id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
246801
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C
|
Невадійська складчастість
|
Невадійська складчастість
Невадійська (невадська) складчастість — одна з епох мезозойської складчастості, яка проявилася в Західних Кордильєрах Північної Америки. Від штату Невада в США й на захід.
Див. також
Складчастість (геологія)
Орогенез
Примітки
Література
Посилання
http://www.answers.com/topic/nevadan-orogeny
Складчастості
Мезозой
|
5002357
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D0%BD%20%D2%90%D1%96%D0%BD%D0%BC%D0%B0%D0%BD
|
Свен Ґінман
|
Свен Ґінман (нар. 11 липня 1948) — колишній шведський тенісист.
Титули на юніорських турнірах Великого шлему
Парний розряд: 1
Примітки
Посилання
Народились 1948
Шведські тенісисти
|
1558866
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%20%28%D0%9C%D1%8F%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Наноси (Мядельський район)
|
Наноси (Мядельський район)
Наноси — село в складі Мядельського району Мінської області, Білорусь. Село підпорядковане Нарачанській сільській раді, розташоване в північній частині області.
Джерела
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 1. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2010. — 736 с.: іл. ISBN 978-985-11-0302-3.
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 2. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2011. — 464 с.: іл. ISBN 978-985-11-0554-6.
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 3. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2012. — 624 с.: іл. ISBN 978-985-11-0636-9.
Посилання
Інформація про села Мядельського району
Каталог сіл Мядельського району
Села Мінської області
Населені пункти Мядельського району
Нарачанська сільська рада
|
5650209
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Holding%20%28aeronautics%29
|
Holding (aeronautics)
|
Holding (aeronautics)
In aviation, holding (or flying a hold) is a maneuver designed to delay an aircraft already in flight while keeping it within a specified airspace; i.e. "going in circles."
Implementation
A holding pattern for instrument flight rules (IFR) aircraft is usually a racetrack pattern based on a holding fix. This fix can be a radio beacon such as a non-directional beacon (NDB) or VHF omnidirectional range (VOR). The fix is the start of the first turn of the racetrack pattern. Aircraft will fly towards the fix, and once there will enter a predefined racetrack pattern. A standard holding pattern uses right-hand turns and takes approximately 4 minutes to complete (one minute for each 180-degree turn, and two one-minute straight ahead sections). Deviations from this pattern can happen if long delays are expected; longer legs (usually two or three minutes) may be used, or aircraft with distance measuring equipment (DME) may be assigned patterns with legs defined in nautical miles rather than minutes.
Usage
The primary use of a holding pattern is to delay aircraft that have arrived at their destination but cannot land yet because of traffic congestion, poor weather, or runway unavailability (for instance, during snow removal or emergencies). Several aircraft may fly the same holding pattern at the same time, separated vertically by or more. This is generally described as a stack or holding stack. As a rule, new arrivals will be added at the top. The aircraft at the bottom of the stack will be taken out and allowed to make an approach first, after which all aircraft in the stack move down one level, and so on. Air traffic control (ATC) will control the whole process, in some cases using a dedicated controller (called a stack controller) for each individual pattern.
One airport may have several holding patterns; depending on where aircraft arrive from or which runway is in use, or because of vertical airspace limitations.
Since an aircraft with an emergency has priority over all other air traffic, it will always be allowed to bypass the holding pattern and go directly to the airport (if possible). This causes more delays for other aircraft already in the stack.
Entry procedures
The entry to a holding pattern is often the hardest part for a novice pilot to grasp, and determining and executing the proper entry while simultaneously controlling the aircraft, navigating and communicating with ATC requires practice. There are three standard types of entries: direct, parallel, and offset (teardrop). The proper entry procedure is determined by the angle difference between the direction the aircraft flies to arrive at the beacon and the direction of the inbound leg of the holding pattern.
A direct entry is performed just as its name would suggest: the aircraft flies directly to the holding fix, and immediately begins the first turn outbound.
In a parallel entry, the aircraft flies to the holding fix, parallels the inbound course for one minute outbound, and then turns back, re-intercepting the inbound track, and continues in the hold from there.
In an offset or teardrop entry, the aircraft flies to the holding fix, turns into the protected area, flies for one minute, and then turns back inbound, proceeding to the fix and continuing from there.
The parallel and teardrop entry are mirrored in case of a left-hand holding pattern.
Speed limits
Maximum holding speeds are established to keep aircraft within the protected holding area during their one-minute (one-minute and a half above MSL) inbound and outbound legs. For civil aircraft (not military) in the United States and Canada, these airspeeds are:
Up to MSL: 200 KIAS
From MSL: 230 KIAS
MSL and above: 265 KIAS
The ICAO Maximum holding speeds:
Up to :
:
:
Above : M0.83
With their higher performance characteristics, military aircraft have higher holding speed limits.
See also
Heathrow arrival stacks
Flight planning
Loiter
References
Aeronautical Information Manual (AIM) paragraph 5-3-8 https://www.faa.gov/air_traffic/publications/atpubs/aim_html/
(7) "A Treatise on the Holding Pattern: Expelling the Myths and Misconceptions of Timing and Wind Correction:, L. Glatt, PhD.
ATP, CFI-AI, (2016), https://www.holdingpattern.com/holding-patterns.html
(8) "Holding Patterns 101: Finding the Holy Grail of Timing and Wind Correction", L. Glatt, PhD., ATP, CFI-AI (2018), https://www.holdingpattern.com/holding-patterns.html
External links
E6BX Holding Entry Calculator and Trainer
Langley Flying School – IFR Rules and Procedures – En Route and Holds
Flight Crew Guide - Entry into the Holding
Flight Crew Guide - Flying the Holding pattern – Wind correction
SKYbrary - Holding Pattern
Flight phases
Air traffic control
|
73188491
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Malum%20%28film%29
|
Malum (film)
|
Malum (film)
Malum is a 2023 American horror film directed by Anthony DiBlasi, who co-wrote the film with Scott Poiley. It is a remake of the 2014 film Last Shift, also directed by DiBlasi. Malum stars Jessica Sula, Eric Olson, Chaney Morrow and Candice Coke.
Malum was released theatrically in the United States on March 31, 2023. It was released on video-on-demand (VOD) and digital platforms on May 16, 2023.
Premise
A rookie cop takes the last shift at a decommissioned police station where members of a cult committed suicide years prior. When she begins experiencing paranormal occurrences throughout the night, she begins to uncover the truth about the cult and its connection to her family's past.
Cast
Production
Principal photography took place on location in an abandoned prison in downtown Louisville, Kentucky, from August to September 2022.
Release
Malum received a theatrical release in the United States on March 31, 2023. The film was released on video-on-demand (VOD) and digital platforms on May 16, 2023.
Critical reception
Matt Zoller Seitz of RogerEbert.com gave Malum three out of four stars, and wrote that the film is most "impressive when it turns its talented ensemble cast loose on material that was obviously a lot of fun to play with." Matt Donago of Paste commended the film for its "gruesome indie [special] effects", and concluded that "DiBlasi delivers what Last Shift fans will once again enjoy. That's what's slightly disappointing: Malum differentiates [itself from Last Shift], but does it differentiate enough?" The Austin Chronicles Richard Whittaker gave the film two out of five stars, criticizing its use of jump scares and writing: "At least Last Shift had a grubby ingenuity. Malum has enough budget to be too glossy to be gutter fun, and adds little visually much beyond some very mediocre practical effects, often feeling that – yet again – its ambitions outstripped its grasp."
References
External links
2023 films
American supernatural horror films
2020s English-language films
2020s American films
Horror film remakes
Remakes of American films
Films shot in Louisville, Kentucky
|
26821305
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hafsia%20Herzi
|
Hafsia Herzi
|
Hafsia Herzi (born 25 January 1987) is a French actress, screenwriter, and director. She is best known for her debut role in the award-winning Franco-Tunisian feature The Secret of the Grain for which she won the award for most promising actress at the César Awards 2008, and the Marcello Mastroianni award, for best emerging actor/actress at the 64th Venice International Film Festival.
Early life
Herzi is of Tunisian descent from her father and Algerian from her mother, and is the youngest of a family of four children (two brothers and a sister, Dalila). After her parents' divorce, her father remarried in Algeria. Her mother lives in Marseille, where Herzi grew up.
Career
Acting
Herzi's film debut is 2007's The Secret of the Grain. She has also appeared in 2011's House of Tolerance.
In 2016, Herzi starred in Sex Doll. Aside from her French film work, she has also appeared in American independent films War Story and This Teacher.
Filmmaking
In 2019, Herzi directed her first feature film, You Deserve a Lover. In June 2021, her second feature, Bonne Mère, was selected to compete in the Un Certain Regard section at the 2021 Cannes Film Festival. At Cannes, it won the Ensemble Prize in the Un Certain Regard section.
Personal life
Herzi has a son with her partner, cyclist Nacer Bouhanni.
In 2017, Herzi had an altercation with a chauffeur after the latter declined her request for a detour. According to Herzi, the chauffeur had previously made sexual innuendos alluding to nude scenes in her films and accusing her of violating religious morals. She was cleared of charges of insult by the court of first instance, but the Court of Appeal of Paris found her guilty of non-public racial insult.
Selected filmography
References
External links
2009 Interview with Hafsia Herzi at Cineuropa.org
Hafsia Herzi Shooting Stars profile
1987 births
Living people
People from Manosque
Actresses from Provence-Alpes-Côte d'Azur
French film actresses
French people of Algerian descent
French people of Tunisian descent
21st-century French actresses
Most Promising Actress César Award winners
Most Promising Actress Lumières Award winners
Marcello Mastroianni Award winners
Actresses of Algerian descent
|
463418
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D1%83%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%28%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%29
|
Глущенко Андрій Олександрович (футболіст)
|
Глущенко Андрій Олександрович (футболіст)
Глущенко Андрій Олександрович (18 березня 1974, Оріхів) — колишній український футболіст, воротар. Після завершення ігрової кар'єри — граючий тренер воротарів. Наразі працює в одеському «Чорноморці».
Клубна кар'єра
Перший тренер — Олег Дудка. Виступав за запорізькі «Металург» і «Торпедо», кіровоградську «Зірку», маріупольський «Іллічівець».
У квітні 2009 року завершив кар'єру футболіста, але у 2011 році повернувся граючим тренером воротарів одеського «Чорноморця». Влітку 2012 року остаточно завершив футбольну кар'єру.
За свою футбольну кар'єру воротар 13 разів відбивав пенальті в чемпіонатах України. Глущенко — єдиний воротар, який двічі відбив по два пенальті за матч.
В єврокубках (Кубок УЄФА 2006/07) за «Металург» (Запоріжжя) провів 4 матчі, в яких пропустив 2 м'ячі.
Статистика
Тренерська кар'єра
У квітні 2009 року став тренером воротарів у запорізькому «Металурзі». З березня 2011 року — тренер воротарів одеського «Чорноморця»
У липні 2011 року внесений у заявку «Чорноморця» під номером 37 і став граючим тренером, але не зіграв протягом сезону жодного матчу і з літа 2012 року знову став тренером воротарів.
Досягнення
Фіналіст Кубка України 2005/06.
Примітки
Посилання
Профайл гравця на офіційному сайті ФФУ
Інформація про гравця на сайті УФПЛ
Carpe diem. Андрей Глущенко — гроза пенальтистов и творец истории
Уродженці Оріхова
Українські футболісти
Випускники Запорізького національного університету
Футбольні воротарі
Футболісти «Торпедо» (Запоріжжя)
Футболісти «Зірки» (Кропивницький)
Футболісти «Металурга» (Запоріжжя)
Футболісти «Маріуполя»
Українські футбольні тренери-легіонери
|
3255397
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%BD%20%28%D0%9C%D1%96%D0%B6%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%29
|
Веніамін (Міжінський)
|
Веніамін (Міжінський)
Архієпископ Веніамін (справжнє ім'я Мирослав Никифорович Мижінський , 16 березня 1966 року, с. Кулівці, Заставнівського району, Чернівецької області, УРСР) — архієрей РПЦвУ, архієпископ Хотинський, вікарій Чернівецької єпархії, настоятель Кулівецького Успенського чоловічого монастиря, доктор богослов'я
Тезоіменитство — 26 жовтня (13 жовтня за старим стилем в день пам'яті Веніямина Печерського).
З 1974 по 1984 рік здобував середню освіту, після чого, з 1984 по 1986 рік служив у армії СРСР.
Після демобілізації працював в Чернівецькому УТОСі та одночасно виконував послух іподиякона єпископа Чернівецького і Буковинського Антонія (Москаленка).
3 листопада 1988 року у Свято-Миколаївському кафедральному соборі м. Чернівці пострижений у чернецтво з іменем Веніамін (в честь прп. Веніямина Печерського, затворника).
19 грудня 1988 року висвячений в сан ієродиякона, а 25 грудня того ж року — в сан ієромонаха.
З грудня 1988 року по січень 1989 року служив на парафіях Путильського благочиння (в с. Шепіт та в с. Селятин).
1 лютого 1989 року призначений настоятелем Свято-Успенського храму села Кулівці Заставнівського благочиння.
З 1991 по 1995 роки навчався у Київській духовній семінарії (заочно).
15 квітня 1997 року рішенням синоду РПЦвУ парафія Свято-Успенського храму села Кулівці Заставнівського благочиння була перетворена на монастир. Ієромонах Веніамін (Міжінський) був призначений намісником Свято-Успенського чоловічого монастиря (с. Кулівці).
11 липня 1992 року був возведений в сан ігумена. 30 квітня 1997 року возведений у сан архімандрита.
В 2004 році вступив до Чернівецького православного богословського інституту. У 2010 році одержав вищу освіту з кваліфікацією «Магістр православного богослов'я». У 2013 році закінчив аспірантуру при інституті та отримав науковий ступінь «доктор богослов'я», захистивши дисертаційну роботу на тему: «Духовне ділання як шлях вдосконалення людини».
Архієрейство
Рішенням синоду РПЦвУ від 18 жовтня 2016 року був призначений єпископом Хотинським, вікарієм Чернівецько-Буковинської єпархії.
13 листопада 2016 року у Трапезному храмі преподобних Антонія і Феодосія Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври був висвячений у сан єпископа. Богослужіння очолив митрополит Київський і всієї України Онуфрій (Березовський). Йому співслужили митрополити Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич), Херсонській і Таврійський Іоанн (Сіопко), Могилів-Подільський і Шаргородський Агапіт (Бевцик), Чернівецький і Буковинський Мелетій (Єгоренко), архієпископи Бучанський Пантелеймон (Бащук), Уманський і Звенигородський Пантелеймон (Луговий), Яготинський Серафим (Дем'янів), єпископи Боярський Феодосій (Снігірьов), Банченський Лонгін (Жар), Ірпінський Климент (Вечеря), Бородянський Варсонофій (Столяр), Фастівський Даміан (Давидов), Васильківський Миколай (Почтовий), Шепетівський і Славутський Євсевій (Дудка), духовенство Києво-Печерської лаври та гості у священному сані.
17 серпня 2022 року на головній площі Успенської Києво-Печерської Лаври возведений в сан архієпископа.
Примітки
Джерела
Біографія на офіційному сайті УПЦ (МП)
Біографія на офіційному сайті РПЦ
Вениамин (Межинский) —- сторінка відкритої православної енциклопедії «Древо»
Уродженці Заставнівського району
Випускники Київської духовної семінарії
Українські православні єпископи
Єпископи Української православної церкви Московського патріархату
Релігійні діячі XXI століття
|
1895827
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9%20%D0%92%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE
|
Музей Війська Польського
|
Музей Війська Польського присвячений історії збройних сил Польщі від виникнення давньопольської держави до Другої світової війни. Знаходиться на Єрусалимських алеях, 3, поруч із Національним музеєм Польщі. Є другим за величиною музеєм Польщі після Національного. Зареєстрований у Державному реєстрі музеїв.
Історія
Заснований Юзефом Пілсудським в 1920 р. Містить багату колекцію стародавньої зброї (у тому числі археологічних знахідок), а також прапорів польських легіонів і повстань епохи поділів Польщі. Серед експонатів музею — позолочений шолом воїна часів Болеслава I, мечі, сідла і обладунки кількох королів і полководців, готичний релікварій — трофей Ягайло після Грюнвальдської битви, справжнє сідло Наполеона I часів єгипетського походу і його капелюх, особисті речі Тадеуша Костюшко, військова техніка XX століття.
У дворі музею — виставка військової техніки. Є філії — Музей польських військових технологій і Катинський музей в Черняковському форті (відкриті в 1993 році).
Планується відкриття нового майданчика в стилі сучасного інтерактивного музею (слідом за успіхом музею Варшавського повстання) на території Варшавської цитаделі.
Першим директором музею був польський військовий історик, музейний фахівець Броніслав Гембажевський (1872—1941).
Галерея
Література
Małgorzata Omilanowska, Jerzy S Majewski. — Warszawa Przewodnik // Wiedza i Życie, Warszawa 2000. — ISBN 8371848617
Wielka Encyklopedia PWN. — Warszawa, 2003. — T. 18. — S. 236. — ISBN 8301133570 t. 1-30, ISBN 8301134437 t. 5
Посилання
Statut Muzeum Wojska Polskiego w Warszawie, nadany zarządzeniem Ministra Obrony Narodowej Nr 4/MON z dnia 26 stycznia 2007
Музеї Варшави
Військово-історичні музеї Польщі
Війська Польського
Засновані в Польщі 1920
Юзеф Пілсудський
Національні музеї Польщі
|
2964555
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BA%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%BD%D1%8F%20%28%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Шклярня (Люблінський повіт)
|
Шклярня (Люблінський повіт)
Шклярня — село в Польщі, у гміні Закшев Люблінського повіту Люблінського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Замойського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Люблінського повіту
|
4444435
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D1%80%D0%BC%D1%83%D1%85%D0%B0%D0%BC%D0%BC%D0%B5%D0%B4-%D1%85%D0%B0%D0%BD%20I
|
Пірмухаммед-хан I
|
Пірмухаммед-хан I (*1511 — 1567) — 9-й хан Держави Шейбанідів у 1556—1561 роках.
Життєпис
Праонук Абулхайр-хана, володаря Держави кочових узбеків, онук Хаджа-Мухаммеда. Другий син Джанібек-султана, хакіма (правителя) Міанкаля. Народився 1511 року. 1526 року разом з батьком і братами брав участь у захопленні Балху, куди у 1529 році після смерті батька Пірмухаммед перебрався. Разом з братом Кістин Кара-султаном, правителем Балху, брав участьу війнах проти Сулейман-шаха (сина Мірзи-хана з династії Тимуридів), правителя Бадахшану. Також був учасником походу на Бухару.
1544 після поразки небожа Кіліч Кара-султана у війні з Сулейман-шахом очолив Балхських Шейбанідів. 1546 року повернув під владу Балх. Сприяв тому, що Балхське ханство здобуло повну незалежність. Проводив активну загарбницьку політику, значно розширивши володіння. Було захоплено Абіверд, Мерв з областю, Термеза, на чолі яких було поставлено синів і онуків Пірмухаммед-хана. Значно зміцнилися і південні кордони Гурзівану (на кордоні з Бадахшанським ханством) та Гарчистану (гірська область біля Герату).
Водночас уклав союз з Камраном Мірзою, правителем Кадулу і Кандагару. 1547 року надав прихисток тому, коли його брат Хумаюн захопив Кабул. Потім допоміг Камрану захопити Бадахшан. У 1550 року Хумаюн спробував захопити Балх, але не досяг успіху. Невдовзі за цим родич Пірмухаммеда — Абулазіз-хан, правитель Бухари, рушив на Балх, але ще на початку шляху раптово помер. Такою обставиною скористався Пірмухаммед, що у серпні 1550 року захопив Бухару.
Втім більшість знаті та мусульманського духовенства не підтримали Пірмухаммед-хана. Тоді він намагався домогтися визнання правителем бухари свого небожа — Узбек-султана (сина Рустем-султана). Ця спроба також була невдалою. Влітку 1551 року залишив Бухару. Тут було оголошено правителем Мухаммед Яр-султана (сина ха Мухаммеда Шейбані).
1552 року спільно з небожем Абдуллою-султаном (сином Іскандер-хана) виступив проти верховного правителя держави Навруз Ахмед-хана, який рушив на Кеш, панував Султан Саїд-султан (син Абу Саїд-хана), чим змусили супротивника відступити до Самарканду. Згодом Пірмухаммед домігся визнання Султан Саїд-султан співправителем Самарканду.
1553 року проти Пірмухаммеда та його союзників виступили Навруз Ахмед-хан, який знову захопив Самарканд, і Бурхан-султан (онук Убайдулли-хана), що на той час став співправителем Бухари. У битві біля Касану Пірмухаммед і Абдулла-султан завдали поразки Бурхан-султану, внаслідок чого Навруз Ахмед-хан відступив від Кешу.
1554 року відбулася запекла битва біля Карші між Навруз Ахмед-ханом та Абдулла-султан (якого активно підтримував Пірмухаммед), що об'єднав усіх нащадків Джанібек-султана. Проте Пірмухаммед зазнав ніщивної поразки, відступивши до Балху. Сюди невдовзі перебралися його небожі. 1555 року власне пірмухаммед виступив проти верховного хана, але біля Фаррахіна (в міанкалі) зазнав поразки. Проте того ж року надав війська Абдуллі-султану, що спільно з Бурхан-султаном виступив проти Навруз Ахмед-хана.
1556 року зумів знову захопити Бухару. Невдовзі за цим отримав звістку про смерть Навруз Ахмед-хана. Невдовзі за цим оголосив себе верховним ханом. 13 червня 1557 року це було закріплено офіційно.
Невдовзі стикнувся з новими нападами Сулейман-шаха, який на той час відвоював Бадахшан. Тому призначив Абдуллу-султана намісником Бухари. Влітку 1560 року об'єднані війська Шейбанідів в місцині Чашма-ї казиран (неподалік Сарі-пуля) в запеклій битві завдали нищівної поразки Сулайман-шаху, який ледве врятувався. Втім було захоплено сина останнього — Іскандер-мірзу, якого було страчено у Балху. Після цього Пірмухаммед-хану I вдалося захопити Кундуз, а потім Бадахшан. Сулейман-шах втік до Імперії Великих Моголів.
1561 року домовився з Абдуллою-султаном обміняти Балх на Бухару, намагаючись встановити повний контроль над Мавераннахром. Проти цього виступив Дін-Мухаммед-султан (син Пірмухаммед-хана I), правитель Шебергана, що вчинив заколот проти батька. В результаті Абдулла-султан повернувся до Бухари, а Пірмухаммед-хан швидко приборкав заколот сина.
Втім в Бухарі Абдулла-султан оголосив верховним ханом свого батька — Іскандер-хана. В результаті в державі знову постало двовладдя. Пірмухаммед-хан I намагався заручитися підтримкою Персії, з якою встанови дружні відносини. Втім не наважився виступити проти Абдулли-султана.
Помер Пірмухаммед-хан I 1567 року. У Балхському ханстві йому спадкував син Дін-Мухаммед.
Джерела
Howorth, Henry Hoyle. History of the Mongols, from the 9th to the 19th Century. Part II division II. The so-called tartars of Russia and Central Asia. Londres: Longmans, Green and Co, 1880.
Ахмедов Б. А. История Балха (XVI—первая половина XVIII в.) / д.и.н. Ганковский Ю. В. — Т. : Фан, 1982. — 295 с.
Держава Шейбанідів
|
3362233
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%B2%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B0
|
Некрополь Барвінкова гора
|
Некрополь Барвінкова гора — є частиною Більського археологічного комплексу скіфського часу. Цей ґрунтовий могильник знаходиться на східній околиці с. Більськ, в урочищі Барвінкова гора. Він розташований на краю плато правого берега р. Ворскла. Із заходу та півночі його обмежено ровом і валом Східного та Великого укріплень Більського городища, зі сходу — схилами правого, високого берега р. Ворскла, з півдня — лісовим масивом та яром.
У 2018—2019 роках Більською археологічною експедицією Інституту археології НАН України проводилися широкомасштабні розкопки на цій пам'ятці. Досліджена площа склала близько 500 м₂. Зафіксовано 25 ґрунтових поховань скіфського часу, які було перекрито пізнішими об'єктами господарського призначення. У верхніх шарах виявлено уламки кісток тварин, фрагменти ліпної кераміки, амфор та глиняної обмазки. Знахідки мали замиті краї, що вказує на їх появу в результаті змиву культурного шару з поселення, яке розташовується північніше. Могильник також досліджувався експедицією Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна у 2017—2018 роках.
Попередньо, функціонування некрополя можна датувати в межах V—IV ст. до н. е. Це перший ґрунтовий могильник цього часу у Дніпровському лісостеповому Лівобережжі. Можливо його поява пов'язана з контактами мешканців Східного укріплення Більського городища зі степовим населенням у межах Північнопричорноморської Скіфії, де подібні могильники є добре відомими.
Поховання
Досліджено 25 поховань трьох типів:
здійснені в неглибоких ямах (Збереженість кісток погана),
підбійні (Досі на території Дніпровського Лівобережжя було виявлено лише одне підкурганне поховання Більського некрополя, здійснене в камері з підбоєм. Висунуто припущення щодо проникнення незначної кількості скіфів на північ у IV ст. до н. е.),
катакомбне (Поховання виявилось досить показовим. Цей обряд не був притаманним для місцевого населення того часу, проте фіксується на скіфських некрополях. Кістяк зорієнтовано головою до виходу, на Захід. Праворуч від нього знаходилися залишки супровідної їжі та уламок ножа із кістяним руків'ям (біля тазу). Можлива інтерпритація — навмисне псування інвентарю).
Серед інвентарю виявлено намистини з непрозорого скла (деякі були орнаментовані), мушлі каурі, бронзові скроневі кільця, сережки, глиняні пряслиця, залізні голки та браслети. Всі могили належали жінкам і дітям, за винятком одного чоловічого поховання.
Господарські комплекси
Досліджено понад 20 господарських об'єктів, серед яких округлі в плані ями (іноді з підбоєм) та дві глибокі господарські споруди складного розпланування. На пам'ятці фіксується щонайменше два хронологічні горизонти. Про це свідчить те, що деякі поховання були перекриті господарськими об'єктами пізніших часів. Інформативним виявився комплекс, який складався з поховання та господарської ями. Підквадратна в плані поховальна камера, де в північній частині фіксувалася ніша — підбій, була перетнута ямою з підбоєм. Поховання зруйноване під час господарської діяльності, камера виявилась пустою, проте, на сходинці, неподалік від місця перетину, знаходились розрізнені людські кістки.
Примітки
Археологія України за добою
Котелевський район
|
4024030
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%20%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%BF%D1%83%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%BE
|
Віктор Кампусано
|
Віктор Кампусано Бонілья (народився 31 травня 1997 року в Барселоні, Іспанія) — іспанський футболіст, нападник клубу «Спортінг» (Хіхон).
Клубна кар'єра
Кампусано — вихованець клубів «Кубельєс», «Гава» і «Еспаньйол». 2016 року він підписав контракт на три роки з «Реал Мадрид Кастілья». Після закінчення угоди Віктор повернувся до «Еспаньйола» і для набуття ігрової практики почав виступати за дублерський склад. 15 серпня 2019 року в кваліфікаційному матчі Ліги Європи проти швейцарського «Люцерна» Кампусано дебютував за основний склад. У цьому ж поєдинку Віктор зробив «дубль», забивши свої перші голи за «Еспаньйол». 18 серпня в матчі проти «Севільї» він дебютував у Ла-Лізі. 3 жовтня у поєдинку Ліги Європи проти московського ЦСКА Віктор відзначився забитим м'ячем.
Статистика виступів
За клуб
Востаннє оновлено 4 лютого 2020 року.
Примітки
Посилання
Уродженці Барселони
Іспанські футболісти
Футболісти «Реал Мадрид Кастілья»
Футболісти «Еспаньйола Б»
Футболісти «Еспаньйола»
Футболісти «Спортінга» (Хіхон)
|
1736977
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Розкопанецька сільська рада
|
Розкопанецька сільська рада
Склад ради
Рада складається з 14 депутатів та голови.
Керівний склад ради
Примітка: таблиця складена за даними джерела
Примітки
Джерела
Картка ради на сайті Верховної Ради України
Адміністративний устрій Богуславського району
|
4709807
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B3%D0%BE%D1%81%D1%8F%20%D0%91%D0%B5%D0%BB%D0%B0
|
Малгося Бела
|
Малгося Бела — польська модель, акторка та редакторка польського видання журналу «Vogue». Акторський дебют здійснила у 2004 році в польському фільмі «Ono» Малгожати Шумовської.
Примітки
Польські кіноакторки
Польські моделі
|
2859776
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%96%20%28%D0%91%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Тилиці (Бродницький повіт)
|
Тилиці (Бродницький повіт)
Тилиці — село в Польщі, у гміні Боброво Бродницького повіту Куявсько-Поморського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Торунського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Бродницького повіту
|
3485735
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D1%85%D1%82%D0%B8%20%D0%9B%D0%B8%D1%81%D0%B8%D1%87%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Шахти Лисичанська
|
Шахти Лисичанська, що працюють станом на 01.01.2020 ПАТ Лисичанськвугілля
Шахта імені Д. Ф. Мельникова
Шахта імені Г. Г. Капустіна
Шахта «Новодружеська»
Шахта «Привільнянська»
Шахти, що вже не працюють
Шахта «Чорноморка» 1926-
Перша шахта Донбасу (1795)
Оголеність кам'яновугільних порід і велика кількість виходів вугільних пластів на поверхню зробили відомими Лисичанські родовища досить давно, і щодо виникнення гірського промислу, Лисичанськ є колискою Донецької кам'яновугільної промисловості.
Лисича балка, що розкриває всю серію вугільних пластів головної Лисичанської свити, вперше піддалася дослідженню в 1791 році розвідувальною експедицією військово-морського відомства Російської імперії, під керівництвом інженер-капітана Чорноморського флоту Н.Ф. Аврамова, який організував тут і першу розробку кам'яного вугілля для потреб Чорноморського флоту. Первісна поверхнева розробка вугілля проводилася на виходах вугільних пластів в відслоненнях по схилах балки і складалася з неглибоких вугільних ям і похилих штолень. Розробки кам'яного вугілля Аврамовим тривали аж до 1795 року, до включення родовища в Гірське відомство. В 1795 році, з побудуванням першого на півдні Росії Луганського ливарного заводу, в Лисиче балці закладається кам'яновугільний рудник, для постачання заводу кам'яним вугіллям. У квітні 1796 року Лисичанський казенний рудник видав перший вугілля.
З надходженням Лисичанського родовища в Гірське відомство, розробка вугільних пластів стала проводитися за допомогою шахт (вертикальних колодязів). Ось як в 1829 р їх описав гірський інженер Євграф Петрович Ковалевський, який почав свою діяльність на Луганському ливарному заводі,
В 1950-ті роки, на місці першої шахти рудника, на південному схилі балки, "Першій шахті Донбасу" («В этом овраге в 1795 г. был заложен первый рудник, положивший начало каменноугольной промышленности в Донбассе»).
За минулі роки пам'ятник кілька разів міняв свій зовнішній вигляд та місце розташування.
Шахта 1 травня
Роки існування: 1931-1941
Нахилені стовбури під кутом 40°, довжиною 260м. Максимальна глибина 200м.
Пласт: і3.
Вугілля транспортувалось канатною дорогою до шахти Артема на відстань 1 версти.
Згадки у ЗМІ
Посилання
на мапі Google Maps
Шахта Аптекмана
АПТЕКМАН Абрам Гершкович
В 1901-1904 рр. арендував у "Об-ва Южно-Русской каменноуг. промышленности" Рубежанско-Донецку копь у ст. Лисичанськ Бахмутського уезда Єкатеринослав. губ.
Згадки у ЗМІ
Шахта Артема
Роки існування: 1926-1941. координати
Утворена з шахти Корунд (19хх-1925) Николо-Михайловскаго товариства.
У 30-ті роки, під час кампанії по виявленню контреволюційних організацій, ОГПУ не оминуло і шахту Артема.
Про це свідчить "Доповідна записка ОГПУ про становище в кам'яновугільної промисловості від 1 липня 1933 р." Й. Сталіну.
Так, у грудні 1934 були заарештовані за підривну роботу 29 осіб з білогвардійського елемента, в т.ч. 7 інженерів.
За приписки був притягнутий до відповідальності зав. ділянкою Обрезанов.
Добуте Вугілля канатною дорогою через шахту Артема доставлялось за 4.5 версти на залізничну станцію Володино, що поблизу с.Стара Краснянка.
Посилання
Терикон на Google Maps
на мапі Wikimapia
Братський рудник
Вера
Одна з трьох шахт Олександро-Дмитровського рудника
Шахта Войкова (Осьмушина)
Роки існування: 1928-1975
Глибина основного стовбура 100м. Максимальна глибина 420м.
Пласти: K8,K7, L2,L4,L5,L6
В 1924 р. перейменована на честь радянського політичного діяча П.Л.Войкова.
Шахта почала працювати в 1928 році як шахта Нова ("Осьмушенная", від назви яру, що поруч). Під час війни зруйнована, відновлена в 1948.
Відпрацьовувала пласти k8, k7, l2, l4, l5, l6. Шахтне поле розкрите вертикальними стволами, глибина головного стовбура 100 м.
Максимальна глибина розробки 420 м.
Вугілля транспортувалось канатними дорогами до станції Переїздна -2 км., та до бремсберга шахти ОГПУ (Евгеніевская) -1,5 км.
Закрита в 1976 році. В даний час на місці шахти знаходиться автобаза «Лисичанськвугілля».
Розповідають, що найперший свол знаходився значно західніше.
Достеменно відомо що з 1955 р. по 1994 р. на шахті загинуло 19 гірників.
Посилання
Терикон на мапі Google Maps
на мапі Wikimapia
Шахта Ворошилова
Роки існування: 1936 - 1962
Глибина основного ствола 60м. Максимальна глибина 120м.
Пласти K8, L1
Вугілля транспортувалось повітряно-канатною дорогою у Ісаєву балку до залізниці.
Достеменно відомо що з 1952 р. по 1957 р. на шахті загинуло 8 гірників.
Георгиєвська
Шахта Дагмара
В 1866 році новозбудованій шахті координати вперше було дано жіноче ім'я «Дагмара», хоча до цього часу вони носили порядкові числа або імена святих.
Дагмар - вона ж Марія Федорівна Романова, уроджена Принцеса Луїза-Софія-Дагмар-Датська, мати імператора Миколи II Олександровича, (1846-1928).
Директор Гірського Департаменту Росії Володимир Карлович Рашет і Ілиодор Федорович Фелькнер - начальник Луганського гірничого округу, оснащують шахту найсучаснійшим обладнанням в Росії. Для «Дагмари» виготовляють парову, що подає повітря, водовідливну і углепод'емную машини. Для подачі води будують водопровід, що подає воду з Дінця на висоту 85 метрів, встановлюють в насосних станціях три 12-сільних парових насоса, тут впроваджували багато передового в прогресивного.
В 1870 на глибині 55 сажнів шахту затоплює і довгих два роки доводиться відкачувати воду, тільки в 1873 шахта запрацювала на повну силу.
Кращі інженери Луганського гірничого округу будували шахту, механік Іван Тіме створив підйомну машину. Архітектура надшахтних споруд вийшла такою вдалою, що цим скористалися поштові відомства - листівка з видом шахти «Дагмара» розійшлася тисячами по всій Російській імперії.
Після закриття Лисичанського чавуноплавильного заводу в 1880, держава здала шахту в оренду. В 1890 році була знову затоплена, і в зв'язку з несплатою Івановим в термін оренди, була забрана у казну. І тільки після того, як в 1892 році акціонерне товариство «Любимов, Сольве і Ко» взяло в оренду шахту на 30 років, шахта справно працювала. В 1909 при шахті вже існували театр та сінематограф в одному приміщенні.
Вугілля на содовий завод транспортувалось канатною дорогою, на відстань 4 версти.
В 1924 р. перейменована на честь Клари Цеткін, в 1929 закрита.
Згадки у ЗМІ
Донецька
Дружеський рудник
Шахта Дуліна
Ільїнський рудник братів Коппа
Шахта Єкатеринінська
Шахта Західна
Працювала з 1930 р. по 1944 р.
Шахта «Капітальна»
Шахта «Капітальна» була закладена в 1838 році, закрита в 1871 році.
На шахті «Капітальна» ще в 1844 вперше в Донбасі, тепер можна казати і в Україні, була встановлена 12-сильна парова машина, що приводила у дію підйомний насос для відкачування води з глибини 47,5 саж. На ній же був влаштований бремсберг для відкатки вугілля всередині рудника. Для утримання кліті при вільному падінні був сконструйований механізм, названий "парашутом". Генал-майор Н. Іванов писав: «Засноване у Лисичанську чавуноплавильне та залізне виробництво зажадає, за розрахунком щорічна до 4 м. пудів кам'яного вугілля; лисичанський ж рудник, навіть з поліпшенням засобів існуючих при ньому виробок, може дати щорічно не більше півтора мільйонів пудів вугілля, кількості, достатній, при такому споживанні вистачить не більше як на 10 років.
З цього до проєктної «Дагмари» повинні приєднані були дві вже існуючі шахти: «Капітальну» глибиною в 47 сажнів і № 9 (Михайлівську) глибиною в 37 саж. опущену до 3-го вугільного пласта, і поліпшити при тому кошти цих виробок, то лисичанський рудник матиме а своєму розпорядженні до 40 мільйонів пудів вугілля, яким може постачатися влаштовуваний при ньому завод протягом 10 років ».«Про родовищах залізних руд в Катеринославській губернії поблизу Лисичанська і дослідженні складу цих руд» Генерал-майор Н. Іванов. 5 червня 1868 року. (Гірський журнал. 1868. № 8 серпень).
Цікаві спогади про шахту залишив і знаменитий геолог Гельмерсен побувавши в 1865 році на Лисичанському руднику в шахті «Капітальної». («Донецький кам'яновугільний кряж і його майбутність в промисловому відношенні» генерал-лейтенант Гельмерсен (Санктпетербург. Гірський журнал. №1. 1 січеня 1865).)
Єдине, що у шахти залишилося від попередників - чотирьохкінні ворота.
Відомо, що на глибину майже 47,5 сажні вели сходи, а це висота 3 дев'ятиповерхових будинків. Виявляється, що вони потрібні були для огляду трубопроводу, по якому вода з глибини шахти піднімалася на поверхню.
По мапам 19 століття і мапі Боброва встановлено місце знаходження шахти - на перетині двох вулиць, що примикають до вул. Малиновського. На місці стовбура мирно стоїть житловий будинок післявоєнної побудови, правда трохи потріскуючи. А терикон вже густо вкритий деревам, і його важко знайти серед природних пагорбів.
Шахта "Корунд"
Роки існування: 1899-1925
Рудник «Николо-Михайловского общества» Знаходилась у м.Привілля, в 1931 на її місці відкрита шахта "1 травня".
Згадки у ЗМІ
«ИСТОРИЯ ГОРОДА ЛИСИЧАНСКА» (часть 66)
Шахти Кремінної
В 1893–1895 у Кременній зведено першу велику шахту, яка належала О. Алчевському (у 1899 увійшла до складу Алексєєвського гірничо-промислового товариства).
Шахта Кремінна Східна
Роки існування: 1932-1962
Глибина основного стовбура -50 м. Максимальна глибина -400 м. Пласт: K8
В 1930 році на східній околиці Кремінній, в 2-х кілометрах від залізничної станції було закладено, а в 1932 році відкрита шахта «Кремінна-Східна».
«Кремінна-Східна» відпрацьовувала пласт k8 потужністю 1,4-1,6 метра, а також пласти l1 і mз. Було пройдено два ствола, закріплених дерев'яним кріпленням. Основний стовбур служив для видачі вугілля і породи в вагонетках, допоміжний - для спуску людей і подачі матеріалів в шахту. Свіже повітря подавалася по головному стовбуру, а виходило по допоміжному. В 1938 році шахта освоїла проєктну потужність 800 тонн вугілля на добу. За освоєння проєктної потужності, досягнення високих показників у праці, за високі показники циклічності шахта «Кремінна-Східна», одна з небагатьох в галузі, була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Шахта відрізнялася складними гірничо-геологічними умовами: небезпечна за метаном та вугільним пилом, вугілля схильні до самозаймання. Саме тому неодноразово виникали пожежі. Складним був і внутрішньошахтний транспорт.
Нескінченне відкочування вагонів з похилів ускладнювало роботу шахти, виникало багато аварій з важкими наслідками для життя людей.
«Кремінна-Східна» як самостійна одиниця працювала до 1961 року. Після чого увійшла до складу шахти «Кремінна № 1». В Наприкінці 1962 року шахта «Кремінна-Східна» була закрита. Основна частина робітників і ІТП була переведена на шахту «Кремінна № 1», багато хто перейшов працювати на шахту «Привольнянська-Північна», частина гірників була переведена на шахту «Кремінна-Західна».
Достеменно відомо що з 1950 р. по 1963 р. на шахті загинуло 19 гірників.
Згадки у ЗМІ
Посилання
на мапі Google Maps
Шахта Кремінна Західна
Роки існування: 1939 - 1969
Довжина нахиленого 35° основного стовбура 900м. Максимальна глибина 720м.
Пласти: K8, L1
Шахта «Кремінна-Західна» введена в експлуатацію в 1939 році. Затоплена під час Великої Вітчизняної війни, знову вступила в дію в 1944 році.
Видобуток вугілля в усіх очисних вибоях велася комбайнами «Донбас-11», на пологому падінні доставка вугілля здійснювалася конвеєрами, а в лавах похилого падіння - по глухих риштаках. Кріпленням лав служили гідравлічні і дерев'яні стійки. В 1967 році лави була обладнані узкозахватним комбайном 2К-52, конвеєром СП-бЗ, для кріплення застосовувалися гідростійки.
До об'єднання «Кремінна № 1» шахтою керував Пантелей Степанович Полторацький, досвідчений вимогливий директор. Начальником дільниці № 1 був Володимир Дмитрович Шматовський. Комплексну бригаду ГРОЗ очолював Олександр Михайлович Тихомиров, дільниця № 2 - Віктор Степанович Копилець, бригаду ГРОЗ - Петро Опанасович Бугай. Дільницю № 3 очолював Микола Леонтійович Чайка, а бригадиром ГРОЗ був Микола Іванович Балабанов. Підготовчі роботи велися чотирма прохідницькими бригадами. Ними керували Іван Іванович Лукаш, Олександр Іванович Нікулін, Іван Єфремович Загоруйко та Микола Андрійович Кочетов. Проходка велася буропідривних способом, погрузка гірської маси - машиною УППМ-5 або 2ПБ-2. В 1969 р. увійшла до складу шахти «Кремінна № 1». Станом на 2015 р. шахта давно не працює.
Достеменно відомо що з 1951 р. по 1972 р. на шахті загинуло 26 гірників.
Згадки у ЗМІ
Посилання
на мапі Google Maps
Шахта Кремінна №1
Роки існування: 1954 - ????
У грудні 1948 року була закладена, а 31 грудня 1954 року ввійшла до ладу шахта «Кремінна» № 1 тресту «Лисичанськвугілля» з проєктною потужністю 1 тис. тонн вугілля на добу. В 1958 році вона досягла проєктної потужності.
В 1969 році «Кремінна-Західна» і «Кремінна № 1» були об'єднані в одну шахту - «Кремінна». На шахті «Кремінна» в роботі було задіяно 6 лав: 2 лави по пласту k8 і 4 - по пласту l1. Добовий план з видобутку вугілля було встановлено в обсязі 2500 тонн.
Достеменно відомо що з 1952 р. по 1996 р. на шахті загинув 91 гірник.
Станом на 2015 р. шахта закрита.
Посилання
на Google Maps
Місто Кремінна
У центрі міста Кремінна є пам'ятник загиблим гірникам у вигляді фігура шахтаря із написом «Погибшим в шахтах от живущих, 1995».
Металивий знак на краю міста, що колись вказував на північний кордон вугільного Донбасу, вже не існує.
На этом месте проходит северная граница Донбасса. Добыча угля начата в 1795 г. в г. Лисичанске.
Після закриття шахт існує проблема підтоплення території шахтними водами.
Шахта Крупської Н.К.
Роки існування: 1912-1960
Глибина основного стовбура 90м. Максимальна глибина 300 м. Пласти: K8,L1,L3,L4,L5,L6
Достеменно відомо що з 1950 р. по 19623 р. на шахті загинуло 8 гірників.
До 1924 - рудник "Анненський".
В 1940 працював Капуста Филип Сидорович помічником завідувача шахтою, а з 1942 завідувачем шахти, згодом директор шахти Шахта «Новодружеська», Герой Соціалістичної Праці.
Посилання
Терикон на мапі Google Maps
Згадки у ЗМІ
Шахта Левитана
Шахта Левитина
Шахта Лисичанська
Достеменно відомо що в 1959 р. на шахті загинуло 5 гірників.
Шахта Логунова
Шахта Матроська
Роки існування: 1948-2011
Глибина основного ствола -60м. Максимальна глибина -120м.
... У вересні 1945 року на південній околиці міста Верхнього (з 1965 року - у складі міста Лисичанська) була закладена перша з трьох шахт з добовим видобутком 150 тонн вугілля і назвою «Матроська». Назва шахти, що будувалася в цій частині Лисичанського кам'яновугільного родовища, походить від назви куполоподібного залягання гірських порід і вугільних пластів - купола «Матроський». У свою чергу це геологічне порушення геологи давно так назвали на честь матросів чорноморського флоту, які добували неподалік кам'яне вугілля з кінця XVIII століття. Будівельниками, а потім і вуглевидобувниками шахти були робітники заводу «Донсода», випускники гірничопромислових шкіл Лисичанська і Верхнього, робочі шахти ім. Войкова, шахти «Оріон» і демобілізовані воїни. Хоч наприкінці 1947 року вугілля з вибоїв підготовчих виробок гужовим транспортом доставлялося на завод «Донсода» та робітниками для опалення, але офіційна здача в експлуатацію «Шахти« Матроська »№1» відбулася лише в травні 1948 года. Поруч з першої шахтою в 1952 році заклали другу, а потім третю шахти з добовим видобутком 150 тонн кожна. Шахта №2 введено в дію наприкінці 1954 року. Шахта №3 - на початку 1955 році.
Матеріали книги: «Шахта "Матроська"», автор - Юрій Костриця.
Достеменно відомо з 1947 р. по 1997 р. на шахт загинуло 38 гірників
У січні 2011 року було вирішено питання завершення процедури ліквідації шахти «Матроська».
Медведева
Шахта Мельникова № 1-2
Роки існування: 1908 - 1969
Глибина основного стовбура 200м. Максимальна глибина 700 м.
Пласти: K8, L1-L8.
Шахта братів Шмаєвих в 1926 перейменована на шахту ім. Д.Ф.Мельникова № 1-2 на честь українського геолога. 1 та 2 - це номери стволів.
Шахта була здана в експлуатацію в 1908 році.
Пізніше Вугілля до залізниці транспортувалось канатною дорогою на відстань 2 версти.
В 1940 році середньодобовий видобуток вугілля становила 802 тонни.
Після війни почалися роботи по відновленню шахти з використання праці військовополонених (Лисичанський табір №125, 1944-1949 р.р.).
В 1969 році шахта № 1-2 ім. Мельникова" була закрита, а її працівники увійшли до складу шахти Мельникова № 7, яка стала сучасною шахтою ім. Мельникова. Входить до ВАТ «Лисичанськвугілля».
Достеменно відомо що з 1950 р. по 1968 р. на шахті загинуло 37 гірників.
Згадки у ЗМІ
Посилання
на мапі Google Maps
на мапі Wikimapia
Мельникова N3-6
Мещерякова
Неймана
Нешеля
Шахта ОГПУ (Евгеньевский рудник)
1916-1982
Глибина основного ствола 60м. Максимальна глибина 120м.
Пласти K8, L1
Шахта «Євгенівська» (Євгенівка) була закладена в 1914 році, в 1916 році введена в експлуатацію. Після революції перейменована в шахту імені ОГПУ.
Добуте вугілля за допомогою бремсберга транспортувалося до залізниці.
У роки війни була зруйнована, в 1943 році почалися роботи по відновленню шахти з використання праці війсковополонених (Лисичанський табір №125, 1944-1949 р.р.).
Стала до ладу в 1947 році. Входила в трест «Лисичанськвугілля».
В її відновленні брав участь Євген Аврамович Кір'яков. Він пройшов на цій шахті трудовий шлях від простого гірника до директора шахти. Коли був начальником дільниці, то його підрозділ видавало добовий видобуток 700 тонн вугілля на добу. В 1977 році він помер у своєму кабінеті.
В 1939 р. за видатні успіхи в справі підйому вугільної промисловості було нагороджено медалями: "ЗА ТРУДОВУЮ ДОБЛЕСТЬ" Гаркушу Івана Івановича - десятника шахти, "ЗА ТРУДОВОЕ ОТЛИЧИЕ" Руминську Василісу Оксентіївну - стволову шахти.
Пізніше шахта входила до складу шахти ім. Войкова. Закрита в 1982 році.
Достеменно відомо що з 1950 р. по 1966 р. на шахті загинуло 24 гірники.
Посилання
терикон на мапі Wikimapia
на мапі Google Maps
Шахта Оріон
Шахта Письменного
Шахта Подземгаз
Роки існування: 1932—1968
Максимальна глибина 300 м. Газифікувались пласти: L3, L5.
«Подземгаз» — одне з перших дослідно-промислових підприємств підземної газифікації кам'яного вугілля. Створено на базі рудника «Катеринінський».
Шахта складалась із сітки свердловин на відстані 25 м. По вертикальній свердловині закачували суміш кисню та пару, по нахиленій свердловині відсмоктували газ. Газ використовували для потреб Лисичанської ТЕЦ.
Думку щодо підземної газифікації вугілля висловлював ще 1888 року Дмитро Менделєєв. Першу схему газифікації 1921 року зробив професор Б. І. Бокій. В 1928 році почалися роботи над проєктом дослідної станції в Лисичанську.
Згадки
Посилання
Терикон на мапі Google Maps
на мапі Wikimapia
Шахта Прасковья
Роки існування: 1910-19хх. Входила до Лисичансько-Донецького рудника І.Н. Гладкаго.
Шахта РККА
Шахта Рухимовича (К. Скальковський)
Роки існування: 1897-1941.
Шахта Костянтин Скальковський була відкрита в 1897, а в 1924 р. була перейменована на часть радянського партійного та державного діяча Рухимовича М.Л.
В 1923 році на базі шахти виникло училище. Ось що про це писала донецька газета «Всеросійська кочегарня» в травні того ж року:
«13 квітня 1923 року молодь Скальковського рудника (колишня назва шахти) святкувала урочисте відкриття своєї довгоочікуваної школи. Зараз в школі навчаються 75 підлітків, які працюють на руднику. В якості викладачів залучені гірські техніки, штейгери і гірські інженери. Теоретичні заняття проходять в приміщенні Лисичанського гірничого технікуму, що знаходиться на відстані півверсти від рудника.
Вугілля транспортувалось канатною дорогою до залізничної станції Лисичанськ на відстань 1 версти.
Про чисельність працівників та обсяги добутого вугілля в 1925 році пише газета «КОЧЕГАРКА» у статті "Работа рудника им. т. Рухимовича в третьем квартале 1924—25 г.":*
В 1927 році шахта увійшла до новоутвореного шахтоуправління: №13 (шахти ім. Рухимович, ім. Войкова, «Євгенівка» і «Чорноморка»).
Незабаром обидва №13 та №14 (ім. Мельникова, ім. Титова, «Корунд») шахтоуправління склали «Лисичанське об'єднане рудоуправління».
У 30-ті роки, під час кампанії по виявленню контрреволюційних організацій, ОГПУ не оминуло і шахту Рухимовича.
Про це свідчить "Доповідна записка ОГПУ про становище в кам'яновугільної промисловості від 1 липня 1933 р." Й. Сталіну.
Так, у грудні 1934 були заарештовані за підривну роботу 29 осіб з білогвардійського елемента, в т.ч. 7 інженерів.
За приписки були притягнуті до відповідальності: інженер Поборчій і зав. ділянкою Риндін.
Під час впровадження Стахановського руху двох слюсарів шахти було заарештовано у жовтні 1935 р.
Шахта закрита в 1941 р.
https://goo.gl/maps/CjByKC9MBLnUSQTK7
Шахта Серговська
Шахта Сєвєро-Донецька
Роки існування: 1923-192х
Шахта Сумського тов-а
Роки існування: 19хх-19хх
Шахта Титова (Ванда)
Роки існування: 1912 - 1960
Шахта імені А. С. Титова (до 1924 р. - "Ванда", одна з трьох шахт Олександро-Дмитровського рудника).
На межі XIX і XX століть в Лисичанському гірському районі приватні особи і промислові компанії відкривають нові великі шахти. В 1898 році дружина генерал-майора Насвітевіча - М. П. Насветевіч надала дворянину Олександру Дмитровичу Іванову виключне право протягом тридцяти років вести розробки кам'яного вугілля на площі 153 десятини в її маєтку біля села РубіжноЇ. О. Д. Іванов створив акціонерне товариство «Александро-Дмитрівській копалень», яке було затверджено 14 листопада 1897 року. Цьому суспільству Іванов передав своє право на розробку кам'яного вугілля на вказаній ділянці. Правління акціонерного товариства знаходилося в місті Ревелі. Головою правління був А. А. Рубен, керуючим рудником - інженер Л. М. Беленко. Рудник відправляв видобуте вугілля через станцію Насвітевич.
Річна виробнича потужність рудника становила 10 млн пудів вугілля. На руднику діяло три вуглепідйомні машини загальною потужністю 215 кінських сил, шість парових котлів, три відцентрових насоса з електричними приводами і сім - з паровими, вентилятор з електроприводом, механічна сортування, електростанція з двома генераторами трифазного струму напругою 250 вольт, механічна майстерня з п'ятьма різними верстатами.
До шахти і селища з Сіверського Дінця був проведений водопровід, був свій цегляний завод, в 1912 році розпочато спорудження брикетної фабрики. Штат службовців рудника становив 10 чоловік, число робочих досягало 350 чоловік. Селище при руднику складалося з 9 будинків на 16 квартир для службовців, 15-ти казарм для робітників на 360 чоловік і 8 сімейних будинків на 42 квартири.
У селищі була своя лікарня, розрахована на одинадцять хворих, лікування яких здійснювали лікар і фельдшер.
Рудник складався з двох шахт, одна з них носила ім'я «Віра», друга - «Ванда». В 1911 році закладено третя шахта - «Центральна», розрахована на продуктивність 12 млн пудів на рік.
У цьому районі близько приватних копалень виникло ще кілька шахтарських селищ. Пізніше вони разом з селищем Рубіжне та селищем заводу «Пролетарій» утворили місто Пролетарськ, який увійшов в середині 60-х до складу Лисичанська.
Після революції Олександро-Дмитриєвському руднику присвоєно ім'я більшовика Олександра Семеновича Титова, полеглого в боротьбі з білогвардійцями.
Шахтне поле розкрите вертикальними стволами, глибина головного ствола - 200 м. Максимальна глибина розробки - 320 м. Відпрацьовують пласти: k7, k8, l1, l4, l5, l6.
Входила в трест «Лисичанськвугілля».
Вугілля транспортувалось канатною дорогою до склозаводу Ливенгофського товариства (пізніше - "Пролетарій") та бремсбергом то залізничної станції Насвітевич.
Ось що пише газета "Всесоюзная кочегарка" №65 (1364) 22.03.1925 р. :
Достеменно відомо що з 1945 р. по 1962 р. на шахті загинуло 10 гірників.
Шахта Томашевская-Північна
Роки існування: 19хх-19хх
Глибина основного стовбура м. Максимальна глибина м.
Пласти: K, L
Достеменно відомо з 1949 р. по 1964 р. на шахт загинуло 14 чоловік.
Згадки у ЗМІ
Посилання
Терикон на мапі Google Maps
Шахта Томашевська
Роки існування: 1921-1941
Глибина основного стовбура 80м. Максимальна глибина 200м.
Пласт: і3
Посилання
Терикон на мапі Google Maps
Шахта Томашевськая-Південна
м.Новодружеськ. Роки існування: 1960-1975
Глибина основного стовбура 300м. Максимальна глибина 400 м.
Пласт: Н8
Згадки
Посилання
Терикон на мапі Google Maps
на мапі Wikimapia
Шахта Трахтерева
Шахта Червоний Гірник
(Артель Красный Горняк) Залишилось лише селище Червоний Гірник.
Так в город Лисичанск включены: село Березово, поселки Зеленая роща, Дибровка, Красный горняк, Тракторовка, Стекольный завод.
Терикон на мапі Google Maps
Учбова штольня
Шахта Хаустова
Шахта Центральна
В 1911 році закладено третя шахта - «Центральна», розрахована на продуктивність 12 млн пудів на рік. («Горно-Заводское дело», № 31, 1911 г., с. 1558)
Шахта "Чорноморка"
Роки існування: 1926-2011
Входила в ВАТ «Лисичанськвугілля».
Розробка вугільних родовищ в районі шахти була почала ще наприкінці XVIII століття для потреб Чорноморського флоту. Пізніше в цих місцях працювало декілька приватних копалень (Горлово-Орловський рудника). Після подій 1917 року вони були націоналізовані. На їх базі в 1926 році пущена в експлуатацію шахта «Чорноморка».
Під час війни «Чорноморка» була зруйнована і відновлена тільки в 1947 р. Найвищого успіху відновлена шахта досягла в 1978 році, коли було піднято на-гора 709 тис. Тонн вугілля. Пізніше була перейменована в шахту ім. Радянської України. Історична назва до неї повернулося вже за часів незалежності України.
Гірничі роботи припинені в 2003 році. 11 листопада 2011 року завершено процедура ліквідації ДВАТ Шахта «Чорноморка».
Виробнича потужність 600 тис. Т. На рік, фактична - 630 т. На добу (1999). У 2003 році видобуто 65 тис. Т.
Шахта надкатегорійна за газом метаном і небезпечна по вибуховості вугільного пилу.
У 2000 році роботи велися на горизонтах 730, 825, 875. Відпрацьовувалися пласти l2, l4 потужністю 1,3-1,35 м, кути падіння 17-18 °. Видобувається вугілля марки Ж, балансові запаси на 2001 рік - 24,9 млн тонн, виробнича потужність (2001) - 500 тонн на рік, чисельність працюючих (1.01.2001) - 895 чол.
Достеменно відомо з 1947 р. по 1999 р. на шахт загинуло 38 гірників.
Останній загиблий на шахті - Архипов Геннадій Миколайович, ГРОЗ, 1999 р.
У листопаді 2011 року було вирішено питання завершення процедури ліквідації шахти «Чорноморка».
Яков
Копанки поблизу Желатинового заводу
22.04.2020 Колишня вугільна копанка у Лисичанську наповнилася водою. Суспільне Донбас
17.09.2018 Незаконная добыча угля в Лисичанске
16.08.2018 Масштабная нелегальная добыча угля на Луганщине поражает. „Голос Украины”
Суспільне Донбас: Сюжет від 27 черв. 2018 р.
Суспільне Донбас: Сюжет від 13 груд. 2017 р.
Суспільне Донбас: Сюжет від 13 груд. 2017 р.
Беззаконие и разруха: украинский журналист показал видео из города на Донбассе
Примітки
Джерела
"ПО Ектериненской жел. дороге" 1912р. стр.351
Шахти Лисичанська на miningwiki
Карта шахт и рудников Донбасса
Посилання
Інтерактивна мапа шахт Лисичанська
Книга памяти шахтеров Донбасса/Лисичанск
Поджаров П. К. "Уголь заботы нашей"
Шахти Лисичанська
|
2937637
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%BD%D1%83%D0%B2%20%28%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Кльонув (Малопольське воєводство)
|
Кльонув (Малопольське воєводство)
Кльонув — село в Польщі, у гміні Рацлавиці Меховського повіту Малопольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Келецького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Меховського повіту
|
4172173
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%BA%20%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%82%D1%96%D0%B2%2C%20%D1%89%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D0%B8%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%83%201932%E2%80%941933%20%28%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Дніпропетровська область)
|
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Дніпропетровська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору в Україні 1932—1933 (Дніпропетровська область)
Дані наведено згідно з виданням Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 pp. в Україні. Дніпропетровська область.
Алфавітний перелік
Див. також
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Вінницька область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Донецька область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Запорізька область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Кіровоградська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Луганська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Миколаївська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Одеська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Полтавська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Сумська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Харківська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Херсонська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Хмельницька область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Черкаська область)
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)
Примітки
Джерела
Загальноукраїнський том Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні
Томи Книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Дніпропетровська область
Радянська доба Дніпропетровської області
Злочини більшовицько-комуністичної влади в Україні та проти українців
Голодомор 1932—1933
Списки:УРСР
Списки міст
Списки:Історія
|
50727
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2
|
Шельвів
|
Шельвів
Села:
Шельвів — Волинська область, Володимирський район, колишній (до 2020 року) Локачинський район
Шельвів — Хмельницька область, Білогірський район
|
2264291
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%83%D0%BA-%D0%A0%D0%B8%D0%B4%D0%B6%20%28%D0%BE%D0%B1%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F%29
|
Оук-Ридж (обсерваторія)
|
Оук-Ридж (обсерваторія)
Оук-Ридж (код обсерваторії «801») — астрономічна обсерваторія, розташована на захід від Бостона в штаті Массачусетс, США. Обсерваторія належить до Гарвардського центру астрофізики, Смітсоновської астрофізичної обсерваторії (SAO).
В обсерваторії розташований один з найбільших телескопів — 61 дюймовий (1,5 метри) телескоп-рефлектор.
Найбільш значущі відкриття
Див. також
Астрономічні обсерваторії
Примітки
Посилання
Обсерваторія Оук-Ридж
Астрономічні обсерваторії США
|
1272806
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%83%D1%89%D0%B0-%D0%92%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5
|
Пуща-Водицьке кладовище
|
Пуща-Водицьке кладовище — некрополь в Оболонському районі міста Києва. Виник як сільське кладовище для поховання мешканців Пущі-Водиці. Закритий для нових поховань у 1988 році.
На півнііч від кладовища знаходиться став річки Горенка і околиці села Горенка Києво-Святошинського району.
Поховані
Єгоров Веніамін Миколайович (1923—1943) — Герой Радянського Союзу.
Мисниченко Віктор Іванович (1918—2007) — Герой Радянського Союзу, льотчик.
Іванюк Сергій Семенович (1952—2018) — український письменник Сергій Оксеник, ректор Києво-Могилянської академії, головний редактор журналу «Однокласник».
Примітки
Джерела
Ритуальна служба спеціалізоване комунальне підприємство «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування».
Розпорядження КМДА N 923 від 07.05.2001 «Про надання допомоги з благоустрою кладовищ міста».
Кладбище Пуща-Водица.
Заходи щодо проведення робіт по Київським некрополям.
Пуща-Водиця
|
24786155
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gennady%20Obaturov
|
Gennady Obaturov
|
Gennady Obaturov
Gennady Ivanovich Obaturov (– 29 April 1996) was a Soviet Army General.
Childhood and youth
Born in a peasant family in the village of Maloe Zarecheno, then part of the Marakulinsky Volost in the Slobodsky Uyezd of Vyatsky Province, Russia. His father was mobilized in the army and died in 1916 on the battlefront during World War I. The family counted five children. Following their mother's death in the early 20s the elder children became responsible for the household and Gennady began working in the field at age 9. In 1930 finished the seven years school for peasant youth. In 1933 finished the Gorky Cooperative Technical School. Worked in Vyatka as production head of the town workers cooperative catering department.
Military service
Obaturov volunteered for the Red Army in October 1935 and graduated from the Orlov Tank College in 1938. Between 1938 and 1939, he served in the Far East – platoon commander, infantry regiment weapons instructor, infantry regiment deputy head of staff for reconnaissance.
Obaturov graduated from the Frunze Military Academy in 1941 after the German-Soviet War had begun, but was not sent to the front. Evacuated together with the academy to Tashkent and appointed there as a junior teacher in tactics.
World War II
Commissioned to the battlefront in May 1942 as armored brigade deputy head of staff in charge of operations. In the ranks of the 11th Tank Corps took part in the defensive actions on the Bryansk Front. Within a month after being commissioned to the battlefront, he commanded the armored offensive replacing the fallen unit commander. His tank was shot in battle, Obaturov himself was heavily injured and burnt inside the tank. He was treated for three-month in a hospital in Kemerovo.
In November 1942 Obaturov was appointed deputy commander of an armored regiment in the 11th Army of the Northwestern Front. He took part in the actions against the German Demyansk Pocket, as well as in the Second Demyansk Offensive in the spring of 1943. Twice wounded at Demyansk.
Following recovery was sent to the southern sector of the Soviet-German front. From October 1943 fought on the Southern, 3rd Ukrainian and 2nd Ukrainian Fronts as staff commander of the 13th Guards Mechanized Brigade. Distinguished himself in the Melitopol Offensive (where he was wounded a fourth time), the Nikolsko-Krivorozhskaya Operation, Bereznegovato-Snigirevskaya Operation, and the Second Jassy–Kishinev Offensive.
In the spring of 1944 appointed commander of the same brigade and at its head liberated Belgrade, and took part in the Budapest Offensive. At the end of 1944 was wounded a fifth time. Met the end of the war in Slovakia.
Obaturov showed himself as a skilful tactical commander and a brave officer. During three years of fighting was decorated with seven orders for combat and the medal "For Service in Battle".
Post-war service
In 1945 commanded a mechanized regiment, and later an independent armoured battalion. From December 1945 until June 1950 – commanded the 13th Guards Mechanized Regiment. In 1950 Graduated from the Military Academy of the General Staff, appointed commander of the 33rd Guards Mechanized Division. This division was incorporated in an independent mechanized army and was located in the Romanian town of Timișoara, in the proximity of the Hungarian border. Major-General of the Armoured Forces (1954).
Hungarian Revolt
Soon after the beginning of the Hungarian Revolt the division of General Obaturov was raised and received an order to cross the Hungarian border, march on Budapest and take under control the main state objects. By 24 October 1956, an advanced detachment of the division led by Obaturov entered Budapest. The division commander had not been briefed on the situation in the city; the units had received no maps whatsoever, and no officers knowing the city had been detached. The units drawing into the city were attacked from different sides, isolated from each other and suffered loss. In such conditions, Obaturov self-dependently decided to stop the execution of the operational task by ordering units to assume all-round defense. During heavy street fighting, he succeeded in restoring the connection between units. Then in agreement with the Imre Nagy government the soviet command withdrew soviet forces from Budapest and a few days later ordered the storming of the city. The division of Obaturov participated at full strength in this operation. During these operations, the division lost over 150 men, 13 tanks, 1 self-propelled artillery mounting, 9 armored personnel carriers. The division commander was decorated with the Order of Suvorov, 2nd class. In the same year, the division was incorporated into the newly formed Southern Group of Forces.
Service in the 60-70s
In 1957 completed the Higher Academic Courses of the Military Academy of the General Staff. From February 1958 commanded the 12th Army Corps in the North Caucasus Military District, this corps trained for operational action in mountainous conditions and was dislocated in the North Ossetian ASSR, Kabardino-Balkarian ASSR, and Chechen-Ingush ASSR.
In May 1960 appointed commander of the 6th Guards Tank Army in the Kiev Military District. General-Lieutenant of the Armoured Forces (1963). From July 1966 – Deputy Commander of the North Caucasus Military District. From May 1968 – Deputy Commander of the Carpathian Military District. In August a significant number of the district units were sent to Czechoslovakia (see Operation Danube). Decorated with the Order of the Red Banner for the successful conduct of the operation.
From July 1969 – acting commander, and from January 1970 – commander of the Carpathian Military District. Colonel-General (1970). From August 1973 – USSR Ministry of Defense First Deputy Inspector General.
Vietnam War and final years of service
In January 1979 Obaturov was commissioned to Vietnam as Senior Military Adviser to the National Defense Ministry of the Socialist Republic of Vietnam. Was conferred the rank of General of the Army by decree of the Presidium of the USSR Supreme Council dated 19 February 1979. Soon after arrival in Vietnam, the Chinese forces crossed Vietnam's northern border triggering the Sino-Vietnamese War. At the head of a task force Obaturov rapidly reached the battle zone and according to eyewitnesses of the events, played an important role in influencing the decisions of the Vietnamese command and political leadership relating to the field operations. Played an important role in halting the Chinese offensive within the border area, and inflicting substantial losses on the invader. By the end of March 1979, China withdrew its forces from all regions in Vietnam. In subsequent years, besides helping with the re-fitting and re-organization of the Armed Forces of Vietnam, he worked on the foundation of the Armed Forces of Laos and Kampuchea (Cambodia).
From November 1982 – commander of the Frunze Military Academy. From 1985 – Military Inspector-Adviser on the Inspectors General Panel of the USSR Ministry of Defense. From 1992 – retired. Lived in Moscow. Obaturov was buried in the Troekurovskoe Cemetery.
Deputy of the Supreme Council of the USSR's 8th convocation (1970–1974). Twice elected as a deputy of the Supreme Council of Ukraine in the 1960s. Member of the All-Union Communist Party Bolsheviks since 1940. Was a member of the Communist Party of Ukraine Central Committee in the 1960-1970s.
Decorations
Order of Zhukov (Russian Federation, decree of 7 November 1995)
Two Orders of Lenin (? 8 January 1985)
Order of the October Revolution (8.01.1975)
Three Orders of the Red Banner
Order of Suvorov 2nd Class
Two Orders of the Patriotic War 1st Class
Order of the Patriotic War 2nd Class
Three Orders of the Red Star
Nineteen medals of the Soviet Union
Four orders and twenty-two medals of foreign governments
Links and sources
http://www.generalarmy.ru (in Russian)
War encyclopedia in 8 volumes. М.:Military publishing house, 1994–2004. — V.6.
1915 births
1996 deaths
Army generals (Soviet Union)
Soviet military personnel of World War II
Frunze Military Academy alumni
Military Academy of the General Staff of the Armed Forces of the Soviet Union alumni
Recipients of the Order of the Red Banner
Recipients of the Order of Lenin
Recipients of the Order of Suvorov, 2nd class
Recipients of the Order of Zhukov
Recipients of the Medal "For Distinction in Guarding the State Border of the USSR"
Burials in Troyekurovskoye Cemetery
Warsaw Pact invasion of Czechoslovakia
Commandants of the Frunze Military Academy
|
6412113
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sant%20Pol%20de%20Mar
|
Sant Pol de Mar
|
Sant Pol de Mar is a municipality in the comarca of Maresme in Catalonia, Spain. It is located on the coast between Canet de Mar and Calella. The national highway N-II and a station on the RENFE railway line link Sant Pol de Mar to the rest of the coast, while a local road links the town with Arenys de Munt.
Twin towns
Andorra La Vella, Andorra
Sources
Panareda Clopés, Josep Maria; Rios Calvet, Jaume; Rabella Vives, Josep Maria (1989). Guia de Catalunya, Barcelona: Caixa de Catalunya. (Spanish). (Catalan).
External links
Official website
Government data pages
Architectonical heritage in Sant Pol de Mar
Municipalities in Maresme
|
215937
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96
|
Ж
|
Ж, ж («же») — літера кириличних абеток, в [[українська абетка. дев'ята за ліком Літера в українській мові.
Походження
Походить від старослов'янської кириличної літери ж («живіте»), утвореної додаванням центральної вертикальної риски до літери х («хір»). Числового значення не мала.
У глаголиці «живіте» мала накреслення і числове значення «7».
Звуки
[ʒ] (ж) — глухий піднебінно-ясенний (заясенний) фрикативний
[ʑ] (м'який ж) — дзвінкий ясенно-твердопіднебінний фрикативний
[ʐ] (твердий ж) — дзвінкий ретрофлексний фрикативний
Історія
У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) ж вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначати час і місце написання пам'яток.
У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма.
Сучасних вигляд літери сформувався після запровадження гражданського шрифту у 1708 році Петром І.
Використання
В сучасній українській мові позначає шумний дзвінкий шиплячий передньоязиковий твердий приголосний, який перед глухими приголосними та в кінці слова не оглушується: доріжка, ніж.
У старослов'янській і давньоруській писемності числового значення не мало. Нині використовується при класифікаційних позначеннях і означає «дев'ятий» (до введення до абетки літери ґ мала значення «восьмий»): пункт «ж» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 15-ж тощо.
Таблиця кодів
Див. також
Ž (латиниця)
Джерела
Ж — ЕСУ
Півторак Г. П. Ж //
Літери кирилиці
Українська абетка
|
257239
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B0%20%D0%90%D1%80%D0%B3%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%85
|
Марта Аргеріх
|
Марта Аргеріх (інакше — Аргеріч, ; 5 червня 1941, Буенос-Айрес, Аргентина) — аргентинсько-швейцарська піаністка.
Біографія
По материнській лінії походить з єврейської родини, чиї батьки емігрували з царської Росії від погромів до Аргентини і при підтримці Єврейського колонізаційного товариства оселилися в одній з колоній барона Моріса де Гірша. Батько і мати Маргарити Агеріх були активістами соціалістичної партії.
Марта почала грати в три роки, публічно дебютувала виконанням концерту Моцарта у 8-ми річному віці. 1955 року родина переїхала до Європи, вчилася у Артуро Бенедетті Мікеланджелі, Штефана Ашкеназі.
1957 року стала переможницею Женевського міжнародного музичного конкурсу й міжнародного конкурсу піаністів імені Бузоні; 1965 року — переможницею міжнародного конкурсу піаністів імені Шопена у Варшаві. 2005 року — лауреатка премії Греммі за найкраще виконання камерної музики (разом з Михайлом Плетньовим), в 2006 — за найкраще інструментальне виконання з оркестром (з Клаудіо Аббадо і Малерівським камерним оркестром). Визнана гідною Імператорської Премії Японії (2005). Про неї знято документальний фільм Жоржа Гашо «Марта Аргерич: Нічна розмова» (2002).
Її репертуар охоплює широке коло композиторів від Й. С. Баха до Шнітке, проте переважають автори-романтики (Шопен, Шуман). Виступала також в ансамблях з Ґідоном Кремером, М.Майським та іншими.
Відзнаки та премії
За великі заслуги у сфері культури почесна громадянка міста Лугано (2010).
Особисте життя
Аргеріх була одружена тричі. Від першого шлюбу з композитором Чен Лянг Шенгом має дочку , скрипальку. У 1969—1973 роках Аргеріх була одружена зі швейцарським диригентом , від якого має дочку Анні Дютуа, акторку і журналістку. У 1970-х Аргеріх була одружена з піаністом . Від нього має дочку Стефані, кінорежисерку і продюсерку, яка 2012 року випустила документальний біографічний фільм про свою матір Bloody Daughter. Разом з другим і третім колишніми чоловіками Аргеріх продовжує виступати разом.
З 1954 року Аргеріх мешкає у Європі. Жила у Бельгії, Швейцарії, громадянство якої має, і Франції.
1990 року у Аргеріх біло діагностовано меланому. Після лікування рак перейшов у стадію ремісії, але 1995 року був рецидив. Після експериментального лікування у США хвороба знаходиться у стадії ремісії донині.
Примітки
Посилання
Інформація про Марту Аргеріх
Репертуар
Інформація про Марту Аргеріх
Інформація про Марту Аргеріх
Лауреати премії «Греммі»
Аргентинські піаністи
Кавалери ордена Вранішнього сонця 4 класу
Каталонці Аргентини
Українські євреї Аргентини
Українки Аргентини
Виконавці Deutsche Grammophon
|
2908060
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D1%80%D1%83%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9E%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Домбрувка (Остроленцький повіт)
|
Домбрувка (Остроленцький повіт)
Домбрувка — село в Польщі, у гміні Леліс Остроленцького повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Остроленцького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Остроленцького повіту
|
2487730
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%83%D1%80%D0%B0%20%D0%91%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82
|
Лаура Бенкарт
|
Лаура Бенкарт
Лаура Анна Бенкарт (14 лютого 1992, Фрайбург) — німецька футболістка, олімпійська чемпіонка. Воротар футбольної команди «Баварія» та національної збірної Німеччини.
Ігрова кар'єра
Вихованка місцевого спортивного клубу «Фрайбург».
У дорослому футболі дебютувала 20 вересня 2009 виступами в основному складі клубу «Фрайбург». У першому сезоні в основному складі провела лише 13 матчів. У другому сезоні вже відіграла 22 матчі під першим номером. З 2014 Лаура капітан команди.
Збірна
У складі юніорської збірної Німеччини провела 11 матчів.
У складі молодіжної збірної Німеччини, провела 10 матчів.
У складі національної збірної Німеччини дебютувала 19 червня 2013 року в товариському матчі проти збірної Канади. Після цього матчу Мелані потрапила до заявки збірної Німеччини на чемпіонат Європи 2013.
Олімпійська чемпіонка 2016.
Титули і досягнення
Збірна
Чемпіонка Європи серед юніорок (U-17) (1): 2009
Чемпіонка світу серед юніорок (U-20) (1): 2010
Чемпіонка світу (1): 2013
Олімпійська чемпіонка (1): 2016.
Примітки
Посилання
FIFA Player profile
Профіль на сайті DFB
Статистика на сайті DFB
Профіль на сайті TheFinalBall.com
Німецькі футболістки
Гравчині збірної Німеччини з футболу
Футболістки «Фрайбурга»
Футболістки «Баварії»
Гравчині чемпіонату світу з футболу 2015
Олімпійські чемпіони з футболу
Футболісти на літніх Олімпійських іграх 2016
Уродженці Фрайбурга
Нагороджені Срібним лавровим листом
|
1984898
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Strale%20%281932%29
|
Strale (1932)
|
Strale (1932)
«Страле» — військовий корабель, ескадрений міноносець типу «Дардо» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.
Історія
закладений 20 лютого 1929 року на верфі компанії Cantiere navale di Sestri Ponente у Сестрі-Поненті (Генуя). 6 лютого 1932 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.
У 1936—1938 есмінець брав участь у громадянській війні в Іспанії. На час вступу Італії у Другу світову війну «Дардо» знаходився у складі 7-ї ескадри есмінців, разом з однотипними «Фречча», «Саєтта» та «Дардо».
Есмінець брав активну участь у битвах Другої світової війни на Середземноморському театрі дій, бився у бою біля Калабрії, супроводжував власні та переслідував ворожі конвої транспортних суден.
14 червня 1940 року під час патрулювання разом з есмінцем «Балено» уразив корпусом та затопив британський підводний човен «Одін».
20 червня 1942 року відплив з Неаполя разом з есмінцем «Ніколозо да Рекко» та міноносцем «Чентауро», щоб супроводжувати до Триполі теплохід Pilo і пароплав Reichenfels (із загальним навантаженням 290 чоловіків, 4 танки, 376 автомобілів, 638 тонн палива, 7117 тонн інших матеріалів). «Страле», який йшов у голові кільватерної колони через погану підготовку офіцерського складу вночі сів на мілину поблизу Рас-ель-Амар (мис Бон) й отримав серйозні пошкодження. «Чентауро» та «Ніколозо да Рекко» здійснили спробу зняти есмінець з мілини, але марно, тому забравши екіпаж, залишили корабель напризволяще. 6 серпня 1942 покинутий корабель торпедував і знищив британський підводний човен HMS «Турбулент».
Есмінець «Саетта» за свою бойову кар'єру здійснив 106 бойових походи (5 — у складі оперативних груп військово-морських сил, 4 — з протичовнової оборони, 58 — з конвоювання, 5 — навчальних та 34 з перевезення військ), що в цілому становлять 45 143 миль і 235 днів у морі.
Див. також
Corazziere (1939)
Giosuè Carducci
Freccia (1931)
Vincenzo Gioberti
Geniere (1938)
Ескадрені міноносці типу «Альфредо Оріані»
Міноносці типу «Спіка»
Примітки
Посилання
Cacciatorpediniere Classe Dardo
Italian Strale (ST)
Destroyer Strale (Italy)
Эскадренные миноносцы (Cacciatorpediniere) тип «Dardo»
Эсминцы и миноносцы
Література
Giuseppe Fioravanzo, La Marina Italiana nella Seconda Guerra Mondiale. Vol. IV: La Guerra nel Mediterraneo — Le azioni navali: dal 10 giugno 1940 al 31 marzo 1941, Roma, Ufficio Storico della Marina Militare, 1959.
Aldo Cocchia, Convogli. Un marinaio in guerra 1940—1942, Milano, Mursia, 2004. ISBN 88-425-3309-2
Luis de la Sierra, La guerra navale nel Mediterraneo: 1940—1943, Milano, Mursia, 1998. ISBN 88-425-2377-1
Ескадрені міноносці типу «Дардо»
Ескадрені міноносці Італії часів Другої світової війни
Кораблі 1931
Кораблі, побудовані в Генуї
Кораблі, затоплені підводними човнами
|
53393514
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nikolai%20Zhugan
|
Nikolai Zhugan
|
Nikolai Zhugan
Nikolai Pavlovich Zhugan (23 February 1917 – 22 June 2017) was an Air Force major general, a pilot during World War II, and Hero of the Soviet Union (1944).
Biography
Nikolai Zhugan born on 23 February 1917 in the village of 1st Nikolaevka, Ananiev District of Kherson province (now Berezivka Raion, Odesa Oblast of Ukraine).
He graduated from the seven grades of school, then flight-gliding school in Kharkov. In 1938 Zhugan was called up for service in the Workers and Peasants Red Army. In the same year he graduated from the Odessa Military Aviation Pilot School. From the first days of the Great Patriotic War, he was on its front.
By April 1944, Guards Captain Nikolai Zhugan link commanded the 10th Guards Regiment of the 3rd Guards Air Division 3rd Guards Air Corps ADD USSR. By the time he made 242 sorties in the exploration and bombing of the important objects of the enemy in its hinterland.
Decree of the Supreme Soviet of the USSR on 19 August 1944, for exemplary performance of command assignments at the front of the struggle against the German invaders and for displaying courage and heroism Guard Captain Nikolai Zhugan was awarded the Hero of the Soviet Union, a high rank with the Order of Lenin and medal Gold Star under the number 4362.
After the war until November 1948 continued to serve in the long-range aviation commander of an aviation squadron bomber regiment. In 1949 he graduated from the Higher officer flight-school tactical commanders long-range aviation. In 1949 he was appointed deputy commander of the 184th Guards Bomber Aviation Regiment (Priluki), in 1952 – commander of the 238th Guards Bomber Aviation Regiment (Zhitomir). Since 1955, he served as deputy commander of the 15th Guards Heavy Bomber Division (Zhitomir), and from April 1956 appointed commander of the 53rd Heavy Bomber Division (airfield Belaya, Usolsky District of the Irkutsk Oblast).
In December 1958, Colonel Zhugan graduated from the higher academic courses at the military academy of the General Staff. In January 1959 he was appointed commander of the 45th Heavy Bomber Division (Baranavichy, Brest Oblast, Belarus). In 1960, with the rank of major general aviation, Zhugan was discharged.
Zhugan lived in Krasnodar and was engaged in social activities, including the regional Veterans Council. He was an Honorary Citizen of Krasnodar. He turned 100 in February 2017.
References
External links
1917 births
2017 deaths
Heroes of the Soviet Union
Men centenarians
People from Kherson Governorate
Recipients of the Order of Alexander Nevsky
Recipients of the Order of Lenin
Recipients of the Order of the Red Banner
Russian centenarians
Soviet World War II pilots
Soviet Air Force generals
Soviet major generals
|
1450597
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B6%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%96%20%28%D0%B3%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%29
|
Ожаровиці (гміна)
|
Ожаровиці (гміна)
Гміна Ожаровіце — сільська гміна у південній Польщі. Належить до Тарноґурського повіту Сілезького воєводства.
Станом на 31 грудня 2011 у гміні проживало 5565 осіб.
Територія
Згідно з даними за 2007 рік площа гміни становила 43.72 км², у тому числі:
орні землі: 67.00%
ліси: 14.00%
Площа гміни становить 6.80% площі повіту.
Населення
Станом на 31 грудня 2011:
Сусідні гміни
Гміна Ожаровіце межує з такими гмінами: Бобровники, Возьники, Козеґлови, Меженцице, Мястечко-Шльонське, Севеж, Сьверклянець.
Примітки
Ожаровіце
Ожаровіце
|
2734461
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%86%D1%8C
|
Трнаковаць
|
Трнаковаць — населений пункт у Хорватії, в Бродсько-Посавській жупанії у складі громади Окучани.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 126 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Клімат
Середня річна температура становить 10,86 °C, середня максимальна – 24,69 °C, а середня мінімальна – -5,11 °C. Середня річна кількість опадів – 946 мм.
Примітки
Населені пункти Хорватії
|
1377280
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Pteropus%20fundatus
|
Pteropus fundatus
|
Pteropus fundatus — вид рукокрилих, родини Криланових.
Поширення, поведінка
Країни поширення: Вануату. Присутній в низинах, часто вторинних / порушених тропічних лісах. Цей вид був зібраний з сільських плантацій і садів. Цілком ймовірно, лаштує сідала в невеликих групах або індивідуально, можливо, на деревах або в листі.
Охорона та загрози
Виду загрожує полювання на продовольство. Вид може додатково опинитися під загрозою тяжкої втрати місць проживання. Стохастичні події можуть поставити під загрозу обмежений ареал виду. Малоймовірно, що вид присутній у будь-якій з охоронних територій.
Джерела
Helgen, K. & Hamilton, S. 2008. Pteropus fundatus. In: IUCN 2012
Рукокрилі
Криланові
Фауна Вануату
Ендемічна фауна Вануату
|
5024668
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%20%D0%B7%20%D0%B2%D0%B5%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B1%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%85%20%D1%96%20%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B5%202023
|
Чемпіонат світу з веслування на байдарках і каное 2023
|
Чемпіонат світу з веслування на байдарках і каное 2023 відбувся з 23 по 27 серпня 2023 року в Дуйсбузі, Німеччина.
Медальний залік
Результати
Чоловіки
Неолімпійські дистанції
Каное
Байдарка
Жінки
Неолімпійські дистанції
Каное
Байдарка
Мікст
Неолімпійські дистанції
Параканое
Непараолімпійські дистанції
Чоловіки
Жінки
Результати збірної України
Чоловіки
Жінки
Мікст
Параканое
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
ICF event site
Чемпіонат світу з веслування на байдарках і каное
Спортивні події 2023
Серпень 2023
Міжнародні спортивні змагання в Німеччині
2023 у німецькому спорті
|
1457514
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%B0%D0%BD%20%D0%9C%D0%B5%D1%80%D1%84%D1%96
|
Кілліан Мерфі
|
Кілліан Мерфі (Дуглас, графство Корк, Ірландія) — ірландський актор театру і кіно. Колишній співак, гітарист та автор пісень гурту The Sons of Mr. Green Genes. Наприкінці 90-х почав свою акторську кар'єру граючи на сцені, в короткометражних та незалежних фільмах.
Свою першу помітну роль він зіграв у фільмі «28 днів потому» (2002), в чорній комедії «Розрив» (2003), в трилері «Нічний рейс» (2005). Також зіграв ірландську жінку-трансвестита в комедійній драмі «Сніданок на Плутоні» (2005), за що був номінований на премію «Золотий глобус» в категорії «найкращий актор в мюзиклі або комедії». З 2013 по 2022 знімався у кримінально-драматичному серіалі «Гострі картузи», де зіграв гангстера Томаса Шелбі.
Лауреат всіх головних премій «сезону кінонагород» («Оскар», «Золотий глобус», BAFTA, Гільдії кіноакторів) за головну роль у фільмі Крістофера Нолана «Оппенгеймер» (2023).
Ранні роки й музика
Народився в сім'ї педагогів: батько працює в ірландському Міністерстві освіти, а мати викладає французьку мову в школі. Кілліан старший із чотирьох дітей. Середню освіту отримав у Presentation Brothers College в Корку. У віці 16 років Кілліан потрапив на урок драми, який провів у школі Кілліана Пет Кірнан (Pat Kiernan), артдиректор Театральної компанії Корка (Cork's Corcadorca Theatre Company). Його вчитель англійської мови, поет і романіст Вільям Волл, запропонував йому стати актором, але він мріяв стати рок-зіркою.
Мерфі грав на гітарі в кількох рок-гуртах. Згодом створив групу разом зі своїм молодшим братом Пейді «The Sons of Mr. Green Genes», де співав і грав на гітарі. Рекордингова компанія Acid Jazz Records запропонувала їм контракт, але батьки не дозволили його підписати.
Акторська кар'єра
1996 року Мерфі почав вивчати право в університеті Корка (University College Cork, UCC), де відвідував театральний гурток. Він ходив на прослуховування до Corcadorca Theatre Company і отримав роль у постановці Енда Волша «Диско свині». Кілліан покинув навчання в університеті і групу. П'єса була популярною, актори гастролювали в Європі, Канаді та Австралії два роки. 2001 року зняли кіноверсію, де Мерфі зіграв головну роль.
З 1997 до 2003 року Кілліан знявся в кількох фільмах, таких як «На краю», «Filleann an Feall», мінісеріал ВВС «Дороги, які ми обираємо» та короткометражних картинах. Грає в п'єсах «Багато шуму з нічого», «Образ речей», «Чайка».
Світову популярність йому приніс фільм Денні Бойла «28 днів по тому» (2002). Після другорядних ролей у гучних фільмах «Дівчина з перлинною сережкою» (2003) та «Холодна гора» (2003), грає лиходія Джонатана Крейна — Страшилу у стрічці «Бетмен: Початок». 2005 року у фільмі «Нічний рейс» грає негативного героя — спільника терористів, привабливого шантажиста Джексона Ріппнера. Персонаж вийшов яскравим, таким, що запам'ятовується, і викликав набагато більший інтерес, ніж головна, позитивна героїня.
Роль в картині «Сніданок на Плутоні» (2005) принесла акторові багато позитивних відгуків і номінацію на Золотий Глобус у категорії «Найкращий актор мюзиклу/комедії».
У наступному році Мерфі знявся у стрічці Кена Лоуча «Вітер, що гойдає ячмінь» (2006). Фільм виграв Золоту пальмову гілку в 2006 році на Каннському кінофестивалі. Мерфі продовжував виконувати ролі в декількох фільмах, а також грав роль Страшили в Крістофера Нолана «Темний лицар» (2008). Цей режисер відомий роботою з акторами в декількох фільмах одночасно, він дав Мерфі роль Роберта Фішера — молодого спадкоємця багатомільярдної імперії у фільмі «Початок» (2010).
Мерфі продовжував з'являтися у фільмах високого профілю «Час» (2011), «Червоні вогні» (2012) і «Темний лицар: Відродження легенди» (2012), останній фільм у трилогії Бетмен Крістофера Нолана.
Співробітництво з Ноланом продовжилось в біографічному трилері «Оппенгеймер», де Мерфі зіграв науковця Роберта Оппенгеймера. Фільм став шостою спільною роботою Нолана і Мерфі, і першою, де Мерфі зіграв головну роль. Щоб підготуватися до ролі, Мерфі значно схуд, щоб відповідати майже виснаженому вигляду Оппенгеймера, ретельно дослідив життя Оппенгеймера та надихався зовнішністю Девіда Боуї у 1970-х.
Випущений у 2023 році, фільм зібрав понад $955 мільйонів у всьому світі та отримав позитивні відгуки від критиків. Гра Мерфі була високо оцінена, як написав Ден Джолін з журналу Empire: «Пульсуючим ядром фільму є Мерфі в ролі Оппенгеймера, і він переконливий протягом усього фільму». За свою гру він став лауреатом всіх головних премій «сезону кінонагород»: «Оскар», «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль у кінодрамі, BAFTA та премії Гільдії кіноакторів.
Особисте життя
У серпні 2004 року актор одружився зі своєю давньою подругою Івонн Макгіннесс, з якою до цього прожив 10 років. Вони жили в Дубліні до 2001 року, згодом переїхали до Лондона, щоб його дружина могла відвідувати Королівський коледж мистецтв. Через 14 років вони повернулися до Дубліна у 2015 році. У грудні 2005 року у пари народився первісток — син Малакі, а в липні 2007-го ще один син — Арон.
Фільмографія
Примітки
Посилання
Сайт movies.yahoo.com
Сайт allmovie.com
Сайт Кіно-театр.ua
Сайт kinofilms.ua
Ірландські телеактори
Ірландські кіноактори
Ірландські театральні актори
Ірландські актори озвучування
Ірландські атеїсти
|
2734507
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96%20%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%94%D0%B2%D1%86%D1%96
|
Горні Андрієвці
|
Горні Андрієвці — населений пункт у Хорватії, у Бродсько-Посавській жупанії у складі громади Сибинь.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 467 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Клімат
Середня річна температура становить 11,06 °C, середня максимальна – 25,68 °C, а середня мінімальна – -6,18 °C. Середня річна кількість опадів – 794 мм.
Примітки
Населені пункти Хорватії
|
43371539
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Farmingdale%20%28CDP%29%2C%20Maine
|
Farmingdale (CDP), Maine
|
Farmingdale (CDP), Maine
Farmingdale is a census-designated place (CDP) in the town of Farmingdale in Kennebec County, Maine, United States. The population was 1,970 at the 2010 census, out of 2,956 in the entire town.
Geography
Farmingdale is located in southern Kennebec County at (44.254253, −69.778199). It occupies the eastern part of the town of Farmingdale and is bordered to the north by the city of Hallowell, to the south by the city of Gardiner, and to the east across the Kennebec River by the towns of Chelsea and Randolph. The western boundary of the CDP follows Blaine Road, Bowman Street, and Peacock Road.
U.S. Route 201 and Maine State Route 27 run through the community as Maine Avenue, leading north into Hallowell and to Augusta, the state capital. To the southwest US 201 leads through Gardiner and to Brunswick, while SR 27 crosses the Kennebec to pass through Randolph and leads southeast to Wiscasset.
According to the United States Census Bureau, the Farmingdale CDP has a total area of , of which are land and , or 7.93%, are water.
Demographics
As of the census of 2000, there were 1,935 people, 864 households, and 529 families residing in the CDP. The population density was . There were 914 housing units at an average density of . The racial makeup of the CDP was 97.00% White, 0.93% Black or African American, 0.41% Native American, 0.67% Asian, 0.10% from other races, and 0.88% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.57% of the population.
There were 864 households, out of which 29.7% had children under the age of 18 living with them, 44.3% were married couples living together, 14.4% had a female householder with no husband present, and 38.7% were non-families. 33.7% of all households were made up of individuals, and 11.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.20 and the average family size was 2.78.
In the CDP, the population was spread out, with 23.7% under the age of 18, 8.0% from 18 to 24, 26.6% from 25 to 44, 25.2% from 45 to 64, and 16.6% who were 65 years of age or older. The median age was 39 years. For every 100 females, there were 83.6 males. For every 100 females age 18 and over, there were 80.3 males.
The median income for a household in the CDP was $35,240, and the median income for a family was $39,750. Males had a median income of $36,548 versus $24,973 for females. The per capita income for the CDP was $18,948. About 11.2% of families and 11.6% of the population were below the poverty line, including 17.3% of those under age 18 and 3.8% of those age 65 or over.
References
Census-designated places in Maine
Census-designated places in Kennebec County, Maine
Farmingdale, Maine
|
4313684
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gyposaurus
|
Gyposaurus
|
Gyposaurus (meaning "vulture lizard", referring to the outdated hypothesis that prosauropods were carnivores) is a genus of basal sauropodomorph dinosaur from the early Jurassic of South Africa. It is usually considered to represent juveniles of other prosauropods, but "G." sinensis is regarded as a possibly valid species.
Taxonomy
G. capensis was named in 1911 by Scottish physician and paleontologist Robert Broom from a partial skeleton consisting of eleven dorsal and six caudal vertebrae, ribs, gastralia, partial right scapula, right pelvic girdle, left ilium, and most of the right leg, discovered in the Upper Elliot Formation of Orange Free State, South Africa. Originally, he thought the specimen belonged to the dubious genus Hortalotarsus. Galton and Cluver placed it in the genus Anchisaurus in 1976, but Michael Cooper synonymized it with Massospondylus in 1981, which has been generally accepted.
"G." sinensis was named by Yang Zhongjian (C.C. Young) in 1941 for four specimens including jaw fragments and postcranial material from the Early Jurassic Lufeng Formation of Yunnan Province, China. In 1976, Galton referred it to Lufengosaurus, while Dong Zhiming referred it to Anchisaurus in 1992. Galton and Upchurch (2004) considered it to be a valid, distinct taxon in need of a new generic name. Barrett et al. (2007) proposed the name "Gripposaurus" for this species, but it is a nomen nudum. Unpublished results of a presentation by Wang and colleagues at the SVP 2017 conference indicate that "G." sinensis is a junior synonym of Lufengosaurus huenei; however, some referred specimens need further study to determine their relationships. Wang, Zhao & You (2024) agreed with this assessment.
References
Sauropodomorphs
Hettangian life
Pliensbachian life
Sinemurian life
Early Jurassic dinosaurs of Africa
Jurassic South Africa
Fossils of South Africa
Early Jurassic dinosaurs of Asia
Jurassic China
Fossils of China
Paleontology in Yunnan
Fossil taxa described in 1911
|
5227658
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%BE%D1%97%20%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%20%C2%AB%D0%92%D1%96%D1%81%D0%B0%D0%BA%C2%BB
|
Будинок творчої архітектурної майстерні «Вісак»
|
Будинок творчої архітектурної майстерні «Вісак»
Монолітний-каркасний житловий будинок творчої архітектурної майстерні «Вісак» (головний архітектор В. М. Ісак) реалізований у 2000-х – першій половині 2010-х роках у Києві в 4 комплексах, усього 11 секцій.
Опис
Будинок квадратний у пляні шириною 6 кроків. Крок в осях 3,6 м, крайні колони розвернуті, утворюючи крок 4,5 м. Висота поверху 3,3 м. Пізнаваною рисою проєкту є опукле дугою суцільне скління шириною в 4 кроки і висотою менше головного об'єму будівлі на трьох фасадах. З четвертої фасади будинок має еркер з четвертим пожежним ліфтом і бальконом незадимлених сходів. Згідно українських будівельних норм будинок такої поверховості має три ліфти (один з них вантажопасажирський) і двоє сходів. Останній поверх надбудови круглий із куполом. Балькони помешкань відсутні.
будинки в 3А мікрорайоні Оболоні
У ЖК «Оаза» зведено чотири 25-поверхові будинки по проспекту Івасюка: № 2г з двох секцій, 2008 р.; № 4а, 2007; № 6а з двох секцій, 2008; № 8а, 2007. Особливістю будинків є дуги на останніх поверхах і відсутність куполів над круглою надбудовою.
ЖК «Смарт-плаза Політех»
Будівництво 24-поверхових будинків №№ 26 і 26а по Берестейському проспекту було розпочато у 2005, зупинено у 2010, відновлено у 2016 зі зміненим проєктом і закінчено у 2017. Торгівельно-розважальний центр (№ 24), що з'єднав житлові будинки, відкрито у 2018.
вул. Дмитрівська, 80 і 82
Два будинки: 25-поверховий № 80 і 21-поверховий № 82, побудовані в 2007–2009 рр., 4-поверхова офісна будівля по червоній лінії вулиці — в 2010. Будинок № 80 має загальну площу 12063 м², 96 помешкань, загальну площу помешкань 8944 м² і житлову 5278 м². Будинок № 82 — загальну 10060 м², 82 помешкання, загальну площу помешкань 7691 м² і житлову 4496 м².
Оболонь-тауер
25-поверховий будинок за адресою Оболонський проспект, 54 побудований у 2010–2015. На початку будівництва мав назву Халтон-тауер. У будинку 128 помешкань, загальна площу 9126 м², житлова площа квартир 4854 м².
Примітки
Типові серії житлових будинків
|
36665456
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lisa%20Zaiser
|
Lisa Zaiser
|
Lisa Zaiser (born 23 August 1994) is an Austrian swimmer, who specialized in individual medley events. Zaiser held an Austrian record time of 1:00.77 by finishing seventh in the women's 100 m individual medley at the 2011 European Short Course Swimming Championships in Szczecin, Poland. Zaiser is a member of Volksbank-Spittal Swimming Club ) in Spittal an der Drau, Carinthia, and is coached and trained by Ferdinand Kendi.
Zaiser qualified for the women's 200 m individual medley, as the youngest member of the Austrian swimming team (aged 17), at the 2012 Summer Olympics in London, by clearing a FINA B-standard entry time of 2:14.09 from the Austrian Indoor National
Championships in Graz. She challenged seven other swimmers on the second heat, including Ireland's Sycerika McMahon and Iceland's Eygló Ósk Gústafsdóttir, both of whom shared the same age with Zaiser. She raced to second place by a hundredth of a second (0.01) behind Ukrainian swimmer and two-time Olympian Hanna Dzerkal, outside her qualified entry time of 2:14.56. Zaiser failed to advance into the semifinals, as she placed nineteenth overall out of 34 swimmers in the preliminary heats.
References
External links
Profile – Austrian Swimming Federation
NBC Olympics Profile
1994 births
Living people
Austrian female medley swimmers
Olympic swimmers for Austria
Swimmers at the 2012 Summer Olympics
Swimmers at the 2016 Summer Olympics
People from Spittal an der Drau
Sportspeople from Carinthia (state)
European Aquatics Championships medalists in swimming
|
563487
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%85%D1%83%D1%80%D1%8F%D0%BD
|
Ахурян
|
Ахурян:
Ахурян (село) — найбільше село у Вірменії. Розташоване у марзі (області) Ширак, на північному заході Республіки.
Ахурян (річка) — ліва притока Араксу, найбільша річка на північному заході Вірменії. Значну частину відстані річка проходить по кордону з Туреччиною.
Ахурянське водосховище — водосховище на річці Ахурян.
Ахурян (станція) — залізнична станція у Вірменії.
|
1839732
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2
|
Асланов
|
Асланов — прізвище
Асланов Ази Ахад-огли (4 лютого 1910 — 25 січня 1945) — радянський військовик, гвардії генерал-майор танкових військ (1944), двічі Герой Радянського Союзу.
Асланов Сергій Костянтинович (18 серпня 1929) — український науковець, доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедрою теоретичної механіки Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
Асланова Рабіят Нурулла кизи (1951) — азербайджанський політик, депутат Міллі Меджлісу.
Сона Асланова (1924—2011) — азербайджанська і радянська співачка, заслужена артистка Азербайджану.
Прізвища
|
4325178
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Stadion%20Ev%C5%BEena%20Ro%C5%A1ick%C3%A9ho
|
Stadion Evžena Rošického
|
Stadion Evžena Rošického, also known simply as Strahov, is a multi-purpose stadium in Strahov, Prague in the Czech Republic. It hosted the 1978 European Athletics Championships and for many years this was the venue for main annual international track and field meet of Prague (Evžen Rošický Memorial and later Josef Odložil Memorial) until Stadion Juliska took the role in 2002. Since then the stadium has used only for minor domestic athletic competitions and mostly for football matches. It served as the home ground for SK Slavia Prague from August 2000 until May 2008 when their new stadium, the Synot Tip Arena, was opened. It is also occasionally used by other Czech teams, and is the usual venue for the Czech Cup final.
The stadium holds 19,032 spectators. Stadion Evžena Rošického is adjacent to the considerably larger Great Strahov Stadium, the second biggest in the world.
It is named after Czech athlete and anti-Nazi resistant Evžen Rošický, executed by the Nazis in 1942.
Since 2022, Stadion Evžena Rošického has been closed due to its inadequate technical state.
Club football
Sparta Prague played here at the end of the 2000–01 season due to the installation of under-soil heating at their stadium. Viktoria Žižkov played European matches here in the 2001–02 UEFA Cup and 2002–03 UEFA Cup. Sparta Krč played its home matches here in the 2007–08 Czech 2. Liga. Sparta's reserves played here for two seasons, in the 2008–09 Czech 2. Liga and 2009–10 Czech 2. Liga.
In the 2009–10 season, Bohemians Prague used Stadion Evžena Rošického as its home stadium. Additionally, SK Kladno and Bohemians 1905 both played one home match here in March 2010 due to under-soil heating concerns at their own stadia, after the winter break.
In October 2011, Dukla Prague played a match here while work was done on their under-soil heating and seating installation in the 2011–12 Czech First League. By doing so, Dukla became the ninth team to play a home match at Strahov in ten years.
In December 2022, the stadium was closed due serious defects of its steel structure. According to Football Association of the Czech Republic (FAČR) spokesperson, the stadium was no longer safe to use and its repair would be a large-scale investment which the FAČR was unable to secure at the time.
International matches
Stadion Evžena Rošického has hosted two friendly matches of the Czech Republic national football team
See also
List of football stadiums in the Czech Republic
Lists of stadiums
References
External links
Photo gallery and data at Erlebnis-Stadion.de
Football venues in Prague
Athletics (track and field) venues in the Czech Republic
Czech First League venues
Multi-purpose stadiums in the Czech Republic
Sports venues completed in 1935
1935 establishments in Czechoslovakia
Venues of the Friendship Games
20th-century architecture in the Czech Republic
|
5043531
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D1%81%D1%8E%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE-%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%29
|
Вулиця Івасюка (Івано-Франківськ)
|
Вулиця Івасюка (Івано-Франківськ)
Вулиця Івасюка — одна з головних вулиць в Івано-Франківську, що веде від вулиці Вовчинецької, до вулиці Незалежності.
Івасюк Володимир
Вшанування Володимира Івасюка
|
2173390
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Cudoniaceae
|
Cudoniaceae
|
Cudoniaceae
Кудонієві (Cudoniaceae) — родина порядку гелоціальні (Helotiales) аскомікотових грибів. Складається з трьох родів: Cudonia, Spathularia та Spathulariopsis. Переважно поширена у північних регіонах Землі.
Джерела
Lumbsch TH, Huhndorf SM. (December 2007). «Outline of Ascomycota — 2007». Myconet (Chicago, USA: The Field Museum, Department of Botany) 13: 1–58.
Cannon PF, Kirk, PM. (2007). Fungal Families of the world. Wallingford: CABI. ISBN 0-85199-827-5.
Кудонієві
Гелоціальні
Родини грибів
|
3454244
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Player%27s%20Canadian%20Open%201987
|
Player's Canadian Open 1987
|
Player's Canadian Open 1987
Player's International Canadian Open 1987 — тенісний турнір, що проходив на відкритих кортах з твердим покриттям. Чоловічий турнір проходив на du Maurier Stadium у Монреалі (Канада) в рамках Nabisco Grand Prix 1987, тоді як жіночий - у National Tennis Centre у Торонто (Канада) в рамках Світової чемпіонської серії Вірджинії Слімс 1987. Чоловічий турнір тривав з 10 до 16 серпня 1987 року, а жіночий - з 17 до 23 серпня 1987 року.
Фінальна частина
Одиночний розряд, чоловіки
Іван Лендл — Стефан Едберг 6–4, 7–6
Для Лендла це був 5-й титул за сезон і 72-й - за кар'єру.
Одиночний розряд, жінки
Пем Шрайвер — Зіна Гаррісон 6–4, 6–1
Для Шрайвер це був 9-й титул за сезон і 99-й — за кар'єру.
Парний розряд, чоловіки
Пет Кеш / Стефан Едберг — Пітер Дуен / Лорі Вордер 6–7, 6–3, 6–4
It was Cash's 3-й титул за сезон і 13-й - за кар'єру. It was Edberg's 7-й титул за сезон і 25-й - за кар'єру.
Парний розряд, жінки
Зіна Гаррісон / Лорі Макніл — Клаудія Коде-Кільш / Гелена Сукова 6–1, 6–2
Для Гаррісон це був 3-й титул за сезон і 9-й — за кар'єру. Для Макніл це був 3-й титул за сезон і 9-й — за кар'єру.
Примітки
Посилання
Асоціація тенісистів-професіоналів (ATP) tournament profile
Жіноча тенісна асоціація (WTA) tournament profile
Player's Canadian Open
Player's Canadian Open
1987
|
1526543
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%9A%D1%80%D1%88%D0%BA%D0%BE%29
|
Равно (Кршко)
|
Равно (Кршко)
Равно — поселення в общині Кршко, Споднєпосавський регіон, Словенія. Висота над рівнем моря: 159,5 м.
Посилання
Статистичне бюро Республіки Словенія, населення, 2002
Населені пункти Словенії
|
660140
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%8C%D0%BE-%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%96%D0%B9%20%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BA%D1%83%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA
|
Літньо-осінній трикутник
|
Літньо-осінній трикутник — найпомітніший астеризм північної півкулі небесної сфери, добре спостерігаємий влітку та восени. Являє собою трикутник з трьох яскравих зірок: Вега (α Ліри), Денеб (α Лебедя) та Альтаїр (α Орла).
Варіанти назви: «осінньо-літній», «літній», «великий літній» та «осінній трикутник».
Див. також
Весняний трикутник
Зимовий трикутник
Посилання
Summer Triangle at Basic Celestial Phenomena by Kerry Magruder
Summer Triangle at The Astronomy Net
Summer Triangle at DavidDarling.info
Астеризми
|
108223
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rio%20Vista%2C%20California
|
Rio Vista, California
|
Rio Vista, California
Rio Vista (Spanish: Río Vista, meaning "River View") is a city located in the eastern end of Solano County, California, in the Sacramento River Delta region of Northern California. The population was 7,360 at the 2010 census.
Geography
Rio Vista is a small city in Solano County approximately south of Sacramento, on the Sacramento River in the Sacramento River Delta.
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , of which, of it is land and of it (5.68%) is water.
Climate
According to the Köppen Climate Classification system, Rio Vista has a warm-summer Mediterranean climate, abbreviated "Csa" on climate maps.
Origin and history
The present location of Rio Vista town center is several miles south of the original settlement. Colonel Nathan H. Davis founded "Brazos del Rio" near the entrance of Cache Slough at the Sacramento River, on the Rancho Los Ulpinos Mexican land grant, in 1858. The settlement was renamed "Rio Vista" before a flood in 1862 that resulted in the town moving to its present location on higher ground. The city's name combines the Spanish words for "river" and "view." Post authorities established office in 1858. The community was officially incorporated as Rio Vista on December 30, 1893. The newspaper of record there was the River News-Herald and Isleton Journal, established in 1890.
Army facility at Rio Vista
From 1911 through 1992 Rio Vista was home to the United States Army Reserve Center, Rio Vista. The facility was initially established as a base for river control activities by the U.S. Army Corps of Engineers. During the 1950s it was used by the U.S. Army Transportation Corps to store and maintain harbor craft, and during the 1960s and 1970s it was used to prepare amphibious vehicles for transportation to Vietnam and to train troops in their use. In 1980 it was transferred to the U.S. Army Reserve and in 1992 it was closed due to a BRAC decision. The town also hosts a United States Coast Guard station, established in 1963.
Humphrey the humpback whale
Rio Vista was visited by a lost humpback whale in 1985, despite being 60 miles (100 kilometers) up the Sacramento River from the Pacific Ocean. The young whale, nicknamed "Humphrey", attracted throngs of curiosity seekers before he was eventually guided back to sea by rescuers. The Army Reserve Unit (481st Transportation Company (Heavy Boat)) was activated to use their vessels (Landing Craft Utility (LCU)) to assist in the guiding of Humphrey back to the sea. Again in May 2007, humpbacks were sighted in Rio Vista. "Delta" and "Dawn," mother and calf, stopped at least twice in the river near the town.
Flannery land purchases
In 2018, a group of investors called Flannery Associates began purchasing most of the land surrounding Rio Vista and suing those refusing to selling Flannery their land for "constraint of trade."
Demographics
2010
At the 2010 census Rio Vista had a population of 7,360. The population density was . The racial makeup of Rio Vista was 6,003 (81.6%) White, 372 (5.1%) African American, 53 (0.7%) Native American, 359 (4.9%) Asian, 15 (0.2%) Pacific Islander, 288 (3.9%) from other races, and 270 (3.7%) from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 914 people (12.4%).
The census reported that 100% of the population lived in households.
There were 3,454 households, 626 (18.1%) had children under the age of 18 living in them, 1,846 (53.4%) were opposite-sex married couples living together, 255 (7.4%) had a female householder with no husband present, 139 (4.0%) had a male householder with no wife present. There were 146 (4.2%) unmarried opposite-sex partnerships, and 24 (0.7%) same-sex married couples or partnerships. 1,045 households (30.3%) were one person and 605 (17.5%) had someone living alone who was 65 or older. The average household size was 2.13. There were 2,240 families (64.9% of households); the average family size was 2.60.
The age distribution was 1,145 people (15.6%) under the age of 18, 349 people (4.7%) aged 18 to 24, 1,089 people (14.8%) aged 25 to 44, 2,400 people (32.6%) aged 45 to 64, and 2,377 people (32.3%) who were 65 or older. The median age was 57.2 years. For every 100 females, there were 92.6 males. For every 100 females age 18 and over, there were 91.3 males.
There were 3,890 housing units at an average density of , of which 77.7% were owner-occupied and 22.3% were occupied by renters. The homeowner vacancy rate was 2.7%; the rental vacancy rate was 13.7%. 75.1% of the population lived in owner-occupied housing units and 24.9% lived in rental housing units.
2007
As of 2007, there were 7,876 people in 1,881 households, including 1,286 families, in the city. The population density was . There were 1,974 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 88.34% White, 1.18% African American, 0.92% Native American, 1.60% Asian, 0.02% Pacific Islander, 4.09% from other races, and 3.85% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 11.42% of the population.
There were 1,881 households, 29.0% had children under the age of 18 living with them, 55.9% were married couples living together, 8.7% had a female householder with no husband present, and 31.6% were non-families. 26.4% of households were one person and 13.9% were one person aged 65 or older. The average household size was 2.43 and the average family size was 2.92.
The age distribution was 25.0% under the age of 18, 6.1% from 18 to 24, 25.6% from 25 to 44, 23.6% from 45 to 64, and 19.7% 65 or older. The median age was 41 years. For every 100 females, there were 95.4 males. For every 100 females age 18 and over, there were 92.4 males.
The median income for a household in the city was $44,534, and the median family income was $52,007. Males had a median income of $43,458 versus $28,665 for females. The per capita income for the city was $24,627. About 6.6% of families and 10.2% of the population were below the poverty line, including 17.7% of those under age 18 and 2.5% of those age 65 or over.
The Trilogy at Rio Vista development, aimed at active adults, is a mile northwest of the original city on the Rio Vista Highway (SR 12). It is built around the 18-hole Rio Vista Golf Club. There will be between 2,800 and 3,000 homes when Trilogy is complete.
Industry
Natural gas was discovered in the Rio Vista area in 1936 and the Rio Vista Field, (RVGU Rio Vista Gas Unit ) at one time there was a gas well behind RV City Hall in the middle of boat launch parking lot. Amerada Hess Corporation was the first major operations. When Amerada sold out to Sheridan Energy another buy out would soon take shape by Calpine Natural Gas. Calpine fell into the energy collapse when Enron went under then Calpine sold off a majority of its natural gas holdings to Rosetta Resources. Next buyer was Vintage Petroleum who sold out to and currently running operations California Resources Corporation as of 2022. Same address since 1936. Rio Vista Gas Unit was the largest natural gas field in California, became a major source of employment for the remainder of the 20th century. Other industries include agriculture, manufacturing and tourism. There are over 750 wind turbines belonging to the three renewable energy projects (Shiloh Wind Power Plant, NextEra Energy Resources' High Winds Energy Center and one owned by the Sacramento Municipal Utility District) on the Montezuma Hills, close to the city. There are plans to add an additional 200 wind turbines.
Rio Vista is home to the largest American producer of Belgian Endive in the United States. Craig Breedlove, five-time world land speed record holder, lived in and had an engineering facility in the city.
The city is served by Rio Vista Municipal Airport and is situated along the Rio Vista Highway (SR 12) between Fairfield and Lodi. The highway crosses the Sacramento River via the Helen Madere Memorial Bridge, colloquially known as the Rio Vista Bridge.
Notable residents
Craig Breedlove, auto speed record holder
Bill Wight, Major League Baseball pitcher and scout
Gallery
See also
List of cities and towns in California
List of cities and towns in the San Francisco Bay Area
References
Notes
External links
Rio Vista Chamber of Commerce
Incorporated cities and towns in California
Cities in Solano County, California
Cities in the San Francisco Bay Area
Sacramento–San Joaquin River Delta
Populated places on the Sacramento River
|
382599
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Convenience%20food
|
Convenience food
|
Convenience food (also called tertiary processed food) is food that is commercially prepared (often through processing) for ease of consumption, and is usually ready to eat without further preparation. It may also be easily portable, have a long shelf life, or offer a combination of such convenient traits. Convenience foods include ready-to-eat dry products, frozen food such as TV dinners, shelf-stable food, prepared mixes such as cake mix, and snack food. Food scientists now consider most of these products to be ultra-processed foods and link them to poor health outcomes.
Bread, cheese, salted food and other prepared foods have been sold for thousands of years, but these typically require a much lower level of industrial processing, as reflected in systems such as the Nova classification. Other types of food were developed with improvements in food technology. Types of convenience foods can vary by country and geographic region. Some convenience foods have received criticism due to concerns about nutritional content and how their packaging may increase solid waste in landfills. Various methods are used to reduce the unhealthy aspects of commercially produced food and fight childhood obesity.
Convenience food is commercially prepared for ease of consumption. Products designated as convenience food are often sold as hot, ready-to-eat dishes; as room-temperature, shelf-stable products; or as refrigerated or frozen food products that require minimal preparation (typically just heating). Convenience foods have also been described as foods that have been created to "make them more appealing to the consumer." Convenience foods and restaurants are similar in that they save time. They differ in that restaurant food is ready to eat, whilst convenience food usually requires rudimentary preparation. Both typically cost more money and less time compared to home cooking from scratch.
History
Throughout history, people have bought food from bakeries, creameries, butcher shops and other commercial processors to save time and effort. The Aztec people of Central Mexico utilized several convenience foods that required only adding water for preparation, which were used by travelers. Cornmeal that was ground and dried, referred to as pinolli, was used by travelers as a convenience food in this manner.
Canned food was developed in the 19th century, primarily for military use, and became more popular during World War I. The expansion of canning depended significantly upon the development of canneries for producing large quantities of cans very cheaply. Before the 1850s, making a can for food required a skilled tinsmith; afterwards, an unskilled laborer, operating a can-making machine, could produce 15 times as many cans each day.
One of the earliest industrial-scale processed foods was meatpacking. After the invention of a system of refrigerator cars in 1878, animals could be raised, slaughtered, and butchered hundreds (later thousands) of miles or kilometers away from the consumer.
Experience in World War II contributed to the development of frozen foods and the frozen food industry. Modern convenience food saw its beginnings in the United States during the period that began after World War II. Many of these products had their origins in military-developed foods designed for storage longevity and ease of preparation in the battle field. Following the war, several commercial food companies had leftover manufacturing facilities, and some of these companies created new freeze-dried and canned foods for home use. Like many product introductions, not all were successful—convenience food staples such as fish sticks and canned peaches were counterbalanced by failures such as ham sticks and cheeseburgers-in-a-can. However, this new focus on convenience foods and the use of technology in the kitchen alleviated labor that was traditionally carried out by women, and therefore meals that could be prepared quickly enabled women to exercise more control over their time.
As of the 2010s due to increased preference for fresh, "natural", whole, and organic food and health concerns the acceptability of processed food to consumers in the United States was dropping and the reputation of major packaged food brands had been damaged. Firms responded by offering "healthier" formulations and acquisition of brands with better reputations.
Types
Convenience foods can include products such as candy; beverages such as soft drinks, juices and milk; nuts, fruits and vegetables in fresh or preserved states; processed meats and cheeses; and canned products such as soups and pasta dishes. Additional convenience foods include frozen pizza, chips such as potato chips (known in Britain as crisps), pretzels, and cookies.
These products are often sold in portion-controlled, single-serving packaging designed for portability.
Packaged mixes
Gristmills have produced flour for baking for thousands of years. In more recent times flour has been sold with other ingredients mixed in, as have other products ready to cook. Packaged mixes are convenience foods which typically require some preparation and cooking either in the oven or on the stove top.
Packaged baked goods mixes typically use chemical leaveners (commonly referred to as baking powder), for a quick, reliable result, avoiding the requirement for time-consuming skilled labor and the climate control needed for traditional yeast breads. These packaged mixes produce a type of quickbread.
Examples include cake mixes, macaroni and cheese, brownie mixes, and gravy mixes. Some packaged mixes may have a high saturated fat content.
By country
In 2007, it was noted in the book Australia's food & nutrition 2012 that a distinct increase in convenience food consumption had been occurring in Australia.
In the Republic of Ireland, breakfast rolls eaten by busy workers became a symbol of the Celtic Tiger economic boom.
In Japan, onigiri (rice balls) are a popular convenience food that dates for millennia — by the Heian period these were established enough to be mentioned in literature. Additional Japanese convenience foods include prepared tofu (bean curd), prepared packages of seafood and instant ramen noodles.
In the Philippines, ready-to-consume packages of traditional Filipino dishes such as sisig, adobo, and caldereta are popular products offered by convenience stores across the country.
Canned tuna packed in oil is a convenience food in the Solomon Islands.
In Russia, frozen pelmeni, a type of meat dumplings, adopted from Uralic peoples such as Komi, Mansi and Udmurts, are known from at least the 18th century, and industrially produced and prepacked pelmeni are a staple of the supermarket freezer sections.
By region
In Western Africa, processed cassava flour that has been grated and dried is a popular convenience food.
Retail
In some instances, retail sales of convenience foods may provide higher profit margins for food retailers compared to the profits attained from sales of the individual ingredients that are present in the convenience foods.
A survey in 1984 attributed over one-third of funds spent by consumers for food in Britain to be for convenience food purchases.
Environmental and health concerns
Several groups have cited the environmental harm of single serve packaging due to the increased usage of plastics that contributes to solid waste in landfills. Due to concerns about obesity and other health problems, some health organizations have criticized the high fat, sugar, salt, food preservatives and food additives that are present in some convenience foods.
In most developed countries, 80% of consumed salt comes from industry-prepared food (5% come from natural salt; 15% comes from salt added during cooking or eating). Health effects of salt concentrate on sodium and depend in part on how much is consumed. A single serving of many convenience foods contains a significant portion of the recommended daily allowance of sodium. Manufacturers are concerned that if the taste of their product is not optimized with salt, it will not sell as well as competing products. Tests have shown that some popular packaged foods depend on significant amounts of salt for their palatability.
Labeling, mitigation, and regulation
In response to the issues surrounding the healthfulness of convenience and restaurant foods, an initiative in the United States, spearheaded by Michelle Obama and her Let's Move! campaign, to reduce the unhealthy aspects of commercially produced food and fight childhood obesity, was unveiled by the White House in February 2010. Mrs. Obama has pushed the industry to cut back on sugars and salts found in many convenience foods, encouraging self-regulation over government intervention through laws and regulations. Despite Mrs. Obama's stated preference on self-regulation, the Food and Drug Administration announced that it was looking into quantifying the guidelines into law while other groups and municipalities are seeking to add other preventive measures such as target taxes and levies onto these products.
In response to the attention, in April 2010 a coalition of sixteen manufacturers all agreed to reduce salt levels in foods sold in the United States under a program based on a similar effort in the United Kingdom. However, the initiative has met with resistance from some manufacturers, who claim that processed foods require the current high levels of salt to remain appetizing and to mask undesirable effects of food processing such as "warmed-over flavor". The coalition expanded its mission in May 2010 by announcing that it intends to reduce the amount of calories in foods. By introducing lower calorie foods, changing product recipes and reducing portion sizes, the coalition stated that it expected to reduce the caloric content of foods by more than 1.5 trillion calories in total by 2012.
Social inequality
As previously stated, convenience foods cover a variety of food groups and come in numerous forms. Thus, there are a variety of healthy and unhealthy convenience foods. Research such as the 2002 study by Kimberly Morland et al., have correlated inequalities between low-income communities and increased access to unhealthy convenience foods. This is mostly due to the decline of affordable grocery stores in some urban areas. Comparing low-income communities to more affluent communities, there are four times more supermarkets located in white communities than the black communities (commonly found in food deserts). As a result, the 2002 study concluded that with limited access to healthy food options in supermarkets, members within the low-income and minority communities have unequal access. A 2010 study by Dharma E. Cortes et al. also found a connection between consumption of unhealthy convenience food and minority communities. Limited access to healthy food options has resulted in an increase in obesity amongst members in these communities.
Many low-income families struggle with buying fresh fruits and vegetables and nutritional meals for their families because of the price of the products. These families are most often located in food deserts and fresh food is not readily available in their community. Thus, families resort to buying food that is high in fat, sugar, and salt because these highly processed options are inexpensive. These highly processed foods make up a significant portion of unhealthy convenience foods.
See also
Comfort food
Food desert
Food packaging
Food preservation
Food processing
Junk food
List of foods
Snack food
Ultra-processed food
References
Bibliography
Ensminger, Audrey H. (1994). Foods and Nutrition Encyclopedia: A-H. 1. CRC Press. Pages 463-476
Further reading
Lawrence, Geoffrey; Lyons, Kristen; Wallington, Tabatha (2012). Food Security, Nutrition and Sustainability. Routledge. Chapter 8, pages (unlisted).
Obenauf, Carl F. (2004). The Building of an Industry: The History of the Convenience Food Industry. C.F. Obenauf.
|
3480175
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/HMS%20Grove%20%28L77%29
|
HMS Grove (L77)
|
HMS Grove (L77)
«Гроув» (L77) — військовий корабель, ескортний міноносець типу «Хант» «II» підтипу Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни.
«Гроув» закладений 28 серпня 1940 року на верфі компанії Swan Hunter, у Тайн-енд-Вірі. 29 травня 1941 року він був спущений на воду, а 5 лютого 1942 року увійшов до складу Королівських ВМС Великої Британії.
Ескортний міноносець «Гроув» брав участь у бойових діях на морі в Другій світовій війні, бився у Північній Атлантиці та в Середземному морі, супроводжував арктичні конвої. За проявлену мужність та стійкість у боях бойовий корабель заохочений трьома бойовими відзнаками.
Історія служби
1942
1 березня 1942 року з порту Рейк'явіка до Мурманська у супроводі ближнього ескорту вирушив конвой PQ 12, який налічував 16 вантажних суден зі стратегічно важливими матеріалами та військовою технікою для Радянського союзу. 3 та 5 числа з Рейк'явіка та зі Скапа-Флоу відповідно вийшли сили далекого океанського супроводження. У той же час з Росії вийшов назустріч конвой QP 8. Місцем рандеву для транспортних конвою та кораблів ескорту визначався норвезький острів Ян-Маєн.
За даними британської розвідки на перехоплення транспортних конвоїв німці зібрали рейдову групу на чолі з лінкором «Тірпіц». Невдовзі після виходу німецького рейдера з норвезького фіорду підводний човен «Сівулф» виявив його у відкритому морі. Обидва угруповання кораблів здійснили спробу напасти на противника, але марно. Урешті-решт «Тірпіц» повернув додому, а 12 березня 1942 року конвой PQ 12 благополучно прибув до Мурманська, не втративши жодного корабля чи судна.
27 березня 1942 року британський есмінець «Кеппель», що супроводжував ескортом конвой WS 17 за допомогою сучасного обладнання з радіовиявлення по двох радіомаяках у ВЧ-діапазоні виявив німецький підводний човен U-587. Взаємоузгодженою атакою глибинними бомбами есмінців 2-ї ескортної групи «Гроув», «Альденгам», «Волонтір» і «Лімінгтон» ворожа субмарина була знищена.
12 червня 1942 року «Гроув» був уражений двома торпедами німецького підводного човна U-77 північніше єгипетського Соллума; за 14 хвилин корабель затонув, загинуло 110 моряків.
Див. також
USS Cowell (DD-167)
L'Alcyon (ескадрений міноносець)
Гремящий (есмінець, 1937)
Z9 Wolfgang Zenker
Лідери ескадрених міноносців проєкту 48
Ескадрені міноносці типу «Навігаторі»
Посилання
Література
Colledge, J. J. & Warlow, Ben: Ships of the Royal Navy — The Complete Record of all Fighting Ships of the Royal Navy from the 15th Century to the Present. Newbury, UK: Casemate, 2010. ISBN 978-1-935149-07-1.
Примітки
Виноски
Джерела
Ескортні міноносці класу «Гант»
Кораблі 1941
Кораблі, затоплені підводними човнами
|
58424886
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Smolchev-Malinovsky
|
Smolchev-Malinovsky
|
Smolchev-Malinovsky is a rural locality (a khutor) in Dondukovskoye Rural Settlement of Giaginsky District, Adygea, Russia. The population of this village was 94 as of 2018. There are 10 streets.
Geography
Smolchev-Malinovsky is located 33 km east of Giaginskaya (the district's administrative centre) by road. Ignatyevsky is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Giaginsky District
|
293205
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%B9%D1%82%20%D0%AF%D2%91%D0%B0%D0%BC%D1%96
|
Лайт Яґамі
|
Лайт Яґамі (Яґамі Райто), він же Кіра і другий L — головний герой аніме- і манґа-серіалу «Death Note», створеного письменником Цуґумі Оба та манґакою Такеші Обата. Він неймовірно розумний, однак знудьгований юнак, який випадково знаходить Записник Смерті Бога Смерті Рюка.
Значення імені і створення
Цуґумі Оба, творець манґи, сказав що він не був «надто зацікавлений» значенням прізвища Лайта («Яґамі» означає «ніч» або «бог»). Однак після створення фінальної сцени йому сподобалося глибоке значення імені.
Такеші Обата, художник манґи, сказав, що для нього не виникло жодних проблем із дизайном Лайта. Ось як він це описав: «Геніальний і гордий студент, в якого трішки не всі вдома» був для Обата «ясним і готовим в уяві». Згодом Такеші сказав, що дещо спростив образ Лайта і необов'язково повертатися до його колишнього образу. Також Обата сказав, що тепер краще малює Лайта. У 35 главі манґи, коли Лайт втрачає пам'ять, Такеші так прокоментував повернення до старого стилю малювання: «Так само як Лайт втратив пам'ять, так і я забуду попередні замальовки. Лайт тепер той самий, який був у першій главі». Також Обата додав дещо щодо створення стилю Лайта: «Оскільки Лайт — геніальний і гарний, то для мене він виглядає як розумний і дуже офіційний хлопець». Переглянувши безліч модних журналів, Обата вирішив, що Лайт буде вдягненим в офіційні костюми і джемпери, однак всіляко уникав джинсів.
На обкладинці манґи, коли Лайта потрібно було зобразити кольорово, Обата сказав, що «хотів би досягнути підходящої атмосфери», тому уникав занадто яскраво кольорів, намагаючись показати все у затемненому світлі.
Ім'я Лайта, на противагу його прізвищу, співзвучне з англійським словом «Light» («лайт», по-). Цим автор хотів показати неоднозначну особистість Лайта.
«Кіра» — так називали таємничого вбивцю, яким був Лайт, вбиваючи злочинців за допомогою Записника Смерті. Ім'я «Кіра», перекручене від англійського слова «Killer», тобто невідомий вбивця.
Характер, життя і цілі
Оба описав життя Лайта як зруйноване після того, як Лайт почав використовувати Записник Смерті, адже Лайт став жертвою Записника Смерті. Перед цим Лайта описано як людину високої думки про себе, за характером впевненої і гордої. Також Лайт має мрію зробити світ кращим, як для себе і своєї сім'ї, так і для решти людей. Однак ця думка доходить згодом до фанатизму.
Лайт — впевнений і самостійний. Він є найкращим учнем Японії, і без перебільшення, генієм. Лайт талановитий, і йому все вдається. Його люблять батьки і поважають однолітки. Однак Лайт самотній, він багато в чому відрізняється від своїх однолітків і здається старшим за них. Лайту доволі нудно у шкільному товаристві, хоча в університеті помітно, що Лайт знаходить для себе підходяще товариство.
Здібності Лайта найбільше показані у його війні проти L, де Лайту вдається грати в хитромудру гру проти найкращого детектива світу. Те, що він є генієм, показує й те, що лише Лайт може мріяти про цілковите панування над світом, винищивши всю злочинність.
Протягом серіалу Лайт стає студентом. Саме тоді починаються розгортатися основні дії серіалу. І саме після цього Лайт показує свою справжню сутність і фанатичну відданість справі . Його ненависть сягає найвищого рівня. Лайт не може спинитися на шляху вбивства.
Згодом, після втрати пам'яті особистість Лайта знову змінюється, він стає таким же, яким був у перших серіях. Згодом, після повернення пам'яті Лайт знову стає тим, ким був — Кірою, власником Записника Смерті.
Стосунки між персонажами
Лайт, загалом, має дуже неоднозначні стосунки між рештою персонажів «Death Note». Найбільше він ненавидить L, і часто він не стримувався, показуючи це (Лайт неодноразово бився з L). Згодом, коли Лайт втрачає пам'ять, він дещо змінюється, однак стосунки між хлопцями залишаються напруженими (загалом, це нормально, враховуючи, що Лайт — злочинець, а L — його переслідувач).
Незадовго перед вбивством L автор вдається до символічного моменту — L витирає ноги Лайта. Згалом, цей момент створював ілюзію примирення двох запеклих ворогів. Однак це не зупинило Лайта від вбивства L, який завжди заважав йому. Своє торжество Лайту вдалося приховати від оточення, однак дивлячись на смерть L, Лайт не стримав зловтішної посмішки.
Стосунки із Місою Амане описати ще важче. Закохана дівчина щиро вірила у взаємність почуттів Лайта, однак хлопець був доволі скупим щодо показу власних почуттів. Однак, загалом, Міса і Лайт є парою, яка згодом починає жити разом. Хоча Лайт використовує Місу як спільницю і вбивцю людей.
Коли Міса розповіла Лайту, хто вона, Лайт цілує дівчину, а згодом повністю закохує її в себе. Попри це, в той же момент Лайт планує вбивство Міси, єдине, що його зупиняє — це обіцянка Рем вбити Лайта, якщо він завдасть шкоду Місі. Коли ФБР почало відкрито діяти проти Кіри, Міса ладна була загинути заради Лайта. Однак Лайт, здається,
лише використовував дівчину. Незважаючи на це, перед смертю він кличе дівчину.
Лайт любить свою сім'ю, однак згодом, із появою Записника Смерті, всі колишні почуття, здається, були повністю витіснені жагою вбивства. Заради власної мети він практично вбиває батька (він робить так, що його батько стає власником Записника Смерті, і згодом через це гине) і не гребує вбивством сестри (хоча йому це не вдається). Загалом, Лайт грає роль «зайвої людини», яка навіть в оточенні близьких відчуває себе чужою.
До наступників L, Ніа та Мелло, Лайт ставиться зневажливо. Він не вважає їх рівними L, тим паче, рівними собі. Попри це, новим детективам спільними зусиллями вдається перемогти Лайта.
Біографія
Лайт народився 28 лютого 1986 року (в аніме — 1989 року) в сім'ї Соічіро Яґамі, другої людини в японській поліції. Він також є одним із головних противників Кіри. В Лайта є молодша сестра на ім'я Саю, а матір Лайта звати Сачіко.
Лайт — талановитий тенісист. Він розповідає, що перемагав на тенісному турнірі в 1999 та 2000 роках серед юніорів, однак згодом, вступивши у старшу школу, Лайт вже не займається тенісом професійно.
На початку серіалу Лайт навчався у 12 (за українською системою числення навчальних класів) класі Приватної Академії Дайкоку (大国学園 Daikoku Gakuen) Також Лайт відвідує додаткові заняття в Підготовчій Академії.
Одного разу, під час уроку, Лайт помітив, як дивний зошит впав на землю, здавалося, прямісінько із неба. Дивна річ зацікавила хлопця, і після уроків на шкільному подвір'ї Лайт знаходить дивний зошит під назвою Записник Смерті.
Дивна знахідка зацікавлює хлопця, особливо правила, написані в ній, які частково розкривають призначення записника — вбивати. Переглядаючи новини, Лайт чує про терориста, який захопив школу. Лайт бачить його фото і чує справжнє ім'я . Після цього Лайт пише його ім'я. Через 40 секунд терорист помер від серцевого нападу. Про його смерть повідомляють в новинах.
Ця подія стала підтвердженням перечитаних в Записнику Смерті правил. Лайт серйозно задумується про справжність своєї знахідки. Вбивство злочинця дуже зацікавлює хлопця.
Наступного дня, повертаючись пізно із занять додому, Лайт бачить, як банда байкерів намагається зґвалтувати дівчину. Лайт не намагається її врятувати, натомість, заходить в магазин, і пише імена бандитів, яких знав особисто і в обличчя. Через 40 секунд ватажок банди гине. Його смерть повністю переконує Лайта в універсальності знайденого записника.
Повернувшись додому, Лайт замикається у власній кімнаті. Тоді перед Лайтом з'являється Рюк і розповідає про Записник Смерті. Лайт, страшенно перелякавшись, згодом заспокоюється. Рюк каже, що його бачити зможе тільки Лайт, або інший власник записника. Після цього Рюк розповідає Лайту найважливіші речі про Записник Смерті.
Дізнавшись все потрібне, Лайт розуміє, що він має робити — винищувати злочинців. Він починає масово вбивати злочинців, відвідавши в'язниці і запам'ятавши імена. Після цього він вписував їх у Записник Смерті. Величезна кількість злочинців раптово помирала від серцевого нападу.
Однак масові смерті злочинців зацікавили ФБР. Зрозумівши, що простим детективам у цій справі нема одних шансів, до справи було залучено геніального L. Він і стає головним супротивником Лайта, якому вдається прорахувати всі дії Яґамі
Згодом із Лайтом зв'язується дівчина Міса, Другий Кіра. Вона, так само як і Лайт, є власницею Записника Смерті, і шалено закохується в Лайта, захоплюючись тим, що він робить. Міса допомагає Лайту у його ходах і війні проти L, повністю віддаючись справі Лайта
У 2004 році Лайт стає першокурсником Токійського університету (東応大学 Tōō Daigaku), Навчаючись разом із L, Лайт веде словесну війну із детективом. Вони не показують відкритої нелюбові, однак під час тенісного матчу, який відбувся між ними, Лайт і L показано метафору стосунків двох хлопців.
Коли L вже от-от розкриє карти Лайта, хлопець запускає свій головний план у дію. Він віддає свій Записник Смерті Рюку, втративши пам'ять про все, що було вчинене ним протягом того, як він вважався Кірою. Рюк, за інструкціями Лайта віддає записник новому власнику, Кьосуке Хіґучі з Корпорації Йоцуба. Лайт, який починає працювати разом із L, запевняє його, що Кьосуке і є Кіра(відоміший як Третій Кіра). Після того, як ФБР викриває Кьосуке, Лайт повертає собі Записник Смерті, а заразом і пам'ять, вбивши Кьосуке.
Згодом таємниця Записника Смерті стає відомою ФБР, L навіть бачить Богів Смерті. Однак Лайту вдається вбити L, маніпулюючи Рем. Смертю найкращого детектива завершується перша частина манґи, однак серіал дещо відрізняється від цього.
Після смерті L Лайт стає членом команди детективів, яка повинна діяти так як і L(члени команди не знають, що Лайт — це Кіра). Тепер, діючи як Кіра і L в одній особі, Лайту вдається продовжувати вбивства злочинців. Однак згодом його подвійну гру частково розкривають Мелло та Ніа.
У 2009 році Лайт приєднується Департаменту Збройних Сил Японії, вважаючи, що лише так зможе зупинити Ніа та Мелло. Детективи намагаються викрити Кіру.
Наприкінці, завдяки спільним зусиллям Ніа та Мелло, їм вдається викрити Лайта. Через 6 років детективи знаходять справжнього вбивцю злочинців.
В манзі, програвши, Лайт розуміє, що його от-от заарештують. Він показує божевілля і всілякими способами намагається вбити оточуючих поліцейських. Однак йому це не вдається. Тоді Лайт звертається до Рюка, просячи вписати в Записник Смерті ім'я «Ніа». Однак Рюк відмовляє, кажучи, що він ні на чиїй стороні і виконує свою попередню обіцянку, пишучи ім'я Лайта в Записнику Смерті, таким чином вбиваючи Лайта.
В аніме Лайту вдається частково уникнути перемоги ФБР, він тягне час, оскільки ФБР знає тепер, хто він. Попри це, члени ФБР слідують за Лайтом, щоби заарештувати Лайта перед тим як Рюк напише ім'я Лайта в Записнику Смерті. Коли Лайт повільно заплющує свої очі, йому з'являється видиво вмираючого L, над яким Лайт стояв у 25-ій серії. Непереможний Кіра помер.
Наприкінці показано Рюка у світі Богів Смерті. Він розповідає щось невідомому Богу Смерті, який покидає Рюка на середині розповіді. Після цього Рюк каже: Він знає, що сталося наприкінці цієї історії, однак не дав розповісти мені до кінця. Я не зміг розповісти йому, що написав його ім'я в Записнику Смерті тому що мені він вже набрид, і мені стало нудно. Хіба неправда? Га? Лайте?"
З цього випливає, що Лайт став Богом Смерті. Його було перенесено у Забуття, щоби Лайт відповів за вчинене. Однак Лайт не хотів із цим миритися. По манзі Лайт помер 28 січня 2010 року.
У останньому томі манґи «Записник Смерті: Як читати» Оба так каже про Лайта :" Він — молодий чоловік, який міг зрозуміти біль інших"(сказано про момент, коли Лайт вперше зіткнувся із Записником Смерті. Також Оба додав: "Якби Рюк не зацікавився людським світом, то Лайт став би одним з найкращих лідерів у поліції, який, разом із L, боровся би проти злочинців. Записник Смерті змінив долю людини, знищивши її життя і зробивши решту нещасною.
Death Note
Персонажі за алфавітом
Чоловічі персонажі аніме та манґи
Вигадані японці
Вигадані старшокласники
Вигадані студенти коледжів
Вигадані детективи
Вигадані поліцейські
Вигадані хакери
Вигадані серійні вбивці
Вигадані масові вбивці
Вигадані лідери культів
|
6484237
|
https://en.wikipedia.org/wiki/United%20Coal%20Company
|
United Coal Company
|
United Coal Company (UCC), a coal mining company headquartered in Blountville, Tennessee, is a producer of high grade metallurgical coals. It has operations in Virginia, West Virginia, Kentucky, and Tennessee.
History
Foundation
In 1970, Jim McGlothlin (a legal resident of Naples, Florida), along with his father Woodrow W. McGlothlin (who started the Diamond Smokeless Coal Co. in the mid-1950s) and five other investors, founded United Coal Company in Grundy, Virginia. McGlothlin first sold UCC in 1997 and later repurchased the company in 2004. The McGlothlins also founded The McGlothlin Foundation, which funds a variety of education-related causes in Southwest Virginia and The United Company Charitable Foundation.
Ownership changes
In 2006, former King Pharmaceuticals executives John M. Gregory and Joseph "Joe" Gregory invested in the company. The Gregory brothers are its first investors outside the McGlothlin family.
During April, 2009 Ukrainian business group Metinvest, controlled by Rinat Akhmetov, purchased the company for an estimated $1 billion. In August 2009, United Coal Company moved into its new corporate headquarters at 110 Sprint Drive in Blountville, Tennessee. A staff of thirty four employees work out of the Blountville UCC office, which combines all corporate activities and executives in one location, including legal counsel, risk management, accounting, purchasing, information technology, human resources and sales – departments previously located in Teays Valley, West Virginia, and Bristol, Virginia.
Holdings
Carter Roag Coal Company
Sapphire Coal Company
Pocahontas Coal Company
Wellmore Coal Company
See also
Fischer–Tropsch process
Massey Energy
Mountain Party
Mountaintop removal mining
United Mine Workers
References
Eastern Coal Council. August 15, 2006 newsletter.
U.K. National Union of Mineworkers. "Coal Conference Speakers Say End Dependence On Foreign Oil".
External links
United Management Company, LLC. "About United Management Company".
United Coal Company webpage
Eastern Coal Council
SJ Investments, Officers - John M. Gregory
Metinvest
SCM Holdings
Coal companies of the United States
Bristol, Virginia
1970 establishments in Virginia
|
13226424
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Li%20Cheng%20%28painter%29
|
Li Cheng (painter)
|
Li Cheng (painter)
Li Cheng (919–967), courtesy name Xiánxī (咸熙), was a Chinese painter of the Song dynasty. He was influenced by Jing Hao and Juran. Li Cheng, Fan Kuan, and Guan Tong became known as the "three great rival artists".
Life
Li Cheng lived in Qingzhou (now part of Weifang, Shandong) during the Five Dynasties and Ten Kingdoms period and the early Song dynasty. He came from a family distinguished by scholarship and official conduct. His grandfather lived during the Huang Chao Rebellion of the 870s, and eventually the family fled during the tumultuous end period of the Tang dynasty.
He learned painting from Jing Hao and Guan Tong before turning to focus on nature and developing his own style. He was also a poet and literary stylist, but regarded these as secondary endeavors, and he did not seek government office. Many nobles sought out Li Cheng's services, but he never accepted. An official named Sun Anzhi desired a painting from Li Cheng so ardently, he offered Li a prestigious government post, but Li Cheng refused. Sun then paid an acquaintance of Li Cheng to steal a painting, earning the artist's lifelong enmity. During his later years, he took to travel and died in Huaiyang County.
Li Cheng did many landscape paintings with diluted ink, a technique called "treating ink like gold", which gives the appearance of a foggy dream world. In his day, he was considered the greatest landscape painter of all time. His paintings carried on an artistic dialogue with those of Wu Daoxuan. Li Cheng primarily portrayed the landscapes of Shandong. Artists of later generations, such as Guo Xi, modeled their teaching on his painting style and methods.
His works include “Jigger", "Joy in Fishing", "Cold crow", and "Landscape". One extant painting, "Reading Stele Nest Stone", was a collaboration with Wang Xiao.
Art
See also
Culture of the Song dynasty
Chinese painting
Chinese art
History of Chinese art
References
Reading
Sullivan, Michael. The Arts of China. Berkeley: University of California Press, 2008
Chinese painting - Five Dynasties (907-960) and Ten Kingdoms (902-978)
宣和画谱 - Chinese Text Project
External links
Landscapes Clear and Radiant: The Art of Wang Hui (1632-1717), an exhibition catalog from The Metropolitan Museum of Art (fully available online as PDF), which contains material on Li Cheng (see index)
http://ctext.org/wiki.pl?if=en&res=668529&searchu=李成&remap=g
919 births
967 deaths
Song dynasty landscape painters
People from Weifang
Painters from Shandong
Five Dynasties and Ten Kingdoms landscape painters
10th-century Chinese painters
|
2097071
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%83%D0%BA%D0%B0
|
Лиука
|
Лиука — село в Естонії, у волості Тистамаа повіту Пярнумаа.
Населення
Чисельність населення на 31 грудня 2011 року становила 43 особи.
Географія
Село розташоване за 3 км на північний схід від центру селища Тистамаа.
Примітки
Джерела
Посилання
Офіційний сайт волості Тистамаа
Волость Тистамаа
Села Пярнумаа
|
275478
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Tubes
|
The Tubes
|
The Tubes are a San Francisco-based rock band. Their self-titled 1975 debut album included the single "White Punks on Dope", while their 1983 single "She's a Beauty" was a top-10 U.S. hit and its music video was frequently played in the early days of MTV. The band also performed in the 1980 film Xanadu, singing the rock portion of the cross-genre song "Dancin'" opposite a big band.
History
The Tubes formed on March 22, 1972, in San Francisco, California, featuring members from two Phoenix, Arizona bands who had relocated to San Francisco in 1969. One, The Beans (alternately billing themselves as the Radar Men from Uranus), included Bill Spooner, Rick Anderson, Vince Welnick, and Bob McIntosh. The other, the Red White and Blues Band, featured Prairie Prince, Roger Steen, and David Killingsworth. After performing at Expo '70 in Japan, Killingsworth left the Red, White and Blues Band, leaving Steen and Prince to audition new bass players, albeit unsuccessfully. Before moving to San Francisco the Beans had been a local favorite in Phoenix, selling out shows with a tongue-in-cheek concept rock show called "The Mother of Ascension" featuring costumes and props. After moving, Bill Spooner worked at the Fillmore West concert hall sweeping floors in between Beans shows at the Longshoremen's Hall and other minor venues. The band's loud, heavy jamming style did not attract much attention, and the band needed to go back home to Phoenix. There they would sell out shows, which provided enough money to pay their rent. The Beans' manager and former Alice Cooper Group drummer, John Speer, suggested they add Prince and Steen along with their roadie John Waybill to one of these shows. Waybill's nickname among the band was "Fee," short for "Fiji," thanks to his copious head of hippie hair.
"The Radar Men from Uranus" played the Celebrity Theatre in Phoenix, as well as a show in Mexico where they were run out of town by the police (it was where Rick Anderson almost drowned after he was washed out to sea while swimming). The group would stick together and play shows at biker bars such as The Inn of The Beginning in Cotati CA. The vocals at this time were shared by Spooner, Steen and Waybill as different characters. Prairie Prince and Phoenix high school friend Michael Cotten were attending art school at the San Francisco Art Institute at this time; they attracted local press attention by painting a mural of crashing waves on the side of the Cliff House Restaurant. Cotten was asked by Spooner to buy an ARP synthesizer instead of a film camera and began to perform with the band as well as create props and costumes.
One of the first Tubes shows was at the Art Institute cafeteria as part of an art show for classmate and future Hollywood director Kathryn Bigelow. While experimenting with their stage show and art, Prince and Cotten met model Re Styles while painting the Cliff House mural. Styles had been born Shirley Marie Macleod on March 30, 1950, in Middelburg, Netherlands. She had appeared in both Alejandro Jodorowsky's The Holy Mountain and Sun Ra's Space Is the Place, and posed for Playboy and Penthouse magazines. By 1975 she was credited with clothing design and dance co-ordination for the band. Onstage she would play Patty Hearst and dress in wild leather outfits during the "Mondo Bondage" dance with Waybill. By 1979, she and Prince were married.
After several years of playing biker bars, the band needed help. They had a temporary agreement with producer David Rubinson and played on bills with The Pointer Sisters and Sylvester, but were still trying to find an audience. Prince had been hired by newly formed jazz-rock band Journey to record demos, and approached their manager Herbie Herbert, a former Santana roadie and Bill Graham employee. Herbert made a deal with Graham that if the Tubes could sell out three local shows, Graham would give him an opening slot on the show of his choice.
Herbert booked shows at a local club called the Village, which sold out thanks to themes inspired by the San Francisco post-hippie underground culture such as "The Streaker's Ball" and "Mondo Bondage." Much to Graham's dismay, Herbert chose an opening slot for the upcoming Led Zeppelin show at Kezar Stadium. The band pulled out the stops, including Waybill dressed as an early version of "Quay Lewd" throwing "Cocaine" (flour) and "Pills" (candy) at the crowd, who threw it back. Graham threatened Herbert that the band would never play in San Francisco again but calmed down and eventually fell in love with the band, booking them at Winterland and other California venues for New Year's shows and Halloween. After the 1973 Led Zeppelin show, Herbert wanted to manage the band, but Spooner and the group went with local management team Mort Moriarty and Gary Peterson, also known as "Bag O' Bucks." Moriarty was interested in the use of video in rock music and saw the Tubes' stage show as the future of music videos. Bob McIntosh died of cancer at this time, leaving Prince as the only drummer.
In 1974, Bag O' Bucks filmed a Tubes show at the California Hall and shopped the "video demo" around Los Angeles. George Daly, Columbia Records head of A&R in San Francisco, made some Tubes demos, but CBS' corporate headquarters in New York City would not agree to signing the Tubes to Columbia due to the radical nature of their art. After 18 months, with no success at his own label, Daly, at the suggestion of Rick Wakeman, finally pitched the group to competitor A&M Records, where his former Columbia East Coast A&R colleague and friend, Kip Cohen, had recently headed the A&R division. Daly personally flew managers Moriarity and Petersen down to LA, and Cohen signed the Tubes to A&M, a rare example of cross-company support by major label executives. Working with lawyer Greg Fischbach, the band signed with A&M Records.
Debut album
The Tubes' first album, The Tubes (1975), was produced by Al Kooper. The track "White Punks on Dope" was an "absurd anthem of wretched excess" and ridiculed the Hollywood kids of the rich and famous. Since then the song has been covered by Mötley Crüe, P.O.L. (Parade of Losers) and the German rock musician Nina Hagen took the tune and set new lyrics to it (not a translation of the original lyrics), titled her work "TV-Glotzer" ("Couch Potato"), using this song as the opening track of her own debut album Nina Hagen Band (1978). The album track "What Do You Want from Life?," which became another of the Tubes' signature songs, satirizes consumerism and celebrity culture and climaxes in a monolog by Waybill who, in a rapid game show announcer's patter, name-checks celebrities such as Bob Dylan, Paul Williams and Randolph Mantooth, as well as well-known products of the period, including the Dynagym exercise machine and a host of American vehicles such as "...a herd of Winnebagos" and a "Mercury Montclair..." as part of a list of things that, "if you're an American citizen, you are entitled to()" culminating in "a baby's arm holding an apple."
By late 1975, the band created a stage show unlike any other after hiring Kenny Ortega to direct and choreograph, comedian Jane Dornacker and her band "Leila and the Snakes," and event support/video pioneer T.J. McHose to run a live video feed with films for each song. The show was critically acclaimed and broke them into show business in Los Angeles during sold-out runs at the Roxy Theater, David Allen's Boarding House and Bimbo's in San Francisco, as well as The Bottom Line in New York City. Compared at the time to The Rocky Horror Picture Show, the Tubes' stage show was closer to Saturday Night Live with its mix of topical satire and subversive postmodern Andy Kaufman-like routines such as Waybill beating up a couple in the front row (who were planted) during the "Crime Medley," then taking off his disguise as the band launched into "Mondo Bondage" and a huge stack of "Kill Amplifiers" (cardboard) falling on Quay Lewd during the finale of "White Punks on Dope."
The band was part of the mid-'70s underground comedy scene that included The Credibility Gap, Firesign Theater, Ace Trucking Company, Kentucky Fried Theater, Groundlings, Ken Shapiro's Channel One Video Theatre and National Lampoon. The L.A. Connection Comedy Theatre performed during the Tubes show intermission many times. In 1975, the Tubes were offered a spot on Saturday Night Live with Howard Cosell and NBC's Saturday Night, but manager Mort Moriarty wanted the band to be able to play several songs in a row to show off how tight their transitions were; both shows declined, and without major network TV appearances, the Tubes missed out on huge TV exposure, cementing their "cult" status until the early 1980s. The band's touring crew was up to 24 people at this point, making it hard to tour for the standard weeks on end most bands of the era were committing to build a fan base.
Young and Rich
The Tubes' second album, Young and Rich (1976) on A&M Records, was produced by Ken Scott. It featured "Don't Touch Me There," a suggestive duet between Waybill and Styles, which was arranged in classic "Wall of Sound" style by Jack Nitzsche. The song was co-written by Ron Nagle and Tubes dancer/vocalist Jane Dornacker.
The band toured America with a new stage show including new numbers "Slipped My Disco," "Madam, I'm Adam" and "Pimp." They also played several sold out nights at The Shrine in Los Angeles and Bimbo's in San Francisco. Mingo Lewis joined the band after performing several shows with them at Bimbo's.
Now, What Do You Want From Live, Remote Control
The Tubes' third album Now (1977) was an attempt to write less satirical songs with the band sharing song writing duties with Bill Spooner. It was recorded while the band was playing a special engagement on weekends at The Whisky in Los Angeles. They played a small American tour of the west coast and a month-long run at San Francisco's Palace of Fine Arts featuring the band's most elaborate stage show to date. The band had met manager Rikki Farr at a show opening for Alice Cooper. Farr fell in love with the band's stage show and agreed to manage them after they sued Bag O' Bucks to get out of their contract. He used his fame in England to promote them as "America's Answer to Punk."
The band created a new "best of" stage show and finally played a tour of Europe. They were banned in several towns and attracted front page press attention for their dark satirical stage show that spoofed America's consumer culture with dancers, video and sketches. They appeared on The Old Grey Whistle Test and played "God-Bird-Change" and "White Punks on Dope."
After their live record What Do You Want from Live (1978), recorded during their record-breaking run at the Hammersmith Odeon, London, England, the band toured America and played a sold-out run at The Pantages Theater in Hollywood, which attracted celebrities such as the cast of Laverne and Shirley, Cher, Kate Jackson and Gene Simmons. The stage show had reached new levels of lewdness with Quay Lewd's large dildo hanging out of his costume and a fake bomb threat number called "The Terrorists of Rock," which caused Cher to flee the theater, believing the threat was real. She later asked the band to appear in her next TV special Cher...Special. The band returned to Europe to follow up their big splash but it was canceled after Waybill fell off stage and broke his leg. The band returned and played the dates in the fall before headlining the Knebworth Rock Festival with Frank Zappa, Peter Gabriel and Boomtown Rats.
The fourth album for A&M, Remote Control (1979) was a concept album produced by Todd Rundgren, about a television-addicted idiot-savant, inspired by the Jerzy Kosinski novel Being There (which was later made into a movie starring Peter Sellers). The cover of Remote Control (1979) shows a baby (Rikki Farr's son) in a specially made "Vidi-Trainer" (a car seat/TV with a baby bottle nipple) created by Michael Cotten and Dave Mellot. Much of the new music was rewritten by Rundgren and the band in studio, including "Turn Me On" (formerly "Get Over It"); "The Terrorists of Rock" number was cannibalized to become "Telecide."
Waybill and Styles shared vocals on "Prime Time," although Rundgren had tried to record a version with just Styles. When Waybill found out, he demanded to sing as well. The band performed the song on Top of the Pops and on tour in Europe before cutting it from the set, due to tensions between Waybill and Styles.
Synth player and visual stylist Michael Cotten designed an innovative multimedia stage show for the "Remote Control" tour, which employed multiple TV monitors and a 35 mm film projector, which according to Cotten, cost US$12,000 (equivalent to around $50,000 in 2022). They tested it (with no dress rehearsal) at UCLA's Royce Hall, but there were multiple technical problems, including the poor visibility of the small TV screens, and synchronization problems with the film projections. The show was scrapped after Steen, Waybill and the group's management reportedly complained about the cost, and the show overtaking the music. This led to a stripped-down tour in the U.S., Japan and Europe with Squeeze as the support act. The band also played two shows at the Greek Theatre in Los Angeles, with Yellow Magic Orchestra as support; that show was released on home video in 1982. The band held an auction of Tubes stage props and costumes in 1980 at the Boarding House before the band attempted to play as a straight rock act for several sold-out shows at The Roxy in Los Angeles.
Music videos
John Tobler said that with their media savvy and theatrical skills, the Tubes were born to create rock video but arrived several years too early. However, the band did produce at least one collection of music videos, which were issued on the 1982 RCA Capacitance Electronic Disc and Pioneer Laserdisc The Tubes Video, containing versions of twelve of the band's hits, including "White Punks on Dope," "Mondo Bondage," "Talk to Ya Later," and most of The Completion Backward Principle album, in slickly produced music videos based on the group's stage shows. It was directed by Russell Mulcahy and filmed at Shepperton Studios.
Stage show production pioneers
The Tubes put their creativity and art skills mainly into their live performances, in which songs could be full-fledged production numbers with props and costumes built at the Tubes Warehouse by the band, crew and friends. Everything was satirized, from a beach movie parody for "Sushi Girl," to leather clad S&M hijinks in "Mondo Bondage," to the game show antics of "What Do You Want from Life?" At their peak, their live act featured dozens of other performers, including tap dancers and acrobats. The Tubes' stage productions were choreographed by Kenny Ortega and featured cast members Jane Dornacker, LeRoy Jones, Michael Holman, Michael Springer, Cindi Osborn, Heline Gouax, and Mary Niland from 1975 to 1977.
From 1978 to 1979, the cast included Sharon Collins, Caty Bevan, and Loryanna Catalano. The Completion Backward tour featured Shelly Pang, Cheryl Hangland, Joey Richards, and Cynthia Rhodes. From 1983 to 1985, Michele Gray (who later married Todd Rundgren) and Cheryl Hangland were principal dancers. Several crew members — including Tour Manager Steve "Chopper" Borges, Lee Collins, and Gail Lowe — made frequent appearances on stage in various roles as well.
The Tubes' live shows in the late 1970s and early 1980s were rife with allusions to mainstream film: Dr. Strangelove (1964), Rollerball (1975), Saturday Night Fever (1977), Grease (1978)] then-forgotten B-movies [Wild Women of Wongo (1958), Attack of the 50 Foot Woman (1958)], music (Tom Jones, punk rock, a medley of Nelson Riddle television themes), contemporary pop culture (Patty Hearst, the Viking program), television (Let's Make a Deal, Fernwood 2Nite, the anime Raideen), and literature (Nelson Algren's A Walk on the Wild Side).
These shows were expensive to produce, however, and while they earned the band a reputation for being one of the most entertaining live acts of the time, by the early 1980s, they'd left the band in debt to A&M Records, even after they'd sold their song rights for tour support.
Dropped by A&M Records and signing with Capitol Records
The band's fifth studio album, the self-produced Suffer for Sound, was meant to complete the group's contract with A&M. The recession had affected the music industry, and many other bands were cut from A&M at the end of the 1970s. The band owed A&M a large amount of money and after playing the new record for Jerry Moss, Rikki Farr insulted Moss' taste in music to ensure that the band was let go and able to sign with a new label. Tubes friend Matt Leach compiled the outtakes, B-sides, and oddities collection T.R.A.S.H. (Tubes Rarities and Smash Hits) (1981). The band was signed to Capitol Records by Bruce Garfield and Bobby Colomby, toning down the X-rated sketches for the live shows and redesigning itself as a leaner ensemble with a view to release more accessible hits. The band worked with Bobby Colomby to find a new musical direction and then met with possible producers including Jeff "Skunk" Baxter before deciding on David Foster. The Tubes and David Foster recorded "Gonna Get it Next Time" for the soundtrack of Chevy Chase's "Modern Problems" directed by Ken Shapiro.
New label, mainstream success
The Completion Backward Principle (1981) was engineered by Humberto Gatica and produced by David Foster (Earth, Wind and Fire). It featured the classic rock radio staple "Talk to Ya Later," written by Waybill, Foster and Toto guitarist Steve Lukather. The songwriting credits were shared again but included input from all members, including "Attack of the 50 Foot Woman" by Prince, "Think About Me" by Cotten, "Don't Want to Wait Anymore" by Vince Welnick and "Matter of Pride" by Steen. The album was a satire of Reagan's "Morning in America" corporate movement and included pictures of the band members cleaned up and wearing suits. The band also had their first Top 40 hit in the United States in 1981, "Don't Want to Wait Anymore," with vocals by Spooner. The band returned to the road in America and Europe with a new stage show designed by Cotten, Prince and Kenny Ortega, featuring new dancers including Cynthia Rhodes, who would leave soon after to star in Flashdance and Staying Alive. Styles was said to have left the band: Waybill said at the time that she was "going on to a Hollywood movie career or something". Styles, Cotten and Prince played as the Boring Squares in San Francisco in 1980. The trio were also said to have played a show on Bora Bora in 1984.
While on tour in Italy the Tubes were forced off stage by local police with machine guns and they escaped the country with the promoter's money after he failed to deliver professional shows. The single "Sports Fans" was recorded live during halftime of the legendary San Francisco 49ers "The Catch" game; Tubes crew members can be seen on the side lines in the slow motion replay.
As the band gained more mainstream popularity, Waybill auditioned for roles in Night Shift and Streets of Fire and also appeared on Late Night with David Letterman twice.
Outside Inside (1983) was produced by David Foster and included the number 10 US hit "She's a Beauty." The album was recorded with several studio musicians, including members of Chicago and Toto. The slicker sound added to the tension between the "art" oriented members of the group (Cotten, Spooner and Prince) and the pop-music fans (Steen and Waybill). The band performed "The Monkey Time" on Solid Gold, and toured the United States, mostly playing theme parks like Six Flags Magic Mountain and colleges for a new generation of fans. The band also filmed an hour-long concert special at the Kabuki Theatre in San Francisco which played on MTV and was directed by Jim Yukich. "She's a Beauty" won song of the year and The Tubes performed live at the BAM music awards.
Love Bomb and departure from Capitol Records
In 1984, the band teamed up with Todd Rundgren again for their eighth album, Love Bomb (1985). Tired of spending money at other recording studios, the band built their own studio with Rundgren called "Cavum Soni" and XTC recorded several tracks there with Todd for Skylarking on which also Prince played drums. Glen Tilbrook of Squeeze sings back up on "Night People." The entire recording process was video taped by a camera crew on Betamax. Bruce Garfield and Bobby Colomby were dropped by Capitol in the company-wide layoffs that took place pre-reorganization, and like many of their label mates, the Tubes were also released; however, this occurred just as they were going on tour in support of the album. The band found it necessary to self-finance the tour as a matter of respect to honor their commitment to their fans. Between this tour's self-financing and the band's continued self-financing of their San Francisco recording studio built in 1980, the tour left the band a half million dollars in debt, obliging them to play less expensive and smaller venues for a year to pay off their financial commitments. The Tubes also recorded several songs for movie soundtracks including Hardbodies, My Science Project, and Heavenly Bodies. Bill Spooner also recorded a solo album titled First Chud, released on The Residents' record label Ralph Records. Spooner's next solo project was Mall to Mars, recorded with coproducer Jim Blake and featuring fellow Tubes member Prairie Prince on drums. The concept album was released on Visible Records, a label owned by long-time Tubes music publishing associate/copyright administrator Richard Kaye, and contains several cover versions including the "Theme from Star Trek", "Dimming of the Day", and "They Kicked Me Out of the Band" (that Bill claims is not true... he says, he actually quit the Tubes).
Waybill departs
Waybill released a solo album produced by David Foster (Read My Lips, Capitol Records) in 1984 and was on-camera talent for the 1985 MTV Video Awards. He also enjoyed a fruitful writing partnership with Capitol Records label mate Richard Marx, their most popular and well known collaboration being "Edge of a Broken Heart," recorded by the female band Vixen. Waybill left the Tubes in 1986.
Personnel changes
Later in the year, the remaining members of the band hired longtime friend from Phoenix, Arizona, David Killingsworth, as lead vocalist. Killingsworth had been the singer in the Red and White Blues Band with Prince and Steen. The band appeared on The Late Show Starring Joan Rivers on Fox in 1987 and played "Talk to Ya Later," a new song called "No Baby's Gonna Break My Heart," and were also interviewed.
Michael Cotten relocated to New York City to pursue a career based on his artwork, stage design and production, and is considered one of the country's top production designers.
In the fall of 1988, Bill Spooner traveled his final tour with the band and left in early 1989. Vince Welnick departed as well to take to the road with Todd Rundgren in 1989 and then joined the Grateful Dead in 1990. Gary Cambra joined on keyboards and guitar in 1989. He and Roger Steen took over most of the lead vocal duties after Killingsworth left in early 1990.
In 1993, Fee Waybill rejoined the band. This lineup toured Europe and released two albums, a compilation and the 1996 album Genius of America. David Medd joined in 1996 to play keyboards alongside Cambra. In 2001, the band released a live CD, The Tubes World Tour 2001, and continued to tour.
2000–present
The band has toured the United States each year with a lineup of Waybill, Steen, Anderson, Medd, Gary Cambra and Prince. Cambra left in 2006. After a 2004 tour of the UK, the London show was released as a live album and DVD called Wild in London.
On June 2, 2006, former keyboardist Vince Welnick died.
In September 2007, the remaining members reunited in Phoenix for induction into the Arizona Music and Entertainment Hall Of Fame.
On April 17, 2022, Styles died at the age of 72.
On December 16, 2022, Rick Anderson died at the age of 75.
The Tubes Project and other milestones
Michael Cotten started the Tubes Project in 2005, to save and digitize the band's reel to reel and video tape archive. The collection had been kept in the closet of Tubes fan club president Marilyn Wood's son after being discarded in the late 1980s. Included in the vault are full color shows taped for TV at Bimbo's in San Francisco, 1975 and Dutch VARA TV from the 1977 European tour. Over 70 interviews were conducted with band members, crew, managers, cast and colleagues such as Styles, Todd Rundgren, Al Kooper, Devo and David Foster. Hundreds of photos were scanned and compiled from band members and fan collections for use in the hour and half documentary.
After leaving the band, Jane Dornacker performed as stand-up comedian and later worked as a traffic reporter with the team that replaced Howard Stern at WNBC. She was killed in a helicopter crash in 1986, while giving a live report. A benefit show was held for her daughter at the Warfield in San Francisco with the Tubes and Todd Rundgren.
On November 10, 2009, Mondo Birthmark, a CD of previously unreleased rarities, was released through the label Fuel 2000. The package was designed by Michael Cotten and Prairie Prince with rare photos and interviews of the group. The early demos featured the band's first drummer, Bob Macintosh.
On July 24, 2019, Kenny Ortega was awarded a star on the Hollywood Walk of Fame. Fee, Michael Cotton and Michael Holman attended the ceremony.
Discography
Studio albums
Compilation albums
Live albums
Singles
Video albums
References
External links
Tubes Museum, complete timeline
The Tubes at the Bill Graham Video Archive 1975–79.
Bill Spooner's website, with Tubes images.
Michael Cotten Studio.
Prairie Prince's website.
The Tubes on A&M Records.
2007 Prairie Prince radio interview on Rundgren Radio.
2009 Prairie Prince radio interview on Rundgren Radio.
1970s Tubes photographs on and off stage.
KMEL DJ Paul Vincent interviews Fee Waybill.
– Inductee Biography
Michael Cotten Interview at NAMM Oral History Collection (2017)
Rock music groups from Arizona
American protopunk groups
Musical groups from San Francisco
Musical groups from Phoenix, Arizona
Musical groups established in 1972
A&M Records artists
Capitol Records artists
Rock music groups from California
|
3366628
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D1%82%D1%80%D1%83%D1%81-%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BA%20%28%D0%A4%D0%BB%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B0%29
|
Сітрус-Парк (Флорида)
|
Сітрус-Парк (Флорида)
Сітрус-Парк — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Гіллсборо штату Флорида. Населення — осіб (2020).
Географія
Сітрус-Парк розташований за координатами (28.070996, -82.562173). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 28,02 км², з яких 26,32 км² — суходіл та 1,70 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкали особи в домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 865 осіб/км². Було 9583 помешкання (342/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 3,5 %. Частка іспаномовних становила 33,6 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 24,5 % — особи молодші 18 років, 66,0 % — особи у віці 18—64 років, 9,5 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 37,6 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 93,2 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 89,0 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долар . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 9,6 % осіб, у тому числі 14,4 % дітей у віці до 18 років та 5,9 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 20,6 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 18,2 %, фінанси, страхування та нерухомість — 13,7 %, роздрібна торгівля — 13,0 %.
Примітки
Джерела
Переписні місцевості Флориди
Населені пункти округу Гіллсборо (Флорида)
|
19735756
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Moniek%20Nijhuis
|
Moniek Nijhuis
|
Moniek Nijhuis (born 20 March 1988) is a Dutch swimmer who specializes in breaststroke. After she had been a professional swimmer, under the guidance of Martin Truijens, for several years she took a break from professional swimming after she missed out on the Dutch team for the 2008 Summer Olympics. She wanted to concentrate more on her studies and train less. She still swims at De Dolfijn swimming club in Amsterdam.
Swimming career
After she won the bronze medal in the 50 m breaststroke at the European Junior Swimming Championships 2003 in Glasgow, Scotland. Nijhuis took part in the European Short Course Swimming Championships 2003 in Dublin, Ireland where she won a bronze medal in the 4×50 m medley alongside Hinkelien Schreuder, Chantal Groot and Marleen Veldhuis. At the European Junior Swimming Championships 2004 in Lisbon, Portugal she won two gold medals in the 50 m, breaking the national record of Madelon Baans, and 100 m breaststroke. In December at the European Short Course Swimming Championships 2004 in Vienna, Austria she won a gold medal in the 4×50 m medley together with Schreuder, Dekker and Veldhuis breaking the world record.
2005/2006
In 2005 Nijhuis qualified for the 2005 World Aquatics Championships in Montreal Canada. She ended 13th in the 50 m breaststroke, the only distance she swam. During the European Short Course Swimming Championships 2005 in Triest, Italy she once again broke the world record in the 4×50 m medley, with the same team as the year before. Individually she ended 7th in the 50 m breaststroke.
Nijhuis then travelled to Budapest, Hungary for the 2006 European Aquatics Championships. There she ended 6th in the 50 m breaststroke and 25th in the 100 m. With the 4 × 100 m medley team she ended 5th alongside Hinkelien Schreuder, Inge Dekker and Marleen Veldhuis. At the European Short Course Swimming Championships 2006 in Helsinki, Finland she finished 4th in the 50 m breaststroke and 11th in the 100 m breaststroke.
2007/2008
After she failed to qualify for the 2007 World Aquatics Championships, Nijhuis bettered the national record in the 50 m and 100 m breaststroke at the Long Course and the 100 m breaststroke at the short course. The European Short Course Swimming Championships 2007 were a big disappointment when she didn't reached any final.
Nijhuis competed at the 2008 European Aquatics Championships in Eindhoven in her home country. She failed to qualify for the 2008 Summer Olympics when she performed disappointingly in the 100 m breaststroke. In the 50 m breaststroke she ended 6th in the final after she swam a national record in the semifinal. A few weeks after this championships Nijhuis announced that she would make a step back in her career focusing more on her study and put less hours in her swimming career.
2008/2009 season
Nijhuis broke the national record in the 50 m and 100 m breaststroke (SC) in Aachen at an early season meet. At the Swim Cup Eindhoven 2008 she lowered the national record in the 50 m breaststroke (LC). The week afterwards she took part in the European Short Course Swimming Championships 2008 in Rijeka, Croatia. There she won her first individual medal, bronze, in the 50 m breaststroke and also reached a 6th place in the 100 m breaststroke, in both events she lowered her own national record. In the 4×50 m medley she won a gold medal alongside Ranomi Kromowidjojo, Hinkelien Schreuder and Marleen Veldhuis equalling the world record that was set by Australia.
2012 Olympics
She competed in the 100 m breaststroke and the 4 × 100 m medley relay at the 2012 Summer Olympics.
Personal bests
See also
Dutch records in swimming
List of swimmers
References
External links
Personal website
1988 births
Living people
People from Losser
Dutch female breaststroke swimmers
Swimmers at the 2012 Summer Olympics
Olympic swimmers for the Netherlands
European Aquatics Championships medalists in swimming
Sportspeople from Overijssel
|
24540323
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cabanas%20de%20Torres
|
Cabanas de Torres
|
Cabanas de Torres is a former civil parish, located in the municipality of Alenquer, in western Portugal. In 2013, the parish merged into the new parish Abrigada e Cabanas de Torres. It covers 6.19 km2 in area, with 1018 inhabitants as of 2001.
References
Former parishes of Alenquer, Portugal
|
763423
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/WASP-17
|
WASP-17
|
WASP-17 — зоря Головної Послідовності спектрального класу F6V з видимою зоряною величиною в смузі V 11m.59, яка розташована у сузір'ї Скорпіона на відстані приблизно 1000 світлових років від Землі.
Планетарна система
В серпні 2009 р. поблизу цієї зорі було відкрито екзопланету, WASP-17b, що обертається по ретроградній орбіті, тобто у протилежний бік від напрямку осьового обертання зорі. Цей факт свідчить про те, що відкрита планета могла бути захоплена зорею WASP-17 під час її подорожі навколо центру галактики. Екзопланета WASP-17b майже вдвічі більша за Юпітер за своїм розміром, проте вона має вдвічі меншу масу, ніж у Юпітера.
Див.також
WASP-16
WASP-17b
WASP-18
СуперWASP
HATNet Проект або HAT
Перелік екзопланет
Джерела
СуперWASP
Скорпіон (сузір'я)
Змінні зорі з транзитом планет
Планетні системи
Зорі головної послідовності спектрального класу F
|
814202
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0%20%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%9C%D0%B0%D1%85%D1%82%D1%83%D0%BC%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%96%20%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%29
|
Бібліотека імені Махтумкулі (Київ)
|
Бібліотека імені Махтумкулі (Київ)
Бібліотека імені Махтумкулі Святошинського району м. Києва.
Адреса
03194 м. Київ вул. Зодчих, 6
Характеристика
Площа приміщення бібліотеки — 450 м², книжковий фонд — 47,8 тис. примірників. Щорічно обслуговує 4,5 тис. користувачів, кількість відвідувань за рік — 23,0 тис., книговидач — 86 тис. примірників.
Історія бібліотеки
Заснована у 1969 році. У 1972 році бібліотеці присвоєне ім'я туркменського поета Махтумкулі. Бібліотека плідно співпрацює з Посольством Туркменістану в Україні. При бібліотеці створено музей Махтумкулі, де зібрано багато матеріалу про життя і творчість поета, про сучасний розвиток Туркменістану. Бібліотечне обслуговування: 2 абонементи, в тому числі для юнацтва, читальний зал, МБА.
Посилання
Публічні бібліотеки Києва: Довідник. — 2-е вид., допов. — К., 2004. — 96 с.: іл.
Бібліотека ім. Лесі Українки
Бібліотеки Святошинського району
Засновані в Україні 1969
Публічні бібліотеки Києва
|
11505617
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gymnastics%20at%20the%202004%20Summer%20Olympics%20%E2%80%93%20Men%27s%20pommel%20horse
|
Gymnastics at the 2004 Summer Olympics – Men's pommel horse
|
Gymnastics at the 2004 Summer Olympics – Men's pommel horse
The men's pommel horse competition was one of eight events for male competitors of the artistic gymnastics discipline contested in the gymnastics at the 2004 Summer Olympics in Athens. The qualification and final rounds took place on August 14 and August 22 at the Olympic Indoor Hall. There were 80 competitors from 31 nations, with nations competing in the team event having up to 5 gymnasts and other nations having up to 2 gymnasts. The event was won by Teng Haibin of China, the nation's first victory in the pommel horse since 1984 and second overall. Marius Urzică of Romania took silver to become the first man to win three medals on the pommel horse (silver in 1996, gold in 2000). Takehiro Kashima put Japan back on the pommel horse podium for the first time since 1988 with his bronze.
Background
This was the 21st appearance of the event, which is one of the five apparatus events held every time there were apparatus events at the Summer Olympics (no apparatus events were held in 1900, 1908, 1912, or 1920). Two of the eight finalists from 2000 returned: gold medalist (and 1996 silver medalist) Marius Urzică of Romania and two-time bronze medalist Alexei Nemov of Russia. Urzică had won the 2001 and 2002 world championships, but placed fifth in 2003. The reigning world champions were Teng Haibin of China and Takehiro Kashima of Japan, who tied for the lead in 2003.
Colombia, Malaysia, and Tunisia each made their debut in the men's pommel horse. The United States made its 19th appearance, most of any nation; the Americans had missed only the inaugural 1896 pommel horse and the boycotted 1980 Games.
Competition format
The 1996 gymnastics competition had introduced the "7–6–5" format, in which each team had 7 members, designated 6 for each apparatus, and had 5 count for team scores. In 2000, this was reduced across the board to a "6–5–4" format; the 2004 competition kept this format. Further, while in 1996 all 7 team members could compete on each apparatus for individual purposes, in 2000 and 2004 only the 5 designated for that apparatus competed. The 2000 competition had also eliminated the compulsory exercises; only voluntary exercises were done on each apparatus. The qualifying round scores were used for qualification for the team all-around, individual all-around, and apparatus finals.
The top eight gymnasts, with a limit of two per nation, advanced to the final. Non-finalists were ranked 9th through 80th based on preliminary score. The preliminary score had no effect on the final; once the eight finalists were selected, their ranking depended only on the final exercise.
Schedule
All times are Greece Standard Time (UTC+2)
Results
Qualifying
Eighty-one gymnasts competed in the pommel horse event in the artistic gymnastics qualification round on August 14. The eight highest scoring gymnasts advanced to the final on August 22.
Final
References
Gymnastics Results.com
Men's pommel horse
2004
Men's 2004
Men's events at the 2004 Summer Olympics
|
93622
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/IC%20329
|
IC 329
|
IC 329 — галактика типу S? (спіральна галактика) у сузір'ї Телець.
Цей об'єкт міститься в оригінальній редакції індексного каталогу.
Посилання
IC 329 в оригінальному новому загальному каталозі
IC 329 в оригінальному новому загальному каталозі
http://www.seds.org/~spider/ngc/revngcic.cgi?IC+329
IC 329 в базі SIMBAD
IC 329 в базі Vizier
IC 329 в базі NASA Extragalactic Database
Бази даних про об'єкти NGC/IC
IC 329
IC 329
IC 329
|
366013
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pumori
|
Pumori
|
Pumori (or Pumo Ri) is a mountain on the Nepal-China border in the Mahalangur section of the Himalayas. Pumori lies just eight kilometres west of Mount Everest. Pumori, meaning "the Mountain Daughter" in Sherpa language, was named by George Mallory. "Pumo" means young girl or daughter and "Ri" means mountain in Sherpa language. Climbers sometimes refer to Pumori as "Everest's Daughter". Mallory also called it Clare Peak, after his daughter.
Pumori is a popular climbing peak. The easiest route is graded class 3, although with significant avalanche danger. Pumori was first climbed on May 17, 1962, by Gerhard Lenser on a German-Swiss expedition. Two Czechs (Leopold Sulovský and Zdeněk Michalec) climbed a new route on the south face in the spring of 1996.
An outlier of Pumori is Kala Patthar, which appears as a brown bump below the south face of Pumori. Many trekkers going to see Mount Everest up close will attempt to climb to the top of Kala Patthar.
Trekking and mountaineering
Nearly 500 people had summitted Pumori by 2005, at a cost of 42 lives. It was noted for its increasing popularity by 2008, with such features as being able to use the Everest base camp for Nepal (when occupied) when trekking or climbing Pumori and offering views of Tibet, Nepal and Everest. However, there have been some dangers from avalanches including some Spanish climbing teams that took heavy losses (such as in 1989 and 2001), and the 2015 avalanche, which was triggered by the 2015 earthquake, originated from the Pumori-Lingtren ridge.
In 1982 a group climbing to Pumori also did a ski-hike around Everest. Jim Bridwell led the climbing expedition to Pumori.
Ascents
1962 first ascent by Gerhard Lenser of a German-Swiss expedition.
1974 West Face new route by Alpine Club Unpo, Japan, summit reached by Minoru Takagi and Nobuyaki Kaneko on Oct 13.
1982 "Saphire Bullets of Pure Love" new route/first winter ascent by Jim Bridwell, summited by Bridwell, Janet Reynolds (first woman ascent), Ned Gillette, January 6, Everest Grand Circle Expedition, book copyright 1985 Mountaineers Publishing, Seattle Washington
1986 East Face new route by Hiroshi Aota and Yoshiki Sasahara (Japan) over three days, summiting on December 3.
1986 1985 Catalan Route on East Face, solo by Todd Bibler, summit reached December 5.
2002 Three women (Leila Bahrami, Mitra Nazari, and Farhondeh) from an Iranian expedition reached the summit on October 20 via the southeast face to the east ridge. The Sherpas twice stopped opening the route to the team as they did not expect the women to manage the difficulties.
2017 First Winter Ascent of the peak was done for the first time by a Pakistani mountaineer Muhammad Ali Sadpara.
Ski attempts
1995 Jim Zellers and Tom Burt completed the first snowboard descent of Pumori
2013 Seb de Sainte Marie and Paul Holding unsuccessfully attempted to climb and ski the West Face.
Accidents
In late October 1988 two Icelandic climbers died on the mountain. They were found 30 years later, in November 2018 by an American mountaineer.
In 1989 a team of four Spanish climbers were killed in an avalanche on Pumori, and again in September 2001 another Spanish team was killed in an avalanche.
On 19 October 2002, five Basque mountaineers were swept 600–800 metres down the southeast face by an avalanche caused by seracs falling above them.
On 25 April 2015 a 7.8 MW earthquake struck Nepal and triggered several avalanches on and around Mount Everest, including one that hit Everest Base Camp. A witness described it as "a huge avalanche coming off Pumori". The avalanche traveled through part of the Khumbu Icefall and into the South Base Camp. At least 19 were killed.
Gallery
References
External links
Mountains of Koshi Province
Mountains of Tibet
China–Nepal border
International mountains of Asia
Seven-thousanders of the Himalayas
|
8610758
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tech%20noir
|
Tech noir
|
Tech noir
Tech-noir (also known as cyber noir, future noir and science fiction noir) is a hybrid genre of fiction, particularly film, combining film noir and science fiction, epitomized by Ridley Scott's Blade Runner (1982) and James Cameron's The Terminator (1984). The tech-noir presents "technology as a destructive and dystopian force that threatens every aspect of our reality".
Origins
Cameron coined the term in The Terminator, using it as the name of a nightclub, but also to invoke associations with both the film noir genre and with futuristic sci-fi.
Precursors
The word noir, from film noir, is the French term (literally "black film" or "dark film") for American black-and-white films of the 1940s and 1950s, which always seemed to be set at night in an urban landscape, with a suitably dark subject-matter, although the treatment is often sexy and glamorous as well as stylised and violent. The genre was informed by a slew of crime novels, with Raymond Chandler's The Big Sleep and Farewell, My Lovely being notable examples. Being often typified by crime thrillers with a private detective hero and a succession of attractive, deadly heroines, the classic noir style may also be called "detective noir".
From this derive various related and subverted terms, such as neo-noir (resurgence of the form in 1960s and 1970s America); the Cold War noir (exploiting the tension and paranoia of the nuclear age); blaxploitation films, which some called black noir; Nordic noir, set in the stark landscape and apparently bland social environment of the Scandinavian countries, yet revealing a dark legacy of cruel misogyny, brutal sexual repression, and murder. From the same source comes cyber noir, also called tech noir, which may deal with intrigues and criminal enterprises in either the real world of computers and high technology, or in the virtual landscapes of a techno-generated underworld – and sometimes both.
Science fiction noir
Beginning in the 1960s, the most significant trend in film noir crossovers or hybrids has involved science fiction. In Jean-Luc Godard's Alphaville (1965), Lemmy Caution is the name of the old-school private eye in the city of tomorrow. The Groundstar Conspiracy (1972) centers on another implacable investigator and an amnesiac named Welles. Soylent Green (1973), the first major American example, portrays a dystopian, near-future world via a self-evidently noir detection plot; starring Charlton Heston (the lead in Touch of Evil), it also features classic noir standbys Joseph Cotten, Edward G. Robinson, and Whit Bissell. The movie was directed by Richard Fleischer, who two decades before had directed several strong B noirs, including Armored Car Robbery (1950) and The Narrow Margin (1952).
Cyber noir
Cyber noir, also called tech noir, deals either with dark shenanigans in the world of computers and hi-tech supernerds; or the virtual landscapes of a techno-generated underworld; or both. The term is a portmanteau that describes the conjunction of technology and science fiction: cyber- as in cyberpunk and -noir as film noir.
The related cyberpunk genre itself is another portmanteau: cyber- being the prefix used in cybernetics, the study of communication and control in living organisms, machines and organisations, although usually understood as the interface of man and machine; from Greek κυβερνήτης kubernétes, a helmsman. This, combined with punk, originally African-American slang for a young male prostitute, latterly an outsider in society, then the target and subject of punk music and subculture, where the keyword is alienation.
Development of tech-noir
[[File:Minority Report bleached.jpg|thumb|250px|right|Minority Report'''s unique visual style: It was overlit, and the negatives were bleach-bypassed to desaturate the colors in the film, similar to that of neo-noir films.]]
The cynical and stylish perspective of classic film noir had a formative effect on the cyberpunk genre of science fiction that emerged in the early 1980s. The movie most directly influential on cyberpunk was Blade Runner (1982), directed by Ridley Scott, which pays clear and evocative homage to the classic noir mode throughout the film. (Scott would subsequently direct the 1987 neo-noir crime melodrama Someone to Watch Over Me.)
Strong elements of tech-noir also feature in Terry Gilliam's "dystopian satire" Brazil (1985) and The City of Lost Children (1995), one of two "Gilliamesque" films by Jean-Pierre Jeunet and Marc Caro that were influenced by Gilliam's work in general and by Brazil in particular (the other one being Delicatessen). Scholar Jamaluddin Bin Aziz has observed how "the shadow of Philip Marlowe lingers on" in such other "future noir" films as 12 Monkeys (Gilliam, 1995), Dark City (1998), and Minority Report (2002). The hero is subject to investigation in Gattaca (1997), which fuses film noir motifs with a scenario indebted to Brave New World. The Thirteenth Floor (1999), like Blade Runner, is an explicit homage to classic noir, in this case involving speculations about virtual reality. Science fiction, noir, and animation are brought together in the Japanese films Ghost in the Shell (1995) and Ghost in the Shell 2: Innocence (2004), both directed by Mamoru Oshii, and in films such as France's Renaissance (2006) and the Disney sequel Tron: Legacy (2010) from America.
See also
Arthouse action film
New Hollywood
Dystopian fiction
Synthwave
Art film
Minimalist and maximalist cinema
Postmodernist film
Neo-noir
Pulp noir
References
Further reading
Auger, Emily E. (2011): Tech-Noir Film. A Theory of the Development of Popular Genres.'' Portland: Intellect,
Science fiction genres
Cyberpunk
Film genres
1980s in film
1990s in film
2000s in film
2010s in film
|
5146786
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BC%D1%96%D1%88%D0%BA%D0%B0%20%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BA%D0%B8
|
Посмішка акторки
|
Посмішка акторки
«Посмішка акторки» («Aktrisanın təbəssümü») — радянський телефільм 1974 року, знятий режисером Рауфом Казимовським на Творчому об'єднанні «Екран».
Сюжет
Фільм присвячений видатній актрисі, народній артистці республіки Насібі Зейналовій та її багатому творчому шляху.
У ролях
Насіба Зейналова — Насіба
Лютфалі Абдуллаєв — Шумал
Наджиба Бейбутова — мати
Мобіл Ахмедов — Джасарет
Мамедсадих Нурієв — Алі
Лютфія Сафарова — Наза
Гаджибаба Багіров — Ільгар
Імамверди Багіров — професор
Окума Касимова — роль другого плану
Офелія Аслан — роль другого плану
Знімальна група
Режисер — Рауф Казимовський
Сценарист — Рауф Казимовський
Оператор — Едуард Бадалов
Посилання
«Посмішка акторки» на сайті kino-teatr.ru
Фільми СРСР 1974
|
2810444
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F
|
Кремпниця
|
Кремпниця — село в Польщі, у гміні Болеславець Болеславецького повіту Нижньосілезького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Єленьоґурського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Болеславецького повіту
|
1243701
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B0%20%D0%97%D0%B0%D1%83%D1%97
|
Франсуа Зауї
|
Франсуа Зауї (21 серпня 1962 року, Трейшвіль, Кот-д'Івуар) — колишній івуарійський футболіст. Перший африканський легіонер у чемпіонаті Італії — грав за «Асколі» в 1981—1983 роках. Протягом 2010-2012 років — футбольний тренер збірної Кот-д'Івуару.
Титули і досягнення
Гравець
Бронзовий призер Кубка африканських націй: 1986
Тренер
Срібний призер Кубка африканських націй: 2012
Примітки
Посилання
Профіль на сайті footballdatabase.eu
Івуарійські футболісти
Гравці збірної Кот-д'Івуару з футболу
Футболісти «Асколі»
Футболісти «Нансі»
Футболісти «Тулона»
Футболісти «Невера»
Івуарійські футбольні тренери
Тренери ФК «Тулон»
Тренери ФК «Африка Спортс»
Тренери збірної Кот-д'Івуару з футболу
Гравці кубка африканських націй 1984
Гравці кубка африканських націй 1986
Гравці кубка африканських націй 1988
|
65737777
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ko%C5%A1uti%C4%87i
|
Košutići
|
Košutići is a small village in the municipality of Andrijevica, Montenegro.
Demographics
According to the 2023 census, it had a population of 76 people.
References
Serb communities in Montenegro
Populated places in Andrijevica Municipality
|
1676846
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D1%83%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%81%20%D0%9A%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D0%B0%D0%BD
|
Лоуренс Кездан
|
Лоуренс Кездан (Маямі, Флорида, США) — американський сценарист, режисер і продюсер, володар премії «Сатурн» за найкращий сценарій до фільму «Індіана Джонс: У пошуках втраченого ковчега».
Біографія
Народився 14 січня 1949 року в Маямі (Флорида), в сім'ї Сільвії Сари Кездан (до шлюбу Ландау) і Кларенса Нормана Кездан. Дитинство пройшло в Західній Вірджинії, де в 1966 році закінчив середню школу. Далі навчався в Мічиганському університеті, який закінчив зі ступенем магістра в галузі освіти й спочатку планував кар'єру викладача англійської мови, але роботу за фахом не знайшов і 5 років працював рекламним копірайтером.
У кінобізнес Кездан потрапив в середині 70-х, коли продав сценарій до фільму «Охоронець» компанії Warner Bros.; спочатку головні ролі призначалися Даяні Росс і Стіву Макквіну, але картина понад 15 років перебувала в т. з. розробницькому пеклі й нарешті вийшла на екрани в 1992 році з Вітні Г'юстон і Кевіном Костнером у головних ролях. У 1978 році Джордж Лукас запросив Кездан написати сценарій для фільму «Індіана Джонс: У пошуках втраченого ковчега», а також для доопрацювання і завершення сценарію (після смерті Лі Брекетт) до 5 епізоду «Зоряних війн».
Як режисер, Кездан дебютував у кіно в 1981 році з еротичним трилером «Жар тіла». Потім був режисером і сценаристом до картин: «Велике розчарування» (1983), «Турист мимоволі» (1988) і «Великий каньйон» (1991), за ці фільми був номінований на «Оскар» як найкращий сценарист, а фільм «Великий каньйон» отримав «Золотого ведмедя» — вищу нагороду Берлінського міжнародного кінофестивалю.
Сім'я
З 28 листопада 1971 одружений з Мег Кездан (співавторка сценаріїв до його фільмів «Великий каньйон» та «Дорогий компаньйон», а також музична редакторка фільму «Велике розчарування»).
Діти: Джейк Кездан (28 жовтня 1974) — сценарист і режисер (реж. роботи: «Країна чудіїв» (2001), «Училка» (2011) та ін.) і Джон Кездан режисер і сценарист фільму «У країні жінок» (2007). Сини також грали епізодичні ролі у фільмах батька («Сільверадо», «Турист мимоволі» та ін.)
У Лоуренса є брат Марк Кездан, разом з яким написали сценарій до фільму «Сільверадо».
Примітки
Посилання
Уродженці Маямі
Випускники Мічиганського університету
Режисери США
Кінопродюсери США
Сценаристи США
Лауреати премії «Сатурн»
Персоналії за алфавітом
|
350007
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D0%B0%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Кабала (значення)
|
Кабала (значення)
Кабала — (від араб. угода, зобов'язання, від євр. qabbalah прийняття, переказ)
Значення
Кабала (вчення) — знання про будову людини та світу в юдаїзмі.
Кабала (боргове зобов'язання) - що призводило до особистої залежності боржника від позикодавця.
Кабала (рабство) - особливий вид рабства на Русі в XIV-XVI ст.- довічна залежність, що поставала внаслідок боргового зобов'язання.
"Прагнення придбати знаряддя виробництва, яких бракувало, або худобу примушувало смерда йти в кабалу до феодала" (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 448).
Кабала (ст.) (від пол. kabała - ворожба, kłaść kabałę — ворожити на картах) - на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. кабалою називали ворожбу на картах з метою передбачити майбутнє.
"Бесіду з моєю сусідкою, се є ясноволосою красавичкою, розпочав я про кабалу, котрій она перед обідом так цікаво приглядала ся. Я питав єї, чи она уміє класти кабалу, чи вірить в ню і чи уживає коли сего способу, щоб розвідати будучність" (І. Матієв, Б., 1895, 16, 2)
Кабала (перен.) - повна залежність, гніт, кормига, рабство, ярмо, неволя, кайдани, поневолення.
"Він був ковалевим челядником і власної хати не мав, а жив у кабалі" (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 516).
Кабала (екон.) - вид економічної залежності, коли боржник не в змозі повернути борг і тому змушений відшкодувати його запорукою майна, відпрацюванням чи виплатою підвищених. (Словник бізнес термінів)
Населені пункти
Кабала (Кабалака, Кабалак) (/ Կապաղակ; , азерб. — Qəbələ) — стародавнє місто і столиця Албанії Кавказької (до VI століття), великий торговий центр до XV століття.
Кабала — село в Естонії, у волості Тюрі повіту Ярвамаа.
Джерела та література
В. Ф. Смолянюк. Кабала //
Посилання
Кабала //
Примітки
|
1835204
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%BA%D0%B5%D0%B9%D1%82%D1%83%D1%80%202000%E2%80%932001
|
Єврохокейтур 2000–2001
|
Єврохокейтур 2000–2001 — 5-ий міжнародний хокейний турнір, який складається з чотирьох турнірів у Чехії, Фінляндії, Росії та Швеції. Проводиться між чотирма національними збірними: Росії, Фінляндії, Чехії та Швеції.
Турніри
Чеський Кубок пойштовни
Кубок Кар'яла
Кубок Балтики
Шведські хокейні ігри
Підсумкова таблиця Євротуру
Посилання
Архів
Архів
Архів
Архів
Архів 1994-2011 на swehockey
Єврохокейтур
Хокей у Чехії
Хокейні змагання у Фінляндії
Хокей у Росії
Хокейні змагання у Швеції
2000 у хокеї з шайбою
2001 у хокеї з шайбою
|
1191748
|
https://en.wikipedia.org/wiki/3-Pentanone
|
3-Pentanone
|
3-Pentanone (also known as diethyl ketone) is a simple, symmetrical dialkyl ketone. It is a colorless liquid ketone with an odor like that of acetone. It is soluble in about 25 parts water, but miscible with organic solvents.
Uses
It is mainly used as a solvent in paint and a precursor to vitamin E.
Syntheses
Ketonic decarboxylation route
3-Pentanone is produced by ketonic decarboxylation of propanoic acid using metal oxide catalysts:
2 CH3CH2CO2H → (CH3CH2)2CO + CO2 + H2O
in the laboratory, the reaction can be conducted in a tube furnace.
Carbonylation route
It can also be prepared by combining ethylene, CO, and H2. When the reaction is catalyzed by dicobalt octacarbonyl, water can be used as a source of hydrogen. A proposed intermediate is the ethylene-propionyl species [CH3C(O)Co(CO)3(ethylene)] which undergoes a migratory insertion to form [CH3COCH2CH2Co(CO)3]. The required hydrogen arises from the water shift reaction. For details, see
If the water shift reaction is not operative, the reaction affords a polymer containing alternating carbon monoxide and ethylene units. Such aliphatic polyketones are more conventionally prepared using palladium catalysts.
Safety
The TLV value for 3-pentanone is 200 ppm (705 mg/m3). 3-pentanone can be hazardous if it comes in contact with the skin or eyes, and can cause irritation of the skin and redness, watering, and itching of the eyes. This chemical can also cause nervous system or organ damage if ingested. Although considered stable, 3-pentanone is extremely flammable if exposed to flame, sparks, or another source of heat. For safety, it should be stored in a flammable materials cabinet away from heat or sources of ignition, preferably in a cool, well-ventilated area.
See also
2-Pentanone
Methyl isopropyl ketone
References
Ketone solvents
Pentanones
|
115260
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Thornhill%2C%20Kentucky
|
Thornhill, Kentucky
|
Thornhill, Kentucky
Thornhill is a home rule-class city in Jefferson County, Kentucky, United States. The population was 178 at the 2010 census.
Geography
Thornhill is located in northeastern Jefferson County. Kentucky Route 22 (Brownsboro Road) forms the southern boundary of the city. Thornhill is northeast of Northfield and northeast of downtown Louisville.
According to the United States Census Bureau, Thornhill has a total area of , all land.
Demographics
At the 2000 census there were 175 people, 72 households, and 60 families living in the city. The population density was . There were 75 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 99.43% White and 0.57% Native American.
Of the 72 households, 29.2% had children under the age of 18 living with them, 73.6% were married couples living together, 8.3% had a female householder with no husband present, and 15.3% were non-families. 13.9% of households were one person and 6.9% were one person aged 65 or older. The average household size was 2.43 and the average family size was 2.66.
The age distribution was 21.1% under the age of 18, 2.9% from 18 to 24, 20.6% from 25 to 44, 31.4% from 45 to 64, and 24.0% 65 or older. The median age was 47 years. For every 100 females, there were 92.3 males. For every 100 females age 18 and over, there were 91.7 males.
The median household income was $84,326 and the median family income was $100,391. Males had a median income of $61,000 versus $48,125 for females. The per capita income for the city was $38,698. None of the population or families were below the poverty line.
References
Cities in Jefferson County, Kentucky
Cities in Kentucky
Louisville metropolitan area
|
5167581
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%83%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BE-%D0%93%D0%BE%D1%88%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Хуторо-Гошівська сільська рада
|
Хуторо-Гошівська сільська рада — колишня адміністративно-територіальна одиниця та орган місцевого самоврядування у Овруцькому районі Волинської округи, Київської й Житомирської областей Української РСР з адміністративним центром у селі Хутір-Гошів.
Населені пункти
Сільській раді на час ліквідації були підпорядковані населені пункти:
с. Млини;
с. Павлюки;
с. Семени;
с. Титянчуки;
с. Хутір-Гошів.
Історія та адміністративний устрій
Створена 21 жовтня 1925 року в складі хуторів Млини, Німці, Павлюки, Семени під загальною назвою Гошівські хутори (Хутір-Гошів) Гошівської сільської ради Овруцького району Волинської округи. На 1 жовтня 1941 року як єдина адміністративна одиниця не значилася: до 1943 року існували окремі Гошіво-Млинська, Гошіво-Німецька та Гошіво-Семенівська сільські управи. З 1946 року відновлено назву Хуторо-Гошівська.
Станом на 1 вересня 1946 року сільська рада входила до складу Овруцького району Житомирської області, на обліку в раді перебували села Млини, Семени та Хутір-Гошів.
Станом на 10 лютого 1952 року в підпорядкуванні значився х. Титянчуки. Не пізніше 1954 року х. Німці злився із с. Павлюки.
Ліквідована 11 серпня 1954 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про укрупнення сільських рад по Житомирській області», територію та населені пункти ради приєднано до складу Ігнатпільської сільської ради Овруцького району Житомирської області.
Примітки
Держави і території, засновані 1925
Держави і території, зникли 1954
|
6974695
|
https://en.wikipedia.org/wiki/RAD%20Group
|
RAD Group
|
RAD Group
The RAD Group consists of a number of independent companies that develop, manufacture and market solutions for diverse segments of the networking and telecommunications industry. Each company operates independently, without a holding company, but is guided by the group founders under a collective strategic umbrella. Companies share technology, engage in joint marketing activities and benefit from a common management structure.
Four RAD Group companies are traded on NASDAQ in the U.S.:
Ceragon Networks, Radware, RADCOM, and Silicom. The others are privately held by the Group's founders and several venture capital firms.
History
The RAD Group was founded by brothers Yehuda (1942-2024) and Zohar (1949-2023) Zisapel, in Tel Aviv, Israel. Both brothers studied electrical engineering at the Technion – Israel Institute of Technology. Yehuda started his career in the 1960s working for Motorola Israel but in 1973 decided to start his own business importing and distributing computer networking equipment, a company called Bitcom. Later Yehuda parted company with his initial business partner and started a new company, Bynet. The company's main business was distributing Codex Corporation products, and the company soon became a market leader in Israel. In 1977 Codex Corporation was acquired by Motorola, but due to its success Bynet maintain the distribution rights for its products; however in 1981 Motorola decided not to renew the distribution agreement with Bynet, and Codex Corporation began to sell in Israel directly.
The experience of losing the distribution rights of Codex made Yehuda realize that his business should never rely on one product line, and in 1981 he asked his brother, Zohar, to join him at Bynet to start working on the development of their products. They started a new company in a corner of the Bynet offices and gave it the name RAD Data Communications, RAD being the acronym of Research And Development.
RAD's first successful product was a miniature (by 1980s standards) computer modem. By 1985, RAD's annual revenues reached $5.5 million USD. RAD Data Communications is now the largest company in the RAD Group.
In 1985, RAD provided initial funding and support to entrepreneur Benny Hanigal to start LANNET Data Communications, which developed a pioneering Ethernet switch, one of the first to offer Ethernet switching over simple twisted pair telephone cables rather than expensive coaxial cables. In 1991 LANNET had an initial public offering on NASDAQ, but in 1995, as their market was consolidating, it was decided to merge with Madge Networks, in a deal valuing LANNET at $300 million USD.
By the end of 1995, the merged Madge-LANNET had 1,400 employees and achieved revenues of more than $400 million, but throughout 1996-1997 there were disagreements about strategy. Benny Hanigal left the company and joined the Israeli Venture Capital fund Star Ventures. In late 1997 Madge Networks spun off its Ethernet division into a separate subsidiary, once again named LANNET, and then sold it to Lucent Technologies for $117 million in July 1998.
During the 1990s the RAD Group was involved in establishing 12 different technology companies. Some became publicly listed companies on NASDAQ and some were later sold to other companies. The group typically has a similar approach for starting new ventures: a business idea of an entrepreneur (an existing company employee or an outsider) or from the company's management team forms the basis of a start-up. Initial funding is provided by the company together with other venture capital funds. In this way companies such as: RADCOM was established in 1990 and received funding from Star Venture and Pitango Venture Capital funds and Radvision in 1992, which was founded by Ami Amir and Eli Doron and received external funding from Evergreen and Clal venture capital funds, as well as from Siemens.
Importance
According to research conducted by Prof. Shmuel Ellis, Chair of the Management Department at Tel Aviv University's Faculty of Management, together with Prof. Israel Drori of the School of Business Administration at the College of Management Academic Studies and Prof. Zur Shapira, Chair of the Management and Organizations Department at New York University, the RAD Group has been "the most fertile ground" for creating Israeli entrepreneurs, having produced 56 "serial entrepreneurs" who established more than one start-up each. RAD Group "graduates" were responsible for the establishment of a total of 111 significant hi-tech initiatives.
Awards and recognition
RAD Group companies have won many awards including from Business Red Herring, the Fierce Innovation Cybersecurity Award, the Internet Telephony Conference Best-in-Show Award, the Network Virtualization Industry Award, Telecom Asia's Reader's Choice Award, multiple Carrier Ethernet Awards, and Editor's Choice Awards from industry magazines such as Network Computing. The RAD Group also sponsors Protocols.com, a leading site for network and computer science information and reference materials.
Zohar Zisapel has been called the "Bill Gates" of Israel.
In 2005, RAD Group was ranked 14 on the list of "The 29 Best Business Ideas in the World" by Business 2.0 magazine in August 2005.
RAD Group Companies
The RAD Group currently consists of 10 companies, four of which are traded on the Nasdaq stock market. The group's total revenue in 2016 was $1.328 billion.
Bynet - system integrator, established 1973
RAD Data Communications - access solutions for carriers and corporate networks, established 1981
Silicom Connectivity Solutions - hi-end adapters for servers and security appliances, established 1987
RADCOM - providers of monitoring, analysis and troubleshooting systems for Next Generation networks, established 1991
Ceragon Networks - wireless broadband, established 1996 (as Giganet)
Radware - intelligent application switching, established 1997
Radwin - broadband wireless solutions, established 1997
PacketLight Networks - DWDM/OTN solutions for fiber optic networks and data center interconnect, transporting high rate data, storage, video, and voice applications, with optional Layer-1 encryption, established 2000
Radiflow - cyber-security solutions for ICS/SCADA, established 2009
SecurityDAM - detection and mitigation of Distributed Denial of Service (DDoS) attacks, established 2012
Former members
Former members of the RAD Group include:
LANNET - sold to Madge Networks in 1995 and then to Lucent in 1998
RADLINX - sold to VocalTec in 1998
Armon Networking - sold to Bay Networks in 1996
RADNET - sold to Siemens AG and Newbridge Networks in 1997
RADLAN - sold to Marvell in 2003
RND - sold to USR Electronics in 2003
RiT Technologies - sold to Stis Coman Corporation in 2008
SANRAD - sold to OCZ Technology in 2012
Radvision - sold to Avaya in 2012
RadView Software
See also
List of Israeli companies quoted on the Nasdaq
Science and technology in Israel
Silicon Wadi
Economy of Israel
References
External links
RAD Group Home Page
Technology companies of Israel
Computer hardware companies
Companies listed on the Nasdaq
Telecommunications equipment vendors
Networking hardware companies
Electronics companies of Israel
Manufacturing companies based in Tel Aviv
|
458678
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nerja
|
Nerja
|
Nerja is a municipality on the Costa del Sol in the province of Málaga in the autonomous community of Andalusia in southern Spain. It is part of the comarca of La Axarquía. It is on the country's southern Mediterranean coast, about 50 km east of Málaga.
Under Muslim rule, its name was Narixa, which means "abundant source" and is the origin of the current name.
History
Nerja has a long history, evidenced by the primitive paintings found in its famous Nerja caves, discovered in 1959. These caves are now believed to be just one entrance to a linked series of sinkholes stretching many miles into the mountains between Nerja and Granada, and which may yet prove to be one of the most extensive unexplored systems in Europe. Visitors to the caves will be able to view the remains of one of the ancient inhabitants of Nerja.
The Romans built three settlements here, including Detunda, of which now large remains can be seen. The area was later taken over by the Arabs in the early 8th century. Under the Moors, the town was known as Narixa, which means "abundant spring", from which the present name derives.
Its agricultural and silk products are said to have been famed throughout the Muslim world and in the markets of Damascus as early as the 10th century.
The Balcón de Europa, a mirador or viewpoint which gives views across the sea, is in the centre of the old town. Its name is popularly believed to have been coined by King Alfonso XII, who visited the area in 1885 following a disastrous earthquake and was captivated by the scene. Local folklore says that he stood upon the site where the Balcón now stands, and said "This is the balcony of Europe". Local archive documents are said to show that its name predated this visit, but this has not prevented the authorities from placing a life-sized (and much photographed) statue of the king standing by the railing.
The Balcón area was originally known as La Batería, a reference to the gun battery which existed there in a fortified tower. This emplacement and a similar tower nearby were destroyed during the Peninsular War. In May 1812, the British vessels Hyacinth, Termagant and Basilisk supported Spanish guerrillas on the coast of Granada, against the French. On 20 May, Termagant or Hyacinth opened fire and the forts were destroyed. Two rusty guns positioned at the end of the Balcón are reminders of these violent times. The huge lumps of rock, the remains of La Batería, visible in the sea at the end of the Balcón, are further evidence of this action.
Main sights
Caves of Nerja
Sierras of Tejeda, Almijara and Alhama Natural Park
Navachica, highest peak in the Sierra de Almijara
Nerja Old Town
Balcón de Europa
The Aqueduct, built in the 19th century
Baroque Hermitage of las Angustias (17th century)
Church of El Salvador, in Baroque and Mudéjar style (17th century)
Maro, a coastal village within Nerja's municipal term
Nerja Museum
Chillar River
Frigiliana, a village on the nearby mountain that is famous for its sugar cane honey factory
Beaches
Nerja has some of the best beaches in Costa del Sol. Many have been awarded Blue Flags several times. An example of this is Burriana Beach.
Burriana
Carabeillo
Carabeo
Chucho
Torrecilla
El Salón
Playazo
Calahonda
Caletilla
Sports
Enrique López Cuenca Sports Stadium
Combined Rugby and Athletics stadium, home to the local rugby (union) side Club Nerja Rugby. Local semi-professional soccer team C.D Nerja (Club Deportivo Nerja) used to play at the stadium but now have a purpose built ground behind the Medico.
Watersports
Sea-Kayaking and Scuba-diving are based at Burriana beach
Racket Sports
Padel and Tennis are based at Club de Tenis y Padel la Raqueta a short walk from the centre of town
Public transport
The closest airport to Nerja is Malaga-Costa del Sol Airport (AGP), which is 45 minute drive via A-7.
Nerja is not integrated in the Málaga Metropolitan Transport Consortium.
As well as two local bus routes, around town (from the Riú Mónica Hotel), there are buses from the top of the High Street by the Alsa ticket office to Málaga, Caves of Nerja, Frigiliana, Maro, Almuñécar, Vélez-Málaga, Torre del Mar, Granada, Córdoba, Seville, Almería and Motril.
Twin towns
Pescia, Italy
San Juan, Argentina
Cultural references
Nerja has been a source of inspiration for expatriate writers and artists, such as Scottish novelist Joan Lingard and French-born author André Launay; Jorge Guillén and Federico García Lorca were long-time visitors and residents of the town.
The town was also the main setting for the filming of "Blue Summer" or in spanish Verano azul, a popular Spanish television series later exported to several countries, a replica of the boat featured in the series can be found in a park of the same name (as the series), near the centre of town.
In popular fiction
The Enigmatic Mr Phelps (pub.1997-2003-2005), which combines the first two international crime fiction novels in a continuing series along with a screenplay Mr Phelps (2016 - co-written by Award-winning Canadian Film Director and screenwriter Jason C. Bourque), created for a motion picture adaptation by Canada-based English international crime writer David B. Green, are set in Nerja during the mid 1990s. The stories include many references to Nerja and the Axarquia region and focus upon a fictional bar/restaurant located on c/Carabeo. The fictional character of "Phelps" is often confused with the real life of the author who himself lived in Nerja between 1995 and 1998.
Media
The town has a commercial Spanish-language pop radio station Radio Nerja
See also
Caves of Nerja
Verano azul
References
External links
Nerja
Cueva de Nerja The Nerja Caves (Spanish only)
Malaga Area Metropolitan Transport Consortium
|
4123006
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pelobates%20fuscus
|
Pelobates fuscus
|
Pelobates fuscus is a species of toad in the family Pelobatidae, native to an area extending from Central Europe to Western Asia. It is commonly known as the common spadefoot, garlic toad, the common spadefoot toad and the European common spadefoot.
The common spadefoot grows to a length of approximately for males and for females. The skin colouration varies depending upon habitat, gender and region, but is usually light-grey to beige-brown on the dorsal surface. The skin is mottled by darker marks that differ between individuals. The belly is white, sometimes with grey mottling. Albino specimens have been observed.
Two subspecies are traditionally recognised: Pelobates fuscus fuscus (from central Europe) and Pelobates fuscus insubricus (from Northern Italy). In reality there is no physical or behavioural character allowing to distinguish these supposed subspecies. A recent study showed that there is no haplotype segregation for the populations of Northern Italy, that, therefore, are not to be ascribed to a different subspecies. Haplotypes from some Northern Italian valleys are very characteristic and support a different conception in terms of conservation: not for a different taxonomic position but, instead, for a peculiar differentiation. Populations from eastern Europe appear sufficiently different that they may warrant a separate species status (Pelobates vespertinus).
When alarmed, it emits a very loud call (alarm call) and it can exude a noxious secretion which smells like garlic, hence its common name.
Locations
Pelobates fuscus are seen in the Posavina region. The first findings of tadpoles and the reproductive site of the common spadefoot toad in Bosnia and Herzegovina. In Croatia, this species is found along the Mura, Drava and Sava rivers.
References
Amphibians of Europe
Amphibians of Asia
Pelobates
Amphibians described in 1768
Taxa named by Josephus Nicolaus Laurenti
Habitats Directive species
|
38855122
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Neosqualodon
|
Neosqualodon
|
Neosqualodon is an extinct genus of toothed cetacean, that lived in the Middle Miocene (Langhian) in what is now Italy. Their fossils - mostly teeth and jaws that are more robust and shorter than in the related genus Squalodon - have been recovered in the Ragusa Formation of Sicily. Two species are known: N. assenzae and N. gemellaroi, that are distinguished by the shape of the teeth. Apparently this genus was endemic to the pre-Mediterranean sea of the Late Oligocene.
References
Miocene cetaceans
Prehistoric toothed whales
Prehistoric cetacean genera
Fossil taxa described in 1904
Fossils of Italy
|
13125371
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Marles-sur-Canche
|
Marles-sur-Canche
|
Marles-sur-Canche (literally Marles on Canche) is a commune in the Pas-de-Calais department in the Hauts-de-France region of France.
Geography
Marles-sur-Canche is situated in the valley of the Canche river, 2.3 miles (4 km) southeast of Montreuil-sur-Mer, on the D113 road.
Population
Places of interest
The seventeenth century church of St. Firmin.
See also
Communes of the Pas-de-Calais department
References
Marlessurcanche
|
527956
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Saint-Louis%2C%20R%C3%A9union
|
Saint-Louis, Réunion
|
Saint-Louis, Réunion
Saint-Louis is the fifth-largest commune in the French overseas department of Réunion. It is located on the southwest part of the island of Réunion, adjacent to Saint-Pierre.
Geography
Climate
Saint-Louis has a tropical savanna climate (Köppen climate classification Aw). The average annual temperature in Saint-Louis is . The average annual rainfall is with January as the wettest month. The temperatures are highest on average in February, at around , and lowest in July, at around . The highest temperature ever recorded in Saint-Louis was on 11 February 2016; the coldest temperature ever recorded was on 10 August 2020.
Population
See also
Communes of the Réunion department
References
External links
City council website (in French)
Communes of Réunion
|
27941350
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Fall%20%282008%20film%29
|
The Fall (2008 film)
|
The Fall (2008 film)
The Fall is a 2008 independent crime film written and directed by John Krueger, starring Benjamin Ciaramello, Scott Kinworthy, and Erica Shaffer.
Plot
Two brothers, Tony (Benny Ciaramello and Robert Gerdisch as young Tony) and Frank "Butchie" Jakubiak (Scott Kinworthy and Matthew Gold as young Butchie), are forced to face a terrible and hidden crime that comes from their past.
Cast
Production
The Fall was filmed in Los Angeles and Milwaukee.
Release
The Fall premiered at the Rome Film Festival in September 2008.
Home media
The film has been released in DVD format for home entertainment in 2010, distributed by Osiris Entertainment for the United States and Peacock Films for Australia.
External links
2008 crime drama films
2008 films
American independent films
American crime drama films
2008 independent films
2000s English-language films
2000s American films
English-language independent films
|
1141870
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B7%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Козловський Сергій Володимирович
|
Козловський Сергій Володимирович
Сергій Володимирович Козловський (м. Вінниця) — український економіст, доктор економічних наук, професор Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця), «Відмінник освіти України» (2012), Заслужений діяч науки і техніки України (2020).
Біографія
Народився 8 липня 1978 року у місті Вінниця, середню освіту здобув у 1985—1995 роках у Вінницькій загальноосвітній школі №6, по завершенні якої вступив на факультет автоматики і комп'ютерних систем управління Вінницького державного технічного університету, який закінчив 2000 року з відзнакою, ставши магістром з комп'ютеризованих систем, автоматики і управління. Того ж 2000 року Сергій Козловський заочно закінчив з відзнакою Тернопільську академію народного господарства (нині - Західноукраїнський національний університет) за спеціальністю «Фінанси та кредит», здобувши фах економіста.
У 2000 році він вступив до аспірантури Вінницького державного технічного університету, яку достроково закінчив у 2003 році та захистив кандидатську дисертацію «Макроекономічне моделювання та прогнозування валютного курсу в Україні на основі нечіткої логіки».
З 2005 року працював у Вінницького державному аграрному університету. У 2006 році йому було присуджено вчене звання доцента.
У 2011 році Сергій Козловський захистив докторську дисертацію «Управління сучасними економічними системами, їх розвитком та стійкістю» за спеціальністю 08.00.03 — економіка та управління народним господарством.
З 2011 по 2013 рік працював завідувачем кафедри адміністративного менеджменту та державного управління Вінницького національного аграрного університету.
У 2013 році йому було присвоєне вчене звання професора.
З 2014 по 2016 рік працював професором кафедри організації обліку та звітності, а також виконував обов'язки завідувача кафедри військової підготовки Вінницького національного аграрного університету
З 2016 року працює у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса (м. Вінниця). З 2016 року працював на посаді професора кафедри міжнародних економічних відносин та професора кафедри управління персоналом і економіки праці Економічного факультету . З 2017 року професор кафедри підприємництва, корпоративної та просторової економіки .
У листопаді 2018 року взяв участь у World Youth Forum (Egypt).
Громадська діяльність
Експерт Ради молодих учених при Міністерстві освіти і науки України (2016-2020 р.).
Експерт Наукової ради Міністерства освіти і науки України (з 2019 р.).
Експерт Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (з 2019 р.).
Член журі Всеукраїнської олімпіади з економіки (2016-2022 р.).
Дійсний член «Союзу обдарованої молоді».
Помічник депутата Вінницької обласної ради - Мазура Г.Ф. (2018-2020 р.).
Помічник Народного депутата України — Овчинникової Ю.Ю. (з 2019 р.).
Член Національної спілки журналістів України (з 2021 р.).
Наукова діяльність
Автор понад 320 наукових праць, зокрема, 12 монографій, 9 навчальних посібників та 4 авторських свідоцтв. Сергій Козловський як доктор економічних наук здійснює підготовку наукових кадрів, зокрема, він підготував 8 кандидатів економічних наук. Він є головним редактором наукового видання "Економіка і організація управління" (Україна), а також є членом редколегії низки українських та закордонних наукових видань, зокрема: «Економіка та держава» (Україна), «Агросвіт» (Україна), «Інвестиції: практика та досвід» (Україна), «Problems and Perspectives in Management» (Україна), «International Business Research» (Канада), «Journal of Management and Sustainability» (Канада), «Business and Economic Research» (США), «Region Innovation» (Франція), «Blue Eyes Intelligence Engineering and Sciences Publication» (Індія), «Management Theory and Studies for Rural Business and Infrastructure Development» (Литва), «Montenegrin journal of economics» (Чорногорія), «Молодий вчений» (Україна), «Problemy Ekorozwoju – Problems of Sustainable Development» (Austria, Poland), «Global Advances in Business Studies» (Indonesia), «Hitit Journal of Social Sciences» (Turkiye), «Neuro-Fuzzy Modeling Techniques in Economics» (Ukraine).
До сфери наукових інтересів Сергія Козловського входять проблеми управління, моделювання та прогнозування складних економічних процесів із застосуванням математичних теорій. Безпосередньо займається дослідженням проблем розвитку економічних систем, стратегічного управління сучасними економічними системами, моделювання складних економічних процесів з використанням найсучасніших математичних теорій, проблемам теорії і практики державного управління тощо.
Також він входить до складу спеціалізованих вчених рад Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця) та Вінницького національного аграрного університету із захисту докторських дисертацій з економіки.
Відзнаки і нагороди
Лауреат Премії Кабінету Міністрів України «За наукові досягнення» за особливі досягнення молоді у розбудові України за 2006 рік (2007)
Стипендіат Кабінету Міністрів України для молодих вчених (Постанова президії Комітету з державних премій України в галузі науки і техніки № 3 від 14 жовтня 2008 року).
Нагрудний знак «Відмінник освіти України» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (Наказ МОНМС № 172-к від 11 травня 2012 року)
Почесна грамота Міністерства освіти і науки України (Наказ Міністерства освіти і науки України № 1093-к, від 30 вересня 2008 року)
Лауреат І Обласного конкурсу «Молода людина року» у номінації «Молодий науковець року» (м. Вінниця, 26 червня 2008 року)
Лауреат IV Обласного конкурсу «Молода людина року» у номінації «Молодий науковець року» (м. Вінниця, 2011 рік)
Диплом І ступеня Донецького національного університету імені Василя Стуса за найвищі досягнення у науковій, інноваційній, навчально-методичній, організаційній, виховній діяльності, високі професійні показники та значний внесок у підвищення рейтингу ДонНУ імені Василя Стуса на національному та міжнародному рівнях (2018 рік).
Лауреат Премії Президента України для молодих вчених 2018 року
Диплом І ступеня Донецького національного університету імені Василя Стуса за найвищі досягнення у науковій, інноваційній, навчально-методичній, організаційній, виховній діяльності, високі професійні показники та значний внесок у підвищення рейтингу ДонНУ імені Василя Стуса на національному та міжнародному рівнях (2019 рік)
Грамота Верховної Ради України «За заслуги перед Українським народом» (Верховна Рада, 17.10.2019, №1158-к)
Диплом І ступеня Донецького національного університету імені Василя Стуса за найвищі досягнення у науковій, інноваційній, навчально-методичній, організаційній, виховній діяльності, високі професійні показники та значний внесок у підвищення рейтингу ДонНУ імені Василя Стуса на національному та міжнародному рівнях (2020 рік)
Диплом Донецького національного університету імені Василя Стуса у номінації "ТОП-40" рейтингу викладачів університету (2021 рік)
Диплом Донецького національного університету імені Василя Стуса у номінації "ТОП-25" рейтингу викладачів університету (2022 рік)
Диплом Донецького національного університету імені Василя Стуса у номінації "ТОП-25 рейтингу викладачів" (2023)
Переможець (3-місце) Всеукраїнського (національного) конкурсу наукових та навчальних видань «Відкрита наука, сталий розвиток та інноваційні технології» (м. Суми, 21.07.2023 р.)
Диплом Донецького національного університету імені Василя Стуса у номінації "ТОП-25 рейтингу викладачів" (2024)
Родина
Сергій Козловський одружений має сина.
Він є сином кандидата економічних наук, професора Вінницького національного технічного університету Володимира Козловського, а також має брата Андрія
Примітки
Джерела
Прутська О. О. Козловський Сергій Володимирович // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопедичних дослід. НАН України. — Редкол. І. М. Дзюба (співголова), А. І. Жуковський (співголова) (та ін.). — : Поліграфкнига, 2013. — Т. 13: Киї — Кок. — 712 с. — 10000 прим. — ISBN 978-966-02-6814-2.
Посилання
Офіційний сайт ЗУНУ
Українські економісти
Випускники Вінницького технічного університету
Випускники Західноукраїнського національного університету
Науковці Донецького національного університету
Доктори економічних наук України
Українські професори
Уродженці Вінниці
Лауреати Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України
|
1032865
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Valery%20Bryusov
|
Valery Bryusov
|
Valery Bryusov
Valery Yakovlevich Bryusov (– 9 October 1924) was a Russian poet, prose writer, dramatist, translator, critic and historian. He was one of the principal members of the Russian Symbolist movement.
Background
Valery Bryusov was born on 13 December 1873 (1 December 1873 according to the old Julian calendar) into a merchant's family in Moscow. His parents were educated for their class and had some literary associations, but had little to do with his upbringing, leaving the boy largely to himself. He spent a great deal of time reading "everything that fell into [his] hands", including the works of Charles Darwin and Jules Verne, as well as various materialistic and scientific essays. The future poet received an excellent education, studying in two private Moscow gymnasia between 1885 and 1893.
Career
Bryusov began his literary career in the early 1890s while still a student at Moscow State University with his translations of the poetry of the French Symbolists (Paul Verlaine, Maurice Maeterlinck, and Stéphane Mallarmé) as well at that of Edgar Allan Poe. Bryusov also began to publish his own poems, which were very much influenced by the Decadent and Symbolist movements of his contemporary Europe. During this time Bryusov came under the influence of the philosopher Nikolai Fyodorovich Fyodorov and the scientist Konstantin Tsiolkovsky.
At the time, Russian Symbolism was still mainly a set of theories and had few notable practitioners. Therefore, in order to represent Symbolism as a movement of formidable following, Bryusov adopted numerous pen names and published three volumes of his own verse, entitled Russian Symbolists. An Anthology (1894–95). Bryusov's mystification proved successful – several young poets were attracted to Symbolism as the latest fashion in Russian letters.
With the appearance of Tertia Vigilia in 1900, he came to be revered by other Symbolists as an authority in matters of art. In 1904 he became the editor of the influential literary magazine Vesy (The Balance), which consolidated his position in the Russian literary world. Bryusov's mature works were notable for their celebration of sensual pleasures as well as their mastery of a wide range of poetic forms, from the acrostic to the carmina figurata.
By the 1910s, Bryusov's poetry had begun to seem cold and strained to many of his contemporaries. As a result, his reputation gradually declined and, with it, his power in the Russian literary world. He was adamantly opposed to the efforts of Georgy Chulkov and Vyacheslav Ivanov to move Symbolism in the direction of Mystical Anarchism.
Though many of his fellow Symbolists fled Russia after the Russian Revolution of 1917, Bryusov remained until his death in 1924. He supported the Bolshevik government and received a position in the cultural ministry of the new Soviet state. Shortly before his death he was involved with Otto Schmidt in drawing up the proposal for the Great Soviet Encyclopedia.
In 1924, shortly before his death, Bryusov posed for the young sculptor Nina Niss-Goldman (1893–1990). Now the portrait is in the Russian Museum of St. Petersburg in a collection of the work of Russian avant-garde artists.
Literature
Alongside Adelina Adalis (1900-1969) and Nikolay Gumilev (1886-1921), he was influenced by the Malaysian literature from the XIX and XX century.
Prose
Bryusov's most famous prose works are the historical novels The Altar of Victory (depicting life in Ancient Rome) and The Fiery Angel (depicting the psychological climate of 16th century Germany). The latter tells the story of a knight's attempts to win the love of a young woman whose spiritual integrity is seriously undermined by her participation in occult practices and her dealings with unclean forces. It served as the basis for Sergei Prokofiev's opera The Fiery Angel.
Bryusov also wrote some science fiction stories, under the influence of Poe, H.G. Wells and Camille Flammarion. Several of these, including the title story, were assembled in his collection The Republic of the Southern Cross.
Translation
As a translator, Bryusov was the first to render the works of the Belgian poet Emile Verhaeren and the lyrics of Armenian ashugh Sayat-Nova accessible to Russian readers. He was one of the major translators of Paul Verlaine's poetry.
His most famous translations are of Edgar Allan Poe, Romain Rolland, Maurice Maeterlinck, Victor Hugo, Jean Racine, Ausonius, Molière, Byron, and Oscar Wilde. Bryusov also translated Johann Goethe's Faust and Virgil's Aeneid.
List of major works
Juvenilia, 1894
Chefs d’oeuvre, 1895
Me eum esse, 1897
Tertia Vigilia, 1900
In the Mirror, 1902
Urbi et Orbi, 1903
Stephanos, 1905
The Fiery Angel, 1908
All Melodies, 1909
The Altar of Victory, 1913
Rea Silvia, 1916
Works in English translation
The Republic of the Southern Cross and Other Stories, Constable, London, 1918. from Archive.org Contains several science fiction stories.
The Fiery Angel: A Sixteenth Century Romance, Hyperion Press, 1978.
Diary of Valery Bryusov, University of California Press, 1980.
The Fiery Angel: Dedalus European Classics, Dedalus Limited, 2005.
Legacy
For his Russian translation of the Armenian folk epic “David of Sasun,” Bryusov was designated People's Poet of Armenia in 1923. Yerevan Brusov State University of Languages and Social Sciences, a public university in the capital of Armenia, has been named after Valery Bryusov since 1962.
Ukrainian composer Inna Abramovna Zhvanetskaya used Bryusov’s text for at least one of the songs in her vocal collection Romances.
See also
Monostich (started in Russia in its modern form in 1894 by Valery Bryusov )
References
External links
Collection of Poems by Valery Bryusov (English Translations)
Translation of "Republic of the Southern Cross"
A 10 page selection of English translations by Babette Deutsch and Avrahm Yarmolinsky, 1921
English translations of 5 miniature poems
English translations of longer poem, "Danse Macabre" (scroll down)
"To a Woman" English translation
Mark Willhardt, Alan Parker. "Briusov, Valerii Iakovlevich" in Who's Who in Twentieth Century World Poetry, Routledge, 2000, , p. 47
"Brusov and The Poetry of Armenia" on Google Arts and Culture
1873 births
1924 deaths
Burials at Novodevichy Cemetery
Russian male poets
Russian male short story writers
Russian historical novelists
Science fiction writers from the Russian Empire
Soviet poets
Symbolist poets
Russian male novelists
Soviet literary historians
Soviet male writers
20th-century Russian poets
20th-century Russian male writers
20th-century Russian short story writers
Writers of Gothic fiction
Imperial Moscow University alumni
Translators of Johann Wolfgang von Goethe
Translators of Virgil
|
1287811
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D0%BF%D0%BF%D0%B5%D1%80%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Чоппер (значення)
|
Чоппер (значення)
Чоппер (від - ніж для нарізки продуктів):
Чоппер - тип мотоцикла, що максимально асоціюється з байкерською субкультурою у її американському варіанті.
Чоппер - силова частина регулятора ШІМ;
Чоппер - одне з найдавніших знарядь праці епохи палеоліту;
Чоппер - ім'я одного з персонажів аніме-серіалу One Piece;
Чоппер - інша назва жанру комп'ютерних ігор слешер;
Чоппер - подрібнювач (кухонний комбайн);
Чоппер - частина оптичної схеми ІЧ-спектрометрів, що перемикає потік ІЧ випромінювання.
|
2062789
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%BC%D0%B0
|
Галма
|
Галма (настільна гра) — настільна логічна гра на квадратному полі розміром 8x8, 10x10, 16x16 клітин.
Галма (Міннесота), Галма — місто в окрузі Кіттсон, штат Міннесота, США.
|
1693237
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%B0%20%D0%A0%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Федора Рогатинська
|
Федора Рогатинська
Федора (Софія) Рогатинська (1512) — руська (українська) княгиня, княгиня Кобринська (1491—1512). Донька Кам'янецького намісника Богдана Івашка Рогатинського і Овдотії (Євдокії) Андріївної, внучки князя Київського Володимира Ольгердовича. У 1507 році перейшла у католицтво і прийняла ім'я Софія.
Життєпис
Шлюб з Іваном Кобринським
Про життя Федори відомо мало. У 1473 році князь Іван Семенович Кобринський разом з дружиною Федорою заснували церкву Різдва Господнього в Добучині (нині Пружани). У 1478 році подружжя підтвердили запис діда Федори, Андрія Володимировича, який разом з дружиною Марією віддав маєток Осове Пречистинській церкві в Києві. У 1479 році Іван Семенович з Федорою підтвердили право священика Якуба управляти церквою Богородиці в Кобрині. 1484 року Іван від імені дружини судився з князем Семеном Івановичем Більським за володіння діда Федори Андрія Володимировича: Айну, Могильно, Словенск, Лешніцу і Полонну. За рішенням суду ці володіння були передані Федорі.
Іван Семенович переписав на Феодору третю частину свого майна, а після додав ще земель на 2 000 дукатів. У той же день Фодора переписала на чоловіка 2 000 злотих з двох частин володінь, отриманих від її дід. Шлюб був бездітним.
Після смерті князя Івана Семеновича, виконуючи передсмертну волю чоловіка, 10 червня 1491 року Федора переписала маєток Корчиці Спаському Монастирю в Кобрині.
Феодора отримала від великого князя Олександра підтвердження на право володіння третиною князівства. Володіла Кобринським князівством від 1491 до своєї смерті в 1512 році.
Шлюб з Юрієм Пацом
У 1491 або 1492 році вдова була видана великим князем Олександром заміж за воєводу київського Юрія Паца. Була його другою дружиною, водночас їй король надав право використовувати Кобринське князівство, що було причиною зміни посади чоловіка, який став воєводою в Новогрудку..
У 1491 році Юрій відійшов від державних справ і почав керувати маєтками дружини. У 1505 або 1506 році Юрій помер, знову зробивши Федору вдовою. За право володіння князівством Феодора судилася з Анною, сестрою Івана Семеновича Кобринського.
Микола Радзивілл Старий
У 1507 році Федора перейшла в католицтво під ім'ям Софія, а в наступному році вступила в третій шлюб. Її чоловіком став канцлер великий і воєвода віленський Микола Радзивілл «Старий». Федора стала його третьою дружиною. Проте вже у 1509 Миколай помер і Федора стала вдовою втретє.
Померла княгиня в 1512 році. За заповітом залишила пасинку Миколі Пацу володіння: двори Лемниці й Полонне, села Ходча, Олексиничі, Березовичі, Біла, та інше майно. Заповіла поховати себе в католицькій церкві в Рожанці.
Примітки
Джерела
Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 637. — ISBN 966-8545-52-4.
Wiśniewski J. Pac Jerzy (Jurij Pacewicz, Pacz, Paczowicz) h. Gozdawa (zm. 1505-6) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskichб Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — T. XXIV/4, zeszyt 103. — S. 703—704.
Посилання
Pacowie (01) .
Паци
Рогатинські
Жінки XVI століття
Жінки XV століття
|
15918307
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Beuzevillette
|
Beuzevillette
|
Beuzevillette is a commune in the Seine-Maritime department in the Normandy region in northern France.
Heraldry
Geography
A farming village situated in the Pays de Caux, surrounded by woodland, some northeast of Le Havre, just off the D30 road.
Population
Places of interest
The church of St. Aubin, dating from the twelfth century.
A thirteenth-century stone cross.
See also
Communes of the Seine-Maritime department
References
Communes of Seine-Maritime
|
3419458
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%94%D1%80%D1%81-%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%80%20%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%29
|
Маєрс-Корнер (Нью-Йорк)
|
Маєрс-Корнер (Нью-Йорк)
Маєрс-Корнер — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Дачесс штату Нью-Йорк. Населення — осіб (2020).
Географія
Маєрс-Корнер розташований за координатами (41.598119, -73.873148). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 13,09 км², з яких 12,99 км² — суходіл та 0,10 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкало осіб у домогосподарствах у складі родини. Густота населення становила 519 осіб/км². Було 2369 помешкань (181/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 2,1 %. Частка іспаномовних становила 10,0 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 23,9 % — особи молодші 18 років, 60,9 % — особи у віці 18—64 років, 15,2 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 43,6 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 96,8 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 93,5 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила долари для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 3,6 % осіб, у тому числі 2,5 % дітей у віці до 18 років та 3,9 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 29,9 %, роздрібна торгівля — 12,1 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 12,0 %.
Примітки
Джерела
Переписні місцевості Нью-Йорку
Населені пункти округу Дачесс (Нью-Йорк)
|
4262786
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D0%BD%D2%91%D0%BD%D0%B0%D1%84%D0%B5%D1%82%D0%BB%D1%81%D0%B9%D0%BE%D0%BA%D1%83%D1%82%D0%BB%D1%8C
|
Тунґнафетлсйокутль
|
Тунґнафетлсйокутль ([Tʰuŋnaˌfɛlsˌjœːkʏtl̥, tʰunna- ]) — льодовик і вулкан в Ісландії. Він має висоту 1535 м. і розташований на північний захід від льодовика Ватнайокутль.
Список літератури
Відкриття вулкана
Зовнішні посилання
Тунґнафетлсйокутль у Каталозі ісландських вулканів
Вулкани Ісландії
Льодовики Ісландії
|
109863
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%B4%20%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Білогруд Ігор Михайлович
|
Білогруд Ігор Михайлович (17 грудня 1916, м. Ромни — 2 березня 1992, Чикаго) — український композитор, піаніст, музичний педагог. В 1938—1941 навчався на композиторсько-теоретичному факультеті Київської консерваторії (клас Л. Ревуцького), а, опинившись за кордоном, закінчив Вищу музичну школу в Гейдельберзі (Німеччина).
В 1946—87 рр. виступав в Європі та Америці як соліст та акомпаніатор.
В 1951—85 рр. мав власну музичну студію в м. Бервін (Іллінойс, США).
Автор композицій: «Степ» (симфон. поема), «Дванадцять варіацій соль дієз мінор» для фортепіано, «Чарівник Змій» (балетна сюїта), «Ексцельзіор» І. Франка для мішаного хору, музики до «Лісової пісні» Л. Українки, «Промінь» для хору та оркестру, кантати «Сонце свободи», опери «Ольга Київська» (лібрето Л. Полтави), балетної сюїти для оркестру «Лани»,
«Пророцтво» для хору та оркестру, дитячої опери «Червона Шапочка» (лібрето А. Лобачевського) та багато ін.
Мав нагороди за твори «Сонце свободи» та «Ольга Київська». Також аранжував музику для мандолінного ансамблю ОДУМ у Чикаго. Озвучив вірші багатьох (понад 70) українських поетів, в тому числі Т. Шевченка, О. Олеся, X. Алчевської, Ганни Черінь та ін. Г. Черінь писала про композитора, що «душа його полтавська, його композиції щиро українські, в них дух українського степу».
Художник-графік М. М. Бондаренко створив портрет І. Білогруда, який надрукований в альбомі «Корінням із Сумщини»
Література
Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 / укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.
Лисий І. Здобув славу на чужині / Ігор Лисий // Сумщина. — 2016. — 15 груд. (№ 50). — С. 7.
Примітки
Посилання
В. Д. Ревуцький. Білогруд Ігор Михайлович // Енциклопедія Сучасної України : енциклопедія [електронна версія] / ред.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. Т. 2. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=40770 (дата перегляду: 02.02.2023)
Українські композитори
Українські піаністи
Композитори США
Піаністи США
Народились 17 грудня
Народились 1916
Померли 2 березня
Померли 1992
Уродженці Ромен
Персоналії за алфавітом
Митці Ромен
|
25465385
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pecelj
|
Pecelj
|
Pecelj is a small settlement in the Municipality of Podčetrtek in eastern Slovenia. The area is part of the traditional region of Styria. It is now included in the Savinja Statistical Region.
References
External links
Pecelj on Geopedia
Populated places in the Municipality of Podčetrtek
|
297371
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%20%28%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%88%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%BD%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0%29
|
Веселе (Комишуваська селищна громада)
|
Веселе (Комишуваська селищна громада)
Веселе — село в Україні, у Комишуваській селищній громаді Запорізького району Запорізької області. Населення становить 50 осіб. До 2016 орган місцевого самоврядування — Новотроїцька сільська рада.
Географія
Село Веселе знаходиться на відстані 0,5 км від села Славне.
Історія
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», увійшло до складу Комишуваської селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Оріхівського району, селище увійшло до складу Запорізького району.
Примітки
Посилання
Погода в селі Веселе
Села Запорізької області
|
5010576
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%86%D0%BB%D0%B0%D0%B2%20%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80
|
Вацлав Комар
|
Вацлав Комар (Варшава — , Варшава), уроджений Мендель Коссой — польський комуніст єврейського походження, генерал військової розвідки та держбезпеки. Активіст єврейського молодіжного руху та комуністичного підпілля. Учасник Громадянської війни в Іспанії, військовополонений Другої світової війни. Один із керівників розвідки Війська Польського. Начальник розвідувального департаменту Міністерства громадської безпеки. Зазнавав політичних репресій під час внутрішньої боротьби у ПОРП. Після звільнення командував Корпусом внутрішньої безпеки та внутрішніми військами МВС ПНР. Відсторонений під час антисемітської кампанії.
Комуністичний активіст. Учасник воєн
Народився у сім'ї єврея-лимаря. У 1924 році Мендель Коссой вступив до Га-Шомер га-цаїр, а у 1926 році до Комуністичної партії Польщі. Він був членом комуністичної бойової групи, у складі якої брав участь у вбивствах секретних співробітників поліції. У підпіллі він користувався прізвиськами Куцик, Герберт, Павло, Нестор, Моряк, Циган.
У 1927—1933 роках перебував у СРСР, де вступив до ВКП(б) та пройшов спецпідготовку на курсах РККА й ДГПУ — НКВС. Прийняв ім'я Вацлав Комар.
Комар взяв участь на боці республіканців у Громадянській війні в Іспанії, зокрема у битві під Гвадалахарою й обороні Мадрида. Після поразки Польщі на початку Другої світової війни та німецької окупації Комар у 1939—1940 роках служив у польських частинах у Франції, воював з німецькими військами, потрапив у полон. Був звільнений з полону у квітні 1945 року після чого став заступником начальника польської військової місії у Франції.
У розвідці та держбезпеці. Арешт
У грудні 1945 року повернувся до Польщі. Обіймав посаду начальника розвідувальної служби Генштабу. З червня 1947 року поєднав військову службу зі службою у Міністерстві громадської безпеки (МГБ), керував системою об'єднаної розвідки. З липня 1947 року до червня 1950 року — начальник VII департаменту МГБ (зовнішня розвідка). У липні 1951 року очолив квартирмейстерство Війська Польського.
11 листопада 1952 року Вацлав Комар був заарештований під час партійного чищення. Підданий тортурам на слідстві. Звільнений 23 грудня 1954 року, невдовзі після розформування МГБ.
У 1955—1956 роках займав господарські посади, був директором заводів у Варшаві.
Відновлення позицій. Захисник «Польського Жовтня»
24 серпня 1956 року генерал бригади Комар був призначений командувачем Корпусом внутрішньої безпеки.
У жовтні 1956 року підлеглі Комару формування багато у чому визначили результат політичної кризи, якою супроводжувався VIII пленум ЦК ПОРП. Частини Корпусу вирушили до Варшави, продемонструвавши Микиті Хрущову та Костянтину Рокоссовському готовність до силового зіткнення. Результатом стало зміцнення позицій Владислава Гомулки у процесі польської десталінізації. За свою роль у цих подіях, які хронологічно збіглися з Угорським повстанням, Вацлав Комар порівнювався з Палом Малетером; з тією різницею, що, на відміну від Надя та Малетера, Гомулка та Комар досягли успіху.
З серпня 1959 року до червня 1960 року генерал Комар командував також внутрішніми військами. З червня 1960 року — генеральний директор МВС ПНР. Був нагороджений низкою польських, чехословацьких, східнонімецьких, югославських й італійських нагород.
Відставка та смерть
15 лютого 1968 року, під час антисемітської кампанії, Вацлава Комара відправили у відставку. Останні роки життя перебував на пенсії.
Помер у віці 62 років. Похований на цвинтарі Військові Повонзки.
Син
Син Вацлава Комара, Міхал Комар, відомий польський кінематографіст і журналіст. Політично Комар-молодший відомий антикомуністичними поглядами. У ПНР Міхал Комар був пов'язаний з дисидентським рухом — Комітетом захисту робітників, Конфедерацією незалежної Польщі, Польською незалежною угодою. У 2010-х роках він підтримував президента Броніслава Коморовського.
Примітки
Посилання
Учасники Другої світової війни
Польські розвідники
Відзначені нагрудним знаком 1000-річчя польської держави
Нагороджені медаллю Перемоги і Свободи 1945
Кавалери Золотого Хреста Заслуг
Кавалери ордена Прапор Праці 1 ступеня
Кавалери Командорського хреста ордена Відродження Польщі
Кавалери Командорського хреста із зіркою ордена Відродження Польщі
Померли у Варшаві
Уродженці Варшави
|
3535288
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Podil
|
Podil
|
Podil or Podol or the Lower city is a historic neighborhood in Kyiv, the capital of Ukraine. It is located on a floodplain terrace over the Dnieper between the Kyiv Hills and the lower stream of Pochaina River. Podil is one of the oldest neighborhoods of Kyiv, and the birthplace of the city's trade, commerce and industry. After the Mongol invasion of Rus' and destruction of Kyiv, it served as a city center until the 19th century. Here the city administration (magistrate) and the main university were located, and later the city's port and shipyard were established here.
Podil contains many architectural and historical landmarks, and new archaeological sites are still being revealed. It is a part of the city's larger administrative Podilskyi District.
History
The name “Podil” means something that is situated downwards. This area used to be the trading and crafting center of Kyiv. The names of some Podil neighborhoods reflect this fact: "Dehtyari" (those who work with tar), "Honchari" (potters), "Kozhemyaki" (craftsmen working with leather). On the territory of Podil ancient constructions were found. Some of them date back to the first half of the first millennium BC. It is first mentioned, however, in chronicles around 945. At times of Ancient Rus, Podil served as the main city's posad which was connected with the Upper city (Old Kyiv Hill) by Borychiv Descent. According to archaeological data, Podil appeared at the end of the 9th century. In 12-13th centuries its total area was reaching . In documentary sources there is mention of "Stolpiye" (wooden fortifications) that protected Podil from northwest, Fairgrounds (later Zhytniy Fairgrounds, main city market), Church of Saint Elijah (the oldest Christian temple mentioned in 945), and Pyrohoshcha Church. Probably, the legendary churches of Turov and Novgorod also existed at Podil. The Soviet "Outline of Ancient History of the Ukrainian SSR" of 1957 mentions that the Novgorod traders had own church in Kyiv. The Pochaina River served the city's harbour.
Podil has accumulated a cultural layer built up of saturated with a great abundance of artefacts of 9–18th centuries. Its uniqueness consists of the fact that in its lower strata due to high soil moisture are well-preserved objects of organic matter such as wooden structures. There were researched residential and commercial buildings (predominantly above-ground blockhouses), craftsman shops, port warehouses, burial grounds, segments of streets. There were discovered remnants of five masonry temples of the 12th century. It was established that Podil had built-up manors with consistent courtyard limits. Each resident's manor that had area of consisted of 2-3 buildings.
After the Mongol invasion of Rus' and destruction of Kyiv, Podil transformed into the main and the most populated part of the city. However, the area of Podil shrank, in 16-17th centuries its northwestern border served the Hlybochytsia River that used to drain into Pochaina (today Hlybochytsia in the underground collector).
Upon obtaining its Magdeburg rights in the 15th century, in Kyiv was built a rathaus, later Kyiv magistrate. The center of Podil became the market square later known as Mahistratska and Konstraktova where stood a rathaus and the city's cathedral Pyrohoshcha Church. The first "hostynnyi dvir" (trading courtyard) is known as early as the mid 16th century. In the 15th century there was established the Convent of St Florus. At the beginning of the 17th century, there was established Epiphany Monastery of the Kyiv Orthodox Brotherhood, which also later contained the Kyiv Mohyla Academy. Until middle of the 17th century there was an Armenian community in Podil with its own Church of the Nativity of the Virgin. Also during the first half of the 17th century two Roman Catholic places of worship were built in stone, the cathedral church that was destroyed in the 1660s and its remnants found during archaeological excavations and a cathedral of the Dominican Monastery of St Nicholas that existed in 1400s-1649 and at end of the 17th century became the Orthodox cathedral of the Monastery of Sts Peter and Paul.
In 1667 under the Truce of Andrusovo, Kyiv was officially ceded to the Tsardom of Muscovy. Intensive building within Podil took place in the 17th century. An annual fair was held from 1797 to 1929 at the Kontraktova Square (Square of Contracts). Before the building of the Contract House, the Kontraktova Square was known as Mahistratska Square. At the western end of the square was the Pyrohoshcha Church mentioned in the 12th century epic poem The Tale of Igor's Campaign. Following traditions of medieval cities, in the 18th century a rotunda was built along with a fountain of the Roman goddess Felicitas in front of the magistracy was built. In 19th century the fountain was reattributed to Samson. The fountain became the first hydro-engineering structure at Podil. Not far from Kontraktova Square at Podil were the Zhytniy (Rye) Fairgrounds that existed at least since the 15th century where the main Roman Catholic cathedral Kosciol of Virgin Mary was located.
Before the Great Podil fire of 1811 it was the most populous neighborhood of the city with 2,068 houses out of 3,672 dwellings in all of Kyiv. The fire damaged the neighborhood extensively and changed the appearance of Podil dramatically. After the fire, Podil was reconstructed and a large number of new streets appeared, planned by Scottish architect William Heste and Russian architect Andrey Melensky, which still exist today. At this time such buildings as the Contract's House (1817), the Hostynnyi Dvir covered market and other buildings were constructed. The Contracts House was built in 1817. Contracts and treaties were signed on the ground floor; on the floor above there was a concert hall.
In 1835 the Kyiv magistracy was demolished and the bricks were used to finish building the Hostynnyi Dvir and Contracts House. A small park was established on the magistracy site. In 1938 a British Mark V tank was put in the park. It had been taken as a trophy from the Russian White Guards during the Russian Civil War. The tank remained in the park for a few years after World War II. In 1977 the Hryhoriy Skovoroda monument was built in the park.
The Kyiv tramway was among the first in the Russian Empire. The tram commuting started at Podil among the first in Kyiv in 1896. It originally was connecting Kontraktova Square and Poshtova Square and later stretched to Kurenivka and then Pushcha-Vodytsia.
Until World War II, the section just north of Nyzhniy Val street was called Ploska chast or Ploskaya sloboda. It was home to many poor Jews who lived there in wretched conditions.
Landmarks (attractions)
Numerous tourist attractions (also officially designated as landmarks) of Podil particularly include:
Frolivsky Convent
National University of Kyiv-Mohyla Academy
House of Ivan Mazepa
House of Peter the Great
Fountain of Samson
Zamkova Hora hill (Castle Hill)
Hostynnyi Dvir (Hosting courtyard)
Pyrohoshcha Church
Lost landmarks
House of the Kyiv magistrate (the Kyiv Rathaus)
Kyiv Brotherhood Monastery Epiphany Cathedral
Church of Nicholas the Good
Church of the Resurrection
Church of the Saint Boris and Gleb (Borys and Hlib)
Church of the Apostles Peter and Paul
Church of the Saint Constantine and Yelena (Kostiantyn and Olena)
Greek Church of the Saint Catherine
Transport
Podil is connected to the city's metro system by the following three stations on the Obolonsko–Teremkivska line: Tarasa Shevchenka, Kontraktova Ploshcha (named after the Kontraktova Square) and Poshtova Ploshcha (named after the Poshtova Square).
The Kyiv Funicular provides passenger traffic between Podil and the city's historic Uppertown neighborhood, today it is mostly used by tourists. Some time ago, the Kyiv River Port served passenger traffic on the Dnipro River, but only tourists' excursion boats are available there nowadays.
Streets and squares
Andriyivskyy Descent
Borychiv Descent
Poshtova Square
Kontraktova Square
See also
Monument to the Magdeburg Rights (Kyiv)
Further reading
References
External links
podilr.gov.ua - Administration website of the Podilskyi District
Поділ in Wiki-Encyclopedia Kyiv
klymenko.data-tec.net - Photo gallery and information about Podil and its attractions
Historical photos of Podil
Neighborhoods in Kyiv
Tourist attractions in Kyiv
Podilskyi District
|
19013940
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cisownik%2C%20Lublin%20Voivodeship
|
Cisownik, Lublin Voivodeship
|
Cisownik, Lublin Voivodeship
Cisownik is a village in the administrative district of Gmina Krzywda, within Łuków County, Lublin Voivodeship, in eastern Poland. It lies approximately west of Krzywda, south-west of Łuków, and north-west of the regional capital Lublin.
References
Cisownik
|
297062
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Федорівка (Запорізький район)
|
Федорівка (Запорізький район)
Федорівка — село в Україні, у Широківській сільській громаді Запорізького району Запорізької області. До 2020 орган місцевого самоврядування — Миколай-Пільська сільська рада.
Населення становить .
Географія
Село Федорівка розташоване на правому березі річки Дніпро, на відстані 2 км від сіл Новопетрівка та Крилівське.
З півночі до села прилягає мальовнича балка Федорівська з невеликою однойменною затокою в гирлі. По днищу балки під захистом байрачного лісу протікає струмок. По схилах балки збереглись цілинні степи.
У балці Федорівська і прилеглій акваторії Дніпровського водосховища зустрічається ряд раритетних видів та угруповань рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, Зеленої книги України та інших природоохоронних документів.
На південний схід від села розташований ландшафтний заказник «Ґрунтозахисне лісонасадження».
Археологічні розвідки
При будівництві Дніпрогесу була проведена археологічна експедиція, що знайшла стоянку доби середнього палеоліту.
Історія
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», увійшло до складу Широківської сільської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації колишнього Запорізького району(1965-2020), село увійшло до складу новоутвореного Запорізького району.
Галерея
Природні ландшафти балки Федорівська
Примітки
Посилання
Погода в селі Федорівка
Села Запорізької області
|
1712995
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BB%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%96%20%D0%B7%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%BA%D0%B8%20%28%D1%81%D0%B0%D1%83%D0%BD%D0%B4%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BA%29
|
Злочинні зв'язки (саундтрек)
|
Злочинні зв'язки (саундтрек)
Офіційний дводисковий саундтрек до фільму «Злочинні зв'язки» видали 7 жовтня 1997 р. лейблами Death Row Records та Priority Records. Містить 4 пісні з участю репера Тупака Шакура, який зіграв у стрічці.
RIAA сертифікувала реліз двічі платиновим. Разом з 2 іншими саундтреками (фільмів «Через край» та «Замкнуте коло») увійшов до 4-дискового бокс-сету The Death Row Archives [The Soundtracks]. Виконавчий продюсер: Шуґ Найт.
Список пісень
Диск 1
Диск 2
Чартові позиції
Посилання
Музичні альбоми 1997
Саундтреки
Хіп-хоп-альбоми
|
5242532
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%28%D0%BC%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%29
|
Богданов Микола Миколайович (машиніст)
|
Богданов Микола Миколайович (машиніст)
Микола Миколайович Богданов (місто Александров, тепер Владимирської області, Російська Федерація) — радянський діяч, машиніст локомотивного депо станції Александров Московської залізниці. Член ЦК КПРС у 1990—1991 роках.
Життєпис
У 1964 році закінчив Московський технікум залізничного транспорту.
У 1964 році — помічник машиніста паровоза локомотивного депо станції Александров Владимирської області.
З 1964 по 1968 рік служив у Військово-морському флоті СРСР.
Член КПРС з 1968 року.
У 1968—1970 роках — помічник машиніста локомотивного депо станції Ленінград-Пасажирський-Московський Жовтневої (Октябрської) залізниці.
У 1970—1974 роках — помічник машиніста локомотивного депо станції Александров Московської залізниці Владимирської області.
З 1974 року — машиніст локомотивного депо станції Александров Московської залізниці.
Подальша доля невідома.
Примітки
Джерела
Центральный комитет КПСС, ВКП(б), РКП(б), РСДРП(б). Историко-биографический справочник. Автор-составитель Горячев Ю. Москва: Граница, 2015.
журнал «Известия ЦК КПСС» (Москва) № 10, 1990.
Богданов Николай Николаевич
Члени ЦК КПРС
Члени КПРС
Радянські залізничники
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.