Datasets:
PolyAgent
/
wiki_uk_en_parallel

Dataset card Data Studio Files Community
id
stringlengths
3
8
url
stringlengths
31
795
title
stringlengths
1
211
text
stringlengths
12
350k
274025
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%8F%20%D0%9A%D0%BE%D0%B0%D1%82%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%83%D0%B5
Статуя Коатлікуе
Статуя Коатлікуе (Coatlicue) — 2,7-метрова андезитова статуя ацтекської богині Коатлікуе («Зміїна Спідниця»). Зараз статуя знаходиться в Національному музеї антропології в Мехіко. Внизу статуї знаходиться майже непомітний напис Тлалтекутлі («Повелитель Землі»). Відкриття Статуя була знайдена під час розкопок на центральній площі Мехіко 13 серпня 1790 року. Ацтекський камінь сонця (або «календарний камінь») був знайдений приблизно на тому ж місці 17 грудня. Першим з дослідників статую описав Антоніо де Леон і Ґама, який невірно ідентифікував її як статую бога Теояомікі (Teoyaomiqui). Реакція Тоді як креоли і європейці вважали статую жахливим монстром, індіанці почали поклонятися їй, відвідуючи її зі свічками та квітами. Для того, щоб запобігти цьому, статую було зарито у дворі Мехіканського університету. Копії Статую було викопано в 1803 році, щоб Александр фон Ґумбольд міг зробити малюнки і копію статуї, після чого її зарили знову. Статую знову викопали в 1823 році, щоб Вільям Баллок міг зробити ще одну копію, яку наступного року виставили на показ в Єгипетському холлі на Пікаділлі, Лондон, як частину колекції Баллока Стародавня Мексика. Інші подібні статуї Інша статуя, під назвию Йолотліке («спідниця з сердець»), була знайдена в 1933 році. Хоча статуя була і в поганому стані, вона очевидно ідентична Коатлікуе, тільки зі спідницею із сердець замість змій. Ще два фрагменти подібної статуї були знайдені пізніше, тому ймовірно, що ці статуї були частиною більшого набору. Посилання Культура ацтеків Культура Мехіко
53086707
https://en.wikipedia.org/wiki/1356%20%28disambiguation%29
1356 (disambiguation)
1356 (disambiguation) 1356 is a year. 1356 may also refer to: 1356 SH, a year in the Solar Hijri calendar corresponding to 21 March 1977 – 20 March 1978 in the Gregorian calendar 1356 (novel), a novel in the Grail Quest series by Bernard Cornwell
1276751
https://uk.wikipedia.org/wiki/1916%20%D1%83%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%96
1916 у футболі
1916 у футболі Нижче наведені футбольні події 1916 року у всьому світі. Засновані клуби Легія (Польща) Мальорка (Іспанія) Національні чемпіони Аргентина: Расінг (Авельянеда) Австрія: Рапід (Відень) Данія: Копенгаген (1876) Ісландія: Фрам Нідерланди: Віллем II Парагвай: Олімпія (Асунсьйон) Швеція: АІК Шотландія: Селтік Уругвай: Насьональ
167046
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82
Кліноптилоліт
Кліноптилоліт — мінерал, водний алюмосилікат лужних металів з групи цеолітів. За структурою дуже близький до гейландиту, але відрізняється більш високим вмістом лужних металів і кремнезему. Хімічна формула: (Na, Ca, K)2-3Al3(Al, Si)2Si13O36•12H2O. Продукт зміни вулканічних порід. Див. також Список мінералів Примітки Література Посилання http://orbi.ulg.ac.be/handle/2268/18713 Цеоліти
15914090
https://en.wikipedia.org/wiki/Auffargis
Auffargis
Auffargis is a commune in the Yvelines department in north-central France. Population See also Communes of the Yvelines department References Communes of Yvelines
1579082
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%27%D1%97%D0%B7%D0%B4%20%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D0%B2%20%D1%83%20%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%B5%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%96
Другий з'їзд монархів у Вишеграді
Другий з'їзд монархів у Вишеграді — спільна зустріч правителів Угорського королівства, Польського королівства та Богемського королівства, яка відбулася влітку 1338 року в угорському Вишеграді. Це була друга вишеградська зустріч представників Угорщини, Чехії та Польщі (перша відбулася в листопаді 1335 року). З числа учасників так званого «вишергадського трикутника», представленого правителями Угорщини, Чехії та Польщі, особисто не з'явився король чеський Ян I Сліпий (Люксембурзький), якого репрезентував син — маркграф Моравії Карл V. Згадується також приїзд до угорського короля деякого руського князя Лотка (Lothka), якого дослідники ідентифікують або як галицько-володимирського короля Юрія II, як одного із галицьких бояр або як Володислава Земовитовича Куявського. Є і інші варіанти його ідентифікації, зокрема як внука короля Юрія I — Володимира, останнього представника Рюриковичів у Галицько-Волинському князівстві. Головними наслідками з'їзду стала відмова на користь королівства Чехії претензій польського короля Казимира III на сілезькі князівства і Плоцьк, обіцянка Яна I Сліпого не буде підтримувати Тевтонський орден на визначеному папою Бенедиктом XII суді з приводу територіальних суперечок між Королівством Польським та Тевтонським орденом, а також надання принцові угорському Людовику спадкових прав на Польщу у випадку бездітної смерті Казимира III. Ідучи на такі поступки Угорщині, Казимир ймовірно вважав, що Анжу не обіймуть польського трону, оскільки він мав ледве 28 років. Незабаром після цього відбувся судовий процес проти Ордену у Варшаві (на нейтральній території); вирок велів хрестоносцям повернути всі захоплені у Польщі землі та оплатити відшкодування. Після апеляції ордена папа призупинив виконання цього вироку. У польській історіографії деколи висловлюється припущення, що у випадку участі у з'їзді руського короля Юрія II він міг передати спадкові права на свої землі польському королю Казимиру ІІІ. Однак таке твердження немає відповідної доказової бази, а можливість подібної угоди виглядає малоймовірною через ворожі стосунки, що склались на той момент між двома правителями. Михайло Грушевський уважав, що ймовірна участь короля Юрія II у з'їзді навпаки мала на меті випередити невигідні для свого князівства домовленості між угорським та польським королями. Імовірність таких домовленостей підтверджується поведінкою обидвох королів у 1340 році, коли після смерті Юрія II вони організували спільний похід на Русь (військо угорців очолював палатин Віллерм Другет), у ході якого польським королем було пограбовано, зокрема, міста Перемишль та Львів. Див. також Перший з'їзд монархів у Вишеграді Примітки Джерело Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 19—25. Міжнародні конференції Середньовічна Угорщина Середньовічна Україна Середньовічна Польща Послідовність престолонаслідування 1338 у політиці Вишеград (Угорщина)
57555119
https://en.wikipedia.org/wiki/2018%E2%80%9319%20FC%20Dynamo%20Kyiv%20season
2018–19 FC Dynamo Kyiv season
2018–19 FC Dynamo Kyiv season The 2018–19 season was the 28th consecutive season in the top Ukrainian football league for Dynamo Kyiv. Dynamo competed in the Premier League, Ukrainian Cup, UEFA Champions League, UEFA Europa League and 2018 Ukrainian Super Cup. Players Squad information Transfers In Out Pre-season and friendlies Competitions Overall Ukrainian Premier League League table Results summary Results by round Matches Ukrainian Cup Ukrainian Super Cup UEFA Champions League Third qualifying round Play-off round Europa League Group stage Knockout phase Round of 32 Round of 16 Statistics Appearances and goals |- ! colspan=16 style=background:#dcdcdc; text-align:center| Goalkeepers |- ! colspan=16 style=background:#dcdcdc; text-align:center| Defenders |- ! colspan=16 style=background:#dcdcdc; text-align:center| Midfielders |- ! colspan=16 style=background:#dcdcdc; text-align:center| Forwards |- ! colspan=16 style=background:#dcdcdc; text-align:center| Players transferred out during the season Last updated: 31 May 2019 Goalscorers Last updated: 31 May 2019 Clean sheets Last updated: 31 May 2019 Disciplinary record Last updated: 31 May 2019 References External links Official website Dynamo Kyiv FC Dynamo Kyiv seasons Dynamo Kyiv Dynamo Kyiv
1280695
https://en.wikipedia.org/wiki/Christoph%20Cellarius
Christoph Cellarius
Christoph Cellarius Christoph (Keller) Cellarius (22 November 1638 – 4 June 1707) was a German classical scholar from Schmalkalden who held positions in Weimar and Halle. Although the Ancient-Medieval-Modern division of history was used earlier by Italian Renaissance scholars Leonardo Bruni and Flavio Biondo, Cellarius' Universal History Divided into an Ancient, Medieval, and New Period helped popularize it. After him, this tripartite division became standard. The library of the University of Applied Sciences in Schmalkalden bears his name, called the "Cellarius Bibliothek" in his honor. Bibliography Johann Wolfgang von Goethe, Memoirs of Goethe, Cellarius, Printed for Henry Colburn (London), 1824. See also Universal history Periodization References 1638 births 1707 deaths People from Schmalkalden 17th-century writers in Latin 18th-century writers in Latin 18th-century German male writers German classical scholars People from the Landgraviate of Hesse-Kassel University of Giessen alumni Academic staff of the University of Halle University of Jena alumni
4526785
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%B3%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Горьовий Олег Олександрович
Горьовий Олег Олександрович Олег Олександрович Горьовий (? — 2022) — старший матрос Збройних сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році. Військова служба Олег Горьовий ніс військову службу на посаді кулеметника відділення морської піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти миколаївської 36-ї бригади морської піхоти. Нагороди орден «За мужність» II ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. орден «За мужність» III ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Примітки Джерела Українські воїни, загиблі під час російського вторгнення в Україну 2022 Персоналії:Миколаївська область
2020773
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BD%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F
Енолізація
Енолізація — прототропне таутомерне перетворення карбонільних сполук в еноли, якому сприяють неполярні розчинники. У випадку кислотного каталізу цього процесу швидкість визначальним етапом є відрив протона від протонованої форми кетона. У присутності основ утворюються еноляти. RC(O)-CHR2 →RC(OH)=CR2 Література Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет — Донецьк: «Вебер», 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0 Хімічна термінологія
1311335
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
Товстянська сільська рада
Товстянська сільська рада — колишній орган місцевого самоврядування в Білопільському районі Сумської області. Адміністративний центр — село Товста. Загальні відомості Населення ради: 1 174 особи (станом на 2001 рік) Населені пункти Сільській раді підпорядковані населені пункти: с. Товста с. Комарицьке Історія 2001 року з облікових даних сільради виключено село Грицаїв. Склад ради Рада складається з 14 депутатів та голови. Голова ради: Омеляненко Світлана Петрівна Секретар ради: Гашенко Наталія Володимирівна Керівний склад попередніх скликань Примітка: таблиця складена за даними сайту Верховної Ради України Примітки та джерела Адміністративний устрій Білопільського району
5064533
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%B4%D1%96%D0%BC%D0%B0
Дідіма
Дідіма, Дідіми, Дідімайон — античне місто, яке існувало в давнину на західному узбережжі Малої Азії, на нинішній території Туреччини. Місто Дідіма, що знаходиться поблизу сучасного турецького міста Дідім, було відоме своїм величезним храмом бога Аполлон, одним з найбільших в Іонії, зі священним оракулом.. Наразі храм Аполлона в Дідімі належить до найбільших споруд часів античності. Дідіма була створена поблизу великого торгового і морського центру Іонії-Мілету, з яким її пов'язували як морське сполучення, так і прокладена в IV столітті до н. е. «священна дорога». Згідно з легендою, тут на місці, де знаходився оракул, красуня Лето народила від Зевса сина, бога Аполлона. Пізніше тут Аполлон постав перед місцевим пастухом, якого звали Бранх, і наділив останнього даром пророкування. жрецький рід Бранхідів, які очолювали храмове господарство до початку греко-перських війн, пізніше жерцями тут ставали вихідці з почесних родин Мілету. За деякими відомостями, Дідіма була заснована на початку I тисячоліття до н. е. Вже до VII століття до зв. е. храмовий оракул набуває міжнародної популярності. Як повідомляє Геродот, подарунки храму надсилали єгипетський фараон Нехо II і лідійський цар Крез. При археологічних розкопках біля храму було виявлено численні священні дари, передані храму паломниками. Геродот також повідомляє, що цар Персії Дарій I після придушення грецького повстання в Іонії і падіння Мілету в 494 році до н. е. осквернив і пограбував храм та оракул у Дідімі. За повідомленнями Страбона і Павсанія, перський цар Ксеркс I після поразки своїх військ у битві при Платеях в 479 році до н. е. наказав зруйнувати оракул. Жерці-бронхіди добровільно видали персам накопичені у храмі скарби, після чого поїхали до Персії. Археологічні пошуки виявили біля храму сліди пожеж, які стосуються періоду 494—479 років до зв. е., проте встановлено, що у наступні 150 років тут велося велике (мабуть, відновлювальне) будівництво. В останній третині IV століття до н. е. храм і оракул, насамперед автономні, входять до складу поліса Мілет. Мілет проводить роботи з розширення храму Аполлона і призначає своїх представників до храму як віщунів і жерців. За часів володарювання Риму у Малій Азії Юлій Цезар розширює права храму (зокрема і право на надання притулку). Калігула робить спробу присвоєння храму, а також закінчення його будівництва. Траян будує «священну дорогу», що з'єднала Дідиму з Мілетом (близько 100-го року), і викладає її на території святилища кам'яними плитами. З 177 року Комомод наказує поклонятися у храмі його обожнюваному образу. Попри те, що будівництво храму в Дідімі тривало понад 600 років, воно так і не було завершено. Страбон повідомляє, що, зважаючи на його величезні розміри, над храмом не було покладено дах. Також і стіни храму не були піддані остаточному поліруванню. Їх покривають численні, античного періоду, видряпані малюнки та знаки. На території храму, до будівництва його останньої версії, вчені виявили два його попередні виконання, з яких перший належить приблизно до 700 року до н. е., другий — до VI століття до н. е. Будівництво нинішнього, добре збереженого храму почалося в елліністичну епоху, близько 330 року до н. е. Зведення святилища здійснювалося під проводом найбільшого архітектора свого часу Пеонія Ефеського. Храм мав дві колонади — зовнішню, що складалася з 10×21 колон, і внутрішню, з 8х19 колон. Колонади знаходяться на семиступеневому постаменті (Стереобаті). Вхід у храм — у його східній частині; до нього ведуть кам'яні сходи з 14 сходинок. Стилобат, нижня частина храмової будови має розміри 51×109 метрів. 120 іонічних колон мають висоту 197 метрів. У їхній верхній частині архітрив утворює фриз із зображеннями левових постатей, голів Горгони-Медузи та щупалець. Деякі з них можна побачити біля входу та в наші дні. Усередині храму знаходиться двір ('адітон'), у західній частині якого була розташована будівля розміром 8,24×14,23 метра, що вкривала священне прісноводне джерело. При будівництві використовувалася полігональна кладка.. На південь від храму знаходився стадіон, в якому, починаючи з 200 року до н. е., відбувалися змагання та боротьба. Щаблі стилобату служили глядачам сидіннями. Поряд з Дельфами, Додоною і Кларосом, Дідіма була одним із найвідоміших храмових оракулів Стародавньої Греції. Як проходило пророцтво, точно не встановлено. Відомо лише, що вимовлялося воно жерцем у віршованій формі. Останній період процвітання храм у Дідімі пережив у I—II століттях зв. е. У IV столітті пророча діяльність оракула припиняється. У пізньоантичний час Дідіма стає єпископською резиденцією, від імператора Юстиніан I вона отримує почесне ім'я Юстиніанополіс. У раннє Середньовіччя місто занепадає. У X—XII століттях тут знову єпископський центр, у місті ведеться церковне будівництво. У VII і XV століттях місто піддається руйнівним землетрусам: останній стає причиною того, що мешканці залишають Дідіму. Знову заселятися це місто починає лише у XVIII столітті. Археологічні дослідження проводяться в Дідимі починаючи з XVIII століття — англійськими, французькими, а потім і німецькими вченими. Знахідки, зроблені тут, можна побачити в Британському музеї, в Луврі і в берлінському Пергамському музеї. Примітки Археологічні пам'ятки Туреччини Храми Стародавньої Греції Давньогрецькі археологічні пам'ятки
22360965
https://en.wikipedia.org/wiki/Lux%20Noctis
Lux Noctis
Lux Noctis is the first full-length studio album by German gothic metal band Coronatus, released in 2007. Reception A review by Sonic Seducer called the album "halfbaked" due to unbalanced vocal sets, but lauded the overall quality of the production. The Austrian Stormbringer webzine was equally positive about the production but found the contrasting female voices to be a unique and positive asset of the band. The German edition of Metal Hammer compared the style to Nightwish and awarded three out of seven points in its rating. Petőfi Csarnok of Kultura.hu said "Lux Noctis album has one of last year's best female vocals". Track listing Personnel Carmen R. Schäfer – vocals Viola Schuch – vocals Wolfgang Nillies – guitars Fabian Merkt – keyboards & programming Stefan Häfele – bass Mats Kurth – drums Info Mastered by Mika Jussila at Finnvox Studios in Helsinki, Finland. References 2007 albums Coronatus albums Massacre Records albums
27849400
https://en.wikipedia.org/wiki/Kivitammi
Kivitammi
Kivitammi is a village in Saue Parish, Harju County in northern Estonia. Prior to the administrative reform of Estonian local governments in 2017, the village belonged to Nissi Parish. References Villages in Harju County
859535
https://en.wikipedia.org/wiki/National%20Democratic%20Congress%20%28Grenada%29
National Democratic Congress (Grenada)
National Democratic Congress (Grenada) The National Democratic Congress (NDC), also known as the National Democratic Congress of Grenada, Carriacou and Petite Martinique, is a social democratic and centre-left political party in Grenada. It is the governing party in Grenada, having won a majority in the 2022 general elections. The party is led by current prime minister Dickon Mitchell as of October 2021. History The party was founded in 1987 by George Brizan and Francis Alexis, as a party opposed to the New National Party government that came to power in the 1984 elections after the United States invasion of Grenada. It won the 1990 elections, with Nicholas Brathwaite becoming Prime Minister. It lost power to the NNP in the 1995 elections, which were held shortly after Brathwaite's resignation. The NDC was thereafter in opposition for 13 years. It failed to win any seats in the 1999 elections, but only narrowly lost the 2003 elections, in which it won 45.6% of the popular vote and seven of the 15 seats. In the July 2008 general election, the NDC won 11 out of 15 seats, and party leader Tillman Thomas became Prime Minister. Despite a 40% vote share in the 2013 election, the party lost all its seats to the New National Party under Keith Mitchell, which obtained all 15 seats. The NDC was affiliated to the former Central American liberal organisation FELICA (the Federation of Liberal Parties of Central America and the Caribbean), also known as the . The party maintains close links with the other center-left political parties in the English-speaking Caribbean such as the Democratic Labour Party in Barbados. List of leaders of the National Democratic Congress Electoral history House of Representatives elections References External links Official website Social democratic parties in North America Political parties in Grenada Political parties established in 1987 1987 establishments in Grenada Main Progressive Alliance Republicanism in Grenada Republican parties
15918339
https://en.wikipedia.org/wiki/Riville
Riville
Riville is a commune in the Seine-Maritime department in the Normandy region in northern France. Geography A small farming village in the Pays de Caux, situated some northeast of Le Havre, at the junction of the D28 and D75 roads. Population Places of interest The church of St. Pierre, dating from the eighteenth century. An old chapel. A farmhouse built on the old monastic manorhouse. See also Communes of the Seine-Maritime department References Communes of Seine-Maritime
140622
https://en.wikipedia.org/wiki/Decca%20Records
Decca Records
Decca Records is a British record label established in 1929 by Edward Lewis. Its US label was established in late 1934 by Lewis, Jack Kapp (the first president of the Decca Record company of the USA) and Milton Rackmil, who later became American Decca's president too. In 1937, anticipating Nazi aggression leading to World War II, Lewis sold American Decca, and the link between the UK and US Decca label was broken for several decades. The British label was renowned for its development of recording methods, while the American company developed the concept of cast albums in the musical genre. In 1947, following World War II, British Decca re-established distribution in the United States through its new subsidiary London Records. The London trademark name has also been used in other countries such as Canada, Mexico, Germany and Japan. The US Decca label became MCA Records, which formed half of what is now UMG (Universal Music Group). Both UK and US divisions of the former Decca label are now part of Universal Music Group. Label name The name dates back to a portable gramophone called the "Decca Dulcephone" patented in 1914 by musical instrument makers Barnett Samuel and Sons. The name "Decca" was coined by Wilfred S. Samuel by merging the word "Mecca" with the initial D of their logo "Dulcet" or their trademark "Dulcephone". Samuel, a linguist, chose "Decca" as a brand name as it was easy to pronounce in most languages. That company was eventually renamed the Decca Gramophone Co. Ltd. and then sold to former stockbroker Edward Lewis in 1929. Within years, Decca Records was the second-largest record label in the world, calling itself "The Supreme Record Company". Decca bought the UK branch of Brunswick Records and continued to run it under that name. In the 1950s, the American Decca studios were located in the Pythian Temple in New York City. Classical music In classical music, Decca had a long way to go from its modest beginnings to catch up with the established HMV and Columbia labels (later merged as EMI). The pre-war classical repertoire on Decca was not extensive but was select. The 3-disc 1929 recording of Delius's Sea Drift, arising from the Delius Festival that year, suffered by being crammed onto six sides, being indifferently recorded and expensive; following issue in July they were already withdrawn by October the same year. However, it won Decca the loyalty of the baritone Roy Henderson, who went on to record for them the first complete Dido and Aeneas of Purcell with Nancy Evans and the Boyd Neel ensemble (Purcell Club, 14 sides, issued February 1936); and Henderson's famous pupil Kathleen Ferrier was recorded and issued by Decca through the period of transition from 78 to LP (1946–1952). Heinrich Schlusnus made important pre-war lieder recordings for Decca. Decca's emergence as a major classical label may be attributed to three concurrent events: the emphasis on technical innovation (first the development of the full frequency range recording [ffrr] technique, then the early use of stereo recording), the introduction of the long-playing record, and the recruitment of John Culshaw to Decca's London office. Decca released the stereo recordings of Ernest Ansermet conducting L'Orchestre de la Suisse Romande, including, in 1959, the first complete stereo LP recording of The Nutcracker, as well as Ansermet's only stereo version of Manuel de Falla's The Three-Cornered Hat, which the conductor had led at its first performance in 1919. John Culshaw, who joined Decca in 1946 in a junior post, rapidly became a senior producer of classical recordings. He revolutionised recording – of opera, in particular. Hitherto, the practice had been to put microphones in front of the performers and simply record what they performed. Culshaw was determined to make recordings that would be 'a theatre of the mind', making the listener's experience at home not merely second best to being in the opera house, but a wholly different experience. To that end he got the singers to move about in the studio as they would onstage, used discreet sound effects and different acoustics, and recorded in long continuous takes. His skill, coupled with Decca's sound engineering capabilities, took the label into the first flight of recording companies. His pioneering recording (begun in 1958) of Wagner's Der Ring des Nibelungen conducted by Georg Solti was a huge artistic and commercial success (to the chagrin of other companies). Solti recorded throughout his career for Decca, and made more than 250 recordings, including 45 complete opera sets. Among the international honours given to Solti (and Decca) for his recordings were 31 Grammy awards – more than any other recording artist, whether classical or popular. In the wake of Decca's lead, artists such as Herbert von Karajan, Joan Sutherland and later Luciano Pavarotti were keen to join the label's roster. However, Culshaw was, strictly speaking, not the first to do this. In 1951, Columbia Records executive Goddard Lieberson partnered with Broadway conductor Lehman Engel to record a series of previously unrecorded Broadway musical scores for Columbia Masterworks, including what Engel, in his book The American Musical Theatre: A Consideration, termed "Broadway opera", and in 1951, they released the most complete Porgy and Bess recorded up to that time. Far from being a mere rendering of the score, the 3-LP album set used sound effects to realistically recreate the production as if the listener were watching a stage performance of the work. Until 1947, American Decca issued British Decca classical music recordings. Afterward, British Decca took over distribution through its new American subsidiary London Records. American Decca actively re-entered the classical music field in 1950 with distribution deals from Deutsche Grammophon and Parlophone. American Decca began issuing its classical music recordings in 1956 when Israel Horowitz joined Decca to head its classical music operations. To further American Decca's dedication to serious music, in August 1950, Rackmill announced the release of a new series of disks to be known as the "Decca Gold Label Series" which was to be devoted to "symphonies, concertos, chamber music, opera, songs and choral music." American and European artists were to be the performers. Among the classical recordings released on Decca's "Gold Label" series were albums by Leroy Anderson, the Cincinnati Symphony Orchestra conducted by Max Rudolf and guitarist Andrés Segovia. American Decca shut down its classical music department in 1971. Between 1973 and 1980, Decca championed new music through its Headline imprint. Works given their recorded premiere included pieces by Peter Maxwell Davies, Harrison Birtwistle, Luciano Berio, Hans Werner Henze, Witold Lutoslawski, Toru Takemitsu, David Bedford, Thea Musgrave, Andrzej Panufnik, Iannis Xenakis, Brian Ferneyhough and John Cage. Performers included Roger Woodward, Stomu Yamash'ta, Salman Shukur, and the Grimethorpe Colliery Band, as well as the composers themselves. For many years, Decca's British classical recordings had been issued in the US under the London Records label because the existence of the American Decca company precluded the use of that name on British recordings distributed in the US. When the MCA and PolyGram labels merged in 1999 and created Universal Music, the practice was no longer necessary. Today Decca makes fewer major classical recordings but still has a full roster of stars, including Cecilia Bartoli and Renée Fleming. Its back catalogue includes several landmarks and critically acclaimed recordings, such as the Solti Ring, voted the greatest recording of all time by critics with the BBC Music Magazine, and Luciano Pavarotti remained an exclusive Decca artist throughout his recording career. In 2017, Universal Music revived Decca's American classical music arm as Decca Gold under the management of Verve Music Group. Popular music In Britain, Decca bought out the bankrupt UK branch of Brunswick Records in 1932, which added such stars as Bing Crosby and Al Jolson to its roster. Decca also bought out the Melotone and Edison Bell record companies. In late 1934, a United States branch of Decca was launched. In establishing the American unit, the founders bought the former Brunswick Records pressing plants in New York City and Muskegon, Michigan, which were shut down in 1931, from Warner Bros. in exchange for a financial interest in the new label. In 1934 Guy Lombardo also recorded for Decca. Decca became a major player in the depressed American record market thanks to its roster of popular artists, particularly Bing Crosby, the shrewd management of former US Brunswick general manager Jack Kapp, and the decision to price Decca at 35 cents. The US label also brought back the discontinued Champion label (from Gennett), as well as a short-lived version of the Broadway label. The following year, the pressing and Canadian distribution of US Decca records was licensed to Compo Company Ltd. in Lachine, Quebec, a breakaway and rival of Berliner Gram-o-phone Co. of Montreal, Quebec. (Compo was acquired by Decca in 1951 although its Apex label continued in production for the next two decades.) By 1939, Decca and EMI were the only record companies in the UK That year; British Decca head Edward Lewis sold his interest in American Decca because of World War II. In 1941, American Decca acquired Brunswick Records and its sublabel Vocalion Records from Warner Bros., which had a financial interest in Decca. In 1942, stock in American Decca began trading on the New York Stock Exchange as Decca Records Inc. Therefore, the two Deccas became separate companies and remained so until American Decca's parent company bought British Decca's parent company in 1998 (during this time, US Decca artists were issued in the UK on the Brunswick label until 1968 when MCA Records was launched in the UK). In 1940, American Decca released the first album of songs from the 1939 film The Wizard of Oz. However, it was not a soundtrack album but a cover version featuring only Judy Garland from the film, with other roles taken by the Ken Darby Singers. In 1942, American Decca released the first recording of "White Christmas" by Bing Crosby. He recorded another version of the song in 1947 for Decca; to this day, Crosby's recording of "White Christmas" for Decca remains the best-selling single worldwide of all time. In 1943, American Decca ushered in the age of the original cast album in the United States, when they released an album set of nearly all the songs from Rodgers and Hammerstein's Oklahoma!, performed by the same cast who appeared in the show on Broadway, and using the show's orchestra, conductor, chorus, and musical and vocal arrangements. The enormous success of this album was followed by original cast recordings of Carousel and Irving Berlin's Annie Get Your Gun, both featuring members of the original casts of the shows and utilising those shows' vocal and choral arrangements. Because of the technical restrictions of recording on 78 rpm records, none of these scores were recorded completely; they were shorter than cast albums made after LPs were introduced. But Decca had made history by recording Broadway musicals, and the influence of these releases in the recording of theatrical shows in the US continues to this day – in Decca's home country, the UK original cast albums had been a fixture for years. Columbia Records followed with musical theatre albums, starting with the 1946 revival of Show Boat. In 1947, RCA Victor released the original cast album of Brigadoon. By the 1950s, many recording companies were releasing Broadway show albums recorded by their original casts, and the recording of original cast albums had become standard practice whenever a new show opened. Decca throughout the 1930s and early to mid-1940s was a leading label of blues and jump music with such best-selling artists as Sister Rosetta Tharpe and Louis Jordan (who was the best-selling R&B artist of the 1940s). In 1954, American Decca released "Rock Around the Clock" by Bill Haley & His Comets. Produced by Milt Gabler, the recording was initially only moderately successful, but when it was used as the theme song for the 1955 film Blackboard Jungle, it became the first international rock and roll hit, and the first such recording to go to No. 1 on the American musical charts. According to the Guinness Book of Records, it went on to sell 25 million copies, returning to the US and UK charts several times between 1955 and 1974. But due to management and promotion decisions, Decca lost its place as a major hit label on the US R&B and pop charts as Bill Haley's popularity started to fade, in the late 1950s. Decca's strong country catalogue did very well throughout this period and they had several crossover-to-pop hits, as well as the blockbuster success of Brenda Lee, but many R&B and rock music artists passed through Decca with little success (The Flamingos, Billy Ward and his Dominoes, Bobby Darin, The Shirelles, etc.) American Decca embraced the new post-war record formats adopting the LP in 1949 and the 45 rpm record around a year later while continuing to sell 78s. During the 1950s, American Decca released several soundtrack recordings of popular motion pictures, notably Mike Todd's production of Around the World in Eighty Days (1956) with the music of veteran film composer Victor Young. Since Decca had access to the stereo tracks of the Oscar-winning film, they quickly released a stereo version in 1958. Because American Decca bought Universal Pictures in 1952, many of these soundtrack albums were of films released by what was then called Universal-International Pictures. In June and July 1957, Decca Records released the soundtracks from Hecht-Hill-Lancaster Productions' film Sweet Smell of Success. It was a landmark event in the soundtrack industry; the first time that a film had two separate soundtracks, each featuring completely different music. All of the music from Sweet Smell of Success was published by Calyork Music, a music publishing company founded by the film's producers Harold Hecht and Burt Lancaster, along with Hecht's brother-in-law, established music publisher Loring Buzzell, who secured the releasing of the music through Decca Records. The first soundtrack LP featured the jazz score composed by Elmer Bernstein, while the second soundtrack LP featured music composed and performed by the Chico Hamilton Quintet, a band that appears in the film. In 1961, American Decca released the soundtrack album of Flower Drum Song, Universal Pictures' film version of the 1958 Rodgers and Hammerstein musical. In a reversal of the usual situation, in which American Decca had released original Broadway cast albums of three Rodgers and Hammerstein shows, this was the only film soundtrack album of a Rodgers and Hammerstein show ever released by Decca, while the Broadway cast album had been released by Columbia Masterworks. The American RCA label severed its longtime affiliation with EMI's His Master's Voice (HMV) label in 1957, which allowed British Decca to market and distribute Elvis Presley's recordings in the UK. on the RCA label (later RCA Victor). British Decca had several missed opportunities. In 1960, they refused to release "Tell Laura I Love Her" by licensed artist Ray Peterson and even destroyed thousands of copies of the single. In 1962, Decca famously turned down a chance to record The Beatles, believing "guitar groups are on the way out." Other refusals of note include the Yardbirds, the Kinks, the Who, and Manfred Mann. Decca had earlier accepted London-born pioneer rock'n'roll singer Terry Dene, who was later known as the British Elvis Presley, and another Merseyside singer, Billy Fury. The turning down of The Beatles led indirectly to the signing of one of Decca's biggest 1960s artists, The Rolling Stones. Dick Rowe was judging a talent contest with George Harrison, and Harrison mentioned to him that he should take a look at the Stones, who he had just seen live for the first time a couple of weeks earlier. Rowe saw the Stones and quickly signed them to a contract. Decca also released the first recording of Rod Stewart in 1964, "Good Morning Little Schoolgirl"/"I'm Gonna Move to the Outskirts of Town". Decca also signed up many rock artists (The Moody Blues, The Zombies, The Applejacks, Dave Berry, Lulu, Alan Price), The Marmalade, with varying degrees of success. Staff producer Hugh Mendl (1919–2008) worked for Decca for over 40 years and played a significant role in its success in the popular field from the 1950s to the late 1970s. His first major production credit was pianist Winifred Atwell. He produced Rock Island Line, the breakthrough skiffle hit for Lonnie Donegan, and he is credited as the first executive to spot the potential of singer-actor Tommy Steele. Mendl's other productions included the first album by humorist Ivor Cutler, Who Tore Your Trousers? (1961), Frankie Howerd at The Establishment (1963), a series of recordings with Paddy Roberts (best known for "The Ballad of Bethnal Green"), numerous "original cast" and soundtrack albums including Oh! What a Lovely War and even an LP record of the 1966 Le Mans 24-hour race, inspired by his lifelong passion for motor racing. Mendl was a driving force in the establishment of Decca's progressive Deram label, most notably as the executive producer of The Moody Blues' groundbreaking 1967 LP Days of Future Passed. He is credited with battling against Decca's notorious parsimonious treatment of their artists, ensuring that the Moody Blues had the time and resources to develop beyond their beat group origins into progressive rock, and he also used profits for pop sales to cross-subsidise recordings by avant-garde jazz artists like John Surman. British Decca lost a key source for American records when Atlantic Records switched British distribution to Polydor Records in 1966 for Atlantic to gain access to British recording artists which they did not have under Decca distribution. The Rolling Stones left Decca in 1970, and other artists followed. Decca's deals with numerous other record labels began to fall apart: RCA Records, for instance, abandoned Decca to set up its own UK office in June 1969, just before the Rolling Stones decided to also abandon Decca in favour of forming their label. The Moody Blues were the only international rock act that remained on the label. The company's fortunes declined slightly during the 1970s, and it had few major commercial successes; among those were Dana's 1970 two-million selling single, "All Kinds of Everything", issued on their subsidiary label Rex Records. Although Decca had set up the first of the British "progressive" labels, Deram, in 1966, with such stars as Cat Stevens and the Moody Blues, by the time the punk era set in 1977, Decca had pop success with such acts as John Miles, novelty creation Father Abraham and the Smurfs, and productions by longtime Decca associate Jonathan King. King had a hit, "Everyone's Gone to the Moon", on Decca while he was an undergraduate at Trinity College, Cambridge, and Edward Lewis recruited him as his personal assistant and "talent spotter". Decca became dependent on re-releases from its back catalogue. Contemporary signings, such as Slaughter & the Dogs and the pre-stardom Adam and the Ants (whose sole single with Decca, "Young Parisians", would later be a UK Top 10 hit on the back of the band's success at CBS), were second division when compared to the likes of PolyGram, CBS, EMI, and newcomer Virgin's rosters of hitmakers. Spoken word American Decca also released several notable spoken word albums, such as a recording of Charles Dickens's A Christmas Carol starring Ronald Colman as Scrooge, and a recording of the Christmas chapter from The Pickwick Papers read by Charles Laughton. These two separate 78-RPM albums were later combined into one LP. Other spoken word albums included Lullaby of Christmas, narrated by Gregory Peck, a twenty-minute version of Moby Dick, with Charles Laughton as Captain Ahab, and The Littlest Angel, narrated by Loretta Young. British Decca released on LP, in 1968, the most complete version of Man of La Mancha ever put on vinyl records, a 2-LP album featuring most of the dialogue and all of the songs, performed by the show's original London cast. Keith Michell starred as Don Quixote and Cervantes, and Joan Diener was Aldonza/Dulcinea. Around 1970, American Decca enjoyed success with LPS of soundtrack dialogue excerpts from the films of W.C. Fields, the Marx Brothers, and Mae West. The Fields and Marx Brothers albums were narrated by radio personality and cartoon voice actor Gary Owens. Country music In 1934, Jack Kapp established a country & western line for the new Decca label by signing Frank Luther, Sons of the Pioneers, Stuart Hamblen, The Ranch Boys, and other popular acts based in both New York and Los Angeles. Louisiana singer/composer Jimmie Davis began recording for Decca the same year, joined by western vocalists Jimmy Wakely and Roy Rogers in 1940. From the late 1940s on, the US arm of Decca had a sizeable roster of country artists. The main architect of Decca's success in country music was Owen Bradley, who joined Decca in 1947 and was promoted to vice president and head of A&R for the Nashville operations in 1958. Technology developments Full frequency range recording (ffrr) Full frequency range recording (ffrr) was a spin-off devised by Arthur Haddy of British Decca's development, during the Second World War, of a high fidelity hydrophone capable of detecting and cataloguing individual German submarines by each one's signature engine noise, and enabled a greatly enhanced frequency range (high and low notes) to be captured on recordings. Critics regularly commented on the startling realism of the new Decca recordings. The frequency range of ffrr was 80–15000 Hz, with a signal-to-noise ratio of 60 dB. While Decca's early ffrr releases on 78-rpm discs had some noticeable surface noise, which diminished the effects of the high fidelity sound, the introduction of long-playing records in 1949 made better use of the new technology and set an industry standard that was quickly imitated by Decca's competitors. Nonetheless, titles first issued on 78rpm remained in that form in the Decca catalogues into the early 1950s. The ffrr technique became internationally accepted and considered a standard. The Ernest Ansermet recording of Stravinsky's Petrushka was key in the development of full frequency range records and alerting the listening public to high fidelity in 1946. The LP The long-playing record was launched in the US in 1948 by Columbia Records (not connected with the British company of the same name at the time). It enabled recordings to play for up to half an hour without a break, compared with the three to five minutes playing time of the existing records. The new records were made of vinyl (the old discs were made of brittle shellac), which enabled the ffrr recordings to be transferred to disc very realistically. In 1949, in both the UK and the US, Decca took up the LP promptly and enthusiastically giving the British arm an enormous advantage over EMI, which for some years tried to stick exclusively to the old format, thereby forfeiting competitive advantage to Decca, both artistically and financially. British Decca recorded high-fidelity versions of all the symphonies of Ralph Vaughan Williams except for the ninth, under the personal supervision of the composer, with Sir Adrian Boult and the London Philharmonic Orchestra. Benjamin Britten conducted recordings of many of his compositions for Decca, from the 1940s to the 1970s; most of these recordings have been reissued on CD. Stereo (ffss) The British Decca recording engineers Arthur Haddy, Roy Wallace, and Kenneth Wilkinson developed in 1954 the famous Decca tree, a stereo microphone recording system for big orchestras. Decca started the first actual stereophonic recording on 13–28 May 1954, at Victoria Hall, Geneva, the first European record company to do so; only two months before, RCA Victor had begun the first actual stereophonic recording in the US, 6–8 March 1954. Decca archives show that Ernest Ansermet and the Orchestre de la Suisse Romande recorded Antar by Nikolai Rimsky-Korsakov (Decca's official first actual stereo recording); Stenka Razin by Alexander Glazunov; Tamara by Mily Balakirev; Anatoly Liadov's Baba-Yaga, Eight Russian Folksongs, Kikimora; and Le Martyre de saint Sébastien by Claude Debussy. These performances were initially issued only in monaural sound; and in 1959, the stereo version of Le Martyre de saint Sébastien was issued only in the US as London OSA 1104 (OS 25108); and stereo versions of others were finally issued from the late 1960s to the beginning of the 1970s as part of the "Ace of Diamonds" series and ""Decca Eclipse"" series (in the UK) or "Stereo Treasury" series (in the US on the London label). The Decca stereo format was called (in succession to ffrr) "ffss", i.e. "full frequency stereophonic sound". With most competitors not using stereo until 1957, the new technique was a distinctive feature of Decca. Even after stereo became standard and into the 1970s, Decca boasted a special sound quality, characterized by aggressive use of the highest and lowest frequencies, novel use of tape saturation and out-of-phase sound to convey a livelier hall ambiance, plus considerable bar-to-bar rebalancing by the recording staff of orchestral voices, known as "spotlighting". In the 1960s and 1970s, the company developed its "Phase 4" process which produced even greater sonic impact through even more interventionist engineering techniques. Big-band leader Ted Heath was an early pioneer of the Decca "Phase 4" sound. Decca recorded some quadrophonic masters that were released in Sansui's quadraphonic system called QS Regular Matrix. Digital recording and mastering Starting in late 1978, British Decca developed its own digital audio recorders used in-house for recording, mixing, editing, and mastering albums. Each recorder consisted of a modified IVC model 826P open-reel 1-inch VTR, connected to a custom codec unit with time code capability (using a proprietary time code developed by Decca), as well as outboard DAC and ADC units connected to the codec unit. The codec recorded audio to tape in 18-bit linear PCM at 48 kHz, with a maximum of eight channels. Later versions of the system used 20-bit recording. Except for the IVC VTRs (which were modified to Decca's specifications by IVC's UK division in Reading), all the electronics for these systems were developed and manufactured in-house by Decca (and by contractors to them as well). These digital systems were used for mastering most of Decca's classical music releases to both LP and CD and were used well into the late 1990s. After the start of the new century, Decca became actively involved in pioneering a new generation of high-resolution and multi-channel recordings, including Super Audio CD (SACD) and DVD-Audio (DVD-A) formats. Decca is now routinely mastering new recordings in these formats. Decca Special Products Decca Special Products developed products for the audio marketplace and a line of home audio equipment. Later history American Decca bought Universal-International in 1952, and eventually merged with MCA Inc. in 1962, becoming a subsidiary company under MCA. Dissatisfied with American Decca's promotion of British Decca recordings and because American Decca held the rights to the name Decca in the US and Canada, British Decca sold its records in the United States and Canada under the label London Records beginning in 1947. In Britain, London Records became a mighty catch-all licensing label for foreign recordings from the nascent post-WW II American independent and semi-major labels such as Cadence, Dot, Chess, Atlantic, Imperial and Liberty. Conversely, British Decca retained a non-reciprocal right to license and issue American Decca recordings in the UK on their Brunswick (US Decca recordings) and Coral (US Brunswick and Coral recordings) labels; this arrangement continued until 1967 when a UK branch of MCA was established utilizing the MCA Records label, with distribution fluctuating between British Decca and other English companies over time. In Canada, the Compo Company was reorganized into MCA Records (Canada) in 1970. The Decca name was dropped by MCA in America in 1973 in favor of the MCA Records label. The first-run American Decca label's final release, "Drift Away" by Dobie Gray (label No. 33057), reached No. 5 on the Billboard chart and received gold record status. PolyGram acquired the remains of Decca UK within days of Sir Edward Lewis's death in January 1980. British Decca's pop catalogue was taken over by Polydor Records. Ironically, PolyGram descended from British Decca's former Dutch distributor Hollandsche Decca Distributie. In Taiwan, PolyGram acquired 60% of Linfair Magnetic Sound (founded in 1961) in 1992 and renamed it Decca Records Taiwan. The name remained until 2002, when it decided to sell its 60 percent stake, and changed its name to Linfair Records, making the company independent from Universal Music. In addition to the Decca label, Linfair Records also distributes V2 Records' releases and some independent labels. However, Linfair Records' releases outside Taiwan will continue to be released internationally via Universal Music. The Decca label is currently in use by Universal Music Group worldwide; this is possible because Universal Studios (which officially dropped the MCA name after the Seagram buyout in 1996) acquired PolyGram, British Decca's parent company in 1998, thus consolidating Decca trademark ownership. In the US, the Decca country music label was shut down and the London classical label was renamed as it was able to use the Decca name for the first time because of the merger that created Universal Music. In 1999, Decca absorbed Philips Records to create the Decca Music Group (half of Universal Music Classics Group in the US, with Deutsche Grammophon being the other half). Today, Decca is a leading label for both classical music and Broadway scores although it is branching out into pop music from established recording stars: in 2007 its Motown: A Journey Through Hitsville USA by Boyz II Men reached No. 27 on the Billboard Top 200 Albums chart. In 2007 they won the race to sign English teen jazz sensation Victoria Hart and released her first album Whatever Happened to Romance in July. In December 2007, it was announced that Morrissey would be joining the Decca roster. In August 2009, it was revealed that American Idol alum, Clay Aiken, had signed with Decca. It reentered the American country music scene in 2008. There are two Universal Music label groups now using the Decca name. The Decca Label Group is the US label whereas the London-based Decca Music Group runs the international classical and pop releases by such world-famous performers as Andrea Bocelli and Hayley Westenra. The London Records pop label that was established in the UK in 1990, run by Roger Ames, and distributed by PolyGram became part of Warner Music Group in 2000 when he was hired to run that company. Universal Music reacquired trademark rights in 2011, and Warner Records 90 Ltd. (formerly London Records 90), a company that controlled most of London's post-1980 catalogue, was acquired by French company Because Music in 2017. They started licensing "London Recordings" name and logo from UMG, and Warner Records 90 was renamed London Music Stream Ltd. It is also the distributing label of POINT Music, a joint venture between Universal and Philip Glass's Euphorbia Productions that folded shortly after the merger that created Universal Music. Ironically, the American Decca classical music catalogue is managed by sister Universal label Deutsche Grammophon. They include the recordings of guitarist Andrés Segovia. Before Deutsche Grammophon founded its own American branch in 1969, it had a distribution deal with American Decca until 1962 when distribution switched to MGM Records. Éditions de l'Oiseau-Lyre is a wholly owned subsidiary specialising in European classical music of the 15th to 19th centuries. American Decca's jazz catalogue is managed by GRP Records, an imprint of Verve Records. The American Decca rock/pop catalogue is managed by Geffen Records. American distribution of British Decca's rock/pop catalogue is handled by Island Records. The Decca Broadway imprint is used for both newly recorded musical theatre songs and Universal Music Group's vast catalogues of musical theatre recordings from record labels UMG and predecessor companies acquired over the years. On 10 January 2011, Universal Music Group, which owns the masters to Decca Records, announced that it was donating 200,000 of its master recordings from the 1920s to the 1940s to the United States Library of Congress. The collection of master recordings will be cleaned and digitised. Included in this group are Bing Crosby's original recording of 'White Christmas' and thousands more by Louis Armstrong, Ella Fitzgerald, Billie Holiday, Judy Garland, Tommy Dorsey, Jimmy Dorsey, the Andrews Sisters, and other famous and lesser-known musicians who recorded during this time. Because of this transaction, once the Library has organised and cleaned the collection, the public will eventually have some degree of access to thousands of recordings that have been commercially unavailable for decades. According to the Los Angeles Times, "[a]s part of the agreement between UMG and the library, Universal retains ownership of the recording copyrights and the right to exploit the cleaned-up and digitized files for commercial purposes." Today, Decca distributes UMG's jazz holdings led by Blue Note Records and Verve Records along with the classical music holdings led by Decca Classics, Philips Records and Deutsche Grammophon. It also distributes recordings from the Concord Music Group, which includes Rounder Records. Decca matrix prefixes The following matrix prefixes were used by Decca: Key A = classical Z = stereo L = London Xxxx = external recording See also Selected affiliated labels Brunswick Records Coral Records Deram Records Geffen Records Threshold Records Personnel and staff Owen Bradley (1915–1998), head of Decca's Nashville operation and credited with helping to create the Nashville sound Paul Cohen (1908–1970), longtime executive widely attributed for helping Nashville flourish in the recording industry Milt Gabler (1911–2001), American Decca executive and producer from 1941 to 1971 Henry Jerome (1917–2011), music director at Decca Records in the early 1950s; and A&R director for Coral Records beginning late 1960s Jack Kapp (1901–1949), American Decca founder Edward Lewis (1900–1980), financier who led Decca recording group for 5 decades Tony Meehan (1943–2005), drummer turned A&R Mitch Miller (1911–2010), joined Decca in 1965 Alex Murray (born 1939), A&R Milton Rackmil (1906–1992) American Decca head from 1949 to 1972 Dick Rowe (1921–1986), A&R executive Nat Tarnopol (1931–1987), former president of Brunswick Records Bob Thiele (1922–1996), headed Coral Records Notes References – See the chapter on "Getting on Record", pp. 62–75, about the early record industry and Fred Gaisberg and Walter Legge and ffrr (Full Frequency Range Recording). External links Official website Decca West Africa series at British Library Decca Classical Discography, 1929–2009 at Internet Archive Decca Classical Discography, 1929–2009 at AHRC Centre for the History and Analysis of Recorded Music (CHARM) Decca in Discography of American Historical Recordings American record labels British record labels Classical music record labels Companies based in New York City Jazz record labels Universal Music Group Labels distributed by Universal Music Group Record labels established in 1929 1929 establishments in the United Kingdom Record labels established in 1934 1934 establishments in the United States MCA Records
895088
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%92%D0%B0%D0%B0%D1%81%D1%82-%D1%81%D1%8E%D1%80-%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D1%8C
Сен-Вааст-сюр-Сель
Сен-Вааст-сюр-Сель — муніципалітет у Франції, у регіоні Нормандія, департамент Кальвадос. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 220 км на захід від Парижа, 20 км на захід від Кана. Історія До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Нижня Нормандія. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Нормандія. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 54 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 131,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Посилання Див. також Список муніципалітетів департаменту Кальвадос Примітки Муніципалітети департаменту Кальвадос
4647244
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%B0
Ладжана
Ладжана — село в Грузії. За даними перепису населення 2014 року в селі проживає 289 осіб. Примітки Села Грузії Населені пункти Цагерського муніципалітету
2539729
https://uk.wikipedia.org/wiki/CCER2
CCER2
CCER2 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на довгому плечі 19-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 266 амінокислот, а молекулярна маса — 30 352. Секретований назовні. Література Примітки Див. також Хромосома 19 Некатегоризовані білки
69299983
https://en.wikipedia.org/wiki/Savage%20Model%2023AA%20Sporter
Savage Model 23AA Sporter
Savage Model 23AA Sporter The Savage Sporter Model 23AA is a discontinued repeating bolt action rifle created by the American firearm manufacturer Savage Arms Company in Utica, New York. It was in production from 1933 to 1942 as a sporting rifle for small game. The model was chambered for .22 Long Rifle low speed and high speed cartridges. The rifle was an improved version of the Savage Model 23A, with a speed-lock and a checkered stock. History The Savage Model 23AA Sporter was patented on November 20, 1917. The Model 23AA game rifle was preceded by the Model 23A. Design The Model 23-AA is a .22 caliber repeating bolt action rifle, fitted with a 23 inch round, tapered barrel. It was chambered for .22 short, .22 long, and .22 long rifle, regular and high speed cartridges. It has a polished bolt, double locking lugs, and a high-speed lock. The action half-cocks on opening stroke, and full cocks on the closing stroke. In both operations camming movements reduce cocking effort. The camming action of the bolt on opening stroke gives strong primary extraction. It has a recessed bolt face, and the bolt is encased in the receiver. It has a lever type safety. The curved, detachable magazine holds five rounds. It has a spring catch lock. The rifle has a one-piece stock and forearm of selected American walnut. It has a full curve pistol grip, and an oil finish. It has a white metal bead front and flat top elevator adjustment rear sight. The receiver is tapped for new No. 15 Savage aperture rear sight. Its weight is about 6 1/2 pounds. Savage targeted advertising for "Those sportsmen who desire to use the .22 caliber cartridges for shooting squirrels, woodchucks, rabbits, coons, muskrats and other small game valued for fur, or to be exterminated as Pests, will find the Model 23-AA Sporter an ideal small game rifle." The speed of the lock is less than 2/1000 of a second. This speed eliminates shift in aim between release of trigger and ignition. References Savage Arms Bolt-action rifles of the United States
4795795
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%80%D0%BE
Піторро
Піторро Pitorro — дистильований спирт із Пуерто-Рико, який називають «самогонним ромом». Зазвичай піторро набагато міцніший за комерційний ром. Іноді вміст алкоголю в ньому перевищує 100 проміле. Його часто виготовляють у домашніх умовах, він є частиною традиційних пуерто-риканських свят, а також використовується в коктейлі Кокіто.. Інші терміни: pitrinche або pitriche, cañita (за назвою тонкої мідної трубки аламбіка, в якому він виробляється), lágrima de monte (гірські сльози) і lágrima de mangle («сльози мангрових дерев», оскільки багато винокурів-ремісників очищують свій продукт поблизу прибережних мангрових заростей, щоб приховати його від поліції). Cañita — загальний термін, настільки популярний, що щонайменше два легальних бренди рому використовують цю назву, включаючи сучасний бренд «Cañita Cura'o». Піторро є невіднятною частиною культури Пуерто-Рико, а музичні оди, присвячені йому або його продукції (наприклад, плена «Los Contrabandistas», популяризована пуерто-риканським співаком Даніелем Сантосом) є частиною місцевого фольклору. Піторро зазвичай набагато міцніший за звичайний ром. Іноді вміст алкоголю в ньому перевищує загальноприйняту позначку 80 або 90 градусів міцності (40 % або 45 % алкоголю в об'ємі). Деякі рейди призвели до конфіскації рому, який містить до 80 % алкоголю на об'єм (160 proof). Рецептів багато, але звичайна практика включає «витримування» дистильованого продукту шляхом закопування глечиків піторро в землю, а також розміщення в них винограду, чорносливу, родзинок, фініків, манго, грейпфрута, ананаса, кокоса та інших фруктів. Пуерто-Рико відоме своїм легальним виробництвом рому, і оскільки це основна стаття доходів, поліція Пуерто-Рико, а також агенти з місцевого Департаменту де Гасьєнда (Департамент фінансів), як правило, ретельно переслідують виробників самогону, особливо під час різдвяного сезону. Місто Аньяско, Пуерто-Рико, відоме (або сумнозвісне) своїм виробництвом піторро. Див. також Список пуерто-риканських ромів Примітки Ром
1896358
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
Донцівська сільська рада
Донцівська сільська рада Склад ради Рада складалася з 16 депутатів та голови. Керівний склад ради Примітка: таблиця складена за даними джерела Примітки Джерела Картка ради на сайті Верховної Ради України Адміністративний устрій Новопсковського району
22532500
https://en.wikipedia.org/wiki/Heteroplacidium
Heteroplacidium
Heteroplacidium is a genus of lichen-forming fungi in the family Verrucariaceae. The genus was circumscribed by Austrian lichenologist Othmar Breuss in 1996 with Heteroplacidium imbricatum assigned as the type species. It was proposed as a segregate of Catapyrenium. Other morphologically similar genera are Neocatapyrenium, Placidium, and Scleropyrenium, although molecular phylogenetic analyses indicate that they are independent monophyletic lineages within the Verrucariaceae. Most Heteroplacidium species are autonomous lichens, generally crustose and areolate. Four species in the genus are obligate parasites or facultatively lichenicolous – H. compactum, H. fusculum, H. transmutans, and H. zamenhofianum. Species Heteroplacidium acarosporoides Heteroplacidium acervatum Heteroplacidium compactum Heteroplacidium congestum Heteroplacidium contumescens Heteroplacidium divisum Heteroplacidium endocarpoides Heteroplacidium fusculum Heteroplacidium imbricatum Heteroplacidium phaeocarpoides Heteroplacidium podolepis Heteroplacidium transmutans Heteroplacidium zamenhofianum References Verrucariales Eurotiomycetes genera Lichen genera Taxa described in 1996
14877480
https://en.wikipedia.org/wiki/HIST1H1D
HIST1H1D
HIST1H1D Histone H1.3 is a protein that in humans is encoded by the HIST1H1D gene. Histones are basic nuclear proteins responsible for nucleosome structure of the chromosomal fiber in eukaryotes. Two molecules of each of the four core histones (H2A, H2B, H3, and H4) form an octamer, around which approximately 146 bp of DNA is wrapped in repeating units, called nucleosomes. The linker histone, H1, interacts with linker DNA between nucleosomes and functions in the compaction of chromatin into higher order structures. This gene is intronless and encodes a member of the histone H1 family. Transcripts from this gene lack polyA tails but instead contain a palindromic termination element. This gene is found in the large histone gene cluster on chromosome 6. References Further reading
1220776
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B6%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%20%28%D1%85%D0%BE%D0%BA%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BB%D1%83%D0%B1%29
Іжсталь (хокейний клуб)
Іжсталь (хокейний клуб) Хокейний клуб «Іжсталь» — хокейний клуб з м. Іжевська, Росія. Заснований у 1958 році. Попередні назви — «Труд», «Зеніт». Виступає у чемпіонаті Вищої хокейної ліги. Чемпіон РРФСР (1975). Переможець Першості СРСР (1979, 1981), срібний призер (1987). Володар Кубка РРФСР (1972). Домашні ігри команда проводить у Льодовому палаці «Іжсталь» (5500). Кольори клубу: синій, жовтий і червоний. Історія Команда заснована в 1959 році і представляє колектив АТ «Іжсталь». Клуб є переможцем першого чемпіонату Удмуртії 1959—60 років. На початку 60-х команда брала участь у першості РРФСР по другій групі і змаганнях на призи ЦС ДСО профспілок. Починаючи з 1969 року «Іжсталь» бере участь в чемпіонатах країни. Найвищими досягненнями в чемпіонатах СРСР є: Клас «Б» (2 сезони) — 2-е місце в західній зоні в сезоні 1970—71 років. Друга зона (4 сезони) — 2-е місце в західній зоні, 1974—75 років. Перша ліга (11 сезонів) — 1-е місце в сезонах 1978—79, 1980—81, 1986—87 років. Вища ліга (7 сезонів) — 9-е місце в сезонах 1981—82 і 1984—85 років. Під час перебування у Вищому дивізіоні радянського хокею, «Іжсталь» неодноразово обігравала клуби-гранди, такі як: «Динамо» (Москва), «Крила Рад» (Москва), «Сокіл» (Київ), СКА (Ленінград), «Автомобіліст» (Свердловськ), «Хімік» (Воскресенськ), «Динамо» (Рига). Двічі команда грала внічию 5:5 і 1:1 з ЦСКА (Москва). Через фінансово-організаційні проблеми два сезони (1993—94 і 1994—95) команда не брала участі в чемпіонатах країни. «Іжсталь» — чемпіон РРФСР 1975 року, володар Кубка РРФСР 1972 року, володар Кубка Федерації хокею Росії 2001, 2003 і 2006 років. Переможець турніру на призи АТ «Татнефть», 1998 року. Чотириразовий переможець традиційних турнірів пам'яті В. Тарасова у 2002—05 років. «Іжсталь» провела понад 50 міжнародних матчів, завоювавши «Кубок шахтарів» (Польща, 1976 рік), «Полярний кубок» (Швеція, 1985 рік). Стала в 1983 році в ЧССР бронзовим призером міжнародного турніру «Золотий колос». Найбільша перемога в міжнародних матчах — 17:4 (над ТУЛ, Фінляндія — 1976 рік), найбільша поразка — 2:7 (від «Мотора» (Чеське-Будейовіце), Чехословаччина — 1983 рік). Досягнення Чемпіон РРФСР (1975) Переможець Першості СРСР (1979, 1981), срібний призер (1987) Володар Кубка РРФСР (1972). Відомі гравці Найсильніші гравці різних років: воротарі: Дмитро Курошин, Олексій Тверизовський, Володимир Герасимов, Гунтіс Каркліньш; захисники: Сергій Тижних, Анатолій Семенов, , Сергій Лубнін, Сергій Гусєв, Сергій Вологжанін, Віктор Соколов, Сергій Вікулов, ; нападаники: Олександр Орлов, Ігор Орлов, Місхат Фахрутдінов, Дмитро Федін, , Сергій Абрамов, Олександр Веселов, В'ячеслав Комраков, Равіль Гатаулін, Олександр Корніченко, Юрій Савцилло, . Тренери Головні тренери команди: Євген Флейшер (1968—1974) Володимир Голєв (19749—1978) Ігор Дмитрієв (1978—1979) (1979—1983) Валерій Іванов (1983—1987) Микола Соловйов (1987—1988) Статистика Статистика виступів «Іжсталі» у вищій лізі: Найбільше ігор у вищій лізі провели: Сергій Абрамов — 218 Дмитро Федін — 186 Сергій Лубнін — 181 В'ячеслав Комраков — 179 Равіль Гатаулін — 164 Сергій Вологжанін — 155 — 150 Сергій Молчанов — 149 Анатолій Семенов — 146 — 137 Сергій Тижних — 135 Юрій Савцилло — 129 Олександр Веселов — 124 Геннадій Гобачов — 123 Володимир Соларєв — 122 Олександр Голубович — 109 Валентин Чупров — 99 Олексій Тверизовський — 96 Володимир Герасимов — 92 — 85 Сергій Яупов — 85 Ігор Гуров — 83 — 82 — 81 Геннадій Чупін — 77 Ігор Туляков — 73 Сергій Вікулов — 70 Олександр Орлов — 68 — 66 Ігор Орлов — 65 Сергій Гусєв — 62 Олег Камашев — 58 Віктор Соколов — 54 Олександр Корніченко — 53 — 52 Костянтин Астраханцев — 51 Примітки Посилання Офіційний сайт Сторінка на сайті ВХЛ Хокейні клуби Росії Спорт в Іжевську Хокейні клуби, засновані 1958
1502674
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD
Семесенко Іван
Семесенко Іван Іван Семесенко (1894—1920) — повстанський отаман, командир Запорозької козацької бригади імені С. Петлюри. Життєпис За часів Центральної Ради служив в полку ім. гетьмана Павла Полуботка. В лютому 1918 вступає до 3-го Запорозького куреня полковника Всеволода Петріва. Брав участь в поході 1918 року у Крим. Липнем 1918 був одним з організаторів заколоту проти Скоропадського в полку ім. Костя Гордієнка. Після невдачі полк розформовано, Семесенко отаманує на Полтавщині: Чорні гайдамаки, Низовий січовий курінь, кіннота отамана Дорошенка, загін ім. отамана Дорошенка. В листопаді 1918 при повстанні проти Скоропадського сформував Залізний загін, котрий зайняв Лубни, стає начальником залоги. Делегації євреїв сказав так: «Справа йде про незалежність нашої держави. Коли маєте охоту творити опір, виріжу всіх без винятку». 14 лютого 1919 більшовики підготували повстання. Вночі 15 лютого більшовики захопили в Проскурові пошту і телеграф, організовують штаб, арештували коменданта міста Юрія Ківерчука. 15-16 лютого 1919 року в Проскурові відбувся єврейський погром, влаштований українським військом. Приводом стала невдала спроба більшовицького повстання проти української влади. На заклик осередку КП(б)У на Поділлі 15 лютого розпочалось повстання проти законного уряду Директорії УНР на території Подільської губернії. Після придушення повстання у Проскурові розпочалися погромні дії проти євреїв — мешканців міста. Було вбито 1200 осіб, з 600 поранених 300 померло. Після погрому Семесенко протягом кількох місяців продовжував керувати своїм загоном. В лютому-березні він отримував неодноразові накази про переведення його військ з Проскурова до Новоград-Волинського, які вперто ігнорував. У травні 1919 року він отримав наказ з'явитися перед генеральним штабом, щоб пояснити свою поведінку. Тоді ж його заарештували за інцидент на станції Здолбунів, коли Семесенко почав погрожувати коменданту станції у відповідь на вимогу залишити локомотив, який Семесенко захопив у більшовиків у Полтавській губернії і вважав своєю власністю. Пояснювальні записки, які протягом слідства Семесенко писав на свій захист, стосувалися невиконання наказів та інциденту на станції Здолбунів, що вказує на те, які питання цікавили слідчих. Семесенко просидів у в'язниці в Кам'янці до листопада, коли денікінці захопили місто. За твердженням полковника УНР Михайла Середи Симон Петлюра наказав провести розслідування швидко й покарати за всією суворістю закону, але комісія не встигла виконати наказ. Після звільнення з в'язниці Семесенко під іменем отамана Дорошенка переїхав до Галичини, одружився і перезимував. Навесні 1920 року при створенні Третьої залізної дивізії зголосився із загоном до неї. Але невдовзі розпочав незалежні дії, не підкоряючись наказам штабу. Дізнавшись, що виданий наказ про його арешт, розпустив свій загін і вирішив податися за кордон. За Коломиєю на чеському кордоні його заарештували і привезли до Чорткова, де за вироком польового суду розстріляли. За твердженням деяких сучасних істориків, його розстріляли не за погром, а за бунт проти Петлюри. Примітки Джерела Роман Коваль. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії Вояки Армії УНР Відмічені в антисемітизмі
27519699
https://en.wikipedia.org/wiki/List%20of%20UEFA%20Champions%20League%20top%20scorers
List of UEFA Champions League top scorers
List of UEFA Champions League top scorers The UEFA Champions League, known until 1992 as the European Champion Clubs' Cup or colloquially as the European Cup, is an annual association football cup competition organised by UEFA since 1955. Originally a straight knockout competition open only to champion clubs, the tournament was expanded during the 1990s to incorporate a round-robin group phase and more teams. The expansion resulted in more games being played, increasing players' goalscoring chances; thus the rankings are weighted in favour of modern players: only seven out of the 52 players on the list never competed in the reformed Champions League. With 140 goals, Cristiano Ronaldo is currently the all-time top scorer in the Champions League, while his career rival Lionel Messi is the only other player to have reached triple figures. Ronaldo has also finished as the top scorer for the most individual seasons in the competition's history, doing so seven times. The title of highest goalscorer had previously been held by Raúl, who scored his 50th goal in 2005 while at Real Madrid to overtake Alfredo Di Stéfano. He held the record until November 2014, when his eventual tally of 71 was first equalled and then surpassed by Messi. Ronaldo has remained the competition's outright top scorer since September 2015; after a back-and-forth exchange of the record between him and Messi, a hat-trick by the former against Shakhtar Donetsk put Ronaldo ahead with 80 goals, and he would not relinquish the top spot again after this. Including qualifying rounds, Cristiano Ronaldo has scored 141 Champions League goals. All-time top scorers A indicates the player was from the European Cup era. Players that have taken part in the 2023–24 UEFA Champions League are highlighted in bold. The table below does not include goals scored in the qualification stage of the competition. Top scorers by season The table below does not include goals scored in the qualification stage of the competition. By player By club Notes By country Notes See also List of footballers with 100 or more UEFA Champions League appearances List of UEFA Champions League hat-tricks List of UEFA Cup and Europa League top scorers List of UEFA Cup Winners' Cup top scorers References Top scorers UEFA Champions UEFA Champions Career achievements of association football players
2605130
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D1%94%D0%BC
Закон судний людєм
Закон судний людєм «Закон судний людєм», «Законъ соудный людємъ» — найдавніший звід слов'янського права. Складений у 8 – на початку 10 ст., упорядкований, можливо, болгарським царем Симеоном (893–927). Збережений в руських списках у короткій та поширеній редакціях. На сьогодні відомо близько сотні списків, найдавніші – кінця 13 ст. Вважають, що "З.с.л." був використаний при складенні Уставу Ярослава Мудрого та "Руської правди". В найдавнішій, короткій, редакції "З.с.л." містить переклад і болгарську переробку текстів Еклоги (витяги з Corpus juris civilis та пізніших конституцій, зроблені у Візантії грецькою мовою прибл. 740–750) та виклад покаянних правил, імовірно, західнослов'янського (моравського) походження. Є в Кормчих книгах та збірниках Мерила Праведного. Термінологія редакції суто слов'янська. Зміст пам'ятки дає змогу реконструювати деякі особливості тогочасних суспільних відносин. Зокрема, в короткій редакції "Закону" є багато згадок про рабів, яких протиставлено "свободникам". Рабами ставали військовополонені, діти рабині, колишні "свободники", покарані відповідним чином за злочин. "Закон" містить перелік покарань за майнові злочини – конфіскація майна, відрізання носа, умертвління. Так, смертю карався підпал будинку. Збірник у розширеній редакції складений не пізніше середини 14 ст. в Новгороді Великому та Пскові (нині обидва – міста в РФ). Містить "избраниє" із законів Мойсейових (вибірка з біблійних книг Вихід, Левіт, Второзаконня) і деяких статей Кормчих книг, що походять від Еклоги та Прохірона (Пρόχειρος; збірник норм візантійського права, видана 879). Покаянні правила відсутні. Є в збірках, а також в Археографічному (комісійному) списку Новгородсько-Псковського літопису молодшого ізводу. Джерела Вілкул Т.Л «Закон судний людєм» // Посилання ЗАКОНЪ СОУДНЫЙ ЛЮДЬМЪ // Історія права Слов'яни Джерела середньовічного права
826167
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%82%D0%B8%D1%80%D0%B8%20%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D1%96%20%D0%86%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8
Чотири Благородні Істини
Чотири Благородні Істини Чотири шляхетні істини (чатварі ар'ясатьяні — чотири благородні істини, чотири істини Святого) — одне з базових вчень буддизму, якого дотримуються всі його школи. Чотири шляхетні істини сформулював сам Будда Шак'ямуні. Вони представляють зміст перших настанов, які він давав після Пробудження. Ці повчання давалися його товаришам-аскетам, з якими він раніше разом практикував аскезу. Перша Істина Дукха — Істина про страждання (дукха або дуккха, — хвороба і страждання). Шляхетна істина про страждання: Світ повний страждань. Народження — страждання, хвороба — страждання, смерть — страждання. З'єднання з неприємним — страждання, розлучення з приємним — страждання. Навіть нейтральні емоційні стани не вільні від впливу причин і обставин, які людина не може контролювати. Людина залучена в процес, який передбачає страждання. Друга Істина Самуд — Істина про походження і причини страждання (карма або самуд — джерело дукхи). Шляхетна істина про причини страждань: «Моя огида та погана карма є причинами мого страждання і умовами страждання інших». Причина страждання полягає в жадобі (пристрасті) (ТАНГу), що призводить до круговороту народження і смерті (сансари). Джерело страждання — прихильність і ненависть. Решта згубних емоцій, як правило, породжені ними. Їхні наслідки призводять до страждання. Корінь прихильності й ненависті — в невіданні, незнанні істинної природи всіх істот і неживих предметів. Це не просто наслідок недостатнього знання, але хибний світогляд, вигадування повної протилежності істини, помилкове розуміння реальності. Третя Істина Ніродха — Істина про справжнє припинення страждання та усунення його джерел (істина про нірвану або ніродха (букв. «придушення») — припинення дукхи). Шляхетна істина про припинення страждань: «Моє щастя — результат мого доброго мислення і моєї доброї карми». Стан, в якому немає страждань, досяжний. Усунення забруднень розуму (прихильності, ненависті, заздрості й нетерпимості) — це і є істина про стан за межами страждання і причин. Четверта Істина Марга — Істина про шлях до припинення страждання (букв. «Шлях»). Шляхетна істина про шлях: «Моє благе мислення є причиною мого щастя і умовою щастя інших». Запропоновано так званий серединний або Вісімковий Шлях досягнення нірвани. Цей шлях напряму пов'язаний з трьома різновидами плекання чеснот: моральністю, зосередженням і мудрістю. Духовна практика проходження цими шляхами призводить до істинного припинення страждання і знаходить свою найвищу точку в нірвані. Література Наукова література Отрощенко І. В. БУДДИСТИ В УКРАЇНІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл. ISBN 966-00-0734-5 (С.?) (С.?) (С.?) (С.?) (С.?) (С.?) Буддійська література Посилання Буддизм як світова релігія. Чотири благородні істини буддизму Терміни буддійської філософії Поняття буддизму
1546160
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F
Геофізичні дослідження
Геофізичні дослідження Геофізичне дослідження — систематичне наукове дослідження геофізичних просторових даних. Має значну кількість додатків в практичній геології, археології та інженерній справі. Розроблені унікальні методи і спеціалізована термінологія. При вивченні підземних вод та вишукуваннях під інженерні споруди геофізичні методи застосовуються з кінця 20-х років. Геофізичні дослідження проводяться для пошуку джерел водопостачання, термальних вод, для дослідження гідрогеологічного режиму родовищ корисних копалин, для гідромеліоративних вишукувань. При будівництві споруд геофізичні методи застосовуються при проектуванні інженерних споруд, в процесі будівництва і при режимних спостереженнях. У зазначених областях геофізичні методи вирішують завдання створення геофізичної моделі умов залягання гірських порід, вивчення їх властивостей і стану, визначення динамічних характеристик і властивостей підземних вод, дослідження змін з плином часу в результаті діяльності людини. Геофізичні дослідження можуть проводиться в аеро- і космічному варіантах, з поверхні землі, у водному середовищі, на акваторіях, у свердловинах і в гірських виробках. Методи і області їх застосування Основним методом вивчення умов залягання гірських порід, оцінки мінералізації підземних вод та особливостей їх фільтрації є електророзвідка. При будівництві великих споруд використовується сейсмічна розвідка, яка дає надійні відомості про становище геологічних тіл і про їх фізико-механічні властивості, що враховуються при проектуванні та будівництві. Методи скважних геофізичних досліджень включають спеціальні спостереження за динамічними параметрами фільтраційних потоків, властивостями і станом масивів гірських порід. Ядерно-фізичні методи використовуються при вивченні водно-фізичних і фізико-механічних властивостей ґрунтів. Термометрія має велике значення при вивченні термальних вод і дослідженнях, проведених в областях розвитку багаторічної мерзлоти. Шельфи морів і океанів, поряд з озерами і ріками є областю вивчення. Сейсмоакустичні методи, електророзвідка, а також гамма-дослідження і термометрія вирішують це завдання. Геофізичні спостереження У зв'язку з тим, що інженерно-геологічна зона (об'єкт досліджень) безперервно змінює свій стан з плином часу, тобто відбуваються зміни фізико-механічних властивостей ґрунтів і матеріалів, порушується динаміка і хімізм підземних вод, змінюються електричні та термічні поля пружних коливань, виникає необхідність вивчати ці зміни. З цією метою проводяться режимні геофізичні спостереження, при яких дотримується незмінність точок, а проміжки часу між спостереженнями і циклами спостережень вибираються залежно від швидкості протікання досліджуваного процесу. На підставі кореляції можна отримати відомості, необхідні для прогнозування фізико-геологічних, інженерно-геологічних і гідрогеологічних процесів. Геофізичні дослідження при інженерно-геологічних вишукуваннях виконуються на всіх стадіях (етапах) вишукувань у поєднанні з іншими видами інженерно-геологічних робіт. Геофізичні методи дозволяють визначити склад і потужність пухких четвертинних відкладів, виявляється літологічна будова масиву гірських порід, тектонічних порушень і зон підвищеної тріщинуватості і обводнення, визначаються глибини залягання рівнів підземних вод, водотривів і напрямки руху потоків підземних вод, гідравлічних параметрів ґрунтів і водоносних горизонтів, визначити склад, стан і властивості ґрунтів у масиві та їх зміни, виявити і вивчити геологічні та інженерно-геологічні процеси, провести моніторинг небезпечних геологічних та інженерно-геологічних процесів, сейсмічне мікрорайонування території. Методи геофізичних досліджень та їх склад визначаються залежно від розв'язуваних завдань і конкретних інженерно-геологічних умов. Найбільш ефективно геофізичні методи досліджень використовуються при вивченні неоднорідних геологічних тіл (об'єктів), коли їх геофізичні характеристики істотно відрізняються один від одного. Організація досліджень та інтерпретація результатів Визначення обсягів геофізичних робіт (кількості і системи розміщення геофізичних профілів і точок) визначається залежно від характеру розв'язуваних завдань (з урахуванням складності інженерно-геологічних умов). Для забезпечення достовірності і точності інтерпретації результатів геофізичних досліджень проводяться параметричні вимірювання на опорних (ключових) ділянках, на яких здійснюється вивчення геологічного середовища з використанням комплексу інших видів робіт (буріння свердловин, проходки шурфів, зондування, з визначенням характеристик ґрунтів в польових і лабораторних умовах). Для вивчення стану ґрунтів під фундаментами будівель і споруд, а також проведення локального моніторингу змін їх стану в часі в поєднанні з методами геофізичних досліджень можуть бути використані газово-еманаційні методи, що забезпечують незалежність результатів вимірювань від електричних і механічних перешкод, що існують на забудованих територіях і утрудняють проведення вимірювань іншими геофізичними методами. Газово-еманаційні методи, засновані на просторово-часовому зв'язку полів радіоактивних і газових еманацій, поєднують з межскважним сейсмоакустичним просвічуванням ґрунтів під фундаментами будівель і споруд з метою оцінки можливої ​​зміни їх фізико-механічних характеристик. Геофізичні методи дослідження і апаратура Серед геофізичних методів дослідження виділяють шість основних геофізичних методів: електрометрію, сейсмометрію, ядерні методи, термометрію, магнітометрію та гравіметрію. На практиці під час інженерно-геологічних вишукувань головну роль відіграють електрометрія (електророзвідка) і сейсмометрія (сейсморозвідка). Геологічні методи застосовуються під час проведення спостережень як на земній поверхні, так і у бурових свердловинах. Дослідження геофізичними методами можна проводити у різноманітних гірських виробках, а також у лабораторних умовах на зразках гірських порід і в пробах підземних вод. Інженерно-геофізичні дослідження проводяться, головним чином, за допомогою стандартної апаратури, яка серійно випускається промисловістю. Апаратура Електророзвідувальна апаратура Зараз під час інженерно-геологічних досліджень найширшого застосування набули методи електророзвідки постійним та низькочастотним змінним струмом, значно менше використовується високочастотна електророзвідка. Найпоширенішим електророзвідувальним приладом є електронний стрілочний компенсатор ЕСК-1. Він призначений для вимірювання різниці потенціалів між приймальними електродами і силою струму живлячої лінії. ЕСК-1 сконструйований за автокомпенсаційною схемою. Для вивчення порід на невеликих глибинах, з якими доводиться мати справу в інженерній геології, використовуються також електророзвідувальний потенціометр ЕП-1, апаратура низької частоти АНЧ-1 та вимірювач удаваних опорів ВУО-50. Для лабораторних вимірювань застосовуються як згадані вище електророзвідувальні вимірювальні прилади, так і різна електрорадіотехнічна апаратура. Сейсмічна, акустична та ультразвукова апаратура Польові сейсмічні спостереження проводяться за допомогою сейсмічних станцій – комплексів спеціальної апаратури, призначеної для запису пружних коливань, штучно створених за допомогою удару чи вибуху. Існують одно-, дво- та багатоканальні станції. Причому під сейсмічним каналом розуміється сукупність сейсмоприймача, підсилювача та гальванометра. До комплексу багатоканальної сейсмостанції входять: – сейсмостанція, у складі якої є блоки підсилювачів, панель управління та реєструючий пристрій (осцилограф у станціях із прямим записом і магнітний регістратор у станціях із магнітним записом); – сейсмоприймачі, які сприймають пружні коливання і перетворюють їх в електричні імпульси; – джерела живлення; – допоміжне обладнання (дроти з’єднання, котушки, телефони, вибухові машинки та інструмент). За своїми параметрами для інженерно-геологічної сейсморозвідки найбільш підходить 24-канальна станція СС-24П (ПСЛ-2), змонтована на автомашині. Ця станція є єдиною з багатьох станцій, яку можна переносити й вручну, оскільки вона виготовлена у вигляді окремих блоків вагою до 30 кг кожний. Одно- і двоканальні сейсмічні станції відрізняються від багатоканальних своєю портативністю (вага усього комплексу не перевищує 20–30 кг) і простотою організації робіт у польових умовах. Випускається одноканальна установка під маркою ОСУ-1. Інформація, яку одержують за допомогою цих станцій, дещо поступається за своєю якістю тій, яка може бути одержана за допомогою багатоканальних станцій, проте такі установки з успіхом використовуються для детального розчленування донних відкладів під час проведення пошуків на морських і прісноводних акваторіях під час будівництва портів, молів, мостів та ін. Станція розрахована на роботу методом відбитих хвиль за одноканальним варіантом. Реєстрація пружних імпульсів відбувається автоматично за безперервного пересування судна. Ультразвукова апаратура призначена для вимірювання швидкостей розповсюдження пружних коливань у зразках гірських порід на частотах до десятків кГц. Вимірювання здійснюються за допомогою сейсмоскопів (ІПА-59), які можна використовувати як у лабораторних, так і в польових умовах. До комплекту ІПА-59 входять: сейсмоскоп, п’єзоелектричний датчик та приймач пружних коливань, а також приставка для фотографування хвильового процесу з екрану електронно-променевої трубки. Визначення швидкостей зводиться до вимірювання часу проходження пружних імпульсів у точку з відомою відстанню від випромінювача. Каротажна апаратура Під час геофізичних досліджень свердловин, пробурених для вирішення інженерно-геологічних задач, можуть застосовуватися як переносні прилади, які використовуються під час наземної геофізичної розвідки, так і спеціальні каротажні станції, що застосовуються під час обстеження гірських порід у свердловинах. Для електричного, ядерного та термічного каротажу у свердловинах глибиною до 250 м застосовується серійна автоматична каротажна станція АКС-250, змонтована на шасі легкового автомобіля-позашляховика. У неглибоких бурових свердловинах інколи вимірювання проводиться в окремих точках за допомогою звичайних електророзвідувальних приладів ЕСК-1, ЕП-1 та ін. Апаратура діелектричного каротажу (ДК-1) складається із свердловинного приладу та пульта управління. У свердловинному приладі знаходиться спеціальний конденсатор, який є частиною коливального контуру генератора. За зміни діелектричних властивостей оточуючих порід змінюються ємність конденсатора (і, відповідно, частота генерації) та амплітуда коливань генератора. За таким же принципом, як і ДК-1, побудовано інші прилади для визначення природної вологості та пористості пухких ґрунтів. Датчиком поля слугує конденсатор-зонд спеціальної конструкції, занурений у свердловину (шурф) або безпосередньо заглиблений у ґрунт. Під час термічних досліджень у свердловинах вимірюються зміни температури геологічного середовища. При цьому найчастіше застосовують електричні термометри різних марок (ЕТС-2, ЕТМІ, ЕТО та ін.) з термочутливими та нечутливими до температури елементами. За зміни температури з’являється різниця між електричним опором термочутливих та нечутливих елементів і виникає різниця потенціалів. Для одержання термограм застосовуються як точкові заміри температури (особливо в шпурах), так і безперервна її реєстрація за допомогою будь-якої каротажної станції. За способом збудження пружних коливань на їхніх переважних частотах розрізняють сейсмічний, акустичний та ультразвуковий каротаж. Сейсмічний каротаж виконується звичайною польовою апаратурою. Пружні коливання сейсмічного діапазону частот збуджуються вибухами поблизу устя або забою свердловини. Під час акустичного каротажу збудження пружних хвиль здійснюється за допомогою високовольтних розрядів у заповнених водою свердловинах. Частоти коливань генерації вимірюються одиницями кГц. Для прийому хвиль застосовуються групи сейсмоприймачів або одиночний сейсмоприймач, який послідовно переміщується по стволу свердловини. Для проведення ультразвукового каротажу використовується установка ІПА-59, комплекс якої доповнюється свердловинним зондом, або каротажна установка УЗК-2 (чи подібні прилади). Примітки Див. також Геофізичні дослідження у свердловинах Гравірозвідка Ядерно-геофізичні методи Геофізика Література Інженерна геологія (з основами геотехніки): підручник для студентів вищих навчальних закладів /Колектив авторів: В. Г. Суярко, В. М. Величко, О. В. Гаврилюк, В. В. Сухов, О. В. Нижник, В. С. Білецький, А. В. Матвєєв, О. А. Улицький, О. В. Чуєнко.; за заг. ред. проф. В. Г. Суярка. — Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019. — 278 с. Прикладна геофізика
4788687
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%A5%D0%9B%20%D1%83%20%D1%81%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BD%D1%96%202022%E2%80%942023
НХЛ у сезоні 2022—2023
НХЛ у сезоні 2022—2023 — 106-й регулярний чемпіонат НХЛ (105-й ігровий). Регулярний сезон розпочався 7 жовтня 2022 року, матчем між «Сан-Хосе Шаркс» та «Нашвілл Предаторс», яку провели в Празі (Чехія) у рамках Глобальної серії НХЛ 2022. Регулярний сезон завершився 14 квітня 2023 року. 13 червня 2023 «Вегас Голден Найтс» в п'ятій грі з рахунком 9:3 переграв «Флорида Пантерс» вигравши серію 4:1 та вперше здобув Кубок Стенлі. Драфт НХЛ 60-й драфт НХЛ. У 7-и раундах було обрано 225 хокеїстів. Першим номером драфту став словак Юрай Слафковський, якого обрав клуб «Монреаль Канадієнс». Матчі регулярного чемпіонату в Європі Ліга провела ігри регулярного сезону в Європі вперше з сезону 2019–20. «Нашвілл Предаторс»» і «Сан-Хосе Шаркс» провели свої перші два матчі регулярного сезону один проти одного 7 та 8 жовтня 2022 року на «O₂ Арена» у Празі, Чехія. «Колумбус Блю-Джекетс» і «Колорадо Аваланч» зіграли дві гри 4 і 5 листопада на «Nokia Arena» в Тампере, Фінляндія. Класика НХЛ 2 січня 2023 року відбувся матч Зимової класики між Бостон Брюїнс та Піттсбург Пінгвінс на стадіоні «Фенвей-Парк». 18 лютого 2023 року на стадіоні «Картер ФІнлі» у Ролі відбувся матч стадіонної серії між Кароліна Гаррікейнс та Вашингтон Кепіталс. Матч усіх зірок НХЛ 67-й матч усіх зірок НХЛ пройшов 4 лютого 2023 року на «FLA Live Arena» у Санрайзі на домашній арені Флорида Пантерс. Підсумкові таблиці Східна конференція Західна конференція Статистика регулярного чемпіонату Найкращі бомбардири Найкращі воротарі Скорочення: І = зіграних матчів, ЧНЛ = час проведений на льоду, В = виграшів, П = поразок, ПО = поразок в овертаймі, ГП = пропущених шайб, СП = в середньому пропущено шайб, %ВК = відбитих кидків (у %), ША = шатаути Плей-оф Призи та нагороди сезону Команда всіх зірок Дебютанти сезону Завершили кар'єру Примітки Посилання Офіційний сайт НХЛ «NHL.com» Сезон НХЛ 2022—2023
21094456
https://en.wikipedia.org/wiki/Nijeholtpade
Nijeholtpade
Nijeholtpade is a village in Weststellingwerf in the province of Friesland, the Netherlands. It had a population of around 485 in 2017. The village was first mentioned in 1399 as Nyeholepat, and means "new low-lying path". Nije (new) has been added to distinguish from Oldeholtpade. The Dutch Reformed church was built in 1525, and has a bell tower. The church was a replacement of a wooden church. Nijeholtpade was home to 150 people in 1840. References External links Geography of Weststellingwerf Populated places in Friesland
2041288
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BD%20%28%D0%93%D0%B5%D1%81%D1%81%D0%B5%D0%BD%29
Шварценборн (Гессен)
Шварценборн (Гессен) Шварценборн — місто в Німеччині, знаходиться в землі Гессен. Підпорядковується адміністративному округу Кассель. Входить до складу району Швальм-Едер. Площа — 26,90 км2. Населення становить ос. (станом на ). Галерея Примітки Посилання Офіційний сайт Міста Гессену
2623465
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20%28%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0%29
Очеретянка (рослина)
Очеретянка (рослина) Очеретянка або канаркова трава (Phalaris) — рід трав'янистих рослин родини тонконогові (Poaceae). Етимологія: від (phalaros) — «блискучий», бо колосочки сріблясті й блискучі. Опис Це однорічні або багаторічні трав'янисті рослини, які ростуть у пучках або кореневищні. Висота трав значно коливалася (до 40 см у Phalaris canariensis, до 2.5 м у Phalaris arundinacea). Листки прості; листові пластини лінійні, плоскі; лігули мембранні. Суцвіття — волоть. Колоски сильно стиснуті з боків, квіточок 3, але нижчі 2, як правило, зведені до стерильних лем, а верхня квіточка двостатева. Колоскові луски приблизно однакові, човникоподібні, довжиною з колоски, трав'янисті, виражено 3-жильні; стерильні леми до 1/2 довжини родючих лем, вузькі, часто волохаті. Родючі квітки коротші ніж колоскові луски, без остюків; родючі леми голі або запушені, часто блискучі, з боків стиснуті; верхні квіткові луски нагадують лему, 2-жильні. x = 7. Поширення Вісімнадцять видів: головним чином у Середземноморському регіоні та теплих і помірних частинах Нового Світу, один вид циркумбореальний; кілька видів поширені як адвентивні. В Україні зростають: Phalaris arundinacea L. — очеретянка звичайна Phalaris canariensis L. — очеретянка канаркова Phalaris minor Retz. — очеретянка мала Використання Деякі види використовуються в сухих квіткових композиціях. Phalaris canariensis зазвичай використовується для годування птахів. Деякі види Phalaris містять алкалоїд граміна, який для баранів і меншою мірою для биків (Bovini) є токсичним і може завдати шкоди мозку та іншим пошкодженням органів, а також центральної нервової системи; це може навіть призвести до смерті. Найбільш ризикованими видами є: Phalaris arundinacea, Phalaris aquatica та Phalaris brachystachys. Примітки Джерела Germplasm Resources Information Network (GRIN) Flora of China Flora of Pakistan Euro+Med PlantBase eMonocot 1.0.5 Poeae Роди злакових
26735202
https://en.wikipedia.org/wiki/Dassault%20Mirage%20F2
Dassault Mirage F2
Dassault Mirage F2 The Dassault Mirage F2 was a French prototype two-seat ground attack/fighter aircraft, which was designed to serve as a test bed for the SNECMA TF306 turbofan engine. The F2 also influenced the subsequent Dassault Mirage G, a variable geometry design. Design and development Dassault were tasked in the early 1960s to design a low-altitude intruder that did not have the high approach speeds associated with the delta wing of the Mirage III. Unlike the Mirage III, the F2 had a high-mounted swept wing and horizontal tail surfaces. The prototype powered by a Pratt & Whitney TF30 turbofan first flew on 12 June 1966. It was re-engined with the SNECMA TF306 for the second flight on 29 December 1966. Two parallel developments were a single-seat Mirage F3 interceptor and a scaled-down and simpler Mirage F1. Eventually the French Air Force chose to develop the French-engined F1, and the F2 did not enter production. The fuselage and engine from the F2 formed the basis of a variable-geometry variant, the Mirage G. Aircraft on display The Mirage F2 is now preserved with DGA Techniques Aeronautiques in Toulouse Balma. Specifications (Mirage F2 with TF30) See also Notes Bibliography Mirage F1 1960s French fighter aircraft Single-engined jet aircraft Aircraft first flown in 1966 High-wing aircraft Third-generation jet fighter
5047662
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%81%20%D0%A0%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%B5
Лукас Робертоне
Лукас Робертоне Лукас Гастон Робертоне (18 березня 1997, Конкордія, Аргентина) — аргентинський футболіст, захисник іспанського клубу «Альмерія». Ігрова кар'єра Лукас Робертоне є вихованцем молодіжної команди клубу «Велес Сарсфілд», в якій він почав грати у віці чотирнадцяти років. Першу гру в основі у турнірі аргентинської Прімери Робертоне провів у серпні 2016 року. Після того матчу футболіст почав регулярно грати в першій команді «Велес Сарсфілд». У жовтні 2018 року футболіст підписав з клубом новий контракт до 2021 року. У жовтні 2020 року Робертоне підписав п'ятирічний контракт з іспанським клубом «Альмерія». Примітки Посилання Лукас Робертоне на сайті BDFutbol Лукас Робертоне на soccer365.com.ua аргентинські футболісти футболісти «Велес Сарсфілда» футболісти «Альмерії» аргентинські футбольні легіонери футбольні легіонери в Іспанії Уродженці Конкордії (Аргентина)
20208873
https://en.wikipedia.org/wiki/2009%20Latvian%20Higher%20League
2009 Latvian Higher League
2009 Latvian Higher League Latvian Higher League 2009 was the 18th season of top-tier football in Latvia. It began on 14 March 2009 with the first round of games and ended on 8 November 2009 with the 36th round of matches. Ventspils were the defending champions. Due to numerous pre-season team changes, such as club mergers and withdrawals, the format of the league was changed. Since there are only 9 clubs that participate in 2009 Virslīga, every team plays 4 times against every other team, what will make every team playing 32 games. Contrary to the previous season, there is not Championship and Relegation pool. Teams Olimps Rīga were relegated after finishing the relegation round in last place. They were replaced by First League champions FK Daugava Riga. Blāzma won the promotion/relegation play-off against Tranzīts Ventspils with 6–1 on aggregate. However, after several mergers and withdrawals Tranzīts were also awarded a place in Virslīga, as the runners-up of First League. FK Rīga withdrew due to unpaid debts. They eventually merged with Olimps Rīga and created a new club called Olimps/RFS. The new club plays in Virslīga, what saved Olimps Rīga from relegation. On 12 January 2009 Vindava withdrew from Virslīga due to financial reasons. FK Jūrmala merged with JFC Kauguri/Multibanka, which is also a merger of JFC Kauguri Jūrmala and FK Multibanka Rīga, to a new club named FK Jūrmala-VV. The new club carried over the players and other personnel from FK Jūrmala. Daugava Daugavpils and Dinaburg also merged and remained under the Dinaburg FC name. It is not yet certain which club's staff will operate the new club. Dinaburg also took Daugava's 2009–10 UEFA Europa League spot. League table Results First half of season Second half of season Relegation play-offs Since there are only 9 clubs participating in 2009 Virslīga, no teams will be directly relegated. 9th placed Virslīga team and runners-up of First League will compete in relegation play-offs for one spot in Virslīga 2010. The other spot will be taken by First League champions. Since one of the teams were excluded from the league, the relegation play-off will be replaced with the direct promotion of the First League team placing second. Team of the season 2009 Goalkeepers: Viktors Spole (FK Liepājas Metalurgs ), Aleksandrs Vlasovs (Skonto FC ) Defenders: Oskars Kļava (FK Liepājas Metalurgs ), Grigori Chirkin (FK Ventspils ), Deniss Ivanovs (FK Liepājas Metalurgs ), David Gamezardashvili (Skonto FC ), Tomas Tamošauskas (FK Liepājas Metalurgs ), Vitālijs Smirnovs (Skonto FC ), Deniss Kačanovs (FK Ventspils ), Dzintars Zirnis (FK Liepājas Metalurgs ) Midfielders: Jurijs Žigajevs (FK Ventspils ), Andrejs Prohorenkovs (FK Liepājas Metalurgs ), Vitālijs Astafjevs (FK Ventspils ), Jevgēņijs Kosmačovs (FK Ventspils ), Maksims Rafaļskis (FK Liepājas Metalurgs ), Igors Kozlovs (Skonto FC ), Pāvels Surņins (FK Liepājas Metalurgs ), Igor Tigirlas (FK Ventspils ) Forwards: Vits Rimkus (FK Ventspils ), Vladimir Dvalishvili (Skonto FC ), Kristaps Grebis (FK Liepājas Metalurgs ), Ģirts Karlsons (FK Liepājas Metalurgs ) See also 2009–10 Latvian Cup References External links Latvian Football Federation Latvian Football Federation news Latvian Higher League seasons 1 Latvia Latvia
3630858
https://en.wikipedia.org/wiki/North%20Carolina%20State%20Capitol
North Carolina State Capitol
North Carolina State Capitol The North Carolina State Capitol is the former seat of the legislature of the U.S. state of North Carolina which housed all of the state's government until 1888. The Supreme Court and State Library moved into a separate building in 1888, and the General Assembly moved into the State Legislative Building in 1963. Today, the governor and his immediate staff occupy offices on the first floor of the Capitol. History The building was built following the destruction by fire of the first North Carolina State House in 1831, and today houses the offices of the Governor of North Carolina. It is located in the state capital of Raleigh on Union Square at One East Edenton Street. The cornerstone of the Greek Revival building was laid with Masonic honors by the Grand Master of North Carolina Masons Simmons Jones Baker on July 4, 1833. Construction was completed in 1840. It was designed primarily by the architectural firm of Ithiel Town and Alexander Jackson Davis. Often credited solely to that team, the design of the capitol was actually the result of a sequence of work by William Nichols Sr. and his son William Nichols Jr., Town and Davis, and then David Paton. The Capitol housed the entire state government until 1888, and the North Carolina General Assembly met in the capitol building until 1961. The Grand Lodge of North Carolina laid a second cornerstone on the centenary of the first on July 4, 1933. The legislature relocated to its current location in the North Carolina State Legislative Building in 1963. The North Carolina Supreme Court has also convened in the building in the past, most recently meeting in the capitol's senate chamber in 2005 while the Supreme Court Building was undergoing renovations. The Governor and the governor's immediate staff has continued to occupy offices in the building. The Capitol remains largely unaltered from its 1840 state. Only three rooms have been significantly altered through remodeling: the two committee rooms in the east and west wings of the second floor, which were divided horizontally to provide space for restrooms, and the office in the east wing of the first floor, part of which had to be cut away to permit space for an elevator to be installed in 1951. The Capitol was declared a National Historic Landmark in 1973 and the building is located in the Capitol Area Historic District. The first assembly to meet in this building was the 63rd North Carolina General Assembly of 1840–1841 on November 16, 1840. The last assembly to meet in this building was the 124th North Carolina General Assembly of 1961, which met from February 8 to June 22, 1961. Following the heated protests for racial equality of 2020, Governor Roy Cooper ordered the removal of the largest Confederate statue on the State Capitol Grounds. The 2021 state budget included $10 million to repair the roof, including the dome. Replacement of the roof is planned for 2023. North Carolina legislature buildings The North Carolina General Assembly may have initially met in Tryon Palace after being vacated by the British in 1776. The assembly met in various locations until a building dedicated for use by the state government was completed in 1794 in Raleigh. This building was destroyed by fire in 1831. The North Carolina State Capitol building was the home to the assembly from 1840 to 1961. Images of the North Carolina State Capitol building In the rotunda is a statue of George Washington. The rotunda statue is a replica of the original statue by Antonio Canova, which was destroyed by a fire in 1831. A bust of the 29th Governor of North Carolina (18411845), John Motley Morehead, sits inside the capitol. A statue of George Washington is on the south side of the capitol. On the east side of the capitol sits a statue of the three Presidents of the United States from North Carolina: James Knox Polk of Mecklenburg County, Andrew Jackson of Union County sitting on horse, and Andrew Johnson of Wake County. The grounds of the capitol also include statues honoring women of the Confederacy, veterans of the Civil War and Viet Nam War. See also List of National Historic Landmarks in North Carolina National Register of Historic Places listings in Wake County, North Carolina List of state and territorial capitols in the United States References External links North Carolina State Capitol NC State Capitol Foundation The North Carolina State Capitol: Pride of the State, a National Park Service Teaching with Historic Places (TwHP) lesson plan Government buildings on the National Register of Historic Places in North Carolina Government of North Carolina State capitols in the United States Government buildings with domes National Historic Landmarks in North Carolina Buildings and structures in Raleigh, North Carolina Museums in Raleigh, North Carolina History museums in North Carolina Tourist attractions in Raleigh, North Carolina North Carolina State Historic Sites National Register of Historic Places in Raleigh, North Carolina Historic district contributing properties in North Carolina 1833 establishments in North Carolina
129680
https://en.wikipedia.org/wiki/Pleasant%20Grove%2C%20Ohio
Pleasant Grove, Ohio
Pleasant Grove, Ohio Pleasant Grove is a census-designated place (CDP) in Muskingum County, Ohio, United States. The population was 1,726 at the 2020 census. Geography According to the United States Census Bureau, the CDP has a total area of , of which is land and 0.31% is water. Demographics As of the census of 2000, there were 2,016 people, 728 households, and 516 families residing in the CDP. The population density was . There were 765 housing units at an average density of . The racial makeup of the CDP was 96.18% White, 2.48% African American, 0.10% Native American, 0.25% Asian, 0.10% Pacific Islander, 0.20% from other races, and 0.69% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.35% of the population. There were 728 households, out of which 30.8% had children under the age of 18 living with them, 54.1% were married couples living together, 11.4% had a female householder with no husband present, and 29.0% were non-families. 23.4% of all households were made up of individuals, and 7.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.39 and the average family size was 2.81. In the CDP, the population was spread out, with 20.0% under the age of 18, 7.7% from 18 to 24, 24.2% from 25 to 44, 23.7% from 45 to 64, and 24.4% who were 65 years of age or older. The median age was 43 years. For every 100 females, there were 87.4 males. For every 100 females age 18 and over, there were 83.2 males. The median income for a household in the CDP was $34,728, and the median income for a family was $46,250. Males had a median income of $32,379 versus $19,034 for females. The per capita income for the CDP was $16,761. About 12.6% of families and 11.3% of the population were below the poverty line, including 13.2% of those under age 18 and 6.5% of those age 65 or over. Notable residents Ernest Glenn Munn - aviator References Census-designated places in Muskingum County, Ohio Census-designated places in Ohio
1208669
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%28%D0%A1%D1%96%D0%B1%D1%96%D1%83%29
Армень (Сібіу)
Армень (Сібіу) Армень, Армені — село у повіті Сібіу в Румунії. Входить до складу комуни Лоамнеш. Село розташоване на відстані 237 км на північний захід від Бухареста, 23 км на північний захід від Сібіу, 94 км на південь від Клуж-Напоки, 131 км на захід від Брашова. Населення За даними перепису населення 2002 року у селі проживали осіб, усі — румуни. Усі жителі села рідною мовою назвали румунську. Примітки Села повіту Сібіу
2513920
https://uk.wikipedia.org/wiki/CKAP2
CKAP2
CKAP2 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 13-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 683 амінокислот, а молекулярна маса — 76 987. Кодований геном білок за функцією належить до фосфопротеїнів. Задіяний у таких біологічних процесах, як апоптоз, клітинний цикл, альтернативний сплайсинг. Локалізований у цитоплазмі, цитоскелеті. Література Примітки Див. також Хромосома 13 Некатегоризовані білки
21730125
https://en.wikipedia.org/wiki/Drawa%2C%20Warmian-Masurian%20Voivodeship
Drawa, Warmian-Masurian Voivodeship
Drawa, Warmian-Masurian Voivodeship Drawa is a village in the administrative district of Gmina Bartoszyce, within Bartoszyce County, Warmian-Masurian Voivodeship, in northern Poland, close to the border with the Kaliningrad Oblast of Russia. The Wierzbicki Polish noble family lived in the village. References Drawa
835292
https://uk.wikipedia.org/wiki/Dacia%20SupeRNova
Dacia SupeRNova
Dacia SupeRNova — п'ятидверний ліфтбек B Класу, що вироблявся румунською компанією Dacia з 2000 по 2003 роки. Опис моделі Повномасштабне виробництво Dacia SupeRNova розпочалося в 2000 році в Румунії в передмісті Пітешті. Автомобіль прийшов на заміну моделі Dacia Nova. Dacia SupeRNova комплектувалась бензиновим двигуном E7J 1,4 MPI потужністю 75 к.с. Двигун комплектувався 5 ступеневою механічною коробкою передач. Двигуни та коробки передач поставлялися компанією Renault Dacia SupeRNova пропонувалась у наступних комплектаціях: Europa, Confort, Rapsodie, топ версії Clima і спеціальній серії Campus. В березні 2003 року виробництво Dacia SupeRNova припинили, замінивши її новою моделлю моделлю Dacia Solenza. Двигуни Див. також Renault Посилання DACIA: Новинка из Румынии Зноски Автомобілі Dacia Автомобілі B-класу
1937959
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%20%C2%AB%D0%9A%D0%B8%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0%C2%BB
Культурний центр «Кияночка»
Культурний центр «Кияночка» Культурний Центр «Кияночка» був заснований в 1985 році заслуженими працівниками культури України Галиною та Дмитром Кайгородовими. Культурний Центр Кияночка — це багатоступенева система хореографічної освіти, у структуру якої входять: школа-дитячий садок, Школа мистецтв, Хореографічна Гімназія «Кияночка», Київський хореографічний коледж, позашкільне відділення, а також театр «Молодий балет Києва». Структура Школа-дитячий садок «Кияночка» Школа-дитячий садок «Кияночка» заснована в 1998 році в Солом'янському районі м. Києва. Навчально-виховна діяльність закладу здійснюється сім днів на тиждень і направлена на поглиблене вивчення дисциплін художньо-естетичного циклу. Дошкільний навчальний заклад та школа є рівноправними ланками єдиного та цілісного освітнього циклу. Вони спільно планують роботу на навчальний рік та перспективу, мають єдиний план навчально-виховної роботи, загальний план роботи з батьками, спільні виховні та освітні проекти. Особливістю колективу є наполеглива праця над розвитком творчих здібностей учнів, виявлення обдарованих дітей і надання їм змогу створити себе як особистість. Хореографічна гімназія «Кияночка» Хореографічна гімназія «Кияночка» надає середню та хореографічну освіту. Форма навчання — денна. Заняття хореографією відбуваються за адресою м. Київ, вул.Софіївська 11-15. Іногородні учні за бажанням розміщуються в гуртожитку готельного типу. Київський Хореографічний Коледж Київський Хореографічний Коледж — це вищий навчальний заклад першого рівня акредитації. Здійснює підготовку молодших спеціалістів зі спеціальності «Хореографія» за спеціалізаціями «Класична хореографія» і «Сучасна хореографія». Київський Хореографічний Коледж дає професійну освіту в області мистецтва хореографії. Предмети по кваліфікації «артист балету» включають класичний, характерний, історико-побутовий, дуетно-класичний і сучасний танець, акторську майстерність, хореографічну спадщину. Випускники коледжу отримують диплом молодшого спеціаліста державного зразка за кваліфікаціями: — Артист балету (Артист ансамблю сучасного танцю); — Викладач хореографії початкових мистецьких навчальних закладів; — Керівник аматорського хореографічного колективу. Окрім громадян України, до коледжу приймаються також іноземці, які закінчили підготовче відділення (факультет) вищого навчального закладу в Україні. Творча практика студентів проходить на базі театру «Молодий балет Києва». Беручи участь у концертах, та балетних виставах на сценах театрів України і за кордоном в основному складі театру «Молодий балет Києва» молоді артисти та студенти Київського хореографічного коледжу отримують балетний, хореографічний, трудовий стаж. Найкращі студенти-випускники Київського хореографічного коледжу мають можливість стажуватися в театрах за кордоном. Колектив має широкий репертуар, до складу якого входять шедеври народної хореографії, сучасні балетні постанови та балети класичного спадку: «Лебедине озеро», «Лускунчик», «Дон-Кіхот», «Пахіта», «Кармен-сюіта». Вихованці Випускники київського хореографічного коледжу стали провідними солістами національних та зарубіжних театрів. Випускники успішно працевлаштовані в провідних театрах: Національна опера України імені Тараса Шевченка (Україна); Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтв (Україна); Пермський академічний театр опери та балету імені П. І. Чайковського (Росія); Національний театр міста Зальцбург (Австрія); Віденська Національна опера (Австрія); «Bejart Ballet Lausanne» (Швейцарія); «Caracalla Dance Theatre» (Ліван). З тріумфом гастролюють у багатьох країнах світу (Франція, Греція, Італія, Іспанія, Німеччина, Австрія, Ліван, Польща), отримують визнання на найпрестижніших конкурсах та фестивалях класичного танцю. У школі виховано більше 30-ти Лауреатів Міжнародних конкурсів класичного танцю. Їх імена відомі як в Україні, так і далеко за її межами. Серед яких: Віктор Іщук, Микита Сухоруков , Владислав Ромащенко, Наталя Домрачева, Ольга Кіф'як, Христина Шишпор, Ірина Романовська, Ганна Янчук, Катерина Шалкіна, Оксана Стеценко, Ліна Володіна. Засновники Галина Кайгородова та Дмитро Кайгородов — Заслужені працівники культури України (1998 р.). За вагомий внесок у виховання молодого покоління Галина та Дмитро Кайгородови були нагороджені медалями А. С. Макаренка (1991 р.) За видатні досягнення перед суспільством та вагомий особистий внесок у створення гідного міжнародного іміджу України Галина та дмитро Кайгородови нагороджені Орденською Відзнакою «Суспільне визнання» (2004 р.). За багаторічну і плідну роботу в справі виховання учнівської та студентської молоді, вагомий внесок у розвиток хореографічного мистецтва та значні успіхи у формуванні духовності, моральної, художньо-естетичної культуру молодих громадян України — нагороджені Почесною Грамотою Міністерства освіти України (2001 р.). З 2005 року — «Відмінники освіти України». Література Дмитро Кайгородов // «Педагоги-новатори в Україні» — Всеукраїнський науково-практичний журнал: Директор школи, ліцею, гімназії — 2014. (С. 102—144) Галина Кайгородова // Успішна жінка України. — К. ВО ІМІДЖ Україна — 2011. -160 с. — С. 142—143 Чарівний світ балету «Кияночки» // Kids.ua — 2011. — № 16 (осінь-зима).- С.62-69 Хореографічна освіта — доступна кожному! // Вісник підприємця України. — 2012. — № 9. — С.41 Посилання Офіційний сайт Київського Хореографічного Коледжу . Примітки Культура Києва Навчальні заклади Києва
53635038
https://en.wikipedia.org/wiki/Bobovje
Bobovje
Bobovje is a village near Krapina, in Krapina-Zagorje County, Croatia. References Populated places in Krapina-Zagorje County
166008
https://en.wikipedia.org/wiki/Cramer%27s%20rule
Cramer's rule
Cramer's rule In linear algebra, Cramer's rule is an explicit formula for the solution of a system of linear equations with as many equations as unknowns, valid whenever the system has a unique solution. It expresses the solution in terms of the determinants of the (square) coefficient matrix and of matrices obtained from it by replacing one column by the column vector of right-sides of the equations. It is named after Gabriel Cramer, who published the rule for an arbitrary number of unknowns in 1750, although Colin Maclaurin also published special cases of the rule in 1748, and possibly knew of it as early as 1729. Cramer's rule, implemented in a naive way, is computationally inefficient for systems of more than two or three equations. In the case of equations in unknowns, it requires computation of determinants, while Gaussian elimination produces the result with the same computational complexity as the computation of a single determinant. Cramer's rule can also be numerically unstable even for 2×2 systems. However, Cramer's rule can be implemented with the same complexity as Gaussian elimination, (consistently requires twice as many arithmetic operations and has the same numerical stability when the same permutation matrices are applied). General case Consider a system of linear equations for unknowns, represented in matrix multiplication form as follows: where the matrix has a nonzero determinant, and the vector is the column vector of the variables. Then the theorem states that in this case the system has a unique solution, whose individual values for the unknowns are given by: where is the matrix formed by replacing the -th column of by the column vector . A more general version of Cramer's rule considers the matrix equation where the matrix has a nonzero determinant, and , are matrices. Given sequences and , let be the submatrix of with rows in and columns in . Let be the matrix formed by replacing the column of by the column of , for all . Then In the case , this reduces to the normal Cramer's rule. The rule holds for systems of equations with coefficients and unknowns in any field, not just in the real numbers. Proof The proof for Cramer's rule uses the following properties of the determinants: linearity with respect to any given column and the fact that the determinant is zero whenever two columns are equal, which is implied by the property that the sign of the determinant flips if you switch two columns. Fix the index of a column, and consider that the entries of the other columns have fixed values. This makes the determinant a function of the entries of the th column. Linearity with respect of this column means that this function has the form where the are coefficients that depend on the entries of that are not in column . So, one has (Laplace expansion provides a formula for computing the but their expression is not important here.) If the function is applied to any other column of , then the result is the determinant of the matrix obtained from by replacing column by a copy of column , so the resulting determinant is 0 (the case of two equal columns). Now consider a system of linear equations in unknowns , whose coefficient matrix is , with det(A) assumed to be nonzero: If one combines these equations by taking times the first equation, plus times the second, and so forth until times the last, then for every the resulting coefficient of becomes So, all coefficients become zero, except the coefficient of that becomes Similarly, the constant coefficient becomes and the resulting equation is thus which gives the value of as As, by construction, the numerator is the determinant of the matrix obtained from by replacing column by , we get the expression of Cramer's rule as a necessary condition for a solution. It remains to prove that these values for the unknowns form a solution. Let be the matrix that has the coefficients of as th row, for (this is the adjugate matrix for ). Expressed in matrix terms, we have thus to prove that is a solution; that is, that For that, it suffices to prove that where is the identity matrix. The above properties of the functions show that one has , and therefore, This completes the proof, since a left inverse of a square matrix is also a right-inverse (see Invertible matrix theorem). For other proofs, see below. Finding inverse matrix Let be an matrix with entries in a field . Then where denotes the adjugate matrix, is the determinant, and is the identity matrix. If is nonzero, then the inverse matrix of is This gives a formula for the inverse of , provided . In fact, this formula works whenever is a commutative ring, provided that is a unit. If is not a unit, then is not invertible over the ring (it may be invertible over a larger ring in which some non-unit elements of may be invertible). Applications Explicit formulas for small systems Consider the linear system which in matrix format is Assume is nonzero. Then, with the help of determinants, and can be found with Cramer's rule as The rules for matrices are similar. Given which in matrix format is Then the values of and can be found as follows: Differential geometry Ricci calculus Cramer's rule is used in the Ricci calculus in various calculations involving the Christoffel symbols of the first and second kind. In particular, Cramer's rule can be used to prove that the divergence operator on a Riemannian manifold is invariant with respect to change of coordinates. We give a direct proof, suppressing the role of the Christoffel symbols. Let be a Riemannian manifold equipped with local coordinates . Let be a vector field. We use the summation convention throughout. Theorem. The divergence of , is invariant under change of coordinates. Let be a coordinate transformation with non-singular Jacobian. Then the classical transformation laws imply that where . Similarly, if , then . Writing this transformation law in terms of matrices yields , which implies . Now one computes In order to show that this equals , it is necessary and sufficient to show that which is equivalent to Carrying out the differentiation on the left-hand side, we get: where denotes the matrix obtained from by deleting the th row and th column. But Cramer's Rule says that is the th entry of the matrix . Thus completing the proof. Computing derivatives implicitly Consider the two equations and . When u and v are independent variables, we can define and An equation for can be found by applying Cramer's rule. First, calculate the first derivatives of F, G, x, and y: Substituting dx, dy into dF and dG, we have: Since u, v are both independent, the coefficients of du, dv must be zero. So we can write out equations for the coefficients: Now, by Cramer's rule, we see that: This is now a formula in terms of two Jacobians: Similar formulas can be derived for Integer programming Cramer's rule can be used to prove that an integer programming problem whose constraint matrix is totally unimodular and whose right-hand side is integer, has integer basic solutions. This makes the integer program substantially easier to solve. Ordinary differential equations Cramer's rule is used to derive the general solution to an inhomogeneous linear differential equation by the method of variation of parameters. Geometric interpretation Cramer's rule has a geometric interpretation that can be considered also a proof or simply giving insight about its geometric nature. These geometric arguments work in general and not only in the case of two equations with two unknowns presented here. Given the system of equations it can be considered as an equation between vectors The area of the parallelogram determined by and is given by the determinant of the system of equations: In general, when there are more variables and equations, the determinant of vectors of length will give the volume of the parallelepiped determined by those vectors in the -th dimensional Euclidean space. Therefore, the area of the parallelogram determined by and has to be times the area of the first one since one of the sides has been multiplied by this factor. Now, this last parallelogram, by Cavalieri's principle, has the same area as the parallelogram determined by and Equating the areas of this last and the second parallelogram gives the equation from which Cramer's rule follows. Other proofs A proof by abstract linear algebra This is a restatement of the proof above in abstract language. Consider the map where is the matrix with substituted in the th column, as in Cramer's rule. Because of linearity of determinant in every column, this map is linear. Observe that it sends the th column of to the th basis vector (with 1 in the th place), because determinant of a matrix with a repeated column is 0. So we have a linear map which agrees with the inverse of on the column space; hence it agrees with on the span of the column space. Since is invertible, the column vectors span all of , so our map really is the inverse of . Cramer's rule follows. A short proof A short proof of Cramer's rule can be given by noticing that is the determinant of the matrix On the other hand, assuming that our original matrix is invertible, this matrix has columns , where is the n-th column of the matrix . Recall that the matrix has columns , and therefore . Hence, by using that the determinant of the product of two matrices is the product of the determinants, we have The proof for other is similar. Using Geometric Algebra see here Inconsistent and indeterminate cases A system of equations is said to be inconsistent when there are no solutions and it is called indeterminate when there is more than one solution. For linear equations, an indeterminate system will have infinitely many solutions (if it is over an infinite field), since the solutions can be expressed in terms of one or more parameters that can take arbitrary values. Cramer's rule applies to the case where the coefficient determinant is nonzero. In the 2×2 case, if the coefficient determinant is zero, then the system is incompatible if the numerator determinants are nonzero, or indeterminate if the numerator determinants are zero. For 3×3 or higher systems, the only thing one can say when the coefficient determinant equals zero is that if any of the numerator determinants are nonzero, then the system must be inconsistent. However, having all determinants zero does not imply that the system is indeterminate. A simple example where all determinants vanish (equal zero) but the system is still incompatible is the 3×3 system x+y+z=1, x+y+z=2, x+y+z=3. See also Rouché–Capelli theorem Gaussian elimination References External links Proof of Cramer's Rule WebApp descriptively solving systems of linear equations with Cramer's Rule Online Calculator of System of linear equations Wolfram MathWorld explanation on this subject Theorems in linear algebra Determinants 1750 in science
28790238
https://en.wikipedia.org/wiki/Bortnychi
Bortnychi
Bortnychi is a historic neighbourhood in the southern part of Kyiv. Its southern and eastern boundaries are bordered with forests. Now Bortnychi is included in the Darnytsia Raion. In 1969 parts of Bortnychi were designated for new villages of Shchaslyve and Prolisky. External links Bortnychi in Wiki-Encyclopedia Kyiv Neighborhoods in Kyiv
139711
https://en.wikipedia.org/wiki/West%20Baraboo%2C%20Wisconsin
West Baraboo, Wisconsin
West Baraboo, Wisconsin West Baraboo is a village along the Baraboo River in Sauk County, Wisconsin, United States. The population was 1,627 at the 2020 census. It is part of the Baraboo micropolitan statistical area. West Baraboo was previously known as Lyons. Geography West Baraboo is located at (43.475972, -89.765390). According to the United States Census Bureau, the village has a total area of , of which, of it is land and is water. Demographics 2010 census As of the census of 2010, there were 1,414 people, 595 households, and 365 families living in the village. The population density was . There were 638 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 92.8% White, 1.1% African American, 1.9% Native American, 1.6% Asian, 1.3% from other races, and 1.4% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 5.0% of the population. There were 595 households, of which 30.4% had children under the age of 18 living with them, 42.0% were married couples living together, 13.1% had a female householder with no husband present, 6.2% had a male householder with no wife present, and 38.7% were non-families. 27.1% of all households were made up of individuals, and 5.7% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.38 and the average family size was 2.87. The median age in the village was 33.1 years. 22.5% of residents were under the age of 18; 12.3% were between the ages of 18 and 24; 29.8% were from 25 to 44; 25.3% were from 45 to 64; and 10.1% were 65 years of age or older. The gender makeup of the village was 49.9% male and 50.1% female. 2000 census As of the census of 2000, there were 1,248 people, 477 households, and 321 families living in the village. The population density was 1,533.8 people per square mile (594.9/km2). There were 490 housing units at an average density of 602.2 per square mile (233.6/km2). The racial makeup of the village was 96.07% White, 0.56% African American, 1.76% Native American, 0.48% Asian, 0.08% Pacific Islander, 0.40% from other races, and 0.64% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.60% of the population. There were 477 households, out of which 35.8% had children under the age of 18 living with them, 54.3% were married couples living together, 9.9% had a female householder with no husband present, and 32.7% were non-families. 25.2% of all households were made up of individuals, and 9.9% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.59 and the average family size was 3.19. In the village, the population was spread out, with 29.2% under the age of 18, 7.1% from 18 to 24, 31.7% from 25 to 44, 20.4% from 45 to 64, and 11.7% who were 65 years of age or older. The median age was 34 years. For every 100 females, there were 99.7 males. For every 100 females age 18 and over, there were 101.1 males. The median income for a household in the village was $41,618, and the median income for a family was $51,406. Males had a median income of $34,792 versus $21,974 for females. The per capita income for the village was $18,283. About 5.3% of families and 6.2% of the population were below the poverty line, including 7.2% of those under age 18 and 4.0% of those age 65 or over. Education West Baraboo is within the Baraboo School District, which operates Baraboo High School. The Baraboo School District absorbed other school districts in 1961–1962. Prior to that time, people outside of the City of Baraboo, including those in West Baraboo, had to pay tuition to send children to Baraboo High. Lyons was served by a wood schoolhouse until a permanent brick one was built in 1901. The former wood building became a storage unit and was relocated to Oschner Park. The brick building was razed in 1981. See also List of villages in Wisconsin References External links Villages in Sauk County, Wisconsin Villages in Wisconsin
127217
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%B2%D0%B8%D0%B1%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD
Електризація вибухових речовин
Електризація вибухових речовин (рос.электризация взрывчатых веществ, англ. electrization of explosives; нім. Elektrisierung f der Sprengstoffe m pl) – накопичення електричних зарядів на поверхні частинок вибухових речовин (ВР). Найінтенсивніша Е. спостерігається в процесі просіювання в бункерах, пневматич. транспортування і інш. операцій, при яких відбувається переміщення ґранул і особливо пилоподібних частинок ВР одна відносно одної або відносно стінок трубопроводів, бункерів. Це може за певних умов викликати вибух зависі в трубопроводі або у відкритому просторі, вибух або загоряння порошкоподібних ВР в шарі, в бункерах розтарюючих установок. Для забезпечення безпеки робіт пневмотрансп. системи, пристрої для просіювання ВР, розтарювання, бункери-накопичувачі та ін. заземляють. Трубопроводи, що використовуються при пневмотранспорті пром. ВР, виконують електропровідними. Для виключення небезпеки запалення пилу ВР в бункерах систематично очищають їх поверхні від осілого пилу і відсмоктують пил ВР з бункера. Для зниження Е. ВР зволожують, вводять антистатичні домішки. Література Вибухова справа
2760374
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
Лендрі (значення)
Лендрі (значення) Калеб Лендрі Джонс (англ. Caleb Landry Jones; нар. 7 грудня 1989, Ґарланд, Техас, США) — американський актор. Лендрі, Лендрі (фр. Lindry) — муніципалітет у Франції, у регіоні Бургундія-Франш-Конте, департамент Йонна.
2490515
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B5%20%28%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
Гостинне (Люблінське воєводство)
Гостинне (Люблінське воєводство) Гостинне — село в Польщі, у гміні Вербковичі Грубешівського повіту Люблінського воєводства. Населення — (2011). Історія 1732 року вперше згадується церква в селі. За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі проживали греко-католики, які розмовляли українською мовою. У міжвоєнні 1918—1939 роки польська влада в рамках великої акції руйнування українських храмів на Холмщині і Підляшші знищила місцеву православну церкву. У 1943 році в селі проживало 569 українців і 61 поляків, на сусідній однойменній колонії — 595 поляків і 4 українці. У 1943—1944 роках польські шовіністи вбили в селі 6 українців. 16-20 червня 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила з Гостинного на приєднані до Польщі північно-західні терени 3 українців. У селі залишилося 498 поляків. Ще 3 невиселені українці підлягали виселенню. У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства. Населення Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Відомі особи У селі народився Антін Павлось (1905—1954) — український скульптор. Примітки Посилання Села Грубешівського повіту Гміна Вербковичі
23448144
https://en.wikipedia.org/wiki/2009%E2%80%9310%20Moldovan%20National%20Division
2009–10 Moldovan National Division
2009–10 Moldovan National Division The 2009–10 Moldovan National Division was the 19th season of top-tier football in Moldova. The season began on 5 July 2008, with the final round of matches played on 16 May 2009. Sheriff Tiraspol retained their title as defending champions. Team changes On 6 June 2009, Tiligul-Tiras Tiraspol announced that the club would dissolve, citing a lack of funds as the reason. As a consequence, Academia Chișinău were spared from relegation. The 2008–09 season had already been absolved with only eleven teams after FC Politehnica Chișinău withdrew their participation just days before the scheduled start. The two vacant league spots were filled with 2008–09 Moldovan "A" Division champions Viitorul Orhei and 11th-placed Sfîntul Gheorghe, who bought their way into the top level. Stadia and locations Managers and captains League table Results The schedule consists of three rounds. During the first two rounds, each team played each other once home and away for a total of 22 matches. The pairings of the third round were then set according to the standings after the first two rounds, giving every team a third game against each opponent for a total of 33 games per team. Official schedule First and second round Third round Key numbers for pairing determination: Top goalscorers Hat-tricks Clean sheets Disciplinary See also 2009–10 FC Academia UTM season 2009–10 CSCA-Rapid season 2009–10 FC Dacia season 2009–10 FC Dinamo Bender season 2009–10 FC Iskra-Stali season 2009–10 FC Nistru season 2009–10 FC Olimpia season 2009–10 FC Sfîntul Gheorghe season 2009–10 FC Sheriff season 2009–10 FC Tiraspol season 2009–10 FC Viitorul Orhei season 2009–10 FC Zimbru Chișinău season References External links Official page Moldova.Sports Statistic of the Season Moldovan Super Liga seasons 1 Moldova
3004922
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%82%20%D0%90%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B5%D1%80
Роберт Альбер
Роберт Альбер (13 жовтня 1906, Баїнфурт — 7 червня 1988, Беблінген) — німецький офіцер, гауптман (капітан) резерву вермахту, бригадефюрер НСКК. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста. Біографія В 1913—1916 роках навчався у народній школі, в 1916 році — в реальній школі Цуффенгаузена, до квітня 1922 року — в реальній школі Фойєрбаха. З 1 квітня 1922 до 31 березня 1925 року навчався на роздрібного торговця в Штутгарт. В 1933 році вступив у СА, згодом — у 54-й моторизований штандарт НСКК (Фрайбург). В 1934 році вступив на службу у вермахт. Місця служби: З 4 квітня 1934 року — 5-й автомобільний дивізіон (Ульм). З 12 травня 1939 року — 4-й кулеметний батальйон (Мюлльгайм) З 26 серпня 1939 року — ад'ютант 260-го розвідувального батальйону (Баїнфурт). з вересня 1939 року — 7-й танковий полк (Штутгарт). В 1941 році перебував на лікуванні у Фрайбурзі. З січня 1942 року — командир роти 7-го запасного танкового дивізіону (Беблінген). З червня 1942 року — начальник штабної роти 1-го батальйону 201-го танкового полку 23-ї танкової дивізії. Командир 2-ї роти 201-го танкового полку. З 25 липня 1943 року — командир 1-го батальйону 201-го танкового полку. З 7 лютого до 4 березня 1944 року — комендант школи командирів батальйону (Путлос). В травні 1945 року потрапив у американський полон. Звільнений 31 грудня 1949 року. Звання Оберштурмбаннфюрер НСКК Унтер-офіцер резерву (жовтень 1935) Штандартенфюрер НСКК (2о квітня 1936) Лейтенант резерву (26 липня 1937) Оберфюрер НСКК (9 листопада 1939) Обер-лейтенант резерву (12 серпня 1940) Гауптман резерву (21 березня 1943) Бригадефюрер НСКК (9 листопада 1943) Нагороди Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу (4 роки) Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі (10 років) Почесний кут старих бійців НСКК Нагрудний знак «За танкову атаку» в сріблі (1940) Залізний хрест 2-го класу (5 серпня 1941) 1-го класу (28 вересня 1941) Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» Нагрудний знак «За поранення» в чорному Лицарський хрест Залізного хреста (7 вересня 1943) Примітки Джерела FEDERL, CH., Die Ritterkreuzträger der Deutschen Panzerdivisionen 1939—1945, VDM Heinz Nickel, Zweibrücken, 2000. FELLGIEBEL, W.P., Elite of theThird Reich, Helion & Company Limited, Solihull, 2003. Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002 Офіцери НСКК Уродженці Баден-Вюртембергу
2822017
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BC%D1%83%D1%82%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
Мамут (значення)
Мамут (значення) Мамут — зоонім, прізвище та топонім. Зоонім Мамут, або мамонт (лат. Mammuthus) — рід вимерлих тварин з родини слонових (Elephantidae). Мамут критський карликовий (лат. Mammuthus creticus), з родини слонові — вимерлий викопний карликовий мамут, що мешкав на Криті. Мамут карликовий (лат. Mammuthus exilis) — вимерлий вид із родини слонових. Мамут найвеличніший або косматий мамут (лат.Mammuthus primigenius) — вид вимерлих тварин з родини слонових. Мамут південний (п. мамонт / п. слон; лат. Mammuthus meridionalis) — вимерлий вид ссавців родини слонові. Прізвище Мамут Євген Шамаєвич (англ. Eugene Mamut) — український і американський фахівець з кінематографічних спецефектів. Рефатов Мамут, Мамут Рефатов (крим. Mamut Refatov; Бахчисарай ) — кримськотатарський, музикант, поет, співак. Муса Мамут, Муса Мамут (нар. 20 лютого 1931, Узунджи, Балаклавський район, Севастопольська міська рада — пом. 28 червня 1978, Сімферополь, УРСР) — кримськотатарський громадський активіст. Мамут Чурлу, Мамут Юсуфович Чурлу (нар. 1 березня 1946) — мистецтвознавець кримськотатарського походження. Рустем Мамут оглу Аблятіфов (крим. Rüstem Mamutoğlu Ablâtif; нар. 3 грудня 1964, м. Одеса) — український кримськотатарський громадський діяч. Топонім Мамут-Бай, Фурманове (до 1945 року — Мамут-Бай; крим. Mamut Bay) — село Сакського району Автономної Республіки Крим. Мамут (роз'їзд) (раніше Дюрмень) — роз'їзд на півночі Кримського півострова біля села Вітвисте. Мамут (станція) — вантажно-пасажирська залізнична станція Кримської дирекції Придніпровської залізниці. Космонім 9879 Мамут, 9879 Мамут (9879 Mammuthus) — астероїд головного поясу, відкритий 12 серпня 1994 року. Див. також Мамутов Момот Момут
3191480
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%B9%20%D1%87%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%A1%D0%A8%D0%90%20%D0%B7%20%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%83%202019%2C%20%D1%87%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BA%D0%B8%2C%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%80%D1%8F%D0%B4
Відкритий чемпіонат США з тенісу 2019, чоловіки, парний розряд
Відкритий чемпіонат США з тенісу 2019, чоловіки, парний розряд Минулого року виграла пара Майк Браян / Джек Сок, але цього року вони не грали разом. Браян грав зі своїм братом Бобом, а Сок утворив пару з Джексоном Вітроу. Пара Сок/Вітроу перемогла братів Браянів у третьому колі, але потім поступилася в чвертьфіналі парі Джеймі Маррей/Ніл Скупскі. Перед початком турніру на лідерство в парному рейтингу ATP претендували Хуан Себастьян Кабаль, Роберт Фара, Майк Браян, Лукаш Кубот та Ніколя Маю. Браян, Кубот та Маю повинні були виграти титул, щоб мати шанс змістити з першого місця Кабаля й Фара. Кабаль і Фара зберегли право називатися найсильнішою парою світу. Перемігши в фіналі пару Марсель Гранольєрс / Орасіо Себальйос, колумбійці виграли турнір і здобули другий поспіль титул Великого шолома. Сіяні пари Сітка Фінальна частина Верхня половина Секція 1 Секція 2 Нижня половина Секція 3 Секція 4 Посилання Зовнішні посилання Основна сітка Відкритий чемпіонат США з тенісу US Open – Men's Doubles
2272502
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BA%20%D0%93%D0%BE%D1%81%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%B4
Замок Госфорд
Замок Госфорд — один із замків Ірландії, розташований у селищі Госфорд, на землях Маркехіл, у графстві Арма, Північна Ірландія. Замок будували з 1819 по 1850 рік. Будівництво замовив Арчібальд Ачесон — ІІ граф Госфорд. Проект і будівництво архітектора Томаса Гоппера — одного з провідних лондонських архітекторів першої половини ХІХ століття. Міністерство сільського господарства купило замок і маєток Госфорд у 1958 році. Був створений Госфорд Форест Парк. У 2008 році замок купила компанія розвитку «Бойд» і почала реставрацію. Архітектура Замок побудований у псевдо норманському стилі — імітував норманські замки Ірландії ХІІ — ХІІІ століття. Це рідкісний приклад такої імітації. Робін Фредден писав про цей замок у 1952 році як про «одну з найоригінальніших будівель першої половини XIX століття». Томас Гоппер, архітектор цього замку збудував ще замок Пернрін в Уельсі подібному стилі. Історія замку Госфорд Замком володіли графи Госфорд. IV граф Госфорд був змушений продати замок у 1921 році, а під час Другої світової війни, замок був реквізований і використовувався як тюрма для військовополонених. Після війни замок Госфорд знову продавався і його купила Комісія лісового господарства. У замку був готель і ресторан. Потім замок використовувався британською армією під час конфлікту в Ольстері в 1960—1980 роках. Парк був місцем ірландського зльоту скаутів у 1989 році «Госфорд-89». У ньому взяли участь понад 3000 скаутів з усього світу, у тому числі з Канади, Японії та Америки. Головний табір був у Вільсон Лемб, координатор — Марк Лармур. Існували шість допоміжних таборів, а також табір для персоналу. На 2002 рік замок прийшов у стан руйнації і потребував термінового ремонту. Після тривалих переговорів у 2006 році у співпраці зі Службою Спадщини Північної Ірландії, висунули пропозицію реставрації замку. Згідно проекту замок Госфорд планується перетворити на житловий будинок. Замок продали за £ 1000 в січні 2006 року, хоча проект ремонту був оцінений у £ 4 000 000. До кінця 2013 року вартість реконструкції зросла до більш ніж £ 7 000 000. Див. також Список замків Ірландії Джерела http://www.portadowntimes.co.uk/news/local-news/gosford-castle-features-in-new-stamp-series-1-1654414 Views of Gosford Castle «Badges From Gosford '89». IrishScoutBadges.com. Retrieved 2008-05-31. «Forest castle bought for £1,000». BBC News. 9 January 2006. «Castle's residents enjoy being lords of the manor». Belfast Telegraph. 17 January 2008. Замки графства Арма
1790983
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
Птиця (значення)
Птиця (значення) Птиця Клавдій Борисович (* ДН 3.2. 1911 (21.1), місто Пронськ Рязанської губернії, нині селище міського типу Рязанської області — † 6.1.1983, Москва) — російський радянський хоровий диригент і музичний педагог. Птиця Іван (1895–1931) — співак-бас і актор Див. також Жар-птиця (значення) Прізвища
2615089
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B4%D1%96%D1%8F%20%D0%94%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BD
Бідія Дандарон
Бідія Дандарон (28 грудня 1914, урочище Соорхой (Суархе), Кіжинга, Бурятія — 26 жовтня 1974, c. Видріно, Бурятія) — відомий бурятський буддолог, філософ і буддійський духовний наставник, а також історик. Працював науковим співробітником, у своїх книгах намагався сформувати філософську доктрину необуддизму як «буддизму для європейців», синтезував буддизм з досягненнями сучасної йому науки і уявленнями європейських філософів. За свою діяльність неодноразово був засуджений радянською владою. В результаті останнього показового процесу був засуджений на 5 років ув'язнення і помер в таборі. Дандарон залишив ряд учнів, в тому числі серед буддологів. Біографія Батьком Дандарона був лама-філософ Доржи Бадмаєв. У дитинстві Дандарон відвідував монастирську школу, де вивчав тибетську мову, санскрит і буддизм. Хлопчик був визнаний переродженням хамбо-лами Джаягси-геген, настоятеля комплексу Кумбум в Тибеті, який відвідав Бурятію в 1894 і 1910 роках. У липні 1921 року духовний лідер бурятських буддистів Лубсан-Сандан Циденов, що проголосив в 1919—1920 на землях хоринських бурятів теократичну державу, передав Дандарону титул Царя Навчання — Дхармараджі. У 1934—1937 Дандарон навчався в Авіаприладобудівельному інституті в Ленінграді і був вільним слухачем Східного факультету ЛДУ, де за рекомендацією Агвана Доржієва вивчав тибетську мову у А. І. Вострикова. 3 червня 1937 року Дандарон був заарештований і засуджений на 10 років, звільнений 4 лютого 1943, 10 листопада 1948 він був повторно заарештований, реабілітований у 1956 році. В таборах познайомився з європейською філософією, так, його старшим товаришем став професор філософії В. Е. Сеземан. У таборах Дандарон знайшов перших учнів, серед них були два німці і поляк Кокошка. Перед виходом з табору Кокошка зробив несправжній перелом руки і, сховавши під гіпс аркуші рукопису Дандарона «Необуддизм», вивіз його на захід. Основною ідеєю рукопису був синтез буддійського вчення гелуг з сучасною європейською філософією та наукою. Між ув'язненнями Дандарон разом з ламою Падма Доржи написав клопотання Сталіну про відродження буддійських монастирів в Бурятії. Реакція на лист була швидкою: у 1946 році відродився Агінський дацан, за 40 км від Улан-Уде почалося будівництво Іволгинського дацану. Після 1956 року співробітники Інституту Сходознавства в Ленінграді намагалися влаштувати його на роботу розбирати рукописи, але керівництво не дало згоди. Дандарон жив у Ленінграді і Москві напівлегально, не маючи шансів знайти роботу. У 1957 році Дандарон влаштувався працювати науковим співробітником Бурятського інституту суспільних наук. У 1958—1959 роках Дандарон склав тибето-російський словник на 15 тисяч слів, а також «Тибето-російський словник філософських термінів». Процес Дандарона Навколо Дандарона сформувалася громада, в яку входили кілька десятків людей з Ленінграда, Москви, Тарту, Вільнюса. Деякі з його учнів працювали в Східному відділі Музею історії релігії та атеїзму (Казанський собор). Співробітники музею регулярно їздили до Бурятії в археологічні експедиції. У Ленінграді Дандарон створив буддійську громаду, за що в 1972 році був заарештований і звинувачений в «організації буддійської секти». Разом з ним були арештовані його четверо учнів, у решти взяли підписку про невиїзд. У Москві були допитані відомі сходознавці Октябрина Волкова і Олександр П'ятигорський (московський Інститут сходознавства АН СРСР) — учні Дандарона, з Естонії викликали Лінарта Мялля. Залучалися також сходознавці Юрій Парфіонович, Броніслав Кузнєцов, Валерій Рудой. Слідство намагалося організувати великий антибуддійський процес з багатьма обвинуваченими, але докази обвинувачення були відсутні, а владі небажаним був розголос того, що відбувалося в наукових колах СРСР і за кордоном. Перед Волковою і П'ятигорським вибачилися, незаконно відібрані матеріали повернули. Деякі учні Дандарона — А. Желєзнов і Ю. Лавров з Улан-Уде, В. М. Монтлевич з Ленінграда, Д. Буткус з Вільнюса — були поміщені в психіатричні лікарні. Інших випустили, звільнивши з роботи. Судили одного Дандарона. Адвокати Н. Я. Немеринська і Н. Я. Герасименко наполягали на повній невинності. На вимогу прокурора Байбородіна Дандарон був засуджений до 5 років таборів загального режиму і був відправлений у селище Відріно на південному березі Байкалу. У таборі він написав серію листів учням, у яких продовжив синтез буддизму з сучасними уявленнями про світоустрій — «Чорний зошит» (авторська назва — «Про чотири благородні істини Будди»). Рукопис конфісковано при обшуку в таборі. У жовтні 1974 року Дандарон не раз йшов у самадхі. Він попереджав тих, що сиділи з ним, щоб в цей час його не чіпали, і співкамерники до цього звикли. Одного разу він оголосив про семиденний «відхід»: «не буде дихання і серце не буде битися». І він дійсно пішов 26 жовтня 1974 року. Вшанування У 1997 р. учень Дандарона Ю. К. Лавров організував поїздку в Видріно і витягнув прах вчителя з могили. Протягом року прах зберігався на батьківщині Дандарона в Кіжинзі. В тайзі на вершині гори Тебхер Майла за 15 км від с. Кіжинга в долині річки Кудун почалося будівництво ступи Дандарона. Будівництво велося силами послідовників традиції Дандарона, мешканцями Кіжинги, Улан-Уде й учнями учнів Дандарона, що приїздили з Москви, Санкт-Петербурга, Харкова, Кременчука і Челябінська з 1997 по 2005 роки. Ступа, автором проекту якої був Ю. К. Лавров (помер у 2002 р.), виконана в непальському стилі, не характерному для бурятського буддизму. Місце для ступи було обрано за сто метрів від руїн ступи, яку в 1966 р. будував своєму батьку Агвану Сінам Тузол Доржи сам Бідія Дандарон (вона була зруйнована радянською адміністрацією). У 1998 р. на цьому місці був похований прах Дандарона. 15 жовтня 2003 р. поставлений купол сфери ступи. У Москві Нестором Парастаєвим було виготовлено сваямбху зовнішньої ступи (місяць зроблено у вигляді човна, сонце як куля, а об'ємне бінду — з трьома вигинами). 15 липня 2004 р. сваямбху було поміщено на шпиль ступи. Малюнок ока виконала Олена Макарова в 2005 році. 18 липня 2005 року завершено фарбування. До цієї дати на гору з'їхалися родичі Дандарона і жителі Кіжинги й Усть-Ворота — разом з будівельниками близько сімдесяти осіб. Був проведений ритуал Согшод і святковий бенкет. Твори «Описание тибетских рукописей и ксилографов Бурятии» (1960—1965) «Источник мудрецов: Парамита и мадхьямака» (1968) Перевод с тибетского «Истории Кукунора» Сумба-хамбо (1972). Краткий тибетско-русский словарь. М., 1959 (совм. с Ю. М. Парфионовичем и Б. В. Семичовым) О тибетско-монгольском словаре «Источник мудрецов» // Труды БурКНИИ СО АН СССР. Сер. востоковедения. 1960. Вып. 3. С. 58-68 (совм. с Б. В. Семичовым); За великой правдой: Повесть. Улан-Удэ, 1966 (пер. с бурят. яз.; совм. с Б. Санжином); Буддийская теория индивидуального Я // МИФЦА. Вып. 3. Улан-Удэ, 1968. С. 34-52; Элементы зависимого происхождения по тибетским источникам // Труды по востоковедению. Т. 1. Тарту, 1968. С. 213—233; Содержание мантры ОМ-МА-НИ-ПАД-МЭ-ХУМ // Труды по востоковедению. Т. 2, ч. 2. Тарту, 1973. С. 463—477; Мысли буддиста. Владивосток, 1992; Махамудра как объединяющий принцип буддийского тантризма // Гаруда. 1993. № 1. С. 3-13; Общая схема совершенствования по пути мантраяны // Там же. 1994. № 1 (6). С. 2-5; ; інше видання: Чёрная тетрадь: О четырёх благородных истинах Будды. СПб., 1995; Теория шуньи у мадхьямиков // Гаруда. 1996. № 1. С. 3-9; Символ веры // Там же. № 2. С. 1-2; Буддизм: Сб. ст. СПб., 1996; Нацог-Рандол: Карнатантра, опора Великого Учения, называемая «Зерцало механизма глубокого содержания» // Гаруда. 1997. № 2. С. 19-32 (пер.); Чёрная тетрадь. Т. 1: Письма о буддийской этике. Т. 2: Мысли буддиста. СПб., 1997; Aga Monastery // Encyclopedia of Buddhism. Vol. 1. Colombo, 1963. P. 249—250. Буддийская теория отсутствия индивидуального Я // Материалы по истории и философии Центральной Азии, вып. 3. Улан-Удэ, 1968, с. 34–52. Примітки Література Philosophical Views of B.D. Dandaron (1914—1974) / S. Lepekhov // International Conference «Buddhism in Asia: Challenges & Prospects». 10-12 Feb. 2006, Sarnath, Varanasi, India, 2006, p. 74-76. Лепехов С. Ю. Б. Д. Дандарон — буддолог, тибетолог, философ // Вестник БНЦ СО РАН. 2012. № 3 (7). С. 259—266 Посилання Климанскене Н. Бидия Дандарон, каким я его помню (Предисловие к книге Дандарон Б. Д. Письма о буддийской этике.) Монтлевич О Дандароне Семека Е. Дело Дандарона. Firenze, 1974; Перченок, 1978. С. 462, 463. — РВост. № 4. С. 121; Монтлевич В. М. Карнатантра Нацога Рандола в переводе Б. Д. Дандарона // Там же. 1997. № 2. С. 17-18. Лейтан Эдгар. Видья Тантрович Тантрин (tantravidyas tāntrikaḥ) // LiveJournal. — 25 февраля 2012 года. Персоналії:Бурятія Персоналії за алфавітом Репресовані в СРСР Російські філософи
91403
https://en.wikipedia.org/wiki/Wilson%20County%2C%20Texas
Wilson County, Texas
Wilson County, Texas Wilson County is a county located in the U.S. state of Texas. As of the 2020 census, its population was 49,753. Its county seat is Floresville. The county is named after James Charles Wilson. Wilson County is part of the San Antonio–New Braunfels, Texas, metropolitan statistical area. History Native Americans Archeological evidence in the Wilson County area reveals early habitation from the paleo-Indians hunter-gatherers period. Later, the area was a hunting range for Tonkawa, Karankawa. Tawakoni, Lipan Apache, and Comanche who lived in the area. Explorations and county established In September 1718 Martín de Alarcón crossed the area on his way to explore the bay of Espíritu Santo. Pedro de Rivera y Villalón crossed the county in 1727 as part of an expedition to inspect the frontier defenses of New Spain. In 1766–67 the Marqués de Rubí included the area in his inspection of the Spanish frontier, and the 1798 explorations of the coast by Francisco Vásquez de Coronado skirted the area. The first two land grants in the area were to Luis Menchaca and Andrés Hernández, who established ranches circa 1832–1833. Anglos began arriving in the 1840s, and Southern planters in 1850 and 1860, followed by German and Polish immigrants from other counties. Wilson County was formed in 1860 from Bexar County and Karnes County. Sutherland Springs was designated the county seat. Wilson County voted in favor of secession from the Union, and sent several military units to serve. Wartime hardships were compounded by a three-year drought. Following the civil war, the county seat was moved to Floresville. The 1872 courthouse was destroyed by fire and replaced in 1884 with a new building designed by Alfred Giles. Fence Cutting Wars in Texas lasted for approximately five years, 1883–1888. The ranch of Houston and Dilworth became the focal point in Wilson County. As farmers and ranchers began to compete for precious land and water, cattlemen found it more difficult to feed their herds, prompting cowboys to cut through fences. Texas Governor John Ireland prodded a special assembly to order the fence cutters to cease. In response, the legislature made fence-cutting and pasture-burning crimes punishable with prison time, while at the same time regulating fencing. The practice abated with sporadic incidents of related violence 1888. The San Antonio and Aransas Pass Railway reached Floresville in 1886. In 1898 the San Antonio and Gulf Railroad was extended to Stockdale. Geography According to the U.S. Census Bureau, the county has a total area of , of which are land and (0.6%) are covered by water. Major highways U.S. Highway 87 U.S. Highway 181 State Highway 97 Adjacent counties Guadalupe County (north) Gonzales County (northeast) Karnes County (southeast) Atascosa County (southwest) Bexar County (northwest) Demographics Note: the US Census treats Hispanic/Latino as an ethnic category. This table excludes Latinos from the racial categories and assigns them to a separate category. Hispanics/Latinos can be of any race. As of the census of 2000, there were 32,408 people, 11,038 households, and 8,830 families residing in the county. The population density was . There were 12,110 housing units at an average density of . The racial makeup of the county was 81.19% White, 1.21% Black or African American, 0.58% Native American, 0.30% Asian, 0.04% Pacific Islander, 14.25% from other races, and 2.43% from two or more races. 36.52% of the population were Hispanic or Latino of any race. There were 11,038 households, out of which 40.00% had children under the age of 18 living with them, 66.50% were married couples living together, 9.20% had a female householder with no husband present, and 20.00% were non-families. 17.10% of all households were made up of individuals, and 7.80% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.89 and the average family size was 3.26. In the county, the population was spread out, with 29.20% under the age of 18, 7.60% from 18 to 24, 28.60% from 25 to 44, 23.20% from 45 to 64, and 11.50% who were 65 years of age or older. The median age was 36 years. For every 100 females, there were 99.70 males. For every 100 females age 18 and over, there were 97.00 males. The median income for a household in the county was $40,006, and the median income for a family was $45,681. Males had a median income of $31,716 versus $23,582 for females. The per capita income for the county was $17,253. About 9.20% of families and 11.30% of the population were below the poverty line, including 12.40% of those under age 18 and 15.80% of those age 65 or over. Communities Cities Elmendorf (mostly in Bexar County) Floresville (county seat) La Vernia Nixon (mostly in Gonzales County) Stockdale Towns Poth Unincorporated communities Calaveras Carpenter Kicaster Kosciusko Pandora Saspamco Sutherland Springs Union Ghost towns Dewees Doseido Colony Grass Pond Colony Sandy Hills Education School districts include: Falls City Independent School District Floresville Independent School District La Vernia Independent School District Nixon-Smiley Consolidated Independent School District Poth Independent School District Stockdale Independent School District All of the county is in the service area of Alamo Community College District. Notable people John Connally, governor of Texas and U.S. Secretary of the Navy and Treasury Merrill Connally, an actor and a county judge Wayne Connally, a member of both houses of the Texas State Legislature Frank Hamer, Texas Ranger Stephen Willeford, civilian who intervened during the Sutherland Springs church shooting Gallery Politics Wilson County is a strongly Republican county in presidential elections. It last voted for a Democrat in 1976, when it supported Georgia's Jimmy Carter. More recently, in 2020, it gave a quarter of its vote to Democratic candidate Joe Biden. The last time a Democratic candidate won 35% or more of Wilson County's vote was in 1996. See also List of museums in South Texas National Register of Historic Places listings in Wilson County, Texas Recorded Texas Historic Landmarks in Wilson County Wilson County Courthouse and Jail References External links Historic Wilson County materials, hosted by the Portal to Texas History. Wilson County Historical Society Wilson County government's website 1860 establishments in Texas Greater San Antonio New Braunfels, Texas Populated places established in 1860
4762634
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%86%D0%B7%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
Савино (Ізносковський район)
Савино (Ізносковський район) Савино — присілок в Ізносковському районі Калузької області Російської Федерації. Населення становить 145 осіб. Входить до складу муніципального утворення Присілок Івановське. Історія Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Присілок Івановське. Населення Примітки Населені пункти Ізносковського району Калузької області
39418499
https://en.wikipedia.org/wiki/Krolevets%20Raion
Krolevets Raion
Krolevets Raion was a raion in Sumy Oblast in North Ukraine. The administrative center of the raion was the town of Krolevets. The raion was abolished on 18 July 2020 as part of the administrative reform of Ukraine, which reduced the number of raions of Sumy Oblast to five. The last estimate of the raion population was References Former raions of Sumy Oblast 1923 establishments in Ukraine Ukrainian raions abolished during the 2020 administrative reform
19995784
https://en.wikipedia.org/wiki/VEPR
VEPR
VEPR is a Ukrainian multi-purpose off-road vehicle designed and assembled by the Kremenchuk Automobile Assembly Plant. (The name is a pun:Ukrainian: Вепр, wild boar.) The designers' goal was to create an SUV-type vehicle which would have the same terrain ability traditionally reserved for larger cargo vehicles, such as the KrAZ and Ural. The patent has been received for the passenger-cargo vehicle. The per-unit price of the VEPR is estimated to be between $50,000 and $250,000. Description Fuel consumption is said to be modest for a vehicle of this size, with 14 liters per 100 km in urban areas, and 11.5 liters per 100 km on highways. This makes the VEPR more fuel-efficient than the smaller Hummer. Standard modification includes: Adjustable pressure tires for use on all terrains A/C and heat independent of the engine Drum brakes of closed type, for harsh temperatures and driving over ford crossings, can clear up to 1.5 meter water level Stainless steel frame and parts BTR-94 wheels Variants VEPR-K "Commander" (ВЕПР-К «Командир») military armored variant extreme off-road, civilian unarmored variant. It is said to be targeted at the American Hummer SUV. photo VEPR-K "Sport" (ВЕПР-К «Спорт») - unarmored rally car, at least one was made in 2013 photo VEPR-M "Hunter" (ВЕПР-М «Мисливець») - Fully enclosed unarmored cab-forward truck photo VEPR-S "Special" (ВЕПР-С «Спеціальний») - fully enclosed cab-forward multi-purpose armored vehicle with «Кольчуга» passive sensor or «Мандат-Б1Е» electronic countermeasure system. Only 15 were made. Not produced since May 2011 photo Production At least 10 vehicles have been produced for the Siberian Tyumen and Yakutiya regions, Kazakhstan, and Kyrgyzstan until 15 March 2006. Operators Current operators - 1 VEPR-S "Special" since May 2008 - 1 VEPR-S "Special" since May 2008 References External links http://vepr.com.ua/ - official site of VEPR http://forums.finalgear.com/automotive-news/ukrainian-vepr-14023/ - forum discussion on VEPR http://video.aol.com/video-detail/-vepr/1194143355 - test-drive video of VEPR Off-road vehicles All-wheel-drive vehicles Armoured fighting vehicles of Ukraine Military trucks Cars of Ukraine Expanded length sport utility vehicles Military vehicles introduced in the 2000s
3119114
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%B0%D0%BD%20%D0%91%D1%80%D1%8E%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80
Ріан Брюстер
Ріан Брюстер (1 квітня 2000, Лондон) — англійський футболіст, центральний нападник клубу «Шеффілд Юнайтед» та молодіжної збірної Англії. Клубна кар'єра Народився 1 квітня 2000 року в місті Лондон. Вихованець юнацьких команд футбольних клубів «Челсі» та «Ліверпуль». У дорослому футболі дебютував у жовтні 2016 року у складі команди клубу «Ліверпуль» в товариському матчі, а вже в листопаді також у товариському матчі відзначився хет-триком у воротах «Аккрінгтон Стенлі». 23 квітня 2017 року потрапив у заявку на матч Прем'єр-ліги проти «Крістал Пелес», втім всю гру відсидів на лаві запасних. Свої наступні сезони Ріан виступав за молодіжну команду «Ліверпуля» в молодіжній першості Англії та в Юнацькій лізі УЄФА. У червні 2018 уклав новий п'ятирічний контракт із «Ліверпулем». З січня 2020 захищає на правах оренди кольори клубу «Свонсі Сіті». Виступи за збірні 2016 року дебютував у складі юнацької збірної Англії, взяв участь у 27 іграх на юнацькому рівні, відзначившись 24 забитими голами. 30 серпня 2019 дебютував у складі молодіжної збірної Англії. Наразі за молодіжну збірну провів шість матчів. Титули і досягнення Чемпіон світу (U-17): 2017 Переможець Ліги чемпіонів УЄФА (1): «Ліверпуль»: 2018-19 Володар Суперкубка УЄФА (1): «Ліверпуль»: 2019 Чемпіон світу серед клубів (1): «Ліверпуль»: 2019 Примітки Посилання Уродженці Лондона англійські футболісти Футболісти «Ліверпуля» Футболісти «Свонсі Сіті» Футболісти «Шеффілд Юнайтед»
1182114
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%20%28%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD%29
Банов (Телеорман)
Банов (Телеорман) Банов — село у повіті Телеорман в Румунії. Входить до складу комуни Поєнь. Село розташоване на відстані 60 км на захід від Бухареста, 52 км на північ від Александрії, 122 км на схід від Крайови, 136 км на південь від Брашова. Населення За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи. Рідною мовою 202 особи (99,0%) назвали румунську. Національний склад населення села: Примітки Села повіту Телеорман
1125221
https://en.wikipedia.org/wiki/National%20Lampoon%27s%20Christmas%20Vacation
National Lampoon's Christmas Vacation
National Lampoon's Christmas Vacation is a 1989 American Christmas comedy film and the third installment in National Lampoon magazine's Vacation film series. Christmas Vacation was directed by Jeremiah S. Chechik, written and co-produced by John Hughes, and starring Chevy Chase, Beverly D'Angelo, and Randy Quaid with supporting roles by Miriam Flynn, William Hickey, Mae Questel (in her final film role before her death in 1998), Diane Ladd, John Randolph, E.G. Marshall, Doris Roberts, Juliette Lewis, and Johnny Galecki. Based on Hughes's short story, "Christmas '59", published in National Lampoon, the film tells the story of Clark Griswold’s efforts to have a good old-fashioned family Christmas as they take a hilarious turn for the worse. It is the final film in the series to involve Hughes and National Lampoon. Filming took place in Summit County, Colorado, Silverthorne, Breckenridge, and Frisco as well as Burbank, California between March and June 1989. The film performed well at the box office, grossing $73.3 million against a $25 million budget while receiving generally mixed reviews from critics. It is now regarded as a Christmas classic. Plot Chicago-area resident Clark Griswold intends to have a great Christmas with his entire family. He drives his wife Ellen and children Audrey and Rusty out to the country to find a tree, ultimately choosing the largest one they can find. Realizing too late that they did not bring any tools to cut down the tree, they are forced to uproot it instead. While Clark is checking out at a mall, he sees the beautiful cashier and talks to her. He also lies to her just to get her as his new wife. Clark's holiday plans inadvertently cause steadily escalating chaos for the family's yuppie neighbors, Todd and Margo Chester. When both Clark's and Ellen's parents arrive for Christmas, their bickering quickly begins to annoy the family. However, Clark maintains a positive attitude and remains undeterred in his plans. He covers the house's entire exterior with thousands of lights, which temporarily cause a citywide power shortage once he gets them to work properly. Ellen's cousin Catherine and her redneck husband Eddie arrive unannounced with two of their younger children, Rocky and Ruby Sue, and their pet Rottweiler, Snots. Eddie later admits they are living in the RV in which they arrived, as he went broke and had to sell their home and land. Clark offers to buy gifts for Eddie's kids so they can still enjoy Christmas. Soon afterward, Clark's senile Aunt Bethany and cantankerous Uncle Lewis arrive. Clark begins to wonder why his boss, Frank Shirley, has not given him his yearly bonus, which he desperately needs to pay for a new swimming pool. After a disastrous Christmas Eve dinner, during which Aunt Bethany's cat is electrocuted and Uncle Lewis accidentally burns down the Christmas tree while lighting his cigar, a courier delivers an envelope. Instead of the bonus Clark expects, it is a membership in Jelly of the Month club. He snaps and angrily wishes for Frank to be delivered to the house so he can insult him to his face. Taking Clark's request literally, Eddie kidnaps Frank, who admits to canceling the Christmas bonuses but then reinstates them in the face of Clark's chastisement. Meanwhile, Frank's wife Helen calls the police, and a SWAT team storms the Griswold house and holds everyone at gunpoint. Frank decides not to press charges and explains the situation to his wife and the SWAT leader, both of whom scold him for canceling the bonuses until he reveals his change of heart. The family goes outside when Rocky and Ruby Sue believe they see Santa Claus in the distance. Clark tells them it is actually the Christmas Star and that he finally realizes what the holiday means to him. Uncle Lewis says that the light is coming from a sewage treatment plant, reminding Clark that Eddie had been dumping his RV sewage into the nearby storm drain. Before Clark can stop him, Uncle Lewis lights another cigar and tosses the match into the drain, causing a giant gas explosion which sets a Santa's sleigh decoration afire and launches it into the sky. Aunt Bethany starts singing "The Star-Spangled Banner" and everyone joins in as the flaming decoration flies into the distance. The entire family, along with the Shirleys and the SWAT team, go inside to celebrate while Clark and Ellen share a Christmas kiss. Clark is satisfied that he has provided a great Christmas for his family, while Snots stands in front of him. Cast Chevy Chase as Clark W. "Sparky" Griswold Jr. Beverly D'Angelo as Ellen Griswold Juliette Lewis as Audrey Griswold. Audrey was previously portrayed by Dana Barron and Dana Hill in the last two films. Johnny Galecki as Russell "Rusty" Griswold. Russ was portrayed by Anthony Michael Hall and Jason Lively in the previous two films. John Randolph as Clark Griswold Sr., Clark's father and Rusty and Audrey's grandfather Diane Ladd as Nora Griswold, Clark's mother and Rusty and Audrey's grandmother E. G. Marshall as Arthur "Art" Smith, Ellen's father and Rusty and Audrey's grandfather Doris Roberts as Frances Smith, Ellen's mother and Rusty and Audrey's grandmother Miriam Flynn as Catherine Johnson, Ellen's cousin Randy Quaid as Eddie Johnson, Catherine's husband Cody Burger as Rocky Johnson, the son of Eddie and Catherine who has a lip fungus that wasn't identified yet Ellen Hamilton Latzen as Ruby Sue Johnson, the daughter of Catherine and Eddie who was formerly cross-eyed William Hickey as Uncle Lewis, Clark's uncle and Rusty and Audrey's great-uncle Mae Questel as Aunt Bethany, Clark's aunt and Rusty and Audrey's great-aunt Sam McMurray as Bill, Clark's co-worker Julia Louis-Dreyfus as Margo Chester, the Griswold family's yuppie neighbor who takes the brunt of their shenanigans Nicholas Guest as Todd Chester, Margo's husband Brian Doyle-Murray as Frank Shirley, Clark's boss Natalia Nogulich as Helen Shirley, Frank's wife Doug Llewelyn as the voice of the Parade Announcer Nicolette Scorsese (uncredited) as Mary, the sales clerk Production Development and writing National Lampoon's Christmas Vacation originated from a short story by writer John Hughes called "Christmas '59", which was published in the December 1980 issue of National Lampoon magazine. "The studio came to me and begged for another one, and I only agreed because I had a good story to base it on," said Hughes. "But those movies have become little more than Chevy Chase vehicles." Director Chris Columbus initially was to direct the film, but due to a personality clash between himself and Chase, Columbus left the film and was replaced by Chechik. Hughes eventually gave Columbus the script to Home Alone. Filming Principal photography began on March 27, 1989, in Summit County, Colorado, with footage shot in Silverthorne, Breckenridge, and Frisco. From there the production moved to Warner Bros. Ranch Facilities in Burbank, California, where the set of the Griswold family's house and street is located. Filming wrapped on June 30, 1989. Music The musical score for National Lampoon's Christmas Vacation was composed by Angelo Badalamenti. It is the only installment of the Vacation film series not to include Lindsey Buckingham's "Holiday Road". In its place is a song entitled "Christmas Vacation" with music by Barry Mann, lyrics by Cynthia Weil and performed by Mavis Staples of The Staple Singers fame. The song was covered in 2007 by High School Musical star Monique Coleman for the 2007 Christmas album Disney Channel Holiday. Popular Christmas songs featured in the film include Bing Crosby & The Andrews Sisters Hawaiian-themed "Mele Kalikimaka", and, during the climax of the film, Gene Autry's "Here Comes Santa Claus". For the latter song, Autry's re-recorded 1957 Challenge Records version is used. Despite several popular songs being present in the film, no official soundtrack album was released. In 1999, a bootleg copy containing music featured in the film along with select cuts of dialogue dubbed as the "10th Anniversary Limited Edition" began to appear on Internet auction sites with the claim that Warner Bros. and RedDotNet had pressed 20,000 CDs for Six Flags Magic Mountain employees to sell to customers entering the park but that only 7,000 had been sold and now the remainder were being made available to the public. However forums at movie music sites such as SoundtrackCollector later declared the disc to be a bootleg due to its inaccuracies. For instance, the cut "Christmas Vacation Medley" (claiming to be the work of composer Angelo Badalamenti) is really a track called "Christmas at Carnegie Hall" from Home Alone 2: Lost in New York by composer John Williams and does not actually contain any of Badalamenti's Christmas Vacation score. Release Home media The film has been released on home media several different times: VHS and Laserdisc in early 1990, a bare bones DVD in 1997, and a "Special Edition" DVD in 2003. HD DVD as well as Blu-ray editions were released in 2006. In 2009, a second Blu-ray of the film was released as an "Ultimate Collector's Edition". A steelbook Blu-ray was released in 2015 with remastered picture quality, and a second steelbook was released in 2019. On November 1, 2022, the film was released on 4K Ultra HD for the first time. Reception Box office The movie debuted at No. 2 at the box-office while grossing $11,750,203 during the opening weekend, behind Back to the Future Part II. The movie eventually topped the box-office charts in its third week of release and remained #1 the following weekend. It went on to gross a total of $71,319,546 in the United States while showing in movie theaters. It was the highest-grossing film in the series, until the release of Vacation in 2015. Critical response At the time of the film's release, the film received mixed to positive reviews; however, over time, many have cited it as a Christmas classic. Review aggregator Rotten Tomatoes reports that of film critics have given the film a positive review, with a rating average of . The site's consensus reads, "While Christmas Vacation may not be the most disciplined comedy, it's got enough laughs and good cheer to make for a solid seasonal treat." Another review aggregation website, Metacritic, assigned the film a rating of 49 out of 100 based on 18 reviews, indicating "mixed or average reviews". Audiences polled by CinemaScore gave the film an average grade of "B+" on an A+ to F scale. Entertainment magazine Variety responded positively to the film stating, "Solid family fare with plenty of yucks, National Lampoon's Christmas Vacation is Chevy Chase and brood doing what they do best. Despite the title, which links it to previous pics in the rambling Vacation series, this third entry is firmly rooted at the Griswold family homestead, where Clark Griswold (Chase) is engaged in a typical over-reaching attempt to give his family a perfect, old-fashioned Christmas." Rita Kempley of The Washington Post gave the film a positive review explaining that "it will prove pater-familiar to fans of the 1983 original and the European Vacation sequel. Only it's a bit more whimsical." Roger Ebert of the Chicago Sun-Times gave the film two out of four stars, saying, "The movie is curious in how close it comes to delivering on its material: Sequence after sequence seems to contain all the necessary material, to be well on the way toward a payoff, and then it somehow doesn't work." Other media Sequel The fourth film in the series, Vegas Vacation, would follow in 1997, without the involvement of either Hughes or National Lampoon. Spin-off sequel In 2003, NBC aired a spin-off called National Lampoon's Christmas Vacation 2 which featured Cousin Eddie's family on a Christmas vacation in the South Pacific. Randy Quaid, Miriam Flynn, and Dana Barron reprise their roles from the previous Vacation films alongside series newcomers Jake Thomas, Edward Asner, Sung Hi Lee, and Fred Willard. In popular culture In 2012, Chevy Chase, Beverly D’Angelo, and Juliette Lewis reunited for Christmas Vacation-themed ads for Old Navy. The series of ads also featured the other actors who portrayed past versions of Russ and Audrey. In 2020, Chase and D'Angelo reprised their roles as Clark and Ellen in a Ford commercial for the Ford Mustang Mach-E spoofing the house lighting scene. The movie has inspired the theme for various Christmas lights and decoration displays over the years. See also List of National Lampoon films List of Christmas films References External links 1989 films 1989 comedy films 1989 directorial debut films 1989 black comedy films 1980s Christmas comedy films 1980s English-language films American black comedy films American Christmas comedy films American sequel films Films about families Films about vacationing Films based on American short stories Films directed by Jeremiah S. Chechik Films produced by John Hughes (filmmaker) Films scored by Angelo Badalamenti Films set in Chicago Films shot in Burbank, California Films shot in Colorado Films with screenplays by John Hughes (filmmaker) National Lampoon's Vacation (film series) Warner Bros. films 1980s American films English-language Christmas comedy films
1437351
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%BA%D1%87%D1%96%D1%97%20%28%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
Памукчії (Старозагорська область)
Памукчії (Старозагорська область) Памукчії — село в Старозагорській області Болгарії. Входить до складу общини Стара Загора. Населення За даними перепису населення 2011 року у селі проживали осіб. Національний склад населення села: Розподіл населення за віком у 2011 році: Динаміка населення: Примітки Села Старозагорської області
2785510
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D0%BC%D1%8F%D0%BD%D0%B8
Дамяни
Дамяни Дамяни — село в гміні Червін Остроленцького повіту Мазовецького воєводства Дамяни — село в гміні Москожев Влощовського повіту Свентокшиського воєводства
4976249
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80%D1%87%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%BD%20%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Барчишин Григорій Григорович
Барчишин Григорій Григорович Григорій Григорович Барчишин (3 квітня 1986 — 21 травня 2023) — український футболіст, що виступав на позиції захисника. Військовослужбовець. Біографія Вихованець львівських «Карпат». Виступав за «Галичину-Карпати» (Львів), «Карпати-2» (Львів), «Оболонь-2» (Київ), «Грань» (Бузова), СК «Чайка» (Петропавлівська Борщагівка), «Самбір» «Синьковичі» та «Карпати-Кам'янка» (Кам'янка-Бузька). Родина Одружений, має сина. Служба в ЗСУ Після початку повномасштабного вторгнення в Україну вступив до територіальної оборони Києва. Пізніше приєднався до лав ЗСУ. 21 травня 2023 року загинув від артилерійського обстрілу в зоні бойових дій. Примітки Українські футболісти Футболісти «Галичини-Карпат» Футболісти «Карпат-2» Футболісти «Оболоні-2» Футболісти «Грані» (Бузова) Футболісти «Галичини» (Львів) Футболісти «Чайки» (Петропавлівська Борщагівка) Футболісти «Самбора» Футболісти «Карпат» (Кам'янка-Бузька)
14376263
https://en.wikipedia.org/wiki/D%C5%82u%C5%BCec
Dłużec
Dłużec may refer to the following places in Poland: Dłużec, Lower Silesian Voivodeship (south-west Poland) Dłużec, Lesser Poland Voivodeship (south Poland) Dłużec, Mrągowo County in Warmian-Masurian Voivodeship (north Poland) Dłużec, Węgorzewo County in Warmian-Masurian Voivodeship (north Poland)
2834331
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
Добіно (Валецький повіт)
Добіно (Валецький повіт) Добіно — село в Польщі, у гміні Валч Валецького повіту Західнопоморського воєводства. Населення — (2011). У 1975-1998 роках село належало до Пільського воєводства. Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Примітки . Села Валецького повіту
3373663
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B1%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BE
Абдрахімово
Абдрахімово — присілок у складі Мечетлінського району Башкортостану, Росія. Входить до складу Юнусовської сільської ради. Населення — 324 особи (2010; 326 в 2002). Національний склад: башкири — 97 % Джерела Примітки Посилання На Вікімапії Населені пункти Мечетлінського району Присілки Башкортостану
36119505
https://en.wikipedia.org/wiki/Casco%20%28CDP%29%2C%20Maine
Casco (CDP), Maine
Casco (CDP), Maine Casco is a census-designated place (CDP) in the town of Casco in Cumberland County, Maine, United States. The population of the CDP was 587 at the 2010 census. It is part of the Portland–South Portland–Biddeford, Maine Metropolitan Statistical Area. Geography Casco is located at . According to the United States Census Bureau, the CDP has a total area of , of which is land and , or 7.28%, is water. It is located along Maine State Route 121 near the northern corner of the town of Casco, at the outlet of Pleasant Lake. Demographics References Census-designated places in Maine Portland metropolitan area, Maine Census-designated places in Cumberland County, Maine
49800
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BC%D1%96%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%9B%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D0%B3%D0%B0
Розмірність Лебега
Розмірність Лебега або топологічна розмірність — розмірність, визначена за допомогою покриттів, найважливіший інваріант топологічного простору. Розмірність Лебега простору , зазвичай позначається . Визначення Для метричних просторів Для компактного метричного простору розмірність Лебега визначається як найменше ціле число n із такою властивістю, що при будь-якому існує скінченне відкрите -покриття , що має кратність ≤ n + 1; При цьому -покриттям метричного простору називається покриття, усі елементи якого мають діаметр , а кратністю скінченного покриття простору називається таке найбільше ціле число , що існує точка простору , що втримується в k елементах даного покриття. Для топологічних просторів Для довільного нормального (зокрема, для метризовного) простору розмірністю Лебега називається найменше ціле число таке, що до всякого скінченного відкритого покриття простору існує вписане в нього (скінченне відкрите) покриття кратності n+1. При цьому покриття називається вписаним у покриття , якщо кожний елемент покриття є підмножиною хоча б одного елемента покриття . Приклади Нульвимірні простори: одноточковий простір, дискретний простір, множина Кантора. Одновимірні простори: коло, серветка Серпінського, килим Серпінського, губка Менгера Див. також крива Урисона Історія Вперше топологічна розмірність введена Анрі Лебегом. Він висловив гіпотезу, що розмірність -мірного куба дорівнює . Л. Брауер вперше довів це. Точне визначення інваріанту (для класу метричних компактів) дав П. С. Урисон. Див. також Фрактал Розмірність Гаусдорфа Міра множини Література Зноски Топологія Теорія міри Теорія розмірності
235772
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D1%8C%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0
Найдьонівка
Найдьонівка (до 1945 року — Табулди) — село Красногвардійського району Автономної Республіки Крим.
4803390
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8C%D1%94%D0%B2%D0%B0%20%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%90%D1%80%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0
Мелентьєва Галина Аркадіївна
Мелентьєва Галина Аркадіївна Галина Аркадіївна Мелентьєва (5 грудня 1934, Томськ — літо 2006) — радянська артистка балету, народна артистка Молдавської РСР з 1967 року. Біографія Народилася 5 грудня 1934 року в місті Томську (нині Росія). 1952 року закінчила Фрунзенське хореографічне училище (нині Бішкецьке хореографічне училище імені Чолпонбека Базарбаєва), була ученицею Бюбюсари Бейшеналієвої. Упродовж 1952—1956 років — солістка Киргизького театру опери та балету. З 1956 року — балерина Молдавського театру опери та балету. Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. З 1973 року на пенсії. Померла влітку 2006 року. Партії Киргизький театр опери та балету Зарема («Бахчисарайський фонтан» Бориса Асаф'єва); Раймонда («Раймонда» Олександра Глазунова); Джоркин і Айдай («Чолпон» Михайла Раухвегера); Молдавський театр опери та балету Одетта-Оділія («Лебедине озеро» Петра Чайковського); Зарема («Бахчисарайський фонтан» Бориса Асаф'єва); Лауренсія («Лауренсія» Олександра Крейна); Есмеральда («Есмеральда» Чезаро Пуньї); Вакханка («Вальпургієва ніч» Шарля Гуно); Марія, Клеопатра («Зламаний меч», «Антоній і Клеопатра» Едуарда Лазарєва); Льодяна діва («Сольвейг» Едварда Гріга); Іляна («Сестри» Лева Когана); Катя («Останній бал» Юрія Бірюкова); Кармен («Кармен-сюїта» Жоржа Бізе — Родіона Щедріна). </div> Примітки Література Мелентьева, Галина Аркадьевна // Театральная энциклопедия. Том III / Глав. ред. П. А. Марков — Москва: Советская энциклопедия, 1964. Стовп. 785. ; Э. А. Королёва. Мелентьева Галина Аркадьевна // ; Мелентьева Галина Аркадьевна // Радянські балерини Артисти балету Національного театру опери та балету Республіки Молдова
3257209
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BE%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
Казадеро (Каліфорнія)
Казадеро (Каліфорнія) Казадеро — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Сонома штату Каліфорнія. Населення — 298 осіб (2020). Географія Казадеро розташоване за координатами (38.528186, -123.107913). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 18,43 км², з яких 18,43 км² — суходіл та 0,00 км² — водойми. Демографія Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкали 354 особи в 164 домогосподарствах у складі 89 родин. Густота населення становила 19 осіб/км². Було 335 помешкань (18/км²). Расовий склад населення: До двох чи більше рас належало 5,1 %. Частка іспаномовних становила 6,5 % від усіх жителів. За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 16,9 % — особи молодші 18 років, 69,3 % — особи у віці 18—64 років, 13,8 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 46,7 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 122,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 117,8 чоловіків також старших 18 років. Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 11,8 % осіб, у тому числі 15,8 % дітей у віці до 18 років та 0,0 % осіб у віці 65 років та старших. Цивільне працевлаштоване населення становило 97 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 22,7 %, роздрібна торгівля — 20,6 %, фінанси, страхування та нерухомість — 18,6 %. Джерела Переписні місцевості Каліфорнії Населені пункти округу Сонома (Каліфорнія)
2405913
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%20%D0%A1%D0%BE%D1%81%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B8%20%28%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
Прапор Соснівки (Львівська область)
Прапор Соснівки (Львівська область) Прапор Соснівки — офіційний символ міста Соснівка Львівської області. Затверджений 19 квітня 1994 року рішенням сесії Соснівської міської ради як хоругва. Автор — А. Гречило. Опис прапора Квадратне полотнище, яке складається з двох частин — верхньої чорної барви (шириною в 3/10 сторони) та нижньої жовтої барви; на жовтому тлі зображена червона білка, на чорному — два схрещені білі гірничі молотки, обабіч яких по жовтій сосновій шишці. Зміст Білка є представником місцевої фауни — велику кількість цих тварин можна зустріти у місцевому парку. Золоті соснові шишки вказують на назву поселення та його розташування серед соснових лісів, а гірничі молотки та чорний колір символізують вугільну промисловість, розвиток якої сприяв виникненню та зростанню Соснівки. Жовта барва є відповідником багатства та щедрості. Квадратна форма полотнища відповідає усталеним вимогам для муніципальних прапорів (прапорів міст, селищ і сіл). Див. також Соснівка Герб Соснівки Методичні рекомендації з питань місцевої геральдики і прапорництва Джерела Гречило А. Герб та хоругва міста Соснівки // Знак. — 1994. — Ч. 7. — С. 6. Гречило А. Герби та прапори міст і сіл України. — Львів, 2020. — Ч. 2. — С. 70 Сайт УГТ Примітки Соснівка Соснівка
61358211
https://en.wikipedia.org/wiki/Cole%20Pratt
Cole Pratt
Cole Pratt (born 13 August 2002) is a Canadian swimmer who competes primarily in the backstroke and individual medley races. Career Pratt competed at the 2019 World Aquatics Championships in the men's 200 m backstroke, where he finished twenty-sixth overall; as well as the 200 metre individual medley where he finished thirty-sixth. At the 2019 World Junior Championships he competed in the 50 m backstroke, 100 m backstroke, 200 m backstroke, 200 m individual medley, the 4×100 metre freestyle relay (men & mixed), and the 4x100 metre medley relays (men & mixed). He won a bronze medal in the men's 4×100 m medley relay swimming the backstroke leg in 54.79. Pratt broke the men's 200 m backstroke Canadian record SCM at the December 2019 Ontario Junior International (OJI) swim meet in a time of 1:51.30. He is tied for the record for the most medals ever won at a single Canada Games by a male athlete with ten. Pratt won those ten medals including five gold at the 2017 Canada Games in Winnipeg. During the 2020–21 season of the International Swimming League, Pratt joined the league's expansion team the Toronto Titans. In June 2021, he qualified to represent Canada at the 2020 Summer Olympics. Pratt finished twenty-sixth in the heats of the 100 m backstroke. Personal His older sister Halle Pratt competes as a member of Canada's artistic swimming team. Halle and Cole were one of three sets of siblings that represented Canada at the recent Tokyo 2020 Olympic Games. References External links 2002 births Living people Canadian male freestyle swimmers Canadian male backstroke swimmers Sportspeople from Regina, Saskatchewan Swimmers at the 2020 Summer Olympics Olympic swimmers for Canada Canadian male medley swimmers
2944308
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%B0%D0%BB%D0%B0%20%28%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%29
Берхала (острів)
Берхала (острів) Берхала — острів в Індонезії. Площа — 2.5 км2. Розташований в однойменній протоці між островами Джамбі і Сінґкепом. Є одним з 92 офіційно зареєстрованих віддалених островів Індонезії. Приналежність острову є причиною суперечки між островами Ріау і провінцією Джамбі. Посилання Berhala Island Примітки
15889126
https://en.wikipedia.org/wiki/Le%20Ban-Saint-Martin
Le Ban-Saint-Martin
Le Ban-Saint-Martin is a commune in the Moselle department in Grand Est in northeastern France. Population See also Communes of the Moselle department References External links Communes of Moselle (department)
61874639
https://en.wikipedia.org/wiki/Isaac%20Lihadji
Isaac Lihadji
Isaac Lihadji (born 10 April 2002) is a French professional footballer who plays as a forward for Qatar Stars League side Al-Duhail SC Club career Marseille Lihadji made his debut on 24 September 2019 in a Ligue 1 game against Dijon. He replaced Hiroki Sakai after 78 minutes in a 0–0 away draw. Lille On 2 July 2020, Lihadji signed with fellow Ligue 1 side Lille OSC. Sunderland On 26 January 2023, Lihadji signed a two-and-a-half year deal with Championship side Sunderland, with the option to an extent for a further year. Lihadji's game time was limited early on due to not speaking English, with manager Tony Mowbray saying "He understands when you say his name but beyond that, I need a bit of a help translating. So in the short term, he might be someone who we bring on from the bench to see if he can impact the game with the qualities that he's got.". He made his debut on the 11 February 2023 against Reading. Mowbray turned to his bench and introduced Isaac Lihadji, coming on in the 75th minute. Al-Duhail On 5 August 2023, Lihadji completed a move to Qatari side Al-Duhail for an undisclosed fee. International career Born in France, Lihadji is of Comorian descent. He is a youth international for France. Career statistics Honours Lille Ligue 1: 2020–21 Trophée des Champions: 2021 France U17 FIFA U-17 World Cup third place: 2019 References External links Lille OSC profile 2002 births Living people Footballers from Marseille French men's footballers France men's youth international footballers France men's under-21 international footballers Men's association football forwards Olympique de Marseille players Lille OSC players Sunderland A.F.C. players Al-Duhail SC players Ligue 1 players Championnat National 3 players Championnat National 2 players English Football League players Qatar Stars League players French sportspeople of Comorian descent Olympic footballers for France Footballers at the 2020 Summer Olympics French expatriate men's footballers Expatriate men's footballers in England French expatriate sportspeople in England Expatriate men's footballers in Qatar French expatriate sportspeople in Qatar
282591
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86-153
І-153
І-153 «Чайка» — радянський поршневий винищувач 1930—1940-х років. Створений в КБ Полікарпова у 1938 році. Є безпосереднім розвитком (третя версія,— що і виражено в назві) літака І-15. Основна відмінність — колеса, що прибираються (лижі). Крім цього, багато в конструкції було переглянуто. Введена бронеспинка. Вважався найдосконалішим серійним винищувачем подібної схеми. Перше бойове хрещення — в Монголії під час боїв із японцями за Халхин-Гол, але вже тоді зазнавав великих втрат і міг застосовуватись лише сумісно з І-16. Використовувався в Китаї та в Радянсько-фінській війні (1939—1940). До початку Німецько-радянської війни остаточно застарів і не міг навіть наздогнати деякі модифікації Junkers Ju 88 та Дорньє, не кажучи вже про Messerschmitt Bf 109, зважаючи на низьку швидкість. Проте на початку війни використовувався як винищувач, у тому числі в ППО при обороні Москви, а також як легкий штурмовик. Конструкція Аеродинамічна схема — півтораплан. Верхнє крило виконано за схемою «чайка» Шасі, що прибираються Додаткове оснащення: підвісні баки реактивні снаряди РС-82 бомби ВАП Модифікації І-153 — М-25В — перші серійні екземпляри І-153П — М-62 — як попередній, але замість 4-х БС 2 ШВАК — синхронні. Випускався серійно (побудовано 8 машин). І-153В — М-62 — висотний із герметичною кабіною (зварний) А. Я. Щербакова. И-153В — М-63 ТК.ГК. — 2 турбокомпресори ТК-3 та м'якою кабіною. Відомі льотчики, які воювали на І-153 Бондаренко Михайло Захарович — двічі Герой Радянського Союзу; Речкалов Григорій Андрійович — двічі Герой Радянського Союзу; Авдеєв Олександр Федорович — Герой Радянського Союзу; Антонов Яків Іванович — Герой Радянського Союзу. Панов Дмитро Пантелійович Див. також КБ Полікарпова Споріднені розробки І-15 І-15 біс І-190 Аналоги Avia B-534 Fiat CR.32 Fiat CR.42 Gloster Gladiator Grumman F3F Heinkel He 51 Списки Список літаків Список літаків Другої світової війни Джерела Література И-153 / М.Маслов — М.: Р. И. Ц. Авиатик, 2001; ISBN 5-93848-003-5 Утерянные победы / Эрих Манштейн; сост.: C. Б. Переслегин. Р. Исмаилов.— М.: ООО «Издательство АСТ»; СПб.: Terra Fantastica, 2002. — 891,[5] c.— (Военно-историческая библиотека). ISBN 5-17-010652-1 (АСТ); ISBN 5-7921-0240-6 (TF) Посилання http://www.airpages.ru/cgi-bin/pg.pl?nav=ru60&page=i15_3 http://www.airwar.ru/enc/fww2/i153.html http://www.army.lv/?s=563&id=262 http://combatavia.info/index1i153.html Літаки Полікарпова Винищувачі СРСР Штурмовики Винищувачі Другої світової війни
4670339
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%94%D1%94%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%92%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B9%20%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Фарасєєнко Віталій Леонідович
Фарасєєнко Віталій Леонідович Віталій Леонідович Фарасєєнко (9 травня 2003, Одеса, Україна) — український футболіст, півзахисник футбольного клубу «Буковина». Життєпис Ранні роки У чемпіонаті України (ДЮФЛ) захищав кольори команд «Шахтар» (Донецьк) та ДЮСШ-11 «Чорноморець» (Одеса) — 63 матчі, 16 голів. У сезоні 2020/21 виступав у аматорському чемпіонаті України за команду «Мункач» (Мукачево), а вже наступного сезону разом із цим клубом дебютував на професіональному рівні в рамках другої ліги України. За мукачівську команду провів 18 матчів (2 голи) на аматорському рівні та 14 на професійному. «Буковина» У серпні 2022 року підписав контракт з футбольним клубом «Буковина» (Чернівці), за який дебютував 27 серпня того ж року в матчі першої ліги проти «Епіцентра». Віталій вийшов на поле в стартовому складі та відіграв 55 хвилин. Упродовж сезону взяв участь в 18 офіційних матчах. Дебютним голом відзначився вже в наступному сезоні, а саме 9 вересня 2023 року у виїзному поєдинку першої ліги проти того ж «Епіцентра». Віталій вийшов на поле після перерви та на 60-й хвилині вразив ворота суперника. Через тиждень по тому Віталій вдруге відзначився забитим голом і за підсумками 8-го туру першої української ліги був включений у символічну збірну туру за версією двох інтернет-видань: SportArena.com та FootBoom.com. У квітні 2024 року на одному із тренуваннь зазнав важкої травми та «випав» на тривалий термін. Примітки Посилання Українські футболісти Футболісти МФА (Мукачево) Футболісти «Буковини» (Чернівці)
238028
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%20%D0%91%D0%BE%D0%B6%D0%BE%D1%97%20%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96
Казанська ікона Божої Матері
Казанська ікона Божої Матері — одна з найбільших святинь російської православної церкви, є однією з найвідоміших і найшанованих ікон Божої Матері на теренах Росії. За легендою, у 1579 році, під час царювання Івана Грозного, Богородиця з'явилася дев'ятирічній дівчинці Мотроні в Казані, при Московському митрополиті Антонії та Казанському архиєпископі Єремії, для укріплення віри Христової серед магометан, які населяли Казанське царство. Богородиця наказала Мотроні сповістити духовну і світську владу міста, щоб вони взяли ікону Її з глибин землі, і вказала саме місце на пожарищі згорілого будинку батьків дівчини, де і перебувала ікона. 28 серпня 2004 року голова папської ради зі сприяння християнській єдності кардинал Вальтер Каспер передав патріархові Московському і всії Росії Алексію II шанований список (копію) XVIII століття Казанської ікони Божої Матері, що багато років тому залишив межі Росії й 11 років зберігався у покоях Папи Римського Івана Павла II. Урочиста церемонія відбулася в Успенському соборі московського кремля після Патріаршого богослужіння на честь свята Успіння Пресвятої Богородиці. Історичне значення Казанської ікони День Казанської ікони Божої Матері святкується 22 жовтня за старим стилем (4 листопада за новим) на честь взяття ополченням громадянина Мініна та князя Пожарського московського Китайгорода, а наступного дня - і московського кремля. 25 жовтня війська Мініна і Пожарського хресним ходом на чолі зі списком (копією) Казанської ікони Божої Матері ввійшли до Москви. На 22 жовтня на честь порятунку Москви від поляків встановлено особливе святкування Казанської ікони Божої Матері. Спочатку воно розповсюджувалося на Москву, а після 1649 року, по повелінню царя Олексія Михайловича, — на всю Московську державу. Особливе значення цей образ мав для Петра І. 1709 року напередодні Полтавської битви царю сказали, що в селі Каплунівці знаходиться чудотворний список (копія) Казанської ікони Божої Матері. За указом Петра І образ був доставлений у стан російської армії, який знаходився під Харковом. Очікуючи битви, цар довго молився перед іконою Божої Матері, він повелів тричі обнести образ перед полками. Під час битви 27 червня ікона стояла на полі бою. З часів Катерини Великої Казанська ікона Божої Матері є покровителькою російських імператорів. Князь Михайло Кутузов, призначений головнокомандувачем російської армії, готуючись до від'їзду на фронт, молився перед чудотворною іконою зі сльозами за порятунок Росії. А 25 грудня 1812 року, у свято Різдва Христова, у Казанському соборі перед Казанською іконою служили перший благодарствений молебень «За позбавлення Росії від нашестя галів і з ними двунадесяти язиків». Див. також Вишгородська ікона Божої Матері Джерела Бурій В. М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2009. Ікони Богоматері Історія Казані Вкрадені твори мистецтва Новоісторична Росія
17624772
https://en.wikipedia.org/wiki/Everybody%27s%20Fine%20%282009%20film%29
Everybody's Fine (2009 film)
Everybody's Fine (2009 film) Everybody's Fine is a 2009 American drama film written and directed by Kirk Jones, and starring Robert De Niro, Drew Barrymore, Sam Rockwell and Kate Beckinsale. It is a remake of Giuseppe Tornatore's Italian film Everybody's Fine. In Brazil, Russia and Japan, the film was released direct-to-DVD. Plot Frank Goode, a recently widowed retiree, used to work making telephone cables. He is getting ready for his children to come visit him, but they call to cancel on him at the last minute. He decides to visit them in stead. Despite warnings from his doctor, Frank takes a train to New York City, to see the first of his children, David, the artist. But he is not home. His next visit is to daughter Amy in Chicago, who lives in an impressive suburban home. The atmosphere is uncomfortable and Amy tells him it is a bad time to visit. So the next morning, Amy takes Frank to the station to take the train to his son Robert in Denver. As Frank travels to each of his children's homes, the film cuts to phone conversations (over the wires he made) between the siblings, even though Frank is adamant that each visit be a surprise. We hear that David is in some type of trouble in Mexico, and Amy is going there to find out what is happening; they agree to not tell their father any bad news until they know for sure. Frank arrives in Denver expecting to see Robert conduct the city's orchestra. It turns out Robert is "only" a percussionist. Robert also tells Frank his visit is at a bad time, as the orchestra is flying to Europe the next day. So, within hours Frank prepares to take a bus to Las Vegas to visit his daughter Rosie. After missing his bus, Frank catches a ride part-way from a female truck driver. In a lonely hall of the train station, during an encounter with a drug addict, Frank loses his medicine. He has a dream that David is in trouble. In Las Vegas, Rosie meets him in a stretch limo and tells him she was in a big show that he cannot visit, because it ended the previous week. She takes him to her apartment, where her friend Jilly brings over her baby for babysitting. Frank finds out the apartment is actually not Rosie's. During dinner, Frank asks Rosie why his children never talked to him, when they told their mother everything. She reveals that he always expected too much of them and he was never a good listener. Frank flies back home but — without any more pills — he has a heart attack. Frank has another dream of his kids as young children and this reveals their secrets: Amy is separated from her husband, Robert lied about going to Europe and Rosie is really bisexual, as well as the mother of the child Jilly brought over. Frank awakens in hospital, with all of them around his bedside. They finally tell him that David has died from an overdose. That night, Frank has another dream, in which David appears and Frank tries to come to terms with his relation to his children. After recovering, Frank visits his wife's grave and talks to her about pushing the kids too much and not trying to understand them more. He tells her everybody is fine. Frank goes back to New York and manages to buy a painting by David — a landscape showing telephone lines that are not connected. The last scene shows the family at Christmas. All three children left are around the house helping cook and decorate the tree. It is also revealed that Rosie and Jilly are a couple and are raising the baby together. Frank finally walks into the dining room, and they happily eat together. In the background David's painting is visible. Cast Robert De Niro as Frank Goode Drew Barrymore as Rosie Goode Mackenzie Milone as Young Rosie Kate Beckinsale as Amy Goode Lily Mo Sheen as Young Amy Sam Rockwell as Robert Goode Seamus Davey-Fitzpatrick as Young Robert Austin Lysy as David Goode Chandler Frantz as Young David Katherine Moennig as Jilly, Rosie's partner Melissa Leo as Colleen, truck driver Lucian Maisel as Jack, Amy's Son Damian Young as Jeff, Amy's estranged husband James Frain as Tom, Amy's current partner Sonja Stuart as Jean Goode Mimi Lieber provides Jean Goode's voice Production Filming took place in Connecticut and New York City, including several scenes filmed at Yale University in New Haven, Connecticut. Scenes set in a concert hall were filmed at Yale University's Woolsey Hall, and featured the New Haven Symphony Orchestra. Reception Critical reaction The film received mixed reviews from film critics. Review aggregator Rotten Tomatoes gives the film a score of 48% based on reviews from 143 critics, with an average rating of 5.34/10. The website's critical consensus reads, "A calm, charismatic performance from Robert De Niro nearly saves the movie, but ultimately, Everybody's Fine has the look and feel of a stereotypical Christmas dramedy." On Metacritic, which assigns a weighted average score out of 100 to reviews from film critics, the film has a rating score of 47 based on 25 reviews, indicating "mixed or average reviews". Michael Medved gave Everybody's Fine two stars out of four, calling the film "...bleak, deeply depressive, and utterly depressing..." But he also added that "DeNiro's acting is intense and moving as always." The critical consensus praises Robert De Niro for having "intensity and presence that shines through even when he's not playing Travis Bickle/Jake LaMotta types, "but the movie becomes overly sentimental, and the supporting players aren't given three-dimensional characters to play." Box office The film "unspooled in 10th [place] with $4 million." As of December 6, the film has grossed $4,027,000. It closed on December 24, 2009 after a brief three-week run. Awards Everybody's Fine was nominated for a GLAAD Media Award for Outstanding Film – Wide Release. Drew Barrymore also received the Vanguard Award at the 21st GLAAD Media Awards ceremony, in part due to her performance in the film. Soundtrack Paul McCartney wrote the ballad "(I Want to) Come Home" for the film after seeing an advance screening. Though he wrote the song from the perspective of De Niro's character, afterwards, he realized it could also be heard from the adult children's view. It led to a Golden Globe nomination for Best Song. Home media Everybody's Fine was released on DVD by Walt Disney Studios Home Entertainment on February 23, 2010. A Blu-ray was planned but was not released until 2012 via Lionsgate. References External links 2000s English-language films 2000s American films 2009 films 2009 drama films 2009 LGBT-related films 2000s adventure drama films 2000s Christmas drama films 2000s drama road movies American adventure drama films American Christmas drama films American LGBT-related films American remakes of Italian films American drama road movies Films about female bisexuality Films about families Films about old age Films set in Chicago Films set in Colorado Films set in the Las Vegas Valley Films set in New York City Films shot in Connecticut Films shot in New York City Films directed by Kirk Jones Films scored by Dario Marianelli
5122918
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%97%D0%B2%20%D0%9E%D0%A3%D0%9D
Вулиця Героїв ОУН
Вулиця Героїв ОУН — назва вулиць у різних населених пунктах України. вулиця Героїв ОУН — вулиця в місті Борислав вулиця Героїв ОУН — вулиця в місті Коломия вулиця Героїв ОУН — вулиця в місті Полтава
664937
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%87%D1%83%D1%82%D1%96
Арчуті
Арчуті — колишнє село (аул) в Лакському районі Дагестану (Росія). Воно розташоване на відстані 7 км від райцентру, біля сіл Хурі, Хурукра та Хуна. Історія говорить, що село виникло досить давно (про це свідчать 3 цвинтарі: нижній, середній та верхній). Три брати з села Табахлу полювали в лісах гори Вацілу (назва гори походить від лакського слова «ваца» — «ліс»). Брати вбили в лісі оленя і відпочивали на вершині. Вони оглянули околиці і, так як їм сподобалась тутешня місцевість, вони вирішили лишитись тут. Старший брат — Хурук спустився по один бік і заснував село Хурукра; середній брат на ім'я Хурі спустився іншим схилом і заснував Хурі; молодший брат — Арчу спустився протилежним боком і заснував Арчуті. Кажуть, що так виникли три сусідні села. Школи в селі не було через малу кількість дітей. До війни діти ходили в Ахар, а після війни в село Хуна. Мечеть була, при ній діяла мадресе. Проіснували вони до колективізації. Як не боролися селяни, все одно росіяни розібрали мечеть і з того каменю змусили збудувати ферму. Хоч і з села нікого насильно не виселили, все рівно воно поступово обезлюднилось. До останнього тут не було ні електрики, ні радіо, ні телефону. До початку 1960 року тут було 6 хат в яких мешкали в основному люди похилого віку. З 1970 по 1973 роки тут проживала тільки сім'я Акаєвих, які згодом теж були змушені переселитися в село Хуна, де голова родини працював в школі вчителем. Будівлі хат були гарної архітектури. Будували мало, але зі смаком. Часто вживалися арки, витесані з суцільного уламку скелі. Особливо виділялися дві хати Камілових і Гамзаєвих (переїхали на Україну). Кладка каменю (без розчину) була настільки рівною і міцною, що не можна було й голки встромити між ними (виглядало як один гладкий суцільний камінь). Стелі будинку Гамзаєвих були дзеркальними, скло дзеркал виготовив і встановив сам господар. Саніят Гамзаєва — фізик-ядерник, член-кореспондент Академії Наук України. Її донька — викладач Харківського Університету. В 1886 році в Арчуті було 83 двори, а в 1914 році тут мешкало 92 особи. Найбільше населення було 160—170 чоловік. До початку Другої Світової Війни було 20 дворів, з яких призвано було 13 осіб, 9 не повернулося. Абдурахман Гамзаєв помер від ран та хвороб через 3 місяці після війни. Населені пункти Лакського району Знелюднілі населені пункти Дагестану
21407200
https://en.wikipedia.org/wiki/G%C5%82%C4%99boczek%2C%20Lubusz%20Voivodeship
Głęboczek, Lubusz Voivodeship
Głęboczek, Lubusz Voivodeship Głęboczek is a village in the administrative district of Gmina Stare Kurowo, within Strzelce-Drezdenko County, Lubusz Voivodeship, in western Poland. References Villages in Strzelce-Drezdenko County
632543
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%BD%D0%BE-%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%D0%9F%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B6%D0%B6%D1%8F%20%28%D1%80%D0%B5%D0%B3%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%88%D0%B0%D1%84%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BA%29
Гранітно-степове Побужжя (регіональний ландшафтний парк)
Гранітно-степове Побужжя (регіональний ландшафтний парк) Гранітно-степове Побужжя — регіональний ландшафтний парк на північному заході Миколаївської області України. Парк охоплює річкову долину Південного Бугу і каньйоноподібні долини його приток — Великої Корабельної, Бакшали, Мертвоводу. Простягається на 70 км від південної частини Первомайська до села Олександрівка Вознесенського району. Розташований у межах природного комплексу Гранітно-степове Побужжя, який є однією з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не була покрита морем протягом 60 мільйонів років. Регіональний ландшафтний парк утворений в 1994 р. рішенням Миколаївської обласної ради, і розташований на території Первомайського, Арбузинського, Доманівського та Вознесенського районів. Площа парку — 6267 га. Території ПЗФ у складі РЛП «Гранітно-степове Побужжя» Нерідко, оголошенню національного парку або заповідника передує створення одного або кількох об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. В результаті, великий РЛП фактично поглинає раніше створені ПЗФ. Проте їхній статус зазвичай зберігають. До складу території регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» входять такі об'єкти ПЗФ України: Заповідне урочище місцевого значення «Лівобережжя» Заповідне урочище місцевого значення «Лабіринт» Заповідне урочище місцевого значення «Василева Пасіка» Заповідне урочище місцевого значення «Літній хутір Скаржинського» Геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Турецький стіл» Геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Протичанська скеля» Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Гирло річки Бакшала» Іхтіологічний заказник місцевого значення «Південнобузький» Природні умови Парк розташований на південному краю Українського кристалічного щита, в межах відрогів Подільської та Придніпровської височин. На території парку річка Південний Буг врізається в кристалічний масив Українського щита, в результаті чого на річці існує багато порогів. Рельєф території долинно-балковий. На скелястих берегах видно виходи гранітів, які іноді сягають 40—60 метрів заввишки. Гранітно-степове Побужжя — це справжній гірський ландшафт серед Українського степу. Гранітно-степове Побужжя являє собою залишок відрогів древніх гір, що тягнулися колись на 1000 км з північного заходу на південний схід від Словечансько-Овруцького кряжу до Приазовської височини. У результаті процесів денудації від гір залишилися тільки основи, представлені твердими кристалічними породами. Найпоширеніші чорноземні ґрунти, що займають 95% території. Прируслові частини долини Південного Бугу та острови місцями зайняті заплавними лісами й луками, на схилах річкових долин і балок збереглися ділянки петрофітного (кам'янистого) степу і залишки різнотравно-злакових і чагарникових степів. Протягом останніх 60 мільйонів років ця ділянка суші не піддавалася затопленням. Біота Гранітно-степове Побужжя характеризується унікальною екосистемою з значною кількістю реліктів та ендеміків з рослин та тварин середземноморського та гірсько-альпійського походження. Виявлено 86 представників флори і фауни, занесених до Червоної книги України та Європейського Червоного списку. Флора На території ландшафтного парку росте близько 900 видів судинних рослин, 26 з яких занесені до Червоної книги України. Фауна Також тут мешкають не менше 9000 видів комах (56 видів занесено до Червоної книги України) і близько 300 видів хребетних тварин (46 видів занесено до Червоної книги України). Серед них слід особливо виділити унікальний комплекс риб порожистої частини Південного Бугу (понад 35 видів). Поряд із поширеними видами тут мешкає марена дніпровська — рідкісний вид риб. Усього в Гранітно-степовому Побужжі зареєстровано 15 видів хребетних тварин, занесених до національної Червоної книги та Європейського Червоного списку. Серед них: шемая дунайська, марена дніпровська, полоз лісовий, полоз жовточеревий, балабан, орел-карлик, видра річкова, борсук європейський та інші. Внаслідок суцільної розораності прилеглих земель для більшості видів тварин каньйон став останнім притулком. Галерея Див. також Гранітно-степове Побужжя Бузький Гард (національний природний парк) Посилання Історія Гранітно-степового Побужжя Опис парку Південний Буг Природоохоронні об'єкти, засновані 1994 Засновані в Миколаївській області 1994 Регіональні ландшафтні парки Миколаївської області
124063
https://en.wikipedia.org/wiki/Stapleton%2C%20Nebraska
Stapleton, Nebraska
Stapleton, Nebraska Stapleton is a village in and the county seat of Logan County, Nebraska, United States. The population was 267 at the 2020 census. Stapleton is part of the North Platte, Nebraska Micropolitan Statistical Area. History Stapleton was established in 1912 when the Union Pacific Railroad was extended to that point. It was named for Mr. Stapleton whose donation was instrumental in starting the town. In 2022, Stapleton passed a town ordinance banning abortion, the aiding & abetting of abortion, and the possession of abortion-inducing drugs. Geography According to the United States Census Bureau, the village has a total area of , all land. Demographics 2010 census As of the census of 2010, there were 305 people, 128 households, and 88 families residing in the village. The population density was . There were 150 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 99.3% White, 0.3% African American, and 0.3% Asian. Hispanic or Latino of any race were 2.0% of the population. There were 128 households, of which 32.8% had children under the age of 18 living with them, 57.0% were married couples living together, 7.8% had a female householder with no husband present, 3.9% had a male householder with no wife present, and 31.3% were non-families. 26.6% of all households were made up of individuals, and 14.8% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.38 and the average family size was 2.82. The median age in the village was 41.1 years. 26.2% of residents were under the age of 18; 4.9% were between the ages of 18 and 24; 23.6% were from 25 to 44; 24.9% were from 45 to 64; and 20.3% were 65 years of age or older. The gender makeup of the village was 49.8% male and 50.2% female. 2000 census As of the census of 2000, there were 301 people, 126 households, and 83 families residing in the village. The population density was . There were 144 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 99.00% White, 0.33% Native American, and 0.66% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.00% of the population. There were 126 households, out of which 31.7% had children under the age of 18 living with them, 56.3% were married couples living together, 7.1% had a female householder with no husband present, and 34.1% were non-families. 31.0% of all households were made up of individuals, and 16.7% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.39 and the average family size was 3.05. In the village, the population was spread out, with 29.6% under the age of 18, 4.0% from 18 to 24, 25.9% from 25 to 44, 21.9% from 45 to 64, and 18.6% who were 65 years of age or older. The median age was 40 years. For every 100 females, there were 92.9 males. For every 100 females age 18 and over, there were 92.7 males. As of 2000 the median income for a household in the village was $33,125, and the median income for a family was $37,143. Males had a median income of $27,813 versus $25,625 for females. The per capita income for the village was $14,822. About 4.8% of families and 9.0% of the population were below the poverty line, including 10.2% of those under the age of eighteen and 13.0% of those 65 or over. Notable person C. Arlen Beam, federal judge See also List of municipalities in Nebraska References External links Villages in Logan County, Nebraska Villages in Nebraska County seats in Nebraska Populated places established in 1912 1912 establishments in Nebraska
10963422
https://en.wikipedia.org/wiki/Jossigny
Jossigny
Jossigny is a commune in the Seine-et-Marne department in the Île-de-France region in north-central France. It is located in the Val de Bussy sector of Marne-la-Vallée. As of 2018, its population was 671. Demographics Inhabitants are called Jossignaciens. School The municipality has a single preschool and elementary school. See also Communes of the Seine-et-Marne department References External links Official site 1999 Land Use, from IAURIF (Institute for Urban Planning and Development of the Paris-Île-de-France région) Communes of Seine-et-Marne Val de Bussy
27565952
https://en.wikipedia.org/wiki/Lu%C3%ADs%20Oliveira
Luís Oliveira
Luís Oliveira Luís Airton Barroso "Lulù" de Oliveira (born 24 March 1969) is a football manager and former player. A striker, he spent most of his playing career in Italy. Born in Brazil, Oliveira was an international footballer for Belgium. Playing career Club Born in 1969 in a favela in São Luís, Maranhão, Brazil, he was signed by Belgian club Anderlecht, where he started his career and played until 1992. He moved to Italy in 1992, where he played for Cagliari, Fiorentina, Bologna, Como, Catania, Foggia, Venezia and Lucchese, becoming famous in his early years at Cagliari and Fiorentina as a prolific and effective Serie A striker. In 2006, he accepted to play Nuorese of Serie C2/A, also in order to get closer to his family (his wife in Sardinia). In 2008, following the disbandment of his club, he agreed for a move to Serie D team Derthona. In July 2009, Oliveira moved back to Sardinia, joining Eccellenza club Muravera, a club from his wife's hometown. He retired in 2010 at the age of 41. International A naturalized Belgian citizen, he earned 31 caps for Belgium and played for his adoptive country at the 1998 FIFA World Cup. Coaching career During his final season as a footballer, Oliveira also served as player/manager for the last few months of the 2009–10 season, and then stated his interest in a coaching career in the next future. He successfully passed the category 2 (UEFA A) coaching exam in June 2011 in Italy. In March 2012 he returned to Muravera, this time as head coach for the remaining four games of the season. He was confirmed as Muravera coach also for the 2012–13 season, in which he led his small club to triumph in the Coppa Italia Eccellenza. On 1 August 2014, it was announced Oliveira would become the new head coach of Lega Pro club Pro Patria with immediate effect, but he was dismissed on 4 November 2014 after managing just one win in 11 matches. On 13 June 2015, Oliveira was appointed as new head coach of Maltese Premier club Floriana, however his tenure lasted less than two months and was replaced by Guido Ugolotti. Career statistics Club International Scores and results list Belgium's goal tally first, score column indicates score after each Oliveira goal. Honours Anderlecht Belgian First Division: 1990–91 Belgian Cup: 1988–89, 1989–90 European Cup Winners' Cup runner-up: 1989–90 Bruges Matins: 1988 Fiorentina Supercoppa Italiana: 1996 Como Serie B: 2001–02 Individual Man of the Season (Belgian First Division): 1990–91 References 1969 births Living people Footballers from São Luís, Maranhão Belgian people of Brazilian descent Men's association football forwards Belgian men's footballers Brazilian men's footballers Belgian football managers Belgian expatriate men's footballers Belgium men's international footballers Belgian Pro League players Naturalised citizens of Belgium Brazilian emigrants to Belgium Serie A players Serie B players Serie C players Serie D players R.S.C. Anderlecht players Cagliari Calcio players ACF Fiorentina players Bologna FC 1909 players Como 1907 players Catania FC players Calcio Foggia 1920 players Venezia FC players Lucchese 1905 players 1998 FIFA World Cup players Expatriate men's footballers in Italy ASD HSL Derthona players USD Nuorese Calcio 1930 players Floriana F.C. managers Maltese Premier League managers
1464110
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BD%D0%B8%D1%89%D0%B0%D0%BA%20%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Онищак Дмитро Васильович
Онищак Дмитро Васильович Дмитро Васильович Онищак (1922, с. Лани, тепер Пустомитівський район — с. Сороки) — вояк УПА. 1 жовтня 1951 разом з бойовим побратимом, Михайлом Мочурадом (псевдо «Савур»), був оточений загоном МДБ в одній з хатів в селі Сороки і в останньому бою загинув смертю хоробрих. Є інформація, що родину Онищаків вивезено на заслання в Сибір. Далі тіла відвезли в Щирець, де вночі закопали на березі озера. На цьому місці була могила. 14 жовтня 2019 року на Личаківському цвинтарі у Львові відбулося перепоховання їх останків. Поховали Героїв на полі почесних поховань № 86-А. Див. також Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА Посилання Історія Щирця Діячі УПА Уродженці Пустомитівського району Померли в Пустомитівському районі Поховані в Пустомитівському районі Загинули в боях за незалежну Україну
2900885
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D0%BB%D1%83%D0%B4%D0%BD%D0%B0
Ґлудна
Ґлудна — село в Польщі, у гміні Блендув Груєцького повіту Мазовецького воєводства. Населення — (2011). Історія Розташоване неподалік містечка Динова. Як село Дубне біля Лежайська, Боднарівка - біля Стрижева, так і Глудно зберегло чистий український характер. Хоч навколо самі польські села, що, мов хвилі моря, вдаряли об цей український острівець, Глудно не тільки витримало натиск польонізації, але й в 1920-1939 рр. було одним з націоально найсвідоміших сіл Посяння. В ньому розквітала й розвивалася культурно-освітня праця, людність непохитно боролася за свої національні права і високо тримала український національний прапор тут, на західних окраїнах України.У 1975-1998 роках село належало до Радомського воєводства. Видатні вихідці Олекса Конопадський ("Островерх", "Тополя") (1920, с. Глудно, Лемківщина - 18.08.1948, Самбірщина) - чотовий УПА, командир охоронного відділу КВ. Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Примітки . Села Груєцького повіту
3664682
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D1%94%D0%B2%20%D0%B4%D1%96%D0%BC%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%A1%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%B5
Андреєв дім на Слеме
Андреєв дім на Слеме — гірський притулок; розташований на Погор'ї у Словенії. Опис Андреєв дім розташований на північно-східній частині щита Слеме (1167 м) на пасмі, що сполучає Уршлу гору зі Смрековцем. Назву Слеме має також розташована неподалік ділянка дороги Шоштань — Чрна-на-Корошкем між Нижньою Штирією та Каринтією. Побудований у 1951—52 з ініціативи гірського товариства Шоштані любителями гір та — передусім — робітниками дубильної майстерні Шоштані на волонтерських засадах. Відкритий 21 вересня 1952. Притулок був названий на честь ініціатора його спорудження, тодішнього голови гірського товариства та директора дубильні Шоштані Андрея Стегнара. У 1960—61 будівлю притулку було розширено. До 1975 притулок належав гірському товариству Шоштані, потім він був переданий дубильні, яка відновила та по-сучасному оснастила його будівлю; пізніше було встановлено центральне опалення та телефонний зв'язок. Нині у двох частинах гостиної притулку знаходиться 84 сидячих місця та барна стійка; на відкритому повітрі знаходяться столи з 52 місцями; є 15 кімнат з 31 ліжкомісцями та три загальні номери з 52 місцями. Є також туалет, вмивальня та душ із теплою та холодною водою. Притулок під'єднаний до електричної мережі. Краєвид З притулку можна спостерігати краєвиди лише у східному та південному напрямках; у західній частині видно суцільний ліс, а у північній, крім нього, — тільки Уршлу гору. У східній та південній частині видно нагір'я, що ведуть до Шалешкої долини та димової труби шоштанської теплоелектростанції, Понікевське плато, гору Ольку, Савіньську долину від Гомільського до Целє, Посавське передгір'я з Кумом; на півдні неподалік Білої Води та Голтів можна побачити також Смрековець (якщо віддалитися від притулку на декілька кроків на схід). Доступ До Андреєвого дому можна дістатися: регіональною дорогою Шоштань — Чрна-на-Корошкем до переходу Споднє Слеме; звідти — 500 м до притулку; місцевою та лісовою дорогами з Шоштані до Білих Вод; місцевою та лісовою дорогами з Равних-на-Корошкем через притулок для лижників та притулок на Наравських ледінах до паркінгу під Малим врхом та притулок на Уршлі горі; Словенським гірським шляхом зі Словень Градеця через Поштовий дім під Плешивцем та притулок на Уршлі горі; з Превалє через Леше та притулок на Уршлі горі; з Межиці через притулок на Уршлі горі; місцевою дорогою Межиця — Чрна-на-Корошкем з Жер'ява за Язбіншким потоком до господарства Крставчнік через притулок на Наравніх ледінах та притулок на Уршлі горі; місцевою дорогою з Любного-об-Савіні через Любенські растки до Мачкіного коту; з Любного-об-Савіні через Голти та притулок на Смрековці; місцевою дорогою з Мозир'я до Мозирського притулку на Голтах. До Равного-на-Корошкем та Превалє можна дістатися потягом, до Словень Градеця, Межиці, Шоштані, Мозир'я та Любна-об-Савіні — також автобусом. Туристичні шляхи Притулок на Уршлі горі (1680 м); Поштовий дім під Плешивцем (805 м) (через Криж); Притулок на Наравських ледінах (1072 м) (через Криж); Притулок на Смрековці (1377 м); Мозирський притулок на Голтах (1356 м); Смрековець (1577 м); Уршля гора (1699 м). Посилання Сайт Словенського гірського шляху Гірські притулки pl:Andrejev dom na Slemenu
2597546
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%97%D0%B4%20%D0%94%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%80%D0%B0
Саїд Джарра
Саїд Джарра — вигаданий персонаж і один з головних героїв телесеріалу «Загублені» (виробництво ABC). Саїд — один із тих, що летіли в середній частині літака рейсу 815. Його роль виконує англійський актор Невін Ендрюс. Біографія До авіакатастрофи Саїд народився в 1967 році в Тікриті, Ірак. Як-то раз батько Саїда, дотримуючись місцевих традицій, наказав старшому синові (13 років), вбити курку. Він вклав йому в руку ніж і наказав не повертатися, поки не вб'є. Але хлопчисько позбавити курку життя не міг. На допомогу прийшов 10-річний Саїд, він підманив курку і безпристрасно скрутив їй голову. Батько був незадоволений тим, що це зробив не старший син, але сказав: «принаймні, один з вас точно зросте чоловіком». («Це наш ти», 10-а серія 5-го сезону) Закінчивши університет у Каїрі, протягом п'яти років служив офіцером зв'язку в Республіканській гвардії Іраку. Під час операції «Буря в пустелі» його взяли в полон американці. Будучи єдиним з свого підрозділу, хто знав англійську, Саїд потрапив на допит до старшини Сема Остіна (батька Кейт). Остін хотів, щоб Саїд вивідав у свого командира Таріка розташування полоненого американського льотчика. Спершу той відмовився вчинити зраду, але передумав, дізнавшись, що саме за наказом Таріка в селі, де жили його рідні, був застосований зарин. З допомогою набору тортур інструментів, які отримав від американця Келвіна Інмана, він змусив Таріка заговорити. («Один з них», 14-а серія 2-го сезону) В кінці війни американці відпустили Саїда, і він повернувся до лав армії. Незабаром його перевели в розвідку. В обов'язки Саїда входило проводити допити затриманих і будь-якими способами випитувати у них інформацію. Одного разу до нього привели Надю, подругу дитинства, яку підозрювали у зв'язках з терористами. Не зумівши домогтися її згоди співпрацювати, він отримав наказ стратити дівчину. Саїд вивів її з камери, а потім застреливши напарника, відпустив на свободу. Надя просила його втікати разом, але Саїд волів залишитися, бо інакше б постраждали його родичі. Щоб начальство повірило в те, що полонянка сама організувала втечу, Саїд прострелив собі ногу і віддав їй пістолет. На прощання Надя написала по-арабськи на звороті своєї фотографії «ти знайдеш мене якщо не в цьому житті, то в наступному» і подарувала її Саїду. («Інакші», 9-а серія 1-го сезону) Через деякий час Саїд опинився в Парижі, де працював кухарем в арабському ресторані. Відвідувач на ім'я Самі запросив його до себе на роботу, і той погодився. Познайомившись з його дружиною Амірою, Саїд помітив на її руках сліди сильних опіків. Після цього за наказом Самі його побили і зв'язавши, замкнули в коморі. Як виявилося, така була помста Самі за те, що Саїд колись катував його дружину. Він клявся, що не чіпав її і не пам'ятає її, але Самі продовжував бити його в присутності дружини (поки вона не зупинила його) і випитувати зізнання. Одного разу вночі Аміра прийшла до нього одна. Вона розповіла йому історію про те, як врятувала від вуличних хлопчаків кішку, яку тримала в руках, і Саїд зізнався в тому, що пам'ятає її, і попросив пробачення за страждання, які вона зазнала. Аміра пробачила Саїда і пообіцяла попросити чоловіка відпустити його на свободу. («Введіть 77», 11-а серія 3-го сезону) Через сім років після втечі Наді Саїда заарештували в Лондонському аеропорту Хітроу. Урядові агенти пообіцяли розкрити йому місце знаходження Наді, яку він всі ці роки безуспішно шукав, за однієї умови — Саїд повинен був полетіти в Австралію, відновити знайомство зі своїм колишнім однокурсником Ессамом і вивідати в нього, де заховані 130 кг вкраденої вибухівки C-4. Заради коханої Саїд погодився на співпрацю. У Сіднеї він нібито випадково зустрівся з Ессамом, і той познайомив його зі своїми товаришами-терористами. Швидко завоювавши довіру, Саїд умовив друга стати смертником і підірвати вкрадену вибухівку під час терористичного акту. Коли розв'язка була близька, він, відчуваючи провину, зізнався Ессаму в тому, що зрадив його, і запропонував втікати, але Ессам застрелився. Після похорону друга (Саїд наполіг на тому, щоб його поховали у відповідності з мусульманськими звичаями, а не спалили, він отримав координати Наді в Лос-Анджелесі та квиток на літак. («Благі наміри», 21-а серія 1-го сезону) В аеропорту Сіднея він вперше зустрів Шеннон і попросив її приглянути за його багажем. Однак дівчина викликала працівників служби безпеки і донесла на араба сказавши, що він залишив підозрілу сумку. Саїда затримали, але в підсумку з вибаченнями відпустили, і він встиг на посадку. У літаку авіакомпанії «Oceanic Airlines» він знову розглядав фотографії Наді. («Вихід. Частина 2») На острові Незабаром після авіакатастрофи Соєр підозрював, що Саїд і був тим злочинцем, якого конвоював Маршал Едвард Марс. Незважаючи на це, його знання і набутий в армії досвід зробили Саїда одним з головних героїв серед уцілілих. Полагодивши трансивер з кабіни літака, він став на чолі групи, яка вирушила на височину, щоб звідти спробувати відправити сигнал лиха. Замість цього він зловив сигнал французькою, трансльований з якоїсь точки на острові. Так як після кожного повтору вимовлялися числа, Саїд підрахував, що сигнал відправляється цілих 16 років, і запропонував товаришам приховати цю обставину від інших, щоб не забирати у них надію на порятунок. («Пілот. Частина 2», 2-а серія 1-го сезону) Пізніше він спробував виявити джерело сигналу, але хтось — згодом з'ясувалося, що цією людиною був Джон Локк — вдарив його по голові і зламав передавач. («Метелик», 7-а серія 1-го сезону) Коли на Соєра впала підозра у крадіжці інгаляторів Шеннон, він у присутності Джека катував його, пошкодивши руку. У результаті з'ясувалося, що Соєр не крав ліки, і Саїд, звинувачуючи себе у скоєному, пішов у ліс, щоб побути на самоті і заодно досліджувати острів. («Шахрай», 8-а серія 1-го сезону) Він знайшов кабель, один кінець якого йшов в океан, а інший — в джунглі. Слідуючи за кабелем, Саїд потрапив у пастку, а потім у полон до француженки Даніель Руссо, тієї самої жінки, яка 16 років тому відправила сигнал лиха. Вона прийняла його за Інакшого і катувала електричним струмом, намагаючись вивідати, де знаходиться її викрадена у дитинстві дочка. Зрештою вона повірила, що Саїд не має до цього відношення, і багато розповіла йому про острів і його секрети. Коли увага Руссо відволік шум біля її житла, Саїду вдалося втекти, прихопивши з собою складені нею карти острова. («Інакші», 9-а серія 1-го сезону) Повернувшись в табір, Саїд попросив Шеннон допомогти перекласти з французької записи Руссо на полях карти. Так між ними зародилися романтичні стосунки, яким, маючи на те свої причини, намагався перешкодити Бун. («Що б у цьому кейсі не було», 12-а серія 1-го сезону) Після загибелі брата Шеннон попросила Саїда помститися і вбити Локка, якого вважала винним у трагедії. Коли Саїд в результаті не зміг виконати її прохання, стосунки між ними зіпсувалися («Благі наміри», 21-а серія 1-го сезону). Повернувши розташування Шеннон, Саїд побудував для неї намет, і вони провели ніч разом. В той час, як він вийшов за водою, Шеннон побачила привид Волта, а потім, зіткнувшись з недовірою Саїда, кинулася на пошуки хлопчика в ліс. Саїд наздогнав її і зізнався в коханні. У цей момент дівчині знову з'явився Волт, і вона побігла за ним. У цей момент її випадково застрелила Ана-Люсія, яка разом з кількома уцілілими з хвоста літака була на підході до табору. Після того, як кохана померла у нього на руках, Саїд зненавидів Анну-Люсію. Тим не менш, коли в нього з'явилася можливість помститися, він простив її, сказавши, що вони і так обидва мертві. («Покинута», 6-а серія 2-го сезону) Через деякий час Руссо призвела Саїда в ліс, де в пастку попався якийсь чоловік. За твердженням француженки, він був одним з Інакших, а сам бранець представився Генрі Гейлом, повітряна куля якого впала на острові. Араб полонив його і відвів в бункер. Повіривши словам Руссо, Саїд визнав Гейла, як одного з ворожих острів'ян, побічно винним у загибелі Шеннон, і, поки не втрутився Джек бив намагаючись домогтися зізнання. («Один з них», 14-а серія 2-го сезону) Вирішивши перевірити достовірність його слів, Саїд разом із Чарлі і Аною-Люсією йде на пошуки повітряної кулі і знаходить її. Однак у могилі біля кулі була похована дружина не бранця, а справжній Генрі Гейл. Цей факт вдалося встановити завдяки автомобільним правам, які були на трупі. Саїд зрозумів, чому, б'ючи фальшивого Гейла, він не відчував почуття провини — підсвідомо він був упевнений, що полонений бреше. («Вся правда», 16-а серія 2-го сезону) Коли в табір повернувся Майкл з планом порятунку сина, Саїд не без підстави запідозрив його в змові з Інакшими. Потай від чорношкірого він домовився з Джеком, що першим прийде до поселення Інакших і розвідає обстановку. Разом з Сун і Джином він обігнув острів на яхті Дезмонда. По дорозі вони побачили на березі чотирипалу стопу — уламок гігантської статуї. Коли вони дісталися до місця призначення виявилося, що поселення Інакших спорожніло. Розклавши сигнальне вогнище, Саїд повернувся на яхту, і в цей момент через вибух бункера небо стало фіолетовим. («Живемо разом, вмираємо поодинці», 23-а серія 2-го сезону) Раноком Саїд, зрозумівши, що його товариші швидше за все потрапили в полон, вирішив запалити інше сигнальне багаття, щоб принадити ворогів. Однак Інакші, всупереч його очікуванням, напали на них з боку океану і захопили яхту. При цьому Сун, яка залишалася на борту, ледь вдалося врятуватися. Саїд вибачився за те, що піддав життя корейців небезпеці, і разом вони повернулися в табір. («000Скляна балерина», 2-а серія 3-го сезону) Там часом з кількома товаришами він пішов на пошуки бункера «Перлина». Виявивши його, вони знайшли всередині кімнату з моніторами спостереження. На одному з них вони побачили однооку людину. Далі Саїд разом із Джоном, Руссо і Кейт пішов на північ, орієнтуючись на зазначення маршруту на ціпку містера Еко. Там їм вдалося розшукати станцію одноокого. Ним виявився один з Інакших по імені Михайло Бакунін. Була перестрілка, після якої Бакунін був взятий в полон. Незважаючи на переконання Руссо, що його потрібно ліквідувати, Саїд пощадив бранця. Після вибуху станції вони пішли, слідуючи карті Бакуніна, до теперішнього місця дислокації Інакших. («Введіть 77», 11-а серія 3-го сезону). Коли уцілілі дізналися про корабель котрий прямує до острова, вони пішли до радіовежі, щоб зв'язатися з радистом корабля. Дізнавшись про їх плани Інакші вирішили їм перешкодити, але Саїд, Бернард і Джин пішли відвернути їхню увагу. Убивши кількох Інакших, вони виявили себе і потрапили в полон. Бен з Алекс пішли до уцілілих, щоб переконати їх не подавати сигналу на корабель, тому що там небезпечні люди. Джек відійшов поговорити з Беном і коли лікар відмовився слухати лідера Інакших, Бен наказав Тому і його людям вбити полонених. З рації пролунали постріли. Джек люто накидається на Бена і б'є його, але пізніше з рації чути голос Бернарда і Джек розуміє, що їх не вбили. Інакші стріляли в пісок. Коли вони розмірковують, що робити з полоненими, з'являються Джульєт, Соєр і Герлі. Убивши половину Інакших Саїд в метушні звернув голову одному з них. Звільнившись вони ховають загиблих ворогів. («В Задзеркаллі», 22-а серія 3-го сезону) Після виходить з води Дезмонд з останнім повідомленням про смерть Чарлі. Після чого вони примикають до групи Джека. («Початок кінця», 1-а серія 4-го сезону) Пілот вертольота згоден доставити трьох уцілілих на корабель — в обмін на повернення Шарлотти. Саїд, Майлз і Кейт йдуть за нею в казарми, де зустрічають групу Локка. Саїд і Шарлотта повертаються до Джека. Френк злітає на вертольоті разом з трупом Наомі, Дезмондом і Саїдом. Дезмонд з Саїдом потрапляють в зону турбулентності, і у Деза з'являються побічні ефекти у вигляді того, що його свідомість може переміщатися в часі. Саїд по рації повідомляє Джеку, що вони дісталися до корабля. Дезмонд зв'язується з Пенелопою Відмор. На кораблі Саїд і Дезмонд дізнаються, що шпигуном Бена є Майкл Доусон і що на кораблі у багатьох з'явилися психічні розлади. Майкл розповідає Саїду і Дезмонду, яким чином він потрапив на корабель. Капітан дає Саїду і Дезмонду рюкзак, координати, і каже, що їм потрібно плисти негайно, а якщо що, він скаже, що човен вкрали вони самі. Але Дезмонд передумав плисти, бо не винесе повернення на острів, на якому він жив 3 роки. Саїд пливе один. Саїд добирається до острова і йде з Кейт шукати Джека. Саїд і Кейт продовжують пошуки Джека. Незабаром Кейт зауважує, що сліди, за яким вони йдуть, не належать Джеку. Вона говорить Саїду, що цих слідів набагато більше і вони свіжі. І що ці сліди обходять їх ззаду. Тоді вони вирішують з'ясувати хто за ними стежить. Націливши пістолет на джунглі і розглядаючись на всі боки, Саїд крикнув: «Хто там є?.. Виходьте!…». І незабаром з піднятими руками до них вийшов Річард. Він попросив їх заспокоїтися і опустити пістолети. Кейт його не послухала і наказала стояти на місці. Раптом звідусіль з'явилися інші «Інакші» зі зброєю в руках. Кейт з Саїдом опустили пістолети. Кімі веде Бена до вертольота, але тут наймит зауважує, що Френк Лапідус намагається звільнитися від наручників. У цей момент із засідки нападають Інакші під керівництвом Річарда. Вони перемагають солдатів Кімі і звільняють Бена.. В подяку за те, що Кейт і Саїд допомогли звільнити його, Бен дозволяє їм покинути острів на вертольоті Лапідуса. («Довгоочікуване повернення. Частина 2», заключна серія 4-го сезону) Після острова Саїд рятується з острова і входить до складу Шістки Ошеанік, про яку тепер знає весь світ. Саїд одружується на Наді, але її вбивають люди Чарльза Відмора. Він працює найманим вбивцею для Бенджаміна Лайнуса, заводить роман з дівчиною на ім'я Ельза, але пізніше вбиває її, тому що вона хотіла вбити його. Після кидає роботу кілера і звільняє Герлі з психіатричної лікарні, повідомляючи, що Джон загинув. Після, сидячи в барі, він знайомиться з Іланою. Коли вони йдуть до нього в номер, вона наставляє на нього пістолет, кажучи, що працює на сім'ю Пітера Авелліно, якого Саїд вбив працюючи на Бена. («Це наш ти», 10-а серія 5-го сезону) На наступний день Ілана супроводжує Саїда на рейс 316, де він зустрічає всіх членів шістки. («316», 6-а серія 5-го сезону) Повернення на острів Після екстреної посадки літака на острів, уся шістка (крім Сун) потрапляє в 1977 рік. Там вони працюють у DHARMA Initiative, а Саїда садять у клітку. Йому носить сендвічі дванадцятирічний Бенджамін Лайнус. Його батькові — Роджеру це не подобається, він грубить Саїду. Після Бен звільняє Саїда, а той, щоб Бена не існувало в майбутньому стріляє в нього. Тут з'являється Джин і забирає хлопчика в лікарню ДАРМИ. Бен виживає. Після Саїд рятує Кейт від Еріка, який хотів її застрелити. А пізніше він допомагає Джеку з бомбою, але в нього стріляє Роджер Лайнус щоб помститись. Коли бомба вибухає, уцілілі переносяться в даний час — в 2007 рік. Але Саїд вмирає через втрату крові. До Герлі приходить Джейкоб і говорить віднести Саїда в Храм. («LA X», прем'єрна серія 6-го сезону) В Храмі Інакші рятують Саїда, але хочуть його отруїти, тому що він за словами Догена одержимий… («Що робить Кейт», 3-а серія 6-го сезону) Саїд гине в 14 серії 6 сезону (The Candidate). На підводному човні схопивши в руки бомбу і намагаючись врятувати всіх ціною свого життя, Саїд гине. Перед смертю Саїд повідомляє Джеку де знаходиться Дезмонд. В альтернативній реальності В альтернативній реальності Саїд як і в справжній реальності летить рейсом Oceanic 815, але той не розбивається на острові. Сінді шукає доктора, Джек зголошується допомогти. Чарлі знаходиться у вбиральні протягом півгодини і не відповідає. З допомогою Саїда вони виламують двері і знаходять там Чарлі без свідомості. Джек оглядає його і каже, що якийсь предмет блокує його дихальні шляхи і повітря не може досягти легень. Він намагається використовувати ручку зі своєї кишені, щоб виконати трахеотомію, і розуміє, що ручка зникла. Після декількох хвилин Джеку і Саїду вдається витягнути з рота Чарлі мішечок з героїном, який заважав йому дихати. Однак Чарлі не радіє, коли дізнається, що він все ще живий. Оскільки Чарлі ведуть у наручниках до його місця, він сердито каже Джеку, що краще б він помер. («LA X», прем'єрна серія 6-го сезону) Створення персонажа Саїда не було серед початкового списку персонажів пілотної серії, але продюсери знали, що їм потрібен багатонаціональний акторський склад. Виконавчий консультант Джефф Пінкер працював з Невіном Ендрюсом над недовго проіснувавшим серіалом ABC «» і хотів залучити його в «Загублені». Те, що Ендрюс зацікавився пропозицією, стало несподіванкою для продюсерів. Коли він пробувався на цю роль все, що було сказано — це те, що Саїд з Іраку і служив у місцевій армії. Критика Саїд був улюбленцем шанувальників з самого початку серіалу, Кріс Керработ з IGN підкреслив це, говорячи про серію «Економіст» — «Саїд Джарра — крутий хлопець, який міг би позмагатися з Джеком Бауером, Джеймсом Бондом і Джейсоном Борном». Фейсал Аббас, видається в Лондоні арабської щоденної газети «Asharq Al-Awsat» заявляв, що Джарра поряд з іншими позитивними персонажами-мусульманами (як, наприклад, Дарвін аль-Сайед з Дізнайся ворога"), що з'явилися в американській масовій культурі після терактів 11 вересня, стали грати більш значну роль після цих подій у засобах масової інформації. Entertainment Weekly описував Саїда як «цікавого другорядного персонажа». Цікаві факти Всі кохані Саїда загинули: Шеннон застрелила Анна-Люсія, Надю — збила машина, Ельзу застрелив він сам. Три з дев'яти центральних епізодів Саїда передували центральним про Клер. Саїд став першим із тих, хто почув шепоти в джунглях. Саїд — єдиний мусульманин серед уцілілих. Саїд 5 років прослужив в Іракській Республіканській Гвардії. У 21 серії 1 сезону друзі Ессама під флешбеки Саїда грають у Half-Life. Посилання Lost: Via Domus Фотографії персонажа на Lost-media.com Примітки Персонажі телесеріалу «Загублені» Вигадані наймані вбивці Вигадані чоловіки Вигадані араби Вигадані іракці Вигадані мандрівники в часі Вигадані солдати Вигадані ветерани війн Вигадані кухарі Вигадані мусульмани
1277346
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BA%D1%96%D1%82%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE
Нікітченко
Нікітченко — українське прізвище, серед відомих носіїв: Нікітченко Віталій Федотович (1908–1992) — діяч радянських органів держбезпеки, генерал-полковник; Нікітченко Володимир Семенович — радянський художник кіно, фахівець комбінованих зйомок, винахідник; Нікітченко Іван Моїсейович (1905–1943) — червоноармієць, Герой Радянського Союзу; Нікітченко Іван Семенович (1902—1958) — радянський художник кіно, кінорежисер, фахівець комбінованих зйомок, винахідник; Нікітченко Микола Степанович (1951) — український кібернетик, доктор фізико-математичних наук, професор; Нікітченко Микола Степанович — радянський воєначальник, генерал-майор. Никитченко Володимир Васильович (14 листопада 1933, Савинці — 31 жовтня 2014, Опішня) — український художник декоративно-ужиткового мистецтва, гончар; член Спілки радянських художників України з 1969 року. Прізвища на -енко
255942
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%A2%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0%29
Катеринівка (Тетерівська сільська громада)
Катеринівка (Тетерівська сільська громада) Катеринівка — село в Україні, у Тетерівській сільській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Населення 99 осіб. Географія На південному заході від села беруть початок річки Кижинка, Червоний та Крутий Яр, ліві притоки Тетерева. Історія У 1906 році колонія Троянівської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 20 верст, від волості 16. Дворів 34, мешканців 366. Село перебуває на межі зникнення через акт геноциду українського народу, вчинений урядом СРСР 1932—1933. Тоді голодом убито не лише основну частину репродуктивного населення, але й дітей та старців. Масштаби втрат непорівнянні із часами Другої світової війни. Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область) Примітки Джерела Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 Довідник. — Житомир: Волинь, 2007—620 с. -- ISBN 966—690 –090 — 4 Список населених місць Волинскої губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. —- 219 с. Посилання Погода в селі Катеринівка Масштаби Голодомору в Житомирському районі. Сайт Житомирської РДА Села Житомирської області
4847791
https://uk.wikipedia.org/wiki/Liolaemus%20somuncurae
Liolaemus somuncurae
Liolaemus somuncurae — вид ігуаноподібних ящірок родини Liolaemidae. Ендемік Аргентини. Поширення і екологія Liolaemus somuncurae мешкають на плато на півдні аргентинської провінції Ріо-Негро. Вони живуть в патагонських степах, місцями порослих невисокими чагарниками, серед каміння. Зустрічаються на висоті від 1000 до 1600 м над рівнем моря. Є всеїдними і живородними. Примітки Liolaemidae Тварини, описані 1981 Плазуни Аргентини Ендемічна фауна Аргентини