовувати 3 типи шин Pirelli: hard, medium і soft
Положення у чемпіонаті перед гонкою
Особистий залік
Кубок конструкторів
Вільні заїзди
Кваліфікація
Коротко про кваліфікацію
Дощ, про який спочатку повідомив Логан Сарджент під час першої сесії, випав на другу та третю сесії.
Лише через три хвилини після початку Q1 Чжоу Гуаньюй повідомив про проблему з його силовими установками, був змушений зупинитися посеред траси, через це вивісили червоний прапор. Однак під час червоного прапора його машина змогла перезавестися, і він повернувся в бокси. Макс Ферстаппен очолив Q1, випередивши Фернандо Алонсо та Льюїса Гамілтона , а Карлос Сайнс перешкодив Ландо Норрісу та П’єру Гаслі, останній був дуже розлючений. Його перешкоджання призвело до отримання штрафу на 3 позиції.
Гаслі приєднався до Чжоу, Юкі Цуноди, Ніка де Вріса і Сарджента як пілоти, які вибули з Q1.
Саме під час Q2 почався дощ. Таким чином, водії використовували проміжні шини; Серхіо Перес і Ленс Стролл зіткнулися зі стіною та приєдналися до Шарля Леклера, Кевіна Магнуссена та Вальттері Боттаса як гонщики, які вийшли з Q2. Александр Албон провів найшвидше коло сесії, але не зміг встановити час у Q3. Гамільтон встановив 10-й час.
Ферстаппен розпочав Q3 зі ковзанням в останньому повороті, коли Оскар Піастрі повністю вилетів з 6 повороту, то з'явився вже другий червоний прапор дня. Невдовзі кваліфікація була відновлена. До штрафних санкцій час Хюлькенберга на другому місці дав Haas другий найвищий результат у кваліфікації після поулу Магнуссена на Гран-прі Сан-Паулу 2022 року. Він був позаду Ферстаппена та попереду Алонсо. Хюлькенберг був здивований своїм виступом, сказавши, що він «трохи в шоці від такого результату», але очікує труднощів під час гонки.
Хюлькенберга викликали до стюардів за порушення правил червоного прапора, в результаті чого він втратив три місця; Сайнс, Цунода та Стролл також отримали три місця штрафу за перешкоджання.
Результат
Примітки
– Ніко Гюлькенберг отримав штраф у три місця за порушення червоного прапора в Q3.
– Карлос Сайнс отримав штраф у три місця за перешкоджання боліда П'єра Гаслі в Q1.
– Ленс Стролл отримав штраф у три місця за перешкоджання боліда Естебана Окона в Q1.
– Юкі Цунода отримав штраф у три місця за перешкоджання боліда Ніка Гюлькенберга в Q1.
– Оскільки кваліфікація проходила на мокрій трасі, правило 107% часу не діяло.
Гонка
Коротко про кваліфікацію
На початку гонки Льюїс Гамільтон кинув виклик Максу Ферстаппену, коли боліди входили в перший поворот. Невдовзі Ферстаппен створив лідерство, яке він зберігав протягом усіх 70 кіл під час гонки. Тим часом Естебан Окон випередив Ніко Хюлькенберга, а напарник Хюлькенберга Кевін Магнуссен мав контакт стіни, проте продовжив гонку. Логан Сарджент зійшов з гонки, що стало його першим виходом у сезоні. Це призвело до короткого періоду віртуального автомобіля безпеки, що дозволило підняти болід Williams, що застряг. Скоро Джордж Рассел врізався в стіну на дев'ятому повороті, цього разу з повним періодом автомобіля безпеки. Усі пілоти, включаючи Рассела, який отримав нове переднє антикрило та відремонтував машину, вийшли на піт-лейн для своїх зупинок. Єдиними пілотами, які не зупинилися, були Ferrari у складі Шарля Леклера та Сайнца. Протягом цього періоду повідомлялося про близький контакт між болідами Льюїса Гамілтона і Фернандо Алонсо. Також стюарди розглядували повідомлення про болід Ландо Норріса щодо небезпечного випуску. Усі три гонщики були розслідувані без жодних подальших дій, хоча Норрісу дали п’ять секунд штрафу за неспортивну поведінку; він сповільнився під час автомобіля безпеки.
Коли період автомобіля безпеки закінчився, Ферстаппен збільшив відстань від Гамільтона, а Алонсо не зміг боротися з ними двома. Проте потіс Алонсо повернув собі друге місце. Короткий жовтий прапор з'явився після зіткнення між Магнуссеном і Ніком де Врізом. Александр Албон, перевзувся на хард, почав затримувати Рассела, Окона, Вальттері Боттаса та Норріса позаду нього.
Ферстаппен виграв гонку, забезпечивши Red Bull 100-у перемогу у Формулі-1; його товариш по команді Серхіо Перес на шостому місці встановив найшвидше коло. Ферстаппен прокоментував 100-ту перемогу своєї команди: «Це дивовижно, я навіть не очікував, що буду мати такі цифри, тому ми продовжуємо насолоджуватися цим і продовжуємо наполегливо працювати, але це ще один чудовий день». Крім того, його перемога означала, що Ферстаппен тепер зрівнявся з триразовим чемпіоном світу Айртоном Сенною за кількістю перемог — 41.
Результат
Примітки
– Бал за швидке коло.
– Ландо Норріс фінушував 9-им, проте отримав п'ятисекундний штраф за неспортивну поведінку.
Положення у чемпіонаті після гонки
Особистий залік
Кубок конструкторів
Примітки
Посилання
Гонка на офіційному сайті Формули-1
Гран-прі Канади
Канади
2023 у канадському спорті
|
3119472
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Carnival%20Cruise%20Line
|
Carnival Cruise Line
|
Carnival Cruise Line — американська круїзна компанія зі штаб-квартирою в Маямі, що надає послуги з організації та обслуговування морських круїзів. Входить до структури «Carnival Corporation & plc».
Компанія заснована 1972 року як «Carnival Cruise Line». У 1993 році реорганізована у корпорацію та перейменована на «Carnival Corporation & plc». «Carnival Cruise Line» відокремилася в дочірній підрозділ.
Флот
Примітки
Посилання
Офіційний сайт компанії
Офіційний сайт Carnival Corporation & plc
Підприємства, засновані 1972
Судноплавні компанії та лінії
|
4642790
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B9%D0%BE%D0%BD%20%C2%AB%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0%C2%BB
|
Батальйон «Свобода»
|
Батальйон «Свобода» — формування Національної гвардії України (НГУ), в/ч 3018, що входить до складу 4-ї бригади оперативного призначення. Формування було створене у квітні 2022 року як добровольчий батальйон «Свобода».
Батальйон «Свобода» обороняв Київщину, звільняв Ірпінь, Бучу, Гостомель. Після відступу ворога з Київщини батальйон «Свобода» вирушив на схід і брав участь у битвах за Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ околиці Горлівки, Бахмут.
Історія
Добровольчий батальйон «Свобода» з першого дня російсько вторгнення захищав та обороняв столицю України. З 26 лютого обороняли Київ на Вишгородському напрямку. Частина бійців з 1 березня зайняла оборону Броварів. Разом з місцевою теробороною та ЗСУ брали участь в контролі та зачистці території від диверсійних груп.
З 2 березня 2022 року підрозділ (розвідувальні та штурмові групи) розпочав глибоку розвідку за лінією зіткнення з позиціями противника в Київській та Чернігівській областях. Розпочали з н/п Баришівка. Проводили диверсійні акти, встановлювали інженерне обладнання та знищували окремі групи окупантів та їх техніку.
Разом з іншими підрозділами провели зачистку Лук’янівки, Стариці, Лукашів. Організували взводні опорні пункти в населених пунктах із необхідним забезпеченням бійців.
З 24 березня 2022 року прибули до м. Ірпінь для виконання бойових завдань та подальшого звільнення населених пунктів Ірпінь, Буча та Гостомель. Зачищали непідконтрольну територію від ворога, відбивали контратаки ворога та нищили ворожу техніку.
З 20 квітня «свободівці» захищають Україну на передових позиціях на Сході України. Батальйон «Свобода» замінив роту в якій залишилося 18 людей в місті Рубіжне. Декілька сотень військових батальйону «Свобода» утримували місто Рубіжне в складних умовах проти переважаючих сил противника.
12 травня батальйон «Свобода» відступив від Рубіжного, щоб уникнути оточення і зайняв оборону Сєвєродонецька.
16 червня командир батальйону «Свобода», капітан Петро Кузик зустрівся в Києві з міністром оборони Олексієм Резніковим та розповів про складності в обороні Сєвєродонецька на Луганщині. Вночі з 23 на 24 червня 2022 року українські підрозділи організовано залишили частину промзони Сєвєродонецька після важких боїв.
3 липня росіяни взяли під контроль Золотарівку та штурмували Верхньокам'янку. Під натиском росіян українська війська, зокрема і батальйон «Свобода» був вимушений залишити Лисичанськ.
В серпні 2022 підрозділи «Свободи» займали оборону села Зайцеве Бахмутського району.
З вересня 2022 воїни батальйону обороняють Бахмут і околиці міста.
Склад батальйону
Відомі бійці
Петро Кузик – майор, комбат. Голова Деснянського району Києва (2014). Депутат Броварської міської ради VI скликання (2010-2014) та Київської міської ради VII та VIII скликань (2014-2015, 2015-2020).
Андрій Іллєнко – лейтенант, український політик, громадський діяч, військовик, народний депутат України VII та VIII скликань, голова міжфракційного об'єднання ВО «Свобода» у ВРУ 8-го скликання, кандидат на посаду мера Києва на виборах 2020 року.
Сергій Волосовець — актор театру і кіно .
Віктор Стороженко — актор театру «Особистості»
Володимир Ращук — актор театру і кіно, родом з Маріуполя. Командир роти
Хлуп'янець Вадим Васильович — український артист балету Київського національного академічного театру оперети. Загинув від кулі снайпера під Бахмутом 15 листопада 2022 року.
Втрати
Примітки
засновані в Україні 2022
Добровольчі військові формування України
Військові формування, засновані 2022
Військові формування України у російсько-українській війні (з 2014)
Націоналістичні організації
Загони НГУ
Всеукраїнське об'єднання «Свобода»
|
4689666
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Jiangxisuchus
|
Jiangxisuchus
|
Jiangxisuchus — вимерлий рід крокодилів, який мешкав у пізньому крейдяному періоді Китаю. Він був описаний у 2019 році та був запропонований як базальний член Crocodyloidea. Однак інше одночасне дослідження 2019 року відновило Jiangxisuchus замість цього як основного члена Alligatoroidea в новоназваній кладі Orientalosuchina.
Примітки
Плазуни крейдового періоду
Crocodyloidea
Викопні крокодили
Вимерлі плазуни Азії
|
27995833
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sangis%20River
|
Sangis River
|
Sangis River (Swedish: Sangisälven or Sangis älv) is a river in Norrbotten in Sweden.
References
Drainage basins of the Baltic Sea
Rivers of Norrbotten County
|
4888955
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Amigurumi
|
Amigurumi
|
Amigurumi
is the Japanese art of knitting or crocheting small, stuffed yarn creatures. The word is a compound of the Japanese words ami, meaning "crocheted or knitted", and kurumi, literally "wrapping", as in nuigurumi "(sewn) stuffed doll". Amigurumi vary in size and there are no restrictions about size or look. While the art of amigurumi has been known in Japan for several decades, the craft first started appealing to the masses in other countries, especially in the West, in 2003. By 2006, amigurumi were reported to be some of the most popular items on Etsy, an online craft marketplace, where they typically sold for $10 to $100.
Origins
According to the Crochet Guild of America (CGOA), there are earlier records of crocheted or knitted dolls made in China; early examples include three-dimensional dolls worked in crochet.
According to Yoshihiro Matushita, there are records (dating from 1185) of analogous techniques in Japan, such as needle binding, a fabric creation technique predating knitting and crocheting. During the Edo period (1603–1867), Japan traded with the Dutch and, as a result, it is believed that knitting was introduced as a technique. Knitting evolved with the samurai, who were experts in creating garments and decorations for their katana and winter wear.
During the Meiji era (1868–1912), Japan transitioned from being a feudal society into a more modern model. It was also during that period that industrialization started in the country. The educational model was changed and thousands of students were sent abroad to learn practices from the west. More than 3,000 westerners were hired to teach modern science, mathematics, technology, and foreign languages in Japan.
According to Dai Watanabe, "Women were invited to teach western needleworks during that time." She also identifies the first stuffed crocheted motif, Seiyo-keito-amimono-kyouju, a twigged loquat with a leaf and more fruit motifs, which started appearing in 1920.
Aesthetic
Cute amigurumi are the most aesthetically popular (see kawaii and chibi for more relevant cultural details). Amigurumi may be used as children's toys but are generally purchased or made solely for aesthetic purposes. Although amigurumi originated in Japan, the craft has become popular around the world.
Technique
Amigurumi can be knitted, though they are usually crocheted out of yarn or thread, using the basic techniques of crochet (such as single crochet stitch, double crochet, and invisible decrease). Amigurumi can be worked as one piece or, more usually, in sections which are sewed or crocheted together. In crochet, amigurumi are typically worked in spiral rounds to prevent "striping", a typical feature of joining crochet rounds in a project.
Small gauge crochet hooks or knitting needles are typically used to achieve a tight gauge that does not allow the stuffing to show through the fabric. Stuffing can be standard polyester, wool, or cotton craft stuffing, but may be improvised from other materials. Wires, such as pipe cleaners or floral wire, may be used to make the doll posable. Plastic pellets, glass pebbles, and even stones may be inserted beneath the stuffing to distribute weight at the bottom of the figure.
References
Sources
Crochet
Culture of Japan
Stuffed toys
|
5190415
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%88
|
Волош
|
Волош — польське прізвище.
Йоанна Волош
Мацей Волош
|
489318
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%B4%D0%BE
|
Сальчедо
|
Сальчедо — муніципалітет в Італії, у регіоні Венето, провінція Віченца.
Сальчедо розташоване на відстані близько 440 км на північ від Рима, 75 км на північний захід від Венеції, 25 км на північ від Віченци.
Населення — (2014).
Щорічний фестиваль відбувається 26 липня. Покровитель — Sant'Anna.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Фара-Вічентіно
Луго-ді-Віченца
Лузіана
Маростіка
Мольвена
Див. також
Список муніципалітетів провінції Віченца
Примітки
Муніципалітети провінції Віченца
|
3470349
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D1%88%D0%B5%D0%B2%20%D0%92%27%D1%8F%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Лемешев В'ячеслав Іванович
|
Лемешев В'ячеслав Іванович
В'ячеслав Іванович Лемешев (3 квітня 1952 — 27 січня 1996) — радянський боксер, олімпійський чемпіон 1972 року, дворазовий чемпіон Європи.
Аматорська кар'єра
Олімпійські ігри 1972
1/16 фіналу. Переміг Віема Гомміса (Індонезія) KO
1/8 фіналу. Переміг Ганса-Йоахіма Гауске (Німеччина) 5-0
1/4 фіналу. Переміг Назыфа Курана (Туреччина) TKO
1/2 фіналу. Переміг Марвіна Джонсока (США) TKO
Фінал. Переміг Рейма Віртанена (Фінляндія) KO
Примітки
Посилання
Радянські боксери
Радянські олімпійські чемпіони
Боксери на літніх Олімпійських іграх 1972
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 1972
Чемпіони Європи з боксу
Боксери середньої ваги
|
937552
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%B1%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B5%D0%B9%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B3%20%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83
|
Вебометричний рейтинг університетів світу
|
Вебометричний рейтинг університетів світу — один з рейтингів університетів світу, за яким аналізують ступінь представлення діяльності університетів в Інтернет-просторі.
Рейтинг складають з 2004 року і публікують двічі на рік (у червні-липні та січні). Його складає Лабораторія кіберметрики («Cybermetrics Lab») Національної дослідницької ради Іспанії («Spanish National Research Council», CSIC), яка діє при Міністерстві науки та інновацій Іспанії. Рейтинг починався з аналізу 6 000 університетів у 2004 році, на сьогодні аналізують понад 20 000 закладів вищої освіти і визначають їхнє місце відповідно до ступеня представлення своєї діяльності в Інтернет-просторі, застосовуючи свою власну методологію оцінки. Можна критикувати цю методологію, але всі провідні ВНЗ світу знаходяться попереду. Лабораторія вдосконалює методологію і особливо це стосується змін, які зроблено у 2012 році.
Методологія
Ознайомитись з методологією цього рейтингу можна офіційному сайті Webometrics
Надамо лише деякі її особливості.
Первинною метою рейтингу є сприяння академічної присутності в Інтернеті, підтримання відкритого доступу для значного збільшення передачі наукових і культурних знань в університетах світу.
Для того, щоб досягти цієї мети, публікація рейтингів є одним з найбільш потужних і ефективних інструментів для запуску і консолідації процесів зміни в наукових колах, підвищення прихильності науковців і створення вкрай необхідних у 21 сторіччі довгострокових стратегій.
Мета полягає в тому, щоб не оцінювати Web-сайти, їх дизайн і юзебіліті або популярності їх змісту в залежності від кількості візитів або відвідувачів. Web-показники повинні оцінювати діяльність університетів, з урахуванням його заходів та їх актуальності і впливу.
Web-присутність повинна бути надійним дзеркалом університету.
Якщо місце у рейтингу Вашого університету нижче чим Ви очікували, змініть мережеву політику, сприяйте істотному збільшенню обсягу і якості електронних публікацій, сприяйте активному використанню Web-засобів у роботі університету.
З липня 2012 року використовуються наступні параметри:
По кожному з цих параметрів у таблиці рейтингу надається місце відповідного університету і з лівого боку загальний рейтинг університету.
Топ-10 найкращих університетів світу відповідно до рейтингу Вебометрика
Відповідно до рейтингу Webometrics станом на січень 2015 року список топ 10 найкращих університетів світу виглядає наступним чином:
Українські ЗВО в рейтингу
Аналіз рейтингу з 2009 року показав, що традиційно на 1 місці серед ВНЗ України був Національний університет ім. Т. Г. Шевченка, а на другому НТУУ «КПІ», а з січня 2012 року на 1 місце вийшов НТУУ «КПІ» .
З середини 2011 року наукова група Webometrics попереджала про зміни у рейтингу і якщо б вони відбулися у повному обсязі, то всі або майже всі ВНЗ України знизили свої показники у світовому рейтингу (згадаємо про показники зі SCOPUS).
У січні 2012 року наукова група Webometrics опублікувала новий рейтинг університетів світу використавши змінені вагові коефіцієнти параметрів.
Згідно з заявою наукової групи Webometrics, у групи виникли труднощі з оцінкою Visibility (кількість зовнішніх посилань на сайт) використовуючи дані від Google і Yahoo Explorer (Yahoo перейшов на пошуковий алгоритм Bing) і тому вибрала комерційну компанію Majestic SEO для отримання даних про посилання з зовнішніх доменів і кількість посилань з зовнішніх сайтів на сайти університетів світу.
Після звернень адміністрацій університетів світу до керівництва проекту Webometrics, Webometrics опублікувала заяву про те, що
В Україні критерій Visibility (Видимість) було неправильно визначено для вишів, що мають найстаріші зареєстровані домени: univ.kiev.ua (рік реєстрації 1994), univer.kharkov.ua, ukma.kiev.ua. (зміна домену призводить до втрати позицій у рейтингу, так зміна ntu-kpi.kiev.ua — реєстрація 1995 року на kpi.ua — реєстрація 2009 року призвела до переходу з 2 позиції у рейтингу Українських ВНЗ у 2009 році до 8 позиції у 2011 році, у 2012 році цей домен вперше з ВНЗ України вийшов з 1000 у світовому рейтингу). Реєстрація під-доменів університетів в домені edu.ua в Україні почалася тільки в 1998 році. Група Webometrics вважає, що університети які знаходяться в домені kiev.ua, kharkov.ua, helsinki.fi, wroc.pl, poznan.pl ділять цей домен з організаціями kiev.ua, kharkov.ua, helsinki.fi….
На даний момент в світі не існує відкритого доступного безкоштовного методу для визначення кількості зовнішніх посилань на заданий сайт чи кількості доменів на яких знаходяться посилання на заданий сайт. Для визначення цих критеріїв фактично потрібно просканувати всі вебсторінки в світі, виділити з цих вебсторінок посилання на інші сайти і зберегти їх в базі даних. І як важливий додаток — прибрати посилання на домени зі смітників, а їх досить багато.
Якщо детально аналізувати, то у Webometrics крім помилок у Majestic SEO, є ще багато недоліків, але тим не менш всі провідні ВНЗ світу займають вищі місця у рейтингу.
Топ-40 українських університетів згідно з рейтингом Вебометрика та їхнє місце у світовому рейтингу
Як покращити Webometrics рейтинг ВНЗ
Перш за все згадаємо фразу з опису Webometrics «Якщо Ви займаєте не гідне для Вас місце у рейтингу — змініть мережеву політику».
Розглянемо вимоги згідно з 4 параметрами рейтингу
1. Сайт ВНЗ несе солідарну відповідальність за сайти підрозділів (інститутів, факультетів, кафедр, наукових підрозділів, наукових напрямків та ін. Наприклад в НТУУ «КПІ» їх понад 250). Тому зв'язок з керівниками і контроль роботи сайтів повинен бути постійний.
2. Для активізації роботи по покращенню параметрів схожих чи подібних до параметрів Webometrics доцільно зробити рейтинг сайтів підрозділів.
3. У рейтингу підрозділів можуть використоватися параметри: BackLink, Rich Files, Index, PR, ТИЦ збирання виконується за допомогою систем: Google, Push2check, woorank, Majestic seo.
4. Також п.2 аналізується виконання таких вимог як: використання ліцензійного програмного забезпечення, відсутність «макулатури» на сайтах, активність зовнішніх зв'язків, відсутність BackLink зі смітників, поновлюваність та працездатність Web-сайтів підрозділів;
5. Значні успіхи може бути досягнуто у Google Scholar, якщо системно працювати з сайтами журналів. Якщо виконати вимоги Google Scholar (кожна стаття має свою Web-сторінку з відповідними мета тегами, змінено запис у robots.txt), то цей параметр швидко зростає. Залишаються суттєві проблеми зі SCOPUS, їх вирішувати важко і є суттєві затримки у часі.
Примітки
Див. також
Times Higher Education-QS World University Rankings
Академічний рейтинг університетів світу (Academic Ranking of World Universities)
Бібліометрика української науки
200 найкращих вишів України
Рейтингування закладів вищої освіти
Джерела інформації
Ranking Web of World Universities , офіційний вебсайт
Сайт Webometric НТУУ «КПІ», про Webometrics
Посилання
Рейтинг EduRoute
Рейтинг українських ВНЗ «Компас»
Рейтинг університетів та коледжів 4icu
Вебометричні рейтинги ВНЗ, бібліотек та репозитаріїв України (від НТБ ТНТУ)
Рейтинги
Вища освіта
Надпопулярні статті
Рейтинги університетів
|
7965164
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Calistrat%20Cu%C8%9Bov
|
Calistrat Cuțov
|
Calistrat Cuțov
Calistrat Ilie Cuțov (born 10 October 1948) is a retired Romanian boxer. He won the European lightweight title in 1969 and an Olympic bronze medal in 1968. He also competed in the light-welterweight division at the 1972 and 1976 Olympics, but was eliminated before reaching semifinals. He retired after winning a bronze medal at the 1977 European Championships, with a record of 11 losses out of 398 bouts. Since 1981 he has worked as a boxing coach. His trainees include Daniel Dumitrescu. His brother Simion was also an Olympic medalist in boxing.
Awards
Honored Sports Trainer ("Antrenor emerit al sportului").
Sports Merit Order, Third Class (1968 and 2004)
1972 Olympic results
Below are the results of Cailstrat Cutov, a Romanian light welterweight boxer who competed at the 1972 Munich Olympics:
Round of 32: defeated Mohamed Muruli (Uganda) 4-1
Round of 16: lost to Srisook Buntoe (Thailand) by a third-round TKO
References
External links
1948 births
Living people
Olympic boxers for Romania
Boxers at the 1968 Summer Olympics
Boxers at the 1972 Summer Olympics
Boxers at the 1976 Summer Olympics
Olympic bronze medalists for Romania
Olympic medalists in boxing
Romanian boxing trainers
People from Brăila County
Romanian male boxers
Medalists at the 1968 Summer Olympics
Lightweight boxers
|
978801
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%82-%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%BD%20%28%D0%9B%D1%83%D0%BD%D0%B3%D0%B0%D1%83%29
|
Санкт-Маргаретен (Лунгау)
|
Санкт-Маргаретен (Лунгау)
Санкт-Маргаретен (на баварському діалекті Mogreatn) - громада у Австрії, у федеральній землі Зальцбург. Входить до складу округи Тамсвег.
Населення становить 776 чоловік (2010). Займає площю 24,47 км 2.
Див. також
Данні про Санкт-Маргаретен на сайті Statistik Austria.
Посилання
Населені пункти Австрії
|
4789251
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%BD%20%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%20%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Сатін Борис Федорович
|
Сатін Борис Федорович
Борис Федорович Сатін (нар. , тепер Російська Федерація) — радянський державний діяч, 1-й секретар Ташкентського міського комітету КП Узбекистану, голова Комітету народного контролю Узбецької РСР. Депутат Верховної ради Узбецької РСР. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання (1986—1989). Народний депутат СРСР (1989—1991).
Життєпис
У 1961 році закінчив Челябінський політехнічний інститут імені Ленінського комсомолу, інженер-металург.
У 1961—1973 роках — майстер, заступник начальника цеху Челябінського заводу дорожніх машин.
Член КПРС з 1968 року.
У 1973—1985 роках — голова комітету профспілки, секретар партійного комітету Челябінського заводу дорожніх машин; 2-й секретар, 1-й секретар Совєтського районного комітету КПРС міста Челябінська; інструктор відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПРС.
У 1984 році закінчив Свердловську вищу партійну школу.
У 1985 — серпні 1989 року — 1-й секретар Ташкентського міського комітету КП Узбекистану.
19 серпня 1989 — 1990 року — голова Комітету народного контролю Узбецької РСР.
Із 1990 року — заступник голови виконавчого комітету Челябінської обласної ради народних депутатів.
Подальша доля невідома.
Примітки
Джерела
газета «Правда Востока» (Ташкент), 20.08.1989
Сатин Борис Федорович
Депутати Верховної Ради СРСР 11-го скликання
Народні депутати СРСР
|
2984004
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B9%D0%BA%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B9%D1%81%20%28%D0%B1%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B5%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%29
|
Майк Прайс (баскетболіст)
|
Майк Прайс (баскетболіст)
Майк Прайс (11 вересня 1948, Расселлвіль, Кентуккі, США) — американський професіональний баскетболіст, що грав на позиції атакувального захисника за декілька команд НБА.
Ігрова кар'єра
На університетському рівні грав за команду Іллінойс (1967–1970).
1970 року був обраний у першому раунді драфту НБА під загальним 17-м номером командою «Нью-Йорк Нікс». Професійну кар'єру розпочав 1970 року виступами за тих же «Нью-Йорк Нікс», захищав кольори команди з Нью-Йорка протягом одного сезону.
З 1971 по 1972 рік також грав у складі «Індіана Пейсерз».
Останньою ж командою в кар'єрі гравця стала «Філадельфія Севенті-Сіксерс», до складу якої він приєднався 1972 року і за яку відіграв один сезон.
Посилання
Статистика гравця
Баскетболісти США
Атакувальні захисники
Баскетболісти «Нью-Йорк Нікс»
Баскетболісти «Індіана Пейсерз»
Баскетболісти «Філадельфія Севенті-Сіксерс»
Задрафтовані «Нью-Йорк Нікс»
Уродженці Расселлвіля
Спортсмени з Кентуккі
|
2455208
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BB%20%D0%BA%D1%83%D0%B1%D0%BA%D0%B0%20%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D1%96%D1%97%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%202015
|
Фінал кубка Англії з футболу 2015
|
Фінал кубка Англії з футболу 2015
Фінал Кубка Англії з футболу 2015 — фінальний матч розіграшу Кубку Англії сезону 2014—2015, в якому зустрілись Арсенал і Астон Вілла. Матч відбувся 30 травня 2015 року на «Вемблі» в Лондоні.
Шлях до фіналу
Матч
Деталі
Посилання
Матч на soccerway
Матчі ФК «Арсенал» (Лондон)
2015 у футболі
Фінали кубка Англії з футболу
Травень 2015
2015 в англійському спорті
|
17712847
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chakra%20%28disambiguation%29
|
Chakra (disambiguation)
|
Chakra (disambiguation)
Chakra is a focal point in ancient meditation practices.
Chakra may also refer to:
Arts and entertainment
Chakra (1981 film), a 1981 Hindi film
Chakra (2021 film), an Indian Tamil-language action thriller film
Chakra: The Invincible, an Indian animated superhero film
Chakra (group), a South Korean musical group
Chakra (album), 2002
Chakra (trance duo), a British music group
Chakrā, a group of Melakarta ragas, fundamental musical scales in Carnatic music
Chakras, a 2018 song by Kanye West from Yandhi
Computing
Chakra (JScript engine), developed by Microsoft for Internet Explorer 9
Chakra (JavaScript engine), developed by Microsoft for Microsoft Edge
Chakra (operating system)
Other uses
Chakra (chess variant)
Chakra River, western India
Georges Chakra, a Lebanese haute couture fashion designer
, the name of two submarines of the Indian Navy
Shaqra, Lebanon, a village in southern Lebanon
See also
Chakram (disambiguation)
Chakri (disambiguation)
Charkha (disambiguation)
Chakradhari (disambiguation)
Chakravyuha (disambiguation)
Chakravakam (disambiguation)
Chacra, a Spanish term for a small or garden farm
|
5115401
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B2%D1%96%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D0%BE
|
Двінгело
|
Двінгело — село в нідерландській провінції Дренте. Входить до муніципалітету Вестервелд.
Його площа становить 19,16 км², а населення станом на 2021 рік складало 2 580 осіб.
Перша згадка про населений пункт датується 1181 роком.
До 1998 року мало статус окремого муніципалітету. Відоме завдяки розташованому неподалік радіотелескопу Двінгело, за допомогою якого були зокрема відкриті дві карликові галактики, названі на честь села, — Двінгело 1 і Двінгело 2.
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт муніципалітету Вестервелд
Населені пункти провінції Дренте
Вестервелд
|
35348693
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pedro%20Mart%C3%ADn
|
Pedro Martín
|
Pedro Martín
Pedro José Martín Moreno (born 16 January 1992) is a Spanish professional footballer who plays as a forward for Swiss Promotion League club Brühl on loan from Schaffhausen.
Club career
Atlético Madrid
Born in Málaga, Andalusia, Martín started playing football with hometown club Málaga CF, joining Atlético Madrid in 2008 at the age of 16. After two years in the youth academy he made his senior debut with the C team in the Tercera División and, after a good first year, he was called by first-team manager Gregorio Manzano for the 2011–12 pre-season, going on to score six goals. He was an unused substitute in both UEFA Europa League games against Strømsgodset IF, but eventually spent most of the campaign with the reserves in the Segunda División B.
Martín made his debut with the Colchoneros first team on 8 December 2011, replacing Pizzi midway through the second half of a 2–1 Copa del Rey defeat at Albacete Balompié (3–1 on aggregate). On 21 March of the following year, also at the Estadio Carlos Belmonte but with Atlético B, he scored in the last minute for a 2–1 win.
New coach Diego Simeone called Martín for various matches later in the season, as he continued to appear and score with the reserves. His first appearance in La Liga came on 29 April 2012, coming on for Tiago in the last minute of a 2–2 away draw against Real Betis. On 9 May he received a Europa League winner's medal following Atlético's victory over Athletic Bilbao, but did not leave the bench.Los supervivientes de Simeone (Simeone's survivors); Marca, 4 May 2018 (in Spanish)
Journeyman
On 29 January 2013, Martín was loaned to Segunda División side CD Numancia until the end of the season, and the move was extended for a further year on 12 July. On 26 August of the following year, he signed with CD Mirandés of the same league.
On 30 June 2015, Martín moved to CD Tenerife still in the second tier. On 1 February 2016, he joined RC Celta de Vigo, being assigned to the B team who competed in the third division.
Martín returned to Mirandés on 17 August 2016, now in a one-year loan deal. He continued to play in the lower leagues after being released, with Real Murcia CF, Lleida Esportiu, Gimnàstic de Tarragona and Atlético Sanluqueño CF.
Odisha
Martín moved abroad for the first time in July 2022, signing a one-year contract with Indian Super League club Odisha FC. He made his debut on 17 August, in a 6–0 away rout of NorthEast United FC in the group stage of the Durand Cup. He scored his first goal on 4 September, the only a win over Army Green in the same competition after an assist from Michael Soosairaj.
Later career
On 18 June 2023, Martín joined FC Schaffhausen in the Swiss Challenge League. In February 2024, he was loaned to SC Brühl in the country's Promotion League.
Career statistics
HonoursAtlético Madrid'
UEFA Europa League: 2011–12
References
External links
1992 births
Living people
Spanish men's footballers
Footballers from Málaga
Men's association football forwards
La Liga players
Segunda División players
Segunda División B players
Tercera División players
Primera Federación players
Atlético Madrid C players
Atlético Madrid B players
Atlético Madrid footballers
CD Numancia players
CD Mirandés footballers
CD Tenerife players
RC Celta Fortuna players
Real Murcia CF players
Lleida Esportiu footballers
Gimnàstic de Tarragona footballers
Atlético Sanluqueño CF players
Indian Super League players
Odisha FC players
Swiss Challenge League players
FC Schaffhausen players
SC Brühl players
UEFA Europa League winning players
Spanish expatriate men's footballers
Expatriate men's footballers in India
Expatriate men's footballers in Switzerland
Spanish expatriate sportspeople in India
Spanish expatriate sportspeople in Switzerland
|
51723090
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Serhiy%20Syzykhin
|
Serhiy Syzykhin
|
Serhiy Syzykhin (born 2 March 1980) is a former Ukrainian footballer and football coach.
External links
1980 births
Living people
Footballers from Mariupol
Ukrainian men's footballers
Ukrainian expatriate men's footballers
Expatriate men's footballers in Armenia
FC Mashynobudivnyk Druzhkivka players
FC Metalurh-2 Donetsk players
FC Spartak Sumy players
FC Hoverla Uzhhorod players
FC Stal Kamianske players
FC Urartu players
FC Helios Kharkiv players
FC Dnipro Cherkasy players
Ukrainian football managers
FC Helios Kharkiv managers
SC Chaika Petropavlivska Borshchahivka managers
Men's association football midfielders
FC Metalurh Donetsk players
|
15803010
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Selli%C3%A8res
|
Sellières
|
Sellières is a commune in the Jura department in the Bourgogne-Franche-Comté region in eastern France.
Population
See also
Communes of the Jura department
References
Communes of Jura (department)
|
137733
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Woodbridge%2C%20Virginia
|
Woodbridge, Virginia
|
Woodbridge, Virginia
Woodbridge is a census-designated place (CDP) in Prince William County, Virginia, United States, located south of Washington, D.C. Bounded by the Occoquan and Potomac rivers, Woodbridge had 44,668 residents at the 2020 census.
Woodbridge offers a variety of amenities for residents and visitors, including Potomac Mills shopping mall and Stonebridge at Potomac Town Center. Woodbridge is served by the Prince William County Public Schools, and the Woodbridge campus of Northern Virginia Community College borders the district. Sentara Northern Virginia Medical Center, a non-profit hospital, formerly Potomac Hospital, recently expanded and now has the capacity to serve 183 patients. Transportation includes access to Interstate 95, two VRE commuter train stations, bus service, and a local "slugging" system, offering residents a variety of transit options.
Woodbridge offers a wide range of recreational opportunities for resident and visitors. The Occoquan Bay National Wildlife Refuge is a natural habitat for a variety of plant and animal life including the bald eagles and ospreys. Veteran's Park and Leesylvania State Park are located on the Potomac River and provide swimming, boating, picnic and hiking services. Close by is Rippon Lodge, the oldest house in Prince William County, which is open for tours throughout the summer. Trails at Leesylvania Park lead to the ancestral home of the Lee family.
History
Woodbridge was initially a village composed largely of plantations and later farms and industrial complexes. Formally dating to at least 1731 when Prince William County was formed out of the Stafford County, Virginia. Initially, the first Prince William County Courthouse was erected in Woodbridge owing to its location halfway between Dumfries, Virginia and Alexandria, Virginia, the two largest Cities which were then in Prince William County. With the incorporation of Fairfax County, Virginia, Woodbridge ceased to be the center of the county and municipal function eventually shifted westward into Brentsville and eventually to Manassas where it is today.
Later, the Woodbridge postal delivery area became the hub that included Dale City and Lake Ridge, which had previously been forged as a planned community in the 1960s and 1970s. The area takes its name from Thomas Mason's 1795 wooden toll bridge built to supplant the existing ferry, carrying the King's Highway traffic across the Occoquan River. Mason's Woodbridge Plantation was located in the area of the present day Belmont Bay golf course community. The original bridge from which the area takes its name was washed away in 1807 following a heavy storm. Subsequently, industrial and economic development shifted toward Occoquan the next nearest river crossing. The bridge would not be replaced until the 20th century when an iron truss bridge was built. This bridge failed in 1972 during Hurricane Agnes and was eventually replaced by the current structure.
The Freestone Point Confederate Battery and Rippon Lodge are listed on the National Register of Historic Places.
Tent city
Since , numerous people have been trespassing in a tent city adjacent to the Potomac Mills mall. It is tolerated by the private landlord. In 2018, part of the residents were directed to leave.
Geography
Woodbridge is at (38.643517, −77.260843). It is located on the peninsula of Linton Neck. According to the United States Census Bureau, in 2000, the CDP has a total area of , of which is land and , or 2.87%, is water. Woodbridge is about from Washington, D.C.
The 2010 census reconfigured Woodbridge so that the majority of its land area was redesignated Marumsco and Neabsco, Virginia. The southern border of Woodbridge was now Occoquan Road, with the area between Occoquan Road and Opitz Boulevard–Rippon Boulevard being part of Marumsco. All of the former Woodbridge CDP south of Marumsco was designated as Neabsco. However, the areas continued to be addressed Woodbridge. At the 2020 census, the Marumsco CDP was reincorporated into the Woodbridge CDP, and Neabsco was renamed Leesylvania.
Climate
Woodbridge has a humid subtropical climate.
Nearby towns and communities
Dale City
Dumfries
Lake Ridge
Lorton
Montclair
Occoquan
Demographics
As of the 2020 Census, Woodbridge had 44,668 residents with 13,107 households. The racial demographics were as follows:
42.3% Hispanic or Latino
23.5% White
22.2% Black or African American
8.6% Asian
8.1% Two or More Races
0.2% American Indian or Alaska Native
0.2% Native Hawaiian or Other Pacific Islander
As of the census of 2000, there were 31,941 people, 10,687 households, and 7,769 families residing in the CDP. The population density was . There were 11,026 housing units at an average density of . The racial makeup of the CDP was 56.34% White, 23.45% African American, 0.55% Native American, 4.90% Asian, 0.17% Pacific Islander, 9.62% from other races, and 4.96% from two or more races. Hispanic or Latino people of any race were 19.07% of the population.
There were 10,687 households, out of which 41.5% had children under the age of 18 living with them, 52.3% were married couples living together, 14.2% had a female householder with no husband present, and 27.3% were non-families. Of all households 20.4% were made up of individuals, and 3.9% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.96 and the average family size was 3.40.
In the CDP, the population was spread out, with 30.0% under the age of 18, 10.7% from 18 to 24, 35.7% from 25 to 44, 17.0% from 45 to 64, and 6.7% who were 65 years of age or older. The median age was 30 years. For every 100 females, there were 102.5 males. For every 100 females age 18 and over, there were 100.2 males.
The median income for a household in the CDP was $75,525, and the median income for a family was $52,362. Males had a median income of $35,538 versus $28,587 for females. The per capita income for the CDP was $19,810. About 4.6% of families and 5.5% of the population were below the poverty line, including 7.7% of those under age 18 and 5.9% of those age 65 or over.
The estimate median house or condo value was $294,156 as of 2008. As of 2013, the average home sale price was $222,940.
Education
Public schools
Nearby public high schools include:
Forest Park Senior High School
Freedom High School
Gar-Field Senior High School
C.D. Hylton Senior High School
Potomac Senior High School
Woodbridge Senior High School
The middle schools include:
Fred Lynn Middle School
Lake Ridge Middle School
Rippon Middle School
Woodbridge Middle School
The elementary schools include:
Antietam Elementary School
Belmont Elementary School
Elizabeth Vaughan Elementary School
Featherstone Elementary School
Lake Ridge Elementary School
Marumsco Hills Elementary School
Neabsco Elementary School
Occoquan Elementary School
Potomac View Elementary School
R. Dean Kilby Elementary School
River Oaks Elementary School
Springwoods Elementary School
West Ridge Elementary School
Private education
Private high schools:
Christ Chapel Academy (Pre–12)
Heritage Christian School (K–12)
Saint John Paul the Great Catholic High School
Private middle schools, elementary schools, and preschools:
Academy Day Care (Pre-1)
Cardinal Montessori School (Pre-4)
Christ Chapel Academy (Pre-12)
Cloverdale School (Pre-2)
Manassas Christian School
Manassas Christian School Academy
Minnieland Private Day School (Pre-K)
Prince William Academy (Pre-8)
Riverview Baptist Day School (Pre-K)
Saint Thomas Aquinas Regional School (Pre-8)
Young World Development Center (Pre-4)
Colleges and universities
Northern Virginia Community College, Woodbridge Campus
Stratford University
Attractions and culture
Woodbridge experienced its current development boom in the mid-1980s, after being a municipality composed largely of either farms or industrial complexes, as an annex of sorts of Dale City, which had been forged as a planned community in the 1960s and 1970s.
Woodbridge is home to Potomac Mills Mall (managed by Simon Property Group), one of the largest shopping centers in northern Virginia. Woodbridge is a suburban city because many of its residents are employed in nearby Washington, D.C.
Due in part to the I-95 and I-66 HOV waiver given to hybrid vehicles, many D.C. government workers have relocated to the area to take advantage of the lower-priced housing. However, in July 2006, the hybrid/HOV privilege was revoked. Vehicles registered prior to July 2006 were exempted from occupancy requirements in all (HOV) facilities in Virginia until July 1, 2009.
Other cultural resources include Rippon Lodge, the oldest house in Prince William County, which was opened as a park and museum in October 2007.
Sports
Woodbridge was the former home of the Potomac Nationals minor league baseball club, before their relocation to Fredericksburg. Their former stadium, the Pfitzner Stadium, is located in Woodbridge. The stadium is now the source of many community events.
On May 24, 2022, the Washington Commanders announced potential plans for a new stadium complex in Woodbridge, with plans for a new stadium, amphitheater, retail hub, and office space.
Transportation
Highways
Passing north—south through Woodbridge is U.S. Route 1, with Interstate 95, which forms the western boundary of the CDP, running parallel to it further west. Three other major routes, all of which have interchanges with I-95 and terminate at U.S. 1, are VA 123 (Gordon Boulevard), which runs north to Fairfax and ends in Arlington at the Washington, D.C. border, VA 294 (Prince William Parkway), which runs northeast to and ends in the Manassas area, and SR 784 (Dale Boulevard)—which heads northeast to Dale City and ends west of Hoadly. Other major roads in Woodbridge include SR 639 (Horner Road), SR 906 (Occoquan Road), and SR 2000 (Opitz Boulevard).
Public transportation
The Potomac and Rappahannock Transportation Commission (PRTC), which operates its OmniRide and OmniRide Local bus services throughout Prince William County, is headquartered in Woodbridge. Two routes operate in Woodbridge; the Woodbridge/Lake Ridge (WOODLOC) route—serving the two communities of Woodbridge and Lake Ridge, and the Route 1 (RT1LOC) route, which runs from the Woodbridge train station down to Quantico.
Woodbridge station, at 1040 Express Way, is owned by Virginia Railway Express (VRE) and serves Amtrak's Northeast Regional line and VRE's Fredericksburg Line. The train station receives bus service from the OmniRide Woodbridge/Lake Ridge and Route 1 routes.
Notable people
Jeff Baker, former professional baseball player
Brandon Brown, professional stock car racing driver
Benita Fitzgerald-Brown, 100 metres hurdles gold medal winner, 1984 Summer Olympics
Russell Davis, former professional football player, Pittsburgh Steelers
Christine Fox, former acting U.S. Secretary of Defense
Da'Shawn Hand, professional football player, Miami Dolphins
Emmylou Harris, singer, songwriter, musician, and Country Music Hall of Fame inductee
Meyers Leonard, former professional basketball player, Miami Heat, Milwaukee Bucks, and Portland Trail Blazers
Tony Lilly, former professional football player, Denver Broncos
Nelson Martinez, professional soccer player, Loudoun United
David Robinson, former professional basketball player, San Antonio Spurs
Zuill Bailey, three time Grammy Award winning cellist
Shaboozey, musician, singer-songwriter, filmmaker, and record producer
Tommy Richman, singer and songwriter
References
External links
Prince William County Government
North Woodbridge Future Looks Bright – May 18, 2010 Prince William County Press Release
Census-designated places in Prince William County, Virginia
Census-designated places in Virginia
Unincorporated communities in Virginia
Washington metropolitan area
|
3000739
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D0%BA%20%D0%A7%D1%96%D0%BD%20%D0%A5%D1%96
|
Пек Чін Хі
|
Пек Чін Хі (8 лютого 1990) — південнокорейська акторка.
Біографія
Пек Чін Хі народилася 8 лютого 1990 року у столиці Республіки Корея. Свою акторську кар'єру вона розпочала у 2008 році з епізодичної ролі у серіалі, у наступному році Чін Хі зіграла головну роль у незалежному фільмі «Пандобі» в якому зіграла дівчину яка подружилася з нелегальним мігрантом з Бангладеш. Підвищенню популярності акторки сприяла другорядна роль у ситкомі «Сильний удар: Помста коротких ніг», роль молодої безробітної дівчини що має борг за навчання та немає чим платити за житло запам'яталась глядачам. Роль у популярному історичному серіалі «Імператриця Кі» принесла акторці численні нагороди кінофестивалів. Завдяки тому що серіал транслювався у багатьох азійських країнах Чін Хі стала впізнаваною за межами батьківщини. У 2015 році Чін Хі вдало зіграла головну роль у популярному серіалі вихідного дня «Моя донька Ким Са Воль» рейтинг якого у національному ефірі перевищив 30%.
У кінці 2018 року Чін Хі знімалася у романтично-комедійному серіалі «Почувайся добре, щоб померти». Хоча серіал і не набрав високих рейтингів але гарна акторська гра Чін Хі принесла її чергову нагороду за майстерність.
Фільмографія
Телевізійні серіали
Фільми
Кліпи
Station (Лі Сок Хун з , 2010 рік)
One, Two, Three, Four (2014 рік)
Нагороди
Примітки
Посилання
Пек Чін Хі на hancinema.net
Південнокорейські акторки
Уродженці Сеула
|
13506609
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Climatotherapy
|
Climatotherapy
|
Climatotherapy refers to temporary or permanent relocation of a patient to a region with a climate more favourable to recovery from or management of a condition. Examples include:
The partial pressure of oxygen is lower at high altitude, so person with sickle cell disease might move to a lower altitude to reduce the number of sickle crises.
Several sites around the world are advertised or studied as possibly of therapeutic benefit to patients with psoriasis, most notably the Dead Sea region.
See also
Weather pains
Meteoropathy
Thalassotherapy
References
Natural environment based therapies
|
3634011
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%20%D0%9F%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%83%D1%85
|
Петро Пастух
|
Петро Пастух (22 листопада 1908, Лисівці — 28 червня 1941, Тернопіль) — український греко-католицький священник, жертва радянських репресій. Слуга Божий.
Життєпис
Петро Пастух народився 22 листопада 1908 року в с. Лисівці Заліщицького повіту (нині Заліщицький район Тернопільської області) у сім'ї Василя та його дружини Марії з дому Шестопалько. Крім сина Петра, сім'я виховала ще двох синів — Івана та Ярослава. Навчався у народній школі в рідному селі, Чортківській гімназії імені Маркіяна Шашкевича (1923—1926) та Тернопільській українській гімназії (1927—1929), де в травні 1929 року склав іспит зрілості. Восени 1929 року вступив до Львівської духовної семінарії і розпочав навчання у Львівській богословській академії, яку закінчив у 1934 році. 22 січня 1935 року одружився з Ярославою-Володимирою Лозинською, дочкою пароха Лисівців о. Віктора Лозинського. Виховували двох дочок — Галину (1937 р. н.) і Віру (1940 р. н.). Священичі свячення отримав 15 лютого 1936 року з рук єпископа-помічника Львівської архієпархії Івана Бучка.
Після висвячення першою і останньою парафією о. Петра Пастуха було село Куропатники Бережанського повіту, де він виконував обов'язки адміністратора. За його старанням у селі була збудована церква Введення в храм Пресвятої Богородиці, освячена в травні 1937 року єпископом Іваном Бучком. Того ж дня владика Бучко у новозбудованому храмі охрестив першу новонароджену в парафії дочку о. Петра Пастуха Галину. Окрім душпастирських обов'язків, активно сприяв розвитку читальні «Просвіти» та драматичного гуртка, що діяв при ній, хору. При церкві діяли Український католицький союз та Марійська Дружина.
З приходом радянської влади у вересні 1939 року о. Петро Пастух потрапив у поле зору НКВС, його душпастирську діяльність почали усіляко обмежувати. 23 грудня 1940 року заарештований Бережанським РВ НКВС і засуджений 4 квітня 1941 року Тернопільським обласним судом до 10 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі. Перед приходом німців 28 червня 1941 року був розстріляний у Тернопільській тюрмі і похований у спільній могилі жертв більшовизму на міському кладовищі, що знаходиться на вул. Микулинецькій.
Реабілітований 11 серпня 1992 року.
Беатифікаційний процес
Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення о. Петра Пастуха до лику блаженних.
Примітки
Джерела
Пастух Петро Васильович // Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга друга / упор. Бажан О. Г., Гасай Є. О., Гуцал П. З. — Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2012. — С. 405.
Лабінська-Снігур К. Вірні до кінця. Мученики й ісповідники віри ХХ століття. — Львів: Свічадо, 2017. — 176 с. — ISBN 978-966-938-021-0
Посилання
Галина Пастух. Година пам'яті «Голгофа священика» (До 100-річчя від дня народження отця Петра Пастуха) // Сайт Заліщицької ЦБС, дата доступу 24 травня 2020
Пом'янули молитвою односельчан у Лисівцях (до 105-ї річниці священика Петра Пастуха та його родини) // Сайт Заліщицької ЦБС, дата доступу 24 травня 2020
Випускники Тернопільської української гімназії
Випускники Львівської духовної семінарії УГКЦ
Випускники Львівської богословської академії
Священники УГКЦ
Репресовані в СРСР
Розстріляні НКВС
Слуги Божі
|
4055429
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%81%D0%B0%D0%B6%D0%B8%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B0%D0%BB%D0%B8%20%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B2%D0%B8
|
Пасажирські причали Москви
|
Пасажирські причали Москви
Судноплавство в Москві здійснюється по річці Москві, Водовідвідному каналу Москви-ріки й каналу імені Москви, а також (тільки в технічних цілях) по Яузі. Всі причали, що знаходяться в експлуатації, використовуються теплоходами тільки в прогулянкових цілях. Експлуатацію причалів Москви на Москві-річці забезпечує ДБУ «Гормост».
Список причалів
Канал імені Москви
Річка Москва
Водовідвідний канал
Посилання
Причалы (пристани) на Москве-реке
Транспорт Москви
Споруди Москви
|
35109338
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Liudmyla%20Vasylieva
|
Liudmyla Vasylieva
|
Liudmyla Vasylieva (born 22 June 1969) is a Ukrainian former fencer. She competed in the individual and team foil events at the 2000 Summer Olympics.
References
External links
1969 births
Living people
Ukrainian female foil fencers
Olympic fencers for Ukraine
Fencers at the 2000 Summer Olympics
21st-century Ukrainian sportswomen
|
2563351
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D1%87%D1%96
|
Миличі
|
Миличі — назва географічних об'єктів у країнах Південної Європи.
Миличі — місто в Боснії і Герцеговині.
Миличі — громада в Боснії і Герцеговині.
Миличі — село в Боснії і Герцеговині.
Миличі — село в общині Сєниця, у Златиборському окрузі.
Миличі — поселення в общині Чрномель, Південно-Східна Словенія.
|
2020730
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0
|
Електровозна
|
Електровозна — пасажирська зупинна залізнична платформа Лиманської дирекції Донецької залізниці.
Розташована у м. Лиман Донецької області на території локомотивного депо на лінії 390 км — Лиман між станціями Лиман (1 км) та Форпостна (10 км).
На платформі зупиняються приміські електропоїзди.
Примітки
Джерела
Транспорт Лимана
Зупинні пункти Донецької залізниці
Зупинні пункти Донецької області
|
49627
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Universal%20Disk%20Format
|
Universal Disk Format
|
Universal Disk Format (UDF) is an open, vendor-neutral file system for computer data storage for a broad range of media. In practice, it has been most widely used for DVDs and newer optical disc formats, supplanting ISO 9660. Due to its design, it is very well suited to incremental updates on both write-once and re-writable optical media. UDF was developed and maintained by the Optical Storage Technology Association (OSTA).
In engineering terms, Universal Disk Format is a profile of the specifications known as ISO/IEC 13346 and ECMA-167.
Usage
Normally, authoring software will master a UDF file system in a batch process and write it to optical media in a single pass. But when packet writing to rewritable media, such as CD-RW, UDF allows files to be created, deleted and changed on-disc just as a general-purpose filesystem would on removable media like floppy disks and flash drives. This is also possible on write-once media, such as CD-R, but in that case the space occupied by the deleted files cannot be reclaimed (and instead becomes inaccessible).
Multi-session mastering is also possible in UDF, though some implementations may be unable to read disks with multiple sessions.
History
The Optical Storage Technology Association standardized the UDF file system to form a common file system for all optical media: both for read-only media and for re-writable optical media. When first standardized, the UDF file system aimed to replace ISO 9660, allowing support for both read-only and writable media. After the release of the first version of UDF, the DVD Consortium adopted it as the official file system for DVD-Video and DVD-Audio.
UDF shares the basic volume descriptor format with ISO 9660. A "UDF Bridge" format is defined since 1.50 so that a disc can also contain a ISO 9660 file system making references to files on the UDF part.
Revisions
Multiple revisions of UDF have been released:
Revision 1.00 (24 October 1995). Original Release.
Revision 1.01 (3 November 1995). Added DVD Appendix and made a few minor changes.
Revision 1.02 (30 August 1996). This format is used by DVD-Video discs.
Revision 1.50 (4 February 1997). Added support for (virtual) rewritability on CD-R/DVD-R media by introducing the Virtual Allocation Table (VAT) structure. Added sparing tables for defect management on rewritable media such as CD-RW, and DVD-RW and DVD+RW. Add UDF bridge.
Revision 2.00 (3 April 1998). Added support for Stream Files and real-time files (for DVD recording) and simplified directory management. VAT support was extended.
Revision 2.01 (15 March 2000) is mainly a bugfix release to UDF 2.00. Many of the UDF standard's ambiguities were resolved in version 2.01.
Revision 2.50 (30 April 2003). Added the Metadata Partition facilitating metadata clustering, easier crash recovery and optional duplication of file system information: All metadata like nodes and directory contents are written on a separate partition which can optionally be mirrored. This format is used by some versions of Blu-rays and most HD-DVD discs.
Revision 2.60 (1 March 2005). Added Pseudo OverWrite method for drives supporting pseudo overwrite capability on sequentially recordable media. Has read-only compatibility with UDF 2.50 implementations. (Some Blu-rays use this format.)
UDF Revisions are internally encoded as binary-coded decimals; Revision 2.60, for example, is represented as . In addition to declaring its own revision, compatibility for each volume is defined by the minimum read and minimum write revisions, each signalling the requirements for these operations to be possible for every structure on this image. A "maximum write" revision additionally records the highest UDF support level of all the implementations that has written to this image. For example, a UDF 2.01 volume that does not use Stream Files (introduced in UDF 2.00) but uses VAT (UDF 1.50) created by a UDF 2.60-capable implementation may have the revision declared as , the minimum read revision set to , the minimum write to , and the maximum write to .
Specifications
The UDF standard defines three file system variations, called "builds". These are:
Plain (Random Read/Write Access). This is the original format supported in all UDF revisions
Virtual Allocation Table, also known as VAT (Incremental Writing). Used specifically for writing to write-once media
Spared (Limited Random Write Access). Used specifically for writing to rewritable media
Plain build
Introduced in the first version of the standard, this format can be used on any type of disk that allows random read/write access, such as hard disks, DVD+RW and DVD-RAM media. Metadata (up to v2.50) and file data is addressed more or less directly. In writing to such a disk in this format, any physical block on the disk may be chosen for allocation of new or updated files.
Since this is the basic format, practically any operating system or file system driver claiming support for UDF should be able to read this format.
VAT build
Write-once media such as DVD-R and CD-R have limitations when being written to, in that each physical block can only be written to once, and the writing must happen incrementally. Thus the plain build of UDF can only be written to CD-Rs by pre-mastering the data and then writing all data in one piece to the media, similar to the way an ISO 9660 file system gets written to CD media.
To enable a CD-R to be used virtually like a hard disk, whereby the user can add and modify files on a CD-R at will (so-called "drive letter access" on Windows), OSTA added the VAT build to the UDF standard in its revision 1.5. The VAT is an additional structure on the disc that allows packet writing; that is, remapping physical blocks when files or other data on the disc are modified or deleted. For write-once media, the entire disc is virtualized, making the write-once nature transparent for the user; the disc can be treated the same way one would treat a rewritable disc.
The write-once nature of CD-R or DVD-R media means that when a file is deleted on the disc, the file's data still remains on the disc. It does not appear in the directory any more, but it still occupies the original space where it was stored. Eventually, after using this scheme for some time, the disc will be full, as free space cannot be recovered by deleting files. Special tools can be used to access the previous state of the disc (the state before the delete occurred), making recovery possible.
Not all drives fully implement version 1.5 or higher of the UDF, and some may therefore be unable to handle VAT builds.
Spared (RW) build
Rewriteable media such as DVD-RW and CD-RW have fewer limitations than DVD-R and CD-R media. Sectors can be rewritten at random (though in packets at a time). These media can be erased entirely at any time, making the disc blank again, ready for writing a new UDF or other file system (e.g., ISO 9660 or CD Audio) to it. However, sectors of -RW media may "wear out" after a while, meaning that their data becomes unreliable, through having been rewritten too often (typically after a few hundred rewrites, with CD-RW).
The plain and VAT builds of the UDF format can be used on rewriteable media, with some limitations. If the plain build is used on a -RW media, file-system level modification of the data must not be allowed, as this would quickly wear out often-used sectors on the disc (such as those for directory and block allocation data), which would then go unnoticed and lead to data loss. To allow modification of files on the disc, rewriteable discs can be used like -R media using the VAT build. This ensures that all blocks get written only once (successively), ensuring that there are no blocks that get rewritten more often than others. This way, a RW disc can be erased and reused many times before it should become unreliable. However, it will eventually become unreliable with no easy way of detecting it. When using the VAT build, CD-RW/DVD-RW media effectively appears as CD-R or DVD+/-R media to the computer. However, the media may be erased again at any time.
The spared build was added in revision 1.5 to address the particularities of rewriteable media. This build adds an extra Sparing Table in order to manage the defects that will eventually occur on parts of the disc that have been rewritten too many times. This table keeps track of worn-out sectors and remaps them to working ones. UDF defect management does not apply to systems that already implement another form of defect management, such as Mount Rainier (MRW) for optical discs, or a disk controller for a hard drive.
The tools and drives that do not fully support revision 1.5 of UDF will ignore the sparing table, which would lead them to read the outdated worn-out sectors, leading to retrieval of corrupted data.
An overhead that is spread over the entire disc reserves a portion of the data storage space, limiting the usable capacity of a CD-RW with e.g. 650 MB of original capacity to around 500 MB.
Character set
The UDF specifications allow only one Character Set OSTA CS0, which can store any Unicode Code point excluding U+FEFF and U+FFFE. Additional character sets defined in ECMA-167 are not used.
Since Errata DCN-5157, the range of code points was expanded to all code points from Unicode 4.0 (or any newer or older version), which includes Plane 1-16 characters such as Emoji. DCN-5157 also recommends normalizing the strings to Normalization Form C.
The OSTA CS0 character set stores a 16-bit Unicode string "compressed" into 8-bit or 16-bit units, preceded by a single-byte "compID" tag to indicate the compression type. The 8-bit storage is functionally equivalent to ISO-8859-1, and the 16-bit storage is UTF-16 in big endian. The reference algorithm neither checks for forbidden code points nor interprets surrogate pairs, so like NTFS the string may be malformed. (No specific form of storage is specified by DCN-5157, but UTF-16BE is the only well-known method for storing all of Unicode while being mostly backward compatible with UCS-2.)
Compatibility
Many DVD players do not support any UDF revision other than version 1.02. Discs created with a newer revision may still work in these players if the ISO 9660 bridge format is used. Even if an operating system claims to be able to read UDF 1.50, it still may only support the plain build and not necessarily either the VAT or Spared UDF builds.
Mac OS X 10.4.5 claims to support Revision 1.50 (see man mount_udf), yet it can only mount disks of the plain build properly and provides no virtualization support at all. It cannot mount UDF disks with VAT, as seen with the Sony Mavica issue. Releases before 10.4.11 mount disks with Sparing Table but does not read its files correctly. Version 10.4.11 fixes this problem.
Similarly, Windows XP Service Pack 2 (SP2) cannot read DVD-RW discs that use the UDF 2.00 sparing tables as a defect management system. This problem occurs if the UDF defect management system creates a sparing table that spans more than one sector on the DVD-RW disc. Windows XP SP2 can recognize that a DVD is using UDF, but Windows Explorer displays the contents of a DVD as an empty folder. A hotfix is available for this and is included in Service Pack 3.
Due to the default UDF versions and options, a UDF partition formatted by Windows cannot be written under macOS. On the other hand, a partition formatted by macOS cannot be directly written by Windows, due to the requirement of a MBR partition table. In addition, Linux only supports writing to UDF 2.01. A script for Linux and macOS called handles these incompatibilities by using UDF 2.01 and adding a fake MBR; for Windows the best solution is using the command-line tool .
See also
Comparison of file systems
DVD authoring
ISO/IEC 13490
Notes
References
Further reading
ISO/IEC 13346 standard, also known as ECMA-167.
External links
OSTA home page
UDF specifications: 1.02, 1.50, 2.00, 2.01, 2.50, 2.60 (March 1, 2005), SecureUDF
Wenguang Wang's UDF Introduction
Linux UDF support
"CD-ROM Drive May Not Be Able to Read a UDF-Formatted Disc in Windows XP", Microsoft Support
AIX - CD-ROM file system and UDFS
Disk file systems
ISO standards
IEC standards
Ecma standards
Windows components
|
918596
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cercocarpus
|
Cercocarpus
|
Cercocarpus, commonly known as mountain mahogany, is a small genus of at least nine species of nitrogen-fixing flowering plants in the rose family, Rosaceae. They are native to the western United States and northern Mexico, where they grow in chaparral and semidesert habitats and climates, often at high altitudes. Several are found in the California chaparral and woodlands ecoregion.
The classification of Cercocarpus within the Rosaceae has been unclear. The genus has been placed in the subfamily Rosoideae, but is now placed in subfamily Dryadoideae.
Members of the genus are deciduous shrubs or small trees, typically reaching heights of 3–6 m (9–18 ft) tall, but exceptionally up to 13 m (40 ft) high. C. montanus usually remains under 1 m (3 ft) high because of incessant browsing by elk and deer.
The name is derived from the Greek words κέρκος (kerkos), meaning "tail" and καρπός (karpos), meaning "fruit". It refers to the tail-like plume on the fruits.
Taxonomy
Species
Cercocarpus comprises the following species:
Cercocarpus betuloides Nutt. – birch-leaf mountain mahogany
var. betuloides Nutt.
var. blancheae (C.K. Schneid.) Little – island mountain mahogany
var. traskiae (Eastw.) Dunkle – Catalina Island mountain mahogany
Cercocarpus breviflorus A. Gray – hairy mountain mahogany
Cercocarpus douglasii Rydb.
Cercocarpus fothergilloides Kunth
var. fothergilloides Kunth
var. mojadensis (C.K. Schneid.) Henrickson
Cercocarpus intricatus S.Watson
Cercocarpus ledifolius Nutt. ex Torr. & A.Gray – curl-leaf mountain mahogany
Cercocarpus macrophyllus C.K.Schneid.
Cercocarpus mexicanus Henrard
Cercocarpus mojadensis C.K.Schneid.
Cercocarpus montanus Raf.
var. argenteus (Rydb.) F.L.Martin – silver mountain mahogany
var. glaber (S.Watson) F.L.Martin
var. macrourus (Rydb.) F.L.Martin
var. minutiflorus (Abrams) F.L.Martin – smooth mountain mahogany
var. montanus Raf. – alder-leaf mountain mahogany
var. paucidentatus (S.Watson) F.L.Martin
Cercocarpus pringlei (C.K.Schneid.) Rydb.
Cercocarpus rotundifolius Rydb.
Cercocarpus rzedowskii Henrard
Species names with uncertain taxonomic status
The status of the following species and hybrids is unresolved:
Cercocarpus antiquus Lesq.
Cercocarpus arizonicus M.E.Jones
Cercocarpus betulaefolius C.K.Schneid.
Cercocarpus betulaefolius Nutt. ex Hook.
Cercocarpus breviflorus S.Watson
Cercocarpus cuneatus Dorf
Cercocarpus fothergilloides Torr.
Cercocarpus harneyensis C.A.Arnold
Cercocarpus macrophyllus C.K.Schneid.
Cercocarpus miniscalchii (A.Massal.) Principi
Cercocarpus orestesi Knowlt.
Cercocarpus pallidus Wooton
Cercocarpus parviflorus Wooton
Cercocarpus parvifolius Nutt. ex Hook. & Arn.
Cercocarpus praefoliolosa R.W.Br.
Cercocarpus praeledifolius E.W.Berry
Cercocarpus ravenscragensis E.W.Berry
Cercocarpus treleasei C.K.Schneid.
References
External links
Jepson Manual Treatment - Cercocarpus
Rosaceae genera
|
2021371
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%20%D0%92%27%D1%8F%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%20%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Комар В'ячеслав Степанович
|
Комар В'ячеслав Степанович
В'ячеслав Степанович Комар — старший солдат, Збройні сили України.
Життєпис
Командир відділення, 23-й батальйон територіальної оборони «Хортиця».
Загинув вранці 5 вересня 2014-го під час несподіваного мінометного обстрілу під Широкиним. Тоді ж загинули старший солдат Володимир Попов та солдат Юрій Демидов.
Вдома лишилися батьки, сестра з родиною.
Нагороди
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни
нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (26.2.2015, посмертно).
Джерела
Комар В'ячеслав Степанович
Уродженці Новомиколаївського району
Померли у Волноваському районі
|
4042380
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%88%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%28%D0%BD%D0%B0%D1%89%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D0%B8%20%D0%97%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F%20%D0%9A%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%88%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%29
|
Карташевські (нащадки Захарія Карташевського)
|
Карташевські (нащадки Захарія Карташевського)
Карташевські — козацько-старшинський, а пізніше дворянський рід.
Походження
Нащадки Захарія Івановича Карташевського, військового товарища та депутата Комісії нового уложення 1767 р.
Згідно деяких джерел даний рід міг бути спорідненим з іншими малоросійськими Карташевськими та слобожанськими Кардашевськими.
Опис герба
В овальному щиті стенчатая піраміда, увінчана імператорською короною. Написи: угорі — «Блаженство кожного і всіх», знизу — «1766 року грудня 14.» (Знак депутатів Комісії для твори проекту нового Уложення, який згідно маніфесту Катерини II від 14 грудня 1766 р депутати могли поміщати на свої герби).
Примітки
Література
Лукомский В. К., Модзалевский В. Л. Малороссийский Гербовник / Издание Черниговского дворянства. — СПб., 1914. — 305 с.
Малоросійське дворянство
Українські старшинські роди
Російське дворянство
Шляхетські роди
|
4396052
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD-%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%83
|
Паран-Мару
|
Паран-Мару
«Паран-Мару» (Paran Maru) — судно, яке під час Другої світової війни взяло участь у операціях японських збройних сил на сході Мікронезії.
Історія судна до захоплення японцями
Судно спорудили як SS Palawan в 1927 році на верфі Hong Kong & Whampoa Dock у Гонконгу на замовлення M.J. Ossorio.
В 1930-му власником стала компанія M/S «Palawan» Inc, а у 1941-му судно перейшло до Madrigal & Company.
29 грудня 1941-го SS Palawan затонуло у Манільській затоці. У лютому 1942-го японці підняли його та перейменували на Паран-Мару. Протягом 30 березня — 26 травня судно проходило в Манілі відновлювальний ремонт, який виконали силами 103-го ремонтного загону Імперського флоту Японії.
Служба у Мікронезії
27 травня 1942-го Паран-Мару вийшло з Маніли, відвідало Такао (наразі Гаосюн на Тайвані), Мако (важлива база японського ВМФ на Пескадорських островах у південній частині Тайванської протоки), а на початку липня прибуло на схід Мікронезії. Протягом наступних семи місяців Паран-Мару здійснило численні рейси на Маршаллових островах, під час яких відвідало (деякі не по одному разу) атоли Кваджелейн, Малоелап, Вотьє, Джалуїт, Мілі, Маджуро.
27 серпня 1942-го судно вийшло з Джалуїту на південь та наступної доби прибуло на Макін (острови Гілберта). Останній за кілька днів до того став ціллю для американського диверсійного загону, який знищив більшість його незначного гарнізону, після чого японці узялись за нарощування сил у архіпелазі. 3 вересня Паран-Мару полишило Макін, проте ще кілька разів поверталось сюди й перебувало на острові 18—21 вересня та 31 жовтня — 9 листопада. Крім того, 4—5 жовтня воно побувало північніше від Маршаллових островів на острові Уейк.
3—14 лютого 1943-го Паран-Мару пройшло з Кваджелейну до Куре, проте вже 28 числа того ж місяця знову було на Кваджелейні. Після цього судно знову узялось за рейси по Маршаллових островах, а 6—7 квітня вчергове побувало на Макіні. 15—26 квітня 1943-го Паран-Мару знову пройшло до Японії.
28 вересня 1943-го судно вийшло з Йокосуки у складі конвою № 3928, прослідувало через Тітідзіму (острови Огасавара) та Сайпан (Маріанські острови), а в середині жовтня прибуло на Трук (тут ще до війни японці створили потужну базу ВМФ, з якого до лютого 1944-го провадили операції у цілому ряді архіпелагів). 20—25 жовтня Паран-Мару пройшло з Труку на Кваджелейн у складі конвою № 5203. Наступні кілька місяців (аж до своєї загибелі) судно працювало на Маршаллових островах.
Станом на 30 січня 1944-го Паран-Мару перебувало на Кваджелейні. Того дня ворожий флот почав операцію по оволодінню цим атолом, у початковій фазі якої були знищені всі кораблі та судна, що перебували в його лагуні. Паран-Мару було обстріляне та потоплене есмінцем USS Harrison, коригування вогню якого здійснював літак з крейсера USS San Francisco.
Залишки судна знаходяться на глибині біля 40 метрів.
Примітки
Транспортні судна Японії періоду Другої світової війни
Кораблі Японії втрачені на Маршаллових островах
|
296264
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D1%8F-%D0%97%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Воля-Задеревацька
|
Воля-Задеревацька — село в Україні, у Стрийському районі Львівської області. Населення становить 871 осіб. Орган місцевого самоврядування — Моршинська міська рада.
Географія
Село знаходиться на відстані 10 км на схід від Моршина, — 25 км від Стрия, відстань до Львова — 94 км (через Миколаїв, Стрий, Моршин, Лисовичі).
Назва
Існувала легенда про село в якій йшлося про те, що дуже-дуже давно в селі Задеревач жив дуже заможний пан. У цього пана була гарна кріпачка яку звали Маруся (в деяких джерелах — Марися). Пан настільки сподобав цю молоду дівчину, що вирішив дати їй волю. Так і сталося. Він дав їй документ про звільнення від панщини, відділив частину земельних володінь для вільних селян, на яких оселилася Маруся. Поступово там оселилися селяни. Люди дали цьому містечку назву «Воля». Це містечко знаходилося за лісом Деревці, і після цього пішла назва Воля Задеревацька.
Історія
Перша згадка про село
Точний час виникнення села Задеревці встановити не вдалося. Село під назвою Задеревець вперше згадується в архівних документах 1710 року (за переказом з 1536 року).
У 1536—1541 роках село Задеревачі належало Жидачівському старості Мальхієрові. Село Задеревачі (так зване Воля Задеревацька), виникло пізніше і звалося Волею Задеревацькою тому, що декілька років після заселення було звільнене від податків та панщини. Поміщик — феодал, який хотів збільшити площу земельних угідь, виганяв «винних» селян-кріпаків на болотяні і лісові місця. Крім цього феодал ізолював селян — кріпаків, які боролися проти феодального гніту і могли втягнути в цю боротьбу інших селян — кріпаків.
Під кінець 18 століття в 1787 році село Задеревач і Воля Задеревацька були в володінні графа Дідушицького і за еквівалентним обміном перейшли у володіння австрійських державних столових маєтків. За даними австрійської метрики в час знесення панщини в 1848 році в селі Воля Задеревацька було 53 селянських ґрунтових поселень, яким належало 439 моргів землі 11 поселень мали по 10 — 15 моргів.
У 1822—1828 роках у селі споруджено дерев'яну церкву святого Архістратига Михайла. 1830 року споруджено дерев'яну дзвіницю. Храм є пам'яткою сакральної архітектури, охороняється законом.
Вплив Буржуазної Австрійської революції на село
Після Буржуазної революції в Австрійській імперії в 1848 році було скасовано кріпосне право і в Галичині. Вільними стали і жителі Волі Задеревацької, але корінних змін у житті селян не відбулося. Селяни були витіснені не менш родючі ґрунти, кращі землі дістались тільки заможним. Після скасування панщини населення почало зростати за рахунок безземельних з інших сіл. Почалося подальше розкорчування лісу та чагарників, осушення боліт. Якщо в 1848 році було 53 селянських поселень, то через 19 років у 1867 році було 92 двори і 546 чоловік населення. Сільські багатії обплутували селян різними боргами. Найбільшим був Филик Григорій Іванович, яким мав 22 гектари землі, 8 корів, 4 пари коней. У нього працювало 4 наймити, крім того, його землю обробляли селяни-боржники, які більшу частину літа відробляли борги на його землях і нужденне життя спонукало сільських злидарів кидати свої домівки і їхати за кордон у пошуках заробітку. 28 жителів села закинула лиха доля в Аргентину, Канаду, Австралію, США. Злидні і безправ'я селян викликало ненависть до гнобителів.
Відбиток Другої світової війни на становище села
15 червня 1934 року село передане з Долинського повіту до Стрийського.
Під час Другої світової війни було знищено бібліотеку, де нараховувалося 3 500 екземплярів книг. Закритий був клуб. На селян накладали великий грошовий податок, крім того, від них відбирали хліб, птицю, худобу. У 1942 році виник голод від якого померло 17 чоловік. Рятуючись від голодної смерті, більша половина населення шукала випадкових заробітків у Моршині, Болехові, Стрию та інших місцях. У селі багато селян не мали своїх хат, жили по кілька родин в однім будинку, а то і в одній кімнаті. Худобу, птицю більшість тримали в сінях. Хати були без димарів. У хатах не було ніяких меблів. Одягалося населення з домашньо-виробленого полотна. Взуття було — дерев'янці, постоли.
Село після закінчення Другої світової війни
Після закінчення війни жителі села взялись загоювати рани. Відновила роботу сільська рада, але не всім одноосібним господарством можна було добитися достатку.
У 1948 році був організований колгосп, називався « Червоний промінь», а потім колгосп імені Фрунзе. Провідна галузь господарства — тваринництво. На той час у селі всього великої рогатої худоби було 92, коней — 30, гусей — 300. У 1963 році було побудовано одну свиноферму. Також у цьому ж році було побудовано крамницю.
Культурне обличчя села після Другої світової війни
Змінилося і культурне обличчя села. Вже в 1859 році в селі була заснована перша школа, так звана приходська. У ній навчалося 87 дітей. Першим вчителем школи був А. Меленевич.
У наступні роки у с. Воля Задеревацька кількість учнів і вчителів була такою:
1913 р. — двокласна школа, 219 учнів, 3 вчителі;
1930 р. — двокласна, 138 учнів, 2 вчителі;
1939 р. — чотирикласна, 152 учні, 4 вчителі, вечірня — 211 учнів;
1952 р. — семирічна, 172 учні, 5 вчителів;
1963 р. — на базі семирічної восьмирічна, 150 учнів, 11 вчителів.
1990 р. — восьмирічну перейменовану на основну, 194 учні, 16 вчителів.
До другої світової війни в перших і других класах діти вчилися по року, у третіх і четвертих — по два роки в кожному класі. Хто не міг засвоїти річну програму, залишався на другий рік. Були учні, які в одному класі могли вчитися по декілька років. За непослух, не виконання завдань вчителя дітей карали фізично. У першому і другому класах учні писали на дощечках, а в третьому і четвертому — в зошитах. Вивчали такі дисципліни: польську мову, українську, рахунки, історію (лише по карті). Раз на тиждень до села приїжджав священик і вчив дітей катехизму. У 30-тих роках у с. Воля Задеревацька розпочалося будівництво нової школи, яке в 1937 році було завершено. Під час німецької окупації школи в селах В. Задеревацька та Задеревач були закриті. У післявоєнні роки навчання дітей відновили. У с. Воля Задеревацька учні навчалися у двох приміщеннях: у хаті жителя І. Дидина та в колишній резиденції священика, у якій до цього проживав настоятель місцевої греко-католицької церкви о. Андрій Бандера — батько Степана Бандери. За часів сталінських репресій (30-ті роки XX ст.) школа піддавалася політичному тиску. У цей час був арештований її директор Роман Пруб'якевич як член підпільної організації, що боролася проти радянської влади. Про його подальшу долю нічого не відомо. У с. Задеревач у початковій школі у 1963 році навчалося 50 учнів і працювало 2 вчителі зі середньою педагогічною освітою. На початку 1970-х років початкову школу в с. Задеревач було закрито, її учнів переведено до школи в с. Воля-Задеревацька. З того часу учні з двох сіл стали навчатися спільно. Та у певний час приміщення школи перестало задовольняти потреби учнів і вчителів. Класні кімнати були замалими, не вистачало приміщень, щоб вчитися в одну зміну. Опалювалася школа дровами.
У 1995 році в селі збудували нову, за сучасним планом, середню школу. Її відкриття присвятили до 400-ліття від дня народження Богдана Хмельницького і 4-ї річниці від дня проголошення незалежності України.
Сьогодення
Головним керівним органом села є сільська рада. У підпорядкуванні сільської ради села Воля Задеревацька є село Задеревач. Головою сільської ради є Хомин Руслан Іванович.
У 2009 році за сприянням Народного депутата Віктора Швеця у школі села Воля Задеревацька було урочисто відкрито клас Степана Бандери (до 100-ліття з дня уродин Провідника), подано документи про присвоєння школі імені Степана Бандери. У 2010 році школу було реорганізовано у навчально-виховний комплекс «Волезадеревацький загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів — дошкільний навчальний заклад» у зв'язку з відкриттям при школі дитячого садка на 25 місць.
У 2011 році за кошти, зібрані з громади села, повністю почали реставрувати старовинний храм. Храмове свято мешканці села Воля Задеревацька святкують 21 листопада, у честь покровителя церкви св. Архістратига Божого Михаїла.
У 2012 році в селі сформувалася футбольна команда «Воля».
У 2016 році на Зелені Свята, село вперше за свою історію відсвяткувало День Села.
Політика
Парламентські вибори, 2019
На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 461441, розташована у приміщенні школи.
Результати
зареєстровано 612 виборців, явка 77,45%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 28,27%, за «Європейську Солідарність» — 18,35%, за партію «Голос» — 13,71%. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Андрій Кіт (самовисування) — 33,54%, за Олега Канівця (Громадянська позиція) — 17,72%, за Андрія Гергерта (Всеукраїнське об'єднання «Свобода») — 14,35%.
Відомі люди
Протягом 1933—1936 років у селі з родиною проживав відомий український політичний діяч Степан Бандера. На основі колишньої плебанії, де мешкали Бандери, сьогодні створено музей-садибу цієї родини. Родина Бандерів переїхала в село, тому що батька Степана Бандери — священика Андрія Бандеру направили служити в храмі села.
У 1990 році в колишньому будинку плебанії, де проживала родина священика, відкрито меморіальний музей-садибу та меморіальну таблицю Степанові Бандері (автор — скульптор Микола Посікіра)
Поряд з музеєм, у 1997 році відкрито пам'ятник С. Бандері роботи скульптора Василя Гурмака.
Перед музеєм також відкрито Алею борців за волю України з бронзовими барельєфами Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Ярослава Стецька, Олекси Гасина — роботи скульптора Тараса Білоуса.
Див. також
Соколівська гміна
Примітки
Села Львівської області
Перейменовані населені пункти
|
2192062
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bangalore%20%28disambiguation%29
|
Bangalore (disambiguation)
|
Bangalore (disambiguation)
Bangalore is the capital of the Indian state of Karnataka.
Bangalore may also refer to:
Ships
was built at Calcutta and was wrecked in the Flores Sea in 1802
foundered in 1908
, a steamer involved in the shipwreck of the Prince Rupert; see List of shipwrecks in April 1874
or Kolkata-class destroyer, a class of stealth destroyer built for the Indian Navy
Other uses
Bangalore Urban district, Karnataka, India
Bangalore Rural district, Karnataka, India
Bangalore torpedo, an explosive charge placed on the end of a long, extendable tube
Bangalore, a racehorse that finished unplaced in the 1842 Grand National
Bangalore, one of the playable characters in Apex Legends
See also
Bangalore Stadium (disambiguation)
Bangalored, a neologism related to offshoring
|
2783774
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%B5%20%D0%91%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%B0
|
Біле Блота
|
Біле Блота
Населені пункти та їхні частини
Біле Блота — гміна в Бидґозькому повіті Куявсько-Поморського воєводства
Біле Блота — село в гміні Домброва Моґіленського повіту Куявсько-Поморського воєводства
Біле Блота — село в гміні Біле Блота Бидґозького повіту Куявсько-Поморського воєводства
Біле Блота — село в гміні Єжево Свецького повіту Куявсько-Поморського воєводства
Біле Блота — село в гміні Бобровники Ліпновського повіту Куявсько-Поморського воєводства
Біле Блота — село в гміні Александрув-Куявський Александровського повіту Куявсько-Поморського воєводства
Біле Блота — частина села Теодорово в гміні Пйотркув-Куявський Радзейовського повіту Куявсько-Поморського воєводства
Біле Блота — частина села Лясоти в гміні Роґово Рипінського повіту Куявсько-Поморського воєводства
Біле Блота — частина села Тшебунь у гміні Дземяни Косьцерського повіту Поморського воєводства
Біле Блота — осада в гміні Слівиці Тухольського повіту Куявсько-Поморського воєводства
Примітки
|
1114730
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Кунцівська сільська рада
|
Кунцівська сільська рада — колишній орган місцевого самоврядування у Новосанжарському районі Полтавської області з центром у c. Кунцеве.
Населені пункти
Сільраді були підпорядковані населені пункти:
c. Кунцеве
с. Балівка
с. Вісичі
с. Ганжі
с. Собківка
Посилання
Кунцівська сільська рада на сайті Верховної Ради України
|
37640
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D1%80
|
Фазовий простір
|
Фазовий простір
Фáзовий прóстір — багатовимірний простір змінних динамічної системи.
Класична механіка
У гамільтоновій механіці координатами фазового простору є звичайні просторові координати (або узагальнені координати) частинок системи і їхні імпульси (або узагальнені імпульси).
Наприклад, фазовий простір для системи, що складається з однієї вільної матеріальної точки, має 6 вимірів, три з яких -- це три звичайні координати, а ще три -- це компоненти імпульсу. Відповідно, фазовий простір для системи з двох вільних матеріальних точок матиме 12 вимірів і т.д.
Багатовимірний простір, який складається лише із значень координат
матеріальних точок заведено називати координатним простором або конфігураційним простором.
Іншу складову частину фазового простору, яка є сукупністю значень
імпульсів матеріальних точок, називають імпульсним простором.
Суть поняття фазового простору полягає в тому, що поточний стан як завгодно складної системи, зображається в ньому однією єдиною фазовою точкою, а еволюція системи -- зміщеннями цієї точки, які називають фазовими траєкторіями. Крім того, найголовніше, рух цієї точки визначається простими рівняннями Гамільтона, що дозволяє робити висновки про поведінку найскладніших механічних систем.
Див. також Теорема Ліувіля
Дисипативні системи
Дисипативні системи описуються кінетичними рівняннями, в яких змінними можуть бути будь-які фізичні величини, наприклад, концентрації частинок певного роду, температура тощо. Багатовимірний простір, утворений цими змінними теж називають фазовим простором. Еволюція системи описується кривою в цьому просторі, яку називають фазовою траєкторією. Сукупність різних можливих фазових траєкторій називають фазовим портретом.
Квантова механіка
В квантовій механіці координати p та q фазового простору стають ермітовими операторами в гільбертовому просторі, проте
можуть в альтернативі зберігати класичну інтерпретацію. Наприклад, власні значення різних операторів можуть бути представлені у вигляді функцій
в новому алгебраїчному вигляді.
Фазовий простір дає можливість розбудови єдиного формалізму для класичної та квантової механіки.
Оператор еволюції формулюється в термінах дужок Пуасона; в квантовому випадку ці дужки є звичайним комутатором.
При цьому класична та квантова механіка будуються на одних і тих аксіомах; вони формулюються в термінах, які мають сенс
як в класичній, так і в квантовій механіці.
У кінетиці коливальних процесів
Простір, координатами
якого є величини, що характеризують поведінку динамічної
системи.
Джерела
, 516 с.
Посилання
Класична механіка
Синергетика
Механіка Гамільтона
|
3293076
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%81%D0%BA%D0%BE%20%28%D0%9C%D1%96%D1%87%D0%B8%D0%B3%D0%B0%D0%BD%29
|
Мареніско (Мічиган)
|
Мареніско (Мічиган)
Мареніско — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Гогібік штату Мічиган. Населення — 179 осіб (2020).
Географія
Мареніско розташоване за координатами (46.373716, -89.712017). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 8,93 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкали 254 особи в 113 домогосподарствах у складі 62 родин. Густота населення становила 28 осіб/км². Було 170 помешкань (19/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,2 %. Частка іспаномовних становила 0,4 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 16,5 % — особи молодші 18 років, 63,8 % — особи у віці 18—64 років, 19,7 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 45,7 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 120,9 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 128,0 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 22,2 % осіб, у тому числі 71,0 % дітей у віці до 18 років та 5,1 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 66 осіб. Основні галузі зайнятості: мистецтво, розваги та відпочинок — 27,3 %, роздрібна торгівля — 16,7 %, публічна адміністрація — 15,2 %.
Джерела
Переписні місцевості Мічигану
Населені пункти округу Гогібік (округ)
|
4859822
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Afif-Abad%20Garden
|
Afif-Abad Garden
|
Afif-Abad Garden, originally the Gulshan Garden, is a museum complex in Shiraz, Iran.
History
During the Safavid dynasty, it was used as a palace by the Safavid Kings.
In 1962, it was restored by the army. It now functions as a weapons museum.
Gallery
See also
Persian garden
Persian architecture
References
Houses completed in 1863
Museums in Iran
Architecture in Iran
Houses in Iran
Persian gardens in Iran
Buildings and structures in Shiraz
Tourist attractions in Shiraz
|
3198829
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%80%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Ларьковка
|
Ларьковка — селище у складі Сєровського міського округу Свердловської області.
Населення — 1395 осіб (2010, 1399 у 2002).
Національний склад населення станом на 2002 рік: росіяни — 92 %.
Примітки
Джерела
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Сєровського міського округу
Селища Свердловської області
|
41700
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Shot%20noise
|
Shot noise
|
Shot noise or Poisson noise is a type of noise which can be modeled by a Poisson process.
In electronics shot noise originates from the discrete nature of electric charge. Shot noise also occurs in photon counting in optical devices, where shot noise is associated with the particle nature of light.
Origin
In a statistical experiment such as tossing a fair coin and counting the occurrences of heads and tails, the numbers of heads and tails after many throws will differ by only a tiny percentage, while after only a few throws outcomes with a significant excess of heads over tails or vice versa are common; if an experiment with a few throws is repeated over and over, the outcomes will fluctuate a lot. From the law of large numbers, one can show that the relative fluctuations reduce as the reciprocal square root of the number of throws, a result valid for all statistical fluctuations, including shot noise.
Shot noise exists because phenomena such as light and electric current consist of the movement of discrete (also called "quantized") 'packets'. Consider light—a stream of discrete photons—coming out of a laser pointer and hitting a wall to create a visible spot. The fundamental physical processes that govern light emission are such that these photons are emitted from the laser at random times; but the many billions of photons needed to create a spot are so many that the brightness, the number of photons per unit of time, varies only infinitesimally with time. However, if the laser brightness is reduced until only a handful of photons hit the wall every second, the relative fluctuations in number of photons, i.e., brightness, will be significant, just as when tossing a coin a few times. These fluctuations are shot noise.
The concept of shot noise was first introduced in 1918 by Walter Schottky who studied fluctuations of current in vacuum tubes.
Shot noise may be dominant when the finite number of particles that carry energy (such as electrons in an electronic circuit or photons in an optical device) is sufficiently small so that uncertainties due to the Poisson distribution, which describes the occurrence of independent random events, are significant. It is important in electronics, telecommunications, optical detection, and fundamental physics.
The term can also be used to describe any noise source, even if solely mathematical, of similar origin. For instance, particle simulations may produce a certain amount of "noise", where because of the small number of particles simulated, the simulation exhibits undue statistical fluctuations which don't reflect the real-world system. The magnitude of shot noise increases according to the square root of the expected number of events, such as the electric current or intensity of light. But since the strength of the signal itself increases more rapidly, the relative proportion of shot noise decreases and the signal-to-noise ratio (considering only shot noise) increases anyway. Thus shot noise is most frequently observed with small currents or low light intensities that have been amplified.
Signal-to-Noise
For large numbers, the Poisson distribution approaches a normal distribution about its mean, and the elementary events (photons, electrons, etc.) are no longer individually observed, typically making shot noise in actual observations indistinguishable from true Gaussian noise. Since the standard deviation of shot noise is equal to the square root of the average number of events N, the signal-to-noise ratio (SNR) is given by:
Thus when N is very large, the signal-to-noise ratio is very large as well, and any relative fluctuations in N due to other sources are more likely to dominate over shot noise. However, when the other noise source is at a fixed level, such as thermal noise, or grows slower than , increasing N (the DC current or light level, etc.) can lead to dominance of shot noise.
Properties
Electronic devices
Shot noise in electronic circuits consists of random fluctuations of DC current, which is due to electric current being the flow of discrete charges (electrons). Because the electron has such a tiny charge, however, shot noise is of relative insignificance in many (but not all) cases of electrical conduction. For instance 1 ampere of current consists of about electrons per second; even though this number will randomly vary by several billion in any given second, such a fluctuation is minuscule compared to the current itself. In addition, shot noise is often less significant as compared with two other noise sources in electronic circuits, flicker noise and Johnson–Nyquist noise. However, shot noise is temperature and frequency independent, in contrast to Johnson–Nyquist noise, which is proportional to temperature, and flicker noise, with the spectral density decreasing with increasing frequency. Therefore, at high frequencies and low temperatures shot noise may become the dominant source of noise.
With very small currents and considering shorter time scales (thus wider bandwidths) shot noise can be significant. For instance, a microwave circuit operates on time scales of less than a nanosecond and if we were to have a current of 16 nanoamperes that would amount to only 100 electrons passing every nanosecond. According to Poisson statistics the actual number of electrons in any nanosecond would vary by 10 electrons rms, so that one sixth of the time less than 90 electrons would pass a point and one sixth of the time more than 110 electrons would be counted in a nanosecond. Now with this small current viewed on this time scale, the shot noise amounts to 1/10 of the DC current itself.
The result by Schottky, based on the assumption that the statistics of electrons passage is Poissonian, reads for the spectral noise density at the frequency ,
where is the electron charge, and is the average current of the electron stream. The noise spectral power is frequency independent, which means the noise is white. This can be combined with the Landauer formula, which relates the average current with the transmission eigenvalues of the contact through which the current is measured (labels transport channels). In the simplest case, these transmission eigenvalues can be taken to be energy independent and so the Landauer formula is
where is the applied voltage. This provides for
commonly referred to as the Poisson value of shot noise, . This is a classical result in the sense that it does not take into account that electrons obey Fermi–Dirac statistics. The correct result takes into account the quantum statistics of electrons and reads (at zero temperature)
It was obtained in the 1990s by Viktor Khlus, Gordey Lesovik (independently the single-channel case), and Markus Büttiker (multi-channel case). This noise is white and is always suppressed with respect to the Poisson value. The degree of suppression, , is known as the Fano factor. Noises produced by different transport channels are independent. Fully open and fully closed channels produce no noise, since there are no irregularities in the electron stream.
At finite temperature, a closed expression for noise can be written as well. It interpolates between shot noise (zero temperature) and Nyquist-Johnson noise (high temperature).
Examples
Tunnel junction is characterized by low transmission in all transport channels, therefore the electron flow is Poissonian, and the Fano factor equals one.
Quantum point contact is characterized by an ideal transmission in all open channels, therefore it does not produce any noise, and the Fano factor equals zero. The exception is the step between plateaus, when one of the channels is partially open and produces noise.
A metallic diffusive wire has a Fano factor of 1/3 regardless of the geometry and the details of the material.
In 2DEG exhibiting fractional quantum Hall effect electric current is carried by quasiparticles moving at the sample edge whose charge is a rational fraction of the electron charge. The first direct measurement of their charge was through the shot noise in the current.
Effects of interactions
While this is the result when the electrons contributing to the current occur completely randomly, unaffected by each other, there are important cases in which these natural fluctuations are largely suppressed due to a charge build up. Take the previous example in which an average of 100 electrons go from point A to point B every nanosecond. During the first half of a nanosecond we would expect 50 electrons to arrive at point B on the average, but in a particular half nanosecond there might well be 60 electrons which arrive there. This will create a more negative electric charge at point B than average, and that extra charge will tend to repel the further flow of electrons from leaving point A during the remaining half nanosecond. Thus the net current integrated over a nanosecond will tend more to stay near its average value of 100 electrons rather than exhibiting the expected fluctuations (10 electrons rms) we calculated. This is the case in ordinary metallic wires and in metal film resistors, where shot noise is almost completely cancelled due to this anti-correlation between the motion of individual electrons, acting on each other through the coulomb force.
However this reduction in shot noise does not apply when the current results from random events at a potential barrier which all the electrons must overcome due to a random excitation, such as by thermal activation. This is the situation in p-n junctions, for instance. A semiconductor diode is thus commonly used as a noise source by passing a particular DC current through it.
In other situations interactions can lead to an enhancement of shot noise, which is the result of a super-poissonian statistics. For example, in a resonant tunneling diode the interplay of electrostatic interaction and of the density of states in the quantum well leads to a strong enhancement of shot noise when the device is biased in the negative differential resistance region of the current-voltage characteristics.
Shot noise is distinct from voltage and current fluctuations expected in thermal equilibrium; this occurs without any applied DC voltage or current flowing. These fluctuations are known as Johnson–Nyquist noise or thermal noise and increase in proportion to the Kelvin temperature of any resistive component. However both are instances of white noise and thus cannot be distinguished simply by observing them even though their origins are quite dissimilar.
Since shot noise is a Poisson process due to the finite charge of an electron, one can compute the root mean square current fluctuations as being of a magnitude
where q is the elementary charge of an electron, Δf is the single-sided bandwidth in hertz over which the noise is considered, and I is the DC current flowing.
For a current of 100 mA, measuring the current noise over a bandwidth of 1 Hz, we obtain
If this noise current is fed through a resistor a noise voltage of
would be generated. Coupling this noise through a capacitor, one could supply a noise power of
to a matched load.
Detectors
The flux signal that is incident on a detector is calculated as follows, in units of photons:
where c is the speed of light, and h is the Planck constant. Following Poisson statistics, the photon noise is calculated as the square root of the signal:
The SNR for a CCD camera can be calculated from the following equation:
where:
I = photon flux (photons/pixel/second),
QE = quantum efficiency,
t = integration time (seconds),
Nd = dark current (electrons/pixel/sec),
Nr = read noise (electrons).
Optics
In optics, shot noise describes the fluctuations of the number of photons detected (or simply counted in the abstract) because they occur independently of each other. This is therefore another consequence of discretization, in this case of the energy in the electromagnetic field in terms of photons. In the case of photon detection, the relevant process is the random conversion of photons into photo-electrons for instance, thus leading to a larger effective shot noise level when using a detector with a quantum efficiency below unity. Only in an exotic squeezed coherent state can the number of photons measured per unit time have fluctuations smaller than the square root of the expected number of photons counted in that period of time. Of course there are other mechanisms of noise in optical signals which often dwarf the contribution of shot noise. When these are absent, however, optical detection is said to be "photon noise limited" as only the shot noise (also known as "quantum noise" or "photon noise" in this context) remains.
Shot noise is easily observable in the case of photomultipliers and avalanche photodiodes used in the Geiger mode, where individual photon detections are observed. However the same noise source is present with higher light intensities measured by any photo detector, and is directly measurable when it dominates the noise of the subsequent electronic amplifier. Just as with other forms of shot noise, the fluctuations in a photo-current due to shot noise scale as the square-root of the average intensity:
The shot noise of a coherent optical beam (having no other noise sources) is a fundamental physical phenomenon, reflecting quantum fluctuations in the electromagnetic field. In optical homodyne detection, the shot noise in the photodetector can be attributed to either the zero point fluctuations of the quantised electromagnetic field, or to the discrete nature of the photon absorption process. However, shot noise itself is not a distinctive feature of quantised field and can also be explained through semiclassical theory. What the semiclassical theory does not predict, however, is the squeezing of shot noise. Shot noise also sets a lower bound on the noise introduced by quantum amplifiers which preserve the phase of an optical signal.
See also
Johnson–Nyquist noise or thermal noise
1/f noise
Burst noise
Contact resistance
Image noise
Quantum efficiency
References
Electronics concepts
Noise (electronics)
Electrical parameters
Quantum optics
Poisson point processes
Mesoscopic physics
|
3247162
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Медвенка (значення)
|
Медвенка (значення)
Медвенка — назва кількох географічних об'єктів у Росії:
Медвенка — селище міського типу, адміністративний центр Медвенського району Курської області.
Медвенка — річка в Одинцовському районі Московської області, притока Москви-ріки.
|
882778
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%8F%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%20%D0%BB%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%BA
|
Рязанський державний обласний театр ляльок
|
Рязанський державний обласний театр ляльок — обласний державний ляльковий театр у місті Рязані Російської Федерації; один з осередків культури та дозвілля міста і області.
Загальні дані та будівля театру
Рязанський державний обласний театр ляльок міститься у спеціально зведеній за СРСР (1982) будівлі за адресою:
пл. Театральна, буд. 27, м. Рязань—390023 (Рязанська область, Російська Федерація).
Глядацька зала розрахована на 366 місць. Параметри сцени — 10,0 (ширина) х 9,0 (глибина) х 12,0 (висота) метрів. Крім основної сцени, театр має також малу, її глядацька зала розрахована на 80 місць.
Директор закладу — Кириллов Костянтин Геннадійович, художній керівник театру — заслужений діяч мистецтв РФ Шадський Валерій Миколайович.
З історії та діяльності театру
Театр ляльок у Рязані був створений к 1968 році на базі лялькової трупи Рязанської філармонії під керівництвом М. С. Хомкалової.
Спочатку спектаклі гралися в клубах, школах, палацах культури. У 1982 році театр отримав власну нову будівлю.
Від 1989 року Рязанський театр ляльок став ініціатором і організатором проведення Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Рязанские смотрины».
Колектив рязанських лялькарів гастролював у Франції, Німеччині, Голландії, Іспанії, Австрії, Норвегії, Швеції, Польщі, В'єтнамі, на Мадагаскарі і в Японії. Рязанський ляльковий є неодноразовим учасником театральних фестивалів театрів ляльок, у тому числі в 2007—09 роках — в Самарі, Пензі, Кургані і Митіщах.
Репертуар
Рязанський державний обласний театр ляльок за період свого існування поставив 140 прем'єрних спектаклів. У теперішній час (кінець 2000-х років) репертуарна колекція театру пропонує 30 вистав різних жанрів для дітей і дорослих.
Серед вистав чинної афіші (сезон 2010/2011):
для найменших глядачів:
для школярів:
для дорослих глядачів:
концертна програма «Совсем как люди»;
«Брат Чичиков» (Н. Садур);
«Двенадцать».
Виноски
Джерела та посилання
Вебсторінка театру
Рязанський державний обласний театр ляльок на Енциклопедія «Театральная Россия» (електронна версія)
Театрально-концертні організації (Рязанської області) на Офіційний сайт Уряду Рязанської області
Історія театру на Вебсторінка театру
Лялькові театри Росії
Культура Рязані
Театри, засновані 1968
Засновані в Росії 1968
|
13122807
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Zuheros
|
Zuheros
|
Zuheros is a mountain village located in the province of Córdoba, Spain. According to the 2006 census (INE), it has a population of 821 inhabitants. Nearby are scenic walking routes and the Murcielagos cave.
References
External links
Zuheros - Sistema de Información Multiterritorial de Andalucía
Photos of Zuheros
Information about the cave
Municipalities in the Province of Córdoba (Spain)
|
993886
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%BD%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Гранкін Сергій Юрійович
|
Гранкін Сергій Юрійович
Сергій Юрійович Гранкін (21 січня 1985) — російський волейболіст, олімпійський медаліст.
Виступи на Олімпіадах
Посилання
Досьє на sport.references.com
Уродженці Єсентуків
Російські волейболісти
Російські олімпійські чемпіони
Волейболісти на літніх Олімпійських іграх 2008
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 2012
Волейболісти на літніх Олімпійських іграх 2012
Олімпійські чемпіони з волейболу
Волейболісти на літніх Олімпійських іграх 2016
Російські бронзові олімпійські медалісти
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 2008
|
676887
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sin-Muballit
|
Sin-Muballit
|
Sin-Muballit was the father of Hammurabi and the fifth Amorite king of the first dynasty (the Amorite Dynasty) of Babylonia, reigning c. 1813-1792 or 1748-1729 BC (see Chronology of the Ancient Near East). He ruled over a relatively new and minor kingdom; however, he was the first ruler of Babylon to actually declare himself king of the city, and the first to expand the territory ruled by the city, and his son greatly expanded the Babylonian kingdom into the short lived Babylonian Empire.
Reign
Sin-Muballit succeeded his father Apil-Sin. No inscriptions for either king are known.
In Sin-Muballlit's 13th year, he repelled the army of Larsa, which was frequently in conflict with Babylon. In the 17th year of his reign, Sin-Muballit took possession of the city of Isin and his power grew steadily over time as evidenced by his building and fortifying a number of towns. He abdicated due to failing health.
See also
List of Kings of Babylon
References
18th-century BC kings of Babylon
First dynasty of Babylon
|
277081
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%81
|
Міконос
|
Міконос — острів в Кікладському архіпелазі. Розташований між сусідніми островами Тінос, Сірос, Парос і Наксос. Омивається водами Егейського моря. Площа — 85 км². Адміністративний центр — місто Міконос.
Загальні відомості
На острові немає скель і крутих круч. В основному він покритий низькими пагорбами, на яких розташовується багато сіл.
Основні галузі економіки: рибництво, будівництво і туризм. Діє Національний аеропорт острів Міконос.
Офіційним талісманом острова вважається рожевий пелікан Петрос.
Історія
Острів отримав свою назву від античного героя Міконоса. Згідно з міфологією Геракл винищив на острові гігантів, тіла яких скам'яніли і перетворилися на скелі острова.
Першими поселенцями острова були єгиптяни, потім крітяни, пізніше за них змінили вихідці з Афін. Міконос не уникнув долі всієї Греції, по ньому також пройшла хвиля завоювань, залишивши свої сліди в архітектурі.
Венеційці завоювали острів в 1207 році і панували тут, поки його в першій половині XVI століття не завоювали турки.
Міконос був звільнений в 1830 році, після війни за незалежність.
Демографія
Екскурсійні об'єкти
Парапортіані — декілька маленьких церков, присвячених Богородиці, що з'єлись воєдино;
Археологічний музей;
Етнографічний музей;
Морський музей Егейського моря;
Монастир Богородиці Турляні.
Примітки
Джерела
Михайло Іжик про Міконос
Mykonos island Greece, in2greece.com
Путівник по Міконосу
Кіклади
|
3395293
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D1%80%20%28%D0%92%D1%96%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B8%D0%BD%29
|
Плавер (Вісконсин)
|
Плавер (Вісконсин)
Плавер — селище в США, в окрузі Портедж штату Вісконсин. Населення — осіб (2020).
Географія
Плавер розташований за координатами (44.462020, -89.537971). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 27,93 км², з яких 26,80 км² — суходіл та 1,13 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкали особи в домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 434 особи/км². Було 5188 помешкань (186/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,5 %. Частка іспаномовних становила 3,2 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 25,3 % — особи молодші 18 років, 63,7 % — особи у віці 18—64 років, 11,0 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 35,9 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 96,3 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 94,7 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила долари для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 10,3 % осіб, у тому числі 11,8 % дітей у віці до 18 років та 8,9 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особа. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 22,1 %, роздрібна торгівля — 15,2 %, виробництво — 14,0 %.
Примітки
Джерела
Селища Вісконсину
Населені пункти округу Портедж (Вісконсин)
Населені пункти США, засновані 1844
|
3595853
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B0%20%28%D0%9B%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%BD%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Стара (Ленінградська область)
|
Стара (Ленінградська область)
Стара — присілок у Всеволожському районі Ленінградської області Російської Федерації.
Населення становить 12 018 осіб. Належить до муніципального утворення Колтушське сільське поселення.
Історія
Від 1 серпня 1927 року належить до Ленінградської області.
Населення
Примітки
Населені пункти Всеволожського району
|
3521075
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%B6%D1%96
|
Шалажі
|
Шалажі — село у Урус-Мартановському районі Чечні Російської Федерації.
Населення становить 5313 осіб (2019). Входить до складу муніципального утворення Шалажінське сільське поселення.
Історія
Згідно із законом від 14 липня 2008 року органом місцевого самоврядування є Шалажінське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Урус-Мартановського району
Села Чечні
|
4536164
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D1%81%D0%BF%D0%B0%D1%80%20%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%BE%D1%80%20%D0%B4%D0%B5%20%D0%99%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D1%81
|
Гаспар Мельчор де Йовелланос
|
Гаспар Мельчор де Йовелланос (нар. 5 січня 1744 — 27 листопада 1811) — іспанський державний діяч неокласичного періоду, письменник, філософ та одна з головних постатей епохи Просвітництва в Іспанії.
Біографія
Де Йовелланос народився місті Хіхон в Астурії. Він вивчав право в Ов'єдо, Авілі та в Мадридському університеті, після чого в 1767 став суддею з кримінальних справ у Севільї.
Його здібності були винагороджені тим, що в 1778 він отримав посаду судді в столиці, а в 1780 був прийнятий у військову раду. Він був членом (а з 1785 року — директором) Мадридського королівського економічного товариства друзів країни, освіченої філантропічної установи, створеної Карлом III, а також багатьох наукових асоціацій. В 1787 він написав свою найвідомішу економічну роботу: Informe en el expediente de ley agraria, опублікований в 1795 році.
Коли його друг Франсіско де Кабаррус потрапив у опалу, Йовелланос на знак протесту покинув Мадрид і провів 1790—1797 роки у свого роду вигнанні у рідному Хіхоні. Там він зайнявся літературною діяльністю, пов'язаною здебільшого з економікою.
Знову розпочавши суспільне життя у 1797 році, Йовелланос відмовився від посади посла в Росії, але прийняв посаду «міністра юстиції та милості», яку йому запропонував тодішній перший міністр Мануель Годой. Йовелланос та його друг Хуан Хосе де Аріас Сааведра не схвалювали політику Годоя та спробували змістити його, що вдалося лише на якийсь час.
У 1798 році Рок повернув собі владу і вплив, і Йовелланосу довелося знову відправитися в Хіхон.
Примітки
Посилання
Сторінка, присвячена Гаспару Мельчору де Ховельяносу 1744—1811
Іспанські письменники
Просвітителі
|
4089365
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%B9-%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96
|
Єксей-Марі
|
Єксей-Марі — присілок у складі Новотор'яльського району Марій Ел, Росія. Входить до складу Пектубаєвського сільського поселення.
Населення
Населення — 4 особи (2010; 8 у 2002).
Національний склад (станом на 2002 рік):
марійці — 100 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Новотор'яльського району
Присілки Марій Ел
|
21158839
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ochodza%2C%20W%C4%85growiec%20County
|
Ochodza, Wągrowiec County
|
Ochodza, Wągrowiec County
Ochodza is a village in the administrative district of Gmina Wągrowiec, within Wągrowiec County, Greater Poland Voivodeship, in west-central Poland. It lies approximately south-east of Wągrowiec and north-east of the regional capital Poznań.
References
Villages in Wągrowiec County
|
113377
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE
|
Омельченко
|
Омельченко — поширене українське прізвище, походить від імені Омелян, зменшуване Омелько, також Ємелян, Єма.
Носії
А
Омельченко Андрій Володимирович — український правник, доктор юридичних наук.
Омельченко Андрій Федорович (1926—1981) — український бандурист.
Омельченко Антон Лукич (1883—1932) — дослідник Антарктики, учасник Антарктичної експедиції Роберта Скотта
В
Омельченко Вадим Володимирович (1963) — український дипломат, Заслужений юрист України.
Омельченко Валерій Павлович (1980) — Народний депутат України 7-го скликання.
Омельченко Василь Іванович (1918—1988) — доктор технічних наук, заслужений діяч науки УРСР, Герой Соціалістичної Праці.
Омельченко Василь Миколайович — учасник антитерористичної операції, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня
Омельченко Віктор Семенович (нар 1944) — український перекладач, дипломат, член Національної спілки письменників України (1995).
Омельченко Віталій Миколайович (1975) — старший прапорщик Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни.
Г
Омельченко Григорій Васильович (1884—1947) — український педагог і літературознавець.
Омельченко Григорій Микитович (1911—2002) — останній лоцман дніпрових порогів, педагог, один із засновників дніпропетровської організації Народного руху України.
Омельченко Григорій Омелянович (1951) — народний депутат України з 2-го по 6-те скликання включно, кандидат юридичних наук, Герой України.
Д
Омельченко Данило Тихонович — солдат Збройних сил України, відзначився у ході російського вторгнення в Україну.
Омельченко Дмитро Іванович (1980-2021) — український балетмейстер.
І
Омельченко Іван Олексійович (1925—1982) — Герой Радянського Союзу.
Л
Омельченко Лев Євгенович (1922—2015) — російський шахіст і правник українського походження.
Омельченко Любов Дмитрівна — народна артистка України.
М
Омельченко Микола Григорович (1936) — народний депутат України 1-го скликання.
Омельченко Микола Михайлович (1930—2000) — український письменник, сценарист.
Омельченко Михайло Омелянович (?— після 1726) — козацький політичний діяч, родич дружини Семена Палія і його близький сподвижник.
О
Омельченко Олександр Володимирович (1987) — український футбольний арбітр.
Омельченко Олександр Олександрович (1938—2021) — київський міський голова (1996—2006), Герой України.
Омельченко Олександр Олександрович (1968) — український політик, син Олександра Омельченка.
Омельченко Олексій Сергійович (1989) — український футболіст, нападник клубу «Рух» (Винники).
П
Омельченко Петро Іванович (1894—1952) — український художник–графік.
Р
Омельченко Роман Миколайович (1973—2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Омельченко Роман Петрович (1982) — полковник Національної Гвардії України, учасник російсько-української війни.
Омельченко Руслана Ярославівна — українська лікарка, кандидатка медичних наук.
Т
Омельченко Тиміш Петрович (1895—1955) — підполковник Армії УНР.
Омельченко Тетяна Володимирівна (1990) — майстер спорту України міжнародного класу зі спортивних бальних танців, тренер та суддя міжнародних турнірів зі спортивного танцю.
Омельченко Тетяна Сергіївна (1994) — українська і азербайджанська борчиня вільного стилю, чотириразова бронзова призерка Чемпіонатів Європи.
Ф
Омельченко Федір Захарович (1865—1924) — український патоморфолог та мікробіолог.
Ю
Омельченко Юрій Анатолійович (* 1971) — український орієнтувальники, чемпіон світу зі спортивного орієнтування.
Див. також
Омельченки
Амельченко
Примітки
Прізвища на -енко
|
4271522
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Hardistiella%20montanensis
|
Hardistiella montanensis
|
Hardistiella montanensis — викопний вид круглоротих риб ряду міногоподібних. Існував у пізньому карбоні (приблизно 320 млн років тому). Викопні рештки риби знайдені у відкладеннях формації Вапняки Ведмежої затоки у Монтані (США).
Примітки
Круглороті
Риби кам'яновугільного періоду
Вимерлі тварини, описані 1983
|
1157759
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Daihatsu%20Charade
|
Daihatsu Charade
|
Daihatsu Charade
The Daihatsu Charade is a supermini car produced by the Japanese manufacturer Daihatsu from 1977 to 2000. It is considered by Daihatsu as a "large compact" or "supermini" car, to differentiate it from the smaller kei car compacts in its line-up, such as the Daihatsu Mira. In Japan, it offers buyers more interior space and a larger engine that allows for the car to also be used outside of urban areas. It replaced the Daihatsu Consorte, although the Charmant took over from the bigger-engined Consortes, and didn't share a platform with a Toyota product.
In China, the Daihatsu Charade was called Xiali and was produced by Tianjin FAW, under the registered mark of "China FAW". From September 1986 to 2009, it sold over 1.5 million units in that country. It also provided the basis for countless unlicensed Chinese copies, often depending on fibreglass moldings taken from the second generation Charade. Production ended in 2012.
First generation (G10, G20; 1977–1983)
The first generation (G10) appeared in October 1977. It was a front-engined front-wheel drive car, originally available only as a five-door hatchback, powered by a 993 cc three-cylinder, all-aluminum engine (CB20) with . Japanese market cars claimed JIS at 5,500 rpm. The three-door hatchback version ("Runabout"), introduced in the fall of 1978, received two small circular opera windows in the C-pillars. The Charade was a surprise best-seller in Japan, where ever tighter emissions standards had made many observers consider the one-litre car dead in the marketplace. The Charade became an overnight success and also became the Japanese "Car of the Year" for 1979.
The early G10 (Series 1) had round headlights and the later G10 (Series 2) had square headlights. The Series 2 was introduced in October 1980. Between the introduction in November 1977 and the end of production in December 1982, Daihatsu built 89,792 G10/G20 type Charades.
The Daihatsu Charade was very popular in Chile and some other Latin American countries during the 1970s and 1980s. Originally the same as in the rest of the world, later Chilean Charades (called G20s) came equipped with a downsleeved 843 cc version (CD) of Daihatsu's three-cylinder engine. This engine produced at 5,500 rpm and has also appeared in export versions of the Daihatsu Hijet. The G20 appeared in 1980 and was developed as a result of a Chilean decision to lower import tariffs on cars with engines of less than 850 cc in May 1979.
The G20 was able to run on low-octane fuel or even ethanol. The first G20 version (1978–1981) had round headlights, while the second generation G20 (sold from 1981 to 1984) received the same facelift as did the G10, meaning square headlights and slightly different rear lights. The three-door "Runabout" retained the larger 1-liter CB20 engine, and also received a five-speed manual transmission and a tachometer.
At 1981 Tokyo Motor Show, Daihatsu displayed a 1-liter turbo car concept in collaboration with Italian exotic sport car maker De Tomaso Automobili. This car was based on the 3-door Charade XTE and known as the Charade De Tomaso. This idea was later applied for mass production on the second generation.
Greece
The Greek Automeccanica company, founded in 1979, developed an off-road style torpedo design version of the Charade à la the Citroën Méhari. With a metal body, the "Daihatsu Zebra" used Daihatsu mechanicals, grille and headlights, and many other Daihatsu parts. Production began in 1981 and continued until 1985, by which point changing Greek tax laws meant that this "fun car" could no longer be registered as a commercial vehicle and the market evaporated. The very first cars used the Series 1 round headlights; these were changed to the square Series 2 units before the first year of production had ended. Automeccanica also assembled regular Charades.
Competition
In 1979, two G10 Charades competed in the 2400-kilometre Tour of Malaysia Rally and finished first and second. The G10 continued its competitiveness by winning the 2/1 class at 1981 Monte Carlo Rally while finishing 28th overall (out of 263 participants). They also won their class at the 1982 Safari Rally, where they finished 17th out of 72 starting cars.
Uruguayan driver Guillermo Viera driving his Daihatsu Charade G10 with his brother Agustín Viera as copilot, had competed several times in the 19 Capitals Historic Rally of Uruguay. In 2011 they finished 41st in the overall rank, in 2012 they finished 18th, in 2014 they finished 9th, and in 2016 they finished second overall with a tight final difference with the winners of only two hundredths of a second after nearly 50 hours of competition. They were ranked seventh overall and first in its class at the 500 miles rally of Entre Ríos in 2011. They went on to win Category A in the Uruguayan Championship of Historical Tourism in 2013.
Second generation (G11/21/26/30; 1983–1988)
The second generation (G11) was released in March 1983, again as a three- or a five-door hatchback. It featured several new variations of the three-cylinder 1.0-litre engines, including a turbocharged version and naturally aspirated diesel or turbodiesel engines. The new 1.0-litre diesel engine "CL" was tested on 1 September 1983. To demonstrate the reliability of the new diesel engine, a Charade thus equipped was taken for 10 non-stop laps around the Japanese archipelago; the run lasted 117 days.
The turbo diesel first appeared in the fall of 1984. The base Charades received the naturally aspirated, three cylinder, 993 cc CB-series engines with . takes around 15–17 seconds. Japanese market models had twin carburettors as standard, while most export versions received a single unit which made marginally less power. This generation has drag coefficient of .
In Chile (and some other Latin American countries) this generation was called the G21, and like the G20 before it, it was equipped with the smaller 843 cc three-cylinder "CD" engine. The G21 was sold between 1985 and 1990 approximately.
The Charade Turbo and Charade De Tomaso models had the upgraded 1.0-litre "CB" series engine, called the CB50 and CB60. The CB50 was fitted with a very small IHI turbocharger, which increased its power to (JIS) in Japanese market cars or CB60 producing (DIN) in European export models. The tiny turbocharger meant that an intercooler was not necessary. The suspension was lightly upgraded, with thicker anti-roll bars and slightly stiffer suspension, and the car also received alloy wheels rather than the standard steel items.
The turbo version was available in both bodystyles. Singaporean-market Charades received the same (JIS) engines as used in Japan. The Indonesian-built 5-door Charades (CKD and still labelled with Japanese "J" code on the VIN instead of Indonesian "MF-MK" VIN code) also received the same engines as its neighbor, the turbo model appeared in July 1986 and also the first turbo car to go on sale in the country.
There were high roofed versions available in some markets, either with the three- or five-door bodywork. This was called the "Dolphin Roof" in Japan. The three-door model was also available in a Van model for commercial use, offered with the naturally aspirated diesel or petrol engines and fitted with the higher roof. Depending on market requirements, the Charade Van was also available with blanked rear windows. To escape quotas and some of the ADR strictures, the high-roof van version was sold in Australia as the Daihatsu Charade Duet in parallel with the passenger models.
The G11 was produced with two front end treatments: with square headlights (Series 1) and with rectangular "cat's eye" shaped headlights (Series 2). The facelift was first presented in the summer of 1985. In Europe, the G11 underbody and various engines and transmissions also formed the basis for the Innocenti Minitre after Innocenti's contract with British Leyland expired. The G11 underpinnings continued to be used by the Italian automaker until 1992. Aside from four- and five-speed manuals a two-speed automatic option called the "Daimatic" was also available.
In Australia the range began with the high roofed two-seater, three-door CC model, while the rest of the range (CS, CX, CX-A, and turbo CX-T) had five-door bodywork.
Taiwanese assembly began in 1983 or 1984. In 1987 they also presented a locally developed longer notchback version of the five-door, similar to the Subaru Tutto and Nissan March Cubic, sold as the Daihatsu Skywing. Developing a model locally also gained the assembler a three percent tax subsidy. In New Zealand, the naturally aspirated petrol model was assembled locally at General Motors' plant in Trentham. The Turbo was also sold there, imported fully built-up.
In October 1985, at the 26th Tokyo Motor Show, Daihatsu introduced the 926R, a prototype of a mid engine Charade, developed together with De Tomaso and designed to take part in the World Rally Championship for cars under 1,300 cc. With a 1.4 equivalence factor for forced induction engines, this meant that the downsized engine was classified as being of 1296.4 cc. The 926R had a mid-mounted 926 cc twelve valve, twin-cam, turbocharged three-cylinder "CE" engine, moving the rear wheels through a five-speed manual transmission and delivering .
The 926R weighed and had wider fenders to cover the 205/225 15" wheels. However, following significant crashes in the 1985 championship, Group B was banned and the 926R project was called off. There was also a limited homologation series of 200 units Charade 926 Turbo launched in November, equipped with the SOHC 6-valve version of the 926 cc engine and producing (JIS).
For China, the G11 Charade was known as the Tianjin TJ730 as a CKD from 1986 to 1988. It was then replaced by the popular G100 Charade.
In South Africa, Alfa Romeo's local subsidiary assembled Daihatsu Charades beginning in March 1983. The only model available was the naturally aspirated petrol 1.0, with five doors and the high roof. Power is , and either a four- or five-speed manual transmission was available. These Charades were also exported to Italy to circumvent Italian laws hindering the import of Japanese cars. South African assembly ended in late 1985, when Alfa Romeo closed down their South African subsidiary. The Charade represented nearly half of Alfa Romeo's South African production in 1985.
Competition
The second generation Daihatsu Charade did see some rally usage. Charades (both Turbos and normally aspirated cars) were entered in the 1984 through 1988 Safari Rallys. They won the A5 class and runner-up in A6 class in 1984. In 1985 they won both A3 and B5 categories. The Charades were finished at 13th, 14th and 19th overall out of 71 contestants, impressive for the little car. In 1986 and 1987 the Charades won the A5 class. The Swiss Daihatsu importer campaigned a Charade Turbo in their national Group A rally championship in 1985, with Florence L'Huillier as a driver.
Third generation (G100; 1987–1993)
The third generation of the Daihatsu Charade (G100) debuted in January 1987. With styling by Daihatsu chief stylist Hiroshi Aoki and colleague Hideyuki Ueda, the more rounded design was able to reach a drag coefficient of .
It originally shipped with a carbureted or fuel injected naturally aspirated (CB23/36/37/90) and turbocharged (CB51/61) SOHC 6-valve 1.0-litre three-cylinder engines, also available as a diesel and turbodiesel (CL series). In New Zealand, this generation was available with a 846 cc ED10 three-cylinder engine. The little 1.0-litre diesel engine continued to be one of the most fuel efficient cars in the world at the time. At a steady , a Charade turbodiesel fitted with the five-speed manual transmission was capable of a claimed .
The turbocharged SOHC 6-valve 1.0-litre three-cylinder engine was discontinued in February 1988 (until mid 1989 for several export markets) and replaced with a 1.3-litre four-cylinder with single carburetor or fuel injection (HC-E/F). The four-cylinder was built with lightness in mind, featuring a hollow crankshaft and camshaft, and the weight of a four-cylinder car was no higher than a similarly equipped three-cylinder model.
Featuring fully independent suspension front and rear, either three-door or five-door hatchback body styles were originally offered. There was also a version with permanent four-wheel drive and the fuel injected 1.3-litre engine, called the TXF/CXF/Will (3/5-door, G112 chassis code). This version was also exported to a few countries, for example in Scandinavia and Switzerland.
A 1.0-litre twin-cam fuel injected intercooled turbo (CB70/80), named GTti and delivering was later added, only available as a three-door hatch. There were two different sport models available (both with G100S-FMVZ model codes), the GTti and the GT-XX. Both versions are mechanically identical, but the GT-XX features many added luxury items. These include full bodykit, lightweight 14-inch speedline alloys, air-conditioning, power steering, one-touch electric window down, and electric sunroof. Some of these options were also available to buy as optional extras on the GTti. Side-skirts were also fitted to many GTtis, but in some countries they were only sold as a dealer optional extra.
The GT-XX is much rarer than the GTti, mainly being sold in Japan, although some were exported and sold in other countries in small numbers. All GT-XXs have engine code CB70, whereas GTtis can have CB70 or CB80, depending on the country and region sold. There are no known differences with the actual engine internals, all CB70s feature catalyst emissions control systems.
Even some CB80s for Europe featured the catalyst, although UK cars did not. There are more than likely slight differences between the CB70 and CB80 ECU mapping, with CB70 cars quoted as producing compared to the CB80'''s . This is probably down to the CB70 having the ignition timing mapped more advanced to suit the higher octane fuel used in Japan.
A slight facelift in February 1989 gave the cars smoother style rear lights and reflector panel, a slightly longer tailgate top spoiler, increased 70 mm length for hatchback (except for GTti/GT-XX), longer front blinkers (except for GTti/GT-XX) and a revised interior trim with fabric also on the door trim panels. A four-door sedan later expanded the range in April 1989, sold as the Charade Social in Japan. This generation was discontinued in 1993 for most markets, but the sedan version continued to be available in Japan until May 1994.
North America
The third-generation car was sold in the United States for just five years, from 1988 through 1992. The car sold poorly, despite construction "as tight as a frozen head bolt" and attractive styling for the market segment, perhaps because of its high price, few dealerships, rough-running three-cylinder, and low performance (0- in 15 seconds). Toyota, which had recently procured a controlling interest in Daihatsu, retired the Daihatsu brand in the US market after an abbreviated 1992 model year, but continued to provide existing Daihatsu customers after-sales support through to at least 2002. Only the three-door hatchbacks and four-door sedans were available.
The North American Charade appeared in three different trim levels until 1989; the CES (base model), CLS, and CLX. For 1988, only a , 1.0-litre three-cylinder, fuel injected engine called the CB90 was available. For 1989, the CLS and CLX also became available with the more powerful 1.3-litre four-cylinder SOHC 16-valve fuel injected, all-aluminum HC-E engine. This, along with the new availability of an automatic transmission and an expansion of dealerships, provided a useful boost to sales for the year.
For 1990, the trim levels were reduced to just two, the SE (base) and top trim package SX. The four-door sedan model was new for 1990. Four-cylinder models were available with a five-speed manual gearbox or a three-speed automatic transmission, while three-cylinder models were offered with the manual transmission only. From 1988 to 1991, only 43,590 Charades were sold in the US.
Australia
In the Australian market, the GTti was unavailable and the turbocharged petrol Charade used the lower powered carbureted engine (CB61) from the previous generation. Quite a few GTtis and GT-XXs have been imported from Japan and have a good following. In Australia, the third generation was assessed in the Used Car Safety Ratings as providing "worse than average" protection for its occupants in the event of a crash and the second generation was assessed as "significantly worse than average".
Taiwanese assembly
Taiwanese assembly of the G100 began in 1989, although the Skywing liftback version of the G11 continued to be sold into 1990. It continued until local assembler Yu Tian went bankrupt in 1996 in the midst of a financial scandal.
Indonesian assembly
Daihatsu's subsidiary in Indonesia, Astra Daihatsu Motor, that was also producing the G10 and G11 Charades for local market also producing the G100 Charade starting in 1987. Initially, it was only available as a 5-door hatchback with carbureted 1.0-litre three-cylinder CB23 petrol engine from the previous generation with a single CX trim. This model did not have power windows, power steering, rear wiper, nor alloy wheels. In 1990, the 1.3-litre four-cylinder engined Winner 5-door hatchback and Classy SG Saloon sedan appeared. Unlike the basic CX, both Winner and Classy has better equipments such as power windows, power steering, electric mirrors, rear wiper for hatchback and alloy wheels. The facelifted hatchback model appeared in 1991 and the sales were stopped in 1993.
Due the high popularity of sedan segment in Indonesia before the 2000s, the Classy sedan continued to be produced with the same carbureted 1.3-litre HC-C four-cylinder engine. It was strange because the neighboring countries, such as Malaysia and Australia, received the more modern G200 Charade. In 1994, the Classy sedan received minor changes with the new honeycomb grill and small rear spoiler, sold as Classy Pro. In 1996, another minor changes with new dual tone colours and leather seats became available as Classy Royal until the production was stopped in 1998.
Competition
The G100 Charade had a limited albeit fairly successful rally career. Continuing its competitiveness in Safari Rally, it finished 2nd on its class or 12th overall behind Nissan March Turbo in 1988. It competed in the 1989 Lombard RAC Rally and finished at 4th place on its class or 32nd overall. In the 1990 Safari Rally, two Charade 1.3i models finished 1st and 2nd on its class, also 9th and 10th overall out of 59 contestants.
The GTti won another class honours in 1991 and 1992 Safari Rally and was able to mix it with some of the 2.0-litre cars and on occasion troubling some of the considerably more powerful 4WD cars. With the "turbo factor" increased to 1.7, the one-litre Charade was later forced into the same category as the 2.0-litre cars. The best result was in the 1993 Safari Rally, where Charade GT-XX models finished 5th, 6th, and 7th overall.
Fourth generation (G200; 1993–2000)
The fourth generation was introduced in January 1993, again with hatchback and (later) sedan bodies. The design was more conservative than that of the third generation model. Being somewhat larger than the predecessor, in spite of a marginally longer wheelbase, it was still very compact. Although the 1.0-litre engines were no longer offered in most markets, the 1.0L remained available in Australia and also in Brazil, where a lower tax rate for vehicles equipped with engines displacing less than 1.0 litres was in effect at the time, in the G202 Charade.
The G202 came equipped with the CB24 1.0-litre engine. The heads and emission hose layout differ from those of the earlier CB23''. The SOHC 1.3-litre became the base motor instead for most markets. The sedan, introduced in 1994, featured a 1.5-litre engine with optional 4WD. The bigger engines were available with hatchback bodywork. The four-wheel drive models received the G213 chassis code, while front-wheel-drive models had codes in the G200 range.
The diesel models were dropped in all markets where they had previously been available. In Australia, the fourth generation was assessed in the Used Car Safety Ratings as providing "worse than average" protection for its occupants in the event of a crash and the second generation was assessed as "significantly worse than average".
The turbocharged GTti version was replaced by a more conventional GTi with an SOHC 16-valve 1.6-litre engine. In the Japanese domestic market this version was named in honour of an Argentinian ex-racing driver Alejandro de Tomaso (the previous owner of Innocenti, who had worked closely with Daihatsu), including a racing-derived camshaft, and was capable of JIS in the Japanese market.
The export version, simply called "GTi", was detuned to DIN. De Tomaso added their own bodykit, Recaro seats, a Nardi Torino steering wheel, and Pirelli sports tires. A total of 120,000 Charade GTis were produced following this joint effort.
The Charade was restyled in 1996, only two years after release. It now had a "smiley face" grille and changed headlights, looking more like its Toyota sibling, the Starlet. It was produced until 2000, when it was replaced by the Sirion and Storia.
Nameplate use with other vehicles
In Australia, the name had previously been used for the L500 series of the Daihatsu Mira, which was sold there as the Daihatsu Charade Centro between March 1995 and 1998.
In 2003, the Charade name was resurrected in Europe, Australia, and South Africa, on a rebadged version of the Daihatsu Mira (L250). It was positioned one market segment below its previous generations and was available as a three- or five-door hatchback with a 1.0-litre inline-four engine. It has since been discontinued in Australia in 2006, due to Toyota retiring the Daihatsu nameplate there. The L250 series of the Daihatsu Mira was produced for other markets until 2007.
From 2007, Daihatsu in South Africa offered the Daihatsu Mira (L275) as the Charade in that market. Production ended around 2011.
Between 2011 and 2013, Daihatsu Europe brought the Thai-built Toyota Yaris (XP90) on the market as the Daihatsu Charade. This was the last Charade model introduced under the Daihatsu nameplate in Europe.
Chinese copies and derivatives
The Tianjin Xiali TJ730, based on the G11 Charade was built by FAW Tianjin from knock-down kits from 1986 to 1988. It was then replaced by the Xiali TJ7100 and TJ7100U, which were both based on the G100 and G102, respectively. The hatchback commenced production in 1988, while the sedan arrived in October 1990 for the 1991 model year. Both variants were produced up to 1997 and 1999 respectively where facelifted versions with more modern Toyota engines were put into production. The Xiali N3 commenced production in 2004, was given a minor facelift for 2008, and was facelifted again in 2012, with production ending soon after. It, however, is still displayed on the Tianjin FAW website as of 2018.
Production for most versions ended in 2006. The TJ7101AU and TJ7141AU continued production and were also known as the Junya (Junior) (from 2005) and Shenya (Senior) (from 2003) and came equipped with the 1-litre Daihatsu-based TJ376QE three cylinder or a 1.4-litre engine known as the 4GB1 with four cylinders (from 2005 onwards). The Shenya and Junya were both given a facelift for 2006 and continued until production ended in 2011.
All Xiali-based Charades had a 4-speed manual on early models and later models with a 5-speed manual gearbox as standard. The Xiali brand was defunct in 2015.
The Xiali was also used a taxicab in Beijing throughout the 1980s and 1990s coloured in a red livery with Chinese characters in white, and the fare was 1.2 yuan per kilometer, lower than Citroën Fukang whose fare was 1.6 yuan per kilometer. The Xiali taxi was retired from the taxi market in February 2006 in an effort to cut down pollution where the Hyundai Elantra replaced it. It was also available as a taxicab in its home city, Tianjin and Shanxi.
Chinese brand Ling Kong made a series of cars based on the Tianjin Xiali in exterior design and was known as the KJ6380. Available as a sedan, notchback and hatchback, the KJ6380 was available with three one litre four-cylinder engines known as the JL462, DA462 and 377Q-L. All variants were equipped with a 4-speed manual gearbox as standard. For the sedan, it has a 3800 millimetre length, 1510 millimetre width, 1480 millimetre height and sits on a 2460 millimetre wheelbase. Production started in 1988 and ended in 1995 after the company merged with Sanjiu Auto.
Another manufacturer based in Anhui called Anda'er made an MPV variant of the Xiali in 1996 known as the Anda'er AAQ 6370 along with other cars. The 1-litre TJ376QE engine came standard paired with a 4 speed manual gearbox. The MPV is 3750 millimetres long, 1580 millimetres wide, 1770 millimetres high and runs on a 2300 millimetre wheelbase. Kerb weight is 950 kilograms. The MPV was given a facelift in 2001 featuring a new set of lights and dashboard then ended production in 2003.
Chinese car brand China Motor Corporation, based in Beijing, made a car known as the Zhonghua with the codename CHB6401TA and was designed by Chinese designer Tang Jinsheng, with the body shape of made entirely out of plastic and was a licensed-built Tianjin Xiali derivative. An 800 cc three cylinder engine came standard producing 55 horsepower and 76 newton metres of torque paired to a 5 speed manual gearbox. Production for the Zhonghua started in 1996 and ended in 1999.
Geely also made a series cars based on the Xiali which were licensed by FAW Tianjin known as the Liangjing JL6360E1 for the hatchback, sold from 1998 to 2004, the Haoqing SRV and Pride station wagon, sold from 2002 to 2005 and 2002 to 2007 respectively, the Merrie (吉利美日)/MR303 notchback, sold from 2003 to 2006 and the Uliou (优利欧) sedan sold from 2003 to 2005. A pickup variant was introduced in 2001 and was known as JL1010N sold up to 2005. A panel van variant known as the JL5010X was sold from 2001 to 2004 which was replaced by the JL1010E1 and was sold from 2005 to 2007.
Notes
References
External links
Charade
Hatchbacks
Sedans
Cars introduced in 1977
Cars discontinued in 2012
1980s cars
1990s cars
2000s cars
|
124501
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chatham%2C%20New%20Hampshire
|
Chatham, New Hampshire
|
Chatham, New Hampshire
Chatham is a town in Carroll County, New Hampshire, United States. The population was 341 at the 2020 census. It is located in the White Mountains, and except for the southeastern corner, all of Chatham is in the White Mountain National Forest. The town is home to the Cold River national forest campgrounds.
History
Chatham was granted to Peter Livins and others on February 7, 1767, by colonial Governor Benning Wentworth. The town was named in honor of William Pitt, Earl of Chatham and Prime Minister of Great Britain, who had recently led Britain to victory in the Seven Years War. Chatham was regranted in 1770 by his nephew, Governor John Wentworth, to a group including Samuel Langdon, president of Harvard College and creator of the "Blanchard Map" of the North Country. Part of Conway was annexed in 1829.
Geography
According to the United States Census Bureau, the town has a total area of , of which are land and , or 0.96%, are water. The highest point in Chatham is the summit of South Baldface, with an elevation of above sea level. Sable Mountain, elevation , is in the west, and Robbins Ridge crosses the center of Chatham from east to west. Upper Kimball Pond is in the southeast, and Basin Pond in the northeast. Chatham lies fully within the Saco River watershed.
An article in Statistics and Gazetteer of New-Hampshire (1875) stated,
"Carter's Mountain rises so high between this town and Jackson as to prevent the opening of a highway, and the people of the respective towns, in their intercourse, are obliged to pass through a portion of Maine. Kiarsarge [sic], in the south-west corner of the town, has...upon the summit...a commodious house for the accommodation of visitors. The views from this mountain are grand and very extensive. In the north-west corner is Baldface Mountain. Teams can be driven nearly to its summit. From the crest of this mountain the Tip-Top House on Mount Washington can be seen, also the ocean." "Kiarsarge" (now Kearsarge North) and Baldface are now accessible only by hiking trails, and the summit of Kearsarge North has a lookout tower but no other structures. The views are still as extensive as before. Access to the town of Jackson continues to be partially through Maine, by taking Maine State Route 113 south to the Fryeburg area, then traveling west through Conway. Route 113, leading north, crosses into New Hampshire in the North Chatham part of town, then curves back into Maine to cross the mountains in Evans Notch and descend north to U.S. Route 2 in Gilead, Maine.
Chatham is a pene-enclave, functionally accessible to neighboring New Hampshire towns only by traveling through Maine first.
Adjacent municipalities
Bean's Purchase (north)
South Oxford, Maine (northeast)
Stow, Maine (east)
Fryeburg, Maine (southeast)
Conway (south)
Bartlett (southwest)
Jackson (west)
Demographics
As of the census of 2000, there were 260 people, 107 households, and 71 families residing in the town. The population density was . There were 253 housing units at an average density of . The racial makeup of the town was 98.08% White, 1.15% from other races, and 0.77% from two or more races.
There were 107 households, out of which 29.0% had children under the age of 18 living with them, 57.0% were married couples living together, 5.6% had a female householder with no husband present, and 33.6% were non-families. 27.1% of all households were made up of individuals, and 8.4% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.43 and the average family size was 2.94.
In the town, the population was spread out, with 24.6% under the age of 18, 4.2% from 18 to 24, 30.0% from 25 to 44, 30.4% from 45 to 64, and 10.8% who were 65 years of age or older. The median age was 41 years. For every 100 females, there were 106.3 males. For every 100 females age 18 and over, there were 106.3 males.
The median income for a household in the town was $37,188, and the median income for a family was $40,156. Males had a median income of $22,188 versus $20,313 for females. The per capita income for the town was $15,317. About 13.3% of families and 15.4% of the population were below the poverty line, including 23.9% of those under the age of eighteen and none of those 65 or over.
References
External links
New Hampshire Economic and Labor Market Information Bureau Profile
Towns in Carroll County, New Hampshire
Towns in New Hampshire
1767 establishments in New Hampshire
|
4732273
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%B0%D0%BF%D1%83%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Салангана папуанська
|
Салангана папуанська (Aerodramus papuensis) — вид серпокрильцеподібних птахів родини серпокрильцевих (Apodidae). Ендемік Нової Гвінеї.
Опис
Довжина птаха становить 14 см. Верхня частина тіла рівномірно коричнева, дещо блискуча. Нижня частина тіла темна, горло сріблясто-сіре. Пера на потилиці білі з чорними кінчиками. Хвіст виїмчастий, з неглибоким розрізом. Лапи покрити густим оперенням, на них є три пальці. а не чотири, як у інших саланган.
Поширення і екологія
Папуанські салангани мешкають на півночі Нової Гвінеї, як на території Індонезії, так і на території Папуа Новій Гвінеї. Зокрема, вони спостерігалися в долині річки , на півночі Судірманських гір і поблизу Джаяпури, а також, за непідтвердженими свідченнями, на схід до півострова Гуон. Зграї папуанських саланган, які нараховували до 20-30 птахів, спостерігали високо в повітрі над тропічними лісами, і низько над озерами і лагунами, на висоті до 2400 м над рівнем моря. Ймовірно, вони гніздяться в печерах. Живляться комахами, яких ловлять в польоті.
Примітки
Джерела
Chantler, Phil & Driessens, Gerald (2000) Swifts: a Guide to the Swifts and Treeswifts of the World, 2nd ed., Pica Press, East Sussex.
Серпокрильцеві
Птахи, описані 1941
Птахи Нової Гвінеї
Ендемічна фауна Нової Гвінеї
|
3185251
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B4%D0%B5%D0%B1%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Здебський Юрій Вікторович
|
Здебський Юрій Вікторович
Юрій Вікторович Здебський (24 грудня 1972, с. Любар, Житомирська область) — український полковник, ветеран військової служби. Начальник відділу по роботі з персоналом Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України. Народний депутат України IX скликання.
Життєпис
Закінчив Харківський військовий університет (спеціальність «Математичне забезпечення автоматизованих систем управління»). Здебський отримав кваліфікацію офіцера управління оперативно-тактичного рівня в Національній академії прикордонних військ України імені Б. Хмельницького.
За час проходження служби займав посади різного рівня від командира нижчого рівня до заступника командира військової частини, начальника відділу регіонального управління та помічника начальника регіонального управління.
З 2014 по 2016 рік брав участь в антитерористичній операції на ділянках Донецької та Луганської областей. За результатами проходження служби відзначений відомчими та державними нагородами.
У серпні 2018 року (за вислугою повних 28 календарних років) у званні полковника звільнився із військової служби.
Кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на парламентських виборах у 2019 році (виборчий округ № 172, частина Індустріального, частина Московського районів м. Харкова). На час виборів: тимчасово не працює, проживає в м. Харкові. Безпартійний.
З 2019 року народний депутат України та член Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
Скандали
У березні 2022 року, під час повномасштабного вторгнення РФ до України, помічника Здебського, відставного ветерана військової служби Ігоря Гармашова, було затримано СБУ. Його в лютому 2014 року було завербовано представниками ФСБ РФ, і він до лютого 2022 року допомагав ворожій розвідці у здійсненні підривної діяльності проти України.
За словами нардепа Гармашов працював на громадських засадах, робочого місця в комітеті й допуску до держтаємниці не мав. За даними Здебського, Гармашов був секретарем групи з прикордонної діяльності та працював із відкритими даними, пов'язаними з кордоном.
Нагороди
Грамота Харківської обласної ради
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Полковники (Україна)
Уродженці Любара
Народні депутати України 9-го скликання
ЗеКоманда
Випускники Національного університету оборони України
Випускники Харківського військового університету
Військовослужбовці прикордонної служби України
Політики XXI століття
Виборчий округ 172
|
746890
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B5%20%28%D0%96%D0%B5%D1%80%29
|
Розе (Жер)
|
Розе (Жер)
Розе — муніципалітет у Франції, у регіоні Окситанія, департамент Жер. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 590 км на південь від Парижа, 90 км на захід від Тулузи, 25 км на північний захід від Оша.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Південь-Піренеї. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Окситанія.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 58 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 129,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Розе на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Жер
Примітки
Муніципалітети департаменту Жер
|
19104380
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Spilosoma%20urticae
|
Spilosoma urticae
|
Spilosoma urticae, the water ermine, is a moth of the family Erebidae. It is found in temperate belt of the Palearctic realm like similar Spilosoma lubricipedum, but prefers drier biotopes. So, S. urticae is more abundant in steppes and it is the single Spilosoma species in Central Asia.
The wingspan is 38–46 mm. The length of the forewings is 18–22 mm. Hindwings always without black dots. Antennae branches are very short in males, they are equal and not more than twice longer than the antenna stem diameter (this is the best distinguishing character from Spilosoma lubricipeda). The moth flies April to October depending on the location.
The larvae feed on Rumex hydrolapathum, Mentha aquatica, Iris pseudacorus, Lysimachia vulgaris, Jacobaea vulgaris and Pedicularis sylvatica.
External links
Water ermine on UKMoths
Fauna Europaea
Lepidoptera of Belgium
BOLD Systems
Encyclopedia of Life
Biodiversity Heritage Library
"Spilosoma urticae (Esper, 1789)" at Markku Savela's Lepidoptera and Some Other Life Forms (funet)
Vlindernet.nl
urticae
Palearctic Lepidoptera
Moths described in 1789
Taxa named by Eugenius Johann Christoph Esper
|
2078246
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%80%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D0%BD%20%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%20%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Турянин Роман Федорович
|
Турянин Роман Федорович
Роман Федорович Турянин (5 травня 1970, Мукачеве) — український співак, тенор, Заслужений артист України (08.11.2017), учасник вокальної формації Піккардійська терція. Син музиканта Федора Турянина.
Одружений. Дружина — Надія, скрипалька; мають п'ятьох дітей.
Посилання
Роман Турянин — біографія
Музиканти Мукачева
Українські співаки
Заслужені артисти України
Співаки Львова
Уродженці Мукачева
|
555927
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%97-%D1%81%D1%8E%D1%80-%D0%A0%D1%83%D0%B2%D1%80
|
Меї-сюр-Рувр
|
Меї-сюр-Рувр — муніципалітет у Франції, у регіоні Бургундія-Франш-Конте, департамент Кот-д'Ор. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 250 км на південний схід від Парижа, 39 км на захід від Діжона.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 86 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 180,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Меї-сюр-Рувр на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Кот-д'Ор
Примітки
Муніципалітети департаменту Кот-д'Ор
|
10092893
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Astronauts
|
The Astronauts
|
The Astronauts (Polish: Astronauci) is the first science fiction novel by Polish writer Stanisław Lem published as a book, in 1951.
To write the novel, Lem received advance payment from publishing house Czytelnik (Warsaw). The book became an instant success and was translated into several languages (first into Czech, which was published in 1956). This success convinced Lem to switch to the career of a science-fiction author.
The Astronauts, written for the youth, is set in the Communist utopian future. To get it published under the communist regime in Poland, Lem had to insert frequent references to the ideals of communism. Decades later, Lem declared about The Astronauts:
The inability to ever understand alien civilizations, a frequent theme of Lem's future works, appears here for the first time.
Plot summary
The introduction describes the fall of the Tunguska meteorite (1908) and the subsequent expedition of Leonid Kulik. The hypothesis about the crash of a spaceship is mentioned.
Fast-forward to the year 2003. Communism has emerged as the worldwide form of government and humankind, freed from oppression and chaos, is engaged in gigantic engineering projects such as irrigation of the Sahara Desert, construction of a hydro-energetic plant over the Strait of Gibraltar, and the ability to control the climate. The latest project is to thaw the Antarctic and Arctic regions by artificial nuclear-powered "suns" circling above.
During the preparation of earthworks in the Tunguska area, a strange object is found and later identified as an extraterrestrial data record. The record contains details about the travel of a spaceship from Venus (which crashed in Tunguska) and the data record ends with an ominous message: "After two rotations the Earth will be radiated. When the radiation intensity drops to half, the Great Movement will commence." Scared, the government of the Earth (consisting of scientists) decides to send a newly built spaceship, the Kosmokrator (equipped with a vacuum tube-based computer called Marax) to Venus.
After a few weeks, the international crew of the Kosmokrator arrives on Venus but finds no traces of life, only strange, half-destroyed technological structures like the "White Globe", a giant anti-gravity device.
It turns out that Venus was inhabited by a warlike civilization planning to occupy the Earth. However, before they managed to destroy life on Earth, they themselves perished in a nuclear civil war, leaving only ruins of cities and scattered electronic records.
The narrator for a large part of the book is the Kosmokrator's pilot, Robert Smith, a mountaineer (and former participant in a Kangchenjunga expedition) with African-American roots.
Film adaptations
In 1960 the film Der Schweigende Stern (The Silent Star, Milcząca Gwiazda in Polish), based on the novel, was shot in East Germany and was directed by Kurt Maetzig. Lem was extremely critical of the film. In 1962 a shortened, 79 minute version of the film was released in the United States by Crown International Pictures; it was dubbed into English and carried the title First Spaceship on Venus.
Analysis
In order to appease the communist censors, Lem had to include some "ideologically correct" content; which in the case of this novel include a mention that Venusian civilization's destruction was a result of capitalism.
Footnotes
External links
List of published Lem's novels in all languages
Astronauts book page on Stanisław Lem's official site
1951 novels
1951 science fiction novels
Czytelnik books
Fiction set in 1908
Fiction set in 2003
Novels by Stanisław Lem
Novels first published in serial form
Novels set on Venus
Polish novels
Polish science fiction novels
Space exploration novels
Works originally published in Polish magazines
|
277308
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%81%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B0
|
Усумасінта
|
Усумасінта — річка у Центральній Америці. Протікає південно-східною частиною Мексики і північним заходом Гватемали. Її загальна довжина становить 960 км, сама річка відноситься до найбільш повноводних річок Центральної Америки. Утворюється в результаті збігу річок Пасьйон і Салінас, обидві з яких виникають в Гватемалі. Усумасінта утворює межу між Гватемалою і мексиканським штатом Чіапас. Нижче за течією Усумасінта перетинає штат Табаско і впадає в Мексиканську затоку. На березі Усумасінти розташовані руїни стародавнього міста мая Яшчилана.
Примітки
Річки Мексики
Річки Гватемали
Географія Табаско
Географія Чіапасу
|
45418435
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Iris%20sintenisii
|
Iris sintenisii
|
Iris sintenisii is a species in the genus Iris, in the subgenus Limniris and in series Spuriae, with tall thin stems, violet-blue flowers and long grass-like leaves. It is a rhizomatous perennial plant, from grass meadows (including steppe) parts of Europe, Russia, and Turkey. It is cultivated as an ornamental plant in temperate regions.
Description
Iris sintenisii is intermediate in appearance and form, between Iris graminea and a small Iris spuria.
It has thin (or slender), wiry (or hard), short rhizomes.
That are covered with the brown, fibrous remains of the last seasons leaves.
Over time it forms many branches to create a tight clumps or tussocks.
It has linear, glaucous green to dark green, rigid, acuminate (tapering to a long point), grass-like leaves. They are often described as evergreen. They have clear pronounced veins. They can grow up to between long, and 0.3–0.5 cm wide. The leaves often exceed the height of the flower stems.
Iris sintenisii is smaller than Iris graminea. It has cylindrical or slightly compressed, unbranched stems. They can grow up to between long.
The stems have 2–3, green spathes, (leaves of the flower bud), that are 3.5–7.5 cm long. The leaves are all keeled. The inner leaves are slightly longer the outer leaves.
The stems or peduncle hold 1 or 2, terminal (top of stem) flowers, between late spring and summer, between June and July.
The flowers are similar in form to Iris graminea but in different shades of colour.
The flowers are not scented, and can be up in diameter, and come in shades of violet-blue, blue-purple, blue, purple, and violet.
It has 2 pairs of petals, 3 large sepals (outer petals), known as the 'falls' and 3 inner, smaller petals (or tepals, known as the 'standards'. The slender falls are slightly panduriform (shaped like a fiddle). They have a rounded or ovate/elliptic blade, measuring 1.3–1.4 cm long and 0.9–1.3 cm wide. Then they have a narrowing before a long oval haft (connecting to the stem), measuring 2.5–3 cm long and 0.3–0.5 cm wide. The haft is veined with red-purple.
They are white or cream, heavily veined violet-blue or purple.
It has single coloured (violet-blue to blue-purple), upright standards that are oblanceolate and 3–4 cm long and 0.4–0.5 cm wide.
It has single coloured (violet-blue to blue-purple), style branches, that are 2.6–2.8 cm long and 0.5–0.6 cm wide, with recurved lobes. It has a small slender ovary 1–2 cm long, with a slender beak. It also has small, triangular crests.
This iris is uniquely pollinated by ants, as the flowers secrete nectar at the base of the petals.
After the iris has flowered, it produces an oblong, seed capsule, 1.5 cm long and 1 cm wide. It also has a slender beak appendage up to 2 cm long.
Genetics
As most irises are diploid, having two sets of chromosomes, this can be used to identify hybrids and classification of groupings.
It has been counted several times; 2n=16, ex Randolph and Mitra 1956, Lenz, Bulletin of the American Iris Society169: 55. 1963; 2n=16, 32 Simonet 1934; 2n=16, Lenz 1963 and 2n=16, Popova, M., & I. Cesmedziev, (1975 & 1976).
Normally the chromosome count is recorded as 2n=16, 32.
In 2013, a study was carried out on the morphological and anatomical properties of Iris iberica subsp. elegantissima and Iris sintenisii were investigated. The cross-sections of root, scape and leaf parts of the plant were examined. During the anatomical studies, the wall thickenings of the endodermal cells were found to be three-sided. Leaf features, such as papillae, metaxylem number in the root and arrangement of vascular bundles can be used as distinguishing characters for the Iris species.
Taxonomy
It is known as Sintenis-Schwertlilie in Germany.
It has the common name of Sintenisa iris. The Latin specific epithet sintenisii refers to Paul Sintenis, a botanical collector.
Specimens were first collected by Sintenis from the Dobrudja district, (of Bulgaria) on the western coast of the Black Sea, to the south of the mouth of the Danube. It was then published and described by Victor Janka von Bules in 'Természetrajzi Füz' (printed in Budapest) Vol.1 on page 244 in 1877.
In 1994, it was given an Award of Garden Merit (AGM). It was then verified by United States Department of Agriculture Agricultural Research Service on 4 April 2003, and is an accepted name by the RHS.
Distribution and habitat
Iris sintenisii is native to temperate regions of Asia Minor, eastern Europe and south eastern Europe.
Range
It is found in Turkey (Asia Minor).
Within Europe, it is found in Albania, Bulgaria, Romania, and parts of former Yugoslavia.
It is also found within the south western parts of the Russian Federation or USSR.
It is also found in North Macedonia.
One reference mentions France and Ukraine, but these could be naturalized populations.
Habitat
Iris sintenisii grows in dry grass meadows (including steppes), on scrubland, and at the edges of forests.
It can be found at altitudes of between 900–1500m above sea level.
It can though be difficult to spot within meadows, after flowering as the leaves are very grass-like.
Cultivation
It is hardy to between USDA Zone 5a (−28.8 °C (−20 °F)) to USDA Zone 9b (−3.8 °C (25 °F)). It is also in European Zone H2. It can tolerate temperatures as low as −18 °C. It is hardy in the UK, although within Russia, it is not hardy in St Petersburg, but thrives in the Botanical Garden of Stavropol.
It prefers to grow in well-drained soils, that do not dry out during the summer. The shallow roots do not like intense summer heat, which dries out the soil. They are tolerate of soils containing limestone. They can grow in neutral to alkaline soils (with a pH level of between 6.6 and 8.5).
The like to grow in positions in full sun or partial shade.
During the summer or growing season, the iris requires lots of moisture to bloom. But care must be taken not to over-water.
They can be grown in a rock garden or rockery, or in the front of a flower border. They are also suitable for use growing in trough or sink gardens (using old large disused sinks).
Care must be taken when weeding during the autumn and early spring, as the leaves are very similar to grass.
Propagation
Irisi sintenisii can be propagated by division or by seed growing. Since, like many other spuria irises, it resents root disturbance, also the roots are very vulnerable to damage during clump division. It should be propagated by seed. The seeds can be collected from the capsules, when ripe and should be sown direct into clear soil, outdoors or into pots. The young seedlings can then be transplanted either during the beginning of spring or at the start of autumn (fall). They should be plant with a planting distance of 40 cm, as they do not like root competition. This species, which is pollinated by ants, is closely related to Iris graminea.
Toxicity
Like many other irises, most parts of the plant are poisonous (rhizome and leaves), if mistakenly ingested can cause stomach pains and vomiting. Also handling the plant may cause a skin irritation or an allergic reaction.
Hybrids and cultivars
For a long while Iris brandzae was considered a subspecies of Iris sintenisii, but it is now classified as a separate species.
Other known cultivars are 'Sintenissii Uromovi' and 'Topae'.
References
Sources
Davis, P. H., ed. 1965–1988. Flora of Turkey and the east Aegean islands.
Goulandris and Goulimis, 1969. Wild flowers of Greece, 185.
Mathew, B. 1981. The Iris. 116.
Tutin, T. G. et al., eds. 1964–1980. Flora europaea.
Grey Wilson and Mathew, 1981. Bulbs l28.
External links
Several images of the iris
2 images of the iris
sintenisii
Flora of Southeastern Europe
Flora of Russia
Garden plants of Europe
Plants described in 1877
|
4274873
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D0%B1-%D1%88%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B7%D1%8C%D0%BE%D0%B1%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9
|
Медолюб-шилодзьоб західний
|
Медолюб-шилодзьоб західний (Acanthorhynchus superciliosus) — вид горобцеподібних птахів родини медолюбових (Meliphagidae).
Поширення
Ендемік Австралії. Поширений на південно-західному куті Західної Австралії. Трапляється від міста Джуріен-Бей на південь до затоки Ізраеліт. Мешкає у відкритих лісах, чагарниках та пустках.
Опис
Дрібний медолюб із тонким вигнутим дзьобом. Тіло завдвожки від 12 до 16 см, вагою 8-11 г. Самці трохи більші за самиць. Самець темно-оливково-сірий зверху з каштановою потилицею. Горло і груди каштанові, окантовані знизу білою та чорною смугами; живіт сірий. Він має білу брову і чорну маску, а також біле пір'я внизу хвоста, яке помітне під час польоту. Самиця тьмянішого забарвлення з блідо-рудою потилицею та сірими горлом і грудьми без окантовки.
Спосіб життя
Живиться нектаром, переважно з квіток дерева Banksia ilicifolia. Годується в нижній частині крони, щоб уникнути конфліктів з більшими та агресивнішими медолюбами. Розмножується, переважно, з вересня по січень. Самиця будує чашоподібне гніздо з кори, трави, стебел рослин і пуху серед гілок низького куща або дерева. Відкладає 1-2 яйця. Пташенята годуються обома батьками і оперяються через 15 днів.
Примітки
Посилання
Western spinebill media on the Internet Bird Collection website
Western spinebill vocalizations on the Macauley Library's (Cornell Laboratory of Ornithology) website
Медолюбові
Птахи, описані 1837
Ендемічні птахи Австралії
|
722017
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%88%20%D0%BA%D0%BB%D0%B8%D1%87%20%28%D0%90%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%29
|
Наш клич (Аргентина)
|
Наш клич (Аргентина)
«Наш клич» — двомовний (іспанською та українською мовами) часопис української діаспори в Аргентині. Виходить періодично, раз на два місяці.
Заснований Товариством «Відродження» в Аргентині, щоб знайомити читачів Аргентини з життям української громади в цій країні та заради розвитку суспільного життя українців в Аргентині. Містить новини з України, статті про Україну і світ, діяльність української громади в Аргентині та світі, культурно-гуманітарні питання та питання історії України тощо.
У 1947—1963 роках редактором і директором видання «Наш клич» був Євген Онацький.
Серед видавців часопису — Кравець Сидір.
Посилання
Сайт товариства «Відродження» в Аргентині
Примітки
Журнали української діаспори в Аргентині
|
1040422
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%27%D0%90%D0%BB%D0%BA%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F-%D0%B4%27%D0%90%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%80
|
Л'Алкерія-д'Азнар
|
Л'Алкерія-д'Азнар, Алькерія-де-Аснар (валенс. L'Alqueria d'Asnar (офіційна назва)) — муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Валенсія, у провінції Аліканте. Населення — особи (2010).
Географія
Муніципалітет розташований на відстані близько 340 км на південний схід від Мадрида, 47 км на північ від Аліканте.
Демографія
Галерея зображень
Посилання
www.lalqueriadasnar.es
Л'Алкерія-д'Азнар, статистичні дані
Примітки
Муніципалітети провінції Аліканте
|
4023939
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%83%D0%B0%D0%BD%20%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%BE%D1%81%20%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA
|
Хуан Карлос Масник
|
Хуан Карлос Масник (2 березня 1943 — 23 лютого 2021) — уругвайський футболіст польського походження, який грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. Виступав, зокрема, за клуб «Насьйональ», а також національну збірну Уругваю.
Клубна кар'єра
Народився 2 березня 1943 року. Вихованець клубу «Пеньяроль» (Мерседес), у футболці якого виступав у Терсера Дивізіоні. У дорослому футболі дебютував 1963 року виступами за команду «Насьйональ», в якій провів два сезони, взявши участь у 31 матчі чемпіонату.
У 1965 році приєднався до «Серро», у складі якого виступав до 1967 року. У 1967 роцінетривалий період часу виступав за американський «Нью-Йорк Скайлайнерс». З 1968 по 1970 рік захищав кольори аргенинського клубу «Хімнасія і Есгріма», у футболці якого зіграв 88 матчів у національному чемпіонаті та відзначився 5-ма голами.
У 1971 році повернувся на батьківщину, де підсилив столичний «Насьйональ», за який виступав до 1974 року. У 1971 та 1972 роках разом з «Болсос» виграв чемпіонат Уругваю. У 1971 році разом з «Насьйоналем» виграв Кубок Лібертадорес, обігравши в фіналі аргентинський «Естудьянтес» (Хуан відзначився голом у третьому фінальному матчі (1:0), чим допоміг уругвайцям виграти вирішальний матч). У грудні 1971 року зіграв в обох фінальних матчах проти «Панатінайкоса» та допоміг клубу з Монтевідео виграти Міжконтинентальний кубок. Також виходив на поле в стартовому складі в липні та листопаді 1972 року в поєдинку Міжамериканського кубку проти мексиканського «Крус Асуль», чим допоміг «Насьйоналю» завоювати черговий трофей. У 1973 та 1974 роках залишався капітаном команди з Монтевідео.
Протягом 1975 року захищав кольори клубу «Нью-Йорк Космос», де зіграв 6 матчів у Північноамериканській футбольній лізі. Завершив кар'єру гравця в команді «Універсідад Католіка», за яку виступав протягом 1976—1978 років. У 22-ох матчах чилійського Прімера Дивізіону відзначився 2-ма голами
Виступи за збірну
28 липня 1967 року дебютував у футболці національної збірної Уругваю в Лімі проти збірної Перу. У 1971 році разом зі Селесте поступився Чилі на Кубку Хуана Пінто Дурана. У 1973 році разом зі збірною Уругваю виступав на кубку Ліптона та кубку Ньютона. Протягом двох років носив капітанську пов'язку Селести. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1974 року у ФРН. На турнірі зіграв у матчах проти Нідерландів, Болгарії та Швеції. Саме матч проти Швеції, 23 червня 1974 року в Дюссельдорфі, став останнім у футболці національної команди.
Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 8 років, провів у її формі 24 матчі. За іншими даними зіграв 28 матчів за збірну, а також 5 товариських матчів проти різних клубів.
Кар'єра тренера
Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 1984 року, очоливши тренерський штаб клубу «Насьйональ». У 1990-х роках виїхав до Сальвадору, де тренував декілька місцевих клубів: «Луїс Анхель Фірпо» (1990), ФАС (1992), «Атлетіко Марте» (1994) та «Альянса» (1996). Наразі останнім місцем тренерської роботи був клуб ФАС, головним тренером команди якого Хуан Карлос Масник був протягом 1999 року.
Особисте життя
Окрім занять футболом, також досить успішно грав у баскетбол. На клубному рівні грав за «Еспарта де Мерседес», а також тричі ставав срібним призером чемпіонату департаменту Соріано.
Досягнення
Як гравця
«Насьйональ»
Прімера Дивізіон Уругваю
Чемпіон (6): 1963, 1971, 1972
Срібний призер (2): 1965, 1974
Кубок Лібертадорес
Володар (1): 1971
Фіналіст (1): 1964
Міжконтинентальний кубок
Володар (1): 1971
Міжамериканський кубок
Володар (1): 1971
Як тренера
«Луїс Анхель Фірпо»
Прімера дивізіон Сальвадору
Чемпіон (1): 1988/89
Срібний призер (1): 1989/90
ФАС
Прімера дивізіон Сальвадору
Чемпіон (1): 1999 (Клаусура)
Примітки
Посилання
Профіль гравця на сайті soccerpunter.com
Профіль гравця на сайті footballdatabase.eu
Профіль гравця на сайті worldfootball.net
Профіль гравця на сайті nasljerseys.com
Уругвайські футболісти
Уругвайські футбольні тренери
Гравці збірної Уругваю з футболу
Гравці чемпіонату світу з футболу 1974
Футболісти «Насьйоналя» (Монтевідео)
Футболісти «Серро»
Футболісти «Нью-Йорк Скайлайнерс»
Футболісти «Хімнасія» (Ла-Плата)
Футболісти «Нью-Йорк Космос»
Футболісти «Універсідад Католіки»
Тренери ФК «Насьйональ» (Монтевідео)
Тренери ФК «Луїс Анхель Фірпо»
Тренери ФК ФАС
Тренери ФК «Атлетіко Марте»
Тренери ФК «Альянса» (Сан-Сальвадор)
Уругвайські футбольні легіонери
Футбольні легіонери у США
Футбольні легіонери в Аргентині
Футбольні легіонери в Чилі
|
2992948
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B7%D1%8C%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%96%20%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%B0
|
Сандзьонісі Санетака
|
Сандзьонісі Санетака (11 травня 1455 — 5 листопада 1537) — середньовічний японський придворний, вчений, поет, каліграф, літературознавець періоду Муроматі.
Життєпис
Походив зі знатного роду Сандзьонісі. Другий син Сандзьонісі Кіміясу, двірцевого міністра, та доньки Канродзі Фусанаґи. Обидва його батьків походили з родів, що були відгалуженням родів клану Північних Фудзівара. Народився 1455 року в Кіото. У 1458 року поступив на придворну службу, отримав молодший п'ятий ранг. Того ж року призначено дзідзю (імператорським слугою — камергером).
1460 року втратив батька, тому опинився під опікою вуйка Канродзі Тіканаґа. Здобув гарну, всебічну освіту, виявивши хист до поезії, став знавцем придворного церемоніалу, класичної китайської поезії. Захопився старовинною японською літературою і історією. Японську поезію вивчав під орудою Асукаї Масатіка. 1467 року під час початку смути Онін (боротьбі західних і східних кланів за право посадити свого сьогуна) Сандзьонісі Санетака вимушений був тікати до храму Курама-дера (на півночі Кіото), оскільки в місті точилися бої. В результаті резиденції роду Сандзьонісі завдано значної шкоди.
Оскільки аристократія за часів сьогунів з роду Асікаґа була усунена від політичного життя розпочав кар'єру при імператорському дворі. Згодом своїми знаннями завоював прихильність сьогунів. 1469 року призначено сьосьо (старшим командиром) Правої внутрішньої палацової гвардії. До 1506 року дослужився до посади двірцевого міністра і отримав старший другий ранг. Але вже через 2 місяці пішов з посади.
1516 року залишив усі посади, ставши буддистським ченцем. Решту життя присвятив себе виключно літературній діяльності. Помер 1537 року в Кіото.
Творчість
Складав вірші-вака і ренґа. Останньому навчався у поета-мандрівника Соґі. В свою чергу Сандзьонісі Санетака був вчителем Такено Дзьоо. Був новатором: надавав словам та виразам зі старовинних антологій нового значення й емоційного забарвлення. В доробку є 2 поетичні збірки (переважно ренга) — «Сецуґьоку-сю» (складається з 8202 вірша, опубліковано 1670 року) і «Тосецу-сю». Поети XVII століття розглядали «Сецуґьоку-сю» одну з трьох блискучих антологій століття.
Також вважається автором «Тедо но утаавасе» («Поетичний турнір утварі»). Також долучився до створення «Когава но сосі» («Нариси про Когаву») і «Ґемму моноґатарі» («Повість про Гемму»), відомі його коментарі до поетичних збірок «Манйосю», «Кокін вака-сю», роману «Ґендзі моногатарі» (в «Санетака-хон Ґендзі моногатарі кейдзу», 1488 рік), «Записки від нудьги» (в «Конгьокусю»). Є автором інформаційних підписів для картин, що малюваляся на замовлення імператора Ґо-Цутімікадо, згодом замовлення отримував від сьогунів Асікаґа.
Був також знаним свого часу каліграфом і переписником книг, що намагався зберегти від нищення. Короткі твори Санетак копіював особисто, для об'ємних, наприклад «Ґендзі Моногатарі» наймав групи переписувачів. Це також було однією зі статтею прибутку Сандзьонісі Санетака. Стиль каліграфії Санетака став одним з провідних в добу Едо.
В доробку є щоденник «Санетака кокі» («Нариси пана Санетака»), що є важливим історичним джерелом з життя імператорів, сьогунів, знаті та придворних, соціальних стосунків, військових, культурних (спектаклі театру Но, музичні турніру, турніри з пахощів) подій часів Сенґоку. Охоплює історичний період з 1474 до 1536 року. є також автором невеличких історичних текстів, що складав на замовлення буддистських храмів і монастирів.
Сьогун Асікаґа Йосімаса доручив Сандзьонісі Санетака провести класифікацію усіх пахощів, які на тоді були відомі в Японії. Здійснивши цю роботу Санетака сформулював принципи для пахощів, відомі як Рікокку-гомі — «Шість країн, п'ять смаків». Цим було покладено основу для кодо (кьодо) — «шляху пахощів» (мистецтво поєднання, складання пахощів).
Джерела
Haga, Kôshirô (1960): Sanjônishi Sanetaka. Tôkyô: Yoshikawa-kôbunkan.
Miyagawa, Yôko (1995): Sanjônishi Sanetaka to kotengaku. Tôkyô:Kazama-shobô
Delank, Claudia (1996): Das imaginäre Japan in der Kunst. «Japanbilder» vom Jugentstil bis zum Bauhaus. München: iudicum
Pybus, David (2001). Kodo: The Way of Incense. Tuttle. ISBN 978-0804832861.
Японські науковці
Поети Японії
Каліграфи Японії
Японські письменники
Японські історики
Двірцеві міністри
Рід Сандзьонісі
|
2956044
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D0%BE%D1%81%D0%BA%D1%96-%D0%94%D1%83%D0%B6%D0%B5
|
Ґоскі-Дуже
|
Ґоскі-Дуже — село в Польщі, у гміні Замбрув Замбровського повіту Підляського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Ломжинського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Замбровського повіту
|
1556720
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%BA%20%D1%83%20%D0%92%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%85%D1%82%D1%96
|
Віадук у Ворохті
|
Віадук у Ворохті — залізничний кам'яний арковий міст через річку Прут на Івано-Франківщині у селищі Ворохта. Збудований у 1895 за часів Австро-Угорщини полоненими італійцями.
Опис
У 1870 у Віденському парламенті обговорювалась необхідність проведення Транскарпатської магістралі. Глобальність проекту полягала у побудові проміжної ланки на шляху між Чорним (Одеса) та Адріатичним (Трієст) морями. Через небажання Росії з'єднувати залізницею Ясси та Кишинів задум не вдався, однак багаті деревиною, залізом та сіллю регіони знайшли вихід до споживача.
У 1894 прокладено колію за маршрутом Станиславів — Надвірна — Вороненка із суміжною лінією Ділове — Ясіня — Вороненка зі сторони Закарпаття. Так утворилася колія довжиною близько 135 км. Цей шлях, за задумом, мав стати прямою магістральною трасою через хребет Карпатських гір до тодішньої столиці Відня. Реалізації цього варіанту розвитку завадила І світова війна та черговий поділ земель між державами.
Міст поєднує береги річки Прут. Через особливий ландшафт русла у цьому місці міст довелося будувати таким довгим.
Щоб зберегти пам'ятку історії, у 2000 біля історичного було зведено ще один залізничний міст, старий австрійський зараз не функціонує. Через мальовничий вигін русла річки у цьому місці створюється чудова панорама мосту. Сьогодні віадук не використовують. У Ворохту щороку приїжджає багато туристів, щоб побачити цю історичну пам'ятку.
Один з найстаріших та найдовших кам'яних аркових мостів (віадуків) Європи: довжина 200 метрів; протяжність центральної арки — 30 метрів.
Подібні мости
Окрім цього мосту, на Заході України збереглися ще кілька віадуків із залізничною колією: зокрема, ще два діючі і один недіючий мости є у самій Ворохті, два в Тернопільській області біля Теребовлі, в селах Кровинка і Плебанівка, і два біля Лавочного (Львівська область).
Галерея
Посилання
Карпати.ua
Ворохта — це Європа, або Як в гуцульському селі з'явився один з найбільших віадуків Старого Світу / УП, 2 жовтня 2020
Яремчанська міськрада
Мости Івано-Франківської області
Ворохта
Віадуки
Мости, збудовані 1895
Індустріальний туризм
Засновані в Україні 1895
|
2088915
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D1%80%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B5%D0%BD%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Юргорден (значення)
|
Юргорден (значення)
Юргорден:
Юргорден — музейний острів у центрі Стокгольма.
«Юргорден» — шведський хокейний клуб зі Стокгольма.
«Юргорден» — шведський футбольний клуб зі Стокгольма.
|
4726814
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD%20%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE
|
Євген Колесніченко
|
Євген Колесніченко (Донецьк, Україна ) — український гандболіст та військовик, майстер спорту з гандболу, триразовий чемпіон України у складі донецького «Шахтаря», гравець збірної України з гандболу.
Загинув 11 листопада під Бахмутом, підірвавшись на міні.
У Євгена залишилися дружина Євгенія і троє дітей.
Євгена провели в останню путь у Михайлівському золотоверхому монастирі.
Дивіться також
Список українських спортсменів, тренерів і функціонерів, що загинули під час Революції гідності чи внаслідок російської агресії в Україні
Примітки
Гравці збірної України з гандболу
Українські гандболісти
Українські воїни, загиблі під час російського вторгнення в Україну 2022
Українські спортсмени, що загинули під час російсько-української війни, захищаючи Україну
Українські спортсмени, які долучились до захисту України під час російського вторгнення 2022 року
Військовики 58-ї окремої мотопіхотної бригади
Українські воїни, загиблі під час російського вторгнення в Україну 2022
Учасники боїв за Бахмут
чемпіони України
Гандболісти «Шахтаря» (Донецьк)
|
814595
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%83%D0%BD
|
Плавун
|
Плавун (Berardius) — рід родини дзьоборилих, найбільші в родині кити з довгим циліндричним дзьобом, із двома парами різко сплощених зубів. Самки більшу за самців. У роді було визнано 2 види — північний та південний плавуни. 2016 року за допомогою аналізу ДНК знайдено новий вид на півночі Тихого океану, який японські рибалки називали карасу (крук) .
Примітки
Плавуни
|
957948
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D1%82%D0%B5%D0%BE%20%D0%A2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%8F%D1%80%D1%96%D0%BE%D0%BB%D1%8C
|
Маттео Тальяріоль
|
Маттео Тальяріоль (7 січня 1983, Тревізо, Італія) — італійський фехтувальник, олімпійський чемпіон.
Виступи на Олімпіадах
Посилання
Досьє на sport.references.com
італійські фехтувальники
Італійські олімпійські чемпіони
Італійські бронзові олімпійські медалісти
Фехтувальники на літніх Олімпійських іграх 2008
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 2008
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 2008
Командори ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
Кавалери ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
Уродженці Тревізо
Учасники Середземноморських ігор 2009
Учасники Середземноморських ігор 2022
Спортсмени Тревізо
|
4369653
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD-%D0%9F%D0%B5%D0%B4%D1%80%D0%BE%20%28%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%A7%D0%B8%D0%BB%D1%96%29
|
Сан-Педро (острів, Чилі)
|
Сан-Педро (острів, Чилі)
Сан-Педро — острів у складі чилійського архіпелагу Чилое, регіон Лос-Лагос.
Географія
Розташовується на південний схід від острова Чилое.
Клімат
Острів знаходиться у зоні, котра характеризується морським кліматом. Найтепліший місяць — лютий із середньою температурою 11.7 °C (53 °F). Найхолодніший місяць — липень, із середньою температурою 4.4 °С (40 °F).
Примітки
Острови Тихого океану
Острови Чилі
X Регіон Лос-Лагос
|
212977
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F%20%D0%93%D0%B2%D1%96%D0%BD%D0%B5%D1%97
|
Геологія Гвінеї
|
Геологія Гвінеї
Геологічна будова Гвінеї.
Гвінея розташована на заході Африканської платформи. На її тер. виділяється Ліберійський щит, в центр. частині країни — півд. борт синеклізи Тауденні і прогин Рокел, на заході — Зах.-Ґвінейська синекліза.
Ліберійський щит складений утвореннями архею і ниж. протерозою. З залізистими кварцитами архею пов'язані великі метаморфогенні родов. залізних руд.
Півд. борт синеклізи Тауденні утворений пологими протерозойськими карбонатно-теригенними товщами, до яких приурочені родов. вапняку.
Прогин Рокел виконаний протерозойськими, зім'ятими в складки карбонатно-теригенними осадами і ефузивами; є метаморфічні породи серед яких присутні гематитові руди; зустрічаються долерити.
Західно-Ґвінейську синеклізу складають породи ордовика, силуру і девону. Серед пісковиків ордовика локалізуються вияви марганцю, в девонських і силурійських породах — дрібні родов. осадових зал. руд. Кайнозойські відклади (глини, суглинки, піски і галечники) розвинені на Атлантичному узбережжі (мор. тераси, пляжі, коси) і по долинах річок.
До прибережно-морських утворень приурочені невеликі розсипи циркону, ільменіту, рутилу, монациту, каоліну, вияви лігнітів і фосфоритів, до алювію річкових терас — розсипи золота і алмазів.
З ранньопротерозойським магматизмом пов'язані корінні родов. золота, з пізньомезозойським — кімберлітові дайки і трубки, деякі з пром. вмістом алмазів.
Широко розвинені дуніти, габро-норити, долерити мезозойського, рідше палеозойського віку. Повсюдно поширені мезокайнозойські кори вивітрювання з великими родов. бокситів, зал. руд, а також руд нікелю і хрому.
Див. також
Географія Гвінеї
Економіка Гвінеї
Гідрогеологія Гвінеї
Корисні копалини Гвінеї
Історія освоєння мінеральних ресурсів Гвінеї
Гірнича промисловість Гвінеї
Джерела
Література
Guinea: Mining Potential. CPDM (Centre of Mining Promotion and Development), Ministére des Mines, de la Géologie et de l᾽Environment (MMGE), 1-16; Conakry.
Coulibaly, S. (1992): Industrial minerals of Guinea. — Industrial minerals 296, 141–143; London.
Villeneuve, M. (1989): The geology of the Madina-Kouta basin (Guinea-Senegal) and its signiicance for the geodynamic evolution of the western part of the West African Craton during the Upper Proterozoic period. — Precambrian Res. 44, 305322; Amsterdam.
Kone, J. (1969): Die Lagerstätten nutzbarer Mineralien und der Bergbau in der Republik Guinea.Bergakademie 21 (8), 463–465; Leipzig.
Millot, G. & Dars, R. (1959): L'archipel des Iles de Los: une structure annulaire sub-volcanique en Guinee. — Notes Serv. Geologique Prosp. Mineralogique 2, 47-56: Dakar.
Lacroix, A. (1911): Les syenites nephelenitiques de l᾽Archipelago de Los et leurs mineraux. — Nouvelles Arch. Nat. Hist. 3, 1-162; Paris.
Lacomme, A., Delor, C., Costea, A., Egal, E., Feybesse, J.-L., Iliescu, D., Lahondere, D., Goujou, J.-C., Thieblemont, D. & Thevenfaut, H. (1999): Carte Geologique de la Guinee a 1/500,000. — Ministere Mines, Geologie, l᾽Environment, l᾽appui technique BRGM, Aide et Cooperation francais.
Посилання
Геологія Гвінеї
|
135438
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lufkin%2C%20Texas
|
Lufkin, Texas
|
Lufkin, Texas
Lufkin is the largest city in Angelina County, Texas, United States and is the county seat. The city is situated in Deep East Texas and is west of the Texas- Louisiana state line. Its population is 34,143 as of 2020.
Lufkin was founded in 1884 and named for Abraham P. Lufkin. It originally served as a stop on the Houston, East and West Texas Railway. It was officially incorporated on October 15, 1890. Lufkin continued to serve as a stop on the railroad until 1890. Three businessmen founded Angelina Lumber Company, which led to much of the economic prosperity Lufkin later enjoyed. When the so-called "timber boom" came to an end, a new "golden era of expansion" began. Lufkin became more industrialized with the opening of Lufkin Industries and Southland Paper Mill. In the mid-1960s, a cultural expansion began, and improvements were made to education and the way of life, including museums and the opening of a new library.
The City of Lufkin has a council–manager government, with six city council members, a mayor, and a city manager. The Lufkin Independent School District encompasses most of Lufkin and operates almost all of the schools within Lufkin. Additionally, Angelina College, a community college, is located in Lufkin.
History
The city was originally founded in 1882 as a stop on the Houston, East and West Texas Railway; it is named for Abraham P. Lufkin, a cotton merchant and Galveston city councilman. Lufkin was the father-in-law of Paul Bremond, president of the railroad, which developed the town. Lufkin continued to grow because of its proximity to the railroad and its lumber industry. The history of Lufkin can be divided into three main eras, the railroad era, the timber boom, and the golden era of expansion.
Railroad era
The railroad era lasted between 1882 and 1890. In 1881, the area that is now Lufkin was little more than a small settlement known as Denman Springs. A railroad surveying team began to plan a route through Angelina County, with a possible route through Homer, Texas, which at the time was the county seat. According to legend, the men in the surveying team began to get rowdy in the saloon in Homer, which led to their arrest. They paid their way out the next morning, but this infuriated the chief surveyor. He ordered the team for the rail line to bypass Homer and go by Denman Springs. Conveniently, the new route went through the property of Lafayette Denman and his son, Dr. A. M. Denman, who as the legend goes, had hosted the surveying team a few days earlier. This legend is most likely not true since the prospectus in 1879 already had the railroad planned to bypass Homer and go through the future site of Lufkin.
The railroad officially arrived in 1882, and the company began to advertise the sale of lots of land in Lufkin. During this time, many of the businesses and professionals from Homer began to relocate to Lufkin to be closer to the railroad. Some of the first stores in Lufkin included S. Abram's general store, Joseph Kerr's grocery and saddle shop, and W. H. Bonner's general store, all located on Cotton Square, which became the center of most economic activity in Lufkin. Behind the depot, which was on the cotton square, cotton was stored before being shipped on the railroad. The town continued to grow, and acquired a post office in 1882 with William A. Abney as postmaster. Soon after in 1883, a telegraph line was strung connecting Lufkin to Nacogdoches by telegraph. On October 15, 1890, the town was officially incorporated. The first mayor of Lufkin was J. M. Smith, who was the owner of Smith Hotel; he was elected on November 15, 1890. Even before the incorporation of Lufkin, the courthouse was sought to have been moved. By a vote in 1885, though, the courthouse remained in Homer. In November 1891, a fire of mysterious origin destroyed the courthouse in Homer. This prompted a petition from the citizens of Lufkin asking for a new election to be held to decide if the courthouse should be relocated to Lufkin. The election was held on January 2, 1892, and the citizens decided to relocate the courthouse to Lufkin.
Timber boom
The timber boom lasted between 1890 and 1920. Three main lumbering families are recognized for much of the economic prosperity in Lufkin - the Kurths, the Hendersons, and the Wieners. Joseph H. Kurth Sr., was a German immigrant, who had operated a sawmill in Polk County, Texas. He moved to a small settlement north of Lufkin known as Keltys. In 1887, Kurth obtained a sawmill from Charles L. Kelty. He was soon joined by S. W. Henderson Sr., and Sam Wiener, both of Corrigan, Texas. In 1890, the men started the Angelina County Lumber Company. The company became the forerunner of the lumber industry in East Texas, and led to much of the economic prosperity in Lufkin. At the peak of the three families' activities, nearly a dozen sawmills and several other industries were operating.
Golden era of expansion
The golden era of expansion occurred between 1938 and 1945. In the late 1930s, two of the principal industries in Lufkin, the Southland Paper Mill, later known as Abitibi Bowater Inc. which closed in 2007, and Texas Foundries opened. These companies provided much of Lufkin's industrial growth. The largest industrial employer was Lufkin Foundry and Machine Company, later known as Lufkin Industries; it ceased operations in 2018.
Cultural expansion
In early Lufkin history, most daily life revolved around churches, schools, and sports activities, but this began to change between 1965 and 1983, when Lufkin began a cultural expansion. Improvements included the Kurth Memorial Library, new museums, a civic center, Angelina College, a new federal building, a country club, municipal and city parks, two shopping malls, and the Lufkin Independent School District. Lufkin celebrated its centennial in 1982.
Recent history
Debris from the Space Shuttle Columbia disaster fell over the Lufkin area on February 1, 2003.
A Little League Baseball team from Lufkin, locally known as the Thundering 13, won the U.S. Championship at the 2017 Little League World Series in Williamsport, Pennsylvania. There have been many community tributes to the team.
Geography
According to the United States Census Bureau, in 2019, the city has a total area of .
Lufkin is at the crossroads of East Texas at the intersections of Highways US 59, future Interstate 69, which leads to Houston and the Rio Grande Valley to the south and Nacogdoches and Texarkana to the north, and US 69, which leads from the Golden Triangle of southeast Texas (Port Arthur and Beaumont) to points such as Jacksonville, Tyler, Dallas, and Oklahoma to the north.
Lufkin is northeast of Houston.
The elevation of Lufkin is 139 to 404 ft above mean sea level.
National forests and grasslands
The headquarters of all four United States National Forests and two United States National Grasslands in Texas are located in Lufkin. They are the Angelina, Davy Crockett, Sabine, and Sam Houston National Forests, and the Caddo and Lyndon B. Johnson National Grasslands.
Climate
Lufkin is a humid subtropical climate that generally has relatively high temperatures with evenly distributed precipitation throughout the year. Generally, this climate is seen on the eastern side continents between 20 and 35°N or S latitude. During summer, these regions over low-latitude ocean waters are generally under the influence of hot, maritime overflow from the western side of subtropical anticyclonic cells. These higher temperatures can lead to warm, oppressive nights. Due to an increase in thunderstorms, summers in Lufkin are usually wetter than winters. Additionally, tropical cyclones can increase precipitation during the summer. Cold months are usually mild and frost is uncommon.
Demographics
As of the 2020 United States census, there were 34,143 people, 12,755 households, and 8,277 families residing in the city. The population of the city was estimated to be 35,021 in 2019.
At the 2019 census estimates, the racial makeup of the city is estimated to be 66.6% White, 25.2% African American, 0.7% American Indian or Alaska native, 2.2% Asian, and 2.2% of two or more races. Hispanic or Latinos of any race were estimated to be 28.6%. White alone (not Hispanic or Latino) is estimated to be 41.8%; 11.3% of the population is estimated to be foreign born. An estimated 24.4% of homes are thought to speak a language other than English.
With an estimated 12,910 households, the city averaged 2.68 persons per household. The median household income is estimated to be $43,803, and the per capita income is $23,134; 20.9% of persons are believed to be below the poverty line.
Economy
Lufkin is home to Lufkin Industries and Lufkin Gears LLC, which manufactures and services oil field equipment and power transmission equipment, and supplies of creosote-treated utility poles. It is also home to the Atkinson Candy Company, the creator of the Chick-O-Stick, and Brookshire Brothers, a chain of grocery stores in Texas and Louisiana. Lufkin received Texas's first biomass power plant in late 2009. Aspen Power is building the power plant.
Some of the city's major employers include:
Angelina College, community college with enrollment of 5,000
Atkinson Candy Company, founded and headquartered in Lufkin
Brookshire Brothers, a regional grocery company founded and headquartered in Lufkin
Lufkin Industries, founded and headquartered in Lufkin, oil pumping manufacturer
Lufkin Gears LLC, founded and headquartered in Lufkin, power transmission equipment manufacturer
Lufkin Independent School District
Pilgrim's, poultry processor that employs more than 1,500 people
Stephen F. Austin State University, state university (located in Nacogdoches; some employees reside in Lufkin)
Temple-Inland is Fortune 500 company that produces paper, wood, and other related products. Headquartered in Diboll, south of Lufkin, it has employment in Lufkin, as well. Temple-Inland was sold to International Paper.
According to the city's 2019 Comprehensive Annual Financial Report, the top employers in the city are:
Festivals
September ~ Texas State Forest Festival and Southern Hushpuppy Championships. The festival brings net profits to the city of US$60,000.
Points of interest
Crown Colony Country Club Golf Course, third-rated golf course in Texas by the Dallas Morning News
Downtown Walking Tour, a tour through historic downtown Lufkin
Ellen Trout Park, a public park with a lake and playgrounds
Ellen Trout Zoo, public zoo owned by the City of Lufkin with more than 500 animals
First United Methodist Church
Lufkin Azalea Trail, public nature trail
Medford Collection of American Western Art, the contemporary art collection at the Lufkin City Hall
Museum of East Texas, exhibits on regional history and art
Naranjo Museum of Natural History
Pine Valley Raceway, ¼-mile drag strip located ten miles southwest of Lufkin.
Pines Theater, refurbished multiuse facility in downtown, seats 459
Texas Forestry Museum features exhibits about forestry of the Lufkin and East Texas area.
Government
Lufkin in comparison to the U.S. average leans more conservative politically. However, the city leans more liberal than Angelina County and the state Texas' averages.
Federal government
Lufkin falls under Texas's 17th congressional district, which is currently represented by Republican Pete Sessions. The senators who represent Texas are Ted Cruz and John Cornyn, who are both Republicans.
State government
In the Texas House of Representatives, Lufkin falls under district 57 and is represented by Republican Trent Ashby, who is a resident of Lufkin. In the Texas Senate Lufkin falls under district 3 and is represented by Republican Robert Nichols.
Municipal government
According to the city's 2017 Comprehensive Annual Financial Report, Lufkin's various funds had $38.8 million in revenue, $43.7 million in expenditures, $85.7 million in total assets, $5.3 million in total liabilities, and $14.9 million in cash and investments.
The City of Lufkin has a council-manager form of government. The city is divided into six city council districts, and the mayor is elected by a citywide vote. All elected positions are elected on a nonpartisan ballot, as required by Texas law. The city council's responsibility is to make all legislative and policy decisions, while the responsibility of the city manager is to decide all administrative decisions.
City Manager, Kevin Gee
City Secretary, Kara Andrepont
Crime
In 2018, Lufkin's crime rate was 4,666 crimes per 100,000 persons, which was an overall decrease by 2% from 2017; 134 violent crimes and 1,403 property crimes were reported.
Education
According to the United States Census Bureau 80.7% of people in Lufkin above the age of 25 are high-school graduates or higher. About 21.5% of people 25 and older have a bachelor's degree or higher.
Almost all of Lufkin's public schools are operated by the Lufkin Independent School District, with a few small sections in the west within the Hudson Independent School District. A very small portion of the city on Highway 69 is within Central ISD. Lufkin also has a small charter school, Pineywoods Community Academy, that serves grades Pre-K–12 and is an early college high school. Additionally, Lufkin is served by two small private schools, St. Cyprian's Episcopal School and St. Patrick Catholic School.
Angelina College, a community college, is located in Lufkin. The college has roughly 5,000 students. Additionally, Stephen F. Austin State University is located not far away in Nacogdoches, Texas.
Infrastructure
Transportation
Lufkin is served by U.S. Highway 69, U.S. Highway 59, State Highway 94, and State Highway 103.
Lufkin will be served by the extension to Interstate 69, which is planned to run from the Canada–US border at Port Huron, Michigan, to the Texas/Mexico border.
General aviation service is provided by Angelina County Airport.
The Coach USA bus lines serve Lufkin, carried under the Kerrville Bus Company.
Brazos Transit District (formerly Brazos Valley Transit Authority) provides regularly scheduled public bus service in the Lufkin area.
The Angelina and Neches River Railroad (A&NR) runs through Lufkin. It has an approximate length of and connects with the Union Pacific Railroad lines.
Health care
Lufkin is served by two hospitals: CHI St. Luke's Health Memorial (formerly Memorial Health System of East Texas at Lufkin), which includes the Arthur Temple Sr. Regional Cancer Center, and Woodland Heights Medical Center.
Media
Newspaper
The Lufkin Daily News
Television
KTRE: KTRE Channel 9 (ABC)
KYTX: KYTX Channel 19 (CBS)
KFXK-LP: KFXL Channel 30 (FOX)
KLNM-LD: Millennium Communications (AmericaOne) Digital 42.1 and 42.2(AMGTV)
Radio
AM stations
KRBA: 1340 AM The Pioneer radio station in East Texas. Established in 1938. (News/Talk, Variety)
KSML (AM): ESPN 1260 (Sports)
KSFA: News Talk 860 (News/Talk)
XEG: 1050 AM La Ranchera de Monterrey (Regional Mexican) (Night Time)
FM stations
KAXM: 90.1 Your East Texas Alternative (College)
KYKS: Kicks 105 (Country)
KJCS: 103 The Bull (Classic Country)
KYBI: Y100 (Country)
KSML-FM: Super Mix 101.9 (Regional Mexican)
KAFX-FM: KFOX 95.5 (Top 40)
KLDN: Red River Radio (NPR)
KTBQ: Classic Rock Q107 (Classic Rock)
KVLL: La Mejor 94.7 (Regional Mexican)
KSWP: 90.9 KSWP (Contemporary Christian)
KAVX: KAVX 91.9 (Christian talk)
KXXE: The New Country Channel (Hot Country)
KOYE: La Invasora 97.5 (Regional Mexican)
KLVH: K-Love 97.1 (Contemporary Christian)
KGFZ: Z-97.7 (Hip Hop/R&B)
KHPT: The Eagle 106.9 (107.5 simulcast KGLK) (Classic Rock)
Notable people
Jacques Abram, classical pianist
Trent Ashby, member of the Texas House of Representatives from Lufkin
Louis Beam, American white supremacist and neo-fascist
Brandon Belt, Toronto Blue Jays first baseman and 2012 and 2014 World Series champion with the San Francisco Giants
Dez Bryant, former Oklahoma State University standout; former Dallas Cowboys wide receiver. Current NFL Free Agent
Carrington Byndom, former Carolina Panthers cornerback, current NFL Free Agent
Corey Clark, American Idol contestant, famous for his alleged affair with Paula Abdul, and disqualification from the show for legal troubles
Keke Coutee, Houston Texans wide receiver
Tim Crain, PhD, former NASA engineer; co-founder / CTO of Intuitive Machines, and mission director for first private commercial lunar lander, Odysseus lander; 1991 Lufkin High School valedictorian
Anthony Denman, former NFL linebacker
Medford Bryan Evans, college professor, author, conservative political activist, born in Lufkin in 1907
Jermichael Finley, former Texas Longhorns football standout and Green Bay Packers tight end
William Delbert Gann, finance trader
Rex Hadnot, former Houston Cougars guard and San Diego Chargers guard
Dante Hall, former Texas A&M running back, former Kansas City Chiefs and St. Louis Rams wide receiver and return specialist
Max Hopper, pre-eminent modern-era CIO and a founding father of IT-inspired competitive advantage
Ken Houston, Lufkin Dunbar graduate who played for the Houston Oilers and Washington Redskins, Pro Football Hall of Famer
Ray Jones, former NFL defensive back
Reagan Jones, founder and vocalist of electronica band Iris
Terrence Kiel, former Texas A&M University and San Diego Chargers safety
Jorvorskie Lane, former Tampa Bay Buccaneers fullback, former Texas A&M University football player, held school record for career rushing touchdowns (49) for three years
Abe Martin, college football coach
Reggie McNeal, former Texas A&M University quarterback and Cincinnati Bengals wide receiver
Don Muhlbach, former Texas A&M University football player; current Detroit Lions long snapper
Tom Murphy, former Major League Baseball pitcher
Jim Reese, former guitarist for the Bobby Fuller Four, lived there until his death in 1991 and is buried in the Garden of Memories cemetery.
Joe Robb, former NFL lineman
Ryan Rottman, actor
Pete Runnels, former Washington Senators, Boston Red Sox, and Houston Colt .45s infielder
Kimberly Saenz, convicted serial killer
Chris Seelbach, former Atlanta Braves pitcher
Jacoby Shepherd, former NFL cornerback
Allan Shivers, 37th Texas governor, 1949–1957
Tedashii, Christian rapper
Buddy Temple, businessman and former politician
T.J. Turner, former NFL defensive end
Charlie Wilson, former U.S. Representative best known for his involvement in Operation Cyclone, as depicted in the book and movie Charlie Wilson's War
J. Frank Wilson, lead vocalist of J. Frank Wilson and the Cavaliers
References
External links
Cities in Angelina County, Texas
Cities in Texas
County seats in Texas
Micropolitan areas of Texas
|
22878562
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Konstantin%20Zatulin
|
Konstantin Zatulin
|
Konstantin Zatulin
Konstantin Fyodorovich Zatulin (born 7 September 1958) is a Russian politician, first deputy chairman of the committee of the State Duma for the CIS and relations with Russian nationals abroad. He represents the Sochi constituency.
Biography
Zatulin graduated from the History Department of Moscow State University in 1981, specializing in the history of the Communist Party of the Soviet Union. In 1987-1990 he worked in the Central Committee of the Komsomol. In the 1993 election Zatulin was elected deputy in the State Duma, where he assumed the position of the chairman of the Committee for the Commonwealth of Independent States and relations with Russian nationals abroad. In the next 1995 election Zatulin lost his mandate. Since the 1990s Zatulin has been considered by the press as a champion of hard-line imperialist policies towards the former constituent republics of the Soviet Union. Due to his comments on the status of Crimea during 1996–2007, he was persona non-grata in Ukraine. Since the early 1990s Zatulin has been a close associate of Moscow mayor Yury Luzhkov, and in 1998 became a co-founder of Luzhkov's Fatherland Block. The block eventually merged with the All Russia block into Fatherland – All Russia, which in 2001 united with the Unity Party into United Russia. Zatulin assumed an important position within the leadership of that party, and with the 2003 election became a member of the State Duma once again and became first deputy chairman of the Committee for the Commonwealth of Independent States and relations with Russian nationals abroad. In October 2006 Zatulin said about the unrecognized Georgian breakaway republics of Abkhazia and South Ossetia: "Recognition of the so-called unrecognized states is not far off. Unrecognized republics have all attributes of state system and stable democratic system." In December 2007 Zatulin accused the Romanian Orthodox Church of "proselytism" against the Russian Orthodox Church in Moldova with the supposed aim of annexing these territories into Romania. He was reelected to the State Duma in the 2007 election. On 6 June 2006, Konstantin Zatulin and Vladimir Zhirinovsky were banned from entering Ukraine (were declared personae non-gratae) based on the Ukrainian law concerning foreigners' status, "foreigners are prohibited to enter the country if they violated Ukrainian legislation during their previous stay." The Ukrainian government accused Zatulin of trying to invoke ethnic violence and work against territorial integrity of the Ukrainian state. In July–August 2008 he was considered persona non-grata in Ukraine once again. In September 2008, shortly after the Georgian breakaway Republic of Abkhazia was recognized as independent by Russia, Abkhazian president Sergei Bagapsh awarded Zatulin honorary citizenship.
In 2016 Ukraine's Prosecutor General published wiretaps of telephone calls between Sergey Glazyev and various people in Ukraine and Russia involved in funding and organizing pro-Russian clashes (later referenced to as "Glazyev tapes"), including Zatulin, who confirmed that the intercepts were genuine, just "taken out of context".
In 2021 Zatulin said in an interview that "Ukraine is an enemy of the Russian Federation and we should do everything possible to ensure such Ukraine ceases its existence".
In 19 June 2022, Zatulin considered Kazakh president Tokayev’s statements in the St. Petersburg International Economic Forum were incorrect and threatened with measures “like with Ukraine.”
Zatulin has supported Russian irredentist aspirations in Northern Kazakhstan.
On 13 September 2022, in reaction to the September 2022 Armenia–Azerbaijan clashes, Zatulin blamed Azerbaijan for taking advantage of Russia's invasion of Ukraine to present a new ultimatum to Armenia, also implying Turkish involvement in Azerbaijan's actions—also stating that Russia must pacify Azerbaijan.
On 25 October 2022, Zatulin was informed by Armenian authorities that his visit to the country "would be considered undesirable", in reaction to his statements regarding Armenia.
Sanctions
Sanctioned by the UK government on 11 March 2022 in relation to Russo-Ukrainian War.
References
United Russia politicians
21st-century Russian politicians
Living people
1958 births
Party of Russian Unity and Accord politicians
People of the annexation of Crimea by the Russian Federation
Pro-Russian people of the 2014 pro-Russian unrest in Ukraine
People from Batumi
First convocation members of the State Duma (Russian Federation)
Fourth convocation members of the State Duma (Russian Federation)
Fifth convocation members of the State Duma (Russian Federation)
Seventh convocation members of the State Duma (Russian Federation)
Eighth convocation members of the State Duma (Russian Federation)
Russian individuals subject to United Kingdom sanctions
|
4296069
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%96%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%B4
|
Новомосковський ізвод
|
Новомосковський ізвод церковнослов'янської мови — найменування московської редакції або вимови (ізводу) церковнослов'янської мови середнього періоду. У даний час офіційно використовується в богослужінні Московським патріархатом. Виник в середині XVII століття, в ході книжкової справи патріарха Никона.
Історія
З розвитком друкарства в другій половині XVI століття виникла потреба в кодифікації норм писемної мови в Московії.
У старообрядної традиції у вживанні залишився старомосковський ізвод церковнослов'янської мови, а в патріаршій церкві склався інший ізвод, званий Синодальним або новоцерковнослав'янським. Він виник із з'єднання українсько-білоруських норм з московськими, в окремих випадках звірені з грецьким зразкам. У другій половині XVII століття так були виправлені основні богослужебні книги — Служебник, Требник, Тріодь, Мінея, а в XVIII столітті виправляється і весь текст Біблії, результатом чого стало видання в 1751 році так званої Єлизаветинської Біблії, що залишається у вживанні і понині. Згодом все видання на території Російської імперії пропонується здійснювати за звіреними московським зразкам, в результаті чого Київський ізвод почав не використовуватися на підросійській території України, а залишається у вживанні лише в Руській унійній церкві в Галичині і Закарпатті, поза межами юрисдикції Московського патріархату. Тоді ж новомосковський ізвод поширюється і серед південних слов'ян і волохів, де через панування Османської імперії церковнослов'янська література перебувала в занепаді.
Див. також
Старомосковський ізвод
Київський ізвод
Примітки
Література
Церковнослов'янська мова
|
18519258
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sergey%20Morozov
|
Sergey Morozov
|
Sergey Morozov, Sergei Morozov, or Serhiy Morozov may refer to:
Sergey Morozov (fighter) (born 1989), Russian mixed martial artist
Sergey Morozov (footballer, born 1989), Russian football centre back
Serhiy Morozov (footballer, born 1950) (1950–2021), Soviet international football player and Ukrainian football coach
Serhiy Morozov (footballer, born 1961), Ukrainian football forward
Sergey Morozov (racewalker) (born 1988), Russian race walker
Sergey Morozov (politician) (born 1959), Russian politician
Sergey Morozov, businessman, creator of Grand Maket Rossiya, private museum
|
894195
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Yoho
|
Yoho
|
Yoho or Yo Ho may refer to:
Yoho Ahoy, British children's television series
Yoho National Park in British Columbia, Canada
Yoho Lake in New Brunswick, Canada
Yoho Mall in Yuen Long, Hong Kong
Yoho Town in Yuen Long, Hong Kong
Yo Ho (A Pirate's Life for Me), the theme song for the Pirates of the Caribbean attractions at Disney theme parks
USS Yo Ho (SP-463), a patrol vessel that served in the United States Navy from 1917 to 1919
People with the surname
Mack Yoho, American football player
Monte Yoho, American southern rock and country musician
Ted Yoho, American politician
|
4861599
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9F%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Глазатово (Псковська область)
|
Глазатово (Псковська область)
Глазатово — присілок в Бєжаницькому районі Псковської області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення Бєжаницьке муніципальне утворення.
Історія
Від 2005 року входить до складу муніципального утворення Бєжаницьке муніципальне утворення.
Населення
Примітки
Населені пункти Бєжаницького району
Присілки Псковської області
|
4793844
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%B5%20%D0%B4%D0%B5%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B0
|
Дульсе де батата
|
Дульсе де батата — десерт, поширений в таких країнах Латинської Америки, як Аргентина, Уругвай та Парагвай. Названий за аналогією з дульсе де лече. Являє собою дуже густе желе або пластовий мармелад із солодкої картоплі (батата). Деякі фірми-виробники дульсе де батата також додають до нього шоколад.
Дульсе де батата виробляється у країнах Латинської Америки фабричним способом, і нерідко продається у консервних банках, становлячи конкуренцію гойябаде. Найчастіше його їдять із сиром, поклавши мармелад зверху на сир на кшталт бутерброда. Також дульсе де батата може вживатися із хлібом чи печивом.
У Бразилії теж існує мармелад із батату, але він частіше робиться у вигляді цукерок і більше нагадує російський желейний мармелад, ніж пластовий.
Див. також
Dulce de Batata
Dulce de Batata. Traditional Dessert від Argentina.
Латиноамериканська кухня
Бразильські десерти
|
2927331
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BA%D1%96
|
Пісткі
|
Пісткі — село в Польщі, у гміні Елк Елцького повіту Вармінсько-Мазурського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Сувальського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Елцького повіту
|
3509800
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Proceratosaurus
|
Proceratosaurus
|
Proceratosaurus is a genus of carnivorous theropod dinosaur from the Middle Jurassic (Bathonian) of England. It contains a single species. P. bradleyi, known from a mostly complete skull and lower jaws. Proceratosaurus was a small dinosaur, estimated to measure around in length. Its name refers to how it was originally thought to be an ancestor of Ceratosaurus, due to the partially preserved portion of the crest of Proceratosaurus superficially resembling the small crest of Ceratosaurus. Now, however, it is considered a coelurosaur, specifically a member of the family Proceratosauridae, and amongst the earliest known members of the clade Tyrannosauroidea.
The type specimen is held in the Natural History Museum in London and was described in 1910 from oolitic limestone of the Great Oolite Group near Minchinhampton while excavating for a reservoir.
History of discovery
In 1910, the British paleontologist Arthur Smith Woodward reported a partial theropod skull discovered some time prior by F. Lewis Bradley during excavation for a reservoir at Minchinhampton, a town in the Cotswolds in Gloucestershire, England. Bradley had prepared the skull so that the left side was exposed, and submitted it to the Geological Society of London. Woodward made the skull the holotype specimen of a new species of Megalosaurus (a genus named in 1824), M. bradleyi, in honour of its discoverer. At the time it was discovered, it was one of the most complete theropod skulls known from Europe, possibly with the exception of the crushed and hard to interpret skulls of Compsognathus and Archaeopteryx. Currently the skull is housed at the Natural History Museum, where it is catalogued as specimen NHM R 4860. The upper part of the skull missing due to a fissure that had eroded the rock and was partially filled with calcite.
In 1923, the German palaeontologist Friedrich von Huene moved the species to the new genus Proceratosaurus, assuming it was the ancestor of the Jurassic genus Ceratosaurus, but since the name was only used in a schematic, the name has been considered a nomen nudum, an invalidly published name. He validated the name three years later in two 1926 articles by providing a diagnosis of the genus. While remaining one of the best preserved theropod skulls in Europe, and globally one of the best preserved Middle Jurassic theropod skulls, it since received little scientific attention, mainly being mentioned in studies about general aspects of theropod anatomy and evolution. The holotype skull was since CT scanned at the University of Texas, further mechanically prepared to reveal additional details of the skull, jaw, and teeth, and was re-described by the German palaeontologist Oliver W. M. Rauhut and colleagues in 2010.
Description
Proceratosaurus was a small dinosaur. In restudy at 2010, total length of and body mass of are estimated. Various books estimated it to measure in length and in body mass.
Classification
Arthur Smith Woodward, who initially studied Proceratosaurus, placed it as a species of Megalosaurus, due to same number of premaxillary teeth (4). Later study during the 1930s by Friedrich von Huene suggested a closer relationship with Ceratosaurus, and Huene thought both dinosaurs represented members of the group Coelurosauria.
It was not until the late 1980s, after Ceratosaurus had been shown to be a much more primitive theropod and not a coelurosaur, that the classification of Proceratosaurus was again re-examined. Gregory S. Paul suggested that it was a close relative of Ornitholestes, again mainly due to the crest on the nose (though the idea that Ornitholestes bore a nasal crest was later disproved). Paul considered both Proceratosaurus and Ornitholestes to be neither ceratosaurs nor coelurosaurs, but instead primitive allosauroids. Furthermore, Paul considered the much larger dinosaur Piveteausaurus to be the same genus as Proceratosaurus, making Piveteausaurus a junior synonym. However, no overlapping bones between the two had yet been exposed from the rock around their fossils, and future study showed that they were indeed distinct.
Several phylogenetic studies in the early 21st century finally found Proceratosaurus (as well as Ornitholestes) to be a coelurosaur, only distantly related to the ceratosaurids and allosauroids, though one opinion published in 2000 considered Proceratosaurus a ceratosaurid without presenting supporting evidence. Phylogenetic analyses by Thomas R. Holtz Jr. in 2004 also placed Proceratosaurus among the coelurosaurs, though with only weak support, and again found an (also weakly supported) close relationship with Ornitholestes.
The first major re-evaluation of Proceratosaurus and its relationships was published in 2010 by Oliver Rauhut and colleagues. Their study concluded that Proceratosaurus was in fact a coelurosaur, and moreover a tyrannosauroid, a member of the lineage leading to the giant tyrannosaurs of the Late Cretaceous. Furthermore, they found that Proceratosaurus was most closely related to the Chinese tyrannosauroid Guanlong. They named the clade containing these two dinosaurs the Proceratosauridae, defined as all theropods closer to Proceratosaurus than to Tyrannosaurus, Allosaurus, Compsognathus, Coelurus, Ornithomimus, or Deinonychus.
Below is a cladogram from a 2022 study by Darren Naish and Andrea Cau on the genus Eotyrannus:
Palaeobiology
Proceratosaurus possessed a nasal crest, which may have served as a display organ but also possibly served to reduce bending stresses on the skull when biting. This may indicate Proceratosaurus used a puncture-pull strategy for hunting prey. However, Proceratosaurus was likely not a big game hunter, lacking the bone-crushing teeth and extremely powerful bites of the tyrannosaurids. Instead, it possessed an elongated skull, commonly found in basal coelurosaurs and basal tyrannosauroids.
Paleoenvironment
The flora from the roughly equivalently aged Taynton Limestone Formation in Oxfordshire is dominated by araucarian and cheirolepidiacean conifers as well as bennettitaleans and Pelourdea, representing a probably seasonally dry coastal environment. Other dinosaurs known from equivalently aged deposits from the Bathonian of Britain include the large theropod Megalosaurus, the sauropod Cetiosaurus, as well as indeterminate ornithischians and maniraptorans. A diverse microvertebrate fauna is known from the equivalently aged Forest Marble Formation, including frogs, salamanders, turtles, choristoderes, lizards, rhynchocephalians, crocodyliformes, and mammaliamorphs including tritylodontids, morganucodonts, docodonts, allotherians and eutriconodonts.
See also
Timeline of tyrannosaur research
References
External links
3D scan of the holotype skull on Sketchfab
Proceratosaurids
Bathonian life
Middle Jurassic dinosaurs of Europe
Jurassic England
Fossils of England
Fossil taxa described in 1926
Taxa named by Friedrich von Huene
|
2708684
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0%20%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0%20%D0%92%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0
|
Бібліотека імені Івана Вазова
|
Бібліотека імені Івана Вазова при новій читальні імені Христо Ботева 1884 року (болг. Бібліотека «Іван Вазов» при НЧ «Христо Ботев 1884»)— болгарська бібліотека і сучасний загальноосвітній інститут, розташований в місті Ботевград, у центрі однойменної громади. Займається збором, зберіганням і обробкою різних бібліотечних фондів, обслуговуванням читачів, здійснює довідково-бібліографічну та інформаційну діяльність, виконує організаційно-методичні функції на території Ботевграда і надає вільне користування бібліотечно-інформаційними ресурсами. Сприяє підвищенню освітнього рівня, продовження здобуття освіти, інформованості, якості життя, соціальної інтеграції та розширення електронного доступу до інформації.
Історія бібліотеки
Бібліотека імені Івана Вазова починає відлік своєї історії від 1883 року коли відкрилася читальня «Напредък». Початковий книжковий фонд становив від 700 до 800 томів і був подарований місцевими патріотично налаштованими жителями. Організована бібліотечна діяльність починає свою історію де-юре з 1924 року, коли в новому відкритому читальному залі з'явилося спеціальне бібліотечне приміщення. Після 1973 року бібліотека переїхала в нову будівлю читальні імені Христо Ботево, її фонд налічував вже 45 тисяч томів. 17 вересня 1981 року відкрилося нове приміщення читальні і бібліотеки імені Івана Вазова.
В даний час зібрання налічує 84 911 одиниць: це книжкові томи, періодика, аудіовізуальні документи, графічні зображення, нотні видання і т. д. Щорічно обслуговує до 2 тисяч постійних читачів, видає 48 тисяч документів, число відвідувачів становить 26 тисяч осіб. У бібліотеці є три відділи: дитячий відділ, відділ для дорослих і інформаційний відділ (з інтернет-доступом). Автоматизація процесів ведеться з 2003 року. Бібліотека включена в Інтегровану бібліотечно-інформаційну систему E-Lib.
З 2007 року в бібліотеці діє спеціалізована читальна зала для студентів Міжнародної вищої бізнес-школи. 2 грудня 2010 року в бібліотеці була встановлена і випробувана комп'ютерна техніка в рамках програми «Глобальні бібліотеки» : 13 комп'ютерів, ноутбук, мультифункціональний пристрій, кольоровий принтер, проектор і екран.
Структура і діяльність
Відділ для дорослих
Обслуговує всіх читачів у віці від 14 років. Тут проводиться повна реєстрація нових читачів, які пред'являють посвідчення особи і отримують читацький квиток, завдяки якому можуть користуватися всіма відділами бібліотеки. Понад 60 тисяч книжкових томів, розділених по галузях знань і викладені у вільний доступ, можуть братися додому. Через традиційний алфавітний і систематизований каталог, а також через електронний каталог може бути надана бібліографічна довідка. Організовуються виставки і зустрічі з письменниками.
Дитячий відділ
Обслуговує дітей у віці до 14 років. Фонд налічує понад 16 тисяч книг, дитячих журналів і аудіокасет з казками. Підтримується електронний, систематичний і заголовний каталог, тематична картотека. В читальному залі дитячого відділу знаходиться багато ілюстрованих енциклопедій і різноманітних довідників. Відділ розробляє різні програми для різних груп читачів. Проводить уроки з краєзнавства, лекції та бесіди, присвячені різним датам і подіям. Для найменших відвідувачів організовуються ранки й зустрічі з авторами дитячої літератури.
Довідково-бібліографічний та інформаційний відділ
Цей відділ забезпечує миттєве і точне надання інформації для читачів завдяки традиційній бібліотечній службі, автоматизованих баз даних і інтернету. Підтримує базу даних аналітичних описів статей з книг та збірок. У відділі наводяться бібліографічні довідки, здійснюється пошук інформації (в тому числі і в Інтернеті), надаються бібліографічні консультації, відповіді на запити по телефону та електронною поштою, а також послуги друку і сканування документів. Підтримуються тематичні картотеки, зберігається періодична преса. Добре організований довідковий апарат. У комп'ютерній кімнаті є 10 комп'ютерів, сканер, принтер і мультимедіа, забезпечується постійний і швидкий доступ в Інтернет.
Завдання бібліотеки
Впровадження інноваційних послуг на основі нових технологій і задоволення потреб споживачів.
Підтримка освіти та самоосвіти різних цільових груп спільноти — бібліотекарів, школярів і студентів, літніх людей.
Пропозиція якісних послуг, заснованих на високій професійній кваліфікації фахівців бібліотечної справи.
Можливості бібліотеки
Уроки і презентації в бібліотеці
Зустрічі з письменниками і поетами
Організація днів читання під час канікул
Робота з дітьми дитячих садків
Художні майстерні та виготовлення різних речей з природних і зручних матеріалів
Організація свят та інших пам'ятних заходів, присвячених тим чи іншим подіям
Юридична інформація в бібліотеці
Курси базової комп'ютерної грамотності
Примітки
Посилання
Народно читалище "Христо Ботев 1884"
Бібліотеки Болгарії
Ботевград
Засновані в Болгарії 1883
|
137357
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Strafford%2C%20Vermont
|
Strafford, Vermont
|
Strafford, Vermont
Strafford is a town in Orange County, Vermont, United States. The population was 1,094 at the 2020 census. The town of Strafford was created on August 12, 1761, by way of a royal charter which King George III of Great Britain issued to Governor Benning Wentworth of New Hampshire. The town was named after the Earl of Strafford. Its town house is one of the most famous in Vermont, sitting atop a hill at the end of the historic town common.
Strafford was one of thirteen Vermont towns isolated by flooding caused by Hurricane Irene in 2011.
Geography
According to the United States Census Bureau, the town has a total area of 44.3 square miles (114.8 km2), of which 44.2 square miles (114.5 km2) is land and 0.1 square mile (0.3 km2) (0.25%) is water. The West Branch of the Ompompanoosuc River flows through the town.
Demographics
As of the census of 2000, there were 1,045 people, 420 households, and 296 families residing in the town. The population density was 23.6 people per square mile (9.1/km2). There were 542 housing units at an average density of 12.3 per square mile (4.7/km2). The racial makeup of the town was 98.47% White, 0.19% African American, 0.29% Asian, 0.10% from other races, and 0.96% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.48% of the population.
There were 420 households, out of which 35.0% had children under the age of 18 living with them, 59.0% were married couples living together, 7.6% had a female householder with no husband present, and 29.3% were non-families. 25.2% of all households were made up of individuals, and 6.2% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.49 and the average family size was 2.97.
In the town, the population was spread out, with 27.3% under the age of 18, 3.8% from 18 to 24, 27.9% from 25 to 44, 29.0% from 45 to 64, and 12.0% who were 65 years of age or older. The median age was 41 years. For every 100 females, there were 100.6 males. For every 100 females age 18 and over, there were 95.9 males.
The median income for a household in the town was $46,711, and the median income for a family was $52,596. Males had a median income of $31,481 versus $24,808 for females. The per capita income for the town was $22,267. About 3.6% of families and 7.9% of the population were below the poverty line, including 12.2% of those under age 18 and 13.9% of those age 65 or over.
Justin Smith Morrill, US Representative and Senator, known as the chief sponsor and author of the Land Grant College Acts was born in Strafford. His Gothic Revival Homestead is one of the Vermont State-Owned Historic Sites.
Notable people
Jedediah Hyde Baxter, son of Portus Baxter and Surgeon General of the United States Army
Edmund "Tad" Coffin, saddle maker and Olympic equestrian
William Sloane Coffin, clergyman and activist
Denny Emerson, equestrian
Doc Hazelton, major league baseball player and college coach
Noah Kahan, American singer-songwriter
Barbara Moraff, American poet of the Beat generation
Justin Smith Morrill, US congressman and senator
References
External links
Town of Strafford official website
Towns in Vermont
Towns in Orange County, Vermont
Populated places established in 1761
|
47398513
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Game%20of%20Thrones%20season%207
|
Game of Thrones season 7
|
Game of Thrones season 7
The seventh and penultimate season of the fantasy drama television series Game of Thrones premiered on HBO on July 16, 2017, and concluded on August 27, 2017. Unlike previous seasons, which consisted of ten episodes each, the seventh season consisted of only seven episodes. Like the previous season, it largely consisted of original content not found in George R. R. Martin's A Song of Ice and Fire series, while also incorporating material that Martin revealed to showrunners about the upcoming novels in the series. The series was adapted for television by David Benioff and D. B. Weiss.
The penultimate season focuses on the convergence of the show's main plots in preparation for the final season. Daenerys Targaryen arrives in Westeros with her army and three large dragons and begins to wage war against the Lannisters, who have defeated her allies in the south and west of Westeros. Jon Snow leaves Sansa in charge of Winterfell and visits Daenerys to secure her help to defeat the White Walkers and the Army of the Dead. He mines the dragonglass at Dragonstone and begins a romance with Daenerys. Arya and Bran (now the Three-Eyed Raven) return home to Winterfell; the Starks execute the treacherous Littlefinger. Tyrion persuades Daenerys not to destroy King's Landing, reminding her that she does not want to be simply a queen of ashes. Instead, Jon goes north of the wall to capture a wight to prove to Cersei that the fearsome army of the dead exist and are coming; in doing so, his group is pinned down and nearly killed. Daenerys rescues them with her dragons but the Night King kills one of her dragons and makes it part of his army. The undead dragon later destroys part of the Wall and the dead march through. Bran learns that Jon is really his cousin, Aegon Targaryen, the legitimate heir to the Iron Throne.
HBO ordered the seventh season on April 21, 2016, three days before the premiere of the show's sixth season and began filming on August 31, 2016. The season was filmed primarily in Northern Ireland, Spain, Croatia and Iceland. Game of Thrones features a large ensemble cast, including Peter Dinklage, Nikolaj Coster-Waldau, Lena Headey, Emilia Clarke and Kit Harington. The season introduces several new cast members, including Jim Broadbent and Tom Hopper. The series received 22 nominations for the 70th Primetime Emmy Awards and won for Outstanding Drama Series and Dinklage won for Outstanding Supporting Actor in a Drama Series.
Episodes
Cast
Main cast
Guest cast
The recurring actors listed here are those who appeared in season 7. They are listed by the region in which they first appear.
In the North, including the Wall
Richard Dormer as Beric Dondarrion
Paul Kaye as Thoros of Myr
Ben Crompton as Eddison Tollett
Ellie Kendrick as Meera Reed
Bella Ramsey as Lyanna Mormont
Tim McInnerny as Robett Glover
Megan Parkinson as Alys Karstark
Daniel Portman as Podrick Payne
Richard Rycroft as Maester Wolkan
Rupert Vansittart as Yohn Royce
Beyond the Wall
Vladimir Furdik as the Night King
Joseph Mawle as Benjen Stark
Neil Fingleton as giant wight
Ian Whyte as giant wight
In the Riverlands
David Bradley as Walder Frey
Ben Hawkey as Hot Pie
In King's Landing
Pilou Asbæk as Euron Greyjoy
Anton Lesser as Qyburn
Hafþór Júlíus Björnsson as Gregor Clegane
James Faulkner as Randyll Tarly
Tom Hopper as Dickon Tarly
Mark Gatiss as Tycho Nestoris
In Oldtown
Jim Broadbent as Archmaester Ebrose
At Dragonstone
Jacob Anderson as Grey Worm
Diana Rigg as Olenna Tyrell
Gemma Whelan as Yara Greyjoy
Jessica Henwick as Nymeria Sand
Rosabell Laurenti Sellers as Tyene Sand
Keisha Castle-Hughes as Obara Sand
Brendan Cowell as Harrag
Staz Nair as Qhono
In flashbacks
Aisling Franciosi as Lyanna Stark
Wilf Scolding as Rhaegar Targaryen
Robert Aramayo as Eddard Stark
Production
Crew
Series creators and executive producers David Benioff and D. B. Weiss serve as showrunners for the seventh season. The directors for the seventh season are Jeremy Podeswa (episodes 1 and 7), Mark Mylod (episodes 2 and 3), Matt Shakman (episodes 4 and 5) and Alan Taylor (episode 6). This marks Taylor's return to the series after an absence since the second season. Shakman is a first-time Game of Thrones director, with the rest each having directed multiple episodes in previous seasons. Michele Clapton returned to the show as costume designer, after spending some time away from the show in the sixth season. She previously worked on the show for the first five seasons, as well as the end of the sixth season.
Writing
The seventh season contains original material not found in the A Song of Ice and Fire series. Some of the show's sixth season also consists of material revealed to the writers of the television series during discussions with Martin.
Filming
Filming began on August 31, 2016, at Titanic Studios in Belfast, and ended in February 2017. In an interview with the showrunners, it was announced that the filming of the seventh season would be delayed until later in the year due to necessary weather conditions for filming. The showrunners stated "We're starting a bit later because, you know, at the end of this season, winter is here, and that means that sunny weather doesn't really serve our purposes any more. We kind of pushed everything down the line so we could get some grim, gray weather even in the sunnier places that we shoot."
Girona, Spain, did not return as one of the filming locations. Girona stood in for Braavos and parts of King's Landing. It was later announced that the seventh season would film in Northern Ireland, Spain and Iceland, with filming in Northern Ireland beginning in August 2016. The series filmed in the Spanish cities Seville, Cáceres, Almodóvar del Río, Santiponce, Zumaia and Bermeo. Spanish sources announced that the series would be filming the seventh season on Muriola Beach in Barrika, Las Atarazanas, the Royal Dockyards of Seville and at the shores of San Juan de Gaztelugatxe, an islet belonging to the city of Bermeo. The series returned to film at The Dark Hedges in Stranocum, which was previously used as the Kingsroad in the second season. Some scenes were filmed in Iceland. Filming also occurred in Dubrovnik, Croatia, which is used for location of King's Landing. The scene where Arya was reunited with Nymeria was filmed in Alberta, Canada.
Casting
Deadline reported on June 21, 2016, that the five main cast members, Peter Dinklage, Nikolaj Coster-Waldau, Lena Headey, Emilia Clarke, and Kit Harington had been in contract negotiations for the final two seasons. It was reported that the cast members have increased their salary to $500,000 per episode for the seventh and eighth season. It was later reported that the actors had gone through a renegotiation, for which they had increased their salary to $1.1 million per episode for the last two seasons.
On August 31, 2016, Entertainment Weekly reported that Jim Broadbent had been cast for the seventh season in a "significant" role. It was announced that the role of Dickon Tarly has been recast, with Tom Hopper replacing Freddie Stroma, who had previously played the role in "Blood of My Blood". The seventh season sees the return of Mark Gatiss as Tycho Nestoris, who did not appear in the sixth season, Ben Hawkey as Hot Pie, who last appeared in the fourth season, and Joe Dempsie as Gendry, who last appeared in the third season and maintains his status as starring cast member. Members of the British indie pop band Bastille were reported to have filmed cameo appearances. British singer-songwriter Ed Sheeran also makes a cameo appearance in the season. Frontman of American heavy metal band Mastodon, Brent Hinds, has also revealed he would have a cameo appearance. This is Hinds' second cameo in the series, following his appearance (along with bandmates Brann Dailor and Bill Kelliher) in the fifth season. New York Mets baseball pitcher Noah Syndergaard made a background cameo as a javelin-throwing Lannister soldier in "The Spoils of War."
Episodes
On April 21, 2016, HBO officially ordered the seventh season of Game of Thrones, just three days prior to the premiere of the show's sixth season. In a June 2016 interview with Variety, co-creators David Benioff and D. B. Weiss revealed the seventh season would likely consist of fewer episodes, stating at the time of the interview that they were "down to our final 13 episodes after this season. We're heading into the final lap." Director Jack Bender, who worked on the show's sixth season, said that the seventh season would consist of seven episodes. Benioff and Weiss stated that they were unable to produce 10 episodes in the show's usual 12 to 14 month time frame, as Weiss said "It's crossing out of a television schedule into more of a mid-range movie schedule." HBO confirmed on July 18, 2016, that the seventh season would consist of seven episodes, and would premiere later than usual in mid-2017 because of the later filming schedule. Later it was confirmed that the season would debut on July 16. The seventh season includes an 81-minute finale; this was the series' longest episode until it was surpassed by the Season 8 episode "The Long Night", which is 82 minutes. Season 7's penultimate episode also runs for 71 minutes – around 16 minutes longer than an average Game of Thrones episode. The first five episodes mostly run longer than average (55 minutes), at 59, 59, 63, 50, and 59 minutes respectively. The previous longest episode in the series was the sixth-season finale, "The Winds of Winter", which ran for 69 minutes.
Music
Ramin Djawadi returned as the composer of the show for the seventh season.
Reception
Critical response
On Metacritic, the season (based on the first episode) has a score of 77 out of 100 based on 12 reviews, indicating "generally favorable reviews". On Rotten Tomatoes, the seventh season has a 93% approval rating from 479 critics with an average rating of 8.2 out of 10, with the site's consensus reading, "After a year-long wait, Game of Thrones roars back with powerful storytelling and a focused interest in its central characters—particularly the female ones."
Ratings
The series premiere surpassed 30 million viewers across all of the network's domestic platforms weeks after its release. The show's numbers continued to climb in other countries as well. In the UK, the premiere got up to 4.7 million viewers after seven days, setting a new record for Sky Atlantic. Compared to the previous season, HBO Asia saw an increases of between 24 percent to 50 percent. HBO Latin America saw a record viewership in the region, with a 29 percent climb. In Germany, the show went up 210 percent, in Russia it climbed 40 percent and in Italy it saw a 61 percent increase. In the United States, the finale was watched by 12.1 million viewers on its first airing on television, and 16.5 million when viewings on HBO Now and HBO Go apps are included. Over the season, the viewer numbers averaged at over 30 million per episode across all platforms.
Live +7 ratings were not available, so Live +3 ratings have been used instead.
Accolades
Release
Broadcast
The season was simulcast around the world by HBO and its broadcast partners in 186 countries. In some countries, it aired the day after its first release.
Marketing
On July 23, 2016, a teaser production trailer was released by HBO at the 2016 San Diego Comic-Con. The trailer mostly consisted of voice overs, and shots of crew members creating sets and props. The first footage from the season was revealed in a new promotional video released by HBO highlighting its new and returning original shows for the coming year on November 28, 2016, showcasing Jon Snow, Sansa Stark and Arya Stark.
On March 1, 2017, HBO and Game of Thrones teamed up with Major League Baseball (MLB) for a cross-promotional partnership. At least 19 individual teams participated in this promotion. On March 8, 2017, HBO released the first promotional poster for the season ahead of the SXSW Festival in Austin, Texas, which teases the battle of "ice vs. fire". Showrunners Benioff and Weiss also spoke at the event, along with fellow cast members Sophie Turner and Maisie Williams.
On March 9, 2017, HBO hosted a live stream on the Game of Thrones Facebook page that revealed the premiere date for the seventh season as being July 16, 2017. It was accompanied by a teaser trailer. On March 30, 2017, the first official promo for the show was released, highlighting the thrones of Daenerys Targaryen, Jon Snow, and Cersei Lannister. On April 20, 2017, HBO released 15 official photos shot during the season. On May 22, 2017, HBO released several new photos from the new season. On May 23, 2017, HBO released the official posters featuring the Night King. The first official trailer for season 7 was released on May 24, 2017. The trailer set a world record for being the most viewed show trailer ever, being viewed 61 million times across digital platforms, in the first 24 hours. The second official trailer was released on June 21, 2017. The season premiere was screened at the Walt Disney Concert Hall in Los Angeles on July 12, 2017.
Home media
The season was released on Blu-ray and DVD in region 1 on December 12, 2017.
Illegal distribution
The season premiere was pirated 90 million times in the first three days after it aired. On August 4, 2017, it was reported that, two days before its original broadcast, the fourth episode of the season was leaked online from Star India, one of HBO's international network partners. The leaked copy has the "for internal viewing only" watermark. On July 31, 2017, due to a security breach, HBO was the victim of 1.5 terabytes of stolen data. However, "this was not related to this episode leak", according to The Verge. On August 16, 2017, four days before its intended release, it was reported that HBO Spain and HBO Nordic accidentally allowed the sixth episode of the series on-demand viewing for one hour before being removed.
Data from piracy monitoring firm MUSO indicates that season seven was pirated more than one billion times mostly by unauthorized streaming, with torrent and direct downloads accounting for about 15 percent of this piracy. On average, each episode is estimated to have been pirated 140 million times, making Game of Thrones the most-pirated television series in 2017.
References
External links
– official website
2017 American television seasons
Season 7
|
665830
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Nissan%20Juke
|
Nissan Juke
|
Nissan Juke — компактний кросовер японського виробника автомобілів Nissan, представлений на Женевському автосалоні 2010 року. Ця модель зайняла в модельному ряді фірми місце між компактним мінівеном Note і кросовером Qashqai. Модель за задумом розробників повинна повторити успіх останнього і стати альтернативою традиційним хетчбекам. На ринку Північної Америки модель дебютувала на Нью-Йоркському автосалоні 2010 року.
Перше покоління (2010-2019)
Світова прем'єра кросовера Nissan Juke відбулася на Женевському моторшоу в березні 2010 року. Автомобіль створений на основі концепту Qazana, представленого у 2009 році, побудований на платформі Renault/Nissan B. Його довжина становить 4135 мм, ширина — 1765, висота — 1570. Колісна база лише на 7 см коротша (в ній 2530 мм), ніж у Note, і на 10 см коротша, ніж у Qashqai.
Новий компактний кросовер випускається на двох заводах компанії Nissan: в Англії (м. Сандерленд) і Японії (м. Оппама).
Автомобіль оснащується або приводом на передні колеса, або новітньою ніссанівскою розробкою — електронною системою повного приводу All-Mode4x4-I з регульованим вектором тяги. При необхідності дана система ділить крутний момент між осями (задньому дістається максимум половина), а залежно від ситуації розподіляє належною пропорцією ньютон-метри між задніми колесами. Передня підвіска — Макферсон, ззаду встановлена торсіонна балка.
Nissan Juke добре підготовлений в плані безпеки. До складу устаткування входить цілий набір активних систем: ABS, Brake Assist і EBD, система стабілізації ESP з можливістю відключення. Автомобіль також оснащений фронтальними і бічними подушками, активними підголівниками передніх сидінь, передніми ременями з преднатяжителями і обмежувачами навантаження, кріпленнями ISOFIX і іншими системами. Nissan Juke гідно виступив в серії краш-тестів Euro NCAP, за результатами яких машині був привласнений найвищий рейтинг 5 зірок.
Nissan Juke — типовий компактний міський кросовер. Особливою місткості очікувати не доводиться — в стандарті багажник має об'єм всього 251 л, а при складених задніх сидіннях — 579 л. Іншим недоліком можна визнати тісний задній ряд через специфічну форму кузова, низької стелі та звужених прорізів задніх дверей. З іншого боку, автомобіль зручний в парковці та маневруванні, а при дорожньому просвіті 170-180 мм Juke дозволить більш впевнено долати невеликі перешкоди, а в повнопривідної модифікації — навіть пересуватися по легкому бездоріжжю, природно, зі знижкою на наявність варіатора.
Рестайлінг 2015
Nissan Juke модернізували у 2015 році, змінивши передні фари та оснащення. Габарити автомобіля залишилися без змін (4135 x 1765 x 1565). Автомобіль доступний в 5 модифікаціях: S, SV, SL, Nismo і Nismo RS. Найменш дорогий Juke S як і раніше комплектується кнопкою «старт», камерою заднього виду, AM / FM / CD / USB-аудіосистемою і 5-дюймовим кольоровим екраном і бездротовим зв'язком Bluetooth, Siri Eyes Free і безступінчатим коробкою передач. Nissan Juke SV має у своєму складі витончену систему I-CON, клімат-контроль, регульований люк на даху, екстра зручні сидіння, задні тоновані вікна, обтягнуте шкірою кермо, а також автоматичний клімат контроль. В опціональну комплектацію автомобіля можуть входити: шкіряні сидіння, великий 5,8-дюймовий дисплей з навігацією і функцією розпізнавання голосу, аудіосистема «Rockford Fosgate», передні сидіння що підігріваються, автоматичні фари і чудовий дисплей заднього виду «AroundView».
Двигун і КПП
Атмосферні бензинові двигуни HR15DE і HR16DE, як і турбований дизель K9K, були запозичені в інших моделей (вони вже застосовувалися раніше на Note, Tiida, Qashqai та ін), при цьому двигун HR16DE піддався невеликий модернізації — він став на кілька кінських сил могутніше і трохи економічніше. Також представлений новий, потужніший бензиновий двигун MR16DDT з турбонадувом і безпосереднім уприскуванням палива.
Доступні дві механічні КПП (п'яти-і шестиступінчаста) і два варіатора, засновані на вдосконаленій безступінчатим трансмісії (CVT) Nissan Qashqai. Старша модифікація, «Xtronic CVT M6», відрізняється наявністю ручного режиму перемикання з імітацією фіксованих передач.
Модифікації
Juke Nismo
На Паризькому автосалоні у 2012 році був представлений Nissan Juke Nismo. На автомобілі встановлений двигун 1,6 DiG-T, потужність якого збільшена до 200 л. с. Juke Nismo також має нові настройки підвіски і рульового управління. Жорсткість пружин на модифікаціях з переднім приводом була збільшена на 10%, а на повнопривідних — на 15%.
Juke Nismo також відрізняється наявністю додаткової аеродинамічної обвіски, яка включає розширені колісні арки, змінені передній і задній бампери, дифузор, накладки на пороги кузова, спойлер на задніх дверях і 18-дюймові диски з легкого сплаву. Колірна палітра представлена трьома відтінками: білим Storm White, чорному Pearl Black і сріблястому Blade Silver. Корпуси зовнішніх дзеркал заднього виду при цьому пофарбовані в червоний колір.
Juke-R
У 2011 році британська інжинірингова фірма Ray Mallock Ltd., яка виробляє обладнання для мотоспорту, і Європейський технічний центр Nissan (NTC-E) представили прототип Juke-R. [3]
В основі автомобіля шасі і силовий агрегат від Nissan GT-R: підвіска, 3,8-літровий шестициліндровий турбодвигун VR38DETT Twin-Turbo V6 потужністю 485 кінських сил, вихлопна і гальмівна системи, 6-ступенева роботизована коробка передач з двома зчепленнями і система повного приводу. Це дозволяє автомобілю прискорюватися до 100 км/год всього через 3,7 секунди після старту. Максимальна швидкість — 257 км/год.
Спочатку планувалося побудувати тільки два примірники Juke-R (з лівим і правим кермом), які використовувалися б виключно в якості шоу-карів. Однак інтерес з боку клієнтів спонукали випустити модель обмеженим тиражем [4]. Товарний варіант отримав 545-сильний двигун. Максимальна швидкість товарної версії — 275 км/год.
Juke Nismo RS
Разом з оновленим Juke на Женевському автосалоні 2014 року було також представлена модифікація Juke Nismo RS. Nismo RS має змінену вихлопну систему і рульове управління, модернізовані пружини і амортизатори, посилені кріплення нижніх важелів передніх стійок, більш міцні гальмівні механізми (спереду діаметр дисків збільшений з 296 до 320 міліметрів, а диски ззаду стали вентильовані). Чотирициліндровий турбодвигун 1.6 DiG-T за рахунок відмінних електронного блоку управління і вихлопної системи збільшив потужність до 218 к.с. (у версії з варіатором потужність збільшилася до 214 сил). В оснащенні Nismo RS є сидіння Recaro з комбінованою обробкою шкірою і замшею, ксеноновими фарами, системою кругового відеоогляди, комплексом безпеки Nissan Safety Shield, а також 18-дюймовими колісними дисками.
Друге покоління (з 2019)
Nissan Juke другого покоління дебютував 3 вересня 2019 року з переднім приводом, бензиновим турбодвигуном 1.0 DIG-T (117 к.с. 180 Нм), шестиступінчастою МКПП і семидіапазонним «роботом» з двома зчепленнями. (Інші версії з'являться після прем'єри 10 вересня у Франкфурті). Завдяки новій платформі CMF-B модель скинула 23 кг і стала ширшою: дистанція між рядами сидінь зросла на 58 мм, над головами додалося 11 мм, обсяг багажника досяг 422 л.
Платформа нова, а тип підвісок колишній: спереду стійки McPherson, ззаду балка. Довжина — 4210 мм (+75), ширина - 1800 (+35), висота — 1595 (+25), колісна база — 2636 (+106 мм). Варіанти розмірності шин: 215/65 R16, 215/60 R17, 225/45 R19.
У липні 2021 року друге покоління Nissan Juke було представлено в Україні. В Україні пропонуватимуться п’ять версій Nissan Juke, які будуть оснащені єдиним однолітровим двигуном 1.0 DIG-T потужністю 114 к.с., але комплектуватимуться механічною 6-ступеневою коробкою передач або 7-ступеневим автоматом.
Двигуни
1.0 DIG-T 117 к.с. 180 Нм
Продажі
Примітки
Посилання
Клуб любителей Nissan Juke
Автомобілі Nissan
Позашляховики
|
12473687
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Usambara%20weaver
|
Usambara weaver
|
Usambara weaver
The Usambara weaver (Ploceus nicolli) is a species of bird in the family Ploceidae.
It is endemic to Tanzania.
Its natural habitats are subtropical or tropical moist montane forests and plantations .
It is threatened by habitat loss.
References
External links
Usambara weaver - Species text in Weaver Watch.
Usambara weaver
Endemic birds of Tanzania
Usambara weaver
Usambara weaver
Taxonomy articles created by Polbot
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.